Поняття та ознаки юридичної особи
Поняття та ознаки юридичної особи
ПЛАН
ВСТУП
1. Поняття та ознаки юридичної особи
. Види юридичних осіб
. Створення і припинення юридичних осіб
ВИСНОВКИ
ВИКОРИСТАНІ ДЖЕРЕЛА
ВСТУП
Учасники цивільних правовідносин іменуються їх суб'єктами. Як і будь-яке суспільні відношення, цивільні правовідношення встановлюється між людьми, як істотами, наділеними свідомістю і волею. Тому як суб'єкти цивільних правовідносин виступають або окремі індивіди, або певні колективи людей. Окремі індивіди іменуються в цивільному законодавстві громадянами. З цим правовим інститутом, як правило, серйозних проблем не виникає. Однак, юридична особа у цивільному праві більш складне утворення і потребує детального дослідження. Як наголошується в літературі, вже стародавні римляни мали добре розвинену систему уявлень про юридичну особу стосовно окремої людини.
Термін "юридична особа" був вперше використаний в цивільному праві. Розвиток інституту юридичної особи був тісно пов'язаний з бурхливим зростанням капіталістичної економіки, що вимагала серозних грошових та матеріальних вкладень. Інститут юридичної особи і став правовою формою такої концентрації. Детальне теоретичне осмислення феномена юридичної особи здійснювалося в Німеччині в рамках роботи над німецьким Цивільним Уложенням.
Метою даної індивідуальної роботи є аналіз сутності та особливостей юридичних осіб у цивільному праві України. Для досягнення мети проаналізовані будуть питання поняття та ознак юридичних осіб; види юридичних осіб; створення і припинення юридичних осіб за цивільним законодавством України.
Джерелами індивідуальної роботи є чинне цивільне законодавство з питань статусу юридичної особи, а також монографічні дослідження науковців з цього приводу. Питання сутності та статусу юридичної особи посідає чільне місце у працях таких учених, як С. Братусь, А. Венедіктов, О. Дзера, В. Маслов, Н. Кузнєцова, О. Підопригора, Є. Суханов, Я. Шевченко та ін. В кінці роботи будуть зроблені узагальнюючі висновки.
1.Поняття та ознаки юридичної особи
Цивільний кодекс не дає визначення поняття юридичної особи. Разом з тим, ст. 80 ЦК України, яка називається „Поняття юридичної особи містить вказівку на деякі характерні особливості цього поняття, відзначаючи, що „юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку, яка „наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем і відповідачем в суді.
Таким чином, тут ми маємо лише вказівку на наступні ознаки юридичної особи:
) це - „організація, тобто належним чином оформлене організаційно і структурно соціальне утворення ;
) її повинно бути створено і зареєстровано у встановленому законом порядку;
) вона має цивільну правоздатність і дієздатність (правосуб'єктність), тобто здатність набувати і реалізовувати цивільні права і обов'язки від свого імені;
) вона може бути позивачем і відповідачем в суді.
Серед цих властивостей не вистачає деяких традиційних ознак юридичної особи - наявність відособленого майна, самостійна відповідальність за зобов'язаннями.
Для аналізу поняття юридичної особи повинні бути враховані і вказані властивості, оскільки вони дозволяють відрізнити юридичну особу від інших соціальних утворень, зокрема, різноманітних об'єднань, філіалів і представництв, що не є суб'єктами цивільного права.
З урахуванням цих міркувань, перелік ознак юридичної особи може виглядати таким чином:
) наявність оформленого належним чином організаційно і структурно соціального утворення - організації;
) наявність у цієї організації відособленого майна;
) вказана організація створена і зареєстрована у встановленому законом порядку;
) вона має цивільну правоздатність і дієздатність (правосуб'єктність);
) ця організація самостійно несе відповідальність за своїми цивільними зобов'язаннями;
) вказана організація може бути позивачем і відповідачем в суді.
Всі ознаки тісно зв'язані між собою. Наявність відособленого майна - матеріальна основа господарської самостійності і самостійної відповідальності юридичної особи; остання ж без матеріальної бази неможлива. В той же час, самостійна відповідальність є необхідною передумовою реалізації юридичною особою наданої їй можливості від свого імені придбавати майнові права і обов'язки. Адже без такої відповідальності ці права і обов'язки не мали б практичного значення, саме в самостійній відповідальності відображається практичне значення схвалення і виконання обов'язків від свого імені. Без самостійної майнової відповідальності майнова відособленість мала б односторонній характер і не була б достатньо повною. Також організаційна єдність не може розглядатися поза контекстом змісту засновницьких документів і їх значення для реєстрації, а потім - конституювання юридичної особи.
2.Види юридичних осіб
юридичний особа правовий майно
У науці цивільного права та в цивільному законодавстві існують різні критерії класифікації юридичних осіб, залежно від: способів об'єднання осіб та (або) майна; порядку створення; виконання приватних чи публічних функцій; організаційно-правових форм; виду установчих документів (ті, які діють на підставі статуту, засновницького договору, установчого акта, меморандуму); мети (підприємницькі, непідприємницькі); правового режиму майна, яке належить юридичній особі (юридичні особи, яким майно належить на праві власності, повного господарського відання, оперативного управління); кількісного складу засновників (створюються тільки однією особою, двома і більше особами); наявності залежності однієї юридичної особи від іншої.
. Залежно від способів об'єднання осіб та (або) майна виділяють такі види юридичних осіб: юридичні особи, які об'єднують тільки осіб (об'єднання громадян, політичні партії, спортивні федерації, творчі спілки, благодійні організації, релігійні організації); юридичні особи, які об'єднують осіб та майно (виробничі кооперативи, споживчі кооперативи, колективні підприємства); юридичні особи, які об'єднують майно (товариства з обмеженою відповідальністю та додатковою відповідальністю, акціонерні товариства, приватні підприємства) (ч. 1 ст. 81 ЦК України).
. Залежно від виконання публічних чи приватних функцій. Стаття 81 ЦК України вперше закріпила поділ юридичних осіб на юридичні особи приватного та юридичні особи публічного права. Такий поділ юридичних осіб насамперед пов'язаний із поділом права на дві галузі - приватну та публічну, що розглядається як основоположне, зумовлене природою суспільних відносин, що регулюються.
ЦК України щодо розмежування юридичних осіб публічного та приватного права дає тільки один критерій - порядок створення, проте не тільки це є їх відмінною ознакою (ч. 2 ст. 81 ЦК України). Юридичні особи публічного права виконують певні функції держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади. Н. С. Кузнєцова зазначає, що юридичні особи публічного права - це ті юридичні особи, які створюються безпосередньо законом або адміністративним актом як носії публічних завдань, їх організація регулюється приписами законів публічних інтересів і вони, загалом, виконують відповідні публічні функції.
Так, однією з функцій держави є здійснення правосуддя. Стаття 124 Конституції України передбачає, що судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції. Відповідно до ч. 7 ст. 130 Закону України «Про судоустрій України» суди є юридичними особами, мають печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, самостійний баланс і рахунки в установах банку. Юридичні особи публічного права можуть діяти на підставі типових положень.
ЦК України регулюється порядок створення, організаційно-правові форми, правове становище юридичних осіб приватного права. Порядок утворення та правовий статус юридичних осіб публічного права встановлюється Конституцією України та законом.
. Види організаційно-правових форм юридичних осіб. Організаційно-правова форма юридичних осіб - це видова характеристика юридичної особи, в основі виділення якої лежить визначена в законі сукупність пов'язаних між собою ознак, що дають підставу вирізняти одну юридичну особу від іншої у зовнішньому прояві. ЦК України виділяє тільки два види організаційно-правових форм - товариство та установа. Але крім них, є інші види організаційно-правових форм. Так, ст. 120 ГК України виділяє такі організаційно-правові форми об'єднань підприємств: асоціації, корпорації, консорціуми, концерни, інші об'єднання підприємств. Закон України «Про благодійництво та благодійні організації» виділяє такі організаційно-правові форми благодійних організацій, як членська благодійна організація, благодійний фонд, благодійна установа, інші благодійні організації (фундації, місії, ліги тощо). В Україні не існує єдиного законодавчого акта, який би визначив систему організаційно-правових форм юридичних осіб приватного права, а також ті ознаки, які лежать в основі класифікації різних видів організаційно-правових форм. Водночас Державний класифікатор України «Класифікація організаційно-правових форм господарювання», затверджений наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики № 97 від 28 травня 2004 р., надає класифікацію організаційно-правових форм господарювання. Так, цією Класифікацією для організацій, установ, закладів, які утворюються на основі приватної власності одного або кількох громадян, іноземців, осіб без громадянства або на основі приватної власності суб'єкта господарювання - юридичної особи, встановлена така організаційно-правова форма, як «приватна організація (установа, заклад)», а також підприємства (приватне, державне, казенне, комунальне, дочірнє, іноземне, підприємство об'єднання громадян, підприємство споживчої кооперації).
Слід зазначити, що Класифікація організаційно-правових форм господарювання виділяє не тільки організаційно-правові форми, встановлені законодавством, а й ті, які створювалися на підставі тих нормативно-правових актів, які на сьогодні вже не діють. Це, зокрема, стосується орендних підприємств, спільних підприємств, організацій орендарів та ін. Однак відповідно до частини другої прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо державної реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності» (від 21 вересня 2000 р. № 1987-ІП) суб'єкти підприємницької діяльності, створені в організаційних формах, не передбачених законами України, державна реєстрація яких проведена до набрання чинності цим Законом, зобов'язані привести організаційну форму у відповідність до вимог законів України протягом 5 років після набрання чинності цим Законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 83 ЦК України товариством є організація, створена шляхом об'єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві. Під терміном участь розуміються різні види правомочностей, які мають учасники товариства, зокрема право на управління, для підприємницьких товариств - право на отримання прибутку тощо.
Товариство може бути створене як однією особою, так і кількома. Однією особою може бути створене: товариство з обмеженою та додатковою відповідальністю (відповідно до ч. 1 статей 140, 151 ЦК України); акціонерне товариство (ч. 4 ст. 153 ЦК України); благодійна організація (ст. 5 Закону України «Про благодійництво та благодійні організації»); командитне товариство (ст. 134 ЦК України).
ЦК України вперше виокремлює таку організаційно-правову форму юридичних осіб приватного права, як установа. На відміну від товариств, де учасники мають право брати участь у його управлінні, засновники установи не мають права здійснювати управління нею. Вони тільки мають право в установчому акті встановлювати структуру установи. Засновник установи тільки бере участь у її створенні шляхом об'єднання (виділення) майна, яке передається установі для досягнення за рахунок цього майна певної мети.
ЦК України прямо не вказує, чи належить установа до підприємницьких або непідприємницьких юридичних осіб. Але посилання у ст. 86 ЦК України на можливість установами здійснювати поряд з основною діяльністю і підприємницьку дає підставу для висновку, що основна діяльність установи не має на меті отримання прибутку. Термін установа в законодавчих актах застосовувався як вид юридичної особи нарівні з підприємствами та організаціями. Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» виділяє таке поняття, як фінансова установа - юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг та яка внесена до відповідного реєстру у порядку, встановленому законом. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг. Але у цьому випадку фінансові установи не можна вважати окремим видом такої організаційно-правової форми, як установа, оскільки вони, як правило, є господарськими товариствами.
Відповідно до ч. З ст. 83 ЦК України особливості статусу окремих видів установ можуть установлюватися законом. Так, Законом України «Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб» встановлюються засади функціонування Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок відшкодування вкладів вкладникам банків - учасникам (тимчасовим учасникам) Фонду. Цей фонд є державною спеціалізованою установою, яка виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб.
. Залежно від мети діяльності та права учасників на отримання прибутку товариства поділяються на підприємницькі та непідприємницькі (ст. 84, 85 ЦК України).
Відповідно до ст. 42 Господарського кодексу України (далі - ГК) підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Підприємницькими товариствами визнаються лише ті товариства, які підпадають під такі дві ознаки: мета товариства - отримання прибутку; учасники, члени товариства мають право на отримання прибутку від діяльності товариства.
ЦК України дає перелік видів підприємницьких товариств, виокремлюючи такі: господарські товариства (повне, командитне, товариство з обмеженою відповідальністю, товариство з додатковою відповідальністю, акціонерне товариство) (статті 119,133, 140,151, 152 ЦК України); виробничі кооперативи (ст. 163 ЦК України). Але зазначений перелік не можна визнати вичерпним, оскільки існують й інші види юридичних осіб, у яких учасники мають право здійснювати підприємницьку діяльність з метою отримання прибутку та його розподілу між собою. ГК України виокремлює такі види юридичних осіб, як підприємства (приватні, колективні, громадські організації та ін.), об'єднання підприємств.
Основною відмінністю між підприємницькими та непідприємницькими товариствами є мета їх діяльності та можливість отримання їхніми учасниками (членами) прибутку. Стаття 86 ЦК України виділяє один із видів непідприємницьких товариств - споживчий кооператив, але відповідно до ст. 6 Закону України «Про споживчу кооперацію» його члени мають право одержувати частку прибутку, що розподіляється за результатами господарської діяльності між членами споживчого товариства відповідно до їх пайового внеску.
Частина 2 ст. 85 ЦК України передбачає, що правовий статус непідприємницьких юридичних осіб встановлюється законом. Сьогодні існує значна кількість законодавчих актів, які визначають статус окремих видів непідприємницьких товариств, зокрема:
об'єднання громадян - добровільне громадське формування, створене на основі єдності інтересів для спільної реалізації громадянами своїх прав і свобод (Закон України «Про об'єднання громадян»);
політична партія - зареєстроване згідно з законом добровільне об'єднання громадян - прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, що має своєю метою сприяння формуванню і вираженню політичної волі громадян, бере участь у виборах та інших політичних заходах (Закон України «Про політичні партії в Україні»);
благодійна організація - недержавна організація, головною метою якої є здійснення благодійної діяльності в інтересах суспільства або окремих категорій осіб (Закон України «Про благодійництво та благодійні організації»);
релігійна організація - організація, що утворюється з метою задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру, і діє відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури, обирає, призначає і замінює персонал згідно зі своїми статутами (Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації»). Релігійними організаціями є релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об'єднання, що складаються із зазначених вище релігійних організацій. Релігійні об'єднання представляються своїми центрами (управліннями);
професійна спілка - добровільна неприбуткова громадська організація, що об'єднує громадян, пов'язаних спільними інтересами за родом їх професійної (трудової) діяльності (навчання) (Закон України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності»);
товарна біржа - організація, що об'єднує юридичних і фізичних осіб, які здійснюють виробничу і комерційну діяльність, і має на меті надання послуг в укладенні біржових угод, виявлення товарних цін, попиту і пропозицій на товари, вивчення, упорядкування і полегшення товарообігу і пов'язаних з ним торговельних операцій (Закон України «Про товарну біржу»);
організація роботодавців - громадська неприбуткова організація, яка об'єднує роботодавців на засадах добровільності та рівноправності з метою представництва і захисту їх прав та інтересів (Закон України «Про організації роботодавців»);
торгово-промислова палата - недержавна неприбуткова самоврядна організація, яка об'єднує юридичних осіб, які створені і діють відповідно до законодавства України, та громадян України, зареєстрованих як підприємці, та їх об'єднання (Закон України «Про торгово-промислові палати в Україні») та ін.
ГК України виділяє таке поняття, як некомерційні підприємства, до яких відносить казенні підприємства (ст. 76 ГК України) та некомерційні комунальні підприємства (ст. 78 ГК України).
. Юридичні особи можуть створюватися однією або кількома особами (засновниками). Існують юридичні особи, стосовно яких законодавчими актами встановлено мінімальну кількість засновників (учасників, членів). Так, ст. 7 Закону України «Про кооперацію» встановлює, що чисельність кооперативу не може бути меншою ніж 3 особи.
Стаття 63 ГК України передбачає, що унітарне підприємство - це підприємство, створене одним засновником. Термін унітарне (від лат. unitav - єдність) означає єдине, об'єднане, складове, одне ціле. Тому учасником унітарного підприємства може бути тільки одна юридична чи фізична особа.
. Наявність залежності однієї юридичної особи від іншої. Одними з видів товариств є залежні (асоційовані) та незалежні товариства. Стаття 118 ЦК України виділяє таке поняття, як залежне товариство через належність іншому головному господарському товариству 20 і більше часток у статутному капіталі чи акцій у акціонерному товаристві, тобто не всі види господарських товариств, а лише товариства з обмеженою або додатковою відповідальністю та акціонерні товариства можуть визнаватися залежними. При цьому ст. 126 ГК України встановлює, що асоційовані підприємства (господарські організації) - це група суб'єктів господарювання - юридичних осіб, пов'язаних між собою відносинами економічної та (або) організаційної залежності у формі участі в статутному фонді та (або) управлінні. Залежність між асоційованими підприємствами може бути простою і вирішальною. Проста залежність між асоційованими підприємствами виникає у разі, якщо одне з них має можливість блокувати прийняття рішень іншим (залежним) підприємством, які повинні прийматися відповідно до закону та (або) установчих документів цього підприємства кваліфікованою більшістю голосів. Вирішальна залежність між асоційованими підприємствами виникає у разі встановлення між підприємствами відносин контролю-підпорядкування за рахунок переважної участі контролюючого підприємства в статутному фонді та (або) загальних зборах чи інших органах управління іншого (дочірнього) підприємства, зокрема володіння контрольним пакетом акцій. Відносини вирішальної залежності можуть встановлюватися за умови отримання згоди відповідних органів Антимонопольного комітету України. Про наявність простої та вирішальної залежності має бути зазначено у відомостях державної реєстрації залежного (дочірнього) підприємства та опубліковано відповідно до закону. Суб'єкт господарювання, що володіє контрольним пакетом акцій дочірнього підприємстві! (підприємств), визнається холдинговою компанією. Між холдинговою компанією та її дочірніми підприємствами встановлюються відносини контролю-підпорядкування відповідно до вимог цієї статті Кодексу та інших законів. Загальні засади функціонування холдингових компаній в Україні, а також особливості їх утворення, діяльності та ліквідації визначаються Законом України «Про холдингові компанії в Україні» від 15 березня 2006 р., який встановлює такі види холдингових компаній:
державна холдингова компанія - холдингова компанія, утворена у формі відкритого акціонерного товариства, не менш як 100 % акцій якого належить державі;
холдингова компанія - відкрите акціонерне товариство, яке володіє, користується та розпоряджається холдинговими корпоративними пакетами акцій (часток, паїв) двох або більше корпоративних підприємств.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про холдингові компанії в Україні» Статутний фонд холдингової компанії формується за рахунок внесків засновників у формі холдингових корпоративних пакетів акцій (часток, паїв), а також додаткових внесків у формі майна, коштів та нематеріальних активів, необхідних для забезпечення діяльності холдингової компанії. Частка у формі майни, коштів та нематеріальних активів, необхідних для забезпеченні! діяльності холдингової компанії, не повинна перевищувати 20 відсотків статутного фонду холдингової компанії.
Відповідно до ч. 6 ст. 126 ГК України, якщо корпоративні підприємство через дії або бездіяльність холдингової компанії виявиться неплатоспроможним та буде визнаватися банкрутом, то холдингова компанія буде нести субсидіарну відповідальність за зобовязаннями корпоративного підприємства.
3.Створення і припинення юридичних осіб
Згідно зі ст. 56 ГК України юридична особа може бути створена шляхом заснування нової або в результаті реорганізації (злитті приєднання, виділу, поділу, перетворення) діючої (діючих) юридичної особи з додержанням вимог законодавства. В основі виникнення юридичної особи полягає волевиявлення інших суб'єктів цивільного права - фізичних і юридичних осіб, які мають цивільно-правову дієздатність і правоздатність. Це волевиявлення ґрунтується на прагненні цих суб'єктів «відокремити» загальні для них інтереси і майно, а також юридичні засоби їх досягнення. У науковій літературі виділяють такі основні способи (порядок) утворення юридичних осіб: розпорядчий, дозвільний і нормативно-явочний. У нормативно-явочному створюються юридичні особи приватного права. У розпорядчому порядку, як правило, створюються юридичні особи публічного права.
Для створення юридичної особи її учасники (засновники) розробляють установчі документи, які викладаються письмово і підписуються всіма учасниками, якщо законом не встановлений інший порядок їх затвердження (ст. 87 ЦК України).
Відповідно до ст. 8 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» підписи засновників (учасників) на установчих документах повинні бути нотаріально засвідчені, а установчі документи можуть підписувати не тільки засновники, а й їх представники, які відповідно до ст. 244 ЦК України можуть здійснювати представництво за довіреністю. Таким представником, який діє на підставі довіреності, засвідченої нотаріусом, може бути й інший засновник. Установчі документи можуть не підписуватися всіма засновниками у випадку, коли вони приймаються відповідно до законодавства на установчих зборах. Так, відповідно до ст. 36 Закону України «Про господарські товариства» рішення про створення акціонерного товариства та затвердження його статуту приймається установчими зборами; відповідно до ст. 11 Закону України «Про об'єднання громадян» рішення про заснування об'єднань громадян приймаються установчим з'їздом (конференцією) або загальними зборами.
меморандум (заява) у командитному товаристві, де існує один учасник, який несе додаткову (субсидіарну) відповідальність за зобов'язаннями товариства (ч. З ст. 134 ЦК України);
установчий акт в установі (ч. З ст. 88 ЦК України).
При створенні деяких видів юридичних осіб законодавством встановлений обов'язок (акціонерне товариство) чи право (товариство з обмеженою відповідальністю) укладення договору про створення певного виду юридичної особи, але цей договір не є установчим документом (статті 142, 151, 153 ЦК України).
Законодавством встановлюються вимоги щодо засновників (учасників) деяких юридичних осіб. Так, ст. 7 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» встановлює, що торгово-промислова палата створюється за ініціативою не менш як 50 засновників, які знаходяться на відповідній території, а членами її можуть бути лише юридичні особи, які створені і діють відповідно до законодавства України, та громадяни України, зареєстровані як підприємці, та їх об'єднання.
Вимоги до установчих документів встановлює ст. 88 ЦК України, а також інші законодавчі акти, що визначають правовий статус окремих видів юридичних осіб. Установчі документи повинні містити такі відомості:
статут - найменування юридичної особи, органи управління товариством, їх компетенція, порядок прийняття ними рішень, порядок вступу до товариства та виходу з нього, якщо додаткові вимоги щодо змісту статуту не встановлені цим Кодексом або іншим законом;
засновницький договір - зобов'язання учасників створити товариство, порядок їх спільної діяльності щодо його створення, умови передання товариству майна учасників, якщо додаткові вимоги щодо змісту засновницького договору не встановлені цим Кодексом або іншим законом;
установчий акт - мета, визначається майно, яке передається установі, необхідне для досягнення цієї мети, структура управління установою. Якщо в установчому акті, який міститься у заповіті, відсутні окремі із зазначених вище положень, їх встановлює орган, що здійснює державну реєстрацію.
Юридична особа вважається створеною в момент її державної реєстрації. Державна реєстрація є невід'ємною ознакою юридичної особи (ст. 80 ЦК України). Регулювання відносин з державної реєстрації юридичних осіб здійснюються Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців». Державна реєстрація юридичних осіб - це засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру (автоматизована система збирання, накопичення, захисту, обліку та надання інформації про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців).
ВИСНОВКИ
Таким чином, на протязі індивідуальної роботи були дослідженні питання поняття та ознак юридичних осіб; види юридичних осіб; створення і припинення юридичних осіб за цивільним законодавством України.
Юридична особа може бути визначена, як організація, що визнається державою як субєкт права, виступає у цивільному обороті від власного імені, має відокремлене майно, яке належить їй залежно від виду (приватна чи публічна) на праві власності або на іншому речовому праві, несе самостійну відповідальність за своїми зобовязаннями.
У науці цивільного права та в цивільному законодавстві існують різні критерії класифікації юридичних осіб, залежно від: способів об'єднання осіб та (або) майна; порядку створення; виконання приватних чи публічних функцій; організаційно-правових форм; виду установчих документів (ті, які діють на підставі статуту, засновницького договору, установчого акта, меморандуму); мети (підприємницькі, непідприємницькі); правового режиму майна, яке належить юридичній особі (юридичні особи, яким майно належить на праві власності, повного господарського відання, оперативного управління); кількісного складу засновників (створюються тільки однією особою, двома і більше особами); наявності залежності однієї юридичної особи від іншої.
Згідно зі ст. 56 ГК України юридична особа може бути створена шляхом заснування нової або в результаті реорганізації (злитті приєднання, виділу, поділу, перетворення) діючої (діючих) юридичної особи з додержанням вимог законодавства. В основі виникнення юридичної особи полягає волевиявлення інших суб'єктів цивільного права - фізичних і юридичних осіб, які мають цивільно-правову дієздатність і правоздатність. Це волевиявлення ґрунтується на прагненні цих суб'єктів «відокремити» загальні для них інтереси і майно, а також юридичні засоби їх досягнення. У науковій літературі виділяють такі основні способи (порядок) утворення юридичних осіб: розпорядчий, дозвільний і нормативно-явочний. У нормативно-явочному створюються юридичні особи приватного права. У розпорядчому порядку, як правило, створюються юридичні особи публічного права.
Ліквідація юридичної особи є видом припинення юридичної особи, при якому не виникає правонаступництва.
Юридична особа може бути ліквідована на підставі рішення учасників (повне та командитне товариство), на підставі рішення органів управління (загальних зборів акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, благодійних організацій, кооперативів тощо).
Юридична особа може бути ліквідована у примусовому порядку. Підстави для такої ліквідації встановлює ЦК України, а також інші законодавчі акти. ЦК України встановлює такі підстави для винесення судом рішення про примусову ліквідацію юридичних осіб.
ВИКОРИСТАНІ ДЖЕРЕЛА
НОРМАТИВНО-ПРАВОВІ АКТИ
1.Конституція України від 28 червня 1996р. / Відомості Верховної Ради (ВВР), 1996, N 30.
2.Цивільний кодекс України // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2003, NN 40-44, ст.356
.Закон України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1992, N 31, ст.440. В редакції Закону N 784-XIV ( 784-14 ) від 30.06.99, ВВР, 1999, N 42-43, ст.378 (із змінами та доповненням).
4.Закон України „Про судоустрій // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2002, N 27-28, ст.180
.Закон України «Про благодійництво та благодійні організації»// Відомості Верховної Ради (ВВР), 1997, N 46, ст.292.
6.Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців»// Відомості Верховної Ради (ВВР), 2003, N 31-32, ст.263
ЛІТЕРАТУРА
7.Барбашова Н., Сгара Е. Правове регулювання процедури банкрутства містоутворюючих та особливо небезпечних підприємств // Право України. - 2003. - № 9.-С. 65-68.
8.Борисова В.І. Інститут юридичної особи в сучасному цивільному праві України: Проблеми правового забезпечення економічної та соціальної політики в Україні: Матеріали наук. - практ. конф. (м. Харків, 24-25 травня 2005 р.) / Відп. за випуск: Ю.М. Грошевий, М.І. Панов. - X. Нац. юрид. акад. України. 2005. -С. 274-275.
.Борисова В.І. Юридичні особи за законодавством України // Матеріали II Міжнародної студентської науково-іпрактичної.; конференції студентів та аспірантів. - X.: ХНУ ім. В.Н. Каразіна, 2007. - С. 6-8.
10.Гражданское право Украины. В 2-х частях. - Ч. 1/ Под ред. А.А. Пушкина, В.М. Самойленко. - Харьков: Основа, 1996.
11.Кравчук В.М. Корпоративне право. Науково-практ. коментар законодавства та судової практики. - К.: Істина, 2005. - 571 с.
12.Кузнецов Н.С. Концептуальні засади інституту юридичної особи в новому цивільному законодавстві України // Матеріали VIII регіональної науково-практичної конференції «Проблеми державотворення і захисту прав людини в України». - Львів, 2002. - С. 215-218.
13.Пташник В. Проблеми припинення юрособи в результаті реорганізації // Юр.газета. - №6 (42) 15 квітня 2005 року. - С. 6.
14.Тітов М.І. Банкрутство: матеріально-правові та процесуальні аспекти / За наук. ред. В. М. Гайворонського.- Харків, 2002.
15.Харитонов Е.О., Саниахметова Н.А. Гражданское право Украины: Учебник. - Х.: ООО «Одиссей», 2004. - 594 с.
16.Хохлов Е.Б., Бородин В.В. Понятие юридического лица: история и современная трактовка. //Государство и право N 9. 1993. - С. 54-57.
.Цивільне право України: Підручник: У 2 т. / За заг. ред. В.І. Борисової, І.В. Спасибо-Фатєєвої, В.Л. Яроцького. - К.: Юрінком Інтер, 2007. - Т. 2. - 552 с.
18.Цивільне право України: Підручник: У 2 т. / За заг. ред. Я.М. Шевченко. - Вид. 2-ге, доп. і перероб. - К.: Видавничий Дім „Ін Юре, 2006. - Т. 1. Загальна частина. - 696 с.
.Цивільний кодекс України: науково-практичний коментар: У 2 ч. / За заг. ред. Я.М. Шевченко. - К.: Концерн „Видавничий Дім „Ін Юре, 2004. - ч. 1. - 547 с.