Регіональна структура міжнародної торгівлі

Регіональна структура міжнародної торгівлі

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

КУРСОВА РОБОТА

З дисципліни: Міжнародні економічні відносини

На тему: Регіональна структура міжнародної торгівлі

Вступ

Міжнародна торгівля має надзвичайно важливе значення для розвитку економіки будь-якої країни світу. Жодна країна не може обійтися без зовнішньої торгівлі. За допомогою зовнішньої торгівлі національна економіка взаємодіє з господарствами інших країн. Водночас вона є основним каналом, за допомогою якого світовий ринок через посередництво світових цін впливає на національне виробництво, диктуючи конкурентні техніко-економічні параметри виробництва, рівень витрат, стандарти якості, критерії ефективності тощо. Світова торгівля є рушієм виробництва як окремих країн та регіонів, так і світового господарства в цілому, оскільки вона забезпечує більш раціональне використання матеріальних та людських ресурсів на всіх рівнях господарювання. Світове виробництво, як і виробництво окремих країн та регіонів, протягом останніх років стало дедалі більше залежати від зовнішньої торгівлі.

Міжнародна торгівля є важливим засобом збалансованості між виробничими можливостями та перевагами споживачів, дає змогу отримувати продукти, в яких відчувається дефіцит, і реалізувати надлишок, котрий не поглинається внутрішнім ринком. Тим самим завдяки міжнародній торгівлі досягається вищий рівень задоволення потреб для населення кожної з торгуючих країн. Для бізнесу значення світової торгівлі визначається тим, що вона є актом реалізації додаткової вартості, вміщеної в експортованих товарах, і чинником, що діє проти тенденції норми прибутку до зниження (зниження витрат виробництва).

. Теоретико-методологічні засади регіональної структури міжнародної торгівлі

.1 Структура міжнародної торгівлі

Міжнародна торгівля посідає особливе місце в складній системі світовогосподарських зв’язків. Вона опосередковує практично всі види та форми міжнародного співробітництва, включаючи спільну підприємницьку діяльність різнонаціональних суб’єктів, міжнародний трансферт технологій тощо.

Як історично, так і логічно інтернаціоналізація світовогосподарського життя почалась зі сфери товарного обігу. Від епізодичних варіантів міжнародного обміну товарами (без посередництва грошей) світова торгівля еволюціонувала до становлення світового товарного ринку.

У сучасних умовах через канали зовнішньої торгівлі проходить до 1/5 частини виробленої в світі продукції, і ця частка має тенденцію до зростання. Темпи розвитку світової торгівлі випереджають зростання виробництва.

Міжнародна торгівля - сфера міжнародних товарних відносин, специфічна форма обміну продуктами праці (товарами і послугами) різних країн. З іншого боку, міжнародна торгівля є сукупністю зовнішньої торгівлі всіх країн світу. При цьому зовнішня торгівля окремих країн виступає складовою міжнародної торгівлі.

Зовнішню і міжнародну торгівлю характеризують:

) експорт;

) імпорт;

) торговельний баланс;

) загальний обсяг зовнішньої торгівлі (зовнішньоторговельний оборот);

) загальний обсяг міжнародної торгівлі (світовий товарообіг);

) товарна структура;

) географічна структура.

Можна виокремити такі етапи розвитку міжнародної торгівлі:

1.            Етап - початковий (з XVIII ст. до першої половини XIX ст.), який характеризується промисловими революціями, що замінили мануфактурне виробництво великою машинною індустрією в усіх розвинутих країнах. Важка промисловість фактично сформувала світовий ринок і одночасно різко посилила свою залежність від нього;

2.      Друга половина XIX ст. - початок Першої світової війни (1914 р.), що мав такі основні середовищні чинники, як науково-технічний прогрес у виробництві товарів та вдосконалення транспортних шляхів та суттєве вдосконалення якісних характеристик транспортних засобів;

.        Період між двома світовими війнами деякі фахівці називають «мертвим», або «чорним» періодом у розвитку міжнародної торгівлі. Чверть сторіччя (1914-1939 рр.), що тривав цей етап, позначені подіями Першої світової війни та її руйнівними наслідками для економік європейських країн, економічними кризами 1920-1921 pp. та 1929-1933 pp., початком формування двох світових систем господарства;

.        Повоєнний (50-60-ті роки) етап розвитку міжнародної торгівлі дістав ще назву «золотого» - саме в цей період було досягнуто 7% щорічного приросту світового експорту;

.        Сучасний (з початку 70-х років) етап розвитку міжнародної торгівлі вже сьогодні можна поділити на два періоди: конкуренції двох світових систем господарства - капіталістичної та соціалістичної (до початку 90-х років) та глобалізації світової економіки (з початку 90-х років).

Структуру міжнародної торгівлі розглядають у двох ракурсах: як торгівлю окремими групами товарів і як систему методів організації реалізації товарів на світовому ринку.

Товарна структура міжнародної торгівлі характеризує товарне наповнення експорту та імпорту.

Ступінь активності у світовій торгівлі є однією з головних ознак участі країни у міжнародних економічних відносинах. Для її оцінки використовуються такі показники:

а) експортна квота;

б) імпортна квота;

в) структура експорту;

г) структура імпорту;

д) порівняльне відношення частки країни у світовому виробництві ВВП/ВНП та її частки у світовій торгівлі.

Експортна квота відображає відношення обсягу експортованих товарів і послуг до ВВП/ВНП. На рівні галузі - це питома вага експортованих галуззю товарів і послуг в їх загальному обсязі.

Імпортна квота - це відношення обсягу імпорту до ВВП/ВНП. Питома вага експорту та імпорту у ВВП/ВНП є кількісним індикатором відкритості економіки у першому наближенні. Комплексним показником відкритості вважають зовнішньоторговельну квоту. Вона виражається відношенням обсягу зовнішньоторговельного обігу до ВВП/ВНП.

Структура експорту - це відношення або питома вага експортованих товарів за видами і ступенем їх перероблення. Цей показник характеризує спрямованість експорту (сировинна, машинно-технологічна тощо) та роль країни в міжнародній галузевій спеціалізації.

Структура імпорту характеризує склад і відношення обсягів сировини і готової кінцевої продукції, які ввозяться в країну.

Показник порівняльного відношення частки країни в світовому виробництві ВВП/ВНП та її частка в світовій торгівлі характеризують відповідність вироблених товарів світовому рівню якості та рівень розвитку галузі. Так, якщо частка країни у світовому виробництві певного виду товару становить 5 %, а частка у світовій торгівлі цим видом товару 1 %, то це свідчить про невідповідність якості цього виду товару світовим вимогам, а отже, і про низький рівень розвитку галузі загалом.

Регіональна структура міжнародної торгівлі - це розподіл торговельних потоків між окремими країнами та їхніми групами, створеними за територіальною або організаційною ознакою.

Територіальна географічна структура узагальнює дані про масштаби міжнародної торгівлі країн, що належать до однієї частини світу або укрупненої групи країн (розвинуті країни, країни, що розвиваються, країни з перехідною економікою).

Організаційна географічна структура узагальнює дані про міжнародну торгівлю або між країнами, що належать до інтернаціональних торговельно-політичних об'єднань, або торгівлю між країнами, що виділені в певну групу за вибраним критерієм (країни-експортери нафти, країни - цілковиті боржники тощо) [2].

упакування світовий товарний ринок

1.2 Зміст регіональної структури міжнародної торгівлі

Як було раніше зазначено, географічна структура міжнародної торгівлі являє собою розподіл торговельних потоків між окремими групами країн, що диференціюються за територіальною або організаційною ознакою.

Товарна структура міжнародної торгівлі характеризує товарне наповнення експорту та імпорту (сільськогосподарські продукти, продукти видобувної промисловості, промислові товари тощо).

Ступінь активності у світовій торгівлі є однією з головних ознак-участі країни у міжнародних економічних відносинах. Для її оцінки використовуються такі показники:

а) експортна квота;

б) імпортна квота;

в) структура експорту;

г) структура імпорту;

д) порівняльне відношення частки країни у світовому виробництві ВВП/ВНП та її частки у світовій торгівлі.

Експортна квота відображає відношення обсягу експортованих товарів і послуг до ВВП/ВНП. На рівні галузі - це питома вага експортованих галуззю товарів і послуг в їх загальному обсязі.

Імпортна квота - це відношення обсягу імпорту до ВВП/ВНП. Питома вага експорту та імпорту у ВВП/ВНП е кількісним індикатором відкритості економіки у першому наближенні. Комплекснішим показником відкритості вважають зовнішньоторговельну квоту. Вона виражається відношенням обсягу зовнішньоторговельного обороту до ВВП/ВНП.

Структура експорту - це відношення або питома вага експортованих товарів за видами і ступенем їх перероблення. Цей показник характеризує спрямованість експорту (сировинна, машинно-технологічна тощо) та роль країни в міжнародній галузевій спеціалізації.

Структура імпорту характеризує склад і відношення обсягів сировини і готової кінцевої продукції, які ввозяться в країну.

Показник порівняльного відношення частки країни в світовому виробництві ВВП/ВНП та її частка в світовій торгівлі характеризують відповідність вироблених товарів світовому рівню якості та рівень розвитку галузі. Так, якщо частка країни у світовому виробництві певного виду товару становить 5 %, а частка у світовій торгівлі цим видом товару 1 %, то це свідчить про невідповідність якості цього виду товару світовим вимогам, а отже, і про низький рівень розвитку галузі загалом[3].

2. Аналіз сучасного стану регіональної структури міжнародної торгівлі

.1 «Велика 7»

«Велика сімка» в міжнародній торгівлі відіграє доволі помітну роль, адже клуб країн-лідерів сприймають як одну з провідних організацій, що координує світову економічну політику. І це не дивно, адже у склад G8 входять дві основні економічні сили, а саме Сполучені Штати Америки та Європейський Союз. Хоча, традиційно «Вісімка» не має великого успіху у вирішенні питань, які стосуються світової економіки,валютного процесу та торгівлі. Рішення, прийняті на самітах «Великою сімкою» реалізуються через систему міжнародних економічних організацій, наприклад Міжнародний валютний фонд (МВФ), Світова Організація Торгівлі (СОТ), Організація з економічного співробітництва та розвитку (ОССР). Країни G8 також мають близько 50% голосів у Світовому Банку та МВФ, величезний вплив на СОТ.

До країн G7 належать 7 найрозвиненіших промислових країн: Канада, США, Франція, Німеччина, Італія, Японія, Великобританія. 7 учасниць форуму виробляють 47% світового ВНП та контролюють 53% міжнародної торгівлі.

Отже, розглянемо зовнішню торгівлю окремих країн цієї групи.

Канада

Зовнішньоторговельна стратегія Канади побудовано на участі країни у процесі глобалізації світової економіки («Велика сімка», СОТ), і на регіональній орієнтації розвитку (більшість зовнішньої торгівлі посідає США).

Слід відзначити високу концентрацію зовнішньої торгівлі Канади - на 10 основних партнерів припадає 85% всього товарообігу. При цьому на США припадає приблизно 63%.

Канадський експорт, незважаючи на слабке зростання, він все ж перевищив докризовий рівень 2008 року.

Таблиця 1

. Інші Європейський Союз включає Австрію, Бельгію, Болгарію, Кіпр, Чеську Республіку, Данію, Естонію, Фінляндію, Францію, Німеччину, Грецію, Угорщину, Ірландію, Італію, Латвія, Литву, Люксембург, Мальту, Нідерланди, Польщу, Португалію, Румунію , Словаччину, Словенію, Іспанію та Швецію.

. Інші країни в Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) включають Австралію, Канаду, Чилі, Ізраїль, Ісландію, Мексику, Нову Зеландію, Норвегію, Південну Корею, Швейцарію та Туреччину.

( Дані взято з сайту #"879004.files/image002.gif">

Імпорт Канади в 2012 р. збільшився на 2,4% і склав 462,3 млрд. дол. США. У товарній структурі імпорту Канади головну роль традиційно формують 4 найбільші статті: «засоби наземного транспорту» (15,3%), «реактори ядерні, котли, обладнання і механічні пристрої» (14,6%), «паливо мінеральне» (11, 1%) і «електричні машини та обладнання» (9,8%).

Лідером за обсягом поставок в Канаду також традиційно є США. В 2012 р. імпорт американських товарів збільшився на 13% до 223,3 млрд. дол. США (проти 197,5 млрд. дол. США), що становить більше 50,6% від загального обсягу канадського імпорту.

Основними товарами були «засоби наземного транспорту» (19,5%), «реактори ядерні, котли, обладнання і механічні пристрої» (15,1%), «паливо мінеральне» (7,5%), «електричні машини та обладнання» (6,4%).

Китай - це другий за обсягом імпорту партнер Канади. У 2012 році імпорт з Китаю збільшився на 4,1% до 50,7 млрд. дол. США, що становить 11,0% від усього імпорту в Канаду.

Значна частина поставок припадає на «електричні машини та обладнання» (25,3%), «реактори ядерні, котли, обладнання і механічні пристрої» (20,0%), «меблі» (5,8%) та іграшки (5, 1%).

Важливим постачальником на канадський ринок залишається ще один партнер Канади по НАФТА - Мексика. У 2012 році імпорт з цієї країни склав 25,5 млрд. дол. США, на 2,8% більше, ніж в 2011. Щодо всього імпорту за 2012 рік це одно 5,5%.

Основними статтями імпорту були «засоби наземного транспорту» (28,2%), «електричні машини та обладнання» (24,1%), «реактори ядерні, котли, обладнання і механічні пристрої» (14,5%).

Канадський експорт послуг в 2012 р. виріс в порівнянні з попереднім роком на 0,2% і склав 84,1 млрд. дол. США.

Експорт державних послуг склав 1,6 млрд. дол., що приблизно дорівнює рівню попереднього року. Транспортні послуги склали 13,5 млрд. дол. Що також в цілому відповідає показникам 2011 року. Обсяг послуг, пов'язаних з туристичними і діловими подорожами, виріс на 4,8% і 51,6 млрд. дол. Комерційні послуги знизилися на 0,6% і склали 48,2 млрд. дол.

Імпорт послуг збільшився на 1,7% і досяг 108,3 млрд. дол. США.

При цьому імпорт державних послуг залишився на рівні 1,3 млрд. дол. Обьем транспортних послуг також не змінився - 23,7 млрд. дол. Обсяг послуг, пов'язаних з туристичними і діловими подорожами, виріс на 6% і досяг позначки в 35,0 млрд. дол . У свою чергу комерційні послуги знизилися на 1,0% і склали 17,4 млрд. дол [15].

США

Сполучені Штати зберігають лідируючу місце у міжнародній торгівлі. Обсяг зовнішньої торгівлі США <#"879004.files/image003.gif">

Імпорт США, млрд. доларів США Рис. 1

Основне збільшення в експорті послуг припало на групу "інші приватні послуги" (17,6 млрд. дол), які включають в себе освітні, фінансові, страхові, телекомунікаційні, технічні, консультаційні, юридичні, інженерні, архітектурні, послуги зі зв'язків з громадськістю тощо. Також збільшився експорт послуг в галузях туризму (на 14,7 млрд. дол), вантажних перевезень (8,7 млрд. дол), роялті та ліцензійних зборів (8,5 млрд. дол) і пасажирських перевезень ( 5,8 млрд. дол). У той же час відбулося невелике скорочення (на 0,9 млрд. дол) в області послуг, пов'язаних з військовими контрактами.

Основне збільшення в імпорті послуг припало на групу «інші приватні послуги» (9,8 млрд. дол), послуги в області вантажних перевезень (5,8 млрд. дол), туризму (4,2 млрд. дол), пасажирських перевезень (3,8 млрд. дол), роялті та ліцензійних зборів (2,8 млрд. дол).

Експорт США, млрд. доларів США Рис. 2

Торгівля з країнами СНД в 2008 році характеризувалася незначними обсягами у порівнянні з країнами - основними торговими партнерами Сполучених Штатів. Питома вага країн СНД у товарообігу США склав 1,5%. При цьому більше 71% цього обсягу припадало на Росію. У вартісному вираженні обсяг торгівлі США з країнами СНД склала 50,7 млрд. дол, збільшившись в порівнянні з 2007 роком на 41%, в основному за рахунок зростання російсько-американського товарообігу.

Основними торговельними партнерами США серед країн СНД у минулому році були Росія <#"879004.files/image005.gif">

У 2012 р. на 5,1% скоротився французький експорт продукції автомобільної промисловості, на 18,3% зріс експорт продукції авіаційно-космічної промисловості, на 13,1% зросли поставки фармацевтичної продукції.

У 2012 р. скоротився імпорт автомобілів на 9,7%, імпорт автокомпонентів - на 2,4%, імпорт металургійної продукції та продукції металообробки - на 6,5%. Значне зростання показав імпорт нафти та продуктів нафтопереробки (21,1%), продукції авіаційно-космічної промисловості (18,6%) та фармацевтичної продукції (9,2%).

У 2012 р. основними зовнішньоторговельними партнерами по товарообігу Франції були - Німеччина 159,74 млрд. євро), Бельгія (70,63 млрд.) і Італія (68,34 млрд.).

Основні партнери по експорту - Німеччина (частка 16%), Італія (7%) і Бельгія (7%). Основні партнери по імпорту - Німеччина (частка 17%), Китай (8%) і Бельгія (8%).

Таблиця 4. Основні країни - торговельні партнери Франції в 2012 році.

У 2012 р. в товарній структурі експорту Франції переважали: транспортне обладнання і транспортні засоби (92,96 млрд. євро), верстати та обладнання, продукція електроніки та інформатики (83,04 млрд.) і продукція харчової промисловості (43,11 млрд. євро).

Таблиця 5. Товарна структура експорту Франції в 2010-2012 рр. (в млн. євро)

Таблиця 6 Товарна структура імпорту Франції в 2010-2012 рр. (в млн. євро)

У товарній структурі імпорту Франції переважають верстати та обладнання 101,89 млрд. євро), транспортне обладнання та транспортні засоби (77,4 млрд. євро), натуральні вуглеводні та продукція добувної промисловості (61,7 млрд. євро) [10].

Німеччина

В 2009-2013 р. сукупний зовнішньоторговельний оборот Німеччини зріс на 613 млрд. євро і досяг 2,4 трлн. євро, в т.ч. товарооборот збільшився на 522 млрд. євро, а оборот послуг - на 91 млрд. євро. Товарообіг нарощувався в розглянутий період швидше, ніж оборот послуг (+35,6 і + 25,7% відповідно); в звітному 2013 році, навпаки, товарообіг впав на 0,6%, а оборот послуг піднявся на 3,7%. В цілому частка товарів в сукупному зовнішньоторговельному обороті в 2009-2013 рр. трохи підвищилася (на 1,1 п.п., до 82%), а частка послуг трохи знизилася (до 18%).

Більше половини (54,1%) сукупного зовнішньоторговельного обороту Німеччини припадає на експорт, який виріс в 2009-2013 рр. на 340 млрд. євро (в т.ч. експорт товарів збільшився на 291 млрд. євро, експорт послуг - на 49 млрд. євро). Приріст імпорту склав 274 млрд. євро, в т.ч. імпорту товарів - 232 млрд. євро, імпорту послуг - 42 млрд. євро. Темпи приросту вище середнього рівня (+ 33,7%) показали експорт товарів (+ 36,2%) і імпорт товарів (+ 34,8%), тоді як експорт та імпорт послуг збільшувалися темпами нижче середнього (+ 28,3% і + 23,3% відповідно). В результаті частки експорту та імпорту товарів в сукупному зовнішньоторговельному обороті піднялися на 0,8 п.п. (до 44,9%) і на 0,3 п.п. (до 36,8%) відповідно, частка експорту послуг впала на 0,4 п.п. (до 9,1%), а частка імпорту послуг - на 0,8 п.п. (до 9,1%).

Німеччина має стійкий профіцит у зовнішній торгівлі товарами і послугами, який склав в 2009-2013 рр. 825 млрд. євро, в т.ч. в 2013 р -197 млрд. євро. Зазначений профіцит забезпечується за рахунок зовнішньої торгівлі товарами (840 млрд. євро за п'ять років, в т.ч. 198 млрд. євро в 2013 р), тоді як у зовнішній торгівлі послугами Німеччина має дефіцит (14,6 і 0,2 млрд . євро відповідно).

Щодо експорту товарів та послуг по країнам,то найбільша частка експорту припадає на Європу,тоді як найменша- на Австралію та Океанію. Різниця між питомою вагою різних років не дуже велика,це вказує гна те,що тенденція експорту майже не змінилась (див.додаток 1).

Найбільша частка імпорту припадає на Європу, потім на Азію і США.Найменша частка припадає на Африку (див. додаток 2) [11].

Італія

У 2012 році зовнішня торгівля Італії з країнами ЄС характеризувалася негативною динамікою. Італійський експорт у вартісному вираженні в ці держави скоротився на 0,7%, імпорт - на 7,2% порівняно з 2011 роком. Позитивне сальдо торгового балансу Італії в торгівлі з країнами ЄС склало в 2012 році 8,9 млрд. євро. Частка експорту до країн ЄС у загальному обсязі італійського експорту в 2012 році скоротилась в порівнянні з 2011 роком і склала 53,7% (у 2011 році частка експорту до країн ЄС становила 56,1%).

У зв'язку з фінансовою та політичною кризою в ряді європейських країн, товарообмін з країнами ЕВС, традиційними торговими партнерами Італії, також скоротився. Експорт до Німеччини зменшився на 1,1%, склавши 48,7 млрд. євро, імпорт скоротився на 11,5%, склавши 55,2 млрд. євро. Скоротилася торгівля з Іспанією (експорт -8,0%, імпорт + 7,0%), з Францією (експорт -1,0%, імпорт -6,8%), з Польщею (експорт -2,2%, імпорт - 5,3%). У той же час збільшилася торгівля з Бельгією (експорт + 7,0%, імпорт -1,3%). На 12,6% скоротився італійський імпорт з Великобританії, при позитивному значенні експорту (+ 8,1%).

У торгівлі з третіми країнами (що не входять в ЄС) в 2012 році позитивне сальдо торгового балансу склало 2 млрд. євро (у 2011 році від'ємне сальдо становило 20,5 млрд. євро).

Значне збільшення італійського експорту у вартісному вираженні спостерігалося в країни ОПЕК (+ 24,6%), в Японію (+ 19,2%), в США (+ 16,8%), до Швейцарії (+ 10,9%), в Туреччину (+ 10,3%), до Росії (+ 7,3%), країни МЕРКОСУР (Аргентина, Бразилія, Парагвай і Уругвай) (+ 2,5%). У той же час експорт Італії в 2012 році порівняно з 2011 роком скоротився в Китай (-10,0%).

Італійський імпорт з країн з країн ОПЕК збільшився на 19,7%, Імпорт з Росії в 2012 році порівняно з 2011 роком зріс на 8,5%. У той же час італійський імпорт з Японії скоротився на 24,4%, з країн МЕРКОСУР - на 21,9%, з Китаю - на 16,7%, з Туреччини - на 12,0%, з США - на 2,8 %, з Швейцарії - на 2,4% [12].

Японія

У 2013 році експорт Японії в доларовому вираженні склав 717 млрд. дол. США (скорочення на 5% порівняно з 2012 роком). Основними партнерами Японії з експорту в 2013 році були: США (частка в експорті 19%), КНР (частка в експорті 18%), РК (8%), Тайвань (6%), Таїланд (5%).

У регіональному розрізі 54% японського експорту в 2013 році припало на країни Азії, 20% - на Північну Америку, 10% - на країни Західної Європи.

Аналіз товарної номенклатури японського експорту в 2013 році показує, що в п'ятірку лідерів увійшли наступні товарні позиції: автомобілі (частка в експорті 15%); продукція металургії (5,4%); напівпровідники (5,1%); автозапчастини (5%); органічна хімія (3,6%).

У 2013 році імпорт Японії в доларовому вираженні склав 832,4 млрд. дол. США (скорочення на 4,7% в порівнянні з 2012 р.). Основними партнерами Японії з імпорту в 2013 р. були: КНР (частка в імпорті 22%), США (частка в імпорті 8%), Австралія (6%), Саудівська Аравія (6%), ОАЕ (5%).

У регіональному розрізі 44% японського імпорту в 2013 році припало на країни Азії, 19% - на країни Близького Сходу; 10% - на Північну Америку, 10% - на країни Західної Європи.

Аналіз товарної номенклатури японського імпорту в2013 р показує, що в п'ятірку лідерів увійшли наступні товарні позиції: нафта (частка в імпорті 17,5%); СПГ (8,7%); товари легкої промисловості (4%); нафтопродукти (3,3%); засоби зв'язку (3,3%).

За підсумками 2013 року в Японії зареєстровано рекордне за розмірами пасивне сальдо торгового балансу (-115,4 млрд. дол. США). Росія увійшла в шістку країн, з якими Японія хронічно зводить торговельний баланс зі знаком «мінус». Росія займає 14 місце серед зовнішньоторговельних партнерів Японії. Питома вага Росії в зовнішньоторговельному обороті Японії становить 2,2% (1,5% в експорті і 2,8% в імпорті).

Таблиця 7. Товарооборот,експорт та імпорт Японії за 2013 р.

Згідно з даними Всесвітньої торгової організації на кінець 2013 р., частка японського експорту у світовій торгівлі послугами складає 3,3%. Японія займає шосте місце в світі за цим показником після США, Великобританії, Німеччини, Франції , КНР. Частка Японії в імпорті послуг становить 4,2%. У міжнародних порівняннях за даним показником Японія займає четверте місце після США , Німеччини , КНР , Великобританії [13].

Великобританія

В 2013 р. провідними торговельними партнерами Великобританії залишалися країни Європейського союзу (52% британського зовнішньоторговельного товарообігу; в 2012 р. - 51%), в т. ч. Німеччина (12,2%, в 2012 р. - 12,1%), Нідерланди (8,2%, в 2012 р. - 7,8%), Франція (6,7%, в 2012 р. - 6,4%), Бельгія 4,7% (в 2012 р. - 4,5%). Важливими партнерами з інших регіонів були США (9,9%, в 2012 р. - 10,2%), Китай (6,1%, в 2012 р.- 5,7%), Норвегія (2,8%, в 2012 р. - 3,6%) і Японія (1,6%, в 2012 р. - 1,8%).

У список 20 провідних зовнішньоторговельних партнерів Великобританії входить і Росія, яка в2013 р посіла 14 місце (за ітогам2012 р - 13 місце) з питомою вагою в британському товарообороті 1,7% (в2012 р - 2%).

Серед держав - торговельних партнерів Великобританії найбільш динамічний розвиток в 2013 р отримала торгівля з Німеччиною , зростання товарообігу з якої склав 1,4%, Нідерландами - 5,5%, Францією - 4,4%, Китаєм - 8,3 %. В2012 р на 20 основних торгових партнерів Великобританії довелося 77% її товарообігу (в 2012 р. - 77,3%).

У число найбільш значимих для Великобританії експортних ринків входили: ЄС (частка в експорті - 51%), США (13,6%), Китай (3,3%), Росія (1,8%), Гонконг (1,7% ), Індія (1,7%), Канада (1,4%).

Найважливішими закордонними торговельними партнерами Великобританії з ввезення товарів на британський ринок в 2013 р. були: ЄС (частка в імпорті - 53%), Китай (7,7%), США (7,5%), Норвегія (4,1%), Японія (1,8%), Росія (1,7%), Гонконг (1,7%).

Товарообіг між Великобританією і державами БРІКС в 2013 р. збільшився порівняно з рівнем в 2012 р. на 1% до 76,5 млрд.ф.ст. Частка Росії в цьому показнику - 16%. Британський експорт у держави БРІКС в 2013 р. дорівнював 26,8 млрд.ф.ст. (приріст на 2,7%), 20% британського експорту в БРІКС припадало на поставки в Росію. Імпорт Великобританії з держав БРІКС склав 49,7 млрд.ф.ст., зменшившись на 0,8%. В обсязі всього британського імпорту з БРІКС частка Росії - 15%.

Товарообіг між Великобританією і державами - членами СНД в 2013 р. скоротився в порівнянні з рівнем 2012 р. на 14% до 15,3 млрд.ф.ст. Частка Росії в цьому показнику - 80%. Британський експорт у держави - ​​члени СНД в 2013 р. склав 7 млрд.ф.ст. (зниження на 6,7%), з яких 73% припало на поставки в Росію. Імпорт Великобританії з держав - членів СНД склав 8,3 млрд.ф.ст., скоротившись на 19%. В обсязі всього британського імпорту з СНД частка Росії - 84%. У структурі британського експорту в країни СНД 65% припадає на машини, обладнання та транспортні засоби, 15% на продукцію хімічної промисловості, 5% на дорогоцінні камені і метали, вироби з них. Головними статтями імпорту з країн СНД є мінеральне паливо (69%), машини, обладнання та транспортні засоби (8%), дорогоцінні камені і метали, вироби з них (6%), метали та вироби з них (5%).

Товарообіг Великобританії з країнами Митного Союзу в 2013 р. скоротився на 12,4% порівняно з 2012 р. до 13,4 млрд.ф.ст., в тому числі експорт знизився на 4,8% до 5,8 млрд.ф.ст ., імпорт скоротився на 16,5% до 7,6 млрд.ф.ст.

Аналіз географічної структури британської зовнішньої торгівлі показує, що головним торговельним партнером Великобританії є ЄС. У неї традиційно міцні торговельні зв'язки з Німеччиною, Нідерландами, Францією, Бельгією, Ірландією, які продовжували зміцнюватися в 2013 р.

В 2013 р. скоротився товарообіг з Норвегією. З країн Північної Америки найбільш тісні торговельні зв'язки існують з США, проте в 2013 р. обсяг товарообігу з цією країною знизився відносно рівня попереднього року. Скоротився обсяг товарообігу і з Канадою.

В 2013 р. розширилася торгівля Великобританії з Китаєм, Індією, Малайзією. Однак, кілька ослабли зв'язку з Сінгапуром, ПАР і Австралією. Збільшився товарообіг з Бразилією і Чилі.

В цілому, на 2013 р. змін в географічній структурі британської торгівлі не відбулося. Як і раніше основними торговими партнерами Великобританії залишаються країни Європейського союзу[14].

.2 Міжнародна торгівля регіонів

Близький Схід

Ураховуючи в цілому залежний характер економік арабських країн, неможливо переоцінити значення зовнішніх економічних зв’язків як інструменту для реалізації значної частки виробленого продукту і забезпечення переважної частини товарів виробничого призначення. Для арабів зовнішня торгівля відіграє більшу роль, ніж внутрішня. У зовнішньоекономічній сфері реалізується від 40 до 90 % ВВП, що пояснюється слабким розвитком товарного обігу всередині арабських країн. Місткість же арабського ринку становить 180-200 млрд дол. на рік.

У 2012 р. обсяг арабського експорту становив 303 млрд дол., або 4 % від світового, імпорт - 199 млрд дол., або 2,5 % світового. Частка регіону у світовому експорті вагається у межах 4 %, в імпорті - трохи менше 3 %, що відображає порівняно високу активність на світовому ринку. Як і переважна більшість країн, що розвиваються, арабські держави спецілізуються в міжнародному розподілі праці на виробництві одного-двох переважно сировинних товарів. У структурі експорту переважає сировина (нафта і мінерали), ранні овочі та фрукти, фініки, бавовна, шкіри. Більшість країн обмежуються однією-двома статями експорту. У структурі імпорту 75 % припадає на промислову продукцію, перш за все капітальне устаткування, транспортні засоби і побутове приладдя тривалого користування.

На початок 2009 р. обсяг експорту товарів і послуг країн МЕnap становив 966,1 млрд дол.; РСАДПЗ - 565,1; країн Магрібу - 133,3; країн Машреку - 97,5 млрд дол. Падіння експорту у 2009 р. порівняно з початком 2008 р. у середньому становило близько 28 %. Проте, як було вже вказано вище, за прогнозами, відновлення зростання на ринку нафти на рівні 25 млн бар. На день у 2010 р. і 26 млн бар. на день у 2011 р. дасть зростання експортних операцій країн даного регіону у 2010 р. порівняно з 2009 р. у середньому на 16 %, у 2011 р. - на 10 %.

Найбільша частка експорту в цьому регіоні припадає на країни МЕnap. Найбільшими арабськими експортерами у 2009 р. були Саудівська Аравія (202,5 млрд дол.), ОАЕ (202,3 млрд дол.), Іран (87,1 млрд дол.) і Кувейт (61,9 млрд дол.).

Найбільшими арабськими імпортерами у 2005 р. були ОАЕ (45 млрд дол.), Саудівська Аравія (36 млрд дол.), Єгипет (15 млрд дол.), Марокко (14 млрд дол.), Алжир (13 млрд дол.), Туніс (11 млрд дол.), Ліван (7 млрд дол.), Кувейт (10 млрд дол.), Оман (6,5 млрд дол.), Сирія (5 млрд дол.).

У 2009 р. імпорт товарів і послуг арабських держав становив: країни МЕNAP - 909,1 млрд дол.; РСАДПЗ - 448,0; країни Магрібу - 136,6; країни Машреку - 123,7 млрд дол.

Основними країнами - споживачами імпорту в 2009 р. стали ОАЕ (187,5 млрд дол.), Саудівська Аравія (163,6 млрд дол.), Іран (75,4 млрд дол.), Ірак (54,5 млрд дол.), основними статями імпорту останніх двох держав є озброєння.

Також у великих кількостях купується продовольство (10 % мпорту). Перше місце у списку продовольчих товарів посідають зернові, особливо пшениця та ячмінь (14 % світового імпорту зерна припадає саме на арабський світ); на зерно припадає половина продовольчого дефіциту арабів. Друге місце традиційно посідає рослинна олія, третє - молочні продукти, четверте - цукор. У великих кількостях закуповується чай, тютюн і кава. Найвища залежність від ввезення життєво важливих товарів зберігається в монархіях Аравійського півострова. Ємен, Єгипет і Йорданія є великими одержувачами міжнародної продовольчої допомоги.

Країни Перської затоки, особливо Кувейт, Саудівська Аравія та ОАЕ - країни - лідери з імпорту золота. Як показує порівняння обсягів імпорту й експорту країн даного регіону, їх зовнішньоторговельна квота близька до 200 %, що говорить про високу залежність економік цих держав від динаміки і кон’юнктури на зовнішніх ринках (як на ринках сировини, так і споживчих ринках).

Протекціоністський захист експорту, за прогнозами, до кінця 2010 р. підвищиться на 19 % і ще на 10 % - у 2011 р., у результаті чого очікується зростання зовнішнього поточного балансу з 70 млрд дол. у 2009 р. до 120 млрд дол. у 2010 р. і до 150 млрд дол. у 2011 р.

До традиційних партнерів по зовнішніх економічних зв’язках серед колишніх європейських метрополій приєдналися США, Японія і країни азійського Півдня. США вже підписали угоди про вільну торгівлю з Йорданією, Марокко, Бахрейном, ОАЕ і Оманом. Імпорт США з арабських країн на 85 % складається з постачань сирої нафті, і ця частка поступово збільшується мірою зростання потреб США у нафтопродуктах. У зв’язку із цим особливою увагою американців користуються країни Перської затоки, що були ще зовсім недавно безроздільною вотчиною Великобританії. Протягом останніх років взаємний товарообіг зростав на 35 % на рік, досягнувши у 2006 р. 38 млрд дол. Найважливішими арабськими партнерами для США стали Саудівська Аравія і ОАЕ, які придбали американських товарів на 10,7 і 10,2 млрд дол. відповідно.

На ринки країн Близького Сходу активно входять компанії Південної Кореї, компанії Goldstar і Samsung створюють спільні підприємства з виробництва теле- і відеоапаратури. Нафтовидобувні країни повністю орієнтовані на експорт нафти та нафтопродуктів, які дають до 90 % валютних доходів. Це найбільші нафтоекспортери світу, які практично єдиновладно панують на світовому ринку нафти, контролюючи дві третини її продажів. Проте останніми роками у структурі експорту нафтовидобувних країн поступово зростає частка зрідженого газу, алюмінієвого прокату, добрив, цементу.

Протягом останніх двадцяти років основним постачальником зброї в арабські країни були США. Постачання озброєння в окремі країни настільки великі, що виникають повну їх залежність від країн-постачальників і в ряді випадків рівносильні договору про військову співпрацю[16].

Латинська Америка.

Основною експортною статтею експорту всіх країн Латинської Америки є продовольчі товари. Основними експортерами продукції сільського господарства по праву вважаються Колумбія і Бразилія, на їх частку припадає найбільша кількість експортованого кави. Також, важливу роль в продовольчих поставках грає Аргентина - лідер з виробництва зернових, і Еквадор - лідер з виробництва бананів.

Значну частку в експорті країн Латинської Америки займають руди чорних і кольорових металів. Наприклад, Чилі є великим експортером міді, Перу - експортером свинцю, цинку і міді, Болівія експортерів олова, Ямайка - бокситів.

Експортні поставки нафти і нафтопродуктів також важливі для економіки країн Латинської Америки. В якості додаткового продукту для експорту, її продають практично всі країни Латинської Америки. Експортують тільки нафту такі країни, як Венесуела, Болівія, Тринідад і Тобаго. Ці країни є так званими «чистими» експортерами нафти, де її експорт значно перевищує імпорт.

Що стосується бавовни, вовни і шкіри, тут ситуація йде таким чином: Мексика, Перу і Бразилія є основними експортерами бавовни. Аргентина і Уругвай переважають у сфері експорту вовни та шкіряної сировини.

Таким чином, аналізуючи структуру експорту країн Латинської Америки, можна зробити висновок, що основна маса країн залежить від експорту обмеженої кількості товарів з сировинного сектора, що, природно, негативно позначається на їх економіці. Варто відзначити, наприклад, що більше половини експортних поставок Чилі припадає на мідь, Еквадору - рівною мірою на нафту і Банани, Уругваю - на вовну, Бразилії та Колумбії - на каву. Більше 90% експортної виручки приносить Венесуелі, Болівії і Тринідад і Тобаго нафту і нафтопродукти, Ямайці - банани.

Структура експорту досить диверсифікована лише в двох латиноамериканських країнах - Мексиці та Аргентині.

Що стосується структури імпорту - вона досить однорідна. Її основною складовою є високотехнологічні товари і обладнання. Така структура обумовлена ​​низкою причин, основною з яких є те, що під впливом науково-технічного прогресу, латиноамериканські країни були змушені формувати у себе обробні галузі промисловості. Для їх формування були необхідні нові технології і розробки, які в силу відсталості країн, необхідно було закуповувати за їх межами. Таким чином, сформувалася стійка імпортна залежність країн Латинської Америки від високотехнологічних товарів і послуг, яка, з розширенням обробного виробництва, постійно зростає[17].

Пд-Сх Азія

Відсталість економіки країн Південно-Східної Азії, які спеціалізуються на виробництві дешевого с.-г. і промисловї сировини, обумовлює нестійкість їх господарства і велику залежність від світового ринку.

Країни Південно-Східної Азії реалізують на зовнішньому ринку від 12% (Індонезія) до 51% (Малайя) свого валового продукту. Основними продуктами експорту країн району є: каучук - Малайя, Індонезія, В'єтнам, Камбоджа; копра - Малайя, Філіппіни; цукор - Таїланд, Філіппіни; рис - Бірма, Таїланд, Камбоджа; чай - Індонезія; нафта - Індонезія, Бруней, Саравак; кольорові метали - Малайя, Бірма, Індонезія, Філіппіни. Ціни світового ринку на ці товари схильні до різких коливань і мають загальну тенденцію до зниження. Бірма за 100 фунтів рису в 2005 р. отримала 4,63 дол.; в 2009 - 4,14; в 2010 - 4.31. Малайя за 100 фунтів каучуку отримала в 2005 - 37,3 дол .; в 2009- 29,0; в 2010 - 22,3. До 2000 середня ціна на продовольчі товари, що вивозяться слаборозвиненими країнами, впала приблизно на 16-17% нижче рівня 1950.

Зовнішня торгівля Південно-Східної Азії все ще пов'язана в значній мірі з імперіалістичними державами, В 2000-2005 третину імпортно-експортних операцій припадала на частку західних країн, включаючи Англію, одна п'ята - на Північну Америку.

Підвищення цін на промислові товари, що експортуються капіталістичними державами Заходу, негативно позначається на економіці країн р-на. В 2005 на експортну виручку можна було імпортувати готових виробів на 10% менше, ніж в 2009.

Для більшості країн Південно-Східної Азії характерно за останнє десятиліття скорочення резервів іноземної валюти і золота. Зовсім інший характер носить торгівля країн Південно-Східної Азії з соціалістичними країнами. Вона здійснюється на взаємовигідній основі. В обмін на традиційні товари свого експорту країни Південно-Східної Азії отримують необхідні їм промислові товари, обладнання тощо. Довгострокові угоди про товарообмін, що існують між країнами Південно-Східної Азії і соціалістичними державами, забезпечують слаборозвиненим країнам гарантований ринок збуту, що має велике значення для виконання планів перспективного розвитку. Розрахунки за угодами проводяться, як правило, по клірингу і в місцевій валюті. Це дозволяє країнам району економити дефіцитну іноземну валюту[23].

Австралія та Океанія

Роль зовнішньої торгівлі в економіці Австралії дуже велика. Експорт є одним з головних джерел отримання іноземної валюти. Усередині країни-фірми <http://ua-referat.com/%D0%A4%D1%96%D1%80%D0%BC%D0%B8>, які можуть збільшити свій експорт, користуються знижкою при податковому обкладанні. Для експортерів полегшені умови фінансової платежів, а також створено спеціальну корпорація з експортного страхування. В кінці 70-х років понад 47% загальної вартості австралійського експорту припадало на різні сільськогосподарські товари, 27% - на продукцію гірничодобувної та понад 23% - обробної промисловості. З експортованого гірничорудної сировини перше місце займають залізна руда і концентрати, а друге - кам'яне вугілля.

Імпорт представлений різними машинами, використовуваними в сільському господарстві, будівництві й обробній промисловості (понад 40%), капітальним обладнанням (більше 22%), споживчими і продовольчими товарами, мастилами та іншими товарами. Ввезення мінеральної сировини і напівфабрикатів вкрай невеликий (від 6 до 7%). Ввозяться нафту і нафтопродукти, фосфорити, а також хромові руди і в невеликій кількості руди або концентрати інших металів.

Австралія імпортує товари головним чином із США, Великобританії, Японії та ФРН. У країни Східної і Південно-Східної Азії Австралія вивозить продовольчі товари, а також вугілля, деякі види машин, текстиль, взуття та ін. Імпорт з цих країн в основному становлять натуральний каучук <http://ua-referat.com/%D0%9A%D0%B0%D1%83%D1%87%D1%83%D0%BA>, нафту, чай, кава <http://ua-referat.com/%D0%9A%D0%B0%D0%B2%D0%B0>, рослинне масла і волокна <http://ua-referat.com/%D0%92%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%BA%D0%BD%D0%B0>, пакувальні матеріали . Обсяг торгівлі Австралії з територіями <http://ua-referat.com/%D0%A2%D0%B5%D1%80%D0%B8%D1%82%D0%BE%D1%80%D1%96%D1%8F> Океанії невеликий. Однак Австралія завоювала досить міцні позиції в торгівлі з ними, потіснивши Великобританію та інші країни[18].

Африка

Зовнішня торгівля орієнтована на регіони за межами Африки, оскільки національні економіки практично не доповнюють одна одну. Це гальмує розвиток інтеграції.

Найбільшою з африканських інтеграційних груп країн є Економічне співробітництво держав Західної Африки, ЕКОВАС (Economic Community of West African States, ECOWAS), яке було утворено в 1975 році. До складу організації входять 16 країн: Бенін, Буркіна-Фасо, Кот-д´Івуар, острови Зеленого мису (Кабо Ведре), Гамбія, Гана, Гвінея, Гвінея-Бісау, Ліберія, Малі, Мавританія, Нігер, Нігерія, Сенегал, С´єра-Леоне, Того. Найпотужнішою та найперспективнішою в економічному відношенні тут є Нігерія. А загалом у країнах угруповання проживає понад 180 млн. чол., ВВП становить понад 63 млрд. дол., при 345,4 дол. на душу населення і частки світового експорту в 0,6%.

Основні зусилля співтовариства спрямовані на ліквідацію внутрішніх тарифів та встановлення єдиного зовнішнього тарифу, що повинно перетворити ЕКОВАС на митний союз на зразок ЄС. Проте досягнення цієї мети бачиться надто проблематичним, оскільки в регіоні існують й інші види міждержавного співробітництва, відсутня заінтересованість в успішній діяльності організації та низький базовий рівень розвитку держав-членів.

В Африці існують також й інші інтеграційні утворення.

Митний і економічний союз Центральної Африки, ЮДЕАК (Union Douanière et Economique de lAfrique Central, UDEAC) утворено в 1966 році. До його складу входять шість країн зони колишнього французького франка: Габон, Камерун, Конго, Центрально-африканська республіка, Чад, Екваторіальна Гвінея.

Метою ЮДЕАК є підвищення умов життя народів шляхом зміцнення співробітництва країн-членів через утворення спільного ринку, а далі - через інтеграцію в економічному і валютному союзі.

Співробітництво в торговельній та валютній сферах здійснюється загалом успішно. Запроваджено єдиний зовнішній тариф. Випускаються єдині платіжні кошти. Їх емісію здійснює Банк держав Центральної Африки, ЮДЕАК контролює також Банк розвитку держав Центральної Африки і Фонд солідарності.

Спільний ринок Східної та Південної Африки, КОМЕСА (Common Market for Eastern and Southern Africa, COMESA) утворено в 1994 p. Його попередником була Преференційна зона торгівлі держав Східної та Південної Африки. До складу КОМЕСА входять 20 держав: Ангола, Бурунді, Заїр, Замбія, Зімбабве, Кенія, Коморські острови, Лесото, Маврикій, Мадагаскар, Малаві, Мозамбік, Намібія, Руанда, Свазіленд, Судан, Танзанія, Уганда, Еритрея, Ефіопія. Більшість із них належать до найбідніших країн світу.

Головна мета КОМЕСА - формування спільного ринку та до 2020 р. - валютного союзу; серед функцій угруповання особлива увага приділяється сприянню співробітництву у валютно-фінансовій сфері. Передбачається утворити платіжний союз, забезпечити взаємну валютну конвертованість, вільний рух капіталу, а також запровадити спільну розрахункову валютну одиницю - ЕСАКУ (Eastern and Southern African Currency Unit, ESACU). Однією з цілей є сприяння інвестуванню. Зокрема укладено угоду про усунення подвійного оподаткування.

Південноафриканське співтовариство розвитку, САДК (Southern African Development Community, SADC) було утворено в 1992 році. Воно включає 11 держав: Анголу, Ботсвану, Замбію, Зімбабве, Лесото, Малаві, Мозамбік, Намібію, Свазіленд, Танзанію, Південноафриканську республіку (ПАР). У рівнях економічного розвитку цих країн спостерігається значний перепад: ПАР, Замбія та Зімбабве входять до числа відносно розвинених країн Африки, тоді як Ангола, Мозамбік і Танзанія - до найбідніших.

Головною метою організації є економічне зростання та підвищення добробуту населення країн регіону. її досягнення передбачається за рахунок самозабезпечення та взаємодоповнення національних економік. Конкретними цілями є лібералізація торгівлі, забезпечення вільного руху капіталу, робочої сили й технологій.

САДК у своїй діяльності орієнтується на співробітництво із західними країнами, на допомогу з їхнього боку. Основними донорами є Скандинавські країни (50% зовнішнього фінансування), а також ЄС та США.

Для радикального вирішення проблем сучасної Африки, просування інтеграційних процесів на континенті необхідною є кропітка, тривала робота та об´єднання зусиль, що дозволить вивести народи континенту із «глухого куту історії», надасть їм можливість зайняти гідне місце в сучасному світовому співтоваристві[19].

Європа

Європа - найбільший центр міжнародної торгівлі. Її питома вага у світовій торгівлі перевищує рівень США. В останні десятиліття ЄС зберігає стійкі позиції і в світовому експорті, і в світовому імпорті.

Члени Спілки виробляють до 80% промислової продукції, 3/4 імпорту і 4/5 експорту всіх країн Західної Європи.

Рівень "відкритості" економіки ЄС, вимірюваної експортною та імпортною квотами, значно вищий, ніж в інших центрах світового господарства. Проте країни ЄС в цілому залежать від зовнішнього світу, за рахунок якого їм доводиться задовольняти 45% своїх енергетичних потреб і найнеобхідніших сировинних ресурсів. Експортна квота в середньому становить близько 25%. Для окремих, насамперед малих, західноєвропейських країн залежність від зовнішнього ринку ще більш суттєва.

Велика частина (до 2/3) торгівлі країн ЄС припадає на взаємну торгівлю (у всіх країн ЄС цей показник перевищує 50%, а у малих країн - 70%), близько 10% - на торгівлю з іншими європейськими країнами - членами ОЕСР, близько 7% - на торгівлю з США, близько 4% - на торгівлю з Японією, близько 12% - на торгівлю з країнами, що розвиваються.

Незважаючи на те, що торговельні контакти між окремими європейськими країнами грають дуже значну роль у зовнішній торгівлі країн Союзу, регіональний ринок європейських країн не може обмежити сфери ділової активності європейських компаній. Країни ЄС змушені спілкуватися з іншими секторами світової економіки, що зумовлено, зокрема, ресурсної обмеженістю регіону. Нафта, газ, вугілля, ліс, кольорові метали і багато іншого країни ЄС отримують з третіх країн.

Крім того, інші країни є для Союзу важливими ринками збуту продукції, оскільки ЄС - найбільший експортер сільськогосподарської продукції. Європейські харчові та текстильні компанії - світові лідери у своїй галузі. Традиційно сильні позиції займає європейська хімічна промисловість. Вона поставляє на світові ринки близько 2/3 всього експорту промислових товарів в порівнянні з 15% США і 5% Японії. ЄС є найбільшим експортером продукції машинобудування, навіть без урахування внутрирегионального обороту на західноєвропейські країни припадає майже 30% її світового експорту (Японія - 18%, США - 13%). Вельми міцні позиції займає ЄС в області телекомунікаційного та аерокосмічного обладнання, оптоелектроніки. На західноєвропейську авіаційну промисловість, яка експортує майже, 1/3 свого випуску, припадає близько 1/4 світового ринку цивільного авіабудування. З іншого боку, зберігається негативне сальдо балансу ЄС у торгівлі високотехнологічним інформаційним обладнанням, побутовою електронікою.

Промислово розвинені країни залишаються головними торговельними партнерами ЄС серед третіх країн, з яких можна виділити США і Японію.

На частку промислових товарів припадає близько 80% загального імпорту країн ЄС із США. Виробниче та транспортне обладнання - найбільш важлива група товарів, що імпортуються з США, на неї в 2000 р довелося близько 1/2 сукупного імпорту країн ЄС із США. Імпорт сировини становить 13,5% загального імпорту країн ЄС із США.

Імпорт трьох найбільш важливих груп СМТК, що імпортуються з США, до яких відносяться офісне обладнання та комп'ютери, інші промислові товари та електрообладнання, становить близько 30% загального імпорту країн ЄС із США. Імпорт офісного обладнання та комп'ютерів з США складає 37% загального імпорту країн ЄС цього товару. До товарів, потреба в імпорті яких задовольняється у великій мірі за рахунок імпорту з США, відносяться масничні (49% всього імпорту цього товару в країни ЄС забезпечується за рахунок імпорту з США), вимірювальні інструменти (48,4%), хімічні матеріали і продукти , nes (раніше ніде не класифіковані) (44,4%), електрогенератори (43,9%) та інше транспортне обладнання (43%).

Експорт промислових товарів складає близько 86% від загального експорту з країн ЄС в США, а експорт виробничого та транспортного устаткування-близько 45%, сировини - близько 10%.

Основна продукція, яку експортують в США з країн ЄС, - транспортні засоби (близько 10% від загального експорту з країн ЄС в США). Близько 20% сукупного експорту транспортних засобів з країн ЄС припадає на США. Наступною важливою групою товарів, експортованих в США, є електрогенератори та спеціальне обладнання. Ці три групи товарів склали 23% від загального експорту з країн ЄС в США в 2000 р. Товарами, які експортуються головним чином в США, є електрогенератори, офісне обладнання, а також комп'ютери та напої.

Головні торговельні партнери США з країн ЄС - Німеччина і Великобританія.

Країни ЄС з Японії імпортують 4 групи товарів (транспортні засоби, офісне обладнання, електрообладнання, nes (раніше ніде не класифіковане) та аудіо-телеапаратура, які складають більше 60% всього імпорту країн ЄС з Японії. Імпорт транспортних засобів складає близько 25% всього імпорту країн ЄС з Японії і більше 50% загального імпорту транспортних засобів.

Експорт країн ЄС до Японії менш однорідний, ніж імпорт, і перелік товарів, що експортуються більш широкий. Так само як і в імпорті, найбільш великою групою товарів, експортованих в Японії з країн ЄС, є транспортні засоби. На них припадає близько 1/6 загального експорту з країн ЄС до Японії і 1/12 загального експорту транспортних засобів з країн ЄС. Крім транспортних засобів, найбільш великими товарними групами в експорті є медичне обладнання, фармацевтична продукція та інші промислові товари.

Головним торговельним партнером Японії з країн ЄС є Німеччина, яка зберігає за собою близько 1/3 всього імпорту і експорту ЄС до Японії[20].

Росія

У географічній структурі зовнішньої торгівлі Росії за останні 10 р. переважали країни члени Європейського Союзу (ЄС). Обсяг зовнішньоторговельного обороту з цією групою країн зріс на 12,3%, склавши 195,4 млрд. доларів. У цьому експорт зріс на 2,9%, а імпорт збільшився на 42,4%.

Частка країн членів ЄС у зовнішньоторговому обороті знизилася щодо січня-вересня 2006 р. на 3,6 відсоткових пункти і становить 51,5 .

Структура зовнішньоторговельного обороту за групами країн січні-вересні 2009 р. (в січні-вересні 2006 р.) .

Другою групою за обсягом зовнішньоторговельного обороту є країни Азійсько-Тихоокеанського економічного співробітництва в (АТЕС), питома вага у зовнішньоторговому обороті за підсумками січня-вересня 2009 р. дорівнював 19,2% (зростання на 2,6 відсоткових пункти) і становить 72,9 млрд. доларів. Приріст обсягів становив 38,9% у зовнішньоторговому обороті, 14,9% з експорту й 62,6% імпорту.

Наступну групу становлять країн СНД. Частка їх у зовнішньоторговому обороті становила 15,4%, приріст обсяги продажів у січні-вересні 2009 р. становив відповідно - 24,2%, - 17,9%, - 37 відсотків.

Зміна географічної структури зовнішньої торгівлі Російської Федерації в січні-вересні 2009 р. проти сталася за рахунок збільшення частки країн Азії у загальному обсягу товарообігу: Китаю (з 6,3% до 7,2%), Японії (з 2,7% до 3,7%), Республіки Кореї (з 2,1% до 2,6 відсотка).

У січні-вересні 2007 р. простежувалося зниження частки товарообігу Росії із європейськими країнами: з Німеччиною (з 9,8% до 9,4%), з Нідерландами (з 9% до 8,5%) і Італією (з 7,2% до 6,5 відсотка).

Сталося збільшення зовнішньої торгівлі з державами СНД: з Казахстану (з 2,9% до 3,2%) і Білоруссю (з 4,7% до 4,8%). Це як зі зростанням експорту, і імпорту.

Отже, найдинамічніше продовжувала розвиватися зовнішня торгівля з азіатськими країнами й основними торговими партнерами із багатьох країн СНД.

Зовнішньоторговельний оборот Росії з країнами далекого зарубіжжя (за методологією платіжного балансу) в січні-вересні 2009 р. становив 339,7 млрд. доларів і щодо аналогічного періоду 2006 року зріс на 18,3 відсотка. У цьому експорт становив 209,2 млрд. доларів і збільшився на 9,2 відсотка, імпорт - 130,5 млрд. доларів (зростання на 36,6%). Сальдо торгового балансу склав 78,8 млрд. доларів. Однак у результаті того, що зростання вартісних обсягів російського імпорту продовжував випереджати зростання експорту, сальдо торгового балансу проти січнем-вереснем 2006 р. зменшилося на 18,1 відсотка. На країни далекого зарубіжжя січні-вересні 2009 р. прийшлось 84,8% зовнішньоторговельного обороту Росії, зокрема - 84,7% експорту і 85% імпорту.

Основними зовнішньоторговельними партнерами Росії серед країн членів Євросоюзу залишаються Німеччина, Нідерланди й Італія, на долю яких прийшлось 47,4% зовнішньоторговельного обороту з цією групою країн або в 24,4% зовнішньоторговельного обороту далекого зарубіжжя.

Найважливішими зовнішньоторговельними партнерами Росії серед країн АТЕС є Китай, Японія, навіть Республіка Корея -87,8% зовнішньоторговельного обороту з цією групою країн або в 16,8% зовнішньоторговельного обороту далекого зарубіжжя.

Значне переважання російського експорту над імпортом притаманно торгівлі з Нідерландами, Італією, де частка експорту до обороті становило січні-липні 2009 року 91,7% і 76,2% відповідно. Такі самі пропорції у російському товарообігу були характерними в торгівлі зі Польщею, Фінляндією, Індією й Туреччиною. Майже рівні пропорції між експортом і імпортом склалися в товарообігу Росії та Німеччині, і навіть США.

Товарообіг Росії з країнами СНД січні-вересні 2009 р. (за методологією платіжного балансу) становив 60,7 млрд. доларів, що від рівня січня-вересня 2006 р. на 23,3%. Експорт Росії у країн СНД збільшився на 17,4%, імпорт - на 34,3 відсотка. Частка регіону на загальному товарообігу зросла з 14,6% до 15,2%, в експорті зросла з 14,4% до 15,3%, в імпорті зменшилася з 15,2% до 15 відсотків. Позитивне сальдо торгівлі Росії з державами СНД зменшилося на 0,3 млрд. доларів.

Основними торговими партнерами Росії серед країн СНД усе ще Україна, Білорусь та Казахстан. У січні-вересні 2009 їхня частка становила 13,6% зовнішньої торгівлі.

На першому місці серед країн України, частка якої 5,6%. У зовнішній торгівлі з Росією частка Білорусі становила 4,8%. У той самий час динамічно продовжують розвиватися торговельні зв'язки з Казахстаном, частка його товарообігу з Росією зросла з 2,9% до 3,2% за рахунок збільшення експорту, і імпорту[21].

. Проблеми міжнародної торгівлі

.1 Упакування, як засіб перевезення товарів при міжнародній торгівлі

Основне призначення упаковки при здійсненні міжнародних торгових контрактів - запобігання товарів від загибелі й ушкоджень при їх транспортуванні від продавця до покупця. Крім того, вона повинна створювати раціональні одиниці для складування, транспортування, навантаження і розвантаження товарів. Вид упакування визначається, у першу чергу, характером товару, який у неї поміщений, зовнішніми впливами, яким може бути підданий товар, і часом, протягом якого товар повинний знаходитися в упакуванні. Очевидно, що останні фактори залежать від шляху перевезення, транспортних і вантажно-розвантажувальних засобів, що використовуються.

Звичайно, в контракті розрізняють зовнішнє упакування - тару (шухляди, картонні коробки, бочки, контейнери та ін.) й внутрішнє упакування, невіддільне від товару. Якість як зовнішнього, так і внутрішнього упакування найчастіше встановлюється перерахуванням у контракті вимог, яким вона повинна задовольняти. При наявності встановлених стандартів чи технічних умов на упакування її якість може визначатися посиланням на відповідні стандарти і технічні умови.

У західноєвропейських країнах прийняті єдині норми по упаковці товарів. МОС, міжнародна організація по стандартизації розробила інструкції, якими варто керуватися при експортному упакуванні товарів.

Для транспортування більшості видів товарів у міжнародній торгівлі найбільш часто використовуються контейнери. Вони забезпечують найкращий захист товарів від ушкоджень. Крім того, зручні в самому процесі транспортування, контейнерні перевезення застосовуються не тільки при транспортуванні водними видами транспорту, але і залізничним, автомобільним і навіть повітряним.

Для перевезення сипучих вантажів у західноєвропейських країнах застосовуються "м'які" контейнери - пластикові мішки великих розмірів. Варто мати на увазі, що такі контейнери можуть бути багаторазового використання. Тому при укладанні угод, що передбачають кілька постачань сипучого товару, має сенс обмовити саме таке упакування. Нарешті, у деяких випадках для транспортування товарів буває досить заводського упакування, картонні шухляди, особливо якщо вони стандартних розмірів.

При укладанні торгового контракту упакування товару відноситься до обов'язків продавця. Як правило, обидві сторони представляють, яким вимогам повинна задовольняти упаковка для даного типу товару при його транспортуванні обраним видом транспорту в обговорене місце призначення. Іноді в контракті вказується конкретний вид упаковки. В інших же випадках, коли упакування не обумовлено, продавець зобов'язаний упакувати товар таким чином, як це потрібно для його транспортування, але тільки у відношенні тих обставин, зв'язаних із транспортуванням, що були відомі йому перед укладанням контракту.

У більшості випадків не тільки внутрішнє упакування, невіддільне від товару, але і зовнішня тара переходять у власність покупця водночас із товаром. Винятки можуть бути, коли в контракті передбачено або відвантаження товару в тарі, заздалегідь наданої покупцем, або повернення тари покупцем продавцю. При переході упаковки у власність покупця він сплачує її ціну продавцю. Способи оплати упаковки встановлюються сторонами в контракті і можуть передбачати: включення ціни упаковки в ціну товару, визначення ціни упакування у відсотках від ціни товару; визначення ціни упакування окремо від ціни товару [4].

Спосіб перевезення швидкопсувних вантажів (з охолодженням, вентилюванням, обігрівом або в режимі "термос" (підтримання температурного режиму за рахунок теплоізоляції вагону), тип вагону (рефрижераторний, термос критий, критий з утепленим кузовом) або контейнера (універсальний або рефрижераторний) визначаються відправником залежно від характеру швидкопсувного вантажу та кліматичних умов на всьому шляху його перевезення.

У рефрижераторних вагонах, до яких належать рефрижераторні секції, автономні рефрижераторні вагони (АРВ) та автономні рефрижераторні вагони зі службовими приміщеннями (АРВ - Е), перевозяться всі види швидкопсувних вантажів, за винятком плодоовочів та картоплі без тари (навалом).В АРВ - Е перевозяться переважно вантажі, для яких необхідно весь час підтримувати температуру -18ºС і нижче, та ендокринно-ферментна сировина.

У вагонах-термосах дозволяється перевозити швидкопсувні вантажі, які термічно підготовлені до завантаження (обігріті, охолоджені, заморожені), які не виділяють біологічного тепла.

Заморожені продукти завантажують у вагони-термоси при температурі зовнішнього повітря на момент завантаження не вище +20ºС, а рибу, оселедці, філе рибне заморожене та імпортне не пастеризоване пиво у пляшках - при температурі зовнішнього повітря на момент завантаження не вище +25ºС.Не допускається перевезення у вагонах-термосах вантажів із терміном зберігання менше 10 діб. У критих вагонах з утепленим кузовом з нумерацією 918... перевозяться плодоовочі, швидкопсувні та інші вантажі в тарі та транспортних пакетах. Не дозволяється перевозити в таких вагонах свіжу плодоовочеву та іншу продукцію, яка виділяє біологічне тепло. У критих вагонах перевозяться швидкопсувні вантажі, які не потребують дотримання температурного режиму під час перевезення.

Спосіб перевезення швидкопсувних вантажів визначається залежно від періодів року: літній, перехідний, зимовий. За напрямком перевезення встановлюється схема найкоротшого маршруту доставки ШПВ з використанням карти, атласу або тарифного керівництва. На схему наносяться основні роздільні пункти і відстань між ними, а також визначається тарифна відстань від пункту навантаження до пункту вивантаження. Вибір способу перевезення ШПВ проводять на ділянці з найбільш тяжкими кліматичними умовами (при перевезеннях з охолодженням враховується найбільш тепла кліматична зона, при перевезеннях з опаленням - найбільш холодна).

Для вибору типу рухомого складу для перевезення ШПВ необхідно знати найменування вантажу, його термічну підготовку, період перевезення, спосіб перевезення. Для перевезення ШПВ використовуються рефрижераторні вагони, вагони-термоси, універсальні криті вагони і вагони з утепленим кузовом (нумерація на 918...).

Для розрахунку потреби в рухомому складі необхідно знати найменування, термічну підготовку та масу вантажів, що перевозяться, тип рухомого складу. Для кожного типу рухомого складу необхідно визначити навантажувальний об’єм вагону, вантажопід’ємність і щільність укладання вантажу у вагон [5].

4.1 Шляхи підвищення безпеки та полегшення світової торгівлі

Гармонійним продовженням і розвитком норм нової редакції Конвенції є прийняті 23 червня 2005 Рамкові стандарти безпеки та полегшення світової торгівлі. Зазначені стандарти були одностайно прийняті керівниками національних митних адміністрацій, що представляють 166 країн-членів Всесвітньої митної організації , на сесії Ради в штаб-квартирі СОТ у Брюсселі.

Структурно Рамкові стандарти безпеки та полегшення світової торгівлі складаються з вступу і двох розділів. У першому містяться цілі та принципи Рамкових стандартів, у другому розкриті роль і місце в реалізації названих стандартів урядових органів, митних служб і підприємницького співтовариства. В тексті міститься два додатки і включена Резолюція Ради митного співробітництва про Рамкових стандартах безпеки та полегшення світової торгівлі.

Суть Рамкових стандартів проста - вони визначають, у чому саме проявляється перевага безпечної світової торгівлі. Стандарти грунтуються на двох основах: це відносини митних адміністрацій між собою і митних адміністрацій з бізнес -співтовариство. У першій основі визначено 11 Стандартів, а в другій, відповідно, 7.

Необхідно виділити 4 основних принципи Рамкових стандартів:

. Попередній обмін даними в електронному вигляді. Між країнами експортерами та імпортерами повинен забезпечуватися безперебійний електронний обмін інформацією. Потрібен це для того щоб митниця, поки йде інформація, відпрацювала поставку по системі управління ризиками, після чого було б можливим прийняття рішення про тип митного контролю щодо переміщуваного вантажу.

. Система інформаційного обміну повинна підтримуватися на сучасному рівні, використовуючи останні досягнення високих комп'ютерних технологій.

. Митні адміністрації зобов'язані забезпечувати безпеку вантажоперевезень.

. Співпраця митниці і бізнес - спільноти. Митниця повинна знаходиться в постійному контакті з тими підприємствами, які є учасниками зовнішньоторговельної діяльності та стали уповноваженими економічними операторами. Митні органи надають певні пільги (преференції) тим учасникам зовнішньоторговельної діяльності, які вкладають гроші в розвиток Рамкових стандартів.

Митною службою повинні вживатися заходи по впровадженню наступних елементів Рамкових стандартів безпеки:

Автоматизація інформаційних митних технологій;

Система електронного декларування;

Використання коштів радіаційного виявлення в доглядових обладнаннях;

Співпраця та обмін інформацією з питань безпеки ланцюгів поставок.

Митною службою повинна вестися робота по вказаних напрямах в рамках Концепції розвитку Митної служби:

Йти підготовка до впровадження системи інтегрованого контролю на основі міжвідомчої взаємодії в пунктах пропуску через державний кордон;

Вестися робота над створенням єдиної міжвідомчої автоматизованої системи збирання, зберігання та обробки інформації, необхідної для здійснення контролю зовнішньоторговельної діяльності;

Вестися робота по створенню в структурі митних органів країни Операційного Центру для обробки інформації та прийняття рішень.

Серед загального числа проблемних питань впровадження Рамкових стандартів безпеки необхідно виділити два найбільш значущих моменту.

По-перше, для досягнення поставлених цілей буде потрібна модернізація митних служб, де особлива увага буде приділена облаштуванню пунктів пропуску на кордоні (оснащення їх сучасними засобами технічного контролю, в тому числі розгортання мережі стаціонарних і пересувних інспекційно - доглядових комплексів, оснащення та дооснащення митних органів сканирующими пристроями і т.д.).

По-друге, для повноцінного функціонування Стандартів буде потрібно глобальна комп'ютеризація діяльності митних органів не лише всередині системи, а й в процесах взаємодії з митними адміністраціями зарубіжних держав та бізнес-спільнотою. Беручи до уваги, що електронні бази даних Євросоюзу уніфіковані і працюють в єдиному протоколі, належить звернути окрему увагу на співвідносність електронних баз країн СНД.

В введенні Рамкових стандартів зазначено: «Міжнародна торгівля є найважливішою рушійною силою економічного процвітання. Світова торговельна система вразлива перед терористичними посяганнями, які можуть завдати серйозної шкоди всій світовій економіці. Будучи державними організаціями, контролюючими міжнародні вантажні потоки та керівниками ними, митні адміністрації знаходяться в унікальному положенні, що дозволяє підвищити безпеку світової ланцюга поставок товарів і сприяти соціально економічному розвитку за допомогою збору доходів і полегшення торгівлі. Існує потреба в прийнятті Всесвітньою митною організацією (ВТО) стратегії підвищення безпеки світової торгівлі таким чином, щоб це не перешкоджало торгівлі, а навпаки - сприяло її розвитку. Підвищення безпеки міжнародної ланцюга поставок товарів є лише одним кроком в загальному процесі зміцнення митних адміністрацій та підготовки їх до 21 століттю. Відповідно, для того, щоб розвинути існуючі програми і методи роботи і піти далі, члени СОТ розробили процедури, які дозволять підвищити безпеку міжнародної торгівлі та полегшити її. Йдеться про Рамкових стандартах безпеки та полегшення світової торгівлі (далі "Рамкові стандарти СОТ" або "Рамкові стандарти"), які представляють собою набір принципів і стандартів і пропонуються для прийняття як мінімуму того, що повинно бути зроблено членами СОТ. Цілком очевидно, що СОТ є найбільш придатною платформою для такого роду ініціативи. Членами СОТ і, відповідно, учасниками його діяльності, є 166 митних адміністрацій, на які припадає 99 відсотків світової торгівлі. Митні адміністрації володіють значними повноваженнями, якими не володіють ніякі інші державні структури, а саме право перевіряти вантаж і товари, що надходять в країну, що проходять через неї і які із країни. Крім того, митниця має право не дозволити ввезення або вивезення. Митні адміністрації запитують інформацію про імпортовані, а часто і про експортованих товарах. При наявності відповідного законодавства вони можуть вимагати, щоб така інформація надавалася заздалегідь в електронному вигляді. Завдяки своїм унікальним повноваженням і досвіду, митні служби можуть і повинні зіграти найважливішу роль у підвищенні безпеки та полегшенні світової торгівлі. Однак для оптимізації зусиль з підвищення безпеки міжнародної ланцюга поставок товарів необхідний цілісний підхід при постійному вдосконаленні заходів щодо полегшення торгівлі. Тому митним службам слід прагнути укладати угоди про співробітництво з іншими державними відомствами. Досмотр кожної партії вантажів являє собою неприйнятне і непотрібне тягар. Фактично, огляд кожної партії вантажів просто паралізує світову торгівлю. Тому сучасні митні адміністрації використовують автоматизовані системи управління ризиками, обумовленими самими різними факторами. В таких умовах митні адміністрації не повинні обтяжувати міжнародне торгове співтовариство різними наборами вимог, спрямованих на підвищення безпеки та полегшення торгівлі, а повинні визнати якісь інші міжнародні стандарти. Має існувати єдиний набір розроблених СОТ міжнародних митних стандартів, що не дублювали б інші вимоги, встановлені на міжурядовому рівні, і не вступали з ними в протиріччя. Рамкові стандарти СОТ, крім того, являють собою найважливіший елемент роботи з нарощування потенціалу та виконання необхідних законотворчих функцій. І хоча деякі аспекти Рамкових стандартів можуть бути реалізовані без інституціонального розвитку, зізнається, що багатьом адміністраціям для впровадження стандартів буде потрібна допомога. В Рамкових стандартах СОТ передбачається відповідне надання допомоги в процесі інституційного розвитку тим митним адміністраціям, які візьмуть Рамкові стандарти. »[22].

Висновок

Регіональна структура міжнародної торгівлі за останні роки змінилася досить помітно, хоча як і раніше визначальним для її розвитку є сектор «Захід-Захід», на частку якого припадає близько 70% світового товарообігу, а всередині цього сектора заголовну роль відіграє дев’ятка (США, Німеччина, Японія, Франція, Великобританія, Італія, Нідерланди, Канада, Швеція).

У той же час торгівля розвинутих країн із що розвиваються зростає більш динамічно. Це обумовлено цілим комплексом чинників. У торгівлі країн, що розвиваються є ряд вельми гострих проблем, що виникають передусім через те, що головним фактором їх конкурентоспроможності залишається ціна, а умови торгівлі, що змінюються не на їхню користь, неминуче ведуть до зростання її незбалансованості і менш інтенсивному росту. Усунення цих проблем передбачає оптимізацію товарної структури зовнішньої торгівлі на базі диверсифікації промислового виробництва, ліквідацію технологічної відсталості країн, що робить неконкурентоспроможною їх експорт готової продукції, підвищення активності країн у торгівлі послугами. Разом з тим темпи зростання експорту послуг сповільнюються і суттєво відстають від темпів зростання експорту товарів. Окрім зростання ролі міжнародної торгівлі у розвитку світової економіки, перетворення зовнішньої торгівлі в невід'ємну частину національного відтворювального процесу, має місце чітка тенденція до її подальшої лібералізації. Це підтверджується не тільки зниженням середнього рівня мит, а й усуненням (пом'якшенням) кількісних обмежень імпорту, розширенням торгівлі послугами, зміною характеру самого світового ринку, на який зараз надходять не стільки надлишки національного виробництва товарів, скільки заздалегідь узгоджені поставки вироблених спеціально для конкретного споживача товарів.

Додатки

Додаток 1

Експорт товарів і послуг Німеччини в 2009-2013 роках

Додаток 2

Імпорт товарів і послуг Німеччини в 2009-2013 роках