Таксономічний аналіз степової рослинності Дніпропетровської області

Таксономічний аналіз степової рослинності Дніпропетровської області

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩІЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«КРИВОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ»

КРИВОРІЗЬКИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ ІНСТИТУТ

Кафедра ботаніки та екології

КУРСОВА РОБОТА

З ботаніки (систематика рослин)

на тему:

«Таксономічний аналіз степової рослинності Дніпропетровської області»

Студентки ІІ курсу групи БП-13

природничого факультету

напряму підготовки

.040102 Біологія

Десятерик Анни Вікторівни

Керівник: кандидат біологічних наук , доцент кафедри ботаніки та екології

Євтушенко Е.О

Кривий Ріг - 2015

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ І Екологічні умови формування степової рослинності

.1      Фізико-географічна характеристика степу

.2      Поняття про степову рослинність

Висновок до розділу І

РОЗДІЛ ІІ Об`єкт та методи дослідження

.1 Степові рослини у флорі Дніпропетровської області

.2 Методичні підходи до таксономічного аналізу рослинних угруповань

Висновок до розділу ІІ

РОЗДІЛ ІІІ Таксономічна структура рослинних угруповань степу

.1 Таксономічний аналіз степової рослинності Дніпропетровської області

.2 Охорона та заповідання степових рослин

Висновок до розділу ІІІ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ДОДАТКИ

ВСТУП

Степ - тип рослинності, що об'єднує трав'яні угрупування, в складі яких переважають ксерофіти (посухостійкі рослини). Для зони степів характерний жаркий і посушливий клімат протягом більшої частини року, а навесні достатня кількість вологи, тому для степів характерна наявність великої кількості ефемерів і ефемероїди серед видів рослин. 3она степів представлена в Євразії степами, в Північній Америці - преріями, в Південній Америці - пампасами.

Степи - більш-менш рівні сухі безлісі простори, покриті рясною трав'янистою рослинністю. Простори рівні й безлісні, але вологі, не називаються степом. Вони утворюють або болотисті луки, або, на далекій півночі, - тундри. Простори з дуже рідкісною рослинністю, яка не утворює трав'янистої покриву, але складається з окремих, далеко один від одного розкиданих кущиків, називаються пустелями. Пустелі не різко відрізняються від степу, і часто змішуються між собою [3].

На даний час площа нерозораних степів зменшується, що призводить і до зменшення видового різноманіття рослин цієї зони.

Актуальність даної роботи полягає у визначенні та систематизації приблизної кількості видів, які ростуть на не окультурених ділянках степу.

Об’єктом дослідження є степові рослини Дніпропетровської області.

Предмет дослідження є таксономічний склад степової рослинності Дніпропетровської області.

Метою дослідження є визначення складу степової рослинності Дніпропетровської області та її таксономічний аналіз.

Для досягнення поставленої мети нами були поставлені такі завдання:

.        Визначити фізико-географічні характеристики степу та сформувати поняття про степову рослинність.

.        Виявити кількість степових рослин Дніпропетровської області

.        Провести таксономічний аналіз степової рослинності Дніпропетровсьої області

.        Сформувати поняття про заповідання та охорону зони степу на території України

.        Узагальнити одержані результати та сформулювати висновки

Методи, які були використані: морфолого-географічний метод систематики, порівняльно - описовій метод, спостереження, абстрагування, аналіз, синтез, індукція, дедукція.

У даній роботі проводився аналіз 225 видів степових рослин, яві були визначені за монографією Тарасовим В.В. «Флора Дніпропетровської та Запорізької областей». Рослини відбиралися за критерієм відношення до фітоценозу в цілому - ценоморфічністю [10].

РОЗДІЛ І. ЕКОЛОГІЧНІ УМОВИ ФОРМУВАННЯ СТЕПОВОЇ РОСЛИННОСТІ

1.1    .Фізико - географічна характеристика степу

Степ - особливий тип ландшафтів, характерний для помірно посушливого континентального клімату помірного поясу, поширеного в Євразії від Угорщини до Манчжурії. Степовий ландшафт складається з трав`янистих фітоценозів, у яких домінують щільнодернинні злаки - види ковили, типчаку, келерії, у вологіших варіантах - більше різнотрав`я, а у сухіших- стрижнево кореневищних та чагарникових рослин (полинів, караган та ін.). Зональні (вододільні) степи мають високий рівень біорізноманіття, динамічний тип кругообігу та формують найродючіші у світі ґрунти - чорноземи. У долинах річок, на виходах на денну поверхню пісків, гранітів, вапняків формуються особливі екологічні варіанти степів - піщані, кам`янисті, солонцюваті.

Степове Придніпров`я розташоване у двох підзонах справжніх степів - різнотравно - типчаково - ковиловій та типчаково-ковиловій [5].

Географічне положення. Степова зона займає близько 40% території України. На півночі степ межує з лісостепом по лінії Ананьїв - Знам'янка - Олександрія - Красноград - Балаклія - Куп'янськ. Природні особливості степової зони визначаються її положенням на півдні Східноєвропейської рівнини, степ охоплює Причорноморську низовину, південні частини Придніпровської височини та Придніпровської низовини, Донецьку і Приазовську височини, а також рівнини Криму [19].

Клімат. Клімат помірно континентальний. Степова зона виділяється найбільшими тепловими ресурсами і найменшою зволоженістю порівняно з іншими природними зонами країни, тому клімат степів найбільш континентальний з поміж інших екотопів України. З найбільшими в Україні різницями температур між зимою і літом. Річний тепловий баланс земної поверхні коливається від 4100 МДж/м² на півночі до 5320 МДж/м² на півдні. Із заходу на схід температури січня змінюються від -2 до -9 С , температури липня - від +20 до +24 °С. Осінь тепла, у другій половині йдуть дощі. Зима коротка, холодна, малосніжна. Весна настає рано. Через різке підвищення температури повітря, волога з ґрунту швидко випаровується.

Річна сума опадів зменшується від 450 до 300 мм, що є причиною маловодості річок, особливо влітку. Сніговий покрив нестійкий, часті відлиги взимку. Сніг лежить лише в окремі роки 1-2 місяці. Випаровуваність вологи суттєво перевищує кількість опадів, тому зволоження території скрізь недостатнє.

Природних лісів у Степу дуже мало. Вони ростуть переважно в балках (байрачні дубові ліси), у заплавах рік (заплавні ліси), на піщаних терасах (соснові ліси). Є й штучні лісові масиви. Повсюдно в Степу створено лісові полезахисні смуги.

Рівнинність території степу, відкритість її холодним арктичним і жарким тропічним вітрам є причиною ранніх весняно-осінніх приморозків і суховіїв, небезпечних пилових бур («чорні бурі»), що руйнують та зносять родючий шар ґрунту. Особливо часті суховії в липні - серпні, часто зумовлюють посухи. Південноукраїнські степові вітри часто порівнюють з італійськими пекучими вітрами, що дмуть з берегів Африки - сіроко [19].

Ландшафт. Рельєф рівнинний, неоднорідний, з горбами, ярами й балками. Поширені форми флювіального рельєфу, зокрема яри, балки та лощини. Для Донецького кряжу характерні гриви - вузькі видовжені підняття. На півдні низовин поширені поди (або степові блюдця) - неглибокі овальні зниження з плоским дном.

За особливостями ландшафтної структури, умовами зволоження і тепловими ресурсами, характером ґрунтового покриву і природної рослинності, особливостями сільськогосподарського використання степова зона ділиться на три підзони: північностепову, середньостепову, сухостепову. Північностепова підзона охоплює різнотравно - ковилові і лучні степи на чорноземах звичайних, майже повністю розораних. Цілинні степи збереглися у філіях Українського степового заповідника - Кам'яні могили і Хомутовський степ. Середньостепова підзона об'єднує низинні та схилові -піднесені ландшафти з чорноземами південними, що сформувалися під типчаково-ковилового степу, різнотрав'ям. Сухостепова підзона - це найнижчий рівень Причорноморської низовини і степового Криму. У ній переважають сухостепові ландшафти з темно-каштановими і каштановими ґрунтами, сформувалися під полинно-злаковими степами з ковили, типчаку, полина. На південь від сухостепового Присивашшя з'являються південностепові ландшафти, які поширюються до передгір'їв Кримських гір.

Зональність. В степу можна виділити залежно від кліматичних і ґрунтових умов кілька смуг. З півночі на південь степова рослинність значно змінюється.

·        Північностепова зона

Для північної, вологішої частини степу типовий різнотрав'яний типчиново -ковиловий степ, пов'язаний зі звичайними середньо-гумусними чорноземами. Для нього типовий буйний розвиток щільнодернинних вузьколистих трав (ковили, типчака) і різнотрав'я (шавлія поникла, вероніка, горицвіт жовтий, степові тюльпани та ін.). З середини літа степ вигоряє, але восени, завдяки дощам, зеленіє від мохів ще раз.

Доволі поширені чагарники (терен, дереза, мигдаль, степовий бобівник й інші), байракові, а на піщаних надрічних терасах соснові ліси. Майже повністю розораний. Первісна рослинність збереглася у заповідниках: Хомутівському і Стрілецькому степах, на Кам'яних могилах.

·        Середньостепова зона

Далі на південь, майже до берегів Чорного і Азовського морів, поширений посушливий типчаково - ковиловий степ на менш родючих південних чорноземах і темно-каштанових ґрунтах. Рослинний покрив розріджений. У його рослинності переважають вузьколисті сухолюбні трави (ковили, тирса, типчина) з невеликою домішкою ксерофітних видів; деякі види з матовим забарвленням і опушеним листям (шавлія, коров'як, синяк тощо). На весні у степу багато ефемерів і ефемероїдів. У цій смузі розташований заповідник Асканія-Нова.

·        Південностепова зона

У найсухішій смузі над морем (Причорномор'я, Приазов'я і Кримська рівнина) поширений сухий полиново-злаковий степ на каштаново-солонцюватих ґрунтах, які нерідко чергуються з солонцями і солончаками. Рослинне покриття утворюють житняк, типчина, іноді тирса, з різнотрав'я - полини (Бошняка і кримський) та інше. У цій смузі розташовані Чорноморський біосферний та Дунайський заповідник. На крайньому півдні великі ділянки займають солончаки із своєрідною рослинністю (прибережниця солончакова, солерос трав'янистий), що має м'ясисті стебла і маленькі м'ясисті листочки. У Присивашші степ набуває зелено-сірого відтінку і нагадує пустелю [6].

1.2    Поняття про степову рослинність

степ рослинність таксономічний флора

Для природного рослинного покриву степової зони характерне абсолютне панування трав`янистої рослинності, пристосованої до посушливого клімату. Основу травостою складають багаторічні дерновинні злаки(ковила, типчак) і меншою мірою - кореневищні. Різнотрав`я відіграє другорядну роль, його кількість і різноманітність різко зменшуються з півночі на південь.

Через жарке літо, невелику кількість опадів і нерівномірне випадання їх протягом літа, сильне випаровування, у степу часто бувають посухи й жорсткі суховії - чорні бурі. Цілинний степ стійко витримує таку негоду. Протистояти вітру степовим травам вдається завдяки цупким і розгалуженим кореням у одних видів і довгим, міцним - у інших. Також рослини мають низку пристосувань для перенесення спеки: густе опушення, шар воску або іншої речовини, що вкриває рослину; зменшення поверхні листків, вертикальне положення листків тощо. У степах не рідко зустрічаються ефемероїди(рослини, що розвиваються у весняний період, з настанням спеки в них достигають плоди, наземна частина відмирає, а підземна - залишається до наступної весни). На півдні степу ростуть однорічники.

У найпівнічніших районах степу зустрічаються лучні степи, для яких характерна не лише степова, але й лучна рослинність. Дерновинних злаків мало, переважають кореневищні широколисті.

Справжній степ - осередок вузьколистих дерновинних злаків. Ці степи поділяють на різнотравно - типчаково-ковилові і типчаково - ковилові.

Далі на південь лежать пустельні степи з розрідженим травостоєм, до складу якого входять, окрім дерновинних злаків, ще й посухостійкі чагарники. Солончаки займають великі ділянки на крайньому півдні степової зони [23].

Серед переважаючих життєвих форм рослин степу виділяються злаки, стебла яких скупчені в дерновини - дерновинні злаки. Кореневищні злаки, не утворюють дерновин, з поодинокими стеблами на повзучих підземних кореневищах ширше поширені в північних степах на відміну від дерновинних злаків, роль яких у Північній півкулі зростає до півдня.

Серед дводольних трав'янистих рослин виділяються дві групи - північне барвисте різнотрав'я і південне безкольорове. Для барвистого різнотрав'я характерний мезофільні вигляд і великі яскраві квіти або суцвіття, для південного, безкольорового різнотрав'я - більш ксерофільний вигляд - опушені стебла в листя, часто листя вузьке або мілкорозсічене, квіти малопомітні, неяскраві.

Для степу характерні чагарники, часто зростаючі групами, іноді -поодинокі. До них відносяться спіреї, карагани, степові вишні, степовий мигдаль, іноді деякі види ялівцю. Плоди багатьох чагарників з'їдаються тваринами. На поверхні грунту ростуть ксерофільні мохи, кущисті і накипні лишайники, іноді синьо-зелені водорості з роду Носток. На літній сухий період вони засихають, після дощів оживають і асимілюють.

Деревна рослинність у степах представлена тільки байрачними і заплавними лісами. Серед кущів часто трапляється мигдаль степовий, терен, шипшина.

Протягом вегетаційного періоду степ змінює свій вигляд: залежно від цвітіння тих чи інших рослин він то голубий, то жовтий, то білий з різними відтінками. Така мінливість - пристосування рослин до метеорологічних умов - цвітіння в різний час [7].

Аспекти цвітіння. У квітні в степах починають квітнути степові ефемероїди: гадюча цибулька, тюльпан Шренка, півники карликові, горицвіт весняний, воронець, або півонія тонколиста. Скупчення гадючої цибульки створює яскраво-сині плямки. Листки вузенькі, видовжені. Рослина декоративна, через це її вирощують у садах.

Півники карликові: висота їх 12- 15 см. За формою вони подібні до садових півників.

У травні в степах починають колоситися злаки і серед них ковила. Остюк сприяє поширенню плодів ковили. Він підтримує зернівку, коли її несе вітер, і та падає на землю завжди гострим кінцем. У сухому повітрі нижній голий кінець остюка закручується, а у вологому розкручується і таким чином «загвинчує» зернівку в ґрунт на певну глибину. В Україні зустрічається 14 видів ковили.

Наприкінці травня і а червні степ виділяється яскраво-білими квітками з приємним запахом свіжого меду катран

У червні добре спостерігати цвітіння шавлії пониклої. Шавлія - медоносна і лікарська рослина.

У липні яскравість степів різко зменшується. Більшість степових рослин відцвітає вже в середині місяця. Панують рослини типу перекоти поля. До них належать кермек, лещиця, миколайчики. У всіх цих рослин міцна коренева система, заглиблена у ґрунт; вони добре пристосовані до нестачі вологи. На початку осені, коли визрівають плоди, у всіх рослин перекоти-поля стебла загинаються так, що рослини набувають майже кулястої форми. Вітер відриває висохле стебло і котить його степом, розсіваючи насіння. Про це цікаве пристосування треба розповісти старшим дошкільникам.

У другу половину літа, коли рослинність степу майже вигорає, увагу можуть привернути безсмертки однорічні [11].

Висновок до розділу І

Клімат зони помірно континентальний з найбільшими в Україні різницями температур між зимою і влітку і найменшою кількістю опадів. Середні температури січня змінюються з півночі на південь зони від -5 до -1 ° С, липня - від 20 до 23 ° С. Сніг лежить тільки в окремі роки 1 - 2 місяці, але сніговий покрив нестійкий. Часто бувають посухи, суховії, які завдають шкоди сільському господарству. Кількість опадів 450 - 350 мм за рік. Випаровування вологи суттєво перевищує кількість опадів, тому зволоження території всюди недостатнє.

За відмінностями природних умов у степовій зоні розрізняють три підзони - північно-, середньо- і південностепову, які змінюють один одного широтними смугами.

Північностепова підзона займає більшу частину зони. Там сформувалися чорноземи звичайні. У різнотравному степу рослини цвітуть у різний час, тому він виглядає по-різному будь-який час року. Навесні спочатку зацвітають тюльпани, шафран, гіацинти, пізніше - горицвіт жовтий, степові іриси і фіалки, згодом - ковила, півонія тонколиста, шавлія, вика, комірник, катран, волошки, льон австрійський. З середини літа степ вигоряє, але восени, завдяки дощам, зеленіє від мохів ще раз, а взимку відпочиває.

У середньостеповій підзоні поширені менш родючі чорноземи південні. На них сформувалися типчаково-ковилові степи, Які за видовим складом значно бідніше різнотравні. Там ростуть ковила, типчак, гвоздика, деревій, шавлія. Однак рослинний покрив розріджений.

Південностепова підзона, охоплює Причорномор'я, Приазов'я і Кримську рівнину, отримує більше сонячної радіації, проте має значний дефіцит вологи. Там утворилися каштанові ґрунти, які нерідко чергуються з солонцями і солончаками. У полинового степу росте сухостепова і пустельна рослинність: полин, типчак, житняк, Нехворощ чорна, крес жовта. Рослини утворюють окремі острівці, що чергуються з голими піщаними місцями. Степова зона відрізняється від лісостепу відсутністю лісів на вододілах. Невеликі за площею ліси з дуба і берези (Яри) ростуть тільки в балках. На їх схилах утворюють зарості терен, шипшина, мигдаль степовий, степова вишня. У долинах річок поширені луки з вербою, в'язом і трав'яною рослинністю. Уздовж доріг і полів насаджені захисні лісосмуги.

Найхарактернішою рослинністю для степів є трав`яниста рослинність(ксерофіти). Для пристосування до «виживання» в умовах посушливого степового клімату, рослини мають деякі пристосувальні особливості в органах. А також однією з пристосувальних ознак степових рослин є те, що цвітіння їх не одночасне, тому протягом сезонів можна спостерігати за зміною рослинних угруповань.

РОЗДІЛ ІІ. ОБ`ЄКТ ТА МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ

2.1 Степові рослини у флорі Дніпропетровської області

Область розташована в межах Придніпровської низовини на півночі і Придніпровської височини на заході в басейні середньої та нижньої течії Дніпра. Дніпро ділить область на дві фізико-географічні провінції: Дністровсько-Дніпропетровську північно-степову і Лівобережно-Дніпровсько-Приазовську північно-степову.

За характером рельєфу область - хвиляста рівнина. Північний захід займає Придніпровська височина, на крайньому півдні переходить у Причорноморську низовину. Лівобережна частина області зайнята Придніпровською низовиною. На південному сході в межі області заходять відроги Приазовської височини. Поверхня дуже порізана ярами, балками, долинами річок. Здебільшого ландшафт області являє собою розораний степ з ділянками лісу по берегах річок.

У флорі Дніпропетровської області налічується 1714 видів [10]. Серед досліджуваних рослин, приблизно 215 степових видів. Найчисельнішими з них є: Asteraceae (Айстрові) - 43 види, Fabaceae (Бобові) - 22 вид, Lamiaceae (Глухокропивові)- 23 види.

Загальна характеристика най чисельних родин:

·        Asteraceae (Айстрові)

Родина Айстрові (Складноцвіті) у флорі Дніпропетровської області налічує 78 родів і понад 230 видів переважно трав’янистих рослин, рідко - кущів та дерев. Серед життєвих форм найчастіше зустрічаються однорічні та багаторічні трави, рідше кущі та дерева. Листки - прості, розташовані почергово. Квітки - правильні або неправильні, зібрані у суцвіття - кошик. Квітки бувають одностатеві та стерильні. Формула квітки - Ч0П(5)Т5М(2). Оцвітина - подвійна, чашечка - редукована і видозмінена, у багатьох видів перетворилася на чубок. Віночок - складається із 5 зрослих пелюсток, буває трубчастим (у полину, центральні квітки соняшника), несправжньоязичковим (крайові квітки соняшника), лійчастим (у волошки). У двостатевих квіток тичинок - 5, маточка - 1. Плід- сім’янка. Поширюються тваринами, вітром, водою. Запилення - комахами, рідко вітром. Найважливіші роди родини - деревій, полин, причепа, будяк, пижмо, кульбаба, мати-й-мачуха (Додаток Г). Найхарактернішою ознакою родини Айстрові є суцвіття кошик [22, 13].

·        Fabaceae (Бобові)

Родина Бобові налічує: 26 роді та 99 видів.

Листки бувають:

пальчастоскладні (люпин),

трійчастоскладні (квасоля, соя, конюшина),

парнопірчасто-складні (солодка, горох),

непарнопірчастоскладні (біла акація) (Додаток Д).

При основі листків є добре розвинені прилистки у вигляді зелених листочків (горох), колючок (біла акація). Формула квітки рослин родини Бобові - Ч(5)П3(2)Т(9)1М1. Оцвітина - подвійна. Чашечка - складається з п’яти зрослих чашолистиків. Віночок - складається із п’яти пелюсток, що відрізняються за формою та розмірам (верхня називається вітрило, дві вільні бічні - весла, дві частково зрослі нижні - човник). Тичинок - 10. Маточка - одна. Квітки - неправильні, поодинокі або зібрані у головку (конюшина), китицю (горох), простий зонтик (лядвенець). Плід родини Бобові - біб. Запилення - комахами [23].

·        Lamiaceae (Глухокропивові)

На території Дніпропетровщини налічується 27 родів та 76 видів. Рослини мають приємний запах внаслідок наявності залозистих волосків з ефірними оліями, які пригнічують або знешкоджують бактерії та віруси. Стебло найчастіше чотиригранне. Листки навхрест-супро-тивні, черешкові або сидячі, прості, без прилистків. Листки, стебла і генеративні органи зазвичай вкриті волосками і характерними ефіроолійними залозками. Продихи діацитного типу. Суцвіття колосовидне, китицеподібне, головчасте, утворене пазушними кільцями або напівкільцями квіток (Додаток З). Чашечка здебільшого двогуба, залишається і розростається при плодах. Віночок двогубий, трубчасто-лійковидний, зрідка - одногубий (у разі редукції верхньої губи). Андроцей із чотирьох двосильних тичинок, що часто приростають до трубки віночка, іноді тичинки однакові (м'ята), іноді 2 тичинки фертильні, а 2 - видозмінені в стамінодії (шавлія (Додаток Ж)). Верхня зав'язь із двома взаємно перпендикулярними перегородками, що поділяють порожнину на 4 частини, в кожній з яких розвивається по одному насінному зачатку. Біля основи зав'язі - нектароносний диск. Плід роздрібний - ценобій, який складається з 4 однонасінних горішків, захищених чашечкою

На території Дніпропетровщини існує 139 заповідних об`єктів. З них, за даними інтернет- порталу 5 природоохоронних об`єктів, на яких охороняється степова рослинність [12, 20].

2.2 Методичні підходи до таксономічного аналізу рослинних угруповань

На сьогоднішній день систематизацією живих організмів загалом, а зокрема і рослин, займається така наука як таксономія.

Таксономія- наука про об'єднання живих істот у групи на основі аналізу притаманних їм ознак; наука про принципи та способи класифікації й номенклатури складноорганізованих ієрархічних систем дійсності: органічного світу, об’єктів географії, геології, мовознавства, суспільства тощо. Завдання Т. - визначення і теоретичне обґрунтування класифікаційних одиниць - таксонів, їх системи, супідрядності, співвідношення та обсягу. Основним завданням систематики, або таксономії рослин є їх класифікація, тобто розміщення в більш або менш близьких однорідних груп на основі їх спорідненості. У системі рослин ці групи розміщують (класифікують) в серію підпорядкованих споріднених таксономічних рангів, яких сучасна систематика налічує до 25.

Ранги поділяються на основні та додаткові. Основні таксономічні ранги (категорії) обов'язково присутні в класифікації будь-якого організму, і є такими:

·        Домен (domain)

·        Царство (regnum)

·        Відділ (division ) (для рослин, бактерій, архей та грибів)

·        Клас (classis)

·        Порядок

·        Родина (familia)

·        Рід (genus)

·        Вид (species)

Окрім того, інколи, з метою позначення споріднених груп таксонів нижчого рівня всередині рангу вищого рівню, використовуються додаткові таксономічні ранги (див. Триноміальна номенклатура), які зазвичай (але не обов'язково) утворюються за допомогою префіксів до основних таксономічних рангів, наприклад:

·        Підтип (subphylum)

·        Надклас (superclassis)

·        Підклас (subclassis)

·        Надряд (superordo)

·        Підряд (subordo)

·        Надродина (superfamilia)

·        Підродина (subfamilia)

·        Триба (tribus) і т.ін.

Додатково, багато видів можуть поділятись на підвиди, підвиди - на раси, раси - на форми.

Для встановлення реальної флори (конкретна флора) запропонована система одиниць [Юрцев, Камелін, 1991], яка включає весь список видів (точніше, видових популяцій) в тих чи інших природних межах: біотопу, екотопу, річкового басейну, флористичного району, географічної провінції. Для визначення поняття потенційної флори має сенс використовувати в якості найменшої таку природну одиницю, яка пов'язана, насамперед, з неоднорідністю абіотичних умов, наприклад екотопів в обсязі, запропонованому В.С. Іпатовим (1990).

Екотоп виділяється за ознаками земної поверхні (положення в рельєфі, грентоутворюючі і корінні геологічні породи, рівень залягання ґрунтових вод і т.д.). Тоді потенційна флора екотопу буде являти собою перелік видових популяцій, які за своїми екологічними властивостями відповідають тим екологічним режимам, які здатний підтримувати відповідний екотоп. У такому трактуванні це поняття вперше було запропоновано Д.Н. Цигановим (1983), а потім був запропонований алгоритм розрахунку [Заугольнова та ін., 1995; Zobel, 1997].

За алгоритмом, список потенційної флори складається на основі відповідності екологічних характеристик видів рослин регіональної флори, зазначених в екологічних шкалах, і відповідних параметрів місцеперебування, розрахованих по реальному списку видів розглянутого місцеперебування з використанням екологічних шкал. Представленість потенційної флори визначається як відношення числа видів реальної флори до числа видів відповідної потенційної флори [9].

У даній роботі, при визначенні кількісного таксономічного складу степових рослин Дніпропетровської області, за основу була взята монографія Тарасова В.В. (2005). Відбір рослин з анотованого переліку проводився відповідно до методики О. Л. Бельгарда (1950, 1980). Основним критерієм відбору являлися ценоморфічні характеристики рослин [4].

Висновок до розділу ІІ

Степова рослинність Дніпропетровської області сформувалася завдяки географічному положенню та особливостям Дніпропетровщини. Описуючи частину видового складу області, ми спиралися на існуючі географічні точки та наявні на їх території види. У більшості випадків можна спостерігати значне різноманіття видів, що дає змогу виявити фонд степових рослин на даній території.

Основними методами систематизації рослин є таксономічний аналіз. Він вважається традиційним і найбільш використовуваним.

Зручно використовувати традиційний варіант домінантної класифікації - власне домінантну. Вона є зручною для визначення домінантів у рослинному покриві. Але така класифікація має деякі недоліки: вона не є ефективною, якщо треба визначити екологічні зв`язки та сукцесійні процеси в рослинності, подібних показників власне домінантна класифікація не відображає.

РОЗДІЛ ІІІ. ТАКСОНОМІЧНА СТРУКТУРА РОСЛИННИХ УГРУПОВАНЬ СТЕПУ

3.1 Таксономічний аналіз степової рослинності Дніпропетровської області

Проведено таксономічний аналіз степових видів за їх належністю до родин у флорі Дніпропетровської області (табл. 3.1.) [10].

Таблиця 3.1.

Таксономічний аналіз степових рослин Дніпропетровської області

У ході проведення аналізу видового складу степових рослин Дніпропетровщини, виявлено 32 родини, до яких входить 215 степових видів. Виконавши ранжування за кількістю видів від більшого до меншого, можна виділити 10 домінуючих родин, серед яких найбільш кількісною виявилася родина Айстрові, яка містить 19.53% від загальної кількості виявлених степантів.

За таксономічним складом степові рослини Дніпропетровської області вміщають 32 родини, що входять до 17 порядків та 2 класів. Більш чисельним є клас Дводольні (Magnolyopsida), до якого належить 15 порядків, а до Однодольних (Liliopsida) - 2 порядки (Табл.3.2). Однак, по кількості видів з Однодольних( Liliopsida) родина Злакових (Poaceae) займає 4 місце серед загальної кількості родин.

Таблиця 3.2.

Таксономічний склад степових видів Дніпропетровщини

Як видно з таблиці 3.2., найбільшу кількість видів має порядок Asterales (Айстрові) - 42 види, а за кількістю родин, найбільшим є порядок Caryophyllales (Гвоздикоцвіті) - 4 родини.

3.2 Охорона та заповідання степових рослин

Очевидно, що з усіх типів рослинності Європи і України степи - один з найбільш знищених типів рослинності. Це пов'язано з тим, що чорноземні грунти найродючіші і найпридатніші для землеробства. Крім того, в степовій зоні ще в неоліті виникло скотарство. З розвитком продуктивних сил змінювалася інтенсивність та різноманітність факторів впливу (розорювання, сінокосіння, будівництво доріг, промислових об'єктів та ін.). Сучасне антропогенне навантаження на травостій у багато разів перевищило вплив людини у минулі епохи і в багатьох випадках зміни ландшафтів, у тому числі і степових, виявилися незворотними.

Степам властивий багатий фітогенофонд, утворений рослинами, які повністю зникають після розорювання. Серед степових рослин багато цінних кормових: стоколос прибережний (Bromopsis riparia (Rehm.) Holub), келерії гребінчаста (Keleria cristata (L.) Pers.) та сиза (Keleria glauca (Spreng.) DC.), люцерна румунська (Medicago romanica Prod.), горошок тонколистий (Viciae tenuifolia Roth) та ін.; ефіроолійних (чебреці кримський (Thymus tauricus Klok. et. Shost.), молдавський (Т. moldavicus Klok. et Shost.) та вапняковий (Т. calcareus Klok. et Shost); лікарських: горицвіт весняний (Adonis vernalis L.); декоративних: види Papaver, Tulipa, Stipa та ін.; дубильних: види Genista та ін. Степове сіно характеризується особливою поживністю та значним вмістом вітамінів (Кожевников, 1955).

Найбільш важливою є грунтоутворююча функція степів. В.В.Докучаєв встановив, що чорнозем утворився внаслідок перегнивання степових рослин в умовах посушливого клімату. Отже, із знищенням чи зміною рослинності поступово змінюється структура грунту та біоценозу в цілому. Відомо, що з розорюванням степів зникло чимало не тільки рослин, але й тварин (благородний олень, сайгак, байбак, стрепет та ін.) (Веденьков, 1971). Багато видів фауни і флори знаходяться на межі зникнення.

У Європі до кінця XVIII ст. були розорані й освоєні, по суті, всі водороздільні ділянки лісостепу, тобто лучні степи, а освоєння справжніх степів почалося ще раніше - з середини XVIII ст. До кінця XIX ст. практично були розорані всі степи. Про це свідчать пропозиції В.В.Докучаєва (1894 p.) створити в Росії хоча б один державний степовий заповідник для того, щоб зберегти для майбутнього покоління, для науки і практики, ділянки цілинних степів, оскільки найбільш реальною, як відомо, є охорона степової розчинності саме в умовах заповідників (Семенова-Тян-Шанская, 1971).

У 1919 р. на території України було організовано приватний ботанічний сад та зоологічний парк на степовій ділянці Асканія-Нова власником цих земель Ф.Е.Фальц-Фейном. У 1921 р. тут був створений перший державний степовий заповідник, а в 1984 р., за рішенням Координаційної ради ЮНЕСКО, "Асканію-Нова" було названо біосферним заповідником - еталоном природи посушливого степу.

У 1961 р. був створений Український степовий заповідник, який зараз складається з декількох ділянок-філіалів, що утворюють зональний профіль з півночі на південь: "Михайлівська цілина", де представпені степи, "Хомутовський степ" - охороняється справжній різнотравно-типчаково-ковиловий степ, "Жам'яні могили" та "Крейдяна флора", де зустрічається степова рослинність на виходах кам'яних порід. У 1968 р. був створений Луганський степовий заповідник, який включає "Стрілецький степ", "Провальський степ" та Станично-Луганську філію заповідника, де охороняються, переважно, справжні та лучні степи.

У Чорноморському біосферному заповіднику представлені найпівденніші степи України. Фрагменти степів часто зустрічаються на територіях національних парків, заповідних урочищ (резерватів). Так, наприклад, на Опіллі утворені степові резервати "Біла гора" та "Лиса гора". На Поділлі степова рослинність представлена у ландшафтних заказниках "Подільські Товтри" та "Кременецькі гори".

На Закарпатті елементи степової та лісостепової флори представлені у резерватах Чорна гора та Юліївська гора (Виноградівський район) [1, 9].

На даний момент створено такі національні парки та заповідники українського степу:

·        Опукський природний заповідник

·        Казантипський природний заповідник

·        Природний заповідник "Мис Мартьян"

·        Карадазький природний заповідник

·        Природний заповідник "Єланецький степ"

·        Дніпровсько-Орільський природний заповідник

·        Луганський природний заповідник

·        - Відділення "Провальський степ"

·        - Відділення "Стрільцівський степ"

·        - Станично-Луганське відділення

·        - Відділення "Трьохізбенський степ"

·        Український степовий природний заповідник

·        - Відділення "Кам'яні Могили"

·        - Відділення "Хомутовський Степ"

·        Природний заповідник "МЕДОБОРИ"

·        Природний заповідник "Михайлівська цілина"

Також наявний перспективний природно-заповідний фонд степової зони:

Из “Обоснования создания российско-украинского заповедника “Провальская степь”

·        Транскордонний біосферний заповідник "Донецький Кряж"

·        НПП "Караларський степ"

·        НПП "Дніпрово-Бузький"

·        НПП "Муравський шлях"

·        НПП "Кам’янська січ"

·        НПП "Козацькі степи"

·        НПП "Айя-Байдарський"

·        НПП "Суходільський"

·        НПП "Донбаський" [20]

У додатках запропонований перелік рослин, занесених до Червоної книги України( ди. Додаток А) і рослини, що занесені до Регіональної червоної книги Дніпропетровської області ( див.Додаток Б).

Висновок до розділу ІІІ

Таксономічний аналіз степової рослинності Дніпропетровської області виявив 215 видів степових рослин. Найчисельнішу кількість видів має родина Asteracea (Айстрові), яка налічує приблизно 42 видів. Другою за кількістю видів являється родина Lamiaceae (Глухокропивові) - близько 23 видів на території області.

Ранжування виявило основні 10 родин, які включають найбільшу кількість видів, а саме:

·        Asteraceae (Айстрові)

Родина Айстрові (Складноцвіті) у флорі Дніпропетровської області налічує 78 родів і понад 230 видів переважно трав’янистих рослин, рідко - кущів та дерев. Серед життєвих форм найчастіше зустрічаються однорічні та багаторічні трави, рідше кущі та дерева. Листки - прості, розташовані почергово. Квітки - правильні або неправильні, зібрані у суцвіття - кошик. Квітки бувають одностатеві та стерильні. Формула квітки - Ч0П(5)Т5М(2). Оцвітина - подвійна, чашечка - редукована і видозмінена, у багатьох видів перетворилася на чубок. Віночок - складається із 5 зрослих пелюсток, буває трубчастим (у полину, центральні квітки соняшника), несправжньоязичковим (крайові квітки соняшника), лійчастим (у волошки). У двостатевих квіток тичинок - 5, маточка - 1. Плід- сім’янка. Поширюються тваринами, вітром, водою. Запилення - комахами, рідко вітром. Найважливіші роди родини - деревій, полин, причепа, будяк, пижмо, кульбаба, мати-й-мачуха. Найхарактернішою ознакою родини Айстрові є суцвіття кошик.

·        Fabaceae (Бобові)

Родина Бобові налічує: 26 роді та 99 видів.

Листки бувають:

пальчастоскладні (люпин),

трійчастоскладні (квасоля, соя, конюшина),

парнопірчасто-складні (солодка, горох),

непарнопірчастоскладні (біла акація).

При основі листків є добре розвинені прилистки у вигляді зелених листочків (горох), колючок (біла акація). Формула квітки рослин родини Бобові - Ч(5)П3(2)Т(9)1М1. Оцвітина - подвійна. Чашечка - складається з п’яти зрослих чашолистиків. Віночок - складається із п’яти пелюсток, що відрізняються за формою та розмірам (верхня називається вітрило, дві вільні бічні - весла, дві частково зрослі нижні - човник). Тичинок - 10. Маточка - одна. Квітки - неправильні, поодинокі або зібрані у головку (конюшина), китицю (горох), простий зонтик (лядвенець). Плід родини Бобові - біб. Запилення - комахами.

·        Lamiaceae (Глухокропивові)

На території Дніпропетровщини налічується 27 родів та 76 видів. Рослини мають приємний запах внаслідок наявності залозистих волосків з ефірними оліями, які пригнічують або знешкоджують бактерії та віруси. Стебло найчастіше чотиригранне. Листки навхрест-супро-тивні, черешкові або сидячі, прості, без прилистків. Листки, стебла і генеративні органи зазвичай вкриті волосками і характерними ефіроолійними залозками. Продихи діацитного типу. Суцвіття колосовидне, китицеподібне, головчасте, утворене пазушними кільцями або напівкільцями квіток. Чашечка здебільшого двогуба, залишається і розростається при плодах. Віночок двогубий, трубчасто-лійковидний, зрідка - одногубий (у разі редукції верхньої губи). Андроцей із чотирьох двосильних тичинок, що часто приростають до трубки віночка, іноді тичинки однакові (м'ята), іноді 2 тичинки фертильні, а 2 - видозмінені в стамінодії (шавлія). Верхня зав'язь із двома взаємно перпендикулярними перегородками, що поділяють порожнину на 4 частини, в кожній з яких розвивається по одному насінному зачатку. Біля основи зав'язі - нектароносний диск. Плід роздрібний - ценобій, який складається з 4 однонасінних горішків, захищених чашечкою

На території Дніпропетровщини існує 139 заповідних об`єктів. З них, за даними інтернет- порталу 5 природоохоронних об`єктів, на яких охороняється степова рослинність [12, 20]

·        Тонконогові (Poaceae) або Злакові (Gramineae)

Коренева система, як і у всіх однодольних, мичкуватого типу. Мають стебло - соломину. Пагін часто є кореневищем. Тонконоговим властивий інтеркалярний ріст (пагін складається з вузлів та міжвузлів). Тонконогові мають порожнє всередині стебло - соломину, на якому чітко видно вузли та міжвузілля. Листки лінійні, з паралельним жилкуванням, сидячі; у місці переходу листкової пластинки в піхву є язичок (плівчастий виріз). Квіти дрібні, анемогамні, в основному двостатеві. Зустрічаються дводомні рослини (наприклад кукурудза ( див. Додаток З, Рис. 10)). Суцвіття тонконогових, як правило, - складний колос (Додаток З). Квітка тонконогових складається з двох лусок, має трипроменеву симетрію. Маточка одна з двома приймочками. Тичинок 3 або 6. Плід - зернівка, горішок або ягода (у бамбуку)серед злаків відомі як самозапильні.

·        Caryophyllaceae (Гвоздичні)

Стебла вузлуваті із супротивним листорозміщенням. У всіх видів, за небагатьма винятками, листя парне, супротивне, завжди просте, від майже лінійних до овальних, зрідка з невеликими плівчастими прилистки. Суцвіття - розвилина (напівзонтик), верхівкове, дворозвилисте або багаторозвилисте, то розкидисте, то щільне, пучкувате (Додаток З). Квітки двостатеві і зрідка одностатеві. Переважає перехресне запилення з допомогою комах; пиляки розкриваються раніше, ніж дозрівають маточки (протерандрія). Квітки правильні, з чашечкою і віночком. Чашечка з 4-5 вільними або зрослолистими чашолистиками, віночок вільно-пелюстковий, у пелюсток розвинуті нігтики і відгини, на межі яких часто є придатки у вигляді зубців (привіночок). Тичинок десять і рідко п'ять або менше. Зав'язь цільна; стовпчик 1 або декілька. Плід в більшості випадків сухий, у вигляді коробочки, що розкривається зубцями або напівстулками, одногніздий, з центральним сім'яносцем; насіння у більшості багато, рідко одне. Рідко це ягода (дутень) або горішок (червець). Насіння дрібне, гладке або горбкувате, зародок більш-менш зігнутий, периферичний, прилеглий до білка. Оцвітина або проста, або подвійна. Представник - смілка широколиста ( див. Додаток К, Рис. 11.)

·        Apiaceae (Зонтичні)

Зонтичні мають порожнисті стебла з простими, в більшості випадків черговим, надмірно розсіченим піхвовим листям. Суцвіття - прості або складні зонтики, голівки. Квітки в цих суцвіттях дрібні, двостатеві, правильної форми. Оцвітина у квіток подвійна, чашечка розвинена погано, складається з п'яти зубчиків. Віночок представлений п'ятьма вільними пелюстками, у більшості видів загнутих верхівками всередину. У квітці п'ять тичинок і одна маточка з нижньою двогніздною зав'яззю, що має в кожному гнізді по одній сім'ябруньці, в основі стовпчика маточки розрізняють великий нектарний диск (нектарник). Запилення квіток здійснюється комахами. Плід зонтичних - двороздільна сім'янка. Представник Зонтичних- любисток лікарський ( див. Додаток К, Рис. 12).

·        Brassicaceae (Хрестоцвіті)

Квітка складається з чашечки з чотирьох чашолистків, віночок має чотири вільних пелюстки, розташованих хрест-навхрест, шість тичинок і одна маточка, в якому формується плід. У рослин родини хрестоцвіті квітки утворюють суцвіття кисть. Плід представляє собою довгий стручок або укорочений стручочек. Розташування листя рослин почергове, прилистки відсутні. Листя у капустяних просте, з черговим розташуванням, без прилистників. Поширеним представниками є грицики звичайні ( див. Додаток З, Рис. 13).

·        Rosaceae (Розові)

Квіти актиноморфні, які в більшості випадків є двостатевими; мають п'ятичленну оцвітину (рідко три-, чотирьохчленну). Кількість тичинок непостійна у різних видів. У квітці тичинки розподілені по колу, їх більше в 2-4 рази, ніж пелюсток, або, навпаки, вони скорочені до 4-1. Їх квітки запилюються комахами. Квіти мають рожеве, біле забарвлення, можуть бути всіх відтінків червоного кольору, рідко жовті. Блакитне забарвлення не характерна для розоцвітих. Багато квітів продукують нектар і пилок, які споживають комахи. Плоди у представників цієї родини відрізняються різноманітністю будови, форм, забарвлення у зв'язку з пристосуванням до різних шляхів поширення (анемохорія, зоохорія). Утворюються сухі або соковиті плоди, серед них зустрічаються яблука, кістянки, горішки, коробочки. Представник - перстач гусячий ( див. Додаток К, Рис. 14).

·        Boraginaceae (Шорстколисті)

Багаторічні, дворічні або однорічні трав'янисті рослини, звичайно жорстко-шорсткі від щетинистих волосків. Але є серед Шорстколистих і напівчагарники. Стебло у поперечному перерізі здебільшого округле. Листя чергове, дуже рідко супротивне, цілісне та зазвичай цілокрае, лише у деяких видів нерівномірно-зубчасте. Квітки зазвичай правильні або дуже часто неявно зигоморфні (рідко явно зигоморфні), зібрані однобокими китицями або колосками, завитими до розспускання у вигляді равлика та розташованими поодиноко або попарно на верхівці стебла або ж зібраними у волоть суцвіттями. Чашечка п'ятироздільна або п'ятизубчаста. Віночок з п'ятилопатевим відгином, правильний, рідше майже двогубий (наприклад, у Echium), трубчастий, лійчастий, дзвоникуватий або колесовидний. Тичинок п'ять, прикріплених до трубки віночка та чергуються з лопатями його відгину. Зав'язь верхня, здебільшого чотиригнізна, рідше двогнізна, звичайно чотирилопатева. Маточка виходить у проміжок між лопатями зав'язі (з верхівкової її западини), ниткоподібна з цілісною або двороздільною приймочкою, рідше маточка сидить на верхівці цільної зав'язі. Плід сухий, розпадається на 4 горішки, прикріплені до плоского квітколожа або його виросту, рідше горішків буває менше (2 - 1) або ж плід кістянка. Представник - незабудка ( див. Додаток Л, Рис. 15).

·        Orobanchaceae (Вовчкові)

Представники родини - трав'янисті рослини-паразити. Ростуть чужеядное на коренях інших рослин, з якими зростаються роздутими підставами своїх безбарвних, буруватих, блідо-жовтих, рожевих або синюватих стебел. Листя лускаті, дрібні. Квітки зібрані в кистях або колосках; чашечка пятізубчатая або пятілопастная або двугубая внаслідок недорозвинення одного чашолистка і зрощення двох бічних попарно; віночок двогубий; чотири двусільних тичинки; зав'язь одногнездная, багатонасінна; семяпочки зворотні, з одним покровом; зародок недорозвинений. Плід - двостулкова коробочка.

Стосовно природоохоронного фонду степової рослинності була подана інформація про кількість природоохоронних територій, а саме нараховується 16 природоохоронних об`єктів степової зони по всій території України. Також стартує проект по створенню природно- заповідного фонду степів - створення 9 нових проридоохоронних об`єктів. Представник - вовчуг польовий ( див. Додаток Л, Рис. 16).

ВИСНОВКИ

Дніпропетровська область знаходиться у помірному поясі, де спостерігається помірно-континентальний клімат. Влітку на території спостерігаються високі температури повітря. Саме це зумовлює структуру флори даної області.

По всій території регіону розповсюджені рослини, які здатні витримувати послушливі пори року. Територія області представляє собою степову та ліосо-степову зони. Велика частина степу вже окультурена; нами був проведений облік степових рослин, для визначення видового складу, що зберігся у наш час.

За результатами проведених розрахунків та систематизації видового складу рослин, виявилося, що у відсотковому відношенні кількість степових рослин від загальної ємності флори Дніпропетровщини становить приблизно 12.54%.

Серед загальної кількості природоохоронних територій Дніпропетровщини приблизно 5 об`єктів проводять охорону саме степової зони (визначено шляхом особистого перегляду об`єктів, що охороняються).

На території Дніпропетровської області виявлено 32 родини, які містять степові види і об`єднаються у 17 порядків. За кількістю видів найбільшим є порядок Айстроцвіті (Asterales), який налічує 42 види, а найменшим - Берізкові (Convolvelales) - 1 вид; за кількістю родин найбільшим порядком є Гвоздикоцвіті (Caryophyllales)- 4 родини. (див. Табл. 3.2)

На даний момент гостро стоїть проблема антропогенного впливу на степи. У зв`язку з цим створено перспективний природно-заповідний фонд степової зони, що дасть змогу зберегти та відновити кількість зникаючих степових видів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1.      Веденьков Е.П. Состояние и охрана заповедной степи "Аскания-Нова"/ Е. П. Веденьков // Вопросы охраны ботанических объектов (под. ред. А.М.Семеновой-Тян-Шанской): сб. науч. раб. - Л.: Наука, 1971. - с. 146- 150.

.        Воронов А. Г. Биогеография мира: [учеб. для студ. географ. спец. Ун-тов]/Воронов А. Г., Дроздов Н. Н, Мяло Е. Г.- [2-е вид.] - М.: Изд-во МГУ, 1987. - с. 271.

.        Второв П. П.,. Біогеографія материків /П. П. Второв, Н. Н. Дроздов.-[2-е вид.] -М.: Просвещение, 1979.

.        Маленко Я. В. Особливості таксономічного та екологічного складу рослинних угруповань відвалів південно - західної зони Кривбасу: автореф. дис. на здобуття наук. ступ. канд. біолог. наук: спец. 03.00.16 «Екологія»/ Я. В. Маленко. - Д., 2001. - с. 20.

.        Манюк В. Екологічна абетка Придніпров`я: [навч.посіб.]/ В. В. Манюк. - Д.: АРТ-ПРЕС, 2008.- с. 80.

.        Мильков Ф.Н. Природные зоны СССР / Ф. Н. Мильков. - М. : Мысль, 1977. - с. 296.

.        Панова Л.С., Степові рослини/Л. С. Панова, В. В. Протопопова. -К.:Рад. Школа, 1983.- 190 с., іл.

.        Собко В.Г. Стежинами Червоної книги./В. Г. Собко. - К.: «Урожай», 1993. -176 с., іл.

.        Сохранение и восстановление биоразнообразия/ [Смирнова О.В., Заугольнова Л.Б., Ханина Л.Г., та ін.]; - . М.: Издательство Научного и учебно-методического центра. - 2002. - . с. 286.

.        Тарасов В.В Флора Дніпропетровської та Запорізької областей. Судинні рослини [монографія] / В. В. Тарасов. - Д. : Вид-во ДНУ, 2005. - с. 276.

.        Фельбаба-Клушина Л. М. Комендар Фітоценологія з основами синфітосозології/ Л.М. Фельбаба-Клушина, В.І. Комендар. - Ужгород, 2001. - 204 с.

12.    Бібліотека № 4: Заповідна Дніпропетровщина [Електронний ресурс]/ Режим доступу: <#"870395.files/image001.jpg">

Рис. 1. Деревій звичайний(Achillea millefolium)

Рис. 2. Полин звича́йний (Artemisia vulgaris)

Рис. 3. Пижмо звичайне (Tanacetum vulgare L.)

Додаток Д

Рис. 4. Горо́х посівний (Pisum sativum)

Рис. 5. Альпійська конюшина (Trifolium alpestre)

Рис. 6. Біла акація (Robinia pseudoacacia L.)

Додаток Ж

Рис. 7. М`ята польова (Méntha arvénsis)

Рис. 8. Шавлія сухостепова (Salvia tesquicola)

Додаток З

Рис.9. Типи суцвіть.

Рис. 10. Кукуру́дза (Zea mays)

Додаток К

Рис. 11. Смілка широколиста(Silene latifolia (Mill.) Kindle et Britt.)

Рис. 12. Любисток лікарський (Levisticum officinale)

Рис. 13. Гри́цики звичайні (Capsella bursa-pastoris L.)

Рис. 14. Пе́рстач гу́сячий (Potentilla anserina L.,)

Додаток Л

Рис.15. Незабудка (Myosótis)

Рис. 16. Вовчу́г польови́й (Ononis arvensis L.)