Ціни та рентабельність виробництва сільськогосподарської продукції в умовах ринкових відносин

Ціни та рентабельність виробництва сільськогосподарської продукції в умовах ринкових відносин

Зміст

Вступ

Розділ 1. Наукові основи ціноутворення та рентабельності виробництва сільськогосподарської продукції

.1 Суть цін та їх система в аграрному виробництві

.2 Рентабельність сільськогосподарського виробництва і методика їх визначення

Розділ 2. Рівень виробництва сільськогосподарської продукції та його рентабельність

.1 Виробничі ресурси підприємства та їх використання

.2 Динаміка виробництва валової продукції, грошових надходжень і прибутку

.3 Ціни та їх вплив на розміри грошових надходжень і прибутку

.4 Рентабельність виробництва сільськогосподарської продукції

Розділ 3. Проект підвищення рентабельності виробництва сільськогосподарської продукції

.1 Проектний рівень удосконалення цін та умови реалізації продукції сільського господарства

.2 Проект зниження собівартості виробництва сільськогосподарської продукції

.3 Поліпшення якості продукції

Висновки і пропозиції

Список використаної літератури

Вступ

Сільське господарство є однієї з найважливіших галузей народного господарства. Воно виробляє продукти харчування для населення, сировину для переробної промисловості, забезпечує суспільство. Тому, актуальною проблемою в даний час є проблема подальшого підвищення рівня ефективності цієї галузі.

Ефективність - це складна економічна категорія, у якій виявляється найважливіша сторона діяльності підприємства - його результативність.

Узагальнюючим показником економічної ефективності сільськогосподарського виробництва є показник рентабельності.

Рентабельність означає прибутковість підприємства. Вона розраховується шляхом зіставлення валового доходу або прибутку з витратами чи використовуваними ресурсами.

На основі аналізу середніх рівнів рентабельності можна визначити, які види продукції і які господарські підрозділи забезпечують велику прибутковість. Це стає особливо важливим у сучасних, ринкових умовах, де фінансова стійкість підприємства залежить від спеціалізації і концентрації виробництва.

Метою курсової роботи є аналіз сучасного стану підприємства, ціни та рентабельності, підвищення їх ефективності та визначення основних напрямків розвитку на перспективу. Мета дослідження полягає в тому, щоб на основі перегляду основних концепцій цін з'ясувати можливості синтезу трудової теорії вартості і теорії граничної корисності для аналізу ринкових цін, встановити сутнісну основу рівноважної ціни, визначити правомірність використання категорії суспільно необхідних витрат праці в ринковій економіці; дослідити вплив ціни на рентабельність виробництва; виявити проблеми сільськогосподарського сектора та шляхи їх вирішення; вивчити вплив різних конкурентних ринків на процеси моделювання цін і виявити вплив інфляційних процесів на динаміку цін та рентабельність, а також заходи по стабілізації економіки та її зростанню.

При ринковому ціноутворенні реальний процес формування цін відбувається не на виробництві, а у сфері реалізації продукції, тобто на ринку під дією попиту і пропозиції, товарно-грошових відносин.

В умовах ринкової економіки провідна роль належить задоволенню інтересів, які відображають прагнення людей до привласнення певної частини суспільних доходів. Саме ринкова ціна та механізм її функціонування є тим надзвичайним явищем, в якому зіштовхуються інтереси окремих осіб, груп людей та всього суспільства. Тому дослідження механізму ринкового ціноутворення як системи, що забезпечує узгодження інтересів усіх суб'єктів ринку, має важливе теоретичне та практичне значення.

Предметом дослідження є ціни та рентабельності виробництва сільськогосподарської продукції в умовах ринкових відносин.

Об’єктом дослідження курсової роботи є ТОВ «Ківшовата Агро» Таращанського району, Київської області, а саме показники рентабельності та ціни на продукцію за 2011-2013 роки.

Основними джерелами інформації, які послужили для написання курсової роботи були річні звіти господарства, плани економічного і соціального розвитку. Крім цього методичною і методологічною основою досліджень послужили Закони України, наукові праці вітчизняних та зарубіжних економістів-аграрників, дані науково-дослідних установ та організацій, статистичні дані з розвитку сільськогосподарського виробництва України та особисті спостереження.

Розділ 1. Наукові основи ціноутворення та рентабельності виробництва сільськогосподарської продукції

.1 Суть цін та їх система в аграрному виробництві

Ціна - це одна із найважливіших багатогранних категорій суспільства у всі часи існування товарно-грошових відносин. Найпростіше та історичне визначення ціни означало грошове відображення вартості товару (послуги). Поняття ціни з'явилось на тій стадії розвитку суспільства, коли надлишки продуктів праці стали товаром, тобто об'єктами обміну, а сам обмін відбувався не у товарній формі, як раніше, а у - грошовій. У цьому сенсі ціна є категорією історичною.

Ціни в сільському господарстві мають велике значення для системи ціноутворення загалом. Вони є вихідними для системи цін на споживчі товари що виробляються із сільськогосподарської сировини. За цими цінами сільськогосподарська продукція реалізується колективними господарствами, колгоспами, фермерськими господарствами приватним сектором державі, переробним підприємствам усіх форм власності, у торговельну мережу та безпосередньо споживачам Такі ціни впливають на кінцеві роздрібні ціни, темпи розвитку сільського господарства, промисловості, рівень оплати праці працівників галузі.

Загалом політика держави спрямована на забезпечення інтересів розвитку промисловості та сільського господарства, зростання матеріальної зацікавленості працівників сільського господарства у виробництві продукції з урахуванням потреб держави та попиту населення Система цін на продукцію сільського господарства та послуги, що надаються підприємствам цієї галузі, має сприяти розміщенню сільськогосподарського виробництва, підвищенню ефективності всіх галузей і підрозділів агропромислового комплексу (АПК), еквівалентному обміну між містом і селом.

Ціни АПК мають особливості, що пояснюються чинниками, які діють у цій сфері.

Так, ціни АПК впливають на рівень роздрібних цін на споживчі товари, тому що переважна більшість останніх складається з продукції сільськогосподарського виробництва. У роздрібній ціні, як правило, більшу частку становить ціна закупівлі, тобто ціна підприємства АПК. Ціни АПК, у свою чергу, залежать від цін на продукцію важкої промисловості, будівельного комплексу та підприємств, що здійснюють ремонтні роботи, від тарифів на вантажні перевезення, цін на пально-мастильні матеріали.

Тому з урахуванням особливостей діяльності підприємств сільського господарства ціни класифікують за різними ознаками:

. Закупівельні ціни на сільськогосподарську продукцію колективних господарств, колгоспів, фермерських та особистих підсобних господарств, приватних підприємств та ін. За цими цінами держава закуповує продукцію для власних потреб, експорту сировини, на промислову переробку та інші потреби.

2.Розрахункові ціни на продукцію землеробства та тваринництва. За цими цінами сільськогосподарські підприємства розраховуються з промисловими переробниками цієї продукції.

3.Ціни міжгосподарських взаємовідносин, за якими продукція сільського господарства обертається між підприємствами АПК.

4. Оптово-посередницькі ціни та ціни заготівельних підприємств, що закуповують сільськогосподарську продукцію у підприємств-виробників на комерційний основі у великих обсягах з метою подальшого перепродажу роздрібним торговцям.

5. Роздрібні ціни, за якими вироби землеробства та тваринництва продаються безпосередньо населенню в роздрібній торговельній мережі без попередньої промислової переробки.

6. Оптові ціни на сільськогосподарську техніку, матеріали, мінеральні добрива, комбікорми тощо.

7. Кошторисні норми будівництва, ціни будівель, споруд у сільській місцевості.

8. Ціни на послуги організацій, які здійснюють виробничо-технічне обслуговування підприємств АПК.

9. Ціни "врожаю на корені", коли за домовленістю між виробниками та покупцями здійснюється продаж врожаю ще до його збирання.

10. Біржові ціни на продукцію АПК - за цими цінами здійснюється продаж на біржових торгах. [17, С.90]

Мал. 1 Класифікація цін за різними ознаками

Основні принципи ціноутворення в АПК:

1. Ціни АПК мають відображати витрати всіх ресурсів на виробництво сільськогосподарської сировини та інших продовольчих товарів.

2. Урахування при формуванні кінцевих цін АПК природних чинників, кліматичних умов тощо. Це призводить до значної диференціації та істотних коливань рівня витрат у господарствах, регіонах за взаємозамінними виробами, сезонами та роками.

3. Урахування в собівартості особливостей галузей АПК. Це відображується в окремих видах витрат. Так, у собівартості не в повному обсязі відбиваються витрати на відтворення природних ресурсів, матеріальні витрати, витрати на відтворення трудових ресурсів, що пояснюється низьким рівнем механізації праці.

4. Взаємозв'язок рівня цін і співвідношення цін за галузями, що входять до АПК. Ціни на засоби виробництва, мінеральні добрива, комбікорми мають бути пов'язані із закупівельними цінами, Вільни ми цінами, за якими реалізується кінцева продукція сільськогосподарських виробників.

. Урахування в ціні сільськогосподарської продукції її якості та стимулювання виробництва якіснішої та кориснішої продукції.

Ціни на продукцію підприємств-виробників АПК поділяються на дві великі групи - ціни на продукцію рослинництва та ціни на продукцію тваринництва.

У свою чергу, ціни на продукцію рослинництва та тваринництва класифікуються за різними ознаками:

1  за сезонами виробництва та реалізації;

2  якістю продуктів.

За сезонами виробництва та реалізації. Велика кількість овочів, плодів, фруктів розподіляється за сезонами виробництва та реалізації. Це пояснюється різними причинами: природно-кліматичними умовами, сезонністю виробництва більшості продукції сільського господарства й на більшості території України, різницею в часі між виробництвом і реалізацією й необхідністю зберігання продукції, різницею в умовах зберігання її різних видів. При цьому основна мета - постійно забезпечувати населення продуктами харчування.

Встановлення ціни на сільськогосподарську продукцію спрямоване на стимулювання виробництва продукції в період між сезонами її збирання та рівномірну реалізацію протягом року. Сезонність встановлення цін впливає на рівень роздрібних цін. Особливо це стосується плодоовочевої продукції (овочі першого врожаю - огірки, помідори - у лютому, березні коштують дорожче, ніж у період масового збирання).

На зміну цін за цією ознакою впливають також терміни зберігання продукції. Для більшості овочів ціни встановлюються залежно від термінів зберігання: що більший термін зберігання, то менша ціна за інших рівних умов. Це пов'язано з тим, що зі збільшенням тривалості зберігання якість продукції знижується (так, картопля в березні коштує дешевше, ніж у період збирання врожаю - у вересні-жовтні).

За якістю продуктів. Система диференціації цін в АПК за якістю продуктів спрямована на стимулювання виробництва високоякісної продукції. Підвищення якості продукції сприяє задоволенню потреб споживачів, підвищує ефективність виробництва і зменшує збитки підприємства. Так, зі зростанням цукристості цукрових буряків підприємства мають змогу збільшити обсяги виробництва цукру. Підвищення жирності молока сприяє збільшенню обсягів виробництва вершкового масла та іншої молочної продукції. [15, С.93]

Підвищення якості продукції в сільському господарстві стимулюється також за допомогою базисних цін і системи знижок і надбавок. Для розрахунку кінцевої ціни встановлюються базисна ціна та базова кондиція. Залежно від цього вироби поділяються за якістю, сортами та категоріями.

Знижки та надбавки встановлюються як у натуральному, так і в грошовому вираженні. Так, на зернові та олійні культури вони нараховуються в натуральних одиницях до базисних кондицій і розраховуються до фізичної маси виробу залежно від ступеня вологості та забруднення. Якщо ці показники нижчі за передбачені базовою кондицією, нараховується надбавка до фізичної маси виробу, якщо нижчі - знижка.

Грошові знижки (надбавки) застосовуються тоді, коли спостерігаються відхилення від базових кондицій інших якісних показників: пошкодження зерен, зараженість їх різними хворобами та шкідниками. Додатково оплачуються також процеси висушування та очищування зерна, якщо це здійснюється на елеваторах або на зерноприймальних пунктах. Крім того, ціна на зерно залежить від сортності. Так, найвища ціна встановлюється на пшеницю твердих сортів з надбавкою до м'яких сортів залежно від кількості клейковини.

При встановленні цін на картоплю враховуються такі показники якості, як розмір бульб, харчова цінність, смакова якість, забрудненість. На технічну картоплю ціна встановлюється залежно від вмісту крохмалю та інших чинників.

Ціни на молоко залежать від базисних кондицій за такими показниками, як жирність і сортність, наявність бактерій, кислотність.

Виробництво сільськогосподарської продукції характеризується особливостями, що відображуються в ціні на готовий виріб. Це стосується чинників, що найбільшою мірою впливають на виробництво: природні умови, родючість землі, рівень механізації праці, особливості вирощування культур, зберігання і транспортування продукції. Ці чинники відображуються у розрахунку собівартості.

Існують три методи визначення ціни на сільськогосподарську продукцію залежно від таких показників:

3 собівартості;

4 якості та взаємозамінності;

• попиту та пропозиції.

Залежно від собівартості. Визначення цін здійснюється відповідно до витрат підприємств АПК при виробництві продукції. Витрати, віднесені на собівартість сільськогосподарської продукції, визначаються згідно з Типовим положенням з планування, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) сільськогосподарських підприємств, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 23 квітня 1996 р. за №452.

Зазначені витрати групуються відповідно до їх економічного змісту за такими елементами:

5  матеріальні витрати (без вартості зворотних відходів);

6  витрати на оплату праці;

7  відрахування на соціальні заходи;

8  амортизація основних фондів і нематеріальних активів;

9  інші витрати.

Показники планової собівартості використовуються для визначення економічної ефективності виробництва, обґрунтування структури виробництва.

Плануванню собівартості продукції передує аналіз витрат за елементами та статтями в попередньому періоді. Для аналізу беруться дані обліку й звітності, нормативні документи, матеріали спостережень, вивчення та узагальнення досвіду господарств. Отримані результати використовуються для розробки заходів економії витрат і підвищення ефективності виробництва у плановому періоді.

Базою для визначення планової собівартості продукції окремих культур і видів тварин є технологічні карти, де за статтями витрат на основі переліку передбачених технологією робіт, ґрунтово-кліматичних умов, обґрунтування норм виробітку, нормативів витрат праці, матеріальних і фінансових ресурсів і з урахуванням раціонального використання землі, основних фондів, застосування прогресивних агрозоотехнічних і організаційних заходів визначається загальна сума витрат виробництва (прямі витрати).

До собівартості продукції також включаються витрати на управління та обслуговування виробництва. У процесі планування собівартості продукції враховується вплив основних техніко-економічних чинників: підвищення технічного рівня, комплексна механізація виробництва, упровадження прогресивних технологій, здійснення заходів поліпшення родючості ґрунтів, підвищення рівня використання виробничих ресурсів (машин, обладнання, худоби, кормів, добрив тощо), упровадження високопродуктивних сортів і гібридів сільськогосподарських культур, порід тварин, раціональне використання матеріальних і фінансових ресурсів, застосування прогресивних форм організації та оплати праці.

Особливістю розрахунку собівартості продукції в АПК є те, що беруть її середній рівень за попередні роки (до п'яти років). Це дає змогу врахувати вплив різних чинників (зокрема природно-кліматичних умов).

До розрахованої собівартості додається певний рівень прибутку, що планується підприємством з урахуванням податків, обов'язкових відрахувань і платежів. Прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства після сплати податків і обов'язкових платежів, розподіляється за основними напрямами:

10фонд споживання (переважно на стимулювання праці працівників);

11фонд розвитку та оновлення матеріально-технічної бази;

12фонд ризику, призначений для зменшення впливу різних чинників на кінцеві результати діяльності підприємства. [10, С.110]

Рівень прибутковості розраховується у відсотках до собівартості виробленої продукції.

Залежно від якості та взаємозамінності. У розрахунку ціни цим методом визначається співвідношення цін за замінними видами продукції рослинництва та тваринництва. Базою взаємозамінності продукції за видами береться виробництво культур на єдиній загальній площі. Оскільки споживачам потрібний увесь набір сільськогосподарських культур, то ціни на ці продукти встановлюються з метою зацікавити господарства виробляти їх повний набір. Це є істотним важелем впливу на територіальну спеціалізацію різних регіонів.

Диференціація за сортами здійснюється з урахуванням якості та врожайності продуктів, їх сортів і категорій. Кінцева ціна встановлюється за допомогою системи знижок або надбавок.

Залежно від попиту та пропозиції. Ціна планується в кілька етапів. На першому етапі вивчається попит на певний продукт у загальнодержавному або регіональному масштабі (залежно від виду продукту).

На другому етапі визначається можливий обсяг виробництва цього продукту та пропозиція його на споживчому ринку. Як попит, так і пропозиція плануються на майбутній період з розподілом на окремі періоди (місяці, тижні). Це дає змогу спрогнозувати їх з урахуванням споживання окремих видів продуктів за окремими періодами. Так, найбільший період споживання більшості овочів припадає на період масового їх збирання (вересень - листопад). Далі споживання цих продуктів на деякий час зменшується. У січні-лютому споживання цих продуктів зростає, а потім знову зменшується.

На четвертому етапі розраховується ціна на продукти в період масової їх реалізації з урахуванням якості, сортності, категорій та особливостей споживання продуктів в окремих регіонах. Вплив цього чинника враховується також при майбутньому розрахунку цін.

На п'ятому етапі визначається цінова стратегія щодо певного виду продукту на майбутній період та встановлюються конкретні ціни з урахуванням усіх чинників, що впливають на них. Їх розміри конкретизуються за періодами всього строку реалізації.

Залежно від конкретної ситуації на підприємствах АПК за різними видами продуктів застосовуються кілька або всі методи розрахунку ціни.

.2 Рентабельність сільськогосподарського виробництва і методика їх визначення

Рентабельність - поняття, що характеризує економічну ефективність виробництва, за якої підприємство за рахунок грошової виручки від реалізації продукції (робіт, послуг) повністю відшкодовує витрати на її виробництво й одержує прибуток як головне джерело розширеного відтворення.

Проблема рентабельності, методи її кількісного виміру постійно знаходиться в центрі уваги при розробці методичних і інструктивних матеріалів. У цьому плані заслуговує на увагу пропозиція економістів про введення класифікації показників рентабельності на абсолютні і відносні, у залежності від способу їхнього кількісного вираження.

Абсолютні показники рентабельності - це валовий і чистий доход. Однак, абсолютні розміри чистого доходу, прибутку і валового доходу не дозволяють повною мірою порівняти економічні результати виробничої діяльності сільськогосподарських підприємств. Господарство може одержати прибутку на тисячу карбованців і на мільйон. В обох випадках виробництво є рентабельним, а ефективність може бути різної, тому що вона залежить від розмірів виробництва, структури продукції, величини витрат виробництва і так далі. Тому для характеристики економічної ефективності виробництва використовують також відносні показники рентабельності, що виражаються у виді співвідношення двох сумірних величин: валового доходу, чистого доходу, прибутку та показників ефективності використання тих чи інших виробничих ресурсів або витрат. Відносні показники рентабельності можуть бути обчислені в грошовому вимірі або, найчастіше, у відсотках. З їхньою допомогою рентабельність сільськогосподарського виробництва може бути виражена як по валовій, так і по реалізованій (товарній) продукції.

На практиці, в основному, використовуються відносні показники рентабельності реалізованої продукції, які відображуються нормою або рівнем рентабельності.

Для кількісного виміру рентабельності в цілому по аграрних підприємствах використовують такі три традиційні показники: рівень рентабельності, норму прибутку і приведену до земельної площі масу прибутку. Рівень рентабельності (Р) визначається за формулою:

де П - валовий прибуток від реалізації (робіт, послуг);

Вв - виробничі витрати на реалізовану продукцію (її виробнича собівартість).

Для повнішої уяви про реальну ефективність певного виду товарної продукції доцільно цей показник обчислювати з врахуванням витрат на її збут, зменшивши при цьому валовий прибуток на величину цих витрат і водночас збільшивши на них знаменник формули.

Оскільки коефіцієнт віддачі за товарною продукцією:

де ТП - вартість товарної продукції (робіт, послуг) за поточними цінами реалізації, то рівень рентабельності можна також визначити з виразу:

Даний показник характеризує економічну ефективність поточних витрат, ступінь їх окупності. Якщо, скажімо, рівень рентабельності становить 85%, це означає, що підприємство за рахунок одержаної грошової виручки повністю відшкодувало витрати виробництва на реалізовану продукцію і додатково одержало на кожний карбованець цих витрат по 0,85 грн прибутку. У тих випадках, коли грошова виручка від реалізації продукції не покриває витрат на її виробництво, визначають показник рівня збитковості як процентне відношення суми збитку до собівартості цієї продукції.

Рівень рентабельності в цілому по підприємству характеризує ефективність лише спожитих виробничих ресурсів і не відображує ефективності використання всіх авансованих витрат, що акумулюються у вигляді застосовуваних основних і оборотних фондів. Тому для визначення ефективності використання виробничих фондів розраховують показник норми прибутку (Нn):

де Фос і Фоб - середньорічна вартість відповідно основних виробничих фондів і оборотних фондів. [9, С.147]

Для характеристики ступеня ефективності сільськогосподарського виробництва і подальших перспектив його розвитку цей показник надто важливий, оскільки однаковий рівень рентабельності для окремих видів сільськогосподарської продукції не створює ще рівних умов для забезпечення однакових темпів зростання обсягу виробництва цих видів продукції, що пояснюється їх різною фондомісткістю.

З економічної точки зору показник норми прибутку показує, скільки грошових одиниць прибутку приносить кожна грошова одиниця функціонуючих виробничих фондів. Зростання цього показника, як і показника рівня рентабельності, свідчить про підвищення ефективності виробництва. Важливо також зазначити, що фактично досягнута норма прибутку використовується як критерій для оцінки ефективності інвестицій за простими (недисконтованими) показниками.

Для оцінки ефективності виробництва в аграрних підприємствах важливе значення має і такий показник, як приведена маса прибутку, що визначається діленням одержаного підприємством валового прибутку на площу сільськогосподарських угідь. Як буде розкрито далі, цей показник набуває особливого значення для характеристики ефективності виробництва окремих видів продукції.

Рентабельність аграрних підприємств безпосередньо залежить від досягнутого рівня ефективності окремих видів виробництв. Щоб знати, які саме галузі в підприємстві найбільш рентабельні, а які низько ефективні, й на основі одержаної інформації розробити заходи щодо дальшого вдосконалення галузевої структури і підвищення прибутковості виробництва, визначають показники рентабельності (крім норми прибутку) в цілому по рослинництву і тваринництву, а також по тих галузях, продукція яких набула товарну форму.

По рослинництву в цілому визначають такі показники рентабельності, як рівень рентабельності і приведену масу прибутку від цього комплексу галузей на гектар ріллі. За окремими культурами доцільно розраховувати три показники: рівень рентабельності, масу прибутку на гектар посіву і масу прибутку на реалізований центнер продукції. При цьому слід брати до уваги такі дві обставини. По-перше, при визначенні приведеної маси прибутку в цілому за рослинництвом слід прибуток від рентабельних галузей зменшити на збитки нерентабельних (збиткових) рослинницьких галузей. По-друге, масу прибутку на гектар посіву певної культури (Мк) необхідно визначати з обов’язковим урахуванням її рівня товарності за формулою:

де Пк - прибуток, одержаний від реалізації певної культури;- площа посіву культури;

Кт - коефіцієнт товарності. [4, С.164]

Значення такого підходу до визначення маси прибутку на гектар посіву культури дуже велике, оскільки дає змогу правильно оцінити доходність галузі.

По тваринництву в цілому визначають рівень рентабельності і приведену масу прибутку на гектар сільськогосподарських угідь. При цьому прибуток від рентабельних тваринницьких галузей зменшується на збитки нерентабельних. По окремих тваринницьких галузях розраховують рівень рентабельності, масу прибутку на середньорічну голову і масу прибутку на центнер реалізованої продукції.

При оцінці ефективності окремих галузей слід брати до уваги всі показники рентабельності, й особливо приведену масу прибутку. Якщо користуватися лише показником рівня рентабельності, може скластися неправильна уява про економічну ефективність, а значить, і про ступінь вигідності виробництва тієї чи іншої продукції в умовах господарства. Ця обставина пояснюється тим, що один і той же рівень рентабельності може бути досягнутий за різної маси прибутку на гектар посіву. Адже відомо, що економічний стан підприємства залежить не лише від рівня окупності поточних витрат, а й від маси прибутку в цілому по господарству і на одиницю земельної площі. Чим вищий останній показник, тим більше можливостей має підприємство для нових інвестицій і матеріального стимулювання працівників, тим кращі його шанси в прискоренні темпів розширеного відтворення і зміцнення своїх позицій на ринку.

З переходом до ринкової економіки і зростанням конкуренції на внутрішньому і зовнішньому ринках дуже важливо для оцінки економічної ефективності виробництва визначати такий показник, як рентабельність продажу. Він розраховується за формулою:

, тобто

В буквальному трактуванні цей показник показує, яка питома вага прибутку в загальній сумі грошової виручки від реалізації продукції. Зрозуміло, що з підвищенням рівня цього показника зміцнюється, за однакових інших умов, економічний стан підприємства, і навпаки. Проте показник рентабельності продажу має глибший економічний зміст, оскільки характеризує цінову конкурентоспроможність товару. [4, С.165]

Розділ 2. Рівень виробництва сільськогосподарської продукції та його рентабельність

.1 Виробничі ресурси підприємства та їх використання

На діяльність та розвиток сільськогосподарського підприємства мають значний вплив природні та економічні умови. Вивчення цих умов є надзвичайно важливою передумовою проведення аналізу економічної ефективності.

Досліджуване підприємство товариство з обмеженою відповідальністю «Ківшовата Агро» знаходиться в селі Ківшовата, Таращанського району, Київської області. Відстань від центральної садиби підприємства до найближчої залізничної станції - біля 10 км, до районного центру - 23 км, до обласного - 150 км. Основними базами постачання та реалізації продукції є місто Київ.

Клімат помірно-континентальний, теплий, з достатнім зволоженням. Зима м'яка; середня температура січня -6°C.

Літо тепле; середня температура липня від 18 до 20°C. Опадів ок. 600 мм в рік. Середньорічна кількість опадів - 500-600 мм, коефіцієнт зволоження 1,3. Середньорічна температура +6,9°C. Середня тривалість безморозного (вегетаційного) періоду 200 днів. Переважають вітри західних і південно-західних напрямків. Теплий період у районі триває близько 220 днів. Таращанський район відноситься до такого району області, у якому сума середньодобових температур за період активної вегетації рослин складає 2400-2600 С., а кількість опадів у цьому періоді знаходиться в межах 235-310 мм.

У ґрунтовому покриві району переважають чорноземи, лугово-чорноземні на піднесених місцях - сірі лісові ґрунти. Також зустрічаються дерново-підзолисті, могутні дернові ґрунти. Найбільшу площу займають чорноземи.

Місце розташування ТОВ «Ківшовата Агро» в цілому зручне, неподалік від баз постачання і ринків збуту продукції. Природні умови, в яких знаходиться підприємство, характеризуються помірно континентальним кліматом, сприятливим для вирощування багатьох видів культур, які тут районовані.

Виробнича діяльність сільськогосподарських підприємств залежить не тільки від впливу природно-кліматичних факторів. Достовірна оцінка діяльності виробництва про обґрунтованому підході та розрахунку показників рівня використання виробничих ресурсів, основних виробничих засобів і оборотних коштів, трудових ресурсів і землі.

Рівень ресурсозабезпеченості сільськогосподарських підприємств зумовлює результати їх господарської діяльності, а також ефективність використання виробничих ресурсів. Головною метою діяльності товариства є отримання прибутку виробництва сільськогосподарської продукції, її переробки, реалізації та здійснення інших видів діяльності.

Майно товариства становлять основні та обігові кошти, а також інші цінності, вартість яких відображена на самостійному балансі.

Товариство є власником: майна, а також землі, переданих йому засновниками у власність; продукції, виробленої товариством в результаті господарської діяльності. Резервний фонд товариства створюється від розміру статутного фонду. Щорічно товариство відраховує до Резервного фонду 5% від суми чистого прибутку.

Для здійснення своєї діяльності товариство використовує землі, які належать йому на праві власності та на праві оренди.

У сільському господарстві земля - це головний засіб виробництва, без якого не можливий процес виробництва продукції рослинництва і тваринництва. Земля для селянина справжній капітал, а якщо вміло господарюєш, родить дедалі більше, що є важливою передумовою стабільного прибутку. Земля значною мірою визначає темпи розвитку і рівень ефективності сільськогосподарського виробництва.

Кожне господарство на основі застосування досягнень науки і передової практики має можливість забезпечити високу економічну родючість ґрунту, а разом з тим і ефективне використання землі.

Проаналізуємо склад і структуру сільськогосподарських угідь на основі річних звітів ТОВ «Ківшовата Агро» .

Таблиця 2.1

Склад і структура сільськогосподарських угідь господарства

Проаналізувавши таблицю 2.1 можна помітити, що площа сільськогосподарських угідь з 2011 році порівняно до 2013 року збільшилась на 195 га. Так як господарство вирощує багато сільськогосподарських культур, то основним видом угідь є рілля, яка протягом 2011-2013 рр. збільшилась на 101,6 га, а площа інших с.-г. угідь на 93,49 га.

У сільському господарстві поряд із засобами виробництва і землею, необхідним виробничим фактором є праця. Носіями здатності працювати є трудові ресурси.

Трудові ресурси - це сукупність здатних до праці людей, що безпосередньо беруть участь у матеріальному виробництві. До них віднесені і та частина населення, яка не бере, але може брати участь у виробництві продукції або наданні послуг. Рівень забезпеченості сільського господарства трудовими ресурсами, рівномірне і раціональне їх використання значною мірою впливає на ефективність галузі. [8, с.171]

Однією з найважливіших умов розвитку сільського господарства є наявність та раціональне використання трудових ресурсів.

Розглянемо наявність та ефективність використання трудових ресурсів у ТОВ «Ківшовата Агро».

Таблиця 2.2

Трудові ресурси господарства та їх використання

За даними таблиці можна прослідкувати такі тенденції: середньорічна чисельність працівників у 2013р. порівняно до 2011р. збільшилась на 2,08% (2 чол.). При цьому кількість працівників рослинництва зменшилась на 2 чол. (2,2%), а тваринництва не змінилась.

В результаті цього кількість відпрацьованих людино-годин в цілому по господарству у 2013р. порівняно до 2011р. також збільшилась - на 34,75% (з 34400 люд. год.). В тому числі в рослинництві було відпрацьовано на 35,96% більше, а в тваринництві - на 24%.

В розрахунку на одного працівника кількість відпрацьованих люд. год. збільшилась в цілому по господарству - на 32% ( 329,97 люд. год.); в галузях рослинництва відбулося збільшення на 33,03%; в тваринницьких галузях відбулося збільшення на 24% .

Таким чином, за досліджуваний період коефіцієнт використання трудових ресурсів в цілому по господарству підвищився на 3,8% (у 2011р. він становив 0,80%, а в 2013р. - 0,83%).

Для нормального розвитку сільського господарства необхідна достатня забезпеченість господарства основними виробничими фондами. До них належать засоби виробництва, які безпосередньо пов’язані з виробничими процесами.

Виробничі фонди сільськогосподарських підприємств залежно від способу перенесення вартості на створений продукт, тривалості обороту і економічного значення в процесі виробництва поділяються на основні і оборотні. Основні виробничі фонди - це ті засоби виробництва, які беруть участь у процесі виробництва багато разів, зберігаючи натурально-грошову форму, а свою вартість на створюваний продукт переносять по частинам. До основних виробничих фондів належать засоби виробництва, які безпосередньо пов’язані з виробничим процесом та реалізацією продукції: приміщення виробничого призначення; споруди; робочі та силові машини; обладнання; робоча і продуктивна худоба.

Вдосконалення виробничих фондів сприяє збільшенню кількості виробництва сільськогосподарської продукції, а також покращення її якості, що звичайно збільшить прибутки господарства.

Узагальнюючим виразом розміру основних фондів є грошова (вартісна) форма, вона дає змогу визначити розміри вкладень коштів на формування їх, а також суму зносу засобів, яка переноситься на новостворену вартість.

Економічне значення основних фондів полягає в тому, що вони є мірилом і основою розвитку продуктивних сил сільського господарства, забезпечуючи відповідний рівень і темпи збільшення виробництва продукції та підвищення продуктивності праці.

Економічна ефективність використання основного капіталу у сільському господарстві характеризується системою показників. Основними з них є показники, які характеризують ефективність використання основного капіталу: капіталовіддача, капіталомісткість продукції та норма прибутку.

Капіталовіддача - це вартість валової продукції з розрахунку на 1 грн. основних засобів сільськогосподарського призначення.

Капіталомісткість - це вартість основних виробничих засобів сільськогосподарського призначення з розрахунку на 1 грн. валової продукції.

Таблиця 2.3

Динаміка забезпеченості підприємства основним капіталом і його використання

Аналіз даних таблиці 2.3 показав, що в ТОВ «Ківшовата Агро» забезпеченість основним капіталом у 2013 році порівняно до 2011 року збільшилась на 30,76%. Вартість основного капіталу у відношенні до 1га с.-г. угідь збільшилась на 22,34%, а на 1 середньорічного працівника збільшилась на 28,09%. Щодо показників які характеризують забезпеченість основним капіталом то відбулись така зміни: капіталовіддіча у 2013 р. порівняно до 2011р. збільшилась на 21,13% такі зміни відбулися за рахунок стрімкого збільшення вартості валової продукції; капіталомісткість у 2013 р. порівняно до 2011р. зменшилась на 17,44%.

Підприємство в 2011 р. і 2012 р. працювало збитково, тому відповідно норма збитку в підприємстві становила 24,6% і 1,7%. У 2013 р. підприємство покращило показники своєї діяльності і отримало норму прибутку 11,59%.

На ефективність сільського господарського виробництва впливає також рівень спеціалізації господарства, наскільки він відповідає природно-кліматичним умовам, його місцезнаходженню.

Спеціалізація полягає у переважаючому виробництві певного виду продукції. Її поглиблення дає змогу ефективніше використовувати наявні ресурси, сприяє концентрації виробничих ресурсів на виробництві певної продукції та удосконалює технологію виробництва. Для того, щоб встановити спеціалізацію підприємства, розглядають структуру грошових надходжень від реалізації усієї сільськогосподарської продукції.

Рівень спеціалізації найповніше характеризується питомою часткою окремих галузей в структурі товарної продукції підприємства. Він дає змогу виявити ті види продукції, з якими підприємство вступає в суспільний поділ праці. Спеціалізацію певною мірою характеризує структура валової продукції, структура виробничих і трудових затрат.

Таблиця 2.4

Структура грошових надходжень від реалізації продукції СВК НВП «Росія»

Аналізуючи таблицю 2.4, структуру грошових надходжень від реалізації сільськогосподарської продукції, можна зробити висновок, що ТОВ «Ківшовата Агро» спеціалізується на вирощуванні сої і зернових.

У 2011 р. питома вага у структурі грошових надходжень від реалізації сої становила 49,53% а зерна 29,53%.

У 2013р. структурі грошових надходжень господарства дещо змінилася і має такий вигляд: питома вага зернових культур становить 48,17%, питома вага сої 29,4%. Також відбулися деякі зміни у структурі грошових надходжень в галузі тваринництва, господарство перестало займатись вирощуванням свиней.

Кінцевий результат від використання всіх виробничих ресурсів показує економічна ефективність.

Визначаємо економічну ефективність сільськогосподарського виробництва.

Таблиця 2.5

Результати господарської діяльності підприємства

Аналізуючи таблицю, економічну ефективність діяльності ТОВ «Ківшовата Агро» можна зробити висновок, що деякі показники економічної ефективності діяльності підприємства підвищилася, а деякі зменшились. Вартість валової сільськогосподарської продукції у 2013 році збільшилась, порівняно з 2011 роком на 58,38% (або на 5835,19 тис. грн.), так у 2011 р. вона склала 9994,8 тис. грн., у 2012 р. - 10360,79 тис. грн., у 2013 р. - 15829,99тис.грн., у тому числі вартість валової продукції в розрахунку на 1 працівника збільшилася на 55,15%, на 1га сільськогосподарських угідь збільшилась на 48,18%, а вартість валової продукції на 1грн витрат виробництва зменшилась на 15,32%.

Підприємство в 2011 р. і 2012 р. працювало збитково і відповідно норма збитку становила - у 2011 р. 422,6 тис. грн., а у 2012р. 350 тис. грн. У 2013 р. підприємство почало отримувати прибуток у розмірі 3457 тис. грн.

Найвищий рівень рентабельності спостерігався в 2013 році - 18,49%, а у 2011 році і 2012 році спостерігався рівень збитковості -42,27% і -2,28%.

.2 Динаміка виробництва валової продукції, грошових надходжень і прибутку

Вироблена продукція (валова продукція) - це вартісна оцінка загального обсягу продукції підприємства як результату його основної діяльності.

До валової продукції належить вартість:

готових виробів, виготовлених із власної сировини та сировини замовника і призначених для реалізації поза межі підприємства; наданих працівникам у рахунок виплати заробітної плати; для передання власному капітальному будівництву, своїм непромисловим підрозділам або для зарахування до складу власних основних засобів;

напівфабрикатів власного виробництва, відпущених на сторону та своїм непромисловим підрозділам;

робіт промислового характеру, виконаних на замовлення зі сторони і для своїх непромислових підрозділів;

зміни залишків напівфабрикатів власного виробництва;

зміни залишків незавершеного виробництва;

капітального ремонту власного виробничого обладнання (реконструкції та модернізації устаткування), тобто збільшення вартості основних засобів.

Проте цей показник не враховує вартості внутрішньозаводського обороту, тобто частки готових виробів і напівфабрикатів, які використані на власні промислово-виробничі потреби підприємства.

Оцінювання готової продукції і напівфабрикатів здійснюється за діючими оптово-відпускними цінами з вирахуванням непрямих податків (ПДВ, акцизного збору), а незавершеного виробництва - за його собівартістю.

Вироблена і призначена для реалізації продукція (товарна продукція), зокрема вартість продукції, призначеної для реалізації споживачам. Товарна продукція підприємств становить загальну вартість усіх видів готової продукції, напівфабрикатів, робіт і послуг виробничого характеру, що призначені для продажу або реалізації стороннім споживачам та своїм непромисловим підрозділам.

На відміну від валової до складу товарної продукції не включаються зміни залишків напівфабрикатів та незавершеного виробництва, вартість сировини замовника. Товарну продукцію обчислюють у порівнянних і поточних цінах. У порівнянних цінах товарну продукцію використовують для аналізу динаміки загального обсягу виробництва, продуктивності праці, фондовіддачі з метою усунення впливу інфляційної компоненти на динаміку виробництва продукції за певний період. Товарна продукція в поточних цінах дає змогу оцінити обсяг готової для реалізації продукції, застосовується в розрахунках показника витрат на 1 грн. товарної продукції.

Реалізована продукція (дохід від реалізації продукції) - це вартість відвантаженої за звітний період продукції власного виробництва. Реалізовану продукцію визначають на основі обсягу товарної продукції, додаючи залишки готових виробів, які на початок розрахункового періоду знаходились на складі підприємства, але були відвантажені саме в розрахунковому періоді, та продукцію, яка перебувала на відповідальному зберіганні з вирахуванням залишків продукції на складі на кінець розрахункового періоду. З метою здійснення аналізу економічних процесів можуть додатково застосовуватися такі показники обсягу виробництва:

чиста продукція - вартість виробленої продукції за мінусом матеріальних витрат і амортизації;

умовно-чиста продукція - відрізняється від чистої продукції сумою амортизаційних відрахувань.

Залежно від цілей економічного аналізу можливе використання того чи іншого вартісного показника обсягу виробництва. Як свідчить практика, у сучасних умовах у процесі планування, під час складання фінансової та податкової звітності, з найчастіше наведених показників використовується обсяг виробленої продукції (в поточних чи порівнянних цінах) та обсяг реалізованої продукції.

Рівень товарності по окремих видах продукції залежить, насамперед, від обсягу її виробництва. Чим більший він, тим більше підприємство може продати продукції за інших однакових умов, і навпаки. Рівень товарності може змінюватися і за однакового обсягу виробництва валової продукції, якщо підприємство через певні обставини зменшило або збільшило свої потреби в даній продукції на внутрішньогосподарські цілі. З огляду на сказане, стає зрозумілим, що абсолютна товарність є функцією від рівня відносної товарності й обсягу валового виробництва продукції

Таблиця 2.6

Динаміка виробництва основних видів валової та товарної продукції в ТОВ «Ківшовата Агро»

Проаналізувавши дані таблиці, можна зробити висновок, що валове виробництво зернових і зернобобових культур у ТОВ «Ківшовата Агро» в 2013 році порівняно з 2011 роком збільшилось у 2 рази. Валове виробництво соняшнику у 2013р. порівняно до 2011р. збільшилось у 2 рази, а валове виробництво сої збільшилось на 46,79%. Обсяги реалізації продукції зернових і зернобобових у 2013р. порівняно із 2011р. збільшились майже у 3 рази, обсяги реалізації соняшника збільшились на 38,94%, а обсяги реалізації сої зменшились на 19,11%. Рівень товарності зернових і зернобобових у 2013р. порівняно до 2011р. збільшивсь на 0,23, соняшника зменшивсь на 0,4, сої зменшивсь 0,76.

Таблиця 2.7

Динаміка грошової виручки від реалізації основних видів і прибутку в ТОВ «Ківшовата Агро»

Проаналізувавши дані таблиці, можна зробити висновок, що виручка від реалізації зернових і зернобобових культур у 2013 р. порівняно до 2011 р. збільшилась у 2 рази, від соняшника на 7,23%, від реалізації сої зменшилась на 9,22%. За реалізацію зернових підприємство отримало збиток, причому у 2013 р. порівняно до 2011 р. цей збиток збільшивсь у 14 разів. За реалізацію соняшника у 2013 р. порівняно до 2011 р. отримало на 26,51% більше прибутку. За реалізацію сої підприємство у 2011р. отримало збиток -298 тис. грн., а у 2013 р. прибуток у розмірі 2102 тис. грн.

.3 Ціни та їх вплив на розміри грошових надходжень і прибутку

Соціально-економічний розвиток ринкових відносин в Україні супроводжується якісними структурними зрушеннями у бік інтенсифікації виробництва, пошуку джерел його фінансування, підвищення його ефективності.

Зміна ціни відбувається внаслідок низки ціноутворюючих факторів. Зокрема, Мазур Н.А. вважає, що найважливішими серед них є „суспільна ціна виробництва, співвідношення попиту і пропозиції, темпи інфляції та купівельна спроможність грошей, ступінь державного адміністративного й економічного регулювання цін, стан цінової і нецінової конкуренції, ступінь монополізації виробництва” [2, с.99].

Слід зазначити, що в ринкових умовах ціни реалізації практично на всі види сільгосппродукції зазнають значних змін. Їхні рівні є досить нестабільними.

Основним джерелом грошових надходжень на підприємство є виручка від звичайної діяльності, яка залежить від галузі функціонування підприємства, обсягів його діяльності, впровадження науково-технічних розробок, а отже, підвищення продуктивності праці, зниження собівартості, покращення якості продукції. В умовах розвитку підприємницької діяльності створюються об’єктивні передумови реального втілення в життя зазначених факторів. Виручка від реалізації продукції розраховується у діючих цінах. В умовах радикальної зміни управління економікою обсяг виручки від реалізації продукції перетворюється на важливий показник фінансово-господарської діяльності. Тому підприємство повинно бути зацікавленим не стільки у збільшенні кількісного обсягу продукції, що випускається, скільки у збільшенні обсягу реалізованої продукції (з врахуванням скорочення залишків нереалізованої продукції).

Динаміка цін на сільськогосподарську продукцію залежить від ряду чинників та має сезонний характер. Ріст цін на зернобобові та олійні культури, овочі та ягоди, зумовлений вартістю їхнього зберігання та часом жнив, які припадають на липень-серпень, ціна на цукор формується державним регулюванням. Вартість овочів закритого ґрунту з наступом теплої пори року знизилася внаслідок зниження вартості їхнього вирощування, динаміка вартості яєць залежить від пори року.

Розглянемо аналіз динаміки фактичних цін реалізації основних видів сільськогосподарської продукції.

Таблиця 2.8

Рівні цін основних видів продукції сільськогосподарського виробництва в ТОВ «Ківшовата Агро»

Проаналізувавши дані таблиці, можна відмітити, що рівень цін на зернові і зернобобові у 2013 р. порівняно до 2011 р. зменшивсь на 12,13%, соняшника на 22,83%, а сої збільшилась на 12,22%.

Виходячи з розглянутих показників динаміки та географії цін на сільськогосподарську продукцію у 2013 році, варто зазначити що основними умовами їхнього формування є тяжіння до джерел виробництва та переробних потужностей, відповідності рівнів попиту та пропозиції. Сільськогосподарський сектор володіє значним не розкритим виробничим потенціалом, якому на даний час не вистачає ефективного менеджменту, підтримки державних цільових програм, вигідних довгострокових інвестицій, а заважає надмірна цінова зарегульованість, засилля імпортної сировини та численна ланка посередників при русі сировини до споживача.

аграрний ціна собівартість рентабельність

2.4 Рентабельність виробництва сільськогосподарської продукції

Основною метою діяльності кожного підприємства є здобуття економічних вигод. Показник суми прибутку вказує на абсолютний ефект діяльності підприємства без урахування використаних ресурсів, тому його слід доповнювати показником рентабельності. Ступінь прибутковості підприємства і характеризує рентабельність, яка характерна відносним величинам.

Рентабельність - це якісний, вартісний показник, що характеризує рівень віддачі витрат або ступень використання ресурсів, що наявні на господарстві, в процесі виробництва і реалізації продукції.

Сільськогосподарське підприємство вважається рентабельним, якщо обсяг виручки від реалізації покриває понесені витрати на виробництво та утворює частину прибутку. Таким чином, рентабельність характеризує ефективність роботи підприємства, дає уявлення про його спроможність отримувати економічні вигоди від своєї діяльності.

На рівень рентабельності підприємства впливають ряд зовнішніх і внутрішніх факторів. При визначенні резервів підвищення рентабельності сільськогосподарського виробництва, необхідно визначити розміри грошового виторгу від реалізації та собівартості продукції. Формування собівартості кожного виду продукції має свою специфіку і перелік витрат, що до неї включаються.

Рентабельність - це найважливіша економічна категорія, яка властива всім підприємствам, що працюють на основі господарського розрахунку. Вона означає прибутковість підприємства і визначається шляхом зіставлення одержуваних результатів (прибутку, валового доходу) з витратами або невикористовуваними ресурсами. Будучи узагальнюючим показником економічної ефективності сільськогосподарського виробництва, рентабельність відображає ефективність використання спожитих виробництвом ресурсів галузі - трудових, земельних і матеріальних, рівень керування та організації виробництва і праці, кількість, якість і результати реалізації продукції, можливості здійснення розширеного відтворення і економічного стимулювання працівників. Таким чином, рентабельність знаходить своє вираження, насамперед у наявності прибутку. Прибуток являє собою реалізовану частину чистого доходу і розраховується відніманням з грошової виручки від реалізації продукції (Вр) комерційної (повної) собівартості (Ск) або витрат виробництва (Іп):

П = Вр - Ск (Ік) (1)

Таблиця 2.9

Рентабельність виробництва окремих видів продукції, галузей та господарства в цілому в ТОВ «Ківшовата Агро»

Як свідчать дані таблиці за період з 2011 до 2013 роки тенденції рентабельності виробництва основних видів продукції сільського господарства є суперечливими [3]. Продукція зернових протягом даного періоду є збитковою. Це обумовлено значними витратами на ведення сільськогосподарської діяльності та низькими цінами на основні види продукції. Проте вирощування соняшника має стійку тенденцію збільшення рентабельності, що обумовлено як зростаючим попитом на світовому ринку, так і неврожаєм, що стимулює зростання ціни, а не ефективності виробництва.

Визначимо залежність рівня і норми рентабельності від ціни реалізації та собівартості продукції.

Собівартість продукції і прибуток знаходяться в обратній пропорційній залежності: зниження собівартості приводить до відповідного росту суми прибутку і навпаки.

Зміна рівня средньореалізаційних цін і величина прибутку знаходяться в прямо пропорційній залежності: при збільшенні рівня цін сума прибутку зростає і навпаки.

Розрахунок впливу цих факторів на суму прибутку можна виконати способом ланцюгових підстановок.

Таблиця 2.10

Вихідні дані для факторного аналізу рентабельності соняшнику від ціни та собівартості

Проаналізувавши дані таблиці , можна зазначити, що збільшення рівня рентабельності відбулося в зв'язку з зниженням ціни і збільшенням виробництва продукції.

Ріст собівартості реалізованої продукції на 29 тис. грн. викликав зниження рівня рентабельності на 0,03%

Таким чином серед основних проблем розвитку сільського господарства можна виділити наступні:

− низька конкурентоспроможність продукції та невідповідність її міжнародним стандартам якості та безпеки;

− низький рівень інвестицій і зростання залежності від державного фінансування;

− низька економічна ефективність сільськогосподарського виробництва порівняно з іншими країнами, використання застарілих технологій;

− домінування сировинної продукції з низьким рівнем переробки в експорті;

− катастрофічне падіння родючості ґрунтів і зростання їх ерозії.

В умовах відкритості національної економіки світові тенденції щодо нарос­тання дефіциту продовольства і зростан­ня цін можуть розглядатися як потужний виклик для українського аграрного ви­робництва. Ці тенденції можуть діяти як активний стимул пожвавлення сільгоспвиробництва й експорту сільгосппродукції, джерело додаткових фінансових ресурсів для розвитку та капіталізації сектору, під­ґрунтя для розкриття вітчизняного аграрно­го потенціалу як важливої й поки що недо­статнім чином розкритої національної кон­курентної переваги.

Розділ 3. Проект підвищення рентабельності виробництва сільськогосподарської продукції

.1 Проектний рівень удосконалення цін та умови реалізації продукції сільського господарства

Найефективнішим шляхом є стимулювання державою створення агропромислових формувань завершеного технологічно-організаційного циклу, в яких сільське господарство стане не сировинним придатком, а рівнозначним партнером агропромислової інтеграції та його результат залежатиме від спільної діяльності, від кінцевого доходу відповідної продуктової вертикалі.

Одним із важелів розподілу доходів і піднесення ефективності сільськогосподарського виробництва виступає ціна. Ціна, як відомо, (являє собою грошовий вираз вартості товару і на етапі виходу продукції з виробництва формується на основі дії закону вартості. Проте, дія закону вартості у сільському господарстві, передусім у землеробстві, має певні особливості.

Найважливіша з них полягає в тому, що суспільна вартість, а отже і ціна, сільськогосподарської продукції визначається не середніми умовами виробництва, як це має місце у промисловості, а умовами виробництва на відносно гірших за родючістю та розташуванням щодо ринку збуту ділянках землі. Ціна на продукцію, вироблену в гірших умовах, повинна забезпечити покриття витрат виробництва, сплату ренти (там, де вона є) і одержання середнього прибутку.

Друга особливість ціноутворення в сільському господарстві полягає в необхідності забезпечення принципу еквівалентності в обміні між промисловістю і аграрним сектором. В країнах з плановою економікою, де здійснюється єдина державна політика цін, такий паритет оптових (закупівельних) цін на сільськогосподарську продукцію і оптових цін на промислову продукцію для села забезпечує держава. В країнах ринкової економіки ціни на промислову та сільськогосподарську продукцію в сфері обігу визначаються переважно дією закону попиту та пропозиції. Внаслідок цього ринкові ціни на сільськогосподарське продукцію досить часто не забезпечують еквівалентність в обміні З промисловістю. Тому в усіх країнах з ринковою економікою держава опосередковано впливає на ціни. Скажімо, в несприятливі щодо погодних умов роки, коли ціни не забезпечують покриття витрат виробництва Щ одержання прибутку, держава надає виробникам сільськогосподарський продукції субсидії. І навпаки, в урожайні роки, коли є загроза зниження ціни порівняно з витратами виробництва, держава купує надлишки продукції у виробників.

Третя особливість ціноутворення на сільськогосподарську продукцію полягає в тому, що прямо чи опосередковано забезпечується диференціація цін за природно-кліматичними зонами. При віднесені того чи іншого району до відповідної зони враховується характер ґрунтів та кліматичні умови, що роблять вплив на врожайність сільськогосподарських культур, собівартість і фондоємність продукції, рівень рентабельності тощо.

Інакше кажучи, ціноутворення на сільськогосподарську продукцію не може виключно розвиватися за законами ринкової економіки. Галузь має високі витрати виробництва і потребує державної допомоги усіх розвинутих країнах допомога сільськогосподарським виробникам здійснюється за такими напрямами:

держава бере на себе витрати на проведення наукових досліджень у галузях сільського господарства, а також на підготовку відповідних кадрів;

за рахунок державних коштів здійснюється охорона і правильне використання ґрунтів та водних ресурсів;

держава надає сільськогосподарським підприємствам кредити на особливо пільгових умовах;

держава здійснює страхування для всіх форм сільськогосподарського виробництва;

держава контролює ціни і забезпечує паритет їх.

У ціноутворенні на сільськогосподарську продукцію бере участь аграрна біржа. Аграрна біржа - це асоціація юридичних та фізичних осіб, що здійснює оптові торговельні операції за стандартами у спеціальному місці, де ціни на сільськогосподарську продукцію та продукцію для сільського господарства складаються в умовах вільної конкуренції.

Аграрні біржі створюються для поліпшення торгівлі, швидкого забезпечення товаровиробників необхідними товарами, прискорення обороту капіталу. Члени аграрної біржі відповідно до встановлених біржових правил укладають угоди купівлі-продажу сільськогосподарської продукції та промислової продукції для аграрного сектору економіки за цінами, що складаються безпосередньо в ході торгівлі залежно від співвідношення попиту і пропозиції на них. Це свідчить Про те, що біржа є особливим ціноутворюючим механізмом.

Аграрна біржа як складова загального ринку виконує такі функції: збалансовує попит і пропозицію через відкриту купівлю і продаж, упорядковує та уніфікує ринок товарних і сировинних pecypсів стимулює розвиток ринку, виконує роль економічного індикатора Аграрні біржі можуть бути універсальними і спеціалізованими універсальних біржах обертаються товари різних груп, тa спеціалізованих об'єктом торгівлі є окремі товари або їхні групи.

В Україні зареєстровано 8 агропромислових бірж. Переважна більшість з них - спеціалізовані, Серед них виділяється Украгропромбіржа, через яку реалізується сільськогосподарська та промислова продукція для задоволення потреб АПК.

Біржі можуть створюватися державними установами або вільними підприємцями. Перевагою перших є те, що вони мають відносно розвинену інфраструктуру, а других - доступність для великої кількості різних суб'єктів.

Членами біржі є її акціонери. Вони мають право безплатно відвідувати біржу, користуватися її технічними засобами, укладати угоди. Крім членів біржі, в торгах можуть брати участь відвідувачі - постійні. та разові.

Удосконалення цінової політики повинно спрямовуватися:

на першому етапі - на створення, як мінімум, умов простого відтворення виробництва продукції в основних галузях сільського господарства на основі запровадження цін підтримки (заставних цін) на квотовану в межах продовольчої безпеки країни сільськогосподарську продукцію;

на другому етапі - на стабілізацію і створення економічних передумов для розширеного відтворення на основі дотримання цінового паритету шляхом вільного ціноутворення та, при необхідності, введення еквівалентних цін (цін розширеного відтворення).

Державними програмами щорічно визначатимуться види та обсяги (квоти) продукції, рівні цін підтримки та еквівалентних цін. Визначені обсяги необхідної продукції розподілятимуться між товаровиробниками шляхом квотування на конкурсній основі. Решта продукції реалізовуватиметься за ринковими цінами.

Ціни підтримки визначаються на основі нормативної галузевої собівартості та мінімального прибутку.

.2 Проект зниження собівартості виробництва сільськогосподарської продукції

Важливою умовою підвищення ефективності господарської діяльності аграрних підприємств є зниження собівартості продукції. Собівартість продукції залежить від двох чинників першого порядку: урожайності сільськогосподарських культур або продуктивності однієї голови тварин і суми витрат з розрахунку на один гектар або одну голову.

На практиці зниження собівартості забезпечується у випадку:

зростання урожайності сільськогосподарських культур або продуктивності тварин за одночасного зниження виробничих витрат на один гектар або одну голову;

вростання урожайності сільськогосподарських культур або продуктивності тварин за сталих витрат матеріально-грошових коштів на один гектар або одну голову;

зростання урожайності сільськогосподарських культур або продуктивності тварин за одночасного зростання витрат виробництва, але темпи зростання урожайності та продуктивності тварин є вищими;

коли сталими залишаються врожайність сільськогосподарських культур або продуктивність тварин, а витрати виробництва знижуються;

коли виробництво продукції знижується, але матеріально-грошові витрати мають вищі темпи скорочення. [2, С.103]

Відповідно до цього основними шляхами скорочення матеріально-грошових витрат підприємств на виробництво сільськогосподарської продукції будуть:

впровадження комплексної механізації й автоматизації виробництва, застосування нових машин та обладнання;

підвищення фондовіддачі основних виробничих фондів;

зниження матеріаломісткості виробництва продукції;

скорочення витрат з організації виробництва й управління;

запровадження ресурсо- і енергоощадних технологій;

удосконалення організації виробництва, форм праці та її матеріального стимулювання;

розвиток концентрації та раціональна спеціалізація виробництва;

~ розвиток механізації, запровадження індустріальних технологій у рослинництві й тваринництві;

підвищення урожайності сільськогосподарських культур і продуктивності тварин;

поліпшення якості та скорочення втрат сільськогосподарської продукції підприємств.

Важливим фактором зниження собівартості продукції є підвищення продуктивності праці на основі комплексної механізації та автоматизації виробництва і раціональної побудови організаційної структури приватних підприємств, впровадження в них досконалого внутрішньогосподарського економічного механізму та ефективних орендних відносин.

Необхідно також забезпечити ефективніше використання машинно-тракторного парку, транспортних засобів, живої тяглової сили. Це дасть змогу скоротити потреби в них до раціонального рівня, зменшити витрати на амортизацію та ремонти, а через це здешевити виробництво продукції.

Значні резерви зниження собівартості криються у суворому дотриманні режиму економії при використанні матеріально-грошових засобів у процесі виробництва сільськогосподарської продукції. Практика переконує, що в підприємствах, де контролюється економне використання оборотних фондів, де не допускаються втрати врожаю при збиранні і транспортуванні, збереженні насіння, посадкового матеріалу, кормів, значно менше витрачається коштів на одиницю продукції.

Істотного зниження собівартості продукції можна досягти завдяки вдосконаленню системи управління виробництвом і впровадженню наукової організації праці. Ці заходи забезпечують зменшення накладних витрат, а отже, і зниження собівартості продукції. Важливу роль тут відіграють і такі соціально-економічні фактори, як підвищення кваліфікації кадрів, матеріальна заінтересованість працівників у результатах своєї праці, широке використання моральних стимулів. [8, С.89]

Шляхів зниження собівартості продукції є чимало - використання менш дорогих матеріалів, вдосконалення процесу виробництва, автоматизації робочих місць та скорочення кількості працюючих, кооперація з іншими підприємствами, які можуть виготовляти ті чи інші складові за меншими цінами тощо. Однак існує чимало проблем пов’язаних з цим. Так, зменшення витрат на придбання якісних матеріалів та заміна більш дешевими може призвести до пониження якості кінцевого продукту, а це може негативно відбитися на реалізації продукції. Зменшення кількості працівників і автоматизація виробництва вимагає на перших етапах чималі капіталовкладення тощо.

Найбільш ефективним шляхом зниження собівартості продукції є впровадження економних технологій виробництва, переймання світового досвіду по зменшенню собівартості. Так, Японія навчилася економити все: електроенергію, метали, робочу силу для створення більшості матеріальних продуктів. Чому ми не можемо перейняти їхній досвід? Ресурсоекономні, ресурсозберігаючі технології - це вихід для українського товаровиробника.

Також важливим є дотримання всіх головних принципів ефективного розміщення продуктивних сил - скорочення шляхів між виробником та покупцем, між виробництвом і сировинною базою.

Дотримання загальних економічних принципів та законів - важливий шлях для зниження собівартості продукції, яка не буде призводити до погіршення кінцевого продукту і дасть для вітчизняного товаровиробника можливість отримувати додаткових покупців та додаткові прибутки.

Таким чином, тільки системний підхід до аналі­зу собівартості дає змогу визначитись з причинами, що зумовили зміну собівартості як окремих видів продукції, так і по галузях і підприємству в цілому, намітити конкретні заходи її зниження.

Розглянуті фактори зниження собівартості продукції окреслюють лише загальні напрями скорочення витрат на її виробництво. На кожному підприємстві необхідно передбачити конкретні заходи щодо здійснення режиму економії і бережливості, підвищення врожайності культур і продуктивності тварин, враховуючи місцеві природно-економічні умови.

.3 Поліпшення якості продукції

Формування ринкової економіки в Україні передбачає посилення конкурентоспроможності вітчизняних підприємств. В умовах глобалізації ринку проблема якості є актуальною для всіх країн та організацій, тому що тільки продукція високої якості може бути конкурентоспроможною. Ця проблема багатогранна і має політичний, соціальний, економічний, науково-технічний і організаційний аспекти.

Забезпечення цивілізованого розвитку ринку, тобто поліпшення якості й конкурентоспроможності вітчизняної продукції та забезпечення захисту інтересів та прав споживачів, - є однією з найважливіших прерогатив вступу України до багатьох впливових міжнародних організацій. У цілому слід відзначити, що на сьогодні у нашій країні ще не визріли у повній мірі умови для здійснення заходів щодо вирішення комплексу питань, пов’язаних із підвищенням рівня якості продукції на підприємстві як суцільної концепції ринкового управління та розвитку. Однак уже досить велика кількість підприємств усвідомлюють важливість цих питань, вивчають й ефективно застосовують механізми, методи й прийоми сучасних систем управління якістю відповідно до міжнародних стандартів ISO серії 9000. У практиці господарювання вітчизняних підприємств набувають поширення розроблені у 80-ті роки ХХ ст. принципи тотального управління якістю (TQM). Проте в Україні застосування систем управління якістю на основі зарубіжних методик не завжди забезпечує об’єктивні результати.

Якість, як економічна категорія, відбиває сукупність властивостей продукції, що зумовлюють міру її придатності задовольняти потреби людини відповідно до свого призначення. Тому для кожного підприємства дуже важливо постійно підвищувати та удосконалювати рівень якості продукції, застосовувати новітні технології для її поліпшення. Це питання ніколи не втратить своєї актуальності, оскільки якість продукції завжди була головним чинником, який визначав рівень попиту на продукцію [2].

Зростаюче значення проблеми якості продукції є наслідком розвитку науки і техніки, умов виробництва продукції. Основні причини цього процесу - це ускладнення виробничих процесів, впровадження нових технологічних методів, природне підвищення вимог населення до якості товарів, що купуються, зумовлене постійним зростанням матеріальних і естетичних потреб. Все це примушує виробників підвищувати якість продукції і не відставати від вимог споживачів. Завдання ускладнюється тим, що вирішувати згадані проблеми необхідно у єдиному комплексі. Чим досконаліше організована координація і взаємозв’язок між окремими ланками проблем, тим вища технічна, економічна і соціальна ефективність її вирішення.

Підвищення якості продукції повинно базуватися на основі розробки комплексної, взаємопов’язаної системи технічних, організаційних, економічних і соціальних та мотиваційних заходів, що забезпечують необхідний рівень якості на всіх стадіях виробництва і споживання продукції. Важливою умовою при їх формуванні є досягнення “господарського ефекту” за рахунок зменшення вартості виробів.

Потрібно зауважити важливий момент, що необхідність покращення шляхів управління якістю продукції в сучасних умовах передбачено наступними обставинами:

) потреби науково-технічного прогресу;

) зміна споживчих інтересів населення;

) нестача або обмеженість природних ресурсів;

) розвиток зовнішньої торгівлі [1].

Соціально-економічне значення підвищення управлінням якістю продукції полягає передусім в такому:

високоякісна й конкурентоспроможна продукції завжди повніше та краще задовольняє суспільно-соціальні потреби в ній;

підвищення якості продукції є специфічною формою прояву закону економії робочого часу, тобто загальна сума витрат суспільної праці на виготовлення й використання продукції більш високої якості, навіть якщо досягнення такої пов’язане з додатковими витратами, істотно зменшується;

конкурентоспроможна продукція забезпечує постійну фінансову стійкість, а також одержання нею максимально можливого прибутку;

підвищення якості продукції впливає на зростання продуктивності суспільної праці та позитивно мотивує працівників;

покращує структуру виробництва та функціональний розподіл потужностей, темпи й ефективність науково-технічного прогресу.

Тому до основних шляхів підвищення якості продукції відносять:

) використання досягнень науки та техніки в процесі проектування виробів;

) запровадження новітньої технології виробництва і суворе дотримання технологічної дисципліни;

) забезпечення належної технічної оснащеності виробництва;

) удосконалення застосовуваних стандартів і технічних умов;

) поліпшення стандартизації як головного інструменту фіксації та забезпечення заданого рівня якості, адже саме стандарти й технічні умови відображують сучасні вимоги споживачів до технічного рівня;

) збільшення випуску сертифікованої продукції, покращення окремих показників якості продукції, що випускається на підприємстві;

) запровадження сучасних форм та методів організації виробництва та управління;

) удосконалення методів контролю й розвиток масового самоконтролю на всіх стадіях виготовлення продукції;

) покращення заходів щодо застосування угодженої системи прогнозування та планування необхідного рівня якості виробів;

) збалансування прийнятих для продуцентів та споживачів цін на продукцію;

) використання ефективної мотивації праці всіх категорій персоналу підприємства, що є одним із головних факторів підвищення якості продукції;

) всебічна активація людського чинника та проведення кадрової політики, адаптованої до ринкових умов господарювання [4].

В умовах ринкових відносин кожне підприємство має орієнтуватися на досягнення максимальних результатів своєї діяльності, а наявність на ринку конкуренції значно знижує можливості підприємства в досягненні поставленої мети. В такому випадку підприємство має створювати та підтримувати суттєві переваги перед конкурентами, основні з яких спрямовані на виробництво продукції високої якості, здатної як найкраще задовольняти потреби споживачів. Це обумовлює необхідність відводити на підприємствах велику увагу цим питанням, орієнтуючись на світовий досвід створення сучасних систем управління якістю продукції.

У зв’язку з цим велика увага приділяється вирішенню питань по якості, що дає змогу примножувати якісні характеристики та властивості продукції. Ця проблема є актуальною для всіх підприємств нашої держави.

Що стосується порівняльного аналізу вітчизняних та закордонних систем, то він показує, що українським системам управління якістю потрібно пройти ще довгий шлях вдосконалення, щоб досягти рівня інших розвинутих країн. Для досягнення досконалої якості продукції вітчизняним системам управління потрібно перейти до єдиних вимог, що стало можливим за допомогою систем менеджменту якості за стандартами ISO, статистичних методів керування якістю, концепції загального управління якістю TQM, що широко використовується у світовій практиці.

Сучасна концепція TQM передбачає всебічне цілеспрямоване і добре скоординоване застосування систем і методів керування всіх сфер діяльності від досліджень і розробок до після реалізаційного обслуговування.

Оскільки, міжнародне визнання країни, її авторитет залежить від якості її продукції, то українським системам якості необхідно керуватися такими принципами:

орієнтація на споживача;

безперервне удосконалення виробництва і діяльності в сфері якості;

безперервне підвищення компетентності працівників організації;

забезпечення якості на всіх стадіях життєвого циклу товару;

участь усього персоналу у вирішенні проблем якості [3].

Отже, стратегічним напрямком успішного функціонування підприємств в сучасних економічних умовах є створення ефективних шляхів підвищення якості продукції та процесу їх формування на підприємстві, які дозволяють підвищити необхідний рівень споживчих характеристик продукції. Таким чином, особливої актуальності набуває дострокове підвищення конкурентоспроможності підприємств на основі формування ефективних шляхів управління якістю продукції.

Висновки і пропозиції

Ціна - це одна із найважливіших багатогранних категорій суспільства у всі часи існування товарно-грошових відносин. Методологія ринкового ціноутворення полягає в тому, що ціна формується у ринковій економіці як об'єктивна суспільна категорія під дією попиту та пропозиції на мікроекономічному рівні і має не грошовий вираз мінової вартості цієї одиниці, яка з'являється у процесі обміну продукції, а формується за участю суб'єктивних факторів, таких як мода, смаки, традиції тощо.

Рентабельність - це відносний показник ефективності роботи підприємства, котрий у загальній формі обчислюється як відношення прибутку до витрат (ресурсів).

Сільськогосподарські підприємства вироблену ними продукцію продають за закупівельними цінами. В Україні закупівельні ціни за статусом поділяються на державні, регульовані і вільні.

Сьогодні на зерновому ринку повністю панують зернотрейдери. Вони організують біржову торгівлю, виступають одночасно продавцями і покупцями зерна, диктують ціни, і сільськогосподарський товаровиробник змушений продавати свою продукцію за невигідними для нього цінами.

Проаналізувавши діяльність ТОВ «Ківшовата Агро», що знаходиться в селі Ківшовата, Таращанського району, Київської області ми бачимо, що 90% сільськогосподарських угідь займає рілля. Площа сільськогосподарських угідь з 2011 році порівняно до 2013 року збільшилась на 195 га. Так як господарство вирощує багато сільськогосподарських культур, то основним видом угідь є рілля, яка протягом 2011-2013 рр. збільшилась на 101,6 га, а площа інших с.-г. угідь на 93,49 га.

ТОВ «Ківшовата Агро» спеціалізується на вирощуванні сої і зернових.

Середньорічна чисельність працівників у 2013 р. порівняно до 2011 р. збільшилась на 2,08% (2 чол). При цьому кількість працівників рослинництва зменшилась на 2 чол. (2,2%), а тваринництва не змінилась.

Підприємство в 2011 р. і 2012 р. працювало збитково, тому відповідно норма збитку в підприємстві становила 24,6% і 1,7%. У 2013 р. підприємство покращило показники своєї діяльності і отримало норму прибутку 11,59%.

Рівень цін на зернові і зернобобові у 2013р. порівняно до 2011 р. зменшивсь на 12,13%, соняшника на 22,83%, а сої збільшилась на 12,22%.

З 2011 до 2013 роки тенденції рентабельності виробництва основних видів продукції сільського господарства є суперечливими. Продукція зернових протягом даного періоду є збитковою. Це обумовлено значними витратами на ведення сільськогосподарської діяльності та низькими цінами на основні види продукції. Проте вирощування соняшника має стійку тенденцію збільшення рентабельності, що обумовлено як зростаючим попитом на світовому ринку, так і неврожаєм, що стимулює зростання ціни, а не ефективності виробництва.

Недоліки сучасного ціноутворення на сільськогосподарську продукцію в Україні за безпосередністю виливу на закупівельні ціни можна поділити на дві групи: перша група недоліків - це безпосередні недоліки ціноутворення, до другої групи відносяться опосередковані недоліки. Сьогодні в сільськогосподарських підприємствах практично відсутнє фінансове планування, керівництво приймає рішення на інтуїтивному рівні, що призводить до значних прорахунків та, в кінцевому результаті, до зниження фінансової безпеки аграрних господарств.

За результатами аналізу можна зробити наступні пропозиції:

) По-перше, для одержання максимального прибутку підприємство повинне найбільш повно використовувати ресурси, які знаходяться в його розпорядженні. Збільшення випуску продукції знижує витрати на її одиницю, тобто витрати на її виготовлення в розрахунку на одиницю продукції знижуються, а отже, знижується собівартість, що в остаточному підсумку веде до збільшення прибутку від реалізації продукції. Ну а крім цього, додаткове виробництво рентабельної продукції вже саме по собі дає додатковий прибуток.

) Зниження собівартості також значно може збільшити рентабельність, одним з факторів зниження собівартості є збільшення обсягу продукції, що випускається.

) Нарощувати обсяги виробництва та реалізації товарів, робіт, послуг.

) Оптимізація структури збуту. При проведенні даної оптимізації питома вага продукції, реалізованої по договірним, більш високих цінах, повинна збільшитися до свого максимального рівня, а в ідеалі - до 100%.

Відповідно, частка продукції, реалізованої підприємством іншим організаціям по лінії взаємозаліків по більш низьких цінах повинна бути якнайнижче.

Список використаної літератури

1. Артемова Т.И. Стоимость и цена: логико-исторический процесс формообразования, - К.: Основа, 2006. -448с.

. Артус М.М. Формування механізму ціноутворення в умовах ринкової економіки: Монографія. - Тернопіль: Економічна думка. - 2002.- 156 с.

. Дорошенко В.Ю. Сутнісна основа ціни в умовах ринкової економіки: Автореф. дис. на здоб. наук. ступ. канд. екон. наук / Донецький національний університет. - Донецьк, 1997. - С.19.

. Економіка підприємства: Підручник / За заг. ред. С.Ф. Покропивного. - Вид. 2-ге, перероб. та доп. - К.: КНЕУ, 2000. - 528 с.

. Ємцева Г.Ф. Політика регулювання цін на продукти харчування // Збірник наукових праць Черкаського державного технологічного університету. - Випуск 11. - 2003. - С. 77.

. Кейнс Дж.М. Общая теория занятости, процента и денег // Пер. с англ. - М.: Гелиос АРВ, 1999.- 352 с.

. Корінєв В.Л. Цінова політика підприємства: Монографія. - Київ. нац. екон. ун-т. - К.: КНЕУ, 2001. - 257 с.

. Лавренюк Н.Н. Ефективність сільськогосподарських підприємств різних організаційно-правових норм: Автореф. дис. на здоб. наук. ступ. канд. екон. наук/Львівський національний аграрний університет - Львів, 2009.-20 с.

. Мазур Н.А. Фактори ціноутворення в системі формування ефективного аграрного сектору / Н.А. Мазур // Наук. вісник Національного аграрного університету / Редкол.: Д.О. Мельничук (відп. ред.) та ін. - К., 2008. - Вип.119. - 299с.

. Нэгл Томас Т. Стратегия и тактика ценообразования: Рук. по принятия решений, приносящих прибыль: [Пер. с англ.] / Томас Т. Нэгл. - 3-е изд. - СПб. и др.: Питер, 2004. - 571 с.

. Основи ціноутворення. Підручник / за ред. д.е.н., проф. Олійник Д.І., д.е.н., проф. Кириченка О.А. та д.е.н., проф. Денисенка М.П. - К.: «Видавничий дім «Професіонал», 2009. - 384 с.

. Пiнiшко В.С. Цiно- i тарифотворення : навч. посiб. / В.С. Пiнiшко. - Львiв: Магнолiя 2006, 2009. - 302 с.

. Постанова Кабінету Міністрів України від 20.01.97 №38.

. Приказюк О.В. Прибуток у формуванні фінансової безпеки аграрного підприємств: Автореф. дис. на здоб. наук. ступ. канд. екон. наук / Київський національний університет ім. Тараса Шевченка - Київ, 2008. - 16 c.

. Саблук П.Т. Формування і розвиток наукових основ забезпечення відтворювального процесу в аграрному виробництві // Економіка АПК. - 2003. -№2.- С.52.

. Садура О.Б. Підвищення економічної ефективності діяльності сільскогосподарських підприємств: Автореф. дис. на здоб. наук. ступ. канд. екон. наук /Державний агроекономічний університет. - Житомир, 2005. - 17c.

. Цінова політика і ціноутворення в управлінському обліку. Конспект лекцій для студентів ЗДІА спеціальності 6.050106 “Облік і аудит” денної та заочної форм навчання /Укл.: І.А. Козачок - Запоріжжя, 2007. - 122с.

. Чубаков Г.Н. Стратегия ценообразования в маркетинговой политике предприятия (методическое пособие). - М.: ИНФРА. - 2004.

. Шкварчук Л.О. Ціноутворення. Підручник. - К.:-2006. - 460 с.

. Щукин Д. Ликвидность рынка и ее влияние на риск портфеля. - «Рынок ценных бумаг». - № 7.- 2002. - с.56.

. Юшко С.В.Формування доходів сільськогосподарських підприємств та підвищення економічної ефективності їх господарювання: Автореф. дис. на здоб. наук. ступ. канд. екон. наук / Харківський національний аграрний університет- Харків, 2003. - 19 с.