яті. Відповідно вивільнення естетичного джерела з-під соцреалістичних канонів відбувається насамперед через використання фольклору, національної історії, автобіографічних моментів. Тому тематично-проблемні акценти переносяться на сучасну людину чи історичного героя, морально-етичний конфлікт, а жанрову стилістику загалом визначають дві проблемні лінії: правда життя й підготовка до нього, а також право на безтурботне, щасливе дитинство [28, 91].
Наприкінці 1960-х - на початку 70-х pоків складається ситуацiя, коли вci бiльш-менш вapтiсні твори для дiтей зʼявляються з-пiд пера «недитячих» письменникiв - Петро Панч «Для вас і про вас» (1965), Анатолій Шиян «Летючий корабель» (1968), Іван Сенченко «Діамантовий берег» (1962), «Дороги - близькі й далекі» (1965) та низка iнших «дорослих» письменників звертаються до дитячої тематики [61, 10].
У цей час до лiтературного процесу в галузi лiтератури для дiтей долучаються такi талановитi митцi, як Дмитро Бiлоус («Турботливі друзі» (1970), «Сад на Лисій горі» (1972)), Андрiй Мʼястківський (збірки поезій для дітей «Літо вповні» (1969), «Переселення зірниць» (1972)), Дмитро Чередниченко («Щедринець» (1968), «Чебрики» (1970), «Білий Чаїч» (1973)), Ганна Чубач («Журавка» (1970), «Жниця» (1974)), Олекса Лупiй («Чистовід», «Веселі музики») тощо [44, 11].
Зростає популярність оповiдання Євгена Гуцала, повістей Анатолія Дімарова та Hiни Бiчуї («Канікули у Світлогорську» (1967), «Звичайний шкільний тиджень» (1973) тощо); казкок, оповідань і повiстей Григора Тютюнника, вiршiв Андрiя Малишка (oкремі з яких стали хрестоматiйними - «Помагай», «Чому чапля стоїть на однiй нозі», «Ніколи не хвались» та iн.), Івана Драча, Лiни Костенко, Дмитра Павличка, Василя Cимоненкa, а також творів Михайла Стельмаха («Гуси-лебедi летять»), доробку Миколи Вiнграновського (пoвicтi «Первiнка», «Cipaмaнець: оповідання, казки, численнi вiршi»). Твори цих письменникiв пiдносяться над сухими приписами й регламентацiями, що iснували тоді в лiтературi [55, 172].
Окремо варто сказати, що твори більшості названих письменників були звернені не лише до дітей, а й до дорослих, наприклад Ліни Костенко, Миколи Вінграновського, Дмитра Павличка, Анатолій Дімарова тощо.
Втім є автори, які працюють винятково для дитячої аудиторії. Зокрема, у жанрі літературної казки для дітей у цей час працює Юрій Ярмиш (збірка казок «Сонечко» (1971), «Два майстри» (1977), «Живі малюнки» (1978)). Незмінно для дітей пишуть Марія Пригара («Містечко чудес» (1962), «На лісовій галявині» (1963), «Якщо ми знайомі» (1965)), Наталя Забіла («Оповідання, казки, повісті» (1962), «Стояла собі хатка» (1974), «Рідний Київ» (1977)), Марія Познанська («Сонячна сопілка» (1970), «Чим пахне коровай» (1975), «Щоб ти був щасливий» (1977)) [44, 8].
Естафету «шістдесятництва» в українській дитячій літературі кінця 1970 - початку 1980-х років (а дехто належав ще до шістдесятників) подовжили Валерій Шевчук, Борис Харчук («Школа» (1979), «Невловиме літо» (1981)), Ігор Калинець (збірка «Дивосвіт»), Оксана Сенатович («Вчиться вересень читати» (1977), «Сніговик» (1981), «Живемо в одному домі» (1983)), Тамара Коломієць («Жмурики» (1978), «Загадки світлофора» (1986)) [61, 13].
Наприкінці 70-х років надзвичайної популярності серед дітей та дорослих набуває трилогія Всеволода Нестайка «Теодори з Васюківки», яку склали три повісті: «Пригоди Робінзона Кукурузо», «Незнайомець із тринадцятої квартири» і «Таємниця трьох невідомих». Ця трилогія спричинила надзвичайний ажіотаж та привернула увагу дітей до пригодницької повісті [36, 258].
Наприкінці 1970-х років - упродовж 80-х років творчість окремих письменників свіжим струменем вливається до літератури - це і поет-пейзажист, творець-мариніст для дітей Анатолій Качан («Джерельце» (1975), «Зелений промінь» (1983)). Творчість Анатолія Качана надзвичайно продуктивна, хоча на сьогодні він є автором лише тринадцяти книжок. Поезія автора через гру слів та образів ознайомлює маленького читача з епітетом, метафорою, фразеологізмом, омонімом тощо [32, 6].
Далі пишуть для дітей Ганна Чубач («Заповіти землі» (1978), «Срібна шибка» (1980)), поет-народознавець Дмитро Білоус, поети і прозаїки Михайло Слабошпицький («Зайчик, що вважав себе сміливцем»), Володимир Рутківський («Гості на мітлі» (1988), «Канікули у Воронівці» (1989)), Анатолій Камінчук («На варті миру» (1982), «Льодохід» (1985)), Петро Перебийніс («Небо твоє і земля» (1979), «Пісня памʼяті» (1984)) [66, 7].
Особливу увагу варто звернути на творчость Анатолія Костецького, оскільки саме з його появою до літератури для дітей входить новий жанр - дитячий детектив (повість «Суперклей Христофора Тюлькіна, або Вас викрито здавайтеся!» (1984), «Мінімакс - кишеньковий дракон, або День без батьків» (1987)). Анатолієві Костецькому притаманна ігрова політика оптимізму, позитивізму, динаміки, лукавства і невимушеності, яка зацікавлює малих читачів та пробуджує відкрити для себе щось нове, незвичне, таємниче та захопливе [48, 8].
Зі здобуттям державності до української літератури повертається заборонена раніше спадщина вітчизняних письменників. Виходять друком твори Миколи Вороного, Богдана-Ігора Антонича, Олександра Олеся, Адріяна Кащенка, Володимира Виниченка, Олени Пчілки та інших класиків української літератури, а також антологія поезії і прози 1920 - 30-х років, що, безумовно, є фактом позитивним для розвитку дитячої літератури [36, 235].
Для української дитячої літератури період 90-х рр. ХХ - час певного застою і кризи. Це повʼязано насамперед зі складним державотворчим процесом, який проходила наша країна, що, безумовно, позначилось на літературі загалом [21, 6].
Попри складні умови, у 1990-ті рр. пишуть твори для дітей Віктор Близнець («Свято мого дитинства» (1990), «Землянка» (1995), «Земля-світлячків» (1999)), Всеволод Нестайко (збірки детективів «Таємничий голос за спиною» (1990), «Неймовірні детективи» (1995)), Валерій Шевчук (збірка казок «Панна квітів» (1990)), Дмитро Чередниченко («Священна діброва» (1995), «Гарна моя казочка» (1998), «Вишневий острів. Три повісті для дітей» (2001)), Ніна Бічуя («Шпага Славка Беркути» (2010)) [50, 278].
Також у цей час творить Олексій Палійчук - український письменник, прозаїк, перекладач. Він написав низку поетичних книжок для дітей: «Скільки дива!» (1987), «Велика гра, або як тварини грали у футбол» (1991), «Веселий промінь» (2003), «Рідна Україна» (2003); повістей «Колиска Дажбога» (1990), «На поклик привида» (1992), «У Пелюстковій країні» (2005); оповідання для дітей «Чого зраділа Ластівонька» (2013) тощо [50, 285].
Широке визнання в Україні початку ХХІ століття Володимирові Рутківському принесла пригодницька трилогія про джур - «Джури козака Швайки» (2007), «Джури-характерники» (2009), «Джури і підводний човен» (2010). У гостросюжетному історичному романі на дітей чекають дивовижні герої - Грицик та малий волхв Санько, юний богатир Демко Дурна Сила, його мама-велетка, невловимий козак Швайка зі своїм вірним вовком Барвінком та їхні численні друзі, які з честю виходять із найскладніших ситуацій [46, 168].
Поміж дитячих письменників, котрі почати творити від часу проголошення Незалежності України та в останні роки, варто відзначити Нез і Лану Світлих та їхню «Магічну книгу» (2003) - фантастичну філософсько-пригодницьку повість для дітей, що пропагує шлях до добра, світла та боротьби проти власної «внутрішньої темряви». Книга цікава тим, що вперше в історії українського дитячого письменства поєднала в собі глибоку, але не навʼязливу, філософську думку, майстерно обрамлену у фантастико-пригодницьку історію, що змушує дітей розмірковувати про справжню природу добра і зла [57, 13].
Відомі українські «дорослі» письменники-фантасти Марина та Сергій Дяченки також створили декілька книг для дітей-дошкільнят та дітей молодшого шкільного віку - «Літаючий капелюх» (2001), «Пригоди Марійки Михайлової» (2002), «Повітряні рибки» (2004), «Габріель і сталевий лісоруб» (2007) тощо [46, 169].
Цілеспрямовано писати для дошкільнят розпочала від 2005 року Тетяна Пакалюк, а вже 2006 побачила світ перша її книга «Як бобер і їжаки мандрували вздовж ріки», віршована казка «Що посієш - те й пожнеш» (2006), «Хлібний зайчик», «Нові пригоди моряків в безкрайніх просторах морів», «Місто зіпсованих іграшок» та «Підслухана розмова» (2007) тощо [72, 8].
Після появи на українській книжковій арені серії книг англійської письменниці Джоан Роулінг про хлопчика-чарівника Гаррі Поттера на теренах України (і не лише), зʼявилася низка письменників, котрі пишуть книги, де головними героями є діти чарівників чи відьом, що навчаються у магічних школах [71, 25].
Цікавою постаттю є українська, суто дитяча письменниця, Алєка Вольських та її цикл книг про дівчинку-відьму Мілу Рудик, яка живе та навчається у магічній школі Тролінбург - «Міла Рудник і Келих Місячного Сяйва», «Міла Рудник і загадка Сфінкса», «Міла Рудник і кристал Фобоса», «Міла Рудник і руїни Хараксу», «Міла Рудник і Магічний Синод», «Міла Рудник і таємниця шостого адепта» (2008 - 2013). Одна з останніх книг цієї письменниці - «12 міст. Фаталунія» - фентезі-роман для дітей, головним героєм якого є одинадцятирічний хлопчик Ростислав, до чиїх рук потрапляє дивовижний артефакт Змієвик Тарханкута, що має здатність переносити свого власника у світ Дванадцяти міст, де малому герою доведеться пройти ряд випробувань та здобути нових друзів [66, 197].
Ще однією українською відповіддю Гаррі Поттерові можна вважати серію книг Ілони Волинської та Кирила Кащєєва про дівчинку-відьму Ірку Хортицю - «Сезон полювання на відьом», «Відьмин дар», «Чаклунство за наймом», «Острів перевертнів», «Ігри по-дорослому, або Наречена на закуску», «Відьмине коло», «Дике полювання або Апокаліпсис скасовується», «Тінь дракона», «Повелителька грози», «Гість із пекла», «День народження відьми» (2006 - 2013). На відміну від попередньої письменниці, Ілона Волинська та Кирило Кащеєв не створюють фантастичний світ із школою магії, їхня героїня - пересічна дівчинка, котра живе у звичайному українському місті, ходить до звичайної школи, але у неї виявляються магічні здібності, і починається гостросюжетна пригодницька боротьба молодої наддніпрянської відьми та її друзів проти зла [3, 8].
Також цікавим є пригодницько-детекивний цикл вище згаданих письменників «Детективне агентство «Білий гусак»», який наразі налічує дванадцять книг - «Опівночі у музеї», «Карамелька для вампіра», «Шоу бродячого скелета», «11 ворогів ІТ-детектива», «Місія супергероїв», «Скарби forever», «Клуб диких ніндзя», «Снігурочка з динамітом», «Пʼять лимонів на морозиво», «Розслідування online», «Спіймати зірку», «Кінець світу скасовується» (2007 - 2013). Головні герої, шестеро сучасних дітей, які не мають жодних надприродних здібностей, крім вродженої інтуїції та вміння розплутувати загадкові та складні історії, організовують детективне агентство та починають допомагати своїм клієнтам у різноманітних справах [3, 8].
Інший цикл книг Ілони Волинської та Кирила Кащеєва, де оживають північні легенди - «Сивир», поки що складається із пʼяти книг: «Донгар - великий шаман», «Наследник Магнитной горы», «Жрица голубого огня», «Хадамаха. Брат Медведя», «Князь оборотней» (2011 - 2014) [3, 8].
Альтернативний світ для своєї героїні творить Наталя Щерба - сучасна українська російськомовна письменниця, яка створила низку книг для підлітків - «Часодії. Часовий ключ», «Часодії. Часова башня», «Часодії. Часове серце», «Часодії. Часове імʼя», «Часодії. Часограмма» (2011 - 2013). Головна героїня -звичайна дівчинка-підліток Василина, дізнається, що її батько, впливовий маг Елфари, світу, створеного особливою часовою магією та починає боротися за своє місце на Елфарі [50, 300].
Для дошкільнят і дітей молодшого шкільного віку пише Іван Андрусяк: «Стефа та її чикалка» (2007), «Кабан дикий - хвіст великий» (2010), «Стефа та її чикалка. Видання друге, ще капосніше» (2011), його твори рекомендовані Міністерством освіти і науки України для позакласного читання [30, 164].
року побачив світ детективний роман для дітей молодшого та середнього шкільного віку Андрія Кокотюхи «Таємниця козацького скарбу». Головні герої книги - допитливі діти-школярі, які випадково наближаються до розгадки таємниці, де захований козацький скарб, але не лише діти шукають його, а й інші небезпечні особи [62, 5].
Український дитячий письменник Олександр Есаулов на сьогодні написав дві серії книг - «Заекрання» («Канікули для Інформи», «Вихідний формат», «Game over!», «Антивірус», «Таємниця Великиго Сканера» (2007 - 2009)) та «Дитячий детектив» («Кенінґова колекція. Справа № 1», «Чорні археологи. Справа № 2», «Як уполювати чупакабру. Справа № 3», «Кіднепінг. Справа № 4», «Справа честі. Справа № 5», «Щурячи підступ. Справа № 6» (2011)). Цикли цікаві тим, що у них головними героями є діти, які потрапляють у незвичайні ситуації та за допомогою власного розуму і винахідливості перемагають підступність та зло [43, 48].
Із 2009 року активно займатися дитячою літературою розпочав Валентин Бердин «Мій друг Юрко Циркуль та інші» (2010). У книгах автор розкриває проблеми сучасних дітей - перші почуття, дрібні перемоги чи програші, забаганки та дивакуваті витівки тощо [17, 28].
У жанрі літературної казки для дітей починають працювати Олександр Дерманський «Король буків, або Таємниця Сманагдової книги» (2005), «Володар макухи, або Пригоди вужа Ониська» (2011); Зірка Мензатюк «Казочки-куцохвосточки» (2006), «Макове князювання. Казки» (2008); Ніна Воскресенська «Володар Країни мрій» (2005), «Останнє бажання короля» (2006), «Легенда про Бовдура Великого» (2007); Володимир Вакуленко «Сонечкова сімʼя» (2011) [43, 49].
Дитяча література кінця ХХ століття характеризується певним застоєм у розвитку літератури для дітей. Це повʼязано безпосередньо з політичною ситуацією на теренах тогочасної України і «законсервованістю» мотивів, сюжетів та образів, які пропонувалися дітям. Починаючи із 1960-х рр. дедалі більше «дорослих» письменників починають творити для малих читачів, насамперед це - Валерій Шевчук, Василь Симоненко, Дмитро Павличко, Ліна Костенко тощо. Але, варто зазначити, що у цей період починають зʼявлятися та писати для дітей низка суто «дитячих» письменників, до переліку яких можна зарахувати Юрія Ярмиша, Марію Пригару, Наталю Забілу, Всеволода Нестайка та інших.
Якщо ж говорити про дитячу літературу в Україні початку ХХІ століття, то насамперед варто сказати, що ситуація повʼязана з розвитком книг для дітей дещо змінилася. Дитяча книга українського письменника наразі перебуває у певному вакуумі, її витісняють із полиць вітчизняних книгарень та бібліотек російськомовні дитячі книги, тобто на розвиток дитячої літератури у сучасній Україні наразі впливає економічний чинник, а не політичний, як у минулому столітті. Позитивним для розвитку дитячої літератури сучасного періоду є свобода тем, ідей, сюжетів, образів, які автори пропонують малим читачам. Особливо популярними на початку ХХІ століття в Україні є книги так званого жанру фентезі у якому пишуть Алєка Вольських, Ілона Волинська та Кирил Кащеєв, Наталя Щерба, Олександр Есаулов та інші. Також великою популярністю користуватися жанр дитячого детектива, що представлений творчістю Володимира Рутківського, Андрія Кокотюхи, Олександра Есаулова, Ілони Волинської та Кирила Кащеєва.
.2 Специфіка художнього творення дитячих образів сучасних українських письменників
Стрімкий розвиток науково-технічного прогресу, економіки, інформаційних технологій призводить до того, що діти розвиваються і психологічно «дорослішають» набагато раніше, ніж, наприклад, двадцять років тому. Це призводить до того, що сучасним дитячим письменникам необхідно писати на теми, які зацікавлять молодих читачів, мовою, яка буде для них зрозуміла і творити дитячі образи, які будуть максимально наближені до реального життя.
Діти, беручи до рук книгу, бажають побачити у ній головного героя, який міг би існувати у реальному житті, жити в їхньому місті, ходити до школи, щоб проблеми у творі, були їм близькими - перші захоплення і почуття, друзі, шкільні невдачі тощо. Звичайно, це не має зводитися до банальної буденщини, адже, щоб викликати інтерес до книги в ній мають бути пригоди, динаміка, небезпека і найголовніше - інтрига. Зважаючи на ці критерії не дивно, що детективний жанр серед дитячої аудиторії користується великою пошаною.
На сьогодні можна назвати декілька сучасних українських дитячих письменників, які надзвичайно популярні серед молодих читачів, насамперед це авторський дует Ілона Волинська і Кирил Кащеєв, Наталя Щерба, Алєка Вольських та ін.
Ілона Волинська та Кирил Кащеєв створили цикл книг для дітей, які обʼєднуються у серію під спільною назвою «Детективне агентство «Білий гусак»». Головні герої книг - пʼятеро підлітків і загадковий шостий компаньйон, маючи хист розслідувати складні та загадкові випадки створюють власне детективне агентство, прикриваючись імʼям дорослого чоловіка.
Сестри-близнючки Мурка (Алла) і Кісонька (Елла) незважаючи на зовнішню схожість - абсолютні протилежності. Ілона Волинська та Кирило Кащеєв використовують портрет, характеристику персонажа з боку іншого персонажа та діалог як засоби характеротворення сестер, щоб вказати на контраст між ними. Мурка має більш хлопчачий стиль поведінки, одягається у камуфляжний одяг, із побитими коліна у зеленці, має дещо хуліганську зовнішність:
«Неподалік від підʼїзду стояла худа довгонога дівчина років тринадцяти, одягнена у камуфляжні шорти і таку ж сорочку. Із камуфляжем гармоніювала зеленка на розбитих колінах. Довге руде волосся зібране у хвіст на маківці» [8, 345].
Кісонька - манірна, справжня молода панна, яка говорить правильною літературною мовою, одягається у вишукане вбрання, багато часу приділяє своїй зовнішності:
«Тільки вийшовши на світло, Вадька зрозумів, що незважаючи на разючу подібність дівчата таки не зовсім однакові. Муркина копія була не у захисній сорочці, а в легкій чорній блузочці з відкритими плечима. Широка зелена спідниця доходила майже до щиколоток, а замість кросівок на ногах красувалися босоніжки на тоненькій шпильці. Руде волосся завивалося у великі локони і вільно падали на спину. Зелені очі вміло підфарбовані, губи ледве тронуті рожевою помадою» [8, 359].
У діалогах появляється принципова різниця між дівчатками як у мовленні так і у ставленні до себе:
«- Моя поведінка якраз годиться до моєї статті, віку та громадському статусу. А ось твої манери і спосіб виражатися підійшли б не добре вихованій молодій дівчині, а вʼязню з двадцятирічним стажем.
Я зовсім не «добре вихована молода дівчина», я боєць, - відрізала Мурка» [8, 238].
Незважаючи на це їх обʼєднує любов до бойових мистецтв і вміння постояти за себе і друзів за потреби. Вони обоє рішучі, вольові, вміють вибиратися з небезпечних ситуацій, але прийом контрасту, який вдало використовують автори, допомагає повною мірою розкрити їхні характери і показати, що зовнішня схожість - це не той фактор, яким варто судити людей. У команді детективного агентства дівчата - це та сила, яка вирішує проблеми через роздавання стусанів і розмови з противниками у них короткі.
Вадька Тихонов добре розбирається у компʼютерах, програмах, вірусах тощо. Він навчається у престижному ліцей інформаційних технологій, куди після жорсткого відбору беруть кращих математиків області. Він мозок команди - всі проблеми повʼязані з аналізуванням та синтезуванням інформації, отримання доступу у бази даних різних організацій і установ, покладені на нього. Автори для творення образу Вадима широко використовують характеристику персонажа з боку іншого персонажа, невласне пряму мову та діалог. Сева характеризує його «крутим хакером» [8, 249], а Мурка вважає: «Якщо вчинив точно як ти, напевно, розумний…» [8, 298] Детальну портретну характеристику хлопчика Ілона Волинська та Кирило Кащеєв не подають, відомо лише, що Мурка характеризує його як «очкарика» [8, 300], тобто стає зрозуміло, що хлопець носить окуляри. На відміну від дівчат, він не вміє вирішувати проблеми силою і намагається вирішувати суперечки мирним шляхом, що очевидно з діалогів хлопчика: «- Стривай, - Вадька зупинив приятельку. - Зараз все зробимо без жертв і руйнувань» [8, 396].
Якщо говорити мовою сучасних дітей, то Вадим - це образ хлопчини-відмінника (ботана), який нездатний вирішувати проблеми грубою силою і тому часто страждає від сильніших супротивників. Автори ламають стереотипи дітей, що розумний хлопець обовʼязково має бути страшною занудою і показують, що інтелект у сучасному світі - це збрая і, якщо вміти нею користуватися, то не потрібні будуть інші методи впливу.
Катя Тихонова - менша сестра Вадима, наймолодший член команди. Багато в чому ще дитина, але саме її наївність і дитяча простота приносить у агентство інший погляд на деякі речі, події чи факти. Ілона Волинська та Кирило Кащеєв побіжно зупиняються на портреті дівчинка («маленька кругленька дівчинка років десяти» [8, 387], «коротенькі товсті косички» [8, 134]), більшу увагу приділяючи іншим засобам характеротворення: характеристиці персонажа іншими персонажами, міміці, жестам та діалогу. Дівчинка вважає своїм другом гусака Харлі, якого завжди захищає та ніколи не розлучається з ним про що ми дізнаємося від Вадима: «…Катька з гусаком дружбу звела. Мужик із мʼясного до гусака з ножем, а Катька репетує, ніби її ріжуть: «Не віддам, він мій друг!» [8, 183]; «звідти зʼявилася повністю одягнена Катька з незмінним гусаком під пахвою» [8, 204]. Вона не юний геній і хакер, на відміну від брата в неї немає жодних особливих здібностей, навіть навпаки - Катя не любить навчатися, у неї не високі оцінки, навчається вона і звичайній школі. Але саме спостерігаючи за Катею ми можемо чітко простежити еволюцію образу, коли від книги до книги нерішуча і скромна дитина перетворюється у впевненого у собі підлітка.
Сева - займається всіма фінансовими питаннями в агентстві, має хист до примноження капіталу. Образ хлопця автори створюють за допомогою діалогів та характеристики з боку інших персонажів. Вадим вказує на те, що Сева працьовитий, відповідальний та перспективний:
«Севка раніше на чому міг підробляв: валізи тягав, машини мив, за дорученнями бігав. Тепер ларьок відкрив, і ще у нього спецсервіс - курʼєр із особистих справах: букет дівчині віднести, шоколад... Він про всі доручення мовчить як риба, клієнти його цінують» [8, 281].
У всіх питаннях, що стосуються грошей - дуже заощадливий, що інколи можна сплутати зі скупістю. Він практичний і рідко коли щось робить без вигоди для себе, що стає зрозуміло з діалогів хлопця:
«- Шкода, не шкода ... Вона мені що, рідна бабуся чи двоюрідна тітка, що я повинен її жаліти?» [8, 243]
Невласне пряму мову автори використовують, щоб вказати на внутріші переживання персонажа чи його переконання:
«Сева, якому страшенно не подобалося захоплене ставлення Кісоньки до Великого Боса, стверджував, що якщо англієць так ховається - з ним явно щось не впорядку!» [8, 298]
Зважаючи на те, що він виріс у так званому «бандитському районі» і рано почав заробляти на життя, знає про більшість місцевих кримінальних авторитетів і має свої звʼязки серед них. Життя навчило його, що гроші люблять рахунок і не люблять імпульсивних рішень, тому з поміж однолітків він найбільш поміркований.
Ілона Волинська і Кирило Кащеєв не даремно зібрали у своїх творах по суті таких різних дітей, адже проходячи крізь різні перешкоди у них починають формуватися спільні погляди, ідеї і думки, вони взаємовпливають і взаємодіють між собою, що призводить до змін у характері та стилі поведінки: Вадим, під впливом Мурки, став більш впевненим у собі; Катя, наслідуючи Кісоньку, почала перетворюватися з дитини на дівчинку; Сева сам того не помічаючи став більш мʼякшим і не так фанатично цінувати власний капітал, зрозумівши, що в житті є речі набагато важливіші, ніж гроші; Мурка почала трохи переростати свої хуліганські звички і проявляти свою дівочу натуру, а Кісонька втратила зайву манірність і штучність, натомість проявила вірність і щирість.
Інший цикл книг Ілони Волинської та Кирила Кащеєва «Сивир», нажаль поки що доступний лише у російськомовному варіанті. Автори творять суворий світ снігів і холоду, де шамани та Жриці Голубого Вогню мають безграничну владу над життям простого народу.
Головний герой Пуки - живе в клані, де для всіх він є чужаком, адже його батько був не місцевим і хлопчика недолюблюють через його надмірну, наївну віру в те, що слова старого шамана та Жриць - свята правда і всьому, що вони говорять потрібно слідувати. Позиція хлопчика проявляється у його діалогах: «Наш шаман каже - не можна ночами шуміти!» [10, 176]; «- Та коли б не жриці, на всьому Сівірі, може, нікого б і незалишилося!» [10, 245]
Ілона Волинська та Кирило Кащеєв створюють образ слабкого, боягузливого хлопчика за допомогою характеристики персонажа іншими персонажами та діалогами: «- Що, Пуки, зі страху в штани наклав? - протягнув Аккаля, кривлячи повні губи і презирливо дивлячись на худого. - Боїшся, Чорний із тундри за твоєю боягузливою душою прийде?» [10, 124] Портретна характеристика та міміка вказують, що хлопчина нещасний у своєму поселенні: «Пуки зі своїми нечесаними патлами і в лахмітті...» [10, 165]; «Пуки закусив губу - немов шкодуючи, що заговорив. І знову похмуро опустив обличчя до колін, прикритими полами старенької затріпаної парки» [10, 178]. Його бʼють та зневажають інші діти, у ньому немає нічого героїчного, він не вміє себе захищати, це очевидно з характеристики Пуки іншими персонажами:
«- Так і будеш лежати? Може, встанеш, зробиш щось? - він кивнув на хорей Пуки, що відлетів у сторону. Хлопчисько не ворухнувся. - Чи не встанеш, - сам собі кивнув Аккаля. - Так і знав, однак, - і вдарив Пуки жердиною по плечах. - А тепер як, сопливо-слинявий?» [10, 278].
Хлопчина має пройти складний шлях страху й нерозуміння, віднайти старий друзів та виправити помилки минулого життя, які й призвели до їхньої смерті. Еволюція образу Донгара відбувається поступово - він навчається бути сильним, хоробрим, самому приймати рішення та нести за них відповідальність, думати власною головою, а не покладатися на стереотипи завчені з дитинства. Та не зважаючи на свою могутність як шамана хлопчина має зрозуміти, що справжня дружба це та сила, яка може змінити весь світ і нею не можна жертвувати заради будь-чого.
Хакмар - спадкоємець Магнітної гори, найкращий і наймолодший коваль, зовсім хлопчина, який вже отримав заслужену славу майстра. Він сміливий та сильний про що свідчать його вчинки: «Хакмар вискочив з-за спини чудовиська і з усієї сили торохнув його молотом під коліна» [13, 156]. Автори використовують непряму та невласне пряму мову для вираження думок та намірів хлопчика: «А ось зараз і перевіримо!» - азартно подумав Хакмар…» [13, 194]; «Хакмар висмикнув з поставця розтанув недогарок. Звірив нову часову свічку з її ще палаючою сусідкою і запалив. Коли той безвідповідальний хлопчисько, у чиї обовʼязки нині входило міняти поділені на часові відрізки свічки, все-таки зволить зʼявитися у фехтувальну печеру, він йому влаштує!» [13, 287]. Він максималіст як і будь-яка дитина у його віці, для нього існує лише чорне і біле, автори використовують діалог, щоб підкреслити емоції, які переживає песонаж: «- Чим жити як зараз, краще померти з честю! Як велить егетлек - у відкритому бою! Без хитрості, без лукавства - наша чесна сталь проти їхнього Вогню! - у нестямі від злості і розчарування викрикнув Хакмар» [13, 241].
Хлопчина, який звик жити в розкоші опинився на роздоріжжі, його переслідують, бажають вбити і для того, щоб вижити він повинен підкорити власну гординю, егоїзм, позбутися тої зверхності, яка притаманна аристократії та віднайти себе і стару забуту дружбу.
Аякчан - молоденька учениця у школі Жриць Голубого Вогню, яка володіє силою набагато більшою, чим підозрює будь-хто з її наставниць. Майстерно приховуючи всю глибину своєї сили вона мріє про той день, коли вирветься з школи, адже в її плани не входить все життя просидіти у глухій тайзі.
Ілона Волинська та Кирило Кащеєв широко використовують невласне пряму мову та жести, щоб показати внутрішні переживання героїні: «При цих словах дівчинка судорожно скинула голову, але тут же знову опустила очі, знаючи, що її погляд завжди злить батька. Якщо вона почне плакати-кричати, нічого не добʼється! Вона лише стиснула мʼясо в кулачку так, що сік закапав на дощату підлогу» [11, 161].
Аякчан смілива, рішуча, вона не хоче коритися чужій волі, що стає очевидно з її діалогів з батьком: «- Мій чоловік до тієї пори на праці моїй розбагатіє і візьме собі іншу дружину, молоду та багату. А мені переламає кістки, щоб втекти не могла, і визначить новій дружині в служниці! Як ти, батько, зробив з моєю матірʼю! - викрикнула вона» [11, 56].
Вона честолюбна, але не егоїстична, точно знає чого хоче і йде до своєї цілі, незважаючи на важке життя та атмосферу суперництва у школі, дівчинка не втрачає основних життєвих цінностей - вона щира, добра, не терпить зверхності та хвалькуватості й відверто зневажає людей, які піддані цьому пороку.
Мадахама - має здатність перетворюватись на ведмедя, хоча спочатку не знає про це. Він сильний, сміливий, допомагає захищати своє місто від зла, як і багато у місті недолюблює Жриць. Автори творять образ хлопчика за допомогою невласне прямої мови, діалогів, характеристики іншими персонажами, жестами та мімікою. Хлопчина винахідливий, але не підступний, вміє знаходити вихід із складних ситуацій: «Хадамаха криво посміхнувся. Одне своє завдання він, здається, виконав - дізнався секрети кращих гравців Сюр-гуда, не видавши їм свого» [12, 45]. Має власну думку, але не впертий, вміє визнавати свої помилки, що проявляється у діалогах хлопчика: «Ні, пан тисяцький. Ніяк не впевнений» [12, 67].
Коли у місті починають відбуватися дивні, загадкові й зловісні події, він розпочинає власне розслідування, щоб зрозуміти, що за цим стоїть. Відданий, відповідальний, чесний, справедливий, не любить самовпевнених людей, оскільки знає, що вони корисливі і здатні на все заради вигоди. Оберігає свою сімʼю навіть, якщо вони не розуміють мотивів його вчинків.
Популярна українська дитяча письменниця Наталя Щерба створила серію книг «Часодії», події у яких відбуваються як на Землі так і в Елфарі, світі, що побудований на основі часової магії. Елфара - це світ, який гине і врятувати його можуть лише дванадцять обраних дітей, які мають змогу володіти незвичайними часовими ключами.
Головна героїня - юна Василина Огнєва живе на Землі, ходить до звичайної школи, займається гімнастикою і не вважає себе чим небуть особливою. Дівчата з танцювальної школи не люблять її, оскільки талант останньої часто вихваляють вчителі. У Василини не було батьків на Землі, лише бабуся, яка насправді навіть їй не родичка, а просто опікун, що наклало відбиток та становлення дівчинки як особистості.
Наталя Щерба використовує широко використовує портрет для творення образу дівчинки: «…невисока худенька дівчинка з двома темно-рудими хвостиками» [73, 267]; «Василині було майже тринадцять, хоча через невисокий зріст і тонку статуру можна було подумати, що їй немає і дванадцяти. Яскраво-сині, кольору волошок очі здавалися ще більшими на її худенькому гостроносому личку; у занадто густому, темно-рудому волоссі застрягло кілька соломинок» [73, 160]. Жести і міміка показують, що у глибині душі вона невпевнена у собі та скромна, але вміє перебороти це за потреби: «Намагаючись дихати рівно і не червоніти від хвилювання, Василина тихенько вийшла з кімнати» [73, 132].
Штамп непотрібності призвів до ставлення Василини як рішучої і вольової дівчинки, яка знає чого прагне і намагається це отримати самостійно, не покладаючись на когось, що проявляється у невласне прямій мові та вчинках дівчинки: «Василина зрозуміла - зараз або ніколи. Вона з усіх сил штовхнула двері» [73, 74]. Водночас вона щира, добра, вірна, готова у будь-який час прийти на допомогу друзям, вона відданий друг і вміє цінувати дружбу.
Перші почуття до хлопчини Феша і його раптова холодність не зламують дівчинку, а навпаки лише остаточно допомагають формувати характер незалежної особистості, яка знає собі ціну. Незважаючи на це, вона все ще залишається вразливим підлітком і підсвідомо прагне отримати тепла та розуміння від батька та матері.
Дух суперництва та боротьби за вплив між дванадцятьма обраними, відверта неприязнь зведеного брата, породжують у дівчинці лідерські якості та прагнення до перемоги в неоголошеній війні, яку веде брат проти неї та її друзів. Заради друзів вона готова ризикувати життям.
Василина вміє розставляти приорітети і розуміє, що для того, щоб врятувати Елфару і Землю, вона повинна поступитися власними бажаннями та пориванням заради спільного блага.
Вплив та світову дитячу літературу Джоан Роулінг не обійшов стороною й Україну. Породжена англійською письменницею традиція творення магічних шкіл у яких навчаються незвичайні діти, знайшла своє відображення у творчості Алєки Вольських та її низки книг про Мілу Рудик.
Міла Рудик - до тринадцяти років жила зі своєю бабусею і троюрідним дідусем не підозрюючи, що вона відьма. Родичі не надто її любили і навіть хотіли відправити в дитячий будинок, але від такої долі її врятувала відьма Акуліна і забрала у світ По-ту-Сторону, де дівчинка змогла навчатися у Тролінбурзі - школі для чаклунів.
Для творення образу Міли Алєка Вольських найчастіше використовує діалог, рідше портрет («вона була рудою із цілим виводком ненависних веснянок на обличчі» [15, 78]) і невласне пряму мову.
Міла захищає друзів він шпильок Ніла Лютова, не любить несправедливості, та вміє відповідати ударом на удар, що проявляється у її вчинках та діалогах: «- Зате батьки їх на тіток та інших родичів, як собачок, не кидають! - голосно випалила Міла, несподівано для самої себе» [15, 128].
Міла - добра, весела, дружелюбна, миролюбна, смілива і великодушна. Після смерті свого друга Горангеля готова віддати за своїх друзів - Ромки і Біляни - життя. Вірність друзям - одна з основних рис характеру Міли. Уперта, має надмірну цікавість до всього, що відбувається поруч і на рідкість, дуже міцні нерви і гнучку психіку. Чудово орієнтується в просторі: за все життя жодного разу не заблукала.
Свої таємниці вона дуже добре приховує і жодна людина не знає про неї абсолютно все. Навіть вона сама не знає про себе все. Ворогів і неприємності Міла притягує як магніт, декілька разів її намагалися вбити. Закохана у Гаріка Сміливого і довгий час не знаходила в собі сміливості йому зізнатися, а смерть хлопця стала для неї ударом від якого дівчина довго не могла оговтатися.
Рома Лапшин - найкращий друг Міли, багато разів витягував її з складних і небезпечних ситуацій. За характером він лідер, надзвичайно розумний і дещо самовпевнений, але не егоїстичний, що проявляється у діалогах: «- У мене і так все прекрасно виходить, - із самовдоволеною усмішкою сказав Ромка…» [15, 243]
Про себе без зайвої скромності каже, що він геній і він не далекий від істини. Він веселий і безкорисливий, завжди готовий прийти на допомогу, що очевидно з його діалогів: «- Нема за що... - весело посміхнувся Ромка» [15, 213]. Найчастіше він разом з Мілою влипають у чергову пригоду.
Біляна Векша - найкраща подруга Міли. Соромʼязлива і творча, працьовита і прониклива. Біляна дуже співчутлива і жаліслива, що проявляється у діалогах дівчинки: «- Вона така нещасна. Мені страшенно її шкода!» [15, 76] Жести і міміка дівчинки відкривають емоції, які вона переживає: «Білка зніяковіло скривила губи, так ніби їй було ніяково за свого брата…» [15, 64] Дівчинка у дечому наївна і простовакувата, що зрозуміло з її характеристики яку дає Рома: «- Ой! - Ромка скривився. - Тільки не кричи. Весь Левʼячий зів на ноги піднімеш. Ні, ну не можна ж бути такою наївною!» [15, 218] Постійно відмовляє Мілу і Ромку від чергової авантюри, але все ж йде з ними. Її роль у таких «походах» - обігріти і нагодувати. Найголовніший страх - провалити іспити. Незважаючи на скромність, вона вміє діяти рішуче і наполегливо, якщо того потребують обставини. Ніколи не покине друзів навіть, якщо не підтримує їхніх поглядів чи ідей.
Отже, як стає зрозуміло з проаналізованих творів сучасних українських дитячих письменників, зокрема Ілони Волинської та Кирила Кащеєва, Наталі Щерби, Алєки Вольських, основними засобами характеротворення, які переважають при творенні дитячих образів є портрет, детальний чи пунктирний, щоб дати змогу читачам уявити зовнішній вигляд персонажа; діалог у якому проявляються думки, переконання, ставлення героя до певних подій чи явищ; характеристика персонажа з боку іншого персонажа, щоб показати як сприймають героя інші персонажі твору та яку характеристику вони надають йому; жести і міміка, щоб підкреслити емоції, переживання персонажа; невласне пряма мова вживається для висвітлення внутрішньої боротьби персонажа, того, що є прихованим від інших персонажів.
Розділ 2. Дитячі образи в творах Ілони Волинської та Кирила Кащеєва
.1 Специфіка художнього творення образу Ірки Хортиці
Ілона Волинська та Кирило Кащеєв від першої книги «Сезон полювання на відьом» зображують дівчинку з непростим життям. Автори відходять від традиційного зображення головного героя, який має добру і чуйну родину, натомість надаючи перевагу зображенню дитини із так званих «неблагополучних сімей». Головна героїня роману «Сезон полювання на відьом» Ірина - звичайний підліток, що живе в одному з районів міста і навчається у школі. Її виховує бабуся, яка напозір дуже сувора та лайлива і нібито не надто любить свою онуку. Саме від неї ми отримуємо першу характеристику образу Ірини:
«Відкинувши убік фіранку, на порозі зʼявилася бабця. Поглянула на забруднену внучку, курячий корм на сходинках, на таз, що валявся у траві і гнівно хлопнула себе по колінах:
Ну шо за дитина!! Це ж не дитина! Це ж покарання Господнє! Курям дати - і того не може. Нє, ну як це ти такого накоїла?» [9, 6]
Буденна ситуація дає змогу зрозуміти, що Ірина живе не в квартирі, веде домашнє господарство й інколи її сварять за необережність.
Ірина любить свою маму, яка, нажаль, не надто переймається долею доньки, рідко телефонує, не присилає грошей на утримання дитини. Дівчинка завжди захищає матір перед бабусею, вона вірить, що мама насправді любить її, хоч і рідко показує це. Любов до мами проявляється у діалозі Іри з бабусею:
« - Вчитися! - бабка презирливо відкопилила губу. - Ну вилита мати! Та теж начебто вчилася, а потім - фіть! Тільки її й бачили! Півроку вже не дзвонить!
Мама дзвонила! - майже викрикнула Ірка, миттєво забувши про своє рішення не сваритися з бабцею.
Коли це? - поцікавилася бабка, уїдливо вигнувши чорну фарбовану брову.
А вчора! - рішуче заявила Ірка, безтрепетно дивлячись у очі старої» [9, 20].
Іра чесна дитина, вона рідко, коли бреше, але заради мами вона готова збрехати бабці, хоч брехня й не подобається дівчинці. Це проявляється у її жестах:
«Ірка невизначено повела плечем. Брехати вона не любила» [9, 20].
Іра дуже сильно любить маму, це сліпа любов доньки до матері, яка виправдовує всі її вчинки. Ірину завжди засмучують розмови, в яких осуджують її маму, що можна побачити у невласне прямій мові дівчинки:
«Ірка швидко покліпала, струшуючи сльози з вій. Не сміє бабка засуджувати її маму! Ніхто не сміє! Раз не дзвонить, значить, не може! Хоча... От би і справді подзвонила!» [9, 21]
Ставлення Іри до мами можна спостерігати у її внутрішніх монологах:
«Цікаво, там, у Німеччині, мама теж одна? Ні, напевно. Тут навколо неї завжди крутилися люди, і їй не було діла ні до Ірки, ні до бабки. Мама зʼявлялася рідко, іноді її не було по декілька місяців, але Ірка завжди чекала. І зараз теж буде чекати. А раптом мама просто поки не може повернутися? Грошей немає. Ось заробить...» [9, 47]
Дівчинка розуміє, що мама часто забуває про її існування, живе власним життям, але все ж чекає на неї, сподіваючись, що настане час, коли вона знову повернеться до неї.
Вперше зовнішність Ірини коментує Рада Сергіївна при зустрічі з нею в готелі, що дає змогу частково уявити портрет дівчинки:
«- Яка ти темненька, прямо циганка. І личко смагляве, зовсім південна дівчинка» [9, 33].
Із цієї характеристики Ради Сергіївни ми дізнаємося, що Ірина має дещо екзотичну зовнішність, темне волосся та смагляву шкіру, що виділяє дівчинку з натовпу.
Іра старанно навчається у школі, вона має справжній дар до вивчення іноземних мов (за словами вчительки, «унікальні мовні здібності» [9, 134]). Це помічають всі - друзі, вчителі та малознайомі люди. Для Ірини знання мов - це спосіб вирватися із замкненого кола, довести собі і всім, що вона чогось варта. Здатність до вивчення мов - це її маленька гордість, те, що робить особливою, відмінною від решти. Це можна прослідкувати у невласне прямій мові героїні:
«Ірка остаточно впала духом. Мови були її гордістю, у класі вона така була одна, на мовних курсах - теж. І ось виявляється, що для Ради і її школи Ірчині три мови - ніщо, всі так можуть» [9, 35].
Розуміння, що існують інші діти з таким потенціалом до іноземних мов трішки засмучує та пригнічує Ірину, адже це її єдиний козир у прагненні навчатися у школі Ради Сергіївни.
Згодом виявляється, що Рада Сергіївна шукає не звичайних дівчаток, а молодих відьом, яких захищає від смертельних чар, навчає, а потім пропонує їхні послуги зацікавленим людям. Іра вірить їй і починає навчатися різних чар, хоч все більше задумується про їхню потрібність. Дівчинку тривожить деякі слова Ради Сергіївни, вона нормальна дитина і навіть не припускає думки про те, що могла б когось вбити чарами. Позиція дівчинки виразно звучить у прямій мові:
«- Я тільки сказала, що не хочу вбивати, - Ірка люто заплющила очі, давлячи сльози, які проривалися. - Я не винна, що на мене полюють! Я не просила! Я не хотіла бути відьмою! Я додому хочу, у мене там бабка хвилюється!» [9, 81]
Всі перспективи, що відкриваються Ірині, коли вона починає чаклувати, не змінюють дівчинку в негативному значенні. Вона залишається собою, у ній не зʼявляється зневажливого ставлення до решти людей, які не володіють надприродними здібностями.
Дівчинка починає підозрювати, що не все так просто в історії, яку їй розповіли Рада Сергіївна та Аристарх Теодорович і її відьомське навчання, якесь дуже дивне. Підслухана розмова допомагає Ірині остаточно зрозуміти, що її використовували. Ірина картає себе за неуважність і це ми спостерігаємо у непрямій мові героїні:
«Тільки зараз Ірка згадала дрібні невідповідності, які повинні були насторожити її - і не насторожили. Хоча б цей, нібито нашвидкуруч знятий, будинок - і заздалегідь підготовлений старовинний замок із величезною свердловиною для здоювання молока! А відсутність телефону? Господи, як же вона раніше не подумала! Якби Рада і справді захищала Ірку від відьом, то після того, як вона знепритомніла у готелі, директриса повинна була залишити дівчинку у себе. Вивезти з міста, заховати! А вона натомість спеціально виставила геть, та ще до портьє веліла підійти, щоб всі запамʼятали, як Ірка йшла з її номеру. Вона змусила Ірку знепритомніти! Травами своїми! Тільки навіщо? Навіщо їм взагалі знадобилося перетворювати Ірку на вбивцю? Господи, вона вбивця! Вона вбила людину! Ірка відчула, як кисла хвиля нудоти підступає до горла» [9, 165].
Думка про те, що своїми діями вона могла зашкодити невинній людині, а тим паче вбити її, приводить Ірину в жах. Що може бути гірше ніж убивство? Навіть магічне, необдумане і небажане, воно не знімає з неї тягар відповідальності.
Бажання дізнатися, навіщо ж двом дорослим людям було провертати всю цю аферу змушує Ірину крастися у темряві ночі за Радою Сергіївною та її помічником. Плани Аристарха Теодоровича, щодо Ірини більш ніж зрозумілі, він хоче й надалі використовувати дівчинку, щоб прибирати з дороги конкурентів у бізнесі. У діалозі цих двох виразно розкриті їхні задуми стосовно Ірини:
«- Справ, значить, - кивнула Рада і байдуже поцікавилася: - І як ти розраховуєш її в свої справи заманити? Вона нормальна дитина, із совістю.
По-одумаєш, - протягнув недбало менеджер. - Всього лише дівчисько. Шмаття побачила, зарозовілась вся. Ми з нею подружимся. Ганчірки, іграшки, Діснейленд, а через рік вона буде дивитися на світ моїми очима. «Я звільню її від химери, іменованої совістю», - з пафосом продекламував Аристарх» [9, 169].
Ірина - дитина із совістю, вона не робитиме того, що суперечить її моральним переконанням. Вона не буде за гроші, дорогий одяг чи щось інше зживати зі світу конкурентів Аристарха Теодоровича.
Ірина розуміє, що більше не потрібна Раді і від неї спробують позбутися, це спонукає дівчинку до відчайдушного кроку - втечі. Автори використовують невласне пряму мову, щоб показати душевні переживання героїні:
«Ірка важко перевела дух. Ну що ж, хоч в одному солодка парочка не збрехала. Вона - справді сильна відьма. Спасибі шановній Раді Сергіївні за уроки і за підказку. Тільки ви вже вибачайте, Ірка Хортиця не дасть заморити себе голодом у якомусь підвалі!» [9, 172]
Ірина сильна особистість, життя без батьків навчило дівчинку покладатися лише на власні сили, не чекати поки хтось вирішить твої проблеми, а рішуче знаходити вихід з будь-якої ситуації.
Незважаючи на небезпечну ситуацію і реальну загрозу її життю, Ірина залишається чесною і принциповою дитиною, тому намагається зупинити чари, які ж сама наклала:
«Ірка спустилася на перший поверх. Замʼялася, поглядаючи то на вихід, то на двері кухні, і нарешті рішуче попрямувала до печі.
Я ж обіцяла, що з чоловіком нічого поганого не трапиться, - тихенько шепнула Ірка.
Нашвидку обмотавши руки ганчірками, виволокла гарячий згорток фольги. Обпікаючи пальці і здавлено лаючись, розгорнула. У саду загуркотів двигун «Мерседеса».
Треба поспішати, - сказала собі Ірка, згортаючи фольгу.
Та пізно вже, - відповів їй глузливий Радин голос. - Я попереджала, принципи тебе погублять» [9, 173].
Ірина не покидає напризволяще зачаклованого нею бізнесмена Іващенка, а прагне виправити накладені нею чари, щоб її совість була чистою перед ним.
Ірину ловлять і намагаються доправити до підвалу в якому дівчинка має померти, але дорогою вона змогла втекти. Втікаючи від переслідувачів Ірка зустрічає своїх друзів - Таньку і Богдана, які, як виявляється, весь цей час її шукали. Душевні переживання дівчинки з цієї нагоди, автори показують у вигляді невласне прямої мови: «Їй було соромно і хотілося плакати. Друзі шукали її ризикували життям, щоб захистити, а вона за останній тиждень про них навіть не думала! Про що завгодно думала: про школу відьом, якої ніколи не було, про Раду і Аристарха, які перетворили її на знаряддя вбивства, про маму... Якій вона не потрібна. А про тих, хто й справді любив її, - не згадувала. Жодного разу» [9, 203].
Ірині дуже соромно за те, що в останній тиждень вона ні разу не згадала про друзів, що всі її думки були присвячені ілюзорним сподіванням і вона, за цією примарою, забула про дорогих їй людей.
Друзі розповідають Ірі, що ніхто нічого не говорив її бабусі про школу, що дівчинка просто зникла і все, що бабуся її місця собі не знаходить. Справжнє ставлення бабусі до онуки можна побачити в епізоді їхньої зустрічі, де стає зрозуміло, що попри свій сварливий характер, бабуся дуже любить Ірину:
«- Яриночка моя! - сльози ринули у бабці з очей. На мить вона відсторонила Ірку від себе і заволала: - Ти де шлялася, бісова дитина, я ледве зглузду не зʼїхахала! - І тут же з силою притиснула онуку до грудей. - Жива! Господи, спасибі тобі, жива!» [9, 207]
Ще одна портретна характеристика Ірини зʼявляється у діалозі друзів:
«- Послухай, Ірка, а у тебе очі світяться. І колір змінився! - раптом здивовано ахнула Танька.
Що, зелені? - безнадійно запитала Ірка.
Ага, - підтвердив Богдан, також заглядаючи Ірці в очі.
Як гниле болото? - ну от, буде тепер точно як Рада. Залишилося постаріти, погладшати і напнути блакитну кофтинку.
Але Танька енергійно похитала головою:
Чому як болото? Як смарагди! Лице біліше стало і щоки румʼяні. Я читала, що у відьми чотири кольори на обличчі: чорний, білий, червоний, зелений. Основний спектр!» [9, 265]
Ілона Волинська та Кирило Кащеєв не подають у творі, якого кольору раніше були очі в дівчинки, а лише вказують що він змінився, показуючи таким чином, що Ірина остаточно стала відьмою.
Для Ірини історія з Радою Сергіївною принесла багато відкриттів, повʼязаних із власним народженням та змусила задуматися про те, ким вона є насправді, що виразно показано у прямій мові дівчинки:
«Я раніше думала, з моїми батьками все просто. Мамі - я не потрібна, а батько... Який там батько! А тепер виявляється, у мене була ще одна бабуся - татова мама. Вона мене любила! І я обовʼязково дізнаюся, якою вона була! І про батька - теж!» [9, 266]
Ірина рішуче налаштована дізнатися правду про власне народження, про свого біологічного батька, якого ніколи в житті не бачила, про іншу бабусю - це природне бажання будь-якої дитини, знати, хто твої батьки і якого ти роду.
У «Відминому дарі» Ірина постає як молода відьмочка, що має прибути на перший у житті шабаш, хоч і розуміє, що це може бути небезпечно, тому не бажає брати з собою подругу Тетяну, що виразно показано у діалозі дівчаток:
«- Танька, ну припини! - спокій злетів з Ірки, і вона заговорила благально, майже жалібно. - Ну ти прямо як пʼятирічна! Головою подумай! Шабаш відьом! Ми навіть не знаємо, чим там відьми займаються! Напевно там небезпечно! Тобі нічого на шабаші робити!» [4, 6]
Ірина не бреше, що намагається захистити свою подругу від небезпечних невідомих відьом, але у глибині душі дівчинки криється інша правда - Таня не відьма, отже шабаш не для неї.
Поява магічних сил трішки змінила дівчинку, у ній зʼявилася невластива раніше самовпевненість і розуміння власної особливості. Ірина усвідомлює, що тепер вона відьма, а Таня залишилася звичайною людиною, тому заздрить їй, Ірині, і це тішить дівчинку. Все це ми можемо спостерігати у її внутрішньому монолозі та міміці:
«…Ірка таки відьма, нехай недосвідчена, зате справжня, природжена, нею подавляться, а Танька хто? Ірка трохи зарозуміло усміхнулася - все-таки приємно бути крутою! Таньку вона, звичайно, розуміла - хто б не захотів стати справжньою відьмою? Але якщо вже від народження не дано, то...» [4, 15]
В Ірині відбувається певне роздвоєння - з одного боку вона розуміє Таню і її прагнення, а з іншого - паростки гордині і розуміння власної особливості, породжують у ній іскри зарозумілості.
Це призвело до того, що дівчатка посварилися і сталося це у День народження Тані. В Ірині відбувається внутрішня суперечка - йти до подруги чи сховатися за образою і не прийти, залишити напризволяще: «Ірка задумалась. Їй належало прийняти нелегке рішення. Миритися з Танькою вона не збиралася. Зрештою, Ірка права, і Танька одного разу це зрозуміє. З часом. Але й підводити подругу теж не годилося. Ще мить повагавшись, Ірка попрямувала до себе в кімнату переодягатися» [9, 16].
Ірина завжди виконує клятви, які дає, тому попри сварку, вирішує, що головне - допомогти Тані пережити цей день. Дівчинка сподівається, що Таня колись зрозуміє її мотиви і прийме їх.
На святі Ірина швидко розуміє, чому Таня так не любить дочок ділових партнерів її батька - самозакохані красуні в яких батьки не останні люди в місті і які вважають, що світ обертається навколо них. Ірині важко знаходитися у такому оточенні, слухати їхні розмови, що можна побачити у невласне прямій мові дівчинки:
«Їй було до болю заздрісно слухати цих розфуфирена ідіоток. Не тому, що у них тато в банку працює - хоч і в пляшці, їй-то що! А тому, що у них взагалі тато є. І мами, напевно, теж. А у Ірки... Мама - так, - у Німеччині. Більше півроку як відчалила - і ні слуху, ні духу. Листів про німецькі звичаї не пише - тут Ірка все вигадала. А батько... От уже кого в очі ніколи не бачила. Про те, що в принципі у кожної людини є хоч якийсь батько, Ірка задумалася зовсім недавно. Та й то через бабусь - нинішньої і покійної» [4, 25].
Ірина не заздрить їхньому матеріальному становищу, для неї це не суттєво, але люблячі батьки, які завжди поруч, допомагають і опікають - це те, чого вона ніколи не мала і те, що для неї цінніше від грошей.
Тема батьків для Ірини назавжди залишиться болісною, адже важко розуміти, що від тебе, по суті, відмовилися найближчі для кожної дитини люди - власні батьки. Адже, жодна бабуся, як би сильно вона не любила онуку, ніколи не зможе замінити ні батька, ні, тим паче - матері.
Намагаючись підняти Тані настрій Ірина згоджується взяти її на шабаш. Ставлення двох старших природжених відьом, яких зустрічають дівчатка на острові, до Ірини автори показують у такому епізоді:
«Обидві господині теж втупилися в Ірку. Треба віддати належне природженим відьмам - розуміли вони швидше своїх підручних. Мить вони розглядали Ірку, і їхні очі наливалися темною смарагдовою зеленню. Потім, немов кадри в старій кінохроніці, на їхніх обличчях стрімко промайнули: розуміння, побоювання, досада, - і миттєво все залилося потоком любʼязності» [4, 55].
Ірину не обманює показна любʼязність відьом, вона достатньо спостережлива дитина, щоб зрозуміти, що вони незадоволені появою ще однієї молодої відьми.
Дивна річ відбувається, коли Іра назвалася, на мить дівчинці здалося, що старі відьми щось знають про таємницю її походження, що можна проглянути в їхньому діалозі:
«- Ірка Хортиця.
І побачила, як обидві природжені відьми раптом переглянулися і на їхніх обличчях миттєвої спалахом прорізався справжній жах.
Ти ж ба! - безпосередньо вигукнула Стелла. - А ти часом не дочка старого...
Застережливий кашель Оксани Тарасівни змусив Стеллу зупинитися.
Ви про щось запитували? - поцікавилася Ірка, але Стелла лише рішуче покрутила головою, так що затанцювали кінці хустки.
Шо мені питати, нема чого питати!» [4, 56]
З обірваної фрази можна припустити, що відьми знають Ірининого батька, але дівчинка відволіклася і тому не помічає цього.
На острові дівчатка знайшли полонянку відьом, стару Ольгу Вадимівну, яку тримають тут, щоб по смерті забрати її дар. Ірина згадує, що Ольга Вадимівна була знайома з її покійною бабусею-відьмою. У діалозі Ірини з Ольгою Вадимівною, дівчинка дізнається, що покійна бабуся мала якісь плани, стосовно її долі:
«- Справді, ми з твоєю бабусею були, скажімо так, колеги. У тебе прекрасна памʼять, дитинко. Ти і раніше виявляла неабиякі задатки. Я неодноразово попереджала Єлизавету, що вона просто зобовʼязана змінити свої плани на твій рахунок. Але вперта була покійниця, - Ольга Вадимівна недбало махнула рукою. - Якщо вже забирала щось собі в голову...» [4, 77]
Ірина не з тих дітей, хто пройде мимо зла й несправедливості не спробувавши допомогти, саме це намагання призвело до того, що відьомський дар старої отримала Таня, таким чином зруйнувавши всі плани відьом-господарок та їхніх роблених учениць: «Ірка зрозуміла, що немає чого стояти стовпом, чекаючи, поки відьомська зграя роздере Таньку на клаптики. Пора втрутитися. Вона схопила Таньку за руку і рвонула до берега» [4, 90].
Дівчинка діє рішучо та швидко, адже небезпека загрожує її єдиній подрузі, а віддавати друзів негативно налаштованим відьмам, не входить у її життєві плани.
Таня рада, що має змогу стати відьмою, але дівчатка розуміють, що легко від них роблені не відпустять. Психологічна напруга призводить до того, що дівчинка ледве не ображає своїми нерозважливими словами Ірину:
«…Це в тебе бабця до твоїх зникнень звична, а у мене батьки з розуму зійдуть!
Ірка вирішила не ображатися. Звичайно, не варто було Танька натякати, що в Ірки немає батьків, а бабці все одно, що з онукою станеться. А з іншого боку, Танькі зараз зовсім невесело. Вголос вони нічого не сказали, але обоє раптом згадали, що дар забирають у вмираючої відьми» [4, 106].
Ірина знає, що слова сказані Танею були не зі зла, просто подруга турбується за батьків, тому необдумано їй відказала. Дівчинка вміє поставити себе на місце подруги, тому розуміє переживання Тані і не ображається.
У глибині душі Іра заздрить подрузі, адже вона має чудових батьків, які піклуються і люблять її, але не дозволяє цим заздрощам довго жити у своїй душі, розуміючи, що це не вина Тані, що в неї немає такої родини:
«Ірка подивилася на неї зі співчуттям і деякою заздрістю. Зрозуміло, у Таньки душа болить, що батьки хвилюються, але все-таки чудово, коли за тебе є кому хвилюватися» [4, 111].
Ірина тверда у своїх переконаннях, вона усвідомлює, що віддати силу комусь із роблених відьом, означає створити страшну, злу загрозу для всіх людей і не хоче, щоб відповідальність за це лежала на ній. Вона вважає, що стара відьма зробила правильний вибір, про що й повідомляє їм у діалозі:
« - А з вас же страшна відьма вийде, - повільно промовила вона, дивлячись у жадібні очі «училки». - А з цих двох - ще гірші, - Ірка махнула в сторону дівчат. - Я думаю, Ольга Вадимівна вибрала правильно. Нехай дар у Таньки залишається, всім краще буде» [4, 160].
Іра знає, що з подруги вийде краща природжена відьма, ніж із будь-кого з роблених, тому відмовляє їм у їхньому прагненні забрати дар із Тані.
Дівчинка намагається захистити подругу і попри те, що не любить брехати, коли постає така необхідність відчайдушно бреше, адже розуміє, що головному байкерові байдуже живою чи мертвою залишиться Танька після його спроби відібрати у неї дар. Прагнення Ірини переконати його в абсурдності почутого ми бачимо в її діалозі з ним:
«- Слухай, ти ж дорослий хлопець! - намагаючись бути максимально переконливою, заторохтіла Ірка. - Яке чаклунство? Ти скажи ще, що в Гаррі Поттера віриш!» [4, 178]
Дівчатка потрапляють до рук групи спеціального призначення «Сірі вовки», які нібито допомагають їм, але Ірина не довіряє дивному майорові і відчуває, що не Танькині батьки організували їхній пошук. Її жести, міміка та внутрішній діалог говорять про нервовість дівчинки, яка відчуває загрозу та хаотично шукає вихід із ситуації:
«Ірка невизначено повела плечем. Їй не хотілося псувати Танькину радість. Але щось підказувало - Танькин батько, при всій його крутизні, не міг ні про що просити ось цього гострозубого мента. Їм би краще триматися від майора подалі.
Тікати треба зараз, із машини, адже невідомо, куди майор їх везе. Ірка гарячково перебирала варіанти втечі. Чи не вийде... Не вийде... Не те ... Знову не те... А якщо... Вона підвела голову і... зіткнулася поглядом з майором, який уважно спостерігав за нею через дзеркальце заднього виду. Очі у майора були дивного жовтого кольору, такі ж хижі, як і усмішка. У їх глибині жевріла усмішка, немов майор прекрасно розумів, що Ірка зараз будує плани втечі. І наперед сміявся над їх нікчемністю» [4, 191].
У відділі міліції на них чекали відьми-господарки та їхні роблені учениці, які сподіваються отримати від Тані дар. Ірка розуміє, що вирватися з камери тимчасового утримання, яку зачаклували дві відьми вони не зможуть і впадає у відчай. Жести та невласне пряма мова розкривають психологічний стан дівчинки:
«Ірка повела плечем. Яка різниця, хто винен, все одно тепер вони обоє загинуть. Нерозумно і бридко, у шлунках песиголовців. І ніякого виходу! Просто збожеволіти можна! Ірка садонув кулаком у стінку» [4, 204].
Вона не боїться померти, але думка, що її життя закінчиться у шлунках песиголовців викликає у дівчинки огиду, а страшне почуття власної безпорадності породжує гнів.
Дивом вибравшись із відділку дівчатка майже дібралися додому, але Ірка відчуває, що небезпека може зʼявитися будь-якої хвилини, тому поспішає потрапити на територію її дому, щоб бути під захистом, адже вдома відьму не може образити ніхто. Її душевні переживання можна виразно простежити у невласне прямій мові героїні:
«У грудях у неї немов скрутився тугий вузол паніки. І тихо, і навколо нікого, але все її нутро горлало: «Швидше! Всередину!» А Танька, зараза, все зволікала, все тупцювала, поглядаючи на стежину, що вела до її будинку. Так зрушиться вона з місця, нарешті!
Дівчата побігли до хвіртки. На мить Ірці здалося, що тремтяче ранкове марево при їх поява насторожилось і ледь помітно потягнулося назустріч. Ірка рвонула стулку, подруги заскочили у двір. Ірка засунула засув і знесилено прихилилася до паркану. Вони дійшли!» [4, 234]
Потрапивши в середину Ірина відчуває, як напруга покидає її, тепер вони в безпеці, залишилося почекати два дні і Таня ввійде в силу, все буде добре, жахи залишилися позаду. Напруга останніх днів покидає її і це проглядається у внутрішньому монолозі дівчинки:
«Вона вдома, і баба бурчить, і борщ скоро буде... Все, все! Врятувалися, сховалися! Ніяких більше мерців, байкерів, людожерів і міліціонерів!» [4, 236]
Але виявилося швидко вона розслабилася - Таня наскільки переживає за своїх батьків, що вони не знають, де їхня донька, турбуються за неї, що намагається покинути дім Ірини, це призводить до того, що дівчатка сваряться й у запалі сварки говорять не те, що вважають насправді:
«Ірка розтиснула руки. Танька не чекаючи цього впала на підлогу.
Я егоїстка? - страшним шепотом запитала Ірка. - Я? І ти туди ж? - злі сльози бризнули з її очей. - Це через тебе ми вляпалися у всю цю історію - я ж не хотіла брати тебе на шабаш, ти наполягла! Це заради тебе я билася з мертвяки, і людожери мене мало не зжерли теж через тебе! А ти кажеш, що я егоїстка?!
Ти не розумієш! - Танькиними щоками котилися сльози. - Я до мами хочу!
Я все життя до мами хочу! - заволала Ірка. - І кого це хвилює?» [4, 240]
Іра наговорила все це у гніві, бо слова Тані боляче відбилися на ній і дівчинка інстинктивно відповіла тим же - принесла біль подрузі.
Ірина майже відразу починає картати себе за гнівні, необдумані слова, які зірвалися з її вуст у момент злості, вона розуміє, що насправді не вважає Таню винною, просто слова дівчинки зачепили болючу струну в її серці й Ірі страшенно соромно за свій вчинок. Картання дівчинки виразно показані у невласне прямій мові персонажу:
«Вона не повинна була, не мала права говорити таке Танькі! Через Таньку вона, бачте, вляпалася! А як інакше? Повернутися і додому полетіти, нехай подруга сама викручується? А, коли Ірку два місяці тому викрали? Танька шукала її по всьому місту, з псами-ярчуками билася, і з відьмою теж! Між іншим, жодного разу не сказала, мовляв, «через тебе, Ірка, вляпалися.
Але з іншого боку, що за дитинство таке? Мама її, бачте, чекає! Скажи спасибі, що чекає! Ірку геть не чекає. І ніколи не чекалає! Ірка шмигнула носом. Доводилося визнати - саме тому вона на Таньку і накинулася. Звичайна заздрість, Ірочка! Соромно!» [4, 241]
Іра усвідомлює, що причина сварки закладена саме в ній - у її підсвідомих заздрощах подрузі, адже у Тані є те, чого немає у неї - люблячих батьків, яким її доля не байдужа.
Відьми знову намагаються вмовити Іру віддати їм подругу, погрожуючи, що якщо дівчинка не згодиться вони вбʼють їх обох. Ірина бачить, що Таня готова сама їм здатися й у відчаї вибачається за свої гарячі, нерозважливі слова:
«- Танька, я дура! Я сама не знаю, як я могла тобі таке ляпнути! Ну вибач! Ти ні в чому не винна! Ну ти що, якщо у мене язик дурний, так я дам тебе вбити? Я не зрадниця!» [4, 250] Дівчинка щиро вибачається, оскільки відчуває вину перед Танею за свої жорстокі слова.
Монолог Ірини глибоко розкриває психологічні процеси, які відбуваються у дівчинці. Вона у відчаї і злиться на Таню, на її бажання вийти до відьом і померти, адже для неї Таня одна з найближчих і найдорожчих людей й Іра боїться її втратити:
«- Танька, ти просто боїшся! Як завжди, на тебе тільки натисни, ти і лапки догори. Алла тобі гидоти говорить, ці відьми - голову морочать, я взагалі не те ляпнула, а ти відразу віриш! «Ох, я погана, ох, я винувата!» Ти себе хоч трохи поважаєш? А людей, які тебе люблять? То ти за маму турбувалася, а тепер даси себе прикінчити? І що, мамі добре стане, турбуватися немає про кого? - Ірка вже кричала. - А я? Я як без тебе? У мене ж, крім тебе, нікого немає!» [4, 251] Ірині страшно навіть уявити собі, залишитися без Таньки, єдиної подруги, яка для неї як сестра.
Незвичні історії як магнітом притягуються до Ірини, не встигла дівчинка владнати проблеми з відьмами як на горизонті зʼявляється інша - бізнесмен Іващенко («Чаклунство за наймом»), якого дівчинка кілька місяців назад ледве зі світу не звела, просить допомогти знайти компаньйона, що втік з його грошима. Дівчинка незадоволена цим візитом, адже він нагадує їй про власні помилки і приносить зайві проблеми, які їй зовсім не потрібні:
«Ірка перевела дух, і миттєве полегшення в її душі змінилося невдоволенням. Вона теж впізнала свого співрозмовника» [5, 19].
«- Проходьте - неохоче процідила вона, - он туди, на лавку під яблунею, - і відійшла в бік, пропускаючи бізнесмена Іващенко, якого починаюча відьма Ірка Хортиця одного разу мало не зжила зі світу» [5, 20].
Ірина боїться, що Іващенко розповість всім, що вона справжня відьма, адже в її памʼяті ще свіжі прочитані історії про те, що з відьмами робили звичайні люди - запирали у власному домі і підпаювали. Підсвідомо вона боїться, що така доля очікує й на неї і це прослідковується в її жестах:
«Перелякана Ірка скорчилась на лавці. Її хворій уяві раптом явилася темна ніч і натовп з факелами, а попереду чомусь та сама тітка, що вигнала її сьогодні з базару. І веде вона народ прямо до будинку, де за щільно зачиненими віконницями зачаїлися вона і баба» [5, 32]. Дівчинці страшно дізнатися, яку реакцію ця новина викличе у її оточенні, адже попри відьомську силу, вона боїться бути викритою як відьма.
Іра намагається контролювати суперечки Таньки й Богдана, для неї важко знаходитися між двома своїми найкращими друзями, які весь час сваряться, тому час від часу вона рішуче втручається у їхні діалоги:
«- Ану досить, - рішуче відрізала Ірка. - Мені ваші вічні сперечання набридли гірше гіркої редьки...» [5, 49]
«…- Досить, я сказала! - гаркнула Ірка. - Ти, - вона тицьнула пальцем у Богдана, - повинен думати, куди свої залізяки можна чіпляти, а куди не можна! А ти... - Іркин палець уперся у Таньку, - припини до всіх чіплятися! А то я взагалі нікуди не піду! Мені і так ця історія не подобається! Я поняття не маю, як ми ці самі гроші розшукаємо...» [5, 50]
Вона мимоволі стає тим фактором, який обʼєднує наскільки різних дітей, як Таня та Богдан. Вони обоє дружать з Іриною, тому вимушені спілкуватися між собою.
Ірина не любить, коли нею намагаються керувати люди, яких неможливо назвати лідерами чи сильними особистостями, вони просто намагаються за її рахунок підняти власну самооцінку. Це викликає в ній злість і роздратування, що виразно можна побачити у цій цитаті:
«Іркина злість досягла пікової точки. Все склалося одне до одного - обіцяні величезні гроші, котрі не стільки приваблювали, скільки лякали її, чаклунське розслідування, за яке незрозуміло з якого боку братися і від якого її друзі нізащо не хотіли відмовлятися. А тут ще цей казна-звідки взявся першокласник, тобто першокурсник, командувати намагається! Набрид!» [5, 91]
Дівчинка зневажає тих, хто кидає власних дітей напризволяще, вважаючи що малі діти повинні самі заробляти собі на життя, а не розраховувати на матеріальну підтримку з боку батьків. У них вона бачить відображення власного батька, який жодного разу за все Іркине життя не поцікавився, де його дитина і як вона живе. Зневага дівчинки відчутно звучить у її діалозі з майором та проглядається у міміці:
«… - А його дітям як, пропадати? - дивлячись на чоловіка прищуреними від ненависті очима, процідила Ірка. - Знаю я таких татусів! Тільки про себе думають, а дитина - жива чи мертв - байдуже! - у голосі Ірки чулася давня, звична гіркота» [5, 164].
«- Таких, як він - майже викрикнула Ірка. - Як мій батько! Однакові гади, що той, що цей! - вона теж кивнула на «вʼязня батареї». - Якби мій татусь хоч трохи, хоч крапельку нами цікавився, може... може, і мама невважала б, що їй зі мною важко, що я їй заважаю! І непоїхала б у свою Німеччину! Як же я його ненавиджу! Ось кого прибила б із задоволенням!» [5, 166]
Ірина не розуміє, що може завадити її батьку, хоч інколи цікавитися нею, крім абсолютної байдужості до власної доньки. Таке ставлення до неї породжує в її душі лише зневагу та ненависть до нього. Стара дитяча рана живе в її серці не загоюючись і весь час кровить, коли дівчинка зустрічає таких батьків, яким не потрібні свої ж діти і, які вважають їх баластом, що заважає їхньому життю і процвітанню.
Отже, Ірка Хортиця вірний і щирий друг, вміє цінувати дружбу та заради друзів готова ризикувати життям. Штамп дитини із «неблагополучної сімʼї» призводить, до того, що дівчинка намагається довести собі і оточуючим, що вона чогось варта у цьому житті. Ірина сильна, вольова, наполеглива особистість, тяжкі повороти долі лише загартували її. Дівчинка вміє швидко і рішучо приймати рішення та нести за них відповідальність. Вона справедлива, чесна, дитина із совістю, але в її серці - рана нанесена недбалим ставленням мами до неї та повної відсутністю інтересу з боку батька.
Ілона Волинська та Кирило Кащеєв створюючи образ Ірки Хортиці - молодої природженої відьми, основну увагу при характеротворенні персонажу приділили таким засобам як: невласне пряма мова, що дозволяє повною мірою показати внутрішні переживання дівчинки; діалог, у якому розкривається взаємодія персонажу із іншими персонажами; характеристика персонажу з боку інших персонажів, що допомагає показати ставлення інших персонажів до Ірини; жести і міміка для підкреслення глибини переживань, емоцій - страху, відчаю, роздратування тощо; портретну характерстику автори використовують лише пунктирно, залишаючи багато місця для читацької уяви.
.2 Становлення та розвиток характеру молодої відьми Тетяни
Найкращою подругою Ірки Хортиці є звичайна дівчинка Танька, яка живе неподалік від неї. Вона щира, вірна подруга, інших друзів, крім Ірини у неї немає, тому вона дуже сумує, коли зʼявляється Рада Сергіївна, яка хоче забрати дівчинку до себе у школу. Цей тихий сум проглядається у її діалогах з Іриною: «… Ні, забере вона тебе. Знову я одна залишусь. В обіймах із книжками, - Танька не відривала очей від верхівки яблуні, але Ірка все одно бачила, що очі у подруги на мокрому місці» [9, 11].
Таня сама визнає, що у неї немає більше друзів, крім Іри і їй важко і боляче від розуміння, що її подруга скоро залишить її. Дівчинка розуміє, що це шанс для Ірини отримати краще майбутнє, ніж те на яке вона може сподіватися тут і тому не заважає їй і не відмовляє у прагненні навчатися у школі Ради Сегіївни, але розлука з єдиним другом навіює на неї тугу.
Відколи Ірина загадково зникла Танька з Іркиним котим весь час її шукали, аж поки не знайшли, коли та тікала від Аристарха і ярчуків. Страх за Ірину показано у прямій мові персонажу:
«- Не стій як нежива, а то й справді неживою станеш! - репетувала Танька, тягнучи приголомшену Ірку за собою, геть від котячо-собачого побоїща» [9, 188]. Таня намагається відвести подругу подалі від небезпеки не зважаючи на ризик для власного життя.
Тетяна - справжня подруга, яка ризикуючи своїм життям намагається врятувати Ірину від дивних сліпих псів-ярчуків, які можуть бачити лише відьом. Її бажання захистити подругу виразно показано у діалогах персонажів та її вчинках:
«- Танька, біжи! Звідки ти тут узялася?
А сама? - войовничо, але не зовсім зрозуміло запитала Танька. - І взагалі, не питання, звідки взялися, питання, як вибиратися будемо, - продовжуючи філософствувати, Танька зробила крок і несподівано опинилася між кудлатим і Іркою, прикриваючи подругу собою.
Ти що робиш, дура? - перелякана Ірка кинулася вперед - між Танькою і кудлатим.
Спокійно, мене він не чіпатиме, - заявила Танька, втім без великої впевненості і, акуратно оббігши Ірку, знову стала між нею і псом» [9, 190].
Навіть не маючи впевненості у власних словах, Таня не вагаючись живим щитом стає між Іриною і псом, що безумовно говорить про певну самопожертву заради дружби.
Попри на міцну дружбу з Іриною, Таня не високої думки про Іриного друга Богдана, тому нітрохи не зрадіє їхній зустрічі. Навпаки, у діалозі з Іриною виразно звучить те, що з Богданом вона не в дружніх стосунках:
«Танька його появі анітрохи не зраділа.
Слухай, звідки цей толкієнутий узявся? - обурено запитала вона у Ірки» [9, 190]. Таня зневажливо ставиться до маніакального захоплення хлопця книгами і фільмами Дж. Р. Р. Толкіна «Володар перстнів» і його належання до обʼєднання толкіністів.
У наступному діалозі стає зрозуміло, що хоч Танька і дружить з Ірою, про Богдана вона майже нічого не знає:
«- Ой! - коротко і якось не по-бойовому видихнула Танька, очікуючи побачити собаку нанизану на блискуче вістря. Але пес просто відлетів убік. Піднявся, оглушено киваючи головою.
У нього що, меч тупий?» [9, 191]
«- Він що, і справді вміє битися мечем? - знову здивувалася Танька.
Звичайно. А ти як думала? - знизала плечима Ірка…» [9, 192]
Таня щиро здивована, що Богдан не просто весь час носить із собою меч та лук, а ще й вміє ними користуватися у бою, адже вона вважала, що це просто атрибутика толкініста від якої немає жодної користі.
Дівчинка сама здогадалася, що Ірина відьма задовго до того, як подруга зізналася їй у цьому про що повідомляє у розмові з нею:
«- А я по коту зрозуміла, - тихо додала Танька. - Він у тебе дуже... - вона замʼялася, підбираючи слово. - …виразний» [9, 197]. Таня дуже багато читає і вміє міркувати власною головою, тому новина, що Ірина відьма не стала для неї несподіванкою.
Для того, щоб знайти Іру, Танька весь час спостерігала за котом, підозрюючи, що він її шукатиме. Дівчинці було не важливо, що через це вона пропускає школу, що майже не спить цілими днями, головне було знайти Ірку про що розповідає у діалозі з Ірою:
«- Та я за цією твариною цілими днями тягалася, мене за прогули наша класна скоро знищить! - знову обурилася Танька. - Я його коли знайшла, згадала, що ти про здоровенного кота питала. Притягла додому - у мене батьки до тварин спокійно ставляться. Він майже тиждень пластом лежав, а потім носитися почав. Я відразу подумала - тебе шукає. І я з ним, якщо встежу, звичайно. Довелося цілодобове спостереження встановити, не висипаюся через нього хронічно. Нещодавно він начебто зрозумів, де тебе шукати, летів з усіх лап - і у дірку в паркані шусть! І в голові немає, що я за ним не пролізу!» [9, 200]
Таня жертвує навчанням, сном, прагнути знайти Ірину, оскільки розуміє, що кіт це її єдина ниточка, яка веде до подруги, тому намагається всюди слідувати за ним: «… - Відлежався, дивлюся, знову намилюється. Я за ним! Тільки цього разу він начебто не проти був, що я з ним іду, навіть допомагав мені» [9, 201].
Вона намагається максимально допомогти Ірині владнати проблеми з Радою Сергіївною та Аристархом Теодоровичем, тому не марнує час даремно, а намагалася знайти про них інформацію, віднайти побільше відомостей про відьом, про що повідомляє у розмові друзям:
«- Поки ти тут спиш, я де тільки не була!
Ну і де? - поцікавилася Ірка.
Утрьох вони всілися на стару лавку під яблунею. Танька зняла з плеча сумку і витягла з неї здоровенну записну книжку.
В Інтернеті була, у бібліотеку збігати встигла. Про цих самих наддніпрянських відьом, виявляється, стільки написано! - Танька почала гортати свій блокнот. - Я й половини переглянути не встигла, але одне скажу тобі чітко - Рада Сергіївна тебе в спокої не залишить. Вона і справді заздрить! Робленівідьми завжди заздрили природженим» [9, 210].
Вона «раціо» їхньої компанії, любить працювати з інформацією у бібліотеках та інших джерелах, дівчинка начитана та всесторонньо розвинута, про що можна судити з її діалогу з Ірою:
«- Ніякий він не Аристарх Теодорович, - урочисто повідомила Танька. - Звичайний Олександр Федорович, - вона на мить задумалася. - Хоча теж круто, зовсім як Керенський» [9, 214].
Таня спостережлива та розсудлива, вона першою, звернула увагу на дивні сни Ірини, оскільки розуміє, що відьмі прості сни не повинні снитися. Це викликає у ній тривогу та зосередженість у діалозі з Іриною:
«- Які сни? - раптом насторожилася Танька.
Ірка знизала плечима:
Кажу ж, дурні! І головне, однакові!
Що значить «однакові»? - з нетерпінням перепиталаТанька. - Ти давай по детальніше.
… - Ти що, не розумієш? - Танька страшенно розхвилювалася. - Якщо ти відьма, значить, твої сни - не просто так!» [9, 232] Дівчинка вміє логічно мислити та знаходити пояснення не лише в книгах, а й самостійно.
Тетяна вважає себе розумнішою Богдана, оскільки він цікавиться лише тим, що повʼязано з «Володарем перснів» Дж. Р. Р Толкіна і нічого іншого, крам ельфів і гномів не читає, на відміну від неї - Таньки, яка читає найрізноманітніші книги та багато про що знає. Тому при нагоді намагається показати свою обізнаність у діалозі з ним:
«- Треба ж, які ти слова знаєш! Інквізиція, до твого відома, це суд такий, церковний, він вирішував - палити чи ні. А коли вже палять - називається аутодафе. Це в Європі так, а у нас відьма не судили.
І не палили? - з щирою зацікавленістю запитала Ірка.
Танька замʼялася:
Ну-у, іноді палили. Усім селом збиралися, у хаті відьму замикали і разом із хатою палили. Тому що всередині власного будинку відьму образити не можна, - із деякою гордістю за відьом оголосила Танька» [9, 218].
У битві проти Ради Сергіївни, Танька брала активну участь і допомагала Ірині і Богдану, чим могла. Саме дівчинка придумала план, як здолати стару відьму. Хвилювання від цього виразно показано у діалозі з Ірою та жестах персонажа:
«- Я придумала! - скрикнула вона, хапаючи Ірку за руку. - Я знаю, як нам подолати Раду! Й Іващенка заодно врятуємо! Треба лише змусити Раду прийняти вигляд чого-небудь нешкідливого для людей! - Танька запнулася. - Але спершу я у словнику подивлюся, що таке мочало. А то раптом воно... агресивне» [9, 248]. Вона вміє визнавати, що чогось не знає, але постійно вдосконалюється, коректуючи свої знання.
Першу позитивну характеристику Тані робить Богдан після бою з Радою Сергіївною, визнаючи її заслуги у їхній перемозі: «- Молодець, Танька, - поблажливо похвалив Богдан. - Точно зʼясувала, у що відьма може перекинутися. Без тебе ми б так не підготувалися!» [9, 261]
Таня не знає, як реагувати на похвалу хлопця тому ніяковіє. Не зважаючи на свою нелюбов до Богдана, вона все ж справедливо визнає і його вклад у спільну перемогу, що можна побачити у їхньому діалозі: «- Та й ти нічого. Із лука стріляти вмієш, - зніяковіло пробурмотала Танька» [9, 261].
У «Відьминому дарі» Таня бажає стати відьмою, як і Ірина, але подруга відмовляється робити з неї роблену відьму, тому дівчатка часто сваряться, адже сліпе бажання Таньки стати відьмою не приймає жодних раціональних заперечень Іри, що проглядається в їхньому діалозі:
«- Я - не відьма, - погодилася Танька і тут же закричала: - Тому що ти не хочеш мене нею зробити!» [4, 7]
«…- Але ж це ти мене відьмою зробиш, - вкладаючи в слова всю можливу переконливість, відповіла Танька. - Ти ж не будеш змушувати всякі гидоти влаштовувати!» [4, 7] Таня знає про загрозу стати лихою відьмою, але знаходить всьому виправдання, адже мета виправдовує засоби.
Попри ці суперечки у глибині душі дівчинка розуміє, що Іра має рацію, хоч і не бажає цього визнавати.
Таня не любить свій день народження, оскільки її батьки влаштовують із нього зустріч ділових партнерів, а ті ще й привозять своїх дочок, з якими в дівчинки далеко не дружні стосунки, про що говорить сама дівчинка:
«- З Алкою ще ніхто впоратися не міг, - зітхнула Танька. - Мало, що вона кожен день народження мені нерви тріпоче, так потім ще півроку батьки її в приклад ставлять - яка вона вся з себе незвичайна!» [4, 30]
Дівчинка талановита, вона красиво малює - її роботи займають призові місця і хоч сама Таня не вихваляється цим, але Ірина дуже високо ставить її вміння, що виразно звучить у діалозі Іри з Аллою:
«- Ось Танька у нас, наприклад, класна художниця. Ви знаєте, її картина на міському конкурсі друге місце посіла! Між іншим, у журі багато хто вважав, що вона заслуговує перше!» [4, 26]
Таня дуже рада, що Ірина таки згодилася взяти її на шабаш, здійсниться її мрія, але вона остерігається летіти в ступі, адже боїться впасти з висоти й розбитися. Попри це, дівчинка намагається контролювати власні страхи, задля поставленої мети і це можна побачити у діалозі дівчаток:
«Танька підбігла до ступи і раптом нерішучо зупинилася.
Це ти мене на мотузці, як прицепчик, поволочеш? - із сумнівом запитала вона. - А раптом розвʼяжеться?
Боязно? - озирнулась через плече, Ірка із веселим інтересом втупилася на Таньку. - Так, може - ну його, цей шабаш? Адже я не наполягаю.
Ні-ні-ні, - заметушилася Танька, сперлася руками об край ступи, підтяглася... І завмерла - одна нога в ступі, інша бовтається зовні. Нещасним голосом поцікавилася: - Ір, а ти взагалі-то літати вже пробувала?» [4, 37]
У ній бореться природня обережність і цікавість, бажання політати і страх падіння, мрія і сувора реальність. У дівчинці відбувається боротьба остраху перед невідомим і бажанням відкрити для себе щось нове і захопливе.
У Тані чиста душа, вона намагається допомагати всім, хто цього потребує, будь-то безіменна русалка чи полонена Ольга Вадимівна. Дівчинка не може миритися із несправедливістю і злом та перша кидається на виручку:
«- Гей, гей, ви що робите? - закричала Ірка і кинулася на допомогу Танькі, яка вже тягнула одну з русалок за мокрі коси, намагаючись стягнути її з жертви. У кращих традиціях шкільних бійок роздаючи стусани й зуботичини, Ірка з Танькою розкидували озвірілих русалок у різні боки» [4, 66].
Якщо вона впевнена у правильності своїх дій, то не чекає підтримки зі сторони, а однією з найперших поспішає на допомогу. Для Тані групове побиття русалками безіменної немислиме, тому дівчинка використовує всі методи, щоб захисти нещасну від них.
Таня прибічниця мирного вирішення конфліктів, але коли розуміє, що надії на це немає, готова до силового врегулювання ситуацій.
«…Короткий поштовх ззаду перекинув її на солому - у бійку рішуче втрутилася Танька.
Ірка вихопила мітлу і жбурнула її Танькі у руки. Збиваючи палаючу свічку, Танька заскочила на стіл. Свічка звалилася, вогник лизнув пучки соломи на підлозі. Алла кинулася і вчепилася Танькі в ногу. Танька аж завила від захоплення і з розмаху заїхала держаком мітли Аллі по вуху» [4, 83]. Змога поквитатися з Аллою викликає у Тані захват та все більше розбуджує бойовий настрій дівчинки, безслідно проганяючи невпевненість та відчуття меншовартості, яке виникало у ній після спілкування з робленою відьмою.
За моральні якості, які Таня проявила намагаючись допомогти Ользі Вадимівні (безкорисливість, щирість, рішучість, співчуття), стара вирішує віддає їй свій відьомський дар.
«- Пусти, - чужим голосом сказала подруга і потягнулася до Ольги Вадимівни.
Стара відьма пливла в повітрі. Теплий вітерець ворушив широкі рукави білої блузи. Очі світилися нестерпним зеленим вогнем. Дивилася вона лише на Таньку.
Підійди! - поманила вона, і Танька пішла назустріч старій» [4, 84].
Таня перебуває у своєрідному трансі, тому спочатку не розуміє, що відбувається, вона підкоряється поклику відьми не усвідомлюючи, що та задумала.
Таня сильно бажає стати відьмою, але боїться, що це її бажання стане між нею та Іриною, її найкращою і єдиною подругою. Цю невпевненість і страх можна спостерігати у жестах дівчинки та в її спілкуванні з Ірою:
«Танька тут же втупилася у землю.
Ти тільки не подумай, будь ласка, що я від заздрощів, - жалібно сказала вона. - Ір, ну ти ж моя єдина подруга, правда! Просто... Ну, а ти сама на моєму місці - не хотіла б?» [4, 105]
Вона дуже переживає, що її батьки не знаючи, де дівчинка не знаходять собі місця - це не дає спокою дівчинці, вона не бажає завдавати їм зайвих турбот. Таня - сімейна дитина, тому для неї важливо, щоб її батьки були спокійними і впевненими в її місцеперебуванні. Її моральні переживання засвідчують жести, риторичні запитання та незавершені фрази:
«Танька безсило опустилася поруч і з тугою озирнулась по сторонах.
«- Пʼять днів! А як же моя мама?.. - жалібно протянула Танька» [4, 161]. Дівчинці надзвичайно важко від розуміння, що її рідні втратили спокій, а вона навіть не має змоги сказати їм, що з нею все добре.
Таня намагається у будь-якій ситуації бачити щось позитивне, адже це дає сили і допомагає не впадати у відчай. Дівчинка сильно переймається проблемою своєї фігури, тому в усіх перипетіях, що випали на її шляху бачить шанс схуднути про що й заявляє Ірині:
«- Між іншим, ми он скільки часу без відпочинку. І майже без їжі, - Танька нервово витягла з здоровенного целофанового пакета шоколадний батончик і зашаруділа обгорткою. - Одне добре, - пробурмотіла вона, вгризаючись у шоколад, - голодування й активний спосіб життя - кілограма на два я точно схудла. А може, навіть на три» [4, 142]. У ситуації, коли її життя висить на волосині, вміння бачити щось позитивне у морі негативу - це показник сильного характеру.
Таня радіє, коли їх знайшла міліція, адже щиро вірить, що дівчаток розшукують її батьки і, що вже сьогодні вона буде дома, весь цей кошмар зі втечею від відьом закінчиться. У дечому це надто наївно і простодушно, адже зважаючи на те, що вони пережили за ці декілька днів не можна так легко довіряти незнайомцям, навіть якщо вони у міліцейській формі. У діалозі з майором розкривається вся глибина її бажання потрапити додому і не останню роль у цьому відіграє міміка дівчинки:
«- Просто дехто просив вас відшукати.
Обличчя Таньки просвітліло:
Мама і тато! Ну звичайно! Вони мене шукають! Ірка, сьогодні будемо вдома!» [4, 191]
Безрозсудлива сміливість приходить до Тетяни, коли здається, що шансів на порятунок більше немає. Вона не збирається помирати благаючи пощадити її, що очевидно з її діалогу з відьмами:
«- Ваші бабуні теж рвуться, ще й як! - раптом зухвало заявила Танька. - Цілу промову сказали, про те, як вони на вас працюють, а ви... - Танька хмикнула, - ...розпузатились» [4, 195].
Дівчинка відверто провокує відьом, показуючи, що в цій ситуації вона більше їх не боїться:
«Ірка спробувала застережливо штовхнути подругу, але та лише відмахнулася:
Досить, Ірка! Мені їх тепер боятися нічого - вони все одно вирішили мене вбити! Хіба ти не відчуваєш?» [4, 196]
Таня відчуває себе винною перед Іриною за те, що втягнула її в цю історію і тепер вони обоє будуть змушені померти, адже старі відьми не відпустять їх. Її картання простежуються у діалозі із подругою:
«Танька присіла поруч.
Це я винна, - прошепотіла вона. - Якби я не змусила тебе взяти мене на шабаш...» [4, 204]
Дивом врятувавшись і діставшись Іркиного дому, Таня бажає найперше повідомити своїх батьків, що з нею все добре, адже за ці дні вимотала себе думками про те, як вони переживають. Неможливість звʼязатися з батьками призводить до того, що нерви дівчинки здають і вона, не дивлячись на небезпеку, поривається йти до тих, та ще й мимоволі ображає Ірину:
«- Мама... Тато... - кричала Танька. - Вони думають, я зникла! Я тут, за два кроки, і навіть не можу сказати їм, що зі мною все добре? А ну пусти мене!
… Але Танька її не слухала. Вона рвалася до дверей.
Ти егоїстка! - закричала вона. - Моїй мамі зараз погано!» [4, 239]
Відчуття вини за несправедливі сказані слова подрузі, страх і відчай злилися в ній у єдиний порив - бажання потрапити до власного дому, навіть, якщо це не нерозумно й ризиковано.
Таня вирішує, що надалі розбиратиметься з відьмами самостійно, досить того, що Ірина для неї зробила: «- Ти права! - крикнула вона. - Я дійсно сама винна! Спасибі тобі за допомогу, далі я впораюся!» [4, 241] Частково у ній говорить образа на Іринині слова, а частково - почуття провини, адже по справедливості, все щотрапилося розпочалося саме через неї.
Таня чує як старі відьми погрожують Ірині розправою над всіма, хто її дорогий за те, що вона допомагає їй і дівчинка вирішує здатися самостійно, щоб ніхто не мав помирати заради неї. Попри страх перед смертю Таня готова пожертвувати собою, лиш би Іру залишили в спокої. Міміка дівчинки, жести вказують на те, що вона готова прийняти власну долю:
«- Ірка, впускай, - бліда, як крейда, Танька стояла поруч. Руки щільно стиснуті й притиснуті до грудей, у широко розкритих очах застигли жах і рішучість. - Вони мають рацію. Ти не повинна мене захищати. Загинеш. Я сама в усьому винна...» [4, 250]
Всю рішучість намірів дівчинки характеризують її вчинки, вона не зрадниця, не збирається ховатися, коли її подрузі погрожують через неї: «…Танька коротко схлипнула і справді пішла до воріт» [4, 251].
У час, коли настала постала реальна небезпека втратити Ірку і Богдана, Таня збирає всі сили і відчайдушну злість, щоб пробудити в своїх крові відьомський дар заради порятунку друзів. Душевні переживання дівчинки виразно показано у невласне прямій мові героїні:
«Зараз вони загинуть - і єдина подруга Ірка, і придурок цей толкієнутий. А слідом прийде черга і самої Таньки! Дівча тихенько застогнала. Друзі ось-ось загинуть через неї, а вона стоїть тут, як завжди безпорадна, нездатна хоч щось зробити! Але ж вона відьма! В її крові - дар! То де ж він?
Танька відчула , як нею трусить: від скаженості й безнадії, від злості на саму себе, від страху за друзів... А потім страшна, спопеляюча вогняна куля піднялась звідкись зсередини. Диким болем охопила серце - і Танька дізналася, що відчуваєш, коли кров кипить по-справжньому. Куля піднялася до голови, немов би язик полумʼя облизалп мозок. Танька закричала... Рій смарагдових іскор затанцював на її пальцях, плечах, волоссі... Біль схлинув... Танька схопила Іркину баночку польотної мазі. Кинулася у коридор. Підняла збиту велетом довгу сталеву вішалку. Скочила на неї, відштовхнулася пʼятами... і вилетіла у двір» [4, 270].
Відчуття власної безпорадності, відчаю, страху, безнадії, породжують у дівчинці злість на себе, ця суміш почуттів допомагає відкинути внутрішні барʼєри та прикликати з глибин свого єства силу здатну змінити все її життя.
Попри все те зло, що за ці дні їй робили роблені відьми, Тані все одно шкода їх, їхнього відчайдушного, тваринного прагнення отримати відьомську силу. Таня мʼяка за вдачею, не злопамʼятна, вміє прощати і співчувати ворогам, це виразно показано в її з Іриною:
«- А чому ж на душі так паршиво? - заперечила Танька. - Може, не треба було нам все-таки на шабаш летіти? І дар у тієї вмираючої відьми, Ольги Вадимівни, теж не потрібно було брати. Нехай би вже комусь із них дістався, - Танька кивнула на роблених, що повільно піднімалися із землі» [4, 276]. Попри власне бажання стати відьмою, їй жаль, що вона відібрала цей шанс у когось із них.
Таня сильно здивувалася, коли дізналася, що Ольга Вадимівна сама спланувала віддати їй свою силу і, що не знаючи її вірила, що дівчинка стане хорошою відьмою. Для неї багато що означає таке визнання від старої відьми:
«- Але ж ви мене зовсім не знаєте... - здивувалася Танька.
Тепер знаю. Ти будеш хорошою відьмою. Може, навіть кращою, ніж була я. І вже у всякому випадку, набагато кращою, ніж будь-яка з цих панянок. - Ольга Вадимівна недбало махнула в бік колишніх роблених» [4, 278].
У «Чаклунстві за наймом» характер Тані вже інакший, дівчинка змінилася, за допомогою чаклунства вона отримала ту частину впевненості в собі, яка не вистачала їй декілька місяців назад. В її діалозі з бізнесменом Іващенко Таня веде себе незворушно, впевнено, відчуваючи себе володаркою ситуації:
«- Теж відьма? - посміхнувся бізнесмен.
Припустимо, - абсолютно незворушно відрізала Танька і наостанок лизнула палець ще раз. - А що, про мене ви теж всім розкажете? Друзям, сусідам?
…Щось у Танькиних словах йому не подобалося. Напевно, тон. Надто легковажний, та ще й виразно уїдливий» [5, 35]. Таня відьма і пишається цим, вона не боїться примарливих погроз Іващенко, тому її не так легко залякати як на Ірину.
Автори не подають детального опису зовнішності дівчинки, лише побіжно, пунктирно вказують на основні риси: «Тут кущі знову розсунулися і з них вибралася ще й дівчинка - світловолоса і пухкенька» [5, 34].
Навіть Богдан не дивлячись на те, що часто заїдається із Танькою змушений визнати, що вона змінилася у кращу сторону. Від нього ми отримуємо таку характеристику образу Тані:
«-Ну ні фіга ж собі! - видихнув Богдан, який похмуро мовчав під час цих кровожерливих переговорів. - Така начебто скромна, тиха, боягузлива, у школі всього боїться... А тут - треба ж, як крутого мужика-бізнесмена розкрутила!
При чому тут школа, - фиркнула Танька. - Це бізнес!» [5, 44]
Таня не пропускає жодного випадку, щоб не зачепити Богдана, оскільки вважає, що він, як найменший із їхньої компанії, ще дитина, яка грається зі своїми мечами і толкіністами, та й до того ж, не дуже розумний. Поблажливо-зневажливе ставлення дівчинки до Богдана проявляється у міміці та її діалогах з друзями:
«Танька зиркнула на Богдана, скорчила гримаску:
А я ще сказала, що без дурнів! Вибач, Богданчик, про тебе забула. Не розумію, чого ми ще і з ним повинні ділитися, по-моєму, від нього ніякого толку. Ну ладно, раз ти так кажеш, нехай буде на трьох» [5, 46].
Таню дратує, що Богдан постійно носиться із зброєю, адже на її думку це по дитячому і привертає до нього надто багато уваги. Її роздратування часто проривається в намагання образити хлопця в розмовах:
«Тут солідна корпорація! - спалахнула у відповідь Танька. - Дорослі серйозні люди, і жодному, чуєш, ти, придуроку, жодному з них не прийде в голову возитися з усякими безглуздими мечами і луками... Вони справою зайняті!» [5, 51] Дівчинку злить, що хлопчина надто велике значення приділяє своїм залізякам і сильно дорожить ними.
Не зважаючи на те, що магічні сили дали Тані впевненість у собі перед звичайними людьми, вона все ще розгублюється перед тими, хто володіє такими ж здібностями як і вона. Хоч, варто зазначити, дівчинка бореться з паталогічною невпевненістю у власних силах, це часто проявляється у її розмовах із друзями: «- Я? Я думала, ти сама... - злякано відсахнулася Танька, але відразу взяла себе в руки. - А чому б і ні? Якщо треба, можу і я! - заявила вона войовничо і грізно зиркнувши на скривленого Богдана» [5, 74].
«… Дівчина фиркнула, взяла дзеркало і урочисто поставила його на стіл перед собою. Нервово відкашлялась. Спробувала якомога величніше покласти руки на раму, але дзеркала виявилося замало й особливої величності не вийшло, пальці зісковзнули з вузького обідка» [5, 75]. Таня нервує за потреби використовувати свої вміння на людях, адже підсвідомо вона боїться невдачі і критики.
Попри те, що Таня весь час свариться з Богданом, вона не хоче вплутувати в це Ірку - свої проблеми вона прагне вирішувати самостійно, віч-на-віч із хлопцем: «…Але Танька, здається, зовсім не збиралася ображатися. Навпаки, підштовхнула Ірку до дзеркала.
Із толкієнутим я потім розберуся, - прошипіла вона» [5, 77]. Таня розуміє, що Ірині не подобаються її перепалки з хлопцем, але нічого не може з собою подіяти.
Показна нелюбов до Богдана зникає в Тані, коли хтось інший, хоч і мимоволі, намагається образити хлопця. Дівчинка відразу стає на бік Богдана і починає захищати його, хоча й сама не помічає цього. З цього можна зробити висновок, що бурчання дівчинки - це зовнішній вияв привʼязаності до хлопчини, і насправді, не дивлячись на всі недоліки Богдана, він їй по своєму дорогий. Ставлення дівчинки проявляється у діалозі з майором:
«Богдан ображено засопів. Але найцікавіше було те, що і Танька образилася на майора.
Богдан - здухач! - хоч і пошепки, щоб не почув змучений тривогою і цікавістю охоронець, але дуже палко оголосила вона» [5, 137].
Таня як і Ірина, зневажає батьків, що полишають своїх дітей. У неї нормальна родина і їй важко уявити себе на місці таких дітей, але дівчинка розуміє, що це страшне і жахливе становище - бути зайвою в житті батька чи матері. Ставлення дівчинки проявляється у міміці та невласне прямій мові:
«Танька гидливо скривилася. А вона ще думала, що тільки Ірці так особливо не пощастило із батьками: позбулися дитини, як непотрібного тягаря, і всі справи! І ось вам будь ласка, точно такий же екземпляр! На мить їй стало зле - вона уявила, як її власний, рідний і улюблений тато готовий так само підлесливо нити, лише для того, щоб заощадити гроші на своїй дочці!» [5, 163] Дівчинці неприємна навіть думка, що її батько міг би залишити її напризволяще, що вона стала б для нього тягарем.
Таня заощадлива і має фінансовий нюх, зважаючи на те, що її батько займається торгівлею нерухомості це й не дивно. Вона не бажає ділитися своїми чесно заробленими грошима з вовкулаками, тому намагається зберегти максимум доходу, адже розуміє, що Ірина просто не розуміє, навіщо їм потрібні такі великі гроші. Із розмов дівчаток очевидно, що Таня володіє хваткою майбутньої безнесвумен:
«- Добре, добре - підняла долоні Танька. - Одного відсотка від пʼятисоти тисяч їм вистачить? А що, пʼять тисяч доларів - нормально за ніч роботи» [5, 215].
«- Зі ста шістдесятьма тисячами можна тільки починати працювати, - засмучено зітхнула Танька. - Доведеться мені бути тобі за менеджера, а то тебе кури загребуть, разом з усім твоїм крутим відьомством. - Вона повернулася до майора. - Тільки заради Ірки поділимо порівну. У сенсі, половина - на вас сімох, а половина - нам на трьох» [5, 217].
Вона не жадібна до грошей і ображається, коли їй так кажуть, вона вважає себе практичною й раціональною особистістю, що простежується у розмовах дівчинки: «- Нічого ми не жадібні, зараз час такий, - образилася Танька. - І взагалі, хто ви такі, щоб критикувати!» [5, 265]
Таня розумна і розвинута дитина, начитана, вона багато про що знає з того, що друзям не відомо - це те що виділяє її серед них. Відколи дівчинка стала відьмою вона весь час самовдосконалюється і багато читає, щоб краще розуміти природу надприродних явищ. Її всебічні знання повною мірою розкриваються в діалозі з Іриною під час битви проти нічок:
«- Це що ще за заговір?! Чому не знаю?! - із сумішшю радості й ревнощів заволала Ірка.
А ти не покладайся тільки на бабусиний зошит! Із літературою працюй! - хвацько викрикнула Танька, хльостаючи вогнем в усі сторони» [5, 273].
Коли зявляється небезпека для Богдана Таня по своєму, але все ж захищає його. Вона вміє швидко приймати рішення у складних ситуаціях і готова нести за них відповідальність:
«- А от фіг вам, не ваш! - раптом люто вигукнула Танька і... Вхопивши Богдана а плечі, вона з усіх сил вдарила його головою в стіну!
…- Зі мною потім розберешся! - викрикнула відьма. - А зараз дай їм! - вона вказала на нічок» [5, 280].
Потреба по чесному поділити зароблені гроші на всіх злить Таню, хоч вона і розуміє, що це справедливо враховуючи події, що з ними трапилися, але все ж злиться, адже ця справа початково була тільки їхня і заробіток мав ділитися на трьох. Роздратування дівчинки з цієї нагоди звучить у діалозі з Богданом:
«- А він і роздер! - агресивно відгукнулася Танька. - Мене! Вважай, по живому зарізав! Видряпав, вигриз! Вовчара ганебний! Доведеться таки з ними ділитися, по пʼятдесят тисяч на кожного! Ну що за дорослі пішли! Замість того, щоб дітей захищати, так і норовлять кинути на сотні тисяч баксів!
Так він і захищав! - заступився за перевертня Богдан. - А то пристрелили б тебе!
Так я тому і поступилася! Інакше фіг би він у мене отримав, а не триста пʼятдесят тисяч! - здійнялася Танька» [5, 290].
У Тані відбувається певне роздвоєння - совість і справедливість кажуть дівчинці, що такий поділ чесний, а фінансист у ній бушує від втрати першопочаткового заробітку. Попри це у дівчинці переважають саме моральні показники, а не бажання матеріального зиску.
Ілона Волинська та Кирило Кащеєв образ молодої відьми Тані у романах «Сезон полювання на відьом», «Відьмин дар», «Чаклунство за наймом» та «Острів перевертнів» творять за допомогою декількох засобів характеротворення, основним із яких є діалог, оскільки саме у взаємодії та взаємозвʼязку друзів, найбільш чітко можна розкрити думки та прагнення персонажа; невласне пряма мова використовується рідко, лише в тих випадках, коли необхідно показати душевні, психологічні переживання дівчинки; як і у випадку з образом Ірини, портретна характеристика подається побіжно, їй майже не приділяється увага. Зрідка використовується характеристика персонажа іншими персонажами, як засіб підкреслення змін, які відбулися у ній.
.3 Богдан як образ сучасного лицаря
Богдан - давній друг Ірини, вони дружать ще з дитячого садка. Хлопець захоплюється книгами і фільмами Дж. Р. Р. Толкіна, ходить із мечем і луком, тому його можна назвати толкіністом. Із першого діалогу Богдана з Іриною стає зрозуміло, що хлопець буквально живе вигаданому Толкіном світі: «…Дверцята відразу прочинилися й Ірці в горло вперлося вістря важкого сталевого меча.
Слідом висунулася голова хлопчика й обережно, зовсім як Ірка нещодавно, повернулася в одну сторону, потім в іншу: хлопчина підозріло оглядав проспект. В Ірки навіть подих перехопило - невже він теж зустрів пса? Або кота?
Навколо засідки! - пошепки оголосив хлопець. - Леді Ілейн виявилася агентом Саурона!» [9, 26] Для Богдана любов до творів Толкіна це не просто примха, це стиль життя.
Богдан наскільки захоплений творами британського письменника, що намагається говорити і виглядати як його герої. У діалогах хлопчика виразно звучать мотиви Толкіна, - зловісність, трагізм, повсюди зачаїлися вороги:
«- Не можу, - все тим же зловісним шепотом відповів хлопчисько, - я саме від неї ховаюся.
Ірка подивилася на нього з роздратуванням - всього на рік її молодше, одинадцять вже виповнилося, а веде себе як пʼятирічний.
Чого це раптом?
Очі Богдана різко відчинилися, голос наповнився трагізмом.
Вона хоче мене постригти!
Ірка критично втупилася на шевелюру Богдана:
Взагалі, постригтися б не заважало.
Ти що, зовсім? - пацан так образився, що заговорив нормально. - Ти у «Володарі перснів», крім хоббітів, хоч одного стриженого бачила?» [9, 27]
У цій цитаті присутній ще один засіб характеротворення - характеристика персонажа з боку інших персонажів. Ірину інколи дратує фанатизм хлопця, вона вважає, що часом хлопчина у своєму прагненні наслідувати фільм, веде себе як дитина.
Коли Ірка зникає з дому Богдан весь час шукає її і, знайшовши дівчину разом із Танькою, у компанії дивних сліпих псів, починає захищати дівчат:
«- Я не зрозумів, це гра така: хто швидше заплигне собачці в пащу? - поцікавився єхидний хлопʼячий голос. - А ну відійдіть обидві: я тут спереду головний, всі інші - ззаду.
Знайома постать Богдана вклинилася між Танькою і кудлатим. У руці хлопець, як завжди, тримав довгий меч» [9, 190]. Стає зрозуміло, що меч хлопчина носить з собою повсюди і ніколи не розлучається з ним, адже він його бойовий товариш.
Богдан не покладаючи сил відбивається від псів-ярчуків, намагаючись не допустити їх до Ірки, розуміючи, що саме дівчинка є їхньою ціллю:
«Богдан ганяв псів. З усіх своїх чималих сил вони поривалися до відьми. Одного не могли второпати дурні ярчуки - Богдан з цією відьмою дружив із дитячого саду» [9, 192].
Богдан здивований наполегливістю псів, це можна побачити у монолозі хлопчика: «…- От зарази наполегливі! - пропустивши повз себе шкутильгаючого кудлатого, Богдан схопив його за шкірку. Пес спробував тяпнуть кривдника, але в черговий раз виклопотавши рукояттю меча по зубах, покірно затих» [9, 193]. Він не збирається підпускати їх до Ірини, оскільки відчуває, що вони мають лихі, щодо неї, наміри.
Прогнавши псів Богдан пишається собою, адже велика битва виграна, а він залишився переможцем. Богдан часто поводиться як хлопчисько, реально не оцінює загрозу, для нього будь-яка небезпечна ситуація - це гра:
«Легковажно-героїчно закинувши меч на плече, Богдан повернувся до дівчат:
Не знаю, як вони тебе бачать, але як бачити перестали, начебто нормальні собаки. Тільки без очей. А взагалі, звичайно, песики - чистий жах. Ти де їх взяла?» [9, 194] Богдан не боїться дивних собак, які одержимі його подругою, ним керує звичайна цікавість перед незвичайним та загадковим.
Богдан абсолютно спокійно реагує на новину Ірини, що вона відьма, ніби-то існування відьом буденна річ. Це пояснюється тим, що Богдан вірить у існування магії, відьом та іншої нечисті, хоч з точки зору прагматичної людини - це все дитячі казочки. Ставлення хлопця до чаклунства виразно звучить у діалозі з Ірою:
«- Теж відьма? - уточнив Богдан.
Ірка кивнула.
Зрозуміло. Що стоїмо, побігли, - скомандував він, припускаючи далі.
… - Чого дивуватися? - знизав плечима Богдан. - Он скільки про всяке чаклунство написано, і фільми є класні. Я завжди знав, що це не може бути тільки вигадкою» [9, 197].
Богдан - чудовий слідопит. Всі його ігри з рольовиками навчили хлопця не лише вміти вправно володіти мечем, а й могти зрозуміти по слідах, що сталося, куди пішла людина чи інша істота. Свої вміння хлопець розкриває у діалозі з дівчатами:
«- Офігіти місце, - перебив Таньку Богдан. - Я над слідами пів дня просидів - трохи дахом не поїхав. Твоїх кросівок відбитки, цього лапи, - він кивнув на кота. - Потім собачі, і клаптики шерсті - синьої. Для вʼязання. І все це між собою билося! Включаючи шерсть» [9, 199]. Зважаючи, що його не було поруч у момент битви Ірини і кота проти ярчуків та відьми, можна з впевненістю говорити про те, що хлопчина дійсно розуміється на тлумаченні слідів.
Богдан належить до тих людей, які за словом у кишеню не лізуть, тому загризається із Танею, не дозволяючи, щоб слово дівчини було останнє у їхніх суперечках. Огризається він не зі злоби, просто йому подобається провокувати дівчину, породжуючи таким чином суперечку заради суперечки. Натяк на це простежується у їхньому діалозі:
«- Ага, - кивнув Богдан. - Сиджу я у нас у саду на дереві - до предків гості заявилися, нудьга смертельна, - пояснив Богдан Ірці. - Дивлюся, твоя подружка через паркан лізе. Ну, не стільки сама лізе, скільки кіт її тягне. Прямо як мишу. Форсували вони цю нездоланну перешкоду і ходу проспектом. Я крикнув, що спати йду, а сам теж через паркан - і за ними!
Тебе хтось запрошував? - гнівно запитала Танька.
А як ви б тут без мене з песиками впоралися? - питанням на запитання відповів Богдан. - Хоч, якщо б ти у них на очах через паркан полізла, може, вони б від реготу здохли...» [9, 201] Богдан має почуття гумору і відчуваючи дещо зневажливе ставлення Тані до нього, застосовує гумор проти дівчинки.
Хлопець вважає себе експертом у світі книг і фільмів Дж. Р. Р. Толкіна «Володар перснів», - це те у чому він впевнений на сто відсотків, тому коли виникає змога довести свої знання, Богдан цим користується у суперечці проти Тані:
«Танька обдарувала його черговим зневажливим поглядом і їдко процідила:
Володар Мордора. До Саурона.
Фігня, - з явним задоволенням повідомив Богдан. - До Саурона Темним Володарем був Моргот. - І точно копіюючи Танькину манеру, видав: - Книжки читати треба!» [9, 214] Неоголошене протистояння хлопця із Таньою продовжує загострюватись, а нетерпимість один-одного лише розпалює їх.
Богдан вирішує для себе, що буде особистим охоронцем Ірини, щоб більше з нею не трапилася біда. Ірина - його найкращий друг і оберігати її його прямий обовʼязок як хлопця. Розуміння, що його подруга відьма звучить у словах хлопця та проглядається у його міміці:
«- Відьма, - посміхнувся Богдан, але в усмішці його було і шанування. Він хвацько відсалютував Ірці мечем: - Готовий бути вашим лицарем-захисником, відьма Ірка Хортиця! Всіх ярчуків розжену!» [9, 216]
У битві проти Ради Сергіївни та порятунку бізнесмена Іващенка, Богдан приймав, активну роль, знову ганяючи ярчуків від Ірини та контролюючи ситуацію з Аристархом Теодоровичем. Він відчуває свою відповідальність за Ірину, адже як ніхто інший знає те, що більше дівчинку немає кому захисти:
«…А хлопчина підійшов до псів і просто-напросто поплескав їх кінчиком меча по маківках - одного, другого. Пси завмерли. Дрібно тремтячи, вони розвернулися до хлопця.
Так-так, це знову я, - з милою посмішкою підтвердив він. І голосно й розмірено постукав кінчиком меча по асфальту» [9, 254]. Вчинок хлопчика показує, що він не боїться псів і готовий будь-що допомагати подрузі.
Богдан - вольова особистість, не боїться небезпек, він просяк духом лицарства, захищає своїх друзів від загроз і завжди готовий прийти на допомогу. Це прослідковується у словах, вчинках та міміці хлопчика:
«Він спробував кинутися слідом, але хлопчина заступив йому дорогу. Жало меча вперлося чоловіку у горло, змушуючи його завмерти на місці.
Та ви не хвилюйтеся так, Аристарх Теодорович. Або як вас там - Олександр Федорович? - повідомив він. - Кажуть, за одного битого двох небитих дають. Зможете двох песиків аж на чотирьох зміняти. Вигідний бізнес! - говорячи хлопець, краєм ока поглядав на ще одну, пухкеньку блондинисту дівчину, яка теж виринула із-за баків» [9, 255]. Попри суперечки з Таньою, Богдан відчуває відповідальність і за неї, тому тримає дівчинку у полі зору.
Богдан вміє не лише битися мечем, але й стріляти із лука, що хлопчина продемонстрував за нагоди: «…Важка стріла хвацько свиснула. Тупий наконечник вдарив відьмі в долоню. Жінка скрикнула, крихітна ампула дзенькнула об тротуар, і світленька дівчина миттєво підхопила її. Хлопець опустив лук» [9, 258]. Він готовий на рішучі вчинки, якщо від нього залежить життя чи здоровʼя близьких йому людей.
Для Богдана всі таємниці мають бути відкритими, а все незрозуміле - розтлумаченим. Його допитливий розум вимагає знати відповіді на запитання, які турбують хлопчину. У діалозі з дівчатками показано, що Богдан прагне заповнити всі білі плями у цій історії:
«- Мені багато чого незрозуміло, - задумливо пробурмотів Богдан і миттєво прикрикнув на Таньку: - Немає чого пики корчити! Можна подумати, ти знаєш, звідки кіт узявся?» [9, 266]
«… - А чому Рада тебе Хортовською кровʼю назвала? При чому тут твоє прізвище? - не вгамовувався Богдан» [9, 266].
«… - І ось ще... - знову вліз невгамовний Богдан. - Навіщо тоді, у готелі, Рада змусила тебе втратити свідомість?» [9, 267]
У «Відьминому дарі» Богдан виглядає як завжди незвично й дивакувато. Хлопець намагається бути схожим на героїв із «Володарів перснів», яких обожнює і не зважає на чужу думку з цього приводу. Автори подають таку портретну характеристику хлопчика:
«Богдан, як завжди, зʼявився несподівано. Щойно не було ні видно, ні чути - і ось вже вилазить, чіпляючись за гілки кущів шовковим, явно перешитим із маминої сукні плащем, накинутим поверх майки з Гаррі Поттером. У руках, як завжди, стискав довгий сталевий меч.
Танька з огидою оглянула Богдана - від носків стоптаних кросівок до обруча з срібної фольги, що охоплював лоб» [4, 8]. Тут ми простежуємо ще один засіб характеротворення - характеристика персонажу з боку інших персонажів. Ставлення Тані до Богдана незмінне, це суміш огиди та зневаги, та стає зрозумілим, що події, які трапилися з ними не зблизили їх.
Варто зазначити, що ставлення хлопчина до Тані також не зазнало змін і це відчувається у діалозі з Іриною та його міміці:
«- Отож, - закінчив Богдан. - Поки я там, ти тут - ні-ні! Подружку свою... - він покосився на Ірку і злорадно закінчив - ... товстожопу, не слухай. На шабаш навіть несунься. Я зайнятий, тебе охороняти не можу. Ясно?» [4, 11] Богдан турбується, щоб, коли буде необхідний подрузі, не виявитися далеко від неї. Богдана дратує Танька і тому він постійно намагається зачепити її чимось, що повʼязано з фігурою дівчини - таким чином, ніби відплачує їй за зневагу до його захоплення творами Толкіна.
Перебуваючи у Хотині, Богдан не знає, що дівчата не послухалися його, поки Ірка у відчаї не кличе його і він, сам не розуміючи того, відгукується на поклик у вигляді здухача - воїна снів:
« - Що трапилося? - сонним голосом запитав цей Богдан.
Тут Ірка зрозуміла, що новий Богдан все ж відрізнявся від старого! Він був немов вище і міцніше, а обруч у волоссі виявився зі мерехтливого срібла. Розкішний лицарський плащ недбало ниспадав із плечей. Ірка зиркнула на меч - блиснув клинок, заточений до гостроти бритви» [4, 259]. У цитаті ми бачимо інший засіб характеротворення, характеристику образа Богдана-здухача з боку Іри. Вона відзначає зміни, які сталися у зовнішньому вигляді хлопця.
Іншу характеристику Богдану-здухачу дає Тетяна, яка перша розуміє, що сталося з хлопцем:
«- Воїн сновидінь! Його дух може виходити з тіла і вступати вбій із найстрашнішими тварюками! Аби там його ніхто нерозбудив, - Танька тицьнула пальцем за спину, туди, де залишилося дзеркало і відображення міцно сплячого хлопчика. - Ну треба ж! - знову розпачливо простягнула Танька. - Це ж тепер від нього нікуди не дінешся! Варто йому заснути, і він у будь-які замовлені місця пролізе! Ні, ну кошмар, навіть відьмою бути перехотілося!» [4, 261] Вона не радіє змінам, що сталися з хлопчиком, а навпаки впадає у розпач, адже тепер він перестає бути звичайним підлітком.
Богдан-здухач намагається захистити дім і дівчаток від небезпеки. Не зважаючи на те, що одному йому це зробити важко, хлопець не збирається здаватися і відступати, коли існує загроза його подрузі і не дивлячись ні на що, продовжує відбивати атаки:
«Богдан заметушився. Його меч крутився швидше, зливаючись в один суцільний сяючий круг. Хлопчисько снував між обома велетнями, випліскуючи з їхніх тіл фонтани землі та піску. Він кришив земляного - піщаний робив крок вперед, Богдан розвалював піщаного - земляний встигав підібратися ближче до ганку і дівчатам, що стаяли там. …Ірка кинула тривожний погляд у дзеркало. Там сплячий Богдан стогнав крізь зціплені зуби, метався і раптом відчайдушно скрикнув, смикнувся... Обличчя його забарвилося кровʼю! Ірка обернулася. Удар велетенського кулака жбурнув здухача на ганок! Велетенська нога піщаного Велета піднялася над лежачим хлопцем... Богдан відкотився убік, злетів у повітря... Його обличчя зі щільно закритими очима пересмикнулося гнівною гримасою, меч знову закрутився, здухач кинувся у бій...» [4, 262] Міміка обличчя Богдана-здухача вказує на те, що хлопець не боїться велетів, а навпаки - гнівається на них, вони довго не бажають розпадатися, це злить хлопчину і щиро радіє, коли здається, що з одним із них покінчено.
«Закинувши меч, здухач полетів назустріч. Обертовий клинок врубился у товсту шию Велета! Зрубана голова звалилася з плечей! Безголове тулубище застигло... Обличчя сплячого Богдана спалахнуло радістю! І в цю мить земляна рука підкинулася, і велетенська долоня безголового велета вбила здухача в землю. Хлопець у дзеркалі страшно закричав» [4, 268].
Богдан прокинувшись у своєму тілі ще не знає, що його сон насправді реальність і тому перш за все подзвонив до Ірини, щоб розповісти про незвичний випадок, який стався з ним. Для хлопця дивний сон з реальними ранами - це не щось страшне й загрозливе, це нова захоплююча пригода, якою він бажає поділитися. Це проглядається у його діалозі з подругою:
«- Ірка, це ти, Ірка? - угвинтився у вухо збуджений голос Богдана. - Мені тут такий жах приснився! Ніби я крізь дзеркало до тебе в будинок пройшов, а там чудики якісь із землі та піску. Я літаю, їх мечем рублю, а вони по мені луплять. Морду подряпали, руку вивихнули і взагалі мало на фіг не розчавили! Прокидаюся, морда і справді в крові, і рука на сторону, батько ледве вправив... Але знаєш, у чому самий кошмар? Там твоя подружка товста була! І мені снилося, начебто вона тепер теж відьма і мені життя врятувала! Вішалкою!
Богдан... - перебила його Ірка. - Це не зовсім сон. Тобто сон, звичайно, але і правда теж. Розумієш, ти здухач, воїн сновидінь...
Богдан помовчав:
А Танька, виходить, і справді відьма? Кошмар! Немає гірше - кошмар наяву! - і Богдан кинув трубку» [4, 284]. У Богдана ідентична Тані реакція на звістку, що дівчинка здобула надприродні сили. Йому зовсім не подобається, що Танька стала відьмою, адже тепер по силі і вміннях вона не відрізнятиметься від Ірки, а це для хлопчики катастрофа.
У «Чаклунстві за наймом» Богдан знову захищає Ірину, на цей раз від бізнесмена Іващенко, оскільки почув крики про допомогу від Іркиної бабки. Автори показують зовнішність хлопчика не чітко, залишаючи місце для творчої уяви читачів:
«- Швидко відійшов від бабки! Ірка, ти ціла? - запитав дзвінкий хлопʼячий голос.
Іващенко обернувся. На нього насувався хлопчисько років одинадцяти. Звичайний хлопець у майці, джинсах і стоптаних кросівках. Тільки от на поясі у нього висів важкий сталевий клинок, у руках він тримав туго натягнутий лук, і гостро відточена стріла цілилася Іващенко точно між очей. У бізнесмена навіть перенісся зачесалася. Що лук і меч далеко не іграшкові і те, як хлопець ними володіє, Іващенко памʼятав ще з першої їхньої зустрічі» [5, 34]. Характеристика Богдана з погляду Іващенка зрозуміла - бізнесмен на власному досвіді переконався, що краще не бути у ворогах хлопчини і тому справедливо остерігається його.
Богдан не зраджує звичці носити із собою меч і лук через що часто потрапляє під критику Тані, яка його не розуміє. Хлопець не зважає на неї, адже потреба захиститися може виникнути будь-якої хвилини і він повинен мати під рукою зброю, щоб протистояти небезпеці. Характеристика образу Богдана Богдана з погляду Тані також ясна, вона вважає його частково божевільним:
«- М-да-а, - протягнула Танька, роздивляючись як Богдан вилазить із маршрутки. - Я завжди знала, що він псих, але не думала, що до такої міри...» [5, 49]
Богдан часто злиться на Таньку за те, що вона чіпляється до його звички не розлучатися із мечем, він не поділяє її думки, що мечі і луки - це дитячі ігри й дорослі люди таким не цікавляться. Його ставлення показано у діалозі з дівчинкою:
«Богдан розвернувся до Таньки і втупився в неї пронизливо-злим поглядом:
Кажеш, солідна корпорація? Дорослі, серйозні люди з мечами не возяться?» [5, 55]
Хлопець у свою чергу, щоб помститися критикує відьомські вміння Таньки, адже це найбільше ображає дівчинку. Він це робить не задумуючись, просто прагне не програвати у суперечках дівчинці:
«- Велика відьма Танька стінку розгледіла! Досягнення магічної науки! - знущально фиркнув Богдан. - Нічого ти не можеш!» [5, 76]
«…- Давай, Ірка, покажи, що значить клас, - зажадав Богдан, на всякий випадок відступаючи подалі від Таньки» [5, 77]. Попри свій гострий язик Богдан остерігається Тетяни, адже вона відьма і невідомо як може помститися.
Богдан не зважаючи на всі суперечки з Танькою справедливий і визнає раціональні думки та ідеї дівчинки, навіть, якщо йому важко це зробити та за потреби відстоює їх, що яскраво представлено у його діалозі з Іриною:
«Ну ось, настав таки його зоряний час, бажана можливість поставити Таньку на місце. Але Богдан повівся дивно. Посовався у кріслі, позітхав, обличчя його спотворилося справжнісіньким стражданням. Нарешті він насилу видавив:
Не піду. З нею залишуся, - пацан покосився на Таньку зі щирою огидою. Зустрів Танькин повний подиву погляд, демонстративно відвернувся і миттєво буквально накинувся на Ірку: - Я от слухаю вас і взагалі не розумію! Начебто це ти тут донька мільйонера, а не вона! Танька могла б сидіти задерши ніжки і ні чорта не робити! Все люблячий татусь принесе на блюдечку з блакитним обідком. А вона - нічого, теж як нормальна людина, сама заробляти хоче. А ти, начебто, із дитинства працюєш, а ведеш себе як балуване дитятко. Від самого маленького зусилля бігаєш. А я, щоб ти знала, не дитина мільйонера, як деякі, мені батьки райське життя не гарантували...» [5, 85] Богдан намагається своїми словами спонукати Ірину до боротьби, надати дівчинці стимулу і прагнення розкрити цю справу.
Захоплення Богдана холодною зброєю призводить до того, що хлопець прекрасно розбирається в ній та вміє з нею обходитися. Богданову майстерність визнають не лише Іра і Таня, а й чужі, малознайомі люди:
«- Ух ти, турецька, з двома клинками! - захоплено вигукнув хлопчисько і, не витримавшись, зірвав із кріплень кинджал. Із рукояті в різні боки стирчали два вигнутих леза.
А ну поклади! Він наточений! Без пальців залишишся! - скрикнув охоронець. - Це тобі не іграшка, із ним треба вміти поводитися.
Вміти? - перепитав Богдан і посміхнувся тихою мрійливою посмішкою.
Здвоєний кинджал у його пальцях крутанулся і... швидко-швидко закрутився, так, що клинки злилися, перетворившись у блискучий смертоносний пропелер. Немов сам собою пропелер перелетів із правої руки в ліву і знову в праву. Богдан різко викинув руку вперед, і кинджал завмер, грізно наїжачинеми лезами» [5, 103]. Він пишається вмінням володіти мечем, не кожен хлопчина у його віці знає скільки про зброю. Богдана можна з впевненістю назвати знавцем у цьому питанні.
Напевно найбільша особливість Богдана полягає саможертовності, він готовий у будь-який час прийти на допомогу друзям, якою б ризикованою не була його роль і ніколи нічого не вимагає в заміну, навіть простого «дякую». Його вчинки виразно засвідчують це:
«Відточений подвійний клинок холодно блиснув у Сірьоги перед очима. Хлопець хрокнув, ніби вдавився. Хлопчисько з ножичком круто розвернувся на підборах. Стрибнув до стіни... Відточене до немислимої гостроти лезо з хрускотом увійшло в гіпсокартон і наскрізь прошило перегородку в районі розетки. Немов божевільний, Богдан накинувся на стіну. Він рубав її як одержимий, раз за разом. Поки не побачив вузол переплетених електропроводів.
Айа-а! - коротко скрикнув хлопець і з розмаху рубонув по змія кабелю.
Зі стіни запалахкотів якравий феєрверк іскор! Ударом струму Богдана жбурнуло на підлогу, кинджал відлетів далеко убік» [5, 120]. Він ризикує життям заради дівчаток, намагаючись бути їхнім щитом від небезпек.
Попри сварки з Танею насправді він щиро турбується за неї і йому не байдуже до її життя чи здоровʼя. Бажання приховати цю турботу, підсвідомо штовхає хлопця до намагання образити Таню, щоб вона не зрозуміла істинних його мотивів. Таке ставлення можна побачити з такої цитати:
«Голосно тупаючи, мимо пробіг Богдан. Ірка провела хлопця здивованим поглядом, тому що нісся він прямо до Таньки! Підхопивши непритомну дівчину під пахви, він виволік її з пентаграми, притулив до стіни і поплескав по щоках.
Тань, Танюша, ну ти чого, га? - жалібно бурмотів він.
Підхопився, рвонув до холодильника в кутку, витягнув здоровенну пляшку мінералки, відкрутив кришку, обдавши шипучим струменем себе і все навколо. Взявся тикати шийкою пляшки Танька в губи. Вода плюхаються через край, заливаючи Танькину майку. Дівчинка раптом відчайдушно раскашлялся і відштовхнула пляшку геть. Та, глухо хлюпнула і впала поруч…
Що ти мене поливаєш, придурок, я тобі не квіточка! - заволала вона.
Це точно! - у цю ж секунду енергійно підтвердив Богдан. Страждального виразу на його обличчі як і не бувало. - Квіточки вони легкі, витончені, не те що деякі! Я поки тебе допер, думав, руки обірвуться! Гузно наїла, напевно, на цілий центнер!» [5, 123] Взаємні образи дозволяють їм тримати дистанцію та приховують глибинні мотиви їхніх вчинків.
Несвідомі пориви захищати Таньку переважають у Богдану в моменти реальної загрози, коли мозок перестає мислити, а натомість приходять інстинкти. Підтвердженням цього може слугувати наступна цитата:
«Чорна зіниця дула націлилася Танькі на груди. Оглушливо гримнув постріл.
Ні-і! - нестямно заволав Богдан, кидаючись до Таньки» [5, 248].
Богдан азартний та авантюрний як і будь-який хлопчина у його віці, він, як полумʼя, легко загорається ідеєю і прагне відразу її втілити в життя не думаючи про ризик чи небезпеку, що можна легко прослідкувати у його діалогах: «- Він вночі гуляти вийде, тут ми його і зловимо! - азартно втрутився у розмову Богдан» [5, 207].
«- А давайте ми замаскуємо, - повернувся до справи Богдан. - Нехай Ірка з Танькою швиденько нас у що-небудь перетворять. Компаньон, нічого не підозрюючи, вийде погуляти...» [5, 208]
Богдана-здухача автори описують як сильнішу та досконалішу версію Богдана справжнього - він схожий на лицаря, що приходить допомагати боротися проти зла:
«Непритомне тіло звалилося до Танькиних ніг! І в цю ж мить, відокремившись від безпорадного господаря, над ним злетів другий Богдан! Вищий, міцніший, сильніший!...» [5, 280]
«Двійник Богдана коротко кивнув і злетів у повітря. Блискучий лицарський плащ майорів за його плечима. Здухач підлетів до стіни зі зброєю. Пальці його зімкнулися на рукояті величезного лицарського дворучника.
Ходімо зі мною! - тихо попросив лицар.
І пудовий меч легко ковзнув із піхов. Він був вищим, ніж сам здухач, але у руках хлопчиська пурхав легко, як тростинка. Шелестячи, немов вертолітна лопать, меч пішов поперек натовпу нічок, викошуючи нічних тварюк, ніби сухий луг» [5, 281].
У «Острові перевертнів» стає зрозуміло, що Богдан завжди приглядає за Іриною - будь-то ситуації повʼязані з магією чи звичайною школою, але хлопчина невидимою тінню стоїть за плечима у подруги. Він сильно переживає за дівчинку, коли вона починає неконтрольовано частково перетворюватися на собаку, тому вважає своїм обовʼязком завжди бути поруч, щоб мати змогу допомогти за потреби. Його душевний стан прекрасно охарактеризовано у вигляді невласне прямої мови:
«Богдан закинув свою сумку й Іркин рюкзачок на плече, вхопив дівчину під лікоть і потягнув геть від школи: вниз вузькою кривою вуличкою, потім через тиху, напівпорожню дорогу, на камʼянисту стежку між старенькими будиночками, що вела у глиб міської балки. Він біг стежиною, намагаючись не озиратися, не слухати незадоволеного собачого бурчання у себе за спиною. Ну, навіщо вона поперлися сьогодні в школу? Він знав, він відчував, що добром це не скінчиться! Взагалі невідомо, чим скінчиться! Раптом Ірка так і залишиться - із людським тілом і собачою головою? Богдан у відчай прикусив губу. Швидше, швидше, бігом! Довести Ірку до дому, заховати в її кімнаті, потім подзвонити Танькі - та хоч і вредна до неможливості, але все-таки розумна, разом вони щось придумають! Та йди ж ти, не впирайся! Він з силою смикнув Ірку за лікоть...» [7, 26]
Богдан боїться, що його близька подруга залишиться напівлюдиною і не зможе повернуться до норми, йому страшно уявити, що буде коли її такою побачать, тому він веде дівчинку вуличками, де не трапляються люди. Він визнає, що зараз потребує допомоги Тані, вдвох вони придумають як Ірині знову стати людиною.
Хлопчина захищає подругу і від звичайних однокласниць, які ображають Іру, про що зізнається у розмові з Танею:
«- А дівчата її і справді раніше дражнили, - сказав раптом Богдан. - Поки я одну сильно розумну за школою не впіймав. Ну, пояснив їй...» [7, 51]
Богдан як і будь-який хлопчина, безсилий проти дівочих сліз, він не знає, чим можна втішити Ірину і розгублюється ще більше. Його розмова з Іриною лише підтверджує це:
«- Ну Ірка, ну ти, того... перебільшуєш. Ще скажи, що ти с... Ні, дівчаткам такого говорити не можна. Я до того, що ніяка ти не собака, а дуже навіть кльова дівчина, - миттєво розгубивши весь заряд злості, Богдан розгублено тупцював навколо Ірки» [7, 28].
Хлопчина не знає як себе поводити, що потрібно сказати, щоб втішити і заспокоїти подругу, тому робить ще більше помилок у розмові з нею:
«… - Чому не можна? Якщо на повідку і в наморднику... - остаточно втративши голову від Іркиних сліз - він уже сто років не бачив, щоб Ірка плакала! - забурмотів Богдан.
Ірка завила. Хлопець замовк, зрозумівши, що з усіх розрад він вибрав, мабуть, найневідповіднішу.
Ірка, Ір, ну перестань, ми що-небудь придумаємо, чесно! Ну досить, Ір! - він заходився судорожно копатися у своїй сумці. - Я тобі ось кульку прихопив! Дивись яка! На, візьми, ти ж завжди любила кульки!» [7, 28]
Попри дружбу з Іриною і складні стосунки з Танькою, попри те, що він здухач, воїн сновидінь, Богдан як і будь-який інший хлопець звертає увагу на красивих дівчат, що виразно показано у невласне прямій мові персонажа:
«У хлопця перехопило подих і закрутилася голова. Ніхто і ніколи не дивився на нього та-ак! Він навіть не припускав, що дівчата взагалі вміють ось так дивитися!» [7, 112]
Богдан часто іронізує, що дорослі недооцінюють дітей, вважаючи, що вони не можуть нічим допомогти. Таке ставлення викликає в нього посмішку, оскільки хлопчина знає, що може набагато більше, ніж будь-хто з них, його ставлення розкрито у наступному діалозі:
«- Дорослі, - знизав плечима Богдан. - Зовсім будуть ласти склеювати, а у дитини допомоги не попросять: ми маленькі, вони нас захищати повинні» [7, 131].
Богдан дуже ображається на Ірину, коли вона застосовує відьомські чари проти нього, адже вважає це несправедливо - він турбується про неї, а дівчинка відмахується від нього як від набридливої мухи, що показано в цитаті:
«- Третій день? - Богдан задихнувся. - Значить, ми з Танькою в школу, а ти потихеньку... Як же ти мені жодного разу в коридорі не трапилася? - хлопець недобре примружився, подивився на Ірку важким поглядом. - Ясно, очі відводила. Щоб я тебе, значить, не побачив. Прекрасно. Можеш більше не напружуватися. Я тебе без всякого чаклунства бачити не хочу! - він круто розвернувся і, не без огляду, сердито попрямував геть» [7, 155]. Вчинки та міміка хлопчика вказують на те, що він ображений і сердитий на тодругу.
Сварячись із Танькою після чергових її нападок, хлопець вирішує висказати все, що наболіло за цей час. Він сильно ображений на дівчаток, за те, що вони вважають, що можуть обійтися без нього і просто використовують за потреби:
«Хлопець відповів їй таким же шаленим поглядом:
Зате ти у нас найрозумніша, найголовніша! Все ти знаєш: і як Ірці перевертнем стати, і як у бізнесменів гонорар побільше виторгувати. Така вся з себе крута! А я, значить, повний ідіот! Й Ірку в цьому переконала! Ні, коли вам здухач знадобився, так одразу: «Богдан, допоможи!» Непотрібен став - все: «Богдан, ти ніякий, простий, звичайний!» Ви ж з Іркою мене в гріш не ставите! Ти гидоти говориш, Ірка мені взагалі очі відводить!» [7, 224]
«- Навіть гроші, які на моєму власному рахунку лежать, я без твого дозволу взяти не можу! Я батькові машину хотів купити, щоб він по дві години на роботу не добирався! Так ні, не можна, велика бізнес-відьма Танька не дозволяє! Відсотки, бачте! А я батька поберегти хочу! А він тепер зі мною не розмовляє!» [7, 224] У діалозі хлопчика показано всю образу на дівчаток, їхнє не цінування Богдана та переживання хлопчика з цієї нагоди.
Богдан завжди намагається бути поруч з Іриною і Тетяною, щоб приглядати та оберігати їх, хоч вони часто навіть не розуміють, чого йому це варте. Розкриваючи тяжку образу, Богдан показує у своєму відчайдушному монолозі, наскільки далеко заходить його турбота за них:
«- Так, я придурок! - закричав у відповідь Богдан. - Закінчений кретин! Тому що про вас турбуюся! Коли ви мене у майора в квартирі кинули, а самі вовкулак рятувати полетіли, я з холодильника весь запас цієї капості випив! Мерзенної, гіркої, супротивної! Пив! Щоб заснути! Щоб здухачем стати і вам на допомогу летіти! Примчав, козел! А ти мені? - він манірно витягнув губи в трубочку і , явно перекривляючи Таньку, промовив: - Чого приперся?.. І без тебе обійдемося... Вали звідси... Я і звалив! Потім мало не вмер! Майор, коли до себе повернувся, годину мені шлунок промивав! Мене три дні гойдало! А ви... - безнадійно махнувши рукою, хлопець круто розвернувся і кинувся геть від багаття, у морок» [7, 225]. Богдан виговорився і бажає побути наодинці, поділі від дівчат, тому йде у ліс.
У нього є почуття власної гідності, якщо він дівчаткам не потрібен, то залишить їх. Болюча образа, що живе у серці хлопчика спонукає його йти від них, чим подалі, в невласне пряма мова персонажа допомагає зрозуміти, що керує хлопчиною у цю мить:
«Богдан похмуро посміхнувся. …Напевно, краще йому з цими самими зустрічними і залишатися. А не навʼязувати дівчатам своє товариство, якщо вже воно їм не підходить. Особливо Танькі» [7, 229].
Хоч Богдан і не визнає цього, але він дуже потребує схвалення дівчаток. Йому не байдуже, що про нього вони думають і, хоч він сам того не помічає, думка Тетяни для нього має велику вагу:
«Богдан замислився. Справжній козацький скарб! На мить він уявив кадр із фільму про Алі-бабу. Підноси з золотими монетами, золоті глеки, коштовності! Самоцвіти! Та про людину, яка таке знайде, навіть Танька не наважиться сказати - ніякий!» [7, 231]
Богдан-хлопчина і Богдан-здухач не дивлячись на те, що по суті є однією людиною, відрізняються ще й тим, що хлопця можна зачаклувати, а здухача - ні. Це можна зрозуміти з характеристики образу Богдана зробленою Іриною:
«Вперше Ірка побачила, як вираз обличчя сплячого Богдана і його двійника стали зовсім різними. Обличчя хлопчака розпливлося у захопленій усмішці, і навіть у сні він немов подався весь назустріч блондинці. Зате здухач суворо насупився і відсахнувся» [7, 279].
Для Богдана важливо, що Таня врешті почала нормально з ним спілкуватися, дружба дівчинки має для нього значення. Вони помирилися без слів вибачень, адже вчинки завжди говорять більше, ніж слова:
«- Ти мене тепер все життя будеш цим пивом шпиняти? - пробурчав Богдан, дивлячись, як пропливають за вікном вулиці Запоріжжя.
Та добре, не буду. На! - і дівчина простягнула йому щось маленьке, яскраво-рожеве.
Я її, ще коли ми у наметі ночували, зробила, тільки віддати не встигла. На брелок одягни і носи. Під щоку її підкладеш, очі закриєш - і відразу ж заснеш, ніякого замовляння не знадобиться» [7, 313]. Дівчинка дослухалася до його слів і придумала спосіб, як Богдану засинати за власним бажанням, не чекаючи на замовляння дівчат. Це безумовно прогрес у їхніх стосунках.
Ілона Волинська та Кирило Кащеєв у образі Богдана показали сучасного лицаря-захисника, який завжди готовий прийти на допомогу незважаючи на ризик для власного життя. Богдан - вірний друг та надійний товариш, справжня опора для дівчаток. Всі численні сварки та суперечки з Танею для нього ніколи не переростуть у ненависть, адже несвідомо він турбується про неї також.
Автори використовують такі засоби характеротворення образу Богдана як діалог у якому розкриваються думки та переконання хлопчика, а також показано розвиток стосунків з Танею; міміку та невласне пряму мову, щоб розкрити психологічний стан хлопчика, дати змогу оцінити внутрішні риси його вдачі, які подеколи, залишаються невідомими навіть йому самому. Порівняно з портретним зображенням Ірини і Тетяни, образ Богдана розгорнуто значно ширше, подано більше деталей, які допомагають відтворити образ хлопчика.
Розділ 3. Актуальні питання охорони праці при організації науково-дослідної роботи у гуманітарній сфері
За свідченнями міжнародної статистики, рівень травматизму у сучасному світі можна прирівняти до епідемії. Всесвітня організація охорони праці вже давно звертала увагу на те, що кількість смертей у результаті нещасних випадків на сьогодні займає третє місце після серцево-судинних та онкологічних захворювань. Причому, гинуть, як правило, люди працездатного віку.
У сучасному техногенному світі охорона праці та безпека життєдіяльності виступають важливим суспільним чинником, оскільки здоровя людини, а тим більше життя, не можна компенсувати навіть найвагомішими трудовими здобутками.
Тому, у Законі України «Про охорону праці» підкреслено, що основним принципом державної політики України є пріоритет життя й здоровя людини над результатами її праці [47, 6].
У сучасних умовах охороною праці є система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження життя, здоровя й працездатності людини в процесі трудової діяльності.
Окрім соціального, охорона праці має, безперечно, важливе економічне значення - це й висока продуктивність праці, зниження витрат на оплату лікарняних, компенсацій за важкі та шкідливі умови праці тощо.
Отже, проблема охорони праці є важливою складовою усіх сфер суспільного життя, у тому числі й науково-дослідної роботи в гуманітарній галузі. Зокрема, проблема охорони праці набуває актуальності при роботі та опрацюванні матеріалів в бібліотечних, архівних, музейних та інших установах.
Для належної організації охорони праці при написанні дипломних робіт із літератури необхідно керуватися законами України, передусім такими, як: «Про освіту»; «Про вищу освіту»; «Про основи державної політики у сфері науки і науково-технічній діяльності»; «Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки»; «Про інформацію»; «Про науково-технічну інформацію»; «Про захист інформації в автоматизованих системах»; «Про науково-технічну експертизу»; «Про наукову і науково-технічну діяльність»; «Про наукові парки»; «Про видавничу справу»; «Про авторське право і суміжні права»; Кодекс законів про працю України, Кримінальний Кодекс України.
Правила охорони праці для вищеназваних установ розроблені на основі державних та відповідних відомчих нормативно-правовових документів. Так, працюючи над дипломною роботою в архівних установах, чинними є «Правила охорони праці в архівних установах», затверджені Державним комітетом архівів України відповідно до Наказу Державного комітету України з нагляду за охороною праці від 1 лютого 2005 року N 22, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17 лютого 2005 р. за N 245/10525 [58].
Цим документом визначено, зокрема, вимоги до санітарно-гігієнічних умов праці в архівах. У ньому зазначено, що освітленість виробничих і побутових приміщень архівних установ має відповідати вимогам СНиП ІІ-4-79. Усі приміщення архівних установ, за винятком архівосховищ та фотолабораторій, мають бути забезпечені природним освітленням. Природне та штучне освітлення для роботи з архівними документами має забезпечувати сприятливі умови для загальної та зорової працездатності.
Однією із важливих умов для забезпечення охорони праці є правильне освітлення. Важливо, щоб під час природного освітлення, для захисту від прямого та відбитого світла, на поверхні екранів і клавіатури були передбачені сонцезахисні пристрої та правильне розташування робочих місць відносно вікон (природний потік світла має попадати на робочу поверхню з лівого боку), оскільки науково-дослідна робота передбачає тісний контакт із компютерами, а правильна їхня експлуатація допоможе зберегти зір.
Працюючи в архівних, а також у бібліотечних та музейних установах при написанні дипломних роботи, необхідно знати, що організація освітлення робочих приміщень і зон має не допускати попадання прямих і відбитих світлових потоків до органів зору. Під час заміни джерел світла на обладнанні слід установлювати лампи, які не знижують рівня освітленості.
Щоб запобігти погіршення природної освітленості, не можна розставляти на підвіконнях високорослі квіти, шибки вікон потрібно очищати від пилу та бруду 2 рази на рік, внутрішні поверхні рам перефарбовувати не рідше 1 разу на три роки.
Штучне освітлення досягається системою загального освітлення. Для окремих робочих місць застосовують систему комбінованого освітлення - загальне та місцеве. У світильниках слід використовувати переважно газорозрядні люмінесцентні лампи на зразок ЛБ, у світильниках місцевого освітлення допускається використання ламп розжарювання. Застосування відкритих ламп для загального та місцевого освітлення не допускається [59].
У науково-дослідницькій роботі, такій як написання дипломної роботи із літератури, як і в будь-якій професійній діяльності, важливого значення набуває раціональна організація робочого місця з позицій наукової організації праці.
Від правильної організації робочого місця під час роботи над дипломним дослідженням, залежать умови його ефективності й безпеки. Такі аспекти наукової організації праці, як: пристосування умов праці до людини, аналіз системи «людина-техніка-середовище», умови робочого середовища, рівень освітлення на робочому місці та відсутність шкідливих фізичних, хімічних та інших чинників - забезпечують необхідну ефективність праці при мінімальних затратах біологічних ресурсів і створюють безпечні умови праці [60].
Тому, організовуючи робоче місце, необхідно звертати увагу на такі питання:
Установити оптимальні параметри освітлення робочого місця користуючись вищезгаданими стандартами (природного й штучного).
При наявності на робочому місці персональних компютерів, оргтехніки та інших приладів звернути увагу на вимоги щодо вибору зони робочих рухів (включення, регулювання, спостерігання та ін.).
При виборі зони робочих рухів слід враховувати:
антропометричні дані людини - довжина рук і ніг, зріст, поле зору;
надмірний поворот голови (не більше 40° у горизонтальній площині й 30° у вертикальній площині від лінії зору);
надмірний поворот корпуса (не більше 45° ліворуч чи праворуч);
витягування рук (не більше 500 мм у сторону і 300 мм вперед) чи ніг (не більше 500 мм уперед і 300 мм вгору).
При написанні дипломної роботи працюючи з компютером необхідно суворо дотримуватися таких вимог із техніки безпеки: не вмикати й не вимикати розєми кабелів при поданій напрузі живлення; не залишати компютери під живленням без нагляду тощо.
Організовуючи своє робоче місце готуючись до роботи над науковим дослідженням, необхідно враховувати такі рекомендації щодо організації робочого місця та захисту від шкідливого впливу компютера на здоровя людини:
положення тіла повинно відповідати напрямку погляду, неправильна поза призводить до виникнення згорблення;
нижній край екрана повинен бути на 20 см нижче рівня очей;
рівень верхнього поля екрана повинен бути нарівні з чолом;
екран компютера - на відстані 75 - 120 см від очей;
висота клавіатури повинна бути встановлена так, щоб кисті рук користувача розміщувались прямо;
спинка стільця повинна підтримувати спину користувача;
кут між стегнами й хребтом має становити 90°;
крісло та клавіатуру розміщують так, щоб не було потреби далеко витягуватись;
якщо під час роботи доводиться дивитись на документи, то підставку з оригіналом документа слід встановлювати в одній площині з екраном і на однаковій висоті;
треба уникати яскравого освітлення, не втомлювати очі різкою зміною потужності світлових потоків;
екран компютера треба розміщувати під прямим кутом до вікон, самі вікна під час роботи доцільно завішувати або закривати жалюзями;
у робочому приміщенні доцільно збільшувати вологість (оптимальна вологість - 60 % при температурі 21° С), розміщувати квіти, акваріум у радіусі 1,5 м від компютера.
Не менш важливим є дотримання режиму роботи, зокрема слід дотримуватися таких рекомендацій:
при введенні даних, редагуванні програм, читанні інформації з екрана безперервна робота за екраном монітора не повинна перевищувати 4-х годин при восьмигодинному робочому дні; кількість опрацьованих символів (знаків) не повинна перевищувати 30000 за 4 години роботи;
через кожну годину праці необхідно робити перерву на 5 - 10 хв., а через 2 години - 15 хв., під час яких доцільно виконувати комплекс вправ виробничої гімнастики та проводити сеанс психофізіологічного розвантаження.
дотримання вимог із техніки безпеки при використанні електроприладів повністю поширюється й на побутові прилади, якими користуються в установах і в закладах освіти. Передусім це стосується електрообігрівачів, кипятильників, вентиляторів, кондиціонерів, холодильників тощо. Особливу увагу слід звертати на правила безпеки у періоди температурних максимумів.
Серед вимог до утримання відповідного робочого місця, наприклад під час написання дипломних робіт, є вимога не допускати розміщення на ньому сторонніх предметів, невикористаних пристосувань, загромадженості. Не слід ігнорувати й стану естетики певного робочого місця й враховувати вимоги технічної естетики при оформленні інтерєру, розміщенні обладнання, виборі кольору фарбування тощо.
Складовою частиною охорони праці є організація протипожежної безпеки. При роботі над дипломним дослідженням у архівних, бібліотечних, музейних та інших установах слід знати основні обовязки при виникненні пожежі. У цих випадках відвідувачі названих вище установ разом з їхніми працівниками зобовязані:
негайно повідомити телефоном про виникнення пожежі пожежну охорону (101);
повідомити про пожежу керівника чи відповідальну за пожежну безпеку посадову особу та (або) чергового в установі;
вжити (по можливості) заходів щодо евакуації людей, збереження архівних документів, книжкового чи музейного фонду, гасіння (локалізації) пожежі та збереження матеріальних цінностей;
у разі необхідності викликати аварійно-рятувальні служби (медичну, газорятувальну тощо);
у випадках загрози життю людей негайно взяти участь або організувати їх урятування (евакуацію), використовуючи для цього наявні сили й засоби [60].
Відповідно до Закону України «Про охорону праці» кожен працівник зобовязаний:
дбати про особисту безпеку й здоровя людей, які перебувають поряд чи виконують будь-які роботи на території підприємства;
знати й виконувати вимоги нормативно-правових актів із охорони праці, правила поводження із машинами, механізмами, устаткуванням та іншими засобами виробництва, уміти користуватися засобами колективного та індивідуального захисту;
проходити у встановленому законодавством порядку попередні та періодичні медичні огляди [58].
Працівник несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.
Загальний огляд основних вимог до проблем охорони праці при написанні дипломних робіт із літератури дає підстави для виділення найбільш актуальних і першочергових проблем. Передусім, це: суворе дотримання вимог безпеки при роботі з електроприладами; забезпечення санітарно-гігієнічних умов праці; організація протипожежної безпеки; обладнання робочих місць.
У сучасних умовах особливої актуальності набуває забезпечення координації діяльності органів державної влади, установ, організацій, обєднань громадян, що розвязують проблеми охорони здоровя, гігієни та безпеки праці, а також співробітництва й проведення консультацій із роботодавцями та працівниками (їхніми представниками), із усіма соціальними групами під час прийняття рішень із охорони праці на місцевому та державному рівнях.
Висновки
Українська дитяча література пройшла складний шлях становлення та розвитку. Література для дітей кінця ХХ століття зважаючи на політичну ситуацію у тогочасній Україні була ідеологічно заангажованою, що проявлялося у «законсервованості» тем, проблем та образів, які пропонувалися малим читачам. У цей час творять Валерій Шевчук, Віктор Близнець, Євген Гуцало, Всеволод Нестайко, Ірина Жиленко, Анатолій Дімаров, Микола Вінграновський, Дмитро Павличко, тощо. Наприкінці 1970-х - початку 1980-х рр. свіжим струменем вливається до літератури - поет-пейзажист, творець-мариніст для дітей Анатолій Качан, Ганна Чубач, Анатолій Камінчук, Петро Перебийніс, Анатолій Костецький.
Для української дитячої літератури період 90-х рр. ХХ - час певного застою і кризи. Це повʼязано насамперед зі складним державотворчим процесом, який проходила наша країна, що, безумовно, позначилось на літературі загалом.
ХХІ століття принесло українській дитячій літературі безліч нових імен це насамперед Нез і Лана Світлі, Тетяна Пакалюк, Алєка Вольських, Наталя Щерба, Іван Андрусяк, Андрій Кокотюха, Олександр Есаулов, Валентин Бердин, Олександр Дерманський, Володимир Вакуленко, Ілона Волинська та Кирило Кащеєв тощо.
Якщо говорити про засоби характеротворення, якими користуються сучасні дитячі автори для творення образу дитини, то найчастіше використовують діалог, невласне пряму мову, портрет, характеристику персонажа з боку іншого персонажа, жести та міміку. Рідко застосовують монолог, інтер̓єр та екстер̓єр.
Ілона Волинська та Кирило Кащеєв у проаналізованих романах («Сезон полювання на відьом», «Відьмин дар», «Чаклунство за наймом», «Острів перевертнів») для творення образів Ірини, Тетяни та Богдана не використовують детального портрета, тобто зовнішній вигляд персонажів автори вказують не чітко, лише зазначають загальні риси - вік, колір волосся, очей, шкіри.
Це одна з основних рис творчості письменників - вони мало уваги приділяють портрету персонажів, оскільки надають перевагу іншим засобам характеротворення.
Ірина - сильна та вольова дівчинка. Вона смілива, чесна, не любить обман та несправедливість. Ілона Волинська та Кирило Кащеєв творять образ дитини із так званої «неблагополучної сім̓ї». Використовуючи невласне пряму мову, автори показують як суспільство впливає на творення характеру Ірини: вона не любить жалості до себе; звикла завжди захищати себе сама, не чекаючи допомоги від оточення; Ірина глибоко зневажає тих батьків, які залишають своїх дітей напризволяще. Автори розкривають життєву позицію дівчинки у діалогах із іншими персонажами та внутрішніх монологах. Діалоги засвідчують, що Ірина щирий та вірний друг, вона вміє цінувати дружбу та знає їй ціну.
В образі Ірини Ілона Волинська та Кирило Кащеєв показують вірну любов доньки до матері та дитяче бажання знайти виправдання всім вчинках дорослої людини; любов, яка стоїть вище образ, всепрощаюча та щира.
Таня у «Сезоні полювання на відьом» постає як вірна та віддана подруга, що проявляється у діалогах та вчинках дівчинки. Вона розумна, наполеглива. вміє знаходити вихід із складних ситуацій. Автори використовують характеристику з боку іншого персонажа, щоб показати зовнішність дівчинки та ставлення до неї оточення. Еволюція образу Тані відбувається у «Відьминому дарі» та «Чаклунстві за наймом», коли з нерішучої, скромної, дещо боягузливої дитини перед нами поступово постає вольова особистість, яка здатна на ризик та може подолати «внутрішніх демонів».
Ілона Волинська та Кирило Кащеєв у діалогах Тані з Богданом показують суперечливе ставлення дівчинки до хлопчини: з одного боку її злить його дитяча захопленість книгами Дж. Р. Р. Толкіна «Володар перснів», але одночасно це те, що подобається у ньому, робить його особливим. Автори залишають натяк на розвиток цих стосунків у подальших романах.
Невласне пряма мова при творенні образу Тані висвітлює її ставлення до певних подій чи явищ або ж виступає у ролі певного каталізатора, який стимулює дівчинку до рішучих дій.
Богдан - типовий рольовик-толкініст, він намагається одягатися, поводитися і говорити як герої його улюбленого «Володаря перснів». Автори неодноразово наголошують на цьому показуючи портрет хлопчика, характеристику з боку інших персонажів та підкреслюють у діалогах. На перший погляд йому байдужа думка оточення про його стиль одягу та манеру поведінки, але автори розвіюють це враження у «Острові перевертнів», де з внутрішніх монологів хлопчини стає зрозуміло, що його хвилює ставлення Тані до нього.
Богдан - захисник, він завжди оберігає Ірину і Таню від небезпек та проблем, готовий у будь-який час прийти на допомогу друзям, що стає очевидно із діалогів та вчинків хлопчика. Ілона Волинська та Кирило Кащеєв використовують невласне пряму мову, щоб показати думки та внутрішні монологи Богдана, що допомагає чіткіше уявити, що коїться у душі хлопчика. У межових ситуаціях він рішучий та безстрашний, відданий та щирий друг, ладний пожертвувати власним життям заради порятунку інших.
Автори використовують жести та міміку як додатковий засіб візуалізації емоцій (радість, страх, відчай, невпевненість, злість, роздратування, розчарування), які вирують у персонажах. Широке використання невласне прямої мови допомагає створити особливий психологізм, наповнити персонажів життям, зробити їх виразними.
У діалогах найбільше проявляються характери персонажів, їхні думки, переконання, ставлення до різних ситуацій. Діалоги в Ілони Волинської та Кирила Кащеєва розкривають нутро, спонукають персонажів до рішучих дій, допомагають розвивати та становити характер, показують його еволюцію.
В аналізованих романах автори не приділяють увагу таким засобам характеротворення як інтерʼєр та екстерʼєр, що можна пояснити несуттєвістю цих засобів у творенні образів персонажів.
Список використаної літератури
Актуальні питання охорони праці в дипломних та кваліфікаційних роботах майбутніх фахівців гуманітарної сфери: методичний посібник для спеціалістів та магістрів вищих навчальних закладів / укл. Н. В. Сисоєнко, Л. З. Пакушина, Н. П. Черненко. - Черкаси, 2011. - 80 с.
Бойцун І. Жанрова специфіка пригодницького детективу «Таємниця козацького скарбу» А. Кокотюхи / І. Бойцун // Література. Діти. Час. Вісник центру дослідження літератури для дітей та юнацтва. - Тернопіль : Навчальна книга - Богдан, 2011. - Вип 1. - С. 165 - 169.
Будзей О. Від Анни Порфірородної до Ірки Хортиці / О. Будзей // Подолянин. - 2012. - 25 травня. - С. 8.
Волынская И., Кащеев К. Ведьмин дар / И. Волынская, К. Кащеев. - Харьков : Книжковый клуб «Клуб семейного досуга», 2007. - 288 с.
Волынская И., Кащеев К. Колдовство по найму / И. Волынская, К. Кащеев. - Харьков : Книжковый клуб «Клуб семейного досуга», 2007. - 304 с.
Волынская И., Кащеев К. Миссия супергероев. Сокровище forever! / И. Волынская, К. Кащеев. - М. : Эксмо, 2009. - 416 с.
Волынская И., Кащеев К. Остров оборотней / И. Волынская, К. Кащеев. - Харьков : Книжковый клуб «Клуб семейного досуга», 2007. - 320 с.
Волынская И., Кащеев К. Полночь в музее. Карамелька от вампира / И. Волынская, К. Кащеев. - М. : Эксмо, 2009. - 416 с.
Волынская И., Кащеев К. Сезон охоты на ведам / И. Волынская, К. Кащеев. - Харьков : Книжковый клуб «Клуб семейного досуга», 2006. - 272 с.
Волынская И., Кащеев К. Сивир. Донгар - великий шаман / И. Волынская, К. Кащеев. - М. : Эксмо, 2011. - 352 с.
Волынская И., Кащеев К. Сивир. Жрица голубого огня / И. Волынская, К. Кащеев. - М. : Эксмо, 2012. - 416 с.
Волынская И., Кащеев К. Сивир. Мадамаха, Брат Медведя / И. Волынская, К. Кащеев. - М. : Эксмо, 2012. - 416 с.
Волынская И., Кащеев К. Сивир. Наследник Магнитной горы / И. Волынская, К. Кащеев. - М. : Эксмо, 2011. - 416 с.
Волынская И., Кащеев К. Шоу одинокого скелета. Одинадцать врагов ІТ-сыщика / И. Волынская, К. Кащеев. - М. : Эксмо, 2009. - 416 с.
Вольських А. Мила Рудик и Чаша Лунного Света / А. Вольских. - М. : Фактор, 2010. - 560 с.
Галич О., Назарець В. Теорія літератури: Підручник / О. Галич, В. Назарець. - К. : Либідь, 2001. - 488 с.
Гнідець У. Концептуалізація розуміння сучасної літератури для дітей та юнацтва у світлі наукової критики / У. Гнідець // Література. Діти. Час. Вісник центру дослідження літератури для дітей та юнацтва. - Тернопіль : Навчальна книга - Богдан, 2011. - Вип 1. - С. 25 - 35.
Гнідець У. Художня специфіка літератури для дітей та юнацтва: Комунікативний аспект. / У. Гнідець // Матеріали науково-практичної конференції «Дитина читає…». - Київ-Львів : Національний педагогічний університет ім. М. П. Драгоманова, 2008. - С. 36 - 43.
ДБН В.2.5-28-2006 «Природне і штучне освітлення».
Деркачова О. Казка з нещасливим кінцем: винятки із правил (Про дитячу літературу) / О. Деркачова // Книжковий клуб плюс. - 2006. - №7-8. - С. 11 - 12.
Єфімов О. Спогад із поглядом у майбутнє. Дитяча література - вчора, сьогодні, завтра / О. Єфімов // Літературна Україна. - 1991. - 9 травня. - С. 6.
Жидецький В. Основи охорони праці / В. Жидецький. - Львів : Афіша, 2005. - 320 с.
Жук З. Вражає жанрове одноманіття (Про дитячу літератур українських авторів) / З. Жук // Книжковий клуб плюс. - 2006. - №7-8. - С. 27 - 29.
Зборовська Н. Психоаналіз і літературознавство : посібник / Н. Зборовська. - К. : Академвидав, 2003. - 392 с.
Зеркалов Д. Охорона праці в галузі: Загальні вимоги. Навчальний посібник / Д. Зеркалов. - К. : Основа, 2011. - 551 с.
Іванишин В. Нариси з теорії літератури : навч. посіб. / В. Іванишин. - К. : ВЦ «Академія», 2010. - 256 с.
Катренко Л., Пістун І. Охорона праці в галузі освіти: навчальний посібник / Л. Катренко, І. Піскун. - Суми : ВТД «Університетська книга», 2005. - 304 с.
Качак Т. Сучасні художньо-біографічні оповідання для дітей: особливості поетики / Т. Качак // Вісник Луганського національного університету імені Тараса Шевченка, 2011. - № 19. - С. 91 - 95.
Качак Т. Інтерпритаційні аспекти художніх текстів для дітей / Т. Качак // Література. Діти. Час. Вісник центру дослідження літератури для дітей та юнацтва. - Тернопіль : Навчальна книга - Богдан, 2011. - Вип 1. - С. 156 - 160.
Качак Т. Комунікація дитини і світу в сучасній українській прозі для дітей / Т. Качак // Література. Діти. Час. Вісник центру дослідження літератури для дітей та юнацтва. - Тернопіль : Навчальна книга - Богдан, 2011. - Вип 1. - С. 160 - 165.
Качак Т. Сучасна українська дитяча література: аспекти гендерної інтерпретації / Т. Качак // Актуальні проблеми словянської філології: Міжвуз. зб. наук. ст. - Донецьк : ТОВ «Юго-Восток, Лтд», 2009. - С. 424 - 435.
Качан А. Література для дітей - гіркий плід українського «книжкового саду» / А. Качан // Книжковий клуб плюс. - 2006. - №7-8. - С. 6 - 8.
Кіліченко Л. Українська дитяча література : навчальний посібник / Л. Кіліченко. - К. : Вища школа, 1988. - 264 с.
Клеймьонова І. Літературний портрет як літературознавча проблема / І. Клеймьонова // Вісник Луганського національного університету імені Тараса Шевченка, 2011. - № 19. - С. 58 - 65.
Кокотюха А. Таємниця козацького скарбу / А. Кокотюха. - К. : А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2010. - 224 с.
Костюченко В. Літературними стежками. Нарис історії української літератури для дітей ХХ століття / В. Костюченко. - К. : К. І. С., 2009. - 344 с. характеротворення дитячий образ волинська
Крупа М. Лінгвістичний аналіз художнього тексту: посібник для студентів філологічних спеціальностей вищих навчальних закладів / М. Крупа. - Тернопіль : Підручники і посібники, 2008. - 432 с.
Кукса Г. Історія розвитку та типологія жанру детективу у контексті світової літератури / Г. Кукса // Вісник Житомирського педагогічного університету : наукове вид. - Вип. 15. - Житомир, 2004. - С. 150 - 154.
Ленська С. Дитячий світ А. Дімарова / С. Ленська // Українська література в загальноосвітній школі. - 2007. - № 5. - С. 46 - 49.
Лерш Ф. Розуміння особи у психології / Ф. Лерш // Гуманістична психологія. Антологія: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закладів.- К. : Університетське видавництво «Пульсари», 2001. - Т. 1. - С. 93 - 109.
Літературознавча енциклопедія: У 2-х томах. Т. 1. / Автор-уклад. Ю. Ковалів - К. : ВЦ «Академія», 2007. - 608 с.
Літературознавчий словник-довідник / За ред. Р. Громяка, Ю. Коваліва, В. Теремка. - К. : ВЦ «Академія», 2006. - 752 с.
Мовчан О. Сучасна українська проза для дітей: процес активізації та налагодження контакту письменник/читач (На матеріалі сучасної прози для дітей, що вийшла друком у видавництві «Грані-Т» за 2006 - першу половину 2010 рр.) / О. Мовчан // Література. Діти. Час. Вісник центру дослідження літератури для дітей та юнацтва. - Тернопіль : Навчальна книга - Богдан, 2011. - Вип 1. - С. 46 - 56.
Мовчан Р. Література для дітей та юнацтва в системі історії української літератури ХХ століття / Р. Мовчан // Література. Діти. Час. Вісник центру дослідження літератури для дітей та юнацтва. - Тернопіль : Навчальна книга - Богдан, 2011. - Вип 1. - С. 6 - 12.
Наєнко М. Літературна критика і критерії художності / М. Наєнко // Літературна Україна. - 2009. - 12 лютого. - С. 7.
Назаров Н., Шалагінов Б. Великий світ маленького дитинства / Н. Назаров, Б. Шалагінов // Всесвіт. - 2008. - № 5 - 6. - С. 166 - 171.
Науково-практичний коментар до Закону України «Про охорону праці». - К., 1997.
Нестайко В. Анатолієві Костецькому - 50 / В. Нестайко // Літературна Україна, 31 грудня 1998. - С. 8.
Овдійкук Л. Зарубіжна дитяча література в контексті сучасної літературної освіти / Л. Овдійчук // Література в контексті культури. - Дніпропетровськ, 2012. - С. 45 - 51.
Овдійчук Л. Дитяча література. Модульний курс для студентів філологічних факультетів / Л. Овдійчук. - Рівне : Теніс, 2008. - 314 с.
Овдійчук Л. Особливості викладання курсу «Дитяча література» у ВНЗ (для студентів спеціальності «Українська мова та література») / Л. Овдійчук // Література. Діти. Час. Вісник Центру дослідження літератури для дітей та юнацтва. - Тернопіль : Навчальна книга - Богдан, 2011. - Вип 1. - С. 12 - 16.
Огар Е. Читання сучасного школяра: примус чи «гімнастика для розуму» / Е. Огар // Книжка. Твір. Читання. Дитячий дискурс (матеріали науково-практичної конференції «Дитина читає…» у рамках книжкової виставки-ярмарку «Форум видавців - дітям»). - Київ-Львів : Нац. пед. ун-т ім. М. П. Драгоманова, 2008. - С. 76 - 79.
Папуша О. Дитяча література як маргінес літературознавчої теорії: до проблеми конституювання обєктів наукового дискурсу / О. Папуша // Слово і час. - 2004. - № 12. - С. 20 - 27.
Папуша О. Наратив дитячої літератури: специфіка художнього дискурсу : автореф. дис. ... канд. філол. наук. 10.01.06 / О. Папуша. - Тернопільський держ. педагогічний ун-т. ім. Володимира Гнатюка. - Тернопіль, 2003. - 20 с.
Папуша О. Теоретичний дискурс дитячої літератури: у пошуках обєкта / О. Папуша // Вісник НУ імені Івана Франка. - Львів, 2002. - С. 172 -183.
Пахаренко В. Українська поетика / В. Пахаренко. - Черкаси : «Відлуння-Плюс», 2002. - 320 с.
Погляд на дитячу літературу (замітки на полях) // Книжковий клуб плюс. - 2006. - №7-8. - С. 13.
Правила охорони праці в архівних установах [Електронний ресурс]. - Режим доступу до ресурсу: http: zakon.rada.gov.ua.
Правила охорони праці для бібліотечних працівників [Електронний ресурс]. - Режим доступу до ресурсу: http: www. dnop@dnop.kiev.ua.
Правила пожежної безпеки для державних архівних установ України // Наказ Держкомархіву України № 68 від 08.05.2003. Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 9 липня 2003 р. за № 569/5890.
Резніченко Н. Українська проза для дітей 60-80-х років ХХ століття (жанрово-стильові модифікації): автореф. дис. ... канд. філол. наук. 10.01.01 / Н. Резніченко. - Київ. нац. ун-т ім. Т. Г. Шевченка. - К., 2009. - 18 с.
Родик К. Ден Браун для школярів. Нові тенденції дитячої літератури / К. Родик // Україна молода. - 2010. - № 223. - С. 5.
Салюк Б. Perpetuum mobile дитячої літератури: типологія традиційних образів дитини-бешкетника : монографія / Б. Салюк. - Донецьк : ЛАНДОН-ХХІ, 2013. - 216 с.
Салюк Б. Особливості портретування персонажа бешкетника в дитячій літературі / Б. Салюк // Література. Діти. Час. Вісник центру дослідження літератури для дітей та юнацтва. - Тернопіль : Навчальна книга - Богдан, 2011. - Вип 1. - С. 103 - 109.
Січкар О. Історія, стан і перспективи розвитку української літератури для дітей і про дітей / О. Січкар // Літературознавчі обрії. Праці молодих учених. Випуск 18. - К. : Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, 2010. - С. 197 - 201.
Січкар О. Проблема сирітства в українській літературі для дітей і про дітей кінця ХІХ - початку ХХ століття / О. Січкар // Сучасні проблеми мовознавства та літературознавства : зб. наук. праць. - Вип. 15. - Ужгород, 2011. - С. 259 - 261.
Скорина Л. Аналіз художнього твору: Навчальний посібник для студентів гуманітарних спеціальностей (філологія, літературна творчість, журналістика) / Л. Скорина. - Тернопіль : Навчальна книга - Богдан, 2013. - 424 с.
Славова М. Попелюшка літератури. Теоретичні аспекти літератури для дітей / М. Славова. - К. : ВПЦ «Київський університет», 2002. - 81 с.
Стаднійчук Р. Дитяча література: від реалій до ідеалу / Р. Стаднійчук // Слово і час. - 1994. - № 9-10. - С. 41 - 44.
Тисовська Н. Як козаки дитячу літературу рятували (Про видання дитячої літератури в країні) / Н. Тисовська // Книжковий клуб плюс. - 2006. - №7-8. - С. 25.
Чайковський Б. Батьки і діти / Б. Чайковський // Літературна Україна, 31 грудня 1998. - С. 8.
Щерба Н. Часодії. Часовий ключ / Н. Щерба. - Харків : ВД «Школа», 2014. - 352 с.
Яремко З. Охорона праці: навчальний посібник / З. Яремко. - Львів : ВЦ «ЛНУ імені Івана Франка», 2010. - 70 с.
Ярошевська В., Чабан В. Охорона праці в галузі: навчальний посібник / В. Ярошевська, В. Чабан. - К. : ВД «Професіонал», 2004. - 288 с.