Правові аспекти одностатевих шлюбів
План
Вступ
. Теоретичні аспекти одностатевих шлюбів
. Одностатеві шлюби - моральні і правові підстави запровадження в українське законодавство
Висновки
Список в використаних джерел
Вступ
Сім'я є об'єктом дослідження багатьох суспільних наук - соціології, економіки, правознавства, етнографії, психології, педагогіки, демографії. Кожна із цих наук відповідно до свого предмета вивчає специфічні аспекти виникнення, функціонування і розвитку сім'ї.
В усі часи сім'я була і залишається найважливішим правовим та соціальним інститутом суспільства. Зміни, які відбуваються в сім'ї, змінюють її роль у суспільстві, впливають на його стан і розвиток. Тому кожне суспільство зацікавлене у стійкій, духовно і морально здоровій сім'ї.
Вступ України до Євросоюзу може підняти на новий рівень обговорення проблеми легалізації одностатевих шлюбів. Зміцнення устоїв сім'ї, шлюбно-сімейних відносин тісно пов'язане з оновленням нашого суспільства, духовним відродженням української нації, державотворенням, економічним і духовним поступом України, тому для того, щоб з'ясувати деякі питання стосовно одностатевих шлюбів, звернімося до історії.
У дохристиянського суспільства домінували парні сім'ї, пізні шлюби, велика кількість самотніх людей. Сім'я перебувала під великим впливом церкви на сімейне життя і шлюб, забороною шлюбів між кровними родичами, з добровільним вступом до шлюбу, практичною неможливістю розлучень, забороною абортів тощо.
Кардинальні зміни у матримоніальній та репродуктивній поведінці населення розвинутих країн призвели до трансформації шлюбно-сімейних відносин і відповідно до змін у структурі, функціях, формах сім'ї. Демографічний розвиток цих країн характеризується зниженням рівня шлюбності, поширенням нових форм шлюбного партнерства, нестабільністю шлюбних відносин та високим рівнем розлучень, а також безпрецедентним зниженням народжуваності, збільшенням чисельності одинаків, які проживають "поза сім'єю" тощо. Спостерігається плюралізація форм сімейного життя, зростає їх різноманітність.
1. Теоретичні аспекти одностатевих шлюбів
До тем, обговорення яких розбурхує громадську думку багатьох країн, належить і законодавче визнання можливості укладення шлюбного союзу особами однієї статі. Це не дивно. І не тому тільки, що майже повсюди можна зустріти чимало людей, котрі ще не звиклися з тим, що гомосексуальність - не психічне відхилення й не карний злочин. Навіть багато осіб, котрі в цьому не сумніваються, все-таки не впевнені в достатності підстав для державного визнання гомосексуального шлюбу.
Зазначу, що процес визнання державами права гомосексуалів на шлюб, який розпочався 2001 р. з Нідерландів, ніде не викликав одностайного схвалення. Так і у Франції. З одного боку, депутати від Соціалістичної партії, які становлять більшість у Національних зборах і підтримані представниками інших лівих партій, дружно голосували за ініційовані президентом-соціалістом Франсуа Олландом зміни до шлюбно-сімейного законодавства. З іншого - на вулиці виходили сотні тисяч французів, котрі затято протестували проти цих новацій. Що стосується Великобританії, то там навіть більшість депутатів Палати громад від правлячої Консервативної партії відмовилася схвалити відповідний закон, ініційований її очільником, прем'єр-міністром країни Девідом Камероном. Проте і у Франції, і у Великобританії нині вже є підтримка цих законопроектів більшістю їх населення та політиків, чого не було ще кілька років тому. А, як відомо, у демократичних суспільствах правота завжди залишається за більшістю.
Адже очевидно, що неможливо правильно вирішувати питання, котрі стосуються тієї або іншої сфери життя суспільства, спираючись тільки на думку більшості, якщо вона не має наукового обґрунтування. Наявність наукового знання особливо важлива для політиків, оскільки саме вони приймають рішення. Звичайно, не слід розраховувати, що вони сядуть за вивчення наукових праць. Але ж у них є можливість користуватися консультаціями компетентних спеціалістів. Однак, роблять вони це далеко не завжди. Тому є необхідність представити низку засадних наукових положень, без знання яких приймати рішення щодо таких шлюбів неможливо. Почну з викладу наукових поглядів на суть шлюбу.
Шлюб - це суспільна санкція сексуального зв'язку різностатевих осіб, що є необхідною умовою для створення ними подружнього союзу, який лежить в основі сім'ї. Головне суспільне призначення такого союзу - забезпечення безперервності фізичного та соціального відтворення людини - основи й суб'єкта життя суспільства, яке відбувається шляхом зачаття, народження, утримання та соціалізації потомства (тобто розвитком необхідних суспільству якостей).
Створена шлюбом сім'я характеризується не тільки єдністю відносин шлюбу і батьківства, а й пов'язаними з ними відносинами поріднення, які виникають при народженні дитини, між нею та її батьками і між самими батьками. Поряд із такою сім'єю, в суспільстві представлена структура, котру, попри відсутність у ній триєдності відносин подружжя-батьківства-поріднення та обумовленої ними функції фізичного і соціального відтворення членів суспільства, також заведено позначати словом "сім'я". Сприйняття цієї структури як ідентичної сім'ї допустиме тільки тоді, коли суспільство аналізується з позицій господарсько-економічної організації життя його членів. Тому в процесі цього аналізу навіть самі поняття "сім'я" і "домогосподарство" вживаються як такі, що мають однакове значення. Але, аналізуючи сім'ю як інститут, що забезпечує фізичне і соціальне відтворення основи суспільства, різницю між сім'єю та домогосподарством робити слід. Для акцентування на такій різниці, а також аби вказати, що сім'ї і "сім'ї-домогосподарству" все-таки властива низка спільних функцій, я називатиму їх "сімейними групами". До числа спільних функцій сімей та сімейних груп належить не тільки функція організації і ведення спільного домогосподарства, а й ряд інших. Наприклад, підтримання внутрігрупового психологічного клімату на рівні, необхідному для спільного мешкання, рекреативна функція. Між членами сімейних груп можливі родинні зв'язки. Для прикладу можна взяти так звану розширену сім'ю - сімейну групу, що веде спільне домогосподарство й складається з чоловіка та жінки, їхніх дітей (сім'ї), а також людей, котрі перебувають у порідненні з ними, зокрема й опосередкованому. Але, на відміну від перебування в сім'ї, наявність поріднення для сімейної групи не обов'язкове. Прикладом може служити кібуц. Інколи членами сімейних груп є люди, вимушені бути такими, так би мовити, волею долі. Наприклад, домашні раби в рабовласницьку епоху. (Про це, до речі, свідчить саме латинське слово "familia" ("сім'я"), що походить від слова "familus", яким у Римі називали домашнього раба.)
Якщо у складі сімейної групи є діти, то її дорослі члени, незалежно від поріднення з ними, тією або іншою мірою беруть участь у їх утриманні та соціалізації. Зрозуміло, що ідентичні для сімей і сімейних груп функції не належать до тих, котрі, власне, й утворюють сім'ї. А функції соціалізації та утримання дітей, які виконують деякі сімейні групи, не входять до обов'язково необхідних для утворення цих груп. Як операція зі "зміни статі" не робить із чоловіка біологічну жінку, а з жінки - чоловіка, так і сексуальне співжиття одностатевих партнерів не робить їх біологічними батьками спільних дітей.
Неможливість набути цими партнерами батьківства, а через нього - поріднення робить неправомірним надання їм шлюбної санкції. Такі партнери не можуть створити сім'ю - тільки сімейну групу (тобто "домогосподарство"). Зробити з допомогою закону одностатевий союз шлюбом так само неможливо, як зробити з його допомогою всіх людей багатими, вродливими, здоровими й щасливими. Колись американський гуморист Уїлл Роджерс зазначив: "У давні часи… не існувало свідоцтв про народження. Бо вважалося, що коли людина живе, то й без нього очевидно, що вона народилася". Згадую цей жарт, зіштовхуючись із уявленням, буцім у справді легітимних шлюбних відносинах перебувають тільки ті, хто оформив їх офіційно відповідно до чинних правових норм. Насправді це не так. До виникнення держав або на етапі їх становлення правових норм, які б регулювали шлюбні відносини, зрозуміло, не було. Були історично сформовані звичаї та норми моралі, котрі регулювали їх. Будь-який шлюбний союз вважався "законним", якщо відповідав звичаям та моралі свого суспільства.
Основними ознаками існування конкубінату були стійкий статевий зв'язок та спільне мешкання різностатевої пари. Із 1926 по 1944 р. неоформлений офіційно шлюб під назвою "фактичні шлюбні відносини" законодавчо визнавався і в СРСР. На тих, хто перебував у таких відносинах, поширювалися всі права та обов'язки чоловіка й жінки, котрі перебувають в офіційно оформленому шлюбі. Ці приклади свідчать, що держава з допомогою права регулює не тільки офіційно оформлені шлюби, а й неоформлені. Причину обов'язковості державного регулювання шлюбу роз'яснював один із основоположників соціології К.Маркс, зазначаючи, що коли б шлюб не був основою сім'ї, в якій народжуються й перебувають залежні від шлюбних пар діти, "…він так само не був би предметом законодавства, як, наприклад, дружба". У наш час відмова від оформлення реальних шлюбних відносин стала більш ніж поширеною. Фактичне визнання цивілізованими державами таких відносин, традиційно все ще іменованих у нас словом, узятим із часів, коли воно мало негативну конотацію, - "співжиття", а на Заході - "партнерство", і переважно досить схвальне ставлення до них громадян роблять незареєстровані шлюбні союзи легітимними. На тлі цього бажання геїв і лесбіянок юридично узаконити свої відносини як офіційні шлюби (для чого, як показано вище, немає підстав) багатьом видається дивним. Насправді нічого дивного немає. Це пояснюється насамперед потребою в підтвердженні державою суспільної рівності з гетеросексуалами. А також потребою в юридичному оформленні майнових прав та взаємних зобов'язань, яке застосовується в більшості країн лише до союзів, які базуються на зареєстрованому шлюбі. Йдеться про можливості визнання спільного володіння житлом, іншим нерухомим і рухомим майном, грішми, отримання матеріальних преференцій. А також - про права на спадкування, допомогу члена одностатевого союзу, який втратив працездатність, від іншого її члена, всиновлення дітей. Не можна не брати до уваги й наявність у багатьох гомосексуалів психологічної потреби в церемоніальних процедурах - громадянської реєстрації або навіть вінчання в церкві.
. Одностатеві шлюби - моральні і правові підстави запровадження в українське законодавство
Для багатьох людей, які памятають часи, коли в СРСР "не було сексу", тема нетрадиційних стосунків є незрозумілою. Навіть ворожою. І це при тому, що такі стосунки існували завжди. Люди нестандартної сексуальної орієнтації за статистикою складають від 10 до 30 % від усього населення планети. Просто в СРСР ці стосунки вважалися протизаконними. А через це, можливо, і нелегальними. Одностатеві контакти переслідувались до початку 1990-х років. Відповідна стаття в кримінальному кодексі не так давно зникла. Однак суспільство ще не встигло перебудуватися. І, здається, не хоче цього робити. Звичайно, людині з традиційною, як зараз прийнято говорити, сексуальною орієнтацією важко уявити, що люди однієї статі можуть кохати одне одного. Останнім часом такі люди не тільки почали заявляти про себе, але й активно взялися відстоювати свої права. Зокрема, борються вони і за легалізацію одностатевих шлюбів.
Україна все ще перебуває в процесі становлення державності. Заявлений курс на побудову громадянського суспільства і правової держави багато в чому радше залишається лише побажаннями, ніж втілюється у життя. Тому багато які законодавчі положення, самі собою цілком демократичні і ліберальні, не підкріплюються державною політикою і повсякденною практикою. Крім того, багато загальних конституційних положень не знаходять втілення в конкретних законах і регулюючих документах. Законодавча система України зараз знаходиться в процесі реформування і наближення до сучасних європейських стандартів. Більшість основних законів і кодексів дісталися Україні в спадщину від радянських часів і містять багато застарілих положень. Проте малоймовірно, що українські законодавці найближчим часом звернуть увагу на проблеми рівноправності для громадян будь-якої сексуальної орієнтації. Що стосується реальної влади закону в Україні, то доводиться констатувати, що справи тут йдуть далеко не кращим чином. Хоч там як, Конституція України містить набір основних антидискримінаційних положень, а її норми є нормами прямої дії і кожна людина має право звернутися до суду, ґрунтуючись на положеннях чинної Конституції (стаття 8 Конституції України) .
Крім того, згідно з ст. 9 Конституції, ратифіковані Верховною Радою міжнародні договори стають частиною національного законодавства. У звязку з цим необхідно зауважити, що Україна підписала і ратифікувала Європейську конвенцію з прав людини і основних свобод та додаткові протоколи до неї, таким чином зобовязавшись дотримуватися положень цього найважливішого документа і визнавши верховну юрисдикцію Європейського суду з прав людини, який базується на цій конвенції. Останнім часом саме цей суд прийняв декілька найважливіших рішень, законодавчо закріпивши на загальноєвропейському рівні визнання прав геїв та лесбійок як прав людини та неприпустимості дискримінації за ознакою сексуальної орієнтації. Прецедентне право Європейського суду з прав людини є зараз одним із складових внутрішнього законодавства країн-членів Ради Європи, в т.ч. і України.
Саме поняття "сексуальна орієнтація" або будь-який його аналог взагалі не фігурує в жодному з відомих законодавчих актів України. Проте в Конституції країни наявні звичайні для демократичної держави положення, що захищають основні права і свободи людини.
Стаття 3 Конституції проголошує: "Людина, її життя і здоровя, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обовязком держави".
Ст. 21 проголошує рівність усіх людей у гідності та правах. Права і свободи оголошуються невідчужуваними і непорушними.
Ст. 22 вказує, що перелік прав і свобод, закріплених в Конституції, не є вичерпним, тобто держава захищає й інші права людини і громадянина, не згадані конкретно в Основному Законі країни.
Ст. 23 гарантує право на вільний розвиток особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей.
Ст. 24 проголошує: "Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом".
Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічної та соціальної приналежності, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. Аналогічні положення в Конституціях деяких країн отримали офіційне трактування як такі, що містять у собі заборону на дискримінацію за ознакою сексуальної орієнтації. Оскільки перелік причин залишений відкритим, теоретично таке становище повинне бути вірним і для України, однак ніяких розяснень з цього приводу від органів юстиції поки що немає.
Ст. 26 встановлює, що негромадяни України користуються тими ж правами й свободами, що і громадяни України, за винятком окремо визначених законом випадків. Ст. 32 гарантує недоторканність особистого і сімейного життя, крім випадків, передбачених Конституцією; ст. 34 - свободу думки і слова та вільне висловлення своїх поглядів і переконань.
Таким чином, в галузі прав людини чинний Основний Закон України в принципі є досить сучасним і демократичним. На цей час всього лише 5 країн у світі - Південна Африка, Еквадор, Фіджі, Канада і Швейцарія - захищають людину від дискримінації за ознакою сексуальної орієнтації на конституційному рівні; і тільки в двох із них - Південній Африці та Фіджі - це положення у відповідному вигляді міститься в самому тексті Конституції. При цьому фактичний стан речей засвідчує, що задекларовані конституційні права часто не підкріплюються повною мірою законодавчою практикою. Найбільш розвинені в галузі прав людини щодо геїв і лесбійок, як і в галузі прав людини в цілому, країни Північної Європи мають розгалужене законодавство, що забезпечує реальну рівноправність усіх громадян, виходячи з традиційного переліку прав людини. З іншого боку, оскільки права людини для гомосексуалів тільки нещодавно перетворилися на актуальну юридичну проблему, загальна тенденція їх захисту на максимально високому (конституційному) рівні тільки зараз стала помітна в світовому законодавстві. Південна Африка, яка першою з країн прийняла конституційний принцип заборони дискримінації за ознакою сексуальної орієнтації, зробила це тільки у 1995 році, і відтоді кількість країн, що наслідують її приклад, повільно, але неухильно зростає. У деяких державах, наприклад Фінляндії, антидискримінаційні положення, що стосуються сексуальної орієнтації, не містяться в явному вигляді в самій конституції, подібно до того, як це є й в Україні, але розяснення і коментарі однозначно вказують, що сексуальна орієнтація входить в перелік "інших" причин, дискримінація на основі яких заборонена Основним Законом України.
У Кодексі про шлюб та сімю в принципі не згадується можливість реєстрації одностатевої сімї, хоч явно і не забороняється її визнання. У тексті Кодексу про шлюб і сімю використовується термін "подружжя", що ніяк не визначає стать подружжя. Разом з тим, стаття 4 "рівноправність громадян в сімейних відносинах" кодексу проголошує "усі громадяни мають рівні права у сімейних відносинах. Не допускається будь-яке пряме чи непряме обмеження прав, встановлення прямих чи непрямих переваг при одруженні і в сімейних відносинах залежно від походження, соціального і майнового стану, расової і національної належності, статі, освіти, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин".
Ст. 15 "порядок укладення шлюбу", ст. 16 "шлюбний вік" і ст. 17 "перешкоди до укладення шлюбу", які містять вичерпний список причин, які перешкоджають укладенню шлюбу, не згадують, а отже, не забороняють укладення одностатевого шлюбу.
Описаний прецедент звернення у відділення РАЦС міста Кременчук із заявою про реєстрацію одностатевого шлюбу (двох жінок). Працівниця РАЦСу відмовилась прийняти таку заяву, не обґрунтовуючи свої дії посиланнями на закони.
Ст. 45 "підстави і порядок визнання шлюбу недійсним", крім обмежень, що накладаються статтями 15-17, визначає недійсним тільки фіктивний шлюб. Таким чином, якби громадяни України могли укладати одностатеві шлюби між собою або з іноземцями за межами України згідно із законом іноземної держави, вони за чинним Кодексом були б визнані дійсними в Україні (при відповідності його обовязковим вимогам цього Кодексу).
По-перше, існує Кодекс про шлюб та сімю України, по-друге, цей же Кодекс неоднозначно інтерпретує про можливість реєстрації одностатевих шлюбів. Тобто він не говорить нічого взагалі, з одного боку, ст. 1: "Завданням Кодексу про шлюб та сімю України є подальше зміцнення сімї : побудова сімейних відносин на добровільному ШЛЮБНОМУ СОЮЗІ ЖІНКИ ТА ЧОЛОВІКА…". Тобто відразу ж, начебто, регламентується, між ким може укладатися шлюб. Крім того є стаття 3, яка називається "рівноправність жінки і чоловіка в сімейних відносинах". Але разом з тим увагу привертає стаття 17, в якій зазначаються перешкоди до укладання шлюбу: "не допускається укладання шлюбів: між особами, з яких хоча б одна перебуває в іншому шлюбі; між родичами по прямій висхідній і низхідній лінії, між повнорідними і неповнорідними братами і сестрами, а також між усиновителями і усиновленими; між особами, з яких хоч одна визначена судом недієздатною внаслідок душевної хвороби, або недоумства".
Відсутність у законодавстві України будь-якої форми визнання одностатевих союзів призводить до того, що гомосексуальні партнери не вважаються офіційно родичами або членами сімї і не мають ніяких прав і переваг, які випливають з такого статусу. Зокрема, це стосується житлових прав, права на спадщину без заповіту і обовязкову частку в спадщині, права на частку в спільно нажитому майні і т.п. Навіть за наявності законних засобів забезпечення деяких з цих прав, порядок їх забезпечення дуже ускладнений, в порівнянні з можливостями законного подружжя. Ставки деяких держмит для членів сімї та родичів у два-пять разів перевищують розмір, встановлений для інших осіб. Іноземні одностатеві партнери українських громадян не вважаються їх подружжям в разі вїзду в Україну та проживання в країні.
Громадські та благодійні організації геїв та лесбіянок закликають владу легалізувати одностатеві шлюби. Про це йшлося у відкритому листі керівника цих організацій до Президента Віктора Ющенка, інших високопосадовців, а також церковних організацій. "…визнати в Україні дійсними одностатеві шлюби між громадянами України або між громадянами України та іноземцями, законно укладені в іншій країні, а також законно зареєстровані за кордоном цивільні шлюби (партнерства)", - сказано в листі. Правозахисні організації також закликають заборонити законодавчу дискримінацію за сексуальною орієнтацією, легалізувати цивільні шлюби для гомосексуалів, надати одностатевим родинам всі соціальні й економічні права. "Гомосексуальна родина абсолютно не захищена українським законодавством, оскільки не одержує ніякої державної підтримки, хоча геї й лесбіянки платять такі ж державні податки", - сказано у зверненні. Організації повідомляють, що звернутися до влади їх спонукала ініціатива голови Української греко-католицької церкви Любомира Гузара розробити поправки до законів. Ці поправки повинні були б закріпити поняття "шлюб" як союз чоловіка та жінки, а також дати визначення поняття "сексуальних меншин". Ці поправки нібито повинні запобігти утворенню в Україні одностатевих родин, реєстрацію таких шлюбів, а також виховання у них дітей.
Повноцінна сімя передбачає наявність дітей. Питання всиновлення дітей гомосексуалами заслуговує на особливу увагу. Статтею 211 Сімейного кодексу України передбачено, що усиновлювачами не можуть бути особи однієї статі. Консерватори вважають, що дитина, яка виросла в такій сімї, обовязково стане геєм. Учені стверджують, що це не так, тобто бути вихованим геєм не означає автоматично стати геєм самому. Набагато більше гомосексуалів відкрито заявляють про свою орієнтацію (на сленгу це називається coming out), а ті, хто зважився на таке, зазнають на собі неприйняття суспільства. Відповідно на дитину, виховану в такій сімї,майже напевно повісять ярлик гомосексуала, навіть якщо вона буде цілком гетеросексуальною.
Легалізація одностатевих шлюбів, на думку гей-організацій, допоможе в боротьбі з ВІЛ. Але уявити український парламент, що обговорює подібний закон досить важко. Жоден високопоставлений політик в нашому консервативному суспільстві не зважиться на подібну ініціативу. На вищому державному рівні питання гомосексуалів та лесбійок ніколи не обговорювалося. Лише подекуди в поодиноких коментарях політики дозволяють собі побіжно згадати про представників сексуальних меншин.
Питання соціальної і психологічної підтримки сексменшинств, захисту і моніторингу порушень їх прав, виховання толерантності в суспільстві, використання європейського досвіду для лобіювання гей-спільноти ігнорувати неприпустимо. Це саме те, чого прагнуть українські гей-організації. Як ставитись до людей з нетрадиційною орієнтацією - кожен обирає по собі; а ось держава в будь-якому випадку зобовязана регламентувати відносини зі своїми громадянами, до якої б соціальної групи вони не належали. Суспільству подібна регламентація теж не завадила б.
Первинним і основним осередком суспільства є сімя. Це заснована на шлюбі і родинних звязках невелика група людей, члени якої повязані спільністю в побуті, взаємною моральною відповідальністю та взаємодопомогою. Унікальність сімейних стосунків у тому, що їх основу становлять міжособистісні взаємини, які виникають на ґрунті кохання, кровної спорідненості, тому специфіка шлюбно-сімейних відносин така, що вони не завжди регулюються правом. У Сімейному кодексі шлюб визнано як сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований в державному органі реєстрації актів громадянського стану. Цим положенням заперечена ідея одностатевого шлюбу. Але поряд з цим здійснюється узаконенням так званого фактичного (цивільного) шлюбу. Це впливає із визначенням статті 3-х ознак сімї, яким є спільне проживання, спільний побут та взаємні права та обовязки. Так узаконивши фактичний шлюб, Україна стала на шлях, який вже пройшли деякі європейські країни. З часом і в нас можуть постати питання законодавчого врегулювання та узаконення одностатевих шлюбів, і, в свою чергу, питання всиновлення такими "сімями" дітей тощо. Саме держава за допомогою законодавчого регулювання повинна бути основною, домінуючою, захищеною законом та мораллю формою організації сімейного життя.
Висновки
легалізація одностатевий шлюб законодавство
Отже, як ми бачимо, в Україні сформувалося співтовариство людей з нетрадиційною сексуальною орієнтацією. Не враховувати їх прав та свобод в державній політиці ми не можемо, адже вони гарантуються законами України.
Необхідно запропонувати законодавчі акти, які б врегулювали становище таких спільнот. Українське суспільство ще не готове до такого рішучого кроку, як легалізація одностатевих шлюбів. Це питання варто спочатку винести на референдум і лише після того як дізнаємося думку суспільства, можна проводити такі дії. Люди ще живуть стереотипами і не зможуть сприйняти зміни спокійно.
Таким чином, ми бачимо, що сім'я і шлюб, які визнаються правом людини, монополізовані гетеро сексуальністю, незважаючи на те, що форми сімейно-шлюбних відносин істотно змінилися в сучасному світі і сім'я більше не є виключно офіційно зареєстрованим союзом чоловіка і жінки і народжених у шлюбі дітей, а являє собою широкий діапазон зареєстрованих і незареєстрованих спілок, що включають розлучених, овдовілих, дітей від попередніх шлюбів, прийомних дітей тощо. Проте за гетеросексуальним союзом будь-якої конфігурації визнається моральне право називатися сім'єю, народжувати і виховувати дітей. За гомосексуальними союзами таке право не закріплено.
Отже, потрібне не тотальне руйнування норм, що регламентують стосунки між представниками різних статей, а нове регулювання таких стосунків, не стільки правове, скільки моральне. У його основу має бути покладене уявлення про кохання між чоловіком і жінкою як найбільшу соціальну цінність.
Список в використаних джерел
. Конституція України (станом на 14.05.2016р) // режим доступу http://zakon.rada.gov.ua
. Сімейний кодекс України (станом на 14.05.2016р) // режим доступу http://zakon.rada.gov.ua
. Антонов А.И. Социология семьи / А.И. Антонов, В.М. Медков. - М. : Изд-во МГУ ; Изд-во Между- нар. ун-та бизнеса и упр., 1996. - 304 с.
. Голод С.И. Семья и брак: историко-социологический анализ / С.И. Голод. - СПб. : Петрополис, 1998.-271 с.
. Мироненко В.П. Сімейне право України: Підручник. - К.:Правова єдність, 2008. - 477 с.
. Ромовська З.В. Українське сімейне право: підручник (для студ.вищ.нав.закл.). -К.:Правова єдність, 2009. -500 с.
. Українська православна церква виступає проти легалізації одностатевих шлюбів. http://www.pravoslavye.org.ua/