Аналіз оборотних фондів підприємства

Контрольна робота з економіки підприємства

. Описати загальну структуру підприємства (організації), де ви працюєте.

. Оборотні фонди підприємства. Поняття, складові елементи оборотних фондів підприємства. Нормування оборотних фондів. Шляхи підвищення ефективності використання оборотних коштів підприємства.

Задача 1

Задача 2

Список використаної літератури

1. Описати загальну структуру підприємства (організації), де ви працюєте

Під організаційною структурою управління розуміється впорядкована сукупність стійко взаємозв'язаних елементів, забезпечуюча функціонування і розвиток організації як єдиного цілого. Організаційну структуру управління визначають також як форму розділення і кооперації управлінської діяльності, в рамках якої здійснюється процес управління по відповідних функціях, направлених на вирішення поставлених завдань і досягнення намічених цілей. З цих позицій структура управління представляється у вигляді системи оптимального розподілу функціональних обов'язків, відповідальності, порядку і форм взаємодії між вхідними в її склад органами управління і людьми, що працюють в них.

Ключовими поняттями структури управління є елементи, зв'язки (відносини), рівні і повноваження. Елементами організаційнї структури управління можуть бути як окремі працівники (керівники, фахівці, службовці), так і служби або органи апарату управління, в яких зайнята та або інша кількість фахівців, що виконують певні функціональні обов'язки.

Рис 1. Організаційна структура ресторану «…»

Проаналізуємо організаційну структуру ресторану «…» в якому я працюю барменом (рис. 1).

Ця організаційні структура є лінійною. Лінійна організаційна структура ґрунтується на принципі єдності розподілу доручень, згідно якому право віддавати розпорядження має тільки вищестояща інстанція. Дотримання цього принципу повинне забезпечувати єдність управління. Така організаційна структура утворюється в результаті побудови апарату управління з взаємопідпорядкованих органів у вигляді ієрархічних сходів, тобто кожен підлеглий має одного керівника, а керівник має декілька підлеглих.

Перевагами лінійної структури управління є: проста побудова; однозначне обмеження завдань, компетенції, відповідальності; жорстке керівництво органами управління; оперативність і точність управлінських рішень.

Недоліки: важкі, обтяжені рівнями управління, зв'язки між інстанціями; концентрація влади в управлінської верхівки; сильне завантаження середніх рівнів управління.

Лінійна структура управління використовується дрібними і середніми фірмами, що здійснюють нескладне виробництво, за відсутності широких коопераційних зв'язків між підприємствами.

Далі розглянемо обов'язки кадрового й управлінського складів підприємства.

Директор:

- організує всю роботу підприємства;

-       несе повну відповідальність за його стан і стан трудового колективу;

-       представляє підприємство у всіх установах і організаціях;

-       розпоряджається майном підприємства;

-       видає накази по підприємству відповідно до трудового законодавства;

-       приймає й звільняє працівників;

-       відкриває в банках рахунка підприємства;

-       здійснює економічне планування.

Бухгалтер:

- веде бухгалтерський облік і звітність;

-       виконує розрахункові роботи, оформляє необхідну документацію;

-       стежить за точністю і своєчасністю розрахунків із споживачами, постачальниками й органами податкового контролю;

-       складає підсумкові бюджетні звіти для надання в податкові органи;

-       бере активну участь у плануванні в галузі податкової й цінової політики підприємства;

-       здійснює фінансові розрахунки із замовниками й постачальниками, пов'язані з реалізацією готової продукції, придбанням необхідної сировини, у його задачі також входить одержання кредитів у банку, своєчасне повернення позичок.

Менеджер із постачань:

- здійснює закупівлі необхідних товарів (продуктів);

-       організує контроль за якістю сировини, що надходить на підприємство, напівфабрикатів та ін., тому що якість продукції є визначальною у загальній оцінці результатів діяльності трудового колективу.

Шеф-кухар:

- приготування блюд, контроль процесу готування їжі, дотримання техніки безпеки.

Помічники на кухні:

- виконання вказівок шеф-кухаря.

Бармен:

- прийняття замовлень від клієнтів з барною стійкою;

-       приготування напоїв, коктейлів;

-       подача легких закусок;

-       проведення розрахунку з клієнтами.

Офіціант:

- прийняття замовлень від клієнтів, обслуговування столів.

Охоронець:

- дотримання порядку, запобігання конфліктів.

Прибиральниця:

- прибирання території навколо кафе, прибирання кафе.

Посудомийка:

- миття посуду.

Визначимо кваліфікаційні вимоги до працівників (табл. 1).

Таблиця 1. Кваліфікаційні вимоги до працівників

2. Оборотні фонди підприємства. Поняття, складові елементи оборотних фондів підприємства. Нормування оборотних фондів. Шляхи підвищення ефективності використання оборотних коштів підприємства

оборотний фонд ресторан ефективність

Оборотні фонди - це частина виробничих фондів, які повністю споживаються в кожному виробничому циклі, при цьому переносять усю свою вартість на створювану продукцію і змінюють свою натуральну форму. Речовим змістом оборотних фондів є предмети праці, які в процесі виробництва перетворюються на готову продукцію, становлячи її матеріальну основу, або сприяють її створенню [9].

Оборотні фонди перебувають у постійному русі (обороті), починаючи від надходження предметів праці на склад підприємства до отримання готової продукції та переходу її у сферу обігу (реалізації). У плановій та обліковій практиці оборотні фонди поділяють на:

а) виробничі запаси;

б) незавершене виробництво і напівфабрикати власного виготовлення;

в) витрати майбутніх періодів.

Виробничі запаси становлять найбільшу частину оборотних фондів. У загальному обсязі оборотних фондів вони становлять до 70 %. До складу виробничих запасів входять: сировина, основні та допоміжні матеріали, куповані напівфабрикати та комплектуючі вироби, паливо, тара і тарні матеріали, запасні частини для ремонту, інші матеріали.

У складі запасів окремою групою виділяють малоцінні та швидкозношувані предмети, термін використання яких не перевищує одного року. В основному це засоби праці.

Незавершене виробництво - це ті предмети праці, які перебувають у процесі виробництва на різних стадіях оброблення безпосередньо на робочих місцях у цехах, на дільницях або ж у процесі транспортування від одного робочого місця до іншого.

До напівфабрикатів власного виготовлення належать ті предмети праці, які повністю були оброблені в одному виробничому підрозділі (цеху), але подальше оброблення повинні пройти в інших підрозділах (цехах), наприклад, поковки, штампування, відливки заготівельного виробництва на машинобудівних підприємствах [13].

Витрати майбутніх періодів не є речовим елементом оборотних фондів. Вони являють собою грошові витрати, що були здійснені в даному періоді, але на собівартість продукції будуть віднесені частинами в наступних періодах. Це витрати на проектування та освоєння нових видів продукції, раціоналізацію та винахідництво, проектування різних удосконалень виробництва, придбання науково-технічної, економічної, комерційної інформації, передплату періодичних видань тощо.

Співвідношення окремих елементів оборотних фондів до загального їх обсягу характеризує їхню виробничо-технологічну (стадійну) структуру, яка формується під впливом цілого ряду факторів (характеру виробництва, особливостей продукції та технології її виготовлення, умов забезпечення підприємства сировиною та матеріалами тощо). Ця структура з часом змінюється. Так, за останні роки в структурі оборотних фондів спостерігається тенденція до зменшення питомої ваги виробничих запасів і відповідно до збільшення частки незавершеного виробництва та витрат майбутніх періодів.

Оборотні фонди вступають у виробництво у своїй натуральній формі і в процесі виготовлення продукції повністю споживаються. Після закінчення виробничого циклу, виготовлення продукції та її реалізації авансовані оборотні кошти відшкодовуються в складі виручки від реалізації продукції (робіт, послуг). Це створює можливість систематичного поновлення процесу виробництва, який здійснюється завдяки неперервному кругообігу коштів підприємства.

У своєму кругообігу оборотні кошти проходять послідовно три стадії: грошову, виробничу і товарну.

Грошова стадія кругообігу коштів є підготовчою у сфері обігу, де гроші перетворюються на виробничі запаси.

Виробнича стадія являє собою безпосередній процес виробництва, який закінчується випуском готової продукції.

На товарній стадії кругообігу авансовані оборотні кошти виступають у вигляді товарної продукції. Одна частина виручки від реалізації надходить на відшкодування авансованих оборотних коштів, а інша становить нагромадження, яке використовується підприємством відповідно до його планів.

Грошова форма, якої набувають оборотні кошти на третій стадії свого кругообігу, одночасно стає і початковою стадією обороту коштів.

Оборотні кошти перебуваються одночасно на всіх стадіях кругообігу, що забезпечує його неперервність та безперебійну роботу підприємства.

Розрізняють власні і позичені оборотні кошти.

Власні оборотні кошти - це кошти, які постійно перебувають у розпорядженні підприємства і формуються за рахунок власних ресурсів (прибуток тощо). У процесі виробництва потреби у власних оборотних коштах можуть зменшуватись за рахунок застосування так званих прирівняних до них коштів які, по суті, є частиною власних, авансованих на оплату праці але тимчасово вільних (у зв'язку з одноразовістю виплати по заробітній платі, оплаті відпусток). Прирівняні до власних оборотні кошти називають стійкими пасивами [14].

Позичені оборотні кошти - кредити банків, кредиторська заборгованість та інші пасиви.

Кредиторська заборгованість означає використання коштів, які не належать підприємству (заборгованість по акцептованих та інших розрахункових документах, строк сплати яких не настав; заборгованість за несплаченими у строк рахунками; заборгованість за платежами до бюджету; за виданими векселями; за комерційними кредитами тощо).

Ефективно функціонує те підприємство, яке при мінімальних витратах досягає максимального результату. Мінімізація витрат на підприємстві потребує оптимізації структури джерел формування оборотних коштів, тобто розумне поєднання власних та позичених коштів.

Залежно від способу визначення потреби оборотні кошти поділяються на нормовані та ненормовані. До нормованих входять ті, щодо яких установлюються нормативи запасів: виробничі запаси, незавершене виробництво, витрати майбутніх періодів та запаси готової продукції. Інші оборотні кошти належать до ненормованих.

Оборотні засоби, з погляду джерел фінансування, розділяються на власні і позикові. Крім того підприємства використовують залучені спеціальні засоби.

До власних оборотних засобів відносяться: засоби, закріплені засновниками підприємства при його створенні для забезпечення мінімально необхідних для нормального виробництва запасів сировини, матеріалів, палива, інструментів, напівфабрикатів, незавершеного виробництва, готової продукції і витрат майбутніх періодів. Для державних підприємств джерелом формування оборотних засобів можуть бути кошти державного бюджету. Величина визначається відповідними нормативними розрахунками. Збільшення оборотних коштів досягається за рахунок прибутку, кредитів і прирівняних оборотних коштів. Прирівняними оборотними коштами чи стійкими пасивами вважаються постійні, такі, що числяться на балансі: нормальна заборгованість по заробітній платі, заборгованість постачальникам, відрахування на соціальні потреби, амортизаційні відрахування. Стійкі пасиви прирівняні до власних оборотних засобів, оскільки вони постійно знаходяться на підприємствах і використовуються ними в господарському обороті. Найбільша їхня частина в трудомістких галузях, де заробітна плата становить значну частину собівартості, а також там, де розраховуються за продукцію в міру її часткової готовності. Стійкі пасиви як джерело приросту нормативу власних оборотних коштів плануються щорічно. В залежності від виду стійких пасивів використовуються різні методики визначення їх величини [4].

Позикові оборотні засоби виступають у вигляді кредитів банків. Вони необхідні для поповнення оборотних засобів під сезонні та інші понаднормативні запаси товарно-матеріальних цінностей; на розрахунки з постачальниками та інші потреби по розрахунках; на понад нормативні запаси товарно-матеріальних цінностей на тимчасові потреби; на витрати, пов'язані з підготовкою нових виробництв і освоєння нових видів продукції, підвищенням її якості; на виплату заробітної плати при тимчасовій відсутності коштів; при зупинці виконання замовлення з вини замовника та в інших випадках тимчасових фінансових ускладнень.

До залучених оборотних коштів традиційно відносять кредиторську заборгованість усіх видів, тобто заборгованість постачальникам за одержані, але не оплачені товари. В обороті підприємств можуть також перебувати кошти цільового фінансування для їх використання за прямим призначенням.

Чинником, що сприяє підвищенню ефективності використання матеріальних ресурсів, є їх нормування.

Під нормою витрат матеріальних ресурсів розуміють гранично допустиму величину сировини, матеріалів, палива, енергії, яка може бути витрачена для випуску одиниці продукції (або для виконання певної роботи) визначеної якості за певних організаційно-технічних умов. Таким чином, норми витрат матеріальних ресурсів регламентують величину виробничих витрат матеріалів, сировини, напівфабрикатів, палива, енергії. Основні і частково допоміжні матеріали нормуються на одиницю продукції, а деякі з них - на одиницю часу роботи устаткування.

Норми витрат матеріальних ресурсів класифікують за такими ознаками: періодом дії, масштабами застосування, ступенем деталізації об'єкта нормування, ступенем деталізації номенклатури матеріалів, призначенням.

За періодом дії розрізняють норми:

перспективні, що враховують прогресивні напрями у використанні сировини, матеріалів протягом кількох років;

річні, що визначають середньорічні витрати матеріальних ресурсів;

поточні, які пов'язані з конкретним технологічним процесом в обмеженому календарному періоді.

За масштабом застосування розрізнюють норми індивідуальні, що застосовуються для виготовленні окремого виду продукції, і групові - для окремих видів продукції:

за ступенем деталізації об'єкта нормування розрізняють такі норми витрат матеріальних ресурсів: на одиницю готової продукції, на вузол, на деталь;

за ступенем деталізації номенклатури матеріалів розрізняють норми специфіковані (на вид ресурсів за конкретними їх параметрами) і зведені (на вид ресурсів зі звуженою номенклатурою);

за призначенням застосовують норми витрат окремих видів матеріальних ресурсів - сировини, основних матеріалів, палива, енергії тощо.

Норми витрат матеріальних ресурсів розробляються, як правило, самими підприємствами. У деяких випадках на замовлення підприємств ці норми можуть розроблятись галузевими науково-дослідними організаціями. Норми витрат матеріальних ресурсів мають бути прогресивними, технічно та економічно обґрунтованими (з урахуванням досягнень науки і техніки, передового досвіду, перспектив на майбутнє) [12].

Норми витрат матеріалів на виготовлення одиниці продукції розраховують з урахуванням її матеріаломісткості.

До основних методів нормуванні матеріальних ресурсів відносять: аналітично-розрахунковий; дослідно-виробничий; звітно-статистичний.

Аналітично-розрахунковий метод є найбільш прогресивним і грунтується на детальному аналізі первісної конструкторської та технологічної документації, результатах науково-дослідницьких робіт, експериментів, конкретних виробничих умов, на урахуванні можливостей впровадження в плановому періоді нової техніки, технології та прогресивних методів організації виробництва. Застосування цього методу дає змогу техніко-економічно обґрунтувати складові елементи норм, виявити втрати й резерви, розробити відповідні організаційно-технічні заходи щодо забезпечення економії сировини та матеріалів.

Дослідно-виробничий метод грунтується на встановленні норм дослідних випробувань, проведених безпосередньо на робочих місцях та в цехах. Він ефективний у тих випадках, коли норму неможливо розрахувати через відсутність даних або складність розрахунків. Цей метод застосовується здебільшого при нормуванні витрат допоміжних матеріалів та інструменту.

Звітно-статистичний метод полягає в розрахунку норм на базі звітних даних про фактичне використання матеріалів, сировини в звітному періоді з коригуванням їх у бік можливого зниження.

Ці норми не є прогресивними, бо не сприяють виявленню внутрішніх резервів, тому застосування їх допустиме, як виняток, для приблизних розрахунків та для нормування малоцінних матеріалів, які рідко використовуються.

Нормовані кошти - це ті, зростання яких необхідно обмежити (всі три групи оборотних фондів і перша група у фонді обігу. Нормування - це процес встановлення економічно обгрунтованих, мінімально необхідних для нормального функціонування виробництва значень оборотних засобів. Розрізняють поняття "норма" і "норматив". Норма оборотних коштів характеризує мінімальні запаси товарно-матеріальних цінностей і розраховується найчастіше в днях запасу. Норматив є поняттям, похідним від норми, і являє собою добуток норми на той показник, відносно якого визначається норма. Наприклад, норматив оборотних коштів, вкладених у сировину, основні матеріали, куповані комплектуючі, визначаються добутком норми запасу в днях на середньоденну витрату відповідних ресурсів.

Нормативи оборотних коштів розраховують методом прямого розрахунку і методом укрупненого аналітичного розрахунку.

Нормування оборотних коштів полягає в розробці й установленні:

норм запасу всіх оборотних засобів за окремими видами товарно-матеріальних цінностей, виражених у днях;

нормативів оборотних коштів - у грошовому обчисленні для кожного елемента оборотних засобів і в цілому.

Норми оборотних коштів визначаються:

тривалістю виробничого циклу;

періодичністю запуску матеріалів у виробництво;

часом підготовки матеріалів для виробничого застосування;

віддаленістю постачальників від споживача;

частотою і комплектністю постачань, розміром постачань, якістю матеріалу та ін.;

швидкістю перевезень і особливостями роботи транспорту;

формами розрахунків, а також швидкістю документообігу. Найважливішим елементом нормування є нормування виробничих запасів.

Першим етапом при цьому є класифікація всіх споживаних матеріалів відповідно до класифікації, прийнятої в матеріально-технічному забезпеченні: за групами, видами, типами і типорозмірами матеріалів. На другому етапі визначається потреба в кожному матеріалі відповідно до виробничої програми і кошторису витрат на виробництво продукції. Потім знаходять середньорічну витрату за кожним елементом [9].

Процес визначення економічно обгрунтованої величини оборотних коштів підприємства, необхідних для нормальної діяльності, називається нормуванням оборотних коштів. Таким чином, нормування оборотних коштів полягає в розробленні або оновленні норм оборотності оборотних коштів за їх елементами та нормативами.

Норма оборотних коштів визначає мінімальні запаси матеріальних цінностей і розраховується в днях запасу

Норматив оборотних коштів - це грошовий вираз вартості мінімальних запасів товарно-матеріальних цінностей.

Норми оборотних коштів установлюються на кілька років, а нормативи - щорічно (за певних умов - щоквартально).

Норматив оборотних коштів залежить від обсягу виробництва та реалізації продукції, витрат на виробництво та реалізацію продукції, вартості товарно-матеріальних цінностей у виробничих запасах. Норми оборотних коштів (у днях) залежать від тривалості перебування їх у сфері виробництва та в сфері обігу, умов матеріально-технічного забезпечення (віддаленість від постачальників, споживачів, рівномірність поставок матеріальних ресурсів та збуту готової продукції).

Раціональне та економне використання оборотних фондів - одне з найважливіших завдань підприємств. Чим ефективніше використовуються сировина, матеріали, паливо, енергія, тим менше їх витрачається на виготовлення певної кількості продукції, тобто створюється можливість збільшити обсяги виробництва, що в цілому підвищує його ефективність.

Розрізняють загальні витрати матеріальних ресурсів та питомі витрати окремого виду продукції. Загальні витрати матеріальних ресурсів - це витрати окремих матеріалів або їх сукупності на виконання виробничої програми. Загальні витрати сировини та матеріалів обчислюються в натуральних показниках, сумарні - у вартісному виразі. Питомі витрати конкретного виду матеріалів характеризують величину їх на одиницю виготовленої продукції.

Для загальної характеристики витрат матеріальних ресурсів використовують показники матеріаломісткості. Показник питомих витрат матеріальних ресурсів на одиницю продукції (питома матеріаломісткість) визначається за формулою

= Мі / N

де Mn - питома матеріаломісткість;

Мі - витрати конкретного виду ресурсів;кількість одиниць виготовленої продукції.

Показник витрат усіх матеріальних ресурсів у грошовому виразі на одну фізичну одиницю виготовленої продукції (загальна матеріаломісткість) визначається за формулою

а = М / N

де Ма - загальна матеріаломісткість;

М - загальна сума матеріальних витрат, грн.

Наведені формули використовуються для розрахунку матеріаломісткості нескладних видів продукції (електроенергії мінеральні добрива, чавун, сталь тощо). Для складних видів продукції (продукція машинобудування, приладобудування) частіше використовується такий показник, як витрати конкретного виду ресурсів на одиницю головної споживчої властивості. Так, для вантажного автомобіля показник матеріаломісткості визначається матеріальними витратами на 1 т км/год перевезення вантажу тощо [9].

Для продукції таких галузей, як хімічна, деякі галузі машинобудування, де ні фізичний обсяг, ні обсяг її споживчих властивостей неможливо виразити в одних одиницях виміру, рівень матеріаломісткості можна визначити витратами конкретних видів матеріальних ресурсів на 1 грн товарної (реалізованої або чистої) продукції.

Друга група показників - показники рівня корисного використання матеріальних ресурсів - повніше відображає використання у виробництві матеріальних ресурсів на всіх стадіях їх виробничого споживання. Так, у галузях, що переробляють первинну сировину (підприємства кольорової металургії, цукрові заводи), застосовують показник (коефіцієнт) виходу або добування готової продукції з вихідної сировини.

У сучасних умовах господарювання однією зі складних проблем кожного підприємства є економія матеріальних ресурсів та пошук резервів кращого їх використання.

Ефективне використання оборотних коштів є одним із першочергових завдань підприємства в сучасних умовах; забезпечується це прискоренням їхньої оборотності на всіх стадіях кругообігу.

На стадії створення виробничих запасів - це раціональне їх використання; ліквідація наднормативних запасів матеріалів; удосконалення нормування; поліпшення організації постачання, у тому числі через установлення чітких договірних умов та їх виконання, оптимальний вибір постачальників, налагодження роботи транспорту; поліпшення організації господарства, зокрема впровадження комп'ютеризації і механізації та автоматизації вантажно-розвантажувальних операцій на складах.

На стадії незавершеного виробництва - упровадження новітньої техніки та технології, зокрема безвідхідної; розвиток стандартизації й уніфікації; удосконалення форм організації виробництва; удосконалення оплати праці й економічного стимулювання, економного використання матеріальних та паливно-енергетичних ресурсів; удосконалення основних фондів, насамперед їх активної частини. На стадії обігу - це раціональна організація збуту готової продукції, застосування прогресивних форм розрахунків; своєчасне оформлення документації та прискорення її руху; втримання договірної та платіжної дисципліни [11].

Прискорення оборотності оборотних коштів дає змогу зекономити значні суми і збільшити обсяги виробництва та реалізації продукції без додаткових фінансових ресурсів. Прискорення оборотності оборотних засобів може бути досягнуто внаслідок: зростання обсягу реалізації продукції при тій самій витраті оборотних засобів; зменшення оборотних засобів при забезпеченні запланованого обсягу випуску продукції; одночасного зростання обсягу реалізації продукції при зниженні споживаних оборотних засобів. Більш конкретні напрями використання оборотних засобів:

скорочення матеріальних запасів на складах за рахунок зниження наднормативних запасів матеріалів, палива, інструменту, внаслідок поліпшення постачання, за рахунок зниження норм витрат матеріалів на одиницю продукції;

зменшення тривалості циклу виробництва основної продукції за рахунок застосування нової техніки і технології, підвищення продуктивності праці, норм витрат ресурсів, зменшення часу перебування в заділах деталей, складальних одиниць;

скорочення залишків нереалізованої продукції через прискорення реалізації, підвищення ефективності роботи служби маркетингу, удосконалення розрахунків, поліпшення комплектності постачань;

підвищення ритмічності виробництва внаслідок рівномірності випуску і відвантаження продукції, удосконалення планування і організації виробництва;

розвиток концентрації, спеціалізації і кооперування;

удосконалення асортименту продукції і підвищення якості виробів.

Скорочення матеріальних запасів досягається також за рахунок становлення завдань по прискоренню оборотності оборотних засобів; удосконалення існуючої практики нормування шляхом встановлення науково обгрунтованих нормативів запасів; прискорення запуску матеріалів у виробництво. Найефективнішим способом зниження матеріальних запасів є використання систем постачання сировини, матеріалів і комплектуючих безпосередньо в технологічні процеси.

За результатами оцінки оборотності розраховують суму економії оборотних засобів як суму додаткового їх залучення в господарський оборот або суму їх перевитрат як суму відтягування засобів з обороту.

Ефективність використання оборотних засобів полягає не тільки в прискоренні оборотності, а і в зниженні собівартості продукції за рахунок економії оборотних засобів, підвищені прибутку і рентабельності.

Задача 1

Визначити суму амортизаційних відрахувань та показники використання основних фондів, якщо вартість основних фондів на початок року становить 3,8 млн. грн. За планом передбачено ввести основні фонди у лютому на 250 тис. грн., у третьому кварталі - на 380 тис. грн. ,у грудні - 120 тис. грн. та вивести обладнання в липні на 190 тис. грн. і в четвертому кварталі на 210 тис. грн. Середня норма амортизації становите 12,8 %, а в запланований обсяг випуску продукції - 26 млн. грн. при чисельності працюючих 1680 чол.

Рішення

. Визначимо суму амортизаційних відрахувань.

Амортизація - процес поступового перенесення вартості основних фондів на продукт, що виготовляється з їх допомогою (наприклад, на видобуте вугілля). Для заміщення зношеної частини основних засобів виробництва підприємства роблять амортизаційні відрахування, тобто відрахування певних грошових сум відповідно до розмірів фізичного і морального зносу засобів виробництва. Амортизаційні відрахування проводяться за встановленими нормативами амортизації основних засобів. Річна норма амортизаційних відрахувань визначається у відсотках від початкової вартості об'єктів.

Амортизаційні відрахування використовуються для повного відтворювання зношених основних фондів (на реновацію), а також для їх часткового відшкодування (на капітальний ремонт і модернізацію).

Визначимо амортизаційні відрахування прямолінійним методом. Прямолінійний (рівномірний) метод полягає в тому, що кожного року на собівартість виготовленої продукції переноситься однакова частина вартості основних фондів. За такого методу щорічні амортизаційні відрахування обчислюються за формулою:

Ар = (ОФ * На) / 100

де Ар - річні амортизаційні відрахування, грн.;

ОФ - балансова вартість основних фондів, грн;

На - норма амортизації, %.

Прямолінійний метод амортизації є простим, наочним, забезпечує рівномірні, стабільні амортизаційні накопичення протягом усього терміну служби.

Балансова вартість основних фондів за умов задачі визначається з урахуванням виведених та введених протягом року об’єктів основних фондів:

Балансова вартість основних фондів = 3800 тис. грн.. + 250 тис.грн. + 380 тис.грн. + 120 тис.грн. - 190 тис.грн. - 210 тис.грн. = 4150 тис.грн.

Таким чином амортизаційні відрахування складатимуть:

Ар = (4150 тис. грн.* 12,8) / 100 = 531,2 тис. грн.

Для більш точного обрахування амортизаційних відрахувань слід їх визначати поквартально. При цьому щоквартальна норма амортизації складатиме 3,2 %, а балансова вартість основних фондів визначатиметься з урахуванням введених та виведених основних фондів.

Отже, в І кварталі амортизаційні відрахування складатимуть:

Амортизаційні відрахування І кв = (3800 тис. грн. + 250 тис.грн.) * 3,2 / 100 = 129,6 тис. грн.

Балансова вартість основних фондів в ІІ кварталі складатиме:

тис. грн. + 250 тис.грн. (введені основні фонди) - 129,6 тис. грн. (амортизація) = 3920,4 тис. грн.

В ІІ кварталі амортизаційні відрахування складатимуть:

Амортизаційні відрахування ІІ кв = 3920,4 тис. грн. * 3,2 / 100 = 125,4 тис. грн.

Балансова вартість основних фондів в ІІІ кварталі складатиме:

,4 тис. грн. - 125,4 тис. грн. (амортизація) + 380 тис. грн. (введені основні фонди) - 190 тис. грн. (виведені основні фонди) = 3985 тис. грн.

В ІІІ кварталі амортизаційні відрахування складатимуть:

Амортизаційні відрахування ІІІ кв = 3985 тис. грн. * 3,2 / 100 = 127,5 тис. грн.

Балансова вартість основних фондів в ІV кварталі складатиме:

тис. грн. - 127,5 тис. грн. (амортизація) + 120 тис. грн. (введені основні фонди) - 210 тис. грн. (виведені основні фонди) = 3767.5 тис. грн.

В ІV кварталі амортизаційні відрахування складатимуть:

Амортизаційні відрахування ІV кВ = 3767.5 тис. грн. * 3,2 / 100 = 120,5 тис. грн.

Отже, за рік сума амортизаційних відрахувань складатиме:

,6 тис. грн. + 125,4 тис. грн. + 127,5 тис. грн. + 120,5 тис. грн. =503 тис. грн.

. Визначимо основні показники використання основних виробничих фондів.

Показники використання основних виробничих фондів переважно поділяються на дві великі групи:

- натуральні;

-       вартісні.

Іноді додатково виокремлюють ще одну групу показників - умовно-натуральні.

До натуральних показників належить продуктивність на одиницю часу роботи устаткування, машини чи механізму. Така продуктивність називається технологічною і вимірюється в натуральних одиницях (шт./рік; км/рік; т/рік). Вона заноситься в технічний паспорт основного фонду. Натуральні показники використання основних виробничих фондів є найбільш вірогідними, але вони не дають змоги реально оцінити ступінь використання основних фондів різних видів. Так, неможливо порівняти продуктивність доменної печі та металорізального верстата. З метою усунення таких незручностей на деяких підприємствах застосовують умовнонатуральні показники. Їх сутність полягає в тому, що продуктивність устаткування, яке має на підприємстві найбільшу питому вагу, беруть за базову. На її основі спочатку розраховують індекси зведення, а потім, з урахуванням цих індексів - продуктивність іншого устаткування. У результаті отримують продуктивність в умовно-натуральних одиницях.

Натуральні та умовно-натуральні показники використання основних виробничих фондів застосовують для активної їх частини. Проте визначити в натуральних одиницях продуктивність будинків, споруд тощо майже неможливо. З огляду на це для визначення ефективності використання всіх основних фондів застосовують вартісні показники.

. Показники, що характеризують технічний стан основних виробничих фондів:

.1. Коефіцієнт оновлення - характеризує інтенсивність введення в дію нових виробничих потужностей.

Конов = ВВВЕД / ВПЕРВ.К.Р.

де ВВВЕД - вартість введених основних фондів;

ВПЕРВ.К.Р. - первісна вартість всіх основних фондів на кінець року;

.2. Коефіцієнт вибуття. Характеризує інтенсивність вибуття основних фондів упродовж розрахункового періоду.

Квиб = ВВИБ / ВПЕРВ.П.Р.

де ВВИБ - вартість основних фондів, що вибули;

ВПЕРВ.П.Р. - первісна вартість всіх основних фондів на початок року;

Квиб = (190 тис. грн. + 210 тис. грн.) / (3800 тис. грн.) = 0,105

.3. Коефіцієнт зносу. Показує, яка частка вартості основних фондів підприємства вже перенесена на вартість готової продукції. Інакше кажучи, характеризує ступінь зносу основних фондів.

Кзн = (ВПЕРВ.П.Р. - ВЗН)/ ВПЕРВ.К.Р.

де ВЗН - вартість зносу;

Кзн = (3800 тис. грн. - 503 тис. грн.)/ 3647 тис. грн. = 0,89

.4. Коефіцієнт придатності. Характеризує ступінь придатності основних фондів до експлуатації і визначається відношенням до їх первісної вартості на кінець року.

Кприд = ВЗН / ВПЕРВ.П.Р.

Кприд = 503 тис. грн./ 3800 тис. грн. = 0,11

Слід пам’ятати, що:

Кзн + Кприд = 1

. Узагальнюючі показники, характеризуючи використання основних виробничих фондів:

.1. Фондовіддача - показує, яка частка валового доходу припадає на 1 гривню вартості основних виробничих фондів.

Фв = ВП / ВОФсер.р.

де ВП - випуск товарної продукції;

ВОФсер.р. - середньорічна вартість основних фондів;

ВОФсер.р. = (вартість основних фондів на початок року + вартість основних фондів на кінець року) / 2 = (3800 тис. грн. + 3647 тис. грн.) / 2 = 3723,5 тис. грн.

Фв = 26000 тис. грн. / 3723,5 тис. грн. = 6,98

.2. Фондоозброєність. Характеризує ступінь озброєності фондами одного працівника і показує, яка частка загальної вартості основних фондів підприємства припадає на одного середньооблікового працівника:

Фоз = ВОФсер.р. / ПРсер

де ПРсер - середньооблікова чисельність працівників.

Фоз = 3723,5 тис. грн. / 1680 осіб = 2,21 тис. грн. / особа

.3. Фондомісткість. Характеризує, яка частка вартості основних виробничих фондів припадає на 1 грн. валового доходу підприємства. Цей показник обернений до фондовіддачі і визначається за формулою.

Фм = ВОФсер.р. / ВД

де ВД - валовий дохід підприємства.

Фм = 3723,5 тис. грн. / 26000 тис. грн. = 0,14

Задача 2

Програма заходів автоматизації виробництва на поліграфічному підприємстві розрахована на 4 роки і розроблена у двох варіантах. Вибрати економічний варіант програми, якщо норматив приведення капіталовкладень до теперішнього часу h=10%. Вихідні дані наведені в таблиці. Капітальні вкладення (млн. грн.) за роками.

Рішення

Принцип вартості грошей у часі (time value of money), який є наріжним каменем у сучасному фінансовому менеджменті, свідчить: «сьогоднішні надходження є ціннішими від майбутніх». Вартість грошей у часі змінюється з урахуванням норми прибутковості на грошовому ринку і ринку ЦП. Як норма прибутковості може виступати норма позикового відсотка або норма виплати дивідендів за звичайними і привілейованими акціями.

З принципу вартості грошей у часі випливає два важливі наcлідки:

- необхідність врахування чинника часу під час проведення фінансових операцій;

-       некоректність (з погляду аналізу довгострокових фінансових операцій) простого додавання грошових величин, що стосуються різних періодів часу.

Урахування вартості грошей у часі є визначальним під час аналізу доцільності інвестицій у цінні папери, оскільки ігнорування цього чинника може призвести до помилкових інвестиційних рішень.

Для оцінки вартості довгострокових фінансових інвестицій використовують складні проценти. Майбутня вартість грошей з використанням складних процентів (прирощення) становить:

де PV - поточна вартість;- майбутня вартість;- кількість періодів часу, на яку проводиться вкладення;- процентна ставка (10%).

Поточне (сучасне) значення вартості певної майбутньої суми грошей визначається за допомогою формули дисконтування з аналогічними позначеннями:

Щоб вибрати економічний варіант необхідно обчислити капіталовкладення, приведені до початку здійснення заходів з автоматизації.

варіант

варіант

Таким чином, економічно доцільнішим є другий варіант інвестування заходів з автоматизації виробництва, оскільки сума капітальних витрат, приведених до моменту початку їх освоєння, є меншою.

Список використаної літератури

1. Беа Ф.К., Дихтл Э., Швайтцер М. Экономика предприятия: Пер. с нем. - М.: ИНФРА-М, 1999.

2.      Бубенко І. Про методи оцінки ефективності інвестиційних проектів // Економіка України. - 2002. - №12. - с.80-82.

3.      Денисенко М.П., Гречан А.П. Методи оцінки ефективності інвестиційних проектів інноваційних компаній // Проблеми науки. - 2005. - №10. - с.110-112.

4.      Економіка виробничого підприємства: Навч. посіб./Й.М. Петрович, І.О. Будіщева, І.Г. Устінова та ін.; за заг.ред. Й.М. Петровича. - 2-ге вид., перероб. і доп. - К., 2001.

6.      Ковальчук О.В. Формування та реалізація державної інвестиційної політики // Проблеми науки.- 2004. -№12. - с.16-17.

7.      Никифоров А.Є. Промислова політика: Навч.посіб. - 2-ге вид., перероб. Та допов. - К: КНЕУ,2008. - 464с.

8.      Растяпін А.В. Методика оцінки економічної ефективності інвестиційних проектів // Фінаси україни. - 2001.- №2.- с.81-88.

9. Савицкая Г. В. Анализ хозяйственной деятельности предприятия: 5-е изд./Г.В. Савицкая - Минск: ООО «Новое знание», 2001.

10.    Экономика предприятия /Под ред. О. И. Волкова. - 2-е изд., перераб. и доп. - М., 2001.

11.    Экономика предприятия: Учебник для вузов/Под ред. проф. В.Я. Горфинкел, проф. В.А. Швандера. - 3-е изд., перераб. и доп. - М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2003.

12.    Экономика предприятия: Учебник/ Под ред. проф. Н.А. Сафронова. - М.: Юристъ, 2003.

13.    Экономика предприятия: Учебник/Под общ. ред. С.Ф.Покропивного. - 2-е изд.. перераб. и доп. - К.: КНЕУ, 2001.

14.    Экономика предприятия: Учебное пособие/Под общ. ред. д. э. н., проф. Л.Г. Мельника. - Сумы: ИТД ”Университетская книга”, 2002.