Фактори, що перешкоджають притоку капіталу та іноземних інвестицій в економіку України
.3 Політика держави по залученню іноземних інвестицій
РОЗДІЛ 3. СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ У ЗАЛУЧЕННІ ПРЯМИХ ІНОЗЕМНИХ ІНВЕСТИЦІЙ
.1 Тенденції залучення прямих іноземних інвестицій в економіку України та структурних змін капіталу
.2 Формування інвестиційного клімату України в умовах системної кризи
.3 Вплив інвестиційного процесу на відтворювальну структуру національної економіки
Висновок
Список використаної літератури
Вступ
Актуальність дослідження. Зараз настав етап відродження української економіки, але різкий ріст цін, низька інвестиційна активність не сприяють цьому відродженню. Почалось послаблення деструктивних процесів. Перш за все це виявилось у значному скороченні у порівнянні з попереднім періодом річного рівня інфляції і стабілізації місячних об'ємів виробництва. Став більш насичений споживацький ринок, підвищились доходи населення, підвищилась схильність до заощаджень. Суттєвою передумовою для підвищення ділової активності в економіці являється подальший розвиток процесу приватизації державної власності.
Ці і деякі інші позитивні тенденції в господарській динаміці свідчать про рух економіки України до стабілізаційної фази перехідного періоду. Однак, стійкість даного руху, який забезпечується здебільшого засобами грошово-кредитної політики, залишається недостатньо міцною при відсутності необхідних структурних зрушень в реальному секторі економіки.
Іноземний капітал може внести в країну досягнення науково-технічного прогресу та передовий досвід управління. Крім того, залучення іноземного капіталу в матеріальне виробництво набагато вигідніше отримання кредитів для закупок необхідних товарів, які лише помножують загальний державний борг.
Іноземне інвестування набуває важливого значення для економічного розвитку. Світовий досвід свідчить,що без залучення іноземних інвестицій,не маючи доступу до сучасних технологій,країнам важко вийти з економічної кризи. У процесі іноземного інвестування вирізняються країни,які є основними інвесторами у інших країнах,і країни,до яких спрямовуються іноземні інвестиції. Їх залучення регламентується державою з метою підтримки національних інтересів та пріоритетних галузей економіки. У період переходу до ринкової економіки іноземні інвестиції використовують для розвитку базових та інших галузей. Залучення коштів сприяє активізації інвестиційного процесу,впровадженню нових технологій,використанню передового зарубіжного досвіду,розвитку малого і середнього бізнесу та зростанню передового зарубіжного досвіду,розвитку малого і середнього бізнесу та зростанню інвестиційного потенціалу територій.
Зараз настав етап відродження української економіки, але різкий ріст цін, низька інвестиційна активність не сприяють цьому відродженню. Почалось послаблення деструктивних процесів. Перш за все це виявилось у значному скороченні у порівнянні з попереднім періодом річного рівня інфляції і стабілізації місячних об'ємів виробництва. Став більш насичений споживацький ринок, підвищились доходи населення, підвищилась схильність до заощаджень. Суттєвою передумовою для підвищення ділової активності в економіці являється подальший розвиток процесу приватизації державної власності.
Ці і деякі інші позитивні тенденції в господарській динаміці свідчать про рух економіки України до стабілізаційної фази перехідного періоду. Однак, стійкість даного руху, який забезпечується здебільшого засобами грошово-кредитної політики, залишається недостатньо міцною при відсутності необхідних структурних зрушень в реальному секторі економіки.
Таким чином, у зв'язку з продовженням нестабільності в економічному стані України багато ведучих економістів пов'язують майбутнє нашої держави з залученням в широких масштабах в українську економіку іноземних інвестицій, що являє довгострокові цілі створення в Україні цивілізованого суспільства, яке характеризувалося б високим рівнем життя населення.
Іноземний капітал може внести в країну досягнення науково-технічного прогресу та передовий досвід управління. Крім того, залучення іноземного капіталу в матеріальне виробництво набагато вигідніше отримання кредитів для закупок необхідних товарів, які лише помножують загальний державний борг. Приток зарубіжних капіталовкладень життєво важливий для досягнення середньострокових цілей, таких як вихід з сучасного кризового стану, початковий підйом економіки. При цьому, звичайно, українські громадянські інтереси не співпадають з інтересами іноземних інвесторів, отже, важливо залучити капітали так, щоб не лишити їх власників власних мотивацій, одночасно направляючи дії останніх на благо суспільних цілей.
Предметом дослідження є обґрунтування сутності іноземних інвестицій та інвестиційної діяльності, показників фінансово-інвестиційної діяльності України і вплив іноземного інвестування на сучасний стан економіки країни. Вивчення проблеми іноземних інвестицій в науковій літературі здійснюється переважно в аспекті залучення іноземного капіталу в країни, що розвиваються, та держави з перехідною економікою. Серед вчених, які присвятили свої роботи проблематиці іноземного інвестування,можна назвати Дж. Даннінга,Г. Райтера, Й. Пензеля, Н. Пайна, С. Томсона, А. Рагмена, Р. Вернова, Х.Шермана, Д.Шнайдера, Г. Клодта, П.Каймбаха та інших. В українській науковій літературі багато зробили в цьому напрямку такі вчені,як О. Рога, В. Краківська, Б. Губський, В. Бодров, О. Гаврилюк, І. Бураковський, А. Гальчинський, Г. Климко, В. Новицький, В. Міщенко, І. Луніна, В. Сіденко, В. Степаненко, В. Шевченко та інші.
Метою курсової роботи є дослідження особливостей динаміки потоків іноземних інвестицій у світі та їх вплив на економічний та соціальний розвиток країни.
Завдання. Здійснити аналіз іноземних інвестицій в економіку України на основі статистичних даних за останні роки. Виявити ряд основних проблем,що перешкоджають ефективному залученню іноземних інвестицій та їх залежність від різних факторів. Розглянути найважливіші чинники вирішення проблем,визначити позитивні аспекти іноземного інвестування для України.
Найістотнішою перешкодою для діяльності іноземних інвесторів в Україні є недосконалість відповідного законодавстві, політична нестабільність, відсутність дієвої системи страхування. Спроби вдосконалення нормативних актів зумовили часті зміни в українському законодавстві. До останнього часу не запропоновано жодного законодавчого акту,який би був достатньо відпрацьованим,універсальним. Тому, незважаючи на велику кількість наукових праць вітчизняних авторів щодо особливостей та перспектив іноземного інвестування в Україні, необхідна ще низка напрацювань та спільних проектних рішень у галузях економіки для більш ефективного залучення іноземних інвестицій.
Одним з найважливіших чинників розвитку виробництва є капітал (походить від латинського слова capitalis - головний). Поняття капітал , або інвестиційні ресурси, як стверджують відомі американські економісти Макконнелл і Брю, включає всі вироблені засоби виробництва (всі види інструментів, машини, обладнання, складські приміщення транспортні засоби і мережу збуту), які використовуються у виробництві товарів і послуг та в доставці їх до кінцевого споживача.Капітал - це вартість, яка в процесі виробництва дає нову додану вартість, тобто само зростає. Самозростання капіталу відбувається у процесі його обігу.
Капітал існує та функціонує в різних формах. Перша форма - фінансовий (грошовий) капітал функцією якого є створення умов для поєднання робочої сили із засобами виробництва. Виробничий капітал є другою формою капіталу функцією якого є виробництво доданої вартості. Капітал продуктивний лише тоді, коли відбувається виробництво доданої вартості. Зростаючу вартість, яка міститься у виробничих товарах, необхідно реалізувати і перетворити на гроші. Реалізація зрослої вартості - це функція торгового капіталу. Сформувався ринок позичкових капіталів, який включає ринок інвестицій. Інвестиція є довгостроковим вкладенням капіталу в галузі господарства заради одержання прибутку. Фінансові інвестиції використовуються на закупку акцій, облігацій та цінних паперів, випущених акціонерними товариствами або державою. Реальні інвестиції -- це вкладання грошей у виробничий основний капітал (будинки, споруди, обладнання, машини, житлове будівництво, товарно-матеріальні запаси).
Сучасні уявлення щодо інвестицій стають більш насиченими. Якщо кілька років тому більшість українських чиновників розуміли інвестиції майже виключно як капітальні вкладення, що забезпечують ріст та оновлення основних фондів, а директори підприємств - як фінансову підтримку або безвідсоткові кредити, що не повертаються, то тепер їхні уявлення вже стали ближчими до класичного розуміння інвестицій як процесу створення нового капіталу. Інвестор дедалі частіше сприймається не як закордонний спонсор, а як особа, що приймає рішення щодо довгострокового вкладення грошей та інших активів, які йому належать, для отримання доходу, матеріальних і нематеріальних зисків (tangable and intangable benefits) не раніше ніж принаймні через рік. Виходячи з економічної теорії, такими особами можуть бути представники домашніх господарств, фірм та держави. Інвестор може бути як національний, так і іноземний. Інвестиції завжди є ризикованими, але мають своє мотивування.
РОЗДІЛ 1. ВПЛИВ ІНОЗЕМНОГО КАПІТАЛУ НА ЕКОНОМІКУ УКРАЇНИ
.1 Стратегія інвестиційної діяльності в Україні
Іноземні інвестиції в Україні є не лише вагомим фактором розвитку вітчизняної економіки, а й водночас важливим індикатором умов підприємницької діяльності у нашій державі. Цим й обумовлена та увага, яка приділяється питанням іноземного інвестування в Україні як у професійному середовищі, так і у ЗМІ. Особливої гостроти проблеми іноземного інвестування в Україні набувають саме зараз, коли українське суспільство, а не лише вітчизняна економіка, опинилось у стані гострої кризи. Тому для оцінки перспектив іноземної інвестиційної діяльності в Україні у 2014 р. спочатку проведемо короткий ретроспективний аналіз цього явища.
При цьому треба розрізняти прямі та портфельні іноземні інвестиції. Згідно з визначенням Державної служби статистики (Держстату) України, «пряма інвестиція - це категорія міжнародної інвестиційної діяльності, яка відображає прагнення інституційної одиниці-резидента однієї країни здійснювати контроль або істотний вплив на діяльність підприємства, що є резидентом іншої країни. Інвестиція є прямою, якщо капітал/права власності нерезидента становить не менше 10 % вартості статутного капіталу підприємства-резидента (або) нерезидент має не менше 10 % голосів в управлінні підприємства-резидента. До прямих інвестицій також відносять інвестиції, що отримані на основі концесійних договорів і договорів про спільну інвестиційну діяльність; кредитні ресурси, що надані/отримані в рамках операцій між підприємством прямого інвестування та прямим інвестором».
Тобто до прямих іноземних інвестицій (ПІІ) відносяться як реальні інвестиції, що являють собою довготермінові витрати коштів на матеріальні засоби господарської діяльності, так і фінансові інвестиції - витрати коштів на придбання цінних паперів, та навіть певні кредитні ресурси. Правда, в останньому випадку йдеться про відносно невелику частку ПІІ.
Що ж стосується портфельних інвестицій, то до цієї категорії відносяться або вкладення у цінні папери у формі певного пакета (портфеля) таких документів, або ж невеликі за обсягами інвестиції, які не дають змоги їх власникам істотно впливати на діяльність підприємства. В Україні, згідно з визначенням Держстату, це - менше 10 % голосів в управлінні підприємства-резидента. Таким чином, фактично до категорії портфельних інвестицій в Україні відносяться як невеликі пакети акцій підприємств, так і різноманітні боргові інструменти, що використовуються приватним сектором вітчизняної економіки, органами державної та місцевої влади. І хоча економіко-правова та функціональна природа акцій та боргових інструментів різна, потоки і тих, і тих впливають на поведінку економічних агентів і формування платіжного балансу України, що також робить портфельні інвестиції предметом нашого аналізу.
Прямі та портфельні іноземні інвестиції справляють різний вплив на функціонування української економіки. Перші більше впливають на розвиток процесів у сфері матеріального виробництва та надання послуг в Україні. Другі - на функціонування фінансових потоків у нашій державі. Утім, обидва ці інвестиційних потоки доволі тісно взаємоповязані.
У процесі економічного відтворення за весь період незалежності України ПІІ виконували ряд важливих суспільних функцій, сприявши певній трансформації галузевої структури української економіки та притаманних їй відносин власності. Ці процеси знайшли своє відображення у диференціації ПІІ по галузях господарства України та країнах-донорах інвестицій у нашу державу.
Держстату України у 2013 р. в економіку України іноземними інвесторами вкладено 5677,3 млн дол. США прямих інвестицій (акціонерного капіталу). Обсяг внесених з початку інвестування в економіку України ПІІ (акціонерного капіталу) станом на 31 грудня 2013 р. становив 58156,9 млн дол. США, що на 5,2 % більше обсягів інвестицій на початок 2013 р. З країн Європейського Союзу (ЄС) надійшло 44423,0 млн дол. інвестицій (76,4 % загального обсягу акціонерного капіталу), із країн СНД - 5043,5 млн дол. (8,7 %), з інших країн світу - 8690,4 млн дол. (14,9 %). Інвестиції надходили зі 136 країн світу. До десятки основних країн-інвесторів, на які припадає майже 83 % загального обсягу прямих інвестицій, входять: Кіпр - 19035,9 млн дол., Німеччина - 6291,8 млн дол., Нідерланди - 5561,5 млн дол., Російська Федерація - 4287,4 млн дол., Австрія -3257,5 млн дол., Велика Британія - 2714,1 млн дол., Британські Віргінські Острови - 2493,5 млн дол., Франція - 1825,8 млн. дол., Швейцарія -1325,4 млн дол. та Італія - 1267,8 млн дол.
Причому ні для кого не секрет, що частина іноземних інвестицій, які надходили в Україну протягом минулих років з ряду іноземних держав, особливо з офшорних зон, інших юрисдикцій з пільговими умовами оподаткування бізнесу, насправді мали пострадянське, насамперед українське походження. Зокрема, станом на 31 грудня 2013 р., наприклад, тільки частка Кіпру в сукупних обсягах ПІІ в Україну становила 32,7 %. Хоча добре відомо, що саме через Кіпр в Україну у формально-юридичному статусі іноземного надходить, насамперед, український за походженням капітал, можливо меншою мірою - російський. Якщо до формально кіпрського капіталу додати потоки в Україну ПІІ з таких офшорних зон, як Беліз і Британські Віргінські острови, то сукупна частка цих юрисдикцій у загальних обсягах ПІІ в Україну наприкінці минулого року становила 38,8 %. До цього треба додати, що й українські за походженням капітали, вивезені свого часу з нашої держави до ряду європейських країн, які не є офшорними зонами (наприклад, Нідерланди, Австрія та ін.), пізніше надходили в Україну в статусі іноземних інвестицій. Так само через офшорні зони під виглядом неросійського в Україну надходив і російський капітал.
Ділові настанови й стереотипи, мотивація та характер дій справді іноземних і пострадянських (українських і російських) інвесторів, що діють під виглядом іноземних, іноді досить істотно різняться між собою. Пострадянські (українські та російські) інвестори краще, ніж дійсно іноземні, орієнтуються в умовах ведення бізнесу в Україні. Водночас вони, як правило, мають менший, ніж реальні іноземці досвід роботи на міжнародних ринках. Зазначені характеристики пострадянських іноземних інвесторів доволі часто сприяють тому, що вони прагнуть вкладати кошти у ті сфери, галузі економіки, які характеризуються відносно простішою організацією бізнесу, насамперед у міжнародних масштабах, і відносно нижчою часткою доданої вартості (у тому числі й за рахунок оплати праці) у структурі вартості вироблених товарів і послуг.
З іншого боку, дійсно іноземні інвестори мають, як правило, чіткіші, ніж пострадянські інвестори, уявлення щодо системи організації їх бізнесу у міжнародному масштабі. Відповідно вони й інвестують в Україну, як правило, з метою імплементації створених або придбаних у нашій державі підприємств до загальної системи організації свого бізнесу, яка нерідко здійснюється у міжнародних масштабах. Особливо чітко ця тенденція в Україні проявилась у чорній металургії («Арселор Міттал Стіл Кривий Ріг») та у банківській сфері.
Досить істотні відмінності між двома зазначеними категоріями інвесторів існують також у сфері корпоративної культури, ставленні до правових норм тощо. Усе перелічене вище впливає на ринкову стратегію й тактику зазначених категорій інвесторів і, відповідно, - на динаміку потоків іноземних інвестицій в Україну.
При цьому перспективи іноземної інвестиційної діяльності в Україні багато в чому визначаються обсягами та структурою вже накопиченого в нашій державі іноземного капіталу. Як зазначалось вище, за даними Держстату станом на 31 грудня 2013 р. сукупний обсяг накопичених ПІІ (акціонерного капіталу) в Україні становив 58,2 млрд дол. США. Причому основний приріст ПІІ в українську економіку мав місце у 2005-2012 рр., коли їх обсяги щорічно збільшувались у межах 4,44-7,94 млрд дол. із вельми значним коливанням по роках цього періоду. Оглядачі деяких ЗМІ, звертаючи увагу на динаміку ПІІ в Україну, вважають процес іноземного інвестування в нашу державу безсистемним, хаотичним.[6] Однак, таке поставлення питання є некоректним, не враховує важливі аспекти ділової мотивації інвесторів, яка частково розглядались вище, стан української економіки та її місце у процесі міжнародного поділу праці.
Слід наголосити, що значна частина ПІІ в українську економіку протягом усього періоду незалежності спрямовувалась у придбання вже існуючих підприємств, їх розширення, реконструкцію й, почасти, модернізацію. Насамперед, це стосується промислових підприємств. Однак, ПІІ, що спрямовувались і в інші галузі та сфери вітчизняної економіки, доволі часто спирались на вже існуючу матеріально-технічну базу, а не створювались, як то кажуть, з нуля. Наприклад, значна частина мережі банківських установ розміщується у приміщеннях побудованих ще у радянський період. Тому цілком закономірно, що з часом, коли найбільш привабливі для бізнесу обєкти були роздержавлені та змінили власників, то темпи й обсяги іноземного інвестування в українську економіку почали зменшуватись.
Значні обсяги приросту ПІІ в українську економіку в 2005-2008 рр. пояснюються вельми оптимістичними очікуваннями іноземних інвесторів після помаранчевої революції. Утім, глобальна фінансово-економічна криза кінця 2008-2009 рр. ці очікування радикально змінила, що відповідним чином й відобразилось на результатах процесу іноземного інвестування в Україну. Так, якщо у 2005-2008 рр. середньорічний приріст ПІІ в Україну становив 6,64 млрд дол. США, то у 2009-2012 рр. - уже 4,92 млрд дол., тобто він скоротився на 25,9 %. Після деякого пожвавлення у 2010-2011 рр. процес іноземного інвестування в Україну з 2012 р. сповільнився. А у 2013 р. уповільнення темпів іноземного інвестування в Україну лише посилилось. У 2013 р. приріст ПІІ в Україну був на 42,4 % менше, ніж у 2012 р.: відповідно 2,86 млрд дол. проти 4,96 млрд дол. Такий результат сформувався як баланс надходжень у 2013 р. в Україну прямих інвестицій (акціонерного капіталу) від іноземних інвесторів (нерезидентів) на суму 5677,3 млн дол. США й одночасного вилучення іноземними інвесторами (нерезидентами) акціонерного капіталу на суму 2845,2 млн дол., а також інших форм зростання вартості акціонерного капіталу на суму 28 млн дол. США.
Економічні та політико-правові передумови в Україні й мотивація інвесторів для формування такого балансу ПІІ були доволі багатоплановими. З одного боку, логіка процесу іноземного інвестування в Україну, що сформувалася у попередній період значною мірою себе вичерпала. Адже в Україні залишилось відносно небагато підприємств, що представляють інтерес для вітчизняних (які діють через офшорні зони) та іноземних інвесторів.
Вітчизняні за походженням інвестори (що діють через офшорні зони) навіть у середині минулого року ще не були готові до реалізації якихось масштабних проектів, які б змушували їх інвестувати в Україну кошти, накопичені на офшорних рахунках за кордоном. Водночас великі, дійсно іноземні інвестори після глобальної фінансової кризи 2008-2009 рр. та під впливом бюджетної кризи у ЄС, мабуть, були більше зорієнтовані на вирішення фінансово-економічних проблем у країнах базування свого основного бізнесу, ніж у розширенні своєї інвестиційної діяльності в Україні.
З іншого боку, дія зазначених вище чинників формування потоків ПІІ в Україну тоді, мабуть, поєдналась із розчаруванням значної частини іноземних інвесторів у результативності інвестиційного процесу в попередній період та їх тривожними очікуваннями щодо розвитку політичної ситуації в Україні у контексті наближення президентських виборів. Зокрема, на підтвердження правильності цієї тези слугує той факт, що протягом останніх чотирьох років відбувалось усталене зростання обсягів зменшення іноземного капіталу, в тому числі й за рахунок вилучення нерезидентами раніше внесених ними в Україну ПІІ у формі акціонерного капіталу. Так, іноземний капітал в Україні у 2010 р. скоротився на 809,7 млн дол. США, у 2011 р. - на 999,3 млн дол., у 2012 р. - на 1255,9 млн дол., а у 2013 р. - іноземний капітал в Україні скоротився вже на 2845,2 млн дол. США. В основному скорочення іноземного акціонерного капіталу відбувалось за рахунок виведення нерезидентами своїх капіталів з України.[1]
Більше того, ряд іноземних бізнес-структур узяв курс на скорочення чи навіть припинення своєї діяльності в Україні та продаж належних їм відповідних обєктів. Особливо масштабного характеру цей процес набув у банківській сфері. Свої дочірні структури в Україні продали банки Німеччини, Франції та Швеції. Тільки протягом 2013 р. накопичені ПІІ (акціонерний капітал) у фінансову та страхову діяльність в Україні скоротились на 6,6 %. У результаті частка цієї сфери бізнесу в загальній сумі ПІІ (акціонерного капіталу) зменшилась з 32,2 % на початку 2012 р. до 29,7 % - на початку 2013 р. і до 26,4 % - наприкінці 2013 р.
Таким чином, можна вважати, що на початок 2014 р. економічні й соціально-політичні чинники, які були основними рушійними силами формування потоків ПІІ в Україну протягом минулого періоду, значною мірою вже вичерпали свій потенціал. А відповідні нові довготермінові чинники, які б могли потужно впливати на формування потоків ПІІ в Україну - ще не сформувались або ж не набули достатнього розвитку.
Водночас нинішнє різке загострення українсько-російських відносин, насамперед у військово-політичній площині, внесло дуже серйозні корективи у ділову мотивацію дуже багатьох реальних і потенційних іноземних інвесторів (нерезидентів) щодо їх подальшої інвестиційної активності в Україні. Насамперед це стосується зростаючої ідентифікації інвестицій у нашу державу на сучасному етапі як високо ризикованих.
Що ж стосується найбільш інерційних чинників іноземного інвестування, то у короткотерміновому періоді (тобто протягом одного-двох років) перспективна динаміка іноземних інвестицій у національну економіку доволі часто, особливо у вельми складних ситуаціях, значною мірою задається вже сформованою на цей час структурою іноземних інвестицій. Так, за даними Державної служби статистики станом на 31 грудня 2013 р. структура накопичених ПІІ (акціонерного капіталу) в економіці України мала наступний вигляд. У промисловість було спрямовано 31,0 % від загального обсягу ПІІ (у тому числі у переробну промисловість - 25,3 %), у фінансову та страхову діяльність - 26,4 %, в оптову, роздрібну торгівлю та ремонт автотранспорту -13,0 %, в операції з нерухомим майном - 7,5 %, у професійну, наукову та технічну діяльність - 5,9 %, в інформаційну діяльність і телекомунікації - 3,6 %, в інші види економічної діяльності - 12,6 % від загального обсягу накопичених ПІІ (акціонерного капіталу) в економіці України.
Причому серед галузей переробної промисловості чільні місця посідали підприємства металургійного виробництва, виробництва готових металевих виробів, на які припадало 10,8 % від загального обсягу внесених ПІІ, виробництво харчових продуктів, напоїв і тютюнових виробів - 5,7 %, виробництво гумових і пластмасових виробів, іншої неметалевої мінеральної продукції - 2,5 %, машинобудування (крім ремонту та монтажу машин і устаткування) - 1,9 %, виробництво хімічних речовин і хімічної продукції - 1,8 %.
Як бачимо, потоки ПІІ спрямовувались переважно не у виробництво товарів, а у сфери української економіки, що забезпечували обіг, транспортування та розподіл товарів і послуг. Такий галузевий (секторальний) розподіл ПІІ став прямим наслідком згадуваних вище ділових стратегії й тактики іноземних інвесторів. І саме ця структура іноземного акціонерного капіталу буде слугувати тим базисом, який багато в чому визначатиме обсяги та структуру потоку ПІІ в Україну у 2014 р. Адже цілком очевидно, що нинішнього року, принаймні у першій його половині, іноземні інвестори будуть украй обережні щодо своєї ділової активності в Україні.
Надзвичайно важливим для короткотермінового прогнозування потоків іноземних інвестицій є врахування впливу регіональних чинників. Адже розподіл ПІІ (акціонерного капіталу) по регіонах України є дуже нерівномірним. Так, станом на 31 грудня 2013 р. тільки у Києві було сконцентровано 48,2 % ПІІ, що надійшли в Україну за весь період незалежності. На Дніпропетровську та Донецьку області припадало, відповідно, 15,6 і 6,0 % від загального обсягу ПІІ. Сукупна ж частка цих трьох регіонів загальноукраїнському обсягу ПІІ становила 69,8 %. А сукупна частка восьми регіонів (АР Крим, Дніпропетровська, Донецька, Київська, Львівська, Одеська, Харківська області та м. Київ), частка кожного з яких у загальноукраїнському обсязі ПІІ (акціонерного капіталу) становила 2,8 %, станом на 31 грудня 2013 р. дорівнювала 85,6 %. При цьому протягом чотирьох останніх років обсяги ПІІ в усіх зазначених регіонах, як і по Україні в цілому, зростали. Наприклад, у Донецькій області вони зросли у 2,1 раза, у Києві - на 46 %, а у Дніпропетровській області - на 29 %. Симптоматичним у цьому плані є приклад Черкаської області, коли придбання бізнес-групою відомого вітчизняного підприємця Д. Фірташа, побудованого ще в радянський період місцевого комбінату «Азот», привело до збільшення обсягів ПІІ у цій області у чотири рази протягом чотирьох останніх років.
Такий дуже нерівномірний розподіл ПІІ (акціонерного капіталу) по регіонах України є безпосереднім наслідком розглянутої вище специфіки іноземного інвестування в українську економіку. Адже оскільки пострадянські та реальні іноземні інвестори дуже часто прагнули придбати вже існуючі обєкти, скористатись наявною в регіонах ринковою інфраструктурою або ж вийти на більш розвинуті місцеві ринки, то й ПІІ направлялись, насамперед, у найбільш розвинуті в економічному плані регіони України. Водночас така територіальна структура ПІІ (акціонерного капіталу) в Україні є потужним інерційним чинником, що впливатиме на регіональний розподіл ПІІ по регіонах нашої держави у 2014 р.
Водночас аналіз даних державної статистики показує, що останніми роками у структурі активів, що надходили в Україну від іноземних інвесторів, вартість боргових інструментів зростала вищими темпами, ніж вартість акціонерного капіталу. Наприклад, станом на 1 січня 2010 р. вартість іноземних боргових інструментів становила лише 13,3 % від вартості іноземного акціонерного капіталу. Станом на 1 січня 2013 р. вартість боргових інструментів становила вже 19,0 % від вартості акціонерного капіталу, а станом на 31 грудня 2013 р. - відповідно 17,5 %.
Однак економіко-правова природа акціонерного капіталу та боргових інструментів різна. Надання кредитів, інших позикових коштів, наприклад, дочірній компанії в Україні передбачає з часом їх повернення кредитору, яким у випадку з ПІІ виступає материнська компанія за кордоном. У випадку ж з інвестуванням коштів у акціонерний капітал іноземний інвестор приймає на себе всі ризики, повязані з веденням бізнесу в країні реципієнті його інвестицій. Тобто за сприятливих умов у нього є перспективи отримання прибутків, а за несприятливих - збитків.
Тому, за умов розгортання боргової кризи у ЄС та вельми непростої економічної, правової та соціально-політичної ситуації в Україні іноземні інвестори, таким чином, протягом 2010-2013 рр. намагалися диверсифікувати засоби запобігання ризикам для своїх капіталів у нашій країні. Тобто, зміна структури потоків іноземних інвестицій в Україну у бік зростання частки вартості боргових інструментів порівняно з часткою вартості акціонерного капіталу, по суті, стала одним із засобів страхування іноземними інвесторами своїх ризиків, повязаних з їх підприємницькою діяльністю в нашій державі.
За українських реалій значна частина іноземних портфельних інвестицій до нашої держави представлена борговими інструментами, а не акціями підприємств. У платіжному балансі України ці інструменти, у свою чергу, представлені кредитами та облігаціями різного терміну дії, одержувачами яких є приватні та державні структури.
Перед тим як перейти до оцінки перспектив іноземного інвестування в Україну у 2014 р. зупинимось на характері головних ризиків, що можуть очікувати інвесторів і повязані з наступними ймовірними подіями (ступінь їх імовірності поки не оцінюється):
веденням бойових дій збройними силами Росії у певних регіонах України або ж загрозою застосування Росією проти України своїх збройних сил;
дестабілізацією соціально-політичної ситуації в Україні та повязаних з цим масовими громадськими заворушеннями у деяких регіонах України;
переглядом прав власності на підприємства та інші активи у звязку зі зміною влади в Україні;
нестабільною економічною ситуацією, що проявлятиметься у девальвації національної валюти, зростанні інфляції, зниженні купівельної спроможності підприємств і населення з відповідним зменшенням попиту на товари та послуги тощо.
Так, наприкінці березня в іноземних і вітчизняних ЗМІ повідомлялось, що за даними американської розвідки вздовж східного кордону України сконцентровано потужний контингент російських збройних сил. Утім, нині, враховуючи міжнародний резонанс якого набула російська окупація Криму та наслідки для нинішніх міжнародних відносин, що з неї випливають, більш імовірною видається зміна російської політики по відношенню до України. Уже зараз проглядається сценарій за яким відмова керівництва Росії від прямої агресії в Україну буде компенсуватись підтримкою проросійських сил, насамперед у східних і південних регіонах нашої держави, з метою подальшої дестабілізацією соціально-політичної ситуації в Україні та досягнення російської стороною своїх зовнішньополітичних цілей. Хоча, звичайно, примара російської військової агресії в Україну може зберігатись ще доволі довго.
Тому цілком закономірно можна очікувати відповідної зміни поведінки принаймні частини іноземних інвесторів. По суті, ризики, повязані із загрозою значних збитків чи навіть втрати іноземних інвесторами своїх активів в Україні у разі російської інтервенції, заміщуються ризиками, повязаними з погіршенням умов функціонування цих активів. Тобто йдеться про нестабільність економічної ситуації в Україні, що проявлятиметься у девальвації національної валюти, зростанні інфляції, зниженні купівельної спроможності підприємств і населення з відповідним зменшенням попиту на товари та послуги тощо. Причому перспективи перегляду прав власності на підприємства й інші активи у звязку зі зміною влади в Україні, особливо за нинішньої складної зовнішньої та внутрішньої політичної ситуації в нашій державі, видаються доволі обмеженими. Причому це стосується, мабуть, не лише реальних іноземних інвесторів, а й доволі значної частини пострадянських, насамперед українських, інвесторів, що формально інвестували в Україну кошти.
Водночас за умов збереження дуже напружених українсько-російських відносин і доволі нестабільної внутрішньої соціально-політичної ситуації в нашій державі, іноземні інвестори прагнутимуть мінімізувати ризики для свого бізнесу в Україні. До того ж підтримання підприємницької діяльності хоча б на беззбитковому рівні вимагає певних коштів. Саме потребою у таких коштах і буде визначатись баланс надходження та вилучення нерезидентами ПІІ в Україну у 2014 р. Причому зусилля іноземних інвесторів спрямовуватимуться на оптимізацію зазначеного балансу інвестицій. Найімовірніше наміри іноземних інвесторів будуть втілюватись у диференційовану за галузевими та секторальними ознаками ринкову, а відповідно - й інвестиційну політику нерезидентів. Причому кращі можливості для зниження ступеня ризикованості своєї інвестиційної діяльності за нинішніх обставин мають представники менш матеріалоємних та енергоємних галузей (секторів) економіки. Насамперед це стосується сфери послуг. Саме у сфері послуг існують кращі, ніж у сфері виробництва, можливості для тимчасового припинення технологічного процесу або ж зміни його режиму, консервації виробничих потужностей, призупинення оренди приміщень або ж відмови від неї взагалі, тимчасового звільнення персоналу з перспективою його нового набору після подолання кризової ситуації, розширення системи аутсорсингу тощо.
Показовою в цьому плані є реакція софтверних компаній (виробників компютерних програм) в Україні, враховуючи такі великі, по суті транснаціональні за своєю природою, компанії як Luxoft і Epam. Ці дві компанії мають великі центри компютерних програм розробки в Україні та Росії. Адже на українській території їх штат становить 3,4 і 3 тис. осіб відповідно. Так, за словами Ю. Антонюка, старшого директора EPAM Systems Ukraine, компанія не має наміру згорнути бізнес через ризик початку військового конфлікту: «Незважаючи на складну політичну та економічну ситуацію в Україні, EPAM має намір продовжувати й розбудовувати свій бізнес в існуючих українських локаціях… Нашою перевагою є розподілена структура компанії по різних країнах, що також знижує ризики ведення бізнесу в Україні в цей час, а також у випадку можливої військової ескалації», - вважає Ю. Антонюк. За його словами, істотної зміни розмірів українського бізнесу компанії Epam не відбулося, хоча існуючі клієнти та потенційні замовники висловлюють свої занепокоєння з приводу нинішньої ситуації в Україні.
Тим часом Р. Хміль, операційний директор Ciklum, підкреслює, що у його компанії обсяг виконуваних замовлень хоча і не змінився, але всі нові проекти були заморожені. При цьому він вважає, що ситуація вже прояснилася достатньо для того, щоб відновити співробітництво з Україною. Причому, на його думку, за підсумками цього року обсяги виконання контрактів у цій компанії зростуть на 15-20 %. А якщо військова агресія Росії перейде на материкову частину, компанія готова перевести співробітників і проекти в Центральну та Західну Україну.
Водночас О. Перекат, віце-президент з маркетингу компанії «Міратех», стверджує, що закордонні контрагенти поки не зменшували обсяги своїх замовлень. Не виключено, що така їх поведінка обумовлена потужною підтримкою української влади з боку керівництва США та країн ЄС. «З іншого боку компанією укладено довгострокові контракти на 5-10 років, і ніхто просто не піднімає питання про їх перегляд», - говорить представник «Міратех». У свою чергу В. Терентьєв, адміністративний директор Netcracker Technology Corp, зазначає, що через військову агресію Росії особливих труднощів у відносинах із західними клієнтами не відчуває. Однак, у випадку розвитку гіршого сценарію компанія буде діяти відповідно до ситуації, орієнтуючись на зобовязання перед клієнтами та розподіляючи ризики по всіх офісах.
Таким чином, розміщення по території всієї України, а у деяких випадках - і світу, офісів українських компаній з розробки програмного забезпечення, у статутних фондах яких доволі значне місце посідає іноземний капітал, а також укладені довгострокові контракти мінімізують ризики цих компаній та дають змогу їм триматися на плаву. Однак, затяжна невизначеність із планами російської військової експансії вже змушує деякі компанії зачекати з початком нових проектів і явно не полегшує переговори про укладання нових контрактів. За таких обставин, зазначають оглядачі ЗМІ виникає ризик стагнації деяких секторів розробки програмного забезпечення й відтоку висококласних фахівців за кордон.
За аналогією зі сферою розробки програмного забезпечення, відносно кращі можливості для зниження ступеня ризикованості своєї підприємницької діяльності, враховуючи збереження зроблених інвестицій, мають менш фондоємні та матеріалоємні галузі вітчизняної економіки. Особливо актуальним це положення є для промисловості та будівництва. По суті, матеріальною основою мінімізації ризиків інвестиційної діяльності виступає характер технологічного процесу у сфері виробництва й обігу товарів і послуг. Тобто ті галузі, де порівняно менша частка амортизаційних витрат у структурі їх продукції, відсутні технології безперервного циклу тощо мають кращі передумови для мінімізації ризиків інвестиційної діяльності.
У цьому контексті найменші можливості для маневру мають, насамперед, промисловість і сільське господарство, а також телекомунікації та будівництво, тобто ті галузі, де іноземний акціонерний капітал вкладений у вельми значні за вартістю матеріальні обєкти, а зупинка технологічного процесу не може бути миттєвою та безболісною для всієї діяльності підприємства. Та навіть протягом усього періоду консервації роботи таких обєктів інвестор нестиме відповідні витрати на їх збереження. Причому величина цих витрат буде прямо пропорційна величині обєкту інвестування.
Станом на 31 грудня 2013 р. на ПІІ у промисловість, сільське господарство, будівництво та телекомунікації разом припадало 38,9 % від сукупного обсягу ПІІ (акціонерного капіталу) у цілому по Україні і водночас 43,0 % приросту ПІІ за 2013 р. Як бачимо, минулого року у найбільш інерційному сегменті вітчизняної економіки спостерігались й більш високі темпи приросту іноземних інвестицій. І навіть, якщо іноземні інвестори намагатимуться мінімізувати свій ризик у цьому сегменті української економіки, як це зазначалось вище, все одно у 2014 р. можна буде розраховувати на певний приріст ПІІ (акціонерного капіталу) через те, що власникам необхідно підтримувати беззбиткове функціонування свого бізнесу.
На сферу фінансів, страхової професійної, наукової та технічної діяльності, операцій з нерухомістю та адміністративних і допоміжних послуг припадало відповідно 43,2 % загальноукраїнського обсягу ПІІ (акціонерного капіталу). А приріст ПІІ (акціонерного капіталу) у сфері операцій з нерухомістю, професійної, технічної, адміністративної діяльності та допоміжного обслуговування минулого року практично повністю був компенсований відтоком іноземних інвестицій зі сфери фінансів. Інформація про наміри цілого ряду іноземних банкірів згорнути свій бізнес в Україні поширювалась уже доволі давно. І минулого року значна частина цих намірів була реалізована.
Утім, у ЗМІ й надалі поширюються повідомлення, що нині ще деякі іноземні банки розглядають можливості продажу свого бізнесу в Україні й відповідного виведення своїх капіталів з нашої держави. Так, наприкінці ІІІ кварталу поточного року у ЗМІ зявилось повідомлення, що Рада директорів ВАТ «Альфа-Банк» (Росія) розгляне на засіданні 31 березня питання про припинення участі в ПАО «Альфа-Банк» (Україна). Деякі оглядачі та учасники ринку розцінювали це як намір російського «Альфа-Банку» покинути Україну. Утім, трохи пізніше прес-служба ПАО «Альфа-Банк» (Україна) заявила, що «У рамках завершення реструктуризації корпоративної структури володіння банківського холдингу компанія ABH Ukraine Ltd є зараз власником 80,1 % акцій банку, вона консолідує 100 % акцій Альфа-Банку (Україна). Раніше 19,9 % перебували у власності Альфа-Банку (Росія). Ці зміни ніяк не вплинуть на належність банку до міжнародного консорціуму Альфа-Груп і банківської групи Альфа-Банк, представленої в пяти країнах. Склад акціонерів залишається незмінним». Зазначено також, що материнська група «Альфа» вирішила підтримати український «Альфа-Банк» трирічним кредитом на 300 млн дол. Головний керуючий директор «Альфа-Банку» Україна Р. Хвесюк зазначив, що 2012 р. наглядова рада закладу схвалила трирічну стратегію розвитку, яка передбачає і органічне зростання, і придбання нових активів. За його словами, банк має намір і далі дотримуватися цієї стратегії.
І аналіз повідомлень у цілому підтверджує справедливість цієї тези. Зокрема, Bank of Cyprus Group 27 січня підписав договір про продаж «Альфа-Груп» 99,77 % акцій українського «Банку Кіпру». Угоду передбачалося закрити приблизно у середині квітня цього року. Також у ЗМІ у першій половині лютого повідомлялось, що Raiffeisen Bank International готовий продати свою дочірню структуру в Україні - «Райффайзен Банк Аваль» за 1,3 млрд євро. Серед 12 претендентів на придбання цього банку називались «Альфа-Груп» (Росія) М. Фрідмана та Г. Хана, «Дельта Банк» М. Лагуна та СКМ Р. Ахметова.[1]
З одного боку, придбання «Альфа-Груп» (Росія) в Україні такого великого вітчизняного банку, як «Райффайзен Банк Аваль», означатиме, що баланс вилучення - надходження валюти в Україну від цієї угоди буде по суті нульовим. Тобто, валютні кошти, які Raiffeisen Bank International виведе з України після продажу своєї «дочки» - «Райффайзен Банк Аваль» будуть компенсовані надходженням валютних коштів від російської «Альфа-Груп». Відповідно, не буде погіршення платіжного балансу України. Адже, якщо «Райффайзен Банк Аваль» буде придбано вітчизняним банком, то його купівля може відбутись за рахунок вільноконвертованої валюти, яка повністю або частково вже перебуває на рахунках в Україні, а валютні кошти, які Raiffeisen Bank International одержить від продажу «Райффайзен Банк Аваль» будуть виведені з України. Звичайно, платіжний баланс України після цього дещо погіршиться.
Однак, враховуючи нинішні надзвичайно конфліктні та складні відносини між Україною та Росією, при регулюванні державою іноземної інвестиційної діяльності в Україні варто, насамперед, виходити з інтересів національної, у тому числі й економічної, безпеки. А питання поліпшення платіжного балансу України вважати підпорядкованими. У цьому контексті, з точки зору національної безпеки України, відповідним українським державним органам варто було б визначитись у питанні щодо припустимих масштабів російської економічної експансії в Україні та механізмів її регулювання. Цю проблему можна вважати вельми актуальною, тим більш, що нині в України через власність Одеського нафтопереробного заводу, що належав одіозному олігарху С. Курченку, назріває конфлікт з іншим великим російським банком - ВТБ. У такому ж контексті обмеження масштабів російського впливу на функціонування банківської сфери України варто розглядати перспективи продажу проблемного «Брокбізнесбанку», на придбання 40 % якого, за повідомленнями ЗМІ, претендують чотири потенційних інвестори з Великобританії, Росії та України. Адже російська влада, наприклад, змусила власників українського «ПриватБанку» продати свою російську «дочку».
А «Банк Москви» відмовився від продажу свого українського БМ Банку «Смарт-холдингу» В. Новінського. «У ситуації, що склалася угода не може бути реалізована, АТ БМ Банк продовжить свою роботу в групі Банку Москви», - прямо заявили у прес-службі «Банку Москви».
Узагалі масштаби майбутньої ділової активності іноземних фінансових установ в Україні прямо пропорційні загальному рівню ділової активності у нашій державі. А нинішнього року він, мабуть, буде відносно невисоким. І до того ж зберігається певна ймовірність деякої дестабілізації життєдіяльності українського суспільства. При цьому, враховуючи нинішній напружений стан українсько-російських відносин, можна припустити, українська влада не сприятиме подальшій експансії російських банків в Україні. На підставі наведеного вище можна припустити, що приріст ПІІ (акціонерного капіталу) у сфері фінансової та страхової діяльності в Україні у 2014 р. буде близьким до нульового, можливо з порівняно незначним відхиленням у бік чи то позитивних, чи то негативних значень.
Враховуючи згадану вище вельми високу мобільність сфери операцій з нерухомістю професійної, технічної, адміністративної діяльності та допоміжного обслуговування можна припустити відносно незначне зростання ПІІ (акціонерного капіталу) у цей сегмент вітчизняної економіки найімовірніше у другій половині 2014 р. Не виключено, що через високу мобільність цього сегмента економіки саме сюди направлятимуть свої капітали ризиковані іноземні інвестори, що прагнутимуть скористатись нинішньою доволі невизначеною ситуацією в Україні з метою отримання високих прибутків. Утім, таких інвесторів буде, мабуть, порівняно небагато, а обсяги інвестованого капіталу - відносно невеликі.
Минулого року майже половина приросту ПІІ (акціонерного капіталу) в Україні припадала на оптову й роздрібну торгівлю та ремонт автотранспорту. Мабуть, значною мірою це було повязано з очікуванням підписання угоди про асоціацію між Україною та ЄС. Враховуючи нинішній політичний курс нашої держави, високу мобільність сфери торгівлі й автосервісу, а також споживчі настрої доволі значної частини населення (навіть за ймовірної стагнації чи деякого скорочення реальних доходів населення) можна припустити, що й у 2014 р. сфера торгівлі й автосервісу буде серед лідерів за показником приросту ПІІ (акціонерного капіталу). Правда, нинішнього року цей приріст, мабуть, усе-таки буде значно менший, ніж минулого.
Таким чином, на підставі проведеного вище аналізу можна припустити, що у 2014 р. баланс надходжень і вилучень прямих іноземних інвестицій (акціонерного капіталу) буде позитивним для нашої держави, а загальний приріст надходжень ПІІ (акціонерного капіталу) в Україну буде коливатись у межах 1,0-1,5 млрд дол. США. Причому, у разі загострення українсько-російських відносин приріст інвестицій може зменшуватись, а у разі поліпшення цих відносин - зростати. Цей прогноз, з метою підвищення ступеня його достовірності, було б доцільно відкоригувати після виборів Президента України та на початку IV кварталу 2014 р.
Також важливим чинником мінімізації ризиків іноземних інвесторів, за нинішньої вельми непростої соціально-економічної ситуації в Україні та військово-політичної - навколо неї, може бути подальше збільшення частки вартості боргових інструментів порівняно з вартістю акціонерного капіталу в сукупному потоці ПІІ в Україну у 2014 р. Однак, враховуючи згадані вище тенденції збільшення частки вартості боргових інструментів порівняно з вартістю акціонерного капіталу та виходячи з того, що період часу, протягом якого зберігатиметься невизначеність щодо умов підприємницької діяльності в Україні, може бути вельми значним, наприклад - до кінця першого півріччя 2014 р., можна припустити наступну зміну тактики іноземних інвесторів (нерезидентів).
Частина коштів, яка б за інших обставин спрямовувалась нерезидентами в Україну у формі акціонерного капіталу, тепер буде направлятись ними їхнім дочірнім структурам в Україні у формі різних боргових інструментів. Такі кошти, виходячи з інтересів власників підприємств, повинні надходити у сумах достатніх для підтримання принаймні беззбиткового функціонування в Україні підприємств з іноземними інвестиціями та збереження на належному рівні вартості цих обєктів. Причому цілком закономірно, що суми коштів, які іноземні інвестори спрямовуватимуть в нашу державу у формі боргових зобовязань будуть визначатись ними із врахуванням як фінансово-економічних результатів діяльності їх підприємств у нашій державі, так і згаданої вище соціально-економічної та військово-політичної ситуації. Водночас є всі підстави припускати, що у 2014 р. іноземні інвестори для підтримання діяльності своїх підприємств в Україні віддаватимуть перевагу насамперед короткотерміновим борговим інструментам.
Звичайно про конкретні параметри такого фінансового потоку говорити доволі важко. Однак, враховуючи минулий вітчизняний досвід і певні зміни в структурі іноземного акціонерного капіталу в Україні, що відбулись останнім часом, можна припустити, що в Україну за підсумками 2014 р. за оптимістичним варіантом буде спрямовано ПІІ у формі боргових інструментів на загальну суму до 12 млрд дол. США. Тобто річний приріст вартості боргових інструментів може становити 1,8-2,0 млрд дол. (станом на 31грудня 2013 р., за даними Держстату України, загальна сума ПІІ в Україну у формі боргових інструментів становила 10,15 млрд дол. США). За песимістичною оцінкою річний приріст ПІІ в Україну у формі боргових інструментів може становити до 0,5 млрд дол.[1]
Якщо говорити про загрозу негативного впливу нинішніх російсько-українських відносин на процес іноземного інвестування в регіонах України, то це, насамперед, стосується АР Крим, м. Севастополя, а також регіонів України, прикордонних з Росією та місцями концентрації значних угруповань російських збройних сил. Ідеться, насамперед, про Чернігівську, Сумську, Харківську, Луганську, Донецьку, Херсонську та Одеську області. Решта території України, мабуть, розглядатиметься іноземними інвесторами як зона, відносно менш ризикована для інвестування у найближчій перспективі. Однак, звичайно, Україна в цілому в 2014 р. розглядатиметься реальними й, особливо, потенційними інвесторами як вельми ризикований, порівняно з більшістю інших пострадянських держав, регіон для ПІІ. Станом на 31 грудня 2013 р. частка Криму та Севастополя у загальноукраїнському обсязі ПІІ (акціонерного капіталу) становила 3,1 %, а інших перелічених вище вітчизняних регіонів - 15,6 % від загального обсягу ПІІ в Україну.
У звязку з російською окупацією Кримського півострова Україні буде вкрай важко, а іноді - неможливо контролювати подальшу інвестиційну діяльність іноземців у цьому регіоні. Це дає підстави для розвитку двох напрямків аналізу в цій роботі. По-перше, на 2014 р. нами оцінюватимуться, насамперед, масштаби іноземного інвестування у континентальній частині України, де станом на 31 грудня 2013 р. сумарна вартість ПІІ (акціонерного капіталу) становила 56,4 млрд дол. США. В АР Крим та м. Севастополь сумарна вартість ПІІ (акціонерного капіталу) на цю ж дату становила 1,8 млрд дол. Акцент на континентальній частині України, зроблений при оцінці перспектив іноземного інвестування у нашій державі пояснюється можливістю реального впливу на цей процес усіх гілок української влади саме на цій території. Можливості ж реального впливу української державної влади на процес іноземного інвестування на Кримському півострові відтепер значно менші, ніж раніше.
По-друге, серйозні проблеми, у тому числі й повязані зі сплатою податків, можуть виникнути у іноземних інвесторів, особливо де-факто українського походження, підприємства яких працюють і на Кримському півострові, і на континентальній частині України. Ідеться про податки, які сплачуються кримськими підприємствами до державного бюджету України. Ще у кінці березня Міністерство доходів і зборів запровадило новий механізм, який дав змогу місцевим субєктам господарювання в Криму та Наприклад, у Криму працюють «Кримський Титан» через OSTCHEM Germany GmbH і «Кримський содовий завод» через Dwara Trading Ltd та Valika Ltd (Кіпр), що входять до великого вітчизняного бізнесмена Д. Фірташа. Ще у березні перший віце-премєр самопроголошеного уряду Криму Р. Теміргалієв заявляв, що до приватних українських компаній, якщо вони легально зареєстровані, запитань у самопроголошеної кримської влади немає (Вести. - 2014. - 13.03. - С. 9). Однак, про те, що фактичне врегулювання порядку сплати податків для іноземних інвесторів на Кримському півострові є вельми нагальною проблемою говорить й висунута до кримських підприємств на початку квітня вимога голови самопроголошеного кримського уряду С. Аксьонова негайно припинити будь-які податкові платежі у Київ. Він зажадав від своїх помічників уже найближчим часом скласти список таких підприємств і «вирішити питання з усіма такими підприємствами», а також закликав силові структури порушувати кримінальні справи проти тих, хто має намір сплачувати податки в Київ.
Утім, через маріонетковий характер самопроголошеного кримського уряду, ключові рішення щодо організації роботи кримської економіки ухвалюватимуться керівництвом Росії. Зі свого боку російський уряд задекларував намір створити в Криму та Севастополі особливу економічну зону. За словами голова Міністерства економічного розвитку РФ О. Улюкаєва, зараз готується проект закону про таку особливу економічну зону, який дає дуже хороші умови для ведення бізнесу, з точки зору податкових зобовязань, митних процедур, інфраструктури, і т. ін. На думку російського міністра, в результаті Крим буде цікавим для бізнесу, зареєстрованому в офшорах. Правда, поки не зрозуміло, як на це відреагують розвинуті країни та міжнародні фінансові організації.
Не виключено, що в контексті наведених вище фактів формально іноземні (а реально - насамперед українські) інвестори можуть опинитись у зоні конфлікту між Україною та Росією. Крім того, сплати загальнодержавних податків від підприємств Криму та Севастополя вимагатимуть і в Україні, і в Росії. Причому і в тому, і в тому випадку за несплату податків іноземним інвесторам загрожуватимуть санкції. Наприклад, для згаданого вище Д. Фірташа, активи бізнес-групи якого розміщуються і на Кримському півострові, і у континентальній частині України, розвязання цієї дилеми буде дуже важким через вразливість його бізнесу і з боку України, і з боку Росії, і з боку ЄС.
Аналогічні проблеми можуть виникнути і в інших великих українських бізнесменів, підприємства яких принаймні формально мають у своїх статутних капіталах іноземні інвестиції. Правда, 27 березня головний керуючий директор українського «Альфа-Банку» Р. Хвесюк розіслав відкриту заяву у відповідь на звинувачення російських банкірів у «фінансуванні війни» з боку українських активістів. Банкір звертає увагу, що міжнародна група «Альфа-Банк» працює на території пяти країн світу: України, Росії, Казахстану, Білорусі та Нідерландів. У кожній країні це окремий локальний банк зі своїм статутом, командою та філософією ведення бізнесу. «Альфа-Банк» продовжує роботу в Криму в штатному режимі в правовому полі України і за нормами Національного банку України, додав Р. Хвесюк.
З іншого боку, «ПриватБанк» у березні оголосив, що не може працювати в Криму через відсутність легітимної законодавчої бази на півострові та технічної інфраструктури (наприклад, не працює система міжбанківських казначейських платежів). Як наголошують ЗМІ, від кредитування кримчан відмовився і «Платинум Банк». А «Райффайзен Банк Аваль», за повідомленням його прес-служби, припиняє свою діяльність в Криму з 15 квітня. При цьому стверджується, що банк, як установа, що здійснює свою діяльність відповідно до законів України, не може надавати послуги на території АР Крим. Нагадаємо, що «Райффайзен Банк Аваль» є дочірньою структурою Raiffeisen Bank International (Австрія).
У відповідь «Центральний банк Росії» пригрозив українським банкам у Криму, які не виконують зобовязань, консервацією. Про можливість такого кроку заявив перший заступник голови ЦБ РФ О. Симановський. Водночас ЗМІ повідомляють, що російські банки, які мають майно за кордоном, бояться працювати у Криму через санкції Заходу. Тому, на думку російських посадовців, у Криму зможуть працювати ті російські банки, що не мають власності за кордоном.
Через свою неординарність і складність проблема ведення бізнесу підприємствами, що розмішені в АР Крим і м. Севастополі вимагає окремого аналізу, що виходить за рамки цієї роботи. Утім, у контексті досліджуваної проблеми, можна бути впевненим, що багато іноземних інвесторів (навіть якщо вони є іноземними суто формально), які вже вклали свій капітал у підприємницьку діяльність в АР Крим і м. Севастополі у 2014 р. насамперед намагатимуться мінімізувати ризики та збитки для свого бізнесу в цілому, враховуючи і той, що перебуває за межами Кримського півострова. Українські підприємці, що мають на Кримському півострові бізнес формально зареєстрований на материнські компанії у далекому зарубіжжі найімовірніше намагатимуться проводити ділову політику, спрямовану, насамперед, на збереження своїх активів та їх беззбиткове функціонування. Принаймні до того часу, поки умови ведення бізнесу на окупованих українських територіях не стануть більш-менш стабільними та зрозумілими для них. Тому найімовірніше у 2014 р. у Крим і м. Севастополь значних надходжень нових іноземних інвестицій від інвесторів, які вже мають певний акціонерний капітал у цьому регіоні, очікувати не варто. Більше того, за підсумками 2014 р. не можна відкидати ймовірності відтоку іноземного акціонерного капіталу з Кримського півострова взагалі через вилучення власниками своїх капіталів у найбільш ліквідній грошовій формі. Адже майбутні правові умови для великого бізнесу, хіба що крім російського, поки абсолютно незрозумілі, невизначені. До Криму й Севастополя цього року ззовні надходитимуть, мабуть, в основному прямі інвестиції російського походження, й до того ж переважно державні.
Так, у ЗМІ зявились повідомлення про наміри російського «Газпрому» збудувати газопровід з Краснодарського краю до Криму з метою незалежності функціонування місцевої економіки від поставок газу з континентальної частини України. Залежно від маршруту прокладання такого газопроводу, його вартість, за даними ЗМІ, може коливатись у вельми широких межах: від 200 млн дол. до 1 млрд дол. США. Утім, такі російські інвестиції не впливатимуть ні на розвиток економіки континентальної частини нашої держави, ні на платіжний баланс України.
Зовсім по іншому в цьому контексті тепер постає питання залучення іноземних інвестицій для розвідки та розробки покладів вуглеводнів в українському секторі акваторії Азовського та Чорного морів. За повідомленнями ЗМІ, до початку російської окупації Кримського півострова компанії Exxon і Royal Dutch Shell планували витратити 735 млн дол. на буріння двох морських свердловин приблизно за 80 км від південно-західного узбережжя АР Крим. Утім, виконання цих планів тепер під великим сумнівом. А найбільший виробник нафти й газу в Італії компанія ENI торік уклала договір про розвідку шельфу площею 1400 кв. км на схід від Криму, але тепер припиняє роботу через невизначеність умов подальшої роботи в цьому регіоні.
Однак, оскільки міжнародна спільнота, особливо розвинуті країни, відмовилась визнавати законність приєднання Криму та Севастополя до Росії, то розробка покладів вуглеводнів у прилеглій до них Азово-Чорноморській акваторії без згоди України означатиме судові позови до відповідних міжнародних інстанцій з боку нашої держави. А ймовірність вирішення справ на користь України буде дуже високою. Для нафтогазових компаній це означатиме втрату великих інвестицій чи навіть якогось іншого майна, на що вони навряд чи наважаться.
Не виключена, в принципі, така загроза і для російського «Газпрому», який має значні активи за межами Росії та сильно залежить від експорту своєї продукції. Крім того, як вважають деякі аналітики, у ОАО «Газпром» і без морських родовищ навколо кримського півострова вистачає територій де можна проводити розвідку й видобуток нафти і газу, не ризикуючи при цьому погіршити свій стан на міжнародних ринках. Тому цілком імовірно, що протягом найближчих років акваторія навколо Кримського півострова, яку Росія тепер вважає своєю залишатиметься «мертвою зоною» для іноземних інвестицій.
Чи вдасться Україні залучити іноземні інвестиції у видобуток вуглеводнів у тій частині Азово-Чорноморської акваторії, на яку Росія не претендує, поки важко визначити. Однак, з дуже високим ступенем імовірності можна стверджувати, що у 2014 р. цього не станеться. Адже така підприємницька діяльність вимагає витрат великих коштів. А у нинішніх нестабільних умовах навколо України іноземні інвестори прагнутимуть не ризикувати значними обсягами своїх капіталів.
Також слід враховувати, що звітність про потоки іноземних інвестицій (акціонерного капіталу) в АР Крим і м. Севастополь нинішнього року вже не контролюватимуться Державною службою статистики України як раніше. Те ж саме можна сказати і про перспективи надходження у згаданий регіон портфельних іноземних інвестицій, хіба що крім російських.
Як зазначалось вище, за українських реалій значна частина іноземних портфельних інвестицій до нашої держави представлена борговими інструментами, а не акціями підприємств. У платіжному балансі України ці інструменти, у свою чергу, представлені кредитами та облігаціями різного терміну дії, одержувачами яких є приватні та державні структури. Причому у найближчому майбутньому, особливо у першій половині 2014 р., такі фінансові потоки спрямовуватимуться, насамперед, до державних структур.
Тому, надзвичайно важливе фінансово-економічне та соціально-психологічне значення для діяльності іноземних інвесторів має ступінь активності в Україні міжнародних фінансових інституцій, як то Міжнародний валютний фонд (МВФ), Світовий банк, Міжнародна фінансова корпорація (МФК), Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР) тощо. Адже спрямовуючи кредити в Україну, ці міжнародні фінансові інституції розраховують на їх своєчасне повернення й отримання відповідних прибутків, а їх дії базуються на попередньому аналізі ситуації та певних державних гарантіях стосовно умов підприємницької діяльності в Україні. Тому для іноземних інвесторів, причому не лише портфельних, а й тих, що здійснюють пряме інвестування в різні обєкти в Україні, кредитна активність у нашій державі згаданих вище міжнародних фінансових інституцій слугує важливим індикатором оцінки підприємницької ситуації в Україні взагалі та інвестиційного клімату, зокрема. Причому ці індикатори мають доволі чіткі якісні та кількісні параметри.
Так, за повідомленнями НБУ, перебування в Україні місії Світового банку збіглося із завершенням роботи в нашій державі місії Міжнародного валютного фонду з підготовки пакета економічних реформ, який буде підтриманий дворічним кредитом МВФ за програмою stand-by у розмірі 14-18 млрд дол. США. Група Світового банку заявила про всебічну підтримку структурних реформ у нашій державі та готовність надати для сприяння економічному розвитку України пакет фінансової допомоги в розмірі до 3 млрд дол. США. Допомога надаватиметься в рамках системних (1 млрд дол. США) та інвестиційних (1,2 млрд дол. США) проектів Міжнародного банку реконструкції та розвитку, фінансування Міжнародною фінансової корпорацією програм підтримки банківського сектору, агробізнесу, інфраструктури та інших галузей української економіки (400 млн дол. США) та надання технічної і консультативної підтримки.
Крім того, ЄС розробив календар виділення Україні фінансової допомоги до червня - за ці місяці мали б виділити близько 850 млн євро. «Якщо буде підписано угоду з МВФ (за програмою stand-by), ми зможемо у квітні зробити перший транш раніше заявленої позики макрофінансової допомоги (1,61 млрд євро) в розмірі 100 млн, у травні - 250 млн євро гранту для підтримки державного бюджету і в червні - 500 млн макрофінансової допомоги. Це означає, що за три місяці ми зможемо зробити доступними для українців 850 млн євро, або 1,172 млрд дол.», - пояснив один з посадовців.[1]
Узагалі фінансову допомогу Україні, яка повинна надходити до нашої держави не менш як два роки, поряд з МВФ і Світовим банком, пообіцяли ЄС, США, Японія, такі міжнародні фінансові організації, як ЄБРР та Європейський інвестиційний банк (ЄІБ) тощо.
А за оцінками Міністерства фінансів України у 2014 р. державі Україна може бути надана фінансова допомога (в основному у формі кредитних ресурсів) на суму в 13 млрд дол., частина яких безпосередньо надійде до державного бюджету. Ключову роль у цьому процесі мають відіграти кошти Міжнародного валютного фонду. За різними оцінками перший транш від МВФ у розмірі 3 млрд дол. може надійти в Україну наприкінці квітня - на початку травня.
Водночас міжнародне рейтингове агентство Moodys знизило рейтинг держоблігацій України з Caa2 до Сaa3 із збереженням прогнозу «негативний». Зниження рейтингу обумовлене впливом ряду факторів, зокрема, ескалацією політичної кризи на Україні, урізуванням фінансової допомоги з боку РФ, ростом ціни на російський газ, говориться в повідомленні агентства.
Тому, як зазначалось вище, саме узгодження програми співробітництва з МВФ є тим важливим сигналом, що має стимулювати надходження в Україну значних сум вільноконвертованої валюти як у формі інвестицій, так і у формі різноманітних позик. Причому це стосується не лише вже згаданої вище допомоги Україні від розвинутих країн та МФО, а й коштів приватних кредиторів та інвесторів, що можуть надаватись як підприємствам, так і державі у формі різноманітних позик чи навіть акціонерного капіталу. Хоча, як показало проведене вище дослідження, роль іноземних інвестицій у формі акціонерного капіталу у надходженні вільноконвертованої валюти в Україну в 2014 р. буде значно меншою, ніж минулого року.
Валютні кредити надходитимуть і до приватного сектору вітчизняної економіки. Зокрема, Європейський банк реконструкції та розвитку заявив, що може виділити до 150 млн грн боргового фінансування для підтримки існуючих корпоративних клієнтів банку в період економічної й політичної нестабільності в Україні. Передбачається, що з поліпшенням ситуації клієнти ЄБРР замінять ці ресурси фінансуванням комерційних банків. Однак, у цілому іноземне кредитування приватного сектору української економіки у першій половині 2014 р. також буде, мабуть, меншим порівняно із минулим роком. При цьому кредитори найімовірніше віддаватимуть перевагу короткотерміновим борговим інструментам. Водночас не виключено, що частина приватних боргів буде пролонгована або ж переоформлена в інші боргові інструменти.
Таким чином, саме квітень - травень поточного року є найскладнішим періодом з точки зору формування фінансового рахунку платіжного балансу України. А взагалі, за підсумками 2014 р., у платіжному балансі України можна прогнозувати скорочення позитивного сальдо іноземних інвестицій - як прямих, так і портфельних. Водночас посилиться роль, а можливо й зростуть, обсяги боргових інструментів - кредитів, облігацій, іншого капіталу, що визначається за методологією Національного банку України.
.2 Інвестиційний капітал як каталізатор економічної активності
Сьогодні від ефективності інвестиційної політики залежить стан виробництва, положення та рівень технічного оснащення основних фондів підприємств народного господарства, можливості структурної перебудови економіки, рішення соціальних та екологічних проблем. Інвестиції являються основою для розвитку підприємств, окремих галузей та економіки у цілому. Під час економічної кризи інвестиційна діяльність в Україні значно знизилась.
Інвестиції являються як би воротами науково-технічного прогресу. Науковий потенціал країни, який раніше відрізнявся світовим рівнем досягнень в різних сферах фундаментальної науки і техніки, з відновленням інвестиційної активності отримає нове дихання. Ефективно вирішити проблему зниження ресурсо - і енергоємності можна тільки шляхом широкого упровадження нових технологій сучасної техніки, з'єднати докупи інтереси наукових досліджень і практики через потреби ринку.
В ринкових умовах на нових технологіях і новій техніці можна тільки тоді заробити гроші, коли вони сприяють покращенню життя. При цьому вченим в нових для них умовах міжнародної конкуренції на відкритих ринках слід пам'ятати, що час являється головним фактором в сучасній економіці. Однак, як не дивно, більшість розглядають час як невичерпний ресурс.
Сучасні умови економічного розвитку вимагають проведення активної політики по залученню прямих іноземних інвестицій
Проте, не дивлячись на утворену певну законодавчу базу, інституційну інфраструктуру, привабливість економічного потенціалу України( порівняно багаті природні ресурси, вигідне географічне положення, наявність кваліфікованих "дешевих" робочих кадрів, досягнення в наукових дослідженнях, значний об'єм внутрішнього ринку), надходження іноземних інвестицій в Україну - незначне. У порівнянні з країнами Східної Європи об'єм іноземних інвестицій, які надходять в економіку України, в 3-7 раз менше.
При сучасному постійно прогресуючому рівні інтеграції світової господарчої діяльності інвестиційна активність та, відповідно, економічний ріст у багатьох країнах, причому, не тільки тих, що розвиваються, але й розвинених, підтримується та посилюється участю іноземного інвестиційного капіталу. Наприклад у США накопичений обсяг прямих іноземних інвестицій, що становив у 1976 році близько 30 млрд. дол., зріс до кінця 80-х років більше ніж у 10 разів. Загальний же обсяг іноземних активів у економіці перевищив до цього часу 1,5 трлн.[9,c.125]
Аналіз економічного росту промислово-індустріальних країн, таких як Японія, ФРН, Великобританія, Франція та інших, свідчить, що періоди найбільш високих темпів підйому економіки в усіх випадках виникали через відповідний час, після періодів найвищої інвестиційної активності. Наприклад, у Японії при збільшенні обсягів капіталовкладень у 2001-2008 рр. у два рази валовий національний продукт збільшився на 70% у порівнянні з попереднім п'ятирічним періодом, у ці ж роки у ФРН, Франції зростання валового національного продукту становило 25-30%.
Досить активну роль іноземного капіталу у підйомі економіки виразно видно й у нових індустріальних країнах Південно-Східної Азії (Південна Корея, Тайвань, Сінгапур, Гонконг, Таїланд). За його безпосередньою участю (загальний обсяг прямих іноземних інвестицій у ці відносно невеликі країни до кінця 80-х років перевищив 20 млрд. дол.) вони прискорено поминули роки, що стали вже класичними етапами сучасної індустріалізації: розвиток імпортозаміщуючих галузей (60-ті роки), створення експортного потенціалу (70-ті роки) та розвиток наукомістких галузей (80-ті роки та початок 90-х). У результаті по виробництву деяких видів продукції, включаючи наукомісткі, нові індустріальні країни вийшли на передові рубежі у світовому господарстві.
Як видно з наведених прикладів, різні країни, при всій їх диференціації за можливістю та умовами економічного розвитку, в стосунках з іноземним капіталом дійсно виявляють багато спільного. Головне тут те, що іноземні інвестиції в економіку тієї чи іншої країни стають свого роду каталізатором прискорення економічного та соціального розвитку. Однак було б неправильним зводити всю справу до створення на основі іноземного інвестування якогось нового виробництва, хоч це, звичайно, теж дуже важливо. Та ще важливіша роль таких інвестицій як фактора, що активізує включення в господарчий процес раніше погано використовуваного природного, виробничого, трудового потенціалу. Іноземний капітал, органічно з'єднується з національними зусиллями та ресурсами, генерує за принципом ланцюгової реакції високий інтегральний ефект на основі застосування більш прогресивних засобів праці, підвищення кваліфікації працівників та поліпшення використання існуючих виробничих ресурсів.
В Україні до цього часу основною формою участі іноземного капіталу в економіці є створення спільних підприємств. Їх кількість поки що невелика й реалізації товарів і послуг, що виробляються ними, на внутрішньому та зовнішньому ринках незначна, а тому серйозно впливати на економіку в Україні вони поки що не можуть.
інвестиційний капітал іноземний економічний
РОЗДІЛ 2. ПОЛІТИКА ДЕРЖАВИ ЩОДО ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ
.1 Пріоритетні сфери, зони та об'єкти іноземного інвестування в Україні
Іноземний капітал сьогодні особливо необхідний у тих сферах економіки, активізація яких допоможе вивести її з кризового стану, зняти наростаюче соціальне напруження у суспільстві. Це насамперед виробництво продуктів харчування, товарів широкого попиту, та послуг, ліків та іншої життєво важливої продукції. І справа тут не лише в тому, щоб забезпечити населення необхідними товарами та послугами, але й у тому, щоб здійснити їх імпортозаміщення звільнивши валютні ресурси, що витрачаються зараз на імпорт товарів народного споживання або сировини для їх виробництва.
У реконструкції та модернізації за участю іноземного капіталу э потребу практично все агропромислове господарство України, як і всіх республік колишнього СРСР, від первинних виробничих процесів у сільському господарстві до випуску кінцевого продукту, доведення його до споживача. Тут вкрай необхідно підняти продуктивність та знизити втрати, забезпечити більш глибоку та комплексну переробку первинної сировини з метою значного збільшення виходу кінцевої продукції та підвищення її споживчих якостей. Через технологічну відсталість у агропромисловій сфері економіки щорічно не доходять до споживача мільйон тонн м'яса, не використовується близько половини молочного білка, пропадає до 30-40% овочів та фруктів. У величезних кількостях втрачається або нераціонально використовується й вирощена зернова продукція.
Зниження витрат сільськогосподарської сировини та поглиблення її переробки стосується тих сфер, де за участю іноземного капіталу можна в короткі строки одержати значний економічний ефект, зокрема шляхом створення порівняно невеликих підприємств, що не потребують великих вкладень і забезпечують швидку окупність початкових затрат при невисокому ступені ризику для іноземних інвесторів. Бажана участь іноземного капіталу й у переведенні агропромислового виробництва на сучасну технологічну базу, в тому числі з використанням потужного науково-технічного та виробничого потенціалу оборонних галузей, що підлягають конверсії.
активізація використана існуючого виробничого потенціалу по видобуванню та переробці енергоресурсів, особливо в тих ланках, де можна в короткі строки здобути хорошу віддачу від вкладених коштів, наприклад, при інвестуванні комплексу заходів щодо введення в експлуатацію великого масиву сьогодні недіючих вугільних шахт Донецького, Придніпровського та Львівсько-Волинського басейнів з покриттям видатків за рахунок виручки від продажу додатково видобутого вугілля;
різке зниження питомих видатків палива та енергії у народному господарстві на основі переходу до енергозберігаючих технологій;
комплексна модернізація діючих і створення нових виробничих фондів і процесів на базі сучасної техніки та прогресивних технологій, що забезпечують стійке зростання ефективності та безпеки виробництва, а також докорінне поліпшення умов праці;
зниження негативного впливу металургійного та нафтохімічного комплексів на навколишнє середовище на основі застосування екологічно чистих технологічних процесів у виробництві, транспортуванні та споживанні енергоресурсів. Участь іноземного капіталу могла б істотно активізувати конверсію військового виробництва. Це, перш за все, освоєння на конверсованих підприємствах виробництв товарів народного споживання, машин та обладнання для агропромислового комплексу та легкої промисловості, міського транспорту, літаків для цивільної авіації, нафтогазового обладнання, приладів медичного та екологічного призначення та багато іншого. Сюди ж можна віднести інвестиційну співпрацю із зарубіжними фірмами в питанні адаптації до цивільних цілей військової електроніки, радіотехніки,виробництва засобів та систем зв'язку.
Б.Донецько-Придніпровський регіон (Донецька, Луганська, Запорізька, Дніпропетровська області), де необхідно здійснити реконструкцію та технічне переобладнання шахт, металургійних, хімічних виробництв на базі безвідходних, маловідходних та екологічно чистих технологій; дати потужний імпульс розвитку малоенергомістких виробництв середнього та точного машинобудування, автомобіле- та літакобудування.
В.Південний регіон (Одеська, Миколаївська, Херсонська області), де найбільш вигідним є проведення реконструкції та технічного переоснащення портового господарства, розвиток виробництва обладнання для харчової промисловості, розширення мереж оздоровчих курортно-туристичних комплексів. Регіони України забрудненні внаслідок аварії на Чорнобильській атомній електростанції, у яких, поряд із запровадженням унікальних наукових досліджень, необхідно впровадити найновіші технології та здійснити комплекс заходів щодо екологічного, економічного та соціального відродження територій.
Одночасно з пріоритетними сферами та зонами для іноземного капіталу визначаються об'єкти з особливими умовами інвестування, куди іноземні інвестиції залучаються з дозволу уряду України. До таких об'єктів належать: -підприємства атомного машинобудування;
підприємства та об'єднання паливно-енергетичного комплексу, у тому числі вугільно-, нафто- та газопереробні підприємства;
об'єкти нафтопродуктозабезпечення, нафтосховища міжобласного та республіканського значення;
підприємства залізничного, морського, річкового, авіаційного та автомобільного транспорту загального користування;
підприємства та об'єкти електроенергетики, гідростанції, теплоелектростанції;
об'єкти освіти, науки, що фінансуються з державного бюджету;
автомобільні дороги загального користування;
метрополітени;
магістральні лінії електропередач;
нафто- та газопроводи, трубопровідний транспорт;
соледобуваючі підприємства та багато інших;
До числа пріоритетних напрямків іноземного інвестування слід віднести й створення в Україні сучасної інфраструктури, включаючи транспорт, технічно оснащене складське господарство, телекомунікації, ділову інфраструктуру (офіси, ділові центри банки данних та інші об'єкти) та побутовий сервіс. Без цього практично не можливі перехід до повноцінного ринку та широкий розвиток міжнародної інвестиційної діяльності. Розвиток цієї сфери не тільки актуальний, але й досить привабливий для зарубіжних інвесторів, оскільки в ній, як правило, у відносно короткі строки окупаються початкові затрати й одночасно створюється сприятлива матеріальна основа для подальшої ділової активності іноземного капіталу.
Акцент на коротких строках окупності початкових витрат при розгляді пріоритетів іноземного інвестування продиктований відомими причинами. Сьогодні, як ніколи, потрібна швидка віддача від вкладених коштів з тим, щоб максимально сприяти найшвидшому виходу економіки з кризового стану. У той же час це буде підтримувати авторитет міжнародної інвестиційної співпраці на території СНД. Проте така орієнтація в жодному разі не спрямована проти довгострокових інвестиційних програм та проектів з високим потенційним ефектом у перспективі. Наприклад, були б дуже корисними розробка та реалізація у межах інвестиційної співпраці проекту енергетики 21-го сторіччя зі створенням якісно нових енергетичних технологій та видів палива для світового і внутрішніх ринків. Подібні проекти необхідні не тільки для вирішення великих науково-технічних, економічних та екологічних завдань, але й для підтримання сталості інвестиційної діяльності та зовнішньоекономічних зв'язків на тривалу перспективу. Інтеграція зусиль та інвестиційних ресурсів зарубіжних і вітчизняних інвесторів на реалізацію великих довгострокових проектів дозволить і тим, й іншим заощадити не тільки матеріальні та фінансові ресурси, але й час.
Поруч із зазначеними сферами, зонами та об'єктами для пріоритетного залучення іноземного капіталу все більшого значення та актуальності набувають екологічні проблеми національного, регіонального та глобального характеру.
Інвестиції формують виробничий матеріал на новій науково-технічній базі й зумовлюють конкурентні позиції на світових ринках. При цьому далеко не останню роль для багатьох держав, особливо тих, що вириваються з економічного та соціального неблагополуччя, відіграє залучення іноземного капіталу у вигляді прямих капіталовкладень, портфельних інвестицій та інших активів.
.2 Фактори, що перешкоджають притоку капіталу та іноземних інвестицій в економіку України
Потенційно Україна може бути однією з провідних країн прикладення прямих та портфельних іноземних інвестицій. Цьому сприяє її величезний внутрішній ринок, порівняно кваліфікована й водночас дешева робоча сила, значний науково-технічний потенціал, великі природні ресурси та наявність інфраструктури, хоч і не надто розвиненої.
Особливого значення для посилення інвестиційної активності набувають законодавчі гарантії для інвесторів. Закон про іноземні інвестиції гарантує захист їх від примусових вилучень (націоналізації, реквізиції або конфіскації), окрім передбачених законодавчими актами виняткових випадків і тільки в суспільних інтересах.
Проте механізми реалізації правових гарантій поки що недостатньо відпрацьований. До того ж відсутні достатні судові засоби для забезпечення дотримання законних прав інвесторів та врегулювання спорів. Окрім того, для іноземних інвесторів більш приваблива така інстанція для вирішення суперечок, яка не залежала б від уряду країни-господаря. У зв'язку з цим велике значення надається приєднанню України до багатосторонньої конвенції по врегулюванню інвестиційних спорів між державою та фізичними і юридичними особами інших країн. Конвенція передбачає можливість звернення іноземних інвесторів до юрисдикції Міжнародного центру по врегулюванню інвестиційних спорів.
Особливу роль в активізації інвестиційної діяльності повинно мати страхування інвестицій від не комерційних ризиків. Важливим кроком у цьому напрямку стане приєднання України до Багатостороннього агентства по гарантіях інвестиції (БІГА), що здійснює їх страхування від політичних та інших некомерційних ризиків. Капітал, що інвестується в Україну, зможе застрахуватись від ризику громадянської війни та експропріації, втрат від переведення українського карбованця в іншу валюту, від недотримання українським урядом узятих зобов'язань. Гарантії БІГА поширюються на прямі та портфельні інвестиції, середньо- та довгострокові позики.
Важлива умова, необхідна для приватних капіталовкладень (як вітчизняних, так і іноземних),- постійний та загальновідомий набір норм та правил, сформульованих таким чином, щоб потенційні інвестори могли розуміти та передбачати, що ці правила будуть застосовуватись до їх діяльності. В Україні ж, яка перебуває у стадії безперервного реформування влади, правовий режим непостійний.
Донедавна на різних рівнях влади безперервно вводились у дію закони та правила, що часто суперечили один одному. Додатковим джерелом нестабільності було надання законам та інструкціям зворотної сили. Така практика серйозно турбувала іноземних інвесторів, особливо коли законодавство зачіпало вже існуючі капіталовкладення.
У найближчій перспективі законодавча база функціонування іноземних інвестицій буде вдосконалена прийняттям нової редакції закону про інвестиції, Закону про концесії та Закону про вільні економічні зони. Велике значення матиме також законодавче визнання прав власності на землю.
Для забезпечення доступу іноземних інвесторів до інформації про становище на українському ринку інвестицій необхідне створення державного інформаційного центру сприяння інвестиціям, що формує банк пропозицій української сторони щодо об'єктів інвестування. Створення такого банку даних особливо важливе для регіонів, яким самостійний пошук зарубіжного інвестора не під силу через нерозвиненість їх ділової інфраструктури.
Залишається невирішеною проблема забезпечення зарубіжних інвесторів інформацією про чинне стосовно іноземних інвестицій законодавство. Тексти законів та інструкцій недосяжні для ознайомлення. Практично немає єдиного підходу до статусу та відміни попередніх законів, тому важко визначити, які закони зберігають чинність, а які були анульовані. Щоб дати зарубіжним інвесторам уявлення про правовий режим в Україні стосовно іноземного капіталу, потрібно організувати регулярний випуск бюлетеня, що містить відповідну інформацію кількома мовами.
В Україні інвестиції можуть здійснюватись шляхом:
створення підприємств з пайовою участю іноземного капіталу (спільних підприємств);
створення підприємств, цілком належних іноземним інвесторам, їх філіалів;
придбання прав користування землею та іншими природними ресурсами, а також інших майнових прав; -придбання іноземним інвестором у власність підприємств, майнових комплексів, будівель, споруд, паїв участі в підприємствах, акцій, облігацій та інших цінних паперів;
надання позик, кредитів, майна та майнових прав і т.ін.
Однак, незважаючи на всі зусилля (або, швидше, заклики) державних органів, притік підприємницького капіталу в Україну невеликий.
Проблема полягає у стимулюванні ефективного притоку іноземного капіталу. У зв'язку з цим постає два питання: по-перше, у які сфери притік має бути обмежений, і, по-друге, у які галузі та в яких формах слід насамперед його залучати.
Україна дуже зацікавлена у притоці прямих інвестицій, оскільки вони не збільшують зовнішній борг (а навпаки, сприяють одержанню коштів для його погашення), забезпечують ефективну інтеграцію національної економіки у світову завдяки виробничій та науково-технічній кооперації, слугують джерелом капіталовкладень, причому у формі сучасних засобів виробництва, залучають вітчизняних підприємців до передового господарчого досвіду.
Іноземний капітал може мати доступ у всі сфери економіки (за винятком тих, що перебувають у державній монополії) без шкоди для національних інтересів. Галузеві обмеження повинні поширюватись тільки на притік прямих інвестицій у галузі, пов'язані з безпосередньою експлуатацією національних природних ресурсів (наприклад, трубопроводи,видобувні галузі, придбання у власність землі), у виробничу інфраструктуру (енергомережі, дороги і т. ін.), телекомунікаційний та супутниковий зв'язок, галузі ВПК. Подібні обмеження закріплені в законодавствах багатьох розвинених країн, зокрема США.
У перелічених галузях доцільно використати альтернативні прямим іноземним інвестиціям форми залучення іноземного капіталу. Це можуть бути зарубіжні кредити та позики. Хоча вони й збільшують тягар державного боргу, залучення їх є виправданим, по-перше, з точки зору національних інтересів, а по-друге, маючи на увазі швидку окупність капіталовкладень у названі сфери. Проте для цього потрібно створити ефективну систему управління та контролю їх використання. Альтернативою прямим іноземним інвестиціям може стати одержання фінансових ресурсів та прогресивних технологій через підписання компенсаційних угод на бартерній основі. Перспективним напрямком є залучення у стратегічні галузі приватних портфельних інвестицій.
Зарубіжний капітал у формі підприємств із 100-відсотковою іноземною участю доцільно залучати у виробництво та переробку сільськогосподарської продукції, виробництво будівельних матеріалів, будівництво (у тому числі житлове), для випуску товарів народного споживання, у розвиток ділової інфраструктури.
Через спільні підприємства Україна могла б отримати доступ до нових технологій. Їх формування доцільно в тих самих галузях, що й підприємств зі 100-відсотковою іноземною участю,а також у галузі наукомістких виробництв,при приватизації оборонних підприємств, що підлягають конверсії, та у сферах діяльності, які ми називаємо "екологозберігаючими". Величезні можливості для спільної діяльності, відкриває залучення у господарчий обіг техногенних мінеральних утворень при видобуванні та переробці корисних копалин. По численних гірничодобувних та переробних підприємствах України розкидані ресурси різних матеріалів, включаючи рідкісні та благородні, що містяться у накопичених роками техногенних мінеральних утвореннях. До того ж, при освоєнні таких утворень відбувається екологічна очистка території та рекультивація земель.
Притік портфельних інвестицій слід стимулювати у всі галузі економіки. Вони забезпечують притік фінансових ресурсів без втрати контролю української сторони над об'єктом інвестування. Це перевага для країни, насамперед, такої, що пов'язана з видобуванням ресурсів з надр. Проте сьогодні залученню портфельних інвестицій приділяється мало уваги, й їх в Україні практично нема. Тим часом акумулювати такі кошти можна було б через мережу регіональних та галузевих фінансово-промислових компаній, що мають статус інвестиційних. Ці компанії могли б створюватись з ініціативи державних та місцевих органів для фінансування регіональних та галузевих інвестиційних програм (проектів). Компанії повинні мати форму акціонерних товариств відкритого типу. При цьому обов'язкова участь у них регіональної влади або уряду, що буде свідчити про їх готовність проводити часткове бюджетне фінансування програми та послужить певним гарантом захисту інтересів акціонерів.
Акціонерами таких компаній можуть бути українські та іноземні громадяни, підприємства, організації та фінансові інститути. Участь українських акціонерів у компанії не повинна обмежуватись, не слід обумовлювати й частку акціонерного капіталу, який може перебувати в іноземному володінні. Однак має бути обмежена частка акцій з правом голосу, яка може перебувати у власності іноземних осіб (юридичних та фізичних) та українських підприємств, що перебувають під іноземним контролем.
Формування фінансово-промислових компаній буде сприяти також здійсненню конкретних великих інвестиційних проектів. У цьому випадку пропозиція про створення компанії може бути зроблена тендерним комітетом підприємств, які виявили готовність брати участь у реалізації проекту, або з ініціативи самих підприємств. У випадку створення компанії для здійснення конкретного проекту вона може бути зареєстрована й як акціонерне товариство закритого типу.
У даний час видано Указ Президента України "Про створення фінансово-промислових груп в Україні". Указом Президента України затверджено й "Положення про фінансово промислову групу в Україні" (ФПГ). Учасниками ФПГ можуть бути українські та іноземні юридичні особи, що є суб'єктами підприємницької діяльності всіх форм власності, незалежно від їх відомчої або галузевої належності, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності. До складу ФПГ можуть входити структурні підрозділи підприємств, організацій, об'єднань, інші суб'єкти підприємницької діяльності, а також комерційні банки. Прийняття Закону та Положення про ФПГ будуть сприяти розвитку економіки України, прискоренню науково-технічного прогресу, підвищенню конкурентоздатності товарів українського походження та залученню іноземних інвестицій в економіку України. Проте в цих законодавчих актах не передбачається можливість додаткового залучення капіталу шляхом випуску та продажу акцій.
Серйозні питання викликає стимулювання притоку іноземних інвестицій шляхом надання їм пільгового режиму в порівнянні з національними. Залучаючи іноземний капітал, не можна допускати дискримінації стосовно національних інвесторів. Не слід надавати підприємствам з іноземними інвестиціями податкові пільги, яких не мають українські, зайняті в тій самій сфері діяльності. Як показав досвід, такий захід практично не впливає на інвестиційну активність іноземного капіталу, але приводить до виникнення на місці колишніх вітчизняних виробництв підприємств із формальною іноземною участю, що претендують на пільгове оподаткування. Притоку іноземного підприємницького капіталу в Україну заважають і причини здебільшого суб'єктивні. Це процвітаюче в Україні піратство в галузі інтелектуальної власності, бюрократизм та корупція. Це, зрештою, труднощі зі зв'язком, офісами, готелями, візами і т. ін.
Вивіз підприємницького капіталу з України невеликий, обсяг накопичених за кордоном прямих інвестицій становить декілька мільйонів доларів. Переважно ці інвестиції розміщені в Західній Європі з метою створення товарно- та послугопровідної мережі й часто мають форму офшорних компаній. Передбачається, що в майбутньому найважливішим регіоном розміщення українського капіталу можуть стати такі країни, як Росія, Узбекистан, Туркменістан, що пов'язано з їх домінуванням у зовнішньоекономічних зв'язках країни (імпорт нафти, газу, лісу, бавовни; експорт - обладнання, металопрокат, цукор). Цьому може сприяти й капіталізація боргу колишніх радянських республік Україні, тобто обмін їх боргових зобов'язань на їх власність.
2.3 Політика держави по залученню іноземних інвестицій
Державна політика у сфері іноземних інвестицій здійснюється Кабінетом міністрів України разом з Національним Банком і регулюється Верховною Радою України. Іноземні інвестиції в Україні не підлягають націоналізації, а їх реквізиція може бути здійснена лише у випадках стихійного лиха. І навіть в цих випадках передбачені оскарження в судах і компенсації. До того ж всі витрати і збитки іноземних інвесторів відшкодовуються з державного бюджету або інших джерел, встановлених КМУ в поточних цінах на основі оцінок незалежних аудиторів, і в тій валюті, в якій здійснювались інвестиції або іншій валюті прийнятній для інвестора. З моменту виникнення права на компенсацію і до моменту її виплати на компенсовану суму інвестицій нараховуються відсотки, відповідні тим, по яким лондонські банки надають позики першокласним клієнтам на ринку євровалют.
У випадку припинення інвестиційної діяльності іноземний інвестор має право на повернення на протязі 6 місяців своїх інвестицій, а також доходів по ним в грошовій або речовій формі по реальним цінам, сформованим в момент припинення інвестиційної діяльності. Після виплати обов'язкових зборів, платежів і податків іноземним інвесторам гарантується безперешкодне переведення за кордон одержаних на законних підставах засобів в іноземній валюті. Порядок переведення встановлюється НБУ. При переведені або вивозі іноземних інвестицій податок складає 15%. Доход або прибуток від інвестиції іноземний інвестор має право реінвестувати в економіку України в будь-якій валюті, а також зберігати їх на поточних розрахункових рахунках або на депозитах. Іноземні інвестори мають право на придбання паїв і цінних паперів у відповідності з валютним законодавством і законами про цінні папки та фондову біржу, приймати участь в приватизації майна державних підприємств і незавершеного будівництва, в конкурсах і аукціонах. Надання майна в оренду іноземним інвесторам на суму більш як 10 млн. доларів здійснюється за рішенням Фонду держмайна України. Інвестиційний клімат для іноземного інвестора в Україні переважно визначається впливом таких факторів, як політична, правова та економічна нестабільність. З цієї причини Україну розглядають за кордоном як зону підвищеного ризику для крупних інвестицій. Нерішучість, обережність у прийнятті кінцевих рішень потенційними інвесторами в такій ситуації - з'ясоване явище. Закон України "Про державну програму заохочення іноземних інвестицій в Україні" скерований на заохочення и підсилення припливу іноземного капіталу в пріоритетні сфери економіки держави шляхом надання різного роду страхових гарантій, особливо по найбільш важливим інвестиційним програмам і проектам, покращення правового регулювання іноземного інвестування, розвитку інфраструктури міжнародного бізнесу.
Неодмінною умовою формування сприятливих умов для притоку іноземних інвестицій буде розвиток ринкової інфраструктури міжнародного бізнесу, для чого передбачається:
значно покращити роботу таких ділянок інвестиційної діяльності, як фондові біржі, комерційні банки, страхові компанії, інвестиційні компанії і інвестиційні фонди, трастові та консалтингові, холдингові та аудиторські фірми;
утворити державний реєстр іноземних інвесторів і банк даних про об'єкти іноземного інвестування в Україні, автоматизовану інформаційну систему, яка забезпечувала б оперативний пошук іноземних та вітчизняних інвесторів, та надання консультацій з питань техніко-економічного обґрунтування та реалізації інвестиційних проектів;
утворити Український банк реконструкції та розвитку, на який покласти функції по пільговому кредитуванню та фінансуванню проектів та національну страхову компанію по страхуванню ризиків вітчизняних та іноземних інвесторів;
здійснити організацію статистичної звітності про іноземних інвесторів, вдосконалити систему обліку відповідно до міжнародних стандартів, здійснити публікацію нормативних актів України та іншої інформації, яка цікавить іноземних інвесторів на іноземних мовах;
визначити навчальний заклад в Україні та за кордоном для підготовки та підвищення кваліфікації кадрів, що працюють над проблемами залучення іноземних інвестицій в Україну. Важливу роль в розширенні іноземного інвестування повинно відіграти агентство міжнародного співробітництва та інвестицій, головним завданням якого є з надання допомоги підприємцям України: в пошуку іноземного партнера;
в правильному оформленні документів інвестиційної заявки
·в складенні бізнес-плану;
·в розробці інвестиційного проекту по методології, прийнятій в країнах з розвиненою економікою.
Слід зазначити важливість Закону України "Про правовий статус іноземців". В ньому підтверджується право іноземних громадян як фізичних осіб займатися інвестиційною діяльністю. Законом України передбачена рівність прав і обов'язків всіх суб'єктів у сфері економічної діяльності.
Світова практика свідчить про ефективність імпорту капіталу шляхом створення вільних (офшорних) зон.
Законодавство України виділяє спеціальні (вільні) економічні зони без обмеження характеру їх діяльності. З усієї сукупності можна виділити слідуючи ВЕЗ: комплексні виробничі, фінансово-банківські і страхові, технополіси, експортні, митні, транзитні, туристсько-рекреаційні та ін.
Порядок утворення, функціонування та ліквідації спеціальних (вільних) економічних зон на України передбачає:
органи управління ВЕЗ - як місцеві органи самоврядування, так і спеціальні органи господарського розвитку та управління, включаючи суб'єкти інвестиційної діяльності ( вітчизняні та іноземні);
умови функціонування ВЕЗ - валютно-фінансові, податкові, митні;
принципи регулювання економічних відносин з суб'єктами за межами зони і органами державної виконавчої влади України;
умови діяльності на території юридичних та фізичних осіб, залучення робочої сили, оплати праці, гарантій переведення за межі зони, прибутків іноземних громадян, в'їзду і виїзду в ВЕЗ;
умови ліквідації ВЕЗ - по закінченню періоду, на який вона була створена, або по інших причинах.
Концепція передбачає створення сприятливого інвестиційного клімату в ВЕЗ, для чого необхідно:
забезпечити довгостроковий та передбачуваний характер економічної політики;
матеріалізувати умови переміщення капіталів та товарів;
сформувати ефективні форми взаємодії місцевих органів державної влади, органів місцевого та регіонального самоврядування та органів управління зоною;
забезпечити умови виробництва, торгівлі, які б відповідали світовим стандартам, та тверді правові гарантії захисту прав власності.
Для ВЕЗ характерні як цінові, так і нецінові методи конкуренції. Вивчення конкурентоспроможності ВЕЗ передбачає використання біля трьохсот параметрів з залученням максимальної кількості експертів. Можна виділити приблизно 10 груп таких параметрів:
політична, соціально-економічна, територіальна ситуація;
вплив держави на інвестиційний клімат, податковий та правовий режим;
гнучкість фінансово-кредитної системи;
об'єм внутрішнього ринку;
забезпеченість природно-сировинними ресурсами;
наявність трудових ресурсів та рівень їх кваліфікації;
економічний потенціал, його склад та структура;
рівень розвитку науки і техніки;
участь в міжнародному розділі праці;
ефективність промислового виробництва.
Утворення ВЕЗ вимагає поглибленого аналізу її меж, державних та етнічних. Розвиток ВЕЗ тягне за собою міграційні процеси, вимагає більших додаткових затрат, може стати джерелом конфліктів на етнічній підставі.
В цих умовах прикордонні сторони переслідують різні цілі. Менш розвинуті країни прагнуть випустити трудові ресурси для заробітку за кордоном валюти з послідуючим її притоком в країну. Більш розвинена країна намагається цього не допустити, щоб не загострювати безробіття. Тому створення ВЕЗ в трансетнічних прикордонних регіонах повинно буту спрямовано, у першу чергу, на рішення цієї проблеми.
З 25 областей України 15 граничать з іншими державами. Ще 4 області прилягають до морського кордону. Значна кількість прикордонних регіонів, їх розвиток по принципам ВЕЗ вимагає рішення цілого ряду проблем.
Це - інтенсифікація розвитку виробничої та соціальної інфраструктури, трансформація системи розселення, реконструкція шляхів сполучення, прикордонних переходів, створення нової комунікаційної інфраструктури.
Світовий досвід свідчить, що територіально ВЕЗ суворо обмежені ( не більш ніж 10 км.кв.) Опираючись на це адміністративна область або велике місто не можуть бути ВЕЗ. У зв'язку з цим багато вчених обґрунтовують створення так званих точечних зон вільного підприємництва.
Вільна зона - це обмежена частина території країни, для якої характерний спеціальний режим функціонування економічних суб'єктів, анклавність як гарантія досягнення стабільності та визначеної свободи. Механізм функціонування ВЕЗ, як правило, включає специфічний економічний, організаційний, податковий, митний та правовий статус господарчих агентів та всієї ВЕЗ, яка дуже слабко взаємодіє з економікою держави. У відповідності з цим механізм функціонування ВЕЗ включає:
)інвестиційний клімат
) валютно-фінансовий і митний режим
) організаційно-правовий режим.
Інвестиційний клімат - це, перш за все, сукупність економічних передумов функціонування суб'єктів існування, а саме система як загальних, так і специфічних умов підприємницької діяльності.
Загальні умови універсальні для вільних зон і зв'язані з так названими "нульовими витратами". Це зниження податків на прибуток або їх скасування, в деяких випадках можливе введення без встановленого терміну низької податкової ставки. Можливе зниження податків на особистий прибуток, на переведення прибутку за кордон, надання пільгових кредитів, тимчасова відміна сплати податку клопотальним суб'єктам. Передбачається також довгострокове кредитування в національній валюті, цільові субсидії або пільгові займи, повернення раніш виплачених податкових сум у випадках, коли інвестиції направляються в галузі. Додатковою перевагою є можливість самостійно встановлювати терміни і порядок амортизації основних фондів.
При створенні ВЕЗ передбачаються також механізми управління формуванням внутрішніх та зовнішніх зв'язків, часток місцевого виробництва. Так, можливе встановлення пільг на експорт продукції. Наприклад, у Китаї підприємствам, експортуючим більш ніж 70% продукції, прибутковий податок знижується з 15 до 10%. Якщо зона орієнтована на зв'язки з внутрішнім ринком приймаючої держави, то пільги стимулюють надходження продукції на цей ринок.
Як правило, в зоні передбачається розвиток спільного підприємництва як іноземних, так і національних партнерів із територій з ціллю забезпечення технічного та інформаційного обміну. Для цього вводиться ослаблений податковий режим для спільних підприємств із значною долею капіталу іноземних інвесторів (більше 40%). Законодавством може також передбачатися стимулювання участі імпортерів в акціонуванні підприємств приймаючої держави за межами зони, механізм заохочення реінвестування як безпосередньо у зоні, так і за її межами.
Вільні банківські зони, або зони пільгового банківського підприємництва, можуть існувати як окремо, так і з'єднувати ВЕЗ.
Вільні банківські зони - це порівняно невеликі території, де дійсний особливий економічно-правовий режим - різного роду організаційні, митні, податкові, амортизаційні та інші пільги для вітчизняних та іноземних банків та інших фінансово-кредитних установ. Вільна банківська зона - основа швидкого економічного розвитку в регіоні, кредитно-грошовий та інвестиційний центр залучення фінансових ресурсів іноземних та вітчизняних інвесторів. В умовах розвитку ринкових відносин тут можуть опробовуватись механізми змін співвідношень форм власності, методи організації локальних інвестиційних, грошових і валютних ринків. У перспективі розвиток вільної банківської зони в рамках ВЕЗ та за її межами може перерости в міжнародний фінансовий центр, діючий на принципах "офшора".
Офшорна зона передбачає операційну діяльність банківських та інших фінансово-кредитних установ (національних та іноземних) із своїми партнерами-нерезидентами, як юридичними так і фізичними особами, в іноземній для даної країни валюті. При цьому інвестиційний ринок ізолюється від зовнішнього (міжнародного) шляхом відокремлення рахунків резидентів від рахунків нерезидентів шляхом використання системи різних пільг. Таким чином, банківські та інші фінансово-кредитні установи офшорної зони тільки використовують територію країни для проведення операцій за її межами і не являються частиною її фінансово-кредитної системи. Не всі великі фінансові центри в світі являються центрами офшорних зон через законодавчу систему країн, в яких розташовані центри. Наприклад, Нью-Йорк тільки з 1982 р. відноситься до центру офшорної зони, в рамках якої для операцій з нерезидентами відсутній ряд обмежень, продовжуючих діяти на внутрішньому ринку капіталів.
Функціонування вільних банківських зон повинно регламентуватися законодавством України.
Програма розвитку ВЕЗ і адекватних їм офшорних зон повинна бути створена під егідою НБУ.
Перша в Україні вільна економічна зона "Сіваш" створена Указом Президента від 30 червня 1995 року. Зона знаходиться в адміністративних межах міст Красноперекопськ, Армянськ і Красноперекопського району Автономної Республіки Крим. Для підприємств, працюючих в умовах експерименту в зоні, податки знижуються в середньому на 60% у співвідношенні до ставок, діючих в Україні. Для інвесторів з країн СНД, які утворюють свої підприємства в зоні, передбачено повне звільнення від всіх платежів за умови реінвестування виробництва.
РОЗДІЛ 3. СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ У ЗАЛУЧЕННІ ПРЯМИХ ІНОЗЕМНИХ ІНВЕСТИЦІЙ
.1 Тенденції залучення прямих іноземних інвестицій в економіку України та структурних змін капіталу
України та структурних змін капіталу Після 1991 року в Україні відбулися глибокі зміни. Була прийнята нова Конституція країни, що сприяло розвитку процесів демократизації суспільства. За роки проведення реформ в Україні вдалося домогтися деяких позитивних результатів, однак все ще продовжується спад виробництва, великий дефіцит бюджету, збільшуються неплатежі підприємств.
Саме на цьому етапі розвитку країни, коли намітився вихід із кризи і цілком реальні стабілізація, а потім і пожвавлення в економіці, особливо актуальною стає задача притягнення прямих іноземних інвестицій. Вони повинні не тільки дати серйозний імпульс оздоровленню української економіки, але і сприяти її входженню у світову економіку.
Великий інтерес у відношенні вкладення капіталу викликають в інвесторів такі галузі економіки України, як харчова промисловість, торгівля, машинобудування і металообробка, фінансово-кредитна сфера, будівництво і промисловість будівельних матеріалів, хімічна і нафтохімічна промисловість. Загальний обсяг прямих інвестицій, що фактично потрапили в Україну починаючи з 1992 року і до 1 жовтня 1997 року склали 1797,6 млн. доларів США. Найбільші обсяги з цієї суми надійшли в Київ, Київську область, Дніпропетровську область, Крим, Одесу і Черкаси.
Досвід багатьох країн світу показує доцільність притягнення іноземних інвестицій. Для України, як і для інших постсоціалістичних країн, існує ряд перешкод на шляху здійснення цього процесу. До них можна віднести відсутність відповідного інвестиційного клімату в країні; недосконалість ринкового механізму економіки; нестабільність політичної ситуації; низький рівень ділової і професійної кваліфікації підприємців; недостатньо привабливі інвестиційні проекти і водночас нестача зацікавлених партнерів.
Крім того, на інтенсивність іноземних інвестицій діє руйнівна податкова система; відсутність діючої системи страхування інвестицій; надмірна монополізація економіки; а також високий рівень інфляції. Також відзначається відсутність приватної власності на землю і неконвертованість національної валюти.
Таблиця 3.1. Пріоритети державної політики України
РангПріоритетВ цілому1Лібералізація руху капіталу, валютного ринку та репатріації прибутків1,122Зняття обмежень на долю іноземної власності в українських компаніях1,163Мінімізація бюрократичних обмежень1,174Зниження податкових ставок та скорочення числа податків1,325Зняття обмежень на доступ до внутрішнього і зовнішнього ринків1,786Удосконалення системи контролю за дотриманням контрактів1,81
Інвестиційна діяльність відіграє ключову роль у забезпеченні стійкого економічного зростання, здійсненні структурної модернізації економіки та підвищенні її конкурентоспроможності. Відтак завдання неухильного нарощування обсягів інвестування економіки, покращення його структури, забезпечення сприятливого інвестиційного клімату в країні є дуже важливими й актуальними.
Фінансово-економічна криза призвела до обвального згортання інвестиційної діяльності в Україні. Зокрема, у 2009 р. обсяги інвестування в основний капітал скоротились на 41,5 % порівняно з попереднім роком. Процес відновлення інвестиційної активності в післякризовий період розпочався із суттєвим відставанням від динаміки економічного зростання. Відтак виявлення ключових тенденцій в розвитку інвестиційних процесів і чинників, що їх обумовлюють, важливе для формування державної політики щодо подальшого впливу на інвестиційні процеси. Основними тенденціями післякризового відновлення інвестиційної діяльності в Україні є:
. Низькі темпи відновлення інвестиційної активності, що не дозволяють говорити про наявність достатнього інвестиційного ресурсу для модернізації економіки. Інвестиційна динаміка в 2010 р. характеризувалась суттєвим відставанням від динаміки економічного зростання. При річному прирості ВВП 4,2 %, промислового виробництва − 11,2 % тривала стагнація інвестиційних процесів. За підсумками року не вдалося забезпечити інвестування економіки навіть на рівні кризового 2009 року - обсяг інвестицій в основний капітал зменшився на 0,6 % (Рис. 1). Стагнаційні тенденції інвестиційної діяльності були обумовлені її спадом в переробній промисловості (на 13,4 %), торгівлі (25,2 %), будівництві (17,8 %), фінансовій діяльності (21,3 %). У 2011 р. інвестиційні процеси активізувались і випереджають загальноекономічну динаміку. Якщо приріст обсягу ВВП становив 5,3 % в першому та 3,8 % в другому кварталах, приріст промислової продукції у січні-червні становив 8,7 %, то зростання інвестицій в основний капітал досягло 12 % у першому та 15,9 % у другому кварталах по відношенню до відповідних періодів попереднього року. Проте такі темпи зростання значною мірою обумовлені низькою базою порівняння.
. Дуже низький рівень валового нагромадження основного капіталу, що значно поступається показникам докризового рівня і не відповідає потребам забезпечення розширеного економічного відтворення. Загалом у 2010 р. позначилась тенденція до відновлення процесів нагромадження капіталу, проте темпи такого відновлення були вельми низькими. Норма нагромадження основного капіталу в 2010 р. становила 19 % (в 2009 році - 18,3 %), тобто відповідала стану початку періоду економічного зростання минулого десятиліття і суттєво поступалася докризовим показникам (у 2008 році - 26,4 %). За результатами І кварталу 2011 р. норма нагромадження основного капіталу становила лише 15 %, другого кварталу - 17,2 %. Такі показники є вочевидь недостатніми для здійснення модернізації економіки.
. Нераціональна структура інвестицій в основний капітал за сферами економіки, із надто високою часткою фінансово-посередницьких секторів. Основними джерелами інвестиційної активності в економіці в 2010 р. стали сфера операцій з нерухомим майном (приріст інвестицій становив 32,2 %), сільське господарство (16,5 %), державне управлінні (30,2 %), охорона здоровя (29,2 %) та освіта (12,3 %). Це відобразилось на структурі інвестицій за видами економічної діяльності , в якій, зокрема, понад пяту частину становили операції з нерухомим майном (21,7 %), в той час як частка всієї переробної промисловості дорівнювала 20 %.
У першому півріччі 2011 р. серед сфер економічної діяльності найбільш динамічно нарощували обсяги інвестування в основний капітал діяльність готелів та ресторанів (приріст 125,6 % до відповідного періоду попереднього року), державне управління (68,1 %), сільське господарство (59,4 %), освіта (46,7 %), будівництво (40,6 %), добувна промисловість (28,3 %). Відтак, з урахуванням абсолютних показників, у структурі інвестування відбулися зрушення на користь сфер виробничої діяльності за рахунок фінансово-розподільчої сфери: зросла питома вага промисловості, сільського господарства та будівництва. Проте це забезпечується передусім за рахунок реалізації інфраструктурних проектів до ЄВРО-2012 та інвестування добувної галузі.
. Погіршення структури інвестування промислового виробництва, в якій випереджаючими темпами зростає питома вага добувної та інших базових галузей. У 2010 році найбільший приріст обсягів інвестицій порівняно з попереднім роком забезпечили хімічна та нафтохімічна (38,3 %), легка (21,4 %) промисловість та машинобудування (12 %). Водночас тривала інвестиційна стагнація у виробництві іншої неметалевої мінеральної продукції (зменшення обсягів на 38,2 %), металургійній (31,9 %) та харчовій (29,3 %) галузях. Внаслідок такої динаміки суттєво змінилась галузева структура інвестування промисловості. Понад чверть (26,6 %) обсягу інвестиційних ресурсів, що надійшли у промисловість у 2010 р., було спрямовано у добувну галузь. Значними були також частки харчової (14,2 %), хімічної та нафтохімічної (12,3 %), металургійної (8,8 %) промисловості, машинобудування (7,5 %) та виробництва і розподілення електроенергії, газу та води (14,9 %) . У першому півріччі 2011 р. погіршення структури інвестування промисловості триває, оскільки зростання інвестицій забезпечується насамперед за рахунок добувної галузі, частка якої зросла вже до 31,2 %.
Зазначені особливості інвестиційних процесів у післякризовий період формувалися під впливом сукупної дії низки чинників як тривалої, так і короткострокової дії, які, до того ж, у 2010 р. більше виконували функцію стримування від подальшого падіння. Зокрема, на активізацію інвестиційних процесів впливали:
Відновлення позитивної динаміки промислового зростання. Рушіями посткризового розвитку промисловості виступили підприємства машинобудівної галузі (приріст обсягів виробництва становив 36,1 % у 2010 р. та 21,2 % у І півріччі 2011 р.), хімічної та нафтохімічної промисловості (відповідно 22,5 % та 18,3 %) та металургії (12,2 % та 10,2 %). Саме ці галузі промисловості у 2010 році виступили головними каналами надходжень інвестицій у реальний сектор економіки.
Відновлення сприятливої зовнішньоекономічної конюнктури на світових ринках на основні експортні товари вітчизняних виробників, що позитивно вплинуло на зростання виробництва у добувній та металургійній сферах, стимулювало відновлення інвестиційної діяльності підприємств за рахунок власних коштів і прямого іноземного інвестування в підприємства зазначених галузей.
Збільшення обсягів інвестування підприємствами з власних джерел внаслідок покращення їхнього фінансового стану. На фоні кризових тенденцій, коли фінансовий результат підприємств від звичайної діяльності до оподаткування досяг найбільшого негативного рівня (у 2009 році фінансові збитки сягнули 42,4 млрд грн), у 2010-2011 роках відбувається поступове покращення фінансового стану підприємств . Зокрема, у 2010 році позитивний фінансовий результат від звичайної діяльності до оподаткування становив 63,3 млрд грн, а кількість підприємств, які одержали прибуток, досягла 63,2 % від їхньої загальної кількості. Вже за вісім місяців 2011 року позитивний фінансовий результат становив 64,8 млрд грн.
- Активізація внутрішнього інвестиційного та споживчого попиту внаслідок зростання доходів населення. У 2010 р. реальні доходи населення зросли на 16,2 %, у першому кварталі 2011 р. - на 8,7 % в порівнянні з відповідним періодом минулого року. Це сприяло підвищенню купівельної спроможності населення, вилилось у збільшення обсягів роздрібного товарообороту на 10,1 % у 2010 р. та 14,7 % у січні-липні 2011 р. порівняно з відповідним періодом попереднього року[1] <#"justify">В економіку України іноземними інвесторами за 2012р. направлено 6,013 млрд дол. США прямих інвестицій,що на 7,2% менше від показника за 2011 рік(6,480 млрд дол.). Загальний обсяг внесених в економіку України прямих іноземних інвестицій на 1 січня 2013 року становив 54,462 млрд дол.,що на 8,2% більше порівняно з обсягами інвестицій на початок 2012 року,і з розрахунку на одного українця становить 1 199 дол.
Інвестицій надходили зі 130 країн світу. Основні країни-інвестори України наведено в табл.3.2
Таблиця 3.2 - Основні країни-інвестори України[19]
КраїнаІнвестиції, млрд дол.Кіпр 17,275Німеччина 6,317Нідерланди 5,169Російська Федерація 3,786
За даними Держкомстату, загальний обсяг прямих іноземних інвестицій,спрямованих в українську промисловість,становить 17,167 млрд дол.. (31,5% загального обсягу), у фінансовий сектор - 16,106 млрд дол.. (29,6%). Заборгованість українських підприємств за кредитами і позиками,торговими кредитами та іншими зобовязаннями перед прямими іноземними інвесторами на 1 січня 2013 р. становила 9,582 млрд дол., а загальний обсяг прямих іноземних інвестицій (акціонерний капітал і боргові інструменти) - 64,044 млрд дол.
За даними держкомстату:
Прямі іноземні інвестиції (акціонерний капітал) з країн світу в економіці України
Обсяги прямих інвестицій на 01.10.2014 (млн.дол. США)У % до підсумкуУсього48522,6100,0 у тому числі Кіпр15119,631,2Німеччина5769,611,9Нідерланди5209,210,7Російська Федерація2957,26,1Австрія2676,05,5Велика Британія2326,44,8Вiрґiнськi Острови (Брит.)2005,34,1Франція1648,23,4Швейцарія1393,92,9Італія1047,02,2США886,61,8Польща821,91,7Беліз736,71,5Інші країни5925,012,2
Залучення іноземних інвестицій в економіку України безперечно має позитивний ефект. Інвестори у своїх власних інтересах запроваджують сучасні технології і методи управління на підприємствах, якими вони володіють. Це сприяє підвищенню продуктивності праці,що в свою чергу забезпечує власникам більший дохід. Збільшення продуктивності праці веде до збільшення обсягів виробництва продукції, що набуває особливого значення в умовах економічної кризи. В результаті залучення іноземних інвестицій відбувається покращення платіжного балансу шляхом збільшення експорту. Іноземні інвестиції створюють додаткову ринкову конкуренцію. В Україні існує дуже високий рівень концентрації виробництва в багатьох галузях. В цих умовах підприємства з іноземними інвестиціями можуть активізувати конкуренцію. Підвищення конкуренції є одним із факторів, що сприяє зменшенню загального рівня виробничих затрат на ринках окремих видів продукції. В умовах слабкого контролю за використанням державних позик інвестиційний ризик переноситься на іноземних інвесторів,які самостійно вирішують проблему самоокупності.
Залучення іноземних інвестицій позитивно впливає як на економіку України, так і на економіку країни іноземного інвестора. Детальніше розглянуто позитивні аспекти іноземного інвестування в табл. 2.24 Вісник СумДУ. Серія Економіка, №3'2013
Таблиця 3.3 - Позитивні аспекти іноземного інвестування
АспектПодвійний ефектДля УкраїниДля зовнішніх суб'єктів123ПолітичнийПідвищення політичної довіри населення до влади, встановлення або розширення політичних зв'язків, позитивний демонстраційний ефектВирішення політичних питань шляхом інтенсифікації зв'язків між країнами, створення стратегічних альянсівЕкономічнийЕкономічне зростання за рахунок розвитку та інтенсифікації процесів у галузях національного господарства України, мультиплікаційний ефект в економіці міста чи регіону та збільшення створеного національного продукту, пільги місцевим постачальникам та технічна допомога для дотримання власних технічних вимог; конкуренція для місцевих товаровиробників, що приводить до удосконалення виробництва останніх; бюджетні надходження; зниження рівня імпортозалежності; поліпшення платіжного балансуДиверсифікація діяльності компаній, створення нових економічних умов між країнами, що просуватимуть взаємодію у інших сферах та галузях, програми підвищення кваліфікації працівників, що приводить до удосконалення якості пропозиції на ринку праціСоціальнийПідвищення рівня добробуту суспільства та соціальної захищеності громадян за рахунок розвитку суспільстваРозширення зв'язків, поєднання культур, популяризація кращих умов життя суспільстваПравовийМожливість розвитку нормативно-правового поля за світовими стандартами, закладення у законодавство варіантів стикування та взаємодії з міжнародними системамиРозширення можливостей взаємодії за рахунок універсифікації нормативно-правових системКультурнийЗбагачення національної культуриВзаємне збагачення культур, можливість популяризації своїх традицій, звичаїв, релігіїНауковийСкорочення періоду наукового просування країни у процесі інтеграції інтернаціональних знань для здійснення спільних досліджень, випробувань, винаходівОбмін науковим досвідом, оскільки Україна володіє значним науковим потенціалом, а також забезпечення зарубіжного організаційного та управлінського досвідуТехнічнийПокращення технічного стану національного господарства, підвищення його продуктивності та потужностіРозширення та збільшення торговельних зв'язків (продаж техніки, обладнання, механізмів)ТехнологічнийМожливість отримати передові інноваційні технології, упровадження сучасних технологійВзаємовигідний трансфер та популяризація технологійЕкологічнийВищенаведені позитивні зрушення дадуть можливості наближення до груп розвинених країн, покращення іміджу держави, прискорення темпів структурної перебудови економіки та впровадження ринкових реформ, підвищення конкурентоспроможності країни, підвищення значення України у світовому співтовариствіПідвищення світової політичної, економічної, соціальної, екологічної інтеграції, забезпечення взаєморозуміння
В Україні існує ряд проблем, які перешкоджають ефективному залученню іноземних інвестицій:
відсутня своя система оцінки інвестиційного клімату країни і її окремих регіонів: іноземні інвестори орієнтуються на оцінки численних консалтингових фірм, що регулярно відстежують інвестиційний клімат в багатьох країнах світу,в тому числі і в Україні. Однак оцінки інвестиційного клімату, що даються зарубіжними експертами на їх регулярних засіданнях, що проводяться поза Україною і без участі українських експертів, представляються мало достовірними,а можливо,і упередженими;
нерозвиненість ринкової інфраструктури міжнародного бізнесу в Україні:недостатня кількість відповідних експертів, аудиторів, консультантів стримує збільшення надходжень закордонного капіталу;
недосконале законодавство, що виявляється в недостатньому правовому забезпеченні,зокрема з питань платежів до бюджетів всіх рівнів та централізованих фондів спеціального призначення,а також в тривалій процедурі реєстрації і отриманні необхідних сертифікатів, в недосконалій системі розгляду справ у господарських судах і несвоєчасному виконанні їх рішень;у відсутності дієвого механізму правового захисту інвесторів від26 Вісник СумДУ. Серія Економіка, №3'2013 боржників і не доброчесних партнерів. Все це стало причиною виходу з українського ринку багатьох потужних компаній;
відсутність дієвої системи страхування: недостатньо розвинені механізми державного страхування іноземних інвестицій;
високий рівень темпу інфляції в країні;
ненадійність банківської системи: українські банки втратили довіру іноземних кредиторів,а також,що найголовніше, - довіру населення.
Економічний механізм залучення іноземних інвестицій, незважаючи на недоліки, що мали місце в цьому процесі Україні, в цілому повинен значно більше стимулювати прихід ефективного інвестора в промисловість, транспорт, будівництво через створення умов для розвитку недержавного сектору, що сприятиме прискореному розвитку економіки країни. На сьогодні Україна не є інвестиційно привабливою навіть порівняно з найближчими країнами Східної Європи. Такі висновки підтверджуються результатами різних експертних оцінок. Відмітною ознакою слугує падіння інвестиційного рейтингу нашої держави, поряд з поліпшенням економічного становища її потенціальних конкурентів на світових ринках. Отже говорячи про іноземні інвестиції треба враховувати світовий досвід, який показує, що найбільших успіхів у залученні іноземних інвестицій досягають ті країни,які ставлять таку мету,як пріоритетну в своїй економіці,а також використовують при цьому можливо більший набір заходів.
Дослідження проблеми інвестування економіки завжди знаходилось у центрі уваги економічної думки. Це обумовлено тим, що інвестиції торкаються найглибших основ господарської діяльності, визначають процес економічного зростання в цілому. У сучасних умовах вони виступають найважливішим засобом забезпечення умов виходу з економічної кризи, структурних зрушень у народному господарстві, зростання технічного прогресу, підвищення якісних показників господарської діяльності на мікро - і макрорівнях. Активізація інвестиційного процесу є одним із надійніших механізмів соціально-економічних перетворень.
Ситуація економічного розвитку, яка склалась зараз в Україні, дуже складна. Серед сукупності причин, що сприяли економічній кризі та утримують перехід України на траєкторію економічного зростання, чи не найголовнішою є низька інвестиційна активність. З 1998 р. обсяг ВВП скоротився майже вдвічі. При цьому абсолютна більшість відтворювальних ресурсів ледве покриває фізичне зношування виробничого апарату, а чистого нагромадження (приріст основного капіталу) практично немає. Ця тенденція тісно повязана з явищами щорічного падіння обсягів капітальних вкладень, постійним зменшенням бюджетного фінансування народного господарства.
З 1998 по 2008 рр. обсяг капітальних вкладень скоротився на 78,2%. Зношування основних фондів у деяких галузях досягло критичного рівня і не компенсується новими капітальними вкладеннями.
У забезпеченні виходу економіки з кризового стану і стабільного її розвитку вирішальну роль відіграє науково обґрунтована інвестиційна політика держави. Саме вона визначає реальні джерела, напрями, структуру інвестицій, здійснює раціональні та ефективні заходи для виконання загальнодержавних, регіональних та місцевих соціально-економічних і технологічних програм, відтворює процеси на макро- й мікроекономічному рівнях. Водночас держава повинна створювати сприятливий інвестиційний клімат з метою ширшого залучення, поряд з внутрішніми, іноземних інвесторів на взаємовигідних засадах.
Загальновідомо, що ефективне реформування економіки будь-якої країни, її структурне перетворення з якісним оновленням товаровиробництва, ринкової та соціальної інфраструктури немислимі без відповідних капіталовкладень, тобто без належного інвестування.
Без надійних капіталовкладень неможливо забезпечити створення і впровадження новітніх технологій, систем сучасної організації та управління товаровиробництвом і збутом продукції, розвиток ринкової інфраструктури, інформатизацію суспільства тощо. Це фундаментальні основи для забезпечення конкурентоспроможності національного товаровиробництва, без чого не може бути й успішної інтеграції нашої країни в Європейське співтовариство. Складні відтворювальні процеси відбуваються виключно на базі інвестування. Чим воно активніше, тим швидші темпи відтворення і ефективних ринкових перетворень.
В Україні ж дотепер не створено обґрунтованої системи державної підтримки інвестиційної діяльності підприємств. Як наслідок цього, в інвестиційній діяльності країни утворилося замкнуте коло, коли недоінвестування народного господарства посилює спад виробництва, що, в свою чергу, спричиняє зниження інвестиційних можливостей субєктів господарювання та держави. Вивести Україну з цієї ситуації може лише науково обґрунтована інвестиційна політика держави.
У 2001 році обсяги освоєння капітальних вкладень вперше за останні роки зросли на 4,8 відсотка. З урахуванням обсягів, освоєних приватним сектором економіки, очікується близько13, 5 млрд. грн. капітальних вкладень, що у порівняних цінах майже на 3відсотка більше ніж у 1997р. (в той рік зниження становило 7 відсотків.). Введення в дію основних фондів склало 10,898 млрд. грн. (90 відсотків до 1997р.). На обєктах виробничого призначення освоєно7, 851 млрд. грн., або 68 відсотків загального обсягу капіталовкладень (у 1997 році - 65,1 відсотка.).
Основним джерелом фінансування залишаються власні кошти підприємств і організацій, питома вага яких складає 71,4 відсотка загального обсягу капітальних вкладень.
Інвестиційні кредити становлять незначну частку в кредитному портфелі банківської системи внаслідок небажання комерційних банків нести ризики через недосконалість законодавчо-нормативної та податкової політики, високої податкової політики, високої відсоткової ставки за кредити. Попиту субєктів господарювання на інвестиційні кредити через високі ставна практично немає, в той час як у розвинутих країнах кредити обслуговують до ¾ капітальних вкладень.
За оперативними даними, освоєння капітальних вкладень за рахунок коштів державного бюджету з урахуванням витрат, передбачених мінімізацію наслідків Чорнобильської катастрофи та коштів, отриманих від зміни понижуючого коефіцієнта при застосуванні до норм амортизації склав 972,2 млн. грн., що на 6,5 відсотків більше ніж у 1997р. При цьому фінансування капітальних вкладів за рахунок коштів Державного бюджету здійснено на рівні 27 відсотків початкового планового річного обсягу, а отриманих від зміни понижуючого коефіцієнта при застосуванні норм амортизації - на рівні 46,7 відсотків уточненого річного обсягу.
Зменшення інвестиційних можливостей бюджетів усіх рівнів, які становлять лише 12,7 відсотків загальних обсягів капіталовкладень, не забезпечили належну державну підтримку структурним зрушенням в економіці.
Фондовий ринок поки, що не забезпечує вагомого зростання обсягу інвестицій і структурну перебудову народного господарства через не доскональність законодавчої бази про цінні папери, а також механізмів їх реєстрації, відсутність відповідної інфраструктури ринку цінних паперів.
Якщо у 2001р. рівень введення в дію найважливіших виробничих потужностей, будівництво яких здійснювалось із залученням державних капітальних вкладень, складав понад 40 відсотків, то у 19998р. введені в дію лише окремі обєкти. Зокрема, введено в дію потужності по видобутку110 тис. тонн вугілля за рік на шахті «Ніканор-Нова» в Луганській області, переробці 7,5 тонн бурштину на державному підприємстві «Укрбурштин» у м. Рівне, ПЛ 750 кВ Південно-Донбаська - Донбаська, протяжністю 216,6 км тощо, проте питання розрахунків з підрядчиками на багатьох будовах залишається невирішеним.
Із залученням власних коштів здійснено технічне переозброєння потужностей на Криворізькому державному гірничо-металургійному комбінаті «Криворіжсталь» з приростом потужностей на 17 тис. тонн чавунного фасованого литва, 18 тис. тонн сталевого литва, на комбінаті «Запоріжсталь» введено в дію станцію очистки промислових стоків, потужністю 800тис. м3 на добу, потужність випуску 500 тис. тонн залізної сирої руди на ВАТ «Суха балка» в м. Кривий ріг, перший пусковий комплекс обєкту «А» VI черга на АНТК ім. Антонова, черга установки по виробництву 300 кг текамін-гідрохлориду на АТ «Фармак» в м. Києві, прокладено 1823,3 км ліній електропередачі різної напруги, 49,2 км автомобільних доріг, електрифіковано 96,1 км залізничних колій тощо.
Не зважаючи на те, що в країні накопичено майже річний обсяг незавершеного будівництвом житла з високим ступенем будівельної готовності, введення його в дію у 1998р. зменшилось проти 1999р. на 9 відсотків (в той час, як за 1 півріччя спостерігалось збільшення у порівнянні з відповідним періодом 1997р на 1,7 відсотків) і склало 5599 тис. кв. метрів загальної площі.
Спорудження обєктів за Чорнобильською будівельною програмою, яке здійснювалося за залишковим принципом, велося надто низькими темпами. На їх будівництві освоєно117, 852 млн. грн. (76,3 відсотка уточненого річного обсягу). Профінансована Чорнобильська будівельна програма в обсязі 137,3 млн. грн. (88,8 відсотків річного обсягу), але через необхідність погашення заочної заборгованості за роботи, виконані у минулий період, лише пята частина їх була спрямована на фінансування програми 1998р.
В умовах обмеженості коштів Чорнобильського фонду першочергове значення приділялося завершенню переселення жителів із зони безумовного (обовязкового) відселення. у 1998р. з цієї зони переселено 355 сімей, в тому числі з Київської області - 70 та з Житомирської - 285 сімей. В той же час, на забруднених територіях вказаної зони продовжує проживати 2912 сімей.
За попередніми підсумками, підрядні організації в 1998р. забезпечили нарощення обсягів виконаних будівельно-монтажних робіт у порівнянні з минулим роком майже на 2,7 відсотка, а їх загальний обсяг склав близько 5303млн. грн. (у 1997р зниження становило 11,9 відсотка).
Але слід зазначити, що цілі інвесторів, які з'являються на вітчизняному ринку, приходять у суперечність з внутрішньою економічною програмою розвитку. Так, у структурі господарства їх, насамперед, цікавлять сировина, метал, вугілля, продукти хімічної промисловості тощо. Їх інтерес викликають підприємства, що мають певні технологічні переваги і перспективу розвитку, а також науково-технічний потенціал.
Інакше кажучи, увагу іноземців привернула саме можливість спрощеного дешевого доступу до українських сировинного ринку, науково-технологічної бази і кваліфікованої робочої сили. Якщо Україна прагне дістати через ПІІ доступ до сучасних технологій, то західні фірми реалізують технології, які вже пройшли половину свого життєвого циклу і на світових ринках не є конкурентними.
Невибагливість споживачів українського ринку надає застарілим і не прибутковим на західному ринку товарам можливість продовжити своє життя. Отже, конкурентоспроможні світові корпорації орієнтуються на глобальні експортні стратегії, а не на розвиток вітчизняного виробництва товарів в Україні. Крім того, високий інвестиційний ризик в Україні зумовлює незначну довіру західних підприємців. Ті ж з іноземних інвесторів, хто вже прийшов на її внутрішній ринок, не поспішають вирішувати проблеми і завдання своїх українських партнерів.
Все ж аналіз розвитку інвестиційної діяльності за останні роки показує її певну позитивну динаміку, розширення масштабів, видів і сфер. Сьогодні в економіку України вкладено понад 2 млрд. $ прямих іноземних інвестицій, що майже в 10 разів більше порівняно з 1994 р. За 1994 р. темпи їх приросту (порівняно з базовим 1993 р.) склали 1,7, за 1995 р. -3,4, за 1996 р. -6,4 і за 1997 р. -9,4 рази. Водночас є зовсім мізерним обсяг іноземних капітальних вкладень - по 5 млн. грн. на рік. Певна річ, капітальні вкладення становлять лише частину інвестицій, однак є підстави твердити, що статистика явно занижує величину іноземних капітальних вкладень.
За даними НБУ, у 1998 р. найбільш вагомими були капіталовкладення в українську економіку із Сполучених Штатів Америки - 509,7 млн. $ (18,3% від загального обсягу інвестицій), Нідерландів - 264,1 млн. $ (8,3%), Великобританії -209,2 млн. $ (7,5%), Росії - 186,9 млн. $ (6,7%). Відповідні вкладення в 1998 р. були здійснені інвесторами з Південної Кореї за проектом спільного підприємства між компанією «Daewoo» та заводом «АвтоЗАЗ» (обсяг інвестицій з цієї країни станом на 1 січня 1999 р. досяг 186,2 млн. $, тобто 6,7%).
Формування галузевої структури іноземних інвестицій пов'язана з особливостями інвестиційного клімату України. Зацікавленість інвесторів викликають проекти, розраховані на короткострокову перспективу, з віддачею найближчим часом (харчова промисловість, внутрішня торгівля), а також на стратегічне завоювання ринків машинобудування і хімічної промисловості.
З огляду на динамізм розвитку, статистичні дані інвестиційного процесу швидко «старіють». Тому повноцінний економічний аналіз інвестиційної діяльності є утрудненим. Але можна відзначити формування певних тенденцій, що якісно характеризують розвиток іноземного інвестування в Україну:
Для географічної структури прямого іноземного інвестування характерне збереження провідної ролі США, Німеччини, Великобританії, Кіпру, Швейцарії, Росії.
Галузева структура іноземних інвестицій формується в основному за рахунок внутрішньої торгівлі, харчової промисловості, машинобудування, металообробки та фінансових послуг. Серед інших галузей відносне значення мають наука, охорона здоровя, побутове обслуговування, зовнішня торгівля, будівництво, хімічна промисловість.
Структура іноземного інвестування по регіонам України характеризується традиційним залученням іноземних інвестицій в економіки Києва, Одеської, Дніпропетровської, Донецької, Львівської областей, Автономної Республіки Крим.
Взагалі ж аналіз прямого іноземного інвестування в європейські країни з перехідною економікою дозволяє зробити головний висновок про те, що реально ПІІ мають значний вплив на національні економіки таких країн, як Польща, Чехія, Словаччина, а також Естонія та Латвія. Стосовно ж інших країн з перехідною економікою, в тому числі й України, цей вплив є більш психологічним, тому що питома вага прямих іноземних інвестицій дуже мала у порівнянні з їх потребою в капітальних вкладеннях.
Висновок
Процес інвестиційної діяльності наближається до стабілізації та можливому росту інвестицій. Відбуваються істотні зміни в структурі джерел фінансових капітальних вкладень, підвищується частка засобів недержавного сектору економіки. Однак, у вирішенні завдань стабілізації економічного стану головна роль залишається все ж за державними інвестиціями.
Так, по ряді важливих напрямків держава вимушена виступати у вигляді ініціатора інвестиційного процесу.
Значний вплив на розвиток економіки здійснюють іноземні інвестиції. При досягненні макроекономічної стабільності, активізації міжнародного економічного співробітництва можливо очікувати підвищення припливу іноземних інвестицій в розвиток економіки.
Стримуючим фактором тут являється інвестиційний клімат, який продовжує залишатись несприятливим із-за політичної та економічної нестабільності, високого рівня криміногенності в підприємницькій діяльності, що змушує іноземних інвесторів здійснювати обережну політику у сфері інвестиційного співробітництва з Україною.
Вище названі проблеми перевищують такі риси України, як багаті природні ресурси, потужний, хоча технічно застарілий виробничий потенціал, наявність дешевої та кваліфікованої робочої сили, високий науково-технічний потенціал.
Отже, необхідні додаткові заходи, по зниженню дії негативних факторів на стан інвестиційного клімату в Україні. Серед яких в якості першочергових виділю:
.Досягнення національної згоди між різноманітними соціальними групами, політичними партіями з приводу рішення загальнонаціональної проблеми виходу України з економічної кризи.
.Вирівнювання економічних показників та боротьба з інфляцією.
.Уважна розробка правової бази інвестування.
.Радикалізація боротьби із злочинністю.
.Створення конкретного механізму надання податкових пільг банкам, вітчизняним та іноземним інвесторам, їдучим на довгострокові інвестиції з метою компенсації втрат по уповільненню обороту капіталу у порівнянні з іншими оборотами їх діяльності.
Дані міри не абсолютні, але вони, на мій погляд, можуть відіграти позитивну роль в становленні вітчизняної економіки.
Економічний механізм залучення іноземних інвестицій,незважаючи на недоліки,що мали місце в цьому процесі в Україні,в цілому повинен значно більше стимулювати прихід ефективного інвестора в промисловість,транспорт, будівництво через створення умов для розвитку недержавного сектору що сприятиме прискореному розвитку економіки країни. На сьогодні Україна не є інвестиційно привабливою навіть порівняно з найближчими країнами Східної Європи. Такі висновки підтверджуються результатами різних експертних оцінок. Відмітною ознакою слугує падіння інвестиційного рейтингу нашої держави поряд з поліпшенням економічного становища її потенціальних конкурентів на світових ринках.
Отже, говорячи про іноземні інвестиції треба врахувати світовий досвід, який показує, що найбільших успіхів у залученні іноземних інвестицій досягають ті країни,які ставлять таку мету,як пріоритетну в своїй економіці,а також використовують при цьому можливо більший набір заходів.
Відповідно до поставлених метою курсової роботи завдань,в даній роботі було розглянуто теоретичні аспекти здійснення міжнародної інвестиційної діяльності , виявлено особливості її міжнародного регулювання та впливу залучених іноземних коштів на соціальний та економічний розвиток країн. Також. Було досліджено динаміку світових потоків прямих іноземних інвестицій,розглянуті останні тенденції проведення міжнародної інвестиційної політики. Велику увагу приділено аспекту залучення прямих іноземних інвестицій в економіку України й досліджено особливості впливу даного виду інвестування безпосередньо на економіку нашої країни. В ході даного виду інвестування безпосередньо на економіку нашої країни.
В ході даної роботи було визначено,що більшість країн проводять політику заохочення іноземного капіталу,так як він сприяє економічному розвитку. А також політичній та соціальній стабільності в суспільстві. Необхідно зазначити також,що окрім позитивних ефектів залучення прямих інвестицій мають місце і негативні наслідки,наприклад,заміщення виробництва імпортом,зниження конкурентоспроможності національних виробників на внутрішньому ринку тощо. Для уникнення негативних ефектів і для забезпечення розвитку одним із завдань на сьогодні, як на національному, так і на світовому рівнях, є проведення виваженої політики урядами країн та головами міжнародних організацій, що підкріплюється підписанням великої кількості угод між країнами світу.
Список використаної літератури
1.Бланк И.А. Инвестиционный менеджмент.- К.: Итем ЛТД, 2007 - 211с.;
.Белошапка В.А. Стратегическое управление: принципы и международная практика// К.:КГЭУ ,2011 - 356с.;
.Бланк И.А. Инвестиционный менеджмент.- К.: Итем ЛТД, 2007 - 211с.;
. Гаврилюк О. Пріоритетні галузі та види виробництва для іноземного інвестування в Україні// Фінанси України.- 2009.- №7 - с.56-61;
.Гордань В.І. Інвестиційні ресурси та відтворення в Україні: поточні проблеми/ Зб. наук. пр. Регіональна політика розвитку підприємництва в Україні і проблеми інвестицій.- К.: Манускрипт, 2012 - 67с.;
6.Дьяконова і.І. Теоретичні та економічні основи інвестиційної діяльності.- Суми: Слобожанщина, 2007 - 147с.;
.Інструкція про порядок реєстрації представництв іноземних суб'єктів господарської діяльності в Україні затверджено наказом МЗЕЗторгу України від 18.01.2004 року №30;
.Закон України "Про інвестиційну діяльність" ВВР 2009, №47 зі змінами і доповненнями;
9.Кириченко О.А.,Харченко О.І Антикризова інвестиційна політика України// Актуальні проблеми економіки. - 2010 р. - січень №1 - с.64 - 74;
10.Колосов О. Іноземні інвестиції в економіку України: користь чи небезпека?//Економіка України. - 2010. - №8 - с.6-12;
.Лазебник Л.Л. Інвестиційний клімат та економічна мотивація іноземного інвестування в Україні // Фінанси України. - №4. - 2012, с.82-88;
.Лукяненко Д.Г., Мозговий О.М., Губський Б.В. - Основи міжнародного інвестування : К. - КНЕУ 2009. - c. - 151;
. Максименко Є. Зарубіжний досвід стимулювання надходження іноземних інвестицій до країни-реціпієнта./Фінанси України. - 2012 - №7, с.47-55;
.Мельник О.О. Інвестиційний клімат в Україні.//Фінанси України.- 2008. - №8; с.61-65;
..Мертенс А. В. Інвестиції: Курс лекцій по сучасній фінансовій теорії. - Київ: Київське інвестиційне агенство, 2012 - 251с.;
.Недашківський М. Сутність та основні поняття інвестиційного процесу// Банківська справа.- 2013.- №6, с.55-58;
.Омельянович Л.А., Філіпенко Т.В., Гладкова О.В. Сучасні проблеми і перспективи інвестиційної діяльності в Україні // Фінанси України. - 2001. - №6 - с.73-78;
.Під ред. Вакаріна С. І. Інвестиції в Україні. (Міжнародний валютний фонд);
22.Рейтинг економік Doing Business [Електронний ресурс]. - Режим доступу:#"justify">23.Сімонова М. В. Оцінка інвестиційної привабливості України на основі аналізу методик, розроблених провідними міжнародними організаціями / М. В. Сімонова. - Вісник Житомирського державного технологічного університету. - 2012. - № 1 (59). - С. 283 -287;
24.The 2011 International Property Rights Index (IPRI) [Електронний ресурс]. - Режим доступу: #"justify">25.Шевчук В.Я., П.С. Рогожин. Основи інвестиційної діяльності. Київ "Генеза" ,2005 рік. - c.89