Наукове дослідження теоретичних та практичних аспектів малих підприємств та функціонування діючої системи оподаткування

Наукове дослідження теоретичних та практичних аспектів малих підприємств та функціонування діючої системи оподаткування

ДИПЛОМНА РОБОТА

Наукове дослідження теоретичних та практичних аспектів малих підприємств та функціонування діючої системи оподаткування

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичні основи організації та функціонування малих підприємств

.1 Розвиток малого бізнесу в Україні. Державна підтримка малого бізнесу

.2 Мале підприємництво: сутність, види малих підприємств, порядок створення, діяльності, ліквідації

.3 Облікова політика на малих підприємствах та особливості її формування на малих підприємствах

Розділ 2. Організація і методика обліку на малих підприємствах України

.1 Особливості організації обліку на малих підприємствах

.2 Особливості відображення податкових розрахунків обліку малих підприємств

.3 Особливості синтетичний та аналітичний обліку податкових розрахунків Міжнародних стандартів фінансової звітності в Україні

Розділ 3. Поняття і сутність оптимізації оподаткування

.1 Система оподаткування малого підприємництва в Україні

.2 Аналіз розрахунку та сплати податків на підприємствах малого бізнесу

.3 Оптимізації оподаткування в Україні теорія і практика

Розділ 4. Шляхи оптимізації оподаткування на підприємстві

.1 Податкове планування як основа оптимізації оподаткування

.2 Удосконалення обліку із застосуванням новітніх інформаційних технологій, основа оптимізації оподаткування на підприємстві

Висновки та пропозиції

Список використаної літератури

Вступ

Формування ринкової системи господарювання в Україні пов’язане зі зростанням підприємницької активності в усіх сферах економіки. Одним із напрямків створення конкурентко середовища є розвиток малого підприємництва.

В умовах дестабілізації економіки важливу роль відіграють малі підприємства, оскільки сприяють розвитку економіки держави, насиченню ринку необхідними товарами, забезпечують робочими місцями значну кількість населення, вирішують проблеми випуску необхідних реалізації певних товарів, робіт і послуг. В умовах обмеження фінансових ресурсів, саме суб’єкти малого підприємництва не потребують великих стартових інвестицій, характеризуються швидкою окупністю витрат, більш активні в інноваційній діяльності, здатні сприяти послабленню монополізму, створювати додаткові робочі місця, насичувати ринок товарами та послугами. Сьогодні українська економіка переживає суперечливі процеси становлення і розвитку підприємницького сектора. Вітчизняний бізнес намагається утвердити свої позиції в умовах складної економічної ситуації. Його доступ на вітчизняний ринок супроводжується значними труднощами, які більшою мірою пов’язані з вишукуванням джерел фінансової підтримки. Дефіцит фінансових ресурсів - найгостріша проблема малого бізнесу.

Обрана тема наукового дослідження є актуальною, оскільки ефективне функціонування малого підприємництва вимагає науково обґрунтованого визначення поточної та майбутньої потреби у фінансових ресурсах. Проблеми фінансів малих підприємств в Україні досліджуються не давно. Певні дослідження по цьому напрямку були зроблені вченими російської школи А. Афанасіним, П. Мягковим, В.. Радаєвим, Ф. Шахмаловим.

Поміж сучасних вітчизняних дослідників, які займаються питаннями малого бізнесу, необхідно відзначити Л. Буряка, Ю Єханурова, А. Кисельова, Т. Ковальчука, Є. Панченка, А. Поддєрогіна, О. Терещенка, С. Шульгу, А. Чухна. Проте тема фінансів малих підприємств не до кінця досліджена і потребує детальнішого вивчення, оскільки сприятливі умови розвитку малих підприємств, забезпечення їх необхідними фінансовими ресурсами та встановлення оптимальної межі оподаткування є важливою проблемою економічних перетворень, від цього залежить розвиток малого бізнесу в Україні. бізнес облік оподаткування

Основна мета дипломної роботи - провести наукове дослідження теоретичних та практичних аспектів малих підприємств та функціонування діючої системи оподаткування.

Виходячи із цього в роботі поставлено наступні питання:

-       розкрити теоретичну частину основи організацій   та функціонування малих підприємств;

-       визначити межі функціонування та роль малого бізнесу в економіці держави;

-       дослідити методику обліку на малих підприємствах;

-       розкрити сутність та поняття оптимізації оподаткування малого підприємства;

-       дослідити практичний аспект даної проблеми.

Об’єктом дипломного дослідження виступили фінансові відносини малих підприємств.

Наукова новизна роботи полягає в власному баченні проблеми нарощування фінансового потенціалу малого підприємства.

Структура роботи складається із чотирьох розділів.

В першому розділі роботи досліджується теоретичний аспект малих підприємств, розкривається сутність їх фінансових ресурсів, визначаються джерела їх формування та напрямки використання, показується роль малих підприємств в розвитку економіки Україні.

В другому розділі роботи досліджується особливості підприємства та визначається вплив на них діючої системи оподаткування малих підприємств. Особлива увага звернута на особливості оподаткування малих підприємств при спрощеній системі, визначено її переваги та недоліки.

В третьому розділі роботи досліджується аналіз розрахунків та сплати податків на підприємствах малого бізнесу.

В четвертому розділі роботи особлива увага звертається на питання державної підтримки розвитку малих підприємств, пошуку нових джерел та шляхів оптимізації оподаткування, а також удосконалення обліку.

На основі проведених досліджень зроблено висновки та пропозиції щодо існуючих недоліків функціонування малих підприємств та визначено напрямки вдосконалення їх фінансових відносин.

Розділ 1. Теоретичні основи організації та функціонування малих підприємств

1.1    Розвиток малого бізнесу в Україні. Державна підтримка малого бізнесу

Підприємництво, як одна із конкретних форм прояву суспільних відносин, не тільки сприяє підвищенню матеріального і духовного потенціалу суспільства і створює сприятливий ґрунт для практичної реалізації здібностей і талантів кожного громадянина, але й веде до єднання нації, збереження її національного духу і національної гордості.

Роль держави як суб'єкта підприємницького процесу може бути різною в залежності від суспільних умов, ситуації, що складається у сфері ділової активності, і тих цілей, які ставить перед собою держав.

В залежності від конкретної ситуації держава може бути:

-       гальмом розвитку підприємництва, коли вона створює вкрай несприятливу обстановку для розвитку підприємництва або навіть забороняє його;

-       стороннім спостерігачем, коли прямо не протидіє розвитку підприємництва, але в той же час і не сприяє цьому розвитку;

-       при скорювачем підприємницького процесу, коли проводить постійний і активний пошук заходів по залученню у підприємницький процес нових економічних агентів (нерідко така цілеспрямована діяльність держави викликає «вибух» підприємницької активності і приводить до буму підприємництва).

Які ж функції держави як прискорювача підприємницького процесу?

По-перше, держава бере на себе освітні функції, тобто функції по професійній підготовці і вихованню підприємницьких кадрів. Пру цьому до уваги приймається той факт, що здійснення підприємницької діяльності у сучасній ситуації можливе лише за умови вмілого поєднання по крайній мірі трьох основних елементів та їх ефективного використання у практичній діяльності:

-       загальноекономічної теорії;

-       конкретних економічних (підприємницьких) знань;

-       кількісних методів у підприємництві, тобто вміння здійснювати підприємницькі розрахунки стосовно до будь-якої запланованої угоди або операції, передбачених бізнес-планом, а також вміння передбачати рух засобів на рахунках своєї фірми при плануванні або здійсненні якої-небудь угоди.

По-друге, держава підтримує у фінансовому відношенні як тих, хто тільки що вступив, так і уже вступивши у сферу ділової активності підприємців. Здебільшого з цією метою держава розробляє спеціальні програми підтримки підприємців, в яких враховуються заходи по пільговому кредитуванню. Особливі пільги надаються тим, хто береться за реалізацію окремих підприємницьких проектів.

По-третє, держава звичайно бере на себе функції створення для підприємців необхідної підприємницької інфраструктури, тобто всіх тих допоміжних (з точки зору основного змісту підприємницьких проектів) структур, які могли б надавати підприємцю послуги, необхідні для ефективної реалізації проектів. Держава в основному постачає підприємця необхідною (більш всього маркетинговою) інформацією, бере на себе також витрати по веденню наукових, науково-технічних, проектно-пошукових та інших робіт з наданням їх результатів підприємцям на безоплатній або пільговій основі. Держава сприяє заснуванню консультаційних, юридичних та інших фірм, які полегшують діяльність підприємців. А також бере на себе функції по підготовці кадрів потрібної кваліфікації для підприємницьких структур.

Форми державної підтримки малого підприємництва можна класифікувати таким чином.

Одне із традиційних обґрунтувань класифікації - характер впливу держави на діяльність малих підприємств, в залежності від якого виділяють два види цього впливу: прямий і непрямий. До прямого впливу можна віднести, наприклад, безпосереднє введення податкових пільг для малих фірм, виділення бюджетних коштів для пільгового фінансування їх перспективних інвестиційних проектів, надання у безоплатне користування або оренду малим підприємствам державного майна тощо.

Непряма підтримка малих підприємств здійснюється державою опосередковано, тобто через стимулювання великих і середніх корпорацій, банків, страхових компаній, громадських організацій, а також залучення елементів інфраструктури малого бізнесу, які забезпечують загальні умови його розвитку (навчальних центрів, бізнес-інкубаторів, технопарків, лізингових, консалтингових, аудиторських, юридичних фірм). До непрямого виду можуть віднестися такі форми підтримки, як виділення субвенцій і дотацій регіонам і муніципальним утворенням у якості преміювання за високий рівень розвитку малого підприємництва. Приклад непрямої форми - широко застосовуване у США надання крупним корпораціям державного замовлення за умови розміщення ними на малих підприємствах замовлень на виробництво встановленого відсотка комплектуючих.

Друге класифікаційне обґрунтування - функціональний напрям державної підтримки. Тут можна виділити три види підтримки: організаційно-структурну, фінансово-податкову і майнову. Перший із перерахованих видів підтримки охоплює форми, зв'язані з регламентуванням діяльності малих підприємств, а також із створенням різних структур, що надають послуги малому бізнесу. До них відносяться, наприклад, спрощена реєстрація суб'єктів малого підприємництва, надання маркетингової інформації на пільгових засадах, проведення консалтингу і аудиту. До фінансово-податкового виду підтримки відносяться різні форми прямого і непрямого фінансування малого бізнесу і застосування податкових важелів для стимулювання його розвитку. В цю групу входять надання податкових і митних пільг, стимулювання банків і страхових компаній до кредитування або страхування малих підприємств; фінансові і податкові форми державної підтримки малого підприємництва.

Майновий вид підтримки малого бізнесу передбачає активне залучення в цей процес державної і муніципальної власності (до того ж не лише матеріальної, але й інтелектуальної); наприклад, впровадження на малих підприємствах нових технологій, проведення лізингових операцій, застосування гарантійних механізмів із використанням державного майна.

Комбінування першої і другої класифікацій дає змогу виділити шість конкретних груп, які об'єднують форми державної підтримки малих підприємств (Табл. 1.1.1).

Таблиця 1.1.1. Комбінована класифікація форм і видів державної підтримки малого підприємництва.

Наша держава, так як і інші, намагається підтримати малий бізнес. Так, у жовтні 2000 р. був прийнятий Закон України «Про державну підтримку малого підприємництва», а також утворений Державний фонд підтримки малого підприємництва.

Основними задачами Фонду є фінансове забезпечення державної політики в галузі підтримки малого підприємництва і створення ефективно діючого фінансового механізму для реалізації державної програми, участь у фінансуванні регіональних програм, а також проектів і заходів, направлених на підтримку і розвиток малого підприємництва.

Для виконання цих задач реалізуються основні напрямки діяльності:

-       розробка фінансової стратегії по залученню українського і міжнародного банківського капіталу, а також інших кредитно-фінансових організацій під державні гарантії уряду України для забезпечення розвитку малого бізнесу в країні;

-       сприяння формуванню пільгового податкового режиму для працюючих у сфері малого бізнесу;

-       формування системи лізингу як однієї із перспективних можливостей створення і розвитку виробничого базису малого і середнього підприємництва;

-       сприяння розвитку зовнішньоекономічній активності суб'єктів малого підприємництва;

-       підготовка і перепідготовка кадрів для роботи у структурах малого бізнесу;

-       створення умов для успішного розвитку підприємницької діяльності шляхом формування сприятливої інфраструктури;

-       інформаційне і нормативно-правове забезпечення діяльності підприємців у сфері малого бізнесу;

-       консалтингове, аудиторське та інше забезпечення підприємств малого та середнього бізнесу;

-       лобіювання підприємств малого та середнього бізнесу на всіх рівнях законодавчої і виконавчої влади;

-       розвиток рекламно-виставкової і видавничої діяльності в цій сфері;

-       розвиток інноваційної діяльності у підприємницьких структурах, сприяння освоєнню нових технологій і винаходів.

З врахуванням характеру нагромаджених проблем основною метою програми є забезпечення умов для розвитку малого бізнесу шляхом підвищення якості і ефективності заходів державної підтримки на національному рівні. Досягнення цієї мети без проектування програмно-цільового інструментарію і його професійного використання практично неможливо.

Для просування до мети програмі поставлені чотири задачі, які повинні вирішити ключові питання (з врахуванням обмежень на час вирішення і наявних ресурсів):

-       творення сприятливих умов для стабільної діяльності малих підприємств, подолання бар'єрів на шляху розвитку малого підприємництва;

-       відпрацювання і впровадження прогресивних фінансових технологій підтримки малого підприємництва, консолідація засобів і інструментів для фінансування пріоритетних напрямків розвитку малого підприємництва (по територіях, галузях), інтеграція фінансових механізмів малого підприємництва у спільну кредитно-фінансову систему України;

-       концентрація ресурсів і оптимізація їх використання в роботі об'єктів інфраструктури підтримки малого підприємництва;

-       практичне сприяння створенню нових і ефективному розвитку діючих суб'єктів малого бізнесу, зміцнення соціального статусу, підвищення престижу підприємців, розширення інформаційного поля для малого підприємництва.

В якості функціональних напрямків при вирішенні задач вибрані:

-       нормативно-правове забезпечення малого підприємництва;

-       розвиток прогресивних фінансових технологій підтримки малого підприємництва;

-       підвищення ефективності використання створеної інфраструктури підтримки малого підприємництва і інформаційних систем;

-       науково-методичне і кадрове забезпечення малого підприємництва, взаємодія із засобами масової інформації і пропаганди підприємницької діяльності;

-       правління Програмою і контроль за ходом її реалізації.

В Україні мале підприємництво як самостійне соціально-економічне явище розвивається в складних умовах становлення ринкової економіки стикається з безліччю проблем.

Малі підприємства створюються, мають певну підтримку, але конкурентоспроможного підприємницького типу господарювання в малому підприємництві ще не створено.

У той же час основними цілями економічної політики України, як і раніше, залишається досягнення економічного зростання і повної зайнятості, підвищення життєвого рівня більшості населення, підтримка курсу національної валюти, зовнішньоекономічна рівновага тощо. Досягнення цих цілей значною мірою пов'язане зі станом справ і перспективами розвитку малого підприємництва.

Аналіз останніх досліджень та невирішені частини загальної проблеми. Так, аналіз особливостей організації та функціонування малого підприємництва в Україні достатньо глибоко здійснюється економістами, наприклад: В. Майбородою [12], М.Д. Бедринцем, В. Ющенком [14]. Втім дослідження питань діяльності малого підприємництва в сучасний період вкрай обмежено, тому поза увагою залишаються поточні проблеми функціонування малого підприємництва.

Головний зміст малого підприємництва як фундаментальної основи конституційного ладу складає конституційне право громадян на підприємницьку діяльність. Відповідно до статті 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Це право базується на свободі підприємницької діяльності, тобто на реальній можливості здійснення особою на власний розсуд і ризик господарської діяльності, не забороненої законом, з метою одержання прибутку [35,с. 13].

Говорячи про політику розвитку підприємництва в Україні, слід зазначити, що правовою основою розвитку малого й середнього бізнесу в Україні є Конституція, Господарський Кодекс України, і низка законодавчих актів, які прямо стосуються сфери підприємницької діяльності та регламентують її.

Стратегічні напрями й пріоритети державної політики зі створення сприятливого й стабільного конкурентного середовища для бізнесу знайшли сьогодні своє відображення в програмі діяльності уряду «Український прорив: для людей, а не для політиків» і «Державній програмі соціально-економічного розвитку України». У цих документах на державному рівні задекларована необхідність зменшення державного втручання в підприємницьку діяльність, усунення бюрократичних бар'єрів на шляху розвитку бізнесу й адаптація законодавства в цій сфері до норм і принципів Європейського Союзу.

Як результат - мале й середнє підприємництво продовжує нарощувати темпи приросту показників його діяльності, підвищується якість послуг і продукції.

У порівнянні з 2004 роком кількість суб'єктів малого підприємництва в 2007 році зросла на 17 % [29]. Причому, щорічно збільшується кількість суб'єктів як малого (враховуючи малі підприємства, фізичних осіб-підприємців, фермерські (сільські) господарства), так і середнього бізнесу в Україні, і така тенденція спостерігається в усіх регіонах країни.

За даними офіційної статистики станом на перше січня 2008 року в Україні функціонувало 2379,4 тисяч суб'єктів малого й середнього підприємництва, з яких 97,8 % - суб'єкти малого підприємництва. Стосовно попереднього року загальна кількість суб'єктів малого й середнього підприємництва-юридичних осіб в 2007 році збільшилася на 3,3 % [24].

Стан розвитку малого підприємництва України впродовж останніх років свідчить про стійку тенденцію до зростання цього сектору економіки держави. Так, якщо у 2006 році, за даними Державного комітету статистики України функціонував 501 суб’єкт малого підприємництва на 10 тис. осіб наявного населення, то у 2009 році - 661 (Табл. 1.1.2.).

Джерело: за даними Державного комітету статистики України [29]

Остання статистична інформація свідчить, що малий бізнес країни чітко виконуючи свою соціальну функцію залучив до підприємницької діяльності 6450,9 тис. зайнятих у малому підприємництві працівників, з них найманих працівників - 3665,8 тис. осіб.

Виконуючи свою соціальну функцію, малий і середній бізнес країни сьогодні охопив майже 9,8 млн. українців, а це значить, що кожна друга працездатна людина працює у сфері малого й середнього бізнесу, а кожна четверта - приватний підприємець [20].

В розрізі діяльності малих підприємств у регіонах України слід відзначити неоднорідність ситуації (Табл. 1.1.3.).

Джерело: за даними Державного комітету статистики України [29]

Як свідчать статистичні дані, найбільш поширеним мале підприємництво є у м. Києві, Одеській, Харківській, областях, Автономній Республіці Крим.

Ключовим моментом в історії розвитку українського малого підприємництва стало прийняття в 2000 році Закону України «Про державну підтримку малого підприємництва», яким уперше на законодавчому рівні були визначені правові основи й напрями державної підтримки суб'єктів малого підприємництва.

У цьому ж році був прийнятий Закон України "Про Національну програму сприяння розвитку малого підприємництва в Україні", що стала комплексом взаємозалежних і хронологічно погоджених заходів, спрямованих на реалізацію державної політики з вирішення проблем розвитку малого бізнесу.

Мета програми - створення умов для реалізації конституційного права на підприємницьку діяльність, а також підвищення добробуту громадян України й вирішення соціально-економічних проблем шляхом залучення незайнятого населення до малого підприємництва.

Крім того, у кожному з 25 регіонів України реалізуються регіональні й місцеві програми розвитку малого підприємництва [12, c.68-72].

Таблиця 1.1.2. Основні показники розвитку суб’єктів малого підприємництва

Таблиця 1.1.3. Основні показники діяльності малих підприємств за регіонами у 2009 році

Протягом 1998-2007 рр. Президентом й урядом країни були зроблені послідовні кроки, спрямовані на зменшення втручання державних органів у підприємницьку діяльність.

Необхідно зупинитися на чотирьох фундаментальних Законах України для підприємницького середовища. Це - «регуляторний», «реєстраційний», «дозвільний» і «контрольний» закони.

. Із прийняттям Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» в країні започатковано формування принципово нової прогресивної системи державного управління, підвищення прозорості процесу прийняття управлінських рішень.

. Важливою формою державного регулювання бізнесу, є ліцензування. Державна політика в сфері ліцензування в нашій країні визначена Законом України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» [26], яким встановлений єдиний порядок ліцензування видів господарської діяльності на території України і єдиний перелік видів господарської діяльності, які підлягають ліцензуванню. Саме цим Законом введена ефективна система захисту прав суб'єктів господарювання шляхом реалізації права досудового оскарження суб'єктами дій органів ліцензування до Експертно-апеляційної ради, створеній при Комітеті.

Експертно-апеляційна рада є колегіальним органом, що, серед іншого, розглядає заяви, претензії та скарги суб'єктів господарювання на рішення органів ліцензування щодо порушення ними законодавства у сфері ліцензування.

Крім того, розроблено Єдиний ліцензійний реєстр - автоматизована система збору, нагромадження й обліку даних, пов'язаних із ліцензуванням певних видів господарської діяльності.

. З метою зменшення адміністративних бар'єрів при реєстрації бізнесу в 2003 році був прийнятий Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» [27].

Сьогодні в Україні створена сучасна система реєстрації, що надає можливість здійснити всі реєстраційні процедури протягом 2-3 днів. У результаті відповідності нашої системи реєстрації найвищим європейським стандартам, Україну першу із країн-не членів ЄС в 2006 році включили до Європейського бізнес реєстру (ЄБР).

З метою реалізації Угоди про загальне використання інформації, також розроблений програмний продукт, що забезпечить можливість обміну інформацією між Єдиним державним реєстром юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців України й реєстрами країн-учасників Європейського бізнес реєстру.

. Система видачі дозвільних документів, що існувала попередні роки, характеризувалася наявністю широкого переліку дозволів, нормативними протиріччями й відсутністю ефективно функціонуючого організаційно-правового механізму видачі документів дозвільного характеру, непрозорістю й складністю дозвільних процедур, - усе це створювало підґрунтя для корупційних дій чиновників.

Тому, виникла необхідність у прийнятті в 2005 році Закону «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності», що поклав початок повномасштабній реформі дозвільної системи.

Впроваджуючи європейський досвід видачі дозвільних документів - «принцип організаційної єдності», було відкрито 677 дозвільних центрів у регіонах і введено посади адміністраторів (усього 778 робочих місць). Основними завданнями адміністратора є організація видачі документів дозвільного характеру. Дозвільні центри створені практично в кожному районі й місті обласного значення.

Здійснення цих заходів дозволило скоротити часові й фінансові витрати підприємців на проходження дозвільних процедур. Вибіркові дослідження показали, що тривалість процедур одержання дозвільних документів скоротилася в середньому в 2,4 рази, а витрати підприємців - у 2 рази.

. Наступним важливим кроком на шляху вдосконалення державного регулювання господарської діяльності стало прийняття Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» від 05.04.2007р. Цей Закон встановлює найважливіші принципи й норми, які регулюють правовідносини між органами державного контролю й суб'єктами господарювання при здійсненні перевірок їхньої діяльності. Закон набув чинності 26 грудня 2007 року, і є винятково важливим для створення європейських умов розвитку підприємництва в Україні.

. Що стосується оподатковування, то на сьогодні найдієвішим у плані стимулювання й розвитку малого підприємництва, з погляду оптимального оподатковування, є єдиний податок.

Функціонування єдиного податку було впроваджено Указом Президента України "Про спрощену систему оподатковування, обліку й звітності суб'єктів малого підприємництва" в 1998 році.

Спрощена система оподатковування в Україні застосовується вже майже 10 років і практичний досвід її використання дає підстави для того, щоб говорити про позитивний вплив, зокрема, стимуляція режиму оподатковування на сектор малого підприємництва.

Одним із позитивних моментів спрощеної системи оподатковування є те, що вона дає можливість суб'єктам малого підприємництва забезпечити роботою не тільки себе, але й інших громадян, створюючи додаткові робочі місця. Сьогодні, це стосується інтересів понад 3 млн. чоловік.

Ефективність спрощених режимів оподатковування також підтверджується щорічним збільшенням платежів у бюджет, що в 2006 році досягло межі 3 млрд. гривень [24].

Тому, зусилля уряду були спрямовані на законодавче закріплення й збереження спрощеної системи оподатковування, що й знайшло своє відображення в розділі «Спеціальні податкові режими» проекту Податкового кодексу України.

. Реальною фінансово-кредитною допомогою для українського підприємництва стало впровадження в 2007 році нової державної бюджетної програми часткового відшкодування відсоткових ставок за кредитами, що надаються суб'єктам малого та середнього бізнесу для реалізації інвестиційних проектів. Такою підтримкою протягом минулого року було охоплено майже 1 тис. бізнес-проектів.

Стан розвитку малого підприємництва України впродовж останніх років свідчить про стійку тенденцію до зростання цього сектору економіки держави. Так, якщо у 2001 році, за даними Держкомстату України функціонувало майже 1,5 млн. суб'єктів малого підприємництва, то у 2007 році їх кількість в країні зросла до 2,4 млн., що на 62,2% більше [29].

Чітко виконуючи свою соціальну функцію, малий та середній бізнес країни залучив до підприємницької діяльності 9932,2 тис. осіб (+1,5%), з них середня кількість зайнятих у малому підприємництві працівників складає 5495,4 тис. осіб. Кількість зайнятих працівників на середніх підприємствах за підсумками 2007 року - 4489,2 тис. осіб, що на 2% більше у порівнянні з попереднім роком [29].

Аналіз провадження державної регуляторної політики органами виконавчої влади протягом 2005-2007 років засвідчив про існування ряду порушень, які загрожують практично нівелювати результати попереднього прискореного перегляду.

Це створило передумови для ініціювання Держкому підприємництвом проведення протягом II півріччя 2007 року та всього 2008 року другого етапу стратегії швидкого пере регулювання, результатом якого мають стати:

У ліцензуванні:

-       забезпечення спрощеного порядку ліцензування;

-       передача, у разі доцільності, процесу ліцензування на місцевий рівень.

У дозвільній системі:

-       впровадження європейських стандартів при видачі документів дозвільного характеру.

У сфері будівництва та землекористування:

-       спрощення порядку та процедури надання земельних ділянок під капітальне будівництво;

-       скорочення переліку видів діяльності, які підлягають ліцензуванню у будівництві [24].

На розвиток малого підприємництва в Україні впливає ряд факторів. Негативно впливають на розвиток МП такі стримуючі фактори, як загальний спад вітчизняного товарного виробництва, зростання цін, інфляція, низький рівень платоспроможності населення, рекет, корупція тощо. Частка малих та середніх підприємств у валовому внутрішньому продукті України за 2007 рік становить лише 9%. Виручка від реалізації продукції (робіт, послуг) виробничих малих підприємств дорівнює лише 2,3 % від загального обсягу продукції промисловості України [24].

На думку багатьох фахівців, основними напрямками подальшого розвитку малого підприємництва в Україні в найближчій перспективі є:

-       формування належної законодавчої бази, сприятливої для розвитку МП;

-       вдосконалення фінансово-кредитної підтримки; з

-       забезпечення матеріально-технічних та інноваційних умов розвитку малих підприємств;

-       інформаційне та кадрове забезпечення бізнесу;

-       стимулювання зовнішньоекономічної діяльності суб'єктів малого підприємництва.

Формування відповідної законодавчої бази розвитку малого підприємництва передбачає, насамперед, встановлення правових гарантій для забезпечення свободи і захисту приватної власності; розробку дійових законодавчо-нормативних актів, спрямованих на стимулювання МП; усунення правових суперечностей і скасування положень, що гальмують розвиток приватної ініціативи. Сьогодні найактуальнішими проблемами є розробка нових та вдосконалення діючих законодавчо-нормативних документів з питань визначення чітких підходів до власності та форм її захисту; створення сприятливішого податкового, інвестиційного, інноваційного та цінового режимів для суб'єктів малого підприємництва; упорядкування механізмів державного регулювання та контролю підприємницької діяльності. Важливе значення має фінансово-кредитна підтримка малого підприємництва [14, с. 3-5].

Державну політику щодо його фінансового забезпечення слід проводити в напрямі створення розвинутої мережі фінансово-кредитних установ, страхових фірм, інвестиційних та страхових фондів; розвитку товариств взаємного кредитування та страхування; розробки і впровадження системи стимулювання комерційних банків, які надавали б пільгові кредити малим підприємствам.

Доцільно активізувати діяльність Українського фонду підтримки підприємництва, сприяти розвитку регіональних фондів (відділень) для фінансової допомоги суб'єктам малого підприємництва; розробити чіткий механізм направлення певної частини коштів, отриманих від приватизації державного майна, на підтримку малих підприємств; створити систему гарантій для забезпечення кредитів, що надаються фінансово-кредитними установами суб'єктам малого підприємництва, які функціонують у пріоритетних напрямках господарської діяльності. І, безумовно, для зміцнення та подальшого розвитку позитивних тенденцій становлення малого підприємництва в Україні, сталого розширення "поля" його функціонування потрібна, перш за все, певна активізація державної підтримки малого підприємництва, яка передбачала б кардинальне розширення інноваційної діяльності малого підприємництва, що нині було б на користь інтересам усіх сфер вітчизняної економіки. У цьому плані доцільно обґрунтовано і виважено використовувати ті механізми, які напрацьовані в традиційних ринкових економіках, де стимулювання та підтримку малого підприємництва вже давно визначено як одне з найголовніших завдань економічної політики. Ця підтримка може забезпечуватися завдяки дерегулюванню, зменшенню адміністративного тягаря і податків, які на сучасному етапі доцільно законодавче встановити для малих підприємств у вигляді єдиного податку на прибуток у розмірі 30%, що дозволить створити сприятливе середовище для функціонування підприємництва, зменшить міру соціально-політичної нестабільності в суспільстві [23, c.19].

Винятково важливою проблемою є питання поліпшення доступу до зовнішніх джерел фінансування, створення сприятливих умов для залучення іноземного капіталу в сфері малого підприємництва, що передбачає створення та підтримку регіональних бізнес-центрів, бізнес-інкубаторів, технопарків тощо, формування сітки фінансово-кредитних установ, інвестиційних та інноваційних фондів. Взагалі розвиток малого підприємництва - важлива економічно-політична проблема, розв'язання якої потребує цілісної системної методології розвитку малого підприємництва з точки зору як бюджету і податків, так і ставлення держави до малого бізнесу. Початок дійсного піднесення в розвитку малого підприємництва в цілому є неминучим, проте воно значною мірою де термінуватиметься реальним піднесенням та пожвавленням розвитку всієї економічної системи України. Становлення малого підприємництва в Україні - тривалий процес, який повинен мати певну етапність, виходячи з економічного стану країни, існуючих проблем на макро- та мікрорівнях [24].

Малі підприємницькі структури є досить нестійкими. Статистичні дослідження, проведені в США та інших західних країнах, свідчать, що з 100 фірм, які розпочинають діяльність одночасно, у перший рік свого існування зазнають невдачі 20, в другий - 17, на кінець третього року продовжують функціонувати близько половини фірм, а на кінець п’ятого - тільки 33 % [29]. Ще більш нестійкими є малі підприємства України.

Узагальнюючи позитивні і негативні сторони розвитку малого та середнього бізнесу в Україні, можна зазначити, що за кількісними оцінками розвиток цього сектору економіки практично відповідає європейським показникам. Це підтверджує показник кількості суб’єктів малого та середнього підприємництва на тисячу населення, який у 2007 році досяг 56,6 одиниць (у Великій Британії - 59, Німеччині - 43, Франції - 42, Португалії - 66, Італії - 72) [29].

Разом з тим, за якісними показниками вітчизняне підприємництво значно відстає від європейського стандарту. І не лише за показником якості самої продукції, але й за його внеском у розвиток економіки, за рівнем продуктивності праці, наявністю економічно доцільних створюваних робочих місць і соціальних гарантій тощо. У 2007 році за темпами зростання продуктивності праці малі підприємства значно відставали від середніх та великих. Великі підприємства збільшили рівень продуктивності на 9,3%, середні - на 4,1%, а малі - лише на 0,6%. В окремих видах економічної діяльності, таких як сільське господарство, транспорт та охорона здоров'я, випереджаючі темпи росту продуктивності праці забезпечували середні підприємства.

Неухильне впровадження у повній мірі засад державної регуляторної політики, встановлення прозорих „правил гри”, усунення бар’єрів для ведення бізнесу та заохочення конкуренції - це оновлений шлях розвитку вітчизняного бізнесу як невід’ємного елементу української економіки.

В той же час, подальший якісний розвиток вітчизняного підприємництва на основі інноваційної моделі можливий лише за умов стабілізації політичної і, як результат, економічної ситуації в державі [35].

В умовах системної перебудови економіки України у напрямку її адаптації до ринкових відносин, в яких має домінувати соціальна орієнтація, об’єктивно необхідним є створення трансформаційних механізмів, які б стимулювали суб’єктів господарювання нарощувати обсяги та підвищувати ефективність виробництва, оновлювати виробничу матеріально-технічну базу. Але реалії формування підприємницького ресурсу в українській економіці свідчать, що цей процес натрапляє на ряд істотних перешкод: по-перше, реформи, що проводяться, не завжди відповідають рівневі розвитку підприємництва; по-друге, унаслідок домінування умов трансформаційних процесів в економіці відбувається надмірне збільшення невизначеності підприємницької діяльності; по-третє, недосконалість інституційного середовища підприємництва призводить до негативного обмеження свободи підприємницької діяльності. Всі ці перешкоди стосуються як загального підприємницького середовища, так і, особливо, його невід’ємної складової - сектора малого підприємництва.

Негативна секторальна дивергенція малого підприємництва має чіткий прояв у показниках його фінансово-господарської діяльності. Стабільне щорічне зростання позитивного фінансового результату від звичайної діяльності, що досягається всіма підприємствами має викривлене віддзеркалення щодо фінансових результатів діяльності серед малих підприємств.

Якщо у 2007 році позитивне сальдо від діяльності всіх підприємств - суб'єктів підприємницької діяльності збільшилось майже у 1,8 рази та склало більше 135 млрд. грн., то малі підприємства по цьому показнику «вийшли» на рекордний від’ємний рівень за останні роки. Їхнє від’ємне сальдо склало майже 2 млрд. грн. При аналізі впливу результатів від економічної діяльності малих підприємств в галузевому розрізі на загальне значення цього показника, виникає багато питань щодо підприємницького характеру діяльності малих підприємств взагалі. Серед найбільш потенційно прибуткових видів економічної діяльності, таких як будівництво, яке до початку 2008 року не відчувало кризових процесів, торгівля автомобілями, яка є стабільним джерелом високих прибутків торгових підприємств, оптова торгівля та операції з нерухомим майном - малі підприємства, що займаються цими видами діяльності, у 2007 році мали найбільші від’ємні показники щодо фінансового сальдо. Так у будівництві цей показник серед малих підприємств склав -1162,4 млн. грн., у торгівлі автомобілями - 1071,3 млн. грн., у оптовій торгівлі - 842,6 млн. грн., а серед малих підприємств, що займаються операціями з нерухомим майном - 1209,0 млн. грн. Стабільне щорічне позитивне сальдо мають тільки малі підприємства, що здійснюють фінансову та освітянську діяльність (відповідно 2646,3 млн. грн. та 12,6 млн. грн. у 2007 році).

Це свідчить, про значну тонізацію суб’єктами малого підприємництва результатів (доходів) від економічної діяльності, що штучно занижує реальний показник ВВП держави.

Слабкість матеріальної, технічної, фінансової, менеджерської та кадрової складових діяльності малого підприємництва консолідовано має прояв у низьких показниках рентабельності його діяльності. Рівень рентабельності (збитковості) операційної діяльності малих підприємств за видами економічної діяльності у 2006-2007 році набув позитивного значення (відповідно по роках - 0,7 та 0,9 відсотків), але його рівень до цього показника щодо всіх підприємств - суб'єктів підприємницької діяльності складає 10-13%.

Низьким залишається показник рівня рентабельності (збитковості) всієї діяльності малих підприємств за видами економічної діяльності, розрахований як відношення чистого прибутку (збитку) до усіх витрат діяльності підприємств. Протягом 2003-2007 років він має сталий від’ємний рівень і коливається в межах від - 0,4% до - 3,0% [24].

Такий стан малого підприємництва свідчить про те, що його економічні агенти не мають у сучасній економіці України ні матеріально-технічних, ні фінансових чинників для активізації інвестиційної і, особливо, інноваційної організації власного підприємства відповідно до світових стандартів. Це підтверджується даними Держкомстату про ситуацію щодо інвестиційно-інноваційних рухів як у загальній системі підприємництва, так і в середовищі його невід’ємної секторальної складової - малого підприємництва.

Кардинально змінити такий підприємницький клімат у сучасній Україні можливо лише при негайному вдосконаленні державної інноваційної промислової політики в напрямку розвитку локомотивних галузей української економіки. Це дасть змогу створити принципово нові умови й для розвитку малого та середнього підприємництва, які будуть орієнтувати діяльність своїх підприємств у контексті сформованого великим підприємництвом технічного, технологічного, управлінського іміджу нової національної економіки, адекватної світовим конкурентним товарним викликам, що створить необхідні підстави для економіки України зробити прогресивний крок у національному еволюційному розвитку [35].

.2 Мале підприємництво: сутність, види малих підприємств, порядок створення, діяльності, ліквідації

Законодавча база України, сформована протягом останніх років, дозволяє підприємцю створити (заснувати) підприємство з будь-якою формою власності. Створення нових підприємств у перехідний до ринку період, як правило, здійснюється через заснування малих організаційних утворень підприємницької діяльності - малих підприємств.

Малі підприємства можуть створюватися на основі будь-якої форми власності фізичними і юридичними особами. Фізичні й юридичні особи можуть бути засновниками малого підприємства, тобто тими, хто приймає рішення про його створення.

Малі підприємства можуть створюватись на базі структурних підрозділів діючих підприємств, а також шляхом заснування нових організаційно-господарських утворень.

Конкретним засновником малого підприємства можуть виступати як один громадянин, так і члени його сім’ї або інші особи, котрі спільно ведуть підприємницьку діяльність. Якщо мале підприємство створюється однією фізичною особою або сім’єю, то воно вважатиметься індивідуальним чи приватним підприємством. Коли ж мале підприємство засновано двома або більшою кількістю громадян, то воно може мати статус кооперативу, повного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю (з позначкою ЛТД), акціонерного товариства. Засновники мають виконати кілька функцій у процесі створення нового підприємства.

До них зокрема належать:

-       визначення виду підприємства та його назви;

-       обґрунтування предмета та мети діяльності;

-       визначення управлінської структури і межі її компетенції;

-       встановлення джерела і загального порядку формування майна, розподілу прибутку, а також умов реорганізації і припинення діяльності підприємства;

-       розробка, затвердження і реєстрація статуту підприємства.

Важливим етапом організації малого підприємства є укладення засновницького договору.

Основні його розділи такі:

-       предмет договору;

-       зобов’язання;

-       права і відповідальність;

-       порядок розв’язання суперечок;

-       розмір статутного фонду;

-       юридична адреса.

Статут малого підприємства розробляють і затверджують його засновники. Він є юридичним документом, що визначає діяльність підприємства. У статуті наводиться повна характеристика всіх напрямків діяльності підприємства:

-       мета і основні завдання;

-       правова основа діяльності;

-       взаємовідношення з бюджетом;

-       формування і розподіл доходу (прибутку);

-       управління підприємством;

-       реорганізація і припинення діяльності підприємства.

У статуті також визначаються: вид підприємства, його повна назва, місцезнаходження, товарний знак тощо.

Для малого підприємства у формі акціонерного товариства законом України «Про господарські товариства» передбачені обов’язкові вимоги до змісту документів про заснування.

До таких вимог належать відомості про:

-       вид товариства;

-       предмет і мету діяльності;

-       склад засновників і учасників (членів);

-       повну назву і місцезнаходження;

-       розмір і порядок формування статутного фонду товариства;

-       порядок розподілу доходів і збитків;

-       склад і компетенцію органів управління;

-       порядок прийняття рішень щодо внесення змін у документи про заснування, а також про ліквідацію або реорганізацію товариства.

У статуті малого підприємства у формі акціонерного товариства подаються відомості про категорії акцій та їх номінальну вартість.

У документах про заснування товариства з обмеженою відповідальністю крім відомостей, що є однаковими для обох видів товариств, необхідно додавати інформацію про розмір частки кожного з учасників, про розмір, склад та порядок вкладення ними (учасниками) внесків.

У документах обох видів товариств відображається порядок участі акціонерів в управлінні, внесення додаткових коштів, розподіл прибутку, величина резервного фонду.

Засновницькі документи та їх підготовка. Організувати свою фірму, відкрити власну справу нелегко. Відправною точкою, з якої починається власна справа, є ідея, закладена до її основи. Також необхідно знати, хто може займатися підприємницькою діяльністю, а кому це забороняється. Крім того, слід знати існуючі обмеження у здійсненні підприємницької діяльності.

Обравши вид діяльності, визначивши найбільш ефективну форму організації, ще раз добре поміркувавши, усе зваживши і прийнявши остаточне рішення, можна переходити до наступного етапу - підготовки засновницьких документів для державної реєстрації фірми.

До засновницьких документів, що підтверджують статус юридичних осіб, без яких неможливо заснувати фірму, належить статут та установчий договір, створення малих підприємств, товариств, асоціацій, об’єднань підприємств та інших підприємницьких структур неможливе без цих основних документів. Для тих, хто створює приватні фірми на правах малих підприємств з індивідуальною формою організації бізнесу, необхідним документом є статут підприємства, а для підприємств із колективною формою організації бізнесу (товариства, об’єднання підприємств тощо) необхідні статут та установчий договір.

Підготовці засновницьких документів слід приділяти пильну увагу, оскільки саме вони регулюють багато важливих аспектів діяльності підприємницьких структур. Таким чином, засновницькі документи - не проста формальність, а проект вашої майбутньої справи.

Що ж таке статут підприємства?

Статут підприємства - це офіційно зареєстрований документ, який визначає форму власності підприємства, сферу його діяльності, спосіб управління та контролю, порядок утворення майна підприємства та розподілу прибутку, порядок реорганізації та інші положення, які регламентують діяльність юридичної особи. Статут підприємства - це його мала конституція, його основний закон.

Завдання статуту - дати найбільш повне уявлення про правовий статус підприємства (фірми) як самостійного суб’єкта підприємницької діяльності, що має всі права юридичної особи, про його внутрішній механізм, управління і самоуправління, режим формування та розпорядження його коштами і прибутком. Таке призначення статуту виявляється і в його структурі, яка, як правило, складається з таких розділів (статей):

-       найменування та місцезнаходження фірми;

-       загальні положення;

-       предмет, цілі та напрями діяльності фірми;

-       юридичний статус фірми;

-       майно фірми;

-       фонди фірми;

-       виробничо-господарська діяльність;

-       зовнішньоекономічна діяльність;

-       прибуток фірми та його розподіл;

-       відшкодування збитків;

-       органи управління та контролю фірми;

-       організація та оплата праці;

-       компетенція та повноваження органів трудового колективу;

-       облік та звітність;

-       припинення діяльності фірми (реорганізація та ліквідація).

Всі ці розділи мають міститися у статутах усіх видів підприємств, незалежно від їх організаційних форм власності. Разом із тим, деякі розділи можуть об’єднуватися, а “наповнення” цих розділів конкретними положеннями залежить від виду підприємства, вимог та бажань власників. Організація підприємства, якщо осіб, які бажають його заснувати, дві або більше, починається з розробки та прийняття установчого договору.

Установчий договір - це угода (договір), яка укладається між двома або кількома засновниками щодо створення підприємства (фірми) певним шляхом, суть установчого договору полягає в тому, що він є одним із різновидів згоди про спільну господарську діяльність з утворенням самостійної юридичної особи.

В установчому договорі визначаються предмет угоди, назва та юридична адреса підприємства (фірми), статутний фонд, відповідальність засновників та інші умови функціонування підприємства (фірми). Зміст установчого договору - об’єднання майна (капіталів) і підприємницьких зусиль з метою отримання прибутку. Тому головним для установчого договору є визначення всіх параметрів взаємовідносин між учасниками фірми, насамперед майнового та організаційного характеру. Все це визначає відповідну структуру установчого договору, який містить такі розділи:

-       преамбула;

-       загальні положення договору;

-       предмет договору;

-       назва та місцезнаходження фірми;

-       юридичний статус фірми;

-       статутний фонд. Вклади учасників (засновників);

-       права і обов’язки учасників (засновників);

-       управління фірмою;

-       майно фірми. Розподіл прибутку;

-       порядок виходу зі складу учасників;

-       форс-мажор;

-       розв’язання суперечок;

-       умови припинення (розірвання) договору;

-       умови та строки набуття договором чинності;

-       інші умови.

Установчий договір набирає сили з моменту його підписання всіма засновниками (учасниками) фірми.

Засновницькі документи - важливий атрибут підприємницького бізнесу. Вони підтверджують юридичний статус підприємства, тому потребують професійного підходу до укладання, таку роботу, як правило, доручають фахівцям (юристам, економістам). Разом із тим, користуючись кваліфікованими довідковими матеріалами, а також ознайомившись з основними положеннями законодавчих актів щодо підприємницьких структур, можна провести цю роботу самостійно.

Процес укладання засновницьких документів передбачає:

-       підготовчу роботу, в ході якої визначають цілі, завдання, методи організації підприємства;

-       попередні переговори з потенційними засновниками (учасниками) для підприємств з колективною формою власності;

-       збирання й узагальнення необхідних матеріалів;

-       створення робочої групи для розробки статуту та засновницького договору;

-       юридичні й економічні консультації щодо змісту засновницьких документів;

-       підготовку і проведення установчих зборів.

На установчих зборах розглядають:

-       питання створення (заснування) підприємства (фірми), форми власності та функціонування;

-       проекти найменування фірми та її юридичну адресу;

-       склад засновників;

-       строки розробки засновницьких документів;

-       вибори керівних органів фірми та інші організаційні питання.

Рішення зборів оформлюються протоколом, який підписують усі засновники. У разі позитивного рішення фірму вважають заснованою. На чергових зборах розглядають та затверджують підготовлені засновницькі документи. Цей факт підтверджується протоколом, статут та установчий договір підписують усі засновники (учасники), тиражують необхідну кількість примірників, їх засвідчує державний нотаріус після чого їх подають на реєстрацію, тільки після реєстрації підприємство (фірма) отримує право на функціонування.

Статутний фонд та його формування

Для створення та початку діяльності підприємства необхідний стартовий капітал. Цю функцію виконує статутний фонд. Статутний фонд - це сукупність грошових коштів та майна, яка необхідна для організації та початку функціонування підприємств.

Статутний фонд створюється внесенням вкладів засновниками (учасниками) і може поповнюватися за рахунок прибутку від господарської діяльності підприємства, а в разі потреби також додаткових вкладів учасників, у тому числі спонсорів, вкладом до фонду можуть бути: всі види майна - будівлі споруди, обладнання та інші матеріальні цінності; кошти засновників (учасників), у тому числі й у вільно конвертованій валюті; усі види майнових прав - на користування землею та іншими природними ресурсами, різними майновими об’єктами, а також на використання винаходів, ноу-хау, інших об’єктів інтелектуальної власності та інші права, що належать до майнових, але мають товарну вартість.

До моменту реєстрації підприємства, що функціонує (наприклад товариство з обмеженою відповідальністю), кожний з його учасників зобов’язаний внести до статутного фонду не менш як 30% коштів, зазначених у засновницьких документах, що має підтвердити банк. З цією метою за заявкою засновників у банку відкривається тимчасовий рахунок, який після реєстрації перетворюється у розрахунковий.

Протягом року всі учасники підприємства (фірми) мають повністю внести свій вклад до статутного фонду. У разі невиконання учасниками цих зобов’язань за час прострочення вони сплачують 10% річних з недонесених сум, якщо інше не передбачено засновницькими документами.

Мінімальний обсяг статутного фонду становить: для акціонерного товариства - сума еквівалентна 1250 мінімальним заробітним платам (відповідно до ставки на момент його створення) для інших товариств (товариств з обмеженою та додатковою відповідальністю, повних та командитних товариств) - 100 мінімальним заробітним платам.

Обсяг статутного фонду може бути збільшений за умови, що всі учасники повністю внесли свої вклади. Зміна обсягів статутного фонду набуває чинності з моменту реєстрації його органом, який зареєстрував статут підприємства (фірми).

Кошти статутного фонду спрямовуються на розвиток виробництва. Використовувати кошти статутного фонду на заробітну плату, заохочення та інші потреби забороняється. Статутний фонд є власністю засновників (учасників) у межах їхніх вкладів.

При виході засновника (учасника) зі складу підприємства (товариства з обмеженою відповідальністю) або в разі ліквідації підприємства засновнику сплачується вартість частини майна, пропорційна до його частки у статутному фонді. Майно, передане у користування, повертається в натуральній формі без винагороди. Статутний фонд є не тільки “підставою” для державної реєстрації, а й стартовим капіталом, від якого залежить функціонування підприємства (фірми).

Обсяг статутного фонду закріплюється в установчому договорі та статуті підприємства (фірми). Підтримання певного співвідношення між обсягом статутного фонду та загальним обсягом виробничо-господарської діяльності є ознакою фінансової стійкості підприємства (фірми).

Крім статутного фонду, підприємства можуть створювати інші фонди, наприклад, резервний, страховий, споживання, соціально-економічного розвитку та ін., що передбачені чинним законодавством України або відповідним рішенням Зборів учасників підприємства (фірми).

Державна реєстрація підприємства

Право на здійснення підприємницької діяльності підприємство набуває лише після акту державної реєстрації такої діяльності; в іншому разі така діяльність є незаконною. Існують певний порядок і умови реєстрації нового підприємства. Будь-яка підприємницька структура вважається створеною і набуває права юридичної особи з дня її реєстрації у державній адміністрації місцевої влади за місцем знаходження підприємства (фірми) або за місцем проживання підприємця.

З метою реєстрації новоствореного підприємства треба подавати такі документи:

-       рішення власника майна або впровадженого органу про організацію малого підприємства (за наявності двох або більшої кількості власників таким документом є договір про заснування);

-       статут підприємства;

-       письмове підтвердження юридичної адреси суб’єкта підприємництва;

-       реєстраційна картка, котра одночасно виконує роль заяви засновника про реєстрацію підприємства;

-       квитанція про сплату мита за реєстрацію підприємства.

Завершальним етапом створення і реєстрації підприємства є відкриття розрахункового рахунку у відповідному банку за місцем знаходження новоствореного підприємства.

Загальна схема створення і реєстрації підприємства без створення юридичної особи є простішою. У цьому випадку доріжка кроків складається з таких етапів:

-       рішення про започаткування підприємницької діяльності (вибір видів підприємницької діяльності; підготовка короткого бізнес-плану);

-       підготовча робота (звернення у реєстраційний відділ і отримання довідкової інформації про особливості реєстрації у районі, необхідні документи; отримання бланків реєстраційних карток (3 примірники); отримання в банківській установі бланку заяви і банківської картки (2 примірники);

-       звернення у реєстраційний орган держадміністрації (подаються: реєстраційна картка в трьох примірниках; документ про сплату реєстраційного збору; документ, що засвідчує особу);

-       реєстрація (видача реєстраційним відділом свідоцтва встановленого зразка про державну реєстрацію підприємця без створення юридичної особи; направлення протягом 10 днів реєстраційних карток в орган державної статистики і податкову інспекцію);

-       звернення у податкову інспекцію (відмітка про реєстрацію, взяття на облік для установи банку; подання необхідних додаткових відомостей);

-       звернення до нотаріуса (засвідчення підпису підприємця на засвідченій банківській картці у двох примірниках; копії реєстраційного свідоцтва; сплата державного мита за нотаріальне засвідчення документів);

-       звернення у банківську установу (подання документів, необхідних для відкриття рахунку в банку: заяви для відкриття рахунку; двох примірників банківських карток зі зразками підписів відповідальних осіб; копії свідоцтва про державну реєстрацію суб’єкта підприємницької діяльності з відміткою податкової інспекції; заяви щодо оформлення перепусток у банк особам, які опрацьовують фінансові документи і мають справу з готівкою);

-       звернення у місцевий відділ внутрішніх справ (подання документів для отримання дозволу на виготовлення печатки і штампів: заяви, ескізів печатки і штампів у двох примірниках; довідки банку про відкриття рахунку; копії свідоцтва про реєстрацію);

-       звернення у штемпельно-гравірувальну майстерню (подання ескізів печатки і штампів з відміткою районного ВВС про дозвіл на виготовлення);

-       ліцензування (отримання дозволу на здійснення конкретного виду підприємницької діяльності - за необхідності).

Отже, немає сумніву, що мале підприємництво є важливим для ринкової економіки і потребує сприяння своєму розвитку з боку держави, оскільки саме з його діяльністю, насамперед, пов'язується прогрес сучасного суспільства, динамізм економічної системи.

Базовим законом у напрямку сприяння розвитку малого бізнесу в Україні став Закон України «Про державну підтримку малого підприємництва» [20], який визначив систему державної підтримки через формування торгово-промислових палат, центрів підтримки та інкубаторів підприємництва, інноваційних центрів, фондів фінансової підтримки підприємців, товариств взаємного кредитування, союзів (асоціацій) суб'єктів малого бізнесу, державних програм підтримки малого підприємництва, цільових фондів не житлових приміщень. Цей закон зобов'язує місцеві органи влади здійснювати системну підтримку малому підприємництву. На його виконання в Україні діє «Національна програма сприяння розвитку малого підприємництва» [20]. Метою даної програми та заходів щодо її реалізації є створення належних умов для здійснення конституційного права на підприємницьку діяльність, а також подолання бідності і підвищення добробуту громадян України шляхом залучення до підприємницької діяльності широких верств населення.

.3 Облікова політика на малих підприємствах та особливості її формування на малих підприємствах

Для малих підприємств України основними господарсько-правовими формами організації бізнесу є приватна і колективна. Різні правові форми малих підприємств мають особливі механізми функціонування. Виявлення особливостей діяльності підприємств сфери малого бізнесу має велике значення при формуванні їх облікової політики.

Малий бізнес є одним з найважливіших сегментів ринкової інфраструктури і сприяє підвищенню зайнятості населення, створенню і збільшенню національного продукту країни. Тому для стійкої і тривалої роботи підприємств малого бізнесу управлінському персоналу також необхідно мати у своєму розпорядженні найбільш повні дані про фінансовий і майновий стан підприємства, результативність його діяльності, наявність ресурсів для планування досягнення перспективних цілей.

Одним із важливих питань організації бухгалтерського обліку на підприємстві є формування його облікової політики. Прийняття підприємством конкретної облікової політики на поточний фінансовий рік забезпечує організацію бухгалтерського обліку відповідно до показників форм річної фінансової звітності, зменшує трудомісткість і тривалість формування фінансової звітності, забезпечує використання оптимальних методів облікових робіт для отримання очікуваних результатів фінансово-економічної діяльності підприємства.

Вагомий внесок у розвиток теоретичних і практичних аспектів формування облікової політики підприємств зробили вітчизняні вчені-економісти, зокрема: Ф. Бутинець, С. Голов, Г. Давидов, П. Житний, В. Завгородній, М. Пушкар, В. Собко та ін. Проте особливості діяльності малих підприємств. Ведення бухгалтерського обліку бухгалтером або власником підприємства. Які не мають відповідної освіти у сфері обліку, спричинюють все частіше формальний підхід формування, що зумовлює низьку ефективність облікової політики. За таких умов проблеми формування облікової політики підприємств в Україні досі залишаються актуальними.

Проблема функціонування малого бізнесу в умовах кризового стану економіки України є надзвичайно гострою. У зв’язку з наявністю низки нерозв'язаних проблем, серед яких складна політична ситуація, суперечливе та неоднозначне законодавство, високе податкове навантаження та, як наслідок, значна тонізація економіки, питання про те, чи існує можливість для розвитку та ефективного функціонування малого бізнесу в Україні, набуває достатньої актуальності.

Ефективна та раціональна організація бухгалтерського обліку на підприємстві, починається з розробки облікової політики. Термін «облікова політика», визначений Законом України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні», означає сукупність принципів, методів і процедур, що використовується підприємством для складання та подання фінансової звітності. Однак облікова політика визначає також способи організації та ведення бухгалтерського обліку на підприємстві, з урахуванням конкретних умов його діяльності [23, С. 19].

Облікова політика підприємства є основою внутрішнього регулювання обліку та для набуття нею нормативного статусу, її формалізують у вигляді наказу про облікову політику.

Формування облікової політики сприяє посиленню обліково-аналітичних функцій в управлінні підприємством, дає змогу оперативно реагувати на зміни, що відбуваються у виробничому процесі, ефективно пристосовувати виробничу систему до умов зовнішнього середовища, знизити економічний ризик і добитися успіхів в конкурентній боротьбі.

На основі правильно обраної облікової політики можна сформулювати ефективну систему бухгалтерського обліку, що дасть змогу відображати всі господарські операції, які пов’язані з виконанням кошторису та узагальненням даних обліку у фінансовій звітності [27].

Облік на малих підприємствах повинен бути максимально скорочений і спрощений, оскільки, як правило, тут немає чисельного штату працівників, які б займалися виключно веденням обліку.

Спрощена система оподаткування, обліку та звітності для підприємств малого бізнесу полягає у наступному:

-       оподаткування: заміна сплати певних видів податків, зборів та платежів єдиним податком;

-       бухгалтерського обліку: можливість застосування спрощеного Плану рахунків, простої та спрощеної форм обліку, спрощеної методики обліку витрат;

-       звітності: обов'язкове складання звітності відповідно до П(С)БО 25 «Фінансовий звіт суб'єкта малого підприємництва».

Основною метою формування облікової політики на малих підприємствах має бути не тільки вибір сукупності способів ведення бухгалтерського обліку, а й досягнення ефективності управління обліковими процесами, ефективності прийняття управлінських рішень для досягнення оперативних і стратегічних цілей [26].

Облікова політика підприємства має враховувати такі важливі фактори: форму власності та організаційно-правову структуру підприємства; вид економічної діяльності, що зумовлює особливості та умови облікової роботи; параметри підприємства за обсягами діяльності, номенклатури продукції, чисельності працівників тощо.

Головними причинами, що зумовлюють необхідність формування облікової політики у малому бізнесі в нашій країні, є:

-       перехід України на національні стандарти бухгалтерського обліку;

-       в умовах переходу до ринкових відносин зростає інтерес зовнішніх користувачів до фінансової звітності підприємств. У свою чергу звітність повинна бути зрозумілою всім зовнішнім користувачам, які матимуть змогу порівнювати фінансові звіти не тільки підприємств однієї галузі, а й різних галузей як однієї, так і різних країн. Це необхідно для того, щоб оцінити фінансовий стан підприємств, тенденції змін результатів їх діяльності, та визначити напрями розвитку економічних взаємовідносин між виробничими системами - фірмами;

-       в умовах вільних, нерегламентованих ринкових відносин, коли сфера товарообігу є вкрай нестійкою успіх підприємства визначається знанням потреб ринку і стану зовнішнього середовища, в якому воно діє. Особливе місце в цьому процесі відводиться фінансовій звітності, яка є кінцевою подією облікової політики;

-       розвиток ринкової економіки сприяє збільшенню кількості користувачів фінансової інформації. Це пояснюється тим, що кожна структура прагне знайти і утримати своє місце на конкретному ринку. Пошук пріоритетів і вибір правильної стратегії невід’ємно пов’язані із коригуванням правил, посиленням одних і послабленням значущості інших чинників, що відображується в обліковій політиці підприємства [10, С. 223-229].

Таким чином, формування облікової політики - важливий етап у формуванні бізнесу, оскільки від прийнятих облікових оцінок залежить зрештою фінансовий результат підприємства. Однак, на жаль, керівництво вітчизняних підприємств не завжди надає належної уваги процесу формування облікової політики.

Мале підприємництво - це атрибут, невід’ємна складова будь-якої господарської системи, без чого економіка й суспільство в цілому не можуть не тільки розвиватися, а й існувати.

Особливості малого підприємництва дозволяють стверджувати, що йому притаманні риси як незалежність (в порівнянні з іншими суб’єктами господарювання) дій, можливість більш гнучких і оперативних рішень, адаптації до особливостей місцевих умов, сильних симпатіях серед населення, низьких операційних витратах, шансах на швидкий матеріальний успіх, довгострокових вигодах, можливостях суміщення кількох професій тощо. Всі ці риси дозволяють малому підприємництву посісти вагоме місце в національній економіці.

Стримуючими факторами, які негативно впливають на розвиток малого підприємництва є загальний спад вітчизняного товарного виробництва, зростання цін, інфляція, низький рівень платоспроможності населення, корупція тощо.

Узагальнюючи позитивні і негативні сторони розвитку малого та середнього підприємництва в Україні, можна зазначити, що за кількісними оцінками розвиток цього сектору економіки практично відповідає європейським показникам.

Разом з тим, за якісними показниками вітчизняне підприємництво значно відстає від європейського стандарту. І не лише за показником якості самої продукції, але й за його внеском у розвиток економіки, за рівнем продуктивності праці, наявністю економічно доцільних створюваних робочих місць і соціальних гарантій тощо.

Проведене дослідження дає підстави стверджувати, що одним з небагатьох здобутків вітчизняної податкової політики, саме з точки зору виконання нею стимулюючої функції, стало запровадження спрощених режимів оподаткування.

Достатньо вражаючими є дані, що сьогодні понад 40 % від загальної кількості суб’єктів малого підприємництва обрали спрощену систему. З 1999 по 2007 рік кількість платників єдиного податку збільшилась майже в 12 разів (з 94,7 тис. осіб до 1114 тис. осіб), а надходження до бюджету від сплати єдиного податку зросли у 29 разів (з 116,6 млн. грн. до 3703,7 млн. грн.).

Практичний досвід застосування спрощеної системи оподаткування дає достатньо підстав говорити про позитивний вплив цього режиму оподаткування на сектор малого підприємництва, що дозволяє максимально спростити облік і контроль за діяльністю суб'єктів підприємництва і забезпечує стабільні надходження в бюджет.

Дієвим інструментом сприяння ефективному розвитку малого та середнього підприємництва є інфраструктура його підтримки - своєрідна опорно-руховою система, завдяки якій формується конкретне організаційно-економічне середовище для сприяння підприємницькій діяльності та швидкій адаптації суб’єктів малого підприємництва до ринкових умов.

Найголовніша функція такої інфраструктури - створення умов для ефективного здійснення підприємницької діяльності суб’єктів господарювання, подолання труднощів та вирішення проблем, пов’язаних з відсутністю знань, досвіду з питань ведення бізнесу, доступу до кредитів та необхідної інформації, сприяння створенню нових робочих місць, подолання диспропорцій в економічному розвитку регіонів, збільшення експортної спроможності малих підприємств, зростання виробництва та його структурна перебудова, спрощення доступу малого підприємництва до сучасних інноваційних технологій.

Отже, діяльність суб'єктів малого підприємництва у багатьох випадках залежить від дій державних органів виконавчої влади. Без спеціальних заходів державної підтримки розвиток малого підприємництва неможливий. Проте державна підтримка малого підприємництва стримується макроекономічними умовами.

До головних проблем, які стримують розвиток малого бізнесу, можна віднести недосконалість системи оподаткування, нестабільність бюджетного фінансування державної і регіональних програм підтримки бізнесу.

Невиконання планів фінансування національної програми сприяння розвитку малого підприємництва, очевидно, пов'язане з тим, що органи виконавчої влади, які, на жаль, змінюються надзвичайно часто, розгляд-дають цю статтю бюджету за залишковим принципом. Тому орієнтація наших підприємців і малий бізнес на велику роботу: нарощування обсягів виробництва, укладання контрактів, розширення ринків збуту вітчизняної продукції без допомоги в цьому напрямку, перш за все держави і регіональних органів влади марна справа.

Між іншим здійснюваних в цьому напрямку зусиль як на державному, так і регіональному рівні, на наш погляд, явно недостатньо. Ефективність державної підтримки невисока, оскільки недостатньо враховується специфіка і потенційні можливості зароджую чого середнього класу. Відсутність теоретичних і методологічних напрацювань саме в цій сфері малого та середнього бізнесу, не дозволяє сьогодні проводити єдину політику в галузі формування програмних заходів і визначення ризиків їх реалізації, проводити єдину політику в галузі розвитку малого підприємництва як на державному, так і регіональному та місцевому рівнях. Без такої політики значна кількість малих підприємств розорюється або різко скорочує свої масштаби діяльності.

Незважаючи на наявні позитивні тенденції, які набирають силу останнім часом, аналіз стану малого підприємництва в Україні свідчить про те, що суттєвих зрушень у розвитку цього сектора економіки ще не відбулося. Серед головних причин, які стримують його розвиток, можна назвати:

-       відсутність дієвого механізму реалізації державної політики щодо підтримки малого підприємництва;

-       надмірний податковий тиск;

-       відсутність належного нормативно-правового забезпечення розвитку малого підприємництва в цілому;

-       обмеженість або повна відсутність матеріально-фінансових ресурсів;

-       недосконалість механізмів обліку та складання звітності малого бізнесу, системи навчання і перепідготовки кадрів для підприємницької діяльності, обмеженість інформаційного та консультаційного забезпечення.

Формування облікової політики потрібно здійснювати за наступними етапами:

-       визначення об'єктів бухгалтерського обліку, щодо яких повинна бути розроблена облікова політика;

-       виявлення, аналіз, оцінка факторів, під впливом яких здійснюється вибір способів ведення бухгалтерського обліку;

-       вибір і обґрунтування вихідних положень побудови облікової політики;

-       ідентифікація потенційно придатних для застосування підприємством способів ведення бухгалтерського обліку по кожному прийому і для кожного об'єкту;

-       оформлення обраної облікової політики.

Розділ 2. Організація і методика обліку на малих підприємствах України.

.1 Особливості організації обліку на малих підприємствах

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Згідно із даним законом державне регулювання бухгалтерського обліку та фінансової звітності в Україні здійснюється з метою створення єдиних правил ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності, які є обов’язковими для всіх підприємств. Поряд з тим Закон відмічає, що підприємства, які мають право ведення спрощеного обліку доходів і витрат та не зареєстровані платниками податку на додану вартість, можуть узагальнювати інформацію в регістрах бухгалтерського обліку без застосування подвійного запису. Мова ведеться про особливості ведення обліку суб’єктів малого підприємництва.

Диференціація вимог щодо обліку та звітності передбачає вирішення низки практичних питань, зокрема визначення критеріїв суб’єктів малого бізнесу, діапазонів значень у межах обраних критеріїв, підходів і сфер спрощення, правил аудиту. Проблемними залишається питання щодо критеріїв виокремлення суб’єктів малого підприємництва.

Податковий кодекс України розділ XIV «Спеціальні податкові режими» встановлює правові засади застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності, а також справлення єдиного податку. А зміст і форму Фінансового звіту суб’єктів підприємницької діяльності регламентує П(С)БО 25 «Фінансовий звіт суб’єкта малого підприємництва».

Особливості організаційно-правової структури суб’єктів малого підприємництва обумовлюють специфіку організації обліку на малих підприємствах. В першу чергу це стосується форми бухгалтерського обліку як системи регістрів обліку суб’єктів малого підприємництва, порядку та способу реєстрації в них.

Удосконалення форми бухгалтерського обліку СМП забезпечить дотримання єдиних методологічних засад бухгалтерського обліку, складання та подання фінансової звітності.

Питанням організації обліку малих підприємств присвячено значну кількість публікацій, в яких піднімаються проблеми щодо критеріїв віднесення до суб’єктів підприємницької діяльності [5,С.3-9] та форм організації бухгалтерського обліку. Досить детально розглянуті питання щодо складання податкової звітності по єдиному податку [2,С.10-19] та застосуванні спрощеної форми фінансової звітності для малого бізнесу. Проте введення в дію змін до ПКУ, П(С)БО№25 «Фінансовий звіт суб’єкта малого підприємництва» та Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» потребують на додаткове дослідження та тлумачення особливостей організації обліку малих підприємств.

Поняття «мале підприємство» було введене в Україні в 1991 році п.2 ст.2 Закону України «Про підприємства в Україні».

З 1.01.2004 р. Закон №887 утратив свою дію з вступом в силу Господарського кодексу України від 16.01.2003 р. №436 - IV. Так, згідно з п.7 ст. 63 малими підприємствами (не залежно від форми власності) є підприємства. В яких за звітний (фінансовий) рік:

-       середньооблікова чисельність робітників не перевищує 50 чоловік;

-       обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) не перевищує 70 мільйонів гривень.

Таким чином, критеріями для віднесення підприємства до малих є чисельність працюючих і обсяг валового доходу від реалізації продукції (Табл. 2.1.1.).

Таблиця 2.1.1. Класифікація підприємств за їх розміром згідно із ГКУ

Слід відмітити, що в Європейській практиці найпоширенішими є три критерії: чисельність працівників, підсумок балансу та оборот. До малих підприємств відносять підприємства з кількістю працівників 50 осіб, оборотом 10 млн. євро та підсумком балансу 10 млн. євро.

2.2 Особливості відображення податкових розрахунків обліку малих підприємств

В законодавстві України існують непорозуміння щодо критеріїв віднесення до малих підприємств. Податковий кодекс України, що набув чинності з 1.01.2011 року не містив окремих положень для малих підприємств (розділ було вилучено) [21, С.488]. Але в статті 154 Податкового кодексу відмічено умови звільнення від податку на прибуток. В той же час вступає в дію з 1.04.2011 року Наказ «Про внесення змін до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 25 «Фінансовий звіт суб’єкта малого підприємництва». В стандарті вказано, що суб’єктами малого підприємництва є юридичні особи, що відповідають критеріям, визначеним пунктом 154.6 статті 154 Податкового кодексу (Рис. 2.1.).

Критерії для застосування ставки 0 % для платників податку на прибуток згідно з Податковим кодексом України на період 1.04.2011 р.-1.01.2016 р. (Стаття 154.6)

Зауважимо, що саме для таких підприємств застосовується на період з 1 квітня 2011 року до 1 січня 2016 року ставка 0 відсотків для платників податку на прибуток [21,С.488].

Рис. 2.1.

Крім того, введений розділ IV «Спеціальні податкові режими» [1] визначає критерії віднесення до суб’єктів господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування (Табл. 2.2.1).

Таблиця 2.2.1. Умови застосування спрощеної системи оподаткування обліку та звітності (Стаття 291.4 ПКУ)

Отже, згідно з діючим законодавством України мають право на застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності малі підприємства, що відповідають критеріям визначеним в п.154.6 та 291.4 ПКУ.

Крім цього, малі підприємства - мають право самі вибирати форму обліку, вони можуть пристосовувати реєстри обліку до специфіки своєї роботи.

2.3 Особливості синтетичний та аналітичний обліку податкових розрахунків Міжнародних стандартів фінансової звітності в Україні

Аналітичний і синтетичний облік на малих підприємствах можна вести у типових реєстрах, що рекомендовані Міністерством фінансів України наказом від 25.06.2003 р. №422. (Табл. 2.2.3).

Таблиця 2.2.3. Реєстри аналітичного і синтетичного обліку малих підприємств за спрощеною формою згідно з Методичними рекомендаціями від 25.06.2003р. №422

Спрощена форма обліку передбачає застосовування замість журналів або журналів - ордерів Відомостей (всього 5) (Табл. 2.3.1). Крім того даним положенням передбачено введення простої форми обліку з використанням тільки Журналу господарських операцій та Відомості 3М. Така побудова регістрів відповідає застосуванню спрощеного Плану рахунків та формуванню звітності відповідно до П(С)БО 25.

Після прийняття Податкового кодексу України від 02.12.2010р. №2755-VI відбулися чергові зміни не тільки в підходах до встановлення критеріїв визнання суб’єктів малого підприємництва, а і в організації ведення бухгалтерського обліку та спрощеного обліку доходів і витрат.

На сьогодні чинні два накази Міністерства фінансів України, які встановлюють спрощені форми бухгалтерського обліку для малих підприємств:

-       Методичні рекомендації бухгалтерського обліку малими підприємствами від 25.06.2003р. №422;

-       Методичні рекомендації із застосування регістрів бухгалтерського обліку малими підприємствами від 15.06.2011р. №720.

Юридичні особи, які зареєстровані платниками ПДВ і відповідають критеріям, визначеним п.154.6 ст. 154 Податкового кодексу України, та платники єдиного податку групи 4 за ставкою 3% мають право на спрощений облік доходів і витрат із застосуванням спрощеного Плану рахунків, ведення обліку в облікових регістрах, затверджених методичними рекомендаціями №422, і складання фінансового звіту суб’єктів малого підприємництва (форми №1м та №2м).

Юридичні особи, які не зареєстровані платниками ПДВ та відповідають критеріям, визначеним п.154.6 ст.154 Податкового кодексу України, та платники єдиного податку групи 4 за ставкою 5% мають право на спрощений облік доходів і витрат без застосування подвійного запису (без використання плану рахунків), ведення обліку в облікових регістрах, затверджених Методичними рекомендаціями №720, і складання спрощеного фінансового звіту суб’єктів малого підприємництва (форми №1мс та форми №2мс).

Відповідно до Методичних рекомендацій №720 обліковувати доходи і витрати слід у розроблених спеціальних журналах і відомостях, інформацію з яких пере носять у згрупованому вигляді до спрощеного фінансового звіту.

Однак у нових Методичних рекомендаціях №720 існує суттєве обмеження щодо можливостей використання форм, а саме малі підприємства не повинні бути платниками ПДВ, а відповідно гранична сума від здійснених операцій з постачання товарів (послуг) за останні 12 місяців не перевищує 300 тис. грн. (без ПДВ) (ст.181.1 ПКУ), що автоматично зменшує в рази кількість підприємств, які мають право на застосування спрощеного обліку доходів і витрат. Отже, підприємства з річним оборотом до 3 млн. грн. або навіть до 1 млн. грн. вже через кілька місяців діяльності повинні зареєструватися платниками ПДВ у разі перевищення обсягу операцій купівлі-продажу 300 тис. грн. і перейти на застосування Методичних рекомендацій №422 і спрощеного плану рахунків.

Такий підхід до ведення обліку, на нашу думку лише ускладнює відображення господарських операцій та призводить до не співставлення показників фінансової звітності малих підприємств.

Загальний розвиток господарства, вдосконалення процесу управління, зростання ролі інформації для прийняття обґрунтованих економічних рішень, створення умов для приведення системи бухгалтерського обліку до міжнародних вимог сприяли вдосконаленню організаційних засад бухгалтерського обліку в різних секторах економіки, в тому числі підприємств малого бізнесу. Протягом останніх 20 років відбувалися зміни в підходах до встановлення критеріїв суб’єктів господарювання, які мали право на застосування спрощеної форми обліку, а також у методологічних аспектах облікового процесу підприємств малого бізнесу.

Постійне введення нових форм обліку, як системи регістрів відображення господарських операцій:

-       журнальна форма обліку;

-       спрощена форма обліку;

-       проста форма обліку;

-       спрощена проста форма обліку без застосування подвійного запису ускладнюють відповідність ведення обліку згідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність»: «…єдиних правил ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності».

Розділ 3. Поняття і сутність оптимізації оподаткування

.1 Система оподаткування малого підприємництва Україні

Податки - це об’єктивне суспільне явище, тому при побудові податкової системи слід виходити з реалій соціально-економічного стану країни, а не керуватись побажаннями, можливо і не найкращими, але не здійсненними.

Молода Українська держава розпочала створення власної податкової системи. Яка не є простим копіюванням досвіду інших країн. Адже податкова система має відображати конкретні умови конкретної країни: рівень розвитку економіки, соціальної сфери, її зовнішню і внутрішню політику, традиції народу, географічне положення, кліматичні умови і безліч інших чинників. У зв’язку з цим склад податкової системи, структурні співвідношення окремих податків, порядок їх обчислення, форми розрахунків, організація податкової служби можуть значно відрізнятися.

Водночас слід підкреслити, що форми оподаткування стають дедалі

час слід підкреслити, що форми оподаткування стають дедалі уніфікованими. Існує ряд основних податків, які дістали загальносвітове визнання, хоча механізм їх справляння може суттєво різнитися в конкретних країнах. До них належать такі форми непрямого оподаткування, як податок на додану вартість й акцизний збір, а також основні прямі податки - прибутковий податок з доходів громадян.

Податкова система є дуже складним явищем, яке відображає діалектичне поєднання об’єктивного і суб’єктивного начал. Об’єктивне начало зумовлене об’єктивністю самих податків і виражається в тому, що податкова система має базуватися на певних наукових засадах, які характеризують її внутрішню сутність і суспільне призначення. Суб’єктивність полягає в тому, що податкова система створюється відповідними державними структурами. Вона відображає розуміння ними ситуації в країні й цілі певних партій, суспільних груп, окремих політичних діячів. І тут виникає значна проблема в суспільстві - проблема максимального наближення суб’єктивного бачення до об’єктивних вимог і можливостей. Адже об’єктивність не завжди очевидна, вона прихована для не озброєного відповідними знаннями ока. Суб’єктивні ж мотиви майже завжди наяву, їх може бути велике розмаїття, вони можуть викривляти реальну дійсність через призму корпоративних інтересів.

Основна форма розв’язання суперечності між об’єктивним і суб’єктивним началами податкової системи - побудова її виходячи з певної економічної доктрини, яка покладена в основу діяльності держави. Саме вона повинна бути як відправною точкою, так і орієнтиром податкової політики, котра є вторинним явищем щодо теорії.

Проблеми України в галузі побудови податкової системи насамперед пов’язані саме з відсутністю чіткої економічної доктрини, визначеної виходячи з тієї чи іншої економічної теорії. Це не дає змоги проводити чітку стратегічну лінію, призводить до нестабільності податкової політики, що, у свою чергу, негативно впливає на стан економіки. Саме вироблення цієї доктрини є першочерговим завданням. [13, С.258-263].

Сучасний стан податкової системи України можна охарактеризувати як закладення підвалин. Зроблено за короткий час досить багато. Здійснено перехід до системи формування доходів бюджету на податковій основі, реформована сама податкова система шляхом впровадження податків, характерних для країн із розвинутою ринковою економікою. Розроблено і впроваджено законодавство з питань оподаткування, його інструктивне та методичне забезпечення, створена податкова служба із сучасною організаційною структурою. Однак це - тільки перші кроки. Заснована податкова система України не є абсолютно новим явищем. Вона побудована, і це знову ж таки об’єктивна закономірність, на базі тієї системи доходів бюджету, яка існувала в межах адміністративної системи і планової економіки.

Введені податки певною мірою є новими скоріше за формою, ніж за змістом. Так чи інакше вони містять ознаки старої системи, заснованої на надмірній централізації, в тому числі й числі й бюджетній. Головне завдання в цьому плані полягає в наповненні нових форм оподаткування ринковим змістом, що потребує зміни схеми й пропозицій розподілу валового національного продукту на основі підвищення питомої ваги індивідуальних доходів громадян.

Податки є однією з найважливіших фінансових категорій. Історично це найдавніша форма фінансових відносин між державою і членами суспільства. Саме виникнення держави спричинило і появу платежів та внесків до державної скарбниці для фінансового забезпечення виконання державою її функцій. Спочатку ці внески провадились у натуральній формі. а з розвитком товарно-грошових відносин відбувся поступовий перехід до грошової форми оподаткування. У сучасних умовах натуральні податки можуть використовуватись у виняткових випадках в окремих країнах.

Податки являють собою обов’язкові платежі юридичних і фізичних осіб до бюджету. За економічним змістом це фінансові відносини між державою і платниками податків з метою створення загальнодержавного централізованого фонду грошових коштів, необхідних для виконання державою її функцій. На відміну від фінансів у цілому ці взаємовідносини мають односторонній характер - від платників до держави. Повернення переплат податків не може розглядатись як зворотний рух, тому що воно пов’язане не із сутністю розглядуваних відносин, а з характером розрахунків із бюджетом - якби вони були максимально правильними, то переплат взагалі не було б.

Податки встановлюються для утримання державних структур і для фінансового забезпечення виконання ними функцій держави - управління, оборони, соціальної та економічної. Вони не мають ні елементів конкретного еквівалентного обміну, ні конкретного цільового призначення. Однак якщо їх розглядати в узагальненому вигляді, то ці прикмети плати і відрахувань видно досить чітко.

Податок - це плата суспільства за виконання державою її функцій, це відрахування частини вартості валового національного продукту на загальносуспільні потреби, без задоволення яких сучасне суспільство існувати не може.

Функції податків як фінансової категорії випливають із функцій фінансів. Фінанси в цілому виконують дві функції - розподільну і контрольну. Податки безпосередньо пов’язані з розподільною функцією в частині перерозподілу вартості створеного ВНП між державою і юридичними та фізичними особами. Одночасно вони виступають методом централізації ВНП у бюджеті на загальносуспільні потреби, виконуючи таким чином фіскальну функцію.

Фіскальна функція є важливою у характеристиці сутності податків, вона визначає їхнє суспільне призначення. З огляду на цю функцію держава повинна отримувати не просто достатньо податків, але, головне, - надійних. Податкові надходження мають бути постійними, стабільними, рівномірно розподілятися в регіональному розрізі. Постійність означає, що податки повинні надходити до бюджету не у вигляді разових платежів з невизначеними термінами, а рівномірно протягом бюджетного року в чітко встановлені строки. Оскільки призначення податків полягає у забезпеченні строки. Оскільки призначення податків полягає у забезпеченні витрат держави, то терміни їх сплати мають бути погоджені з термінами фінансування видатків бюджету. Стабільність надходжень визначається високим рівнем гарантій того, що передбачені Законом про бюджет на поточний рік доходи будуть отримані у повному обсязі. Безглуздо встановлювати такі податки, які необхідних гарантій не дають, бо тоді невизначеною стає вся фінансова діяльність держави. Рівномірність розподілу податків у територіальному розрізі необхідна для забезпечення достатніми доходами всіх ланок бюджетної системи. Без цього виникає потреба в значному перерозподілі коштів між бюджетами, що зменшує рівень автономності кожного бюджету, що зменшує рівень автономності кожного бюджету, ступінь регіонального самоврядування і самофінансування. [16].

Податки,як уже зазначалося, характеризуються рухом вартості від юридичних і фізичних осіб до держави. Їх сплата приводить до зменшення доходів платників. Причому об’єктивно кожний платник зацікавлений сплатити якомога меншу суму, що може досягатись як за рахунок зменшення обсягів об’єкта оподаткування, так і вибору пільгових щодо оподаткування умов діяльності. Таким чином, у сутності кожного податку закладена регулююча функція. Вона, як і фіскальна функція, характеризує їх суспільне призначення. Суть регулюючої функції полягає у впливі податків на різні сторони діяльності їх платників.

Оскільки регулююча функція податків є об’єктивним явищем, то вплив податків відбувається незалежно від волі держави, яка їх установлює. Разом з тим держава може свідомо використовувати їх з метою регулювання певних пропорцій у соціально-економічному житті суспільства. Але така цілеспрямована податкова політика можлива тільки завдяки об’єктивно властивій податкам регулюючій функції.

Використання податків як фінансових регуляторів - дуже складна й тонка справа. Тут не може бути головного і другорядного - все головне. Іноді незначні деталі в оподаткуванні можуть докорінно змінити суть впливу податку: зробити його прямо протилежним щодо передбачуваного.

Проблема полягає в тому, що податки зачіпають усе суспільство, а це безмежна гама інтересів, врахувати які дуже важко, але вкрай необхідно. Не може бути оцінки регулюючої дії податків за сальдовим підходом, що переважає, позитивний чи негативний вплив. Сама по собі присутність негативного впливу, навіть незначного, свідчить про недолік того чи іншого податку.

Історія людства виробила різні форми й методи оподаткування. Кожний вид податків має свої специфічні риси та функціональне призначення і посідає окреме місце в податковій системі. Роль того чи іншого податку характеризується його приналежністю до певної групи у відповідності з існуючою класифікацією податків. Класифікація дає можливість більш повно висвітлити сутність та функції податків, показати їхню роль у податковій політиці держави, напрям і характер впливу на соціально-економічний розвиток суспільства.

Класифікація податків проводиться за кількома ознаками: за формою оподаткування, за економічним змістом об’єкта оподаткування, залежно від рівня державних структур, які їх установлюють, за способом стягнення.

За формою оподаткування всі податки поділяються на дві групи: прямі і непрямі.

Прямі податки встановлюються безпосередньо щодо платників, їх розмір залежить від масштабів об’єкта оподаткування. Прямі податки сприяють такому розподілу податкового тягаря, при якому більше платять ті члени суспільства, які мають вищі доходи. Такий принцип оподаткування більшістю економістів світу визначається найсправедливішим. Разом з тим форма прямого оподаткування потребує і складного механізму стягнення податків, бо виникають проблеми обліку об’єкта оподаткування й ухилення від сплати. Тому, незважаючи на «справедливість» прямих податків, податкова система не може обмежуватися тільки ними. Це був би однобокий підхід, який згубний для будь-якої системи.

Непрямі податки встановлюються в цінах товарів і послуг, їх розмір для окремого платника прямо не залежить від його доходів. Оскільки непрямі податки включаються в ціни, то їх платить в абсолютному розмірі більше той, хто більше споживає, а більше споживає той, хто має вищі доходи. Структура споживання у різних верств населення суттєво відрізняється, тому принцип справедливого оподаткування може бути реалізований через диференційований підхід до встановлення непрямих податків на окремі товари, роботи та послуги. Однак тут теж є певні обмеження. Встановлення більш високих податків тільки на товари не першої необхідності й розкоші звужує сферу непрямого оподаткування і скорочує надходження доходів до бюджету. Навпаки, навіть невисокий рівень непрямого оподаткування товарів повсякденного попиту забезпечує державі сталі й значні доходи, бо сталим і значним у масштабах суспільства є таке споживання.

За економічним змістом об’єкта оподаткування податки поділяються на три групи: податки на доходи, споживання і майно. Податки на доходи стягуються із доходів фізичних та юридичних осіб. Безпосередніми об’єктами оподаткування є заробітна плата та інші доходи громадян, прибуток або валовий доход підприємств. Податки на споживання сплачуються не при отриманні доходів, а при їх використанні. Вони справляються у формі непрямих податків. Податки на майно встановлюються щодо рухомого чи нерухомого майна. На відміну від податків на споживання, які сплачуються тільки один раз при купівлі, податки на майно стягуються постійно, доки майно перебуває у власності. Оцінка майна може провадитись різними методами (вартість у грошовому виразі, потужність двигуна автомобіля тощо).

Залежно від рівня державних структур, які встановлюють податки, вони поділяються на загальнодержавні та місцеві. [9, с. 416].

Загальнодержавні податки встановлюють вищі органи влади. Їх стягнення є обов’язковим на всій території країни, незалежно від того, до якого бюджету (державного чи місцевого) вони зараховуються. Місцеві органи влади не мають права, якщо це не передбачено відповідними органи влади не мають права, якщо це не передбачено відповідними законодавчими актами, скасовувати ці податки або змінювати їхні ставки. Згідно з їх розподілом між ланками бюджетної системи загальнодержавні податки поділяються на три групи: доходи державного бюджету, доход місцевих бюджетів і доходи, що розподіляються між державним і місцевими бюджетами. Розподіл податків між ланками бюджетної системи може мати сталий нормативний характер, наперед установлений законодавчими актами, а може відбуватись у формі бюджетного регулювання, коли відрахування до місцевих бюджетів провадяться за щорічними диференційованими нормативами залежно від потреб того чи іншого місцевого бюджету.

Місцеві податки встановлюються місцевими органами влади та управління. Можливі різні варіанти встановлення місцевих податків. По-перше, у вигляді надбавок до загальнодержавних податків. Рівень надбавки визначають місцеві органи відповідно до встановлених обмежень. По-друге, введення місцевих податків за переліком, що встановлюється вищими органами

влади. Вибір податків здійснюється місцевими органами. При цьому можуть застосовуватись як єдині ставки, передбачені чинним законодавством, так і диференційовані, що встановлюються кожним місцевим органом влади. По-третє, можливе впровадження місцевих податків на розсуд місцевих органів без будь-яких обмежень з боку центральної влади. Характер встановлення місцевих податків залежить від рівня розвитку місцевого самоврядування і самофінансування, від того, який принцип покладений в основу побудови бюджетної системи єдності чи автономності (повної чи обмеженої). Чим вищий рівень розвитку суспільства, тим повніша автономність місцевих бюджетів і самофінансування регіонів.

За способом стягнення розрізняють два види податків-розкладні та окладні. Розкладні податки спочатку встановлюються в загальній сумі відповідно до потреб держави в доходах, потім цю суму розкладають на окремі частини по територіальних одиницях, а на низовому рівні-між платниками. Це-історично перша форма стягнення податків. Окладні податки передбачають встановлення спочатку ставок, а відтак і розміру податку для кожного платника окремо. Загальна величина податку формується як сума платежів окремих платників. Звісно, держава прогнозує загальні надходження того чи іншого податку і залежно від потреби в доходах встановлює відповідну ставку. Однак, стягнення податку іде від платника, від розмірів об’єкта оподаткування.

Головною ознакою класифікації податків є форма оподаткування, оскільки саме вона характеризує їх економічний зміст. Прямі й непрямі податки, у свою чергу, поділяються на окремі підгрупи і види. Чим більший набір податків, тим ширші можливості держави у проведенні податкової політики, в реалізації як фіскальної, так і регулюючої функції.

Встановлення, розподіл, стягнення і використання податків становлять одну з функцій держави. Тому податкова система як елемент господарського механізму відповідає економічному ладу країни, рівню розвитку продуктивних сил, системі державного регулювання економічних процесів і основним завданням існування держави.

Сучасні прогресивні співвідношення податкової системи відтворюють державне регулювання наступних економічних процесів:

- фіскальний аспект - забезпечення надходження коштів до Державного бюджету, зниження рівня інфляції, вирішення проблеми зменшення державного боргу. Це може правити спонукальним мотивом для розширення податкової бази за рахунок підвищення рівня оподаткування та розширення контингенту платників податків;

-       соціальний аспект - надання пільг малозабезпеченим верствам населення та утримання, звільнення від оподаткування доходів юридичних та фізичних осіб, які спрямовуються на соціально значимі заходи та благодійність;

-       забезпечення необхідних темпів економічного зростання та стабілізації прогресивних економічних процесів - підтримка інвестицій, спрямованих на оновлення виробничого потенціалу шляхом поетапного зниження ставок оподаткування фізичних та юридичних осіб, надання пільг прискореній амортизації, розвиток холдингової та лізингової форм участі держави у фінансуванні витрат на розвиток базових науково-технічних і енергетичних галузей, використання активної кредитної політики з регулювання обсягу вкладень на розвиток виробництва (підприємства);

-       стабілізація економічної кон’юнктури в країні - регулювання купівельної спроможності населення на різні групи товарів як шляхом встановлення диференційованих ставок податку на додану вартість, так і створенням специфічних умов оподаткування товарів не першої необхідності та предметів розкоші;

-       перебудова податкової системи з урахуванням вимог розвитку світового господарства, створення єдиної європейської системи оподаткування в країнах-членах Європейського Економічного Союзу.

Податкова система повинна бути досить гнучкою, дозволяти уряду реагувати на зміни в економічній кон’юнктурі і впливати на неї в необхідному напрямку. Ефективно впливати податковою системою на економіку країни можна за умови дії єдиного незалежного закону протягом приватного періоду часу, під час якого лише вносяться корективи.

Аналіз податкової системи України засвідчує її фіскальний характер, який стимулює затратні методи виробничо-комерційної діяльності підприємств, стримує економічний розвиток країни. У законах слабо виписана роль регіонів. До того ж суттєвим недоліком податкового законодавства є його нестабільність: часті зміни в правилах стягнення податків, скасування пільг або, навпаки, внесення нових. [18].

На сьогодні в Україні актуальним є вирішення питань податкової стабілізації, створення адекватної ефективної податкової системи. Її розробка здійснюється на ґрунтовному вивченні податкового законодавства цивілізованих країн, класифікації податків, методів обліку та контролю податкових надходжень, аналізу впливу податків на фінансові показники підприємств.

У процесі податкової діяльності держава, приводячи в дію наприкінці 2010 року на розгляд Верховній Раді України було подано законопроект нового Податкового кодексу України, який викликав гостре обурення у суспільстві. Одним з питань, що викликало невдоволення у підприємців, була нова спрощена система оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва (надалі - спрощена система оподаткування).

На момент розгляду законопроекту Податкового кодексу, спрощена система оподаткування регулювалась Указом Президента України “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва” № 727 від 03.07.1998 року. Цей указ передбачав можливість а застосовування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності суб’єктам малого підприємництва, встановивши при цьому широке коло осіб та перелік видів підприємницької діяльності, щодо яких запроваджувалась спрощена система оподаткування.

Проте законопроектом нового Податкового кодексу України передбачалось суттєве звуження кола осіб, що могли застосовувати спрощену систему оподаткування, а також скорочував перелік видів підприємницької діяльності, на які вона поширювалась.

Врешті-решт, законодавець прийняв Податковий кодекс України, виключивши главу стосовно спрощеної системи оподаткування та у Підрозділі 8 Перехідних положень встановив, що з 1 січня 2011 року до внесення змін до розділу XIV Податкового кодексу України в частині оподаткування суб’єктів малого підприємництва діє Указ президента України від 3 липня 1998 року № 727 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва» (надалі - Указ Про спрощену систему оподаткування).

Прийняття нової спрощена системи оподаткування 04 листопада 2011 року Верховна Рада України прийняла Закон України “Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України” (щодо спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва) з урахуванням пропозицій Президента України (надалі - Зміни), яким було внесені зміни до Розділу XIV Податкового кодексу України в частині оподаткування суб’єктів малого підприємництва.

У перехідних положеннях даного закону зазначається, що він набирає чинності з 01 січня 2012 року, а отже фізичні особи-підприємці та юридичні особи - суб’єкти малого підприємництва, що хочуть або вже застосовують спрощену систему оподаткування почнуть жити за новими правилами з нового, 2012-го, року.

Варто відзначити, що суб’єкти господарювання які були платниками єдиного податку відповідно до Указу Про спрощену систему оподаткування, а також юридичні і фізичні особи підприємці, які були платниками інших податків і зборів, установлених Податковим кодексом України <#"815297.files/image002.gif">

Роль та функції малого бізнесу полягають не тільки у тому, що він є одним з найважливіших дійових факторів економічного розвитку суспільства, яке опирається на ринкові методи господарювання. Його важливою функцією є сприяння соціально-політичній стабільності суспільства, тобто він відкриває простір вільному вибору шляхів і методів роботи на користь суспільства та забезпечення власного добробуту. Суть малого бізнесу полягають у тому, що він:

-       є провідним сектором ринкової економіки;

-       становить основу дрібнотоварного виробництва;

-       визначає темпи економічного розвитку, структуру та якісну характеристику ВВП;

-       забезпечує швидку окупність витрат, свободу ринкового вибору;

-       сприяє насиченню ринку споживчими товарами та послугами повсякденного попиту, реалізації інновацій;

-       має високу мобільність, раціональні форми управління;

-       формує новий соціальний прошарок підприємців-власників;

-       сприяє послабленню монополізму, розвитку конкуренції [11, С. 398-409].

Малі форми підприємництва відіграли провідну роль у створенні ефективної ринкової економіки багатьох держав світу, оскільки створюють додаткові робочі місця, скорочують рівень безробіття, що сприяє зростанню податкових надходжень до державного та місцевих бюджетів внаслідок розширення кола платоспроможних осіб. За інформацією Міністерства доходів і зборів України загальна кількість платників податків, які перебували на обліку в територіальних органах Мін доходів, станом на 01.01.2013 року, становила 3853720 осіб (з яких, 1204893 юридичних осіб, 2648827 фізичних осіб), що становить 57,5 % від загальної кількості зареєстрованих суб’єктів господарювання у 2012 році, або на 1 % більше ніж за звітний період минулого року (3849880 осіб). Загальна кількість платників податків, які сплачували податки, за період 2012 року становила 2528952 осіб або 66 % від загальної кількості платників податків, які перебували на обліку в органах Мін доходів. У 2012 році загальна кількість юридичних осіб - суб’єктів підприємницької діяльності, які сплачували податки, становила 584340 осіб (або 23 % від загальної кількості платників податків), з яких 395096 особи обрали загальну систему оподаткування, відповідно 14872 осіб - спрощену систему оподаткування, 40516 осіб - сплату фіксованого сільськогосподарського податку.

Таким чином, зростання кількості осіб, які переходять на спрощену систему оподаткування та звітності потребують подальшого удосконалення застосування спрощених режимів в Україні.

На сучасному етапі розвитку економічних відносин в Україні законодавчу основу ведення малого бізнесу та застосування спрощеної системи оподаткування, обліку і звітності складають:

-       Податковий кодекс України від 02.12.2010 року № 2755-VI;

-       Закон України «Про розвиток та державну підтримку малого і середнього підприємництва в Україні» від 22 березня 2012 р. №4618-17;

-       Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо спрощеної системи оподаткування, обліку і звітності» від 04.11.2011 р. №4014-ІV;

-       Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо перегляду ставок деяких податків і зборів» від 20.11.2012 року № 5503-VI;

-       Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.99 р. № 996-XIV;

-       Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 25 «Фінансовий звіт суб'єкта малого підприємництва», затверджене наказом Міністерства фінансів України від 25.02.2000 р. № 39.

Історично першими нормативними документами, що регулювали діяльність підприємств за спрощеними системами обліку, оподаткування і звітності стали Указ Президента «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності» № 727/98 від 3 липня 1998 року і Закон України «Про фіксований сільськогосподарський податок», що вступили в дію з 1 січня 1999 року. Впровадження даних законодавчих актів сприяло розвитку і оптимізації діяльності як малого бізнесу, так і сільськогосподарських підприємств.

Прийняття Податкового кодексу України у 2010 р., з одного боку, стало ще одним кроком до впорядкування системи законодавства, з іншого, змінило правила регулювання системи оподаткування, а відтак, і вплив держави на бізнес. Основними рисами новацій Кодексу, які вступили в дію у 2011 році щодо спрощеної системи оподаткування стали:

-       проведена більш глибока диференціація платників єдиного податку;

-       здійснений перехід від оподаткування виручки до оподаткування доходу;

-       урегулювання порядку оподаткування платників у випадку порушення ними законодавчо встановлених обмежень щодо застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності;

-       зменшення податкового навантаження на платників за рахунок задекларованого зниження ставок єдиного податку;

-       уніфікація порядку та строків подання податкової звітності та сплати єдиного податку [16].

Прийняття Закону України від 20.11.2012 року № 5503-VI «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо перегляду ставок деяких податків і зборів» весло певні зміни у застосування спрощеної системи оподаткування. Так, було змінено ставки єдиного податку для платників п’ятої та шостої групи знижено з 7 до 5 відсотків (у разі сплати ПДВ) і з 10 до 7 відсотків (у разі включення ПДВ до складу єдиного податку). Також, для вищезгаданих груп "спрощенців" знято обмеження щодо максимальної кількості найманих працівників.

Зміни торкнулись і заяв для обрання або переходу на спрощену систему оподаткування. Згідно із доповненим підпунктом 298.1.1 пункту 298.1 статті 298 ПКУ вищевказана заява подається до органу ДПС за вибором платника податків в один із таких способів:

-       особисто платником податків або уповноваженою на це особою;

-       надсилається поштою з повідомленням про вручення та з описом вкладення;

-       засобами електронного зв'язку в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством.

Зокрема, у цій заяві необхідно зазначати обрану групу або зміну групи (раніше така вимога була відсутня). У свідоцтві платника єдиного податку також зазначається група платника (раніше така вимога була відсутня).

Ще одна суттєва новація - звітним періодом для платників єдиного податку другої групи тепер є календарний рік (раніше був квартал). Отже, декларацію з єдиного податку за перший квартал, півріччя та 9 місяців 2013 року їм подавати не потрібно.

Також, однією із норм Закону в підрозділ 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПКУ вводиться пункт 16, згідно з яким для платників єдиного податку з 1 січня 2014 року вводиться нова форма податкових перевірок - електронна. Для всіх інших платників податків це нововведення передбачається у 2015-2016 роках [15].

Таким чином, застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності надає суб'єкту малого підприємництва низку переваг, а саме:

-       спрощення процедури і порядку реєстрації платника податку. Суб'єкти малого підприємництва можуть перейти на сплату Єдиного податку як з початку року, так і з початку будь-якого кварталу;

-       значно спрощуються розрахунки, пов'язані з визначенням сум податків;

-       замість різноманітних форм податкової звітності за податками та зборами, які заміщуються єдиним податком, заповнюється.

Проте, поряд з перевагами спрощеної системи оподаткування суб'єктів малого підприємництва, існують і певні вади, що стримують розвиток малого підприємництва в Україні, зокрема:

-       обмеження обсягів виторгу суб'єктів малого бізнесу, які дають право використовувати спрощену систему оподаткування;

-       суми єдиного податку фізичної особи-платника податку сплачуються авансом за звітний період (квартал). При цьому не враховують, чи буде фактично отримано дохід від здійснення такої діяльності за звітний період;

-       елемент подвійного оподаткування в спрощеній системі за ставкою 6 % за умови сплати ПДВ. Оскільки 6 % податку нараховують, виходячи з виторгу, включаючи ПДВ, яка надходить від покупців на поточний рахунок чи в касу підприємства, а це економічно неправильно [7];

-       обмеження обсягу доходу, отриманому підприємцями з метою застосування спрощених режимів оподаткування розширює обсяги тіньового сектору економіки, оскільки змушує суб’єктів підприємницької діяльності штучно зменшувати обсяги доходів.

.2 Аналіз розрахунку та сплати податків на підприємствах малого бізнесу

Спрощена система оподаткування, обліку та звітності для суб'єктів малого підприємництва може застосовуватися поряд з діючою системою, передбаченою законодавством, для великих підприємств, вибір суб'єкта малого підприємництва.

Суб'єкти малого підприємництва мають суттєву перевагу над платниками податків у великому бізнесі: вони можуть самостійно обрати спосіб оподаткування, обліку та звітності з-поміж кількох варіантів - загальної системи та кількох спрощених.

Указом Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» від 28.06.1999 р. № 746/99 передбачено такі спрощені системи оподаткування обліку та звітності:

-       фіксований податок;

-       спеціальний торгівельний патент;

-       єдиний податок.

Суб'єкт підприємницької діяльності - юридична особа має право перейти на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності за єдиним податком за сукупності таких умов:

-       середньооблікова чисельність працівників на підприємстві за календарний рік не перевищує 50 осіб;

-       обсяг виручки підприємства від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за календарний рік не перевищує 1 млн. гривень.

Визначаючи середньооблікову чисельність працівників на підприємстві, беруть до уваги всіх його працівників, серед них і тих осіб, які працюють за договорами та за сумісництвом, а також працівників представництв, філій та інших відокремлених підрозділів. Розрахунки здійснюють відповідно до норм Інструкції зі статистики кількості працівників, затвердженої Наказом Державного комітету статистики України від 28.09.2005 № 286.

Виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) є сума, яку суб'єкт підприємницької діяльності фактично отримав на поточний рахунок та (або) в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг).

Якщо у звітному періоді на підприємстві були здійснені операції з продажу основних засобів, то виручкою від реалізації є різниця між сумою, отриманою від реалізації цих засобів, і їх залишковою вартістю на момент продажу. До суми виручки не входять кошти, що надійшли на поточний рахунок підприємства на підставі договорів комісії та інших цивільно-правових договорів як транзитні кошти, на які підприємство не має права власності.

Суб'єкти підприємницької діяльності, які не можуть перейти на спрощену систему оподаткування:

-       підприємства, які працюють за спеціальним торговельним патентом;

-       довірчі товариства, страхові компанії, банки, ломбарди та інші фінансово-кредитні і небанківські фінансові установи;

-       підприємства, що здійснюють діяльність у сфері грального бізнесу, обміну іноземної валюти, є виробниками та імпортерами підакцизних товарів;

-       підприємств, у статутному фонді яких частки, що належать юридичним особам - учасникам та засновникам таких суб'єктів, що не є суб'єктами малого підприємництва, перевищують 25 %;

-       підприємства, які здійснюють спільну діяльність без створення юридичної особи;

-       здійснюють товарообмінні (бартерні) операції, розраховуються за товари (роботи, послуги) в будь-якій не грошовій формі.

Філії (відділення), представництва або інші відокремлені підрозділи підприємства можуть перейти на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності за єдиним податком після того, як такий перехід здійснило головне підприємство.

Суб'єкт підприємницької діяльності - юридична особа, який перейшов на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, самостійно обирає одну з наступних ставок єдиного податку:

-       6 відсотків від суми виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) без урахування акцизного збору у разі сплати податку на додану вартість згідно із Законом України "Про податок на додану вартість";

-       10 відсотків від суми виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), за винятком акцизного збору, у разі включення податку на додану вартість до складу єдиного податку.

Суб'єкти підприємницької діяльності - юридичні особи сплачують єдиний податок щомісяця не пізніше 20 числа наступного місяця на окремий рахунок відділень Державного казначейства України.

Розподіл сплачених суб'єктом малого підприємництва сум єдиного податку Державною казначейською службою не здійснюється.

Суб'єкт малого підприємництва сплачує:

-       43 відсотки нарахованого єдиного податку на рахунки відповідного бюджету;

-       57 відсотків нарахованого єдиного податку на рахунки органів Пенсійного фонду України як частину суми єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (пункт 6 в редакції Постанови КМУ № 1196 (1196-2010-п) від 27.12.2010).

Суб'єкт підприємницької діяльності - юридична особа, який сплачує єдиний податок, не є платником таких видів податків та зборів (обов'язкових платежів):

-       податок на прибуток підприємств;

-       податок на додану вартість з операцій з постачання товарів та послуг, місце надання яких розташоване на митній території України, за винятком податку на додану вартість, що сплачується юридичними особами, які обрали ставку оподаткування 6 відсотків;

-       земельний податок, крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються для ведення підприємницької діяльності;

-       плата за користування надрами;

-       збір за спеціальне використання води;

-       збір за спеціальне використання лісових ресурсів;

-       збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності.

З 01.01.2011 року вступив в силу Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» № 2464-УІ від 08.07.2010. Згідно Закону єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування. Обліком платників єдиного внеску, забезпеченням збору та веденням обліку страхових коштів, контролем за повнотою та своєчасністю їх сплати, веденням Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування буде займатися Пенсійний фонд України. Ставки єдиного соціального внеску:

Для роботодавців ці ставки встановлюються відповідно до класів професійного ризику виробництва, до яких віднесено платників єдиного внеску, з урахуванням видів їх економічної діяльності. Класів професійного ризику виробництва наведено аж 67 та відповідна ставка внеску становить від 36,76 % для першого класу до 49,7 % для 67 класу професійного ризику виробництва. Слід звернути увагу, що для цивільно-правових договорів передбачена єдина ставка соціального внеску - 34,7 %.

Для працівників які працюють на підприємствах, у фізичних осіб - підприємцях або у фізичних осіб, що забезпечують себе роботою самостійно на умовах трудового договору встановлюється ставка єдиного соціального внеску 3,6 %.

Фізичні особи, що виконують роботи за цивільно-правовими договорами сплачуватимуть єдиний соціальний внесок за ставкою 2,6 %.

Державні службовці сплачуватимуть внесок за ставкою 6,1 %.

Для підприємців на загальній системі оподаткування та спрощенців встановлена однакова ставка внеску, що дорівнює 34,7 %о бази оподаткування.

Для підприємців на загальній системі оподаткування базою оподаткування є сума доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та сума доходу, що розподіляється між членами сім'ї фізичних осіб - підприємців, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

Для підприємців на спрощеній системі оподаткування базою оподаткування є сума, що визначається такими платниками самостійно для себе та членів сім'ї, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу.

Максимальна величина бази нарахування єдиного внеску дорівнює п'ятнадцяти розмірам прожиткового мінімуму працездатних осіб.

Мінімальний страховий внесок визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом.

Отже, на перше січня 2011 року мінімальна заробітна плата становить 941 грн. то мінімальний розмір єдиного соціального внеску становить 941 * 34,7 % = 326,53 грн.

Прожитковий мінімум на перше січня 2011 року становить 941 грн, то максимальна величина бази нарахування єдиного внеску буде становити 941 * 15 = 14 115 грн. Відповідно максимальний розмір єдиного соціального внеску становитиме 14 115 * 34,7 % = 4 897,91 грн.

Єдиний соціальний внесок повинен бути сплачений не пізніше 20 числа місяця наступного за звітним. Роботодавці повинні сплачувати єдиний внесок під час кожної виплати заробітної плати. Сплата єдиного внеску відбувається шляхом перерахування коштів на відповідний банківський рахунок.

Дія Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва від 28.06.1999 р. № 746/99 не поширюється на:

-       суб'єктів підприємницької діяльності, на яких поширюється дія Закону України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності» у частині придбання спеціального патенту;

-       довірчі товариства, страхові компанії, банки, інші фінансово-кредитні та небанківські фінансові установи.

Відповідно до п. 4 Прикінцевих положень Закону про Державний бюджет на 2005 р. № 2505-ГУ установлено, що з 1 липня 2005 р. до прийняття Закону України «Про спрощену систему оподаткування» Указ № 727/98 застосовується з урахуванням таких особливостей, зокрема для юридичних осіб, спрощена система оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва не поширюється на:

-       суб'єктів підприємницької діяльності, які здійснюють діяльність у сфері грального бізнесу (в тому числі діяльність, пов'язану із влаштуванням казино, інших гральних місць (домів), гральних автоматів з грошовим або майновим виграшом, проведенням лотерей (у тому числі державних) та розіграшів з видачою грошових виграшів у готівковій або майновій формі), здійснюють обмін іноземної валюти;

-       суб'єктів підприємницької діяльності, які є виробниками підакцизних товарів, здійснюють господарську діяльність, пов'язану з експортом, імпортом та оптовим продажам підакцизних товарів, оптовим та роздрібним продажам підакцизних паливно-мастильних матеріалів;

-       суб'єктів підприємницької діяльності, які здійснюють операції у сфері обігу дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, що підлягають ліцензуванню відповідно до Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності».

Для переходу на сплату єдиного податку підприємству необхідно подати до органу державної податкової служби за місцем державної реєстрації заяву про видачу свідоцтва на право сплати єдиного податку встановленої форми. Бланк цієї заяви можна придбати в органі державної податкової служби. Незалежно від обраної ставки єдиного податку (6 % чи 10 %) рішення про перехід на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності за єдиним податком може прийматись не частіше ніж один раз на календарний рік.

Заяву потрібно подати не пізніше ніж за 15 днів до початку наступного звітного (податкового) періоду - календарного року. Перед тим як подавати заяву, належить сплатити всі встановлені податки та обов'язкові платежі, термін сплати яких настав на дату подання цього документу.

У заяві потрібно вказати обсяг виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), майна, основних засобів за поточний рік (станом на дату подання заяви), також вказати дані про розрахунковий обсяг виручки за решту місяців року, виходячи із середньомісячної фактичної виручки за період, що передує переходу на сплату єдиного податку.

Крім того, у заяві про видачу свідоцтва на сплату єдиного податку обов'язково належить вказати середньооблікову чисельність працівників підприємства станом на дату подання заяви, а також обрану ставку єдиного податку (6 % чи 10 %). Протягом 10 робочих днів з дня надходження заяви державна податкова інспекція повинна видати свідоцтво про право сплати єдиного податку суб'єктом малого підприємництва - юридичною особою або надати письмову вмотивовану відмову. Відмову у видачі свідоцтва надають у наступних випадках:

-       перевищено граничні рівні середньооблікової чисельності працівників за рік;

-       перевищено граничний обсяг виручки від реалізації;

-       підприємство не має права перейти на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності за єдиним податком відповідно до законодавства.

У разі одержання свідоцтва про право сплати єдиного податку, підприємство вважається платником єдиного податку починаючи з того календарного року, що настає за тим, у якому було подано заяву.

Якщо підприємство є новоствореним суб'єктом підприємницької діяльності, зареєстрованим у встановленому порядку, то перейти на сплату єдиного податку воно маєте право з того календарного кварталу, у якому здійснено державну реєстрацію. В цьому разі першим календарним місяцем за який новостворене підприємство починає сплачувати єдиний податок, є місяць, отримання свідоцтва про право сплати єдиного податку.

Свідоцтво про право сплати єдиного податку буде чинним протягом календарного року. Закон не дозволяє передавати цей документ іншим юридичним особам.

Відмовитися від застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності за єдиним податком і повернутися до раніше застосовуваної системи оподаткування платник єдиного податку - юридична особа має право з початку наступного звітного року. При цьому заяву про таку відмову необхідно подати до органу державної податкової служби не пізніше ніж за 15 днів перед закінченням попереднього звітного року.

У разі відмови від застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності за єдиним податком, суб'єкт підприємницької діяльності - юридична особа, який до переходу на сплату єдиного податку не був зареєстрований як платник ПДВ, повинен зареєструватись як платник цього податку (за умови, що він підпадає під визначення платника ПДВ згідно із статтею 2 Закону України «Про податок на додану вартість»).

Платник податку - юридична особа мусить перейти на загальну систему оподаткування, обліку та звітності починаючи з наступного звітного періоду (кварталу).

Підприємства - платники єдиного податку, не звільнені від обов'язку застосовувати реєстратори розрахункових операцій (РРО), розрахункові та книги обліку розрахункових операцій під час розрахунків із споживачами у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг.

За деяких умов та форм здійснення підприємницької діяльності у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг такі юридичні особи можуть не застосовувати РРО, а заповнювати лише розрахункові книжки та книги обліку розрахункових операцій.

Перелік таких форм та умов провадження діяльності у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, що дає змогу здійснювати розрахункові операції без застосування реєстраторів розрахункових операцій (із застосуванням розрахункових книжок та книг обліку розрахункових операцій), затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 23.08.2000 № 1336:

-       торгівля продукцією власного виробництва та надання послуг при розрахунках через касу підприємства з оформленням прибуткових й видаткових касових ордерів, видачою відповідних квитанцій, підписаних й засвідчених печаткою за встановленим порядком (ця норма поширюється на всі підприємства, крім підприємств торгівлі і громадського харчування);

-       продаж проїзних і перевізних документів із застосуванням бланків суворого обліку на залізничному (крім приміського) та авіаційному транспорті (за умови оформлення розрахункових та звітних документів), на автомобільному транспорті (видання талонів, квитанцій, квитків з нанесеними друкарським способом серією, номером, номінальною вартістю), а також продаж білетів державних лотерей через електронну систему прийняття ставок, що її контролює в режимі реального часу Державне казначейство України, та вхідних квитків до культурно-спортивних і видовищних закладів.

Суб'єкт підприємницької діяльності - юридична особа - платник єдиного податку, не звільняється від обов'язку вести облік товарних запасів на складах та (або) за місцем їх реалізації і здійснювати продаж лише тих товарів, які відображені в такому обліку.

Платників єдиного податку - юридичних осіб не звільнено від ведення обліку доходів і витрат та подання звітності за підсумками господарської діяльності. Однак такий облік і звітність є спрощеними.

Сплачуючи єдиний податок, підприємство мусить вести Книгу обліку доходів і витрат суб'єкта малого підприємництва - юридичної особи, яка застосовує спрощену систему оподаткування, обліку та звітності встановленої форми.

Цю книгу потрібно прошнурувати, а також пронумерувати тут усі сторінки. На останній сторінці книги належить зробити запис про загальну кількість сторінок у документі. Керівник підприємства затверджує цей запис своїм підписом і засвідчує печаткою підприємства. Відтак книгу обліку доходів і витрат треба подати до державної податкової інспекції, у якій підприємство перебуває на обліку платників податків. У цьому органі запис у книзі про кількість сторінок засвідчать печаткою інспекції.

До книги обліку доходів і витрат потрібно вносити записи про операції, які відбулися у звітному (податковому) періоді. При цьому використовуються дані первинних документів. Записи до цієї книги належить вносити в хронологічній послідовності, відображаючи операції за датами зарахування або списання грошових коштів за поточним рахунком або касою підприємства. Потрібно заповнювати всі сім граф книги.

У дохідній частині (графи 3-6) потрібно відображати всі надходження, отримані на розрахунковий поточний) рахунок та в касу підприємства від продажу продукції товарів, робіт, послуг), майна (зокрема основних засобів підприємства), що їх було реалізовано у звітному (податковому) періоді. У цих графах також належить вказувати позареалізаційні доходи та виручку від іншої реалізації.

У витратній частині книги (графа 7) відображають фактичну суму витрат, вилучених з поточного рахунку та каси підприємства на потреби, пов'язані з продажам продукції (товарів, робіт, послуг), здійсненням фінансових операцій тощо.

Щомісяця належить підраховувати загальну суму наростаючим підсумком від початку року з таких граф (3-7):

-       «Сума виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг)»;

-       «Сума виручки від реалізації основних фондів»;

-       «Позареалізаційні доходи та виручка від іншої реалізації»;

-       «Загальна сума виручки та позареалізаційних доходів»;

-       «Загальна сума витрат, здійснених у зв'язку з веденням господарської діяльності».

Якщо в книзі обліку доходів і витрат підприємства закінчилися сторінки, потрібно завести нову книгу. При цьому дата першого запису в новій книзі обліку доходів і витрат має припадати на день, що настає за останнім днем запису, зробленого в попередній книзі.

Платник єдиного податку - юридична особа мусить вести також касову книгу, щоб обліковувати готівку в касі підприємства. Підприємство, що немає відокремлених підрозділів, веде одну касову книгу. Порядок заповнення касової книги визначено Положенням про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого Постановою Правління НБУ від 15.12.2004 № 637.

Податковий облік такі підприємства ведуть за тими податками та зборами (обов'язковими платежем), платниками яких вони є відповідно до законодавства.

До 20 числа місяця, що настає за звітним кварталом, потрібно подавати до органу державної податкової служби розрахунок про сплату єдиного податку суб'єктом малого підприємництва - юридичною особою за підсумками господарської діяльності за звітний квартал, а також платіжні доручення (квитанції) про сплату єдиного податку за звітний період з позначкою банку про зарахування коштів.

Відповідно до норм Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» № 2181-ІП, якщо останній день подання такого розрахунку припадає на вихідний або святковий день, то останнім днем терміну вважають наступний за вихідним або святковим робочий день.

У законодавстві встановлено дві форми розрахунку про сплату єдиного податку - для двох груп платників єдиного податку (за ставкою 6 % або 10%). У цьому документі вказують середньооблікову чисельність працівників, виручку від реалізації продукції та основних фондів, суму нарахованого та фактично сплаченого єдиного податку. Тут також відображають дані за звітний квартал, зокрема за перший та другий місяці звітного кварталу. Самі дані належить вносити наростаючим підсумком з початку року.

Підприємство має систематично подавати такі документи - Розрахунок акцизного збору (якщо воно є платником акцизного збору) та Податкову декларацію з податку на додану вартість (при сплаті єдиного податок за ставкою 6 %; при цьому звітним (податковим) періодом є квартал). Термін подання цієї форми звітності встановлює Закон України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків до бюджетів та державних цільових фондів».

Звітність щодо інших податків та зборів (обов'язкових платежів), які сплачує підприємство, належить подавати згідно з відповідним податковим законодавством. Під час подання звітності треба мати при собі свідоцтво про право сплати єдиного податку.

Суб'єкти підприємницької діяльності - фізичні особи мають право перейти на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності за єдиним податком за сукупності таких умов, якщо:

-       протягом календарного року в трудових відносинах з підприємцем перебували не більше ніж 10 осіб (серед них і члени його сім'ї);

-       обсяг виручки підприємця від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за календарний рік не перевищує 500 тис. гривень.

Під виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) розуміють суму, яку підприємець фактично отримав на поточний рахунок та (або) в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг).

Під час здійснення операцій з продажу основних засобів виручкою від реалізації вважають різницю між сумою, одержаною від реалізації цих засобів, і їх залишковою вартістю на момент продажу. У виручці від реалізації не враховують тих коштів, що надійшли на поточний рахунок підприємця - фізичної особи як транзитні кошти, на які цей підприємець не має права власності.

Існують й інші обмеження щодо обрання способу оподаткування доходів за єдиним податком.

По-перше, не можна перейти на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності за єдиним податком у тому разі, якщо підприємницька діяльність здійснюється за спеціальним торговельним патентом.

По-друге, фізична-особа підприємець не має права обрати спосіб оподаткування доходів за єдиним податком, якщо торгує лікеро-горілчаними та тютюновими виробами, паливно-мастильними матеріалами.

Лікеро-горілчані вироби - це лише частина алкогольних напоїв. Згідно з поясненнями Державної податкової адміністрації України під лікеро-горілчаними виробами розуміють усі види горілок, серед них і особливі, а також лікеро-горілчані напої: лікери, креми, наливки, пунші, настоянки тощо.

Отже, якщо торгівля здійснюється іншими видами алкогольних напоїв (коньяками, винами, шампанським, вермутами, а також пивом, яке взагалі не належить до алкогольних напоїв), то СПД - фізична особа має право перейти на сплату єдиного податку.

По-третє, підприємці - фізичні особи, що провадять діяльність у сфері грального бізнесу, є виробниками та імпортерами підакцизних товарів, не належать до категорії суб'єктів малого підприємництва. Тому не мають права перейти на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності за єдиним податком.

По-четверте, забороняється перехід на сплату єдиного податку в тому разі, якщо на момент подання відповідної заяви СПД - фізична особа має заборгованість із сплати всіх встановлених податків і обов'язкових платежів, термін сплати яких настав на дату подання заяви.

Для того щоб перейти на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності за єдиним податком, потрібно одержати Свідоцтво про сплату єдиного податку.

СПД - фізична особа має право прийняти рішення про перехід на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності за єдиним податком не більше ніж раз протягом календарного року. При відмови від застосування спрощеної системи оподаткування зі сплатою єдиного податку у тому календарному році, в якому здійснився перехід на неї, знову стати платником єдиного податку можливо тільки наступного календарного року.

Для одержання Свідоцтва про сплату єдиного податку потрібно подати до органу Державної податкової служби за місцем державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності такі документи:

-       заяву про право застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності встановленої форми;

-       платіжний документ (квитанцію або копію платіжного доручення з позначкою банківської установи) про сплату (перерахування) єдиного податку за період, не менший ніж календарний місяць.

Заяву належить подати не пізніше ніж за 15 днів перед початком того календарного кварталу, у якому здійснюється перехід на сплату єдиного податку. Обов'язковою умовою для переходу на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності за єдиним податком є сплата всіх встановлених податків та обов'язкових платежів, термін сплати яких настав на дату подання заяви. СПД-фізична особа має право перейти на сплату єдиного податку з наступного звітного (податкового) періоду - календарного кварталу.

У заяві про перехід на єдиний податок потрібно вказати вид (види) підприємницької діяльності, а також місце її провадження. Незалежно від того, скільки видів налічує підприємницька діяльність, видається лише одне свідоцтво про сплату єдиного податку. У заяві потрібно записати точну адресу місця провадження підприємницької діяльності, просто назву міста чи району або взагалі зазначити "Україна", оскільки ставка єдиного податку не залежить від місця провадження підприємницької діяльності. У цьому документі потрібно вказати такі дані:

-       обсяг виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) від початку календарного року;

-       чисельність працівників, з якими на день складання заяви укладено трудові угоди, зареєстровані за встановленим порядком (наймані працівники);

-       поіменний склад осіб, які перебуватимуть у трудових відносинах з СПД-фізичною особою, та їх ідентифікаційні номери з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків.

Перед тим як одержати свідоцтво, належить сплатити авансову суму єдиного податку. Наприклад, подаючи заяву в березні, потрібно сплатити єдиний податок за квітень (втім, можна сплатити цей податок не лише за наступний місяць, а й за квартал і навіть за весь період до кінця календарного року).

Ставки єдиного податку встановлюють місцеві ради за місцем державної реєстрації підприємця.

Підприємці - фізичні особи, які перейшли на сплату єдиного податку, не є платниками ПДВ. Якщо на момент подання заяви про право застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності вони є платниками податку на додану вартість, то мусять прийняти рішення: залишатися платником ПДВ чи ні.

В разі відмови від реєстрації платником ПДВ, потрібно вчинити наступні дії:

-       до органу державної податкової служби подати заяву про скасування реєстрації платника податку на додану вартість, а також здати видане свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ разом з усіма його засвідченими копіями. Крім того, у заяві про право застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності потрібно зазначити, про скасування реєстрації як платника ПДВ. Потрібно вказати реквізити свідоцтва та його копій;

-       подати до органу державної податкової служби податкову декларацію з ПДВ, до якої ввести всі операції за період від початку поточного звітного періоду до дня повернення свідоцтва про реєстрацію як платника ПДВ та його копій;

-       перерахувати до бюджету суми податку на додану вартість, що підлягають сплаті згідно із поданою декларацією, і погасити заборгованість перед бюджетом за попередній звітний період (у разі її виникнення).

При бажанні залишитися платником ПДВ після переходу на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності за єдиним податком, клопотати про скасування реєстрації як платника податку на додану вартість не потрібно.

Новостворені суб'єкти підприємницької діяльності - фізичні особи, що подали заяву про право застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності, мають самі приймати рішення про реєстрацію платниками ПДВ.

Державна податкова інспекція, до якої надані відповідні документи, протягом 10 робочих днів після отримання заяви мусить видати або свідоцтво про сплату єдиного податку, або письмову вмотивовану відмову. Відмовити у видачі свідоцтва можуть в разі не дотримання вимог переходу на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності за єдиним податком.

Заповнене свідоцтво підписує керівник органу державної податкової служби або його заступник, документ засвідчують печаткою цього органу.

Свідоцтво про сплату єдиного податку видають безкоштовно. Свідоцтво видають на той термін, який зазначено у заяві, і який не може перевищувати календарного року.

Відповідно до законодавства підприємці-фізичні особи, що перейшли на сплату єдиного податку, повинні вести Книгу обліку доходів і витрат за формою № 10. Таку книгу належить прошнурувати і зареєструвати в державній податковій інспекції за місцем реєстрації СПД-фізичної особи.

При застосуванні праці найманих осіб або членів родини в державній податковій інспекції на кожну особу, що перебуває з СПД-фізичною особою у трудових відносинах, потрібно отримати Довідку про трудові відносини фізичної особи з платником єдиного податку. Для одержання цих довідок не потрібно подавати додаткових документів. Ці документи підприємець одержує одночасно із свідоцтвом про сплату єдиного податку.

Заповнену довідку підписує керівник державної податкової інспекції або його заступник, документ засвідчують печаткою інспекції і видають його платнику єдиного податку.

Укладаючи трудовий договір з новим найманим працівником протягом терміну дії свідоцтва про сплату єдиного податку, потрібно кожного разу отримувати в податковій інспекції довідку для цієї особи. Якщо ж протягом терміну дії свідоцтва кількість осіб, що перебувають з підприємцем у трудових відносинах, зменшується, то довідки щодо звільнених людей потрібно повернути до податкової інспекції.

Для особи, яка працює у підприємця не за трудовим договором, а за договором підряду чи іншим цивільно-правовим договором, одержувати довідку про трудові відносини не потрібно.

Свідоцтво про сплату єдиного податку належить зберігати на робочому місці платника єдиного податку, а довідку про трудові відносини фізичної особи з платником єдиного податку - на робочому місці найманого працівника.

Свідоцтво та довідку не можна передавати нікому, крім тих осіб, прізвища яких в них вказано. Ці документи треба надавати працівникам контрольних органів, що мають повноваження на здійснення перевірки.

Якщо свідоцтво про сплату єдиного податку або довідку про трудові відносини фізичної особи з платником єдиного податку втрачено, то потрібно подати відповідну письмову заяву до державної податкової інспекції за місцем реєстрації, для отримання дублікату. У разі втрати свідоцтва про сплату єдиного податку, до заяви потрібно додати довідку органів внутрішніх справ про втрату.

На підставі свідоцтва про сплату єдиного податку підприємець здійснює підприємницьку діяльність протягом календарного року. Протягом п'яти днів по закінченні терміну дії свідоцтва його належить повернути разом з усіма виданими довідками на найманих працівників до органу державної податкової служби, який видав свідоцтво.

При припиненні підприємницької діяльності (зняття з державної реєстрації як суб'єкта підприємницької діяльності), протягом п'яти днів потрібно подати відповідну заяву до державної податкової інспекції, а також здати свідоцтво й усі довідки.

Платник єдиного податку - фізична особа має право самостійно прийняти рішення про відмову від застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності і перейти на загальну систему оподаткування.

Такий перехід можна зробити лише починаючи з наступного звітного кварталу за умови подання заяви про відмову від застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності до органу державної податкової служби не пізніше ніж за 15 днів перед закінченням попереднього звітного кварталу. При цьому потрібно здати свідоцтво про сплату єдиного податку та всі видані довідки про трудові відносини фізичної особи з платником єдиного податку.

Перехід на загальну систему оподаткування, обліку та звітності починаючи з наступного звітного кварталу здійснюється у разі, якщо порушені умови діяльності за єдиним податком. Такими порушеннями є перевищення граничних рівнів чисельності найманих працівників та (або) річного обсягу виручки від реалізації, встановлених для платників єдиного податку - фізичних осіб. Порушенням вважають також придбання спеціального торговельного патенту та провадження підприємницької діяльності тих видів, які не передбачають застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності (торгівля лікеро-горілчаними та тютюновими виробами, паливно-мастильними матеріалами, діяльність у сфері грального бізнесу, виробництво та імпорт підакцизних товарів).

Для суб'єктів підприємницької діяльності - фізичних осіб ставка єдиного податку, яка встановлюється місцевими радами за місцем їх державної реєстрації залежно від виду діяльності, не може становити менше ніж 20 грн. і більше ніж 200 грн. на місяць.

При здійсненні декількох видів підприємницької діяльності, для яких існують різні ставки єдиного податку, встановлюється найбільша ставка єдиного податку.

Використовуючи найману працю або залучаючи до підприємницької діяльності членів сім'ї, за кожну особу потрібно доплатити 50 % ставки єдиного податку.

Кошти за єдиний податок належить переказувати на окремий рахунок відділень Державного казначейства України.

Сума страхового внеску встановлюється зазначеними особами самостійно для себе та членів їх сімей, які беруть участь у провадженні такими особами підприємницької діяльності та не перебувають з ними у трудових відносинах. При цьому сума страхового внеску з урахуванням частини фіксованого або єдиного податку, що перерахована до Пенсійного фонду України, повинна становити не менше мінімального розміру страхового внеску за кожну особу та не більше розміру страхового внеску, обчисленого від максимальної величини фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, оподатковуваного доходу (прибутку), загального оподатковуваного доходу, з якої сплачуються страхові внески.

При цьому сума страхового внеску з урахуванням частини фіксованого або єдиного податку, що перерахована до Пенсійного фонду України, повинна становити не менше мінімального розміру страхового внеску за кожну особу та не більше розміру страхового внеску, обчисленого від максимальної величини фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, оподатковуваного доходу (прибутку), загального оподатковуваного доходу, з якої сплачуються страхові внески.

Враховуючи розмір мінімальної заробітної плати у 2010 році мінімальний страховий внесок для зазначених осіб становить у:

-       липні-вересні - 294,82 грн.;

-       жовтні-листопаді - 301,12 гри.;

-       грудні - 306,10 гри.

Оскільки, на сьогодні, максимальна величина з якої справляються страхові внески становить 13 320 грн., щомісячна сума самостійно визначеного страхового внеску, з урахуванням частини фіксованого або єдиного податку, не може перевищувати 4422,24 грн.

Сплата страхових внесків здійснюється у строки визначені частиною шостою статті 20 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", а саме щоквартально, протягом 20 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного кварталу, а саме:

-       за липень-вересень 2010 року - до 20 жовтня 2010 року;

-       за жовтень-грудень 2010 року - до 20 січня 2011 року.

Враховуючи те, що згідно законодавства мінімальний розмір страхового внеску встановлено на календарний місяць, а також те, що страховий стаж особам для призначення пенсії обчислюється в місяцях, сплата страхових внесків за липень 2010 року здійснюється у розмірі не менше мінімального страхового внеску.

Платникам, які не сплатять суми страхових внесків у розмірі не менше мінімального страхового внеску у терміни до 20 жовтня 2010 року та 20 січня 2011 року надсилається розрахунок сум, які підлягають сплаті за квартал з урахуванням частини сум єдиного або фіксованого податків разом з вимогою про їх сплату для узгодження.

За підсумками року, зазначені особи подають до органів Пенсійного фонду за місцем взяття на облік звіт (до 1 квітня наступного за звітним роком), за формою згідно з додатком 5 до Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 08.10.2010 № 226-2.

Платник єдиного податку - фізична особа, незалежно від того, використовує він найману працю чи ні, не має обов'язку сплачувати за себе страхові внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття та на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в разі тимчасової втрати працездатності.

З доходів, виплаченим найманим працівникам, платник єдиного податку - фізична особа мусить перераховувати страхові внески цих найманих працівників на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття та на загальнообов'язкове державне соціальне страхування з тимчасової втрати працездатності.

Підприємець, який використовує найману працю, повинен сплачувати за себе, і за своїх найманих працівників страхові внески на страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, що спричинили втрату працездатності.

Платники єдиного податку - фізичні особи, які використовують найману працю, повинні протягом встановленого терміну зареєструватися як платники страхових внесків на вказані види загальнообов'язкового державного соціального страхування. Зареєструватися потрібно в будь-якому разі, незалежно від того, сплачують такі підприємці згадані страхові внески чи ні.

Підприємці - фізичні особи, які є платниками єдиного податку, при здійсненні розрахунків із споживачами під час продажу товарів (крім підакцизних) та надання послуг мають право не застосовувати реєстратори розрахункових операцій - РРО та розрахункові книжки.

Однак у такому разі сам підприємець (а при потребі - і його наймані працівники) повинні вести Книгу обліку доходів і витрат.

Платники єдиного податку - фізичні особи, яких звільнено від застосування РРО та розрахункових книжок, також не повинні вести Книги обліку розрахункових операцій.

До підприємців, що реалізують підакцизні товари, встановлено інші вимоги щодо здійснення розрахунків зі споживачами. Нагадаємо, що платники єдиного податку не мають права торгувати лише такими підакцизними товарами, як лікеро-горілчані, тютюнові вироби і паливно-мастильні матеріали. Натомість таким особам дозволено продавати інші товари, а саме: пиво солодове, алкогольні напої, що не належать до категорії лікеро-горілчаних виробів (вина, шампанське, вермути та ін.), ювелірні вироби, транспортні засоби (автомобілі, автобуси, мотоцикли, мопеди, причепи та напівпричепи тощо).

Отже, якщо підприємець здійснює торгівлю підакцизними товарами цієї групи, під час розрахунків із споживачами не потрібно застосовувати РРО. Натомість, необхідно використовувати розрахункові книжки і вести Книги обліку розрахункових операцій.

Згадані документи належить зареєструвати в органах державної податкової служби і вести відповідно до встановленого порядку.

На платників єдиного податку - фізичних осіб, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та (або) в безготівковій формі під час продажу товарів чи надання послуг у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, поширюються вимоги щодо надання покупцеві на його вимогу письмового документу, що засвідчує перехід права власності на придбані товари чи послуги від продавця до покупця.

Оскільки платник єдиного податку не мусить застосовувати РРО, такий письмовий документ можна скласти в довільній формі. Тут потрібно вказати дані про платника єдиного податку, обсяг реалізованих товарів (послуг), ціну за одиницю товару (за послугу), загальну суму, витрачену на купівлю.

За порушення вимоги щодо обов'язкового надання згаданого письмового документу підприємця мають право притягнути до відповідальності, встановленої Законом України «Про захист прав споживачів». Однак це порушення не може бути підставою для застосування до підприємця санкцій, передбачених у законодавстві з питань оподаткування.

Платники єдиного податку - фізичні особи повинні у встановленому порядку вести облік товарних запасів на складах та (або) за місцем їх реалізації, а також реалізовувати лише ті товари, які відображено в такому обліку. Доки в законодавстві не визначено порядку такого обліку, тому фактично облік товарних запасів підприємець та (або) його наймані працівники ведуть в Книгах обліку доходів і витрат.

Контроль за дотриманням вимог законодавства щодо здійснення розрахунків із споживачами за товари та послуги, а також щодо обліку товарних запасів можуть здійснювати виключно органи державної податкової служби під час планових та позапланових перевірок.

Планову перевірку з цих питань проводять не частіше ніж раз на рік за підсумками звітного календарного року, але не раніше того терміну, який законодавство відводить платникам єдиного податку для подання річного податкового звіту (декларації). При цьому будь-яке податкове або адміністративне нарахування, здійснене за умов порушення цього правила, вважають незаконним.

Позапланову перевірку з аналогічних питань можна проводити тільки на підставі постанови слідчого, органу дізнання або відповідно до рішення суду.

Контроль за провадженням підприємницької діяльності платника єдиного податку здійснюється відповідно до порядки, який встановлено для перевірок підприємців, що застосовують загальну систему оподаткування, обліку та звітності. Здійснення контролю регулює відповідне законодавство та Указ Президента України «Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності».

Платникам єдиного податку - фізичним особам, на відміну від платників єдиного податку - юридичних осіб, не заборонено здійснювати товарообмінні (бартерні) операції.

Законодавство встановлює особливі вимоги щодо трудових відносин між підприємцем - фізичною особою і найманим працівником.

Трудовий договір з найманим працівником потрібно укладати виключно у письмовій формі. Крім того, відповідно до Кодексу законів про працю України, протягом тижня з моменту фактичного допущення працівника до роботи підприємець повинен зареєструвати укладений з ним трудовий договір у державній службі зайнятості за місцем реєстрації.

Також необхідно вести трудові книжки на всіх найманих працівників, які працюють у підприємця понад 5 днів. Виняток становлять ті особи, які працюють за сумісництвом: на них трудові книжки ведуть їх працедавці за місцем основної роботи.

Платників єдиного податку не звільнено від обов'язку ведення обліку доходів і витрат та подання звітності. Однак і облік, і звітність для цієї категорії підприємців максимально спрощено.

Працюючи за єдиним податком, необхідно вести книгу обліку доходів і витрат, де потрібно відображати результати підприємницької діяльності.

При здійсненні торговельної діяльності необхідно додатково одержати книги обліку доходів і витрат на кожного найманого працівника, що реалізує товари. У такому разі записи до цієї книги вносить найманий працівник. Дані з усіх книг обліку доходів і витрат, які ведуть наймані працівники, підприємець переноситься до своєї книги і підсумовує результати. Всі книги нумерують, прошивають та подають на реєстрацію до державної податкової інспекції. Тут кожний з цих документів затверджують підписом начальника інспекції або його заступника, а також скріплюють печаткою.

У книзі обліку доходів і витрат, яку ведете підприємець, належить вказати прізвище, ім'я та по батькові, а також номер свідоцтва про сплату єдиного податку.

У книзі, яку веде найманий працівник, належить записати прізвище, ім'я та по батькові підприємця, ім'я та по батькові найманого працівника, а також серію і номер виданої йому довідки про трудові відносини з підприємцем-платником єдиного податку. При звільненні одного найманого працівника і прийманні на роботу іншого, нової книги обліку доходів і витрат на нового працівника заводити і реєструвати не потрібно. До книги, яку було заведено на звільненого працівника, потрібно ввести відомості про новоприбулу особу згідно з виданою на неї довідкою про трудові відносини з підприємцем-платником єдиного податку.

Форму книги обліку доходів і витрат (форму № 10), яку ведуть підприємець та його наймані працівники, наведено в додатку № 10 до Наказу Головної державної податкової інспекції України від 21.04.1993 № 12. Підприємці в книзі необхідно заповнювати наступні графи:

-       «період обліку»;

-       «витрати на виробництво продукції»;

-       «сума виручки (доходу)»;

-       «чистий дохід».

За власним бажанням підприємець може заповнювати й інші графи книги. Залежно від виду та специфіки підприємницької діяльності, місцеві податкові органи мають право вносити зміни та доповнення до книги за формою № 10. Наприклад, у разі провадження торговельної діяльності, до книги додають нові графи, які відображають рух товарів.

Господарські та фінансові операції в книзі обліку доходів і витрат належить відображати в хронологічній послідовності. Вказані в книзі витрати потрібно підтверджувати документально.

Другим способом ведення обліку витрат є визначення своїх витрат за нормативами витрат для певних видів підприємницької діяльності. Записи в книзі роблять лише кульковою або чорнильною ручкою. Витирання та виправлення неприпустимі.

Книгу обліку доходів і витрат потрібно зберігати на місці здійснення підприємницької діяльності. Представники органів державної податкової служби можуть ознайомитися з цією книгою тільки в тому разі, якщо вони перевіряють облік руху товарів безпосередньо на місці здійснення підприємницької діяльності. Після такої перевірки уповноважена особа вносить до цього документу запис за такою формою: дата, "перевірено", посада, звання, прізвище та ініціали і підпис.

Вилучати книгу з місця провадження підприємницької діяльності у підприємця не мають права. Навіть якщо під час перевірки були виявлені будь-які порушення, то їх не записують до книги, а відображають в акті перевірки.

У тому разі, якщо у книзі обліку доходів і витрат закінчуються аркуші або, якщо підприємець припиняє свою підприємницьку діяльність (перебуває на етапі скасування державної реєстрації як суб'єкта підприємницької діяльності), то таку книгу потрібно передати на зберігання до державної податкової інспекції.

Книгу обліку доходів і витрат, яку веде найманий працівник, належить передати до державної податкової інспекції за таких обставин:

-       підприємець припинив діяльність (здійснює заходи щодо скасування державної реєстрації як суб'єкта підприємницької діяльності);

-       звільнення найманого працівника, без прийняття на його місце іншого;

-       у книзі закінчилися незаповнені аркуші.

Податковий інспектор робить у цьому документі відповідний запис («Книгу анульовано», інспектор (П І. Б.), дата) і повертає її підприємцю, який повинен зберігати цю книгу обліку доходів і витрат протягом трьох років.

Замість закінченої книги обліку доходів і витрат підприємець повинен оформити і зареєструвати в органі державної податкової служби нову книгу.

У разі втрати книги обліку доходів і витрат, потрібно звернутися до державної податкової інспекції для одержання нової книги. При цьому належить надати довідку органів внутрішніх справ про надходження заяви про втрату. Відтак підприємцю ви дадуть нову книгу із записом про те, що видана книга є дублікатом.

Платник єдиного податку мусить щоквартально звітувати про результати підприємницької діяльності.

Протягом п'яти днів після закінчення звітного періоду (кварталу) підприємець повинен подати до органу державної податкової служби за місцем державної реєстрації Звіт суб'єкта малого підприємництва - фізичної особи - платника єдиного податку за попередній квартал. Цей документ (для нього встановлено відповідну форму) складається на підставі даних книги обліку доходів і витрат.

Звіт можна подати особисто або надіслати його поштою на адресу органу державної податкової служби. Якщо звіт подається особисто, то датою подання вважається дата його реєстрації в органі державної податкової служби. При надсиланні документу поштою, датою подання буде дата, вказана на штемпелі відділення зв'язку.

Платник єдиного податку, який використовує найману працю, повинен протягом 40 календарних днів по закінчені звітного кварталу, подати до податкового органу за місцем реєстрації Податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку (ф. № 1-ДФ). Цей документ містить інформацію про всіх осіб, що перебували з таким підприємцем у трудових відносинах.

Звітність щодо інших податків та зборів (обов'язкових платежів), які підприємець сплачує як платник єдиного податку - фізична особа, потрібно подавати згідно з формою, терміном та порядком, встановленими в податковому законодавстві.

Звітність до органів пенсійного фонду платниками єдиного податку - фізичними особами подається щорічно до 1 квітня наступного за звітним роком за формою згідно з додатком 26 до Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затвердженої постановою правління Пенсійного фонду України 19.12.2003 р. № 21-1, та зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 16.01.2004 р. за № 64/8663.

Приватний підприємець може самостійно приймати рішення про спосіб оподаткування доходів за фіксованим податком.

Не дозволяється застосування фіксованого податку при здійсненні торгівлі лікеро-горілчаними та тютюновими виробами.

Доходи громадянина, одержані від здійснення підприємницької діяльності, що оподатковуються фіксованим податком, не включаються до складу його сукупного оподатковуваного доходу за підсумками звітного року, а сплачена сума фіксованого податку є остаточною і не включається до перерахунку загальних податкових зобов'язань такого платника податку або осіб, які перебувають з ним у трудових відносинах, чи членів його сім'ї, які беруть участь у підприємницькій діяльності.

Платника фіксованого податку звільняють від сплати зборів за впровадження деяких видів підприємницької діяльності (торгівельний патент).

Платниками фіксованого податку є фізичні особи, якщо:

-       кількість осіб, які перебувають у трудових відносинах з ним, не перевищує 5;

-       валовий доход за останні 12 календарних місяців не перевищує семи тисяч неоподатковуваних мінімумів;

-       здійснює продаж товарів і надання супутніх послуг на ринках та є платником ринкового збору.

Ставки визначаються:

-       у фіксованому розмірі залежно від територіального розташування місця торгівлі і не можуть бути менше, ніж 20 та не більш, ніж 100 гри за один календарний місяць для фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність самостійно;

-       у розмірі 100 гри для здійснення підприємницької діяльності на всій території України;

-       у разі використання найманої праці ставка збільшується на 50 відсотків від суми встановленого фіксованого податку з розрахунку на кожну додаткову особу.

.3 Оптимізації оподаткування в Україні теорія і практика

Формування сучасної системи оподаткування, яка забезпечує фінансовими ресурсами виконання функцій держави, є важливою складовою побудови ринкової економіки України. Щоб бути ефективною, податкова система має спиратися на виважене податкове навантаження на суб’єктів господарювання. Досліджуючи дану тему можна зробити висновки, що чинна система оподаткування та адміністрування податків потребує реформування, яке має передбачати її спрощення, достатність, доцільність та мінімізацію витрат на його здійснення, забезпечення рівності в податковому навантажені.

Значну увагу даному напрямку наукових досліджень приділено у роботах таких авторів, як Кучерявенко Н.П., Ткаченко В.В., Опарін В.М., Крисоватий А.І., Нашкерська М.М., Карауш В.В. та інші. Разом з тим, слід відмітити, що ряд проблем потребують подальшого дослідження.

На сьогоднішній день існує багато недоліків при оподаткуванні підприємницької діяльності в Україні [11, с.398-409]. Серед них: складність, внутрішні суперечності, неузгодженість та переважно фіскальна спрямованість чинної податкової системи; адміністрування податків та зборів, яке ставить у нерівні умови платників податків і контролюючі органи та ін. Це призводить до відтоку підприємств у тіньову сферу, тобто до ведення нелегальної діяльності і повному ухилянню від сплати податків, порушення податкового законодавства і зменшення суми податків, яку необхідно перерахувати до бюджету.

Головними чинниками, які підштовхують платників уникати сплати податків, є [7, с.55-58]: кількість податків та рівень податкових ставок; складність у розрахунках податкових сум; високий рівень нестабільності; ефективність роботи податкової служби; рівень суспільної свідомості щодо необхідності сплачувати податки; рівень довіри платників до владних структур; рівень корупції у державі.

Однак варто зазначити, що існують підприємства, які справно сплачують податки і при цьому неухильно дотримуються податкового законодавства. Причиною їхнього успіху є податкова оптимізація.

Оптимізацію оподаткування слід розглядати як систему заходів, здійснених у межах чинного законодавства, спрямованих на зменшення податкових платежів [13, с.261], до яких належать - розробка і реалізація схем спрямування фінансових потоків, господарських операцій, обрання виду діяльності, використання пільг, законодавчих прогалин, правильне формування облікової політики підприємства тощо.

Оптимізація оподаткування реалізується шляхом [15]: перенесення термінів виникнення податкових зобов'язань на інші періоди; передання податкових зобов'язань іншим особам; зменшення податкових зобов'язань (шляхом переносу бази оподаткування, зменшення бази оподаткування).

Поточна податкова оптимізація допускає застосування деякої сукупності методів, що дозволяють знижувати податковий тягар для платника податків у кожнім конкретному випадку. Перспективна податкова оптимізація ґрунтується на застосуванні таких методів і способів, що зменшують податковий тягар платника податків у процесі його діяльності, маючи довгостроковий характер і з огляду на можливі зміни як зовнішніх так і внутрішніх, що впливають на рівень оподатковування, факторів.

Але лише оптимізації для сучасних підприємств може бути не достатньо. Важкість діючої системи оподаткування суттєво дестимулює підприємців займатися господарською діяльністю у рамках законодавства. Тому одним із шляхів вирішення цієї проблеми можуть стати зміни у веденні обліку. Щоб дрібний бізнес не напружувати необхідністю вести бухгалтерський та документальний облік витрат, можна зберегти нинішній єдиний податок із деякими змінами та доповненнями. Також для спрощення податкової системи слід прибрати дублювання податків і зборів. Наприклад, якщо скасувати податок на транспорт, і навзамін трохи збільшити акцизи на паливо-мастильні матеріали, то при незмінних бюджетних доходах зменшиться документообіг і витрата робочого часу на сплату податку. Аналогічно, можна ліквідувати збір на виноградарство і хмелярство (за рахунок акцизів на алкогольні напої).

Можливо ввести тимчасовий порядок, коли податковий облік ведеться безпосередньо працівниками податкової інспекції на підставі наданих підприємцем первинних документів [16]. Обчислений державою податок при цьому можна оскаржувати до його сплати, але щоб після сплати будь-які претензії до підприємця були б неможливі.

Узгодження дій державного керівництва та підприємницького сектору може вирішити проблему тіньової економіки. Слід наголосити, що також зменшення податкового тягаря на підприємства може сприяти виходу бізнесу з «тіні», за рахунок чого можуть збільшитися доходи до бюджетів, коли підприємцям стане нарешті вигідніше сплачувати податки, а не шукати обхідних шляхів, в тому числі через хабарі. А потенціал збільшення податків в Україні величезний, адже за приблизними оцінками експертів [7, с.95], в тіньовому секторі працює від 40 до 65 % українського бізнесу.

Підсумовуючи усе вищевикладене, можна зробити висновок, що нові правила застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності є позитивним кроком для розвитку малих суб’єктів підприємницької діяльності. Новими правилами вдвічі було зменшено ставку єдиного податку у відсотках до доходу, збільшено максимально допустимий обсяг річного доходу та дозволену кількість найманих працівників.

Також, нові правила детально регулюють питання щодо порядку переходу та відмови від спрощеної системи оподаткування, встановлює порядок визначення доходу, порядок застосування ставок єдиного податку отримання свідоцтва платника єдиного податку, порядок сплати єдиного податку та отримання, заміни свідоцтва платника єдиного податку тощо.

Таким чином, на нашу думку, підприємці будуть відносно захищені від зловживань податкових інспекторів, оскільки усі процедурні питання достатньо врегульовані.

Досягнення оптимального рівня оподаткування можливе за умови використання всього комплексу методів податкового регулювання, при чому структура податкового механізму повинна відповідати особливостям розвитку національної економіки.

У сфері підвищення ефективності застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності в першу чергу необхідно:

-       зменшити витрат часу і коштів суб’єктів підприємницької діяльності на ведення податкового обліку та сплату податків;

-       лібералізувати систему справляння та адміністрування податку, переглянути існуючі пільги під час сплати податків з метою створення конкурентного ринкового середовища та рівних умов для ведення бізнесу та ін.

З метою побудови ефективної системи оподаткування малого бізнесу доцільними будуть подальші дослідження направлені на вивчення зарубіжного досвіду оподаткування малих підприємств та запровадження дієвого механізму застосування спрощених режимів оподаткування в Україні.

Підводячи підсумок, можна сказати, що на сьогоднішній день існує багато проблем в сфері оподаткування підприємств. Шляхами подолання цих проблем є: застосування методів податкової оптимізації на самих підприємствах, а також удосконалення діючої системи оподаткування з боку держави через спрощення ведення обліку для підприємств, уникнення дублювання податків і зборів у податковій системі.

Розділ 4. Шляхи оптимізації оподаткування на підприємстві

.1 Податкове планування як основа оптимізації оподаткування

Необхідність податкового планування закладена в самому податковому законодавстві, яке передбачає ті або інші податкові режими для різних ситуацій, допускає різні методи для числення податкової бази і пропонує платникам податків різні податкові пільги, якщо вони діятимуть в бажаних владним органам напрямах. Крім того, податкове планування обумовлене зацікавленістю держави в наданні податкових пільг в цілях стимулювання якої-небудь сфери виробництва, категорії платників податків, регулювання соціально-економічного розвитку.

Податкове планування («tax planning») - це законний спосіб обходу податків з використанням пільг, що надаються законом, і прийомів зменшення податкових зобов’язань. Суть його виражається у визнанні за кожним платником податків права застосовувати всі допустимі законами засоби, прийоми і способи (у тому числі і пропуски в законодавстві) для максимального скорочення своїх податкових зобов’язань. [17]

В рамках корпоративного податкового планування виділяють:

-       перспективне податкове планерування - це проведення активної податкової політики з метою уникнення фінансових ризиків і мінімізації негативного впливу оподаткування на процес досягнення стратегічних цілей.

-       поточне податкове планерування - це оптимізація податкових виплат в звітному році з використанням допустимих законодавством засобів, способів і прийомів.

Процес податкового планування складається з декількох взаємопов’язаних між собою етапів, які не слід розглядати як чітку і однозначну послідовність дій, податкових зобов’язань, що обов’язково гарантують зниження. Це пов’язано з тим, що в податковому плануванні поєднуються елементи і науки, і мистецтва фінансового аналітика. До реєстрації і початку функціонування організації необхідна відповідь на загальні питання стратегічного характеру.

Перший етап - поява ідеї про організацію бізнесу, формулювання мети і завдань, а також рішення питання про можливе використання податкових пільг, що надаються законодавцем.

Другий етап - вибір найбільш вигідного з податкової точки зору місця розташування виробництв і конторських приміщень підприємства, а також його філій, дочірніх компаній і керівних органів.

Третій етап -- вибір організаційно-правової форми юридичної особи і визначення її співвідношення з податковим режимом, що виникає при цьому.

Наступні етапи відносяться до поточного податкового планування, яке повинне органічно входити у всю систему управління господарюючого суб’єкта.

Четвертий етап передбачає формування так званого податкового поля підприємства з метою аналізу податкових пільг. На основі проведеного аналізу формується план їх використання по вибраних податках.

П’ятий етап - розробка (з врахуванням вже сформованого поля) системи договірних стосунків підприємства. Для цього з врахуванням податкових наслідків здійснюється планування можливих форм угод: оренда, підряд, купівля-продаж, відшкодувальне надання послуг і тому подібне. У результаті утворюється договірне поле господарюючого суб’єкта.

Шостий етап починається із складання журналу типових господарських операції, який служить основою ведення фінансового і податкового обліку. Потім виконується аналіз різних податкових ситуацій, постачання отриманих фінансових показників з можливими втратами, обумовленими штрафними і іншими санкціями.

Сьомий етап безпосередньо пов’язаний з організацією надійного податкового обліку і контролю за правильністю числення і сплати податків. Основним способом зменшення ризику помилок може бути використання технології внутрішнього контролю податкових розрахунків.[17]

-       дотримання вимог чинного законодавства при здійсненні податкового планування;

-       зниження сукупних податкових зобов’язань організації в результаті вживання інструментів податкового планування;

-       використання можливостей, що надаються законодавством, і інструментів, доступних для конкретної організації, які забезпечують досягнення податкової економії в більшому розмірі, чим витрати, пов’язані з їх вживанням;

-       розгляд декількох альтернативних варіантів податкового планування з виділенням найбільш оптимального з них стосовно конкретної організації;

-       своєчасне коректування з метою обліку в найкоротші терміни занесених в чинне законодавство змін;

-       зрозумілість і економічна обґрунтованість схеми як в цілому, так і всіх без виключення її складових частин. [17]

Як завдання податкового планування, зокрема, може виступати:

-       мінімізація податкових втрат організації по якому-небудь конкретному податку або збору;

-       мінімізація податкових втрат по сукупності податків, що обчислюються на базі одного і того ж об’єкту оподаткування (наприклад, оборотних податків з виручки);

-       мінімізація по всій сукупності податків і зборів, платником яких є організація.

У цих цілях заздалегідь уточняються перелік податків, які належить сплачувати, їх ставки, розміри, розподіл між бюджетами різних рівнів і податкові пільги, проводиться аналіз системи договірних стосунків і типових господарських ситуацій, визначається і оцінюється сума податкових зобов’язань в поточних умовах господарювання. Самостійне завдання податкового планування можна представити декількома наступними етапами:

-       формування податкового поля підприємства - спектру основних податків, які належить сплачувати підприємству, їх конкретні ставки і пільги. Параметри податкового поля встановлюються по статусу підприємства, на основі його статуту і відповідно до законів;

-       формування системи договірних стосунків, на базі яких відбувається взаємодія з покупцями і постачальниками, з дебіторами і кредиторами. Система договірних стосунків складається з врахуванням сформованого раніше податкового поля;

-       підбір типових господарських операцій - на основі попереднього аналізу господарської діяльності і планованих результатів роботи вибираються типові господарські операції і дії, які треба виконувати підприємству в своїй повсякденній практиці або здійснювати епізодично;

-       виділення і регламентація різних господарських ситуацій - визначаються реальні господарські ситуації, що охоплюють різноманітні сторони економічного життя, і що реалізовуються в декількох порівнюваних варіантах;

-       попередній вибір оптимального варіанту господарських ситуацій - за підсумками усестороннього дослідження ситуацій виробляється попередній відбір оптимальних по фінансовому результату і по сумарних податкових платежах варіантів;

-       порівняльний аналіз ситуацій і ухвалення рішень - проводяться розрахункові дослідження господарських ситуацій і здійснюється їх уточнений порівняльний аналіз. При цьому різні ситуації зіставляються по отриманих фінансових результатах, податкових платежах і можливим втратам, обумовленим штрафними і іншими санкціями. Цій стадії слід приділити особливу увагу. По-перше, із-за серйозності санкцій і можливих істотних втрат, які необхідно виключити.

По-друге, із-за готовності піти на деякі втрати, але отримати певний (істотний) виграш в чомусь іншому, наприклад: у оборотності засобів, в тимчасових витратах на ухвалення рішень і тому подібне [34]

Інструментами податкового планування є податкові пільги, спеціальні податкові режими, зони пільгового оподаткування, угоди про уникнення подвійного оподаткування і так далі, що дозволяють практично реалізувати передбачені законодавством найбільш вигідні з позицій виникаючих податкових наслідків умови господарювання. Основним завданням є організація системи правильне і своєчасне вживання інструментів податкового планування як індивідуально, так і взаємопов’язано. В рамках цієї системи мають бути розроблені схеми оптимальної структури організації господарської діяльності з врахуванням вимог законодавства, одночасного використання представлених в рамках його дії можливостей, а також тенденцій до зміни чинного законодавства і вірогідності його зміни.

Основні напрями в рамках перспективного податкового планування зводяться до наступних:

-       вибір організаційно-правової форми підприємства з врахуванням вигляду і цілей діяльності, а також відповідності режиму оподаткування і громадянської відповідальності юридичної особи;

-       визначення структури підприємства, рішення питання формування фінансово-промислової групи або участі в ній, створення структурних підрозділів;

-       ухвалення рішення про місце реєстрації і місце здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства, її керівних органів, структурних підрозділів, дочірніх і залежних об’єктів, виходячи з цілей діяльності підприємства і особливостей податкових режимів окремих підприємств. В рамках поточного податкового планерування здійснюється:

-       вибір режиму оподаткування; аналіз передбачених законом податкових пільг і оцінка можливості їх вживання; · формування облікової політики організації;

-       складання податкових моделей при розгляді і ухваленні управлінських рішень і визначення критеріїв вибору оптимального варіанта;

-       аналіз з точки зору податкових наслідків поточних господарських і фінансових операцій на стадії укладення договорів, виявлення оптимальної форми операції, вибір ділового партнера;

-       складання податкових календарів з метою чіткого прогнозування і контролю правильності числення податків і термінів їх сплати;

-       раціональне розміщення активів і прибутку підприємства з врахуванням як податків, що сплачуються при здобутті доходу від інвестицій, так і пільг, що надаються. Можливі дороги досягнення поставлених цілей реалізуються не тільки за рахунок повного знання і використання позитивних і негативних сторін законодавства, але і за рахунок послідовного і грамотного вживання всіх складових мінімізації і оптимізації оподаткування.

До цих елементів відносяться наступні:

-       Стан бухгалтерського і податкового обліку, а також взаємодія між ними повинна строго відповідати нормативно-правовим актам; не-обходжений вірне тлумачення законодавства про податки і збори і реагування на постійні зміни в нім. Зрозуміло, дані бухгалтерського обліку і звітності повинні дозволяти отримувати необхідну інформацію для податкових цілей.

-       Облікова політика - вибрана підприємством сукупність способів ведення бухгалтерського і податкового обліку.

-       Податкові пільги і організація операцій. Далеко не всі господарюючі суб’єкти правильно і в повному об’ємі застосовують пільги, що встановлюються законодавством по більшості податків. Крім того, необхідний аналіз можливих форм операцій (договорів) з врахуванням їх податкових наслідків.

-       Податковий контроль. Складання податкового бюджету є новим для здійснення контрольних дій з боку керівника підприємства і фінансового менеджера. Зниженню помилок сприяє вживання принципів і процедур технології внутрішнього контролю податкових розрахунків. Крім того, організація контролю передбачає в першу чергу недопущення прострочення сплати податків. Проте слід не упускати будь-які можливості відстрочити сплату, якщо це допускає законодавство про податки і збори.

-       Податковий календар необхідний для перевірки правильності обчислення і дотримання термінів сплати всіх податкових платежів, а також представлення звітності. Завжди треба пам’ятати про високі ризики, пов’язані з невчасною сплатою податкових платежів, бо в разі порушення податкових зобов’язань перед державою настає жорстка відповідальність відповідно до Податкового кодексу, адміністративного, митного і кримінального законодавства.

-       Стратегія оптимального управління і план реалізації цієї стратегії. Найбільш ефективним способом збільшення прибутку є побудова такої системи управління і ухвалення рішень, щоб оптимальної (у тому числі по податках) виявилася вся структура бізнесу. Саме подібний підхід забезпечує вище і стійкіше скорочення податкових втрат на довгострокову перспективу. На основі стратегії розробляються податкові модулі середньострокових і поточних планів.

-       Пільгові режими оподаткування. Маються на увазі способи зниження податків за рахунок створення офшорних компаній за кордоном і низько податкових компаній. При цьому відповідні побудови повинні логічна і природно вписуватися в загальну схему бізнесу, служити обґрунтуванням законного зниження податкового тягаря. Інакше контролюючі органи завжди знайдуть аргументи, щоб оскаржити непереконливу схему цілком або причинити неприємності податкоплатнику постійними перевірками.

-       Звітно-аналітична діяльність податкового менеджменту. Будь-яке підприємство повинне мати в своєму розпорядженні інформацію за декілька років про те, які прийоми і способи податкової оптимізації дали позитивні результати, по яких причинах вони не досягнуті, які чинники впливали на кінцевий фінансовий результат і тому подібне. Тим самим створюється основа для факторного аналізу діяльності підприємства, успішній розробці бізнес-плану і податкового бюджету. [11, с. 36]

Основні напрями оптимізації оподаткування на підприємстві.

Становлення власної податкової системи України відбувалось на фоні системної перебудови економіки, спаду виробництва, загострення соціально-економічної ситуації. Для забезпечення необхідних надходжень до бюджету, акцент у побудові системи оподаткування були зроблено на фіскальній функції, між тим не відбулось належного розпитку її регулюючої функції. Тому проблема побудови ефективної податкової системи взагалі, і ефективної системи оподаткування суб’єктів підприємницької діяльності зокрема, залишається однією із найактуальніших у процесі становлення ринкових відносин і закладення підвалин для економічного зростання. Перед тим. як запропонувати напрями підвищення ефективності системи оподаткування підприємств, і взагалі шляхи вдосконалення податкової системи в Україні, необхідно ще раз акцентувати увагу па недоліках діючої системи оподаткування, які все ж таки існують, незважаючи па численні зміни, що перманентно вносяться до податкового законодавства і спрямовані на вдосконалення податкової системи України. До них відносяться наступні:

-       Податкова система характеризується, передусім, фіскальною спрямованістю, що с лейтмотивом більшості змін до податкового законодавства. Водночас її регулююча функція не зорієнтована на стабільне економічне зростання. Високе податкове навантаження па виробництво та низьке навантаження на природні ресурси робить її несприятливою для розвитку економіки. Це не сприяє, також покращеним позиції країни в податковій конкуренції, особливо виходячи з тих змін, що відбуваються в податкових системах постсоціалістичних країн-нових членів СС, де в процесі податкових реформ вдалося знизити податкове навантаження на капітал, так що в 2004 р. в Литві, Естонії та Словаччині він оподатковувався нижчими середніми ефективними ставками, ніж праця та споживання.

-       Нормативно-правова база оподаткування в Україні є складною неоднорідною та нестабільною, а окремі законодавчі норми недостатньо узгодженими, а інколи й суперечливими. Крім законів, питання оподаткування й досі регулюються декретами Кабінету Міністрів України, указами Президента України. Внаслідок наявності у законодавчих актах норм непрямої дії значна кількість питань у сфері оподаткування регулюються підзаконними актами. Така строкатість правової бази може бути виправданою на початкових етапах формування податкової системи, однак не є прийнятною на даному етапі розвитку економіки.

Чимало норм мають неоднозначне тлумачення при їх застосуванні, що негативно позначаються на діяльності підприємницьких структур, знижує привабливість національної економіки для іноземних інвесторів.

Принциповим недоліком податкового законодавства є існування економічно необґрунтованих розбіжностей в підходах до визнання та оцінки доходів і витрат для визначення об’єкту оподаткування податком на прибуток і ПДВ та нормативно - правовою базою бухгалтерського обліку в частині розрахунку фінансового результату, що унеможливлює складання декларації про прибуток підприємств за даними бухгалтерського обліку.

Застосування в Україні спрощеного режиму оподаткування суб’єктів малого підприємництва поряд з позитивними наслідками (активізація підприємницької діяльності, створення нових робочих місць, стимулювання раціонального використання ресурсів, зменшення витрат на адміністрування податків) породило низку проблем:

-       викривлення мотивації підприємницької діяльності, зокрема, незацікавленість суб’єктів господарювання у зміні свого статусу як суб’єктів, які мають право використовувати спрощені системи оподаткування, що гальмує їх розвиток та зростання обсягів діяльності, призводить до дроблення деяких середніх підприємств;

-       створення умов для побудови схем уникнення оподаткування внаслідок нечіткого законодавчого регулювання спрощеної системи оподаткування;

-       використання суб’єктів малого підприємництва, що застосовують спеціальний режим оподаткування, у схемах мінімізації податкових зобов’язань підприємств, які працюють у загальному режимі оподаткування

Податкова система України є дорогою в адмініструванні. Витрати на адміністрування окремих податків є значними порівняно із доходами бюджету, що забезпечуються за рахунок їх справляння.

Діяльність Міністерства фінансів України, Державної податкової служби України, Державної митної служби України щодо реалізації державної податкової політики, збирання податків і зборів (обов’язкових платежів), їх акумуляції в державному і місцевих бюджетах є недостатньо узгодженою та ефективною внаслідок недосконалого правового регулювання їх взаємовідносин, відсутності цілісного інформаційного простору.

Система митно-тарифного регулювання не дозволяє оперативно реагувати на зміни кон’юнктури світових ринків, а також торговельних режимів в інших країнах та структури економіки в Україні [22, с.6].

Недостатньо врегульовано питання оподаткування доходів від інтелектуальної власності та незалежної професійної діяльності, що призводить до втрати об’єкта (бази) оподаткування в частині податку з доходів фізичних осіб.

Недосконалою є система формування коштів соціального призначення, що базується на досить високих ставках внесків та характеризується нераціональною структурою джерел фінансування (основний фінансовий тягар несуть роботодавці, а найманими робітниками фінансується значно менша частка загальних надходжень). Існування чотирьох автономних фондів соціального страхування та диференційованих платежів до кожного з них призводить до значного збільшення витрат на адміністрування внесків, порівняно з консолідованим варіантом їх сплати (єдиний соціальний внесок) [17].

Крім зазначених недоліків існують недоліки системного характеру, породжені чинниками, що знаходяться за межами податкової системи. Серед них [17]:

-       податкова заборгованість платників перед бюджетами та державними цільовими фондами.

Ця проблема породжена низкою причин:

-       відсутність ефективних механізмів, що забезпечують відповідальність суб’єктів господарювання за виконання своїх фінансових зобов’язань;

-       недосконалою системою списання і а реструктуризації податкової заборгованості підприємств перед бюджетом;

-       проведенням взаємозаліків, які роблять невигідною своєчасно і в повному обсязі сплату податків;

-       проблемами окремих галузей (паливно-енергетичний комплекс, які є найбільшими боржниками бюджету, зокрема, в частині регулювання державою цін на енергоносії;

Бюджетна заборгованість з відшкодування ПДВ.

Основними причинами, що ускладнюють, виконання державою зобов’язань перед платниками ПДВ є:

-       пред’явлення необґрунтованих вимог на відшкодування ПДВ та зобов’язань сум податкових зобов’язань;

-       виконання прогнозних показників надходжень ПДВ до державного бюджету за рахунок неповернення платникам переплачених сум податку;

-       недоліки законодавчих норм, якими регулюється процедура відшкодування:

Значні ухилення віл оподаткування.

Ця проблема є однією з найголовніших в Україні та таких, що вирізняє її з-поміж більшості європейських країн.

На масштаби ухилення від сплати податків впливає крім рівня податкових ставок, викривлення умов конкурентної боротьби внаслідок нерівномірною розподілу податкового навантаження; порушення принципу рівності платників перед законом; складність і недосконалість законодавства, що регулює підприємницьку діяльність, у т.ч. податкового; загальне недотримання норм законів, неефективність державної бюджетної політики

Нерівномірний розподіл податкового навантаження, в результаті чого найбільше податкове навантаження несуть законослухняні платники, податкових пільг.

Отже, як бачимо, законодавцям є над чим працювати задля підвищення ефективності діючої системи оподаткування.

Метою підвищення системи оподаткування юридичних осіб є приведення її у відповідність і пріоритетами державної політики соціально-економічного розвитку, сприяння стабільному економічному зростанню на основі виваженої інвестиційно-інноваційної політики, забезпечення достатності сукупних податкових надходжень, до бюджетів усіх рівнів та державних цільових фондів, виходячи з проведення збалансованої бюджетної політики на середньострокову перспективу.

Реалізація мети вдосконалення системи оподаткування суб’єктів підприємницької діяльності в Україні вимагає зміщення податкового навантаження з виробництва на споживання, а також на ресурсні та екологічні платежі. Зазначене вимагатиме, в першу чергу, зменшення податкового навантаження на прибуток підприємств та фонд оплати праці, реформування акцизного збору, ресурсних та рентних платежів, плати за забруднення навколишнього природного середовища.

Основними завданнями вдосконалення системи оподаткування суб’єктів підприємницької діяльності в Україні с наступні:

-       Удосконалення інституційного середовища оподаткування суб’єктів підприємницької діяльності, сприятливого для реалізації принципу рівності всіх платників перед законом, відповідального ставлення платників до виконання своїх податкових зобов’язань. Встановлення чітких правил регулювання взаємних зобов’язань держави і платників податків, дієвого контролю та їх дотриманням.

-       Підвищення регулюючого потенціалу системи оподаткування суб’єктів господарювання на основі запровадження інноваційно-інвестиційних преференцій.

-       Підвищення фіскальної ефективності податків за рахунок розширення податкової бази, покращення адміністрування, зменшення масштабів ухилення під сплати податків, формування доходів бюджетів усіх рівнів та державних цільових фондів, виходячи з проведення збалансованої бюджетної політики на середньострокову перспективу.

-       Поетапне зниженим податкового навантаження на платників-суб’єктів підприємницької діяльності.

-       Стимулювання зміцнення позицій вітчизняного бізнесу в конкурентній боротьбі за рахунок зменшення частки податків у витратах.

-       Гармонізація податкового, валютного, митного-тарифного, зовнішньоекономічного та цивільного законодавства.

Зменшення кількості контролюючих органів з одночасним створенням єдиних правил контролю за нарахуванням та сплатою податків і зборів (обов’язкових платежів).

Забезпечення проведення легалізації доходів та майна, отриманих з порушенням податкового законодавства (з яких не були сплачені податки).

Удосконалення системи оподаткування має йти, насамперед, по шляху вдосконалення всіх елементів податкової політики держави: принципів оподаткування: законодавства з питань оподаткування; системи взаємовідносин між платниками податків та контролюючими органами, яку визначено законодавчо.

Можна стверджувати, що побудова системи оподаткування починається з визначення принципів оподаткування, того базису, на якому далі має будуватися податкове законодавство. Безумовно, податкова система може вважатись ефективною за двох умов:

-       здатність фінансово забезпечити виконання державою необхідних функцій (фіскальна ефективність);

-       достатньо повне виконання основних принципів оподаткування.

Тому реформування податкової системи необхідно починати із встановлення таких принципів оподаткування, які б несли в собі ідею як фіскальної ефективності, так і регулюючих механізмів для економічного зростання, і на основі таких принципів реформувати податкове законодавство. Для відродження регулюючої і стимулюючої функції пропонуються такі принципи оподаткування:

-       Принцип однозначної визначеності податку. Можна навести висловлювання геніального А. Сміта: «З досвіду всіх народів ніщо не приносить такого великого зла, як найнезначніша невизначеність у податку». В Україні ж, і не визнають усі учасники податкового процесу, неоднозначне, а часто маніть і множинне тлумачення законодавчих норм з питань оподаткування давно вже стало нормою життя.

-       Принцип рівності в оподаткуванні. Цей принцип має означати абсолютно рівні обов’язки громадян суспільства сплачувати податки, рівну (однакову) відповідальність всіх громадян перед законом за несплату податку. Податки мають сплачувати всі, ніхто не може бути звільнений від сплати податків повністю. В законодавстві можуть бути тільки певні знижки (зменшення) та розстрочки при сплаті податків.

-       Принцип справедливості. Принцип податкової справедливості полягає в тому, що оподаткування орієнтується на економічну платоспроможність. Це означає, що оподатковуватись мають доходи, які залишаються у людини після задоволення основних життєвих потреб. Зазначений принцип є головним у побудові податкових систем багатьох розвинених країн світу. На жаль, в Україні він також не виконується, про що яскраво свідчить досвід прибуткового оподаткування громадян, коли встановлюється неоподатковуваний мінімум значно менший від мінімальної заробітної плати, яка, у свою чергу, менша від прожиткового мінімуму.

-       Принцип рентабельності податку. Будь-який податок, збір, обов’язковий платіж має приносити значно більший дохід, ніж витрати на його адміністрування. Для кожного податку повинна визначатись ефективність, рентабельність - економічні показники. Для ефективності справляння податку формула рентабельності може мати такий вигляд: R = 100 - (Витрати із стягнення / сума податку) * 100 (3.10)

-       Принцип мінімізації витрат при стягненні податків. Організація адміністрування податків мас вимагати мінімально можливих витрат.

-       Принцип зручності. Кожен податок слід стягувати тоді, коли платникові найзручніше його платити (А. Сміт) [34].

-       Принципи виконують роль стандартів податкової системи, провідних настанов щодо проведення податкової політики та розробки технологій оподаткування. У фіскальній сфері принципи оподаткування нагадують, те значення, котре в теології належить декалогу - десяти заповідям Божим. Призначення принципів полягає в узгодженні двох основних вимог до податкової системи: задоволення фіскальних потреб держави при врахуванні інтересів платників податків.

Ці сформульовані шість принципів оподаткування необхідно взяти за основу для реформування податкової системи - ефективної з фіскальної точки зору і орієнтованої на економічне зростання.

Система оподаткування є одним цілим, сукупним механізмом, на ефективність якого впливають багато факторів, що є складовими цієї сукупності, тому для підвищення ефективності всієї системи взагалі необхідно підвищити ефективність функціонування кожного з елементів механізму. Отже, напрямами підвищення ефективності складових системи оподаткування суб’єктів підприємницької діяльності є наступні:

Створення умов для формування сприятливого інституційного середовища оподаткування шляхом:

-       прийняття головного інституту регулювання податкових відносин - Податкового кодексу;

-       забезпечення детальної законодавчої регламентації всіх аспектів податкових правовідносин з метою запобігання вирішенню спірних питань на розсуд контролюючих органів;

-       забезпечення встановлення остаточного переліку прав, обов’язків і відповідальності як платників, так і контролюючих органів, з метою запобігання розширенню функцій і прав однієї сторони та обмеженню другої;

-       формування податкових правовідносин між суб’єктами господарської діяльності і державою на засадах забезпечення рівних умов господарювання для суб’єктів різних форм власності, організаційно-правових форм і видів економічної діяльності.

Внесення змін до структури системи оподаткування суб’єктів господарювання:

-       скасування неефективних затрат податків і зборів;

-       запровадження податку на нерухоме майно;

-       поширення рентних платежів не лише на видобуток нафти і газу, а й інших корисних копалин;

-       зміщення податкового навантаження в бік непрямих податків та ресурсних платежів;

-       поступове зменшення частки податку на прибуток підприємств та зростання часки податку з доходів фізичних осіб в структурі податкових надходжень;

-       зростання часки місцевих податків і зборів в структурі доходів місцевих бюджетів.

4.2 Удосконалення обліку із застосуванням новітніх інформаційних технологій основа оптимізації оподаткування на підприємстві

В сучасних умовах розвитку українського суспільства особливе місце посідає розвиток та стабілізація економіки країни, через провадження інноваційної політики, боротьби з негативними чинниками, такими як тіньова економіка та інфляція, шляхом ліквідації нормативно-правових прогалин у чинному законодавстві держави задля побудови дієвої та ефективної економічної системи країни. Формування ефективної економічної системи в країні передбачає реформування як економіки в цілому так податкової системи країни зокрема. Щоб бути ефективною, податкова система має спиратися на виважене податкове навантаження на суб’єктів господарювання.

Проблема реформування спрощеної системи оподаткування є вкрай актуальною сьогодні, особливо в контексті реформування діючої податкової системи та процесів формування фінансового потенціалу території.

Значну увагу даному напрямку наукових досліджень приділено у роботах таких авторів, як Молдован О.О., Сташенко І.Б., Моряк Т., Буняк В., Крисоватий А.І., Оншинко С.В., Чуркіна І.Є., Карауш В.В. та інші. Разом з тим, слід відмітити, що ряд проблем потребують подальшого дослідження.

Аналізуючи напрацюванням українських вчених, слід відзначити, що багато проблем спрощеної системи оподаткування ще не знайшли однозначного вирішення. Залишаються нерозв’язаними питання щодо принципів побудови та напрямів реформування спрощеної системи оподаткування суб’єктів господарювання, і наслідків даного реформування на процес формування фінансового потенціалу території.

Актуальність зазначеної проблеми та її практична значимість обумовили постановку мети даної публікації, а також необхідність в досліджені та висвітлені можливих напрямків вдосконалення існуючої спрощеної системи оподаткування в контексті формування фінансового потенціалу території.

Спрощена система оподаткування, обліку і звітності суб’єктів малого підприємництва, яка передбачає сплату єдиного податку, є сьогодні найпоширенішою з альтернатив систем оподаткування. Перехід на єдиний податок в Україні започатковано з 1 січня 1999 року, після набрання чинності Указу Президента України від 03.07.1998 р. №727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва», яка зі змінами та доповненнями діє і сьогодні.

Реформування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності є одним із найбільш дискусійних і водночас важливих напрямів податкової реформи. За більш, ніж 12 років свого існування ця система практично не вдосконалювалася, хоча за цей час обросла численними проблемами, що знизили її ефективність, деформували цілі та завдання її запровадження [8, с. 129].

З прийняттям Податкового кодексу України 02 грудня 2010 року стало зрозумілим, що спрощена система оподаткування суб’єктів господарювання, яка існувала, доживає свої останні дні. І хоча під натиском масових протестів суспільства з Податкового Кодексу було виключено Главу 1 Розділу XIV де йшла мова про нові умови застосування системи спрощеного оподаткування, зрозумілим є те, що ліквідація існуючої системи оподаткування є лише питанням часу.

Окремою проблемою, що унеможливлює існування спрощеної системи оподаткування згідно норм податкового кодексу є те, що платник податку на прибуток підприємств не може віднести до своїх витрат витрати, понесені у зв’язку із придбанням товарів (робіт, послуг) та інших матеріальних і нематеріальних активів у фізичної особи - підприємця, що сплачує єдиний податок (крім витрат, понесених у зв’язку із придбанням робіт, послуг у фізичної особи - платника єдиного податку, яка здійснює діяльність у сфері інформатизації). Отже, з 1-го квітня 2011 року (передбачено Податковим кодексом) підприємства, що знаходяться на загальній системі оподаткування, не зможуть співпрацювати з підприємцями - фізичними особами на спрощеній системі оподаткування, чим за експертними оцінками обмежать ринок для таких осіб, особливо у сфері послуг, і спричиняють до ліквідації приблизно 100 тисяч підприємців. При цьому таке обмеження робилось під гаслами закриття тіньових схем із використанням готівки. Однак, ці схеми залишились можливими завдяки юридичним особам на єдиному податку, які потім виводять кошти через фізичних осіб на єдиному податку. Схема ускладнилась та зросла в ціні у двічі, але не ліквідована.

При співіснуванні спрощеної системи оподаткування та норм податкового кодексу, які стосуються перевірок, як усіх суб’єктів оподаткування так і суб'єктів спрощеної системи оподаткування зокрема, виникають суттєві ризики. Відомо, що головним способом спрощення обліку та звітності є те, що платники не зобов'язані вести облік видатків на підставі первинних документів та не подають декларацію про прибутки, отримані від такої діяльності. У той же час, на платників єдиного та фіксованого податку розповсюджуються розділи стосовно податкового контролю.

Зокрема, фактичні перевірки без попередження платника податку визначені Податковим кодексом. Така перевірка може тривати до 10 днів та бути продовжена додатково ще на 5 днів, і кількість таких перевірок не обмежена законом. Також, у Податковому кодексі визначено право контролюючого органу вимагати під час перевірки інвентаризації активів та здійснення контрольної закупівлі. Отже, вищесказане надає можливість фактично ускладнити діяльність будь якого суб’єкта малого підприємництва.

Таким чином, органи державної податкової служби мають суттєві можливості вплинути на діяльність всіх суб’єктів підприємницької діяльності, зокрема, і на платників, що перебувають на спрощеній системі оподаткування. Все це нівелює сам зміст спрощеної системи оподаткування та збільшує корупційні ризики для підприємця і як наслідок не ліквідовує, а сприяє розвитку тіньових схем ведення підприємницької діяльності.

Відсутність будь-яких суттєвих кроків щодо реформування спрощеної системи оподаткування протягом тривалого періоду обумовлена тим, що це питання зачіпає інтереси майже 2,5 млн. громадян (1,3 млн. підприємців та 1,2 млн. найманих працівників), а тому будь-які ініціативи в даній сфері, особливо непопулярні, завжди знаходяться під тиском політичних чинників.

Питання реформування спрощеної системи оподаткування необхідно розглядати як мінімум з двох сторін. По-перше, реформування існуючої системи спрощеного оподаткування повинне забезпечити виведення з тіні тих, не чесних, платників податків, які використовували спрощену систему оподаткування як інструмент мінімізації податкових платежів. По-друге, реформування спрощеної системи оподаткування не повинне призвести до масового скорочення суб’єктів господарювання, які працюють на даній системі, і як результат зменшення надходжень до бюджету [6].

Реформування спрощеної системи оподаткування, в контексті реформування всієї податкової системи, повинна відбуватись цілеспрямовано, системно, відкрито, виважено та поступово у часі. Метою реформування спрощеної системи оподаткування в Україні, повинно стати досягнення найбільш оптимального співвідношення двох вищезгаданих сторін.

Сьогоднішню недосконалість спрощеної системи оподаткування відчувають всі, підприємці, уряд, суспільство. Основними проблемами спрощеної системи оподаткування які знизили її ефективність в порівнянні з зразком 1999 року є: мінімізація оподаткування, частина суб’єктів господарювання, що перебувають на спрощеній системі оподаткування є учасниками схеми ухилення від сплати податків. Як приклад, роботодавець змушує співробітників реєструватись приватними підприємцями який працює на спрощеній системі оподаткування та заключає з ним договір співпраці і переводить взаємовідносини з ним на контрактну форму співробітництва. У даному випадку роботодавець уникає сплати внесків до пенсійного та соціальних фондів, а фізична особа - податку на доходи, внесків до пенсійного та соціальних фондів; низька фіскальна ефективність. Інфляційні процеси які є постійно діючою нормою нашої економіки знижують реальний дохід бюджету від справляння єдиного податку. От і виходить, що максимальна ставка єдиного податку, яка діє практично з самого початку існування спрощеної системи, не мінялась, це при тому, що економічна ситуація, індекс інфляції сьогодні і 12 років тому далеко не схожі; звуження реальних обсягів обороту товарів та послуг, що дають право підприємцям на застосування спрощеної системи оподаткування. Починаючи з 1998 р., коли була запроваджена спрощена система оподаткування, індекс споживчих цін зріс у 5,5 разу, мінімальна заробітна плата - у 20 разів. Попри стабільність граничної межі доходу, яка дає можливість застосовувати спрощену систему оподаткування (для фізичних осіб-підприємців (далі - фізичні особи) - 500 тис. грн.., для юридичних осіб - 1 млн. грн..), висока інфляція знизила реальний допустимий показник більш, ніж у п’ять разів. Як наслідок, у період економічного зростання (2000-2008 рр.) суб’єкти малого бізнесу в умовах стрімкого зростання оплати праці мали скорочувати свої реальні обороти для того, щоб залишитися на спрощеній системі оподаткування. Фактично, спрощена система оподаткування наразі відіграє де стимулюючу роль у розвитку та зміцненні малого бізнесу [7].

Податковий кодекс перманентно залишив спрощену систему оподаткування, однак навантаження на підприємців все одно зросло і збільшуватиметься. Як виявилось, зовсім не обов'язково було підвищувати ставку єдиного податку. Автори податкового кодексу вибрали інший шлях, і тепер велику частину витрат платників єдиного податку складуть відрахування до позабюджетних соціальних фондів. Тобто, простіше кажучи, якщо раніше платник податку віддавав державі максимум 200 грн. в місяць, то вже сьогодні його платежі зросли до 413 грн. (86 грн. - сума єдиного податку та 327 грн. - до Пенсійного фонду, який займатиметься адмініструванням єдиного соціального внеску) (Табл. 4.2.1).

Таблиця 4.2.1. Порівняльна таблиця сплати єдиного податку, грн.

Неврегульованість спрощеної системи оподаткування згідно Податкового кодексу, негативні очікування від застосування контрольних функцій податкових органів та звуження ринку товарів та послуг для підприємців спричиняє ліквідацію суб’єктів малого підприємництва - фізичних осіб. У подальшому це може призвести до тонізації малого бізнесу та зростанню соціальної напруги. Що зрештою негативно відобразиться на економічній активності суб’єктів господарювання території, і як наслідок потенцій фінансові можливості території зменшиться.

Незважаючи на досить вагомі аргументи, щодо не ефективної фіскальної ролі спрощеної системи оподаткування, її цілковита ліквідація скоріше викличе негативні процеси в економіці, аніж сприятиме швидкому економічному зростанню. Ліквідація спрощеної системи не свідчить, що та кількість само-зайнятого населення, що працювала на спрощеній системі оподаткування перейде на загальну систему оподаткування. Навпаки, наслідком такого рішення стане перехід у тінь значної частини суб’єктів господарювання, що зменшить навіть наявні надходження до бюджету.

Сьогоднішній стан розвитку економіки вимагає стимулювання і всебічного сприяння в розвитку малого та середнього підприємництва. Саме тому до питання реформування спрощеної системи оподаткування необхідно підходити досить обережно і комплексно. Як засвідчує практика економічно розвинених країн, основною прерогативою спрощеної системи оподаткування мають стати зменшення витрат і часу на ведення бухгалтерського та податкового обліку, а питання зниження рівня оподаткування виступає другорядним чинником.

В процесі реформування спрощеної системи оподаткування, задля забезпечення ефективного функціонування даної системи, та збереження балансу між владними і підприємницькими інтересами варто врахувати наступні аспекти: підвищити граничний обсяг виручки від реалізації, з забезпеченням диференційованого підходу. Тобто суб’єкти господарювання, які працюють в соціально значимих напрямках обсяг реалізації буде меншим, відповідно і сума єдиного податку для них повинна бути меншою, а для суб’єктів підприємницької діяльності які займаються торгівлею граничний обсяг виручки повинен бути більшим відповідно і сума єдиного податку повинна бути більшою; посилити відповідальність суб’єктів господарювання, які використовують найманих працівників. Вирішення даної проблеми можливе лише шляхом запровадження комплексної системи санкцій до злісних порушників трудового законодавства, з такою крайньою мірою покарання як скасування реєстрації даного суб’єкта господарювання на спрощеній системі оподаткування і переведення його на загальну систему оподаткування; зменшення сфери застосування. Мається на увазі зменшення видів діяльності на які поширюватиметься можливість застосування спрощеної системи оподаткування. Це дасть змогу ліквідувати схеми мінімізації податкових платежів «над прибутковими» суб’єктами малого підприємництва; створення автоматичного механізму формування податкових ставок. Тобто відповідно до диференційного розподілу суб’єктів господарювання за граничним обсягом реалізації варто створити алгоритм автономного обрахунку суми податкових ставок. Як один з можливих варіантів - це формування ставки податку як відсоткового значення мінімальної заробітної плати, що встановлена на 1 січня.

Всі ці заходи позитивно впливатимуть на економічну активність в регіоні, що призведе до нарощення фінансових ресурсів у суб’єктів господарювання та населення, і як наслідок збільшиться потенційні фінансові можливості території тобто її фінансовий потенціал.

Окрім того побудова чіткого і прозорого механізму оподаткування сприятиме виходу економіки з тіні, що також матиме позитивний ефект на фінансовий потенціал території. Зокрема не через розширення його кількісної складової, а через використання вже існуючої але прихованої складової фінансового потенціалу.

Підводячи підсумок, варто зазначити, що на сьогоднішній день існує багато проблем в сфері оподаткування підприємств. Шляхами подолання цих проблем є: застосування методів податкової оптимізації на самих підприємствах, а також удосконалення діючої системи оподаткування з боку держави через спрощення ведення обліку для підприємств задля підвищення ефективності економіки країни загалом та території зокрема.

Висновки

Основною причиною, яка стримує розвиток малого підприємництва, зали­шається відсутність у населення первинного капіталу або приватної власності, що дозволяла б організувати власну справу. Через це, на нашу думку, доцільне подальше спрощення системи оподаткування, а саме:

-       звільнення початкуючих підприємців у промисловій сфері від сплати по­датків протягом перших трьох місяців. Для сільськогосподарського виробника цей термін має бути більшим і дорівнювати одному року. Оскільки основні витрати припадають на початок діяльності, це дасть можливість закріпитися їм у цій сфері;

-       звільнення одноособових сільських господарств від сплати земельного податку на строк до трьох років;

-       перехід до вільного вибору системи сплати податків (місячна, кварталь­на);

-       доведення інформації через засоби масової інформації про вільні примі­щення виробничого і невиробничого призначення;

-       зниження ставок орендної плати для суб'єктів підприємництва, які за­ймаються виробничою діяльністю; виробництвом товарів народного спожи­вання, продуктів харчування, будівельних матеріалів тощо;

-       резервування окремих ринків товарів для зазначеної категорії населення.

Таким чином, можна зробити висновок, що сучасні підходи регулювання зайнятості населення повинні будуватися на активній державній політиці сприяння малому бізнесу, тобто держава повинна підтримувати, а не стриму­вати розвиток малого підприємництва.

Мале підприємництво, як самостійний і незамінний елемент ринкової економіки, є одним з дієвих важелів розв`язання таких економічних і соціальних завдань, як сприяння структурній перебудові економіки, забезпечення зайнятості населення, зміцнення економічної бази регіонів, швидке насичення ринку товарами та послугами, послаблення монополізму і розвиток конкуренції, впровадження досягнень НТП, підвищення експортних можливостей країни.

Україна тільки в самому початку шляху масового створення і розвитку підприємств малого бізнесу, які в розвинутих країнах займають важливе місце в економіці.

В сучасних умовах розвиток малого бізнесу, перш за все, є важливим засобом розв`язання проблеми зайнятості.

Ситуація у сфері зайнятості цілком залежить від створення нових та ефективного використання наявних робочих місць шляхом активізації інвестиційних процесів в економіці країни, сприяння розвитку малого підприємництва та само зайнятості населення, економічного стимулювання роботодавців у створенні робочих місць через переорієнтацію податкової, інвестиційної і кредитної політики держави.

А розвиток підприємництва в державі залежить від соціально-економічних, політичних умов, фінансової та податкової політики. Лише за створення сприятливих умов для розвитку підприємництва активна політика зайнятості виступить одним із важелів для вирішення проблеми зайнятості.

Держава, формуючи правове поле, досить успішно сприяє розвитку малого бізнесу, розв`язуючи проблеми, що одна за одною неминуче виникають під час запровадження нових принципів господарювання. Але, на жаль, переважна більшість цих позитивних надбань упродовж останніх років потонула у вирі законодавчих і підзаконних актів, які буквально поринули з численних міністерств і відомств. Саме через це чимало малих підприємств опинилися у стані застою.

Однією з умов ефективного функціонування сфери малого підприємництва є розвиненість її інфраструктури, мета якої надання допомоги суб`єктам малого підприємництва. На жаль, в Україні така інфраструктура тільки починає сформуватись.

Розвиток малого бізнесу в нашій країні в сучасних умовах стримується наявністю проблем у сфері підприємництва, які залишаються практично незмінними і тільки досягнення консенсусу між цілями держави та малого бізнесу забезпечить можливості малому підприємництву зробити вагомий внесок у підвищення ефективності економіки та наздогнати розвинуті країни.

Сучасні підходи регулювання зайнятості населення повинні будуватися на активній державній політиці сприяння малому бізнесу, тобто держава повинна підтримувати, а не стримувати розвиток малого підприємництва.

Комплексний і ситуаційний аналіз та прогнози оцінки розвитку малого підприємництва в умовах здійснення ринкових реформ свідчать про необхідність розробити і здійснювати більш цілеспрямовану державну політику, яка відповідала б існуючим реаліям і стратегічним напрямам піднесення економіки.

Розвиток підприємництва, з одного боку, зменшує напругу на ринку праці, а з іншого, дещо посилює її за рахунок збільшення кількості звільнених працівників.

Задоволення потреб підприємств у працівниках, а також забезпечення оптимальних пропорцій у розміщенні нових робочих місць в регіонах з різною демографічною та соціально-економічною ситуацією, дасть змогу подолати теперішні регіональні відмінності щодо рівнів забезпечення і використання робочої сили. І як свідчить світовий досвід, досягти цього можливо лише за умов надання фінансово-економічної підтримки перспективним формам господарювання, які дають змогу створити нові робочі місця. Таким чином необхідно зацікавлювати підприємців у здійсненні політики збереження та створення додаткових робочих місць. Але цьому питанню сьогодні, на жаль, приділяється недостатньо уваги.

В Україні склалася ситуація, коли задекларована державою всебічна підтримка малого підприємництва має надто слабке практичне втілення, яке не спроможне змінити ситуацію на краще. А для отримання суттєвих наслідків потрібно провести реальні, а не лише декларативні реформи. Це також функції держави, котра має змінити свій статус із кредитора на спонсора окремих одиниць суб’єктів малого підприємництва на роль загального стимулятора, регулятора та контролера. Тобто створена основа системи фінансово-кредитної підтримки малого підприємництва в Україні потребує значного доопрацювання і вдосконалення.

Виходячи з вищесказаного, можна зробити висновок, що розвиток підприємництва - це складна комплексна проблема, і міри, направленні на її рішення, також повинні носити комплексний характер. Але ідеологія виходить з того, що малі підприємства та підприємці у своїй діяльності повинні перш за все спиратися на власні сили.

Головним висновком є те, що мале та середнє підприємництво ще не відчуло в повній мірі ставлення до себе з боку держави як до рівноправного партнера та повноцінного суб`єкта ринкових відносин.

Підручники, монографії

1.      Андрющенко Г. <http://opac.library.vn.ua/cgi-bin/irbis64r_11/cgiirbis_64.exe?LNG=&Z21ID=&I21DBN=AN&P21DBN=AN&S21STN=1&S21REF=3&S21FMT=fullwebr&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=1&S21P03=A=&S21STR=%D0%90%D0%BD%D0%B4%D1%80%D1%8E%D1%89%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%BE,%20%D0%93%D0> Актуальні питання формування облікової політики малих підприємств / Г. Андрющенко // Бухгалтерський облік і аудит. - 2012. - № 11. - С. 10-14.

2.      Гоголь Т. Аналіз розвитку спрощеної форми бухгалтерського обліку в Україні// Бухгалтерський облік і аудит. -2012. - №7. - С.10-19.

.        Гоголь Т. Спрощена форма організації бухгалтерського обліку для підприємств малого бізнесу (не платників ПДВ) без застосування подвійного запису// Бухгалтерський облік і аудит. -2012. - №11. - С.3-17.

4.      Житній П. Організаційно-методологічні засади формування облікової політики підприємства/ Павло Житній // Бухгалтерський облік і аудит. - 2010. - № 3. - С. 3-11.

.        Моссаковський В. Необхідність інтеграції звітної інформації// Бухгалтерський облік і аудит. -2012. - №8. - С.3-9.

6.      . Оншинко С.В. Проблеми та можливості модернізації податкової політики в Україні / Оншинко С.В. // Актуальні проблеми економіки - 2007. - №6. - с.129.

.        Ткаченко В.В. Податкове планування на підприємстві / В.В. Ткаченко // Економіка і держава. - 2008. - №12. - С. 55-58.

.        Крисоватий А.І. Податкова система : навч. посібн. / А.І. Крисоватий, О.М. Десятнюк.- Тернопіль: "Карт-бланш", 2004. - 331 с.

Три автори

.        Дробязко С.І. Облік та оподаткування підприємств малого бізнесу / С.І. Дробязко, Т.М. Козир, С.Б. Холод. - К.: Центр навч. літ-ри, 2012. - 416 с.

Статті в журналі

10.    Урбан Н.  <http://opac.library.vn.ua/cgi-bin/irbis64r_11/cgiirbis_64.exe?LNG=&Z21ID=&I21DBN=AN&P21DBN=AN&S21STN=1&S21REF=3&S21FMT=fullwebr&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=1&S21P03=A=&S21STR=%D0%A3%D1%80%D0%B1%D0%B0%D0%BD,%20%D0%9D.%20>Принципи формування облікової політики на малих підприємства / Н. Урбан // Вісник Тернопільської Академії народного господарства. - 2011. - № 2. - С. 223-229..

11.    Моряк Т., Буняк В. Недоліки податкової системи України та необхідність її реформування у контексті антициклічної макроекономічної політики // Вісник Львівського Університету. - 2009. - Вип. 41. - С. 398-409.

.        Майборода В. Програми фінансування малих і середніх підприємств німецькими банками сприяння розвитку // Вісник НБУ. -2003. -№6. - С.68-72.

.        Нашкерська М.М. Особливості ухилення та уникнення від сплати податків // Науковий вісник. - 2008. - № 18. - С. 258-263.

.        Ющенко В. Фінансова підтримка розвитку малого та середнього бізнесу в Україні // Вісник НБУ. - 1999. - Квітень. - С. 3-5. 1.6.

Матеріали конференцій, з'їздів

.        Карауш В.В. Податкове навантаження на підприємства в Україні та країнах ЄС // Матеріали I Міжнародної науково-практичної Інтернет-конференції «Проблеми формування нової економіки XXI століття». - 2008.

.        Романов О. Українські податки - від абсурду до ефективності // Главред. - 2009.

.        Сташенко І.Б. Методи оцінки масштабів тіньової підприємницької діяльності в регіонах // Матеріали Міжвузівської науково-практичної конференції студентів та молодих вчених «Сучасні проблеми і перспективи розвитку підприємництва в регіоні». - 2006. - 549 с.

Наукові праці

.        Алєксєєнко В. Роль малого бізнесу в економіці України / В. Алєксєєнко // Економічний вісник університету : зб. наук. праць. - Переслав-Хмельницький. - 2009.

.        Красота О.В. Мале підприємництво: економічна сутність та роль у подоланні кризи / О.В. Красота // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Серія "Економіка". - 2010. - Вип. 117. - С. 37-40.

Законодавчі та нормативні документи

.        Діяльність малих підприємств в 2004 році. // інформація ДЕ експрес державного комітету статистики України. -2005. -№182. 1.3.

.        Податковий кодекс України: чинне законодавство станом на 10 грудня 2010 року: - К.: Алеута; Центр учбової літератури, 2011. - 488с.

.        Податковий кодекс України: чинне законодавство станом на 10 грудня 2010 року. (Відповідає офіц. текстові) - К.: Алеута; Центр учбової літератури, 2011. - 584 с.