Територіальна структура взуттєвої промисловості світу
Зміст
Вступ
1. Суть, структура і значення взуттєвої промисловості у
господарському комплексі світу
2. Передумови розвитку та розміщення взуттєвої промисловості:
історичні, природно-екологічні, сировинно-технічні, соціально-економічні
. Сучасний стан розвитку взуттєвої промисловості світу
3.1 Китай
.2 Італія
.3 Німеччина
.4 Туреччина
.5 Країни Південно-Східної Азії
.6 Європа та Америка
4. Особливості регіонального розміщення основних підприємств
взуттєвої промисловості
5. Перспектива розвитку і розміщення взуттєвої промисловості
в умовах ринкової економіки
Висновки
Список використаної літератури
Додатки
Вступ
У гардеробі кожної людини взуття
займає провідне положення і є предметом першої необхідності. Воно призначене
для захисту ніг людини від несприятливих впливів зовнішнього середовища -
холоду, надмірного нагріву, вогкості, пилу, бруду, механічних пошкоджень, а
також служить прикрасою для людини.
Останнім часом у продажу стало
з'являтися багато нових, більш модних моделей взуття, як вітчизняного, так і імпортного
виробництва, більш повно задовольнятимуться вимоги населення на багато видів
взуття. Проблема полягає в необхідності забезпечити повноту асортименту взуття,
поліпшення якості і зовнішньої обробки, створення умов, за яких покупець мав би
можливість без зайвих витрат часу придбати вироби потрібного розміру, моделі.
За останні 30 років ситуація на
світовому ринку взуття кардинально змінилася. Це, насамперед, пов'язано із
зростанням чисельності населення, підвищенням рівня життя, а, отже, і з збільшенням
попиту на взуття. Глобалізація не просто відбивається на ринку взуття, вона
управляє ним і диктує шляхи розвитку в небачених досі масштабах.
Глибоке і всебічне вивчення
світового ринку сучасного товару і перспектив його зміни є однією з
найважливіших передумов для розвитку виробництва взуття і підвищення його
ефективності.
На підставі цього тема курсової
роботи є актуальною. Метою даної курсової роботи є опис поточного стану
світового ринку взуття, в тому числі і вітчизняного, і перспективи розвитку даної
галузі промисловості.
В умовах ринкової економіки, з якою
нещодавно була визнана Україна, вітчизняним виробникам дуже тяжко боротися з
іноземними фірмами, але результати цієї боротьби можуть утішити. Адже сучасне
українське взуття за умов значної конкуренції на ринку збуту продукції почало
відповідати високим вимогам щодо якості його виготовлення, напряму моди,
зовнішнього вигляду та доступної для звичайного покупця ціни, тобто воно стало
конкурентоспроможним. Все це досягається за умов дотримання високих вимог
сучасного проектування взуття та технології його виробництва.
Тому сьогодні проводиться велика
робота по створенні нових методів проектування, розробки, автоматизування
процесів виготовлення взуття, що дає змогу більш точно та значно швидше втілити
в життя найрізноманітніші ідеї взуттєвої галузі України.
Отже, цінність даної теми для
дисципліни “Регіональна економіка” і підготовці молодого фахівця в умовах
ринкової економіки заклечається в причинах, які наведені вище.
1.
Суть, структура і значення взуттєвої промисловості у господарському комплексі
світу.
Взуттєва промисловість являє собою
важливу підгалузь легкої промисловості, яка тісно зв’язана із іншими галузями.
Структура взуттєвої промисловості складається за типом взуття, яке виробляють виробництва
світу.
Поєднання виду, внутрішньої форми і
розмірів, матеріалу, числа і форми деталей і методів їх скріплення призводить
до створення взуття певного призначення, тобто типу. Типи взуття можуть
підрозділятися ще й за додатковими ознаками, які мають для споживача важливе
значення: кольору матеріалу, формі носка і каблука, фасоном, обробці торця
підошви, спеціальним пристосуванням (наприклад, шипи або металеві шкарпетки) і
т. п. Особливо різноманітні додаткові ознаки спортивної та виробничої взуття.
Побутове взуття. Найбільш поширеною
є взуття, використовувана в побуті. Це взуття ділиться на повсякденне, вихідну
і домашню і різна для різних сезонів: літня, зимова, осінньо-весняний (домашнє
взуття буває зимової та літньої).
У зимових умовах застосовується
взуття великих розмірів з розрахунком на те щоб можна було надіти теплу,
внутрішнє взуття (панчохи або онучі). Зимове взуття робиться більш закрите, ніж
літне, для верху і низу використовуються матеріали меншою теплопровідності -
більш товсті і пористі. У цьому взутті ставиться тепла підкладка з тканини або
хутра. Найбільш прийнятними видами такого взуття є черевики та чоботи.
Літне взуття відрізняється від
зимової легкістю і більшою теплопровідністю, які залежать від ступеня
відкритості заготовки, застосування більш тонких матеріалів і відсутності
підкладки. Внутрішні розміри літнього взуття дещо менше розмірів зимової, так
як її надягають на тонкі панчохи або навіть без них. Широко застосовуються
ремешкові сандалі. Низ прикріплюється клейовим або рантові методом.
Осінньо-весняне взуття відноситься
до проміжного між літньою і весняної типу по виду, конструкції заготовки,
способам скріплення деталей і т. п. Особливістю осінньо-весняної взуття є
велика водотривкість, для чого підошва виготовляється з пластмас, гуми або
товстої шкіри.
Крім того, є група так званої
важкого взуття, в яку входять чобіт і черевиків з юхти і кирзи. Це взуття
відрізняється від взуття інших груп товщиною матеріалу, великими внутрішніми
розмірами і масою. Використовується в основному на виробництві і в сільських
умовах.
Домашнє взуття характеризується
легкістю і м'якістю. У домашньому взутті стопа повинна відпочивати, тобто
розміри і форма такого взуття не повинні утрудняти стопу. Зазвичай домашню
взуття виготовляють у вигляді відкритих туфель без каблуків або з каблуком,
обтягнутим матеріалом верху. Верх виготовляють зі шкіри, а частіше з тканини
красивого забарвлення і малюнка.
Домашні туфлі бувають зимовими і
літніми. На літні використовуються тонкі матеріали, на зимові - тканини типу
драпу або шовку на теплій підкладці. Для утеплення туфель застосовують і хутро.
Спеціальне взуття. Виробниче,
спортивне і медичне взуття носиться в зовсім інших умовах, ніж побутова, тому
її конструкції, зберігаючи загальні риси того або іншого виду побутової взуття,
обов'язково мають ту чи іншу особливість.
Для роботи на вібруючих поверхнях
застосовують віброгасильних взуття на дуже товстої пористої, гумовій підошві.
До виробничого взуття слід також
віднести взуття для балету, яке роблять з легкої тканини на вузькій шкіряній
підошві, але з дуже жорстким носком, що полегшує стояння на пуантах.
Спортивне взуття надзвичайно
різноманітне. Вона розділяється за видами спорту: на альпіністську, туристську,
ковзанярську, лижну, футбольну, баскетбольну, тенісну, велосипедну, гірську,
гімнастичну, взуття для бігу, стрибків, боротьби, боксу, фехтування та ін
Великий розвиток повинна отримати
взуття профілактична (для попередження захворювання стоп) та ортопедична,
застосовувана при патології стоп.[1]
Раніше було розглянуто значення
взуття для окремої людини. Якщо брати в масштабах господарських комплексів
світу, то взуттєва промисловість відіграє дуже велику роль. Тобто на
виробництвах країн світу працюють люди, яких треба забезпечувати взуттям, яке
потребує їхня спеціальність.
Наприклад можна взяти харчовий
комплекс. Працівники повинні дотримуватися гігієнічних норм, тому для них
потрібні бахіли, так же само, як і в лікарнях.
Також можна розглянути
гірничодобувний комплекс. Шахтарям потрібне взуття, яке буде витримувати всі
незгоди, в які потрапить носій. Для цього зазвичай використовують гумове
взуття.
2.
Передумови розвитку та розміщення взуттєвої промисловості: історичні,
природно-екологічні, сировинно-технічні, соціально-економічні
Взуттєва промисловість царської
Росії була вкрай відсталою і представляла собою розкидані по всій країні дрібні
підприємства. Взуття виготовлялася ручним способом, праця оплачувалася дуже
низько незважаючи на шкідливі виробничі умови. Взуттєва промисловість повністю
залежала від іноземного капіталу: машини, основні і допоміжні (текс, блочки,
пряжки) матеріали поставлялися іноземними фірмами.
У перші роки Радянської влади були
сконцентровані і реконструйовані дрібні роздроблені підприємства і побудовані
нові великі взуттєві фабрики в Києві, Мінську, Ростові-на Дону, Кузнецьку,
Новосибірську, Свердловську, Тбілісі.
У наступні роки будівництво
взуттєвих фабрик ще більше розширилося, особливо в районах Далекого Сходу,
Східної Сибіру, Казахстану, Киргизії, Узбекистану, Поволжя.
У період індустріалізації країни
було створено взуттєве машинобудування. В даний час вітчизняними підприємствами
випускаються високопродуктивні машини, багатоопераційні агрегати,
напівавтомати, автоматичні лінії.
Сільським господарством створена
сировинна база для виробництва шкір для взуття. Крім того, організовано
виробництво штучних і синтетичних матеріалів як для верху, так і для низу
взуття.
Таким чином взуттєва промисловість
Радянського Союзу перетворилася на велику механізовану галузь народного
господарства.[2]
Найважливішою умовою ефективності
взуттєвого виробництва є раціональне розміщення тієї промисловості, яка
доставляє матеріал для неї. Воно передбачає територіальний розподіл виробництва
і створення територіально-виробничих комплексів в економічних районах країн з
урахуванням необхідності ефективного використання природних ресурсів. Зручне
розташування - важливий фактор для розвитку промисловості. Таким чином, можна
виділити основні фактори розміщення взуттєвої промисловості:
Сировинний-технічний фактор, тобто
наближення взуттєвого виробництва до джерел сировини. Ще в 1918 р. В. І. Ленін
у роботі «Нарис плану науково-технічних робіт» писав, що «в цей план має
входити раціональне розміщення промисловості в Росії з точки зору близькості
сировини і можливості найменшою втрати праці при переході від обробки сировини
до всім послідовним стадіям обробки напівфабрикатів аж до отримання готового
продукту»[3]. Очевидно, що обсяг вступників сировинних ресурсів у, наприклад,
шкіряній промисловості знаходиться в прямій залежності від стану тваринництва.
Зниження фінансування сільського господарства, скорочення поголів'я великої
рогатої худоби і слабкі переробні потужності уповільнюють темпи зростання
виробництва жорстких і хромових шкір.
Соціально-економічний, тобто споживчий
фактор, який має великий вплив на розміщення підприємств галузі. Продукція
взуттєвої галузі споживається повсюдно, а масовий характер виробництва сприяє
наближенню підприємств галузі до населення. Крім того, готова продукція
взуттєвої промисловості менш транспортабельна порівняно з напівфабрикатами та
їх перевезення на далекі відстані дорожче перевезення вихідної сировини.
Фактор трудових ресурсів, передбачає
їх значні розміри і кваліфікацію, так як всі галузі взуттєвої промисловості
трудомісткі. Історично склалося так, що в галузях легкої промисловості, в т.ч.
і взуттєвої, використовується переважно жіноча праця, тому необхідно
враховувати можливості використання в регіонах і жіночого, і чоловічого праці
(тобто розвивати легку промисловість в районах зосередження важкої індустрії,
створювати відповідні виробництва в регіонах концентрації легкої
промисловості).
3.
Сучасний стан розвитку взуттєвої промисловості світу
У європейських країнах
спостерігається щорічне зниження обсягів виробництва взуття, яке становить
10-15%. Вирішальним фактором несприятливої динаміки розвитку взуттєвої галузі
представники Європейської конфедерації взуттєвої промисловості вважають
викликане процесом глобалізації прискорення структурних зрушень у європейській
взуттєвої промисловості та впровадження аутсорсингу переважно в країнах
Південно-Східної Азії з метою оптимізації виробничих процесів.
Основною ідеєю стратегії аутсорсингу
є передача частини ланцюжка виробничих процесів або цілком всього циклу
виробництва сторонній фірмі. Це дозволяє компанії зосередитися на розробці
нових продуктів і послуг, збільшити гнучкість виробництва, вести бізнес на
ринках з дешевою робочою силою, що важливо в умовах стрімко змінюються
технологій і попиту для забезпечення конкурентоспроможного переваги [4].
У господарській практиці зарубіжних
компаній багато питань ринкової конкурентоспроможності вирішують за допомогою
методів стандартизації. За оцінками німецьких експертів, економіка Німеччини
отримує від застосування стандартів щорічний ефект, рівний третини щорічного
економічного зростання. Причому проводиться стандартизація не тільки виробу,
його характеристик, але і, що більш важливо, - стандартизація технологічного
процесу, способу і параметрів виготовлення.
Одним з основних факторів, що впливають
на ефективність виробництва, є продуктивність праці. В економічно розвинених
країнах, наприклад, у Німеччині вона становить - 2500 пар на рік на одного
працюючого у взуттєвій промисловості.
Фактор продуктивності, від якого
залежать вартість взуття, постачання споживачеві в необхідній кількості і в
потрібний час (Just in time), певною мірою компенсує високу зарплату західного
робітника.
Однією з найважливіших
соціально-економічних характеристик є рівень споживання взуття в країні. Так, в
Україні споживання взуття знизилося з 3,2 до 2,5 пар на людину в рік, при
раціональному нормативі 3,3 пари на рік, що набагато нижче сучасного рівня
споживання взуття в розвинених країнах, наприклад, США - 6,5 пар взуття (див.
таблицю 1).
Що стосується сировинної бази, то в
розвинених країнах (Італія, Чехія) використовуються шкіри підвищеної сортності,
а також розкрійне обладнання високої точності, тому й витрата шкіри у них трохи
нижче. Так, в Італії на одну пару витрачається шкіри на 12% менше, ніж в
Україні, і на 16% менше, ніж в Індії.
Ще одним параметром, що характеризує
взуттєве виробництво є економічність конструкції, яка багато в чому
визначається вартістю матеріалів, деталей і вузлів взуття. Відносно великі
цифри вартості матеріалів у Франції можна пояснити тим, що там виробляється в
основному взуття високої цінової групи, для якої потрібні всі матеріали тільки
відмінної якості. В Україні витрати на матеріали знаходяться в нижній частині
групи розглянутих країн.
При виробництві взуття враховуються
також витрати часу, необхідні для виконання повного набору операцій. Мінімальні
витрати часу на складальних ділянках підприємств Франції та Італії визначаються
не тільки високим рівнем автоматизації, а й використанням покупних уніфікованих
деталей. Витрати часу на виготовлення взуття в країнах, що розвиваються
пов'язані з великим числом непродуктивних операцій, виконаних, як правило,
вручну (чистка, перевірка, перекладання).
Розглянемо тепер виробничі витрати.
Вони включають вартість матеріалу, оплату праці, оплату соціальних витрат,
адміністративні витрати і амортизаційні відрахування. У структурі виробничих
витрат істотна частина припадає на оплату праці, в першу чергу, в розвинених
країнах. Погодинна оплата праці на взуттєвих підприємствах становить: у Франції
- $20,7, в Італії - $14,3; в країнах, що розвиваються $0,2-0,3; в країнах з
перехідною економікою приблизно $1. Цим пояснюється прагнення виробників знайти
країни та регіони з низькою оплатою праці.
Таким чином, собівартість взуття в
розвинених країнах і країнах з перехідною економікою (в т.ч. і Україні)
приблизно рівна. У розвинених країнах, наприклад у Франції, собівартість взуття
становить більше 30 доларів, що у порівнянні з українським взуттям в 2 рази
вище. Однак не високі абсолютні цифри при грамотній ціновій політиці, при
наявності широкого відомого бренду і високої якості взуття роблять французьку
взуття конкурентоспроможною на вітчизняному ринку навіть у середньо ціновий
групі.
.1 Китай
В даний час Китай став взуттєвою
фабрикою планети. Тут виготовляється 80% всієї світової взуття, в тому числі
взуття транснаціональних брендів.
У 1994 році Китай виробляв 3,75
млрд. взуття (що становило 38% світового виробництва), в 2005 році - 7,65 млрд.
взуття (або 58,8% від загального світового рівня). З цієї кількості на
внутрішньому китайському ринку залишилося 3,06 млрд., а 4,59 млрд. пар взуття
було експортовано в інші країни.
Слід зазначити, що побічно
"винні " у переважанні китайської продукції на взуттєвих ринках світу
італійські підприємці. Справа в тому, що, прагнучи до скорочення витрат, вони
протягом ряду років розміщували замовлення на свої ультрамодні моделі у
китайських виробників. І ті навчилися виготовляти взуття на досить високому
якісному рівні, практично ідентичному європейського. Тому світовою тенденцією
виробництва взуття є перенесення фабрик з виробництва взуття в Китай або
розміщення замовлень у китайських взуттєвиків.
- Середня зарплата на місяць -
80-90 доларів США;
- Швидкість виконання
замовлення 2 дні;
Наявність власної бази
сировини, матеріалів, комплектуючих, фурнітури;
Низькі податки;
Легкий доступ до кредитів;
Особисті якості, такі як
мобільність, гнучкість, акуратність, дисциплінованість і т.д.;
Підтримка держави;
Сприятлива інвестиційна
політика.
На зниження собівартості взуття в
Китаї впливає такий потужний фактор, як висока питома вага ручної праці (до
90%) всіх операцій. Власна база сировини і комплектуючих дозволила Китаю
домогтися зниження собівартості виробництва порівняно з європейськими країнами
в 6-8 разів.
Однак низька вартість виробництва
взуття - не єдиний фактор конкурентоспроможності Китаю на світовому ринку. За
експертними оцінками, протягом 1990 -х років щорічний пророст ринку моди в
Китаї склав більше 20%, що не могло не позначитися на розвитку дизайну і
технологій. Висока продуктивність праці, обумовлена суворою
дисципліною, можливість швидко реагувати на зміни споживчого попиту перетворили
Китай у світову «фабрику» з виробництва взуття [5].
Крім попиту на робочу силу з боку
західних і європейських компаній, на розвитку взуттєвого виробництва
позначилося зростання внутрішнього ринку. Також потужним стимулом для зростання
є державна політика, спрямована на залучення іноземних інвестицій, підтримку і
стимулювання внутрішнього виробництва: надання дешевих кредитів, лізинг
обладнання, податкові пільги.
Тенденція перенесення виробництва в
Китай з інших країн продовжиться, тому в 2012 році там буде випускатися вже 15
млрд. пар взуття. Однак як довго збережеться така ситуація - поки невідомо.
Причин для сумнівів декілька:
По-перше, різке зростання взуттєвої
промисловості в Китаї, В'єтнамі, Індії та інших країнах Азії відбився не тільки
на ринку взуття, а й на ринку сировини. Китай у великих кількостях закуповує
шкіру високої якості, що призводить до значного зростання цін як на сировину,
так і на вартість готових виробів, а це зменшує вигоду роботи з Китаєм.
По-друге, в Китаї виникає все більше
проблем з пошуком кваліфікованого персоналу і утриманням низького рівня цін і
зарплат. Виробництво починає переміщатися в дешевші райони Китаю, а зарплати
зростають з кожним роком все швидше.
Можливо, що проводяться Єврокомісією
антидемпінгові заходи щодо Китаю та В'єтнаму приведуть до того, що переміщення
виробництва відбудеться набагато швидше, ніж його очікують. І перші кроки в
цьому напрямку вже можна спостерігати: європейські виробники, що почали або
планують почати виробництво взуття в Китаї, кажуть, що вони збираються відмовитися
від цього і налагодити виробництво в Європі.
.2 Італія
Італійський експорт взуття з початку
2009р. вперше після довгої перерви знову почав зростати. За перші 2 місяці 2009
року вивіз в кількісному вираженні виріс на 2,1% і за вартістю на 8,5%. Одночасно
збільшився в зазначений період також імпорт взуття внаслідок пожвавлення
споживчого попиту - на 8,1% за якістю і на 4,8% за вартістю [6]. З цих даних
можна зробити висновок, що в країну ввозиться взуття з низьким рівнем цін, тоді
як потреба у взутті середнього і підвищеного цінового сегмента задовольняється
здебільшого за рахунок місцевого виробництва.
Підйомом в італійської взуттєвої
промисловості можуть скористатися іноземні постачальники матеріалів -
замінників, зокрема штучної шкіри. У 2010 р. в Італії було випущено 53,8 млн.
пар взуття з верхом зі штучного матеріалу загальною вартістю 705 млн. євро.
Найбільшими постачальниками штучних матеріалів, а також шкіряного та взуттєвого
обладнання на італійський ринок є фірми Німеччини.
Структура італійської взуттєвої
промисловості мало змінилася за останнє десятиліття. У галузі як і раніше
превалюють малі та середні підприємства. Однак кількість підприємств за
1996-2010 рр.. зменшилася з 8500 до 6857, а чисельність зайнятих - з 122,1 тис.
осіб до 94,1 тис. осіб. Число зайнятих на одному підприємстві в 2010р. склало в
середньому 14,1 осіб.
Висока питома вага дрібних
підприємств у структурі італійської взуттєвої промисловості ускладнює приплив
інвестицій для дослідницьких і збутових цілей.
Найважливішим експортним ринком для
італійської взуттєвої промисловості є Німеччина, однак ввезення туди
італійського взуття в 2010 р. знову скоротився - на 0,6% за вартістю і на 9,5%
за кількістю. Виняток склала дитяче взуття, експорт якої у ФРН виріс на 14% -
до 4,6 млн. євро.
.3 Німеччина
Для розвитку німецького взуттєвого
бізнесу, як і всієї роздрібної торгівлі, характерний ряд загальних напрямків -
зміна споживчих переваг, скорочення обсягу торгівлі, падіння цін, поява нових
каналів збуту, розширення торгових площ. За даними Федерального об'єднання
німецької роздрібної торгівлі взуттям, ємність взуттєвого ринку ФРН
визначається в 8 млрд. євро.
Велика частина взуття реалізується
через мережу спеціалізованої торгівлі, тобто через магазини, які не менш 50%
своєї торгової виручки отримують від взуття. Через такі магазини продається
взуття на 5,2 млрд. євро на рік з тенденцією до скорочення [7].
Усередині спеціалізованої торгівлі
відбуваються проте значні зрушення. Це підтверджується тим, що торгівля все
більше концентрується в руках великих фірм, які проводять агресивну цінову
політику. До їх числа відноситься лідер ринку - група Deichmann. Її продажі в
2010 р в Німеччині, де вона має 1300 магазинів, збільшилися на 13,7% - до 3,27
млрд. євро.
Група Deichmann лідирує також у всій
європейській роздрібної торгівлі взуттям і розташовує сильної торгової мережею
в США.
Німецький ринок взуття в останні
роки відчуває застій. Причинами цього є економія на споживчих витратах на
взуття, підвищення ПДВ і подорожчання енергоносіїв.
Ціни на взуття на німецькому ринку
знижуються, оскільки на ринок надходить більше взуття з країн з низькими
витратами виробництва.
Список країн-постачальників взуття в
ФРН очолює Китай. Іншим великим постачальником виступає В'єтнам. Водночас
скоротився імпорт взуття з Італії в ФРН на 23%.
Що стосується споживчого попиту, то
німецькі жінки надають більше значення вибору взуття, ніж чоловіки. Згідно з
даними анкети видавництва Bauer, в загальних продажах взуття на німецькому
ринку на частку жіночої припадає 55%, тоді як чоловічий - 30% і дитячої - 15%.
Майже половина всього жіночого населення має у своєму гардеробі більше 25 пар
взуття.
Кожна друга жінка більше цінує у
взутті така якість, як зручність в шкарпетці, ніж відповідність її зовнішнього
вигляду моді. Хоча якістю і торговій марці як жінки, так і чоловіки надають
важливого значення, проте вирішальним мотивом при купівлі взуття стає ціна, на
яку звертають увагу 44% покупців. З чоловічого населення в середньому тільки
12,5% цікавляться модою на взуття. Дві третини чоловіків купують нову пару
взуття тільки коли це дійсно необхідно, причому часто при зниженні цін. При
такому раціональному підході і ступінь модності взуття відіграє другорядну
роль, бо три чверті всіх чоловіків важливим вважають її зручність в шкарпетці.
.4 Туреччина
взуттєва промисловість світова
Взуттєва промисловість Туреччини
розвивається в швидкому темпі через сучасні технологічні процеси, наявність
якісної сировини, кваліфікованих робітників і високої дизайнової потужності.
Сьогодні турецька взуттєва промисловість має сильні позиції серед експортерів
високоякісних модних товарів. Ще однією ознакою позитивного розвитку є
збільшення іноземних інвестицій в цьому секторі.
Очевидно, що взуттєва промисловість
сильно залежить від шкіряної промисловості в країні. Шкіряна галузь Туреччини,
яка має існує протягом 500 років, стає одним з провідних центрів в шкіряному
світу. Турецька шкіряна промисловість, яка займає чільне місце в економіці
Туреччини, активно розвивається, об'єднуючи свої технології.
Початкові зусилля з модернізації
шкіряної промисловості почалися в 70-і роки, але значний прогрес в реальному
промисловому масштабі розпочався тільки в середині 80 -х. Взуттєвий сектор
розвивається дуже швидко в останні роки. В даний час існує три організовані
зони шкіряної промисловості в Туреччині та очисні споруди для цих зон вже були
завершені. Крім того, ще вісім організованих зон шкіряної промисловості
знаходяться в стадії будівництва. Сектор виробляє відповідно до міжнародних
стандартів і стає все більш чутливим до навколишнього середовища; близько 90%
виробництва притримується медичних та екологічних стандартів.
Шкіра є одним з провідних експортних
галузей Туреччини. Експорт шкіряної галузі за 2007 рік склав близько 846 млн
доларів.
Взуттєва промисловість, яка стала
з'являтися як легка промисловість в 1950 році, в даний час є добре розвинута
промисловість. Особливо в 1980-х роках були зроблені значні інвестиції в машини
і тепер більше 15% сектора завершила процес індустріалізації. Близько 70%
продукції в секторі здійснюється напів-механічні виробничі процеси і майже 15%
продукції робляться вручну.
За даними Державного інституту
статистики, у взутєвій промисловості зайнято 26954 чоловік, і галузь налічує
близько 4753 компаній, які виробляють різні черевики і тапочки. Майже 50% від
загальної кількості компаній розташовані в Стамбулі. Конья, Анкара, Газіантеп,
Маніса і Денізлі, Адана, Малатья і Искилип є іншими важлива центрами
виробництва взуття.
Виробнича потужність 33 провідних
компаній у секторах - 328100 пар в день. Крім того, є багато малі та середні
заклади в секторах.
Виробництво Турецького взуття
досягло 200 млн пар в 2004 році. Майже 26% продукції складається з шкіряного
взуття. Крім того, спостерігається швидке зростання у виробництві пластикової
взуття і тапочок. Взуттєвий сектор спирається на турецьке машинобудування для
будування верстатів, а також частин взуття. Частка галузі виробництва частин
взуття у загальному обсязі виробництва взуттєвої промисловості становить
близько 5%. Підошви, каблуки, ливарні форми взуття експортуються.
Взуттєвий сектор уважно стежить за
останніми тенденціями в світі моди. Компанії, що виготовляють турецьке взуття,
готують свої колекції на кожен сезон, відповідно з модними тенденціями в
Туреччині і в світі.
Промисловість в даний час концентрує
свої зусилля на процесі навчання і дизайну. У цьому контексті, з ініціативи
взуттєвої промисловості, Турецький Фонд дослідження, освіти і розвитку
взуттєвої промисловості був створений в 2001 році, який працює в 2014 році. Для
того щоб задовольнити потребу в кваліфікованому персоналі, який розуміється на
дизайні взуття, був відкрити департамент дизайну взуття в Мімар Сінанському
університеті, що в Стамбулі, який пропонує двухрічні курси. На додаток до них,
там щороку проводяться різні конкурси та тендери з метою виявлення нових
таланів в галузі дизайну взуття.[8]
.5 Країни Південно-Східної Азії
У 2010 році в Південно-Східній Азії
було випущено 7,2 млрд пар взуття (без урахування Китаю). Йдеться про такі
країни, як В'єтнам, Індонезія, Індія, Таїланд, Пакистан, Бангладеш. Майже у
всій Південно - Східній Азії, за винятком Індонезії, було відзначено значне
зростання виробництва, хоча показники зростання в кожній з країн були різними.
У середньостроковій перспективі це зростання продовжиться.
Всього ж в Південно-Східній Азії в
2011 році буде випускатися 89% всього взуття в світі (65,5% - у Китаї, 23,5% -
в інших країнах). При цьому знизиться якість взуття в Індонезії, але стане
краще індійське взуття. Поки Індія поводиться на ринку взуття дуже стримано,
проте вже зараз у неї найкраща шкіряна сировина у світі. Плани індійців на
наступні сім років - досягти 1,9 млрд. пар взуття на рік. Якщо це відбудеться,
на світовому ринку взуття з'явиться «другий Китай».
Антидемпінгові мита, введені в 2006
г в країнах ЄС на імпорт китайського взуття (16%) і в'єтнамської (10%),
сприйняті в Індії як можливість збільшення свого експорту взуття на
найважливіші європейські ринки. В індійському експорті шкіри та шкіряних
виробів на шкіряне взуття припадає близько 29%, і в 2009-2010 р. темп приросту
її вивезення склав понад 19% при середньорічному прирості всього експорту
зазначених товарів 8%.
Згідно із заявою індійського
міністра торгівлі і промисловості, в 2014-2015 р. експорт продукції
шкіряно-взуттєвої промисловості країни може досягти $ 8 млрд. Однак цей рівень
можливий за умови щорічного приросту експорту на 20%, впровадження додаткової
технології виробництва та розширення виробничих потужностей. Для досягнення
цієї мети шкіряно-взуттєвої промисловості потрібні термінові капіталовкладення,
щоб наростити виробничі потужності, створити і професійно навчити ресурс
робочої сили.
У той же час до індійської
шкіряно-взуттєвої промисловості проявляється слабкий інтерес з боку інвесторів.
Частка іноземних інвестицій у галузі становить менше 0,15% всього припливу
іноземного капіталу.
Тому одним із завдань галузі є
поліпшення інвестиційного клімату і, зокрема, залучення інвестицій з Тайваню,
Республіки Корея та країн Європи з метою створення експортних ресурсів для
освоєння нових ринків.
У 2010 р. виробничі потужності
індійських експортерів взуття були збільшені, за оцінкою, на 50% під впливом
різкого зростання попиту як на освоєних, так і на нових ринках. Нарощування
потужностей взяли найбільш великі експортери взуття, включаючи Forward Shoes,
Farida Shoes, Presidency Kid Leather, AVT та ін.
Ряд великих фірм Індії об'єднується
з фірмами взуттєвої промисловості в європейських країнах, куди вони поставляють
взуття. Так, провідний експортер взуття компанія Farida Group домовилася про
освіту спільного підприємства з виготовлення заготовок для взуття з
австрійською фірмою Jaffra (м. Відень), що спеціалізується на виробництві
взуттєвих устілок. Фірма Sreeleathers з Калькутти, що експортує взуття на ринки
Європи, також планує спільне підприємство з європейською взуттєвої компанією з
тим, щоб скористатися виробничою базою і торговою мережею партнера.
Португальська холдингова компанія
Gruppo Investor, що має активи у виробництві взуття і взуттєвих заготовок,
створює 100%-ний філія з індійської фірми Calsea Foootwear PVT.LTD. для
виробництва взуття з метою експорту. Присутність португальської компанії в
Індії пояснюється, так само як і інтерес інших європейських і американських
компаній, необхідністю пошуку виробничої бази в якості альтернативи Китаю.
Подальший розвиток шкіряно-
взуттєвої промисловості Індії буде істотно залежати від того, наскільки їй
вдасться залучити іноземних інвесторів як шляхом створення спільних
підприємств, так і через прямі інвестиції компаній, які бажають налагодити
офшорне виробництво і звільнитися від залежності від Китаю.
Пакистанський внутрішній взуттєвий
ринок в даний час затоплений взуттям китайського виробництва, ціни якої в
кілька разів нижче пакистанської взуття.
У цих умовах фірми Пакистану
розміщують виготовлення шкіряного взуття в Китаї, де вони не платять за
споживання електроенергії і мають доступ до дешевої і професійно навченої
робочій силі. Наплив імпортного взуття з КНР несприятливо позначається на стані
пакистанської шкіряно-взуттєвої промисловості. З метою виживання деякі
пакистанські промисловці змушені продавати частину своїх будівель і зайве
обладнання, що, однак, не вирішує проблем працевлаштування вивільняється
робочої сили.
На світовому ринку взуття на частку
Бангладеш припадає близько 1%, тоді як питома вага її конкурентів - КНР і
В'єтнаму становить близько 76%. Проте все більше імпортерів з європейських
країн цікавиться бангладеської взуттям, яка набагато дешевше китайської. За
повідомленнями взуттєвих фірм зі спеціальної економічної зони в районі Даки,
вони в змозі пропонувати високоякісне взуття на європейських ринках за цінами
від $8 до 14 за пару. Такі ціни досить привабливі для імпортерів, оскільки
китайське взуття експортується в середньому за ціною 40 євро за пару.
За даними Асоціації експортерів
готової шкіри, шкіряних виробів та взуття, Бангладеш направляє 60% свого
експорту шкіряного взуття в країни ЄС (в основному в Італію, Францію, Німеччину
і Великобританію), 30% до Японії і 10% в інші країни. На думку президента цієї
асоціації, бангладешська взуття стає конкурентоспроможною як за якістю, так і
за ціною.
В останні роки шкіряний сектор
Бангладеш стикається з низкою проблем, пов'язаних із забезпеченням сировиною і
матеріалами. Випробовується, зокрема, дефіцит необроблених шкур, шкіряних
напівфабрикатів вет- блю і краст. Фінансове становище шкіряних заводів
ускладнюється внаслідок зміцнення курсу євро по відношенню до долара. Оскільки
в Бангладеш використовуються хімікати європейського походження, імпорт яких
оплачується в євро, то експортери шкіри та шкіряних виробів цієї країни змушені
підвищити свої ціни, що, однак, послаблює їх конкурентоспроможність на
зовнішніх ринках.
Що стосується залучення прямих
іноземних інвестицій, то цей процес представляється прибутковим. Бангладеш своєму
розпорядженні необхідною сировиною для виробництва взуття, а також надлишкової
дешевою робочою силою, здатною оволодіти професійно-технічною освітою.
Поєднання зазначених факторів разом з наданням тарифних поступок головними
країнами-імпортерами на основі загальної системи преференцій може перетворити
Бангладеш в потенційну офшорну зону для розміщення виробництва шкіряного взуття
високої якості, але з нижчими виробничими витратами.
.6 Європа і Америка
У Європі виробляється приблизно 1,2
млрд. пар, з яких 900 млн. пар - в Західній Європі і близько 300 млн. пар - у
Східній. Незважаючи на відносно невелику частку в сумарному світовому
виробництві взуття, Європа лідирує в області виробництва високоякісного взуття.
Промислове зростання в Азії привів
до спаду виробництва в Північній і Центральній Америці, а також Європі; тільки
Південній Америці вдалося забезпечити невелике зростання. Ці падіння ринкового
розвитку пов'язані не тільки з відкриттям світових ринків і скасуванням
тарифів, що забезпечують захист місцевих виробників, але і з різним рівнем
витрат на заробітну плату на підприємствах-виробниках.
Зараз китайське взуття при ввезенні
в Європу в середньому коштує 3,63 євро, після оплати митних та інших зборів -
4,50 євро, а продається за 39,00 євро. Собівартість рідної німецької взуття
вище в десятки разів, а продавати дорожче середньої китайської ціни набагато
важче.
Падіння виробництва в Європі та
Америці продовжиться і протягом декількох наступних років. Так, в Європі до
2013 року замість 1 млрд. пар (як у 2010 році) буде випускатися лише 580 млн.
пар. Можна сказати, що через п'ять років виробничих потужностей в Європі
практично не залишиться. Все це відбуватиметься на тлі досить швидкого
скорочення населення: за прогнозами до 2050 року в Європі замість нинішніх 800
млн. людина буде жити всього близько 300 млн.
У цілому для виробників з Європи та
Південної Америки така ситуація означає, що потрібно сконцентруватися на
виготовленні високоякісного взуття - ортопедичної, комфортною і дитячої.
Залишитися конкурентоспроможними на взуттєвому ринку вони зможуть завдяки
виробництву не дешевою, а виключно високоякісної взуття.
Те, що цей сектор розвитку буде
успішним для європейців і американців, доводиться збільшенням експорту взуття
середньовисокі і високого цінового сегмента (незважаючи на те, що в цілому
експорт з країн ЄС і американських континентів знижується).
У межах загального тренду - якісної
дорогого взуття - кожна країна обирає свій власний шлях. Так, наприклад,
Німеччина активно шукає ніші для свого взуття, а Італія проводить політику
агресивної захисту своїх виробників через політику лобіювання в Єврокомісії.
4.
Особливості регіонального розміщення основних підприємств взуттєвої
промисловості
Головним виробником взуття в даний
час є Китай (близько 400 млн. пар на рік), далі йде Італія (понад 300 млн.
пар), Індія (140-180 млн. пар), Іспанія (160 млн.), США, Франція, Португалія,
Великобританія та ін (див. карту 1). Причому значний приріст виробництва
зафіксовано в багатьох країнах, що розвиваються [9].
Однак в Україні є декілька
підприємств, що виробляють високоякісне взуття за добрими цінами і мають
спроможність розширити свої ринки. Багато з цих підприємств нещодавно здійснили
інвестиції в нове обладнання, беруть участь в торгових ярмарках і
використовують високоякісну сировину і матеріали. Типовими прикладами таких
підприємств є компанії Лідер, Бістфор та Ігнар, які придбали нове обладнання
(що має тривалий термін експлуатації) і провели модернізацію іншого
устаткування.
Продукції цих підприємств притаманні
сучасний дизайн і висока якість. Лідер використовує шкіру, вироблену в Італії,
і підошви, виготовлені в Польщі, тоді як інші підприємства використовують шкіру
вітчизняного виробництва та вітчизняні або імпортні підошви.
Загалом виробники стверджують, що
якість імпортної шкіри є вищою, хоча якість шкіри вітчизняного виробництва
останнім часом покращується. Усі підприємства взуттєвої галузі мають труднощі
із залученням коштів. Рівень професійних навичок працівників взуттєвих
підприємств є досить високим, а продуктивність - доброю.[10]
5.
Перспектива розвитку і розміщення взуттєвої промисловості в умовах ринкової
економіки
Розглядати дану тему можна в
контексті Української взуттєвої промисловості, тому що Україна визнана країною
з ринковою економікою.
Виробництво взуття в Україні в
порівнянні з 90-ми роками сильно скоротилось, а імпорт виріс. При цьому
величезні обсяги імпорту в Україну завозяться за “сірими” схемами. Незважаючи
на це, взуттьовики переконані: вітчизняна взуття набагато перевершує за якістю
китайську, і тому легко може скласти їй конкуренцію.
Українська взуттєва промисловість
знаходиться далеко не в жалюгідному стані. За останні 15-20 років в Україні
було створено кілька десятків хороших взуттєвих підприємств, які налічують від
кількох десятків до кількох сотень робочих місць. Працюють і кілька сотень
дрібніших підприємств. Всього, за даними статистики, взуттєвим виробництвом
займається близько 1500 суб’єктів господарювання.
Звичайно обсяги виробництва взуття
для України на початку 90-х років, у порівнянні з тими обсягами, які
виготовляють зараз, були значно більше. Якщо тоді випускали порядку 180-190
млн. пар взуття, то зараз, за оцінкою Олександра Бородиня, приблизно в 3 рази
менше - 50-60 млн. пар.
Офіційна статистика говорить про 20
млн. пар. Але така особливість статистики, що вона не враховує всі обсяги
виробництва. До речі, це - звичайна європейська практика. В Італії, наприклад, офіційна
статистика також не враховує виробництво всього взуття, а статистику веде
асоціація взуттєвиків.
За 9 місяців 2010 року імпорт взуття
в Україну склав близько 98 млн. пар. Це більш ніж у півтора рази більше, ніж за
весь 2009 рік, коли було завезено близько 70 млн. пар взуття. Виробництво
українського взуття становить близько 30% в структурі ринку.
Зараз обсяг загальний обсяг
виробництва взуття в Україні становить близько 28 тис. пар (таблиця 2).
Українці, особливо жінки, можуть заощадити на їжі, але куплять гарний одяг та
взуття.
І це хороша перспектива для
взуттєвої галузі та країни в цілому. 190 млн. пар взуття - це не менше 150 тис.
кваліфікованих робочих місць.
Обсяг ринку взуття в оптових цінах
становить сьогодні, за найскромнішими підрахунками, не менш $ 2 млрд. У
роздрібні це - більше $ 4 млрд.
Висновки
Сьогодні основними проблемами
взуттєвого ринку є якість продукції і невідповідність її реальним потребам
населення.
Взуттєва галузь тісно пов'язана з
тваринництвом, особливо на стадії первинної обробки сировини. Крім
тваринництва, сировинною базою для взуттєвої промисловості в даний час служить
хімія (наприклад, виробництво штучних шкір). На розміщення підприємств
впливають і сировинної, і споживчий чинники, а також наявність трудових ресурсів,
точніше, більшою мірою впливає дешевизна праці, а не рівень технології
виробництва. Саме цим пояснюється все більша концентрація взуттєвих виробництв
в державах, що розвиваються, особливо в країнах нової індустріалізації. Причому
частка країн у світовому виробництві взуття зросла до 40-45 %.
У взуттєвій промисловості світу
намітилася загальна тенденція зрушень в розміщенні виробничих потужностей:
скорочення обсягу виробництва в країнах Західної Європи та Північної Америки і
нарощування - в державах, що розвиваються, особливо в країнах Азії.
Виключно сприятливі умови і
передумови подальшого розвитку для трудомісткою взуттєвої промисловості як і
раніше є і реалізуються в Китаї. Ця країна є світовим лідером з виробництва та
експорту взуття.
На розвиток взуттєвої промисловості
вплинуло розвиток НТР і впровадження новітньої техніки і технології в
виробництва. Виробничі потужності взуттєвої промисловості в багатьох країнах
світу оснащувалися високопродуктивним обладнанням, широко використовувалися
мікропроцесори, робототехніка та інші новітні технології.
В даний час Україна все більше
вбудовується в цивілізовану світову економіку. Виживають і досягають успіху ті,
хто веде свій бізнес найбільш ефективним способом, знижуючи операційні витрати,
але зберігаючи високу якість товарів і послуг. Тому забезпечення
конкурентоспроможності компаній на товарних ринках є одним з пріоритетних
напрямків сучасного етапу розвитку економіки України.
Незважаючи на наявні позитивні
зрушення у розвитку взуттєвого ринку, в цілому частка українських компаній,
здатних «просувати» конкурентний продукт, поки незначна. Основна маса
вітчизняних виробників, в силу ряду причин, а саме зносу основних фондів,
нестачі обігових коштів, відсутність інфраструктури комплектуючих, слабкого
менеджменту, відсутність збутової стратегії, в змозі конкурувати з імпортом
тільки в низькому і середньому цінових сегментах.
У структурі ринку України
переважають нелегальні компанії, здебільшого імпортери, тіньова діяльність яких
призводить до перекосів у політиці ціноутворення на ринку взуття в низькому і
середньому цінових сегментах. Незважаючи на заходи лідерів взуттєвого ринку з
легалізації діяльності всіх його учасників, цей процес тривалий і складний.
Одні тарифні заходи без прогнозованої політики щодо вдосконалення застосування
митного законодавства та роботи митниці навряд чи вплинуть на легалізацію фірм,
що працюють в низькому ціновому сегменті.
Розвиток компаній і легалізація їх
діяльності тісно пов'язані з вирішенням таких важливих для бізнесу проблем, як доступ
до фінансових ресурсів, спрощення процедури повернення ПДВ для експортерів,
забезпечення доступності оренди/купівлі землі.
Список використаної літератури
1. Веб-ресурс: #"825475.files/image001.jpg">