ємний склад сучасної української літературної мови
Мова живе в історичному часі, тобто змінюється від покоління до покоління. Всі ми інтуїтивно відчуваємо, що якісь слова вживали наші бабусі і дідусі, а зараз ці слова вже малоупотребіми, застаріли. А є такі слова, які сприймаються як рідні, пов'язані з нашої мови, але зміст їх вже не вловлюється - вони вживалися нашими зовсім далекими предками.
Цей тип слів називають архаїзмами. Вивчаючи такі слова, можна скласти правильне уявлення про процеси старіння та оновлення лексики. У свою чергу, розуміння цих процесів відкриває можливості точного словотворчості, яке обов'язково супроводжує будь-яку діяльність, пов'язану з відкриттям нового.
Архаїзми поділяються на такі типи: [3, с. 170]
Власне лексичні архаїзми, тобто слова, застарілі у всіх своїх значеннях (вия, жертва, крамола), мож (можна), цирульник (перукар), зело (дуже).
Лексико-словотворчі архаїзми, які відрізняються від синонімічного слова сучасної мови лише словотворчим елементом, частіше суфіксом (дружество, Рибар). Особливу групу лексико-словотворчих архаїзмів становлять складні слова, створені як кальки з грецької мови за застарілими зараз словотворчим моделям: мандрагори, доброзичливця, любов, достопам'ятний, високоповажний, підступний, крах, злонравного, обмовники, зробити замах, всемилостивий, всеславний.
Лексико-фонетичні архаїзми, відрізняються від сучасних варіантів тільки декількома звуками (клоб, піїт);
Лексико-семантичні архаїзми - слова, які втратили окремі значення: гість - 'купець', ганьба - 'видовище', вульгарний - 'популярний', мрія - 'думка';
Власне лексичні архаїзми складають найчисленнішу групу [4, с. 453]: їх можна піддати подальшої систематизації, виділивши слова, близькі за часом переходу в пасивний запас, або розмежувавши, наприклад, слова, що мають однокореневі у складі сучасної лексики (мож - не можна, ряхая - нечупара) , і слова, позбавлені родинних зв'язків із сучасними номінаціями: уй - 'дядько по матері ", стрийня -' дядина ', череве -' шкіра '(пор.: укр. черевики), вежа -' намет, кибитка 'і т. д.
Слова можуть архаїзованою лише частково, наприклад, у своєму суфіксальним оформленні (висость - висота), за своїм звучанням (осьмой - восьмий, гошпіталь - госпіталь), в окремих своїх значеннях (натура - "природа ', неабияк -' відмінно ', безлад - 'безлад').
При аналізі стилістичних функцій застарілих слів необхідно розмежовувати історизм та архаїзми. Розмежування це здійснюється в залежності від причин старіння. Історизм - це такі застарілі слова, які вийшли з активного вжитку у зв'язку із зникненням позначалися ними понять (напр., назви старовинного одягу: сіряк, камзол, каптан). Архаїзми - це слова, які називають існуючі реалії, але при цьому є витісненими з яких-небудь причин з активного вживання синонімами.
Деякі вчені (Федоров А.В., Виноградов В.С.) [5, с. 85] не рекомендують плутати архаїзми з историзмами. Якщо застаріло не тільки слово, але і саме явище, що позначається цим словом, то це історизм, наприклад: віче, ендова, онучі і т.п.
Інші вчені (Винокур Г.О., Комісарів В.Н.) [6, с. 436] вважають історизм підвидом архаїзмів. Якщо дотримуватися позиції Винокура і Коміссарова, то логічне і зручне для запам'ятовування визначення архаїзмів звучить так: архаїзми - це застарілі і вийшли з обігу назви або назви застарілих, що пішли в історію предметів і явищ. Головною відмінністю архаїзмів від історизмів є наявність синонімів у сучасній мові, позбавлених відтінку архаїчності.
У сучасній мові архаїзми якщо й використовуються, то найчастіше в стилістичних цілях: або щоб відтворити колорит минулої епохи, або щоб додати мови особливу урочистість, піднесеність. Згадаймо пушкінське: Повстань, пророк, і дивись, і почуй, виповнися волею моєю, і, оминаючи моря й землі, дієсловом пали серця людей! - Вже за часів Пушкіна старослов'янські дивись, почуй, дієслово сприймалися як архаїчні і тому формують піднесений стиль.
Архаїзми старіють і виходять з обороту по-різному. Одні з них ледве можна розпізнати, як належать до російської мови, наприклад вежа - "намет, кибитка, Шуйця -" ліва рука ". Інші нині зовсім не вживаються, але їх значення ще відомо російській людині: всколькі (" оскільки "), треба , рукомесла ("ремесло"). Треті цілком передають распознаваемое значення, але ставляться до пасивного запасу лексики - тобто до таких слів, які людина розуміє, але сам практично не вживає: Через це, гряде, відати, вишній і т.п.
Цікаво, що слово ЕОМ вже можна вважати архаїзмом, хоча йому від роду всього років 40. Слово ЕОМ вже практично витіснене словом комп'ютер і тому вже застаріло і майже вийшло з обігу. Успіх слова комп'ютер лінгвісти пояснюють високою здатністю цього слова створювати похідні форми і поєднуватися з іншими словами: комп'ютерна грамотність, комп'ютерні технології і т.п. У цій сфері слово ЕОМ явно програло.
Функції архаїзмів дуже різноманітні, і саме поняття архаїзм потребує деякого уточнення. Цей термін поєднує різнорідні поняття. Різноманітні шляху розвитку лексики. Увесь час іде процес втрати мовою одних слів і появи в ньому інших, одні слова виходять з тих чи інших причин з ужитку і можуть взагалі "випасти" з мови, інші ж, з'явившись, починають відігравати важливу роль у живому спілкуванні, завойовують собі поступово міцне місце у мові. Ці процеси мають місце і в російській, і в англійській мовах. З одного боку, слово може "застаріти" саме по собі, тобто виявитися витісненим з живого вживання іншим синонімічним йому словом чи словами, з іншого боку, воно може "застаріти" в тому сенсі, що з живого вжитку випадає позначається цим словом предмет; в цьому випадку, на відміну від перших, витіснення слова синонімами, заміни його іншими словами не відбувається. Хоча ніби результат в цьому випадку буде один і той же, (слово вийде з живого вжитку), ці два випадки слід ретельно розрізняти.
До архаїзмів відносять слова і вирази, які застаріли і не використовуються в сучасній мові тому, що мають відповідні "сучасні" синоніми. З іншого боку, до архаїзмів відносять такі слова, які синонімів не мають тому, що поняття, висловлені цими словами, перестали грати будь б то не було роль у сучасному житті суспільства. Ці слова не зникають із словникового складу мови, вони тільки обмежені в своєму вжитку сферою історичних романів, нарисів і досліджень з історії відповідних періодів.
Таким чином, вваажається доцільним розділити архаїзми на слова старовинні або забуті, які представляють собою терміни старовини і "воскрешаються" тільки в особливих стилістичних цілях у сучасній літературній мові, і слова застарілі, тобто ще не втратили свого значення в системі лексики сучасної літературної мови.
До архаїзмів слід відносити також і застарілі форми слова, хоча останні повинні розглядатися не в розділі лексики, а в розділі морфології. Однак, оскільки сама форма слова надає певного архаїчний відтінок всьому слову і тому часто вживається в стилістичних цілях, ми розглядаємо їх разом з архаїзмами лексичними.
Виходячи з вищесказаного, можна зробити висновок, що складається два розуміння архаїзмів: широке і вузьке. Згідно вузькому розумінню, склад архаїзмів обмежується, як правило, власне архаїчної лексикою. При широкому розумінні до складу архаїзмів входять історизм, застарілі, рідковживаних слова. Враховуючи тенденції розвитку архаїчної лексики, вузьке розуміння архаїзмів видається більш виправданим.
У рефераті Штанько В.Я, присвяченому архаїзмам було зазначено, що: архаїзми - слова, що є давніми, колишніми назвами реалій і вийшли із загального вжитку, а їх заступили інші синонімічні лексичні одиниці. Як стилістичний засіб архаїзми традиційно використовуються в художній літературі для відтворення історичної реальності й тогочасної мови героїв, для надання мові урочистості, піднесеності, для характеристики негативних явищ, як засіб створення іронії, сатири та сарказму. У творах С.Скляренка різні художні функції виконують власне лексичні архаїзми: вертоград (сад), чертог (палац), ретязь (ланцюг), глаголи (слова, мова); лексико-словотвірні архаїзми: возлісся (узлісся), подружіє (подружжя, подруга), правдолюбіє (правдолюбність), телець (теля), лексико-фонетичні архаїзми: врата (ворота), враг (ворог), глава (голова); семантичні архаїзми.: подлий (незнатний), витати, вітати (бути присутнім де-небудь), товариш (старшинське козацьке звання).
Вживання архаїзмів помножує силу як семантичного, так і емоційноо поля. Зазначені слова, оновлюючись у потоці часу, обростають новими значеннями, які, нашаровуючись (принцип палімпсестів) одне на одне, надають віршам стереоскопічності, глибини.
Архаїзми, з одного боку, - уламок уже віджилого світу, а з другого, включаючись у живий поетичний контекст сьогодення, піднімаються над цим зниклим світом і переходять до іншої сфери - до сфери того смислу, який, за велінням автора, вони виражають. Таким чином проявляється ідеальність слова - те, що підносить усе мовне над залишками колишнього його буття.
1.2Поняття про архаїзми
Лінгвістичне тлумачення тексту неможливо без аналізу стилістичних функцій слів, властивості яких пов'язані з їх віднесенням до активного або пасивного складу мови (застарілих слів, неологізмів, слів іншомовного походження).
Архаїзми часто вживаються в художніх творах для створення реалістичного колориту при зображенні старовини.
Функція архаїзмів для створення реалістичного колориту в художньому творі по-різному використовується авторами історичних романів. У "Листі починаючому авторові" А.Н. Толстой [7] пише: "Історичні герої повинні мислити і говорити так, як їх до того штовхає їх епоха та події тієї епохи. Якщо Степан Разін буде говорити про початковий накопиченні, то читач жбурне таку книжку під стіл і буде правий. Але про початковий накопиченні, скажімо, повинен знати і повинен пам'ятати автор, і з тієї точки зору розглядати ті чи інші події ".
У текстах історичних романів, повістей з метою відтворення історичного колориту епохи архаїзми можуть вводитися не тільки в мову персонажів, але і в авторську мову.
З правильної думки О.М. Толстого можна зробити неправильний висновок про те, що герої історичних романів повинні "говорити так, як їх до того штовхає їх епоха та події тієї епохи". Якби герої історичних романів дійсно говорили мовою тієї епохи, яка описується художником, то, природно, читач б відклав цю книжку, тому що не був би в змозі її зрозуміти. Герої історичних романів говорять на сучасній літературній мові, а вміло застосовувані авторами архаїзми і створюють відчуття епохи.
Наприклад, Вальтер Скотт був неперевершеним майстром історичного роману і з винятковою тонкістю і вмінням користувався архаїзмами як засобом стилізації. Принципи, якими він користується при відборі архаїзмів для створення історичного колориту, сформульовані ним самим наступним чином: мова автора не повинен бути виключно застарілим і незрозумілим, але автор повинен по можливості не допускати слів та зворотів мови чисто сучасного походження. Одна справа використовувати мову і почуття, так само властиві і нам і нашим предкам, пише В. Скотт, інше - нав'язувати їм переживання і мова, характерні тільки для їхніх нащадків [8, с. 92]. Дотримуючись цих принципів, Вальтер Скотт не копіює мова минулих епох. Він обмежується порівняно невеликою кількістю архаїчних слів і виразів, причому більшість цих слів і виразів відносяться до застарілим, а не до старовинних словами.
Крім вже зазначених стилістичних функцій архаїзмів перерахуємо і інші функції. Перш за все, необхідно згадати про стиль ділових документів (законоположення, кодекси, ділові листи та ін.), В яких у сучасній українській мові нерідко вживаються архаїзми. Тут функція використання архаїзмів зовсім інша, ніж та, яка була тільки що описана стосовно до стилю художньої літератури. Функцію архаїзмів у цьому стилі мови можна було б умовно назвати термінологічною функцією. У стилі ділових документів сучасної української мови, для яких основною метою є досягнення домовленості між двома або більше сторонами, особливого значення набуває відповідність засобів вираження, що використовуються в цих документах, з тими, які використовуються у відповідних юридичних документах, законах, кодексах.
Є ще одна функція архаїзмів - це функція непрямого відображення особливостей мови. У цій функції використовуються форми другої особи однини особового займенника і відповідно форма дієслова. Вона пов'язана з конкретним історичним ходом розвитку норм сучасної української літературної мови, в якому форми другої особи єдиного числа не уживані.
Архаїзми застосовуються і як передачі комічного відтінку мови. Використовуються вони і як засоби вираження авторського ставлення до предмета зображення. Таким чином найчастіше виражається іронія.
Архаїзми, використовувані для надання мови високої урочистості, патетичного тону розглядаються як поетизми. Поетизми представляють собою неоднорідний пласт слів сучасної української мови, що включає і архаїзми, які пожвавлюються поетами в особливих стилістичних завданнях.
Загальновідомо, що словниковий склад мови безперервно змінюється, оскільки він чутливо реагує на всі зміни в житті суспільства. Словник мови безпосередньо реагує на всі явища життя і діяльності людини, формує все нове і зароджується, відмовляється від усього мертвого і відмираючого. Положення про те, що нове формується в мові не шляхом скасування старого, а шляхом поповнення, вдосконалення старого, - причому нове співіснує зі старим, - підтверджується на всіх фактах мови, зокрема на історії та теорії і архаїзмів, і неологізмів.
В історії мови вивчення архаїзмів доповнює уявлення про роль архаїзації і обсолетізаціі, тобто остаточного виходу слів з мови в загальному процесі формування лексичної системи. З точки зору стилістики цікавим видається з'ясування експресивно-стилістичних потенцій архаїзмів, дослідження варіативності їх функцій у тексті. Спільний розгляд процесів архаїзації і резактівізаціі [15, с. 43], що відображають тенденції розвитку і свідчать про системний характер змін лексичного складу, дозволяє виявити роль і співвідношення внутрішньомовних і екстралінгвістичних чинників у процесі архаїзації української мови у XX століття.
З усього вищесказаного слід зробити наступні висновки:
Склад архаїзмів включає в себе власне лексичні, лексико-словотворчі, лексико-фонетичні, лексико-семаничні лексеми.
Лексичні архаїзми - це розряд застарілої лексики, що виник в результаті розшарування словника. У своєму значенні вони містять і додаткову "застарілість", завдяки якій протиставляються нейтральним і стилістично забарвленим словами. Лексичні архаїзми відносяться до книжкової лексиці, в сучасній мові знаходяться у взаємозв'язку з загальновживаними синонімами. Вони мають яскравою здатністю надавати мови специфічне забарвлення, спрямованістю на здійснення експресивно-стилістичних завдань у процесі комунікації.
Процес архаїзації не є прямолінійним: у ряді випадків застарілі слова згодом повертаються в щоденний вжиток. При поверненні в активне використання застарілі слова можуть зберегти своє значення (акція, підприємець), піддатися семантичної модифікації (чиновник, опозиція, духовність, благодійність) або придбати нове значення (знатний, лейтенант, абітурієнт).
Розділ 2. Характеристика архаїзмів у творах Семена Скляренка
Проведений аналіз романів „Володимир та „Святослав дозволив виокремити такі групи лексичних архаїзмів:
власне лексичні архаїзми;
лексико-словотворчі архаїзми;
лексико-фонетичні архаїзми.
.2 Власне лексичні архаїзми
Найбільшу групу становлять власне лексичні архаїзми, які були витіснені з мови словами того ж значення, але іншої основи:
перст - палець;
піїт - поет;
бранець - полонений;
ректи - говорити;
десниця - права рука;
уста - губи;
ясир - неволя;
лжа - брехня;
здателі - чиновники;
конець - вулиця;
отень - батьківський.
Наприклад: „Щоб був піїт, ділами й духом горній. („Св., с. 20); „Якщо отень двір буде без діла, то належить меншому братові… („Св., с. 39). «Що повім? - відповіла вона» („В, с. 32); «Разом, зігнувшись, бо двері за довгий час ще більше осіли, зайшли вони приступцями до хати» („В, с. 33); «Скільки мав сил, кров сукупно з ним за земля Руську проливав» („В, с. 37); «Я тобі не токмо брат, а й посадник княжий» („В, с. 37); «Хто вміє - приробить, хто незугарний - усе втратить» („В, с. 37); «Та про озадок той, - відповів Бразд» („Св, с. 38); «Паки ж без ряду помер, то всім дітям озадок» („Св, с. 38); «Мені вже тієї їжі доста наносили» („В, с. 23); «Для чого ж, для чого боролись вони в чужих землях, аще немає ладу в отчині?..» („В, с. 22); «І винні в цьому не Олег і Володимир, - ні, кожен із них сидів у своїй землі, щовесни посилав брату Ярополку багату дань, все туди, на Гору, на Гору!..» („В, с. 22); «Йдучи на брань, розповів удові й дітям, як загинув у далекому Доростолі їх отець» („В, с. 22); «Тепер уже видно було, хто живий повернувся з походу, а хто нині спочиває у вирії» („В, с. 21); «До нього зараз були прикуті тисячі очей воїв ікиян, він мусив, як вимагав древній закон і покон, дати роту над зброєю князя Святослава» („В, с. 20); «Дивиться нині на світ єдиним правим оком, хоч бачить, либонь, більше, ніж допреже» („В, с. 19); «Колись, пять літ тому, Київ проводжав у далекий похід воїв» („В, с. 18); «Над Дніпром настала велія тиша - гребці опустили у воду довжелезні свої весла» („В, с. 18); «Завжди й скрізь одна думка про отчину й Київ підтримувала їх, давала силу й наснагу» („В, с. 18); «О, як часто і з якою любов'ю думали вони в походах, у чужих землях про рідний стольний город над Дніпром» („В, с. 17); «А чи, брат, ти не забув, - сказав раптом Бразд, - що саме перед бранню брав у мене купу» („В, с. 36); «Микула одповів на його чолобитню і сам обняв» („В, с. 38); «З моря і степів ворожі хижі орди налітали» („Св, с. 20); «Метнулась з хижі з цебром, щоб принести води» („Св, с. 22); «А що то за рик, діду?» („Св, с. 22); «А ошую й одесную від неї землянки молодих» („Св, с. 25); «Схопився одним кроком опинився біля помсту» („Св, с. 30); «Візьми рискаль і шукай його» („Св, с. 32); «Микула не міг сидіти в хаті, вийшов у двір, опустився на товсту колодку й замислився» („Св, с. 33); «Вийшовши з батькового двору, він оселився далеко від усіх любечан, серед старих випалів» („Св, с. 33); «Колоду на корсту, цвяхи, якесь залізо» („Св, с. 35); «Жінки ішли з плачем, несучи страви для тризни» („Св, с. 35); «Потім Микула виніс із хижі й розбив на дерев'яному чурбоні дві корчаги» („Св, с. 35); «Виніс він ще з хижі лико з вівсом, щоб посипати шлях, куди рушать коні» („Св, с. 36); «До ночов, куди Віста поклала варене м'ясо, прстягалось разом багато рук, люди пальцями брали кращі шматки» („Св, с. 37); «Не йшов брат Бразд, сп'янілий від ммеду й олу» („Св, с. 37); «Ідуть ринді - вони несуть знамено князя Святослава, на якому змальовано два перехрещені списи, а під ними - меч його і щит» („В, с. 20); «Множество людей кинулось до Почайни - тут були горяни, ремісники й кузне ці з передгруддя, купці, смерди, всякі ниці люди з Подолу» („В, с. 19); «Вони пливли попід кручами, де на кодолах, а де на веслах, від весі до весі, від города до города» („В, с. 17); «Микула побачив під насадом торбинку з начинням та гречкою, - все, все ціле, аби тільки сили рукам і ногам» („В, с. 16); «Ніби уві сні памятав Микула похорон князя, лодію з тілом Святослава» („В, с. 16); «Князеві Ярополку гридень Тур непотрібний, у нього є інші, молоді, добрі гридні…»(„В, с. 28); «Звичайно, ці зміни помітні були не на городищі» („В, с. 29); «Найбільше вразив Микулу терем, що стояв на пагорбі» („В, с. 30); «Навкруг усього двору на ціле, либонь, поприще, височіла тепер стіна з важких колод» („В, с. 30); «Терем без огорожі, біля самого лісу - знайома Микулі з давніх часів корченицябрата Сварга» („В, с. 30); «Димки куріли із землянок, всюди чулись людські голоси» („В, с. 30); «Поклав зброою перед очагом, сам низько вклонився вогню й чурам, щ під ними жили» („В, с. 33); «Недавно були уноші, від землі не видно, а нині високі, жилаві, дужі, як і їх батько» („В, с. 35); «А згиньте, прокляті, згиньте! - заволав Сварг, схопив якийсь дубчак, кинувсь на псів» („В, с. 39); «І знову був мир, за рало брався рід» („Св, с. 20); «Підперта сошками стеля, до блиску витерта ногами кам'яна підлога» („В, с. 21);
2.3 Лексико-словотворчі архаїзми
Лексико-словотворчі архаїзми, тобто слова, які відрізняються від сучасних префіксами або суфіксами:
оружже - зброя;
посланець - посол;
жона - дружина;
приневолений - поневолений.
Наприклад: „Та будьте ж мені свідками між богом і людьми, що був я приневолений хопитись за оружже. („В, с. 25); «Що ти сказала, жоно?» („В., с. 26).
.4 Лексико-фонетичні архаїзми
Лексико-фонетичні архаїзми, тобто застаріла слова, які порівняно з сучасними відповідниками мають дещо інше звукове оформлення або закінчення:
тареля - тарілка;
посланець - посол;
словеса - слова;
врата - ворота;
оте - це;
іде - йде;
отамо - там;
хунт - фунт;
оцього - цього;
піють - співають.
Наприклад: „... посланцем до князя Ярополка(„В, с. 21); «Черепяніз вузькими шийками корчаги й широковерхі горнці, деревяні кондоби, ночви, миски» („Св., с. 21); «Стало видно глиняний приступок, а на ньому постаті Перуна й Волоса»(«Св.», с. 21).
Серед застарілої лексики, вживаній у творах найповніше представлено архаїзми. Зафіксовані матеріальні архаїзми можна умовно поділити на такі групи:
слова, що характеризують класову структуру суспільства, соціальний стан, місце людини в суспільстві та суспільні взаємовідносини представників різних верств населення минулих часів: боярин, вождь, тіун, старійшина, бусурман, яничар, печеніги, булгари, князь, ключниця, вої.
Наприклад: «І хозари, і болгари, і печеніги, і ромеї, і сваримось ми зними всіма» („В, с. 40); «Посадник княжий, новий терем поставив» („В, с. 33); «Біля ліжка стояв вуйко його Асмус в темному опашні» („Св, с. 43); «Так повертались з далекого походу проти ромеїв вої князя Святослава» („В, с. 16); «Суходолом - через землі тиверців і уличів - ще тридцять тисяч, тепер усі вони пливуть на лодіях» („В, с. 18); «З гір одразу побачили лодії, всюди покотилась вість, що лодії пливуть, вої повертаються додому» („В, с. 19); «Коли лодії стали наближатись до Києва, Боричевим узвозом з Гори спустився оточений воєводами й боярами і князь Київського столу Ярополк» („В, с. 19); «Той ніс воям хлібину, той - корчагу молока, розпитували як вої боролись з ромеями в далекій Болгарії» („В, с. 21); «Чув я, що пізніше Малуша тут, на Горі, в княгині Ольги ключницею ніби була, та не впоралась, послала її княгиня в якесь село…»(„В, с. 25); «На дворах воєвод, бояр, тисяцьких і тіунів, що стояли посеред гори» („Св, с. 42); «Довго рипіли журавці, щось вигукувала в пітьмі сторожа» („Св, с. 42); «Холопи везли молоко, овочі й зілля, поспішали на роботу здателі» („Св, с. 42); «Нехай даєтський іде нас ділити» („Св, с. 38); «І вийшли на вал, їм стало видно хижі й тих родовичів, що народились тут, але пішли звідси» („Св, с. 24); «Завжди збиралися на світанні тут, щоб поїсти, послухати слова старійшини» („Св, с. 23).
.5 Стилістичні функції архаїзмів у романах С. Скляренка
Світ, у якому відбуваються події «Святослава» та «Володимира» - світ особливий. У ньому химерно переплелися сива давнина з сучасністю, реальний побут з нестримною фантазією. Про історичну правду художніх творів ми судимо не тільки за майстерністю змалювання людських типів, відтворення закономірностей епохи, але й по тому, наскільки точно передано в них історичні деталі. У своїх романах Семен Скляренко використовує різного роду деталі, що характеризують епоху, вона правдиво писала життя народу в часи Княжої Доби, в період, коли в країні йшли міжусобні війни за київський престол. Ця правдоподібність досягається цілим рядом спеціальних прийомів уведення в текст архаїзмів. Вони здійснюють певну стилістичну функцію: є засобом художнього зображення епохи, засобом відтворення її національно-історичної дійсності, а також мовних особливостей свого часу. Без цих мовних засобів неможливо дати правдиву соціальну характеристику суспільства певного історичного періоду, відтворити культурно-побутовий колорит зображуваної епохи, намалювати портрет історичного персонажа, як зокрема у романі «Володимир».
Поряд зі звичайними в романах широко використовуються стилістичні архаїзми, які виконують функцію створення колориту Княжої доби, реального відтворення тогочасної мови, вони служать також мовним засобом соціальної характеристики персонажів твору. Архаїзми вживаються для вираження зневаги, зневіри, іронії, гніву. Автор активно використовує і побутову лексику. Найактивнішими й наймайстернішими є описи життя простих жителів. Контрастуючі стани, переживання, емоції героїв письменниця відтворює епічними засобами.
Розвиток мови шляхом прогресу знаходиться в прямій залежності від розвитку мислення, від життєвої практики, що ускладнюється, від форм спілкування, від історичного розвитку носія мови - народу. Мова - це хранителька історичної памяті народу. Вона не просто його супутниця на історичних шляхах розвитку, а й діяльна сила, від якої значною мірою залежить вибір цих шляхів. Мова забезпечує «часову тяглість і безперервність життя, збереження органічності і оригінальності світосприймання етносу при зміні його історичних форм». Інакше кажучи, якщо у звязку з розвитком суспільства прогресує мислення людей, мова не може залишатись «байдужою» до цього руху по шляху прогресу. Вона також прогресує в своєму розвитку і удосконалюється.
Застарілі слова як компонент мови володіють значними стилістичними можливостями. Стилістичні функції застарілих слів виявляються в максимальній реалізації цих можливостей у контексті. Наявність застарілих слів у тканині художнього твору, взаємодія та співвіднесеність їх з іншими словами на різних рівнях є виявом стилістичного функціонування застарілої лексики в контексті творів сучасних прозаїків.
Головною причиною звернення письменників до застарілих слів є здатність цих слів набувати у контексті мовленнєвої стилістичної забарвленості, а також здатність сполучатися у деяких випадках з нейтральними лексемами різних функціональних стилів. Головне завдання таких слів - емоційно впливати на читача.
Архаїзми найбільш чітко закріплені за певною історичною епохою. Вони виступають у тексті в ролі темпорального показника, що відносить зміст твору до певного реального часу, тобто в ролі тих особливих мовних засобів, що співвідносять зміст тексту з певним реальним часом.
Отже, збагачення смислової та емоційно експресивної мови історичної прози, підсилення її виразності, повязане з вживанням в ній хронологічно маркованих (застарілих слів). Використання їх, з одного боку, є продовженням традицій та художнього досвіду класичної української літератури, а з другого - вносить нове в мову сучасної прози способами і прийомами використання.
Висновки
Архаїзми Семена Скляренка досить різнопланові; вони можуть мати різну синтаксичну будову, різні відтінки значень, і все це завдяки тому, що у власній мовотворчості автор майстерно й вміло використовує їх найрізноманітніші варіації. Більшість архаїзмів за своєю побудовою звичайні, загальновідомі. Але всі вони оригінальні внутрішньою художньою силою; місткі, принадні засоби, що викликають яскраве враження.
Специфіку архаїчних конструкцій С. Скляренка становить характер вираження їх компаративних відношень. Залежно від належності цих засобів до певного мовного рівня виокремлюємо лексичні, словотворчі та фонетичні засоби вираження категорії архаїзмів в художньому мовленні письменника.
Хронологічно маркована лексика не створює відчуття архаїчності мови романів, а лише є мовними натяками на зображуваний час. Її вживання дає змогу наблизитися та зрозуміти загальний характер цілої епохи, її мову.
Віднесеність застарілої лексики до категорії стилістично відзначених слів зумовлена тим, що вони несуть на собі особливий стилістичний відтінок - відбиток застарілості. Через те, що застарілі слова рідко вживані у мові, вони яскраві, своєрідні, контрастні іншим загальновживаним лексемам, і тому вносять у текст певне емоційне напруження.
Архаїзми в художньому тексті перебувають у актуальнішій стилістичній позиції, ніж історизми, тому що на фоні своїх нейтральних синонімів їх незвичайність, експресивність здаються більш випуклими, і стилістичний вибір падає переважно на архаїзми.
Архаїзми, введені письменником в історичні романи, стилістично різнорідні і виконують різні стилістичні функції, які тісно повязані зі стилістичною забарвленістю цих слів.
Такий немалий арсенал виражальних засобів архаїзмів, майстерність їх застосування, органічність у літературному тексті вказують на своєрідність стилю українського письменника-прозаїка.
Отже, як засвідчує здійснене дослідження, рідкісне поетичне багатство, різноманітність, різноплановість архаїчних форм, що спостерігаємо в Семена Скляренка, - і є параметром власне його творчого методу.
Архаїзми цього талановитого прозаїка - один із найвиразніших засобів в його художній лабораторії, ширше - це дзеркало світогляду письменника та найбільш помітних рис його стилю.
Список використаної літератури
1. Білодід І.К. Питання розвитку мови української радянської художньої прози (переважно післявоєнного періоду, 1945-1950 рр.) / І.К. Білодід - К., 1955. - С. 438-452.
. Білодід І.К. Могутнє джерело збагачення української літературної мови. - Лексикографічний бюлетень. вип. ІІ / І.К. Білодід. - 1952. - С. 136-209.
. Буда В.А. Лінгвостилістика сучасного історичного роману про добу козацтва (60-90 рр. ХХ століття). / В.А. Буда - К.: Рідна мова, 1998 - 164 с.
.Винник В.О. Історія української мови: Лексика і фразеологія. / В.О. Винник - К.: Наукова думка, 1983. - 743с.
. Ганич Д.І. Словник лінгвістичних термінів. / Д.І. Ганич, І.С. Пустовіт - К.: Вища школа, 1985.- 360с.
. Дятчук В.В. Семантична структура і функціонування лексики української літературної мови / В.В. Дятчук, Л.О. Пустовіт - К.:Наукова думка,1983.-156с
. Єфремов С. Мартиролог українського слова / С.Єфремов. - Київ. - 1991. - № 5. - с. 121-127.
. Жадько В. Некрополь на Байковій горі / В. Жадько. - К., 2008. - С.195,268.
. Жадько В. У пам'яті Києва: столичний некрополь письменників / В. Жадько - К., 2007. - С.77, 79-94, 120,372.
. Жадько В. Український некрополь / В. Жадько. - К., 2005. - С.291.
. Жовтобрюх М.А. Курс сучасної української літературної мови. Ч.1.:Підручник для факультетів мови і літератури педагогічних інститутів / М.А. Жовтобрюх, Б.М. Кулик - К.,1965
. Карпенко О.Ю. Вступ до мовознавства: Підручник. / О.Ю.Карпенко. - К.: Академія, 2006. - 336 с.
. Лагутіна А.В. Щоб словам було тісно, а думкам просторо. (Система української лексики ) /А.В. Лагутіна - К., 1970.
. Німчук В.В. Давньоруська спадщина в лексиці української мови / В.В. Німчук - К .: Наукова думка. - 1992. - 412 с.
. Пономарів О.Д. Історія в словах /О.Д.Пономарів // Київська Старовина. -1993. - № 2. - С.112 , № 4. - С.7, № 5. - С.94.
. Пономарів О.Д. Стилістика сучасної української мови / О.Д.Пономарів - К., 1993 .
. Сучасна українська літературна мова : Лексика і фразеологія / За заг. ред. І.К. Білодіда. - К .: Наукова думка, 1973. - 438 с.
. Сучасна українська мова / За ред. А.П. Грищенка. - К.: Вища школа - 1997. - 448с
. Українська мова . Енциклопедія . / Редкол. Русанівський В.Н. , Тараненко О.О. ( співголови ) , М.П. Зяблюк та ін.- К .: Укр. енцикл. 2000. - 752с.
. Українська мова . Ч.1. / За ред. П.С. Дудика .- К.: Вища школа . Головне вид-во, 1988.- 382с.