Поняття господарського договору
ПОНЯТТЯ ГОСПОДАРСЬКОГО ДОГОВОРУ
План
Вступ
Розділ 1. Поняття господарського договору та його сутність
.1 Поняття господарського договору
.2 Ознаки господарського договору та його істотні умови
Розділ 2. Становлення господарсько-договірного інституту та його співвідношення із суміжними інститутами
.1 Становлення господарсько-договірного інституту
.2 Співвідношення господарських договорів з цивільними та адміністративними договорами
Розділ 3. Правове регулювання господарського договору в Україні
.1 Джерела господарсько-договірного інституту
.2 Функції господарського договору
Висновки
Використані джерела
Вступ
Актуальність теми роботи. В умовах ринкової економіки господарський договір є основним засобом організації відносин між субєктами господарювання та важливим інструментом правової організації господарського життя суспільства в цілому. Господарський договір як гнучкий правовий регулятор дає змогу враховувати специфіку окремого господарського звязку та узгоджувати його з типізованими моделями організації господарських звязків того чи іншого виду, а також із загальнонормативним режимом правового регулювання.
Вибір теми роботи визначається центральним місцем договору в правовому регулюванні господарського обороту. Незважаючи на велике значення прийняття ГК та ЦК України, існує досить значна кількість спірних питань, повязаних із практичним застосуванням цих нормативних актів у аспекті укладення, виконання та розірвання господарських договорів. Вищенаведене значно актуалізує дослідження природи та особливостей укладення, виконання та розірвання господарських договорів в Україні.
Метою курсової роботи аналіз правової природи господарського договору, його істотних умов, а також особливостей укладення, виконання та розірвання господарського договору. Відповідно до поставленої мети визначені такі основні завдання:
·визначити поняття та ознаки господарського договору;
·проаналізувати існуючі класифікації господарських договорів;
·проаналізувати загальний порядок укладання господарських договорів та значення його істотних умов;
·дослідити особливості виконання господарських договорів;
·визначити наслідки невиконання чи неналежного виконання господарських договорів;
·дослідити правове регулювання зміни та розірвання господарських договорів.
Обєктом курсової роботи є відносини, що складаються з приводу укладення, виконання, а також невиконання чи неналежного виконання господарських договорів.
Предметом курсової роботи є система чинного національного законодавства та міжнародно-правові акти, що регулюють укладення та виконання господарських договорів, існуюча юридична практика, національні та іноземні наукові джерела.
Теоретичним підґрунтям курсової роботи є наукові праці вчених-юристів у галузі господарського та цивільного права: О.А. Ашуркова, О.А. Беляневич, С.М. Бервено, Ж.А. Білоус, М.І. Брагінського, А.В. Венедиктова, В.Г. Верднікова, В.В. Вітрянського, О.В. Дзери, О.С. Іоффе, Г.Л. Знаменського, О.М. Кучер, В.В. Луця, В.К. Мамутова, В.С. Мілаш, І.Б. Новицького, В.Г. Олюхи, В.Ф. Опришка, О.О. Отраднової, Н.М. Пархоменко, Н.О. Саніахметової, С.В. Сарбаша, Є.О. Суханова, В.С. Толстого, Н.О. Халаїм, В.М. Черешнюк, О.О. Чувпила, А.В. Чучковської, В.С. Щербини та ін. Використовувалися роботи зарубіжних правознавців, як-то: В. Ансона, Є. Годеме, Р. Джуровича, М. Кароллюса, Г. Коціола, Р. Саватьє, К. Тідтке та ін.
Методологічні основи роботи ґрунтуються на сучасних методах пізнання, що випливають з доктрин і категорій філософії та уявлень про загальнолюдські цінності. Діалектичний метод дав змогу встановити природу, сутність системних явищ і процесів щодо укладення та виконання господарських договорів, їх правового регулювання. Застосовувались також такі методи і підходи: історико-правовий, порівняльно-правовий методи, системний підхід, метод правової типології (класифікації), статистичний та методи формальної логіки.
Поставлена мета та задачі роботи зумовили її структуру. Робота складається з вступу, трьох взаємоповязаних розділів, висновків виконаної роботи та списку використаних джерел.
Розділ 1. Поняття господарського договору та його сутність
.1 Поняття господарського договору
За сучасних умов розвитку економічних зв'язків основною підставою виникнення господарських зобов'язань є господарський договір. Така вагомість господарських договорів зумовлена не тільки їх особливостями та поширеністю, а й закріпленням у ст. 6 ГК України загальних принципів господарювання, серед яких - свобода підприємництва, а також вільний рух капіталів, товарів, робіт і послуг на території України, які можуть бути забезпечені саме укладенням господарських договорів, заснованих на принципі рівності його учасників.
Розроблення доктринального поняття "господарський договір" і способів його укладання на підставі чинного законодавства України, а також використання теоретичних здобутків у процесі правотворення є надзвичайно важливими, оскільки від того, наскільки чітко окреслені межі договорів, що мають назву господарських, залежить якість та адекватність правового регулювання господарської діяльності, ефективність застосування норм права юрисдикційними органами.
В умовах ринкової економіки господарський договір є основним засобом організації відносин між суб'єктами господарювання та важливим інструментом правової організації господарського життя суспільства в цілому. Господарський договір як гнучкий правовий регулятор дає змогу враховувати специфіку окремого господарського зв'язку й узгоджувати його з типізованими моделями організації господарських зв'язків того чи іншого виду, а також із загальнонормативним режимом правового регулювання.
Здійснення загальнодозвільного принципу регулювання суспільних відносин (це підтверджується господарською практикою) веде до значного поширення договірних відносин, що прямо не передбачені законодавством і потребують особливого правового регулювання, яке виходить за межі цивільного законодавства.
Специфічне правове регулювання господарських договорів має зумовлюватися метою, на яку спрямовані їх дії. Цією метою є певний суспільно корисний результат господарювання, тобто задоволення потреб усього суспільства в певних матеріальних і нематеріальних благах, що, у свою чергу, зумовлює необхідність застосування публічно-правових регуляторів господарської діяльності. Можна погодитись із думкою О. Беляневич, що передумовою пошуку оптимального регулювання господарських договорів є те, що в умовах ринку автономія суб'єктів господарювання та державне регулювання, приватні й публічні інтереси повинні бути тісно взаємодіяти.
Поняття "господарський договір" законодавством України не визначене. Стаття 173 ГК України дає лише загальне визначення господарського зобов'язання - це зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання й іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо) або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Також у ст. 179 ГК України міститься визначення господарсько-договірних зобов'язань як майново-господарських зобов'язань, що виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і не господарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів.
Існуючий в римському праві погляд на договори (contractos) дозволяв розглядати їх з трьох точок зору: як основу виникнення правовідносин, як власне правовідносини, які виникають з цієї основи, та навпаки, як форму, котру відповідні правовідносини приймають.
Зазначене багатозначне уявлення про договір з певними змінами практично реалізовано в чинному законодавстві України та в цивільних кодексах інших країн. Договір (в англійській доктрині та практиці) - обіцянка (promise) або ряд обіцянок, за порушення яких право встановлює санкцію, що свідчить про наявність у кредитора права на позов. Договір (в доктрині та практиці США) - зобов'язання двох або більше сторін, яке визнається законом як обов'язкове через застосування санкцій у випадку його порушення і у Єдиному торговому кодексі США договір - правове зобов'язання, що випливає з угоди сторін. Договір (у Німецькій доктрині) - узгоджене між партнерами регулювання правових відносин, двостороння угода, в якій як мінімум два узгоджених волевиявлення спрямовуються на досягнення правового результату; досягнуте двома чи більше особами погодження волі про досягнення правового результату.
За визначенням О.А. Беляневич з точки зору сучасного погляду на договір, як на вид соціальної взаємодії (спільний акт його учасників, засіб комунікації суб'єктів) універсальними визначеннями договору залежно від обраного ракурсу дослідження, є наступні: договір як дво- або багатостороння угода /домовленість, яка слугує підставою виникнення відносин, за якими визнається правовий (юридичний) характер; договір як зобов'язання, тобто абстрактна модель правовідношення, в якому управомоченій особі протистоїть обов'язок іншої особи до відповідальної поведінки.
Як зазначає Л. Ніколенко, поняття "господарський договір" виступає у двох аспектах: під поняттям "договір" розуміють правовідносини, що виникають із договору як юридичного акта; мається на увазі правовий документ, яким зафіксовано виникнення договірного зобов'язання з волі його учасників.
ГК України розглядає господарський договір як угоду (стаття 174). Із загальної теорії держави і права відомо, що тільки юридичні факти (як і правосуб'єктність) є необхідною умовою виникнення, зміни або припинення правовідносин. Тобто тільки угода, як правомірна дія може бути правоутворюючим юридичним фактом з юридичними наслідками. Згідно пункту 1 статті 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. С. Подоляк в роботі "Господарський договір - погляд із синергетики" було розглянуто договір як соціально-правову систему (підсистему більш широкої системи господарсько-договірного права) здатну до самоорганізації і функціонуючу в зовнішньому правовому полі. З такої точки зору, автором було запропоновано наступне визначення господарського договору: господарський договір - це заснована на господарській угоді, яка слугує юридичною (правовою) підставою виникнення зобов'язальних правовідносин, за якими визнається юридичний (правовий характер), соціально-правова система, спрямована на досягнення правової мети.
Відсутність законодавчого визначення господарського договору, породжує неоднакове його тлумачення у науковій літературі. Зокрема, на думку О.А. Беляневич господарським договором є угода між двома та більше сторонами, що укладається між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і не господарюючими суб'єктами - юридичними особами у сфері майново-господарських зобов'язань. Розвиваючи зазначене визначення Л. Ніколенко зазначає, що господарський договір є різновидом цивільно-правової угоди, тобто за своєю юридичною природою є погодженою дією двох або більше сторін, спрямованою на набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків, на нього поширюються загальні положення гл. 16, глав 47-53 та інші положення ЦК України щодо угод (зобов'язань) у разі, якщо вони не суперечать положенням господарського законодавства України. Підтвердженням своєї позиції науковець вказує на ч. 7 ст. 179 ГК України, відповідно до якої господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів. Такої ж позиції дотримується М.I. Брагiнський, О.С. Iоффе, Г.Л. Знаменський, В.В. Луць, В.К. Мамутова та інші правознавці.
Іншої думки дотримується В.М. Черешнюк, на думку якого, господарський договір представляє собою самостійний інститут господарського права. У зазначеному висновку автор спирається на праці таких науковців, як А.В. Венедиктов, О.В. Дзера, О.О. Чувпила, В.С. Щербина та інших.
Таким чином, господарський договір - це закріплені у спеціальному, визначеному законодавством, правовому документі на підставі угоди майново-організаційні зобовязання субєктів господарських відносин, спрямовані на обслуговування їх господарської діяльності (господарських потреб) з врахуванням принципів господарювання та загальногосподарських інтересів.
.2 Ознаки господарського договору та його істотні умови
Господарський договір - це головний засіб організації господарсько-договірних відносин та важливий інструмент правової організації господарського життя суспільства в цілому. Специфіка господарського договору як підстави виникнення зобовязальних відносин, його субєктний склад, особливості правового регулювання порядку його укладення, виконання та розірвання, дозволяють говорити про необхідність трактуванні суті господарського договору як самостійного інституту господарського права, а не як виду цивільно-правового договору.
Господарський договір опосередковує відносини (зобов'язання), що виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і не господарюючими суб'єктами - юридичними особами, а також органами державної влади, органами місцевого самоврядування, наділеними господарською компетенцією. Іншими словами, характерною ознакою господарського договору є те, що він укладається між суб'єктами господарської діяльності або між одним чи декількома такими особами і не господарюючою юридичною особою, у тому числі органами влади.
Проте викладеним не обмежуються ознаки господарських договорів. Окрім суб'єктного складу такого договору, важливе значення має його предмет - майново-господарські зобов'язання сторін, необхідність оформлення яких-зумовлює існування господарського договору.
Основна особливість господарського договору як угоди полягає в особливому суб'єктному складі й обмеженні договірної свободи. Суб'єктний склад господарського договору можна визначити таким чином: сторонами (стороною) в господарському договорі можуть виступати господарські організації з правами юридичної особи; відособлені підрозділи господарських організацій у межах компетенції, що надана їм цими організаціями; індивідуальні підприємці (як із статусом, так і без статусу юридичної особи); негосподарські організації (юридичні особи) при здійсненні ними господарської діяльності, необхідної для досягнення мети, передбаченої їх установчими документами; органи господарського управління - власники та (або) уповноважені ними органи, які здійснюють у межах їх компетенції управління майном створених (придбаних) ними або підвідомчих їм господарських організацій.
Правовий режим господарських договорів об'єктивно зумовлений особливою природою господарських зв'язків, що потребує спеціального регулювання з метою підтримання необхідного балансу між інтересами окремих суб'єктів господарювання, їх об'єднань та інтересами суспільства в цілому. Врахування в господарському договорі інтересів інших, окрім його сторін, осіб (споживачів, суспільства в цілому) досягається шляхом введення в договірні відносини елементів імперативності, що можуть мати як побічний характер (встановлення розмірів податків, рівня цін і тарифів, закріплення загальних принципів укладання договорів тощо), так і пряму дію (зокрема, коли однією із сторін у договорі виступає державний орган). Імперативність регулювання договірних зв'язків є різновекторною та зумовлюється завданнями, що стоять перед державою в галузі управління господарською діяльністю: захист прав і законних інтересів слабших суб'єктів господарювання; забезпечення суспільного господарського порядку в країні (захист публічних інтересів). Разом із тим конкурентне ринкове середовище потребує надання сторонам договору свободи господарської діяльності, що реалізується через систему загальних дозволів у праві. В умовах економічної нерівності суб'єктів господарювання економічна й юридична свобода укладення господарських договорів не завжди збігається (так, монопольне становище, яке займає потенційний договірний контрагент на ринку товарів і послуг, а також інші фактори спонукають економічно слабших суб'єктів господарювання приймати запропоновані їм умови договорів). З метою захисту законних прав та інтересів економічно слабшої сторони за договором необхідним є введення в нормативний порядок укладення господарських договорів елементів імперативності. Це може виявлятися подвійно: як встановленням переліку обов'язкових для укладення договорів, так і фіксуванням у законодавстві пріоритету інтересів слабшої сторони в процесі укладення договору, визначення його змісту, порядку його зміни та розірвання. Крім того, правовим захистом у господарсько-договірних зв'язках повинні користуватися також суб'єкти господарювання, що перебувають у відносинах субординації з органами державного управління (наприклад, коли останні виступають стороною в договорі оренди державного майна або є державним замовником). Унаслідок цього стадія протоколу розбіжностей має надзвичайно важливе практичне значення, оскільки тут можливий законодавчий захист інтересів слабших суб'єктів господарювання, якими, як правило, є споживачі продукції (робіт, послуг), від диктату виробника, перш за все тоді, коли продукція (роботи, послуги), що пропонуються на ринку виробником, належать до дефіцитних.
Згідно з ч. 1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, у силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Господарським зобов'язання стає у разі, коли воно виникає з приводу чи у зв'язку із здійсненням суб'єктами господарської діяльності, ознаки якої наведені у статтях 3, 42 ГК України.
Законодавством встановлений і спеціальний орган, який вирішує спори, що виникають із господарських відносин, - господарський суд. Так, відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні й інші органи, громадяни, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.
На господарські договори поширюються загальні положення гл. 16, глав 47-53 та інші положення ЦК України щодо правочинів у разі, якщо вони не суперечать положенням господарського законодавства України. Згідно із ст. 180 ГК України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбаченому законом порядку та формі досягнуто згоди щодо всіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів певного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. ГК України визначає істотні умови, характерні для господарських договорів незалежно від видів: предмет договору, ціна договору та строк дії договору (ч. З ст. 180).
Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Вимоги щодо якості визначаються відповідно до обов'язкових для сторін нормативних документів - державних стандартів України, усталеної практики, класифікаторів, технічних умов, міжнародних, регіональних і національних стандартів інших країн (ст. 15 ГК України), а в разі їх відсутності - в договірному порядку, з дотриманням умов, що забезпечують захист інтересів кінцевих споживачів товарів і послуг. Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому гл. 21 ГК України. Так, згідно з ч. З ст. 189 ГК України суб'єкти господарювання можуть використовувати у господарській діяльності вільні ціни, державні фіксовані ціни та регульовані ціни - граничні рівні цін або граничні відхилення від державних фіксованих цін. За згодою сторін у господарському договорі можуть бути передбачені доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними. У разі визнання погодженої сторонами в договорі ціни такою, що порушує вимоги антимонопольно-конкурентного законодавства, антимонопольний орган має право вимагати від сторін зміни умови договору щодо ціни.
Головна риса господарського права в аспекті укладення господарського договору у сучасних умовах - це його диспозитивність, більший ступінь гнучкості як результат відсутності жорстких формальних вимог. Про це свідчать і пункт 4 статті 178 ГК України про вільне волевиявлення змісту договору на свій розсуд (якщо він не суперечить законодавству) і пункт 3 статті 6 ЦК України про можливість відступлення при укладенні договору від актів цивільного законодавства та врегулювання своїх відносини на власний розсуд, якщо в цих актах прямо не вказано про це. Тому сьогодні на перший план виходять і юридична грамотність, і правова свідомість учасників договірного процесу.
Зазначені особливості господарських договорів мають юридичний характер, віддзеркалюючи юридичну спільність таких договорів і в сучасних економічних умовах. Хоча деякі науковці (зокрема, автори російського підручника "Предпринимательское (хозяйственное) право"), вважають категорію господарського договору застарілою, що застосовувалася за планово-розподільчої економіки і втратила актуальність в ринкових умовах господарювання, адекватними яким є підприємницькі (комерційні) договори. Проте поняття останніх є вужчим і співвідноситься з категорією господарських договорів як поняття господарської діяльності і комерційної (підприємницької) діяльності, тобто комерційний договір є різновидом господарського договору, що опосередковує переважно майнові відносини у сфері підприємництва і забезпечує досягнення комерційного результату (отримання прибутку).
Розділ 2. Становлення господарсько-договірного інституту та його співвідношення із суміжними інститутами
.1 Становлення господарсько-договірного інституту
Розглядаючи історичні етапи становлення теорії та правового регулювання господарського договору, слід звернути увагу, що науковці радянського та сучасного періодів становлення господарського договору повязують з початком 20-х років ХХ століття.
Першим етапом у розвитку господарських договорів, як вірно зазначає В. Черешнюк, слід назвати дорадянський період, оскільки поняття "торгова угода" вже на цьому етапі широко застосовувалося для регулювання схожих з господарськими відносин. Особливості правового регулювання господарських відносин залежать у першу чергу від рівня економічних відносин у суспільстві, і тому на кожному етапі економічного розвитку існує лише необхідне для регулювання право.
Історичне становлення інституту господарського договору проходить пять етапів: перший - з моменту перших спроб виокремлення господарського договору як різновиду цивільного договору; другий - з початку 20-х рр. ХХ століття, коли господарський договір вперше почав розглядатися науковцями як інститут господарського права; третій - з 1938 р., коли відбулося повернення до бачення договору як єдиного цивільно-правового інституту; четвертий - з середини 50-х рр., для якого характерним було відновлення теорії про господарський договір як інститут господарського права; пятий - з кінця 80-х рр. і до теперішнього часу, який характеризується визнанням законодавцем необхідності розгляду господарського договору як інституту господарського права та реалізацією цього бачення в сучасному законодавстві України.
Слід зазначити, що в радянській юридичній (як правило, цивілістичній) літературі поширеною була точка зору про господарський договір як організаційно-економічне явище, що відображає лише окремі засади та умови укладення та виконання відмінних за своєю правовою природою договорів у сфері економіки, що іменувалися господарськими. Проте прибічники такої точки зору відзначали й інші особливості цієї категорії договорів щодо: порядку укладення, зміни та розірвання договорів; вимог до форми і змісту таких договорів; способів забезпечення виконання договірних зобов'язань; порядку захисту прав та законних інтересів сторін у разі порушення договірних зобов'язань.
Перехід від планово-розподільчої до ринкової економіки в Україні, трансформація відносин власності, розвиток різноманітних організаційно-правових форм господарювання зумовлюють необхідність нових підходів до нормативно-правового регулювання господарських договорів і його теоретичного обґрунтування. З початку 90-х років XX ст. "жорсткий" нормативний режим господарських договорів почав поступово перетворюватися на такий, у якому повинні гармонійно поєднуватися диспозитивні й імперативні засади правового регулювання. Проте в чинному законодавстві України існують суттєві "білі плями" щодо правового регулювання господарських договірних відносин, а це вимагає подальших досліджень теоретичних питань господарського договору та розроблення на цій основі науково обгрунтованих рекомендацій щодо розвитку спеціального законодавства про господарські договори.
2.2 Співвідношення господарських договорів з цивільними та адміністративними договорами
Визначення сутності господарського договору, як правило, проводиться шляхом його порівняння з цивільним договором. Незважаючи на те, що науковці різних періодів розвитку теорії господарського договору по-різному ставилися до цього поняття, характерним для доведення своїх поглядів було використання саме такого порівняння.
Найважливішою ознакою, яка виділяється також законодавством, є особливий субєктний склад господарського договору. Оскільки відповідно до ст.179 ГК України господарсько-договірними зобовязаннями є майново-господарські зобовязання, які виникають між субєктами господарювання або між субєктами господарювання і негосподарюючими субєктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, то для визнання договору господарським необхідно, щоб хоча б одна із сторін мала статус субєкта господарювання (господарські організації - юридичні особи або фізичні особи-підприємці).
Наступною важливою особливістю господарських договорів є їх мета - вони спрямовані на обслуговування господарської діяльності або досягнення господарських цілей. Щодо мети цивільно-правового договору, то вона є значно ширшою, оскільки норми цивільного права регулюють як відплатні, так і безвідплатні договори. Більшість цивільних договорів, як правило, не мають на меті обслуговування виробництва і здійснюються для задоволення особистих, домашніх та сімейних потреб.
Важливою особливістю господарського договору також є значне обмеження свободи договору: наприклад, обовязок укладення господарського договору у випадках державного замовлення або якщо сторона є визнаним монополістом на певному ринку товарів (ч.7 ст.181 ГК); дотримання державних фіксованих та регульованих цін (статті 189, 191 ГК) тощо.
Окрім зазначених особливостей, слід також акцентувати увагу на тісному звязку з плановим процесом, насамперед, внутрішньофірмовим плануванням учасників господарських відносин, а також державним (щодо суб'єктів, які функціонують на державній формі власності, підприємств-монополістів), комунальним (щодо підприємств та організацій комунальної форми власності). Ця риса господарських договорів пов'язана зспрямованістю на забезпечення господарської діяльності і віддзеркалює її специфіку - систематичність, що потребує планування як обов'язкового елемента організації такої діяльності.
Наведені відмінності не є вичерпними, але дають можливість віднести договір до групи господарських.
Однак, слід зазначити, що особливість господарських договорів та їх субєктний склад потребують їх відмежування також від адміністративних договорів. Адміністративний договір - це угода двох чи більше суб'єктів адміністративного права, один із яких завжди є суб'єктом виконавчої влади. Це багатосторонній акт, за допомогою якого виникають, змінюються або припиняються взаємні права й обов'язки сторін.
Юридична природа адміністративного договору полягає в тому, що він є актом застосування норм права, в результаті чого реалізуються функції виконавчої влади за деякими винятками.
Адміністративний договір, базується переважно на адміністративно-правових нормах, але багато адміністративних договорів мають комплексний характер і регулюються нормами декількох галузей права: цивільного, фінансового, екологічного, трудового. Наприклад, з владними повноваженнями пов'язаний трудовий договір (державне регулювання праці, договірне регулювання праці) або договір про платне навчання в державному навчальному закладі відповідного рівня. Таким чином, адміністративний договір є різновидом публічно-правового договору, який посідає проміжне місце між адміністративним актом (одностороннє волевиявлення державного органу влади) й договором приватноправового характеру. Адміністративний же договір - це один із договорів, за допомогою якого державна адміністрація здійснює управлінські функції.
Порівнюючи господарські та адміністративні договори, доцільно виокремити такі головні відмінності між ними:
) за сферою застосування: адміністративні договори укладаються для задоволення публічних інтересів; господарські договори укладаються для реалізації приватних інтересів; хоча в багатьох випадках вони зачіпають і публічні інтереси, наявність перших значно переважає і є визначальною;
) за спрямованістю договору: господарські договори укладаються у сфері майнових відносин, а адміністративні - у сфері управлінських відносин;
) за субєктним складом: обовязковим субєктом господарського договору є субєкт господарювання, а адміністративні договори укладаються між субєктами владних повноважень.
Таким чином, господарські договори становлять самостійний інститут господарського права, що обумовлено їх специфікою та вищенаведеними особливостями.
Розділ 3. Правове регулювання господарського договору в Україні
.1 Джерела господарсько-договірного інституту
Згідно із ст. 13 Конституції України держава повинна забезпечувати соціальну спрямованість економіки. Це означає, що держава, гнучко поєднуючи імперативні та диспозитивні засоби впливу на суб'єктів господарювання, повинна здійснювати регулювання економіки, у тому числі господарсько-договірних зв'язків. Правове регулювання господарських договірних зв'язків в Україні здійснюється тією чи іншою мірою трьома гілками влади таким чином:
·прийняттям вищим законодавчим органом найбільш важливих нормативних актів, що регулюють господарську діяльність;
·виданням органами виконавчої влади, насамперед, Кабінетом Міністрів України і центральними органами управління, підзаконних нормативних актів, що регулюють договірні зв'язки, які виникають у процесі здійснення господарської діяльності;
·за допомогою діяльності особливого юрисдикційного органу - господарського суду.
Нормативне регулювання господарсько-договірного інституту ґрунтується на встановлених конституцією України основних засад правопорядку у сфері господарювання, про що згадується в Преамбулі ГК України, а в ст. 5 закріплює положення, відповідно до якого правопорядок у сфері господарювання формується на основі оптимального поєднання ринкового саморегулювання економічних відносин і державного регулювання макроекономічних процесів та ґрунтується на відповідних положеннях Конституції України щодо:
·визнання і дії в Україні принципу верховенства права (ст. 8);
·право кожного громадянина володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності (ст. 41);
·економічної багатоманітності, права кожного на підприємницьку діяльність, не заборонену законом (ст. 42);
·визначення виключно законом правових засад і гарантій підприємництва (ст. 92);
Таким чином, нормативне регулювання господарсько-договірного інституту базується на вищезгаданих положення Конституції України та визначається господарським законодавством.
Як вже зазначалося вище, центральними нормативними актами, які регулюють інститут господарського договору це ГК та ЦК України, в частині що не суперечить ГК. Однак, оскільки господарський договір опосередковує відносини між суб'єктами господарювання, а також цих суб'єктів з іншими організаціями та громадянами, неважко буде зрозуміти наскільки змістовним є перелік нормативних актів, сфера регулювання яких присвячена тим або іншим відносинам субєктів господарювання.
Так, наприклад, плануючи свою діяльність, суб'єкт господарювання насамперед орієнтується на попит щодо результатів своєї діяльності (продукції, робіт, послуг). Найбільш надійну інформацію у цьому відношенні дають укладені суб'єктом господарські договори. Узагальнюючи інформацію щодо всіх укладених договорів, суб'єкт господарювання здійснює планування своєї господарської діяльності, закладаючи відповідні покажчики у свої виробничі програми. При цьому окремі категорії суб'єктів господарювання зобов'язані враховувати державне замовлення (а відтак - і відповідні показники Державного плану), укладаючи на їх підставі державні контракти (ст. 183 ГК України). Відповідно до Закону України від 22.12.1995 р. "Про державне замовлення для задоволення пріоритетних державних потреб" (ч. 8 ст. 2) такий обов'язок покладається на підприємства та організації, що повністю чи частково функціонують на державній власності: державні комерційні та казенні підприємства, контрольовані державою акціонерні товариства (державні/національні чи змішані, контрольний пакет акцій яких належить державі), орендні підприємства, що функціонують на цілісному майновому комплексі державного підприємства чи його структурного підрозділу, а також суб'єкти господарювання будь-яких форм власності, визнані у встановленому порядку монополістами. Договори на реалізацію продукції, яка не увійшла в державне замовлення або державне завдання, укладаються підприємством самостійно (ч. З ст. 67 ГК України), на підставі внутрішньофірмового плану.
Різноманітність законів та підзаконних нормативно-правових актів які прямо або опосередковано робить доцільним їх систематизацію. Систематизацію джерел господарсько-договірного інституту можна здійснити за різними критеріями: а) за юридичною силою актів, в яких фіксуються відповідні господарсько-правові норми(вертикальна систематизація); б) за предметом правового регулювання: за видами відповідних господарських договорів та характерами їх змісту.
За юридичною силою система джерел господарсько-договірного інституту складається з:
·Конституції України (права громадян; на підприємницьку діяльність (ст. 42), та приватну власність (ст. 41), щодо основних засад державного регулювання суспільних відносин у сфері вітчизняної економіки (ч. 4 ст. 13, статті 42, 92 та ін.);
·законів України, що регулюють господарські відносини, провідне місце серед яких посідають кодифіковані акти: ГК України (визначає основні засади господарювання, правовий статус її суб'єктів, правовий режим майна суб'єктів господарювання, основні засади зобов'язальних відносин та відповідальності за правопорушення у сфері господарювання, а також визначає особливості правового регулювання в окремих галузях та сферах господарювання), положень ЦК, що мають застосовуватися на субсидіарних засадах (якщо ГК не регулюється певна категорія відносин у сфері господарювання; наприклад, щодо договору факторингу); закони: "Про державне оборонне замовлення" від 03.03.1999 р.; "Про концесії" від 16.07.1999 p.; "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" від 12.07.2001 р. та ін.;
·постанов Верховної Ради України, таких, як, наприклад, Постанова від 01.11.1990 р. "Про Концепцію переходу Української PCP до ринкової економіки"; Постанова від 12.09.1991 р. "Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства СРСР";
·указів Президента України: від 04.10.1994 р. "Про застосування Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів 1НКОТЕРМС"; від 12.01.2002 р. "Про заходи щодо посилення державного захисту прав споживачів" та ін.;
·актів Уряду України, що поділяються на такі види: Декрети Кабінету Міністрів України, що видавалися протягом 6 місяців - з грудня 1992 р. по травень 1993 р. в силу делегування Верховною Радою повноважень Уряду щодо видання нормативних актів, за юридичною силою рівнозначних законам (наприклад: Декрет Кабінету Міністрів України від 31.12.1992 р. "Про перелік майнових комплексів державних підприємств, організацій, їх структурних підрозділів основного виробництва, приватизація або передача в оренду яких не допускається");
·Постанови Кабінету Міністрів України (в т. ч. Постанова Кабінету Міністрів України від 08.06.1998 р. № 841 "Про Положення про порядок організації та проведення міжнародних конкурсів (тендерів) на укладення контрактів на користування надрами"; Постанова Кабінету Міністрів України від 25.11.1999 р. № 2137 "Про затвердження Порядку проведення архітектурних та містобудівних конкурсів"; Постанова Кабінету Міністрів України від 25.11.1999 р. № 2145 "Про Порядок проведення на конкурсних засадах оцінки та відбору інвестиційних проектів, що передбачають залучення коштів державного бюджету").
·відомчих нормативних актів, що видаються компетентними міністерствами та відомствами щодо регулювання діяльності певної галузі народного господарства, певної категорії суб'єктів або певної сфери економіки (наприклад, Примірний договір фінансового лізингу та Примірник договір, який передбачає застосування фінансового лізингу: Затверджено наказом Міністерства у справах науки та техніки від 03.03.1998 р. № 59; Постанова Національної комісії регулювання електроенергетики України від 04.01.2000 р. № 1 "Про затвердження Типового договору про надання послуг газопостачання".
·регіональних нормативних актів, що приймаються органами місцевого самоврядування відповідно до делегованих державою повноважень та встановленого порядку (регіональні правила забудови населених пунктів та територій області, затвердження яких входить до компетенції обласної ради народних депутатів відповідно до ст. 11 Закону України від 16.11.1992 р. "Про основи містобудування"; регіональні будівельні норми та правила; порядок приймання в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів капітального будівництва (крім державного замовлення);
·локальних нормативних актів, що приймаються (укладаються) безпосередньо суб'єктами господарювання або їх засновниками (установчі та внутрішні правові документи суб'єктів господарювання).
Глобалізація й інтернаціоналізація господарських звязків впливає на розвиток господарського права. Джерелами права стають міжнародні договори, конвенції, угоди. Сучасне національне правове регулювання перебуває під значним впливом зовнішніх чинників. У національному праві зявляються і посилюються норми, що регулюють економічні звязки з зовнішнім світом. Здійснюється уніфікація господарського, цивільного і торговельного права, на що, зокрема, значною мірою вплинула європейська інтеграція. Відбувається імплементація міжнародних правових норм у національне законодавство через ратифікацію, офіційну публікацію з розясненнями. Держави є учасниками багатьох міжнародних конвенцій, що регламентують торгівлю, морські, повітряні, залізничні й автомобільні перевезення, валютні, кредитні і розрахункові відносини, патентні й авторські та інші права.
Таким чином, джерелом господарського договірного права можуть бути і міжнародні договори України (універсальні, міжнародних організацій, двосторонні), ратифіковані Верховною Радою України або укладені за її згодою. Своєрідним джерелом права є звичаї ділового обігу, в т. ч. міжнародні торговельні звичаї (згідно зі ст. 2 Закону України "Про режим іноземного інвестування", оцінка окремих видів іноземних інвестицій може здійснюватися за міжнародними торговими звичаями; ст. 7 ЦК України закріплює принцип застосування звичаїв ділового обороту, що стосується сфери підприємництва, тобто комерційної господарської діяльності).
ГК України в ст. 38 визначає основні засади застосування правил професійної етики у конкуренції, що можуть використовуватися при укладенні договорів, розробці установчих та інших документів суб'єктів господарювання. Отже, регулювання відносин у сфері господарсько-договірного інституту може здійснюватися і за допомогою правил професійної етики у сфері конкуренції, що приймаються саморегулівними заінтересованими організаціями за погодженням з Антимонопольним комітетом України (ч. 1 ст. 38 ГК України). Проте такі правила належать до узвичаєнь, оскільки застосовуються за умови посилання на них у договорі, установчих та інших документах суб'єктів господарювання (ч. 2 ст. 38 ГК України). договір господарський угода зобовязання
Відповідно до систематизації нормативних актів за предметним критерієм розрізняють: закони "Про інвестиційну діяльність", "Про державне замовлення для задоволення пріоритетних державних потреб", "Про інноваційну діяльність", "Про концесії", "Про угоди про розподіл продукції"; постанова Кабінету Міністрів від 18.01.2000 р. № 72 "Про реєстр концесійних договорів"; Примірний договір фінансового лізингу, затв. наказом Міністерства у справах науки та техніки від 03.03.1998 р. № 59; Положення про форму зовнішньоекономічного договору (контракту), затв. наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції від 06.09.2000 р. № 201 та інше.
.2 Функції господарського договору
Відповідно до ч. 1 ст. 173 ГК України, господарський визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Підстави виникнення господарських зобов'язань передбачені ст. 174 ГК України та ст. 11 ЦК України. Господарські зобов'язання можуть виникати:
·безпосередньо із акта законодавства (ГК, закону, підзаконних нормативно-правових актів), що регулює господарську діяльність;
·з акта управління господарською діяльністю (в т. ч. прийняття рішення про створення суб'єкта господарювання, його реєстрації чи відмові в ній, виданні чи анулюванні ліцензій та ін.);
·з господарських договорів;
·інших договорів, передбачених законом, а також з договорів, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать;
·інших правочинів, що не суперечать законові;
·внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання;
·придбання або збереження майна суб'єкта або суб'єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав;
·у результаті створення об'єктів інтелектуальної власності та інших дій суб'єктів;
·внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання;
·на підставі рішення суду (якщо, наприклад, суд зобов'язує вчинити певні дії, спрямовані на відновлення становища сторін зобов'язання, яке було до порушення зобов'язаною стороною свого обов'язку.
Таким чином, однією з підстав виникнення господарських зобов'язань (і найбільш поширеною у сфері економіки) є господарські договори, за допомогою яких опосередковуються зв'язки між суб'єктами господарювання, а також між ними та іншими учасниками господарських відносин.
Своєрідність господарського договору як зобов'язального правовідношення зумовлена природою господарських зв'язків і виявляється в спрямованості господарського договору на обслуговування господарської діяльності та в поєднанні майнових і організаційних елементів у змісті господарських договорів. Тільки сукупність кваліфікуючих ознак може визначати відносини, що склалися між сторонами внаслідок угоди, як господарсько-договірні з поширенням на них норм спеціального законодавства, що регулює окремі види господарських договорів, порядок їх укладення та виконання, а також застосування різних видів господарсько-правової відповідальності за їх неналежне виконання.
Однак, найбільш змістовно місце господарського договору серед інших підстав виникнення зобовязальних відносин обумовлюється його функціями.
Господарський договір виконує низку важливих функцій. Одні з них (функції) притаманні будь-яким договорам (регулятивна, координаційна, контрольно-інформаційна, охоронна), інші - переважно господарським (планування, опосередкування відносин між суб'єктами господарювання, узгодження економічних інтересів сторін договірного зв'язку з врахуванням загальногосподарського інтересу).
Регулятивна функція виявляється в тому, що за допомогою господарського договору здійснюється регулювання відносини між сторонами. Хоча договір укладається на підставі закону, але водночас забезпечує врахування специфіки конкретного господарського зв'язку і відповідно - містить положення, що конкретизують положення закону (щодо порядку та строків виконання договірних зобов'язань, кількісних та якісних характеристик предмета договору тощо) чи заповнюють його прогалини (наприклад, встановленням конкретного розміру санкцій за порушення умов договору, якщо такі санкції не передбачені законом). Регулятивна дія господарського договору обумовлена двома чинниками: а) господарський договір є індивідуальним правовим актом, що забезпечує юридичне оформлення складних і різноманітних господарських зв'язків; б) складність і різноманітність цих зв'язків з необхідністю вимагає належного пристосування загальних вказівок закону до змісту і середовища функціонування певного господарського зв'язку: характеру конкретної господарської операції, економічних інтересів і технічних можливостей сторін, їх фінансового становища, перспектив розвитку.
Координаційна функція проявляється в тому, що сторони господарського договору розробляють умови цього договору шляхом погодження між учасниками договірних відносин умов договору. Оскільки інтереси сторін господарського зв'язку, як правило, не збігаються, а задовольнити свої потреби кожна з них може, лише співпрацюючи з контрагентом, сторони на стадії укладання договору змушені так скоординувати свої потреби і можливості, інтереси і передбачення, щоб шляхом компромісу виробити обопільно прийнятну правову модель відповідного господарського зв'язку; на стадії виконання договору сторони координують свою діяльність відповідно до його умов.
Контрольно-інформаційна функція виявляється в тому, що за допомогою господарського договору здійснюється контроль за ефективністю діяльності суб'єктів господарювання. Так, позитивні результати договірної кампанії (найчастіше проводиться напередодні наступного фінансово-господарського року і полягає в укладенні суб'єктом господарювання договорів на збут продукції, робіт, послуг) свідчать про суспільний попит на результати його діяльності.
Ступінь ефективності охоронної функції господарського договору (виявляється в можливості забезпечити захист прав та законних інтересів сторін договору) залежить від форми та змісту договору. Сама наявність договору в передбаченій законом формі, зафіксовані в ньому права і обов'язки сторін, а також санкції за невиконання (неналежне виконання) останніх дозволяють здійснити в судовому порядку захист прав та законних інтересів сторін у разі порушення договірних зобов'язань з боку однієї з них чи обопільного порушення.
Господарський договір виконує також функцію планування - як господарських зв'язків, так і поточної діяльності суб'єктів господарювання. Як інструмент планування договір використовується на різних рівнях: загальнодержавному, регіональному (щодо територіальних громад) і локальному (внутрішньофірмове планування).
Відповідно до ст. 67 ГК України за допомогою договору у сфері господарювання здійснюється опосередкування відносин між суб'єктами господарювання, а також цих суб'єктів з іншими організаціями та громадянами. Саме господарські договори є основною підставою виникнення зобов'язань між учасниками господарських відносин, що забезпечує можливість координації їх діяльності, узгодження інтересів, досягнення компромісу з метою отримання певних, взаємовигідних для сторін договору, господарських результатів.
Про наявність у господарського договору такої функції, як узгодження економічних інтересів сторін договірного зв'язку з загальногосподарськими інтересами, свідчать положення ч. 2 ст. 193 ГК України щодо обов'язку сторін договору вжити всіх заходів, необхідних для виконання договірних зобов'язань, з врахуванням інтересів іншої сторони та загальногосподарського інтересу.
Висновки
Проведений аналіз правової природи господарського договору, а також особливостей його укладення, виконання та розірвання, дозволяє зупинитися на наступних висновках дослідження.
Господарський договір - це головний засіб організації господарсько-договірних відносин та важливий інструмент правової організації господарського життя суспільства в цілому. На нашу думку, специфіка господарського договору як підстави виникнення зобовязальних відносин, його субєктний склад, особливості правового регулювання порядку його укладення, виконання та розірвання, дозволяють говорити про необхідність трактуванні суті господарського договору як самостійного інституту господарського права, а не як виду цивільно-правового договору.
Визначення сутності господарського договору, як правило, проводиться шляхом його порівняння з цивільним договором. Найважливішою ознакою, яка виділяється також законодавством, є особливий субєктний склад господарського договору. Наступною важливою особливістю господарських договорів є їх мета - вони спрямовані на обслуговування господарської діяльності або досягнення господарських цілей. Важливою особливістю господарського договору також є значне обмеження свободи договору. Окрім зазначених особливостей, слід також акцентувати увагу на тісному звязку з плановим процесом.
Від цивільних договорів господарські відрізняються також поєднанням в господарському договорі майнових (виготовлення/передача, продукції, її оплата тощо) та організаційних елементів (визначення порядку виконання, приймання виконання, підстав дострокового розірвання договору, порядку розгляду спорів між сторонами договору тощо), а також можливістю відступлення від принципу рівності сторін (державні контракти, договори приєднання, договори, що укладаються в межах рамочних контрактів).
Наведені відмінності не є вичерпними, але дають можливість віднести договір до групи господарських. Порівнюючи господарські та адміністративні договори, доцільно виокремити такі головні відмінності між ними:
) за сферою застосування;
) за спрямованістю договору;
) за субєктним складом.
Своєрідність господарського договору як зобов'язального правовідношення зумовлена природою господарських зв'язків і виявляється в спрямованості господарського договору на обслуговування господарської діяльності та в поєднанні майнових і організаційних елементів у змісті господарських договорів. Тільки сукупність кваліфікуючих ознак може визначати відносини, що склалися між сторонами внаслідок угоди, як господарсько-договірні з поширенням на них норм спеціального законодавства, що регулює окремі види господарських договорів, порядок їх укладення та виконання, а також застосування різних видів господарсько-правової відповідальності за їх неналежне виконання.
Використані джерела
Нормативно-правові акти
1.Конституція України. Прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30. - Ст. 141.
2.Господарський кодекс України // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2003, N 18, ст.144
3.Господарський процесуальний кодекс України // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1992, N 6, ст.56
4.Закон України "Про державне оборонне замовлення" // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1999, N 17, ст.111.
5.Закон України "Про концесії" // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1999, N 41, ст.372.
.Закон України "Про автомобільний транспорт" // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2001, N 22, ст.105.
.Закон України "Про державне замовлення для задоволення пріоритетних державних потреб" // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1996, N 3, ст. 9.
.Закон України "Про зовнішньоекономічну діяльність" // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1991, N 29, ст. 377.
.Закон України "Про інвестиційну діяльність" // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1991, N 47, ст.646.
.Закон України "Про інноваційну діяльність" // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2002, N 36, ст.266.
.Закон України "Про нотаріат" // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1993, N 39, ст.383
.Закон України "Про оренду державного та комунального майна" // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1992, N 30, ст.416.
13.Закон України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2001, N 10, ст.44.
14.Закон України "Про приватизацію державного майна" // Відомості Верховної Ради України. -1997. - № 17. - Ст. 122.
15.Закон України "Про режим іноземного інвестування" // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1996, N 19, ст. 80.
.Закон України "Про товарну біржу" // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1992, N 10, ст.139.
.Закон України "Про угоди про розподіл продукції" // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1999, N 44, ст.391.
.Закон України "Про фінансовий лізинг" // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1998, N 16, ст.68.
.Закон України "Про цінні папери та фондовий ринок" // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2006, N 31, ст.268.
.Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 р. № 283/ 8882 - Законодавство "ЛІГА".
.Декрет Кабінету Міністрів України від 31.12.1992 р. "Про перелік майнових комплексів державних підприємств, організацій, їх структурних підрозділів основного виробництва, приватизація або передача в оренду яких не допускається" // ВВР України - 1993 - №11.- Ст. 96.
22.Постанова Верховної Ради України від 01.11.1990 р. "Про Концепцію переходу Української PCP до ринкової економіки" - Законодавство "ЛІГА".
23.Указ Президента України від 4.10.1994 р. "Про застосування Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів 1НКОТЕРМС" // Урядовий кур'єр. - 1994.- № 154-155.
Спеціальна література
24.Авраменко О. Нариси до господарського права. - К., 2005. - 264 с.
25.Адміністративне право України: Підручник / Ю.П. Битяк, В.М. Гаращук, О.В. Дьяченко та ін.; за ред. Ю.П. Битяка. - К.: Юрінком Інтер, 2004. - 681 с.
26.Беляневич Е. Некоторые вопросы правового регулирования заключения хозяйственных договоров в порядке арбитражного судопроизводства // Предпринимательство, хозяйство и право. - 1998. -№ 9. - С. 44-47.
27.Беляневич О.А. Господарське договірне право України (теоретичні аспекти): Монографія. - К., 2006. - 294 с.
28.Беляневич О.А. Господарський договір та способи його укладання: Автореф. .. канд. юрид. наук. - К., 1999. - С. 28 с.
.Беляневич О.А. Господарський договір та способи його укладання. - К.: Наукова думка, 2002.- 279с.
.Бервено С.М. Проблеми договірного права України: Монографія. - К.: Юрінком Інтер, 2006. - 391 с.
.Бєляєва А.П. Принцип свободи договору в правовому регулюванні зовнішньоекономічного контракту: Автореф. дис. .. канд. юрид. наук: 12.00.03 / Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого. - Харків, 2005. - 19 с.
32.Білоус Ж.А. Дійсність та умови дійсності господарських договорів // Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наук. праць. Вип.212: Правознавство. - Чернівці: Рута, 2004. - С. 49-55
33.Брагинский М И., Витрянский В.В. Договорное право. Книга первая: Общие положения: Издание дополнительное, стереотипное (5-й завод). - М.: Статут, 2002. - 391 с.
34.Вінник О.М. Господарське право: Курс лекцій. - К.: Атіка, 2005. - 419 с.
.Господарське право України: Навч. посібник / За заг. ред. проф. Н.О. Саніахметової. - Харків: Одіссей, 2005. - 491 с.
.Господарське право: Практикум / Щербина В.С., Пронська Г.В., Вінник О.М. та ін - К.: Юрінком Інтер, 2001 - 627 с.
.Єсіпов І. Договір як юридичний факт. // Юридичний журнал. - 2005. - № 2. - С. 12-15.
.Кравчук С.Й. Господарське право України: Навчальний посібник. - К.: Кондор, 2007.- 264 с.
.Мілаш В.С. Господарське право: Курс лекцій: У 2 ч. - Ч. 1. - X.: Право, 2008. - 496 с.
40.Можейко В.Н. Хозяйственный договор в СССР. Госюриздат, 1962. - 240 с.
41.Науково-практичний коментар Господарського кодексу України / Кол. авт.: Г.Л. Знаменський, В.В. Хахулін, В.С. Щербина та ін.; За заг. ред. В.К. Мамутова. - К.: Юрінком Інтер, 2004. - 954 с.
42.Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України: У 2 т. / За відповід. ред. О.В. Дзери (кер. авт. кол.), Н.С. Кузнєцової, В.В. Луця. - К.: Юрінком Інтер, 2005. - Т. І. - 937 с.
43.Ніколенко Л., Лагуткіна Г. Особливості господарського договору як підстави виникнення господарських зобовязань // Підприємництво, господарство і право. - № 6(162). - 2009. - С. 36-39.
44.Новиков С, Лобанов О., Винокуров Д. Договора в хозяйственной деятельности. - Харьков: Фактор, 2004. - 361 с.
45.Підприємницьке право: Підручник. - 2-е вид., перероб. і доп. / За ред. О.В. Старцева. - К.: Істина, 2005. - 637 с.
46.Подоляк С.А. Господарський договір - погляд із синергетики // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 41. - К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2008. - С. 425-429.
47.Подоляк С.А. Господарський договір та його юридичні конструкції - недійсність, нікчемність, неукладеність - в сучасних умовах // Часопис Київського університету права. - 2009. - № 3. - С. 146-149.
48.Правовые тонкости хозяйственных договоров. - Харьков: Фактор, 2006. - 193 с.
49.Сахаров П.Д., Харатишвили А.Г. Хозяйственный договор в деятельности предприятий сельского хозяйства. М., " Юридическая литература", 1976. - 233 с.
50.Теньков С.О. Коментар судової практики з господарських справ. - К.: Юрінком Інтер, 2004. - 461 с.
51.Черешнюк В.М. Відмежування господарських договорів від цивільних // Національна безпека України: стан, кризові явища та шляхи їх подолання. Матеріали міжнародної науково-практичної конференції (7-8 грудня 2005 р.). - К.: Національна академія управління - Центр перспективних соціальних досліджень, 2005. - С. 332-335.
.Черешнюк В.М. Історичний розвиток правового регулювання укладення господарських договорів // Правове регулювання економіки. Збірник наукових праць. - К.: КНЕУ, 2006. - Вип. 6. - С. 248-256.
53.Черешнюк В.М. Неоднозначність законодавчих положень щодо форми господарського договору // Юридична Україна. - 2007. - №1. - С. 81-84.
54.Щербина В.С. Господарське право: Підручник. - 3-тє вид., перероб. і доп. - К.: Юрінком Інтер, 2007. - 656 с.