Тема: Політичні технології

  • Вид работы:
    Реферат
  • Предмет:
    Политология
  • Язык:
    Украинский
  • Формат файла:
    MS Word
  • Размер файла:
    17,98 Кб
Політичні технології
Політичні технології
Вы можете узнать стоимость помощи в написании студенческой работы.
Помощь в написании работы, которую точно примут!

План

Вступ

Розділ 1. Сутність понять "технологія" та "політична технологія"

Розділ 2. Місце і роль політичних технологій у житті суспільства

Розділ 3. Класифікації технологій, що використовуються у політиці

Розділ 4. Технології прийняття політичних рішень

Висновок

Список використаних джерел

Вступ

Актуальність теми: У сучасному політичному житті важливим є не тільки знання теоретичних підходів, концепцій, але й те, як насправді, якими методами, засобами, за допомогою яких технологій реалізується політика.

Поняття "політичні технології" досить поширене у сучасній соціально-філософській та політологічній літературі, публіцистиці, але на сьогодні ще немає єдиного визначення. Тому ми починаємо розгляд з поняття "технологія" і дотичних до нашої теми понять, що дає змогу зрозуміти суть предмету дослідження. Окремі аспекти політичних технологій вивчали і вивчають В. Бебик, А. Білоус, Є. Головаха, М. Лагунова, М. Головатий, М. Панов, А. Соловьев, М. Михальченко, С. Рябов, В. Ребкало, О. Шабров, М. Томенко та інші.

Дослідники виокремлюють досить багато технологій у політиці, ми звертаємося до найзагальнішої та найпоширенішої - технології прийняття політичних рішень. Це обумовлено тим, що політичне рішення - це результат попередньо пророблених дій і крок до здійснення конкретної мети. Ефективне рішення є засобом узгодження інтересів, розв'язання назрілих проблем суспільства. Питання прийняття політичних рішень, підготовка законів та інших актів завжди приваблювали дослідників. Неабиякої уваги розробці концепції прийняття рішень приділяв Аристотель, який сформулював вихідний категоріальний апарат і розробив базову концепцію прийняття рішень. Питання раціонального та ефективного прийняття політичних рішень інтенсивно досліджувалися мислителями доби Просвітництва Т. Гоббс, Б. Спіноза, Ж.-Ж. Руссо, Воден та ін. Спираючись на багатовікову базу, ми зараз можемо розглядати такі питання, як: основні підходи до розуміння процесу прийняття рішень, етапи, які проходить рішення, класифікацію політичних рішень і мати спектр наукових поглядів та ідей.

Дана тема є досить обємною і її не можна вважати вичерпною, тому вона потребує подальших досліджень.

Обєкт дослідження: політичні технології сучасності.

Предмет дослідження: політичне рішення, як окрема технологія в політиці.

Мета: розкрити поняття "політична технологія" та "політичне рішення".

Завдання:

.Визначити роль і місце політичної технології.

2.Розглянути підходи до класифікацій політичних технологій.

.Дослідити специфіку політичного рішення.

Розділ 1. Сутність понять "технологія" та "політична технологія"

Дефініція "політична технологія" не має вичерпного визначення, тому варто розглянути визначення, які тим чи іншим чином дадуть змогу нам зрозуміти суть цього поняття.

Технології не можна змішувати з окремими техніками і прийомами взаємодії. Технології - це і процес застосування технік, спрямованих на досягнення конкретної мети реально діючим суб'єктом, і результат цієї діяльності. Можна сказати, що технології є підсумком певного застосування різних прийомів діяльності, що з'являється тоді, коли неодноразові дії по досягненню поставленої мети продемонстрували більш оптимальні і економічні способи вирішення питання [9,425].

Політичні технології є сукупністю цілеспрямованих дій, зорієнтованих на досягнення відповідного політичного результату як методу "перетворення" обєктивних законів політики на механізм управління, тобто перекладу з абстрактної мови політичної науки на конкретну мову рішень, документів, нормативів, вказівок, що регламентують діяльність людей і стимулюють їх на якнайефективніше досягнення зазначеної мети [3,344]. Чи не найпершим спробу визначити це поняття зробив український політолог Д. Видрін. На його думку, політичні технології - це система способів і шляхів досягнення бажаних результатів у політиці. Він дослідив також окремі механізми політичної діяльності, методи боротьби за владу, психологічні аспекти політичного лідерства, класифікував політичні технології на власне технології та антитехнології. І хоча зроблено це було на науковопопулярному рівні, однак початок глибокого вивчення політичних технологій як важливого атрибуту і механізму політики було покладено. Докладніше поняття "політичні технології" розкрив відомий український політолог А. Пойченко. Політичні технології, стверджує він, є системою послідовних дій (політичного субєкта), спрямованих на досягнення необхідного політичного результату.

Значним кроком до розширення і поглиблення поняття "політичні технології" стала дисертація молодого українського політолога К. Ващенка, в якій автор, розглядаючи політичні технології в їх дії, динамічні використання, врахував їх політикокультурний зміст, увів термін "базові політичні технології", до яких зарахував технології організації та здійснення виборів, а також технології запобігання соціальнополітичним конфліктам та їх розвязання, забезпечення консенсусу в суспільстві [3,345].

Політичні технології включають в себе два основних компоненти: універсалістський і конкретно-евристичний. У першому випадку маються на увазі методи, які практично не залежать від місця або часу реалізації політичної стратегії. Як приклад можна привести прийом комунікаційного впливу, описаний в Біблії: "Люблять зроблене людині добро, ненавидять - нанесену образу. Образа агресивна. Гріх не ставиться в провину, коли немає Закону. Потурання поганим людям шкодить хорошим і т.д.". Конкретно-евристичний компонент політичних технологій включає в себе механізми та методи, орієнтовані на ретельний облік і місці, і часу (наочним прикладом є відома робота В.І. Леніна "Дитяча хвороба" лівизни "в комунізмі").

Розглянемо низку термінів, що стосуються нашої теми.

Технологія виборів - способи, засоби, методи процедури передачі влади, або незгоди її передавати, як акт відмови посадовій особі, лідеру у владі.

Технологія політичного управління - система принципів, методів і способів впливу на процеси управління виробництвом чи організацією, життєдіяльності людини відповідними засобами.

Політичний менеджмент - система управління політичними процесами; наука і мистецтво аналізу тенденцій політичного розвитку, передбачення його наслідків, вироблення рекомендацій для політичного керівництва та забезпечення їх реалізації у політичній практиці.

Технологія керівництва - вибір стилю керівництва, який характеризується найбільш актуальними напрямками діяльність, перехід до економічних методів управління; від ретельності і рішучості у виконанні рішень вищих органів до самостійності та ініціативності в умовах ринкової економіки; від авторитарних до демократичних методів керівництва підлеглими [4, 140-141].

Отже, політичні технології - досить розроблене в наш час питання, що турбує багатьох дослідників. Узагальнивши, можна сказати, що політичні технології - це сукупність методів і систем послідовних дій, спрямованих на досягнення необхідного політичного результату.

Розділ 2. Місце і роль політичних технологій у житті суспільства

Політичні технології, а понад усе їх характер, особливості, зумовлені сутністю політичного процесу як сукупної діяльності субєктів політики. Саме політичний процес охоплює найрізноманітніші види політичної діяльності в межах конкретної політичної системи.

Політичні технології мають певний характер і особливості, механізм дії і впливу як на окремих громадян, так і на суспільство загалом. Проте застосування політичних технологій, їх дієвість багато в чому залежать саме від психологічного складу характеру того, хто їх використовує. Крім того, особливості їх використання значною мірою зумовлені рівнем загальної і політичної культури субєкта політики. Йдеться про конкретного політика, його людські індивідуальні якості, рівень моралі, громадянської свідомості, відповідальності за свої дії не лише перед власною совістю, а й перед людьми, яких стосується його політична діяльність. Звідси гостро постає питання про моральність політичних дій, вчинків конкретного політика, політичної партії, обєднання, органів влади, інших субєктів політичного процесу. Тож, не можна спрощено сприймати і поділяти думки, що політика, мовляв, - брудна справа, бо за кожною політичною дією стоїть конкретна особа чи особи, які є джерелом, ініціаторами, виконавцями таких дій. Та й вони ж насамперед розпоряджаються результатами, наслідками таких дій.

Політичні технології є системою засобів, завдяки яким реалізуються політичні цінності, інтереси. Вони є невіддільним структурним елементом політичної культури окремих субєктів політики, суспільства загалом.

Розрізняють політичні технології демократичні та недемократичні. Це означає, що субєкти з недемократичною політичною культурою практично неспроможні використовувати демократичні технології, і навпаки. Свідченням цього є конкретні факти політичного життя.

Серед загальних найвідоміші та найпоширеніші технології, що стосуються завоювання та утримання влади. Це, зокрема, виборчий процес як комплекс спеціальних технологій, технологій утримання влади. Індивідуальні технології політики використовують для досягнення популярності насамперед у процесі політичної діяльності. Ці технології залежать від уміння політиків контактувати з громадянами (виборцями, членами певної партії, обєднання, політичної сили тощо), вести дискусію, виголошувати промови, виступати перед аудиторією, керувати мітингом, зборами, удосконалювати власний імідж та ін.

Політичні технології базуються і реалізуються насамперед на певному, часто надто специфічному сприйнятті людиною навколишньої дійсності, на реакціях щодо такої дійсності. До того ж політичні технології повязані безпосередньо з конкретними соціальними ролями, які постійно виконує людина. Так, для досягнення успіху в політиці, політичній діяльності різні за характером політичні технології використовуватиме звичайний робітник або військовослужбовець, активіст чи лідер політичної партії тощо. Іншими словами, він використовуватиме їх з урахуванням як загальних особливостей таких технологій, так і відповідно до власних професійних особливостей.

Особливості використання політичних технологій повязані з тим, до кого вони застосовуються: окремої людини, групи людей, політичного обєднання, політичної партії, великої групи виборців, усіх громадян країни. Індивідуальні політичні технології використовують окремі політики, громадські, державні діячі, а загальні, як правило, колективні субєкти політичного процесу - групи тиску, політичні партії, лобістські групи, громадські обєднання тощо.

До найпоширеніших індивідуальних політичних технологій, якими повинен володіти окремий політик, належать такі: публічний виступ; участь у бесідах, дискусіях; розвязання конфліктів; прогнозування в політичній діяльності; виступи на радіо, телебаченні; підготовка матеріалів для друкованих засобів масової інформації. Кожна з таких технологій має певні особливості використання, завдяки чому створюється імідж політика, досягаються його авторитет і популярність серед широкого загалу, формується і збагачується досвід політичної діяльності, забезпечується успіх у ній. А головне - використання тих чи інших технологій має на меті врахування індивідуальних, у тому числі психологічних, особливостей політика [3, 345-348].

Тож, можна сказати, що людина досить давно включена в політику і уже неможливо уявити суспільство без політичних подій. Технології розвиваються, трансформуються з урахуванням конкретної історичної обстановки. І вони дають змогу почати рух до реалізації інтересів, цінностей людей.

Розділ 3. Класифікації технологій, що використовуються у політиці

Існує значний доробок класифікацій політичних технологій, кожен з яких робить свій вклад в систему. Можна класифікувати технології по підставі застосовуваного інструментарію. Це різні технології дослідження, політичного узгодження або впливу з використанням методів індивідуальної і масової психології, соціології, комунікативістики та ін.

Принципово відрізняються політичні технології за ступенем їх відкритості: від публічних, орієнтованих на широку громадськість, до латентних, прихованих від сторонніх очей механізмів "кабінетної" технології. Застосування латентних технологій робить політику менш передбачуваною, а її результат - гірше прогнозованим для конкурентів і громадськості. З іншого боку, публічність, звернення за підтримкою до населення є важливим ресурсом політичного впливу. У реальній політиці, як правило, використовуються обидва ці види технологій.

Відрізняються технології і залежно від масштабу вирішуваних завдань. При вирішенні глобальних політичних завдань, пов'язаних з міжнародним співробітництвом або протистоянням, використовуються технології, що істотно відрізняються від технологій вирішення завдань національно державного, регіонального або місцевого масштабу, навіть якщо це однотипні завдання. Наприклад, прийоми і способи ведення виборчих кампаній на федеральному, регіональному і муніципальному рівнях, поряд із загальними елементами, мають і суттєві відмінності.

За ступенем відтворюваності технології можна розділити на стандартні та унікальні. Політичні технології створюються і застосовуються, як правило, при реалізації повторюваних політичних цілей у схожих з відомими випадками умовах, при вирішенні завдань, що повторюються, - для яких в арсеналі політолога є апробування набори прийомів і способів вирішення. У багатьох випадках, однак, відповідно до нових умов і для вирішення нестандартних завдань на додаток до апробованих розробляються і нові, унікальні технології або нові елементи апробованих технологій. Саме в таких випадках від політтехнолога потрібно широкий теоретичний кругозір, розуміння загальних закономірностей політики в поєднанні з творчими, креативними здібностями. Нерідко унікальні технології з часом переходять у розряд стандартних.

За ступенем застосування сили, примусу відрізняють жорсткі і м'які технології. У міжнародній політиці це протиставлення закріплено в термінах "hard power" і "soft power" як підпорядкування, засноване, з одного боку, на жорсткій владі, з іншого - на всезагальному визнанні правомірними цінностей сильного. У політиці всередині державного масштабу також застосовуються як технології з використанням адміністративного тиску, так і різні способи легітимації на ціннісній основі. До "м'яких" технологій, на противагу адміністративним, відносять також прийоми і способи досягнення цілей за допомогою переговорів, погоджень та інших процедур, що дозволяють здійснювати політику з урахуванням інтересів всіх взаємодіючих сторін.

Розрізняють також нормативні та девіантні технології - за ступенем їх відповідності існуючим у суспільстві нормам: законам, вимогам моралі, звичаям, традиціям. До числа девіантних відносять так звані чорні, що суперечать закону, і сірі, аморальні технології. Використання девіантних технологій - той випадок, коли "мета виправдовує засоби". Слід, однак, мати на увазі, що нерозбірливість у засобах, нерідко сприяє досягненню конкретних цілей, підриває довіру суспільства до політичних і державних інститутів, веде в кінцевому рахунку до деградації політики і дестабілізації суспільства [10].

Вчені виділяють базові та другорядні політичні технології. До базових належать технології, які використовуються під час організації і проведення виборчих кампаній, запобігають соціальнополітичним конфліктам, унеможливлюють конфлікти, глибокі кризи, сприяють їх розвязанню, досягненню політичного консенсусу в суспільстві. До другорядних зараховують, зокрема, технології прийняття окремих політичних рішень, організації масових політичних акцій - зборів, мітингів, маніфестацій тощо.

Політичні технології розрізняють загальні, що значною мірою стосуються інтересів багатьох субєктів політичного процесу, та індивідуальні, притаманні окремим субєктам політики [3,347-355].

Анохіна Н.В., Мінченко Е.Н. та Студенікін Н.В. у своїй книзі виділяють 5 підходів до даної проблеми.

Підхід №1. Найбільш часто зустрічається класифікація технологій, яку експерти проводять по підставі спрямованості. Існує комплекс технологій, націлених на перетворення контексту виборів (створення сприятливої ​​порядку денного, управління обоймою кандидатів, виборче законодавство і т.д.), інший пласт прийомів спрямований на донесення повідомлення до виборців. Причому перші набагато важливіше і масштабніше. Сюди ж можна віднести розподіл по конкретних переслідуваним цілям (перемога на виборах, розширення довіри до влади, підтримка курсу влади тощо).

Підхід №2. Інший підхід припускає розподіл політичних технологій по підставі легальності (відкритості) використання. Виділяють технології законні (або технології відкритої комунікації) і незаконні (закритої комунікації). У число перших входить весь інструментарій донесення повідомлення до виборця - директ-мейл агітатори, реклама в ЗМІ, масові акції тощо, в число других - підкуп виборців, різноманітні способи фальсифікації результатів виборів, відверта "уголовщина".

Підхід №3. Експерти розділяють політичні технології по підставі відносини до виборчої системи: поза виборчої системи (кар'єр-менеджмент, політичний переворот, досягнення домовленостей з елітами), власне виборчі технології та технології здійснення влади (рішення, акції, проекти, політика влади).

Підхід №4. Технології класифікуються також за масштабом: протиставляючи технології масові (спрямовані на весь електорат) і спрямовані на вузькі групи (окремі його сегменти або елітні групи).

Підхід №5. Технології ділять за характером мотивації: на мотивуючі та лякаючі (загрозливі). Якщо перші пов'язані з обіцянками, очікуваннями, пропозиціями будь-яких благ, то другий будуються на основі використання різного роду природних страхів.

Підхід №6. Має місце поділ технологій на три види залежно від трьох сфер, де в тому чи іншому вигляді здійснюється вибір (вибори виборців, вибір в елітах, вибір влади). Це технології відкриті (публічні), які будуються на роботі з електоратом. Технології тіньові, засновані на роботі з елітами (різні домовленості, взаємні поступки, узгодження між представниками від різних партій і т.д.). І так звані чорні технології (вкидання бюлетенів, фальсифікація підсумків виборів, зняття кандидатів і т.п.).

Підхід №7. Група експертів ділить технології за територіальним основи на технології східні (тобто створені і застосовувані в країнах східного типу) і західні (європейський тип держав). Наприклад, у країнах європейського типу універсальної технологій став директ-мейл (основа якого - достовірні бази даних по виборцях), але в східних країнах він, як правило, не спрацьовує. Там замість цього з'явилися інші технології, ефективні для країн східного світу - домовленості зі старійшинами і главами кланів та ін.

Підхід №8. Консультанти проводять також класифікацію по етапах застосування на довиборного, власне виборчі, поствиборні.

Підхід №9. Класифікацію проводять по "трьом обставинами": місце (де застосовується технологія - кафе, чаювання на дому, мітинг на площі), час (тривалість застосування - разові, регулярні і т.п.) і образ дії (спосіб впливу на виборців - пасивні, активні, партнерські і т.п.).

Таким чином, експерти використовують цілий ряд основних критеріїв для класифікації технологій: по спрямованості, з законності застосування, за принципами побудови технології, за сферами застосування, цілям, характером дії, етапам застосування тощо. Крім того, слід зазначити, що деякі експерти розглядають технології як багаторівневе явище. Перший рівень - це канали доступу (ЗМІ та ін. канали), які досить специфічні при наявному схожості. Другий рівень - це конкретні виборчі прийоми, які можуть працювати в групі територій і навіть країн, де немає законодавчих обмежень (наприклад, використання кандидатів - "двійників"). Третій рівень - це технологічні принципи (підходи), які універсальні. Приклад - технологія "встановлення порядку денного" (agenda setting) або створення ситуації зовнішньої загрози. [1,27-29].

Отже, у технологій спостерігаємо, як виділені загальні параметри, так і специфічні, що відмічаються у класифікаціях. Варто відмітити, що розробок досить багато, але ми звернули увагу на найбільш доцільні та практичні, що описуються авторами-сучасниками.

Розділ 4. Технології прийняття політичних рішень

До найзагальніших і найпоширеніших належить технологія прийняття політичного рішення.

Прийняття політичного рішення - це технологічне перетворення політичної влади в управління соціальними процесами. По суті, цей процес наявний як на "вході", так і на "виході" системи. При цьому збільшення вимог населення, соціальне "обурення" середовища поширюють масштаб управління і підвищують його роль в організації політичного життя. З іншого боку, ефективність реалізації прийнятих рішень безпосередньо впливає на ступінь підтримки та авторитет режиму правління [5,433-434].

Можна також сказати, що технології прийняття політичного рішення - це процес реалізації політичної мети на основі опрацювання нагромадженої інформації. Під політичним рішенням розуміють процес, під час якого елементи структури, послідовно розвиваючись, передають один одному нагромаджену інформацію та вироблені команди. Рішення - це результат певних попередніх дій, що зумовили появу проблеми, на вирішення якої і спрямоване таке рішення [3, 349].

На сьогодні в політичній науці склалися два основні підходи до розуміння процесу прийняття рішень. Так, нормативна теорія трактує його як процес раціонального вибору політичних цілей у складних ситуаціях. Засобами оптимізації такого вибору є різні математичні моделі, дослідження операцій та інші інструментальні прийоми. Біхевіористична теорія, що розглядає цей процес як специфічну взаємодію людей, зорієнтована на опис різних факторів, які впливають на прийняття рішень у конкретній ситуації [5,434].

Політичні рішення класифікують за їх спрямованістю на розвязання конкретної проблеми: рішення правильне - проблема вирішується в напрямку наближення до мети; рішення нейтральне - проблема залишається на тому самому рівні, що й раніше; рішення неправильне - проблема загострюється, загальна ситуація погіршується.

Політичні рішення кваліфікують як правові та неправові. У першому випадку це рішення, прийняті згідно з демократичними засадами конституції конкретної країни, законами та розпорядчими актами, що діють у державі, у другому - прийняті всупереч їм, а отже, їх доля важкопрогнозована.

Політичні рішення класифікують ще за змістом, тобто залежно від того, якою мірою прийняті рішення охоплюють конкретні політичні відносини, відповідають їх суті, характеру і особливостям.

Політичні рішення поділяють на програмовані та непрограмовані, або на традиційні та нетрадиційні. На відміну від перших другі характеризуються певною новизною, оригінальністю підходів і шляхів до розвязання політичних проблем.

За ступенем значущості розрізняють значні політичні рішення, або кардинальні, чергові (що принципово, радикально стану справ не змінюють), і нейтральні. Останні найчастіше приймаються з другорядних суспільнополітичних питань, наприклад, утворення різних дорадчих органів, тимчасових комісій, робочих груп тощо, і принципово на стан справ у державі не впливають.

Можлива класифікація політичних рішень за певними термінами їх дії, виконання, реалізації: довготривалі, безперервної дії та короткотривалі. До перших, наприклад, належать мораторії, до других - дія багатьох статей конституції країни, а до третіх - рішення про заборону мітингів, пікетів, страйків тощо.

політична технологія соціальний процес

За часовою спрямованістю політичні рішення поділяють на прогностичні, своєчасні та пізні [3, 349].

Розглянемо форми прийняття рішення субєктом самостійно. Американський психолог А. Джордж дійшов висновку, що є три типові моделі й відповідно три способи прийняття одноосібного рішення: "формальна", "змагальна" і "колегіальна". Формальна технологія прийняття політичного рішення характеризується ієрархічною побудовою системи комунікації, чіткими і відпрацьованими процедурами проходження інформації та прийняття рішень (була характерною для президентів США Г. Трумена, P. Ніксона, Франції - Ш. де Голля, лідерів колишнього СРСР). Змагальна технологія сприяє відкритому обговоренню політичного рішення і появі альтернативних проектів її вирішення (діяльність "мозкового центру" Президента США Ф.Д. Рузвельта). Колегіальна технологія потребує колективної діяльності в пошуку оптимального рішення (використовувалася Президентом США Дж. Кеннеді).

У практиці прийняття колективних (групових) рішень найчастіше використовують дві технології: технологію консенсусу і технологію голосування. Використання консенсусу (згоди всіх) як методу досягнення групового рішення можливе лише тоді, коли інтереси учасників суттєво збігаються. Технологія голосування полягає в уточненні різниці в позиціях учасників дебатів, а потім встановлення, за яку з позицій висловиться більшість [2, 241].

Процес прийняття політичного рішення передбачає кілька етапів: підготовчий - відбір інформації, її аналіз; розробка проекту рішення (проекту програми); затвердження рішення і прийняття його до виконання; реалізація прийнятого рішення; автономне існування результатів прийнятого рішення, поширення його наслідків. Ефективний перебіг зазначених етапів, а також забезпечення прийняття рішення, адекватного дійсності, ситуації, залежить від двох складових - компетентності тих, хто готує політичне рішення, і якнайповнішого розуміння та врахування громадської думки, суспільнополітичної ситуації.

Підготовку і прийняття політичного рішення розпочинають з аналізу суспільнополітичних відносин у тій сфері, якої стосується майбутнє рішення. Спочатку постає потреба своєрідної перевірки таких відносин, тобто зясування того, чи не є певні відносини псевдовідносинами, тобто якою мірою вони обєктивні, реальні. Далі серед багатьох подій і явищ необхідно визначити тенденційні, їх сутність, особливості. При цьому постає проблема доступу до окремих джерел інформації, що ускладнює обєктивне пізнання багатьох субєктів і складових політичного процесу. Як відомо, за умов тоталітаризму великі державні структури, особливо силові, були абсолютно недоступні для будьякого вивчення і аналізу ззовні й навіть неупередженими людьми та структурами.

Після аналізу суспільнополітичної ситуації настає етап розробки проекту політичного рішення однією особою або групою осіб. У разі колективної розробки політичного рішення існує більше можливостей для творчості, спроб знайти серед альтернативних поглядів такий, що задовольняє інтереси більшості. Особливо важливо колективно працювати над розробкою рішень, що стосуються інтересів великої групи людей, - конституцій, меморандумів, програм і заяв політичних партій, обєднань, груп тощо. На цьому етапі велике значення має визначення перспективи рішення, тобто прогностичний аналіз дієвості, результативності рішення, якою мірою воно сприятиме розвязанню проблем, що існують у суспільстві, між субєктами політичного процесу.

Наступний етап - затвердження політичного рішення і прийняття його до виконання. Іноді це повязано з гострою, безкомпромісною політичною боротьбою, хоча в парламентах, окремих політичних партіях давно напрацьовано певний механізм, порядок розгляду і прийняття рішень. Особливо складний цей процес у країнах зі слабкими демократичними засадами і традиціями, де немає чіткого поділу і механізмів противаг між різними гілками влади, не структуровано політичні партії, обєднання. Усе це часто призводить до прийняття недосконалих, а то й нелегітимних рішень, а тому не створює відповідних умов для їх реалізації. Легітимність рішень - це насамперед їх дотримання, відповідність чинним законам. Водночас легітимність багато в чому зумовлена тим, як сприймають громадяни ідею, зміст політичного рішення. Усе це створює умови для легітимності, а отже, реально забезпечує виконання прийнятого рішення. Що меншою мірою легітимні закон, політичне рішення, то більшою мірою вони сприяють появі різних "груп тиску", лобістських груп, спричинюють незгоду з боку окремих політиків, політичних сил. У демократичних суспільствах лобіювання певних рішень, законів з часом набуло цивілізованих, демократичних форм, а тому стимулює ефективніше виконання прийнятого рішення, прискорює процес його дії. Часто певними політичними силами рішення або опротестовуються, або лобіюються. Вирізняють такі форми лобіювання: офіційні виступи в парламентах, на зїздах, інших зборах політичних партій, у засобах масової інформації, організація надходження листів, телеграм, дзвінків тощо.

Реалізація ухваленого політичного рішення - процес складний, часто довготривалий і суперечливий, позаяк повязаний з відповідними змінами в розвитку соціальнополітичної, економічної та іншої ситуації в регіоні, країні. Після прийняття певного політичного рішення, як правило, виникає ситуація багатовекторності в розвитку політичного процесу, і до того ж вона виявляється далеко не завжди прогнозованою. Це потребує від усіх причетних до розробки і прийняття такого рішення повсякденних зусиль щодо його реалізації, а не виключено - і доповнення до рішення або радикального його доопрацювання, зміни на краще.

Технології прийняття політичних рішень великою мірою зумовлені характером політичного режиму. В авторитарних, тоталітарних політичних режимах рішення будьякого рівня намагаються приймати закрито, секретно, вузьким колом осіб незважаючи на політичних супротивників, опозицію, у демократичних режимах, навпаки, шляхом чітко визначених процедур, вдаючись до компромісів, узгоджень, консенсусів. Це дає змогу позбавити суспільство зайвих соціальних, політичних конфліктів, забезпечує його стабільніший розвиток [3, 351-352].

Висновок

Отже, застосування політичних технологій можна порівняти з мистецтвом та майстерністю, адже від розумного їх застосування залежить досягнення необхідного політичного результату. Політичні технології займали щільне місце як за часів античності, так є актуальними і на наш час. Зміни, які відбуваються в суспільстві привносять свій вклад у розвиток технологій і диктують нові вимоги, від задоволення яких залежить успішність того чи іншого політичного процесу. Зокрема варто памятати до кого застосовуються окремої людини, групи людей, політичного обєднання, політичної партії, великої групи виборців, усіх громадян країни.

Класифікація політичних технологій виявляє різні сторони цього питання. Чим більше класифікацій ми можемо знайти, тим більше приходить розуміння про ступінь зацікавленості і розробленості проблеми. Як бачимо, це питання не оминуло увагу більшості шанованих науковців.

Політичне рішення є елементом політичного процесу і не може перебувати у статичному стані, не розвиваючись. Воно проходить декілька етапів та має досить багато видів. Дотримання вимог усіх етапів може забезпечити прийнятому рішенню адекватність щодо ситуації. Це ще залежить і від компетентності тих, хто готує його, і ступеня врахування громадської думки, знання суспільно-політичної ситуації. Технологія прийняття політичних рішень стосуються максимально великої кількості людей (загальнодержавні, загальнонаціональні рішення), що і вказує на її важливість. Реалізація ухваленого політичного рішення - процес складний, часто довготривалий і суперечливий, позаяк повязаний з відповідними змінами в розвитку соціальнополітичної, економічної та іншої ситуації в регіоні, країні. Після ухвалення рішення виникають зміни у розвитку суспільства і подекуди, вони стають не прогнозованими, тому необхідно прораховувати можливі варіанти і грамотно застосовувати політичні технології.

Список використаних джерел

1.Анохина Н.В. Универсальные политические технологии и страновая специфіка/ Н.В. Анохина, Е.Н. Минченко, Н.В. Студеникин. - М.: МИПЭ, 2004 - 80 с.

2.Гетьманчук М.П. Політологія: Навч. посіб. / М.П. Гетьманчук, В.К. Грищук, Я.Б. Турчин та ін. - К.: Знання, 2010. - 415 с.

.Головатий М.Ф. Політичнапсихологія: Підруч. для студ. вищ. навч. закл. / М.Ф. Головатий. - К.: МАУП, 2006. - 400 с.

.Іщенко М.П. Практикум з політології: Навчально-методичний посібник/ М.П. Іщенко, О.М. Іщенко. - Черкаси: Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького, 2004. - 324 с.

.Панов М.І. та ін. Політологія Підручник для студентів юридичних спеціальних вищих навчальних закладів/ М.І. Панов, Л. M. Герасіна, В.С. Журавський та ін. 2-ге видання, перероблене і доповнене. - К.: Концерн "Видавничий Дім "Ін Юре", 2005. - 520 с.

6.Погорелый Д.Е. Новейший политологический словарь/ Д.Е. Погорелый и др. - Р на/д.: 2010. - 318 с.

.Политология: Словарь-справочник / М.А. Василик, М.С. Вершинин и др. - М.: Гардарики, 2001. - 328 с.

8.Семке Н.Н. Политология: учебное пособие / Н.Н. Семке. - Харьков: НТУ "ХПИ", 2007. - 285 с.

.Соловьев А.И. Политология: Политическая теория, политические технологи Учебник для студентов вузов/ А.И. Соловьев. - 2-е изд., перераб. и доп. - М.: Аспект Пресс, 2009. - 575 c.

.Шабров О.Ф. Политические технологи // Знание. Понимание. Умение № 4, - 2012. - 328 - 330 с.

Похожие работы

 
  • Пол как философская категория
    Как говорит Бендас, общая психология долгое время игнорировала пол как важнейший аспект человеческой природы. Социальная психология также не признавала пол как аспект, определяющий взаимодействия людей в социуме.
    СкачатьСкачать документ Читать onlineЧитать online
  • Полы
    - гидроизоляция- слой препятствующий проникновению жидкости через пол ; - прослойка- верхний элемент пола , отвечающий эксплуатационным характеристикам, в зависимости от назначения помещения.
    СкачатьСкачать документ Читать onlineЧитать online
  • Пол и организация: долгие дебаты и актуальные тенденции
    Согласно этому критерию формальной организации ― она функционирует независимо от индивидуальных характеристик ее членов как и ее "клиентов" и " пол " не должен влиять на действие в организациях, связанное с их целями.
    СкачатьСкачать документ Читать onlineЧитать online
  • Пол и сексуальность Детерминанты пола
    Соматические клетки всех высших организмов у обоих полов имеют одинаковый двойной набор аутосом, но разные половые хромосомы. При этом женский пол обладает одним типом гамет (в яичниках образуются хромосомы типа X), мужской пол — двумя типами...
    СкачатьСкачать документ Читать onlineЧитать online
  • Пол и формирование его признаков у гуппи
    По данным Ф.М.Полканова, по материнскому типу наследования передается красный коврик в середине хвостового плавника, а по типу отцовской наследственности - основные черты смарагдовых гуппи. Итак мы выяснили, что пол малька.
    СкачатьСкачать документ Читать onlineЧитать online
  • Генетика
    Пол - совокупность признаков, по которым производится специфическое разделение особей или клеток, основанное на морфологических и физиологических особенностях, позволяющее осуществлять в процессе полового размножения комбинирование в потомках...
    СкачатьСкачать документ Читать onlineЧитать online
  • Полы в промышленных зданиях
    Пол устраивают обычно из двух слоев по 80... 100 мм. Покрытие этого пола совмещает в себе и функции подстилающего слоя. Глинобетонный пол более прочен и отличается от глинобитного тем, что в его масс.
    СкачатьСкачать документ Читать onlineЧитать online

Не нашел материала для курсовой или диплома?
Пишем качественные работы
Без плагиата!