Державний бюджет: принципи формування та основні напрямки використання

Державний бюджет: принципи формування та основні напрямки використання

План

Вступ

. Зміст бюджету та його роль у розвитку суспільства

.1 Економічна природа і суть бюджету

.2 Призначення і роль державного бюджету

.3 Проблема збалансованості державного бюджету

. Державний бюджет високорозвинених країн

.1 Державний бюджет США

.2 Бюджет країн Європейського Союзу ( На прикладі Франції та Сполученого Королівства Великої Британії)

. Державний бюджет в Україні його формування і використання

.1 Структура доходів державного бюджету України

.2 Методи формування і використання державного бюджету в Україні в 2015 році

.3 Сучасний стан державного бюджету, та шляхи скорочення дефіциту державного бюджету

Висновок

Список використаної літератури

ВСТУП

Бюджет відноситься до тієї сфери суспільного життя, що безпосередньо стосується інтересів всіх і кожного. В бюджеті будь-якої країни відбиваються важливі економічні, соціальні, політичні проблеми життя суспільства і людини. В умовах ринкових відносин і особливо в перехідний період до ринку бюджетна система є найважливішим економічним регулятором. Від того, наскільки правильно побудовано бюджетний процес залежить ефективне функціонування всього народного господарства країни, зовнішніх відносин.

Перед владою нашої держави поставлено завдання щодо суттєвого підвищення рівня життя населення нашої держави. Виконання цього завдання багато в чому залежить від наявності грошових ресурсів, які є в розпорядженні держави, а зокрема коштів державного бюджету України. Тому першочергове значення і особливу актуальність в сучасних умовах господарювання має розгляд питання доходів і витрат державного бюджету України, їх оцінка за останні роки. Крім того важливе значення для пересічного громадянина має розуміння основи складання проекту бюджету і пояснення суті процесу формування доходів і видатків держави в умовах фінансового не благополуччя країни, для скорішого зростання її економічного потенціалу. Тому тема курсової роботи на даний момент є дуже актуальною.

Для бюджетного процесу в Україні характерним є відсутність належного обґрунтування - він спирається більшою мірою на політичні замовлення і побажання, ніж на стратегічну лінію бюджето-будування чи скрупульозні фінансові розрахунки. Про це свідчить те, що всі щорічні бюджетні законопроекти приймаються із суттєвими недоліками, що зумовлює потребу внесення змін до чинного закону в процесі поточного виконання державного бюджету. І цей процес вже став регулярним. Наприклад, зміни до бюджету у 2010 р. вносилися 7 разів, у 2011-му - 8 разів, у 2012-му - 6 разів, у 2013 р. - один раз із запізненням на чотири місяці, але дуже суттєві, які якісно й кількісно змінили бюджет. Тому досліджуючи цю проблему я визначаю метою дослідження вивчення теоретичних засад формування державного бюджету України для розуміння причин подібної ситуації в Україні та виявлення способів розв’язання цієї проблеми, адже вірне складання бюджету країни, науково обґрунтований розподіл доходів, видатків бюджету - є однією з умов ефективної державної політики та економічного добробуту населення.

Об'єктом дослідження є державний бюджет України. Предмет дослідження - економічні відносини, що виникають з приводу формування та використання централізованого фонду коштів на державному та на місцевому рівні. Метою дослідження є спостереження за відносинами,які виникають під час створення державного та місцевого бюджетав, та як саме це відображається на суспільстві.Основною задачею курсової роботи на сучасному етапі полягає у наступному: утримати економіку від падіння виробництва та забезпечити фінансову стабілізацію.

1. Зміст бюджету та його роль у розвитку суспільства

.1 Економічна природа і суть бюджету

Прообраз сучасного бюджету міг з'явитися тільки за умови появи засад сучасної демократії, відтоді як держава припинила підкорятися фактично одноосібній владі правителя. Як стверджував професор І.Х. Озеров, саме "необмежена фінансова влада монарха, яка часто була спокусою до визнання ним державних грошей як власних, стала основним поштовхом до прийняття перших законодавчих актів, котрі мали розмежувати гроші короля і гроші державної казни"[ 1 стр.161]. В епоху феодалізму ще не існувало жодного фінансового документа, який би об'єднував доходи і витрати держави, - під кожні витрати відшукувалися і закріплювалися відповідні доходи, отже, формування бюджету як централізованого фонду можна пов'язати з розвитком капіталізму.

У різних країнах розвиток державного бюджету як явища не був повністю однаковим - економічні традиції, політичні реформи накладали свій відбиток на бюджетний устрій. Нині вчені розрізняють унітарний, федеративний та змішаний види бюджетного устрою. Незалежно від цього виділяють два умовних типи побудови центрального бюджету країни - британський і франко-іспанський. Відповідно до кожного з них бюджетний процес має свої особливості.

Британський тип передбачає поділ центрального бюджетного фонду на частини. Державний бюджет Великобританії складається з центрального бюджету і національного фонду запозичень, а державний бюджет США - з федерального бюджету і трастових фондів. У свою чергу, центральні бюджети цих країн із правової точки зору являють собою пакет нормативних документів, кожен із яких окремо затверджений парламентом і підписаний головою уряду.[ 2 стр.11-12]. Його суть полягає у тому, що кожного разу бюджет складається без урахування витрат минулого року. Кожна стаття видатків дістає нове обґрунтування, виходячи з нових чинників і умов. Пакет бюджетних документів інколи містить "вбудовані" закони, які стосуються доходів бюджету (зокрема податків), що затверджують механізм сплати, який забезпечує передбачений на наступний рік обсяг надходжень до бюджету. Для французького, або франко-іспанського, типу побудови центрального бюджету характерним є прийняття й виконання одного (загального) закону про державний бюджет, який парламент розглядає, обговорює і затверджує в цілому, а також наявність позабюджетних коштів, котрі є державними, але не входять до складу державного бюджету. У Франції існує центральний бюджет, приєднані бюджети різних державних організацій (переважно державних природних монополій) та спеціальні рахунки казначейства. Схожу побудову державного бюджету обрала для себе і незалежна Україна.[3]

Термін "бюджет" походить від давньофранцузького bouge, bougette - шкільний мішок, сумка. З норманським завоюванням цей термін проник до Англії, де поступово перетворився на butget та став одним з термінів, що використовувався парламентом у процесі формування державної скарбниці та витрачання з неї коштів.[2]

Найпоширенішим в економічній літературі є визначення державного бюджету як централізованого фонду коштів, що знаходяться у розпорядженні уряду країни з метою фінансування державного апарату, збройних сил, виконання необхідних соціально-економічних функцій.

Отже, в економічній науці існують різні підходи до визначення бюджету. Залежно від аспектів його аналізу бюджет розглядають, по-перше, як економічну категорію, по-друге, як фінансовий план держави, по-третє, як правову категорію.

Державний бюджет, як економічна категорія - це передусім система фінансових відносин між державою та суб’єктами господарювання та населенням з приводу розподілу і перерозподілу ВВП між регіонами держави, галузями економіки, виходячи із стратегії її економічного розвитку, фінансової політики та потреб ринкового механізму з метою формування і використання централізованого фонду грошових коштів, призначеного для забезпечення виконання державою її функцій. А так як в кризових умовах ринковий механізм мало ефективний, то держава має розширювати своє втручання в процес перерозподілу фінансів.

Бюджет як правова категорія дістала законодавче закріплення в Законі України «Про бюджетну систему України» та Бюджетному кодексі України, де передбачається перерозподіл валового внутрішнього продукту через державний і місцеві бюджети в територіальному та галузевому розрізах, а також між окремими групами населення.[3] Правове визначення бюджету полягає в тому, що він надає владі, яка його затверджує, вище і постійне керівництво у веденні фінансового господарства, а також попередній періодичний нагляд і контроль над діяльністю органів виконавчої влади.

Державний бюджет - це річний план державних видатків і джерел їх фінансового покриття. Напрями бюджетної політики на кожний рік затверджуються у формі бюджетної резолюції, де закладаються конкретні інструменти впливу на соціально-економічний розвиток, визначаються кількісні та якісні параметри перерозподілу фінансів з метою стимулювання або обмеження окремих видів діяльності.

Економічна природа бюджету проявляється в тому, що за його допомогою держава надає суспільству блага і послуги, які істотно впливають на рівень добробуту та якість життя. До таких благ належать оборона країни, національна безпека й правопорядок, благоустрій, захист довкілля, освіта, охорона здоров’я, наука, культура тощо. Надання населенню суспільних благ є однією з функцій держави, фінансування яких здійснюється за рахунок державного та місцевих бюджетів. Бюджет є важливим засобом здійснення відтворювального процесу. За його допомогою створюються умови для реалізації різних програм, наприклад соціальної.[3, стр 73-74]

1.2 Призначення і роль державного бюджету

Державний бюджет - це особлива форма державного плану, який має силу закону і встановлюється для народного господарства в цілому, для всіх структурних підрозділів суспільного виробництва, на основі завдань і заходів державного плану економічного та соціального розвитку України. Державний бюджет є найдійовішим механізмом здійснення фінансової політики держави. У доходах бюджету відображається податкова політика, а у видатках - пріоритетні напрями вкладень коштів. Держава використовує бюджет для здійснення територіального, внутрішнього і міжгалузевого розподілу і перерозподілу ВВП з метою вдосконалення структури суспільного виробництва і забезпечення соціальних гарантій населенню.

За допомогою бюджету відбувається перерозподіл національного доходу (рідше національного багатства) між окремими галузями народного господарства. Пропорції бюджетного перерозподілу вартості ВВП більшою мірою визначаються потребами розширеного відтворення. Сфера бюджетного розподілу посідає центральне місце у складі бюджетних фінансів. Призначення бюджету - задоволення потреб суспільства та його адміністративно-територіальних формувань.

Також можна зазначити, що бюджет являє собою розпис доходів і видатків держави, який затверджується органами законодавчої влади у вигляді закону. Як фінансовий план бюджет відображає економічну, соціальну, військову, міжнародну політику держави.

Видатки на економічну діяльність визначаються двома чинниками:

) масштабами державного сектора економіки:

) економічною політикою держави.

Доходи бюджету характеризують податкову політику держави. Збалансованість бюджетів, які входять до складу бюджетної системи України, є необхідною умовою фінансово-бюджетної політики. Перевищення доходів над видатками становлять профіцит, а перевищення видатків над доходами - дефіцит бюджету.

При визначенні розміру дефіциту бюджету, кредити і позики в джерело доходів не враховуються.

Дефіцит бюджету покривається за рахунок внутрішніх державних позик, позик іноземних держав та інших фінансових інституцій. Кошти державного бюджету країни витрачаються лише на цілі та в межах, затверджених Законодавств. Бюджет є особливою формою перерозподільних відносин, пов'язаних із вилученням частини національного доходу держави і використанням її з метою задоволення потреб усього суспільства та окремих адміністративно-територіальних формувань.

Роль і місце бюджету в суспільстві визначається фінансовою моделлю країнию за послідовністю розподілу ВВП існує два варіанти:

Ринкової економіки.

Адміністративної економіки.

При ринковій економіці створений ВВП спочатку розподіляється між його виробниками. Робітники і службовці отримують заробітну платню, підприємці - прибуток. При цьому здійснюється формування бюджету шляхом оподатковування доходів юридичних і фізичних осіб.

При адміністративній економіці роль полягає в тому, що спочатку держава централізує в бюджеті необхідну частину ВВП, а не залишок між його виробниками.

Поняття бюджетно-фіскальної політики та її основні види.

Бюджетно-фіскальна політика - політика держави у сфері оподаткування та державних витрат, направлена ​​за задумом на підтримку високого рівня зайнятості, стабільної економіки, зростання ВНП.

Фіскальна політика як спосіб фінансового регулювання економіки здійснюється за допомогою потужних важелів - оподаткування і державних витрат. У зв'язку з цим проводяться два види фіскальної політики: дискреційна і недискреційна.

Дискреційна фіскальна політика - свідоме маніпулювання урядовими закупівлями, ставками податків і розмірами трансфертних платежів.

Основними інструментами дискреційної політики є:

) зміна обсягу податкових вилучень або скасування податків або зміна податкової ставки. Змінюючи податкову ставку, уряд може утримати доходи від скорочення в період спаду чи, навпаки, знизити наявний дохід у період буму;

) здійснення за рахунок коштів державного бюджету програм зайнятості, які мають за мету забезпечення безробітних роботою;

) реалізація соціальних програм, які включають в себе виплату допомоги по старості, інвалідності, допомоги малозабезпеченим сім'ям, витрати на освіту.

У період інфляції проводиться стримуюча політика, яка передбачає збільшення податків і скорочення урядових витрат. У період спаду здійснюється стимулююча політика, яка передбачає зниження податків і збільшення державних витрат.

Недіскреціонная фіскальна політика - автоматичне зміна податків і державних витрат, яке викликається переходом самої економіки з одного стану в інше при незмінних ставках податків і трансфертних програм.

Основним інструментом недіскреціонной фіскальної політики служать вбудовані стабілізатори: допомога по безробіттю, допомоги по бідності, прогресивний прибутковий податок, субсидії фермерам, які впливають на збільшення або скорочення дефіциту державного бюджету в залежності від стану економіки. Наприклад, в умовах кризи доходи населення і підприємств падають, а значить, прогресивні податки (в тому числі прибутковий податок з фізичних осіб) стягуються за нижчими ставками і надходження до державного бюджету автоматично скорочуються. І, навпаки, в умовах економічного підйому доходи громадян і підприємств ростуть, прогресивні податки стягуються за вищими ставками. Отже, автоматично збільшується сума податкових надходжень до бюджету.

Фіскальна функція бюджету - передбачає, з одного боку, забезпечення фінансовими ресурсами виконання державою своїх прямих управлінських, оборонних, зовнішньополітичних та соціальних завдань, тобто тих державних послуг, які на нього покладені суспільством. З іншого боку, фіскальна функція бюджету не обмежується тільки наданням державних послуг.

Цілі бюджетно-фіскальної політики.

Фундаментальна мета фіскальної політики полягає тому, щоб ліквідувати безробіття чи інфляцію. У період спаду на порядку денному виникає питання про ліквідацію безробіття, отже, про стимулюючої фіскальної політики.

Стимулююча фіскальна політика включає:

) збільшення державних витрат,

) зниження податків,

) поєднання першого і другого.

Якщо має місце збалансований бюджет, фіскальна політика повинна рухатися в напрямку урядового бюджетного дефіциту в період спаду або депресії. І навпаки, якщо в економіці має місце викликана надлишковим попитом інфляція, цієї нагоди відповідає стримуюча фіскальна політика.

Стримуюча фіскальна політика включає:

) зменшення урядових витрат,

) збільшення податків,

) поєднання першого і другого.

Фіскальна політика повинна орієнтуватися на позитивний сальдо урядового бюджету, якщо перед економікою стоїть проблема контролю за інфляцією.

Фіскальна функція проявляється в забезпеченні держави фінансовими ресурсами, необхідними для задоволення суспільних потреб. З її допомогою утворюється централізований фонд держави, за рахунок якого створюється значна частина доходів бюджету.

Через фіскальну функцію держава забезпечує:

Досягнення балансу між доходами і видатками бюджетів;

Рівномірний розподіл податкових надходжень по ланках бюджетної системи;

Підвищення рівня соціальної інфраструктури в країні і в кожному окремому регіоні;

Виконання функцій і завдань держави;

Збереження соціальної стабільності.

1.3 Проблема збалансованості державного бюджету

Основною проблемою збалансованості державного бюджету є бюджетній дефіцит країни. У основі концепції скорочення бюджетного дефіциту має лежати таке становище: без забезпечення динамізму у розвитку економіки та підвищення її ефективності неможливо досягти фінансової стійкості держави, оздоровлення державного бюджету, які б прогресивні заходи не застосовувалися.

Слід зазначити, що у бюджетній політиці нашої держави реалізується пасивна форма дефіциту, що носить споживчий характер. Це означає, що більшість бюджетних коштів іде на соціальну підтримку, фінансування освіти, культури, охорони здоров'я, управління, оборону, і навіть на підтримку нерентабельних підприємств державного сектора. Зрозуміло, значна частина цих витрат носить загальнодержавний характер.

До переліку конкретних заходів зі скорочення бюджетного дефіциту слід зарахувати такі, які, з одного боку, стимулювали б приплив коштів у бюджетний фонд країни, з другого - сприяли скорочення державних витрат.

Отже, скорочення бюджетного дефіциту має здійснюватися по спеціально розробленої програмі. Вона має передбачати такі заходи:

·  підвищення ефективності громадського відтворення, що сприятиме зростанню фінансових ресурсів - основне джерело збільшення доходів бюджету;

·        розвиток й зміцнення ринкових відносин, проведення ринкових реформ; роздержавлення і масова приватизація власності, має на увазі, раціональне скорочення сфери державної економіки дозволить скоротити бюджетне фінансування;

·        розширення кола платників має здійснюватися разом з поліпшенням податкового законодавства. У разі розвитку ринкових відносин податкові ставки повинні гарантувати стабільні перспективи господарювання й водночас створювати можливість здоровій конкуренції, стимулювати підприємства у підвищенні продуктивність праці, раціональне використання матеріальних й фінансових ресурсів, вишукуванні резервів зростання ефективності виробництва - основи збільшення доходів бюджету;

·        Розвиток территориально-регионального госпрозрахунку. Зміцнення самостійності регіонів дозволяє переглянути сфери впливу відповідних бюджетів: республіканського і місцевих органів влади. Потрібно здійснити ретельні розрахунки можливостей розвитку регіонів у максимальному ступені рахунок власних коштів;

·        оптимізація обсягу й реструктуризація витрат державного бюджету в цілому і які направляють реальний сектор економіки. Бюджетні вкладення галузі мають виконувати завдання її структурної перебудови, концентруватися в перспективних галузях, визначаючих науково-технічний прогрес. Це направить на зміни напрямів інвестування бюджетних коштів, які направляються в галузі із єдиною метою значного підйому фінансової віддачі кожного бюджетного рубля. Зміна у політиці бюджетного фінансування галузей економіки загалом має здійснюватися шляхом поступового скорочення напрямків бюджетних ресурсів у сферу матеріального виробництва. Цей процес має здійснюватися разом з розвитком та зміцненням господарського розрахунку самофінансування підприємств. Вивільнені кошти можуть бути передані в розвиток соціальної сфери, вирішення низки завдань, що підвищить життєвий рівень населення;

·        з метою пошуку додаткових джерел фінансування соціально-культурних витрат слід подивитися на доцільність і можливість скорочення деяких витрат, зокрема, на військових витрат, управління тощо. Це дозволить профінансувати в початковий період розвитку ринкової економіки статті витрат, щоб забезпечити систему захищеності населення;

·        обгрунтоване прийняття нових програм, потребують значного бюджетного фінансування, збереження фінансування лише найважливіших соціальних програм;

·        вдосконалення планування і системи платних послуг у невиробничій сфері. Є у вигляді, за умови її подальшого розвитку ринкових відносин також обмежені можливості держави загостриться питання джерела фінансування соціально-культурних установ і соціальних програм, оскільки можливість перерозподілу фінансових ресурсів у користь соціальних потреб з допомогою скорочення інших витрат мають економічні межі. Тому дуже своєчасним є перехід до планування витрат установ невиробничій сфери по науково обгрунтованим фінансовим нормативам, скоригованим з урахуванням можливостей бюджету - нормативам бюджетної заможності. У цьому велика частина витрат у невиробничій сфері має покриватися з допомогою позабюджетних джерел, передусім, доходів від надання платних послуг населенню;

·  коригування трансфертної політики, передбачає зменшення трансфертних виплат галузям реального сектору економіки, підвищення ефективності трансфертних платежів;

·        реформування бюджетного процесу взагалі. Необхідно відмовитися від концепції пріоритету бюджетних витрат і дефіцитного фінансування; витрати понад сум, забезпечених доходами, позначаються на бюджеті і фінансуються не більше додатково отриманих прибутків, і навіть залучених без інфляційних джерел;

·        упорядкування бюджету на різноманітній основі з формування оптимальної структури прибутків і витрат;

·        розвиток ринку державних цінних паперів, що дозволить фінансувати витрати без збільшення грошової маси обороту;

·        вжиття заходів, вкладених у залучення до країни іноземного капіталу у формі інвестицій. З їхньою допомогою вирішуються відразу кількох завдань, як фіскального, так і економічного характеру: скорочуються бюджетні витрати, призначені на фінансування капітальних вкладень, розширюється база для товарів та послуг, з'являється новий платник податків, отже, і збільшуються платежі до бюджету.

Досягнення реального скорочення бюджетного дефіциту перелічені заходи мусять розглядатися у тій єдності та застосовуватися комплексно.

Можливе й інше рішення - упорядкування бюджету у двох варіантах як:

- поточного бюджету;

бюджету розвитку.

Поточний бюджет складається за принципом балансу, тобто. із нульовим сальдо, а витрати понад гаданих доходів знайдуть свій відбиток у бюджеті розвитку, що матиме негативне сальдо.

Зокрема й іншому варіантах досягається мета: узаконити цільовий характер бюджетного дефіциту, забезпечити можливість контролю над рухом залучуваних ресурсів, використанням і ефективністю.

Перехід до частково бездефіцитному складання бюджету зажадає привести витрати бюджету відповідність до прогнозованими доходами, а чи не навпаки. Разом про те але це означає, що уряд неспроможна передбачити додаткові видатки, тільки зазначатимуться окремо (за балансом бюджету чи бюджетному розвитку).

Досвід складання двухваріантних бюджетів вже є. Таким варіанту підготували бюджет СРСР на 1989 р. У разі важливо, щоб включені до бюджету розвитку додаткові видатки передбачали можливість у перспективі може отримати додаткові прибутки від вкладення коштів, які б бути направлені на компенсацію заборгованості держави.

Отже, країни з перехідною економікою доцільно відмовитися від дефіцитного складання бюджету. У разі дії стихійних ринкових сил держава має посилити власні функції регулювання економічних та соціальних процесів у суспільстві, виробити програму ефективних дій, протиборчих розвитку бюджетного дефицита.[4,с.256]

збалансованість бюджет європейський україна

2. Державний бюджет високорозвинених країн

.1 Державний бюджет США

Державний бюджет США можна вважати найбільш точним фінансовим виразом характеру <#"813347.files/image001.gif">

Рис 2.1 Схема бюджетної системи Великобританії

Бюджетна система Франції.

Фінансова система Франції як унітарної держави - дворівнева, включаючи загальнодержавні та місцеві фінанси. До складу фінансової системи входять такі ланки: центральний (державний) бюджет, місцеві бюджети, спеціальні фонди та фінанси державних підприємств. Особливістю фінансової системи Франції є створення та функціонування цілої системи фондів спеціального призначення, спеціальних рахунків та приєднаних бюджетів, окремі з яких знаходяться у складі бюджету, а інші - позабюджетні. Всі вони певною мірою юридично та організаційно є самостійними і мають власні джерела формування доходів.

У Франції традиційно високі соціальні гарантії населенню з боку держави. Разом із проблемою зростання кількості пенсіонерів, незважаючи на досить високий рівень оподаткування, це спричинювало дефіцитність державних фінансів. У результаті сумарний державний борг збільшився з 40 % ВВП у 1980-х роках до 80 % ВВП у 2014 р., тоді як за правилами ЄС заборонено перевищувати 60-відсотковий бар'єр.[9, стр. 78]

Державний бюджет Франції складається з двох складових:

) фінансові ресурси, операції з якими є остаточними. До них належить усе фінансування, яке за своїм економічним змістом має безповоротний характер і здійснюється в межах даного бюджетного року. Такі видатки можуть бути як поточними, так і капітальними. Ця частина охоплює більше 90 % бюджетних ресурсів;

) операції кредитного характеру, які передбачають повернення коштів і за строками реалізації можуть виходити за межі даного бюджетного року. Такі операції займають менше 10 % у загальній сумі бюджету.

Бюджетний процес у Франції регулюється Конституцією, а також численними законами, декретами, що регламентують функції центральних і регіональних органів влади, причетних до бюджетного процесу. Період від початку підготовки проекту бюджету до складання звіту про виконання бюджету у Франції займає більше трьох років, а сам бюджетний рік збігається з календарним.

Перший етап французького бюджетного процесу - складання проекту бюджету - контролюється Міністерством економіки і фінансів. При цьому використовуються процедуру раціоналізації бюджетного вибору. Протягом дев'яти місяців кожне міністерство і відомство формують власний кошторис, які потім узгоджуються у єдиному проекті.

Другий етап бюджетного процесу - ухвалення бюджету - триває близько трьох місяців. Проект бюджету розглядається у фінансовій комісії кожної палати парламенту. Спочатку проходить обговорення проекту в нижній палаті, після чого проект передається у верхню палату. Якщо проект бюджету після двох сумісних обговорень в обох палатах парламенту не отримає схвалення, президент має право своїм указом оголосити бюджет законом.

Третій етап - виконання бюджету. Касове виконання здійснюється через систему казначейських кас, які мають рахунки в Банку Франції і проводять розрахунково-касові бюджетні операції. На всій території країни діє мережа спеціальних агентств казначейства (бухгалтерій). Узагальнені дані про виконання бюджету за рік надаються в Рахункову палату для аналізу і складання декларації про відповідність даних центрального обліку в окремих організаціях.

Контроль за виконанням бюджету поділяється на три види: адміністративний, судовий і парламентський. Адміністративний ведеться за ієрархічною структурою, коли бухгалтери вищого рівня контролюють бухгалтерів нижчого рівня. Судовий контроль здійснюється Рахунковою палатою, яка перевіряє правильність ведення обліку і звітності у певній організації. Юрисдикція Рахункової палати поширюється на головні бухгалтерії основних розпорядників кредитів. Парламентський контроль здійснюється в ході обговорення й ухвалення закону про виконання бюджету на підставі звітних документів, доповіді Рахункової палати і загальної декларації про рахунки окремих міністерств, що виконували бюджет.

Остання, четверта, стадія бюджетного процесу - складання Міністерством економіки і фінансів звіту про виконання бюджету.

Податкова частка відносно ВВП на рівні 44 % дає змогу зарахувати Францію до країн з порівняно високим рівнем оподаткування (в середньому для 15 країн "старих" членів ЄС таке співвідношення становить менше 41 %). Це пояснюється, зокрема, системою соціального забезпечення і тим, що фінансування більшої частини населення пенсійного віку відбувається саме за рахунок державного сектору. Державою фінансуються значною мірою системи охорони здоров'я країни. Іншою характерною рисою французької системи оподаткування є її високий ступінь складності - є багато різних податків, ставок та задіяних у справі підрахунку і справлянні податків інститутів. Всього у Франції близько ста різних податків і зборів.

У структурі податків переважають внески на соціальні потреби, які становлять до 37 % всіх податків (у середньому по ЄС - 28 %). На другому місці - надходження від ПДВ та інших податків на товари і послуги - 25,4 % (у середньому по ЄС - 30,8 %). Третє місце займає податок на доходи фізичних осіб - 17,3 % (у середньому по ЄС - 25,8 %).

Податок на прибуток стягується з річного прибутку юридичних осіб. Стандартна ставка податку - 33,3 %. Для невеликих компаній, у яких річна виручка не перевищує 7,63 млн. євро, а більше 75 % акцій належать безпосередньо або побічно приватним особам, податок стягується за зниженою ставкою. Податок на доходи фізичних осіб у Франції стягується за прогресивною ставкою, що варіюється від 0 до 52,75 % залежно від доходів і сімейного стану платника податку.[10, стр. 64-65] Податок стягується щорічно з доходу, який декларується платником податків на початку року за підсумками попереднього фінансового року. Доходами з метою оподаткування вважаються всі грошові надходження, отримані протягом звітного року (заробітна плата, премії і винагороди, пенсія, рента, доходи від рухомого майна, прибуток від операцій з цінними паперами). Деякі види юридичних осіб, наприклад невеликі підприємства, мають право вибирати режим свого оподаткування і платити на власний розсуд або податок на прибуток, або податок на доходи.

У країні більше третини всіх поточних витрат місцевих органів влади доводиться на утримання адміністративно-силового апарату (поліція, цивільна оборона, пожежна охорона, управління), третина - на освіту, культуру; важливою статтею витрат є розвиток інфраструктури. Місцеві органи влади здійснюють великі капіталовкладення - понад 52 % всіх капітальних державних витрат. Частка податків у місцевому бюджеті - 40 %, субсидій - 30%, власні надходження і позики 30 % . Місцеві бюджети, як правило, дефіцитні і потребують додаткових ресурсів для фінансування власних програм.

До спеціальних фондів у Франції належать численні спеціальні рахунки казначейства, приєднані бюджети, різні фонди фінансово-кредитних установ і соціальний бюджет. Їх можна поділити на дві основні групи:

) фонди доходів і витрат, які включаються до бюджету;

) позабюджетні фонди.

Найбільші з фондів пов'язані з соціальною сферою. Сукупність таких фондів називають соціальним бюджетом Франції. Ресурси соціальних спеціальних фондів формуються із внесків підприємців (60 %), внесків за страхуванням (18 %), надходжень з бюджету (20 %), інших доходів (2 %). До фондів належать пенсійний фонд, фонд страхування по хворобі, інвалідності, материнству, фонд допомоги сім'ям, національний фонд допомоги безробітним.

Можливим джерелом до державного бюджету Франції розглядають надходження від приватизації, за рахунок яких планується до 2020 р. додатково отримати 152 млрд. євро. Кошти, що надходять від приватизації кількох державних підприємств, будуть використовуватися для виплати пенсій у період з 2020 по 2040 р.

Приєднані бюджети складають організації, які не є юридичними особами, але користуються певною фінансовою автономією. Всього налічується сім приєднаних бюджетів - один військовий (виробництво пального) і шість цивільних: бюджети пошти, телеграфу, телефону; соціальної сільськогосподарської допомоги; національної друкарні; монетного двору; ордену Почесного легіону; ордену Визволення. Витрати кожного приєднаного бюджету покриваються власними доходами організації.[10,стр. 132].

Франція займає одне з перших місць серед розвинених країн за величиною державного сектору, що отримав розвиток у післявоєнні роки у результаті буржуазної націоналізації. На нього припадає близько 10 % ВВП, більше чверті всіх інвестицій, тут працюють близько 15 % зайнятого населення. Державні підприємства зосереджені в енергетиці (вугільній, нафтовій, газовій промисловості), майже у всіх видах транспорту, а також у найбільш динамічних і нових галузях (аеронавтика, електроніка, хімія).

3. Державний бюджет в Україні його формування і використання

.1 Структура доходів державного бюджету України

Доходи Державного бюджету України - це частина доходів держави, яка використовується для фінансування виконання органами державної влади загальнодержавних функцій, які визначені Конституцією України.

Склад доходів державного бюджеті визначається Бюджетним кодексом України та законом України про державний бюджет на відповідний рік.

До доходів загального фонду державного бюджету відносять доходи, які використовуються для забезпечення фінансовими ресурсами загальних видатків й не спрямовані на конкретну мету.

Доходи спеціального фонду Державного бюджету викорис­товуються лише для фінансування конкретних цілей.

Доходи державного бюджету класифікують за такими ознаками:

) за джерелами формування:

доходи, отримані від розподілу додаткової вартості (НД);

доходи, які входять до складу фонду (частка амортизацій­них відраху­вань);

доходи від реалізації національного багатства.

) за соціально-економічними ознаками:

доходи від господарської діяльності;

доходи від використання природних ресурсів;

доходи від зовнішньоекономічної діяльності;

доходи від банківської діяльності;

доходи від реалізації дорогоцінних металів з Державно­го фонду дорогоцінних металів та дорогоцінних каменів;

державне мито;

мито;

внески та інші неподаткові доходи;

доходи від приватизації;

доходи від громадян та ін.

З урахуванням юридичного та економічного аспектів роз­поділу доходів між ланками бюджетної системи усі вони по­діляються на закріплені та регулюючі.

У державному бюджеті є тільки закріплені доходи, у місцевих - і закріплені, і регу­люючі.

Закріплені доходи - це кошти, які за постійно чинними нормативними актами віднесені до бюджетів відповідних рів­нів на невизначений час, у розмірі територіального надхо­дження повністю або у твердо фіксованому розмірі. Закріплені доходи утворюють основу дохідної бази кожного бюджету.

Регулюючі доходи - це доходи, надходження яких у бю­джети нижчого рівня визначаються щорічно Верховною Ра­дою України та які передбачені в законі про державний бюджет на поточний рік і перерозподіляються між різними ланками бюджетної системи.

) за методами залучення коштів:

податкові надходження (податки, збори та обов'язкові платежі);

неподаткові надходження (доходи від власності та під­приємницької діяльності, надходження від штрафів та ін);

доходи від операцій з капіталом (надходження коштів від реалізації безхазяйного майна, майна, що за правом спад­коємця перейшло у власність держави, та скарбів);

офіційні трансферти (субвенції, дотації, субсидії);

) за умовами повернення:

зворотні доходи - розміщення державних позик;

незворотні доходи - платежі та відрахування юридич­них і фізичних осіб.

) за рівнем централізації:

децентралізовані - доходи, що використовуються за місцем утворення;

централізовані - доходи, що концентруються у держав­ному бюджеті та інших цільових централізованих фондах гро­шових коштів.

) за надходженням від форми власності:

доходи від державної форми власності;

доходи від інших форм власності.

Склад і структура доходів бюджету характеризують фінансову політику та фінансовий стан держави. Структура доходів бюджету досить швидко змінюється, що пояснюється постійними перетвореннями і змінами в податковій системі України і неподаткових надходженнях до бюджету. Починаючи з 1992 р. бюджет формується головним чином за рахунок податкових надходжень.

Неподаткові надходження становлять значний відсоток у до­ходах бюджету (20-30 %). Така роль неподаткових надходжень пояснюється спробою держави вирішити фіскальні проблеми в умовах фінансової кризи не за рахунок збільшення податків, а за рахунок введення нових неподаткових зборів і платежів. В умо­вах стабільної економіки неподаткові надходження не мають великого значення і становлять не більше 5 % доходів бюджету.

Склад неподаткових надходжень (доходів бюджету), на відміну від податкових, є досить широким. Неподаткові над­ходження можна поділити на кілька груп.

Таблиця 3.1 Групування неподаткових надходжень

Доходи від операцій з капіталом - доходи бюджету у вигляді надходжень від продажу основного капіталу, держав­них запасів товарів, землі та нематеріальних активів.

Трансферти - це кошти, одержані від інших органів дер­жавної влади, органів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших держав або міжнародних організацій на безоплатній та безповоротній основі.

Склад доходів Державного бюджету України показано на рис.3.1

3.2 Методи формування і використання державного бюджету в Україні в 2015 році

За формою прояву бюджет є не лише основним фінансовим планом держави, в якому відображається її діяльність та діяльність місцевих органів. Бюджет ще й являє собою баланс між доходами та видатками держави та таку політику держави, як: міжнародну, соціально-економічну, управлінську та оборонну. Кошти, що акумулюються через бюджет держави для фінансування провідних напрямків соціально-економічного розвитку України.

Основними джерелами формування доходів є: ВВП, зовнішні надходження та національне багатство.

Методами формування доходів бюджету виступають:

• продуктивна діяльність: підприємницька діяльність та доходи від державних послуг. У першому випадку доходом є прибуток підприємства, так як за правом власності належить державі; у другому - являють собою грошові надходження у вигляді державного мита, компенсаційних доходів за виконані роботи державою, тощо;

• доходи від майна і майнових прав та державних угідь;

• податковий метод отримання доходів, що пов'язаний з перерозподілом доходів юридичних та фізичних осіб на користь держави;

• позичковий метод формування доходів бюджету полягає у застосуванні внутрішніх та зовнішніх позик. Ці доходи для держави є тимчасовими, проте вони забезпечують фінансування видатків держави;

• емісійний метод полягає у формуванні доходу, що є різницею між номінальною вартістю випущених в обіг грошових коштів і витратами на їх друкування. Цей дохід забезпечує фінансування видатків країни і належить до джерел фінансування, як і позичковий метод [11, стр. 16].

Найбільшу питому вагу у доходах бюджету нашої країни займає податковий метод формування доходів. В умовах поширення ринкових відносин податкова система постає дійовим елементом фінансового механізму перерозподілу уже створеної вартості. З позиції організації діяльності держави головне місце посідають видатки бюджету, обсяг і структура яких визначається бюджетною моделлю суспільства. Проте, при плануванні бюджету на певний період, має враховуватися сума доходів, що формується за рахунок податків. «Навряд чи може бути впроваджена практика, коли при прийнятті бюджету під додаткові програмами та цілі, встановлюються нові податки чи вносяться корективи у чинне податкове законодавство або підшукуються додаткові неподаткові джерела»

Отже, доходи бюджету відображають економічні відносини держави з підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які виникають у процесі стягнення бюджетних платежів. Для удосконалення формування доходів Державного бюджету необхідно врахувати всі економічні дослідження бюджету, його роль в економічних та соціальних процесах розвитку країни, необхідно також врахувати міжнародний досвід у вирішення питання Державного бюджету.

Витрати бюджету включають видатки бюджету та кошти, які спрямовуються на погашення основної суми боргу, що виникає в процесі фінансування бюджету.

Вихідним у бюджетному плануванні є метод економічного аналізу. З його допомогою шляхом зіставлення планових показників з фактичними визначається рівень виконання бюджетних показників за попередній період. У процесі аналізу даних минулого періоду виявляються причини неповноти акумуляції грошових коштів до бюджету, визначається рівень ефективності використання бюджетних коштів.

Метод екстраполяції полягає у визначенні бюджетних показників на основі виявленої стійкої динаміки їх розвитку. Розрахунок бюджетних показників відбувається на основі досягнутого у попередньому періоді розвитку і його коригуванні на відносно стійкі темпи зростання за встановленими коефіцієнтами. Цей метод застосовується і у сучасному бюджетному плануванні. Його головний недолік полягає у перенесені минулих тенденцій на майбутнє і, крім того, він не стимулює виявлення резервів та не сприяє економії бюджетних коштів.

Досконалішим вважається нормативний метод бюджетного планування. Його суть полягає в тому, що планові бюджетні показники розраховуються на основі встановлених прогресивних норм і фінансово-бюджетних нормативів.

У процесі бюджетного планування широко застосовується балансовий метод. Із застосуванням цього методу досягається рівність між доходами і видатками бюджету кожної ланки бюджетної системи та узгоджуються фінансові ресурси з їх потребою. З його допомогою встановлюються необхідні пропорції в розподілі бюджетних коштів міждержавним бюджетом та місцевими бюджетами.

Подальше удосконалення бюджетного планування безпосередньо пов’язане з програмно-цільовим методом. Особливість програмно-цільового методу полягає у формуванні бюджету за програмами, зосередженні на результатах, стратегічному підході у плануванні, посиленні відповідальності при виконанні програм, обґрунтованості та аналізі прийнятих бюджетних рішень, прозорості у витрачанні бюджетних коштів. Бюджет за програмами спрямовується на досягнення конкретної мети і дає чітке розуміння державним органам та громадськості цільової спрямованості бюджетних коштів та забезпечує прозорість бюджету.

Програмно-цільовий метод бюджетного планування застосовується при формуванні Державного і місцевих бюджетів України починаючи з 2002 р.

Для формування свого державного бюджету Україна не одноразово спирається на державні кредити. За рахунок чого, в Україні зроста частка державного боргу. Проаналізуємо державний борг України 2004-20014 років.

Таблиця 3.2 Державний борг України, % до ВВП:

Рис. 3.2 Графік державного боргу України ,% до ВВП

Як ми бачимо з графіка, до 2014 року державний борг зіставляв не так вже і багато. Зазначимо, що на видатки з обслуговування державного

боргу бюджетним розписом на

січень-грудень 2008 року передбачено асигнувань у сумі 3 984,7млн.грн., станом на 29.12.2008 видатки становлять 3 572,7 млн. грн. (у т.ч. по внутрішньому - 657,2 млн. грн., по зовнішньому - 2 915,5 млн. грн.)

рік. На видатки з обслуговування державного боргу помісячним розписом асигнувань загального фонду Державного бюджету України на січень-грудень 2010 року передбачено асигнувань у сумі 14 202,9 млн. грн, станом на 13.12.2010 видатки становлять 14 092,9 млн. грн, (у т.ч. по внутрішньому - 9 698,5 млн. грн, по зовнішньому - 4 394,4 млн. грн.).

рік. На видатки з обслуговування державного боргу помісячним розписом асигнувань загального фонду Державного бюджету України на січень-грудень 2012 року передбачено 24 492,1 млн. гривень. Станом на 24.12.2012 видатки з обслуговування державного боргу складають24 039,9 млн. грн. (по внутрішньому державному боргу - 17 116,7 млн. грн., по зовнішньому державному боргу - 6 923,2 млн. грн.).

рік. На видатки з обслуговування державного боргу помісячним розписом асигнувань загального фонду Державного бюджету України на січень-грудень 2014 року передбачено 46 343,6 млн. гривень. Станом на 29.12.2014 видатки з обслуговування державного боргу складають47 416,5 млн грн (по внутрішньому державному боргу - 31 758,0 млн. грн, по зовнішньому державному боргу - 15 658,5 млн. грн).

Платежі з обслуговування державного боргу здійснюються відповідно до ст. 16 Бюджетного кодексу України.

На погашення державного боргу помісячним розписом фінансування загального фонду Державного бюджету України на січень-грудень 2014 року передбачено 109 142,4 млн. гривень. Станом на 29.12.2014 витрати з погашення державного боргу становлять 98 199,8млн грн. (у т.ч. по внутрішньому державному боргу - 68 010,9 млн. грн, по зовнішньому державному боргу - 30 188,9 млн. грн).[12]

Погашення державного боргу та сплата відсотків у 2015 році здійснюється вчасно згідно з графіком Міністерства фінансів України.

На видатки з обслуговування державного боргу Тимчасовим помісячним розписом асигнувань загального фонду Державного бюджету України на січень 2015 року передбачено 6 029,2 млн. гривень. Станом на 26.01.2015 видатки з обслуговування державного боргу складають 4 901,5 млн грн (по внутрішньому державному боргу - 2 944,1 млн грн, по зовнішньому державному боргу - 1 957,4 млн. грн).

На погашення державного боргу Тимчасовим помісячним розписом фінансування загального фонду Державного бюджету України на січень 2015 року передбачено 6 667,0 млн гривень. Станом на 26.01.2015 витрати з погашення державного боргу становлять 3 695,7 млн. грн (у т.ч. по внутрішньому державному боргу - 2 983,8 млн грн, по зовнішньому державному боргу - 711,9 млн грн).

Надходження від державних запозичень Тимчасовим розписом фінансування загального фонду Державного бюджету України на І квартал 2015 року передбачено у сумі 26 873,2 млн гривень.

Тимчасовим помісячним розписом фінансування загального фонду Державного бюджету України на січень 2015 року передбачено у сумі7 667,0 млн гривень. Станом на 26.01.2015 державні запозичення складають 5 541,4 млн грн (у т.ч. внутрішні державні запозичення -5 541,4 млн грн), що на 2 125,6 млн грн менше планового показника, передбаченого Тимчасовим помісячним розписом фінансування загального фонду державного бюджету на січень 2015 року (з них: на 2 749,4 млн грн менше планового показника, передбаченого Тимчасовим помісячним розписом фінансування загального фонду державного бюджету на січень 2015 рок від внутрішніх державних запозичень).[15]

Також проаналізуємо видатки державного бюджету України за січень-вересень 2012-2014 років. У структурі видатків у цілому зберігаються тенденції минулих років. Бюджетна частка найбільше припадає на міжбюджетні трансферти (30,8%), причему вона зросла порівняно з відповідним періодом минулого року на 1,9 одиницю.

Таблиця 3.3 Видатки державного бюджету за січень-вересень 2012-2014 року у розрізі функціональної класифікації видатків та кредитування

Наступною за розміром є частка видатків на соціальний захист та соціальне забезпечення (21,4%). Водночас слід зазначити, що велика частина міжбюджетних трансферів йде на надання пільг, субсидій, допомог тощо, а отже, також на соціальний захист та соціальне забезпечення. Значна частка бюджетних коштів була спрямована на загальнодержавні функції ( 14,6%), що пов’язано з борговим навантаженням на бюджет у вигляді обслуговування боргу (10,4 % усіх видатків). Для прикладу, сума, витрачена на зазначені цілі за 9 місяців поточного року, в 10 разів перевищує видатки на духовний та фізичний розвиток, у 5,3 раза- на охорону здоров’я, в 1,5 раза - на освіту. В умовах військового конфлікту в 1,4 раза виросла частка видатків на оборону - до 4,9%. Намітилась тенденція до поступового зниження видатків на економічну діяльність, їх частка знизилася на 1,6 і склала 8,4%.

3.3 Сучасний стан державного бюджету, та шляхи скорочення дефіциту державного бюджету

Державний бюджет України є головним фінансовим планом держави і складовим елементом бюджетної системи. Згідно з Конституцією України, проект державного бюджету України на майбутній рік розроблює Кабінет Міністрів України і подає його в Верховну Раду України не пізніше 15 вересня поточного року. Державний бюджету країни проходить три читання(перше, друге, третє). Згідно з законодавством України, в першому читанні бюджет повинен бути прийнятий до 20 жовтня(в окремих випадках до 25 жовтня), в другому - до 20 листопада, в третьому - до 1 грудня. Після прийняття державного бюджету в третьому читанні, Верховна Рада приймає Закон України " Про державний бюджет "( на майбутній рік). Названий закон вважається прийнятим, якщо за нього проголосувала проста більшість ( 226-299 депутатів) Верховної Ради.

Бюджет 2013 року було розроблено на основі реалістичних макроекономічних показників з урахуванням світових економічних тенденцій та прогнозів, а також зовнішніх факторів, які мають вплив на економіку України.

В основу Державного бюджету наступного року закладені такі основні показники:

рівень росту ВВП - 3,4%;

номінальний ВВП - 1.576 млрд. грн.;

індекс споживчих цін - 4,8%;

індекс цін виробників - 5,5%.

При цьому, доходи Зведеного бюджету складуть 464,4 млрд. грн. що складає 29,5% ВВП, в тому числі доходи державного бюджету (з міжбюджетними трансфертами) - 362,8 млрд. гривень.

Дефіцит державного бюджету прогнозується на рівні 3,2 % ВВП (50,4 млрд. грн.).

Обсяг видатків та наданих кредитів Зведеного бюджету планується у сумі 525,8 млрд. грн., в тому числі видатки Державного бюджету - 425,5 млрд. грн.

Одним із ключових завдань бюджету-2013 і надалі залишається проведення поступової політики підвищення соціальних стандартів і збільшення видатків соціального характеру.

Передбачається підвищити посадовий оклад працівника І тарифного розряду єдиної тарифної сітки з урахуванням зменшення грошового розриву між цим показником та мінімальною заробітною платою порівняно з поточним роком та встановити його у таких розмірах: з 1 січня - 852 гривні та з 1 грудня - 928 гривень (приріст грудня 2013 року до грудня 2012 року становитиме 10,6 відсотка, а грошовий розрив у грудні зменшиться з 295 гривень до 290 гривень).

В бюджеті на 2013 рік встановлений прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі: з 01.01.2013 - 1108 гривень, з 01.12.2013 - 1176 гривень (у порівнянні у грудні до грудня зростає на 7,4%)та для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення:

• для дітей віком до 6 років: з 01.01.2013 - 972 гривень, з 01.12.2013 - 1032 гривень;

• для дітей віком від 6 до 18 років: з 01.01.2013 - 1210 гривень, з 01.12.2013 - 1286 гривень;

• для працездатних осіб: з 01.01.2013 - 1147 гривень, з 01.12.2013 - 1218 гривень;

• для осіб, які втратили працездатність: з 01.01.2013 - 894 гривні, з 01.12.2013 - 949 гривень.

Зростання розмірів прожиткового мінімуму забезпечить реальне зростання рівня гарантованих державою доходів для малозабезпечених сімей з дітьми та пенсіонерів.

Державну підтримку розвитку регіонів передбачено здійснювати через:

державний фонд регіонального розвитку (1,3 млрд.грн.);

субвенцію на здійснення заходів щодо соціально-економічний розвиток окремих територій (1,3 млрд. грн.)

Слід зазначити, що на 2013 рік поряд з традиційним порядком фінансування капітальних видатків запропоновано нові підходи щодо їх проведення - шляхом залучення додаткових ресурсів через банківський сектор під державні гарантії, що сприятиме вирішенню питань розвитку регіонів.

Таким чином, у бюджеті 2013 року закладена система цінностей, яка чітко орієнтована на забезпечення соціально-економічного розвитку України, зростання рівня життя громадян, спрямування фінансової та податкової політики на побудову ефективної, економічно-спроможної держави.[14]

Питанням дефіциту бюджету приділяється дедалі більше уваги як у науковій літературі, так і в практичній діяльності.

Характеристика дефіциту дається за такими ознаками :

формою прояву;

причинами виникнення;

спрямуванням коштів.

За формою прояву розрізняють відкритий і прихований дефіцит. Відкритий дефіцит - це офіційно зафіксований стан бюджету під час його затвердження у відповідному документі: Законі про Державний бюджет чи в рішенні місцевих органів влади. Прихований дефіцит офіційно не визнається і фактично означає фальсифікацію основного фінансового плану держави. Така фальсифікація може бути як свідомою - для реалізації певних політичних, економічних чи фінансових цілей, так і наслідком невисокого рівня планування доходів, бажанням сприймати неможливе за реальність.

Основні фактори зростання дефіциту бюджету:

-       збільшення оборонних видатків;

-       зростання виплат по державному боргу;

-       збільшення трансфертних платежів;

-       зниження податків.[13,стр. 82]

Дефіцитність бюджету пов'язана з деякими видами податкових вилучень у державі: тому реформування податкової системи має базуватися на принципі фіскальної достатності, тобто формування дохідної частини бюджету на рівні, достатньому для здійснення державних функцій, а також на принципах обов'язковості й рівномірної завантаженості при сплаті податків, недопущення проявів дискримінації окремих платників. Неприпустиме масове надання податкових пільг окремим суб'єктам підприємницької діяльності.

Нетрадиційне розв'язання проблеми дефіцитності бюджетів було запропоновано через вирішення таких питань:

. Для покриття бюджетного дефіциту державі необхідно звільнитися від "дрібної" власності й здійснювати розширене акціонування та інвестування інших об'єктів як на території України, так і за її межами. При цьому не варто забувати про проблеми національної безпеки і якнайшвидше відмовлятися від прибуткових підприємств. Приватизація має бути економічно доцільною, тоді зросте кількість підприємств приватної форми власності, що займаються виробництвом. Також треба поліпшувати управління державним майном, що приведе до зменшення кількості підприємств державної форми власності, які одержують дотації,

2.     Другий важливий момент - високий рівень номінального податкового навантаження. Недоцільно протягом року приймати законопроекти, що погіршують становище платників податків. Треба запроваджувати раціональну податкову політику, яка базується на зниженні податкового тиску і поєднанні фіскальної й стимулювальної функцій податків. А державний бюджет на 2013 рік побудований переважно з фіскальним наголосом.

.       Максимальне виявлення усіх матеріальних і фінансових резервів для досягнення прогресу на шляху до збалансованого ринку.

.       Узгодження бюджету із загальною програмою фінансової стабілізації.

.       Особлива увага має приділятися підвищенню ролі регіонів у соціально-економічному розвитку держави.

.       Ще одна проблема - короткострокове бюджетне планування і його невідповідність завданням середньострокової економічної політики. Законодавча влада повинна зрозуміти, що бюджет - це не просто доходи і видатки. Треба підвищувати роль перспективного бюджетного планування. При кожному надходженні й при кожному витрачанні необхідно думати про найголовніше - добробут громадян.

.       Варіантом податкового наповнення бюджету може бути встановлення держмонополії на виробництво й продаж алкогольних напоїв і тютюнових виробів. Такий порядок існує в цивілізованих, економічно розвинених країнах. Насамперед - здоров'я нації, а вже потім - збирання податків до бюджету - прямих і непрямих.

.       В Україні має місце збереження ситуації, за якої прибутковим є вкладення капіталу в торгово-посередницьку і фінансово-кредитну сфери. Отже, нагальною стає зміна напрямів інвестування бюджетних коштів у галузі народного господарства з метою значного підвищення фінансової віддачі від кожної грошової одиниці, зменшення граничних витрат суспільного виробництва через використання новітніх технологій і сучасних розробок як продукту інтелектуальної діяльності українських науковців.

.       Заборона Національному банку України надавати кредити урядовим структурам будь-якого рівня без належного оформлення заборгованості державними цінними паперами.

.       Заборона Національному банку України надавати кредити урядовим структурам будь-якого рівня без належного оформлення заборгованості державними цінними паперами.

.       Подальше зростання української економіки має здійснюватися на власні інвестиційній базі й достатній ринковій основі. Уряд України передбачає, що такий підхід спричинить "посилення ролі держави як суб'єкта, який підсилює ринкові механізми, впливаючи на створення рівних конкурентних умов для виробників". Планується розв'язати проблему надмірної витратності й енергомісткості української економіки, забезпечити виконання поточних розрахунків за спожиті ресурси, насамперед за енергоносії. Україна понад 20 років іде до ринкової економіки. Але на будь-якому ринку продукція повинна мати попит, а всі закони і бюджет - спрямовуватися на зростання економіки, а отже, на зростання рівня життя населення в цілому. Авторитет влади виросте залежно від того, наскільки тверда національна валюта і наскільки низький рівень безробіття в державі.

Бюджет - це відповідальність влади перед громадянами. Стан бюджетної системи можна назвати найважливішим критерієм економічної ситуації в країні, а однією з найважливіших функцій бюджету є регулювання економіки. Адже закладені в ньому параметри визначають наявність інвестиційних стимулів і потенціалу вкладень, рівень соціального захисту громадян, ступінь державної незалежності й обороноздатності, місце і роль України в міжнародних економічних відносинах.

Висновок

Таким чином, аналіз підготовленого Урядом проекту Закону України «Про Державний бюджет на 2015 рік» дозволяє зробити висновок про відсутність принципових змін у бюджетній політиці порівняно з попередніми роками. Запропонований законопроект містить вади, традиційно притаманні бюджетній політиці України, та не спрямований на здійснення необхідних структурних зрушень в економічній та соціальній сферах. Значне збільшення надходжень, насамперед отримане внаслідок високої інфляційної динаміки 2014 року, мало б сприяти посиленню концентрації видатків на завданнях, безпосередньо пов’язаних із напрямами, які можуть послабити вплив інфляційних чинників. Для поточної ситуації в Україні такими напрямами є:

підвищення ефективності ресурсовикористання, зокрема - зменшення енергоємності виробництва та побуту;

збільшення обсягів виробництва сільгосппродукції та підвищення продуктивності галузі;

забезпечення цільового характеру соціальних видатків з метою зменшення їх інфляціогенного впливу.

Між тим, відповідних змін у структурі видаткової частини бюджету не відбулося. Значною мірою необхідним змінам перешкоджає відсутність належної нормативно-правової бази, зокрема - щодо вдосконалення системи оподаткування, реорганізації соціальної сфери, модернізації системи державної підтримки суб’єктів господарювання.

Отже, Державний бюджет України традиційно обмежується лише поточними економічними та соціальними потребами. По суті - всі бюджети України - кошториси поточного моменту. У цьому контексті необхідно законодавчо запровадити довгострокове бюджетне планування, вдосконалити фінансовий контроль за формуванням і використанням державного бюджету, посилити відповідальність за бюджетні правопорушення, чітко розмежувати джерела загального та спеціального фондів, узаконити перехід до програмно-цільового методу використання бюджетних коштів, удосконалити міжбюджетні відносини, створити повноцінну систему власного фінансування місцевих бюджетів.

У межах чинного законодавства майже вичерпані можливості подальшого збільшення бюджету за рахунок посилення навантаження на традиційні джерела його формування, а тому необхідно здійснити радикальні зміни у фінансовому, податковому і соціальному законодавстві. Йдеться, перш за все, про ухвалення Податкового кодексу, підготовку пакету законів щодо єдиного соціального внеску, впровадження наступного етапу пенсійної реформи та створення єдиної пенсійної системи, запровадження єдиних умов оплати праці, у тому числі на погодинній основі.

У сучасних умовах господарювання, коли підвищується роль держави в регулюванні економічних процесів, особливо важливо змінити напрями вкладення бюджетних коштів з метою забезпечення стратегічного напрямку розвитку економіки, створення необхідної виробничої інфраструктури. Через податкову політику, бюджетне фінансування <http://ua-referat.com/%D0%91%D1%8E%D0%B4%D0%B6%D0%B5%D1%82%D0%BD%D0%B5_%D1%84%D1%96%D0%BD%D0%B0%D0%BD%D1%81%D1%83%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F> представляється можливим впливати на різні сторони господарювання, сприяючи прискоренню відновлення виробничих фондів, як найшвидшого впровадження у виробництво <http://ua-referat.com/%D0%92%D0%B8%D1%80%D0%BE%D0%B1%D0%BD%D0%B8%D1%86%D1%82%D0%B2%D0%BE> науково-технічного прогресу. Удосконалення механізму бюджетного фінансування науки <http://ua-referat.com/%D0%9D%D0%B0%D1%83%D0%BA%D0%B8>, державної системи підготовки та перепідготовки кадрів для народного господарства, використання пільгового податкового режиму в частині оподаткування прибутку <http://ua-referat.com/%D0%9E%D0%BF%D0%BE%D0%B4%D0%B0%D1%82%D0%BA%D1%83%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F_%D0%BF%D1%80%D0%B8%D0%B1%D1%83%D1%82%D0%BA%D1%83>від реалізації нових видів продукції та інших подібних бюджетних заходів дозволяють стимулювати наукові відкриття <http://ua-referat.com/%D0%9D%D0%B0%D1%83%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D1%96_%D0%B2%D1%96%D0%B4%D0%BA%D1%80%D0%B8%D1%82%D1%82%D1%8F> і нові технічні досягнення, скорочувати строки їх впровадження у виробництво.

Важливу роль відіграє державний бюджет у вирішенні соціальних проблем на основі поліпшення механізму фінансування закладів соціальної сфери - освіти, охорони здоров'я, соціального забезпечення.

У міру розвитку ринкових відносин у країні роль державного бюджету у соціальних процесах <http://ua-referat.com/%D0%9F%D1%80%D0%BE%D1%86%D0%B5%D1%81> постійно збільшується.

Обумовлено це тим, що бюджетні кошти у сукупності з позабюджетними фондами є фінансовою базою здійснення соціальних перетворень, переходу на новий, більш високий рівень соціального обслуговування населення країни. Крім того, державний бюджет забезпечує нівелювання соціальних наслідків розшарування громадян за їх матеріального становища.

Список використаної літератури

1.     Бескид Й. Теоретичні підвалини дослідження суті державного бюджету України // Фінанси України. - 1998. - №1. - С.16

2.      .Бюджетний кодекс України від 21 червня 2001 року.-К.: Атіка, 2001.

.        Т.В. Сорокіна «Державного бюджету», навчальних посібників, МінськБГЭУ, 2004 р.

.        Державного бюджету: навчальних посібників/ під ред.М.И. Ткачук,Мн.,1995,240с

5.      М. Г. Іванова <http://ua-referat.com/%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BE%D0%B2>, Т. Д. маківники, Казначейська система виконання бюджетів. - СПб.: «Пітер», Москва-Харків-Мінськ, 2001

.        Соколова І. Бюджети місцевих органів влади США: як вони формуються і витрачаються / / Людина <http://ua-referat.com/%D0%9B%D1%8E%D0%B4%D0%B8%D0%BD%D0%B0> і праця. - 2000. - № 6 стор 68 - 71, - № 7 стор 71 - 80.

.        Фінансово-кредитні системи закордонних країн. / К.В. Рудий. - М.: 2003

.        Шамова І. В. Грошово-кредитні системи зарубіжних країн: Навч. посібник. - К.: КНЕУ, 2001. - 195 с.

.        Новикова Т.С. Місцеві фінанси у Франції: Новосибірськ, 1996р

10.   Матук Жан «Фінансові системи Франції й інших країн:-М»., 1994р.

11.    . Бескид Й. Теоретичні підвалини дослідження суті державного бюджету України // Фінанси України. - 1998. - №1. - С.16.

.        Закон України "Про Державний внутрішній борг" [електронний ресурс].

.        Шикіна Н.А.Бюджетна система України. Курс лекцій для студентів всіх форм навчання. - Одеса,ОДЕУ. - 2006

.        Закон України «Про Державний бюджет України на 2013 рік» від 26.12.2008

.        Закон України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» від 2.03.2015