язальних відносин є договір, завдяки якому головним чином і забезпечується правове регулювання відносин майнового обігу на засадах рівності, вільного волевиявлення, майнової самостійності його учасників.
Види зобов'язань.
Різноманітність та широка сфера застосування зобов'язань зумовлює необхідність їх класифікації. Класифікацією зобов'язань є їх поділ на типи, підтипи, види та інші класифікаційні утворення залежно від певних критеріїв.
Залежно від підстави виникнення:
договірні;
недоговірні;
Залежно від виконуваної функції:
регулятивні - належать всі види договірних та окремі види недоговірних зобов'язань;
охоронні - належать інші види недоговірних зобов'язань;
Залежно від концентрації прав та обов'язків суб'єктів зобов'язання:
односторонні - одна сторона має тільки права і виступає виключно як кредитор, а інша - тільки обов'язки і виступає виключно як боржник;
двосторонні - кожний із суб'єктів має і права, і обов'язки і виступає одночасно і кредитором, і боржником;
Залежно від характеру поведінки боржника:
з позитивним змістом - боржник зобов'язаний до вчинення певної активної дії;
з негативним змістом - утримання від певних дій;
Залежно від цільового призначення:
основні;
додаткові (акцесорні) - призначені для забезпечення виконання основного зобов'язання;
Залежно від визначеності предмета виконання:
альтернативні;
Специфічними рисами зобовязальних відносин, що, зокрема, дозволяють розмежувати його з речовими відносинами, є те, що сторонами зобовязання є конкретно визначені особи: кредитор - особа, якій належить право вимоги, і боржник - особа, яка несе обовязок, відповідний праву вимоги кредитора. Цим зобовязання (відносні правовідносини) відрізняються від абсолютних правовідносин (правовідносин власності тощо), у яких уповноваженій особі протистоїть не конкретне коло зобовязаних осіб, а «усі й кожен».0бєктами зобовязальних правовідносин можуть бути дії, повязані з передачею майна, виконанням робіт тощо, або утримання від здійснення дій, у той час як обєктами речових правовідносин є речі. Здійснення субєктивного права кредитора у зобовязальних правовідносинах можливе тільки в разі здійснення боржником дій, що складають його обовязок, тоді як у речових правовідносинах уповноважена особа може здійснювати свої субєктивні права самостійно, не звертаючись по допомогу до інших осіб. Зобовязання опосередковують динаміку цивільного обігу, а речові права - його статику.
Складовими елементами зобовязальних правовідносин є субєкти, обєкт і зміст. Субєктами зобовязань є кредитор і боржник, якими можуть бути фізичні та юридичні особи, держава та інші соціальні утворення. У зобовязаннях, як на боці кредитора, так і на боці боржника, можуть брати участь декілька осіб (зобовязання з множинністю осіб). Обєктом зобовязання є поведінка його сторін (вчинення дій або утримання від вчинення дій). Від обєкта зобовязання слід відрізняти предмет зобовязання. Якщо обєкт - це певна поведінка його учасників, то предмет - ті речі чи майно, нематеріальні блага, відносно яких існує інтерес учасників цих правовідносин, щодо яких виникають відносини. Змістом зобовязання с сукупність прав та обовязків його учасників. Субєктами зобовязання є кредитор і боржник. Кредитор - це особа, яка має право вимагати від іншої особи (боржника) виконання певної дії (дій) або утримання від них. Боржник - особа, яка зобовязана вчинити на користь кредитора певну дію (дії) або утримуватися від вчинення певної дії (дій) на вимогу кредитора.
Як кредитором, так і боржником у зобовязанні можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава та інші соціальні утворення.
Залежно від кількості субєктів на тій чи іншій (або на кожній) стороні зобовязань розрізняють зобовязання прості та складні (з множиною осіб).
Залежно від характеру розподілу прав або обовязків між декількома кредиторами чи боржниками розрізняють зобовязання часткові, солідарні та субсидіарні. Залежно від підстав виникнення розрізняють договірні та недоговірні зобовязання. За характером розподілу прав та обовязків між декількома кредиторами чи боржниками існують часткові, солідарні та субсидіарні зобовязання. За співвідношенням (наявністю) прав і обовязків зобовязання поділяють на односторонні та двосторонні (взаємні, зустрічні, синалагматичні). В односторонніх зобовязаннях одна сторона має тільки права, інша - тільки обовязки (наприклад, зобовязання із заподіяння шкоди). У двосторонніх зобовязаннях кожен з учасників такого зобовязання має як права, так і обовязки. Кожна зі сторін є одночасно і кредитором, і боржником. Залежно від мери (спрямованості) зобовязання поділяються на регулятивні та охоронні. Залежно від значення зобовязання для його сторін розрізняють головні (основні) і додаткові (акцесорні) зобовязання.
Щодо визначеності предмета виконання можна виділити зобовязання з конкретним предметом виконання, альтернативні та факультативні (у цьому разі доводиться відступити від принципу дихотомії й обрати множинний розподіл). Зобовязання з конкретним предметом виконання існують тоді, коли предметом зобовязання є цілком конкретна поведінка учасників.
Зобов'язальне право - підгалузь цивільного права, норми якої регулюють відносини майнового обігу, що виникають при переході матеріальних та інших благ від однієї особи до іншої.
Норми зобов'язального права об'єднані в окрему книгу Цивільного кодексу України[1], яка регулює загальні засади встановлення, виконання та припинення зобов'язань, правові наслідки їх порушення, а також окремі види зобов'язань (договорів).
Характеристика зобов'язального права
Майнові відносини, врегульовані нормами цивільного права, набувають характеру цивільно-правових зобов'язальних відносин або цивільно-правових зобов'язань. Разом з тим, термін «зобов'язання» вживають і в іншому значенні, розуміючи під зобов'язанням обов'язок, борг якоїсь особи. Зобов'язанням також називають документ (боргову розписку), в якому зафіксовано чийсь обов'язок, наприклад, повернути позикову суму грошей.
Поняття.
Зобов'язальним правом регулюються виключно відносини економічного обороту, тобто ті, що виникають при переході від однієї особи до іншої таких матеріальних та інших благ, які набули форми товару. Товарної форми можуть набувати не тільки речі <#"justify">Вимоги до суб'єкту об'єкту та предмету зобов'язання
Суб'єктами зобов'язання, як і будь-яких цивільних правовідносин, можуть виступати як фізичні, так і юридичні особи. Правомочна сторона у зобов'язальних правовідносинах дістала назву кредитора, а зобов'язана - боржника. У деяких зобов'язаннях один із суб'єктів виступає виключно як кредитор, інший - виключно як боржник. Наприклад, у зобов'язанні із заподіяння шкоди потерпіла особа завжди є тільки кредитором, а заподіювач шкоди - завжди боржником. Однак здебільшого кожен з учасників зобов'язання є водночас і кредитором, і боржником, зокрема продавець і покупець у договорі купівлі-продажу, замовник і підрядник у договорі підряду, орендар і орендодавець у договорі оренди. Це положення відображене і в новому ЦК України. Так, у ч. 3 ст. 510 ЦК України передбачається, що у разі, коли кожна із сторін зобов'язання має обов'язок на користь іншої сторони, ця сторона вважається боржником на користь іншої сторони у тому, що вона зобов'язана вчинити на її користь, і водночас її кредитором у тому, Що вона має право від неї вимагати.
Юридичним об'єктом зобов'язання, як і будь-яких цивільних правовідносин, визнається певна поведінка зобов'язаної особи. Однак характерною рисою зобов'язання є те, що на перший план у зобов'язанні виступають позитивні дії боржника, а чисто негативна поведінка (утримання від вчинення певних дій), як правило, виступає лише доповненням або наслідком активної функції, яку виконує боржник. Крім того, якщо обидва суб'єкти водночас виступають як кредитор і боржник, то в такому зобов'язанні можна виділити два юридичні об'єкти - дії кожного учасника, які вчиняються ним при виконанні функцій боржника. Наприклад, у договорі купівлі-продажу і продавець, і покупець водночас виступають боржниками, а саме: продавець зобов'язаний передати майно, а покупець зобов'язаний його оплатити. Таким чином, юридичними об'єктами водночас виступають дії з передачі майна (які здійснює продавець) та дії з оплати майна (які здійснює покупець).
Що стосується матеріального об'єкта, то в ряді зобов'язань за наявності двох юридичних об'єктів існує тільки один матеріальний об'єкт. Наприклад, у безоплатному договорі зберігання майна буде один-єдиний матеріальний об'єкт - майно, яке здано на зберігання. Якщо ж ми звернемося до юридичних об'єктів, тобто до тих дій, які сторони повинні вчинити, то в цьому випадку буде також два юридичні об'єкти:
) збереження майна зберігачем;
) своєчасне одержання майна поклажодавцем.
У ряді зобов'язань (зокрема в тих, які виникають з оплатних договорів) двом юридичним об'єктам відповідають два матеріальні об'єкти. Наприклад, у поширеному договорі купівлі-продажу двом юридичним об'єктам (передача майна та передача грошей) відповідають і два матеріальні об'єкти - майно та гроші.
Предметом виконання зобов'язання, зокрема, є певна річ, робота, послуга, гроші, що боржник повинен передати, виконати, надати чи сплатити кредиторові або іншій особі. Вимоги до предмета виконання (якісні, кількісні, просторові та ін.) диференційовані в різних зобов'язаннях і встановлюються умовами договору, актами цивільного законодавства, а у випадку їх відсутності визначаються звичаями ділового обороту або іншими вимогами, що звичайно ставляться.
Грошове зобов'язання є зобов'язанням по сплаті грошових коштів. Воно може бути, зокрема: договірним (як самостійним, наприклад, кредитний договір, так і частиною взаємного зобов'язання, наприклад, обов'язок покупця сплатити вартість товару за договором поставки) і недоговірним (зокрема, зобов'язання по відшкодуванню шкоди, кондиційні зобов'язання); готівковим і безготівковим та ін.
У грошових зобов'язаннях предметом виконання є певна грошова сума, що має бути сплачена кредитору. Причому сплата коштів може відбуватися як готівкою, шляхом передачі коштів, так і в безготівковому порядку. У будь-якому разі грошове зобов'язання повинне виконуватися в гривнях (ч. 1 ст. 533 ЦК), навіть і в тому випадку, коли був визначений його еквівалент в іноземній валюті (ст. 524 ЦК). За умови наявності "валютного застереження", тобто визначення грошового еквіваленту в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти1 на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Таке регулювання здійснюється Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" та Законом України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті".
За умови якщо суми проведеного платежу для виконання грошового зобов'язання у повному обсязі недостатньо, вона погашає вимоги кредитора таким чином: а) витрати кредитора, пов'язані з одержанням виконання; б) проценти та неустойку; в) основну суму боргу (ст. 534 ЦК). Зважаючи на диспозитивність цих правил, договором може бути передбачена інша черговість погашення вимог за грошовим зобов'язанням.
Використана література
Верховна Рада України. Цивільний кодекс України <http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/435-15/>. Від 16.01.2003 № 435-IV
Борисова В. І. Цивільне право: підручник: у двох томах. - Х.:Право., - 2011. - Т. 2. - 816 с. ISBN 978-966-458-203-9
Підопригора О. А. Цивільне право: підручник для студентів юрид. вузів та факультетів. - К.: Вентурі., 1997. - 480 с.
Цивільне право України - О. В. Дзера, Н. С. Кузнєцова (2005)