Правовий статус громадян, іноземців та осіб без громадянства
ЗМІСТ
правовий статус конституційний
ВСТУП
РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ, СУТНІСТЬ ТА ЗМІСТ ПРАВОВОГО СТАТУСУ ОСОБИ
1.1 Правовий статус особи
1.2 Права людини, права нації (народу) та їх розвиток у сучасний період
РОЗДІЛ 2. ПРАВОВИЙ СТАТУС ГРОМАДЯН, ІНОЗЕМЦІВ ТА ОСІБ БЕЗ ГРОМАДЯНСТВА
.1 Правовий статус громадян України
.2 Правовий статус іноземців та осіб без громадянства
РОЗДІЛ 3. ЗАХИСТ ПРАВ І СВОБОД ЛЮДИНИ ТА ГРОМАДЯНИНА В МІЖНАРОДНОМУ І НАЦІОНАЛЬНОМУ ЗАКОНОДАВСТВІ
.1 Методи гарантування і захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина
.2 Міжнародні організаційно-правові механізми захисту прав людини
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
ВСТУП
Актуальність теми курсової роботи. Здійснюючи функцію регулювання суспільних відносин, держава визначає зміст прав і свобод громадян, межі їх здійснення, встановлює заборони та відповідальність за їх порушення. Серед гілок державної влади виконавча влада посідає особливе місце. Адже саме у процесі її реалізації відбувається реальне втілення в життя законів та інших правових актів держави, практичне застосування державою важелів владно-організуючого впливу на певні процеси суспільного розвитку. Водночас через відносини з органами виконавчої влади, їх посадовими особами громадянам надається можливість практично скористатися більшістю з наданих їм Конституцією і законами України прав і свобод, виконати покладені на них обовязки.
Звязок між людиною та правом найбільш повно характеризується через поняття правового статусу, в якому відбиваються всі основні сторони юридичного буття індивіда: його інтереси, потреби, взаємовідносини з державою, трудова та суспільно-політична діяльність, соціальні домагання та їх задоволення.
Для науки адміністративного права та державно-правової практики важливими є дослідження правового статусу громадянина. Правовий статус громадянина дає можливість визначити місце та роль громадянина у державно-управлінських та інших суспільних відносинах, що регулюються нормами адміністративного права. Наявність прогалин і колізій в нормативному регулюванні правового статусу створює, по-перше, труднощі при здійсненні посадовими особами державних органів та органів місцевого самоврядування своїх повноважень, а по-друге, не забезпечує належної реалізації та захисту прав і свобод людини і громадянина. Особливості реалізації громадянами належних їм прав та виконання покладених на них обовязків в правових відносинах зумовлені тим, що останнім притаманні ознаки владовідносин: обовязковість виконання громадянином правових актів органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.
Проблеми загального правового статусу громадян знайшли відображення в роботах теоретиків права, а також представників галузевих наук.
Чимало праць по цій проблемі написано ще в радянські часи. Заслуговують на увагу попередні теоретичні дослідження радянських вчених Ц.А. Ямпольської, В.І. Новосьолова. Але на сьогоднішній день ці роботі корисні здебільшого як джерела певних методологічних підходів. Формування сучасного погляду на правовий статус громадянина України має відбуватися на нових концептуальних засадах, які випливають, зокрема, з принципу верховенства прав і свобод людини та громадянина у визначенні змісту та спрямованості діяльності держави (частина 2 ст. 3 Конституції України).
Ті чи інші аспекти правового статусу громадянина досліджувались як у роботах з питань загального правового статусу особи, зокрема Б.М. Лазарева, В.А. Патюлина, О.Ф. Скакун, М.С. Строговича, так і певною мірою в працях дослідників-адміністративистів, в тому числі Є.В. Додіна, Л.В. Коваля, В.М. Манохина, І.М. Пахомова, Г.І. Петрова, Ю.О. Тихомирова, В.В. Цвєткова, Ю.С. Шемшученка та інших вчених.
Базовим правовим актом, який закріплює засади правового статусу громадянина, є Конституція України, а власне реалізація громадянами правового статусу здійснюється практично в усіх сферах суспільного життя і, отже, й регулюється нормами не тільки адміністративного права, а й інших галузей права (конституційного, фінансового, трудового, земельного та інших), тому певне місце у дослідженні різних аспектів цього статусу складають праці дослідників відповідних галузей права.
Проте на думку багатьох авторів потребує подальшого дослідження теоретичні засади, принципи, зміст і форми реалізації правового статусу громадянина України іноземців та осіб без громадянства.
Мета курсової роботи. Здійснити узагальнення законодавчо-нормативної бази правового статусу громадянина України, іноземців та осіб без громадянства.
Відповідно до зазначеної мети у курсовій роботі вирішуються такі основні завдання :
дослідити теоретичні засади та розкрити зміст поняття правосубєктності фізичної особи;
розкрити та визначити на основі уточнення теоретичних підходів до поняття правового статусу громадянина складові елементи цього статусу та зясувати їх юридичну природу й взаємозвязок;
узагальнити положення законодавчо-нормативної бази України щодо правового статусу громадян, іноземців та осіб без громадянства;
здійснити порівняння методів захисту прав і свобод людини та громадянина в міжнародному і національному законодавстві
Обєктдослідження - правовий статус людини.
Предметдослідження - особливості правового статусу особистості.
Методи дослідження. Основним методом використаними при написанні курсової роботи є загальнонауковий діалектичний метод пізнання, як загальний науковий метод пізнання соціально-правових явищ в їх суперечностях, розвитку та змінах, що дає можливість досліджувати проблеми взаємовідносин громадян з органами державної влади та органами місцевого самоврядування в єдності їх соціального змісту та юридичної форми. У роботі застосовані окремі наукові методи пізнання: формально-логічний - для встановлення логіко-методологічних засад побудови понятійного апарату дослідження, таких як громадянин, особа, правовий статус, правове положення тощо; порівняльно-правовий - для аналізу прав і обовязків громадян та дослідження правової природи статусу, його елементів; статистичний - для здійснення аналізу даних судів щодо стану справ з адміністративного провадження та використання інших звітних даних щодо стану прав громадян; системно-структурний - для дослідження основних тенденцій виникнення та закономірностей розвитку адміністративно-правових відносин в Україні
Структура курсової роботи. Курсова робота містить 41 сторінок компютерного тексту, 54 джерела.
РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ, СУТНІСТЬ ТА ЗМІСТ ПРАВОВОГО СТАТУСУ ОСОБИ
.1 Правовий статус особи
Правовий статус особи - це положення людини у правовій реальності, що відображає її (людини) фактичний стан у взаємовідносинах з суспільством і державою.
Терміни «особа», «людина», «громадянин», вживаються конституцією і законодавством. В соціальному плані вони означають членів суспільства. У політичному плані відповідно до конституції, особа виступає в якості громадянина, особи без громадянства, іноземного громадянина, біженця або змушеного переселенця. Під правовим положенням особи розуміється юридичний статус громадянина. Правовий статус особи без громадянства, іноземного громадянина - самостійні категорії, однак, зважаючи на те що вони формують на основі правового становища громадянина певної держави, доцільно говорити про правове положення особи в цілому. Поняття «правовий статус особи» і «правове положення особи» є рівнозначними.[12;409]
Правовий статус особи відображає юридичне закріплення досягнутого суспільством обсягу свободи особи. Він ґрунтується на сучасному вченні про свободу, в підвалинах якого лежать такі ідеї:
усі люди вільні від народження, і ніхто не має права відчужувати їх природні права. Забезпечення і охорона цих прав є головним обовязком держави;
свобода особи полягає у можливості робити все, що не завдає шкоди іншій особі;
межі свободи можуть визначатися законом, який відповідає праву, а право є мірою свободи;
обмеження прав є можливим виключно з метою сприяння досяганню загального добробуту в демократичному суспільстві.
У трактовці правового статусу особи серед вчених немає єдності.. Нерідко до його структури вводяться, крім прав, свобод, обовязків, ще й громадянство, законні інтереси, гарантії. Зазначені категорії є або передумовою правового статусу, або його умовами, супроводжують його, але не складають його структуру.
Громадянство як певний політико-юридичний стан є передумовою набуття індивідом правового статусу громадянина конкретної держави в повному обсязі. Воно визначає формування правового становища особи та особливостей конституційних основ її статусу.
Гарантії реалізації прав та обовязків істотно впливають на зміст і соціальне значення статусу особи. Без створення державою умов для здійснення прав, обовязків вони залишаються «заявою про наміри». Однак загальносоціальні (економічні, політичні, ідеологічні та ін.) та спеціально-соціальні (юридичні) гарантії є факторами реалізації правового статусу особи, а не елементами структури його системи.
Існують різні підходи до питання про співвідношення правосубєктності та правового статусу:одні вчені вважають правосубєктність передумовою правового статусу, другі схильні включати її в правовий статус як структурний елемент, треті називають правосудєктність більш обємною категорію, яка вбирає в себе правовий статус.
Правосубєктність (праводієздатність) належить до умов набуття правового статусу, тому що вона полягає в здатності особи мати права, виконувати обовязки, нести відповідальність. Однак цим її призначення не вичерпуються. Без правосудєктності неможливо визначити правовий статус фізичної та юридичної особи: спеціальна правосудєктність впливає на спеціальний статус, а індивідуальна правосудєктність значною мірою характеризує індивідуальний статус. правосудєктність сприяє встановленню відмінності правового статусу від інших соціальних статусів особи - економічного, політичного, етнічного та ін.
Термін «правосудєктність» застосовується до субєктів права - учасників правовідносин. Термін «правовий статус» вживається для характеристики правового положення особи в цілому. Припускаючи наявність правосудєктності, правовий статус особи є свого роду інструментом, який систематизує норми про субєкта права (його права, свободи, обовязки, відповідальність) і приводить їх у стійкий стан. Тому правосудєктність як важливий «опорний» інститут (фундамент) набуття правового статусу фізичною або юридичною особою може бути включена до складу правового статусу.
Юридична відповідальність також є елементом правового статусу, що особливо виявляється при аналізі спеціального статусу посадової особи. Структура правового статусу особи може бути представлена у вигляді таких елементів:
правосубєктність;
права;
свободи;
обовязки;
відповідальність (має вторинний характер - реалізується в результаті вчиненого правопорушення або в звязку з невиконанням компетенції чи перевищенням її обсяг. В останньому разі йдеться про правовий статус посадової особи).[14;156]
Правовий статус мають будь-яку особа, відокремлені групи осіб, а також сукупність всіх осіб у суспільстві в цілому - громадське суспільство (народ).
Види правових статусів особи:
загальний - статус особи як громадянина держави закріплений у конституції і конституційних законах. Він є загальним, узагальненим і однаковим для всіх незалежно від національності, релігійних переконань, соціального стану; характеризується стабільністю і визначеністю; передбачає рівність прав і обовязків громадян, рівність їх перед законом; є засадничим для всіх інших; є основою для набуття конкретних субєктивних прав, покладення обовязків і несення відповідальності;
спеціальний - статус особи як представника тієї чи іншої соціальної групи, відокремленої за певним юридико-значущим началом (родом діяльності, віком та ін.), який наділений відповідно до законів та інших нормативних актів спеціальними, додатковими, правами і обовязками, обумовлений особливостями становища особи і потребами її функціональної спеціальної активності (студент, пенсіонер, посадова особа та ін.), є загальним для певного кола осіб. Спеціальний статус доповнює (статус депутата) або обмежує (статус рецидивіста) загальний правовий статус, тобто коректує його. На відміну від загального статусу, який є постійним, спеціальний статус має минущий характер;
індивідуальний - статус особи як індивідуума, який становить персоніфіковані права і обовязки в їх конкретних, природних і набутих здібностях і особливостях (стать, вік, родинний стан, стан здоровя, релігійні переконання тощо), відрізняється рухливістю: змінюється відповідно до тих змін, що відбуваються в житті людини.
Загальний правовий статус у всіх громадян - один, спеціальних статусів (різноманітних) - багато, індивідуальних - стільки, скільки осіб проживає в державі.
Спеціальні статуси, які конкретизують загальний правовий статус на рівні окремих соціальних груп, відрізняються різноманітнішою галузевою гамою, ніж загальний статус, який визначається конституцією.
Спеціальні статуси можуть міститися в рамках однієї галузі права (наприклад, державно-правовий статус депутата, цивільно-правовий статус підприємця, трудовий статус пенсіонера, процесуально-правові статуси експерта-криміналіста, обвинуваченого та ін.) або мати комплексний характер (статус посадової особи, неповнолітнього, військовослужбовця та ін.).
Види правових статусів особи за субєктами:
статус громадян, іноземців, осіб без громадянства, осіб з подвійним громадянством, біженців, українських громадян, що перебувають за кордоном;
статус службових і посадових осіб (депутата, міністра, судді, прокурора, голови обласної державної адміністрації та ін.);
статус осіб, що працюють в екстремальних умовах (на оборонних обєктах, секретних виробництвах) та ін.[12;415]
1.2 Права людини, права нації (народу) та їх розвиток у сучасний період
Термін «права людини» вперше зявився в армії Кромвеля під час Англійської буржуазної революції в XVII ст. Але реалізувати ці права в той час не було можливості. Під час французької революції кінця XVII ст. було прийнято Декларацію прав людини і громадянина, у якій сформульовано право громадян на участь у виборах і головний принцип правової держави - громадянам дозволяється робити все, що не заборонено законом. Ці принципи не могли відразу реалізуватись у житті, оскільки юридично вони були проголошені, а фактично протягом тривалого часу ігнорувалися правлячими класами. У 1917 р. після соціалістичної революції в Росії було прийнято Декларацію прав трудящого та експлуатованого народу. Усі ці акти послужили розвитку і реалізації прав людини. У Радянському Союзі та в країнах Заходу прав людини розвивалися по-різному, оскільки існували різні політичні системи, різні форми правління і політичні режими.[7;373]
Лише після Другої світової війни в 1948 р. ООН прийняла Загальну декларацію прав людини, яка проголошувала і закріплювала основні права людини. З цього часу почала розвиватися теорія прав людини на міжнародному рівні. У 1975 р. було прийнято Гельсінський підсумковий документ Віденської зустрічі держав - учасниць НБ СЄ, у 1990 р. - Паризьку хартію для нової Європи і низку інших документі. У 1989 р. у колишньому СРСР було прийнято також декларацію прав людини. Україна такої Декларації не прийняла, хоча в новій Конституції України закріплено широкі демократичні права і свободи людини.
У Загальній декларації прав людини ООН (1948 р.) проголошено:
) кожна людини повинна мати всі права і свободи, проголошені цією Декларацією, незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного чи соціального походження, станового або іншого становища;
) кожна людина має право на життя, свободу та особисту недоторканість;
) ніхто не повинен бути у рабстві або підневільному стані; рабство і работоргівля забороняється в усіх видах;
) ніхто не повинен зазнавати тортур або жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність людини, поводження і покарання;
) усі люди рівні перед законом і мають право на рівний їх захист законом від будь-якої дискримінації та від підбурювання до такої дискримінації;
) кожна людина має право на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами у разі порушення її основних прав, наданих їй Конституцією або законом;
) ніхто не може зазнавати безпідставного арешту, затримання або вигнання;
) ніхто не може зазнавати безпідставного втручання в його особисте і сімейне життя, безпідставного посягання на недоторканість його житла, таємницю його кореспонденції або на його честь і репутацію; кожна людина має право на захист від такого втручання або таких посягань;
) кожна людина має право вільно пересуватися і обирати собі місце проживання в межах кожної країни. Кожна людина має право покинути будь-яку країну, зокрема й свою власну, й повернутись у свою країну;
)кожна людина має право на громадянство. Ніхто не може бути безпідставно позбавлений громадянства або права змінити своє громадянство;
) чоловіки і жінки, які досягли повноліття, мають право без будь-яких обмежень за ознакою раси, національностей або релігії одружуватись і засновувати сімю. Шлюб можна укладати тільки за вільної та повної згоди сторін, що одружуються. Сімя є природним та основним осередком суспільства і має право на захист з боку суспільства та держави;
) кожна людина має право на свободу думки, совісті, релігії;
) кожна людина має право на свободу переконань і на вільне їх висловлювання: це право означає свободу безперешкодно дотримуватися своїх переконань і свободу шукати, одержувати й поширювати інформацію та ідеї будь-якими засобами і незалежно від державних кордонів.
У Декларації також закріплюються політичні й соціально-економічні права - право на освіту, культуру, на соціальний і міжнародний порядок. Кожна людина має обовязки перед суспільством, у якому тільки й можливий вільний повний розвиток її особи. Більшість із цих прав і свобод закріплено в Конституції України та інших законах.
М.І. Матузов вважає, що «правовий статус - це юридично закріплене становище особи в суспільстві». Інші автори вважають, що це поняття складається з соціально допустимих і необхідних можливостей особи не просто як індивід, а як громадянина. М.В. Вітрук визначає «правовий статус як систему юридичних прав, свобод, обовязків і законних інтересів в їх єдності, основу чи ядро її правового становища».
Нараховують три види правових статусів особи:
загальний статус, тобтооднаковий для всіхгромадянУкраїни (закріпленийКонституцієюУкраїни);
спеціальний статус, тобтозакріпляючоїособливості правового положеннядеякихкатегорійгромадян (державніщослужать, підприємці, учні й т.д.);
індивідуальний статус, тобто выражающий всю повнотусуб'єктивнихюридичних прав і обов'язківданогогромадянина(визначається, наприклад, йогостаттю, віком, родиний станом, наявністюутворення, займаноюпосадою).
РОЗДІЛ 2.ПРАВОВИЙ СТАТУС ГРОМАДЯН, ІНОЗЕМЦІВ ТА
ОСІБ БЕЗ ГРОМАДЯНСТВА
.1 Правовий статус громадян
Кожна особа реалізує себе через активну участь в економічному і політичному житті, у різноманітних формах демократії і спілкування ,через представницькі та безпосередні форми демократії тощо. Реалізація кожною особою або громадянином своїх прав, свобод і обовязків залежить від багатьох факторів, зокрема від змісту правового статусу особи.[7;367]
Правовий статус особи і громадянина - це система або сукупність юридичних і природних прав, свобод і обовязків особи, які закріплені в чинних формах і видах права, зокрема в законодавстві, і складають необхідні потенційні можливості особи мати субєктивні права та обовязки, реалізувати їх у системі суспільних правовідносин, у різноманітних видах діяльності, навчання і спілкування. Правовий статус складається з обєктивних і субєктивних прав та обовязків особи, тобто тих, які закріплені в законі, і тих, які особа реалізує в практичному житті як субєктивне право. Правовий статус також може бути обумовлений природними, моральними, міжнародно-правовими правами та обовязками людини і громадянина, які можуть бути не закріплені в чинному законодавстві, але з огляду на різні причини належать до субєктивних прав і обовязків.
Правовий статус громадянина може бути юридично формальний та юридично реальний, який виконується, дотримується, гарантований . Зміст прав, свобод та обовязків громадян повинен базуватися на поєднанні суспільних та особистих інтересів і визначатися реальними суспільними відносинами і можливостями особи, держави і суспільства. Нова Конституція України значно розширила права і свободи громадян України, врахувавши світовий досвід з цих проблем тощо. Водночас в останню десятиліття у процесі переходу до правової держави і громадянського суспільства занадто винищили пріоритет прав і свобод людини на правами держави, що призвело до вседозволеності, зростання злочинності, індивідуального егоїзму, масової аморальності, втрати управління з боку державних органів влади економічними процесами і контролю над проведенням економічних, адміністративних, правових та інших реформ.
Приватні інтереси мають велике значення в житті громадян, але їх реалізація не повинна задавати шкода державним і суспільним інтересам, інтересам інших громадян. Це - один із принципів нової Конституції України. На думку В.О.Котюка, «в Основному законі повинен існувати не пріоритет прав людини, а розумний паритет прав, свобод і обовязків, законних інтересів приватних громадян, усього суспільства і держави. Громадянин є не лише приватна особа, а й частково публічна, яка входить у державу. Громадянин також має спільні потреби та інтереси з усіма іншими громадянами».
Правовий статус особи і громадянина складається із субєктивних прав, свобод та обовязків.
Субєктивне право - це міра можливої і бажаної поведінки і діяльності особи для задоволення її законних потреб та інтересів інших субєктів. Субєктивні права - це такі права, які належать конкретній особі та обєктивуються в чинному законодавстві, яке є підставою для реалізації субєктивних прав і свобод особи. Реалізація субєктивних прав особи залежить від можливостей і волі самої особи та соціально-економічних і політичних умов існування.
Субєктивний юридичний обовязок - це міра необхідної, зобовязаної поведінки або діяльності особи, яка закріплена в законодавстві або випливає з договірних зобовязань, повноважень, правових звичаїв і спрямована на задоволення потреб та інтересів інших субєктів суспільних правовідносин. Наприклад, дотримуватися Конституції та законів України. Юридичні обовязки обумовлені закономірностями розвитку держави і суспільства, виражають поєднання особистих і суспільних інтересів.[7;369]
Поряд із юридичними правами та обовязками у праві та практичному житті існують законні інтереси. Законні інтереси - це дозволені нормативно-правовими актами прагнення особи до задоволення своїх потреб, до володіння своїх потреб, до володіння тими чи іншими благами, соціальними цінностями, послугами, але підлягають захистові з боку держави. Законні інтереси є необхідним елементом правового статусу громадян.
Правовий статус громадян формується на підставі його принципів і принципів права. Принципи правового статусу - це основні ідеї, що характеризують положення людини і громадянина в сучасному суспільстві. Ці принципи розглядаються в широкому та вузькому розумінні. Конституція України починає регламентацію правового статусу людини і громадянина з закріплення загальних його принципів, а також порядку їх практичного здійснення. Ці принципи проголошуються у статтях 21-24 Конституції України. До них можна віднести: а) рівноправність громадян; б) невичерпність і неможливість скасування прав і свобод; в) вільний і всебічний розвиток особистості; г) єдність прав і обовязків; д) неможливість вигнання громадянства і права змінити громадянство; е) неможливість вигнання громадян за межі України; є) найвищу соціальну цінність прав людини і громадянина; ж) користування іноземцями та особами без громадянства передбаченими законом правами і свободами; з) додержання конституції і законів, виконання іноземними громадянами і особами без громадянства інших обовязків, передбачених законом; і) надання іноземцям права притулку.[5;133]
Конституційні права та обовязки утворюють основу (ядро) правового статусу громадян.
Теорія права і правова практика розрізнюють поняття «права людини» і «права громадянина». У першому випадку йдеться про права, повязані із самою людською істотою, її існуванням і розвитком. Людина (як субєкт прав і свобод) тут виступає переважно як фізична особа. За Конституцією України, до цього виду прав належать право на життя (ст.27), право на повагу до гідності людини (ст.28), право на свободу та особисту недоторканність (ст.29), право на невтручання в особисте і сімейне життя (ст.32) тощо.
Щодо прав громадянина, то вони зумовлені сферою відносин людини з суспільством, їхніми інституціями. Основу цього виду прав становить належність людини до держави, громадянином якої вона є.[10;190]
У ст.3 Конституції України закріплено, що права та свободи людина та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод є головним обовязком держави. Усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах, права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними (ст.21 Конституції).
Юридичних прав і свобод особи - надзвичайно багато, тому їх можна класифікувати на такі групи за сферою реалізації в суспільному житті.
Фізичні (життєві, або вітальні) чи природні, необхідні для її нормального існування і розвитку. До них можна віднести: право на життя, на свободу, на фізичну недоторканість, на безпеку, на власність і т.д. До обовязків належить обовязок батьків утримувати своїх неповнолітніх дітей, а обовязок дорослих дітей - утримувати своїх батьків, які потребують допомоги.
Особисті, немайнові (духовні), спрямовані на конкретизацію свободи і вільний розвиток особи: право на імя, честь і гідність, національні почуття інших людей, не порушувати особистісних прав інших людей тощо.
Економічні права та обовязки повязані з реалізацією прав і свобод особи у сфері виробничих відносин, підприємництва, торгівлі тощо. До них можна віднести: право на працю, на професію, на відпочинок, на власність, на оплату праці. До обовязків належать: обовязок чесно й добросовісно працювати, дотримуватись дисципліни праці й технології виробництва, обовязок сплачувати податки тощо.
Політичні права та обовязки повязані з участю громадян у політичному житті суспільства: наприклад, право обирати та бути обраними у представницькі органи державної влади і місцевого самоврядування, брати участь у діяльності політичних партій і громадських рухів тощо; до обовязків належать: парламентськими методами домагатися політичної влади, обовязок захищати Батьківщину тощо.
Культурні права та обовязки, повязані з реалізацією у сфері духовних цінностей суспільства: право на освіту та інформацію, га користування закладами культури (театри, кіно, бібліотеки, музеї, заповідники і т.ін.). Обовязок - берегти культурні надбання народу, володіти державною мовою.
Громадянські права та обовязки, повязані з правом на громадянство, вступом і виходом із громадянства. Це також право на місце проживання, пересування, вїзд і виїзд за кордон. Обовязок - захищати інтереси держави і суспільства. Громадянські права та обовязки дуже тісно повязані з політичними, й іноді їх важко відрізнити.
Соціальні права та обовязки повязані з реалізацією права на соціальний захист особи, на матеріальну допомогу, на безпечні умови праці, на пенсію тощо.
Екологічні права та обовязки спрямовані на раціональне використання, користування дарами природи, землі, води, лісів тощо; це - право користуватися корисними копалинами, збирати гриби, ягоди, плоди в лісах. Обовязки - берегти природу, фауну і флору, відшкодувати завдані природні збитки тощо.
Трудові права та обовязки виникають із реалізації права на працю і укладення трудового договору. Ці права передбачено в Кодексі законів про працю, у колективному трудовому договорі, у правилах внутрішнього трудового розпорядку і статутах про дисципліну.
У Конституції також закріплено спеціальні права. До них відносять: право знати свої права і обовязки (ст.57); право на правову допомогу, на захист (ст.59); право не виконувати явно злочинні розпорядження чи накази (ст.60); право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними діями держави та її органів (ст.56); право на законність і прав осудність, гарантії законності в судовому процесі (ст.62). [7;372]
Закони про нормативно-правові акти, що визначають права та обовязки громадян, мають бути доведені до відома населення в порядку, встановленому законом. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права та обовязки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є не чинними (ст.57 Конституції). Крім того, права і свободи людини та громадянина, які закріплені в Конституції, не є вичерпними (ст.22).
Юридичний або правовий обовязок - це міра необхідності, добровільної або примусової поведінки чи діяльності особи здійснити правомірні дії або утриматися від дій, не порушувати заборонних норм права, які закріплені в Конституції або інших формах і видах права. Обовязок - це й виконання певних зобовязань, договорів, угод, обіцянок, які бере на себе особа в процесі укладання таких угод і договорів в усній чи письмовій формі. Юридичний обовязок - це встановлена законом міра обовязкової, суспільно необхідної поведінки, а також вид (лінія) поведінки. Це - імперативна або державно-владна форма соціального регулювання. В обовязках виражається як особисті, так і суспільно значимі потреби та інтереси. Через обовязок виражається і задовольняється інтерес правомочної особи в різних правовідносинах. Обовязок також відповідає інтересам правозобовязаної особи, а в кінцевому підсумку - цілям і завданням всієї політико-правової системи. Обовязки надають державі громадянську стійкість, стабільність, рівнозначну економічній рівновазі. Без реалізації юридичних обовязків у державі й суспільстві можуть виникати анархія, свавілля, хаос, беззаконня та безпорядок. Тому юридичне закріплення й виконання правових обовязків має надзвичайно велике значення для всіх субєктів суспільних відносин.
Виконання й дотримання юридичних (правових) обовязків веде до реалізації права у правовідносинах. Юридичні обовязки здійснюються здебільшого добровільно, якщо вони усвідомлені, або за допомогою засобів адміністративного, конституційного, судового та інших видів державного і громадського примусу.
У цілому юридичних обовязків уже багато, але конституційних обовязків громадян відносно небагато.
) Один із найважливіших обовязків, закріплений у ст. 68 Конституції України, - це дотримання і виконання Конституції та законів України: «Кожен зобовязаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей». Такий обовязок зобовязує громадян шанувати, поважати всі закони України і всі ті цінності, які регулюють і охороняють закони.
У цій же статті Конституції закріплено правову презумпцію (припущення): «незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності». Цей принцип або презумпція опосередковано зобовязує громадян України знати закони України, знати свої права та обовязки, права та обовязки інших осіб, поважати права, свободи і законні інтереси інших осіб.
) Другим найважливішим обовязком громадян є обовязок захищати Вітчизну. Захист Вітчизни, незалежності й територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обовязком громадян України.
) У ст.66 Конституції України закріплено, що кожний зобовязаний не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки. Виконання цих обовязків кожним громадянином і посадовими особами гарантує права інших громадян на здорове довкілля і природне середовище, на якість харчових продуктів і води, збереження фауни і флори, атмосфери, природи - парків, заповідників, памяток культури, архітектури тощо.
) З переходом України до ринкових відносин ,із зміною економічних та соціальних основ суспільства і держави, введенням приватної власності і права на підприємницьку діяльність держава встановила новий обовязок - сплату податків. У ст.67 Конституції вказується, що кожен зобовязаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах ,установлених законом, через подання декларації про свій майновий стан і доходи за минулий рік у порядку, встановленому законодавством про податки. Податки спрямовуються на формування Державного бюджету України, який витрачається на загальносоціальні потреби, утримання державного апарату тощо.
)Конституція України зобовязує всіх громадян і посадових осіб держави поважати права, свободи, честь і гідність інших громадян. У ст.3 Конституції закріплено, що людина, її життя і здоровя, честь і гідність, недоторканність і безпека визначаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Утвердження й забезпечення прав і свобод людини є головним обовязком держави. У ст.28 Конституції зазначено: «Кожен має право на повагу до його гідності.
Ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню.
Жодна людина без її вільної згоди не може бути піддана медичним, науковим чи іншим дослідам».
) У ст.13 Конституції закріплено, що власність громадян «не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству». Власність зобовязує громадян берегти матеріальні цінності держави, народу, суспільства і свою приватну власність, не завдавати шкоди іншим громадянам у результаті володіння, користування і розпорядження нею. Власність зобовязує власника використовувати її не лише у своїх інтересах, а й в інтересах усього суспільства.
) У ст.17 Конституції закріплено обовязок захищати суверенітет і територіальну цілісність України; забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Цей обовязок покладається на всі державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємств ,установи та організації ,на всіх громадян України та їх обєднання.
) У ст.23 Конституції вказується, що кожна людина має обовязки перед суспільством. «Кожна людина має право на вільний розвиток своїх особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей, та має обовязки перед суспільством, в якому забезпечується вільний і всебічний розвиток її особистості». Обовязки перед суспільством означають, що кожна особа повинна поважати інших людей і всі соціальні цінності суспільства, щоб й інші люди також могли вільно розвиватися за принципом: «вільний розвиток всіх є умовою вільного розвитку кожного».
) Обовязок громадян України також полягає в тому, щоб не втручатися в особисте і сімейне життя інших громадян. У ст.32 Конституції записано: «Ніхто не може зазнавати втручатися і його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України».
) У ст.35 Конституції закріплено: «Ніхто не може бути увільнений від своїх обовязків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. У разі якщо виконання військового обовязку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обовязку має бути замінено альтернативною (не військової) службою».
) У ст.37 Конституції зазначено: «Утворення і діяльність політичних партій та громадських організацій, програмні цілі або дії яких спрямовані на ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держав, підрив її безпеки, незаконне захоплення державної влади, підрив її безпеки, незаконне захоплення державної влади, пропаганду війни, насильства, на розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини, здоровя населення, забороняється»,
) У процесі підприємницької діяльності громадяни України зобовязані дотримуватися правил добросовісної конкуренції. У ст. 42 Конституції зазначено: «Не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція. Види і межі монополії визначаються законом». [7;381]
.2 Правовий статус іноземців та осіб без громадянства
Закон України «Про правовий статус іноземців» від 4 лютого 1994 р. іноземцями визнаються особи, які належать до громадянства іноземних держав і не є громадянами України, та особи без громадянства - особи, які не належать до громадянства будь-якої держави (ст.1).
Здійснення іноземцями своїх прав і свобод не повинно шкодити національним інтересам України, правам, свободам і законним інтересам її громадян та інших осіб, які проживають в Україні. Іноземці зобовязані поважати традиції та додержуватись Конституції та законів України, шанувати традиції та звичаї українського народу. Іноземці можуть у встановленому порядку іммігрувати в Україну на постійне проживання або для працевлаштування на визначений термін, а також тимчасово перебувати на її території. Іноземець може отримати дозвіл на імміграцію та іммігрувати на постійне проживання в Україну, якщо він:
має в Україні законне джерело існування;
перебуває на утриманні громадянина України;
має на своєму утриманні громадянина України;
в інших передбачених законами України випадках.[5;145]
До основних прав, свобод та обовязків іноземців відносять право займатися в Україні інвестиційною, а також зовнішньоекономічною та іншими видами підприємницької діяльності, передбаченими законодавством України. При цьому вони мають такі самі права й обовязки, що і громадяни України, якщо інше не випливає з Конституції та законів України. Іноземці мають рівні з громадянами України права та обвязки в трудових відносинах, якщо інше не передбачено законодавством України та міжнародними договорами України. Іноземці, які постійно проживають в Україні, мають право працювати на підприємствах, в установах і організаціях або займатися іншою трудовою діяльністю на підставах і в порядку, встановлених для громадян України. Іноземці, які іммігрували в Україні для працевлаштування на визначений термін, можуть займатися трудовою діяльністю відповідно до одержаного у встановленому порядку дозволу на працевлаштування. Іноземці не можуть призначатися на окремі посади або займатися певною трудовою діяльністю, якщо відповідно до законодавства України призначення на ці посади або зайняття такою діяльністю повязані з належністю до громадянства України. Іноземці мають право на відпочинок нарівні з громадянами України. Іноземці, які постійно проживають в Україні, користуються медичною допомогою нарівні з її громадянами.[7;377]
Право власності на житло іноземці набувають відповідно до законодавства України. Іноземці, які постійно проживають в Україні, мають право вступати на загальних з громадянами підставах до легалізованих обєднань громадян, якщо інше не передбачено законами України і якщо це передбачено статутами цих обєднань. Іноземці не можуть бути членами політичних партій України, їм гарантується право на свободу совісті нарівні з громадянами України.
Іноземці не можуть обирати і бути обраними до органів державної влади та самоврядування, а також брати участь у референдумі. На них не поширюється загальний військовий обовязок, вони не проходять загальний військовий обовязок, вони не проходять військову службу в Збройних Силах України та інших військових формуваннях, створених відповідно до законодавства України.
Вїзд в Україну іноземцю не дозволяється:
в інтересах забезпечення безпеки України або охорони громадського порядку;
якщо не обхідно для охорони здоров