Заказ дипломной. Заказать реферат. Курсовые на заказ.
Бесплатные рефераты, курсовые и дипломные работы на сайте БИБЛИОФОНД.РУ
Электронная библиотека студента




Наукою філософією я зацікавилася досить давно. Спочатку я почала читати крилаті вислови відомих мислителів, потім знайомилася з їх працями, читала їх автобіографії. Досліджуючи історії життя відомих мислителів давнини і сучасності, я розуміла, що люди ці досить непересічні особистості з цікавим і часто неординарним мисленням, але чи справді бути філософом - це доля?

На мою думку, почати слід з того, що філософія досить незвичайна наука. Філософія (від грец. phileo - люблю і sophia - мудрість) - це загальносвітоглядна теорія. Об'єктом її пізнання є взаємовідношення людини і світу, причому людина і світ розглядаються в своїх найзагальніших (гранично загальних) і найсуттєвіших характеристиках. Предметом філософії є відношення «мислення - буття». Філософія є одночасно і системою знань (тобто впорядкованою і цілісною їх сукупністю), і пошуком розв'язання корінних світоглядних питань, бо вони невичерпні й остаточна відповідь на них ніколи не досягається. На це вказує і саме слово «філософія» - не просто «мудрість» як завершене, «готове» знання, а «любов до мудрості», вічне прагнення до повного розуміння сутності світу і сутності самої людини. Отже, щоб бути філософом мало бути мудрим, треба мати любов до мудрості і це підводить нас до проблеми: філософія - покликання, чи професійна діяльність. Я вважаю, що можна знайти достатню кількість аргументів на користь кожного твердження, і з кожним можна погодитися. Адже ще з Античності філософія не тільки універсальний спосіб освоєння дійсності, - їй притаманна субстанційність, котра виявляється у прагненні зясувати внутрішнє влаштування і розвиток світу - не генетично, а через єдине начало. Універсалізм і субстанційність не дві різні сторони, а єдина ознака філософії, оскільки остаточні узагальнення в ній завжди підпорядковані виявленню субстанції всіх речей. (стосовно класики) Що і перетворило філософію в професійну діяльність. Та чи кожна людина може бути філософом?

У грецькому тексті Нового Завіту є три слова, які визначають поняття «любов». Перше - це «Ерос» (у платонівській філософії Ерос є виразом туги за божественним). Друга - це «Агапе». Агапе - безкорисна любов (виявляється в допомозі тим, хто її потребує). Третя - «філія» - означає сердечну привязаність друзів. «Філія» - взаємна любов: людина любить, тому що люблять її. Отже, коли ми говоримо про філософію, що означає «любов до мудрості», то ця любов передбачає не просто любов кожної людини до мудрості, а окремих «обраних», тих, на кого божественна Софія звернула свою увагу. У силу вищесказаного можна зробити наступний висновок: так само, як взаємна любов між людьми не поширене явище, так і заняття філософією не може бути здобутком кожної пересічної людини.

Очевидно, саме дану обставину зауважував Фрідріх Ніцше, коли проголосив відмінність між людьми. За Ніцше люди не просто відрізняються один від одного - вони відрізняються як вищі і нижчі (з чим не згодна велика кількість філософів і особисто я) Тому свою філософію Фрідріх Ніцше адресує не для всіх. Філософія є елітарним заняттям для «вищих». У силу того, що вона - специфічне заняття, яке передбачає універсальність. Адже світ «як ціле» настільки різноманітний, що жодна вузька професійність не може стати запорукою його осягнення.

Дана проблема - у чому ж полягає сутність філософської діяльності, і чи можна її називати професією, стала головною серед мислителів Афін - міста, де сконцентрувалася інтелектуальна культура Давньої Греції. «Любов до мудрості» була способом мислення і відношення до світу, невідємним від життя. У той час образ мислення і спосіб життя філософа були тотожними. Це створювало не тільки повагу до філософії, а й виокремлювало її в таку специфічну мисленнєву діяльність, здатність до якої мають не всі, навіть і високорозумні, люди.

Сократ же, в свою чергу, щиро був переконаний, що мудрості не можна навчити так, як вчать ремеслу в майстерні. Мудрою людину робить, той внутрішній бог, який допомагає брати уроки з досвіду прожитого життя: досвід сам по собі навчити не може, і різні люди з подібних поворотів долі роблять для себе різні висновки. Але необхідно навчитися і філософувати. Актуальною до сьогодні є думка Сократа, що мудрість і доброчинність не можна купити, як борошно і масло, на ринку. Інтелектуально-духовне зусилля є основою філософського розмислу, котрий розуміється, як «обєктивація духу». Однак це передбачає зусилля, на яке спроможна не кожна людина, а в першу чергу особистість. Рівень усвідомленості людиною потреб суспільного розвитку свідчить про здатність визначати своє відношення до світу. Причому «на зрізі» таких буттєвих смислів, коли істина, відкрита для себе, стає істиною для всіх. Іншими словами, не кожна людина спроможна, осмислити і пережити світ, звести в певну світоглядну цілісність всі явища дійсності, що потрапляють до сфери її життєвого досвіду. Із неусвідомлених, неявно функціонуючих основ людського розуміння і діяльності вони повинні стати осмисленими, гранично загальними категоріальними формами, на які спрямована свідомість і пізнання. Саме такого роду рефлексія над основами соціокультурного буття і складає найважливіше завдання тієї людини, котра стала на шлях філософського пізнання.

Ознайомившись з різними точками зору щодо цікавого мені питання, я повністю погодилася з твердженням М. Бердяєва, що філософія не є наукою в буквальному розумінні, а є творчим усвідомленням, духовним сенсом людського існування. Тому, на мій погляд, щойно філософія стає професією, вона ризикує втратити свою привабливість, оскільки не завжди спроможна відповідати на запити душі, тобто внутрішнього відчування, яке можна, на відміну від розуму, осягнути душевним розумом. Душа, душевний розум - це той ірраціональний, внутрішній досвід, яким володіє тільки окрема особистість. Філософія, як покликання, передбачає талант, вона повинна бути повністю повязана з життям філософа; філософія тільки як професія може обмежитися певним колом спеціалізованих знань. Філософ за покликанням є людиною духовною, по суті своїй інтуїтивною, несе в собі величезний тягар культурних цінностей неусвідомлено не помічаючи його немислимого обєму і ваги. Раціональне знання (яким володіє кожна людина), враховуючи його неминучість і користь, ніколи не може бути остаточним, оскільки в душі, як правило, ряд запитань і проблем, котрі ніколи не дають заспокоїтися прагненню персоналістичного пошуку істин. Людський дух не може існувати за правилами, тому той, хто відповідає на поклик душі, і є справжнім мислителем, з якого знов починає свій невпинний поступ філософія. Отже, душевний розум - головна властивість мислення філософа за покликанням. Саме цей момент дозволяє зрозуміти сутність платонівської диференціації суспільства (філософи, воїни, ремісники). Справжній філософській натурі властиве глибинне розуміння буття.

Віднайти поставлене у назві есе питання мені допомогла стаття Хорхе Анхеля Ліврага «Мистецтво завжди бути філософом». Хорхе Анхель Ліврага Ріцци (англ. Jorge Angel Livraga Rizzi; 3 вересня 1930, Буенос-Айрес, Аргентина - 7 жовтня 1991, Мадрид, Іспанія) - філософ, який присвятив своє життя міжнародній гуманістичній організації Новий Акрополь. У своїй книзі «Мистецтво завжди бути філософом» Ліврага говорить, що це мистецтво сьогодні майже забуте. Ми виросли в метушні і суєті постійних змін, вічного руху, до якого нас схиляє або нудьга, або фантазії нашої психіки. Нам дуже не вистачає здатності зупинитися й уважно подивитися навколо - адже це один із способів побачити самого себе. Ми йдемо, зневажаючи все, що бачимо, без роздумів, без реальної участі в житті Природи, яка є проявом Божественного. Ми забули, що є речі дорогі, близькі серцю, нехай навіть маленькі і незначні, але зате наші, рідні, які дають тепло серцю і зміцнюють дух. Іноді навіть здається, що ми втратили любов до них. У своїй статті автор сам задає питання, що ж означає бути філософом і говорить про те, що не достатньо лише учитися, проводити заняття, читати лекції, дізнаватися про те, про що раніше не знали. Необхідно відчувати потаємну реальність усіх речей і вміти жити нею. Для цього недостатньо лише робити ті чи інші вправи, сідати у певні пози, виснажувати тіло постом та утриманням, чи упадати в інші крайнощі. Нам не вистачає чогось іншого, більш величного; не вистачає розуміння того, що є речі на перший погляд незначні, але насправді дуже важливі. Для мене дуже показовим у цьому сенсі став приклад з життя автора, який він наводить у своїй статті.

«Я знаю також, що сам дуже далекий від досконалості і мало підходжу для того, щоб бути ідеальним прикладом філософа. Але, якщо я вже виявився у полі вашого зору розповім вам одну історію з власного життя. Кілька місяців я жив на острові Майорка. Одного разу мої супутники вирушили до магазину, а щоб не шукати стоянку, залишили мене в машині. Вечоріло. Переді мною головною вулицею рухався нескінченний потік туристів. Я бачив людей, які поспішали. Машини, мотоцикли, велосипеди насилу прокладали собі дорогу крізь людський потік. Я бачив закоханих, які були повністю поглинуті одне одним, і літніх людей, яких ріднила неквапливість і, певною мірою, спільні спогади. Якісь діти бігали, захоплені своїми іграми, що для дорослих залишаються загадкою. Мені подумалося, що якби раптом усі довідалися, що Істина знаходиться там-то і там-то, і її можна побачити на власні очі, то усі кинулися б до неї. І тому щоразу, коли я бачу людей, які йдуть поодинці і кожний у свій бік, серце підказує мені, що шукають вони зовсім не Істину. Кожен намагається наблизитися до своєї власної істини, яка віддзеркалює, як правило, його бажання, прагнення, та й взагалі все що завгодно. Я побачив перші зірки, які також здійснювали свій рух по небу, і старий вітрильник, що в нерухомості очікує на верфі нового плавання. Мною опанувало дивне почуття. Я зрозумів, що можу бути філософом, не згадуючи ні Геракліта, ні Канта. Звідкись прийшло усвідомлення, що постійний рух речей і живих істот, які шукають чогось, нехай навіть несвідомо, є природним і гідним поваги. Бог є у всьому і в усіх, у кожнім шляху, у кожній надії, у кожній ностальгії. Втратити можливість побачити цю Божественну присутність в усьому - це велика помилка. Але ще більша помилка - перестати через це бути філософом. Тому що саме розуміння цієї істини привело мене до тих маленьких прозрінь душі, про які я вам розповідаю, і до багатьох інших усвідомлень, про які мовчу, не знаходячи слів, щоб виразити невимовне. Раптом я відчув, що з усіма людьми мене пов'язує. Згадуючи про те, що писав великий поет Амадо Нерво, я відчув, що якимось таємничим чином усі люди стали моїми братами… Бог… Я сам… Життя… Час… Простір… Все переплелося й об'єдналося в мені. Я був дитиною, бігав і грався; я був закоханим і йшов, не помічаючи нічого, крім своєї любові; я був літнім чоловіком і брів, важко пересуваючи ноги, вулицями, якими проходив тисячі разів; я розмовляв німецькою, англійською, французькою, іспанською, італійською, шведською мовами. Я був зіркою, що пливла по небу, і старим кораблем, що застиг на верфі. Ці кілька хвилин я жив великою істиною, непохитною впевненістю, спокоєм і хвилюванням одночасно. І я зрозумів, що в цей момент був філософом - філософом, яким не можуть зробити ані титули, ні звання, ні книги. Так, просто філософом… І це було так прекрасно!» [1]

Я наводжу у своїй роботі цей уривок, бо саме прочитавши його, я зрозуміла, що таке бути філософом завжди і скрізь. Зрозуміла, що філософія - це не професія, це доля. Є люди-філософи, а є професіонали - кандидати, доктори наук, - але не філософи. На жаль, буває і таке. Якщо кажуть, що світопереживання можна виразити у звуках, то філософія - це світопереживання, виражене у поняттях. Філософія наближена і до релігії, і до мистецтва, вона певним чином обєднує різні напрями.

Тоді в мене виникло питання: чому людина обирає цю долю, адже філософія - це доля. Якщо все добре, безхмарно, нізвідки взятися будь-якому прагненню. Це залежить від глибини переживань. Людина має щось пережити, вона має зустрітися з тим, що дає поштовх таким переживанням (це не обовязково трагічні події). Філософія - це вроджена здібність людини. Кожна людина - філософ, слюсар, математик - філософує, свідомо чи несвідомо. Кожну людину цікавить світ, в якому вона живе, цікавить вона сама. Мало хто замислюється над тим, що він сам для себе загадка, але багато мистецтвознавців і людей творчих професій це розуміють. У кожної людини своя філософія, своє місце у світі; людина як представник свого роду є первісно філософом. Філософія - це любов до мудрості, а шляхів до неї багато. Це не означає, що існує багато філософій. Хоча поділ філософії на напрямки, на школи створюють видимість, що це так.

На мій погляд, дуже важливо, щоб філософ мав певний життєвий досвід. Не просто школа - університет - аспірантура. Він має побувати, подорожувати світом, приймати участь у ньому. Займатися філософією - не означає стільки-то годин викладати, стільки вивчати, стільки часу мислити, такого не буває. Заняття улюбленою справою має бути природнім, не обтяжуватися лише роботою, бо насправді філософія не може бути лише професією, а той, хто вважаю філософію не більше ніж своєю працею, не може називатися справжнім філософом, а головне, ніколи не зможе залишити помітний слід в історії філософіїї, бо праці таких філософів не залишають помітного сліду в душах інших людей.

І хоча Генрі Девід Торо сказав, що в наш час існують лише професори філософії, а не самі філософи, я з цим зовсім не згодна. Я вважаю, що завжди будуть люди, для яких філософія не лише професійна діяльність, а улюблена справа, сенс життя, і навіть доля.

Отже філософія - це покликання чи професійна діяльність? Для себе я відповіла на це питання однозначно. Я повністю згодна, що бути філософом - це доля, хоча вважаю, що можна обґрунтувати обидві ситуації. Але проблема в тому, що має більше сенсу - сприймати філософію як набір систематизованих знань чи як захоплюючий процес? Якщо останнє, то ви філософ за покликанням.



Список літератури

філософія ідеологічний загальносвітоглядний

1.Хорхе Ліврага Сокровенный смысл жизни: Сборник (пер. с испанского). 2-е изд. 2004. - с. 408

2.Хорхе Ліврага «Анкор-ученик» - роман ISBN 5-901650-27-1

.Хорхе Анхель Ливрага. Статьи

.О Новом Акрополе в газете «Вечерняя Москва» по материалам пресс-конференции Х.А. Ливраги в Москве (1991 г.).

.Хорхе Анхель Ливрага и его империя на сайте Мигеля Мартинеса (Miguel Martinez), «Religioni e sette nel mondo», Sept. 1997