Виборча система та виборче право по виборам народних депутатів України
Виборча система та виборче право по виборам народних депутатів України
Вступ
виборчий право голосування
На сьогоднішній день Україна перебуває в розпалі не тільки економічної, але й політичної кризи, де друга, є стимулятором першої. Вважаючи стабільне функціонування всіх гілок влади одним з головних критеріїв ефективного управління державою слід зазначити, що ключові проблеми невідповідності даного критерію до українських реалій обертаються навколо функціонування українського парламенту. Опираючись на представницький статус та виборність цього органу, слід зробити висновок, що виборча система - це той фактор, який має створювати певне підґрунтя для визначення подальшого характеру функціонування парламенту (а відповідно і характеру його взаємодії з іншими органами системи управління). Враховуючи сучасне деструктивне положення українського парламенту в системі державних органів України, слід зазначити, що модернізація виборчої системи є одним з найактуальніших проблем реформування українського законодавства, яке б зіграло важливу роль в стабілізації політичного життя країни.
У більшості сучасних держав вибори є невід'ємним елементом суспільно-політичного життя. Від їх характеру багато в чому залежить ступінь демократизму політичного режиму. Обмеження принципу виборності представницьких органів, запровадження необгрунтованих виборчих цензів, фальсифікація результатів голосування, як правило, означають перехід до авторитарних методів здійснення влади.
Виборче право - один з найважливіших інститутів конституційного права, а самі вибори в більшості розвинених демократичних країн представляють собою арену гострої політичної боротьби, хоча й обмеженою рамками чинного законодавства і сформованої політичною практикою. Тому під виборчим правом слід розуміти один з основних інститутів конституційного права, що складається з правових норм, санкціонованих законом правил і сформованих на практиці звичаїв, що регулюють порядок надання громадянам права участі у виборах і спосіб формування представницьких органів влади. У поняття виборчої системи входять методи встановлення результатів голосування, підрахунок поданих і визнаних дійсними, а також нечинними, голосів виборців і виявлення переможців на виборах.
Тож мета курсової роботи - розкрити суть, принципи виборчого права в Україні та його сучасний стан. Основним джерелом для написання роботи є відповідні статті Конституції України та Закони України.
1.Поняття виборчої системи і виборчого права
Виборче право розуміється в об'єктивному та суб'єктивному значенні. В об'єктивному - це усі норми права, які регламентують загальний порядок формування представницьких органів.
В суб'єктивному це право обирати (активне) та право бути обраним (пасивне) виборче право. Право обирати (активне) виборче право є загальним і називається так тому, що належить усім громадянам України, які досягли 18 років і є дієздатними. Право бути обраним (пасивне) виборче право є умовним (цензованим) тому, що залежить від багатьох умов (цензів).
Термін «виборча система» в науці використовується у двох значеннях - широкому і вузькому.
У широкому значенні під виборчою системою розуміють систему суспільних відносин, які складаються з виборами органів публічної влади та визначають порядок їх формування. Ці відносини регулюються конституційно-правовими нормами, які в сукупності утворюють конституційно-правовий інститут виборчого права.
Виборча система у вузькому значенні - це певний спосіб розподілу депутатських мандатів між кандидатами залежно від результатів голосування виборців або інших уповноважених осіб. При цьому виокремлюють три основні види виборчих систем, які різняться порядком установлення результатів голосування.
В різних країнах виборчі системи будуть відрізнятися за багатьма параметрами. Ця різноманітність визначається історичними, культурними особливостями, а також політичними завданнями. Як зазначають науковці, порівняно з іншими елементами політичної системи електоральними правилами легше маніпулювати, вони дозволяють створити перевагу кільком сильним партіям і звести нанівець роль дрібних партій або навпаки дати останнім право на парламентське представництво [4].
Розрізняють такі види виборчих систем, як мажоритарна, пропорційна і змішана (мажоритарно-пропорційна або пропорційно-мажоритарна).
Мажоритарна виборча система - це голосування за кандидата по виборчому округу і визнання його обраним на основі одержаної ним більшості голосів виборців. За цією системою відбуваються парламентські вибори у 76 країнах світу (Велика Британія, Франція, США, країни Латинської Америки, Африки, Тихоокеанського басейну). Ця система є традиційною і найбільш прийнятною для країн з так званою двопартійною системою, тобто за наявності двох сильних політичних партій. [5]
Залежно від вимог до більшості, необхідної для перемоги на виборах, розрізняють три основні різновиди мажоритарної виборчої системи: відносної, абсолютної і кваліфікованої більшості:
а) мажоритарна виборча система відносної більшості - це різновид мажоритарної виборчої системи, за якою обраним вважається той кандидат чи список кандидатів, що отримали у виборчому окрузі просту більшість голосів виборців, внесених до виборчих списків, навіть якщо ця більшість була менше половини поданих голосів. Ця система не передбачає проведення другого туру виборів, вона завжди результативна і проста при голосуванні, але відкрито спотворює волю виборців, тому що діє принцип - переможець отримує все. Тобто складається ситуація, коли голоси, які були подані за інших кандидатів, зовсім не враховуються. Прикладом цього може слугувати практика обрання президентських вибірників у США, де кожен штат посилає стільки виборників, скільки обирає конгресменів. Перемагає той список кандидатів у виборники, що набрав у цьому штаті хоча б відносну більшість голосів. Так, на президентських виборах 1980 р. у США кандидат від Республіканської партії Р.Рейган одержав 51,6% голосів і 90,9% місць у колегії виборників, кандидат від Демократичної партії Дж. Картер - відповідно 41,7% і 9,1%, а незалежний кандидат Д. Андерсон отримавши 6,7% голосів виборців, не одержав жодного місця у колегії виборників. Мажоритарна виборча система відносної більшості поширена в Австралії, Великобританії, Індії, Канаді, Нової Зеландії, США, Франції, Японії та ін.;
б) мажоритарна виборча система абсолютної більшості - це різновид мажоритарної виборчої системи, за якою обраним визнається той кандидат чи список кандидатів, що отримали у виборчому окрузі більше половини від загальної кількості поданих голосів виборців (50%+ один голос), внесених до виборчих списків. За цією системою встановлюється нижня межа участі виборців у голосуванні. Як правило, обов'язковий відсоток присутності виборців складає 50% (вибори президента), інколи - 25% або інша кількість виборців.
У світовій практиці зустрічається кілька різновидів цієї системи:
·система двох турів. Якщо жоден з кандидатів не набрав більше половини голосів виборців, проводиться другий тур виборів, в якому, як правило, беруть участь два кандидати, які домоглися кращих результатів, що дозволяє одному з них отримати більшість голосів (абсолютне або відносне);
·альтернативне голосування. Використовується при виборах у нижчу палату парламенту Австралії. В одномандатному окрузі виборець голосує за кількох кандидатів, відзначаючи цифрами (1,2,3 тощо) навпроти прізвищ тих, кому віддасться найбільша перевага (рейтингове голосування). Якщо жоден з кандидатів не отримує абсолютної більшості, з подальшого підрахунку виключаються кандидати з найменшими першими перевагами, а голоси, подані за них, передаються кандидатам других переваг. Потім виключаються кандидати з найменшою кількістю перших і других переваг. Перерозподіл голосів відбувається до того часу, поки один з кандидатів не набере абсолютну кількість голосів
в) мажоритарна виборча система кваліфікованої більшості - це досить рідкісний різновид мажоритарної виборчої системи, за якою обраним вважається той кандидат чи список кандидатів, що отримали не менше від заздалегідь встановленої законом більшості голосів виборців. Кваліфікована більшість зазвичай перевищує абсолютну більшість, але може бути й іншою (наприклад, 3/5, 2/3, 40%, 30% тощо всіх голосів). Наприклад, кандидату у депутати нижньої палати парламенту Чилі та кандидату на посаду Президента Азербайджану, щоб бути обраним, необхідно отримати в першому турі не менше 2/3 голосів виборців, що взяли участь у голосуванні, а кандидату на посаду Президента Коста-Ріки відповідно до ст. 138 Конституції цієї країни необхідно набрати 40% + один голос виборців. Якщо в першому турі жоден із кандидатів не набрав кваліфікованої більшості голосів, то проводиться другий (іноді і більше двох) тур виборів, в якому вимоги до більшості знижуються. Нерідко за цією системою обраним стає кандидат, за якого проголосувала меншість виборців. Тому вона ще менш результативна, ніж система абсолютної більшості і тому використовується зазвичай для обрання парламентом президента у парламентарній республіці.
Пропорційна виборча система - це голосування за списки кандидатів від політичних партій або інших політичних сил і розподіл місць у парламенті (депутатських мандатів) пропорційно до кількості голосів, відданих за списки. Нині вибори за пропорційною системою відбуваються у 49 країнах світу, в тому числі у 25 європейських (Іспанія, Португалія, Австрія, Швеція, Фінляндія, Норвегія, Бельгія, Росія). Ця виборча система застосовується, як правило, в тих країнах, де є кілька впливових партій, але жодна з них історично не має стабільної більшості в парламенті.[ 6. с.91]
Вибори із застосуванням цієї системи завжди проводяться або у багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі, або у багатьох багатомандатних виборчих округах і балотуються на таких виборах не окремі кандидати, а списки кандидатів у депутати від політичних партій. При цьому депутатські мандати по кожному виборчому округу розподіляються пропорційно до кількості поданих за них голосів виборців. Тобто виборці голосують не за конкретних кандидатів, а за весь список кандидатів від певної політичної партії.
Розподіл мандатів усередині партійного списку здійснюється за двома основними правилами:
а) правило "зв'язаних (жорстких) списків" - це коли порядок розташування кандидатів у списку визначається самою політичною партією, а виборець голосує не за конкретного кандидата, а за список у цілому. Тобто виборець не має право внести зміни до списку, що дає змогу політичної партії провести до парламенту будь-якого кандидата, поставивши його на чолі списку в тому окрузі, в якому вона має гарантовану кількість голосів. Такий підхід посилює владу партійної еліти, яка вирішує, хто займе перші місця у списку. Це правило діє в Албанії, Естонії, Ізраїлі, Росії та ін.;
б) правило "вільних (гнучких) списків" - це коли розташування кандидатів у списку проводить виборець, використовуючи преференційне голосування. Тобто у виборця є можливість висловити своє ставлення до кожного з кандидатів, внесених до списку, проставивши проти їх прізвищ відповідну позначку і тим самим показати, кого з кандидатів він бажає бачити обраним у першу чергу, кого - у другу тощо. Це правило діє в Австрії, Бельгії, Італії, Нідерландах, Фінляндії, Швеції, Швейцарії і багатьох інших країнах.
Крім того, існують пропорційні виборчі системи, де виборець, хоча і голосує за список в цілому, проте визначає, якому з кандидатів у середині списку він надає перевагу (відкритий список). Пропорційна виборча система закритих списків такої можливості виборцю не надає, розподіл місць у виборчому списку здійснюють партії на власний розсуд.
Для пропорційного розподілу мандатів використовують метод виборчої квоти чи метод дільників.
Виборча квота
Це найменша встановлена чинним законодавством частка голосів виборців, яка необхідна для обрання одного депутата. Здебільшого ця частка становить 4-5% голосів виборців, але бувають відхилення від цього показника у різних країнах у межах від одного до 10% і більше. Наприклад, у Нідерландах - 0,67%, Ізраїлі - 1%, Данії - 2%, Аргентині - 3%, Болгарії - 4%, Росії та Україні - 5%, Єгипті - 8%, Туреччині - 10%, а в Угорщині виборчий бар'єр складає 5%, якщо утворено блок з двох партій - 10%, з трьох - 15%. Іноді питання щодо запровадження "загороджувального пункту" вирішується конституційною нормою. Так, ч. 1 ст. 152 Конституції Португальської Республіки 1976 р. забороняє запроваджувати загороджувальний пункт. Це означає, що партії, які не набрали відповідного відсотка голосів виборців, не беруть участі у розподілі депутатських мандатів і не отримують представництва у парламенті. Тобто голоси виборців, подані за такі партії, не враховуються при визначенні виборчої квоти.
Різновидами виборчої квоти є природна виборча квота та штучна виборча квота.
Природна виборча квота обчислюється діленням числа голосів виборців у виборчому окрузі, поданих за списки кандидатів у депутати від політичних партій, що подолали загороджувальний бар'єр, на число мандатів в окрузі. Цей спосіб вперше запропонував англійський адвокат Томас Хер (1855 р.), і він характерний для Болгарії, Естонії, Румунії, Словаччини, Словенії, Угорщини, України та деяких інших держав.
Штучна виборча квота обчислюється діленням кількості поданих по виборчому округу голосів на кількість депутатських мандатів в окрузі з послідовним додаванням до останнього по одиниці, поки не буде розподілено всі мандати. Ця квота обчислюється із застосуванням методу Г. Друпа (1868 р.) або методу Е. Гогенбах-Бішофа (1888 р.). Наприклад, під час виборів до Національної Ради Австрійської Республіки застосовується штучна виборча квота швейцарського вченого Едуарда Гогенбах-Бішофа, яка вираховується за формулою:
О. = х : (у + 1)
де х - кількість голосів виборців по округу, у - кількість мандатів, що підлягають розподілу.
Метод дільників
Полягає у послідовному розподілу голосів, що були подані за кожний партійний список, на певні дільники. Наприклад, у п. 1 ст. 155 Конституції Португальської Республіки 1976 р. встановлено, що "депутати обираються за системою пропорційного представництва і на основі методу найбільшої середньої д'Ондта". Цей метод запропонував бельгійський математик Віктор д'Ондт (1882 р.), згідно якого число голосів, отриманих за кожним партійним списком у виборчому окрузі, ділиться на послідовний ряд цілих чисел, починаючи з одиниці, до цифри, що відповідає числу списків. Отримані частки розміщуються у порядку зменшення. Частка, порядковий номер якої відповідає кількості мандатів, що розподіляються, є спільним дільником. Кожна політична партія дістає за списком стільки мандатів, скільки разів спільний дільник вкладається у кількість отриманих за списком голосів. Цей метод та його різновиди застосовуються в Аргентині, Бельгії, Латвії, Німеччині, Польщі, Португалії, Росії, Швеції.
До позитивних моментів пропорційної системи виборів відносять такі:
* забезпечує більш адекватне представництво політичних сил;
* скорочує кількість "неврахованих" голосів виборців. Навіть при використанні виборчого барєру рідко буває, щоб виявилося неврахованим більше однієї четвертої голосів, і ще рідше ця кількість наближається до однієї другої;
* дозволяє забезпечити представництво меншостям (наприклад, етнічним, релігійним);
* стимулює створення партій і розвиток політичного плюралізму.
Але у цієї системи є слабкі сторони:
* слабкий звязок кандидата у депутати з виборцями;
* залежність депутата від партійної фракції у парламенті;
* породжує більшу кількість фракцій у парламенті, що змагаються між собою як наслідок негативно впливає на стабільність роботи останнього;
* сприяє формуванню (при парламентській і змішаній формах правління) коаліційних урядів, які інколи бувають менш ефективними і стабільними, ніж однопартійні уряди;
* потенційно збільшує вплив партійної еліти при формуванні виборчих списків, особливо якщо використовується система з закритим списком.
Західний політалог Р. Кац, проводячи дослідження у Великобританії, Ірландії та Італії, прийшов до таких висновків:
* пропорційне представництво сприяє прояву збоку партій більш ідеологізованих і радикальних позицій з політичних питань, ніж в умовах відносної більшості;
* у двопартійних системах ідеологічні позиції партій поступово наближаються;
* партії, які конкурують в малих округах, будуть переважно орієнтуватися на персонали лідера і патронаж, а партії, що конкурують у великих округах, будуть схильні до проблемної орієнтації [7, 645 с.].
Французький політолог М. Дюверже вивів закономірність, яка отримала назву "закону М. Дюверже". Згідно з цим законом, мажоритарна система відносної більшості сприяє становленню двопалатної системи (чергування двох великих партій при владі). Пояснюється це тим, що виборці будуть прагнути до "корисного" (стратегічного) голосування, тобто голосування за великі партії, які мають шанси на успіх, розуміючи, що голоси, подані за дрібні партії, "пропадуть". В цьому проявляється своєрідний "психологічний ефект" виборчої системи. Дрібні партії або приречені на постійну поразку, або змушені обєднуватися із однією з партій - "фаворитів". Мажоритарна система у два тури сприяє появі численних та відносно стабільних партій, які залежать одна від одної. Пропорційне представництво сприяє формуванню багатопартійності, що складається з самостійних і стабільних партій з жорсткою структурою Помічена М. Дюверже закономірність не є абсолютною і передбачає виключення [8].
Змішана виборча система - є поєднанням елементів мажоритарної та пропорційної виборчих систем, за якою одна частина депутатів парламенту чи іншого представницького органу обирається за мажоритарною виборчою системою, а друга частина - за пропорційною. Тобто при голосуванні виборець отримує два бюлетеня, за допомогою одного він голосує за окремого кандидата, а за допомогою другого - за партійний список кандидатів. Також комбінуються способи голосування і підрахунку голосів. Ця система застосовується в Австралії, Болгарії, Вірменії, Грузії, Італії, Литві, Мексиці, Німеччині, Польщі, Росії, Словенії, Угорщині, Україні, Японії.
За цією системою співвідношення елементів мажоритарної чи пропорційної виборчих систем може бути різним і залежно від цього розрізняють:
а) універсальну змішану виборчу систему - це коли місця у парламенті розподіляються порівну. Наприклад, при формуванні Верховної Ради України із 450 депутатів 225 обираються за мажоритарною виборчою системою відносної більшості в одномандатних округах і 225 - за пропорційною виборчою системою із закритими списками списками;
б) пропорційно-мажоритарну виборчу систему - це коли місця у парламенті розподіляються з домінуванням пропорційної виборчої системи. Наприклад, в Угорщині при формуванні парламенту одна третина місць відводиться депутатам, обраним за мажоритарною виборчою системою, а дві третини - депутатам, обраним за пропорційною виборчою системою за партійними списками в межах єдиного загальнонаціонального округу;
в) мажоритарно-пропорційну виборчу систему - це коли місця у парламенті розподіляються з домінуванням мажоритарної виборчої системи. Наприклад, в Італії у кожній територіальній одиниці 75% місць заміщаються в одномандатних округах шляхом застосування мажоритарної системи відносної більшості, а 25% - на основі конкуренції партійних списків за пропорційною системою.
Змішана виборча система сприяє розвитку та укрупненню партій, істотно не порушує представництва населення та принципів пропорційності, а також дає можливість виборцю обирати не тільки кандидатів, а і політичну партію, якій він надає перевагу. [9, 594 с.]
Яка ж з виборчих систем є кращою? Однозначної відповіді на це питання бути не може. Справа в тому, що будь-яку виборчу систему, її недоліки і переваги, можна оцінити лише у взаємодії з типом політичної системи, формою правління, характером політичної культури громадян конкретної країни, природою діючих у ній політичних партії, станом громадянського суспільства тощо. На кожному історичному етапі виборча система може або сприяти демократичному розвитку країни, або гальмувати його. Тому виборчі закони перестають відповідати своїм цілям мірою того, як розвиваються інші інститути суспільства і держави. Не випадково в умовах великих суспільних змін виборча система змінюється досить часто.
2.Принципи виборчого права
Принципи виборчого права закріплені в ст. 71 Конституції України та статтях Закону України «Про вибори народних депутатів». З них випливає, що вибори народних депутатів України є вільними і проводяться на принципах загального, рівного і прямого виборчого права при таємному голосуванні. Ці принципи носять універсальний характер, вони відносяться до всіх видів виборів.
Принцип загального виборчого права
Загальність виборчого права - це найважливіший демократичний принцип. Він означає, що виборчі права визнаються за всіма дорослими і психічно здоровими громадянами. Однак це ідеальний варіант, якого в житті практично не буває. Коло осіб, які мають виборчі права, обмежуються цензи, тобто спеціальними умовами. Цензи обов'язково повинні бути передбачені Конституцією. Першою такою умовою в Україні є громадянство. Відповідно до законодавства, що право обирати і бути обраним до України мають громадяни України. Іноземні громадяни та особи без громадянства, які проживають в Україні, виборчого права не мають. Крім того, в України існує обмеження пасивного виборчого права відносно громадян, які мають судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку (ст. 8 закону «Про вибори»). Наступний виборчий ценз - віковий. Він означає визнання за особою виборчих прав після досягнення певного віку. В Україні активне виборче право надається особам, які досягли 18 років, а пасивне виборче право регламентується декілька жорсткіше. Так, п. 1 ст. 8 Закону «Про вибори народних депутатів України» зазначено: «Депутатом може бути обраний громадянин України, який на день виборів досяг двадцяти одного року, має право голосу», а ст. 103 Конституції України встановлює тридцятип'ятирічний віковий ценз для кандидата в Президенти. Крім того, додається ценз осілості (тобто проживання в Україні певний час) для кандидата в народні депутати п'ять років, для кандидата в Президенти України - десять років.
Принцип несумісності
До пасивного виборчого права належить і таке обмеження, як несумісність. Воно полягає в тому, що народні депутати здійснюють свої повноваження виключно на постійній основі. Народний депутат України не може бути депутатом іншого представницького органу державної влади або органу місцевого самоврядування, а також перебувати на державній службі. Відповідно до Закону України «Про статус народного депутата України» статус депутата несумісний із заняттям будь-якої іншою діяльністю за сумісництвом з отриманням матеріальної винагороди, за винятком викладацької, наукової роботи та літературної, художньої та іншої творчої діяльності у вільний від роботи час. Принцип несумісності закріплюється в українському законодавстві виключно з метою звільнити народних депутатів для виконання ними складних і відповідальних депутатських обов'язків. За законами України права голосу не мають громадяни, визнані судом недієздатними. Крім перерахованих вище, будь-які обмеження виборчих прав громадян України залежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, освіти, мови, ставлення до релігії, політичних переконань, роду і характеру занять забороняються.
Конституційний Суд визнав неконституційним положення нового Закону «Про вибори народних депутатів України» 1997 р. про те, що здійснення виборчого права зупиняється для осіб, які за вироком суду перебувають у місцях позбавлення волі - на час перебування в цих місцях, і новий закон про вибори такого положення вже не має.
Принцип вільних виборів
Неучасть виборців у виборах називається абсентеїзм. Абсентеїзм може бути як політичним, так і аполітичним. Аполітичним абсентеїзм буває, якщо виборець не йде на вибори через хворобу, від'їзду, або тому, що його це просто не цікавить. Політичним абсентеїзм буває, коли виборець використовує свою неучасть у виборах як політичну демонстрацію, коли його не влаштовують висунуті кандидати, їх позиції, коли він вважає, що вибори не можуть бути чесними і т.д.
Гарантією вільного волевиявлення громадянина при голосуванні є і те, що в день голосування і під час подачі голосів у виборчих приміщеннях не допускається ніяка виборна агітація.
Рівне виборче право.
Цей принцип передбачає рівну для кожного виборця можливість впливати на результати виборів. Рівність виборчого права забезпечується, насамперед, наявністю у кожного виборця такого ж числа голосів, що і у будь-якого іншого виборця. Виборець включається тільки в один список по одному виборчому округу, і кожен виборець має один голос у багатомандатному і один голос в одномандатному округах; володіє рівним правом стати ініціатором висунення кандидата; рівним правом брати участь у передвиборчій агітації. Для дотримання принципу рівного виборчого права необхідно, щоб всі голоси мали рівну вагу, тобто рівний вплив на результат виборів. Це досягається забезпеченням єдиної норми представництва: на кожного депутата має доводиться однакове число жителів (з урахуванням цієї норми утворюються виборчі округи).
Виборче право здійснюється на рівних підставах всіма громадянами незалежно від їх раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак.
Пряме виборче право означає, що депутати обираються безпосередньо виборцями: кожен голосує особисто (виборчі бюлетені видаються тільки на підставі списку виборців і лише за пред'явленням документа, що засвідчує особу), голосування за інших осіб не допускається.
Принцип таємного голосування
Принцип таємного голосування полягає у виключенні зовнішнього спостереження і контролю над волевиявленням виборця. Сенс його в тому, щоб гарантувати повну свободу цього волевиявлення. [11, С.29-33 ] Ст.: Закону України «Про вибори народних депутатів» говорить: «Голосування на виборах депутатів є таємним: контроль над волевиявленням виборців забороняється». Забезпечується таємниця голосування відповідним порядком створення виборчих дільниць, формою виборчого бюлетеня, яка виключає можливість встановити, який бюлетень опустив у виборчу урну даний виборець, а також те, що виборець заповнює виборчі бюлетені в закритій від сторонніх поглядів кабіні, потім опускає бюлетень у виборчу скриньку. Реалізація принципу таємного голосування забезпечується також закріплене у Законі відповідальністю осіб, які порушили таємницю голосування.
Принцип гласності та відкритості виборчого процесу
Важливим моментом у підготовці та проведенні виборів є гласність і відкритість виборчого процесу (ст. 12). Виборчі комісії повинні інформувати громадян про свій склад, місцезнаходження, режим роботи, про утворення виборчих округів і дільниць, знайомити їх зі списком виборців, виборчими програмами (платформами) кандидатів у депутати, партій та їх виборчих блоків і т.д. Засоби масової інформації об'єктивно висвітлюють хід підготовки і проведення виборів депутатів. Гласність передбачає не тільки об'єктивне висвітлення виборчого процесу, але й участь громадськості в контролі за ходом проведення виборів, введення практики офіційних спостерігачів. Офіційними спостерігачами можуть бути представники від іноземних держав і міжнародних організацій, від громадських організацій України та кандидатів у народні депутати. Положення про статус офіційних спостерігачів розробляється і затверджується Центральною виборчою комісією, яка визначає порядок акредитації офіційних спостерігачів; повноваження та гарантії їх діяльності під час проведення виборчої кампанії.
Таким чином, виборча система в Україні базується на демократичних принципах. Вибори є вільним волевиявленням народу. Підготовка і проведення виборів і здійснюється в відкритій формі.
3.Порядок висування та реєстрації кандидатів у народні депутати
Закон України "Про вибори народних депутатів України" в редакції від 5 травня 2014 року передбачає, що вибори народних депутатів здійснюються на засадах змішаної виборчої системи : половина депутатського корпусу (225 депутатів) обираеться а пропорційною виборчою системою із закритими списками ( право висування належить виключно партіям, встановлений 5%-й прохідний бар'єр), інша половина обирається в одномандатних округах за мажоритарною системою відносної більшості.
Виборчий процес, по виборах народних депутатів України, включає такі етапи: 1) висування кандидатів у депутати; 2) утворення виборчих комісій (крім Центральної виборчої комісії); 3) реєстрація кандидатів у депутати; 4) проведення передвиборної агітації; 5) утворення спеціальних виборчих дільниць, що існують на тимчасовій основі; 6) складання списків виборців, їх перевірка та уточнення; 7) голосування; 8) підрахунок голосів виборців та встановлення підсумків голосування; 9) встановлення результатів виборів депутатів та їх офіційне оприлюднення; 10) припинення повноважень окружних та дільничних виборчих комісій. У випадках, передбачених цим Законом, виборчий процес включає також такі етапи: 1) повторне голосування; 2) підрахунок голосів виборців та встановлення підсумків повторного голосування. Виборчий процес завершується через п'ятнадцять днів після дня офіційного оприлюднення Центральною виборчою комісією результатів виборів депутатів.
Суб'єктами виборчого процесу є: 1) виборець; 2) Центральна виборча комісія, а також інша виборча комісія, утворена відповідно до цього Закону; 3) партія, що висунула кандидата у депутати; 4) кандидат у депутати, зареєстрований у порядку, встановленому цим Законом; 5) офіційний спостерігач від партії, яка висунула кандидатів у депутати у загальнодержавному окрузі, від кандидата у депутати в одномандатному окрузі, від громадської організації, який зареєстрований у порядку, встановленому цим Законом (далі - офіційний спостерігач від партії, кандидата у депутати, громадської організації).
Висування кандидатів у депутати є однією з найважливіших стадій виборчого процесу. На цій стадії визначається коло осіб, з-поміж яких будуть обрані Президент України, народні депутати України, депутати місцевих рад, сільські, селищні, міські голови. Кандидатом може бути висунутий будь-який громадянин України, який є суб'єктом пасивного виборчого права.
Вибори народних депутатів можуть бути черговими або позачерговими. Чергові вибори депутатів проводяться у зв'язку із закінченням конституційного строку повноважень Верховної Ради України і не потребують окремого рішення про їх призначення. Позачергові вибори народних депутатів призначаються Президентом України з підстав і в порядку, встановлених Конституцією України.
Висування кандидатів у депутати розпочинається за 90 днів і закінчується за 79 днів до дня виборів. Висування здійснюється політичними партіями, дозволяеться також само висування.
Депутатом може бути обраний громадянин України (ценз громадянства), який на день виборів досяг двадцяти одного року (віковий ценз), має право голосу і проживає в Україні протягом останніх п'яти років (ценз осілості).
Не може бути висунутий кандидатом й обраний депутатом громадянин, який має судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку.
Право висування кандидатів у депутати у загальнодержавному окрузі реалізується виборцями через партії у порядку, передбаченому Законом України «Про вибори народних депутатів України».
Право висування кандидатів у депутати у одномандатних округах реалізується виборцями через партії або шляхом самовисування у порядку, передбаченому цим Законом.
Порядок висування кандидатів у депутати партією
. Висування кандидатів, формування та затвердження виборчого списку кандидатів у депутати від партії у загальнодержавному окрузі та висування кандидатів у депутати від партії в одномандатних округах здійснюється партією на з'їзді (зборах, конференції) у порядку, встановленому статутом партії.
. Партія може висунути кандидатом у депутати особу, яка є членом цієї партії, або безпартійну особу, яка відповідно до статті 9 цього Закону має право бути обраною депутатом.
. Партія може висунути:
) виборчий список кандидатів у депутати від партії у загальнодержавному окрузі у кількості, яка не перевищує 225 осіб;
) по одному кандидату у депутати в кожному одномандатному окрузі.
. Форма виборчого списку кандидатів у депутати від партії затверджується Центральною виборчою комісією не пізніш як за сто двадцять днів до дня голосування.
У загальнодержавному виборчому округу обираються 225 народних депутатів за пропорційною виборчою системою . Правом висувати кандидатів у цьому окрузі наділено політичні партії. Кандидати висуваються партією на з'їзді партії, який проводиться відповідно до її статуту. Причому парті я висуває кандидатів у формі виборчого списку ( не більше 225 кандидатів), а це означає, що розподіл мандатів після виборів усередині списку здійснюється залежно від розташування того чи іншого кандидата у списку. Дозволяється висувати партії кандидатом особу, яка є членом цієї партії або є безпартійною. Особа може бути кандидатом за виборчим спском лише однієї партії.
Центральна виборча комісія реєструє кандидатів у депутати, включених до виборчого списку партії, за умови отримання нею таких документів: заяви про реєстрацію кандидатів у депутати, підписаної керівником партії та скріпленої печаткою партії; копій свідоцтва про реєстрацію партії та її статуту, засвідчених безоплатно центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері реєстрації (легалізації) обєднань громадян, після оголошення про початок виборчого процесу; рішення вищого керівного органу партії, прийнятого відповідно до її статуту, про висування кандидатів у депутати; виборчого списку кандидатів у депутати від партії за формою, затвердженою Центральною виборчою комісією, на паперових носіях; заяв осіб, включених до виборчого списку партії, про згоду балотуватися кандидатом у депутати від цієї партії із зобов'язанням у разі обрання депутатом припинити діяльність чи скласти представницький мандат, які відповідно до Конституції України та законів України несумісні з мандатом народного депутата України, та згоду на оприлюднення біографічних відомостей у зв'язку з участю у виборах, а також із зобов'язанням у разі обрання депутатом протягом місяця після офіційного оприлюднення результатів виборів передати в управління іншій особі належні їм підприємства та корпоративні права у порядку, встановленому законом (або зазначенням, що таких немає); автобіографій осіб, на паперових носіях та в електронному вигляді, включених до виборчого списку партії; декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру кожного кандидата у депутати ; документа про внесення грошової застави; по 4 фотографії кожного з кандидатів, включених до виборчого списку партії, розміром 4х6 сантиметрів на паперових носіях та в електронному вигляді; ксерокопій першої та другої сторінок паспорта громадянина України кожного з кандидатів. Разом з цими документами партія подає до Центральної виборчої комісії передвиборну програму партії на паперових носіях, засвідчену підписом керівника партії і скріплену печаткою партії, та в електронному вигляді, викладену державною мовою, яка оприлюднюється на офіційному веб-сайті Центральної виборчої комісії.
Партія, яка висунула виборчий список кандидатів у депутати у загальнодержавному окрузі, після початку виборчого процесу та до подання документів Центральній виборчій комісії для реєстрації кандидатів у депутати вносить в безготівковому порядку на спеціальний рахунок Центральної виборчої комісії грошову заставу в розмірі однієї тисячі розмірів мінімальної заробітної плати.
Грошова застава повертається партії, яка отримала право брати участь у у розподілі мандатів, тобто за результатами виборів отримала 5% та більше голосів виборців.
В одномандатних виборчих округах кандидати висуваються також партіями (не більше одного кандидата на округ),однак дозволяється і самовисування. Парії висувають кандидатів на зїздах Реєстрацію кандидатів здійснює ЦВК.
Окрім подачі документів,передбачених Законом,обов'язковим для реєстрації є внесення кандидатом (чи партією) грошової застави у розмірі 12-ти мінімальних розмірів заробітної плати. Грошова застава повертається кандидату в разі його перемоги на виборах.
Одна і та ж особа може бути включена до виборчого списку кандидатів у депутати від партії або висунута лише в одному з одномандатних виборчих округів у порядку висуваня партією чи в порядку самовисування.
Законом України передбачена можливість скасування реєстрації кандидатів. Це можливо у таких випадках:
)звернення кандидата у депутати не пізніш як за 20 днів до дня голосування із письмовою заявою про відмову балотуватися;
)звернення партії не пізніш як за 12 днів до дня голосування про скасування рішення щодо реєстрації кандидата у депутати;
)припинення громадянства України кандидата у депутати;
)вибуття кандидата у депутати за межі України на постійне проживання чи з метою отримання політичноо притулку;
)визнання кандидата у депутати недієздатним;
)набрання щодо кандидата у депутати законної сили обвинувальним вироком суду за вчинення умисного злочину;
)порушення вимог про можливість балотуватись однією особою тільки за виборчим списком однієї партії та вимог про можливість балотуватися тільки в одному окрузі;
)віявлення ЦВК обставин,які свідчать про відсутність у особи,висунутої кандидатом у депутати,пасивного виборчого права.
4.Передвиборна агітація: поняття, форми та порядок проведення
Загалом можна виділити два основних підходи до врегулювання агітаційної діяльності. Один з них - умовно його можна охарактеризувати як „ліберальний - полягає у тому, що передвиборна агітація розглядається лише у вузькому розумінні відповідного поняття - як агітація за або проти кандидатів. За такого підходу більшість форм інформаційного впливу на виборців взагалі не вважаються передвиборною агітацією з усіма наслідками, що звідси випливають. Проте існує багато прихильників іншого погляду на передвиборну агітацію - як на інформаційну діяльність, спрямовану на підвищення поінформованості виборців про субєктів виборчого процесу, створення позитивного або негативного ставлення до субєктів виборчого процесу. Такий підхід має ряд позитивів, зокрема - забезпечення рівних можливостей субєктів виборчого процесу у здійсненні агітації, однак і породжує низку проблем. Серед яких, наприклад, складність проведення межі між передвиборною агітацією та звичайним інформуванням про поточні політичні події (зїзди партій, заяви лідерів партій і блоків тощо). Розширене тлумачення поняття передвиборної агітації може призвести до обмеженняконституційного права на вільне вираження поглядів та переконань. [12, С. 26-29.]
Законом України «Про вибори народних депутатів України» (далі - Закон) доволі детально регламентуються проведення передвиборної агітації як етапу виборчого процесу. Розділ ІХ Закону розкриває поняття передвиборної агітації, форми і засоби передвиборної агітації, строки проведення передвиборної агітації, порядок використання засобів масової інформації різних видів, обмеження щодо ведення передвиборної агітації тощо.
Статтею 68 Закону визначено поняття, основні форми і засоби передвиборної агітації, джерела покриття видатків на її проведення, основні умови проведення публічних заходів передвиборної агітації, обовязки органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування у цій сфері.
Відповідно до частини першої статті 68 Закону передвиборна агітація - це здійснення будь-якої діяльності з метою спонукання виборців голосувати за або не голосувати за певного кандидата у народні депутати України або політичну партію - субєкта виборчого процесу.
Частиною другою цієї статті Закону визначено, що передвиборна агітація може проводитись у таких формах:
) проведення зборів громадян, інших зустрічей з виборцями;
) проведення мітингів, походів, демонстрацій, пікетів;
) проведення публічних дебатів, дискусій, "круглих столів", прес-конференцій стосовно положень передвиборних програм та політичної діяльності партій - суб'єктів виборчого процесу чи політичної діяльності кандидатів у депутати;
) оприлюднення в друкованих та аудіовізуальних (електронних) засобах масової інформації політичної реклами, виступів, інтерв'ю, нарисів, відеофільмів, аудіо- та відеокліпів, інших публікацій та повідомлень;
) розповсюдження виборчих листівок, плакатів та інших друкованих агітаційних матеріалів чи друкованих видань, в яких розміщено матеріали передвиборної агітації;
) розміщення друкованих агітаційних матеріалів чи політичної реклами на носіях зовнішньої реклами;
) проведення концертів, вистав, спортивних змагань, демонстрації фільмів та телепередач чи інших публічних заходів за підтримки партії - суб'єкта виборчого процесу чи кандидата у депутати, а також оприлюднення інформації про таку підтримку;
) публічні заклики голосувати за або не голосувати за партію - суб'єкта виборчого процесу, кандидата у депутати або публічні оцінки діяльності цих партій чи кандидатів у депутати;
) встановлення агітаційних наметів;
10) в інших формах, що не суперечать Конституції України та законам України.
Частиною шостою статті 68 Закону передбачено пра-во політичної партії - субєкта виборчого процесу, кандидата у народні депутати України, зареєстрованого в одномандатному виборчому окрузі, проводити свою передвиборну агітацію за рахунок двох джерел:
коштів Державного бюджету України, виділених на підготовку та проведення виборів народних депутатів України;
коштів виборчих фондів політичних партій - субєктів виборчого процесу, кандидатів у народні депутати України, зареєстрованих в одномандатних виборчих округах.
При цьому кандидати у народні депутати України, які зареєстровані у загальнодержавному багатомандатному виборчому окрузі, можуть здійснювати передвиборну агітацію за кошти виборчого фонду політичної партії - субєкта виборчого процесу.Також відповідно до частини пятої статті 69 Закону політична партія - субєкт виборчого процесу може виготовляти друкований матеріал своєї передвиборної агітації із застосуванням обладнання, що їй належить.
Крім того Законом передбачено виготовлення за рахунок і в межах коштів Державного бюджету України, виділених на підготовку і проведення виборів народних депутатів України, інформаційних плакатів політичних партій - субєктів виборчого процесу з розрахунку не менш як по два примірники на кожну виборчу дільницю та інформаційних плакатів кандидатів у народні депутати України, зареєстрованих в одномандатних виборчих округах, із розрахунку по дві тисячі примірників на кож-ного кандидата у народні депутати України. Такі плакати зобовязано виготовляти відповідно Центральною виборчою комісією та окружні виборчі комісії. [13, 21 с.]
Партія, кандидати у депутати від якої зареєстровані у загальнодержавному окрузі, кандидати у депутати мають право розпочати свою передвиборну агітацію з дня, наступного за днем прийняття виборчою комісією рішення про реєстрацію кандидатів у депутати.
Передвиборна агітація закінчується о 24 годині останньої п'ятниці перед днем виборів.
Громадяни України мають право вільно і всебічно обговорювати передвиборні програми партій (блоків), кандидатів у депутати від яких зареєстровано в багатомандатномуокрузі, кандидатів у депутати, зареєстрованих в одномандатному окрузі, політичні, ділові та особисті якості кандидатів у депутати, вести агітацію за або проти.
До передвиборної агітації не відносяться офіційні повідомлення в період виборчого процесу (без коментарів, які можуть мати агітаційний характер, а також відео-, аудіозаписи, кінозйомки, фотоілюстрації) про дії кандидатів у депутати, пов'язані з виконанням ними посадових (службових) повноважень,
Пропозиції щодо удосконалення правового регулювання передвиборної агітації:
Перш за все, встановлені Законом обмеження щодо здійснення передвиборної агітації необхідно уніфікувати з відповідними обмеженнями, встановленими Законом „ Про вибори народних депутатів України. Зазначене стосується, наприклад, строків поширення інформації про результати опитування громадської думки, вимог до цієї інформації, встановлення заборони коментувати чи оцінювати зміст матеріалів передвиборної агітації до та після їх трансляції, здійснення передвиборної агітації у транспортних засобах загального користування.
Встановлені законом обмеження мають поширюватись не на розміщення політичної реклами, а саме на передвиборну агітацію. Встановлення такого співвідношення між цими поняттями дозволяє більш чітко визначити:
а) вартість виборчої кампанії субєктів виборчого процесу за прямими методами (на підставі укладених угод про розміщення агітаційних матеріалів) та непрямими методами (через оцінку вартості ефірного часу та друкованих площ, відведених для висвітлення діяльності субєктів виборчого процесу, без укладання відповідних угод - в інформаційно-аналітичних передачах, новинах і т.п.);
б) узгодити встановлені заборони щодо поширення інформації про субєктів виборчого процесу з демократичними стандартами, зокрема - правом на вільне вираження поглядів і переконань (якщо обєктом заборон є не передвиборна агітація, а політичне реклама, то безкоштовне висвітлення діяльності субєктів виборчого процесу унеможливлюється).
Суттєвої конкретизації потребують норми виборчих законів, якими встановлена відповідальність за матеріальне заохочення виборців (прямий та непрямий підкуп). Зокрема, мають бути конкретизовані ознаки непрямого підкупу виборців, визначені підстави та види відповідальності субєктів, які здійснюють передвиборну агітацію, що супроводжується наданням товарів, послуг, виконанням робіт тощо, чітко визначено коло субєктів відповідальності. [14, ст. 19]
5.Порядок голосування, підрахунку голосів виборців та встановлення результатів виборів народних депутатів
Голосування проводиться в день виборів з восьмої до двадцятої години без перерви. На закордонних виборчих дільницях голосування проводиться за місцевим часом країни, де утворені ці дільниці.
Організація проведення голосування та підтримання у приміщенні для голосування належного порядку, забезпечення таємності волевиявлення виборців під час голосування покладаються на дільничну виборчу комісію. Перебування працівників органів внутрішніх справ у приміщенні для голосування в інших випадках забороняється.
Виборець може перебувати у приміщенні для голосування лише протягом часу, необхідного для голосування.
Виборчі бюлетені заповнюються виборцем особисто в кабіні для таємного голосування. Під час заповнення виборчих бюлетенів забороняється присутність у кабіні для таємного голосування інших осіб. Виборець, який внаслідок фізичних вад не може самостійно заповнити виборчий бюлетень, має право з відома голови або іншого члена дільничної виборчої комісії скористатися допомогою іншого виборця, крім члена виборчої комісії, кандидата у депутати, уповноваженої особи партії (блоку), офіційного спостерігача.
Виборець не має права передавати свій виборчий бюлетень іншим особам.
У виборчому бюлетені виборець робить одну позначку плюс («+») або іншу, що засвідчує його волевиявлення, у квадраті проти назви партії (блоку), за кандидатів у депутати від якої (якого) він голосує. Виборець може голосувати за кандидатів у депутати лише від однієї партії (блоку) або не підтримати кандидатів у депутати від жодної партії (блоку). У разі непідтримання кандидатів у депутати від жодної партії (блоку) виборець робить позначку плюс («+») або іншу, що засвідчує його волевиявлення, у квадраті проти слів Не підтримую кандидатів від жодної політичної партії, виборчого блоку політичних партій.
Виборець особисто опускає заповнений виборчий бюлетень до виборчої скриньки. Виборець, який через фізичні вади не може самостійно опустити виборчий бюлетень до виборчої скриньки, має право з відома голови або іншого члена дільничної виборчої комісії доручити зробити це у своїй присутності іншій особі, крім члена виборчої комісії, кандидата у депутати, уповноваженої особи партії (блоку), офіційного спостерігача.
Порядок підрахунку голосів на виборчій дільниці
Підрахунок голосів виборців на виборчій дільниці здійснюється відкрито і гласно членами дільничної виборчої комісії на її засіданні, яке проводиться у тому ж приміщенні, де відбувалося голосування.
Дільнична виборча комісія на підставі списку виборців встановлює кількість виборців на виборчій дільниці. Ця кількість оголошується і заноситься секретарем виборчої комісії до протоколу про підрахунок голосів виборців на виборчій дільниці.
Голова дільничної виборчої комісії підсумовує кількість невикористаних виборчих бюлетенів та оголошує її. Оголошена кількість невикористаних бюлетенів заноситься секретарем дільничної виборчої комісії до протоколу про підрахунок голосів виборців на виборчій дільниці.
Дільнична виборча комісія на своєму засіданні складає протокол про підрахунок голосів виборців на виборчій дільниці за формою, встановленою Центральною виборчою комісією.
Транспортування документів, зазначених у частині дев'ятій статті 72 цього Закону, здійснюється представниками трьох різних партій (блоків), серед яких голова дільничної виборчої комісії або заступник голови та два члени цієї виборчої комісії - представники двох інших партій (блоків), які набрали найбільшу кількість голосів на виборчій дільниці, у супроводі працівника органів внутрішніх справ України. За своїм бажанням інші члени дільничної виборчої комісії, кандидати у депутати, уповноважені особи партій (блоків), офіційні спостерігачі можуть супроводжувати транспортування документів.
Встановлення результатів виборів депутатів
. Центральна виборча комісія на своєму засіданні на підставі протоколів територіальних виборчих комісій про підсумки голосування в межах відповідних територіальних виборчих округів та протоколів закордонних дільничних виборчих комісій не пізніш як на п'ятнадцятий день з дня виборів встановлює результати виборів депутатів, про що складає протокол. До протоколу про результати виборів депутатів заносяться прописом та цифрами такі відомості:
) кількість виготовлених виборчих бюлетенів;
) кількість виборчих бюлетенів, одержаних територіальними виборчими комісіями;
) кількість виборчих бюлетенів, одержаних дільничними виборчими комісіями;
) кількість виборців, внесених до списків виборців на виборчих дільницях;
) кількість невикористаних виборчих бюлетенів;
) кількість виборців, які отримали виборчі бюлетені;
) кількість виборців, які взяли участь у голосуванні;
) кількість виборчих бюлетенів, визнаних недійсними;
) кількість голосів виборців, поданих за кандидатів у депутати, включених до виборчого списку кожної партії (блоку);
) відсоток голосів виборців, поданих за кандидатів у депутати, включених до виборчого списку кожної партії (блоку), у відношенні до кількості виборців, які взяли участь у голосуванні;
) кількість виборців, які не підтримали кандидатів у депутати, включених до виборчих списків партій (блоків), від жодної партії (блоку);
) відсоток голосів виборців, які не підтримали кандидатів у депутати, включених до виборчих списків партій (блоків), від жодної партії (блоку), у відношенні до кількості виборців, які взяли участь у голосуванні.
. Право на участь у розподілі депутатських мандатів набувають кандидати у депутати, включені до виборчих списків партій (блоків), що отримали три і більше відсотків голосів виборців, які взяли участь у голосуванні у загальнодержавному виборчому окрузі.
. Депутатські мандати розподіляються між виборчими списками партій (блоків) пропорційно до кількості отриманих голосів виборців кандидатами у депутати, включеними до виборчих списків партій (блоків), які зазначені у частині третій цієї статті, у послідовності, визначеній частинами шостою - восьмою цієї статті.
. Кількість голосів виборців, необхідних для отримання одного депутатського мандата (далі - виборча квота), обчислюється шляхом ділення сумарної кількості голосів виборців, поданих за кандидатів у депутати, включених до виборчих списків партій (блоків), що отримали три і більше відсотків голосів виборців, на число депутатських мандатів.
. Кількість голосів виборців, поданих за кандидатів у депутати, включених до виборчих списків кожної партії (блоку), що набули право на участь у розподілі депутатських мандатів, ділиться на виборчу квоту. Ціла частина отриманого числа становить кількість депутатських мандатів, що отримали кандидати у депутати від цієї партії (блоку). Дробові залишки враховуються при розподілі відповідно до частини восьмої цієї статті решти депутатських мандатів.
. Партії (блоки), кандидати у депутати від яких мають більші порівняно з іншими дробові залишки після ділення, отримують по одному додатковому депутатському мандату, починаючи з виборчого списку партії (блоку), що має найбільший дробовий залишок.
Офіційне оприлюднення результатів виборів
Центральна виборча комісія не пізніш як на п'ятий день з дня встановлення результатів виборів офіційно оприлюднює результати виборів депутатів у газетах "Голос України" та "Урядовий кур'єр".
Відшкодування витрат партій, пов'язаних з фінансуванням їхньої передвиборної агітації
Партії (партії, що входили до блоків), виборчі списки яких отримали три і більше відсотків голосів виборців, які взяли участь у голосуванні, отримують право на відшкодування за рахунок Державного бюджету України витрат, пов'язаних з фінансуванням своєї передвиборної агітації, у розмірі фактично здійснених витрат, але не більше ста тисяч розмірів мінімальних заробітних плат.
Реєстрація обраних депутатів
Особа, обрана депутатом, для її реєстрації народним депутатом України зобов'язана подати до Центральної виборчої комісії не пізніш як на двадцятий день з дня офіційного оприлюднення результатів виборів депутатів документ про її звільнення з роботи (посади), не сумісної з депутатським мандатом, та (або) копію зареєстрованої заяви про припинення дії іншого представницького мандата, поданої до відповідної ради. Після складення депутатом присяги народного депутата України Центральна виборча комісія не пізніш як на сьомий день видає йому посвідчення народного депутата України та нагрудний знак встановленого нею зразка.
Висновок
Одним із пріоритетних видів прав і свобод особи в Україні, які передбачені новою Конституцією, є політичні права і свободи. Вони властиві, як правило, лише громадянам України або переважно їм. Це їх суб'єктивні права і свободи у політичній сфері або переважно у цій сфері. Вони опосередковують собою насамперед взаємовідносини особи і держави як політичної організації суспільства, особи й органів державної влади та місцевого самоврядування, особи і народу в цілому як носія і джерела влади, особи й політичних партій та інших політичних інститутів держави і суспільства.
Пріоритетним політичним правом, яке належить громадянам України, є право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському і місцевому референдумах, вільно обирати й бути обраним до органів державної влади та органів місцевого самоврядування.
Найважливішим з цих прав є право голосу, тобто право брати участь у всеукраїнському і місцевому рефе рендумах, вільно обирати й бути обраним до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, що охоплює собою активне і пасивне виборче право.
Виборче законодавство повинно виконувати роль стимулюючих норм для суспільного прогресу поряд із віддзеркаленням суспільних настроїв. В умовах України це законодавство має динамічно розвиватися, створюючи умови для підвищення ефективності роботи державної влади. [15, 512 с.]
Для визначення результатів голосування використовуються спеціальні виборчі системи, тобто встановлений законом або іншим нормативним актом спосіб визначення результатів голосування і порядок розподілу мандатів між партіями. Традиційну і найбільш поширеними виборчими системами є дві: система пропорційного представництва (пропорційна) і система більшості (Мажоритарна). Вони в свою чергу мають кілька різновидів. В окремих країнах зустрічається змішана система. Більшість країн використовують і ту й іншу системи залежно від виду виборів. Мажоритарна система передбачає, що для обрання кандидат повинен отримати більшість голосів виборців даного округу або країни в цілому (якщо мова йде про виборах прези-дента). Вона може застосовуватися в одномандатних округах, тоді кожна партія виставляє лише одного кандидата, і виборець голосує за кандидата тієї чи іншої партії. Якщо система більшості застосовується в багатомандатних округах, партія виставляє відразу цілий список своїх кандидатів, і виборець голосує не за окремих кандидатів, а за партійний список в цілому. Партійний список, що зібрав більшість голосів, забирає всі мандати по даному округу.
Мажоритарна система передбачає розподіл мандатів таким чином, що кандидат чи політична партія, отримала в даному виборчому окрузі більшість голосів, отримує мандат або всі мандати від даного округу. Мажоритарна виборча система не в змозі адекватно відобразити дійсну розстановку політичних сил на виборах, оскільки її основне призначення полягає в забезпеченні стабільності існуючої системи. Зазвичай мажоритарна система має два різновиди: абсолютного або відносної більшості. Мажоритарна система абсолютної більшості передбачає, що переможець на виборах має отримати більше половини (50% плюс один голос) усіх визнаних дійсними голосів у даному окрузі. Така система застосовується на виборах президентів у ряді латиноамериканських країн. На практиці вона малоефективна і часто нерезультативна, оскільки для того щоб зібрати більше половини голосів виборців, окремому кандидату чи політичній партії необхідно володіти дуже великим впливом у виборчому окрузі або в цілому по країні.
В Україні, як відомо, ще донедавна, в тому числі на парламентських і місцевих виборах, для підрахунку голосів на виборах застосовувалася мажоритарна система абсолютної більшості. Нині ця система збережена тільки на виборах Президента України.
В Україні парламент обирається на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування по-пропорційною системою. Усього обирається 450 депутатів. У період з 2002 по 2006 рік Верховна Рада України прийняла велику кількість законодавчих актів безпосередньо пов'язаних зі зміною форми правління держави на парламентську республіку. У свою чергу піддалася зміні і сама виборча система України: відбувся перехід від мажоритарно-пропорційної моделі формування парламенту до пропорційної, що не могло не вплинути на інші інститути конституційного права, на підставі яких більшою мірою і оновилася законодавча база всього конституційного права України. [16, С.11-13.]
Список використаної літератури
1.Конституція Україна від 28.06.1996 року. - К.: Вид-во Верховної Ради України, 1996.c змінами та доповненнями від 8.12.2004
2.Закон "Про вибори народних депутатів України"
.Закон України „Про Центральну виборчу комісію // Відомості Верховної ради. - 2004. - № 36. - С.448.
.Рагозин Н. Развитие партийной системы Укпаины// Полис.- 2004.- № 1.
.Білоус А.О. Політико-правові системи: світ і Україна [Текст]: навч.посіб. / А.О.Білоус. - К.: Асоціація молодих українських політологів і політиків, 2000. - 200 с.
.Антошенко В.Г., Бабкін В.Д., Бабкіна О.В., Бебак В.М., Головатий М.Ф. Політологія: Підручник. - 2-ге вид., перероб., доп -К.: ВЦ «Академія», 2002., с.91
.Гелів С.Д. Рутар С.М. Політологія: навчальний посібник. - К: „Знання, КОО, 2004. - 645 с.
.Поліщук І. Політичні партії як субєкти виборчого процесу. //www.cvk.gov.ua/visnyk/pdf/2008_1/visnik_st_9.pdf
.Кирилюк Ф.М. Новітня політологія [Текст]: навч.посіб. [для студ. вищ. навч. закладів] / Ф. М. Кирилюк. - К.: Центр учбової літератури, 2009. - 594 с.]
. Заєць Н. Вибори як реалії сучасної державно-правової дійсності: теоретичний аспект // Право України.- 2007. - № 11 - С. 26-29.
. Кривенко Л. «Регламентація діяльності парламенту І парламентська реформа в Україні». Юридичний вісник № 4. 1999. С.29-33
. Констітуційне право України / за ред. В.Ф. Погорілка. - К.: Наукова думка, 1999 .- 734 с.
.ВІСНИК Центральної виборчої комісії № 2 (26) 2013 р. - 21 с.
. Збірка робіт третьої щорічної міжнародної конференції «парламентські читання» (2013), ст. 19
.Кравченко В.В. Конституційне право України : Навчальний посібник. - Вид. 3-тє, виправл. Та доповнен. К.: Атіка, 2004 - 512 с.