Тема: Транскультурна поетика в романі Лі Ян Фо "When I was a boy in China"

  • Вид работы:
    Курсовая работа (т)
  • Предмет:
    Литература
  • Язык:
    Украинский
  • Формат файла:
    MS Word
  • Размер файла:
    35,22 Кб
Транскультурна поетика в романі Лі Ян Фо "When I was a boy in China"
Транскультурна поетика в романі Лі Ян Фо "When I was a boy in China"
Вы можете узнать стоимость помощи в написании студенческой работы.
Помощь в написании работы, которую точно примут!















Транскультурна поетика в романі Лі Ян Фо «When I was a boy in China»

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ЯВИЩЕ ТРАНСІДЕНТИЧНОСТІ В АЗІАТО-АМЕРИКАНСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРІ

.1 Поняття «транскультура» та його втілення у світовій та сіно-американській літературах

.2 Транскультурація як тенденція глобалізації світу

.3 Явище транскультурації в сучасній літературі США

РОЗДІЛ 2. ХУДОЖНЯ СВОЄРІДНІСТЬ РОМАНУ ЛІ ЯН ФО « WHEN I WAS A BOY IN CHINA» В КОНТЕКСТІ азіатсько-американської літератури

ВИСНОВОК

ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Тема дослідження: творчість сино-американського письменника Лі Ян Фо, невідома в Україні та недооцінена закордоном; втілення транскультурного феномену в романі «When I was a boy in China».

Обєкт дослідження: транскультура, як особливе явище на перехресті двох культур; теоретичні категорії, повязані з аналітичним та методологічним осмисленням транскультурної природи художніх творів; культурне підґрунтя та видатні дослідники даної культурної тенденції, такі як: М.В. Тлостанова, Г.Співак, М.Епштейн і т.д.

Предмет дослідження: роман Лі Ян Фо «When I was a boy in China», у якому знайшла своє втілення поетика автобіографізму. Роман був написаний у 1887 році та є одним з перших творів транскультурної літератури. Базуючись на власному досвіді, письменник порівнює дві світові культури - китайську та американську. У романі Лі Ян Фо порушує культурні, соціально-філософські,політичні та геополітичні питання.

Мета дослідження полягає: в виявленні динаміки формування транскультурного феномену в сучасній літературі; у дослідженні історичного підґрунтя та проблематики виникнення транскультури; у виявленні впливу транскультури на світову культуру та літературу в цілому.

Актуальність дослідження. Вивченням та дослідженням такого явища, як «транскультурація» займається багато вітчизняних та зарубіжних дослідників - культурологів, літературознавців, синологів. В сучасному світі цей феномен набуває все більшого поширення. Беручи до уваги масову культуру і ситуацію, що склалася в сучасному глобалізованому світі, можна прийти до висновку, що масова культура є тим підґрунтям , на якому сформувалася транснаціональна культура.

Роман Лі Ян Фо «When I was a boy in China» належить до творчого доробку сучасної світової літератури. Незважаючи на те, що він був написаний більш ніж століття тому, він не втрачає своєї актуальності і в наш час. Письменнику вдалося влучно зобразити соціальні та культурні аспекти життя двох країн, які знаходять своє виявлення і сьогодні.

Одержані висновки та їх новизна: в роботі комплексно розглянуто всі аспекти такого явища, як «транскультурація», на основі яких можна зробити висновок, що це є популярним та швидко розвиваючимся напрямом літератури. Проаналізувавши роман Лі Ян Фо «When I was a boy in China», виявлено формування нового жанрового різновиду «транс культурного роману», в основі якого лежить новий багатокомпонентний культурний синтез.

Результати дослідження можуть бути використані під час підготовки до практичних занять з курсу «Культура Китаю» або «Літературознавство».

РОЗДІЛ 1. ЯВИЩЕ ТРАНСІДЕНТИЧНОСТІ В АЗІАТО-АМЕРИКАНСЬКІЙ ЛІТЕРАТУТІ

.1 Поняття «транскультура» та його втілення у світовій та сіно-американській літературах

Аналізуючи поняття культури, треба сказати, що вона становить собою усю сферу людської діяльності, повязаної із самовираженням людини та проявом її субєктивного характеру, вмінь та знань. Культура тісно повязана із людською творчістю, а також із повсякденною практикою та життям. Наявність власної культури, звичаїв та мови, культурологи визначають як «монокультуру», вона базується на принципах єдиної культури. Однак у другій половині ХХ століття монокультура як світоглядна позиція вступає у період культурної кризи, через зростання етнічної та расової самосвідомості та підсилення міграційних процесів на світовому рівні. Тому останнім часом багато уваги приділяється саме глобальній культурі, або так званій «глобалізації», тобто зближенню та обєднанню культур різних країн.

З іншого боку, культурі глобалізму протистоїть таке явище, як мультикультуралізм, згідно з яким, субєкт розглядається як цілком відданий рідній для нього культурі. Як зазначає відомий російський філософ, культуролог та есеїст М.Епштейн, між глобалізмом та мультикультуралізмом тривають ідеологічні війни. Для дослідника перспективи глобалізму та мультикультуралізму залишаються невизначеними. У своїй статі «Глобалізм і мультикультуралізм», М. Епштейн розділяє ці поняття і зазначає, що «немає великої різниці, чи це одна й та ж сама культура розташована по всій Землі, чи це велика кількість маленьких культур, які входять до великого світу, тільки для того,щоб продемонструвати свою гордість.» [25.198].

Іншу модель розвитку культури, котра надає людині право на свободу від її рідної культури, у котрій вона була народжена та вихована, а також можливість сприйняття іншої, чужої для неї культури, культурологи визначають як «транскультуру». Але не можна сприймати транскультуру як вільний для суб'єкта вибір, усе ж таки багата кількість людей, залишаючи своє рідне місце, урешті-решт на все життя залишаються у серці з рідною мовою та культурою, не змінюючи їх і не піддаючись впливу інших. А дехто навпаки, перебираючись на інше місце, настільки сприймають чужу для них культуру, мову і, звичайно, забувають своє рідне. Та тільки маленька частина здатна прилучитися до декількох культур та звичаїв, при цьому залишившись у той же час вільною від кожної з них. М. Епштейн зазначає, що «транскультура - це позиція віртуальної приналежності одного індивіда до багатьох культур.» [26].

Важливо зазначити, що латинський префікс «транс», означає «над», «через», «по той бік», але останні два визначення дуже важливі для поняття транскультурації, тому що мають на увазі перетинання декількох культур, взаємодію між ними, а головне особливий стан потойбічної (не маючої визначеного місця) культурної взаємодії.

Вперше поняття «транскультури» було введено кубинським антропологом Ф. Ортісом, у 1940 році, для того, щоб знайти альтернативу концепції акультурації. Кубинський антрополог писав: «Я думаю, что слово «траскультурация» лучше отражает различные стадии процесса перехода из одной культуры в другую, потому что это не просто усвоение другой культуры,а именно такой смысл заложен в английском слове аккультурация, это процесс создания нового культурного феномена»[8.56]. За визначенням Ф. Ортіса, транскультура містить у собі дві фази - втрату приналежності до одної культури, що має назву «декультурація», та створення нової культури - «неокультурації». Так, ідеальним результатом транскультурації Ф.Ортіс вважає «неокультурацію» - виникнення культурного простору, поєднуючого різні культури. В той же час для дослідника однаково важливі і руйнування культур, і створення нових культурних сполучень. У цьому міститься уся сутність транскультурного процесу. Транскультура - це особливе явище, коли людина знаходиться у своєрідному стані, вона не належить ні до одної наявної культури, живе «на межі» або «за межею» своєї рідної культури. Тобто має можливість звільнитися від свого мовного увязнення та ідеологічних норм. Транскультуралізм доволі часто протиставляється мультикультуралізму. У той час, як концепція транскультури має на увазі взаємну відкритість та притягнення, мультикультуралізм наполягає на самодостатності різних культур, тобто на приналежності індивіда виключно до своєї культури. На думку М. Епштейна, тут діє принцип не диференціації, а інтерференції, «розвіювання» символічних значень однієї культури у поле інших.[24.106]. З іншого боку, ми не можемо ототожнювати транскультуру із глобальною культурою, тому що до концепції глобальної культури входить поняття поширення однакової моделі на все людство, а транскультура, у свою чергу, приділяє увагу не ідентичності, а культурній різноманітності, як здобуток однієї людини. Треба сказати, що транскультура долає замкненість традицій та мовні увязнення, але водночас не відміняє особового культурного «Я», тобто тих понять, звичок і цінностей, даних субєкту від народження. Теорія транскультури вважає, що кожна індивідуальна культура, замість того, щоб пишатися своєю ідентичністю, повинна бути більш відкритою для інших культур, мати зацікавленість до них. Доречно згадати цитату М..Епштейна.: «Транскультура - це існування на перехресті культур, свобода переходити з культури у культуру, не для того щоб змінити одну на іншу, а щоб просто не задихнутися у люблячих обіймах власної.»[26].

Важливо зазначити, що в Україні питання щодо проблеми транскультури було порушено Н. Висоцькою, професором Національного лінгвістичного університету, у її критичній статі «Транскультура чи культура у трансі?». Тут дослідниця висвітлює проблему транскультури у різних сферах людської діяльності, таких як економіка, культура, політика. Але для нашого дослідження важливо те, що Н. Висоцька порушила тему мови та літератури. На її думку, важливу роль відіграє мова на якій написаний той чи інший твір, і дуже часто повстає питання щодо перекладу. Коли у новій гібридній літературі при перекладі використовуються англійська мова, виникає прірва між локальним та глобальним, тому що часто перекривається доступ до тексту та до розуміння його героїв, але водночас цей твір стає транскультурним. А це означає відкритим для більш широкого читацького кола.[8.21].

Проблематикою транскультури також займалася професор Московського гуманітарного університету М. Тлостанова. Дослідниця у своїх працях з приводу таких явищ як мультикультуралізм, глобалізація та транскультура, приділяє велику увагу найбільш цікавій, на її погляд, групі авторів, як культурні іммігранти, котрі знайшли своє місце та влаштувалися, зокрема у США. Дослідниця стверджує, що національна приналежність того чи іншого автора може змінюватися, тобто одна група авторів може бути лояльною, належати одному, незмінному місцю, а друга навпаки вільна від суворої національної приналежності, з автора навіть знімається обовязок національної класифікації.[20.99]. Зауважимо, що транскультура характерна для людей-іммігрантів, змінюючи своє постійне місце проживання, вони гостро відчувають та практично переживають момент зміни культур. Таким чином, у іммігрантів спостерігається особливе взаємопроникнення культур, це явище яскраво відображається у творах «авторів-через-дефіс». У своїх дослідженнях М. Тлостанова аналізує велику кількість представників прикордонної літератури. Вона згадує карибську письменницю іммігрантку Джамейку Кінкейд, японку Синтію Кадохату, мексиканця Рона Аріаса, та інших авторів. Треба зауважити той факт, що нас цікавить транскультура та її прояви у літературі. Для нашого дослідження, таким чином, ми обираємо саме іммігрантську літературу сіно-американських письменників, як приклад яскравих представників транскультурного явища, тому для нас є дуже важливим те, що дослідниця у своїх працях приділяє увагу саме сіно-американським представникам іммігрантської літератури. Серед них вона виділяє іммігранта з Китаю Ха Цзіня, а також автора американських бестселерів Емі Тан. Потрібно зауважити, що Емі Тан є найяскравішим представником іммігрантської літератури. Американка китайського походження у своїх творах яскраво зображує гармонійний зв'язок між двома культурами, відображаючи таким чином, свою приналежність до західної та східної культур.

Сутність сіно-американської літератури у поєднанні двох культур, зокрема китайської та американської, власне тут і проявляються аспекти транскультурного. Естетика поєднання культур полягає в обіграванні зіткнення американської дійсності та традиційно китайської символіки та метафорики. Критик встановлює, що література «американців-через-дефіс» зародилася завдяки тому, що її представники відчували велику потребу виразити свою особисту культурну силу. Вони прагнули виразити обидві сторони свого «Я» та через це вираження прийти до гармонічного синтезу.[21.53].

Треба додати, що «американців-через-дефіс» відрізняє їх особливе прагнення до формування творів навколо якогось окремого образу або символу, вибраних з китайської культури або природи, котра також тісно повязана з історією батьківщини, і протиставлення сучасному американському життю. З приводу сіно - американської літератури, висловився редактор, професор та письменник Рассел Леонг: «Дякуючи сіно- американській літературі, у нас є можливість зрозуміти не тільки західне сприймання китайського, але й китайське сприйняття західного через енергію мови, стійкість культури та безкрайні можливості уявлення.» [8.31].

Сіно-американські письменники поєднують частину важливого для них минулого та внутрішнього світу із зовнішнім середовищем. Ці люди здатні бачити та сприймати світ іншими очима. Вони бачать його з двох різних боків, порівнюють, аналізують. Таким чином зацікавлюючи читача, вони розкриваються у незвичному, але водночас зрозумілому для нього амплуа.

1.2 Транскультурація як тенденція глобалізації світу

Глобалізаційні процеси є істотним чинником соціальної і культурної динаміки. Сучасний глобалізований світ сприяє тому, що прискорюються і множаться культурні взаємозв'язки і взаємозалежності. У контексті сучасних динамічних процесів окремі національні культури прагнуть до руйнування просторових і смислових меж і прагнуть вийти за межі свого культурного пояса. Незалежно від державних і національних кордонів виникає певний простір, в якому взаємодіють різні культури. Це - так званий єдиний простір культури, що є наслідком глобалізаційних процесів. У цьому єдиному просторі культури внаслідок інтеграційних процесів формуються унікальні просторово-часові структури культури, які впливають як на самі культури, так і на механізми і форми їх взаємодії. Виникають транснаціональні культурні зв'язки, які призводять до появи однієї з характерних тенденцій сучасності - транскультурації.

Ще нещодавно транснаціоналізація розглядалася виключно як тенденція у розвитку сучасного світового господарства. Це поняття використовувалося в основному у зв'язку з інтернаціоналізацією господарського життя, виробництва і техніки. Сьогодні глобалізація поглиблює і розширює процеси інтеграції та інтернаціоналізації у сфері науки, освіти, мистецтва - культури в цілому. Саме в цьому сенсі в сучасній філософській науці транскультурацію можна розглядати як культурно-цивілізаційний феномен. Даний феномен відображає реальні процеси, що відбуваються в навколишньому сучасному світі. Крім того, формування і наявність у сучасному глобалізованому світі транскультурації має певні соціокультурні наслідки, які відображаються як на життя окремої особистості, так і на життя всього суспільства. Тому виникла нагальна потреба аналізу і теоретичного узагальнення цього феномена. У центрі уваги даного питання - соціально-філософський аналіз транскультурації як тенденції сучасного глобалізованого світу.

В наш час відбувається транснаціоналізація культурного простору. На основі аналізу сучасних процесів можна припустити, що транснаціоналізація виступає однією з базових характеристик глобалізації культури. Президент Міжнародної соціологічної асоціації М.Веверка, виступаючи з доповіддю на Тридцять восьмому конгресі Міжнародного інституту соціології в Будапешті , назвав транснаціоналізації і де-територіалізацію головними процесами сучасної глобалізації [17.26].

Відзначимо, що транснаціоналізація - це насамперед процес, причому складний і суперечливий процес, що протікає в сучасній культурі. Транснаціоналізація культурного простору виникла в умовах охопившої більшість країн світу глобалізації, що створює можливості для переміщення людей по всьому світу, а отже, певною мірою сприяє поширенню національних культур, носіями яких вони є. Безумовно, ці процеси ведуть до зміцнення взаємозв'язків і взаємозалежності культур світу, а якщо дивитися на ці процеси глобально - потенційно можуть вести до єднання всього людства. Це - з одного боку. Але з іншого боку - ці ж процеси можуть мати й інші наслідки - загострення конфліктів, зіткнення культурних цінностей та інтересів. Не випадково, сучасний геоекономічний простір відчуває на собі потужний вплив неекономічних чинників, в силу чого висуваються припущення, що однією зі стратегій глобального розвитку найближчим часом може стати «етно-економічна транснаціоналізація». Виникаючі в процесі транснаціоналізації локальні культури часто вже ніяк не прив'язані до певного місця і часу. Вони існують поза певного контексту і являють собою «суміш несумісних компонентів, запозичених звідусіль і не звідки» [4.89]. На тлі процесів, що відбуваються в контексті глобалізації в культурному просторі відбуваються зміни. Ці зміни - наслідок активізації комунікаційних зв'язків, міграції, нових культурних і політичних взаємодій і космополітичної рефлексії світу. Більше того, виникають нові культурні освіти, нові форми культури, які потребують певного наукового аналізу. Зокрема, в процесі транснаціоналізації культурного простору дослідники констатують появу такого феномена як транснаціоналізація культури. Однак часто це поняття вживається поряд з поняттями «глобальна культура», «глобалізація в культурі». В результаті - термінологічна неточність, підміна одного поняття іншим.

Ґрунтуючись на даних сучасної науки, можна стверджувати, що глобальна культура як така в сучасних умовах не існує. Можна говорити про одну з тенденцій глобалізації - прагнення до уніфікації, яка може привести до формування в майбутньому глобальної культури. Але національні культури реагують на цей процес і часто у вельми агресивних формах, створюючи в деяких випадках конфліктні ситуації. Гладке і історично швидке формування глобальної культури неможливо. Для її формування потрібні певні соціокультурні умови і передумови, і головне - зміни в суспільній свідомості людей, які будуть пов'язані зі зникненням у конкретного індивіда етнокультурної ідентичності. Це може бути у одного, двох представників національної культури, але у всіх представників всіх національних культур це неможливо, так як це означає зникнення культури як такої. Глобалізація ж в культурі - реальний процес, що почався з епохи Великих географічних відкриттів і в особливо динамічнії і явній формі проявився в другій половині ХХ століття. Те, що є однією з тенденцій розвитку культури в умовах глобалізації, і що намагаються визначити і позначити в понятті багато вчених («глобальна культура» - Ю.А.Сухарев, «третя культура» - М.Фітхерстон), представляє собою транснаціональну культуру або транскультуру, тобто форму культури, що виникла в сучасних умовах транснаціоналізації культурного простору. У цьому просторі виникають нові зв'язки та інститути, відносини і конфлікти, рефлексії та емоції. Даний простір за природою своєю комунікативний й ґрунтується на особливій «морфології мережі». Якщо поняття «транснаціоналізація культури» вказує на процес, в результаті якого формується транскультура, то транскультура - результат цього процесу.

Слід зазначити що, з одного боку, соціальний простір прагне до гомогенізації світу. Паралельно з цим процесом все ясніше проглядається тенденція до гетерогенності, дезінтеграції, культурному різноманіттю. На тлі цих процесів як явище полікультурного суспільства формується транскультура, яка виступає в якості нової епістеми світобачення суб'єкта глобалізації. Звернемося до деяких визначень транскультурації, поширених у сучасній науковій літературі. Насамперед, наведемо визначення, дане в словнику термінів. «Транскультурація - процес і результат добровільного або насильницького географічного переміщення якогось сформованого типу культури у віддалені райони проживання, де або повністю відсутня іншокультурна середа, або остання не в змозі надати належного опору і впливу на« прийшлу »культуру» [5.382] . Хотілося б привести пояснення поняття «транскультурація» однієї з дослідників цього явища М.Тлостановой. Вона стверджує: «Транскультурация основывается на динамическом многообразии, причем, прежде всего эпистемологическом, а не этно-культурном, предполагая новое осмысление как уже рассматривавшихся прежде явлений, границ, миграций, полилингвиальности, культурного многообразия, так и актуализировавшихся сегодня понятий транснациональных языков, дискурсов и традиций»[19.28].

Ні перше, ні друге визначення аналізованого поняття не є переконливим, так як те, що розуміється під поняттям «транскультурація» не знайшло відображення ні в одному з них.

Сучасне соціальний простір поліструктурованний. У результаті аналізу соціокультурної ситуації, створеної глобалізацією, можна зробити висновок про те, що в глобалізаційній парадигмі в цілому органічно притаманні гетерокультурні елементи, в систему яких входять і транскультурні елементи, що є наслідком посилившихся процесів культурної взаємодії в світовому масштабі, соціально-політичних і духовних процесів. Найважливіша умова і причина формування транскультури - це розвиток інформаційних технологій, які розширюють сферу функціонування транскультури. Російський вчений В.Е.Кемеров зазначає, що соціальний хронотоп може створюватися людьми за допомогою діяльності мережі навіть без посередництва соціальних структур [12.129-135]

Динаміка медіатизації культурного простору, розвиток Інтернет-комунікацій дозволяють різним культурам проникати і інтегруватися крізь кордони національно-державних просторів. Згадуючи про інтеграцію культур, можуть виникнути помилкові асоціації порівняння транскультури зі світовою культурою. Тому доречно буде навести абсолютно справедливе судження О.Н.Астафьевой з приводу даного аспекту проблеми: «транснаціональна культура не тотожна світовій культурі, як культурі, яка вбирає всю суму досягнень людства» [1.116].

Процеси транснаціоналізації культури відбуваються на тлі розвитку інфраструктури та розширення інститутів комунікації, що забезпечують динаміку і щільність культурних потоків у сучасному світі. Виходячи з твердження про те, що процеси транскультурації є наслідком глобалізації та притаманним їй високому рівню інформаційних технологій, вченні намагаються розібратися в суті транскультури і, головне, що є основою її формування.

В системі культури, як правило, зазвичай виділяють такі її пласти, як елітарна і масова культура. На подвійний характер культури свого часу вказував ще М. Бахтін, розглядаючи культуру як діалектичну єдність суперечливих сторін. Надалі цю ідею розвинув Г. С. Кнабе. Він зазначає: «Лишь вместе, во взаимоопосредовании и взаимообусловленности составляют оба эти начала общественную реальность, лишь вместе, в непосредственном взаимодействии составляют они жизнь человечества.» [15.17].

Масова культура - явище культури кінця ХХ століття, ніколи раніше не зустрічалося в історії розвитку суспільства. Одним з перших дослідників «масової культури» як соціального феномена був іспанський філософ Х.Ортега-і-Гассет. Фахівці вказують на тісний зв'язок масової культури і науково-технічного прогресу. Саме завдяки рівню розвитку техніки даний пласт культури тиражується і широко поширюється всілякими засобами комунікації. У масовій культурі відбиваються особливості виробництва матеріальних і духовних цінностей в сучасному суспільстві, розрахованому на масове споживання. Масова культура - результат об'єктивних причин і тенденцій розвитку культури в умовах розгорнувшоїся глобалізації. А.Н.Чумаков цілком справедливо зазначає, що «у специалистов не вызывает сомнения то обстоятельство, что массовая культура является естественным и вполне закономерным спутником глобализации» [23.192-193]. Вважаючи, що в масовій культурі найбільш яскраво проявляється специфіка глобалізованого світу - його уніфікація, А.Н.Чумаков робить цікаву заяву, що виокремлює його позицію серед інших дослідників. На думку А.Н.Чумакова, масова культура - «явление вполне закономерное и даже позитивное, если рассматривать его в качестве адекватной реакции на усложняющийся и становящийся целостный мир» [23.190]. Таким чином, російський дослідник підкреслює роль масової культури в процесі адаптації сучасної людини до умов глобалізації. Не багато дослідники розглядають масову культуру під таким кутом зору.

Аналізуючи масову культуру і ситуацію, що склалася в сучасному глобалізованому світі, можна прийти до висновку, що масова культура є тим підґрунтям , на якому сформувалася транснаціональна культура. З усіх рівнів культури по своїй суті транскультура найближче до масової культури. Транснаціональна культура ґрунтується і включає в себе певні пласти масової культури національних культур; це культура, інтегруюча ту культурну продукцію, яка утворюється на верхніх рівнях локальних культур, найбільш мобільна, певною мірою стандартизована. Вихід до транснаціональної культурі здійснюється через уніфікацію, узагальнення людських цінностей та інтересів. З іншого боку - транснаціоналізація культурного простору веде до проникнення в простір окремих національних культур нового ціннісно-смислового змісту, відповідного певної моделі глобалізації. Можна погодитися з дослідниками, які стверджують, що транснаціональна культура - найбільш комерціалізувати пласт культури, активно поширюваний через національні та державні кордони за допомогою сучасних комунікативних засобів на основі розвитку економічних зв'язків і транспортних засобів. Вплив транснаціональної культури відчувають на собі мільйони людей планети, тому що в результаті динамічного поширення транскультури сучасними комунікативними засобами формується якийсь інтернаціональний стиль, інтернаціональні норми поведінки, норми судження, смаку тощо, що перетинають кордони і позитивно сприймаються представниками різних культур. В результаті транскультурації стає новою епістема глобального світобачення. Більше того, без перебільшення можна стверджувати, що на основі транснаціональної культури формується нова культурна ідентичність, що відображає тенденції глобалізації. У міру того, як індивіди перетинають кордони різних національних культур, як реально, так і віртуально, відбувається інтегрування культур. У певному сенсі можна сказати, що транскультура характеризується виходом за певні територіальні та ментальні кордони.

.3 Явище транскультурації в сучасній літературі США

Останні десятиліття ХХ в . стали періодом, коли в літературі США відбувся розподіл і осмислення національно-етнічних складових загального літературного процесу . Крім афроамериканської літератури, яка виникла і сформувалася відносно давно ( відомий дослідник М. Грехем відносить виникнення данної складової американської літератури до другої половини XIX ст.) , як окремі складові постають перед читачами література корінного населення Америки - індіанців , література латино-амеріканських меншини , що отримала назву літератури чиканос , а також азіато-американська література .

Вважається, що азіатсько-американська література виникла як окремий напрям в кінці 1960 -х рр., і протягом наступних десятиліть бурхливо розвивалася. Професор Да Женг зазначає: « Азіатсько-американська література може бути визначена як твори людей азіатського проходження, які народилися або емігрували в Північну Америку. Це, як справедливо зазначає Стівен Сумида, література, створена завдяки чутливості авторів, яка розвивається у них як реакція на життя в Америці і як її інтерпретація » [ 27.150] .

Така література створюється англійською мовою і публікується в США . Вона відображає унікальний досвід емігрантів першого, а частіше другого покоління, а також надає читачам неповторний мовний матеріал, оскільки літературні твори азіатсько-американських авторів створюються письменниками з подвійною культурною ідентичністю на мові, визначеною Дж. Скиннером як « прийомна мова » (слід зазначити , що перекладений дослівно , його термін " stepmother tongue "отримує немилозвучну , але виразне українське втілення : «мова -мачуха »). Будучи прийнятим в нову мовну та культурну середу, письменник - емігрант зберігає у своїй свідомості національно - культурні особливості предків. Цікаво, що представники другого покоління емігрантів не вважають знання мови своїх предків необхідною умовою приналежності до їхньої культури, тим більше що й сама рідна мова в еміграції, в умовах домінування місцевої, в даному випадку англійської мови, розвивається за дещо іншим законам, ніж на історичній батьківщині. Не буде перебільшенням твердження про те, що розрив авторської свідомості, його об'єктивна приналежність до двох культурних традицій ( американська критика широко користується поняттям " hyphenised identity " , що означає « ідентичность через дефіс » ) стає провідним творчим імпульсом для багатьох письменників. Так, Емі Тан, одна з найвідоміших представниць азіато - американської літератури , стверджує: «Правда в тому , що я пишу ... для себе. Я пишу тому, що, якщо б я цього не робила, я б, можливо, збожеволіла. Я пишу про ті речі, які викликають у мене страждання і біль ... Іншими словами, я пишу історії про життя, яку я не можу зрозуміти . Звичайно, це китайсько- американське життя , але іншого у мене немає і не було » [28.304] . Помітною подією в літературному житті США стала поява в 2003 р. романізованої біографії Фірузе Дюма «Смішно на Фарсі » ( Firoozeh Dumas , " Funny in Farsi ") з виразним підзаголовком : « Спогади про те , як вирости іранкою в Америці ». Роман Ф. Дюма був удостоєний декількох літературних премій , в тому числі рідкісної для творів авторів - емігрантів премії за краще гумористичний твір , був включений в програми багатьох середніх шкіл в якості обов'язкового для вивчення твору, а в 2010 р. став літературною основою популярної телевізійної комедії. Ф. Дюма стала, таким чином, першим американським автором іранського походження, чий твір отримав статус загальнонаціонального бестселера, тобто був прочитаний і знайшов відгук у читацькому середовищі далеко за межами азіатських діаспор.

Мемуари і автобіографічна поезія, за даними Ш. Лім, були історично першими літературними дослідами, характерними для емігрантів всіх етнічних груп , що логічно і легко пояснити , але слід визнати, що ця тенденція не подолана до цих пір. Мемуарна і автобіографічна складова очевидно присутня в творчості найвідоміших азіато - американських письменників, що підтверджується наступними творами : Максін Хонг Кінгстон , « Жінка-воїн» (« The Woman Warrior » , 1976 ; повну назву твору - « Войовниця : спогади про дитинство серед примар войовниць ; мемуари про дитинство серед примар »- чітко відображає складну жанрову структуру тексту , в якому поєднуються давньокитайські легенди і оповідання про життя емігрантів в Каліфорнії в середині ХХ ст.) ;

Емі Тан ( Amy Tan ) , «Клуб радості та удачі » (« The Joy Luck Club » , 1989 ) , «Дружина кухонного бога » (« The Kitchen God Wife » , 1991 ) ; Джессіка Хейджедорн ( Jessica Hagedorn ) , « Пожирачі собак »(« The Dog Eaters » , 1990). Письменники ХХI в . небезуспішно продовжують використовувати цей хід - наведемо як приклад лише кілька досить популярних творів з численного переліку літератури такого роду : роман американки Марокканського походження Фатіми Мерніссі ( Fatima Mernissi ) «Мрії про порушення кордонів : розповіді про дитинство в гаремі » ; твір американки іранського походження Жасмин Дарзнік ( Jasmin Darznik ) «Гарна дочка - спогади про таємне життя моєї матері », роман Лі Ян Фо «When I was a boy in China».

Наприкінці ХХ століття художня творчість « літературних андрогенів » небезпідставно розглядалась переважно в рамках ідеології та естетики мультикультурних і постколоніальних досліджень, поштовхом до виникнення яких були процеси, викликані глобалізацією. Медіативна позиція незахідних (або не до кінця західних) інтелектуалів і їхніх творів на Заході складна з різних точок зору. М. Тлостанова зазначає: « Особливо складною вона виявляється саме в сенсі репрезентації, оскільки відмова від полюсної бінарної ідентифікації веде автоматично до стереотипів сприйняття в мейнстрімі подібних поглядів як прояві позиції " місцевого інформанта " в тому сенсі, який вкладають у це поняття Г. Співак в її відомій статті "Чи можуть субалтерни говорити ? " ( 1985 ), або політичного активіста , без докорів совісті спекулюючого на своїй відмінності » [23.108] .

Взагалі естетична позиція «місцевого інформанта » здатна привернути увагу публіки, але, як правило, набагато більш цікавим і продуктивним феноменом стають твори « гібридного » характеру, що відображають різні етапи створення транскультурних форм в зоні контактів культур. Перше десятиріччя нового століття стало періодом розвитку теорії транскультурних явищ, заснованих на реальній естетичній практиці, на безлічі різноманітних проявів літературного процесу. М. Тлостанова виразно визначає естетичний і онтологічний досвід транскультурних авторів як «жити ніколи, писати нізвідки» [23.87]. М. Епштейн вважає , що сама концепція « транскультури » починає поширюватися на Заході насамперед у зв'язку з кризою концепції мультикультуралізму, оскільки, на відміну від мультикультуралізму, що встановлює « ціннісну рівноправність і самодостатність різних культур, концепція транскультури передбачає їх відкритість і взаємоповязаність . ... Якщо " багато культур`я " наполягає на належності індивіда до "своєї " біологічно зазначеної " природної " культури, то " транскультура " передбачає дифузію вихідних культурних ідентичностей у міру того, як індивіди перетинають кордони різних культур і асимілюються в них » [25.198 ] . Слід зазначити , що транс культуру не треба ототожнювати з так званою глобальною культурою. «Транскультура створює нові ідентичності в зоні розмитості і інтерференції » [25.198 ] , в зоні, яка постійно і неухильно розширюється в сучасному світі, хоча фізичне перебування в таких зонах не передбачає механічного потрапляння в зону транскультури . Крім того, важливим є те, що транскультурація - процес динамічний, пов'язаний « з постійним культурним полілогом, в якому, однак, не повинно відбуватися повного синтезу, злиття, культурного перекладу, де культури зустрічаються , взаємодіють, але не зливаються » [24] і де , кожен отримує можливість конструювання власної особистості, в тому числі творчої . Серед безлічі свобод транскультурний суб'єкт отримує ще одну можливість реалізації, одну з найголовніших, на думку М. Епштейна, а саме свободу від власної культури, в якій народився і був вихований : « Безліч людей, що залишають географічне місце своєї культури , до кінця життя залишаються бранцями її мови і традицій. Інші переселенці, відвернувшись від минулого, стають бранцями інший , новознайденої культури . Мабуть, лише менша частина , долучаючись до двох або декількох культурам , зберігає свободу від кожної з них » [ 24].

Отже, підводячи підсумок, слід зазначити, що транскультура - це явище, яке виникло у ХХ ст. та набуло широкого розповсюдження в наш час. Досі не існує чіткого визначення для цього явища, так як важко вкласти весь сенс даного феномену в одне речення. Але найкраще суть транскультурації розкривається в таких словах: «Транскультура - це існування на перехресті культур, свобода переходити з культури у культуру…».

РОЗДІЛ 2. ХУДОЖНЯ СВОЄРІДНІСТЬ РОМАНУ ЛІ ЯН ФО « WHEN I WAS A BOY IN CHINA» В КОНТЕКСТІ АЗІЙСЬКО-АМЕРИКАНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Як вже зазначалось у теоретичній частині феномен транскультурації є поширеним і актуальним явищем в сучасній світовій культурі. Транскультурація набуває свого вираження в багатьох проявах культура, а зокрема в літературі.

Китайсько - американська література є відносно новою областю досліджень, які датовані публікаціями перших антологій азійсько- американської літератури у 1970-х роках. Через суворі міграційні закони, які забороняли масове переселення населення Китаю до Сполучених Штатів Америки, розвиток даного напряму літератури припадає на повоєнний період. В цей час, сино-американська література стає одним з провідних жанрів американської літератури та набуває широкого розповсюдження.

Так, яскравим представником азійсько-американської літератури є відомий письменник - романіст , Лі Ян Фо. Творчість цього письменника розглядають як відправну точку в розвитку сино - американської літератури. Лі Ян Фо - один з перших представників китайсько- американської літератури , його можна назвати «засновником» цього напряму. У 1887 році в Бостоні видається перша в Америці публікація книги китайського письменника англійською мовою - «When I Was a boy in China».

Видання цієї книги припадає на визначний проміжок часу в житті Лі Ян Фо. Про це стверджують його близьке оточення у своїх згадках про письменника : « In 1970 I found and bought a copy of grandfather Lee`s book, When I was a boy in China, published in 1887, the year he graduated with academic honors from Yale, the year he married for the first time, and the year he received great public acclaim for his graduation oration defending the civil rights of Chinese immigrants, laborers, and scholars against discriminatory federal and state laws.» [29.8]

«When I Was a boy in China» - це автобіографічний роман, в якому письменник розповідає про своє дитинство та період навчання у сполучених Штатах Америки, якому він зокрема присвятив останню главу цієї книги - « First experiences in America».

Як і всі твори транскультурної літератури, роман Лі Ян Фо є доволі неоднозначним. В ньому знаходять своє відображення відразу дві культури - китайська та американська. Приналежність твору до тієї чи іншої культури найчастіше визначається етнічним походженням автора, а не розкриттям тієї чи іншої тема та проблематики. Також вагомим фактором впливу на літературні твори є мова, якою вони написані. Так твори написані китайською мовою, частіше за все, є творчим доробком китайської література, в той час як китайсько - американські тексти створюються англійською мовою. Тож на основі цих тверджень можна зробити висновок, що роман «When I Was a boy in China» - це яскравий приклад сино- американської літератури, так як за своїм походженням Лі Ян Фо є представником китайського етнічного населення, а мова, якою написаний його твір є англійською.

Перед тим, як більш детально розглянути зміст роману «When I Was a boy in China», необхідно визначити мету, яку ставив перед собою автор підчас написання цього твору. Незважаючи на те, що це автобіографічний роман, його не можна сприймати тільки як розповідь автора про своє дитинство у Китаї та Америці. Лі Ян Фо вкладає в нього набагато більший зміст. Він намагається передати свій досвід читачеві та вирішити важкі соціально- культурні питання. Працюючи над створенням цього твору автор ставить перед собою такі питання: « Where is home? Where do my loyalties lie? Which forces are stronger in the sharing of my identity - biology or culture? By choosing one culture, am I betraying the other? Can I get out of ethnic box and join the mainstream, or is that turning my back on my people?» [29.5] Протягом написання роману, автор поступово знаходить відповіді на свої запитання, та на завершення визначає мету своєї роботи так : « I desire first to prove the American people that the Chinese are capable for receiving a high degree of education and cultural; and in the second place I wish to prove to my own people that the American system of education is not a failure. I desire to follow up a literary career, and I think I can do a great deal of good in this country by simply correcting erroneous American ideas concerning Chinese affairs.»[29.7]

Слід зазначити, що головною особливістю цього твору є те, що оповідач намагається створити автообраз . Тобто розповідь в романі ведеться від першої особи, ніби сам автор розповідає про своє життя, але це не є автобіографічним романом, в ньому лише втілена поетика автобіографізму. Інакше кажучи, Лі Ян Фо наче через призму головного герою розповідає про події з власного життя.

Отже, тепер слід більш широко розглянути зміст самого роману Лі Ян Фо. Цей твір чітко структураванний та розподіляється на дванадцять частин, кожна з яких відповідає окремій темі. Він має чітку хронологію, що полегшує сприймання тексту. В книзі описані всі прояви повсякденного життя людини, а зокрема дитини, в Китаї, а потім і в Сполучених Штатах Америки. У цьому романі автор порушує такі основні теми, як китайський побут, кулінарія, шкільне життя, питання соціального походження людини, релігія, китайський місячний календар і т.д. Важливе місце Лі Ян Фо приділяє поняттю «долі», трактуючи її як щось неминуче та заздалегідь визначене в житті людини. Так про життя головного героя, ніби про власне, він пише так: « I happened to be born into the higher middle condition of life.»[29.20] В цих словах відчутне якесь вже вирішене кимось до нього неухильне покликання людини.

В першій частині роману «When I Was a boy in China» головний герой Лі Ян Фо виступає нібито посередником між двома світовими культурами - китайською та американською. Вже з самого початку відчувається поєднання та порівняння Китаю та Сполучених Штатів Америки. Книга розпочинається словами : «On a certain day in the year 1861, I was born»[29.7]. Тобто вже с перших рядків автор через образ головного героя починає розповідь про своє життя. Але це є не просто автобіографічними відомостями про Лі Ян Фо, він базуючись на прикладі власного життя, розповідає про китайську культуру, а зокрема про китайський місячний календар.

«ON a certain day in the year 1861, 1 was born. I cannot give you the exact date, because the Chinese year is different from the English year, and our months being lunar, that is, reckoned by the revolution of the moon around the earth, are consequently shorter than yours. - We reckon time from the accessions of Emperors, and also by cycles of sixty years each. The year of my birth, 186 1, was the first year of the Emperor Tung-che. We have twelve months ordinarily ; and we say, instead of ''January, February," etc.," Regular Moon, Second Moon, Third Moon," etc. Each third year is a leap year, and has an extra month so as to make each of the lunar years equal to a solar year. Accordingly, taking the English calendar as a standard, our New Year's Day varies. Therefore, although I am sure that I was born on the twenty-first day of the Second Moon, in Chinese, I don't know my exact birthday in English ; and consequently, living in America as I have for many years, I have been cheated of my birthday celebration.» [29.7]

Порівнюючи дві несумісні системи - сонячну та місячну, Лі Ян Фо змушує читача не тільки звернути увагу на відмінності в календарній структурі двох країн, але й надає можливість в повній мірі відчути різницю між устроєм та основними положеннями двох культур. Детальний аналіз китайського місячного календаря , метод відліку кожного місяця, історичне підґрунтя даної системи - все це може бути в деякій мірі складним для сприйняття американськими чи європейськими читачами. Відношення самого Лі Ян Фо до цієї теми є дещо неоднозначним та складним. Хоча автор використовує займенник «ми», розповідаючи про традиційний китайський календар , в той же час він пише: «taking the English calendar as a standard», тобто сприймає американський метод відліку як щось більш правильне та традиційне. Отже, вже з перших рядків через призму календарних систем, можна помітити протиріччя між китайським та американським «Я» автора.

Обєктом зображення в розділі «Religions» являється релігія. Свою розповідь Лі Ян Фо починає з порівняння релігії Китаю та християнства, а точніше - з переліку відмінностей між ними. «In talking about religion in China, I need hardly remind you that Christianity is of recent introduction and that many things belonging to it, such as the Sabbath, churches, ministers, regular meetings for worship, are unknown to the great mass of the people. The Chinese do not divide the year into weeks, nor do they have Christmas or Easter. In the place of those Christian days they observe other festivals.»[29.63] Тобто вже з перших рядків протипоставляючи дві релігії, письменник дає змогу побачити наскільки вони різняться між собою, а як наслідок - культура та світобачення людей в цілому.

Розповідаючи про китайську релігію, автор акцентує увагу на тому, що в ній існує декілька течій. «We have three systems of religion : Confucianism, Taoism, and Buddhism.»[29.63] Конфуціанство є основною та офіційною релігією в Китаї. Більша частина населення Китаю сповідує конфуціанство, за винятком буддистів та даосів. Що стосується Лі Ян Фо, то він був прибічником християнства, однак в його словах відчувається повага та наближеність до конфуціанських канонів. «It teaches mankind to perform certain duties; for instance, to honor and serve one's parents, to be obedient and deferential towards one's elders, to be loyal to one's lawful sovereign and to live harmoniously with one's wife.»[29.64] Ці заповіді на протязі багатьох віків передаються з покоління в покоління, в них відчувається досвід предків. Але слід зазначити, що в наш час конфуціанство зазнало змін та пристосувалась к вимогам сучасного суспільства.

Ще однією релігійною течією Китаю є даосизм. Лі Ян Фо трактує даосизм як суто філософську систему, яка поступово перетворилась в релігію, запозичившу всі свої доктрини у буддистів та прихильників конфуціанства. У словах головного героя неважко помітити його негативне ставлення до даної релігійної течії.«The priests of this sect are men whose business is to impose on the people, and who make a living out of their superstitious fears.»[29.65] Цим реченням автор ніби формує певне відношення читача до даосизму, навязуючи власну точку зору.

Значне місце в даному розділі роману відведено такому питанню, як ідолопоклонство. Описуючи перші дитячі спогади головного героя про відвідання храму, тобто знайомство з релігією як такою, Лі Ян Фо пише: «It was the God of Thunder represented by an image having the body of a man and the head of a highly caricatured rooster. This idol had a hammer in one hand and a large nail in the other, with which he is supposed to strike wicked persons. This god made such an impression on me that I had a horrible dream about it that very night. I saw him clad in fierceness».[29.71] Тобто таке дитяче враження та сприйняття релігійних атрибутів, в подальшому матиме вплив й на відношення до релігії в цілому. З одного боку, відчутне негативне ставлення автора до такого прояву релігійних вірувань як ідолопоклонство, пояснюючи це так: «But still it exerts a baneful influence on the minds and hearts of its subjects».[29.70] Однак з іншої сторони він ніби шукає виправдання цьому явищу: «Idolatry in China is not founded on the belief that wood and stones and other inanimate objects are in themselves worthy of worship ; but on account of the spirits which reside or take up their abode therein».[29.69]

Однією з проблем китайського суспільства Лі Ян Фо вважає відсутність релігійної освіти. «… utter neglect of religious training of the young. China's three great religions have nothing answering to the Christian Sunday school»[29.70]. Автор стверджує, що дітям ніколи свідомо не надавалась релігійна освіта. В більшості випадків їм просто навязують певне віросповідання, а як результат - сліпа віра людей, які навіть не намагаються заглибитись та зрозуміти всю суть своєї віри.

Від «we Chinese» у першому розділі, Лі Ян Фо поступово переходить до «they». Це є помітним у його словах: «On account of the conservative spirit of the Chinese, their traditions, the pure morals which Confucius taught, the peculiar school system, and the prejudices which they justly entertain against foreigners, the work of missionaries must progress slowly.»[29.53] Тобто автор використовуючи третю особу множини, відсторонюється від консервативного китайського устрою та нібито не визнає себе частиною китайського народу.

Письменник відкрито критикує жорстку соціальну ієрархію китайського суспільства, де «еvery person in China is in strict subjection to somebody».[29.17] Суспільство Китаю поділено на дві частини: ті, хто мають високий соціальний статус та незаперечний авторитет та ті, хто знаходяться на нижчих ланках суспільного життя та повинні беззаперечно виконувати всі накази перших. Більша частина народу дотримується тієї думки, що краще страждати мовчки, щоб уникнути покарання: «This seems very unreasonable ; and, in fact, it does foster sullenness and a spirit of rebellion which fear alone keeps under. But the Chinese deem this method absolutely necessary for the preservation of authority. In every household the rattan stick is always ready to the hand of the majestic wrath of outraged family law.»[29.19] Тут Лі Ян Фо вже не використовує першу особу однини, а навпаки, в певній мірі віддалено каже «the Chinese», нібито не асоціюючи себе з ними. Цими словами, через образ головного героя, автор пояснює причину, чому він зробив свій вибір на користь Сполучених Штатів Америки. Однак, побоюючись здатись читачеві відчуженим та далеким від своєї культури, Лі відразу ж пояснює: «It is not my intention to represent the Chinese as naturally cruel. They are not. They simply maintain family discipline by customs handed down from one generation to another. Fathers and -teachers have undergone the same training. The customs of their ancestors enjoin it, the teachings of Confucius prescribe it, and the laws of the empire arm it with authority.»[29.19] В даному фрагменті знову є помітними певні вагання та сумніви письменника. З однієї сторони, Лі Ян Фо не визнає та засуджує закони та устрої своєї Батьківщини, а з іншої - в його словах відчувається повага до звичаїв та традицій своїх предків.

При згадці про літературне надбання Китаю, у Лі Ян Фо прокидається дух націоналізму. «Story-books in the language can be counted by the tens of thousands. The subjects are historical or romantic ; of war, of love, of magic and enchantment. Some of the legends are really beautiful and are as interesting as a good English novel. There is one book which is the unfailing delight of all classes ; I mean the History of the Three Kingdoms. It is an historical novel in twenty volumes, illustrated with wood-cuts. For arrangement of details, delineation of character and elegance of diction, I have found few books in English its equal.»[29.81]Знову використовуючи англійську, в даному випадку літературу, як стандарт та загальноприйняте явище, Лі Ян Фо все ж таки зазначає, що хоча в англійській літературі є цікаві твори, однак китайські тексти набагато кращі за них.

Протягом всього роману «When I Was a boy in China» на основі порівняння сино-американським письменником двох культур, читачі мають змогу дізнатись про культуру, традиції та основні аспекти суспільного життя двох країн - Китаю та США. Одинадцять з дванадцяти розділів присвячені суто китайській стороні питання, і лише в контексті китайської культури та завдяки зіставленням та протиставленням автора, розкриваються певні відомості про Сполучені Штати Америки. Дванадцятий розділ роману, який має назву «First Experiences in America», автор присвячується своїм першим спогадам та враженням головного героя про цю країну. Свій перший день в Америці він згадує так : «San Francisco in 1873 was the paradise of the self-exiled Chinese».[29.106] Потрапивши з традиційного, живучого за старими канонами Китаю до прогресивного, швидко розвиваючогося американського мегаполісу - хлопчик пережив «культурний шок». Його вражає велич іноземних споруд, нові технології та темп життя пересічних американців. Все своє захоплення він вкладає в такі слова: «The city impressed my young imagination with its lofty buildings-their solidity and elegance. The depot with its trains running in and out was a great attraction. But the "modern conveniences" of gas and running water and electric bells and elevators were what excited wonder and stimulated investigation.»[29.107] Головний герой ніби зробив перше велике відкриття в своєму житті.

Таке сильне перше враження про Сполучені Штати Америки матиме великий вплив на подальше відношення письменника до цієї країни.

Вже з першого дня перебування в Америці, хлопчик відчуває значну різницю в житті та культурі цих двох країн, яка проявилась в таких простих та повсякденних речах, як одяг. «We were dressed in our full Chinese costume, consisting of cue, satin shoes, skull-cap, silk gown, loose jacket and white linen blouse. We were both thirteen years of age, but smaller than American boys at eleven.»[29.109] Тобто вони були вдягнені в традиційний китайський одяг, стиль якого був непритаманним та не зрозумілим для американців. Через такий буденний аспект життя, автор показує яскраво виражену різницю в культурному виховані цих двох націй.

Слід відмітити, що існує також різниця у процесі та методах виховання і навчання. Письменник з певним захопленням розповідає ніби про власний досвід навчання у Сполучених Штатах Америки. «We learned English by object-lessons. At table we were always told the names of certain dishes, and then assured that if we could not remember the name we were not to partake of that article of food. Taught by this method, our progress was rapid and surprising».[29.111]В даному уривку автор розповідає про нетрадиційні методи вивчення іноземної мови, які виправдали себе та дали гарний результат.

Ще одним вагомим фактором, сформувавшим певне відношення Лі Ян Фо до Сполучених Штатів Америки та сприявшим його подальшому самовизначенню є сім`я, до якої потрапив молодий письменник. Згідно зі згадками його онука, Лі Ян Фо мав близькі відношення з прийомною сімєю, яка стала для нього другою домівкою. «In 1872 Li Yan Phou arrived in Springfield and with another of his group, Yung Kwai, was assigned to the home of Mrs. Sarah Vaille. He lived with her family and formed a fond, enduring relationship over the next seven years. His attachment may have been a natural consequence of the somewhat distant relations with his natural parents, described in the first few chapters of his book. In the Vaille home he experienced a close, affectionate family life very different from his home life in Zhongshan. The connection with the Vaille family continued for the rest of his life, maintained through his first marriage and divorce, the different years before his second marriage, and until the returned to China in 1927.»[29.5] Так, зі слів його найближчого оточення помітний тісний зв'язок Лі Ян Фо з новою американською сімєю . Та й у висловах самого письменника відчувається почуття любові та поваги до цих людей. «…and it was my good fortune to be put into the hands of a most motherly lady in Springfield».[29.109] Міс Веіл стає для майбутнього письменника другою матірю та дає відчуття рідного дому у чужих, для нього, Сполучених Штатах Америки. Також, ще одним важливим внеском, який зробили «американська мати» в розвиток Лі Ян Фо як особистості є залучення його до християнського віросповідання. Про своє перше враженні від візиту до церкви, письменник згадує так: «Sunday came. After lunch, the lady and her son came up to our room to tell us to get ready to go to Sabbath-school with them … We were confirmed in our suspicions on peeping in and seeing the people rise to sing. " Church, church ! " we muttered, and rushed from the edifice with all the speed we could command. We did not stop till we got into our room, while our American friends, surprised at this move on our part and failing to overtake us, went back to the church.»[29.110] Отже, на основі цих згадок можна зробити висновок, що перше знайомство з християнською вірою та її традиціями шокували свідомість молодої особистості.

Так, розглянувши останній розділ роману «When I Was a boy in China», можна зробити висновок, що існувало багато вагомих факторів, які сприяли формуванню позитивного ставлення Лі Ян Фо до Сполучених Штатів Америки.

Отже, підводячи підсумок в аналізі роману Лі Ян Фо «When I Was a boy in China», слід ще раз виділити основні аспекти та особливості даного твору. Перш за все слід зазначити, що цей роман є творчим доробком транскультурної літератури. Лі Ян Фо був одним з перших представників даного напряму, але його творчість не була гідно оцінена вченими та дослідниками. Однак його роман все ж таки є вагомим внеском в розвиток даного напряму. На основі розповіді про власне життя, Лі Ян Фо порівняє дві світові культури - китайську та американську. Також слід розуміти, що це не автобіографічний роман, а поетика автобіографізму. Кожний з розділів книги, не повязаних між собою, присвячені окремій темі - починаючи від побутових аспектів життя і закінчуючи особливостями культури двох країн. В особистості Лі Ян Фо відчувається поєднання відразу двох країн та їх культур.

ВИСНОВОК

В процесі написання даної курсової роботи був досліджений феномен світової культури - транскультурація, постать Лі Ян Фо як видатного письменника та його внесок у розвиток сучасної літератури.

Підводячи підсумок своєї курсової роботи, я вважаю за потрібне виділити декілька основних аспектів даного питання.

Яскравим прикладом транскультури, яка знайшла своє вираження в літературі є роман Лі Ян Фо «When I was a boy in China». Лі Ян Фо - один з перших письменників, працювавших в даному напрямку, а його роман є творчим доробком транскультурної літератури.

Як вже зазначалось раніше, головними ознаками приналежності того чи іншого твору до транскультурної літератури є етнічне походження автора та мова,якою написаний твір. Те, що Лі Ян Фо був уродженцем Китаю, а його роман «When I was a boy in China» написаний англійською мовою - може слугувати першим доказом того,що це є транскультурний твір.

Зазвичай транскультурній літературі притаманні автобіографічні твори. Слід відмітити, що у романі «When I was a boy in China» втілена поетика автобіографізму. Розповідь в романі ведеться від першої особи, ніби він самого автора, але це не так. Лі Ян Фо лише зображую окремі події свого життя через призму головного герою,тобто оповідача. Це є головною особливістю даного твору.

У романі «When I was a boy in China» Лі Ян Фо, у контексті життя головного героя, зображує дві світові культури - китайську та американську. Вони настільки повязані між собою у творі, що ніби є невідємними частинами одна одної. В романі розкриваються всі основні аспекти суспільного та культурного життя двох країн, починаючи від побуту і закінчуючи релігією. Протягом всього твору простежується тенденція зіставлення та протиставлення Китаю та Сполучених Штатів Америки, та в цих протиріччях автор ніби намагається знайти своє власне «Я».

Отже, хоча роман «When I was a boy in China» і не знайшов належного визнання серед вчених та дослідників,однак його безперечно можна вважати творчим доробком транскультурної літератури.

транскультура азіатський американський література

ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

1.Астафьева О.Н. Многообразие моделей этнокультурной идентичности в современном информационно-коммуникативном пространстве / Глобализация и перспективы современной цивилизации / От в. ред. К.Х.Делокаров. М.: КМК, 2005. - С.105-126.

2.Бахтин М.М. К методологии гуманитарных наук / М.М. Бахтин // Эстетика словесного творчества/ М.М.Бахтин.- М.:Искусство, 1979.- С.361 - 373.

.Бахтин М.М. проблема содержания, материала и формы в словесном художественном творчестве/ М.М. Бахтин // Вопросы литературы и эстетики/ М.М. Бахтин.- М.:Худ.лит., 1975. - 357 с.

.Бек У. Что такое глобализация? Ошибки глобализма - ответы на глобализацию М.: Прогресс-Традиция, 2001. - 303 с.

.Бобахо В.А., Левикова С.И. Культурология. М.: ФАИР-ПРЕСС, 2000. - 400с.

.Висоцька Н.О. Єдність множинного. Американська література кінця ХХ поч. ХХІ століть у контексті культурного плюралізму / Н.О. Висоцька.- К.: Вид центр КНЛУ, 2010. - 456 с.

.Висоцька Н.О. Література США та ідеї мультикультуралізма / Н.О. Висоцька // Вікно в світ. - К.,2005. - №8. - С. 106-124.

8.Высоцкая Н. Транскультура или культура в трансе? / Н.А. Высоцкая // Вопр.лит.- 2004.- №2. - С.3-24

9.Дубовицкая Л.В. Транскультурная интертекстуальность на примере креолизованных текстов письменной коммуникации / Л.В. Дубовицкая // Вестник МГОУ. - Серия: Лингвистика. - №1.- 2012.- С. 18-23

.Жукова И.В. Современный литературный процесс в азиато-тихоокеанском регионе / И.В. Жукова // Восток.- 2006.-№1. - С.106-112 .

.Ибрагимов М.И. Интердисциплинарность и мультикультурализм в современной литературной компаративистике / М.И. Ибрагимов // ІІІ Международные Бодуэновские чтения: И.А. Бодуэн де Куртенэ и современные проблемы теоретического и прикладного языкознания. Труды и материалы: [в 2 т.]. - Казань: Изд-во Казан.ун-та, 2006.- Т.1. - С.241-242.

.Кемеров В.Е. Социальный хронотоп и проблема субъективности социальной онтологии // Вестник РФО. - 2008. - №1. - С.129-135.

.Кефели И.Ф. Социальная природа глобализма/ И.Ф. Кефели // Перспективы человека в глобализирующемся мире/под.ред. В.В. Парцвания. - СПб., 2003.- С.88-148.

.Кириллова Т.Д. Американская литература конца ХІХ - начала ХХ века / Т.Д. Кириллова // История зарубежной литературы / Т.В. Ковалева - Минск: Завигар, 1997. - С.286-328.

.Кнабе Г.С. Двуединство культуры / Материалы к лекциям по общей теории культуры и культуре античного Рима. М.: Индрик, 1993. - С. 17-28.

16.Козлик І. Проблема «літературознавство і мультикультуралізм» у площині методологічної та теоретичної рефлексії/ І.Козлик // Питання Літературознавства. - 2009. - Вип. 77. - С.142 -154

17.Култыгин В.П. От локального универсализма к глобальному контекстуализму // Социологические исследования. - 2009. - №1. - С.24-32.

.Постникова Е.А. Азиато-американская литература: пути исследования / Е.А. Постникова // Филологические науки в России и за рубежом: материалы междунар. заоч. науч. конф. (г. Санкт-Петербург, февраль 2012 г.). - СПб.: Реноме, 2012.- С.30-32.

.Тлостанова М. Постсоветская литература и эстетика транскультурации. Жить никогда, писать ниоткуда. - М., 2004.

.Тлостанова М.В. Движение идей мультикультурализма в США конца ХХ века / М.В. Тлостанова // Культура и жизнь. - 2000. - №3. - С.98-107.

.Тлостанова М.В. От философии мультикультурализма к философии транскультурации / М.В. Тлостанова. - М.: РУДН, 2008.

.Тлостанова М.В. Постсоветская литература и эстетика транскультурации. Жить никогда, писать ниоткуда. М.: УРСС, 2004. - 416 с.

.Чумаков А.Н. Метафизика глобализации. Культурно-цивилизационный контекст. М.: «Канон+» РООИ «Реабилитация», 2006. - 516 с.

.Эпштейн М. Новый вид свободы - транскультура [Электранный ресурс] / М.Эпщтейн. - 2002.

.Эпштейн М. От многокультурия - к транскультуре / М.Эпштейн // Вестник РФО. - 2003. - №3 (27).- С. 198-201.

26.Эпштейн М. Транскультура // Т. Артемьева, И. Смирнов, Э. Тропп, Г. Тульчинский, М. Эпштейн. Проектный философский словарь. 2002. URL: <http://terme.ru/dictionary/951/word>.

27.Da Zheng. From the Margin to the Mainstream. Asian American Literature Since the Late 1970s. // In Search of New Identities and Designs: American Literature in the 1980-90s / ed. by Yuri V. Stulov. - Minsk, 2001. P. 150

.Tan A. The Opposite of Fate (Memories of a Wriing Life). - L.,2003. P. 304.

.Yan Phou Li . When I was a boy in China / Li Yan Phou. - Boston Lothrop publishing company,1887.

Похожие работы

 

Не нашел материал для курсовой или диплома?
Поможем написать качественную работу
Без плагиата!