Глобалізаційні процеси у сучасному світі
Глобалізаційні процеси у сучасному світі
Вступ
Глобалізація (англ. globalization) - процес всесвітньої економічної, політичної та культурної інтеграції та уніфікації. У вужчому розумінні - перетворення певного явища на планетарне, таке, що стосується всієї Землі. Основними наслідками глобалізації є міжнародний поділ праці, міграція в масштабах усієї планети капіталу, людських та виробничих ресурсів, стандартизація законодавства, економічних та технічних процесів, а також зближення культур різних країн. Це об'єктивний процес, який носить системний характер, тобто охоплює всі сфери життя суспільства. В результаті глобалізації світ стає більш зв'язаним і залежним від усіх його суб'єктів. Відбувається збільшення як кількості спільних для груп держав проблем, так і кількості та типів інтегрованих суб'єктів.
Провісником глобалізації стала поява Великого шовкового шляху що з'єднав Китай і Римську імперію. Утворення власне глобального ринку почалось із Великих географічних відкриттів європейцями і підштовхувалось їх військово-політичною та економічною експансією по планеті. Глобалізація, зокрема утворення планетарного ринку, дещо призупинялася в періоди поділу людства на ворожі табори (Семирічна війна, Війна за незалежність США, Велика Французька революція і Наполеонівські війни, світові війни) та холодної війни, коли економічний і культурний розвиток окремих суспільств планети, таких як СРСР та КНР, відбувався відособлено від розвитку решти людського співтовариства.
Особливих темпів глобалізація набрала в останні десятиліття XX століття і на почату XXI століття. З одного боку це пов'язано з падінням залізної завіси та інтеграцією Китаю в світову економіку, з іншого - із швидким розвитком інформаційних технологій, завдяки яким зросли можливості доступу до будь-якої інформації у світі.
Хоча глобалізація - об'єктивний процес, оцінки його ходу і наслідків тривалий час викликають активну політичну дискусію, а ставлення до змін, спричинених нею в локальних і національних спільнотах, активізує політичну боротьбу в різних державах. Глобалізація на сучасному етапі (початок 21 століття), має як палких прихильників, так і опонентів.
1.Глобалізація як суспільно-політичне явище
Глобалізація як новий тип суспільного розвитку сьогодні ставить більше питань, ніж дає на них відповіді. Для кожного жителя планети, незалежно від того, яку національну державу він представляє, з якими глобальними структурами взаємодіє, осьовою проблемою є зясування закономірностей впливу глобалізації на розвиток сучасного світу, оскільки він приводить до формування нової геостратегічної реальності, утвердження нових ціннісних координат, якісної зміни принципів та структури світу, модернізації соціальної, політичної, економічної та державно-управлінської систем.
Глобалізація за останні роки стає одним із найбільш популярних понять у різних сферах наукового знання, проте єдиної концептуальної системи поглядів щодо розуміння його сутності та характеру впливу й досі не сформувалось. Так поляризація теоретичних конструкцій глобалізації сьогодні ставить під сумнів можливість формування цілісного теоретичного бачення змісту глобалізації, закономірностей її впливу та перспектив розвитку світу в цілому, що дає підстави ототожнювати глобалізацію із соціальним міфом, який приходить на зміну великим утопіям ХХ ст.
В умовах глобалізації світ вступає в нову реальність, яка вимагає від нього жити за принципами глобального он-лайну, тобто розвиватись в унісон з іншими державами, творити глобальну державну політику відповідно до технології, апробованої вже державами-лідерами геополітичного розвитку. В результаті такого тотального впливу глобалізації змінюється специфіка розвитку світу, трансформаційно-модернізаційних змін зазнають традиційні форми соціальної організації, на зміну яким приходить глобальне суспільство, глобальне інформаційне суспільство, глобальне масове суспільство, мережеве суспільство (суспільство мережевих структур) та суспільство глобального ризику. В умовах глобалізації кардинально змінюється місце, роль та функції національної держави, на зміну якої приходить глобальна держава в особі транснаціональних корпорацій. Виходячи з цього все частіше дискутується модель глобальної, сильної чи навіть корпоративної держави. Проте марними є сподівання більшості вчених - ідеологів глобалізму, які доводять можливість підміни національної держави у традиційному її розумінні транснаціональними корпораціями, які начебто мають виступати виразниками інтересів національних держав.
На сучасному етапі суспільного розвитку зявляються нові тенденції, які засвідчують появу обернених, тобто альтернативних форм глобалізації, які можуть прийти їй на зміну і переформатувати архітектоніку сучасного світу. Для сучасного людства надзвичайно актуальним є питання, яким шляхом воно йтиме, якщо попередній світоустрій буде зруйновано і чи вдасться йому віднайти тотожну альтернативу глобалізації. Особливо важливо для кожної національної спільноти усвідомити чи доцільно дотримуватись традиційного варіанта суспільного розвитку, чи все ж таки обрати шлях адаптації до нової реальності. Відповідь на це питання закономірно лежить у площині історичного досвіду, специфіки політики національної держави, а головне в її здатності запропонувати свою альтернативну форму розвитку, яка відповідає її менталітетові, а тим більше і навязати її, якщо це дозволяє потенціал держави, завдяки цьому державі вдасться відпозиціонувати себе як могутню та конкурентну державу у світі.
Сьогодні вже є очевидним, що модернізація світу не може здійснюватись за єдиним вектором розвитку, а для цього необхідною є інституціоналізація різних національних і регіональних ціннісних систем, які виборюють своє право на глобальний вплив. Виходячи із цього нам видається можливим спрогнозувати ймовірність виникнення таких обернених форм глобалізації, як регіоналізація, американізація, китаїзація та бразилізація, які в недалекому майбутньому можуть визначати геополітичну стратегію світу.
Глобалізація в її сучасному варіанті приводить до переформатування структури сучасного світу, а в результаті цього - до коригування національних систем державного управління, зміни стратегій економічного, політичного та духовного розвитку, що породжує суцільну взаємозалежність світу, яка і складає основу його функціонування. Зростаюча взаємозалежність уніфікує й стандартизує умови та фактори розвитку окремих країн світу, є своєрідним індикатором визначення рівня сталості розвитку національних держав, а отже, і їх потенціалу в протистоянні викликам глобалізаційних процесів, які й стають сьогодні основним критерієм обєднання держав у відповідні глобальні чи регіональні структури. Протистояти таким глобалізаційним викликам здатна лише та держава, яка має активну систему управління, реалізує власну геополітичну стратегію розвитку, максимально оберігає свій суверенітет, орієнтується в глобальному просторі, а головне - володіє ефективними механізмами впливу та навіть і управління ним.
Саме тому після того, як світ вступив у нове тисячоліття, будь-які науково-дослідні розвідки розпочинаються з питання, що таке сучасна глобалізації, яких форм вона набуває сьогодні, чи насправді вона є такою вкрай необхідною складовою ефективного розвитку, чи все ж таки вона справляє негативний вплив на суспільне життя, якого будь-що треба уникнути, чи можна без неї обійтись або навіть і обминути, де фактично межі між обєктивною та субєктивною складовою такого процесу. Єдиним винятком із цього є розуміння глобалізації як нового типу світового розвитку, що знаменує появу нових магістральних тенденцій, за якими буде розвиватись світ упродовж майбутніх кількох десятиліть, а тому важливо, аби кожна держава світу незалежно від рівня розвитку знайшла можливість вписатись у глобальний простір, інакше вона ризикує опинитись в ситуації глобальної ізоляції, яка, у свою чергу, спровокує її соціально-політичну та економічну деградацію.
Глобалізація як достатньо нове та не досить вивчене явище привносить у світ більше викликів та небезпек, ніж переваг. В умовах поглиблення і більшого поширення взаємозалежності та взаємозвязку у світовому співтоваристві суттєво змінюється вертикальна структура владних відносин, якісно змінюється зміст міжнародних політичних відносин, зазнає певної трансформації і система державного управління. Все це є результатом виникнення та впливу глобальних викликів суспільного розвитку, які не можуть не позначатись на загальнонаціональних та державно-управлінських системах світу.
У результаті цього кожна національна держава постає перед необхідністю протистояти глобалізаційним викликам. Це, у свою чергу, вимагає від них створення нових модернізаційних проектів з урегулювання локальних та цивілізаційних конфліктів, вироблення ефективних механізмів управління глобалізаційними процесами. Така стратегія протистояння глобалізаційним викликам досить часто супроводжується впровадженням універсалізованих принципів управління суспільно-політичним розвитком, стандартизацією технології прийняття державно-управлінських рішень, унаслідок чого національні системи державного управління здобувають глобальну відкритість, яка унеможливлює збереження власної національної ідентичності, а це, у свою чергу, провокує виклики національної безпеки.
Головним викликом суспільного розвитку в умовах глобалізації стає підміна національного інтересу глобальним, проте національний інтерес жодною мірою не може підмінятись глобальним інтересом, оскільки це реально позбавляє національну державу можливості реалізації власної стратегії суспільного розвитку. На сучасному етапі світового розвитку національний інтерес зазнає такої радикальної трансформації, що вже не може бути ефективною формулою функціонування національної держави.
Підміна національних інтересів глобальними породжує нові виклики національної небезпеки, наявним підтвердженням чого є спроби окремих світових держав підпорядкувати собі інтереси іншої національної держави. Негативними наслідками цього стає: наростання соціально-політичних та етнічних конфліктів, які виводять систему суспільного розвитку з динамічної рівноваги, позбавляючи її можливості стабільного розвитку та ефективного функціонування. Саме тому основна мета національної безпеки в умовах глобалізації має зводитися до створення умов для реалізації інтересів особи, суспільства та держави, що відповідає системі національних інтересів, яка з необхідністю має бути узгоджена з глобальною системою інтересів.
Одним із глобалізаційних викликів національної безпеки є глобальний тероризм, що виступає одним із факторів геополітичного реструктурування світу, який підтверджує небажання перемовин, діалогу та компромісу в налагоджуванні міждержавних відносин. Основними субєктами реалізації глобального тероризму стають так звані мережі субдержавних злочинців, неурядові організації насилля. Протистояти йому надзвичайно складно, оскільки в умовах глобалізації такі національні інститути (армія, поліція, служби безпеки та розвідки, міністерства закордонних справ), які б мали гарантувати безпеку своїх громадян та відповідний рівень захисту від терористичних акцій, виявляються бездієвими.
Глобальний тероризм, який розпорошив сучасний світ, поставив його перед потребою глобальної міграції, яка привела до змішування мов та конфесій, що, безумовно, створило нові виклики суспільному розвитку. Результатом глобальної міграції стало розпорошення людського потенціалу в пошуках реалізації відповідних інтересів. Глобальна міграція сьогодні набуває особливо стійких тенденцій, які регламентують державну політику більшості країн світу, відповідно до чого кожна національна держава постає перед обєктивною необхідністю розробки своєї власної стратегії розвитку виходячи із тенденцій впливу глобальної міграції.
Важлива роль у попередженні та доланні глобалізаційних викликів належить розробці ефективних управлінських механізмів. Так чи інакше сучасний світ має змиритись із незворотністю сучасних глобалізаційних процесів, але заради того, аби помякшити їх негативні впливи, необхідно виробити механізми їх запобігання. Одним із важливих механізмів розвязання та попередження глобальних проблем є розвинута співпраця між державами в політичній, економічній, гуманітарній, інформаційній та військовій сферах. Нове підґрунтя для такого співробітництва передбачає узгодження позицій між державами з метою розробки прогнозних сценаріїв розвитку, вірогідних моделей майбутнього, сценарних моделей майбутнього, які забезпечать розвязання глобальних проблем суспільного розвитку в загальнопланетарному масштабі. В умовах глобалізації кожна держава намагається створити власний інструментарій розвязання глобальних проблем сучасності, спираючись на підтримку інших держав. Це зумовлено тим, що глобальні проблеми сучасності мають детермінований характер, ще не встигли розвязати одну проблему, як зявляється інша, більш складна. Якщо ж держава виявиться неготовою вчасно розрядити ситуацію, може відбутися деструкція системи суспільного розвитку.
Глобалізація не лише незворотний, але й необхідний процес. Оскільки вона являє собою певну культурну систему, яка дає змогу передавати, взаємообмінюватись знаннями не лише між поколіннями, але й між народами. Це, у свою чергу стає свідченням того, що глобалізація приводить до своєрідної національної відкритості, основним інструментом якої є вирішення проблем, які уможливлюють усесторонній звязок та всесторонню залежність однієї націй від іншої. Безумовно, в умовах такого середовища змінюється все, у тому числі й система державного управління, зникають традиційні кордони, зявляються абсолютно нові форми звязків між народами.
Сьогодні відомо, що основною умовою глобалізації є формування єдиного політичного простору, який, у свою чергу, повинен забезпечити вироблення єдиної політичної мови, яка б слугувала основою взаєморозуміння між світовими культурами. Без цього політичний діалог цивілізацій залишається на рівні номінальних конструкцій, і в жодному разі не зможе виступати реальною політичною практикою ефективного розвитку держав у ХХІ ст.
Процеси глобалізації висувають нові вимоги до системи функціонування національних систем державного управління, які мають стати дієвим та ефективним засобом у вирішенні складних міжкультурних суперечностей, особливо тих, які виникають у процесі гармонізації механізмів спільного функціонування національних держав у світовому просторі, а отже, й узгодження відносин між державами та налагодження ефективних форм взаємодії, що певною мірою може сприяти забезпеченню відкритості та прозорості сфери міжнародних відносин.
Сучасний світ сьогодні розвивається та функціонує на умові включення його у процес глобальної інтеграції, який і виступає основним критерієм, принципом та інституційним механізмом його розвитку. Глобальна інтеграція як засіб обєднання держав сприяє налагодженню ефективної взаємодії між ними на всіх інституційних рівнях розвитку суспільства і базується на реалізації ними спільних інтересів. Під впливом глобальної інтеграції змінюється глобальна структура світоустрою, зявляються нові інтегративні структури, які забезпечують інтенсифікацію розвитку людства в цілому. Виходячи з цього глобальна інтеграція забезпечує структурну трансформацію сучасної системи міжнародних відносин, а головне - сприяє паритетному розподілу соціально-політичного, економічного та культурного потенціалу між державами в умовах спільного глобалізаційного вектора розвитку. Ґенеза глобальної інтеграції дає змогу чітко ідентифікувати європейську та євроатлантичну форми, які в майбутньому визначатимуть загальноцивілізаційні стандарти розвитку світу.
Сучасна світова спільнота сьогодні майже абсолютно переконана в тому, що їй завжди доведеться перебувати в єдиному глобалізаційному просторі, що в остаточному підсумку визначило її стратегію активного пошуку механізмів, здатних ефективно врегулювати світовий розвиток. Така нова модель сучасного світового розвитку, спрямована на розширення проти інтеграції суспільствами своїх інтересів у світі, є новою вимогою розвитку західноєвропейської цивілізації, яка сповідує принципи обєднання не лише національних держав, але й субєктів суспільного розвитку в цілому.
В умовах глобалізації все більше обмежуються можливості національних держав як субєктів міжнародних економічних та політичних відносин, відповідно до чого суттєво знижується роль та значення політичних еліт, які певною мірою повинні витлумачувати сутність певних явищ, які породжуються процесами глобалізації. Для цього необхідно розгорнути широкий дискурс з метою визначення впливовості субєктів глобалізації та можливого коригування сучасної неоліберальної моделі світового розвитку відповідно до стратегічних інтересів розвитку кожної окремої нації. Це певною мірою дасть змогу уникнути розуміння глобалізації як стихійного процесу, що призводить до поглиблення нерівності, розрухи самобутніх культур, перетворення цілих регіонів та країн у ресурсних донорів. З цього приводу досить часто проводять паралелі між глобалізацією та індустріалізацією, адже сьогодні чітко визначено - Україна потребує глибокої модернізації всіх сфер суспільного життя шляхом залучення та вмілого використання у своїх національних інтересах тих ресурсів, які привносяться процесами глобалізації.
Слід відзначити, що механізми функціонування конкретної держави в таких глобалізаційних процесах залежить від її конкретно-історичних умов, типу, функцій, а також структури та складу державного апарату та характеру взаємовідносин держави й суспільства. Одним із засобів здійснення глобальної інтеграції в сучасних умовах розвитку світу є глобальна експансія - просторове розширення у взаємодії між державами.
Інтеграційний процес закономірно має кілька напрямів, причому ці напрями не обовязково регламентуються конкретною інтеграційною ідеєю. Переважною мірою характер здійснення інтеграційного процесу залежить від ефективності внутрішньої та зовнішньої політики держав, для одних він має ситуативний характер, для інших - стратегічний. Тобто, якщо державна політика ефективна, то вона передбачає стратегічний характер інтеграційного процесу, в противному разі вона має ситуативний характер. Відповідно до цього сьогодні доцільно вести мову про розробку ефективних механізмів глобального та державного управління інтеграційними процесами, які, з одного боку, мають забезпечити включення держав в інтеграційний процес, а з другого - гарантувати їм можливість управління глобалізаційними процесами за умови обєднання зусиль з іншими державами.
В умовах глобалізації змінюється специфіка систем державного управління, основними механізмами функціонування якої стає адаптація, трансформація та модернізація до нових умов розвитку. Ці процеси тісно взаємоповязані між собою. Так, зокрема, адаптація являє собою процес прилаштування, пристосування та облаштування системи управління окремої держави до нових умов глобалізаційного розвитку. Трансформація як механізм та процес характеризує різні форми радикальних змін, яких зазнає геополітична система світу та кожна національна система державного управління в умовах глобалізації. Глобальна інтеграція на сьогодні є основним базовим фактором геополітичної трансформації світу, відповідно до якої змінюється система міжнародних відносин (перехід від біполярної до однополярної), відбувається структурно-морфологічна перебудова всієї міжнародної системи.
Модернізація як один із варіантів суспільного розвитку, який приводить до вдосконалення та накопичення позитивних кількісних та якісних змін у розвитку певного явища (економічних, соціальних, демографічних, культурних та ін.), що охоплює більшість країн, може привести сучасний транснаціональний світ до повної його невпізнанності, внаслідок цього вона породжуватиме й чимало проблем, які можуть спровокувати небезпечний конфлікт, що позначиться на специфіці політики національних держав.
У результаті впливу різних інтеграційних форм суспільного розвитку сучасний світ зазнає якісних змін, які приводять до трансформації його політичної системи, що стає причиною його глобальної політичної реструктуризації, яка повязується з його переходом від однополярної та біполярної до багатополярної структури світу.
Необхідною умовою помякшення глобальної політичної реструктуризації є вироблення ефективних шляхів забезпечення сталого розвитку. Це особливо важливо, оскільки глобалізація закономірно приводить до ситуації певної наднапруги у взаємодії між державами, породжуючи своєрідний колапс у геополітичному розвитку, що, безумовно, позначується на тенденціях розвитку сучасного світу та, зокрема, на умовах його сталості. Це, у свою чергу, відкриває нові можливості реалізації стабілізаційних критеріїв розвитку національних систем державного управління саме перехідних суспільств, які найбільшою мірою підпадають під негативний вплив сучасних процесів глобалізації.
2.Україна у процесі глобалізації
Глобалізація як універсальна форма історичної динаміки приводить до якісних та кількісних змін у функціонуванні перехідних суспільств. Відповідно до цього вона являє собою нову концептуальну схему розвитку сучасного світоустрою з його відповідною організаційною та ціннісною ієрархією. Перехідні суспільства найбільшою мірою підпадають під виклики глобалізації, більшість із них виявляються навіть не готовими їм протистояти. Така нерівність у розвитку між державами в особливій формі увиразнюється саме в умовах глобалізації, в кінцевому результаті це приводить до геополітичного розколу світу на лідерів та аутсайдерів глобалізації. Аби здолати таку нерівність, мають бути уніфіковані правила геополітичної гри та розвитку економічного сектора для всіх субєктів глобального простору. Це дасть змогу здолати відставання в розвитку, виробити більш конкурентні позиції, унеможливити дії подвійних стандартів розвитку (національних та глобальних) таким чином, аби забезпечити належні умови реалізації власних інтересів, не перешкоджаючи при цьому інтересам іншої держави. Досягнути цього перехідне суспільство у змозі, якщо буде реалізовано принципи глобальної демократії, які визначатимуть відповідну паритетність у реалізації глобальних та національних інтересів у державному управлінні перехідних суспільств. Важливою проблемою в розвитку перехідних суспільств на сучасному етапі історичного розвитку є вплив глобальної демократії на систему державного управління. Тенденції такого впливу на пострадянському просторі стають усе більш відчутними в умовах глобалізації та особливо після так званих кольорових революцій, які мали місце, зокрема, у Грузії, Україні, Киргизії і які, безумовно, привели до порушення усталеної суспільно-політичної рівноваги.
Однією із форм розвитку перехідного суспільства в умовах глобалізації є спіралевидний геополітичний розвиток людства як єдиного цілого. Така форма розвитку, за схемою якої проходить більшість перехідних суспільств, зумовлюється потребами формування структурованої економіки, впровадженням нових форм інноваційної діяльності, налагодженням глобальних звязків, забезпеченням соціально-економічних, політичних та духовних передумов геостратегічної стабільності світу. Спіралевидний розвиток (розвиток по спіралі) в умовах глобалізації, з одного боку, означає повтор певних історичних типів у розвитку глобального світу, а з другого - саме такий повтор і забезпечує структурно-збалансовану динаміку світу в цілому.
Необхідним механізмом оптимізації державного управління перехідних суспільств є наздоганяючий розвиток, який дає змогу здолати відсталість від передових країн світу. Посилення тенденції наздоганяючого розвитку в першу чергу характерне для перехідних суспільств, оскільки саме вони найбільшою мірою перебувають у ситуації економічної та політичної інертності, а тому, аби вийти з цього, вони мають вдаватись до стратегії розвитку наздогін.
У контексті сучасних глобалізаційних процесів, які приводять до формування нової парадигми управління суспільним розвитком, принципово змінюється характер та специфіка діяльності державних службовців як субєктів реалізації нових критеріїв та цінностей, що відповідають новим умовам життєдіяльності людства. Така парадигма характеризується передусім зміною ціннісних орієнтацій державних службовців, що тим самим вимагає формування нового рівня їх професійної ідентичності та національної свідомості. В умовах глобалізації кожне суспільство має віднайти адекватну формулу нарощування кадрового потенціалу, аби, з одного боку, вписатися в сучасні глобалізаційні процеси і зайняти в них достойне місце, а з другого - не втратити формулу власної національної ідентичності. Така формула має стати пріоритетною для перехідних суспільств, які постають перед необхідністю вироблення нової концепцій державної політики в умовах глобалізації.
Найбільш складним питанням для сучасної України є пошук принципів та механізмів налагодження взаємозвязків із глобальним світом, що тим самим дозволить чітко визначити її місце та роль у загальносвітовому просторі. Саме тому Україна так наступально декларує свій максималізм у прагненні якнайшвидше інтегруватись у глобальний простір, інакше вона може лишитись пасивним обєктом для реалізації глобальної політики не лише розвинених країн світу, але і тих, які їх наздоганяють. Система державного управління України має бути не лише максимально адаптованою до нових глобалізаційних умов розвиту, але й володіти потужним інструментарієм впливу на них, а також використання їх на користь реалізації власних національних інтересів. Це, у свою чергу, дасть змогу Україні виробити нову геополітичну стратегію, яка сприятиме її ефективному економічному, політичну та духовному розвитку. Осьовою проблемою для України сьогодні є запропонувати такий геостратегічний проект її розвитку, який би дозволив їй зайняти достойне місце у світових глобальних процесах і репозиціонувати її геополітичний статус, аби він змінив ставлення до України в цілому з боку світової спільноти.
Вплив глобалізації на функціонування сучасного світу характеризується високим рівнем взаємозалежності та взаємодії між державами. Основу такої взаємозалежності та взаємодії становить збіжність ціннісних систем, якими керуються держави при виборі своєї стратегії розвитку, форми ставлення їх до інших держав. Це, у свою чергу, дає змогу визначити основні концептуальні засади Кодексу взаємовідносин, суспільств в умовах впливу глобалізації. При цьому держави мають виробити спільні ціннісні нормативи, аби не лише використовувати один одного заради реалізації власних інтересів, а працювати на забезпечення певного стабілізаційного балансу в розвитку глобального світу шляхом створення такої інтеграційної політики держави, яка була б спрямована на реалізацію інтересів своїх геостратегічних партнерів. Необхідність розробки Кодексу взаємовідносин повязується з необхідністю створення конкретної ціннісно-нормативної системи, яка дасть змогу визначити, якими інтересами керуються держави по відношенню одна до одної в умовах глобалізації. Принципова різниця в таких ціннісних інтересах закономірно приводить до загострення стосунків між ними, а також активізації суперечностей між державами, які мають різноякісний, а подекуди і наближено тотожний рівень розвитку. Важливим питанням при розробці відповідного Кодексу взаємовідносин країн в умовах глобалізації є пошук нових моральних норм та стандартів, які складають основу нинішньої глобальної цивілізації. Такі норми та стандарти задають систему координат для поведінки та взаємовідносин держав в умовах глобалізації. Важливим питанням у контексті аналізу концептуальних засад кодексу взаємодії держав є питання реалізації глобальної моралі як своєрідної форми геополітичного контролю за дотриманням певних стандартів поведінки держав з точки зору реалізації ними абсолютних цінностей.
Україна максимальною мірою порівняно із іншими пострадянськими державами є відкритою до процесів глобалізації, а відповідно і найбільшою мірою підпадає під вплив деструктивних проявів глобалізації. Така відкритість, яка цілком відповідає структурі українського менталітету, є, з одного боку, могутнім фактором модернізованої динаміки суспільного розвитку, а з другого - це перешкоджає формуванню та реалізації власної національно регламентованої стратегії розвитку. Така відкритість позначується здебільшого на лібералізації економічних відносин та економічної сфери, у майбутньому може призвести до нездатності України контролювати та ефективно управляти негативними проявами глобалізації.
Незалежно від того, що сьогодні Україна позиціонує свої бажання надмірної відкритості до включення у різні транснаціональні структури, все ще потребує розробки ефективних механізмів розвитку та функціонування в умовах глобалізації. Принципової необхідності набуває розробка державної глобалізаційної політики, яка б враховувала співвідношення геостратегічних сил на глобальному просторі і чітко визначала місце та роль України в ньому. Глобалізаційна політика має бути спрямована переважно на реалізацію національних інтересів не шляхом прилаштування до потреб загальнопланетарної системи розвитку, а завдяки можливості задекларувати і відстояти свою власну національно-регламентовану позицію у глобальному світі.
Необхідність розробки та впровадження ефективних механізмів інтеграції України у світову спільноту передусім повязується із осмисленням геополітичної стратегії розвитку держави в умовах глобалізації, а головне - із відповіддю на питання, як має розвиватись наша держава та яка її роль у сучасних глобалізаційних процесах. Чи є вона повноправним субєктом розгортання таких процесів, чи все ж таки вона лишається окремим придатком до певного інтегрального утворення держав, де змушена грати не за своїми власними, а за чужими правилами гри.
Висновки
В Україні сьогодні непоодинокими є так звані глобальні політичні проекти, які привели до того, що через реалізацію економічних інтересів держави інші держави реалізують свої лобістські амбіції. В результаті цього економіка перетворюється на абсолютну заручницю політики іншої держави, прикладами цього можуть слугувати втручання Росії та Америки. В Україні сьогодні існує проблема несформованості національної ідентичності, яка перешкоджає державі повною мірою протистояти глобалізаційним викликам з боку інших держав. У цьому контексті держава має бути сильною, з відповідним рівнем громадської свідомості та самосвідомості, патріотично відповідальною та громадянсько підзвітною. Це, у свою чергу, дозволить Україні маневрувати між економічними інтересами та політичною доцільністю в реалізації своїх національних потреб саме в умовах глобалізації.
Джерела
глобалізація політичний світовий
1. [Електронний ресурс] Wikipedia. Режим доступу: http://uk.wikipedia.org/wiki/Глобалізація
2.Дейвіс Н. Європа. Історія. - К., 2000.
.Політична історія України. - К., 2008.
.Всесвітня Історія. Новітній період (1939-2011 рр.) Щупак І. Я. ISBN 978-966-685-200-0,2011
5.[Електронний ресурс] Войтович Р.В. Вплив глобалізації на розвиток сучасного світу - 2013. Режим доступу:
http://www.vidkryti-ochi.org.ua/2013/06/blog-post.html