Кредити небанківських фінансових посередників

Кредити небанківських фінансових посередників

Вступ

Зростання національної економіки на ринкових засадах залежить від ефективної діяльності як банківських, так і небанківських фінансових установ.

Небанківські кредитні установи виступають як фінансові посередники на грошовому ринку. Вони, як і банки, акумулюють заощадження населення і надають кредити. Але на відміну від банків ці установи залучають ті заощадження, які банківська система не може прийняти, або не може задовольнити певні, часто індивідуалізовані умови інвестора щодо розміщення своїх грошових коштів. Є характерні особливості у цих фінансових посередників грошового ринку і в самій формі надання кредиту. Останній часто надається у формі купівлі цінних паперів тієї фірми, яка бажає отримати кредит.

Основне призначення фінансових посередників полягає в фінансуванні економічної діяльності та забезпеченні ефективного перерозподілу капіталу у суспільстві. Завдяки цьому створюються сприятливі умови для ефективного функціонування реального сектора економіки та прискорення кругообороту капіталу в процесі господарської діяльності. Поряд з цим діяльність фінансових посередників сприяє активізації підприємництва, стимулює платоспроможний попит з боку населення та збільшує грошову масу в країні.

Фінансові посередники є інституційними інвесторами фінансового ринку і, окрім виконання суто посередницьких функцій, можуть самостійно акумулювати вільний капітал та здійснювати інвестування за рахунок власних і залучених коштів.

Актуальність теми. Значення діяльності фінансових посередників знаходить своє безпосереднє вираження у процесах фінансування суб'єктів економічної діяльності. Така діяльність сприяє підвищенню ефективності функціонування економіки та її розширеному відтворенню.

Діяльність фінансових посередників є обов'язковим атрибутом сучасної економіки. В Україні інститут фінансового посередництва знаходиться в стадії становлення та розвитку. Поява інституту фінансового посередництва в Україні тісно пов'язана з переходом національної економіки з адміністративно-командних на ринкові засади функціонування. Вітчизняний досвід розвитку цих інститутів досить обмежений, тому в процесі їх становлення необхідним є вивчення їх діяльності.

Об’єктом дослідження курсової роботи є кредитні відносини.

Предметом дослідження є кредити небанківських фінансових посередників.

Мета курсової роботи: дослідити діяльність небанківських фінансових посередників.

Практичне значення: Результати роботи можуть бути використані у підготовці до лекцій та семінарських занять,також для розробки матеріалів конференції,проектів,презентації,спецкурсів.

1.Факторингове обслуговування

.1 Суть факторингу

Відповідно до Конвенції про міжнародний факторинг, прийнятій у 1988 р. Міжнародним інститутом уніфікації приватного права, факторинг - процес перепоступки факторинговій компанії не оплачених боргових вимог (рахунків-фактур ) у поєднанні з елементами фінансового, бухгалтерського, інформаційного, збутового, страхового, юридичного та іншого обслуговування постачальника.

Факторинг характеризує фінансові відносини, що виникають між контрагентами в процесі реалізації товарів і послуг на умовах комерційного кредиту.

Доцільність використання факторингу зумовлена потребою: - зменшення дебіторської заборгованості; - прискорення обігу коштів у розрахунках; - зниження рівня неплатежів; - фінансування розвитку виробництва.

У зв'язку з браком коштів або обмеженими можливостями клієнтів погасити заборгованість за отримані товари на сьогодні факторинг став реальною альтернативою банківському кредитуванню і перетворився в надійний інструмент фінансування збуту продукції та підтримки інвестиційної діяльності підприємств. З одного боку, основою для використання факторингу є комерційний кредит, тобто продаж товарів із відстрочкою платежу, а з іншого - умова негайної сплати розрахункових документів постачальника означає, що факторингова компанія кредитує свого клієнта до моменту отримання платежу від боржника.

Однак між наданням факторингових послуг і банківським кредитуванням є суттєві відмінності (табл. 1).

Таблиця 1. Порівняльна характеристика кредиту і факторингу

Відповідно до розпорядження Держфінпослуг "Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг" від 3 квітня 2009 р. № 231 до фінансової послуги факторингу належить сукупність таких операцій з фі-нансовими активами: 1) фінансування клієнтів - суб'єктів господарювання, котрі уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; 2) набуття відступленого права грошової вимоги, в тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників - суб'єктів господарювання за договором, на якому ґрунтується таке відступлення; 3) отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, в тому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.

Основними функціями факторингу є: 1) фінансування поставок товарів (послуг); 2) управління дебіторською заборгованістю; 3) покриття фінансових ризиків; 4) оцінювання платоспроможності покупця.

Суб'єктами факторингової операції є: 1) фактор - банк, факторингова фінансова установа або фізична особа - суб'єкт підприємницької діяльності, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції; 2) клієнт (постачальник) - фізична або юридична особа - суб'єкт підприємницької діяльності, яка отримує факторингові послуги; 3) позичальник (покупець, боржник) - підприємство, що купує товар або послугу на умовах комерційного кредиту.

У зв'язку з тим, що є багато різновидів факторингу, технологічний цикл проведення операції може бути різним. У класичному варіанті факторинг - це повне фінансове обслуговування постачальника та кредитування під рахунки-фактури без права регресу.

Як правило, банк або факторингова компанія, які надають такі послуги, сплачують 80-90 % вартості перевідступлених боргових вимог (рахунків-фактур), що виникають між контрагентами в процесі реалізації товарів і послуг на умовах комерційного кредиту, та одержує право на отримання платежу за ними. Залишок (10-20 %) за мінусом плати за послугу та процентів за користування кредитними коштами виплачується постачальнику після стягнення заборгованості з покупця.

Відповідно до договору про факторинг, боржник здійснює платіж факторові на підставі одержаного від клієнта або фактора письмового повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові, в якому зазначаються: - сума грошової вимоги, що підлягає виконанню; - фактор, якому має бути здійснено платіж.

При цьому виконання боржником грошової вимоги факторові звільняє його від зобов'язання перед клієнтом. Крім того, згідно з Цивільним кодексом України наступне відступлення (перепоступка) фактором права грошової вимоги третій особі не допускається.

Послідовність проведення факторингових операцій може бути такою (рис. 1):

Рис. 1. Послідовність проведення факторингу

) укладання товарної угоди між покупцем і продавцем; 2) відвантаження товарів, надання послуг відповідно до укладеної угоди; 3) звернення постачальника товарів (послуг) до фінансової установи із заявою-проханням про укладення договору факторингу; 4) аналіз економічного та фінансового стану юридичної особи - постачальника, перевірка платоспроможності покупця, зазначеного в заявці постачальника, та прийняття рішення про можливість укладання договору; 5) укладення факторингової угоди між постачальником і фінансовою установою про передачу першим свого права стягнення дебіторської заборгованості з покупця новому кредитору та визначення умов зазначеної юридичної дії; 6) втрата постачальником права вимоги на стягнення дебіторської заборгованості, тобто вибуття первинного кредитора із зобов'язання; 7) нотаріальне засвідчення постачальником копій документів (товарного договору, товаророзпорядчих документів, боргових розписок), що засвідчують про право вимоги, та передача їх оригіналів новому кредиторові; 8) сплата фінансовою установою поданих постачальником розрахункових документів у обсягах, визначених факторинговою угодою; 9) повідомлення боржника про поступку вимоги; 10) сплата боржником зобов'язань на користь нового кредитора.

Головною економічною перевагою застосування факторингу є швидке перетворення дебіторської заборгованості у грошові кошти. Але крім цього, класичний факторинг передбачає наявність фінансового, бухгалтерського, інформаційного, збутового, страхового, юридичного та іншого обслуговування постачальника фактором.

Отже, важливою характеристикою факторингової послуги є її комплексний характер, оскільки, крім кредитування поставок продукції, фактор виконує ще низку додаткових функцій, пов'язаних з обслуговуванням клієнта, які надаються відповідно до угоди про повне обслуговування.

Повне обслуговування передбачає:

захист від виникнення сумнівних боргів і забезпечення гарантованого надходження грошових коштів; - управління кредитом; - облік реалізації продукції; - кредитування у формі попередньої оплати (за бажанням постачальника) чи оплату суми перепоступки боргових вимог (за мінусом витрат) на певну дату.

Повне обслуговування проводиться за умови, що постачальник перевідступає фактору борги всіх своїх клієнтів. Така умова оптимальна для обох сторін, оскільки йдеться про сукупний кредитний ризик усього портфеля постачальника, а постачальникові не потрібно вести окремий облік неперепоступлених боргових вимог.

Угоди про повне обслуговування з відкритим факторингом без права регресу використовують переважно за постійних і тривалих контактів між постачальником і банком (факторинговою компанією).

Угода про повне обслуговування з правом регресу відрізняється від попередньої тим, що факторингова компанія (банк) не страхує кредитний ризик, на який наражається клієнт. Це означає, що фактор має право повернути постачальникові боргові вимоги на будь-яку суму, не оплачені клієнтами протягом певного строку (зазвичай протягом 90 днів від установленої дати платежу).

Різновид факторингу з повним обслуговуванням практично можна розглядати як агентську угоду. Підприємство має власну ефективну систему обліку та управління кредитами, але воно потребує захисту від кредитних та інших ризиків. В умовах укладеної факторингової угоди зазначається, що фактор придбає неоплачені боргові вимоги, а постачальник є його агентом з інкасування. Напис на рахунку повідомляє про участь в операції фактора, хоча платіж здійснюватиметься на ім'я постачальника, котрий діє як агент на користь фактора. Перевага такого типу факторингових угод полягає в тому, що знижуються витрати фактора на оцінку кредитоспроможності клієнта, а плата за операцію стягується з постачальника.

Головною метою більшості підприємців, які використовують операції факторингу з повним обслуговуванням, є одержання додаткових грошових коштів. Як правило, фактор сплачує лише близько 80 % вартості перепоступлених боргових вимог. Це зумовлено низкою об'єктивних причин: насамперед необхідний деякий час для уникнення помилок і суперечливих питань у рахунках для того, щоб фактор міг компенсувати попередньо сплачені суми в разі порушення постачальником умов факторингової угоди.

Використання додаткових послуг банку чи факторингової установи дає змогу постачальнику спростити обслуговування, скоротити власний штат і суттєво знизити витрати. Однак при цьому може виникнути ризик залежності клієнта від факторингової компанії. З іншого боку, наявність банківського посередника (факторингової компанії) в системі розрахунків при поставці може призвести до значного поліпшення платіжної дисципліни дебіторів.

Відмінністю міжнародного факторингу є переважання у ньому експортного факторингу, який передбачає продаж експортером своєму банку-фактору короткострокових дебіторських заборгованостей (до 90 днів) з експорту.

У ст. 1 Конвенції про міжнародний факторинг зазначається, що факторинг - це договір, укладений між постачальником і фактором, відповідно до якого:

) постачальник доручає чи бере на себе зобов'язання доручати фактору збирання дебіторської заборгованості за договорами купівлі-продажу товарів, укладених між постачальником та його клієнтом (дебіторами). При цьому товаром за зазначеними договорами не можуть бути предмети чи інше майно, придбане передусім для особистого, сімейного чи домашнього використання;

) фактор має виконувати щонайменше дві з таких функцій:

фінансування постачальника, у тому числі шляхом надання позики чи попередньої оплати;

ведення рахунків (бухгалтерського обліку), пов'язаних з одержанням дебіторської заборгованості;

збирання дебіторської заборгованості;

захист від несплати суми боргу дебіторам;

) дебітори (боржники) мають отримати письмове повідомлення про передання права на одержання дебіторської заборгованості.

Класичний міжнародний факторинг передбачає участь чотирьох сторін: експортера, експорт-фактора, імпортера та імпорт-фактора.

Послідовність здійснення операцій міжнародного факторингу представлена на рис. 2:

Рис. 2. Послідовність здійснення міжнародного факторингу

) Експортер постачає товар імпортеру. На рахунках-фактурах експортера міститься надпис, який повідомляє імпортера про те, що він має здійснити платіж на користь імпорт-фактора; 2) копії рахунків-фактур і транспортних документів направляються експорт-фактору; 3) експорт-фактор виплачує експортеру майже 80 % суми поставки за придбану дебіторську заборгованість; 4) експорт-фактор здійснює перепоступку дебіторської заборгованості імпорт-фактору; 5) імпорт-фактор має вилучити суму боргу та у випадку не платежу з боку імпортера взяти на себе ризик неплатежу та здійснити платіж експорт-фактору; 6) імпортер здійснює платіж імпорт-фактору; 7) імпорт-фактор переводить платіж імпортера на користь експорт-фактора або у разі неплатежу здійснює гарантійний платіж; 8) експорт-фактор зараховує експортеру частку заборгованості (15 %), яка залишилася, за мінусом факторингової комісії.

Конвенцію про міжнародний факторинг було укладено в Оттаві 28 травня 1988 р. її поява була зумовлена потребою уніфікації правовідносин цього виду. Конвенцію підписали 14 держав. Вона набрала чинності у 1996 р. Оттавська конвенція відіграла велику роль у світовому розвиткові факторингу. Вона стала основою при розробці факторингового законодавства багатьох країн. Глава про факторинг міститься, зокрема, у Модельному Цивільному кодексі держав - учасниць СНД.

1.2 Порядок оформлення договору факторингу

Основою факторингового фінансування є договір факторингу, яким визначаються умови надання факторингової послуги, зобов'язання та відповідальність сторін.

Договір факторингу слід розглядати як договір про купівлю права. На практиці цей договір спрямований на купівлю торгової (фінансової) заборгованості з взяттям на себе зобов'язання щодо її стягнення і ризику неплатежу.

Предметом договору факторингу є право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутню вимогу вважають переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У таких випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається. У договорі обумовлюються: - вид факторингової операції; - сума кредиту, процентна ставка, сума винагороди за всіма видами послуг; - гарантії виконання взаємних зобов'язань і матеріальна відповідальність за їх невиконання; - порядок оформлення документів тощо.

У межах договору клієнт пропонує факторові купити всі його вимоги до дебіторів. Після відповідної перевірки платоспроможності окремих дебіторів (покупців) за потреби встановлюється ліміт, після чого факторингова компанія бере на себе ризик неплатоспроможності в межах встановленого ліміту.

Договір про факторингове обслуговування укладається між постачальником і факторинговою фірмою на строк не менше одного року.

Розрізняють такі види договорів:

двосторонні, укладені між банком і підприємством на певний строк чи на здійснення одноразової операції, за якими постачальник відступає фактору право на одержання платежів за встановленими платіжними вимогами-дорученнями на цих чи інших платників;

двосторонні, укладені між банком і підприємством на гарантію оплати всіх претензій протягом строку дії договору. Факторингове фінансування надається тільки у разі браку власних коштів платника і права на одержання кредиту від банку;

тристоронні, укладені між банком, постачальником і платником, якщо між ними є прямі тривалі зв'язки. За такими договорами фактор гарантує оплату рахунків постачальника, виставлених на даного платника.

Залежно від обсягу виконаних послуг з факторингу може бути укладено договір про повне обслуговування чи про попередню оплату платіжних документів.

У договорі про ведення розрахунків шляхом факторингових операцій обумовлюються:

права та обов'язки кожної зі сторін;

процедури надання факторинговою компанією фінансування клієнтам;

правила перепоступки боргових вимог та їх інкасування;

порядок страхування договорів відкритого факторингу боржникам;

порядок здійснення взаємних розрахунків тощо. Факторингова компанія або банк можуть виконувати низку додаткових необхідних постачальнику послуг, зокрема:

вести повний бухгалтерській облік дебіторської заборгованості;

інформувати про ринок збуту, ціни, платоспроможність майбутніх покупців;

здійснювати аналіз та ранжування покупців залежно від обсягів покупок, історії кредитних відносин та умов оплати;

консультувати з питань організації розрахунків, укладання договорів, одержання платежів;

надавати транспортні, складські, страхові, рекламні послуги;

узяти на себе ризик неплатежу.

При підписанні договору про факторингове обслуговування фактор має проаналізувати стан та якість дебіторської заборгованості, що підлягає рефінансуванню. Обов'язковою умовою є те, що ця дебіторська заборгованість не повинна бути об'єктом застави іншої кредитної чи гарантійної угоди.

Крім того, фактор може застрахувати себе шляхом внесення у договір додаткових умов фінансування, а саме: фінансувати постачальника після підтвердження покупцем одержання продукції, передбачити умови відповідності її якості умовам контракту, а також виконання умов постачання продукції.

Умови надання факторингових послуг окремими банками різні. Це залежить, насамперед, від кредитної політики банку. Наприклад, ПАТ КБ "Приватбанк", як правило, надає факторингові послуги постачальникам, що здійснюють поставку товарів (робіт, послуг) на умовах відстрочки платежу терміном не більше 30 днів. У випадку перевищення цього терміну операція факторингу здійснюється тільки за умови надання забезпечення з боку покупця або його майнових поручителів відповідно до заставних вимог банку.

Стандартна відстрочка платежу в "SwedBank" коливається в межах від 7 до 90 днів. Інколи вона збільшується до 270 днів. В "Укрсоцбанку" цей термін встановлюється індивідуально для кожного клієнта, але не має перевищувати 1 року. "Укрсоцбанк" може здійснювати факторингові операції як у бланковій формі, так і під забезпечення товарів в обігу, залежно від якості дебіторської заборгованості, що приймається до факторингу, а не від терміну відстрочки платежу.

.3 Визначення вартості факторингових послуг

фінансовий інвестор факторинг

З економічного погляду факторинг розглядають як операцію, що має кредитний характер. За користування факторингом постачальник платить фактору винагороду.

Нарахування винагороди за факторинг може здійснюватися двома методами:

) шляхом встановлення диференційованого розміру комісії у відсотках від номінальної вартості права вимоги.

Чим більше кредиторів обслуговує факторингова компанія чи банк і чим менший термін відстрочки платежу, тим нижчим буде розмір комісії у відсотках від номінальної вартості права вимоги (табл. 2);

) шляхом дисконтування.

Таблиця 2. Приклад встановлення розміру комісії банку за адміністрування дебіторської заборгованості клієнта залежно від чисельності дебіторів у групі та строку відстрочки платежу

Ставка дисконту диференційована за термінами авансування і залежить від розміру фінансування та рівня ризику, який бере на себе банк.

Зазвичай факторингова компанія або банк, що надають такі послуги, сплачує лише частину вартості перепоступлених боргових вимог (рахунків-фактур), що виникають між контрагентами в процесі реалізації товарів і послуг на умовах комерційного кредиту, та одержує право отримання платежу за ними. Залишок за мінусом плати за послугу та процентів за користування кредитними коштами виплачується постачальнику після стягнення заборгованості з покупця.

Плата за факторинг також залежить від виду факторингу. Якщо банк надає факторинг без регресу, то, звичайно, дисконт буде вищий. Наприклад, ПАТ КБ "Приватбанк" надає факторинг без регресу, а "Укрсоцбанк" не відкидає право зворотної вимоги до постачальника відшкодувати сплачену суму, за відмови або неспроможності сплати її покупцем.

При нарахуванні суми винагороди за факторинг банки та факторингові установи використовують комбінований механізм сплати винагороди, схожий зі сплатою звичайних відсотків за кредит, які утримуються за фактичну суму заборгованості та за фактичний строк існування цієї заборгованості, а послуги адміністрування дебіторської заборгованості сплачуються окремими платежами у вигляді комісії. Розмір комісії встановлюється у вигляді фіксованої ставки від вартості накладної.

Винагорода фактора у вигляді дисконту розраховується:

як певний відсоток від номінальної суми накладної, яку викуповує банк;

від суми авансового платежу (як правило, майже 80 % вартості накладної), яку банк сплачує клієнту при її викупленні.

Дохідність цих двох методів сплати винагороди для банку однакова, проте при нарахуванні відсотків на суму платежу клієнт може самостійно розраховувати та планувати свої витрати, тоді як при нарахуванні відсотків на номінальну суму накладної клієнту доводиться визначати "прихований" рівень сплачених відсотків, оскільки фактично він отримує фінансування лише в розмірі 80 % від суми накладної, тоді як відсотки сплачує від всієї суми накладної, тобто на 20 % більше.

Факторингові операції, як аналог кредитування, можуть бути вигідними, насамперед, коли плата за використання факторингу менша, ніж плата за використання кредиту. В протилежному випадку факторинг не може бути альтернативою банківському кредитуванню. Крім того, факторингові компанії та банки мають забезпечити комплексне обслуговування клієнтів і позичальників з наданням широкого спектра фінансових, бухгалтерських і юридичних послуг, які забезпечують надійне та стабільне співробітництво всіх суб'єктів ринку факторингових послуг.

2.Сутність та особливості лізингу як форми кредиту

.1 Сутність лізингу як форми кредиту

Лізинг - один із найпоширеніших у світовій практиці методів фінансування технічного оснащення та оновлення виробництва, який має давні традиції.

Загальне поняття лізингу наведено в ч. 1 ст. 292 Господарського кодексу.

Лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Основою будь-якої лізингової угоди є фінансова (кредитна) послуга: лізингодавець купує майно у власність для наступного надання його у користування лізингоодержувачу, який за рахунок періодичних лізингових внесків відшкодовує його вартість. Отже, лізинг має ознаки, властиві кредиту, - терміновість, платність, матеріальне забезпечення.

Лізинг також постає як вид підприємницької діяльності, який сприяє розвитку економіки, перетворившись у самостійну сферу вкладання капіталу. Слід зазначити, що лізингова діяльність охоплює не тільки великі компанії, а й сферу середнього і малого бізнесу, Частка витрат на лізингові операції в загальних обсягах капітальних вкладень у машини й обладнання становить: у США - 33 %, в Англії, Франції, Швеції, Іспанії - 13-17; Італії, Голландії - 12-14 %. В Японії щорічний приріст обсягу лізингових операцій становить 25-30%.

До основних функцій лізингу належать:

виробнича: оперативне розв'язання проблем технічного пере оснащення виробництва; забезпечення доступу підприємства до нової техніки та технологій;

фінансова: надання основних фондів у користування на умовах кредиту; використання податкових та амортизаційних пільг;

збутова: стимулювання просування продукції; освоєння нових сегментів ринку.

Лізинг виник на основі розвитку орендних відносин, що обумовлює спрощене сприйняття лізингу як форми довгострокової оренди основних фондів, які передаються у тимчасове користування на платній основі і на визначений угодою строк. Разом з тим є певні відмінності між поняттями лізингу та оренди, а саме:

у більшості лізингових операцій (це стосується насамперед фінансового лізингу), на відміну від оренди, передбачається участь третьої сторони - продавця (постачальника) майна, оскільки при укладанні лізингового договору лізингодавець, як правило, ще не є власником майна, на нього тільки покладається обов'язок придбати його у власність;

предметом лізингового договору є не споживна річ, що належить до основних фондів, у той час як на практиці має місце оренда землі чи житлових приміщень;

лізинговий платіж, на відміну від орендного, має особливу структуру (з огляду на склад витрат, що відшкодовуються лізингоодержувачем).

Правова природа лізингу відображається у Цивільному кодексі (визначено загальні правові ознаки лізингових операцій); Господарському кодексі (визначено загальні правові ознаки лізингових операцій та встановлено особливості правового регулювання лізингових операцій для банків); законах України "Про фінансовий лізинг" від 16 грудня 1997 р. № 723/97-ВР; "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" від 12 липня 2001р. № 2664-ІП (визначено питання державного регулювання фінансового лізингу як фінансової послуги); "Про банки і банківську діяльність'' від 7 грудня 2000 р. № 2121-ПІ (регулює загальні умови та порядок здійснення лізингових операцій банками); "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28 грудня 1994 р. №334/94-ВР та "Про податок на додану вартість" від 3 квітня 1997 р. № 168/97-ВР (визначено правила оподаткування лізингових операцій) .

Лізинг здійснюється за договором лізингу, який регулює правовідносини між суб'єктами лізингу.

Суб'єктами лізингу можуть бути:

лізингодавець - юридична особа, яка передає право володіння та користування предметом лізингу лізингоодержувачу;

лізингоодержувач - фізична або юридична особа, яка отримує право володіння та користування предметом лізингу від лізингодавця;

продавець (постачальник) - фізична або юридична особа, в якої лізингодавець набуває річ, що в наступному буде передана як предмет лізингу лізингоодержувачу;

інші юридичні або фізичні особи, які є сторонами багатостороннього договору лізингу.

Суб'єктами лізингу можуть бути лізингові компанії, банки, суб'єкти господарської діяльності (підприємства, організації та об'єднання всіх видів і форм власності, асоціації, союзи" концерни, консорціуми, торгові доми, посередницькі та консультаційні фірми, страхові компанії, кредитно-фінансові установи), засновницькими документами яких передбачено здійснення лізингової діяльності, об'єднання лізингових компаній та інших суб'єктів лізингової діяльності, національні та міжнародні комерційні та некомерційні об'єднання, що створюються з метою реалізації великих проектів і програм, отримання додаткових вигод і досягнення соціального ефекту.

Будь-який із суб'єктів лізингу може бути як резидентом, так і нерезидентом країни.

Предметом лізингу (предметом договору лізингу) може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками та віднесена відповідно до законодавства до основних фондів.

Це може бути будь-яке нерухоме та рухоме майно, в тому числі машини, устаткування, транспортні засоби, обчислювальна та інша техніка тощо, не заборонене до вільного обігу на ринку та щодо якого немає обмежень про передачу його в лізинг.

Предметом лізингу не можуть бути земельні ділянки та інші природні об'єкти, єдині майнові комплекси підприємств та їх відокремлені структурні підрозділи (філії, цехи, дільниці). Майно, що перебуває в державній або комунальній власності та щодо якого немає заборони передачі в користування або володіння, може бути передано в лізинг у порядку, встановленому Законом "Про фінансовий лізинг".

Залежно від особливостей придбання майна лізингодавцем розрізняють прямий та непрямий лізинг.

Прямий лізинг має місце, коли за договором лізингу лізингодавець передає лізингоодержувачеві у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості з лізингоодержувачем.

Непрямий лізинг має місце у випадку спеціального придбання майна лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов.

Господарський кодекс України визначає два головні види лізингу: оперативний та фінансовий.

Незважаючи на те, що немає спеціального закону про оперативний лізинг, правові ознаки оперативного лізингу в Україні окреслено у відповідних статтях Цивільного та Господарського кодексів, Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" . Відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються Законом України "Про фінансовий лізинг" та положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку.

За договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Переваги лізингу над банківський кредитом:

. На об'єкт лізингу не може бути накладено податковий арешт, обтяження третіх осіб і т.д; 2. Відсутність застави; 3. Податкові переваги: • 100% комісії лізингодавця відноситься на валові витрати; • в момент передачі предмету лізингу (транспорту, техніки, обладнання і т.д.) лізингоодержувачу виникає податковий кредит з ПДВ на всю суму вартості предмету лізингу; • амортизаційні відрахування від балансової вартості предмета лізингу зменшують базу оподаткування; • комісії або відсотки по лізингу не обкладається ПДВ. 4. Економія часу і зусиль на пошук та утримання предмету лізингу (транспорту, техніки, обладнання і т.д.), підбору оптимальних та вигідних умов страхування, обслуговування банківського кредиту; 5. Лізингова компанія займається пошуком, резервуванням, контролем якості термінів постачання предмету лізингу (транспорту, техніки, обладнання і т.д.). 6. Не потрібно самостійно проводити багато переговорів та виїзних зустрічей з постачальниками, страховими компаніями, банками, постачальниками додаткового обладнання, стояти в чергах на реєстрацію. 7. Лізингова компанія робить всі платежі, включаючи реєстраційні, транспортний збір, конвертації валюти і т.д.

1.2 Порядок оформлення договору фінансового лізингу

Договір лізингу (лізинговий контракт) - укладена в письмо вій формі угода між лізингодавцем і лізингоодержувачем, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків у зв'язку з предметом лізингу.

Предметом договору є зобов'язання лізингодавця надати лізингоодержувачу за плату в тимчасове володіння та використання майно, придбане ним за договором купівлі-продажу у власність у продавця (постачальника) з метою одержання прибутку, доходу або досягнення іншого корисного ефекту.

Типову форму договору фінансового лізингу наведено в додатку Б. Відносини лізингодавець - лізингоодержувач нагадують звичайний договір оренди, проте мають місце істотні відмінності, а саме:

) лізингодавець при укладанні договору фінансового лізингу ще не е власником майна, що підлягає передачі за договором лізингу, на нього покладається обов'язок тільки придбати його у власність. У зв'язку з цим відносини фінансового лізингу відповідають визначенню непрямого лізингу згідно з ч. 1 ст. 806 Цивільного кодексу.

Прямий лізинг, що передбачає передачу лізингоодержувачу в користування майна, що належить лізингодавцю на правах власності і було набуте ним без попередньої домовленості з лізингоодержувачем, не регулюється нормами Закону "Про фінансовий лізинг", а регулюється гл. 58 Цивільного кодексу, положеннями ст. 292 Господарського кодексу України. Крім того, потрібно враховувати, що до відносин, пов'язаних із лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та договір поставки;

) предмет лізингу передають завжди на конкретний строк; більше того, Законом України "Про фінансовий лізинг" встановлено нижню межу - не менше одного року;

) лізинговий платіж, на відміну від орендного, має особливу структуру.

Класичний договір фінансового лізингу пов'язує трьох осіб: продавця (виробника) майна, його набувача (лізингоодержувача) та лізингодавця (посередника).

Однак учасники фінансового лізингу пов'язані між собою не одним, а найчастіше двома договорами.

Лізингодавець укладає з продавцем обраного лізингоодержувачем майна договір купівлі-продажу; з лізингоодержувачем - договір фінансового лізингу.

Обидва договори взаємозалежні. Здебільшого лізингоодержувач, а велізингодавець шукає продавця і узгоджує з ним усі умови договору купівлі-продажу. Саме він домовляється про предмет договору купівлі-продажу, ціну, місце та термін передачі майна в лізинг.

Строк лізингу - термін, на який предмет лізингу надається лізингоодержувачу в тимчасове володіння та використання відповідно до договору лізингу.

Найпоширенішими термінами фінансового лізингу є угоди на строк до п'яти років. Значно рідше укладаються угоди на 10 і більше років.

Лізингоодержувач має право відмовитися від договору лізингу в односторонньому порядку, письмово повідомивши про це лізингодавця, якщо прострочення передачі предмета лізингу становить понад 30 днів, за умови, що договором лізингу не передбачено іншого строку.

Крім того, лізингоодержувач має право вимагати відшкодування збитків, у тому числі повернення платежів, сплачених лізингодавцю до такої відмови.

У свою чергу, лізингодавець також має право відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів.

1.3 Надання послуги фінансового лізингу

Взаємодія основних учасників під час укладання і реалізації договору фінансового лізингу здійснюється у певній послідовності :

) потенційний лізингоодержувач, зацікавлений в отриманні конкретних видів майна, самостійно, на підставі наявної інформації та досвіду обирає зацікавленого у продажі постачальника (продав ця) потрібного йому майна;

) лізингоодержувач звертається до потенційного лізингодавця, який має необхідні кошти або доступ до кредитних ліній, із проханням взяти участь у лізинговій угоді;

) лізингодавець (лізингова компанія) перевіряє відповідність ціни на майно, що погодив лізингоодержувач, ринковому рівню та укладає з постачальником (виробником) договір купівлі-продажу;

) лізингодавець вирішує питання фінансування та купує необхідне лізингоодержувачу майно у постачальника у власність;

) лізингодавець передає куплене майно лізингоодержувачу в тимчасове користування на умовах, погоджених у договорі лізингу, З правом можливого викупу такого майна після закінчення терміну дії договору;

) лізингодавець здійснює контроль за використанням переданого лізингоодержувачу майна, своєчасністю сплати лізингових платежів, урегульовує претензії тощо;

) після закінчення дії договору фінансового лізингу відповідно до його умов предмет лізингу за залишковою вартістю переходить у власність лізингоодержувача.

Рис. 3. Схема взаємодії основних учасників фінансового лізингу

Таким чином, можна вважати, що послуга фінансового лізингу надається в три етапи.

І етап характеризується обґрунтуванням лізингової угоди, аналізом фінансових, технічних і організаційних можливостей усіх потенційних учасників та підготовкою документів для укладання юридичних угод, зокрема:

) заявки лізингоодержувача про надання в лізинг предмета лізингу;

) висновку про платоспроможність лізингоодержувача та ефективність його проекту;

) замовлення-наряду на постачання предмета лізингу;

) заяви та договору на отримання банківської позики.

Роль цього етапу зумовлена складним характером багатосторонніх відносин при лізингу, який потребує детального вивчення всіх умов та особливостей кожної угоди.етап - юридичне оформлення лізингової послуги та підписання необхідних договірних документів:

) договору купівлі - продажу предмета лізингу;

) акта прийому предмета лізингу в експлуатацію;

) лізингового договору;

) договору технічного обслуговування предмета лізингу;

) договору надання банківського кредиту;

) договору страхування предмета лізингу.етап - використання предмета лізингу, пов'язане з реалізацією проекту лізингоодержувача. На цьому етапі сплачуються лізингові платежі, операції відображаються в бухгалтерському обліку, повертається банківська позика та виплачуються проценти за користування нею, а після закінчення строку лізингу встановлюються відносини щодо подальшого використання предмета лізингу.

Крім основних учасників (лізингодавця, лізингоодержувача, постачальника, банку) у забезпеченні договору фінансового лізингу можуть брати участь інші учасники (страхові компанії, сервісні центри з обслуговування машин та устаткування, брокерсько-дилерські та консалтингові фірми та ін.).

Такий складний механізм надання послуги з фінансового лізингу свідчить про те, що лізинг - складна синтетична форма господарських зв'язків, яка поєднує елементи купівлі-продажу, кредиту, оренди та продажу в розстрочку.

1.4 Особливості надання лізингових послуг банківськими установами

Банк у лізингових операціях може брати як безпосередню, так і опосередковану участь(рис.4) . Отже, банк може виступати як інвестором (посередником між суб'єктами лізингу), так і безпосередньо лізингодавцем, що передає об'єкт лізингу в користування лізингоодержувачу. Між банком і лізингодавцем укладається кредитний договір із графіком погашення кредиту і відсотків відповідно до умов виплат лізингових платежів за договором фінансового лізингу.

Опосередкована участь банківських установ у наданні лізингових послуг забезпечує більш високу ефективність порівняно з безпосередньою участю у лізинговому бізнесі. Це пояснюється перевагами спеціалізації лізингових компаній, які виявляються у додаткових можливостях щодо вирішення технічних та комерційних питань, дослідженнях ринку та ін.

Рис. 4. Форми участі банків у лізингу

2.Оподаткування операцій фінансового лізингу

.1 Податок на прибуток

Відповідно до пп. 7.9.6 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28 грудня 1994 р. № 334/94-ВР передання майна в оперативний лізинг (оренду) не змінює податкових зобов'язань орендодавця та орендаря. При цьому орендодавець збільшує суму валових доходів, а орендар збільшує суму валових витрат на суму нарахованого лізингового платежу за наслідками податкового періоду, в якому здійснюється таке нарахування.

Операції фінансового лізингу згідно із Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств" належать до операцій особливого виду, порядок оподаткування яких регулюється нормами пп. 7.9.6 цього закону.

При фінансовому лізингу валові доходи в лізингодавця та валові витрати в лізингоодержувача збільшаться не на всю суму лізингового платежу, а лише на його частину. Так, пп. 7.9.6 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" визначено, що при нарахуванні лізингового платежу лізингоодержувач збільшує валові витрати на частину лізингового платежу, яка дорівнює сумі відсотків або комісій, нарахованих на вартість об'єкта фінансового лізингу за результатами податкового періоду, в якому таке нарахування здійснюється. При цьому частина лізингового платежу, що сплачується в рахунок компенсації частини вартості самого об'єкта фінансового лізингу, до складу валових витрат не входить. Датою збільшення валових витрат вважається дата нарахування такого платежу, а не його сплати.

Отже, з огляду на норми такого закону лізинговий платіж поділяється лише на дві частини:

) перша відшкодовує вартість об'єкта лізингу;

) друга - сума процентів або комісій, нарахованих на вартість об'єкта фінансового лізингу.

Беручи до уваги податкове законодавство, доцільно у договорі не розбивати лізинговий платіж на чотири складові, оскільки можуть виникнути проблеми з податковим обліком інших складових, особливо при нарахуванні ПДВ. Компенсацію відсотків за кредитом та інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору фінансового лізингу, краще включати до другої частини лізингового платежу. Це безпечніше для податкового обліку.

2.2 Амортизація

Відповідно до п. 1 ст. 18 Закону України "Про фінансовий лізинг" амортизація на предмет лізингу нараховується згідно із законодавством, тобто відповідно до норм п. 8.3 і п. 8.6 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств". Згідно з пп. 8.5.2 цього закону лізингоодержувач збільшує балансову вартість відповідної групи основних фондів на вартість основних фондів, які надаються йому у фінансовий лізинг у порядку, передбаченому для їх придбання. Податкова амортизація нараховується щоквартально, починаючи з кварталу, наступного за надходженням, зменшуючи оподатковуваний прибуток.

Якщо об'єкт лізингу планується повернути лізингодавцю, то доцільно вести облік об'єкта окремо від групи, оскільки при його поверненні виникне потреба у визначенні залишкової вартості та звичайної ціни, про яку зазначено у пп. 7.9.6 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

2.3 ПДВ

Згідно з п. 1.4 Закону України "Про податок на додану вартість" від 3 квітня 1997 р. № 168/97-ВР операції із передачі майна за договором фінансового лізингу прирівнюються до операцій з поставки товарів.

Дата виникнення податкових зобов'язань у лізингодавця та податкового кредиту в лізингоодержувача встановлена п. 7.3 та п. 7.5. Закону "Про ПДВ".

У лізингодавця датою виникнення податкових зобов'язань є дата фактичної передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоодержувачу на підставі норми пп. 7.3.4 Закону України "Про податок на додану вартість".

У лізингоодержувача право на податковий кредит на об'єкт фінансового лізингу виникає згідно з нормою пп. 7.5.3 Закону України "Про ПДВ" на дату фактичного отримання такого об'єкта від лізингодавця.

Операції з оплати вартості послуг за договором фінансового лізингу підлягають оподаткуванню ПДВ у загальному порядку згідно зол. 3.1.1 цього закону. При цьому відповідно до пп. 3.2.2 означеного закону виняток становить лише та частина лізингового платежу, яка є сумою процентів або комісій, нарахованих на вартість об'єкта фінансового лізингу, але в межах подвійної облікової ставки НБУ, встановленої на день нарахування таких процентів (комісій) за відповідний проміжок часу. Розраховується сума від вартості об'єкта лізингу, наданого у межах такого договору фінансового лізингу. За об'єктом фінансового лізингу, оціненого в іноземній валюті, сплата процентів з метою оподаткування визначається у гривнях за курсом валют, визначеним НБУ.

Та частина лізингового платежу, що є компенсацією вартості об'єкта лізингу, обкладається ПДВ у періоді його передачі лізингоодержувачу. Тому податкове зобов'язання в періоді нарахування лізингового платежу в цій його частині, що компенсує вартість об'єкта, уже не виникатиме.

Стосовно інших витрат лізингодавця, які можуть в окремому вигляді бути складовими лізингового платежу, то вони оподатковуються ПДВ у загальному порядку на підставі норми пп. 3.1.1 Закону України "Про податок на додану вартість".

3.Лізинг у вітчизняній практиці

До1995 року ринку лізингових послуг в Україні не було. Існування лізингу як оренди на той період регламентувалось законами «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня1994р. N334/94-ВР, «Про господарські товариства» від19 вересня1991р. 1576-ХІІ, «Про підприємства в Україні» від 27 березня1991р. N887-ХІІ. Багато питань законодавчо не було врегульовано. У1995 р. до Верховної Ради України був поданий проект закону «Про лізинг», розроблений фахівцями Харківського лізингового фонду і Довірчоготовариства військових запасу «Сокіл-Довіра» з м. Львова. Цей документ став основою для прийняття16 грудня1997 р. Закону України «Про лізинг». В жовтні цього ж року на XXI щорічних зборах членів Європейської федерації національних лізингових асоціацій «LEASEUROPE» Україну прийняли до членів цієї економічної структури.

Незважаючи на активний розвиток фінансової системи, ринок лізингових послуг в Україні перебуває на стадії становлення. При цьому активізація лізингових операцій істотно впливає на розширення реального сектору економіки України.

Фахівцями виділяються такі чинники, які сприяють розвитку лізингу в Україні:

• попит на лізингові послуги значно перевищує пропозицію(співвідношення становить10:1);

• «дозвільна» система не поширюється на лізингові операції, цей вид діяльності не потребує ліцензування;

• експортно-імпортні лізингові операції не виснажують валютних резервів і не впливають на сальдо платіжного балансу країни.

За 2012 рік в Україні зареєстровано 217 лізингодавців, але фактично з них працюють на ринку лізингових послуг не більше 20.

Серед лізингових компаній, що сьогодні працюють на українському ринку лізингу, можна виділити ТОП-10 компаній, які активно поводять себе на ринку і залишаються в десятці лідерів вже декілька років підряд, займаючи те чи інше місце. Рейтинг першої десятки лізингодавців за 2012 рік, який проводить Асоціація «Українське об'єднання лізингодавців», очолила компанія ВТБ Лізинг Україна з портфелем у 3,5 млрд. гривень, друге місце посів Райффайзен Лізинг Аваль з портфелем 2 млрд. гривень, на третьому - УніКредит Лізинг з портфелем в 1,57 млрд. грн. (табл.3).

Таблиця 3.ТОП-10 лізингових компаній України (рейтинг відносно розміру лізингового портфелю)

Як можна помітити, станом на кінець 2012 року 5 з 10 найбільших лізингових компаній показали від'ємний темп приросту відносно 2011 року. Друга ж половина навпаки продемонструвала значне зростання лізингового портфелю: так, наприклад, темпи приросту для Райффайзен Лізинг Аваль, другої з найбільших компаній, склали 43,8% в 2011 році та 4.78 % в 2012 році.

Слід зазначити, що жодна з трійки лідерів лізингових компаній не є суто українськими. Наприклад, «ВТБ Лізинг Україна», яка впевнено займає першу позицію рейтингу протягом 2008-2012 рр., є дочірньою компанією російської «ВТБ Лізинг». Також компаніями з іноземним капіталом є лідируючі «Райффайзен Лізинг Аваль», яка є дочірньою компанією Райффайзен Банк Аваль та Райффайзен Лізинг Інтернаціональ; та «УніКредит Лізинг», яка входить до складу фінансової групи UniCreditGroup, і 100% акцій якої належать УніКредит Лізинг (Італія) .

Україна має досить високий потенціал для розвитку ринку лізингу, але існують деякі проблеми, що стримують цей розвиток, а саме:

. Доступ до фінансування. Вартість лізингу залишається відносно високою для лізингоотримувача, тому малі і середні підприємства все ще мало використовують переваги лізингу. Переважна більшість лізингових угод передбачає авансовий платіж, середня величина якого 20% від вартості предмету лізингу. Відсоткова ставка по лізингу вища за банківський кредит, крім того вимагається додаткове забезпечення окрім самого предмету лізингу. Але багато компаній, які сьогодні входять на ринок добре обізнані з існуючими умовами. Такі компанії вимагають менший авансовий платіж та забезпечення (іноді не вимагають взагалі), і приймають рішення по кредитуванню швидше орієнтуючись на грошовий потік ніж на кредитну історію. Вони також запроваджують простішу процедуру заявки та оформлення лізингових угод. Завдяки приходу на ринок таких нових компаній конкуренція буде зростати, що зробить лізинг більш доступним для середнього і малого бізнесу .

. Податкове законодавство та адміністративна реформа. Існуюче податкове законодавство містить деякі перепони щодо лізингу. Необхідно внести певні зміни до адміністративної та судової системи, щоб спростити процедуру повернення об'єкту лізингу, що зменшить вартість транзакції для лізингодавця. Уряд України висловив ідею, що лізинг буде важливим компонентом його компанії по розвитку інвестиційного клімату в Україні, шляхом внесення змін в існуюче законодавство.

. Недостатність знань. Відчувається гостра необхідність в тому, щоб малий і середній бізнес був більш обізнаним щодо лізингу. Не зважаючи на те, що Міжнародна Фінансова Корпорація (МФК) та інші донори проводять публічну освітню компанію стосовно лізингу як альтернативного фінансового інструменту, лише великі компанії отримують переваги від використання цього інструменту. Крім того деякі банки-резиденти рекламують «лізингові послуги» як такі, що не відрізняються від банківського кредиту.

. Відсутність вторинного ринку для довгострокових активів. Не зважаючи на величезний попит на оновлення основних фондів в багатьох галузях економіки, включаючи сільське господарство та медицину, лізингові компанії не мають бажання давати в лізинг неліквідні активи. Наприклад, існує дуже добре розвинений вторинний ринок для автомобілів, які займають найбільшу частину в лізинговому портфелі. Як очікується, автомобілі і в подальшому будуть надаватися в лізинг у великій кількості. Що ж стосується сільськогосподарської індустрії та медицини, то вони як і в державах з більш розвинутим ринком, залишаються без належної уваги.

. Нерозвинуті кредитні бюро. Лізингові компанії відчувають труднощі аналізуючи потенціальних лізингоотримувачів внаслідок відсутності достатньої інформації про кредитну історію клієнта. В країнах де лізинг складає суттєвий процент капітальних інвестицій, процедури аналізу суттєво спрощуються, оскільки простий телефонний дзвінок може надати інформацію про кредитну історію потенційного лізингоотримувача .

В Україні процес отримання кредитної історії суттєво ускладнюється. Тільки три кредитних бюро існують в Україні, і вони почали працювати в грудні 2005 року. З розвитком кредитних бюро, лізингові компанії зможуть спростити процес оцінки клієнта, що сприятиме росту кількості лізингових операцій .

Також до основних проблем, що перешкоджають успішному формуванню лізингових відносин в Україні можна віднести: брак стартового капіталу у лізингових компаній; недостатню фінансова стійкість лізингодавців; слабкий розвиток інфраструктури ринку; нестабільну економічну ситуацію в країні; незацікавленість банків у довгостроковому кредитуванні лізингових угод; відсутність стимулів та необізнаність суб’єктів господарювання у застосуванні лізингу; виражену тенденцію вітчизняного лізингового ринку до залежності від імпорту; слабку державну підтримку, відсутність податкових пільг, у тому числі для структур, готових надати довгострокове кредитування; відсутність державної зацікавленості та її підтримки у формуванні розвинутого ринку лізингових послуг; обмеженість довгострокових фінансових ресурсів та їх висока вартість; нестачу кваліфікованих фахівців з питань лізингу на рівні учасників лізингових відносин.

Щоб охарактеризувати ринок лізингових послуг, спочатку розглянемо його загальні показники, а саме, вартість і кількість договорів лізингових послуг, укладених фінансовими компаніями і юридичними особами протягом останніх трьох років (рис. 5).

Рис. 5. Кількість і вартість укладених договорів фінансового лізингу поквартально 2007-2011 рр.

Середня вартість діючої угоди станом на кінець 2 кварталу 2011 р. збільшилася на 0,29 млн. грн. (20%) і становить приблизно 1,75 млн. грн. В кількісному вираженні обсяг діючих договорів на кінець 2 кварталу 2011 року становить 18258 угод.

Цього року, як свідчить статистика, на ринку лізингу у порівнянні з 2010 роком спостерігається тенденція до збільшення частки короткострокових договорів (до двох років) на 2,51% питомої ваги та зменшення на 1,76% питомої ваги довгострокових договорів (більше 10 років), інші види договорів змінились несуттєво, а також до істотного збільшення середньої вартості договору (на 20% за рік).

Серед договорів фінансового лізингу у другому кварталі 2011 року, як і раніше, переважають угоди в галузі транспорту (57,2%), сільського господарства (14,7%), будівництва (7,4%) та сфері послуг (5,3%). Найбільшим попитом серед предметів лізингу користується транспорт (50,1%), а також сільськогосподарська техніка (14,7%) та комп’ютерна техніка (5,7%) .

Ще однією відмінною рисою стала зміна структури джерел фінансування лізингових операцій. Якщо в першій половині минулого року доля позикових засобів (в основному банківських) у фінансуванні лізингу знаходилася на рівні 33%, то до кінця червня 2011 р. вона досягла вже 85%, питома вага власних коштів лізингових компаній у порівнянні з минулим роком зменшилась більш ніж на 52% і становить 14,61% .

Лізингові компанії, на відміну від банків, зв’язаних жорсткими резервними вимогами, набагато активніше нарощують портфелі. За рік лізинговий ринок виріс на 12%, а його об’єм на кінець поточного півріччя досяг найбільшого в своїй історії показника в 31,9 млрд. грн.

Успіхи першого півріччя учасники ринку приписують не лише загальному поліпшенню економічної ситуації, але також значному поліпшенню законодавчого поля для лізингу. Певну роль в цьому зіграла і обмеженість доступу юридичних осіб до кредитних ресурсів банків. Податковий кодекс вніс сприятливі зміни до оподаткування лізингових операцій, усунувши ряд дискримінаційних норм. З-під ПДВ були виведені комісії лізінгодавців з договорів фінансового лізингу, а лізінгоотримувачам повернене право відносити 100% витрат на оперативний лізинг транспорту на валові витрати .

Протягом першого півріччя 2010 р. операції лізингу фінансували всього 2-3 компанії, тоді як зараз ми спостерігаємо вже порядка 10 активних гравців. На відміну від банків, в лізингових компаній менш жорсткий регулювальник і немає жорстких резервних вимог, що сприяє швидкому відновленню ринку.

У короткостроковій перспективі на ринку лізингу прогнозують підвищення вимог лізингових компаній до фінансового стану потенційних клієнтів. Значне зростання ринку можна чекати за рахунок збільшення попиту на лізингові послуги з боку аграрного сектора, а також попиту компаній на будівельну техніку, який лише зростатиме у міру наближення Євро-2012, пожвавлення ринку автолізингу і лізингу з повним комплексом сервісних послуг», адже у липні 2011 р. кількість профінансованого транспорту досягла майже тисячі одиниць в порівнянні з 340 авто за такий же період 2010 р. Якщо за результатами півріччя доля лізингу в об’ємах продажів склала 3,1%, то вже за результатами липня об’єми лізингових продажів досягли рівня 4,4% .

Широке розповсюдження у світовій практиці лізинг отримав завдяки перевагам, які надаються суб’єктам :

) інвестування у формі майна на відміну від грошового кредиту знижує ризик неповернення коштів, так як за лізингодавцем зберігаються права власності на передане майно;

) лізинг передбачає 100% кредитування і не вимагає негайного початку платежів, що дозволяє без різкого фінансового напруження оновлювати виробничі фонди, придбавати коштовне майно;

) лізингова угода більш гнучка, ніж позика, оскільки надає можливість обом сторонам виробити зручну схему виплат. За взаємною домовленістю сторін лізингові платежі можуть здійснюватися після отримання виручки від реалізації товарів, вироблених на взятому в кредит устаткуванні. Ставки платежів можуть бути фіксованими і плаваючими;

) для лізингоодержувача зменшується ризик морального і фізичного старіння майна, оскільки майно не купується у власність, а береться в тимчасове користування. При лізингових відносинах лізингоодержувач має справу з прискореною амортизацією майна;

) лізингове майно не враховується у лізингоодержувача на балансі, що не збільшує його активи і звільняє від сплати податку на це майно;

) лізингові платежі відносяться на витрати виробництва (собівартість) лізингоодержувача і відповідно знижують оподаткований прибуток;

) виробник отримує додаткові можливості збуту продукції, оскільки обмежене фінансування інвестицій часто не дозволяє підприємствам своєчасно оновлювати технологічну систему .

Отже, з огляду на нинішню економічну ситуацію в Україні, зокрема на стан фінансового сектору, не можна не визнати, що потреба в лізингу стоїть дуже гостро. Адже активне впровадження лізингових операцій сприятиме оновленню основних фондів завдяки збільшенню доступу підприємств до зовнішніх джерел фінансування інвестицій. Крім цього, розвиток лізингу стимулюватиме підвищення ефективності кредитної політики банків у результаті створення конкурентного середовища між джерелами фінансування.

Розвиток лізингу в Україні допоможе розвитку малого та середнього бізнесу. Це, у свою чергу, призведе до багатьох позитивних змін в економіці. Зокрема, до лізингових операцій залучаться великі кошти банківських установ, страхових, акціонерних та інших товариств. Відбудеться стовідсоткове кредитування, яке не вимагатиме негайного початку платежів. Контракт з лізингу буде набагато простіше отримуватися, ніж позика. Отримання необхідного обладнання в лізинг стане вигіднішим, ніж за контрактом купівлі-продажу. Також виникне можливість отримати додаткові інвестиції від іноземних партнерів, причому не в грошовому вираженні, а в машинах та устаткуванні. Через лізинг можна буде оперативно реконструювати виробництво та направляти зекономлені кошти на інші потреби.

З метою активізації розвитку лізингу в Україні доцільно провести комплекс заходів, який передбачатиме створення сприятливої законодавчої бази для суб’єктів лізингової діяльності, розвиток механізму сублізингу, удосконалення кредитування, амортизації; розширення структур лізингу, урізноманітнення джерел фінансування лізингу (приватний капітал); зниження вартості кредитних ресурсів до рівня, який би не перевищував 20% річних, для забезпечення ефективності лізингових операцій; розвиток системи гарантій, щоб уникнути будь-якої застави при лізингу; зниження вартості нотаріальних послуг з оформлення договорів лізингу з метою послаблення фінансового навантаження на учасників лізингової угоди; надання податкових пільг щодо операцій з міжнародного лізингу для ввезення на територію України високотехнологічного устаткування; створення лізингових центрів, які б спеціалізувалися на обслуговуванні малих підприємств; організацію при обласних лізингових центрах відділів з формування бази даних про попит та пропозицію на обладнання й устаткування; розроблення державної програми підтримки лізингу, яка б передбачала залучення банківського сектору до розвитку лізингових послуг та ін.

4.Розрахункова частина

Управління грошовими потоками на мікроекономічному рівні.

Завдання:

.        Визначити оптимальний варіанту творення і спрямування грошових потоків підприємства.

.        В процесі виконання першого завдання розрахувати потребу в довго- і короткотермінових кредитах, визначити їх джерела та вартість.

Дано:

.        Фактичний залишок коштів на рахунках і в касі підприємства на початку року - 828 тис. грн., в т.ч. резерв - 50 тис. грн.

.        Сподівані грошові надходження за рік - 7041 тис. грн.

.        Сподівані грошові витрати і платежі протягом року - 4342 тис. грн.

.        Внутрішній грошовий потік - 2699 тис. грн., в т.ч. інвестиційний потік - 2591 тис. грн.

.        Інвестиційні проекти (таблиця 2.3.1.)

Таблиця 2.3.1. Інвестиційні проекти

.        Джерела коштів (табл. 2.3.2)

Таблиця 2.3.2. Джерела коштів

Розв’язок:

.        Відхилення проектів, ОСД яких нижча НСД і ранжирування проектів за доходністю (табл. 2.3.3.)

Таблиця 2.3.3. Черговість проектів за доходністю

.        Ранжирування джерел коштів за вартістю (табл.2.3.4.).

Таблиця 2.3.4. Черговість джерел за вартістю

.        Оптимізація інвестицій (рис.2.3.1.)

Рис.2.3.1. Визначення інвестиційних меж

Отже, оптимальним є обсяг інвестицій в 5113 тис. грн. При цьому повністю фінансуються проекти №2 (1393 тис. грн.) , №1 (2525 тис. грн.), а також частково фінансуються проект №3 (2525 тис. грн.).

Джерелами коштів є внутрішній грошовий потік (2591тис.грн.), довготермінова банківська позика (1041 тис. грн.) і емісія облігацій (1481 тис. грн.).

Висновки

Зростання національної економіки на ринкових засадах залежить від ефективної діяльності як банківських, так і небанківських фінансових установ. Банківський сектор з його тривалою історією функціонування продовжує відігравати головну роль у забезпеченні економіки фінансовими ресурсами.

Водночас роль небанківських фінансових установ, що з’явилися в період переходу національної економіки на ринкові засади функціонування, залишається досить обмеженою. У 90-ті роки минулого століття така ситуація пояснювалася тим, що в умовах повної невизначеності з капіталізацією суб’єктів господарювання та великих ризиків інвестування, насамперед, банки могли наповнювати реальний сектор грошовими ресурсами. Однак на сьогодні, коли закінчилися приватизаційні процеси в реальному секторі і національна економіка потребує довгострокового і дешевого капіталу для забезпечення інноваційних процесів, суттєво підвищується роль небанківських фінансових установ. Акумульовані фінансові ресурси, як свідчить приклад перехідних економік Центральної Європи (Угорщина, Чехія, Польща), слугують додатковим ефективним джерелом економічного зростання в країні. У зв’язку з цим важливо досліджувати особливості діяльності небанківських фінансових установ, зокрема їх вплив на економічне зростання в Україні.

Важливу роль у розвитку економіки відіграє факторингове обслуговування. Нині факторинг завойовує щоразу стійкі тривалі позиції на вітчизняному грошовому ринку. Факторинг - це особливо вигідна для підприємств дрібного і середнього бізнесу форма фінансування, що дає змогу керівництву і працівникам сконцентруватися на виробничих проблемах і максимізації прибутку, що прискорює одержання більшої частини платежів, гарантує повне погашення заборгованості і знижує витрати з ведення рахунків. Факторинг дає гарантію платежу і рятує постачальників від необхідності брати додаткові і дуже дорогі кредити в банку. Все це сприятливо впливає на фінансове становище підприємств.

Розвиток лізингу є особливо актуальним для України з огляду на такі обставини. По-перше, українська економіка характеризується високим ступенем зношеності основних засобів. При цьому підприємства змушені фінансувати інвестиції переважно із власних коштів, оскільки кредити банків, кошти інститутів спільного інвестування та інші джерела зовнішнього фінансування складають порівняно невеликий відсоток від загального обсягу капітальних вкладень в економіці. По-друге, в країні є недостатньо розвинутим сектор малих та середніх підприємств, насамперед через ускладнений доступ до фінансування.

Світова практика доводить, що в умовах економічної кризи, подібної до тієї, що склалася в Україні, коли практично зупинилося фінансування оновлення основних засобів через недостатність прибутку підприємств і значне зменшення виробництва, фінансовий лізинг є найбільш доцільним і мобільним, а, отже, може сприяти збереженню ліквідності більшості підприємств України.

Список використаної літератури

.        «Гроші, кредит, банки»; Під ред. О. І. Лаврушина; - М.; Видавництво «Фінанси та статистика», 2002 р. - 460 с.

.        «Гроші, кредит, банки»; Корчагін Ю. А. ; - Ростов н / Д.; Видавництво «Фенікс», 2006 р. - 348 с.

.        «Загальна теорія. Гроші та кредит «; Під ред. Є. Ф. Жукова; - М.; Видавництво «ЮНИТИ», 1999 р. - 359 с.

.        «Гроші та кредит»: Підручник; Щетинін І.А. : Видання 3-те, перероблене та доповнене. - К.: Центр учбової літератури, 2008. - 429 с.

.        «Гроші і кредит»: Підручник; Колодізєв О.М.[Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://pidruchniki.ws/15840720/finansi/groshi_i_kredit_-_kolodizyev_om

.        « Банківські операції»: Підручник; Коцовська Р.Р.;- К.; Знання, 2010. - 390 с.

.        « Ринок фінансових послуг» : Навчальний посібник; Науменкова С.В.; -К; Знання, 2010. - 532 с.

.        « Міжнародні валютно-фінансові відносини» : Підручник ; - К.; Знання, 2008. - 583 с.

.        Рейтинг компаній [Електронний ресурс] // Асоціація «Українське об’єднання лізингодавців»: - Режим доступу: http://www.leasing.org.ua/ ua/rating/

.        «Сучасний стан і перспективи розвитку фінансового лізингу в Україні» ; О. В. Годованець, Б. В. Башуцький // Наука й економіка. - 2011. - № 1 (21).

.        «Сучасний стан та проблеми розвитку лізингу в Україні»; А.П. Кущик, Є.І. Гергель // Економічні науки. - 2010. - №1(5).

.        «Сучасний стан та перспективи розвитку лізингових операцій в Україні / В.В. Петрушевська, К.А. Тинда // Прометей. - 2010. - №2 (32).

.        Основні напрями розвитку лізингу в Україні / І. Яковенко // Вісник НБУ. - 2009. - № 2.

.        «Оцінка розвитку лізингових послуг в Україні»; Н.Я. Наливайко // Науковий вісник НЛТУ України. - 2009. − № 19.12.

15.