Особливості інфляції в Україні та шляхи її подолання

Особливості інфляції в Україні та шляхи її подолання

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ХАРЧОВИХ ТЕХНОЛОГІЙ

Факультет обліку, фінансів та підприємницької діяльності

Кафедра фінансів

Курсова робота

на тему: "Особливості інфляції в Україні та шляхи її подолання"

студентка II курсу ОФПД

спеціальності

.030508 "Фінанси і кредит"

Київ 2013

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ІНФЛЯЦІЇ

1.1 Суть та причини інфляції

1.2 Види інфляції

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ІСНУЮЧОГО СТАНУ ІНФЛЯЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ

В СУЧАСНІЙ УКРАЇНІ

.1 Аналіз темпу інфляції

.2 Аналіз інфляції пропозиції та попиту

.3 Особливості зв’язку інфляції та безробіття

РОЗДІЛ 3. АНТИІНФЛЯЦІЙНА ПОЛІТИКА ТА ЗАСОБИ БОРОТЬБИ

З ІНФЛЯЦІЄЮ

.1 Методи подолання інфляційних процесів

3.2 Антиінфляційна політика України

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

інфляція безробіття україна

ВСТУП

Інфляція як економічне явище характеризує якісний стан грошового обігу в умовах, коли перестає діяти механізм автоматичного забезпечення сталості грошей. Невипадково термін "інфляція" почав вживатися в 70-ті роки ХІХ ст. стосовно до грошового обігу в Північній Америці, переповненого паперовими знаками, які випускалися для ведення громадянської війни. З того часу він широко ввійшов у наукову літературу і практичний лексикон, особливо після краху золотого стандарту. Його часто вживають для характеристики грошового обігу і більш ранніх епох - докапіталістичної і домонополістичного капіталізму, проте саме в періоди, коли встановлювався обіг нерозмінних банкнот чи просто паперових грошей (обіг асигнатів періода французької революції кінця XVIII ст. та наполеонівських війн, обіг асигнацій Росії кінця XVIII - початку ХІХ ст. та ін.). Форми прояву інфляції поступово змінювалися в міру розвитку грошового механізму та самих грошових форм. На початку виникнення паперових грошей, коли вони тільки відірвалися від розмінних на золото банкнот, а на руках у суб’єктів обігу були ще повноцінні монети, які нерідко оберталися, першою ознакою інфляції виступав лаж на золото, тобто підвищення ціни на золоті монети в паперових грошах порівняно з їх номінальною вартістю. Відповідно до зростання лажу посилювався процес зменшення реальної вартості грошової одиниці порівняно з її номінальним золотим вмістом, який називається дизажіо [3].

У сучасних умовах, коли в обігу немає золота і розірваний зв’язок грошових знаків з ним, втратили своє значення лаж і дизажіо як показники інфляційного процесу. Головною формою прояву інфляції стало знецінення грошових знаків відносно вартості звичайних товарів, серед яких опинилося і золото, тобто падіння купівельної спроможності грошової одиниці. Якщо цей процес набуває затяжного характеру, то поглиблюється розрив між рівнем цін на внутрішньому ринку країни та на ринках інших країн і світовому ринку в цілому. Виникає знецінення національних грошей щодо іноземної валюти. Це призводить до зниження валютного курсу національних грошей, що теж є проявом інфляції.

Інфляція - це процес зростання рівня цін в країні в наслідок порушення закону грошового обігу. Інфляція виникає тоді, коли в обігу знаходиться надлишкова кількість грошей (готівкових і безготівкових), таке становище веде до їх знищення, гроші "дешевшають", а ціни набувають тенденції до зростання. Інфляція є тонке соціально-економічне явище, породжене диспропорціями виробництва в різних сферах ринкового господарства. Одночасно інфляція - одна із найбільших гострих проблем сучасного розвитку економіки практично всіх країн світу. В останні двадцять - тридцять років інфляція стала хронічним захворюванням економік багатьох країн світу. Саме розгляду інфляційних процесів , зокрема чинників, що спричиняють інфляцію та шляхи боротьби з нею, і буде присвячено дану роботу.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ІНФЛЯЦІЇ

.1 Суть та причини інфляції

Інфляція - це одна з найбільш гострих проблем сучасного розвитку економіки в багатьох країнах світу, що негативно впливає на всі сторони життя суспільства.

Є різні погляди на природу і причини інфляції, але переважають два напрями: перший розглядає інфляцію як суто грошове явище, спричинене порушенням законів грошового обігу; другий - як макроекономічне явище, спричинене порушенням пропорцій суспільного відтворення, і насамперед між виробництвом і споживанням, попитом і пропозицією товарів [ 6. с.179].

Інфляція - це тривале і швидке знецінення грошей внаслідок надмірного зростання їх маси в обороті. При цьому стрімке зростання грошової маси може бути як абсолютним, так і відносним. Наприклад, збільшення маси грошей за місяць на 15% протягом двох-трьох років неминуче викличе інфляційне знецінення грошей, оскільки економіка жодної країни не в змозі забезпечити відповідне збільшення фізичних обсягів пропозиції на товарних ринках. Таким же буде результат, коли грошова маса залишається незмінною чи зростає незначно, наприклад на 5% на рік, зате фізичні обсяги виробництва товарів і послуг скорочуються щорічно на 10-15% протягом кількох років, тобто постійно грошова маса буде швидко зростати відносно спадаючих обсягів виробництва у натуральному виразі.

Незважаючи на очевидність зв'язку інфляції зі знеціненням грошей, сутність цього явища не знайшла однозначного трактування в економічній літературі.

Найчастіше її трактують як знецінення грошей через зростання цін або просто як процес зростання цін.

Проте таке визначення інфляції не дає відповіді на цілий ряд запитань:

Чи є зростання цін єдиною ознакою інфляції?

Чи за всяких темпів зростання цін виникає інфляція?

Чи за всяких причин зростання цін можлива інфляція тощо?

Уже сам перелік поставлених запитань свідчить про те, що інфляцію не правомірно ототожнювати з простим підвищенням цін, що це складніше соціально-економічне явище. Досить сказати, що інфляція можлива і без зростання цін, якщо знецінення грошей набуває форми хронічного товарного дефіциту при фіксованих державою цінах. У цьому разі грошова одиниця формально може не знецінюватися, зате знецінюються в цілому грошові доходи економічних суб'єктів через так звані "примусові" заощадження, оскільки вони не мають можливості витратити їх на купівлю дефіцитних товарів. Коли такі заощадження набувають великих розмірів, виникає так званий "інфляційний навіс", під тиском якого держава планово підвищує ціни, як це неодноразово було в СРСР. Найрадикальнішим заходом проти "інфляційного навісу" є лібералізація цін без індексації заощаджень, унаслідок чого вони просто "згоряють" від інфляції, як це сталося в Україні в період гіперінфляції 1992-1994 pp. [4. с.2]. Отже, і без явного зростання цін суспільство може пережити очевидні прояви і тяжкі наслідки інфляції, якщо порушується рівновага на ринках між товарним і грошовим обігом і знецінюються гроші у будь-якій формі.

Не можна однозначно відповісти і на друге з поставлених вище запитань. Якщо зростання цін є короткочасним, наприклад сезонним, і змінюється наступним їх зниженням, то інфляційних наслідків воно не має. Не зовсім коректно називати інфляцією і процес тривалого підвищення цін, якщо воно досить повільне, мало помітне в суспільному житті та дає можливість економічним суб'єктам легко компенсувати свої втрати від такого зростання цін підвищенням ефективності своєї діяльності. Це зовсім інше за своїми економічними і соціальними наслідками явище. На жаль, у літературі воно не знайшло поки що специфічної назви і більшістю дослідників розглядається як особливий вид інфляції.

Ще більш складним і дискусійним є третє запитання. Одні економісти вважають, що тільки те зростання цін може розглядатися як інфляційне, яке спричинене надмірним випуском неповноцінних грошей. Визначаючи сутність інфляції, вони роблять наголос на переповненні каналів обігу паперовими грошима, на його розбуханні, а зростання цін розглядають як наслідок і прояв інфляції. Найбільш послідовно і повно цей підхід до визначення сутності інфляції розвивають представники монетаристської теорії. Зокрема, М.Фрідман без будь-яких застережень стверджує, що "інфляція завжди і всюди є грошовим феноменом". Сутність інфляції він ототожнює з високими темпами зростання пропозиції грошей, яке провокує зростання попиту і цін, а в зростанні цін убачає її прояв. Фрідман вважає, що, зменшуючи пропозицію грошей, можна придушити інфляцію і навіть викликати рефляцію [1].

Деякі економісти вважають, що зростання пропозиції грошей не завжди призводить до інфляції, і шукають більш глибокі її причини, такі як, наприклад, зростання витрат виробництва. Джерела інфляції вони переміщують у глиб економіки, а розбухання пропозиції грошей з причини перетворюють у наслідок інфляції. Виходить так, що зростання витрат виробництва нібито безпосередньо спричинює зростання цін, а останнє зумовлює збільшення маси грошей в обороті і переповнення нею каналів обороту. Сама економіка оголошується інфляційною, і зростання цін та інфляція стають неминучими, незалежними від монетарної політики держави. Таку інфляцію називають інфляцією витрат і надають їй відносно самостійного статусу як явища об'єктивного і навіть прогресивного, а по суті заперечують її як загальновизнане економічне явище.

Інфляція - явище досить складне за формою її прояву та за сукупністю чинників, що її спричинюють. Зовні вона виявляється в зростанні цін на товари і тарифів на послуги, у падінні валютного курсу національних грошей, у поглибленні товарного дефіциту. Усі ці явища є проявом знецінення грошей, незалежно від причинно-наслідкових зв'язків між грошима і товарами на ринку. Як відомо, поступове зростання цін спостерігається протягом усієї історії розвитку товарного виробництва і ринку. В епоху функціонування повноцінних грошей воно зумовлювалося псуванням монет або зниженням вартості золота, чи першим і другим одночасно. В усіх цих випадках зменшувалася вартість самої монети, що зумовлювало згідно з вимогами закону вартості зростання товарних цін. Проте, відбувалося воно надзвичайно повільно і поступово, було майже непомітним протягом одного людського життя. Більше того, періоди підвищення цін змінювалися періодами їх спаду. Тому таке знецінення грошей не викликало істотних економічних пертурбацій чи соціальних потрясінь і не розглядалося як самостійне економічне явище.

Помітного суспільного "звучання" зростання цін набувало в умовах запровадження нерозмінних паперових грошей, коли переставав діяти механізм автоматичного забезпечення сталості грошей. Якраз у ці періоди виникали стрімкі злети цін і падіння вартості грошей, що призводило до відчутних соціальних збурень. Ці процеси стали привертати до себе пильну увагу науковців і практиків, які розгледіли в ньому складне економічне явище і назвали його "інфляція" (від лат. inflatio - здуття) [6.с.181].

Інфляція не виникає раптово, а розвивається поступово як тривалий процес, який можна розділити на кілька стадій. Відрізняються ці стадії співвідношенням темпів зростання пропозиції грошей і темпів їх знецінення.

На першій стадії темпи зростання пропозиції грошей випереджають знецінення грошей, причому це випереджання поступово зменшується, наближаючись до вирівнювання. Таке співвідношення і його тенденція зумовлюються кількома причинами. Одна з них полягає в тому, що надмірна пропозиція грошей поглинається оборотом за рахунок уповільнення їх обігу. Суб'єкти ринку певний час не відчувають надмірності в обігу грошей і використовують їх для нагромадження чи збереження. Це тимчасово відволікає зайві гроші з обігу, послаблює інфляційний тиск на товарні ціни, і вони деякий час залишаються незмінними чи підвищуються повільніше, ніж зростає маса грошей. Указані процеси зумовлюють ще один чинник послаблення інфляційних наслідків надмірної емісії. Зростання грошових нагромаджень і збережень у період, коли не виявилася тенденція до знецінення грошей, посилює стимули активізації підприємництва, товарно-грошових відносин, підвищення продуктивності праці, що призводить до розширення виробництва та реалізації товарів і поліпшення співвідношення між попитом і пропозицією на товарних ринках.

На другій стадії інфляції темпи знецінення грошей випереджають темпи зростання їх пропозиції. Це зумовлюється такими чинниками:

у певний момент власники грошових нагромаджень починають розуміти їх надмірність і пред'являють на ринок для купівлі товарів. Це прискорює швидкість руху грошей у поточному обігу та збільшує платоспроможний попит порівняно з поточною емісією;

одночасно зменшується відплив у нагромадження нових пропозицій грошей, унаслідок чого ще більше зростає швидкість обігу всієї грошової маси;

виникають і швидко поширюються бартерні операції, звужуючи товарну основу грошової маси в обігу;

знецінення грошей призводить до відпливу робочої сили зі сфери виробництва у сферу спекулятивного обміну, що зумовлює падіння виробництва і товарообороту, через що зменшується попит на гроші.

Внаслідок дії зазначених чинників з'являються так звані інфляційні очікування, коли економічні суб'єкти починають усвідомлювати неминучість майбутнього підвищення цін. Щоб уникнути пов'язаних з ним майбутніх втрат, вони починають негайно купувати товари не тільки для поточного споживання, а й для майбутнього. Для цього на ринок "викидаються" не тільки всі поточні доходи, а й заощадження попередніх періодів. Неминучим наслідком стає випереджаюче зростання рівня цін порівняно зі зростанням грошової маси і падіння рівня монетизації валового внутрішнього продукту.

Точно виміряти відкриту цінову інфляцію можливо за допомогою індексу цін за певний період - рік, квартал, місяць. На практиці може розраховуватися багато різних індексів цін. Проте для вимірювання інфляції найчастіше застосовується три їх види:

індекс цін споживчих товарів (індекс споживчих цін);

індекс цін на засоби виробництва (індекс цін виробників);

індекс цін ВВП, або дефлятор ВВП.

Індекс споживчих цін (ІСЦ) характеризує зміну в часі загального рівня цін на товари і послуги, які купує населення для особистого споживання. Цей показник найчастіше використовується для характеристики інфляції, оскільки він досить точно виражає не тільки економічні, а й соціальні аспекти інфляції, зокрема її вплив на рівень життя населення, а тому його називають ще індексом вартості життя. ІСЦ широко застосовується в практиці регулювання державної фінансової і соціальної політики, аналізу і прогнозування цінових процесів, регулювання курсу національної валюти, вирішення правових спорів тощо. Визначається ІСЦ за вартістю певного законодавче зафіксованого набору товарів і послуг ("споживчого кошика"), визначеного у ринкових цінах базового і поточного періоду [2].

Незважаючи на широке застосування ІСЦ, він не досить точно виражає інфляційний процес і його вплив на вартість життя. Річ у тім, що ІСЦ розраховується за фіксованим набором товарів, який залишається незмінним протягом тривалого часу. В умовах же інфляції населення часто замінює в споживанні товари, що найбільше подорожчали, дешевшими. Як наслідок, структура споживання істотно змінюється порівняно з тією, яка була зафіксована при визначенні "кошика". Тому в умовах високої інфляції потрібно частіше змінювати структуру "споживчого кошика".

Індекс цін на засоби виробництва (цін виробника) характеризує зміну в часі загального рівня цін на засоби виробництва, які купують юридичні особи для виробничого споживання. Цей індекс виражає зростання оптових цін, темпи якого не завжди збігаються з темпами зростання роздрібних цін, за якими визначається ІСЦ. Індекс цін виробника чутливіший до зміни витрат на виробництво, ніж до зміни попиту. Тому його часто використовують при характеристиці інфляції витрат, особливо коли зростання оптових цін відбувається в часі попереду зростання роздрібних цін. Цей індекс застосовується більш обмежено, ніж ІСЦ.

Так, самим інфляція є складним, багатостороннім явищем, причини якого - у взаємодії факторів сфери виробництва і сфери грошового обігу. Інфляція зовні виглядає як знецінення грошей внаслідок їхньої надмірної емісії, яка супроводжується зростанням цін на товари та послуги. Проте це лише форма прояву, а не глибинна сутність і причина інфляції. Звичайно інфляція має свій зовнішній прояв у підвищенні цін. Але не кожне підвищення цін служить показником інфляції. Ціни можуть підвищуватися в результаті поліпшення якості продукції, погіршення умов видобутку паливно-сировинних ресурсів, змінюватися під впливом циклічних і сезонних коливань виробництва, стихійних лих і т. ін. Але це будуть як правило, не інфляційні, а певною мірою природні періодичні зміни цін на окремі товари і послуги.

Насправді ж інфляція є результатом порушення економічної рівноваги, яка зумовлена комплексом внутрішніх і зовнішніх причин.

Основні причини інфляції

Інфляції можна поділити на внутрішні та зовнішні [6.с.180].

Найважливішими з внутрішніх причин інфляції є:

порушення пропорцій відтворення між виробництвом споживанням, нагромадженням і споживанням, попитом і про позицією, грошовою масою в обігу і сумою товарних цін;

значне зростання дефіциту державного бюджету і державного боргу, зумовлених непродуктивними державними витратами;

надмірна емісія паперових грошей, яка порушує закони грошового обігу;

мілітаризація економіки, що відволікає значну частину ресурсів в оборонну промисловість, призводить до недовиробництва товарів народного споживання, створює їх дефіцит;

збільшення податкового тягаря на товаровиробників;

випередження темпів зростання заробітної плати порівняно з темпами зростання продуктивності праці.

Зовнішні фактори інфляції пов'язані з посиленням інтернаціоналізації господарських зв'язків між державами, що супроводжуються загостренням конкуренції на світових ринках капіталів, товарів та послуг, робочої сили, загостренням міжнародних валютно-кредитних відносин, зі структурними світовими кризами (енергетичною, продовольчою, фінансовою та ін.).

Узагальнюючи сказане, можна дати таке визначення інфляції.

Інфляція - це знецінення грошей, спричинене диспропорціями в суспільному виробництві й порушенням законів грошового обігу, яке виявляється у стійкому зростанні цін на товари і послуги [6.с.181].

.2 Види інфляції

Глибоке і детальне вивчення та аналіз такого економічного явища, як інфляція, передбачає її поділ на види за відповідними класифікаційними ознаками. Так, В.Д.Базилевич, пропонує класифікацію типів інфляції залежно від переважаючого впливу факторів, за темпами зростання, за характером прояву, за співвідношенням темпів зростання цін на товари, за ступенем прогнозування [6.с.182].

Типи інфляції

Інфляція може набувати різноманітних форм.

Відкрита інфляція розвивається вільно і ніким не стримується.

Прихована інфляція - це така інфляція, коли держава вживає заходи, спрямовані на безпосереднє стримування цін на товари і послуги, з одного боку, і доходів населення - з іншого.

Повзуча інфляція - інфляція, що розвивається поступово, коли ціни зростають незначною мірою (не перевищує 10 % на рік).

Помірна інфляція (2-5 % на рік) у розвинутих країнах Заходу не розглядається як негативний фактор. Навпаки, вважається, що вона стимулює розвиток економіки, надає їй необхідного динамізму. За такої інфляції ціни відносно стабільні, люди охоче заощаджують гроші, бо їхня вартість мало знецінюється.

Галопуюча інфляція - інфляція, коли ціни зростають швидко - на 10-100% щорічно. На стадії галопуючої інфляції відбувається спад виробництва та скорочення товарообороту, втрачається стимул до інвестицій, стримується процес суспільного нагромадження, поширюється відплив капіталу з виробничої сфери до сфери обігу, тобто йде розбалансування економічної рівноваги. Гроші втрачають свою вартість дуже швидко, тому населення майже не заощаджує їх у вигляді готівки. Вона здебільшого характерна для країн, що розвиваються.

Гіперінфляція - інфляція, коли ціни зростають астрономічно - на 1-2 % щодня або сягають 1000 % і більше на рік. Вона означає глибоку економічну і соціальну кризу в країні. Усі прагнуть запастися речами і позбутися грошей. Виникає "інфляційний психоз", що посилює тиск на ціни. Інфляція починає сама себе "підгодовувати". Оскільки вартість життя зростає, наймані працівники вимагають вищої номінальної заробітної плати, що спричиняє нове підвищення цін. Гіперінфляція означає економічний і соціальний хаос, фінансовий крах та суспільно політичне безладдя.

Збалансована інфляція - інфляція, коли ціни товарів різних товарних груп відносно один одного не змінюються. Ціни підвищуються досить повільно й одночасно на більшість товарів та послуг.

Незбалансована інфляція - інфляція, коли співвідношення цін у різних товарних групах змінюється на різні відсотки і по-різному на кожний вид товару.

Очікувана інфляція - зазвичай помірна інфляція, яку можна спрогнозувати на будь-який період. Досить часто це є прямим результатом антиінфляційних дій уряду.

Неочікувана інфляція характеризується раптовим стрибком цін, зумовленим збільшенням під впливом інфляційних очікувань суспільного попиту населення на споживчі товари, товаровиробників - на сировину та засоби виробництва.

В аналітичній економії існують різні класифікації інфляції, які дещо відрізняються та доповнюють вже розглянуту нами. В процесі вивчення цього теоретичного матеріалу, було виявлено ще деякі види інфляції. Так, економісти поділяють інфляцію з одного боку, на передбачену й непередбачену; а з іншого - на збалансовану і незбалансовану [ 7].

Передбачена - це інфляція, яку учасники ринкового процесу очікували і захистилися від її згубних впливів.

Непередбачена інфляція є несподіваною для економічних суб’єктів.

За місцем розповсюдження виділяють локальну та світову інфляцією.

Локальна інфляція - ріст цін проходить у межах однієї держави;

Світова інфляція охоплює групу країн або всю глобальну економіку.

Інфляцію також поділяють на класичну і сучасну.

Класична інфляція спостерігалася в минулому - від часу її виникнення із запровадженням грошей аж до середини 30-х років ХХ ст. Характерною рисою класичної інфляції було те, що вона була епізодичною - тривала кілька років і переходила у дефляцію - зниження загального рівня цін. Нерідко класична інфляція розвивалася у формі гіперінфляції.

Сучасна інфляція - це інфляція другої половини ХХ - початку ХХІ ст. Характерною рисою такої інфляції є її хронічний характер. В останні часи практично не було дефляції, а загальний рівень цін щорічно зростав в усіх без винятку країнах.

Залежно від причин і механізму зростання загального рівня цін розрізняють інфляцію попиту та інфляцію витрат, або інфляцію пропозиції.

Інфляція попиту - це порушення рівноваги між попитом і пропозицією з боку попиту. Основними причинами тут можуть бути збільшення державних замовлень (наприклад, військових), збільшення попиту на засоби виробництва в умовах повної зайнятості і майже повної завантаженості виробничих потужностей, а також зростання покупної спроможності трудящих (зростання заробітної плати) внаслідок, наприклад, узгоджених дій профспілок. Внаслідок цього виникає надлишок грошей по відношенню до кількості товарів, підвищуються ціни. Таким чином, надлишок платіжних засобів в обігу створює дефіцит пропозиції, коли виробники не можуть реагувати на зростання попиту.

Традиційно зміни в рівні цін пояснюються зайвим сукупним попитом. Економіка може спробувати витрачати більше, ніж вона здатна виробляти. Виробничий сектор не в змозі відповісти на цей зайвий попит збільшенням реального обсягу продукції, бо всі існуючі ресурси уже повністю використані. Тому цей зайвий попит призводить до завищених цін на постійний реальний обсяг продукції і викликаю інфляцію попиту. Суть інфляції попиту інколи пояснюють однією фразою: "Надто багато грошей полює за надто малою кількістю товарів"

Інфляція пропозиції - зростання цін внаслідок збільшення витрат виробництва чи зменшення сукупної пропозиції. Причинами збільшення витрат можуть бути огополiстична політика ціноутворення, економічна і фінансова політика держави, зростання цін на сировину, дії профспілок, що вимагають підвищення заробітної плати і т. і. Вона може також з’явитися в результаті зміни структури пропозиції на ринку [6.с.183]. Теорія інфляції, зумовленої зростанням витрат, пояснює зростання цін такими чинниками, що приводять до збільшення витрат на одиницю продукції. Витрати на одиницю продукції - це середні витрати при наданому обсязі виробництва. Такі витрати можна одержати, поділивши загальні витрати на ресурси на кількість виготовленої продукції: Підвищення витрат на одиницю продукції в економіці скорочує прибуток і обсяг продукції, що фірми готові запропонувати при існуючому рівні цін. В наслідок зменшується пропозиція товарів і послуг в масштабі всієї економіки. Це зменшення пропозиції, в свою чергу, підвищує рівень цін. Отже, по цій схемі витрати, а не попит роздувають ціни, як це діється при інфляції попиту. Так, інфляція в Україні на початку 90-х років була водночас інфляцією попиту та інфляцією витрат. Вона мала такі показники:

Таблиця 1.1

На практиці нелегко відрізнити один тип інфляції від іншого, всі вони тісно пов'язані і постійно взаємодіють і, наприклад, зростання зарплати може виглядати і як інфляція попиту і як інфляція витрат.

Необхідно також визначити, що в жодній з економічно розвинутих країн не спостерігалася в другої половині ХХ сторіччя повна зайнятість, вільний ринок чи ж стабільність цін. Ціни по ряду причин в цей час зростали постійно і навіть в періоду застою виробництва. Таке явище називається стагфляцією - інфляційним зростанням цін в умовах стагнації - застою виробництва, економічної кризи.

РОЗДІЛ 2. АНЛІЗ ІСНУЮЧОГО СТАНУ ІНФЛЯЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ В СУЧАСНІЙ УКРАЇНІ

.1 Аналіз темпу інфляції

Найбільш поширеним методом вимірювання інфляції є індекс споживчих цін (Consumer Price Index, CPI), який розраховується для поточного періоду по відношенню до базового періоду .

Вихідним для ІСЦ є «споживчий кошик» - набір товарів і послуг, що купуються середньостатистичний міським жителем протягом того чи іншого проміжку часу (кварталу, місяця).

Таблиця 2.1

Індекс інфляції за категоріями товарів і послуг за 2013 р.

Значення індексу інфляції по місяцях наводяться у відсотках відносно попереднього місяця. У «споживчий кошик» входять нові товари, а деякі традиційні відступають на задній план.

Рис. 2.1. Динаміка індексу інфляції товарів і послуг за 2013р

Індекс споживчих цін визначається за формулою:

Формула (2.1.)

 - індекс споживчих цін;

 - вартість споживчого кошика за даний рік;

 - вартість споживчого кошика за минулий рік

В Україні інфляційні процеси спостерігаються від початку її становлення на шлях незалежності. Відомо, що в певні моменти вона була руйнівною, а в інших ситуаціях помірною. Важливим є дослідження інфляції в період кризи.

Основним показником інфляції в країні коефіцієнт інфляції, або індекс споживчих цін, який характеризує загальну зміну цін на товари і послуги у поточному періоді у порівнянні з минулим.

Проаналізуємо рівень інфляції в Україні в період з 2000 року по жовтень 2013 року (табл. 2.2)

Таблиця 2.2

Індекс споживчих цін (індекс інфляції, англ. Consumer Price Index, CPI) за 2000-2013 рр.[9] <http://bestreferat.su/Ekonomika/Analuiz-uisnuyuchogo-stanu-uinflyacuiynih-procesuiv-v-suchasnuiy-Ukrauyinui/>

З табл. 2.2 видно, що у 2007 році інфляційні коливання не були значними, ситуація дещо погіршилась наприкінці 2008 року, що було пов’язано із початком кризових процесів в світових економіках і в економіці України зокрема. За даними Держкомстату річний показник інфляції у 2007 році становив 16,6 %, а у 2008, попри прогнози уряду, році він зріс на 5,7% і становив 22,3%. Та уже в 2009 році ситуація стабілізувалась, а індекс споживчих цін дорівнював 112,3%, зменшившись на 10% у порівнянні з попереднім показником. За попередніми прогнозами НБУ рівень інфляції у 2013 році не становитиме 99,8% [10].

В монетарному огляді НБУ неодноразово йшлося про те, що врегулювання інфляції монетарними методами неможливе, а головною причиною інфляції є невідповідність між темпами зростання зарплати і продуктивністю праці [11]. Зрозуміло, що необґрунтоване збільшення заробітної плати веде до загального збільшення грошової маси в країні. В цьому випадку виникає монетарне правило інфляції - «надто велика кількість грошей полює за малою кількістю товарів».

Окрім цього, на зростання інфляції вплинула дисконтна політика НБУ. Як відомо, у 2007 році було знижено ставку рефінансування з 8,5% до 8,0%. Це дозволило комерційним банкам збільшити обсяги надання кредитів юридичним і фізичним особам. Таким чином, комерційні банки додатково емітували готівкові кошти в обіг.

Вищеназвані фактори вплинули на ріст грошової маси в країні, так у 2008 році вона зросла на 199,5 млрд. грн. і становила 515,7 млрд. грн. (таблиця 2.3).

Таблиця 2.3

Облікова ставка НБУ та грошова маса у 2007-2013 роках

Проаналізувавши дані таблиці 2, можна зробити висновок, що найбільш відчутною криза була наприкінці 2008 року, про це свідчить економічно необґрунтований ріст грошової маси та радикальні дії уряду, спрямовані на подолання зростання інфляції в країні.

В цей час, банки, особливо гостро відчули економічну кризу, оскільки кількість безнадійних кредитів невпинно росла. Отож, банки воліють перекласти проблеми неповернутих кредитів на плечі колекторських компаній, яких в Україні близько 100. У жодному із законів України їхня діяльність не регламентована.Але і прямо не заборонена. Відтак колекторські компанії знаходять лазівки, через які і пропонують свої послуги банкам, адже отримують вони за це 50 і більше відсотків від суми повернутих боргів [12].

Колекторські фірми - це фірми, основна діяльність яких полягає у збиранні боргів, на основі доручення банку. В Україні такі фірми діють недавно, а щодо легальності їх діяльності точаться гострі дискусії. Багато аналітиків вважають, що такі фірми є нелегальними, оскільки банки звертаючись до таких фірм порушують банківську таємницю. Також методи збирання боргів є досить суперечливими. Впродовж 2009-2010 років ситуація налагоджується. І як повідомляє НБУ, економічні показники покращуються, а індекс споживчих цін щомісячно зменшується. Це і послужило зменшенню у 2010 році облікової ставки до 7,75% [9].

Разом з цим зріс і рівень довіри населення до банків. За даними НБУ, починаючи з квітня 2009 року, спостерігався щомісячний приріст депозитів населення (окрім незначного зниження у вересні), проте така динаміка не змогла компенсувати падіння депозитів населення в першому кварталі й річні темпи їх приросту залишилися негативними.

Аналізуючи грошову масу, в Україні можна побачити, що швидкість даного показника може змінюватись як в межах року, так і щомісячно. Тож у антиінфляційній політиці така особливість повинна бути врахованою.

Вивчаючи причини сучасних інфляційних процесів багато вчених зазначають, що домінуючою є інфляція витрат, яка характерна не тільки для української економіки, а й для світових економік. Тому, на нашу думку, перш за все необхідно вжити заходів боротьби з інфляцією витрат. Варто відзначити, що дана інфляція розпочалась через зростання цін на імпортні товари, зокрема на енергоресурси та сировину. З цією метою, уряду слід проводити більш м’яку зовнішню політику, оскільки створення різного роду економічних та митних союзів значно спростить процедуру ввезення іноземних товарів на Україну, а отже і знизиться ціна на дані товари.

З огляду на те, що в період 2007-2008 років банківська система характеризувалась певною нестабільністю, рівень довіри населення до банків зменшився. А інфляційні очікування значно вплинули та високий ріст курсу іноземних валют. Внаслідок невизначеності економічних суб’єктів комерційні банки зазнали значних втрат. Але уже в 2009 році ситуація стабілізувалась, повідомляє НБУ, і у квітні 2009 року вперше з початку року спостерігався чистий приплив грошових коштів. Однак цих припливів грошових коштів не вистачає, і восени банки знову відчули погіршення становища, оскільки зменшення кредитного портфеля зменшило їх реальні доходи.

2.2 Аналіз інфляції пропозиції та попиту

На Україну вже півтора десятка років не припиняється висока інфляція. Гіперінфляція 90-х вщухла після 2000р. Але з 2003 знову темпи інфляції стали наростати (табл. 1). В кінці 2007 - початку 2008 рр. стався її загрозливий сплеск. Інфляція приймає форму галопуючої.

Кожен місяць продовження інфляції веде до непоправних втрат населення, особливо небагатого, бо ціни «назад не ходять. Тривалість досить високої інфляції свідчить про те, що в її основі лежать фундаментальні економічні фактори, а не просто наростання грошової пропозиції, як прийнято думати з подачі традиційних підручників.

В 90-і роки монетизація економіки була штучно занижена. Вихід з кризи почався в 2000 р. саме завдяки тому, що в економіку почали надходити доходи від експорту і монетизація почали рости, поступово зближуючись з рівнем економічно розвинених країн: в 1999 р. 16,9% ВВП, у 2007 - 55,6% ВВП. У розвинених країнах монетизація економіки коливається навколо рівня 80%, досягаючи й перевищуючи 100%.

Інфляція може походити від того, що пропозиція товарів не встигає за зростанням попиту, викликаним припливом грошей, і від того, що значна частина грошей не обслуговує виробництво, а рухається лише в сфері торгівлі і споживання.

Інфляція пропозиції означає зростання цін, спровокований збільшенням витрат виробництва в умовах неповного використання виробничих ресурсів. Її іноді так і називають - інфляцією витрат виробництва. Останнім часом тип інфляції, при якому ціни ростуть при зниженні сукупного попиту, часто зустрічається у світовій практиці. Основними причинами інфляції пропозиції є:

• Зростання заробітної плати;

• Подорожчання сировини та енергоносіїв;

• Монопольна та олігополістична практика ціноутворення;

• Фінансова політика держави.

Підвищення витрат на одиницю продукції скорочує прибуток і обсяг продукції, яку виробники готові запропонувати при існуючому рівні цін. У результаті зменшується пропозиція товарів і послуг та збільшуються ціни.

Загальне підвищення цін призводить до зниження реальних доходів населення. Вимоги профспілок збільшити номінальну заробітну плату працівників та державна політика компенсації грошових втрат від інфляції народжує порочне коло: зростання цін викликає вимоги підвищення доходів населення, збільшення доходів веде до зростання витрат підприємців на заробітну плату (інфляція пропозиції) та / або до відновлення платоспроможного попиту (інфляція попиту).

Інфляція попиту - різновид інфляції, що виникає при надмірному по відношенню до пропозиції попиті.

Цей вид інфляції проявляється в економічній ситуації, коли сукупні грошові доходи населення і підприємств ростуть швидше, ніж відбувається зростання реального обсягу товарів і послуг. Як правило, інфляція попиту виникає в умовах повної зайнятості та повної завантаженості потужностей, коли виробництво не в змозі відреагувати на надлишок грошових коштів в обігу необхідним збільшенням обсягів своєї продукції та послуг. Виникає надлишок попиту, таким чином, призводить до завищення цін на вироблену продукцію. При цьому не має значення, за рахунок чого збільшується попит - за рахунок збільшення витрат держави (держзамовлення) або за рахунок підвищення попиту в підприємницькому середовищі (розширення інвестиційних вкладень).

Розвиток економіки вимагає забезпечення грошима. Так що поступове збільшення маси грошей в економіці нормальне явище і саме по собі інфляції не викликає. Економіка України почала виходити з провалу 90-х, коли відчула приплив грошей. Так що збільшення кількості грошей саме по собі не викликає інфляції.

.3 Особливості зв’язку інфляції та безробіття

"Порядок денний на ХХI століття" розглядає підвищення рівня життя населення як домінуючу мета сталого розвитку. У зв’язку з цим соціально-економічні індикатори, що характеризують рівень життя населення, носять задає характер, що визначає спрямованість розвитку економіки на підвищення добробуту населення.

Соціальна політика держави в аналізованому періоді (1996 - 2002рр) була спрямована на стабілізацію і підвищення рівня життя населення. Для цього потрібно було забезпечити зростання грошових доходів населення і підвищити їх реальне зміст; значно скоротити відставання мінімальних соціальних гарантій від бюджету прожиткового мінімуму; зменшити диференціацію доходів різних груп населення і масштаби бідності.

Реалізація заходів у галузі соціальної політики дозволила не лише зупинити падіння рівня життя, а й забезпечити зростання реальних грошових доходів, значно перевищивши ті параметри, які були намічені в НСУР-97 (4,5% на рік). У 1997 р. реальні грошові доходи зросли на 6%, реальна заробітна плата - на 14%. За три роки (1998 - 2000 р.р.) грошові доходи повинні були вирости на 13,5%, фактично їх приріст склав 38,4, або в середньому 11,5% на рік.

Реальні грошові доходи населення і реальна заробітна плата збільшилися за період 1996 - 2000 рр. в 2,2 рази. Значним зростанням характеризуються два останні роки: у 2000 р. реальні грошові доходи зросли на 20%, в 2001 р. - на 25%, реальна заробітна плата - на 12 і 30% відповідно.

Одним з головних факторів, що впливають на зростання грошових доходів населення, є оплата праці. Політика у сфері оплати праці була спрямована на підвищення ролі заробітної плати як основного джерела формування грошових доходів населення, підтримки економічної зацікавленості і активності населення, створення умов для справедливої оплати праці та забезпечення необхідних стандартів споживання.

Для засобів, спрямованих на оплату праці, у ВВП, за період 1996 - 2000 рр. практично не змінилася: у 1996 р. вона склала 33%, в 2000 р. - 33,4% (за НСУР - 36 - 40%), збільшення відбулося лише в 2001 р. до 38%. У розвинених країнах цей показник значно вищий - 50 -60%. Структура грошових доходів населення також майже незмінна: частка оплати праці складала у 1996 р. 46,1%, у 2000 р. - 51,7%, у 2001 р. - 53 (по НСУР - 57%). Аналіз динаміки середньомісячної заробітної плати працівників народного господарства та індексу споживчих цін свідчить про найбільш різке падіння заробітної плати. Однак випереджаючого зростання оплати праці в порівнянні зі зростанням грошових доходів, як це передбачалося НСУР, не відбулося. Не всі намічені завдання в галузі оплати праці вдалося реалізувати.

Незважаючи на позитивну динаміку грошових доходів населення, і заробітної плати останніх років, рівень життя населення залишається вкрай низьким і широкомасштабна бідністю.

Ситуація на ринку праці характеризується розвитком суперечливих тенденцій.

Реєстрована безробіття стабілізувалася на рівні 2,1% економічно активного населення. Чисельність безробітних склали на кінець березня 2000 97,8 тис. чол. На одне вільне робоче місце претендує 2,2 безробітних (у кінці березня 1999 р. - 2,6 безробітних). На нововведені місця в січні - лютому 2000 р. працевлаштовано 6,6 тис. чол. (У січні - лютому 1999 - 5,8 тис. чол.). Пройшли проф. навчання за направленням служби зайнятості за цей же період 3,7 тис. чол., що на 18,9% більше, ніж у відповідному періоді минулого року (рис.6). Разом з тим зберігається високий потенціал вимушеної неповної зайнятості на виробництві. Зростає безробіття серед молоді (кожен другий безробітний - у віці 16 - 29 років). Високий рівень тривалої безробіттю - кожен третій безробітний перебуває на обліку в службі зайнятості від 6 місяців до 1 року. Більшість вільних робочих місць орієнтоване на застосування чоловічої робочої сили, а також низькооплачуваних, малокваліфікованих робіт.

Для вирішення цієї проблеми необхідно посилити роботу по створенню та збереженню робочих місць шляхом надання службою зайнятості фінансової допомоги суб’єктам господарювання, виділення безробітним більш вагомих позичок і субсидій на організацію самостійної зайнятості; сприяти зайнятості особливих категорій громадян, які стикаються з найбільшими труднощами при працевлаштуванні, підвищити якість навчання, розширити перелік конкурентоспроможних на ринку праці професій та спеціальностей для підготовки фахівців з числа безробітних на замовлення роботодавців під гарантовані робочі місця. Назріла нагальна необхідність подальшого вдосконалення законодавства щодо посилення соціального захисту безробітних, і зокрема, збільшення розмірів допомоги і стипендій безробітним, які пройшли професійне навчання за направленням служби зайнятості.

РОЗДІЛ 3. АНТИІНФЛЯЦІЙНА ПОЛІТИКА ТА ЗАСОБИ БОРОТЬБИ З ІНФЛЯЦІЄЮ

.1 Методи подолання інфляційних процесів

У розв'язанні проблеми інфляції важливе значення має антиінфляційна політика держави. її засобами можуть бути такі, що сприяють скороченню грошової маси в обігу та обмеженню дефіциту державного бюджету. До них відносяться: зростання податків; зменшення державних витрат на соціальні потреби, на оборону, управління тощо; заморожування заробітної плати; обмеження кредитів; підвищення відсоткової ставки по кредитах; проведення антимонопольної політики тощо. Для стабілізації грошового обігу проводять також специфічні заходи із зміцнення грошових систем. Такими заходами є нуліфікація, ревалоризація, девальвація, дефляція.

Нуліфікація грошей означає, що знецінені грошові знаки анулюються, оголошуються недійсними, а їм на заміну випускаються нові гроші. Цей метод використовують при наявності гіперінфляції.

Ревалоризація означає повернення до попередньої купівельної спроможності грошових знаків. Такий метод застосовується при незначних темпах інфляції.

Девальвація означає зниження обмінного курсу грошової одиниці даної країни відносно інших твердих валют.

Дефляція означає вилучення із обігу надлишкової частини грошової маси. Вона може відбуватися шляхом підвищення податків, скорочення контролю за обсягами кредитування, продажу підприємствам державних цінних паперів тощо. Дефляція трапляється вкрай рідко. Так, в Україні у 2002 р. відбулася дефляція, індекс споживчих цін склав 99,4%.

Уряду кожної країни, що знаходиться в кризі, слід проводити антиінфляційну політику. Антиінфляційна політика включає в себе систему заходів, спрямованих на поновлення рівноваги між товарним і грошовим ринками. Вона передбачає ріст пропозиції при скороченні попиту, тобто підвищення товарності економіки і скорочення непродуктивних витрат, і насамперед дефіциту державного бюджету. Стратегічним завданням виступає всебічне підвищення темпів економічного зростання, створення сприятливих умов для розширення виробничих інвестицій. Важливим тактичним завданням є зниження ажіотажного попиту і обмеження інфляційних очікувань.

Засоби боротьби з інфляцією можуть бути як прямі так і непрямі. Частіше всього проявляється наступна закономірність - чим більш кризовою стає ситуація, тим більш актуальні прямі засоби впливу уряду і центрального банку на економіку і грошову масу, як її складову частину.

Непрямі засоби включають:

. Регулювання загальної маси грошей шляхом управління ними центральним банком.

. Регулювання позикового і облікового процесу комерційних банків через управління ними центральним банком.

. Обов'язкові резерви комерційних банків, операції центрального банка на відкритому ринку цінних паперів.

. Операції центрального банка на відкритому ринку цінних паперів.

. Регулювання процентних ставок комерційних банків через управління ними центральним банком.

Непрямі засоби не можуть працювати в нашій економіці на повну потужність по причині її недостатньої "ринковості". Повноцінний ринок цінних паперів, в тому числі ринок державних зобов'язань у нас відсутній, а відповідно центральний банк не може впливати на грошову масу крізь куплю-продаж цінних паперів.

Прямі засоби регулювання покупної спроможності грошової одиниці, тобто боротьби з інфляцією, включають в собі:

. Пряме і безпосереднє регулювання державою кредитів і тим самим - грошової маси.

. Державне регулювання цін.

. Державне (по угоді з профспілками) регулювання заробітної плати.

. Державне регулювання зовнішньої торгівлі, операцій з іноземним капіталом і валютного курсу.

Практика прямого регулювання грошової маси широко розповсюджена на заході. США неодноразово в 60х-70х роках заморожували ціни на численні товари. Півтора десятиріччя після другої світової війни знадобилося країнам західної Європи для початку лібералізації цін, та навіть неповної. Франція повністю лібералізувала ціни на внутрішньому ринку лише в 1986 року. Ф. Рузвельт виводив США із найглибшої кризи 30х шляхом жорсткого державного регулювання економіки. В більшості країн існували спеціальні закони, що обмежують прибуток від торговельного посередництва [15].

Нормалізація валютного курсу є абсолютно необхідною мірою для припинення усіляких нееквівалентних міжнародних торговельних операцій. Реально оцінюючи можливості регулювання валютного курсу за рахунок інтервенцій центрального банку треба скати, що надії на успіх такої політики практично не існує. Очевидно, що курс долару зростає стрибками - в деякий момент центральний банк не має можливостей стримувати курс і його як би "прориває". Останній час центральний банк навчився використати кризові політичні моменти для таких стрибків. До тих пір, доки іноземна валюта не буде використатися лише для задоволення імпорту і інших поточних платежів політика "ігри на пониження" приречена на поразку.

В цілому, слід визначити, що реально в нашому сьогоднішньому становищі реально ефективними є тільки прямі засоби боротьби з інфляцією - регулювання кредитів, цін і заробітної плати, регулювання валютного курсу і зовнішньої торгівлі. Проте схожі дії цього уряду не представляються можливими, вони ще більше похитнули би положення і без цього зазнавши поразки на виборах "урядову" партію. Дії уряду за останні півтора роки змушують його тепер роздвоюватися між стримуванням грошової емiсiї і роздачею кредитів після чергового виступу промисловості.

Збивати темпи інфляції - це скорочувати різницю між грошовою і товарною масою в господарстві. Для цього підходять всі ті засоби, що ведуть економіку до рівноваги. До першочергових засобів відносяться такі:

. Забезпечення країни у достатній кількості продовольством. Це найперша умова будь-яких реформаторських зусиль. Для налагоджування продовольчої справи в країні слід оказати державну фінансову допомогу сільськогосподарським підприємствам всіх видів власності:) встановлення порядку надавання кредитів сільськогосподарським підприємствам під векселя з погашенням їх за рахунок майбутнього врожаю;) встановлення державних закупівельних цін, а також цін на ресурси, що споживаються в сільськогосподарському виробництві на рівні, що забезпечує рентабельну роботу товаровиробників і утворення системи контрактної торгівлі промисловими товарами в обмін на сільськогосподарську продукцію.

. Відтворення зруйнованого інвестиційного поля народного господарства, без якого функціонування економіки стає неможливим. В цих цілях слід передусім відтворити шляхом індексування на банківських рахунках підприємств амортизаційні суми і власних оборотні грошові кошти загублені через різке зростання цін і знецінювання карбованця.

. Налагоджування постачально-збутових зв'язків між підприємствами. Господарські зв'язки підприємств в ринковому режимі найбільш ефективні в основному через систему великих оптових купців-синдикатів. Ці структури можуть функціонувати як в рамках окремих регіонів, так і в загальноукраїнському і міждержавному масштабі.

. Замість податку на додаткову вартість, що стимулює в сучасних умовах господарювання в Україні зростання інфляції і вкрай важко контролюється податковими інспекціями, визначити основним платежем в бюджет податок на прибуток, диференціюючи його ставки залежно від зростання рентабельності і зростання обсягу виробництва, що буде націлювати виробників на зростання маси, а не тільки норми прибутку.

. На час кризи необхідно централізувати банківську систему країни, маючи на увазі обов'язкове виконання комерційними і інвестиційними банками директив Центрального банку по пріоритетності і пільговості кредитування регіонів, галузей, підприємств, додержання нормативних термінів документообігу.

. Для стабілізації споживчого ринку доцільно:) створити систему стимулювання розвитку дрібного бізнесу в сфері виробництва і послуг. Ввести державні кредити на оренду виробничих приміщень і лізинговий кредит на оренду устаткування (з можливістю послідовного викупу), а також ввести обов'язкове страхування малих підприємств на перші 3-5 років діяльності, коли ризик руйнування особливо великий;

б) створити умови для широкого розповсюдження паралельно з існуючою системою торгівлі споживчих кооперативів на підприємствах, в закладах і по місцю проживання для закупки і реалізації продовольчих і промислових товарів членами кооперативу (по наявному і безготівковому розрахунку) по безприбутковим роздрібним цінам.

. Протягом кризового періоду треба також проводити раціональну державну політику захисту внутрішнього ринку і суворого контролю приватної експортної діяльності. Всі експортні операції повинні здійснюватись через кілька великих фірм і синдикатів, що контролюються державою і виконують експортні операції на комiсiйних податках.

.2 Антиінфляційна політика України

Антиінфляційна політика включає в себе систему заходів, спрямованих на поновлення рівноваги між товарним і грошовим ринками. Вона передбачає ріст пропозиції при скороченні попиту, тобто підвищення товарності економіки і скорочення непродуктивних витрат, і насамперед дефіциту державного бюджету. Стратегічним завданням виступає всебічне підвищення темпів економічного зростання, створення сприятливих умов для розширення виробничих інвестицій. Важливим тактичним завданням є зниження ажіотажного попиту і обмеження інфляційних очікувань. Як нами вже неодноразово зазначалося, найбільш істотним негативним явищем в економiцi України є інфляція. Ми вже згадували раніше про період 1992-1994 рр. який характеризувався надзвичайно високим рівнем інфляції, навальним зростанням цін, послабленням контролю за фінансово-господарською діяльністю підприємств. За даними Світового банку, рівень інфляції в Україні за 1993 р. був найвищим у свiтi. I хоча в 1994 р. рівень інфляції дещо знизився, однак сталося це не в результаті проведення комплексних реформ i якісних змін у системі державних фінансів та запровадження цінової лібералізації, а через це відстрочення бюджетних виплат i небувале зростання заборгованості бюджету. У 1992-1994 рр. в Україні проводилася помилкова економічна політика, що фактично мала не антиiнфляцiйний, а проiнфляцiйний вплив на економічну систему країни.

Політика посилення державного контролю й регулювання (стримування цін,

завищений обмінний курс, дуже високі податки) призвела до формування потужного тіньового сектору економіки в Україні. За вiдсутностi ефективного контролю за формуванням доходів, бiльшiсть зусиль держави були сконцентровані на скорочуваному державному секторі. В результаті, на фоні втрати державою значної частини доходів, які можна було б отримати шляхом проведення податкової розумної політики, основний тягар недофінансування випав на сектор, який поки що був основою існування самої держави. Через недосконалість нашої податкової системи спад валового продукту в Україні за 1996 рік склав біля 10%, а у галузях машинобудування й легкої промисловості досяг 20%. В подальші роки ця тенденція зберігалася. Хоча у 2000 році вживав заходів щодо збільшення валового продукту в Україні. Економісти пояснювали це збільшення підйомом в мировій економіці - після спаду наступає підйом, а це явище відповідно відображається на економіці різних країн. Але, сучасний аналіз ситуації вказаного періоду вказує нам на невирішеність економічних проблем, що стоять перед Урядом України та недосконалість вжитих заходів [16].

Таким чином, завдання подальшого реформування економіки, що стоять перед

Україною, можуть бути вирiшенi тільки за умов реалізації послідовної політики фінансової стабілізації, та відновлення накопичень населення. Без цього забезпечити стійке економічне зростання на базі відродження інвестиційної активності, поступовий підйом життєвого рівня та вихід із кризової ситуації є неможливим [17.с.93].

Світова економічна криза не оминула Україну, болісно зачепивши майже всі галузі економіки, тисячі компаній і мільйони громадян. Криза загострила результати бездіяльності останніх років. В умовах, коли джерела швидкого зростання до кризових років вичерпано, єдиний шлях виходу України на траєкторію сталого розвитку - це рішучі й всеосяжні реформи, спрямовані на підвищення конкурентоспроможності економіки [18.с.43].

З метою покращення економічної ситуації в Україні та зниження рівня інфляції було розроблено Програму економічних реформ на 2010-2014 роки Комітетом з економічних питань при Президентові України « Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава». Дана програма передбачає вирішення таких проблем, як:

стабілізація Державного бюджету,

реформа податкової системи,

розвиток фінансового сектору,

реформа міжбюджетних відносин,

підвищення стандартів життя,

реформа медичного обслуговування,

реформа системи пенсійного страхування,

реформа системи освіти,

реформа системи соціальної підтримки,

поліпшення бізнес-клімату й залучення інвестицій,

дерегуляція й розвиток підприємництва,

приватизація й управління державною власністю,

розвиток науково-технічної та інноваційної сфери,

міжнародна інтеграція та співпраця,

модернізація інфраструктури та базових секторів,

реформа електроенергетики,

реформа вугільної галузі,

реформа нафтогазової промисловості,

реформа житлово-комунального господарства,

розвиток транспортної інфраструктури,

розвиток сільського господарства й земельна реформа.

Пропонована Програма реформ розроблена на виконання поставленого Президентом України завдання з відновлення економічного зростання й модернізації економіки країни. Реформи будуть спрямовані на побудову сучасної, стійкої, відкритої й конкурентоспроможної у світовому масштабі економіки, формування професійної й ефективної системи державного управління, і зрештою - на підвищення добробуту українських громадян [19].

Програма охоплює широкий набір стратегічних перетворень за п'ятьма напрямами:

. Створення базових передумов економічного росту через утримання низького рівня інфляції, стабілізації державних фінансів і створення стійкої фінансової системи.

. Формування режиму максимального сприяння бізнесу шляхом зменшення втручання держави в економіку, зниження адміністративних бар'єрів для його розвитку, модернізації податкової системи іі поглиблення міжнародної економічної інтеграції України.

. Модернізація інфраструктури й базових секторів шляхом усунення усталених структурних проблем в енергетичній, вугільній, нафтогазовій галузях і ЖКГ. а також розвитку транспортної інфраструктури й ринку землі. Перехід від дотації") до самоокупності виробництва й соціальних послуг.

. Збереження й розвиток людського й соціального капіталу шляхом підвищення ефективності й стабільності соціального захисту, поліпшення якості й доступності освіти й медичного обслуговування.

. Підвищення ефективності державного управління шляхом реформування державної служби й виконавчої влади .

Програма створювалася в робочих групах Комітету з економічних реформ на чолі з Президентом України. Робочі групи об'єднали зусилля представників держапарату, регіональної влади, бізнесу, українського іі міжнародного експертного співтовариства, їхні об'єднані зусилля у реалізації Програми економічних реформ дозволять ефективно вирішити поставлені в ній завдання.

Фінансовий сектор України на сьогодні належним чином не виконує функцію фінансового забезпечення сталого економічного розвитку. Характерними для нього є:

зменшення обсягів надання фінансових послуг, особливо обсягів кредитування бізнесу іі населення;

брак довгострокових фінансових ресурсів;

низький рівень розвитку й низька прозорість фондового ринку.

Хоча безпосереднім поштовхом до кризи фінансової системи стало різке зниження (на 40 %) курсу національної валюти при високій частці кредитів в іноземній валюті в загальному кредитному портфелі банків, доповнене високим інфляційним тиском, переважна більшість причин цих проблем є внутрішніми:

утримання фіксованого курсу гривні протягом тривалого періоду (до травня 2008 р.);

недосконала система захисту прав кредитора, вкладника й інвестора разом з підвищенням рівня кредитних ризиків;

низький рівень стійкості фінансової системи до кризових явищ, викликаний низькою капіталізацією й високою фрагментарністю галузі;

значна частка проблемних активів у портфелі фінансових установ;

відсутність системи вирішення питань проблемних фінансових установ і недосконалість оцінювання стабільності фінансової системи загалом;

відсутність необхідних нормативно-правових та інституціональних умов для розвитку фондового ринку й різних фінансових інструментів;

недостатньо незалежна, непрозора робота регуляторів фінансового ринку;

недостатній обсяг довгострокових фінансових ресурсів, у тому числі через відсутність обов'язкової накопичувальної системи пенсійного забезпечення н нерозвиненість системи страхування життя.

Метою реформування фінансового сектору є підвищення його спроможності забезпечувати стале зростання економіки України. Для цього необхідно:

забезпечити низький рівень інфляції разом із забезпеченням гнучкого валютного курсу: (Це питання особливо заслуговує на нашу увагу, оскільки є об`єктом нашого дослідження).

збільшити рівень капіталізації фінансової системи;

збільшити обсяг надання фінансових послуг з урахуванням посилення оцінювання фінансових ризиків;

знизити частку проблемних активів у загальному портфелі активів банків та інших фінансових установ;

забезпечити щорічне підвищення капіталізації й обсягу торгів організованого фондового ринку;

В Програмі зазначено необхідні кроки з метою утримання низького рівня інфляції, а саме:

затвердити найважливіші пріоритети роботи НБУ - забезпечення низького рівня інфляції й підтримання стабільності банківської системи;

поступово підвищувати дієвість використання процентної ставки як основного інструмента монетарної політики та гнучко управляти обмінним курсом національної валюти;

посилити координацію НБУ й Кабінету Міністрів України щодо вирішення завдань підтримання цінової стабільності;

підвищити політичну незалежність НБУ разом з посиленням підзвітності й прозорості його діяльності, поліпшити корпоративне управління НБУ,

Для підвищення стабільності й збільшення капіталізації фінансової системи необхідно:

завершити ре капіталізацію за рахунок державних коштів, реорганізацію або закриття банків, що. втратили платоспроможність під час кризи;

підвищити вимоги до мінімального розміру статутного капіталу фінансових установ;

доопрацювати законодавство для полегшення процесу злиття банків;

виявити банки, недокапіталізовані відповідно до діагностичного обстеження якості кредитного портфеля, здійсненого НБУ. розробити й довести до банків відповідні плани до капіталізації,

Для збільшення обсягу надання фінансових послуг, відновлення нормального кредитування економіки при одночасному зниженні рівня ризиків фінансової системи необхідно:

реформувати процедуру банкрутства;

удосконалити нормативне врегулювання щодо забезпечення виконання зобов'язань позичальників за кредитними договорами з метою підвищення захисту прав кредитора та вкладників банків;

забезпечити повноцінне функціонування агентства кредитних історій;

створити умови для підвищення якості кредитного аналізу платоспроможності позичальників і забезпеченості кредитів, у т.ч. надати фінансово-кредитним установам можливість перевіряти достовірність поданих документів потенційних позичальників;

створити нові інструменти зниження валютних ризиків, у т. ч. за участю НБУ;

підвищити вимоги до розкриття обов'язкової інформації учасниками фінансового ринку, у т.ч. інформації про кінцевих власників фінансових установ;

запровадити міжнародні стандарти фінансової звітності (МСФЗ) для всіх фінансових установ;

удосконалити систему гарантування внесків населення, у т.ч. шляхом:

надання Фонду гарантування внесків фізичних осіб (ФГВФО) повноважень з виведення проблемних банків з ринку для забезпечення своєчасності виплат вкладникам ліквідованих банків;

розвитку механізму фінансування ФГВФО за рахунок надання кредитів НБУ й Кабінету Міністрів України в особливих випадках.

Для зниження частки проблемних активів необхідно:

обрати й реалізувати модель реструктуризації проблемних активів у банківській сфері, наприклад, створити банк проблемних активів або перехідний банк ( із залученням держави або приватних інвесторів);

спростити механізми продажу, передачі, списання поганих активів, у т.ч. у межах проведення досудових процедур;

посилити пруденційний нагляд за діяльністю банків і ввести систему пруденційного нагляду за небанківськими фінансовими установами.

Важливим кроком у процесі забезпечення стабільності банківського сектору є розробка й реалізація державної стратегії щодо державних фінансових установ і банків, у яких держава стала основним власником у результаті ре капіталізації.

Для зростання й розвитку фондового ринку й сектору фінансових послуг необхідно:

поліпшити координацію діяльності регуляторних органів фінансового сектору з метою моніторингу системних фінансових ризиків і вироблення погодженої стратегії й тактики регулювання фінансових ринків;

посилити інституціональну спроможність й операційну незалежність регуляторів ринку небанківських фінансових послуг і фондового ринку;

посилити жорсткість вимог до управління ризиками, прозорість діяльності й розкриття інформації учасниками фінансового ринку;

підвищити рівень капіталізації страхових компаній, запровадити принципи страховою нагляду відповідно до стандартів Міжнародної асоціації органів страхового нагляду й створити систему гарантування страхових виплат за договорами страхування життя:

створити законодавчу базу для впровадження нових фінансових інструментів та механізмів перерозподілу коштів, у т.ч. похідних цінних паперів;

удосконалити регулювання іпотечного ринку, у т.ч. вирішити питання обігу заставних інструментів на іпотечному ринку України;

створити єдину систему депозитарного обліку цінних паперів;

увести єдині правила розрахунків біржового курсу цінних паперів, запобігати маніпулюванню ціноутворенням на ринку цінних паперів, посилити на законодавчому рівні відповідальність за використання інсайдерської інформації;

стимулювати збільшення обсягів операцій на організованому сегменті фондового ринку шляхом продажу на фондовій біржі пакетів акцій до 25 відсотків статутного капіталу об'єктів, які приватизуються,

Дану реформу планується проводити в декілька етапів:

І етап (до кінця 2010 р.), вже пройдений Україною :

підвищення незалежності, підзвітності й прозорості НБУ. закріплення пріоритетів діяльності НБУ;

до капіталізація банків за результатами аудиту кредитних портфелів;

вибір і реалізація моделі реструктуризації проблемних активів:

завершення ре капіталізації за рахунок державних коштів, реорганізації або закриття банків, що втратили платоспроможність під час кризи:

Відповідно, у 2010-2014 рр. передбачено:

внесення змін до законодавства й до судової практики щодо захисту прав кредиторів і виконання зобов'язань позичальниками:

удосконалення системи гарантування внесків;.

удосконалення нормативів, що обмежують ризики діяльності фінансових установ;

підвищення вимог до розкриття обов'язкової інформації учасниками фінансового ринку, у т.ч. про кінцевих власників фінансових установ, посилення відповідальності за використання інсайдерської інформації.етап (до кінця 2012 р.) передбачає:

збільшення капіталізації банків і сприяння консолідації сфери;

удосконалення системи пруденційного нагляду за фінансовими установами, у т.ч. перехід до пруденційного нагляду на консолідованій основі за всіма фінансовими установами;

перехід усіх учасників фінансового ринку на МСФЗ;

приватизація банків, у яких держава стала основним власником у результаті ре капіталізації;

законодавче й нормативне врегулювання випуску й обігу похідних цінних паперів, фінансових інструментів вторинного іпотечного ринку;

запровадження єдиних правил розрахунків біржового курсу цінних паперів.етап (до кінця 2014 р.):

запровадження ринкових інструментів акумулювання й перерозподілу довгострокових фінансових ресурсів, у т.ч. у рамках уведення обов'язкового накопичувального пенсійного забезпечення,

Індикаторами успіху проведених реформ буде вважатись:

досягнення рівня інфляції у 5-6% до 2014 р., відсутність різких стрибків курсу гривні в 2011-2014 рр.

зниження частки проблемних активів у загальному портфелі активів банків та інших фінансових установ до 7-8 % до 2011 р., 5 % - до 2014 р. [19].

збільшення середнього рівня власного капіталу банків не менше ніж удвічі до 2014 р. На нашу думку, саме виконання даної Програми, зможе вирішити економічні проблеми України, знизити рівень інфляції та забезпечити стабільність національної валюти.

ВИСНОВКИ

Отже, інфляція - це зростання загального рівня цін в країні впродовж певного періоду часу, що супроводжується знеціненням національної грошової одиниці, зниженням життєвого рівня населення, позбавленням інвестиційних стимулів, загостренням економічних і соціальних суперечностей.

Вона негативно відбивається на всіх сторонах соціально-економічного життя країни. Інфляція являє собою складне явище соціально-економічного характеру, що властиве всім країнам світу. Зокрема, в Україні для боротьби з інфляцією використовуються інструменти які були запозичені у зарубіжних країн, і які, як показує практика, не є досить ефективними, оскільки не враховуються особливості української економіки. Як ми могли побачити, інфляційні процеси в Україні з часу отримання нею незалежності й до сьогоднішнього моменту були спричинені цілим комплексом факторів. Не поділяючи погляди деяких економістів, що наголошують на однозначності чинників, що викликали інфляцію в нашій державі (надлишкова емісія або ж ріст світових цін).

Так, у 1992-1995 рр. спостерігалася гіперінфляція, яка призвела до значного поширення бартерних відносин та збільшення значення американського долара. За цей час інфляція досягла свого піку в 1993 році, і становила 10256%. Подальші зміни пов'язують перш за все із введенням нової грошової одиниці - гривні. Найменший рівень інфляції зареєстрований у 2002 р.(99,4%), проте під впливом світової економічної кризи ситуація докорінно змінюється. Вже в 2003 р. становить 118,2%., потім простежується тенденція до спаду і знову зростання цін. 2004 рік характеризується постійним зростанням соціальних виплат населенню, значним зростання вартості енергоносіїв, що в свою чергу призвело до зростання цін на продукцію. Ще одним з досить вирішальних факторів, що вплинув на розвиток економіки України стали політичні кризи, починаючи із виборів Президента України у 2004 році. У 2005 році спостерігається різке зростання внутрішніх цін до світового ринку. Тому підвищення цін уже в 2006 році пов’язують перш за все із розбалансуванням внутрішнього ринку продовольства. Високі соціальні витрати й значне підвищення оплати праці в бюджетному секторі зумовили додатковий тиск на споживчі ціни. Зростанню інфляції сприяло зростання доходів бюджету. Зокрема, видатки зведеного бюджету на поточні трансферти населенню та на оплату праці в першому кварталі 2008 року виросли на 66,2% і досягли 33,2 млрд. грн. Водночас, частка таких видатків виросла з 51% у першому кварталі 2007 року до 57% у першому кварталі 2008 року. Таким чином, майже 70% додаткових доходів бюджету було направлено безпосередньо споживачам. Також 2008 рік пов’язаний зі значним курсовим коливанням гривні до долара. Можемо зазначити також те, що 2009 рік, в свою чергу, характеризувався зниженням цін на продукти харчування, але, водночас, зростання тарифів на житло, воду, газ та електроенергію. Для 2010 року характерне зростання цін як і на продукти харчування, так і на комунальні послуги, що зокрема пов'язане із зростанням ціни на газ на 50%. Також відбувається зростання номінальних доходів населення на 17,8%, при цьому наявний дохід, який може бути використаний населенням для придбання товарів і послуг збільшився на 21,2%.

Підсумовуючи сказане, слід підкреслити, що на розвиток інфляції в Україні різним чином впливають і впливали як внутрішні, так і зовнішні фактори. В до кризовий період простежувався відносно невеликий рівень інфляції, проте під впливом світової економічної кризи ситуація змінюється не в кращу сторону. Стимулююча монетарна політика, як виявилося не принесла очікуваних результатів. Проте з 2009 року простежується динаміка до спаду загального рівня цін, який коливається в межах 100,9 - 99,5. Тому, у складній економічній ситуації важливу роль повинен відіграти комплекс державних заходів, спрямований на врегулювання грошового обігу, зменшення грошової маси, припинення не помірного зростання цін, тобто використання антиінфляційної політики.

Основними методами антиінфляційної політики повинно бути зниження дефіциту державного бюджету, припинення фінансування збиткових підприємств, зменшення не продуктивних витрат, контроль за зростанням заробітної плати, підтримка стабільності грошової одиниці як всередині так і зовні, тощо. Серед ефективних методів боротьби з інфляцією нами було виділено наступні: контроль за грошовою масою; стабілізацію інфляційних очікувань населення; збільшення ступеня товарності економіки; зменшення податків; регулювання валютного курсу.

Відповідно, можна запропонувати також деякі шляхи та напрями подолання інфляційних процесів, чи хоча б зменшення ступеня їх впливу:

.перехід до активної грошово-кредитної політики;

.розширення обсягів рефінансування;

.посилення контролю за проблемними кредитами;

.впорядкування державних фінансів, скорочення бюджетного дефіциту з перспективою його повної ліквідації;

.зниження податкових ставок із прибуткового податку на громадян, що посилюватиме стимули до праці, збільшуватиме особисті заощадження.

Отже, щоб унеможливити або пом'якшити вплив інфляції, варто задіяти такі фактори: необхідно скорочувати певні видатки; запровадження жорсткішої монетарної політики, а також вдатися до подальшої лібералізації валютного регулювання. Щоб протистояти ціновим викликам поточного року, потрібно посилити конкуренцію у банківській системі через полегшення доступу іноземних банків до системи відповідних послуг, сприяти додатковому поштовху у розвитку ринку цінних паперів, зокрема для населення. Доцільно активізувати антимонопольну політику з метою профілактики необґрунтованого завищення цін (передусім споживчих).

Розглянуті у роботі фактори інфляції свідчать про всебічну її чутливість, і лише стабільність у кожній із сфер економіки, як національної, так і світової, сприятиме зупинці інфляційних процесів в Україні.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

. Лушин С. І., "Звідкіля взялась інфляція?" // Фінанси №9, 1998.

. Маневич В. І., Перламутров В. Л. "Про інфляційну політику" // Фінанси №8, 1995.

. Нурієв Р. М., Гроші, банки та грошово-кредитна політика. - М.: Фінстатінформ, 1995.

. Петрик О., Інфляція в Україні: проблеми, ризики, перспективи // Вісник Національного банку України. - 2007. - №3. - с.2-8

. Шаповалов А., Системні особливості розвитку інфляційних процесів Україні // Вісник Національного банку України. - 2007. - №12. - с.3-7.

. Базилевич В.Д., Економічна теорія: Політекономія: Підручник - К., 2008. - 719 с.

. Макконнелл Р., Брю С. Л. Економікс: принципи, проблеми, політика. - М.:

Республіка, 1998.

.Лебединська Л.Д. Макроекономіка. - Чернігів, 2002. - 128с.

. Постанова Правління НБУ ″Про регулювання грошово-кредитного ринку″ від червня 2013 року N 209.

. www.ukrstat.gov.ua - Державний Комітет Статистики

. www.epravda.com.ua - Економічна правда.

. www.nalogovnet.com - журнал «Налоговое планирование »

. www.bank.gov.ua - Національний Банк України

. Давидов А. Ю. Інфляція в економіці: Світовий досвід та наші проблеми. -

М.: Республіка, 1998.

. Пінзеник В., "Макроекономічна стабілізація в Україні: Підсумки та проблеми першого року" // Питання економіки №2, 1996.

. Марцин В.С., Міркування щодо особливості антиінфляційної політики в Україні. // Актуальні проблеми економіки. - 2010. - №1(103). - с.93-102.

. Щербак А., Як приборкати інфляцію в Україні // Економіст.-2009. - №9. - с.43-45

. Програма економічних реформ на 2010-2014 роки « Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава. - Комітет з економічних реформ при Президентові України.