Оцінка фінансового стану підприємства

Оцінка фінансового стану підприємства

Курсова робота

ОЦІНКА ФІНАНСОВОГО СТАНУ ПІДПРИЄМСТВА (ФСП)

. Значення, завдання, інформаційне забезпечення аналізу фінансового стану підприємства

Фінансовий стан підприємства визначається сукупністю параметрів, які виражають наявність, доцільність розміщення та ефективність використання фінансових ресурсів, реальні та потенційні фінансові можливості. ФСП підприємства визначають:

- забезпеченість підприємства активами, раціональність їх використання;

-        ліквідність та платоспроможність;

         здатність підприємства генерувати грошові потоки;

         фінансова стійкість;

         ділова активність;

         повнота та вага.

ФСП є синтетичним показником, який впливає на ефективність господарської діяльності підприємства. У свою чергу фінансовий стан підприємства прямо залежить від результатів його діяльності. Якщо, господарська діяльність є прибутковою, то утворюються додаткові джерела засобів, які в кінцевому результаті сприяють зміцненню фінансового стану підприємства. Основні завдання оцінки фінансового стану дивись 2-7 питання теми.

Оцінку фінансового стану підприємства здійснюють різні економічні суб'єкти (власники, акціонери, банки та кредитори, постачальники, покупці, інвестори), зацікавлені в отриманні найбільш повної інформації про його діяльність. Одержані результати оцінки дозволяють зацікавленим особам і підприємствам приймати управлінські рішення на підставі оцінки поточного фінансового стану, діяльності підприємства за минулі періоди і прогнозних даних. Так, власників, в першу чергу, цікавить оцінка доцільності виробничих витрат і досягнутих результатів, фінансової стійкості та конкурентоспроможності, можливостей і перспектив подальшого розвитку, ефективності використання залучених коштів; постачальників - оцінка поточної ліквідності, платоспроможності і фінансової стійкості.

Спробуйте самостійно визначити сфери інтересів інших користувачів оцінки фінансового стану.

Кожна група користувачів інформацією щодо ФСП переслідує власні цілі. Для керівництва підприємства ця оцінка виступає вихідною точкою при формуванні фінансової і комерційної стратегії, що впливає на розвиток подій у майбутньому. Використання результатів оцінки дозволяє керівництву контролювати діяльність підприємства та вносити позитивні зміни в його роботу. Представники банків (аналітики, кредитори, аудитори) зацікавлені в оцінці платоспроможності підприємства. Фінансові аналітики та фінансисти на біржових ринках і ринках капіталів зацікавлені в оцінці ефективності та можливостей розвитку підприємства, а також надійності капіталовкладень. Інвестор прогнозує перспективи потенційних інвестицій у дане підприємство.

Основним джерелом інформації для аналізу фінансового стану підприємства є фінансова звітність, а саме:

- баланс (ф №1),

-        звіт про фінансові результати (ф №2),

         звіт про рух грошових коштів (ф №3),

         звіт про власний капітал (ф №4),

         примітки до річної фінансової звітності (ф №5).

Фінансова звітність є комплексом показників, яким притаманні як логічний, так і інформаційний взаємозв'язок. Логічний взаємозв'язок полягає у взаємодоповненні та взаємній кореспонденції розділів і статей звітних форм. Регулярність формування па підприємствах фінансової звітності дає можливість проводити аналіз оперативно, без витрачання додаткових зусиль на пошук інформації. Крім цього можна говорити про динаміку показників, про визначення загальних тенденцій розвитку підприємства. Окрім перерахованих форм, необхідно мати додаткову інформацію про підприємство, яку не завжди можна виділити з бухгалтерської звітності. Зміст та обсяг інформації визначається характерними особливостями галузі або конкретного підприємства.

Проте, перш ніж користуватися інформацією бухгалтерських звітів, необхідно переконатися в її достовірності, впевнитися у правильності запевнення і точності зроблених арифметичних підрахунків при визначенні окремих показників. Узгодженість показників різних форм звітності перевіряють за допомогою прийому порівняння. Деякі показники входять до різних звітних форм, а отже, при правильному складанні звіту обов'язково повинні збігатися.

Необхідно пам'ятати, що будь-який висновок і рекомендації, зроблені за результатами аналізу, можуть бути сумнівними, якщо джерела інформації не перевірені та не підготовлені належним чином.

Оцінка фінансового стану базується, по-перше, на повному розумінні бухгалтерського обліку, його мови, значення, важливості та обмеженості фінансової інформації, що міститься у звітності, по-друге, - на таких методичних прийомах (інструментарії) як аналіз абсолютних та відносних показників, горизонтальний та вертикальний аналіз.

Поряд із фінансовою звітністю для оцінки ФСП доцільно використати також статистичну звітність.

. Оцінка активів та пасивів

Аналіз фінансового стану починається з оцінки активів і пасивів балансу.

Водночас, господарюючі суб'єкт в процесі своєї діяльності використовують залучений капітал в сфері довгострокових зобов’язань, як правило, при формуванні необоротних активів, короткострокових кредитів банків для формування оборотних активів та поточних зобов'язань. Виникнення та функціонування залученого капіталу пов'язане з необхідністю забезпечення безперервного процесу відтворення, із тимчасовим вивільненням коштів у одних підприємствах і появою потреб у них в інших. Досить поширеною формою залучення коштів (активів) інших суб'єктів господарювання, держави та працівників є поточні зобов'язання. Наявність поточних зобов'язань свідчить про участь в господарській діяльності підприємства активів інших власників.

Оцінку складу і структури активів та пасивів підприємства на підставі даних балансу проводять одним із наступних способів:

- без попередньої зміни стану балансових статей;

-        формування порівняльного аналітичного балансу шляхом агрегування деяких однорідних за складом елементів балансових статей;

         додаткове коригування статей балансу на індекс інфляції з наступним їх агрегуванням в необхідних аналітичних розрізах.

Пропонується наступний порядок оцінки:

. Загальне ознайомлення з даними балансу. Оцінюється зміна валюти балансу, формується уявлення про діяльність підприємства, виявляються зміни у складі майна та джерелах його утворення, встановлюються зв'язки між різними показниками. Характеристику про якісні зміни в структурі засобів та їх джерел можна отримати за допомогою вертикального та горизонтального аналізу. Для цього визначається питома вага окремих статей активу та пасиву балансу в загальному підсумку (валюті) балансу, розраховуються суми відхилень в структурі основних статей балансу порівняно з попереднім періодом.

Загальна сума валюти балансу поділяється на складові, що дозволяє зробити попередні висновки про характер зрушень у складі активів, джерелах їх формування та взаємну обумовленість. Так, в процесі аналізу зміни у складі необоротних і оборотних засобів розглядаються у взаємозв'язку зі змінами в поточних і довгострокових зобов'язаннях підприємства.

Один із творців балансоведення М.О. Блатов рекомендував досліджувати структуру і динаміку активів та пасивів підприємства за допомогою порівняльного аналітичного балансу.

Порівняльний аналітичний баланс можна отримати із вихідного балансу шляхом ущільнення окремих статей і доповнення його відповідними показниками структури і динаміки, що характеризують статику та динаміку фінансового стану підприємства. Цей баланс фактично включає показники як горизонтального, так і вертикального аналізу.

Розглянемо аналіз структури та динаміки майна і джерел його утворення (табл. 1).

Таблиця 1 - Аналіз структури та динаміки майна і джерел його утворення

Аналізуючи структуру балансу, тобто майна і джерел його утворення, можна зробити висновки щодо збільшення (зменшення) валюти балансу необоротних та оборотних активів.

Що стосується джерел утворення господарських засобів, то слід оцінити зміни суми власного капіталу та зобов'язань.

При аналізі порівняльного балансу, оцінюються також зміни питомої ваги необоротних і оборотних засобів у вартості майна, співвідношення темпів зростання власного і залученою капіталу, а також співвідношення темпів зростання дебіторської і кредиторської заборгованості. При цьому ознаками «нормального балансу» є:

1)      валюта балансу в кінці звітного періоду збільшилася в порівнянні з початком. Зменшення (в абсолютному вираженні) валюти балансу за звітний період засвідчує, як правило, скорочення підприємством обсягів господарювання, що може спричинити його неплатоспроможність. Встановлення факту згортання господарської діяльності потребує проведення детального аналізу його причин: скорочення платоспроможного попиту на товари, роботи, послуги даного підприємства; обмеження доступу на ринок сировини, матеріалів, напівфабрикатів. Аналізуючи збільшення валюти балансу за звітний період, необхідно враховувати вплив переоцінки основних засобів, дію інфляційних факторів тощо;

2)      темпи приросту оборотних активів вищі, ніж темпи приросту необоротних активів;

)        власний капітал підприємства перевищує залучений і темпи його зростання вищі, ніж темпи зростання залученого капіталу;

)        темпи приросту дебіторської і кредиторської заборгованості врівноважують один одного.

. Аналіз структури і динаміки активів. Фінансовий стан підприємства значною мірою залежить від доцільності та раціональності вкладення фінансових ресурсів в активи. Від того, які кошти (власні чи залучені) вкладені в необоротні і оборотні засоби, скільки їх знаходиться у сфері виробництва і в сфері обігу, в грошовій і матеріальній формах, наскільки оптимальне їх співвідношення, багато в чому залежать результати виробничої і фінансової діяльності, а, отже, і фінансовий стан підприємства.

В процесі функціонування підприємства, величина активів та їх структура постійно змінюються, у зв'язку з цим у процесі аналізу активів підприємства в першу чергу слід вивчити зміни в їх складі, структурі і оцінити їх.

Оцінюючи перший розділ активу балансу, необхідно враховувати, що:

- наявність в складі підприємства нематеріальних активів, значна частка приросту нематеріальних активів в зміні загальної величини необоротних активів характеризує обрану підприємством стратегію як інноваційну, так як вкладаються кошти в патенти, ліцензії, іншу інтелектуальну власність. Детальний аналіз ефективності використання нематеріальних активів є дуже важливим для керівництва підприємства. Проте за даними бухгалтерського балансу він не може бути проведений. Для нього потрібні дані із форми №5 та внутрішня облікова інформація;

-        якщо виробничі основні засоби і незавершене будівництво складають найбільшу частку в необоротних активах, то це може свідчити про орієнтацію на створення матеріальних умов для розширення основної діяльності підприємства (при цьому, необхідно враховувати вплив переоцінки вартості основних засобів);

         за певних умов збільшення частки таких елементів як незавершене будівництво та довгострокова дебіторська заборгованість може негативно вплинути на ефективність діяльності підприємства, так як вказані активи не беруть участі у виробничому обороті;

         наявність довгострокових фінансових вкладень вказує на інвестиційну спрямованість підприємства; за умови визнання підприємства платоспроможним необхідно вивчити склад і структуру фінансових вкладень, оцінити їх ліквідність і доцільність.

У процесі подальшого дослідження необхідно проаналізувати зміни за кожною статтею оборотних активів балансу, враховуючи, що аналіз і склад структури оборотних активів повинен бути спрямований не на констатацію процесів, що відбуваються, а на вивчення можливостей підприємства ефективно працювати на самофінансуванні. Формуючи висновки за результатами аналізу, аналітик враховує, що:

1)      збільшення грошових коштів на рахунках у банку свідчить, як правило, про зміцнення фінансового стану. Їх сума повинна бути такою, щоб забезпечити погашення всіх першочергових платежів. Наявність значних залишків грошових коштів протягом тривалого часу може бути результатом неправильного використання оборотних засобів. Грошові кошти повинні швидко залучатися в оборот для отримання прибутку шляхом розширення свого виробництва або здійснення інвестиційних вкладень;

2)      при вивченні структури запасів основну увагу доцільно приділити тенденціям змін таких елементів оборотних активів як виробничі запаси, незавершене виробництво, готова продукція і товари. Збільшення питомої ваги виробничих запасів може свідчити про:

- нарощування виробничого потенціалу підприємства: прагнення за рахунок вкладень у виробничі запаси захистити грошові активи підприємства від знецінення під впливом інфляції;

-        нераціональність обраної господарської стратегії, внаслідок якої значна частина оборотних активів іммобілізована в запасах, ліквідність яких може бути невисокою. Наявність менших за обсягом, але більш рухливих запасів означає, що менша сума готівкових ресурсів знаходиться у запасах зростання, а їх накопичення свідчить про спад ділової активності підприємства:

3)      зростання дебіторської заборгованості не завжди оцінюється негативно. Якщо підприємство розширює свою діяльність, то зростає число контрагентів і, як правило, дебіторська заборгованість. З іншої сторони, підприємство може скоротити обсяги реалізації продукції, тоді дебіторська заборгованість зменшиться. Необхідно відрізняти нормальну та прострочену заборгованість. Наявність останньої створює фінансові труднощі, так як підприємство буде відчувати нестачу фінансових ресурсів для придбання виробничих запасів, виплати заробітної плати тощо, що призводить до уповільнення оборотності засобів. Тому кожне підприємство зацікавлене в скороченні строків погашення платежів. У процесі подальшого аналізу вивчаються динаміка, склад, причини і терміни дебіторської заборгованості.

Оцінюючи другий розділ активів балансу слід:

- порівняти динаміку змін статей, виробничі запаси, незавершене виробництво, готова продукція, дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги, обсягів товарної та реалізованої продукції;

-        звернути увагу на ті статі, які займають найбільшу питому вагу у загальній сумі оборотних коштів, та на статі, на яких відбулись найбільш суттєві зміни.

Дослідження змін структури активів підприємства дозволяє отримати важливу інформацію. Так, збільшення частки оборотних активів у майні може свідчити про:

- формування більш мобільної структури активів, яка сприяє прискоренню оборотності коштів підприємства;

-        вилучення частини оборотних активів на кредитування споживачів готової продукції, товарів, послуг підприємства, дочірніх підприємств та інших дебіторів, що засвідчує про фактичну мобілізацію цієї частини оборотних засобів із виробничого процесу;

         згортання виробничої бази;

         викривлення реальної оцінки основних засобів внаслідок існуючого порядку їх бухгалтерського обліку тощо.

Для того, щоб зробити точні висновки про причини змін пропорцій у структурі активів, необхідно провести більш детальний аналіз розділів і окремих статей активу балансу, зокрема, оцінити стан виробничого потенціалу підприємства, ефективність використання основних засобів і нематеріальних активів, швидкість обороту оборотних активів тощо. Детальний аналіз складу і руху активів можна провести, використовуючи дані Приміток до річної фінансової звітності (форми № 5).

Аналіз структури пасивів підприємства проводиться за даним балансу. Для цього визначаються зміни в їх складі, структурі та надається їх оцінка.

Необхідно оцінити зміни у структурі власного капіталу, довгострокових та поточних зобов’язань.

Оцінка змін, які відбулися в структурі джерел, може бути різною з позиції інвесторів і з позиції підприємства. Для інвесторів ситуація більш надійна, якщо частина власного капіталу у клієнта більше 50%, що виключає високий фінансовий ризик. Підприємства, як правило, зацікавлені у наявності залучених коштів. Отримавши позикові кошти під менший відсоток, ніж рентабельність підприємства, можна розширити обсяги виробництва, підвищити прибутковість власного капіталу.

Залучення позикових коштів в оборот підприємства - нормальне явище, що сприяє тимчасовому покращенню фінансового стану за умови, якщо кошти не заморожуються на тривалий час в обороті та своєчасно повертаються. В іншому випадку може виникнути прострочена кредиторська заборгованість, що призводить до виплати штрафів, застосування санкцій і погіршення фінансового стану.

При внутрішньому аналізі фінансового стану необхідно вивчити динаміку та структуру власного та залученого капіталу, з'ясувати причини зміни окремих складових і дати оцінку цим змінам за звітний період.

На співвідношення власного і залученого капіталу впливають фактори, обумовлені внутрішніми та зовнішніми умовами діяльності господарюючого суб'єкта і вибраної ним фінансової стратегії:

- вартість капіталу або різниця величин відсоткових ставок за кредит і станок на дивіденди. Якщо відсоткові ставки менші ставок на дивіденди, то потрібно збільшити частку залученого капіталу, і навпаки;

-        розширення чи скорочення діяльності господарюючого суб'єкта на зниження чи збільшення потреб у залученні коштів;

         накопичення надлишкових або маловикористовуваних запасів, недіючого обладнання, матеріалів;

         вилучення коштів на створення сумнівної дебіторської заборгованості, що спричиняє збільшення додатково залученого капіталу.

Вартість капіталу - це його ціна, яку підприємство платить за його залучення з різних джерел.

Оскільки вартість капіталу є частиною прибутку, яку підприємство має сплатити за використання сформованого або нового залученого капіталу для забезпечення процесу виробництва і реалізації продукції, цей показник є мінімальною нормою прибутку від операційної (основної) діяльності. Якщо рентабельність операційної діяльності виявиться нижчою, ніж ціна капіталу, то це призведе до «проїдання» капіталу і банкрутства підприємства.

Крім того, вартість капіталу використовують як дисконтну ставку в процесі здійснення реального і фінансового інвестування. Якщо ставка прибутковості за інвестиційним проектом нижча від ціни інвестованого капіталу, то такий проект буде збитковим, що також призведе до зменшення капіталу підприємства. Показник вартості капіталу підприємства може виступати критерієм в оцінюванні ефективності лізингу. Якщо вартість фінансового лізингу перевищує вартість капіталу підприємства, то використання лізингу для формування основного капіталу не вигідне.

Показник вартості позикового капіталу використовують для оцінювання ефекту фінансового левериджу, що показує приріст рентабельності власного капіталу за рахунок використання позичкових коштів. Ефект буде позитивним, якщо ціна позичкових коштів нижча від рентабельності інвестованого капіталу в операційні активи.

І, нарешті, вартість капіталу є важливим вимірником рівня ринкової вартості акціонерних підприємств відкритого типу. При зниженні вартості капіталу відбувається зростання ринкової вартості підприємства, і навпаки.

Оскільки капітал підприємства формується за рахунок різних джерел, у процесі аналізу необхідно оцінити кожний з них і зробити порівняльний аналіз їхньої вартості.

Вартість власного капіталу підприємства у звітному періоді визначають у такий спосіб:

                 (1)

Приклад. Виплачено дивідендів на суму 6000 тис. грн. Середньорічна сума власного капіталу становить 25000 тис. грн.

Вартість позикового капіталу у формі банківських кредитів () обчислюється в такий спосіб:

.                                 (2)

Необхідно також розрахувати вартість фінансового лізингу та товарного кредиту.

Рівень середньозваженої ціни капіталу залежить не лише від вартості окремих його складових, а й від частки джерела формування капіталу кожного виду в загальній його сумі. Розрахувати вплив цих факторів можна методом абсолютних різниць.

Оцінювання вартості капіталу має бути завершено аналізом граничної ефективності капіталу, що визначається відношенням приросту рівня рентабельності інвестованого капіталу до приросту середньозваженої вартості капіталу.

Порівнюючи граничну вартість капіталу з очікуваним рівнем рентабельності проектів, для яких потрібне залучення додаткового капіталу, можна оцінити міру ефективності і доцільності здійснення цих проектів.

актив пасив платоспроможність фінансовий

3. Оцінка ліквідності та платоспроможності

Одним із етапів аналізу фінансового стану підприємства (див. рис. 9.1) є оцінка ліквідності та платоспроможності.

Платоспроможність - можливість підприємства своєчасно задовольнити платіжні зобов'язання. Ліквідність - здатність підприємства перетворити свої активи в грошові кошти для покриття боргових зобов'язань. Поняття «платоспроможність» і «ліквідність» взаємопов'язані. Від рівня ліквідності підприємства залежить платоспроможність. Разом з тим ліквідність характеризує як поточний стан розрахунків, так і перспективний. Підприємство може бути платоспроможним на звітну дату, але втратити її в майбутньому.

Недостатня ліквідність, як правило, означає, що підприємство невзмозі скористуватися новими вигідними комерційними можливостями. На цьому рівні недостатня ліквідність означає, що немає свободи вибору, і це обмежує свободу дій керівництва.

Більш значна нестача ліквідності свідчить, що підприємство не може оплатити свої поточні борги та зобов'язання. Це може призвести до інтенсивного продажу довгострокових вкладень та активів, а в найгіршому випадку - до неплатоспроможності та банкрутства.

Для власників підприємства недостатня ліквідність може означати зменшення прибутковості, втрату контролю та часткову або повну втрату капіталу. Якщо власники несуть необмежену відповідальність, їх збитки можуть навіть перевищити початкові їх вкладення в підприємство.

Для кредиторів недостатня ліквідність у боржника може свідчити про затримку у сплаті відсотків та основної суми боргу. Поточний стан ліквідності підприємства може також вплинути на його взаємовідносини з контрагентами (покупцями та постачальниками товарів і послуг). Такі зміни можуть викликати неспроможність даного підприємства виконати умови контрактів та призвести до втрати зв'язків з постачальниками.

Ось чому аналізу ліквідності надається важливе значення. Якщо підприємство не може погасити свої поточні зобов'язання в міру того, як наступає строк їх оплати, його подальше існування ставиться під сумнів.

Аналіз ліквідності балансу полягає у порівнянні засобів за активом, згрупованих за рівнем їх ліквідності, і розташованими в порядку зменшення ліквідності із зобов'язаннями за пасивом, згрупованими за строками їх погашення і розташованими в порядку збільшення строків, і проводиться в наступній послідовності.

. Побудова балансу ліквідності.

Залежно від рівня ліквідності активи підприємства поділяються на наступні групи (табл. 2).

Таблиця 2 - Групування активів підприємства

Високоліквідними і найбільш мобільними активами підприємства є грошові кошти у касі та на рахунках у банку, тому що вони в будь-який час можуть бути використані для здійснення всіх господарських операцій, тобто вони мають абсолютну ліквідність. Менш ліквідними є кошти в дебіторській заборгованості, адже немає впевненості в строках їх надходження. Наступними активами за рівнем ліквідності є товари, готова продукція і виробничі запаси, які можна продати або використати в погашення заборгованості. Необоротні активи підприємства, як правило, не передбачають реалізовувати або ліквідувати, тому, що за умови їх ліквідації зменшуються обсяги господарської діяльності. Відповідно такі активи відносяться до четвертої групи - важколіквідні активи.

Групування зобов'язань підприємства за строками їх погашення наведено в таблиці

Таблиця 3 - Групування зобов'язань підприємства

*Примітка: за окремими методиками пропонується забезпечених виплат персоналу і інші забезпечення включати до короткострокових зобов'язань.

Найбільш термінові - це поточні зобов'язання підприємства перед постачальниками, державою і працівниками, оплата яких визначається моментом виникнення заборгованості за наслідками здійснених господарських операцій. Поточні зобов'язання визначаються строком погашення одержаних позикових коштів за період менше одного року. Довгострокові зобов'язання визначаються терміном погашення позикових коштів за період більше одного року.

Постійні зобов'язання, це зобов'язання перед власниками суб'єкта господарювання в частині формування власного капіталу, які виникають за власним бажанням окремих власників або при ліквідації підприємства.

Для визначення ліквідності балансу необхідно порівняти підсумки наведених груп активів і зобов'язань.

Баланс підприємства вважають абсолютно ліквідним, якщо виконуються наступні співвідношення:

, , ,                                                     (3)

У разі, якщо одна або декілька нерівностей системи мають протилежний знак порівняно з оптимальним варіантом, ліквідність балансу відрізняється від абсолютної.

Порівняння найбільш ліквідних коштів () і швидколіквідних активів () з найбільш терміновими зобов'язаннями () і короткостроковими пасивами () дозволяє оцінити поточну ліквідність. Порівняння ж активів, що повільно реалізуються, з довгостроковими і постійними пасивами відображає перспективну ліквідність. Поточна ліквідність свідчить про платоспроможність (чи неплатоспроможність) підприємства на найближчий проміжок часу до моменту, що розглядається. Перспективна ліквідність є прогнозом платоспроможності на підставі порівняння майбутніх надходжень і платежів.

Якщо перша нерівність не виконується, ліквідність балансу на кінець періоду також не є абсолютною. Виконання четвертої нерівності свідчить про дотримання підприємством мінімальної умови фінансової стійкості, наявність власних оборотних активів.

На більшості підприємств не виконується перша умова нерівності (3). Як правило, це викликано двома причинами: по-перше, недоцільністю при високій інфляції утримувати в складі активів значну частку високоліквідних активів, тобто грошей і короткострокових цінних паперів (зі строком погашення до одного року), так як вони знецінюються в першу чергу. Тому є сенс переводити їх в інші, більш захищені від впливу інфляції види активів, тобто запаси сировини, матеріалів, палива, в устаткування, будівлі і споруди; по-друге, в умовах високої інфляції підприємствам невигідно своєчасно погашати кредиторську заборгованість, так як за рахунок неї виникає непряме кредитування підприємства.

Використовуючи наведену методику аналізу ліквідності балансу потрібно враховувати наступні недоліки.

. Третя група активів () відноситься до «оборотних», а сполучена з нею група пасивів - до зобов'язань, які можуть бути задоволені в строк більш, ніж через рік. Відмітимо, що не всі необоротні активи відносяться до «важколіквідних». Існують високоліквідні необоротні активи (наприклад, право оренди торгівельних майданів або будівля в центрі населеного пункту), єдина проблема в реалізації яких полягає у досить тривалих строках оформлення угоди. Оскільки цей термін не може перевищувати один рік (деякі документи на продаж нерухомості дійсні тільки протягом одного місяця), то такі активи можуть бути зараховані до третьої групи. Тому реструктуризація балансу за швидкістю реалізації активів повинна проводитися зі знанням їх деталізованого складу, і група  може бути доповнена статтею «Високоліквідні необоротні активи».

. Система нерівностей (3) не враховує покриття платіжної нестачі за другою групою за рахунок надлишку за першою, платіжної нестачі за третьою - за рахунок надлишку за першими двома. Випадки, коли за однією з груп є платіжна нестача, а за іншою - надлишок, дуже часто зустрічаються на практиці.

Виходячи з «балансу» активу і пасиву, остання нерівність системи (за четвертою групою) буде забезпечена «автоматично».

Для комплексної оцінки ліквідності балансу в цілому можна визначити загальний показник ліквідності за формулою:

                                                                  (4)

Де  та  - питома вага відповідних груп активів та пасивів в їх загальному підсумку.

Загальний показник ліквідності балансу показує відношення суми всіх платіжних засобів до суми всіх платіжних зобов'язань з урахуванням їх ліквідності. Цей показник дає змогу порівнювати баланси підприємств за різні періоди, баланси різних підприємств та визначати найбільш ліквідні баланси.

Порівняння балансів ліквідності за кілька періодів надає інформацію про тенденції зміни фінансового етапу підприємства.

. Розрахунок та оцінка показників ліквідності

Крім абсолютних показників для оцінки ліквідності та платоспроможності підприємства розраховують відносні показники (табл. 4).

Таблиця 4 - Показники оцінки ліквідності підприємства

Примітка: за окремими методиками пропонується при розрахунку відповідних показників ліквідності включати до чисельника витрати майбутніх періодів (в тій частині, яка буде спожита протягом операційного циклу підприємства), а до знаменника доходи майбутніх періодів (в тій частині, яка буде повністю отримана протягом операційного циклу)

Позитивна зміна показників ліквідності, наведених в табл. 4 - збільшення їх значення.

Зупинимося більш детально на поясненні деяких показників.

Коефіцієнт покриття (загальний коефіцієнт ліквідності) показує, скільки гривень оборотних активів підприємства припадає на одну гризню поточних зобов'язань. Якщо оборотні активи перевищують за величиною поточні зобов'язання, то підприємство вважається ліквідним.

Цей показник має особливе значення для оцінки підприємства покупцями, інвесторами, кредитними установами; залежить від галузі виробництва, виду діяльності, тривалості виробничого циклу, структури запасів, форм розрахунку з покупцями тощо.

У літературних джерелах рекомендоване значення коефіцієнту покриття є різним - 1,0; 2,0; 2,5. Якщо коефіцієнт буде дорівнювати 1,0, то підприємство у разі погашення поточної заборгованості повинно припинити функціонування, так як у нього не буде оборотних засобів для продовження процесу виробництва, ведення поточної діяльності. Дослідним шляхом встановлено, що ресурси підприємства повинні бути не менш як вдвічі більше від існуючої поточної заборгованості, так як лише в такій ситуації воно зможе при повному погашенні заборгованості продовжувати функціонувати.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності показує, яка частина поточних зобов'язань може бути погашена активами, що мають абсолютну ліквідність. Нормативні значення цього показника, наведені при різних методиках, повинні дорівнювати або бути більшими 0,2; 0,5; 0,7.

Чому, відповідно до нормативних значень, достатньо погасити тільки четверту або п'яту частину поточної заборгованості?

На практиці незначна вірогідність того, що всі кредитори підприємства в один і той же час вимагатимуть повернення поточної заборгованості. Тому, якщо підприємство в короткостроковому періоді здатне погасити 20-25% поточної заборгованості, це вважається нормальним рівнем ліквідності.

В умовах інфляції доцільно частку грошових коштів в активах зменшувати практично до нуля, так як гроші знецінюються в першу чергу. Цей коефіцієнт і його нормальні величини, вказані у відповідній економічній літературі, мають значення, як правило, тільки в умовах низькоінфляційної, збалансованої економіки.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності на даний час реально може знаходитися в межах зазначених нормальних обмежень тільки для підприємств, які займаються посередницькою діяльністю в основному торгівельно-закупівельного, біржового та фінансового характеру. У підприємств виробничої сфери, навіть якщо вони мають нормальний фінансовий стан, визначений за коефіцієнтом покриття, величина коефіцієнту абсолютної ліквідності близька до нуля.

В окремих джерелах рекомендуються нормальні обмеження цього показника для підприємств реального сектора економіки на рівні 0,05-0,10. Більш значна частка грошей та поточних фінансових інвестицій може свідчити про неефективність управління цими активами.

На коефіцієнт абсолютної ліквідності в основному повинні звертати увагу банки при видачі короткострокових кредитів в незначній сумі на короткий термін, які зацікавлені у поверненні кредитів та відсотків за ними в грошовій формі та своєчасно.

Оцінка надійності визначених коефіцієнтів ліквідності здійснюється в процесі вивчення питомої ваги оборотних активів та їх окремих видів в складі майна підприємства. Оборотні активи в господарській діяльності використовуються тільки в певному поєднанні з основними засобами. Від оптимального співвідношення майна оборотного та постійного капіталу значною мірою залежить ефективність роботи суб'єкта господарювання.

Частка оборотних активів в активах визначається шляхом ділення оборотних активів на валюту балансу і показує їх питому вагу в майні підприємства. Господарську діяльність забезпечують виробничі основні засоби та виробничі запаси. Інші оборотні активи (готова продукція, кошти в розрахунках і грошові кошти) є наслідком підприємницької діяльності.

Наявність виробничих запасів у підприємства характеризує його можливість продовжувати господарську діяльність. Частка виробничих запасів в оборотних активах визначається як відношення виробничих запасів до оборотних активів і показує їх питому вагу в складі оборотних активів.

Величина робочого капіталу і спроможність підприємства платити за поточними зобов'язаннями особливо цікавить керівництво підприємства і кредиторів, які надають короткострокові кредити (банки, постачальники).

Хоча розглянуті показники ліквідності й відіграють важливу роль в аналізі платоспроможності підприємства, вони мають певні недоліки:

- статичність - показники розраховуються на підставі балансових даних, що характеризують майновий стан підприємства на певну дату і, відповідно, одномоментні. Звідси і необхідність аналізу їх за декілька періодів;

-        можливість завищення значень показників ліквідності через включення до складу оборотних активів так званих «мертвих» статей, наприклад, неліквідних запасів товарно-матеріальних цінностей;

         мала інформативність для прогнозування майбутніх грошових надходжень і платежів, а саме це і є одним із завдань аналізу платоспроможності;

         можливість завищення показника за рахунок «неліквідної» дебіторської заборгованості. Оскільки значна частка дебіторської заборгованості - прострочена, деяка її частина є заборгованістю, маловірогідною для стягнення, яка може буде зовсім непогашена, можна зробити висновок, що на практиці сума заборгованості покупців збільшується в балансі саме через низьку платіжну дисципліну. Однак і таке зростання дебіторської заборгованості має сприятливий вплив на величину показників ліквідності. Через це для того, щоб підвищити об'єктивність аналізу показників ліквідності, необхідно провести попереднє дослідження, що дозволить в певній мірі оцінити «якість» дебіторської заборгованості. І перш за все слід оцінити склад і строки виникнення заборгованості; з'ясувати, чи не об'єднані в одній статті види заборгованості, що мають значні розбіжності в строках виникнення;

         наявність потенційних зобов'язань, що не відображаються в балансі і не враховуються при розрахунках коефіцієнтів ліквідності. Саме тому необхідно розкрити повну суму фінансових зобов'язань в примітках до фінансової звітності.

Платоспроможність підприємства ширше за поняття ліквідності і поряд з ним включає поняття фінансової стійкості. Підприємство може мати ліквідну структуру балансу і в той же час бути фінансово нестійким. На практиці такі ситуації зустрічаються досить часто, тому платоспроможність підприємства необхідно визначати виходячи із значень як коефіцієнтів ліквідності балансу, так і фінансової стійкості (див. п. 5).

. Аналіз руху грошових коштів

У сучасних умовах розвитку економіки користувачі фінансової звітності прагнуть отримувати повну та достовірну інформацію про фінансовий стан підприємства. У системі показників, що застосовуються для оцінки фінансового стану підприємства, провідне місце належить фінансовим результатам. Однак, прибуткові підприємства за даними бухгалтерського обліку можуть бути й не спроможні погасити свої зобов'язання через відсутність грошових коштів. У підприємств, які успішно збільшують обсяги продажу, може спостерігатись зниження ліквідності, у збиткових, навпаки, - її підвищення. Для виплати позик, заміни та розширення виробничих потужностей, а також виплати дивідендів використовуються саме грошові кошти, а не чистий дохід, який може не дорівнювати приросту грошових коштів. Показник зміни залишку грошових коштів носить менш суб'єктивний характер, ніж показник величини прибутку, який визначається за методом нарахувань. Отже, реальні можливості будь-якого підприємства в кінцевому підсумку визначаються не фінансовим результатом, а здатністю генерувати грошові потоки. Під грошовими потоками розуміють всі надходження і виплати грошових коштів. Вони є одним з найважливіших самостійних об'єктів фінансового аналізу, який проводиться з метою оцінки фінансової стійкості та платоспроможності підприємства. Припинення поточних платежів і нездатність вчасно задовольнити вимоги кредиторів протягом трьох місяців з дня настання термінів їх виконання є зовнішньою ознакою банкрутства підприємства. Тому з метою попередження ситуації, коли прибуткове підприємство є неспроможним розрахуватись за своїми зобов'язаннями, підлягає дослідженню фінансовий оборот підприємства та з'ясовується, наскільки організоване управління грошовими потоками.

Аналіз грошових потоків на базі фінансових показників може бути використаний як при оперативному, так і при стратегічному плануванні. Якщо у рамках короткострокового періоду порівняно легко спрогнозувати та спланувати надходження і виплати грошових коштів, то при плануванні у середньостроковому та довгостроковому періодах виходять з певних співвідношень між майном і зобов'язаннями.

Основним джерелом інформації для проведення аналізу грошових потоків є Звіт про рух грошових коштів, який формується у розрізі трьох видів діяльності підприємства - операційної, інвестиційної і фінансової. Проте аналіз є ефективним лише якщо надходження грошових коштів співставляються зі звітним значенням чистого прибутку для перевірки якості останнього. Чим ближчі значення надходження грошових коштів і отриманого прибутку, тим вищою є його якість.

Основною метою аналізу руху грошових коштів є виявлення рівня достатності формування грошових потоків за видами діяльності, їх ефективності, а також збалансованості позитивного та негативного грошових потоків за обсягом і в часі. Надходження грошових коштів називається позитивним грошовим потоком, вибуття - негативним. Різниця між позитивним і негативним грошовими потоками по кожному виду діяльності в цілому називається чистим грошовим потоком. У літературі можна зустріти термін «cash flow», аналогічний терміну «грошовий потік». Можна виділити декілька значень поняття «грошовий потік». На статичному рівні - це кількісне вираження грошових коштів, які є в розпорядженні суб'єкта господарювання (підприємства або особи) у даний конкретний момент часу - «вільний резерв». Для інвестора - це очікуваний у майбутньому дохід від інвестицій (з урахуванням дисконту). З точки зору керівництва підприємства, на динамічному рівні, грошовий потік - це план майбутнього руху грошових потоків підприємства в часі або зведення даних про їх рух у попередніх періодах. У кожному випадку грошовий потік означає фактичний рух фінансових коштів.

Відсутність грошових коштів на рахунку підприємства свідчить про послаблення фінансової стійкості підприємства оскільки є доказом значного дефіциту грошових коштів і може призвести до банкрутства підприємства. Як правило, подібна ситуація викликана значною (як за обсягом, так і за часом існування) негативною різницею чистого грошового потоку, коли обсяг надходження коштів дорівнює або менше обсягу повернених позикових коштів. У цьому випадку нові суми позикового капіталу не повністю використовуються для розвитку підприємства, а плата за них знижує ефективність його діяльності.

Розбалансування структури грошового потоку також свідчить про погіршення фінансової стійкості підприємства. Зростання негативного потоку від операційної діяльності протягом тривалого періоду, як правило, призводить до різкого погіршення платоспроможності підприємства, навіть якщо грошові потоки від інвестиційної та/або фінансової діяльності є позитивними.

Аналізуючи грошові потоки будь-якого підприємства на базі Звіту про рух грошових коштів, структурованого в розрізі різних видів діяльності, потрібно мати на увазі наступне.

. Величина грошового потоку від операційної діяльності в динаміці в фінансовій звітності повинна наводитися з такими показниками як приріст/зниження доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) і прибутку. Темп приросту грошового потоку від операційної діяльності характеризує масштаби зростання фінансового потенціалу підприємства та рівень доходності, досягнутий за минулі звітні періоди, що дозволяє зробити висновки про тенденції подальшого розвитку підприємства. З іншого боку, грошовий потік від операційної діяльності є індикатором ділової активності підприємства та його здатності погашати свої зобов'язання.

Позитивне сальдо, тобто чисте надходження грошових коштів у результаті операційної діяльності, забезпечує стабільність існування підприємства в довгостроковій перспективі. Грошові кошти, використані на виплату дивідендів, поповнення оборотних засобів, підприємство вже не зможе спрямувати на здійснення нових інвестиційних проектів і погашення своєї кредиторської заборгованості. У таких випадках грошовий потік від операційної діяльності не можна розглядати в перспективі як резерв ліквідності, а тільки як деяку суму фінансових коштів, яку у певній мірі можна задіяти у фінансовому та інвестиційному розвитку підприємства. Це, безумовно, ускладнює порівняльний аналіз діяльності підприємств.

Негативний грошовий потік у результаті операційної діяльності покривають за рахунок скорочення інвестиційних вкладень та/або джерел зовнішнього фінансування. Якщо підприємство має задовільні значення коефіцієнтів ліквідності і негативну величину грошового потоку від операційної діяльності, це означає, що результатом операційної діяльності є витрачання грошових коштів, а приріст коштів за період забезпечується за рахунок фінансової або інвестиційної діяльності. Подібна ситуація у довгостроковому періоді може призвести до того, що підприємство буде не в змозі погашати свої зобов'язання, оскільки основним стабільним джерелом їх погашення є надходження грошових коштів від операційної діяльності.

. Аналіз грошового потоку від інвестиційної діяльності дозволяє прослідкувати інвестиційну політику підприємства, і виявити розмір тих інвестицій, які в майбутньому викличуть надходження або витрачання грошових коштів. Крім того, визначається надходження ліквідних коштів за рахунок скорочення інвестицій, вивільнення фінансових коштів, заморожених в окремих видах майна.

Окремий розгляд показників фінансової діяльності дає можливість не тільки проаналізувати фінансову політику та фінансові можливості підприємства, але й спрогнозувати майбутні дивіденди власників капіталу.

Отже, вихідним моментом аналізу грошових потоків є аналіз результату зміни грошових коштів від операційної діяльності. Розрізняють два способи визначення потоку грошових коштів у результаті основної діяльності: прямий і непрямий.

При прямому способі грошовий потік розраховують як різницю між надходженням грошових коштів та витратами, пов'язаними з їх виплатою (рис. 1).

Рис. 1. Прямий спосіб визначення грошового потоку

Перевагою прямого способу є те, що він дозволяє оцінити загальні суми надходження і витрачання грошових коштів підприємства, виявити ті статті, які формують найбільші надходження і витрачання грошових коштів у розрізі трьох видів діяльності. Інформація, отримана при використанні прямого методу, використовується для прогнозування грошових потоків.

Аналіз структури позитивного грошового потоку здійснюється за кожним джерелом надходження грошових коштів (від продажу продукції, необоротних активів тощо) відповідно негативного потоку за напрямами використання (оплата придбаних товарів, робіт, послуг, необоротних активів, виплати працівникам тощо).

Приклад аналізу руху та структури грошових коштів за прямим методом наведено в таблиці 5.

Таблиця 5 - Аналіз руху грошових коштів за прямим способом у розрізі видів діяльності

За даними таблиці 5 можна зробити висновок, що найбільша сума грошових коштів була отримана в результаті операційної діяльності (650 тис. грн.). Найбільші надходження грошових коштів спостерігаються від покупців 624 тис. грн. (96,0%). 94,9% витрат грошових коштів припадає на сплату за придбані матеріали та виплати працівникам підприємства, що відповідно склало 280 та 224 тис. грн. У витратах фінансової діяльності 75,0% займає погашення кредитів.

Непрямий спосіб базується на основному положенні бухгалтерського обліку, що актини повинні дорівнювати сумі зобов'язань і власного капіталу (складовою якого є прибуток), і полягає у коригуванні суми прибутку на величину зміни поточних активів, зобов'язань та інших балансових рахунків (рис. 2).

Перевагою непрямого способу є те, що він дозволяє провести оцінку грошових потоків лише на основі звітності та пов'язати отриманий фінансовий результат і зміни грошових коштів за період, а також здійснити розрахунок показників зміни грошових коштів від операційної, інвестиційної, фінансової діяльності, практично не використовуючи дані аналітичного обліку.

Для виявлення причин відхилення залишку грошових коштів (чистого залишку грошових коштів) від чистого фінансового результату, отриманих підприємством за один і той же період часу, важливо аналізувати не тільки грошові потоки як такі, але й їх взаємозв'язок з фінансовим результатом, що залишається у розпорядженні підприємства.

Рис. 2. Непрямий спосіб визначення потоку грошових коштів

Проаналізуємо відхилення чистого залишку грошових коштів від чистого фінансового результату за допомогою таблиці 6.

Таблиця 6 - Аналіз відхилення чистого залишку грошових коштів від чистого фінансового результату (тис. грн.)

Результати аналізу показують, що темп приросту чистого залишку грошових коштів (у 2,6 рази) у 2-му році випереджав темп приросту чистого фінансовою результату (6,45%). На це вплинуло зниження собівартості проданих товарів, робіт і послуг (7,0 тис. грн. або 1,08%), збільшення кредитів і позик отриманих (12,0 тис. грн.), зменшення інших операційних доходів (2,0 тис. грн.), доходу отриманого в результаті виконання зобов'язань негрошовими засобами (61,9 тис. грн. або на 73,43%), зменшення дебіторської заборгованості, пов'язаної з доходами (на 38,7 тис. грн. або 29,25%), оплати товарів, робіт і послуг (на 24 тис. грн. або 7,9%).

Важливим етапом аналізу руху грошових коштів є вивчення показників, які дозволяють встановити позитивні та негативні тенденції і відображають якість управління грошовими потоками, а також розробити необхідні заходи для оптимізації управлінських рішень.

Порівняння грошових потоків підприємства з отриманим фінансовим результатом (визначення показників рентабельності) застосовується для оцінки ефективності використання грошових коштів (табл. 7).

Таблиця 7 - Показники оцінки руху грошових коштів

1                Рентабельність залишку грошових коштів              ,

2                Рентабельність витрачених грошових коштів        ,

3                Рентабельність грошових коштів отриманих          ,

4                Рентабельність чистого грошового потоку             ,

5                Коефіцієнт достатності чистого грошового потоку              ,

6                Коефіцієнт ліквідності грошового потоку ,

7                Коефіцієнт ефективності грошових потоків             ,

Примітка* Залежно від мети аналізу в чисельнику може бути будь-який показник фінансового результату діяльності підприємства: чистий прибуток (збиток) звітного періоду, валовий прибуток, фінансовий результат від звичайної діяльності до оподаткування тощо. Тому рентабельність залишку грошових коштів, а також їх надходження і використання, може бути відображена декількома показниками: чиста рентабельність, валова рентабельність тощо

Показники рентабельності грошових потоків можна розраховувати для кожного виду діяльності (операційної, інвестиційної, фінансової) шляхом відношення відповідного фінансового результату до аналогічного позитивного грошового потоку.

Перераховані вище коефіцієнти доцільно аналізувати в динаміці, тобто розглядати їх зміну в часі щонайменше за 3 роки, вираховуючи абсолютні та відносні відхилення.

Необхідно враховувати, що збільшення показників рентабельності залишку грошових коштів за рахунок його зменшення не є однозначно позитивним результатом. Підвищення рентабельності грошових коштів таким шляхом може негативно відбитися на абсолютній ліквідності підприємства. У зв'язку з цим при оцінці ефективності використання грошових коштів на підставі показників рентабельності залишку грошових коштів необхідно одночасно враховувати структуру активів підприємства. Ефективним можна визнати використання грошових коштів, якщо частка активів підприємства в грошовій формі відповідає поточним потребам у них.

Оцінюючи рентабельність отриманих і витрачених грошових коштів, необхідно брати до уваги особливість формування відповідних показників, суттєву для формулювання обґрунтованих висновків.

Ця особливість полягає у тому, що не всі надходження і витрачання грошових коштів за період, що досліджується, пов'язані з фінансовим результатом цього періоду. Фінансовий результат відображається в бухгалтерському обліку за принципом нарахування, а надходження та використання грошових коштів - за касовим принципом, тобто реального надходження (використання). Коли між нарахуванням і реальним надходженням (використанням) існує часовий розрив, то фінансовий результат від здійснення заходу (господарської операції), з відповідним фінансовим результатом, може бути відображено у звітності за інший період часу.

Тому зниження рентабельності витрачених грошових коштів не слід розглядати як негативний результат поточної діяльності підприємства, якщо така тенденція викликана збільшенням виплат, які забезпечать йому прибуток у майбутньому. Не є негативним також зниження рентабельності грошових коштів, що надійшли, якщо відбулося збільшення надходження грошових коштів від господарських операцій, фінансовий результат за якими було виявлено в попередні звітні періоди.

Аналіз руху грошових коштів за прямим способом показує, що на рух грошових коштів підприємства та їх залишок впливають прямі та непрямі фактори. Піл прямими розуміють фактори, дія яких безпосередньо відбивається на грошових потоках підприємства та викликає пропорційну зміну обсягу надходження грошових коштів та обсягу їх виплат.

Непрямими є фактори, виражені показниками, сформованими за принципом нарахування. Показники, що відображають непрямі фактори, визначають прибуток (збиток) до оподаткування. Тому вони впливають на грошові потоки підприємства через податок на прибуток, збільшуючи або зменшуючи перерахування до бюджету. Дія непрямих факторів викликає непропорційну зміну грошових потоків підприємства.

Частина факторів: «виручка від продажу продукції, товарів, робіт та послуг, нарахована»; «виручка, отримана в результаті виконання зобов'язань негрошовими засобами»; «приріст (зменшення) дебіторської заборгованості, пов'язаними з доходами» мають специфічні риси. Вони відбиваються на грошових потоках підприємства і прямо, і непрямо. Зміна виручки, нарахованої від продажу продукції, товарів, робіт і послуг та отриманої у результаті виконання зобов'язані, негрошовими засобами, та зміна приросту (зменшення) дебіторської заборгованості щодо доходів прямо впливає на рух грошових коштів, так як визначає обсяг виручки від продажу продукції, товарів, робіт і послуг, отриманої грошовими коштами. Перераховані фактори непрямо впливають на грошові потоки підприємства тому, що нарахована виручка від продажу продукції, товарів, робіт і послуг визначає прибуток (збиток) до оподаткування. Виручка, отримана в результаті виконання зобов'язань негрошовими засобами, та приріст (зменшення) дебіторської заборгованості щодо доходів є її складовими.

. Оцінка фінансової стійкості

Під фінансовою стійкістю підприємства розуміють його платоспроможність в часі з дотриманням умови фінансової рівноваги між власними та залученими засобами. Фінансова стійкість підприємства передбачає, що ресурси, вкладені в підприємницьку діяльність, повинні окупитися за рахунок грошових надходжень, а отриманий прибуток забезпечувати самофінансування та незалежність підприємства від зовнішніх джерел формування активів.

Фінансова стійкість відображає збалансованість засобів та джерел їх формування, доходів і витрат, грошових і товарних потоків, оцінюється на підставі співвідношення власного і залученого капіталу підприємства, темпів нагромадження власних засобів внаслідок господарської діяльності, співвідношення довгострокових і поточних зобов'язань, достатності забезпечення матеріальних оборотних засобів власними джерелами.

Основне завдання аналізу фінансової стійкості полягає у визначенні спроможності підприємства протистояти негативній дії різних факторів (зовнішніх, внутрішніх та непередбачуваних), що впливають на його фінансовий стан. При вирішенні цього завдання необхідно дати відповідь на наступні запитання:

1)      наскільки підприємство незалежне від зовнішніх джерел фінансування;

2)      як змінюється рівень цієї незалежності;

)        чи відповідає співвідношення активів та джерел утворення майна підприємства завданням його діяльності?

Результатом аналізу фінансової стійкості підприємства повинен бути висновок щодо його спроможності здійснювати господарську діяльність, отримувати прибуток в умовах економічної самостійності, а також вірогідність збереження такого стану підприємства.

Користувачами результатів аналізу фінансової стійкості можуть бути засновники підприємства, його керівництво, ділові партнери та банки. Саме оцінка фінансової стійкості дозволяє зовнішнім користувачам (контрагентам підприємства) визначити фінансові можливості підприємства в майбутньому.

За системного та комплексного підходу до аналізу підприємство розглядається як складний економічний організм, функціонування якого можна описати за допомогою системи параметрів. Тому існуючі методики аналізу фінансової стійкості підприємства передбачають проведення дослідження в декілька етапів, склад і кількість яких, а також порядок розрахунку показників в різних літературних джерелах відрізняються залежно від цілей, дослідження і тлумачення поняття «фінансова стійкість». Як правило, аналіз фінансової стійкості проводиться в наступній послідовності:

І. Загальна оцінка фінансової стійкості передбачає визначення:

- стійкості капіталу;

-        ресурсної стійкості;

         стійкості управління.

Дослідження структури пасиву балансу дозволяє встановити одну з можливих причин фінансової стійкості (нестійкості) підприємства. Так збільшення частки власного капіталу за рахунок будь-якого із джерел сприяє посиленню фінансової стійкості підприємства. При цьому наявність нерозподіленого прибутку може розглядатися як джерело поповнення оборотних засобів і зниження рівня поточної кредиторської заборгованості.

Особлива роль аналізу структури капіталу при оцінці фінансової стійкості зумовлена його функціями: статутний та додатковий капітал підприємства дає змогу організовувати процес виробництва продукції, застосовувати прогресивні технології, висококваліфіковану робочу силу, посилити власні позиції на ринку. Крім того, розмір власного капіталу забезпечує довіру партнерів підприємства (як інших підприємств, так і банків), що визначає можливість отримати від них фінансові вкладення у разі необхідності для усунення дій несприятливих факторів. Якщо обсяг власного капіталу невеликий, то кредитори мають певний підприємницький ризик. Власний капітал відіграє роль «буферу», захищає підприємство від банкрутства.

Окрім власного капіталу господарська діяльність підприємства підтримується зобов'язаннями. Використання зобов'язань впливає як на ступінь ризику, так і на дохід підприємства.

Порядок аналізу складу і структури пасивів підприємства розглянуто в п. 2.

Аналіз ресурсної стійкості як складової фінансової стійкості повинен охоплювати такі аспекти:

- зміст і рівень співробітництва підприємства з суб'єктами ринкової інфраструктури (підприємствами-постачальниками ресурсів, банками, споживачами продукції);

-        ступінь інтегрованості підприємства у системі виробничих відносин;

         залежність діяльності підприємства від стану економіки країни в цілому;

         спроможність підприємства до залучення коштів;

         контроль грошових потоків.

Аналіз організаційно-функціональної стійкості (стійкості управління) проводиться з точки зору адекватності організаційної та виробничої структури підприємства обраній стратегії розвитку та ринковій кон'юнктурі.

Фінансова залежність чи співвідношення між власним капіталом підприємства і його зобов'язаннями - це ключ до фінансової стабільності і надійності підприємства, з одного боку, і до інтенсивності використання капіталу та рентабельності в цілому - з іншого. Чим активніше використовує підприємство залучений капітал, тим більше у акціонерів потенційних можливостей отримати прибуток. Одночасно зростає і ризик невиконання всіх зобов'язань, взятих підприємством при залученні цього капіталу.

Аналогічну «балансуючу» роль в сфері виробництва відіграє операційна залежність, яка відображається на ліквідності підприємства і управлінні економічним ризиком. Між двома видами залежностей - фінансовою і операційною - існує тісний зв'язок. Вони впливають на ступінь економічного ризику в цілому, а відповідно, і на стан фінансового здоров'я підприємства.

Визначення типу фінансової стійкості підприємства.

Узагальнюючим показником фінансової стійкості є надлишок або недостача джерел формування запасів, що отримується у вигляді різниці між величиною джерел формування та вартістю запасів. При цьому мається на увазі забезпеченість запасів такими джерелами, як власні оборотні засоби, довгострокові та короткострокові кредити, кредиторська заборгованість.

Для характеристики джерел формування запасів застосовується кілька показників, які відображають ступінь охоплення різних видів джерел:

1. Наявність власних оборотних засобів визначається за формулою:

,                                           (5)

де  - наявність власних оборотних засобів.

2. Наявність довгострокових джерел формування запасів визначається шляхом збільшення наявних власних оборотних засобів на суму довгострокових зобов'язань:

                                  (6)

де  - наявність довгострокових джерел формування.

3. Показник загальної величини джерел формування запасів дорівнює сумі власних оборотних засобів, довгострокових джерел та короткострокових зобов'язань:

                                  (7)

де  - загальна величина джерел формування.

Трьом показникам наявності джерел формування запасів відповідають три показники забезпеченості джерелами їх формування:

1) Надлишок (+) або недостача (-) власних оборотних засобів:

,                                                                                 (8)

де  - вартість запасів.

2) Надлишок (+) або недостача (-) довгострокових джерел формування:

,                                                                                (9)

) Надлишок (+) або недостача (-) загальної величини джерел формування запасів:

,                                                                                 (10)

Забезпеченість запасів джерелами їх формування дозволяє класифікувати фінансовий стан за ступенем його стійкості. Можливе виділення чотирьох типів фінансової стійкості.

1.      Абсолютна стійкість фінансового стану характеризується тим, що сума власних оборотних засобів перевищує вартість запасів господарюючого суб'єкта. При цьому спостерігається надлишок власних оборотних засобів або рівність суми власних оборотних засобів та запасів.

2.      Нормальна стійкість фінансового стану, при якій гарантується платоспроможність господарюючого суб'єкта, при цьому вартість запасів господарюючого суб'єкта менша або дорівнює сумі довгострокових джерел формування.

При абсолютній і нормальній стійкості фінансового стану спостерігається високий рівень доходності та відсутність порушень платіжної дисципліни.

3.      Нестійкий (передкризовий) фінансовий стан характеризується тим, що зберігається можливість відновлення платоспроможності за рахунок поповнення власного капіталу та збільшення власних оборотних засобів, а також додаткового залучення довгострокових кредитів.

Характеризується недостачею власних оборотних засобів, довгострокових джерел формування, надлишком або рівністю загальної величини основних джерел формування запасів та вартістю запасів; порушеннями фінансової дисципліни, збоями в надходженні грошових коштів на поточний рахунок, зниженням прибутковості діяльності.

При цьому фінансова стійкість вважається допустимою, якщо виконуються наступні умови:

- вартість виробничих запасів разом із вартістю готової продукції дорівнюють або перевищують суму короткострокових кредитів та залучених засобів, що беруть участь у формуванні запасів;

-        вартість незавершеного виробництва разом із витратами майбутніх періодів дорівнюють або менше суми власного оборотного капіталу.

Якщо ці умови не виконуються, то спостерігається тенденція до погіршення фінансового стану.

4.      Кризовий фінансовий стан (господарюючий суб'єкт знаходиться на межі банкрутства), коли грошові кошти, короткострокові цінні папери та дебіторська заборгованість не в змозі покрити навіть кредиторської заборгованості та прострочених позик. Рівновага платіжного балансу в даній ситуації забезпечується за рахунок прострочених платежів по оплаті праці, кредитам банку, постачальникам, бюджету тощо.

Характеризується недостачею власних оборотних засобів, довгострокових джерел формування та загальної величини основних джерел формування запасів.

Фінансова стійкість може бути відновлена шляхом поповнення джерел формування запасів (збільшення кредитів, позик), оптимізації їх структури, обґрунтованого зниження рівня запасів тощо.

ІІІ. Комплексна оцінка фінансової стійкості підприємства проводиться шляхом розрахунку наступних відносних показників (табл. 8).

Таблиця 8 - Показники оцінки фінансової стійкості підприємства

Наведемо пояснення до значення і сутності окремих показників фінансової стійкості:

Коефіцієнт автономії (коефіцієнт концентрації власного капіталу) характеризує питому вагу власного капіталу в загальній сумі балансу. Щодо рівня залученого капіталу існують різні, іноді суперечливі судження. Найбільш поширеною є думка, що питома вага власного капіталу має бути достатньо високою, на рівні 50%. Вважається, що в підприємство з високою часткою власного капіталу кредитори вкладають більше коштів, оскільки воно з більшою імовірністю може погасити борги за рахунок власних коштів. Наприклад, японським корпораціям навпаки, властива висока питома вага залученого капіталу (майже 80%). Оскільки джерелами формування ресурсів підприємств в Японії в основному є банки, то високий рівень концентрації залученого капіталу свідчить про рівень довіри до корпорації з боку банків, а отже, про її фінансову надійність.

Для промислових підприємств України вважається, що питома вага власного капіталу має бути достатньо високою, так як ним мають покриватися всі необоротні активи підприємства й ті оборотні активи, які забезпечують безперебійну діяльність.

Коефіцієнт фінансової залежності. Зростання показника в динаміці свідчить про збільшення питомої ваги залучених коштів у фінансуванні підприємства. Його величина, рівна 1 (100%), показує, що власники повністю фінансують своє підприємство. Керуючись оптимальною питомою вагою власного капіталу в 50%, можна визначити оптимальне значення коефіцієнта фінансової залежності як 2,0.

Коефіцієнт маневреності робочого капіталу. Величина цього показника суттєво залежить від структури капіталу та галузевої належності підприємства. Він показує частку власного капіталу, яка вкладена в поточну діяльність, а яка капіталізована.

Коефіцієнт співвідношення залученого та власного капіталу (фінансування). Зростання показника в динаміці свідчить про збільшення залежності підприємства від зовнішніх інвесторів і кредиторів. Він показує скільки залученого капіталу припадає на 1 гривню власного. Нормальне значення - < 1,0. У світовій практиці вважається, що якщо значення цього коефіцієнта досягає одиниці, то співвідношення між залученим і власним капіталом наближається до критичного рівня. Значення даного коефіцієнту залежить від галузевих особливостей і рівня інфляції. На підприємствах галузей з швидкою оборотністю засобів, наприклад у торгівлі, громадському харчуванні, харчовій промисловості, значення цього коефіцієнта більше; у металообробці, машинобудуванні - нижче. Крім того, на підприємствах сільського господарства, будівництва в зв'язку із сезонним характером та епізодичним, дискретним залученням позикових коштів, величина коефіцієнта може значно змінюватися у межах одного звітного періоду.

Значення коефіцієнта концентрації залученого капіталу залежить від галузевих особливостей і рівня інфляції.

Збільшення коефіцієнта структури фінансування необоротних активів свідчить про підвищення рівня фінансування необоротних активів за рахунок довгострокових джерел, відповідно про зростання інвестиційної активності підприємства.

Зміна коефіцієнту довгострокового залучення позикових коштів може бути охарактеризована наступним чином: збільшення характеризує підвищення інвестиційної активності за рахунок залучення довгострокових кредитів. Якщо коефіцієнт зменшується, то можна зробити зворотний висновок.

Коефіцієнт забезпечення власними оборотними засобами визначається як відношення власних оборотних активів до всіх оборотних активів і показує, яка частина оборотних активів забезпечується власними джерелами фінансування.

Аналізуючи структуру капіталу особливу увагу необхідно звернути на розмір резервного капіталу, за допомогою якого можна розрахувати коефіцієнт страхової стабільності підприємства. Він показує суму капіталу зарезервовану підприємством на кожну гривню вартості майна (коефіцієнт страхування бізнесу), вартості власного капіталу (коефіцієнт страхування власного капіталу), вартості внесків засновників до статутного капіталу (коефіцієнт страхування статутного капіталу).

Коефіцієнти страхування порівнюються з нормативом згідно чинного законодавства. Наприклад, у господарських товариствах резервний капітал створюється у розмірі, встановленому статутними документами, але не менше 25% статутного капіталу.

Залежно від мети аналізу та потреб користувачів інформації можуть бути розраховані й інші співвідношення.

У рамках внутрішнього аналізу здійснюється поглиблене дослідження фінансової стійкості підприємства на основі побудови балансу неплато-спроможності, що включає наступні взаємопов'язані групи показників (табл. 9).

Таблиця 9 - Баланс неплатоспроможності, тис. грн.

Даний баланс дотримується при достовірності бухгалтерського обліку та відповідній його аналітичності.

Крім того, при аналізі фінансової стійкості необхідно з'ясувати причини різкого збільшення статей матеріальних оборотних засобів: виробничих запасів, незавершеного виробництва, готової продукції, товарів, якщо такі мали місце.

. Оцінка ділової активності

Засоби господарюючих суб'єктів знаходяться у постійному русі, переходячи з однієї стадії в іншу. Чим швидше відбувається кругообіг, тим більше продукції підприємство може виготовити та реалізувати при сталому їх розмірі. Сповільнення оборотності, потребує додаткового вкладення засобів та може спричинити погіршення фінансового стану підприємства.

Досягнутий в результаті прискорення оборотності ефект виражається, передусім, у збільшенні обсягу випуску продукції та суми прибутку без додаткового залучення фінансових ресурсів.

Крім того, збільшення швидкості обороту відображає підвищення економічного потенціалу підприємства, оскільки дозволяє вивільняти частину оборотних засобів для власних потреб (зокрема, для розвитку виробництва).

Оцінити наскільки ефективно підприємство використовує свої ресурси (засоби) дозволяє аналіз ділової активності, оскільки саме цей показник зумовлює платоспроможність, фінансову стійкість та стабільність діяльності господарюючого суб'єкта.

Ділова активність проявляється в динамічності розвитку підприємства, швидкості обороту засобів підприємства. Критеріями ділової активності є рівень ефективності використання ресурсів підприємства, стійкість економічного зростання, ступінь виконання завдання за основними показниками господарської діяльності тощо.

Оцінка ділової активності полягає у дослідженні рівнів і динаміки різноманітних фінансових коефіцієнтів - показників оборотності. Так як розмір річного обороту залежить від швидкості оборотності засобів, тому з розмірами обороту та, відповідно, із оборотністю пов'язана величина умовно-постійних витрат: чим швидший оборот, тим менше на кожен оборот припадає сума цих витрат.

Аналіз ділової активності проводиться у кілька етапів, що здійснюються у певній послідовності.

. Загальна оцінка ділової активності як за якісними критеріями, так і за допомогою кількісних показників.

До якісних показників включають: розмір ринку збуту продукції, наявність продукції, що експортується, репутацію підприємства тощо.

Кількісними абсолютними показниками ділової активності є обсяг реалізованої продукції (робіт, послуг), прибуток, розмір активів, що тісно пов'язані між собою.

В процесі дослідження проводиться співставлення темпів зміни розміру прибутку, обсягу реалізації та активів. Оптимальним вважається наступне співвідношення (11), що у світовій практиці отримало назву «золоте правило економіки»:

,                                                                          (11)

де  - темп зростання (зменшення) прибутку;  - темп зростання (зменшення) обсягу реалізації;  - темп зростання (зменшення) вартості активів (валюти балансу).

Дане співвідношення означає наступний причинно-наслідковий зв'язок:

- якщо темпи зростання обсягу продаж (доходу) і прибутку більше темпів зростання активів, то ефективність використання активів збільшується;

-        якщо темпи зростання прибутку є більшими за темпи зростання обсягу продажу, це може бути результатом зниження собівартості;

         якщо темпи зростання прибутку більше темпів зростання активів, а темпи зростання обсягу продаж - менші, то підвищення ефективності використання активів відбувалося тільки за рахунок зростання цін на продукцію (роботи, послуги);

         якщо темпи зростання прибутку і обсягу продаж більші темпів зростання активів, то відбувається підвищення ефективності діяльності підприємства.

Необхідно враховувати, що при здійсненні вкладень в нові технології, технічне переоснащення, можуть виникнути відхилення від цього правила так як значні капітальні вкладення можуть окупитися і принести вигоду лише через певний період часу, в перспективі.

. Розрахунок та оцінка показників ефективності господарської діяльності. Ці показники вимірюються одним із способів: витратним, ресурсним або доходним. Порядок їх розрахунку наведено в темі 4.

Комплексна оцінка ділової активності.

Показники ділової активності дозволяють оцінити ефективність використання власних засобів підприємством і виражаються в оцінці оборотності активів підприємства.

Оборотність активів може оцінюватися:

- швидкістю обороту - кількістю оборотів, що роблять за період, який аналізується, активи підприємства або їх складові;

-        періодом обороту - середнім строком, за який повертаються грошові кошти, що вкладені у господарську діяльність підприємства.

На швидкість обороту впливають наступні фактори:

- обсяги діяльності підприємства;

-        галузь економічної діяльності;

         тривалість виробничого циклу;

         кількість та різноманітність видів ресурсів, які споживаються;

         географія постачальників;

         система розрахунків за продукцію (роботи, послуги);

         платоспроможність клієнтів;

         якість банківського обслуговування;

         темпи зростання виробництва та реалізації продукції;

         облікова політика підприємства;

         кваліфікація менеджерів;

         інфляція тощо.

Основні показники ділової активності підприємства узагальнені в табл. 10.

Таблиця 10. Показники ділової активності (оборотності)

Наведемо пояснення до значення і сутності окремих показників ділової активності.

Загальна оборотність активів (коефіцієнт оборотності активів) - є узагальнюючим показником оборотності і характеризує швидкість обороту всього майна підприємства за балансом. Коефіцієнт оборотності активів прямо пропорційний обсягу продаж та зворотно пропорційний сумі активів, що використовуються. Вимірює загальну оборотність, чи інтенсивність використання активів.

Необхідно пам'ятати, що з точки зору оцінки, активи представляють собою неоднорідну групу і це відображається на якості та ступені інформативності коефіцієнта, що розглядається.

Підтримання ділової активності підприємства передбачає прискорення оборотності оборотних активів. Цей показник характеризує швидкість обороту (кількість оборотів за період) всіх оборотних активів підприємства (як грошових, так і матеріальних) і дозволяє проаналізувати можливість вивільнення їх з господарської діяльності та визначити напрями більш ефективного використання.

Збільшення швидкості оборотності оборотних засобів можливе як за рахунок удосконалення технології, автоматизації виробництва, так і за рахунок скорочення часу обертання: налагодження постачання та збуту, прискорення розрахунків та документообігу.

Суму вивільнених (додатково залучених) оборотних активів внаслідок зміни їх оборотності можна визначити, помноживши фактичний одноденний оборот з чистого доходу (виручки) за звітний період на різницю показників оборотності (у днях) звітного та базового періодів, тобто на кількість днів прискорення (сповільнення) оборотності.

Якщо підприємство залучає додаткові позикові кошти (кредити, позики, кредиторська заборгованість), це означає, що при такій швидкості обороту генерується недостатня кількість грошових засобів для покриття витрат та розширення діяльності.

Після визначення оборотності оборотних активів доцільно визначити оборотність окремих їх складових (запасів, грошових засобів).

Коефіцієнт оборотності запасів іноді називають показником інтенсивності використання запасів. Якщо даний коефіцієнт позитивний (вищий середнього галузевого показника), це означає, що підприємство не має надлишків неліквідних запасів, які потребують додаткового фінансування. Надлишкові запаси, звісно є непродуктивними, і представляють інвестиції з низьким чи нульовим доходом. Висока оборотність запасів є також свого роду підтвердженням названого вище коефіцієнту поточної ліквідності.

Крім того, можна проаналізувати ефективність використання виробничих запасів. Коефіцієнт оборотності запасів розраховується відношенням чистого доходу до вартості виробничих запасів.

Коефіцієнт оборотності грошових коштів визначається відношенням чистого доходу до середнього залишку грошових коштів за даними балансу та характеризує швидкість обороту грошових коштів. Потрібно відмітити, що в умовах інфляції величина цього коефіцієнту може бути значною, так як підприємствам недоцільно накопичувати і тривалий час зберігати грошові кошти, їх необхідно як найшвидше вкладати в матеріальні оборотні або в основні засоби. І чим вище інфляція, тим, як правило, більше значення цього коефіцієнту. Його особливість полягає в тому, що порівняльні оцінки на підставі цього показника можуть здійснюватись, якщо рівень інфляції стабілізується.

Коефіцієнт оборотності власного капіталу характеризує швидкість обороту власного капіталу, збільшення коефіцієнту свідчить про підвищення оборотності, зростання ділової активності. Якщо показник надто високий, це означає значне перевищення рівня продажу над власним капіталом і призводить до собою залучення додаткових (кредитних) засобів, що, в свою чергу, може сильно підірвати позиції власників підприємства і надати кредиторам можливість більшою мірою брати участь у формуванні фінансової політики підприємства.

Якщо показник оборотності власного капіталу не забезпечує його окупність, то даний коефіцієнт оборотності свідчить про нераціональність структури частини власних засобів і ставить під сумнів доцільність використання власних засобів на підприємстві. При зниженні рентабельності власного капіталу необхідне адекватне збільшення оборотності.

Оборотність власного капіталу показує ефективність використання активів, які формуються за рахунок власного капіталу.

Коефіцієнт оборотності коштів в розрахунках характеризує розширення або скорочення комерційного кредиту, наданого підприємством. В умовах неплатежів значення цього коефіцієнта буде досить високим. Крім того, цей коефіцієнт можна розрахувати як для поточної дебіторської заборгованості, так і для довгострокової. Такі показники визначаються відношенням чистого доходу до відповідного виду дебіторської заборгованості. Якщо коефіцієнт збільшується, можна зробити висновок про підвищення оборотності відповідного виду дебіторської заборгованості, зниження розміру комерційного кредиту, що надає підприємство своїм контрагентам.

Коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості характеризує збільшення або зменшення комерційного кредиту, що надається підприємству контрагентами.

Коефіцієнт завантаженості активів (їх складових та власного капіталу) є оберненим до відповідних коефіцієнтів оборотності.

Для формування об'єктивних висновків за результатами проведеного аналізу необхідно порівняти коефіцієнти оборотності з показниками рентабельності.

Припустимо, що оборотний капітал (без поточних інвестицій) обертається один раз в квартал при рентабельності основної діяльності, що дорівнює 25%, тоді індекс ділової активності за цей же квартал складе 0,25 чи 25%. Якщо при тій же рентабельності оборотність оборотного капіталу збільшується вдвічі, то й індекс ділової активності відповідно зростає в вдвічі, тобто підприємство за два обороти того ж самого розміру оборотного капіталу за той же проміжок часу отримає 0,5 грн. прибутку з кожної гривні оборотного капіталу.

Аналогічні висновки робляться при збільшенні (зменшенні) рентабельності. Тобто якщо оборотність уповільнилася, то компенсувати її можна підвищенням рівня рентабельності. Якщо немає можливості підвищити рентабельність необхідно виготовляти і реалізовувати більший обсяг продукції.

Комплексний аналіз ділової активності передбачає розрахунок й інших показників ефективності використання всіх ресурсів: продуктивність праці, фонд оплати праці, фондоозброєність, фондомісткість, фондовіддача, матеріаломісткість, матеріаловіддача, трудомісткість.

Узагальнюючим показником ефективності використання активів підприємства є тривалість обороту активів, що представляє собою кількість днів, яка необхідна для їх перетворення в грошову форму і є величиною оберненою коефіцієнту оборотності, помноженого на 360 (кількість днів року). Період обороту активів залежить від періодів обороту його складових частин: періоду обороту дебіторської заборгованості, запасів тощо. Періоди обороту дебіторської заборгованості, запасів, кредиторської заборгованості використовується в подальшому для розрахунку тривалості фінансового циклу підприємства.

Приклад розрахунку тривалості обороту активів наведений в табл. 11.

Таблиця 11 - Розрахунок тривалості обороту активів

Позитивними тенденціями ( скорочення терміну обороту дебіторської та кредиторської заборгованості. Негативний - зростання терміну обороту матеріальних запасів. Перевищення тривалості фінансового циклу над тривалістю фінансового року може бути викликане проведенням політики накопичення запасів. Це ще раз підкреслює значення управління оборотними засобами.

Аналіз дебіторської та кредиторської заборгованості.

Стан дебіторської і кредиторської заборгованості, їх розміри і якість здійснюють суттєвий вплив на фінансовий стан підприємства.

Система аналізу та управління дебіторською заборгованістю вимагає постійного контролю за рядом параметрів. До них відносяться: час обороту дебіторської заборгованості; структура дебіторів за різними ознаками; схеми розрахунків з покупцями і можливість їх уніфікації; схема контролю за виконанням дебіторами своїх зобов'язань; схема контролю і принципи резервування сумнівних боргів; система заходів, яка стосується несумлінних покупців тощо.

Зміст аналізу та управління дебіторською заборгованістю полягає в наступному. Її рівень визначається підприємством враховуючи умови розрахунків зі своїми клієнтами. Якщо ці умови жорсткі, то зменшується обсяг продажу продукції так як покупці не мають можливості придбати товар в кредит і, відповідно, зменшується величина дебіторської заборгованості клієнтів.

З іншого боку, якщо розрахункові умови послаблюються, з'являється більше замовників, зростає товарообіг і, відповідно, сума дебіторської заборгованості. Послаблення розрахункових умов, що збільшує дебіторську заборгованість покупців, має свої переваги і недоліки. Так, з одного боку - це зростання обсягу продажу продукції та прибутку, а з іншого - збільшення суми безнадійних боргів та додаткові фінансові витрати через наявність на балансі дебіторської заборгованості.

Кредиторська заборгованість постачальникам може розглядатись як безкоштовна позика підприємству. Для сплати боргів постачальникам коли в обігу підприємства немає коштів, підприємству довелося б брати позику в банку або використовувати свій власний капітал. Вигідність кредиторської заборгованості підприємства полягає в тому, що заощаджуються кошти на сплату процентів банку у випадку, коли постачальники одразу вимагають гроші за товар. Проте підприємство не завжди зацікавлене в одержанні такого кредиту та оперуванні рахунками кредиторів. Оскільки постачальники, як правило, пропонують значні знижки, коли розрахунки за товар здійснюються одразу або через декілька днів після одержання рахунку-фактури. У такому випадку найважливіше вирішити: чи скористатися знижкою і оплатити рахунки одразу, чи придбати товари в кредит і обліковувати кредиторську заборгованість на балансі. Якщо скористатися знижкою, то підприємство виграє на сумі самої знижки, але програє на відсотках, які треба сплатити банку за надану позику для розрахунків з постачальниками, а також втратить можливість мати безпроцентний кредит.

Аналіз дебіторської і кредиторської заборгованостей, проводиться за даними аналітичного обліку по рахунках третього і шостого класів, та передбачає:

- оцінку розміру і динаміки дебіторської та кредиторської заборгованості, порівнюючи її розмір на початок і кінець звітного періоду або за декілька звітних періодів;

-        вивчення структури дебіторської та кредиторської заборгованості за термінами виникнення з метою з'ясування стану розрахунково-платіжної дисципліни.

Аналіз дебіторсько-кредиторської заборгованості доцільно проводити за двома напрямами:

- аналіз контрагента (покупця, постачальника) - для визначення його плато- та кредитоспроможності;

-        аналіз на власному підприємстві - для з'ясування можливості щодо надання комерційних позик та дотримання ліквідності.

Стан дебіторської заборгованості характеризується рядом показників (табл. 12).

Таблиця 12 - Показники стану дебіторської заборгованості

В процесі аналізу показники оборотності дебіторської заборгованості за звітний період порівнюють з даними за минулий період, визначають причини змін та надають їх оцінку.

Якщо на підприємстві збільшилася сумнівна дебіторська заборгованість і збільшилася загальна частка дебіторської заборгованості в загальному обсязі оборотних активів, то можна зробити висновок про зниження ліквідності поточних активів у цілому, і отже, погіршення фінансового стану підприємства. Аналіз дебіторської заборгованості обов'язково повинен бути доповнений аналізом кредиторської заборгованості, методика аналізу якого аналогічна до методики аналізу дебіторської заборгованості. Важливим у процесі аналізу дебіторської заборгованості є контроль за співвідношенням дебіторської і кредиторської заборгованостей. Аналіз і оцінка стійкості економічного зростання.

Співвідношення між динамікою продукції і динамікою ресурсів (витрат) визначає характер економічного зростання. Економічне зростання може бути досягнуте екстенсивним або інтенсивним шляхом. Перевищення темпів зростання обсягів продукції над темпами зростання витрат або ресурсів свідчить про інтенсивний тип економічного зростання. Інтенсивний тип економічного зростання може здійснюватися в двох формах: фондомісткій і фондозберігаючій, що потребує відповідного аналізу використання ресурсів. Коефіцієнт стійкості економічного зростання показує, якими темпами в середньому збільшується економічний потенціал підприємства. Він розраховується наступним чином:

                                                         (12)

На зміну коефіцієнта стійкості економічного зростання впливають ряд факторів:

1)      дивідендна політика;

2)      зміна рентабельності реалізованої продукції (робіт, послуг);

)        зміна ресурсовіддачі або фондовіддачі;

)        зміна коефіцієнта фінансової залежності.

Підвищити коефіцієнт стійкості економічного зростання можна за рахунок: зниження частки виплачених дивідендів; збільшення ресурсовіддачі; збільшення рентабельності; отримання кредитів і позик.

. Комплексна рейтингова оцінка підприємства

Комплексна рейтингова оцінка підприємства означає віднесення його до певного розряду або класу. Така оцінка може виступати в ролі порівняльної характеристики господарської діяльності конкуруючих підприємств, основи для вибору перспективних варіантів розвитку. Рейтинг ніколи не залишається постійним, він може підвищуватися або знижуватися.

В основу встановлення рейтингу підприємства покладено набір фінансових коефіцієнтів, зміст яких було розкрито в попередніх пунктах. Коефіцієнти, що включаються до набору, отримують оцінку в балах, рівень яких залежить від значення даного коефіцієнта в якості критерію оцінки і від ступеня відповідності нормативному (оптимальному), кількісно вираженому рівню. Сумарна величина балів за всіма коефіцієнтами дає підставу віднести підприємство до того чи іншого класу, присвоїти йому певний розряд, характеристику.

Розробка методики рейтингової оцінки залежить від галузевих і регіональних особливостей, виду діяльності підприємства.

Складність комплексної рейтингової оцінки полягає у тому, що при багатофакторному аналізі важко виділити узагальнений показник - критерій оцінки, а витрати на проведення аналітичних робіт не покриваються отриманим ефектом. Крім того, існують труднощі методологічного та організаційного характеру. Для проведення комплексної рейтингової оцінки використовують наступні способи: сум, середньої геометричної, суми місць, віддалей тощо. З використанням наведених способів розроблені різні методики комплексної рейтингової оцінки фінансового стану підприємства, що застосовуються кредитними установами, інвесторами тощо. Розглянемо методику, яка запропонована Л.В. Донцовою, Н.А. Нікіфоровою і уточнена В.В. Нітецьким і А.А. Гавріловим. Критерії оцінки показників фінансового стану підприємства наведені в табл. 13 (порядок розрахунку показників розкрито в попередніх пунктах).

Таблиця 13 Критерії оцінки показників фінансового стану підприємства

За результатами розрахунків визначається клас підприємства, економічна характеристика яких наступна:

- 1-й клас (100-94 бали) - відмінний фінансовий стан; практично відсутній ризик взаємовідносин партнерів з даним підприємством;

- 2-й клас (93-85 бали) - добрий фінансовий стан; існує незначний рівень ризику взаємовідносин партнерів з даним підприємством;

3-й клас (84-52 бали) - задовільний фінансовий стан. Ризик взаємовідносин партнерів з даним підприємством значний;

4-й клас (51-21 бали) - фінансовий стан близький до банкрутства; ризик взаємовідносин партнерів з даним підприємством досить великий;

5-й клас (20-0 балів) - незадовільний фінансовий стан, підприємство може бути визнано банкрутом; взаємовідносини партнерів з даним підприємством недоцільні.

Наведену методику рейтингової оцінки фінансового стану можна використовувати за певних умов. Для дотримання принципу порівнянності, показники рейтингу не повинні змінюватися протягом тривалого періоду часу. Розробку ефективних методик визначення рейтингової оцінки підприємства не можна вважати завершеною. Рейтинг повинен бути достатньо об'єктивним, наочним, а способи розрахунку - доступними.

Література

1. Агарков, А.П. Экономика и управление на предприятии / А.П. Агарков [и др.]. - М.: Дашков и Ко, 2013. - 400.

. Бабук, И.М. Экономика промышленного предприятия / И.М. Бабук, Т.А. Сахнович. - М.: ИНФРА-М, 2013. - 439 с.

. Баскакова, О.В. Экономика предприятия (организации) / О.В. Баскакова, Л.Ф. Сейко. - М: Дашков и К, 2013. - 372 с.

. Горфинкель, В.Я. Экономика предприятия / В.Я. Горфинкель. - М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2013. - 663 с.

. Елисеева, Т.П. Экономика и анализ деятельности предприятий / Т.П. Елисеева, М.Д. Молев, Н.Г. Трегулова. - Ростов-на-Дону: Феникс, 2011 480 с.

. Иванов, И. Н. Экономика промышленного предприятия: учебник / И. Н. Иванов. - Москва: Инфра-М, 2011. - 393 с.

. Клочкова, Е. Н. Экономика предприятия / Е. Н. Клочкова, В. И. Кузнецов, Т. Е. Платонова. - М.: Юрайт, 2014. - 448 с.

. Чалдаева, Л. А. Экономика предприятия: учебник / Л. А. Чалдаева. - Москва: Юрайт, 2011. - 347 с.

. Шепеленко, Г. И. Экономика, организация и планирование производства на предприятии: учебное пособие / Г. И. Шепеленко. - Ростов-на-Дону: МарТ, 2010. - 608 с.

. Экономика и финансы предприятия / под ред. Т.С. Новашиной. - М.: Синергия, 2014. - 344 с.

. Экономика, организация и управление на предприятии: учебное пособие / [А. В. Тычинский и др.]. - Ростов-на-Дону: Феникс, 2010. - 475 с.

. Экономика, организация и управление на предприятии / под ред. М.Я. Боровской. - Спб: Феникс, 2010. - 480 с.

. Экономика предприятий (организаций): учебник / А. И. Нечитайло, А. Е. Карлик. - Москва: Проспект: Кнорус, 2010. - 304 с.

. Экономика предприятия: учебник / [В. М. Семенов и др.]. - Санкт-Петербург: Питер, 2010. - 416 с.

. Экономика предприятия: учебный комплекс / Л. А. Лобан, В. Т. Пыко. - Минск: Современная школа, 2010 - 429 с.

. Экономика предприятия (организации): учебник / [Н. Б. Акуленко и др.]. Москва: Инфра-М, 2011. - 638 с.