Екологічні проблеми рекреаційних приморських міст на прикладі Бердянська

Екологічні проблеми рекреаційних приморських міст на прикладі Бердянська

РЕФЕРАТ

рекреаційний бердянськ екологічний

Курсова робота “Екологічні проблеми рекреаційних приморських міст на прикладі Бердянська містить: сторінок, розділи, підрозділів, таблиц., рисунки, додатки.

Об’єктом дослідження роботи є міста з важкою промисловою діяльністю та приморські міста з рекреаційною діяльністю, місто Бердянськ, Бердянська коса, Бердянський порт, Бердянська затока, Азовське та Чорне море, а також деякі санаторії міста Бердянська.

Мета роботи: розкрити вплив забруднення навколишнього середовища на рекреаційний запас України.

У роботі були використані аналітичний, порівняльний та дедуктивний методи дослідження.

Спектр джерел, використаних при дослідженні: опубліковані, лекційні, картографічні відомості, кількісні та якісні характеристики навколишнього середовища з internet та ін.

ЕКОЛОГІЧНА СИТУАЦІЯ, СТІЧНІ ВОДИ, РЕКРЕАЦІЙНІ РЕСУРСИ, ПРОМИСЛОВІ МІСТА, ЗАБРУДНЕННЯ АКВАТОРІЇ, ЗАМОР РИБИ, ГРЯЗЕЛІКУВАННЯ, БАЛЬНЕОЛОГІЯ, КУРОРТОЛОГІЯ, РЕКРЕАЦІЙНІ МІСТА.

ВСТУП

Проблема екології навколишнього середовища у наш час дуже гостра. Все більше і більше населення потребує оздоровлення та відпочинку. Рекреаційні ресурси України практично невичерпні. Але й води піддаються сильній дії промислових підприємств та сільськогосподарської діяльності. Нажаль, коли на важелі стають матеріальні та природні цінності, вони схиляються до сторони цінностей матеріальних. Тому проблеми напружених та катастрофічних екологічних ситуацій потребують все нових і нових рішень як з боку «природознавців», так і з боку «економістів». Існує не мало розробок для рішення цих проблем, але мало з них обґрунтовано та підтверджено екологічно та економічно.

Метою роботи є розкриття впливу забруднення навколишнього середовища на рекреаційний запас України. Для поставленої цілі необхідно вивчити рекреаційні ресурси України, потреби в них населення країни, а також екологічні проблеми промислових міст які головним чином впливають на екосистему.

Об’єктом дослідження роботи є міста з важкою промисловою діяльністю та приморські міста з рекреаційною діяльністю, місто Бердянськ, Бердянська коса, Бердянський порт, Бердянська затока, Азовське та Чорне море, а також деякі санаторії міста Бердянська.

Предмет дослідження даної роботи є екологічні проблеми рекреаційних приморських міст на прикладі м. Бердянська.

Для досягнення поставленої мети в роботі був використаний аналітичний метод дослідження для висновків загального стану рекреаційних ресурсів та екоситуації України. Порівняльним методом дослідження я вивчала стан здоров’я населення у часі. Був використаний також дедуктивний метод, який я використала для підведення підсумків своєї роботи.

Проживаючи в місті Бердянськ від народження, я мала змогу спостерігати за екологічною обстановкою, яка стрімко змінювалась. Свої спостереження та висновки я вважаю за потрібне також включити до роботи.

РОЗДІЛ 1. ЕКОЛОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ РЕКРЕАЦІЙНОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ МІСТ УКРАЇНИ

Будь-яка територія, регіон, країна мають ті чи інші умови для життя і господарювання людей та володіють тими чи іншими ресурсами для життєдіяльності суспільства.

Умови території можна розглядати як кількісні та якісні характеристики природного і соціально-економічного довкілля. Ресурси є матеріальними і нематеріальними засобами, коштами, цінностями, запасами, які в разі потреби можна використати для вирішення певних проблем.

Рекреаційні ресурси - це об'єкти, явища і процеси природного та антропогенного походження, що використовуються або можуть бути використані для розвитку рекреації і туризму.

Головною властивістю рекреаційних ресурсів є те, що вони володіють здатністю відновлювати та розвивати духовні і фізичні сили людини. При цьому вони придатні як для прямого, так і для опосередкованого споживання, надання різноманітних послуг курортно-лікувального і рекреаційно-туристського характеру [15].

Україна завдяки географічному положенню має значні рекреаційні ресурси, до яких належать географічні об'єкти, що використовуються або можуть бути використані з метою відпочинку, туризму, лікування та оздоровлення населення. Рекреаційні ресурси також визначають як об'єкти і явища природного й антропогенного походження, що мають сприятливі для рекреаційної діяльності якісні та кількісні параметри та є матеріальною основою для територіальної організації оздоровлення і лікування людей, формування та спеціалізації рекреаційних центрів і забезпечують їх економічну ефективність. Рекреаційні умови - це сукупність компонентів і властивостей природного середовища, які сприяють рекреаційній діяльності (наприклад, кліматичні особливості, мінеральні джерела, біорізноманіття тощо), але при цьому не є її матеріальною базою.

Рекреаційні ресурси України - рівнинні та гірські рекреаційні ландшафти, річкові та морські пляжі, мінеральні води (понад 400 джерел), лікувальні грязі (майже 100 родовищ). Лікувальні мінеральні води різного хімічного складу є майже в усіх областях лісостепу; із 400 джерел використовують для бальнеологічних цілей і промислового розливу лише 34. Зі 104 відомих в Україні родовищ лікувальних торфових і мулових грязей нині застосовують з метою лікування лише 26. Найбільше рекреаційне навантаження характерне для берегової смуги Азово-Чорноморського узбережжя, де загальна довжина пляжів становить 1160 км, або 47 % морських берегів. До речі, цього досить, щоб одночасно оздоровити 4,1 млн осіб. Загалом в Україні, де розміщені рекреаційні ресурси всіх видів, мають змогу одночасно оздоровитися майже 48 млн осіб [8]. В таблиці 1.1 наведена загальна кількість рекреаційних об’єктів в Україні [16].

Таблиця 1.1 - Рекреаційні об’єкти України [16]

Різні країни і регіони світу все ще відрізняються за всім комплексом умов життєдіяльності свого населення. Це є основою для формування різних рекреаційних потреб. Різні культурні цінності, відмінна глибинна цивілізаційна ментальність народів, розмаїття національних характерів, способів мислення, уподобань, особливостей повсякденного життя, його соціально-економічний рівень дуже впливають на рекреаційні потреби, їх трансформацію у просторі і часі.

У цілому рекреаційні потреби в Україні формуються під впливом таких чинників, як рівень доходів населення, культурно-освітній рівень, стан здоров'я. Несприятлива демографічна ситуація призводить до постійного збільшення частки людей похилого віку зі специфічними рекреаційними потребами. Виходячи на пенсію, японці або південні корейці матеріально забезпечені і мають здоров'я для активних мандрівок по всьому світу. Українські пенсіонери здебільшого ледве зводять кінці з кінцями і змушені виживати. Їхні природні рекреаційні потреби задовольняються недостатньо.

Демографічна криза супроводжується екологічною і соціально-економічною кризою. Це призводить до погіршення стану здоров'я і середовища життєдіяльності нації. Тому постійно зростає рівень захворюваності населення у більшості областей України. Так, у 1990 р. частка населення, визнаного умовно здоровим, становила 62,6 %. У 1995 р. цей показник знизився до 53,7 %, у 2005 р. - до 28,2 % (рис. 1.1). Таким чином, основною рекреаційною потребою населення України все більше стає потреба в лікуванні. Задовольняється ця потреба, за оцінками спеціалістів, лише менш як на 10 %.

Процентний показник здорового населення

Рисунок 1.1 - Процентний показник умовно здорового населення у часі [за автором]

Фактично кожен громадянин будь-якої держави має усвідомлену чи неусвідомлену потребу у вивченні своєї країни, мандрівках і екскурсіях по рідному краю. І ця потреба у нас задовольняється дуже слабо. Десь 75 % становить виїзний туризм. Лише 4 з кожних 100 громадян України брали участь у турах по рідній землі. Фактично соціально-економічна криза і несформованість середнього класу перетворили рекреацію і туризм на елітарне заняття, недоступне більшості населення [15].

1.2 Сучасний стан рекреаційної галузі України

Україна має всі необхідні рекреаційні умови і ресурси для розвитку рекреаційно-туристичного господарства та перетворення його на провідну галузь економіки і важливу частину європейського туристичного ринку. Практично вся територія держави, включаючи Чорнобильську зону, може стати важливим міжнародним санаторно-курортним і туристським районом. До найважливіших рекреаційних ресурсів України в наш час належать бальнеологічні (мінеральні води, грязі, озокерит), кліматичні, ландшафтні, пляжні, пізнавальні.

В Україні наявні мінеральні води всіх основних бальнеологічних груп. Деякі з них, зокрема "Миргородська", "Куяльник", "Поляна квасова", "Березівські мінеральні води", "Нафтуся" і радонові води, мають світове значення та є унікальними на нашій планеті. Попереду інтенсивне освоєння сульфідних, залізистих, миш'яковистих та інших мінеральних лікувальних вод. Україна належить до найбагатших на бальнеологічні ресурси країн світу.

Україна володіє практично невичерпними і найбільшими у світі запасами лікувальних грязей, які складаються з різних за природним утворенням і лікувальною дією відкладів морських заток, боліт і озер. Ці грязі містять воду, мінеральні та органічні речовини. За нинішньою класифікацією лікувальні грязі України поділяються на мулисті (сульфідні, мінеральні, глини, глинистий мул, сапропелі), торфові (прісноводні, мінералізовані), псевдовулканічні (сопкові та гідротермальні).

Кліматичні ресурси України з погляду їх рекреаційного використання належать до найкращих. За світовою класифікацією найкращими для рекреаційної діяльності є кліматичні умови, сприятливі для цього виду господарства протягом 9,5-10,5 місяців. Умовами, найсприятливішими для рекреації, є тепле літо і не дуже холодна зима зі стійким сніговим покривом. До найсприятливіших кліматичних умов належать також жарке тривале літо і нетривала зима без стійкого снігового покриву. Ще однією особливістю клімату України є його велика різноманітність. Так, середня річна температура на полонинах Карпат така, як у приполяр'ї (0 °С), а на Південному узбережжі Криму (+12,50 °С) вона відповідає температурі середземноморського узбережжя Франції.

Ландшафтні рекреаційні ресурси України теж доволі багаті та різноманітні. Велику роль тут відіграють рельєф і рослинність. Для нашої держави характерна доволі розчленована поверхня з безліччю мальовничих височин, плато, піднять, останців тощо. Особливо в цьому сенсі виділяється Правобережжя. Тут рельєф у поєднанні з місцевими кліматичними і рослинними ресурсами в цілому є унікальним не лише для Європи, а й для світу (Словечансько-Овруцький, Мізоцький кряжі, Канівські гори, Товтри, Галогори, Розточчя тощо).

Близько 14 % території країни вкрито лісами. Цей показник дуже диференційований по території. У Степу лісистість не перевищує 4 %, у Криму - 10 %, на Поліссі - близько 30%, у Карпатах - понад 60 %. Серед деревних порід переважає сосна (34 % всієї лісовкритої площі).

Світове значення мають в Україні рекреаційні ресурси пляжів, природно-заповідного фонду, спелеоресурси. Майже неосвоєні історико-культурні (пізнавальні) рекреаційно-туристичні ресурси. Держава охороняє понад 70 тис. пам'яток історії і культури. Більш як 12 тис. з них однозначно є цікавими для туристів усього світу. Українські замки, фортеці і монастирі є унікальним історико-архітектурним явищем Європи і всієї планети. Українські національні храми з їх грушоподібними куполами дещо різняться від "цибулястих" російських церков. Не має аналогів українське бароко і в Європі. Попереду відбудова сотень замків і фортець, які нині зруйновані. За правильної інвестиційної політики вся Правобережна Україна може перетворитися на найбільше у світі зосередження замків і фортець [15].

.3 Міський туризм

Міський туризм має великі перспективи для розвитку в Україні. Він ґрунтується на потужній природно-рекреаційній та історико-культурній базах. Туристична діяльність у містах країни набуває все більшого поширення. Зростає частка таких міських поселень, де туризм уже нині перетворився на основну статтю фінансування місцевого бюджету. Впродовж останніх років кількість таких міст невпинно зростає.

Особливо важливу роль у міському туризмі відіграє випереджальний розвиток розважального туризму. Найбільш диверсифікована індустрія розваг у столиці, а також у Львові та Одесі. Швидкими темпами вона розвивається в обласних центрах та містах з чисельністю населення понад 100 тис. осіб.

Відроджується театральне життя. В Києві нині понад 30 театрів. Національний академічний театр опери та балету України ім. Т.Г. Шевченка навіть дає спеціальні закриті вистави для дипломатів й іноземних туристів. Велика кількість театрів (від 7 до 12) знаходиться у таких містах, як Львів, Одеса, Дніпропетровськ. Від 4 до 6 їх у Харкові, Ужгороді, Сімферополі, Донецьку, Луганську, Івано-Франківську, Чернігові, Запоріжжі та Севастополі.

Зростає відвідування туристами музеїв міст України. Особливою популярністю користуються музеї архітектури та побуту просто неба, зокрема музейні комплекси Києва, Львова, Чернівців і Ужгорода. В останні роки збільшилася кількість туристів, перш за все іноземних, які відвідують картинні галереї Києва, Львова, Одеси, Харкова, Феодосії та інших міст України.

Міський туризм в Україні надзвичайно диверсифікується. Якщо в минулому основою для розвитку туризму в невеликих містах були різні лікувальні ресурси (Трускавець, Моршин, Саки, Ялта, Миргород, Хмільник та ін.), то нині такою основою може стати розширення природно-заповідного фонду (Шацьк, Турка, Путила), відновлення історичної пам'яті (Лубни, Ніжин, Конотоп, Батурин, Чигирин, Новгород-Сіверський, Біла Церква тощо).

Розширення археологічних розкопок за участю або з фінансуванням інших країн, які вбачають в Україні свою прабатьківщину (Індія, Скандинавські країни, Росія, Іран тощо), дає новий імпульс для розвитку міського туризму. У багатьох містах України або біля них виявлено залишки укріплених городищ, поселень, визначні "царські" кургани і т. ін. Археологічний туризм нині вже отримав розвиток у Керчі, Збаражі та інших містах, переважно півдня країни. Попереду освоєння знаменитого городища Гелон на межі Полтавської і Сумської області з 40-километровим подвійним валом, аналогів якого у світі немає. Базою для археологічного туризму в Гелоні можуть стати декілька малих міст Полтавщини і Сумщини.

Найбільший інтерес у туристів з усього світу викликають пам'ятки Київської Русі (IX-XII ст.) у Києві, Новгороді-Сіверському, Каневі, Овручі, Чернігові, Острі, а також фортеці Луцька, Хотина, Меджибожа, Судака, Білгорода-Дністровського, Мукачева та інших міст. Їх органічно доповнюють палацеві ансамблі, пам'ятки культової архітектури, стародавні дерев'яні церкви, пам'ятки садово-паркового мистецтва тощо. Невеличкі міста і містечка, особливо Західної України, зберегли давні українські промисли і традиції, які є базою розвитку туризму. Музей прикладного мистецтва Галичини вже освоєний як об'єкт туризму. У майбутньому створення єдиної мережі міського туризму України з комплексом взаємодоповнюючих і взаємозамінних елементів для туристів з різних регіонів світу і з різними рекреаційними потребами [15].

1.4 Визначення допустимого рекреаційного навантаження

Зазвичай в ринкових умовах вирішальним фактором розвитку туристично-рекреаційної галузі є попит. Саме він визначає основні напрями збільшення рекреаційної ємності регіону при розробці перспективних планів, прийнятті регіональних нормативно-правових актів, а також науково обґрунтованих рішень з управління розвитком даної галузі.

Якщо ж мова йде про особливо цінних і охоронюваних природних територіях (ООПТ), то розвиток туристично-рекреаційної галузі має бути тісно пов'язане з виконанням основних природоохоронних завдань, і ООПТ не можуть і не повинні будувати свою економічну політику тільки на ринкових умовах. Велику роль при цьому відіграють вибір цільових категорій відвідувачів та розробка асортименту туристичного продукту (видів рекреаційних занять, туристських маршрутів, необхідної інфраструктури і т. д.), від яких у великій мірі залежить і допустиме навантаження на територію. Звичайно, і тут попит має значення, але вирішальним чинником є наявні можливості, екологічні обмеження, матеріальні та людські ресурси та деякі інші фактори [22].

Аналіз світового досвіду збереження природної та культурної спадщини в поєднанні з розвитком на його території екологічного туризму дозволяє укласти, що ні в одній країні світу в даний час не застосовується метод визначення точних кількісних норм: який відсоток площі особливо охоронюваної території може бути відведена під розвиток туризму; яка повинна бути протяжність туристських маршрутів, співвіднесення з загальною площею території, що охороняється; нарешті, скільки відвідувачів в день (в місяць, в сезон, за рік) можна пропустити за маршрутом через ООПТ без шкоди для її природи.

Нормування навантажень на основі кількісних показників стало основним методом управління туризмом у вразливих природних територіях в 70-х рр.. минулого століття. За допомогою цього методу менеджери намагалися вирішити проблеми, що виникають в ООПТ при відвідуванні їх туристами. При цьому за аксіому приймалося положення, що між туристично-рекреаційним використанням і його впливом на природне середовище існує пряма і очевидна залежність: чим більше відвідувачів (туристів та відпочиваючих), тим сильніше зміна природного середовища. А якщо дійсність спростовувала цю залежність або не підтверджувався прогноз, помилку шукали не в самому методі, а в специфічних особливостях території, історії розвитку ландшафту, поведінку відвідувачів і т.д.

Однак, як показала практика, цей підхід мав серйозні недоліки. У його основі лежала концепція заборони, обмеження і примусу, в той час як в більшості випадків успіх в природоохоронній діяльності досягався (і досягається зараз) перш за все за допомогою регулярного контролю за станом території та узгоджених дій усіх зацікавлених осіб та організацій [1].

З часом стало очевидно, що метод нормування допустимих навантажень працює проти цілей самих ООПТ, не вирішуючи проблеми управління туристським потоком і, разом з тим, не гарантуючи збереження природи. Це призвело спочатку зарубіжних вчених, а потім і деяких російських до розуміння неправомочності застосування такого підходу в якості пріоритетного.

У результаті на зміну математичного підходу прийшов управлінський: в першу чергу планування не кількості туристів та відпочиваючих, а довгострокових цілей і завдань, спектру рекреаційних можливостей, форм і видів рекреаційної діяльності, різних моделей розвитку рекреації. Основою такого планування є вивчення попиту на рекреаційні послуги, впливу туристів на екосистеми та ін. [22].

1.5 Причини виникнення екологічних проблем рекреаційних міст

Україна <#"817662.files/image002.gif">

Рисунок 1.5 - Співвідношення техногенних аварій в Україні [за автором]

Донецьк - столиця шахтарського краю України, спільно з прилеглими до нього містами і селищами міського типу (Авдіївка, Макіївка, Харцизьк, Ясинувата та ін.) формує Донецьку індустріальну агломерацію (мегаполіс). Територія мегаполісу представляє собою горбисту височину, густо порізану ярами і балками з перепадом висот в межах самого Донецька до 120 м , що погіршує умови провітрювання і сприяє скупченню пилогазових викидів в окремих районах.

Пилозбиранню сприяють численні терикони і відвали. У самому Донецьку експлуатується 22 вугільні шахти, терикони яких розташовуються у безпосередній близькості від житлових кварталів. У центральній частині міста знаходиться крупний металургійний завод. Є підприємства хімічної (виробництво пластмас, хімреактивів) і коксохімічної промисловості. Викиди підприємств міста, сконцентрованих на порівняно невеликому просторі, спільно з підприємствами Донецької агломерації формують достатньо стійкий смог, який практично цілорічно темно-фіолетовим серпанком висить над всім мегаполісом.

Найбільш гострою проблемою для Донецька є водозабезпечення. Розташування міста на вододілі басейнів р. Сіверський Донець та Азовського моря географічно зумовлює маловодність цієї території. Видобуток вугілля, який ведеться в цьому районі майже два століття, призвів до повного його обезводнення. Зневоднення території є неминучим наслідком масштабного розвитку гірничодобувної промисловості. При прокладці шахт або пристрої кар'єрів для видобутку корисних копалин відбувається перетин підземних водоносних горизонтів. Потік підземних вод спрямовується в утворену смугу. Порушений гірським виробленням підземний водоносний горизонт поступово виснажується. Слідом за цим відбувається виснаження поверхневого водотоку, гідравлічно пов'язаного з порушеним водоносним горизонтом. Відбувається, таким чином, зневоднення всієї території. Щоб запобігти затопленню простору, необхідного для витягання корисних копалин, влаштовується шахтний або кар'єрний водовідлив, який діє цілодобово. Шахтні (кар'єрні) води, забруднені домішками гірської породи і зазвичай високо мінералізовані, відкачуються на поверхню. Скидання цих вод у поверхневі <#"817662.files/image003.gif">