Прецедентність як складова індивідуального стилю інтернет-видання 'онлайн-експрес'

Прецедентність як складова індивідуального стилю інтернет-видання 'онлайн-експрес'

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ В.Н. КАРАЗІНА

ФІЛОЛОГІЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

КАФЕДРА ЖУРНАЛІСТИКИ

Прецедентність як складова індивідуального стилю інтернет-видання «онлайн-експрес»

Дипломна робота

студентки

-го курсу, групи ЛЖ-6,

спеціальності 8.03030101 - журналістика

Третякової Наталії Василівни

Керівник:

Полумисна Ольга Олексіївна,

кандидат філологічних наук, старший викладач

Харків - 2014

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1.Постмодернізм і ЗМІ

.1 Інтертекстуальність як одне з ключових понять постмодернізму

.2 Явище інтертекстуальності у сучасній українській пресі

.3 Прецедентні феномени як один із виявів інтертекстуальності

Розділ 2. Ідіостиль видання

.1 Ідіостиль електронного ЗМІ: порівняння зі стилем друкованого видання

.2 Особливості ідіостилю електронного видання «Онлайн-Екпрес

Розділ 3. Прецедентні феномени в інформаційних матеріалах інтернет-видання «Online-Експрес»

.1 Прецедентні ситуації (ПС) та їх використання в текстах інтернет-видання «Online-Експрес

.2 Прецедентні тексти (ПТ) та їх вживання в матеріалах інтернет-видання «Online-Експрес»

.3 Прецедентні висловлювання (ПВ) та їх функціонування у публікаціях інтернет-видання «Online-Експрес

.4 Використання прецедентних імен (ПІ) у текстах інтернет-видання «Online-Експрес»

Розділ 4.Правила охорони праці при роботі на компютері

Висновки

Список використаних джерел

прецедентність друкований інтернет видання

ВСТУП

Прецедентні феномени є дієвим, але в той же час малодослідженим засобом впливу на читача. Зараз спостерігається стрімке зростання використання феноменів прецедентності у комунікації взагалі та у ЗМІ зокрема, адже реалії існування мови на початку ХХІ сторіччя змушують мовців вдаватися до нових способів вираження думки через апеляцію до обєктів культури, процесів, що відбуваються у навколишньому світі та текстів, що вже існують. Саме тому міжтекстові звязки стали обєктом численних лінгвістичних досліджень останніх років, і все одно залишаються маловивченим явищем, яке, до того ж, знаходиться у постійному розвитку. Дослідження прецедентних феноменів дозволяє описати основні процеси, що відбуваються у когнітивній базі сучасної лінгвокультурної спільноти, та зясувати, які з цінностей та аспектів картини світу є актуальнішими для суспільства. Саме цими чинниками визначається актуальність нашого дослідження.

Метою нашої роботи є дослідження використання прецедентних феноменів у матеріалах електронних ЗМІ на прикладі видання «Онлайн-Експрес» та зясування їх ролі у формуванні індивідуального стилю видання. Реалізація поставленої мети передбачає розвязання наступних завдань:

Виконати огляд наукових досліджень, присвячених проблемам інтертекстуальності та використання прецедентних феноменів у текстах ЗМІ;

Запропонувати теоретичне підґрунтя для аналізу ідіостилю інтернет-видання «Онлайн-Експрес»;

Виділити основні групи прецедентних феноменів, що використовуються у матеріалах досліджуваного видання;

Дослідити, яким чином вказані прецедентні феномени впливають на сприйняття інформації читачами;

Зясувати позитивні та негативні наслідки використання прецедентних феноменів як стилетворчого елементу видання.

Зробити висновки щодо доцільності використання прецедентних феноменів у текстах ЗМІ.

Обєктом нашого дослідження слугували матеріали інтернет-видання «Онлайн-Експрес» за січень та лютий 2014 року. Предметом дослідження виступили використані у текстах публікацій прецедентні феномени.

Для досягнення поставленої мети ми використовували різні методи дослідження. В першу чергу був використаний лінгвістичний аналіз тексту, адже метою нашої роботи був саме аналіз текстів статей досліджуваного видання. Порівняльний метод використовувався для виявлення закономірних відмінностей між текстами традиційних друкованих ЗМІ та електронних ЗМІ, що зараз знаходяться в активному розвитку. За допомогою психологічного методу було досліджено звязки «автор-твір», та «твір-читач», аби зясувати відмінності між змістом, що його вкладав у прецедентні феномени, вживані в тексті, автор, та змістом, який може сприйняти читач; а також метод контекстного аналізу - адже будь-який прецедентний феномен за своєю сутністю є багатозначним елементом мови, а у контексті досліджуваних текстів феномени прецедентності функціонують у певних конкретних значеннях.

В ході роботи було поглиблено досліджено чинники, що призводять до позитивних та негативних наслідків вживання прецедентних феноменів.

Дипломне дослідження складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків і списку використаних джерел. Загальний обсяг дослідження становить 74 сторінки та 12 сторінок використаних джерел (106 позицій).

У першому розділі розглянуто теоретичне підґрунтя вивчення інтертекстуальності і зокрема прецедентних феноменів у сучасній українські пресі; другий розділ присвячено розгляду ідіостилю газетного видання та порівнянню особливостей стилю друкованих та електронних ЗМІ, також у ньому розглядається ідіостиль видання «Онлайн-Експрес» та вплив, який на нього здійснюють використані прецедентні феномени; у третьому розділі проаналізовано різні форми актуалізації прецедентних феноменів, зокрема прецедентні ситуації, прецедентні тексти, прецедентні висловлення та прецедентні імена у матеріалах публікацій інтернет-видання «Онлайн-Експрес»; четвертий розділ дипломної роботи присвячено правилам охорони праці при роботі на компютері.

РОЗДІЛ 1. ПОСТМОДЕРНІЗМ І ЗМІ

.1 Інтертекстуальність як одне з ключових понять постмодернізму

Інтертекстуальність є невідємною ознакою сучасного медіа-тексту, як і нового субєктивного журналізму. Хоча це явище вже звичне для художньої літератури, а разом з нею і для літературної теорії, в теорії журналістики воно практично не вивчене. Тим часом підхід до медіа-тексту як феномену культури у будь-якому випадку мусить мати міждисциплінарний характер.

Термін «інтертекстуальність» отримує найрізноманітніші дефініції. Найбільш узагальнено інтертекстуальність можна визначити як «використання текстів всередині текстів». В епоху постмодерну це явище притаманне не лише літературно-художній творчості, а й масовій комунікації. Його можна назвати одним із виявів діалогу культур на рівні мови й мовленнєвої діяльності. У постмодернізмі інтертекстуальність - особливий тип оповідальної техніки, за допомогою якої створюється певним чином фрагментована оповідь. Таким чином, постмодерністський текст являє собою не лінійний ланцюг слів, а багатовимірний простір, де поєднуються і суперечать один одному різні види «письма», жоден з яких не є першочерговим; текст складений з цитат, які посилаються до тисяч культурних джерел [49].

«Вибух інтертекстуальності» [51] у ЗМІ відбувся динамічно, це явище ще не є повною мірою вивченим, що відкриває широкі можливості для досліджень у найрізноманітніших гуманітарних галузях, і в першу чергу - в лінгвістиці. Засоби й форми його надзвичайно різноманітні, і вони розрізняються для різних видів дискурсу.

Очевидним є той факт, що, не зважаючи на те, що журналіст має бути неупередженим у повідомленні новин, пряме чи опосередковане вираження ставлення автора новинарних матеріалів до описуваних подій є практично неминучим. При цьому зовсім не обовязковим є пряме висловлення думок та оцінок автора. Існує багато засобів опосередкованого вираження авторської позиції. Серед них - використання емоційно забарвлених речень, різноманітні способи виділення смислового ядра повідомлення, акцентуація та підсилення певної частини повідомлення. Використання прецедентних феноменів є розповсюдженим засобом вираження ставлення до описуваних подій, а, оскільки явище прецедентності характеризується як система певних асоціацій та почуттів, що виникають у свідомості представників певної лінгвокультурної спільноти, використання прецедентних феноменів у матеріалах певного ЗМІ є доцільним, адже аудиторія ЗМІ є окремою лінгвокультурною спільнотою з притаманною їй когнітивною базою [51].

У наукових публікаціях останніх років (зокрема М. Бахтіна, Ю. Кристевої, В. Мокієнко, П. Паршина, К. Сидоренко та інших) часто піднімається тема інтертекстуальності ЗМІ як відображення світо- і самовідчуття сучасної людини. Цю тезу не можна піддавати сумнівам; втім, слід памятати, що існують різні категорії ЗМІ, різні види інтертекстуальності і, нарешті, різні типи мовних особистостей - журналістів і читачів, перші з яких створюють, а другі - декодують інтертекстуальні знаки медіатекстів.

На думку Н. А. Кузьміної, інтертекст - це «інформаційна реальність, що обєктивно існує як продукт творчої діяльності Людини, та здатна нескінченно самогенерувати з плином часу». Відповідно до цього, твердження типу «Інтертекст навколо нас» або «У нас один інтертекст» не є коректними, бо ми самі знаходимося в інтертексті, ми не поза ним, ми - одна з його субстанцій» [50]. Інтертекстуальність - це глибина тексту, обумовлена його здатністю накопичувати інформацію не лише за рахунок відображення дійсності, а й опосередковано, витягуючи її з інших текстів. Вона повязана з такими поняттями, як традиція, «семіотична память культури», дериваційна історія тексту. Інтертекстуальність робить текст своєрідною «діахронічною матрицею», крізь яку проглядається інший текст. Саме інтертекстуальність надає тексту такої собі смислової багатовимірності.

Інтертекстуальність - критерій гносеологічної та естетичної цінності тексту: якщо вона не притаманна творові, такий твір не має шансів увійти в науку, літературу, нарешті в культуру в цілому. Таким чином, інтертекстуальність - один із способів трансляції так званого коду культури.

Інтертекстуальність виявляється в процесі взаємодії з творчим субєктом - автором або читачем. Насамперед інтертекстуальність тексту є відображенням і реалізацією когнітивної бази, що породжує текст субєкта, його інтертекстуальний тезаурус, під яким ми розуміємо сукупність всіх тих елементів, які мовець вважає «чужими» у сприйнятті деякого повідомлення/тексту і яким він надає статус цитатних при породженні власних висловлювань/текстів. Уміння користуватися інтертекстуальним тезаурусом припускає наявність особливого виду компетенції - інтертекстуальної компетенції, що дозволяє кодувати і декодувати інтертекстуальні знаки. Реалізація інтертекстуального тезаурусу та інтертекстуальної компетенції залежить від комунікативних умов і типу мовної культури носія мови [35].

З іншого боку, коли йдеться про інтертекстуальність, необхідно враховувати й іншу творчу особистість - читача, глядача, що сприймає новий текст (метатекст). Сприйняття будь-якого мовного феномена регулюється прагматичним контекстом - мовленнєвою ситуацією, частиною якої є висловлювання. Розмірковуючи про інтерпретацію інтертекстуальних знаків, можна припустити, що є два типи прагматичних умов сприйняття інтертекстуальних феноменів - текстові і когнітивно-особистісні. Автор, бажаючи бути зрозумілим, прагне синтезувати свою думку в свідомості читача з таких смислових елементів, якими володіють обидві сторони комунікативного процесу, вказавши в самому тексті шлях змістоутворення. «Текст - це механізм, що керує процесом розуміння». У комунікативно-прагматичному ланцюжку «автор-текст-читач» незмінним є лише текст: саме він забезпечує фізичне збереження твору в тому вигляді, в якому він був завершений, тим часом як когнітивна система читача з часом змінюється, і теоретично ймовірним є момент, коли між кодом автора і кодом читача не залишиться нічого спільного [49].

Таким чином, інтертекстуальність є спільною властивістю текстів, що виражається у наявності між ними звязків, завдяки яким тексти (чи їх частини) можуть найрізноманітнішими способами явно чи неявно посилатися один на одного. Інтертекстуальність може існувати лише при взаємодії між текстом і автором та текстом і його сприймачем, при цьому зміст, який вкладає в текст автор, та той зміст, який врешті-решт сприймає читач, можуть виявитися кардинально різними.

.2 Явище інтертекстуальності у сучасній українській пресі

Інтертекст є найхарактернішою з рис, притаманних постмодернізму. А оскільки існують суттєві відмінності українського постмодернізму від західної моделі постмодернізму, спричинені низкою чинників, насамперед таких, як національні особливості та історичні умови, ми можемо говорити й про особливості інтертекстуальності, притаманні власне українській культурі та літературі.

Модерний дискурс української літератури був не до кінця розвиненим та повноцінним, і причиною цього стали, перш за все, ідеологічні утиски, що їх зазнавало культурно-мистецьке життя українського суспільства за часів радянської влади. Український модернізм розвивався під впливом політичних світоглядів, що гальмували його розвиток. Він зазнав переслідування, нищення з боку влади, і, фактично, його розвиток був перерваним. Отож український модернізм підготував не надто надійну основу для постмодернізму [35].

Не зважаючи на всі утиски, постмодернізм почав розвиватись в нашій країні ще в умовах радянського соцреалізму, започаткований тогочасними представниками андеґраунду (зокрема, київської іронічної літературної школи - Володимир Діброва, Богдан Жолдак, Лесь Подеревянський). На початкових етапах розвитку українські постмодерністи себе такими не вважали, але коли постмодернізм утвердився на Заході, почали з ним себе ідентифікувати. Отож легко помітити, що український постмодернізм зародився в політично складних, нестабільних умовах, а розвивався у період, коли суспільство і культура поверталися до нормального стану, тобто у період здобуття незалежності нашою країною [36].

З урахуванням того, що фактично постмодернізм у нашій країні почав свій розвиток незалежно від появи цієї течії на Заході, очевидним стає той факт, що його утвердження відбулося не під впливом інших течій та не стало «даниною моді», а було викликане потребами нового часу, розвитком інформаційного суспільства. Отож, неминучим став його вплив і на медійний дискурс - адже сучасні українські ЗМІ - це особлива «сфера існування» української мови, що оперативно реагує на всі процеси, явища та події, як лінгвальні, так і екстралінгвальні (особливо це стосується електронних ЗМІ, що відзначаються оперативністю, з якою доносять інформацію до читача). Мова преси виконує не лише інформативну функцію, але й функцію переконання, а часто й маніпулятивну функцію; а для виконання усіх цих функцій важливо, щоб мова була максимально близькою до адресата.

Намагання зблизити автора тексту ЗМІ та його адресата, а також принцип рівності учасників акту комунікації поступово стають однією з визначних рис мови сучасних українських ЗМІ. Таким чином, збагачується концепція адресата, що відображається, в тому числі, й на рівні тексту: діалогічність стає однією з фундаментальних ознак мови медіа. А однією з визначних рис вираження діалогічності є використання прецедентних текстів (часто - деформованих), що актуалізуються за допомогою цитування, алюзій, тощо, та неминуче відсилають читача до певних універсальних культурних кодів, викликають появу багатих асоціативних рядів у свідомості реципієнта [27; 664-675]. Отож із метою наблизити читача до себе автори текстів ЗМІ часто використовують саме ті мовні одиниці й мовні засоби, що здатні швидко актуалізувати фонд знань адресата.

Таким чином, однією з домінантних ознак сучасної мови мас-медіа стає інтертекстуальність - такі діалогічні звязки, за яких один текст уміщує конкретні та явні посилання на попередні тексти [37; 5]. Інтертекстуальність виявляється у ЗМІ у вигляді інтертекстів - текстуальних засобів інтертекстуальнсті, що виявляють звязки з прототекстом і містять його смисловий потенціал [83; 5]. Джерелами засобів інтертекстуальності мовлення сучасних ЗМІ слугують прецедентні феномени, до яких належать прецедентні тексти, прецедентні ситуації, прецедентні імена, прецедентні висловлювання [83; 10].

Прототекстами при цьому виступають певні загальновідомі тексти, апелювання до яких легко и «мимохіть» сприймається читачем, не примушуючи його замислюватись, аби «читати між рядками» та розгадувати значення використаного прототексту. Зокрема, за дослідженням О. Ільченко [37], джерелами інтертекстуальності сучасних українських ЗМІ можна вважати такі сфери культурного знання:

● фразеологізми й паремії, що актуалізуються через алюзії - «вияв текстової категорії інтертекстуальності, прийом художньої виразності, що змістовно збагачує текстову інформацію, створюючи численні асоціації за рахунок явного натяку на події, факти, реальних осіб, інші тексти, їх персонажів» [85; 25] - близько 46 % усіх прототекстів;

● література - інтертекстуальність ЗМІ часто базується на вживанні (перефразованих) назв відомих народних та літературних творів, а також імен відомих героїв творів - тобто для інтерпретування подібних прецедентних феноменів непотрібне глибоке знання джерельного тексту - близько 25 % усіх прототекстів;

● релігія, зокрема назви притч Старого та Нового заповітів - близько 14 % усіх прототекстів;

● кінематограф, тобто назви відомих фільмів та цитати із них - близько 8 % усіх прототекстів;

● міфологія, наприклад прецедентні імена міфологічних персонажів - близько 3 % усіх прототекстів.

Тобто у сучасних українських ЗМІ актуалізуються через інтертекстуальність такі сфери культурного знання, як фразеологізми й паремії, література, які можна вважати «сильними», адже вони «володіють високим інтертекстуальним потенціалом і часто реалізують свою прагматичну настанову» [88; 210] у сучасній мові ЗМІ. А такі сфери, як кінематограф, пісні, міфологія, є менш розповсюдженими джерелами інтертекстуальності сучасних українських ЗМІ.

Існують також інші типології джерел виникнення інтертекстів. Зокрема, О. Рябініна розрізняє фольклорні, суспільно-політичні, художньо-літературні, кінематографічні й пісенні інтертексти [83; 10]; Ю. Мельник подає наступну класифікацію джерел прецедентності українських ЗМІ: пісні, літературні твори, тексти художніх і мультиплікаційних фільмів, пареміологія, радянські гасла й дискурси, політичні тексти, релігійні тексти, рекламні тексти [54; 10]. Можна помітити, що усі виявлені джерела прецедентності є загальновідомими та сучасними сферами знання. Це можна пояснити тим, що тексти ЗМІ повинні бути легкими для сприйняття, адже читач вбачає в них, перш за все, джерело фактичної інформації, а тексти ЗМІ сприймаються аудиторією як розважальні, а не інтелектуальні.

Зрозуміло, що в сучасному інформаційному суспільстві кількість і розмаїття джерел інтертекстуальності, таких, як реклама, висловлювання відомих осіб тощо, збільшується з кожним днем, породжуючи, в свою чергу, нові й нові інтертексти в сучасних українських ЗМІ. Працюючи з інформацією, важливо вміти вирізнити з-поміж цього розмаїття легкі та «зручні» для сприйняття аудиторії джерела прецедентності, та використати їх із найвищою майстерністю та точністю, збагачуючи, проте не перевантажуючи ними створюваний новий інтертекст.

.3 Прецедентні феномени як один із виявів інтертекстуальності

Прецедентні феномени - унікальне явище, що є виявом своєрідності мови, взаємозвязку умов існування народу, його культури, ментальності. Вони невідємною рисою інтертекстуальності. Крім того, феномени прецедентності є виявом мультикультуризму. Зараз, коли звязок між різними культурами є особливо тісним, майже відсутні «залізні завіси» та інші «міжкультурні барєри», прецедентні феномени набувають особливо широкого розповсюдження.

Термін «прецедентний текст» був уперше запропонований Ю. Карауловим [38]. Він схарактеризував прецедентні тексти як «значні для певної особи в пізнавальному чи емоційному аспектах, такі, що мають надособистісний характер, тобто добре відомі широкому оточенню певної особистості, до якого входять її попередники та сучасники, і, нарешті, такі, звернення до яких неодноразово повторюється в дискурсі певної мовної особистості».

Навколо співвіднесення понять «інтертекстуальність» та «прецедентність» точаться активні дискусії серед лінгвістів [2, 13, 16]. Іноді ці терміни вживаються в тотожному значенні, проте частіше їх пропонують розмежовувати наступним чином: інтертекстуальність співвідносна з естетичною цінністю, культурною значущістю, прецедентність - з тим, що відбувається зараз і актуально сьогодні. Іншими словами, інтертекстуальні знаки є феноменами культури, що передбачають звязок між поколіннями, позачасовість; прецедентність же стосується того, що активно обговорюється зараз, але зовсім не обовязково матиме значення завтра.

Інтертекстуальні знаки перевірені часом і традицією: вони існують протягом життя декількох поколінь людей у вигляді певного культурного коду; існування ж прецедентних феноменів обмежене часом їх рецепції і реінтерпретації. Саме для прецедентних феноменів важлива «технічна» підтримка, передусім засобами масової комунікації, що забезпечує тотальну їх рецепцію максимально широким колом споживачів. Таким чином, інтертекстуальність - це трансльований код культури як системи традиційних для людства цінностей матеріального і духовного характеру, прецедентність - явище життя, яке може стати або не стати фактом культури. Тобто прецедентність можна вважати однією з форм інтертекстуальності, а усі інтертекстуальні феномени обовязково проходять фазу прецедентності [16]. Прикладами інтертекстуальності є алюзії до творів мистецтва, що стали класикою, до відомих історичних фактів, міфів тощо. Наприклад, заголовок «Зірковий вертеп на Євромайдані запевнив: усім іродам вготовано однаковий кінець» [34] відсилає читача до історії з Нового Заповіту Біблії, коли іудейський цар Ірод Великий, бажаючи знищити нещодавно народженого Ісуса та не знаючи точного місця його перебування, наказав знищити усіх новонароджених дітей у місті. Отож інтертекстуальна складова розглянутого заголовку викликає в читача думку про погрози з боку активістів Євромайдану на адресу певного діяча, що поводить себе надто жорстоко до беззахисних людей.

Уривки ж із популярних пісень, прецедентні імена політиків, діячів шоу-бізнесу тощо найчастіше переживають коротке існування виключно як прецедентні феномени, відомі, ймовірно, навіть більш широкому колу людей, ніж власне інтертекстуальні знаки (адже інтертекстуальність передбачає високу освіченість особи, що сприймає текст, і що глибше ерудована людина, то глибшим буде її розуміння інтертексту; тим часом прецедентність апелює поняттями, що зараз «на слуху» в усіх, і передумовою її розуміння є не високий рівень освіченості, а приналежність до певного соціального прошарку), але приречені на швидке забуття. Донедавна прикладом прецедентного феномену вважалося слово «Майдан», що стало прецедентним іменем у звязку з подіями «Помаранчевої революції». Адже починаючи з 2010 року спостерігався занепад вживання у пресі прецедентних феноменів, повязаних з революційними подіями.

Але зараз знов спостерігається дуже активне вживання слова «Майдан» як прецедентного імені у звязку з недавніми подіями, повязаними з «Євромайданом», та з підвищенням інтересу соціуму також і до подій Помаранчевої революції, що активно обговорюються в контексті сучасних подій в Україні. Тож слово Майдан має шанси перейти у фазу інтертекстуальності для української аудиторії, про що, зокрема, свідчать приклади його вживання на позначення поняття народного опору, повстання навіть в інших країнах, як, наприклад, у заголовку «Російська влада заборонила мусульманам провести у Москві свій «Майдан», на який мало прийти до мільйона осіб» [80].

При такому підході очевидно, що специфіка медіадискурсу повязана значно більше з прецедентністю, ніж з інтертекстуальністю, адже саме прецедентні тексти можуть виступати як «тексти впливу». Вплив одного субєкта на інший здійснюється в інтертексті за певних когнітивних умов, що викликають зміни в когнітивній системі сприймача (опосередковано - в породжуваних ним мовних творах). Тексти впливу - сильні тексти, що вступають у резонанс з читачем і народжують нові метатексти. Під метатекстами, за Н. А. Кузьміною, розуміємо вторинні мовні твори найрізноманітніших стилів і жанрів:

● переклади, реінтерпретації, нерідко зі зміною семіотичного коду. Для ЗМІ подібним перекладом можна вважати телепередачі, такі як «Х-фактор», «Україна має талант», створені за зразком телевізійних передач інших країн.

● обговорення, критичні відгуки, що на сьогодні представлені не тільки і не стільки в офіційних ЗМІ, а значною мірою в мережі Інтернет - на форумах, у блогах, у спеціалізованих групах соціальних мереж;

● реакції на мовні і ідеологічні дії влади. Були дуже розповсюдженим явищем у радянські часи, коли вплив влади виявлявся в утисках письменників та митців взагалі, творчість яких здавалася надто націоналістичною або такою, що підриває авторитет влади. Зараз це явище виявляється у реакції деяких прошарків народу (переважно старшого віку) на припинення транслювання певних телесеріалів чи телепередач тощо: за виробленим стереотипом глядач починає замислюватися над тим, які «аморальні» (націоналістичні чи противладні) моменти призвели до закриття проекту (наприклад, це стосується українського проекту «Фабрика зірок»), хоча зараз найчастіше справжні причини цього є комерційними.

● наукові праці (статті і навіть дисертації, в яких широко аналізуються напрацювання інших науковців за даною темою та за близькими до неї темами);

● пародії, анекдоти, адже пародія завжди означає визнання значущості явища, що пародіюється. У галузі культури яскравими прикладами є пародії на розважальні телешоу («Світське життя», «Танцюють усі» тощо), у галузі політики подібним матеріалом є пародії на виступи одіозних політиків (промова Михайла Добкіна, що потрапила до мережі Інтернет у незмонтованому вигляді; викривлення української мови Миколою Азаровим; імена, прізвища та сфери діяльності відомих митців, неточно названі Віктором Януковичем тощо).

● включення цитат і пародій у розмовну мову носіїв мови, яке особливо чітко можна відслідкувати у мережі Інтернет: у соціальних мережах, на форумах та в обговореннях статей. Сюди можна віднести, наприклад, розповсюджене вживання слова «йолка» замість «ялинка» (бо саме це кальковане з російської мови слово вжив колись під час інтервю Віктор Янукович, не згадавши українського відповідника); відомий анекдот:

«- Альо, міліція? На Кріщатіке бімба!

Пане Азаров, це знову ви?

І як ви мене каждий раз впізнайотє?»,

гумор якого ґрунтується на фонетичних порушеннях у мові Миколи Азарова, та інші приклади цитування.

Поняття впливу орієнтоване насамперед на фігуру читача (реципієнта), отже, кваліфікація того чи іншого мовного твору як тексту впливу визначається точкою зору спостерігача, своєрідністю його особистості, його позицією в інтертексті, його просторово-часовими координатами [50]. Те, що виступає в якості тексту впливу для окремої особистості або певної національної, професійної, соціальної, вікової, гендерної і так далі групи може і не сприйматися в цій якості іншим субєктом або мовною спільнотою; разом з тим тексти впливу для однієї і тієї ж мовної особистості або референтної групи можуть суттєво розрізнятися в різні часові періоди. Отже, можна говорити про тексти впливу для окремої мовної особистості, тексти впливу для певної референтної групи і тексти впливу для деякого соціуму в конкретний часовий відрізок. Так, патріотичні пісні Радянського Союзу були могутнім засобом впливу на свідомість переважної більшості громадян СРСР, і до середини 1980 років їх тексти сприймалися як певні «настанови», котрими повинен керуватися кожен у своєму житті. Зараз значною частиною аудиторії ЗМІ є люди, що жили у той час і «перебували під впливом» патріотичних пісень, але тепер ці пісні слухають (найчастіше - з іронічною посмішкою) лише щоб «пригадати молодість», але зовсім не вбачаючи в них вказівки на «вірний життєвий шлях». Отже ці пісні можна назвати текстами впливу для громадян, частина життя яких пройшла у Радянському Союзі, для періоду часу до розпаду СРСР. Текстами ж впливу для референтної групи молодих людей, народжених після розпаду СРСР, ці пісні не є. Існують інші жанри пісенної творчості, тексти пісень яких мають адресатом вузьку референтну групу. Це - бардівські пісні для туристів, так звані «блатні пісні» - для злочинців, клубні пісні - для молоді тощо; звичайно, цей поділ є досить умовним.

Провідне місце серед текстів впливу в межах соціуму, що спрямовані на масового читача, займають тексти ЗМІ та реклама. В інтертекстуальному тезаурусі сучасної молоді частка прецедентних феноменів, отриманих за допомогою масових текстів ЗМІ та реклами, є значно більшою, ніж отриманих з художньої літератури.

Деякі дослідники стверджують, що у сучасному соціумі порушився баланс між «високою» та «низькою» культурою. Зокрема, за словами В. Миронова, зараз іде активний процес руйнування класичної культури, а її місце займає «низька» культура. На його думку, технічний прогрес у системі засобів масової комунікації призвів до створення Єдиного Глобального Комунікаційного Простору, всередині якого «діалог практично неможливий, точніше, нецікавий та позбавлений змісту, або ж максимально спрощений»: «це спілкування заради спілкування. Спілкування без наповнення змістом… Погляньте на характер спілкування у більшості «чатів» інтернету. Чи зустрічали ви там питання про сенс життя?» [50].

Навряд чи можна серйозно говорити про естетичну цінність сучасних теле- та медіатекстів (найпростіший приклад яких - тексти популярних серед молоді пісень та тексти інтервю з популярними виконавцями), але не можемо ми й сумніватися у тому, що вони є текстами впливу. Однак також не можна однозначно говорити про те, що сприйняття інформації зі ЗМІ та користування мережею Інтернет обмежує інтелектуальний розвиток та знижує освіченість молоді. Можливо, це твердження було вірним на початку нового тисячоліття, коли доступ до Інтернету ще не набув широкого розповсюдження і сприймався як засіб для розваг, а не для роботи та спілкування. Але зараз кожен, хто цікавиться літературою, театром, живописом тощо може за допомогою мережі легко знайти однодумців, з якими матиме змогу спілкуватися на найвужчі мистецтвознавчі теми.

Можемо у всесвітній мережі знайти також приклади випадків, коли через твір із теми, яка не має високої естетичної цінності, але має вплив на аудиторію, до читачів доноситься інформація про класичну літературу, історичні факти тощо. Прикладом такого явища можуть стати фанфіки - любительські твори за мотивами популярних літературних творів, а також творів кіномистецтва, коміксів, компютерних ігор і так далі. Яскравим зразком є твір «Добігти до канадського кордону», автором якого є письменниця-фікрайтер Зоя Гайдученко. Твір присвячено темі корейської поп-музики та популярних виконавців, так званих «айдолів». Але навіть назва твору є алюзією на новелу американського письменника О. Генрі «Вождь червоношкірих». У тексті фанфіку ми знаходимо вільну інтерпретацію вірша В. Маяковського «Скрипка и немножко нервно», цитати із мюзикла «My Fair Lady» за мотивами пєси «Пігмаліон» Джорджа Бернарда Шоу, цитування поезії Марини Цвєтаєвої «Мне нравится, что вы больны не мной…», згадку про картину «Чорний квадрат» Казимира Малевича, про пєсу для фортепіано «Собачий вальс», авторство якої достеменно не встановлене, про реформатора театру та режисера К. Станіславського, фразеологізми (наприклад, «предводителі буржуазії») та багато інших прикладів інтертекстуальності, що апелюють до різноманітних творів класичного мистецтва та історичних фактів [18]. Із коментарів та обговорень цього твору стає зрозуміло, що певна кількість читачів (переважно - шкільного віку) завдяки згаданим алюзіям зацікавилася творчістю класиків, а дехто відкрив для себе нових улюблених авторів. Цей інтертекст є яскравим прикладом того, як за допомогою розважального тексту впливу до читача «в легкій формі» доноситься інформація, що розширює його освіченість та ерудицію.

Розглянемо основні принципи функціонування прецедентних феноменів у сучасному медіадискурсі. Відомі чотири типи інтертекстуальних (прецедентних) феноменів: прецедентне імя, прецедентне висловлювання, прецедентний текст і прецедентна ситуація, і кожен з них ми детально розглянемо у наступних розділах нашої роботи. Варто, втім, відзначити, що медіатексти не завжди дозволяють помітити різницю, наприклад, між прецедентним іменем і прецедентною ситуацією, описаною у відповідному прецедентному тексті. Наприклад: «Янукович звільнив Льовочкіна - Банковій потрібен Геббельс, а не Рібентроп» [105] - у цьому заголовку прецедентна ситуація - історичний факт про підписання Пакту про ненапад між Німеччиною та СРСР та його подальше порушення - актуалізується через вживані прецедентні імена, кожне з яких позначає людину з певною низкою якостей: Рібентроп - діяч, схильний до дипломатії та мирного врегулювання конфліктів, та Геббельс - політик-диктатор, що звик вирішувати всі питання за допомогою сили. Прізвище Льовочкін, відповідно, асоціюється даному випадку з прізвищем Рібентроп, тож вживання прецедентного феномена дає певну характеристику цього діяча, і навіть той з читачів, кому про нього нічого не відомо, вже на основі заголовка складе про нього певне уявлення.

Іншим прикладом може слугувати заголовок «Вантажівка з «ніжками Буша» злетіла з мосту за кілька метрів від пасажирського потяга» [12] - прецедентне імя «ніжки Буша» позначає курячі стегенця, а його вживання відсилає читача до історичної ситуації, коли вівся активний імпорт заморожених курячих стегенець з Америки. Однак у цьому випадку цілком імовірне дослівне сприйняття прецедентного феномену, що може призвести до викривлення змісту: читач може подумати, що вантажівка перевозила саме імпортовану з Америки курятину, що не є вірним. Вживання прецедентного феномену (актуалізація процентної ситуації через прецедентне імя) не поглиблює і не допомагає розкрити зміст матеріалу в даному випадку і, відповідно, не є доречним.

Прецедентність в медіа виступає як мовна форма втілення стереотипу. Інтертекстуальний знак, перетворюючись на прецедентний феномен, зазнає редукції змісту: невипадково говорять про інваріанти змісту прецедентного імені. Відбувається жорстка мінімізація «культурного предмета»: з усього різноманіття характеристик даного феномена, часто досить суперечливих, виділяється певний досить обмежений набір ознак, решта ж із них відкидаються як несуттєві. Наприклад, якщо прецедентним іменем стає прізвище політика, суттєвими ознаками стануть його партійна приналежність та стиль керування. Скажімо, при вживанні прецедентного імені «Сталін» уявляється жорсткий політик-комуніст із культом особистості, але нікому не спадає на думку трактувати це ПІ як символ людини, що страждає на безсоння, любить грузинські вина та борщ. При згадці ж прецедентного імені «Мерлін Монро» уявляється зваблива красуня, і мало кому згадується її участь у боротьбі за права усіх людей.

Можна говорити про декілька типових когнітивних механізмів обробки інтертекстуального (прецедентного) феномена в медіатексті:

● Інтертекстуальний феномен є найбільш яскравим, виразним і лаконічним втіленням соціального стереотипу: «Вітер у голові», «Молоко на губах не обсохло», «Молоде й дурне», «Молодий, зелений…» - усе це приклади реалізації соціального стереотипу про молодь. Так само цей механізм працює не тільки для власне інтертекстуальних знаків, а й для прецедентних феноменів сучасного політичного та світського життя і відповідних прецедентних осіб: Руслана Лижичко - бунтівниця, Юлія Тимошенко - невинно постраждала через політичні інтриги, Дмитро Кисельов - наклепник тощо.

Медіатекст експлуатує такі типові асоціації, або ілюструючи прецедентними феноменами викладені в тексті думки, або використовуючи їх для досягнення комічного ефекту: «Руслана привела на Євромайдан 25 тисяч студентів!» [82] (заголовок новинарного матеріалу; очевидно, що співачка не особисто вела кожного студента на Євромайдан, але вона стала ініціатором зібрання та очолила його); «Дізнавшись від Дмитра Кисельова про кількість екстремістів в Україні, Аль-Каїда зрозуміла свою нікчемність і саморозпустилася» (із народної творчості; жарт, що підкреслює безглуздість «новин» про Україну, розповсюджуваних Д. Кисельовим).

Оскільки сама мовна форма ряду прецедентних феноменів (в першу чергу це стосується прецедентних висловлювань) стереотипна і закріплена в свідомості носія національної мови, її сприйняття і розуміння не вимагає значних когнітивних зусиль. Отже, зміст, що вкладається в таку оболонку, швидше і легше впливає на людину, минаючи будь-які особистісні когнітивні фільтри. Власне в цьому і полягає механізм маніпуляції свідомістю: маніпулятор повинен зводити складну інформацію до її найпростіших елементів. Аудиторія також не має достатнього часу та енергії, щоб докопуватися до глибинної суті крізь кілька шарів прецедентності, тому вимагає спрощеної версії. З іншого боку, людина (читач, слухач, глядач) хоче відчувати певну повагу, довіру до свого його інтелекту, вона прагне сама робити висновки з повідомлених фактів, а саме такий подвійний ефект і дає трансформація прецедентних феноменів [50].

У контексті розмови про використання феноменів прецедентності у текстах ЗМІ, надто - електронних ЗМІ, варто звернути увагу на наступну обставину: мовна гра з інтертекстуальними знаками в медіатекстах здебільшого передбачає операції (і автора, і читача/глядача) з поверхневим (власне мовним, аддитивним) сенсом знаку, а зовсім не з тим складним змістом, яке закріплене за ним в тексті-джерелі або в культурі. У використанні культурних знаків сучасними медіа подекуди важливим стає не сенс, а впізнавана форма, яка виступає як «порожня», і яку можна наповнити яким завгодно смислом. Впізнавана форма за законами нейролінгвістичного програмування швидше і легше впливає на підсвідомість, сприймаючись як власне знання.

Якщо в художній літературі або в елітарній мовній культурі інтертекстуальний знак-символ, використовуваний в іншому тексті, неминуче вносить в нього «прирощення сенсу», то в сучасному медіатексті відбувається така собі формалізація прийому. Подібним чином часто формулюються, зокрема, заголовки у сучасній пресі, особливо ж - у електронних ЗМІ, де в першу чергу від заголовка залежить, чи буде матеріал взагалі прочитаний. Використання видозмінених цитат допомагає провернути увагу до заголовка, так би мовити «впадає в очі», і одночасно за рахунок впізнаваної форми подачі допомагає швидше осмислити тему статті. У такому випадку про багатовимірність смислів говорити уже не доводиться, мова йде про звичайну формалізацію [49].

Вищесказане стосується сприйняття читачем одного матеріалу; якщо ж говорити про вплив подібних прийомів на загальний імідж видання, використання прецедентних феноменів, навіть на такому формальному рівні, допомагає позиціонувати газету як ЗМІ для інтелігентів, інтелектуалів, адже читач відчуває задоволення від впізнавання прихованого змісту, від рішення поставленого перед ним завдання, і відчуває, що у цьому йому допомогла загальна освіченість та ерудиція.

Варто звернути увагу на той факт, що у більшості випадків така мовна гра з прецедентними феноменами - це гра заради гри, яка реалізує гедоністичну функцію ЗМІ, причому досить часто сам прецедентний феномен вживається тільки в заголовку як засіб привернення уваги і ніяк не коментується в самому матеріалі. Добре, якщо він хоча б позначає тему статті, адже розповсюджені ситуації, коли він слабко або ж зовсім не повязаний зі змістом публікації. Зустрічаються і протилежні випадки: публікація відповідає заявленій у заголовку темі, але при цьому вказана тема не виправдовує очікувань читача, що ґрунтувалися на грі слів. Наприклад, заголовок «Президент-зрадник просить не втручатися в його особисте життя» [71], опублікований у момент, коли активно обговорювалася зрада українського народу гарантом, що не дотримав своїх обіцянок, виявив агресію проти власного народу та врешті-решт втік із країни. З урахуванням ситуації, словосполучення «президент-зрадник» цілком можна вважати прецедентним іменем на позначення В. Януковича. Але у матеріалі, надрукованому під таким заголовком, ідеться про президента Франції Франсуа Олланда, що, ймовірно, зраджує супутниці свого життя з коханкою. Отож сполучення президент-зрадник тут вживаються не як прецедентний феномен, а як констатація факту, проте своєї мети - зацікавити читача - автор заголовка, безперечно, досягає.

Подекуди бажання створити певну «гру зі словами» доходить до абсурду. Наприклад, у заголовку «Кернес погрожує мобілізацією прихильників ВееФЯнуковича» [40] вжито прецедентне імя ВееФЯнукович, що утворене від прочитання ініціалів президента суцільним словом із прізвищем. Безперечно, прецедентна ситуація такого прочитання мала місце, але вона не спричинила резонансу, достатнього, щоб виносити подібне прецедентне імя в заголовок. Тим більше, що у змісті надрукованої під таким заголовком статті ініціали президента зовсім не є суттєвими, тож єдина мета вживання подібного прецедентного імені - «вирізнити» заголовок з-поміж інших та привернути увагу читача до нього. Серед тих, хто виявили бажання прочитати матеріал, цілком імовірно, є навіть читачі, що не зрозуміли слова «ВееФЯнукович» та побажали ознайомитися зі статтею, щоб зясувати його значення. Зміст же самого матеріалу через цей прецедентний феномен розкритий не був.

У сучасному медіатексті виявляються затребуваними такі форми інтертекстуальності (у широкому розумінні), як інтеріконічність і інтердискурсивність [83]. Відомо, що субєкт здатний надати статус цитати будь-яким одиницям (вербальним і невербальним), отже, як цитатні можуть виступати і власне одиниці мови, і так звані «відшарування» (частини слова, елементи графіки тощо), і складні комплексні утворення, тропи, фігури. Таким чином, чітке визначення того, що може бути цитатою, надати неможливо.

На думку В. Чернявської, інтеріконічність - це відсилання до прототексту не вербального, а візуального характеру, візуалізована інтертекстуальність, що актуалізується найчастіше в коміксах, карикатурах, рекламі та інших креолізованих текстах. Популярними та особливо актуальними зараз прототекстами можна назвати символи України - як офіційні (прапор та герб), так і неофіційні (калину, національний одяг, вишиваний рушник, відомі споруди, памятники видатним українцям тощо).

Інтердискурсивність - це відсилання не до конкретного тексту (що відбувається, коли має місце явище інтертекстуальності), а до певних моделей, за якими побудований текст, тобто тут має місце діалог дискурсів. У цьому випадку «інтердискурсивна взаємодія є механізмом пародіювання», а пародія ідеально відповідає сучасній ідеології медіа. Саме тому приклади пародійної інтердискурсивності можна виявити не тільки в друкованих ЗМІ, а й чи не в більшій кількості - в радіо- і особливо в телетекстах. Досить згадати телепередачу «Велика різниця», у якій задіяний пародійний жанр у всьому його різноманітті (пародії на відомих особистостей, на популярні фільми, серіали та телепередачі) і яка, на думку деяких критиків, є розробленим в найдрібніших деталях новим телеформатом [83].

Звернемо увагу на таку обставину: і інтеріконічність, і інтердискурсивність в сучасних медіа засновані на травестіюванні прецедентних феноменів: впізнаваних політиків, зірок кіно та естради, рейтингових фільмів і телевізійних програм. Тобто сучасна «медіапародія» «працює» переважно не з культурним кодом і інтертекстуальними знаками, які вимагають інтелектуальних зусиль для їх інтерпретації, а зі «спрощеним» варіантом - прецедентними феноменами «поточного моменту».

Таким чином, функціонування інтертекстуальних знаків у медіадискурсі співвідноситься з одним з положень теорії нейролінгвістичного програмування, яке свідчить: «Сенс повідомлення - у ​​реакції, яку воно викликає». Прецедентні феномени, широко розповсюджені у сучасній пресі, зокрема в електронних ЗМІ, є найчастіше «пустими», такими, що апелюють до форми, а не до змісту, та завданням яких є привабити увагу аудиторії та змусити її повірити у власну освіченість, а не надати тексту глибини за допомогою складних асоціативних ланцюжків. Однак тексти впливу є надзвичайно сильним механізмом маніпулювання громадською свідомістю, і використання у них прецедентних феноменів створює надзвичайно широкі можливості впливу на когнітивну базу сприймача тексту, тож за допомогою них засоби масової інформації можуть як «зомбувати» аудиторію, так і розширювати кругозір та підвищувати культурний рівень її представників.

РОЗДІЛ 2. ІДІОСТИЛЬ ВИДАННЯ

Очевидним є те, що від стилю та мови видання залежить його популярність, дієвість його матеріалів. Зрозуміло, що у друкованому, а особливо в онлайн-виданні найглибша й найправильніша думка не просто не зацікавить читача, але й взагалі не буде прочитана за умови неправильної подачі, тобто якщо оформлення цієї думки, у тому числі мовленнєве, не зачепить його уваги. В онлайн-виданні для ознайомлення читача з матеріалом до його уваги доступний лише заголовок, іноді - лід, отож зрозуміло, що зараз, із розвитком електронних ЗМІ, відбувається справжній «вибух» у розвитку засобів приваблення уваги аудиторії за допомогою одного-єдиного речення. До того ж доведено, що для сприймання читачем кількість слів у заголовку не повинна перевищувати 7, і це додатково ускладнює завдання журналіста.

Інший аспект стилю видання полягає в тому, що часто газета слугує своєрідним мовним еталоном, адже вона має досить значну аудиторію і її публікації проходять перед очима багатьох читачів. З огляду на це, відповідальність працівників ЗМІ за мовне наповнення газети є дуже високою: адже будь-яка помилка, вжита в газетному тексті, зафіксується у підсвідомості читачів, а кожен авторський неологізм, вжитий у публікації, має шанси «піти в маси» та стати повноцінною мовною одиницею [21].

Природно ЗМІ відіграють значну роль у розвитку літературної мови та збагаченні її словника. Професіоналізм журналіста полягає як у майстерному володінні словом та умінні лаконічно викладати думки, підбираючи для цього короткі та місткі слова, так і у вмінні «грати словами», зображувати події яскраво, образно, зберігаючи при цьому певну системність, нормативність мовних засобів, не допускаючи відхилень від літературних мовних норм і, тим більше, викривлення змісту. Не можна забувати, що преса становить особливу чарунку функціонування мови, і будь-які процеси, що проходять тут, не лише відбивають сучасну мовну ситуацію, але й впливають на формування та постійний розвиток мовної системи. Це підвищує вимоги, що їх ставить перед журналістом подібна праця: уміння користуватися мовою як засобом пізнання, як знаряддям передачі інформації та як джерелом естетичного розвитку. У газетному мовленні часто зустрічаються відхилення від мовностилістичних норм на усіх рівнях. Іноді такі порушення зумовлюються недостатнім опануванням норм літературної мови, білінгвізмом українського суспільства; іншими причинами подібних відхилень є вплив просторічних елементів, усного мовлення, діалектичного оточення журналіста. І якщо перші причини призводять до типових помилок та неточностей у текстах, то друга їх група може як призвести до появи порушення норм на рівнях лексики, фразеології чи граматики, так і зробити текст виразнішим, надаючи йому певного колориту. Адже порівняння газетного мовлення, приміром, з мовою художньої літератури є неправомірним, намагання провести подібні паралелі є свідченням недооцінки та нерозуміння природи та специфіки мови видання. В той же час порівняння мови ЗМІ з розмовною мовою також неможливе. Мова окремих видів ЗМІ та навіть окремих видань зумовлюється специфікою їх спрямованості та мети публікації матеріалів, тож мову кожного окремого ЗМІ слід оцінювати з урахуванням усіх особливостей та умов його функціонування [21]. Отож виносити судження про якість мови періодичного видання слід за її власними законами та особливостями, які виділяють її як різновид публіцистичного стилю з-поміж інших стилів літературної мови.

.1 Ідіостиль електронного ЗМІ: порівняння зі стилем друкованого видання

Поняття «мова газети» надзвичайно багатогранне, адже на шпальтах газет зустрічаються публікації найрізноманітніших жанрів і стилів - від інформаційної хроніки, витриманої у діловому стилі, до нарисів і фейлетонів, у яких поєднано ознаки літературно-художнього і публіцистичного стилів та інтервю, в яких переважають ознаки розмовної мови. Специфіка інтернет-ЗМІ визначає особливості мови: більшість електронних газет є новинарними виданнями, такими, що якомога оперативніше повідомляють про новини; часто ці повідомлення зявляються практично в режимі реального часу. Тож тексти матеріалів, розміщених тут, зазвичай є короткими, лаконічними. Але одночасно цим текстам необхідна певна образність, виразність, що дозволяє привабити та зацікавити читача. Особливо яскраво це виражається у заголовках, переглядаючи які, аудиторія обирає матеріали, з якими їй би хотілося ознайомитися детальніше.

Досі існує чимало невирішених проблем, що повязані із дослідженнями мовностилістичних особливостей сучасної української преси. До них, серед інших, належить вивчення ідіостилю газетного видання, у тому числі й електронного. Ця проблема вимагає теоретичного обґрунтування, і її дослідження дає підстави говорити про мовні параметри розвитку інформаційного простору України. З урахуванням побічних факторів, все ж саме вдале використання мовних засобів є першу чергу запорукою успіху у конкурентній боротьбі за увагу та прихильність читача.

Частково проблема «індивідуального образу газети» була розглянута наприкінці 70-х років ХХ століття болгарським ученим Д. Георгієвим [19]. У праці «режисура газети» він відносить до діяльності, яку визначає як «стилістико-мовну режисуру газети», дві основні складові:

боротьбу за високу мовну й стилістичну культуру, здійснювану на всіх етапах формування газети - від написання тексту авторами до коректури;

цілеспрямовану роботу щодо формування власних мови та стилю кожної газети, які відповідали б специфічному типу видання.

Дослідник зауважує: «…редакції шукають специфічну відмінність своєї газети не стільки в змісті, скільки в формі - стильовій та графічній» [19]. Він вказує зовнішні (екстралінгвальні) чинники, що ними обумовлюється склад використовуваних ЗМІ мовних засобів, широту їх використання та характер вживання та врешті-решт формується стиль кожної газети, її індивідуальність.

Основними з цих чинників є наступні:

потреби суспільно-політичного, соціально-економічного та культурного розвитку країни;

інтереси та побажання читацької аудиторії, встановлені за допомогою соціологічних опитувань, читацьких конференцій, редакційної пошти.

Серед додаткових чинників виділяються наступні:

вплив з боку інших інформаційних засобів;

можливості поліграфічної бази;

рівень журналістських кадрів;

матеріальні можливості редакції;

традиції та тенденції вітчизняної та зарубіжної журналістики [19].

Для електронних газет ця система чинників є дещо іншою. Зокрема, можливості поліграфічної бази взагалі перестають бути чинником, що впливає на стиль видання. Тобто оформлення газети залишається важливим, але в електронному форматі воно майже не обмежене технічними можливостями редакції. Для деяких газет рівень кадрів також втрачає значення, оскільки їх дописувачами стають усі бажаючі, в тому числі читачі, і в редакторів зявляється можливість обрати з запропонованих матеріалів найбільш якісні. Натомість вплив з боку інших інформаційних засобів зростає, і його можна навіть назвати одним з головних чинників, оскільки джерелами інформації часто стають записи відомих діячів у блогах чи на сторінках соціальних мереж. Простішим стає також зясування побажань та інтересів читацької аудиторії, оскільки зворотній зв'язок значно спрощується завдяки формі зворотного звязку на сайті газети та її групам у соціальних мережах.

У сучасній лінгвістиці поняття ідіостилю розглядається переважно як мовотворчість окремих митців [21], і визначається як «сукупність мовно-виражальних засобів, що виконують естетичну функцію і вирізняють мову окремого письменника з-поміж інших» або ж як «індивідуальний стиль, у якому виразні, марковані засоби мови утворюють певну систему». Однак значення даного терміну, у всякому разі в контексті вивчення мови та стилю періодичного видання, аж ніяк не обмежується цими визначеннями. Виокремлюються кілька підходів до вивчення ідіостилю в галузі журналістикознавства. Перший підхід - дослідження авторських ідіостилів як окремих продуктів творчості. Другий - врахування мовностилістичних особливостей газети як цілісного інформаційного продукту, підпорядкованого певній комунікативній меті, створеного за законами взаємного узгодження ідіостилів усіх його авторів за рахунок вимог, які ставить перед журналістами керівництво редакції, та які, в свою чергу, зумовлені специфікою видання: його громадсько-політичною позицією, соціальною спрямованістю, і так далі. Так, наприклад, легко помітити, що лексичні засоби, що використовуються журналістами опозиційних видань, суттєво відмінні від лексики, що нею оперують провладні ЗМІ. У цьому контексті кожне періодичне видання оперує специфічними засобами образності, експресивності, оцінності. Наприклад, у описах ситуації з «Українською революцією», що зараз є провідною темою новин, ЗМІ, що підтримують позицію сепаратизму, використовують негативні, зневажливі слова на позначення осіб, що прагнуть збереження єдності України («хунта», «бандерівці» тощо). У свою чергу ЗМІ, що підтримують легітимну нині в Україні владу, слова з негативно конотацією вживають, говорячи про прихильників сепаратизму («колоради», «рашисти» і так далі). Всі ці чинники і формують єдиний стиль будь-якого окремого видання.

Другий підхід є більш доцільним для розгляду ідіостилю інтернет-газети. Газета створюється шляхом системного підходу, суть якого полягає в наступному: «Елементи даної системи розглядаються як динамічне ціле, яке вважається важливіше за особистісне. Цей підхід дозволяє побачити керівну систему як цілісний комплекс взаємозвязаних елементів, обєднаних спільною метою, розкрити інтегративні властивості системи, її внутрішні й зовнішні звязки. Іншими словами, все потрібно вважати складовою і підпорядкованою частиною створюваної цілісності, яка називається газетою» [19].

Крім того, одним із принципів плідного функціонування редакції за С. Цукасовим є «…безперервний приплив інформації, необхідної для орієнтування, планування та прийняття рішень у всіх її ланках редакційного апарату, чітке її проходження всередині журналістського колективу як «зверху вниз» - від керівників до виконавців, так і навпаки». Згідно до запропонованих тез газета розглядається як продукт колективної творчої праці авторів та редакторів: кожен журналістський твір проходить обовязкові етапи - редагування, коректуру, тобто своєрідний дискурс, що має на увазі, перш за все, формування автором матеріалу та редакторським складом відповідності даного твору стильовим вимогам видання. Важливим при цьому є знаходження компромісу, взаємоузгодження, під час якого важливо як уникнути нівеляції творчої особистості автора-журналіста, так і запобігти руйнуванню загального «обличчя» видання, що ним визначається його імідж [99].

У випадку з онлайн-виданням, коли особливою важливою є оперативність розміщення новинарного матеріалу на сайті газети, кожен автор повинен намагатися виробити індивідуальний стиль написання, близький до стилю видання. Таким чином буде витрачено мінімальний час на редагування матеріалу, але у ЗМІ не буде розрізненості стилів, і він буде сприйматися як цілісний інформаційний продукт.

Отож узагальнено ідіостиль періодичного видання можна визначити як його стильові особливості, що зумовлююють своєрідність газети, або ж як індивідуальну сукупність мовностилістичних ознак, які дозволяють індивідуалізувати окреме видання серед низки інших.

Початково інтернет-ЗМІ створювалися за зразком друкованої преси. Тексти, реклама та ілюстрації в них були подібні до друкованої газети чи журналу, але читачі мали доступ до них в електронному вигляді. Мережа Інтернет створила умови для видозміни друкованих ЗМІ, і поступово автори та редактори виробили правила, що дозволяють використовувати електронний формат видання з якнайбільшою користю для аудиторії. Але неможливо було змінити оформлення матеріалу, не змінюючи його мови та форми подачі. Отож можна говорити про розвиток зовсім нових стилістичних та жанрових ознак преси, зумовлений появою інтернет-видань. По-перше, малі за обсягом форми журналістського тексту - не більше 8-10 тисяч знаків - породжують використання нової для журналістики мови - більш короткої, доступної; але разом з цим вона не повинна поступатися мові друкованих ЗМІ за образністю, експресивністю, повнотою та точністю викладення матеріалу. По-друге, змінюється саме розміщення матеріалу. Найчастіше при ознайомленні з пропонованими новинами читач бачить лише заголовок, і за цим заголовком за кілька секунд він визначає, чи варта запропонована інформація його уваги. Через це заголовки можна вважати одним з найважливіших аспектів онлайн-видання. Заголовок має бути коротким (оптимальна довжина - не більше семи слів), містким, яскравим і образним і обовязково точним - намагання підвищити інтерес до газети, розміщуючи у заголовках неточну інформацію, яка зацікавить читача більше, ніж реальна новина, матиме врешті-решт зворотній ефект - довіра читачів до видання буде підірвана, що неминуче відобразиться на його рейтингу. Матеріал статей онлайн-видання часто містить посилання на джерела або додаткову інформацію. За допомогою гіперпосилань читач має змогу перейти на сторінку з додатковою інформацією на тему, споріднену з темою тексту, який його зацікавив, вони дозволяють відкрити фотографію з публікації в новому вікні і розглянути її краще, або ж переглянути відеоновину (для забезпечення таких можливостей інтернет-видання часто співпрацюють з телеканалами). Отже, ті матеріали, що зараз ми їх бачимо в мережі Інтернет, мають виразні відмінності від інших видів журналістики, це абсолютно новий, побудований за іншими законами вид комунікації. А оформлення та функціональність стають надзвичайно важливими складовими частинами стилю онлайн-видання. Поряд з актуальністю інформації і мовою її викладення зручний інтерфейс є одним із вирішальних факторів, за яким той чи інший читач обере газету, із якої буде дізнаватися про останні новини.

Таким чином, ідіостиль газети, і зокрема електронної газети, формується під впливом низки факторів, серед яких технічні можливості редакції, графічне оформлення видання (інтерфейс), його мова, жанрова різноманітність, громадська позиція, ідіостиль окремих авторів тощо. Зараз відбувається стрімкий перехід від традиційних друкованих видань до онлайн-видань, тому ведуться активні дослідження з розробки нових способів створення більш «цікавого» стилю, а відтак популяризації видання, широкі можливості для яких відкриває використання найновіших електронних засобів звязку.

.2 Особливості ідіостилю електронного видання «Онлайн-Експрес»

Стиль та імідж будь-якого онлайн-видання починаються з інтерфейсу. Адже неестетичний вигляд, а особливо - незручне для користувача оформлення відштовхнуть аудиторію навіть за наявності найцікавіших матеріалів. Слово «Експрес» означає «швидкий транспортний засіб», отож, сама назва електронного видання «Онлайн-експрес» повідомляє читачеві, що з його допомогою можна оперативно, швидко взнати найсвіжіші новини Львівщини, України та світу. І одночасно актуальність новин швидко втрачається, на зміну старим новинам приходять нові. Навіть колір оформлення головної сторінки видання - червоний - асоціюється з енергійністю, швидкістю, експресивністю.

Зліва на головні сторінці видання ми можемо ознайомитись з найсвіжішими новинами, причому надруковані пізніше матеріали розташовуються вгорі, а «старі» тексти із додаванням нових «зсуваються» вниз. Таким чином у читача завжди «перед очима» найактуальніші новини, але при цьому доступ до матеріалів, надрукованих давніше, ускладнюється. Не сайті газети відсутня можливість пошуку за ключовими словами чи за датою розміщення публікацій, тож для перегляду архівних матеріалів необхідно «перегортати» послідовно усі сторінки архіву новин. Це практично унеможливлює перегляд давніх матеріалів, наприклад, за минулий рік. На нашу думку цю особливість можна пояснити тим, що новинарні матеріали цього ЗМІ є «одноденними», такими, що втрачають актуальність надзвичайно швидко, що виключає необхідність створення системи для перегляду матеріалів за минулий час. Натомість для зручності орієнтування читачів у стрімкому потоці свіжої інформації на сторінці видання створені закладки, де матеріали розподілені за темами, наприклад, «Світові новини», «Львівскі новини», «Спорт» тощо.

Окрім візуального оформлення та інтерфейсу, стиль електронного видання, безперечно, визначається також мовою матеріалів. Особливістю стилю мовлення інтернет-видання «Онлайн-Експрес» є надмірне, постійне вживання прецедентних феноменів, особливо у заголовках матеріалів, адже це - спосіб привернути увагу читача до матеріалу. Понад 30% заголовків статей містять прецедентні феномени. Багато зі вживаних ПФ при цьому повторюються, подекуди такі повтори присутні у матеріалах, розміщених на сторінці газети в один день чи навіть в одну годину. Це, безперечно, має позитивні наслідки - адже це робить стиль та мову видання унікальними, не схожими на інші ЗМІ. Можна навіть виділити прецедентні феномени, притаманні лише цьому виданню - тобто такі, що запамяталися саме його аудиторії і сприймаються як феномени прецедентності серед неї, проте не є зрозумілими для членів того самого прошарку суспільства, що, однак, не належать до аудиторії видання «Онлайн-Експрес» (або ж є частково зрозумілими та викликають певні асоціативні ланцюжки, проте не є широко вживаними у мові).

Мова цього видання орієнтована на ідеологію мовленнєвої поведінки, що склалася у сфері розмовної мови. Це ідеологія, для якої характерною є міжособистісна неофіційна комунікація. Тобто між автором і реципієнтом створюються певні «близькі» відносини, виникає особистий, інтимний комунікативний простір. Саме його виникненню сприяє вживання певних прецедентних феноменів, як своєрідних «кодів», нібито зрозумілих лише авторові та читачеві (наприклад, словом «підарешт», витлумаченим у одному з матеріалів як «людина нетрадиційної сексуальної орієнтації, яку потрібно заарештувати», в різні періоди часу позначаються різні політичні діячі, в залежності від того, хто, за позицією видання, на даний момент є найбільшим злочинцем та має бути заарештований).

Природно, орієнтація на розмовний стиль призводить до того, що мова видання навіть інтонаційно наближається до усного мовлення. Цього вдається досягти, зокрема, використовуючи непоширені, неускладнені речення, зберігаючи, однак, високий рівень експресивності. Ця умова є однією з ключових, адже сам характер побутових комунікативних відносин орієнтований, насамперед, на обмін думками про учасників описуваних подій, в той час як посада журналіста не дає йому права відкрито виражати свою думку.

Своєрідність стилю видання також досягається завдяки порушенням певних правил, не лише мовних, але й тих, що стосуються оформлення видання. Це, безперечно, робить газету впізнаваною серед інших ЗМІ, проте водночас створює певні незручності для читачів та може «відштовхнути» частину аудиторії. Наприклад, зараз загальновідомим серед журналістів є правило, що заголовок газетного матеріалу повинен мати не більш семи слів - адже він повинен давати читачеві можливість в найкоротший час зрозуміти, про що йдеться в матеріалі, та оцінити, чи цікавить його ця інформація. Проте у виданні «Онлайн-Експрес» кількість слів часто досягає десяти і більше, а також ці заголовки часто невиправдано ускладнені. Наприклад, для розуміння заголовка «Весняною жертвою Кличка зголосився стати «тайсон» з країни качконосів» [14] читачеві необхідно згадати, що Кличко є відомим боксером, що зазвичай перемагає своїх супротивників у ринзі, отож його «жертвою» називають його майбутнього супротивника, цим виражаючи впевненість у тому, що український спортсмен обовязково переможе у бою. Потім потрібно зрозуміти, що Тайсон також є відомим боксером, тож, скоріш за все, вживання цього імені означає, що супротивник Кличка є досить визнаним та титулованим (однак Тайсон відомий також через скандальну історію, коли він відкусив вухо своєму супротивнику, тож імовірно також, що імя майбутнього супротивника Кличка повязане зі скандалами та звичками нечесно вести бій). Нарешті, читач повинен усвідомити, що качконіс є представником сумчастих тварин, що живуть лише у Австралії, отож «країною качконосів» у заголовку називають саме Австралію. Усі ці прецедентні феномени окремо є простими і зрозумілими більшості представників лінгвокультурної спільноти, але через таке накопичення «засобів виразності» в одному реченні читачеві потрібен досить значний час, щоб зрозуміти, що розглянутий заголовок означає «Навесні у Кличка буде бій з боксером із Австралії». Дуже ймовірним є те, що певна частина читачів, яку зацікавила б ця інформація, «пройде повз» матеріал тільки через те, що не зрозуміє, про що він. У той же час люди, що насправді цікавляться боксом, захочуть прочитати матеріал, просто побачивши у заголовку прізвище «Кличко». Будуть і ті, хто, зацікавившись заголовком, проте не зрозумівши його до кінця, забажають прочитати матеріал, ніби дізнаючись відповідь на загадку.

Подекуди розважальна функція, виконувана заголовками, є сильнішою, ніж та, яку виконують самі тексти під цими заголовками. Часто це призводить до вживання «непотрібних» слів у заголовках, та появи невиправдано довгих заголовків. Такі заголовки також покликані привернути увагу читача, однак при цьому вони є цікавими самі по собі, і за їх допомогою автор не намагається досягти того, щоб читач прочитав статтю. Натомість, їх призначення - власне підсилити яскравий, особливий імідж самого видання, і їх можна вважати певно мірою самобутніми матеріалами, розглядаючи окремо від статей під ними. Прикладом такого заголовка може виступати наступний: «У Віктора Януковича гарячка і, ймовірно, шмарклі» [93]. У статті під такою назвою міститься коротке повідомлення, що «Президенту України відкрито лікарняний лист у звязку з гострим респіраторним захворюванням, що супроводжується високою температурою». Таким чином суто інформаційний матеріал виконує розважальну функцію лише за допомого заголовка.

Іще однією, негативною, особливістю видання є те, що досить часто завдяки вживанню прецедентих феноменів інформація у заголовку виявляється викривленою, хоча фактично заголовок є правдивим. Наприклад, як уже було зазначено, у період, коли як у всіх ЗМІ, так і серед народу активно обговорювалося те, що президент В. Янукович зрадив Україну і український народ, у виданні «Онлайн-Експрес» зявилися кілька публікацій, у заголовку яких ішлося про деякого «президента-зрадника» [71]. Цілком очевидно, що читач відкривав статтю під таким заголовком, сподіваючись прочитати дещо про Віктора Януковича, найдрібніші подробиці життя якого в той період особливо цікавили аудиторію. Проте у статтях ішлося про президента Франції, якого теж можна назвати «президентом-зрадником», бо він є президентом, а на той час стало відомо про його зради постійній супутниці з іншою жінкою. Заголовки, таким чином, були правдивими; Проте очевидно, що матеріали на цю тему цікавили читачів видання значно менше, ніж матеріали про президента України.

Те, наскільки важливими є прецедетні феномени для стилю видання, що розглядається в нашій роботі, можна зрозуміти з того, що деякі з матеріалів газети «Онлайн-експрес» пояснюють і розглядають власне процес утворення прецедентних феноменів. Наприклад, у матеріалі від 9 лютого 2014 року «Після одруження Тітушко візьме прізвище дружини» [67] йдеться про реальну людину з прізвищем «Тітушко», що стала праобразом «молодика спортивної статури, що перешкоджає діяльності опозиційних до української влади політичних активістів» [47] («Опозиція» і «влада» в даному випадку визначаються станом на грудень 2013 року - січень 2014 року), та розглядається її особиста думка про те, що це прізвище вживається зараз як загальна назва, тобто як прецедентне імя. В матеріалі йдеться про те, що Вадим Титушко не підтримує Партію регіонів, і, хоча йому подобається його прізвище, цілком імовірно, що через ситуацію, що склалася навколо нього, після одруження візьме прізвище дружини. А у більш ранніх матеріалах (наприклад, за травень 2013 року, тобто до появи ПІ «титушко») Вадима Титушка за його діяльність неодноразово називають «Вадік-антифашист».

У матеріалі від 26 січня 2014 року «Як правильно відмінювати слово «тітушко»?» [103] наведено наукові тези із блогу професора-мовознавця Олександра Пономаріва, що стосуються цього ПІ. Тут слово «тітушко» визначається як «Один із молодиків, яких влада використовує для провокацій та бійок», та наводяться правила відмінювання. Однина: тіту́шко. Називний і родовий відмінки множини: тіту́шки, тіту́шків. Але зазначено, що через іронічність та саркастичність його значення, цілком імовірно, що це слово закріпиться у категорії жіночого роду, тоді буде «тіту́шка, тіту́шки, тіту́шок». У подальших матеріалах газети «Онлайн-експрес» іноді слово «тітушко» відмінюється за правилами відмінювання чоловічого роду, значно частіше це слово вживається у категорії жіночого роду. Також у текстах публікацій зявляється слово «простітушки», що є поєднанням слова «тітушко» зі словом «проститутка». Слово «простітушки» підкреслює продажність тітушків, що беруть участь у різноманітних політичних акціях не через власні переконання, а отримуючи гроші від організаторів цих акцій. Слово «простітушки» вживається лише у жіночому роді. Так само у публікаціях газети «Онлайн-Експрес» зустрічаються інші неологізми, утворені від слова «тітушко»: «євротітушки», «тітушковод» тощо.

Яскраво виражена громадська позиція - підтримка політиків, що були опозиціонерами на початку 2014 року, та засудження легітимної на той момент влади, також є особливістю стилю досліджуваного видання. Вона настільки чітко підкреслюється у матеріалах, що читач видання починає мимоволі вбачати політичний підтекст навіть у матеріалах, де він відсутній. Наприклад, у матеріалі під заголовком «На Донбасі почали організований відстріл диких свиней з Росії - щоб не несли чуму» [56] насправді йдеться про те, що в лісах Донецької області ведеться відстріл диких свиней, що приходять з боку Росії, через кілька зафіксованих випадків зараження чумою. Однак у свідомості читача видання саме слово «Донбас» є прецедентним іменем із негативною конотацією, слова ж «свині з Росії на Донбасі» неминуче асоціюються з політиками чи громадськими діячами, що прагнуть розколу та знищення України (до того ж ПІ «чума» викликає асоціації з фашизмом). Тож дуже ймовірним є те, що читач, побачивши такий заголовок, припустить, що у матеріалі йдеться про боротьбу з загарбниками та сепаратистами із Росії у східних областях України.

Таким чином, прецедентні феномени можна без перебільшення назвати центральною рисою стилю видання «Онлайн-Експрес». Хоча іноді їх використання призводить до певної «перевантаженості» матеріалів, особливо заголовків, все ж із їх допомогою вдається створити неповторний, яскравий стиль видання, яке, безперечно, завдяки цьому стилю має свою власну «віддану» аудиторію. Також чітко визначена громадянська позиція та вживання прецедентних феноменів як своєрідних «кодів», зрозумілих нібито лише авторові та читачеві тексту, дозволяють створити відчуття близьких, «товариських» відносин між учасниками комунікації, та виділити аудиторію видання «онлайн-Експрес» в окрему лінгвокультурну спільноту.

РОЗДІЛ 3. ПРЕЦЕДЕНТНІ ФЕНОМЕНИ В ІНФОРМАЦІЙНИХ МАТЕРІАЛАХ ІНТЕРНЕТ-ВИДАННЯ «ONLINE-ЕКСПРЕС»

Поняття прецедентності, введене до наукового лінгвістичного дискурсу Ю. Карауловим разом із введенням поняття «прецедентний текст», останнім часом стає обєктом пильної уваги лінгвістів, серед яких В. Супрун, В. Гудков, В. Красних, Н. Бурвікова, В. Костомаров та інші. Р. Чорновол-Ткаченко кваліфікує прецедентний феномен як складник лінгвокультурої компетентності мовця, основну передумову й учасника реалізації інтертекстуальності - фундаментального принципу сучасної культури постмодернізму [100; 4]. Теорія прецедентних феноменів як один із виявів теорії інтертекстуальності розглядає запозичені елементи у структурі тексту як культурно навантажені знаки, що є ядерними елементами національної когнітивної бази [16; 18].

Поява поняття прецедентності в межах лінгво-когнітивного підходу відображає одну зі сторін у дослідженні інтертекстуальності - здатність комунікантів оперувати культурно-значущою інформацією, що втілюється в системі прецедентних феноменів. За словами В. В. Красних, «за прецедентним феноменом завжди стоїть певне уявлення про нього, загальне і обовязкове для всіх носіїв того чи іншого національно-культурного менталітету, або інваріант його сприйняття, який і робить всі апеляції до прецедентного феномену «прозорими», зрозумілими, конотативно забарвленими» [45; 170]. Іншими словами, прецедентні феномени, актуалізація яких може відбуватися різними способами, відсилають учасників спілкування до фонових знань, які зявляються у людини в процесі пізнання і освоєння світу. У представників однієї культурної групи фонові знання виявляються в деякій мірі подібними, однак все одно за наявності при цьому індивідуальних елементів цих знань. Під фоновими знаннями ми розуміємо знання та уявлення, притаманні членам певної культурної групи, не закріплені в словниковій дефініції. Фонові знання, за визначенням С. Кузьмінської, є певними «чарунками культури в ментальному світі людини, що існують у вигляді понять, знань, асоціацій, переживань у свідомості людини». Таким чином, прецедентні тексти є ціннісними в інтелектуальному і емоційному відношеннях мовними механізмами, часто відтворюваними в комунікативних актах, що мають здатність «відсилати» комунікантів до фонових знань. За справедливим твердженням Н.А. Кузьміної «впізнавання відображених у тексті окремих обєктів національної культури вимагає знання загального вербального коду і фонових знань» [49].

У процес актуалізації прецедентних текстів включаються механізми памяті, за допомогою яких відбувається «уточнення, розкодування» семантики прецедентного тексту. При включенні прецедентних текстів у вислів комуніканти виходять з уявлення про культурну компетенцію свого співрозмовника і апелюють до його знань, створюючи при цьому єдиний знаковий механізм, завдяки якому відбувається адекватне сприйняття семантики прецедентного тексту.

Слідом за Н. Бурвіковою і В. Костомаровим ми вважаємо, що прецедентні тексти в більшості випадків не вживаються цілком, зокрема у матеріалах ЗМІ, тому що мають великий обсяг, що унеможливлює вживання усього тексту; або ж вживання тексту цілком не є значимим. У цих випадках прецедентні тексти «згортаються до сильної позиції», до кінцевого речення [43; 42-53]. У такому «скороченому вигляді» прецедентні тексти актуалізуються в мові й усвідомлюються як певна цілісна стійка структура, що володіє значимістю і певною семантикою, відомою всім представникам тієї чи іншої соціальної, культурної групи. Саме таку актуалізацію ПТ ми можемо спостерігати у досліджуваному матеріалі, а саме у текстах публікацій електронної газети «Онлайн-Експрес».

За формою актуалізації серед прецедентних феноменів виділяють прецедентне висловлювання (ПВ), прецедентне імя (ПІ), прецедентну ситуацію (ПС) та прецедентний текст (ПТ). При цьому ПТ та ПС є прецедентними феноменами, що вербалізуються, а ПВ та ПІ належать до вербальних ПФ.

Прецедентною ситуацією вважають певну «ідеальну» ситуацію, що коли-небудь існувала реально або належала до віртуальної дійсності створеного людиною мистецтва [45; 60]. Атрибутами ПС виступають персонажі та/або предмети, певним чином задіяні у вказаній ситуації, і актуалізується ПС саме через свої атрибути [45; 64]. Відповідно до Л. Гудкова, актуалізація ПС може відбуватися шляхом найменування, коли на неї вказують конкретні прецедентні імена; за допомогою чітких описів, що близькі до ПІ за функціонуванням; шляхом використання ПІ, що викликає асоціації з певною ситуацією, в якій задіяна особа, що називається даним іменем; шляхом використання прецедентного висловлювання, що вживалося у прецедентній ситуації; через згадку прецедентного тексту, що описує ПС; через звернення до реалій, які не є прецедентними, але набувають прецедентності, стаючи атрибутами відповідної ситуації [22; 208-210]. Із вказаних методів актуалізації ПС зрозуміло, що цей процес відбувається за допомогою атрибутів, що без відсилки до ПС втрачають свою прецедентність.

Прецедентний текст є закінченим самодостатнім продуктом мовленнєвої діяльності, поліпредикативною одиницею, складним знаком, сума значень компонентів якого не дорівнює його смислу, добре відомим будь-якому члену лінгвокультурної спільноти, звернення до якого в процесі комунікації відбувається через повязані з ним висловлення та символи [23; 106].

Д. Гудков визначив наступні критерії ПТ: наявність знайомого більшості членів лінгвокультурної спільноти національно-детермінованого уявлення тексту, що задає інваріант його сприйняття у цій спільноті; яскрава конотативна, асоціативна та аксіологічна маркованість такого уявлення; постійне звернення до текстів цього типу у текстах, розрахованих на максимально широку аудиторію; відсутність необхідності в експлікації та семантизації національно-детермінізованого мінімізованого уявлення ПТ для більшості членів лінгвокультурної спільноти; існування в колективній свідомості чіткого звязку між «символом» ПТ та національно-детермінованим мінімізованим уявленням ПТ, що є очевидним для членів лінгвокультурної спільноти. Актуалізація ПТ відбувається через повязані з цим текстом прецедентні висловлювання чи прецедентні імена. При цьому знання інваріанту сприйняття тексту більшістю представників спільноти є необхідною умовою його функціонування як прецедентного, знайомство ж із ним саме як із текстом є необовязковим [22; 68-69]. Це можна пояснити тим, що після становлення як прецедентні тексти починають використовуватися у інших текстах (мультфільми художні фільми, театральні постановки тощо), які у свою чергу також можуть ставати прецедентними.

Прецедентне імя є індивідуальним іменем, що повязане або з широко відомим текстом, що належить до прецедентних, або з ситуацією, широко відомою носіям мови, і яка виступає як прецедентна, іменем-символом, яке вказує на певну еталонну сукупність окремих якостей [23; 108], це певний складний знак, при вживанні якого в комунікації здійснюється апеляція не до власне денотата, а до певного набору диференційних ознак [23; 48]. На думку Є. Нахімової, ПІ є власними іменами, які використовуються у тексті не стільки для позначення конкретної людини, скільки у якості певного культурного знаку, символу певних якостей, подій [59]. У структурі ПІ можна виділити ядро, яке складають диференційні ознаки, та атрибути на периферії. Диференційні ознаки можуть включати характеристику предмета за зовнішністю, за рисами характеру, або актуалізуватися через ПС [23; 79-81], до атрибутів належить усе те, що у свідомості повязується з цим феноменом, але не є обовязковим для його розпізнання. Мінімізоване уявлення ПІ також включає в себе оцінний компонент, тобто одну з точок на осі «прекрасно/жахливо» [22; 239]. Наявність конотації ПІ суперечить загальноприйнятому в лінгвістиці підходу до власних імен, але при переході імен в розряд прецедентних відбувається узагальнення характеристик «культурного предмета», який починає сприйматися як еталон, зразок тих якостей, якими володіє уся група, не втрачаючи при цьому своєї індивідуальності [22; 234-236]. Таким чином, використання ПІ зумовлюється прагненням автора за допомогою мінімальних засобів надати тексту додаткової експресивності. Прецедентними іменами можуть ставати не лише імена та назви літературних та історичних персонажів та предметів, але й імена, прізвиська відомих сучасників та назви сучасних нам реалій. Такі ПІ особливо притаманні мові ЗМІ, що прагне бути зрозумілою якомога більшому прошарку населення, а для досягнення цієї мети доцільними є апеляції до сучасних реалій.

Прецедентне висловлення як вид вербалізованих ПФ є репродукованим продуктом мовленнєво-мисленнєвої діяльності, закінченою та самодостатньо одиницею, яка може бути або не бути предикативною, складним знаком, сума значень компонентів якого не дорівнює його смислу, що входить в когнітивну базу та неодноразово відтворюється у мовленні [23; 107].

В. Красних у структурі ПВ виділяє: 1) поверхневе значення, яке дорівнює сумі значень компонентів висловлення; 2) глибинне значення, яке не дорівнює простій сумі значень компонентів висловлення, однак є певним семантичним результатом поєднання компонентів ПВ, що формують його лексико-граматичну структуру; 3) системний смисл, який є «сумою» глибинного значення висловлення та знання ПФ (тексту чи ситуації) та повязаних з ним конотацій [23; 101].

Оскільки не кожне ПВ має усі три рівні значень, Д. Гудков виокремлює три типи ПВ: 1) ПВ, у яких є лише поверхневе значення (зміст такого висловлення буде зрозумілий і без знання відповідного ПФ); 2) ПВ, у яких є як поверхневе, так і глибинне значення, та 3) ПВ, у яких поверхневе значення фактично відсутнє, а системний смисл актуалізується через глибинне значення [22; 198]. З трактуванням ПВ третього типу можуть виникати значні труднощі, адже для цього необхідні складні інтерпретаційні процедури. Відтак вживання подібних ПВ у мові ЗМІ є недоцільним.

Однак усі форми актуалізації ПФ більшою чи меншою мірою живаються у текстах українських ЗМІ, зокрема інтернет-видання «Онлайн-Експрес».

.1 Прецедентні ситуації (ПС) та їх використання в текстах інтернет-видання «Online-Експрес»

Відповідно до В. Красних, прецедентна ситуація - це певна одинична ситуація, що відбулася в реальній дійсності («Патріарх Філарет: Якби в Україні була справедлива влада, то й Майданів не було б» [63]) або належить до віртуальної реальності мистецтва («На США сунуть аномальні морози, як у фільмі «Післязавтра»» [57]). Така ситуація є не вербальним, але вербалізованим феноменом. Мінімізований інваріант сприйняття такої ситуації включає в себе уявлення про саму подію, її учасників, основні конотації та оцінку. Такий інваріант сприйняття є спільним для усіх представників лінгвокультурної спільноти, що є адресатами тексту, що включає в себе прецедентну ситуацію. Таким чином, ПС може актуалізуватися через короткий опис власне ситуації або через згадку її атрибутів, таких як учасники чи задіяні в ситуації предмети. Актуалізація ситуації при цьому відбувається шляхом її співставлення з певною ситуацією мовлення. Ситуацією мовлення ми називаємо певну ситуацію, що описується у мовленні одного з комунікантів [45]. Таким чином, для нашого дослідження, зважаючи на специфіку видання «Онлайн-експрес», типовою ситуацією мовлення можна вважати політичну новину. ПС належить до когнітивної свідомості та виводиться на мовний рівень за допомогою різноманітних засобів вербальної актуалізації. Часто прецедентні ситуації актуалізуються за допомогою звернення до інших прецедентних феноменів, таких як прецедентний текст, прецедентне висловлювання. ПC - це значущі для життя суспільства ситуації (дійсні чи вигадані), які зберігаються у свідомості лінгвоспільноти у вигляді ментальних утворень та виступають у ролі еталонів/антиеталонів для наслідування/ненаслідування. Виявлено, що уявлення про ПC активізуються ПІ, ПВ чи окремими атрибутами ПC.

Переважна більшість ПС, вживаних у матеріалах видання «Онлайн-Експрес», є ситуаціями, повязаними із сучасною політикою. Приміром цього може бути заголовок «Проти Януковича пішли навіть «противсіхи»» [74], якому через ПІ «противсіхи» актуалізується ситуація, коли на виборах 2010 року зареєструвався кандидат у президенти Василь Гуменюк, завчасно змінивши прізвище на «Противсіх». Сам кандидат стверджував, що це прізвище підкреслює те, що він «хоче захистити ідею всіх, хто проти всіх», але крім того це прізвище співзвучне з одним із варіантів голосування на виборах: не підтримати жодного кандидата, тобто «проголосувати проти всіх». Коли Василь Гуменюк не пройшов до другого туру виборів, то закликав тих, хто його підтримував, голосувати за В. Януковича. Словом «противсіхи» називаємо прихильників В. Противсіха, а, відповідно, після цього заклику і прихильників В. Януковича, так само як прихильників інших відомих політиків називаємо «Ющенкісти», «Тимошенки» і так далі. Таким чином, із сукупністю усіх прецедентних значень заголовок «Проти Януковича пішли навіть «противсіхи»» підкреслює особливо гостре неприйняття президента народом: проти нього тепер налаштовані і ті, хто були колись його прихильниками, і ті, хто політикою взагалі не цікавився, на виборах не мав особливих вподобань, а тому голосував «проти всіх».

У матеріалі під заголовком «ЦВК запитала, чи може Януковича змінити на посаді інший екс-зек» [97] йдеться також про політичну прецедентну ситуацію: ЦВК подала до Конституційного суду подання, в якому просила витлумачити, чи має право людина з судимістю балотуватися в президенти. Ситуація є досить абсурдною, з урахуванням того, що легітимний на той момент президент мав дві судимості, і саме цю абсурдність підкреслює заголовок. Прецедентною ситуацією, що актуалізується за допомогою слів «екс-зек» стало те, що президент Янукович відбув покарання у вязниці, що стало резонансною подією та багато разів обговорювалося, в тому числі у ЗМІ.

Про революційні ситуації, символом яких виступає Майдан як символ народного повстання, певного руху опору йдеться, наприклад, в публікації «Патріарх Філарет: Якби в Україні була справедлива влада, то й Майданів не було б» [63]. Появу цього символу спричинили дві прецедентні ситуації: Помаранчева революція 2004 року та Євромайдан 2013 року (крім того, «Євромайдани», що збираються у різних містах України). Обєднання цих явищ та мова про них у множині - «Майдани» - підкреслює те, що за 9 років влада України залишається усе такою ж несправедливою, що змушує людей виходити на нові й нові Майдани та боротися за свої права.

В заголовок же «Петриненко - Задорнову: «Краще бути єврохохлом, ніж тундрокацапом»» [64] винесене висловлювання відомого українського співака, засноване на прецидентності. ПС у даному випадку стало те, що відомий російський письменник Михайло Задорнов у одному з інтервю назвав «єврохохлами» українців, що зібралися на Євромайдані. Пізніше прес-секретар сатирика повідомила, що він не збирається просити вибачення за свої слова, бо він саме подорожує Антарктидою, а Євромайдан його більш не цікавить - це пояснення й стало приводом назвати його «тундрокацапом». Наведене висловлювання стало вираженням думки усіх прихильників Євромайдану, які, звичайно, негативно сприйняли такі слова сатирика.

У заголовку ж «Євромайдан з самого ранку наколядував під «курником» Захарченка на «дорогу в Сибір»» [29] ми бачимо кілька прецедентних феноменів. По-перше, прецедентною ситуацією можна вважати українську традицію колядувати в дні зимових свят - а саме тоді відбулися описані у статті події. По-друге, прецедентною ситуацією є історичний факт про те, що злочинців часто відправляли на заслання до Сибіру. Нарешті, через прецедентне імя «курник Захарченка» актуалізується прецедентне висловлювання активістів Євромайдану: «МВС - то курник, беркути - це пєтухи!». Така концентрація прецедентних феноменів у одному реченні допомагає створити перед очима читача яскравий образ, однак не розкриваючи при цьому зміст публікації.

Прецедентна ситуація, що присутня у реченні «Кличко з Тягнибоком передали Рибаку і Януковичу «останнє китайське попередження» [41] актуалізується в українській мові досить часто, але часто із кардинально протилежними значеннями. Вираз «Останнє китайське попередження» набув популярності після того, як на початку 1960 років літаки США здійснювали розвідувальні польоти над територією Китаю. На кожне таке порушення влада Китаю надсилала так зване «попередження» владі США, але жодних обіцяних дій ніколи не виконувала. Отож, «останнє китайське попередження» стало означати «погрози, які ніколи не будуть виконані». Але часто цей вираз через помилкове тлумачення використовується в протилежному значенні: «остання погроза, після якої планується перейти до активних дій». Таким чином, наведений заголовок можна сприйняти двозначно: можна вважати, що він означає те, що скоро опозиція перейде до активних дій проти влади; або ж, навпаки, можна витлумачити його як критику опозиції, що котрий раз виносить «ультиматуми» владі, але жодних активних дій не виконує.

Окремо виділяється група прецедентних феноменів, вжитих навколо однієї прецедентної ситуації - легальність одношлюбних статевих стосунків у країнах Євросоюзу та активне обговорення цього в Україні в контексті суперечок щодо підписання угоди з ЄС. Часто обіграються таким чином випадки, коли політики-активні противники вступу України до Євросоюзу їдуть на відпочинок, забезпечують навчання своїх дітей тощо саме у європейських країнах. Наприклад, «Як мінімум, ще один регіонал зрадив своїм виборцям із «содомітським Євросоюзом»» [102], «Регіонал Царьов, на відміну від своїх однопартійців, європейських збоченців не боїться» [76]. При цьому позицію самого видання стосовно питання одностатевих союзів простежити неможливо, подібні теми розкриваються лише через цитування відомих політиків, жодним чином не коментуючись авторами публікацій. Імовірно, таку позицію редакція займає через побоювання втратити прихильність певної частини аудиторії (людей, що мають інший погляд на це питання, аніж висловлений редакцією).

Таким чином, можемо помітити, що практично всі прецедентні ситуації, що використовуються у матеріалах видання, є повязаними із поточною політичною ситуацією. Пояснити це можна тим, що політичні події завжди «на слуху» в читача, на відміну від, припустимо, історичних чи міфологічних ситуацій. Тому посилання на них у текстах ЗМІ є доцільним, дозволяє зацікавити читача та увиразнити текст публікації.

.2 Прецедентні тексти (ПТ) та їх вживання в матеріалах інтернет-видання «Online-Експрес»

На думку В. Красних і Б. Гудкова, прецедентні тексти окремої лінгвокультурної спільноти представлені а) вербальними текстами, включаючи сам текст-приймач, його хронологічні попередники та наступники; б) текстами з невербальною складовою, включаючи музичні та живописні хронологічні попередники та наступники тексту-приймача; в) соціоісторичними і культурними феноменами, включаючи історичні та культурні події, періоди та епохи; г) кодовими системами, включаючи архетипи, жанри і мови. Сучасне широке розуміння реалізації категорії інтертекстуальності передбачає міжтекстові взаємодії із прецедентними текстами усіх груп.

Прецедентні тексти ідентифікуються представниками лінгвоспільноти завдяки сюжетові, проблематиці, описаним подіям, персонажам, які стають типовими та можуть виступати мірками для зіставлення за нових умов. ПТ можуть актуалізуватися через прецедентні імена, прецедентні висловлювання та прецедентні ситуації. ПТ активізуються такими прийомами інтертекстуальності, як стилізація, продовження, ремінісценція, алюзія тощо.

Особливістю прецедентних текстів є те, що жоден попередній текст не наводиться в новому повністю. Його активізація знаходить вираження прецедентними іменами/висловлюваннями/ситуаціями, які асоціюються з прецедентним текстом [46].

У дослідженому нами матеріалі досить часто в якості ПТ вживаються назви вже відомих творів мистецтва, іноді перефразовані. Це можна пояснити тим, що самі твори можуть бути невідомими широкому загалу, тому вживання образів, уривків із текстів не є доцільним; але їхні назви самі по собі стали вже крилатими виразами та викликають в уяві реципієнта яскраві образи. Прикладами вживання ПТ такої групи є наступні заголовки: «Українців запрошують відвідати «ярмарку марнославя» та несмаку Януковича і його кума Пшонки» [96] (тут вжито назву класичного роману Уільяма Теккерея, але алюзією на сам роман наведений заголовок назвати не можна, бо зміст роману не має значення для його сприйняття, і вираз «ярмарка марнославя» сприймається читачем буквально; крім того, замість українського слова «ярмарок» вживається російське «ярмарка», що викликає асоціацію з неграмотною вимовою деяких політиків), «Австралія у вогні» [1] (перефразування назви роману Олександра Довженка «Україна в огні» допомагає привернути увагу до заголовка; знову ж таки, зі змістом роману тема статті ніяк не повязана, у ній ідеться про лісові пожежі в Австралії, тож сприймати цей заголовок теж слід буквально).

Окремі прецедентні тексти актуалізуються не через назви, а через певні символи. Найчастіше така актуалізація притаманна ПТ, якими висупають кінофільми. Наприклад, у заголовку «У 2004-му «хрещений батько» диктатури кликав усіх на Майдан і організовував скандування «Зека геть!»» [92] вираз «хрещений батько» викликає у більшості читачів асоціацію з головою мафіозного угрупування, однак сприйняття його буквально, без знання і розуміння усього прецедентного тексту - фільму Френсіса Кополи - було б помилковим. Так само у матеріалі від 22 січня «Луценко - силовикам: Вистоїть Янукович - станемо частиною Росії - поїдете в Чечню» [52] наведено цитату із промови Юрія Луценко «Я не маю претензій до беркутівців, які побили мене біля суду, бо вони знаходяться в заручниках у товстожопих генералів, які продали все... Вони і вас продадуть... і ви залишитеся тут 9-тою ротою», зрозуміти яку неможливо, не знаючи змісту фільму Ф. Бондарчука «Девята рота».

У матеріалі ж «Екс-посадовець з СБУ вважає, що діалог між владою і протестувальниками відсутній» [28] наведено слова Олександра Скибінецького «Зрушення з боку влади певні є... Але так, як сьогодні цей вихід бачиться владі, тобто «ми - вам, ви - нам», не сприймається. Вираз «ми - вам, ви - нам» є перефразованою назвою відомого радянського фільму «Ты - мне, я - тебе» із Леонідом Куравльовим у головній ролі, зрозуміти повністю значення якого (тобто те, що надання «взаємних послуг» в обхід закону не призводить до хороших результатів) можна лише добре знаючи прецедентний текст - фільм . Так само через прецедентне імя актуалізується прецедентний текст - фільм, знятий за мотивами ПС - корабельної аварії, що сталася через помилку капітана, у заголовку «Янукович віддав штурвал свого «Титаніка» на Банковій Клюєву» [104]. Наявні також в текстах публікацій прецедентні тексти пісень, що актуалізуються через прецедентні імена. Наприклад, вживане на позначення В. Януковича слово «батя», «батяня» є символом, через який актуалізується текст пісні «Комбат» гурту «Любе», що є, як відомо, улюбленим музичним гуртом екс-президента. Прикладом подібної актуалізації є заголовок «Поряд із «Батею» у Сочі не сів навіть «Бацька»» [69]. Крім того, слово «батяня» в окремих випадках позначає керівника певного угрупування, отож воно викликає неминучі асоціації з екс-головою нашої держави. Прикладом його вживання із таким відтінком значення можна вважати заголовок «Тітушки кучкуються біля Майдану і при найменшому «шухері» телефонують до Батяні» [90]: цей заголовок викликає думки про те, що тітушки телефонують до Януковича. Хоча насправді в статті йдеться про те, що тітушки, привезені на Антимайдан, великими групами переходять на Євромайдан, бо там цікавіше та є чай з печивом; коли ж до них підходять майданівці та задають питання, вони комусь телефонують і говорять «Батяня, нас тоже стопанули», при цьому нікому не відомо, хто ж насправді такий цей загадковий «Батяня».

Окремі матеріали, опубліковані у дні зимових свят, присвячені українським народним традиціям та їх інтерпретації в контексті політичних подій. До таких належить, зокрема, матеріал під заголовком «Щедрівки по-майданівськи: «Вийди-вийди, господарю, з Партії регіонів!»» [101]. У матеріалі наведено приклади обрядових пісень, перефразованих у звязку з випадком, коли адміністрація компанії «Родинна ковбаска», власником якої був депутат львівської облради від Партії Регіонів Олег Баран, напередодні дня Василя закликала через соціальні мережі згадати слова усім відомих щедрівок і отримала численні інтерпретації народних пісень, іронічно перефразованих активістами Євромайдану для цієї акції і особисто для Олега Барана, наприклад «Щедрик-ведрик, летить «Беркут», людей убиває, а маленьке Баранятко йому гроші дає» або «Щедрик-щедрик-щедрівочка, з «Регіонів» ковбасочка, ще й печені тушки - як ясні тітушки».

Отож, прецедентні тексти актуалізуються у матеріалах досліджуваного видання через певні символи, не наводячись повністю, що, втім, є характерною особливістю усіх ПТ. Можна помітити, що найчастіше символом ПТ виступає його заголовок. Це можна пояснити тим, що заголовок відомого тексту у будь-якому випадку буде «на слуху» у представників лінгвокультурної спільноти, і викличе певні асоціації навіть у тих, хто не знайомі зі змістом тексту.

.3 Прецедентні висловлювання (ПВ) та їх функціонування у публікаціях інтернет-видання «Online-Експрес»

Відповідно до В. Красних, прецедентні висловлювання - це самодостатні у змістовному плані синтаксичні одиниці, які розкривають пізнавальний досвід людини, набувають узагальнюючого значення, відображають особливості категоризації та концептуалізації дійсності лінгвоспільнотою. У мовний дискурс ПВ вводяться цитуванням/квазіцитуванням.

Семантика прецедентних висловлювань виявляє себе на поверхневому та глибинному рівнях. Їхнє поверхневе значення формується значеннями складових конституентів, у той час як глибинне вимагає переосмислення у контексті їхнього уживання [45]. У досліджуваному виданні виражене лише поверхневе значення ПВ, оскільки новинарні матеріали для швидкого ознайомлення не передбачають глибинного осмислення тексту. Більш того, ПВ у матеріалі дослідження виражаються найчастіше окремими словами, рідко - словосполученнями, але не складними семантичними конструкціями. Це дозволяє читачеві швидше й простіше сприймати зміст пропонованого матеріалу.

Зокрема, значна кількість прецедентних висловлювань, що обіграються в матеріалах газети «Онлайн-Експрес», є мовними помилками видатних політиків України. Серед них найчастіше зустрічається пародіювання кумедної вимови Миколи Азарова, назване в народі «азірівкою», та популярні завдяки такій вимові часто вживані М. Азаровим слова (наприклад, «Незабаром Азарова можуть вигнати і зробити його «паперєдніком» - політолог» [60], «Під ВР воскресили Антимайдан: за ніч сюди мали звезти 10 тисяч фанів «покращення»» [65] - слова «попередник», «покращення», сказані з характерною для Азарова вимовою, асоціюються в багатьох саме з колишнім премєр-міністром, бо він часто у своїх промовах говорив про те, що у всіх бідах українського народу винні «попередники» його уряду, а «покращення», досягнутого за час його керування, неможливо не помітити. Крім того, слово «попередник», вживане на позначення Миколи Азарова, підкреслює те, що за аналогією з його «попередниками», тепер він сам може вважатися винним у занепаді економіки України. Слово ж «покращення» досить часто вживається у назвах матеріалів без зрозумілої причини, і є прикладом прецедентного висловлювання, яке використовується, щоб зацікавити читача, і не повязане з темою тексту. Прикладами таких заголовків можуть стати наступні: «Премєр Польщі домовляється про «покращену» угоду України з ЄС» [72], «Гідрометцентр помітив «покращення» і вже обіцяє «аномально теплий» лютий» [20]. У цих реченнях вживання слова «покращення» є абсолютно виправданим та логічним за змістом, проте написання цього слова в лапках наводить на думку про його прецедентність, а, отже, викликає асоціації з промовами М. Азарова, недоречні в цьому випаду.

До цієї групи можна віднести також помилкові висловлювання політичних діячів, серед яких найчастіше зустрічаються слова В. Януковича, наприклад кальковане з російської мови слово «йолка», яке він вжив кілька років тому у своїй промові, не згадавши українського еквіваленту («МВС запевняє, що йолки Дніпропетровська й Харкова зібрали більше, ніж Майдан. І продовжує вигадувати незареєстровані злочини» [53], «Блохіну, окрім Євромайдану без «йолкі», заважає ще й інтернет» [7]). Варто зазначити, що слово «йолка» відмінюється не як іменник першої відміни твердої групи, до якої він має належати за правилами української мови, натомість його вживання в різних відмінках є транскрибуванням відмінювання в російській мові.

Деякі ПВ можуть бути актуальними лише відносно окремих діячів або явищ. Наприклад, ПВ, вжите у реченні «Російський «лошара» Задорнов підтвердив, що є дуже примітивним шовіністом» [81]. Прецедентним висловлюванням, актуалізованим у цьому заголовку, є слова самого Михайла Задорнова про те, як його запросили на програму Шустера, і він «як останній лошара» погодився. Оскільки у тому самому інтервю сатирик неодноразово дуже зневажливо висловлювався про Євромайдан і взагалі про Україну, в українців воно викликало негативну реакцію, і стало приводом називати Задорнова «лошарою».

Досить часто появу окремих ПВ можна повязати із гаслами Майдану та Євромайдану, наприклад, «Сотні євромайданівців біля Генпрокуратури вимагають «підарешту» для її шефа» [87]. Слово «підарешт» виникло через появу на Євромайдані гасла «Янукович - підарешт!». Завдяки пропущеному пробілу у словосполученні «під арешт» утворився іменник, значення якого активісти Євромайдану пояснили як «представник сексуальних меншин, якого потрібно заарештувати». Поступово це слово стало вживатися також стосовно інших політиків і громадських діячів, які, на думку євромайданівців, відповідають цьому визначенню. Іншим прикладом подібного ПВ може слугувати заголовок «Міліційні підрахуї дертимуть по 4,2 тисячі за кожну каски й маску. Їм що мітинг, що погром» [55]. Слово «підрахуй» утворилося під час Помаранчевої революції, коли, вимагаючи нефальсифікованих результатів виборів, мітингувальники скандували: «Ківалов, підрахуй!», звертаючись до голови Центральної виборчої комісії. Таким чином, завдяки вживанню у словосполученні в такій формі, це слово з категорії дієслів перейшло до категорії іменників і стало позначати людину, яка не зовсім вірно щось підрахувала. Використання цього ПВ є виправданим у даному випадку, бо у статті під цим заголовком йдеться про те, що у міліції підрахували суми штрафів за порушення «диктаторських законів» від 16 січня 2014 року.

У окрему групу можна виділити так звані «псевдопрецедентні висловлювання». Це - слова з «блатного» жаргону, які вживаються, коли мова йде про Віктора Януковича та його союзників. Екс-президент відомий як колишній злочинець та «зек», багато хто з його прибічників також знані за свою злочинну діяльність та звязки зі світом криміналу. Саме такі асоціації часто виникають в уяві аудиторії при згадці про цих діячів. Тому жаргонізми, вживанні у матеріалах про них, сприймаються читачами як прецедентні висловлювання - адже саме так, в уяві аудиторії, спілкуються ці політики. Прикладами вживання таких псевдопрецедентних висловлювань є наступні заголовки: «ПР непогано «відкотила» й на Антимайдані: із декларованих 10 тисяч на мітинг доїхала лише тисяча» [70], «У Раді - безпредєл! Більшість на очах усієї країни «штампує» лобістські закони» [94], «Янукович підписав диктаторські закони так само, як їх приймала ВР - «нє глядя»» [106], «У штабі Євромайдану знайшли трупа. Шиють вбивство» [95], «Регіонали вже погрожують подерибанити бюджет на виїзді і «в тьомную»» [78], «#Євромайдан поставили на 15-добовий лічильник» [30], «Сьогодні ввечері регіоналів збирають на «сходняк». Є тема» [89] та інші. Крім жаргонізмів, асоціації з певними групами політиків, які погано володіють українською мовою, викликають російські слова, вжиті в українських текстах: «Під Закарпатською ОДА виросло «Містечко Свободи» з барикадами - губернатор організував обурення «мєстних»» [66], «Опозиціонери вірять, що цього разу у ВР безпредєлу регіоналів не буде?» [62], «Залякані регіонали мерзнуть на морозі, аби дати відсіч «бандерівцям», а ті все не їдуть і не їдуть. А мороз «крєпчає»» [33].

Таким чином, прецедентними висловленнями у матеріалах видання «Онлайн-Експрес» частіше всього виступають помилкові слова чи невірна вимова окремих політичних діячів, а також слова, що стали «крилатими» після їх вживання на Майданах 2004 та 2013 років. Окрему групу становлять «псевдопрецедентні висловлення», що не є власне ПВ, але неминуче нагадують при їх вживанні про певних відомих громадських діячів. До цієї групи належать жаргонізми та підкреслені калькування слів з російської мови.

.4 Використання прецедентних імен (ПІ) у текстах інтернет-видання «Online-Експрес»

Прецедентні імена можна назвати найбільш часто вживаними прецедентними феноменами, адже в багатьох випадках вони вживаються для актуалізації інших прецедентних феноменів, зокрема прецедентних ситуацій та прецедентних текстів. Наприклад, слово «Майдан» сприймається як символ народного опору, тож його можна вважати прецедентним іменем, проте очевидним є те, що воно репрезентує певну загальновідому ситуацію - «Помаранчеву революцію» 2004 року, що відбувалася на Майдані незалежності. Отож, відповідно до Є. Нахімової, з одного боку ПІ - вербальні ідентифікатори певних феноменів, реальних чи уявних (людей, персонажів, географічних обєктів, історичних подій тощо). Найчастіше ПІ виражаються власними іменниками (або загальними іменниками, що набули ознак власних), або ж іменними словосполученнями. З іншого боку ПІ вживаються не для позначення певного феномена, а для ідентифікації його характеристики, набуваючи статусу загальної назви. Тобто ПІ вживаються у якості символів.

ПI, будучи носіями певних ознак, слугують для профілізації культурно-значимих концептів, окрім того, вони актуалізують інші прецедентні феномени. Тобто прецедентні імена - це різного роду власні назви, які втрачають своє основне призначення ідентифікації референта, стають носіями семантики, номінантами визначеного кола якостей, набором певних конотацій, що зумовлює їхнє уживання в якості еталонів/антиеталонів при порівнянні. Прецедентні імена виступають також символами інших прецедентних феноменів: прецедентних висловлювань/текстів/ситуацій [59].

Часто певні ролі осіб, про яких ідеться в матеріалі вживаються як прецедентні імена. Це можуть бути соціальні ролі, наприклад, ««Регіонал» із 4 мільйонами гривень візьметься за «Гуцульщину»» [77]. Тут слово «регіонал» означає «член партії регіонів», а оскільки ми звикли уніфікувати усіх учасників певного руху, членів партії тощо за певними ознаками, денотат «Член партії регіонів» є домінантом для набору певних конотацій, тож хоч читач і не знає, про кого саме з Партії регіонів ідеться у даному матеріалі, після ознайомлення з заголовком в його уяві виникне досить повний образ «Регіонала» (з урахуванням позиції досліджуваного видання цей образ, скоріше за все, буде антиеталонним, у ньому будуть поєднані певні негативні якості). Так само вживаються в матеріалах слова «тягнибоківці», «свободівці», «донецькі» тощо: представникові спільноти, позначуваної кожним із цих слів, притаманні певні характеристики.

Іноді в якості ПІ вживаються ролі, які певна особа виконувала в спектаклях чи кінофільмах, і з якими вона чітко співставляється у свідомості аудиторії. Наприклад, у реченнях, ««Роксолана» ось-ось народить» [79], ««Доктор Хаус» бойкотуватиме усі російські товари. Водка - не виняток» [26] замість імен акторів Мерєм Узерлі та Хю Лорі вживаються імена персонажів, ролі яких вони виконували у відомих телесеріалах. Вживання ПІ у цьому випадку можна пояснити тим, що імена персонажів значно краще відомі серед аудиторії, ніж імена акторів. Завдяки надзвичайній популярності цих персонажів при згадці Роксолани чи Доктора Хауса навіть у читача, що не цікавиться згаданими серіалами, в уяві виникне певний образ і, можливо, зацікавлення матеріалом. В той самий час у заголовку «Померла акторка, яка знімалася у «Віднесених вітром»» [68] вживання прецедентного імені персонажа фільму - Індії Вілкс - замість імені акторки Алісії Ретт є недоцільним, оскільки цей персонаж не є відомим сучасній аудиторії. Замість цього у назві обіграно назву прецедентного тексту - назву кінофільму за однойменним романом «Віднесені вітром», що є загальновідомим.

В окрему групу можна виділити ПІ, утворені прізвиськами відомих людей, головним чином політичних діячів. Серед них, наприклад, слова «Гепа і Допа», Гепою називають в народі мера міста Харків Генадія Кернеса, через чутки, що він до початку політичної карєри був кримінальним авторитетом та мав прізвисько Гепард, бо завжди швидко втікав з місця злочину, а Допою - колишнього губернатора Харківської області Михайла Добкіна, таким чином скорочуючи його прізвище; до того ж ці діячі відомі як дуже близькі друзі, що разом зявляються на багатьох заходах, тож і прізвиська їхні співзвучні між собою. Словом «Батя» часто називають екс-президента Януковича, «Бацька» - президента Білорусі (використовуючи аналогічне білоруське слово), а колишнього премєр-міністра Миколу Азарова - Азірів, пародіюючи його власну вимову українських слів.

Подекуди у матеріалах газети вживається слово «бандерівці», що також є ПІ, та крізь яке можуть актуалізуватися низка прецедентних ситуацій, адже вже в Радянському Союзі «бандерівцями» називали українських націоналістів, а походить це слово від прізвища діяча часів революції Степана Бандери. Однак через чітко виражену націоналістичну позицію видання це слово вживається значно рідше, ніж, приміром, слово «тітушко», і вживається лише у лапках, як цитування мови супротивників цієї течії спротиву владі.

Отож прецедентні імена вживаються у текстах публікацій видання «Онлайн-Експрес» для створення певного образу героїв публікацій з особливим набором конотативних ознак. Такими ПІ найчастіше виступають слова, що позначають приналежність особи до певної партії чи політичного руху, пояснюють виконувану нею соціальну роль, а також прізвиська відомих політиків, що через своє походження також викликають у свідомості читача певні асоціації.

РОЗДІЛ 4. ПРАВИЛА ОХОРОНИ ПРАЦІ ПРИ РОБОТІ НА КОМПЮТЕРІ

Охорона праці є важливим і невідємним складником професійної діяльності в будь-якій галузі господарства, у тому числі і в галузі освіти та в засобах масової комунікації. Сучасні освітня та медійна сфери характеризуються широким застосуванням компютерної техніки у навчальному процесі, при підготовці до занять, а також у творчій роботі журналіста. Як справедливо зазначає В. Жидецький, «стрімке впровадження компютерів не тільки в сфері управління виробництвом, але також на транспорті, в банківській системі, бізнесі, системі освіти, галузі теле- та радіокомунікацій, у видавничо-поліграфічному комплексі, сфері обслуговування призвело до того, що десятки мільйонів людей у всьому світі виявились втягнутими у взаємодію людини з компютером» [31; 8]. Персональні компютери використовуються при наборі тексту (введення інформації), в діалоговому режимі в процесах редагування, верстки, редагування тексту та художнього оформлення, а також при пошуку й опрацюванні потрібної інформації в мережі Інтернет.

Компютер, будучи електричним приладом і джерелом випромінювання, є одним з чинників небезпеки для життя й здоровя працівників освіти і учнів (студентів) та працівників засобів масової інформації, які можуть зазнавати дії фізичних та психофізіологічних шкідливих виробничих чинників. Не випадково Всесвітня організація охорони здоровя вважає роботу з персональним компютером постійним чинником стресу. Це стосується як персональних компютерів (ПК) з дисплеями старого зразка, так і сучасних компютерів з рідкокристалічними моніторами та ноутбуків. Найбільш уразливими щодо впливу ПК є зорова, нервова, ендокринна, опорно-рухова та репродуктивна системи організму користувача. Під час роботи на компютерах, до складу яких входять відеодисплейні термінали (ВДТ), на працівників можуть діяти такі небезпечні й шкідливі виробничі чинники:

фізичні:

підвищений рівень шуму на робочому місці (від вентиляторів, процесорів та аудіоплат);

підвищений рівень статичної електрики;

підвищений рівень електромагнітного випромінювання;

підвищена напруженість електричного поля;

пряма і відображена від екранів сліпучість;

несприятливий розподіл яскравості в полі зору;

психофізіологічні:

фізичні перевантаження статичної й динамічної дії;

нервово-психічні перевантаження (розумове перенапруження, перенапруження аналізаторів, монотонність праці, емоційні перевантаження).

Охорона праці користувачів ПК регулюється низкою нормативно-правових актів з охорони праці (НПАОП). Серед них слід назвати Державні санітарні правила і норми роботи з візуальними дисплейними терміналами електронно-обчислювальних машин (ДСанПН 3.3.2.007-98), Правила охорони праці під час експлуатації електронно-обчислювальних машин (ДНАОП 0.00-1.31-10), а також інструкції та правила, розроблені в установах, організаціях та на підприємствах. Зазначимо, однак, що названі вище НПАОП не поширюються на робочі навчальні місця учнів, студентів у компютерних класах (кабінетах) вищих, професійно-технічних, загальноосвітніх навчальних закладів. Охорона праці в компютерних класах навчальних закладів регулюється іншими НПАОП, наприклад, Державними санітарними правилами та нормами «Влаштування і обладнання кабінетів компютерної техніки в навчальних закладах та режим праці учнів на персональних компютерах» (ДСанПіН 5.5.6.009-98).

Одним із запобіжних заходів, який допоможе убезпечити учасників навчально-виховного процесу, є вчасно й правильно проведений інструктаж. В інструкції, з якою мають бути ознайомлені учасники навчально-виховного процесу, повинні бути відбиті всі етапи безпечної роботи на компютері: його підготовка до роботи, власне робота, її завершення.

Під час виконання робіт на компютерах необхідно дотримуватися вимог названих вище нормативно-правових актів та інструкцій з охорони праці при роботі на компютері. Названі документи регламентують вимоги до приміщень. До самостійної роботи на компютерах допускаються особи, які пройшли медичний огляд, навчання з професії, вступний інструктаж з охорони праці і первинний інструктаж з охорони праці на робочому місці. Надалі вони проходять повторні інструктажі з охорони праці на робочому місці один раз на півріччя, періодичні медичні огляди - один раз на два роки» [15].

Основним обладнанням робочого місця користувача компютера є: ВДТ, клавіатура, робочий стіл, стілець (крісло); допоміжним - пюпітр, підставка для ніг, шафи, полиці та ін. Робочі місця з ВДТ повинні бути розташовані на відстані не менше 1,5 м. від стіни з вікнами, від інших стін - на відстані 1 м., між собою - на відстані не менше 1,5 м. Відносно вікон робоче місце доцільно розташовувати таким чином, щоб природне світло падало на нього збоку, переважно зліва [31].

В кабінетах та класах навчальних закладів, де навчання проводиться з застосуванням персональних компютерів, температура повітря повинна бути 19,5 ± 0,5 ͦ C, відносна вологість повітря - 60 ± 5 %, швидкість руху повітря не більше 0,1 м/с.

Робочі місця, обладнані ВДТ, слід розташовувати так, щоб уникнути потрапляння в очі прямого світла. Джерела освітлення рекомендується розташовувати з обох боків екрана паралельно напрямку погляду. Щоб уникнути світлових відблисків від екрана в напрямку очей користувача, спричинених світильниками загального освітлення або сонячними променями, необхідно застосовувати антивідблискові сітки, спеціальні фільтри для екранів, захисні козирки, на вікнах - жалюзі. Фільтри з металевої або нейлонової сітки використовувати не рекомендується, тому що сітка спотворює зображення через інтерференцію світла. Найкращу якість зображення забезпечують скляні поляризаційні фільтри - вони усувають майже всі відблиски, роблять зображення чітким і контрастним.

Під час роботи з текстовою інформацією (у режимі введення даних, редагування тексту й зчитування з екрана ВДТ) найбільш фізіологічним є зображення чорних знаків на світлому (білому) тлі. Розташовувати ВДТ на робочому місці необхідно так, щоб поверхня екрана була в центрі поля зору на відстані 400-700 мм. від очей користувача. Рекомендується розташовувати елементи робочого місця таким чином, щоб витримувалась однакова відстань від очей користувача від екрана, клавіатури, пюпітра.

Робота компютерів супроводжується електромагнітним випромінюванням низьких рівнів, інтенсивність якого зменшується пропорційно квадрату відстані від екрана. Оптимальною для того, хто працює, є відстань 50 см. від екрана ВДТ.

Зручна робоча поза під час роботи на компютері забезпечується регулюванням висоти робочого стола, крісла і підставки для ніг. Раціональною робочою позою може вважатися таке положення тіла, при якому ступні працівника розташовані горизонтально на підлозі або на підставці для ніг, стегна зорієнтовані в горизонтальній площині, верхні частини рук - вертикально, кут ліктьового суглоба коливається в межах 70-90°, запястя зігнуті під кутом не більше 20°, нахил голови - у межах 15-20°.

Для нейтралізації зарядів статичної електрики в приміщенні, де виконуються роботи на компютерах, у тому числі на лазерних і світлодіодних принтерах, рекомендується посилювати вологість повітря за допомогою кімнатних зволожувачів. Не рекомендується носити одяг із синтетичних матеріалів.

Перед початком роботи слід увімкнути систему кондиціювання повітря в приміщенні (якщо вона є), перевірити надійність установки апаратури на робочому столі. ВДТ не повинен стояти на краю стола. Повернути ВДТ так, щоб було зручно дивитися на екран - під прямим кутом (а не збоку) і дещо зверху вниз; при цьому екран повинен бути трохи нахилений - нижній його край ближче до оператора. Слід перевірити загальний стан апаратури, справність електропроводки, зєднувальних шнурів, штепсельних вилок, розеток, заземлення захисного екрана.

Необхідно відрегулювати освітлення робочого місця, відрегулювати й зафіксувати висоту крісла, зручний для користувача нахил його спинки.

Усі кабелі, що зєднують системний блок (процесор) з іншим обладнанням, слід вставляти і виймати тільки за умови вимкненого компютера. Увімкнути апаратуру компютера вимикачами на корпусах у наступній послідовності: стабілізатор напруги, ВДТ, процесор, принтер (якщо планується друкування). [31].

Відрегулювати яскравість свічення екрана ВДТ, мінімальний розмір точки, що світиться, фокусування, контрастність. Не слід робити зображення надто яскравим, щоб не стомлювати очі. Відповідно до санітарних норм рекомендуються:

яскравість свічення екрана - не менше 100 кд/м;

відношення яскравості екрана ВДТ до яскравості навколишніх його поверхонь у робочій зоні - не більше 3:1;

мінімальний розмір точки свічення - не більше 0,4 мм для монохромного ВДТ і не менше 0,6 мм для кольорового;

контрастність зображення знака - не менше 0,8 мм

У разі виявлення будь-яких несправностей роботу не починати, повідомити про це керівника.

Працюючи на компютері, слід виконувати такі правила безпечної роботи: необхідно стійко розташовувати клавіатуру на робочому столі, не допускаючи її хитання. Разом із тим повинна бути передбачена можливість її повертань і переміщувань. Положення клавіатури й кут її нахилу повинні відповідати бажанням користувача. Якщо в конструкції клавіатури не передбачений простір для опори долонь, то її слід розташовувати на відстані не менше 100 мм. від краю стола в оптимальній зоні моторного поля. Під час роботи на клавіатурі сидіти прямо, не напружуючись.

Для зменшення несприятливого впливу на користувача обладнання типу «миша» (вимушена поза, необхідність постійного контролю за якістю дій) слід забезпечити вільну велику поверхню столу для переміщення «миші» та зручного упирання ліктьового суглоба. Під час роботи не допускаються сторонні розмови, шуми, що дратують. Періодично при вимкненому компютері усувати злегка зволоженою мильним розчином бавовняною серветкою пил із поверхонь компютера» [15].

Забороняється самостійно ремонтувати апаратуру, тим більше ВДТ, в якому кінескоп під високою напругою (приблизно 25 кВ); ремонт апаратури виконують тільки спеціалісти з технічного обслуговування компютерів, вони ж раз на півроку повинні відкривати процесор та усувати пилососом пил і бруд, що накопичувалися там; класти будь-які предмети на апаратуру компютера або поряд із нею - це може вивести її з ладу. Для зняття статичної електрики рекомендується час від часу торкатися металевих поверхонь (батарея центрального опалення тощо).

Для зниження напруги роботи на компютері необхідно рівномірно розподіляти й чергувати характер робіт відповідно до їх складності. З метою зменшення негативного впливу монотонії доцільно застосовувати чергування операцій уведення тексту і числових даних (змінювання змісту робіт), чергування редагування текстів і введення даних (зміна змісту й темпу роботи) тощо.

Для зменшення негативного впливу на здоровя працівників виробничих чинників, повязаних з роботою на компютерах, необхідно раціонально організовувати режим праці й відпочинку.

Тривалість регламентованих перерв у робочій зміні доцільно встановлювати залежно від виду й категорії трудової діяльності за ВДТ згідно з таблицею 1.

Таблиця 1

Категорія роботиГрупа роботиТривалість перерв під час 8-годинної роботи А - читання інформації з попереднім запитом (діалоговий режим роботи)Б - уведення інформаціїВ - творча робота в режимі діалогу з компютером (настроювання програм, переклад, редагування текстів тощо)кількість знаківкількість знаківГодинхвилинIДо 20 000До 15 000До 220II21 000 - 40 00016 000 - 30 0002,1 - 4,040IIIПонад 40 Понад 30 000Понад 460

Навантаження за робочу зміну будь-якої тривалості не повинно перевищувати для групи робіт А - 60 000 знаків, для групи робіт Б - 45 000 знаків, для групи робіт В - 6 годин.

Тривалість безперервної роботи за ВДТ без регламентованої перерви не повинна перевищувати 2 години. Тривалість обідньої перерви визначається чинним законодавством про працю й правилами внутрішнього трудового розпорядку підприємства (організації, установи).

Під час 8-годинної робочої зміни регламентовані перерви слід встановити:

для I категорії робіт за ВДТ - через 2 години після початку зміни та через 2 години після обідньої перерви (кожна тривалістю 10 хвилин);

для II категорії - через 2 години після початку зміни (тривалістю 15 хвилин), через 1,5 й 2,5 години після обідньої перерви (тривалістю 15 і 10 хвилин відповідно або тривалістю 5-10 хвилин через кожну годину роботи залежно від характеру технологічного процесу);

для III категорії робіт - через 2 години після початку зміни, через 1,5 і 2,5 години після обідньої перерви (тривалістю 20 хвилин кожна або тривалістю 5-15 хвилин через кожну годину роботи залежно від характеру технологічного процесу).

Під час роботи за ВДТ у нічну зміну, незалежно від групи й категорії робіт, тривалість регламентованих перерв збільшується на 60 хвилин. Під час регламентованих перерв з метою зменшення нервово-емоційного напруження й утоми зорового аналізатора, що розвиваються в користувачів, усунення негативного впливу гіподинамії й гіпокінезії, попередження розвитку позотонічної втоми рекомендується виконувати комплекс вправ виробничої гімнастики, а також у спеціально обладнаних приміщеннях проводити сеанси психофізіологічного розвантаження.

Також слід дотримуватись правил безпечної роботи, працюючи з принтером. Розташовувати принтер необхідно поряд із процесором так, щоб зєднувальний шнур не був натягнутий. Забороняється ставити принтер на процесор. Перед тим, як програмувати роботу принтера, переконатися, що він перебуває в режимі звязку з компютером. Для досягнення найбільш чистих, із високим розподіленням зображень та щоб не зіпсувати апарат, повинен використовуватися папір, зазначений в інструкції до принтера (зазвичай вагою 60-135 г/м² типу Canon NP або Xerox 4024). Зрізи паперу повинні бути зроблені гострим лезом без задирки - це зменшить вірогідність зминання паперу. У разі зминання паперу відкрити кришку й акуратно витяти лоток з папером. Необхідно бути обережним, щоб не обпектися при витяганні аркуша з термозакріплювальної частини обладнання [15].

Забороняється відкривати кришку валика і торкатися його, а також самому заповнювати тонером використаний валик. У разі погіршення якості друку (сліди тонеру на папері) почистити принтер зсередини від наявних слідів тонеру. Перед чисткою принтер необхідно вимкнути. Сріблястий валик і напрямну паперопровідної системи чистити тільки зволоженою водою серветкою. Так само чистять замок папероподавального лотка.

Слід бути обережним під час чистки термозакріплювальної системи, оскільки вона нагрівається до 200°С. Необхідно бути уважним, щоб тонер не потрапляв на одяг, - він може залишити плями.

Завершувати роботу на компютері теж слід, дотримуючись норм безпеки. Слід завершити і записати в память компютера файл, що перебуває в роботі.

Вимкнути принтер, інші периферійні прилади, вимкнути ВДТ і процесор. Вимкнути стабілізатор, якщо компютер приєднаний до мережі через нього. Штепсельні вилки витягти з розеток. Накрити клавіатуру кришкою, запобігаючи потраплянню пилу [31]. Упорядкувати робоче місце. Оригінали та інші документи покласти до шухляди столу. Ретельно вимити руки теплою водою з милом.

Вимкнути кондиціонер, освітлення та загальне електроживлення підрозділу. Рекомендується в спеціально обладнаному приміщенні провести сеанс психофізіологічного розвантаження і зняття втоми із виконанням спеціальних вправ автотренінгу.

Отже, дотримуючись відповідних норм охорони праці при роботі на компютері, користувач зможе убезпечити себе від впливу негативних виробничих чинників.

ВИСНОВКИ

В українських ЗМІ у останні роки, тобто в епоху постмодерну, спостерігається поширення явища інтертекстуальності, яке можна узагальнено визначити як «використання текстів всередині текстів», і яке є невідємною ознакою нового субєктивного журналізму. Це - один із виявів діалогу культур на рівні мовленнєвої діяльності. Використання прецедентних феноменів є розповсюдженим явищем, притаманним інтертекстуальності, а оскільки прецедентність характеризується як система певних асоціацій і почуттів, притаманних окремій лінгвокультурній спільноті, використання прецедентних феноменів у матеріалах ЗМІ є доцільним, адже аудиторія певного ЗМІ саме являє собою окрему лінгвокультурну спільноту з притаманною їй когнітивною базою.

Інтертекстуальність виявляється у взаємодії тексту з автором, а також з адресатом, тобто читачем твору. Зміст, що його вкладає у твір автор, може відрізнятися від змісту, що його сприйме читач, настільки, що у цих двох текстах взагалі не залишиться спільних конотацій. Тож важливо при використанні прецедентних феноменів обирати саме ті з них, що здатні швидко актуалізувати відповідні знання аудиторії ЗМІ.

Зараз відбувається певне загальне «зниження якості» інформації, що її отримує суспільство за допомогою засобів масової інформації. Тож відбувається зростання ролі таких джерел інтертекстуальності, як реклама, популярні пісні та телесеріали, висловлювання видатних осіб. Водночас класична література, релігійні тексти втрачають роль метатекстів. Завдання журналіста, що створює тексти ЗМІ - уміти швидко оцінювати та обирати з усіх «одноденних» прецедентних феноменів ті, що найкраще запамятаються аудиторії, і, несучи певне конотативне значення, в першу чергу сприйматимуться як засоби додаткової виразності тексту, а не як ребус, який потрібно розгадати, відшукуючи зміст під кількома шарами прецедентності. Адже зараз від ЗМІ читач очікує в першу чергу розважальних текстів, що також містять певну фактичну інформацію, важливу на даний момент.

Таким чином, прецедентні феномени, на відміну від інтертекстуальних знаків, які є своєрідними позачасовими феноменами культури, стосуються того, що активно обговорюється саме зараз, але не обовязково матиме значення через певний час. Тобто прецедентними феноменами можуть стати висловлення або імена видатних саме зараз акторів, співаків, політиків тощо, які «на слуху» в аудиторії. Саме прецедентні тексти, що потребують для сприйняття не високої освіченості чи глибини мислення, а приналежності до певного соціального прошарку, можуть стати текстами впливу на адресата, що викликають зміни в його когнітивній системі. А оскільки саме вплив на аудиторію є одним з першочергових завдань ЗМІ, специфіка медіадискурсу залишається тісно повязаною з прецедентністю. Тексти впливу, що досягли своєї мети, вступають в резонанс з читачем, народжуючи нові, вторинні метатексти, серед яких - переклади, реінтерпритації, пародії, перефразовані цитування тощо. При створенні тексту впливу вкрай важливо враховувати світогляд та систему знань окремого читача чи спільноти, на яких розрахований текст. Зараз провідними текстами впливу для будь-якого прошарку соціуму залишаються тексти ЗМІ та реклама.

У сучасному медіадискурсі активно функціонують прецедентні феномени, які за способом актуалізації можна розділити на чотири типи: прецедентні ситуації, прецедентні тексти, прецедентні висловлювання і прецедентні імена. При цьому існують інваріанти змісту прецедентних феноменів, і актуалізується в кожному окремому випадку той із них, що належить до когнітивної бази певної спільноти. Вживання феноменів прецедентності при цьому підпорядковане єдиній меті: здійснення впливу на читача.

Роль ідіостилю ЗМІ, а особливо інтернет-ЗМІ, неможливо переоцінити. По-перше, саме від загального стилю видання залежить не лише те, як буде сприйнята запропонована у публікаціях інформація, але і те, чи буде вона взагалі прочитана, чи приверне увагу читача. По-друге, ЗМІ слугує своєрідним «мовним еталоном» для своєї аудиторії, отож усі використані в ньому стилістичні прийоми мають шанси стати повноцінними мовними одиницями. Для інтернет-ЗМІ поряд з мовою видання важливою складовою частиною стилю є оформлення інтерфейсу видання, адже за сучасної конкуренції навіть незначні помилки у ньому призведуть до відчутних втрат аудиторії. Саме постійне, надмірне використання прецедентних феноменів є особливістю стилю досліджуваного інтернет-видання «Онлайн-Експрес». Ця риса стилю має як позитивні, так і негативні наслідки. Серед позитивних можна виділити яскравий стиль мовлення, характерний саме для цього видання, що вирізняє його з-поміж інших ЗМІ, а також образні тексти, що чинять сильний вплив на читача. Також за допомогою прецедентних феноменів авторам видання вдається чітко виражати свою позицію та ставлення до матеріалів та героїв публікацій, не висловлюючи, однак, своєї думки прямо.

Серед негативних рис можна виділити деяку «перевантаженість» текстів феноменами прецедентності. Особливо це стосується заголовків, зміст яких не завжди легко зрозуміти через нагромадження ПФ. Також іноді автори видання вдаються до «гри словами», підміняючи слова, які варто розуміти буквально, прецедентними феноменами та навпаки, внаслідок чого матеріали не виправдовують очікувань, що виникли у читача після прочитання заголовка. Це, безперечно, не сприяє зростанню популярності ЗМІ серед читачів, хоча тимчасово й забезпечує високі показники прочитання опублікованих матеріалів.

Переважна більшість прецедентних феноменів, що обіграються у текстах електронного видання «Онлайн-Експрес», повязані з поточною політичною ситуацією в країні, та втрачають актуальність надзвичайно швидко, іноді навіть впродовж кількох днів. Це особливо помітно на прикладі вживаних ПС: як прецедентні тут виступають ситуації, що сталися подеколи й за кілька днів до виходу публікації. Наприклад, це ситуації «взаємної критики» ворогуючих політичних сил, або ж скандали навколо випадків, коли політичні діячі-представники Партії регіонів, що виступала категорично проти не лише вступу до Єврсоюзу, але й гостро критикували практично будь-що, повязане з ним, їздили на відпочинок або ж влаштовували своїх дітей на навчання до європейських країн.

Серед ПТ, що використовуються у матеріалах видання, найчастіше зустрічаються цитування заголовків творів мистецтва, іноді перефразовані, при цьому часто використовується прецедентність не змісту, а саме форми побудови речення: адже для розпізнання такого ПТ необхідний мінімум знань про текст. Також часто подібні цитування вживаються в буквальному значенні, відриваючись від змісту прототексту, однак, використання подібного ПТ все одно допомагає читачу насолодитись своєю освіченістю і вмінням віднайти алюзії до текстів оригіналу. Серед інших розповсюджених прикладів вживання ПТ - цитування уривків відомих усім представникам лінгвокультурної спільноти пісень та кінофільмів.

Групою ПВ, що найчастіше вживаються у матеріалах видання «Онлайн-Експрес», є висловлення відомих політичних діячів, навіть окремі слова, характерні для мови певного політика, або мовні помилки, що чітко асоціюються з певною особою. Інша група ПВ є алюзіями до гасел Майданів, як «Помаранчевого Майдану» 2004 року, так і «Євромайдану». Третю велику групу висловлювань становлять так звані «псевдопрецедентні висловлювання», тобто жаргонізми та русизми, власне прецедентне використання яких не було зафіксоване, проте які вважаються притаманними певним діячам через імідж цих діячів як криміналістичних та малоосвічених осіб.

ПІ є найбільш часто вживаними прецедентними феноменами, адже часто саме вони виступають символами, через які актуалізуться інші феномени. Сюди належать прізвиська відомих діячів (серед них - випадки, коли актора називають іменем персонажа, роль якого він виконував), узагальнені назви представників певних рухів чи партій, а також слова, що є символами будь-яких подій, явищ, рухів тощо.

Таким чином, активне вживання прецедентних феноменів у матеріалах видання «Онлайн-Експрес» є засобом створення яскравого іміджу та ідіостилю мовлення, проте деяка надмірність вживання вказаних феноменів іноді здійснює негативний вплив на стиль та на загальний образ видання «Онлайн-Експрес», ускладнюючи розуміння текстів, у яких вони вживаються.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Австралія у вогні [Електронний ресурс] / «Онлайн-Експрес». - Режим доступу: #"justify">Азарова, В. Прецедентное имя в научном освещении / В. Азарова // Лінгвістичні студії. - Донецьк: ДонНУ, 2010. - Вип. 21.

Андрухович Ю. Дезорієнтація на місцевості. Час і місце [Електронний ресурс] / Ю. Андрухович // Український центр. - Режим доступу: #"justify">Андрухович Ю. Повернення літератури [Електронний ресурс] / Ю. Андрухович // Ї. - Режим доступу: #"justify">Баран Є. Літературна ситуація 1990-го: час єзуїтів / Є. Баран // Слово і час. - 1999. - № 3. - С. 56-60.

Бацевич, Ф. Словник термінів міжкультурної комунікації / Ф. С. Бацевич. - К.: Довіра, 2007. - 205с.

Блохіну, окрім Євромайдану без «йолкі», заважає ще й інтернет [Електронний ресурс] / «Онлайн-Експрес». - Режим доступу: #"justify">Богдан Хмельницький нині підтримав би європейську, а не євроазійську інтеграцію - соціаліст [Електронний ресурс] / «Онлайн-Експрес». - Режим доступу: #"justify">Боярских, О. С. Прецедентные феномены со сферой-источником «Литература» в дискурсе российских печатных СМИ (2004-2007 гг.): дис… канд. филол. наук : 10.02.01 / О. С. Боярских. - Нижнетагильская государственная социально-педагогическая академия. - Нижний Тагил, 2008. - 230 с.

Ваганов А. Краткая феноменология Всемирной паутины / Ваганов А. // Общество и книга: от Гутенберга до Интернета. - М.: Традиция, 2000. - 217 с.

Вадік-антифашист або продешевив, або ж прибіднюється: розцінки на бойовиків значно вищі [Електронний ресурс] / «Онлайн-Експрес». - Режим доступу: #"justify">Вантажівка з «ніжками Буша» злетіла з мосту за кілька метрів від пасажирського потяга [Електронний ресурс] / «Онлайн-Експрес». - Режим доступу: #"justify">Великорода Ю. М. Прецедентні феномени в американському медійному дискурсі (на матеріалі часописів «Time» та «Newsweek»): дис… канд. филол. наук : 10.02.04 / Ю. М. Великорода. - Львів, 2012. - 219 с.

Весняною жертвою Кличка зголосився стати «тайсон» з країни качконосів [Електронний ресурс] / «Онлайн-Експрес». - Режим доступу: #"justify">Вісловух А.М. Охорона праці користувачів персональних компютерів (ПК): навчальний посібник /А.М. Вісловух - К.: ІПК ДСЗУ, 2007. -55 с. (режим доступу: #"justify">Ворожцова О. А. Лингвистическое исследование прецедентных феноменов в дискурсе российских и американских президентских выборов 2004 года: дис… канд. филол. наук : 10.02.20 / О. А. Ворожцова. - Уральский государственный педагогический ун-т. - Екатеринбург, 2007. - 215с.

Гайдученко З. Добежать до канадской границы [Електронний ресурс] / З. Гайдученко // Книга фанфиков - Режим доступу: #"justify">Георгиев Д. Режиссура газеты / Д. Георгиев ; Пер. с болг. Э. М. Дурыгиной. - М.: Мысль, 1979. - 260 с.

Гідрометцентр помітив «покращення» і вже обіцяє «аномально теплий» лютий [Електронний ресурс] / #"justify">Глушкова Т. В. Ідіостиль газетного видання: дис… канд. филол. наук : 27.00.04 / Т. В. Глушкова. - Київський національний університет ім. Тараса Шевченка. - Київ, 2008. - 217 с.

Гудков Д. Б. Прецедентные феномены в языковом сознании и межкультурной коммуникации: дис… доктора филол. наук: 10.02.19. / Гудков Дмитрий Борисович. - М., 1999. - 400 с.

Гудков Д. Б. Теория и практика межкультурной коммуникации. / Д. Б. Гудков. - М.: ИТДГК «Гнозис», 2003. - 288 с.

Гундорова Т. Український літературний постмодерн / Т. Гундорова. - К.: Критика, 2005. - 317 с.

Гуцуляк О. Лицарі престолу Святого Бьолля [Електронний ресурс] / О. Гуцуляк; Самиздат. - Режим доступу: #"justify">Доктор Хаус» бойкотуватиме усі російські товари. Водка - не виняток [Електронний ресурс] / «Онлайн-Експрес». - Режим доступу: #"justify">Дускаева Л. Р. Языково-стилистические изменения в современных СМИ / Л. Р. Дускаева // Стилистический энциклопедический словарь русского языка / [под ред. М. Н. Кожиной]. - М.: Флинта, Наука, 2003.

Екс-посадовець з СБУ вважає, що діалог між владою і протестувальниками відсутній [Електронний ресурс] / «Онлайн-Експрес». - Режим доступу: #"justify">Євромайдан з самого ранку наколядував під «курником» Захарченка на «дорогу в Сибір» [Електронний ресурс] / «Онлайн-Експрес». - Режим доступу: #"justify">Євромайдан поставили на 15-добовий лічильник [Електронний ресурс] / «Онлайн-Експрес». - Режим доступу: #"justify">Жидецький В.Ц. Охорона праці користувачів компютерів: навчальний посібник / В.Ц. Жидецький - Львів: Афіша, 2000.- 176 с.

Задля кортежу Януковича з тітушок створили АнтиАвтомайдан, який блокує «євротітушок» [Електронний ресурс] / «Онлайн-Експрес». - Режим доступу: #"justify">Залякані регіонали мерзнуть на морозі, аби дати відсіч «бандерівцям», а ті все не їдуть і не їдуть. А мороз «крєпчає» [Електронний ресурс] / «Онлайн-Експрес». - Режим доступу: #"justify">Зірковий вертеп на Євромайдані запевнив: усім іродам вготовано однаковий кінець [Електронний ресурс] / «Онлайн-Експрес». - Режим доступу: #"justify">Ильин, И. П. Постструктурализм. Деконструктивизм. Постмодернизм: монография [Электронный ресурс] / И. П. Ильин - М. : Интрада, 1996. - 254 с. - Режим доступа: #"justify">Іванишин П. Постмодернізм і національно-духовна ідентифікація / П. Іванишин // Українські проблеми. - 1999. - № 1-2. - С. 123-130.

Ільченко О. А. Метафоричні словосполучення в мові української преси ХХІ ст. : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук: спец. 10.02.01 «Українська мова» / О. А. Ільченко. - Х., 2012. - 20 с.

Караулов, Ю. Н. Русский язык и языковая личность / Ю. Н. Караулов. - М.: КомКнига, 2006. - 261с.

Квіт С. Основи герменевтики / С. Квіт. - К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 1998. - С. 65-66.

Кернес погрожує мобілізацією прихильників ВееФЯнуковича [Електронний ресурс] / «Онлайн-Експрес». - Режим доступу: #"justify">Кличко з Тягнибоком передали Рибаку і Януковичу «останнє китайське попередження» [Електронний ресурс] / «Онлайн-Експрес». - Режим доступу: #"justify">Конецкая В.П. Социология коммуникации / В.П. Конецкая. - М.: Междунар. ун-т Бизнеса и Управления, 1997. - 304с.

Костомаров В.Г. Как тексты становятся прецедентными / В.Г. Костомаров, Н.Д. Бурвикова // Русский язык за рубежом. - М., 2001. - №1. - С. 42-53.

Костомаров, В.Г. Прецедентный текст как редуцированный дискурс / В.Г.Костомаров, Н.Д. Бурвикова // Язык как творчество. К 70-летию В.П. Григорьева: Сб. науч. тр. - М., 1996. - С. 297-302.

Красных, В. В. Этнопсихолингвистика и лингвокультурология: Курс лекций / В. В. Красных - М.: ИТДГК «Гнозис», 2002. - 284с.

Красных В.В. Когнитивная база и прецедентные феномены в системе других единиц и в коммуникации / В.В. Красных, Д.Б. Гудков, И.В. Захаренко, Д.В. Багаева // Вестник Московского университета. Сер. 9. Филология. 1997. - №3. - С.21- 29; С 34- 46