Тема: Особливості розвитку комічного в контексті англійської літератури

  • Вид работы:
    Курсовая работа (т)
  • Предмет:
    Литература
  • Язык:
    Украинский
  • Формат файла:
    MS Word
  • Размер файла:
    157,73 Кб
Особливості розвитку комічного в контексті англійської літератури
Особливості розвитку комічного в контексті англійської літератури
Вы можете узнать стоимость помощи в написании студенческой работы.
Помощь в написании работы, которую точно примут!

Вступ

Внутрішні взаємозвязки категорій естетики набувають завершення у комічному, оскільки воно фіксує відсутність у явищах духовних підстав для піднесення та утвердження ідеї в образі. Категорія «комічне» відображає суперечності життя у формі естетичного піднесення над негативними його проявами та долання вад його носіїв сміхом. Сприймання явищ як комічних зумовлене такою їх внутрішньою суперечністю, за якої духовна обмеженість прагне маскуватися зовні ефектною формою. В історії естетичної думки комічне характеризується як наслідок суперечності потворного - прекрасному (Арістотель), низького - піднесеному (І. Кант), хибного - значущому (Г. Гегель), нікчемного - великому (Ліппс) тощо. Видається, що найбільш чітке визначення комічного належить М. Чернишевському. У дисертації «Естетичні відношення мистецтва до дійсності» філософ пише: «комічне - внутрішня пустота і нікчемність, що прикривається зовнішністю, яка претендує на зміст і реальне значення». У такий спосіб він розширює визначення німецького філософа, учня Г, Гегеля, Ф.-Т. Фішера («Естетика, або наука про прекрасне»), який пише: «Комічне - це перевага образу над ідеєю» [13, с. 87].

Питання комічного та його форм дотепер залишаються в центрі уваги літературознавства та суміжних наукових парадигм: філософії, етики, естетики, соціології. З великої кількості теорій комічного, які були започатковані Аристотелем, Т. Гоббсом, І. Кантом, З. Фрейдом, А. Шопенгауером та ін., релевантними для даного дослідження є теорія гри (Н. Арутюнова, Е. Берн, Л. Вітгенштейн, Т. Грідіна, М. Кронґауз, В. Санніков, Й. Хейзинга). Викликають інтерес загальні питання драматургічного тексту в історичній перспективі (В. Мізецька), композиційно-мовленнєва організація англомовних комедійних драматургічних текстів (І. Ступніков, Н. Тайц, I. Janicka, в окремі лінгвістичні особливості англомовного комедійного драматургічного тексту (Н.А. Олійник, R. Sharpe). Проте питання вивчення особливостей розвитку комічного та його видів, зокрема в англійській літературі потребує своїх уточнень. Щодо естетичної форми комічного та її духовної функції, М. Бахтін зауважує: «Сміх - не зовнішня, а суттєва внутрішня форма, котру не можна змінити на серйозну, не знищивши при цьому і не спотворивши самого змісту розкритої сміхом істини» [20, с. 105].

Актуальність теми зумовлена спрямованістю сучасних досліджень на вивчення різних аспектів текстів різних типів та важливою роллю комічного в англійській літературі; застосуванням комплексного, системного підходу до механізмів створення комічного в англійському комедійному тексті, що відповідає домінантним тенденціям сучасного літературознавства.

У колі нашого дослідження - особливість розвитку комічного в контексті англійської літератури.

Таким чином, метою курсової роботи є аналіз особливостей розвитку комічного в контексті англійської літератури.

Для досягнення мети було поставлено ряд завдань:

зясувати значення поняття «комічне»;

подати загальну характеристику естетичної категорії «комічне»;

проаналізувати види комічного;

дослідити особливості розвитку комічного в контексті англійської літератури;

розглянути особливості комедій У. Шекспіра.

Обєкт дослідження − Комічне як категорія естетики.

Предмет дослідження - форми та засоби комічного.

Розділ І. У сучаній літературознавчій нації та естетиці поняття «Комічне»

.1 Історія розвитку комізму

Поняття комічне за літературознавчим словником-довідником − категорія естетики, що характеризує той аспект естетичного освоєння світу, який супроводжується сміхом без співчуття, страху і пригнічення. У комічній ситуації людина інтуїтивно осягає невідповідність між неповноцінним, недосконалим змістом явища і його формою, яка претендує на повноцінність і значущість, між високою метою і негідними засобами її досягнення [41, с. 104].

Дослідження категорії комічного бере свій початок у творчості Платона (трактати «Філеб», «Бенкет») та Арістотеля («Поетика»). У Давньому Римі дослідником комічного був Цицерон («Про оратора», «Про обовязки»). У добу Середньовіччя сміх перебуває поза межами офіційних сфер ідеології. Раннє християнство засуджує сміх (Тертуліан, Кіпріан, Іоанн Златоуст, Климент Александрійський), вважаючи, що християнству подобає лише серйозність.

Розвиток жанру комедії у добу Відродження, а також переклад «Поетики» Арістотеля сприяли інтересу до теорії комічного (трактати Маджи «Про комічне», «Міркування про трагедію і комедію»). Питань комічного торкаються у своїх працях Р. Декарт, Б. Спіноза, Т. Гоббс, Д. Юм у звязку з дослідженням природи афектів. Відмінності високого стилю (трагедія) та низького (комедія) розкриті у трактатах Буало «Про поетичне мистецтво» та Дюбо «Критичні міркування щодо поезії й живопису». Теорія комічного набуває всебічного осмислення в естетиці Просвітництва (Шефтсбері, Дідро, Лессінг, Вольтер) та романтизму (Шеллінг, Жан-Поль, Кант, Шлегель, Гегель, Гейне). Теорії сміху присвячені праці А. Бергсона «Про сміх», Фройда «Дотепність та її відношення до без свідомого».

З часів античності комічне ввійшло в сферу естетичного завдяки творчості Аристофана - видатного давньогрецького комедіографа. Він перший у світовій культурі ризикнув виставити у комічному світлі богів Олімпу (комедія «Хмари»). У новоєвропейську культуру комічне потрапляє з доби Відродження, створюючи багату скарбницю художніх форм вияву сміхового бачення світу. До всесвітньо відомих майстрів сміху належать Дж. Боккаччо (Італія), У. фон Гуттен (Німеччина), Е. Роттердамський (Голландія), В. Шекспір (Англія), М. Сервантес (Іспанія), Ф. Рабле (Франція). Саме у творчості названих митців складаються естетичні форми комічного: сатира, сарказм, іронія, гумор, жарт. (Щоправда, вже Цицерон у трактаті «Про оратора» визначає такі види смішного, як дотепність, гумор, колючість, іронія) [26, с. 43].

Естетична теорія розкрила виразність самовияву комічних явищ, наголосивши, що вона негативна. Формою естетичної реакції на обмеженість їх змісту є сміх. Сміхова реакція на негативне - спосіб творення відстані між ним і духовною позицією суб'єкта відношення. Тому сміх над негативним має катарсичну дію. Його мета - загострити увагу на недоліках, суперечностях та кричущих вадах явища. Засобами сміху негативне відкривається настільки яскраво, що його вади стають очевидними і маскувати їх стає надзвичайно складно. Сміх є своєрідним «лікарем» життя: ефект катарсису має очисну дію, звільняючи свідомість від тягаря негативних виявів життя, що народжують відчуття безвиході. Скидаючи з п'єдесталу явища та осіб, що посіли його безпідставно, сміх розвінчує удавані цінності, формуючи натомість естетично виважений свідомий підхід до дійсності. Сміхова реакція на негативне означає, що особа не розчинилася у негативному, не сприйняла його, а піднеслася над ним і з позицій вищості сміхом реагує на негативне. Багатство естетичних якостей дійсності відображається в амбівалентності сприйняття їх суб'єктом [41, с. 135].

Варто зазначити, що сміхова реакція не поширюється на фізичні вади людини - на людську біду. Моральне почуття накладає заборони на негативну реакцію і переводить її в духовну взаємодію - щире співчуття. Вболівання, прагнення допомогти - це естетичне реагування на названі явища. Більш того, якщо особа, незважаючи на фізичну неміч, каліцтво, не скорилася обставинам і живе духовно багатим життям, наше реагування набуває характеру піднесеного схиляння перед силою волі, мужністю.

Виборювання поля краси і добра естетично визначеними засобами означає витіснення сміхом злого й анти-естетичного, тобто має морально виважений характер. Комічне виявляє слабкі сторони явищ і в естетично визначений спосіб - з допомогою адекватної міри сміху - сприяє їх удосконаленню. Тобто, сміх не перешкоджає повному самоздійсненню явища. Він ранить, часом дуже боляче, і цим допомагає подолати негативні прояви дійсності, негативні риси обєкта. Якщо ж явище не здатне змінитися на краще, сміх виявляє цю нездатність, тобто засвідчує естетичну вичерпність його якостей. Саме тому явища, що відживають, виявляють таку вразливість до сміху. Цінність сміху в цьому випадку - в його очисній дії [38, с. 84].

Форми, в яких здійснювалося реагування на негативні явища, утворювали певний асоціативний ряд, тобто мали не прямий, а прихований характер. Відтак, естетичне реагування виникало як обєктивний наслідок сприйняття форми прояву явища, і лише згодом, у процесі роздумів над формою, відкривався прихований глибинний сміховий пласт змісту. Однак у таких формах прихований глибокий зміст, що відображав не сприйняття насильства влади над людиною. Карнавальні, блазнівські форми - це ще і спосіб продукування спорідненості естетичного реагування на явища, які небезпечно виставляти у комічному світлі «від себе», тобто надавати реагуванню індивідуалізованих форм. Але оскільки обєктом сміху найчастіше були сильні світу цього - правителі, можновладці, представники духовної та світської гілок влади, потрібна неабияка мужність, щоби бодай у такий спосіб виголосити правду. Сміхом заперечуються не соціальні структури як такі, а спроби влади вдатися до примусу, погроз, застрашування та насильства.

За Середньовіччя поширеними формами народної сміхової культури, окрім всенародного карнавального сміху, були фабліо (у Франції), шванки (у Німеччині), фарс, тваринний епос (на Русі) та ін. Гостросатиричний зміст творів пом'якшували сміховою формою та традиційними прийомами висміювання. Професійне мистецтво створило багату сміхову культуру, надавши її виявам градацій і нюансів у різних формах комічного - від найгостріших (сарказм, сатира) до доброзичливих (гумор, жарт) та «перехідної» (іронія).

Відомі теоретики естетики такі як Шіллер, Шеллінг, Гегель, Бєлінський, неодноразово зазначали, що уміння бачити недоліки у собі самому і сміятися над ними - це найвища форма естетичної освіченості. Йдеться не лише про певну особистість, а й про духовне здоровя народу, здатного сміятися над собою.

Отже, комічне - категорія, що характеризує той аспект естетичного освоєння світу, який супроводжується сміхом без співчуття, страху і пригнічення. У комічній ситуації людина інтуїтивно осягає невідповідність між неповноцінним, недосконалим змістом явища і його формою, яка претендує на повноцінність і значущість, між високою метою і негідними засобами її досягнення, зазначає Л.А Чередник в своїх працях.

Комічне − це одна з форм перебування людини у свободі. Це спосіб позбутися серйозності, що властива буденній свідомості, схильній зводити дріб'язкові цінності у ранг вищих, надавати їм глобального значення [24, с. 830].

1.2 Види, засоби та прийоми комізму

Основними формами комічного, що склалися в історичному досвіді реагування людства на негативні явища дійсності, є: сарказм, сатира, іронія, гумор, жарт, які до того ж можуть використовуватись як і засоби комічного. Вони є градацією здатності сміхової реакції на негативні явища.

Нижче ми роздивились види комізму, які найчастіше використовуються в літературі [28, с. 43-53].

Філологи і мистецтвознавці більше цікавилися прийомами комічного, ніж його засобами (Ю. Борев, А. Н. Лук).

Перші спроби класифікувати комізм сходять до античної давнини: вони були зроблені Цицероном і Квінтиліаном. Цицерон дав першу формальну класифікацію і розділив весь комізм на два основних типи [18, с. 83]:

. Смішне виникає з самого змісту предмета.

. Словесна форма дотепності, яка включає в себе:

А) двозначність;

Б) несподівані умовиводи;

В) каламбури;

Г) незвичайні тлумачення власних імен ;

Д) прислів'я;

Е) алегорію;

Ж) метафори;

З) іронію.

Квінтіліан, в свою чергу, розділив всі причини, що викликають сміх на 6 груп: вишуканість, граціозність, пікантність, жарт, гострота і добродушне жартування [36, с. 85].

Безумовно, засоби і прийоми комічного з'являються не відразу, поступово з розвитком літератури збільшується їх число, збагачується зміст. Ю. Борев, кажучи про засоби класичної сатири, вважає за необхідне особливо відзначити «... самовикриття і взаємовикриття сатиричних персонажів, поширене порівняння їх з тваринами, комедійний контраст, мовні комедійні засоби (каламбур, комедійна характеристика, сатиричне іномовлення і алегорія)» [18, c. 200]. Цей перелік, в основному, зберігається Ю. Боревим і згодом [19, c. 113]. Однак слід зазначити, що даний перелік не складає порядку одного класу. Тут явно змішуються засоби і прийоми комічного, скажімо, техніка гіперболізації являє собою один з найбільш активних способів деформації фактів і явищ; або ж викриття себе і один одного пов'язано зі структурою твору та його сюжетом [19, с. 140]. Багатозначність, омонімія, каламбур, іномовлення, комічний контраст і т. д. є мовними засобами комічного. Неправомірно ставити в один ряд фактори одного порядку: насмішку, іномовлення, гіперболізацію (і її види − гротеск, карикатуру, пародію, фантастику), комічну деталь, комічну інтригу, комічну ситуацію, комічний характер, контраст, каламбур і т. д. Деякі з них - іномовлення, контраст, каламбур, алегорія та ін. розглядаються як «особливі засоби». Ця думка Ю. Борева справедлива, проте вона не отримує подальшого розвитку. Без мовного матеріалу неможливо самовикриття і порівняння, втілення і гіперболізація, створення комічних характерів і т. п. Більшість з них пов'язана з вживанням в комічному в якості видів метафори.

Богдан Дземідок у своїй роботі, присвяченій теорії комічного, хоча і не розглядає засоби комічного, дослідженню його форм і способів відводить особливе місце. Він зазначає п'ять прийомів створення комічного: видозміна і деформація явищ; несподівані ефекти; не співмірність у відносинах і між явищами; уявне об'єднання абсолютно різнорідних явищ: створення явищ, які по суті або за видимості відхиляються від логічної або праксеологічної норми. Ці прийоми пояснюються на основі фактів світового мистецтва. Узагальнені висловлювання автора про прийоми комізму в кілька уточненому вигляді можуть бути застосовані до творчості майстрів комізму різних народів. Ще однією гідністю праці Дземідока є те, що говорячи про чисто комічні прийоми, він виключає засоби комічного, вважаючи їх темою окремого дослідження.

Окремі форми комічного збагачувалися та вдосконалювалися у після ренесансний період. Наприклад, у романтизмі одним з провідних художніх засобів виразу світовідчуття героя була романтична іронія. Великий внесок у мистецтво комічного та його естетику зробили представники німецького, англійського, американського романтизму (Е.Т.А. Гофман, Г. Гейне, Д.Г. Байрон, П.Б. Шеллі, Е.А. По) [30, с. 325].

Західноєвропейська та східнослов'янські культури збагатили художню практику та естетичну теорію гострими сатиричними формами завдяки творчості Дж. Свіфта (Англія), М. Салтикова-Щедріна (Росія), Т. Шевченка та М. Гоголя (Україна) [40, с. 49].

У зв'язку з дослідженням теорії комічного в загальному естетичному плані слід згадати книгу Анушивана Макаряна «Про сатиру», в якій автор всупереч її назві більше говорить про «комічне». І справді, перша частина монографії називається «Комічне в літературі», друга - «Комізм». У другій частині автор, який поставив перед собою завдання «дослідити основні художні засоби сатиричної творчості», розглядає такі явища, як «комізм слів», «подібний комізм», «логізм і алогізм», « комізм положення», «комізм характерів», «комізм обставин», «комізм дії» [36, с. 381].

Автор міркує про два види комічних слів: дотепне і комічне слово, проте, що дотепність являє собою об'єкт зовсім іншої області дослідження. Що ж до комічних слів, то вони, на думку Анушивана Макаряна, пов'язані з культурною відсталістю. Намагаючись визначити групи комічних слів, він пише: «Відступ від загальноприйнятого вживання слова: діалектизми, професіоналізми, архаїзми, неологізми, варваризми, порушення смислових і граматичних зв'язків - все це часто надає слову комічне значення» [37, с. 200]. Однак у конкретних випадках автор відчуває труднощі при розмежуванні засобів і способів комічного. Так, основними джерелами словесного комізму автор вважає безладність думок та їх логічне оформлення, убогість думки, витіюватість, химерність мови, порушення зв'язку між репліками, комічне підвищення або зниження інтонації, втрату нитки думки під час розмови, слова, що виражають суперечать поняття, повтори, комізм звуків і каламбури.

Комічний ефект звичайних загальновживаних слів пов'язаний насамперед з можливостями їх метафоризації і з багатозначністю. Комізм посилюється за рахунок окремих слів при їх різному зв'язуванні, придбанні ними додаткові комічні забарвлення в комічному середовищі, при непорозуміннях, що виникають у ході діалогів і взаємних реплік персонажів. Зрозуміло, комічні можливості слів проявляються і в мові автора в ході розповіді, проте мова персонажів має більш широкими можливостями для досягнення художніх цілей [36, с. 64].

У філологічній та естетичній літературі нерідко спостерігається ототожнення і змішання форм і прийомів комічного. Існують дві відміни форми комічного: гумор і сатира. Традиційні форми, і правомірність їх розмежування ні у кого не викликає сумнівів. Деякі дослідники розглядають іронію в якості самостійної форми комічного. В силу своєї інтелектуальної зумовленості та критичної спрямованості іронія зближується з сатирою; разом з тим між ними проводиться межа, і іронія розглядається як перехідна форма між сатирою і гумором. Згідно з цим положенням, об'єктом іронії є переважно неосвіченість, в той час як сатира володіє нищівним характером, створює нетерпимість до об'єкта сміху, суспільної несправедливості. Гумор походить з творів Платона <#"justify">Гумор - вид комічного, що відображає специфіку естетичного переживання суперечності предмета сприймання: у вигляді поєднання у відношенні серйозного і сміхового начал. Особливістю гумору є утвердження об'єкта небайдужості акцентом на духовній цінності його якостей. Невипадково частим предметом жартів є забудькуватість і неуважність талановитих та геніальних особистостей, зумовлена концентрацією уваги на суттєвому при ігноруванні другорядного та дріб'язкового - несуттєвих подробиць життя. Ситуації, що виникають при цьому, створюють ефект несподіванки, підсилюючи позитивну оцінку явища. Гумористичний сміх доброзичливий, а отже, не відсторонений від предмета, а навпаки, в основі своїй ствердній. Теорія гумору ґрунтовно розроблена в естетиці романтиків, зокрема, у праці Жан-Поля «Підготовча школа естетики» [44, с. 172]. Вона містить аналіз смішного, гумору, сатири, бурлеску, іронії [36, с. 131].

Іронія - прийом комічного який є категорією естетики і бере свій початок з традиції античної риторики. Саме антична іронія дала народження європейської іронічної традиції нового часу, що отримала особливий розвиток, починаючи з останньої третини XIX століття. Іронія, як засіб комічної подачі матеріалу, є потужним інструментом формування літературного стилю, побудованого на протиставленні буквального сенсу слів і висловів їх істинного значення («Куля виявилася отруєною після потрапляння на отруйне тіло вождя» - Георгій Александров). Іронія - також, особливий вид комічного і засіб незворушної холодної критики, категорія естетичного відношення, що відображає двоїстість смислу: видимого і прихованого. Це обернене відношення, в якому за зовні позитивною формою оцінки криється знущальний і викривально-заперечний зміст. Іронія укорінена в культурі з часів античності, але особливо широкого застосування набуває в добу Відродження у філософії гуманістів, згодом - у філософії та естетиці Просвітництва і Романтизму. В естетиці К. Зольгера, на приклад, іронія трактується як центральний принцип творчості, що опосередковує всі складові художнього твору як цілісності, вибудовуючи їх згідно з ідеєю діалектичної єдності: реальність й ідеал, об'єктивне і суб'єктивне, матеріал й ідея тощо [13, с. 74]. Іронія розглядається також як властивість самого історичного буття та наслідків людських зусиль, що переводяться об'єктивною логікою розвитку явищ у свою протилежність. Термін "сатира" ми взяли з античної історії.(історія античності) Сатира існує с часів античності. Греко−римський світ не мав слова «сатира», хоча використовувалися терміни цинізм і пародійність. Першим, хто в Римі критично обговорив сатиру, був Квінтіліан, який використовував термін для того, щоб описати твори Луцилія. Коріння сатири йдуть від початку II тисячоліття до н. е.. Сатира є одним з найбільш ранніх прикладів комічного. Також сатира мала свій розвиток у європейській, арабській, персидській, вікторіанській та в багатьох інших культурах.

Найстарішою формою сатири вважається "Меніппова". Його власні твори втрачені, але його шанувальники і наслідувачі змішують серйозність і сміх в переказах його творів (учеб. по антич.литературе). Одним з найвідоміших перших сатириків був Аристофан [44, с. 170].

Сатира (від лат. satura - мішанина) - гостра і знущальна форма емоційно-естетичного відношення, що заперечує саму сутність предмета висміювання, а отже, і його право на існування. Способом естетичного відношення є вияв внутрішньої нікчемності явища через загострення його вад, гіперболізацію (перебільшення), що акцентує риси недосконалості. Ідеал утверджується засобами сатири через викриття анти ідеалу [42, с. 44]. Ефект вияву недосконалості засобами сатири настільки дієвий, що, як зазначав М. Чернишевський, «змушує публіку здригнутися, викликаючи відразу та гнів». Сатира індивідуалізує предмет відношення, заглиблюючись у його зміст, щоб відкрити невідповідність образу та ідеї, профанацію ідеї в образі. Тому сатира має національний та історичний зміст, конкретну спрямованість на виявлення потворного, що прагне сховатися під маскою значущого і піднесеного. Особливої сили й естетичної виразності сатира набуває у добу критичного реалізму, хоча чудові її взірці наявні й у мистецтві Відродження (Роттердамський) та Просвітництва (Свіфт) [44, с. 164].

Глибоким сарказмом було перейнято творчість борців молодої буржуазії проти феодалізму. Рабле, гуманіст, який боровся проти скутості свідомості теологією і схоластичною наукою, стріли сарказму спрямовує проти схоластичних вчених, виробляючи від слова «Сорбонна» глузливі «сорбонята», «сорбоніди» і т. д.

Сарказм - (від грец. sarkazmoz - рву м'ясо) - їдка і дошкульна іронія, що має на меті викриття явища через знущання над ним, не залишаючи жодних ілюзій щодо його якостей. Вона не лише боляче ранить, а й заперечує право явища на існування. Естетична форма, в якій здійснюється заперечення, посилений контраст між текстом і підтекстом, тим, що мається на увазі щодо сутності явища, і тим, як ця сутність відкривається у способах її вираження [34, с. 115].

Отже, предметом комічного є явища потворного та низького, які перемагають сміх, зокрема такі його естетичні форми, як сатира та сарказм. Розрізнення цих форм є надзвичайно важливим з огляду естетичної міри сміху. Адже невідповідність міри здатна руйнувати духовно цінні явища. Відтак застосування естетичної міри сміху - необхідна умова естетично визначеного ставлення до явищ дійсності. Характер сміху задля збереження своєї естетичної визначеності має завжди утримувати орієнтацію на ідею досконалості, а відтак його міра має бути завжди детермінована рівнем негативності явища. Оскільки градація рис негативного в явищах надзвичайно широка, амплітуда естетичного реагування у формі комічного так само різноманітна. Це сміх від жартівливого, доброзичливого, до гострого, нищівного сатиричного. Лише у такий спосіб, тобто через естетичну міру, сміх відкривається своєю моральною визначеністю і лише в такий спосіб здатний впливати на життя, тобто розширювати та вдосконалювати сферу.

Таким чином, можемо говорити, що комічне виявляє себе у системі естетичних категорій як відношення, що ефективно власними засобами реалізує ідею вдосконалення дійсності чи запереченням негативного у ній, чи акцентуванням на окремих її вадах, у такий спосіб сприяючи усуненню рис, що гальмують повноту естетичних виявів явищ. Сміхова реакція здатна також утверджувати естетичну цінність явищ, підкреслюючи схвальне ставлення до перемоги у них духовного, вічного над плинним, другорядним, несуттєвим.

Також існують різні прийоми вираження комічного, але ми зупинимося лише на таких як:

üмеханізм реалізації комічної модальності, стереотипних словосполучень;

üдеформація ідіом;

üкомічні метафори;

üпарадокс;

üповторення;

üоказіональні новоутворення;

üперифраз;

üвступні конструкції;

üсинтаксична конвергенція;

üалюзії;

üзмішання стилів мови;

Ми дослідили прийоми комічного і для зручності поділили їх на основні і не основні. До основних прийнято відносити прийоми які найчастіше використовуються авторами для вираження комічного. А не основні прийоми комічного це ті, що займають другорядне місце у використання для виразу комічного. В дослідженні ми брали за основу твори П.Г. Вудхаузу, та використовували приклади з його творів та творів О. Уайльда та вірші У.Б. Йейтса.

Рис. 1

За Костенко А.П. механізм реалізації комічної модальності стереотипних словосполучень. Ці словосполучення відрізняються більшою структурної спаяністю і випливають звідси великим ступенем передбачуваності компонентів.

Для термінологічного зручності будемо користуватися терміном, запропонованим А.А. Барченковим - «стереотипні словосполучення» [4, с. 67].

Етимологічно всі словосполучення - колишні мовні метафори. Стереотипні словосполучення мають досить важливим для створення іронії якістю, так як зберегли у своїй семантичній структурі сліди колишніх контекстів свого вживання. Ступінь емоційності у цих контекстів різна (в одних вище, в інших нижче). Якщо у читача виникає біблійна піднесена асоціація у зв'язку з висловленням a crown of thorns, цього цілком достатньо для декодування [1, с. 94-95]. Звернімося до тексту Вудхауза. He started off on his errand of mercy. Пряме, книжкове значення errand of mercy («місія милосердя») і окказіонально, глузливе значення, що виникло через ситуацію (слуга героя Дживс відправляється виконувати свою «місію милосердя», яка полягає в тому, що він повинен отримати інформацію, що псують честь одного з негативних персонажів, щоб з їх допомогою шантажувати його) призводять до виникнення іронічного сенсу. 'You have not forgotten that man of wrath, Jeeves? A hard case, eh? В даному випадку в такому високому штилі Бертрам Вустер говорить про суддю, оштрафувати його в свій час на 5 фунтів за те, що герой стягнув шолом з поліцейського. Страх Бертрама перед цим суддею гіперболізував шляхом вживання поетичного поєднання man of wrath, яке більше підійде для опису якого-небудь Аттіли, але не англійського статичного мирового судді. Звідси і комічний ефект. Досить часто зустрічаються у Вудхауза не тільки книжкові, а й газетні штампи. He looked like one of those bodies that had been in water for several days.

Ця типова для кримінальних відомостей фраза, застосована для опису зовнішнього вигляду живої людини, звучить досить кумедно.

Ось ще кілька типових для Вудхауза випадків вживання стереотипних словосполучень. I had fallen into the clutches of the Law for trying to separate a policeman from his helmet; Apart from the mere intellectual pleasure of chewing the fat with her, there was the glittering prospect that I might be able to cadge an invitation to lunch; By forking out that fiver, I had paid my debt to society;

Важко переоцінити роль раніше метафоричних словосполучень, що перетворилися в кліше, для актуалізації іронії [29]. Будучи одним із перших засобів (і в якісному і в кількісному плані) реалізації іронії на лексичному рівні в текстах Вудхауза, вони являють собою дрібні ланка в ланцюзі, що тягнеться до текстових засобів вираження іронії (алюзії, цитацій, пародії), також представленим у творах автора.

У деяких випадках стереотипні словосполучення, які звучать з вуст персонажа, для якого ці клішовані фрази не здаються банальними, є вичерпною мовною характеристикою героя. Наприклад, репліки Madeline Bassett, героїні

«The Code of the Woosters» наповненні сентиментами. В результаті виникає дуже мальовничий портрет. Також найчастіше використовується такий прийом як деформація ідіом.

За літературною енциклопедією ідіома [від грецького idios - «власний», «властивий » - лінгвістичний термін, що позначає вираз (мовний зворот), використовується як деяке ціле, яке не підлягає подальшому розкладанню і звичайно не допускає всередині себе перестановки своїх частин] [6, с. 649]. В англійській (так само як і в українській мові давно стала звичайною практика створення різних оказіональних структурно-семантичних перетворень стереотипних словосполучень і фразеологічних одиниць [32, с. 39]. Деформація словосполучення так само може розглядатися як близький до деформації ідіом феномен. Прийом використовується один і той же - нехтування нормами мови для досягнення комічного ефекту. Випадки вживання цього прийому також досить численні [6, с. 48].

Пелем Гренвіл Вудхауз, як жоден інший англомовний письменник, володіє унікальною здатністю знаходити несподівані шляхи використання усталених виразів та ідіом, вдихаючи в них нове життя, тому ми і взяли за основу дослідження прийомів комізму його твори [6, с. 53]. Найчастіше Пелем Гренвіл Вудхауз використовує прийом заміни одного з компонентів ідіоми іншим словом. I found my old flesh-and-blood up to her Marcel-wave in proof sheets. Вираз up to his ears/eyes/neck означає very deeply. У даному випадку автор замість одного з очікуваних слів (ears/eyes/neck) використовує назву хімічної завивки. I was sorry to have to insert a spanner in her hopes and dreams. Spanner in the works − a cause of confusion or ruin to a plan or operation. Замість фігурально використовуваного works, що означає в цьому виразі hopes and plans, стоять як раз ті слова, які при звичайному вживанні ідіоми тільки маються на увазі. Цей прийом заміщення використовується і в ряді інших випадків.

Не менш вживаним прийомом є і комічна метафора. «Метафора» (грец, Μεταφορα, лат. Translatio, «перенесення») - не у власному, а в переносному сенсі вжите картинне або образний вислів; являє собою як би концентроване порівняння, причому замість предмета порівнюваного ставиться безпосередньо назва предмета, з яким бажають порівняти » [6, с. 638]. Метафора сприяє витонченості, силі і блиску мовлення; навіть у повсякденному житті, в просторіччі, вираження пристрасті без неї майже ніколи не обходяться. Особливо для поетів метафора є необхідним допоміжним засобом. Вона дає мови особливу, вищу прозорість, втілюючи навіть абстрактне поняття в живі форми і роблячи його доступним споглядання.

Метафора - це перенесення сенсу слова на об'єкт, з яким він не співвідноситься. Вони є одним із самих звичайних прийомів створення комічного ефекту [9, с. 75].

Слова і фрази, вирвані зі звичного для них контексту і оточення, починають працювати в нових, незвичних мовних ситуаціях. Однак, при найближчому аналізі, виявляється, що їх використання надзвичайно логічно, і автор лише виносить на поверхню до цього нерозкриті можливості вживання цих одиниць мови. В результаті виникає химерна метафора. А вербальна новизна стає для читача приємною несподіванкою.

Слова та фрази, вирвані зі звичного для них контексту і оточення, починають працювати в нових, незвичних мовних ситуаціях. Однак, при найближчому аналізі, виявляється, що їх використання надзвичайно логічно, і автор лише виносить на поверхню до цього нерозкриті можливості вживання цих одиниць мови. В результаті виникає химерна метафора. А вербальна новизна стає для читача приємною несподіванкою. Прикладів використання цього прийому в текстах: Smallish girl of about the tonnage of Jessie Mattews. Використання слова tonnage (the size of a ship or the amount of goods it can carry, expressed it tons) стосовно до опису зовнішності дівчини, причому, як це зрозуміло, субтильна дівчина, досить незвично і тому цікаво. Логічний зв'язок між поняттями size of a ship і size of a person виявляється досить очевидною.

А у нижче наведеному прикладі замість дієслова to dress використаний to upholster (to provide (a seat) with comfortable coverings), який використовується тільки стосовно до предметів меблів.... a girl came round the corner, an attractive young prune upholstered in heather-mixture tweeds...

До основних прийомів комічного ми віднесли і парадокс. За етимологічним словником поняття парадокс - «це вислів чи судження, різко розходиться з загальноприйнятим традиційним думкою або (іноді тільки зовні ) здоровим глуздом » [49, с. 231].

Використання цього лінгвістичного феномена вельми популярне серед англійських авторів. Приклади численні: Оскар Уайльд, Бернард Шоу, Льюїс Керролл, Гілберт Честертон. Парадокс нерідко вбирається в дотепну форму і набуває властивості комічного [16, с. 240].

У художній структурі твору, коли парадокс включається в мову персонажа, він служить засобом його характеристики.

Звичайно, не можна порівнювати парадокси різних письменників. Адже завдання перед різними авторами стоять абсолютно різні. Якщо Оскар Уайльд, наприклад, використовував парадокс як засіб для осягнення істини і перевірки стертих прописних істин, то для Вудхауза парадокс - ще один спосіб позбавити читача.

Прийом парадоксу здатен переконувати, вражати і звичайно незалежно від глибини і істинності висловлювання, оскільки мають риси оригінальності і якоїсь зухвалості. Тому парадокси вельми успішні як комічний прийом.

Гра слів, каламбур і, насамперед, зевгма, хоча і менш уживані,ніж цього можна було б очікувати, мають значну виразну силу, що дозволяє цим засобам здійснювати іррадіаційний вплив у досить широкому контекстному діапазоні. Зевгма активно використовується для створення комічного ефекту О. Уайльдом: As far as I can see, he is to do nothing but pay bills and compliments (O. Wilde)[14, с. 300].

Останній з основних прийомів комічного повторення - вельми потужний засіб для досягнення комічного ефекту, оскільки з кожним новим разом внаслідок повторення слово може набувати виразність і додаткові значення [45, с. 128].

До особливостей деяких авторів відноситься використання повторів та повернень до однієї і тієї ж теми, протягом кількох творів. Звичайно, весь гумор цих постійних згадок не буде зрозумілий читачем, якщо він прочитав тільки одну книгу із серії. Проте при прочитанні хоча б двох творів, для читача відкриється захована іронія, і текст набуває своєрідну глибину. Ось, приміром, як використання вступних пропозицій, а також прийом структурного і стилістичного повтору задає тон всьому тексту. На протязі роману The Code of the Woosters герой, від імені якого лунає розповідь, постійно ловить себе тому, що не переконаний у слушності і грамотності свого виступу. And there was a brief and - if thats the word I want - pregnant silence.; For this ruthless relative has one all-powerful weapon which she holds constantly over my head like the sword of - who was the chap? - Jeeves would know - and by means of which she can always bend me to her will…; [14, с. 225] прийом повторення не обов'язково так би мовити « розтягнутий » на кілька сторінок або всю книгу. Іноді вдається, використовуючи мінімум засобів вираження, досягти неймовірного гумористичного опису ситуації.

Автори досить часто вводять у свої тексти оказіональні новоутворення. Використання цього прийому комічного цілком залежить від багатства фантазії і своєрідного світовідчуття автора, вони реалізовують величезне число самих неймовірних асоціацій [34, с. 43-53 ].

Нерідко автори створюють нові слова, використовуючи продуктивні моделі, що існують в англійській мові. Варто зауважити, що велика кількість подібних слів і виразів ускладнюють адекватний переклад на українську мову. Оскільки те, що в англійській звучить, як оригінальна лінгвістична знахідка, в українській стає насильством над мовою. Цим цілям у Вудхауза часто служать епітети і визначення.... on the morrow, after a tossing-on-pillow night...;I wasn't surprised. I have already alluded to the effect that over-the-top-of-the-pince-nez look of old Bassett...;... What you noticed more was his face, which was square and powerful and slightly moustached towards the center.; I mean to say, I remembered now that I had come out without my umbrella, and yet here I was, beyond any question of doubt, umbrellaed to the gills.

Нерідко Пелем Гренвіл Вудхауз створює нові слова, використовуючи продуктивні моделі, що існують в англійській мові. A glance up and down the passage having apparently satisfied him that it was, for the moment, Spodeless.

Крім того, в тексті можна зустріти наступні слова та вирази: to re-snitch -стягнути річ, яка вже була стягнула; to de - helmet policemen - стягнути з голови поліцейського шолома, to de-chair oneself - вибратися з уламків стільця, який зламався під вами; to find oneself de-Wickhamed - виявити, що людина.

Перифраз - це синтаксично-семантична фігура, що складається в заміні однослівні найменування предмета або дії описовим багатослівним вираженням » [38, с. 735 ].

Це один з найулюбленіших прийомів для створення комічного ефекту. Цей прийом полягає в тому, що назва предмета, людини, явища замінюється вказівкою на його ознаки, як правило, найбільш характерні, що підсилюють зображальність мови.

Потенційні можливості перифраза самого по собі у створенні іронії досить великі (особливо номінативних словосполучень, близьких по функції до прізвиськ ) [36, с. 232].

Для стилю творів ХХ століття надзвичайно характерно вживання вступних конструкцій. Вони дають можливість створювати різні, в тому числі гумористичні ефекти, висловлювати емоційне ставлення авторів та героїв до подій − жаль, сумнів, впевненість [37, с. 136].

Слова і словосполучення у багатьох англомовних письменників майже рівною мірою представлені в якості вступних елементів. Однак якщо слова, до якої б частини мови вони не належали (будь то модальні слова, адвербалізовані прикметники, прислівники, дієслова в наказовому способі, імена іменники), не надають висловлювань іронічне звучання, то вставні словосполучення часто несуть у собі іронічну модальність або авторську, або дійових осіб творів.

Серед вступних конструкцій, що зустрічаються у сучасних письменників, більшість становлять вступні пропозиції. Їх семантико-стилістична функція представляється нам такою: для письменника вступні пропозиції прекрасний засіб втілення сатиричного задуму, досягнення певного гумористичного ефекту, що становить другий план розповіді.

Неосновним, але використовуваним авторам прийомом комічного є алюзії. Наша точка зору на алюзію відповідає тлумаченню, яке було запропоновано І.В. Гюббенет: «Алюзія є дуже зручним терміном, який вказує на наявність у читача певного, а саме, історико -філологічного фонового знання. Ми об'єднуємо цитати й алюзії, вживаючи термін «алюзія» як по відношенню до алюзії в широкому сенсі, тобто посиланнях на епізоди, імена, назви і так далі, міфологічного, історичного чи власне літературного характеру, так і до «аллюзівних цитат» [40, с. 48].

Іншими словами, первинне значення слова чи фрази, яке імовірно відомо служить стилем, в який вливається нове значення » [43, с. 48].

Цей лінгвістичний прийом далеко не однорідний. З одного боку, створюючи вертикальний контекст, він (прийом) збагачує художній твір, надає йому як би четвертий вимір. З іншого боку, він може використовуватися в «зниженому» вигляді, зрушуючи в сферу комічного.

Алюзії можна розділити на три великі групи:

üбіблейські і міфологічні алюзії;

üалюзії до літературних текстів;

üалюзії до відомих особистостей і подій історії та сучасності.

Для того щоб алюзія стала зрозуміла читачеві, необхідна наявність фонових знань. Дуже часто застосовується прийом, коли герой, сам того не відаючи, приписує використовувану їм цитату особі, від якої він її чув. Тим самим зіставлення фонових знань персонажа і фонових знань читача призводить до створення комічного ефекту. У вірші У.Б. Йейтса міститься приклад алюзії. Алюзія також будується на згадуванні імені власного, однак носить вже більш узагальнений характер: Come near; I would, before my time to go, of old Eire and the ancient ways: Rose, proud Rose, sad Rose of all my days.У перекладі Г. Кружкова ми також знаходимо згадку імені кельтської богині Сонця Ерін (Eirin).

Використання алюзій вельми продуктивно для створення комічного ефекту. Що належить одній структурі (у даному випадку - біблійного, міфологічному, історичному та літературному фону) шляхом перенесення в іншу структуру, в інший контекст (часто іншої епохи і стилю) протиставляється в цій новій структурі і таким чином набуває нового сенсу.

Більш складна алюзія, безпосередньо пов'язана з категорією інтертекстуальності, тобто використовує присутність в тексті раніше створених текстів, які й створюють взаємні перетини з новими текстами [44, с. 44].

Цитати, які використовують автори, походять з різних джерел, багато з них знайомі українськомовним читачам в перекладі (Біблія, У. Шекспір​​, Р. Кіплінг, Р. Бернс, Дж. Кітс і т.д.), але є й маловідомі імена. Цитата - невеликий уривок з літературного <#"justify">·першоджерело недоступне або ж з ускладненим доступом;

·цитується публікований архівний документ, і відтворення тексту за архівним першоджерелом може неправомірно надати цитуванню характер архівного розшуку;

·цитований текст став відомим внаслідок внаслідок цитування слів автора іншою особою.

Цитаування не є плагіатом <#"justify">Використання цитат (як прихованих, так і явних) як спосіб створення комічного ефекту представляється нам заснованим на загальній для творів мистецтва тенденції до їх «застигання», перетворення на штампи, переходу з області вмісту в область коду. А для створення гумористичного ефекту (і особливо - іронії) продуктивно своєрідне «перекодування коду», тобто «Здатність одних текстів передавати свої ознаки іншим, створюючи тим самим новий сенс » [42, с. 100].

Поєднання в одному контексті слів і виразів, які належать до різних стилістичним рівням, дає яскраво виражений комічний ефект [50, с. 26].

Змішання регістрів мови - сильний експресивний засіб. Невідповідність стилю висловлювання і його контексту створює сприятливий грунт для комічного ефекту. Оскільки саме стиль висловлювання оголює протиріччя між поверхневим і глибинним змістом.

Між використанням змішання стилів мови як засобу досягнення комічного ефекту і використання в цих же цілях пародії практично немає чіткої межі. А якщо вона і є, то в більшості випадків важко визначна [51, с. 48].

Хоча пародія і є за визначенням «особливим видом творів словестно- художньої творчості, що характеризуються стилістичною вторинністю і не самостійністю» [50, с. 32]. У багатьох авторів вона виступає як цілком самостійний авторський прийом.

Гумористичний ефект досягається синтезом і одночасним протиставленням текстуальних елементів, які існували раніше, і нового контексту.

.3 Сучасне бачення комічного та його роль у літературознавчих студіях

У сучасному світі комізм використовується доволі часто, не менш ніж у попередні роки та століття. Для дослідження ролі і бачення комізму у сучасному світі ми використали англійську та американську літературу. За основу ми брали американську та англійську літературу.

Своєрідну концепцію «епічної іронії» як одного з основних принципів сучасного реалізму розвинув Т. Манн, який, відштовхуючись від універсальності романтичної іронії, підкреслював, що іронія необхідна для епічного мистецтва як погляд з висоти свободи, спокою і об'єктивності, не затьмарений ніяким моралізаторством.

Серед вступних конструкцій, які зустрічаються у сучасних письменників, більшість становлять вступні пропозиції, їх семантико-стилістична функція представляється нам такою: для письменника вступні пропозиції − прекрасний засіб втілення сатиричного задуму, досягнення певного гумористичного ефекту, що становить другий план розповіді. Автори часто використовують різні засоби і прийоми для створення комічного ефекту на рівні сюжету. Для того, щоб найбільш чітко визначити, якими засобами і прийомами користуються сучасні англомовні автори в більшості випадків, ми розглянули детальніше деякі твори.

На прикладі оповідання « The Great Pancake Record » by Owen Johnson ми бачимо що навіть назва говорить про несерйозність даного «спортивного» рекорду. У ньому розповідається про те, як прославлялися хлопчики з коледжу. У кожного з них були якісь захоплення спортом, але одного разу до них прийшов новенький, який не займався ніяким видом спорту. Джонні Смід любив тільки поїсти і поспати. Коли в учнів закінчилися гроші на їжу, вони домовилися з власником крамниці, що якщо Джоні з'їсть більше 39 балонів, то він буде годувати їх безкоштовно. Рекорд полягав у тому, щоб з'їсти більше, ніж будь-хто за весь час існування коледжу. Використовуючи сатиру і багато прийомів комічного, сучасні англомовні автори створюють комічні образи, завдяки чому їхні твори стають більш живими і смішними.

За А. Козинцевим сучасний цивілізований гумор обмежує природний сміх. Здатність до абстракції, асоціації, судженню за аналогією, узагальнення − це об'єктивна передумова розвитку (збагачення) гумору разом з почуттям комічного [34].

Що до бачення комічного у сучасному світі, своє покликання воно знаходить у гуморі та комізмі бачення світу. Таке бачення світу дозволяє естетично перетворити дійсність, перетворити рутинне, повсякденне, неприємне на привід для жарту і глузування над собою, в найближчій перспективі.

комізм література комедія

Розділ ІІ. Особливості розвитку комізму в англійській літературі

.1 Комічне в англійській та американській літературі IX - XX століття

Комізм знаходив своє місце у п'єсах, книга, фільмах та в багато чому іншому, весь час свого існування. Багато відомих класиків, та не тільки класиків знаходили свої твори комічним, деякі з них використовували комізм в окремих частках своїх творів. Це могли бут комічні персонажі, випадки або закінчення чи кульмінація.

У розвитку культури кожного народу велику роль відіграють комічні жанри. Вони відображають психологію того чи іншого суспільства, у відомому сенсі є його обличчям. У сучасному літературознавстві ще приділяється недостатньо уваги сміховїй культурі різних країн, виявленню її національної своєрідності. Комічна література в кожній країні пройшла свій специфічний шлях розвитку, вона несе в собі традиції конкретного народу, особливості соціальної психології, естетичні смаки, відображає потенціал народу, рівень його самосвідомості, культури в цілому. Всі народи мають почуття гумору, але сам характер комізму, поетика комічних жанрів можуть бути різними як у народній творчості, так і в книжковій культурі. Шлях вивчення поетики комічного в культурі конкретного народу в зіставленні з подібними і відмінними явищами в культурі інших націй і народностей є досить перспективним [8, с. 733].

У англійській літературі IX-XX століття не рідко з'єднували комічне та трагічне.

У Г.К. Честертона і Б. Шоу образ традиційного дивака зазнає парадоксальні зміни. Комізм Честертона меншою мірою смішний, більшою мірою ексцентричний. Цей парадокс стає нормою для комічного у творчості [2, с. 335].

Ч. Дікенс також використовував комізм у своїх творах, та не рідко саме завдяки комізму його твори набували популярності [13, с. 640]. Тонкий гумор, нескінченна здатність до створення комічних ситуацій та цілої галереї смішних, гротескних персонажів, серед яких вирізнявся «чудернацький і дивний містер Піквік», чимось схожий на Дон Кіхота, так само як і його друзі - «піквікісти», - усе це відразу ж зробило Діккенса улюбленцем англійських читачів [11, с. 215-280].

Відомий американський автор Марк Твен також застосовував в своїх творах комізм. Він був дуже відомий, та й залишається не менш відомим завдяки своїм комічним творам. Вже ранні оповідання і дві книги комічних подорожніх нарисів «Простаки за кордоном» (1869) і «Без нічого» (1872) виявляють специфіку твеновского гумору - його нерозривний зв'язок з фронтівскім фольклором, яка буде відрізняти і кращі зрілі твори письменника [17, с. 334]. Улюблена М.Твеном форма розповіді від першої особи, своєрідна «маска простака», яку частенько надягає герой-оповідач, схильність до гіперболізації - все це риси усної розповіді з фронту. Нарешті, в основі індивідуального творчого методу М.Твена лежить головний принцип американського народного гумору - комічне обігрування безглуздих, а часом і трагічних ситуацій. Американський фольклор визначив і сам дух творів Твена - гуманізм, повага до праці людини, до його розуму і здорового глузду, переможний оптимізм [2, с. 196−200].

До кінця життя Твен схильний був заперечувати свою роль найбільшого комічного генія Америки і даремно очікував, що його вислухають уважно.

Також для американської літератури кінця ХIХ початку XX століття було характерним використовувати комізм у жанрі комічний роман. Але у монографії Б. Гренджера досліджувався жанр поетичної сатири («Політична сатира в Американської революції», (1960) [1, с. 472].

Багато досліджень присвячено політичним памфлетам. Є праці про комічну драматургію різних періодів. Більшість капітальних досліджень з історії жанру, комічний роман - недооцінюють (М. Сарнер «Нарис про американський романі», 1971; Р. Чейз «Американський роман і його традиції», 1978). В інших дослідженнях, де все ж таки йдеться про комічний роман, йому присвячені невеликі фрагменти монографій без узагальнюючих його специфіку висновків[17, с. 335]. Значення комічних жанрів в літературі США ніким з американських критиків не заперечується. Багато підкреслюють їх роль у становленні американської культури, поширеність в літературі. Критик Луїс Райт справедливо зауважує, що «з самих ранніх часів в історії американської літератури сатира була однією із самих звичайних форм комічної літератури». Значення сатиричних жанрів Райт бачить у тому, що вони, з одного боку, служили своєрідним «інструментом реформ», з іншого боку - давали американському читачеві задоволення насмішкою над релігійністю, надмірними претензіями і т.д. Жанр, який в літературі XX століття був одним з найпопулярніших, був закладений в XIX столітті такими авторами, як Джон Дефорест (1826-1906), що прославився своїми історичними романами, але автором сатиричної політичної дилогії є «Чесний Джон Вейн» (1875) і «Гра з вогнем » (1876), Генрі Адамс (1838-1918), який написав роман про політичну кар'єру «Демократія » (1880), і той же Девід Росс Локк, в 1891 році випустив роман «Демагог»[26, с. 35].

Завдяки аналізу цих творів ми можемо зробити висновок, що комічне було властивим для письменників IX - XX століття, та відігравало не аби яку роль у становленні літератури, як американської так і англійської. Ми роздивились лише деякі, найбільш відомі твори в яких застосовувався комізм. Але вже визначили що комізм як був, так і залишається невід'ємною частиною творів, у якому б жанрі він не виступав [29, с. 126].

2.2 Особливості розвитку англійської комедії

Англійська драма зародилася в надрах середньовічної культури, в церковних обрядах, і була спочатку символічної пантомімою, що ілюструє літургію й прикрашає пасхальну і різдвяну служби. Потім пантоміма стала супроводжуватися текстом на латині. Поступово драма покинула церковні приміщення, вийшла на площу, у виставах стали брати участь актори, а місцева мова поступово витіснила латинь.

Зародок єлизаветинської комедії можна бачити в інтерлюдіях - драматичних сценках, які розігрувалися на урочистих прийомах. В них чітко висловилися фарсова, співоча і хореографічна національні традиції, а також середньовічне пристрасть до абстракції, словесної гри і каламбурів. Перші класичні зразки англійської комедії створили шкільні вчителі Н. Юдалл і У. Стівенсон. Через десятиліття Дж. Гаскойн, використавши італійський любовний сюжет того часу, створив комедію Здогадки (Supposes, 1566) і, що важливо, написав її прозою [3, c. 122].

На англійську комедію вплинули Плавт і Теренцій. У більшості єлизаветинських комедій на рівних присутні високий комізм і низьке комікування, витончений гумор і грубий фарс, романтизм і реалізм. У ранніх комедіях Шекспіра «Приборкання норовливої» (1593), «Дві Верона» (1594), «Безплідні зусилля любові» (1595) і «Сон в літню ніч» (1595) очевидно вплив і Лілі і його попередників у піднесених любовних історіях, і фарсової традиції. Їх рівновагу досягнуто в комедіях «Як вам це сподобається» (1599) і «Дванадцята ніч» (1600), де ідеали протиставлені відчуває їх реальному житті. До кінця століття все більшого значення набуває середній клас, що знайшло відображення в драмі Т. Деккера «Свято башмачника» (1599), де в образі енергійного, повного життя героя прославлений лондонський ремісник.

Висновки

У цій роботі ми розглянули комічне як естетичну категорію [21, с. 54]. У цій роботі досліджено засоби та прийоми виразу та створення комічного на прикладах англомовних авторів.

Проведене нами дослідження показало, що у своїх творах англомовні автори ХХ століття досягали створення комічного ефекту за допомогою різних способів і прийомів вираження комічного.

Після дослідження комізму як стилю, ми можемо стверджувати, що комізм це далеко не останній жанр літератури. Комізм, з усіма його видами буде лише продовжуватись та розвиватися не тільки в літературі але і в журналістиці і інше.

Форми комічного мають національно − своєрідний характер. Але в той же час в комічному проступають інтернаціональні і загальнолюдські риси. В силу спільності законів соціального розвитку часто одні й ті ж явища з однаковою непримиренністю висміюють всі народи.

Таким чином, ми виявили, що комічне як естетична категорія проявляється на різних рівнях тексту і є визначальним фактором текстотворення в гумористичних творах.

Список використаної літератури

1.Азнаурова Э.С. Стилистический аспект номинации слова как единицей языка // Языковая номинация (виды наименований ).: [монография] / Азнаурова Элеонора Сергеевна - М.: Просвещение, 1977. - С.86 - 129.

2.Анікін Г.В., Михальська Н.П. Історія англ. Літератури: [наук.видання] / Г.В.Анікін, Н.П.Михальська. - М.: Вища школа, 1985. - 431 с.

.Арнольд И.В. Стилистика современного английского языка.: [Учеб. пособие] / Ирина Владимировна Арнольд - Л.: Просвещение, 1973. 200 - 304 с.

.Ахманова О.С., Гюббенет И.В. «Вертикальный контекст» как филологическая проблема: [Учеб. пособие] / Ольга Сергеевна Ахманова, Ирина Владимировна Гюббенет - Вопросы языкознания, 1977, № 6, С. 44-60.

.Барченко А.А. Клише и штампы в языке английской газеты: [статья]/ - М., 1981. 21 - 74 с.

.Билинк Я.С. Русская классика и изучение литературы в школе: [Учебник]. - М.: Просвещение, 1986. 107 - 144с.

.Болдырева Л.М. Стилистические потенции фразеологических единиц в области юмора, иронии и сатиры: [монография] / Лариса Михайловна Болдырева / Вопросы лексикологии германских языков. - М., 1979. - Вып. 139. - С. 48-62.

.Бостонская школа: [сборник] // История литературы США. Т.3. М: Наследие, 1999, 87 - 157с.

.Борев Ю. Б. Комическое.:[монография] / Юрий Борев - М., Искусство, 1970.

.Борев Ю.Б. О комизме..:[монография] / Юрий Борев - М., Искусство, 1957.5 - 103 с.

.Борев Ю.Б. О смешном..:[монография] / Юрий Борев - М.: Искусство, 1957. - 232 с.

.Бронский И.Ю. Об использовании фразеологических единиц английского языка для создания комического эффекта: [уч.пособие] / Юрий Петрович Вронский / Вопросы филологии и истории преподавания иностранных языков. - Ставрополь, 1976. - С. 39-56.

.Вербицкая М.В. Литературная пародия как объект филологического исследования: [уч. пособие]/ Мария Валерьевна Вербицкая/ - Тбилиси: изд- во Тбилиссокого ун-та. - 1987. - 166 с.

.Виноградов В. В. Стилистика. Теория поэтической речи. Поэтика: [учебник]/ Ви́ктор Влади́мирович Виногра́дов/- М., 1963. 35 - 100с.

.Гальперин И.Р. Стилистика английского языка: [учебник]/ Илья Романович Гальперин/ - М.: Высш. шк., 1977. - 332 с.

16.Гюббенет И.В. К проблеме понимания литературно - художественного текста (на английском материале).: [Учеб. пособие] / Ирина Владимировна Гюббенет <http://www.google.com.ua/search?hl=ru&tbo=p&tbm=bks&q=inauthor:%22%D0%98%D1%80%D0%B8%D0%BD%D0%B0+%D0%92%D0%BB%D0%B0%D0%B4%D0%B8%D0%BC%D0%B8%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%BD%D0%B0+%D0%93%D1%8E%D0%B1%D0%B1%D0%B5%D0%BD%D0%B5%D1%82%22>- М.: изд - во Моск. ун-та., 1981. - 110 с.

17.Дземідок Б. Про комізм: [монография] / Богдан Дзедідок - М.: Прогрес, 1974. - 284 с.

18.Елистратова А. Английский роман эпохи Просвещения: [монография] / Елистратова Анна Аркадьевна. - М.: Наука, 1966. - 472 с.

.Затонский Д. Искусство романа и XX века.: [підручник] / Затонский, Дмитрий Владимирович <https://www.google.com.ua/url?sa=t&rct=j&q=&esrc=s&source=web&cd=1&cad=rja&uact=8&ved=0CCwQFjAA&url=http%3A%2F%2Fru.wikipedia.org%2Fwiki%2F%25D0%2597%25D0%25B0%25D1%2582%25D0%25BE%25D0%25BD%25D1%2581%25D0%25BA%25D0%25B8%25D0%25B9%2C_%25D0%2594%25D0%25BC%25D0%25B8%25D1%2582%25D1%2580%25D0%25B8%25D0%25B9_%25D0%2592%25D0%25BB%25D0%25B0%25D0%25B4%25D0%25B8%25D0%25BC%25D0%25B8%25D1%2580%25D0%25BE%25D0%25B2%25D0%25B8%25D1%2587&ei=rdhaU_rqDqr34QSajIBY&usg=AFQjCNGMTSQPnTmlIaV7mT76N-PIHDDQOQ&sig2=CDLlAkQ-NkMQfhSKRkgv-Q&bvm=bv.65397613,d.bGE> М.: Художественная литература, 1973. 196 -536 с.

.Затонский Д. Художественные ориентиры XX века.: [підручник] / Затонский, Дмитрий Владимирович <https://www.google.com.ua/url?sa=t&rct=j&q=&esrc=s&source=web&cd=1&cad=rja&uact=8&ved=0CCwQFjAA&url=http%3A%2F%2Fru.wikipedia.org%2Fwiki%2F%25D0%2597%25D0%25B0%25D1%2582%25D0%25BE%25D0%25BD%25D1%2581%25D0%25BA%25D0%25B8%25D0%25B9%2C_%25D0%2594%25D0%25BC%25D0%25B8%25D1%2582%25D1%2580%25D0%25B8%25D0%25B9_%25D0%2592%25D0%25BB%25D0%25B0%25D0%25B4%25D0%25B8%25D0%25BC%25D0%25B8%25D1%2580%25D0%25BE%25D0%25B2%25D0%25B8%25D1%2587&ei=rdhaU_rqDqr34QSajIBY&usg=AFQjCNGMTSQPnTmlIaV7mT76N-PIHDDQOQ&sig2=CDLlAkQ-NkMQfhSKRkgv-Q&bvm=bv.65397613,d.bGE> - М.: Советский писатель, 1988. 100 - 416 с.

.Иванько С. Фенимор Купер. /Иванько Сергей - М.: Молодая гвардия, 1990-267 с.

.Истоки и формирование американской национальной литературы XVII -XVIII вв.[учебник] Собрание авторов - М.: Наука, 1985 300-384 с.

23.История Мировой литературы -т.7/ Коллектив Авторов.

24.История американской литературы [Текст]: [учеб. пособие для студентов фак. ин. яз пед. ин-тов: в 2 ч.] / под ред. Н. И. Самохвалова. - Москва: Просвещение, 1971. - 344 с.

.История всемирной литературы: в 9 т.: [учебник] / Гл. редкол: Г.П. Бердников (гл. ред.), А.С. Бушмин, Ю. Б. Виппер (зам. гл. ред.), Д.С. Лихачев, Г.И. Ломидзе, Д.Ф. Марков, А.Д. Михайлов, С.В. Никольский, Б.Б. Пиотровский, Г.М. Фридлендер, М.Б. Храпченко, Е.П. Челышев.: Наука, т.5 -1988, 750 -784 с., Т.6 - 1989, 800-880 с., Т.7. - 1990 825-830 с.

.История литературы США: в 3 т. М.: Прогресс, 1977.-т. I 603 - 604 с., Т. II 520-527 с, т. III. 640-647 с

.История США: в 4 т..:[учебник] - М.: Наука, т.1 -1983,685 -688 с.

.Качурин М.Г., Мотольская Д. К. Русская литература.: [Учебник для 9 кл. средней школи.] / Качурин Марк Григорьевич <https://www.google.com.ua/url?sa=t&rct=j&q=&esrc=s&source=web&cd=2&cad=rja&uact=8&ved=0CDcQFjAB&url=http%3A%2F%2Fwww.rujen.ru%2Findex.php%2F%25D0%259A%25D0%2590%25D0%25A7%25D0%25A3%25D0%25A0%25D0%2598%25D0%259D_%25D0%259C%25D0%25B0%25D1%2580%25D0%25BA_%25D0%2593%25D1%2580%25D0%25B8%25D0%25B3%25D0%25BE%25D1%2580%25D1%258C%25D0%25B5%25D0%25B2%25D0%25B8%25D1%2587&ei=W99aU8mFFYy54wSHnIGgAw&usg=AFQjCNFhHNcI0AhHKyQbM97kR-Bo-0thKQ&sig2=Zj2tD1VrdMyN0wa88Ra_2w&bvm=bv.65397613,d.bGE>, Мотольская Дина Климентьевна − М., 1988.

.Киселева Р.А. Стилистические функции авторских неологизмов в современном английском комической и сатирической прозы // Учен. зап. Ленингр. пед. ин- та иностр. яз.: Вопросы теории англ. и рус. языков: [научн. изд.] / Киселева Раиса Андреевна - Вологда, 1970. - Т. 471. - С. 43-53

.Науменко А.М. Лінгвопоетика ( текстоведення )/ Науменко Анатолій Максимович.

.Кожинов В. Происхождение романа.: [монография] / Кожинов Вадим Валерианович - М.: Советский писатель, 1963. 300 - 440С.

.Красикова О.В. Вступительные элементы предложения как стилистико- синтаксический прием в произведениях Джерома К. Джерома // Специфика и эволюция функциональных стилей.: [зб. наук. ст.] / Красикова Ольга Викторовна - Пермь, 1979. - С. 136-144.

.. Кржевский Б.А. - « Дон Кихот » на фоне испанской литературы XVI - XVII веков. - Сервантес и его новеллы // Статьи о зарубежной литературе: [монография] /Кржевсккий Борис Апполонович. - М.-Л.: Госиздат худож. литературы, 1960. - С.215 280-288.

.Купер Ф. − Моникины //: [підручник] Собр. произведений, т.7 / Купер Джеймс Фенимор <https://www.google.com.ua/url?sa=t&rct=j&q=&esrc=s&source=web&cd=3&cad=rja&uact=8&ved=0CEUQFjAC&url=http%3A%2F%2Fpubl.lib.ru%2FARCHIVES%2FK%2FKUPER_Djeyms_Fenimor%2F_Kuper_Dj.F..html&ei=cOVaU5G6OIvf4wTCroBo&usg=AFQjCNGjHn6JA15QmhlYhb3WaRG444f2DA&sig2=5pp8fE79L7RPvH2rJhSmTA&bvm=bv.65397613,d.bGE> -М.: Правда, 1982. 379-382 с.

.Кязимов Г. Теория комического. Проблемы языковых средств и приемов. /Кязимов, Газанфар Ширин оглу

.Лессинг Г. Э. Избранные произведения.: [сборник] / Готхольд Эфраим Лессинг/ - М.: Госиздат худож. литературы, 1953.640 с.

.Лук А.Н. О чувстве юмора и остроумии.: [книга]/ Лук Марк Анней / - М., Искусство, 1968. 64 - 192 с

.Макарян А. О сатире. Перевод с армянского.: [уч.пособие] / Макарян Анушиван // - М., изд- во «Советский писатель », 1967. 198 - 381 с.

.Матисс А. Ответственность критики.: [книга] / Анри Матисс / - М.: Прогресс, 1972. 300-375 с.

.Морозов А.А. Пародия как литературный жанр: [учебник] / Морозов, Александр Александрович / Русская литература, 1960, № 1. - С.48 - 78.

41.Наєнко М.К. Історія українського літературознавства і критики: [монографія] / М.К.Наєнко. - К.: ТОВ ВЦ «Академія», 2010. - 520 с.

.Наказюк И.Ю. Поздние романы Г. Мелвилла: проблемы метода: Автореф. дис.... канд. фил. наук / Наказюк Ирина Юрьевна. - Л., 1985. 5-18 с.

.Николюкин А. Н. Американский романтизм и современность.:: [монография] / Николюкин Александр Николаевич - М.: Наука, 1968. 300 - 411с

.Никонов В.А. Имена персонажей. - В кн.: «Поэтика и стилистика русской литературы».: [Учеб. пособие] /Никонов Виктор Анатольевич- Л., - 35с.

.Озмитель Е.К. О сатире и юморе.: [пособие для учителя] / Озмитель Егений Кузьмич - Л., 1973. - 163 - 191 с.

.Походня С.И. Языковые виды и средства реализации иронии.: [Учеб. пособие] / Походня София Ивановна - Киев: Наукова думка, 1989. - 128 с.

.Скребнев Ю.М. Стилистические функции вводных элементов в современном англ. яз.: [монография] / Скребнев Юрий Максимович - Л., 1968, -32 с.

.Тремасова Г.Г. Языковые средства выражения сатирического содержания ( английская и американская художественная литература и публицистика ХХ в.): Автореф. Дис / Тремасова Галина Георгиевна. - М., 1979. - 126 с.

.Философский словарь / Под ред. И.Т. Фролова. - 7-е. изд./редактор Иван Тимофеевич Фролов -М.: Политиздат, 1981. 445-735 с

.Холмс О.У. // История литературы США. Т.3: [Учеб. пособие для вузов]. /Оливер Уэнделл Холмс − М: Наследие, 1999. 104 - 118с.

Похожие работы

 

Не нашел материал для курсовой или диплома?
Поможем написать качественную работу
Без плагиата!