Облік основних засобів

Облік основних засобів

Вступ

Усі підприємства незалежно від їхнього виду, форм власності і підпорядкованості ведуть бухгалтерський облік майна і господарських операцій відповідно до чинного законодавства. Виробничо-господарська діяльність підприємства забезпечується не тільки за рахунок використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, але і за рахунок основних фондів.

Невід'ємною частиною господарських засобів підприємства є основні засоби. Відмінною рисою основних засобів є їхнє багатократне використання в процесі виробництва, зберігання початкового зовнішнього вигляду протягом тривалого періоду. Під впливом виробничого процесу і зовнішнього середовища вони зношуються поступово і переносять свою початкову вартість на витрати виробництва протягом нормативного терміна служби шляхом нарахування зносу (амортизації) по встановлених нормах.

Правильно організований та грамотно побудований бухгалтерський облік є передумовою ефективного функціонування підприємства, адже даними про стан підприємства та про окремі господарські операції є саме бухгалтерські документи та звіти.

Бухгалтерський облік основних засобів в установах повинен забезпечувати їх збереження та найбільш ефективне використання, правильне документальне оформлення та своєчасне відображення їх руху в поточному обліку, а також правильну оцінку в балансі та звітах.

Актуальність даної теми курсової роботи полягає у вивченні обліку основних засобів, що має велике значення для промислових підприємств.

Питанню обліку основних засобів приділяється достатньо багато уваги у спеціальній та науковій літературі такими авторами, як Бутинець Ф.Ф., Бабіч М.В., Ткаченко В.В., Чебанова Н.В., Голов С.Ф. та багато інших.

Мета курсової роботи є розкриття теоретичних аспектів з обліку основних засобів, а також практики відображень операцій з ними в регістрах бухгалтерського обліку і на рахунках бухгалтерського обліку, розробка удосконалень.

У зв’язку з цим завданнями курсової роботи є:

- розглянути основні положення обліку основних засобів;

- дати визначення та оцінку основних засобів, а також навести їх класифікацію;

розглянути документальне оформлення руху основних засобів;

вивчити облік надходження та вибуття основних засобів;

запропонувати основні шляхи покращення обліку основних засобів;

- за результатами проведеної роботи зробити висновки.

Об’єктом дослідження є господарські операції, пов’язані з обліком основних засобів.

Предметом дослідження є сукупність теоретичних і практичних питань обліку основних засобів.

У курсовій роботі використано діалектичний підхід до вивчення стану обліку в Україні, метод індукції - на етапі збору, систематизації та обробки інформації для проведення дослідження, дедукції - у процесі теоретичного осмислення проблеми, аналізу й синтезу - для поєднання різних складових економічних явищ в єдиному процесі.

Розділ 1. Теоретичні основи організації обліку та аналізу основних засобів

.1 Поняття та класифікації основних засобів

Проблеми обліку основних засобів є актуальними для більшості підприємств у зв’язку з потребою отримати власниками, кредиторами й інвесторами, як вітчизняними так і закордонними, оперативної та достовірної інформації щодо стану, руху, оновлення та ефективності використання основних засобів. Значення вивчення такої економічної категорії, як основні засоби, зумовлюється тим, що основні засоби, які використовуються у виробничій сфері, складають матеріальну основу продуктивних сил, а їх наявність і склад визначає економічний потенціал суспільства. Основні засоби, які використовуються у невиробничій сфері, створюють умови та сприяють підвищенню рівня науки і культури, покращенню здоров'я та соціальному розвитку суспільства. На сьогодні питання уточнення термінології є дискусійним і досить актуальним [5, 27].

Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про основні засоби суб’єктів, а також розкриття інформації про них у фінансовій звітності регламентується П(С)БО 7 «Основні засоби». В різних літературних джерелах з економічних дисциплін поряд з поняттям основні засоби досить часто використовується поняття основні фонди. Поняття «основні засоби» подано в П(С)БО 7, а поняття «основні фонди» - в Законі України «Про оподаткування прибутку підприємств». П(С)БО 7 визначає «основні засоби» як матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх в процесі виробництва або постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік) [3, 145].

Згідно пп.8.2.1. п.8.2. ст.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» під терміном «основні фонди» слід розуміти матеріальні цінності, що використовуються у господарській діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом [7, 61]. З наведених визначень «основні засоби» і «основні фонди» можна виділити наступні відмінності у цих поняттях:

обсяги сфер діяльності для основних засобів та основних фондів не збігаються. Останні перебувають тільки в сфері господарської діяльності, яка пов'язана з отриманням доходу. Відповідно, ті об'єкти основних засобів, які перебувають в інших сферах, до основних фондів не належать;

якщо об'єкти основних засобів фізично й морально не зношуються, як це є для земельних ділянок, то на них поняття основних фондів не поширюється, що є другою відмінністю;

з одного боку, з П(С)БО 7 випливає, що до основних засобів прирівнюються й інші необоротні матеріальні активи, значна частина яких походить із малоцінних і швидкозношуваних предметів. А з іншого боку, з ремарки, наведеної в пп. 8.2.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», випливає, що матеріальні цінності, віднесені, згідно з рішенням Кабміну, до малоцінних і швидкозношуваних предметів, до основних фондів не належать;

включення до складу основних засобів незавершених капітальних інвестицій шляхом внесення змін до П(С)БО 7 [24, 213].

Економічна сутність і матеріально-речовий зміст основних фондів слугують визначальними характеристиками в окресленні їх значення для здійснення відтворювальних процесів, функціонування та розвитку будь-якого виробництва. Вся сукупність наявних виробничих фондів складає найбільшу за питомою вагою частину національного багатства країни. Основні фонди визначають характер матеріально-технічної бази виробничої сфери на різних етапах її розвитку. Зростання і вдосконалення засобів праці забезпечують безперервне підвищення технічної оснащеності та продуктивності праці виробничого персоналу. Основні фонди - це засоби праці, які мають вартість і функціонують у виробництві тривалий час у своїй незмінній споживчій формі, а їх вартість переноситься конкретною працею на вартість виготовлюваної продукції робіт, послуг частинами в міру спрацювання. Основні фонди підприємства включають безпосередньо основні виробничі фонди й невиробничі основні фонди [6, 75].

Буряковський В.В. зазначає, що основні засоби - це грошова оцінка основних фондів підприємства як матеріальних цінностей. В свою чергу основні фонди представляють специфічну економічну категорію, пов'язану з формуванням матеріальних фондів суспільства і їх використанням в різних галузях народного господарства для виробництва валового внутрішнього продукту і задоволення культурно-побутових потреб населення [2, 94].

Руденко Є. відзначає, що основні засоби підприємства - це сукупність матеріально-речових цінностей, що діють в натуральній формі протягом тривалого часу як у сфері матеріального виробництва, так і у невиробничій сфері [18, 112].

Падалка К. вважає, що основними виробничими засобами народного господарства є ті засоби виробництва, які знаходяться в процесі праці і використовуються поступово протягом кількох виробничих циклів, частинами переносять свою вартість на готовий продукт, тому їх вартість надходить періодично в оборот частинами і частинами ж відшкодовується в готовому продукті певного виробничого циклу [21, 87].

Ткаченко Н. зазначає, що основні засоби - це сукупність засобів праці матеріально-майнових цінностей, що функціонують у натуральній формі як у сфері матеріального виробництва так і у невиробничій сфері за ціною придбання і терміном служби більше одного року [23, 187].

Зюкова М.М., досліджуючи еволюцію та сучасну теорію економічної категорії «основні засоби», зробила висновок, що в бухгалтерському обліку доцільно відмовитись від застосування терміну «основні фонди». Основні засоби - це частина майна підприємства, що відображається в активі балансу, а фонди - це джерела утворення господарських засобів. На думку автора, використання терміну «необоротні активи» до основних засобів викривляє економічну сутність кругообігу капіталу на підприємстві, який знаходиться в постійному русі, тобто обертається. Різниця лише в способі перенесення вартості на виготовлений продукт. Як відомо, оборотні засоби переносять свою вартість повністю за один виробничий цикл, а основні засоби - поступово, за декілька циклів [14, 22]. Можна погодиться з нею, що відмова від застосування терміну «основні фонди» дозволить уникнути викривлень і в економічних показниках, що характеризують ефективність використання основних засобів.

Сутність основних засобів, як об’єкта бухгалтерського обліку, в певній мірі характеризується критеріями їх визнання активами підприємства. Для чіткого обліку основних засобів необхідно насамперед їх правильно класифікувати. Науково обґрунтована класифікація в практичній діяльності використовується для організації аналітичного і синтетичного обліку наявності та руху об'єктів, при нарахуванні амортизації і визначенні розміру зносу, а також при інвентаризації основних засобів. Основні засоби можна згрупувати за їх функціональним призначенням, за галузевою ознакою, за використанням, за ознакою належності, за натурально-матеріальним складом (табл.1.1).

Таблиця 1.1. Класифікація основних засобів

Отже, за функціональним призначенням [15, 46]:

виробничі основні засоби, що безпосередньо беруть участь у виробничому процесі або сприяють його здійсненню (будови, споруди, силові машини та обладнання, робочі машини та обладнання), що діють у сфері матеріального виробництва;

невиробничі основні засоби, що не беруть безпосередньої або побічної участі у процесі виробництва та призначені в основному для обслуговування комунальних і культурно-побутових потреб трудящих;

будови, споруди, обладнання, які використовуються у невиробничій сфері.

За галузевою ознакою основні засоби поділяються на: промислові, будівельні, сільськогосподарські, транспортні, зв’язку [9, 52].

Більша частина основних засобів належить до галузі «Промисловість». Вона безпосередньо пов’язана з процесом виробництва продукції. Але наявність інших видів господарської діяльності (ведення підсобного сільського господарства, будівельно-монтажні роботи, утримання дитячих установ тощо) зумовлює необхідність обліку основних засобів, що належать до інших галузей господарства (екскаватори, підйомні крани, бульдозери тощо), які перебувають на балансі промислового підприємства, належать до галузі «Будівництво», підсобного сільського господарства - до галузі «Сільське господарство». У зв’язку з цим у бухгалтерському обліку основні засоби інших галузей поділяються на промислово-виробничі, виробничі та основні засоби інших галузей народного господарства.

До промислово-виробничих основних засобів належать: будови, споруди, передавальні пристрої, машини та устаткування, робочі машини та обладнання, вимірювальні й регулюючі прилади, лабораторне устаткування, обчислювальна техніка, інші машини та обладнання, транспортні засоби, інструмент, виробничий інвентар та приладдя, господарський інвентар, робочі та продуктивні тварини, багаторічні насадження, меліорація земель і водойми, інші основні засоби [8, 31].

Невиробничі основні засоби безпосередньо не беруть участі у процесі виробництва. До невиробничих основних засобів належать: будови і споруди житлово-комунального та культурно-побутового призначення, транспортні засоби, обладнання, інструменти та інші основні засоби невиробничого призначення для обслуговування житлових, комунальних та культурно-побутових потреб населення.

За використанням основні засоби поділяють на діючі (усі основні засоби, що використовуються у господарстві), недіючі (ті, що не використовуються у даний період часу у зв’язку з тимчасовою консервацією підприємств або окремих цехів), запасні (різне устаткування, що знаходиться в резерві й призначена для зміни об’єктів основних засобів, що вибули або ремонтуються).

Істотне значення в обліку основних засобів має розподіл їх за ознакою належності на власні й орендовані. Власні засоби можуть складатися із Статутного (пайового, акціонерного) капіталу, додаткового капіталу з відповідних джерел на розширення роботи підприємства, власних прибутків, цільового фінансування і цільових надходжень. Орендовані основні засоби показуються у балансі орендодавця, тим самим виключається можливість подвійного обліку одних і тих самих засобів. Відповідно до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» з метою нарахування амортизації основні фонди поділяються на такі групи [7, 62]:

група 1 - будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої, в тому числі жилі будинки та їх частини (квартири і місця загального користування), вартість капітального поліпшення землі;

група 2 - автомобільний транспорт та вузли (запасні частини) до нього; меблі; побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, інше конторське (офісне) обладнання, устаткування та приладдя до них;

група 3 - будь-які інші основні фонди, не включені до груп 1, 2 і 4;

група 4 - електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації, їх програмне забезпечення, пов'язані з ними засоби зчитування або друку інформації, інші інформаційні системи, телефони (у тому числі стільникові), мікрофони і рації, вартість яких перевищує вартість малоцінних товарів (предметів) [7, 74].

Для цілей бухгалтерського обліку основні засоби класифікуються за такими групами [5, 28]:

. Земельні ділянки.

. Капітальні витрати на поліпшення земель.

. Будинки, споруди та передавальні пристрої.

. Машини та обладнання.

. Транспортні засоби.

. Інструменти, прилади, інвентар (меблі).

. Робоча і продуктивна худоба.

. Багаторічні насадження.

. Інші основні засоби.

Отже, немає єдиного підходу до визначення терміну основі засоби, для цілей бухгалтерського обліку використовують поняття «основні засоби», а для цілей оподаткування поняття «основні фонди». Бухгалтерський облік організовується відповідно до типових класифікацій основних засобів, які призначені для встановлення єдиного їх групування в обліку.

.2 Порядок визнання та оцінки основних засобів

Поінформованість про наявність засобів праці та постійний контроль за їх ефективним використанням мають велике значення в управлінні виробничою діяльністю кожного підприємства. Цьому має сприяти добре побудований їх облік. Визначальною основою обліку основних засобів є порядок визнання та оцінки основних засобів. З метою економічно обґрунтованого визначення порядку визнання основних засобів першочергове значення має вартісна оцінка основних засобів. Методи оцінки основних засобів залежать від джерел їх надходження на підприємства. Стан і використання основних засобів є важливою умовою, фактором забезпечення нормальних умов процесу виробництва та підвищення його ефективності. Саме тому на підприємствах дуже важливим є порядок визнання та оцінки основних засобів [13, 81].

Критерії визнання основних засобів аналогічні критеріям визнання, які застосовуються для всіх активів. Так, об'єкт основних засобів визнається активом, якщо існує імовірність того, що підприємство отримає в майбутньому економічні вигоди від його використання та вартість його може бути достовірно визначена [6, 25]. Як зазначає Наумчук О.А. через відносну новизну даних понять в економічній літературі відсутнє їх чітке трактування. Для уточнення критерію принесення об'єктом економічних вигод, доцільно в Законі «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» розкрити способи надходження на підприємство майбутніх економічних вигод від використання основних засобів, а саме: участь окремо або разом з іншими активами у виробництві продукції або наданні послуг; можливість обміну на інші активи; погашення ними зобов'язань підприємства; розподіл між власниками підприємства [16, 9]. Наступною умовою визнання основних засобів є можливість їх контролю підприємством. З визначення активів, що надано у П(С)БО 2 «Баланс», незрозуміло, чи має контрольований об'єкт бути власністю підприємства, чи достатньо прав володіння та користування ним.

Дослідження вітчизняної і зарубіжної економічної літератури дозволило уточнити концепцію контролю основних засобів, що має на увазі дотримання таких умов:

підприємство приймає на себе ризики, пов'язані з використанням об'єкта, що можуть відрізнятися в залежності від способу надходження і призначення основних засобів;

об'єкт, який використовується у господарській діяльності, приносить економічну вигоду;

підприємство обмежує доступ інших осіб до одержання економічних вигод від використання даного об'єкта [20, 34].

Базою правильної організації бухгалтерського обліку основних засобів є затверджена типова класифікація основних засобів і єдиний принцип їхньої оцінки в обліку. Способи оцінки основних засобів в обліку зображено на рисунку 1.1. Грошова або вартісна оцінка основних засобів необхідна для планування розширеного відтворення, визначення ступеня зносу і розміру амортизаційних відрахувань та ін. Відповідно до П(С)БО 7 відображаються в обліку за первісною вартістю - історична (фактична) собівартість необоротних активів у сумі грошових коштів або справедливої вартості інших активів, сплачених (переданих), витрачених для придбання (створення) необоротних активів [21, 71].

Рис. 1.1. Способи оцінки основних засобів

Придбані (створені) основні засоби зараховуються на баланс підприємства за первісною вартістю. Первісна вартість об’єкта основних засобів складається з таких витрат:

суми, що сплачують постачальникам активів та підрядникам за виконання будівельно-монтажних робіт (без непрямих податків);

реєстраційні збори, державне мито та аналогічні платежі, що здійснюються у зв’язку з придбанням (отриманням прав) на об’єкт основних засобів;

суми ввізного мита;

суми непрямих податків у зв’язку з придбанням (створенням) основних засобів (якщо вони не відшкодовуються підприємству);

витрати зі страхування ризиків, доставки основних засобів;

витрати на установку, монтаж, налагодження основних засобів;

інші витрати, безпосередньо пов’язані з доведенням основних засобів до стану, у якому вони придатні до використання із запланованою метою [8, 47].

Більшість вчених в результаті дослідження сутності первісної вартості основних засобів, пропонують її трактувати як вартість зарахування об'єкта на баланс, якою в залежності від способу надходження об'єкта можуть бути або фактична собівартість, або справедлива вартість. Під фактичною собівартістю, у свою чергу, слід розуміти суму необхідних витрат, пов'язаних із придбанням (створенням), доставкою, підготовкою до використання та введенням в експлуатацію об'єктів основних засобів [13, 62].

Первісна вартість об’єктів основних засобів, зобов’язання за які визначені загальною сумою, визначається розподілом цієї суми пропорційно до справедливої вартості окремого об’єкта основних засобів. Первісна вартість безоплатно отриманих основних засобів дорівнює їх справедливій вартості на дату отримання. Первісною вартістю основних засобів, що внесені до статутного капіталу підприємства, визначається погоджена засновниками (учасниками) підприємства їх справедлива вартість.

Первісна вартість об’єктів, переведених до основних засобів з оборотних активів, товарів, готової продукції дорівнює їх собівартості, яка визначається згідно з П(С)БО 9 «Запаси» та П(С)БО 16 «Витрати» [14, 25].

Первісна вартість об’єкта основних засобів, отриманого в обмін на подібний об’єкт, дорівнює залишковій вартості переданого об’єкта основних засобів. Якщо залишкова вартість переданого об’єкта перевищує його справедливу вартість, то первісною вартістю об’єкта основних засобів, отриманого в обмін на подібний об’єкт, є справедлива вартість переданого об’єкта з включенням різниці до витрат звітного періоду. Первісна вартість об’єкта основних засобів, переданого в обмін (або частковий обмін) на неподібний об’єкт, дорівнює справедливій вартості переданого об’єкта основних засобів, збільшеній (зменшеній) на суму грошових коштів чи їх еквівалентів, що була передана (отримана) під час обміну. Первісна вартість основних засобів збільшується на суму витрат, пов’язаних з поліпшенням об’єкта (модернізація, модифікація, добудова, дообладнання, реконструкція тощо), що призводить до збільшення майбутніх економічних вигод, первісно очікуваних від використання об’єкта. Первісна вартість основних засобів зменшується у зв’язку з частковою ліквідацією об’єкта основних засобів. Витрати, що здійснюються для підтриманні об’єкта в робочому стані, а також для одержання первісно визначеної суми майбутніх економічних вигод від його використання, включаються до складу витрат [17, 36].

У певних випадках підприємства проводять переоцінку об’єктів і визначають переоцінену вартість - вартість необоротних активів після їх переоцінки. Підприємство переоцінює об’єкт основних засобів, якщо його залишкова вартість значно (більш, ніж на 10 відсотків) відрізняється від справедливої вартості на дату балансу. У разі переоцінки об’єкта основних засобів на ту саму дату здійснюється переоцінка всіх об’єктів групи основних засобів, до якої належить цей об’єкт. Переоцінена первісна вартість та сума зносу об’єкта основних засобів визначається множенням відповідно первісної вартості і суми зносу об’єкта основних засобів на індекс переоцінки.

Індекс переоцінки визначається діленням справедливої вартості об’єкта, який переоцінюється, на його залишкову вартість. Якщо залишкова вартість об’єкта основних засобів дорівнює нулю, то його переоцінена залишкова вартість визначається додаванням справедливої вартості цього об’єкта до його первісної (переоціненої) вартості без зміни суми зносу об’єкта. Відомості про зміни первісної вартості та суми зносу основних засобів заносяться до регістрів аналітичного обліку[9, 154].

Сума дооцінки залишкової вартості об’єкта основних засобів включається до складу додаткового капіталу, а сума уцінки - до складу витрат, крім випадків [3, 42]:

у разі наявності (на дату проведення чергової (останньої) дооцінки об’єкта основних засобів) перевищення суми попередніх уцінок об’єкта і втрат від зменшення його корисності над сумою попередніх дооцінок залишкової вартості цього об’єкта і відновлення його корисності, сума чергової (останньої) дооцінки, але не більше зазначеного перевищення включається до складу доходів звітного періоду, а різниця (якщо сума чергової (останньої) дооцінки більше зазначеного перевищення) спрямовується на збільшення іншого додаткового капіталу;

у разі наявності (на дату проведення чергової (останньої) уцінки об’єкта основних засобів) перевищення суми попередніх дооцінок об’єкта і відновлення його корисності над сумою попередніх уцінок залишкової вартості цього об’єкта і втрат від зменшення його корисності сума чергової (останньої) уцінки, але не більше зазначеного перевищення, спрямовується на зменшення іншого додаткового капіталу, а різниця (якщо сума чергової (останньої) уцінки більше зазначеного перевищення) включається до витрат звітного періоду.

У випадку вибуття (ліквідації) об’єктів визначають їх ліквідаційну вартість - сума коштів або вартість інших активів, яку підприємство очікує отримати від реалізації (ліквідації) необоротних активів після закінчення строку їх корисного використання (експлуатації), за вирахуванням витрат, пов’язаних з ліквідацією. У процесі експлуатації основні засоби втрачають свої технічні властивості і якості зношуються.

Згідно П(С)БО 7 знос необоротних активів сума амортизації об'єкта необоротних активів з початку їх корисного використання, а амортизація - систематичний розподіл вартості, яка амортизується, необоротних активів протягом строку їх корисного використання (експлуатації). В свою чергу, строк корисного використання (експлуатації) очікуваний період часу, протягом якого необоротні активи будуть використовуватися підприємством або з їх використанням буде виготовлено (виконано) очікуваний підприємством обсяг продукції (робіт, послуг). Залишкова вартість визначається як різниця між первісною (переоціненою) вартістю основних засобів і сумою їх зносу. Залишкова вартість об’єктів постійно зменшується внаслідок їх зносу [8].

Амортизація об'єкта основних засобів нараховується, виходячи з нового строку корисного використання, враховуючи первісну вартість, з використанням методів визначених у П(С)БО 7 [8] (табл. 1.2).

Також можливим є використання податкового методу.

Таблиця 1.2. Методи нарахування амортизації основних засобів

Отже, важливим питанням правильної організації обліку основних засобів є їх оцінка, виділяють первісну справедливу, залишкову та переоцінену вартість, метод амортизації основних засобів підприємством обирається самостійно, залежно від умов отримання майбутніх економічних вигод.

.3 Документування господарських операцій з обліку основних засобів

Процес формування необхідної облікової інформації взагалі, та основних засобів зокрема, проходить кілька етапів, а саме: первинне спостереження, узагальнення (тобто обробка даних) та представлення звітних даних. Ці етапи формування інформації про основні засоби можна підрозділити на окремі операції, що відбуваються протягом всього життєвого циклу окремого об’єкту:

         оприбуткування основних засобів та оформлення відповідних первинних документів;

         присвоєння об’єктам основних засобів інвентарних номерів;

         складання інвентарних карток;

         збирання і опрацювання даних про участь засобів праці у виробничому процесі та нарахування амортизації;

         переміщення в середині великого підприємства шляхом передачі об’єктів від одної матеріально відповідальної особи іншій;

         здійснення ремонтних робіт основних засобів у вигляді поточного та капітального ремонтів;

         постановка об’єктів на консервацію або передача в оренду;

         документальне оформлення вибуття основних засобів, ліквідація, передача чи реалізація сторонній організації;

         інвентаризація основних засобів [2, 45].

Бухгалтерський облік основних засобів повинен забезпечити:

         своєчасне відображення на рахунках бухгалтерського обліку повної інформації про оцінку, переоцінку і надходження основних засобів, їх внутрішнє переміщення (зі складу в цех (відділ, дільницю), з цеху в цех тощо), вибуття (реалізація, ліквідація, безоплатна передача, нестача, псування тощо);

         відображення даних про нарахування амортизації основних засобів за звітний період та їх зносу з початку корисного використання;

         визначення витрат, пов'язаних з підтриманням основних засобів у робочому стані (технічні огляди, поточне обслуговування), їх ремонтом і поліпшенням;

         визначення фінансових результатів від реалізації та іншого вибуття основних засобів;

         інформацією для складання звітності про основні засоби і капітальні інвестиції [12, 14].

Найпершим і найважливішим моментом в обліку основних засобів є документальне оформлення операцій з ними. Первинні документи мають містити достатньо інформації, що характеризують об’єкт і мають бути підставою для проведення записів у бухгалтерському обліку. В той же час документи повинні слугувати юридичною підставою щодо доказовості наявності об’єктів та здійснення різного роду операцій з ними.

Надходження, внутрішнє переміщення, списання, ліквідація, реалізація та інші операції з основними засобами оформляють відповідними первинними документами, перелік яких був затверджений наказом Міністерства статистики України від 29.12.1995р. № 352 "Про затвердження типових форм первинного обліку" (табл. 1.3)[11, 135].

Таблиця 1.3. Типові форми первинної облікової документації з обліку основних засобів

Придбання в експлуатацію основних засобів здійснюється комісією, призначеною для цієї цілі наказом або розпорядженням керівника підприємства. Як правило, на підприємстві діють постійні діючи комісії, до складу яких враховують головного механіка, спеціаліста по будівництву, інженера по техніці безпеки, бухгалтера, матеріально-відповідальну особу, якій передається в експлуатацію об'єкт основних засобів.

Введення в дію об'єктів основних засобів, а також їх купівлю комісія оформлює "Актом прийому-передачі" (внутрішнього переміщення) основних засобів в єдиному екземплярі на кожний об'єкт. Складання загального акту на декілька об'єктів, що отримуються, припускається лише у відношенні господарчого інвентарю, інструментів, обладнання, якщо ці об'єкти однотипні, мають однакову вартість, отримуються одночасно і під відповідальність одної і тої ж особи [22, 36].

Акт є єдиним первісним бухгалтерським документом, в якому вказується склад комісії, ретельна характеристика об'єкта, джерело придбання (побудови), рік побудови або випуску заводом, дата введення в експлуатацію, кратка технічна документація і результати випробування, його відповідність технічним умовам, висновки комісії. Вказується також, хто прийняв; необхідна інформація для нарахування зносу. В тому випадку, коли на підприємство надходять основні засоби, які були в експлуатації, в акті прийому-передачі вказуються суми зносу.

Повністю сформований акт разом з доданою технічною документацією після затвердження керівником підприємства надається в бухгалтерію [19, 87].

Введення в дію деяких об'єктів потребує складання спеціальних актів державного прийняття.

Прийняття закінчених робіт по добудові і дообладнанню об'єкта, що виконуються в порядку капітальних вкладень, які призводять до збільшення його залишкової вартості, оформлюється "Актом прийому-здачі відремонтованих, реконструйованих та модернізованих об'єктів". Якщо ремонт, реконструкцію і модернізацію виконує інше підприємство, акт складають у двох екземплярах. Другий екземпляр надають підприємству, яке виконало капітальний ремонт, реконструкцію та модернізацію.

Бухгалтерія на ґрунті цих документів відкриває інвентарну картку, привласнює об'єкту інвентарний номер, який після цього проставляє в "Акті прийому-передачі". Інвентарні картки є грантом для ведення аналітичного обліку основних засобів [23, 35].

При розміщенні в одній будівлі кількох складових підрозділів підприємства, за яким витрати обліковуються окремо, потрібно відкрити також довідникові інвентарні картки з поміткою "для нарахування амортизації", окремо по кожному виду витрат у відповідності з затвердженим розподілом площі і залишкової вартості інвентарного об'єкта між відповідними користувачами.

Технічна документація, що відноситься до наданого інвентарного об'єкта, після відкриття на нього інвентарної картки (запису у книгу) в бухгалтерії не залишається, а передається під розписку у відповідний підрозділ підприємства. Заповнені інвентарні картки реєструються у описах, які ведуться бухгалтерією в одному екземплярі за класифікаційними групами об'єктів основних засобів.

Облік об'єктів основних засобів за місцем їх знаходження (експлуатації, зберігання) здійснюється в інвентарному списку у розрізі осіб, що відповідають за їх зберігання. Підприємствам можна вести облік об'єктів за місцем їх знаходження на інвентарних картках, які в такому випадку виписуються бухгалтерією в двох екземплярах - другий екземпляр надається по місту знаходження об'єктів. При переміщенні об'єкта цей екземпляр разом з накладною на переміщення передається по новому місцезнаходженню. Накладна на внутрішнє переміщення основних засобів із одного підрозділу в інший складається у двох екземплярах робітниками підрозділу, що передає. Перший екземпляр передається в бухгалтерію, а другий залишається у підрозділі, що передає. Аналогічна накладна виписується при передачі основних засобів в експлуатацію із запасу [15, 218].

Якщо протягом переміщення основних засобів відбувається розбірка його фундаменту або будь-якої частини об'єкта чи демонтаж об'єкта, то воно оформлюється "Актом на списання основних засобів". Витрати на новому місці в такому випадку виробляються за рахунок коштів фінансування капітальних вкладень та додаються до балансової вартості.

При безоплатній передачі основних засобів іншому підприємству, продажу іншим організаціям, на кожний інвентарний об'єкт складається "Акт прийому-передачі основних засобів". Відпустка об'єкта основних засобів в порядку реалізації оформлюється товарно-транспортною накладною (рахунок-фактура), в якій у бухгалтерії вказують первісну чи відновлену вартість об'єкта, нарахований за час експлуатації знос, відпускну ціну, ПДВ тощо. В необхідних випадках до неї може бути додана технічна і інша документація [22, 147].

Для списання негідних об'єктів основних засобів, аналогічно як і для прийома, складається спеціальна комісія. На об'єкт, що списується, комісія складає "Акт на списання основних засобів". А при списанні вантажного чи легкового автомобіля, причепа або пів причепа - "Акт на списання автотранспортних засобів". В акті вказується назва об'єкта, його інвентарний номер, дата введення в експлуатацію, місце експлуатації, первісна вартість, сума нарахованого зносу за період експлуатації, обґрунтування необхідності списання з балансу, а також визначаються витрати на ліквідацію об'єкта і вартість матеріалів, які повинні бути оприбутковані після здійснення операції і робиться розрахунок результатів від ліквідації.

При складанні акта на списання автотранспортних засобів, крім того вказується пробіг автомобіля, а при списанні основних засобів, що вибувають внаслідок аварії, до акта додають копію акта про аварію, а також пояснюють причини, що викликали аварію, і вказують міри, що були прийняті у відношенні винних осіб [14, 154].

Акт на списання складається у двох екземплярах. Після затвердження керівником підприємства перший екземпляр акту передається в бухгалтерію, другий залишається у матеріально-відповідальної особи і є основою для здачі на склад залишків матеріалів в результаті списання.

Для отримання аналітичних даних про наявність та рух основних засобів по їх класифікаційним признакам в бухгалтерії за отриманими даними записів за звітний місяць в інвентарних картках (книгах) заповнюється "Картка обліку руху основних засобів". Ці картки ведуться окремо по кожній галузевій групі і признаку використання основних засобів, а по галузевій групі основної діяльності підприємства, - крім того, за видами основних засобів.

На прийняті в оренду окремі об'єкти основних засобів інвентарні картки не відкриваються. Реєстром аналітичного обліку у орендатора є отримана від орендодавця копія інвентарної картки, яка зберігається в бухгалтерії орендодавця окремо. На підприємствах з невеликою кількістю інвентарних об'єктів облік основних засобів може бути організований в інвентарній книзі чи відомості [13, 137].

Таким чином, комісія з оприбуткування основних засобів за погодженням з відповідними службами приймає рішення щодо порядку окремого документального оформлення кожного об’єкта, що в подальшому може слугувати підставою для ведення аналітичного обліку основних засобів. Для цього згідно наведеного вище наказу Державного комітету статистики мають використовуватися інвентарна картка обліку основних засобів (форма ОЗ-6), опис інвентарних карток (форма ОЗ-7), картка обліку переміщення основних засобів (форма ОЗ-8), інвентарний список основних засобів (форма ОЗ-9).

Наступною, не менш важливою передумовою правильної організації обліку основних засобів є присвоєння інвентарних номерів окремим об’єктам, що дає змогу посилити контроль за збереженням кожного об’єкту основних засобів, оскільки одиницею їх обліку є окремий інвентарний об’єкт.

Для формування інформації про наявність і рух основних засобів використовують інвентарну картку обліку руху основних засобів (ОЗ - 6) та опис інвентарних карток з обліку основних засобів (ОЗ - 7), які дозволяють формувати інформацію у відповідності до вимог синтетичного обліку основних засобів в розрізі субрахунків [23, 52].

Документування господарських операцій є важливим, первинним етапом бухгалтерського обліку і становить собою організований процес спостереження, вимірювання та записування даних про господарські операції в документах типової форми або створених на підприємстві згідно з вимогами нормативних актів; включає сукупність даних і бухгалтерських документів у письмовій або електронній формі, у яких ведеться реєстрація фактів господарського життя на підприємстві.

.4 Законодавчо-нормативні акти та міжнародний досвід

Питання бухгалтерського обліку, фінансового аналізу та контролю використання основного капіталу регулюються законодавчо-нормативними документами, які можна поділити на чотири групи:

І група - Конституція України, Податковий кодекс України, Господарський кодекс України, Закон України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 р. № 996-ХІV [7].

ІІ група - Положення (стандарти) бухгалтерського обліку (П(С)БО), які регулюють методологічні засади ведення обліку окремих об’єктів - активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств. На сьогодні розроблено 35 П(С)БО [8].

ІІІ група - Інструкція про застосування плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій; Інструкція з інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів та розрахунків; Методичні рекомендації з бухгалтерського обліку основних засобів; Методичні рекомендації про застосування регістрів бухгалтерського обліку; Інші нормативно-правові акти[10]

ІV група - Наказ про облікову політику підприємства; Робочий план рахунків для обліку необоротних матеріальних активів; Наказ про проведення інвентаризації; посадові інструкції; графіки документообігу та інвентаризації; регламенти бухгалтерських та інших адміністративних служб та порядок організації та реалізації внутрішнього контролю. Ця група документів формується в рамках системи управління конкретного підприємства [9].

Аналіз існуючої правової бази показав, що в цілому в Україні створено нормативно-правові засади щодо питань обліку та використання основного капіталу. Основними законодавчими документами є Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» [10], Закон України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» [9], Положення (стандарти) бухгалтерського обліку [7], Методичні рекомендації по бухгалтерському обліку основних засобів [5] та Податковий Кодекс [8]. Із прийняттям цих нормативних документів настав новий етап організації і методології бухгалтерського обліку основних засобів, з’явилися нові поняття та економічні категорії, такі як «справедлива вартість», «визнання активів», «майбутня економічна вигода», безліч інших, використання яких є вагомим чинником ефективної організації бухгалтерського обліку основних засобів.

До прийняття Податкового Кодексу України облік основних засобів та методи нарахування амортизації для підприємств України регламентувались П(С)БО 7 «Основні засоби» [7] та Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» [10]. Проте дані нормативні документи не мали методологічної єдності і між ними існували суттєві розбіжності, зокрема, у визначенні термінів «основні засоби» та «основні фонди», «амортизація» та «вартість активів, яка амортизується», у класифікації обліку, переоцінці, порядку вибуття (табл. 1.4).

Таблиця 1.4. Порівняння основних засобів у бухгалтерському та податковому обліку

Прийняття нового Податкового Кодексу дозволило усунути існуючі розбіжності між цими нормативними документами. Новий порядок здійснення податкового обліку основних засобів, згідно Податкового кодексу, істотно відрізняється від звичного раніше, законодавцеві вдалося максимально зблизити податковий та бухгалтерський облік основних засобів. Сучасна редакція Податкового кодексу України нівелює розбіжності у назвах, використовуючи термін «основні засоби», гармонізує поняття амортизації, вартості, що амортизується, первісної, ліквідаційної, залишаючи незмінними, порівняно з Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств», строк корисного використання (більше року або понад операційний цикл, якщо він довший за рік) та вартісний критерій (понад 2500 грн.). Значних змін зазнала класифікація основних засобів та інших необоротних активів. Класифікація основних засобів в податковому обліку тепер передбачає 16 груп замість 4-х; встановлено мінімально допустимий строк корисного їх використання у розрізі кожної із груп: для будівель - 20 років, транспортних засобів - 5 років. Податковим кодексом введено пооб’єктний облік основних засобів за усіма групами. Облік вартості, що амортизується, ведеться за кожним об’єктом, який входить до складу окремої групи основних засобів, у тому числі вартість ремонту, поліпшення засобів, отриманих безоплатно або наданих в оперативний лізинг (оренду), як окремий об’єкт амортизації [19, 71].

Нарахування амортизації основних засобів здійснюється протягом строку корисного використання (експлуатації) об’єкта, помісячно (замість щоквартальних норм амортизації основних засобів), починаючи з місяця, що наступає за місяцем введення об’єкта основних засобів в експлуатацію, призупиняється на період його реконструкції, модернізації, добудови, дообладнання, консервації та інших видів поліпшення та консервації. У разі зміни очікуваних економічних вигод від використання основних засобів амортизація нараховується виходячи з нового строку корисного використання, починаючи з місяця, наступного за місяцем зміни строку корисного використання (крім виробничого методу нарахування амортизації). У разі здійснення витрат на самостійне виготовлення основних засобів для власних виробничих потреб вартість об’єкта основних засобів, яка амортизується, збільшується на суму усіх виробничих витрат, що пов’язані з їх виготовленням та введенням в експлуатацію. Податковим кодексом надано можливість застосовувати однакові методи нарахування амортизації в податковому та фінансовому обліку. Амортизація основних засобів нараховується із застосуванням методів: прямолінійного, зменшення залишкової вартості, прискореного зменшення залишкової вартості, кумулятивного, виробничого. Передбачено особливі правила нарахування амортизації для деяких активів, зокрема для груп 9 «Інші основні засоби», 12 «Тимчасові (нетитульні) споруди», 14 «Інвентарна тара», 15 «Предмети прокату» амортизація нараховується за прямолінійним та виробничим методами. Внесені зміни щодо амортизації малоцінних необоротних матеріальних активів. На основні засоби груп 1 «Земельні ділянки» та 13 «Природні ресурси» амортизація не нараховується [23, 162].

Дані методи нарахування амортизації повністю відповідають бухгалтерським методам, відсутній податковий метод. Амортизація проводиться до досягнення залишковою вартістю об’єкта його ліквідаційної вартості на відміну від попереднього порядку, коли амортизація нараховувалась до моменту досягнення об’єктом групи 1 вартості 1700 грн. або сукупною вартістю груп 2-4 нульового значення. Згідно з нормами Податкового кодексу, нарахування амортизації по основних засобах груп 2-4, які фактично не існують, анульовано.

Таким чином, проаналізовані нормативно-правові документи - П(С)БО 7 «Основні засоби» (бухгалтерський облік) та Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» (податковий облік) - дадуть змогу усім підприємцям охопити зміни у визначенні ототожнюючих понять «основні засоби», «основні фонди» та «амортизація», у класифікації основних засобів та інших необоротних активів, обліку, переоцінки, порядку вибуття та амортизації [7].

Інтеграційні процеси, які відбуваються у світі, призводять до необхідності розробки загальних правил складання фінансової звітності для забезпечення достовірної інформації та однозначного тлумачення звітних показників учасниками міжнародного фондового ринку. Ці правила знайшли своє відображення у Міжнародних стандартах фінансової звітності (МСФЗ). З огляду на те, що національні облікові стандарти розроблені з урахуванням вимог міжнародних стандартів, П(С)БО 7 "Основні засоби" має ряд спільних положень з МСФЗ 16 "Основні засоби" [16, 149].

Суттєві відмінності відсутні щодо висвітлення наступних питань: сфера застосування стандарту; визначення понять: амортизація; вартість, яка амортизується (в МСФЗ - сума, яка амортизується); група основних засобів (в МСФЗ - клас основних засобів); ліквідаційна вартість; основні засоби; порядок та умови їх визнання; строк корисного використання (експлуатації), формування первісної вартості об’єкта та перелік витрат, які не включаються до первісної вартості; формування первісної вартості при обміні об’єкта основ-них засобів на подібні та неподібні активи; проведення переоцінки об’єкта основних засобів і відображення її результатів в обліку [16, 87].

Однак, існують положення, які містять розбіжності (табл. 1.5).

Таблиця 1.5. Порівняння міжнародного та національного стандартів з обліку основних засобів

Отже, на підставі порівняльної характеристики МСБО 16 та П(С)БО 7 можна сказати, що зазначені нормативні документи, поряд з тотожними, містять відмінні положення. Крім того, ці документи мають надавати користувачам інформацію щодо змін у складі основних засобів протягом періоду та розкриття інформації про залишки на звітну дату, тому вони не повинні суперечити один одному [16, 95].

МСБО містять позитивний досвід багатьох країн, тому було б доречним продовжувати удосконалювати національні стандарти, або ж надати міжнародним стандартам статус національних. Це б полегшило роботу бухгалтерів, підприємства яких мають справу з іноземними партнерами, і покращило імідж країни. Орієнтація національних облікових систем на міжнародні стандарти забезпечує можливість співставлення звітних показників підприємств різних країн. Це забезпечує інвесторів необхідною інформацією при прийнятті рішень щодо реалізації міжнародних інвестиційних проектів, сприяє переміщенню капіталів та інтеграції національних економік.

Розділ 2. Організація обліку основних засобів

.1 Аналітичний та інвентарний облік основних засобів

Усі основні засоби повинні знаходитися на відповідальному зберіганні посадових осіб, призначених наказом керівника установи. З цими посадовими особами укладається письмовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність. Вони стежать за збереженням основних засобів, ведуть їх облік за місцем зберігання та експлуатації в "Інвентарному списку основних засобів" (т.ф. № 03-11). У разі зміни відповідальної особи здійснюється інвентаризація основних засобів, які знаходяться на її зберіганні, про що складається приймально-здавальний акт довільної форми. Акт затверджує керівник установи. Один примірник акта залишається в особи, яка знає основні засоби, а другий передається до бухгалтерії для запису в облікові регістри.

Аналітичний облік основних засобів за місцем їх зберігання ведеться матеріально-відповідальними особами у розрізі інвентарних об'єктів. Принципово важливим для організації обліку основних засобів є чітке визначення інвентарного об’єкта (таблиця 2.1) [18, 25]. Окремим інвентарним об'єктом вважається закінчений конструктивний елемент з усіма належними йому пристроями та приладдям; конструктивно відокремлений предмет, який призначений для виконання певних самостійних функцій, або відокремлений комплекс конструктивно з'єднаних предметів, що становлять собою одне ціле і спільно виконують певну роботу [23, 54].

Так, інвентарним об'єктом, що підлягає обліку на субрахунку "Будинки", є кожний окремий будинок або його частина, яка на правах власності належить установі. До складу будинку входять усі потрібні для експлуатації і розміщені всередині нього комунікації, тобто: система опалення, включаючи і котельну установку (якщо остання знаходиться у самому будинку), внутрішня мережа волога газопроводу і каналізації з усіма пристроями, внутрішня мережа силової та освітлювальної електропроводки з усією освітлювальною апаратурою, внутрішні телефонні і сигнальні мережі та вентиляційні пристрої загально санітарного значення, підйомники (ліфти) тощо. Якщо будинки прилягають один до одного і мають спільну стінку, але кожен з них становить собою самостійне конструктивне ціле, то вони вважаються окремими інвентарними об'єктами.

Надвірні будівлі, загорожі та інші надвірні споруди, які обслуговують будинок (сарай, огорожа, колодязь та ін.), становлять разом з ним один інвентарний об'єкт. Якщо ж ці споруді обслуговують два чи більше будинків, то вони вважаються самостійними інвентарними об'єктами [4, 37].

Таблиця 2.1. Інвентарні об’єкти основних засобів

Для організації обліку та забезпечення контролю за збереженням основних засобів на кожний об'єкт (предмет), за винятком бібліотечних фондів, відкривається інвентарна картка і кожному з них присвоюється інвентарний номер, який складається з восьми знаків. Перші два знаки номера означають синтетичний рахунок, третій - номер субрахунку, четвертий - підгруп) останні чотири - порядковий номер предмета у групі. На субрахунках, з яких не виділено підгрупи, четвертим знаком є нуль.

Поділ основних засобів на підгрупи передбачено "Порядком застосування плану рахунків бухгалтерського обліку бюджетних установ", затвердженим наказом ГУ ДКУ від 10 грудня 1999 р. № 114 [10].

Згідно з цим Порядком на субрахунку 103 "Будинки та споруди" обліковують три підгрупи об'єктів [7]:

) будинки виробничо-господарського призначення, зайняті органами управління, соціально-культурними (будівлі навчальних закладів, лікарень, поліклінік і амбулаторій, будинків-інтернатів для престарілих та інвалідів, дитячих закладів, бібліотек, клубів, музеїв, науково-дослідних інститутів, лабораторій та ін. та іншими установами;

) будинки, що повністю чи переважно призначені для проживання;

) споруди - водокачки, стадіони, басейни, дороги, мости-пам'ятники, огорожі парків, скверів і загальних садів та ін.

На субрахунку 104 "Машини та обладнання" обліковую засоби з поділом на дев'ять підгруп [7]:

) силові машини та обладнання;

) робочі машини та обладнання;

) вимірювальні прилади;

) регулювальні прилади та пристрої;

) лабораторне обладнання;

) обчислювальна техніка;

) медичне обладнання;

) комп'ютерна техніка та комплектуючі;

) інші машини та обладнання.

Аналогічний поділ основних засобів та інших необоротних матеріальних активів на підгрупи передбачено і за деякими іншими субрахунками. Відповідно до цього інвентарний номер, наприклад будинку лікарні, може мати значення 10310001, дозатора або барометра - 10430006, мотоцикла - 10540010, електровібратора - 10620003 тощо.

Коли інвентарний об'єкт стає складним, тобто включає ті чи інші відокремлені елементи, які становлять з ним одне ціле, на кожному такому елементі повинен бути зазначений інвентарний номер об'єднуючого їх основного об'єкта. Інвентарний номер позначається на металевому жетоні, який прикріплюється до об'єкта, наноситься на об'єкт олійною фарбою або іншим способом, що забезпечує його тривале зберігання без пошкодження і втрати.

Присвоєний об'єкту основних засобів інвентарний номер зберігається за ним на весь період його знаходження в даній установі. Номери інвентарних об'єктів, які вибули або ліквідовані, не повинні протягом трьох років присвоюватися об'єктам основних засобів, що надходять заново [24, 94].

Орендовані основні засоби обліковуються в орендарів на позабалансовому рахунку 01 "Орендовані необоротні активи" під тими ж інвентарними номерами, які присвоїв їм орендодавець.

Інвентарний номер є одночасно кодом інвентарного об'єкта при веденні обліку з використанням обчислювальної техніки.

Аналітичний облік основних засобів ведеться на інвентарних картках типових форм № 03-6 (бюджет), № 03-8 (бюджет) і № 03-9 (бюджет). "Інвентарна картка обліку основних засобів у бюджетних установах" т. ф. № 03-6 (бюджет) заводиться на кожний інвентарний об'єкт (предмет) основних засобів. Інвентарна картка т. ф. № 03-8 (бюджет) використовується для обліку тварин і багаторічних насаджень. У цих картках наводяться дані, що характеризують індивідуальні особливості об'єкта обліку, а також бухгалтерські записи щодо дати оприбуткування, усіх внутрішньогосподарських переміщень, дати і причини вибуття. Звичайно у картках наводиться інвентарний номер об'єкта, синтетичний рахунок і субрахунок, на якому цей об'єкт враховується, його первинна вартість, річна сума та останній рік нарахування зносу. Складає і підписує інвентарну картку бухгалтер на підставі відповідних первинних документів [6, 172].

Інвентарна картка т. ф. № 03-9 (бюджет) застосовується для групового обліку однотипних об'єктів основних засобів, які мають одне й те ж призначення, однакову технічну характеристику і вартість. Такі картки заводять на матеріально відповідальних осіб. У них враховують однотипні інструменти, столовий і кухонний інвентар, бібліотечні фонди, сценічно-постановочні засоби, малоцінні необоротні матеріальні активи тощо. Записи в картках здійснюють окремо на кожний предмет із зазначенням його інвентарного номера та суми вартості.

Масовий інвентар (парти, столи, інструменти й інші предмети) можна записувати загальними сумами, вказуючи кількість одиниць та їхні інвентарні номери. Для обліку бібліотечних фондів відкривається одна картка. Облік провадиться тільки у вартісному вираженні загальною сумою. Для специфічно-постановочних засобів картки відкриваються на матеріально відповідальних осіб і ведуться з предметів одного найменування, близьких за розмірами, якістю матеріалу і ціною. Записи в картках здійснюють у кількісному і вартісному обчисленні [19, 23].

Інвентарні картки зберігаються в спеціально обладнаних ящиках-картотеках в бухгалтерії, де вони розподіляються за відповідними субрахунками та підгрупами з внутрішнім під розподілом за матеріально відповідальними особами, а в централізованих бухгалтеріях - за обслуговуваними установами.

Картотеки повинні мати ряд пристосувань, які полегшують роботу бухгалтеру: опорні пластинки - для підтримання карток у вертикальному положенні, розподілювачі - для групування карток за подібними ознаками, індикатори - для позначення шифру, букви, або іншої умовної ознаки групи об'єктів обліку відокремлених розподілювачем. Індикатори часто закріплю юті безпосередньо на розподілювачах. Останні можуть виконувати одночасно і роль опорних пластинок [11, 64].

Для контролю за збереженням інвентарних карток їх реєструють у спеціальному "Описі інвентарних карток з обліку основ них засобів" т. ф. № 03-10 (бюджет), який ведеться в бухгалтері в одному примірнику.

Інвентарні картки реалізованих основних засобів додаються до документів (актів, накладних), якими було оформлено реалізацію. Після внесення відміток про списання основних засобів інвентарні картки додають до документів, якими було оформлено списання, і разом з останніми здають в архів. Опис інвентарних карток з обліку основних засобів здасться в архів толі, коли в останню інвентарну картку вноситься відмітка про списання об'єкта основних засобів. Строк зберігання інвентарних карток та журналів обліку основних засобів в установах становить 3 роки після їх ліквідації.

Для контролю за правильністю бухгалтерських записів на рахунках синтетичного й аналітичного обліку щоквартально складають оборотні відомості з кожної групи аналітичних рахунків, які об'єднані відповідними субрахунками та синтетичними рахунками. Підсумки оборотів і залишків, визначені в оборотних відомостях, звіряють з підсумком оборотів та залишком на відповідному субрахунку в книзі Журнал-головна. Цим забезпечується тотожність даних синтетичного й аналітичного обліку [21, 109].

Отже, в цілому для отримання детальної інформації, необхідної для ефективного використання основних засобів за їх окремими видами і процесами, на підприємстві здійснюють аналітичний пооб’єктний облік.

.2 Синтетичний облік надходження та вибуття основних засобів

Для узагальнення інформації про наявність і рух основних засобів передбачено синтетичний рахунок 10 «Основні засоби» та 11 «Інші необоротні і матеріальні активи». На рахунку 10 обліковують власні чи отримані у фінансову оренду ОЗ та орендовані цілісні майнові комплекси, віднесені до складу ОЗ, а також об'єкти інвестиційної нерухомості.

За дебетом рахунку 10 відображають надходження ОЗ, суму видатків, пов'язану з поліпшенням ОЗ, і суму їхньої дооцінки. Надходження ОЗ може провадитися шляхом придбання, створення, безоплатного одержання. Поліпшенням ОЗ вважають модернізацію, модифікацію, добудову, дообладнання й реконструкцію. За дебетом також відображається сума створеного забезпечення, зокрема на передбачену законодавством рекультивацію порушених земель [18, 42].

За кредитом рахунку 10 відображають вибуття ОЗ шляхом продажу, безоплатної передачі або через невідповідність критеріям визнання активом, а також у разі часткової ліквідації ОЗ, і суму їхньої уцінки [3, 67].

Рахунок 10 має такі субрахунку:

«Інвестиційна нерухомість»;

«Земельні ділянки»;

«Капітальні витрати на поліпшення земель»;

«Будинку та споруди»;

«Машини та обладнання»;

« Транспортні засоби»;

«Інструменти, прилади та інвентар»;

«Тварини»;

«Багаторічні насадження»;

«Інші основні засоби».

На рахунку 11 обліковують матеріальні активи, які не відображені у складі об'єктів обліку на рахунку 10 «Основні засоби».

За дебетом рахунку 11 відображують надходження інших необоротних матеріальних активів на підприємство; сума витрат, яка пов'язана з поліпшенням об'єкта, сума дооцінки вартості об'єкта необоротних матеріальних активів.

За кредитом рахунку 11 відображаються вибуття інших необоротних матеріальних активів внаслідок продажу, безоплатної передачі або невідповідності критеріям визнання активом, а також у разі часткової ліквідації об'єкта та сума їх уцінки [14, 81].

Рахунок 11 має такі субрахунки:

«Бібліотечні фонди»;

«Малоцінні необоротні матеріальні активи»;

«Тимчасові (не титульні) споруди»;

«Природні ресурси»;

«Інвентарна тара»;

«Транспортні засоби»;

«Предмети прокату»;

«Інші необоротні матеріальні активи»;

Основні засоби надходять на підприємство в результаті [15, 104]:

- капітальних інвестицій (будівництво або придбання);

- в результаті фінансової оренди;

в результаті безоплатного отримання (подарунку);

внески засновників до статутного капіталу;

в результаті обміну (на подібні або неподібні).

Прийом об’єкту здійснює комісія, створена за наказом керівника підприємства. Цю комісію обов’язково очолює заступник директора (або головний інженер). В комісію входить головний бухгалтер.

Мета комісії - перевірити відповідність об’єкта документам, які супроводжують його. Об’єкт, обов’язково, супроводжує технічна документація (паспорт, сертифікат, посвідчення).

Комісія складає «Акт прийому-передачі ОЗ» (типова форма ОЗ-1). Обов’язково в документі є [20, 212]:

- повна назва об’єкту відповідно до документації;

- коротка технічна характеристика (параметри та ін.);

дата створення або виготовлення;

дата надходження на підприємство;

дата введення в експлуатацію;

первісна вартість;

сума зносу, нарахована за час його експлуатації на момент введення об’єкту;

шлях надходження;

відповідність даних технічних документів;

підписи всієї комісії на чолі з головою.

Акт далі передається в бухгалтерію - в бухгалтерії на підставі акту відкривається картка інвентарного обліку - далі в інвентарній картці проставляється інвентарний номер об’єкта, який присвоюється відповідними технічними службами при надходженні об’єкта [4, 63].

Об'єкт основних засобів виключається з активів (списується з балансу) у випадку його вибуття внаслідок:

продажу;

- безкоштовної передачі;

- невідповідності критеріям визнання активом;

передачі до статутного капіталу іншого підприємства.

Фінансовий результат від вибуття об'єктів основних засобів визначається відрахуванням з доходу від вибуття основних засобів їхньої залишкової вартості, непрямих податків і витрат, пов'язаних з вибуттям основних засобів.

Вибулі регістри аналітичного обліку основних засобів (ф. ОЗ-6 «Інвентарна картка обліку основних засобів», ф. ОЗ-3 «Акт списання основних засобів») додаються до документів, якими оформлені факти вибуття основних засобів [19, 71].

У випадку часткової ліквідації об'єкта основних засобів його первісна (переоцінена) вартість і знос зменшуються відповідно на суму первісної (переоціненої) вартості і зносу ліквідованої частини об'єкта [15, 94].

У випадку вибуття об'єктів основних засобів, які раніше були переоцінені, перевищення сум попередніх дооцінок над сумою попередніх уцінок включається до складу нерозподіленого прибутку з одночасним зменшенням додаткового капіталу. Таким чином, сума, що враховується у складі додаткового капіталу, буде включати тільки суми дооцінки тих основних засобів, які перебувають на обліку підприємства.

Первісна (переоцінена) вартість і сума зносу вибулих основних засобів в обов'язковому порядку відображається в примітках до фінансової звітності при розкритті інформації про основні засоби.

Оформлення в обліку операцій вибуття об'єкта основних засобів наведено в таблиці 2.2 [22, 37].

Таблиця 2.2. Оформлення в обліку операцій вибуття об'єкта основних засобів

Отже, синтетичний облік необхідний для визначення загальної наявності основних засобів <http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9E%D1%81%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%BD%D1%96_%D0%B7%D0%B0%D1%81%D0%BE%D0%B1%D0%B8>, отримання узагальнених даних про рух основних засобів, їх джерела і господарські процеси та контролю за їх переміщенням. На основі даних синтетичного обліку складають первинні документи.

2.3 Автоматизація обліку основних засобів

Сьогодні багато виробничих підприємств використовують досить широку номенклатуру основних засобів, тобто, ручний спосіб обробки інформації є малоефективним та трудомістким. В цьому випадку постає питання автоматизації процесу обліку основних засобів. Для вирішення поставленого питання автоматизації можна виділити наступні завдання [12, 157]:

- облік і контроль об'єктів основних засобів за місцями зберігання та класифікаційними групами;

- правильне та своєчасне відображення руху основних засобів;

- облік правильного нарахування й відображення амортизації;

- облік витрат на ремонт та модернізацію;

- облік переоцінки основних засобів, дооцінка або уцінка;

- облік вибуття об’єктів основних засобів, тощо.

Кожна програма бухгалтерського обліку містить певний набір інструментів, вбудовані сервісні механізми, необхідні для роботи користувача з комп’ютером. Пропонуємо, порівняти облік основних засобів в програмах «1С:Підприємство» (версія 8.2), «Парус-Підприємство» і «Галактика» (табл.2.3).

Таблиця 2.3. Порівняльна характеристика інформаційних систем «1С:Підприємство», «Парус-Підприємство» і «Галактика»

Отже, за порівняльною характеристикою всі три програми мають спільні риси - управлінська система автоматизації, що призначена для ведення бухгалтерського обліку. Розглянемо детальніше питання обліку основних засобів в цих системах. Автоматизоване рішення задач обліку основних засобів базується на створенні і веденні інформаційної бази про наявність основних засобів, яка формується на підставі інвентарної картотеки.

Схема організації обліку основних засобів у середовищі інформаційної системи «1С:Підприємство» зображено на рисунку 2.1 [17, 62].

Так, створення нормативно-довідкової інформації забезпечується через заповнення довідників «Необоротні активи», «Місця зберігання» та «Інвестиції». Дані довідників використовуються під час створення і редагування документів і для ведення аналітичного обліку на рахунках 10 - 13.

Необхідно враховувати, що аналітичний облік в програмі ведеться за допомогою спеціального механізму «субконто». Під видом субконто розуміють сукупність однотипних об’єктів аналітичного обліку. Рахунок 10 «Основні засоби» має два субконто - «Необоротні активи» та «Місця зберігання».

Для створення набору даних руху основних засобів заповнюються різноманітні документи в залежності від змісту господарської операції. Найбільш поширеною є операція надходження (придбання) об’єкта основних засобів та введення його в експлуатацію. Для автоматизації процесу відображення цих операцій заповнюється документи [18, 187]:

витрати на придбання оформлюються за допомогою документа «Прибуткова накладна»;

додаткові витрати, які входять у первісну вартість об’єкта відображають у документі «Витрати на придбання»;

вартість прийнятих в експлуатацію основних засобів за допомогою «Акт введення в експлуатацію».

Операції щодо модернізації чи ремонту основних засобів відображується за допомогою документа «Модернізація необоротних активів».

Для вибуття основних засобів використовують документи «Видаткова накладна» чи «Ліквідація необоротних активів». Для нарахування амортизації використовується документ «Нарахування амортизації». Необхідно пам’ятати, що для цієї операції існує рахунок 13 «Знос (амортизація) необоротних активів», який ведеться в розрізі субконто «Необоротні активи» [14, 73]. Проведення аналізу результатної інформації здійснюється за допомогою формування основних та регламентованих звітів. Таким чином, облік основних засобів в інформаційній системі «1С:Підприємство» поділяється на декілька етапів, які мають самостійне значення, нормативне регулювання та документальне оформлення. Так до даних етапів відносять надходження необоротних активів, зарахування їх на баланс, нарахування амортизації та вибуття.

Особливості організації обліку основних засобів в інформаційній системі «Парус-Підприємство» відображені на рисунку 2.2 [18, 154].

Для обліку операцій з основними засобами використовується система «Інвентарна картотека», де реєструються інвентарні картки на кожен об’єкт основних засобів. Всі операції з об’єктами реєструються в історії інвентарного об’єкта [12, 134].

Нормативно - довідкова інформація зберігається в словниках «Номенклатор» та «Контрагенти».

Аналітичний облік відбувається при введенні в План рахунків типової форми аналітичного обліку.

При введенні об’єкта в експлуатацію, він повинен бути відображений в інвентарній картці за допомогою функції «Введення в експлуатацію», в результаті якої в інвентарній картці відображається відповідна оцінка і заноситься в історію інвентарного об’єкта.

Реєстрація переміщення основного засобу відображується в інвентарній картотеці при виконанні функції «Внутрішнє переміщення». Переоцінка в програмі виконується через «Зміна вартості об’єкта» під час дооцінки або «Переоцінка» шляхом множенням початкової вартості на коефіцієнт чи зазначенням нової початкової вартості.

Нарахування амортизації проводиться щоквартально на підставі норм амортизаційних відрахувань на повне відновлення основних засобів через «Розрахунок амортизаційних відрахувань». Списання відображається в інвентарній картотеці в результаті команди «Списання інвентарного об’єкту». Тобто, в системі «Парус-Підприємство» використовується система «Інвентарна картка», яка ґрунтується на використанні регістру залишків засобів на рахунках та журналі господарських операцій [23, 50].

Для обліку основних засобів використовується компонента «Контур бухгалтерського обліку», що включає модуль «Основні засоби». Також доцільно буде використовувати модулі «Складський облік», «Облік матеріальних цінностей», «Господарські операції», «Управління ремонтами», тощо [3, 34].

Перед початком роботи слід заповнити загальносистемні каталоги, довідники та класифікатори.

Аналітичний облік ведеться за допомогою «Класифікатора КАО (коду аналітичного обліку». Облік наявності основних засобів ведеться за допомогою картотеки, яка складається з інвентарних карток. Це здійснюється наступним чином [16, 47]:

функцією надходження з реєстрацією господарської операції, формування проводок, доцільно використовувати для об’єктів, що надійшли в поточному періоді;

функцією «Накладна» - Склад - Основні засоби, доцільно використовувати для об’єктів, що раніше знаходились на складі;

ручним введенням даних за допомогою функції «Введення картотеки», використовується для об’єктів, що вже знаходяться в експлуатації.

Нарахування амортизації відбувається автоматично за поточний місяць за допомогою функції «Нарахування амортизації». Модернізація здійснюється за допомогою модуля «Управління ремонтами», що діє на принципі планово - запобіжних ремонтів. Значною відмінністю програми від інших є використання контурів - сукупності програмних модулів, що забезпечують облік усіх видів матеріальних, нематеріальних, фінансових засобів та обслуговування їх руху, складання звітних документів підприємства, тощо.

Таким чином, для автоматизації бухгалтерського обліку основних засобів можна використовувати будь-яку з перелічених інформаційних систем. Кожна з них має свої переваги та недоліки, але за допомогою даних інформаційних систем бухгалтер отримує вичерпну інформацію про стан обліку основних засобів для прийняття управлінських рішень та, за потреби, для передачі отриманих даних в суміжні сфери обліку.

2.4 Основні напрями покращення обліку основних засобів

Дослідження теоретичних положень та діючої практики бухгалтерського обліку основних засобів дозволило визначити ряд невирішених проблем, які гальмують процес управління виробництвом та знижують ефективність використання основних засобів. Серед них єдність економічної та бухгалтерської термінології, принципи оцінки основних засобів та нематеріальних активів, підвищення аналітичності та інформативності первинних документів з обліку основних засобів [12, 58]. Проблеми обліку основних засобів в умовах реформування економіки набувають особливої актуальності у зв’язку з потребою отримати інвесторами та іншими зацікавленими користувачами точної і достовірної інформації про стан та ефективність використання основних засобів. Система їх обліку, яка склалася, не задовольняє вимоги ринку, умови функціонування значно розширюють коло операцій, що проводяться з основними засобами: купівля-продаж, нарахування амортизації, страхування, приватизація, реалізація інвестиційних проектів. Основні проблеми, які потребують вирішення, були систематизовані авторами і наведені на рисунку 2.4 [23, 45].

Утворення єдиної інформації системи технологій. Цьому повинно передувати дослідження відносно визначення потреб власників, держави, а вже на основі отриманих результатів - розробка основних шляхів удосконалення облікового процесу на підприємстві.

Необхідність у провадження міжнародних стандартів фінансової звітності в практику бухгалтерського обліку підприємств обумовлена переорієнтацією економіки України на ринковий механізм господарювання, і є дуже важливим етапом в удосконаленні системи обліку, як основних засобів, так й інших елементів [21, 125].

Стратегія застосування міжнародних стандартів передбачає реформування системи бухгалтерського обліку та впровадження методології поширення інформації з економічних питань згідно з міжнародними стандартами для забезпечення відкритості, прозорості та зіставлення показників фінансової звітності суб'єктів господарювання.

Тому досить важливим етапом удосконалення обліку основних засобів є гармонізація П(С)БО 7 з М(С)БО 16 "Основні засоби", зокрема у частині [16, 7]:

а) у П(С)БО 7 потрібно визначити необхідність проводити переоцінку основних засобів лише в тому разі, якщо їх справедливу вартість можна достовірно визначити;

б) варто запровадити способи можливого визначення справедливої вартості об’єкта основних засобів, яка повинна бути документально засвідчена;

в) при операціях обміну варто оцінювати об’єкт основних засобів за справедливою вартістю, а не виходити з їх поділу на подібні чи неподібні об’єкти, що є досить абстрактним положенням;

г) у П(С)БО 7 доцільно дати посилання на П(С)БО 28 "Зменшення корисності активів" щодо встановлення порядку зменшення корисності активів[7].

З метою покращення бухгалтерського обліку основних засобів зазначається доцільним ввести до Плану рахунків окремий рахунок для відображення витрат на ремонт основних засобів із субрахунками поточного та капітального ремонтів. Цей рахунок повинен бути активним і калькуляційним, де по дебету слід відображати всі витрати на ремонт основних засобів. З кредиту цього рахунку слід списувати витрати закінчених ремонтів на витрати звітного періоду. Залишком на рахунку будуть суми по незавершеним поточним та капітальним ремонтом [16, 14].

Наступна проблема, яка розглянута багатьма науковцями, є недосконалість первинної документації з обліку основних засобів. Так, діючі форми первинної документації з обліку основних засобів та інвентаризаційні описи дублюють один одного. Майже зовсім не відрізняються за змістом інвентарні картки форм ОЗ-6, ОЗ-7, ОЗ-8. Водночас у наявних формах обліку не передбачено відображення устаткування, придбаного підприємством для резерву, до запровадження в експлуатацію, що на практиці створює певні труднощі при розрахунку амортизаційних відрахувань [16, 23].

Не знайшла відображення у формах обліку й інформація про зміни первинної вартості інвентарного об’єкта після переоцінки та індексації. Порівняння інвентарних карток форм ОЗ-6, ОЗ-7, ОЗ-8 з формою ОЗ-1 "Акт приймання-передачі основних засобів" засвідчує, що в них відсутня лише інформація про висновок приймальної комісії й підписи її членів [3]. Проте сам факт складання акта і відкриття інвентарних карток свідчить про позитивний висновок комісії, адже при невідповідності технічним умовам об’єкт прийманню не підлягає й інвентарна картка не виписується. Таким чином, доповнивши інвентарну картку підписами членів комісії, можна скоротити форму ОЗ-1. А якщо ввести в неї ще й підписи здавача та одержувача, то при внутрішньому переміщенні об’єктів можна скоротити форму ОЗ-2. Доповнення інвентарної картки підписами комісії з упровадження основних засобів після ремонту, реконструкції, модернізації, а також графою для відображення змін після таких операцій дає змогу скоротити форму ОЗ-3. Можна також не використовувати форму ОЗ-4, якщо доповнити її підписами ліквідаційної комісії й відобразити окремим рядком результати ліквідації об’єкта [17, 30].

Також первинна облікова інформація про наявність, рух, капітальний ремонт та інші операції щодо основних засобів відображається в численних спеціалізованих регістрах, постійні реквізити яких тотожні. Це не сприяє якісному веденню обліку, збільшує трудомісткість опрацювання та відображення інформації, створює певні труднощі у формування документообігу й забезпеченні необхідними видами бланків.

Здійснивши ряд модифікацій, можна одержати компактну конструкцію практично універсальної форми типу "Інвентарна картка - акт обліку руху основних засобів", що сприятиме не тільки зниженню трудомісткості облікових робіт і скороченню документообігу, а й посиленню контролю завдяки підвищенню рівня інформативності й наочності документів [22, 57].

Також підприємствам можна порекомендувати вести первинний облік руху основних засобів за допомогою програмного продукту Excel, який дозволяє повністю автоматизувати процес виписування первинної документації разом з веденням реєстру документів (що додає упорядкованості в обліковому процесі), а, крім того всі дані з програми Excel повністю сумісні з будь-якими бухгалтерськими програмами, які працюють під оболонкою Windows. Таке нововведення значно скоротило б витрати ручної праці [16, 31].

Отже, випливає, що процедура обліку основних засобів складна та суперечлива. Недоліки національного законодавства у сфері бухгалтерського обліку створюють перешкоди для стандартизації та оптимізації обліку. У подальших дослідженнях слід більш детально розглянути проблеми організації первинного обліку основних засобів і пошук оптимального програмного забезпечення.

Висновки

бухгалтерський облік фінансовий

В процесі даної роботи було проведено узагальнення, систематизація, закріплення й розширення теоретичних і практичних знань з теми «Облік основних засобів».

У курсовій роботі було розглянуто:

-       основні положення обліку основних засобів;

-       визначення, класифікація та оцінка основних засобів;

-       документальне оформлення руху основних засобів;

-       законодавчо-нормативні акти, які регулюють облік основних засобів;

-       міжнародний досвід обліку основних засобів;

-       аналітичний та інвентарний облік основних засобів;

-       автоматизацію основних засобів;

-       облік надходження та вибуття основних засобів;

-       наведено шляхи удосконалення організації обліку.

Методологічні основи формування в бухгалтерському обліку інформації про основні засоби і розкриття інформації про них у фінансовій звітності підприємств, організацій та інших юридичних осіб всіх форм власності регламентуються Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби».

Дослідження та узагальнення різних визначень поняття основних засобів підприємства дозволяє стверджувати, що це матеріальні активи, які, суб’єкт господарювання використовує як засоби праці, строк корисного використання яких більше одного року або операційного циклу, якщо він довший за рік. За своїм складом і функціональною роллю основні засоби неоднорідні, тому їх класифікують. Можна виділити нормативну класифікацію та класифікацію за науковцями, що дозволяє найбільш повно відобразити основні засоби в обліку.

Основні засоби зараховуються на баланс за первісною вартістю (собівартістю), яка залежить від способу їх надходження на суб’єкт господарювання. На дату балансу, відповідно до П(С)БО 7, суб’єкти господарювання застосовують модель переоцінки, що передбачає розрахунок індексу переоцінки та застосування його до первісної вартості та суми накопиченої амортизації.

У кінці кожного звітного періоду суб’єкт господарювання повинен оцінювати основні засоби на наявність ознак щодо зменшення корисності. Збиток же від зменшення корисності визнається лише в тому разі, якщо балансова вартість більша від суми очікуваного відшкодування, яка визначається як більша з двох величин - справедливої вартості мінус витрати на продаж або вартості при використанні. На дату вибуття основні засоби оцінюються за ліквідаційною вартістю.

Документування господарських операцій є важливим, первинним етапом бухгалтерського обліку і становить собою організований процес спостереження, вимірювання та записування даних про господарські операції в документах типової форми або створених на підприємстві згідно з вимогами нормативних актів; включає сукупність даних і бухгалтерських документів у письмовій або електронній формі, у яких ведеться реєстрація фактів господарського життя на підприємстві.

Розглянуті нормативно-правові документи - П(С)БО 7 «Основні засоби» (бухгалтерський облік) та Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» (податковий облік) - дадуть змогу усім підприємцям охопити зміни у визначенні близьких понять «основні засоби», «основні фонди», у класифікації основних засобів та інших необоротних активів, обліку, переоцінки, порядку вибуття та амортизації.

На підставі порівняльної характеристики МСБО 16 та П(С)БО 7 можна сказати, що зазначені нормативні документи, поряд з тотожними, містять відмінні положення. МСБО містять позитивний досвід багатьох країн, тому було б доречним продовжувати удосконалювати національні стандарти, або ж надати міжнародним стандартам статус національних.

Синтетичний облік необхідний для визначення загальної наявності основних засобів <http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9E%D1%81%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%BD%D1%96_%D0%B7%D0%B0%D1%81%D0%BE%D0%B1%D0%B8>, отримання узагальнених даних про рух основних засобів, їх джерела і господарські процеси та контролю за їх переміщенням. На основі даних синтетичного обліку складають первинні документи. В даній роботі ми розглянули синтетичний облік надходження та вибуття основних засобів, а саме: з’ясували які рахунки призначені для обліку руху основних засобів; принципи відображення господарських операцій з надходження та вибуття основних засобів та визначили які первинні документи необхідно заповнювати при відображенні руху основних засобів.

Також дослідили, що для автоматизації бухгалтерського обліку основних засобів можна використовувати будь-яку з досліджуваних інформаційних систем. Кожна з них має свої переваги та недоліки, але за допомогою даних інформаційних систем бухгалтер отримує вичерпну інформацію про стан обліку основних засобів для прийняття управлінських рішень та, за потреби, для передачі отриманих даних в суміжні сфери обліку.

Отже, випливає, що процедура обліку основних засобів складна та суперечлива. Недоліки національного законодавства у сфері бухгалтерського обліку створюють перешкоди для стандартизації та оптимізації обліку. У подальших дослідженнях слід більш детально розглянути проблеми організації первинного обліку основних засобів і пошук оптимального програмного забезпечення.