Ангіна. Форми захворювання. Лікування
Вступ
Відомості про запалення горла дійшли до наших
днів з кінця четвертого століття до нашої ери. Сама назва «ангіна»
перекладається як задуха, оскільки в стародавні часи дане захворювання нерідко
закінчувалося зупинкою дихання з летальним результатом. І при цьому хворі важко
мучилися від нестачі повітря.
По суті, ангіна є гострим інфекційним
тонзилітом, який вражає верхні і нижні відділи гортані.
Ангіна - це гостре інфекційне захворювання, яке
супроводжується гострим запаленням одного або двох мигдалин глоткового кільця.
Збудником у 4 з 5 хворих є бета-гемолітичний стрептокок. Збудники хвороби
проникають в тканину мигдаликів ззовні (екзогенне інфікування) або зсередини
(ендогенне інфікування). Від людини до людини ангіна передається
повітряно-крапельним або аліментарним (харчовим) шляхом. При ендогенному
інфікуванні мікроби потрапляють в мигдалики з каріозних зубів, придаткових
пазух (при синуситах) або з носової порожнини. При ослабленні імунітету ангіна
може викликатися бактеріями і вірусами, які постійно присутні на слизовій рота
і гортані.
Якщо у хворої людини
піднімається температура, виникає головний біль, слабкість і збільшуються
лімфовузли, то, швидше за все, це ангіна. Симптоми захворювання властиві деяким
іншим інфекціям, тому для постановки точного діагнозу необхідно оцінити
клінічну картину хвороби і провести всебічне обстеження пацієнта.
Сьогодні запальні явища в горлі
лікарі навчилися успішно лікувати, але залишається одне питання: чому ангіна
може викликати ускладнення, навіть якщо вона пройшла.
Крім того, що на ангіну частіше хворіють молоді
люди, ускладнення протікають з найбільшими наслідками саме у віці від 12 до 18
років. На сьогоднішній день, відомі такі найчастіші наслідки ангіни - це отит,
паратонзилярний абсцес, ревматичне ураження серця і суглобів, а також нирок і
нервів. Нерідко після важкого запалення горла виникає інфекційно-алергічний
міокардит. Поразка серця після перенесеної ангіни може не проявлятися
зовнішніми ознаками, зміни видно лише на електрокардіограмі. Але таке ускладнення
може викликати більш серйозні проблеми з роботою органів кровоносної системи.
[3]
I. Ангіна. Форми захворювання. Класифікація
Ангіна - загальне інфекційне захворювання, для
якого характерно гостре запалення компонентів лімфаденоїдного глоткового кільця.
Найчастіше такий місцевий прояв захворювання стосується саме піднебінних
мигдалин.
Інфікування може бути екзогенним і ендогенним
(аутоінфекціі). Екзогенне зараження частіше відбувається повітряно-крапельним
(від хворого, від бактеріоносія при тісному контакті) або аліментарним шляхом
(через продукти харчування - наприклад, молоко від хворих корів). Ендогенне
інфікування відбувається при наявності в порожнині рота або глотки вогнищ
хронічного запалення (каріозні зуби, гнійні запалення придаткових пазух носа і
т.д.).
Основними збудниками є патогенні та
умовно-патогенні коки: стафілококи, стрептококи (у тому числі і пневмокок). Не
менш часто зустрічаються вірусні ангіни, збудниками яких є аденовіруси та
герпесвіруси. Зустрічаються і паразитарні ангіни, збудниками яких є амеби
ротової порожнини, і грибкові ангіни (кандидомікоз, лептотрихоз). Сприяючими
факторами є місцеве або загальне охолодження, перевтома, психічне
перенапруження, перенесені інфекційні захворювання, авітаміноз, сенсибілізація
організму. Ангіною частіше хворіють в осінній та весняний періоди.
По загальноприйнятій класифікації ангіни ділять
на три типи: первинні, вторинні й специфічні.
До первинних ангін відносять звичайні, прості
або банальні ангіни, які є гострими запальними захворюваннями, що мають ознаки
ураження тільки лімфаденоїдного кільця глотки. Вторинні це симптоматичні
ангіни. До них відносять ураження мигдалин при скарлатині, дифтерії,
інфекційному мононуклеозі й інших гострих інфекційних захворюваннях. До
вторинних ангін також відносяться й ураження при захворюваннях крові - лейкозі,
агранулоцитозі й інших. До третього виду відносять захворювання, викликані
специфічними інфекціями - грибкова ангіна, ангіна Симановського-Плаута-Венсана.
[3]
Первинна ангіна
Первинна ангіна одне з найчастіших захворювань
верхніх дихальних шляхів. Зазвичай терміном ангіна позначають саме первинну
ангіну. Ангіною також називають загострення хронічного тонзиліту. Найчастіше
захворювання вражає дітей і людей молодого віку переважно до 35 років, і може носити
характер сезонних епідемій. Епідемії частіше спостерігаються в містах, тому що
джерелом захворювання є інфікована людина, а більша щільність населення сприяє
поширенню захворювання.
Вірусом, яким викликається первинна ангіна в
більшості випадків виступає бета-гемолітичний стрептокок групи А. Також
збудниками можуть бути золотистий стафілокок або пневмокок. Але в 85% хвороба
виникає саме при інфікуванні стрептококами. Носії цих інфекцій виділяють у
зовнішнє середовище досить велику кількість збудників, які передаються
повітряно-крапельним, а також побутовим, контактним і аліментарними шляхами.
Саме до групи стрептококів людина найбільш сприйнятлива, особливо в дитячому
віці.
Залежно до глибини і характеру ураження
лімфоїдної тканини глоткового кільця виділяють катаральну, лакунарну,
фолікулярну і некротичну первинну ангіни, залежно від ступеня тяжкості - легку,
середньої тяжкості і тяжку форму ангіни.
Катаральна ангіна характеризується поверхневим
ураженням мигдалин. При фарингоскопії спостерігається гіперемія, набряклість
мигдалин. У хворого виникає температура (37,0-37,5С), незначні зміни крові й
слабко виражені ознаки інтоксикації. Катаральна ангіна триває 1-2 дні, після
чого симптоми ангіни зникають, або хвороба переходить в іншу форму.
Лакунарна ангіна характеризується ураженням
мигдалин в області лакун. Фарингоскопія показує виражену гіперемію, набряк
мигдалин і розширення лакун. На піднебінних мигдалинах з’являється гнійний
наліт. Він утворюється з фіброзно-гнійного вмісту лакун, може бути у вигляді дрібних
вогнищ або плівки (нальоту). Цей жовтувато-білий наліт легко видаляється не
залишаючи слідів, що кровоточать, і локалізується винятково на мигдалинах не
поширюючись за їхні межі. У цю форму катаральна ангіна переходить частіше, чим
в інші.
Фолікулярна ангіна має яскраво виражену картину
«зоряного неба» - просвічування через епітеліальний покрив, фолікулів що
нагноїлися. Характерним для цієї форми є ураження фолікулярного апарата
мигдалин. При обстеженні виявляється глибоке ураження мигдалин, вони гіпертрофовані,
покриті фолікулами, які мають вигляд білувато-жовтих дрібних утворювань.
Якщо у хворого фолікулярна чи лакунарна ангіна,
то більш сильно виражена інтоксикація, температура тіла підвищується до 39-40C.
Тому основні симптоми ангіни доповнюються загальною слабкістю, головним болем,
болями в серці, м’язах і суглобах. При лабораторних дослідженнях у крові
виявляється лейкоцитоз, а в сечі сліди білка, еритроцитів.
Некротична ангіна відрізняється від інших форм
захворювання більш важким плином і більш вираженими симптомами. При цій формі
захворювання фарингоскопія виявляє на мигдалинах уражені ділянки, що покриті
нальотом. Він має нерівну пористу поверхню зеленувато-жовтого або сірого
кольорів. Такі ділянки стають твердими, а після їхнього видалення поверхня
кровоточить. Після відторгнення таких некротичних ділянок залишаються глибокі
дефекти на тканинах мигдалин. Часто некрози поширюються на язичок, задню стінку
ковтки й далі.
Симптоми некротичної ангіни погіршують загальний
стан пацієнта, це лихоманка, блювота, сплутаність свідомості, висока
температура. Лабораторні аналізи крові виявляють виражений лейкоцитоз, різке
зрушення лейкоцитарної формули вліво, нейтрофільоз. Ця форма захворювання часто
призводить до ускладнень.
Ускладнення ангіни можуть бути ранніми або
пізніми. У першому випадку це захворювання, що виникають під час хвороби, вони
викликані поширенням запалення на прилеглі органи. Такими ускладненнями є
паратонзиліт, синусит, отит, паратонзилярний абсцес і т.д. Пізні ускладнення
ангіни це захворювання, що виникли через 3-4 тижні, вони мають
інфекційно-алергічне походження - це суглобний ревматизм, ревмокардит,
постстрептококовий гломерулонефрит.
Вторинні й специфічні ангіни
Вторинні ангіни розвиваються як супутнє
захворювання при інших інфекційних ураженнях. Як і первинні ангіни, це гостре
запалення лімфатичного глоткового кільця, або його окремих елементів,
найчастіше мигдалин.
Такі ангіни виникають при таких захворюваннях як
кір, скарлатина, дифтерія, аденовірусна і герпетична інфекція, сифіліс і інші.
До вторинних так само відносять групу ангін виникаючих при лейкозах. Симптоми
ангіни у вторинній формі і її плин майже не відрізняється від первинних ангін,
але на тлі інших захворювань мають більш виражені симптоми й форму.
Специфічні ангіни викликані не стрептококами, а
іншими збудниками. Залежно від цього міняється клінічна картина й лікування
захворювання. Такі захворювання виникають у результаті зниження захисних
функцій організму, частого застосування антибіотиків, виснаження.
Грибкова ангіна виникає на тлі інших
захворювань, особливо після тривалого лікування антибактеріальними препаратами
при хронічному тонзиліті. Збудники ангіни дріжджоподібні гриби роду Candida
albicans, у багатьох випадках до них приєднуються патологічні коки. Частіше
захворювання спостерігається в дітей раннього віку.
Симптоми ангіни грибкового походження мало
виражені. Загальний стан хворого практично не погіршується, тому що
спостерігається дуже слабка інтоксикація. У рідких випадках може бути присутня
субфебрильна температура й помірний головний біль. Місцеві симптоми обмежуються
незначною гіперемією й помірним болем у горлі. Але болі може й не бути зовсім.
Незначно збільшуються лімфовузли, при пальпації вони майже не хворобливі. Для
цього захворювання характерна присутність білого або жовто-білого нальоту на
мигдалинах, слизовій оболонці щік і язика. Наліт поширюється у вигляді крапок
або острівців, він легко знімається.
Виразково-плівчаста ангіна або ангіна
Симановського-Плаута-Венсана також відноситься до специфічних ангін. Збудниками
захворювання є веретеноподібна паличка Плаута-Венсана спірохета Венсана.
Найчастіше з’являється в хворих з імунодефіцитами, гіповітамінозами, хронічними
інтоксикаціями, в ослаблених і виснажених організмах, які не мають достатніх захисних
функцій. Для цього захворювання характерне однобічне ураження мигдалин.
На першу добу ангіна
Симановського-Плаута-Венсана проявляє себе тим, що на ураженій мигдалині
утворюється сирнистий або плівчастий наліт, сірувато-білого або
зеленувато-брудного кольору. Після його зняття залишається поверхня, що
кровоточить, яка знову покривається нальотом. Через 4-5 діб на ураженому місці
виникає кратероподібна виразка, яка при загоєнні не залишає дефектів. Виразки
можуть вражати дужки й піднебінне «небо».
Основні симптоми ангіни практично відсутні.
Немає симптомів інтоксикації, лихоманки, крім місцевих проявів, спостерігається
тільки збільшення регіональних лімфатичних вузлів. Лабораторне дослідження
крові виявляє тільки незначний нейтрофільний лейкоцитоз. [4]
II. Етіологія та патогенез захворювання
Етіологія
У переважній більшості випадків (майже в 80%)
ангіну викликають бета-гемолітичні стрептококи групи A Str. pyogenes. У 17,8%
вона обумовлена стафілококами (самостійно - у 8,6% або у поєднанні зі стрептококами
- у 9,2%). Str. pyogenes являють собою грампозитивні мікроорганізми, що
розташовуються в препараті під мікроскопом попарно або у вигляді ланцюжків.
Вони здатні рости на поживних середовищах, що містять тваринний білок. При
вирощуванні на кров'яному агарі утворюють колонії діаметром до 1-2 мм з великою
зоною повного гемолізу еритроцитів. У клітинній стінці стрептококів містяться
антигенні речовини (глюкуронова і ліпотейхоєва кислоти, протеїни, полісахариди,
пептидоглікани), які разом з екстрацелюлярнимими продуктами відіграють певну
роль у патогенезі ангіни.
Також факторами, що сприяють
виникненню ангіни, є речовини, що подразнюють носоглотку (пил, сигаретний дим,
алкоголь, гостра їжа та ін.) Підвищений ризик захворіти на ангіну також є у
тих, хто страждає захворюваннями носоглотки (аденоїди, синусит, гайморит
<#"822805.files/image001.jpg">
Синоніми: Проскурняк, просвірняк,
рожа, гордовля, папурник, слизник.
ЛРС: Kopeні алтеї - Radix Allthaeae.
Iнодi в фітотерапії використовують листя i квiтки рослини - Folia et Flores
Althaeae.
Поширення: Найчастіше росте у
південній частині Росії, але трапляється і в середній смузі, а також на Кавказі
й у Західному Сибіру, є в Середній Азії та Казахстані, переважно на луках,
схилах гір, по берегах озер і річок. В Україні зростає на всій території у
вологих місцях - по берегах озер, ставків, річок, стариць, на болотистих і
солонцюватих місцях, серед чагарників. Алтею вирощують на спеціальних
плантаціях як лікарську рослину.
Хімічний склад: Корені алтеї містять
слиз (до 36 %), основними компонентами якого є полісахариди пентозани і
гексозани, що при гідролізі утворюють галактозу і декстрозу. Крім того, в
коренях знайдено крохмаль (близько 37%), цукор (9%), аспарагін (2%), бетаїн
(4%), жирну олію (1,7%), пектинові речовини (до 16 %). Листки і квітки містять
слиз та ефірну олію з валеріановим запахом (близько 0,02 %).
Фармакологічна дія: Корені алтеї
застосовують головним чином як протизапальний, відхаркувальний засіб при
захворюваннях дихальних шляхів (бронхіті, трахеїті),тонзиліті, а також при
хворобах травного каналу (виразковій хворобі шлунка і дванадцятипалої кишки,
гастриті, коліті), особливо тих, що супроводжуються діареєю. У цьому випадку
рослина діє як в’яжучий засіб. Дія алтеї пов’язана з наявністю в ній слизистих речовин,
зокрема пектину, що набухає у воді й утворює колоїдний розчин. Ці сполуки,
вжиті всередину, не проникають крізь слизові оболонки, а лише покривають їх
тонким шаром, який залишається досить тривалий час, завдяки вмістові у слизі
електронегативних частинок. Застосування: 2 столові ложки подрібнених сухих
коренів алтеї на 200 мл окропу. Нагрівають на киплячій водяній бані протягом
10-15 хв., охолоджують, проціджують і віджимають, доливають теплої кип'яченої
води до початкового об'єму. П'ють відвар теплим (30-35 °С) по 1/2-1/3 склянки
3-4 рази на день після їди. [1]
Материнка звичайна, Origanum
vulgare, душица обыкновенная
Синоніми: Душанка, душинка, орегано,
лебідка.
ЛРС: Трава.
Поширення: Широко поширена на
більшій частині території Росії, віддає перевагу світлим лісовим галявинам,
схилам ярів, заростям чагарників і узбіччям доріг.
Хімічний склад: Трава материнки
містить ефірну олію (до 1,2%), флавоноїди, дубильні речовини, аскорбінову
кислоту (до 500 мг% ). Головними складовими частинами ефірної олії є тимол і
карвакрол, сумарний вміст яких досягає 44 % . Крім того, у складі ефірної олії
виявлено сесквітерпени, вільні спирти, геранілацетат та інші речовини.
Фармакологічна дія: Материнка
заспокоює нервову систему, посилює секрецію травних і потових залоз, виявляє
відхаркувальну дію. Використовують препарати рослини також як болезаспокійливі,
протизапальні та антимікробні засоби. Настій трави стимулює перистальтику
кишечнику і секрецію жовчі, сприяє скороченню гладкої мускулатури матки,
збільшує виділення сечі, регулює менструальний цикл. У сфері оториноларингології
використовують настій при гострому риніті, а також інгаляції - при хронічному
гаймориті, тонзиліті, фарингіті, трахео бронхіті і ще при хронічному і гострому
ларингіті.
Застосування: Внутрішьо - настій
трави (10 г, або 2 столові ложки сировини на 200 мл окропу) по півсклянки 2
рази на день за 15 хвилин до їди (приймати теплим!). Зовнішьо - настій трави
(10 г сировини на 200 мл окропу) для компресів, полоскання та обмивань; настій
трави (20-30 г сировини на 2-3 л окропу, настоюють до охолодження, проціджують)
для спринцювань (вживати теплим); настій трави (50 г сировини на 10 л води) для
ванн. [2]
Аніс звичайний, Anisum vulgare, анис
обыкновенный
Синоніми: Ганус, чанус, чануш,
ганиж.
ЛРС: Плоди.
Поширення: Батьківщина анісу -
Середземномор'я, але він здавна проник у більш північні райони, і тепер рослину
широко культивують у південній частині Західної Європи. У Росії поширений в
південних областях - Липецькій і Воронезькій, інколи дичавіє. В Україні
вирощують як ефіроолійну рослину переважно у лісостеповій зоні.
Хімічний склад: Плоди містять ефірне
анісове масло від 1,2 до 3,2%, рідше до 6%. До складу масла входять анетол (до
80-90%), метилхавикол (до 10%), анісовий альдегід, анісовий кетон, анісовий
спирт і анісова кислота. Ефірне масло отримують перегонкою плодів анісу пором.
Крім того, плоди анісу звичайного містять жирне масло (16-28,4%) і білкові
речовини.
Фармакологічна дія: Анетол, що
міститься в анісовому маслі, виділяється через слизисту оболонку дихальних
шляхів незалежно від шляху його введення і надає дратівливу дію на бронхи, яка
веде до рефлекторного збудження дихання. Роздратування дихальних шляхів активує
війчастий епітелій бронхів, підсилює секрецію бронхіального слизу як прямим,
так і рефлекторним шляхом, сприяє виділенню мокроти. Крім того, анісове масло
володіє антисептичними властивостями.
Препарати анісу збуджують апетит,
мають відхаркувальні, спазмолітичні, протизапальні, сечогінні й бактерицидні
властивості. Їх застосовують для лікування захворювань органів дихання
(ларингітів, трахеїтів, фарингітів, тонзилітів запалення легень, бронхіальної
астми, кашлюку), шлунково-кишкового тракту (ентеритів, ентероколітів,
метеоризму). Настій плодів допомагає при болючих менструаціях, його
використовують як засіб, що стимулює пологову діяльність, а також для
поліпшення виділення молока у матерів-годувальниць. Плоди анісу входять до
складу багатьох лікарських форм і зборів: грудного еліксиру, грудних та
шлункових чаїв; напоїв, що поліпшують апетит.
Застосування: Настій плодів. 1-2
чайні ложки плодів на 200 мл окропу. Настоюють 15 хв., проціджують. Приймають
по 1/4 склянки 3-4 рази на день за 30 хв. до їди. Настойка плодів. 20 г плодів
настоюють протягом тижня на 300 мл 40% спирту (можна на горілці). Приймають по
20-30 крапель 2-3 рази на день. Анісова олія, аптечний препарат. По 2-3 краплі
на шматочок цукру 2-3 рази на день як відхаркувальний засіб.
Звіробій звичайний, Hypericum
Perforatum , зверобой обыкновенный
ЛРС: Надземна частина рослини
(трава).
Поширення: Поширений майже по всій
території Україні, а також на Кавказі, в Західному Сибіру, Середній Азії. Росте
на сухих луках, пагорбах, галявинах, у лісових посадках та між чагарниками.
Хімічний склад: Трава звіробою
звичайного містить близько 10-12 % дубильних речовин, ефірну олію, каротин ( до
55 мг%), червоний і жовтий смолисті барвники, гіперицин, флавоноїди, антоціани,
рутин, вітаміни С і РР, кверцетин, цериловий спирт, сапоніни, холін, фітонциди
та антибіотики, чим пояснюється широкий спектр лікувальних властивостей
рослини.
Фармакологічна дія: При місцевому
застосуванні звіробою з особливою силою проявляється його протизапальна,
в’яжуча і бактеріостатична властивості. Так, настій і відвари звіробою
використовують при фарингітах, тонзилітах,опіках, гінгівітах, пітиріазі
обличчя, виразці гомілки та для гоєння ран.
Найчастіше звіробій використовують
як лікарський засіб при хворобах травного тракту. Вживання рослини ефективне
при захворюваннях жовчних шляхів (застої жовчі, холециститі, жовчнокам'яній
хворобі), проносах та геморої. Спиртова настойка трави підвищує секрецію залоз
шлунка і поліпшує апетит, крім того вона - ефективний засіб проти круглих
паразитичних червів - гостриків. Препарати звіробою застосовують також для
лікування захворювань нирок, в тому числі сечокам'яної хвороби у початковій
стадії.
Застосування: Відвар трави. 1,5
столової ложки сировини на 200 мл окропу. Нагрівають на киплячій водяній бані
15-20 хв., проціджують, доводять теплою кип'яченою водою до початкового об'єму.
Приймають по 1/3 склянки тричі на день за 30 хв. до їди.
Настойка трави. Траву звіробою
заливають 40%-ним спиртом (горілкою) у співвідношенні 1:5, настоюють протягом
тижня. Приймають по 40-50 крапель 3 рази на день.
Нагідки лікарські, Calendula
officinalis, ноготки лекарственные
ЛРС: Квіти.
Поширення: Батьківщина нагідок -
Центральна і Південна Європа. У Росії та Україні дикорослі нагідки не
трапляються, проте рослина широко розповсюджена, її вирощують для медичних
потреб на спеціальних плантаціях, саджають на городах і присадибних ділянках.
Хімічний склад: Квіткові кошики
містять гірку речовину календен, слизові речовини (до 4 %), смоли (близько 3,44
%), яблучну (6,48 %), сліди саліцилової кислоти, незначну кількість алкалоїдів,
ефірну олію (близько 0,02 %). Своєрідний запах квіткам надає ефірна олія.
Лікувальна дія залежить частково від жовтогарячого пігменту каротину (провітаміну
А). Сорти нагідок з жовтогарячими квітковими кошиками містять удвічі більше
каротину, ніж ясно-жовті.
Фармакологічна дія: Препарати з
календули мають антисептичну і протизапальну дію, допомагають у зміцненні
стінок судин, сприяють відновленню клітин слизової оболонки шлунка і кишечнику.
Використовується календула і в суміші з ромашкою для підвищення жовчовиділення.
Настоянку з календули використовують при захворюваннях дихальних шляхів:
фарингітів, тонзилітів, бронхіті,трахеїті. Також календулу використовують для
симптоматичного лікування неоперабельних форм раку стравоходу, шлунка,
кишечнику, досягаючи при цьому тимчасового поліпшення.
Застосування: вживають календулу при
захворюваннях печінки, жовчного міхура, при гастритах, колітах. Препарати
календули впливають заспокійливо на центральну нервову систему, знижують
артеріальний тиск, викликають загибель багатьох хвороботворних мікроорганізмів,
особливо стрептококів і стафілококів. Календулу використовують для
симптоматичного лікування неоперабельних форм раку стравоходу, шлунка,
кишечнику, досягаючи при цьому тимчасового поліпшення.
При ангіні: 2 столові ложки квіток
залити склянкою окропу в термосі, настояти 1 годину і пити по 1 -2 столові
ложки 3 рази на день або застосовувати для інгаляцій, полоскань.
Перстач прямостоячий, Potentilla
erecta, Лапчатка прямостоячая
Синоніми: Калган дикий, калган,
пупошна трава, пупошник, узик, дикий калган, дубровка, завязник.
ЛРС: Кореневище.
Поширення: На більшій частині
території України - на вогких луках, пасовиськах, у степовій зоні - по долинах
рік, в лісах Закарпаття, Карпат, на Поліссі, зрідка в Лісостепу. Не росте в
Криму.
Хімічний склад: Кореневище перстачу
прямостоячого (калгану) мiстить до 30% дубильних речовин (насамперед катехiни i
катехінові флобафени - «торментилове червоне»). Кореневище перстачу мiстить
також глiкозиди торментол i торментилiн, xiнну та елагову кислоти, смолистi
речовини, ефiрну олiю тощо.
Фармакологічна дія: Перстач і
препарати з нього мають адстрингентну, протизапальну i кровоспинну властивості.
Приписують при запальних захворюваннях травного тракту - гострих та хронічних
гастритах i колiтах, шлунковій ахiлiї, шлунковiй виразцi, eнтериті, дiареї,
диспепсiї, дизентерiї, запальних процесах в ротовiй порожнині, стоматитах,
фарингiтах, тонзилітах, гінгівіті, афтах. Через добру кровоспинну дію засiб
вживається при крововиливах рiзного характеру - кровохарканні (при туберкульозi),
рясних менструаціях та iн.
Зовнiшньо застосовується при опiках,
мокрих екземах, потрiсканнi шкiри на руках, ногах чи губах i деяких
захворюваннях шкіри.
Застосування: При ангіні 20 г
подрібненого кореня перстачу залити 1 л води, кип'ятити на повільному вогні 10
хв. Процідити. Відваром полоскати горло.
Родовик лікарський, Sanguisobra
officinalis, кровохлёбка аптечная
Синоніми: Стягникров, сухозлотиця,
кровоголовка, красноголовка, рядовик. ЛРС: Кореневище і корінь.
Поширення: Родовик лікарський
поширений у Європейській частині Росії (у північних областях рідко), Сибіру
(північна межа зростання доходить до тундри) й на Далекому Сході. В Україні
росте по всій території на луках, узліссях, по берегах річок, водойм, біля боліт.
Хімічний склад: Кореневища родовика
містять дубильні речовини пірогалової групи (до 25%), органічні кислоти, ефірну
олію, сапоніни, гіркоти, флавоноїди, крохмаль (близько 30%), цукри (майже 1%),
оксалат кальцію, вітамін С (30-60 мг%). У надземній частині містяться дубильні
речовини, ефірна олія, крохмаль, цукри, вітаміни С (до 900 мг%) і К, а також
каротин (провітамін А).
Фармакологічна дія: Застосовують як
сильний протизапальний засіб, в’яжучий, болезаспокійливий, бактерицидний,
кровоспинний, судинозвужувальний засіб. Застосовують галенові препарати
родовика лікарського при кровотечах, холециститах, ентероколiтах, ангiнi.
Застосування: Внутрішньо-відвар
(15-30 г подрібненого кореневища на 2 склянки окропу, настоюють 8 год, після
чого кип'ятять 5-10 хв і проціджують) по 2- 5 столових ложок на день, порошок з
кореневища - по 0,5 г, а рідкий екстракт-по 3О-50 крапель 3-5 разів на день.
Ромашка лікарська,
Chamomilla recutita, Ромашка лекарственная
Синоніми: Ромашка
аптечна, рум'янка, романець, рум'янок аптечний, рум'янок лікарський. ЛРС:
Суцвіття.
Поширення: У
дикорослому стані рослина трапляється в Сибіру, на Алтаї, Кузнецькому Алатау, у
степовій частині Забайкалля, на Тянь-Шані, Памірі, у країнах Прибалтики. Після
введення в культуру в середній смузі Росії широко розселилась по краях полів,
узбіччях доріг, біля житла, на пустищах і перелогових луках - як бур'ян. В
Україні невеликими групами росте майже по всій території у подібних місцях.
Відносно великі площі, засаджені дикорослою ромашкою лікарською, розташовані
поблизу озера Сиваш, у причорноморських районах Херсонської області на
засолених луках, перелогах, серед посівів. Рослину культивують для отримання
лікарської сировини на спеціальних плантаціях.
Хімічний склад: Квітки ромашки
лікарської містять до 0,8% блакитно забарвленої ефірної олії, головними
складовими частинами якої є специфічна біологічно активна речовина хамазулен,
сесквітерпенові вуглеводні фарназен і кадинен, сесквітерпеновий спирт бісаболол
та його оксиди, лактони матрицин (прохамазулен) і матрикарин, аліфатичний
терпен, мірцен, каприлова, нонілова, ізовалеріанова і ін. кисло́ти.
Крім ефірної олії у квітках ромашки присутні апігенін-глікозиди (6-7%),
кумаринові сполуки (умбеліферон та його метиловий ефір герніарин), ситостерин,
колін, вітамін С, β-каротин,
органічні кислоти, полісахариди, мінеральні солі (12%).
Фармакологічна дія: Багатий
склад ромашки i ефiрної олiї обумовлюють рiзнобiчну її дiю i застосування.
Ефiрна олiя ромашки має протизапальну i пом'якшувальну дiю при захворюваннях
травного тракту - кольки у шлунку i кишках, гастрит, колiт, метеоризм (зменшує
утворення газiв), стоматит, гінгівіт i при запальних процесах дихальних шляхів
тонзилiт, фарингiт <#"822805.files/image015.jpg">
ЛРС: Листя.
Поширення: У нашій країні в дикому
вигляді не зустрічається. Культивується як лікарська рослина на півдні України
і Молдови, іноді вирощується в городах, на грядках і клумбах.
Хімічний склад: Листя шавлії містить
ефірну олію (1-2,5%), сапоніни, дубильні речовини (катехіни - 3-8%), глікозиди,
гіркі речовини, смолисті речовини (5-6%), фумаринову кислоту, олеїнову кислоту,
хлорогенову кислоту, пентозу, воски, амінокислоти (аспарагiн, глутамiн),
вітамін С, Р, РР, каротин, фітонциди.
Ефірна олія складається з туйолу
(30-50%), борнеолу (8-14%), туйону, цинеолу (15%), камфори, пінену, сальвену та
iнших терпенів.
Фармакологічна дія: Застосовується
як зовнішній засіб через виражену протизапальну і дезинфікуючу дію. Шавлію
застосовують для полоскань при ангіні, грипі, ГРВІ, стоматитах, а також для
клізм, ванн і спринцювань. Настій використовують при лікуванні гнійних ран,
свищів і виразок і при випаданні волосся. У народній медицині його призначають
всередину при хворобах печінки і нирок, гастритах, виразковій хворобі,
ентероколітах, проносах, бронхітах. Вважається, що шавлія нормалізує діяльність
статевих залоз.
Застосування: Шавлія застосовується
у вигляді напару. 1 ст.л. дрібно нарізаного листя шавлії лікарської залити 300
г окропу. Залишають настоятись протягом 20 хв. Напар проціджують і п'ють по 120
г тричі на день до їди. Полоскання роблять також напаром протягом 2-3 днів
через 3 год.
Ехінацея пурпурова, Echinacea purpurea,эхинацея
пурпурная
ЛРС: Коріння і
квіткові кошики. (Рослина неофіцинальна)
Поширення: Походить
із східної частини США. На Україні, переважно в південних районах, розводять як
декоративну рослину.
Хімічний склад: У
наземній частини ехінацеї пурпурової містяться полісахариди, смоли, слиз і
дубильні речовини, ефірні (0.15-0.50%) і рослинні (близько 1.4%) масла,
органічні кислоти, флавоноїди, оксикоричних кислоти (цікоріевая, феруловая,
кумарова, кавова), сапоніни, поліаміни, ехінацін (амід поліненасиченої
кислоти), ехінолон (ненасичений кетоспирт), ехінакозід (глікозид, що містить
кавову кислоту і пірокатехин), фітостерини, пальмітинова, лінолева, ціротіновая
кислоти, ферменти, вітаміни і мінеральні речовини (залізо, алюміній, магній,
калій і інші).
Кореневища і
коріння рослини містять значну кількість інуліну (до 6%), полісахариди (7%),
смоли, ефірну (до 1.4%) і жирні олії, фітостерини, фенолкарбоновие кислоти,
бетаїн, ехінацін, ехінакозід, ферменти, вітаміни, макро-і мікроелементи, та
інші біологічно активні речовини. У квітках ехінацеї виявлено ефірне масло
(0.13-0.48%).
Фармакологічна дія:
Застосування: рослина володіє високою бактерицидною властивістю і
використовується як антисептичний засіб для внутрішнього і зовнішнього
вживання. Водний настій коренів і квіткових кошиків має болезаспокійливу
властивість, стимулює грануляцію тканин, підвищує активність фагоцитів,
прискорює процес загоєння ран і виразок. Всередину призначають при інфекційних
і септичних станах, зовнішньо - при фурункулах, карбункулах, гнійних ранах і
виразках, особливо при опіках і пролежнях.
У медичній практиці
ехінацею пурпурову застосовують, насамперед, як сильний імуностимулюючий засіб.
Застосування: ст.
л. сирого подрібненого кореня (або 20-30 г суцвіть (кошики) ехінацеї
пурпурової) залити 100 мл 70% спирту і настояти 10 діб у темному прохолодному
місці. Пити по 5-10 крапель, розчинених у 1 ст. л. води, за 15 хв. до їди.
Висновок
Ангіна - загальне
інфекційне захворювання, для якого характерно гостре запалення компонентів
лімфаденоїдного глоткового кільця.
Розрізняють три
типи ангіни: первинні (катаральна, лакунарна, фолікулярна), вторинні ( ангіна,
яка розвивається як супутнє захворювання при корі, скарлатині, дифтерії,
сифілісі та ін.) і специфічні( грибкова ангіна і виразково-плівчаста ангіна
Симановського-Плаута-Венсана).
Переважно (майже у
80%) ангіну викликають бета-гемолітичні стрептококи групи А. Str. pyogenes.
Також домінуюче значення мають стафілокок, аденовіруси, грибки. Розвитку
захворювання сприяють несприятливі кліматичні умови та умови праці
(запиленість, загазованість повітря), охолодження організму, нераціональне
харчування, наявність хронічних гнійних вогнищ в порожнині рота (каріозні зуби)
і гнійних синуситів, утруднене носове дихання (гіпертрофічний риніт, аденоїди).
Збудник хвороби потрапляє на
мигдалини і починає там розмножуватися. При цьому бактерії виділяють отруту, що
викликає пошкодження тканин. Частина токсинів потрапляє в кров, розноситься по
всьому організму, викликаючи загальну інтоксикацію - високу температуру, озноби
і інші явища.
При усіх формах ангін хворі
скаржаться на біль в горлі, а також на головний біль, загальну слабкість,
відчуття "розбитості". Голос у них стає характерний - ангінозний.
Підвищується температура тіла і іноді до (39-40С). Піднебінні мигдалини
збільшуються, відзначається їх гіперемія (почервоніння). На поверхні мигдалин і
в лакунах - нальоти. Довколишні лімфатичні вузли (підщелепні, шийні та ін.)
збільшені і хворобливі при пальпації.
При діагностиці ангіни, як правило,
не виникає яких-небудь складнощів. Основним діагностичним прийомом є
фарингоскопія (оглядання ротоглотки). Також оцінюються скарги, загальна
симптоматична картина і анамнез захворювання. Основними препаратами для лікування
ангіни є антибіотики, наприклад: цефтриаксон, пеніцилін, фромілід. Для
місцевого застосування використовують таблетки для розсмоктування такі як
декатилен чи трахісан, і аерозолі - інгаліпт, ангілекс або ж аерозолі з
природної сировини такі як пропосол чи хлорофіліпт. Також потрібно полоскати
горло розчином фурациліну або соди. Після закінчення (або під час) курсу
антибіотиків приймають пробіотики (лактовіт, лацидофіл), для відновлення
мікрофлори кишечнику.
Крім застосування медичних
препаратів ефективними є також фітотерапія і народна медицина.
Народна медицина рекомендує почати
лікування з полоскання горла трав’яними відварами або ж настоями з ромашки,
календули, шавлії. Також потрібно пити теплі напої, не гарячі, наприклад тепле
молоко чи чай. Вони не повинні подразнювати слизову оболонку горла.
Вибір лікарських рослин обумовлений
їх хімічним складом. Наприклад алтея лікарська містить слизисті речовини, які
покривають слизову оболонку горла, і тим самим запобігають її подразненню, в
результаті чого ушкоджена тканина скоріше регенерується і припиняється
запалення. Материнка звичайна за рахунок своєї ефірної олії, головними
складовими якої є тимол і карвакрол, має антисептичну, протизапальну дію,
знищує мікроби, грибки, віруси. А от за рахунок дубильних речовин, ефірної олії
звіробій звичайний має бактеріостатичну і в’яжучу дію. Він обмежує ріст
патогенних бактерій ( в основному грампозитивних) . Віт С, який міститься в
звіробої сприяє підвищенню опірності організму до інфекцій та несприятливого
впливу зовнішнього середовища. Фітонциди, які входять до складу шавлії
лікарської, вбивають і пригнічують зростання грибкових і найпростіших бактерій.
Ефірне масло багате летючими ароматними речовинами і має протимікробну і
протизапальну дію. Смоли мають протимікробну дію і мають приємний запах, а
цинеол посилює антисептичні властивості шавлії. Ангіна - це та хвороба, яку ні
в якому разі не можна ігнорувати. По-перше, зневага до свого стану може
обернутися переходом захворювання в більш важку форму. По-друге, це може стати
причиною хронічного тонзиліту, після чого лікувати ангіну доведеться як мінімум
раз на рік. Ну і останнє - ангіна здатна негативно вплинути не тільки на органи
дихальної системи, але і привести до необоротних наслідків у всьому організмі.
Вона може стати причиною важких хронічних хвороб, таких як ревматизм (хвороба
суглобів), серцева та ниркова недостатність.
Для профілактики ангіни
рекомендується уникати переохолодження, дотримуватися особистої гігієни,
уникати простуди захворювання, зміцнювати імунітет, займатися загартовуванням
організму, вести здоровий спосіб життя.
Отже, правильно сплановані та
виконані заходи з профілактики ангіни є ефективним засобом запобігання та
лікування цієї хвороби.
Список використаної літератури
1. <http://fitoapteka.org>
. <http://fitovita.com.ua>
. <http://mdovidka.com/angina.html>
.
<http://medicina.ua/diagnosdiseases/diseases/2815/2816/>
. <http://mozdocs.kiev.ua>
. <http://bolezni.at.ua>
. www.pharmencyclopedia.com.ua
<http://www.pharmencyclopedia.com.ua>
. http://www.vnarode.net/
. <http://compendium.com.ua>
. <http://mediclab.com.ua>
. <http://uk.wikipedia.org/>
. <http://medicine.co.ua/>
. <http://apteka-traw.com>
15.
М.Д.Машковський. Лекарственные средства. Т.1,2. Харьков, Торсинг, 2001.
.
Д.А. Муравйов «Фармакогнозия». М., «Медицина», 1978