Основні особливості функціонування фінансового ринку України та його роль у економічній системі України

Зміст

Вступ

Розділ І. Сутність фінансового ринку та організація управління ними

1.1. Поняття і сутність фінансового ринку

1.2.   Мета, принципи і завдання організації управління фінансовим ринком держави

Розділ ІІ. Аналіз стану фінансового ринку України

.1. Аналіз фінансово-економічних показників формування фінансового ринку України

.2. Вплив держави на стан фінансового ринку України

Розділ ІІІ. Напрями вдосконалення фінансового ринку у економічній системі України

.1. Основні напрями вдосконалення фінансового ринку

.2. Досвід зарубіжних країн щодо функціонування фінансового ринку в цілому

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Актуальність теми дослідження. Розвиток та становлення фінансового ринку України є необхідною передумовою розвитку інших секторів економіки держави. Добре функціонуючий страховий ринок, розвинені небанківські кредитні установи, пенсійні фонди та інші фінансові установи сприяють стабільному та прогнозованому розвитку усіх економічних процесів у суспільстві. Акумулюючи значні обсяги грошових коштів, фінансові установи є потужним джерелом інвестицій в економіку країни, що розвивається досить динамічно.

Актуальність цього напряму дослідження обумовлена рядом причин. По-перше, потребою обґрунтування дослідження проблем, що мають місце на фінансовому ринку України. По-друге, відсутністю у вітчизняній науці теоретичних розробок правового характеру, що визначають здійснення регулювання фінансового ринку. По-третє, потребою в ефективних, у практичному відношенні, рекомендаціях стосовно подальшого розвитку та становлення фінансового ринку України.

Фінансовий ринок - складова фінансової системи держави. За своєю суттю це механізм перерозподілу фінансових ресурсів між окремими суб’єктами підприємницької діяльності, державою і населенням, між учасниками бюджетного процесу, деякими міжнародними фінансовими інститутами. Фінансовий ринок може успішно розвиватися і функціонувати лише в ринкових умовах.

За допомогою фінансового ринку, як правило, мобілізуються і використовуються тимчасово вільні фінансові ресурси або ресурси, що мали обумовлене раніше цільове призначення. Наявність фінансового ринку - об’єктивне явище, зумовлене особливостями функціонування фінансів в економічній системі держави. Він виник як гостра потреба в додатковій формі мобілізації коштів для фінансового забезпечення розвитку економіки держави.

Кругообіг коштів, що опосередковує економічну діяльність у державі, здійснюється постійно, проте в процесі цього руху коштів може настати час, коли їхня частка вивільняється з кругообігу на окремо взятому підприємстві або в організації, чи у конкретного громадянина. Інші суб’єкти економічного процесу в цей же час відчувають тимчасову потребу в коштах. Фінансовий ринок здатний задовольнити інтереси кожного з них.

Фінансовий ринок є життєво важливим для зростання, розвитку і стабільності ринкової економіки. Ринки фінансових послуг підтримують корпоративні ініціативи, фінансують використання нових ідей і полегшують контроль фінансового ризику. Більше того, оскільки дрібні інвестори з часом будуть розміщувати все більшу частку своїх грошей у взаємних фондах та інших фондах колективного інвестування, ринки фінансових послуг паперів стають істотно важливими для персонального добробуту і пенсійного планування.

Теоретичні засади та практика організації фінансового ринку досить масштабно досліджуються в наукових працях українських вчених Л. Алексеєнко, О. Барановського, З. Васильченко, А. Вожжова, В. Гейця, В. Корнєєва, З. Луцишин, Б. Луціва, І. Лютого, В. Міщенка, А. Мороза, С. Науменкової, Л. Примостки, М. Савлука, О. Смолянської, В. Унинець-Ходаківської, Н. Шелудько та інших. Вагомий внесок у розробку цієї тематики зробили і російські вчені-економісти, зокрема А. Басов, В. Колесніков, Ю. Львов, Я. Міркін, В. Торкановський та інші. Дослідженням цієї теми також займалися провідні вітчизняні та закордонні фахівці цієї сфери - Т.В. Галенко, В. Гембала, А.П. Ковалева, А.В. Мертенса, Б.Б. Рубцева та ін.

Віддаючи належне науковим напрацюванням вітчизняних та іноземних вчених - економістів з даної проблематики, слід зауважити, що в умовах динамічного розвитку світового фінансового ринку існує потреба в подальшому дослідженні теоретичних засад та практичних аспектів щодо удосконалення та активізації фінансового ринку України. Зазначене обумовило вибір теми роботи, її мету, основні завдання, предмет, об’єкт та методологію дослідження.

Таким чином актуальність досліджень в галузі розвитку вітчизняного ринку фінансових послуг на сьогодення важко перебільшити.

Мета курсового дослідження - вивчити основні особливості функціонування фінансового ринку України, його роль у економічній системі України

Поставлена мета обумовила необхідність вирішення ряду взаємопов’язаних завдань:

- розглянути поняття і сутність фінансового ринку;

-        визначити мету, принципи і завдання організації управління фінансовим ринком держави;

         дослідити особливості функціонування фінансового ринку та основних його сегментів;

         окреслити перспективи розвитку фінансового ринку України;

         розглянути основні напрями вдосконалення фінансового ринку та досвід зарубіжних країн щодо функціонування фінансового ринку в цілому.

Предметом дослідження є дослідження основних аспектів функціонування фінансового ринку.

Об’єктом дослідження виступає фінансовий ринок України.

Інформаційною базою дослідження є законодавчі та нормативні акти України з питань розвитку фінансового ринку; аналітичні матеріали Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України; наукові праці провідних вітчизняних та зарубіжних учених у сфері розвитку фінансових ринків; статистичні матеріали Державної служби статистики України, Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку; публікації міжнародних економічних організацій; інформаційні ресурси мережі Інтернет.

Методи дослідження. Для досягнення мети курсової роботи використано комплекс загальнонаукових і спеціальних методів пізнання економічних явищ, процесів та економічного аналізу їх взаємозв’язків: історико-логічний - при дослідженні сутності фінансового ринку у процесі історичної еволюції; діалектичний - для розкриття теоретичних засад розвитку фінансового ринку; системний - для дослідження інституційної структури фінансового ринку; методи аналізу, синтезу та порівняння - у процесі здійснення оцінки фінансового ринку України.

Курсова робота складається зі вступу, основної частини, висновку. У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми, висвітлюються особливості функціонування світового та національного фінансових ринків, досліджуються перспективи розвитку українського ринку фінансових послуг та можливості інтеграції України в світовий фінансовий простір. У висновках сформульовано основні висновки по дослідженню, в додатках наведено допоміжний ілюстративний матеріал.

Розділ І. Сутність фінансового ринку та організація управління ним

1.1 Поняття і сутність фінансового ринку

Для з’ясування економічної сутності феномену «фінансовий ринок» необхідно акцентувати увагу на двох поняттях - ринок та фінанси. Поняття ринку економісти пов’язують з відносинами купівлі-продажу, або із сукупністю інститутів, що забезпечують можливість спілкування продавців та покупців різних товарів. Ринок доцільно визначити як стійкі зв’язки (виробничі, економічні, технологічні) між суб’єктами ринкових відносин, які постійно відтворюються, опосередковані механізмом вартості, товарно-грошовими відносинами, попитом та пропозицією. Ринок - механізм, що забезпечує спілкування між покупцем та продавцем товару через попит та пропозицію. Ринок - це взаємовідносини обміну та механізм, що їх забезпечує. Структурно місце фінансового ринку в системі класифікації ринків можна відобразити наступною схемою (рис. 1.1):

Рис. 1.1 Структурно місце фінансового ринку в системі класифікації ринків

У світовій та вітчизняній фінансовій науці існують різні трактування поняття «фінансовий ринок». На думку О. Басова фінансовий ринок - це сукупність ринкових інститутів, що забезпечують рух грошового капіталу від власників (продавців) до позичальників (покупців). Г. Черніков під ним вбачає «механізм, за допомогою якого встановлюються відповідні правові та економічні взаємовідносини між підприємствами, корпораціями та іншими інституціями, що потребують фінансових коштів для свого розвитку (з одного боку) та організаціями і громадянами, що можуть їх запозичити на певних умовах (з іншого боку)». Я. Міркін розуміє фінансовий ринок як сукупність грошових ресурсів країни, що постійно переміщуються під впливом попиту і пропозиції з боку різних суб’єктів економіки. На наш погляд, фінансовий ринок - це сфера економічних відносин, які виникають при перерозподілі створеної вартості та її реалізації через обмін грошей на фінансові активи. фінансовий ринок держава

Функції, що виконує фінансовий ринок можна поділити на дві групи: загальноринкові функції, що притаманні будь-якому виду ринків (комерційна, інформаційна, цінова, регулююча та інші) та специфічні функції, що відрізняють його від інших ринків (залучення чи мобілізація фінансових ресурсів; розміщення, тобто розподіл та перерозподіл коштів між галузями, регіонами, областями, заощадження або накопичення коштів, що визначають економічне зростання та підвищення ефективності економічного механізму, страхова) [15] .

Необхідною умовою функціонування фінансового ринку є формування у інвесторів фіктивного капіталу (ФК), що представлений у цінних паперах (ЦП), який дає його власнику право отримувати доход у вигляді дивідендів та відсотків. Накопичення фіктивного капіталу відбувається за певними законами, тому кількісно та якісно відрізняється від накопичення грошового капіталу. Механізм створення фіктивного капіталу полягає у тому, що він утворюється не у результаті кругообігу промислового (виробничого) капіталу (як грошовий), а у результаті купівлі цінних паперів, які дають право на отримання доходу і формують фіктивні активи. Фіктивний капітал створюють трьома основними фінансовими інструментами: акціями, облігаціями та казначейськими зобов’язаннями.

На ринках діють суб’єкти (продавці, посередники, покупці), які беруть участь у торговельних операціях різних специфічних товарів ринку. Характер поведінки суб’єкта на ринку залежить від мети, яку він поставив перед собою.

Суб’єктами фінансового ринку є: фізичні та юридичні особи; фінансові посередники, які отримують для управління гроші клієнтів і повинні, виконуючи правила і вимоги банківського та інвестиційного менеджменту, одержати доход у розмірі, що дозволяє задовольнити вимоги клієнтів, та мати норму прибутку, середню для цього виду діяльності [30].

Суб’єкти фінансового ринку класифікуються за формою та функціями. За формою: господарюючі суб’єкти, домашні господарства, держава, місцеві органи влади. За функціями: емітенти, інвестори, інституційні інвестори, фінансові посередники, інститути інфраструктури ринку.

З урахуванням принципових форм укладання угод на фінансовому ринку, його суб’єктів можна поділити на три групи:

) позичальники (покупці фінансових активів);

) інвестори-кредитори (продавці фінансових активів);

) фінансові посередники.

Позичальники - фізичні та юридичні особи, що залучають вільні грошові кошти кредиторів на розвиток бізнесу або інші цілі. Позичальники - це боржники (дебітори) перед інвесторами (кредиторами). Інвестори - фізичні та юридичні особи як України так і іноземні. Інвестори - це кредитори, які надають тимчасово вільні грошові кошти на фінансові ринки. Фінансові посередники приймають на себе ризик неповернення коштів і виконують страхову функцію; посередники є водночас інститутами інфраструктури фінансового ринку.

Механізм, що здійснює переміщення потоків грошових фондів від населення до виробництва створюється завдяки розвитку інфраструктури фінансового ринку. Інфраструктура фінансового ринку включає наступні структурні утворення: фондові та валютні біржі, комерційні банки, брокерські компанії, інвестиційних дилерів та андеррайтерів, системи міжбіржових і міжброкерських (міждилерських) зв’язків, інвестиційні компанії та фонди, трастові компанії, інвестиційні управляючі, фінансово-промислові групи або фінансові холдингові компанії, фінансові будинки або фінансові супермаркети, страхові компанії, пенсійні фонди, національну депозитарну систему, реєстраторів цінних паперів, інформаційно-консультативні центри, розрахунково-клірингові установи та інші кредитно-фінансові та інвестиційні інститути.

Кругообіг фінансових ресурсів, який відбувається на фінансовому ринку, схематично зображено на рис. 1.2.

Рис. 1.2. Схема кругообігу фінансових ресурсів у системі фінансового ринку

Склад основних груп учасників фінансового ринку наведено на рис. 1.3.

Доволі численну групу основних учасників фінансового ринку становлять фінансові посередники, які забезпечують зв’язок між продавцем і покупцем фінансових інструментів. Представниками фінансових посередників є фінансові інститути: банки, інвестиційні фонди та інвестиційні компанії, страхові організації, пенсійні фонди, торговці цінними паперами та ін.[27]. В розвинутих країнах фінансові посередники надають багато корисних послуг учасникам фінансових ринків:

- здійснюють розподіл вільних ресурсів за часом;

   сприяють зниженню вартості операцій при одночасному зростанні їхньої кількості (ефект масштабу);

-        об’єднують заощадження своїх клієнтів для здійснення великомасштабних інвестицій на первинному ринку;

         диверсифікують ризик;

         забезпечують рівновагу на ринку капіталів;

         забезпечують існування ліквідних ринків фінансових ресурсів.

Як правило, допоміжні функції здійснюють суб’єкти інфраструктури: біржі, депозитарії, реєстратори, розрахунково-клірингові центри та консалтингові агентства.

Біржа - це організаційно оформлений, постійно діючий ринок, на якому здійснюється торгівля цінними паперами. Можна виділити наступні основні функції фондової біржі: зосередження попиту та пропозиції цінних паперів; сприяння формуванню біржовому курсу цінних паперів; інформаційне забезпечення суб’єктів, які функціонують на біржі та здійснюють торгівельну діяльність; контроль за проведенням розрахунків та операцій з цінними паперами.

Депозитарій цінних паперів - це юридична особа, яка проводить виключно депозитарну діяльність та може здійснювати кліринг і розрахунки за угодами щодо цінних паперів. Зміст депозитарної діяльності полягає у наданні послуг щодо зберігання цінних паперів незалежно від форми їх випуску, відкритті та веденні розрахунків у цінних паперах, обслуговуванні операцій на цих рахунках (включаючи клірінг та розрахунки за угодами щодо цінних паперів) та обслуговуванні операцій емітента щодо випущених ним цінних паперів.

Реєстратор - це юридична особа - суб’єкт підприємницької діяльності, який одержав у встановленому порядку дозвіл на ведення реєстрів власників іменних цінних паперів.

Хранитель - комерційний банк або торговець цінними паперами, який має дозвіл на зберігання або обслуговування обігу цінних паперів і операцій емітента на рахунках в цінних паперах які належать йому, та які він зберігає у відповідності з угодою про відкриття рахунку в цінних паперах; при цьому хранитель не має право вести реєстр власників цінних паперів, за якими він здійснює угоди зберігання.

Саморегулююча організація - добровільне об’єднання професійних учасників ринку цінних паперів, які не мають на меті отримання прибутку, створене з метою захисту інтересів своїх членів, інтересів власників цінних паперів та інших учасників ринку цінних паперів та зареєстроване ДКЦПФР.

Клірингові центри здійснюють отримання, звірку та поточні оновлення фінансової інформації, займаються підготовкою бухгалтерських та облікових документів, які необхідні для виконання угод щодо цінних паперів, визначають взаємні зобов’язання, які передбачають взаємозалік та виконують забезпечення та гарантування розрахунків за угодами щодо цінних паперів.

Інформаційно-консультативні центри спеціалізуються в наданні послуг з питань фінансового ринку, здійснюють інформаційне, арбітражне та технічне обслуговування клієнтів, контролюють діяльність інших учасників фінансового ринку, стежать за виконанням норм професійної та ділової етики всіх учасників ринку.

Як зазначалось вище, фінансові інститути складають доволі численну групу серед основних учасників ринку. В свою чергу їх також можна класифікувати в залежності від активів і використаних джерел для фінансування.

Передача в користування фінансових ресурсів на фінансовому ринку оформляється тим чи іншим фінансовим інструментом. Якщо ресурси передаються на умовах позики, це оформляється відповідними інструментами позики - борговими цінними паперами (облігаціями, векселями, ощадними сертифікатами тощо) або різними видами кредитних інструментів. Якщо інвестор вкладає кошти в акціонерний капітал, така операція оформляється інструментами власності - акціями. Платою за надані в позику ресурси виступає процент, а при безстроковому інвестуванні коштів в акціонерний капітал - прибуток у вигляді дивідендів і капіталізований прибуток, що направляється на збільшення власного капіталу корпорації.

Залучені кошти можуть використовуватися для фінансування різних галузей економіки, забезпечення потреб населення та потреб державного бюджету. Фінансові ресурси надаються на умовах позики або на умовах співвласності, коли інвестор набуває прав власності на придбані за інвестовані кошти матеріальні чи нематеріальні активи. Позика оформляється різними видами боргових цінних паперів, банківського, комерційного чи державного кредиту. Платою за використання позикового капіталу виступає відсоток, який залежить від структури попиту та пропозиції на позиковий капітал і може коригуватись в той чи інший бік, забезпечуючи інвестору вищий або нижчий рівень прибутку. З одного боку, рівень процентної ставки має бути нижчим від ставки прибутку від використання залучених ресурсів, щоб позичальник мав змогу погасити позику та забезпечити зростання власного капіталу. З другого боку, процентна ставка має забезпечити інвестору прибуток від надання коштів у позику, а також компенсувати втрати від знецінення ресурсів внаслідок інфляції та ризиків від здійснення конкретних інвестицій. Реальна ставка прибутку на позиковий капітал відповідає середнім темпам зростання економіки з поправкою на ризик здійснення конкретних інвестицій. Чим ефективніше функціонує ринок позикового капіталу, тим більшою мірою процентна ставка на позиковий капітал відповідає ризику інвестицій і ефективності конкретної галузі економіки та економіки в цілому.

Фінансовий ринок забезпечує мобілізацію вільних фінансових ресурсів у інвесторів для найбільш ефективного використання суб’єктами господарювання. Головне значення фінансового ринку у сучасній економічній системі полягає в акумуляції заощаджень економічних агентів і використання цих коштів для створення нового капіталу і розширення масштабів господарської діяльності.

Торгівля фінансовими активами між учасниками ринку відбувається за посередництвом різноманітних фінансових інститутів. Саме вони забезпечують безперервне функціонування ринку, розміщення серед інвесторів нових та обіг на ринку емітованих раніше активів. Наявність на фінансовому ринку великої кількості фінансових посередників з широким спектром послуг сприяє загостренню конкуренції між ними, а отже, зниженню цін на різні види фінансових послуг. Чим більш розвинений та конкурентний фінансовий ринок, тим меншою є винагорода фінансових посередників за надані іншим учасникам ринку послуги. Фінансові посередники є необхідними учасниками фінансового ринку, які забезпечують інвесторам оперативне вкладення коштів у фінансові активи та вилучення коштів з процесу інвестування. Учасникам ринку, які потребують інвестицій, фінансові посередники допомагають залучити кошти за відповідну своїй конкурентній позиції плату. Чим вища конкурентна позиція позичальника на ринку, тим нижчою є плата за користування фінансовими ресурсами.

З одного боку фінансовий ринок як ринок фінансових ресурсів має таку структуру (рис.1.4).

Рис.1.4. Структура фінансового ринку.

З іншого боку, в структурі фінансового ринку виділяють: ринок готівкових коштів; короткострокових платіжних коштів, які виконують функції, подібні до готівкових грошей (чеки, векселі); ринок валюти; ринок цінних паперів; ринок позикового капіталу, тобто ринок коротко-, середньо- та довгострокових банківських кредитів.

Розглянемо коротку характеристику видів фінансових ринків в залежності від класифікаційної ознаки.

За способом переміщення коштів розрізняють:

а) пряме фінансування, коли позичальники беруть фінансові активи у позичку безпосередньо від кредиторів на фінансових ринках через продаж останнім цінних паперів;

б) непряме фінансування, коли позичальники і кредитори користуються послугами фінансових посередників.

Зображена структура фінансового ринку на рис. 1.5 наглядно демонструє сфери фінансування ринку.

Рис. 1.5. Класифікація фінансового ринку в залежності від сфери фінансування

При прямому фінансуванні інвестори беруть на себе значну частину ризиків і зазнають значних витрат по оцінці фінансових активів та їх емітентів. При непрямому фінансуванні визначальну роль в інвестиційному процесі відіграють фінансові посередники, які забезпечують переміщення коштів від кредиторів до позичальників та зменшують ризики і витрати, пов'язані з інвестуванням коштів. Саме непряме фінансування відіграє провідну роль на ринку запозичень, оскільки основним джерелом ресурсів для корпорацій та багатьох інших учасників ринку виступають кредитні ресурси, які надаються фінансовими посередниками - комерційними банками, а не інвесторами.

За сферою поширення фінансових відносин (територіальний аспект дії) розрізняють:

а) міжнародний фінансовий ринок - організацію міжнародної торгівлі фінансовими активами, тобто забезпечення їх купівлі-продажу між різними країнами;

б) національний фінансовий ринок - грошові відносини, які виникають у процесі купівлі-продажу фінансових аспектів на території певної країни; до елементів сучасного національного фінансового ринку належать: фондовий ринок, кредитний ринок, валютний ринок.

За рівнем організації розрізняють:

а) організований - функціонує на основі твердо встановлених правил ліцензованими професійними посередниками (банками, біржами, ломбардами);

б) неорганізований - що забезпечує купівлю-продаж фінансових активів без чіткого визначення правил через різні фінансові інститути та установи за домовленістю, яка не суперечить законодавству (крім банків, бірж, ломбардів).

За способом (методом) мобілізації (залучення) коштів розрізняють:

а) ринок боргових інструментів;

б) ринок інвестиційних інструментів.

З точки зору черговості виникнення прав власності на фінансові інструменти розрізняють:

а) первинний - фінансовий ринок, де здійснюється купівля-продаж фінансових інструментів вперше;

б) вторинний - фінансовий ринок, де здійснюється перепродаж фінансових інструментів їхніми попередніми власниками.

За групами та видами фінансових активів розрізняють ринки: валютний, дорогоцінних металів та дорогоцінних каменів (золото, срібло, платина, алмази), цінних паперів, грошовий, кредитний, страховий, нерухомості [21].

За фінансовими інструментами фінансові ринки поділяють:

. За строком дії фінансового інструмента розрізняють:

а) ринок грошей - це фінансовий ринок, на якому купуються і продаються короткострокові боргові інструменти (до одного року строк погашення). В свою чергу ринок грошей поділяється на:

обліковий ринок - казначейські і банківські векселя, основна характеристика яких висока ліквідність;

міжбанківський ринок - це ринок позичкового капіталу, який розміщається і перерозподіляється між банками у формі міжбанківських депозитів. Міжбанківські фінансові інструменти виконують не тільки функцію короткострокового фінансування активних операцій, а також середньострокового надання позичок;

валютний ринок - обслуговує міжнародний платіжний обіг, обов’язковою умовою якого є обмін однієї валюти на іншу, через її купівлю-продажу. Валютні ринки - офіційні центри купівлі-продажу валюти на основі попиту та пропозиції.

б) ринок капіталів - це ринок, на якому купуються та продаються довгострокові (більше року) боргові зобов’язання та акції. Ринок капіталів забезпечує потребу у довгострокових фінансових ресурсах. Ринок капіталів працює з фінансовими інструментами (довгострокові облігації та акції), які характеризуються значним коливанням цін і тому не є привабливим для банків. Ринок капіталів поділяється на:

ринок середньо та довгострокових цінних паперів;

ринок середніх та довгострокових банківських кредитів.

. За видами фінансових інструментів розрізняють ринки: акцій, облігацій, сертифікатів, векселів, приватизаційних паперів, валюти.

За фінансовими посередниками розрізняють: депозитні інститути (комерційні банки); ощадні інститути (страхові компанії, пенсійні фонди); інвестиційні інститути (фінансові компанії, інвестиційні фонди).[33]

Таким чином, ми бачимо, що фінансовий ринок має досить розлагоджену структуру, до його складу входить багато учасників, які виконують різні функції і взаємодіють між собою. Для забезпеченості узгодженості між даними суб’єктами необхідно створення єдиних умов функціонування. На національному рівні цим питанням займається держава через уповноважені органи. Міжнародний рівень регулювання потребує об’єднання зусиль урядів декількох країн і побудови єдиних принципів для всіх учасників, але з врахування національних відмінностей та традицій.

Фінансовий ринок - це вся система економічних відносин, що виникають між його прямими учасниками при формуванні попиту і пропозиції на специфічні послуги - фінансові послуги, пов'язані з процесом купівлі-продажу, розподілу та перерозподілу фінансових активів, які знаходяться у власності економічних суб'єктів національної, регіональної та світової економіки [12, с. 76].

Як економічна категорія фінансовий ринок виражає економічні відносини між суб'єктами економіки з приводу реалізації вартості та споживчої вартості, укладеної у фінансових активах. Ці економічні відносини визначаються об'єктивними економічними законами і фінансовою політикою держави, впливом політичних партій та кланів (особливо в сучасній Україні на стадії становлення цивілізованої державності), які формують в остаточному підсумку сутність фінансового ринку, тобто зв'язки і відносини як на самому ринку, так і у його взаємозв'язку з іншими економічними категоріями. На фінансовому ринку діють закони попиту та пропозиції, граничної корисності, конкуренції, що зумовлюють реальні можливості функціонування всіх суб'єктів економіки відповідно до умов ринкової економіки. На фінансовому ринку відбувається суспільне визначення якості та ціни фінансів.

1.2 Мета, принципи і завдання організації управління фінансовим ринком держави

Фінансові ринки виконують ряд важливих функцій:

. Забезпечують таку взаємодію покупців та продавців фінансових активів, у результаті якої встановлюються ціни на фінансові активи, що зрівноважують попит і пропозицію на них. При цій функції на фінансовому ринку існує ситуація: мінімальні процентні ставки та рівні процентних ставок, що відповідають різним рівням ризику. Емітенти фінансових активів, для того, щоб бути конкурентоспроможними на фінансовому ринку, прагнуть забезпечити інвесторам необхідний рівень дохідності їх фінансових вкладень. У такий спосіб на ефективно діючому фінансовому ринку формується рівноважна ціна на фінансовий актив, яка задовольняє й інвесторів, і емітентів, і фінансових посередників.

. Фінансові ринки запроваджують механізм викупу у інвесторів належних їм фінансових активів і тим самим підвищують ліквідність цих активів. Чим ефективніше функціонує фінансовий ринок, тим вищу ліквідність він забезпечує фінансовим активам, що перебувають в обігу на ньому, оскільки будь - який інвестор може швидко і практично без втрат в будь - який момент перетворити фінансові активи на готівку. Здійснюючи на постійній основі викуп і продаж фінансових активів, фінансові посередники не тільки забезпечують ліквідність фінансових активів, що є в обігу на ринку, а й стабілізують ринок, протидіють значним коливанням цін, які не пов'язані зі змінами в реальній вартості фінансових активів та змінами в діяльності емітентів цих активів.

. Фінансові ринки сприяють знаходженню для кожного з кредиторів (позичальників) контрагента угоди, а також суттєво зменшують витрати на проведення операцій та інформаційні витрати.

Принципи управління фінансовим ринком держави наведено в табл. 1.1.

Таблиця 1.1

Принципи управління фінансовим ринком держави

Специфічні функції діють у конкретних сферах. Так у політичній сфері функціями фінансового ринку є:

- прискорення інтеграційних процесів входження України до світового співтовариства;

-        сприяння становленню економічної самостійності, яка є головною опорою незалежності держави;

         сприяння створенню справжньої ринкової економічної системи, що є необхідною передумовою розбудови демократичного суспільства;

         вихід через фондову біржу національного капіталу на світовий ринок з допомогою розповсюдження серед іноземних інвесторів акцій та інших цінних паперів українських підприємств. [33]

В економічній сфері:

- формування ринкових цін на окремі види фінансових активів;

-        організація процесу доведення фінансових активів до споживача через створення мережі різноманітних інститутів з реалізації фінансових активів (банків, бірж, брокерських контор, інвестиційних фондів, страхових компаній, кредитних спілок тощо);

         фінансове забезпечення процесів інвестування, яке полягає у створенні фінансовим ринком умов для залучення (концентрації) підприємцем фінансових ресурсів, необхідних для розвитку виробничо-торгового процесу;

         перерозподіл на взаємовигідних умовах грошових коштів підприємств з метою їх ефективного використання;

         вплив на грошовий обіг, прискорення обороту капіталу, що сприяє активізації економічних процесів;

         страхова діяльність та формування умов для мінімізації фінансових і комерційних ризиків;

         операції, пов'язані з експортом-імпортом фінансових активів та інші операції, пов'язані із зовнішньоекономічною діяльністю;

         кредитування уряду, місцевих органів самоврядування шляхом розміщення урядових та муніципальних цінних паперів;

         розподіл державних кредитних ресурсів і розміщення їх серед учасників економічного кругообігу, між галузями і сферами ринкової діяльності тощо. [33]

У соціальній сфері:

- мотивована мобілізація заощаджень приватних осіб, приватного бізнесу, державних органів, зарубіжних інвесторів, у тому числі й вільних коштів населення для інвестування їх як у виробничу, так і в соціальну сферу;

-        створення нових робочих місць завдяки переміщенню капіталу та інвестуванню тощо.

У морально-психологічній сфері:

- формування у населення ринкової психології, нового економічного мислення та поведінки;

-        створення у суспільстві відповідної морально-психологічної атмосфери, формування довіри до фінансових послуг, до фінансових посередників, до цінних паперів та до операцій з ними;

         запобігання виникненню на фінансовому ринку зловживань, шахрайства, кримінального середовища тощо.

Конкретні завдання, правила розвитку фінансового ринку доказують, що сьогодні Україна має унікальну можливість не повторювати еволюційного шляху спроб і помилок інших країн, а створювати фінансовий ринок за вищими європейськими та світовими зразками, що вже існують у світі.

Розділ ІІ. Аналіз стану фінансового ринку України

.1 Аналіз фінансово-економічних показників формування фінансового ринку України

В Україні поступово формуються правові норми фінансового ринку. Економічні відносини, які складаються на фінансовому ринку, повинні регулюватися законодавчо. Закони, що регулюють ринок і встановлюють над ним контроль, створюються поступово, по мірі розвитку ринкових відносин в цілому і фінансових відносин зокрема.

В Україні відповідно до ст. 8 Конституції [1]д іє принцип верховенства права. Всі закони та нормативно-правові акти, що стосуються регулювання та нагляду за фінансовим ринком, повинні відповідати певним розділам і статтям Конституції. Відповідно до ст. 92 виключно законами України встановлюються основи створення та функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків, порядок створення і погашення державного внутрішнього та зовнішнього боргу, порядок випуску та обігу державних цінних паперів. Основні законодавчі акти, що безпосередньо відносяться до фінансового ринку це: Закон України «Про цінні папери та фондову біржу»; Закон України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні»; Закон України «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів»; Постанова ВР України «Про Концепцію функціонування і розвитку фондового ринку України»; Указ Президента України «Про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії» тощо.

Окрім законів, кодифікованих Верховною Радою, обов'язковими до виконання є нормативно-правові акти виконавчої влади. Згідно з ст.117 Конституції України в межах своєї компетенції вищий орган виконавчої влади - Кабінет Міністрів України - видає нормативно-правові акти. Міністерства, відомства, комітети, НБУ, ДКЦПФР та інші органи також щорічно видають накази, рішення, пояснення, постанови, інструкції з метою регулювання корпоративної діяльності, реєстрації цінних паперів, організації депозитарної діяльності, регулювання діяльності спільного інвестування та інше. [1]

Фінансові відносини між учасниками ринку повинні бути оформлені юридичними документами - угодами чи договорами, кожен з яких має відповідні обов'язкові реквізити. Суперечки, що виникають при невиконанні зобов'язань за угодою однією із сторін, вирішуються в арбітражному суді.

Чинне законодавство містить основні положення, які захищають права інвестора та накладають на емітента обов'язки щодо розкриття певної інформації. Введена обов'язкова реєстрація випуску цінних паперів у ДКЦПФР, інформації про їх випуск, оприлюднення публічної регулярної інформації про наслідки господарської діяльності емітента. Встановлені правила та стандарти стосовно проведення операцій на фондовому ринку.

Якщо аналізувати еволюцію законодавчої бази, що регламентує розвиток фінансового ринку країни, то ринок почав формуватись ще в 1991 році з прийняттям Закону України «Про цінні папери та фондову біржу». На нашу думку, період з 1991 по 1995 рік можна розглядати як підготовчий, оскільки в цей період фактично не існувало ще потужної приватної власності. Реально формування фінансового ринку України з появою сформованих базових його сегментів - грошового та ринку капіталу - почалося з 1995 року, коли почався етап масової великої приватизації, відбулось масове формування акціонерних товариств відкритого та закритого типів. У зв’язку з цим почався відносно реальний процес появи базових цінних паперів, що дозволив говорити про появу ринку капіталу в країні.

Отже, 1991-1995 рр. можна позначити як підготовчий період, характерними рисами якого є розроблення перших законодавчих документів, та наявність значної кількості державних органів, що тією чи іншою мірою регулювали створення ринку в країні. Якщо розглянути грошовий ринок країни, то в цей період закладено лише фундамент функціонування Національного банку України як центрального банку держави. Банківська система перебувала в зародковому стані. Власної нормативної бази не було. В більшості випадків користувались нормативно-правовими документами Держбанку СРСР. В цей час відбуваються створення самостійної банківської та грошової системи України, організація внутрішньодержавних і міждержавних розрахунків, кредитна підтримка економіки, опрацювання механізмів валютного регулювання і банківського нагляду, запровадження практики міжбанківських розрахунків на кореспондентських засадах, реформування монетарного менеджменту і статистики, започаткування співпраці із міжнародними фінансовими організаціями, а саме, Міжнародним валютним фондом, Європейським банком реконструкції та розвитку.

Стосовно ринку капіталу, то в цей період він, як і грошовий ринок, лише тільки починає формуватися. На відміну від грошового ринку та формування банківської системи країни, яка за часів радянської економіки мала хоча і державно-монополістичну форму, але все ж таки працювала, в тому числі мала досить потужну законодавчу базу, яка використовувалася в перехідний період, ринок капіталу в командно-адміністративній системі фактично не існував і тому і законодавчу базу, і самі фінансові інститути як такі створювали вперше. Це супроводжувалось цілим рядом проблемних питань, яких не існувало на грошовому ринку. На відміну від банків, які вже існували і проходили процес трансформації, були забезпечені фахівцями відповідного профілю діяльності і мали хоча і не з усіх точок зору прийнятну, але певну законодавчу базу, фінансових інститутів не було взагалі, фахівців даного напрямку діяльності також не існувало, законодавчої бази також не існувало. Крім того, на наш погляд, вагомим чинником, який прискорив саме розвиток грошового ринку країни на відміну від ринку капіталу було те, що через банки відбувався реальний рух грошових коштів, а фінансові установи створювалися перш за все саме для обслуговування процесу сертифікатної приватизації, де реальний рух грошових коштів був обмежений. Тому, з одного боку, процес приватизації заклав фундамент розвитку ринку капіталу, з іншого боку, вибір саме сертифікатного способу приватизації і не дозволив реально направити капітал у даний сектор фінансового ринку.

З точки зору розвитку ринку капіталу країни саме в 1991 році прийнято базовий законодавчий документ - Закон України «Про цінні папери та фондову біржу», який регулював формування та розвиток ринку капіталу та ринкової інфраструктури безпосередньо до 2006 р. В кінці 1991 року створено закрите акціонерне товариство «Українська фондова біржа», яке стало першим організатором торгівлі в країні. Українська фондова біржа була провідною структурою приватизаційних процесів і на підготовчому етапі розвитку ринку капіталу відіграла вагому роль у формуванні моделі розвитку фінансового ринку країни. В 1993 році ЗАТ «Українська фондова біржа» було запропоновано «Концепцію функціонування і розвитку ринку капіталів в Україні».[3] Це була фактично перша спроба окреслити модель, в напрямку створення якої необхідно було рухатись. Даний документ передбачав створення в країні централізованого фондового ринку з однією національною фондовою біржею, якою повинно було стати ЗАТ «Українська фондова біржа», з потужним інфраструктурним механізмом, що забезпечував би проведення торгів, укладення угод та доставку цінних паперів по всій території України, крім того, повинні були вживатися заходи, спрямовані на запобігання виникнення неорганізованих паралельних ринків. У даній концепції досить чітко простежувався варіант європейської моделі розвитку ринку капіталу в країні. Слід зазначити, що учасники ринку не сприйняли запропоновану концепцію, а були більш схильні до формування децентралізованих підходів у розвитку ринку капіталу, що більш характерно для американської ринково орієнтованої моделі фінансового ринку. Все це знайшло своє відображення в «Концепції функціонування та розвитку фондового ринку України», затвердженої Кабінетом Міністрів України в 1994 році. Зокрема, в цьому документі було визначено, що в цей період в Україні ринок цінних паперів перебуває на стадії свого становлення, створена та функціонує Українська фондова біржа з Центральним депозитарієм цінних паперів, системою їх електронного обігу, мережею філій та брокерських контор по всій території країни. Зростає кількість позабіржових фінансових посередників, емітентів, які зареєстровані у Мінфіні. Принциповим положенням даного документа стало те, що було визнано наявність позабіржового ринку поряд з централізованим біржовим ринком. Його інфраструктуру складають інвестиційні фонди, інвестиційні компанії, довірчі товариства, холдингові фірми, страхові компанії, інші юридичні особи, які згідно із Законом України «Про цінні папери і фондову біржу» можуть провадити посередницьку, комісійну та комерційну діяльність з цінними паперами, а також аудиторські та консалтингові організації. Позабіржовий ринок цінних паперів не є альтернативою, а доповнює й розширює біржовий ринок, причому як на вторинному, так і, що особливо важливо, на первинному рівні. Саме в цій концепції було також зазначено, що процес акціонування та подальшої приватизації великих та середніх підприємств повинен передувати створенню фондового ринку країни. Слід також відзначити, що про посилення ролі фінансового ринку в розвитку економіки країни свідчить і те, що в 1995 році було прийнято ще один нормативний документ, який визначав принципові засади його подальшого розвитку, а саме «Концепцію функціонування та розвитку фондового ринку України», затверджену Постановою Верховної Ради. Наприкінці цього періоду в 1995 році Указом Президента створена Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку як спеціальний орган державного регулювання. В 1995 році створюється асоціація «Позабіржова фондова торговельна система», яка на сьогодні є найпотужнішою фондовою біржею, що охоплює близько 90% організованого ринку. Таким чином, це дозволяє стверджувати, що зазначений нами період з 1991 по 1995 рік має виключно підготовчий характер, оскільки масовий процес акціонування ти приватизації акціонерних товариств почав відбуватися саме в період 1996 - 1998 років (приватизаційний період). Якщо взяти до уваги, що на сьогодні продовжує відбуватися процес приватизації державного майна і в першу чергу в переліку об’єктів є стратегічно важливі потужні підприємства, то ще і на сучасному етапі відбувається формування серйозних засад розвитку ринку капіталу в країні.

Отже, на наш погляд, з огляду на особливості формування та розвитку фінансового ринку країни в цілому та окремих його сегментів, в першу чергу грошового ринку та ринку капіталу, в той чи інший період часу доцільно виділити два базових періоди, а саме: приватизаційний, який тривав з 1995 по 2000 рік, та постприватизаційний - з 2001 по 2005 рік. Виділення зазначених етапів відбулося виходячи з тих міркувань, що якщо період з 1991 по 1995 рік розглядався як етап малої приватизації, то в період 1996-2000 рр. відбулася масова поява акціонерних товариств, що стало серйозним підґрунтям для розвитку фінансового ринку в цілому та ринку капіталу зокрема.

З точки зору розвитку грошового ринку саме в цей період відбулись значущі події, обумовлені перш за все проведенням грошової реформи та введення в обіг національної валюти - гривні. Це стало фундаментом для використання ринкових елементів регулювання грошово-кредитного ринку. Одним із головних завдань грошової реформи було створення стабільної грошової системи та перетворення грошей у важливий стимулюючий фактор економічного і соціального розвитку, що значною мірою сприяло розвитку всіх сегментів фінансового ринку, оскільки передбачало закріплення фінансової стабільності, прискорення розрахунків, залучення до банківської системи надлишкової готівки, забезпечення цінової стабільності як основи економічного розвитку.

Важливою подією на даному етапі з точки зору розвитку фінансового ринку стало запровадження такого фінансового інструменту, як державні цінні папери. Національний банк припинив з 1996 року надавати прямі кредити на покриття дефіциту державного бюджету і забезпечував надання коштів шляхом купівлі державних цінних паперів на первинному ринку.

Слід зазначити, що в даному періоді дії держави в напрямку державного регулювання стали більш послідовні та конструктивні. В 1996 році прийнято Закон України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні», в якому визначалися правові засади здійснення державного регулювання ринку цінних паперів та державного контролю за випуском та обігом цінних паперів і їх похідних. В березні 1997 р. учасниками ринку створено Міжрегіональний фондовий союз (МФС) у формі відкритого акціонерного товариства для надання депозитарних послуг українським компаніям і торговельним системам, в зв’язку з чим виникла необхідність законодавчого врегулювання розвитку депозитарної системи країни. В кінці 1997 року було прийнято Закон України «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів Україні». В 1999 році створено Національний депозитарій України у формі відкритого акціонерного товариства, в якому Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку управляла 86% акцій, Національний банк України - 4,4%, а решта 9,6% акцій знаходяться у власності 21 учасника ринку, включно з однією акцією у власності Міжрегіонального фондового союзу.

На цьому етапі розвитку фінансового ринку створюється ряд фондових бірж, які працюють і на сьогодні, а саме ЗАТ «Донецька фондова біржа» (1996 р.), яка презентує себе як перша регіональна фондова біржа; ЗАТ «Українська міжбанківська валютна біржа» (1997 р.); ЗАТ «Придніпровська фондова біржа» (1998 р.); ЗАТ «Українська Міжнародна фондова біржа» (1999 р.). Отже, перший базовий період розвитку фінансового ринку країни з 1996 по 2000 рік став основою для подальшого інтенсивного розвитку його основних структурних елементів на основі стабільності національної грошової одиниці, появи нових інститутів ринкової інфраструктури та поступового створення необхідного законодавчого поля.

Виділення другого базового етапу розвитку фінансового ринку країни обумовлено тим, що саме в цей період з 2001 по 2005 рік економіка країни стала розвиватись у відносно стабільних умовах, почався процес стабільного економічного зростання, що, в свою чергу, знайшло відображення в розвитку як грошового ринку, так і ринку капіталу. Грошовий ринок країни розвивався досить динамічно і адекватно потребам реального сектору економіки та ситуації в бюджетній сфері. Протягом цього періоду удосконалювались напрями та механізми роботи банківських установ на грошовому ринку, ринку капіталу та ринку похідних цінних паперів.

У 2001 році прийнято Закон України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)». Цей документ визначає правові та організаційні основи створення, діяльності та відповідальності суб'єктів спільного інвестування, особливості управління їх активами з метою залучення та ефективного розміщення фінансових ресурсів інвесторів. Вагомим кроком на даному етапі стало створення в 2002 році Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України на основі Указу Президента. Даний державний орган здійснює регулювання і нагляд за діяльністю страхових компаній та страхових брокерів, установ накопичувального пенсійного забезпечення, довірчих товариств, кредитних спілок, лізингових та факторингових компаній, кредитно-гарантійних установ, ломбардів та інших учасників ринків фінансових послуг.

Стосовно даного періоду розвитку фінансового ринку з огляду на поведінку параметрів можна відзначити, що ситуація кардинально не змінилась, а продовжує залишатись як трансформаційна. Розвиток фінансового ринку в цей період характеризується як досить інтенсивний як на грошовому ринку, так і на ринку капіталу, але він також характеризувався суттєвими дисбалансами в розрізі формування комплексної моделі фінансового ринку. Таким чином, в 2001-2005 роках була створена достатньо стабільна база для подальшого розвитку фінансового ринку країни з урахуванням зростаючих потреб в довгострокових фінансових ресурсах.

Починаючи з 2006 року, на наш погляд, фінансовий ринок країни входить у третій базовий етап свого розвитку. Це пов’язано перш за все з тим, що в цей період прийнято нову редакцію Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок», який вніс досить серйозні зміни в державне регулювання ринку капіталу країни. Починає поступово відбуватися робота з налагодження комплексного підходу щодо управління фінансовим ринком країни в цілому, а не окремими його сегментами. Економіка країни виходить на такий етап свого розвитку, коли суб’єкти господарювання вимагають значних обсягів фінансових ресурсів саме довгострокового характеру, що свідчить про необхідність проведення кардинальної реконструкції виробничих потужностей. Задовольнити потребу в значних обсягах фінансових ресурсів довгострокового характеру суб’єкти господарювання можуть як через грошовий ринок шляхом отримання довгострокових банківських кредитів, так і шляхом використання механізму ринку капіталу через емісію як пайових, так і боргових цінних паперів. Отже, на сьогодні в економіці країни створюються такі перш за все економічні умови, що вимагають інтенсивного розвитку фінансового ринку і в залежності від того, чи банківські установи, чи фінансові компанії більш інтенсивно проявлять себе в даній ситуації, може змінитись і модель фінансового ринку з банкоцентричної на орієнтовану на ринок капіталу.

2007 2008 2009 2010 2011 2012

Рис. 2.1. Частка активів фінансових інститутів України у ВВП, %

На сучасному етапі в Україні сформувалася модель фінансового ринку, яка наближена до банкоцентричної, оскільки основним джерелом для розширеного відтворення в реальному секторі економіки, окрім власних коштів суб’єктів економіки, є банківські кредити. Частка активів фінансових інститутів в Україні (банків, страхових компаній, кредитних спілок та недержавних пенсійних фондів) у ВВП віддзеркалює банкоцентричний тип розвитку фінансового ринку (рис. 2.1).

Галутова М. М. пропонує, для порівняння «ваги» банківського та небанківського сегментів слід, перш за все, порівняти їх за розмірами активів [11, с. 246]. Зазначена тенденція щодо переважання небанківських фінансових установ перед банками зумовлює об’єктивну потребу у розгляді цього співвідношення (рис. 2.2).

Рис. 2.2. Переважання небанківських фінансових установ перед банками

За даними Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, на кінець 2012 року було зареєстровано 2011 небанківських фінансових установ, що на 1813 одиниць більше, ніж банків за той же період.

Науковці С. Рибак, О. Коваль зазначають, що в посткризовий період на ринку відбуваються процеси оптимізації кількісної структури [27].

Щодо основних сегментів ринку небанківських фінансових послуг, то ринок страхування зараз представлений 444 компаніями, ринок послуг небанківських кредитних установ - 697 учасниками, в тому числі серед них зареєстровано 614 кредитних спілок. Збільшилася і кількість ломбардів - з 456 до 463. Фінансових компаній також стало більше на 17 гравців. На ринку недержавного пенсійного забезпечення серед вже існуючих недержавних пенсійних фондів з’явився лише один новий гравець, і їх загальна кількість досягла 97. Що стосується адміністраторів пенсійних фондів, діяльність яких, як правило, зараз збиткова, то їх стало менше на 1 гравця - всього 39.

Якщо за кількістю небанківські фінансові установи значно переважають кількість банків, то за розміром активів ці інституції складають всього 7% у загальному обсязі фінансового сектора, а 93% припадає на банки. О. Школьник зазначає, що потрібно підвищувати роль небанківських фінансових установ і посилювати кооперацію з банківським сектором. У результаті спільних рис набувають процедури ліцензування, регулювання та нагляду за різними фінансовими компаніями [11].

Рис. 2.3. Структура фінансових посередників

Потрібно зазначити, що активи небанківських фінансових установ залишаються незначними у порівнянні з активами комерційних банків. Так, у сумі активи комерційних банків та небанківських фінансових установ станом на 31.12.2012 становили 1134,2 млрд. грн., у тому числі банків - 1054,3 млрд. грн., небанківських фінансових установ - 79,9 млрд. грн. (рис. 2.3).

Як видно з рисунку в Україні серед всіх фінансових посередників найбільш потужними є банки. Серед небанківських фінансових установ провідна роль належить страховим компаніям.

Національне рейтингове агентство «Рюрік» зазначає, що серед всієї кількості страхових компаній, що зареєстровані і мають ліцензію Держфінпослуг у 2012 році, класичне страхування здійснювали близько 50 компаній. Решта ж або займаються специфічними схемами страхування, спрямованими на оптимізацію оподаткування пов’язаних компаній, або майже призупинили діяльність на ринку страхування України [11].

Частка всіх інших небанківських фінансових посередників є незначною. Серед фінансових посередників важливу роль в період кризи варто віддати фінансовим компаніям, які нарощують вартість своїх активів.

Небанківські фінансові установи є професійними учасниками ринку фінансових послуг, які, на відміну від банків, спеціалізуються на окремих фінансових послугах, забезпечуючи страхування, кредитування, спільне інвестування, управління активами, посередництво у купівлі-продажі фінансових інструментів, недержавне пенсійне забезпечення, гарантійні операції тощо. Діяльність небанківських фінансових установ суттєво відрізняється від діяльності банків. Серед основних відмінностей - вузька спеціалізація, реалізація за рахунок неї небанківських послуг (за наявності дозволу держави - окремих банківських), відсутність безпосереднього впливу на формування пропозиції грошей на ринку, а також більший ризик порівняно з операціями банків [26].

Отже, з проведеного аналізу видно, що поступове зростання відбувається по активах банківських установ. Страхові компанії хоч і нарощують свої активи, але досить незначними темпами. Крім того, незначні темпи нарощення активів показують й інші небанківські фінансові посередники. Така ситуація визначається відсутністю довіри у населення до вказаних установ.

З огляду на світові тенденції глобалізації та євроінтеграції можна окреслити такі цілі і завдання подальшого розвитку ринку небанківських фінансових послуг: формування конкурентоспроможних ринків небанківських фінансових послуг в Україні; підвищення рівня прозорості, капіталізації та ліквідності цих ринків; удосконалення інфраструктури ринків небанківських фінансових послуг; удосконалення державного нормативно-правового регулювання на ринку небанківських фінансових послуг.

Проведене дослідження показало зростання ролі небанківських фінансових установ у наданні фінансових послуг. Вагому роль на ринку небанківських фінансових послуг відіграють страхові компанії, а останнім часом і фінансові компанії та ломбарди. Через незначний розмір активів недержавні пенсійні фонди не мають змоги суттєво впливати на акумулювання та перерозподіл інвестиційного капіталу.

Можна очікувати, що у майбутньому буде ефективно розвиватись ринок небанківських фінансових послуг, який здатний забезпечити вирішення пріоритетних проблем, таких як ріст економіки та інвестицій, а також ефективності їх використання; забезпечення умов для розширеного відтворення заощаджень громадян; створення сучасної інфраструктури небанківських фінансових інститутів.

Таким чином, реформування економіки України, перехід на ринкові принципи господарювання посилює актуальність наукових досліджень у сфері грошового обігу. Фінансовий ринок посідає ключове місце в ринковій економіці як механізм, що забезпечує акумуляцію й перерозподіл капіталу. Сьогоднішній стан розвитку вітчизняного ринку цінних паперів, з одного боку, віддзеркалює історичні тенденції розвитку, з другого - залежить від напрямків розвитку міжнародних фондових ринків. У свою чергу, зміни на світових ринках цінних паперів відбуваються надзвичайно швидко та потребують адекватного реагування з боку регулюючих структур.

Особлива увага приділяється фондовому ринку, використанню його механізмів при перерозподілі коштів, і особливо у процесі глобалізації світової економіки. Тому головною метою є аналіз розвитку ринку цінних паперів в Україні та його значення для економічного піднесення в сучасних умовах, а також визначення проблем і перспектив вітчизняного ринку цінних паперів та висвітлення теоретичних засад його регулювання. Головне завдання фондового ринку полягає, насамперед, у забезпеченні можливості залучення інвестицій на підприємства. Цінні папери відіграють особливу роль у платіжному обігу держави: через них мобілізуються тимчасово вільні фінансові ресурси, які спрямовуються в найефективніші сфери народного господарства.

Що стосується ринку цінних паперів в Україні, то від самого початку його створення гостро стоїть питання його ефективного функціонування. І сьогодні фондовий ринок не виконує своїх функцій: не сприяє залученню інвестицій і перерозподілу капіталу. У зв’язку з цим першочерговим завданням є вдосконалення регулятивної системи ринку цінних паперів.

Визначити ступінь розвитку фондового ринку України неможливо без кількісної та якісної оцінки структури цінних паперів, що представлені на ньому. Адже велика кількість пропонованих фінансових інструментів розширює можливості інвестування та приваблює додаткових інвесторів у економіку країни.

2.2 Вплив держави на стан фінансового ринку України

Держава на фінансовому ринку посідає окреме місце. Вона може виступати позичальником, регулярно розміщуючи на зовнішньому та внутрішньому ринках свої боргові зобов'язання та інвестором, здійснюючи фінансову підтримку тих чи інших суб'єктів господарювання. Але держава також на фінансовому ринку виконує специфічну і дуже важливу функцію - регулювання.

Головним завданням регулювання є узгодження інтересів всіх суб’єктів ринку шляхом встановлення необхідних обмежень і заборон в їх взаємовідносинах, а також непрямим втручанням в їхню діяльність.

У всіх країнах регулювання діяльності фінансового ринку здійснюється трьома гілками влади: законодавчою, виконавчою та судовою. Водночас у більшості країн існує спеціальний виконавчий орган, який контролює окремий сегмент дотримання законодавства його учасниками.

Зміст державного регулювання фінансового ринку полягає в здійсненні комплексних заходів щодо упорядкування, контролю, нагляду за ринком та запобіганні зловживанням і порушенням у цій сфері. Державне регулювання здійснюється з метою:

- створення умов для ефективної мобілізації та розміщення на ринку вільних фінансових ресурсів;

-        захисту прав інвесторів та інших учасників фінансового ринку;

         контролю за прозорістю та відкритістю ринку;

         дотримання учасниками ринку вимог актів законодавства;

         запобігання монополізації та сприяння розвитку добросовісної конкуренції на фінансовому ринку. [33]

Хоча в процесі регулювання фінансового ринку державою реалізуються різні підходи до регулювання діяльності професійних та інших учасників ринку - інвесторів і емітентів, державне регулювання має забезпечувати однакові права й однаковий доступ до ринку всіх його суб'єктів, максимальну прозорість ринку, конкурентне середовище, не допускати монополізації ринку. На сьогодні для всіх країн основними формами державного регулювання фінансового ринку є:

- прийняття актів законодавства з питань діяльності учасників ринку;

-        регулювання випуску та обігу фінансових активів;

         реєстрація випусків (емісій) фінансових активів та інформації про їх випуск, контроль за дотриманням емітентами порядку реєстрації випуску та продажу фінансових активів;

         регулювання прав і обов'язків учасників ринку;

         видавання спеціальних дозволів (ліцензії!) на здійснення професійної діяльності на ринку та забезпечення контролю за такою діяльністю;

         створення системи захисту прав інвесторів і контролю за дотриманням цих прав емітентами фінансових активів і особами, які здійснюють професійну діяльність на фінансовому ринку;

         контроль за достовірністю інформації, що надається емітентами та особами, які здійснюють професійну діяльність на фінансовому ринку, контролюючим органам;

         контроль за дотриманням антимонопольного законодавства на ринку тощо. [21]

За допомогою законів та нормативних актів держава впливає на поведінку учасників ринку і певною мірою спрямовує розвиток ринку в заданому напрямі.

До основних напрямів державного регулювання фінансового ринку належать регулювання:

) процедур випуску та обігу фінансових активів;

) різних видів фінансової діяльності, таких як торгівля фінансовими активами, валютними цінностями, надання кредитних, страхових послуг, емісійна діяльність тощо;

3) діяльності конкретних фінансових інститутів (комерційних банків, страхових, інвестиційних компаній, пенсійних фондів та інших посередників);

) діяльності іноземних учасників ринку. [27]

Основні напрями державної політики та ключові заходи щодо розвитку фінансового ринку

Державна політика щодо подальшого розвитку фінансового сектору України, яка стосується усіх його складових, має здійснюватись за такими напрямами:

.Підвищення ефективності державного регулювання та посилення уніфікації регуляторних вимог.

. Реформування системи державного нагляду шляхом його відокремлення від інших регуляторних функцій та запровадженні пруденційного нагляду в усіх сегментах фінансового ринку.

.Забезпечення переходу від екстенсивних шляхів розвитку фінансового ринку до інтенсивних.

.Створення передумов для підвищення рівня капіталізації фінансових установ, забезпечення їх надійності та платоспроможності.

.Збільшення інформаційної прозорості фінансових інститутів та відкритості регуляторних органів.

.Посилення рівня захищенності прав та законних інтересів усіх учасників фінансового ринку.

.Здійснення виваженої та поступової інтеграції вітчизняного фінансового сектору до світового фінансового простору шляхом впровадження європейських стандартів професійної ринкової діяльності та процедур державного регулювання і нагляду.

Оцінка поточної ситуації.

Існуюча в Україні система регулювання у фінансовому секторі є розпорошеною, витратною та малоефективною. Головним її недоліком є те, що вона не відповідає сучасним вимогам, зокрема, не забезпечує дотримання принципу єдності у регулюванні. У той же час характерною тенденцією сучасного розвитку фінансового ринку є універсалізація фінансових установ, диверсифікація послуг, що вони надають, зосередження діяльності з надання усього спектру фінансових послуг в рамках багатогалузевих корпорацій і конгломератів. Крім того в Україні відсутні єдині вимоги до інвестиційної діяльності фінансових установ та мають місце різні режими оподаткування однакових за характером фінансових операцій та послуг.

Низька ефективність регулювання у фінансовому секторі багато в чому зумовлена недостатньою співпрацею державних регуляторних органів з професійними учасниками фінансового ринку, їх саморегулівними організаціями (СРО) та об'єднаннями споживачів фінансових послуг.

За таких обставин перехід до сучасної моделі регулювання вимагає масштабного та досить глибокого реформування існуючої Україні системи регулювання на фінансовому ринку.

Основні напрями державної політики.

Розвиток регулювання та нагляду на вітчизняному фінансовому секторі потребує урахування нових підходів та основних складових перебудови регулювання, що зараз відбувається у світі, і які передбачають: уніфікацію процедур регулювання; впровадження нагляду, що базується на ризиках, та стандартизованих процедурах управління ризиками; посилення контролю за власниками та керівниками фінансових установ; концентрація та інтеграція регуляторних функцій, їх зосередження у єдиному державному органі; активізацію участі об'єднань професійних учасників ринку у вирішенні проблем, що стримують розвиток фінансового ринку, у тому числі, залучення їх ресурсів для фінансування діяльності регуляторних органів; здатність та готовність національних регуляторів до ефективної співпраці з міжнародними фінансовими органами та їх об'єднаннями; посилення боротьби з відмиванням грошей.

З огляду на це реформування регулювання та нагляду на фінансовому ринку України повинне здійснюватися за чотирма основними напрямами: по-перше, шляхом уніфікації норм і правил державного регулювання на фінансовому ринку з поступовою концентрацією регуляторних функцій в одному державному органі; по-друге, відокремлення наглядових функцій від регуляторних та впровадженням системи пруденційного нагляду в усіх основних сегментах фінансового ринку; по-третє, підвищенням ролі саморегулівних організацій професійних учасників і встановленням їх більш тісного зв'язку регуляторними органами; по-четверте, суттєвим поліпшенням фінансування державних регуляторів, у тому числі з ринкових джерел.

Ключові заходи розвитку.

Необхідно в першу чергу уніфікувати регуляторні вимоги до інвестиційної діяльності фінансових установ, насамперед у сфері колективного інвестування. При цьому слід виходити з того, що принципової різниці між діяльністю інститутів колективного інвестування (управляючими компаніями, інвестиційними та недержавними пенсійними фондами, а також і страховими компаніями) у галузі розміщення активів (за наявністю певної специфіки залучення фінансових ресурсів) не існує. Водночас вимоги до розміщення акумульованих цими інститутами коштів, що закріплені законодавчо, а також на рівні підзаконних нормативних правових актів, у тому числі відомчих, істотно розрізняються. Для подолання неоднорідності правових норм, що регулюють діяльність інвестиційних інститутів різних форм, найважливішим стратегічним завданням у галузі регулювання фінансового ринку має стати застосування єдиних вимог і стандартів інвестування для всіх форм інститутів колективного інвестування. Для вирішення цієї проблеми слід прийняти відповідні рішення, які мають бути покладені в основу нормативної бази, що встановлюватиме єдині стандарти інвестиційної діяльності відносно різних учасників фінансового ринку, що діють у сфері колективного інвестування з урахуванням специфіки їхньої діяльності (упродовж двох років від моменту прийняття Стратегії).

У сучасних умовах питання про єдиний центр регулювання фінансового ринку набуває особливої актуальності. Разом з тим, вирішення цього питання має здійснюватися з урахуванням реалій сформованої в Україні системи державного регулювання, зокрема, необхідності перегляду існуючого законодавства та збереження за Національним банком України відповідних повноважень, що безпосередньо випливають із завдань макроекономічного регулювання та здійснення грошово-кредитної політики.

Впровадження мегарегулювання на вітчизняному фінансовому ринку України повинне здійснюватися поетапно, відповідно до спеціально розробленої урядової Концепції, насамперед, шляхом уніфікації вимог і стандартів діяльності на фінансовому ринку, а також створенням відповідних законодавчих передумов для консолідації державних функцій регулювання, що в цілому повинно бути завершене до 2015 року.

Спочатку необхідно розпочати уніфікацію вимог щодо інвестиційної діяльності фінансових установ, довірчого управління активами, а також режимів оподаткування для однакових за характером фінансових операцій і послуг. Потім треба запровадити уніфіковані підходи до управління ризиками фінансових установ, які здійснюють діяльність на різних сегментах фінансового ринку. Ці підходи слід сформулювати на основі «Базельських принципів», що вже реалізуються в рамках регулювання банківської та страхової діяльності. Ці принципи необхідно поширити і на інших професійних учасників фінансового ринку, зокрема, на компанії з управління активами, страховиків та кредитних спілок, з урахуванням специфіки діяльності таких учасників, їх клієнтів та видів здійснюваних операцій.

Мегарегулятор, що буде діяти на фінансовому ринку, має виконувати свої функції як колегіальний орган державної влади зі спеціальним статусом, з особливим порядком призначення та звільнення вищих посадових осіб та гнучкою системою фінансування, що передбачатиме можливість залучення до цієї справи коштів професійних учасників ринку.

З метою забезпечення стійкості та надійності функціонування фінансового ринку як цілісної системи, необхідно підготувати та здійснити організаційно-правові заходи, спрямовані на розвиток пруденційного нагляду за професійними учасниками усіх його сегментів, що дозволить прогнозувати та попереджати як ризики діяльності окремих фінансових установ, так і системні ризики ринку в цілому.

Запровадження системи пруденційного нагляду на фінансовому ринку також припускає встановлення ефективних заходів дії (як попереджувальних, так і примусових) наглядового органу на порушників пруденційних норм і стандартів. Ці заходи повинні, з одного боку, примусити учасників ринку дотримуватись пруденційних норм, з іншого, - бути для наглядового органу інструментом впливу на несумлінні компанії.

З цією метою насамперед мають бути вжиті заходи для гармонізації методів і правил нагляду за небанківськими фінансовими установами з вимогами банківського нагляду, що, в цілому, відповідає європейським стандартам Зокрема, Директива 2004/39/ЄС припускає, що підходи до визначення власних коштів кредитних інститутів, повинні бути базисом для визначення власних коштів всіх інших категорій фінансових інститутів.

Необхідно ввести єдині для всіх учасників ринку вимоги до розрахунку власних коштів, що відповідають міжнародним стандартам, а також встановити вимоги про щоденний розрахунок капіталу професійними учасниками фінансового ринку. Також необхідно переглянути вимоги до мінімального розміру власних коштів, поступово підвищуючи їх і в той же час, з огляду на необхідність збереження учасників фінансового ринку з незначним рівнем мінімального капіталу й обмеженою кількістю операцій, які вони здійснюють.

З метою створення системи ризик-орієнтовного пруденційного нагляду на перспективу необхідно буде наблизити вимоги щодо визначення достатності капіталу до міжнародних стандартів. Передбачається розвивати вимоги достатності капіталу, що відбивають ризики, зробивши в цілому підхід до розрахунку достатності власних коштів більш чутливим до ризиків, і сприятливим для зближення регулятивного й економічного капіталу.

Для введення міжнародно прийнятих вимог здійснення розрахунку достатності власних коштів слід доопрацювати систему бухгалтерського обліку професійних учасників ринку цінних паперів та страхових компаній таким чином, щоб вона дозволяла одержувати всі необхідні наглядові дані (протягом року з моменту прийняття Стратегії).

Мають бути запроваджені сучасні методики оцінки ризиків, що базуються на міжнародно прийнятих моделях та активному використанні рейтингових оцінок.

Слід впровадити у регуляторну практику принцип пропорційності здійснення пруденційного нагляду, що полягає в необхідності застосування наглядових вимог до окремих професійних учасників фінансового ринку, виходячи з їхнього розміру, сфери діяльності, характеру проведених операцій, властивих їм ризиків(упродовж двох років від моменту прийняття Стратегії).

Мають бути реалізовані заходи, достатні для переходу всіх учасників ринку на передачу наглядової інформації і звітності від фінансових установ до державного наглядового органу виключно в електронному вигляді (упродовж двох років від моменту прийняття Стратегії).

Необхідно завершити роботу щодо зближення положень про банкрутство фінансових установ, що працюють на різних сегментах фінансового ринку, включаючи введення тимчасової адміністрації з метою запобігання банкрутства. При цьому діяльність інституту тимчасової адміністрації як наглядовий захід має поширюватися не тільки на банки, але й на КУА, страхові компанії, кредитні спілки, корпоративні інвестиційні фонди, біржі, депозитарії, довірчі товариства та недержавні пенсійні фонди.

Розвиток саморегулювання. Кількісне зростання та якісне ускладнення фінансового ринку зумовлює об'єктивну потребу в розвитку функцій саморегулювання, що означає з одного боку, посилення ролі та участі операторів ринку у його подальшій розбудові, а з іншого боку, необхідність підвищення ефективності взаємодії СРО і державних регуляторних органів влади.

Підвищення ролі саморегулювання на фінансовому ринку має відбуватися в декількох напрямках. По-перше, окремі повноваження з регулювання, які в даний час закріплені за державним органом виконавчої влади у відповідній галузі фінансового ринку, мають у міру зміцнення саморегулівних організацій передаватися під контролем вказаного органу цим СРО, яких повинно бути не більше однієї на відповідному ринковому сегменті. По-друге, норми і правила, що розроблятимуться СРО, повинні доповнювати і деталізувати норми державного регулювання. По-третє, необхідно стимулювати СРО до встановлення чітких вимог щодо професійної діяльності учасників ринку.

Для посилення ролі саморегулівних організацій та професійних об’єднань на фінансовому ринку необхідно здійснити наступні заходи:

- розробити та прийняти відповідні законодавчі акти, в яких мають бути закріплені принципи та стандарти діяльності СРО;

-        визначити процедуру делегування саморегулівним організаціям повноважень щодо нагляду за добросовісністю конкуренції на фінансових ринках, у тому числі шляхом розробки та впровадження кодексів професійної етики, права на застосування заходів впливу, аж до заборони на здійснення діяльності;

         заохочувати створення в СРО страхових та гарантійних фондів, що мають забезпечувати додатковий захист прав інвесторів та споживачів фінансових послуг.

Діяльність саморегулівних організацій та професійних об’єднань не повинна дублювати функції регуляторів фінансового ринку. Навпаки, членство в асоціаціях і виконання їх вимог має полегшувати фінансовій установі життя і позбавляти зайвої уваги з боку державного регулятора.

Така ситуація можлива за умов високої кваліфікації фахівців саморегулівних організацій, їх бездоганної репутації і непідкупності.

Вони не повинні лобіювати інтереси окремих фінансових установ або їх груп, отже, мусять мати ефективні механізми з’ясування інтересів усіх організацій-членів.

Саме професійні об’єднання та саморегулівні організації мають здійснювати представництво консолідованих інтересів фінансових агентів перед регуляторами фінансового ринку.

Крім того необхідно розвивати та надавати державну підтримку діяльності громадських організацій, що об'єднують споживачів фінансових послуг. Заохочувати та усіляко сприяти діалогу між цими громадськими об'єднаннями та асоціаціями професійних учасників фінансового ринку і регуляторними державними органами щодо законодавчого нормотворення, правовстановлення та правозастовування, консолідації зусиль у справі подальшої розбудови вітчизняного фінансового ринку. З цією метою передбачити внесення відповідних змін до Цивільного кодексу України, щодо цих нововведень, зокрема, уточнень статусу саморегулівних організацій професійних учасників та ініціативних об'єднань споживачів фінансових послуг.

Посилення боротьби з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом. Удосконалення регулювання і нагляду за діяльністю фінансових установ у сфері запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму здійснюється з урахуванням міжнародних стандартів, досвіду та практики застосування відповідного законодавства. З цією метою вживаються заходи щодо поступового запровадження банками та небанківськими фінансовими установами систем фінансового моніторингу, які б базувалися на забезпеченні виявлення, оцінці та ефективному управлінні ризиками, визначеними стандартами Базельського Комітету з банківського нагляду.

Одночасно посилено нагляд за результатами впроваджених фінансовими установами процедур внутрішнього контролю, спрямованих на запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму, у тому числі шляхом забезпечення спеціалізації інспекторів та введення разом з інспекційними перевірками системи дистанційного контролю за ефективністю здійснення установами заходів з фінансового моніторингу.

Важливим елементом політики, щодо запобігання використанню фінансової системи для легалізації злочинних доходів і фінансування тероризму, буде також забезпечення прозорості в діяльності фінансових установ, недопущення до управління або володіння істотною участю в банках, страхових компаніях та інших фінансових установах осіб, що не мають бездоганної ділової репутації, та запобігання залученню до капіталів фінансово-кредитних установ коштів, джерела походження яких неможливо встановити.

Шляхи інтеграції до світового фінансового простору. Інтеграція вітчизняного фінансового ринку до світового фінансового простору є винятково важливим фактором соціально-економічного розвитку України і тому повинна відбуватися згідно концептуальних засад, визначених державою. Входження України до глобальної фінансової системи має передбачати максимальне врахування національних інтересів, існуючих загроз та сучасних тенденцій розвитку фінансових ринків. Діяльність фінансових установ відбуватиметься за правилами СОТ, Базельских Угод та європейських умов надання фінансових послуг, визначених відповідними директивами Європейського Союзу.

При цьому слід брати до уваги, що інтеграція України до світового фінансового простору відкриває не тільки нові можливості розвитку фінансового сектору, але й породжує потенційні загрози, найсуттєвішими серед яких є втрата контролю над фінансовою системою та можливості підтримки розвитку стратегічно важливих галузей національної економіки, а отже втрату економічного суверенітету країни. Для запобіганню цьому слід на законодавчому рівні визначити граничну частку присутності іноземного капіталу в українській банківській системі та у інших сегментах вітчизняного фінансового ринку, яка не може на першому етапі перевищувати 50%.

Встановити додаткові вимоги щодо економічних нормативів діяльності філій іноземних банків та страхових компаній з метою уникнення масштабних спекулятивних операцій на українському ринку капіталу.

Для запобігання та протидії переміщенню обігу цінних паперів українських емітентів, розрахунків за ними в офшорні зони та на інші іноземні ринки запровадити збалансовану заохочувальну економічну політику (реєстраційну, регуляторну, податкову) для емітентів, інвесторів та професійних учасників фондового ринку.

 Унеможливити використання фінансової системи України для легалізації коштів, отриманих злочинним шляхом, та проникнення до українського фінансового сектору капіталу іноземних юридичних осіб, які мають нестійкий фінансовий стан і сумнівну ділову репутацію. Держава має встановити достатньо жорсткі критерії щодо надання дозволів на відкриття в Україні філій іноземних банків і страхових компаній та інфраструктурних інститутів фондового ринку (бірж, депозитаріїв та клірингових установ).

Для забезпечення уникнення можливих ускладнень та порушень у сфері нагляду за діяльністю філій іноземних фінансових установ, укласти відповідні міжурядові угоди, які б передбачали зобов’язання наглядових органів країн місцезнаходження материнських компаній щодо здійснення належного нагляду за їх філіями на території України та обміну інформацією з відповідними регуляторними органами України (упродовж двох років від моменту прийняття Стратегії).

Державні регуляторні органи повинні відпрацювати цілісний комплекс заходів для регулювання доступу іноземних фінансових установ до українського фінансового ринку, з метою ефективного використання їх інвестиційного потенціалу та нівелювання негативних наслідків для розвитку вітчизняної фінансової системи (протягом року з моменту прийняття Стратегії).

Режим допуску іноземного капіталу у вітчизняний фінансовий сектор має бути орієнтований на розширення асортименту та поліпшення якості фінансових послуг, посиленні конкуренції на вітчизняному фінансовому ринку, забезпеченні його динамічного та суверенного розвитку.

Розділ ІІІ. Напрями вдосконалення фінансового ринку у економічній системі України

.1 Основні напрями вдосконалення фінансового ринку

На сучасному етапі, фінансовий ринок України знаходиться у не найкращому стані, існує ряд проблем, що перешкоджають та стримують його розвиток.

Сьогодні низький ступінь капіталізації є основною проблемою фінансового ринку України. Недостатній рівень капіталізації банків України свідчить про їхню низьку конкурентоздатність з іноземними банками, число яких на українському фінансовому ринку поступово збільшується.

Також існують проблеми в діяльності небанківських фінансових посередників і в функціонуванні фондового ринку. Українська фондова біржа має досить обмежені обороти. Нині більш-менш активно проводяться операції з державними цінними паперами. Дуже важливо розвивати фондовий ринок для подальшого розвитку фінансового ринку в цілому [34].

Однією з головних проблем розвитку фінансового ринку є низький рівень інвестицій. Інвестиційні можливості фінансових установ обмежуються дефіцитом привабливих для довгострокового розміщення коштів фінансових інструментів. Нерозвиненість ринків спільного інвестування, страхування життя, недержавної пенсійної системи не дозволяє в повній мірі залучати заощадження домашніх господарств до інвестиційного процесу.

Варто також звернути увагу на недосконале правове середовище та вади державного регулювання щодо фінансового ринку. Нормативно-правова база, що покликана регулювати професійну діяльність на фінансовому ринку, не враховує його особливості та є досить суперечливою і не повністю сформованою [25].

З огляду на дані проблеми фінансового ринку, необхідно провести ряд заходів, які позитивно впливатимуть на його розвиток. Основними з них є такі:

провести реформу державного регулювання, спрямовану на ліквідацію правових перешкод для розвитку фінансового ринку та максимального врахування інтересів його професійних учасників, інвесторів; суттєве підвищення ефективності нагляду та його максимальне наближення до міжнародних стандартів;

посилити конкурентоспроможність вітчизняних фінансових установ шляхом підвищення рівня їх диверсифікованості та якості активів, професіоналізму кадрів, впровадження сучасних технологій і принципів інвестування;

переорієнтувати попит вітчизняних суб’єктів господарювання на внутрішні джерела фінансових ресурсів та активізувати в цьому плані діяльність інституційних інвесторів [33];

забезпечити зменшення витрат щодо залучення капіталу шляхом розбудови ефективної інфраструктури фінансового ринку;

сформувати сприятливі передумови для появи нових фінансових інститутів, інструментів і послуг;

- впровадити дієві системи захисту прав і законних інтересів споживачів фінансових послуг та інвесторів, забезпечення інформаційної прозорості фінансових установ [25];

створити сприятливий інвестиційний клімат, у тому числі шляхом досягнення політичної стабільності, запровадження чітких правил ведення бізнесу, посилення захисту приватної власності, забезпечення суттєвого зростання доходів потенційних споживачів фінансових послуг.

Таким чином проблеми на фінансовому ринку України пов’язані з відсутністю належної законодавчої бази, недосконалістю фондового ринку, пасивною участю населення у використанні цінних паперів, недостатністю інвестицій.

Для вирішення даних проблем фінансового ринку уряд країни повинен проводити ефективну та збалансовану фінансову політику, яка буде направлена на усунення існуючих проблем та забезпечення подальшого розвитку фінансового ринку відповідно до міжнародних стандартів.

3.2 Досвід зарубіжних країн щодо функціонування фінансового ринку в цілому

За останнє десятиріччя фінансові ринки багатьох країн, а особливо фондові, стали більше та активніше. Це пов’язано з розширенням обсягів міжнародної торгівлі і, як наслідок, зростанням міжнародних фінансових потоків. Американські ринки цінних паперів та в особливості Нью-Йоркська фондова біржа продовжують домінувати на світових фондових ринках. В Європі як і раніше лідерами є Лондонська, Паризька, Цюріхська фондові біржі. Яскравий представник ефективного функціонування фондового ринку Японії -Токійська фондова біржа. Нові ринки виникли у Тихоокеанському регіоні. У більшості країн Східної Європи ринки цінних паперів знаходяться у процесі становлення, а ринки Латинської Америки оживилися після декількох десятиліть.

Розглянемо більш детальніше, як відбувався розвиток цих ринків і як вони здійснюють свою діяльність на сьогоднішній день, які фінансові інструменти використовують і як відбувається регулювання цих ринків.

У 1792 році була створена Нью-Йоркська фондова біржа (New York Stock Exchange), яка зараз є найбільшою з обсягами цінних паперів та за значенням. ЇЇ основна задача полягає забезпечення діяльності самого ефективного ринку, на якому можна легко і швидко купувати і продавати акції найбільших корпорацій.

Члени біржі - брокери - ведуть за доручення інвесторів шести континентів торгівлю мільйонами акцій провідних акціонерних компаній світу. На біржі представлені акції біля 1600 корпорацій. Їх сукупна ринкова вартість оцінюється приблизно в 2 трлн. дол. - половина ВНП США. Необхідною умовою включення цінних паперів компанії до лістингу Нью-Йоркської фондової біржі є відповідність певному рівню чистих доходів, активів, обсяг продажу; її акції повинні належати широкому колу інвесторів. Згідно біржових стандартів умовою допуску до лістингу є згода фірми надати необхідну інформацію про керівний склад та акціонерів. Це робить інформаційне забезпечення ринку більш прозорим і дає можливість відповідним чином контролювати всі зміни. Для на біржі використовується повністю автоматизована система «Сток Уотч», яка спостерігає за торгівельною активністю за всіма акціями, які котируються на біржі. Якщо під час торгівлі рух курсу акції або обсягів виходить за встановлені розміри, комп’ютер інформує біржових аналітиків. Тобто використання на даному ринку нових інформаційних та автоматичних систем дало можливість скоротити час на проведення контролю за діяльністю всіх учасників і вчасно вживати необхідні заходи для регулювання.

Всі акції в США є іменними інструментами. В більшості випадків вони емітуються в документальній формі у вигляді сертифікатів, на якому вказується ім’я власника. Передача прав власності на акції потребує перереєстрації прав власності в реєстрі акціонерів і виписки нового сертифікату. На біржі також ведеться торгівля облігаціями, опціонами та ф’ючерсами. Інвестори на біржі мають вибір серед 4000 видів облігацій - їх номінальна вартість перевищує 300 млрд. дол.

З 1966 року біржа ввела індекс звичайних цін з чотирма під індексами (за промисловістю, транспортом, комунальному господарству та фінансовій діяльності) для відображення загальної зміни курсів за всіма котируємими акціям. Якщо на певну дату індекс дорівнює 100,0, то це означає, що в цей день середній обсяг всіх котируємих звичайних акцій в два рази перевищує обсяг останнього робочого дня 1965 року. Використання цього індексу дозволяє спостерігати тенденцію розвитку фондового ринку і робити відповідний аналіз про покращення або погіршення стану ринку. [21]

Одна з найбільших та найпопулярніших бірж в Європі - Лондонська фондова біржа (London Stock Exchange), яка програє за обсягами торгівлі Токійській фондовій біржі, Нью-Йоркській фондовій біржі. Офіційно була заснована в липні 1773 року під назвою Фондова біржа. В кінці 80-років 20 сторіччя вона змінила назву і стала Міжнародній фондовій біржею.

Якщо порівнювати термінологію британську та американську, то Лондонська біржа має свої специфічні особливості. Наприклад, американський термін «акція» (stock) в Великобританії означає цінний папір, який приносить фіксований дохід. Звичайні акції в США позначаються словом «common stock», а в Англії - «ordinary shares». Термін «угоди» в США позначається словом «trades», а в Англії - «deals». Американці вважають, що угоди з акціями некотируємих на біржі компаній проводяться на позабіржовому ринку. Для лондонців також існує «ринок акцій некотируємих компаній», але в дійсності від є часткою біржі. Тобто фактично біржовий та позабіржовий ринки об’єднані в єдиний біржовий ринок.

На біржі введена система автоматизованих біржових котировок - «моніторна» система торгівлі на базі технології системи NASDAQ. Члени біржі отримали дозвіл на здійснення угод з котируємими акціями безпосередньо через комп’ютери. Тому прийшлось відмовитись від операційного залу біржі, за виключенням невеликої частини для опціонів. В даному випадку автоматизація біржі не тільки зробили її функціонування зручнішим для її членів, але й докорінним засобом змінили зовнішній вигляд.

Паризька фондова біржа є найбільшою серед сьома французьких фондових бірж. На неї припадає більше 90% всіх операцій, які здійснюються на фондовому ринку Франції. У 1989 році була ведена електронна система торгівлі Асоціації фондових брокерів, яка повністю замінила торги в залі біржі. У 2000 році відбулося об’єднання з біржами Брюсселя та Амстердама і створення єдиної біржі під назвою Euronext, яка стала найбільшою за обсягами торгів та величиною капіталізації. В 2001 році Euronext також придбала Лондонську міжнародну біржу фінансових ф'ючерсів та опціонів (LIFFE), а в 2002 році була приєднана Лісабонська фондова біржа.

Об’єднання декількох фінансових ринків і створення єдиної торгової системи з єдиними вимогами та правилами, свідчить про процес глобалізації, який останнім часом притаманний більшості країн. Повністю перевагу такого злиття відчути не вдалося за браком часу, але можливість виробити єдині стандарти та принципи дій на фінансовому ринку допоможуть його учасникам діяти більш ефективно.

Основу фондового ринку Швейцарії складали 3 фондові біржі, які були розташовані в Цюріху, Женеві та Базелі, а також чотири регіональні біржі. Найбільш активною виступала Цюріхська фондова біржа і питома вага валової торгівлі цінними паперами на неї складала до 70%. Починаючи з 1996 року торгівельні площадки Женеви та Базеля закрились і всі торги пересунулись до Швейцарської фондової біржі (м. Цюріх) з електронною системою ведення торгів.

Більшість інших європейських фондових ринків існує на протязі багатьох років. Деякі, наприклад голландські та бельгійські, відносно малі, але вони активні і в цілому вільні від державного втручання. Інші, наприклад, іспанський, італійський та французький фондові ринки, були примушені на протязі років боротися з урядом, який проводив політику жорсткого регулювання економіки і залишали обмежену кількість можливостей для вільного підприємництва. На сьогодні національні фондові біржі продовжують своє функціонування і виходячи з росту активів, будуть продовжувати свою діяльність. Введення електронних систем для проведення торгів посилило конкуренцію між біржами.

Датою створення Франкфуртської фондової біржі вважається 1585 рік, коли франкфуртські купці домовились використовувати фіксовані курси обміну різних грошових одиниць. У 1682 році були введені в дію перші необхідні правила і норми біржі, була сформована організаційна структура. До кінця 18 століття торгівля велась виключно монетами та векселями, тільки наприкінці 18 століття починається періодична торгівля облігаціями. За сукупністю цінних паперів Франкфуртська фондова біржа програє Лондонській. Більшість німецьких компаній не котирують свої акції на біржі, тільки банки за допомогою брокерів у торговому залі біржі активно займаються купівлею-продажем цінних паперів за дорученням своїх клієнтів. Хоча для найбільш ліквідних активів існує і постійний ринок, за деякими паперам котировки встановлюються один раз на день. Історія німецького ринку цінних паперів достатньо велика і ті норми та правила, які зараз існують на Франкфуртській біржі сформувались з врахуванням певного досвіду.

Амстердамська фондова біржа є однією з найстаріших бірж у світі та веде свою історію з початку 17 сторіччя. На сьогодні вона налічує біля 225 фондів нідерландських компаній та 270 іноземних фондів. Амстердам є також батьківщиною Європейської опціонної біржі, яка розпочала роботу в 1978 році.

Сучасна Амстердамська фондова біржа була організована Асоціацією по торгівлі цінними паперами, яка видала кодекс правил поведінки членів біржі та котировочних компаній. Всі операції з цінними паперами здійснюються через біржових маклерів, за виключенням випадків, коли торговець має дозвіл Міністерства фінансів на проведення торгівельної діяльності. Для того, щоб уникнути небажаного придбання акцій нідерландські компанії використовують такі заходи, як емісія привілейованих або пріоритетних акцій для окремих партнерів, обмеження кількості голосів або переміщення акцій до виборчого тресту.

Найбільш яскравим представником ефективної діяльності японського ринку цінних паперів виступає Токійська фондова біржа (Tokyo Stock Exchange). За звання найбільшої вона конкурує з Нью-Йоркською фондовою біржею. Наприклад, за обсягом торгівлі акціями, вона була першою на протязі декількох років.

Торгівельна практика відрізняється від тієї, яка застосовується на Нью-Йоркській фондовій біржі. Акції найбільших корпорацій котируються у першій секції і продаються у визначених місцях залу, які використовуються для наступних галузей: автомобілебудування, хімічна промисловість, будівництво та ін. Більше 1000 емісій припадає на котирувальний лист першої секції. Приблизно 150 найбільш ходових емісій акцій продаються и купуються шляхом підняття руки через систему публічних торгів. Це складає 60% всього обсягу Токійської фондової біржі. Інша частина емісії акцій в першій секції, а також біля 500 котируємих емісій у другій секції (головним чином нові та середні компанії) продаються та купуються через автоматизовану систему. Стандартна мінімальна одиниця торгівлі для всіх вітчизняних японських акцій складає 1000 акцій. Іноземні емісії можуть купуватися і продаватися по 100, 50 та 10 акцій в залежності від ціни.

За останній час загальне число зареєстрованих компаній на Токійській фондовій біржі не змінюється на протязі 10 років, а на Нью-Йоркській за цей час воно зросло на 44 %. Таку стабільність іноземні інвестори пов’язують з жорстокими умовами лістингу, тобто допуску цінних паперів до котирування. вважають, До того ж дотримання правил публікації обходиться дуже дорого. Такі вимоги з одного боку роблять ринок стабільним, бо проходження процедури лістингу автоматично виключає слабкі компанії з ринку, але з іншого - середні компанії з невеликим статутним капіталом не можуть вийти на такий ринок і розвити свій потенціал. Врегулювання цього питання відчула і біржа. У листопаді 1999 був створений новий ринок для венчурних копаній під назвою «Mothers» (Market of High Growth and Emerging Stocks) з дуже м’якими умовами критеріями лістингу для нових фірм.

Довга історія розвитку біржі спонукає до введення нових змін і покращення умов діяльності. Так планується признати за іноземними компаніями право продавати звіти на англійській мові та налагодити співпрацю з іншими азіатськими біржами для крос-реєстрації акцій.

На сьогодні спостерігається бум торгівлі цінними паперами через Інтернет (on-line Trading). У жовтні 1999 року з’явилися і почали діяти 3 брокерські фірми через Інтернет: «Monex Inc», «E*Trade Japan KK» та «DLJ direct SFG Securities Inc». Це спростило умови доступу на фінансовий ринок нових компаній.

В Японії існує ще 7 фондових бірж, найбільш поважні з яких розташовані в Осаці і Нагоє.

Швидкий ріст фондових ринків спостерігається в азіатських країнах, які розвиваються, особливо в Південно-Східної Азії. Крім ринків Японії активні біржі спостерігаються зокрема в Гонконгу, Тайбеє, Сінгапурі, Сеулі, Бангкоці, Джакарті та Бомбеї. Деякі з ринків займають провідне місце серед найбільших бірж світу за величиною. Лібералізація економіки країн Латинської Америки та Африки сприяла розширенню фондових ринків цих регіонів. З 1990-х років в більшості держав відбулося спрощення умов на купівлю акцій національних компаній іноземцями. Але в умовах глобалізації економіки інвесторами на цих ринках все частіше виступають фонди, які керуються американськими та європейськими інвестиційними банками та іншими фінансовими компаніями.

Торгівля цінними паперами в Гонконгу існує ще з кінця 19 сторіччя, але з 1969 року розпочався активний ріст даного фінансового ринку. З 1972 по 1986 роки з’явилися чотири фондові біржі: Hong Kong Stock Exchange, Far East Exchange, Kam Nagan Stock Exchange та Kowloon Stock Exchange. У 1986 році вони об’єднались і роботу розпочала вести єдина біржа Stock Exchange of Hong Kong (SEHK). Регулюванням фондового ринку займається державна комісія - Securities and Futures Commission (SFC), яка контролює всі процеси на ринку цінних паперів.

З початку свого існування Тайванський ринок був у значній міри закритий для зовнішніх інвесторів, для яких основними засобами участі залишались два фонду відкритого типу «Formosa Fund» і «Taipei Fund» та фонд закритого типу «Taiwan Fund». Сьогодні цей ринок має репутацію самого спекулятивного ринку в Азії.

Про глобалізацію фондових ринків та фінансової системи Азії свідчить той факт, що п’ять азіатських інвестиційних компаній сформували першу в регіоні транснаціональну інтернет-трейдингову систему - електронна біржа Asia Stock Exchange Network. До її складу входять Aizawa Securities Ltd. (Японія), Capital Securities Corp. (Тайвань), Dongwon Securities (Южна Корея), Tai Fook Securities Group Ltd. та Asia Securities Group Ltd. (Гонконг). Ця система дозволила інвесторам, які працюють на ринках чотирьох різних країн здійснювати операції через єдиний канал інтерактивного доступу. Тобто процес об’єднання відбувається навіть у таких молодих фінансових ринків, як азіатські. І хоча ці ринки є досить специфічними і з початку створення були досить зактирі для зовнішніх інвесторів та компаній, але з часом виникла потреба у їх відкритості і створенні нових умов діяльності. Так введення інтернет-трейдингової системи і створення єдиної електронної біржі зробило ринок більш доступнішим для учасників, збільшило обсяги фінансових інструментів на ньому, але поряд з тим зробило контролювання ринку досить важким.

В Канаді існує декілька фондових бірж, але тільки три найбільші. Фінансовим центром Канади вважається Торонто. Це поєднує Канаду з США, Швейцарією, Австралією та Германією в якості країн, де політична столиця не є фінансовою. Офіційно ця біржа була відкрита у 1861 році. Для реєстрації цінних паперів на біржі необхідно, щоб вони відповідали жорстким вимогам в області стану фінансів. Учасниками біржової діяльності вважається більше 12000 компаній. Чотири мільйона канадців мають свої внески в питому вагу компаній, які керуються державою або у взаємних акціонерних фондах. Більше 70 фірм-членів біржі є власниками фондової біржі Торонто, забезпечуючи її діяльність. Ці фірми займаються купівлею-продажем цінних паперів, а брокери ще й надають консультації клієнтам або допомагають провести інвестиційні дослідження. Ефективним інструментом діяльності фондової біржі є загальний індекс, складений на підставі даних про прибуток 300 найбільших угод, які проведені на біржі. Зміни цього індексу свідчать про розвиток не тільки ринку Торонто, а й біржову діяльність в цілому в Канаді. Якщо цей індекс збільшується, то ціни на біржі зростають. Крім того, фондова біржа Торонто складає індекс «Торонто-35», який відображає стан на 35 відомих канадських біржах.

Таким чином, сучасний досвід розвинених країн свідчить про те, що внаслідок ефективності комп’ютерних технологій та засобів зв’язку контакти між національними фондовими ринками стали інтенсивнішими. Збільшення кількості операцій на ринку призводе до збільшення масштабів угод і суттєвого зниження витрат. Використання різних біржових індексів дає можливість спостерігати тенденцію розвитку ринку і робити відповідний аналіз для майбутнього.

Український фінансовий ринок є досить відокремленим від інших фінансових ринків, і сьогодні тільки розпочинається його інтеграція в систему міжнародних фінансових ринків. Це пов’язано з відсутністю практики функціонування, тому що Україна стала незалежною державою відносно недавно і процес регулювання фінансового ринку розпочався після проголошення незалежності. Ми бачимо , що різні країни обрали різні шляхи розвитку і важко впевнено сказати який саме буде ефективним для України.

Висновки

Таким чином, при написанні курсової роботи було з’ясовано, що фінансовий сектор - це одна з найважливіших сфер національної економіки де відбувається формування та розподіл фінансових ресурсів і, яка пов'язана з діяльністю фінансових установ.

Проблеми та перспективи розвитку фінансового ринку України є надзвичайно актуальними в сфері дослідження вітчизняного фінансового ринку та його структури.

Призначення фінансового ринку полягає в забезпеченні підприємствам належних умов для залучення необхідних коштів і продажу тимчасово вільних ресурсів, тому актуальним є питання проблеми розвитку фінансового ринку в Україні.

Складовими фінансового ринку виступають грошово-кредитний ринок, страховий ринок, фондовий, ринок послуг спільного інвестування, недержавних пенсійних послуг та інші ринки фінансових послуг

В Україні фінансовий ринок почав розвиватися з 1992 р. у формі акцій акціонерних товариств і депозитних сертифікатів комерційних банків. Звичайно, за такий короткий час у формуванні фінансового капіталу і розвитку фінансового ринку очікувати більш-менш помітних результатів не можна. Сучасний рівень розвитку у країнах з класичною ринковою економікою став результатом тривалої еволюції ринкових відносин протягом кількох десятиліть. Зазначимо, що у країнах Східної Європи, які почали переходити до ринку раніше за Україну, рівень ринкових відносин також не досяг рівня розвинених країн.

На сучасному етапі розвитку економіки України фінансовий ринок є найбільш ефективною формою її організації. Швидкі зміни, що відбуваються у фінансових відносинах, вимагають дослідження проблем фінансового ринку та розробку шляхів усунення визначених недоліків. Фінансовий ринок України у цьому аспекті потребує уваги науковців як з точки зору аналізу конкретних проблем з метою подальшого реформування, так і з точки зору тих вимог, які складаються під впливом значних змін, які формуються на світових фінансових ринках.

Знайти розумне співвідношення між державним регулюванням і ринковим саморегулюванням фінансового ринку - одне з ключових завдань, яке сьогодні постало перед Українською державою.

Список використаних джерел

1.   Конституція України, прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. // Голос України. - 1996. - 13 липня.

2.      Закон України «Про Національний банк України» від 20.05.99 № 679-XIV//www.rada.gov.ua

3.   Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 01.12.2000 //www.rada.gov.ua

4.      Закон України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» від 05.04.2001 №2346-III//www.rada.gov.ua

.        Закон України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні” від 30.12.1996 зі змінами та доповненнями //www.rada.gov.ua

.        Закон України «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні» від 10.12.97 № 710/97-ВР//www.rada.gov.ua

.        Закон України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» від 15.03.2001 №2299-III//www.rada.gov.ua

.        Барабащук О.М. Ринок фінансових послуг в Україні/ Барабащук О.М. // Економіка і фінанси. - 2004. - № 2. - с.17-19

9.   Василик О.Д. Теорія фінансів: Підручник./ Василик О.Д. - К.: НІОС. - 2010. - 416с.

.     Ганжа Н.Н. Основы международных валютно-финансовых и кредитных отношений/ Ганжа Н.Н. - М.: Финансы и статистика, 2012. - 420с.

11.    Галутова М. М. Організаційна структура фінансового ринку України та чинники її розвитку. / М. М. Галутова // Вісник економіки транспорту і промисловості. - 2011.- № 35. - с. 246.

.        Звонова Е.А. Международное внешнее финансирование в современной экономике/ Звонова Е.А. - М.: МБК, 2010. - 235с.

.        Інтернет ресурс.- Режим доступу: [http://poglyad.com/students/item-3957].

.        Киреев А. Международная экономика/ Киреев А. - М.: БисК, 1998. - 217с.

.        Ковтун Г.Н Проблеми регулювання ринку фінансових послуг в Україні // Економіка і фінанси. - 2003. - № 7. - с.15-18

.        Лук’яненко Д.Г. Міжнародна економіка/ Лук’яненко Д.Г. - К.: Діло, 2001. - 379с.

.        Майовець Є., Флюд Х. Розвиток фінансових ринків як передумова економічного зростання в Україні: [Інтернет ресурс. - Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/freu/2009_19/13.pdf ]

.        Майєр Дж., Олесневич Д. Міжнародне середовище бізнесу: Конкуренція та регулювання у глобальній економіці/ Дж. Майєр, Д. К. Олесневич. - К.: Діло. - 2002. - 324с.

.        Малютін О.К. Оцінка фінансового сектору та його значення в економічному розвитку України // Фінанси України. - 2010. - №3. - с.92-100.

.        Международные валютно-кредитные и финансовые отношения / Под. ред. Красавиной Л.Н. - М.: Финансы и статистика, 2000. - 297с.

.        Мировая экономика: учебник / Под. ред. А.С. Булатова., М.: Скифы, 1999. - 455с.

.        Михайлов Д.М. Мировой финансовый рынок: тенденции и инструменты/ Михайлов Д.М. - М.: Финансы и статистика, 2003. - 386с.

.        Міжнародна економіка: підруч. для студ. вищих навч. закл. / [Козак Ю.Г., Лук’яненко Д.Г., Макогон Ю.В. та ін.] За ред. Ю.Г. Козака, Д.Г.

.        Лук’яненко, Ю.В. Макогона [3-тє вид.] - К. Центр учбової літератури, 2009. - 560 с. [Електронний ресурс]. - Доступний з: http://www.cul.com.ua/preview/Mizhnarodna_ecoKozak.pdf.

.        Основні показники діяльності банків України: [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.bank.gov.ua; Ринки фінансових послуг : [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www.dfp.gov.ua

.        Офіційний сайт НКЦПФР [Електронний ресурс]. - Доступний з: http://www.nssmc.gov.ua.

.        Офіційний сайт Лондонської фондової біржі [Електронний ресурс]. - Доступний з: http://www.londonstockexchange.com.

.        Офіційний сайт Франкфуртської фондової біржі [Електронний ресурс]. - Доступний з: http://www.boerse-frankfurt.de.

.        Офіційний сайт Варшавської фондової біржі [Електронний ресурс]. - Доступний з: http://www.gpw.pl.

.        Основні тенденції розвитку фінансового ринку в Україні:[Інтернет ресурс.-Режим доступу: http://www.ukrreferat.com/index.php?refer33273&pg=5].

.        Перспективи розвитку фінансового ринку України: [Інтернет ресурс.-Режим доступу: http://www.rusnauka.com/2_KAND_.htm].

.        Пірс Т., Бондарчук В.. Залучення капіталу шляхом розміщення акцій на фондових біржах // Інформаційно-аналітичний портал Українського агентства фінансового розвитку [Електронний ресурс]. - Доступний з: http://www.ufin.com.ua/analit_mat/rzp/185.htm

.        Школьник І.О. Фінансовий ринок України: сучасний стан і стратегія розвитку: Монографія./ Школьник І.О. - Суми: ВВП «Мрія-1» ЛТД, УАБС НБУ, 2008. - 348 с.

.        Юнг М.В., Мировые финансы/ М.В. Юнг, Ф.А.Лис, Л. Дж. Мауер. - М.: Финансы и статистика, 2004. - 655с.