Інноваційні підходи до ресоціалізації осіб, звільнених з місць позбавлення волі

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Херсонський державний університет

ФАКУЛЬТЕТ ПСИХОЛОГІЇ, ІСТОРІЇ ТА СОЦІОЛОГІЇ

КАФЕДРА СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ,

СОЦІАЛЬНОЇ ПЕДАГОГІКИ ТА СОЦІОЛОГІЇ

Дипломна робота (дипломний проект)

на здобуття ступеня вищої освіти бакалавр

ІННОВАЦІЙНІ ПІДХОДИ ДО РЕСОЦІАЛІЗАЦІЇ ОСІБ,ЗВІЛЬНЕНИХ З МІСЦЬ ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ

Виконав: студента 4 курсу 411 групи

Напрям підготовки 6.130102. Соціальна робота

Щукін Юрій Павлович

Керівник доцент Чернявська Т. А.

Херсон - 2015

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНІ ПОНЯТТЯ ПРОЦЕСУ РЕСОЦІАЛІЗАЦІЇ

ОСІБ,ЗВІЛЬНЕНИХ З МІСЦЬ ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ

.1 Ресоціалізація: сучасні інноваційні підходи до визначення поняття.

1.2 Особливості ресоціалізації проблемної молоді в сучасних умовах в Україні та в світі

1.3 Технологія ресоціалізації неповнолітніх,звільнених від покарань з випробуванням

РОЗДІЛ 2. ЗАСТОСУВАННЯ ІННОВАЦІЙНИХ ПІДХОДІВ ДО РЕСОЦІАЛІЗАЦІЇОСІБ,ЗВІЛЬНЕНИХ З МІСЦЬ ПОЗБАВЛЕННЯ

ВОЛІ

.1 Методи ресоціалізації осіб,звільнених з місць позбавлення волі

.2 Етапи та види ресоціалізації засуджених

.3 Аналіз підходів до практики ресоціалізації осіб,звільнених з місць позбавлення волі в умовах соціальної ізоляції

.4 Проведення дослідження із застосуванням кримінологічних показників ресоціалізації осіб, звільнених з місць позбавлення волі

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

ВСТУП

Актуальність дослідження. В умовах щорічного зростання показників злочинності перед державою постає важливе завдання, яке полягає як у боротьбі з даним суспільно небезпечним явищем, так і з його попередженням. Вітчизняна практика виконання покарань дає підстави стверджувати, що держава не вживає ефективних заходів для того, щоб нейтралізувати негативні наслідки цього вимушеного примусу і досі ще не створила управлінських механізмів для ресоціалізації засуджених. Отже, актуальним є забезпечення технологією соціально-педагогічної роботи з особами звільненими від відбування покарання з випробуванням, яка б передбачала комплексне застосування методів виховної, психологічної корекції і соціальної роботи та налагодження системи взаємодії між кримінально виконавчою інспекціею, соціальними службами й навчальними закладами. Тому дана проблема займає особливе місце в практиці пенітенціарної і пост пенітенціарної установи для соціальної роботи. Програма ресоціалізації осіб, звільнених з місць позбавлення волі, будується не стільки на викоріненні негативних рис характеру вчорашнього засудженого, скільки на формуванні у ньому позитивного (саморозвитку та само удосконаленні). Ресоціалізація злочинця і звільненого від покарання повинна підтримувати його самоповагу, заохочувати формування його суспільних поглядів і звичок, які б допомагали йому реалізовувати можливості як повноцінного члена суспільства. Таким чином,можна стверджувати, що дослідження обраної теми є актуальним та своєчасним. Власне питання ресоціалізації засуджених в Україні розглядалися у працях В. Трубника, В.Наливайко, Н. Висоцької, А.Ярового та інших науковців. По-перше, визнавалося, що засуджені потребують певних соціальних послуг, але їх ресоціалізація не визнавалася комплексним напрямком державної соціальної політики. По-друге, увага приділялася до ресоціалізації засуджених,які відбули покарання.

Дана тема є не дуже широко розкрита як у підручниках так і в дослідженнях окремих науковців, але досить важливим фактом є те, що її дослідження набуває все більшого поширення. Слід зауважити і те, що вже існують дисертації на дану тематику, а також її похідні, а це не може не радувати.

Актуальність питань ресоціалізації засуджених обумовлена такими обставинами:

засуджені в Україні є групою соціального виключення, що є реальною небезпекою для суспільства;

існування такої соціальної групи призводить до ситуації, коли пенітенціарна система неспроможна нейтралізувати негативні наслідки, пов’язані з виконанням покарань.

Актуальність окресленої проблеми, недостатня її теоретична і практична розробленість, а також виявлення вищезазначених суперечностей зумовили вибір теми бакалаврської роботи “Інноваційні підходи до ресоціалізації осіб, звільнених з місць позбавлення волі ”.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами

Освітньо-кваліфікаційну роботу виконано відповідно до наукової теми кафедри соціальної роботи, соціальної педагогіки та соціології «Теоретичні і методичні засади професійного становлення фахівця в галузі соціальної роботи (державний реєстраційний № 0111U008735). Тему роботи обговорено та затверджено на засіданні кафедри соціальної роботи, соціальної педагогіки та соціології (протокол № 3 від 6.10.2014 р., № 6 від 12.01.2015 р., № 9 від 11.03.2015 р., та наказом по Херсонському державному університету Наказ № 731-Д від 02.12.2014 р. - Про затвердження тематики дипломних робіт (проектів) на денній формі навчання у 2014-2015 н. р. (ОКР «Бакалавр»), Наказ № 111-Д від 27.02.2015 р. - Про затвердження змін тематики дипломних робіт (проектів) на денній формі навчання у 2014-2015 н. р. (ОКР «Бакалавр»).

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є оновлення концепції ресоціалізації засуджених як комплексного напрямку державної соціальної політики, де концепція виступає як основами інноваційних підходів ресоціалізації осіб,звільнених з місць позбавлення волі.

Для досягнення мети дослідження були визначені такі завдання:

розробити і дати якісно нове визначення поняття ресоціалізація осіб,які звільнилися з місць позбавлення волі.

розкрити сучасні підходи до ресоціалізація осіб,які звільнилися з місць позбавлення волі.

дослідити особливості ресоціалізація осіб, після відбуття покарання у вигляді позбавлення волі.

- з’ясувати основні підходи,методи, засоби, ресоціалізації засуджених та їх конкретне значення;

розкрити проблему ресоціалізації окремих категорій осіб та визначити правові особливості;

встановити кількісні і якісні інноваційні технології ресоціалізації осіб, звільнених з місць позбавлення волі;

Об'єкт дослідження - процес ресоціалізації осіб, звільнених з місць позбавлення волі.

Предмет дослідження - інноваційні підходи до ресоціалізації осіб,звільнених з місць позбавлення волі. Для розв’язання поставлених завдань використовувались такі методи дослідження:

- Системному методу (у дисертаційному дослідженні пенітенціарну систему розглянуто як систему з великою кількістю підсистем);

Методу порівняльного аналізу, використання якого потребувало осмислення зарубіжного досвіду управління пенітенціарною системою.

Конкретно-соціологічні методи (при вивченні кримінальних справ, аналізі практики виконання покарань і прокурорського нагляду за законністю їх виконання, інтерв’ю з практичними працівниками пенітенціарних установ України, Росії, Північної Ірландії і Канади, аналізі і узагальненні друкованих та електронних видань засобів масової інформації, а також дослідженні ресоціалізації засуджених в умовах ув’язнення (Південна виправна колонія №51, м. Одеса);

- Генетичний метод - спрямований на дослідження наступності процесу розвитку понять, категорій, теорії, методики і технології соціальної роботи.

-Формально-догматичний(спеціально-юридичний). Значення логічних прийомів як інструменту пізнання особливе велике,оскільки з їх допомогою формуються визначення,досліджуються поняття і категорії. За допомогою даного методу здійснюється зовнішня обробка правового матеріалу, опис і аналіз правовідносин, їх поняття, тлумачення, класифікація.

- Експеримент - загальнонауковий метод отримання нових знань у створених відповідно з цілями дослідження умовах.

Робота може бути використана студентами ВНЗ для підготовки до семінарських занять, також може бути використана викладачами для проведення лекції,практик тощо. Структура роботи. Робота складається зі вступу,двох розділів,висновків,списку використаних джерел,що містить 51 найменування та додатків. Повний обсяг роботи: 59 сторінки.

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНІ ПОНЯТТЯ ПРОЦЕСУ РЕСОЦІАЛІЗАЦІЇ ОСІБ, ЗВІЛЬНЕНИХ З МІСЦЬ ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ

.1 Ресоціалізація :сучасні інноваційні підходи до визначення поняття

Щодо терміна «ресоціалізація», він уперше був законодавчо закріплений лише в 2004 році у Кримінально-виконавчому кодексі України і передбачає свідоме відновлення засудженого в соціальному статусі повноправного члена суспільства; повернення його до самостійного загальноприйнятого соціально-нормативного життя в суспільстві. Якщо виходити з етимології поняття «ресоціалізація» (від лат. re... - префікс, що вказує на повторну, поновлювану дію, і socialisation - усуспільнення, від. socialis - суспільний), то під ресоціалізацією у сфері виконання покарань необхідно розуміти процес підготовки засудженого до повернення в суспільство, що ґрунтується на відновленні позитивних зв’язків, відносин і розвитку у засудженої особи соціально корисних якостей. О. І. Осауленко називає ресоціалізацію процесом формування у особи позитивних рис та якостей, які сприяють поважному ставленню до людини, суспільства, праці, норм моралі, звичаїв, традицій та стимулюють право слухняну поведінку, тобто ресоціалізація у такому розумінні є своєрідним змістом процесу виправлення [5,с. 60-61]. Ресоціалізація - це складна соціально-правова категорія, яка охоплює різні сторони єдиного процесу відновлення й розвитку соціально корисних зв’язків і відносин які підчас відбування покарання, так і після нього. Можна сказати, що ресоціалізація - це двобічний процес, з одного боку це руйнування старих звичок, практик, їх зміна, переродження, з іншого боку - це зародження нових про соціальних практик, які потрібні для життєвого конструювання свого майбутнього. Цей процес триває, доки більша частина старих асоціальних практик не зруйнуються, а зароджені про соціальні практики зміцніють і складуть нову систему цінностей, яка і буде вирішальною при будуванні майбутнього життя. Ресоціалізація, як соціально - правова категорія, поділяється на два види: пенітенціарну та пост пенітенціарну. Пенітенціарна ресоціалізація - це процес відновлення соціального статусу особистості, який перебуває під впливом застосування до засудженого комплексу правових, організаційних, педагогічних, психологічних, виховних та інших заходів впливу під час виконання покарання. Пост пенітенціарна ресоціалізація включає комплекс заходів із відновлення зв’язків колишнього засудженого та його соціальну адаптацію на волі. У ході вирішення цього завдання розробляються і впроваджуються різні нововведення у соціальній сфері нашого суспільства. Саме вони все частіше визначаються вченими як соціальні інновації. Слово '"інновація" (лат. innovatio) позначає введення практику нового. Поняття "інноваційний підхід" можна визначити як свідомо організоване нововведення або нове явище в практиці соціальної роботи. При класифікації соціальних інновацій використовуються різні підходи. Поняття “інноваційний підхід” супроводжують ряд супутніх термінів,а саме: педагогічна інновація (новина),педагогічне нововведення, педагогічна інновація, новаторство, інноваційна діяльність[2]. Доведено,що “ресоціалізація” є комплексним поняттям, яке охоплює пенітенціарний і пост пенітенціарний період впливу на особу і є одним із етапів соціалізації. Вона передбачає застосування комплексу заходів за двома напрямами: ресоціалізація свідомості особистості (відновлення позитивної системи цінностей, знань, переконань, установок тощо) та ресоціалізація діяльності (відновлення позитивних навичок, умінь, стилю спілкування тощо. В ресоціалізації колишніх засуджених найважливішим моментом є її осмислення як певного процесу подій, що відбуваються в житті цих осіб і які пов’язані з набуттям ними статусу законослухняного члена суспільства. Ресоціалізація спрямована на відновлення у клієнтів якостей, необхідних для нормальної життєдіяльності в суспільстві, засвоєння відповідних цінностей і соціальних ролей, набуття потрібних навичок. У науковій юридичній літературі визначається структура ресоціалізації, яка складається з:

винесення вироку, визначення покарання і виявлення ставлення засудженого до нього, який визнає або не визнає вину за скоєний злочин;

адаптації до умов відбування кримінального покарання;

виправлення;

підготовки засуджених до звільнення;

звільнення і соціальної адаптації до умов життя на волі.

З огляду на стан остаточної нерозв’язаності цієї проблеми при одночасному визнанні її перспективності в системі запобігання вважається за доцільне виокремити декілька напрямків її вирішення :

. Визнана інноваційною сфера надання соціальних послуг особам, звільненим із місць позбавлення волі, потребує подальшого структурно-організаційного оформлення й законодавчого врегулювання.

. Допомога в працевлаштуванні. Початок реалізації її ще до звільнення осіб з місць позбавлення волі.

. Допомога в житловому питанні.

. Отримання психологічної допомоги. Першочергове надання такої допомоги неповнолітнім, звільненим з місць позбавлення волі.

. Своєчасне відновлення документів, відсутність яких є першою перешкодою в отриманні ними соціальних послуг, на які можна розраховувати після виходу на волю. Доцільно цю процедуру у будь-якому випадку розпочинати ще під час відбування особою покарання й видавати їх при звільненні. Ресоціалізація - це своєрідний феномен, який представлений у трьох проявах: як процес, результат і конкретні заходи, націлені на досягнення позитивного результату. Найсуттєвішими проблемами, що виникають в осіб, звільнених з місць позбавлення волі, та які впливають на їх ресоціалізацію, є: проблеми в працевлаштуванні; проблеми створення сім’ї або повернення в колишню сім’ю ( хоча, здавалося б, створення сім’ї і повернення до неї має виключно особистісний характер, проте перепоною для облаштування сімейного життя є брак засобів існування, житла тощо); проблеми психологічної адаптації; проблеми здобуття освіти; проблеми отримання реєстрації (прописки) й житла, та ін. Практика свідчить, що використання допомоги, яку пропонує сьогодні суспільство звільненим особам при розв’язанні їх першочергових проблем є інертною. Для покращення ситуації вважаю за доцільне здійснити такі заходи:

) створити при обласних управліннях ДДУВПВ служби, які б відповідали за ресоціалізацію осіб, звільнених з місць позбавлення волі, які б також виконували координаційні функції у зв’язках з органами МВС, центрами реабілітації та іншими суб’єктами, які беруть участь у ресоціалізації особи;

) розробити програми підготовки засуджених до звільнення з місць позбавлення волі з використанням закордонного досвіду;

) розробити план поширеного впровадження принципу гласності в роботі пенітенціарної системи. Таким чином поставлене завдання створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених потребує напруженої роботи по вдосконаленню всієї пенітенціарної системи.

Окремі особливості має ресоціалізація колишніх суддів та співробітників органів внутрішніх справ. Вона відрізняється своєю підвищеною складністю, оскільки, в першу чергу, у таких осіб після звільнення досить гостро постає питання працевлаштування і набуття нових професійних навичок. Крім того, потребує окремої уваги ресоціалізація осіб з психічними аномаліями. Відомо, що більшість засуджених, які знаходяться в місцях позбавлення волі мають певні фізичні або психічні вади. Найчастіше такі вади проявляються у осіб, які перебували в установах виконання покарань більше п’яти років. Також проблемою залишається туберкульоз, на який хворіє майже кожен десятий засуджений. Таким чином, перед установами виконання покарань постає проблема ресоціалізації таких осіб, оскільки за особою, хворою на туберкульоз, потрібен постійний догляд, а також медичне лікування, що, зазвичай, не виконується пенітенціарними органами. До того ж таке становище ускладнюється ще й фактом позбавлення волі. Така робота повинна проводитися спеціалістами, при чому повинен враховуватися термін відбування покарання неповнолітнім, оскільки він впливає на ступінь культури особистості, її моральні якості (чим більший термін відбування покарання - тим він нижчий). Але примусове працевлаштування у кінцевому результаті може зашкодити і працівнику, і роботодавцю. Більш ефективним може стати заохочувальний підхід до працевлаштування осіб, які звільнилися з місць позбавлення волі. Таким чином, ресоціалізація звільнених з місць позбавлення волі являє собою комплекс питань моральної, психологічної і практичної підготовки засуджених до звільнення.

.2 Особливості ресоціалізації проблемної молоді в сучасних умовах Україні та в світі

Сьогодні засоби масової інформації, особливо телепередачі, надмірно насичені матеріалами, що демонструють насильство, протиправні вчинки, які залишаються не покараними в адекватній мірі скоєних злочинів, часто безкарними узагалі. Усе це створює у значної частини молодих людей уявлення про вседозволеність у їхніх вчинках і про фантастичні можливості швидкого збагачення, навіть кримінальним способом. Формування такого "криміналізованого" менталітету - не остання причина того, що питома вага молоді у складі засуджених протягом останніх років невпинно зростає, і сьогодні молоді люди уже становлять більше половини усіх засуджених в країні за рік - 88%. За даними Державної доповіді про становище молоді в Україні за підсумками 2014 р., якщо в 2005 р. було засуджено 18,6 тис.підлітків, то 2014 р. - уже 30 тис. (див. табл. 1).

Таблиця 1. Питома вага молоді у складі засуджених в Україні в 2005-2014 рр., % (за даними Держкомстату України)

Природно, такий стан молодіжної злочинності не може задовольнити суспільство. Враховуючи, що профілактика злочинності значною мірою пов'язана з профілактикою рецидиву, одним із важливих завдань є створенням умов для ресоціалізації неповнолітніх і молоді, які відбули покарання і повернулися з місць позбавлення волі. Адже саме неповнолітні й молодь становлять ту частину звільнених з місць позбавлення волі, яка найчастіше, порівняно із звільненими дорослими, опиняється у скрутній життєвій ситуації. Це зумовлено двома категоріями проблем. По-перше, це низка негативних соціальних чинників юридичного та матеріального характеру - відсутність, як правило, власного житла, майна, достатньої освіти, конкурентоспроможної професії, позитивного досвіду спілкування і відстоювання своїх прав у численних інстанціях, втрата набутих протягом попереднього життя на волі міцних соціальних зв'язків, які б допомогли у вирішеній проблем, що з'являються у неповнолітніх після звільнення з місць відбування покарань. По-друге, це відсутність достатнього життєвого досвіду, сформованих соціально-психологічних стереотипів поведінки, усталених навичок дотримання загальноприйнятих соціальних норм поведінки, які полегшують адаптацію до життя на волі. Усе це зумовлює неабиякі труднощі легалізації і набуття прийнятного соціального статусу, проблеми у працевлаштуванні, подальшому навчанні, стосунках з оточенням. Подолання зазначених труднощів і проблем потребує цілеспрямованої скоординованої роботи багатьох державних установ і громадських організацій щодо ресоціалізації та соціальної адаптації молодих людей, які повертаються з місць позбавлення волі. Проблема ресоціалізації молоді, яка повертається з міст позбавлення волі, є актуальною для сучасної України. Повернення у суспільство проблемної молоді, яка скоїла злочин є для неї дуже нелегким кроком. Перед нею стоїть складна задача - подолати труднощі на життєвому шляху, змінити свій характер, звички, думки, створити у собі нову особистість. Проходячи такий шлях,як процес ресоціалізації можливо стати вільним громадянином нашого суспільства. Перед звільненими молодими людьми - чоловіками та жінками стає складна задача відновлення втрачених зв’язків із суспільством, повернення до активного про соціального життєвого конструювання. Такій молоді, яка повернулась до нового життя, прийдеться повсякденно вирішувати багато нових для себе питань і створити стійку про соціальну життєву позицію. Виходячи на волю, молоді люди мають за спиною практики систематичного нехтування законом, моральними нормами, правами та інтересами оточення, з якими вони прийшли у місцях позбавлення волі, а також яких вони набули під час життя в оточенні тюремної субкультури. Тобто потрібно весь арсенал асоціальних практик змінити на про соціальні практики. Щоб це стало можливим потрібен певній час. Так складається ресоціалізація - процес формування нової поведінки засудженої та звільненої молодої людини для життя на волі. Сам процес ресоціалізації можна визначити як «комплекс соціально-психологічних, педагогічних та реабілітаційних заходів, спрямованих на відновлення та набуття навичок, необхідних для поліпшення якості життя особистості та її повноцінне включення у соціальне життя».[1,с.161]. Процес ресоціалізації та підготовки виходу на свободу засуджених у місцях позбавлення волі з позиції пенітенціарної педагогіки у своїх дослідженнях висвітлювали В. М. Синьов, Г. О. Радов, О. В. Беца, С. В. Горелко, П. В. Вівчар, М. М. Фіцула.. Так М.І. Єнікеєв уважає, що ресоціалізація особистості засуджених людей пов’язана з їхньою ціннісною переорієнтацією, формуванням у них механізму соціально-позитивного життєвого конструювання, створення у особистості міцних стереотипів про соціальної поведінки. Ми можемо зробити висновок, що ресоціалізація це процес внутрішнього змінення людини, створіння нової системи цінностей, яка зароджує нові позитивні практики для майбутнього життєвого конструювання. Фахівці підкреслюють, що другий етап є найбільш складним і значною мірою залежить від попередньої підготовки. Важливім завданням пенітенціарної системи є проведення першого етапу ресоціалізації - підготовки засуджених до повернення на волю, до про соціального життєвого конструювання у суспільстві. Тому у виправних колоніях проводяться програми по відновленню особистості, формуванню психологічної готовності жити на волі, а також готовності до самостійного вирішення основних життєвих завдань засуджених. Таки програми мають забезпечити достатній рівень соціальної та психологічної підготовки засудженого для виходу на волю. При звільненні із місць позбавлення волі проблемній молоді допоможуть отримати паспорт у районному відділі, у центрі зайнятості допоможуть отримати місце роботи. Здавалось би, дорога до нового життя відкрита. Проте, статистичні дослідження показують, що з 10-х чоловіків 4-5 осіб вертаються назад у заклади пенітенціарної системи [Західна інформаційна корпорація]. У 2012 році Пенітенціарна Служба України провела анкетування серед молоді, яка повторно скоїла злочини і повернулась назад за грати. З’ясувалось, 19% опитуваних упевнені, що неможливо не повернутися назад, а 15% сподіваються на повернення до минулого життя, 43% звільнених визнають, що неможливо залишитися на волі і будувати нове життя. На наш погляд, такий стан речей пов'язаний із тим, що проблемна молодь при звільненні із місць позбавлення волі не отримує належної соціально-психологічної підтримки і супроводу для трансформації асоціальних практик на про соціальні практики з боку свого соціального середовища. Відсутність належно організованого другого етапу ресоціалізації значно збільшує ризик повернення до старого способу життя і старих асоціальних практик. Закономірним результатом цього є те, що молода людина може знову потрапити у асоціальне середовище, «стару компанію». Тому так багато повернень до виправних закладів пенітенціарної системи,як вказує вище наведена статистика. Важливу роль у вирішенні другого етапу ресоціалізації, на наш погляд, виконують реабілітаційні та ресоціалізаційні центри, де процес адаптації проблемної молоді до життя у соціумі проходить від одного до трьох років. За цей період звільненні молоді люди навчаються правильно спілкуватись, формувати свої думки та бажання, навчаються будувати свої відносини з оточенням, навчаються ставити і вирішувати свої важливі життєві завдання. Завдяки цій підтримці їх життя забезпечується від негативних зовнішніх впливів, від можливих рецидивів злочинної поведінки. У цьому сенсі справедливим є зауваження В.С.Наливайко: «злочинність на Україні зростає, причому кожен п’ятий злочин вчинюється повторно, тобто є рецидивом. Отже, проблема вдосконалення ресоціалізації є вельми актуальною» [3]. При виході на волю, проблемна молодь може скористатися послугами організацій чи центрів, які нададуть їй необхідну допомогу. Ці види соціальної допомоги і супроводу доповнюють один одного і знаходиться в єдиній системі злагодженого процесу ресоціалізації як засуджених, так і звільнених з місць позбавлення волі. Така системна ресоціалізація забезпечує трансформацію асоціальних практик проблемної молоді у нові про соціальні практики, а також стимулює формування нових практик, необхідних для ефективного життєвого конструювання. Для суттєвого підвищення ефективності процесу ресоціалізації проблемної молоді в умовах сучасної України необхідно, на наш погляд, створення за підтримки державних організацій (перш за все пенітенціарної служби) широкої мережі реабілітаційних центрів громадських організацій, де звільнена молодь може отримати соціальну допомогу та супровід у побудові нового життя. На сьогоднішній день деякі із таких організацій вже розпочали свою діяльність і мають перші позитивні результати.

1.3 Технологія ресоціалізації неповнолітніх, звільнених від відбування покарання з випробуванням

ресоціалізація кримінологічний позбавлення воля

Технологія ресоціалізації неповнолітніх, звільнених від відбування покарання з випробуванням, визначає мету та завдання діяльності з ресоціалізації неповнолітніх засуджених, зміст та послідовність основних етапів та напрямів діяльності фахівців з ресоціалізації неповнолітніх засуджених, систему методів, що можуть бути застосовані фахівцями в процесі цієї діяльності, їх характеристику та умови застосування, розподіл обов’язків та систему взаємодії суб’єктів діяльності з ресоціалізації неповнолітніх засуджених. Технологія ресоціалізації неповнолітніх, звільнених від відбування покарання з випробуванням, передбачає побудову системи взаємодії кримінально-виконавчої інспекції (КВІ), соціальних служб, навчальних закладів та громадських організацій. До основних функцій інспектора КВІ, відповідно до технології, було віднесено: контроль за поведінкою неповнолітніх у відповідності до норм правопорядку та покладених на них судом обов’язків; здійснення соціально-педагогічного супроводу неповнолітніх та проведення з ними індивідуальної профілактичної роботи; координація діяльності інших установ, організацій та окремих фахівців, залучених до ресоціалізації неповнолітніх; оцінка результатів діяльності з ресоціалізації неповнолітнього засудженого. Діяльність з ресоціалізації неповнолітніх згідно з технологією передбачає контроль за їх поведінкою, педагогічну й психологічну реабілітацію, формування сприятливого середовища навколо неповнолітніх, їх реінтеграцію у таке середовище та реадаптацію до нього (рис 1).

Рис. 1. Технологія соціальної реабілітації неповнолітнього, засудженого до покарань, не пов’язаних із позбавленням волі

Пакет методик соціально-педагогічної роботи з неповнолітніми, звільненими від відбування покарання з випробуванням, містить методики вивчення особистості неповнолітнього засудженого та проведення індивідуальної профілактичної роботи із засудженим неповнолітнім, що поєднує соціально-педагогічний супровід неповнолітнього та індивідуальну корекцію (виховну) роботу з ним. Програма підготовки працівників КВІ до застосування запропонованої технології та методик складається із циклу тренінгів, спрямованих на оволодіння працівниками КВІ необхідними для проведення соціально-педагогічної роботи з неповнолітніми знаннями та навичками. Соціально-педагогічна робота з неповнолітніми та молоддю, які порушили закон, складається із соціально-реабілітаційної та профілактичної роботи безпосередньо в місцях позбавлення волі (виховних чи виправних колоніях тощо), а також із роботи на волі, після звільнення - ресоціалізації та соціальної адаптації з подальшою інтеграцією в суспільство.

За напрямами, діяльність соціальних працівників включає такі види:

·        дослідницька діяльність. У тому числі соціологічні дослідження, що мають на меті вивчення характерних проблем у сфері правопорушень та злочинності в певному регіоні, визначення першочергових проблем неповнолітніх та молоді, які перебувають у місцях позбавлення волі або звільнилися з них, тощо;

·        організаційна діяльність. Включає планування заходів ЦССМ із залучення широкого кола організацій-партнерів до реалізації програм соціальної роботи з колишніми злочинцями, налагодження відповідних зв’язків із зацікавленими організаціями та структурами; організаційне забезпечення роботи консультативних пунктів при ЦССМ, слідчих ізоляторах, колоніях тощо;

·        науково-методична діяльність.

Зокрема розробка методик профілактичного,просвітницького спрямування,психологічних, педагогічних, лекційних - тренінгів форм, методик для спеціалістів ЦССМ з питань організації роботи з неповнолітніми та молоддю, яка перебуває у конфлікті з законом;

·        рекламно-інформаційна діяльність - розробка та видання матеріалів з профілактики правопорушень та підвищення обізнаності клієнтів з найбільш актуальних питань майбутнього влаштування життя;

·        безпосередня соціально-педагогічна робота з клієнтами.

Останній напрям дуже різноманітний за формами, змістом та методами. Загалом соціально-педагогічна робота з неповнолітніми та молоддю, які порушили закон, ефективно відбувається в межах діяльності консультативних пунктів, котрі влаштовуються при ЦССМ, а також слідчих ізоляторах, колоніях тощо. Така робота передбачає психодіагностику та психокорекцію стану клієнта, тестування, тренінги тощо. У процесі соціальної роботи з клієнтами організовуються та проводяться різноманітні заходи щодо пропаганди здорового способу життя та правових знань, соціально-прийнятної поведінки та статевого виховання, сімейного життя та навчання навичкам спілкування з представниками різних організацій тощо - загалом за широким спектром тематики, знання з якої потребують відновлення або поповнення для успішної ресоціалізації та адаптації. Здійснюється соціальний супровід після звільнення з місць позбавлення волі (допомога у вирішенні питань подальшої освіти у вечірніх школах чи ПТУ, працевлаштування, вирішення житлово-побутових проблем тощо). Коли ведеться соціально-реабілітаційна робота з неповнолітніми та молоддю, технологічний алгоритм включає:

·        збір та аналіз повної інформації про молоду людину, яка звільнятиметься (вивчення її характеристик, особової справи, медичної картки тощо);

·        знайомство із сім’єю, оточенням молодої людини;

·        бесіда-знайомство з молодою людиною (з’ясування індивідуально-психологічних особливостей, мотивації подальшої поведінки, характеру стосунків з батьками, міркувань щодо освіти, майбутньої роботи тощо);

·        розробка індивідуальних діагностичних карт;

·        складання індивідуальної програми реабілітації для успішної адаптації до життя в суспільстві, підбір методів втручання (засобів впливу на свідомість, почуття, волю);

·        складання плану соціального супроводу;

·        розробка та проведення тренінгів з питань соціальних цінностей, досвіду та стимулювання розвитку позитивних рис характеру, подолання особистих комплексів. У межах діяльності спеціалізованих центрів найбільш ефективно можна реалізувати:

·        підтримку соціально значущих зв’язків ув’язненої молоді та загалом соціальної роботи в місцях позбавлення волі;

·        проведення різних видів консультування неповнолітніх та молоді, які повернулися з місць позбавлення волі, та їхніх батьків;

·        соціальну допомогу неповнолітнім та молоді, які повернулися з місць позбавлення волі, та їхнім батькам;

·        соціальний супровід неповнолітніх та молоді, які звільнилися з місць позбавлення волі. У наш час дуже стрімко росте кількість неповнолітніх, які стають на шлях злочинності. Згідно статистики станом на 01.02.2013 р. в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах утримується близько 110 тис. осіб, з яких 5 тис. неповнолітні. При цьому слід зазначити, що у 2002 р. питома вага осіб, засуджених до позбавлення волі, складала 31,4 %, у 2008 р. - 24 %, а в попередні роки їх кількість складала 35-37 %, що є одним з найвищих показників у Європі..Ресоціалізація неповнолітніх правопорушників, звільнених від відбування покарання з випробуванням, як мета умовного засудження, складається з того, що шляхом активного примусового виховного впливу на свідомість правопорушника сформувати в нього позитивне ставлення до праці та традицій суспільства. Але на сьогодні покарання яке пов’язане з позбавленням волі має альтернативу, тобто підлітку надають строк для виправлення, що має назву покарання не пов’язане з позбавленням волі з випробуванням. Мета та зміст ресоціалізації реалізується через технологію соціально - педагогічної ресоціалізації, так як сам процес ресоціалізації неповнолітніх це певний напрямок діяльності ЦСССДМ у структурі соціально-педагогічній роботі, а технологія це процес в якому теорія переходить в практику. Отже, технологія соціально-педагогічної ресоціалізації - система послідовних кроків (процедур) та методів, що використовується для досягнення мети вирішення завдань соціально-педагогічної ресоціалізації.

РОЗДІЛ 2. ЗАСТОСУВАННЯ ІННОВАЦІЙНИХ ПІДХОДІВ ДО РЕСОЦІАЛІЗАЦІЇ ОСІБ, ЗВІЛБНЕНИХ З МІСЦЬ ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ

2.1 Методи ресоціалізації осіб,звільнених з місць позбавлення волі

Розрізняють загальну і спеціальну психологічну підготовку засуджених. Загальна психологічна підготовка є невід'ємною частиною процесу виправлення і перевиховання засуджених і являє собою метод самого широкого впливу на особистість. У ній прийнято розрізняти форми індивідуального і групового (колективного) впливу. Індивідуальне психологічний вплив здійснюється на окрему особистість з опорою на її внутрішні можливості. Успіх такого впливу залежить від знання вихователем значущих для засудженого факторів позбавлення волі і змін у сфері ціннісних орієнтації, його вміння долати механізми «психологічного захисту», встановлювати психологічний контакт із засудженим і розташовувати до себе. При колективному (груповому) психологічний вплив соціально-поведінковий ефект досягається взаємним впливом засуджених один на одного, які організовуються і направляються вихователем (психологом). Для цього насамперед треба організувати і згуртувати осіб (10-12 чоловік), що піддаються психологічному впливу, використовуючи з цією метою їх зацікавленість, схожість життєвих доль і перспективи. У такому колективі основним чинником психологічного впливу є громадська думка і колективне (групове) настрій, а механізмами впливу - переконання і навіювання. Метод переконання є основним у виховному процесі. Він має певну специфіку, оскільки застосовується в рамках державного примусу і психологічно сприймається засудженим часом негативно. Метод переконання реалізується з використанням словесних засобів (пояснення, роз'яснення, навчання і т.д.) і поведінкових (у вигляді прикладу самого вихователя). Метод навіювання (сугестії) з його основним засобом впливу - словом може досить успішно допомогти засудженим у їх психологічної підготовки до життя в нових умовах. Навіювання на відміну від переконання - це психологічний вплив, розраховане на некритичне сприйняття засудженим виховує інформації чинності авторитетності особистості. Методи корекції поведінки - вони гальмують розвиток негативних якостей особистості і стимулюють розвиток позитивних. До цих методів належать метод стимулювання (заохочення) та метод гальмування (покарання). Кожен із зазначених методів об'єднує цілу групу прийомів:

1.метод переконання - пояснення, виклад, роз'яснення, повчання, наставляння, іронію, жарт, навіювання, приклад;

.метод стимулювання (заохочення) - схвалення, похвалу, довіра, вдячність, організацію перспектив, відстрочку покарання, заміну не відбутої частини покарання більш м'яким, умовне і умовно-дострокове звільнення від покарання, помилування;

.метод гальмування (покарання) - зауваження, навіювання, осуд, переклад до виправної установи з більш суворим режимом утримання, в'язницю, позбавлення побачення з родичами, обмеження в отриманні посилок і передач, приміщення в штрафний ізолятор і інше. Включення засудженого після звільнення з ВП в умови сучасного гуртожитку можна віднести до реадаптації. Методи діяльності у сфері ресоціалізації засуджених до позбавлення волі та звільнених після відбування цього покарання” окреслено напрямки діяльності органів внутрішніх справ у сфері ресоціалізації. А саме:

. Профілактична діяльність, яка грунтується на виявленні та усуненні несприятливих психологічних, біологічних, психолого-педагогічних, юридичних та інших факторів, що зумовлюють відхилення у психічному та соціальному розвитку особи, її поведінці і конкретних діях. Зміст цієї профілактики становлять: роз’яснення необхідності дотримання правових норм і правил поведінки; створення умов для нормального розвитку особи, її освіти та вибору професії; організація заходів щодо забезпечення програми позитивної життєдіяльності осіб, які скоїли злочини і відбули покарання; соціальний захист раніше засуджених.

. Психологічна корекція особи злочинця, основним завданням якої є усунення негативних явищ соціального мікросередовища, труднощів у спілкуванні та між групових взаєминах, формування активної життєвої позиції.

. Соціально-правова терапія, тобто правоохоронна діяльність в умовах дефіциту людяності, що негативно позначається на соціалізації особи та її поведінці.

. Соціальна реабілітація, тобто діяльність, спрямована на здійснення системи організаційних, правових, культурних, освітніх, лікувальних, оздоровчих та інших соціальних заходів щодо відновлення фізичного і морального стану тих, хто цього потребує. Окремо виділено принципи їх діяльності:

надання соціальної допомоги людині, незалежно від її віку, національності, переконань, соціального статусу, сфери зайнятості, місця проживання;

гуманності, який означає орієнтацію на пріоритет загальнолюдських цінностей, узгодження інтересів суспільства і потреб особи в отриманні соціальних послуг;

поєднання допомоги із самодопомогою, суть якого в тому, щоб спиратися на потенціал особи та її прагнення сприйняти позитивний соціальний вплив;

інтеграції, який передбачає взаємодію усіх суспільних інститутів, заінтересованих у продуктивному процесі ресоціалізації;

адаптації, що визначає особливості включення різних категорій колишніх засуджених у суспільно корисну діяльність;

комплексного підходу, який означає використання широкого спектра прийомів та засобів вирішення проблеми ресоціалізації особи відповідними державними, громадськими і приватними установами й організаціями;

етичності, що потребує вмілого використання наявної інформації із збереженням в необхідних випадках конфіденційності;

поваги до особистості, який передбачає опору на її позитивні риси та властивості;

систематичності,який означає послідовність і безперервність ресоціалізаційної роботи.

Організовуючи роботу Центру, ми акцентували увагу саме на ресоціалізаційному напрямі і визначили такі основні методи виховного впливу:

а) індивідуальні бесіди; б) психологічні тести і тренінги; в) забезпечення дотримання режиму і розпорядку роботи, а також виконання обіцянок членів Центру, яку вони дають при вступі; г) залучення до продуктивної праці та розподілу її результатів; д) участь у культурно-масовій, освітній, лекційній, спортивно-оздоровчій, релігійній діяльності Центру; е) застосування матеріального і морального стимулювання; є) сугестивні (навіювання) методи. Основними методами проведення соціально-психологічного тренінгу є:

а) групова дискусія, б) аналіз конкретних ситуацій, в) рольова гра;г) психічна драма (соціальна драма); д) психотехнічні вправи. Ефективними виявилися три типи орієнтації дискусій: біографічна - група аналізує життєвий шлях конкретних засуджених і життєвих ситуацій, що вплинули на формування їхньої особистості; тематична - обговорюються проблеми, значущі для всіх засуджених. Тематика може не плануватися заздалегідь, група сама знаходить проблеми і обговорює їх (сім'я, взаємовідносини з адміністрацією, працевлаштування після звільнення і т. п.); міжособистісні - аналізується процес взаємодії між членами групи, безпосередньо на тренінгу. Розглянемо процедуру проведення аналізу конкретних ситуацій. У загальноприйнятому розумінні ситуація являє собою сукупність факторів, що характеризують ту чи іншу подію, явище [10]. Аналіз конкретних ситуацій сприяє розвитку творчого потенціалу особистості (вмінню виявити проблему) і планування своїх дій, у тому числі життєвих цілей. Слухачам можуть пред'являтися ситуації із чітко заданою кількістю інформації і ситуацій, коли всі додаткові відомості для аналізу та прийняття рішення засуджені отримують від психолога, задаючи йому питання. За характером питань, ведучий заняття оцінює ефективність пошуку рішення і в своїх відповідях може варіювати зміст ситуації. Рольова гра - це метод, при якому реальна поведінка імітується (моделюється) учасниками відповідно до заданих ролей та ситуації. Наприклад, бесіда дільничного і колишнього засудженого у зв'язку зі скаргою сусідів.. Не задіяні у рольовій грі виступають в якості експертів. Даний метод дає можливість удосконалювати рольову поведінку, а також краще розуміти мотиви поведінки того, з ким доводиться стикатися в процесі діяльності. За висловлюванням англійських фахівців рольова гра дозволяє «походити в чужих черевиках». Люди - природжені актори, а рольова гра - це навчання в «ігровому театрі». Психологічна драма (соціальна драма) - активний метод навчання і групової психологічної корекції, в якому клієнти (засуджені) виконують соціальні ролі, що моделюють життєві ситуації, що мають для них особистісний зміст [11]. На відміну від звичайної рольової гри, в ході психологічна драми усуваються неадекватні емоційні реакції і внутрішній конфлікт протагоністів [12]. Якщо в ході класичної рольової гри її учасники діють за жорстко заданим сценарієм (як артисти на сцені), то в процесі психологічна драми задаються лише загальні вимоги до ролі, при цьому заохочується спонтанність, творчість і здатність висловити свої дійсні почуття і думки про події. Існує цілий ряд методичних прийомів, що мають на меті надати психологічній драмі спонтанний і творчий характер. Наприклад, прийом «обмін ролями» (рольовий обмін) покликаний допомогти людині поглянути на себе із боку. Прийом «двійник» полягає в тому, що хто-небудь із учасників психологічні драми в усьому імітує протагоніста, а також може розвивати певну лінію його поведінки, яка намічається у протагоніста, але він її недостатньо усвідомлює і приховує. Прийом «монолог» також виступає як засіб розкриття думок дійової особи. Він виражається в тому, що від протагоніста треба викласти свої почуття і думки, як ніби вони вголос радяться самі із собою. Зовні це може мати вигляд коментування своїх дій у рольових іграх в середині сцени, перед її початком або в кінці. До рольових ігор належать і ті типові ситуації, які неодмінно можуть виникнути за життя на волі в якості екстремальних. Відбувається пошук правильного виходу і його обговорення, програвання у ролях. Як показує психологічна практика, до такого виду занять засуджені ставляться із цікавістю і беруть активну в них участь, позитивно відгукуючись про дану формі занять. У листах після звільнення вони пишуть про те, як допомогли їм ці заняття, особливо в перший рік перебування на волі. Таким чином, самостійна робота над собою, моделювання і відпрацювання поведінки в певних ситуаціях, з якими будуть стикатися засуджені, формують установки на соціальну активність і позитивну реадаптацію. Психотехнічні вправи не завжди пов'язані із реальною діяльністю, найчастіше, вони носять абстрактно-ігровий і, на перший погляд, «несерйозний характер» (наприклад, зобразити якусь пантоміму (сім'ю); запропонувати план «виживання» на безлюдному острові і т. п.). Однак, психотехнічні вправи, особливо на початкових етапах, - це потужний засіб зрівняти життєвий і професійний досвід учасників тренінгу та дати можливість проявити індивідуально-психологічні особливості, які потребують корекції [13]. У практиці є випадки використання специфічних для кримінально-виконавчої системи образів «Суд», «Колонія», «Кущ троянди», «У школі», «Хмара» і т. п. Тривалість вистави образів залежала від віку засудженого і характеру образу: для наших досліджуваних - у середньому близько 20 хвилин, але не більше 35-40 хвилин. Курс психологічно колекційного заняття із засудженим складався, як правило, із 8-15, і в особливо складних випадках досягаючи іноді 30-50 занять. Проаналізувавши стан рецидивної злочинності у районі з 2002 по 2013 рік, ми дійшли висновку, що працюючи зі злочинцями у напрямі їх виховання, створивши необхідні для життя та праці умови, залучивши їх до суспільно корисної роботи, можна значно зменшити кількість повторних злочинів.

2.2 Етапи та види ресоціалізації засуджених

Сьогоденний етап суспільної моралі як один із чинників поведінки людини характеризується тим, що в роки прояву явищ в економіці, поглиблення розшарування суспільства на багатих і бідних, значною мірою утрачено важелі формування світогляду молодого покоління. Дослідження ресоціалізації як процесу дозволяє виділити ряд органічно пов’язаних етапів, що складають його структуру: до пенітенціарна та пост пенітенціарна ресоціалізація. У свою чергу, кожен етап складається з більш конкретних періодів і механізмів. Перший етап ресоціалізації - до пенітенціарний період, який починається з моменту скоєння злочину («кульмінації» де соціалізації особистості) та арешту, продовжується в ході досудового слідства (перебування в слідчому ізоляторі) та судового процесу. Основними соціально-психологічними механізмами на цьому етапі виступають усвідомлення вини та нанесення шкоди суспільству, каяття та засудження власної злочинної поведінки. Основним змістом соціально-педагогічної (соціально-виховної) та психологічної роботи - просвітницька та виховна робота, спрямована на попередження рецидивів; загальноосвітнє навчання; заняття спортом; психологічна підтримка усвідомлення вини. Другий, основний, етап процесу ресоціалізації - пенітенціарний - відбувається з моменту прибуття засудженого в колонію й закінчується звільненням. Механізмами основного етапу ресоціалізації виступають адаптація до умов позбавлення волі, виховання, перевиховання, виправлення та самовиховання. Підготовка засуджених до звільнення, що відбуваються у процесі соціально-педагогічної (соціально-виховної) та психологічної роботи за наступними напрямами: всебічне (моральне, розумове, правове, трудове, естетичне, фізичне, санітарно-гігієнічне, статеве) виховання; загальна середня, професійно технічна та вища освіта; участь у самодіяльних організаціях та самоврядуванні. І, нарешті, третій, пост пенітенціарний, етап ресоціалізації неповнолітніх засуджених починається, коли неповнолітній уже потрапляє на волю. Провідними механізмами процесу ресоціалізації на цьому етапі виступають соціальна реабілітація та соціальна адаптація, які відбуваються разом або з відносною послідовністю. Основним змістом соціально-педагогічної роботи на цьому етапі виступає соціально-педагогічний патронаж неповнолітніх, звільнених із колонії, спрямований на відновлення або ж встановлення соціально корисних відносин і статусу; вирішення проблем забезпечення житлом, продовження освіти, професійного навчання, працевлаштування; корекцію індивідуальних рис, що заважають соціальній адаптації; захист прав і представлення інтересів звільненого; нейтралізацію негативного впливу соціального середовища; здійснення психологічної підтримки; закріплення досягнутих у процесі виконання покарання позитивних результатів і досягнення цілей ресоціалізаційного процесу. Перший етап можна назвати до пенітенціарним, другий, третій і четвертий - пенітенціарним, п’ятий - пост пенітенціарним. На першому етапі ресоціалізуючий вплив на засудженого має вид і строк призначеного судом покарання, а також вид установи, де він буде відбувати покарання. Відомо, що надмірно суворі покарання озлоблюють засудженого, перешкоджають нормальній адаптації до життя в умовах позбавлення волі, а надто легкі покарання формують невірне уявлення про безкарність його протиправних дій, що, як наслідок, приводить до неможливості досягти мети покарання - виправлення і повернення в суспільство законослухняного громадянина. На другому, третьому і четвертому етапах відбувається адаптація до місця позбавлення волі та ресоціалізація особистості в установах виконання покарань. Завершальним, п’ятим, етапом ресоціалізації засуджених є соціальна адаптація до умов життя після відбування кримінального покарання. Цей період найбільш складний, він показує, наскільки успішно пройшов процес ресоціалізації на волі. Таким чином, можна виокремити два підвиди ресоціалізації: пенітенціарну та пост пенітенціарну. В свою чергу пенітенціарну ресоціалізацію можна поділити на: ресоціалізацію у місцях позбавлення волі та ресоціалізацію під час підготовки засудженого до звільнення з установ виконання покарань, а пост пенітенціарну - на ресоціалізацію після звільнення з пенітенціарних установ, ресоціалізацію осіб з психічними аномаліями, інвалідів I та II груп, хворих на туберкульоз та ресоціалізацію неповнолітніх, звільнених від відбування покарань. На першому етапі ресоціалізації у засудженої особи відбувається соціальна адаптація до нових умов існування, до обмеження волі, до нових законів поведінки, до оточуючих його осіб, що достатньо сильно травмує психіку людини, впливає на її трудову та соціальну активність тощо. Також негативним фактором пенітенціарної ресоціалізації є відрив від звичних соціальних зв’язків, сім‘ї, колективу та потрапляння до нового оточення, в якому досить сильно виражені такі риси, як недовіра, озлобленість, боротьба за лідерство та інші якості. Даний етап ресоціалізації займає багато часу достатньо сильно впливає на фізичний та психічний стан людини, який в подальшому досить складно відновити до того рівня, який мала людина до ув’язнення. Другий етап ресоціалізації можна вважати одним з найважливіших, оскільки на цьому етапі здійснюється безпосередня підготовка засудженого до звільнення, тобто відбувається процес, що є протилежним першому етапові. На цій стадії засуджених мають підготовлювати до життя на волі. Як показує сучасна практика, в сучасних умовах ринкових перетворень, складної економічної ситуації в державі особа, що звільнилася з місць позбавлення волі нікому не потрібна. В установах виконання покарань робочих місць немає, більше половини засуджених не забезпечені роботою, середня заробітна плата складає 15 гривень на один відпрацьований день, тому її не вистачає на самозабезпечення засуджених. Таким чином, при звільненні, особі найчастіше просто нема куди йти і, хоча стаття 157 КВК передбачає, що адміністрація установи виконання покарань повинна надати одноразову грошову допомогу, така допомога майже ніколи не надається. Третім етапом ресоціалізації є реабілітація після звільнення з пенітенціарних установ, який є найбільш складним етапом, оскільки проблема повернення до законослухняного життя дуже складна і вона стає ще більш складною. Одним із засобів успішної ресоціалізації після звільнення є процес реабілітації, який передбачає відновлення соціального статусу засудженої особи, її корисних соціальних зв’язків, звичок, навичок, трудової кваліфікації тощо. Практика свідчить, що, зазвичай, перші кілька місяців після звільнення така особа жебракує, що підштовхує її на вчинення нових злочинів. Окремі особливості має ресоціалізація колишніх суддів та співробітників органів внутрішніх справ. Вона відрізняється своєю підвищеною складністю, оскільки, в першу чергу, у таких осіб після звільнення досить гостро постає питання працевлаштування і набуття нових професійних навичок. У цьому разі взагалі досить суперечливим є призначення покарання у вигляді позбавлення волі, оскільки, з одного боку, неповнолітня особа відривається від звичайного для неї середовища, позбавляється можливості зазнавати негативного впливу збоку інших осіб, а з іншого боку - така особа позбавляється також можливості спілкуватися з батьками, втрачає корисні соціальні зв’язки, поміщається до оточення, яке має власні субкультури, злочинні звички, традиції тощо. Необхідний комплексний підхід до самого процесу ресоціалізації та до вивчення цієї соціально-правової категорії в сучасних умовах гуманізації та демократизації суспільства. Це етап повної й остаточної ресоціалізації, результатом якої повинна стати реінтеграція (повторна інтеграція в суспільство) з метою подальшої соціалізації неповнолітнього, перерваною злочином і відбуванням покарання в місцях позбавлення волі. Дослідження багатьох криміналістів, юридичних психологів (І.Г.Богатирьов, О.М. Неживець, Л.А.Жук, І.Л.Жук виділяють у процесі ресоціалізації наступні етапи:

•підготовка засуджених до звільнення з місць позбавлення волі в пенітенціарних установах, мотивація їх до успішного життя на волі;

•ресоціалізація під час перебування на свободі після звільнення.

Ресоціалізація, як соціально-правова категорія включає в себе наступні етапи:

) ресоціалізація в місцях позбавлення волі;

) ресоціалізація під час підготовки засудженого до звільнення з установи виконання покарання;

) ресоціалізація після звільнення з пенітенціарних установ;

) ресоціалізація осіб з психічними аномаліями, інвалідів I та II груп, хворих на туберкульоз;

) ресоціалізація неповнолітніх, звільнених від відбування покарання.

Етапи процесу ресоціалізації соціальних не адаптованих підлітків у колективі:

Перший етап. Адаптаційний період у першу чергу передбачає ломку стереотипу “важкий підліток”, тобто у власних очах підлітка повинна бути розібрана уся атрибутика тієї вуличної субкультури, яка до цього часу мала для нього виключену значущість. Ця ломка здійснюється у процесі включення підлітка у колективну діяльність, шляхом заміни фальшивої романтики вуличної кампанії на романтику здорового колективу, естетику дисципліни, заміни кругової поруки на справжню товариськість.

Другий етап - період часткової нестійкої ресоціалізації, що характеризується активним включенням неповнолітнього у колективну діяльність клубу, прийняття колективних норм, відмовою від асоціальних форм поведінки. Третій етап - період повної ресоціалізації - характеризується завершенням процесу ресоціалізації, коли в юнака складається достатньо стійкі погляди, переконання, соціальні орієнтації, здійснюється професійне самовизначення, формується самосвідомість, здатність до самоаналізу, самовиховання, з’являється прагнення брати участь у суспільному житті, у суспільно-корисній праці. Етапи процесу ресоціалізації і соціальної реабілітації не адаптованих неповнолітніх:

. Переорієнтація асоціальної спрямованості соціально занедбаних підлітків, змінення соціального статусу колишнього “важкого” у колективі на місці його навчання і, крім цього, формування здатності саморегуляції своєї поведінки з позиції загальнолюдських етичних норм та цінностей.

. Створення умов щодо реалізації потреби спілкування і самоствердження, залучання до діяльності, що дозволяє людині у повній мірі реалізувати себе, схвалення з боку референтної групи одноліток, що грає важливу роль у соціалізації підлітка.

. Будування профілактико-виховної практики на основі дієвого підходу, завдяки якому можливі ефективні діяння і перебудування як усвідомлюваних, так і не усвідомлюваних поведінкових регуляторів.

. Налагодження з важковиховуваними учнями довірливих відносин, контроль і допомога у навчальній діяльності; авансування довірою у школі з боку вчителів і однолітків; організація дозвілля, розширення сфери інтересів, опора на кращі якості характеру; формування професійних планів і життєвих прагнень; прищеплення навичок самоаналізу, самовиховання; допомога в оздоровленні умов сімейного виховання.

2.3 Аналіз підходів до практики ресоціалізації осіб,звільнених з місць позбавлення волі в умовах соціальної ізоляції

Аналіз підходів до практики ресоціалізація осіб,звільнених з місць позбавлення волі в умовах соціальної ізоляції показав, що доцільно звернутися до досвіду держав, які мають відповідні традиції. Є цілий ряд науково-дослідних робіт, що узагальнюють як зміст, так і ефективність психотерапевтичних програм у зарубіжних пенітенціарних установах. Аналіз відповідних програм показує, що вони покликані до вирішення таких завдань [2-4]: допомогти засудженим краще зрозуміти свою мотивацію, свої потреби і поведінку; допомогти їм діяти більш адекватно і ефективно в складних життєвих ситуаціях; стимулювати розуміння не тільки самого себе, а й інших людей; сприяти особистісному зростанню і максимально використовувати свої можливості в житті; вміти долати труднощі, незважаючи на негативне до себе ставлення і складні життєві ситуації; допомагати засудженим формувати реалістичну позитивну самооцінку та готовність нести відповідальність за свій власний вибір і поведінку. Що стосується теоретичних концепцій, на яких оснуються психологічній корекції програми для правопорушників, то вони відображають різноманіття загальноприйнятих наукових шкіл: психоаналіз (у класичному вигляді), аналіз Е. Берна і його послідовників, біхевіоризм і засновані на ньому підходи модифікації поведінки, терапію, раціональну терапію та ін. Жоден із прийнятих підходів не має істотної переваги над іншими. Ефективність психотерапії більшою мірою залежить від особистості злочинців і кваліфікації психологів і психотерапевтів [5]. В даний час психотерапія може застосовуватися тільки на основі добровільного волевиявлення засудженого. Однак не можна помилятися щодо мотивів участі засуджених у групах психологічної корекції.

До них належать: бажання урізноманітнити тюремне життя; прагнення отримати певні пільги і, перш за все, дострокове звільнення; тиск із боку адміністрації; готовність отримати допомогу у зв'язку з особистими проблемами і поганим самопочуттям; прагнення краще підготуватися до життя на волі [6]. Основною метою кримінального покарання як соціального інституту в законодавстві багатьох європейських країн служить ресоціалізації особистості засудженого, тобто формування в процесі відбування ним кримінального покарання у нього якостей особистості, що сприяють відновленню порушених соціальних зв'язків і відносин, а також ідентифікація особистості як суб'єкта власної життєдіяльності. Такими якостями виступають законно слухняність та соціальність, покликані забезпечити дотримання особою правових норм і її орієнтацію на соціально корисний спосіб життя (морально правова ресоціалізації). Обмеження їх формування пов'язано із тим, що, на відміну від соціалізації особистості в умовах свободи, ресоціалізація засудженого відбувається в місцях позбавлення волі, в основному, під впливом внутрішнього середовища пенітенціарної установи і лише в дуже обмеженій мірі - окремих елементів зовнішнього середовища. Основну структуру системи ресоціалізації утворюють зв'язки та стосунки працівників виправних установ із засудженими, єдність видів розвиваючої діяльності самих засуджених. Процес ресоціалізації складається із цілеспрямованого впливу на поведінку і діяльність людини в процесі виконання кримінального покарання із боку суспільства (представником якого виступає адміністрація пенітенціарної установи), впливу середовища (як необхідної умови розвитку особистості) та активності самої особистості, як суб'єкта цього процесу. Останнє виявляється у вибірковому ставленні засудженого до найближчого оточення, його норм і цінностей, до виховних впливів, самовиховання та саморегулювання поведінки.

Система і процес ресоціалізації особистості засудженого поєднані із системою та процесом кримінального покарання, мають загальну структуру і відрізняються специфічними механізмами впливу на особистість засудженого. Таким чином, сучасна практика цілеспрямованої ресоціалізації засуджених є тенденцією до використання активних дидактичних та психологічних методів. Аналіз існуючих підходів до процесу ресоціалізації засуджених дозволяє відмітити серйозну прогалину у методичних і практичних напрямках роботи з цим контингентом, а саме - відсутність диференційованого підходу до розробки соціально-психологічних заходів, спрямованих на ресоціалізацію особистості. В нашому дослідженні брали участь ув'язнені, які перебували в камерах загального утримання в кількості 119 (55,3%) осіб, а також засуджені для виконання робіт господарського обслуговування в кількості 96 (44,7%) осіб. Усього в дослідженні взяло участь 215 ув'язнених. Вік досліджуваних - від 20 до 45 років, із середньою або середньо-спеціальною освітою. В більшості своїй вони засуджені за крадіжки, грабежі, розбій, хуліганство, а саме: за крадіжки - 42 %; вживання чи розповсюдження наркотиків - 16 %; грабіж - 13 %; розбій - 7 %; хуліганство - 6 %; тяжкі тілесні пошкодження - 4 %; згвалтування - 3 %; навмисне вбивство - 2 %; незаконне зберігання зброї - 1,5 %; інше - 5,5 %. Аналіз підходів до практики ресоціалізації ув'язнених показав, що виправна психокорекція - це цілеспрямований процес психологічного впливу на структуру психічних властивостей особистості засудженого, що детермінують соціально-правову поведінку з метою усунення або зменшення її кримінології та формування готовності задовольняти життєві потреби та інтереси право слухняним чином. Здійснення виправної психокорекції підкоряється ряду основних принципів [7-8]: обмеження психокорекції впливу від психічного насилля, добровільність участі в процесі виправної психокорекції та інших.

Провідним із них, на нашу думку, слід вважати принцип диференційованого впливу залежно від особистісних особливостей засуджених та виду скоєного злочину. В якості завдань психокорекції роботи із засудженими слід виділити: розвиток і корекцію уявлень засуджених про себе («Я» - концепція); пізнання інших людей, формування гуманістичної установки стосовно інших людей - дестабілізація стереотипних уявлень про співробітників виправних установ; розширення сфери усвідомлюваного у розумінні мотивів протиправної поведінки; корекцію психологічних захисних механізмів (раціоналізації своїх дій); розвиток адекватної самооцінки та впевненості в собі; корекцію ціннісних орієнтації засудженого; прояснення і формування життєвих планів засуджених; розвиток емоційної стійкості у складних життєвих ситуаціях; розвиток життєвих вмінь встановлювати психологічний контакт із потрібними людьми, вирішувати питання про працевлаштування та прописку, вирішувати конфліктні ситуації в сім'ї. Однак, як показала практика, істотні поліпшення наступають уже після кількох перших занять. Іноді навіть одне заняття може позбавити клієнта від хворобливого симптому або допомогти розв'язати проблемну ситуацію, тому що даний метод інтегрував в собі елементи багатьох інших технік - генштальта, НЛП, психологічні драми, аутотренінгу, арт терапії. Соціально психологічна робота із засудженими передбачає проведення рольових занять із програвання ситуацій за темами: «Перший день вдома після звільнення», «Проведення вільного від роботи часу», «Я і моя сім'я», «У гуртожитку», «Як подолати конфлікти», «У виробничому колективі». Результати занять оцінюються за адекватністю реакцій засудженого на програвання ситуацій. Ефективною виявилася програма соціально-психологічного тренінгу в системі засобів морального виховання засуджених при підготовці їх до виходу на свободу. Тренінг проводиться за життєвими ситуаціями, які розподілені на три групи:

а) настановні; б) «провокаційні», в) перспективні.

Установчі ситуації припускають способи правильної поведінки попервах після виходу на свободу, щоб допомогти реадаптуватися в нових умовах, наприклад, в умовах конфлікту. Учасникам надається установка: уникнути конфліктних відносин, взяти себе в руки і діяти психологічно правильно. Програма включала й екстремальні ситуації, що моделюють поведінку в пост адаптивний період, коли людина відчула себе вже «міцно на ногах». Зустріч із «провокаційною» ситуацією пов'язана з перевіркою людини «на міцність» її позитивної поведінки. При цьому у неї можуть провокуватися старі установки, тому їй потрібно зуміти мобілізувати свій позитивний фонд. Основними завданнями даного курсу є: закріплення вмінь і навичок самостійної роботи над собою; формування спеціальних установок поведінки під час підготовки до виходу на свободу; створення у засудженого активної життєвої позиції у морально-соціальному плані. Цей курс представлений комплексною методикою, що включає в себе взаємодію методів переконання та навіювання. Психологічний аутотренінг при підготовці засуджених до звільнення передбачає врахування взаємозв'язку усвідомлюваного і неусвідомлюваного в психіці людини, представленого двома блоками: основним, де домінуючий вплив йде безпосередньо на свідомість й іншим, де домінує вплив, що враховує можливість максимізації сфери неусвідомлюваного в процесі психологічного навіювання. Такий підхід дозволяє посилити комплексність і системність виховного впливу на ресоціалізації особистості. У психологічному аутотренінгу передбачено три курси. На першому - ставиться завдання подолання психологічного бар'єра, що виражається в опорі вихованню. На другому - виклик почуттів і переживань необхідності морального вдосконалення, створити установку на самовиховання. Третій курс повністю присвячений психологічній підготовці засуджених до звільнення. Кожен курс триває 2,5 місяця. Аналіз показав, що найбільш оптимальним є курс педагогічного аутотренінгу, в процесі якого формуються установки соціальної активності і моральної поведінки засуджених. Так, ті, хто пройшов тільки перший курс, здійснили за п'ять років 9,1% повторних злочинів, ті, хто пройшли два курси - 6,6%, а ті, хто пройшов весь трирічний курс цілком, - 0,3%. Якщо судити за кількістю рецидивістів, то воно традиційно становить 45-54 відсотки, але якщо судити із рецидиву в перші три роки після звільнення із місць позбавлення волі, то він значно нижче, особливо за окремими категоріями засуджених. Таким чином, можна виділити ряд проблем, які постають у зв'язку із здійсненням підготовки засуджених до звільнення: необхідність зниження негативного впливу місць позбавлення волі, їх кримінального впливу в частині розширення способів скоєння злочинів, установок на злочинне життя, впливу субкультури (іншого життя), тюремних традицій, звичаїв, жаргону, татуювань, статевих збочень, жорстокості, агресивності.

.4 Проведення дослідження із застосуванням кримінологічних показників ресоціалізації осіб,звільнених з місць позбавлення волі

Розглядаючи соціально-демографічні ознаки осіб, звільнених з місць позбавлення волі, встановлено, що частка чоловіків в Україні складає 53,2%, жінок - 46,8%; серед звільнених на волю вона складає 94,1 і 5,9% відповідно. За даними проведених досліджень, більшість осіб, звільнених з місць позбавлення волі, є молодь віком від 16 до 29 років - 50,7%, 30-39 - 30,6%. Середній вік звільнених складає 32,9 років; середній вік серед звільнених жінок вищий, ніж у чоловіків: у чоловіків - 32,1 роки, у жінок - 34,7 років. В УВП вищу освіту мають - 1,3%, середню спеціальну і неповну вищу освіту - 13,17; середню загальну - 48,1; неповну середню - 30,4; початкову освіту - 5,3%. При звільненні на волю 62,2% осіб не перебували в шлюбі, перебували в шлюбі і сім’я зберігалася у 25,7%, перебували в шлюбі і сім’я розпалась у 12,1%. Серед осіб, які звільняються, переважають особи з робочими професіями та особи, які не мали до засудження визначених занять - 89,5% від всіх звільнених. У зв’язку з цим необхідно організувати в установах виконання покарань підготовку спеціалістів з масових робітничих спеціальностей з працевлаштуванням після звільнення. Одним із важливих аспектів дослідження особи злочинця є вивчення кримінологічних значимих ознак, які притаманні всій сукупності осіб, які вчинили злочини [1]. Таке вивчення є необхідним як для визначення основних закономірностей детермінації злочинності, так і для розроблення заходів запобігання їй. За радянської доби аналіз кримінологічних значимих ознак осіб, які вчинили злочини (злочинців), базувався в основному на результатах дослідження вибіркових масивів кримінальних справ та виявлених злочинців, оскільки відповідна статистична звітність у той час була закритою [2]. На початку 1990-х років статистичні дані, що характеризують особу злочинця, стали доступними, але, на жаль, недостатньо використовувались в процесі кримінологічного аналізу злочинності. Але ці дослідження стосувались певного періоду часу. В останні роки у структурі виявлених осіб, що вчинили злочини, відбулися певні зміни, виникли нові тенденції, які потребують подальшого аналізу. В Україні протягом 2002-2012 р. їх коефіцієнт злочинної активності складав 1472, у 2012 р. знизився до 1066, але залишався найвищим серед представників різних вікових груп. Другими за рівнем кримінальної активності до 2007 р. були 16-17-річні особи. їх показник злочинної активності дорівнював у 2002 р. 1134, а у наступні роки зменшувався і склав у 2008 р. 801. З цього року вони стали посідати третю позицію за рівнем кримінальної активності. У 2009- 2011 рр. мало місце зростання показника цієї вікової групи до 926, а у 2012 р. - зниження до 872. Зворотна картина спостерігалась з особами, які вчинили злочини у віці 29-39 років. У 2002-2007 рр. вони перебували на третьому місці за величиною коефіцієнта кримінальної активності (2002 р. - 949, 2007 р. - 805). У 2008 р. на фоні зниження рівня злочинної активності 16-17-річних вони стали другими за даним показником (805) і перебували на цій позиції в наступні роки. У 2012 р. їх коефіцієнт кримінальної активності становив 935. Найменш кримінально активними природно були представники найстаршої вікової групи (60 років і старше): 2002 р. - 61, 2012 р. - 59. Коефіцієнт кримінальної активності 40-59-річних становив у 2002 р. 429, протягом 2003-2008 рр. зменшився до 357, у наступні три роки зріс до 411, а у 2012 р. становив 400. Представники цієї вікової групи за величиною зазначеного показника постійно мінялись місцями з 14-15-річ- ними, перебуваючи то на четвертому, то на п'ятому місці. Дослідження базується на аналізі ознак, відомості щодо яких містяться у державному статистичному звіті «Про осіб, які вчинили злочини» форми № 2 [7]. Розподіл виявлених осіб, які вчинили злочини,за статтю у ці роки практично залишався незмінним. У середньому 86,9% злочинців складали чоловіки, 13,1% - жінки. Річні відхилення від середніх показників не перевищували 0,8%. У 2012 р. частки чоловіків та жінок серед злочинців становили 87,2% та 12,8% відповідно. Таким чином, зростання частки жінок серед виявлених осіб, які вчинили злочини, до 15,5- 17,5%, яке відбувалося у 1994-1998 рр. [12], було тимчасовим явищем. З 1999 р. цей показник почав знижуватись, а з 2001 р. перебуває приблизно на одному рівні. Розподіл виявлених осіб, які вчинили злочини, за віковими групами за величиною їх середньої за ці роки частки серед усіх злочинців виглядав так: 18-28 років - 40,0%; 29-39 років - 27,5%; 40-59 років - 22,1%; 16-17 років - 5,5%; 60 років і старше - 2,6% і 14-15 років - 2,3%. Протягом розглядуваного періоду відбулися зміни структурних показників ряду вікових груп. Зменшились частки злочинців, які перебували у віці 14-15 років (з 3,3% до 1,6%), 16-17 років (з 6,6% до 3,9%), 18-28 років (з 42,3% до 36,9%). Натомість серед виявлених осіб, які вчинили злочини, збільшився відсоток 29-39-річних (з 25,6% до 31,6%) та 40-59-річних (з 19,9% до 23,4%). Частка злочинців найстаршої вікової групи істотно не змінилась. Необхідно відмітити значні розбіжності між структурним розподілом за віковими групами виявлених осіб, які вчинили злочини, та всього населення країни [13]. Серед злочинців у 2,6 разу більше середня за вказаний період частка 16-17-річних, у 2,4 разу - частка 18-28-річних та у 1,7 разу - частка 29-39-річних. Відсоток осіб у віці 60 років і старше серед злочинців менше ніж серед всього населення у 8,1 разу. Показники 14-15-річних та 40-59-річних серед злочинців та всього населення істотно не відрізняються. Ці дані становлять інтерес, але не дозволяють повною мірою оцінити такий важливий кримінологічний показник, як ступінь кримінальної активності, представників різних вікових груп. Для цього необхідно використати спеціалізовані коефіцієнти злочинної активності представників кожної вікової групи у розрахунку на 100 тис. населення даної вікової групи. Згідно з наведеними даними впродовж усього аналізованого періоду найбільш кримінально активними були особи у віці 18-28 років. У 2002 Дослідження базується на аналізі ознак, відомості щодо яких містяться у державному статистичному звіті «Про осіб, які вчинили злочини» форми № 2 [7.У зв'язку із закриттям всіх форм державної статистичної звітності щодо злочинності за 2012 р. 20 листопада в якості даних за цей рік використовувались розрахункові показники, отримані шляхом вирахування на основі статистичних даних за 01.01.2012 р.-20.11.2012 р. середніх щоденних показників та їх множення на кількість днів у цьому році. Протягом періоду, що аналізується, до виявлених осіб, які вчинили злочини, належали особи: щодо яких прокурором затверджено або складено обвинувальний висновок і кримінальну справу направлено до суду, щодо яких кримінальну справу направлено до суду для вирішення питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності за однією з нереабілітуючих підстав, щодо яких кримінальну справу закрито у зв'язку із смертю обвинуваченого [11] Такий показник найбільш повно та точно характеризує всю сукупність осіб, які вчинили злочини. Розподіл виявлених осіб, які вчинили злочини, за статтю у ці роки практично залишався незмінним. У середньому 86,9% злочинців складали чоловіки, 13,1% - жінки. Річні відхилення від середніх показників не перевищували 0,8%. У 2012 р. частки чоловіків та жінок серед злочинців становили 87,2% та 12,8% відповідно. Таким чином, зростання частки жінок серед виявлених осіб, які вчинили злочини, до 15,5- 17,5%, яке відбувалося у 1994-1998 рр. [12], було тимчасовим явищем. З 1999 р. цей показник почав знижуватись, а з 2001 р. перебуває приблизно на одному рівні. Розподіл виявлених осіб, які вчинили злочини, за віковими групами за величиною їх середньої за ці роки частки серед усіх злочинців виглядав так: 18-28 років - 40,0%; 29-39 років - 27,5%; 40-59 років - 22,1%; 16-17 років - 5,5%; 60 років і старше - 2,6% і 14-15 років - 2,3%. Протягом розглядуваного періоду відбулися зміни структурних показників ряду вікових груп. Зменшились частки злочинців, які перебували у віці 14-15 років (з 3,3% до 1,6%), 16-17 років (з 6,6% до 3,9%), 18-28 років (з 42,3% до 36,9%). Натомість серед виявлених осіб, які вчинили злочини, збільшився відсоток 29-39-річних (з 25,6% до 31,6%) та 40-59-річних (з 19,9% до 23,4%). Частка злочинців найстаршої вікової групи істотно не змінилась. Необхідно відмітити значні розбіжності між структурним розподілом за віковими групами виявлених осіб, які вчинили злочини, та всього населення країни [13]. Серед злочинців у 2,6 разу більше середня за вказаний період частка 16-17-річних, у 2,4 разу - частка 18-28-річних та у 1,7 разу - частка 29-39-річних. Відсоток осіб у віці 60 років і старше серед злочинців менше ніж серед всього населення у 8,1 разу. Показники 14-15-річних та 40-59-річ- них серед злочинців та всього населення істотно не відрізняються. Ці дані становлять інтерес, але не дозволяють повною мірою оцінити такий важливий кримінологічний показник, як ступінь кримінальної активності, представників різних вікових груп. Для цього необхідно використати спеціалізовані коефіцієнти злочинної активності представників кожної вікової групи у розрахунку на 100 тис. населення даної вікової групи. Згідно з наведеними даними впродовж усього аналізованого періоду найбільш кримінально активними були особи у віці 18-28 років. У 2002 р. їх коефіцієнт злочинної активності складав 1472, у 2012 р. знизився до 1066, але залишався найвищим серед представників різних вікових груп. Другими за рівнем кримінальної активності до 2007 р. були 16-17-річні особи. їх показник злочинної активності дорівнював у 2002 р. 1134, а у наступні роки зменшувався і склав у 2008 р. 801. З цього року вони стали посідати третю позицію за рівнем кримінальної активності. У 2009- 2011 рр. мало місце зростання показника цієї вікової групи до 926, а у 2012 р. - зниження до 872.Зворотна картина спостерігалась з особами, які вчинили злочини у віці 29-39 років. У 2002-2007 рр. вони перебували на третьому місці за величиною коефіцієнта кримінальної активності (2002 р. - 949, 2007 р. - 805). У 2008 р. на фоні зниження рівня злочинної активності 16-17-річних вони стали другими за даним показником (805) і перебували на цій позиції в наступні роки. У 2012 р. їх коефіцієнт кримінальної активності становив 935.Представники вікової групи 14-15 річних у 2002-2006 рр. були четвертими за значенням коефіцієнта кримінальної активності (2002 р. - 578, 2006 р. - 364), протягом наступних трьох років посідали п'яту позицію, у 2010-2011 рр. знову стали четвертими (434 та 440), а у 2012 р. повернулися на п'яте місце (396). Коефіцієнт кримінальної активності 40-59-річних становив у 2002 р. 429, протягом 2003-2008 рр. зменшився до 357, у наступні три роки зріс до 411, а у 2012 р. становив 400. Представники цієї вікової групи за величиною зазначеного показника постійно мінялись місцями з 14-15-річ- ними, перебуваючи то на четвертому, то на п'ятому місці. Найменш кримінально активними природно були представники найстаршої вікової групи (60 років і старше): 2002 р. - 61, 2012 р. - 59.Особливе кримінологічне значення має ознака, яка відбиває місце особи, яка вчинила злочин, у суспільстві, її соціальний статус. Протягом аналізованого періоду абсолютну більшість серед виявлених осіб, які вчинили злочини, становили працездатні громадяни, які на час вчинення злочину не працювали і не навчалися (у середньому 64,2%). У 2002-2009 p. цей показник коливався у межах 64-68%, а в останні три роки скорочувався і становив у 2012 р. 57,9%. Таке помітне зниження сталося вперше з 1993 р. Другою за чисельністю соціальною групою серед виявлених осіб, які вчинили злочини, були безробітні (середня частка - 11,2%). У 2002-2009 p. частка безробітних серед злочинців була відносно стабільною і перебувала на рівні 9-10%, а в останні три роки постійно зростала і дорівнювала у 2012 р. 17,9%. Цілком очевидно, що у ці роки частка безробітних зростала за рахунок набуття цього статусу певною частиною осіб, які не працювали і не навчалися. Структурні показники осіб, які на час вчинення злочину займалися певним видом роботи або навчалися, були відносно меншими і виглядали так:

Робітники підприємств, установ, організацій - у середньому 7,8% серед виявлених осіб, які вчинили злочини. їх частка серед всіх злочинців становила у 2002 р. 8,5%, у 2007-2008 p. - біля 9%, а у 2012 р. зменшилась до 5,6%;учні та студенти навчальних закладів - 3,6%. Частка злочинців цієї категорії коливалася протягом аналізованого періоду в межах 3-4%. Серед таких осіб більшість складали учні шкіл, ліцеїв, гімназій (у середньому 60,1% від всіх учнів та студентів), далі йдуть учні коледжів, технікумів, ПТУ (28,8%) та студенти вищих навчальних закладів (11,2%). Протягом аналізованого періоду мало місце деяке зниження частки учнів шкіл, ліцеїв, гімназій серед всіх злочинців цієї категорії (2002 р. - 63,6%, 2012 р. - 58,1%) і зростання кількості студентів вищих навчальних закладів, відсоток яких у 2003-2006 p. зріс з 6,4% до 12,7% і в подальшому суттєво не змінювався (2012 р. - 12,9%); підприємці(без утворення юридичної особи)- 1,6%. Частка таких осіб серед злочинців зросла у 2003-2010 p. з 1,1% до 2,3%, а в наступні роки зменшилась до 1,5%;робітники сільського господарства - 0,7%. Відповідно із змінами у структурі виробництва в країні частка таких осіб серед злочинців за аналізований період суттєво зменшилась (2002 р. - 1,7%, 2012 р. - 0,4%) працівники органів державної влади та управління - 0,4%. У 2002- 2010 p. щороку виявлялось у середньому 838 таких осіб, їх частка серед всіх злочинців становила 0,3-0,4%. В останні два роки аналізованого періоду їх чисельність зросла до 1393 та 1287 відповідно, а структурний показник дорівнював 0,6%; працівники правоохоронних органів - 0,3%. Тут ситуація виглядає ще більш несприятливою. Чисельність злочинців цієї категорії переважно зростала протягом всього розглядуваного періоду (2002 р. - 262, 2011 р. - 1251, 2012 р. - 1213), а частка серед всіх злочинців збільшилась з 0,1% до 0,6%;власники,співвласники підприємств -0,3%. Спостерігалась тенденція зниження абсолютних та відносних показників злочинців цієї категорії. їх чисельність за ці роки зменшилась з 1045 до 324, а частка серед всіх осіб, які вчинили злочини, - з 0,4% до 0,1%. Протягом періоду 2002-1012 p. структура злочинців за ознакою рівня освіти зазнала певних змін. Помітно (з 47,5% до 63%) збільшилася частка осіб, які мали повну загальну середню і базову загальну середню освіту. Дещо збільшився також відсоток осіб з вищою освітою (2002 р. - 7,5%, 2012 р. - 9,9%). В той самий час суттєво зменшилася частка найменш освічених осіб (2002 р. - 20,4%, 2012 р. - 4,4%). Показник злочинців із професійно-технічною освітою протягом цих років суттєво не змінився (середня частка - 23,2% 1. Зіставлення наведених даних із відомостями щодо рівня освіти населення України в цілому свідчить про відсутність між ними значної різниці. Важливою складовою кримінологічної характеристики виявлених осіб, які вчинили злочини, є їх розподіл за кримінально-правовими та кримінологічними ознаками. Звертає на себе увагу суттєве збільшення серед виявлених злочинців частки тих, хто раніше вчиняв злочини. У 2003-2010 p. цей показник зростав відносно помірно і збільшився з 14,6%, до 26,7%, тоді як у 2011 р. стався його сплеск до 45,5%, а у 2012 р. він дорівнював 46,8%.У 2002-2008 p. спостерігалося зменшення відсотка осіб, які вчинили злочини у групі (2002 р. - 29,1%, 2008 р. - 16,3%). У наступні 3 роки в результаті зростання абсолютного числа осіб даної категорії їх частка серед усіх злочинців збільшилась до 19,9%, а у 2012 р. зменшилась до 18,2%. В цілому переважала тенденція до зниження рівня групової злочинності. Для відсотка осіб, які вчинили злочини у стані алкогольного сп'яніння, була характерна протилежна тенденція. Протягом 2003-2011 p. цей показник збільшився з 10,8% до 16,6%, а у 2012 р. становив 15,6%. Частка осіб, які в момент вчинення злочину перебували у стані наркотичного збудження, була дуже незначною і коливалась у межах від 0,4% до 0,6%. Дослідження та аналіз існуючої статистики виявили, що в Україні коефіцієнт рецидивної злочинності серед звільнених із місць позбавлення волі перевищує аналогічний коефіцієнт серед дорослого населення у 8 разів, що потребує особливої уваги до подальшої соціальної адаптації цієї категорії осіб на волі [6]. Тривала ізоляція в місцях позбавлення волі й адаптація в них призводить, з одного боку, до виправлення, а з іншого - спричинює зміни в психіці засудженого, через що останньому необхідно адаптуватися в суспільстві. Вивченням статистичних даних УДПтС України в Полтавській області встановлено, що протягом 2013 року (станом на 12 грудня 2013 р.) у Полтавській області з кримінально-виконавчих установ звільнено 2112 осіб, з яких більше 60 % (1350 осіб) - умовно-достроково. Разом з цим протягом вказаного періоду вчинено 1481 злочин 1394 особами, які раніше вже притягувалися до кримінальної відповідальності, з них 45 % осіб раніше вже звільнялись умовно-достроково (деякі неодноразово) як такі, що твердо стали на шлях виправлення та мають по кілька судимостей. Станом на 1 вересня 2013 р. на обліках у кримінально-виконавчих інспекціях УДПтСУ в Полтавській області перебувало 3776 осіб, з яких поставлено на облік протягом дев'яти місяців 2013 р. 1682 особи. Проведеним нами аналізом статистичних даних встановлено, що протягом року із числа звільнених близько 66 % вчиняють нові злочини, а із числа умовно-достроково звільнених - більше 45 % (вказані цифри є умовними та залежать від регіону, періоду тощо). Це пов'язано, насамперед, з відсутністю механізму адаптації, реабілітації звільнених осіб та встановлення за ними контролю з метою з'ясування їх соціальної адаптації у суспільстві й можливих причин вчинення нових (повторних) злочинів. Проведене нами експериментальне дослідження дає змогу визначити основні умови, за яких процес ре соціалізації осіб, звільнених від відбування покарання, буде більш ефективним.

ВИСНОВКИ

У даній роботі були розглянуті основні інноваційні підходи до ресоціалізації осіб, які повертається з місць позбавлення волі. Необхідність позитивної соціальної інтеграції колишніх ув'язнених виражається в тому, що особи відбули покарання і злочини, що відбулися на шляху, скоюють нові злочини, породжують страх, тривогу і завдають збитку економічного життя. Повернення в зовнішній світ може стати для ув'язнених небезпечним досвідом. Деякі з них є професійними злочинцями, але деякі, будучи рецидивістами, вважають, що повернутися до злочинного життя їх змусили обставини, оскільки по-іншому ним було не вижити. Багато хто з них стикається з реальними проблемами в наступних областях: безробіття, зловживання алкоголем або наркотиками, використання вільного часу, родинні взаємини, погляди, переконання і взаємини з іншими злочинцями. Таким чином, поступова соціальна робота - засіб виправлення, умова, мобілізуюча що все є в установи соціального обслуговування можливості для виправлення і ресоціалізації колишнього засудженого. Населення не завжди зацікавлене в наданні допомозі ув'язненим. Воно часто вважає, що люди, що не скоювали злочинів, повинні мати пріоритет. Проте служби соціальній адаптації можуть добитися наступних бажаних результатів на користь суспільства: скоротити тенденцію для колишніх ув'язнених повертатися до злочинної поведінки після звільнення, допомогти слабкішим злочинцям протистояти впливу сильніших, дозволити колишнім ув'язненим внести позитивний вклад до суспільного життя після звільнення, скоротити проблеми, які вони створюють для органів влади і суспільства в цілому, скоротити потреби у витрачанні засобів на діяльність правоохоронних органів. Для того, щоб вирішити вказані проблеми необхідно, аби Управління федеральної служби виконання покарань і інші соціальні служби створили стійке партнерство: УФСІН повинен працювати в координації і за підтримки широкого спектру служб соціальній адаптації для звільнених ув'язнених. Існування зовнішніх служб є життєво необхідним для соціальної адаптації. Служба виконання покарань не в змозі надати такі послуги, які можуть запропонувати вказані служби. Враховуючи, що в юридичній літературі даються різні тлумачення таких понять, як “реабілітація”, “ресоціалізація”, “соціальна адаптація”, і більшість вчених-юристів розглядають їх як тотожні поняття, розглядаються як юридична категорія. Результати проведеного дослідження дають можливість зробити такі висновки: 1. “Ресоціалізація” - це складна соціально-правова категорія, яка охоплює різні сторони оновлення соціальних зв’язків як під час відбування покарання, так і після звільнення з місць позбавлення волі, тому її необхідно підрозділяти на пост пенітенціарну і пенітенціарну. Пенітенціарна ресоціалізація являє собою звикання засудженого до умов позбавлення волі та виробку у нього законослухняної поведінки в УВП, в якій він відбуває покарання за скоєний ним злочин і має бути перевихований та підготовлений до життя на волі. Аналізуючи різні точки зору, дисертант до поняття ресоціалізації засуджених відносить процес становлення особи в якості соціалізованого члена суспільства, що здійснюється на основі застосування до особи, яка скоїла злочин і засуджена за нього, комплексу правових, організаційних психологічних, виховних та інших заходів кримінальної відповідальні. 2. Виходячи із аналізу реабілітації як соціально-правової категорії автором дається поняття соціальної реабілітації осіб, звільнених з місць позбавлення волі як процесу підготовки осіб, у яких закінчується термін відбування покарання в установах виконання покарань, шляхом надання їм пост пенітенціарної допомоги, яка реалізується у вигляді комплексу заходів соціального, правового, виховного та кримінологічного характеру, направленого на відновлення, а при необхідності набуття цими особами особистих якостей, дозволяють їм вести законослухняний спосіб життя. На основі узагальнення результатів дослідження зроблено наступні висновки:

1. Розкрито поняття процесу ре соціалізації, доведена його сумісність на кількох етапах, починаючи з відбування покарання в місцях позбавлення волі і продовжуючи після звільнення, показана роль ре соціалізації у боротьбі з рецидивною злочинністю, наголошено на проблемних аспектах даного процесу і визначені підходи до підвищення його ефективності.

. За допомогою експериментальних досліджень сформована концептуальна система поглядів щодо кримінологічного попередження правопорушень, які мають місце серед різних категорій осіб, звільнених з місць позбавлення волі.

. Розроблена діюча модель конкретних центрів з ре соціалізації і адаптації осіб, які відбули покарання, їх правового та матеріального забезпечення.

. На основі аналізу чинного законодавства і практики його застосування внесено конкретні пропозиції щодо вдосконалення Законів України “Про зайнятість населення”, “Про місцеве самоврядування в Україні”, “Про місцеві державні адміністрації”, проекту Закону “Про загальну структуру, чисельність та функції кримінально-виконавчої системи України”, а також окремих відомчих нормативних актів.

. Робиться висновок, що дана проблема потребує подальшого вивчення, зокрема, методів ресоціалізаційної роботи зі звільненими, особливостей ресоціалізації неповнолітніх, співпраці правоохоронних та соціальних служб з урахуванням специфіки різних регіонів України.

Проведене дослідження дало можливість сформулювати основні висновки:

1.Теоретичний аналіз наукових досліджень показує, що незважаючи на значний інтерес учених до проблем пенітенціарної педагогіки, поки немає достатніх підстав вважати вирішеною проблему успішної ресоціалізації засуджених у закладах пенітенціарної системи, оскільки потребують подальшого розвитку й теоретичні підходи до феномена ресоціалізації, і технологія цього процесу.

.Вивчення дефініції „ресоціалізація” з погляду різноманітних наукових напрямків дозволило нам вважати оптимальним формулювання цього поняття з позицій пенітенціарної педагогіки, яка розглядає ресоціалізацію як процес виправлення засудженого.

.Аналіз наукової літератури переконливо показав, що, по-перше, домінуючою причиною протиправної поведінки є неблагополучне соціально-економічне становище в суспільстві й зниження виховного потенціалу сім’ї як основного соціального інституту; по-друге, відсутні або малоефективні механізми реалізації наукових ідей профілактики правопорушень серед неповнолітніх; по-третє, сучасні наукові дослідження доводять можливість раннього попередження й подолання протиправної поведінки неповнолітніх.

4.Змістовну основу ресоціалізаційної діяльності складають традиційні форми виховної роботи, але реалізовані в специфічних умовах виправного закладу. У результаті аналізу було виділено чотири групи особливостей, що тією або іншою мірою виявляються в пенітенціарному закладі для неповнолітніх.

5.Результати дисертаційної роботи підтверджують гіпотезу дослідження, яка полягає в припущенні про залежність ефективності процесу ресоціалізації неповнолітніх засуджених від відповідних педагогічних умов.

6.Установлено, що першою педагогічною умовою ресоціалізації неповнолітніх засуджених є створення у виховній колонії освітнього середовища, що забезпечує кожній дитині максимально можливий розвиток її здібностей і успішну ресоціалізацію.

.Уперше стосовно до процесу ресоціалізації засуджених у пенітенціарних закладах було адаптовано й використано ідеї особистісно-орієнтованого підходу як найважливішої умови успішності корекції-виховної роботи. Він являє собою струнку систему організаційно-управлінських принципів, застосовуваних у різноманітних видах пенітенціарної практики.

.Особистісно-орієнтований підхід упроваджувався через технологію психодіагностики особистості новоприбулих засуджених, технологію організації дозвільної діяльності неповнолітніх і технологію проведення соціально-психологічних тренінг занять.

9.У дослідженні обґрунтовано необхідність акценту в корекції-виховній роботі на формування в неповнолітніх правової культури, що є третьою педагогічною умовою ресоціалізації вихованців колонії.

10.Аналіз результатів проведеного дослідження, здійснений за розробленими критеріями: ставлення до освіти, наявність соціально й особистісно-значимих орієнтації, ступінь сформованості правової культури вихованців, свідчить про високу динаміку росту всіх основних показників ресоціалізації осіб,звільнених з місць позбавлення волі що є переконливою підставою вважати виконаними завдання дослідження й досягнутою його мету.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.    Авельцева Т. З досвіду соціальної роботи з підлітками - вихованцями колоній / Т.З.Авельцева// Соціальна політика і соціальна робота. - 2000. - № 2, - С. 107 - 109.

2.     Беца О. Якою бути системі ресоціалізації осіб, звільнених із місць позбавлення волі? /О.Беца//Соціальна політика і соціальна робота. - К.,2008. - №33. -С.45-52.

3.    Богатирьов IX. Кримінально-виконавче право України. - К.: Всеукраїнська асоціація видавців «Правова єдність», 2008. - 352 с.

[Електронний ресурс] Режим доступу:

<#"870245.files/image002.jpg">

Додаток Б

Теоретичний концепт переходу від покарання до ре соціалізації засуджених неповнолітніх.

Уточнено визначення поняття “засуджені неповнолітні”. Розроблено класифікацію видів покарань і звільнень від них стосовно засуджених неповнолітніх. На сьогодні в молодіжному середовищі все частіше спостерігаються такі антисоціальні прояви, як пияцтво, наркоманія, бродяжництво, жебрацтво та інші явища супутні вчиненню злочинів. Чинним законодавством закріплено “визначення, яка діяльність і поведінка є суспільно небезпечною або шкідливою для особи, суспільства та держави” [8, с. 42], а також зафіксовано механізм притягнення до відповідальності осіб, які вчинили злочини, призначення їм покарання та звільнення від нього. Але покарання повинно передбачати не лише кару злочинця, а і його виправлення, тобто ресоціалізація. Однак донині законодавці та науковці недостатньо уваги приділяють ресоціалізації таких осіб: порівняно більше - стосовно звільнених з місць позбавлення волі засуджених та тих, хто перебуває в установах виконання покарань; дещо менше - про осіб, які перебувають на обліку в кримінально-виконавчий інспекції; мінімально - щодо неповнолітніх, засуджених до покарань або звільнених від них. Безумовно, ресоціалізація осіб, засуджених до позбавлення волі, є складним і тривалим процесом, тому що ізоляція має найбільш деструктивний вплив на засудженого. Водночас, ресоціалізації потребують і особи, засуджені до покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, і особи, відносно яких прийнято судом обвинувальні вироки та звільнено від покарань. Така ситуація обумовлена тим, що не позбувшись проблем, які спонукали їх до вчинення противоправних діянь, та за відсутності впливу відповідних заходів ресоціалізації такі особи, частіше за все, вчиняють повторні злочини. Саме тому на сьогодні постала необхідність розглядати різні підходи до ресоціалізації всіх категорій засуджених, до яких застосовано міри державного примусу. Обираючи найбільш оптимальні теорія та практика державного управління. - Вип. 3 (38) шляхи її здійснення, необхідно враховувати не лише “особистість засудженого, його поведінку під час відбування покарання, ступінь суспільної небезпеки, мотиви вчиненого злочину і вид покарання” [9], а також термін відбування призначеного покарання та особливості звільнення від нього. У дисертаціях вітчизняних науковців розглядалися окремі категорії засуджених неповнолітніх. Т. Гончар здійснювала дослідження стосовно неповнолітніх як особливих суб’єктів кримінальної відповідальності [5]; В. Лютий досліджував проблеми соціально-педагогічного забезпечення ресоціалізації неповнолітніх, звільнених від відбування покарання з випробуванням, в умовах кримінально виконавчої інспекції [11];А. Гусак визначав кримінологічні аспекти ресоціалізації неповнолітніх, які засуджені за вчинення насильницьких злочинів [6]; Серед науковців не вщухає інтерес до цієї теми, про що наочно свідчать численні публікації у фахових виданнях різного спрямування. Так, зокрема, О. Карман розкрила нормативно-правові основи соціально-педагогічної роботи з неповнолітніми засудженими в Україні [7]; С. Кушнарьов удосконалив кримінологічні, психологічні та педагогічні аспекти соціалізації й ресоціалізації неповнолітніх злочинців [10]; М. Карпов розглянув законодавчі аспекти звільнення неповнолітніх від покарання [12]. Метою роботи є розробка класифікації видів покарань, які призначаються неповнолітнім, та звільнень від них, що як наслідок надають їм статус засудженого. Для досягнення цієї мети необхідно вирішити такі завдання:

) уточнити визначення поняття “засуджений неповнолітній”;

) розробити класифікацію видів покарань і звільнень від них стосовно неповнолітніх засуджених. Відсутність усталеного понятійного апарату часто призводить до плутанини та неправильного його використання. Не є виключенням поняття “засуджений неповнолітній”, що донині не має свого законодавчого закріплення. Виходячи з того, що неповнолітніми є особи до 18 років, тому основну увагу слід зосередити на дослідженні сутнісних характеристик поняття “засуджений”, яке тлумачать так: особа, стосовно якої судом винесено обвинувачений вирок і якій призначено покарання [16]; людина, яку засудили до якої-небудь міри покарання [2]; особа, відносно якої вирок, винесений судом, набрав законної сили і якій призначено покарання [17]; будь-який обвинувачений, відносно якого ухвалено звинувачувальний вирок [13]; особа, якій проголошено обвинувачений вирок [4]. Таким чином, проведені узагальнення дозволяють стверджувати, що більшість тлумачень:

) доповнюють одне-одне;

) не містять згадувань про осіб, звільнених від покарань, хоча такі особи також є засудженими;

) не відображають специфіку засуджених неповнолітніх. Відповідно до чинного законодавства України,притягнення до кримінальної відповідальності неповнолітньої особи,яка вчинила злочин,можливе за двох умов:

) наявності відповідного ступеня осудності;

) досягнення нею певного віку. При цьому всі категорії неповнолітніх осіб, які вчинили злочини, характеризуються двома критеріями:

) медичний - передбачає наявність або відсутність різноманітних хворобливих станів психіки особи;

) юридичний - вказує на здатність або нездатність особи усвідомлювати суспільну небезпеку своїх дій чи бездіяльності на момент вчинення конкретного діяння, в силу свого віку та ступеня розумового розвитку. Отже, притягнутою до кримінальної відповідальності може бути осудна особа, якій до вчинення злочину виповнилося 16 років, а в окремих випадках, передбачених ч. 2 ст. 22 Кримінального кодексу України - 14 років [9]. Тому далеко не всі неповнолітні злочинці набувають статусу засудженого розвиток системи державного управління в Україні і тим більше - підпадають під призначення покарання у вигляді позбавлення волі. (табл. 1).

Таблиця 1 Класифікація неповнолітніх осіб,які вчинили злочини (авторська розробка)

Додаток В

Програма соціальної адаптації осіб, які відбували покарання у вигляді позбавлення волі.

Мета й основні завдання.

Метою Програми є удосконалення чинної та формування дієвої системи соціальної адаптації звільнених осіб та визначення ключових напрямів надання допомоги таким громадянам, що призведе до зниження рівня рецидивної злочинності та до якнайшвидшого повернення звільненої особи в соціум. Досягнення мети передбачається завдяки реалізації таких завдань:

формування механізму співпраці центральних та місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо надання допомоги звільненим особам;

формування мережі центрів соціальної адаптації осіб, звільнених із місць позбавлення волі, спеціальних гуртожитків тощо з урахуванням фінансових можливостей та регіональних потреб;

розвиток партнерських стосунків з недержавними та міжнародними організаціями, які проводять роботу із звільненими особами, поширенню їх досвіду, а також запровадженню практики заохочення діяльності зазначених організацій;покращання якості надання соціальних послуг; удосконалення чинного законодавства. Основними шляхами і способами розв'язання проблеми є затвердження плану заходів за такими основними напрямами:

) підготовка засуджених до звільнення:

проведення серед осіб, які відбувають покарання у вигляді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк, інформаційно-роз’яснювальної роботи щодо їх прав і гарантій, можливостей життя на волі;

організація професійно-технічного навчання осіб, які відбувають покарання у вигляді позбавлення волі, з урахуванням потреб ринку праці;

своєчасність виявлення та лікування захворювань безпосередньо в установах виконання покарань;

посилення заходів щодо введення у дію системи стосовно недопущення втрати паспорту в ході слідства та своєчасної видачі паспорту до звільнення;

вжиття заходів щодо запобігання незаконного позбавлення реєстрації місця проживання осіб, які відбувають покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк;

) соціальний супровід та соціальний патронаж звільнених осіб:

удосконалення чинної моделі соціальної адаптації звільнених осіб;

сприяння у працевлаштуванні звільнених осіб;

сприяння діяльності недержавних організацій, що опікуються питаннями звільнених осіб, а також вивчення досвіду їх роботи і його подальше застосування;

підвищення рівня медичного обслуговування звільнених осіб (хворих на туберкульоз, ВІЛ/СНІД тощо), зокрема за направленням установ та закладів соціального захисту для звільнених осіб та бездомних громадян; упровадження заходів щодо покращання роботи спостережних комісій;залучення волонтерів до роботи зі звільненими особами;

) розвиток мережі установ для звільнених осіб (центрів соціальної адаптації осіб, звільнених із місць позбавлення волі, спеціальних гуртожитків тощо):

забезпечення функціонування мережі закладів та установ для звільнених осіб з урахуванням фінансових можливостей та регіональних потреб;

розширення мережі спеціальних гуртожитків та формування фонду соціального житла для тривалого проживання звільнених осіб,які працевлаштовані, мають сім’ю та ведуть загальноприйнятний спосіб життя;

) покращання якості надання соціальних послуг звільненим особам:

визначення основних форм і методів соціальної роботи зі звільненими особами;

упровадження інноваційних методик у роботи зі звільненими особами;

введення у навчальні плани вищих навчальних закладів, що готують соціальних педагогів, соціальних працівників та фахівців із соціальної роботи, спеціального курсу з питань соціальної адаптації звільнених осіб та надання їм соціальних послуг; вивчення проблемних питань звільнених осіб;

) вдосконалення чинного законодавства:

внесення змін до чинного законодавства України, зокрема щодо вдосконалення системи соціальної адаптації звільнених осіб;

вивчення досвіду інших країн;

) нівелювання серед населення негативного ставлення до осіб, які відбувають покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк, і які звільнені від відбування покарання:

проведення інформаційно-роз’яснювальної роботи щодо таких осіб; - проведення інформаційно-роз’яснювальної роботи щодо діяльності установ, що надають соціальні послуги звільненим особам;

) попередження злочинності: організація соціальної роботи з наркотично та алкоголічними залежними особами, а також особами, які опинилися у складних життєвих обставинах і можуть бути схильні до таких залежностей ;

розвиток системи надання соціально-медичних, психологічних і юридичних послуг з метою зменшення ризику інфікування ВІЛ/СНІД та добровільного тестування на ВІЛ/СНІД; профілактика бездомності.

Фінансове забезпечення. Реалізацію заходів, що мають бути передбачені планом заходів на виконання цієї програми, планується здійснювати за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів. Основним напрямом у формуванні системи соціальної адаптації звільнених осіб, що передбачає найбільші витрати, є утворення мережі установ відповідного спрямування, відновлення документів. Наразі органи місцевого самоврядування самотужки визначають обсяги коштів з місцевих бюджетів для реалізації заходів, спрямованих на утворення мережі установ, виходячи із фінансових можливостей та регіональних потреб. На утворення установ для звільнених осіб, які потребують тимчасового притулку, за орієнтовними розрахунками потрібно близько 17 млн. гривень. Джерелами покриття витрат на такі заходи можуть стати доходи загального фонду місцевих бюджетів, у тому числі субвенції з Державного бюджету України місцевим бюджетам, а також міжбюджетні трансферти. До надання послуг звільненим особам планується залучати громадські організації та благодійні фонди, волонтерів, осіб, що проходять альтернативну службу, а також безпосередньо звільнених осіб.

Додаток Г

КОНЦЕПЦІЯ соціальної адаптації осіб, які відбували покарання у вигляді позбавлення волі.

Проблема на розв’язання якої спрямована Концепція. На шляху інтеграції України до Європейського Союзу одним з пріоритетних завдань держави є забезпечення реалізації прав і свобод людини і громадянина, що визначаються основним законом - Конституцією України. Впродовж останніх років Україна діє в напрямі удосконалення законодавства, зокрема, щодо приведення його у відповідність до стандартів законодавства ЄС, що, в свою чергу, передбачає наближення українського суспільства до європейських стандартів життя. Це впливає на розвиток громадянського суспільства в Україні, інноваційних форм і методів в сферах освіти і надання соціальних послуг, реалізацію прав і свобод людини, гарантованих Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, а також на підвищення рівня внутрішньої та зовнішньої безпеки держави, покращання стосунків із сусідніми країнами, формування іміджу України як демократичної держави. Трансформації у державних процесах, що тривали впродовж останніх десятиріч, спричинили підвищення рівня криміналізації суспільства: людина, перебуваючи у скрутному, на її думку, безвихідному становищі, вдається до незаконних дій, виправдовуючи себе цією самою безвихіддю та неможливістю гідно існувати в умовах, які створила для неї держава. Таким чином, збільшилась кількість таких злочинів, які пов’язані з незаконним обігом наркотиків та наркотичних речовин, махінаціями з житлом, нерухомістю та банківськими рахунками, що, в свою чергу, зумовило збільшення чисельності осіб, засуджених до відбування покарання на досить тривалі строки ув’язнення. Крім того, труднощі у відновлення свого соціального статусу та поверненні до гідних умов життя змушують осіб, які вже відбули покарання та звільнилися з місць позбавлення волі, повертатися на шлях кримінального минулого, чим підвищується рівень рецидивної злочинності. Не всі громадяни після закінчення відбуття строку покарання та повернення на волю мають можливість мешкати у власних домівках, влаштуватися на роботу, близько третини з них мають проблеми психологічного характеру, приблизно половина - зі здоров’ям, внаслідок чого спостерігається збільшення чисельності бездомних, підвищення рівня безробіття, розповсюдження суспільно небезпечних хвороб тощо. Нехтування проблемами таких людей і нівелювання їх існування в нашому суспільстві призводить до втрат людського ресурсу на ринку праці, оскільки переважна частина звільнених осіб - це працездатні громадяни працездатного віку. Зазначені негативні фактори зумовлюють визнання такої соціально вразливої верстви населення, як особи, які відбули покарання у вигляді позбавлення волі та звільнилися із місць позбавлення волі (далі - звільнені особи). Увагу до проблем цієї категорії громадян було привернуто з прийняттям у 2003 році Кримінально-виконавчого Кодексу України та Закону України „ Про соціальну адаптацію осіб, які відбували покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк”, які набрали чинності у 2004 році. Цими законодавчими актами передбачено здійснення соціального патронажу стосовно звільнених осіб. Крім того, було прийнято інші нормативно-правові акти, які, зокрема, регулюють питання підготовки до звільнення, діяльності центрів соціальної адаптації осіб, звільнених із місць позбавлення волі, діяльності спостережних комісій. Однак напрям роботи щодо соціальної адаптації звільнених осіб не набув потрібного розвитку. Щороку з установ виконання покарань звільняється близько 50 тис. осіб. Впродовж 2007 року було звільнено 48,8 тис. осіб, з них близько 1 тис. втратили соціальні зв’язки, майже 3 тис. не мають робітничої спеціальності, приблизно 3 тис. не забезпечені житлом. Проблеми звільнених осіб багатоаспектні і стосуються багатьох галузей. З метою об’єднання зусиль центральних і місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, недержавних організацій щодо соціальної адаптації звільнених осіб та активізації роботи в даному напрямі було прийнято розпорядження Кабінету Міністрів України від 21.11.07 № 1030-р „ Про затвердження плану заходів щодо забезпечення соціальної адаптації осіб, які відбували покарання у вигляді позбавлення волі, на період до 2009 року”. На виконання цього плану заходів центральними та місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування здійснюється робота стосовно удосконалення системи соціальної адаптації таких осіб, зокрема, щодо функціонування мережі установ для звільнених осіб. Станом на 01.01.08, діє 38 установ, які надають соціальні послуги цій категорії населення, з них 23 утворені недержавними організаціями. Мережа таких установ розвивається дуже повільними темпами. Так, із 38 установ, лише 1 центр соціальної адаптації комунальної форми власності (система органів внутрішніх справ) та жодного спеціального гуртожитку. В деяких регіонах звільнені особи поселяються у звичайні гуртожитки на загальних підставах, проте це не вирішує проблему побутового влаштування звільнених осіб в цілому. Впродовж останніх років показники злочинності, як первинної, так і рецидивної, не є стабільними. Зокрема, підвищується рівень рецидивів. Така ситуація пояснюється тим, що людина знову опиняється у колишньому середовищі, відновлює старі зв’язки. Відсутність сім’ї та житла сприяють поповненню нею лав бездомних. Заходи щодо соціальної адаптації, як правило, є малоефективними, пошуки роботи невдалими. За кілька місяців людина остаточно деградує, шукаючи вихід в алкоголі або наркотиках. Майже половина рецидивістів вчинили свій перший злочин у неповнолітньому віці. Повернення їх до вчинення нових злочинів є прямим свідченням прорахунків соціальної адаптації. Явище підліткового рецидивізму стає однією з найгостріших проблем злочинності, яка тягне за собою цілий шар соціальних негараздів у сучасному українському суспільстві. А відсутність досконалої комплексної допомоги звільненим особам уповільнює їх реінтеграцію у суспільство та відновлення їх соціального статусу повноцінного та повноправного члена соціуму, трудового колективу, родини. Виконання заходів стосовно соціальної адаптації звільнених осіб покладено на місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування. Проте на місцевому рівні ця проблема залишається невирішеною через брак коштів, належних фахівців, досвіду роботи в даній галузі тощо. Так, функціонуюча сьогодні в Україні система соціальної адаптації звільнених осіб неспроможна охопити потреби суспільства, тим більше в сучасних умовах. Процес соціальної адаптації звільнених осіб потребує чіткої злагодженої співпраці органів влади всіх рівнів у сфері виконання покарань, медицини, праці та соціального захисту, внутрішніх справ, освіти та недержавних організацій. Таким чином, в Україні відсутній дієвий механізм взаємодії усіх заінтересованих органів влади та місцевого самоврядування у вирішенні проблем звільнених осіб, з чого випливає стабільно високий рівень рецидивної злочинності, низький рівень працевлаштування звільнених, їх бездомність тощо. Тому формування дієвої системи соціальної адаптації звільнених осіб набуло актуальності і потребує негайного вирішення. Проблемами у формуванні дієвої системи соціальної адаптації звільнених осіб є:

відсутність довершеного чітко діючого та налагодженого механізму координованості дій центральних та місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування;

відсутність чіткого визначення ключових напрямів щодо своєчасного надання потрібної допомоги таким громадянам;

недостатність фінансування;

стигматизація та дискримінація звільнених осіб;

недостатня поінформованість осіб, які звільняються від відбування покарання, щодо своїх прав та обов’язків після звільнення, що негативно впливає на процес їх реінтеграції у суспільство;

брак фахівців із соціальної роботи та соціальних працівників, які б могли на належному рівні працювати в системі соціального захисту з даною цільовою групою населення;

недосконалість законодавства.

Очікувані результати та реалізація Концепції сриятиме:

удосконаленню діючої та формуванню дієвої системи соціальної адаптації звільнених осіб;

активізації процесу їх реінтеграції у суспільство;

зміцненню механізму взаємодії заінтересованих центральних та місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, недержавних організацій;

зниженню рівня рецидивної злочинності;

зменшенню чисельності безробітних та бездомних;

посиленню позицій сім’ї як соціального інституту;

підвищенню престижності соціальної роботи як багатогалузевого наукового напряму;

демократичному розвитку нашої держави.

Додаток Д

Таблиця 1 Класифікація видів покарань та звільнень від них (авторська розробка)

Запропонована класифікація дасть змогу використовувати комплексний підхід до ресоціалізації всіх категорій засуджених неповнолітніх та передбачатиме індивідуальний підхід до кожного з них окремо.(табл. 1). Адже шляхи здійснення ресоціалізації, скажімо засуджених до покарань у вигляді штрафу чи позбавлення волі, мають свої відмінності.

При цьому суди:

) використовують “вичерпний перелік видів покарань, розміщених у певному порядку, залежно від ступеня їх суворості” [14, с. 122-123];

) обирають не тільки вид покарання, у залежності від тяжкості злочину, а і його тривалість;

) застосовують покарання як засіб “виправлення засуджених, запобігання вчиненню ними, а також іншими особами нових злочинів” [9]. Для реалізації принципу індивідуалізації покарання слід використовувати класифікацію видів кримінальних покарань, тобто їх диференціацію на відповідні групи за певними критеріями. Крім того, такий підхід є вкрай важливим підґрунтям для розробки алгоритму ресоціалізації засуджених. [1]. При цьому, на відміну від покарань, звільнення від них (крім примусових заходів виховного характеру) не мають ієрархічної побудови, однак у них також є відповідні межі. Узагальнення напрацювань провідних науковців і результати власних досліджень у цій сфері дозволили вдосконалити класифікацію видів покарань та звільнень від них, що надають неповнолітньому статусу засудженого (табл. 1), з використанням таких критеріїв: - часу: над коротко термінові (у ході оголошення рішення суду), короткотермінові (терміном до 1 року), середньо термінові (від 1 до 5 років), довготермінові (від 5 до 10 років), надовго термінові (понад 10 років); - обмежень майнового характеру; - ізоляції від суспільства.

Дослідження та аналіз.

Протягом 2014 року вжито ряд заходів для стабілізації криміногенної ситуації в місті, забезпечення безпеки в громадських місцях і на вулицях, протидії злочинним проявам. За даний період по місту зареєстровано 5053 кримінальних правопорушення (без врахування закритих) або кожне п’яте від зареєстрованих по області. По 1977 кримінальних правопорушеннях 1076 особам повідомлено про підозру, питома вага з числа тих, що знаходились у провадженні складає 25,4.Кількість злочинів у абсолютних числах зменшилась на 318 кримінальних правопорушень, що складає -5,9%. Разом із цим, спостерігається збільшення кількості окремих видів злочинів, а саме: тяжких (+13,3%), умисних вбивств (+50,0%), тяжких тілесних ушкоджень зі смертю (+2,5 рази з 2 до 5), пограбувань (+23,2%), розбійних нападів (+21,4%), шахрайств (+8,6%), дорожньо-транспортних пригод (+8,2%), незаконних заволодінь транспортними засобами ( +21,9%). Одночасно, завдяки вжитим заходам дещо покращилась на 3,4% у порівнянні з 2013 роком питома вага кримінальних правопорушень, за якими особам повідомлено про підозру у їх вчиненні. Позитивною є також динаміка розкриття особливо тяжких злочинів (+11,0%), умисних вбивств (+50,0%), тяжких тілесних ушкоджень (+3,4%), пограбувань (+3,1%), розбійних нападів (+13,5%), шахрайств (+22,5%), хуліганства (+27,4%). Разом з цим, погіршились результати щодо встановлення осіб, які вчинили тяжкі (-7,8%) злочини, тяжкі тілесні ушкодження зі смертю (-20,0%), крадіжки (-2,6%), вимагання (-66,7%), дорожньо-транспортні пригоди (-20,0%) та незаконні заволодіння транспортними засобами (-14,6%). Із 162 осіб, які ухилялись від слідства та суду (на початок року), розшукано 115. Протягом 2014 року додатково поставлено на облік 119 таких осіб, в результаті чого залишок збільшився та складає 166 злочинців. Протягом 2014 року у сфері господарської діяльності викрито 18 кримінальних правопорушень, по 4 із них особам повідомлено про підозру, або 22,2%. Задокументовано 64 кримінальних правопорушення у сфері службової діяльності, що майже у двічі більше, ніж у 2013 році (34). По 30 з них особам повідомлено про підозру, або 46,9%. Задокументовано 195 фактів (у 2013 році 163, або +19,6%) незаконного виробництва і збуту наркотиків, з яких по 135 - повідомлено про підозру (питома вага - 69,2%). Виявлено 62 факти безпосереднього збуту наркотиків, по 44 із них особам повідомлено про підозру (питома вага - 71,0%). Протягом 2014 року виявлено 18 (у 2013 році - 25) злочинів пов`язаних з незаконним обігом зброї та вибухових речовин, з яких по 16 особам повідомлено про підозру (питома вага - 88,9%). Одночасно, викрито 7 (у 2013 році - 5) фактів незаконного поводження з вогнепальною зброєю. По 6 із них особам повідомлено про підозру (питома вага - 85,7%). Протягом звітного періоду у громадських місцях міста Вінниці скоєно 291 кримінальне правопорушення, що складає 5,8% від усіх зареєстрованих, у тому числі 145 - вчинено на вулицях. Із числа злочинів даного виду розкрито 111, що складає 38,1%. Крім цього, зареєстровано 717 злочинів, вчинених раніше злочини (питома вага - 37,9%) та 312 або 16,5% - особами у яких судимість не знята та не погашена.

Висновки з даного дослідження і перспективи подальшого розвитку в даному напрямку:

1) на сьогодні вітчизняні науковці досліджують переважно окремі категорії засуджених неповнолітніх та здійснення їх ресоціалізації, натомість поза увагою залишається комплексний підхід до даного питання;

) на підставі результатів дослідження сутнісних характеристик вживаного поняттєвого апарату дістало подальшого розвитку поняття “засуджений неповнолітній”, яке слід тлумачити як фізична осудна особа, яка на момент вчинення злочину вже досягла віку, з якого наступає кримінальна відповідальність і не досягла вісімнадцятирічного віку та якій судом винесено обвинувальний вирок, призначено покарання або звільнення від нього;

) із загальної кількості неповнолітніх осіб, які вчинили злочини, виокремлено ті групи, яким може бути призначене кримінальне покарання або звільнення від нього;

) на підставі вивчення вже відомих критеріїв, зазначених в класифікаціях покарань, вдосконалено класифікацію видів кримінальних покарань, що можуть призначатися неповнолітньому за вчинення злочину, а також звільнень від них, що, як наслідок, надають йому статусу засудженого;

) продовження наукових розвідок за даною проблематикою сприятиме удосконаленню ресоціалізації засуджених неповнолітніх.

)за допомогою експериментальних досліджень сформована концептуальна система поглядів щодо кримінологічного попередження правопорушень, які мають місце серед різних категорій осіб, звільнених з місць позбавлення волі.

) розроблена діюча модель конкретних центрів з ресоціалізації і адаптації осіб, які відбули покарання, їх правового та матеріального забезпечення.

) робиться висновок, що дана проблема потребує подальшого вивчення, зокрема, методів ресоціалізації роботи зі звільненими, особливостей ресоціалізації неповнолітніх, співпраці правоохоронних та соціальних служб з урахуванням специфіки різних регіонів України.