Собівартість виробництва зернових культур та шляхи її зниження

Собівартість виробництва зернових культур та шляхи її зниження

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ БІОРЕСУРСІВ І ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ УКРАЇНИ

Кафедра економіки підприємства ім. І.Н. Романенка

Курсова робота

на тему

«Собівартість виробництва зернових культур та шляхи її зниження»

Студента 4 курсу 1 групи

напряму підготовки «Біотехнологія»

спеціальності 6.051401 - «Біотехнологія»

Нинюк Ю.В

Керівник: к.е.н., доц.. Гуцул Т.А.

Вступ

Становище, яке зараз має місце в нашій державі вимагає вирішення багатьох питань, які виникають в економіці. Це стосується як промисловості, так і сільського господарства. Але якщо промисловий сектор хоч якимось чином здатен на сьогоднішній день відобразити свою діяльність і витрати природних ресурсів, то агропромисловість - це хворе місце України.

Реструктуризація колективних сільськогосподарських колективів і створення на їх основі агроформувань ринкової форми, прийняття нового земельного кодексу та інших важливих для сільського господарства нормативних актів, - все це є стимулювання державою підприємницької діяльності.

Головними задачами розвитку економіки на сучасному етапі є всебічне збільшення ефективності виробництва, а також займання непохитних позицій сільськогосподарських підприємств на внутрішньому і міжнародному ринках. Для того щоб витримати гостру конкуренцію і завоювати довіру покупців підприємство повинно вигідно виділятися на фоні підприємств того ж типу. Добре відомо, що покупця цікавить якісь продукції і її ціна. Чим вища якість і нижча ціна, тим краще і вигідніше для покупців. Ці показники як раз і закладені у собівартості. Собівартість є основою для визначення ціни на виробництво.

Собівартість продукції - витрати підприємства на виготовлення загальної кількості товарів або одного товару у грошовій (вартісній) формі.

Для визначення собівартості одиниці продукції сукупні витрати підприємства ділять на кількість створеної продукції. У західній економічній науці їх називають середніми витратами. Розрізняють індивідуальну та суспільну собівартість. Індивідуальна собівартість - це сукупні витрати в грошовій формі на окремому підприємстві. Вона є одним із критеріїв ефективності роботи підприємства, показником витрат і доходів, оскільки у ній втілені ціни на засоби і предмети праці, робочу силу, швидкість обороту основних і виробничих фондів тощо. Суспільна собівартість - це узагальнена середньозважена індивідуальна собівартість для однакових видів продукції на різних підприємствах.

З кількісного боку вартість і собівартість співвідносяться між собою як ціле і частина, оскільки вартість утворюється з матеріальних витрат, необхідного і додаткового продукту, а собівартість - лише з перших двох елементів. Як і категорія "вартість", собівартість має кількісний та якісний аспекти. В якісному - вона відображає економічні відносини між працівниками підприємства, різними підприємствами (трудовими колективами) з приводу формування частини витрат на виготовлення певних товарів.

РОЗДІЛ 1. Теоретично-методологічні основи визначення собівартості продукції підприємства

.1 Поняття та структура собівартості продукції підприємства

Собівартість продукції служить одним з найважливіших економічних показників, що характеризують ефективність роботи підприємства.

Собівартість продукції (робіт, послуг) - це грошова вартість спожитих засобів та предметів праці, оплати праці. Для встановлення витрат, які конкретно необхідно включати в собівартість продукції, слід керуватись П(С)БО-16 "Витрати".

Склад і перелік калькуляційних статей визначають вид собівартості. В залежності від повноти витрат, які включаються в собівартість продукції, виділяють такі види собівартості:

1   технологічна собівартість продукції;

2   виробнича собівартість валової товарної продукції;

3   собівартість реалізованої продукції.

Технологічна собівартість - це прямі витрати, безпосередньо зв'язані з випуском продукції: прямі матеріальні витрати і прямі витрати на заробітну плату робітників.

Собівартість валової продукції - витрати за кошторисом виробництва з урахуванням зміни залишків резерву майбутніх платежів за винятком витрат, які не включаються у виробничу собівартість та зміни залишків витрат майбутніх періодів.

Виробнича собівартість товарної продукції - собівартість валової продукції за винятком зміни залишків незавершеного виробництва.

Для досягнення своєї основної мети - максимізації прибутку - підприємство повинно понести певну суму витрат. Ці витрати спрямовуються на формування і використання усіх видів ресурсів.

Всі витрати підприємства (загальні витрати) поділяються на операційні та інвестиційні.

Операційні витрати - це витрати операційної діяльності підприємства, тобто його основної діяльності, пов’язаної з виробництвом та реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг), яка забезпечує основну частку його доходу. Операційна діяльність не включає інвестиційної та фінансової діяльності підприємства.

Операційні витрати називаються ще поточними витратами. Частина з них є циклічними і повторюваними (витрати за сировину і матеріали, на заробітну плату та ін.), а інші - мають місце постійно і незалежно від виробництва (витрати на утримання приміщень, управлінського персоналу, споруд тощо).

Крім поділу витрат на операційні та інвестиційні, виділяються витрати бухгалтерські та економічні.

Перші з них відображають реальні суми фактично здійснених підприємством витрат у формі платежів за придбані сировинно-матеріальні ресурси, виплати заробітної плати, нарахування амортизації, здійснення орендних платежів тощо. Другі, крім реальних бухгалтерських витрат включають неявні витрати підприємства, його власника у вигляді використовуваних землі, приміщень, ін. власних активів, на які він формально не несе грошових витрат. Тобто, економічні витрати підприємства «перевищують» бухгалтерські на величину неявних (їх часто називають «внутрішніми») витрат.

Витрати виробництва представляють у натуральній і вартісній формах. Розрахунок необхідної кількості і облік витрат у натуральній формі має важливе значення для організації самого процесу виробництва на підприємстві.

Вартісна форма оцінювання витрат є вирішальною в процесі визначення ефективності виробничої діяльності підприємства, вона відображається у вартості виготовленої продукції, виконаних робіт (послуг). Вартісною формою витрат на підготовку виробництва, виготовлення продукції та її збут є собівартість продукції.

На практиці не завжди собівартість продукції є повним відображенням дійсних витрат на її виробництво: одні з них мають відношення до процесу виробництво продукції, але відшкодовуються за рахунок прибутку; інші - включаються в собівартість, але не мають прямого зв’язку з виробництвом.

В основу класифікації витрат, що формують собівартість продукції, покладено такі ознаки:

I.       Ступінь однорідності витрат.

II.      Всі витрати за цією ознакою поділяються на:

Ø  одноєлементні (прості) - сировина і матеріали, заробітна плата тощо; ці витрати мають єдиний економічний зміст;

Ø  комплексні - різнорідні за своїм складом і охоплюють декілька елементів витрат, їх називають ще непрямими (загально-виробничі та адміністративні витрати, втрати від браку).

III.     Спосіб віднесення на окремі види продукції.

Витрати поділяються на :

Ø  прямі (безпосередньо пов’язані з виготовленням даного виду продукції і можуть бути прямо віднесені на її одиницю);

Ø  непрямі (пов’язані з виготовленням різних виробів і не можуть прямо бути віднесені на той чи інший вид продукції; до них належать заробітна плата управлінського та обслуговуючого персоналу, утримання й експлуатація основних фондів тощо).

IV.    Зв’язок з обсягом виробництва.

Витрати поділяються на:

Ø  постійні (їх загальна сума не залежить від кількості виготовленої продукції в певних межах; до них належать витрати на утримання й експлуатацію будівель і споруд, управління).

У складі постійних розрізняють умовно-постійні витрати, які неістотно змінюються при зміні обсягу виробництва:

Ø  змінні - загальна сума витрат за певний час залежить від обсягу виробництва продукції; поділяються на:

§ пропорційні - змінюються прямо пропорційно до зміни обсягу виробництва - сировина, матеріали, комплектуючі, відрядна заробітна плата;

§  непропорційні - поділяються на прогресуючі і регресуючі.

V.      За економічними елементами і калькуляційними статтями.

Ця класифікація є найважливішою. За економічними елементами затрат формуються відповідно до їх економічного змісту. Елементи затрат є економічно однорідними для всіх галузей і на їх основі складається кошторис витрат на виробництво.

Згідно з Національними стандартами бухгалтерського обліку в Україні (Положення (стандарт) бухгалтерського обліку) передбачене таке групування витрат на виробництво:

Елементи витрат на виробництво включають:

§ Матеріальні затрати (сировина, матеріали, комплектуючі, напівфабрикати, паливо, енергія, тара; віднімається вартість повернутих відходів).

§  Витрати на оплату праці (всі форми основної заробітної плати штатного і позаштатного виробничого персоналу підприємства).

§  Відрахування на соціальні заходи (включають відрахування на пенсійне забезпечення, на соціальне страхування, страхування на випадок безробіття, на індивідуальне страхування).

§  Амортизація основних фондів і нематеріальних активів (нараховані амортизаційні відрахування на повне відтворення основних фондів за нормами від балансової вартості, інших необоротних матеріальних і нематеріальних активів).

§  Інші операційні витрати операційної діяльності, які не ввійшли у вищенаведені елементи (зокрема, вартість робіт, послуг сторонніх підприємств, суму податків, зборів, крім податків на прибуток, витрати від курсових різниць, знецінення запасів, псування цінностей, сума фінансових санкцій тощо).

В економічній практиці з метою більш повного і точного врахування усіх видів витрат на виробництво і збут продукції при складанні калькуляції може використовуватися така класифікація калькуляційних статей. Вона може включати витрати на:

§ сировину і матеріали (за мінусом зворотних відходів);

§  куповані напівфабрикати і комплектуючі вироби;

§  паливо і енергію на технологічні цілі;

§  заробітну плату основних виробничих робітників;

§  відрахування на соціальні заходи із зарплати основних виробничих робітників;

§  підготовку і освоєння виробництва продукції;

§  зношування інструмента і пристосувань цільового призначення та інші спеціальні витрати;

§  утримання й експлуатацію машин та устаткування;

§  загальновиробничі витрати;

§  загальногосподарські витрати;

§  втрати внаслідок технологічно неминучого браку;

§  інші виробничі витрати;

§  позавиробничі (комерційні) витрати.

Відмінність статей калькуляції від аналогічних елементів витрат полягає в тому, що в першому випадку враховуються тільки витрати на даний виріб, а в другому - всі витрати підприємства, незалежно від того, де і на які потреби вони були здійснені.

1.2 Формування собівартості продукції підприємства

Собівартість комплексно характеризує використання всіх видів ресурсів підприємства, вона є одним з найважливіших показників ефективності виробництва на підприємстві, і у ній відображаються:

§ рівень організації виробничого процесу;

§  технічний рівень;

§  продуктивність праці та інше.

Собівартість продукції як показник використовується для контролю за використанням ресурсів виробництва, визначення економічної ефективності організаційно-технічних заходів, встановлення цін на продукцію. За умов самофінансування зниження собівартості є основним джерелом зростання прибутку підприємства.

Складання кошторису витрат на виробництво - встановлення всієї суми затрат на виробництво в плановому році.

Кошторис виробництва, узагальнюючи поелементні витрати підприємства, показує їх ресурсну структуру (витрати на матеріали, персонал, основні фонди). Це надзвичайно важливо для аналізу чинників формування і зниження собівартості продукції.

Порядок розробки кошторису витрат на виробництво залежить від розміру підприємства, інформаційного забезпечення процесу планування та його стадії. На стадії прогнозних оцінок величина витрат кошторис можна вкладати коригуванням фактичних витрат за минулий період. Елементи фактичних витрат коригуються на прогнозні коефіцієнти зміни обсягу виробництва, чисельності персоналу, вартості основних фондів з урахуванням зміни норм витрат ресурсів, цін на них тощо.

Кошторис витрат на виробництво відображає собівартість товарної, валової і реалізованої продукції підприємства.

Собівартість товарної продукції обчислюється на основі елементів витрат, що відображаються в кошторисі, з подальшим їх коригуванням на величину витрат, які не включені у виробничу собівартість продукції (витрати на підготовку та освоєння нової продукції, позавиробничі витрати, відшкодування витрат від браку), зміну залишків витрат майбутніх періодів. Одержана сума є собівартістю валової продукції. Після її коригування на зміну залишків незавершеного виробництва одержується виробнича собівартість товарної продукції.

Саме вона разом із сумою позавиробничих витрат становить повну собівартість товарної продукції. Собівартість реалізованої продукції обчислюється коригуванням собівартості товарної продукції на зміну залишків нереалізованої продукції.

Калькулювання собівартості продукції - це процес обмеження собівартості одиниці продукції. Виділяють такі методи калькулювання:

нормативний (витрати на одиницю продукції встановлюються за нормами);

параметричний (затрати на проектований вибір встановлюються, виходячи із залежності рівня цих витрат від зміни техніко-економічних параметрів виробу);

розрахунково-аналітичний (прямі витрати на виробництво одиниці продукції розподіляються на основі діючих норм, а непрямі - пропорційно заробітній платі).

прибуток насіння зерновий собівартість

Розділ 2. Рівень собівартості рослинницької продукції та її вплив на фінансові результати підприємства

.1 Виробничі ресурси підприємства та їхнє використання

ПП “Україна” знаходиться в Житомирський області,Новоград-Волинському районі,селі Кикова.

У цілому, клімат зони степу континентальний, з високими тепловими ресурсами. Суми температур вище 10 оС сягають у північних районах 3000 оС, а в південних - 3300 оС. Середня температура повітря найтеплішого місяця липня + 21,5 - 23,3 оС, а найхолоднішого січня - 4,0 - 6,0 оС. Середня тривалість вегетаційного періоду коливається від 210 днів у північних до 220 днів у південних районах степу. Цього часу досить для того, щоб всі сільськогосподарські культури пройшли всі фази вегетації і для збирання врожаю.

Річна кількість опадів у північних районах близько 400 - 450 мм, а в крайніх південних - 350 мм. З загальної кількості опадів у теплу пору року випадає приблизно 70%. Випадання опадів взагалі відрізняється нерівномірністю й значними коливаннями їх кількості, що призводить до нерівномірного зволоження у різні роки.

Однак забезпеченість посівів водою є одним із найважливіших показників агрокліматичного потенціалу вирощування сільськогосподарських культур. Але найсприятливіші умови забезпеченості водою складаються в районах північного степу, де в 40 - 50% років ресурси її не відповідають потребі рослин.

Неоднакова й забезпеченість посівів теплом. І хоча сума активних температур повітря вище 10 оС складає близько 3000 оС, така кількість тепла за період активної вегетації свідчить, що температурний коефіцієнт росту сільськогосподарських культур, майже скрізь досить великий. Однак через гіршу забезпеченість водою відносна продуктивність зменшується на 20 - 30% і більше.

За багаторічними даними Укргідромету, приморозки в повітрі закінчуються переважно в кінці другої - на початку третьої декади квітня, а в окремі роки вони можуть тривати до кінця другої декади травня, у ряді східних і західних районів степу - навіть до кінця травня чи на початку червня. Тривалість безморозного періоду в більшості районів становить у середньому 155 - 165 днів, у південно-західних та деяких центральних районах 166 - 176 днів і більше. Однак в окремі роки вона може зменшуватись переважно до 115 - 125, тільки місцями - до 126 - 136 днів. Це викликається як пізнім закінченням приморозків весною, так і раннім їх настанням восени. Майже скрізь приморозки в повітрі восени іноді можуть наставати вже в другій декаді вересня. Звичайно, весною та восени вони дещо обмежують потенційні можливості формування врожаю соняшнику: в окремих випадках завдають шкоди сходам і викликають передчасне припинення росту рослин.

Також зона степу характеризується наявністю східних та північно-східних вітрів. В прибережних районах у теплу пору року спостерігаються бризи - вітри, що вдень дують з моря на сушу, а вночі дують з суші на море.

В зоні степу зустрічаються такі ґрунти: чорноземи звичайні малогумусні і середньогумусні, чорноземи південні малогумусні та слабо гумусовані, чорноземи та дернові карбонатні на елювії карбонатних порід, темно-каштанові солонцюваті, каштанові солонцюваті, чорноземи лукові солонцюваті, лукові.

У південних районах поширені чорноземи і сірі опідзолені ґрунти, що утворилися на карбонатних лесових материнських породах. Відзначаючись великою родючістю, вони вже давно є об’єктами інтенсивного сільськогосподарського використання і тому в звичайній мірі окультурені. Інші ґрунти (солонцюваті, підзолисті) менше поширені, проте в окремих господарствах займають великі площі.

В сучасних межах землекористування господарства загальна земельна площа складає 165 га (Таблиця 2.1).

Таблиця 2.1 Склад і структура сільськогосподарських угідь підприємства

В структурі с.-г. угідь бачимо, що в 2011 ,2012,2013 роках рілля займає 100%.

Розрахунок показника землезабезпеченості ПП “Україна”, проводиться шляхом відношення площі с.-г. угідь (окремо ріллі) до середньорічної чисельності працівників, зайнятих у виробництві.

Таблиця 2.2 Землезабезпеченість підприємства

Аналізуючи землезабезпеченості підприємства (Таблиця 2.2), можна зробити висновок, що землезабезпеченість з 2011 по 2013 років не змінилася.

Таблиця 2.3 Розрахунок вартісних показників продуктивності праці у досліджуваному господарстві

Провівши аналіз вартісних показників продуктивності праці у досліджуваному господарстві,(Таблиця 2.3) ми бачимо, що вироблення продукції з розрахунку на 1 середньорічного працівника збільшилася на 22% протягом 2011-2013рр. На ці показники вплинула середньорічна чисельність працівників і вартість валової продукції.

Основний капітал ― це та частина продуктивного капіталу, яка бере участь в кількох виробничих циклах, свою вартість переносить на створюваний продукт частинами і в процесі виробництва не змінює своєї натуральної форми (будівлі, споруди, машини, обладнання і т.д.)

Оборотний капітал ― це та частина продуктивного капіталу, яка бере участь лише в одному виробничому циклі, свою вартість переносить на створюваний продукт відразу повністю і в процесі виробництва змінює .

Економічна ефективність використання основного виробничого капіталу у сільському господарстві характеризується системою показників. Основними з них є показники, які характеризують технічне оснащення підприємства: капіталозабезпеченість, капіталоозброєність, та показники, які характеризують ефективність використання основного виробничого капіталу: капіталовіддача, капіталомісткість продукції та норма прибутку.

Узагальнюючим показником ефективності використання основних засобів є фондовіддача - виробництво валової продукції сільського господарства у розрахунку на 100 грн. основних виробничих фондів сільськогосподарського призначення.

Оберненим показником фондовіддачі є фондомісткість - вартість основних виробничих засобів сільськогосподарського призначення у розрахунку на 100 грн. валової продукції.

Таблиця 2.4 Розрахунок показників економічної ефективності використання основних виробничих фондів.

Капіталовіддача - це вартість валової продукції з розрахунку на 1 грн основних виробничого капіталу сільськогосподарського призначення

Капіталомісткість - це вартість основного виробничого капіталу сільськогосподарського призначення з розрахунку на 1 грн. валової продукції (зворотний показник капіталовіддачі). Цей показник визначає розмір основного виробничого капіталу, необхідний підприємству для виробництва валової продукції вартістю 1 грн. за даних умов.

Капіталозабезпеченість - це вартість основного виробничого капіталу, яка припадає на 100га сільськогосподарських угідь. Капіталозабезпеченість значною мірою залежить від виробничого напряму підприємства.

Капіталоозброєність - співвідношення між початковим обсягом інвестицій і кількістю працюючих.

Цей показник характеризує інтенсивність виробництва.

Таблиця 2.5

Капіталозабезпеченість (капіталооснащеність) та капіталоозброєність

Порівнюючі дані звітного і базисного року (табл. 2.5), ми бачимо що з 2013 по 2011 роки, капіталозабезпеченість не змінилася.

Краща капіталозабезпеченість і вища капіталоозброєність сприяють зростанню врожайності і підвищенні продуктивності рослин, що в свою чергу впливає на зниження собівартості продукції і збільшення прибутку.

Таблиця 2.6 Розрахунок показників економічної ефективності використання оборотних фондів.

Проаналізувавши таблицю і порівнявши 2011-2013 роки, бачимо, виручка від реалізації продукції та послуг збільшилася на 38,41%. Середньорічна вартість оборотних фондів також збільшилася впродовж досліджуваних років вдвічі. Тривалість обороту днів у 2012 р. була найнижчою (192,51 днів), а у 2013 р. ― найвищою (400 днів). Тому коефіцієнт оборотності оборотних фондів змінювався в залежності від даних показників, 1,37, 1,87 та 0,90 відповідно до 2011, 2012 та 2013 років.

Всі підприємства мають певну спеціалізацію, тобто переважний розвиток виробництва одного або кількох видів продукції для якого в даному місці є відносно найкращі природо-економічні умови.

Таблиця 2.7 Структура грошових надходжень від реалізації продукції

Дане підприємство з 2013-2011 році було вузькоспеціалізованим, оскільки зернові та зернобобові в структурі товарної продукції підприємства займають 100%.

Таблиця 2.8 Результати господарської діяльності підприємства

Рівень рентабельності в 2013 році різко підвищився, в порівнянні з 2011 роком і становив 17,01%.

2.2 Аналіз динаміки виробництва зернових культур та її собівартості

Динаміка виробництва насіння зернових культур свідчить, що основу сировинної бази зернової промисловості складають пшениця, овес, ячмінь та ін.

Собівартість сільськогосподарської продукції формується під впливом багатьох факторів зокрема співвідношення темпів змін обсягів виробництва і поточних витрат на продукцію, які визначають її рівень і тенденції.

Під час аналізу динаміки різних явищ визначають абсолютний приріст, темп зростання і росту, абсолютне значення 1% приросту на основі порівняння рівнів ряда динаміки. Рівень, який порівнюють, називають поточним, а рівень з яким порівнюють ― базисним.

Таблиця 2.9 Структура посівних площ

Таблиця 2.10 Рівень і динаміка виробничої собівартості 1 ц рослин продукції зернових культур, грн.

Таблиця 2.11

Структура витрат на основне виробництво у рослинництві

Зі структури можна зробити висновок, що підприємство вузькоспеціалізоване,окрім рослинництва іншої продукції не випускає.

2.3 Структура собівартості продукції зернових культур

Собівартість продукції рослинництва формується з різних за економічним змістом статей витрат, які характеризують її структуру.

Структура собівартості продукції характеризується процентним співвідношенням окремих статей витрат у загальних витратах виробництва.

Вона залежить від особливостей сільськогосподарських галузей та їх виробничої спеціалізації, рівня технологічного устаткування і організації виробництва.

Таблиця 2.12 .Структура собівартості 1 ц пшениці

Таблиця 2.13 Структура собівартості 1 ц вівсу

Таблиця 2.14 Структура собівартості 1 ц жита

Аналізуючи дані таблиці можна зробити висновок, що найбільші затрати основних видів зернових культур займають нафтопродукти на овес у 2012 році ― 45 тис.грн. І за даними всіх років, найбільші витрати йшли саме нанафтопродукти.

Ціну реалізації 1 ц продукції та рівень товарності визначаємо за допомогою таких показників як реалізованої продукції(ц), виробленої продукції(ц), виручки від реалізації (тис. грн), і відповідно обчислюємо ціну реалізації 1 ц (грн.) та рівень товарності (%).

Рівень товарності продукції ― це відношення кількості реалізованої продукції до кількості виробленої продукції. Показник вимірюється у відсотках.

Ціна реалізації 1 ц продукції визначається шляхом ділення виручки від реалізації даного виду продукції на кількість реалізованої продукції.

Таблиця 2.15

Розрахунок рівня товарності 1 ц продукції зернових культур

Аналізуючи таблицю (2.16), можна зробити висновок, що рівень товарності за досліджуваний період був найвищий у 2012 році у вівса ― 198,45%; менший рівень товарності був у пшениці (2011 рік) ― 41,42%.

Таблиця 2.16 Ціна реалізації 1 ц продукції зернових культур

Виходячи з таблиці (2.17), найбільша ціна реалізації була у вівсу ― 184,61 грн (2013р.), а найменшою у вівса за 2011р. ― 111,11 грн.

Таблиця 2.17 Визначення впливу факторів на формування 1 ц пшениці

Використаємо метод ланцюгових підстанов:

1)      Розрахуємо умовну собівартість, Сум ― собівартість 1 ц при витратах звітного року поділити на урожайність базисного:

Сум = 1966,66  16,9 = 116,37 (грн./ц);

2)      Зміна собівартості за рахунок витрат виробництва:

Сх1 = Сум - Сб =116,37- 124,26 = - 7,89(грн./ц);

)        Зміна собівартості за рахунок урожайності:

Сх2 = Сз - Сум = 124,26 - 116,37 = 13,3 (грн./ц)

)        Перевірка

ΔС = Сх1 + Сх2 = -7,89 + 13,3 = 5,41 (грн./ц).

Висновок: за рахунок зниження витрат на 133,34 тис. грн. собівартість 1 ц зменшилася на 7,89 грн./ц. За рахунок зниження урожайності на 1,74 ц/га собівартість 1 ц зерна зросла на 5,41 грн./ц.

Таблиця 2.18 Визначення впливу факторів на формування 1 ц вівсу

Висновок: за рахунок зниження витрат на 866,67 тис. грн. собівартість 1 ц зменшилась на 3,74грн./ц. За рахунок підвищення урожайності на 1,84 ц/га собівартість 1 ц зерна зменшилась на 3,74 грн./ц.

Таблиця 2.19 Визначення впливу факторів на формування 1 ц жита

Висновок: за рахунок підвищення витрат на 162,5 тис. грн. собівартість 1 ц зменшилась на 32,35 грн./ц. За рахунок підвищення урожайності на 4,275 ц/га собівартість 1 ц зерна знизилася на 32,36 грн./ц.

Розділ 3. Шляхи зниження собівартості виробництва продукції

.1 Беззбитковість виробництва продукції зернових культур

Істотне значення для керівництва підприємства має інформація про зміни обсягу виробництва сукупних витрат і прибутку.

Знання залежності між зазначеними показниками дає змогу керівництву визначити критичні рівні випуску, наприклад рівень, при якому прибуток буде максимальним, або рівень, при якому не буде ні прибутку, ні збитків. В останній ситуації виникає необхідність визначення кількості продукції або товару, яку необхідно продати, щоб опинитися "в нулі", або обсяг реалізації у вартісному вираженні. Такий обсяг реалізації називають безприбутковим оборотом, або точкою беззбитковості, а також "критичною точкою", "мертвою точкою", "порогом рентабельності". Щоб забезпечити цю рівноважну ситуацію, необхідно, щоб потрібна величина маржинального доходу відповідала сумі постійних витрат.

Аналіз беззбитковості, що ґрунтується на залежності між доходами (виручкою) від реалізації продукції, витратами та прибутком за короткий період, тобто період, протягом якого вихід продукції підприємства обмежений рівнем наявних на конкретний час в її розпорядженні діючих виробничих потужностей.

Протягом короткого часу залучення одних ресурсів може зрости, залучення інших - ні. Наприклад, можна організувати додаткове постачання сировини, залучити некваліфіковану робочу силу, але для збільшення виробничих потужностей обладнання знадобиться час.

Таким чином, протягом короткого періоду часу випуск продукції обмежений, тому що виробничі потужності підприємства не можуть бути збільшені. Для скорочення виробничих потужностей також необхідний час, тому протягом короткого періоду часу підприємство повинне працювати, використовуючи відносно постійні запаси виробничих ресурсів.

Метою проведення аналізу беззбитковості є оцінка:

початкового періоду функціонування нового підприємства;

прибутковості нового виду послуг або нової предметно-цільової спеціалізації;

прибутковості інвестицій при нарощуванні основного капіталу тощо.

Таблиця 3.1 Розрахунок критичного обсягу виробництва зернових

Якщо запас міцності є нижчим 25%, тоді господарська діяльність вважається ризикованою. В нашому випадку запас міцності по трьом зерновим культурам є вищим 25%.

3.2 Інтенсифікація виробництва продукції рослинництва та підвищення її економічної ефективності

Сільське господарство може розвиватися двома шляхами: екстенсивним чи інтенсивним. У першому випадку обсяги виробництва продукції збільшуються за рахунок розширення посівних площ, збільшення поголів’я тварин, як правило, при незмінному рівні техніки і технології. В другому - за рахунок поліпшення використання виробничих ресурсів на основі широкого використання досягнень науково-технічного прогресу, що сприяє підвищенню врожайності сільськогосподарських культур, продуктивності худоби та птиці.

Екстенсивний шлях розвитку сільського господарства обмежується відсутністю нових земель, які можуть бути залучені в сільськогосподарське виробництво. Тому єдиним залишається інтенсивний шлях, що передбачає збільшення виробництва продукції на основі застосування досконаліших засобів виробництва, кваліфікованої праці, нових технологій та методів господарювання. В свою чергу це вимагає додаткових вкладень у розвиток сільського господарства як у цілому, так і л розрахунку на одиницю земельної площі.

Однак таке збільшення вкладень потребує поліпшення їх розподілу з метою раціонального поєднання застосовуваних земельних, матеріальних та трудових ресурсів, відповідних їм технологій, форм та методів господарювання.

Таким чином, інтенсифікація ― це форма розширеного відтворення, яка ґрунтується на оптимальному формуванні та раціональному використанні на основі науково-технічного прогресу сукупних затрат уречевленої та живої праці на одиницю земельної площі з метою збільшення обсягу продукції та підвищення ефективності її виробництва.

Суть інтенсифікації рослинництва полягає не тільки в ефективнішому використанні землі, айв удосконаленні всіх інших факторів виробництва - матеріальних і трудових ресурсів, впровадженні нових організаційних форм господарювання, нових технологій і т. ін.

Інтенсифікацію сільськогосподарського виробництва характеризують такі показники: продуктивність праці, фондовіддача, окупність виробничих витрат, собівартість продукції, норма прибутку, рівень рентабельності, окупність додаткових витрат. Останній показник характеризує економічну доцільність збільшення виробничих витрат і визначає ефективність їхнього використання. Окупність додаткових витрат - це вартість додаткової валової продукції сільського господарства з розрахунку на 1 грн додаткових витрат у процесі інтенсифікації виробництва.

Матеріальною основою інтенсифікації є капітальні вкладення й інші ресурси, застосування яких передбачає зміну способів виробництва, вдосконалення техніки і технології, впровадження нових систем у галузях рослинництва та тваринництва. Вкладання засобів і вдосконалення матеріально-технічної бази підприємств доцільно розглядати в органічній єдності з результатами виробництва, прагнути ефективного їх використання. Необхідно постійно порівнювати додаткові затрати з отриманими результатами, щоб кожна вкладена гривня забезпечувала максимальну віддачу. В зв'язку з цим слід мати на увазі, що інтенсифікація передбачає підвищення ефективності віддачі не лише додаткових вкладень, а й тих засобів, ресурсів і затрат, які вироблені раніше і функціонують паралельно у виробництві.

Інтенсивний тип зростання підприємства можна розглядати лише тоді, коли в процесі господарської діяльності мають місце підвищення продуктивності праці й фондовіддачі, економія матеріально-грошових затрат і підвищення якості продукції.

Інтенсифікація є основою підвищення ефективності виробництва - важливою складовою економічної стратегії кожного підприємства. Тільки через інтенсифікацію можна високими темпами підвищувати рівень продуктивності праці, рентабельності підприємства, зменшувати затрати виробництва і под.

Інтенсифікація ― складний економічний процес, який має багатогранний і комплексний характер. Щоб визначити рівень і дати їй економічну оцінку, використовують систему натуральних і вартісних показників У системі показників результативної концепції інтенсифікації найважливішим, що характеризує її рівень, є кількість виробленої валової продукції в розрахунку на 100 га сільськогосподарських угідь. Цей показник визначають за формулою.

З позиції оцінки забезпеченості підприємства засобами та предметами праці, узагальнювальним показником рівня інтенсифікації є сума основних виробничих фондів сільськогосподарського призначення та поточних виробничих витрат (без амортизації) в розрахунку на одиницю площі сільськогосподарських угідь. Його визначають за формулою

Це прямий і основний показник, що відображає рівень інтенсифікації розвитку всіх галузей і підприємства загалом. Він засвідчує рівень концентрації живої й уречевленої праці в розрахунку на одиницю площі сільськогосподарських угідь і характеризує ступінь інтенсивності використання землі.

У практичній роботі для проведення аналізу й економічних досліджень визначають окремо рівень насичення підприємства засобами виробництва:

Цей показник підтверджує не лише виробничу потужність підприємства, а й його можливість раціонально використовувати оборотні фонди в процесі виробництва. Сума ж поточних витрат, в які введено частину основних фондів у вигляді амортизаційних відрахувань, і сума оборотних фондів у грошовому виразі, спожитих у процесі виробництва в розрахунку на один гектар площі сільськогосподарських угідь, дає змогу повніше розкрити основний показник рівня інтенсифікації:

Крім вартісних показників, для оцінки рівня інтенсифікації використовують систему натуральних. Це:

енергонасиченість - кількість енергетичних потужностей (к.с.) у розрахунку на 100 га сільськогосподарських угідь;

кількість внесених мінеральних і органічних добрив у розрахунку на один гектар ріллі;

спожито електроенергії (кВтгод) на виробничі цілі в розрахунку на 100 га сільськогосподарських угідь;

обсяг виконаних тракторних робіт у розрахунку на один гектар ріллі;

ступінь меліорації земель;

питому вагу площі посіву сортовим насінням у структурі посівів;

питому вагу породного поголів'я в структурі стада;

витрати кормів у розрахунку на одну голову тварин;

рівень комплексної механізації виробничих процесів у тваринництві;

витрати на племінну роботу.

Визначення показників рівня інтенсифікації ― перший етап у дослідженні цього процесу. Зміна їх рівня спонукає до зміни результатів інтенсифікації, основними натуральними показниками якої є урожайність сільськогосподарських культур і продуктивність окремих видів тварин.

3.3 Впровадження комплексної механізації виробничих процесів

Інтенсифікація зернового господарства неможлива без комплексної механізації виробництва зерна. Вона є основою впровадження інтенсивних технологій вирощування зернових культур і забезпечує зростання продуктивності праці при виробництві зерна. Забезпеченість господарства надійною системою машин дає змогу якісно і в оптимальні строки виконувати всі види робіт, що сприяє підвищенню врожайності зернових культур і значно зменшує втрати зерна.

Комплексна механізація ― основна база підвищення продуктивності праці в зерновому господарстві. Комплексна механізація передбачає виконання всіх процесів механічними засобами при збереженні ручного управління машинами. Система машин, як сукупність різних видів техніки, яка забезпечує послідовне і безперервне виконання робіт у виробничому процесі, є основою впровадження комплексної механізації сільськогосподарського виробництва, втілення найважливіших досягнень і тенденцій науково-технічного прогресу в сільському господарстві. Впровадження систем машин в усіх галузях, зокрема і в зерновій, має забезпечити збільшення виходу продукції при менших затратах праці і коштів на її одиницю, сприяти поліпшенню умов праці. При цьому треба враховувати зональні особливості сільськогосподарського виробництва і створювати сприятливі умови для життєдіяльності живих організмів.

Для досягнення максимального збільшення виробництва окремих видів сільськогосподарської продукції потрібно визначити раціональні нормативи витрат відповідних виробничих ресурсів, необхідні витрати на підвищення якості і одержання екологічно чистої продукції, а також на охорону навколишнього середовища. Відповідно, економічну ефективність сільськогосподарського виробництва вивчають до вимог економічних законів, які його регулюють, і виробничими відносинами, в межах яких розвиваються різноманітні форми власності і види господарювання.

Розвиток сільського господарства, в галузі рослинництва здійснюється на основі впровадження досягнень науково-технічного прогресу, зокрема використання нових систем машин, високопродуктивних культур, мінеральних добрив, гербіцидів.

Висновки

Дана курсова робота показує важливість та необхідність впровадження аналізу собівартості у діяльності сільськогосподарського підприємства. Сучасний стан аналізу є достатньо розробленою, у теоретичному плані, наукою. Ряд методик використовується в управлінні виробництвом на різних рівнях.

Важливим показником, який характеризує роботу сільськогосподарських підприємств є собівартість продукції. Від її рівня залежать фінансові результати діяльності підприємства, темпи розширеного виробництва, фінансовий стан господарюючих суб’єктів.

Аналіз собівартості продукції дозволяє з’ясувати тенденцію зміни даного показника, виконання плану, визначити вплив факторів на його приріст і на цій основі дати оцінку роботи господарства по використанню можливостей і встановити резерви зниження собівартості продукції. Подальший розвиток аналізу собівартості в теоретичному і практичному плані тісно пов’язан з розвитком суміжних наук, в першу чергу математики, статистики, бухгалтерського обліку та інші.

Найбільш важливим моментом у вивченні такого показника, як собівартість, є розгляд факторів, що впливають на показник і визначення основних шляхів по зниженню собівартості. Від того, як підприємство вирішує дане питання залежить отримання найбільшого ефекту з найменшими витратами, зростання накопичень, економія трудових, матеріальних і фінансових ресурсів. Собівартість відображає велику частину вартості продукції і залежить від зміни умов виробництва і реалізації продукції. Таким чином істотний вплив на рівень затрат оказує техніко-економічні фактори виробництва. Цей вплив проявляється в залежності від змін у техніці, технології, організації виробництва, в структурі і якості продукції і від величини витрат на її виробництво. Звідси витікає, що виявлення резервів зниження собівартості повинно опиратися на комплексний техніко-економічний аналіз роботи підприємства: вивчення технічного і організаційного рівня виробництва, використання виробничих потужностей і основних фондів, сировини і матеріалів, робочої сили, господарських зв’язків; а також усіх складових собівартості.

Систематичне зниження собівартості забезпечує не тільки зростання прибутку підприємства, а і дає державі додаткові засоби, як для подальшого розвитку сільськогосподарського виробництва, так і для поліпшення матеріального становища працівників.

За останні роки у ПП „Україна ” собівартість одного центнеру озимої пшениці має тенденцію до збільшення на 50%, порівнюючи 2003 р. з 2001 р. Причинами цієї зміни можуть бути багато факторів, наприклад такі, як:

•        інфляція - збільшення цін на нафтопродукти, добрива, насіння, засоби захисту та інші складові які включаються до собівартості;

•        природнокліматичні умови - є вирішальним фактором у формуванні врожаю.

Систематичне зниження собівартості забезпечує не тільки зростання прибутку підприємства, а і дає державі додаткові засоби, як для подальшого розвитку сільськогосподарського виробництва, так і для поліпшення матеріального становища працівників.

Список використаної літератури

1.      Агропромисловий комплекс України: тенденції та перспективи розвитку.- К.: ІАЕ УААН, 2000. - 574 с.

.        Андрійчук В. Г. Економіка аграрних підприємств. Київ, 2002 р.

.        Бобров В. Я. Основи ринкової економіки. Лебідь, 1999 р.

.        Зубець М. В. Аграрна реформа в Україні. 1986 р.

.        Пужин В. М. Економіка агробізнесу. 1994 р.

.        Економіка підприємства. - К.: КНЕУ, 2001. - 528 с.

.        Економіка сільського господарства / П.П. Руснак, В.В. Жабка, М.М. Рудий, А.А. Чалий: за ред. П.П. Руснака. - Урожай, 1998. - 201 с

.        Ерін А. Економіка сільського господарства. Вища школа, 1989 р.

.        Левин Н. Я. Введеня в ринкову економіку. М. Статистика, 1992 р.

.        Мацибора В.І. Економіка сільського господарства. - К.: Вища школа,

р.

.        Мертенс В.П. Економіка сільського господарства. - К.: Вища школа, 1991.

.        Мотрона В. І. Економіка сільського господарства. Вища школа, 1994 р.

.        Радченко В. В., Агафонов, Макаренко. Актуальні проблеми ринкової економіки в системі АПК України. Учений посібник. Дніпропетровськ, 1995 р.

.        Каблук П. Т. Розвиток аграрної економічної науки і її завдання на сучасному етапі здійснення аграрної політики в Україні. АПК, 1996 р. № 2.