Фактори виникнення монополій. Надлишок споживача або додаткова вигода

Фактори виникнення монополій. Надлишок споживача або додаткова вигода

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Хмельницький національний університет

Контрольна робота №1

Мікроекономіка

Варіант 11

ОАз-11-1

Студент: Цвігун Назар Вячеславович

Викладач: Мороз Сергій Вікторович

План

1.Фактори виникнення монополій

. Проаналізуйте споживчий надлишок у взаємозв’язку з кривими байдужості. Що таке Маршалліанський надлишок?

. Виведіть на основі прикладів та даних короткострокову криву пропозиції фірми та галузі

. Які відмінності має пропозиція факторів виробництва та рівновага при недосконалій конкуренції

. Поясність, з точки зору поняття зовнішніх ефектів, яким чином система патентування захищає винахідника, а відповідно, стимулює його подальшу творчість

Задача 1

Задача 2

Література

1. Фактори виникнення монополій

Досконала та недосконала конкуренція є антиподами ринкових структур. Їх теоретичні положення базувались на припущенні крайностей, яких практично не існує в природі. Більш поширеними в реальній дійсності є ринкові структури, які займають проміжне положення, поєднуючи в собі окремі риси як досконалої конкуренції, так і монополії. Однією із таких ринкових структур є монополістична конкуренція, в якій переважають риси досконалої конкуренції і мають місце окремі елементи, характерні для чистої монополії. Тут кожний виробник має певну ринкову владу, але вона є не абсолютною. Теорія монополістичної конкуренції була розроблена в 30-х роках минулого сторіччя англійським економістом Дж. Робінсоном і американським вченим Е.Х. Чемберленом.

На більшості реальних ринків продукція конкуруючих підприємств дещо відрізняється поміж собою, тобто вона не повністю взаємозамінна або ж є диференційованою. Таке ринкове середовище прийнято називати монополістичною конкуренцією. Тут кожний виробник має монополію на свою продукцію (Мак Дональдс - на гамбургери Біг мак; Рогань - на пиво; Херт, Лі та інші - на костюми).

Монополістична конкуренція відрізняється від інших ринкових структур тим, що:

реалізується диференційована продукція, але яка має близьких замінників;

є достатньо велика кількість виробників, які ведуть конкуренція поміж собою за споживача методами цінової та нецінової конкуренції.

Додаткові витрати, пов’язані з диференціацією продукції, створенням іміджу (марки), широка рекламна кампанія підприємства потребує більших витрат на цей ринок порівняно з ринком досконалої конкуренції.

Підприємства на ринку монополістичної конкуренції мають більш різноманітний набір стратегій, чим на ринку досконалої конкуренції: цінової конкуренції, диференціації продукції на підставі технічних характеристик, якості наданих послуг, стимулювання збуту. Отже, виробник на ринку монополістичної конкуренції може як переміщатися по кривій попиту, так і зміщувати криву попиту на свою продукцію Цінова конкуренція призводить до переміщення по кривій попиту, а диференціація - до зміщення самої кривої попиту.

Крива попиту підприємства ринку монополістичної конкуренції є більш еластичною за ціною в діапазоні цін цього підприємства і його конкурентів, аніж у монополіста. Чим більше число конкурентів і менше диференціація продукції, тим вище еластичність попиту за ціною.

Так як крива попиту виробника ринку монополістичної конкуренції є спадною, для збільшення обсягу продажу виробник має знижувати ціну, а отже гранична виручка від продажу кожної наступної одиниці продукції буде зменшуватися. Отже, сукупна (валова) виручка зі зростанням об’єму продажу буде зростати затухаючими темпами і досягне свого максимуму для обсягу виробництва, за якого гранична виручка буде дорівнювати нулю (ГВир = 0).

Для ринку монополістичної конкуренції залишається справедливим обрання підприємством однієї із стратегій максимізації прибутку, мінімізації збитків та закриття, що були розглянуті стосовно поведінки виробника на ринку досконалої конкуренції та чистої монополії. Але у даному випадку підхід має відмінність, яка полягає в тому, що функція валової виручки для підприємства на ринку монополістичної конкуренції не є прямою, а кривою лінією, тому що

ВВир = Ц Кп, але Ц = а - Кп .

Тоді ВВир = (а - bКп) Кп = аКп - b К2п , звідки ГВир = а - 2bКп .

Тому що кожний конкурент продає диференційовану продукцію, він виступає як монополіст по відношенню до своєї групи споживачів. Його крива попиту є спадною лінією. Але продукція монополістичного конкурента може бути легко замінена на продукцію іншого виробника, тому попит на продукцію окремого конкурента залежить не тільки від ціни на його продукцію, але і від цін на продукцію інших конкурентів. Якщо існує тільки два конкурента А і Б, тоді попит на їх продукцію можна представити так:

для виробника А:

КПА = аА - bАЦА + с(ЦБ - ЦА) = аА - (bА + с)ЦА + сЦБ;

для виробника Б:

КПБ = аБ - bБЦБ + с(ЦА - ЦБ) = аБ - (bБ + с)ЦБ + сЦА.

Ці функції показують, що:

об’єм попиту на продукцію виробника знаходиться в прямій залежності від ціни продукції конкурента і в оберненій - від ціни продукції виробника;

попит на продукцію монополістичного конкурента розкладається на дві складові: попит “своїх” споживачів, які купують його продукцію тільки в тому випадку, коли ціна на продукцію “їх” виробника здається їм не дуже високою, і попит “чужих” споживачів, які купують продукцію цього виробника, якщо ціна продукції “свого” виробника для них стане високою.

Залежність попиту від “своїх” покупців характеризує параметр b, від попиту “чужих” - параметр с. рівновагу монополістичного конкурента в коротко- і довгостроковому періоді можна відобразити графіками (рис. 1). Унаслідок певних дій виробник на ринку монополістичної конкуренції в короткостроковому періоді може отримати економічний прибуток (рис.1, а), але відкритість системи призведе до того, що в довгостроковому періоді переваги окремого виробника зрівнюються з іншими і рівновага наступає, коли економічний прибуток буде дорівнювати нулю (рис. 1, б).

Рис. 1. рівновага монополістичного конкурента в коротко - (а) і довгостроковому (б) періоді

Тобто, в умовах монополістичної конкуренції, як і в умовах досконалої конкуренції, рівноважна ціна в довгостроковому періоді не приносить виробнику економічного прибутку. Але в умовах монополістичної конкуренції в довгостроковому періоді продукція виробляється не з мінімальними середніми витратами, як це має місце за умови досконалої конкуренції (крива ДСВт дотикається кривої попиту зліва від їх мінімуму). Отже, в довгостроковій рівновазі монополістичні конкуренти мають надлишки виробничих потужностей, а тому виробництво диференційованої продукції споживачам обходиться дорожче, ніж стандартної. Такою платою за різноманіття продукції в умовах монополістичної конкуренції є підвищення витрат порівняно з ринком досконалої конкуренції, яке визначається площею заштрихованого прямокутника Ц*М, А, В, С (рис. 1, б).

Другим фактором, що веде до здороження продукції в умовах монополістичної конкуренції, є витрати на рекламу. Якщо в умовах досконалої конкуренції витрати на рекламу своєї продукції є зайві (виробник не може вплинути на зміну ринкової ціни), а монополісту, внаслідок відсутності конкурентів, вона також не потрібна, то в умовах монополістичної конкуренції реклама є одним із засобів боротьби за виживання, залучення споживачів для придбання товару у конкретного виробника. Хоча рекламна кампанія підвищує витрати виробництва, але вона дає можливість збільшити виручку від реалізації за рахунок збільшення обсягу в кількісному вимірі.

Таким чином, для ринку монополістичної конкуренції характерним є:

достатня кількість підприємств, кожне з яких веде конкуренцію зі значною кількістю інших, які ведуть суперництво між собою що дає можливість монополістичному конкуренту будувати свої дії, не боячись можливої зворотної реалізації всіх інших виробників ринку монополістичної конкуренції;

підприємства галузі виробляють диференційовану продукцію і тому кожне з них має певну величину ринкової влади, а його крива попиту є достатньо еластичною спадною лінією, оскільки товари, що реалізуються конкурентами, є достатньо близькими замінниками. Спадний характер функції попиту передбачає можливість одержання підприємством монопольного прибутку в короткостроковому періоді;

має місце достатньо вільний вхід інших підприємств в галузь і виходу з неї. Це призводить до того, що в довгостроковому періоді кожне підприємство галузі не має економічного прибутку.

. Проаналізуйте споживчий надлишок у взаємозв’язку з кривими байдужості. Що таке Маршалліанський надлишок?

Надлишок споживача, або додаткова вигода, яку має той чи інший споживач, показує, наскільки в середньому краще живуть окремі люди. Різні люди усіляко оцінюють споживання різних товарів, а отже, неоднаковим буде і максимальний рівень ціни, яку вони ладні заплатити за цей товар.

До цього криві попиту ми розглядали як характеристику тієї кількості товару, яку купує споживач за кожної заданої ціни. Але, з іншого боку, крива попиту характеризує бажання, тобто, готовність споживача платити за додаткову одиницю товару, якщо у нього вже є деяка кількість цього товару. Тому функцію попиту можна розглядати як відображення згоди, бажання споживача платити. Отже, висота кривої попиту показує ту максимальну ціну, яку ладен споживач заплатити за кожну додаткову одиницю товару. Площа під кривою попиту (0, Цmax, А, Кп) відображає ту загальну суму коштів, яку споживач ладен заплатити за придбання Кп одиниць продукції (рис.1). В умовах ринкової економіки споживач купує всю кількість (Кп) продукції по одній і тій же ринковій ціні (Цр), а тому сума фактичних витрат споживача на придбання кількості Кп продукції буде характеризуватися площею прямокутника 0, Цр,А,Кп. Площа трикутника Цр, Цmax, А характеризує той надлишок, ту вигоду, яку отримує споживач від того, що він за всю кількість товару Кп платить однакову ціну Цр.

Рис. 1. Графік надлишку споживача

Якщо, наприклад, ринкова ціна одиниці товару для умов (рис.1) становить 10 грн., тоді надлишок споживача (Нс) від придбання ним дев’яти одиниць продукції буде становити Нс = (18 - 10) + (17 - 10) + (16 - 10) + (15 - 10) + (14 - 10) + (13 - 10) + (12 - 10) + (11 - 10) = 36 грн. З іншого боку, ту ж саму величину можна розрахувати як площу трикутника, тобто Нс = 1/2 ∙ 9 ∙ 8 = 36 грн.

Якщо функція попиту є непрямою лінією, надлишок споживача можна визначити як площу, що лежить нижче кривої попиту і вище ринкової ціни. Коли ж потрібно підрахувати сукупний надлишок споживачів на ринку, необхідно обмежити площу нижче кривої ринкового попиту і вище лінії ринкової ціни.

Надлишок споживача має важливе значення. Окрім того, що ми можемо визначати вигоди як окремих споживачів, так і усіх споживачів, які купують товари на ринку, ми можемо співставити надлишок споживачів з сукупними прибутками, які отримують виробники продукції.

Надлишок споживача - різниця між максимальною сумою грошей, яку споживач згоден заплатити за певний обсяг благ, та тією сумою грошей, яку він за нього сплатить:

,

де Цп - ціна попиту, грн./од; Ц* - рівноважна ціна; К*п - рівноважний обсяг попиту, од.

Ціна попиту - максимальна кількість грошей, яку споживач згоден заплатити за благо.

Це дає змогу зробити оцінку витрат і прибутку альтернативних ринкових структур та суспільної політики, які впливають на поведінку споживачів та виробників продукції на відповідних ринках.

Крива байдужості. Двофакторна функція корисності математично має такий вигляд:

=f(Qх,Qy)

Графічно це крива, що має спадний нахил.

Крива байдужості (крива індиферентності, крива ізокорисності) − це геометричне місце точок, кожна з яких показує, що існує безліч варіантів споживання благ Х та У, при чому споживач є байдужим, який варіант обрати оскільки кожен з них приносить однаковий рівень корисності.

Карта кривих байдужості − це ряд кривих нанесених на одну і ту ж систему координат, які графічно відображають переваги споживачів.

Маючи два набори товарів Х та У можна скласти криву байдужості.

Припустимо, що споживач вибрав набір М3 за неділю: 3 банани і 6 яблук. Якщо забрати з набору один банан отримаємо набір М5, який принесе меншу корисність ніж набір М3 , тому т. М5 лежить на іншій кривій. Щоб повернутись на дану криву потрібно змінити кількість бананів, збільшити кількість яблук спожитих за неділю.

Двофакторна функція корисності математично має вигляд U=f(Qx, Qy), графічно це крива, що має спадний нахил і називається кривою байдужості або індиферентності або ізокористності. Крива байдужості - це місце точок, кожна з яких показує, що існує безліч варіантів в поєднанні споживання двох благ, при чому кожен набір приносить споживачеві однаковий рівень, а тому він є байдужим, який варіант споживання обрати.

Властивості карти кривих байдужості:

.Чим далі криві розміщені від початку осі ординат, тим більший рівень корисності вони описують і вигідніше споживачам переміщуватись від нижчих кривих до вищих.

.Криві байдужості ніколи не перетинаються.

Чому ж криві байдужості не можуть перетинатись?

Якщо набір, представлений в т. А, був би характерний для кривих U1 і U2 де U2>U1, то це означало б що споживач не бачить різниці між А і В і також між А і С. Звідси випливає, що він не бачить різниці між В і С. Проте набір В вміщує меншу кількість і Х і У ніж набір С. З цього мало б випливати що він віддає перевагу набору С ніж набору В.

Та ми бачимо протиріччя оскільки споживач не може одночасно віддавати перевагу одному набору над іншим і не бачити різниці між ними.

. Криві байдужості мають від’ємний нахил, який виражається коефіцієнтом граничної норми заміщення благ Х та У, який показує від якої кількості одного блага потрібно відмовитись щоб збільшити споживання іншого блага при незмінній корисності.

. Виведіть на основі прикладів та даних короткострокову криву пропозиції фірми та галузі

Згідно правила визначення оптимального обсягу випуску, який максимізує прибуток або мінімізує збитки, фірма завжди, за будь-якої ціни, розширює виробництво до рівня, де Р = МС. Отже, всі параметри виробництва належать кривій граничних витрат МС Але фірма припиняє виробництво, якщо ціна впаде нижче середніх змінних витрат АVС . Оскільки крива МС перетинає криву АVС в точці мінімуму середніх змінних витрат, то крива пропонування фірми співпадає з відрізком кривої МС, розташованим вище мінімуму АVС.

Рис. 10.8. ілюструє знаходження короткострокової кривої пропонування фірми. На ньому зображені криві витрат МС, АТС і АVС і кілька ліній граничного виторгу МR , що відповідають різним можливим ринковим цінам.

За будь-якої ціни, що перевищує мінімальне значення АVС, оптимальний обсяг виробництва може бути визначений безпосередньо за графіком.

Наприклад, за ціною Р5 оптимальним буде обсяг випуску Q5, він максимізує прибуток. За ціною Рг оптимальним буде обсяг Q3, мінімізує збитки.

Всі точки перетину кривих МR і МС (а,b,c,d) визначають співвідношення можливих цін на продукцію і відповідної кількості продукції, яку фірма запропонувала б на ринку за даними цінами. Звідси очевидно, що висхідний відрізок кривої граничних витрат вище мінімуму середніх змінних витрат є короткостроковою кривою пропонування фірми. На рис.10.8. вона позначена суцільною потовщеною лінією. Зауважимо, що крива пропонування для кожного обсягу Q визначає мінімальну ціну, за якою фірма беззбитково пропонує останню одиницю продукції на конкурентному ринку.

Крива пропонування фірми має висхідний характер, так само як і крива граничних витрат, конфігурація якої зумовлена законом спадної віддачі. Через зростаючі витрати фірма не може без втрат прибутку розширити виробництво за даного рівня ціни. Зі зростанням ціни на продукцію фірма має можливість розширити виробництво до рівня, де МС = Р. Вона має стимул до такого розширення, тому що загальна сума прибутку при цьому збільшується, адже граничні витрати залишаються на рівні ціни, тоді як обсяги реалізації зростають. Аналіз поведінки конкурентної фірми підтверджує відомий нам закон пропонування: з підвищенням ціни обсяг пропонування зростає.

. Які відмінності має пропозиція факторів виробництва та рівновага при недосконалій конкуренції

До цього часу ми мали справу з вивченням ринків, де домашні господарства купували, а виробники продавали готову продукцію, тобто ринки товарів і послуг. А ринки факторів виробництва це: ринки робочої сили, сировини та інших виробничих ресурсів, де підприємці купують робочу силу і сировину, а домашні господарства в сукупності з підприємствами є продавцями. Тобто це ринки, на яких домашні господарства і підприємства помінялись ролями.

В основі функціонування ринків факторів виробництва лежать ті ж самі принципи, що і в основі товарних ринків. Аналіз попиту і пропозиції є основним методом їх вивчення. Але поряд з цим є і окремі відмінності, що відрізняють дію ринкового механізму факторів виробництва від товарного ринку і ринку послуг.

Попит на ресурси підприємствами так або інакше залежить від попиту на кінцеві товари і послуги і немовби народжується ним. Тому попит підприємств на виробничі ресурси називають похідним попитом, і це є найбільш важливою його характеристикою.

З точки зору пропозиції, фактори виробництва надаються домашніми господарствами, а не підприємствами. Тому що доходи споживачів визначаються співвідношенням попиту і пропозиції на ринках виробничих факторів, аналіз ринків факторів виробництва є ключовим до розуміння способу розподілу сукупного продукту.

Конкурентний - це ринок факторів виробництва, де є багато продавців і багато покупців і при цьому ніхто з них не може вплинути на вартість (ціну) фактора виробництва.

Попит на фактори виробництва підприємства є завжди похідним, тому що він залежить від обсягу виробництва і витрат на придбання фактора (зарплата, орендна плата).

Додатково виручку (доход) від використання додаткової одиниці ресурсу (фактора виробництва) називають граничною продуктивністю, виміряною за виручкою (ГПВ) з відповідними індексами (праці або капіталу) ГПВЧ, ГПВК.

Відомо, що підприємство має найняти більше робітників, якщо ГПВЧ (гранична продуктивність праці) дорівнює витратам на заробітну плату (W), тобто ГПВЧ = W.

Додатковий обсяг випуску продукції від використання додаткової одиниці праці, виміряний за виручкою, можна розрахувати як добуток від граничної продуктивності використання одиниці праці на додаткову виручку від одиниці випуску продукції. Додатковий обсяг виробництва від використання ресурсу праці виражається граничним продуктом праці (ГПЧ), а додаткова виручка - граничною виручкою (ГВир) тобто

ГПВЧ = (ГПЧ)(ГВир).

Це рівняння є справедливим для будь-якого ринку факторів виробництва (конкурентного і неконкурентного)(рис. 1).

Рис. 1. Гранична продуктивність за виручкою

Гранична продуктивність від ресурсу праці при абсолютному конкурентному ринку готової продукції буде дорівнювати граничному продукту праці, помноженому на ціну продукту:

ГПВЧ = (ГПЧ)(Ц).

Граничний продукт праці знижується в міру збільшення робочого часу, тому що діє закон спадної віддачі від ресурсу. А тому крива граничної продуктивності праці є спадною, незважаючи на те, що ціна на продукцію залишалася постійною.

Крива ГПВЧ підприємства, яке має монопольну владу на ринку готової продукції розташована нижче від кривої ГПВЧ підприємства на конкурентному ринку продукції, тому що підприємство з монопольною владою може знизити ціну на готову продукцію, щоб збільшити обсяг реалізації. Врешті-решт гранична виручка завжди менша за ціну (ГВир < Ц), і тому вона зменшується по мірі збільшення випуску продукції.

Тобто крива граничної продуктивності має нахил донизу, тому що і крива граничної виручки і граничного продукту є спадними.

Оскільки ГВир на монопольному ринку завжди менше Ц, тоді ліва частина завжди буде меншою за праву: (монопольна влада) ГПВЧ=(ГПЧ) (ГВир)< (ГПЧ)(Ц)= ГПВЧ (без монопольної влади).

Одним із наслідків цієї нерівності є те, що за будь-якою величиною заданої заробітної плати підприємства з монопольною владою на ринку готової продукції наймуть менше робітників, чим ті, в яких немає монопольної влади.

Концепцію граничної доходності продуктивності праці за виручкою можна використати для регулювання чисельності робітників на підприємстві. Чисельність буде максимізувати прибуток тільки в тому випадку, якщо гранична продуктивність праці дорівнює сумі заробітної плати: ГПВЧ = W, що можна підтвердити і за графіком (рис.2).

Рис. 2. Умова максимізації прибутку в короткостроковому періоді

Ринки факторів виробництва аналогічні ринкам готової продукції. Максимізуюча прибуток умова для ринку факторів виробництва полягає в тому, що гранична продуктивність за виручкою має бути рівною ставці заробітної плати, є аналогічною правилу для ринку готової продукції, що гранична виручка має дорівнювати граничним витратам. Щоб побачити, що це так, розділимо обидві частини рівняння ГПВЧ = ГПЧ  Гвир на граничний продукт праці (ГПЧ), одержимо, що

ГВир = W/ГПЧ,

але W/ГПЧ це витрати виробництва додаткової одиниці продукції, тобто є граничними витратами виробництва.

Рис. 3. Вплив зміни пропозиції не співпадає з його використанням

Рівняння ГПВЧ = ГПЧ  ГВир показує, що вибір як кількості трудовитрат, так і обсягу виробництва відбувається відповідно одному і тому ж правилу: кількість факторів виробництва і обсяг випуску продукції вибирають так, щоб гранична виручка дорівнювала граничним витратам. Це правило справедливе як для конкурентних, так і для неконкурентних ринків.

Для того щоб визначити сукупний (ринковий) попит на такий ресурс як праця, потрібно визначити попит на працю в кожній із галузей і потім почленно скласти криві попиту галузей на працю.

Якщо ринок продукції є конкурентним, то гранична продуктивність праці за виручкою буде ГПВЧ = (ГПЧ)  (Гвир), що характеризується кривою ГПВЧ1 (рис.4).

Рис.4. Попит підприємства (а) і галузевий попит (б) на робочу силу

Якщо, наприклад, тарифна ставка становить W1 грн. за годину, то підприємству потрібно буде Ч1 людино-годин праці. Припустимо, що на цьому підприємстві рівень заробітної плати впаде до W2 грн. за годину. Якщо жодне підприємство не зможе найняти робітників за нижчу плату, наше підприємство найме Ч3 людино-годин праці, знайшовши точку на кривій ГПВЧ1, яка відповідає рівню оплати W1 грн. за годину. Коли ж рівень заробітної плати знижується на всіх підприємствах галузі, галузь в цілому буде використовувати більшу кількість робочої сили. Це призведе до зростання обсягів виробництва галузі і зміщення кривої галузевої пропозиції. Зростання пропозиції призведе до зниження ринкової ціни на продукцію.

Падіння ціни на продукцію змістить початкову криву граничної продуктивності за виручкою із положення ГПВЧ1 до ГПВЧ2, а отже і до зниження попиту підприємства на працю з Ч3 до Ч2, а тому і галузевий попит на працю буде меншим ПЧ (рис.4, б). Коли б ціна на продукт із падінням заробітної плати не змінювалась, ринковий попит на працю визначався б кривою П'Ч (горизонтальна сума попиту підприємств галузі при незмінній ціні продукції).

Ринковий попит на будь-який ресурс на неконкурентному ринку продукції визначається так само. Відмінність полягає в тому, що передбачити зміни в ціні на продукцію внаслідок зміни рівня заробітної плати важче, тому що кожне підприємство на ринку проводить свою політику ціноутворення, а не приймає ціну на продукцію як задану.

Конкурентний ринок знаходиться в рівноважному положенні, коли ціна зрівноважує попит з пропозицією, тобто для ринку праці це буде рівноважна заробітна плата, яка зрівноважує попит та пропозицію праці.

Коли ж ринки продукції не є абсолютно конкурентними, то умова ГПВЧ = Ц  ГПЧ не дотримується. На рис. 5, б крива, яка передає ціну на товар, помножену на продуктивність праці (Ц  ГПЧ), лежить вище від кривої граничної продуктивності виручки (ГВир  ГПЧ).

Рис. 5. Рівновага на ринку праці коли ринок продукції конкурентний (а) і має монопольну владу (б)

Точка Р є точкою рівноваги Wр і збалансовуючої кількості продукції праці Чр. Коли виробник продукції має монопольну владу, то гранична цінність робітника Цр перевищує рівень заробітної плати Wр так, що наймається недостатня кількість робітників. Тому, якщо підприємство наймає Цр робітників, то граничні витрати підприємства будуть менші від граничних.

Таким чином, підприємство максимізує свій прибуток, але оскільки обсяг його виробництва менший за ефективний, ефективність використання виробничого фактора не досягає максимуму. Чистий прибуток (сукупна виручка мінус сукупні витрати) буде зростати, якщо підприємство або підприємства з ринковою владою закуплять більше факторів виробництва і завдяки цьому збільшать випуск продукції.

Різниця між виручкою, отриманою від використання факторів виробництва, і мінімальними витратами на її використання носить назву економічної ренти для ринку факторів виробництва (рис. 6). Економічна рента, пов’язана з наймом робочої сили, - це надлишок заробітної плати від мінімальної суми, необхідної для оплати праці найманих робітників. Рівноважний рівень заробітної плати задано точкою Р (перетин кривих попиту та пропозиції праці). Мінімальні витрати на оплату праці Чр одиниць робочої сили визначаються площею трапеції 0, А, Р, Чр (нижче кривої пропозиції). На абсолютно конкурентному ринку всі робітники отримують заробітну плату Wр. Тоді площа трикутника А, Wр, Р і характеризує економічну ренту, яку отримали працюючі. З точки зору робітника, економічна рента подібна до надлишку споживача, тому що останній - це є додаткова цінність споживання понад вартість покупки товару.

Рис. 6. Економічна рента

Економічна рента виникає тільки у випадку дещо нееластичної пропозиції. Коли б пропозиція була абсолютно еластичною, економічна рента дорівнювала б нулю. Коли ж пропозиція абсолютно нееластична, усі виплати за ресурс виробництва є економічною рентою, оскільки пропозиція цього ресурсу існуватиме незалежно від того, яку ціну назначено.

. Поясність, з точки зору поняття зовнішніх ефектів, яким чином система патентування захищає винахідника, а відповідно, стимулює його подальшу творчість

Концепція зовнішніх ефектів була розроблена англійським економістом А. Пігу. Вивчаючи приватні ринки, ми припускали, що стосунки між головними діючими особами - покупцем і продавцем - не чинять впливу на інших суб'єктів, а впливають лише на учасників угоди. Але насправді деякі угоди можуть впливати на інтереси третіх осіб, які не мають відношення до виробництва товарів чи їх споживання. Побічні наслідки економічної діяльності не відображаються ринковими цінами і можуть призводити до неефективного розподілу ресурсів у суспільстві. Такі впливи дістали назву екстерналіп або зовнішніх ефектів. Вони виникають, коли вибір рішення одними фірмами чи споживачами чинить вплив на вибір інших суб'єктів. Залежно від сфери прояву розрізняють зовнішні ефекти:

у сфері виробництва, коли один виробник впливає на діяльність іншого, наприклад, хімічний комбінат - на діяльність фермерського господарства, розташованого неподалік;

у сфері споживання, коли один споживач впливає на рівень корисності іншого, наприклад, студент, який в гуртожитку вмикає на повну потужність магнітофон, заважаючи готуватись до іспиту з мікроекономіки іншому;

між виробництвом та споживанням, коли господарська діяльність виробника впливає на добробут споживачів, наприклад, якщо підприємство скидає відходи виробництва у річку, де с зона відпочинку;

між споживанням та виробництвом, коли споживання індивідів впливає на господарську діяльність фірми, наприклад, якщо відпочиваючі на березі озера заважають рибалкам.

Залежно від характеру впливу одних мікроекономічних суб'єктів на інших розрізняють позитивні і негативні зовнішні ефекти.

У разі позитивного ефекту треті особи одержують додаткову корисність, не сплачуючи за неї відповідному споживачу або виробнику. Наприклад, власники приміських дач розводять для себе квіти, що між іншим сприяє збільшенню доходів пасічника, вулики якого розміщені неподалік. При цьому пасічник не бере участі у витратах дачників. У даному випадку позитивний ефект виник у споживанні, а впливає на виробництво. Він є додатковою вигодою, яка не відображається у ринковій ціні і безоплатно одержується третіми особами. Вигоди дачників менші, ніж суспільні вигоди, їм ніхто не сплачує за позитивний вплив.

Негативні зовнішні ефекти виникають, коли діяльність одних суб'єктів завдає шкоди іншим, наприклад, завод скидає в озеро стічні води, а в результаті погіршуються умови розведення риби. Доходи риболовецької артілі знижуються, а збитки рибалкам ніхто не відшкодовує. Також може бути завдана шкода здоров'ю жителів міста, розташованого на березі цього ж озера, яка ніким не компенсується. Негативні зовнішні ефекти - це вартість ресурсів, які використовуються виробниками, але не оплачуються ними за ринковою ціною. У нашому прикладі негативний ефект виник у виробництві і впливає на виробництво та споживання третіх осіб. Додаткові витрати на очисні споруди не входять до витрат заводу, а перекладаються на тих, хто страждає від забруднення.

В умовах екстерналій ринкова рівновага не є ефективною. Вплив зовнішніх ефектів знижує результативність ринкового розподілу ресурсів.

Якщо фірми, випускаючи товари, пов'язані зі шкідливими викидами, не несуть витрат на зменшення забруднення довкілля, то ринкові ціни на ці товари будуть заниженими. Зважаючи на низькі ціни, покупці будуть пред'являти підвищений попит на них, виробництво буде розширюватись ресурси - переливатись в ці галузі. Але насправді витрати суспільства будуть значно вищими з врахуванням коштів на очищення забруднених територій, тому надлишкові ресурси використовуються в даних галузях неефективно, виробництво товарів із штучно заниженими цінами повинне бути скорочене. Проілюструємо вплив зовнішніх ефектів у сфері виробництва графічно.

Виробник, діяльність якого спричиняє негативний зовнішній ефект, виробляє за кривою пропонування, яка відповідає його приватним граничним витратам S = МРС. Через те, що виробник не сплачує за шкоду, яку завдає третім особам, і не несе витрат, пов'язаних з усуненням негативного ефекту, його крива МРС розташована нижче кривої граничних суспільних витрат МSС, які включають витрати на очищення забрудненого середовища МЕС: MSC=MPC+MEC

Через це рівноважна ринкова ціна на продукцію виробника Р1 нижча за суспільні витрати (ОВ). Якби були враховані витрати на усунення зовнішнього ефекту, то продукція приватного виробника стала б дорожчою (Р* ) .

Дешева продукція стимулює попит споживачів, і виробник − забруднювач максимізує прибуток, виробляючи обсяг Q1, який більший за суспільно оптимальний 0*. Отже, держава в інтересах суспільства повинна обмежити діяльність такого виробника.

Графік 9. ілюструє іншу ситуацію − вплив негативного ефекту, спричиненого діяльністю одного виробника на стан іншого. Шкода, яку завдає діяльність одного виробника іншому, породжує в останнього додаткові витрати, пов'язані з необхідністю усунення негативного впливу. Тому його граничні витрати зростають з МРС1 до МРС2, відповідно зростає і рівноважна ціна з Р1 до Р2, а обсяг продажу скорочується до Q2. За відсутності негативного зовнішнього ефекту обсяг випуску був би більшим (Q1) .

Отже, якщо виробництво пов'язане з негативними зовнішніми ефектами, то ресурси економіки використовуються неефективно. Виробник − забруднювач штучно перебирає надлишкові ресурси, а інший виробник недоотримує їх і випускає менше продукції порівняно з ефективним випуском.

Крива пропозиції товарів і послуг з негативними зовнішніми ефектами враховує тільки граничні приватні витрати, які менші за граничні суспільні витрати.

Наприклад, найочевидніші зовнішні витрати пов'язані із забрудненням навколишнього середовища. В умовах забруднення виробники перекладають частину своїх витрат на споживачів, що знижує приватні витрати виробництва. Крива пропозиції не включає всіх витрат, які пов'язані з виробництвом товарів, що викликають забруднення.

Отже, з точки зору суспільства, фірма, що користується позитивним ефектом, не тільки завищує обсяг виробництва, але й занижує ціну. А фірма, що продукує позитивний ефект, недоодержує виторгу і прибутку. В той же час необмежене розширення виробництва фірмою, що користується позитивним зовнішнім ефектом, також недоцільне. Тому держава за допомогою економічної політики повинна усувати небажані тенденції, що виникають внаслідок дії зовнішніх ефектів.

Для регулювання діяльності мікроекономічних суб'єктів уряд може застосовувати різні інструменти економічної політики. Одні з них є прямими, адміністративними, а інші імітують ринкові механізми.

До прямих методів регулювання належать заборона або встановлення обмежень на викиди речовин, які забруднюють довкілля.

До ринкових методів можна віднести встановлення прав власності на ресурси і можливість вільного обміну цими правами та запровадження коригуючих податків і субсидій.

Ринкові методи переводять додаткові суспільні витрати або вигоди з зовнішніх ефектів у приватні внутрішні витрати чи вигоди окремої фірми. Цей процес отримав назву інтерналізації або трансформації зовнішніх ефектів. За допомогою цих заходів усунення екстерналій оптимізується розподіл ресурсів, відбувається суспільне здешевлення виробництва продукції

Величина сукупних витрат суспільства на очищення довкілля буде мінімальною, коли граничні витрати на скорочення викидів будуть однаковими для всіх забруднювачів природи. Проте реалізація цього правила має свої особливості. Фірми випускають продукцію і забруднюють середовище за різних технологій. Зміна кожної технології потребує своїх витрат. Тому для одної фірми очистка може обійтись досить дешево, а для іншої - набагато дорожче. А деяким фірмам доведеться взагалі припинити виробництво. Отже, граничні витрати зменшення викидів можуть значно різнитись.

Друга особливість пов'язана з тим, що витрати на очистку швидко зростають. Наприклад, як показали емпіричні дослідження, витрати на очищення забруднення нафтою до 70% обсягу досип, низькі, але ліквідація решти 30% забруднення вимагає надзвичайно високих витрат. З іншого боку, величина граничних суспільних вигод від зниження забрудненості падає. Після того, як очистка, наприклад, води зменшила очевидну небезпеку її споживання до певного рівня, гранична цінність подальшого підвищення якості води оцінюється людьми надзвичайно низько. Теоретично це можна проілюструвати наступним графіком.

Крива граничних витрат на очищення МС різко зростає, а крива граничних вигод МВ спадає в міру зниження проценту забруднення. У такому випадку оптимальний рівень зниження забруднення знаходиться у точці перетину кривих МС і МВ.

Збільшення очистки далі рівноважної точки Е занадто різко збільшує величину затрат, тому 100% очистка вважається неефективною. Зрозуміло, що держава з метою економії ресурсів прагне знизити рівень забруднення найдешевшим способом. Але розрахунки такого оптимального варіанту надто складні, щоб можна було довести індивідуальне завдання з очистки до кожної фірми - забруднювача.

Одним з відомих теоретичних методів інтерналізації негативних зовнішніх ефектів є податок Пігу. Ідея податку Пігу полягає у тому, щоб за допомогою податку довести приватні граничні витрати до рівня суспільних. Для цього треба визначити суспільно оптимальний обсязі випуску і встановити у точці оптимуму такий податок, ставка якого (і) дорівнює граничним зовнішнім витратам виробництва додаткової одиниці продукції.

Аналогічний підхід може бути застосований для інтерналізації негативних і позитивних зовнішніх ефектів за допомогою субсидії Пігу. Наприклад, фірмі, що створює негативний зовнішній ефект, встановлюється доплата за скорочення обсягу випуску. Проте субсидія, яка за обсягами скорочення шкідливого виробництва може дати той же результат, що і податок, вважається менш прийнятною. У разі надання субсидії замість надходжень до бюджету матимуть місце видатки, що створює проблему затвердження видаткової частини державного бюджету. Величина чистого виграшу суспільства також буде меншою, оскільки сукупний виграш суспільства потрібно зменшити на суму субсидії. Нарешті, може з'явитися чимало нових фірм, які бажали б розгортати шкідливе виробництво, отримуючи компенсацію за його скорочення.

На практиці застосовувати податок чи субсидію Пігу дуже складно, тому що треба визначити грошову оцінку зовнішніх впливів і відповідно до цього встановити їх рівень. У чистому вигляді вони не використовуються. Але, наприклад, у Німеччині з метою контролю за використанням водних ресурсів ще на початку XX століття почали застосовувати податки на забруднення. Вважають, що цей захід сприяв відносній чистоті річок у басейні Руру. монополія конкуренція надлишок споживач

Позитивним моментом встановлення податків на забруднення є той, що фірми можуть самі вибирати найдешевші методи очищення. Фірмам, які знизили рівень забруднення на одиницю продукції, встановлюються нижчі ставки податку. Ті ж фірми, які не змогли досягти цього, повинні сплачувати високі податки. Відповідно витрати виробництва таких фірм зростуть, зростуть і ціни на їх продукцію, що призведе до скорочення попиту на "брудні" вироби і наступного згортання їх виробництва. Так поступово граничні приватні витрати досягнуть рівня суспільних. Недолік податкового методу в тому, що потрібно постійно відслідковувати обсяги викидів і відповідно змінювати ставку податків.

Інший підхід ґрунтується на застосуванні штрафних санкцій. Цей метод простіший. Він не вимагає визначення точки суспільного оптимуму. Величина штрафу визначається фізичним розміром завданої шкоди. Фірма, яка забруднила довкілля, повинна здійснити відрахування за кожну одиницю шкідливих викидів. Недолік штрафних санкцій полягає у тому, що фірма може вибирати, що для неї дешевше. Якщо витрати на очищення викидів менші, ніж величина штрафів, то фірма уникає штрафів, а коли витрати на очистку перевищують розмір штрафів, то вона швидше заплатить штраф.

У США рівні забруднення контролюють за допомогою нормативів. Введено два типи нормативів: технічні, які вимагають застосування у виробництві певних пристроїв для очистки викидів, і нормативи викидів на одиницю виробленої продукції (граничне допустимі викиди). Це відносно простий з точки зору практичної реалізації метод. Критики такого виду контролю виходять з того, що технічні нормативи можуть стати на перешкоді запровадженню нових, більш ефективних методів очистки. Досягнення нормативного рівня викидів може позбавити фірми стимулу для пошуків способів подальшого зменшення забруднення. Крім того, фірми однієї галузі можуть застосовувати різні сировину і паливо, з різним вмістом шкідливих домішок, тому витрати на досягнення нормативного обсягу забруднення будуть дуже різними. Не всі нормативи досягають мети. Наприклад, нормативи на викиди газів автомобілями відносяться лише до нових моделей. А оскільки нові моделі дорожчі внаслідок удосконалення всіх систем автомобіля, в тому числі й пристроїв очистки викидів, це не сприяє заміні старих машин з вищим рівнем викидів на нові, отже, забруднення зменшується незначно.

Отже, тепер з усього вищесказаного можна стверджувати, що система патентування є своєрідною системою, за допомогою якої держава захищає винахідника від ситуації, в якій інші могли б використовувати результати його винаходу та отримувати за це певні прибутки чи взагалі якісь вигоди від користування даним предметом (послугою тощо). При цьому винахідник відчуває підтримку держави, а це в свою чергу стимулює його подальшу діяльність.

Проте не завжди інтерналізація зовнішніх ефектів потребує втручання держави. Покращенню ситуації часто сприяють приватні рішення. Наприклад, існують громадські організації, які виступають на захист довкілля або створюють фонди, за підтримки яких більше молоді може одержати освіту. Інший спосіб - організація взаємодії зацікавлених у вирішенні проблеми сторін.

Англійським економістом Р. Коузом був запропонований новий підхід до проблеми врегулювання негативних зовнішніх ефектів без участі держави, в основу якого покладені права власності. Р. Коуз вважав, що у деяких випадках ринок може самостійно справитись з проблемами зовнішніх ефектів. Він стверджував, що коли приватні сторони мають можливість прийти до згоди і не несуть надмірних додаткових витрат з розподілу ресурсів, то вони здатні укласти взаємовигідну угоду і досягти ефективного результату. Це твердження одержало назву теореми Коуза.

Теорема Коуза: Коли права власності визначені, а трансакційні витрати дорівнюють нулю, проблема зовнішніх ефектів може бути знята за допомогою особистих угод.

Обмеження використання теореми Коуза - невелика кількість зацікавлених осіб при укладанні угоди. Теорема Коуза підкреслює, що ретельне визначення прав власності може бути фактором зменшення зовнішніх ефектів.

Практичне використання висновків теореми Коуза.

Якщо досягнута загальна угода про рівень шкідливих викидів, то виникає можливість вимагати від виробників, які забруднюють навколишнє середовище, щоб вони купували ліцензію, чи «право» на шкідливі викиди.

Держава мас можливість сформувати ринок прав щодо забруднення природного середовища: продаж прав на забруднення у формі ліцензій на шкідливі викиди встановить ціну забруднення, що буде стимулювати фірми до його зниження (Графік 16.).- кількість ліцензій, або кількість дозволених одиниць шкідливих викидів.

Захисники навколишнього середовища або суспільство мають змогу підвищувати ціну, щоб викупити ліцензії у тих, хто його забруднює.

Це дозволить зменшити кількість ліцензій у обігу, і тим самим впливати на рівень забруднення. Але для вирішення проблеми потрібно визначити права власності на ресурси і можливість вільного обміну ними правами. Якщо, наприклад, фермер або риболовецька артіль, які потерпіли від забруднення озера, є його власниками, закон стоїть на варті прав приватної власності. Тому вони можуть у судовому порядку вимагати заборони діяльності фірми, яка створює зовнішній ефект. Фірма - забруднювач, перед якою постає перспектива закриття, буде прагнути вступити у переговори. У цьому випадку сторони можуть досягти домовленості і без втручання суду. Фірма може запропонувати фермерам і рибалкам компенсацію за завдані збитки або погодитись сплачувати певну суму за можливість скидати в озеро визначену кількість відходів. Ділове співробітництво сторін на взаємовигідній основі дозволить обом оптимізувати свій стан. Фірма буде готова платити фермерам і рибалкам, доки втрати прибутку від скорочення виробництва не почнуть переважати платні за дозвіл на забруднення. Фермери і рибалки будуть погоджуватись отримувати платню, доки вона компенсує їх втрати.

Або навпаки, якби власником озера була сама фірма - забруднювач, рибалки і фермери погодились би сплачувати фірмі за скорочення викидів відходів виробництва в озеро. Однак, зацікавленим сторонам іноді не вдається вирішити проблему, пов'язану з екстерналіями через різні причини. Це можуть бути великі витрати на укладання угоди (трансакційні витрати), -наприклад, треба заплатити юристу, запрошеному для складання контракту. Або сторони можуть просто порушити договір. Або зацікавлених осіб дуже багато і переговори з кожним обходяться надто дорого. Кожна сторона хоче заключити угоду, якомога більш вигідну для неї.

Коли мова йдеться про розподіл доходів, то виграє той, хто першим отримав права власності на ресурси. Все залежить від трансакційних витрат, пов'язаних з встановленням прав власності. Той. хто має більші витрати, має менше шансів одержати вигоду від переговорів. Крім того, успіх переговорів залежить від точності оцінки кожним учасником своїх вигод і витрат, розмірів можливих збитків і шкоди. У деяких випадках їх неможливо оцінити через технічні причини, в інших - через нечітко визначені права власності або з соціальних причин.

Найпростіший метод вирішення проблем - об'єднання тих виробників, що завдають шкоду, з тими, хто від неї страждає, в єдину господарську одиницю (те саме стосується і позитивних зовнішніх ефектів). У такому випадку зовнішні ефекти стають внутрішніми, з'являються стимули для оптимізації тих чи інших видів діяльності з метою більш ефективного використання ресурсів, які стали спільною власністю.

Ще один новий підхід поєднує в собі елементи теореми Коуза та штрафних санкцій. Він був апробований у США і одержав схвальні відгуки економістів. Це - запровадження дозволів на викиди з правом їх продажу - купівлі. Тут повністю задіяний ринковий механізм. Держава визначає допустимий для даного регіону обсяг викидів і, виходячи з цього, продає підприємствам цього регіону права (ліцензії) на забруднення території на певний період. Дозволи на забруднення мають ринкову цінність, фірми можуть купувати і продавати їх. Кожен власник ліцензії вибирає, використати самому право забруднення чи продати його іншій фірмі. Фірми, що знизили рівень викидів порівняно з дозволом, можуть продати його тим фірмам, які не мають можливості зменшити забруднення. Купивши дозвіл на додаткові забруднення, фірми можуть розширювати виробництво, враховуючи те, що загальна маса викидів залишиться у межах дозволених по регіону. Так само нові фірми, які хочуть розпочати свою діяльність у даному регіоні, повинні купити таку кількість дозволів, щоб загальний рівень забруднення не зріс. Так створюється ринок зовнішніх впливів. Введена у 80-х роках у США. ця система, за даними деяких дослідників, дала можливість скоротити державні видатки на контроль за забрудненням повітря. Цей підхід включає в себе також переваги системи стандартів.

Наприкінці 1997 р. у місті Кіото відбулася міжнародна конференція, на якій було прийнято рішення про фіксацію викидів парникових газів в атмосферу на рівні 1990 р. і запровадження міжнародної торгівлі квотами на викиди. За попередніми оцінками, тонна викидів буде коштувати від 20 до 100 дол. Сполучені Штати Америки, де зниження викидів пов'язане з величезними збитками, має намір купувати квоти у інших держав. Перспективною державою продавцем квот на викиди вважається Україна, в якій під час спаду 90-х рр. виробництво скоротилося більш як на 60% і досі значне число промислових підприємств не працюють на повну потужність.

Задача 1

Місцевий кінотеатр відвідують студенти та пенсіонери. Попит студентів на послуги кінотеатру описується рівнянням: Рc = 60-Qc/20, де Рc - ціна квитка, Qc - кількість квитків, придбаних студентами. Попит пенсіонерів складає Рp=60 - QP /20. Загальна кількість місць в кінотеатрі 1000. Яку ціну на квитки для студентів та пенсіонерів слід призначити кінотеатру, щоб заповнити зал, якщо кінотеатр прагне максимізувати прибуток?

Розв’язання

Якщо всю кількість місць в кінотеатрі займуть лише одні студенти або лише одні пенсіонери, тоді ціна одного квита коштуватиме:

Р= (60-(1000/20)=60-50=10 грн.

Кінотеатр в такому разі отримає прибуток в сумі: 1000*10=10000 грн.

Припустимо, що 60% білетів купують пенсіонери (тобто 600 місць) і 40% білетів - студенти, тоді ціна квитка коштуватиме:

для пенсіонерів: Рс=(60-(600/20)=30 грн.

Загальний прибуток в такому разі становитиме: 30*600+40*400=34000 грн.

Якщо 80% білетів куплять пенсіонери (800 місць) і 20% білетів - студенти (200 місць) - ціна квитка в такому разі коштуватиме:

для пенсіонерів: Рр= (60-(800/20) = 20 грн.

для студентів: Рс = (60-(200/20) = 50 грн.

Прибуток тоді в такому разі складе: 800*20+200*50=26000 ГРН.

Отже, з таких розрахунків можна побачити, що найкраща ситуація спостерігається у випадку, коли ціна на квитки для студентів складе 40 грн. та для пенсіонерів - 30 грн.

В такому разі максимальний прибуток кінотеатру буде 34000 грн.

Задача 2

Знайти величини граничного продукту праці при умовах, заданих таблицею:

Намалюйте графік залежності граничного продукту від затрат робочого часу. Визначити за його допомогою, при якій тривалості робочого дня праця буде використовуватися з максимальною ефективністю.

Розв’язання

Використовуючи дані таблиці, намалюємо графік залежності граничного продукту від затрат робочого часу. Зобразимо затрати робочого часу по осі ОХ, а величину сукупного продукту - по осі ОУ.

Сукупний продукт

0             1                2                        3               4                5                6                7               8          Затрати

   робочого

                                                                                                                                                  часу

Тепер використовуючи таблицю, яка нам дана в умові задачі, визначимо, який сукупний продукт виробляється за одну годину.

При тривалості робочого дня 1 год - 1/1=1

При тривалості робочого дня 2 год - 3,5/2=1,75

При тривалості робочого дня 3 год - 8,5/3=2,8

При тривалості робочого дня 4 год - 15/4=3,75

При тривалості робочого дня 5 год - 19/5=3,8

При тривалості робочого дня 6 год - 21/6=3,5

При тривалості робочого дня 7 год - 22,5/7=3,2.

Отже з розрахунків можна побачити, що праця буде використовуватись з максимальною ефективністю при тривалості робочого дня в 5 год, оскільки спостерігається найбільший сукупний продукт, що виробляється за 1 годину.

Література

1. Базилевич В., Лук’янов та ін. Мікроекономіка, опорний конспект лекцій. - К., Четверта хвиля, 1997, 248с.

. Будаговська С., Кілієвич О. та ін. Мікроекономіка та макроекономіка. Підручник у двох частинах. - К., Основи, 1998.

. Кириленко В.І. Мікроекономіка. Навч. Посібник для студентів економічних спеціальностей вузів. - Київ: Таксон, 1998.

. Лісовий А.В. Мікроекономіка. Навчальний посібник. - Київ.: ЦУЛ, 2003, 208 с.