Життя і творчість Цюй Юаня
ЗМІСТ
ВСТУП
. РОЗВИТОК ЛІТЕРАТУРИ В СТАРОДАВНЬОМУ КИТАЇ
.1 Історичні умови формування творчої індивідуальності автора
.2 Розвиток поезії в Стародавньому Китаю(період життя Цюй Юаня)
. ЖИТТЯ ТА ТВОРЧІСТЬ ЦЮЙ ЮАНЯ
.1 Біографія
.2 Проблематика творчості Цюй Юаня
.3 Характеристика поеми «Лісао»
ВИСНОВКИ
БІБЛІОГРАФІЯ
ВСТУП
Цюй Юань - творець неповторних шедеврів китайської стародавньої поезії, який чарує читача своїми дивовижними образами, яскравістю і багатством мови і надзвичайною поетичною фантазією. Цюй Юань вважається основоположником авторської поезії в Китаї. Його знаменита ода «Лісао» заклала основу жанру «фу» - ліричним і лірико-епічним одам із прозаїчним вступом.
Ця тема актуальна для сьогодення. Адже поринувши в наше минуле, в період життя і творчості Цюй Юаня, ми зможемо відкрити для себе чарівний світ Стародавнього Китаю, познайомитись з традиціями та побутом даної епохи. Цюй Юань увібрав в себе культуру та розвиток китайського народу в своїх роботах.
Творчість Цюй Юаня розглядалась в основному китайськими та деякими російськими вченими. Серед них можна виділити монографію Н.Федоренко, Гання Ахметова переклала «Плач до Цюй Юаня», написаний Цзя І.
Не дивлячись на те, що ряд вчених китайської творчості звертались до вивчення цієї проблеми,не всі проблеми художньої спадщини цього автора вивчені достатньо цілісно. Деякі аспекти розвитку Цюй Юаня залишаються недостатньо вивченими або суперечливими.
Цюй Юань являється актуальною для розгляду в роботі.
В звязку з цим, метою курсової роботи є аналіз творчості Цюй Юаня та його епохи.
До завдань курсової роботи входять:
вивчити наукову літературу поставленої теми;
ознайомитись з творчістю письменника;
охарактеризувати історичні умови формування творчості Цюй Юаня;
описати долю письменника;
проаналізувати художньо-образну систему творчості Цюй Юаня.
Структура роботи будувалась згідно з поставленими задачами і складається з вступу, двух основних частин, висновка і бібліографії. Така побудова роботи найбільш повно відображає організаційну консепцію і логіку викладеного матеріалу. В основній частині повністю розкривається тема роботи, аналізується прочитаний матеріал. Закінчення містить висновок про виконану роботу, підведення підсумків про досягнення поставленої мети.
Обєкт даної роботи - поезія Цюй Юаня.
Предмет роботи - аналіз становлення творчості Цюй Юаня, як поета епохи Східного Чжоу та його твору «Лісао», розгляд його художнього світу.
В процесі роботи було використано такі методи: біографічний, історико-літературний, описовий.
1. РОЗВИТОК ЛІТЕРАТУРИ В СТАРОДАВНЬОМУ КИТАЇ
1.1 Історичні умови формування творчої індивідуальності автора
Період Чжоу і Чжанго. У XI ст. до н.е. державу Шан завоювали племена Чжоу. Недовгий розквіт змінився роздробленістю і міжусобними війнами - епохою Чжанго - Ворогуючих царств (V-III ст. до н.е.). [5, с.77]
Царства Стародавнього Китаю вели між собою непреривну військову та політичку боротьбу. Фундатором військової теорії вважається Сунь Цзи. Його Трактат про військове мистецтво став каноном військової науки свого часу і досі вважається класикою військово-стратегічної думки.
У VI-V ст. до н.е. зароджуються даосизм і конфуціанство. Засновником даосизму вважається мудрець Лао-цзи. У центрі його вчення - поняття Дао (Шлях), якому підлеглий весь світ і яке є основою та джерелом всього сущого. Весь Всесвіт має своє Дао і перебуває у постійному русі, в постійній зміні, підкоряючись природній необхідності. Поведінка людини також повинна керуватися природними законами, вона не повинна втручатися у природний плин життя, інакше це призведе до хаосу. Засуджуючи багатство, розкіш, знатність, виступаючи проти жорстокості і свавілля, насильства Лао-цзи, проте, проповідував відмову від боротьби, висував теорію недіяння, ненасильницького споглядання.
Конфуціанство виникло як етико-політичне вчення і надалі набуло значного поширення. Основоположником вчення був Конфуцій (551-479 рр. до н.е.) який вважав вічним порядок встановлений Небом, закликав шанувати традиції в сім'ї і державі, ставлячи на перше місце виховання людини. Він розробив цілу систему правил і норм поведінки людини - ритуал, згідно з яким треба шанувати предків, поважати старших, прагнути до внутрішнього самовдосконалення. Покірність молодших старшим і народу володарям вводилася у вічний і непорушний закон. Будь-які докорінні зміни засуджувалися. Конфуціанське вчення здобуло популярність серед родової знаті, яка не бажала змін у суспільстві. Проте імператори династії Цінь досить жорстоко боролися проти нього, і тільки у Шаньській імперії конфуціанство стало офіційною державною ідеологією (і було такою до початку ХХ ст.!).
Через те, що чжоусці під натиском напівкочових племен жунів перенесли свою столицю в 770 р. до н. е. на схід, період VIII-III ст. до н.е. історики назвали Східним Чжоу. Його, у свою чергу, поділяють на два окремі періоди: Ле Го (або Чуньцю) - VIII-V ст. до н.е. та Чжань Го - V-III ст. до н.е. [5, с.79]
В епоху Східного Чжоу етнічно неоднорідне населення Китаю через наростаючу агресивність "варварів", тобто сусідів-кочівників, синтезувалося в єдиний китайський народ - хуася (чи чжуся). Етнічна консолідація відбувалася за умов політичної кризи в країні. Центральна влада катастрофічно занепадала, причому цей процес значною мірою був спричинений внутрішніми негараздами в правлячому домі чжоуського вана, скороченням царського землеволодіння. Князі-чжухоу поводилися дедалі зухваліше, тим паче, що ван мусив звертатися до них за допомогою у боротьбі проти непокірного оточення. Лицемірно прикриваючись гаслами "примусити всіх поважати чжоуського вана" та "ліквідувати загрозу з боку варварів", вони розпочали запеклу міжусобну боротьбу, яка не віщувала нічого втішного країні.
У VII ст. до н.е. один з удільних князів проголосив себе гегемоном і цим подав приклад для інших можновладців. У кривавому змаганні за політичне лідерство гегемоном ставало то одне, то інше царство... Реально в VII-VI ст. до н.е. на цю роль претендували пять царств: Цінь, Ці, Сун і, особливо, Цзінь та Чу. Спершу політична фортуна була прихильна до Чу, володар якого викликав політичне замішання серед конкурентів тим, що, нехтуючи гаслом "змусити всіх поважати чжоуського вана", присвоїв собі титул вана, тобто проголосив себе незалежним володарем. Царство Цзінь домоглося політичного реваншу лише в 575 р. до н.е. Азарт боротьби за владу в Китаї дійшов до краю, навіть царства У та Юе, які раніше не втручалися у політичну гру, тепер зіткнулися в смертельному двобої. Наприкінці V ст. до н.е. політичний розгардіяш у Китаї посилився: царство Цзінь розпалося на три самостійні держави (Чжао, Вей та Хань) - і на роль гегемона претендували вже сім царств: чотири центральні (Чжао, Вей, Хань та Ці) і три периферійні (Янь, Чу та наймолодше Цінь). [4, с.111-112]
Царство Цінь, яке мало великі поклади залізної руди, було розташоване на північному заході країни, в басейні ріки Вей. Обширне царство Чу з етнічно неоднорідним населенням знаходилося на півдні країни, в сусідстві з вєтнамськими державами; царство Ці, яке задавало тон у культурному житті Китаю (саме в ньому виникла академія Цзіся - перший китайський вищий навчальний заклад) - на сході країни; царство Чжао - західніше від завороту ріки Хуанхе; царство Вей - у центральній частині басейну цієї ріки; царство Янь - на південному сході Китаю, а найслабкіше й найбідніше царство Хань лежало в гірській місцевості біля річки Хуанхе й перебувало в оточенні ворогів-сусідів, тому мусило раз у раз переносити свою столицю. [4, с.111-112]
Претенденти на роль гегемонів тільки те й робили, що укладали між собою військово-політичні союзи по вертикалі (з півночі на південь) та по горизонталі (зі сходу на захід). Зрештою, шість із них ополчилися проти царства Цінь.
Характерно, що саме в смутний період Східного Чжоу в Китаї відбувалися важливі соціально-економічні зрушення. Країна остаточно вступила у вік заліза, в середині І тис. до н.е. в ній уже діяло понад 5 тис. рудень, переважно залізоробних. З допомогою залізних знарядь праці населення розчистило величезні лісові масиви в басейні річки Хуанхе, осушило місцеві болота. Проте наступ на природу, як уже згадувалося, призвів до екологічної катастрофи. Китайцям довелося приступити до широкомасштабного іригаційного будівництва. У країні в III ст. до н.е. було побудовано три великі іригаційні системи, настільки досконалі, що вони слугують китайцям до цього часу. Завдяки іригації, а також появі приватної власності на землю та земельного податку продуктивність китайського землеробства дуже зросла, що сприяло загальному економічному процвітанню країни. Різко змінився характер тваринництва в Китаї. Якщо раніше худобу використовували для жертвоприносень у храмах, то в східночжоуську добу її вже утримували як тяглову силу. Освоєння цілинних земель і відповідне розширення посівних площ зумовили бурхливе зростання населення в Китаї. Демографи вважають, що сільське населення Східного Чжоу досягло 10-20 млн. чоловік і що в країні, очевидно, відчувалось аграрне перенаселення. [3, с.27-28]
Радикальні зміни відбулися і в системі суспільних відносин Китаю. Зокрема, в ряді царств припинився регулярний переділ общинної землі, яка ставала спадковою власністю окремих сімей (спершу садкова і городня, а потім і польова). Приватною власністю ставала й цілинна земля. На початку VI ст. до н.е. в царстві Лу було введено земельний податок, невдовзі це було зроблено й в інших царствах. Наслідком такої аграрної політики стало прискорення майнового та соціального розшарування селянства. Селяни працювали на общинну верхівку. Держава збільшувала розмір податку, який часом сягав 2/3 врожаю. Все ж оподаткування не призвело до перетворення общинного земельного фонду на царську власність, а селян - на царських невільних людей. Сільська община з її органами самоврядування спромоглася відстояти свої автономні права.
На чолі сільських та міських общин стояли старійшини - фулао, що їх обирали рядові общинники, колегія трьох головних старійшин - сіньлао (згодом функції й саму назву цього триєдиного органу общинного управління перебрала одна особа), староста - лічжен. Ці общинні органи могли чинити суд, навіть засуджувати до страти, вести міжнародні переговори, втручатися у хід боротьби за царський трон. [3, с.27-28]
Високі податки в аграрному секторі економіки відбивали бажання у людей працювати на землі, чимало колишніх аграріїв перейшли в більш прибуткову торгівлю, що привело до небезпечних змін у господарському житті. В суспільному виробництві зростала частка рабської праці. Раби рекрутувалися переважно з військовополонених та злочинці. Характерно, що держава обертала в тимчасове, довічне чи спадкове рабство не лише правопорушника, але також і його родичів та осіб, повязаних із ними круговою порукою.
Наприкінці VI ст. до н.е. в царстві Цінь зявилися перші писані закони, які, за словами В. Малявіна, "сколихнули всю Піднебесну". Вони краще регулювали суспільні звязки, аніж традиційне право, і враховували обставини при скоєнні злочину. Керуючись цими законами, китайські суди засуджували до накладення ганебного тавра, ампутації носа, ступні, кастрації чи страти. Від будь-якого з цих покарань можна було відкупитись, однак розмір викупу був по кишені лише найбагатшим. Правопорушників у Китаї не бракувало, якщо зважити, що злочином вважалося там навіть лінощі.
Отже, старокитайське суспільство доби Чуньцю та особливо ЧжаньГо розвивалося динамічно. Однак політична смута унеможливлювала реалізацію всього соціально-економічного потенціалу країни. Іригаційне будівництво за умов політичної нестабільності велося в різних регіонах не-узгоджено, внаслідок чого іригаційні роботи в одному царстві призводили до страшного паводка в сусідніх царствах. Траплялося, що одна з воюючих сторін навмисне руйнувала дамби на території супротивника, щоб затопити її. [3, с. 27-28]
Численні митниці перешкоджали нормальному веденню торгівлі на внутрішньому ринку. Але найстрашнішим наслідком кривавих міжусобиць було те, що гинула сила-силенна народу, адже китайські генерали немовби змагалися між собою, хто з них більше виріже мирного населення. Так, після бою при Іцюй у 293 р. до н.е. переможці відрубали голови 240 тис. полонених, а після бою при Чанпіні живцем закопали 400 тис. чоловік. Воєнні жорна перемелювали цілі армії. Життя людини в Китаї було зовсім знецінене. Китайське суспільство було пороховою бочкою, породжувало потяг населення до сильної влади, вимагало радикальних суспільно-політичних реформ.
Слід також зазначити, що в реформуванні суспільного життя була зацікавлена насамперед царська влада, невдоволена й стурбована тим, що родова аристократія намагалася взяти на себе управління державою, навіть організовувала перевороти при дворі. В політичній боротьбі з впливовою аристократією царі шукали підтримки в нуворишів - розбагатілої на торгівлі общинної верхівки, яка люто заздрила родовій знаті й прагнула її влади та титулів. В окремих царствах володарям вдалося провести за допомогою політичного альянсу радикальні суспільно-політичні реформи, причому особливим радикалізмом вони відзначалися в царстві Цінь. [1, с.181]
Реформи в царстві Цінь здійснив у IV ст. до н.е. за порадою свого чиновника Шан Яна володар Сяогун, в історію вони ввійшли як "реформи Шан Яна". Шан Ян прискорив обєктивний процес руйнації землеробської общини, узаконивши приватну власність на землю. Він замінив податок з урожаю земельним податком, що стимулювало хліборобську працю та гарантувало твердий прибуток державі. Реформатор зобовязав глав патріархальних сімей розділити сімейне майно між усіма дітьми і цим підірвав патріархальну сімю - основу кланової організації, на якій будувала свій добробут аристократія. Щоб запобігти масовому розоренню селян купцями та лихварями, Шан Ян спробував штучно обмежити торгівлю та лихварство, проте йому це не вдалося, майнова поляризація в суспільстві тривала. Було ліквідовано систему спадкових рангів, їх заступили ранги знатності, які надавав цар за заслуги перед державою (головним чином за доноси та воєнні перемоги). Шан Ян зруйнував систему спадкових володінь чжухоу, поділивши царство на повіти,якими керували царські чиновники, а повіти, у свою чергу, на "пятірки" й "десятки" - найдрібніші адміністративні одиниці у складі пяти чи десяти сімей, повязаних круговою порукою. Було реформовано також армію, командування якою взяв на себе Шан Ян. Ядром війська замість малоефективних бойових колісниць стала мобільна наймана кавалерія, воїни озброювалися залізною зброєю. В армії запанувала сувора дисципліна, підкріплювана круговою порукою. Суспільству навязали систему доносів, кругової поруки, тотального поліцейського контролю, одним словом - тоталітарний режим.
Реформаторська діяльність Шан Яна, що була практичним наслідком гострої ідеологічної боротьби в суспільстві, зосередила в руках ціньського володаря Сяогуна необмежену владу й істотно посилила державу.
Можна вважати, що саме завдяки зусиллям Шан Яна царство Цінь перемогло у нерівній боротьбі проти інших шести царств-гегемонів, які, за словами історика, "тремтіли від страху перед Цінь, а ще більше - від ненависті одне до одного". [6, с.98]
.2 Розвиток літератури в дану епоху (період життя Цюй Юань)
Старокитайську літературу, хронологічними рамками якої є XII ст. до н.е.- III ст. н. е., вперше класифікував Бань Гу. У складеному ним переліку літературних творів перше місце посідають конфуціанські канони: "Книга перемін", "Книга історії", "Книга пісень", "Книга ритуалу", "Весна й осінь", "Бесіди й судження" та ін. З цих книг найбільше літературне значення має "Книга пісень", до якої Конфуцій відібрав 305 з більш ніж трьох тисяч памяток народної пісенної творчості чжоусців. У ній подана найдавніша лірична поезія китайців - любовна, побутова, обрядова, громадянська, епічна, історична. У своїх піснях китайці розповідали про стародавні шлюбні обряди, про сумну долю залишених жінок, про жахливу традицію людського жертвоприношення, про воєнні походи, про сите, але неспокійне життя чиновників тощо. [12, с.33-38]
Китайська поезія розвивалася у двох основних жанрах: піснях-гєші та поемах-Фу. Поеми-Фу були складені римованою прозою, тобто являли собою щось середнє між поетичним і прозовим жанрами. Творцями цього оригінального літературного жанру були Цюй Юань, Сун Юй та інші поети. Цюй Юань, ліриці якого притаманні витонченість та щирість почуттів, народився у IV ст. до н.е. в царстві Чу. Він закликав сусідні царства обєднатися проти агресивного Цінь, проте невдовзі став жертвою інтриги, позбувся всіх своїх чинів та посад і, зрештою, опинився у вигнанні. Гіркоту самітності, тугу за батьківщиною Цюй Юань передав у своїй оді "Сум відлученого". Легенда розповідає, що коли Цюй Юань довідався про те,що князівство Цінь завоювало його батьківщину, він утопився в річці Міло (китайці на згадку про цю трагічну подію організовують щороку в середині червня перегони на човнах - Фестиваль Човнів Драконів). Інший чуський поет III ст. до н.е. Сун Юй, якого вважають першим китайським трубадуром кохання й жіночої краси, вдосконалив винайдену Цюй Юанем форму оди. [12, с.33-38]
За царювання У Ді в ханьській столиці було створено Юефу - особливу "Музичну палату", чиновники якої для збереження спадщини минулого та зясування настроїв народу збирали й обробляли народні пісні. Бань Гу повідомляв, що "Музичною палатою" було впорядковано 28 збірників народних пісень, проте жоден із них не дійшов до наших днів.
У І-II ст. н.е. в країні зявилась анонімна поетична збірка "Девятнадцять стародавніх віршів", віршові твори якої були складені на традиційну для китайської поезії тематику: розлука друзів, сум залишених жінок, ностальгія за рідною домівкою тощо.
За ханьської доби в Китаї зявилася також беллетристика, яка стала основою китайської безсюжетної прози. Це були життєписи, які виділилися з "Історичних записок" Сима Цяня в самостійний літературний жанр. Серед цих беллетристичних творів привертають увагу розповіді про невдалий замах сміливця Цзін Ке на імператора Цінь Шіхуана (китайський велетень жбурнув в імператора важкий камяний молот, проте не влучив), про долю Чен-ді - знаменитої наложниці ханського імператора, про закоханого студента, який вночі розкопав могилу своєї коханої, щоб востаннє помилуватися її вродою, тощо. [12, с.33-38].
Слід зазначити, що попри певну незрілість стародавня китайська література заклала ту ідейну та художню основу, на якій розквітла середньовічна літературна творчість не лише самих китайців, а й японців, корейців, вєтнамців.
До літератури чжоуського періоду належать Книга змін, а також Книга пісень - пам'ятник найдавнішої народної поезії, до якої входить 305 поетичних творів, і Книга історії - збірник офіційних документів та описів історичних подій. Всі вони визначили розвиток літератури і поезії. [8, с.19-21] Це стосується і творчості Цюй Юаня.
У період Чжоу значно розширюється коло ремесел, з'являється безліч предметів декоративно-прикладного мистецтва, створених висококваліфіко-ваними майстрами: бронзові дзеркала, вироби з нефриту, лакові вироби тощо. Виробництво лаку, до речі, в той час було відоме тільки в Китаї. В цей же час у Китаї ведеться розробка родовищ руд заліза, міді, олова. Тут вперше починають видобуток соляних розчинів за допомогою свердловин, які бурять на глибину до 900 м. [8, с.19-21]
Музичне мистецтво спочатку виконувало ритуальні функції. В чжоуський період пісні і танці відокремлюються, удосконалюються техніка музичної гри і музичні інструменти. Китайці казали: Слова можуть обманювати, люди можуть прикидатися, тільки музика не здатна на це.
китайський стародавній авторський лісао
2. ЖИТТЯ ТА ТВОРЧІСТЬ ЦЮЙ ЮАНЯ
.1 Біографія
Цюй Юань народився в столиці стародавнього царства Чу місті Цюй Пін в епоху Чжань-Го (340-278 рр. до н.е.). Він походив з аристократичного роду, був родичем правлячої родини, яка бере свій початок від міфічного китайського імператора Чжуань Сюя.
Великий китайський поет жив у переломну епоху, яка відома за назвою «Чжань-Го» - епоха «Воюючих царств» (V-III століття до нашої ери). Це був період потужного підйому продуктивних сил Китаю, його бурхливого економічного й соціального прогресу, гострої політичної боротьби антагоністичних класів і різкого посилення протиріч усередині панівного класу.
У цю епоху відбувалися постійні зіткнення між окремими князівствами, що існували тоді в Китаї. До початку IV століття до нашої ери існувало два найбільш могутніх князівства - Чу і Цинь, які боролися між собою за гегемонію в країні й прагнули із цією метою використовувати слабші князівства.
Цюй Юань відіграв у князівстві Чу важливу роль як суспільний і державний діяч.
Перший китайський історик Сима Цянь (II-I століття до нашої ери), описавши у своїх «Історичних записках» біографію поета (досить неповну, без вказівки точних дат народження й смерті), повідомляє, що Цюй Юань походив із знатного роду, мав велику ерудицію, був митецьким оратором.
Цюй Юань займав високий державний пост, фактично був правою рукою чуського князя Хуай (328-299 до н.е.). Він прагнув до мирного співробітництва між князівствами, до добровільного їхнього об'єднання й виявляв протидію агресивній політиці князівства Цінь, спрямованої на ізоляцію Чу, на поступове його підпорядкування. Правителі князівства Цінь дипломатичні інтриги, нацьковуючи одне князівство на інше з метою їх ослаблення. Для успішного здійснення своїх інтриг князівство Цінь прагнуло використати князівство Чу, пропонуючи йому союз. Цюй Юань мав великий вплив на чуського князя, боровся проти цього згубного союзу. Під час його правління, Цюй Юаню вдавалося запобігти укладанню угод. Приблизно в 313 році до нашої ери Цюй Юань, був осоромлений своїми політичними супротивниками - таємними агентами ціньского князя,- був вилучений з відповідального поста при дворі. У цьому акті, безсумнівно, було замішане князівство Цинь, зацікавлене в усуненні Цюй Юаню. Надалі князівству Цинь шляхом дипломатичних інтриг вдалося укласти союз із Чу й посварити його з іншими князівствами. Як і передбачив Цюй Юань, неміцний і недовготривалий союз із царством Цинь, неміцни не приніс користі князівству Чу. Згодом, коли Цинь об'єдналося із трьома іншими князівствами (301 рік до нашої ери), воно напало на Чу й добилося його поразки.
Цюй Юань важко переживав приниження своєї батьківщини. Це глибоко відбилося в його творчості. Почалося переслідування поета, особливо після смерті чуського князя Хуай (296 рік до нашої ери) і після встановлення тимчасового миру між Чу й Цинь (292 рік до нашої ери). В 287 році до нашої ери, Цюй Юань був звільнений правителем кязівства Чу з займаної посадивигнаний із столиці. [7, с. 45-46]
2.2 Проблеми в творчості Цюй Юаня
Цюй Юань є першим китайським поетом,існування якого закріплено в письмовій традиції. Йому приписується створення стилю Сао, по називання поеми «Лі Сао» (кит. упр. 离骚, піньінь: Lí Sāo). Цей стиль відрізняється від чотирискладового вірша «Книги Пісень» (Ши Цзин) тим, що має різну довжину рядків, надаючи віршу ритмічне розмаїття.
В «Історичних Записках» Сима Цяня йому приписується авторство п'яти творів, серед яких найбільш відомі «Питання до Неба», «Плач по столиці Ін» і «Лі Сао» (Скорбота відлученого).
Згідно Ван І (Wang Yi, 3 ст. н.е.), Цюй Юаню можуть належати до 25-ти творів, велика частина яких збереглася в антології чуського Строфи (кит. трад. 楚辞, упр. 楚辞, піньінь: chǔ cí).
Твори Цюй Юаня багаторазово перекладалися на російську мову, в тому числі і Ганною Ахматової; їй належить переклад «Плачу по Цюй Юаню», написаний Цзя І.
«Дев'ять наспівів» написані Цюй Юань за своїм характером близькі до народних пісень. Як відзначає професор Го Мо-Жо, один із самих авторитетних дослідників творчості Цюй Юаню, поет писав розмовною мовою свого часу, його вірші читалися й співалися в народі. Відзначаючи заслуги поета, професор Го Мо-Жо вказує, що Цюй Юань «зробив революцію в історії писемності й літератури. Він вніс величенний вклад у скарбницю поетичної й пісенної творчості. Він з'явився революціонером в області поезії. Цюй Юань розширив народну творчість, перетворив його в нову літературу, що гармоніює з життям, і замінив літературу аристократії, написану мертвою мовою, живим поетичним мистецтвом».
Народність поезії Цюй Юаня укладається як у тому, що його вірші по своєму втримуванню були близькі народу, виражали його інтереси, так і в тому, що його вірші мали нову форму, були зрозумілі народу.
Цюй Юань першим відійшов від канонічного чотирислівного рядка, що використовувався в ряді розділів прадавнього епічного пам'ятника «Ши Цзин» («Книги пісень»), побравши розміри й ритми сучасних йому народних пісень. З іншого боку, випливаючи традиції «Ши Цзин», що частково полягав з народних пісень, Цюй Юань вводив у свої вірші слова й вираження з народного лексикону. [7, с.45-46]
Здобутки Цюй Юаня реалістичні, незважаючи на те що в них часто використовуються образи, які існують в реальності, природній світ - рай, пекло й парфуми. У поемі «Скорбота відлученого»,яка займає центральне місце в його творчості, поет у пошуках життєвої правди відправляється на небо, але не знаходить там справедливості.
У цій поемі виражена гаряча любов до батьківщини, турбота про її щастя й процвітання, дума про народ, його страждання. «Я, засмучуючись про лиха народу, важко зітхаю й сльози ллю», говорить Цюй Юань. І «Плач по Іну», і «Скорбота вигнанця», і в ще більшому ступені поема «Смерть за батьківщину» - це гімни батьківщині. У вірші «Смерть за батьківщину» поет оспівує доблесть воїнів, що відстоюють честь своєї батьківщини на поле брані. Намалювавши картину жорстокої битви з ворогами й смерть багатьох воїнів, Цюй Юань оспівує високу військову честь, безсмертя героїв, їх відвагу й безстрашність:
Їх - сильних і непохитних -
Ніхто скорити не може.
Нехай умерло смертне тіло,
Але дух залишається вічним.
Відважні душі полеглих
Уже назавжди герої!
Вірші Цюй Юаня слугували для багатьох поколінь китайських поетів зразками як за формою, так і по втримуванню, по своєму патріотичній духовності.
В складні роки боротьби з іноземною навалою здобутки Цюй Юаня піднімали китайський народ на захист батьківщини.
У роки війни з японськими імперіалістами й зрадництва гомінданівської кліки Го Мо-Жо написав історичну драму «Цюй Юань» (4942), у якій відтворив героїчний образ борця за мир, викривача зради. Образ Цюй Юаня в похмурі роки панування гомінданівської реакції надихав китайських патріотів на боротьбу за свободу й незалежність рідної країни. [13, с.98]
З перемогою народної революції вірші великого поета стародавності зазвучали в Китаї з новою силою. Багатомільйонний китайський народ зберігає вдячну пам'ять про Цюй Юаня як про непохитного й непримиренного борця за щастя батьківщини.
Цюй Юань - поет світового значення, відомий в історії китайської літератури насамперед як великий поет-патріот, який висловив у поемі "Лісао" ("Скорбота вигнанця") і інших творах гіркоту за долю Вітчизни і одночасно новий світогляд, в якому переживання особистого життя набувають суспільного змісту. Цюй Юань вважається засновником напрямку індивідуальної, авторської поезії Китаю. Незвичайно виразність і фантастичні образи його творчості були початком всього характерного «південному» стилю древньої поезії, пам'ятки якої входять до поетичної збірки під назвою "Чуські строфи". «Чуські строфи» і «Книга віршів» - твори реалізму і романтизму у поетичній історії Китаю. "Небесні візерунки" також являється відомою поемою Цюй Юаня, в якій автор задає небу 172 запитання. Зміст запитань стосується таких сфер, як астрономія, географія, філософія, література тощо. Все це відображає сумніви поету з приводу традиційних поглядів і прагнення досягти істини. Крім цього, Цюй Юань написав відомий цикл «Дев'ять наспівувань", який був створений на основі церемоніальних пісень для жертвопринесення. [13, с.99]
Цюй Юань - творець незрівнянних шедеврів китайської древньої поезії, яка чарує своїми чудовими образами, глибиною мови і виключною поетичною фантазією. У творчості Цюй Юаня присутні такі літературні прийоми, як метафора і уособлення. Коли читаєш його поезію, можна не лише відчути красу його поетичних образів, але і високу духовну чистоту поета, його глибоку любов до Батьківщини. Таким чином, до наших часів Цюй Юань вважається кращим поетом Стародавнього Китаю.
.3 Характеристика твору «Лісао»
«Лісао» (Чи Сао) (кит. трад. 離騷, упр. 离骚, пинь інь Lí Sāo) - китайська класична поема. За вказівкою Сима Цяня, поема належить Цюй Юаню (бл. 340-278 до н.е.), відомому поету й державному діячеві царства Чу.
Поема містить 372 строфи і приблизно 2 400 знаків, що робить її однієї із найбільших поем, які дійшли до нас із часів Стародавнього Китаю. Дата її створення точно невідома, але вважається, що вона була написана після того, як Цюй Юань втратив державний пост у Чу й став вигнанцем.
Назва поеми була складною для розуміння. Сима Цянь пропонував назвати її «Скарги від'їзду» (скарги Цюй Юаню на вигнання), тоді як Бань Гу пропонував версію «Зустріч із лихом». Версія Сима Цяня стала більш широко прийнята. Сучасні дослідники також припустили, що 離騷 - варіант написання 劳商, що значить просто «чуска пісня». [10]
В історії китайської поезії поема «Чи Сао» була значним кроком до розкріпачення виразних коштів (у т.ч. довжина, що варіюється, строф) і основної для наступного стилю сао. Вона також виділяється комбінацією різнорідних елементів: ліричні й фантастичні образи сусідять тут із громадянством й критичним оглядом історії країни. Увійшла в антологію «Чуські строфи».
І.С. Лісевич приводить версію, згідно з якою поема «Чи Сао» - відтворення бачень ритуального трансової подорожі в потойбічний світ, аналогічного подорожам шамана або оракула (можливо, з використанням психотропних препаратів). Цим можна пояснювати як значне число фантастичних образів, так і те, що на відміну від Інь Цзифу й Мен-Цзи Цюй Юань повідомляє своє ім'я й імена предків не наприкінці, а на початку добутку, як би представляючись перед тем, як увійти в світ парфумів.
В 1954 році поема Цюй Юаню «Чи Сао» з'явилася російською мовою вперше, у перекладі А.А. Ахматової з дослівника китаєзнавця, доктора філологічних наук Н.Т. Федоренко, у збірнику добутків Цюй Юаню.
В 1959 році вийшла «Китайська література. Хрестоматія. / Стародавність. Середньовіччя. Новий час» (Учпедвид. М., 1959) за редакцією академіка Н.І. Конрада. Ряд перекладів для неї виконав А.І. Балін. [10]
В 1962 році вийшла книга «Лірика китайських класиків у нових перекладах Олександра Гітовича». А. І. Гітович користувався тим же дослівником, що й Ахматова, і спеціально пізнавав думку Ахматової про переклад.
На початку 1968 року в Ріо-де-Жанейро закінчив свій переклад поеми Валерій Перелешин; переклад з передмовою й примітками перекладача вийшов окремим виданням в 1975 році у видавництві «Посів» (Франкфурт-на-Майні). На відміну від інших, переклад Перелешина виконаний з оригіналу. [10]
ВИСНОВКИ
Отже, я хочу сказати, що Цюй Юань жив в переломну епоху. Це був тяжкий і повний протиріч період в історії та культурі Китаю. В ті роки Китай представляв собою арену боротьби окремих царств за переважання і владарювання. Цей період в історії Китаю (V-III ст. До н.е.) відомий як епоха «Воюючих князівств».
Протягом цієї епохи відбувались зміни в усіх областях матеріального і духовного життя китайського народу. Це був період злету в розвитку продуктивних сил країни, економічного прогресу Китаю.
Ріст великої земельної власності, розвиток торгівлі і грошового колообігу, виникнення великих міст супроводжувалось значними змінами в класовій структурі китайського суспільства.
Відбуваються глибокі зміни в ідеології. Цей період в житті Китаю представляє блискучий етап в розвитку філософських і суспільно-політичних учінь. В результаті боротьби десятків різноманітних філософських і суспільно-політичних шкіл виділяється три основні напрямки: конфуціанство, яке почало проповідь своєї етико-політичної теорії, в основу якої було покладено принцип «гуманності»; даосизм з його «недіяльністю» і модизм, який став на чолі принципу «всезагального кохання». Ці три напрямки призвели до глибокого перевороту в філософській думці Стародавнього Китаю.
В цю епоху достатньо яскраве вираження отримали політичні течії, які направлені проти несправедливих війн і жорстоких міжусобиць, які вимагали «поваги мудрих», «прийшовши до влади доброчесних осіб», які боролися за ліквідацію громадсько-родових традицій і за обєднання всього Китаю.
Епоха Цюй Юаня характеризується загостренням політичної боротьби антагоністичних класів і посиленням жорстоких війн між «Воюючими царствами»
Старокитайську літературу, хронологічними рамками якої є XII ст. до н. е.- III ст. н. е., вперше класифікував Бань Гу. У складеному ним переліку літературних творів перше місце посідають конфуціанські канони: "Книга перемін", "Книга історії", "Книга пісень", "Книга ритуалу", "Весна й осінь", "Бесіди й судження" та ін. З цих книг найбільше літературне значення має "Книга пісень", до якої Конфуцій відібрав 305 з більш ніж трьох тисяч памяток народної пісенної творчості чжоусців. У ній подана найдавніша лірична поезія китайців - любовна, побутова, обрядова, громадянська, епічна, історична. У своїх піснях китайці розповідали про стародавні шлюбні обряди, про сумну долю залишених жінок, про жахливу традицію людського жертвоприношення, про воєнні походи, про сите, але неспокійне життя чиновників тощо.
Китайська поезія розвивалася у двох основних жанрах: піснях-гєші та поемах-Фу. Складені поеми-Фу складались з римованої прози та являли собою щось середнє між поетичним і прозовим жанрами. Творцями цього оригінального літературного жанру були Цюй Юань, Сун Юй та інші поети перед ціньської доби. Цюй Юань, ліриці якого притаманні витонченість та щирість почуттів, народився у IV ст. до н.е. в царстві Чу. Він закликав сусідні царства обєднатися проти агресивного Цінь, проте невдовзі став жертвою інтриги, позбувся всіх своїх чинів та посад і, зрештою, опинився у вигнанні. Гіркоту самітності, тугу за батьківщиною Цюй Юань передав у своїй оді "Сум відлученого".
Цюй Юань - поет світового значення, відомий в історії китайської літератури насамперед як великий поет-патріот, який висловив у поемі "Лісао" ("Скорбота вигнанця") і інших творах гіркоту за долю Вітчизни і одночасно новий світогляд, в якому переживання особистого життя набувають суспільного змісту. Цюй Юань вважається засновником напрямку індивідуальної, авторської поезії Китаю. "Небесні візерунки" являється відомою поемою Цюй Юаня, в якій автор задає небу 172 запитання. Зміст запитань стосується таких сфер, як астрономія, географія, філософія, література тощо. Все це відображає сумніви поету з приводу традиційних поглядів і прагнення досягти істини. Крім цього, Цюй Юань написав відомий цикл «Дев'ять наспівувань", який був створений на основі церемоніальних пісень для жертвопринесення.
Цюй Юань - творець незрівнянних шедеврів китайської стародавньої поезії, яка чарує своїми чудовими образами, глибиною мови і виключною поетичною фантазією. У творчості Цюй Юаня присутні такі літературні прийоми, як метафора і уособлення. Коли читаєш його поезію, можна не лише відчути красу його поетичних образів, але і високу духовну чистоту поета, його глибоку любов до Батьківщини. Таким чином, до наших часів Цюй Юань вважається кращим поетом Стародавнього Китаю.
БІБЛІОГРАФІЯ
1.Гроссман Ю.М., Лісовий І.А. Історія стародавнього світу. Практикум. Львів, 2005. - 532 с.
.Лисевич И.С. Древнекитайская поэзия и народная песня.-М., 1969
3.Лисевич И.С. Литературная мысль Китая / М.: Наука, 1979. - 126 с.
.Лирическая поэзия Древнего Востока / Пер. И.М. Дьяконова. Москва, 2001. - 361 с.
5.Кравцова М.Е. Поэзия Древнего Китая. Опыт культурологического анализа. Антология художественных переводов.-СПб, 1994
6.Сорокин В., Эйдлин Л. Китайская литература. Краткий очерк.- М., 1962
7.Федоренко Н.Т. Древние памятники китайской литератури.- М., 1978
8.Федоренко Н.Т. Цюй Юань. Истоки и проблемы творчества.- М., 1986
.Фэн Ю-лань. Краткая история китайской философии. СПб., «Евразия», 1998 - 129 с.
.Цюй Юань Лисао.- Спб, 2000
.Энциклопедия нового Китая. М., «Прогресс», 1989. - 411 с.