Тема: Особливості художнього втілення образу радості у збірці Василя Стуса "Зимові дерева"

  • Вид работы:
    Курсовая работа (т)
  • Предмет:
    Литература
  • Язык:
    Украинский
  • Формат файла:
    MS Word
  • Размер файла:
    30,65 Кб
Особливості художнього втілення образу радості у збірці Василя Стуса "Зимові дерева"
Особливості художнього втілення образу радості у збірці Василя Стуса "Зимові дерева"
Вы можете узнать стоимость помощи в написании студенческой работы.
Помощь в написании работы, которую точно примут!

Зміст

образ радість стус пейзажний

Вступ

Розділ 1. Поняття "художній образ", його особливості у ліриці

.1 Поняття "образ". Структура образу

.2 Засоби створення художнього образу в поетичному творі

.3 Особливості втілення образу радості в українських поетів

Розділ 2. Особливості втілення образу радості у збірці В. Стуса "Зимові дерева"

.1 Образ радості у пейзажно-медитаційній ліриці збірки Василя Стуса "Зимові дерева"

.2 Особливості розкриття теми радості у збірці Василя Стуса "Зимові дерева"

Висновки

Використана література

Додадки

Вступ

Раніше науковцями проводилися такі дослідження: Марія Турчин: "Василь Стус: страждання як основа творчості", Г.І. Бондаренко, З.О. Клименко "Екзистенція страждання в поезії В. Стуса", Роман Криловець "Філософська поезія Василя Стуса (на матеріалі збірки "Зимові дерева")", Краснікова Валентина "Концепт "Україна" в поезії Василя Стуса", Володимир Півень "Національна ідея у віршах В. Стуса.

Образ радості у збірці Василя Стуса "Зимові дерева" [1] є важливим і проявляється різними художніми засобами. Актуальність роботи у тому, що дослідження на цю тему ще не проводилися, а образ радості, на наш погляд, є одним з центральних у збірці.

Мета роботи - з`ясувати особливості художнього втілення образу радості у збірці Василя Стуса "Зимові дерева".

Для досягнення цієї мети необхідно виконати такі завдання:

з`ясувати значення поняття художній образ, засоби втілення його у поетичному творі та особливості втілення образу радості в творчості українських поетів;

дослідити особливості втілення образу радості у пейзажній ліриці збірки В. Стуса "Зимові дерева";

дослідити особливості розкриття теми радості.

Обєкт дослідження - художній образу поетичному творі.

Предметом дослідження є образ радості у збірці В. Стуса "Зимові дерева".

Матеріал дослідження збірка В. Стуса "Зимові дерева", літературознавчі словники, посібники та підручники з теорії літератури, що присвячені художньому образу та засобам його втілення у поетичному творі аналізую збірку Стуса "Зимові дерева".

Методи дослідження: зіставно-аналітичний та описовий під час написання першого розділу роботи, порівняльно-аналітичний та зіставно-аналітичний під час написання другого розділу роботи.

Новизна роботи полягає в тому, що образ радості в поезії Василя Стуса не досліджувався і ця робота є, фактично, першою такою спробою. У роботі аналізовано особливості втілення образу радості та теми радості збірки В. Стуса "зимові дерева".

Практичне значення роботи полягає в тому, що її результати можна використовувати під час вивчення творчості Василя Стуса у школі.

Робота складається зі вступу, двох розділів, висновку, списку літератури загальною кількістю 23 джерела, та додатків, у яких вміщено вірщі зі збірки В. Стуса "Зимові дерева".

Розділ 1. Поняття "художній образ", його особливості у ліриці

Цей розділ присвячено визначенню поняття "художній образ" та засобам його реалізації у художньому творі, також приділено увагу образу радості у ліриці.

.1 Поняття "образ". Структура образу

Зясовуючи значення поняття "образ" звертаємось до підручника В. Глазнюка "Вступ до літературознавства"

Як зазначає Л.М. Глазнюк, образ взагалі - це якась субєктивна духовно-психічна реальність, що виникає у внутрішньому світі людини, в акті сприйняття нею будь-якої реальності у процесі контакту із зовнішнім світом - у першу чергу, хоча існують, природно, образи фантазії, уяви, сновидінь, галюцинацій і т.п., що відображають якісь субєктивні (внутрішні) реальності. У самому широкому загальфілооофському плані, образ - суб'єктивна копія об'єктивної реальності [2].

Термін "художній образ" з`явився відносно недавно, вперше його вжив І.В. Гете [2].

Художній образ - це образ мистецтва, тобто спеціально створюваний у процесі особливої творчої діяльності за специфічними законами суб'єктом мистецтва - художником,- феномен[2].

Петро Білоус пропонує таке визначення цього поняття: "Художній образ - форма мислення в мистецтві, художнє узагальнення, яке в конкретно-художній формі розкриває суть зображуваного" [3 с. 330].

На думку М.С. Ференца, художній образ специфічною формою відображення, "клітиною" мистецтва, його серцевиною, це творче відображення в одиничному, конкретно-чуткій формі [4].

Дослідник зазначає, що звичний термін "образ" в останні десятиліття потеснив термін "знак". "Знак" - основне поняття семіотики, науки про знакові системи [4].

М.С. Ференс зазначає, що термін "образ" вживається у широкому та вузькому значеннях. У широкому значенні образ - це весь твір .У вузькому значенні образ - це окреме слово чи вираз [4].

У мистецтві поняття "образ" розглядають у двох аспектах. У першому - як позначення образу конкретного героя; як означення прийому чи засобу художньої виразності. В другому образ інтерпретується як цілісна форма відображення реального світу, як художня модель світу, що втілюється у певному художньому творі. Поєднання загального і конкретного у їх взаємодії є невід`ємною властивістю-якістю художнього образу [5 с. 231].

У підручнику "Вступ до літературознавства" під редакцією А.Н Вершеніної подається таке визначення: "Художній образ -процес пізнання, емоційного та літературознавчого переосмислення дійсності, творення філо- софсько - естетичної структури, що є деяким сторонам дійсності; це досвід інтерпретації практично-духовних орієнтирів, які відображують системи людських цінностей і можуть придбати нові значення, які не співпадають цілком зі значеннями, що характерні для твору в момент його створення." [6 с. 233].

За визначенням Літературознавчого енциклопедичного словника, художній образ - це особливий, властивий тільки для мистецтва спосіб засвоєння та перетворення дійсності [7 с. 412].

На думку Г.Н. Поспелова, образ - це не просто відображення окремого явища у людській свідомості, це відображення вже відображеного та усвідомленого художником явища за допомогою тих чи інших матеріальних засобів та знаків. Образи завжди відображають життя в його окремих явищах [8 с. 154].

Л.І. Тимофєєв зазначає: "Образ - це конкретна і в той же час узагальнена картина людського життя, створена за допомогою вимислу, вона має естетичне значення" [9 с. 55]. Художній образ - явище життя, але переплавлене у горнилі творчої свідомості письменника, знову створене відповідно до його естетичного ідеалу, звільнене від несуттєвих нашарувань [10 с. 76].

Як слушно зауважує А.Г. Гуляєв, на художній образ покладено функцію узагальнення явищ, наближення зображуваного світу до реально існуючої його предметності в конкретно - чуттєвих формах. У ньому знаходять своє примирення одиничне, окреме, типове, звершується та надзвичайна метомарфоза, без якої мистецтво як художнє зображення існувати не може [10 с. 75].

Ференц зазначає, що усі образи в художньому творі - умовні. Так, наприклад, Т. Шевченко в поемі "Сон", на думку ослідника, обрав умовну форму зображення (політ у сні за совою), яка дала йому можливість показати народне лихоліття на великій території Російської імперії [4].

Якщо в художньому образі загальне, тобто сукупність тих суттєвих відмінних рис, що характеризують певний клас обєктів, подається у формі індивідуального, конкретно-чуттєвого, - у формі самого життя, то в понятті загальне постає у формі думки, а точніше у формі низки логічно взаємоповязаних думок про суттєві й відмінні ознаки відображуваного предмета [11 c. 85].

Художній образ відрізняється від поняття не лише формою вираження ідеї відображуваного предмета, але й її змістом. Якщо завдання поняття полягає в тому, щоб описати предмет об'єктивно, таким, яким він є в дійсності, абстрагуючись при цьому від суб'єктивних оцінок його значущості, то художній образ, навпаки, має на меті подати об'єктивну картину змальовуваної дійсності у формі її суб'єктивно-емоційного сприйняття, тобто такою, якою її бачить і емоційно переживає автор. Міра суб'єктивності, хоча й завжди наявна в художньому образі, може бути в ньому більшою або меншою в залежності від способу світосприйняття митця й тих художніх принципів, які він сповідує [11 c. 63].

Так, В.І. Панченко зауважує, що реалістичне відображення світу вимагає об'єктивних картин відображуваного. Навпаки, символічне відображення дійсності характеризується високою мірою суб'єктивності, яка межує з цілковитою відмовою від зображення дійсності у формі її об'єктивного існування [11 с. 96].

Художній образ наділений своєю логікою, він розвивається за своїми внутрішніми законами. Життєвий матеріал, що лежить є основою твору, веде за собою, і художник іноді приходить зовсім не до того результату, якого прагнув. За великим рахунком, художній образ будується парадоксально, часто непередбачувано, незбагненно [12].

В.Г.Белинський писав: "мертвий художній твір, якщо він зображує життя тільки для того, щоб зображувати життя, без всякого могучого субєкту спонукання, що має свій початок у переважаючій думі епохи, якщо воно не є волею страждання чи дифірамбом захвату, якщо воно не є питанням чи відповіддю напитання" [12].

В образі через зіткнення далеких одне від одного явищ розкриваються незвідані сторони реальності. Від звичайного пізнавального образу художній образ відрізняється не лише наявністю узагальнення, а й властивою йому літературознавчою оцінкою митця, його естетичним ідеалом і смаком [13 с. 68].

Поява художніх образів ґрунтується на уяві - основній силі людської природи", за характеристикою Гастона Башляра. Французький психолог наголошував, що уява є не лише здатністю утворювати, а й змінювати образи [13 с. 73].

Іван Франко писав: "Творячи свої постаті, поет в значній мірі чинить те саме, що природа, викликаючи в людській нервовій системі сонні візії та галюцинації" [14 с. 123].

У літературознавчому енциклопедійному словнику:

Предметність образів розділяється на ряд рівнів, що проступають один в одному як велике в малому. До першого можна віднести образи-деталі. Ці образи самі можуть відрізнятися в масштабах: від подробиць, які часто відображуємо одним словом; до описів які складаються з багатьох подробиць. Другий образний рівень - фабульний. Третій рівень - образи характерів та обставин" [15 с. 115].

За смисловою особливістю образи поділяються на індивідуальні, характерні, топос, образи-мотиви, архетипи. Індивідуальні образи створені самобутньою уявою художника та виражає міру його оригінальності, неповторності. Типовість - найвищий ступень характерності завдяки якій типовий образ присвоює загальнолюдські риси, розкриваючи усі стійкі, вічні якості людини. Наступні три різновиди (мотив, топос, архетип) є узагальненими вже не за "віддзеркаленим" дійсно-історичним змістом, а за умовною та закріпленою формулою" [15 с. 125].

За структурою образи поділяються на: автологічні, в яких обидва плани співпадають; металогійні, в яких явне відрізняється від того, що припускається, як частина від цілого; алегоричні та символічні [15 с. 128].

Структуру образу по-різному трактують письменники відмінних стилів. Як слушно зауважує Тимофєєв, види образів залежать від особливостей літературного роду. Якщо в епосі надають перевагу зображальному (онтологічному) чиннику, то в ліриці - виражальному (феноменологічному). Кожен із них підтверджує буттєвий, пізнавальний, чуттєвий стосунок індивіда до життя, формує комунікативне поле між автором та читачем, вказує на аксіологічне значення художньої моделі, яка сприймається водночас як натуральна і сконструйована. За типологічною класифікацією виокремлюють об`єктний (довкілля), суб`єктний (внутрішній світ), виражальний(метафоричний, сюжетний, композиційний тощо) рівні образів. На підставі сприймання одним з органів чуття визначають образи зорові, слухові, дотикові, нюхові, а їх поєднання називають синестезією [16 c. 127].

На його думку, поняття структури, як і принцип антиномічності художнього образу, широке і охоплює різні за масштабом і формою підструктури в межах загалом художньої картини світу чи доби. Так само вирізняється і структура окремого образу. Проте в обох випадках поняття структури означатиме уявлення про органічну цілісність частин і цілого, де кожний елемент настільки ж художньо виразний, на усій архітектонічності загального художнього процесу й буття окремого твору в його видовій і жанровій визначеності. Хоч літерату були мікроструктури образу, вони входять до більш загальної"всеєдності", чи універсуму, художньо-естетичного буття в динаміці часу й простору.

Структура образу також не може складатися з механічно стулених елементів, інакше в нього не зможе вселитися живий дух (духовність),який, у свою чергу, належить до гравітаційних сил культури "як мета-фори буття", в орбіту якого входять як вершини творіння людськогогенія, так і маргіналії "пограниччя" мистецтва і немистецтва.

Погоджуємося з Тимофєєвим, що структуру художнього образу доцільно розглядати як своєрідну "тріаду", до якої належать нерозривні його елементи: образ-задум, образ-знак, образ-сприймання.

Усі ці складові становлять образ-процес, в якому один елемент переходить в інший.

Навіть фрагментарно в "ескізній" уяві митця, ще не обєктивований у зовнішню цілісність, він залишається інваріантним власній сутності, оскільки зміст виражено в ньому не у вербально-абстрактній формі, а як живу клітину чуттєвої безпосередності, згусток потенційної інтенції, духовної енергії та асоціативності [16 c. 146].

Тож, існує багато визначень терміну "художній образ", дослідивши які, можна скласти загальне формулювання: художній образ - це картина з людського життя, що має конкретний, але водночас і загальний характер, вона водночас є результатом оцінки реальності.

Художній образ має складну структуру, яка також залежить від сфери його вживання (роду літератури, жанру тощо).

1.2 Засоби створення художнього образу в поетичному творі

Перш ніж з`ясовувати засоби творення художнього образу в поетичному творі, приділимо увагу визначенню поняття "поезія".

Поезія, на думку Потебні, виникає там, де нове, невідоме явище пояснюється за допомогою старого, вже відомого, вже маючого назву. Наприклад, дитина, кажучи, що вечором дерева засинають, створює поетичний образ. Словесне мистецтво (поезію) Потебня протиставляє діловому "внехудожественному" мовленню, яка позбавлена образності. Потебня підкреслює, що слова та оберти, вживані у переносному значенні,є не просто прикрасою художньої мови, а самою суттю поезії.

Словесна образність досягається не тільки застосуванням якихось особливих засобів мови, але і умілим підбиранням деталей, які можуть позначатися елементарно простими мовними засобами [19 c. 135].

Термін вживається у багатьох значеннях. Поезія зазвичай протиставляється прозі. Часто поезія поєднується з іншими видами мистецтва, тоді виникають проміжні жанри на кшталт поетичного епосу, поетичної драми, поезії в прозі" [17 с. 111].

На думку Марії Моколиці, справжня поезія часто алогічна вона послугується іншою логікою (йдеться не лише про вірші, а художнє слово загалом). І зрозуміти її часом означає повернутись у дитинство [18 c. 13].

Продовжує цю думку Юрій Ковалів, він вважає, що поезія зазвичай спирається на ірраціональність світосприйняття, відрізняючись таким чином від логічних структур, потребує певної недомовленості (пор. Герметизм (поезія)). Проте надмір недомовленості, на думку Едгара По (Філософія творчості), може завдати поезії шкоди. Натомість для прози характерний виразний логічний компонент, що посилює раціональність прозового наративу й орієнтується здебільшого на прояснену однозначність вислову. Дослідник слушно зауважує, що поетична мова схильна до мальовничості, колористики, наближаючись у цьому до малярства, проте на відміну від нього поезія є не статичною, а радше динамічною [19 с. 120].

Ковалів зазначає, що поезія проявляє свою мистецьку автономію, витворюючи "другу реальність", повязану з довколишнім світом багатьма асоціативними каналами. Тому спроби одностороннього узалежнення її від зовнішньої дійсності, перетворення на засіб маніпулювання суспільних систем (політики, ідеології, релігії тощо) призводять до дискредитації сутності цього мистецтва. Оперта, як правило, на ірраціональні принципи світобачення, поезія відмінна від логічних структур. Цим вона різниться від прози з її виразним логічним компонентом, котрий посилює частку раціональних ознак у романі чи повісті [17 c. 125].

Не можемо не погодитися з Хосе Ортегою-і-Гасетом, що головне у ліриці - емоційно забарвлені описи та роздуми. Ліричні вислови не супроводжуються відображенням будь-яких подій. Лірика не просто відтворює почуття поета, але в значній мірі їх активізує, відтворює знову. Хосе Ортега-і-Гассет писав: "Внутрішнє не може бути обєктом ні нашої науки, ні практичного мислення, ані мистецького відтворення. І все ж саме воно є справжньою сутністю речі, є єдино необхідним і повністю задовольняє наше споглядання.".Погоджуємося с дослідником, що наш погляд, спрямований на будь-який предмет, зіштовхується з його поверхнею і відскакує, повертаючись до нашою зіниці. Ця неможливість проникнути в предмет надає будь-якому пізнавальному акту - баченню, образу, поняттю - особливий характер дуалізму, розриву між пізнаваною річчю та субєктом, що пізнає. Хосе Ортега-і-Гассет зауважує, що метафора один з основних прийомів створення художнього образу у поезії. Він робить акцент на тому, що кожна метафора базується на певній схожості двох обєктів. Він приводить приклад метафори Лопеса Піко, який назвав кипарис "привидом мертвого полумя". У цьому прикладі він наголошує на тому, що у кипариса і полумя є певна схожість, але є і відмінності, без яких метафора не можлива. Дослідник наголошує, що "схожість, на яку спирається метафора, завжди неістотна з погляду реальності" [20].

Варто зауважити, що крім метафори для створення художнього образу у поезії використовуються такі тропи та фігури: метонімія, уособлення, паралелізм, іронія, порівняння, алегорія, епітет.

Для подальшого аналізу треба коротко розкрити ці поняття. Метонімія - це слово, значення якого переноситься на найменування іншого предмета, пов'язаного з властивим для даного слова предметом за своєю природою [16 с. 145].

Уособлення - вираз, що дає уявлення про яке-небудь поняття або явище шляхом зображення його у вигляді живої особи, наділеного властивостями даного поняття.

Параллелізм - аналогія, уподібнення, спільність характерних рис або чину(паралельне зображення двох явищ із різних сфер життя [22].

Іронія - це художній засіб, в якому різноманітні явища життя ототожнюються не за схожістю, а за контрастністю [16].

Порівняння - троп, який полягає у поясненні одного предмета через інший, подібний до нього, за допомогою компаративної зв'язки, тобто єднальних сполучників: як, мов, немов, наче, буцім, ніби та ін.

Алегорія - відображення в образах тварин людських стосунків характерів(інакомовлення). Значення алегорії, на відміну від багатозначного символу, однозначне і відділене від образу; зв'язок між значенням і образом встановлюється за подібністю.

Епітет - один із основних тропів поетичного мовлення, призначений підкреслювати характерну рису, визначальну якість певного предмета або явища і, потрапивши в нове семантичне поле, збагачувати це поле новим емоційним чи смисловим нюансом.

Художнє мовлення завжди повинно сприйматися не тільки за допомогою зору, але і на слух, в своєму живому інтонаційному звучанні. Саме в ньому твори словесного мистецтва можуть до кінця розкрити все емоційно-образне богатство свого ідейного змісту. В інтонації слід розрізняти наступні основні сторони: розміщення пауз, речову мелодію, розміщення акцентів та темп мовлення. В художньому мовленні риторичні питання, вигуки, звернення тощо. Вони роблять мовлення емоційно-виразнішим. Тому їх ще називають емоційно-риторичними видами інтонації [21].

Віршове мовлення складніше організоване у своєму ритмі порівняно з прозою. В ньому є не тільки логічні акценти, але і акценти та паузи власне ритмічні. Ритм віршу ( тобто поєднання ритмічних пауз, розміру, рими) також слугує для надання художньому мовленню емоційної виразності, а отже і для створення художнього образу.

Тож, у поезії художній образ створюється за допомогою тропів, інтонації, ритміки, риторичних фігур.

.3 Особливості втілення образу радості в українських поетів

Розглянемо особливості втілення образу радості в різних українських поетів.

На думку Л.Г. Павлишина,образи радості та щастя э наявними у творчості Григорія Сковороди, що соголосне ідеї спорідненості. Г. Сковорода вважав, що щастя залежить від внутрішнього стану людини, оскільки воно "мир душевний". Людина щаслива перш за все завдяки її серцю, воно є "головою всього в людині", "коренем життя і обителлю вогню і любові". Наголошуючи на необхідності самопізнання, Сковорода зазначав, що пізнати себе і знайти людину - це одне і те саме. Людина повинна любити саму себе і завдяки цьому вона зможе полюбити й інших людей є однією з умов досягнення щастя. На основі такої думки мислителя можна с тверджувати, що індивідуальне щастя є передумовою щасливого суспільства. Роблячи акцент на визначальній ролі духовності в житті людини, Сковорода зазначав, що духовна спрямованість завжди вільна і доступна кожному з нас, потрібно лише відкрити своє серце. Людина завдяки розуму та свободі волі формує свою особистість згідно з власною сутністю і в результаті цього отримує винагороду - стає щасливою. За Сковородою, винагорода - це душевний спокій, якого людина досягає, коли діє згідно зі своєю природою, зі своїм серцем - вмістилищем людських думок і почуттів. Формування особистості - це безперервний процес, що триває усе життя людини. Істинне щастя людини, за Сковородою, у ній самій, а тому вона повинна пізнавати себе. Він вважав, що перш ніж пізнавати небо, землю і води, потрібно пізнати самого себе та почути голос власного серця. Важливе значення у житті мають любов і дружба, тому що без них не може бути розумних форм людського співжиття. За Сковородою, щастя полягає у любові до природи, тому що, пізнаючи її і себе у ній, людина отримує радість від сприйняття прекрасного. Вчення Сковороди спрямоване на дослідження внутрішнього життя людини. Щастя, вважав він, не лише залежить від зовнішніх факторів життя. Для того щоб усвідомити, у чому воно полягає, потрібно опанувати вищу з усіх наук - науку про щастя. Щастя - це душевний спокій, воно знаменує друге народження людини, яке постає логічним результатом, реалізацією нею сенсу власного життя. Щастя пролягає через моральне вдосконалення людини. Життя людини неповторне та єдине, а тому кожен з нас прагне бути щасливим. Г. Сковорода вважав, що потрібно з любовю ставитися до світу і до оточуючих нас людей [23].

Як слушно зауважуэ Лілія Невідомська, образ радості є основним у творчості Івана Драча. Поетичне слово Івана Драча розквітло в памятні 60-ті роки дивним соняшником, вибухнуло потужною сонячною енергією і, напоєне гіркувато - терпким цілющим соком калини, очистилось від минущого та облудного попелу нашої доби. Воно впродовж десятиліть будить не тільки душу, але і розум, щемливо хвилює тих, хто прилучався і прилучається до нього, проникає в його мистецьку глибину. До поезії І. Драча не байдужі навітьті, хто не особливо прагнув нею захоплюватись.

Семантичне прирощення " сонце - це поезія", що зявилося й у творі "Балада про соняшник" простежується, розгортається в інших контекстах, у яких містяться метафоричні структури з цією експресемою, що ними насичена, наприклад, поезія "Сонячний етюд":

І переливно блискотять сонця

Протуберанцями сторч головою.

Беріть сонця - кладіть мені серця,

Як мідяки з осугою-турбою.

А ще "сонце віри - чисте і просте", "сонце міри - з віжками на храпах", "сонце смутку", "блискотять сонця протуберанцями сторч головою". Без сумніву, зясування І. Драчем значення формою вираження якого стала лексема "сонце" допомагає простежити асоціативний звязок сонце - поезія - поет - поетична творчість, що ліг в основу, зокрема, таких із наведених метафор, як "сонця… з тривожними музичними очима", "сонце міри - з віжками на храпах" тощо. А це сприяє адекватній інтерпретації адресатами інформативних компонентів, прихованих у різних поетичних висловлюваннях [22].

Яскраво просліджується образ радості у творах І. Жиленко, зокрема у збірці "Соло на сольфі". Не можна не погодитися з Г.О. Савчук , що позитив, який випромінює збірка "Соло на сольфі", зумовлений уже тим, що на її сторінках просто звучать слова "радість", "любов", "вдячність", навіть якщо розглядати їх поза контекстом. Ці слова є самодостатніми, вони схожі на молитви або навіть мандри, які відкривають людину Світлу. Слово "радість" має цікаву етимологію, за однією з версій, воно складається з коренів "ра" та "дість", "ра" в праіндоєвропейській мові означає "сонце", тому радість дослівно це "дістати сонце". Лірична героїня збірки "Соло на сольфі", безперечно, мала духовний досвід, у якому "дотягнулася" до світила. Образ світила настільки яскраво й разом зтим тонко представлений, що стає синонімом таких ключових і потрібних для людини понять, як "радість" і "щастя". Все це збільшує енергетичний потенціал збірки, котра вчить реципієнта добра, світла та оптимізму, які, на жаль, рідко трапляються в людському житті в чистому вигляді. Більше того, збірка "Соло на сольфі" при уважному прочитанні допомагає відпочити душею, справляє своєрідний позитивний психотерапевтичний ефект. Ірина Жиленко переконує реципієнта, що література всетаки змінює життя [24].

Отже, в українських поетів образ радості проявляється в темах сонця, щастя, духовного розвитку, пізнання себе, пізнання навколишнього світу; у жанрах споріднених з молитвами, мандрами;у тропах: епітетах, порівняннях, паралелізмах, метафорах.

У цьому розділі розглянуто такі питання: поняття "образ", структура образу, особливості художнього образу в поезії, особливості втілення образу радості в українських поетів; зясовано:

художній образ має складну структуру, яка також залежить від сфери його вживання (роду літератури, жанру тощо);

у поезії художній образ створюється за допомогою тропів, інтонації, ритміки, риторичних фігур;

в українських поетів образ радості проявляється у тематичному, жанровому та тропічному аспектах.

Розділ 2. Особливості втілення образу радості у збірці В. Стуса "Зимові дерева"

Цей розділ присвячено аналізу особливостей втілення образу радості у збірці Василя Стуса "Зимові дерева".

.1 Образ радості у пейзажно-медетативній ліриці збірки Василя Стуса "Зимові дерева"

Розглянемо вияви образу радості у контексті теми пізнання навколишнього світу, охоплення природою.

Одним з таких віршів є "Лісова ідилія" [додаток 1, с. 29]. У назві натякається на те, що у вірші буде розкриватися ідеалістичний, гармонійний світ. Автор використовує, з першого погляду, розрізнені елементи опису рослин, комах, тварин: "шишки горять, як кремові цукерки"; "легенько пінять журкітною мовою /метелики, комашки, комарі"; "лопух зморився і розліг з досади";" та ящірки, мов коні, шиї витягли"; "не спатимуть лиш сосни на поляні, вижалюючись". Всі ці образи показують, що вже настала пора, коли природа досягає найбільшого свого розквіту, але за ним буде йти згасання. Цю тему ідею підтверджують і такі образи: пересохлий травень; чемерки,/одягнені, здавалось, на віки; охриплою зозулею кує. Образ травня означає пору в житті ліричного героя, коли життя в самому розквіті, у повній силі, але ліричний герой розуміє, що після розквіту йде занепад. Але герой сподівається на краще: образ охриплої зозулі показує, що життя ще попереду,що все ще буде.Ця впевненість передається в образі лісу, озвученого зозулею: "зозуля кує за довгий вік не день, не два, не три дні, а до вдоволення, а досхочу…". Ліричний герой знаходиться на найкращому етапі свого житя, але йому(герою) все ж таки чогось не вистачає. У вірщі показана динамічність: шишки горять, легенько пінять журкітною мовою, крильми лелека ляснув, й навзаводи понісся літеплений гомін жаб. Ця динамічність підтверджує думку, що життя триває, що воно повне яскравих подій.

У цьому вірші засобами творення образу радості є: протиставлення ("з темені - в весну"), уособлення ("дихає земля", "ліс цілий світ заворожує і ворчить", "проміння пахне глицею сосновою", "ліс безміря пє"), порівняння ("шишки горять, як кремові цукерки"; "ящірки, мов коні"), епітети ("повітря фосфоричне"). Образ радості тісно повязаний із протилежним йому образом суму: з одного боку ліричний герой знаходиться у розквіті сил і більша частина життя ще попереду, а з іншого - він розуміє, що найвищий ступінь розвитку є втіленням найповнішої радості.

Важливу роль у створенні образу радості у цьому вірші грає запах (проміння пахне глицею сосновою), звук: "і нėзабуді світанковий рій/легенько пінять журкітною мовою/ метелики, комашки, комарі"

Отже цей вірш є прикладом протиставлення двох образів - радості та суму, але суму світлого.

У вірші "Спокій" образ радості є одним з основних [додаток 2]. Назва віршу вказує, що перед реципієнтом постає картина спокійного життя. Зображення степу деталізується: могутні мязи рідної землі, і запах чебрецю, і жайворонів крик, і ластівок тривогу, коник заколисує пожовклий степ нехитрим співом. Ліричний герой любить свій рідний край, його безкраїй степ, почувається щасливим у ньому. У вірші присутні легкий сум та втома, що проявляється у таких образах: німує древній сум в важкій ріллі, десь коник, заховавшись у траву, /бездумно сюркотить собі помалу. У вірші відсутня динаміка, рух, все ніби завмерло і це надає ліричному герою відчуття радості, але в той же час навіює сум: "Люблю дозвілля степове безкрає,/могутні мязи рідної землі, і запах чебрецю, і жайворонів крик,/і ластівок тривогу./Німує древній сум в важкій ріллі,/і тракторист у довгій самотині/звіряє в пісні, простій і легкій,/свою любов, котрої він, напевне,/ніяк не може звірити коханій" [додаток 2, с. 30].

Образ радості тут створено за допомогою таких художніх засобів: епітети: дозвілля степове безкрає, могутні мязи рідної землі, невтомна рука, недовідомі письмена; уособлення: коник закохався у траву. Поет показує любов до рідної землі, до природи, відображує тягу до батьківщини і радість від спогадів про неї. Але також степ навіює на ліричного героя смуток, відчуття самотності.

У вірші "Небо. Кручі. Провалля. Вода" [додаток 3, с. 31], як і попередніх створюється атмосфера спокою і захоплення природою. Опис зоряного неба, тихого гаю та соловїного співу створює відчуття, що немає ніяких проблем і що щастя насправді існує. У вірші автор ніби занурює у спогади, показує ідеальний вечір на природі. Автор робить акцент на деталях, описуючи запахи: "зорі пахли живицею", "ніч пахла водорістю"; виокремлюючи важливі для створення образу радості метафори: "шебершать однокрилі сосни" (уособлення), "морок лагідно землю обліг" (уособлення), червоно-чорна ковдра вечора на ногах, любовю воложені губи. У вірші наявне яскраве відчуття динаміки, усе, що є навколо знаходиться у русі: шебершать однокрилі сосни, пароплав заніміло прочохкав, темінь всмоктували гаї, і човнами слова непорочні між нас пропливали. Цей рух свідчить, що хоча ліричний герой відчуває спокій та затишок вечора, навколо продовжується метушливе життя. Всі ці особливості вірша викликають у читача певний емоційний стан: відчуття, спокою, тиші, тихою радості затишного вечора.

На простиставленні вибудовується вірш "Тут ніби зроду сонця не було" [додаток 4, с. 32]: "Тут ніби зроду сонця не було./Аж потім раптом бризнуло."

Протиставлення акцентує радість і, що як би погано не було, щастя все одно буде.Епітетами: "бузок розквітлий", "сосни, замріяні жаби", "Україна соловїна", "легкий соловей"; уособлення: "збілів бузок", "сосни пірнули в крони" підкреслюється, що ліричний герой віршу охоплений мріями.У вірші подається місце, де "ніби час спинився", де можна помріяти, та побачити ідеальний світ. Також у вірші змальовуються образи Лукаша та Мавки, герої драми - фієрії Лесі Українки "Лісова пісня", що також підкреслює казкову атмосферу. Це створює у читача відчуття присутності у світі мрій, світі, де все можливо, викликає позитивні емоції.

Також протиставлено образи радості та суму у вірші "Бредуть берези, по коліна в небі" [додаток 6, с. 35]. З одного боку показана радість від приходу весни, а з іншого - гіркота спогадів. Антитетичність проявляється у таких художніх засобах: "Бредуть берези, по коліна в небі,/в баюрах по коліна./Бредуть берези, калюжі, сонця -/і в покотьолі провесни шаленім/ти - з себе скалок". Герой розуміє, що щастя життя для нього недосяжне, що він лише "з себе скалок". Але він розуміє, що щастя є в ньго в середині "вискалки твої - мов зайчики у темнім вируванні". Радість і сум протиставляються в образах берез, які стояті у грязі, але тягнуться до неба.

Тож, як було сказано вище, у вірші протиставлені два образи, з одного боку ліричний герой радується приходу весни, а з іншого - розуміє, що гіркі спогади нікуди не дінуться, що він не іде вперед, а ніби стоїть на місці: "Далека подорож - немов на край землі./Чи навпаки: ти - по краю остався./Остався по краю. Один - остався./Остався - по краю".

Також образ радості є основним у пейзажному вірші "Верби навесні - немов човни" [додаток 7]. У вірші провідною темою є радість від вічної весни. Це почуття доноситься до читача за допомогою таких художніх засобів: порівняння (верби навесні - немов човни), уособлень (молодо сміється став, свічадо тихої води видасться безберегим морем, соловей тягне ніч), епітетів (синій травень, волога волосина). Також відчуття радості, спокою, постійної весни автор передає за допомогою запаху: "Тут здасться - цілий вік - весна,/лаком і смолою пахне трохи,/а берегова драговина,/ще не завдає тобі мороки". Вірш наповнений образами природи, що знаходиться у самому розквіті, на піці розвитку: "котики зійшли", "в синім травні густо поросли кучері", "соловей витьохкує"; "тут здасться - цілий вік -весна". Рухоме у вірщі стає нерухомим і навпаки: "на прив`язі човни", "верби хилять стан". Усі об`єкти, зображені у вірші, наповнені життям, ніби вони істоти. Ліричний герой твору відчуває радість від весни, від розквіту природи, хоче щоб весна продовжилась.

Отже, у пейзажно-медитаційній ліриці збірки "Зимові дерева" В.Стуса одним з основних образів є образ радості, що проявляється в яскравих епітетах, уособленнях та порівняннях, інтонаційних акцентах, динамиці зовнішнього світу. У цих віршах показана важливість єдності людини з природою, повноти життя, пошуку щастя у самому собі.

.2 Особливості розкриття теми радості у збірці Василя Стуса "Зимові дерева"

Яскраво показана у збірці і тема радості.

Розкрито тему у вірші "Тепла утома спада" [додаток 10]. Ліричний герой відчуває легкість та радість від приходу вечору, це дає йому почуття свободи та легкості. У цьому вірші велике значення має уособлення: "Тепла утома спада -/На губи, на очі, на плечі…/Стишений вечір/Уже до води нахиливсь…". Ліричний герой віршу радіє від приходу вечора, тут, як і у вірші "Сьогодні неділя" показана радість від можливості відпочити від суцільних клопотыв, нарешті отримати можливість ні про що не думати. Доцільно зазначити, що в контексті теми радості узятий образ є основним, та відображується він за допомогою різноманітних художніх засобів, інтонації, риторичних фігур.

У вірші "Сьогодні - неділя" [додаток 5, с. 33], автор показує як важливо відгородитися від повсякденних клопотів і насолодитися природою. Атмосфера спокою, мрійливості та радості створюється шляхом протиставлення цілоденних клопотів та легких, умиротвориних роздумів: "Раз на тиждень/можна бути одвертим/і промовити:/цілоденні клопоти/сидять тобі в печінках./Раз на тиждень/приємно піти до лісу,/де на круглих галявах біліє сніг".

Ліричний герой твору стомився від суєти та від турбот і клопотів і йому потрібен спокій, якого він у природі. Стус зазначає, що природа допомагає направити думки в інше річище, подумати про більш звичайні та приємні речі: "Хороше розуміти плин часу,/який ніби полишається обік нас/(- тобі - скільки?/- а тобі хіба не байдуже?/Раз без спогадів, то й без літ)". Визначеність себе у часі, приналежність до певного віку є для ліричного героя не важливою, важливим є теперішній момент життя. Показується, що ліричний герой задоволений повністю і морально, і фізично:

"Хороше, блукаючи добрим гуртом,/березовий пити сік,/милуватись криваво-червоною/жальною свидиною/і злегка роздумувати/про схожість свидини і кохання". Вірш наповнений динамікою, спокійним рухом: на круглих галявах біліє сніг, хороше, блукаючи добрим гуртом, березовий пити сік. У вірші образ суму та втоми протиставляється образу радості від відпочинку, та можливості "признатись собі, що набридли дисертаційні розділи".

У поезії "Даруйте радощі мої" [додаток 8] образ радості передається за допомогою зображення весни, сонця, філософських думок що до значення щастя. Автор порівнює своє щастя та радість з весняними ручаями: "нещастя й радощі мої - весняні ручаї". У вірші є релегійні мотиви: "пресвітле небо", "золота гоба". Ліричний герой не хоче бути "частиної гри". Він вважає, що щасливою є людина, яка не навчилася жити, тобто, яка не бачила ще у житті труднощів, не стала частиною "гри". На думку Стуса, радість досяжна для того, кто вміє кохати. У цьому вірші радість бачиться у повноті життя, у тому, що "душа жива".

Для створення образу радості використані різні художні засоби: уособлення: небо аж кипить, сонце кипить; епітети: просвітле небо, кара земля, золота габа, жива вода; риторичні звертання: "О, кара земле, окрай гри,/бери мене, бери,/спасибі, що вгорі кипить/сонце - угорі!"

Риторичне звертання є основним тропом вірша. Поет дякує землі за світ, що є навколо, за те, що він живий: "Спасибі, що росте трава/і що душа жива,/і що біліє голова,/і кільчиться трава./Спасибі, коли ти є ти,/що ти -,/що досить руку простягти - /і край, і грай, і ти./І золота твоя габа -/на руті, на піску,/і на руках, і на губах,/і на моїм віку."

Використовуються повтори, які акцентують увагу на яскравих моментах та образах: "Пресвітле небо аж кипить,/просвітле - аж кипить./Блажен, хто не навчився жить,/блажен, хто зна - любить". Вірш створює у читача відчуття радості, легкості від приходу весни.

Наступний вірш - "Навкруг землі мої кружляли мрії" [додаток 9]. Ліричний герой твору повністю поглинутий своїми мріями. Радість він бачить у самому житті, у шляху, здобудку досвіду. Образ радості передається такими художніми засобами: уособлення: "кружляли мрії", "в серце хлюпав хвилями Дніпро", "Чумацький шлях зорить у ніч", "край співає піді мною", "пісня з грудей моїх до неба проростала", "рідний край розправив плечі; епітети: безмежжя синє", "достиглі зорі", "земні вітри", "голубі світи", "смарагдові сади", "манила мрійно"; порівняння: "тужавіла і пружилась, мов колос"; "зігнувся день, мов золота підкова". Для створення образу радості використовується інтонація, за її допомогою робляться важливі акценти, та сторюється певна радісна атмосфера: "Зігнувся день, мов золота підкова,/і дужий хтось копитами ударив -/аж іскри в ніч! Земля ж, неначе мати,/всі очі видивить за ним услід".Отже, цей вірш викликає у читача відчуття радості, бажання мріяти.

Тема радості у збірці Василя Стуса "Зимові дерева" проявляється за допомогою образів води, неба, сонця, чумацького шляху, рідного краю, я кі покахують, що головне в житті - це саме життя, його повнота.

У цьому розділі було розглянуто вірші збірки "Зимові дерева", досліджено особливості втілення образу радості, особливості розкриття теми радості.

Зясовано, що для створення образу радосты автор використовуэ такі тропи: простиставлення, паралелізм, метафори, епітети. В. Стус акцентує увагу на тому, що радість - це понота життя, можливість пройти життєвий шлях.

Образ радості у збірці "Зимові дерева" протиставляється образу суму. Як і Григорій Сковорода, Василь Стус бачить радість не в зовнішніх обставинах, а в самій людині, в тому, щоб залишатися самим собою при будь-яких обставинах.

Висновки

У роботі проаналізовано збірку В. Стуса "Зимові дерева", розглянуто літературознавчі словники, посібники та підручники з теорії літератури. У ході роботи зясовано:

Художній образ - це картина з людського життя, що має конкретний, але водночас і загальний характер, вона водночас є результатом оцінки реальності. Художній образ має складну структуру, яка також залежить від сфери його вживання (роду літератури, жанру тощо).

У поезії художній образ створюється за допомогою тропів, інтонації, ритміки, риторичних фігур.

В українських поетів образ радості проявляється в темах сонця, щастя, духовного розвитку, пізнання себе, пізнання навколишнього світу.

У збірці Василя Стуса "Зимові дерева" образ радості займає центральне місце, він проявляється у двох темах - темі любування природою та темі радості.



Використана література

1. Стус, Василь Семенович. Твори : У 4 т., 6 кн. Т. 1: Зимовi дерева; Веселий цвинтар; Круговерть, Кн. 1 / Вiддiл рукоп. фондiв i текстологiї iм.Т.Г. Шевченка ; Iн-т лiт. НАН України. - Л.: Просвiта, 1994. - 431 с.

. Л.М. Глазнюк "Вступ до літературознавства"

//#"justify">. Петро Білоус Вступ до літературознавства//://chtyvo.org.ua/authors/Bilous_Petro/Vstup_do_literaturoznavstva/

. Н.С. Ференц Основы литературознавства://uchebnikionline.ru/literatura/osnovi_literaturoznavstva__ferents_ns/hudozhniy_obraz_problema_tipovogo.htm#553

. Ткаченко А.О. Мистецтво слова: Вступ до літературознавства: Підручник для студентів гуманітарних спеціальностей вищих навчальних закладів. - 2-е вид., випр. і доповн. - К.: ВПЦ "Київський університет", 2003. - 448 с.

. Введение в литературоведение: Учебник / Н.Л. Вершинина, Е.В. Волкова, А.А. Илюшин и др.; Под общ. ред. Л.М. Крупчанова. - М.: Издательство Оникс, 2005. - 416 с.

. Литературознавча енциклопедія: У двох томах. Т. 2. / Авт.-уклад. Ю.І. Коваліва. - К.: ВЦ "Академія", 2007.- 624 с. (Енциклопедія ерудита)

. Поспелов Г.Н. Теория литературы: Учебник для ун-тов. - М. Высш. Школа, 1978- 351 с. ББК83.

. Тимофеев Л.И. Основы теории литературы.

. Гуляев А.Г. Теория литературы: М. Высшая школа, 1977.

. Левчук Л.Т., Панченко В.І., Оніщенко О.І., Кучеренко Д.Ю. Естетика: Підручник / За заг. Ред. Л.Т, Левчук - 3-тє вид., допов. І перелобл. - К.: Центр учбової літератури, 2010. - 250 с.

. #"justify">. Волков И.Ф. Теория литературы. Москва "Владос", 1995.

. Белинский В.Г. Речь о критике. Статья 1. - Полн. собр. соч., т. 6, с. 271.

. І. Франко збірка творів у п`яти десяти томах. Томи 26-43. - К. Наукова думка - 981.

. Словник літературознавчих термінів за редакцією Тимофєєва та Тураєва.

. Літературознавчий словник-довідник за редакцією Р.Т. Гром'яка, Ю.І. Коваліва, В.І. Теремка. - К.: ВЦ "Академія", 2007.

. Марія Маколиця Основи літературознавства Тернопіль "Підручники / посібники" 2002

. Введение в литературоведение: Учебник для филол. спец. ун-тов/ Поспелов Г.Н., Николаев П.А., Волков И.Ф., Хализев В.Е. и др.; Под ред. Г.Н. Поспелова. - 2-е изд., доп.- М.: Высш. Шк., 1983,327 с.

. Хосе Ортега-і-Гассет Есе на естетичні теми у формі передмови.

. Літературознавчий словник-довідник за редакцією Р.Т. Гром'яка, Ю.І. Коваліва, В.І. Теремка. - К.: ВЦ "Академія", 2007.

. Лілія Невідомська Особливості ідіостилю Івана Драча: імпліцитність семантики поетичного слова.://www.anthropos.net.ua/jspui/bitstream/123456789/291/1/Nevidomska.pdf

. Л.Г. Павлишин Володимир Винниченко та Григорій Сковорода про гармонійне життя людини як невідємний атрибут щастя

. Г.О. Савчук Сонце, радість і щастя в поетичному світі збірки І. Жиленко "Соло на сольфі"://archive.nbuv.gov.ua/portal/natural/vkhnu/Filol/2012_1014/content/savchuk.pdf

Додатки

Додаток 1

Лісова ідилія

Шишки горять, як кремові цукерки,

і пересохлий травень залюбки

тополь патрошить повстяні чемерки,

одягнені, здавалось, на віки.

Проміння пахне глицею сосновою

і нėзабуді світанковий рій

легенько пінять журкітною мовою

метелики, комашки, комарі.

Лопух зморився і розліг з досади,

згорнувши руки, збувшися бажань,

крильми лелека ляснув - й навзаводи

понісся літеплений гомін жаб.

У лісі мулько, колеться у лісі

ялицею, і листям, і крилом,

задуже синім і задуже вирізьбленим,

ще й ластів'їним зойком вороновим.

Та ящірки, мов коні, шиї витягли

із шпар - у простір. З теміні - в весну

і топчуть непідбитими копитами

малу і недолугу сарану.

Великий ліс, заловлений ув очі

малої комашини, безмір п'є,

він цілий світ зворожує і врочить,

охриплою зозулею кує

задовгий вік - не день, не два, не три дні,

а до вдоволення, а досхочу...

Як заряхтить повітря фосфоричне -

комахи тут у ґрунті й заночують,

і буде ніч вигойдувати землю,

здаватиметься - дихає земля

кузками, світлячками, снами й зеленню...

Не спатимуть лиш сосни на поляні, вижалюючись.

Додаток 2

Спокій

Люблю дозвілля степове безкрає,

могутні м'язи рідної землі,

і запах чебрецю, і жайворонів крик,

і ластівок тривогу.

Німує древній сум в важкій ріллі,

і тракторист у довгій самотині

звіряє в пісні, простій і легкій,

свою любов, котрої він, напевне,

ніяк не може звірити коханій.

бездумно сюркотить собі помалу

і заколисує пожовклий степ

нехитрим співом.

Межею ж, креслячи невтомною рукою

якісь недовідомі письмена,

прошкує осінь. Хмара супокійна

на неї задивилася згори.

Додаток 3

Небо. Кручі. Провалля. Вода.

Сонце. Чайки. Високі хвилі

поглинає загусла даль.

Ми - рибалки спочилі.

Шебершать однокрилі сосни.

Морок лагідно землю обліг,

як джерельця, струміли коси,

поміж пальців окляклих моїх.

Гострі плечі. Червоно-чорна

ковдра вечора на ногах.

Пароплав заніміло прочохкав,

в баранці загортаючи гамір.

Потім - Господи, не доведи! -

небокрай закушпелило виблий,

видавалось: росли з води

лячні ноги, як білі риби.

Зорі пахли живицею. Ніч

пахла водорістю, і в проруб

з жальним свистом спускались вогні,

до світіння розжаривши вохру.

Морс, наче ведмідь в барлозі,

ще не маючи спокою,

губить колений глицею зір,

доброзичливий рокіт.

Темінь всмоктували гаї,

прохолоду хлипку ковтали.

О твої солов'ї!

любов'ю воложені губи!

І човнами слова

непорочні

між нас

пропливали.

Додаток 4

Тут ніби зроду сонця не було.

Аж потім раптом бризнуло: збілів

бузок розквітлий, сосни бронзотілі

пірнули в крони, засьорбнувши день,

аж верески збігають в перевілглу

долину, де замріяні жаби.

Тут час не йде. Тут вивіряє дуб

по вічності свої старечі роки,

і корчаться зсудомлені граби,

і горобини лагідно пірнають,

мов риби, тягнуть голови в глибінь

і обдивляють видом ластовинним

правічний світ і вік правічний свій.

Тут поживи - і видасться тобі,

що й досі Україна солов'їна,

і промайне за крутоярем Мавка,

до вівериці руки простягне,

і звук сопілки лине з над узгір'я:

от-от сюди нахопиться Лукаш.

Тут ліс - як вічність. Бережи його

від свого непотребства, марновір'я,

від власної пустої глупоти...

Тут кожен клен тримає на долоні

легкого, ніби пісня, солов'я.

Лиши себе за брамою і йди

відкритим і лунким, неначе пустка,

дивись і слухай, пахощі вбирай,

і доторкайся злякано руками

до кожної стеблиночки.

ти вибродиш на співі, на джмелях,

котрі вбирають в себе сонця жеврість,

що витліли на дні, але й живуть

тим днем, законам віку не підвладним,

немов дарами, тратами живуть.

Ходи сюди і научайся мовчки,

по-людськи жити. Мусять дерева

навчати доброти, як самодару.

Казати, коли мовиться. Мовчати,

коли мовчиться. І всміхатись вік -

щоб так - усміхненим -

і смерть зустріти.

Додаток 5

Сьогодні - неділя,

і раз на тиждень

можна признатись собі,

що набридли дисертаційні розділи,

набридли однаково добрі книги,

набрид розфасований на одеській фабриці

цейлонський чай.

Раз на тиждень

можна бути одвертим

і промовити:

цілоденні клопоти

сидять тобі в печінках.

Раз на тиждень

приємно піти до лісу,

де на круглих галявах біліє сніг.

Раз на тиждень

хорошо бутись в колі старого лісівника,

що, вивчаючи жерделі,

знає Персію, Малу Азію

і старезну, як світ, грушанку.

(Раз на тиждень

приємно побути поруч

майже незнаної дівчини,

яку ти любиш по-особливому:

чим далі від неї,

тим більше любиш,

коли ти й не думаєш

про фізичну із нею близькість,

але потерпаєш,

що вона дізнається про таку любов

і розсердиться).

Хороше, блукаючи добрим гуртом,

березовий пити сік,

милуватись криваво-червоною

жальною свидиною

і злегка роздумувати

про схожість свидини і кохання.

Хороше розуміти плин часу,

який ніби полишається обік нас

( -тобі - скільки?

а тобі хіба не байдуже?

раз без спогадів, то й без літ).

Матріархальна грушанка,

зеленіючи прикорінням дерев,

брижить думи,

розпросторені на десятки тисяч літ:

одна - далеко позаду,

а друга - щойно народжує тебе,

так що між грушанкою

і цією проглядуваною думкою

ти існуєш, ніби в коробці,

яка не затискає тебе,

а ґречно подовжується на тебе...

Крім того:

як виспівують горобці!

Як тонкоголосять горихвістки!

Додаток 6

в баюрах по коліна. І навкруг -

весняна твань. Болото - аж гримить,

а сонця спах - опукою на релях.

О стома провесни і довгих сподівань,

і вікових невдач, твоїх, убогих,

і - вікових невдач. Твоїх. Убогих.

і - вікових невдач.

Спасибі, можна виходити серце

і можна все забути. До чобіт

такого начіпляється болота -

усе забудеш.

Далека подорож - немов на край землі.

Чи навпаки: ти - по краю остався.

Остався по краю. Один - остався.

Остався - по краю.

Бредуть берези, калюжі, сонця -

і в покотьолі провесни шаленім

ти - з себе скалок. Вискалки твої -

мов зайчики у чорнім вируванні.

І де ти є? І де ти тільки є?

Отут, у твані звільненого світу?

Чи там - ізвідки йдеш? Чи там, ізвідки

тобі немає більше вороття?

Додаток 7

Верби навесні - немов човни.

Лаком і смолою трохи пахнуть,

і самі прокурені, пропарені,

мов діжки торішні.

Вербам - радість. Котики зійшли,

як зіходить ластовиння з виду,

в синім травні густо поросли

кучері, вітрами передрібнені.

Вербам - радість. Верби хилять стан,

хай пристаркуваті - то даремно,

то даремно, бо сміється став,

молодо сміється став наш древній.

Скільки літ - на прив'язі човни,

жабуриння, кумкання, латаття.

Соловей витьохкує і тягне

на вологій волосині ніч.

Тут здасться - цілий вік - весна,

лаком і смолою пахне трохи,

а берегова драговина,

ще не завдає тобі мороки.

Вся сторожова твоя маєтність

до ставка збігає в кілька суголовків.

Тут, як кажуть, чисто все - твоє:

ти - його, воно ж - тебе пантрує.

На призволенні, між сонних див

огіркам, капусті, помідорам

це свічадо тихої води.

Додаток 8

Даруйте радощі мої

і клопоти мої -

нещастя й радощі мої -

весняні ручаї.

Пресвітле небо аж кипить,

просвітле - аж кипить.

Блажен, хто не навчився жить,

блажен, хто зна - любить.

О, кара земле, окрай гри,

бери мене, бери,

спасибі, що вгорі кипить

сонце - угорі!

Спасибі, що росте трава

і що душа жива,

і що біліє голова,

і кільчиться трава.

Спасибі, коли ти є ти,

що ти - це ти і ти,

і край, і грай, і ти.

І золота твоя габа -

на руті, на піску,

і на руках, і на губах,

і на моїм віку.

Пробудь же завжди молодим,

пробудь же молодим,

в святому літеплі води

ти сам стаєш святим.

І хай-но очі як вода,

хай - як жива вода -

але ж бо й горе - не біда,

і горе не біда.

Додаток 9

Навкруг землі мої кружляли мрії,

і в серце хлюпав хвилями Дніпро.

Планета вся - один Чумацький шлях

зорить у ніч тривожними очима.

А корабель пливе в безмежжя синє,

достиглі зорі крабами вп'ялись

у чорний креп скуйовдженого неба:

його земні вигойдують вітри.

Мій краю! Ти спливаєш піді мною

мелодією пісні, що з дитинства

з грудей моїх до неба проростала,

тужавіла і пружилась, мов колос,

манила мрійно в голубі світи.

І рідний край, затиснений в півкулі

географічних карт, розправив плечі,

загравши смарагдовими садами

і шахівницею злотавих піль.

Зігнувся день, мов золота підкова,

і дужий хтось копитами ударив -

аж іскри в ніч! Земля ж, неначе мати,

всі очі видивить за ним услід.

Додаток 10

Тепла утома спада -

На губи, на очі, на плечі...

Стишений вечір

Уже до води нахиливсь...

Подивись -

День вклоняється людям надвечір,

І городом, по стежці,

Вже відходить, як гість.

Похожие работы

 

Не нашел материал для курсовой или диплома?
Поможем написать качественную работу
Без плагиата!