Тема: Українознавчо-фольклорний аспект повісті Ольги Кобилянської "Земля"

  • Вид работы:
    Курсовая работа (т)
  • Предмет:
    Литература
  • Язык:
    Украинский
  • Формат файла:
    MS Word
  • Размер файла:
    26,92 Кб
Українознавчо-фольклорний аспект повісті Ольги Кобилянської "Земля"
Українознавчо-фольклорний аспект повісті Ольги Кобилянської "Земля"
Вы можете узнать стоимость помощи в написании студенческой работы.
Помощь в написании работы, которую точно примут!

Зміст

Вступ

І. Поняття фольклору. Українознавчо-фольклорний аспект у повістях «В неділю рано зілля копала»

.1 Поняття фольклору та фольклористики

.2 Загальні особливості твору «В неділю рано зілля копала»

.3 Авторська інтерпретація балади «Ой не ходи, Грицю…»

.4 Фольклорні мотиви, образи та символи твору

ІІ. Українознавчо-фольклорний аспект повісті Ольги Кобилянської «Земля»

.1 Загальні особливості повісті «Земля»

.2 Фольклорні образи і мотиви у повісті

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Актуальність дослідження визначається специфікою використання фольклорних елементів у контекст україномовного літературного процесу. Оскільки творчість Ольги Кобилянської є складовою частиною сучасного літературного процесу, дослідження її творів розкриває важливість використання фольклору у літературі та його роль у творах письменниці. «Пишна троянда в саду української літератури», - так образно визначив Михайло Старицький місце Ольги Кобилянської в літературному процесі. Ця характеристика вказує на особливості індивідуального стилю видатної письменниці, певною мірою її творчості властиве й романтичне забарвлення. В одних випадках воно підкреслює піднесеність, пориви в чарівний світ благородного й прекрасного, в інших - виступає як відображення реального життя. Факти, що лягали в основу її творів, письменниця переживала надзвичайно емоційно, про що свідчить пояснення до повісті «Земля»: «Факти, що спонукали мене написати «Землю», правдиві. Особи майже всі що до одної також із життя взяті. Я просто фізично терпіла під з'я-виськом тих фактів, і коли писала - ох, як хвилями ридала!..» [9, с. 122]. Усе сказане вище дає підстави говорити про те, що народна творчість постійно впливала на письменницький талант О. Кобилянської, допомагала їй правдиво відтворювати народне життя.

Фольклор, безперечно, був одним із тих чинників, завдяки яким О. Кобилянська утвердилася на позиціях реалізму й народності. «Я любила народ, і люблю його до сьгоднішньої хвилі, і дивлюся на нього тими самими очима, що на деревину, цвіт і всю живучу часть природи... В суть речей - гей, яке багатство, яка свіжість, яка глибинь криється, який гарний матеріал на будучність! Де є народ, там і культура, й сила буде; де його нема, не буде й биту тієї нації»[9, с. 129].

Мета: здійснити комплексний аналіз творів О. Кобилянської «В неділю рано зілля копала» та «Земля», розкрити фольклорні елементи, використані автором у творі та дослідити їх функції. Реалізація поставленої мети передбачає розвязання наступних завдань:

.Розглянути сутність фольклору та його роль у художній літературі.

.Дослідити фольклорні елементи у творах Ольги Кобилянської.

.Розглянути фольклорні мотиви та образи у творах.

Обєкт дослідження: повісті Ольги Кобилянської «В неділю рано зілля копала» та «Земля».

Предмет дослідження: українознавчі символи та фольклорні образи і мотиви у повістях.

Теоретичне значення дослідження визначається авторською майстерністю та поєднанням народних символів і нормованої літератури. В роботі проаналізовано фольклорний аспект і визначено українознавчі символи у повісті.

Практична цінність: результати дослідження можуть бути використані при розробці методичних посібників з української літератури.

Методологія: інструментарій герменевтики, культурно-історичний метод, описовий метод.

Наукова новизна роботи полягає у детальному дослідженні фольклоризму літературного твору.

І. Поняття фольклору. Українознавчо-фольклорний аспект у повістях «В неділю рано зілля копала» та «Земля»

1.1Поняття фольклору та фольклористики

Фольклор - художня колективна літературна і музична творча діяльність народу, яка засобами мови зберегла знання про життя і природу, давні культи і вірування, а також відбиток світу думок, уявлень, почуттів і переживань, народнопоетичної фантазії.

Фольклор - сума створених народом та існуючі в народних масах культури на основі словесності (перекази, пісні, казки, епос), музика (пісні, інструментальні наспіви і п'єси), театр(драми, сатиричні п'єси, театр ляльок), танець.

Терміном «фольклор» позначається не все народне мистецтво загалом, а та його сфера, в якій художнє відображення дійсності відбувається в словесно-музично-хореографічних і драматичних формах колективної народної творчості, що виражають світогляд трудящих мас і нерозривно пов'язані з їхнім життям та побутом.

Народна творчість- історична основа усієї світової художньої культури <#"justify">Вивченням фольклору займається фольклористика - це наука про закономірності і специфічні особливості розвитку усної словесної творчості трудящих мас, фольклору. Вона тісно зв'язана з музичною фольклористикою, літературознавством, етнографією та історією, з соціологією. В завдання фольклористики входить збирання, видання і дослідження всіх видів і жанрів фольклору.

Коло питань, що їх вивчає фольклористика, дуже широке: це дослідження основних закономірностей розвитку фольклору, його суспільної, ідейної та естетично-виховної функції в різні періоди історичного розвитку народу; вивчення його національних особливостей, місця в міжнародному науковому процесі окремих жанрів, творів, тем; висвітлення фольклорно-літературних взаємозв'язків, місця та ролі народної творчості в розвитку культури. У фольклористиці жанр - це тип словесної (часто також музичної) форми, усталеної в народному побуті та пов'язаної з повторенням певних змістових елементів.

Відповідно до спеціально поставлених перед цією наукою завдань фольклористика поділяється на дві галузі: історію фольклору та теорію фольклору.

Історія фольклору - це галузь фольклористики, що вивчає процес виникнення, розвиток, побутування, функціонування, трансформацію (деформацію) жанрів та жанрової системи у різні історичні періоди на різних територіях. Історія фольклору вивчає окремі народнопоетичні твори, продуктивні та непродуктивні періоди окремих жанрів, а також цілісну жанрово-поетичну систему в синхронному (горизонтальний зріз окремого історичного періоду) та діахронному (вертикальний зріз історичного розвитку) планах.

Теорія фольклору - це галузь фольклористики, що вивчає сутність усної народної творчості, особливості окремих фольклорних жанрів, їхнє місце у цілісній жанровій системі, а також - внутрішню структуру жанрів - закони їх побудови, поетику.

Фольклористика тісно пов´язана, межує і взаємодіє з багатьма іншими науками. Її зв´язок з історією виявляється у тому, що фольклористика, як всі гуманітарні науки, є історичною дисципліною, тобто розглядає всі явища та предмети дослідження в їх русі - від передумов виникнення і зародження, простежуючи становлення, розвиток, розквіт до відмирання чи занепаду. Причому тут вимагається не тільки встановлення факту розвитку, а і його пояснення. Фольклор - явище історичне, тому вимагає стадіального вивчення з урахуванням історичних факторів, рис та подій кожної конкретної епохи. Завдання дослідження усної народної творчості полягає також у тому, щоб виявити, як нові історичні умови чи їх зміна впливають на фольклор, що саме зумовлює появу нових жанрів, а також у виявленні проблеми історичної відповідності фольклорних жанрів, зіставлення текстів з реальними подіями, історизм окремих творів. Крім того, фольклор часто сам може бути історичним джерелом.

Існує тісний зв´язок фольклористики з етнографією як наукою, що вивчає ранні форми матеріального життя (побуту) і соціальної організації народу. Етнографія є джерелом та базою вивчення народної творчості, особливо при аналізі розвитку окремих фольклорних явищ.

Як наука, що вивчає народну творчість у різних її виявах, фольклористика межує з культурологією (у дослідженні культурних традицій та звичаїв) та мистецтвознавством (як джерело виникнення та розвитку різних видів мистецтва: театру, хореографії, живопису, музики).

У народнопоетичній творчості чітко зафіксувались давні релігійні вірування та погляди, а також поєднання різних сакральних систем, тому фольклористика пов´язана з релігієзнавством. Подібним чином виявляється також її зв´язок з філософією, оскільки фольклор містить народні погляди на світ та людину в ньому, перші спроби пояснити природні явища та діалектичні зв´язки і взаємовпливи між речами. У ньому виявляються трактування основних філософських категорій (буття (життя) і смерті, матеріального і духовного і т. п.).

Фольклористика тісно пов´язана з літературознавством, бо її предмет - фольклор - є джерелом виникнення та розвитку професійного словесного мистецтва - художньої літератури. Як своєрідна система народних поглядів на прекрасне і потворне, добро і зло, на норми первісної моралі людей, ця дисципліна має спільні наукові зацікавлення відповідно з естетикою та етикою, а також - з педагогікою, яка може розглядати твори усної словесності з точки зору їх виховного впливу та народного досвіду виховання. Із психологією цей зв´язок виявляється різнопланово: по-перше, в дослідженнях психічних станів і процесів, індивідуальної та колективної свідомості, як спонук до творення, збереження та поширення фольклорних текстів; по-друге, як засобу плекання емоцій, почуттів, уяви, мислення членів людських спільнот.

Крім цього, більшою чи меншою мірою фольклористика пов´язана ще з рядом наук: мовознавством (зокрема діалектологією, історією мови, топонімікою), оскільки є матеріалом зразків діалектів та говірок різних етнічних груп, в яких фіксується історичний розвиток живої народної мови; географією та природознавством (намагання пояснити природні явища, походження географічних назв, рослинної та тваринної символіки), медициною (в поглядах на лікувальні властивості рослин, елементів природи, лікувальна дія слова), гідрометеорологією (народні прикмети передбачення погоди), соціологією (співжиття окремих верств, закони життя спільності) та ін.

У процесі світового розвитку фольклористики сформувались різні школи та напрями вивчення фольклору зі специфічними підходами та методами. В українській фольклористиці напрацьовано багато матеріалу, опубліковано цілий ряд наукових праць. Але, оскільки наука іде вперед швидкими темпами, багато положень, висунутих в минулому вже не відповідають вимогам часу. Це особливо стосується фольклористичних досліджень радянського періоду, які велись у межах жорсткої ідеологічної системи, у відриві від світової наукової практики.

Оскільки фольклористика є ідеологічною наукою, то її методи та установки визначаються світоглядом епохи і відображають його. З переорієнтацією світогляду змінюються принципи залежної від нього науки. Тому на сучасному етапі не можна беззастережно керуватися концепціями минулого. Перед сучасною українською фольклористикою стоїть завдання - створити науку з точки зору світогляду нашої епохи і нашої країни, з урахуванням кращих вітчизняних наукових досягнень та досліджень і надбань закордонних вчених, що працюють у цій галузі, розробки яких довгий час були недоступні та маловідомі в Україні.

Серед фундаторів фольклористики - О. Потебня, І. Франко, М. Грушевський, М. Драгоманов, І. Рудченко, Леся Українка, Т. Шевченко, В. Гнатюк, Ф. Колесса, К. Квітка, М. Сумцов та ін. Своєю працею вчені-етнографи, фольклористи, письменники утверджували відчуття повноцінності українського народу, заохочували громадськість до знань про свою історію, культуру, традиції.

Дослідження фольклору як культурологічного явища пов'язане з іменами В.Даля, Ф.Буслаєва, В.Виноградова, В.Проппа та ін. Вони розробили подальші наукові завдання фольклористики на кілька століть уперед.

1.2Загальні особливості твору «В неділю рано зілля копала»

Повість "У неділю рано зілля копала..." Ольги Юліанівни Кобилянської видатний літературознавець Є. Кирилюк небезпідставно назвав "шедевром в українській літературі" [5, с. 233]. Цей твір написаний за мотивами відомої української народної пісні «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці. ..». В його основі - популярний баладний сюжет про тяжкий гріх зради і неминуче покарання за це. Повість пронизана ліричними мотивами і багатьма фольклорними елементами.

Твір з'явився друком у 1909 році в журналі «Літературно-науковий вісник». Як пише О. Кобилянська, «особи - це типи з дійсного життя, які я пізнала в горах: циганку Мавру, старого Андронаті, її батька, Гриця, одного молодого, знаного мені одинака-гуцула, решту домалювала фантазія. Почування плили з власних грудей, чар природи робив своє, а думки укладалися самі з себе на папір» [9, с. 145].

Ольга Кобилянська свою повість «В неділю рано зілля копала...» створила на основі фольклорних традицій. Народна творчість стала для неї невичерпним мистецьким джерелом, завдяки якому твір набув такого романтично-поетичного колориту. Висвітлюючи питання про вплив фольклору на творчість Кобилянської, критики завжди в першу чергу згадують повість «В неділю рано зілля копала», адже роль народної балади «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці» при написанні цього твору загальновідома. Ще одним із джерел написання повісті стало відвідування вистави за драмою М. Старицького «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці».

Отже, мотив і образність пісні легендарної української співачки Марусі Чурай наштовхнули її на створення славетного гімну високому людському почуттю - коханню.

1.3 Авторська інтерпретація балади «Ой не ходи, Грицю…»

Авторство балади "Ой не ходи, Грицю" приписують Марусі Чурай, легендарній українській піснетворці середини XVII ст., вважаючи цю пісню автобіографічною.

Балада про отруєння Гриця упродовж двох століть зазнала багатьох літературних обробок у різних жанрах - літературної балади ("Чарівниця" Боровиковського, "Коло гаю в чистім полі" Т. Шевченка, "Розмай" С. Руданського), драми ("Чари" К. Тополі, "Маруся Чурай" Г. Бораковського, "Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці" М. Старицького), драматичної поеми ("Чураївна" В. Самійленка, "Марина Чурай" І. Хоменка, "Дівчина з легенди" Л. Забашти), повісті ("В неділю рано зілля копала" О. Кобилянської), історичного роману у віршах ("Маруся Чурай" Ліни Костенко). Як зазначив П. Филипович, "немає нічого дивного, що популярна пісня, драматично стисла і художньо проста, спокусила не одного автора взяти її за сюжет для більшої композиції" [21, c. 159].

Сюжет народної балади про отруєного Гриця найбільше міг дати поживи для письменників романтичного напрямку, і це найкраще довела О. Кобилянська, написавши оповідання "В неділю рано зілля копала" [22, c. 181].

У повісті О. Кобилянської Гриць має дві душі, "що в нім, ніби від часу до часу пробудившись, поборюють себе. Одна непостійна, тужлива, пуста, палка, друга вразлива, горда й вдатна. До доброго тягне Гриця, до красного, до любові..., а передовсім до свободи, широкої, безмежної, як крилатії ліси по верхах, як бистрії ріки там, в долах".

Дводушний Гриць кохає двох дівчат - синьооку Настку і чорнобриву Тетяну. Він не знає, яку з них двох вибрати, сумнівається: "Але вона (Тетяна) гарна, мов боярська дочка. А білява зате люба і догоджає. Що б не захотів я, вона вже зробила. За тими двома хлопці голови дають. Я ще не знаю, котру засватаю. Жаль одну покидати, а шкода і другу лишати... (...) Мабуть, білу посватаю. (...) Дарма, що чорнобриву, може, й більш люблю"; "Одну брав би і другої не лишив би. Одну любив би, другу голубив би. Одну сватав би, з другою вінчався б"[7, с. 512]. Його душа роздвоюється. А поруч - Настка: "Ми обі однакі, кажеш, - підхопила вона, - і тому тобі однаково, кого посватаєш. Здавна я вже твоя... сам дав перший слово, тепер вже не лишиш, мене ти не здуриш..." [10, с. 520]. І Гриць "мусить Настку брати. І лиш одна та Настка його вкупі держить, любить і прощає, хоча б він і що зробив. Вона все з ним добра. Тим вона йому й суджена, і він її не лишить. Тетяна в своїї матері одна, горя не зазнає, поплаче, посумує, а далі по всім... за другого вийде. Він нею не журиться, хоч йому жаль красної Туркині, до серця чи не на все припала. Та що з того? Йому не суджено..."[10, с. 522].

Тетяна хоче приспати те лихо, що заховалося у Грицеві, вона, як пояснює сама Ольга Кобилянська у листі до Лесі Українки від 13 квітня 1912 р., "троїть в божевіллю, з тою гадкою, що то вона не його, а саме лиш лихо троїть, що спонукало його двох кохати. Значить під жадним варунком не з пімсти, а в думці, що то якесь лихо в нім сховалося. В вищім значінню слова - слабкий похитливий характер" [9, c. 616].

Оригінальність Кобилянської в опрацюванні сюжету народної балади полягає не тільки в глибокій психологізації образів, а й у цілком несподіваному поєднанні мотиву покритки-циганки, у змалюванні "законів" циганського табору, у конфронтації "циганського" елементу з елементом білої раси, у гуманістичному ставленні до знедоленої вигнанки з табору. Ще одна особливість її повісті-балади - це нагнітання трагізму в долі Маври. Трагізм її не лише в тому, що вона прогнана з циганського табору, а що сприяла, хоч і несвідомо, отруєнню власного сина. Тут дві трагічні баладні героїні - Тетяна і Мавра.

1.4 Фольклорні мотиви та символи твору

кобилянська фольклор земля повість

У повісті О. Кобилянської В неділю рано зілля копала... спостерігається різнопланова контамінація фольклорних джерел, біблійного мотиву (легенда про Марію та Йосифа) і традиційного матеріалу літературного походження. Важливу роль у творі О.Кобилянської відіграє символіка кольорів (білий, червоний, чорний), почергова зміна пір року, символ зілля з-під білого каменя, використання казкових прийомів, зокрема принципу трикратного повторення. У повісті В неділю рано зілля копала… згаданий принцип набув певного узагальнення, адже авторка зверталася до нього і в інших творах. Відомо, що числа - це один із найбільш поширених класів знаків, що зорієнтовані на якісно-кількісну оцінку, це елементи особливого числового коду, за допомогою якого описується світ, людина і сама система опису. Принцип трикратного повторення використовувався О.Кобилянською у ситуаціях, яким вона прагнула надати сакрального, космізуючого значення. Окремі епізоди, деталі повісті В неділю рано зілля копала… також повязані з українською казковою традицією, адже в генезі казки істотна роль належить деміфологізації часу і місця дії, переходу від строгої локалізації (там, де вона мала місце) подій до невизначеності казкового часу і місця дії. У повісті в одній часовій площині співіснують минуле, теперішнє і майбутнє. Власне, минуле проектується в майбутнє, бо воно визначене наперед тими подіями, які відбулися раніше. Теперішнє відіграє роль своєрідного містка між минулим і майбутнім. [3, с. 33]

Щодо образної системи твору, то певні образи творять систему опорно-значеннєвих елементів тексту.

Образ білого каменя в усній словесності втілює центр світу (колядки, замовляння), символізує місце добування чарівного зілля (балада Викликання милого чарами). У повісті місце дії зображено прийомом казково-епічної неозначеності, відтак події набувають міфологічного характеру, символічним епіцентром трагічного розгортання яких і є білий камінь.

Біла стежка обєднує в один простір три значущі обєкти - село Тетяни-Туркині, Білий камінь і Грицеву Третівку, витворюючи триелементну структуру, що, за висновком К. Сосенка, може дорівнювати площинній (горизонтальній) моделі колядкового варіанту міфічного дерева.

У повісті присутні містичні образи, які служать своєрідними символами. До таких образів можна віднести чорного кота Маври, який завжди був з нею. За народними повірями чорний кіт це символ нещастя.

Наступним символом є червоні маки, які Тетяна часто любила заплітати в коси. За народними оповіданнями червоні маки - це символ нещастя та смерті. Таким чином можна зрозуміти, що Тетяна цими символами попереджала про неминучу біду, яка чекає на Грицька, коли той зрадить.

Своєрідним образом є ліс, в якому зустрічаються Тетяна та Грицько. Він символізує відстороненість та відмежування від зовнішнього світу. Тетяна часто зникала від Грицька між густими смереками.

У творі наявний ряд мотивів, що підкреслюють майстерність автора та надають повісті певної містичності. Одним з таких є мотив мрії, який проявляється на рівні образів художнього тексту. Тетяна, сліпо закохана в Грицька, щиро вірить йому і мріє про щасливе майбутнє з цим хлопцем. В свою чергу хлопець вагається і протягом більшої частини твору стоїть перед вибором. Врешті решт, мрія Тетяни про щасливе майбутнє розбивається з того моменту, коли Грицько вирішує одружитися з Настею.

Наступний мотив співвідносний з попереднім - мотив злочину і покарання. Грицько довгий час вагався кого з дівчат вибрати, при цьому не відмовляв у побаченнях жодній і одночасно спілкувався з обома, тим самим принижуючи гідність кожної з дівчат. За обман рано чи пізно доводиться розраховуватись. Така доля спіткала і Гриця. Наприкінці твору на нього чекає трагічна розвязка, як символ кари за скоєний злочин перед дівчатами.

Отже, простежується низка символічних образів та мотивів, завдяки яким твір вражає своєю реалістичністю та містичністю.


.1Загальні особливості повісті «Земля»

Визначним досягненням української літератури є повість О. Кобилянської "Земля". "Факти, що спонукали мене написати "Землю", правдиві. Особи майже всі що до одної також із життя взяті. Я просто фізично терпіла під з'явиськом тих фактів, і коли писала, ох, як хвилями ридала!.."[9, с. 266].

В основу твору лягла трагічна подія, яка сталася восени 1894 року в селі Димки на Буковині, в сімї селянина, у якій брат убив брата. Ольга Кобилянська мала родичів у селі і особисто знала старого Костянтина Жижіяна та його синів Михайла і Саву. Була знайома письменниця й з коханкою молодшого брата Маріукою Магас (у творі Рахіра), а образ Анни був взятий з наймички, яка довгий час працювала у Кобилянських.

Повість, над якою письменниця працювала протягом 1898 - 1901 року,була надрукована в «Літературно - науковому віснику» за 1902 р., присвячена батькові письменниці. Повість захоплено була сприйнята українською громадськістю, критикою. У 1902 році <#"justify">Головна ідея повісті - пошук причин братовбивства, тобто першогріха, зла у світі. Ця надідея розкривається у двох основних проблемах твору: людина й земля та людська доля. Окреслимо докладніше кожну з них.

Перша проблема. Ольга Кобилянська поглиблює, конкретизує уже на той час досить розроблену ідею про те, що селянин перебуває під владою землі. Письменниця розширює діапазон - не лише селянин, а й кожна людина; крім того, виокремлює два різновиди такої влади - духовну та матеріальну. Друга проблема, досліджена в повісті, - фатум, влада долі над людиною. Авторка наголошує, що кожна людина проходить по життю лише тим шляхом, який їй накреслено згори, і як би не старалася, що б не робила, не зможе звернути з цього шляху. Все-таки зречення влади землі - лише зовнішня, очевидна причина трагедії, глибинна, визначальна - доля. Це одразу підтверджує епіграф, узятий із писань норвезького містика Юнаса Лі: «Кругом нас знаходиться якась безодня, що ґі вирила доля, але тут, у наших серцях, вона найглибша». Кобилянська підкреслює вплив спадковості на характер людини. Проте тільки доля вирішила, що Михайло вдався в Івоніку, а Сава - у Марійку, а не навпаки; чи так само Анна - у «чесного ґазду» батька, а не в лиху, потворну тілом і душею матір.

2.2Фольклорні образи і мотиви у повісті

Повість «Земля» Ольги Кобилянської насичена різноманітними образами та мотивами, що роблять її яскравим представником символічного твору.

Образ землі у романі О. Кобилянської поетапно виявляє такі значення: 1) соціальний чинник, що визначає місце її власника в ієрархії роду і суспільства; 2) влада землі - важлива психологічна мотивація у формуванні характерів героїв; 3) цілісна система національних культурологічних цінностей і тісно повязаних з ними етнотрадицій. На основі цього образу в романі втілено важливу для всієї творчості О. Кобилянської міфологему гріха і покарання.

З цього випливає наступний елемент твору - мотив братовбивства, сюжет якого Ольга Кобилянська взяла з біблійної Книги Буття. В ній розповідається, як Каїн, піддавшись заздрощам, убив свого рідного брата Авеля. Герої Ольги Кобилянської своєю вдачею та поведінкою нагадують біблійних Каїна та Авеля. Сава, засліплений жадобою та заздрощами, також вбиває свого брата. Можна провести ще одну паралель між біблійним переказом та повістю "Земля". Як Каїн, убивши Авеля, бродив неприкаяним, маючи на собі знак, який не дозволяв покарати його, так і Сава лишився непокараним. Але набагато суворішим за судову кару є голос власного сумління. Після споєння злочину життя Сави так і не налагодилося. Він став байдужим до землі, Марійка та Івоніка зненавиділи його, Рахіра випила з нього всі душевні сили.

Співвідносним з попереднім є мотив злочину і покарання. Однак у творі він не до кінця реалізовується, адже Сава, скоївши злочин, все таки залишається непокараним. Причини для скоєння злочину закладені в самій натурі Сави. Протягом всього твору письменниця змальовує його в темному світлі, тим самим ніби готуючи читача до того, що в кінці кінців Сава зробить якийсь страшний вчинок. Хлопець дивиться на своїх батьків і брата тільки як на засіб здобуття землі чи перешкоду на шляху до забезпеченого життя. Тому й усуває він Михайла, як дрібничку, як звичайну перешкоду, як зайву річ. І вбиває він брата не у чесному бою, а в спину, підступно. І злочин немовби написався в очах Сави, на його обличчі, як тавро, ліг на все його життя, позбавивши любові ближніх, спокою, і тієї ж таки землі, якої він так прагнув. На противагу йому Михайло зображується постійно у світлих тонах, уособлюючи працелюбність, справедливість та щирість. Образ цей письменниця розкриває на повен зріст, показуючи Михайла і в його щоденній праці, і на військовій службі, і в ліричних взаєминах з коханою дівчиною Анною - цією душевно тонкою натурою, на долю якої випали болючі переживання.

У творі в двох аспектах прослідковується мотив влади. У першому випадку - це влада землі над людиною. Це простежується на прикладі образу Івоніки та його дружини Марії. Вони фактично є залежними від своєї землі і за словами самого чоловіка не вони володарі землі, а навпаки, земля володіє ними. У другому випадку мотив влади бачимо на прикладі Рахіри та Сави. Тут мотив влади трансформується у владу людини над людиною [4, с 16].

Лейтмотивом твору є фатум людини. Спочатку він зображується як неминучість тих подій, які мають статися з людиною, а потім як влада долі над людиною і людська безпорадність перед нею.

Ще один провідний мотив - це мотив праці, як обовязку. Сумлінна праця на землі зображується, як священний моральний обов'язок, єдиний засіб і виправдання буття селянина.

Мотив мрії розкривається на прикладі образу Анни. Проста дівчина покохала заможного хлопця і її почуття виявилися взаємними. Закохані довго приховували свої стосунки, тому що боялися осуду з боку батьків. Анна мріяла про щасливу та міцну родину з Михайлом. З початку її мрії ніби почали здійснюватися, але після смерті Михайла вона залишилася одна зі своїми розбитими мріями.

Окрім різнопланових мотивів у творі присутні містичні елементи. Містика проявляється в образах повісті. Михайло, передчуваючи лихе не хотів іти з Савою до лісу, але той переконав його і Михайло, відкинувши свої передчуття, пішов з братом. Батько також часто передчував, що має статись щось жахливе, але не міг знайти пояснення своїм переживанням. Також саме батько першим здогадався, що Сава вбив брата, але до останнього надіявся що це неправда.

Повість «Земля» Ольги Кобилянської започаткувала символізм як модерністську течію в українській літературі.

Висновки

Народна творчість- історична основа усієї світової художньої культури <#"justify">Фольклор посідає особливе місце серед інших видів мистецтва. Фольклор - це не лише усна поезія, не лише мистецтво слова. У деяких жанрах він поєднує слово й наспів, як у пісні, тобто зливає воєдино словесне й музичне мистецтво.

Вивченням фольклору займається фольклористика - це наука про закономірності і специфічні особливості розвитку усної словесної творчості трудящих мас, фольклору. Вона тісно зв'язана з музичною фольклористикою, літературознавством, етнографією та історією, з соціологією. В завдання фольклористики входить збирання, видання і дослідження всіх видів і жанрів фольклору.

Коло питань, що їх вивчає фольклористика, дуже широке: це дослідження основних закономірностей розвитку фольклору, його суспільної, ідейної та естетично-виховної функції в різні періоди історичного розвитку народу; вивчення його національних особливостей, місця в міжнародному науковому процесі окремих жанрів, творів, тем; висвітлення фольклорно-літературних взаємозв'язків, місця та ролі народної творчості в розвитку культури. У фольклористиці жанр - це тип словесної (часто також музичної) форми, усталеної в народному побуті та пов'язаної з повторенням певних змістових елементів.

Фольклористика тісно пов´язана, межує і взаємодіє з багатьма іншими науками. Її зв´язок з історією виявляється у тому, що фольклористика, як всі гуманітарні науки, є історичною дисципліною, тобто розглядає всі явища та предмети дослідження в їх русі - від передумов виникнення і зародження, простежуючи становлення, розвиток, розквіт до відмирання чи занепаду. Причому тут вимагається не тільки встановлення факту розвитку, а і його пояснення. Фольклор - явище історичне, тому вимагає стадіального вивчення з урахуванням історичних факторів, рис та подій кожної конкретної епохи. Завдання дослідження усної народної творчості полягає також у тому, щоб виявити, як нові історичні умови чи їх зміна впливають на фольклор, що саме зумовлює появу нових жанрів, а також у виявленні проблеми історичної відповідності фольклорних жанрів, зіставлення текстів з реальними подіями, історизм окремих творів. Крім того, фольклор часто сам може бути історичним джерелом.

Існує тісний зв´язок фольклористики з етнографією як наукою, що вивчає ранні форми матеріального життя (побуту) і соціальної організації народу. Етнографія є джерелом та базою вивчення народної творчості, особливо при аналізі розвитку окремих фольклорних явищ.

Як наука, що вивчає народну творчість у різних її виявах, фольклористика межує з культурологією (у дослідженні культурних традицій та звичаїв) та мистецтвознавством (як джерело виникнення та розвитку різних видів мистецтва: театру, хореографії, живопису, музики).

У народнопоетичній творчості чітко зафіксувались давні релігійні вірування та погляди, а також поєднання різних сакральних систем, тому фольклористика пов´язана з релігієзнавством. Подібним чином виявляється також її зв´язок з філософією, оскільки фольклор містить народні погляди на світ та людину в ньому, перші спроби пояснити природні явища та діалектичні зв´язки і взаємовпливи між речами. У ньому виявляються трактування основних філософських категорій (буття (життя) і смерті, матеріального і духовного і т. п.).

Фольклористика тісно пов´язана з літературознавством, бо її предмет - фольклор - є джерелом виникнення та розвитку професійного словесного мистецтва - художньої літератури. Як своєрідна система народних поглядів на прекрасне і потворне, добро і зло, на норми первісної моралі людей, ця дисципліна має спільні наукові зацікавлення відповідно з естетикою та етикою, а також - з педагогікою, яка може розглядати твори усної словесності з точки зору їх виховного впливу та народного досвіду виховання.

Серед фундаторів фольклористики - О. Потебня, І. Франко, М. Грушевський, М. Драгоманов, І. Рудченко, Леся Українка, Т. Шевченко, В. Гнатюк, Ф. Колесса, К. Квітка, М. Сумцов та ін. Своєю працею вчені-етнографи, фольклористи, письменники утверджували відчуття повноцінності українського народу, заохочували громадськість до знань про свою історію, культуру, традиції.

Повість "У неділю рано зілля копала..." Ольги Юліанівни Кобилянської написана за мотивами відомої української народної пісні «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці. ..». В її основі - популярний баладний сюжет про тяжкий гріх зради і неминуче покарання за це.

Ольга Кобилянська свою повість «В неділю рано зілля копала...» створила на основі фольклорних традицій. Народна творчість стала для неї невичерпним мистецьким джерелом, завдяки якому твір набув такого романтично-поетичного колориту. Висвітлюючи питання про вплив фольклору на творчість Кобилянської, критики завжди в першу чергу згадують повість «В неділю рано зілля копала», адже роль народної балади «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці» при написанні цього твору загальновідома. Ще одним із джерел написання повісті стало відвідування вистави за драмою М. Старицького «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці».

Сюжет народної балади про отруєного Гриця найбільше міг дати поживи для письменників романтичного напрямку, і це найкраще довела О. Кобилянська, написавши оповідання "В неділю рано зілля копала".

У повісті О. Кобилянської Гриць має дві душі, "що в нім, ніби від часу до часу пробудившись, поборюють себе. Одна непостійна, тужлива, пуста, палка, друга вразлива, горда й вдатна. До доброго тягне Гриця, до красного, до любові..., а передовсім до свободи, широкої, безмежної, як крилатії ліси по верхах, як бистрії ріки там, в долах".

Оригінальність Кобилянської в опрацюванні сюжету народної балади полягає не тільки в глибокій психологізації образів, а й у цілком несподіваному поєднанні мотиву покритки-циганки, у змалюванні "законів" циганського табору, у конфронтації "циганського" елементу з елементом білої раси, у гуманістичному ставленні до знедоленої вигнанки з табору. Ще одна особливість її повісті-балади - це нагнітання трагізму в долі Маври. Трагізм її не лише в тому, що вона прогнана з циганського табору, а що сприяла, хоч і несвідомо, отруєнню власного сина. Тут дві трагічні баладні героїні - Тетяна і Мавра.

У повісті О. Кобилянської В неділю рано зілля копала... спостерігається різнопланова контамінація фольклорних джерел, біблійного мотиву (легенда про Марію та Йосифа) і традиційного матеріалу літературного походження. Важливу роль у творі О.Кобилянської відіграє символіка кольорів (білий, червоний, чорний), почергова зміна пір року, символ зілля з-під білого каменя, використання казкових прийомів, зокрема принципу трикратного повторення. У повісті В неділю рано зілля копала… згаданий принцип набув певного узагальнення, адже авторка зверталася до нього і в інших творах. Відомо, що числа - це один із найбільш поширених класів знаків, що зорієнтовані на якісно-кількісну оцінку, це елементи особливого числового коду, за допомогою якого описується світ, людина і сама система опису. Принцип трикратного повторення використовувався О.Кобилянською у ситуаціях, яким вона прагнула надати сакрального, космізуючого значення. Окремі епізоди, деталі повісті В неділю рано зілля копала… також повязані з українською казковою традицією, адже в генезі казки істотна роль належить деміфологізації часу і місця дії, переходу від строгої локалізації (там, де вона мала місце) подій до невизначеності казкового часу і місця дії. Щодо образної системи твору, то певні образи творять систему опорно-значеннєвих елементів тексту.

У творі простежується низка символічних образів та мотивів, завдяки яким він вражає своєю реалістичністю та містичністю.

Визначним досягненням української літератури є повість О. Кобилянської "Земля". В основу твору лягла трагічна подія, яка сталася восени 1894 року в селі Димки на Буковині, в сімї селянина, у якій брат убив брата.

Провідна ідея повісті підкреслена О. Кобилянською в епіграфі німецькою мовою: «Кругом нас знаходиться якась безодня, що її вирила доля, але тут, у наших серцях, вона найглибша». О.Кобилянська дуже правдиво змальовує селянство з його індивідуалізмом. У вуста Івоніки вона вкладає головну ідею твору: не людина володар землі, а навпаки. Саме через слабкість одних людей, їхню жадібність, ледарство, зводиться нанівець любов до землі та багаторічна праця інших. Саме через людські моральні вади трапляються вбивства через майно. Люди забувають, що найголовніше в житті - не багатство, а духовна чистота і працелюбність.

Провідна ідея повісті - пошук причин братовбивства, тобто першогріха, зла у світі. Ця надідея розкривається у двох основних проблемах твору: людина й земля та людська доля. Повість «Земля» Ольги Кобилянської насичена різноманітними образами та мотивами, що роблять її яскравим представником символічного твору.

Образ землі у романі О. Кобилянської поетапно виявляє такі значення: 1) соціальний чинник, що визначає місце її власника в ієрархії роду і суспільства; 2) влада землі - важлива психологічна мотивація у формуванні характерів героїв; 3) цілісна система національних культурологічних цінностей і тісно повязаних з ними етнотрадицій. На основі цього образу в романі втілено важливу для всієї творчості О. Кобилянської міфологему гріха і покарання.

З цього випливає наступний елемент твору - мотив братовбивства, сюжет якого Ольга Кобилянська взяла з біблійної Книги Буття. В ній розповідається, як Каїн, піддавшись заздрощам, убив свого рідного брата Авеля. Герої Ольги Кобилянської своєю вдачею та поведінкою нагадують біблійних Каїна та Авеля. Сава, засліплений жадобою та заздрощами, також вбиває свого брата.

Співвідносним з попереднім є мотив злочину і покарання. Однак у творі він не до кінця реалізовується, адже Сава, скоївши злочин, все таки залишається непокараним. Причини для скоєння злочину закладені в самій натурі Сави. Протягом всього твору письменниця змальовує його в темному світлі, тим самим ніби готуючи читача до того, що в кінці кінців Сава зробить якийсь страшний вчинок.

У творі в двох аспектах прослідковується мотив влади. У першому випадку - це влада землі над людиною. Це простежується на прикладі образу Івоніки та його дружини Марії. Вони фактично є залежними від своєї землі і за словами самого чоловіка не вони володарі землі, а навпаки, земля володіє ними. У другому випадку мотив влади бачимо на прикладі Рахіри та Сави. Тут мотив влади трансформується у владу людини над людиною.

Лейтмотивом твору є фатум людини. Спочатку він зображується як неминучість тих подій, які мають статися з людиною, а потім як влада долі над людиною і людська безпорадність перед нею.

Ще один провідний мотив - це мотив праці, як обовязку. Сумлінна праця на землі зображується, як священний моральний обов'язок, єдиний засіб і виправдання буття селянина.

Мотив мрії розкривається на прикладі образу Анни. Проста дівчина покохала заможного хлопця і її почуття виявилися взаємними. Закохані довго приховували свої стосунки, тому що боялися осуду з боку батьків. Анна мріяла про щасливу та міцну родину з Михайлом. З початку її мрії ніби почали здійснюватися, але після смерті Михайла вона залишилася одна зі своїми розбитими мріями. Окрім різнопланових мотивів у творі присутні містичні елементи.

Отже, у ході роботи було здійснено комплексний аналіз творів О. Кобилянської «В неділю рано зілля копала» та «Земля», розкрито фольклорні елементи, використані автором у творі та досліджено їх функції. Твори Ольги Кобилянської вражають кількістю різнопланових елементів, які роблять твір насиченим та дають підстави дослідникам здійснювати різнопланові аналізи творів та здійснювати компаративний аналіз окремих творів.

Список використаної літератури

1.Бабишкін О. Ольга Кобилянська. Нарис про життя і творчість. - Львів: Книжково-журнальне видавництво, 1963. - 250 с.

.Вознюк В.О. Про Ольгу Кобилянську. Нові матеріали. Роздуми. Знахідки. - К.: Дніпро, 1983. - 125 с.

.Гундорова Т. Неоромантичні тенденції творчості О. Кобилянської (До 125-річчя з дня народження) // Радянське літературознавство. -1988. -№11. - С. 32 - 42.

.Дорошко А. Влада землі - зло чи благо. //Слово і час. -1992. -№ 8. - С. 33 - 36.

.Кирилюк Є. Ольга Кобилянська / Є. Кирилюк // Хрестоматія критичних матеріалів : посіб. для філол. факультетів університетів та педінститутів / упоряд. С. М. Шаховський. - 2-е вид., перероб. і допов. - К. ; Л., 1949. - Т. 3. - С. 233 - 248.

.Кобилянська О. "В неділю рано зілля копала..." // Твори: В 5 т.- К., 1963.- Т. 3. - 455 с.

.Кобилянська О. Повісті, оповідання, новели / Вступна стаття, упорядкування, примітки Ф.Погребенника.- К.: Наукова думка, 1988. -с - 15.

.Кобилянська О. Слово зворушеного серця. Щоденники. Автобіографи. Листи. Статті та спогади. - К-, 1982. - 255 с.

.Кобилянська О. Твори: В 5 т.- Т. 5.- 520 с.

.Кобринська Н. Не ходи, Грицю, на вечорниці // Вибрані твори.- К., 1980. - 150 с.

.Ковальчук О. Письменницька позиція в повісті О. Кобилянської «Земля»// Українська мова і література в школі. -1993. - № 2. С. 45 - 49.

.Коржупова А. П. Проблематика повісті Ольги Кобилянської «Земля» / А. П. Коржупова // Українська мова і література в школі. - 1971. - № 5. - С. 44-48.

.Леся Українка. Зібрання творів у 12 Т. Т.6. - К. : Наукова думка, 1977 р., С. 389 - 391.

.Лещенко М. Ольга Кобилянська: Літ. портрет.- К., 1973. - 236 с.

.Марків Р. Міфопоетичний мотив братовбивства у повісті Ольги Кобилянської Земля / Руслан Марків // Сучасний погляд на літературу : зб. наук. праць / відп. ред. П. П. Хропко. - К. : ІВЦ Держкомстату України, 2001. - Вип. 5. - С. 29-41.

.Марків Р. Фольклорні образи та символи у повістях Земля та В неділю рано зілля копала Ольги Кобилянської / Руслан Марків // З його духа печаттю… : зб. наук. праць на пошану проф. І. Денисюка : у 2 т. / відп. ред. Л. Бондар. - Львів : Видавничий центр ЛНУ ім. І. Франка, 2001. - Т. І. - С. 116-131.

.Нудьга Г. Балада про отруєння Гриця і легенда про Марусю Чурай // Жовтень. - 1967. - № 2. С. 16 - 25.

.Ольга Кобилянська Земля. - Ужгород : Карпати, 1975. - с. 11

.Охріменко П. Сила художньої правди // Жовтень.- 1980.- № 11. С. 45 - 46.

.Рудницький М. Ольга Кобилянська // Рудницький М. Письменники зблизька: У 3-х книгах. - Книга третя. - Львів: Книжково - журнальне видавництво, 1964. - С. 5 - 20.

.Филипович П. «Земля» Ольги Кобилянської / П. Филипович // Літературно - критичні статті / П. П. Филипович. - К., 1991. - С. 143 - 157

.Филипович П. Історія одного сюжету // Літературно - критичні статті.- К., 1991. - С. - 36.

.Филипович П. Кобилянська в літературному оточенні // Филипович П. П. Літературно - критичні статті. - К., 1991. - С. - 45.

.Франко І. Лист до В. Ягича // Ольга Кобилянська в критиці та спогадах . - К.: Держлітвидав України, 1963. - с. 101-102.

.Хмелюк М. Щоденникові записи Ольги Кобилянської як авторисунок письменниці / Майя Хмелюк // Слово і час. - 2011. - № 4. - С. 47 - 50.

Похожие работы

 

Не нашел материал для курсовой или диплома?
Поможем написать качественную работу
Без плагиата!