Комплексний аналіз фінансово-господарської діяльності підприємства на практиці ТзОВ 'Уніплит'

Комплексний аналіз фінансово-господарської діяльності підприємства на практиці ТзОВ 'Уніплит'

Зміст

Вступ

Розділ І. Загальні умови господарювання ТзОВ «Уніплит»

.1 Особливості галузі діяльності ТзОВ «Уніплит»

1.2 Характеристика загальної направленості фінансово-господарської діяльності ТзОВ «Уніплит». Організаційна та функціональна структура

1.3 Витрати на виробництво та собівартість продукції

Розділ ІІ. Зміст і процедури комплексного аналізу фінансово-господарської діяльності ТзОВ «Уніплит» 23

.1 Встановлення мети, завдання та інформаційної бази аналізу

2.2 Теоретичні аспекти проведення фінансового аналізу

2.3 Теоретичні аспекти проведення фінансового аналізу витрат на виробництво та собівартість продукції

Розділ 3. Комплексний аналіз фінансово-господарської діяльності ТзОВ «Уніплит»

.1 Оцінка та аналіз майнового потенціалу

.2 Оцінка фінансового потенціалу ТзОВ «Уніплит»

.3 Оцінка та аналіз результатів фінансово-господарської діяльності підприємства

.4 Оцінка вірогідності банкрутства

.5 Перспективний аналіз показника прибутку

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

На сучасному етапі розвитку підприємництва фінансовий аналіз є одним з найбільш необхідних елементів для повноцінної і успішної діяльності підприємств. Від діє можливість визначити як проблемні місця,так і переваги того чи іншого суб’єкта господарювання, проаналізувати теперішній фінансовий стан, вчасно виявити загрозливу ситуацію банкрутства, спрогнозувати певні необхідні показники на майбутнє. Тому правильно навчитись застосувати теоретичні і практичні сторони фінансового аналізу є головним завданням написання даної курсової роботи.

Фінансовий аналіз полягає у визначенні фінансово-господарського стану певного суб’єкта господарювання на певну дату з обґрунтуванням причин такої ситуації. Фінансовий аналіз пройшов досить тривалий час розвитку, тому сучасний фінансовий стан включає різні методи та прийоми, що застосовуються сучасними аналітиками.

Фінансовий аналіз - це метод оцінювання і прогнозування фінансового стану підприємства.

Метою фінансового аналізу - інформаційно забезпечувати прийняття рішень, на які істотно впливають фактичні або прогнозні дані про фінансовий стан підприємства.

Метою даної курсової роботи є проведення комплексного аналізу фінансово-господарської діяльності підприємства на практиці ТзОВ «Уніплит».

Досліджуване підприємство ТзОВ «Уніплит» - спеціалізується на виробництві ДВП та ДСП плит, виробництво фанери та панелей, шпону, оптова торгівля будівельними матеріалами.

Для визначення фінансово-господарського стану однією з найбільш привабливих є виробнича галузь.

Завдання написання даної курсової роботи є навчитись правильно і точно визначити фінансово-господарський стан підприємства з використанням методів і прийомів фінансового аналізу, давати висновки отриманим математичним показникам.

Об’єктом дослідження виступає підприємство виробничої галузі - товариство з обмеженою відповідальністю «Уніплит», дане підприємство не є новичком на ринку.

В першому розділі ми розглядатимемо загальні умови господарювання досліджуваного підприємства. В другому розділі ми розглянемо питання організації фінансового аналізу на досліджуваному підприємству. В третьому розділі на основі теоретичних викладок першого та другого розділів проводити числові розрахунки.

Розділ І. Загальні умови господарювання ТзОВ «Уніплит»

.1 Особливості галузі діяльності ТзОВ «Уніплит»

Наприкінці 60-х років XX століття на заході України були створені експериментальні об'єднання "Прикарпатліс", "Чернівецькліс" і "Закарпатліс", де швидкими темпами розвивалося меблеве виробництво із застосуванням деревинноволокнистих плит. Плита була потрібна будівельній та іншим галузям господарства. Тому виникла необхідність у будівництві перших двох заводів ДВП на Україні - у селищі Оржеві Рівенської області та у Вигоді на Івано-Франківщині.

Один із переконливих моментів у виборі Вигоди для будівництва заводу ДВП було те, що Вигодський та сусідні Болехівський і Осмолодський лісокомбінати мали достатньо відходів лісозаготівель та деревообробки, які майже не використовувались. Крім того, виробництво плити потребує значної кількості технічної води, якою забезпечує річка Свіча.

Бралося до уваги й збільшення робочих місць, особливо для жінок, лісорубів і деревообробників, працевлаштування випускників шкіл і вузів. У програмі будівництва було намічено забудову селища новими житловими і соціально-культурними закладами.

Проектно-пошукові роботи щодо будівництва заводу ДВП почалися в 1967 році. Фундамент під його цехи заклали на місці колишнього тартаку фірми "Сільвінія", який згорів під час війни. На той час на цій території знаходився нижній склад деревини, та електростанція потужністю 300 кіловат, яка забезпечувала електрикою нижній склад і частково освітлювала селище. Були ще тут невеличкі цехи: тарний і з виробництва вітамінної муки.

Будівництво цеху з виробництва технологічної тріски з біржею сировини, основного цеху виробництва плити, потужної котельні, мазутного господарства, пожежного посту, складів готової продукції велося на 16-гектарній площі. На 1,2 гектара зводилася водонасосна станція із греблею на ріці Свіча. За територією селища на 6,5 гектара йшло будівництво очисних споруд для промислових і побутових стоків потужністю 4000 кубометрів води за добу.

У 1969 році було укладено контракт із польською фірмою PROZЕМАК на поставку обладнання для виготовлення плити і частково для цеху технологічної тріски. Решта обладнання для біржі сировини та інших підсобних цехів постачалося із вітчизняних заводів.

Начальником будівництва був призначений здібний організатор М. І. Любчин, який згодом очолив колектив Снятинської меблевої фабрики. Він зумів підібрати і підготувати спеціалістів і 5 листопада 1972 року була виготовлена перша плита. 7 листопада робітники цеху несли цю плиту на святковій демонстрації в селищі, й була вона густо списана автографами всіх, хто причетний до її виготовлення.

Звичайно, ще деякий час спеціалісти продовжували наладку обладнання і випробування, а з 1 січня 1973 року завод почав працювати стабільно, виходячи на проектну потужність 10 млн. кв. м плити за рік. Її було досягнуто протягом дворічної роботи, хоч передбачалося освоїти потужності за п'ять років.

У той час в основному з ініціативи міністерства лісової та деревообробної промисловості ширився рух за збільшення потужності діючих ДВП. Не обминув він і Вигоду, де вирішили 25-ярусний прес наростити до 30 ярусів і таким чином збільшити випуск плити до 12 млн. кв. м за рік.

У 1975 році на заводі було змонтовано першу чергу лінії оздоблення плити потужністю 2,5 млн. кв. м за рік. На польському обладнанні плита оздоблювалася методом наливу. Потім було пущено другу лінію і збільшено потужність цеху ламінування до 3,2 млн. кв. м за рік.

У перші роки після проголошення незалежної України були втрачені зв'язки із російськими та польськими постачальниками лако-фарбних матеріалів і запчастин. Різко впав також попит на плиту, бо припинилися експортні поставки, знизилося виробництво меблів на місцевих фабриках, призупинилося будівництво. Так, у 1998 році завод ДВП виготовив тільки 3,6 мільйона кв. м плити, а цех оздоблення простоював через відсутність фарби і лаку. Продана продукція не покривала затрати. Завод був на грані банкрутства.

На початку 2000 року дочірнім підприємством ВАТ "Вигодський лісокомбінат" зацікавилося керівництво ВКП "Універсал Ltd" із Харкова, а в травні був оформлений фінансовий лізинг на 20 років і створено Товариство з обмеженою відповідальністю "Уніплит". Харків'яни вклали інвестиції в згасаюче виробництво, погасили борги і за відносно короткий термін завод знову вийшов на колишні потужності. Так, за сім років своєї діяльності „Уніплит” досяг чималих успіхів у сфері деревообробної промисловості, у якій став визнаним лідером. Зараз спеціалізацію підприємства є виробництво ДВП, ДВПО, фанери, гнуто-клеєних деталей, ламелей та пиломатеріалу. Продукція підприємства користується попитом в Україні та експортується в Угорщину, Польщу, Словаччину, Молдавію, Грузію, Азербайджан, Італію то інші країни.

Статус компанії

Повне найменування: Товариство з обмеженою відповідальністю «Уніплит»;

Скорочене найменування: ТзОВ "Уніплит";

Код ЄДРПОУ: 30 90 59 68;

Реєтрація:оДПІ в м. Долина «07» травня 2000р зареєстровано за №483.

ЗКГНГ:

- виробництво плит на деревинній основі,

- оптова торгівля.

КВЕД:

.20.0 - виробництво фанери, плит та панелей, шпону;

.53.2 - оптова торгівля будівельними матеріалами;

Форма власності: приватна;

Адреса: 77552 вул. Заводська 4., смт. Вигода, Долинський р-н., Івано -Франківська обл.;

Телефон/факс: 8 03477 6 14 41;

е-mаіl: secretar@uniplyt.com.ua;

Розрахунковий рахунок: 26 00 1000 17 015;

Обслуговуючий банк: ВАТ «Державний експортно - імпортний банк»

МФО: 336688;

Місія підприємства: «Бути кращими на цільових ринках деревинних плит та матеріалів, лідирувати в технології, берегти природу та забезпечувати взаємну повагу інтересів клієнтів, працівників та власників». І саме керуючись нею ми прагнемо бути кращими у своїй галузі.

Завдяки своїй екологічності продукція ТОВ „Уніплит” високо ціниться виробниками меблів, а також серед виробників тарної упаковки для продуктів харчування. Провідні вітчизняні виробники дитячих та шкільних меблів працюють виключно з матеріалами виробництва ТОВ „Уніплит”.

Керівництво підприємства, піклуючись про майбутнє, відстежує сучасні тенденції розвитку ринку. Такі дослідження виявили, що в Україні зростає попит на меблі, виготовлені з плити МДФ, ринок яких покривається тільки імпортом із сусідніх країн. Тому з 2008 року «Уніплит» розпочинає реалізацію проекту промислового виробництва плит МДФ.

Прогнозована продуктивність заводу становитиме 140 тис. м3 16-мм плити на рік. В результаті впровадженого проекту буде створено 120 нових робочих місць.

Оскільки сучасна конкурентна боротьба вимагає не тільки нових технічних, але й передових управлінських рішень, для покращення роботи підприємства керівництво впроваджує найсучасніші методи управління. Так, на підприємстві впроваджено стратегічне планування, оцінка трудового потенціалу. З консультантами міжнародної компанії BDO було проведено реінженіринг бізнес-процесів, як підготовчій етап до впровадження системи менеджменту якості ІSО.

ТОВ „Уніплит” є лауреатом рейтингу „Кращі підприємства України” у номінації „Деревообробник”, а також в номінації „Кращий роботодавець регіону”.

Підприємство приділяє багато уваги соціальній сфері та турботі про своїх робітників, вводить у своїй діяльності багато інновацій щодо роботи з персоналом. Компанія сприяє постійному професійному росту працівників, виділяючи кошти на навчання та підвищення кваліфікації.

Керівництво заводу намагається створити на підприємстві теплу, товариську атмосферу. Окрім того, на підприємстві існує свій оригінальний зразок тімбілдингу - „сходження на вершину”. А саме, кожного року всі бажаючі працівники компанії підкорюють нову вершину Карпат, пліч-о-пліч долаючи однакові труднощі при сходженні. Не можна передати словами ті емоції та щастя, коли усвідомлюєш, що підкореною стає чергова гірська вершина. Саме за таким принципом працює ТОВ „Уніплит”, що дозволяє йому підкорювати все вищі та вищі вершини.

Велику увагу ТОВ „Уніплит” приділяє залученню на роботу молоді, адже керівництво підприємства усвідомлює, що саме в молодих, енергійних та ініціативних людях майбутнє не лише підприємства, але й усієї держави.

Активну позицію займає «Уніплит» і в соціально-культурному житті району. Підприємство підтримує дитячу творчість та фізичний розвиток, допомагаючи місцевим школам, є постійним спонсором футбольного клубу „Ураган” і постійним спонсором фестивалю „Мізунська звигода”.Тільки цього року підприємство надало благодійну допомогу у розмірі 213 тис.грн. А наступного року планується також укладання трьохсторонніх угод між Районною адміністрацією, Сільськими радами та ТОВ «Уніплит» про участь підприємства у соціально-економічному розвитку регіону.

Завдяки інвестиціям та плідної праці всього колективу ТОВ „Уніплит” не зупиняється у своєму розвитку. За 2000-2006 рр. власники інвестували в розвиток підприємства близько 50 млн. грн., в поточному році на інвестиції вже було спрямовано 35 млн. грн., а до кінця року ця цифра складе 42 млн. грн.

Незважаючи на високі результати виробничої діяльності та значний ріст соціальних показників, керівництво ТзОВ “Уніплит” не прагне зупинятися на досягнутому і постійно працює над покращенням ефективності виробництва, впровадженням нових технологій та методів управління, підвищенням конкурентоспроможності нашої продукції, а також і самого підприємства в цілому, оскільки для нас найважливішим є добробут, стабільність та впевненість у „завтрашньому дні” власників, працівників підприємства та їх рідних.

Невиконання планових показників виробництва продукції ТзОВ «Уніплит» за 2009 рік зумовлено:

Фанерне виробництво:

простій газової сушки «СУР4-ГМ» через поломку понад 40 год.;

простій пресу П714-Б через поломку гідравліки;

монтаж та діагностика датчиків системи обліку сировини «Raute»;

проведенням робіт з модернізації лінії «Cremona»;

зростання вартості сировини на 11% у лютому та на 12,5% в березні;

зростання нитки клеєної у 3,3 рази;

підвищення ціни на смолу на 14%; 10 змін простою по виробництву шпону лущеного (напівфабрикат для виробництва фанери) через відсутність сировини;

6 змін простою через поломку рубмашини «Маєр»;

Виробництво ДВП: зростання вартості сировини на 15% у лютому та на 37% в березні;

Виробництво техтріски: зростання вартості сировини на 8% у лютому та на 13% в березні;

ЛДВ:

капітальний ремонт виробництва - 6 діб (18 змін) у 1 кварталі;

відсутність 3-змінного робочого дня на виробництві через недостатню кількість працівників;

вимушені простої через відсутність сировини.

У зв’язку з погіршенням економічної ситуації всередині країни і у світі, з другої половини 2011 року спостерігався спад попиту на продукцію підприємства. Зміни на внутрішньому ринку спричинили зменшення реалізації продукції при одночасному пониженні відпускних цін 5-10% та збільшенні термінів оплати за поставлену продукцію з 7-14 до 30-60 календарних днів. Попри проведену велику роботу по збільшенні обсягів реалізації продукції на зовнішніх ринках, загальний її спад в листопаді-грудні 2011 року становив більше як на 30% від показників попередніх періодів.

У 2011 році ТОВ «Уніплит» займав 66,75% українського ринку ДВП мокрого способу виробництва (в 2010 році - 58,86%.).

Консолідована доля ринку, яку займає група «Універсал» (продукція виробництва ТОВ «Уніплит» та імпорт продукції ВАТ «Універсал») в 2011 році склала 90,3%.

Відносно 2010 року, в 2011 році на українському ринку ДВП сухого способу виробництва не відбулось суттєвих змін.

Приріст ємності даного ринку склав -0,2%, и становив 15,6 млн. м2, при цьому імпорт в 2011 році (5,2 млн. м2) зменшився на 13,5% відносно показника 2010 року.

Із загального обсягу імпорту левова частка (68%) припадає на ДВП виробництва Борисовського ДОК. Імпорт російської плити мав місце лише на початку року тільки з одного заводу-виробника Новоєнисейського ЛХК.

Також у 2011 році зменшився обсяг експорту ЗАТ «Фанплит» - єдиного в Україні виробника ДВП сухим способом.

Ємність українського ринку ДВПО в 2011 році становила 15,6 млн. м2. Доля ринку ТОВ «Уніплит» в 2011 році ( 6 331 тис. м2) склала 39,5%.

Сукупна ємність ринку ДВП (ДВП мокрого и сухого способів виробництва, а також ДВПО) за 2011 рік склала 42, 1 млн. м2, що на 11,4% більше ніж у 2010 році.

Доля ТОВ «Уніплит» на сукупному ринку ДВП в 2011 році становила 32,3%.

ТОВ «Уніплит» також входить до числа найбільших виробників фанери клеєної (ФК) на гнуто-клеєних деталей (ГКД).

Відповідно до обсягів реалізації продукції в 2011 році ринок фанери розділений наступним чином: ТОВ «Свиспан Лімітед» (34,55%), ТОВ «Черкаський ДОК(26,49%), ТОВ «Уніплит» - (14,66%); ТОВ «Язьм» (14,09) %, інші виробники - 10,21%.

В кінці 2011 року ТОВ «Уніплит» та ТОВ ТД «Вигода» було проведено роботу по пошуку нових клієнтів та відновлення співпраці з клієнтами робота з якими була зупинена по різних причинах. На даний час продукцію виробництва ТОВ «Уніплит» стабільно купують понад 300 клієнтів в Україні та 52 закордонних партнери з Росії, Румунії, Італії, Хорватії, Словенії, Німеччини, Кіпру, ін.(включно з клієнтами ТД «Вигода», який є ексклюзивним торговим представником ТОВ «Уніплит» на території України).

Для забезпечення платіжної дисципліни переглянуто умови відпуску продукції, а саме, проводиться робота по зменшенню відтермінування оплати; з новими клієнтами реалізація продукції здійснюється виключно на умовах передоплати. У новій редакції договорів купівлі-продажу передбачено більш сувору відповідальність покупця за несвоєчасну оплату товару.

З метою збільшення обсягів реалізації продукції в 2012 році було прийнята програма заходів по впровадженню нових продуктів та послуг котрі мають забезпечити конкурентну перевагу ТОВ «Уніплит» на ринку.

Таблиця 1.1 Обсяг реалізації продукції ТзОВ «Уніплит» у 2011-2012 рр.

Вид продукції	2008	2009
ДВП тис.м2	8 985	9 882
ДВПО тис. м2	4 086	5 752
Фанера м3	6 385	13 341
ГКД м3	831	2 277
Пиломатеріали м3	7 032	17 645

Основним предметом діяльності ТзОВ «Уніплит» є виробництво ДВП, на ринку якого воно є незаперечним лідером.

При плануванні необхідних обсягів реалізації продукції на той чи інший рік керуються планом продаж на відповідний рік. В такому плані вказують:

вид продукції, яка буде реалізовуватись;

одиниці виміру продукції;

кількість, ціну та вартість продукції в щомісячній розбивці;

загальний обсяг реалізації продукції певного виду в тому чи іншому місяці та загалом за рік;

всю номенклатуру продукції, яку підприємство буде реалізовувати за конкретний місяць та за рік загалом.

.2 Характеристика загальної направленості фінансово-господарської діяльності ТзОВ «Уніплит». Організаційна та функціональна структура

ТзОВ «Уніплит» включає в себе три виробничі підрозділи:

виробництво ДВП (ДВПО);

лісопильно-деревообробне виробництво(ЛДВ);

виробництво фанери та гнуто клеєних деталей(ГКД).

Організаційна структура підприємства включає три виробництва та спільну для них адміністрацію та обслуговуючі служби:

Плитне виробництво - 272 осіб - виробництво ДВП-ТС і ДВПО (деревинноволокнистої плити звичайної та оздобленої):

цех виробництва технологічної тріски;

цех виробництва ДВП;

дільниця з підготовки виробництва;

дільниця з підтримки виробництва;

дільниця з обслуговування електрообладнання;

паросилове господарство;

цех очистки стічних вод;

цех оздоблення плити;

виробнича лабораторія.

Фанерне виробництво(Дзвиняцька філія ТзОВ «Уніплит») - 196 осіб - виробництво фанери, ГКД (гнуто-клеєних деталей):

склад сировини;                                              

дільниця з виготовлення фанери;

дільниця з виготовлення ГКД;

дільниця з підтримки виробництва;

котельня;

транспортна дільниця;

склад готової продукції ;

виробнича лабораторія

Лісопильне виробництво - 109 осіб - виробництво пиломатеріалів:

склад сировини, деревообробний цех, дільниця з переробки відходів, дільниця з ремонту обладнання, склад готової продукції.

Адміністрація та допоміжні служби - 111 осіб.

Загальна чисельність персоналу на ТзОВ «Уніплит» 709 чоловік.

Таблиця 1.2 Служби ТзОВ «Уніплит»

Назва служби	Кількість працівників, осіб
1. Служба якості	20
2. Служба охорони праці і навколишнього середовища	12
3. Фінансово-економічна служба	18
4. Служба управління інвестиційними проектами	16
5. Сервісна служба	22
6. Комерційна служба	25
7. Транспортна служба	10
8. Допоміжна служба	3

Кожна служба має в своєму складі від 3 до7 відділів, дільниць та бригад.

ТзОВ «Уніплит» має також в своєму розпорядженні вузькоколійну дорогу, за допомогою якої перевозить сировину з місця її вирубки або ж безпосередньо готову продукцію.

Плитне виробництво складається з 15 дільниць, цехів та бригад, фанерне - з 12, а лісопильно-деревообробне - з 6.

Фінансово-економічна служба складається з наступних відділів:

ü  планово-аналітичний відділ;

ü  бухгалтерія;

ü  фінансовий відділ;

ü  відділ інформаційного забезпечення.

Очолює фінансову службу заступник директора з фінансів та економіки.

Важливе значення має також комерційна служба, оскільки більшість продукції підприємства експортується закордонним споживачам. Вона включає в себе:

§  відділ збуту;

§  відділ матеріально-технічного постачання;

§  відділ із зовнішньоекономічних зв’язків;

§  відділ митного декларування;

§  склад готової продукції;

§  склад товарно-матеріальних цінностей;

§  склад паливно-мастильних матеріалів.

транспортна служба.Для забезпечення конституційного права робітників на працю та з метою збереження чистоти довкілля на підприємстві функціонує служба охорони праці та навколишнього середовища (ОП і НС),в яку входить команда пожежної охорони, санітарна лабораторія та безпосередньо відділ ОПіНС.

Завдання з обслуговування виробничого процесу покладено на сервісну службу.

Потреби фірми в перевезенні сировини та готової продукції, а також логістика задовольняє

За дотриманням всіх вимог та стандартів при виготовленні продукції стежить служба якості.

З метою здійснення інвестиційної діяльності створена служба управління інвестиційними проектами, детальніше про яку я згадаю при аналізі інвестиційної діяльності підприємства.

Керівництво плитного виробництва складається з 6 осіб, фанерного - з 10 осіб, а лісопильно-деревоообробного - з 4 осіб.

Окрім постійних робітників на підприємстві працюють також сезонні працівники та особи, які працюють за договором ЦПХ (цивільно-правового характеру).

Робітники ТзОВ «Уніплит» працюють у двозмінному режимі, тобто на підприємстві здійснюється безперервне виробництво.

Характеристика готової продукції ТзОВ «Уніплит»:

ДВП - деревинноволокниста плита - це листовий матеріал, виготовлений в процесі гарячого пресування та сушіння, сформований у вигляді ковдри із деревинно-волокнистої маси. Деревинними волокнами умовно називаються клітини, їх обривки та групи, які отримуються при розмолі деревини (тріски). Сировина - відходи лісопилення та деревообробки, технологічна тріска та дров’яна деревина.

Вирізняють вологий та сухий спосіб виробництва плити ДВП. На підприємстві використовується вологий спосіб, який вважається більш екологічно чистим. Міцність плити забезпечується міжволокнистими зв’язками та домішками для поліпшення інших якостей, наприклад, водостійкості. ДВП використовується в будівництві при виготовленні дерев’яних будинків, у виробництві меблів, а, також, при облаштуванні залізничних вагонів та морських суден.

ДВПО - плита ДВП з додатковим оздобленням лако-фарбовими матеріалами.

Фанера - деревинний матеріал, який складається із склеєних між собою листів лущеного шпону. Фанеру формують із декількох листів шпону, в залежності від необхідної товщини. Кількість слоїв фанери може коливатися від 3 до 23. Марка фанери, яку виробляє підприємство - фанера на основі карбомідних смол (ФК). Вологостійка фанера цієї марки має високі показники з екології завдяки класу емісії формальдегіду. Березова фанера ФК відрізняється гарною текстурою, високою якістю шліфування, легкістю обробки. Ці відмінні якості обумовили її використання у виробництві меблів, у будівництві, при дизайнерському облаштуванні інтер’єрів, як оздоблювальний матеріал.

Гнуто-клеєні деталі (ГКД) - деревинний матеріал, який складається із склеєних листів шпону та потребує додаткової механічної обробки. Відрізняють такі різновиди ГКД:

) прості вироби під лак - спинки та сидіння для шкільних стільців, ніжки для табуретів. Ця група характеризується високими вимогами якості з усіх напрямків - висока сортність шпону лицевих слоїв, якісне склеювання, чистота обробки торців, витримка заданих радіусів;

) прості вироби під оббивку. Характеризуються точністю габаритних розмірів, відсутністю вимог щодо якості шпону та не дуже високими вимогами до якості склеювання;

) ламелі - фанерні рейки вигнуті за радіусом. Характеризуються високою якістю лицевого шпону, якістю склеювання, рівномірним покриттям смолою зовнішніх слоїв, якісною обробкою торців. Використання - пружинна основа ліжок під ортопедичні матраци.

Виробництво пиломатеріалу складається з обробки сировини - деревини (кругляк), результатом якої являється отримання основної продукції - пиломатеріалу та побічної - тріска, опилки.

Пиломатеріал - частина лісоматеріалу (пилопродукція), яка отримується шляхом повздовжнього або поперечного розпилу деревини встановлених розмірів з погодженими незначними відхиленнями. Різновидом пилопродукції є обапіл та опалубка.

ТзОВ «Уніплит» не зупиняється на досягнутому рівні виробництва та на існуючих видах готової продукції. До найближчих цілей відноситься встановлення нової лінії з виробництва плити МДФ.

МДФ (Medium Densinity Fireboard) - «середньої щільності волокнисте покриття». Плита МДФ представляє собою спресовану дрібнодисперсну деревинну фракцію, виготовлену з висушених деревинних волокон, з додаванням синтетичних зв’язуючих матеріалів, і сформовану у вигляді килиму з наступним гарячим пресуванням (щільністю 700-870кг/м3). Основним зв’язуючим елементом деревинних волокон є лігнін, який плавиться при нагріванні деревини.

Плити МДФ виникли як подальший розвиток технології сухого способу виробництва деревоволокнистих плит. МДФ виступає замінником ДСП.

Переваги плит МДФ:

плити МДФ вологостійкі, добре витримують вплив пари, не розбухають, не коробляться, по механічним властивостям кращі за дерево;

однорідний склад та щільність;

замінник натурального дерева, альтернатива по відношенню до фанери та столярних плит;

має високий рівень шумопоглинання та звукоізоляції, відмінні теплоізоляційні властивості;

плитам МДФ доступні будь-які способи обробки, на відміну від ДСП;

мають високу технологічність;

стійкі до пошкоджень мікроорганізмами, що робить їх екологічно безпечними та гігієнічно чистими;

як мінімум на 60% дешевші за деревину.

Дані властивості МДФ дають більше можливостей при виробництві меблів.

1.3 Витрати на виробництво та собівартість продукції

Собівартість продукції (робіт, послуг) - це вартіcне вираження витрат підприємства (організації), пов’язаних з використанням у технологічному процесі виконання робіт і надання послуг природних ресурсів, сировинних матеріалів, палива, енергії, основних виробничих фондів, інструменту, інвентаря, трудових і фінансових ресурсів, а також інших витрат на їх виробництво і збут, включаючи встановлені державою як обов’язкові відрахування, податки і платежі.

Величина собівартості продукції залежить від технічної оснащеності підприємства, ступеня використання його виробничої потужності, досягнутого рівня організації виробництва, продуктивності, праці, норм витрат матеріалів, палива, електроенергії та ін.

Собівартість реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг) ТзОВ «Уніплит» становить за 2011 рік 63957,9 тис. грн., а за 2012 рік - 88296,7 тис. грн..

Оскільки собівартість продукції як синтетичний показник формулюється із різних витрат, процесу планування, обліку, аналізу передує дослідження змісту цих витрат. Для цього передусім проводиться упорядкування, класифікація витрат на виробництво.

Залежно від призначення існують різні ознаки, за якими проводиться класифікація витрат на виробництво продукції.

Насамперед здійснюється групування витрат за економічними елементами і статтями калькуляцій.

В основу групування витрат за економічними елементами покладений економічний зміст тих чи інших витрат, незалежно від місця їх виникнення і призначення. Елементи витрат повинні бути економічно однорідними. Класифікація витрат за елементами є єдиною і обов'язковою для всіх промислових підприємств і об'єднань.

В Україні встановлений такий склад елементів витрат:

матеріальні витрати;

витрати на оплату праці;

відрахування на соціальні заходи;

амортизація;

інші витрати.

Таблиця 1.3 Класифікація витрат ТзОВ «Уніплит»

Витрати	2011 рік		2012 рік
	За звітній період	За попередній період	За звітній період	За попередній період
Матеріальні витрати	46158,9	52140,3	77983,9	46158,9
Витрати на оплату праці	9891,1	8194,9	13608,2	9891,1
Відрахування на соціальні заходи	3909,8	3097,3	5143,7	3909,8
амортизація	3845,5	2526,9	8980,0	3845,5
Інші витрати	6807,3	5003,0	4520,8	6807,3

Таким чином, склад елементів витрат дозволяє виділити дві основні групи:

витрати минулої праці, що уречевлені у вартості споживаних предметів праці (матеріальні витрати) і засобів праці (амортизація);

витрати минулої праці, що уречевлені у вартості праці (амортизація);

затрати живої праці (витрати на оплату праці з відрахуваннями на соціальні заходи).

З інших витрат приблизно 2/3 становлять матеріальні витрати, а решта - витрати живої праці.

Класифікація витрат за економічними елементами відображає витрати підприємства, що пов'язані з виробництвом продукції, тому її ще називають кошторисом затрат на виробництво.

Класифікація витрат за економічно однорідними елементами дозволяє:

оцінити характер виробництва (матеріалоємне, трудомістке, фондомістке);

визначити величини витрат живої і минулої праці та співвідношення між ними;

обчислити чисту продукцію підприємства (галузі);

зв'язати план собівартості з Іншими розділами плану підприємства (праця, матеріально-технічне забезпечення, технічний розвиток тощо);

визначити структуру витрат на виробництво за рік і в динаміці, що дозволить оцінити структурні зміни затрат;

виявити резерви подальшого зниження витрат на виробництво продукції.

Незважаючи на важливе значення в плануванні, обліку і аналізі елементів витрат на виробництво, класифікація за економічно однорідними елементами не дозволяє визначити собівартість одиниці продукції, тим більше, якщо виготовляється два і більше її види.

Прямими вважаються витрати, які можна безпосередньо віднести на собівартість одиниці продукції. До таких витрат переважно відносяться однорідні витрати.

До непрямих відносяться витрати, які переносяться на собівартість одиниці продукції опосередкованим шляхом, наприклад, пропорційно будь-якому виду прямих витрат.

На практиці непрямі витрати переносять на собівартість продукції пропорційно основній заробітній платі виробничих працівників.

Водночас варто зауважити, що висловлене вище твердження не є абсолютним положенням. Так, у монопродуктових галузях, тобто підприємствах, які виробляють один вид продукції, всі витрати прямі, а в комплексних галузях, тобто таких, де із одного і того ж виду сировини одержують декілька видів продукції, всі витрати е комплексними.

Залежно від змін обсягу продукції всі витрати поділяються на змінні (умовно-змінні) і постійні (умовно-постійні).

Змінні витрати зростають або знижуються залежно від зростання або зниження обсягу продукції (витрати на сировину і матеріали, паливо і енергію на технологічні цілі, заробітна плата виробничих працівників). Такі витрати змінюються майже пропорційно зміні обсягу виробництва.

Постійні витрати не залежать або мало залежать від обсягу продукції, наприклад, орендна плата, заробітна плата адміністративного персоналу тощо.

За характером участі у виробничому процесі розрізняють основні і накладні витрати. Критерії розподілу витрат на основні і накладні полягає в тому, що основні витрати випливають із самого процесу виготовлення продукції і неминучі у будь-яких умовах виробництва - невеликих і значних масштабах.

До основних витрат відносяться витрати на сировину і матеріали, паливо і енергію на технологічні цілі, заробітну плату робітників і інженерно-технічних працівників, ремонт і відновлення основних фондів.

Розділ ІІ. Зміст і процедури комплексного аналізу фінансово-господарської діяльності ТзОВ «Уніплит»

.1 Встановлення мети, завдання та інформаційної бази аналізу

Розвиток ринкових відносин підвищує відповідальність і самостійність підприємств та інших суб'єктів ринку в підготовці та прийнятті управлінських рішень. Ефективність цих рішень багато в чому залежить від об'єктивності, своєчасності та всебічності оцінювання існуючого й очікуваного фінансового стану підприємства.

Оцінювання фінансового стану підприємства становить інтерес для широкого кола суб'єктів ринку:

• підприємства, яке хоче знати неупереджену думку про свою діяльність і розробити заходи щодо її поліпшення;

• інвесторів, заінтересованих в ефективності та прийнятній ризиковості інвестування своїх коштів;

• кредиторів і постачальників, які бажають впевнитись у платоспроможності підприємства;

• партнерів по бізнесу, які прагнуть встановити з підприємством стабільні й надійні ділові відносини (постачальники, споживачі, транспортувальники, страхові компанії та ін.);

• сторонніх щодо підприємства структур (так, Державна податкова адміністрація бажає впевнитись у спроможності підприємства сплачувати податки, профспілки - у стабільності зайнятості працівників і здатності своєчасно виплачувати заробітну плату, благодійні організації - у потенційній спроможності підприємства допомагати).

Становлення ринкової економіки в Україні, поява фінансових ринків, пріоритет фінансових ресурсів об'єктивно сприяли розвитку такого важливого напрямку аналітичної роботи, як фінансовий аналіз.

Фінансовий аналіз (від грецьк. dvakvaxq- розклад, розчленування) - це метод оцінювання і прогнозування фінансового стану підприємства. Як метод дослідження аналіз полягає в розчленуванні цілого на складові. Протилежне поняття - синтез (від грецьк. - з'єднання, складання) - це метод вивчення предмета в цілісності,єдності та взаємозв'язку його частин. Зв'язок "аналіз - синтез" притаманний будь-якому науковому дослідженню. Особливе значення він має в економічних дослідженнях як на макро-, так і на мікрорівні.

Мета фінансового аналізу - інформаційно забезпечувати прийняття рішень, на які істотно впливають фактичні або прогнозні дані про фінансовий стан підприємства. Ідеться про отримання відносно невеликої кількості ключових, найінформативніших параметрів, що об'єктивно, всебічно характеризують фінансовий стан підприємства (платоспроможність, фінансову стійкість, незалежність, рентабельність діяльності, імовірність банкрутства тощо).

Предметом фінансового аналізу є фінансові ресурси і їхні потоки, а основною метою - оцінка фінансового стану підприємства й виявлення можливостей підвищення ефективності його функціонування.

При цьому бажаним є такий стан фінансових ресурсів, при якому підприємство, вільно маневруючи кошти, здатне шляхом ефективного їхнього використання забезпечити безперебійний процес виробництва і реалізації продукції, а також втрати на його розширення і відновлення.

Завдання фінансового аналізу зумовлені завданнями управління підприємством у трьох сферах діяльності - фінансовій, інвестиційній та операційній (виробничій), що поєднані рухом фінансових ресурсів. Такий поділ, що є традиційним для країн з розвиненою економікою, нещодавно набрав чинності і в Україні.

Звідси завдання фінансового аналізу полягають в інформаційному забезпеченні прийняття обґрунтованих рішень за такими напрямками діяльності підприємства:

) фінансовою - управління пасивами; забезпечення підприємства фінансовими ресурсами; визначення оптимального розміру, складу і структури джерел фінансування зі свідомим ризиком за очікувані вигоди, що пов'язаний з використанням зовнішніх позик;

) інвестиційною - управління активами; розподіл фінансових ресурсів, визначення оптимального розміру, складу і структури активів підприємства, вибір і реалізація інвестиційних проектів;

) операційною - управління фінансовими результатами діяльності; прибуткова поточна діяльність завдяки ефективному використанню наявних ресурсів.

Жодний фінансовий аналіз не вважається повним, якщо не охоплює всіх сфер діяльності підприємства і складається лише з цифр. Якісний аналіз має передувати кількісному, оскільки за його допомогою можна встановити найактуальніші для підприємства проблеми щодо показників його виробничої діяльності. Необхідно враховувати істотний вплив зовнішніх чинників: зміни рівня цін на матеріально-технічні ресурси, зокрема на енергоносії; зміни ставок процентів; зміни в податковому законодавстві тощо. Важливо визначити місце підприємства в галузі, його конкурентоспроможність. У процесі аналізу слід ураховувати специфіку галузі, форму власності, розміри підприємства.

Кінцеві результати діяльності підприємства цікавлять не тільки працівників самого підприємства, але його партнерів по економічній діяльності, державні, фінансові, податкові органи та ін..

Це все визначає важливість проведення фінансового аналізу підприємства підвищує роль такого аналізу в економічному процесі. Фінансовий аналіз є неодмінним елементом як фінансового менеджменту на підприємстві, так і його економічних взаємин з партнерами, фінансово-кредитною системою.

Фінансовий аналіз необхідний для:

         виявлення змін показників фінансового стану;

         виявлення факторів, що впливають на фінансовий стан підприємства;

         оцінки кількісних якісних показників фінансового стану;

         оцінка фінансового становища підприємства на певну дату;

         визначення тенденцій зміни фінансового стану підприємства.

Таким чином, головною задачею фінансового аналізу є зниження неминучої невизначеності, пов’язаної з прийняттям економічних рішень, орієнтованих у майбутньому.

Залежно від завдань і змісту аналізу використовують такі основні інформаційні джерела: фінансову звітність, статистичну звітність, дані внутрішньогосподарського (управлінського ) бухгалтерського обліку, дані з облікової документації (вибіркові дані), експертні оцінки.

Інформаційною базою для оцінювання фінансового стану підприємства є дані:

)        балансу (форма №1);

)        звіт про фінансові результати (форма №2);

)        звіт про рух грошових коштів (форма №3);

)        звіт про власний капітал (форма №4);

)        дані статистичної звітності та оперативні дані.

Інформацію, яка використовується для аналізу фінансового стану підприємства, за доступністю можна поділити на відкриту та закриту (таємну). Інформація яка міститься в бухгалтерській статистичній звітності, виходить за межі підприємства, а отже є відкритою.

Кожне підприємство розробляє свої планові та прогнозні показники, норми, нормативи, тарифи та ліміти, систему їх оцінки та регулювання фінансової діяльності. Ця інформація становить комерційну таємницю, а іноді й «ноу-хау». Відповідно до чинного законодавства України підприємство має право тримати таку інформацію в секреті. Перелік їх визначає керівник підприємства.

Мета складання фінансової звітності - надати користувачам повну, правдиву, та неупереджену інформацію про фінансовий стан, результати діяльності та рух коштів підприємства для прийняття рішень.

Фінансова звітність забезпечує такі інформаційні потреби користувачів:

         щодо придбання, продажу цінних паперів та володіння ними;

         участі в капіталі підприємства;

         оцінювання якості управління;

         оцінювання здатності підприємства своєчасно виконувати свої зобов’язання;

         забезпеченості зобов’язань підприємства;

         визначення суми дивідендів, що підлягають розподілу;

         регулювання діяльності підприємства;

         прийняття інших рішень.

Загальні вимоги до фінансової звітності викладено в положенні (стандарті) бухгалтерського обліку 1 (далі П(С)БО 1), затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 31.03.99 №87. Дане положення визначає:

)        мету фінансових звітів;

)        їх склад;

)        звітний період;

)        якісні характеристики та принципи, якими слід керувати під час складання фінансових звітів;

Основою П(С)БО 1 є Міжнародний стандарт бухгалтерського обліку (переглянутий у 1997 році) Кабінету з Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку.

Бухгалтерський баланс - це звіт про фінансовий стан, який складається з активу та пасиву і свідчить про те, як на певний час розподілено активи за допомогою власного та залученого капіталу.

Звіт про фінансові результати відображає ефективність (неефективність) діяльності підприємства за певний період. Якщо баланс відображає фінансовий стан підприємства на конкретну дату, то звіт про прибутки та доходи дає картину фінансових результатів за відповідний період (квартал, півріччя, 9 місяців, рік). У звіт про фінансові результати наводяться дані про дохід (Виручку) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг); інші операційні доходи; фінансові результати від операційної діяльності до оподаткування (прибуток чи збиток); фінансові результати від звичайної діяльності (прибуток чи збиток); надзвичайні доходи чи витрати; чистий прибуток чи збиток.

Звіт про рух грошових коштів відображає надходження та витрачання коштів у звітному періоді за операційними, інвестиційними і фінансовими напрямками діяльності підприємства.

У звіті про власний капітал відбуваються зміни у складанні власного капіталу протягом звітного періоду. Примітки до звітів - сукупність показників і пояснень, які забезпечують деталізацію та обґрунтованість статтей фінансових звітів, розкривають іншу інформацію.

Фінансова звітність підприємств містить також іншу інформацію щодо стану фінансів підприємств. На основі аналізу звітних даних визначаються основні тенденції формування й використання фінансових ресурсів підприємства, причини зміни що сталися, сильні та слабкі сторони підприємства та резерви поліпшення фінансового стану підприємства у перспективі.

Існує декілька підходів до структурування аналітичних процедур по відношенню до визначеного об’єкта аналізу. Оскільки головним фактором для аналітика є наявність інформаційних ресурсів, найбільш поширеним є поділ аналізу на зовнішній і внутрішній .

В зовнішньому фінансовому аналізі, як правило, виокремлюють процедури, що стосуються об’єкта аналізу та інформаційно забезпечені доступною звітністю. Зокрема, комплексний аналіз фінансово - господарської діяльності включатиме аналітичні процедури, впорядковані за розділами балансу, тобто такі, що відповідають логіці його побудови.

Якщо мова йдеться про внутрішньо-фірмовий аналіз, то як правило, береться відповідна методика зовнішнього аналізу і доповнюється процедурами, інформаційно забезпеченими внутрішньою звітністю, даними оперативного та бухгалтерського обліку.

Комплексний аналіз фінансово-господарської діяльності ТзОВ «Уніплит» включатиме в себе наступні етапи:

.        Оцінка та аналіз майнового потенціалу суб’єкта господарювання.

Оцінка і аналіз майнового потенціалу суб’єкта дослідження в даній роботі проводитиметься за такими напрямками :

)        Вертикальний аналіз балансу (аналіз розміщення, складу, структури та формування засобів підприємства та джерел формування цих засобів);

)        Горизонтальний аналіз балансу (порівняльний аналіз показників за два останні періоди з досліджуваного проміжку часу);

)        Аналіз якісних зрушень в майбутньому потенціалі.

.        Оцінка фінансового потенціалу:

)        Оцінка ліквідності і платоспроможності;

)        Оцінка фінансової стійкості.

.        Оцінка та аналіз результативності фінансово-господарської діяльності підприємства суб’єкта господарювання:

)        Оцінка ефективності поточної діяльності (ділової активності);

)        Аналіз прибутку і рентабельності;

)        Оцінка кредитоспроможності підприємства.

.        Оцінка вірогідності банкрутства підприємства.

.        Перспективний аналіз (прогнозування фінансового стану, в тому числі аналіз і оцінка «хворих» місць суб’єктів господарювання, визначених в розділі 1 даної роботи, та фінансового результату діяльності досліджуваного підприємства).

2.2 Теоретичні аспекти проведення фінансового аналізу

В широкому розумінні метод фінансового аналізу можна визначити як систему теоретико-пізнавальних категорій, наукового інструментарію і регулярних принципів дослідження фінансово-господарської діяльності суб’єктів господарювання. Перші два елементи (система категорій та науковий інструментарій ) характеризують статичну компоненту методу, останній ( система регулярних принципів ) - його динаміку. Категорії фінансового аналізу - це найбільш загальні, ключові поняття даної науки. Серед них: фактор, модель, ставка,відсоток, дисконт, грошовий потік та ін..

Науковий інструментарій (апарат) фінансового аналізу - це сукупність загальнонаукових і конкретних наукових методів і моделей дослідження фінансової діяльності господарюючих суб’єктів.

Принципи фінансового аналізу регулюють процедурну сторону його методології та методики. До них належать:

·    Системність;

·        Комплексність;

·        Регулярність;

·        Послідовність;

·        Об’єктивність та ін..

В економічній теорії та практиці існують різні класифікації методів економічного аналізу взагалі та фінансового зокрема.

За класифікацією розрізняють неформальні й формальні методи аналізу. Неформальні ( евристичні ) методи аналізу ґрунтуються на описуванні аналітичних процедур на логічному рівні, а не на жорстких аналітичних взаємозв’язках та залежностях. До неформалізованих належать такі методи:

.     Експертних оцінок та сценаріїв;

2.      Психологічні;

.        Морфологічні;

.        Порівняльні;

.        Побудови системи показників;

.        Побудови системи аналітичних таблиць.

Ці методи застосовують в основному для прогнозування стану об’єкта на перспективу в умовах неповно використаної інформації, неможливості обліку всіх чинників, спрощеної уяви про явище економічної діяльності, тобто в умовах часткової або повної невизначеності. Стан невизначеності характеризує відсутність будь-яких конкретних даних про можливі напрямки розвитку дій та про вірогідність здійснення кожного з них у майбутньому. Ці методи характеризуються певним суб’єктивізмом, оскільки в них велике значення мають інтуїція, досвід та знання аналітика.

До формалізованих методів фінансового аналізу належать ті, в основу яких покладено жорстоко формалізовані аналітичні залежності. Основні з них:

·    Арифметичних різниць;

·        Ланцюгових підстановок;

·        Відсоткових чисел;

·        Дисконтування;

·        Балансовий;

·        Диференційний;

·        Логарифмічний;

·        Виокремлення ізольованого впливу факторів;

·        Інтегральний;

·        Простих та складних відсотків та ін..

У процесі фінансового аналізу також широко застосовують традиційні методи економічної статистики та математико-статистичні.

Використання видів, прийомів і методів фінансового аналізу для конкретних цілей вивчення фінансового аналізу підприємства в сукупності становить методологію та методику аналізу.

Фінансовий аналіз здійснюють за допомогою різних моделей , які дають змогу структурувати та ідентифікувати взаємозв’язки між основними показниками. Існують три основні типи моделей, які застосовуються в процесі аналізу фінансового стану підприємства:

) дескриптивні;

) предикативні;

) нормативні.

Дескриптивні моделі (описового характеру) є основними для оцінювання фінансового стану підприємства. До них належать: побудова системи звітних балансів, подання фінансових звітів у різних аналітичних розрізах, вертикальний і горизонтальний аналіз звітності, трендовий аналіз, аналіз відносних показників і коефіцієнтів, порівняльний, або просторовий аналіз, факторний аналіз, система аналітичних коефіцієнтів. Дескриптивні моделі ґрунтуються на використанні інформації бухгалтерської звітності.

Предикативні моделі - це моделі прогностичного характеру. Вони використовуються для прогнозування доходів та витрат підприємства, його майбутнього фінансового стану. Найпоширеніші з них:

) розрахунки точки критичного обсягу продажу (аналіз беззбитковості);

) побудова прогностичних фінансових звітів;

) моделі динамічного аналізу (жорстко-факторні детерміновані моделі та регресійні моделі);

) моделі ситуаційного аналізу.

Нормативні моделі - це моделі, які дають можливість порівнювати фактичні

результати діяльності підприємства з нормативними. Ці моделі використовуються, як правило, у внутрішньому фінансовому аналізі, їх сутність полягає у встановленні нормативів на кожну статтю витрат для відповідних технологічних процесів, видів виробів та з’ясуванні причин відхилень фактичних даних від цих нормативів.

Розглянемо сутність основних прийомів фінансового аналізу. До економіко-логічних належать прийоми: порівняння, деталізація, групування, середніх та відносних величин, балансовий прийом, горизонтальний та вертикальний аналіз, трендовий аналіз, прийом послідовного ізолювання факторів абсолютних та відносних різниць, розрахунки пайової участі.

До економіко-математичних прийомів, які найчастіше використовують під час фінансового аналізу, можна віднести інтегральний, графічний та кореляційно-регресійні прийоми.

Найважливішими спеціальними прийомами фінансового аналізу є порівняльний, або просторовий аналіз. Порівняння полягає в співставленні фінансових показників звітного періоду з їх плановим значенням (норматив, норма, ліміт) і з показниками попереднього періоду. Для того щоб за результатами порівняння можна було зробити правильні висновки, необхідно забезпечити відповідність показників та їх однорідність. Відповідність аналітичних показників має бути забезпечена за календарними строками, методами оцінки, умовами роботи, інфляційними процесами.

Деталізація як прийом широко використовується під час аналізу розподілу факторів і результатів господарської діяльності в часі та просторі. За його допомогою виявляються позитивний та негативний вплив окремих факторів, наслідки яких зазвичай взаємно протилежні.

Групування як засіб розподілу сукупності на однорідні за ознаками елементи, застосовується в аналізі для того, щоб розкрити зміст середніх підсумкових показників і вплив окремих одиниць на ці середні.

Середні величини краще відображають сутність того чи іншого процесу, закономірності його розвитку, ніж більшість окремо взятих позитивних та негативних відхилень. Середні величини широко застосовуються в аналізі, особливо при вивченні масових явищ, таких як середній виробіток, середні залишки. Застосовуються середньоарифметичні та середньо хронологічні зважені.

Відносні величини (проценти, коефіцієнти, індекси) дають можливість глибше зрозуміти сутність і характер відхилення від бази. Вони особливо необхідні для вивчення динаміки показників за ряд звітних періодів. Зростання чи зниження можна розрахувати відносно єдиної бази, взятої за вихідну, чи відносно ковзаючої бази, тобто попереднього показника.

Балансовий прийом застосовується у тому разі, коли потрібно вивчити співвідношення двох груп взаємопов'язаних економічних показників, підсумки яких мають бути рівними між собою. Найпоширенішим є прийом балансових зв'язків. Він використовується при аналізі фінансового стану підприємства для перевірки повноти та правильності зроблених розрахунків щодо визначення впливу окремих факторів на загальну величину відхилення за показником, що вивчається. В усіх випадках, коли дія фактора є самостійною, хоча й пов'язаною з іншими факторами, підсумок впливу окремих факторів повинен дорівнювати величині загального відхилення за показником. Якщо такої рівності немає, то це свідчить про неповне виявлення рівня впливу окремих факторів чи про помилки при його розрахунках.

Прийом послідовного вилучення факторів (ланцюгових підстановок) використовується для розрахунків величини впливу окремих факторів у загальному комплексі їх дії на рівень сукупного фінансового показника. Цей метод використовується тоді, коли зв'язок між показниками можна виразити математично у формі функціональної залежності. Сутність прийому ланцюгових підстановок полягає у послідовній заміні кожного звітного показника базисним, при цьому усі інші показники розглядаються як незмінні. Така заміна дає змогу визначити ступінь впливу фактора на сукупний фінансовий показник. Число ланцюгових підстановок залежить від кількості факторів, що впливають на сукупний фінансовий показник. Використання прийому ланцюгових підстановок потребує суворої послідовності визначення впливу окремих факторів. Ця послідовність передбачає, що передусім визначається вплив кількісних показників, які характеризують абсолютний обсяг діяльності, обсяг фінансових ресурсів, доходів та витрат, у другу чергу - вплив якісних показників, які характеризують рівень доходів та витрат, ступінь ефективності використання фінансових ресурсів.

Прийом різниць полягає в тому, що насамперед визначається абсолютна або відносна різниця (відхилення від базисного показника) за факторами, які вивчаються, і за сукупним фінансовим показником. Потім це відхилення (різниця) за кожним фактором перемножується на абсолютне значення інших взаємопов'язаних факторів. При вивченні впливу на сукупний показник двох факторів (кількісного і якісного) прийнятоперемножувати відхилення за кількісним фактором на базисний якісний фактор, а відхилення за якісним фактором - на звітний кількісний фактор.

Прийом відносних різниць (за різницею процентів, коефіцієнтів) застосовується у тому разі, коли результативний показник можна подати як добуток факторів (співмножників). Величина окремих факторів розраховується множенням різниці в процентах рівня виконання плану за двома взаємозв'язаними показниками на абсолютний планований рівень результативного показника.

Прийом пайової участі (пропорційного ділення приросту) використовується для деталізації факторів першого, другого і n-го порядків, вплив яких на результативний показник виражається не абсолютною сумою, а відносними показниками. Для розрахунку факторів визначається коефіцієнт пайової участі як відношення приросту результативного показника до суми факторних змін. Рівень впливу окремих факторів на результативний показник визначається множенням суми зміни даних факторів на коефіцієнт пайової участі.

Для вирішення конкретних завдань фінансового аналізу застосовується цілий ряд спеціальних методів, які дозволяють одержати кількісну оцінку окремих аспектів фінансової діяльності підприємства. Фінансовий аналіз використовує цілий ряд методівякзагальнонаукових і загальноекономічних, так і специфічних методів фінансового аналізу.

Можна виділити серед них шість основних методів фінансового аналізу:

 горизонтальний аналіз;

 вертикальний аналіз;

 трендовий аналіз;

 метод фінансових коефіцієнтів;

 порівняльний аналіз;

 факторний аналіз.

Горизонтальний (часовий) аналіз - порівняння кожної позиції звітності з попереднім періодом. Він дає змогу виявити тенденції зміни окремих статей або їх груп, що входять до складу бухгалтерської звітності. В основі цього аналізу покладено обчислення базисних темпів зростання балансових статей чи звіту про фінансові результати підприємства.

Вертикальний (структурний) аналіз - визначення структури підсумкових фінансових показників з виявленням впливу кожної позиції звітності на результат у цілому.

Форми вертикального (структурного) аналізу:

Ø Вертикальний (структурний) аналіз активів;

Ø  Вертикальний (структурний ) аналіз капіталу передбачає визначення частки власного та позикового капіталу, склад власного і позикового капіталу, які використовують, за видами та склад позикового капіталу за строковістю зобов’язань тощо;

Ø  Вертикальний (структурний) аналіз грошових потоків.

Трендовий аналіз - порівняння кожної позиції звітності з рядом попередніх періодів і визначення тренда, тобто основної тенденції динаміки показника, очищеної від випадкових впливів та індивідуальних особливостей окремих періодів. За допомогою тренда формуються можливі значення показників у майбутньому, а, отже, ведеться перспективний, прогнозний аналіз.

Аналіз відносних показників (коефіцієнтів) - розрахунок відносин даних звітності, визначення взаємозв'язків показників.

Порівняльний (просторовий) аналіз - це як внутрішньогосподарський аналізі порівняння зведених показників звітності за окремими показниками підприємства, його дочірніх фірм, підрозділів, цехів, так і міжгосподарський аналіз та порівняння показників даного підприємства з показниками конкурентів, з середньогалузевими та середніми загальноекономічними даними.

Факторний аналіз - це аналіз впливу окремих факторів (причин) на результативний показник за допомогою детермінованих чи стохастичних прийомів дослідження. Причому факторний аналіз може бути як прямим (власне аналіз), тобто роздроблення результативного показника на складові частини, так і зворотним (синтез), коли його окремі елементи з'єднують у загальний результативний показник.

Використання рядів динаміки. Рядом динаміки називають часову послідовність значень економічних показників. Це хронологічні (моментні ) або часові (інтервальні) ряди значень показника, які дають змогу аналізувати особливості розвитку того чи іншого економічного явища. Ряди динаміки можуть бути побудовані за абсолютними, відносними або середніми величинами.

Для повної характеристики змін і тенденцій у динаміці використовуються такі додаткові показники: абсолютний приріст, темп зростання, темп приросту. Абсолютним приростом називається різниця між наступним та попереднім рівнями ряду динаміки:

   (2.1)

Або ∆у= Уi‐У₀                                                                     (2.2)

Темп зростання називається відношення наступного рівня до попереднього або до будь-якого іншого, що його взято за базу порівняння:

          (2.3)

Або        (2.4)

Тем приросту називається відношенням абсолютного приросту до базисного рівня:

      (2.5)

Або              (2.6)

Темп приросту може бути розрахований як різниця між темпом зростання та одиницею (або 100%):

          (2.7)

Усі ці показники можна обчислити базисним і ланцюговим способом.

З метою спрощення проведення аналізу фінансового стану використовують агрегований аналітичний баланс.

Агрегація - це ступінь узагальнення даних інформації з метою аналізу. Ступінь агрегації залежить від мети аналізу та рішення аналітика.

Отже, агрегований аналітичний баланс - це таблична форма, вихідними даними в якій є показники бухгалтерського балансу, укрупнені з метою аналізу.

Існують два підходи до побудови агрегованого аналітичного балансу:

)     Від аналізу господарських засобів до показників джерел фінансування господарських засобів;

2)      У зворотному варіанті.

Фінансовий стан - це ступінь забезпечення підприємства необхідними фінансовими ресурсами для забезпечення ефективності господарської діяльності. Комплексна оцінка фінансового стану підприємства здійснюється за допомогою спеціальних інструментів - показників, що характеризують наявність, розміщення, ефективність використання окремих видів ресурсів. Метою такої оцінки є отримання характеристик майнового і фінансового стану і потенціалу суб’єкта господарювання з метою виявлення як внутрішніх резервів росту (ефективність діяльності), так і проблемних ділянок господарювання.

Для оцінки фінансово-господарської діяльності ТзОВ «Уніплит» нами будуть використані наступні групи показників:

.Показники майнового стану підприємства.

Дану групу складають показники :

Ø Всього майна - цей показник дає загальну вартісну оцінку активів, які перебувають на балансі підприємства. Його зростання свідчить про збільшення майнового потенціалу підприємства;

Ø  Величина власних обігових коштів (функціонуючий капітал) - характеризує ту частину власного капіталу підприємства, яка є джерелом покриття поточних активів підприємства. Цей розрахунковий показник залежить від структури активів, так і від структури джерел коштів.

Головним та постійним джерелом збільшення власних оборотних коштів є:

Ø Прибуто;

Ø  Позикові кошти;

Ø  Обігові кошти;

Ø  Необоротні активи;

Ø  Коефіцієнт зносу основних засобів - показує, яка частка основних засобів про амортизована. Розраховується за формулою :

    (2.8)

Ø Частка реальної вартості основних засобів в майні підприємства - показує, яку частку зі всіх активів складають основні засоби.

.Показники фінансової стійкості.

Стійкість підприємства є умовою його життєдіяльності та основою стабільності становища. На неї впливають різні фактори.

За видами фінансової стійкості поділяється в залежності від факторів , які на неї впливають:

) внутрішня стійкість - загальний фінансовий стан, при якому забезпечується високий фінансовий результат функціонування підприємства, в основі його лежить принцип активного регулювання на зміну як внутрішніх, так зовнішніх факторів впливу;

) зовнішня - зумовлена стабільністю економічного середовища, де здійснює діяльність підприємства, що досліджуються;

) загальна стійкість - такий рух грошових коштів, при якому забезпечується постійне перевищення грошових засобів над їх витрачанням.

Отже, фінансова стійкість - це досягнення стабільності перевищення доходів над витратами, яке забезпечує позитивні грошові потоки, вільне маневрування грошовими коштами і шляхом їх ефективного сприяння безперебійному функціонуванню підприємства.

Джерелами фінансування запасів можуть виступати:

)     власні обігові кошти:

      (2.9)

де ВК- власний капітал; НА- необоротні активи;

)постійні власні і довгострокові джерела фінансування:

   (2.10)

де ЗНВіП - забезпечення наступних витрат і платежів; ДЗ - довгострокові зобов’язання;

)загальні (основні) джерела фінансування:

      (2.11)

де КЗ - короткострокові зобов’язання.

За результатами порівняння вартості запасів з відповідним джерелом фінансування можна виявити їх надлишок або нестачу:

    (2.12)

     (2.13)

    (2.14)

При характеристиці типу фінансової стійкості доцільно приділяти окрему увагу розрахунку відносних показників, до яких відносять:

Ø коефіцієнт автономії, який обчислюють за формулою:

          (2.15)

де ВК - власний капітал, ВБ - валюта балансу.

Рекомендоване значення показника становить  .

Ø коефіцієнт заборгованості - показує частку позикових джерел фінансування.

        (2.16)

Рекомендоване значення складає .

Запас фінансової стійкості - це характеристика того рівня захищеності основної діяльності підприємства, який є на даний час і яким можна скористатися у випадку форс-мажорних обставин (зміна або зменшення обсягу виробництва, реалізації, відмова постачальників, фінансова криза тощо). Запас фінансової стійкості визначається за допомогою спеціальних методів аналізу :

1)   аналіз критичного обсягу реалізації;

2)      визначення зони безпечності;

)        розрахунок показників операційного, фінансового, операційно-фінансового лівериджу.

Під час аналізу беззбитковості визначаються показники :

)     критичний обсяг реалізації;

2)      запас міцності;

)        коефіцієнт запасу міцності.

Точку беззбитковості характеризує такий обсяг реалізації, при якому доходи підприємства довіряють понесеним витратам, фінансовий результат дорівнює нулю. Точка беззбитковості розраховується в натуральних і грошових вимірниках. Точку беззбитковості називають прогнозом рентабельності. Для її визначення виконують наступну послідовність дій :

)     визначають валовий прибуток (виручка від реалізації мінус витрати);

2)      всі витрати поділяються на постійні та змінні, отже, валовий прибуток дорівнює різниці між величиною виручки від реалізації та сумою постійних та змінних витрат;

)        роблять припущення, що прибуток в точці беззбитковості дорівнює нулю, тоді виручка рівна сумі постійних і змінних витрат;

Виручка = Ціна * Кількість                                                   (2.17)

Змінні витрати = Собівартість * Кількість                          (2.18)

Постійні витрати не змінюються, тому :

Ціна * Кількість = Собівартість * Кількість + Пост. Витрати (2.19)

4)   Точка беззбитковості в натуральних одиницях :

       (2.20)

5)   Якщо і ліву, і праву частини рівняння домножити на ціну, отримаємо точку беззбитковості в грошовому виразі :

         (2.21)

Маржинальний дохід (валова маржа) дорівнює сумі валового прибутку та постійних витрат.

Показник марж. доходу = Ціна - Собівартість                 (2.22)

Коефіцієнт марж. доходу = 1- Собівартість/Ціна              (2.23)

  (2.24)

    (2.25)

3. Показники платоспроможності та ліквідності.

Фінансовий стан підприємства прийнято оцінювати з короткострокової (ліквідності і платоспроможності) і довгострокової (фінансової стійкісті) перспективи.

Ліквідність підприємства - це його здатність швидко продати активи й одержати гроші для оплати своїх зобов'язань.

Ліквідність підприємства характеризується співвідношенням величини його високоліквідних активів (грошові кошти та їх еквіваленти, ринкові цінні папери, дебіторська заборгованість) і короткострокової заборгованості.

Про незадовільний стан ліквідності підприємства свідчитиме той факт, що потреба підприємства в коштах перевищує їх реальні надходження. Щоб визначити, чи достатньо у підприємства коштів для погашення своїх зобов'язань, необхідно передовсім проаналізувати процес надходження коштів від господарської діяльності і формування залишку коштів після погашення зобов'язань перед бюджетом, позабюджетними фондами та виплатою дивідендів.

Аналіз ліквідності потребує також ретельного аналізу структури кредиторської заборгованості підприємства. Необхідно визначити, чи є вона "стійкою" (наприклад, борги постачальникам), чи є вона простроченою, тобто такою, термін погашення якої минув.

Аналіз ліквідності здійснюється на підставі порівняння обсягу поточних зобов'язань із наявними ліквідними коштами.

На практиці для ефективного вимірювання ліквідності застосовується відповідна система коефіцієнтів, які відображають співвідношення статей балансу та інших видів фінансової звітності.

Всі активи підприємства в залежності від ступеня ліквідності, тобто швидкості перетворення в кошти, можна умовно поділити на такі групи:

. Найбільш ліквідні активи (А1) - суми по всіх статтях коштів, що можуть бути використані для виконання поточних розрахунків негайно. В цю групу включають також короткострокові фінансові вкладення (цінні папери).

. Швидкореалізовані активи (А2) - активи, для обертання яких у наявні кошти потрібен певний час. У цю групу можна включити дебіторську заборгованість (платежі по якій очікуються протягом 12 місяців після звітної дати), інші оборотні активи.

. Повільнореалізовані активи (А3) - найменш ліквідні активи. Це запаси, дебіторська заборгованість (платежі по якій очікуються більш як через 12 місяців після звітної дати), податок на додану вартість по придбаним цінностям тощо.

. Важкореалізовані активи (А4) - активи, що призначені для використання в господарській діяльності протягом тривалого періоду часу. В цю групу можна включити статті I розділу активу балансу "Необоротні активи".

Перші три групи активів протягом всього господарського періоду можуть постійно змінюватися і відносяться до поточних активів підприємства. Поточні активи більш ліквідні, ніж всі інші активи підприємства.

Пасиви балансу по мірі зростання строків погашення зобов'язань групуються наступним чином:

. Найбільш термінові зобов'язання (П1) - кредиторська заборгованість, розрахунки по дивідендах, інші короткострокові зобов'язання, а також позики, не погашені в термін (за даними додатків до бухгалтерського балансу).

. Короткострокові пасиви (П2) - короткострокові кредити банків та інші позики, які підлягають погашенню на протязі 12 місяців після звітної дати.

. Довгострокові пасиви (П3) - довгострокові кредити та інші довгострокові пасиви - статті ІІI розділу пасиву балансу "Довгострокові зобов'язання".

. Постійні пасиви (П4) - статті I розділу балансу "Власний капітал".

Короткострокові і довгострокові зобов'язання, разом узяті, називають зовнішніми зобов'язаннями.

Підприємство вважається ліквідним, якщо його поточні активи перевищують його короткострокові зобов'язання.

Для оцінки реального ступеня ліквідності підприємства необхідно провести аналіз ліквідності балансу.

Ліквідність балансу визначається як ступінь покриття зобов'язань підприємства його активами, термін перетворення яких у гроші відповідає терміну погашення зобов'язань.

Для визначення ліквідності балансу варто зіставити результати по кожній групі активів і пасивів.

Баланс вважається абсолютно ліквідним, якщо виконуються умови:

А1 > П1

А2 > П2

А3 > П3

А4 < П4

Якщо виконуються перші три нерівності, тобто поточні активи перевищують зовнішні зобов'язання підприємства, то обов'язково виконується остання нерівність, що має глибокий економічний зміст і свідчить про наявність у підприємства власних оборотних коштів, тобто дотримується мінімальна умова фінансової стійкості.

Невиконання якоїсь із перших трьох нерівностей свідчить про те, що ліквідність балансу в тій чи іншій мірі відхиляється від абсолютної. При цьому нестача коштів по одній групі активів компенсується їх надлишком по іншій групі, хоча компенсація може бути лише по вартісній величині, оскільки в реальній платіжній ситуації менш ліквідні активи не можуть замінити більш ліквідні.

Зіставлення найбільш ліквідних коштів і швидкореалізованих активів з найбільш терміновими зобов'язаннями і короткостроковими пасивами дозволяє виявити поточну ліквідність і платоспроможність. Якщо ступінь ліквідності балансу настільки велика, що після погашення найбільш термінових зобов'язань залишаються зайві кошти, то можна прискорити терміни розрахунків із банком, постачальниками й іншими контрагентами.

Показники ліквідності застосовуються для оцінки спроможності підприємства виконувати свої короткострокові зобов'язання.

Загальну оцінку платоспроможності дає коефіцієнт покриття, який в економічній літературі також називають коефіцієнтом поточної ліквідності, коефіцієнтом загального покриття.

Коефіцієнт покриття визначають за формулою:

  (2.26)

Коефіцієнт покриття вимірює загальну ліквідність і показує, якою мірою поточні кредиторські зобов'язання забезпечуються поточними активами, тобто скільки грошових одиниць поточних активів припадає на 1 грошову одиницю поточних зобов’язань. Якщо співвідношення менше, ніж 1:1, то поточні зобов'язання перевищують поточні активи.

Встановлений норматив цього показника від 0,7 до 2,0.

Коефіцієнт покриття є дуже укрупненим показником, внаслідок чого в ньому не відображається ступінь ліквідності окремих елементів оборотного капіталу. Тому у практиці аналізу фінансового стану на українських підприємствах використовують також інші коефіцієнти ліквідності, два з яких подано нижче.

Коефіцієнт швидкої ліквідності (миттєвої ліквідності), який є проміжним коефіцієнтом покриття і показує яка частина поточних активів з відрахуванням запасів і дебіторської заборгованості, платежі по який очікуються більш як через 12 місяців після звітної дати, покривається поточними зобов'язаннями. Він розраховується за формулою:

         (2.27)

Для підприємств України рекомендована величина цього коефіцієнта коливається у межах від 0,7до 0,8. Однак вона може бути надзвичайно високою через невиправдане зростання дебіторської заборгованості.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності визначається відношенням найбільш ліквідних активів до поточних зобов'язань і розраховується за формулою:

  (2.28)

Цей коефіцієнт є найбільш жорстким критерієм платоспроможності і показує, яку частку короткострокової заборгованості підприємство може погасити найближчим часом. Загальноприйнята величина цього коефіцієнта в межах від 0,2 до 0,35.

Показники ліквідності важливі не тільки для керівників і фінансових працівників підприємства, але становлять інтерес для різних користувачів інформації: коефіцієнт абсолютної ліквідності - для постачальників сировини і матеріалів, коефіцієнт швидкої ліквідності - для банків; коефіцієнт покриття - для покупців, власників акцій і облігацій підприємства.

Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості ( Кодз ) визначається як відношення виручки від реалізації ( ВР ) до середньої за період дебіторської заборгованості ( ДЗ ).

           (2.29)

Коефіцієнт свідчить про розширення або зниження комерційного кредиту, що надає підприємство. Зростання означає збільшення швидкості сплати заборгованості підприємству, зменшення продажу в кредит. Зниження показника свідчить про збільшення обсягу кредиту, що надає підприємство, тобто зростання купівлі продукції в кредит покупцям.

Коефіцієнт оборотності кредитної заборгованості ( Кокз ) як відношення виручки від реалізації до середньої за період кредиторської заборгованості (КЗ):

      (2.30)

Коефіцієнт свідчить про розширення або зниження комерційного кредиту, що надається підприємству.

Середній термін обороту кредиторської заборгованості ( Тобк ) як відношення календарного фонду часу за певний період до коефіцієнта оберненості кредиторської заборгованості за цей же період ( Кокз ):

            (2.31)

Показник відображає середній термін повернення боргів підприємства.

Також для визначення платоспроможності підприємства використовують такі показники :

)     Коефіцієнт фінансової стійкості ( точніше нестійкості );

2)      Коефіцієнт фінансової незалежності;

)        Коефіцієнт віддачі необоротних активів;

)        Коефіцієнт віддачі оборотних активів;

)        Коефіцієнт віддачі всіх активів.

Показники оцінювання ділової активності:

)     Фондовіддача - показує, скільки виручки припадає на одиницю основних фондів. Розраховується як відношення чистої виручки до основних виробничих фондів :

         (2.32)

2)   Коефіцієнт оборотності оборотних засобів - показує, скільки оборотів за звітний період ( як правило за рік ) роблять всі оборотні кошти :

      (2.33)

ОК - обігові кошти;

)     Період одного обороту обігових коштів - визначає середній період від витрачання коштів для виробництва продукції до отримання коштів за реалізовану продукцію:

  (2.34)

4)   Коефіцієнт оборотності оборотних запасів - показує, скільки оборотів за рік зроблять оборотні запаси.

,       (2.35)

де СВ - собівартість, СЗ - середні запаси;

)     Період одного обороту запасів - це період, протягом якого запаси трансформуються в кошти ( у днях ):

    (2.36)

Оцінку фінансової стійкості підприємства доцільно здійснювати на основі комплексу показників платоспроможності.

Платоспроможність - здатність підприємства платити по своїм, зовнішнім зобов'язанням.

Платоспроможність характеризується достатньою кількістю оборотних активів підприємства для погашення своїх зобов'язань протягом року. Іншими словами це спроможність підприємства виконувати свої короткострокові та довгострокові зобов'язання за рахунок власних активів. Показники платоспроможності вимірюють рівень фінансового ризику підприємства, тобто ймовірність її банкрутства. У загальному випадку підприємство вважається платоспроможним, якщо його загальні активи перевищують його загальні зобов'язання.

Основними показниками, на основі яких визначають платоспроможність підприємства є наступні:

. Коефіцієнт платоспроможності:

Кпл. = Власний капітал / Боргові зобов'язання підприємства

Коефіцієнт може як збільшуватися так і зменшуватися. Ця зміна залежить від джерел фінансування фондів, що формуються підприємством для розширення підприємницької діяльності. Саме співвідношення видів коштів (власних або залучених), що використовуються як джерела фінансування, показує фінансову стійкість підприємства, його можливість розвиватися за рахунок власних коштів.

. Коефіцієнт заборгованості (обернена величина до коефіцієнту платоспроможності) розраховується:

Кзаборг. = Боргові зобов'язання / Власний капітал

Якщо визначений коефіцієнт більше 0,5, то це означає, що у підприємства значно зростає ризик несплати боргів. Фінансова стійкість підприємства під загрозою.

. Коефіцієнт автономії - показник, який характеризує частку власних активів у загальній сумі всіх активів підприємства, використаних ним для здійснення статутної діяльності. Розрахунок даного показника:

К авт. = Власний капітал / Вартість майна

Мінімальне (нормативне) значення коефіцієнта автономії складає більше 0,5. Ця величина показника дозволяє припустити, що всі зобов'язання підприємства можуть бути покриті власними активами. Збільшення коефіцієнта автономії свідчить про зростання фінансової незалежності, підвищення гарантії погашення підприємством своїх зобов'язань. Чим вище значення коефіцієнта, тим кращий фінансовий стан підприємства.

. Коефіцієнт фінансової стабільності - показник, який характеризує відношення власних і позикових коштів підприємства (скільки позикових коштів залучило підприємство в розрахунку на одну гривню вкладених у активи власних коштів. Даний коефіцієнт розраховується:

Кфс = Власний капітал / Позикові кошти

Нормальним вважається стан, коли коефіцієнт більше 1. Перевищення власних коштів над позиченими вказує на те, що підприємство має стійкий фінансовий стан і відносно не залежить від зовнішніх джерел.

. Коефіцієнт фінансового левериджу - показник, який характеризує відношення довгострокових зобов'язань і джерел власних коштів підприємства. Даний коефіцієнт розраховується:

Кфл = Довгострокові зобов'язання / Власний капітал

Нормативне значення коефіцієнту фінансового левериджу не повинно бути більшим за 1.

. Коефіцієнт забезпеченості власними засобами - показник, який характеризує рівень забезпеченості підприємства власними джерелами формування оборотних активів підприємства. Він показує скільки власних джерел формування оборотних активів підприємства приходиться на одну одиницю цих активів. Розраховується коефіцієнт забезпеченості власними засобами за даними балансу підприємства за відповідний звітний період у наступний спосіб:

Кзвз = Ш - А1 / А2;

де Ш - сума підсумку за розділом 1 пасиву балансу (рядок 380);

А1, А2 - сума підсумків активу балансу відповідно до розділів 1 і 2 (рядки 080, 260).

Нормальним вважається такий стан, коли коефіцієнт забезпеченості власними засобами перевищує 0,1. Це означає, що оборотні активи, які є у підприємства покриваються власними та прирівняними до них джерелами. Збільшення коефіцієнта буде означати, що у нього є надлишкові джерела формування оборотних активів, а його зниження вкаже на нестачу цих джерел. В обох випадках фінансовий стан підприємства буде нестійким.

Підприємство вважається неплатоспроможним також на підставі виявлення незадовільної структури балансу.

Виходячи з вище викладеного зробимо висновок про те, що в умовах ринкової економіки підприємства змушені самостійно вирішувати проблеми фінансового забезпечення власної виробничо-господарської та інвестиційної діяльності, тому до найважливіших завдань останніх належать питання забезпечення фінансової стійкості, платоспроможності, рентабельності. Можливість відслідковувати дані процеси пов'язана з ефективною організацією фінансів підприємств. Під останньою розуміють форми, методи, способи формування, використання ресурсів, контролю за їх кругообігом з метою досягнення економічних цілей, відповідно до чинного законодавства.

. показники рентабельності.

Результативність діяльності будь-якого підприємства можна оцінювати як за допомогою абсолютних (економічний ефект), так і відносних (економічна ефективність) показників.

Ефект - це величина, яка характеризує результат виробництва або впровадження інновацій. Ефект проявлятися в зростанні прибутку, зниженні собівартості, зростанні обсягів продаж тобто у зміні абсолютних показників діяльності підприємства. За їх допомогою оцінюють динаміку розвитку підприємства. Такі розрахунки мають скоріше арифметичний, а ніж економічний сенс. Крім того, точність таких підрахунків завжди повинна співвідноситися з темпами інфляції.

Економічна ефективність - це зіставлення результатів із витратами. На відміну від ефекту, економічна ефективність обчислюється у відносних показниках. На останні практично не впливає інфляція, тому вони мають широке застосування в практиці аналізу господарсько-фінансової діяльності.

Рентабельність - відносний показник, що порівнює одержаний ефект з витратами або ресурсами, використаними для його досягнення. У сучасній вітчизняній і зарубіжній аналітичній практиці застосовується безліч показників рентабельності, які з різних позицій характеризують прибутковість діяльності підприємств. Велике значення при цьому має вибір оціночного показника (прибутку), що використовується в розрахунках. Найчастіше використовується чотири показника: валовий прибуток, операційний прибуток, прибуток до оподаткування, чистий прибуток.

Загальноприйнятих значень рентабельності, на які можна орієнтуватися при аналізі не існує. Тому зростання усіх показників рентабельності в динаміці розглядається як позитивна тенденція. Залежно від того, з чим порівнюється показник прибутку виділяють і групи коефіцієнтів рентабельності (рентабельність капіталу, рентабельність продажів та інша).

Практика рекомендує для оцінки рентабельності підприємства використовувати систему взаємопов'язаних показників рентабельності.

З цією метою необхідно використовувати дві основні групи показників рентабельності:

А) показники, розраховані на підставі поточних витрат (вартості продажу);

Б) показники, розраховані у зв'язку з використанням виробничого капіталу (виробничих активів).

Показники рентабельності групи "А" розраховуються на базі даних бухгалтерського обліку, прибутків та збитків і становлять систему коефіцієнтів:

. Коефіцієнт граничного рівня валового прибутку (Ken)

Квп = Вп / Чо = 1 - Впр / Чоп де Вп - сума валового прибутку;

Впр - вартість продажу (реалізації продукції, робіт, послуг); Чоп - чистий обсяг продажу (реалізації) продукції.

. Коефіцієнт граничного рівня прибутку від основної операційної діяльності (Коод)

Коод = Под / Чоп;

де Под - сума прибутку отриманого від основної операційної діяльності.

. Коефіцієнт граничного рівня прибутку від усієї діяльності підприємства (операційної, фінансової, інвестиційної)(Квд)

Квд = П / Чоп;

де П - сума прибутку до виплат за довгостроковими зобов'язаннями і податкових виплат.

. Коефіцієнт граничного рівня чистого прибутку (Кчп)

Кчп = Чп / Чоп;

де Чп - сума чистого прибутку після виплати відсотків за довгостроковими зобов'язаннями та сплати податків.

. Критичний коефіцієнт рентабельності (Ккр)

Ккр = (Чоп - Зв) / Чоп;

де Зв - сума змінних витрат у складі вартості продажу.

Наведені розрахунки є підтвердженням адаптації вітчизняного обліку з міжнародною практикою, де вся підприємницька діяльність корпорацій, фірм і підприємств поділяється на три види (операційну (основну), інвестиційну, фінансову). Всі розраховані коефіцієнти мають одну базу обчислення - чистий обсяг продажу (Чоп) (валові надходження за вирахуванням суми повернення та дисконтних знижок).

Показники рентабельності групи "Б" розраховуються як відношення прибутку до коштів, вкладених у підприємство засновниками, акціонерами та інвесторами.

Зарубіжний досвід свідчить, що за даними звіту щодо прибутків (збитків) і балансового звіту доцільно розраховувати такі коефіцієнти:

. Коефіцієнт віддачі на всю суму виробничих активів (Квва)

Квва = Чп / ВА;

де Чп - сума чистого прибутку після виплати відсотків за довгостроковими зобов'язаннями та сплати податків;

ВА - середньорічна величина всіх виробничих активів підприємства.

Коефіцієнт віддачі активів характеризує величину доходності всього потенціалу, яким володіє підприємство. Його називають показником майстерності використання капіталу менеджерами підприємства.

Даний показник з метою детальнішої оцінки віддачі активів може обчислюватися у різних модифікаціях: в чисельнику формули можуть використовуватись різні показники прибутку: валового, операційного, до і після вирахування податків і т.д..

. Коефіцієнт віддачі від інвестиційного капіталу (Кік)

Кік = П / СА;

де П - сума прибутку до виплат за довгостроковими зобов'язаннями і податкових виплат;

СА - середньорічна сума всіх активів підприємства за мінусом короткострокових зобов'язань, або середньорічна сума капіталізованих коштів (акціонерний капітал + довгострокові зобов'язання).

Коефіцієнт віддачі інвестицій характеризує ефективність віддачі тільки частини всього капіталу - довгострокових інвестицій і капіталізованого прибутку підприємства. Цей коефіцієнт характеризує фінансовий стан підприємства в цілому. Наприклад, фінансова стійкість знижується, в умовах коли відсоткова ставка на позикові кошти перевищує величину цього коефіцієнта.

. Коефіцієнт віддачі на акціонерний капітал (Как)

Как = Чп / СК;

де Чп - сума чистого прибутку після виплати відсотків за довгостроковими зобов'язаннями та сплати податків;

СК - середньорічна сума власного капіталу, представлена акціонерним капіталом.

Даний коефіцієнт відіграє важливу роль у комплексній оцінці фінансового стану акціонерного підприємства.

За допомогою показників рентабельності оцінюють можливості підприємств задовольняти потреби розширеного відтворення, та здійснювати капіталовкладення за рахунок внутрішніх джерел фінансування.

5. Показники положення на ринку цінних паперів.

Даний вид аналізу виконується в компаніях, зареєстрованих на фондових біржах і котирують там свої цінні папери. Аналіз не може бути виконаний безпосередньо з даними фінансової звітності - потрібна додаткова інформація. Оскільки термінологія з цінних паперів в нашій країні ще остаточно не склалася, наведені назви показників є умовними.  1. Дохід на акцію. Являє собою відношення чистого прибутку, зменшеної на величину дивідендів за привілейованими акціями, до загального числа звичайних акцій. Саме цей показник значною мірою впливає на ринкову ціну акцій. Основний його недолік в аналітичному плані - просторова неспівмірність зважаючи неоднаковою ринкової вартості акцій різних компаній.  2.Цінність акції. Розраховується як частка від ділення ринкової ціни акції на дохід на акцію. Цей показник служить індикатором попиту на акції даної компанії, оскільки показує, як багато згодні платити інвестори в даний момент на один рубль прибутку на акцію. Відносно високе зростання цього показника в динаміці вказує на те, що інвестори очікують більш швидкого зростання прибутку даної фірми порівняно з іншими. Цей показник вже можна використовувати у просторових (міжгосподарських) зіставленнях. Компаніям, які мають відносно високе значення коефіцієнта стійкості економічного росту, характерно, як правило, і високе значення показника «цінність акції».  3. Дивідендна прибутковість акції. Виражається ставленням дивіденду, що виплачується на акції, до її ринковою ціною. У компаніях, що розширюють свою діяльність шляхом капіталізірованія більшої частини прибутку, значення цього показника відносно невелике. Дивідендна прибутковість акції характеризує відсоток повернення на капітал, вкладений в акції фірми. Це прямий ефект. Є ще і непрямий (прибуток або збиток), що виражається в зміні ринковоїціни акцій даної фірми.   4. Дивідендний вихід. Розраховується шляхом ділення дивіденду, що виплачується за акції, на дохід на акцію. Найбільш наочне тлумачення цього показника - частка чистого прибутку, виплачена акціонерам у вигляді дивідендів. Значення коефіцієнта залежить від інвестиційної політики фірми. З цим показником тісно пов'язаний коефіцієнт реінвестування прибутку, що характеризує її частку, спрямовану на розвиток виробничої діяльності. Сума значень показника дивідендного виходу й коефіцієнта реінвестування прибутку дорівнює одиниці.   5. Коефіцієнт котирування акції. Розраховується відношенням ринкової ціни акції до її облікової (книжкової) ціні. Книжкова ціна характеризує частку власного капіталу, що припадає на одну акцію. Вона складається з номінальної вартості (тобто вартості, проставленої на бланку акції, по якій вона врахована в акціонерному капіталі), частки емісійної прибутку (накопиченої різниці між ринковою ціною акцій у момент їх продажу та їх номінальною вартістю) і частки накопиченої і вкладеної в розвиток фірми прибутку. Значення коефіцієнта котирування більше одиниці означає, що потенційні акціонери, здобуваючи акцію, готові дати за неї ціну, що перевищує бухгалтерську оцінку реального капіталу, що припадає на акцію на даний момент. У процесі аналізу можуть використовуватися жорстко детерміновані факторні моделі, що дозволяють ідентифікувати і дати порівняльну характеристику основних факторів, що вплинули на зміну того чи іншого показника. З представленої моделі видно, що рентабельність власного капіталу залежить від трьох факторів: рентабельності господарської діяльності, ресурсовіддачі та структури авансованого капіталу. Значимість виділених факторів пояснюється тим, що вони в певному сенсі узагальнюють усі сторони фінансово-господарської діяльності підприємства, зокрема бухгалтерську звітність: перший фактор узагальнює форму № 2 «Звіт про фінансові результати», другий - актив балансу, третій - пасив балансу.

2.3 Теоретичні аспекти проведення фінансового аналізу витрат на виробництво та собівартість продукції

«Хворим» місцем ТзОВ «Уніплит» є витрати на виробництво та собівартість продукції. Тобто основною проблемою на даному етапі є зниження витрат на виробництво та собівартість продукції.

Для того, щоб виявити можливі резерви для покращення негативних наслідків, спричинених наявністю таких проблемних ділянок господарської діяльності, аналіз «хворих» місць господарювання проводитиметься за такими напрямками, як - аналіз витрат на виробництво та собівартість продукції.

Виробництво реалізація продукції потребують трудових, матеріальних і грошових витрат. Витрати підприємства на споживчі засоби виробництва, предмети праці й оплату праці працівників, виражені в грошовій формі, утворюють собівартість продукції.

Собівартість продукції - це основний якісний показник роботи підприємства. Її рівень відбиває досягнення та недоліки роботи як підприємства в цілому, так і кожного структурного підрозділу. Системне зниження собівартості продукції має важливе над господарське значення,бо дає змогу за стабільних ринкових цін збільшувати прибуток на кожну гривню витрат, підвищує конкурентоспроможність продукції.

Аналіз собівартості продукції має такі значення: перевірка обґрунтованості прийнятних управлінських рішень щодо собівартості; об’єктивна оцінка виконання прийнятих рішень, під час якої виявляються відхилення фактичних витрат від планових; з’ясування чинників цих відхилень; підрахунок резервів подальшого зниження собівартості продукції; розроблення заходів із мобілізації внутрішньовиробничих резервів та використання їх у виробництві.

До складу собівартості входять:

·        Вартість засобу праці, що переноситься на продукт праці чинниками;

·        Вартість предметів праці, яка повністю споживається в процесі виробництва;

·        Заробітна плата як частина вартості, створена необхідною працею;

·        Елементи розподілу чистого доходу (через ціни на спожиті засоби виробництва, відрахування на соціальне страхування та інші обов’язкові платежі).

Аналіз собівартості продукції дозволяє з’ясувати тенденції зміни даного показника, виконання плану по його рівню, визначити вплив факторів на його приріст і на цій основі дати оцінку роботи підприємства по використанню можливостей зниження собівартості продукції.

Для цього використовується ряд показників. Основними є такі показники, як витрати на виробництво і реалізацію всього об’єму товарної продукції та витрати на одну гривню товарної продукції.

Витрати на виробництво і реалізацію всього об’єму товарної продукції (повна собівартість) визначаються кошторисом витрат, тобто розраховуються шляхом підсумовування витрат по основних економічних елементах. Даний показник необхідний для визначення прибутку від реалізації продукції. На собівартість товарної продукції можуть вплинути наступні чинники:

         Зміна об’єму випущеної продукції;

         Відхилення в асортименті випущеної продукції;

         Ціни на матеріальні ресурси.

Для вивчення собівартості продукції динаміці більш придатним є показник витрат на 1 гривню товарної продукції, який обчислюється як відношення повної собівартості продукції до всього об’єму реалізованої товарної продукції ( або до ціни даного об’єму товарної продукції):

Це - найвідоміший на практиці узагальнюючий показник, який відображає собівартість одиниці продукції у вартісному виразі, без розмежування її по конкретних видах. Він показує в скільки обходиться підприємству отриманні кожної гривні виручки. Показники широко використовуються при аналізі зниження собівартості і дозволяє, зокрема, охарактеризувати рівень і динаміку витрат на виробництво продукції в цілому по промисловості. Цей показник одночасно може виконувати роль показника рентабельності виробництва.

Найбільш корисним для виявлення змін у структурі витрат на виробництво є аналіз собівартості за елементами витрат, який дає можливість не лише вивчити зміни у структурі собівартості, але й охарактеризувати галузеві особливості (матеріалоємність, трудомісткість виробництва).

Елементи витрат - цеоднорідні за своїм економічним змістом витрати. До них відносять сировину і матеріали, паливо, енергію, заробітну плату, амортизацію, відрахування на соціальне страхування та ін..

Планування витрат за економічними елементами дає змогу пов’язати їх з іншими розділами плану: планом матеріально-технічного постачання, фондом заробітної плати,планом зростання ефективності виробництва, балансом надходжень і витрат тощо.

Аналіз витрат за економічними елементами уможливлює, у свою чергу, вивчення їхнього складу, питомої ваги кожного елемента в загальних витратах виробництва.

Собівартість продукції за економічними елементами стосовно фактичного обсягу продукції відображає Ф. №2 - «Звіт про фінансові результати».

За способом перенесення вартості на продукцію витрат поділяють на прямі та непрямі.

До прямих витрат належать витрати, пов’язані з виробництвом окремих видів продукції (сировина, основні матеріали, покупні вироби, напівфабрикати, паливо, енергія, заробітна плата виробників, відрахування на соціальне страхування), які можуть бути безпосередньо включені до їхньої собівартості.

До непрямих витрат належать витрати, пов’язані з виробництвом кількох видів продукції (витрат на утримання та експлуатацію обладнання, загальновиробничі), що включаються до собівартості за допомогою спеціальних засобів. Непрямі витрати утворюють комплексні статті калькуляції, які відрізняються за їх функціональною роллю у виробничому процесі.

Залежно від впливу обсягу виробництва на рівень витрат виділяють - умовно-змінні та умовно-постійні витрати.

Витрати на виробництво поділяють за календарними періодами на поточні та одноразові.

майновий фінансовий платоспроможність банкрутство

Розділ 3. Комплексний аналіз фінансово-господарської діяльності ТзОВ «Уніплит»

3.1 Оцінка та аналіз майнового потенціалу

Одним із найважливіших етапів аналізу фінансового стану підприємства є аналіз майнового стану підприємства, що дає змогу визначити абсолютні і відносні зміни статей балансу за визначений період, відслідкувати тенденції їхньої зміни та визначити структуру фінансових ресурсів підприємства.

Аналіз майнового тану підприємства - це широка сфера наукових досліджень як з боку вітчизняних вчених і економістів, так і закордонних. Серед них можна виділити Омелянович Л.О., Філімоненков О.С., Маркар’ян Е.А., Ярошевський М. К., Кирилюк С.Р., Боднарук М., Яковець В.Т., Хиврич К.П. та інших. Однак у існуючих наукових працях в більшій мірі представлені загальнонаукові методики аналізу без конкретизації по підприємствах різних галузей і масштабів діяльності. Це ще раз підтверджує необхідність уточнення методики аналізу майнового стану підприємства в залежності від його галузевої придатності, видів діяльності.

Характеристику про якісні зміни в структурі засобів та їх джерел можна отримати за допомогою вертикального та горизонтального аналізу.

Для цьго визначається питома вага окремих статтей активу та пасиву балансу в загальному підсумку балансу, розраховуються суми відхилень в структурі основних статтей балансу порівняно з попереднім періодом.

Однією з основних складових є складання порівняльного аналітичного балансу, який можна отримати із вихідного балансу шляхом ущільнення окремих статтей і доповнення його відповідними показниками структури і динаміки, що характеризують статистику та динаміку фінансового стану підприємства.

Таблиця 3.1 Аналітичний баланс ТзОВ «Уніплит» за 2010-2011 роки

№ п/п	Стаття балансу	2010 рік		2011 рік		Зміни
		Тис. грн.	%	Тис. грн.	%	Абсолютні (+/-), тис.грн.	Темп, %	Структура, %	Частка пунктів
Актив
1.	Майно разом	3537	100	3525	100	-12	99,66	100	0
1.1.	Необоротні активи	3229	91,29	3260	92,48	31	100,96	-258,33	1,19
1.2.	Оборотні активи	308	8,71	265	7,52	-43	86,04	358,33	-1,19
1.2.1.	Запаси	247	6,98	246	6,98	-1	99,60	8,33	0
1.2.2.	Дебіторська заборгованість	58	1,64	11	0,31	-47	18,97	391,67	-1,33
1.2.3.	Грошові кошти та їх еквіваленти	3	0,08	8	0,23	5	266,67	-41,67	0,14
Пасив
2.	Джерела майна	3537	100	3525	100	-12	99,66	100	0
2.1.	Власний капітал	1595	45,09	1425	40,43	-170	89,34	1416,67	-4,67
2.1.1.	Статутний капітал	74	2,09	74	2,10	0	100	0	0,01
2.1.2.	Додатково вкладений капітал	2247	63,53	2247	63,74	0	100	0	0,22
2.1.3	Нерозподілений прибуток (непокритий збиток)	-726	-20,53	-896	-25,42	-170	123,42	1416,67	-4,89
2.2.	Позиковий капітал	1942	54,91	2100	59,57	158	108,14	-1316,67	4,67
2.2.1.	Кредиторська заборгованість	1942	54,91	2100	59,57	158	108,14	-1316,67	4,67

Порівнявши вертикальний та горизонтальний аналіз ТзОВ «Уніплит» можна сказати, що майно підприємства в 2010 році збільшилось на 2905,4 тис. грн. порівняно з 2009 роком. Таку ситуацію слід пояснити збільшенням необоротних активів з 37555 тис. грн. до 55373,5 тис. грн., тобто абсолютне відхилення становить 17818,5 тис. грн., а також майно збільшилось за рахунок збільшенням оборотних активів на 9382,8 тис. грн. порівняно з 2009 роком, а також значно збільшились витрати майбутніх періодів, які становили в 2009 році 8,4 тис. грн., а у 2010 році збільшились і становили 1857,5 тис. грн., тобто збільшились на 1849,1 тис. грн. Збільшення оборотних активів відбулось за рахунок дебіторської заборгованості яка збільшилась на 9080,1 тис. грн., а також за рахунок незначного збільшення грошових коштів, яка порівняно з попереднім роком збільшились на 239,4 тис. грн. і становили 399 тис, грн. та незначним збільшенням інших оборотних активів. Загалом у 2009 році становили 8197,4 тис. грн., а у 2010 році зменшились на 9,42 тис. грн. і становили 8106,4 тис. грн. Основну питому вагу як у 2009 так і в 2010 роках становили необоротні активи.

Рис 3.1 Майно підприємства за 2009-2010 рр., тис. грн.

Збільшивши своє майно відповідно збільшились і джерела майна. Збільшення відбулось за рахунок незначного збільшення власного капіталу, який у 2010 році порівняно з 2009 роком збільшився на 273,3 тис. грн., це збільшення відбулось за рахунок збільшення нерозподіленого прибутку, який збільшився на 398,3 тис. грн., статутний капітал залишився не змінений і становить 9310 тис. грн., а також резервний капітал не змінився і становить 1,9 тис. грн, вилучений капітал у 2009 році не було, а у 2010 році становив -125 тис. грн.

Рис. 3.2 Джерел майна підприємства за 2009-2010 рр., тис. грн.

Також джерела майна збільшились за рахунок значного збільшення позикового капіталу, який у 2009 році становив 44668,1 тис. грн., а у 2010 році збільшився на 28777,1 тис. грн. і становив 73445,2 тис. грн., таке збільшення відбулось за рахунок збільшення довгострокових зобов’язань, які зросли на 5635,5 тис. грн., а також значне збільшення короткострокових кредитів банків, які в 2009 році становили 3862,4 тис. грн., а у 2010 році становили 16358,8 тис. грн., тобто збільшились на 12496,4 тис. грн., а також і збільшилась кредиторська заборгованість на 10645,2 тис. грн.. Основну питому вагу у джерелах становить як у 2009 році так і в 2010 році є позиковий капітал.

Провівши горизотальний та вертикальний аналіз можна зробити такі висновки, що майно підприємства у 2011 році порівняно з 2010 роком збільшилось на 139476,3 тис. грн. і становило 225547,7 тис. грн.. Така ситуація відбулась за рахунок значного збільшення необоротних активів, які станом на 2010 рік становили 55373,5 тис. грн., а у 2011 збільшились на 113542,2 тис. грн. і становили 168915,7 тис. грн. Також майно збільшилось і за рахунок збільшення оборотних активів, які у 2011 році порівняно з 2010 роком збільшились на 23926,5 тис. грн , тобто зросли на 10,56 % порівняно з минулим, таке збільшення оборотних активів відбулось за рахунок значного збільшення запасів, які в 2010 році становили 8106,4 тис. грн., а у 2011 році збільшились на 0,96 % і становили 23406,5 тис. грн., абсолютне відхилення становило 15300,1 тис. грн., а також відбулось збільшення дебіторської заборгованості, яка порівняно з попереднім рокомстановить 27381 тис. грн. тобто збільшилось на 9062,9 тис. грн. Грошові кошти в 2010 році становили 399 тис. грн., а в 2011 зменшились на 233,2 тис. грн. і становили 165,8 тис. грн. Витрати майбутніх періодів у 2011 році порівняно з 2010 році збільшились на 2007,6 тис. грн.

Таблиця 3.2 Аналітичний баланс ТзОВ «Уніплит» за 2011 - 2012 роки

№ п/п	Стаття балансу	2011 рік		2012 рік		Зміни
		Тис. грн.	%	Тис. грн.	%	Абсолютні (+/-), тис.грн.	Темп, %	Структура, %	Частка пунктів
Актив
1.	Майно разом	3525	100	3569	100	44	101,25	100	0
1.1.	Необоротні активи	3260	92,48	3118	87,36	-142	95,64	-322,73	-5,12
1.2.	Оборотні активи	265	7,52	451	12,64	186	170,19	422,73	5,12
1.2.1.	Запаси	246	6,98	323	9,05	77	131,30	175	2,07
1.2.2.	Дебіторська заборгованість	11	0,31	0	0	-11	0	-25	-0,31
1.2.3.	Грошові кошти та їх еквіваленти	8	0,23	40	1,12	32	500	72,73	0,89
Пасив
2.	Джерела майна	3525	100	3569	100	44	101,25	100	0
2.1.	Власний капітал	1425	40,43	1538	43,09	113	107,93	256,82	2,67
2.1.1.	Статутний капітал	74	2,10	74	2,07	0	100	0	-0,03
2.1.2.	Додатково вкладений капітал	2247	63,74	2247	62,96	0	100	0	-0,79
2.1.3	Нерозподілений прибуток (непокритий збиток)	-896	-25,42	-783	-21,94	113	87,39	256,82	3,48
2.2.	Позиковий капітал	2100	59,57	2031	56,91	-69	96,71	-156,82	-2,67
2.2.1.	Кредиторська заборгованість	2100	59,57	2031	56,91	-69	96,71	-156,82	-2,67

Рис. 3.3 Майно підприємства за 2010-1011 рр., тис. грн.

Рис. 3.4 Джерела майна підприємства за 2010-2011 рр., тис. грн.

Питома вага необоротних активів станом на 2010 рік становила 64,33 %, а у 2011 році збільшилась на 10,56 % і становила 74,89 %. Питома вага оборотних активів у 2011 році становила 23,4 %, і вона зменшилась на 10,11%, тобто у 2010 році становила 33,51%. Основну питому вагу у оборотних активів як в 2010 так і в 2011 роках становить дебіторська заборгованість.

Джерела майна відповідно так як і майно підприємства збільшились у 2011 році порівняно з 2010 роком збільшились на 139476,3 тис. грн., це відбулось за рахунок значного збільшення власного капіталу який у 2010 році становив 12626,2 тис. грн., а у 2011 році становив 118477,8 тис. грн., тобто абсолютне відхилення становило 105851,6 тис. грн., питома вага у 2010 становила 14,67 %, а у 2011 році збільшилась на 37,86% і становила 52,53%. Збільшення власного капіталу відбулось за рахунок збільшення статутного капіталу, який у 2010 році становив 9310 тис.грн., тобто 10,82%, а в 2011 році збільшився на 35690 тис. грн., тобто на 37,86%. Інший додатковий капітал у 2010 році відсутній, а у 2011 році становив 806690,3 тис. грн., резервний капітал за 2010 рік та за 2011 рік незмінився і становив 1,9 тис. грн. Нерозподілений прибуток збільшився на 1367,3 тис. грн., неоплачений капітал у 2010 році відсутній, а у 2011 році становить 12000 тис. грн. Вилучений капітал у 2010 році був мінусовий і становив -125 тис. грн., а у 2011 році - відсутній. Позиковий капітал у 2011 році порівняно з 2010 роком збільшився на 33624, 7 тис. грн. Збільшення позикового капіталу відбулось за рахунок довгострокових зобов’язань, які збільшились у 2011році порівняно з 2010 роком на 40687,5 тис. грн., кредиторська заборгованість також зросла, у 2010 році вона становила 30764 тис. грн., а у 2011 році становила 36631,1 тис. грн., абсолютне відхилення становить 5867,1 тис. грн., короткострокові кредити банків у 2011 році зменшились на 12929,9 тис. грн., і становили 3428,9 тис. грн., порівняно з 2010 роком які становили 16358,8 тис. грн.

Основна питома вага становить у 2010 році у позиковому капіталі що становить 85,33%, а в 2011 році у власному капіталі що становить 52,53%.

За даними таблиці 3.3 можна сказати, що у період з 2009 року по 2011 рік майно підприємства збільшилось з 57021 тис. грн. до 225547,7 тис. грн.,тобто на 168526,7 тис. грн. Це відбулось за рахунок значного збільшення необоротних активів, які в період з 2009 по 2011 роки збільшилось на 131360,7 тис. грн., питома вага станом на 2009 рік становила 65,86% у майні підприємства, а в 2011 рокі їх питома вага зросла на 9,03% і становила 74,89%.

Таблиця 3.3 Аналітичний баланс ТзОВ «Уніплит» за 2010 - 2012 роки

№ п/п	Стаття балансу	2010 рік		2012 рік		Зміни
		Тис. грн.	%	Тис. грн.	%	Абсолютні (+/-), тис.грн.	Темп, %	Структура, %	Частка пунктів
Актив
1.	Майно разом	3537	100	3569	100	32	100,90	0
1.1.	Необоротні активи	3229	91,29	3118	87,36	-111	96,56	-346,88	-3,93
1.2.	Оборотні активи	308	8,71	451	12,64	143	146,43	446,88	3,93
1.2.1.	Запаси	247	6,98	323	9,05	76	130,77	237,50	2,07
1.2.2.	Дебіторська заборгованість	58	1,64	0	0	-58	0	-181,25	-1,64
1.2.3.	Грошові кошти	3	0,08	40	1,12	37	1333,3	115,63	1,04
Пасив
2.	Джерела майна	3537	100	3569	100	32	100,90	100	0
2.1.	Власний капітал	1595	45,09	1538	43,09	-57	96,43	-178,13	-2
2.1.1.	Статутний капітал	74	2,09	74	2,07	0	100	0	-0,02
2.1.2.	Додатково вкладений капітал	2247	63,53	2247	62,96	0	100	0	-0,57
2.1.3	Нерозподілений прибуток (непокритий збиток)	-726	-20,53	-783	-21,94	-57	107,85	-178,13	-1,41
2.2.	Позиковий капітал	1942	54,91	2031	56,91	89	104,58	278,13	2
2.2.1.	Кредиторська заборгованість	1942	54,91	2031	56,91	89	104,58	278,13	2

Оборотні активи у майні підприємства у 2009 році становили 19457,6 тис. грн., питома вага яких складала 34,12%, а в 2011 році становили 52766,9 тис. грн., або 23,4%, тобто зменшились на 10,73%. Ці зміни зумовлені змінами у статтях оборотних активів:

         Запаси в 2009 році становили 8197,4 тис. грн. або 14,38%, у 2011 році ззбільшились на 15209,1 тис. грн. і становили 23406,5 тис.грн. або 10,38%.

         Дебіторська заборгованість станом на 2009 рік становила 9238 тис. грн., а в 2011 році збільшилась на 18143 тис. грн. і становила 27381 тис.грн.

         Грошові кошти зазнали мінімальних змін, у період з 2009 по 2011 роки вони зросли на 6,2 тис. грн.

Рис. 3.5 Майно підприємства за 2009-2011 рр., тис. грн.

Витрати майбутніх періодів у 2009 році становили 8,4 тис. грн. з питомою вагою 0,01%, а в 2011 році вони збільшились на 3856,7 тис. грн. і становили 3865,1 тис. грн., або 1,71%.

У пасиві балансу підприємства більшу частку у 2009 році займає позиковий капітал, а в 2011 році власний капітал. У 2009 році власний капітал становив 12352,9 тис. грн., а в 2011 році збільшився на 106124,9 тис. грн. і становив 118477,8 тис. грн. Таке збільшення у власному капіталі відбулось за рахунок збільшення статутного капіталу, який в 2009 році становив 9310 тис. грн., а в 2011 році збільшився на 35690 тис. грн. і становив 45000 тис. грн. Також ці зміни у джерелах відбулись за рахунок появи у 2011 році іншого додаткового капіталу, який становить 80669,3 тис. грн., а в 2009 році він був відсутній. Резервний капітал не змінився. Нерозподілений прибуток у 2009 році становить 3041 тис. грн., а в 2011 році становит 4806,6 тис. грн., абсолютне відхилення становить 1765,6 тис. грн. Неоплачений капітал у 2009 році відсутній, а в 2011 році становить - 12000 тис. грн.

Рис. 3.6 Джерела майна підприємства за 2009-2011 рр., тис. грн.

Позиковий капітал протягом 2009-2011 років збільшився на 62401,8 тис. грн. Це збільшення відбулось за рахунок значного збільшення довгострокових зобов’язань, які в 2009 році становили 20686,9 тис. грн., а в 2011 році збільшились на 46323 тис. грн. і становили 67009,9 тис. грн. Короткострокові кредити банків протягом 2009-2011 років зменшились на 433,5 тис. грн. Кредиторська заборгованість у 2009 році становила 20118,8 тис. грн., або 35,28%, а в 2011 році збільшилась на 16512,3 тис. грн. і становила 36631,1 тис. грн., тобто 16,24% у джерелах майна.

3.2 Оцінка фінансового потенціалу ТзОВ «Уніплит»

Оцінка фінансового потенціалу включає визначення ліквідності, фінансової стійкості та платоспроможності.

Ліквідність характеризує здатність підприємства виконати свої поточні зобов’язання, перетворивши свої активи в грошові кошти .

Визначення ліквідності полягає в оцінці балансу підприємства на ліквідність та визначення показників ліквідності: поточної, швидкої та абсолютної ліквідності.

Платоспроможність - можливість підприємства своєчасно задовольнити платіжні зобов’язання. Поняття «платоспроможність» і «ліквідність» взаємопов’язані . від рівня ліквідності підприємства залежить платоспроможність.

Разом з тим ліквідність характеризує як поточний стан розрахунків, так і перспективний. Для визначення ліквідності складають баланс ліквідності.

Таблиця 3.4 Баланс ліквідності ТзОВ «Уніплит»

	2009 р.	2010 р.	2011 р.
Актив
1. Найбільш ліквідні активи (А1)	159,6	399	165,8
2. Активи, що швидко реалізуються (А2)	9238	18318,1	27381
3. Активи, що повільно реалізуються (А3)	10068,4	11980,8	29085,2
4. Активи, що важко реалізуються (А4)	37555	55373,5	168915,7
Пасив
1. Найбільш строкові зобовʼязання (П1)	20118,8	30767	36631,1
2. Короткострокові пасиви (П2)	3862,4	16358,8	3428,9
3. Довгострокові пасиви (П3)	20686,9	26322,4	67009,9
4. Постійні пасиви (П4)	12352,9	12626,2	118477,8

Утворюються такі нерівності:

)        На 2009 рік: А1˂П1; А2˃П2; А3˂П3; А4˃П4,

)        На 2010 рік: А1˂П1; А2˃П2; А3˂П3; А4˃П4,

)        На 2011 рік: А1˂П1; А2˃П2; А3˂П3; А4˃П4.

Отже, баланс підприємства на кожну з дат є неліквідним, через те що не виконується необхідна умова. Перша нерівність (А1˃П1) не виконується в жодному з років, друга нерівність (А2˃П2) виконується у всіх роках, третя нерівність (А3˃П3) також не виконується в жодному з випадків, і відповідно четверта нерівність (А4˂П4) також не виконується.

Баланс ліквідності не дає чіткого уявлення про ліквідність підприємства. Більш глибше і повніше це роблять показники ліквідності.

Таблиця 3.5 Показники ліквідності

Показники	2009р.	2010р.	2011р.
Поточна ліквідність	0,81	0,65	1,41
Швидка ліквідність	0,39	0,40	0,69
Абсолютна ліквідність	0,01	0,01	04

Розрахунок показників ліквідності:

р.: К п. л. = 159,6+9238+10068,4/20118,8+3862,4 = 0,81

К ш. л. = 159,6+9238/20118,8+3862,4 = 0,39

К а. л. = 159,6/20118,8+3862,4 = 0,01

р.: К п. л. = 399+18318,1+11980,8/30767+16358,8 = 0,65

К ш. л. = 399+18318,1/30767+16358,8 = 0,40

К а. л. = 399/30767+16358,8 = 0,01

р.: К п. л. = 165,8+27381+29085,2/36631,1+3428,9 = 1,41

К ш. л. = 165,8+27381/36631,1+3428,9 = 0,69

К а. л. = 165,8/36631,1+3428,9 = 04

Коефіцієнт поточної ліквідності у 2009 та 2011 роках відповідає нормальному значенню, а в 2010 році є меншим за нормальне значення.

Коефіцієнт швидкої ліквідності тільки в 2011 році відповідає нормальному значенню, а в 2009 та 2010 роках є меншим за нормальне значення. Він показує яку частку поточних боргів підприємство може погасити якщо для цього використовує всі відносно ліквідні активи.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності у всіх періодах є меншин за нормальне значення. Він показує яку частку поточних боргів підприємство може погасити зараз наявними грошовими коштами. А отже в нашому випадку ми не маємо можливості погасити і 1 копійку з кожної гривні поточних зобов’язань і це негативно впливає на ситуацію підприємства.

Ще одним елементом при визначенні платоспроможності підприємства є платіжний календар, який включає порівняння платіжних засобів та поточних зобов’язань. До платіжних засобів включаються високоліквідні активи та активи, що швидко реалізуються, а до поточних зобов’язань - зобов’язання строком до одного року.

Таблиця 3.6 Платіжний календар

Платіжні засоби	2009	2010	2011	Поточні зобов’язання	2009	2010	2011
1. грошові кошти	159,6	399	165,8	1. заборгованість по позиці	20118,8	30767	36631,1
2. розрахунки з дебіторами	9238	18318,1	27381	2. заборгованість кредиторів	3862,4	16358,8	3428,9
Сальдо	14583,6	28408,7	12513,2	Сальдо	-	-	-
Баланс	9397,6	18717,1	27546,8	Баланс	23981,2	47125,8	40060

Отже, можна сказати, підприємство не може погасити своїми платіжними засобами свої поточні зобов’язання. Нестача платіжних засобів становить на 2009 рік 14583,6 тис. грн., на 2010 рік 28408,7 тис. грн., а на 2011 рік 12513,2 тис. грн. Це означає, що підприємство є неплатоспроможним. Це знову підтверджує, що більшість капіталу підприємство вкладає в необоротні активи і якщо реалізувати ці активи, то підприємство зможе погасити свої поточні зобов’язання.

Таблиця 3.7 Визначення типу фінансової стійкості

Показник	2009	2010	2011
1. власний капітал	12352,9	12626,2	118477,8
2. необоротні активи	37555	55373,5	168915,7
3. ВОК	- 25202,1	- 42747,3	- 150437,9
4. запаси	8197,4	8106,4	23406,5

Визначити тип фінансової стійкості для ТзОВ «Уніплит» неможливо, оскільки, необоротні активи перевищують власний капітал, тобто у підприємства відсутні власні обігові кошти. Всі обігові кошти сформовані за рахунок позиченого капіталу.

Наступним етапом є визначення показників фінансової стійкості, що дають змогу оцінити настільки підприємство є фінансово спроможним, його незалежність від кредиторів, забезпеченість необхідними запасами, маневреність власних коштів.

Таблиця 3.8 Показники фінансової стійкості

Показники	2009	2010	2011
1. коефіцієнт автономії	0,22	0,15	0,53
2. коефіцієнт маневрування власних коштів	-2,04	-3,9	-0,43
3. коефіцієнт забезпеченості власними коштами	-1,29	-1,39	-0,89
4. коефіцієнт забезпеченості запасів і товарів власними біговими коштами	-3,07	-5,27	-2,15
5. коефіцієнт заборгованості	0,78	0,85	0,47
6. коефіцієнт інвестування	3,04	4,34	1,43

Розрахунок показників:

Ка.09 = 12352,9/57021=0,22

Ка.10 = 12626,2/86071,4=0,15

Ка.11 = 118477,8/225547,7=0,53

Км.09 = (12352,9-37555)/12352,9=-2,04

Км.10 = (12626,2-55373,5)/12626,2=-,39

Км.11 = (118477,8-168915,7)/118477,8 = -0,43

Кз.в.к.09 = (12352,9-37555)/19457,6+8,4 = -1,29

Кз.в.к.10 = (12626,2-55373,5)/28840,4+1857,5 = -1,39

Кз.в.к.11= (118477,8-168915,7)/52766,9+3865,1 = -0,89

Кз.з.09 = (12352,9-37555)/8197,4 = -3,07

Кз.з.10 = (12626,2-55373,5)/8106,4 = -5,27

Кз.з.11 = (118477,8-168915,7)/23406,5 = -2,15

Кз.09 = (57021-12352,9)/57021 = 0,78

Кз.10 = (86071,4-12626,2)/86071,4 = 0,85

Кз.11 = (225547,7-118477,8)/225547,7 = 0,47

Кі.09 = 37555/12353,9 = 3,04

Кі.10 = 55373,5/12626,2 = 4,34

Кі.11 = 168915,7/118477,8 = 1,43

Коефіцієнт автономії показує, в якій мірі підприємство залежить від своїх кредиторів, тобто в нашому випадку тільки в 2011 році значення є більше ніж рекомендоване, а в 2009 та 2010 роках підприємство майже повністю залежить від кредиторів.

Коефіцієнт маневрування власних коштів показує, яка частка власних коштів знаходиться в обігу, тобто у підприємства протягом 2009-2011 років ці значення відємні і це негативно впливає на підприємство.

Коефіцієнт забезпеченості власними коштами показує, в якій мірі обігові кошти сформовані за рахунок власних коштів, рекомендоване значення для цього коефіцієнта є˃ 0,1, у нашому випадку протягом 2009-2011 років воно є мінусовим.

Коефіцієнт забезпеченості запасів і товарів власними обіговими коштами показує, яка частка запасів придбана за власні кошти, рекомендоване значення для цього показника >1, також як і в попередніх показниках це значення у нас мінусовим, і це означає позикові кошти значно перевищують наш власний капітал.

Коефіцієнт заборгованості показує частку позичених коштів у всіх коштах підприємства, рекомендоване значення є < 0,5 в нашому випадку воно не перевищує тільки в 2011 році, а в 2009 та 2010 роках перевищує.

Коефіцієнт інвестування показує, яка частка власних коштів витрачена на необоротні активи, рекомендоване значеня ˂ 1.

3.3 Оцінка та аналіз результатів фінансово-господарської діяльності підприємства

Оцінка та аналіз результатів фінансово-господарської діяльності підприємства потрібно розділити на дві частини. Перша - це аналіз ділової активності, що дає можливість оцінити на скільки ефективно воно використовує свої ресурси, а друга - аналіз прибутку і рентабельності.

Ділова активність проявляється в динамічності розвитку підприємства, швидкості обороту засобів підприємства. Критеріями ділової активності є рівень ефективності використання ресурсів підприємства, стійкості економічного зростання, ступінь виконання завдань за основними показниками господарської діяльності.

Аналіз ділової активності полягає у дослідженні рівнів і динаміки різноманітних фінансових коефіцієнтів - показників оборотності. Так як розмір річного обороту залежить від швидкості оборотних засобів, тому з розмірами обороту та, відповідно, із оборотністю пов’язана величина умовно-постійних витрат: чим швидший оборот, тим менше на кожен оборот припадає сума цих витрат.

Таблиця 3.9 Аналіз ділової активності

Показник	Формула	2010	2011
1. коефіцієнт оборотності оборотних засобів	Р035ф2/0,5*(р260ст3ф1+р260ст4ф1)	2,53	1,83
2. коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості	ВР/ДЗ	4,61	4,07	ВР/КЗ	3,32	3,31
4. фондовіддача основних фондів	Р035ф2/0,5*(р031ст3ф1+р031ст4ф1)	1,47	0,88
5. Коефіцієнт віддачі необоротних активів	Р035ф2/0,5*(р080ст3ф1+р080ст4ф1)	1,57	0,86
6. коефіцієнт віддачі оборотних активів	Р035ф2/0,5*(р260ст3ф1+р260ст4ф1)	3,02	2,36
7. коефіцієнт віддачі всіх активів	Р035ф2/0,5*(р280ст3ф1+р280ст4ф1)	1,02	0,62

Коефіцієнт оборотності оборотних засобів показує, скільки оборотів за звітний період роблять всі оборотні кошти. За 2010 рік таких оборотів було 2,53 , а в 2011 році було 1,83.

Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості показує, скільки разів на звітний період погашається дебіторська заборгованість. У 2010 році цей показник становив 4,61, а в 2011 році 4,07.

Коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості характеризує збільшення чи зменшеннч комерційного кредиту, що надається підприємству контрагентами.

Фондовіддача основних фондів показує, скільки підприємство отримує виручки з 1 гривня основних фондів.

Коефіцієнт віддачі необоротних активів показує, скільки виручки підприємство отримує з 1 гривні всіх необоротних активів.

Коефіцієнт віддачі оборотних активів показує, скільки виручки підприємство отримує з 1 гривні оборотних активів.

Коефіцієнт віддачі всіх активів показує, скільки виручки підприємство отримує з 1 гривні всіх активів.

Другою частиною оцінки результатів фінансово-господарської діяльності є аналіз прибутку та рентабельності.

Узагальнюючим фінансовим показником діяльності підприємства є його прибуток. Прибуток є метою діяльності будь-якої комерційної організації , тому кожне підприємство намагається все зробити, щоб максимізувати його. Не є виключенням і досліджуване підприємство. Всі свої зусилля воно спрямовує на максимізацію прибутку, що за останній період йому вдається, оскільки прибуток постійно зростає.

Загалом підприємство отримує прибуток від звичайної та надзвичайної діяльності. Прибуток від звичайної діяльності отримується за рахунок прибутку від операційної діяльності, прибуток від інвестиційної діяльності та прибуток від фінансової діяльності.

Підприємство вважається рентабельним, якщо результати від реалізації продукції покривають витрати виробництва і утворюють суму прибутку, достатньої для нормального функціонування підприємства.

В цілому показники рентабельності показують скільки прибутку підприємство отримує з одної гривні відповідних джерел фінансування чи відповідного виду діяльності.

Таблиця 3.10 Показники рентабельності

Показник	Формула для розрахунку	2010	2011
1. рентабельність продукції	050ф2/р040ф2	0,14	-0,09
2. коефіцієнт валового прибутку	Р050ф2/р035ф2	0,12	0,08
3. прибутковість операційної діяльності	Р100ф2/р035ф2	0,02	-
4. прибутковість звичайної діяльності	Р170ф2/р035ф2	0,01	0,02
5. коефіцієнт рентабельності продаж рентабельність підприємства	Р190ф2/р035ф2	0,01	0,01
6. коефіцієнт ефективності використання активів (ROA)	Р190ф2(або р220ф2)/0,5*(р280ст3ф1+р280ст4ф1)	0,01	0,01
7. коефіцієнт ефективності використання власного капіталу (ROE)	Р190ф2/0,5*(р380ст3ф1+р380ст4ф1)	0,03	0,02
8. коефіцієнт ефективності використання статутного фонду	Р220ф2/0,5*(р300ст3ф1+р300ст4ф1)	0,04	0,05
9. коефіцієнт ефективності використання власного і позикового капіталу (ROCE)	Р190ф2(або р220ф2)/0,5*(р.р.380 і 480ст3ф1+р.р. 380 і 480ст4ф1)	0,01	0,01

Коефіцієнт рентабельності продукції показує, скільки прибутку в операційній діяльності підприємство отримує з кожної гривні витрат. За 2010 рік підприємство отримало 0,14 грн. з одної гривні витрат, а в 2011 році працювало в збиток.

Показники рентабельності продажу: коефіцієнт валового прибутку характеризує прогресивність техніки і технології. А прибутковість операційної діяльності характеризує ступінь прибутковості всієї операційної діяльності. Прибутковість звичайної діяльності характеризує ступінь прибутковості всієї звичайної діяльності підприємства. Коефіцієнт рентабельності показує, скільки прибутку підприємство отримує з 1 грн. виручки від реалізації.

Коефіцієнт ефективності використання активів показує, скільки прибутків підприємство отримує з 1 грн. активів. За 2010 та 2011 роки підприємство отримує по 0,01 грн. з 1 грн. активів.

Коефіцієнт ефективності використання власного капіталу показує, скільки прибутків підприємство отримує з 1 грн. власного капіталу. Тобто дане підприємство в 2010 році отримало 0,03 грн. прибутку з 1 грн. власного еапіталу, а в 2011 рокі отримало0,02 грн.

Коефіцієнт ефективності використання статутного фонду показує, скільки прибутків підприємство отримує на 1 грн. статутного капіталу. У 2010 році підприємство отримало 0,04 грн. прибутку з 1 грн. статутного капіталу, а в 2011 році отримало 0,05 грн.

Коефіцієнт ефективності використання власного і позиченого капіталу показує, скільки прибутків підприємство отримує на 1 грн. всього авансованого капіталу. Підприємство в 2010 та в 2011 роках отримувало по 0,01 грн. прибутку з 1 грн.

.4 Оцінка вірогідності банкрутства

Оцінка вірогідності банкрутства означає за допомогою показників визначити наскільки підприємство є фінансово спроможним і наскільки можлива загроза його банкрутсва. Для того, щоб уникнути банкрутство на підприємствах створюється система ранньго попередження банкрутства, яка полягає в постійному контролі фінансового стану та вчасному виявленні кризи.

Оцінка вірогідності банкрутства підприємства можна за допомогою моделей, які є найбільш використовуваними у світовій практиці. Це моделі Альтмена, Спрінгейта, Лису, Терещенка і Бівера. П’ятифакторна модель Альтмена є найбільш широко застосовуваною серед багатьох підприємств.

За двохфакторна модель Альтмена:

Z = -0,3877-1,0736*Кп-1+0,0579*Кф.з.,

де Кп - коефіцієнт покриття

Кф.з. - коефіцієнт фінансової залежності

Кп 10 = 30697,9/47125,8 = 0,66

Кп 11 = 56632/40060 = 1,41

Кф.з. 10 = 73445,2/86071,4 = 0,85

Кф.з. 11 = 107069,90/225547,7 = 0,4710 = -0,3877 - 1,0736*0,66 - 1 + 0,0579*0,85 = -2,047311 = -0,3877 - 1,0736*1,41 - 1+ 0,0579*0,47 = - 2,8743

За Бівером:

Кб = (ЧП + АВ)/(ДЗ + ПЗ)

Кб 10 = (398,3 + 3845,5)/(18318,1 + 47122,8) = 0,0643

Кб 11 = (1379,3 + 8980)/(27381 + 40060) = 0,1536

За Лису:л = 0,063х1 + 0,092х2 + 0,057х3 + 01х4

Х1 10 = 28840,4 /86071,4 = 0,336

Х1 11 = 52766,9/225547,7 = 0,233

Х2 10 = 8913,6/86071,4 = 0,104

Х2 11 = 8154,6/225547,7 = 0,036

Х3 10 = 3439,3/86071,4 = 0,039

Х3 11 = 4806,6/225547,7 = 0,021

Х4 10 = 12626,2/73445,2 = 0,171

Х4 11 = 118477,8/107069,9 = 1,106л10 = 0,063*0,336+0,092*0,104+0,057*0,039+01*0,171 = 0,033л11 = 0,063*0,233+0,092*0,036+0,057*0,021+01*1,106 = 0,02

Зробивши дослідження за даними моделями можна сказати, що ймовірність настання банкрутства для даного підприємства є висока.

Отже, моделі прогнозування є нищими за нормативні значення говорить про те, що досліджуване підприємство може опинитись банкрутом.

.5 Перспективний аналіз показника прибутку

З метою прогнозування діяльності ТзОВ «Уніплит» сладемо таблицю:

Таблиця 3.10 - Прогнозний розрахунок можливого прибутку ТзОВ «Уніплит»

Роки	Чистий дохід (у)	t	tІ	ty	t4	tІy	Yпр	Yпар	[Y-Yпр]	[Y-Yпар]
2010	72871,5	0	0	0	0	0	84661,4	84661,4	0	0
2011	96451,3	1	1	96451,3	1	96451,3	181112,7	181112,7	0	0
Разом	169322,8	1	1	96451,3	1	96451,3	265774,1	265774,1	0	0

Наступним етапом є знаходження значень рівняння прямої у=а+bt. Для цього необхідно розв’язати систему рівнянь:

na + bƩt = ƩyƩt + bƩt = Ʃty= Ʃy / n

a= 169322,8/2 = 84661,4

b = Ʃty / Ʃt

b = 96451,3/1 = 96451,3

рівняння прямої буде мати вигляд:

Yпр = а + bt

Yпр 10 = 84661,4 + 96451,3*0 = 84661,4пр 11 = 84661,4 + 96451,3*1 = 181112,7

Після цього знаходим параметри рівняння параболи:

пар = а + bt + сtІ

b = 96451,3

nа + сƩt = Ʃу  3а + 2с = 169322,8

аƩt + сƩt = Ʃtу  2а + 2с = 96451,3

а = 84661,4

с = Ʃу - nа; с = (169322,8 - 2*84661,4)/1 = 0

Yпар 10 = 84661,4 + 96451,3*0 + 0*0 = 84661,4пар 11 = 84661,4 + 96451,3*1 + 0*1 = 181112,7

Після цьго перейдем до визначення прогнозного показника прибутку на 2012 рік.

Якщо t = 2, топар 12 = 84661,4 + 96451,3*2 + 0*2 = 277564

Рис. 3.7 - Прогнозована зміна чистого доходу ТзОВ «Уніплит»

Отже, провівши прогнозування показника прибутку на 2012 рік було отримане прогнозне значення що становить 277564 тис. грн. що на 96451,3 тис. грн. більший за попередній 2011 рік.

Висновок

Отже, провівши комплексний аналіз фінансово-господарської діяльності ТзОВ «Уніплит» можна зробити такі висновки , що нам вдалось дослідити галузь виробництва плит, фанери, оптова торгівля будівельними матеріалами, визначити проблеми галузі і напрямки її розвитку, ознайомитись з організаційно-правовою структурою досліджуваного підприємства, встановити мету і завдання фінансового аналізу, ознайомитись з теоретичними аспектами проведення фінансового аналізу, провести комплексний аналіз фінансово-господарського стану досліджуваного підприємства.

Здійснивши комплексний аналіз фінансово-господарського стану ТзОВ «Уніплит» встановлено наступне:

) підприємство постійно розвивається, зміцнюючи свій фінансовий стан;

) воно є неплатоспроможним на даний момент через відсутність достатньої кількості високоліквідних активів;

) баланс підприємства є неліквідним;

) при всіх проблемах дане підприємство є також не має стійкий фінансовий стан, що підтверджують показники фінансової стійкості;

) теперішня неплатоспроможність спричинена минулорічною діяльністю;

) підприємство в 2010 році було рентабельним, а в 2011 році працювало в збиток;

) дане підприємство в найблищий час може стати банкрутом;

) зробивши прогнози на 2012 рік можна сказати, що прогнозне значення становитиме 277564 тис. грн. , що на 96451 тис. грн. більший за попередній рік.

В результаті проведеного аналізу я встановила наступні проблеми підприємства:

відсутність власних обігових коштів;

неплатоспроможність підприємства;

недостатність високоліквідних активів та активів, шо швидко реалізуються;

значна частка необоротних активів у майні підприємства;

відсутність власних джерел для розвитку підприємства.

Для вирішення цих питань та даних проблем підприємства потрібно вжити такі заходи:

зменшити кошти в необоротні активи;

частку таких коштів вкласти в оборотні активи;

відкрити рахунок, де можна було б зберігати певну суму в іноземній валюті для можливих та непередбачуваних витрат, при цьому уникнувши можливих загроз інфляції української валюти;

залучення до своєї діяльності інвестицій юридичних та фізичних осіб;

зробити підприємство більш прибутковим;

співпраця над спільними проектами з підприємствами допоміжних галузей.

За допомогою аналізу фінансово-господарської діяльності вдалось виявити дані проблеми підприємства та знайти відповідні заходи, щоб уникнути дані проблеми.

Список використаної літератури

1.  Артеменко В.Г., Беллендир М.В. Финансовый анализ. - М.: ДИС, 1998. -120 с.

2.      Баканов М.П., Шеремет А.Д. Теория экономического анализа. - М.: Финансы и статистика, 1996.

.        Балабанов И.Т. Основы финансового менеджмента: Учеб.пособие. - М.: Финансы и статистика, 1997. - 480 с.

.        Бланк И.А. Основы финансового менеджмента: В 2-х т. - К.: Ника-Центр, 1999. - 512 с.

.        Білик М.Д., Павловська О.В., Притуляк Н.М., Невмержицька Н.Ю. Фінансовий аналіз: Навч. Показник - К.: КНЕУ, 2005.

.        Бутинець Ф.Ф. Аудит і ревізія підприємницької діяльності: Навч. Посібник / Бутинець Ф.Ф., Усач Б.Ф., Виговська Н.Г., Петренко Н.І., Шигун М.М. - К., 2000.

.        Бутинець Ф.Р. «Економічний анліз», навчальний посібник, Житомир ПП «Рута» 2010 р.

. Ван Хори Дж. КОсновы управления финансами: Учебник: Пер. с англ. - М.: Финансы и статистика, 1996. - 800 с.

. Вітлинський В.В., Пернарівський О.В., Баранова А.В. Оцінка кредитоспроможності позичальника та ризику банку // Фінанси України. - 1999.-№12.

. Глазунов В.Н. Анализ финансового состояния предприятий // Финансы. - 1999. - № 2.

. Губачова О. Господарські операції та річна фінансова звітність

. Економічний аналіз. Навчальний посібник. За ред. Академіка НАН України, професора М.Г. Чумаченка. Київ, 2001.

13. Закон України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність» від 16.07.99 №996 (зі змінами і доповненнями) // Бух. Облік і аудит - 1999 - №12.

. Дорогунцова С.І., Олійник Я.Б. «Розміщення продуктивних сил України», навчальний посібник для самостійного вивчення; Київ, КНЕУ 2009 р.

. Пилипенко І.І. Редько О.Ю., Черкаський Ю.В. Економічний аналіз в аудиті звітності. ( Практичний посібник). - Київ,2002.

. Тарасенко Н.В. «Економічний аналіз», навчальний посібник, Львів «Новий-світ-2000» 2006р.

. Чумаченко М.Г. Економічний аналіз - Київ, 2001 р.

. Фаріон І.Д., Захарків Р.Д. «Фінансовий анліз», навчальний посібник; Тернопіль, 2004р.