Діяльність господарства

Діяльність господарства

Вступ

Метою практики є оволодіння студентами сучасними методами і формами організації праці, формування у студентів, на базі одержаних ними у навчальному закладі знань, професійних умінь, навичок, необхідних для прийняття самостійних рішень у реальних ринкових умовах, виховання у майбутніх фахівців потреби систематично оновлювати свої знання та творчо їх застосовувати в практичній діяльності.

Головну увагу потрібно звернути на особливості агротехніки вирощування основних польових культур.

1. Організаційно-економічна характеристика господарства

1.1 Географічне та адміністративне розташування господарства

ДУ ІСГ СЗ НААН України розташоване на правобережжі Дніпра, в південно-східній частині Придніпровської височини (130-140 м над рівнем моря). Землевикористання господарства складається з двох частин, одна з яких (центральна) прилягає до південного краю м. Дніпропетровська, а інша (Василівська) розміщена на відстані на південь від нього. За господарством закріплено 3900 га землі, з них по угіддям 3064 га, багаторічних насаджень 148 га, вигонів-пасовищ 253 га.

1.2 Спеціалізація господарства

сівозміна культура господарство

Спеціалізація господарства - насінництво зернової колосових і кукурудзи (зерновиробництво). Лабораторія якості зерна, при ДУ ІСГ СЗ НААН України, де я проходила практику, проводила досліди з пшеницею озимою. пшениця озима - основна продовольча культура в нашій країні. Наука підтверджує, що Україна може щорічно збирати 30-35 млн. т зерна озимої пшениці навіть при скороченні посівних площ і несприятливих умовах. В останні роки в науково-дослідних закладах розробляються оптимальні варіанти систем землеробства для отримання високих та постійних врожаїв. За думкою вчених, ріст врожайності озимої пшениці на 40-50% обумовлений розробкою та застосуванням інтенсивних технологій і на 50-60% створенням та вирощуванням сортів з високим потенціалом врожайності. Основний напрямок створення таких сортів передбачає збалансоване використання сортів з генетичними факторами, які забезпечують стійкість до несприятливих ґрунтово-кліматичних умов, хвороб і шкідників, а також застосування технологічних заходів, дозволяючи зменшити дози добрив, гербіцидів, фунгіцидів і регуляторів росту.

1.3 Землекористування

Землекористування - це господарське використання землі, що перебуває в особистій чи суспільній власності. У трудових господарствах землекористування ототожнюється із землеволодінням.

Часто землекористування стосується не власної землі, а такої, що перебуває у власності інших осіб (землевласників, держави, громади, церкви, установи, спілок). Тоді право на землекористування випливає із закону, місцевого звичаю або договору.

Користування землею у встановленому звичаями або законом порядку. У різних країнах на певних етапах історії і соціально-економічного розвитку землекористування мало різний характер.

2. Ґрунтово-кліматичні умови господарства

В ґрунтовому покриві господарства домінують чорноземи звичайні малогумусні повно профільні (близько 70%) і слабоеродовані (близько 25%). На цих ґрунтах розміщена основна частина польових дослідів і виробничих посівів. Загальна потужність гумусових горизонтів повно профільних чорноземів варіює в межах 74-85 см, слабоеродованих - 55-65 см ^3.

Ґрунт дослідних ділянок - чорнозем звичайний малогумусний важко суглинковий, з вмістом гумусу в орному шарі 4,1%, валового азоту - 0,18%, рухомого фосфору (за Чириковим) міститься 100-150 мг/кг, обмінного калію-200-300 мг/кг. Реакція ґрунтового розчину гумусового горизонту близька до нейтральної (рН = 6,8-7,3), в складі поглинутих катіонів домінують кальцій та магній, при чому на частку кальцію припадає 81,9-91,7% від загальної суми катіонів. Глибина залягання ґрунтових вод 8-12 м.

Таблиця 1. Агрохімічна характеристика ґрунтів господарства

Із наведених в таблиці 1 даних видно, що забезпеченість ґрунту гумусом та азотом підвищена та середня, забезпеченість фосфором - підвищена, калієм - висока.

Клімат зони помірно-континентальний з недостатнім та нестійким зволоженням. Дані Дніпропетровської метеостанції свідчать, що середньорічна температура повітря складає + 8,5˚С, а середньорічна сума опадів - 514 мм. Тривалість зими становить від 75 до 110 діб.

Таблиця 2. Середньомісячна та багаторічна температура повітря (за даними Дніпропетровської метеостанції),⁰С

Таблиця 3. Кількість атмосферних опадів і розподіл їх по місяцях (за даними Дніпропетровської метеостанції), мм

За останні роки погодні умови помітно змінюються від середніх багаторічних і мають ряд особливостей: підвищені температури повітря, як в теплий, так і в холодний період, більш висока відносна вологість повітря у весняні та літні місяці, а також випадання меншої кількості опадів та своєрідний характер їх розподілу. Знизилось також атмосферне зволоження влітку та на початку осені. Посуха у весняно-літній період спричиняють формування щуплого зерна озимої пшениці, що негативно впливає на її урожайність та деякі якісні показники.

За багаторічними даними найтепліший місяць на вказаній території - липень, найхолодніший - січень, але треба відмітити значні коливання середньодобових температур по роках. Сума річних температур вище +10^оС в районі дослідного господарства складає 2900-3000^о, а тривалість без морозного періоду 160-180 днів, що є достатнім для вегетації с.-г. культур, які тут вирощуються. В цілому висока родючість ґрунту та його оптимальні для пшениці агрофізичні властивості, а також погодні умови зони сприяють формуванню зерна озимої пшениці високої якості, але в ряді випадків це не досягається через посуху у весняно-літній період.

Із трьох зимових місяців найтеплішим є грудень, а найхолоднішим - січень, до нього близький лютий. Середня температура січня на 2-3^о нижче чим у лютому. Встановлення стійкого сніжного покриву приходиться на другу - третю декаду грудня і сприяє зниженню температури внаслідок сильнішого відбивання і випромінення тепла від укритої снігом поверхні.

Характерною особливістю зими є велика амплітуда коливань температури. Зими переважають м’які, з нестійким сніговим покривом, частими відлигами, але в окремі роки зими бувають значно сурові.

З березня місяця розпочинається інтенсивне підвищення температури. У середньому в третій декаді квітня - перших числах травня закінчуються останні весняні заморозки.

Заморозки на поверхні ґрунту весною закінчуються пізніше, а восени розпочинаються раніше, чим заморозки у повітрі. Середня тривалість періоду без заморозків на ґрунті коротша безморозного періоду у повітрі на 16-26 днів.

У травні вже переважає погода літнього типу. Нерідко бувають жаркі дні.

Підвищення температури слідує за річним ходом надходження сонячної радіації, але трішки спізнюється у порівнянні з ним, і найвищі температури приходяться не на червень, а на липень.

В окремі роки відмічаються періоди з дуже жаркою погодою. Вони спостерігаються при стійкому антициклоновому режиму погоди, що супроводиться тривалим бездощів’ям, при якому різко зменшуються затрати тепла на випаровування. Таке підвищення температури спричиняє різке зниження відносної вологості повітря і часто призводить до атмосферної посухи та суховіїв.

Осіннє швидке зниження температури розпочинається у вересні. Воно досягає 4-7^о за місяць. Особливо різко падає температура у листопаді - на 6-8^о.

Восени збільшується вплив циркуляційних процесів, у зв’язку з чим збільшуються зміни середніх температур і відповідно розширюються межі їх коливань в окремі роки.

Як правило, середні дати першого морозу припадають на першу половину листопада.

Найбільш ранні числа першого морозу припадають на першу і другу декаду вересня.

Середня тривалість безморозного періоду складає 160-180 днів.

Стійкий перехід температури через 5^о відбувається у першій - на початку другої декади квітня.

Встановлення середньодобової температури 10^о розпочинається у третій декаді квітня.

Літній сезон обмежений датами переходу середньої добової температури через 15^о у періоди його підйому та спаду.

Літній сезон розпочинається у другій декаді травня. Осінній перехід середніх добових температур через 15^о, що приймається за кінець літа і початок осені, відмічається у другій декаді вересня.

Період вегетації теплолюбних культур закінчується після осіннього переходу середніх добових температур через 10^о. Цей перехід припадає на першу - другу декади жовтня.

Періоди вегетації менш теплолюбних культур закінчуються восени при переході середньої добової температури через 5^о - у третій декаді жовтня.

Важливою характеристикою теплового режиму являються суми температур, за допомогою яких зазвичай виражається потреба рослин у теплі. Суми температур вище 5^о складають 3400-3600^о. Суми температур вище 10^о досягають 3200-3400^о.

3. Рільництво

.1 Структура посівних площ

Структура посівних площ в господарстві створена з урахуванням потреб господарства, тобто великі площі, відведені під посіви зернових культур, технічних та зернобобових, так як основна галузь господарства направлена на виробництво насіння. Значно менші площі займають багаторічні та однорічні трави. Приділяється достатньо уваги до чорного пару, це ми можемо бачити по площам, які під нього відводяться, так як він являється гарним попередником для багатьох культур. Структура посівних площ ІСГ СЗ НААН України приведена в таблиці 4.

Таблиця 4. Структура посівних площ в ДУ ІСГ СЗ НААН України

3.2 Система сівозмін

Таблиця 5. Система сівозмін в господарстві та стан їх освоєння

Таблиця 6. Сівозміни ДУ ІСГ СЗ НААН України

.3 Система обробітку ґрунту

По чистих парах озимі вирощують у Степу і на невеликих площах у східних і південно-східних районах Лісостепу.

Чорні пари обробляють протягом тривалого часу: від збирання попередньої культури до сівби озимих. Залежно від строку виконання основного обробітку ґрунту під чистий пар розрізняють чорний і весняний пар.

Основний обробіток під чорний пар залежить від строків збирання попередника. Якщо поле під пар звільняється доволі рано (після ярих колосових тощо), то літньо-осінній обробіток проводиться за типом зяблевого і значною мірою залежить від строків збирання попередньої культури. Якщо культури збираються пізно (соняшник, кукурудза, сорго, суданська трава), то на полі застосовують звичайний зяб. Для подрібнення решток і кращого їх загортання у ґрунт поле обробляють дисковими лущильниками чи важкими дисковими боронами в двох напрямках, вносять добрива і проводять оранку.

На чорноземах і каштанових ґрунтах орють на глибину 23 - 24 см, а на сильно засмічених кореневищними бур’янами - на 28 - 30 см, на еродованих ґрунтах - на глибину окультуреного шару, а на солонцюватих ґрунтах - на всю глибину орного шару з одночасним його поглибленням. На малозабур'янених полях з окультуреними ґрунтами глибину оранки на паровому полі можна зменшити до 20 - 22 см.

При пізньому звільненні поля від попередника обмежуються лише глибоким плоско різним розпушуванням ґрунту. За відсутності плоскорізних знарядь для попередження вітрової ерозії застосовують через смугову оранку. Для цього поле розбивають на смуги 50 - 60 м завширшки упоперек напрямку пануючих вітрів. Непарні смуги орють восени, а парні обробляють як весняний пар, залишаючи під зиму на поверхні післязбиральні рештки соняшнику чи кукурудзи. Найбільш надійним заходом затримання води і запобігання вітровій і водній ерозії на пару є чизельний обробіток, за якого зберігається до 60% стерні. Розрізняють два його різновиди: суцільний безполицевий і вузькосмуговий або консервувальний. За останнього ґрунт розпушується весь на глибину до 8 см, а глибше - мікросмугою - від 20 до 45 см з недорізом скиби по ширині захвату.

Весняний пар, на відміну від чорного, орють навесні. Якщо з осені було проведено лущення стерні, то перед оранкою рівномірно розкидають гній, вивезений взимку, і виконують полицеву оранку на глибину 20 - 22 см якнайраніше, поки ще ґрунт не висох і добре кришиться.

Догляд за чистим паром починають з ранньовесняного боронування. Дещо пізніше, як тільки доспіють нижні шари грунту, не чекаючи проростання бур'янів, проводять глибоку культивацію з боронуванням. Першу культивацію, як правило, роблять на глибину 10-12 см плоскорізальними лапами. При засміченні поля осотом глибину культивації збільшують до 12-14, а гірчаком - до 14-16 см.

Після цього поле утримують в розпушеному і чистому від бур'янів стані. Після випадання опадів і утворення ґрунтової кірки грунт боронують, а при з'явленні сходів бур'янів культивують. Культивації проводять плоскорізальними лапами в агрегаті з боронами при поступовому зменшенні глибини обробітку. Вдруге поле обробляють культиваторами, здебільшого на глибину 8-10 см, а наступні культивації проводять на глибину б-8 см. Кількість і глибина обробітків залежать від щільності і пологості грунту, забур'яненості поля тощо. Важкі грунти обробляють глибше і частіше, в посушливих умовах - рідше і на меншу глибину.

Доглядаючи за чорним паром, необхідно брати до уваги таке:

) обробіток ґрунту має бути різноглибинним з поступовим зменшенням глибини;

) у посушливий літньо-осінній період грунт необхідно обробляти на глибину загортання насіння і по можливості менше його перемішувати і висушувати. Робочі органи мають бути плоскорізальними, ефективні також ножевидні, дротяні та штангові культиватори. На чистих від бур'янів полях замість культиваторів використовують борони з привареними до зубів сегментами від жатки;

) обробляти поле необхідно своєчасно, бо при заростанні його бур'янами доведеться збільшити глибину культивації, що призведе до надмірних втрат вологи. Після глибоких культивацій в посушливих умовах для зменшення дифузно-конвекційного руху водяної пари в грунті доцільне коткування кільчасто-шпоровими котками.

Обробіток кулісних парів. У літньо-осінній період, навесні і на початку літа поле обробляють за типом чорного (або раннього) пару. Як кулісні рослини найбільше використовують коноплю, гірчицю, соняшник, сорго. Сіють їх влітку з таким розрахунком, щоб до сівби озимих стебла їх ще не пересохли і не ломалися і водночас достатньо здерев'яніли, щоб не вилягли при морозах.

Озимі сіють упоперек напряму куліс. Хоч при цьому частина кулісних рослин виламується, засівають всю площу (під час сівби вздовж куліс залишаються незасіяні смуги, які заростатимуть бур'янами).

Кулісні рослини знижують швидкість вітру, затримують сніг, що збільшує вологість ґрунту, захищає озимі від морозів та пошкоджень пиловими бурями.

.4 Система удобрення культур у сівозміні

Добрива є одним з найефективніших та швидкодіючих факторів підвищення врожайності пшениці і поліпшення якості зерна. Великий позитивний вплив добрив на продуктивність пшениці пояснюється тим, що у ґрунті поживні речовини містяться у важкорозчинній формі, а фізіологічна активність кореневої системи її недостатньо висока. Тому застосування добрив під пшеницю забезпечує досить високі прирости врожаю на всіх ґрунтових відмінах. Особливо добре реагують на внесення добрив короткостеблові сорти пшениці, у яких прирости урожаю за рахунок добрив можуть сягати 10 - 16 ц/га і більше.

На сприятливому удобреному фоні у пшениці формуються добре розвинена коренева система, оптимальна листкова поверхня, яка досягає у фазі кущення 6 - 9 тис. м2/га, трубкування - 20 тис., колосіння 40 - 45 тис., молочної стиглості 10 тис. м2/га; підвищується морозо - та зимостійкість, знижується транспірація. За рахунок добрив у зерні збільшується вміст білка на 1 - 3%, сирої клейковини на 3 - 6% і більше, підвищуються маса 1000 зерен, скловидність.

Під пшеницю вносять, як правило, мінеральні добрива, а органічні - під попередник. Гній або компости рекомендується вносити безпосередньо під пшеницю лише на бідних ґрунтах, вміст гумусу в яких не перевищує 2,2%, та після стерньових попередників. Середня норма гною на чорноземних ґрунтах становить 20 - 25 т/га, дерново-підзолистих, сірих опідзолених 30 - 35 т/га.

Застосовують гній, як правило, при вирощуванні озимої пшениці по зайнятому або чистому пару. Вносять гній розкидачами РОУ-5, ПРТ-10, ПРТ-16 або роторним розкидачем «Буран»; відразу після внесення приорюють. Затримання з приорюванням гною навіть на 6 год може зменшити його ефективність на 10%. Після стерньових попередників рекомендується висівати як проміжні так звані фітосанітарні культури - ріпак, гірчицю білу на зелене добриво. Кореневі виділення цих рослин і зароблена у ґрунт зелена маса при її розкладанні пригнічують розвиток збудників хвороб і одночасно збагачують ґрунт на органічну речовину. Ці культури при формуванні зеленої маси 80 - 150 ц/га придисковують або приорюють. Перед сівбою проводять культивацію з боронуванням або дискування на глибину загортання насіння.

Мінеральні добрива найраціональніше вносити на заплановану урожайність. При їх застосуванні особливу увагу звертають на забезпечення пшениці азотними добривами, які треба вносити так, щоб рослини були забезпечені азотом постійно і в достатній кількості протягом вегетації. При нестачі азоту рослини погано кущаться, утворюють щуплий колос з низькою масою 1000 зерен. Надмірне азотне живлення також шкідливе: викликає сильний ріст рослин восени, і вони втрачають морозо- і зимостійкість; рослини у посівах загущуються, взаємозатінюються від надмірного кущення і знижують продуктивність фотосинтезу, більше уражуються хворобами, урожайність їх знижується, як і при нестачі азоту.

При внесенні мінеральних добрив на заплановану врожайність рослини найбільш раціонально забезпечуються основними елементами живлення.

Норми мінеральних добрив та співвідношення у них азоту, фосфору і калію залежать також від попередників озимої пшениці. При її розміщенні в сівозміні після зернових бобових культур та багаторічних бобових трав застосовують повні мінеральні добрива з підвищеними нормами фосфорних і калійних та зменшеними - азотних; після кукурудзи - з підвищенням норм азоту, наприклад, після картоплі або цукрових буряків - калію.

При застосуванні добрив потрібно враховувати біологічні особливості районованих сортів пшениці. Вищі норми мінеральних добрив, особливо азотних, застосовують при вирощуванні низькорослих сортів, стійких проти вилягання, і менші - при використанні під високорослі сорти, схильні до вилягання.

Ефективність мінеральних добрив залежить від строків сівби пшениці. При ранній сівбі, особливо в умовах достатнього зволоження і теплої осінньої погоди, озиму пшеницю удобрюють лише фосфорно-калійними добривами, завдяки яким рослини не переростають, краще загартовуються, стають більш зимостійкими. Під пшеницю пізніх строків сівби вносять повне мінеральне добриво, яке поліпшує кущення рослин і сприяє швидшому наростанню вегетативної маси із сформованим вузлом кущення, витривалої до перезимівлі.

На ґрунтах з підвищеною кислотністю (рН 5,5 і менше) використовують фізіологічно лужні мінеральні добрива (натрієву або кальцієву селітру, томасшлак, фосфоритне борошно та ін.), на солонцюватих - фізіологічно кислі (сульфат амонію, суперфосфат тощо).

Проте в господарствах не завжди вистачає добрив для того, щоб забезпечити ними рослини при формуванні максимальної продукції. Тому слід керуватися рекомендаціями про застосування норм мінеральних добрив, які експериментально встановлені дослідними установами для одержання достатньо високих урожаїв озимої пшениці, виходячи з конкретних умов вирощування.

Середніми нормами добрив при інтенсивній технології вважаються для озимої пшениці 90 - 120 кг/га азоту, фосфору і калію (NPK). Вони можуть бути більшими або меншими, залежно від родючості ґрунту і ґрунтової відміни, характеру попередника, зони вирощування пшениці, сорту та багатьох інших причин.

Розраховані або рекомендовані середні норми фосфорно-калійних добрив вносять розкидачами НРУ - 0,5, ІРМГ-4, РУМ-5, РУМ-8 або КСА-3 під основний обробіток ґрунту.

Азотні добрива при інтенсивній технології вносять у період вегетації пшениці. Застосовують їх з використанням показників проведених діагностик живлення - ґрунтової, листкової і тканинної, а також на підставі візуальних спостережень за ростом і розвитком рослин.

Ґрунтова діагностика. Полягає у визначенні в ґрунті доступних для рослин мінерального азоту (нітратної і аміачної форм), рухомих форм фосфору і легкорозчинного калію. Для цього відбирають буром у 5 - 10 місцях пшеничного поля по діагоналі проби ґрунту, а з них - один змішаний зразок, який в агрохімлабораторії аналізують на вміст основних поживних речовин, а здебільшого азоту.

Зразки слід відбирати рано навесні після розмерзання ґрунту в шарі 0 - 100 см через кожні 20 см (на дерново-підзолистих та опідзолених ґрунтах) або з шару 0 - 60 (до 80) см - на чорноземах. За результатами аналізів встановлюють запаси мінерального азоту в кореневмісному шарі ґрунту і визначають потребу в ньому озимої пшениці.

Доведено, що для одержання 60 ц/га зерна пшениці в кореневмісному шарі треба мати рано навесні 160 кг/га мінерального азоту. Якщо є більше 160 цг/га азоту, то підживлюють навесні азотними добривами лише рідкі посіви пшениці.

Листкова діагностика. Здійснюється для проведення другого підживлення пшениці - на IV етапі органогенезу. У фазі кущення або на початку трубкування у суху погоду відбирають для аналізу зразки 20 - 30 рослин по діагоналі поля. Середній зразок має становити 100 г. Визначають у зразках рослин вміст N, Р2О5, К2О у відсотках. Знаючи оптимальний вміст N, P, K, встановлюють доцільність підживлення. Якщо виявлено вищий від оптимального вміст NPK, то пшеницю не підживлюють.

Тканинна діагностика. Для господарств, які вирощують зерно цінних і сильних пшениць, у 20 - 30 місцях пшеничного масиву по діагоналі зрізують 100 - 120 рослин і з них відбирають середній зразок - 20 продуктивних стебел для аналізу в польовій експреслабораторії ОАП-1. На кожному стеблі вище другого міжвузля зрізують пластинку товщиною 1,5 - 2 мм і кладуть на предметне скло, на яке поряд із зрізом наносять одну краплю 1%-го розчину дифеніламіну; другим склом видавлюють сік, який вступає в реакцію з дифеніламіном і забарвлюється у колір тієї або іншої інтенсивності. Порівнюючи одержаний колір з еталонною кольоровою шкалою, встановлюють, якому балу відповідає колір.

При кількості балів менше 3,5 позакореневе підживлення неефективне і його не проводять. При оцінці 3,5 - 4,5 проводять 2 підживлення, вносячи N30 у період колосіння - цвітіння та N30 - при наливанні зерна; при оцінці 4,5 - 5,5 слід провести одне підживлення з внесенням N30 у фазі колосіння - цвітіння.

Найбільш рівномірно рослини забезпечуються азотом при внесенні 30% розрахованої або середньої норми (30 - 60 кг/га азоту) наприкінці ІІ - на початку ІІІ етапу органогенезу, 50% норми (60 - 90 кг/га азоту) - на IV етапі та 20% норми (близько 30 кг/га азоту) - на VIII - ІХ етапах органогенезу. На бідних ґрунтах та після стерньових попередників рекомендується вносити азот в амонійній формі (NH4), який менше вимивається (до 30 кг/га), також під основний обробіток ґрунту. Внесення підвищених норм азотних добрив в один прийом до сівби пшениці (особливо на родючих ґрунтах) може викликати надмірний ріст вегетативних органів і різке зниження морозозимостійкості.

Підживлюють пшеницю сипкими азотними добривами за допомогою розкидачів або їх водними розчинами за допомогою обприскувачів (ОВТ, ОПШ-15 та ін.) з постійних технологічних колій.

Мінеральні добрива застосовують також при сівбі пшениці у рядки. На чорноземних ґрунтах обмежуються внесенням у рядки лише фосфорних добрив у дозі 10 - 15 кг/га азоту, на бідних підзолистих ґрунтах вносять повне мінеральне добриво по 10 - 12 кг/га азоту, фосфору і калію у вигляді складних гранульованих добрив - нітрофоски, амофоски, нітроамофоски.

Урожайність озимої пшениці підвищується від застосування мікроелементів - марганцю, молібдену, бору та ін. На застосування марганцю пшениця озима позитивно реагує при вирощуванні на чорноземних, солонцюватих, каштанових ґрунтах; молібдену - на дерново-підзолистих і сірих лісових.

Вносять мікроелементи під основний обробіток ґрунту, в рядки під час сівби пшениці або обробляють ними насіння перед сівбою.

Для внесення мікроелементів під час основної підготовки ґрунту використовують такі поширені мікродобрива, як марганізований, молібденізований та борний гранульовані суперфосфати із внесенням кожного в середньому по 2 - 3 ц/га Ці добрива рекомендовані також для внесення в рядки в дозі відповідно 0,5 - 1 ц/га, 0,5 та 0,75 - 1 ц/га.

Для передпосівної обробки насіння використовують сульфат марганцю, яким його обпудрюють з витратою 50 - 100 г. препарату на 1 ц та 400 г. тальку; молібдат амонію з розрахунку 50 г. препарату у 2 л води на 1 ц насіння або борну кислоту - на 1 ц насіння по 1 г солі в 2 л води.

Сприятливо позначається на врожайності пшениці внесення мікроелементів разом з азотними добривами у вигляді водних розчинів при підживленні рослин на IV етапі органогенезу. Норми внесення мікродобрив при підживленні 1 га пшениці становлять: сульфату марганцю 150 - 200 г., борної кислоти 500 г., молібдату амонію 200 г., розчинених у 100 - 300 л води.

Під озиму пшеницю, розміщену у сівозміні після стерньових попередників, кукурудзи, доцільно застосовувати бактеріальні добрива, зокрема азотобактерин, бактерії якого (азотобактер) засвоюють вільний азот повітря. Використовують перегнійно-ґрунтовий азотобактерин, який змішують із злегка зволоженим насінням, витрачаючи на гектарну норму насіння 3 кг азотобактерину та 3 - 5 л води.

При вирощуванні озимої пшениці необхідно забезпечувати нейтральну реакцію ґрунтового розчину.

В Україні тепер налічується більше 8 млн га кислих орних земель, у тому числі 4,3 млн га з рН < 5,5. Такі землі потрібно вапнувати: поліпшуються агрохімічні, біологічні і агрофізичні властивості ґрунту, підвищується доступність поживних речовин ґрунту і добрив, створюються сприятливі умови для розмноження і активізації життєдіяльності корисної мікрофлори, поліпшується водо- і повітропроникність. При цьому не тільки підвищується врожайність озимої пшениці, а й зменшується ураження рослин борошнистою росою, бурою листковою іржею.

Для досягнення нейтральної реакції в шарі ґрунту 0 - 15 см вносять вапно перед сівбою пшениці із старанним зароблянням у ґрунт. З вапнякових матеріалів застосовують гашене і негашене вапно, дефекат, крейду, а на піщаних ґрунтах, де пшениця озима реагує на магній, слід застосовувати доломітове борошно.

Потрібно нейтралізувати також кислі мінеральні добрива, додаючи по 2,21 кг СаСО₃ на 1 кг діючої речовини за азотом, який вносять у вигляді аміачної селітри. При урожаї озимої пшениці, наприклад, 50 ц/га із внесенням середньої норми азоту 130 кг/га на його нейтралізацію потрібно 330 кг СаСО₃. Такої кількості його достатньо для компенсації виносу врожаєм карбонату кальцію і магнію та нейтралізацію кислих туків.

4. Насінництво

Лабораторія якості зерна, при ДУ ІСГ СЗ НААН України, де я проходила практику, проводила досліди з пшеницею озимою, ми розглядали такі сорти: Литанівка, Сонечко, Заможність, Антонівка, Розкішна.

Рис. 1. Дослідні ділянки сортів пшениці озимої

Сонечко

У Реєстрі сортів рослин України з 2010 р., рекомендований для вирощування в Поліській, Степовій та Лісостеповій зонах.

Оригінатор: Інститут фізіології рослин і генетики НАН України, Миронівський інститут імені В.М. Ремесла УААН.

Біологічні ознаки: середньорослий, середньоранній, вегетаційний період 280-287 днів. Стійкий до вилягання. Зимостійкість вища середньої, сорт посухостійкий. Стійкий до ураження борошнистою росою та середньостійкий до ураження бурою листковою іржею. Стійкий до проростання зерна в колосі та обсипання; різновидність - еритроспермум.

Якість зерна: борошномельні та хлібопекарські властивості відмінні. Зерно сорту Сонечко містить 14,2-14,4% білка, 30,8-32,0% сирої клейковини; сила борошна 324-573 а. о., об’єм хліба із 100 г. борошна 1130-1400 мл, загальна оцінка хлібопекарських властивостей 8,0-8,7 бала. Віднесений до сильних пшениць, добрий поліпшувач.

Господарські ознаки: сорт високоврожайний, інтенсивного типу. За даними оригінатора (ІФРГ НАН України) у роки конкурсного випробування (2007-2009) середній урожай сорту Сонечко становив 96,1 ц/га, що на  10,1 ц/га перевищує урожайність стандарту. Урожай зерна в Державному сортовипробуванні (2007-2009 роки) у сортодослідах становив 50,8 -  102,2 ц/га; середня гарантована надбавка урожаю сорту над національним стандартом за три роки Державного сортовипробування становить 8,1- 8,5 ц/га. Суттєві прибавки урожаю сорту Сонечко до національного стандарту - 6,2-39,8 ц/га отримано у 24 сортодослідах, зокрема, прибавки 10,4-39,8 ц/га - у 17 сортодослідах, 15 областей України, що охоплюють зони Степу, Лісостепу та Полісся (Запорізька, Кіровоградська, Дніпропетровська, Миколаївська, Одеська, Донецька, Черкаська, Вінницька, Хмельницька, Полтавська, Чернігівська, Київська, Житомирська, Рівненська, Івано-Франківська). Максимальний урожай сорту 102,2 ц/га одержано на Кіровоградській державній сортовипробувальній станції Кіровоградської області та Дослідному сільськогосподарському виробництві (Київська область) - 106,1 ц/га.

Агротехнічні вимоги: сорт універсального типу використання. Його можна розміщувати по всіх попередниках, застосовуючи інтенсивні технології із внесенням оптимальних доз мінеральних добрив. На високих фонах мінерального живлення для запобігання виляганню необхідно вносити ретарданти. Для забезпечення отримання високих урожаїв зерна необхідно проводити також дво-, триразовий захист рослин від шкідників та хвороб, особливо після викидання колосу, інсектицидами групи неонікотиноїдів, фосфорорганічних сполук, піретроїдів (Тіаметоксам, Диметоат, Лямбда - цигалотрин тощо) та комплексними фунгіцидами груп триазолів, стробілуринів (Азоксистробін, Пропіконазол, Ципроконазол, Тебуконазол тощо). З метою отримання високоякісного зерна потрібно проводити третє підживлення карбамідом N_10-15 у фазі колосіння - молочна стиглість.

Норма висіву насіння - 4,5-5,5 млн схожих зерен на 1 га залежно від зони та вологозабезпечення.

5. Технологія вирощування однієї із культур (відповідно до індивідуального завдання), які вирощуються в господарстві

ПШЕНИЦЯ ОЗИМА

Господарське значення. Серед найважливіших зернових культур пшениця озима за посівними площами займає в Україні перше місце і є головною продовольчою культурою. Це свідчення великого народногосподарського значення озимої пшениці, її необхідності у задоволенні людей високоякісними продуктами харчування.

Основне призначення пшениці озимої - забезпечення людей хлібом і хлібобулочними виробами. Цінність пшеничного хліба визначається сприятливим хімічним складом зерна. Серед зернових культур пшеничне зерно найбагатше на білки. Вміст їх у зерні м’якої пшениці залежно від сорту та умов вирощування становить у середньому 13 - 15%. У зерні пшениці міститься велика кількість вуглеводів, у тому числі до 70% крохмалю, вітаміни В₁, В₂ РР, Е та провітаміни А, D, до 2% зольних мінеральних речовин. Білки пшениці є повноцінними за амінокислотним складом, містять усі незамінні амінокислоти - лізин, триптофан, валін, метіонін, треонін, фенілаланін, гістидин, аргінін, лейцин, ізолейцин, які добре засвоюються людським організмом. Проте у складі білків недостатньо таких амінокислот, як лізин, метіонін, треонін, тому поживна цінність пшеничного білка становить лише 50% загального вмісту білка. Це означає, наприклад, що при вмісті білка в зерні 14% ми використовуємо його лише 7%. Тому так важливо вирощувати високобілкову пшеницю. 400 - 500 г. пшеничного хліба та хлібобулочних виробів покриває близько третини всіх потреб людини в їжі, половину потреби у вуглеводах, третину (до 40%) - у повноцінних білках, 50 - 60% - у вітамінах групи В, 80% - у вітаміні Е. Пшеничний хліб практично повністю забезпечує потреби людини у фосфорі і залізі, на 40% - у кальції.

Співвідношення білків і крохмалю у зерні пшениці становить у середньому 1: 6 - 7, що є найбільш сприятливим для підтримання нормальної маси тіла і працездатності людини.

Пшеничний хліб відзначається високою калорійністю - в 1 кг його міститься 2000-2500 ккал, що свідчить про його високу поживність і як надійне джерело енергії. Особливо якісні хліб та хлібобулочні вироби одержують із борошна сортів сильних пшениць, які належать до виду м’якої пшениці.

За державним стандартом, зерно таких пшениць, які за класифікацією належать до вищого, першого та другого класів, містить відповідно 36, 32 і не менше 28% сирої клейковини першої групи і має натуру не менше 755 г./л, скловидність - не нижче 60%, а хлібопекарська сила борошна становить 280 і більше одиниць альвеографа (о. а.).

Хліб з борошна сильних пшениць є не тільки джерелом харчування, а й своєрідним каталізатором, який поліпшує процеси травлення та підвищує засвоєння інших продуктів харчування.

Сильні пшениці належать до поліпшувачів слабких пшениць. Борошно сильних пшениць при домішуванні (25 - 30%) до борошна слабких пшениць поліпшує його хлібопекарські властивості, завдяки чому хліб випікається високооб’ємним, пористим і якісним. За високу якість зерна вирощування сильних пшениць стимулюється державою.

У виробництві досить поширена також група цінних пшениць, які за класифікаційною якістю належать до 3-го класу. Їх зерно містить від 23 до 28% сирої клейковини другої групи, а сила борошна нижче 280 о. а. (до 200 о. а.). З борошна цінних пшениць випікають хліб доброї якості, але воно не здатне поліпшувати борошно слабких пшениць.

Пшениці із вмістом у зерні менше 23% (до 18%) клейковини належать до 4-го класу і є найменш якісними за хлібопекарськими показниками. Їх віднесено до слабких пшениць.

Сорти пшениці 5-го класу з вмістом у зерні сирої клейковини менше 18% вирощують на корм худобі.

Зерно м’якої м’якозерної пшениці з низьким вмістом білка (9 - 11%) і підвищеним - крохмалю використовується в кондитерській промисловості, зокрема для виготовлення тортів. Правда, в Україні цих сортів ще недостатньо.

В Україні поширені також сорти озимої твердої пшениці. Порівняно з м’якими пшеницями їх зерно багатше на білок (16 - 18%). Проте вони утворюють коротку й тугу клейковину (другої групи), яка для хлібопечення менш придатна: хліб з такого борошна формується низького об’єму, швидко черствіє. Борошно твердих пшениць є незамінною сировиною для макаронної промисловості. Їх клейковина дає змогу виготовляти макарони, вермішель, які добре зберігають форму при варінні, не ослизнюються і мають приємний лимонно-жовтий або янтарний колір. Тверді пшениці використовують для виробництва особливого сорту борошна - крупчатки та виготовлення вищої якості манної крупи.

У тваринництві широко використовують багаті на білок (14%) пшеничні висівки, які особливо ціняться при годівлі молодняку.

Пшеницю озиму висівають у зеленому конвеєрі в чистому вигляді або в суміші з озимою викою. Тваринництво при цьому забезпечується вітамінними зеленими кормами рано навесні, услід за житом. Для годівлі тварин певне значення має солома, 100 кг якої прирівнюється до 20 - 22 корм. од. і містить 0,6 кг перетравного протеїну та полови, особливо безостих сортів пшениці, 100 кг якої оцінюється 40,5 корм. од. із вмістом 1,5 кг перетравного протеїну.

Пшениця озима, яку вирощують за сучасною інтенсивною технологією, є добрим попередником для інших культур сівозміни, і в цьому полягає її агротехнічне значення.

Історія та поширення. Пшениця - одна з найдавніших і розповсюджених культур на земній кулі. Вона була відома вже приблизно 6,5 тис. років до н. е. народам Іраку, близько 6 тис. років - землеробам Єгипту (за деякими даними - навіть 10 тис. років), близько 5 тис. років - Китаю. На території СНД, зокрема сучасних України, Грузії, Вірменії, Азербайджану та Середньоазіатських республік, її почали вирощувати у 4 - 3 тисячоліттях до н. е.

Місцем походження пшениці більшість дослідників вважають степові й напівпустельні райони Азії (Іран, Ірак, Закавказзя). З Азії пшениця приблизно 5 - 4 тис. років тому потрапила в Європу - Польщу, Угорщину, Чехію, Словаччину, Румунію, Болгарію. У південній Африці, Америці, Австралії вона з’явилася лише у XVI-XVIII ст. Тепер пшениця озима є основною продовольчою культурою більшості європейських країн, США, КНР, Японії. В СНД (Росії, Казахстані) та Канаді переважають посіви ярої пшениці, в Україні - озимої.

Загальна посівна площа озимої пшениці у світі становить тепер близько 240 млн га, валові збори зерна сягають 560 млн т.

Екологічні та біологічні особливості. Вимоги до температури. Пшениця озима належить до холодостійких культур. Насіння її здатне проростати при температурі посівного шару ґрунту всього 1 -2°С, проте за такої температури сходи з’являються із запізненням і недружно. Найбільш інтенсивно ґрунт поглинає воду, яка потрібна для набухання і проростання насіння, при прогріванні ґрунту до 12 - 20°С. За такої температури і достатній вологості ґрунту (близько 15 мм продуктивної вологи у посівному шарі) сходи з’являються вже на 5 - 6-й день. Більш висока температура (понад 25°С) несприятлива для проростання, бо може стати причиною сильного ураження сходів хворобами, особливою іржею, а при температурі 40°С, коли відносна вологість повітря сягає 30% і нижче, насіння, яке проросло, гине через інтенсивне випаровування вологи, а те, яке набухло, втрачає схожість внаслідок дихання, витрат поживних речовин і ураження пліснявою. Найсприятливішим для сівби пшениці є календарний строк із середньодобовою температурою повітря 14 -17°С. Більшість сортів пшениці озимої, районованих в Україні, відносно стійкі проти понижених температур в осінній, зимовий та ранньовесняний періоди. При доброму загартуванні восени вони витримують зниження температури на глибині вузла кущення до 15 - 18°С морозу, а деякі з них - навіть до мінус 19 - 20°С. Найвищою холодостійкістю пшениця озима відзначається на початку зими, коли вузли кущення містять максимум захисних речовин - цукрів. Навесні, внаслідок зимового виснаження, вона часто гине при морозах усього близько 10°С. Особливо знижується її холодостійкість при різких коливаннях температури, коли вдень повітря прогрівається до 8 - 12°С, а вночі, навпаки, знижується до мінус 8 - 10°С.

Високою морозо- і зимостійкістю відзначається пшениця, яка утворює восени 2 - 4 пагони і нагромаджує у вузлах кущення до 33 - 35% цукру на суху речовину, що досягається при тривалості осінньої вегетації рослин 45 - 50 днів з сумою температур близько 520 - 670°С. Перерослі рослини, які утворили восени 5 - 6 пагонів, втрачають стійкість проти низьких температур, часто гинуть або сильно зріджуються, і площі доводиться пересівати або підсівати інші культури.

Пшениця озима добре витримує високі температури влітку. Короткочасні суховії з підвищенням температури до 35 - 40°С не завдають їй великої шкоди, особливо при достатній вологості ґрунту. Протягом вегетації сприятливою середньою температурою є 16 - 20°С із зниженням у період кущення до 10 - 12°С та підвищенням при трубкуванні до 20 - 22°С, цвітінні і наливанні зерна - до 25 - 30°С. Для розвитку сильної кореневої системи кращою температурою ґрунту є від 10 до 20°С.

Вимоги до вологи. Пшениця озима потребує достатньої кількості вологи протягом усієї вегетації. Як правило, високий урожай її спостерігається при весняних запасах вологи у метровому шарі ґрунту до 200 мм, а на період колосіння - не менше 80 - 100 мм при постійній вологості ґрунту 70 - 80% НВ. Вологість, більша за 80% НВ, несприятлива для пшениці, бо погіршується газообмін кореневої системи через нестачу повітря в ґрунті.

Транспіраційний коефіцієнт у пшениці становить 400 - 500, у сприятливі за вологою роки він знижується до 300, у посушливі - підвищується до 600 - 700. Особливо високим він буває у період сходи - початок кущення (800 - 1000), найменшим - наприкінці вегетації (150 - 200). Більш економно витрачають вологу рослини, достатньо забезпечені поживними речовинами.

Протягом вегетації пшениця поглинає вологу нерівномірно. Найбільше вона потрібна рослинам у період трубкування, особливо за 15 днів до виколошування з тривалістю близько 20 днів, коли рослина інтенсивно росте і в неї формуються колоски, квітки. Нестача вологи в цей час зумовлює значне зниження врожаю внаслідок меншої кількості зерен у колосі та меншої маси 1000 зерен.

В умовах Степу велике значення має вологість посівного шару на час сівби пшениці. Значні запаси її у ґрунті необхідні з самого початку бубнявіння насіння, яке у м’якої пшениці відбувається при поглинанні 50 - 55% води від сухої маси насіння, а в твердої - на 5 - 15% більше. Тому дружні сходи з’являються лише при наявності в посівному шарі 10 - 15 мм продуктивної вологи, а процес кущення - при вологості орного шару 0 - 20 см не менше 20 - 30 мм. При достатньому забезпеченні рослин водою вони нормально кущаться, формують добре розвинену вторинну кореневу систему, стають більш зимо - та морозостійкими. Про високу потребу озимої пшениці у волозі свідчать витрати нею води при формуванні врожаю, які становлять за вегетацію, залежно від зони вирощування, в середньому 2500 - 4000 м³/га. Тому нагромадження і збереження ґрунтової вологи для пшениці, особливо в Степу, є одним з важливих факторів її високої продуктивності.

Вимоги до ґрунту. Коренева система озимої пшениці на родючих ґрунтах здатна проникати на глибину до 2 м. Тому озимій пшениці найбільше відповідають ґрунти з глибоким гумусовим шаром та сприятливими фізичними властивостями, достатніми запасами доступних для неї поживних речовин і вологи з нейтральною реакцією ґрунтового розчину (рН 6 - 7,5).

Коренева система пшениці найкраще розвивається на пухких ґрунтах, об’ємна маса яких становить 1,1 - 1,25 г./см³. При об’ємній масі 1,35 - 1,4 г/см³ ріст коріння пригнічується, а якщо вона перевищує 1,6 г/см3, корені не проникають у ґрунт або проникають лише по червоточинах та щілинах.

Надмірна пухкість ґрунту з об’ємною масою менше 1,1 г/см³ теж несприятлива для формування коріння, бо при наступному осіданні ґрунту можливе обривання коренів (що буває, наприклад, при запізнілій оранці). На таких ґрунтах багато втрачається води і верхній шар пересихає, що особливо небажано для посушливих районів. Встановлено, що серед озимих культур пшениця озима - одна з найбільш вибагливих до ґрунтових умов вирощування. Найвища урожайність її спостерігається при вирощуванні на чорноземними ґрунтах, на півдні - також на каштанових і темно-каштанових. Малопридатними (особливо для сортів твердої пшениці) є кислі підзолисті та солонцюваті ґрунти, а також ґрунти, схильні до заболочування, торфовища. Проте за відповідної технології і на таких ґрунтах можна вирощувати до 40 ц/га і більше зерна пшениці.

За виносом поживних речовин з ґрунту пшениця озима є азото-фільною рослиною: 1 ц зерна виносить у середньому з ґрунту азоту 3,75, фосфору - 1,3, калію - 2,3 кг. На початку вегетації особливо цінними для пшениці є фосфорно-калійні добрива, які сприяють кращому розвитку її кореневої системи і нагромадженню в рослинах цукрів, підвищенню їх морозостійкості. Азотні добрива більш цінні для рослин навесні і влітку - для підсилення росту, формування зерна і збільшення в ньому вмісту білка.

Вимоги до світла. Пшениця озима належить до рослин довгого світлового дня. Вегетаційний період її, залежно від району вирощування та особливостей сорту, коливається від 240 - 260 до 320 днів. Для пшениці має значення також інтенсивність освітлення. При затіненні рослин у загущених посівах нижні стеблові міжвузля надміру витягуються, і пшениця вилягає. З метою раціонального використання факторів урожайності у кожному господарстві слід вирощувати 2 - 3 районованих сорти, які різняться між собою біологічними особливостями та господарськими ознаками.

Попередники пшениці. Сучасні високопродуктивні сорти пшениці озимої відзначаються підвищеними вимогами до родючості ґрунту, вмісту вологи в ньому та його чистоти від бур’янів. У зв’язку з цим зростає роль попередників при вирощуванні таких сортів.

Попередники для озимої пшениці підбирають з урахуванням району вирощування, структури посівних площ, реакції сортів на попередник. У посушливих та напівпосушливих південних районах її висівають насамперед після тих попередників, які найменше висушують кореневмісний шар ґрунту і після яких обробітком ґрунту створюються сприятливі умови водозабезпечення сходів; у північних районах достатнього зволоження - після тих, які забезпечують оптимальні строки сівби, сприятливий поживний режим ґрунту і мінімальну його засміченість бур’янами.

За даними наукових досліджень та виробничої практики, кращими попередниками для пшениці в Степу України є чорні і зайняті пари, горох, при зрошенні - люцерна; у Лісостепу - зайняті пари, горох, багаторічні трави на один укіс; на Поліссі - зайняті та сидеральні (люпинові) пари, горох, рання картопля, льон-довгунець. Приріст урожаю зерна пшениці, розміщеної після кращих попередників, досягає 7 - 10 ц/га і більше порівняно з розміщенням її після стерньових попередників.

Цілком задовільними попередниками для озимої пшениці, які широко застосовуватимуться з впровадженням інтенсивної технології її вирощування на всій площі, є кукурудза на силос, ріпак, гречка та деякі стерньові попередники, зокрема пшениця озима, посіяна після чорного пару або багаторічних трав.

Дослідженнями встановлено, що урожай пшениці, близький до високого, можна одержати і після гірших попередників. Проте це завжди пов’язано з додатковими витратами добрив, гербіцидів, засобів захисту рослин від хвороб, шкідників, що значно підвищує собівартість вирощеної продукції.

Сорти високорослі, схильні до вилягання, доцільно висівати після стерньових попередників, кукурудзи.

Обробіток ґрунту. Основною метою обробітку ґрунту у посушливих районах є збереження вологи на час сівби пшениці, що особливо важливо в посушливих районах; у районах достатнього зволоження - боротьба з бур’янами, якісне заробляння післяжнивних решток і добрив, особливо при розміщенні озимої пшениці після кукурудзи, багаторічних трав і внесенні органічних добрив - якісне заробляння післяжнивних решток і добрив; створення достатньо ущільненого орного шару - з щільністю 1,1 - 1,3 г/см³ та дрібно грудочкуватого посівного шару - з перевагою (не менше 80%) грудочок діаметром 1- 3 см і відсутністю грудочок діаметром більше 4 - 5 см; захист ґрунту від водної і вітрової ерозії.

Залежно від попередника та вологості ґрунту застосовують відвальний або безвідвальний спосіб його обробітку. Коли орний шар містить менше 20 мм продуктивної вологи, що спостерігається в посушливе літо, то після таких попередників, як горох, кукурудза, ефективнішим є безвідвальний (безплужний), або поверхневий, обробіток (дисковими лущильниками, плоскорізами); при достатньому зволоженні ґрунту - до 20 мм в шарі 0 - 20 см та ранньому збиранні попередника, а також на забур’янених площах кращі наслідки дає відвальний обробіток плугами з передплужниками.

При застосуванні відвального (плужного) обробітку його починають з лущення відразу після збирання попередника за принципом «комбайн з поля, плуг в борозну». Встановлено, що запізнення з обробітком стерні на один день рівнозначне втраті 20 - 30 кг/га зерна.

Залежно від забур’янення поля одно - чи багаторічними бур’янами його лущать один або два рази. При наявності однорічних бур’янів і розміщенні пшениці після стерньових попередників, як правило, проводять одне якісне лущення дисковими лущильниками (ЛДГ-10, ЛДГ-15) на глибину 6 - 8 см; якщо за один прохід лущильника ґрунт розроблено погано, застосовують ще один прохід лущильника під кутом чи упоперек до першого на ту саму глибину з одночасним коткуванням кільчасто-шпоровими котками ЗККШ-6 або боронуванням зубовими боронами БЗСС - 1,0, БЗТС - 1,0. Після відростання бур’янів площу орють плугами з передплужниками (ПЛН-5-35, ПЛП-6-35) в агрегаті з котками на глибину: в Лісостепу 20 - 22 см; на Поліссі, де мілкий орний шар ґрунту, 16 - 18 см; у Степу при нестачі вологи в ґрунті - теж на 16 - 18 см, бо при більш глибокій оранці пересихає орний шар.

На зайнятих парах, ярі рано звільняються від урожаю парозаймаючої культури та забур’янені кореневищними бур’янами (пирієм повзучим, гострецем, хвощем польовим), а також після запирієних стерньових попередників проводять дворазове дискування на глибину залягання кореневищ (10 - 12 см) та оранку з коткуванням після з’явлення «шилець» пирію на глибину до 25 - 27 см. Пирій іноді знищують також вичісуванням (частіше на Поліссі). Ефективне застосування по вегетуючих рослинах гербіцидів: раундапу 3,5 - 4 кг/га, фюзилату 3- 4 кг/га.

При наявності коренепаросткових бур’янів (осоту, березки польової та ін.) поле перший раз дискують на глибину 6 - 8 см, вдруге лущать полицевими лущильниками (ППЛ-10-25) або плоско різами (ОПТ-3-5) при відростанні розеток бур’янів на глибину 10 - 12 см і проводять оранку на глибину 25 - 27 см або на глибину мілкого орного шару. У Степу після стерньових попередників, забур’янених кореневищними бур’янами, на темно-каштанових, солонцюватих ґрунтах важкого механічного складу поверхневий обробіток дисковими лущильниками проводять на глибину 8 - 10 см, а на полях з коренепаростковими бур’янами дискування слід поєднувати з розпушуванням плоскорізами на глибину 20 - 30 см та щілюванням верхнього шару ґрунту, що сприяє підвищенню вологозабезпеченості ґрунту, зменшенню кількості коренепаросткових бур’янів, підвищенню врожайності на 3 - 4 ц/га.

Після збирання багаторічних трав, кукурудзи поле дискують уздовж і впоперек важкими дисковими боронами (БДТ-7 та ін.) або дисковими лущильниками на глибину 10 - 12 см і в основних районах поширення пшениці орють з коткуванням на глибину 25 - 27 см. Проти коренепаросткових бур’янів у фазі розеток використовують також гербіциди: 2,4ДА - 1,2 кг/га, 2М-4Х - 1,5 кг/га.

Слід звертати увагу на якість обробітку ґрунту: дотримуватися встановленої глибини обробітку (відхилення від загальної глибини не повинні перевищувати ± 1 - 2 см); обробляти ґрунт при його нормальному зволоженні, коли він добре подрібнюється і в міру ущільнюється; не допускати огріхів під час обробітку.

Оранку під пшеницю закінчують не пізніш як за 3 - 4 тижні до настання оптимальних строків сівби. При запізненні з оранкою ґрунт до початку сівби не встигає достатньо ущільнитись, що створює загрозу розриву кореневої системи пшениці внаслідок його осідання. Про це особливо слід пам’ятати при сівбі після кукурудзи на силос (не запізнюватися з її збиранням і підготовкою ґрунту).

У посушливі роки оранку не застосовують через вивертання великих брил ґрунту. Замість оранки проводять поверхневий обробіток. Застосовують його, як правило, після гороху, люпину, кукурудзи, особливо на полях, чистих від багаторічних бур’янів. Після гороху, люпину він полягає у дво-триразовому дискуванні на глибину 8 - 10 см з наступним коткуванням ґрунту кільчасто-шпоровими котками; після кукурудзи проводять дискування лущильниками БДТ-5, БДТ-7 на 10 - 12 см з наступною культивацією на глибину 6 - 8 см в агрегаті з кільчасто-шпоровими котками.

У південних степових районах, де має місце вітрова ерозія, застосовують також безплужний обробіток ґрунту. Поле після збирання гороху, парозаймаючих культур, стерньових попередників, кукурудзи обробляють голчастими боронами (БИГ-3А) в агрегаті з культиватором-плоскорізом ОПТ-3-5, а при потребі - з котком ЗККШ-6 на глибину 8 - 12 см. При сівбі пшениці після кукурудзи або багаторічних трав використовують комбіновані агрегати ОПТ-3-5 + БИГ-3А + ЗККШ-6 або АКП - 2,5, БДТ-7 + БИГ-3, якими обробляють ґрунт на глибину 8 - 16 см.

Обробіток чорних парів починають восени після збирання попередника із застосуванням системи зяблевого обробітку, який включає дво-трифазне лущення та глибоку оранку плугами з передплужниками здебільшого на глибину до 27 - 30 см.

У Степу з осені поле, як правило, боронують. Таке поле при нестійкому сніговому покриві або у безсніжні зими менше висушується (зменшується поверхня випаровування). Рано навесні зяб боронують. З появою бур’янів приступають до першої культивації з боронуванням на глибину 10 - 12 см, а на парах, забур’янених гірчаком повзучим, на глибину 12 - 14 см. Протягом літа пар підтримують у пухкому та чистому від бур’янів стані, проводячи 2 - 3 культивації з боронуванням з поступовим зменшенням глибини на 1,5 - 2 см.

У вологе літо культивації пару починають з глибини 6 - 8 см з поглибленням на 8 - 10 і 10 - 12 см.

Передпосівний обробіток ґрунту спрямований на створення сприятливого структурно-агрегатного складу посівного шару з ущільненим ложе для розміщення насіння та шару дрібногрудочкуватого ґрунту над ним. Найкраще використовувати для цього культиватори (КПС-4, УСМК - 5,4, КПШ-9 та ін.), обладнані стрілчастими лапами. Культивацію проводять одночасно з боронуванням зубовими боронами (БЗТС - 1,0, БЗСС - 1,0), а при недостатній вологості ґрунту - з коткуванням котками 3ККШ-6. Для кращого вирівнювання поверхні ґрунту і проведення якісної сівби культивації проводять під кутом до оранки на глибину загортання насіння 4 - 6 см. На більш важких ґрунтах замість культиваторів використовують комбіновані ґрунтообробні машини РВК-6, ВИП - 5,6 та ін., на легких - обмежуються боронуванням. Сидеральні пари перед сівбою дискують на глибину 5 - 7 см.

Підготовка насіння, сівба. Важливою умовою підвищення врожайності пшениці є використання для сівби високоякісного насіння кращих районованих сортів, пристосованих до місцевих умов вирощування. Призначене для сівби насіння має бути високо-життєздатним за схожістю, енергією проростання, силою росту, вирівняністю, типовою для сорту ваговитістю тощо. Важливим показником посівної якості насіння є також його висока чистота від насіння бур’янів, особливо карантинних, та інших домішок. Сівба таким насінням забезпечує високу і дружну схожість, інтенсивніше формування кореневої системи, вузла кущення і вегетативних пагонів з підвищеною стійкістю проти несприятливих умов зимівлі.

За Державним стандартом України, для сівби пшениці необхідно використовувати насіння, яке за категорією відповідає 1 - 3 репродукціям зі схожістю для м’якої пшениці не менше 92%, твердої - 87%, чистотою від насіння бур’янів та інших домішок для обох видів пшениці не менше 98%, сортовою чистотою не менше 98%, вологістю не більше 15 - 15,5%.

Перед сівбою насіння сортують за крупністю і вирівняністю: очищають від насіння бур’янів та інших культурних рослин і пожнивних домішок; протруюють від збудників хвороб та ґрунтових шкідників; обробляють мікроелементами, бактеріальними препаратами тощо.

Свіжозібране насіння у північно-західних районах України, особливо в сиру прохолодну погоду, слід перед сівбою прогріти на сонці протягом 5 - 6 днів або в теплих приміщеннях з температурою 20 - 30°С та добре налагодженою вентиляцією протягом 8 - 10 днів, що прискорює післязбиральне достигання насіння і підвищує його енергію проростання.

Для сортуванні і очищення насіння використовують зерноочисні машини ЗВС-20А, МВО-20, ОВС-25, МС - 4,5 та ін.; трієрні блоки БТ-20 та ін., зерноочисні агрегати ЗАВ-25, ЗАВ-40, ЗАВ-50; зерносушильні комплекси КЗС-25Б, КЗС-25 чи КЗС-50.

Протруюють насіння, доведене до стандартної вологості (14 - 15,5%), за 2 - 3 тижні або за 2 - 4 дні до сівби з використанням машин і комплексів ПС-30, ПС-10А, КПС-10, КПС-40.

Проти збудників найбільш поширених хвороб (кореневих гнилей, твердої сажки, борошнистої роси, бурої листкової іржі) застосовують такі хімічні препарати, як 15%-й байтан-універсал (2 кг/т), 75%-й вітавакс (2,5 - 3 кг/т) та ін. Для поліпшення якості протруєння препарати краще застосовувати у вигляді суспензій, зволожуючи їх водою з розрахунку 10 л на 1 т насіння.

Максимальний контакт насіння з пестицидами досягається при додаванні суспензій NaКМЦ (натрієва сіль карбоксилметилцелюлоза) з розрахунку 0,1 - 0,2 кг/т або ПВС (полівініловий спирт) 0,5 кг/т. Цей спосіб підготовки насіння дістав назву інкрустації.

Встановлено, що максимальної продуктивності пшениці досягають при кількості рослин на час збирання 300 - 400 шт./м2 з наявністю 500 - 600 продуктивних стебел з добре сформованим колоссям.

Одним з головних технологічних прийомів формування оптимальної густоти рослин пшениці на посівній площі є вибір ґрунтових умов, біологічних особливостей сорту, строків і способів сівби та інших факторів урожайності. Наприклад, у західних та північних регіонах України, більше забезпечених вологою, густота посіву і залежна від неї норма висіву на ґрунтах середньої родючості вищі, ніж у посушливих південних і східних умовах, де для густих посівів не вистачає вологи і вони допускаються лише при зрошенні. Проте і в районах достатнього зволоження при вирощуванні пшениці на високородючих ґрунтах або при застосуванні високих норм добрив не слід загущувати посіви, особливо висококущистих сортів, бо це може викликати їх вилягання і зниження урожайності. Подібна взаємозалежність норм висіву і родючості ґрунту спостерігається також у посушливих районах, коли при сівбі пшениці на високо родючих ґрунтах вищої врожайності досягають за рахунок деякого загущення посіву із застосуванням підвищених норм висіву.

При встановленні норм висіву потрібно враховувати кущистість і високорослість сорту. Як правило, висококущисті й високорослі сорти, які формують густий стеблостій, схильний до вилягання, висіваються рідше, ніж менш кущисті й високорослі сорти, стійкі проти вилягання. Норми висіву залежать від строків сівби пшениці. При запізненні із сівбою їх підвищують, щоб зменшити загрозу можливого зрідження посіву внаслідок загибелі недостатньо розвинених рослин з настанням ранніх осінніх заморозків. Норми висіву підвищують при сівбі пшениці після стерньових попередників, на площах, недостатньо очищених від бур’янів, та при вузькорядному перехресному способі сівби. Визначаючи норму висіву, обов’язково враховують якість насіння - його схожість, чистоту, ваговитість. Науково-дослідними установами України розроблені середні норми висіву пшениці для кожної ґрунтово-кліматичної зони України, які за сприятливих умов забезпечують рекомендовану для них густоту посіву.

Відповідно до рекомендацій, оптимальні норми висіву для середньорослих сортів, вирощуваних на ґрунтах середньої родючості, становлять (млн шт. схожих зерен на 1 га): у районах степової зони 4 - 4,5, лісостепової 4,5 - 5, поліської 5 - 5,5. Залежно від конкретних умов вирощування норми висіву уточнюють. Фактичну вагову норму висіву (в кг/га) обчислюють за встановленою посівною придатністю насіння, користуючись формулами

де ПП - посівна придатність насіння, %; С - схожість насіння, %;

Ч - чистота насіння, %; Нв - норма висіву фактична, кг/га; Н -

норма висіву рекомендована, млн шт./га; М - маса 1000 зерен, г.

Строк сівби. Найкраще перезимовує пшениця озима з добре сформованим вузлом кущення, 3 - 4 пагонами та добре розвиненою кореневою системою. Залежно від сорту така кількість пагонів утворюється за 50 - 60 днів (від сівби до припинення активної вегетації, коли середньодобова температура встановлюється на рівні 5°С), протягом яких набирається сума температур 560 - 580°С. Цього досягають при сівбі її в оптимальні (календарні) строки, встановлені для кожної ґрунтово-кліматичної зони: на Поліссі 1 - 15 вересня, в Лісостепу і західних районах 5 - 20 вересня, в передгірних 5 - 25 вересня, гірських 1 - 10 вересня, у Степу 5 - 25 вересня, АР Крим 15 вересня - 5 жовтня. У ці строки, як правило, середньодобова температура становить 15 - 17°С. На родючих ґрунтах після кращих попередників з достатнім внесенням добрив та при достатніх запасах вологи в посівному шарі пшеницю сіють у другу половину оптимальних строків. При більш ранній сівбі вона може перерости, особливо сорти твердої пшениці, високорослі сорти м’якої, і знизити морозо - та зимостійкість. Крім того, ранні посіви більше пошкоджуються злаковими мухами (шведською, гессенською та ін.).

Сіють пшеницю різними способами: звичайним рядковим з шириною міжрядь 15 см, вузькорядним з міжряддями 7,5 см, перехресним з міжряддями 15 см, розосередженим, гребеневим, борозенчастим та ін. Основним способом сівби пшениці є звичайний рядковий з шириною міжрядь 15 см. При сівбі залишають постійні технологічні колії, для чого в середній сівалці 3-сівалкового агрегату перекривають 6 - 7 та 18 - 19-й висівні апарати - якщо при веснянолітньому внесенні добрив використовуватимуться розкидачі НРУ - 0,5, РМС-6 та обприскувачі ОВТ або ОПШ-15. При використанні розкидачів 1РМГ-4 або РУМ-5 перекривають 8 і 17-й висівні апарати. Ширина колій у першому випадку 180 см з шириною смуг 45 см, у другому - відповідно 135 та 30 см.

Для одержання дружних і рівномірних сходів глибина загортання насіння на добре оброблених і вологих ґрунтах не повинна перевищувати 3 - 5 см, на важких ґрунтах її зменшують на 1 - 2 см, на легких - збільшують до 6 - 8 см.

При збільшенні глибини загортання насіння у багатьох сортів пшениці збільшується глибина залягання вузла кущення. Це зменшує загрозу загибелі рослин від вимерзання й випирання. Іноді внаслідок цього рослина розосереджує кущення - створює два вузли (буває навіть три) - в зоні первинної кореневої системи і близько до поверхні ґрунту. Спостереження показують, що це сприяє виживанню рослин, але не підвищує їх продуктивності і загалом є небажаним явищем.

Догляд за посівами. У період вегетації посіви озимої пшениці пошкоджуються шкідниками - мишоподібними гризунами, клопами-черепашками, хлібною жужелицею, злаковими мухами, попелицею та ін.; уражуються хворобами - сажкою, борошнистою росою, бурою листковою іржею, кореневими гнилями; засмічуються багато - та однорічними бур’янами. Тому надійний догляд за посівами є важливим резервом підвищення їх продуктивності.

Догляд за посівами озимої пшениці починають восени. При виявленні на посівах 8 - 10 колоній мишей на 1 га їх знищують внесенням у нори по 150 - 200 г. (склянку) аміачної води або розкиданням біля колоній принад з фосфідом цинку, витрачаючи його 150 - 400 г./га, чи зернового бактероденциду 1 - 2 кг/га; з появою жужелиці, підгризаючих совок злакових мух, попелиць проводять обприскування препаратами актара, децис, Бі-58 новий тощо. Посів, уражений борошнистою росою, обприскують фундазолом, корнетом, дерозалом тощо.

Взимку і напровесні постійно спостерігають за ходом перезимівлі пшениці і при необхідності організують захист її від вимерзання, випрівання тощо.

Навесні посіви пшениці оглядають, визначають стан їх після зимівлі, ступінь зрідженості та приймають рішення щодо доцільності їх залишення для подальшої вегетації. Якщо весна рання, у ґрунті достатньо продуктивної вологи (до 200 мм у шарі 1 м), погода прохолодна (10 - 12°С), то при наявності на 1 м² не менше 150 добре розкущених рослин на Поліссі, 180 в Лісостепу та 200 в Степу, або не менше 250 рослин, які почали нормально кущитись, пшеницю на ІІ - ІІІ етапах органогенезу підживлюють невисокими нормами азотних добрив і продовжують догляд за посівами до початку збирання врожаю.

Слаборозвинену пшеницю при густоті близько 200 рослин на 1 м² у Лісостепу і на Поліссі підсівають, а в Степу пересівають високоврожайними ярими культурами. При пізньому відновленні вегетації нормально розвинені посіви підживлюють підвищеними нормами азоту і організують старанний догляд. Пшеницю, яка з осені не розкущилася або розкущилася, але вийшла із зими із загиблою вегетативною масою, а також посіви, які навесні виявилися наполовину зрідженими, пересівають незалежно від зволоження ґрунту. Підсівають пшеницю, як правило, ярим ячменем, використовуючи для цього дискові сівалки, впоперек до напрямку сівби пшениці з нормою висіву 60 - 80 кг/га; пересівають в умовах сухої весни кукурудзою, при достатньому зволоженні ґрунту - ярим ячменем.

Система догляду за озимою пшеницею, крім азотних підживлень, включає захист рослин від вилягання, бур’янів, хвороб та шкідників. На початку трубкування (IV етап органогенезу) схильні до вилягання сорти пшениці обприскують ретардантом ТУР у дозі 3 - 4 кг/га за діючою речовиною (розчиненим у 200 - 300 л/га води), який гальмує ріст стебла, і рослини стають стійкішими проти вилягання. При ранньому відновленні вегетації пшеницю обробляють ТУРом двічі - наприкінці цвітіння і через 8 - 12 днів від початку трубкування. Одночасно пшеницю обприскують також проти кореневих гнилей та інших хвороб фундазолом, байлетоном (по 0,6 - 0,8 кг/га).

Для продовження вегетації і фотосинтезу озимої пшениці, збереження верхніх 1 - 2 листків, які в цей період мають вирішальне значення у формуванні та наливанні зерна, від ураження борошнистою росою, бурою листковою іржею та іншими хворобами пшеницю обробляють тілтом (0,5 кг/га) або іншими рекомендованими препаратами. Проти шкідників застосовують рекомендовані інсектициди.

Збирання. Збирають озиму пшеницю у фазі воскової стиглості зерна, застосовуючи однофазний (пряме комбайнування) і двофазний (роздільний) способи збирання. Двофазним способом збирають забур’янені посіви, густу високорослу пшеницю, сорти, схильні до обсипання. Починають збирати при досягненні зерном вологості 30 - 32%. Скошують пшеницю жатками ЖВП-6А, ЖВН-6А у валки товщиною 12 - 18 см, шириною до 1,8 м при висоті зрізу середньо- і низько-рослих сортів 15 - 20 см, високорослих та густих 25 - 30 см.

За такої висоти стерні валки швидше просушуються. При двофазному збиранні полеглої забур’яненої пшениці використовують бобові жатки (ЖБА - 3,5), бо під час роботи різальних агрегатів зернових жаток втрачається багато зерна. Через 2 - 4 дні підсохлі валки підбирають комбайнами СК-5М «Нива», Дон 1200, Дон 1500 з приставками ПУН-5, ПУН-6 і обладнані підбирачами ППТ-2, ППТ-3А.

Роздільне збирання на півдні проводять протягом 2 - 4 днів, після чого переходять на пряме комбайнування, яке починають при вологості зерна 18 - 20%. Для прямого комбайнування залишають чисті, стійкі проти обсипання, неполеглі та зріджені низькорослі посіви пшениці, які досягли повної стиглості. Застосовують його також у дощові жнива. Комбайни при збиранні старанно регулюють з тим, щоб звести до мінімуму втрати зерна (не більше 1%), травмованість (насінного зерна не більше 1%, продовольчого до 2%).

Швидкість агрегату при прямому комбайнуванні становить 6 - 7 км/год, на обмолоті валків 4,5 - 5 км/год.

Важливо стежити за режимом роботи комбайна на збиранні. Наприклад, при обмолоті вологої хлібної маси, коли зерно вимолочується важко і менше травмується, що буває на початку збирання, обмолот проводять при підвищених обертах барабана і меншому зазорі деки; при сухій хлібній масі зерно легко вимолочується і більше травмується, тому обмолот слід проводити при менших обертах і більшому зазорі між декою і барабаном. Збільшують оберти барабана при обмолоті остистих сортів, остюки яких більшою мірою розбиваються і менше забивають деку, що поліпшує обмолот зерна. Уранці і увечері обмолочують пшеницю при підвищених обертах, удень - при менших. Втрати зерна при збиранні не повинні бути більше 0,5%, а травмованого зерна може бути не більше 2%.

Після збирання зерно старанно очищають, при потребі пропускають через сушильні агрегати, доводять вологість його до 14 - 15% і використовують за призначенням. Зерно сильної пшениці до його реалізації зберігають на критих токах окремо від іншого зерна, з позначенням на табличці «сильна пшениця».

Таблиця 7. Операційна технологія вирощування пшениці озимої

6. Кормовиробництво

Обсяги виробництва й заготівлі кормів в останні роки зменшилися, погіршилася їхня структура внаслідок зниження частки концентрованих кормів і сіна. Найбільший спад виробництва кормів мав місце в сільськогосподарських підприємствах. За цей самий період у господарствах населення виробництво і використання кормів збільшились на 75,3%.

У зв'язку зі скороченням поголів'я тварин, особливо в громадському секторі, та розширенням посівів продовольчих зернових і олійних культур площі під кормовими культурами зменшились у 2008 р. проти 1990 р.: під кормовими коренеплодами - в 4,8, під кукурудзою на силос і зелений корм - у 13,7, під багаторічними травами - у 5,4, під однорічними травами - в 6,9 раза.

Частка кормових коренеплодів у структурі посівів кормових культур зони в 2008 р. становить 6,4%, під кукурудзою на силос і зелений корм 26,4, багаторічними травами - 26,4, однорічними травами - 40,9%.

У перспективі передбачаються певні структурні зміни в кормовиробництві, які викликані необхідністю збільшення поголів'я сільськогосподарських тварин, підвищення якості кормів і більш повного забезпечення тваринництва білком. Крім того, для степової зони з найвищим у країні рівнем розораності і еродованості земель важливе значення має розширення посівів багаторічних трав, залуження частини ріллі та виведення їх із сільськогосподарського обороту: перехід на екологічно безпечне землеробство.

У цілому по зоні Степу багаторічні трави мають займати 715 тис. га. За розрахунками, в структурі кормової трупи під кормовими коренеплодами доцільно займати 2,5%, кукурудзою на силос і зелений корм - 36,3, багаторічними травами - 36,0, однорічними - 25,2%. Проти сучасного рівня мають скоротитися площі під кормовими коренеплодами та розширитися площі сіяних, особливо багаторічних бобових трав.

Основним шляхом збільшення виробництва кормів у перспективі має бут істотне підвищення врожайності кормових культур та природних сіножатей і пасовищ.

Для забезпечення повної потреби у виробництві кормів урожайність з 1 га сіяних кормових культур має становити 32,0, а природних кормових угідь 19,3 ц к.од. При цьому вирішальна роль буде належати упровадженню науково обґрунтованих систем землеробства, зокрема докорінному поліпшенню насінництва кормових культур і лукопасовищних трав, мінімізації обробітку ґрунту та поєднанню низки агротехнічних операцій, ефективному використаного органічних і мінеральних добрив, застосуванню енерго- і ресурсозберігаючих технологій.

7. Овочівництво

Степ є зоною розвиненою овочівництва. Він має найбільшу частку в загальному обсязі виробництва овочів в Україні. На кінець 2008 р. вона становила 44,4%. Виробництво овочів у зоні у 2008 р. вдруге за 1990-2008 рр. перевищило рівень 1990 р. Зростання обсягів виробництва до 3535,3 тис. т відбулося завдяки значному підвищенню урожайності овочевих культур у сприятливому 2008 р. від 157,3 до 162,0 ц/га.

Беручи до уваги баланс надходження і використання овочевої продукції, мінімальну потребу в овочах (2215,5 тис. т), розраховану за нормами споживання 110 кг на одну особу за рік, у 2008 р. задовольняли внутрізональним виробництвом на 130,2%. За умови запровадження прогресивних технологій урожайність у Степу може підвищитися до 210 ц/ та. Виробництво в цьому разі, навіть при прогнозованих незмінних площах, досягне 4584 тис. т, що не лише задовольнить повну потребу споживання овочів у межах зони Степу (3242,7 тис. т) згідно з науково обґрунтованими нормами (161 кт на одну особу за рік), але й за умови раціональної структури витрат вирощеного врожаю дасть змогу сформувати надлишок овочів (400-425 тис. т) для їхньої реалізації за межі зазначеної зони, зокрема й на експорт.

8. Зберігання і переробка с.-г. продукції

Спосіб зберігання зернових мас залежить переважно від їх фізичних та фізіологічних властивостей. Всі партії зерна, особливо насіння, треба зберігати у спеціальних сховищах. Зерносховища класифікують за багатьма ознаками, найважливішими з яких є: період зберігання (тимчасового або тривалого); конструкційні особливості (навіси, склади, елеватори тощо); види операцій, які в них проводяться (тільки зберігання чи зберігання й обробка); ступінь механізації (механізовані, напівмеханізовані, немеханізовані); наявність і тип установок для активного вентилювання насіння (канальна, підлогова, переносна та ін.).

Зберігання зерна може бути тимчасовим - від кількох діб до одного-трьох місяців або довгостроковим - від кількох місяців до кількох років. Як тимчасове, так і довгострокове зберігання зернових мас треба організувати так, щоб запобігти втратам маси (крім біологічних) та зниженню її якості.

Зернові маси зберігають насипом або в тарі. Перший спосіб є основним і найпоширенішим. Переваги його такі: повніше використовуються площа та об'єм зерносховища; більше можливостей для механізованого переміщення зернових мас; полегшується боротьба із шкідниками зерна (хлібних продуктів); зручніше організовувати контроль за всіма показниками; зменшуються витрати на тару і переміщення зерна.

У період збирання зернових культур виникає потреба в організації тимчасового зберігання зерна на токах або відкритих майданчиках хлібоприймальних підприємств - у бунтах. Бунт - це партії зерна, які складені з урахуванням певних правил за межами сховищ, тобто під відкритим небом, в насипі або тарі. При зберіганні зернових мас у бунтах насипом останнім надають форми конуса, піраміди, призми або іншої геометричної фігури, що дає змогу легше накривати бунти та забезпечувати стікання атмосферних опадів. Однак при зберіганні зерна в бунті важко вести спостереження за його станом у внутрішніх частинах насипу, тому не завжди можна своєчасно виявити самозігрівання й розвиток шкідників.

За допомогою штучного дощування відкритих бунтів виявлено, що коли насип пшениці в бунті укласти під кутом природного нахилу, то проникнення в нього вологи після зливи сягає 11-13 см.

Використання синтетичних матеріалів дещо полегшило організацію вкриття і захист бунтів від несприятливого впливу дій навколишнього середовища. Наприклад, у США плівки підстилають під основу бунта і натягують на легкий каркас з алюмінію, який кладуть зверху бунта.

Для збереження зерна велике значення має підготовка зернової маси до укладання в бунт. Незалежно від вологості вона має бути охолоджена до 8°С і нижче. Це дає змогу запобігти активному розвитку в ній кліщів і комах, а також зменшити можливість виникнення самозігрівання.

Враховуючи властивості зернових мас і вплив на них навколишнього середовища, навіть тимчасово зберігати їх треба у спеціальних сховищах. У типових зерносховищах зерно розміщують у засіках або насипом у купах. Висота насипу зерна основних культур вологістю до 14% в холодний період року - не вище 2 - 2,5 м. Сухе зерно вологістю 12 - 13% (пшениці, жита) розміщують у силосних сховищах елеваторного типу заввишки до 30 м.

Зернову масу з доброю сипкістю можна зберігати в різних місткостях. Зберігання зерна в мішках називається зберіганням у тарі; у великих сховищах - зберіганням без тари; у сховищах, бункерах і силосах - зберіганням насипом.

Зерносховища для тривалого зберігання зерна за конструкційними особливостями поділяють на склади, елеватори та змішаного типу. До першого типу належать звичайні склади, які використовують для підлогового зберігання зерна насипом, а також дообладнані спеціальними перегородками для утворення секцій з метою роздільного зберігання окремих партій насіння.

У сховищах без поперечних перегородок і секцій зерно розміщують на підлозі. При цьому партії насіння ізолюють одну від одної щитами або залишають незайнятою частину підлоги між ними. При такому розміщенні насіння коефіцієнт використання складських місткостей різко знижується.

Останнім часом побудовано багато секційних насіннєсховищ місткістю 3,2 тис. т. Коефіцієнт використання їх місткості значно вищий, ніж у несекційних, і сягає 75 - 80%. Секція - це частина простору, відгородженого стінами заввишки 2,5 - 5,0 м. Як правило, їх обладнують установками для активного вентилювання (канальна, підлогова, переносна) або аерожолобами, а також засобами механізації завантаження і часткового розвантаження насіння (верхні і нижні стрічкові конвеєри).

Бункерні насіннєсховища, на відміну від секційних, мають повністю механізоване випускання насіння без застосування ручної праці і пересувної механізації. Цього досягають тим, що днище бункера роблять у вигляді перевернутої піраміди або конуса. Місткість бункерів становить, як правило, 35 - 50 т при висоті стін від 4 до 9,5 м.

Силосні насіннєсховища - це залізобетонні або цегляні елеватори заввишки 30 - 50 м. Більшість їх має спеціальну башту, в якій розміщують необхідне обладнання для потокової обробки насіння. Майже всі такі насіннєсховища повністю механізовані, а деякі автоматизовані.

Якщо зерно зберігають у тарі, довжина штабеля залежить від розмірів сховища і партії насіння, ширини і довжини трьох-п'яти мішків, висоти - кількості складених вгору мішків (залежно від культури і пори року). Кожну партію зерна вкладають окремо у штабель на дерев'яному настилі, який знаходиться на відстані від підлоги не менш як 10 см. Відстань між штабелями і стінами сховища - не менше 0,75, а між окремими штабелями - 1 м.

У тарі зберігають переважно протруєний насінний матеріал, елітне насіння і насіння першої репродукції та насіння, яке має крихку структуру оболонок (арахіс) або легко розколюється при пересипанні (мак, тютюн), каліброване і протруєне насіння кукурудзи або оброблене на спеціальних заводах і в цехах, а також насіння трав, овоче-баштанних, ефіроносних, дрібне і сипке насіння технічних та олійних культур.

Основним видом тари для насіння і зерна є мішки з цупких і грубих тканин (джутові, полотняні та ін.), паперові мішки з прокладкою з тканини, крафт-мішки (для протруєного зерна) тощо.

Висновки та пропозиції

Отже, я оволоділа сучасними методами і формами організації праці.

Я навчилась технології вирощування пшениці озимої, відбору зразків пшениці озимої для визначення біометричних показників: висота рослин, кількість стебел, листків, коренів на одну рослину, площу листкової поверхні. Відбору точкових зразків проб зі складу та автомобілів. Навчилась робити аналізи на якість зерна (вологість, засміченість, зараженість, білок, клейковину, скловидність, визначати зерно пошкоджене клопом черепашкою, визначати натуру зерна).

Можливо, було б добре, якщо практика починалася набагато раніше, тоді була б змога побачити як відбувається відбір насіння для посіву, як відбувається підготовка та посів пшениці озимої, за яких умов, оскільки ці знання я отримала з книги все ж таки хочеться побачити та отримати відповіді по-суті під час роботи. Але не хочеться відвідувати практику кожного дня, мені здається декілька разів на тиждень було б достатньо, при цьому не відштовхуватись від дня тижня (вихідні чи будні) оскільки через це можна втрати можливість виходу в поле через несприятливу погоду, а наступна можливість може надати гірші результати.

Список використаної літератури

1. Рослинництво О.І. Зінченко, В.Н. Салатенко, М.А. Білоножко; За ред. О. І. Зінченка. - К.: Аграрна освіта, 2001. - 591 с.: іл.

2. Наукові основи агропромислового виробництва в зоні Степу України /редкол.: М.В. Зубець (голова) та ін. - К.: Аграрна наука. 2010. - 986 с.

. Справочник по климату СССР. Украинская ССР. Температура воздуха и почвы. Часть 2. Ленинград: Гидрометеорологическое издательство, 1967. - 608 с.

. Перелік сортів сільськогосподарських культур, рекомендованих до використання в Україні на 2013 рік.

. http://agroekspert.com.ua/ozwheat.html

. http://buklib.net/books/23791/

. http://www.saturn-eskort.com.ua/ru/proposals/seeds/wintercrops/wheat/23-sorts/287-ozimaya-pshenitsa-sostoyatelnost

. http://www.newocr.com

. http://market.institut-zerna.com/ru/

. Алімов Д.М. Технологія виробництва продукції рослинництва: підручник / Д.М. Алімов, Ю.В. Шелестов. - К.: Вища шк., 1995. - 271 с.

. Система ведення сільського господарства Дніпропетровської області // О.А. Любович, Є. М. Лебідь, В. І. Шеманьов та ін. - Дніпропетровськ, 2005. - 429 с.

. Лихочвор В.В. Рослинництво. Технології вирощування сільсько-господарських культур / В.В. Лихочвор, В.Ф. Петриченко, П.В. Іващук, О.В. Корнійчук. - За ред. В.В. Лихочвора, В.Ф. Петриченка. - 3-є вид., виправ., допов. - Львів: Українські технології, 2010. - 1088 с.

. Закон України «Про охорону праці», 18.12.2002 р.

. Правила охорони праці у сільськогосподарському виробництві. - К.: Форт, 2001. - 384 с.