Принципи організації безготівкового та готівкового грошового обігу. Форми безготівкових розрахунків

Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара

Центр заочної та дистанційної форми навчання

Кафедра банківської справи

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «Гроші та кредит»

на тему: Принципи організації безготівкового та готівкового грошового обігу. Форми безготівкових розрахунків

Студента (ки) ___1_ курсу __ЕФ-13у-1_ групи

Іванченко Олександра Костянтиновича___

Керівник доцент кафедри, д.е.н., доц.

Семенча І. Є.

м. Дніпропетровськ - 2014 рік

РЕФЕРАТ

Об'єкт дослідження: система безготівкових розрахунків в Україні.

Мета роботи: дослідження організації та стану безготівкових розрахунків в Україні і шляхів їх удосконалення.

Методи, застосовані в роботі: порівняльний аналіз, метод економічного дослідження та обробки економічної інформації.,

У роботі виконано огляд літературних джерел з питань сучасного стану грошового обігу України та організації безготівкових розрахунків.

В аналітичній частині курсової роботи проаналізовано такі показники: грошова база; грошова маса: обсяг, структура; грошові агрегати, норми резервування.

ВСТУП

Сьогодні економіка України потребує швидких структурних та технологічних перетворень при одночасному вдосконаленні механізму безготівкових розрахунків, так як сучасний її стан характеризується розладом платіжно-розрахункової системи та платіжною кризою. Своєчасна і повна сплата доставленої продукції, виконаних робіт та наданих послуг, інших боргових зобов’язань є однією з головних передумов та ознак ефективності функціонування економіки в цілому і кожного його суб’єкта окремо.

Від стану безготівкових розрахунків, своєчасного і повного надходження від платників коштів залежить стан грошового обігу, ціноутворення, кредитні відносини, фінансовий стан підприємств і, як підсумок, соціальний стан населення. В період економічної кризи порушується система безготівкових розрахунків, збільшується попит на готівку та кредит банків. Крім того, лібералізація цін ускладнила формування кредитних процесів банків, негативно вплинула на проведення безготівкових розрахунків. Таким чином, в сучасних умовах, коли спостерігається зниження рівня платоспроможності підприємств, порушення товарного і грошового обігу, неефективність діючого механізму розрахунків між підприємствами, який не стимулює їх до своєчасного виконання платежів, необхідно не тільки технічно здійснювати розрахункові операції, але і вдосконалювати організацію безготівкових розрахунків.

Безготівковий грошовий обіг - це рух грошових коштів без використання готівкових грошових знаків шляхом перерахування сум за рахунками в банках чи зарахування взаємних вимог. У безготівковому обігу гроші функціонують як засіб платежу, бо є певний проміжок часу між одержанням товарів та оплатою їх.

Розвиток ринкових відносин сприяє певним змінам у системі грошових розрахунків між підприємствами. Грошові розрахунки можуть набирати як готівкової, так і безготівкової форми, останнім, як правило, віддають перевагу. Це пояснюється тим, що за використання безготівкових розрахунків досягають значної економії витрат на їх здійснення. Широкому застосуванню безготівкових розрахунків сприяють банківські установи, у безготівковій формі розрахунків також зацікавлена й держава - використання безготівкових розрахунків зменшує потребу в обороті грошових знаків держави. Крім того, при безготівкових розрахунках грошова маса акумулюється в банках, і створюються умови для контролю за їх цільовим використанням.

Від стану безготівкових розрахунків, своєчасного і повного надходження від платників коштів залежить стан грошового обігу ціноутворення, кредитні відносини, фінансовий стан підприємств та банківських установ, і, як підсумок соціальний стан населення, тому дослідження розвитку безготівкових розрахунків в Україні є актуальною темою.

Питання щодо аналізу безготівкових розрахунків в Україні широко розглянуто у зарубіжній та вітчизняній літературі. Теоретичні й практичні аспекти цієї проблеми відображено в роботах учених і фахівців: Н. В. Сарматицька, О. Ю. Богомаз, І. П. Косарєва, Н. В. Бондаренко, М. Ф. Рибченко, Н. В. Соловей та ін.

Метою курсової роботи є дослідження організації та стану безготівкових розрахунків в Україні і шляхів їх удосконалення.

Основні завдання, що необхідно вирішити в роботі:

-    проаналізувати теоретичні аспекти організації безготівкових розрахунків;

-       дослідити основні види інструментів, за допомогою яких здійснюються безготівкові розрахунки;

-       проаналізувати сучасний стан та перспективи розвитку системи безготівкових розрахунків в Україні.

Об’єктом дослідження в курсовій роботі є система безготівкових розрахунків в Україні.

Предмет дослідження - окремі аспекти, пов’язані із порядком організації та функціонування національної системи безготівкових розрахунків.

В процесі дослідження були використані загальнонаукові методи дослідження, а саме:

1.      аналіз (використовується в розділі 1, коли розглядаються окремі види безготівкових розрахунків);

2.      синтез (використовується в розділі 2, коли узагальнюються статистичні дані);

.        абстрагування (використовується в розділі 1, коли аналізуються види безготівкових розрахунків);

.        індукція (застосовується в розділі 2, коли на основі статистичних даних робиться висновок про стан безготівкових розрахунків в Україні);

.        дедукція (цей метод був використаний в процесі складання таблиці 2.1, коли окремі більш укрупнені дані розбиваються на складові частини).

.        економічній аналіз та обробка економічної інформації (використовувався у розділі 2 при аналізі грошових показників).

Розділ 1. Теоретичні основи грошового обігу

.1 Поняття про грошовий обіг та його різновиди

Рух грошей при виконанні ними своїх функцій являє собою грошовий обіг. Гроші знаходяться в стані постійного руху між трьома суб’єктами економіки: фізичними особами, господарствами (фірмами), установами та органами державної влади.

Грошовий обіг - це відносно незалежний рух грошей у процесах виробництва, розподілу, обміну і споживання національного продукту, це сукупність усіх грошових платежів і розрахунків, що відбуваються в народному господарстві[1, с.37]. Більш стисло, грошовим обігом називають рух грошей у процесі виробництва та обігу товарів, надання послуг, здійснення різних платежів населенням.

Гроші опосередковують обіг та обмін усього суспільного продукту, включаючи доходи різних соціальних груп. Вони обслуговують також кругообіг капіталу, рух позичкового та фіктивного капіталів.

Об’єктивною основою грошового обігу є товарне виробництво, в якому товарний світ поділився на товари і гроші. Це зумовлює двоякий вираз руху сукупного валового продукту - натурально-речовий та грошовий. Рух вартості в цих двох виразах сукупного валового продукту в процесі відтворення проявляється як рух продуктів і рух грошей.

Рух грошей має реальний економічний зміст, бо обслуговує в процесі відтворення рух товарів, у їхньому натурально-речовому виразі. Окремі грошові операції суб’єктів економічних відносин спричиняють відповідне переміщення між ними реальної вартості. Оскільки процес суспільного відтворення як макроекономічне явище відбувається безперервно, то безперервним є й рух грошей, що його обслуговує.

У розвинутому ринковому господарстві грошовий обіг не може здійснюватись без участі і активної ролі банків. Банки стають посередниками у взаємних виплатах і розрахунках між підприємствами, організаціями, установами, фізичними особами. Вони цілеспрямовано регулюють грошові потоки в народному господарстві, справляють безпосередній вплив на масу і структуру грошей, що знаходяться в обігу.

Між суб’єктами грошового обігу є певні відмінності в характері економічних відносин. Це дає підставу для структурування грошового обігу за економічним змістом.

Першим видом економічних відносин, що реалізуються в грошовому обігу, є відносини обміну. Для руху грошей, що обслуговують ці відносини, притаманна еквівалентність, оскільки передача грошей покупцем продавцеві відповідає переміщенню товару рівновеликої вартості. Одержані продавцем гроші не повертаються до свого попереднього власника, вони безповоротно перейшли у власність нового суб’єкта обігу грошей. Рух грошей у цьому випадку опосередковує реалізацію товарів і послуг у процесі суспільного відтворення.

Такий вид руху грошей, що обслуговує сферу обміну, становить окремий сектор, він називається грошовим обігом.

Частина руху грошей пов’язана з розподілом вартості валового національного продукту і національного доходу. Такий рух грошей здійснюється нееквівалентно. Тобто, грошовому платежу не відповідає рух реального еквівалента у формі товарів чи послуг. Цей сектор грошового обігу називається фінансово-кредитним.

Частина відносин у цьому секторі має характер відчуження. Вона визначена Національним Банком України, який є емісійним центром, проводить єдину державну політику в галузі грошового обігу, кредиту, зміцнення грошової одиниці України - гривні[12].Частина доходів економічних суб’єктів вилучається у вигляді податків та інших обов’язкових платежів, що надходять у розпорядження держави. Такий рух грошей набуває не тільки без еквівалентного, а й безповоротного характеру. Одні суб’єкти ці гроші втрачають назавжди без отримання будь-якого еквівалента, а інші їх отримують теж безповоротно, не виплачуючи ніякої ціни за них. Цю частину фінансово-кредитного обігу називають фіскально-бюджетною.

Інша частина фінансово-кредитного обігу обслуговує сферу перерозподільчих відносин, у яких власність суб’єктів не відчужується безповоротно, а лише передається в тимчасове користування. Це має місце, наприклад, при внесенні грошей на банківські депозити чи в операції купівлі цінних паперів. Суб’єкти, що передають свою власність у тимчасове користування, отримають дохід. Цей сектор руху грошей докорінно відрізняється від сектора грошового обігу, а також і від фіскально-бюджетного. У цьому рух грошей зворотний, і власник одержує дохід у вигляді відсотків чи дивідендів. Цей сектор руху грошей називається кредитним. Кредит становить особливий механізм перерозподілу грошових і матеріальних ресурсів, він діє на принципах строковості, поворотності і платності.

Частина обігу цього сектора пов’язана з продажем і купівлею акцій. Цей сегмент грошового обігу називається фінансовим[1, с. 38].

Виходячи з особливостей руху окремих частин грошей, у грошовому обігу необхідно виділити три важливі сектори[1, с. 39]: грошовий обіг, фінанси, кредит. Рух грошей у цих секторах має відносно самостійний характер, свій особливий механізм регулювання і володіє специфічними можливостями впливу на процес суспільного відтворення.

Грошовий обіг, фінанси, кредит - це складові суспільного обігу грошей. Між собою вони тісно взаємопов’язані, внутрішньо доповнюють один одного, переплітаються між собою, всі разом забезпечують досягнення цілей розширеного суспільного відтворення[1, с.39].

Наявність грошового обігу передбачає існування в країні певної грошової системи.

Грошова система виконує певні функції:

Рис. 1.1 Функції грошової системи

У грошовому обігу України слід розрізняти грошовий обіг готівкою і безготівковий грошовий обіг. Разом безготівкові і готівкові кошти створюють єдиний грошовий обіг, який в умовах ринкової економіки, на думку [2, с. 236], сприяє:

-       перерозподілу грошових засобів між суб’єктами ринку та різними секторами економіки;

-       задоволенню потреб економіки у грошових засобах завдяки регулюванню грошової маси в обігу.

Переважна більшість загального грошового обігу - безготівкова, оскільки безготівковий грошовий обіг набагато ефективніший і вигідніший як для суспільства загалом, так і для економічного суб’єкта зокрема значно скорочується суспільні витрати обігу, створюються сприятливі умови для державного регулювання грошового обігу, поліпшується економічне становище суб’єктів грошового обігу, оскільки прискорюється обіг їхніх грошових коштів, забезпечується тісний зв’язок цих коштів з банками та з грошовим ринком загалом[3].

Отже, безготівковий грошовий обіг - це сума платежів за певний період часу, які потребують використання готівки[4, с. 66]. Він здійснюється двома способами[4, с. 66]: переказуванням грошових коштів з одного рахунку на інший у кредитних закладах та проведенням взаємозаліків зустрічних вимог без використання готівки.

За командно-адміністративної системи господарювання фактор вигідності безготівкового грошового обігу не міг реалізуватися повністю. Виникнення і поширення безготівкових розрахунків цілком змінило характер ринкових відносин. З появою електронних платіжних систем контроль з боку держави за діяльністю суб’єктів ринку став тотальним. Ринкові відносини розпалися на офіційні (безготівковий обіг) і неофіційні (тіньові) - переважно готівковий обіг.

Переваги безготівкового обігу перед готівковим очевидні - прискорюється обіг грошових коштів господарських суб’єктів, значно скорочуються суспільні витрати обігу, збільшуються можливості держави щодо регулювання грошової сфери тощо.

Безготівкові розрахунки - це розрахунки, що проводяться без участі готівки, тобто в сфері безготівкового грошового обігу. Безготівкові розрахунки організовуються за визначеною схемою (рис. 1.2).

У безготівковій формі обслуговуються розрахунки за товарні операції. До них належать[1, с. 40]: платежі за продукцію, виконані роботи й надані послуги, та нетоварні операції -платежі добюджету, погашення заборгованості за кредит, страхові платежі та інші забов’язання.

Безготівковий обіг здійснюється за допомогою чеків, векселів, кредитних карток та інших кредитних інструментів.

Розмір безготівкового обігу залежить від обсягу товарів у країні, рівня цін, кількості ланок у розрахунках, величини розподільчих операцій, здійснюваних через фінансову систему[1, с. 40].

Рис. 1.2 Організація безготівкових розрахунків [4, с. 67]

На відміну від безготівкового грошового обігу, готівковий обіг - це рух грошей у формі готівки та виконання ними функцій засобу платежу і засобу обігу.

Готівкові гроші використовуються для забезпечення реалізації товарів та послуг та для розрахунків, не пов’язаних безпосередньо з рухом товарів та послуг. Розрахунками, не пов’язаними з рухом товарів та послуг, є розрахунки з виплати заробітної плати, премій, стипендій, пенсій, допомоги, страхових відшкодувань, оплата цінних паперів і доходів за ними, платежі населення за комунальні послуги тощо[1, с. 40].

Готівковий рух грошей здійснюється за допомогою різних видів грошей: банкнот, металевих монет, інших кредитних інструментів (векселів, чеків, кредитних карток). Емісію готівкових грошей здійснює Національний банк України. Він випускає готівкові гроші в обіг і вилучає їх, якщо вони стають непридатними до вжитку, а також замінює гроші на нові зразки купюр та монет.

У сфері готівкового обігу гроші рухаються поза банками, безпосередньо обслуговуючи відносини економічних суб’єктів. Такий рух безготівкових грошей обслуговує відносини між населенням і юридичними особами, між фізичними особами, між населенням і державними установами тощо.

У розвинутих країнах готівка становить незначну частину грошової маси: 5-7%[6]. В Україні частка готівки в грошовому обігу значно вища. Співвідношення цих двох сфер грошового обігу в Україні приблизно як 2:1. Тобто, в Україні занадто висока частка готівкового обігу. Тому сфера безготівкового обігу має розширюватися, а сфера готівкового - звужуватися.

Між готівковим і безготівковим обігами існує взаємозв’язок і взаємозалежність[1, с. 41]: гроші постійно переходять з однієї сфери обігу до іншої. Так, безготівковий обіг виникає при внесенні готівкових грошей на рахунок у кредитній установі. Отже, безготівковий обіг не може відбуватися за відсутності готівкового. Одночасно готівкові гроші з’являються в клієнтів при знятті їх з рахунка в кредитній установі. Таким чином готівковий обіг і безготівковий обіг утворюють загальний грошовий обіг країни[1, с. 40].

В Україні грошовий обіг широко вивчається вченим О.О. Бриль в праці «Принципи грошового обігу в сучасній системі економічних інститутів», де розглядаються теоретичні підходи до визначення грошового обігу, висвітлюються принципи які становлять базисну основу грошового обігу в сучасній системі економічних інститутів, обґрунтовуються зв’язки темпів грошового обігу з темпами зміни розвитку промислового сектору економіки країни. Вчена І.Є. Якушева у своїй статті «Грошовий обіг та грошові потоки аграрних підприємств» розглядає підходи щодо аналізу та управлінню грошовими коштами та грошовими потоками аграрних підприємств. Вчена О. Лозова досліджує проблеми грошового обігу, монетарної теорії та ролі держави у грошовій сфері у своїй праці «Теоретичне осмислення грошей і грошового обігу українськими вченими XIX-початку ХХ ст.» [15].

1.2 Форми безготівкових розрахунків

Безготівкові розрахунки являються складовою безготівкового грошового обігу, а саме, безготівкові розрахунки - це платежі, які здійснюються шляхом перерахування з рахунку платника на рахунок кредитора у банках без використання грошових купюр [11].

Безготівкові розрахунки застосовуються між підприємствами і організаціями для розрахунків за куплену сировину, матеріали, напівфабрикати, відвантажену продукцію, виконані роботи і т.д. Безготівкові розрахунки використовуються також населенням для внесення вкладів, розрахунків за квартиру і комунальні послуги, оплату товарів та ін. Безготівкові розрахунки здійснюються на основі розрахункових документів встановлених форм - платіжних вимог, платіжних доручень, розрахункових чеків. Безготівкові розрахунки населення здійснюються через ощадні банки, але широкого поширення не набули [5].

Використовуються такі форми безготівкових розрахунків [6, с. 23]:

-       платіжні доручення;

-       платіжні вимоги-доручення;

-       чеки;

-       акредитиви;

-       інкасові доручення (розпорядження).

Платіжне доручення - це письмове доручення власника рахунка перерахувати відповідну суму зі свого рахунка на рахунок отримувача коштів[6, с. 23].

Платіжні доручення застосовуються в розрахунках щодо місцевих, а також міжміських поставок за товари (роботи, послуги). Вони забезпечують максимальне наближення строків отримання товарно-матеріальних цінностей і здійснення платежу, прискорюють обертання оборотних коштів, запобігають виникнення кредиторської заборгованості у покупців.

Розрахунки платіжними доручення здійснюються також за нетоварними операціями. Це платежі до бюджету, цільових державних фондів, платежі кредитним установам, за банківськими позичками.

Платіжне доручення приймає банк тільки в межах коштів на розрахунковому рахунку, крім доручень на перерахування до бюджету сум податків, зборів, обов’язкових платежів і внесків до державних цільових фондів.

Переваги розрахунків платіжними дорученнями [6, с. 23]:

-       відносно простий і швидкий документообіг;

-       прискорення руху коштів;

-       можливість використання цієї форми розрахунків за нетоварних платежів.

Платіжні вимоги-доручення - це комбінований розрахунковий документ, який складається з двох частин. Верхня частина - вимога підприємства-постачальника до підприємства-покупця сплатити вартість товару, виконаних робіт, послуг. Нижня частина - доручення покупця (платника грошових коштів) банку, який його обслуговує, переказати належну суму коштів з його рахунка на рахунок постачальника [6, с. 23]. Цей розрахунковий документ заповнює постачальник і направляє покупцеві. Покупець, у разі згоди оплатити товар, заповнює нижню частину цього документа і направляє його у свій банк для переказу акцептованої суми на розрахунковий рахунок постачальника.

Розрахунки платіжними вимогами-дорученнями застосовуються переважно в міжміських розрахунках за відвантажені товарно-матеріальні цінності.

Вони можуть бути з акцептом або без акцепту. Платники мають право повністю відмовитись від акцепту платіжної вимоги-доручення, коли товари не було замовлено: коли відвантажено не на погоджену адресу; коли їх доставлено достроково; коли вони недоброякісні, коли не погоджено ціну товару.

Часткова відмова від акцепту платіжної вимоги-доручення може бути, коли поряд із замовленими відвантажено і якісь додаткові товари; коли документально встановлено наявність недоброякісної або не укомплектованої частини товару, у разі завищення цін, арифметичних помилок у транспортних документах тощо.

Переваги розрахунків платіжними вимогами-дорученнями[6, с. 23]:

-       ця форма розрахунку більше відповідає фінансовим та господарським інтересам постачальників і покупців;

-       зміцнює договірні відносини в господарстві;

-       прискорює оформлення розрахункових документів;

-       платежі здійснюються за згодою платника після попередньої перевірки розрахункових документів і товаротранспортних документів постачальника.

Розрахунковий чек - це документ стандартної форми з дорученням чекодавця своєму банкові переказати кошти з рахунка чекодавця на рахунок пред’явника чека (отримувача коштів) [6, с. 23]. Розрахунковий чек, як і платіжне доручення, заповнює платник. На відміну від платіжного доручення чек передається платником підприємству - отримувачу платежу безпосередньо під час здійснення господарської операції. Отримувач платежу подає чек у свій банк для оплати.

Грошові чеки застосовуються тільки для отримання підприємствами з рахунків у банківських установах готівки для виплати заробітної плати, премій і винагород, дивідендів, коштів на відрядження, на господарські витрати.

Чек як грошовий документ короткострокової дії не має статусу законного платіжного засобу. Обіг чеків не регулюється законодавством, а визначається потребою комерційного обороту. Через це розрахунки чеками носять умовний характер: видача боржником чека ще не означає оплати його забов’язань перед кредитором. Забов’язання погашається тільки після повної оплати чека банком-платником.

Переваги розрахунків розрахунковими чеками [6, с. 24]:

-       відносна швидкість розрахунків і надходження коштів на рахунок постачальника, що сприяє зменшенню дебіторської заборгованості.

-       Недоліки розрахунків розрахунковими чеками:

-       недостатня гарантія платежу, оскільки на рахунку чекодавця може не бути потрібних коштів;

-       неможливість розрахунків чеками на велику суму;

-       складність оформлення чека.

Акредитив - це розрахунковий документ із дорученням однієї кредитної установи іншій здійснити за рахунок спеціально за депонованих коштів оплату товаротранспортних документів за відвантажений товар.

Постачальник подає в банк, що його обслуговує, заяву яз зазначенням умов використання за депонованих коштів. Після повідомлення про відкриття акредитива постачальник відвантажує товар і не пізніше трьох робочих днів після цього подає в установу банку реєстри рахунків і транспортні або інші документи, які підтверджують відвантаження. Якщо документи відповідають умовам акредитива, кошти того самого дня зараховуються на рахунок постачальника.

За операціями з акредитивами всі зацікавлені сторони мають справу тільки з документами, а не з товарами, послугами або іншими видами виконання забов’язань, з якими можуть бути пов’язані ці документи.

Переваги розрахунків акредитивами [6, с. 24]:

-       ця форма розрахунку дає постачальнику впевненість у тому, що відвантажений товар буде своєчасно оплачено;

-       для постачальників (отримувачів коштів) акредитивна форма розрахунків надійна, відносно проста і приваблива, оскільки гарантує оплату.

Недоліки розрахунків акредитивами [6, с. 24]:покупця розрахунки з використання акредитива не вигідні, бо на певний час кошти вилучаються з обороту, що погіршує фінансове становище підприємств-покупців.

Вексельна форма розрахунків - розрахунки між постачальником (отримувачем коштів) і покупцем (платником коштів) з відстрочкою платежу, які оформлюються векселем [6, с. 24].

Вексель - це цінний папір, який засвідчує безумовне грошове забов’язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю) [6, с. 24].

Векселі на основі взаємної довіри суб’єктів ринкових відносин функціонують в обігу як розрахунковий засіб, боргове забов’язання та як різновид цінних паперів, що має значні переваги над паперовими грошима. Векселі не знецінюються, в обігу перебувають визначений договором час, скорочують потреби в готівці, зменшують витрати грошового обороту і прискорюють його. Предметом вексельного забов’язання можуть бути тільки гроші.

Інкасове доручення (розпорядження) застосовується у випадках стягнення в безспірному порядку сум фінансових санкцій, недоїмки в бюджет і податків, штрафів, нарахованих державними податковими органами.

Проведення безготівкових розрахунків контролюють комерційні банки, які підпорядковуються Національному Банку України. Саме Національний Банк України регламентує правила та порядок проведення безготівкових розрахунків, а також контроль за їх здійсненням.

1.3 Показники аналізу грошового обігу

Грошовий обіг є великим і складним процесом, тому він містить багато показників його аналізу [10]: грошову базу, грошову масу, динаміку облікової ставки, показники норми резервування.

Грошова база містить у собі сукупність готівкових коштів, випущених в обіг Національним банком України, коштів обов’язкових резервів, коштів на кореспондентських рахунках та інших коштів депозитних корпорацій (банків), коштів державних не фінансових корпорацій і домашніх господарств (працівників Національного банку) у Національному банку України.Іншими словами - це сукупність забов’язань Національного банку України в національній валюті, що забезпечують зростання грошових агрегатів та кредитування економіки. Грошова база є показником бази фінансування, яка є основною для формування грошових агрегатів, а не самим грошовим агрегатом. Грошова база використовується Національним банком України в якості одного із основних показників грошово-кредитної політики і часто друкується разом з грошовими агрегатами.

Грошова база включає запаси готівки, яка перебуває в обороті поза банківською системою та в касах банків, а також суму резервів комерційних банків на їх кореспондентських рахунках у центральному банку.

Грошова база є натуральним показником і вимірюється у грошових одиницях шляхом сумування готівки що перебуває поза банками, сумою готівки у касах банків та сумою грошових коштів які перебувають на кореспондентських рахунках у центральному банку.

Величину грошової бази () можна визначати за формулою [7, с. 61]

де  - сума готівки, що перебуває поза банками;

 - сума готівки у касах банків;

 - сума грошових коштів (резервів), які перебувають на кореспондентських рахунках банків у центральному банку.

Грошова маса має певний кількісний вираз (обсяг у мільярдах чи мільйонах грошових одиниць), надзвичайно складну структуру та динаміку руху. З точки зору якісної характеристики грошової маси важливе значення має її структура, а з погляду практики її регулювання - динаміка руху обсягу та структури.

У структурному відношення грошову масу можна при аналізі розділити за кількома критеріями та аналізувати стан кожного з них окремо:

-       за ступенем «готовності» окремих елементів до оборотності, тобто, за ступенем їх ліквідності;

-       за формою грошових засобів (готівкові, депозитні);

-       за розміщенням у суб’єктів грошового обороту;

-       за територіальним розміщенням та ін.

Для цілей аналізу і регулювання визначаються і використовуються чотири грошові агрегати[8, с. 9]: , , , .Грошові агрегати відносяться до натуральних показників і вимірюються у грошових одиницях.

 = готівка в обігу (банківські білети та розмінна монета, що перебувають поза банківською системою);

 =  + переказані кошти у національній валюті (складові грошового агрегату  «Переказані кошти в національній валюті» включає кошти в національній валюті, які за першою вимогою можуть бути обмінені на готівкові);

 =  + переказні кошти в іноземній валюті та інші кошти (складові грошового агрегату  «Переказні кошти в іноземній валюті» включає кошти в іноземній валюті, що за першою вимогою можуть бути обмінені на готівкові. До складової грошового агрегату  «Інші кошти» віднесено непереказні кошти до запитання, строкові кошти та кошти за іменними ощадними (депозитними) сертифікатами, емітованими банками);

 =  + цінні папери власного боргу банків.

Аналіз показників грошової маси сприяє розробці пропозицій щодо статистичного забезпечення збалансованого розвитку грошово-кредитної системи та реального сектору економіки, реалізація яких дозволить органам державного управління підвищити ефективність грошово-кредитної політики.

Облікова ставка Національного банку - один із монетарних інструментів за допомогою якого він установлює для суб’єктів грошово-кредитного ринку орієнтир щодо вартості залучених та розміщених грошових коштів на відповідний період і є основною процентною ставкою, яка залежить від процесів, що відбуваються в макроекономічній, бюджетній сферах та на грошово-кредитному ринку. Облікова ставка Національного банку є статистичним показником і виражається у відсотках.

Маніпулювання обліковою, яке здійснюється Національним банком, слід розглядати як запобіжний активний важіль впливу на попит і пропозицію на грошовому ринку [10].

При обліку за простою обліковою ставкою дисконт стягується по відношенню до загальної суми забов’язання та являє собою кожного разу одну й ту саму величину. Розраховується за формулою [9]

,

деP - сума виплати;- загальна сума забов’язання (сума виплати плюс дисконт);- облікова ставка, виражена в долях;- число періодів до сплати.

За складною обліковою ставкою суми виплати Р розраховуються за формулою

При обліку за номінальною обліковою ставкою f, котра нараховується mразів на рік, сума виплати Р через nроків розраховується за формулою [9]

Резервування - це інструмент грошово-кредитної політики, сутність якого полягає в установленні обов’язкової норми ресурсів, яку комерційні банки повинні зберігати в центральному банку у відсотках до залучених депозитів.

Мінімальні обов’язкові резерви як інструмент грошово-кредитної політики

Є важелем глибокого впливу на пропозицію грошей.

Сучасна монетарна політика передбачає використання норм мінімального резервування як інструмента довгострокового впливу на стабілізацію грошового обігу та засобу антиінфляційної політики. Мета застосування обов’язкового резервування полягає у [9]:

-       обмеження темпів зростання грошової маси;

-       вилучення надлишкових коштів із грошового обігу;

-       формування жорстокого зв’язку між грошовою масою та грошовою базою;

-       регулювання попиту на банківські ресурси.

Норма обов’язкових резервів - встановлена законом чітка визначена доля забов’язань комерційного банка по залученим їм депозитам, котру банк повинен тримати в резерві або у виді депозита в центральному банку, чи в виді наявності у власних сховищах. Норма обов’язкових резервів встановлюєу відсотках величину гарантійного фонду комерційного банка, забезпечую чого надійне виконання його забов’язань перед клієнтами. Використовується центральним банком як інструмент регулювання діяльності комерційних банків [10].

Зміна норми резервування впливає на грошовий мультиплікатор. Чим вона більша, тим менше буде грошовий мультиплікатор.

При збільшенні норми резервування збільшується норма обов’язкових резервів і зменшується сума надлишкових резервів банків і, отже зменшується можливість банків для надання позик. При збільшенні норми резервування скоротиться пропозиція грошей. Якщо попит на гроші навіть не зміниться в абсолютному вимірі, він збільшить відносно до пропозиції. Це призведе до зростання процентної ставки.

При зменшенні норми резервування в комерційних банках зменшується норма обов’язкових резервів. Відповідно, збільшується сума надлишкових резервів і, отже, збільшуються можливості банку надавати позики [14].

Висновки до розділу 1

У цьому розділі курсової роботи було розглянуто такий важливий показник грошової системи України, як грошовий обіг. В сферу дії грошового обігувходять фізичні особи, господарства (фірми), установи та органи державної влади. Було з’ясовано що грошовий обігу напряму пов’язаний з рухом грошей в середині країни та їх розподілом. Наявність грошового обігу передбачає наявність грошової системи, яка працює за принципом і виконує важливі функції.

Виокремлено, що грошовий обіг здійснюється за допомогою готівкових і безготівкових розрахунків, а безготівковий грошовий обіг здійснюється за допомогою платежів які не потребують використання готівки. Він набагато ефективніший і вигідніший ніж грошовий обіг як для суспільства загалом, так і для економічних суб’єктів зокрема. Було визначено, що на відміну від безготівкового грошового обігу, готівковий грошовий обіг передбачає рух грошей у формі готівки і використовується для забезпечення реалізації товарів, послуг та розрахунків. У країнах з розвиненою економікою безготівковий грошовий обіг становить більшу переважну частину загального грошового обігу, а у країнах що розвивається, відбувається поступовий перехід з готівкового до безготівкового грошового обігу.

Виділено, що безготівковими розрахунками є платежі, які здійснюються шляхом перерахування з рахунку платника на рахунок кредитора у банках без використання грошових купюр і здійснюються у формі платіжних доручень, платіжних вимог-доручень, чеків, акредитивів, інкасових доручень. Кожна з форм цих платежів має свої переваги і недоліки і застосовується при проведенні різних господарських розрахункових операціях.

Було розглянуто, що при аналізі грошового обігу країни використовуються певні показники її діяльності:

. Грошова база, якаявляєсобоюсукупність забов’язань Національного банку України в національній валюті, що забезпечують зростання грошових агрегатів та кредитування економіки, саме вона визначає грошові агрегати.

. Грошова маса, якаявляє собою сукупність залишків грошей у всіх їх формах, які є в розпорядження суб’єктів грошового обігу у певний момент. Грошовий оборот забезпечується певною масою грошей, величина якої є важливою характеристикою стану грошового обороту та ринкової кон’юктури ринку в цілому.

. Облікова ставка, щовизначає ціну, яка стягується за придбання забов’язань до настання строку сплати. Підвищуючи чи знижуючи облікову ставку можна регулювати дохідність держави по забов’язаннях її дебіторів (комерційних банках). З’ясовано, що резервування є інструментом грошово-кредитної політики, сутність якого полягає в установленні обов’язкової норми ресурсів, яку комерційні банки повинні зберігати в центральному банку у відсотках від залучених депозитів. Чим більше зарезервованих грошей знаходиться у банку, тим більше шанс оминути кризові на несприятливі фінансові явища у комерційних банків. А, з іншого боку, підвищення норми резервування сприяє бездіяльності зарезервованих грошей і не дає їм можливість приносити прибуток.

Розділ 2. Характеристика безготівкових розрахунків України

2.1 Показники грошового обігу в Україні

Грошовий оборот забезпечується певною масою грошей, величина якої є ключовим індикатором стану грошового ринку. Зміна грошової маси безпосередньо впливає на інтенсивність обороту грошей, формування платоспроможного попиту, ринкову кон’юнктуру та економічний розвиток країни в цілому, а регулювання її обсягу є ключовим напрямом державної грошово-кредитної політики. Тому визначення обсягу, структури та засобів зміни грошової маси набуває важливого теоретичного та практичного значення.

Сучасна практика визначає масу грошей (М) на таких засадах:

вимірювання грошової маси здійснюється, по-перше, з боку центрального банку (НБУ) як емісійного центру країни (такий показник грошової маси називають грошовою базою); по-друге, з боку економічних суб’єктів - власників наявних в обороті запасів грошей (такі показники грошової маси називають грошовими агрегатами);

в обсяг М включаються всі запаси грошей, які є в розпорядженні економічних суб’єктів (крім банків), незалежно від їх форми, призначення, термінів зберігання;

грошові агрегати диференціюються залежно від відмінностей у рівнях ліквідності окремих видів грошових запасів [1].

Велику роль у реалізації грошово-кредитної політики відіграють грошові агрегати. Грошове агрегування дає змогу чітко визначити особливості грошової системи України, вказуючи на рівень монетизації економіки, питому вагу готівки, обсяг власної частки вищого грошового агрегату М3 [2].

Кількість агрегатів, які використовуються в статистичній практиці різних країн неоднакова, що пояснюється істотними відмінностями в елементному складі грошової маси, спектрі активів, які використовуються національною грошовою системою, механізмом регулювання маси грошей тощо. У США застосовують чотири грошові агрегати, в Англії - п’ять, у Німеччині - три [1]. В Україні для аналізу і регулювання грошової маси визначають і використовують 4 грошові агрегати: М0, М1, М2, М3, статистичні значення яких приведено в таблиці 1.

Таблиця 2.1 Показники грошової маси в Україні у 2002-2012 рр.

Як видно з табл. 2.1, загальна маса грошей в обороті за агрегатом М3 характеризується високими темпами зростання ( ≈ у 18,5 раз) і саме цей показник утворює грошову пропозицію, на яку впливає НБУ різними монетарними методами, але надмірна вага в ній готівки ( ≈ 35%) звужує регуляторні можливості центрального банку. Аналіз динаміки найліквідніших грошових агрегатів М0 та М1 за досліджуваний період показав приріст приблизно у 14 разів, що у співставленні зі збільшенням показника М3 є позитивним явищем, тобто економічні суб’єкти стали більше довіряти банківській системі. Це підтверджує і динаміка показника М2, який зріс у 19 разів.

Значний інтерес представляє аналіз питомої ваги агрегатів М0 і М1 в структурі грошової маси (табл. 2):

Таблиця 2.2 Аналіз співвідношення показників грошової маси

Якщо у 2002 році обсяг готівки в агрегаті М3 складав близько 40%, то у 2012 році цей показник зменшився майже на 10%. За досліджуваний період тенденція щодо зменшення співвідношення агрегату М0 до М3 в цілому є позитивною, але відросток готівки за останні роки становить близько 31% і це свідчить про недовіру до банківської системи, про існування суттєвих ризиків, пов’язаних із заощадженнями грошей в банках, про наявність інфляційних очікувань з боку населення. Крім того, до негативних загальноекономічних наслідків високої частки агрегату М0 у грошовій масі, на думку Г. Пухтаєвича, слід віднести сприяння тінізації економіки, труднощі зі стягненням податків, ускладнення контролю з боку НБУ за грошовими агрегатами та пропозицією грошей, що безпосередньо позначиться на ефективності монетарних заходів [4].

Але найбільш інформативним, на наш погляд, є агрегат М1, який включає в себе готівку, що знаходиться поза банківською системою, а також вклади економічних суб’єктів, які можуть бути використані власниками в будь-який час. Цей агрегат дає можливість оцінити, скільки грошей може бути «влито» в реальний сектор економіки у вигляді кредитного ресурсу: як видно з таблиці 2, тенденція позитивна, співвідношення М1/М3 зменшилося приблизно на 16%, але 48% (близько 30 млрд. грн.) - це сума, яка не використовується для розвитку національної економіки.

Одним із показників, що визначає безпеку функціонування грошового ринку є показник співвідношення М0 до ВВП, нормативне значення якого не повинно перевищувати 4% [5]. Наведені розрахунки показали, що за досліджуваний період цей показник жодного року не відповідав нормативним значенням та в цілому показав негативну тенденцію щодо збільшення.

Проблема монетизації ВВП полягає в доведенні маси грошей в обороті до рівня, достатнього для успішної реалізації всього обсягу створених благ та погашенні боргових зобов’язань. В теорії вирішення цієї проблеми забезпечується урівноваженням попиту-пропозиції грошей на грошовому ринку незалежно від фактичного обсягу грошової маси. Але на практиці неможливо заздалегідь визначити ту нормативну величину попиту на грошу, на яку слід орієнтувати регулювання пропозиції грошей. Тому про достатній рівень монетизації ВВП, а отже і всієї національної економіки, можна судити не тільки по відхиленню фактичного її рівня від нормативного, а з динаміки деяких індикаторів ринку: середнього рівня цін, середньої процентної ставки, стану платіжної дисципліни, рівня ліквідності банків - якщо ці індикатори протягом тривалого часу залишаються незмінними, то Кm - достатній.

Швидкість обігу грошей, як і їх маса, впливає на економічні процеси не своєю абсолютною величиною, а її зміною протягом певного періоду - прискоренням чи уповільненням. Зміна швидкості обігу грошей збільшує чи зменшує пропозицію грошей в обігу і цим впливає на платоспроможний попит і на витрати обігу, ускладнює чи полегшує регулювання грошового обігу, дає узагальнююче відображення зміни інтенсивності економічних процесів. Зміна швидкості обігу грошей компенсує їх масу, що може мати позитивне значення в умовах зростання обсягів товарообороту, але в умовах розбалансованості економіки прискорення швидкості обігу грошей стає додатковим інфляційним фактором. Засновник сучасного монетаризму М. Фрідман вважав, що передбачення зміни швидкості обігу грошей дає можливість нейтралізувати її вплив на економіку шляхом адекватної зміни грошової маси в обороті - збільшення або зменшення пропозиції грошей, завдяки чому вплив на грошову масу стає ефективним регуляторним засобом грошово-кредитної політики [1].

Характеризує частку готівкових грошей у депозитних грошах та дає змогу оцінити ступінь довіри економічних суб’єктів до банківської системи. Чим нижча довіра до банків тим меншою є їх здатність надавати кредити і відповідно впливати на пропозицію грошей:

Таблиця 2.3

Показники обертання грошової маси в Україні у 2004-2012 рр.

Проведений аналіз дає підстави зробити наступні висновки:

. Рівень монетизації національної економіки за досліджуваний період мав позитивну тенденцію. За оцінками фахівців для кожної країни Кm має свої нормативні значення, які залежать від багатьох чинників. Для України цей коефіцієнт варіюється в межах 50% [5], тому його розрахункові значення, наведені в таблиці 3, дають підстави стверджувати, що рівень монетизації національної економіки, розрахований за цим критерієм, є достатнім.

. Значення показника швидкості обігу грошей вважається достатнім якщо кожна грошова одиниця обертається приблизно 2 рази за рік: як видно з таблиці 3 цей показник знаходиться в межах норми.

. Аналіз коефіцієнта готівки показав загальну позитивну тенденцію щодо його зменшення, але наведені розрахунки свідчать про негативний вплив цього показника на стан банківської системи та обмеження НБУ в його регуляторній політиці.

2.2 Порядок організації безготівкових розрахунків України

Організація безготівкових розрахунків в Україні регламентується законами України "Про банки і банківську діяльність", "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні", нормативно-правовими актами НБУ, у тому числі Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті № 135.

При здійсненні розрахунків можуть застосовуватись акредитивна, інкасова, вексельна форма розрахунків, а також форми розрахунків за розрахунковими чеками та з використанням розрахункових документів на паперових носіях та в електронному вигляді.

Кошти з рахунків клієнтів банки списують тільки за дорученнями власників цих рахунків або за розпорядженнями стягувачів у встановлених законодавством випадках. Доручення платниківта розпорядження стягувачів про списання коштів з рахунків платники та стягувачі складають на відповідних бланках розрахункових документів, форма та порядок оформлення яких визначаються Інструкцією № 135. Платник може давати доручення про списання коштів зі свого рахунку в формі електронного розрахункового документа, якщо це передбачено договором між ним і банком.

Доручення платників про списання коштів зі своїх рахунків приймаються банками до виконання виключно в межах наявних на цих рахунках коштів або якщо договором між банком та платником передбачено їх приймання та виконання в разі відсутності/недостатності коштів на цих рахунках. У разі відсутності/недостатності коштів на рахунку платника банк не здійснює облік заборгованості платника, не сплаченої у строк, та не веде реєстру розрахункових і виконавчих документів, не оплачених у строк у зв'язку з відсутністю коштів на рахунку платника, за винятком здійснення банком таких операцій у межах укладених ним цивільно-правових договорів і в порядку, визначеному цими договорами.

Будь-який розрахунковий документ (за винятком розрахункового чека) виписується в кількості примірників, потрібних для всіх учасників безготівкових розрахунків (але не менше двох), з використанням електронно-обчислювальних та друкарських машин (далі - технічні засоби), за один раз із використанням копіювального або самокопіювального паперу. Дозволяється заповнювати розрахунковий документ від руки (кульковою ручкою, чорнилом темного кольору). Перший примірник розрахункового документа (незалежно від способу його виготовлення) має містити відбиток печатки (якщо наявність печатки передбачена) та підписи/підпис відповідальних осіб/ особи. Під час підписування розрахункового документа не дозволяється використовувати факсиміле, а також виправляти та заповнювати розрахунковий документ у кілька прийомів.

Банки приймають до виконання тільки розрахункові документи:

своїх клієнтів, які подають їх до банку у порядку, передбаченому договорами про розрахунково-касове обслуговування цих клієнтів;

клієнтів інших банків або органівДержавного казначейства, якщо документи надсилають безпосередньо інші банки або органи Державного казначейства.

Банки виконують платіжні вимоги на примусове списання (стягнення) коштів з усіх рахунків підприємств (у тому числі поточних, депозитних, відкритих за рахунок цього підприємства для здійснення розрахунків за акредитивами) та платіжні вимоги на примусове списання (стягнення) коштів з вкладних (поточних і депозитних) рахунків фізичних осіб. Банк стягувача приймає платіжні вимоги протягом 10 календарних днів з дати їх складання, а банк платника - протягом 30 календарних днів з дати їх складання. У своєму листі "Про відміну примусового стягнення податкового боргу за рішенням податкового органу" від 10 лютого 2003 р. № 25-110/190-1033 Національний банк України повідомив, що згідно з постановою Київського апеляційного господарського суду від 29 січня 2003 р. № 20/383 набрало чинності рішення Господарського суду м. Києва від 19 вересня 2002 р. у справі № 20/383, згідно з яким визнано недійсними абзац другий п. 4, абзац третій п. 7, п. 13, п. 15 розділу V Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління НБУ від 29 березня 2001 р. № 135, в , частині встановлення порядку примусового списання (стягнення) коштів на списання податкового боргу за рішенням податкового органу. Зазначене рішення суду підлягає негайному виконанню.

Видаткові операції за рахунками юридичних або фізичних осіб зупиняють уповноважені державні органи відповідно до законів України і виключно у випадках, передбачених ними. Відновлюються такі операції за рахунками тільки органом, який прийняв рішення про їх зупинення, або за рішенням суду. У разі надходження до банку рішення суду про стягнення коштів з рахунків юридичних чи фізичних осіб, за якими уповноваженим державним органом зупинено видаткові операції, воно підлягає негайному виконанню, за винятком випадків введення мораторію згідно з Законом України "Про банки і банківську діяльність".

Розрахунковий чек обов'язково має містити всі реквізити, що передбачені Інструкцією НБУ№ 135, і заповнюється від руки (кульковою ручкою, чорнилом темного кольору) або з використанням технічних засобів (місяць видачі та сума розрахункового чека мають зазначатися словами). Вносити до розрахункового чека виправлення та використовувати замість підпису факсиміле не дозволяється. Розрахунковий чек, заповнений із порушенням встановлених правил, вважається недійсним і без виконання повертається банку чекодавця у встановленому порядку.

Національний банк України своєю постановою від 27 серпня 2001 р. затвердив порядок емісії платіжних карток та здійснення операцій з їх застосуванням. Чинним законодавством передбачено, що на території України застосовуються платіжні картки, емітовані членами внутрішньодержавних платіжних систем, та платіжні картки, емітовані членами міжнародних платіжних систем (резидентами та нерезидентами України). Для здійснення безготівкових розрахунківта видачі готівки із застосуванням платіжних карток в Україні можуть створюватися внутрішньодержавні банківські одноемітентні та багатоемітентні платіжні системи.

Банки, клірингові та інші установи, що надають фінансові послуги із застосуванням платіжних карток, мають право укладати договори з платіжними організаціями міжнародних платіжних систем про членство або про участь у цих системах. Укладення таких договорів здійснюється згідно з чинним законодавством України. Емісія платіжних карток і здійснення операцій з їх використанням у межах України проводиться банками, що мають банківську ліцензію Національного банку України. За наявності такої ліцензії банки мають право здійснювати емісію платіжних карток і проводити операції з їх використанням без отримання дозволу на здійснення цих операцій. Банки-резиденти мають право укладати договори з платіжними організаціями міжнародних платіжних систем і здійснювати емісію платіжних карток міжнародних платіжних систем, призначених для застосування за межами України, за наявності банківської ліцензії і за умови отримання письмового дозволу Національного банку України на здійснення операцій з валютними цінностями.

Строки проведення переказу за допомогою платіжних карток визначаються правилами платіжної системи та договорами, що укладаються між членами та учасниками платіжної системи. При цьому строк виконання міжбанківського переказу, що здійснюється на підставі клірингових вимог, виконується у строк до трьох операційних днів. Внутрішньобанківський переказ виконується у строк, встановлений внутрішніми нормативними актами банку, але не може перевищувати двох операційних днів.

Законодавство передбачає кілька видів платіжних карток. Зокрема, фізичним особам, які не є суб'єктами підприємницької діяльності, емітент надає особисті платіжні картки, а юридичним особам і фізичним особам-підприємцям - корпоративні платіжні картки. У разі застосування дебетової схеми обслуговування для клієнтів відкриваються окремі картрахунки, що ведуться в режимі поточних рахунків, з урахуванням обмежень, встановлених законодавством. У разі застосування кредитної схеми клієнтам відкриваються окремі картрахунки.

Клієнти-резиденти можуть відкривати картрахунки за межами України й отримувати платіжні картки, емітовані нерезидентами, з урахуванням обмежень, встановлених законодавством України про валютне регулювання.

Отримати готівку можна як убанківській установі, так і через встановлений термінал, а також з банкомата. Законодавство передбачає обов'язкові реквізити чека банкомата: ідентифікатор банку або інші реквізити, що дають змогу його ідентифікувати; номер банкомата; дата здійснення операції; сума та валюта операції; реквізити платіжної картки (допустимі правилами безпеки платіжної системи); код, що ідентифікує операцію у платіжній системі.

Розрахунки за операції з платіжними картками, виконані на території України як резидентами, так і нерезидентами, між еквайрами і торговцями, а також між платіжними організаціями небанківських платіжних систем-нерезидентів і торговцями, здійснюються лише у валюті України згідно з правилами, визначеними платіжною організацією платіжної системи і в порядку, обумовленому в договорі. Міжбанківський переказ між банками - членами платіжних систем за операціями із застосуванням платіжних карток, здійсненими їх держателями в межах України, проводиться лише у валюті України незалежно від того, в якій валюті відкритий картрахунок клієнта. Міжбанківський переказ між банками - членами міжнародних платіжних систем за операціями із застосуванням платіжних карток, здійсненими їх держателями за межами України, а також за операціями, здійсненими в межах України держателями платіжних карток-нерезидентами України, проводиться у валюті, визначеній у відповідних договорах із платіжними організаціями міжнародних платіжних систем.

Якщо валюта розрахунку за операцією, яка здійснюється за допомогою платіжної картки, відрізняється від валюти картрахунку, то уповноважений банк (за результатами оброблення інформації про виконані операції) здійснює перерахунок суми за операцією у валюту картрахунку за курсом, визначеним договором між клієнтом та уповноваженим банком-емітентом.

Одним із заходів, спрямованих на розширення безготівкового обігу коштів, є запровадження системи безготівкової виплати заробітної плати державним службовцям. Зокрема така система передбачається Указом Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 25 січня 2001 року "Про заходи щодо детінізації економіки" від 20 березня 2001 р. № 183/2001.

На виконання зазначеного Указу Президента України міністерства та відомства реалізують за участю комерційних банків зарплатні проекти із застосуванням платіжних карток. У свою чергу Державне казначейство України зазначило, що обслуговування зарплатних проектів може здійснюватися на підставі угоди між бюджетною установою та будь-яким комерційним банком. Для укладання такої угоди статус уповноваженого на готівкове обслуговування бюджетних коштів для банку не потрібний.

Порядок використання та обігу векселів регулюється законами України "Про обіг векселів в Україні", "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні", нормативно-правовими актами НБУ.

.3 Розвиток безготівкових розрахунків в Україні

Для здійснення будь-якої господарської операції підприємство повинно здійснити розрахунки з іншим підприємством, найшвидший тип розрахунків між юридичними та фізичними особами - безготівкові. Банк в цих розрахунках виступає як посередник між клієнтами, що здійснюють платежі.

Безготівкові розрахунки - це переказування певної суми коштів із рахунків платників на рахунки одержувачів, а також переказування з доручення підприємств, внесених ними готівкою коштів до каси банку на рахунки одержувачів [1, с. 118].

Безготівкові розрахунки в своїй цілісності формують певну систему. Система безготівкових розрахунків є складовою загальної національної грошової системи. В ході становлення ринкових відносин і відповідної трансформації грошової сфери економіки посилюється значення і роль безготівкових розрахунків як важливого самостійного відособленого об’єкта економічних відносин, а відповідно й окремого дослідження економічної науки.

Скорочення готівкових платежів та збільшення частки безготівкових розрахунків в перспективі може дати колосальну економію для держави - десятки мільярдів гривень на рік. Зараз друк кожної двогривенної купюри обходиться державі в 70 коп., якщо врахувати витрати на її зберігання, інкасацію, то собівартість виходить вище 30% номіналу вартості самої купюри.

Стратегія переходу на безготівкові розрахунки в Україні є пріоритетною, і як показує практика європейських країн, саме ця стратегія дозволяє вирішити ряд найважливіших завдань для підвищення ефективності всієї фінансової системи.

Президент Віктор Янукович підписав закон № 5284-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо функціонування платіжних систем і розвитку безготівкових розрахунків» <http://zn.ua/ECONOMICS/raschetnaya_revolyutsiya-109118.html> (законопроект № 10656 <http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb_n/webproc4_1?id=&pf3511=43801>). Цим законом його ініціатор Національний банк України сподівається стимулювати українців переходити на безготівкові розрахунки пластиковими картками <http://news.dt.ua/ECONOMICS/natsbank_rasskazal_o_preimuschestvah_otkaza_ot_nalichnyh_i_perehoda_na_plastik-106352.html> та менше користуватися готівкою. Серед іншого, закон дозволяє НБУ обмежувати суму оплати готівкою, а також вводить поняття «електронних грошей».Закон дозволяє НБУ створити так званий центральний процесинговий центр - диспетчерську, де будуть оброблятися дані будь-якої операції, яка буде відбуватися за допомогою платіжної картки. В цей же центр будуть стікатися і комісійні за таку роботу.

Фактично НБУ забирає внутрішній ринок обслуговування карт у глобальних гравців, яким належить карткова технологія, - в корпорацій Visa і MasterCard. Вони втрачають свій ключовий український бізнес: можливість отримувати комісійні за технічну підтримку операцій з карткою одного банку в мережі або терміналах іншої фінансової установи.НБУ у результаті цих нововведень отримує не тільки гроші і контроль над даними (зокрема і про місце перебування того чи іншого власника картки <http://dt.ua/ECONOMICS/dt.ua/ECONOMICS/vasha_karta_bita-109914.html>), але і можливість зберегти систему безготівкових розрахунків у разі, якщо американському Сенату заманеться за непрозорою процедурою вимагати від Visa і MasterCard відключення рубильника для України з політичних мотивів [2, с. 126].

Якщо рівень безготівкових розрахунків в Україні досяг європейського (80-90% від загального обсягу розрахунків), держава отримала б додатково 35-50 млрд. гривень вільних грошей, які можна було б направити в реальну економіку і на соціальні програми.

Поки що населення вважає за краще тримати заощадження не в банківських установах і платити готівкою. Необхідно взяти за основу стандарти європейських країн, і створити відповідні правові механізми, які підвищать рівень безготівкових розрахунків, забезпечивши належний рівень їх надійності в Україні.

Як відомо, в 2012 році в Україні, за даними НБУ, обсяг безготівкових платежів становив 46 млрд. гривень, але частка безготівкових платежів у загальному обсязі операцій з платіжними картами залишається невеликою - 8%.

Інші операції, яких було зроблено на 529,6 млрд. гривень, припали на зняття готівки в банкоматах і касах банків [5].

Якщо запровадять ліміт готівкових операцій фізичних осіб у розмірі 200 тис. грн., то на практиці він обмежуватиме насамперед розрахунки за великими покупками - операції з нерухомістю та купівлі нових автомобілів. Як перший крок цілком виправдано спершу перевести з готівкових розрахунків у безготівкові саме розрахункові операції за великі покупки. Звичайно, це має підвищити частку безготівкових розрахунків.

Збільшення частки безготівкових коштів на рахунках у банках, безумовно, позитивно вплине на банківську систему.

Проте, в Україні ліміти на проведення готівкових операцій - це не той інструмент, який дозволить підвищити фінансову грамотність населення і стане двигуном розвитку платіжних технологій. Швидше, навпаки, дію, як відомо, породжує протидія. Споживачі фінансових послуг можуть вважати, що, змушуючи їх до безготівкових розрахунків, держава намагається порахувати їхні власні гроші і дізнатися, на що вони їх витрачають.

Доцільніше було б мотивувати підприємства до безготівкових розрахунків через, скажімо, надання податкових пільг на суму таких розрахунків. Таким чином можна досягти самомотивації розвитку платіжного простору: торговці, економлячи на безготівкових розрахунках, надавали б знижки клієнтам за вибору такої форми оплати [3, с. 61].

У розвинутих країнах готівка становить незначну частину грошової маси: 5-7%. В нашій країні за даними НБУ станом на 1 грудня 2011 року готівковий оборот займає близько 29 % усього грошового обороту [1].

Безготівкові розрахунки в Україні становлять приблизно 71 % усіх розрахунків у господарському обороті. Найбільша питома вага безготівкових розрахунків здійснюється платіжними дорученнями (81 %), значно меншу вагу в безготівкових розрахунках займають розрахунки чеками (8 %), акредитивами (1 %) платіжними вимогами-дорученнями (6 %), інші (4 %) [5].

Найактивніше українські банки приєднувалися до міжнародної карткової платіжної системи VISA International, з якою за півтора року реєстрації було укладено 23 нових договори. Таким чином, кількість членів цієї системи в Україні збільшилася на 37% і налічує 77 банків [3].

Сьогодні VISA International є найбільшою в нашій країні міжнародною картковою платіжною системою за кількістю членів.

За обсягами операцій у 2010 році частка платіжних систем склала: Visa 47,7%, MasterCard - 36,1 %, НСМЕП - 7,6%, одноемітентні - 7,2%, Укркарт - 1,0%, інші - 0,4%. Найкращі показники за середньорічними оборотами має НСМЕП. За підсумками четвертого кварталу 2011 року обсяг загальних оборотів за операціями з картками НСМЕП становив близько 4 млрд. грн., що є рекордним квартальним показником за весь період роботи системи. Усього на кінець четвертого кварталу 2011 року було емітовано 1 389 431 карток НСМЕП, працювало 3195 одиниць банкоматно-термінального обладнання з логотипом НСМЕП [2].

Сегмент безготівкових платежів на національному картковому ринку нині знаходиться лише на стадії становлення. В Україні, на жаль, поки що не створено належних умов для істотного збільшення його частки. Серед негативних факторів розвитку безготівкових розрахунків, слід виділити чинники, що діють з боку користувача послуг, та з боку надавача послуг [2].

Серед проблем розвитку системи безготівкових розрахунків у національній економіці України, можна виділити такі:

) оптимізація форм і способів безготівкових розрахунків, їх організації; вибір раціональніших у певних економічних умовах форм розрахунків, які давали б найбільший ефект;

) інтенсифікація і прискорення розрахунків;

) удосконалення захисту інструментів безготівкових розрахунків від можливих зловживань;

) підвищення самостійності господарських суб’єктів за умови досконалої організації і здійснення безготівкових розрахунків у господарському обороті [4].

Нині майже 220 млрд. грн. (а це 5% від всієї грошової маси) - це обсяг готівки в обігу, з яких понад 200 млрд. грн. перебуває за межами банківської системи. Частка всіх безготівкових розрахунків (як фізичних, так і юридичних осіб) - близько 70%. У США та Євросоюзі частка безготівкових розрахунків становить більше 90%.

вересня 2012 р. Верховна Рада ухвалила закон «Про внесення змін у деякі законодавчі акти України щодо функціонування платіжних систем і розвитку безготівкових розрахунків». Стаття 1087 дає право НБУ встановлювати граничну межу розрахунку фізичних і юридичних осіб готівкою. Закон спрямований на збільшення частки безготівкових розрахунків, що призведе до підвищення ліквідності банківської системи, оскільки грошові кошти населення зберігатимуться не вдома, а на банківських рахунках.

Спрогнозувати, наскільки це підвищить ліквідність банківської системи, неможливо. Будь-яке обмеження (200 тис. грн., 100 тис. грн. чи 50 тис. грн. на першому етапі, поки на руках у населення 220 млрд. грн.) буде змушувати в день проведення операції розміщувати кошти на рахунок і використовувати їх як безготівковий платіж. Така схема збільшить частку безготівкових платежів, але не вплине на ліквідність банків. Тому потрібен час, щоб змінити психологію населення і ставлення до банківської системи України [4, с. 83].

За даними НБУ середньодобовий обсяг передачі коштів платіжними документами у 2012 році складав 3 млрд. грн. понад 450 тис. середньодобової кількості платіжних трансакцій і їх кількість зростає. Нині кожна гривня щоденно обертається через платіжну систему від 3 до 7 разів. Але на сьогодні спостерігається зниження рівня платоспроможності підприємств порушення товарного і грошового обігу, неефективність діючого механізму розрахунків між підприємствами, який не стимулює їх до своєчасного виконання платежів. І тому необхідним є не тільки технічно здійснювати розрахункові операції, але й удосконалювати організацію безготівкових розрахунків в Україні.

акредитивний інкасовий грошовий розрахунок

2.4 Аналіз системи безготівкових розрахунків

Дуже важливо розуміти що для проведення розрахунків між банками в рамках певної системи, перш за все необхідно стати її членом. На даному етапі розвитку систем безготівкових розрахунків, коли вони все частіше носять транскордонний характер, носить досить проблематичний характер, оскільки для вступу с систему безготівкових розрахунків банк повинен виконувати відповідні нормативні показники діяльності та мати добру репутацію.

В даному розділі ми розглянемо діяльність деяких систем безготівкових розрахунків, членами яких є українські банки. А саме - НСМЕП - систему безготівкових розрахунків, яка більшою мірою передбачає розрахунки в середині країни між банківськими установами України для задоволення потреб клієнтів українських банків у внутрішньодержавних розрахунках, а також СЕП - як систему що передбачає міжнародні та внутрішньодержавні розрахунки, також будуть розглянуті статистичні дані щодо членства українських банків в міжнародних системах безготівкових розрахунків.

Однією з небагатьох та напевне найглобальніших українських платіжних систем є НСМЕП (Національна система масових електронних платежів)На кінець третього кварталу 2011 року у складі НСМЕП налічувалося: 34 банки - юридичні особи. Це означає що без відкриття прямих кореспондентських рахунків банки члени НСМЕП могли організовувати розрахунки між собою та проводити клієнтські платежі від однієї установи банку до іншої через кореспондентські рахунки відкриті у НСМЕП, а також емітувати картки даної платіжної системи для проведення поточних розрахунків СПД та фізичних осіб.

За підсумками третього кварталу 2011 року обсяг загальних оборотів за операціями з клієнтськими розрахунками банків через цю систему становив близько 4.95 млрд. грн. Для порівняння: обсяг оборотів у третьому кварталі 2010 року становив 3.2 млрд. грн. Сума загальних оборотів НСМЕП у третьому кварталі 2011 року становила 45.85 млрд. грн. Сума міжбанківських оборотів НСМЕП за третій квартал 2011 року сягнула 264 млн. грн. Для прикладу: у третьому кварталі 2010 року вона становила 46 млн. грн. [6, c. 114].

Загальна сума показників на кінець третього кварталу 2011 року за міжбанківськими оборотами НСМЕП становила 868.73 млн. грн. Щоденні показники оборотів за операціями з картками НСМЕП у третьому кварталі 2011 року становили близько 55 мли. гри. за день із піковими значеннями 130-135 млн. грн.

Розглянувши систему масових електронних платежів, хотілося б загострити вашу увагу на системі електронних платежів (СЕП).

Базовим законом, що визначає загальні засади функціонування платіжних систем в Україні та загальний порядок проведення переказу коштів у межах України, є Закон України “Про платіжні системи та переказ коштів в Україні”. Цим Закономсистему електронних платежів Національного банку України (далі - СЕП) визначено державною системою міжбанківських розрахунків.

Основним нормативно-правовим актом Національного банку України, що визначає загальні вимоги щодо функціонування в Україні СЕП та порядку виконання міжбанківського переказу коштів через кореспондентські рахунки банків-резидентів у національній валюті України є Інструкція про міжбанківський переказ коштів в Україні в національній валюті, затверджена постановою Правління Національного банку України від 16.08.2010 № 320 та зареєстрована вМіністерстві юстиції України 06.09.2010 за № 1035/12909 (із змінами).

СЕП забезпечує здійснення розрахунків у межах Україниміж банками як за дорученнями клієнтів банків, так і за зобов’язаннями банків. СЕП виконує міжбанківський переказ у файловому режимі та в режимі реального часу. Здійснення банком початкових платежів у файловому режимі є обов’язковим, а у режимі реального часу - за його вибором. Разом з тим, банк, який працює в СЕП у файловому режимі, забезпечує приймання платежів у режимі реального часу.

У файловому режимі обмін платіжними документами організовано у пакетному режимі технологічними циклами шляхом приймання-передавання відповідних документів. Тривалість циклу складає 15 - 20 хвилин.

У режимі реального часу кошти зараховуються на рахунок отримувача негайно, у момент надходження платежу від відправника СЕП. Саме це є головною ознакою платіжних систем класу RTGS згідно з міжнародною класифікацією [15, c. 63].

За станом на 1 жовтня 2012 року учасниками СЕП були 1573 установи, із них:

1.   181 - банки України;

2.      1328 - філії банків України;

.        28 - органи Державногоказначейства України;

.        36 - установиНаціонального банку України.

Учасники системи, враховуючи свої потреби, самостійновирішують працювати їм за незалежним чи консолідованим кореспондентським рахунком.

За станом на 1 жовтня 2012 року за незалежним кореспондентськимрахункомпрацювало 109 банків, що складало 60 % від загальної кількості банків - юридичних осіб, які є учасниками системи. Ними за 9 місяців 2012 року виконано 33 398 тисяч початкових платежів на суму 1 513 490 млн. грн., що відповідно на 25 %та 49 %більше таких самих показників порівняно з відповідним періодом 2011 року.

Решта банків, а саме 73 комерційні банки, що складало 40 % від загальної кількості банків - юридичних осіб, які єучасниками системи, за станом на 1 жовтня 2012 року працювали за консолідованим кореспондентським рахунком.

Розподіл учасників системи за моделями обслуговування консолідованого кореспондентського рахунку був такий:

1)      за 3 моделлю працювали 52 банки;

2)      за 4 моделлю працювали 16 банків;

)        за 7 моделлю працювали 5 банків.

За єдиним казначейським рахунком (8 модель) працювало Державне казначейство України, ним за 9 місяців 2012 року виконано 21 374 тисячі початкових платежів на суму 618 300 млн.грн., що відповідно на 3 % та 40 %більше таких самих показників порівняно з відповідним періодом 2011 року.

Послугами СЕП у режимі реального часу скористалися 594 установи (майже 38 % від загальної кількості учасників СЕП), але тільки 66 учасників виконували платежі в цьому режимі, а саме: 24 банки та 17 філій банків, Національний банк України з його установами.

За 9 місяців 2012 року учасниками системи виконано 261564 тисячі початковихплатежівтаелектроннихрозрахунковихповідомленьнасуму 5982758 млн.грн., що відповідно на 13 % та 55 % більше ніж за відповідний період 2011 року, із них:

1)      початкові платежі в файловому режимі - 259519 тис.шт.;

2)      початкові платежі в режимі реального часу - 526 тис.шт.;

)        електронні розрахункові повідомлення - 1519 тис.шт.

Переважну більшість початкових платежів, а саме 92 % від загальної їх кількості, становили платежі, виконані банківськими установами.

Найбільшим попитом серед учасників СЕП користувалася 3 модель обслуговування консолідованого кореспондентського рахунку, за якою юридична особа має консолідований коррахунок, а для виконання переказів між філіями та міжбанківських переказів використовується внутрішньобанківська міжфілійна платіжна система. За 9 місяців 2012 року учасники системи, які працювали за цією моделлю, виконали 144 180 тисяч початкових платежів та електронних розрахункових повідомлень (або 55 % від загального обсягу), що на 19 936 тисяч штук (або на 16 %) більше, ніж за 9 місяців 2011 року [9, c. 17].

У порівнянні з відповідним періодом минулого року кількість початкових платежів та електронних розрахункових повідомлень, виконаних через СЕП у файловому режимі, збільшилась на 13 %, за сумою на 54 %, а в режимі реального часу кількість початкових платежів зменшилась на 54 %, проте збільшилась за сумою на 109%.

Структура початкових платежів за сумою платежу за 9 місяців 2012 року відображена у табл. 2.4:

Таблиця 2.4 Структура початкових платежів за сумою платежу за 9 місяців 2012 року

Кількість початкових платежів за сумою платежу до 1000 грн. склала 183806 тис.шт., або 71 % від загальної кількості платежів.

При цьому, платежів до 1000 грн. виконано на суму 38353 млн.грн., або 0,6 %, а платежів понад 1000 грн. - на суму 5946553 млн.грн., або 99,4 % від загальної суми платежів 5984906 млн.грн.

За 9 місяців 2012 року в середньому за день оброблялося 1414 тисяч початкових платежів та електронних розрахункових повідомлень на суму32339 млн.грн., у тому числі середньодобова завантаженість [18, c. 224]:

1)      у файловому режимі становила за кількістю 1411 тисяч початкових платежів та електронних розрахункових повідомлень на суму 31443 млн.грн., що відповідно на 12 % та на 53 % більше, ніж за 9 місяців 2011 року;

2)      у режимі реального часу становила близько 3 тисяч початкових платежів та електронних розрахункових повідомлень на суму 896 млн.грн., що на 54 % менше по кількості та на 108 % більше по сумі початкових платежів за відповідний період минулого року.

Середньоденний залишок коштів на рахунках учасників системи становив 31 млрд. гривень. Середньодобовий коефіцієнт обігу коштів за рахунками учасників системистановив1,04.Аналіз статистичних даних роботи системи електронних платежів Національного банку щодо переказу коштів між банками свідчить про те, що система протягом 9 місяців 2012 року успішно виконувала покладені на неї функції державної системи міжбанківських розрахунків, повністю задовольняла потреби її учасників у переказі коштів, забезпечувала максимальну швидкість, прозорість, високий рівень безпеки та надійності проведення платежів.

На початок 2011 року 150 банків України (або 87% із тих, що мають банківську ліцензію) співпрацювали з 23 міжнародними платіжними системами, створеними нерезидентами. Такі банки, як ВАТ “Ощадбанк", ВАТ “Електронбанк", АКБ “Мрія" та інші одночасно надають клієнтам послуги 7-9 міжнародних платіжних систем.

Усього за станом на 1 квітня 2011 року банками укладено 160 договорів про членство або про участь у 5 міжнародних карткових платіжних системах (табл. 2.5):

Таблиця 2.5 Міжнародні платіжні системи що присутні на українському ринку безготівкових розрахунків

Найактивніше українські банки приєднувалися до міжнародної карткової платіжної системи VISA International, з якою за півтора року реєстрації було укладено 23 нових договори. Таким чином, кількість членів цієї системи в Україні збільшилася на 37% і налічує 77 банків.

Сьогодні VISA International є найбільшою в нашій країні міжнародною картковою платіжною системою за кількістю членів.

Що ж стосується загальної аналітики використання ситем безготівкових розрахунків в Україні то необхідно зазначити що станом на 1 січня 2011 року 111 банків (65% від загальної кількості банків, які мають банківську ліцензію) є членами внутрідержавних і міжнародних платіжних систем та здійснюють емісію й еквайринг відповідних платіжних інструментів. Протягом 2010 року 10 нових банків, ставши членами відповідних платіжних систем, розпочали обслуговування безготівкових розрахунків з використанням вищезазначених інструментів. [23, c. 113]

Висновки до розділу 2

Ситуація, яка склалася в економіці потребує прийняття конструктивних заходів для формування ефективної системи розрахунково-платіжних відносин між підприємствами. Щоб вийти з цієї ситуації, необхідно модернізувати безготівкову систему розрахунків, зробити її більш надійною .

Стабільність фінансової системи України і національної економіки безпосередньо пов’язана зі стабільністю розрахункової системи, тобто з наявністю надійного механізму платежів, що дозволяють безперебійно здійснювати розрахункові операції.

Таким чином, до шляхів удосконалення організації безготівкових розрахунків потрібно віднести побудову Єдиної національної системи банківських карток з урахуванням досвіду платіжної системи Європейських країн із запровадженням її в Україні. Нова система повинна сприяти збільшенню обсягів безготівкових розрахунків в Україні, акумулюванню фінансових ресурсів на території України.

Першочерговими заходами з організації електронної торгівлі в Україні повинна стати розробка та формування правової бази з проведення торгівельних операцій з використанням Інтернету.

В банківській системі України є банки, особливо із числа великих, що вже опрацювали технології послуг через Інтернет-банкинг та готові до їх широкого впровадження.

Створення базового законодавства, що регламентує роботу юридичних і фізичних осіб в мережі Інтернет, сферу електронних фінансових послуг та діяльність електронних платіжних систем, має забезпечити учасникам Інтернет-банкингу надійний захист від шахрайства.

Отже, ініціатива НБУ не є новацією, подібні обмеження вже діють у багатьох європейських країнах, це звичайна практика. Такий крок регулятора спрямований, в першу чергу, на збільшення обсягу безготівкових розрахунків, прозорість операцій купівлі та продажу стосовно податкового законодавства, детінізації економіки.

Для банківської системи такий крок НБУ, безумовно, підвищить частку безготівкових розрахунків, оскільки покупці повинні будуть використовувати свої карткові рахунки або здійснювати розрахунки з поточних рахунків. Також збільшиться дохідність банків від комісій. Про те, наскільки таке рішення може підвищити частку безготівкових розрахунків, можна буде говорити після ухвалення регулятором відповідного нормативного документа та ознайомлення з ним.

Запровадження обмежень на суму готівкових операцій однозначно має поліпшити ліквідність банківської системи у випадку, якщо будуть забезпечені адекватні заходи за контролем виконання вимоги. Проте остаточно про це можна буде говорити тільки після того, як регулятор ухвалить таке рішення і буде зрозумілий механізм роботи.

Розділ 3. Шляхи вдосконалення організації безготівкових розрахунків

В сучасних умовах гроші є невід’ємним атрибутом господарського життя. Тому всі угоди, які пов’язані з поставкою матеріальних цінностей і наданням послуг, завершуються грошовими розрахунками. Останні можуть набувати як готівкової, так і безготівкової форми. Організація грошових розрахунків з використанням безготівкових грошей має більше переваг на відміну від розрахунків із застосуванням готівкових платіжних засобів.

Удосконалення безготівкових розрахунків є важливою умовою забезпечення грошовими коштами процесу виробництва, зміцнення комерційних засад і підвищення ефективності господарювання. Це передбачає, з одного боку, своєчасне здійснення з покупцями платежів за одержані від постачальників товарно-матеріальні цінності, роботи та послуги, з іншого, - прискорення документообороту.

В сучасних умовах досить чітко проявилися основні проблеми подальшого розвитку системи безготівкових розрахунків у національній економіці України, а саме:

-    необхідність форми і способи безготівкових розрахунків, їх організація;

-       вибір найраціональніших у певних економічних умовах форм розрахунків, якій давали б найбільший ефект;

-       постійний пошук нових механізмів організації безготівкових розрахунків, які дозволили б на економічній основі подолати кризові явища і процеси в грошовій сфері.

При здійсненні безготівкових розрахунків сільськогосподарські підприємства керуються Інструкцією „Про безготівкові розрахунки в господарському обороті України”, діючим законодавством України, іншими нормативно-правовими актами [1]. Для вдосконалення безготівкових розрахунків на сільськогосподарських підприємствах пропонуємо [2]:

запровадити автоматизацію розрахунків на поточному рахунку, використовуючи систему „Клієнт-банк”;

доцільно використовувати такі форми розрахунків, як розрахунки за допомогою платіжних карток і електронних переказів.

При автоматизації розрахунків на поточному рахунку з використанням системи „Клієнт-банк” забезпечується :

передача повідомлень між клієнтом та банком у зашифрованому вигляді за допомогою сертифікованих засобів захисту;

автоматичне ведення протоколу та захист цього протоколу від модифікації передавання розрахункових документів між банком та клієнтом, як у банк, так і в автоматизоване робоче місце клієнта;

автоматичне архівування протоколів наприкінці дня.

При застосуванні комп’ютерних технологій одержується інформація про стан господарювання, зміни, які відбуваються, стан взаєморозрахунків із дебіторами та кредиторами, визначаються результати господарювання, надається користувачам для прийняття рішень повна і достовірна інформація про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства від усіх видів діяльності. Такий порядок оформлення руху грошових коштів набуває останнім часом все більшого застосування.

Автоматизований варіант ведення руху грошових коштів підвищує свою дієвість, оскільки скорочує розрив між реєстрацією первинних документів і використанням його результату. Наявність таких даних за декілька років дозволяє розглядати результати господарської діяльності в динаміці, забезпечує наступність за окремі періоди часу.

Останнім часом все ширшого використання набувають такі форми розрахунків, як розрахунки за допомогою пластикових карток, електронні перекази. Обидві ці форми суттєво спрощують механізм оформлення проведення оплати розрахунків. Адже, для здійснення перерахування грошей вони не вимагають присутності уповноваженої особи від підприємства в банку, а це заощаджує час на переїзди до установи банку. Головна перевага цих форм безготівкових розрахунків - значне прискорення здійснення самих розрахункових операцій. Але неоснащеність банкоматами сільської місцевості та відсутність доступу до Інтернет - мережі робить запропоновані форми розрахунків для сільськогосподарських підприємств перспективними.

Однією з актуальних задач в удосконаленні розрахунків є розширення сфери застосування прямих зв'язків між сільськогосподарськими підприємствами і споживачами їх продукції. Виключення з розрахунків проміжних ланок забезпечує прискорення обороту коштів, скорочення документообороту.

Однією з важливих проблем, яку потрібно вирішити на державному рівні, є бартерні розрахунки. У вітчизняній нормативно-правовій базі весь час впроваджуються нові методи оподаткування бартеру, хоча необхідно його зменшувати. Необхідно сприяти обмеженню бартерних розрахунків із резидентами та збільшення обсягів грошових платежів [3].

Сьогодні економіка України потребує швидких структурних та технологічних перетворень при одночасному вдосконаленні готівково-безготівкового грошового обороту, так як сучасний її стан характеризується розладом платіжно-розрахункової системи та платіжною кризою. Від стану готівкових та безготівкових розрахунків, своєчасного і повного надходження від платників коштів залежить стан грошового обігу, ціноутворення, кредитні відносини, фінансовий стан підприємств і, як підсумок, соціальний стан населення. В період економічної кризи порушується система готівково-безготівкових розрахунків, невиправдано збільшується попит на готівку та кредит банків. Зважаючи на це, їх оптимальна організація є одним із першочергових завдань діяльності центральних банків.

У розвинутих країнах готівка становить незначну частину грошової маси: 5-7%. В нашій країні за даними НБУ станом на 1 грудня 2012 року готівковий оборот займає близько 29 % усього грошового обороту [1].

Безготівкові розрахунки в Україні становлять приблизно 71 % усіх розрахунків у господарському обороті. Найбільша питома вага безготівкових розрахунків здійснюється платіжними дорученнями (81 %), значно меншу вагу в безготівкових розрахунках займають розрахунки чеками (8 %), акредитивами (1 %) платіжними вимогами-дорученнями (6 %), інші (4 %) [5].

Найактивніше українські банки приєднувалися до міжнародної карткової платіжної системи VISA International, з якою за півтора року реєстрації було укладено 23 нових договори. Таким чином, кількість членів цієї системи в Україні збільшилася на 37% і налічує 77 банків [3].

Сьогодні VISA International є найбільшою в нашій країні міжнародною картковою платіжною системою за кількістю членів.

За обсягами операцій у 2011 році частка платіжних систем склала: Visa  47,7%, MasterCard - 36,1 %, НСМЕП - 7,6%, одноемітентні - 7,2%, Укркарт - 1,0%, інші - 0,4%. Найкращі показники за середньорічними оборотами має НСМЕП. За підсумками четвертого кварталу 2012 року обсяг загальних оборотів за операціями з картками НСМЕП становив близько 4 млрд. грн., що є рекордним квартальним показником за весь період роботи системи. Усього на кінець четвертого кварталу 2012 року було емітовано 1 389 431 карток НСМЕП, працювало 3195 одиниць банкоматно-термінального обладнання з логотипом НСМЕП [2].

Сегмент безготівкових платежів на національному картковому ринку нині знаходиться лише на стадії становлення. В Україні, на жаль, поки що не створено належних умов для істотного збільшення його частки. Серед негативних факторів розвитку безготівкових розрахунків, слід виділити чинники, що діють з боку користувача послуг, та з боку надавача послуг [2].

Серед проблем розвитку системи безготівкових розрахунків у національній економіці України, можна виділити такі:

) оптимізація форм і способів безготівкових розрахунків, їх організації; вибір раціональніших у певних економічних умовах форм розрахунків, які давали б найбільший ефект;

) інтенсифікація і прискорення розрахунків;

) удосконалення захисту інструментів безготівкових розрахунків від можливих зловживань;

) підвищення самостійності господарських суб’єктів за умови досконалої організації і здійснення безготівкових розрахунків у господарському обороті [4].

Так, одним із перспективних методів розвитку безготівкових розрахунків, може стати створення банківської системи в мережі Інтернет , тобто об’єднання в одну систему «віртуальних» та реальних переказів. Нова система дасть змогу клієнту не виходячи з дому переказувати кошти на рахунок контрагента, та одночасно отримувачу зафіксувати прийняття грошей, хоча фактично їх на рахунку ще не буде.

Можна зазначити, що існує значна різноманітність серед форм, інструментів та систем безготівкових розрахунків, які можуть використовувати банки або обирати клієнти. Всі вони відрізняються між собою порядком перерахування грошей, документообігом, зв’язком між контрагентами. Кожна має свої плюси та мінуси. Тому надзвичайно важливо для банків обирати серед систем безготівкових розрахунків зважаючи на дохід та можливість покриття присутніх при цьому ризиків.

При вдосконаленню організації безготівкових розрахунків виникають такі проблеми, як наближення моменту отримання продукції і забезпечення гарантій платежу, дотримання дисципліни поставок і прискорення здійснення розрахункових операцій. Такий контроль можна було б покласти на юридичну службу. Бо велике значення в з дотриманні платіжної дисципліни має організація розрахунків. Отже, необхідно підвищити роль юристів в реалізації розрахункових взаємовідносин з постачальниками і заготівельними організаціями, надати цій роботі систематичний та обов'язковий характер, забезпечити захист законних інтересів сільськогосподарських підприємств.

Висновки до розділу 3

Організація безготівкових розрахунків в Україні регламентується законами України "Про банки і банківську діяльність", "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні", нормативно-правовими актами НБУ, у тому числі Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті № 135.

При здійсненні розрахунків можуть застосовуватись акредитивна, інкасова та переказна форма розрахунків.

Платежі з рахунків клієнтів банк здійснює в межах залишків коштів на цих рахунках на початок операційного дня.

До платіжних інструментів, що використовуються при безготівкових розрахунках, чинне законодавство відносить: платіжні доручення; платіжні вимоги-доручення; платіжні вимоги; розрахункові чеки; меморіальні ордери; акредитиви. Для здійснення безготівкових розрахунків клієнти банків самостійно обирають платіжні інструменти (за винятком меморіального ордера) і зазначають їх під час укладення договорів.

Надзвичайно важливим елементом системи безготівкових розрахунків є створення кореспондентських відносин між банками та платіжних систем, котрі полегшують переказ коштів між банками.

Системи безготівкових розрахунків і платіжні системи в розвинутих країнах з ринковою економікою функціонують відповідно до загальних моделей, що базуються на трьох основних видах міжбанківських розрахунків:

1)      розрахунки через організацію кореспондентських відносин між комерційними банками. Їх називають лоро-ностро;

2)      розрахунки через кореспондентські рахунки, що відкриваються в установах Центральних банків. Як правило, це повні розрахунки, що виконуються індивідуально, на валовій основі. їх можна характеризувати, як платежі брутто;

)        розрахунки через клірингові установи. Це розрахунки, або платежі нетто.

У курсовій роботі було детально розглянуто найбільш популярну систему безготівкових розрахунків - розрахунки за допомогою кореспондентських рахунків між банками. Були зазначені плюси та мінуси цієї системи і була запропонована технологія запобігання втрат ліквідності при одночасному збереженні здатності на кореспондентські розрахунки.

Підсумовуючи весь матеріал, якій був наведеній в даній курсовій роботі, можна зазначити, що існує значна різноманітність серед форм, інструментів та систем безготівкових розрахунків, які можуть використовувати банки або обирати клієнти. Всі вони відрізняються між собою порядком перерахування грошей, документообігом, зв’язком між контрагентами. Кожна має свої плюси та мінуси. Тому надзвичайно важливо для банків обирати серед систем безготівкових розрахунків зважаючи на дохід та можливість покриття присутніх при цьому ризиків.

Висновки

Для здійснення будь-якої господарської операції підприємство повинно використати відповідні платіжні інструменти. Найшвидший тип розрахунків між юридичними та фізичними особами - безготівкові. Банк в цих розрахунках виступає як посередник між клієнтами, що здійснюють платежі.

Широке використання безготівкового грошового обороту зумовлено також і тим, що безготівковий оборот має суттєві переваги перед готівковим і тому більш ефективний як для суспільства в цілому, так і для кожного окремого економічного суб’єкта. По-перше, значно зменшуються суспільні витрати обігу. По-друге, створюються необхідні умови для державного регулювання грошового обігу. По-третє, покращується економічний стан суб'єктів грошового обігу, тому що прискорюється обіг їх коштів, забезпечується тісний їх зв'язок з банками і грошовим ринком у цілому. Дуже важливим є дотримання суб’єктами господарювання принципів безготівкових розрахунків, в противному випадку це може призвести до кризи всієї системи розрахунків (платіжної кризи).

Фінансовий стан підприємства значною мірою залежить від рівня ефективності використання тієї чи іншої форми безготівкових розрахунків, що передбачає оцінювання здійснення розрахунків на підприємстві і розроблення відповідних заходів, адже правильна організація безготівкових розрахунків є важливою умовою забезпечення нормального обороту коштів на підприємстві, зміцнення фінансової й господарської самостійності підприємства та підвищення ефективності виробництва. У сучасному модернізованому житті важливим аспектом безготівкових розрахунків стали електронні гроші, які мають багато переваг над звичайними банківськими платежами, але, поряд з цим, спостерігається і ряд недоліків, що потребують належного нагляду та поступового їх усунення. Подолання усіх труднощів забезпечить стабільність фінансової системи держави та економічну стабільність підприємств.

Так, одним із перспективних методів розвитку безготівкових розрахунків, може стати створення банківської системи в мережі Інтернет , тобто об’єднання в одну систему «віртуальних» та реальних переказів. Нова система дасть змогу клієнту не виходячи з дому переказувати кошти на рахунок контрагента, та одночасно отримувачу зафіксувати прийняття грошей, хоча фактично їх на рахунку ще не буде.

Таким чином, до шляхів удосконалення організації безготівкових розрахунків потрібно віднести побудову Єдиної національної системи банківських карток з урахуванням досвіду платіжної системи Європейських країн із запровадженням її в Україні. Нова система повинна сприяти збільшенню обсягів безготівкових розрахунків в Україні, акумулюванню фінансових ресурсів на території України.

Першочерговими заходами з організації електронної торгівлі в Україні повинна стати розробка та формування правової бази з проведення торгівельних операцій з використанням Інтернету.

В банківській системі України є банки, особливо із числа великих, що вже опрацювали технології послуг через Інтернет-банкинг та готові до їх широкого впровадження.

Створення базового законодавства, що регламентує роботу юридичних і фізичних осіб в мережі Інтернет, сферу електронних фінансових послуг та діяльність електронних платіжних систем, має забезпечити учасникам Інтернет-банкингу надійний захист від шахрайства.

Список літератури

1. Круш П.В. Гроші та кредит: навчальний посібник / П. Круш, В. Алексєєв - К. : Центр учбової літератури, 2010 - 216 с.

. Єщенко П.С. Сучасна економіка: навчальний посібник / П. Єщенко, Ю. Палкін - К.: Вища шк., 2005. - 369 с.: іл.

. Мочерний С.В.Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / С.В. Мочерний - К. : Видавничий центр «Академія», 2000. - 864 с.

. Колодізєв О.М. Гроші і кредит: підручник / О. Колодізєв. - К. : Знання, 2010 - 615 с.

. Вовчак О.Д. Кредит і банківська справа: підручник / О.Д. Вовчак - К. : Знання, 2008. - 564 с.

. Азаренкова Г.М. Фінанси підприємств: навчальний посібник / Азаренкова Г.М., Журавель Т.М., Михайленко Р.М. - К. : Знання-Прес, 2006. - 287 с.

. Михайловська І.М. Гроші та кредит: начальний посібник / І. Михайловська, К. Ларіонова - Львів : Новий Світ - 2000, 2006. - 431 с.

. Щетинін А.І. Гроші та кредит: навчальний посібник / Щетинін А.І. - К. : Центр учбової літератури, 2010. - 440 с.

. Національний банк України: Глосарій банківської термінології (Облікова ставка) [Електронний ресурс]. - Режим доступу: www.bank.gov.ua

. Уманців Ю.М. Механізм економічної політики: навчальний посібник / Ю. Уманців, О. Міняйло - Івано-Франківськ: Місто НВ, 2010. - 436 с.

. Бажан М.П. Українська радянська енциклопедія. В 12-ти томах / Бажан М.П. - К. : Гол. Редакція УРЕ, 1974 - 1985.

. Пастушок Т.О. Система регулювання грошового обігу в Україні / Т. Пастушок // Журнал «Науковий огляд». - 2005. - №10. - С. 14.

. Поплюйко Я.В. Статистичний аналіз динаміки грошової маси в Україні: автореф. На здобуття наук. ступеня канд. економ. наук: спец. 21.11.08 «Фінанси та кредит» / Я.В. Поплюйко. - К., 2008.

. 5-й (весневий) триместр: Бюджетний дефіцит і державний борг [Електронний ресурс]. - Режим доступу : www.ruh.znaimo.com.ua/index-13454.html

. Національна бібліотека України імені В.І. Вернадського [Електронний ресурс]. - Режим доступу: www.archive.nbuv.gov.ua/e-journals

16. Богомаз О. Ю. Організаційна складова розвитку безготівкових розрахунків в Україні / О. Ю. Богомаз // Управління розвитком. - 2011. - № 9 (106). - С. 118-120.

. Косарєва І. П. Особливості розвитку системи безготівкових розрахунків в Україні / І. П. Косарєва, Н. В. Бондаренко, Н. В. Сарматицька // Бізнесінформ. - 2012. - № 1. - с. 125-129.

. Рибченко М. Ф. Оптимізація системи безготівкових розрахунків / М. Ф. Рибченко // Фінанси України. - 2012. - № 13 (86). - С. 58-64.

. Соловей Н. В. Основні проблеми розвитку системи безготівкових розрахунків у народному господарстві України / Н. В. Соловей, О. М. Музичко // Фінанси України. - 2012. - № 21 (103). - С. 82-87.

. Статистична інформація [Електронний ресурс] / Державний комітет статистики України. - Режим доступу : http://www.ukrstat.gov.ua/.

. Рибченко М.Ф. Оптимізація системи безготівкових розрахунків / Рибченко М.Ф. // Держава та регіони. Серія. Економіка та підприємництво. - 2013. - № 2. - С. 167-171.

. Тимошенко О.П. Проблеми та шляхи забезпечення стійкості банківської системи України / Тимошенко О.П. // Інвестиції: практика та досвід. - 2013. - № 5. - С. 28-30.

. Корнієнко О.В. Шляхи підвищення фінансової надійності комерційних банків / Корнієнко О.В. // Держава та регіони. Серія. Економіка та підприємництво. - 2013. - № 1. - С. 90-94.

. Заєць О. Європейський досвід - опора й путівник для банківської системи України на шляху інтеграції у світовий фінансовий простір / Заєць О. // Вісник НБУ. - 2012. - № 8. - С. 45-49.