Виникнення, розвиток та наслідки світових фінансових криз

Вступ

світовий фінансовий криза

Поява і розвиток світових фінансових криз невід'ємно пов'язане з розвитком економіки країн світу. Спочатку це були як кризи недовироблення сільськогосподарської продукції, з середини XIX століття - як порушення рівноваги між промисловим виробництвом і попитом на товар.

Економічні кризи до XX століття обмежувалися межами декількох країн, але з розвитком процесів інтеграція та залучення в економіку більшої кількості країн стали набувати загальносвітовий характер. В останні часи економічним співтовариством створюються і розробляються все більш досконалі механізми боротьби з фінансовими кризами (державне регулювання, створення міжнародних контролюючих організацій, фондів, постійний моніторинг ситуації), фінансових колапсів уникати не вдається. Можна тільки передбачити, але й то не завжди, подальший розвиток світової ситуації [1].

Історії відомо чимало світових криз: всеосяжних чи які зачіпають вузьке коло країн, затяжних і менше тривалих - їх причини, зазвичай, завжди різні, а наслідки - навдивовижу схожі. Кризові явища накладають відбиток як на економіку країн, так й у людські долі, перетворюючи багатьох (іноді навіть найбільш забезпечених) на злидарів за день [2].

У цій роботі розглянуті найбільші світові фінансові кризи кінця ХХ та початку ХХІ століть: Азіатська фінансова криза 1997-1998 рр. та світова фінансово-економічна криза 2008-2009 рр.

Світові фінансові кризи зумовлюють виникнення цілого кола проблем та, послабленням фінансової безпеки країн світу. З цієї причини вивченню фінансових криз та напрямів розв’язання проблем, які вони зумовили, присвячено безліч публікацій науковців, отже зазначена тема є актуальною.

Об’єктом дослідження є вивчення економічного процесу кризових явищ у світі. Предметом дослідження є вивчення механізму виникнення та розвитку світових фінансових криз ХХ-ХХІ століть.

Мета дослідження полягає у вивченні теоретичних аспектів виникнення та розвитку світових фінансових криз ХХ-ХХІ століть, аналізі їх наслідків.

Основними завданнями роботи є:

         визначення причин світових фінансових криз ХХ-ХХІ століть;

         розгляд основних етапів розвитку світових криз;

         проведення аналізу та визначення наслідків впливу світових фінансових криз ХХ-ХХІ століть на економіку країн;

         дослідження шляхів та методів подолання наслідків кризових явищ ХХ-ХХІ століть з зарубіжного досвіду;

У курсовій роботі використовуються наступні методи:

         індукції;

         аналізу та синтезу;

         наукової абстракції;

         статистичні методи;

         табличні та графічні методи.

Інформаційною базою для написання курсової роботи виступили: матеріали навчальної та періодичної літератури, інтернет публікації тощо.

Проблема виникнення економічних криз є предметом дослідження багатьох учених. Кризу розглядати як обов’язковий атрибут розвитку економічної системи Дж.М. Кейнс, М. Кондратьєв, К. Маркс, П. Самуельсон, М. Туган-Барановський, Й. Шумпетер та ін. Фундаментальні праці з виявлення природи сучасних криз та пошуку ефективного інструментарію їх запобігання вивчали Дж. Тобін, К. Ерроу, Дж. Штігліц, Ф. Кідланд. Серед вітчизняних учених, які займалися дослідженням цієї проблематики: В. Гейць, Є. Перепьолкін, A. Гончарук, Д. Лук'яненко, В. Василенко, а серед російських учених-економістів - В. Іноземцева, Є. Балацького, С. Глазьєва, С. Меньшикова, Ю. Яковця та ін. [2].

1. Теоретичні основи виникнення та розвитку найбільших світових фінансових криз ХХ-ХХІ століть

1.1 Визначення та причини найбільших світових фінансових криз ХХ-ХХІ століть

Криза (від грец. вихід, закінчення) - це рішення, поворотний пункт, тяжкий перехідний стан. Економічна криза - фаза економічного циклу, під час якої відбувається різке відновлення порушених відтворювальних пропорцій шляхом спаду виробництва, недовантаження виробничих потужностей, зростання безробіття та ін. Це явище періодично повторюється і виявляється у надвиробництві капіталу і товарів. При цьому надвиробництві не абсолютному, а відносному, що передбачає більшу кількість вироблених товарів, ніж та, яку може спожити суспільство. Криза означає відносне надвиробництво внаслідок обмеженого платоспроможного попиту населення, що пояснюється збіднінням робітничих мас. Кризи глибоко вражають і руйнують усе народне господарство. Вони свідчать про силу стихійного саморегулюючого механізму ринкової економіки. Криза - це захід насильного встановлення рівноваги між виробництвом та споживанням, що є чинником суспільної трансформації всіх структур народного господарства, формування нових правил і принципів поведінки суб'єктів ринку, пріоритетного розвитку інтересів споживачів [1].

Кризи поділяються на економічні, політичні, соціальні, фінансові, грошово-кредитні, біржові, аграрні, тієї чи іншої економічної, соціально-політичної системи, світової валютної системи та ін. Криза також найважливіший елемент механізму саморегулювання ринкової економіки. Ним визначається межа, а також дається стимулюючий імпульс до розвитку економіки.

Кризи супроводжують всю історію людського суспільства.

У 1857 році була зафіксована перша світова економічна криза. Вона завдала удару народному господарству та суспільному житті США, Німеччини, Англії та Франції. Причиною послужили масові банкрутства залізничних компаній і обвал ринку акцій.

У 1873 році - Велика міжнародна фінансова криза. Американська і європейська економіки впали у фазу рецесії, експорт країн Латинської Америки різко скоротився. Найдовша в історії капіталізму криза, яка завершився в 1878 році.

У період з 1900-1903 рр. початок занепаду в економічній сфері, що торкнувся більшості розвинених країн і супроводжувався фінансовими крахами, закриттям підприємств і різким падінням рівня виробництва.

Перша світова війна викликала міжнародну фінансову кризи 1914 року. Стався крах на всіх ринках, як товарних, так і грошових.

жовтня 1929 (Чорний четвер) - початок найбільшого в історії світової економічної кризи - Великої депресії. Криза зачепила більшість країн, що розвиваються. Тривав до 1933 року.

У 1973 році відбулася перша енергетичний криза, яка почалася з подачі країн-членів ОПЕК, що знизили обсяги видобутку нафти. Торкнулась: США, Великобританії, Франції, Японії, Італії.

Чорний понеділок 1987 також залишив свій відбиток у світовій історії. 19 жовтня 1987 американський фондовий індекс Dow Jones Industrial обвалився на 22,6%. Слідом за американським ринком звалилися ринки Австралії, Канади, Гонконгу. Можлива причина кризи: відтік інвесторів з ринків після сильного зниження капіталізації декількох великих компаній.

Світова криза 1997-1998 рр. (Азіатська фінансова криза) торкнулася більшість країн, що розвивалися - Чехії, Малайзії, Таїланду, Індонезії, Південної Кореї. У 1998 році - Російська криза один з найважчих економічних криз в історії Росії. Дефолт. Причини кризи були наступними:

величезний державний борг Росії;

низькі світові ціни на сировину;

піраміда державних короткострокових облігацій [2].

У 2008 році почалась світова фінансова криза. Розпочалась у кінці 2007 році з обвалу ринку іпотечних кредитів у США. Обвал ринку нерухомості, стрімке зростання кількості неповернених кредитів, банкрутство кредитних фондів, списання світовими банками сотень мільярдів доларів збитків, обвал фондових ринків, ріст цін на енергоносії, прискорення темпів світової інфляції та зниження темпів росту світової економіки - всі ці події взаємопов’язані і відбулися за період менше 1 року. Фактично, надзвичайно тісна взаємопов’язаність та переплетеність фінансових систем призвела до того, що криза на американському ринку переросла у кризу світової економіки.

Отже, упродовж всього ХХ та початку ХХІ століття відбулось багато світових криз. Причини, що їх викликали різняться за своєю суттю: для одних криз вони мали економічний характер (падіння курсу акцій, зниження або навпаки підвищення цін на сировинні ресурси, інвестиційні коливання тощо), інші кризи були спричинені воєнною політикою урядів держав (прагненням фінансувати військові дії за рахунок продажу цінних паперів та взяття кредитів). Однак їхні наслідки для фінансової безпеки держав були однозначно негативними [2].

Отже більш детально розглянемо одну з серйозніших криз кінця ХХ століття - фінансову кризу 1997-1998 рр.

Азіатська фінансова криза 1997-1998 років - економічна криза в Південно-Східній Азії, яка вибухнула в липні 1997 року і стала серйозним потрясінням світової економіки наприкінці 1990-х років. Передумовою кризи стало надзвичайно швидке зростання економік «азійських тигрів», який сприяв масивного приливу капіталу в ці крани, зростання державного і корпоративного боргу, перегріву економіки і буму на ринку нерухомості.

Валютні та фінансові проблеми, з якими зіткнулися країни Південно-Східної Азії (АСЕАН) в 1997 р., для багатьох виявилися несподіванкою, оскільки ці країни вважалися найбільш благополучними і служили прикладом для інших держав, що розвиваються. Суть економічного «дива», що сталося тут у 60-90-ті роки, полягала в надзвичайно швидких темпах структурної перебудови економіки. Відсталі в недавньому минулому країни в короткі терміни наблизилися до рівня, промислово розвинених [4].

Напередодні азіатської кризи фондові ринки цих держав перебували на підйомі і служили об'єктом активного вкладення іноземного капітал. Проте інвестори різко змінили свою поведінку, відмовивши в довірі урядам цих країн, що призвело до паніки і масованому відтоку капіталів, ввергло їх національні фінансові системи в глибоку кризу і створило загрозу стабільності економіки. Настільки очевидний контраст між недавніми успіхами і нинішніми економічними потрясіннями приводить до висновку про те, що для цього були певні причини, закладені раніше в економіці цих країн.

Країни АСЕАН переживали черговий циклічний підйом економіки з середини 80-х років: у Таїланді, Малайзії, Індонезії темпи економічного зростання аж до 1996 року становили 7-8% на рік. Економічному підйому багато в чому сприяли режими фіксованих валютних курсів. Корпорації з Японії і нових індустріальних країн, прагнучи застрахуватися від несприятливих змін курсів своїх валют по відношенню до долара, переводили в АСЕАН орієнтовані на експорт виробництва. Бум внутрішніх і зовнішніх інвестицій супроводжувався великомасштабним імпортом обладнання і сировини.

Високі темпи економічного розвитку більшості країн Південно-Східної Азії з кінця 80-х років аж до початку 1997 року сприяли збільшенню припливу в них іноземного капіталу у формі прямих і портфельних інвестицій. У надії збільшити доходи в період низьких процентних ставок і уповільнення зростання ВВП у розвинених країнах інвестори переводили капітали на фінансові ринки, недооцінюючи пов'язані з цим ризики. Азіатські країни в 1997 р. були провідними імпортерами іноземного приватного капіталу з числа країн, що розвиваються. Приплив капіталу сприяв суттєвому розширенню внутрішнього попиту, значному підвищенню цін на акції та нерухомість, прискореному зростанню активів і зобов'язань банківського сектора, а також виникненню дефіциту платіжного балансу по поточних операціях (табл. 1.1).

Таблиця 1.1 - Сальдо балансу поточних операцій азіатських країн напередодні фінансової кризи у 1997 році

Фінансувати дефіцити рахунку поточних операцій за допомогою припливу іноземного капіталу допомагали фіксовані валютні курси. Для зарубіжних фінансових спекулянтів вкладення в Південно-Східній Азії були привабливі через вищі, ніж на Заході, процентних ставок і великих перспектив місцевих фондових ринків. Основна частина зовнішніх запозичень припадала на приватний сектор, тоді як державні бюджети в більшості країн протягом багатьох років зводилися з профіцитом. Приплив коштів за кордону сприяв швидкому розростанню фінансового сектора. Це в свою чергу призвело до спекулятивної гарячці на ринках нерухомості, буму будівництва нових офісних приміщень.

Кредитно-фінансові інститути в ряді цих країн направляли, що не хеджуючи, істотну частку отриманих короткострокових капіталів у високоризикові інвестиційні проекти, переважно в покупку нерухомості. Завдяки притоку капіталів ціни цих активів швидко підвищувалися, що приваблювало все нові вкладення в сектор нерухомості. Оскільки економіка країн Південно-Східної Азії в ці роки розвивалася високими темпами, наслідки такого перерозподілу ресурсів виявилися не відразу, хоча ціни на активи злетіли так високо, що їх коректування і розрив між сумами кредитів і заставних стали неминучі.

Дещо по-іншому складалася ситуація в Південній Кореї. Корейська вона існувала в режимі не фіксованого, а «плаваючого» курсу. Але й тут швидке зростання інвестицій привів до погіршення торгового балансу. У ході економічних реформ, що проводилися в 90-і роки, для корейських фінансово-промислових груп були посилені умови отримання кредитів у місцевих банках, після чого підприємці переорієнтувалися на зовнішні запозичення. У підсумку заборгованість провідних корейських компаній у середині 90-х років досягала 4-5-кратного розміру їх акціонерного капіталу. Масовані інвестиції призвели до утворення значних надлишкових потужностей [19].

Ситуація почала змінюватися з початком 1996 року. Ослаблення курсу японської ієни по відношенню до долара погіршило експортну конкурентоспроможність Таїланду та інших південно-східних азіатських економік з фіксованими валютними курсами. Загострилася конкуренція країн АСЕАН з державами «нової хвилі» відкритих економік, насамперед з Китаєм. На ринках Заходу намітилося перенасичення азіатській експортною продукцією, головним чином електронної. Одночасно в Таїланді, Малайзії та Індонезії став очевидним перегрів ринків нерухомості, де пропозиція далеко відірвалося від попиту, що призвело до різкого зниження цін. Результатом спекулятивної гарячки минулих років стало швидке накопичення прострочених кредитів банківськими системами. Наприклад, у Таїланді у фінансових компаній, залучених до кредитування сектору нерухомості, навесні 1997 р. на борги припадало від 25 до 50% кредитних портфелів.

У цілому всі ці обставини і спричинили перелом у ставленні іноземних інвесторів до азіатських ринків. Принципову схему розгортання кризи можна представити таким чином. Спочатку відбувається зниження фондових індексів. Потім, у міру зростання негативних настроїв серед інвесторів, починаються спекулятивні атаки на національну валюту. Захист її за допомогою високих процентних ставок загострює проблему зовнішньої заборгованості. Витрати підтримки фіксованого курсу зрештою призводять до девальвації, що ще більше збільшує вартість обслуговування зовнішнього боргу. За падінням валютного курсу слід падіння фондових індексів, але тепер вже набагато більш високими темпами. Надалі падіння курсів акцій і валютного курсу відбувається по спіралі: одне прискорює іншого.

Таким чином, початок кризових явищ передувало загострення проблем платоспроможності підприємств і банків не тільки всередині країни, але і по відношенню до зовнішніх партнерів. Зростала частка короткострокових запозичень підприємств і банків для вирішення проблем поточної ліквідності. На фондовому ринку виявлялася тенденція зниження курсів акцій. Банки як усередині країни, так і іноземні скорочували ліміти кредитування. Загострювалися проблеми рефінансування середньостроковій і довгостроковій заборгованості та у банків, і у підприємств. Зростало число банкрутств: спочатку дрібних банків і підприємств, потім все більших. Міжнародні рейтингові агентства знижували спершу довгострокові, а потім і поточні рейтинги країни, а також рейтинги банків і підприємств. Це в свою чергу різко здорожувало запозичення. Триваюче зниження курсу акцій і облігацій на ринку ще більш ускладнило фінансове становище банків і промислових компаній [20].

Наступна криза, яку ми розглянемо в цій курсовій роботі - світова фінансово-економічна криза 2008-2009 рр., в науковому світі вважається чи не найбільшим потрясінням із часів економічної депресії 1930-х років. Але порівнюючи фінансову кризу 2008-2009 рр. з Великою депресією 1929-1933 рр., можна зіставити, мабуть, тільки глибину і розміри охоплення по багатьох країнах світового господарства. Однак, ні причини виникнення, ні масштаби збитку, ні рівень взаємозалежності національних економік, а тим більше - технології та методи боротьби зовсім відмінні.

Світова фінансова криза 2008-2009 рр. охопила більшість країн світу, і ця криза отримала загальну назву «глобальна». Цей термін відображає те, що криза вперше в історії людства набула глобального характеру, охопивши не лише розвинуті капіталістичні економіки, а й економіки постсоціалістичних країн.

Основною причиною світової економічної кризи є надвиробництво основної світової валюти - долара США. Саме з 1971 року, коли була скасована прив'язка долара до золотого змісту, забезпечують золотим запасом США, долари стали друкуватися в необмежених кількостях. Купівельна спроможність долара забезпечувалася не тільки ВВП США, але і ВВП країн всього світу. Все б нічого, але ті держави, економіки яких стали забезпечувати силу долара, ніколи не мали і не мають контролю за обсягом емісії долара. Цього контролю реально не має і уряд США. Таким правом володіє тільки ФРС США [25].

«Спусковим гачком», який привів в дію кризовий механізм, стали проблеми на ринку іпотечного кредитування США. Проте в основі кризи лежать більш фундаментальні причини, включаючи макроекономічні, мікроекономічні та інституційні.

Провідною макроекономічної причиною виявився надлишок ліквідності в економіці США, що, в свою чергу, визначалося багатьма факторами, включаючи:

загальне зниження довіри до країн з ринком, що розвивається після кризи 1997-1998 рр.;

інвестування в американські цінні папери країнами, що накопичують валютні резерви (Китай) і нафтові фонди (країни Перської затоки);

політику низьких процентних ставок, яку проводила ФРС в 2000-2003 рр., Намагаючись запобігти циклічний спад економіки США.

На цьому тлі сприяли настанню кризи і мікроекономічні чинники - розвиток нових фінансових інструментів (насамперед структурованих похідних облігацій). Вважалося, що вони дозволяють знизити ризики, розподіляючи їх серед інвесторів і забезпечуючи правильну оцінку. Насправді використання похідних інструментів фактично призвело до маскування ризиків, пов'язаних з низькою якістю субстандартних іпотечних кредитів, і до їх непрозорого розподілу серед широкого кола інвесторів.

Нарешті, в числі інституційних причин відзначимо недостатній рівень оцінки ризиків як регуляторами, так і рейтинговими агентствами.

М'яка грошово-кредитна політика, що проводилася ФРС США з початку 2000-х років, стимулювала видачу банками кредитів. Середньорічні темпи приросту банківського споживчого кредитування в 2003-2007 рр. були на рівні 5%, приріст споживчих кредитів в III кварталі 2007 р. склав 7,2%. Обсяг виданих іпотечних кредитів зріс з 238 млрд. дол. в I кварталі 2000 р. до 1199 млрд. дол. в III кварталі 2003 р.

У міру входження економіки США в рецесію намітилася тенденція поступового скорочення обсягу виданих банківських кредитів. У III кварталі 2008 р. обсяг виданих населенню іпотечних кредитів склав всього лише 415 млрд. дол. Значно знизилися темпи приросту споживчих кредитів - в листопаді 2008 р. в порівнянні з жовтнем їх обсяг скоротився на 3,7%.

Ключову роль у розвитку кризи зіграла асиметрія інформації. Структура похідних фінансових інструментів стала настільки складною і непрозорою, що оцінити реальну вартість портфелів фінансових компаній виявилося практично неможливим. Оскільки кредитний ринок більше не міг ефективно виявляти потенційно неплатоспроможних позичальників, він впав у параліч. Розвиток ситуації у фінансовій сфері серйозно вплинуло і на реальний сектор економіки. Незабаром після збільшення проблем у фінансовій системі США увійшли в рецесію. Національне бюро економічних досліджень США (NBER) - рада вчених-економістів, що вважається офіційним арбітром у визначенні часу початку і кінця рецесії в країні, в грудні 2008 р. оголосило, що рецесія в США почалася ще рік тому - у грудні 2007 року [10].

Поступово фінансова криза в США почала поширюватися в усьому світі. Американські корпорації приступили до термінової розпродажу активів і виведення грошей з інших країн.

1.2 Етапи розвитку світових фінансових криз ХХ-ХХІ століття

Етапи розвитку азіатської фінансової кризи 1997-1998 рр.

У 1997 році:

2 липня: після великомасштабних валютних спекуляцій національна валюта Таїланду (бат) стала плаваючою і упаду на 20%.

24 липня: різко впав курс індонезійської рупії, малайзійського ринггіта, тайського бата і філіппінського песо.

5 серпня: МВФ і азіатські держави надали кредит в розмірі 17,2 млрд. доларів для порятунку тайської економіки.

14 серпня: рупія різко пішла вниз після скасування державного контролю.

20 вересня: рінггіт впав до найнижчого рівня за останні 26 років.

19-23 жовтня: індекс «Ханг Сенг» фондової біржі Гонконгу знизився майже на чверть, встановивши рекорд падіння за весь час свого існування.

31 жовтня: МВФ оголосив про надання допомоги Індонезії в розмірі 40 млрд. доларів.

24 листопада: збанкрутувала японська компанія Yamaichi Securities Со. Перше банкрутство великого бізнесу в країні після 1945 року.

3 грудня: МВФ погодив умови виділення Південній Кореї фінансової допомоги в розмірі 57 млрд. доларів - найбільший пакет за всю історію його існування.

У 1998 році:

15 січня: Індонезія прийняла програму реформ, запропоновану МВФ.

14-15 травня: хвиля великомасштабних заворушень прокотилася по центру Джакарти, залишивши після себе більше 1000 убитих.

21 травня: президент Індонезії Сухарто подав у відставку.

12 червня: Японія оголосила про перший за останні 23 роки спад в економіці.

12 липня: прем’єр-міністр Японії Рютаро Хашимото йде у відставку; Малайзія оголосила про спад в економіці.

1 вересня: прем’єр-міністр Малайзії встановив жорсткий валютний контроль.

24 вересня: індекс «Ніккей» Токійської фондової біржі досяг найнижчого за 12 років значення.

23 жовтня: японський уряд почало здійснювати 505-мільярдну програму порятунку економіки і збанкрутілих банків.

10 листопада: МВФ і Світовий банк оголосили, що небезпека глобальної фінансової кризи зменшилася і з’явилися ознаки оздоровлення в Таїланді і Південній Кореї. Азіатські фондові ринки почали проявляти ознаки пожвавлення [20].

В економіці, як і будь-який інший області, те, що демонструє зростання, має (як мінімум час від часу) відчувати падіння. Економічний розвиток ніколи не буває безперервним, а такий економічний злет, який ми спостерігали в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні після закінчення Другої світової війни, за визначенням припускає круті повороти. Прийшло на зміну спаду стійке пожвавлення лише підтверджує висновок. Те, що пережило падіння, знову йде вгору [7].

Економіка всіх країн Східної Азії, за винятком Сінгапуру, Гонконгу і Тайваню, страждала від системної проблеми, суть якої полягає в широкому проникненні кумівства у відносини між урядами, бізнесом і банками; неадекватному фінансовому регулюванні і широкому поширенні явища, яке, хоч би недипломатичним це не було, інакше як корумпованістю назвати не можна.

Короткочасна гостра проблема на фінансових ринках. Конкретні її прояви мали свої особливості у кожній країні. Тим не менш криза, яка, як інфекційна хвороба, перекидався з однієї валюти на іншу, привів до регіонального краху, і був момент, коли здавалося, що він здатний викликати і глобальний.

Економічний тайфун обрушився спочатку на Таїланд. Тайці добилися вагомих успіхів в економіці в 80-ті та на початку 90-х років. Безпосередня причина їх проблем полягала в поєднанні дефіциту поточного платіжного балансу і прив’язки національної валюти до американського долара. Щось повинно було статися, і 2 липня 1997 тайський бат, після того як його курс став плаваючим, впав на 20% по відношенню до долара [20].

Циклон потім пройшовся по Філіппінам, Малайзії та Індонезії, де також значний дефіцит поточного платіжного балансу поєднувався з фіксованими курсами національних валют щодо долара. З їх валютами трапилося те ж саме, що і з батом.

Індонезія, Таїланд і Філіппіни звернулися до МВФ. На Філіппінах процес подолання наслідків пройшов досить гладко. В Індонезії, однак, економічні негаразди не припинилися. До кінця січня 1998 р. індонезійська рупія втратила 80% своєї вартості по відношенню до долара. Малайзія, вірна економічному націоналізму Махатіра, не звертаючи уваги на рекомендації його заступника пана Анвара Ібрагіма, спробувала чинити опір логіці глобальної економіки і ввела жорсткий валютний контроль. Незважаючи на це, до кінця 1997 року рівень виробництва в країні впав на 7% (після 8%-ного річного приросту протягом останніх 10 років); фондовий ринок Малайзії втратив 45% вартості, а курс національної валюти, ринггіта, щодо американського долара знизився на 40%.

Останньою жертвою стала валюта Південної Кореї - вона. У дійсності ситуація в Кореї істотно відрізнялася від тієї, що була у інших «тигрів».

Щодо світової фінансової кризи 2008-2009 рр., то вона проявила себе в чотири взаємопов'язаних етапи. На першому етапі мали місце інтервенції, націлені на припинення «зараження» і зміцнення фінансового сектора в країнах. На макроекономічному рівні це включає заходи політики, такі як зниження процентних ставок, розширення грошової маси, кількісні (грошові) ослаблення, а також дії щодо відновлення довіри на кредитних ринках. На мікроекономічному рівні це спричинило заходи щодо вирішення нагальних проблем та наслідків кризи, у тому числі екстреної фінансової допомоги для хворих фірм, гарантування депозитів в банках, вливання капіталу, утилізації токсичних активів і реструктуризації боргу [12].

Прийняті заходи включають порятунок фінансових інститутів, які вважаються «занадто великими, щоб збанкрутувати», поглинання урядом деяких фінансових інститутів, урядові спрощення злиттів і поглинань, а також державні закупівлі проблемних фінансових активів. Майже всі промислово розвинені країни і багато країн, що розвиваються, проводять всі або деякі з цих дій. Незважаючи на те, що фаза «паніки», яка містить ефект зараження, пройшла, операції, як і раніше тривають, і кінцеву вартість заходів ще належить визначити.

Другий етап цієї фінансової кризи є менше незвичайним винятком того, що серйозність економічного спаду макроекономіки, з яким стикаються країни по всьому світу, є найгіршою з часів Великої депресії 1930-х років. Фінансова криза швидко поширилася на реальний сектор, негативно впливає на всі економіки, виробництва, фірми, інвесторів і домашні господарства. Багато країн, особливо з ринком, що формується, були пошкоджені все збільшуючимся відтоком капіталу з економіки та падінням експорту і цін на сировинні товари. У цих випадках уряди звернулися до традиційної грошово-кредитної і фіскальної політики для подолання кризових економічних умов, зниження податкових надходжень і зростанням безробіття.

У відповідь на спад або уповільнення темпів економічного зростання в багатьох країнах були прийняті пакети фіскальних стимулів, спрямовані на відновлення економіки або, принаймні, не допускання погіршення умов. Загальносвітовий обсягу грошей на пакети стимулів в даний час перевищує 2 трлн. дол., але деякі пакети включають в себе заходи, які простягаються в наступні роки, так що загалом це не означає, що вся сума буде негайно переведена на державні витрати. У складі стимулюючих пакетів, за визначенням, мають бути фіскальні заходи (державні витрати і зниження податків), але деякі пакети включають в себе заходи, спрямовані на стабілізацію банків та інших фінансових установ, які зазвичай класифікуються як порятунок банку або фінансовий пакет допомоги. 2 трильйони доларів в загальний пакет стимулів становить близько 3% світового валового внутрішнього продукту, що перевищує заклик Міжнародного валютного фонду протистояти погіршенню економічних умов у світі та виділити для фінансового стимулу суму грошей на загальну суму 2% від світового ВВП. Аналіз стимулюючих заходів з боку Європейського співтовариства в 2009 році виявив, що така кількість заходів, за оцінками, становить 1,32% ВВП європейського співтовариства. МВФ стверджує, що станом на січень 2009 року в США пакети фіскальних стимулів у вигляді відсотка від ВВП в 2009 році становлять 1,9%, в єврозоні 0,9%, в Японії 1,4%, в Азії за винятком Японії 1,5%, а для іншої частини G-20 1,1%.

На Лондонському саміті G-20 розкол виник між США і Великобританією, які виступають за великі і скоординовані пакети стимулів, та Німеччиною і Францією, які вважають свої автоматичні стабілізатори (збільшення державних витрат на предмети, такі як страхування від безробіття, які запускаються в будь-який час, коли економічне зростання сповільнюється), а також існуючі програми стимулювання як достатні. У своєму комюніке, лідери зазначили, що 5 трлн. дол. присвячені бюджетній експансії до кінця 2010 року і взяли на себе зобов'язання «забезпечити масштаби стійкого фінансового зусилля, необхідного для відновлення зростання». У комюніке G-20 лідери вирішили додати 1,1 трлн. дол. до ресурсів міжнародних фінансових інститутів, у тому числі 750 млрд. дол. для Міжнародного валютного фонду, 250 млрд. дол. для підвищення глобальної торгівлі, і 100 млрд. дол. для багатосторонніх банків розвитку.

Додаткового кредитування з боку міжнародних фінансових інститутів буде доповненням до національних фінансових стимулів і можуть бути спрямовані на найбільш нужденні країни. Кілька країн мають великі запозичення на міжнародних ринках і виплачують борг, виражений в євро або доларах. Через знецінення своєї валюти вартість цього боргу різко зросла. В інших країнах банки мають борг майже такий же великий, як ВВП. Деякі спостерігачі порушили питання про можливість боргової кризи (дефолт країни за гарантованим державою боргом) або як у випадку Ісландії через необхідність націоналізувати банки і приймати на себе зобов'язання більші, ніж розмір національної економіки. З 1 листопада 2008 року, МВФ, за його угодою стенд-бай, забезпечила або знаходиться в процесі надання фінансового пакету підтримки для Ісландії (2,1 млрд. дол.), України (16,4 млрд. дол.), Угорщині (25,1 млрд. дол.), Пакистану (7,6 млрд. дол.), Білорусі (2,46 млрд. дол.), Сербії (530 300 000 дол.), Вірменії (540 млн. дол.), Сальвадору (800 мільйонів доларів), Латвії (2,4 млрд. дол.), Сейшельськім островам (26,6 млн. дол.), Монголії (229 200 000 дол.), Коста-Ріці (735 млн. дол.), Гватемалі (935 млн. дол.) і Румунії (17,1 млрд. дол.). МВФ також створили гнучку кредитну лінію для країн з сильною основою. Після затвердження ці кредити можуть бути виділені у разі виникнення необхідності, а не будуть обумовлені дотриманням політичних цілей, як у традиційних програмах, підтримуваних МВФ. За цією можливістю, МВФ рада схвалила надання позики Мексиці (47 млрд. дол.), Польщі (20,5 млрд. дол.) і Колумбії (10,5 млрд. дол.).

Впродовж третьої фази невідкладним питанням, яке розглядається, є «закріплення системи» та запобігання виникнення криз в майбутньому. Багато чого з цього пов'язане з технічними особливостями регулювання та нагляду на фінансових ринках, ринках деривативів та хеджування діяльності, а також стандартами достатності капіталу та схемами фінансування майбутніх фінансових заходів, якщо це буде необхідно.

Четверта фаза фінансової кризи має відношення з політичними, соціальними наслідками та наслідками безпеки фінансової кризи [16].

Протягом майже двовікового періоду становлення і розвитку світового індустріального суспільства в економіці багатьох країн відбувалися кризи, під час яких спостерігався наростаючий спад виробництва, скупчення нереалізованих товарів на ринку, падіння цін, крах системи взаємних розрахунків, крах банківських систем, розорення промислових і торгових фірм, різкий стрибок безробіття [17].

Отже, криза - це певний етап функціонування і розвитку соціально-економічної системи, який обумовлює об’єктивну необхідність її якісної трансформації. До визначення поняття кризи слід підходити, враховуючи не тільки наявні негативні наслідки, але й з позитивних причинно-наслідкових зв'язків. Запобігання кризи можливе лише шляхом подолання низки її соціально-економічних причин і передумов, що реалізується, зокрема, через усвідомлення негативного впливу ігнорування об’єктивних економічних законів, негативних наслідків надмірної суб’єктивізації економічних відносин [1].

Азіатська фінансова криза 1997-1998 років - економічна криза в Південно-Східній Азії, яка вибухнула в липні 1997 року. Передумовою кризи стало надзвичайно швидке зростання економік «азійських тигрів», який сприяв масивного приливу капіталу в ці крани, зростання державного і корпоративного боргу, перегріву економіки і буму на ринку нерухомості.

Політика «гарячих грошей». Сприятливі умови для короткострокового інвестування у Малайзії, Індонезії й Таїланді призвели до швидкого нерівномірного накопичення капіталу у секторах найбільшої прибутковості. Внаслідок цього окремі сектори економіки «перегрівались».

Світова фінансово-економічна криза 2008-2009 рр., в науковому світі вважається чи не найбільшим потрясінням із часів економічної депресії 1930-х років, отже ця криза отримала загальну назву «глобальна» [25].

Основною причиною світової економічної кризи є надвиробництво основної світової валюти - долара США. З 1971 року, коли була скасована прив'язка долара до золотого змісту. Долари стали друкуватися в необмежених кількостях. Купівельна спроможність долара забезпечувалася не тільки ВВП США, але і ВВП країн всього світу. Все б нічого, але ті держави, економіки яких стали забезпечувати силу долара, ніколи не мали і не мають контролю за обсягом емісії долара.

Також причиною виникнення кризи були проблеми на ринку іпотечного кредитування США. М'яка грошово-кредитна політика, що проводилася ФРС США з початку 2000-х років, стимулювала видачу банками кредитів.

Взагалі, до основних причин світової економічної кризи можна віднести:

загальну циклічність розвитку економіки;

«перегрів» ринку кредитів, а, отже, іпотечну криза;

великі ціни на сировину;

втілення в життя ненадійних фінансових методик (зокрема, кредитні дефолтні свопи).

2. Аналіз наслідків найбільших світових фінансових криз ХХ-ХХІ століть

.1 Аналіз та наслідки світової фінансової кризи 1997-1998 рр.

Відкрита економіка часто піддається спекулятивним атакам, які випробовують її уміння протистояти зовнішнім шокам. І чим слабкішою вона виявляється, тим важче їй долати наслідки таких стресів. Досвід показує, що економічним імунітетом та панацеєю від фінансової «інфекції» виступають збалансовані макроекономічні показники, які визначають затяжність та витратність посткризового стану [29].

ЄС у 1992 р., Мексика у 1994 р. та згодом Південно-Східна Азія у 1997 р. попадали під однаковий сценарій розгортання валютно-фінансової кризи, і зважаючи на той факт, що вони належать до різних регіонів та мають різні економічні системи, цікавими з наукової точки зору стають фундаментальні причини валютно-фінансових стресів 90-х років ХХ ст. Також слід дати відповідь на питання, чому такі країни як Таїланд і Сінгапур, маючи збалансовані макроекономічні показники, не змогли протистояти зовнішнім валютним шокам, які в мить запалили розігріті інвестиціями сектори економіки [18].

У цьому підрозділі характеризуються трансформаційні процеси валютних систем АСЕАН-5 (Малайзії, Індонезії, Таїланду, Філіппін та Сінгапуру) в умовах розгортання фінансової кризи 1997-1998 рр. Такий аналіз проходить крізь призму висвітлення передумов та фундаментальних причин кризових явищ валютно-фінансової системи країн Південно-Східної Азії, характеристики сценарію розгортання валютно-фінансових стресів, а також антикризової політики цих країн.

Азійська фінансова криза (АФК) - це період кризових явищ фінансової системи країн Азії, що розпочався з липня 1997 р., протягом якого розповсюджувались побоювання про глобальний економічний спад. Причиною цього була так звана фінансова «інфекція», тобто ураження навколишніх валютно-фінансових систем країн АСЕАН-5 спекулятивними атаками, які швидко перевели сектори економіки у депресивний стан [20].

Як говорилось у минулому розділі, причини виникнення світової кризи 1997-1998 рр. наступні:

) Вади стратегії виробничого розвитку «інвестиції - чинники виробництва». Утримання процентних ставок на високому рівні призвело до великого притоку інвестицій, що у свою чергу спричиняє зростання вартості активів.

) Політика «гарячих грошей». Сприятливі умови для короткострокового інвестування у Малайзії, Індонезії й Таїланді призвели до швидкого нерівномірного накопичення капіталу у секторах найбільшої прибутковості. Внаслідок цього окремі сектори економіки «перегрівались».

Як наслідок:

накопичення зовнішніх боргів, які привели до стану банкрутства;

травень 1997 р. - масові атаки міжнародних спекулянтів на національну валюту Таїланду бат;

30 червня 1997 р. - 50% девальвація таїландського бата, який був прив’язаний до долара США, що призвело до падіння основних фондових індексів Таїланду на 75%.

Накопичення великого дефіциту поточного рахунку (Таїланд, Індонезія та Південна Корея). Невдала урядова політика скорочення дефіциту поточного рахунку та підтримання фіксованого режиму валютних курсів призвела до накопичення зовнішніх боргів. Також у 1990 р. Федеральний резервний банк США під правлінням А. Грінспена підвищив процентні ставки з метою скорочення інфляції та залучення «гарячих грошей». Це укріпило американську валюту разом з валютами країн АСЕАН, які були прив’язані до долара США. В результаті, експорт країн Південно-Східної Азії подорожчав і став менше конкурентоспроможним на міжнародних ринках.

Криза відносин «кредитодавець - позичальник». При інтенсивному кредитуванні економіки ціни на активи корпорацій піднялись до рівня, непідтвердженого їхніми виробничими потужностями. Тому, банкрутства та дефолти, як результат неспроможності погасити кредитні зобов’язання, були невід’ємними. Окрім цього, зарубіжні інвестори почали вилучати свої інвестиції з кризових країн, знецінюючи цим самим валютні курси національних валют. Щоб уникнути колапсу національних валютних систем, уряди підняли процентні ставки з метою залучення нових інвесторів та викуповували регулярно надлишок національної валюти (тому що валютні курси були фіксованими). У довгостроковому періоді ці заходи не мали ефекту, тому що валютні резерви були небезмежними. В результаті, центральні банки перестали захищати свої фіксовані валюти і відпустили їх у вільне плавання. Те, що відбулось при вільному режимі валютних курсів, ще більше зруйнувало економіки (див. табл. 2.1 та табл. 2.2).       

Таблиця 2.1 - Зміна валютних курсів країн Східної Азії у 1997-1998 рр.

Як ми бачимо з таблиці 2.1, найбільша зміна валютного курсу від червня 1997 р., до липня 1998 р. спостерігається у індонезійській рупії, та складає 11770 рупій за 1 дол. США, що у відсотковому значенні -494,54%, тобто рупія впала майже в 5 разів відносно долара США. Найменша зміна валютного курсу відбулась у Південно-Корейській воні, ця валюта у липні 1998 р. зменшилась на 440 вони за 1 дол. США, тобто в 1,5 рази порівняно з червнем 1997 р.

Таблиця 2.2 - Зміна ВНП країн Східної Азії у 1997-1998 рр.

З таблиці 2.2 ми можемо побачити, що ВНП Індонезії впав з 205 млрд. дол. до 34 млрд. дол., що у відсотковому вираженні складає 83,41% і це найбільше падіння з усіх країн АСЕАН. Найменше падіння ВНП ми можемо спостерігати в Філіппінах, в червні 1997 року він склав 75 млрд. дол., а в липні 1998 року - 47 млрд. дол. США.

Фінансова лібералізація. У середині 90-х років у країнах Східної Азії МВФ широко пропагував політику фінансової лібералізації, яка полягала у наданні короткострокових міжнародних позик, усуненні низки обмежень на володіння нерезидентами вітчизняними активами, сприянні заморських позик національними фінансовими та нефінансовими інститутами. Це призвело до скорочення об’ємів міжнародних потоків капіталу з 92,8 млрд. дол. США у 1996 р. до 12,1 млрд. дол. США у 1997 р. У липні 1997 р. загальна заборгованість АСЕАН становила 274 млрд. дол. США, серед них 67% короткострокові зобов’язання.

Невміння домовлятись у кризовій ситуації. 30 років співробітництва не привили урядам країн АСЕАН гнучкості у переговорному процесі. Окрім міністрів невміння домовлятись характеризувались і банкіри східноазійських країн. Так, в розпал кризи відбулось дві урядові зустрічі - 30-ий з’їзд міністрів АСЕАН у липні 1997 р. в Малайзії та з’їзд голів центральних банків країн східноазійського тихоокеанського регіону ЕМЕАР (Executive Meeting of East Asia Pacific) у березні 1996 р. в Японії. На жодній із зустрічей не було досягнуто згоди щодо виходу із кризового стану. Зустріч міністрів АСЕАН носила скоріше декларативний характер, результатом якої була Спільна декларація від 25 липня 1997 р., в якій закріплялось лише загальне занепокоєння станом валютно-фінансової системи. Зустріч головних банкірів мала на меті подвоїти суму фінансування, яка була закріплена у Загальній угоді з позики та в фінансовій програмі Механізм антикризового фінансування [22].

2.2 Аналіз та наслідки світової фінансової кризи 2008-2009 рр.

Специфіка розвитку глобальної фінансової кризи 2008-2009 рр. полягає в тому, що криза 2008 року почалась як фінансова, але поступово охопивши всі сфери національних і глобальної економічних систем, перетворилася на економічну. А в завершенні поставила питання про неадекватність існуючої структури вертикальних взаємозв'язків в глобальному економічному просторі [23].

Як зазначалося раніше, початок кризі був покладений саме на ринку ризикованих іпотечних паперів, який формувався за рахунок сек’юритизації ризикованих іпотечних кредитів, що видавалися найменш забезпеченим американцям, головним і майже єдиним джерелом доходів яких є заробітна плата.

Обвал цін на іпотечні папери призвів до здешевлення активів великої кількості іпотечних та інвестиційних банків, відтак почали падати акції та цінні папери цих фінансових інститутів, а потім інших корпорацій, і не тільки в Сполучених Штатах, а й у першу чергу в Англії, яка також переживає іпотечну катастрофу.

Фінансова криза зі Сполучених Штатів стрімко поширилась на інші світові фондові ринки, спричинивши першу хвилю вже глобального масштабу [29].

Друга хвиля розпочалася на початку 2008 року, коли падіння фондових ринків світу, що тривало, зумовило переорієнтацію фінансових потоків із одних активів в інші. Зокрема, сировинні та енергетичні. Ці активи стали більш привабливими, що одразу стимулювало істотне зростання цін на сировинні ресурси.

Третю хвилю світової кризи, коли глобальна фінансова криза вже переросла в економічну, яку вже можна назвати сучасною. Її наслідками стала серія банкрутств провідних світових фінансових компаній та поширення фінансової кризи на реальний сектор світового господарства, падіння попиту на світових ринках і, як результат, обвал цін на сировинних ринках, стагнація провідних економік світу [25].

Сучасна глобальна економічна криза спричинила тяжкі наслідки для економік країн світу.

Темпи зростання економіки в Китаї та Індії значно зменшилися через падіння попиту на їхній експорт, населення яких становить третину людства. Це, у свою чергу, ще більше вплинуло на ціну нафти, адже Китай, як вже зазначалося, протягом останніх років став одним із найбільших споживачів енергоносіїв.

Криза продемонструвала надзвичайно високу вразливість структурної розбудови російської економіки: частка інноваційної продукції в російській економіці у першому півріччі 2009 року вже скоротилася до 5%. Нагадаємо, що у 1999-му вона становила 11%. У «Газпромі» - найбільшій та найдорожчій російській компанії - інновації взагалі на нульовій позначці. Німеччина - найбільша економіка Європи, 13 листопада 2008 р. офіційно оголосила про рецесію економіки, тобто два квартали поспіль спостерігалося абсолютне падіння економіки [12].

У відповідь на подолання кризи уряди США, Великобританії, Німеччини, Росії, Франції, країн Бенілюксу прийняли рішення про державну підтримку окремих фінансових установ, які переживають фінансові труднощі.

Китай оголосив про виділення 600 млрд. дол. на розвиток транспортної інфраструктури - автошляхів, залізничних доріг, а також на житлове будівництво, тобто - у реальну економіку.

Проте найближчим часом у Китаї спостерігається значне покращення кризового стану і навіть економічне зростання, незважаючи на те, що зростання азіатської економіки залишається залежним від м’якої монетарної політики з її низькими ставками і великою кількістю іноземної ліквідності.

Болгарія, Україна, Латвія, Пакистан та Ісландія є найбільш уразливими, тому що дефіцит зовнішнього фінансування від іноземних інвесторів збільшує тиск на них.

На валютному ринку розпочалися девальваційні процеси. Лише у вересні 2008 р. міжнародні валютні резерви скоротилися на 0,6 млрд. дол. США. На готівковому валютному ринку сформувалося значне від’ємне сальдо продажу/купівлі населенням іноземної валюти на рівні 1321 млн. дол. США.

Обсяг будівництва нового житла в США в 2008 р. скоротився в порівнянні з показником 2005 р. на 75%. У Канаді, яка є основним експортером пиломатеріалів хвойних порід у США, споживання цієї продукції зменшилось на 20%. У результаті ціни на неї суттєво знизилися. У Північній Америці випуск цієї продукції був скорочений майже на 19%, а в Європі - більш ніж на 8%, при тому що експорт пиломатеріалів хвойних порід Росії зменшився на 11%. У середині 2009 року ситуація в галузі, принаймні тимчасово, стала збалансованою, але при надзвичайно низькому рівні цін на її продукцію.

У той же час нещодавно відкладені заходи щодо збільшення податкових ставок та введення податку на фонд заробітної плати в 2011 році означають, що дефіцит бюджету буде зростати протягом всього наступного року, поки не досягне колишнього значення.

В Європі відбуваються такі ж зміни: підприємства скорочують виробництво для того щоб пом'якшити напруженість, викликану надлишком пропозиції, і сповільнити падіння цін. У Європі надлишок пропозиції став очевидний у перші місяці 2009 р., коли відбулося істотне охолодження економіки [16].

Детальніше розглянемо наслідки світової фінансової кризи 2008-2009 рр. для України.

Виникнення фінансової та економічної кризи в Україні стало очевидним восени 2008 року після погіршення ряду економічних показників та повідомлень про фінансові проблеми ряду провідних комерційних банків країни. Так, засоби масової інформації повідомляли про істотне скорочення попиту на залізо та сталь, що призвело до зменшення обсягів експорту та надходження валюти до Української економіки [24].

Світова фінансова криза набула масштабного характеру і стала серйозним викликом для багатьох країн світу, в тому числі й для України. Незважаючи на те, що протягом останніх років в економіці України відбувалося накопичення низки ризиків, зумовлених передусім макроекономічними чинниками, вітчизняні суб’єкти господарювання виявилися не готовими до такого розгортання подій. Світова фінансова криза 2008 р. приголомшила своєю глибиною, масштабами розгортання, формами прояву, безпрецедентною динамікою. Вона охопила і фінансову, й економічну сферу.

Глобальна фінансово-економічна криза спричинила спад світової економіки і безперечно впливає на всі сфери суспільного розвитку. Найбільш вразливими виявилися промисловий сектор та банківська система, що залежать від кон’юнктури зовнішніх ринків. Орієнтовані на експорт металургія та машинобудування не витримали цінової конкуренції та втратили значну кількість ринків збуту через зростання валютного курсу (Рис. 2.2).

Найвагомішими чинниками, які спричинили дану ситуацію в Україні можна вважати наступні.

По-перше, частка експорту становить 50% ВВП. Експорт країни здебільшого обмежується невеликою кількістю товарів з низькою доданою вартістю, зокрема металургійною та хімічною продукцією. Частка цих товарів складає більше 50% у загальному обсязі експорту товарів, в той час, як світовий попит на ці товари має тенденцію до значних коливань. Ця мінливість зовнішнього попиту призводить до непередбачуваності та нестабільності доходів від експорту. Товари з високою доданою вартістю, такі як машини, устаткування та транспортні засоби, складають лише 16% всього українського експорту. Також експорт товарів України має вузьку географічну диверсифікацію. До торговельних партнерів України належать лише декілька країн СНД та ЄС. Зокрема Росія, Туреччина, Італія, Польща, Білорусія та Німеччина разом складають близько половини всього експорту товарів України (рис. 2.1).

Рисунок 2.1 - Структура експорту України за товарами (% до заг. обсягу) та основними країнами-партнерами

Рисунок 2.2 - Динаміка основних показників зовнішньої торгівлі України за 2000-2009 рр.

І в свою чергу, криза банківської системи спричинена значною кількістю міжнародних зобов’язань, нестабільним валютним кусом та скороченням процесів кредитування (Рис. 2.3).

Рисунок 2.3 - Курс долара по відношенню к гривні за 2006-2012 рр.

Негативні наслідки сучасної кризи проявляються в погіршенні соціально-економічного, інноваційно-інвестиційного, промислово-фінансового розвитку держави, у значному зменшенні інвестиційних потоків, зниженні ділової активності, падінні рівня зайнятості та доходів населення, зниженні вартості та мобільності людського капіталу, зростанні безробіття через зменшення числа господарюючих суб’єктів та скорочення масштабів виробництва.

Зниження ефективності економіки та вразливість перед світовою фінансовою кризою пов’язане з деформацією вітчизняного виробництва, сировинною спрямованістю експорту, збільшенням зовнішнього боргу, залежністю економіки від імпорту енергоносіїв, низьким рівнем та якістю життя, зменшенням доходів населення, загальним виснаженням людського капіталу, зниженням мобільності та вартості людського капіталу через погіршення економічної ситуації.

Однією з найбільш потерпілих сфер економіки є фінансова. На ринку праці роботодавці скорочують кількість вакансій, в основному це банківська і страхова сфери. Зменшення обсягів кредитування населення призводить до зниження споживчого попиту та масового звільнення персоналу фінансових установ, що в свою чергу провокує та зниження вартості людського капіталу.

Проблеми фінансового сектору відобразилися на галузі будівництва, яка найбільше стимулювала зайнятість населення та породжувала активний попит на продукцію інших галузей економіки, зокрема металургію. В результаті економічного спаду, попит на робочу силу, що мав до цього часу висхідний характер, зазнав скорочення у 2009 р. Станом на 1 січня попит на робочу силу становив 72,3 тис. осіб, що на 114,3 тис. осіб менше, ніж у 2005 р. і на 98,2 тис. осіб менше ніж у 2006 р.

Середнє навантаження незайнятого населення, яке перебувало на обліку державної служби зайнятості, на 01.01.2009 р. становило майже 11 осіб на одне робоче місце, в той час коли у 2007 р. цей показник становив 4 особи на одне робоче місце. Таким чином, відбувається втрата частиною непрацюючих статусу людського капіталу при збереженні людського потенціалу. Невідповідність попиту на робочу силу її пропозиції у професійно-кваліфікаційному та територіальному розрізі зумовлює значну міжрегіональну відмінність за показником безробіття. Найвищий рівень зареєстрованого безробіття спостерігався у Житомирській і Черкаській областях (3,6%), а найнижчий - у м. Києві (0,6%).

Незважаючи на стрімке зростання безробіття серед населення працездатного віку в останньому кварталі 2008 р., рівень безробіття в середньому за 2008 р. порівняно з 2007 р. не змінився та склав 6,9%, однак, збільшилася частка безробітних у першому кварталі 2009 р., що відповідала 2094 тис. осіб, водночас кількість незайнятих громадян, які скористалися послугами державної служби зайнятості і працевлаштувалися у 2008-2009 рр. зменшилася.

Головними чинниками погіршення стану розвитку та відтворення людського капіталу залишаються збільшення безробіття та заборгованості по виплаті заробітної плати. Загальна сума невиплаченої заробітної плати збільшилась по всіх регіонах України. Слід зазначити, що доходи населення мали зростаючий характер, однак, темпи зростання номінальних доходів населення у 2008 р. становили 133,7% у підсумку до попереднього року, в той час коли реальна заробітна плата зросла лише на 106,3%.

В результаті збільшення безробіття, заборгованості із виплати заробітної плати та зменшення доходів населення всередині держави, відбувається скорочення витрат, які сприймаються у якості інвестицій у розвиток людського капіталу на індивідуальному рівні через неможливість отримання додаткового доходу та його використання на подальше закріплення знань, здібностей, покращення психологічного та фізичного стану [26].

Світова фінансова криза призвела до зменшення вартості людського капіталу, як наслідок, скоротилися надходження приватних трансфертів, які становили вагому частину видатків громадян, чиї родичі працювали у іноземних державах. Значна частина громадян повернулася до України, в результаті чого збільшилася чисельність безробітних всередині країни та зменшився рівень доходів через високу пропозицію робочої сили та обмежений попит на неї. Докризові приватні трансферти мали позитивний вплив на економічне зростання, оскільки стимулювали сукупний попит та були одним з чинників економічного пожвавлення та виробництва [].

Сучасна фінансово-економічна криза значно гальмує розвиток людського капіталу. Це проявляється у обсягах фінансування сфери освіти, науки та медицини, незважаючи на незначне збільшення видатків, їх реальна вартість залишається невисокою через нестабільний валютний курс та процеси девальвації. Разом з цим відбувається зниження рівня якості життя, заробітної плати та пенсій, зростає безробіття, через що гальмується процес відтворення людського капіталу. Як наслідок, стагнація реального та фінансового секторів економіки призводить до унеможливлення реалізації людського капіталу, зменшення кількості економічно-важливої інформації, яка сприяє переміщенню робочої сили на підприємства і в регіони, де праця краще оплачується, тобто туди, де людський капітал використовується продуктивніше, а ціна за його послуги вища.

Отже, можна сказати, що основними факторами кризи в Україні були:

тенденції, зумовлені станом платіжного балансу. У 2008 р. від’ємне сальдо поточного рахунку платіжного балансу збільшилось до 12,9 млрд. дол. США, або 7,1% від ВВП порівняно з 5,3 млрд. дол. США та 3,7% від ВВП у 2007 р.

уповільнення приросту ВВП. ВВП України у 2009 р. скоротився на 35,6% порівняно з 2008 р. (Рис. 2.4)

галопуючий темп росту інфляції. У 2008 р. базова інфляція досягла 17,1%, тоді як у цілому споживчі ціни зросли на 18% порівняно з 2007 р.

скорочення експорту. У 2009 р. скорочення номінальних обсягів експортних поставок становило 55% порівняно із 2008 р.

падіння обсягу виробництва промислової продукції. У 2009 р. падіння становило 30% до попереднього року [11].

Рисунок 2.4 - Динаміка реального ВВП України, починаючи з 1990 року

Отже, на рисунку 2.4 можна спостерігати не стабільну динаміку темпу приросту обсягів реального ВВП, а його постійну зміну, то в бік збільшення, то в бік зменшення. Зазначимо, що у 2009 році у зв’язку з кризою реальний обсяг реального ВВП зменшився майже у 4 рази в порівнянні з 2008 роком.

2.3 Досвід країн світу щодо подолання наслідків світових фінансових криз ХХ-ХХІ століть

Азіатська криза 1998 року привела до негативних наслідків в економічному розвитку ряду країн і нестабільності сучасних міжнародних економічних відносин. Зокрема, в країнах Південно-Східної Азії в 1998-1999 рр. відбувалося скорочення виробництва, зростало безробіття, тривали банкрутства підприємств і кредитно-фінансових інститутів. Зниження ділової активності призвело до падіння світових цін на нафту, що в свою чергу зробило негативний вплив на фінансове становище її експортерів, включаючи Росію. Крім того, девальвація багатьох валют країн Азії, Росії і Бразилії зумовила певну напруженість платіжних балансів як промислово розвинених країн, так і ряду інших через приплив більш дешевого імпорту в перспективі [].

В умовах розгортання світової фінансової кризи світова спільнота шукає виходу з нього. Основними напрямками ліквідації кризових наслідків є заходи жорсткої економії і стабілізації грошово-кредитних систем, що проводяться в країнах, які найбільш сильно страждають від кризи. Надання економічної фінансової допомоги у вигляді кредитів з боку МВФ, МБРР та регіональних кредитно-фінансових інститутів на тлі реформування світового фінансового ринку, включаючи ринок капіталів, валютний і ринок цінних паперів відбувається з метою створення більш стабільних умов функціонування та тісної координування світового ринку капіталів з ​​національними ринками.

Криза 1997 р. Призвела до того, що минуле, некритично захоплене ставлення до нових індустріальних країн, на декілька років змінилося не менш критичним скептицизмом. Пішли розмови про «кінець азійського дива», про те, що економічне зростання в Східній Азії носило екстенсивний характер і не супроводжувалося адекватним зростання продуктивності праці. Секрет азійського економічного дива багато в чому полягав в тісному переплетінні держави, банків і великих корпорацій.

На ранній стадії це відмінно працювало, і дозволило провести швидку і ефективну мобілізацію усіх ресурсів. Але така підтримка стала контрпродуктивною, коли з'ясувалося, що великі компанії занадто великі, щоб їх могли викупити держава, але занадто важливі для економіки, аби дозволити їм збанкрутити.

У цьому сенсі азійська економічна криза стала першою, втім як показав час не останньою кризою такого масштабу, яка була спровокована корпоративною заборгованістю. Її наслідком стала зміна валютної політики багатьох країна, зокрема Китаю. Якщо до національної кризи валюта прив'язувалася виключно до курсу долара, то після неї Центробанки все частіше стали прив'язувати свої валюти до кошику валют, в який стали включати не лише долар і євро, але також ієну та навіть юань [18].

Також потрібно зазначити, що фінансова криза 1997-1998 років змусили а країни Східної Азії замислитися над тим, аби уникати втручання МВФ у свої справи. Адже допомога з боку фонду була обумовлена цілим рядом вимог, серед яких, окрім вищезазначених, також була вимога від фінансової влади постраждалих країн підвищити відсоткову ставку і відмовити у допомозі близьким до банкрутства компаніям. Це, на нашу думку, лише поглибило кризові тенденції. Треба також зазначити, що після нормалізації ситуації Центробанки почали накопичувати значні запаси золотовалютних резервів, які повинну були би зіграти буферну роль у разі виникнення нової кризи.

А тепер розглянемо шляхи подолання наслідків світової фінансової кризи 2008-2009 рр.

У відповідь на поширення кризових явищ уряди багатьох країн світу почали активно розробляли антикризові програми. Одним із ключових напрямів антикризових заходів є використання інструментів бюджетно-податкової політики. Пакети бюджетно-податкового стримування економіки були особливо значними в Японії, США та азійських країнах з ринками, що формуються. Країни ЄС, Африки і Латинської Америки застосовували дані інструменти в менших обсягах. Фіскальні стимули позитивно впливають на економіку в цілому, проте як показує практичний досвід у країнах з ринками, що формуються, у період дестабілізації фінансових ринків застосування фіскальних стимулів може призводити до суттєвого підвищення рівня процентних ставок, невід’ємним компонентом яких є ризикові премії. Якщо при цьому довіра учасників фінансового ринку до перспектив утримання макроекономічної стабільності у країнах є хиткою, а зростання ризикової премії достатньо вагомою, то ефекти фіскальних стимулів стають негативними. Крім того, проведення стимулюючої фінансової політики може мати небезпечні наслідки у країнах із великими проблемами у зовнішньому фінансуванні та значними обсягами зовнішніх боргових зобов’язань [8].

Стосовно бюджетної політики, то у розвинутих країнах збільшення дефіциту бюджету і нарощування державного боргу зазвичай позитивно впливають на економічну динаміку в короткостроковому періоді. Проте в довгостроковій перспективі підвищення реальних процентних ставок у результаті проведення експансійної фіскальної політики і зростання податкових вилучень, необхідних для обслуговування накопичених боргів, деформують економічні пропорції та знижують динамізм економічного розвитку.

Наступним напрямом здійснення антикризових заходів було визначено посилення контролю за фінансовими установами (Спільна декларація саміту країн Великої двадцятки, який проходив у Лондоні 1-2 квітня 2009 року). У межах більш жорсткої системи регулювання їхньої діяльності передбачається вжиття заходів для попередження надмірного левериджу банків і задекларовано необхідність збільшення резервів на покриття можливих ризиків, що формуються в період економічного піднесення. У розвинутих країнах Великої двадцятки прямі бюджетні витрати на рекапіталізацію фінансового сектору досягли станом на початок 2010 року 2,7% ВВП минулого року [6].

Отже, основними сферами впливу антикризової політики урядів є грошово-кредитна політика, бюджетно-податкова політика, підтримка населення, банківської системи, реального сектора економіки. Механізм застосування та набір антикризових інструментів у кожній з країн світу відрізняється масштабами, спрямованістю, ранжируванням за пріоритетами тощо.

Потрібно зауважити, що ефективність реалізації антикризової політики прямо пропорційно залежить від якості антикризових програм і планів, механізму їх впровадження. Антикризові програми і плани Європейського Союзу, Росії, Казахстану, Китаю характеризується комплексністю та системністю складових частин, досяжністю поставлених цілей, помірною забезпеченістю фінансовими ресурсами. Антикризові програми і плани ґрунтуються на засадах антициклічного регулювання засобами грошово-кредитної та фіскальної політики. Основною перешкодою на шляху до відновлення економіки є недостатність фінансових та інвестиційних ресурсів.

Державна антикризова підтримка в країнах ЄС включала такі заходи: вливання капіталу, викуп проблемних активів, поширення державних гарантій на певні види зобов’язань фінансових установ, надання ліквідності центральним банком і розширення схем гарантування депозитів. У широкому розумінні фінансові, економічні та соціальні втрати від фінансової кризи перевищили 4% ВВП прямої бюджетної підтримки фінансового сектору чи 19% ВВП підтримки держави у цілому. Станом на початок 2010 року кумулятивне падіння ВВП у країнах Великої двадцятки, охоплених проявами системної кризи, сягнуло 27%.

Потрібно зазначити, що посилення глобальної кризи та можливість формування її другої хвилі є наслідком слабкості антикризових заходів, зокрема у країнах ЄС. Спекулятивний капітал пішов у Китай, де його обсяги з 2009 р. щокварталу збільшуються на 60 млрд. дол., що веде до наростання нового глобального дисбалансу. Свій «внесок» у це роблять і США, проводячи політику «дешевих» грошей із метою врятувати свої банки й економіку від катастрофи. Але це тільки підсилює проблему відриву монетарної сфери від реального сектору та створює структурні передумови для нових кризових явищ, тобто комплекс передумов майбутніх потрясінь унаслідок істотних глобальних структурних диспропорцій та прагнення суб’єктів господарювання перекласти свій фінансовий вантаж і проблеми і реальному секторі на конкурентів. Такі підходи стали однією з причин народних бунтів у країнах Африканського континенту [5].

З метою забезпечення конкурентоспроможності національних виробників Північної Європи, як мінімум, на внутрішньому ринку слід застосовувати у зовнішньогосподарських стосунках такі економічні важелі:

а)      ввести, умовно кажучи, «кліматичний» імпортний тариф, котрий підвищує ціни на продукцію, що ввозиться, до рівнів, які дозволили б мати вітчизняним виробникам, що природно мають додаткові витрати у зв’язку з північноєвразійським холодом і величезними просторами. Цей тариф може дещо компенсувати додаткові енергетичні та транспортні витрати, а також вирівняти норму прибутку, щоб вона була не менша, аніж в іноземних компаній;

б)      встановити валютні обмеження щодо руху капіталу, які діяли стосовно багатьох розвинутих країн майже до початку глобалізації і котрі зможуть стримувати відплив капіталу закордон. Ці валютні обмеження стануть бар’єром на шляху відтоку ресурсів з Північної Євразії, зберігаючи необхідні їй робочі місця і засоби існування населення, а також дадуть реальну можливість знизити ставки відсотка до рівня Заходу, що здешевить кредит. Центральні банки країн СНД, діючи в умовах економічно недоцільної відсутності валютних обмежень щодо руху капіталу, змушені утримувати свою облікову ставку на надмірно високому рівні заради хоча б деякого стримування відпливу капіталу за кордон [7].

В якості важливого стимулятора економічної активності у міжнародній практиці розглядається розвиток інфраструктурних проектів. Зокрема, нові інфраструктурні проекти передбачають модернізацію транспортної інфраструктури, енергетики, в тому числі альтернативних джерел енергії, а також сільського господарства.

Так, в США згідно Проекту відновлення і реінвестування для розвитку інфраструктури передбачено фінансування протягом двох років будівництва і реконструкції доріг і мостів, інвестицій в залізничний транзит, медичних інформаційних технологій, проектів, спрямованих на «озеленення» Америки, енергоефективності громадських будівель на федеральному, державного і місцевого рівнях, будівництва, ремонту і модернізації шкіл і лікарень, екологічних проектів. Загальна вартість проекту складає 180 млрд дол. США.

Європейський інвестиційний банк надаватиме додаткові кредити для розвитку енергетики, інфраструктури та подолання наслідків зміни клімату. На реалізацію зазначених заходів виділено 14 млрд євро.

В Німеччині було прийнято два пакети антикризових заходів. Ними передбачено додаткове фінансування програм підвищення енергоефективності, інноваційної та інвестиційної програм в транспортній галузі, громадських інфраструктурних проектів. Загалом на подолання наслідків кризи передбачено 27,2 млрд євро.

Уряд Китаю передбачив першочергову підтримку таких галузей, як транспорт (покращення управління, безпеки технологій, підготовки кадрів та інформаційних систем), енергетика (підвищення ефективності електричних та атомних електростанцій, технологій для дистанційного електроживлення об'єктів), паливний сектор, а також розвиток інфраструктури районів, що постраждали від землетрусів. Загалом передбачено фінансування у розмірі від 270 до 470 млрд дол.

Реалізація вищенаведених антикризових заходів вимагає концентрації значних фінансових ресурсів. В конкретних країнах застосовуються різні комплекси джерел фінансування, серед яких, зокрема:

         збільшення дефіциту державного бюджету внаслідок надання низки податкових пільг;

         зростання державного боргу;

         випуск казначейських облігацій;

         використання коштів фондів суверенного багатства чи національних фондів (Казахстан, Росія, Норвегія);

         використання коштів державних та місцевих бюджетів;

         використання коштів державних банків та банків розвитку.

За своїм характером майже всі елементи програм антикризових заходів різних країн світу мають соціальний зміст. Адже соціальна орієнтація антикризової політики, зрештою, має на меті підтримання та розвиток споживчого попиту, який небезпідставно розглядається як одна з ключових підвалин післякризового пожвавлення економіки, а також дозволяє зберегти в кризовий період людський капітал - ключову конкурентну перевагу в новітній економіці [16].

Якщо зробити підсумок всього вище сказаного, то можна зробити висновки, що в результаті азіатської кризи 1997-1998 років значно впали курси національних валют і фондових індексів, закрилися ринки капіталу для місцевих компаній, розорилися великі корпорації, народні хвилювання сприяли падінню урядів. Певною мірою події 1997 в Азії вплинули і на інші ринки, в тому числі на російський, де через рік також сталася фінансова криза [22].

Сучасна фінансово-економічна криза 2008-2009 продемонструвала системні недоліки чинної моделі економічної системи з її орієнтацією на надмірне споживання і використання кредитних ресурсів, прорахунки політики економічного лібералізму і впливу держави на розвиток фінансового сектору. Сучасна глобальна економічна криза спричинила тяжкі наслідки для економік країн світу [27].

Щодо подолання наслідків кризи 2008-2009, то на думку експертів, антикризова політика держави повинна зосереджуватися на заходах системного характеру. При цьому першочергову увагу слід приділяти антиінфляційним заходам структурного характеру, що концентруються на розвитку внутрішнього ринку.

В умовах глобальної фінансово-економічної кризи уряди країн світу розробили та впровадили державні антикризові програми та плани на коротко- і середньострокову перспективу. Ці програми включають комплекс заходів, спрямованих на виведення національних економік із кризового стану та стимулювання розвитку у посткризовий період. Чимало ухвалених заходів антикризової політики так і залишилися лише стратегічними намірами. Крім того, важливо проводити розробку механізмів заміщення зовнішніх запозичень внутрішніми ресурсами, а також підсилити здатність фінансового сектора до трансформації вільних коштів громадян в інвестиційні ресурси.

Висновки

Загальновідомо, що економіка розвивається циклічно - економічне зростання змінює спад або рецесія. Сама по собі рецесія економіки явище абсолютно нормальне і закономірне. Однак іноді рецесія виходить з-під контролю і непомітно переходить в кризу.

Азіатська світова фінансова криза 1997-1998 років - економічна криза в Південно-Східній Азії, яка вибухнула в липні 1997 року. Передумовою кризи стало надзвичайно швидке зростання економік «азійських тигрів», який сприяв масивного приливу капіталу в ці крани, зростання державного і корпоративного боргу, перегріву економіки і буму на ринку нерухомості.

Політика «гарячих грошей». Сприятливі умови для короткострокового інвестування у Малайзії, Індонезії й Таїланді призвели до швидкого нерівномірного накопичення капіталу у секторах найбільшої прибутковості. Внаслідок цього окремі сектори економіки «перегрівались» [20].

Сучасний світовий фінансова криза є ланкою в ланцюжку криз, опису яких присвячена велика економічна література.

Кризові події, що спостерігалися в американській фінансовій системі в другій половині 2008 р. і які позначилися в багатьох країнах, були настільки масштабними, а заходи регуляторів щодо стабілізації ситуації - настільки безпрецедентними, що це дозволяє в принципі поставити під сумнів ефективність американської фінансової моделі капіталізму та її життєздатність в умовах глобального ринку.

Сучасна глобальна фінансова криза - глибока фінансова криза, найгірша криза з часів великої депресії. Розпочавшись з банкрутства великих фінансових установ в США, вона швидко розрослась у глобальну кризу, що призвела до банкрутства декількох європейських банків та падіння різних біржових індексів та значного падіння вартості акцій та товарів по всьому світу [25].

Фінансова криза, що вибухнула в США, переросла в економічну, а це вже принципово інше коло явищ. Криза економіки це скорочення виробництва, безробіття, падіння рівня життя, зростання злочинності, дефолт по соціальних гарантіях держави, стагфляція та ін.

Економічна криза стала досить важливою проблемою сучасного світу. Світова економіка розплачується за гонитву споживчих апетитів, якою «заразилися» в останні десятиліття майже усі суспільства і держави світу. Між тим ресурси економічного зростання на цьому етапі індустріального розвитку вичерпано. Фінансова криза оголила існуючі проблеми і в Україні. Проте у кожної кризи є як початок, так i своє завершення: після рецесії та, можливо, затяжної стагнації економіки рано чи пізно розпочнеться зростання. Зараз з’явилися реальні можливості переглянути пріоритети та виявити нові можливості.

Перелік посилань

1. Основи економічної теорії. Підручник / О.О. Мамалуй, О.А. Гриценко, Г.Ю. Дарнопих та ін.; За заг. ред. О.О Мамалуя - К.: Юрінком Інтер, 2003-480 с. - Бібліон.: с. 470.

. Аникин А.В. История финансовых потрясений / Аникин А.В. - М, 2000. - 342 с.

. Сорос Дж. Кризис мирового капитализма / Сорос Дж. - М, 1999. - 158 с.

. Константинов Ю.А. Финансовый кризис: причины и преодоления / Константинов Ю.А., Ильинский А.И. - М.: ЗАО «Финстатинформ», 1999. - 156 с.

. Антикризисное управление: учебник / [под ред. проф. Э.М. Короткова]. - [2-е изд., доп. и перераб.]. - М.: ИНФРА-М, 2009. - 620 с.

. Василенко В.О. Антикризове управління підприємством: навч. посіб. [для студ. вищ. навч. закл.] / В.О. Василенко. - К.: ЦУЛ, 2003. - 504 с.

. Економічна теорія: політекономія: підруч. / [за ред. В.Д. Базилевича]. - [7-ме вид., випр. і перероб.]. - К.: Знання-Прес, 2008. - 719 с.

. Лігоненко Л.О. Антикризове управління підприємством: підруч. / Л.О. Лігоненко. - К.: КНТЕУ, 2005. - 824 с.

. Голубєв А.В., Медвідь О.О. та ін Світова економіка: Електронний навчальний посібник для дистанційного навчання. - Санкт-Петербург, 2006.

. Петрик О. Фінансова криза в Україні та заходи щодо її подолання / Петрик О. // Вісник НБУ. - 2009. - №8. - С. 4-10.

. Сивульний М.І. Національні особливості фінансової кризи / Сивульний М.І. // Фінанси України. - 2009. - №7. - С. 3-19.

. Барановський О.І. Фінансова безпека в Україні [Текст]: Навч. посібник. / О.І. Барановський. - К.: КНЕУ, 2004. -759 с.

. Вахненко Т.П. Фінансова криза в Україні: фактори, механізми дії, заходи подолання / Т.П. Вахненко // Фінанси України. - 2011. - №10. - С. 13-21.

. Шевцов А. І. Актуальні проблеми економіки України в контексті світової фінансової кризи / А. І. Шевцов, Г. І. Мерніков // Стратегічні пріоритети. - 2011. - №1 (10). - С. 80-85.

. Глобальна економічна криза 2008-2010 років: світовий досвід та шляхи подолання в Україні: монографія / [В.П. Антонюк, С.С. Аптекар, Н.А. Балтачеєва та ін.]; під заг. ред. В.І. Ляшенка. - Донецьк: Юго-Восток, 2010. - 414 с.

. Гринспен А. Эпоха потрясений: проблемы и перспективы мировой финансовой системы / А. Гринспен; пер. с англ. - 2-е изд., доп. - М.: «Альпина Бизнес Букс», 2009. - 552 с.

. Марчунов В.Д. Острова Спратли и проблемы обеспечения безопасности в Юго-Восточной Азии / В.Д. Марчунов // Россия и АТР: безопасность, сотрудничество, развитие. - М.: ИДВ РАН, 2002. - 180 с.

. Офіційний веб-ресурс Міжнародного валютного фонду [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.imf.org/external/index.html

. Смаженный И. Анализ переходных процессов в экономике стран Восточной Азии / И. Смаженный // Журнал международного права и международных отношений. - №3. - 2006. - С. 5-10.

. Офіційний сайт НБУ [Електронний ресурс]/ - Режим доступу: http //www.bank.gov.ua.

. Коваленко, В., Крохмаль, О. Антикризове управління в забезпеченні фінансової стійкості банківської системи [Текст]/ В. Коваленко, О. Крохмаль: монографія. - Суми: УАБС НБУ, 2007. -198 с.

. Економічна криза в Україні: виміри, ризики, перспективи / Я.А. Жаліло, О.С. Бабанін, Я.В. Белінська та ін.; за аг. ред. Я.А. Жаліла. - К.: НІСД, 2009. - 142 с.

. Блейзер С. Мировой финансовый кризис и возможные последствия для Украины [Електронний ресурс] // 3.10.2008. Режим доступу: http://glavred.info/archive/2008/10/03/144454-0.html.

. Кузьменко В.П. Теорія економічних циклів і глобальна фінансова криза [Електронний ресурс] // 3.03.2011. Режим доступу: http://iee.org.ua/ua/pub/p146.

. Ткаченко Л. Фінансово-економічна криза і ринок праці України. // Праця і зарплата, №4, 2009: - с. 15-19.

. Досвід країн світу щодо подолання наслідків світової фінансової кризи. [Текст]: навч. посібник / Жаліло Я.А., Бабанін О.С., Белінська Я.В. та ін. / за заг. ред. Я.А. Жаліло. - К.: НІСД, 2009. - 142 с.

. Закон України Про Внесення Змін До Деяких Законів України З Метою Подолання Негативних Наслідків Фінансової Кризи [Електроний Ресурc] - Режим Доступу: http://Zakon4. Rada. Gov. Ua/

. Сутність і причини кризових проявів у світовій економічній системі [Текст]: навч. посібник / К.С. Кондратчук. К.: Актуальні проблеми Економіки, 2010. - 103 с.