Проблеми соціальної роботи з людьми без визначеного місця проживання
ЗМІСТ
Вступ
Розділ
І. Причини виникнення бездомності і бродяження
1.1
Історія питання
.2
Бродяження - як соціальне явище
.3
Диференціація громадянства: чи мають бездомні права?
.4
Економічні нерівності та безробіття: “побічні ефекти” капіталізму
Розділ
ІІ. Основні аспекти проблеми роботи з людьми без визначеного місця проживання
.1
Алкоголізм як посилюючий чинник
.2
Проблеми соціальної реабілітації осіб «БОМЖ» - колишніх ув'язнених
Розділ
ІІІ. Особливості соціальної роботи з людьми без визначеного місця проживання
.1
Особливий підхід до бездомних
.2
«Народна допомога» - цент ресоціалізації для бездомних
.3
Перспективи розвитку допомоги та підтримки для бездомних
Висновок
Список
використаних джерел
ВСТУП
Проблема бездомності існувала й існує навіть у розвинутих
суспільствах із високим рівнем соціальної захищеності громадян. Вона має
комплексний характер і набуває нових вимірів відповідно до зміни життєвих
стандартів. Залежно від стану економіки та спрямування соціальної політики,
зокрема житлової, кількість бездомних людей може зростати чи зменшуватися.
Бездомність як соціальна проблема визначається відсутністю у
людини «дому». Йдеться не лише про дах над головою. Дім в уяві більшості людей
асоціюється з певними матеріальними умовами, стабільністю, можливістю
самовираження, фізичним і психологічним комфортом. Людина, яка живе на вулиці
чи в інших місцях, не призначених для житла, позбавлена всього цього. Хоча є
випадки, коли людина вважає, що її домом і є вулиця. Це стосується лише тих,
хто свідомо обирає такий спосіб чи стиль життя і не вважає себе бездомним.
Існують різні показники бездомності - від спання на вулиці до
життя в тісноті. З поняттям «бездомні» найчастіше асоціюються люди, що
вештаються вулицями в пошуках їжі, сплять у підземних переходах, вранці
«перевіряють» смітники біля будинків. Однак існує й інша категорія осіб, кого
називають маргінально поселеними. Це люди, що живуть у нестабільних умовах:
дешевих кімнатах чи «кутках», які вони винаймають, гуртожитках, старому
помешканні і мають високий ризик опинитися на вулиці.
В Україні до цього часу немає достовірних статистичних даних
про кількість бездомних, але очевидним є той факт, що таких людей велика
кількість. Проблема бездомності гостра в Києві, Одесі, Херсоні, Миколаєві,
Сімферополі, Харкові та інших великих містах України. Згідно з результатами
дослідження, проведеного в Одесі, бездомність обумовлена такими причинами:
добровільним продажем житла; перебуванням в ув'язненні; втратою соціальних
зв'язків тими, хто позбавлений житла родичами через наркотичну залежність,
психічні розлади, алкоголізм; квартирними махінаціями; розлученням;
катастрофами та нещасними випадками; втратою службового житла; сирітством.
Отже, проблема бездомності має комплексний характер, в її основі - економічні,
соціальні, психологічні чинники. Статус бездомного супроводжується високим
ризиком скоєння правопорушень, вірогідність якого зростає за відсутності систем
соціальної підтримки та послуг, організацій і фахівців у цій справі. Соціальна
робота з цією групою клієнтів орієнтована на подолання особистої і соціальної
функціональної вразливості людей, пов'язаної з втратою чи високим ризиком
втрати житла.
В Україні послуги для бездомних лише починають формуватися і,
як правило, організовуються та фінансуються місцевою владою, недержавними і
релігійними організаціями. Це насамперед притулки для бездомних і центри
адаптації чи ресоціалізації в Києві, Одесі, Запоріжжі, Дніпропетровську, Одесі
та деяких інших містах[14; с. 178-193]
Складність у вирішенні проблем соціальної роботи з «бомжами»
не може бути усунена навіть при подоланні системної кризи в країні, при
проведенні прийнятної соціальної політики, направленої на поліпшення умов життя
малозабезпечених верств населення. Психологічний аспект роботи з цими людьми
завжди залишиться пріоритетним і зажадає від працівників служби соціального
захисту знання психології [13; 14].
Тема моєї курсової роботи - «Проблеми соціальної роботи з
людьми без визначеного місця проживання». Вона особливо актуальна в
сьогоднішніх умовах нестабільною і постійно змінною життю. Щоб заглибитись в
суть даного питання необхідно розглянути саму історію розвитку такого явища як
бездомність і основні аспекти соціальної роботи у минулому.
Мета курсової роботи: дослідити основні проблеми та
особливості соціальної роботи з людьми без визначеного місця проживання.
Об’єкт дослідження: люди без визначеного місця проживання та
гркпи ризику.
Предмет дослідження: методи, завдання та практики
ресоціалізації бездомних.
Завдання:
. торкнутися причини виникнення цієї категорії громадян,
. розглянути їх соціальний і віковий склад,
. відмітити, звідки можна чекати поповнення цього
контингенту,
. дослідити аспекти проблеми роботи з людьми без визначеного
місця проживання,
. проаналізувати особливості соціальної роботи з людьми без
визначеного місця проживання.
Методи дослідження: аналіз літературних джерел та матеріалів,
присвячених соціальним та психологічним проблемам людей без визначеного місця
проживання.
Структура роботи: Курсова робота складається зі вступу, трьох
розділів, висновків, списку використаних джерел (18 найменувань). Обсяг тексту
курсової роботи - 31 сторінка.
РОЗДІЛ І. ПРИЧИНИ ВИНИКНЕННЯ БЕЗДОМНОСТІ І БРОДЯЖЕННЯ
1.1 Історія питання
Політичні та економічні зміни в українському суспільстві
спричинили процеси, що призводять до зростання кількості бездомних людей.
Особливо потерпають від цієї проблеми великі міста, де зосереджується велика
кількість бездомних, що прямують сюди з різних регіонів України в пошуках
кращого життя. Розвинена інфраструктура міст, вищий рівень життя роблять місто
привабливим для людей, які сподіваються тут знайти засоби до існування. Серед
них і бездомні, кількість яких останніми роками постійно зростає.
Абревіатура «бомж» увійшла до нашого ужитку не так давно. Але
це зовсім не означає, що до цього бродяг не існувало. Насправді вони були ще в
глибокій старовині, тільки називалися інакше. Тому коріння соціальної роботи з
цією категорією людей - особами без визначеного місця проживання - йдуть за
часів стародавніх слов'ян, яким вже були відомі примітивні форми добродійності.
Систематичного характеру добродійність набуває після хрещення Русі, здійсненого
князем Володимиром в кінці
століття. Протягом декількох сторіч вона здійснювалася
переважно приватними особами і церквою, а з початку XIX століття нею почали
займатися громадські організації. Ще при Івані Грізному були сформульовані ідеї
державної допомоги людям, що її потребують. Своє втілення вони отримали тільки
за часів Катерини II, яка завершила почини Петра I у сфері піклування [12; 12].
Після земельної реформи, проведеної Олександром II, питання
піклування перейшли у ведення органів місцевого самоврядування. Соціальні
завоювання народу в період соціалізму у зв'язку з витратною мобілізаційною
економікою виявилися слабкими. У 80-і роки назріла необхідність реформування
самої соціальної системи і, відповідно, системи соціального забезпечення.
Не дивлячись на низку заходів попереджувального і
стримувального характеру, що здійснюються українською владою з метою ослаблення
соціальних труднощів в період переходу до ринкової лібералізації, не вдалося
уникнути серйозних проблем у соціальній сфері. Виявилася вся прихована
соціальна незахищеність малозабезпечених прошарків суспільства. В результаті
негативних процесів в економіці, і як наслідок поспішного реформування всієї
соціальної системи, отримало розвиток таке явище, як бродяження і бездомність [3; 18].
З'явилася велика кількість людей без визначеного місця
проживання.
Співробітники щойно створеної служби соціального захисту
окрім інших проблем зіткнулися і з проблемами роботи з цією категорією
громадян.
За даними Приймальника-розподільника міста Києва, що є,
мабуть, єдиним державним закладом, основною групою клієнтів якого є бездомні,
2001 року було затримано 4791 особу, 2002 - 5012 осіб. Ці дані лише частково
проливають світло на проблему, бо затримані - це люди, які своєю поведінкою
привернули увагу працівників міліції, і в кожному випадку було отримано санкцію
прокурора, на основі якої особу прийняли до Приймальника-розподільника. Таких самих
бездомних людей, поведінка яких не давала підстав для затримання (а їх, як
можна передбачати, значно більше, ніж тих, кого помістили до
Приймальника-розподільника), у цій статистиці не відображено. Винятком є
незначна кількість осіб, котрі за відсутності інших організацій, які б надавали
послуги бездомним, досить часто, особливо зимою, змушені звертатися до
Приймальника-розподільника з тим, щоб знайти там тимчасовий притулок, одяг,
перебути холодний період, помитися та отримати медичну допомогу. Але таку
діяльність не передбачено у функціях Приймальника-розподільника: його завдання
полягає, насамперед, у встановленні особи та в її перевірці щодо можливості
скоєння злочину [15; 19].
Очевидно, достовірних даних щодо бездомних різних міст
практично немає. Так само не проводяться й дослідження з мстою вивчення
поширеності такого явища, як бездомність дорослих, як у Києві, так і в інших
містах України. Але варто зазначити, що дослідження щодо кількості, проблем і
потреб бездомних, безпритульних дітей, чи, як їх часто називають, «дітей
вулиці», проводилися завдяки зусиллям як міжнародних, так і українських
організацій.
Традиційно більшість статистичних даних про бездомних людей
зосереджується в різноманітних організаціях, що надають послуги бездомним, але
оскільки подібних організацій в Україні надзвичайно мало, то й немає можливості
накопичити та проаналізувати подібну інформацію. Можна лише навести дані
благодійного фонду «Дорога додому», отримані в результаті дослідження, яке
базувалося на аналізуванні анкет і реєстраційних карток клієнтів реєстраційного
центру (дані за період з червня 1999 року по червень 2001 року, випадкова
вибірка становила 1500 карток). Дослідження мало на меті з'ясувати, які
обставини чи події в житті клієнтів пов'язані з втратою житла. Згідно з його
результатами, бездомність була спричинена таким: добровільний продаж житла -
27,3%; судимість (перебування в ув'язненні) - 15%; втрата соціальних зв'язків
(ті, хто позбавлений житла родичами через наркотичну залежність, психічні
розлади, алкоголізм) - 15%; жертви квартирних махінацій - 13,3% втрата житла
внаслідок розлучення - 10,6%; катастрофи та нещасні випадки - 8,3%; втрата
службового житла - 5,9%; сирітство - 4,6% [3; 24].
1.2 Бродяження - як соціальне явище
Бродяження - це соціальне явище, що характеризується
поневірянням осіб без визначеного місця проживання протягом тривалого часу на
території країни або в межах населеного пункту або міста.
Бездомність - це відсутність постійного житла у індивідів або
сімей, що робить неможливим як ведення осілого способу життя, так і повноцінне
соціальне функціонування. Як бродяження, так і бездомність - явища, властиві
людству протягом його існування. Але особливо широко вони розповсюджується в
періоди соціальних потрясінь і стихійних лих, а саме: воєн, голоду, повеней,
землетрусів, кризових процесів в тих або інших країнах.
Нині воно властиво як розвиненим, так і слаборозвиненим
країнам. Крім загальних причин, відмічених вище, найбільш характерними
причинами, що посилюють проблему бездомності і бродяження, для багатьох країн в
даний час є:
· недостатня кількість житла, брак дешевого житла;
· безробіття, що обумовлює відсутність коштів для
оплати житла;
· малозабезпеченість багатьох сімей і окремих
громадян;
· соціальне здоров'я суспільства (наявність
психічнохворих, осіб з поведінкою, що відхиляється, наркоманів, алкоголіків);
· нездорові відносини у сім'ї; положення осіб, що
вийшли з місць позбавлення волі;
· слабкі можливості реалізації соціальних програм,
націлених на надання матеріальною й іншої допомоги малозабезпеченим сім'ям,
групам ризику і так далі [7; 26].
У нинішніх умовах як найважливіші чинники зростання числа
бездомних в Україні і в цілому в СНД можна назвати розвал СРСР, нестабільність
у взаєминах новостворених держав, міжнаціональні конфлікти, розвиток ринкової
стихії, «дикого» капіталізму.
Варто підкреслити також і ту обставину, що останніми роками
помітно ослаблена діяльність правоохоронних органів.
Виключення з кримінального кодексу статей, які осуджують за
спекуляцію і господарські махінації, пом'якшення правил прописки різко
скоротили можливості міліції у боротьбі з бродягами, жебраками, повіями,
шахраями. Хоча, звичайно ж, ці проблеми тільки правоохоронними методами
вирішити неможливо.
Не можна не сказати і про такі факти, як розвал Варшавського
Договору, зміни подій на світовій арені, унаслідок чого сотні тисяч
військовослужбовців повернені з інших країн в місця дислокації, де не вирішені
проблеми облаштування [8; 42].
Оскільки темою даної роботи є проблеми соціальної роботи з
громадянами без визначеного місця проживання, для повного розгляду цього
питання необхідно освітити причини виникнення цього контингенту.
Соціологічне дослідження, проведене в 1991 р., дає можливість
конкретизувати причини бездомності (біженці не опитувалися). Нижче вони
перераховані в порядку убування ступеня поширеності.
. Виписаний у зв'язку з конфліктами в сім'ї (37,5% з 133
опитаних бездомних).
. Ніде не беруть на постійну роботу.
. Сам пішов з будинку, нудно жити на одному місці (тобто є
люди, схильні до бродяження).
. Без конкретних причин (рішення ухвалене швидше самостійно).
З опитаних 52,5% працювали раніше на виробництві, 39%
знаходилися в місцях позбавлення волі, 47,3% нічого хорошого про своє дитинство
сказати не змогли [15; 22].
Ні у одній країні немає точної статистики бездомних.
Пояснюється це не тільки відсутністю належним чином
поставленого статистичного обліку, але і складністю самого об'єкту підрахунку
(бездомних),нечетким визначенням понять «бездомність», «бездомні».
Згідно американської «Енциклопедії соціальної роботи»,
бездомною вважається людина, що «не має постійного житла, яка не веде осілого
способу життя» [16; 54].
Бездомність трактується і як відсутність укриття, мешкання в
притулках без права на володіння ними і під загрозою негайного виселення; і як
мешкання в гуртожитках, нічліжках; і як мешкання в будинках на зніс; і як
мешкання на квартирі друга.
До бездомних в широкому сенсі слова можна віднести кочові
народи.
Кочівництво як спосіб життя в основному скотарів нині
зберігається у країнах Центральної і Західної Азії, Північної Африки.
І до цих пір нерідко можна зустріти групи кочівних циганів.
За станом на кінець 80-х років в СРСР їх налічувалося
тис. чоловік. Звичайно, далеко не всі вони кочували, але
частина вела кочовий спосіб життя. Навряд чи їх шатри можна назвати справжнім
дахом.
У Радянському Союзі осіб без постійного місця проживання, які
займалися бродяжництвом, жебрацтвом і вели “паразитичний спосіб життя”,
засуджували від одного до чотирьох років ув'язнення або виправними роботами на той
же термін (згідно з статтею 214 Кримінального Кодексу УРСР). Психічно хворих
бездомних примусово госпіталізували, а інвалідів чи осіб похилого віку
направляли до спеціальних інтернатів та будинків пристарілих. Водночас усім
громадянам гарантувалася робота і житло, освіта і медичне забезпечення.
Відсутність бездомних на вулицях радянських міст можна
пояснити, з одного боку, перевагами наявної на той час системи (повної
зайнятості, соціальних гарантій, стабільності), а, з іншого боку, - її
недоліками (тотального контролю над особистістю, репресією щодо будь-яких форм
девіації). Сьогодні бездомних більше не ув'язнюють, не змушують працювати і
примусово не лікують. Але так само їм більше не гарантують ані роботи, ані
житла, ані соціального захисту. Відсутність постійного місця проживання стала
особистою проблемою самих бездомних [7; 11].
Але фактична відсутність бездомних на вулицях міст за
радянських часів і їх масова поява з розпадом СРСР насторожує. Ще двадцять
років тому ці бездомні мали дім, а більшість з них була звичайними громадянами,
переважно, з робітничого класу.
.3 Диференціація громадянства: чи мають бездомні права?
Водночас, бездомність є проблемою політичної та економічної
ексклюзії. Бездомні “виключені” з економічної системи, адже, зазвичай, для них
немає роботи, і вони є “зайвими” на ринку праці. Вони є "виключеними з
громадянства", адже їхні права, не гарантовані ніким, втрачають сенс і
бездомні не можуть брати участь у суспільному житті на рівні з рештою громадян.
Ватсон називає цю ситуацію "диференціацією
громадянства", де люди, які мають більше капіталу (різних форм), можуть
повніше реалізувати свої права, ніж ті, чий капітал обмежений, або й взагалі
відсутній. Бездомність є політичною проблемою, оскільки кожен громадянин має
право здійснювати базові функції людського існування - ходити до туалету,
спати, їсти, переодягатися, кохатися, тощо. Відповідно, право на житло є
підставовим правом, яке мусить гарантувати кожна держава. Подібно, кожна людина
має право на роботу і на гідний рівень життя [6; 28].
Людина, яка не має постійного місця проживання не зможе
отримати постійної роботи, відкрити банківський рахунок, отримати медичну
допомогу, проголосувати на президентських чи парламентських виборах (оскільки у
кожному з випадків потрібна “реєстрація за місцем проживання”). Водночас,
людина, яка не має постійної роботи, не має коштів, щоб утримувати постійне
житло, тому виходить замкнуте коло: без житла нема роботи, без роботи нема
житла. Таким чином, навіть ті бездомні, які працюють, перебиваються тимчасовими
підробітками на складах, на будівництві, без жодного соціального захисту і без
надій покращити своє становище.
Програми, які здійснює держава для боротьби з бездомністю, є
радше програмами боротьби з бездомними. Це - рейди, у яких міліція збирає
бездомних з вулиць і направляє до приймальників-розподільників (особливо
напередодні свят, щоб не псували вигляду святкових вулиць), центр соціальної
адаптації у четвертій зоні радіаційного забруднення, 40 км від Києва (щоб
відіслати їх подалі зі столиці), одна "спеціальна" лікарня для
бездомних, з якою у соціальних служб є домовленість про лікування бомжів (про
те, що лікувати повинні безкоштовно і у інших лікарнях згідно законодавства,
ніхто не згадує). Міліція може покарати бездомних за відсутність у них
документів, за перебування на вулиці у стані алкогольного сп'яніння чи за
справляння біологічних потреб у громадських місцях. Це приклади криміналізації
бездомності: [6; 28]
Організації, покликані надавати громадські блага й послуги -
фізичну безпеку, правовий захист, соціальні гарантії, освіту, житло, медичну
допомогу - стають радше інструментами нагляду, підозрілого ставлення та
ексклюзії, ніж механізмами соціальної інтеграції та розбудови довіри.
Натомість держава не здійснює своїх основних зобов'язань
перед громадянами і цим спричиняє бездомність. У Києві десять відсотків
новозбудованого житла (включно з тим, що будують приватні інвестори) має йти до
соціального фонду. Але в нових елітних будинках, збудованих у центрі міста за
останній рік, жодної квартири не отримала бідна родина. Центр столиці
перетворюється на своєрідну "gated community", де і житло, і елітні
магазини, і ціни на підземне паркування недоступні середньому українцеві.
Оренда квартир у Києві коштує від $200 (у найгірших районах), середній місячний
заробіток у столиці - ті ж $200. Таким чином, фактично виключеними з
суспільства стають трудові мігранти з інших регіонів, безробітні і навіть ті,
хто працює, але чий дохід нижчий прожиткового мінімуму. Виключеними стають
сироти після закінчення школи-інтернату, психічно хворі після виходу з
лікарень, в'язні після виходу з тюрми. Ці “групи ризику” не були б бездомними,
якби держава гарантувала їм адекватний соціальний захист.
.4 Економічна нерівність та безробіття
Перехід від планової до ринкової економіки у країнах
колишнього СРСР супроводжується зростанням нерівності і появою значної
кількості людей, що живуть за межею бідності. Реструктуризація економіки
спричинила безробіття і втрату соціального та економічного статусу робітників,
які раніше складали основу радянського суспільства. Саме з робітничого класу
походить більшість опитаних бездомних. Втрата роботи і неможливість прогодувати
сім'ю призводять до безсилля, апатії, стресу та депресії. Для багатьох нове
суспільство не надає можливостей набуття нової ідентичності, адже
"нові" позиції в приватному секторі, у бізнесі та сфері послуг,
зарезервовані для молодих, освічених та енергійних людей. Тому втрата статусу
робітника стає втратою ґрунту під ногами. Це веде до алкоголізму і, як
наслідок, сімейних конфліктів; або до злочинної діяльності, ув'язнення і, як
наслідок, розриву сімейних зв'язків, або до пошуку роботи деінде, зокрема й
міграції до благополучніших міст [6; 31].
Відсутність реальних шляхів перерозподілу економічних ресурсів
країни означає, що навіть за умов зростання економіки, нерівність залишається.
Ті, хто перебувають на найнижчих щаблях соціальної структури, не мають жодного
контролю над засобами виробництва (від яких можна отримати прибуток), ані
жодної власності (яку можна “продати” - і йдеться не лише про матеріальну
власність, а й соціально цінні знання та навики чи освіту). Із втратою
постійної роботи та інших гарантій стабільності (або маючи зарплату чи пенсію
нижче прожиткового мінімуму) людина втрачає можливість здобути необхідний
економічний капітал для нормального функціонування - щоб сплатити за квартиру,
купити одяг та продукти харчування. Бездомність є одним із негативних наслідків
безробіття - "виключеності з економічної системи".
Отже, в Україні до бездомних можна віднести тих, хто тулиться
на горищах і в підвалах; хто проживає в гуртожитках, нічліжках і будинках,
призначених на знос; що проживають у друзів.
Значну частку бездомних складають так звані бомжі, тобто
особи без визначеного місця проживання, що залишилися без даху над головою
через обставини або особисті схильності, пристрасті, бомжі є реальною і
потенційною загрозою суспільству, що оточує. Нерідко і саме суспільство штовхає
їх до цього. Неможливість отримати житло, влаштуватися на роботу спонукає
частину таких людей на злочини (випадкові заробітки і жебрацтво не вихід з
положення). Ситуація особливо посилюється в кризових умовах [6; 34].
РОЗДІЛ ІІ. ОСНОВНІ АСПЕКТИ ПРОБЛЕМИ РОБОТИ З ЛЮДЬМИ БЕЗ
ВИЗНАЧЕНОГО МІСЦЯ ПРОЖИВАННЯ
.1 Алкоголізм як посилюючий чинник
Одним з основних аспектів проблеми роботи з людьми без
визначеного місця проживання є алкоголізм. З одного боку - це джерело
поповнення даної категорії населення («пропив» квартири і тому подібне), а з
іншої - це ще і чинник, який ускладнює і посилює існуюче положення справ.
Негативний вплив позначається на житті людей, що приохотилися до алкоголю
різними способами, але найбільш поширеним з них є так званий «перерозподіл
доходів». Тобто коли людина з алкогольною залежністю навіть свої мізерні доходи
витрачає не на забезпечення життєво важливих потреб організму, а на задоволення
згубної тяги до «зеленого змія» [7; 32].
Важливим моментом в роботі практикуючого соціального
працівника є профілактика алкоголізму. На жаль, зараз не можна говорити про
більш-менш доступні засоби профілактики алкоголізму саме серед бездомних, проте
за допомогою широкої антиалкогольної пропаганди можна зробити деякий вплив на
ситуацію, що склалася, в цілому.
Профілактика алкоголізму кінець кінцем зводиться до питання про
виховання, формування і функціонування здорової, гармонійної особи.
Лікування і подальша реабілітація хворих алкоголізмом також у
результаті ведуть до проблеми особи, проте мова йде вже не про виховання у
прямому розумінні, а про реконструкцію особи, ресоціалізації, відновленні її
психологічних і соціальних функцій. "Психологізації" - це виділення
як основний механізм тієї або іншої патології людини якого-небудь конкретного
психологічного процесу: емоційного, когнітивного (пізнавального) і ін. У
поняття "особа" ми вкладаємо набагато більший зміст, ніж це має місце
при такому підході. Особа - це сукупність всіх соціальних відносин людини,
системне поняття, інтегруюче в собі не тільки соціальну зовнішність, але і
соціальні ролі, взаємини з іншими людьми і групами, соціальну позицію. Кажучи
про соціальну позицію необхідно відзначити, що у людей без визначеного місця
проживання вона украй негативна, їх відношення до дійсності украй рідко буває
оптимістичним. У зв'язку з безвихідністю свого положення, з постійними
стресами, які під силу подолати далеко не кожному, потворність міжособових
відносин, занепад культури спілкування, відсутність можливості самореалізації -
все це штовхає людину до оптимального, як йому здається, виходу з положення, що
склалося, - це відхід від реальності, алкоголь. Як свідчить досвід психотерапії
і консультування з питань алкоголізму, неврозів і інших граничних
нервово-психічних захворювань, власна доля, можливість змінити своє життя в
кращу сторону, зробити її повноцінною цікавить всіх пацієнтів. У спілкуванні з
людьми розчарованими, песимістичними, смутними, а саме тому чіпляються різного
роду згубні звички (зловживання алкоголем), єдиною опорою залишається апеляція
до їх особи, нереалізованих планів і мрій, потенціал до різних видів діяльності
і творчості, що не знайшов ще свого втілення, духовним ресурсам, здібностям. На
жаль, в сучасній суспільстві так званий «метод відвернення», вживаний
психотерапевтами по відношенню до «благополучних» алкоголіків (не бомжам)
неефективний з бездомними. Позитивна мотивація в методі відвернення є основним
чинником в досягненні позитивного результат у терапії (наприклад, «в житті є ще
багато цікавого, крім алкоголю» і тому подібне) [7; 34].
Але у разі бездомних позитивну мотивацію створити практично неможливо,
оскільки вона нерозривно пов'язана з об'єктивними чинниками (зовнішнє
середовище, спосіб життя, культура побуту і тому подібне).
Розв’язання проблем криється в зміні соціального статусу
людей без визначеного місця проживання, в ліквідації такого прошарку сучасного
суспільства як бездомні.
2.2 Проблеми соціальної реабілітації осіб «БОМЖ» - колишніх
ув'язнених
Серед «бомжів» значну частину складають колишні ув’язнені,
тому одним з напрямів соціальної роботи з даною категорією населення є
реабілітаційна діяльність. Особливим напрямом в реабілітаційній діяльності є
відновлення правового і соціального положення осіб, що відбули покарання в
місцях позбавлення волі. Ці люди, отримавши свободу, а з нею і права на
самостійний устрій свого життя, нерідко не мають не тільки житла, але і
можливості влаштуватися на роботу. У сучасних умовах, коли спостерігається
реальне зростання безробіття, колишнім ув'язненим самим все складніше вирішити
проблему працевлаштування. Розуміючи це, деякі керівники, переважно з сільської
місцевості, створюють трудові бригади (своєрідні комуни) колишніх ув’язнених.
Їм надається житло і можливість сільською працею заробили собі на життя. Але
таких керівників-опікунів одиниці.
Справою цією повинно займатися, перш за все, держава, допомагаючи
тим колишнім ув’язненим, кого не чекають удома, хто потребує психологічних і
інших форм реабілітаційної допомоги. Адже колишній ув'язнений, не знайшовши
роботу і житло, знов стає на шлях злочину або поповнює ряди бомжів. Для них
існують притулки, і частина колишніх ув’язнених може потрапити туди. Але ж інша
їх частина йде у кримінал.
В результаті «економія» засобів на створення спеціалізованих
реабілітаційних центрів для осіб, що відбули покарання в місцях позбавлення
волі, обертається для держави великими втратами і соціальними витратами [13; 22].
Соціальна реабілітація, будучи однією із загальних технологій
соціальної роботи, направлена на відновлення не тільки здоров'я,
працездатності, але і соціального статусу особи, його правового положення, морально-психологічної
рівноваги, упевненості в собі. Залежно від специфіки об'єкту реабілітації
визначаються і методики реабілітаційної дії, що доповнюються відповідними
приватними технологіями соціальної роботи.
РОЗДІЛ ІІІ. ОСОБЛИВОСТІ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ З ЛЮДЬМИ БЕЗ
ВИЗНАЧЕНОГО МІСЦЯ ПРОЖИВАННЯ
бездомність бродяження соціальний
3.1 Особливий підхід до бездомних
Бездомний - це людина, позбавлена деколи не тільки даху, але
і інших елементарних умов життя: медичного обслуговування (немає
прописки);постоянного місця роботи (немає паспорта або трудової книжки; немає
роботи або не беруть на роботу) і так далі Не говорячи вже про душевний
комфорт, нормальне самопочуття.
До бездомних потрібний особливий підхід. Не кожен (навіть
соціальний працівник) може працювати з ними (особливо з деякими категоріями,
такими, як люди, що опустилися на «дно»). Від соціального працівника потрібна
яскраво виражена комунікабельність. Потрібно уміти знайти контакт з такими
людьми, не принижуючи і не відштовхуючи їх. Треба дати їм можливість відчути
людське відношення до себе, не образити, пропонуючи елементарні послуги: нічліг
живлення, медичну допомогу.
З особами, без визначеного місця проживання необхідно
проводити також медико-соціальну роботу. Метою медико-соціальної роботи є досягнення
максимально можливого рівня здоров'я, функціонування і адаптації осіб з
фізичною і психічною патологією, а також соціальним неблагополуччям [13; 42].
Як правило, такі люди опиняються у важкій життєвій ситуації.
Важка життєва ситуація, що об'єктивно порушує життєдіяльність
людини: інвалідність, нездатність до самообслуговування у зв'язку з хворобою,
похилим віком, бездоглядність, сиротіння, конфлікти і жорстке звернення в
сім'ї, відсутність визначеного місця проживання, безробіття.
Дослідження, що проводяться в Україні показують, що важка
життєва ситуація і медична патологія обтяжують один одного і породжують так
зване "коло вад".
Об'єктом медико-соціальної роботи є різні контингенти осіб,
що мають виражені медичні і соціальні проблеми, які взаємно потенційні один до
одного і вирішити які скрутно в рамках односторонніх професійних заході. Робота
з такими контингентами однаково важка і малоефективна як для медичних
працівників, так і для фахівців соціальних служб, оскільки вони неминуче
виявляються перед колом проблем, що виходять за рамки їх професійної
компетенції і перешкоджають успішній вузькопрофесійній діяльності.
До таких контингентів відносяться тривало, часто і важко
хворіючі, соціально дезадаптовані особи, інваліди, самотні старезні,
діти-сироти, юні матери, багатодітні і асоціальні сім'ї, постраждалі від
стихійних лих, хворі СНІДОМ і ін. Чисельність таких контингентів стійко зростає
протягом останніх років. Необхідно підкреслити, що однією з причин цього є
низька ефективність існуючих форм і методів роботи з ними, а також відсутність
належної мережі спеціально орієнтованих на такого роду діяльність служб [16; 17].
При організації медико-соціальної роботи необхідно
дотримуватися основних принципів, які дозволили б забезпечити професійний
цілісний підхід в цьому виді діяльності.
Такими є: экосистемність - облік всієї системи взаємин
населення і навколишнього його середовища в даній проблемній парадигмі
системний аналіз взаємозв'язків між всіма елементами конкретної проблемної
життєвої ситуації і визначення на його основі сукупності
соціально-функціональних позицій і дій.
Солідарність - узгоджена організаційна взаємодія в процесі
медико-соціальної роботи державних установ, що діють в будь-якій сфері, і
установі, вхідних в структури організацій з різною формою власності.
Конструктивна стимуляція - відмова соціальних служб від
виключно патерналістських форм допомоги і опіки, що породжують у їх суб'єктів
пасивне утриманство.
При дотриманні в соціальній роботі з «бомжами» всіх
вищезазначених принципів діяльності соціальних працівників в комплексі можливі
позитивні результати.
.2 «Народна допомога» - цент ресоціалізації для бездомних
Проблема бездомності постає на сьогоднішній день в Україні
дуже гостро, як результат масштабних змін в сферах політичного й соціального
життя та економічних трансформацій при переході до ринкової економіки.
В той час, коли, за даними Держкомстату (2003р.), дохід 70%
людей не покриває витрат на забезпечення першорядних потреб й продуктів
харчування й більше 25% населення живе за межею бідності, кількість людей, які
не можуть самостійно подолати скрутне становище і стає бездомними, стрімко
збільшується.
„Народна допомога” займається проблемою бездомності з 1998 р,
починаючи з мобільного харчування на вулицях міста (Їжа на колесах), збору
інформації про цільову групу під час роботи на вулиці (Соціальне патрулювання)
та організації притулку для бездомних осіб.
Центр ресоціалізації для бездомних розпочав свою роботу з
2003 р, в рамках проекту „Соціальна реінтеграція бездомних”, який фінансується
Програмою з партнерства в інституціональному розвитку (ІВРР) Європейського
Союзу.
Центр був створений завдяки плідній праці команди „Народної
допомоги” і фінансовій та матеріальній підтримці партнерів об’єднання:
Чернівецької міської ради, австрійської організації „Фольксгільфе” та допомоги
інших українських та міжнародних організацій.
Метою роботи Центру ресоціалізації для бездомних є надання
комплексу соціальних послуг, направлених на подальшу реінтеграцію осіб без
постійного місця проживання до нормального оточуючого середовища.
Технологія, за якою працює Центр ресоціалізації для бездомних
при об’єднанні громадян „Народна допомога”, розроблена за участі українських та
австрійських експертів, ґрунтується на кращих практиках та принципах роботи з
бездомними в країнах ЕС (Австрія) із урахуванням української специфіки та
адаптована до умов невеликого та середнього міста.
Оскільки поняття „бездомний” включає різні групи людей, за
причинами бездомності й втрати житла, сучасна світова політика соціальних
програм й послуг цим групам населення передбачає диференційований підхід до
вирішення проблеми бездомності.
При врахуванні української специфіки й реалій, такий
диференційований підхід було модифіковано, що обумовлено наступними факторами:
· обмежена кількість
організацій та структур в Україні, які надають будь-які послуги цій цільовій
групі;
· обмежене фінансування
даного напрямку соціальної роботи.
Таким чином, при створенні української концепції надання
послуг бездомним для вирішення проблеми бездомності, принцип диференційованого
підходу було збережено, але у формі, яка б відповідала місцевим реаліям. Так,
виникла необхідність згрупування послуг, які надаються бездомним, в єдиний
комплекс, при урахуванні диференційованого підходу.
Як наслідок, розроблено наступну чотирьохступеневу концепцію
роботи з бездомними:
1. робота в звичному для бездомних середовищі їхнього
постійного перебування - робота на вулиці
Основним завданням роботи на вулиці є необхідність
встановлення початкового контакту з соціальним працівником і налагодження
двохстороннього зв’язку на елементарному, побутовому рівні. З цією метою
бездомним пропонується ряд соціальних послуг, які не вимагають глибокої довіри
з боку бездомного до соціального працівника. Це досягається, наприклад через
безкоштовне розповсюдження гарячих обідів, вживаного одягу, елементарних
засобів особистої гігієни, надання елементарної медичної допомоги. Проте,
важливим є регулярність такої роботи, що сприяє відновленню самодисципліни у
бездомних - адже щоб отримати те чи інше, вони зобов’язані у визначений час
з’явитися у тому чи іншому визначеному місці. Відіграє також свою роль
залучення до роботи в якості помічників бездомних, які в процесі ресоціалізації
знаходяться на вищих ступенях - таким чином можливим є ефект спрацювання
успішного прикладу, та, або більший ступінь довіри до вчорашнього бездомного,
ніж по відношенню до соціального працівника. Під час такої роботи необхідно
постійно інформувати бездомних про послуги стаціонарного закладу, про можливість
вирішення за допомогою соціальних працівників тих чи інших потреб бездомних, з
метою спонукати їх скористатися послугами стаціонарного центру.
2. робота в стаціонарному закладі без необхідності
зворотної дії - в режимі вільного перебування
Робота з бездомними в стаціонарному закладі без необхідності
зворотної дії, в режимі вільного перебування, передбачає надання їм можливості
користування тими чи іншими послугами без будь-яких зобов’язань з боку
бездомних. Це послуги, які надаються попередній групі в роботі на вулиці, та
нові, як то можливості з дотримання особистої гігієни (душ), інформаційні
послуги, консультування, медичний огляд та направлення, при необхідності, на
лікування в стаціонарні лікувальні заклади, збереження речей та документів,
ночівля на термін до 10-ти днів, тощо. В даному випадку важливим є встановлення
більш тісного контакту бездомного і соціального працівника, побудова довірливих
стосунків. Свою роль відіграє й покращення соціального статусу бездомного -
наявність власного ліжка, шафи для зберігання речей і документів, тощо.
Соціальні працівники ведуть роботу зі збудження само мотивації бездомного і
появи в нього бажання зі зміни свого становища. Знову ж, важливою є можливість
для бездомного контактувати з клієнтами, які знаходяться на „вищих” ступенях та
оцінити елементарну різницю в побуті при зміні свого статусу. Єдиною,
необхідною умовою для зміни статусу і переходу на вищу ступінь є, при бажанні
бездомного, проходження медичного обстеження в лікувальному закладі
3. робота в стаціонарному закладі з необхідністю
зворотної дії - набуття відповідного комплексу обов’язків по відношенню до себе
і Центру
Робота з бездомними в стаціонарному закладі з необхідністю
зворотної дії і набуття бездомними комплексу обов’язків по відношенню до себе і
центру, передбачає паралельно з наданням їм, як і послуг, які були передбачені
на перших двох ступенях, так і якісно нових - можливість реєстрації,
відновлення і оформлення посвідчення особи, кращі побутові умови, регулярне
харчування, можливість перебування і проживання в центрі на термін до 3-х
місяців, допомога в пошуку постійного робочого місця, психокорекцій на робота,
сприяння в здобутті професії, оформлення пенсії, інвалідності, влаштування в
геріатричні та психоневрологічні заклади, тощо. За структурою центру клієнти
додатково розділяються ще на дві підгрупи, що дозволяє більш точно проводити
оцінку результатів роботи. Дана ступінь передбачає вже наявність встановлених
стійких контактів і довіри клієнтів з закріпленими за ними соціальними працівниками
та постійний моніторинг досягнутих результатів. Показовим є, у відповідності до
розподілу на групи, відмінність у соціальному статусі та побутових умовах
клієнтів, що повинно постійно „підштовхувати” останніх до активних дій. Проте,
поряд із збільшенням кількості та покращенням якості певних послуг, у клієнтів
з’являється певний об’єм обов’язків, що повинно сприяти відновленню соціальних
навиків. Клієнти повинні практично самостійно, при супроводі та консультаційній
допомозі з боку соціального працівника займатися відновленням та оформленням
документів, стати на облік в центрі зайнятості, тощо.
Робота з клієнтами в передреабілітаційний період полягає в
періодичному супроводі клієнта закріпленим соціальним працівником з
перебиранням клієнтом повної відповідальності за свої дії, покращенням
соціального статусу та побутових умов (проживання в гуртожитку в окремих кімнатах)
паралельно з обмеженням попередніх послуг центру. Як правило, в цю категорію
потрапляють клієнти які повністю дотримуються правил для проживаючих в центрі,
мають постійну роботу та дохід. Обмеження на певний перелік послуг центру, які
вони отримували на попередніх ступенях, безпосередньо пов’язані із зміною ними
соціального статусу. Так, наприклад, вони не забезпечуються безкоштовним
харчуванням оскільки в них є певний дохід і вони можуть себе самостійно
забезпечувати. Це дає можливість відновлювати і закріплювати соціальні навички,
пов’язані з плануванням власного бюджету, вмінням самостійно обслуговувати
себе, тощо. Таким чином дана робота вже направлена більш на розвиток та
закріплення навиків до самостійного проживання і слугує своєрідним переходом до
самостійного проживання клієнтів за рамками центру.
Необхідними компонентами, які повинні доповнити дану
технологію, є соціальний супровід клієнтів, які проживають поза межами Центру,
та превентивна робота з потенційними бездомними мал. 1 а, 1б.
Таким чином, політика державних соціальних програм та
недержавних послуг бездомним громадянам повинна підходити до вирішення їх
проблем диференційовано. Послуги, які надаються бездомним, повинні бути саме
комплексними, розрахованими на різні групи бездомних.
“Народна допомога” розпочала активну діяльність з вуличної
соціальної роботи.
мал. 1а
Мал. 1б
Партнерами “Народної допомоги” є Чернівецьке об’єднання
громадян “Народна допомога”, голландські та австрійські НУО. Організація
активно співпрацює з Головним управлінням соціального захисту КМДА,
Міністерством праці та соціальної політики України.
Підґрунтям впровадження такої роботи є наступні факти:
. В місті знаходиться велика кількість бездомних громадян,
їхня чисельність постійно зростає, вони потребують підтримки для повернення до
нормального життя.
. Бездомним притаманна інертність, апатія, недостатня
мотивація у розв’язанні проблем, що ставить життя.
. Бездомні, як маргіналізовані, асоціальні групи населення,
не мають адекватної інформації, де можна отримати необхідні їм послуги для
вирішення кризової ситуації.
Служба вуличної соціальної роботи об’єднує такі компоненти як
соціальне патрулювання та „Їжа на колесах”.
Метою вуличної роботи є дослідження ситуації з бездомністю,
виявлення місць скупчення бездомних, підтримка бездомних, які знаходяться у
кризовій ситуації, для подальшого зменшення явища вуличної бездомності у місті.
Вулична соціальна робота передбачає надання базових соціальних
послуг поза межами закладів для бездомних та безпритульних, безпосередньо у
місцях їхнього перебування (скупчення): вулиці, парки, ринки, вокзали, тощо.
При цьому, практична допомога клієнту не повинна нівелювати мотивації людини
для повернення до нормального способу життя та, відповідно, підривати політику
зменшення явища бездомності в місті.
3.3
Перспективи розвитку допомоги та підтримки для бездомних
При плануванні політики щодо бездомності та створення послуг
для цієї групи клієнтів, насамперед, важливо брати до уваги особливі потреби
тих, хто відноситься до цієї групи. Так, значна частина бездомних воліють
отримати не лише місце для ночівлі, а й санітарно-гігієнічні послуги: тривалий
час вони ведуть бездомний спосіб життя, звикли до нього, їх дуже важко, а часто
й неможливо мотивувати до змін. Інша частина - таких набагато менше -
потребують підтримки та допомоги для повернення в суспільство, що пов'язано з
пошуками роботи, із відновленням професійних навичок чи набуттям нових,
отриманням житла і т.ін. Це означає розвиток різних видів послуг, орієнтованих
на різні групи клієнтів. Як свідчить досвід західних країн, система послуг для
бездомних передбачає кілька рівнів підтримки та допомоги: [8; 58]
притулки для бездомних чи нічліжки. Лише частина клієнтів цих
закладів мають потребу в послугах наступних рівнів;
проекти проживання з наданням різноманітних послуг і
підтримки. Центр адаптації жінок без визначеного місця проживання, призначений
надавати підтримку жінкам, які здатні знайти роботу, набути професійних навичок
тощо, є проектом саме такого типу. Аналогічну мету має Центр реабілітації і
соціальної адаптації благодійного фонду «Дорога додому», у межах якого клієнти
отримують житло, харчування, робочі місця тощо;
проекти з підтримки самостійного проживання, які передбачають
підтримку в отриманні житла, що надається соціальними організаціями,
покликаними займатися потребами відповідної групи клієнтів. Таким проектом може
бути соціальний готель чи гуртожиток, де люди можуть проживати певний час, доки
не в змозі будуть винаймати власне житло;
проекти самостійного проживання, учасники якого орендують
житло самостійно й отримують підтримку від соціальних агенцій.
Наступним важливим чинником, який важливо брати до уваги при
плануванні послуг для бездомних людей, є їхня кількість. Імовірно, на перший
погляд може видатися, що економічно вигідно створювати нічліжки чи Центри для
великої кількості клієнтів. Але з огляду на цінності соціальної роботи та
існуючий зарубіжний досвід, кількість клієнтів, яких обслуговує організація чи
агенція, має бути невеликою - у межах 20-60 осіб. За таких умов соціальні
працівники можуть працювати індивідуально з клієнтами, зважаючи на особливості
характеру, можливості та схильності, що, у свою чергу, дасть змогу обрати для них
ті програми, які найбільшою мірою відповідають їхнім потребам. Окрім того, за
таких умов набагато менший ризик виникнення конфліктів і незадоволення з боку
мешканців того району, де розміщена агенція, що працює з бездомними. Навпаки,
деякі бездомні можуть у різні способи долучитися до життя в громаді.
Закон України «Про соціальні послуги» створює нові можливості
Для подальшого розвитку системи допомоги та підтримки для бездомних людей. У
ньому передбачено надання широкого спектру соціальних послуг у тимчасових
притулках для дорослих; такі заклади можуть працювати як організації нічного
або тимчасового проживання громадян без визначеного місця проживання [4]. Тому
вивчення послуг, створення ефективних моделей подібних організацій, дослідження
їх роботи набувають особливої актуальності. Такий підхід сприятиме як
задоволенню потреб клієнтів і запобіганню їх виключення із суспільства, так і
зменшенню соціальної напруги.
ВИСНОВОК
Як видно зі всіх вищенаведених фактів, люди без визначеного
місця проживання - це проблема, у вирішенні якої є маса нюансів, що вимагають
особливої уваги.
При розгляді даної проблеми була проаналізована спеціальна і
учбова література з соціології і соціальної роботи, були досліджені дані
періодичної літератури, найточніші показники статистики були отримані в
глобальній мережі Internet.
У курсовій роботі була досліджена не тільки суть соціальної
роботи, але і глибинні причини формування самої проблеми. Виходячи зі всього
цього, можна зробити висновок: найголовніше у вирішенні даної проблеми - це
подолати системну кризу в країні, проводити таку соціальну політику, яка була б
націлена на забезпечення нормальних умов життя більшості населення, особливо
так званих мало захищених прошарків населення.
Ігнорування структурних чинників бездомності, таких як
безробіття та низькі зарплати для окремих категорій працівників, неадекватний
рівень соціального захисту та відсутність гарантій на житло, призводить до двох
форм культурної маргіналізації бездомних: консервативної, зі звинуваченням
бездомних у власному становищі, і ліберальної, з універсалізацією суспільних
проблем і акценті на випадку долі. Два вищезгаданих підходи до опису бездомних
зосереджуються на хибній дихотомії: одні вважають, що бездомні радикально
відмінні від решти суспільства, інші - що вони такі ж, як усі. Бездомні не є
“такими як усі”, бо люди з нижчих класів, безробітні та працівники з низьким
рівнем доходів, з “депресивних” регіонів, з вадами здоров'я чи з проблемами в
сім'ї є у більшому ризику бездомності. Водночас, вони не є винними у своєму
становищі, адже ці риси можуть дати лише "поштовх", тоді як реальною
причиною бездомності в Україні є зміни в економічній та політичній системі, та
дискурсивних структурах, які накладаються на матеріальні.
Вади й дезорганізація соціальної структури... створюють групу
населення з підвищеним рівнем ризику втратити житло. Особисті ж вади
визначають, хто саме з групи ризику насправді стане бездомним.
Економічні зміни і перехід до капіталізму спричинили
нерівність, де права на житло, на роботу і на соціальний захист (гарантовані
рівною мірою кожному за соціалізму) стала залежною від цілої низки соціальних
факторів, а не відокремленою державними гарантіями. Капіталістична економіка
породжує нерівність, і без перерозподілу доходів, культурного та політичного
визнання маргіналізованих груп соціальні проблеми - алкоголізм, наркоманія,
злочинність, бездомність - лише загострюватимуться.
Французький соціолог Бурдьє казав, що соціологія показує
випадковість, соціальну конструкцію, там, де ми звикли бачити природню
необхідність. Водночас, вона показує необхідність та соціальні обмеження там,
де ми звикли бачити свободу та індивідуальний вибір індивіда. Ця думка
надзвичайно актуальна для розуміння бездомності в Україні: з одного боку,
бездомність виникає як наслідок певних економічних та політичних змін, і тому
за інших соціальних умов цієї проблеми могло б і не бути. Це відкидає тезу про
природню необхідність бідності й бездомності і вказує на можливість зміни
суспільства, де бідність стала б неможливою, подібно до того, як з медичними
досягненнями зникли певні хвороби. З іншого боку, бездомність є неминучим
наслідком побудови капіталізму на пострадянських теренах, так само як і
“асоціальна поведінка” бездомних не є їх власним вибором у тому сенсі, в якому
є вибір червоного або синього светра [3; 46].
Робота з бездомними людьми потребує значного часу і чималих
зусиль соціального працівника, бо навіть налагодження стосунків довіри з ними,
поширення серед них інформації про завдання, можливості та діяльність вуличного
соціального працівника є непростою справою. Найкраще, якщо він діятиме у складі
мультидисциплінарної команди, яка працює в притулку чи центрі по роботі з
бездомними і учасники якої зважатимуть на його думку щодо роботи з клієнтами,
підтримуючи при цьому і його зусилля.
Позиція, необхідна для вирішення проблеми бездомності - не
консервативна і не ліберальна. Це усвідомлення, що якими б огидними не були
бездомні, їхня присутність на наших вулицях є наслідком матеріальних та
дискурсивних структур нашого суспільства. Але також і розуміння, що самі ці
структури не є “необхідними” і їх можна змінити. “Все, що цей світ створив, він
може, озброєний цим знанням, скасувати. В будь-якому випадку, не існує нічого
менш невинного, ніж невтручання".
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Вимушена
міграція: причини, стан, перспективи, міграційна політика.- К.: Астрея. 2003.
2. Діти
вулиці: трагедія міст /Пер, з англ.- К., 2005.
. Довідковий
посібник з соціальної роботи./ Під ред. А.М. Панова, Е.І. Холостової. - К.,
2003.
. Закон
України «Про соціальні послуги» від 19.06.2003.
. Корель
Л.В., Ганшина B.C., Трофімов в.А. Міграція і житло.-К, 2004.
. «Ліва
справа» БЕЗДОМНІ КИЄВА: їх власна вина, випадок долі чи побічний ефект переходу
до капіталізму? Автор Анастасія РЯБЧУК 24. 11. 2007
. Основи
соціальної роботи. Підручник. / Отв. Ред. П.Д.Павленок, - К., 2002.
. Пантелєєва
М.І. Економічні основи соціальної роботи. - Х., 2000.
. Постанова
Кабінету Міністрів України «Про затвердження Тимчасового порядку реєстрації
фізичних осіб за місцем проживання» № 35 від 16.01.2003.
10. Рішення
Київської міської ради «Про створення Центру соціальної адаптації для жінок,
які не мають визначеного місця проживання» № 145/1122 від 21.12.2000.
11. Розпорядження
Київської міської державної адміністрації «Про затвердження Програми зміцнення
законності та боротьби із злочинністю в м. Києві на 2001-2005 роки» № 140 від
07.06.2001.
12. Соціальна
робота. Український Енциклопедичний словник./ Під заг. ред. В.І. Жукова. - К.,
2001.
13. Староверов
В.І., Рощин Ю.Р. Соціальна реабілітація бездомних //Біженці. Динаміка
переміщення.- К., 2004.
. Теорії
і методи соціальної роботи: Підручник для студентів вищих навчальних закладів
/За ред..Т.В.Семигіної, І.І.Миговича. - К.: Академвидав, 2005. - 328 с.
. Теорія
і методика соціальної роботи / Під ред. П.Д. Павленка. - К.. 2005. - Вип. 2.
. Тетерський
в.Н. Введення в соціальну роботу, - К., 2000.
. Холостова
Е. Социальная работа с дезадаптироваными детьми. - М.: Дашков и К 2007. - 280с.
. Шахрай
В.М. технології соціальної роботи. Навчальний посібник.-К.: Центр навчальної
літератури 2006. - 464с.