Боротьба з наркозлочинами: питання теорії і практики

  • Вид работы:
    Дипломная (ВКР)
  • Предмет:
    Основы права
  • Язык:
    Украинский
    ,
    Формат файла:
    MS Word
    105,29 Кб
  • Опубликовано:
    2015-05-01
Вы можете узнать стоимость помощи в написании студенческой работы.
Помощь в написании работы, которую точно примут!

Боротьба з наркозлочинами: питання теорії і практики













Боротьба з наркозлочинами: питання теорії і практики

ВСТУП

наркозлочин кріміналістичний правовий

Злочинність у сфері наркообігу, якій властиві організованість, професіоналізм, транснаціональний характер, діяльність якої має особливо тяжкі наслідки становить небезпеку не лише національним інтересам України, а й всьому світовому співтовариству.

Статистичні дані департаменту інформаційних технологій МВС України свідчать про стійку тенденцію зростання обсягів незаконного наркообігу та збільшення кількості споживачів наркотичних засобів в Україні, а традиційно високий рівень латентності злочинів у цій сфері дає підстави для висновку про те, що реальні масштаби наркотизму несуть суттєву загрозу безпеці суспільства і держави. Тому питання боротьби з незаконним наркообігом є надзвичайно актуальними.

Зазначені питання досліджували фахівці у галузях оперативно-розшукової діяльності, криміналістики та кримінального процесу. Так, значний внесок у наукову розробку їх окремих аспектів зробили Ю.В. Баулін, А.В. Бережной, А.А. Венедіктов, О.М. Джужа, В.О. Глушков, Е.О. Дідоренко, І.О. Доброрез, О.Ф. Долженков, О.Ф. Дудар, А.В. Іщенко, Н.С. Карпов, Я.Ю. Кондратьєв, В.С. Кузьмічов, Б.Є. Лукянчиков, О.Р. Михайленко, Л.Ю. Мезенцева, В.Г. Назаренко Д.Й. Никифорчук, Ю.Ю. Орлов, Р.М. Павленко, М. А. Погорецький, Ю.Г. Пономаренко, В.Г. Пшеничний, Е.В. Расюк, І.В. Смірнова, О.О. Сердюк, О.М. Стрільців, Р.В. Тарасенко, М.С. Хруппа та інші науковці. Однак питання боротьби з незаконним наркообігом досліджені не в повному обсязі.

Метою дипломної роботи є виявлення проблем боротьби з наркозлочинами та підготовка пропозицій щодо її вдосконалення.

Для досягнення зазначеної мети ставилися такі основні завдання:

·сформулювати поняття та провести класифікацію наркозлочинів;

·розкрити сутність та загальні засади боротьби з наркозлочинами;

·визначити поняття і структуру механізму протидії наркозлочинам;

·визначити сучасний стан наркозлочинності;

·розкрити зміст основних причин і умов, що сприяють скоєнню злочинів у сфері незаконного наркообігу;

·провести типологію злочинців у сфері незаконного наркообігу;

·визначити загальносоціальні і спеціально-кримінологічні заходи попередження злочинів у сфері незаконного наркообігу.

Обєктом дослідження є суспільні відносини, що повязані з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин, прекурсорів та їх аналогів.

Предметом дослідження є боротьба з наркозлочинами (теоретичні та практичні аспекти).

Методи дослідження. Методологічну основу дослідження становить система методів і прийомів наукового пізнання. Основним методом є діалектичний метод пізнання соціальних явищ і процесів, що дозволяють розглянути ці явища і процеси у розвитку та взаємозвязку, виявити їх закономірності та тенденції. Застосовано закони діалектики, філософські закони і категорії пізнання соціальних явищ і процесів, зокрема історичний і порівняльний методи, що дозволило у розвитку порівняти структуру, рівень і динаміку злочинів у сфері незаконного наркообігу. Формально-юридичний метод було застосовано для аналізу правових норм, що регулюють обіг наркотиків в Україні, з метою їх оптимізації. На основі системно-структурного методу в роботі зроблено спробу комплексного вивчення злочинів у сфері незаконного наркообігу та піддано аналізу систему попередження вказаних злочинів. Автором було також застосовано соціологічні і статистичні методи збору і аналізу інформації (опитування, інтервювання, вивчення документів).

Правову базу дослідження складають Конституція України [1], міжнародні нормативно-правові акти [2 - 7], кодифіковані законодавчі акти нашої держави [8 - 11], Закони України, що регулюють суспільні відносини у сфері наркообігу [12 - 20], постанови Кабінету Міністрів України [21 - 26], нормативні акти МВС України [27 - 28], а також постанови Пленуму Верховного Суду [29 - 30].

Наукова новизна отриманих результатів визначається тим, що на базі основних положень теорії кримінології проведено комплексне кримінологічне дослідження злочинів у сфері незаконного наркообігу, а також в загальносоціальному та спеціально-кримінологічному аспектах розглянуто питання боротьби зі злочинами у сфері незаконного наркообігу.

Практичне значення дослідження і отриманих результатів. Основні положення роботи мають як теоретичне, так і практичне значення для кримінологічної науки, а також для попереджувальної діяльності, зокрема правоохоронних органів.

Практичні рекомендації поглиблюють знання про проблему злочинів у сфері незаконного наркообігу, особистість злочинця у цій сфері, про детермінацію, а також попередження зазначених злочинів, що є певним внеском у кримінологічну науку.

Положення роботи можуть стати у пригоді практичним працівникам під час складання програм боротьби зі злочинами у сфері незаконного наркообігу, а також у процесі діяльності щодо попередження цих злочинів. Окремі положення й висновки дослідження можуть бути використані під час підготовки відповідних розділів підручників навчальних посібників з кримінології та при викладанні курсу Кримінологія.

Структура роботи. Робота складається зі вступу, трьох розділів, що включають девять підрозділів, висновків, списку використаних джерел. Джерела у списку подаються у порядку згадування в тексті роботи.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ БОРОТЬБИ З НАРКОЗЛОЧИНАМИ

наркозлочин кріміналістичний правовий

1.1 Поняття та види наркозлочинів

Питання боротьби зі злочинами у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів сьогодні набувають особливої актуальності, а тому виступають предметом численних наукових досліджень у галузях кримінального права та процесу, кримінології, криміналістики, оперативно-розшукової діяльності та інших юридичних наук. Аналіз результатів цих досліджень дає підстави для висновку про те, що при вивченні та вирішенні окремих проблем протидії вказаним злочинам вчені по-різному підходять до їх термінологічного визначення. Зокрема, у публікаціях, які відповідно до своїх назв стосуються різних аспектів протидії злочинам у сфері обігу наркотичних засобів, фактично мова ведеться також і про протидію незаконному обігу їх аналогів, прекурсорів та психотропних речовин. Аналогічна ситуація складається щодо назв і змісту нормативних актів МВС України та різноманітних методичних рекомендацій, які розробляють фахівці цього міністерства.

У науці кримінального права досі немає єдиного підходу до формального визначення досліджуваної групи злочинів. Традиційно вони розглядаються у межах більш широкої групи кримінально-карних діянь, яку виділяють вчені на основі спільності родового обєкта протиправних посягань - здоровя населення. Власне саме такі підходи і зумовили виділення у Кримінальному кодексі України розділу XIII „Злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів та інші злочини проти здоровя населення. Як видно з самої назви, законодавець, незважаючи на поєднання злочинів проти здоровя населення, в окремому розділі чітко розмежовує їх на такі, що повязані, та такі, що не повязані з обігом наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів.

Викладене свідчить про актуальність проблеми термінологічного визначення та класифікації досліджуваних злочинів (статті 305-320 чинного КК України). У вирішенні цієї проблеми ви і вбачаємо своє завдання. Для його розвязання вважаємо за доцільне дослідити передусім сутність злочинів у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речових, їх аналогів та прекурсорів, що зумовлює необхідність надання кримінально-правової характеристики означеним протиправним діянням, а відповідно виділення та вивчення таких їх елементів, як обєкт, обєктивна сторона, субєктивна сторона, субєкт.

Родовим обєктом всіх злочинів, передбачених статтями 305-320 розділу ХІІІ особливої частини КК України, є здоровя населення. Зазначений термін вітчизняні дослідники розуміють по-різному. За радянських часів В.М. Смітієнко у праці „Кримінально-правова охорона здоровя в СРСР зазначав, що здоровя населення - це врегульована нормами права і моралі єдина й цілісна система відносин, яка створює основу для збільшення тривалості його активного життя та її відтворення у суспільстві, оптимальних умов суспільно корисної праці та відпочинку, повноцінного буття й благополуччя, сприяє більш повному задоволенню матеріальних і духовних потреб усіх членів суспільства, є умовою їх подальшого гармонійного розвитку і прогресу суспільства[31, с. 44].

У наукових працях, що вийшли після проголошення незалежності України, здоровя населення визначалося: як складне комплексне явище, що становить сукупність однорідних суспільних відносин, які забезпечують охорону здоровя невизначеного кола осіб при наданні й отриманні медичної допомоги або використанні сильнодіючих і отруйних речовин чи наркотичних засобів в медичних і наукових цілях[31, с. 9]; як суспільні відносини, що регулюються відповідними правилами та забезпечують сприятливі умови для нормального функціонування і життєдіяльності людського організму[33]; як фактичний або максимально досяжний в Україні стан організму людей, які в ній проживають чи перебувають, необхідний для забезпечення їх біологічного існування, здатності до активного тривалого життя та відтворення здорового людського покоління[34, с. 15].

Найбільш раціональною та юридично правильною нам видається погляд М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація, які зазначають, що здоровя населення, як родовий обєкт злочинів, передбачених розділом ХІІІ Особливої частини КК України охоплює безпеку біофізіологічного та психічного стану, що фактично склався, невизначеного кола осіб від незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів, отруйних, сильнодіючих речовин і одурманюючих засобів, біологічних агентів і токсинів, радіоактивно забрудненої продукції, а також від поширення епідемій [35]. Підтримуючи думку вчених, зауважимо, що виходячи з усталених у кримінальному праві позицій щодо сутності обєкта злочину, все, що вони вкладають у зміст здоровя населення, слід розглядати як систему однорідних суспільних відносин.

Подальша конкретизація обєкта здійснюється шляхом виділення безпосереднього обєкта. Ю.Г. Пономаренко зазначає, що безпосереднім обєктом злочинів у сфері незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів є суспільні відносини, які забезпечують установлений порядок виробництва, виготовлення наркотичних засобів і психотропних речовин та їх обіг і охорону таким чином здоровя населення.

Безпосередній обєкт складу злочину повязаний з його предметом. Предмет злочину, що існує поряд із обєктом, є самостійною факультативною ознакою складу злочину. Для нашого дослідження як безпосередній обєкт, так і предмет злочину відіграють особливу роль, оскільки мають суттєве значення для формування поняття та класифікації досліджуваних кримінально-карних діянь.

Аналіз норм статей 305-320 розділу ХІІІ Особливої частини КК України дає підстави для висновку, що предметами досліджуваної категорії злочинів можуть виступати: наркотичні засоби; психотропні речовини; прекурсори; аналоги наркотичних засобів і психотропних речовин; снотворний мак і конопля; кошти, отримані від незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів і використані з метою їх відмивання; документи (підроблені чи незаконно одержані) на отримання наркотичних засобів; рецепт (незаконно виданий), що дає право на придбання зазначених засобів або речовин; обладнання, призначене для виготовлення наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів.

Викладене дозволяє дійти висновку про те, що для розуміння сутності досліджуваних злочинів необхідне чітке юридичне розуміння термінів „наркотичні засоби, „психотропні речовини, „прекурсори, „аналоги наркотичних засобів та психотропних речовин. Законодавцем визначено, що наркотичні засоби - це речовини природні чи синтетичні, препарати, рослини, включені до Переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів (далі - Перелік). До психотропних речовин віднесені речовини природні чи синтетичні, препарати, природні матеріали, включені до Переліку. Прекурсори, визначені у Законі як речовини, що використовуються для виробництва, виготовлення наркотичних засобів, психотропних речовин, включені до Переліку. Аналогами наркотичних і психотропних речовин є заборонені до обігу на території України речовини синтетичні чи природні, не включені до Переліку, хімічна структура та властивості яких подібні до хімічної структури та властивостей наркотичних засобів і психотропних речовин, психоактивну дію яких вони відтворюють.

Відповідно до усталених у кримінальному праві положень, обєктивна сторона злочину включає такі ознаки: суспільно небезпечне діяння, суспільно небезпечні наслідки, причинний звязок між небезпечними діяннями і суспільно небезпечними наслідками, місце, час, обстановку, способи та засоби скоєння злочину. Залежно від викладення ознак обєктивної сторони складу злочину у диспозиціях статей Особливої частини КК їх можна поділити на дві групи: обовязкові та факультативні. До першої групи належить власне суспільно небезпечне діяння у формі дії або бездіяльності. Діяння (дія або бездіяльність) - обовязкова ознака обєктивної сторони будь-якого складу злочину. Без нього, тобто без конкретного акту суспільно небезпечної поведінки, не може бути вчинено жодного злочину. Тільки дія або бездіяльність завжди вказується в диспозиції статті Особливої частини КК або випливає з її змісту. До другої групи належать суспільно небезпечні наслідки, причинний звязок між діянням і суспільно небезпечними наслідками, обєктивні обставини, з якими діяння повязане (місце, час, спосіб, обстановка, знаряддя та засоби вчинення злочину). Ці ознаки фактично притаманні злочину як явищу обєктивної дійсності, не завжди вказуються в статтях Особливої частини КК як ознаки конкретного складу злочину[36, с. 81].

Більшість злочинів, повязаних із незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів належать до так званих формальних чи скорочених складів. Особливість обєктивної сторони таких злочинів полягає в тому, що суспільно небезпечні наслідки злочину лежать за межами його складу. Склад такого злочину містить кожне діяння, передбачене конкретною статтею КК, незалежно від ступеня, тяжкості та інших ознак його наслідків. Подібна конструкція складу злочину означає, що для наявності складу злочину достатньо вчинення самої дії. Тому настання шкідливих наслідків не впливає на кваліфікацію аналізованих діянь, а лише має враховуватися при призначені покарання[37, с.35].

Злочини, передбачені статтями 305-320 КК України поєднує те, що обовязкову ознаку їх обєктивної сторони складають діяння, які є порушенням встановленого порядку обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів. Такий порядок в Україні регламентується як нормами міжнародного права, так і власними законами і підзаконними нормативно-правовими актами. Базовим актом українського законодавства у цій сфері є Закони України „Про наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори (далі - базовий Закон). Всі діяння із зазначеними речовинами та засобами, що проводяться з порушенням вимог вказаного Закону, є протиправними.

Відповідно до Закону України „Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними, незаконний обіг наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів - це діяння з: культивування рослин, включених до Переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, розроблення, виробництва, виготовлення, зберігання, перевезення, пересилання, придбання, збуту, ввезення на територію України, вивезення з території України, транзиту через територію України, використання, знищення наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, що здійснюються з порушенням законодавства про наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори.

Сутність зазначених діянь, розкривається у базовому Законі. Так, під культивуванням розуміється посів і вирощування рослин, що містять наркотичні речовини, включені до Переліку. Виготовлення наркотичних засобів чи психотропних речовин складають усі дії, включаючи рафінування, підвищення в препараті концентрації наркотичних засобів, психотропних речовин, чи переробку наркотичних засобів і психотропних речовин, у результаті яких на основі наркотичних засобів, психотропних речовин, прекурсорів наркотичних засобів і психотропних речовин одержуються готові до використання та (або) вживання форми наркотичних засобів, психотропних речовин, або лікарські засоби, що їх містять, чи інші наркотичні засоби, психотропні речовини. Виробництво наркотичних засобів, психотропних речовин - усі дії, повязані із серійним одержанням наркотичних засобів, психотропних речовин з хімічних речовин та (або) рослин, включаючи відокремлення частин рослин або наркотичних засобів, психотропних речовин від рослин, з яких їх одержують. Використання наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів - застосування наркотичних засобів, психотропних речовин, прекурсорів наркотичних засобів і психотропних речовин у виробництві, виготовленні, медичній практиці, при розробленні наркотичних засобів і психотропних речовин, проведенні відповідних експертиз, для науково-дослідної роботи та навчальних цілей, передбачених базовим Законом. Ввезення (імпорт) і вивезення (експорт) визначаються законом як переміщення наркотичних засобів, психотропних речовин чи прекурсорів за межі України або ввезення їх в Україну з іншої держави. Під перевезенням і пересиланням розуміється переміщення наркотичних засобів, психотропних речовин чи прекурсорів з одного місця в інше в межах України.

Однак далеко не всі кримінально-карні діяння у сфері наркообігу знайшли своє тлумачення у нормах вищезгаданих законів. Саме з цих причин обовязкові ознаки обєктивної сторони злочинів у сфері незаконного обігу наркотиків детально описані в диспозиціях відповідних статей КК України. Так, у ст. 317 розяснено, що кримінально-карним є організація або утримання місць для незаконного вживання, виробництва чи виготовлення наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів, а також надання приміщення з цією метою. У диспозиції ст. 306 „Використання коштів, здобутих від незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів визначається, що це розміщення коштів, здобутих від незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів, у банках, на підприємствах, в установах, організаціях та їх підрозділах або використання таких коштів для придбання обєктів, майна, що підлягають приватизації, чи обладнання для виробничих чи інших потреб, або використання таких доходів (коштів і майна) з метою продовження незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів.

Аналіз відповідних положень КК України дає підстави для висновку про те, що більшості злочинам у сфері незаконного обігу наркотиків, характерний, загальний субєкт, тобто осудна особа, яка досягла 16-річного віку, крім крадіжки, грабежу, розбою, вимагання таких засобів і речовин, де кримінальна відповідальність настає з 14-ти років. Водночас слід зазначити, що заволодіння наркотиками шляхом зловживання службовим становищем, незаконна видача рецепта на право їх придбання, порушення правил поводження з наркотиками можуть бути здійснені лише спеціальним субєктом.

Особливістю субєктивної сторони злочинів у сфері незаконного обігу наркотиків є наявність прямого умислу. Умисність скоєння цих злочинів обумовлена характером діянь, що утворюють їх обєктивну сторону. Особа, яка скоює один із вищезгаданих злочинів, усвідомлює суспільно небезпечний характер діянь, передбачає суспільну небезпечність наслідків своєї дії або бездіяльності і бажає або свідомо допускає настання таких наслідків.

Винятки становлять злочини, які передбачені ст. 320 КК України „Порушення встановлених правил обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів. Ці злочини можуть бути вчинені як умисно, так і з необережності.

Серед мотивів досліджуваних злочинів, на нашу думку, можуть бути виділені дві основних групи. Першу групу складають мотиви, повязані з бажанням, потягом до вживання відповідних засобів та речовин. Другу групу складають корисливі мотиви.

З огляду на це найбільш значущими критеріями для класифікації злочинів у сфері обігу наркотиків вважаємо предмет та обовязкову ознаку обєктивної сторони наркозлочину (сутність кримінально-карного діяння).

Залежно від предмета, це злочини, які передбачають вчинення діянь з: наркотичними засобами; психотропними речовинами; прекурсорами; аналогами наркотичних засобів і психотропних речовин; наркомісткими рослинами; коштами, отриманими від незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів; документами, які дають право на отримання наркотичних зазначених засобів або психотропних речовин; рецептами на право придбання наркотичних засобів або психотропних речовин; обладнанням, призначеним для виготовлення наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів.

Залежно від сутності кримінально-карного діяння (обовязкової ознаки обєктивної сторони наркозлочину), це: контрабанда; незаконне заволодіння (шляхом викрадення, привласнення, вимагання, шахрайства, зловживання службовим становищем); незаконні виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання чи збут; використання коштів, отриманих від незаконного обігу наркотиків; незаконне введення в організм іншої особи відповідних засобів і речовин; публічне вживання чи схиляння особи до їх вживання; незаконний посів або вирощування наркомістких рослин; організація місць для незаконного вживання, виробництва чи виготовлення; незаконні операції з документами на отримання наркотичних засобів, психотропних речовин або прекурсорів; порушення встановлених правил їх обігу.

Аналізуючи сутність предмета досліджуваних злочинів, можна дійти висновку про єдність кримінально-правової природи протиправних діянь з наркотичними засобами, з психотропними речовинами, з їх аналогами та прекурсорами. За своєю медичною ознакою і наркотичні засоби, і психотропні речовини та їх аналоги можуть бути визнані такими за умови надання їм специфічного впливу на центральну нервову систему людини, що обумовлює патологічне, важко переборне звикання до них, тобто наркоманію. Наркоманія (від грецьк. narke „заціпеніння, mania „безумство, патологічний потяг) - хвороба, що характеризується непереборним потягом до препаратів, які викликають у невеликих дозах ейфорію, а у великих - оглушення, наркотичний сон. Тобто вживання як наркотичних речовин, так і психотропних засобів своїм наслідком має наркоманію. Відповідно, вживання їх аналогів також веде до наркоманії. Щодо прекурсорів, то, виходячи з їх законодавчого визначення, останні слугують засобом для виготовлення як наркотичних засобів, так і психотропних речовин. Таким чином, прекурсори як предмет відповідних кримінально-карних діянь опосередковано повязані з наркоманією.

З огляду на викладене вважаємо за доцільне всі злочини, що передбачені статтями 305-320 КК України, визначити як „наркозлочини.

Вказаний термін Ю.Г. Пономаренко ототожнює зі злочинами у сфері наркообігу [37, с. 51], з чим ми в цілому погоджуємося, адже, виходячи з викладеного вище, поняття «злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів», «злочини у сфері наркообігу», „наркозлочини можна визнати такими, що за своїм змістом охоплюють одні й ті самі діяння.

Зазначимо, що в науковій літературі по відношенню до досліджуваної групи злочинів застосовується термін „злочини, повязані з наркообігом та подібні до нього, що ґрунтуються на „звязку кримінально-карних діянь з обігом наркотиків. На нашу думку, широке тлумачення „звязку дозволяє віднести до таких злочинів діяння, вчинені під впливом введених в організм наркотиків, корисливі злочини, вчинені заради отримання коштів на придбання наркотичних засобів, тощо. Такі злочини дійсно опосередковано повязані з наркообігом. Тому у разі вживання подібних термінів по відношенню до досліджуваної групи злочинів вважаємо за доцільне вказувати не просто на звязок, а й на його безпосередність, скажімо, „злочини, безпосередньо повязані з наркообігом. Так чи інакше термін „наркозлочини є більш зручним для застосування у науці, а при наданні йому юридичного визначення може бути використаний у правотворчості і, відповідно, у процесі правозастосування.

Ю.Г. Пономаренко, надаючи визначення злочинами у сфері наркообігу, зазначає, що це злочини у сфері незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів, тобто суспільно небезпечні, винні, протиправні діяння, повязані із контрабандою, виробленням, виготовленням, придбанням, зберіганням, перевезенням, пересиланням, збутом, викраденням, привласненням, вимаганням названих речовин, а також культивуванням рослин, що містять наркотичні речовини, які завдають шкоди здоровю населення.

Вважаємо, що для більш повного охоплення змісту поняття наркозлочинів, у їх визначенні потрібно врахувати кримінально-карані діяння, які полягають в операціях з документами на отримання або придбання відповідних засобів і речовин. Під такими операціями ми розуміємо незаконне виготовлення, підроблення, використання чи збут підроблених документів на отримання наркотичних засобів, психотропних речовин або прекурсорів, а також незаконну видачу рецепту на право придбання наркотичних засобів або психотропних речовин. Крім того, до змісту поняття наркозлочинів вважаємо за доцільне включити і порушення посадовими особами встановлених правил обігу наркотичних засобів, прекурсорів та психотропних речовин. Доречно також врахувати у визначенні і інші діяння, а саме: заволодіння обладнанням для виготовлення наркотичних засобів, психотропних речовин або прекурсорів, організацію місць для їх незаконного вживання, виробництва чи виготовлення; незаконне введення в організм та схиляння осіб до вживання наркотиків, використання коштів отриманих від незаконного наркообігу.

Включення у визначення суспільно небезпечних наслідків наркозлочинів у вигляді шкоди здоровю населення вважаємо необовязковим, оскільки ці злочини мають формальний склад і вважаються закінченими з моменту вчинення відповідного діяння, незалежно від настання шкідливих наслідків. Розкриття у визначенні наркозлочинів загального поняття злочину як суспільно небезпечного, винного протиправного діяння також вважаємо необовязковим. На нашу думку, в цьому випадку доцільно вживати термін кримінально-карані діяння, який передбачає і протиправність, і винність, і суспільну небезпеку таких діянь.

У новому Кримінальному процесуальному кодексі України, що був прийнятий Верховною Радою України 13.04.2012 замість поняття «злочин» законодавець вживає поняття «кримінальне правопорушення» [9]. З нашого погляду, означені поняття є тотожними та можуть вільно вживатися як у правовій теорії, так і у юридичній практиці.

Таким чином, наркозлочини - це кримінально-карані діяння (кримінальні правопорушення), які полягають у контрабанді, незаконному виготовленні, виробництві, зберіганні, транспортуванні, збуті, придбанні, протиправному заволодінні наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів, прекурсорів або обладнання для їх виготовлення, порушенні посадовими особами встановлених правил їх обігу, незаконному культивуванні наркомістких рослин, незаконних операціях з документами на отримання або придбання наркотиків, незаконному введенні в організм іншої особи відповідних речовин та засобів, використанні коштів, отриманих від їх незаконного обігу, публічному вживанні чи схилянні особи до вживання наркотичних засобів чи психотропних речовин, організації місць для їх незаконного вживання, виробництва чи виготовлення.

.2 Сутність боротьби з наркозлочинами

Науковий аналіз сучасної кримінологічної характеристики злочинності у сфері наркообігу свідчить про неадекватність засобів боротьби з нею, що на практиці ускладнює чи робить неможливим своєчасне попередження, виявлення, та розкриття наркозлочинів. Подолання такої невідповідності потребує розробки теоретичних та правових основ боротьби зі злочинами у сфері наркообігу, як діяльнісної системи, яка являє собою цілісне соціально-правове утворення, має свою індивідуальну внутрішню структуру та перебуває у взаємозвязку з іншими діяльнісними системами (боротьба з організованою злочинністю, оперативно-розшукова діяльність, кримінальний процес).

Аналіз сучасних фундаментальних праць з обраної тематики [38, 39, 40], а також публікацій у фахових періодичних виданнях [41-60] свідчить про наявність суттєвих теоретичних проблем у сфері боротьби з незаконним наркообігом. Зокрема це термінологічна невизначеність. Так сьогодні терміни «боротьба з незаконним наркообігом», «боротьба з наркозлочинами», «протидія незаконному обігу наркотиків» вживаються вченими без жодних визначень. Тому ми вважаємо необхідним розкрити ці питання.

Розкриття теоретичних питань у боротьби з незаконним обігом наркотичних речовин, потребує визначення сутності і змісту поняття «боротьба». У загальновживаному значенні під боротьбою розуміється діяльність, що має на меті подолати або знищити кого, - що-небудь [61, с. 61]. Тому при визначенні змісту та поняття боротьби з незаконним наркообігом, на нашу думку, слід виходити з концептуальних засад людської діяльності, сформульованих у філософській, психологічній, юридичній та іншій літературі. Провівши глибокий аналіз наукових джерел у зазначених галузях знань, А. А. Венедіктов дійшов висновку, що структурними елементами боротьби зі злочинами у сфері наркообігу, як і боротьби із зазначеними злочинами в цілому є: мета, завдання, дії, та субєкти [62].

Вчений слушно зауважує, що принципи, методи та функції не є структурними елементами змісту боротьби зі злочинами у сфері наркообігу, однак відіграють важливу роль у її функціонуванні, й характеризують внутрішні й зовнішні сутнісні ознаки цього виду діяльності й також можуть бути використані як критерії визначення її звязку та відособленості з іншими видами діяльності, що спрямовані на боротьбу зі злочинністю.

Обовязковим внутрішнім структурним елементом боротьби зі злочинами у сфері наркообігу, як і будь-якої діяльності є її субєкти [63, с. 151]. Аналіз норм Закону України «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними» інших законодавчих та підзаконних нормативно-правових актів, дає підстави для висновку про те, що в число субєктів боротьби зі злочинами у сфері наркообігу входять: Міністерство внутрішніх справ країни, Служба безпеки України, Генеральна прокуратура України, Державний митний комітет України, Державна прикордонна служба України, центральний орган виконавчої влади у сфері охорони здоров'я України та інші органи виконавчої влади в межах наданихїм законом повноважень.

Органи виконавчої влади, уповноважені законом на здійсненняконтролю у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин іпрекурсорів та вирішення завдань у сфері протидії їх незаконномуобігу, у разі виявлення порушень порядку цього обігу застосовують у межах своєї компетенції відповідні заходи щодо усунення таких порушень, і в разі наявності в діях осіб ознак адміністративного правопорушення чи злочину зобов'язані надіслати інформацію або подати матеріали до відповідних правоохоронних органів, які ведуть боротьбу з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів.

Координація діяльності у сфері протидії незаконному обігунаркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів здійснюється органами виконавчої влади, уповноваженими на вирішення завдань у сфері протидії їх незаконному обігу.

У загальновживаному значенні в українській мові мета визначається як «те, чого хтось прагне, чого хоче досягти; ціль»[61, с. 520].

У філософській та психологічній літературі «мета» визначається як один з елементів поведінки, свідомої діяльності людини, що характеризує передбачення в її мисленні результату діяльності та шляху його отримання за допомогою відповідних засобів; як ідеальний, насамперед, визначений результат людської діяльності, спрямований на перетворення дійсності відповідно до усвідомленої людиною потреби, що є безпосереднім внутрішнім спонукальним мотивом людської діяльності; як вища форма інтеграції окремих людських дій, зусиль у складі культурних цінностей, у межах яких вони набувають свого змісту і призначення; як усвідомлений образ результату, що передбачається, на досягнення якого спрямована дія людини; як ідеально витриманий результат майбутніх дій та ін.

Завдання визначається як те, що хочуть здійснити[61, с. 284]; те, що вимагає виконання, вирішення; питання для вирішення; необхідність для субєкта здійснити в майбутньому певну діяльність.

Важливим елементом у структурі боротьбі зі злочинами у сфері наркообігу, що виражає її активний діяльнісний аспект, є певні дії, як елементарні діяльнісні акти, які у своїй сукупності будучи узгодженими, взаємоповязаними й поєднаними між собою загальними метою та завданнями утворюють систему боротьби з незаконним наркообігом. Вивчення цих засобів за науковими джерелами досліджуваного напрямку свідчить про їх значну кількість, а відповідно і про необхідність класифікації. У звязку з встановленням норми щодо обмеження максимального обсягу дипломної роботи, ми не будемо вдаватися до подробиць проведеного нами аналізу, а лише наведемо його результати. Отже до засобів боротьби з незаконним наркообігом слід віднести: загально-соціальні, спеціально-кримінологічні, адміністративно-правові, кримінально-правові, кримінально-процесуальні.

Таким чином, боротьба з незаконним наркообігом - це державна діяльнісна система, призначена для подолання загрози яку несе наркотизм національній безпеці України шляхом попередження, припинення та розкриття протиправних діянь у сфері наркообігу, що з здійснюється з використанням загально-соціальних, спеціально-кримінологічних, адміністративно-правових, кримінально-правових та кримінально-процесуальних засобів.

Розповсюдження наркотизму та особливо його кримінального різновиду, що проявляє себе у поширенні різних видів наркоманії та вчиненні на цьому ґрунті злочинів як загальнокримінальної спрямованості корисливо-насильницького характеру - злочинності наркозалежних і наркоспоживачів, так і організованих злочинів у сфері незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів - організованого наркобізнесу, як соціально-правове і кримінально каране явище, що зумовлює масове немедичне вживання наркотиків, несе в собі загрози кримінального переслідування людини і стигматизації (відсторонення) здорової частини населення від хворих на наркоманію, руйнацію духовного і фізичного здоровя нації. Носіями зазначеної проблеми являються не тільки хворі на наркоманію, а й ті, хто має досвід разових, епізодичних проб наркотиків та психотропних речовин. За рахунок зростання кількості дегустаторів з досвідом періодичних наркопроб збільшується і соціальна база наркотизму та наркоманій, що з часом набуває розмаху епідемії.

Стрімке розповсюдження наркотизму та наркоманій провокує державу на застосування традиційних методів протидії заборонно-репресивного характеру, однак покращити (а по суті - хоча би стримувати) наркоситуацію таким чином не вдається. Надзвичайно висока прибутковість наркобізнесу стимулює наркоділків на пошук ефективних способів адаптації до юридичних заборон і кримінально караних переслідувань. Жорстка криміналізація незаконних дій з наркозасобами без мети збуту робить його вкрай латентним, подекуди відмежовує значні прошарки наркоспоживачів від можливості ефективної реабілітації та ресоціалізації. Здебільшого, антинаркотичну роботу замкнено на правоохоронні структури та медичні заклади, що знижує роль програм загальносоціальної профілактики. Не повною мірою використовуються превентивні соціально-психологічні практики, орієнтовані на зміну ціннісних орієнтирів, формування культури здорового способу життя, на реалізацію програм зменшення шкоди від інєкційного наркоспоживання.

Аналіз світового антинаркотичного законодавства, праць закордонних і вітчизняних фахівців в цій сфері дозволяє дійти висновку, що на сьогоднішній день існує три основні стратегії боротьби з наркотизмом:

репресивна (війна з наркотиками - War on Drugs);

ліберальна (зменшення шкоди - Harm Reduction);

рестриктивна (обмежувальна).

Репресивна стратегія розглядає наркоспоживача в якості асоціальної особи, винної у своєму власному незаздрісному становищі, головним рецептом виправлення якої слугує кримінальне покарання, ізоляція та примусове лікування. Наркотизм в рамках цієї моделі являє собою цілком переборне явище, достатньо лише запустити репресивний механізм. Цей шлях найбільш притаманний державам з тоталітарними політичними режимами і міцною президентською владою.

В рамках ліберальної моделі наркоман - хвора людина, яка під впливом зовнішніх обставин, стає жертвою наркоманії. Наркотичний досвід наркомана обумовлений його свідомим добровільним вибором. Наркотизм непереборний, його можна тільки мінімізувати. Увага суспільства зосереджена не на покаранні наркозалежних, не на викоріненні цієї соціальної хвороби за допомогою репресій, а на лікуванні та профілактичній роботі, на забезпеченні жертв наркотизації психологічною і соціально-медичною допомогою, у тому числі шляхом відміни заборон на вільний продаж і відкрите вживання легких наркотиків. Ліберальний підхід в законодавстві та антинаркотичних практиках тягне за собою обмежену легалізацію наркоспоживання. Позитив ліберальної стратегії реагування на наркотизм - виключення беззаперечної заборони, як недостатньо ефективного засобу вирішення проблеми.

Але ця стратегія далеко не беззаперечна. Досить показовим в цьому плані є досвід Швеції. Проблема наркоманії в цій країні дуже загострилась наприкінці 60-х років минулого століття. Для боротьби з цим явищем було обрано шлях ліберального ставлення до споживачів наркотиків. Лікарям було надано право безкоштовно виписувати людині на її вимогу високоякісний наркотик. Ідея була наступною - давати наркотик, щоб стримати кримінал, і наркоспоживачеві не доводилося вбивати, красти заради його отримання. Але ситуація дуже швидко стала абсолютно неконтрольованою. Оскільки наркоспоживач сам вирішував, скільки йому потрібно наркотику, а лікар виписував стільки, скільки просили, наркотиків почали брати більше, ніж було потрібно. Почався своєрідний торгово-спекулятивний наркобізнес. Споживачі швидко перетворилися на розповсюджувачів. Одночасно почала збільшуватись кількість смертей від передозування наркотиків. Стрімко зростала кількість молоді втягнутої до наркоспоживання. Країну охопила справжня епідемія наркоманії. Ситуація почала змінюватись на краще лише завдяки прийняттю більш жорсткого антинаркотичного законодавства. На сьогодні кількість наркоманів в Швеції майже не зростає і тримається в межах 30 тис. осіб (населення країни складає близько 9 млн.), в першу чергу, завдяки зменшенню кількості дегустаторів. Зміна ліберальної моделі антинаркотичної політики держави на рестриктивну (від лат. restrictio - стягую, обмежую) позитивно вплинула на покращення криміногенної ситуації: так на 100 тис. населення скоюється лише 45 тяжких злочинів, тоді, як в Голландії - країні з ліберальним законодавством по відношенню до наркотиків - 260 [64].

Застосування ліберальної моделі в Україні навряд чи доцільне за сучасних умов, оскільки в країні все ще дуже низька загальна і правова культура населення, обізнаність на шкоді та інших наслідках наркоспоживання, а очікування відносно ефективності репресій, - навпаки міцні. Зняття адміністративно-правових заборон і обмежень на вживання навіть легких наркотиків, легалізація їх обігу можуть мати небезпечні соціально-кримінальні наслідки. Саме тому окремі вітчизняні фахівці-кримінологи небезпідставно вважають передчасним перехід до лібералізації наркополітики в державі. Зокрема, І.В. Смирнова зазначає, що заглиблення наркотичної кризи в країні зумовило необхідність вироблення національної антинаркотичної політики і термінової трансформації всієї наявної системи протидії незаконному наркообігу і поширенню наркоманій, що вбачається в обєднанні і координації діяльності правоохоронних, контролюючих та інших державних органів в єдиній міжвідомчій структурі, діяльність якої має бути спрямована на силову протидію наркобізнесу і соціально-психологічну профілактику наркоманій [65, с. 51].

У свою чергу, зазначене підтверджується тим, що Є.В. Курінний робить акцент на відсутності чіткої державної стратегії протидії наркоманій в Україні. Він, зокрема, вказує на превалювання в структурі заходів боротьби елементів кримінально-репресивного характеру і майже на повне ігнорування використання профілактично-попереджувального та ідеолого-виховного інструментарію, на недостатню участь громадських формувань загальнодержавного та регіональних рівнів. Тому завдання побудови ефективної вітчизняної моделі протидії незаконного обігу наркозасобів є першочерговим у системі заходів протидії іншим видам злочинів. Під моделлю протидії незаконному обігу наркотиків пропонується розуміти оптимальну конструкцію організації та здійснення владно-управлінського процесу та правового захисту у сфері боротьби з наркотиками, доцільність запровадження якої обумовлена рівнем суспільного розвитку та належним науково-практичним обґрунтуванням [66, с. 116-117].

У Сполучених Штатах, де запроваджена досить жорстка антинаркотична політика, в рамках нової Національної стратегії з контролю за наркотиками 2003 року, головний акцент було зроблено на освітницькій та профілактичній діяльності, спрямованій на зменшення попиту на наркотики при одночасному збереженні пріоритетних напрямів діяльності правоохоронних органів по боротьбі з їх незаконною торгівлею [67, с. 133].

У сенсі розвитку рестриктивної моделі соціального контролю, реалізація якої вдало апробована в Швеції, слід зазначити що обмежувальний підхід посідає проміжкове положення між розглянутими вище моделями, оскільки включає в себе як заходи репресивного характеру, направлені на боротьбу з незаконним обігом наркотиків і переслідування та засудження осіб, які за рахунок його збагачуються, так і міри диференційованої загальносоціальної та соціально-медичної профілактики наркотизму.

Особа з розладами психіки і поведінки внаслідок зловживання наркозасобами з рестриктивної позиції - хвора людина, що потребує різних форм лікування та реінтеграції в суспільство. Між наркоманом і наркоспоживачем проводяться чіткі розмежування. Наркоспоживач - головний обєкт превентивної антинаркотичної роботи з метою суттєвого обмеження попиту на наркотики. Наркотизм як явище - непереборне, але ефективно контролюється і обмежується.

В рамках рестриктивної моделі пріоритетними стають превентивні практики інформаційного, психологічного, виховного, медичного, освітницького реагування та заходи по зменшенню шкоди при забороні легалізації наркотиків, при введенні жорстких санкцій проти незаконного наркообігу. Такий підхід є більш гнучким і ефективним, оскільки дозволяє використовувати програми замісної (підтримуючої) терапії важких форм оплатної наркоманії та інші соціально-медичні заходи по зменшенню шкоди.

На наш погляд, поміркована рестриктивна (синкретична) стратегія соціально орієнтована і перспективна для України. Вона вільна від крайнощів ліберальної та репресивної моделей, є більш гармонійною та передбачає охоплення набагато більшої кількості наркопроблем, ніж попередні дві. Законодавче закріплення основних її елементів дозволило б знизити латентність і криміналізацію наркотизму, підвищити ефективність антинаркотичної роботи, перш за все за, - рахунок активної загальносоціальної профілактики.

Вітчизняна антинаркотична політика поки що більш схиляється до репресивної моделі, хоча окремі заходи рестриктивної стратегії вже задекларовані в Програмі реалізації державної політики у сфері боротьби з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів на 2011-2015 роки [22].

Проаналізувавши українське антинаркотичне законодавство можна дійти висновку, що споживачі наркотиків не розглядаються законодавцем як особистості, наділені певними правами. Внаслідок чого, між іншим, правозастосовча практика спрямована переважно проти всіх, хто втягнутий до наркоспоживання. Правове регулювання у сфері наркотичної злочинності нечітко структурує пріоритети у боротьбі з розповсюдженням наркотиків і їх споживанням. На жаль, законодавством чітко не виписані механізми наркополітики у пріоритетному напрямі - зменшення кількості нових наркоспоживачів, зниження шкоди, що завдається їх здоровю, мінімізації проблем, повязаних з їх ре соціалізацією у сенсі забезпечення вторинної і третинної профілактики.

Ефективній превенції кримінального наркотизму в країні могло б сприяти удосконалення законодавства з використанням елементів рестриктивної моделі соціального контролю та антинаркотичних практик (інформаційної, виховної і освітницької роботи). В рамках цієї моделі доцільно зосередити увагу правоохоронних структур на заходах, спрямованих, перш за все, на зменшення незаконного обігу наркотиків. Загальносоціальна профілактика наркотизму (насамперед, серед молоді) як пріоритетний напрям державної наркополітики, заходи по зменшенню шкоди більше відносяться до компетенції соціально орієнтованих закладів та активних громадських рухів та організацій.

Вважаємо, що створення спеціального міжвідомчого координуючого органу з відповідними повноваженнями позбавило б антинаркотичну роботу надмірної вузьковідомчої орієнтації, неузгодженості та паралелізму.

.3 Поняття і структура механізму протидії наркозлочинам

В умовах формування правової держави актуальним є завдання удосконалення механізму управління всіма сторонами життя суспільства. Існує нагальна потреба подальшого розвитку демократичних засад життєдіяльності, в основі якої повинні бути, насамперед, удосконалення законодавства, зміцнення правопорядку, підвищення дисципліни й законності. Тому в юридичній і спеціальній літературі досить широко використовується така правова категорія, як «механізм».

О.М. Литвинов справедливо стверджує, що механізм протидії злочинності для вітчизняної кримінології - достатньо нова категорія, яка на сьогоднішній день серйозному науковому аналізу не піддавалася. Окремі спроби вивчення не носили концептуального характеру, були розрізненими і безсистемними [68, с.84-85].

В той же час слід визнати, що раніше дана проблема привертала увагу вчених в аспекті управління протидію злочинності. Так, А.Е. Жалинський стверджував, що для управління процесом і вдосконалення його методів необхідно мати уяву про витоки цього процесу, про соціальні явища, що породжують і підтримують його, тенденції розвитку тощо. Це досягається шляхом аналізу механізму попередження злочинів і його закономірностей.

Г.А. Аванесов вважав, що саме завдяки механізму профілактика злочинів стає керованим процесом. Останній є похідним від організаційної структури профілактики злочинів, що відображає дану систему в цілому і окремі її елементи. Вона також втілює в собі певну стійкість звязків між субєктами профілактики (в рамках системи цих субєктів) і «замикає» їх на відповідні обєкти (систему обєктів). При цьому неминуче постає питання про зміст профілактики (методи, заходи, заходи, види, форми) і про забезпечення профілактичної діяльності організаційними засобами.

При дослідженні цього питання, насамперед, слід зазначити, що в життєдіяльності держави і суспільства постійно виникає необхідність свідомого конструювання й удосконалення механізмів управління. Цей процес обєктивно-субєктивного характеру. Іншими словами, конструкція механізму управління завжди є наслідком відбиття, насамперед, обєктивних законів. Порушення цього методологічного положення може привести до того, що реальний процес буде розвиватися не по свідомому, а по стихійно сформованому механізму. А.П. Закалюк звертає увагу на те, що «...проблема управління діяльності щодо запобігання та протидії злочинності потребує нового системного викладення, в тому числі визначення через призму видової особливості його цілей, функцій, принципів, методів, механізму безпосереднього управлінського процесу в цілому, а також заходів забезпечення останнього».

З огляду на важливість порушеної проблематики у вирішенні завдань протидії наркозлочинам питання аналізу сутності цього механізму, його використання та елементів є актуальним та значущими для кримінологічної науки. Розвязанню цієї проблеми і присвячена дана стаття. Її наукова новизна полягатиме у формулюванні поняття та визначенні структурних елементів механізму протидії наркозлочинам.

Дане поняття конкретизовано виражає вимоги діалектики і системного аналізу по відношенню до явищ соціальної дійсності. Відповідно до цього це поняття забезпечує чітке бачення всієї діяльності, яке дає можливість провести його аналіз в рамках існуючих категорій кримінології, прослідкувати форми його проявів в повсякденній кримінологічній та правоохоронній практиці.

Аналіз наукових праць, що різною мірою стосуються категорії «механізм», свідчить, що без застосування системного підходу неможливим є його обєктивне дослідження, а, отже, і теоретичний аналіз, і практичне застосування. Слід констатувати неоднозначність розуміння сутності цієї категорії. Складність вибору підходу до визначення компонентів механізму також обумовлює складність досліджуваного поняття. Дослідження механізму як системи зі всіма її елементами та їх взаємозвязками допоможе повністю розкрити значення цього поняття.

Стосовно такого соціального феномена як протидія злочинності, термін «механізм» повинен застосовуватися, перш за все, в прикладному аспекті, маючи на увазі необхідність досягнення певної результативності від завданого кримінологічного впливу. При цьому поняття «механізм протидії злочинності» дійсно буде похідним від поняття «протидія злочинності». Про ефективність механізму в цьому випадку можна буде вести мову тоді, коли будуть оцінені всі можливі форми його прояву і використання в безпосередній кримінологічній практиці, а також у разі його відповідності нормативно визначеним стандартам.

При всій місткості і багатогранності поняття «механізм» воно у всіх випадках покликане показати системно-динамічний, функціонально-структурний зріз соціальної дійсності, архітектоніку кримінологічного впливу, і цей важливий аспект не можна ігнорувати.

Для того, щоб вивчити сутність механізму протидії наркозлочинності, визначитися з його дефініцією і структурою, доцільно використовувати метод дослідження за аналогією, який дозволяє на підставі одержаних раніше знань вийти на новий рівень узагальнення, генерувати нові ідеї і розробляти наукові положення. Дослідження даного механізму в звязку з цим повинно проводитися на основі аналізу складових аналізованої конструкції компонентів.

Першою з них, поза сумнівом, є «механізм правового регулювання». Наразі в правознавстві цей термін використовується досить часто і в самих різних значеннях, і в інтерпретаціях. Наприклад, Г.А. Аванесов з приводу механізму правового регулювання профілактики злочинів відзначає, що «...даний механізм складається з трьох головних елементів: правових норм, правових відносин, актів реалізації права... Центральна роль в механізмі правового регулювання належить нормам права, які служать моделлю правомірної поведінки і встановлюють відповідальність за поведінку протиправну. Механізм правового регулювання у сфері профілактики не є якимсь особливим, самостійним механізмом, а є проявом механізму правового регулювання в цілому, але стосовно специфічної області суспільних відносин, своєрідного обєкту. Тому (завдяки цій специфіці) механізм профілактичного правового регулювання знаходить як би локальну структуру. В звязку з цим ми і говоримо про особливості правового регулювання у сфері профілактики, про відмітний аспект правового регулювання».

Висловлюється також думка, що «механізм» - це взаємодія деяких елементів, субєктів і обєктів будь-якої діяльності [69, с. 76]. Відповідно до нього механізм в завуальованій формі зводиться до відносин в якій-небудь області, наприклад, механізм управління - до управлінських відносин, а у сфері протидії злочинності - до відносин між відповідними субєктами.

Механізм протидії наркозлочинам в змістовному плані виступає системним і багатогранним утворенням, що допускає різні підходи до свого трактування. Ці підходи, які дозволяють у ряді випадків використовувати науковий потенціал інших наук (перш за все, психології, кібернетики, соціології, різних галузей права, які комплексно вивчають різні аспекти управління), направлені на те, щоб розкрити ті або інші, часом вельми істотні, сторони діяльності з протидії злочинності і властиві їй механізми.

При цьому, в основі дії будь-якого механізму, у тому числі й в середовищі протидії наркозлочинами, завжди лежить взаємодія елементів різних систем. Проте, підхід механічного їх обєднання в єдине ціле не дозволяє змалювати його у вигляді функціонуючої системи, вичленувати в ній визначальні структурні і інтеграційні звязки. Тільки розгляд з використанням системного підходу дозволить розкрити механізм так, щоб теоретичні положення з максимальною ефективністю використовувалися в практичній діяльності.

Механізм протидії наркозлочинами повинен формуватися відповідно до закономірностей, що характеризують виникаючі суспільні відносини. Це очевидне твердження, що не вимагає глибокого аргументування. В реальній кримінологічній практиці субєкти протидії злочинності керуються не закономірностями, а сформульованими на їх основі нормами права (принципами діяльності), на базі яких реалізується кримінологічний вплив. Тому одним з елементів механізму є юридичні підстави (норми, правозастосовні акти, практика) здійснення різних форм кримінологічного впливу на наркозлочинність.

Функціональне призначення механізму протидії наркозлочинам полягає в тому, що він допомагає реалізувати організуючий потенціал, який має правоохоронна система, як соціальне явище, приводить її в динамічний стан. Це значить, що в рамках механізму повинна здійснюватися певна діяльність відповідно до встановлених правил із застосуванням відповідних методів впливу відносно іншого соціального явища, якою є злочинність. Сказане означає, що як елементи механізму протидії наркозлочинам повинні виступати засоби і методи кримінологічного впливу.

Механізм протидії наркозлочинам формується та функціонує в рамках конкретної системи. Отже як середовище, поле реалізації організуючого потенціалу механізму протидії наркозлочинності виступає система протидії злочинності в цілому. Її організаційна структура представлена комплексами цілей, задач, субєктів, обєктів, рівнів, форм і принципів протидії злочинності [70, с.22-24].

Основою всіх перелічених вище елементів механізму протидії злочинності, що звязує, виступають інтеграційні звязки, які зараз розглядаються як універсальні засоби оптимізації його функціонування.

Нарешті завершальною характеристикою механізму протидії наркозлочинам буде процес удосконалення, що в цій системі має безперервний характер, оскільки поки існує управління, буде існувати і постійна потреба в його удосконаленні. Однак безперервність зазначеного процесу аж ніяк не обумовлює однотипність його протікання. Для кожного конкретного періоду часу характерні особливі шляхи й напрямки поліпшення механізму протидії наркозлочинності. Вони залежать не тільки від змін, що відбуваються в самій системі, але й від рівня розвитку суспільства, науки і техніки, а також досягнень передової управлінської практики. Протидія наркозлочинності відноситься до класу так званих систем, що постійно розвиваються, вимагають фактично постійного удосконалення своєї діяльності відповідно до змінюваних зовнішніх умов і виникаючих нових вимог.

Одночасно варто підкреслити, що розвиток і вдосконалення механізму протидії наркозлочинності - це складний, багатоаспектний і циклічний процес, причому його реалізація є можливою за умови цілеспрямованої і повсякденної роботи як окремих працівників, так і їх спільнот на всіх стратах системи протидії злочинності.

Таким чином, оцінюючи механізм протидії наркозлочинності в цілому, варто підкреслити, що це багаторівнева ієрархічна система. Кожному рівню побудови відповідає певний набір елементів. Їх можна виявити, якщо почати спробу розглянути протидію наркозлочинності в таких зрізах, в яких проявляються супутні суспільні процеси і відповідні форми кримінологічного впливу із властивими їм засобами, методами і способами. Крім того, слід мати на увазі, що механізм протидії наркозлочинам функціонує не тільки по вертикалі, але й по горизонталі, тобто відбувається складне переплетення і взаємодія засобів, методів і способів кримінологічного впливу.

Отже, під механізмом протидії наркозлочинам слід розуміти таке системне утворення (узяту в єдності всю сукупність) норм, принципів, інститутів (державно-правових і суспільно-політичних), форм, методів і засобів (організаційних, правових, економічних, соціально-психологічних) звязків і відносин, за допомогою яких забезпечується кримінологічний вплив на специфічні обєкти для досягнення поставлених цілей.

У вузькому розумінні (буквальному) цей механізм являє собою сукупність форм, методів і засобів, за допомогою яких відповідними субєктами здійснюється різноманітна діяльність у сфері протидії наркозлочинам.

Ще раз підкреслимо, що механізм протидії наркозлочинам на різних рівнях охоплює набір елементів, з власними змістовними характеристиками, співвідношеннями і т.д. І, нарешті, практика свідчить, що для будь-якої сфери, будь-якого рівня функціонування механізм кримінологічного впливу, в принципі, залишиться мертвою схемою, кістяком, якщо в ньому буде принижений, забутий субєктивний людський фактор, тому що без кваліфікованих виконавців жоден, навіть добре налагоджений, механізм не в змозі функціонувати.

РОЗДІЛ 2. КРИМІНОЛОГІЧНІ ЧИННИКИ ОРГАНІЗАЦІЇ БОРОТЬБИ З НЕЗАКОННИМ ОБІГОМ НАРКОТИЧНИХ РЕЧОВИН

.1 Сучасний стан наркозлочинності

У кримінології основним предметом вивчення є злочинність, котра являє собою сукупність усіх злочинів, скоєних у певному суспільстві за певний проміжок часу, і яка характеризується кількісними (динаміка, рівень ) і якісними (структура) показниками за допомогою статистично узагальнених даних. Але предметом кримінології є як злочинність у цілому, так і окремі групи (види) злочинів. Отже, можна говорити про кримінологічну характеристику злочинності, окремих груп злочинів та окремих злочинів. Злочинність становить підсумкову сукупність, елементами якої є окремі злочини і злочинці [71, c. 9].

Ми підтримуємо думку тих кримінологів, які вважають, що кримінологічна характеристика - це сукупність статистично значущих показників про злочини, особистість злочинців, що відображують їх кількісно-якісний і структурний стан, а також причини і умови злочинних проявів [72, c. 37].

Одним із найважливіших елементів кримінологічної характеристики усієї злочинності (або той чи іншої групи (виду) злочинів) є її рівень. Ми підтримуємо точку зору, згідно з якою під рівнем злочинності потрібно розуміти кількісну характеристику злочинності у конкретно взятій державі (суспільстві) на конкретну дату або за певний проміжок часу, яка включає в себе кількість скоєних злочинів і кількість осіб, які їх скоїли (абсолютні показники), та коефіцієнти злочинності (відносні показники) [73, c. 64].

Наступний показник, який характеризує злочинність, - її динаміка. Під динамікою злочинності потрібно розуміти зміну її рівня і структури за той чи інший проміжок часу в певному територіальному розрізі. Це комплексне поняття, що характеризує злочинність, як із кількісного, так і з якісного боку. Аналіз динаміки дозволяє встановити тенденції розвитку злочинних проявів у суспільстві.

Ще один показник стану злочинності - структура. Структура злочинності, її якісна характеристика, являє собою частку (питому вагу) і співвідношення різних кримінологічних груп, видів злочинів в їх загальній кількості за певний проміжок часу на певній території [74, c. 120].

Протягом останніх 7 років відмічається стійка тенденція до збільшення кількості злочинів у сфері обігу наркотичних засобів.

Кількість виявлених осіб, які скоїли злочини, пов'язана з кількістю зареєстрованих злочинів. Але є й деякі особливості в обліку виявлених осіб: особи, які вчинили злочини, реєструються лише при розкритті кримінальних діянь, а розкриття злочинів, як відомо, є далеко не повним. Це пояснюється такими чинниками: по-перше, наявністю групової злочинності, коли один злочин вчиняється декількома особами; по-друге, випадками реальної та ідеальної сукупності діянь, коли один правопорушник притягується до кримінальної відповідальності за скоєння декількох злочинів; по-третє, фактами невстановлення всіх осіб, причетних до скоєння виявлених злочинів, коли злочин скоєно в групі. Якщо порівняти за певний період часу кількість зареєстрованих злочинів і кількість осіб, виявлених у звязку з їх скоєнням, то простежується тенденція, за якої кількість зареєстрованих злочинних діянь у сфері незаконного наркообігу перевищує кількість осіб, які відображуються у кримінальній статистиці як особи що вчинили ці діяння [75;76].

Найпоширенішими є злочини, повязані з незаконним виробництвом, виготовленням, придбанням, зберіганням, перевезенням, пересиланням наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів без мети збуту (ст. 309 Кримінального кодексу України).

Необхідно визнати, що сьогодні Україна належить до тієї невеликої кількості держав, які є не тільки споживачами, але й виробниками та зоною транзиту наркотиків [77].

Слід зауважити, що останніми роками сталися якісні зміни у постачанні і розповсюдженні наркотичних засобів. Аналіз фактів вилучення важких наркотиків переконливо свідчить про те, що більшість із них, зокрема героїн, проходять транзитом сухопутними маршрутами з країн Центральної Азії через східні кордони з Російською Федерацією по території нашої держави до західноєвропейських ринків. Певна частина цих наркотиків залишається в Україні, внаслідок чого наркоринок у державі дедалі більше переорієнтовується на наркотичні засоби контрабандного походження.

Якщо ще 2 - 3 роки тому переважна більшість героїну вилучалась у громадян країн Африканського континенту, то нині наркоділками здебільшого є громадяни країн СНД, Пакистану і Афганістану, які безпосередньо організовують канали поставки наркотиків в Україну. Вищезазначене підтверджується виявленням і ліквідацією у 2011 році 94 каналів контрабандного надходження в Україну наркотичних засобів і психотропних речовин. Помітною є тенденція до зростання організованої злочинності у сфері незаконного наркообігу. Вивчення криміногенної ситуації показало, що вживання наркотиків суттєво впливає на погіршення загальної криміногенної ситуації в країні. Аналіз статистичних даних свідчать, що кожний тридцятий злочин в України скоєно наркоманом.

Останнім часом різко збільшується число осіб, які незаконно вживають наркотики, і пропорційно до цього зростає кількість злочинів, вчинених на ґрунті наркоманії. Найбільша кількість наркозалежних осіб 64% була зареєстрована в таких областях, як Дніпропетровська, Донецька, Одеська. Майже 16 % від загального числа тих, хто вживав наркотики, становили неповнолітні. Спостерігається постійне зростання наркологічних захворювань, до того ж частка хворих на наркоманію серед неповнолітніх за останні десять років збільшилась у 6 - 8 разів, а смертність серед осіб цієї групи зросла у 40 разів. Середній вік хворих на наркоманію становить 26 років і має тенденцію до щорічного омолодження. З огляду на те, що переважна частина наркоманів не доживає до 30 років, можна стверджувати, що ця вікова група не дасть нащадків, тобто не вступить у процес відтворення. У Росії вже постало питання про реальну загрозу безпеці суспільства і держави внаслідок епідемічного поширення наркоманії і формування наркоманії [78, c. 30].

Найскладнішим є питання вірогідності кримінально-статистичних даних у звязку з існуванням так званої прихованої (латентної) злочинності [79, c. 51]. Дійсно, під час оцінки статистичної інформації не слід забувати про те, що вона не відображає повністю всіх скоєних у суспільстві злочинів.

Високий рівень латентності злочинів у сфері незаконного наркообігу пояснюється тим, що переважна більшість таких незаконних дій безпосередньо не посягає на законні права та інтереси громадян, а розкрадання наркотичних засобів із державних підприємств значного матеріального збитку не завдають. В основній масі кримінальних справ про незаконні дії з наркотиками потерпілий, як процесуальна фігура, і державні установи, як цивільні позивачі, - відсутні. Заяви та повідомлення про злочини у сфері незаконного наркообігу надходять до правоохоронних органів украй рідко, за винятком заяв керівників підприємств та установ по виробництву та використанню наркотичних засобів у звязку з розкраданням або втратою наркотиків. Таку латентність можна назвати класичною, тому що, з одного боку, вона може кумулювати всі види латентності, з іншого - вона є специфічною, оскільки обєднує процеси, які латентні вже за своєю природою, а не внаслідок слабких сторін науки або політичної конюнктури [80, c. 25].

Так на думку В.Ф. Оболенцева, особи, що є більш розвинутими інтелектуально, скоюють злочини з більшим періодом латентності. Можна припустити, що високий інтелектуальний рівень злочинця сприяє вдалому приховуванню злочинів. Водночас отримані дані свідчать, що стан сп'яніння, наркотичного чи токсичного збудження перешкоджає раціональній діяльності із забезпечення латентизаціі. Це пояснюється специфічною дією одурманюючих засобів на свідомість. Результатом стає неможливість раціонального планування своїх дій і, як наслідок, прийняття більш ризикованих рішень [81, c. 9].

Визначенню дійсних меж латентності незаконних дій у сфері незаконного наркообігу, та інших злочинів може сприяти опитування населення за допомогою анонімних анкет через місцеву пресу або поштові відділення, через співробітників наркологічних служб, станцій швидкої допомоги, токсикологічних, травматологічних пунктів.

Узагалі ж проблематика латентності, у тому числі й методів виявлення латентних злочинів і причетних до їх скоєння осіб, потребує подальшої розробки, нових, більш глибоких досліджень.

Вище ми зауважили, що кримінологічна характеристика тих або інших видів (груп) злочинів включає в себе також дані про особистість злочинця та причини і умови скоєння злочинів. У звязку із серйозністю і обємністю цих сторін кримінологічної характеристики вони будуть окремо розглянуті в наступних розділах цього дослідження.

2.2 Причини і умови скоєння наркозлочинів

Проблема причин незаконного наркообігу в Україні є однією з актуальних у сучасній кримінології. Вивчення злочинів у сфері незаконного наркообігу та їх регіональних відмінностей - вихідний пункт сучасних кримінологічних досліджень. Між етапом пізнання, оцінкою наркозлочинів та етапом організації боротьби з незаконним наркообігом обовязковим є етап зясування причин і умов скоєння злочинів у цій сфері. Із розвитком практики боротьби із злочинністю і пізнанням її сутності розкриваються нові підходи до розуміння причин, що породжують злочинність.

Групу зовнішніх (обєктивних) факторів складають умови, в яких існує особа, й обставини, що часто від неї не залежать. Це несприятливі економічні і соціальні умови існування, нестабільність у взаєминах між підлітком та його оточенням, недоліки виховання, доступність наркотичних засобів і психотропних речовин тощо.

До групи суб'єктивних факторів можна віднести такі причини, мотиви і умови скоєння злочинів у сфері незаконного наркообігу: мрія про високу економічну забезпеченість, спілкування з наркозалежними особами, позитивне ставлення до алкоголю та наркотиків з боку батьків і найближчого оточення. Основною умовою є психофізіологічні якості особистості.

Аналізуючи феномен злочинів у сфері незаконного наркообігу доцільно відокремити і розглянути загальні фактори, що сприяють розвитку наркозлочинності. На нашу думку, їх доцільно систематизувати таким чином: соціально-політичні; соціально-економічні; духовно-моральні; інформативні; медичні та інші.

Соціально-політичні фактори. Соціально-політична ситуація, що склалася за останні 10 років на більшій частині території колишнього СРСР, а саме: зростання злочинності, поява нових транзитних шляхів тощо, значною мірою впливає на криміногенну ситуацію, повязану з незаконним наркообігом. Водночас геополітичне розташування України на новітній карті Європи, наявність спільних кордонів з Польщею, Угорщиною, Словаччиною та іншими державами, спричиняє використання її території, як зони транзиту наркотиків із країн - виробників. Так, в останні роки Польща, що стала основним виробником амфетамінів у Європі, має значний вплив на наркоситуацію в Україні. Наркозлочинці по обидві сторони кордону намагаються консолідуватись і знайти нові ринки збуту синтетичних наркотиків. Зафіксовано неодноразові факти затримання наркоділків, які розповсюджували кокаїн, привезений із Польщі. Наприклад, у 2011 році працівниками БНОН вилучались амфетаміни польського походження не тільки в прикордонних з Польщею областях, але й на Харківщині, у Хмельницькій, Одеській і Київській областях. Із Угорщини і Словаччини в Україну крім амфетамінів незаконно надходять наркотиковмісні лікарські препарати [83].

Входження в ринкові відносини, збільшення попиту на наркотики і відсутність ефективного механізму протидії їх незаконному обігу створюють умови використання міжнародною наркомафією території України для транспортування наркотиків, у тому числі й важких: героїну і кокаїну. У планах європейських ділків наркобізнесу Україні вже давно відведено важливе місце. Сьогодні реальну загрозу для країни становлять опій і героїн, що виробляються в країнах Південно-Східної Азії, а потім переправляються в Європу. Східні кордони України перетинають шляхи транспортування героїну з країн Центральної Азії до Західної Європи, зокрема, так званий Шовковий шлях. Понад 95 % вилученого героїну, що надходить в Україну "Шовковим шляхом" через Росію і Центральну Азію, - афганського походження. Основні маршрути доставки проходять середньоазіатськими країнами колишнього СРСР і через Росію. Узагальнення даних МВС, СБУ, Держмитслужби та Держкомкордону України про контрабанду наркотиків і психотропних речовин свідчить що крім Афганістану, героїн в Україну надходить із Азербайджану, Ірану, Киргизії, Пакистану, Таджикистану, Таїланду, Туреччини, Узбекистану [84]. Темпи наркотизації населення України дають підстави наркоділкам розглядати нашу державу не тільки як транспортну артерію, але і як перспективний ринок збуту наркотиків.

Цьому сприяє розширення звязків України з Європейським Союзом і прозорість східних кордонів. У перспективі очікується збереження цієї негативної тенденції, оскільки транспортування наркотиків залізничним і автомобільним транспортом через кордони є більш безпечним і вигідним, ніж перевезення їх літаками міжнародних авіаліній або пересилання поштовими відправленнями, де митна перевірка є більш жорсткою.

Фактори соціально-економічного характеру. Будь-які економічні відносини, незалежно від того, є вони ринковими чи плановими, містять у собі протиріччя, які детермінують злочинність. На злочинність в Україні великий вплив справляють такі прояви системної кризи в економіці, як спад виробництва, затримка заробітної плати, наростання врахованого та прихованого безробіття і т. ін.

Однією з найважливіших умов злочинності слід визнати зниження життєвого рівня більшості населення. Спад економічної активності обумовив появу офіційно визнаного безробіття. Безробітні одержують мізерну грошову допомогу, але у ще гіршому становищі опинилося понад 3 млн. працівників (6,4 %), які фактично втратили роботу, але не зареєструвались як безробітні. Немало й тих, хто офіційно вважається працюючим, але заробітну плату не отримує або отримує таку, що не забезпечує мінімальний прожитковий рівень. Якщо врахувати і цю категорію, то рівень безробіття досягає 7 млн. чол. (13,4 %). Серед безробітних переважають молоді люди, 80% з яких стали безробітними одразу після закінчення навчальних закладів. Навряд чи викликає сумніви припущення, що багато безробітних ідуть у тіньову економіку або кримінальне середовище [80, с. 151].

В Україні існує значна сировинна база для виготовлення наркотичних засобів. Так, промисловим вирощуванням конопель займаються Дніпропетровська, Полтавська, Сумська і Черкаська області. Як наслідок Україна привертає погляди розповсюджувачів наркотиків із країн СНД [85]. Вони залучають до свого злочинного бізнесу сільських жителів, які заготовляють і реалізують макову соломку. А можливість здобути злочинним шляхом доходи, які чесною працею заробити не можна, штовхає сільських мешканців на культивування снотворного маку. Щорічно в Україні виявляються і ліквідуються його посіви на площі 1300 км.кв [86].

Незаконний обіг наркотичних засобів перетворився на комерційну індустрію, яка стала невід'ємною частиною злочинної економіки. Поширення наркотиків уже давно набуло організованих форм, і основна причина розквіту цього злочинного бізнесу полягає в його винятковій прибутковості. Важливо підкреслити, що жодний вид злочинної діяльності не може зрівнятися з наркобізнесом за рівнем прибутків. Незаконний обіг наркотичних засобів, за підрахунками експертів ООН, приносить загальний доход понад 400 млрд. доларів на рік, що становить 8 % від усієї світової торгівлі. Ось чому наркокриміналітет невпинно активізується і в Україні. З появою стабільної гривні сюди почали завозитися важкі наркотики. А відмити "брудні" гроші у нас не становить будь-яких труднощів, бо система контролю за джерелами походження капіталів дуже слабка [85, с. 168]. Цьому також сприяє недосконалість законодавства, регламентуючого діяльність господарських структур, непідготовленість правоохоронних органів до розвязання даної проблеми, різке збільшення недержавного сектора економіки, в тому числі й у сфері здійснення зовнішньоекономічних операцій, проникнення в легальну економіку ділків тіньового бізнесу, інших представників кримінального середовища. При цьому злочинні групи наркоділків не обмежуються локальним рівнем (містом, районом, областю), а мають, як правило, міжрегіональний характер.

Протягом останніх років спостерігається зростання організованих злочинних груп, сформованих на етнічній основі. Деякі етнічні общини, що проживають в Україні, фактично перетворилися на осередки міжнародного наркобізнесу. Їх характерною рисою є забезпечення надходження в Україні більшості контрабандних наркотиків, у першу чергу героїну, гашишу, середньоазіатської марихуани. За останні роки в кількох містах відбулися суди над нігерійцями і пакистанцями, які не тільки ввозили героїн, але й залучили до наркобізнесу своїх українських подруг. В останні дні січня 2011 р. у Києві співробітники СБУ та МВС припинили діяльність злочинного угруповання, котре налагодило канал нелегальної міграції та контрабанди героїну з країн Південно-Західної та Центральної Азії. Нелегалів із цих країн мафія здавна використовує як наркокурєрів. Кримінальне угруповання очолював громадянин Пакистану, який отримав легальний статус в Україні після одруження з нашою громадянкою. Офіційним бізнесом жінки вважалася торгівля курячими стегенцями на одному з київських ринків. Однак, за даними оперативників, дружина пакистанця активно сприяла незаконній діяльності чоловіка. Саме в її квартирі затримали шістьох нелегалів з Афганістану, Пакистану, Бангладеш і Вєтнаму. У подружжя було вилучено 70 грамів героїну [86, с. 41].

Наступна проблема, на яку необхідно звернути уваги, це традиційне заняття незаконний наркообігом організованих злочинних груп, що склалися з осіб циганської національності. У руках циганських наркогруп концентрується значний капітал, який дозволяє верхнім ланкам формувань та їх оточенню не брати особисту участь у виготовлені та збуті наркотиків. Для забезпечення власної безпеки цигани використовують найманих працівників, часто це особи з числа наркоманів або багатодітні жінки - циганки, яким наше законодавство гарантує незначне покарання, а інколи й безкарність. Наприклад, у м. Беріслав на Херсонщині циганські родини (члени яких не працювали і не мали ніяких легальних джерел існування) на своїх садибах займалися вирощуванням конопель. Кожен циганський «оптовик» співробітничав з 6 - 10 дрібними наркоділерами. А ті розгорнули власну торговельну мережу, утягнувши в неї до сотні наркоманів - молодих хлопців. Викриті постачальники отримали порівняно м'які вироки. Пом'якшувальні обставини в них однакові: у родині - шість - сім дітей, у яких підсудні єдині годувальники [86].

На внутрішній ринок надходять також синтетичні наркотики і амфетоміни вітчизняного виробництва. Зміна форми власності в системі Держкоммедбіопрому й об'єднання «Фармація», скорочення штатів кваліфікованих фахівців із хімії і фармацевтики об'єктивно сприяє виникненню підпільних лабораторій для виготовлення нових типів наркотичних речовин. Характерним прикладом є діяльність злочинних груп талановитих студентів-хіміків, наукових співробітників, які заради матеріального благополуччя створювали лабораторії з виготовлення сильнодіючих синтетичних наркотиків. Це підтверджується і тим, що Службою безпеки України було вилучено при незаконному переміщенні через кордон більше чотирьох тонн прекурсорів для виготовлення синтетичних наркотиків [87]. Поширення наркоманії визначає різкий ріст злочинності.

Духовно-моральні фактори наркозлочинів. Негативні явища і процеси, що відбуваються в економічній і соціальній сферах, негативно впливають і на духовно-моральний стан українського суспільства. Частина людей втратила психологічну стійкість, і, бажаючи бути подалі від лякаючої дійсності, знаходить порятунок у наркотизмі. В середовищі різних категорій населення виникло духовна порожнеча. У молоді, яка краще адаптується до сучасних умов, але водночас відсутні життєві плани через невизначеність у багатьох питаннях близького і далекого майбутнього, це відбувається на фоні різкого зниження життєвого рівня переважної більшості громадян. Як наслідок маємо низьку загальну культуру населення і, передусім, молоді. Звідси - споживацьке ставлення до життя, незацікавленість у духовному зростанні, потяг до так званої масової культури, що ігнорує моральні цінності, насаджує розпусту і насильство. Саморуйнуюча поведінка (у тому числі вживання наркотиків) є невід'ємним елементом цієї субкультури, вона зумовлює конформізм, нездатність подолати вплив референтної групи, де вживають наркотики, легковажність в оцінці ситуації, прагнення до миттєвої утіхи, "все спробувати у житті". Поширеною помилкою є впевненість у тому, що тільки матеріально незабезпечені та нестійкі молоді люди можуть стати наркоманами. Практика показує, що найбільш нездатним до осмисленої організації вільного часу виявляються ті підлітки, чиї батьки знаходяться на верхніх щаблях соціальних сходів, оскільки у них збільшується час навчання та підготовки до дорослого життя. Нездатні до серйозного аналізу ситуації, такі підлітки починають не тільки переймати конкретні недоліки, але й відкидають прогресивні ідеї, здоровий спосіб життя, культуру, правила поведінки тощо.

Трагедія полягає в тім, що нинішня наркокультура має фантастичну перспективу. Ментальність нинішнього покоління підлітків визначається ввідним для них гаслом хто не з нами, той проти нас!. Під цим девізом набирається могутня армія споживачів, де кожен наркоман сьогодні діє як агітатор, пропагандист, що кличе в новий релаксуючий стан. В обласних і районних містах України, відповідно до різного роду опитування, майже 85% молоді спробували наркотик хоча б один раз. Дослідження Харківського НДІ неврології і психіатрії свідчать, що один наркоман за своє недовговічне життя (до 40 років) втягує у вживання наркотиків до 200 осіб [88, c. 127].

Вивченню причин немедичного споживання наркотиків було присвячено низку соціологічних досліджень. Відповідно до даних Українського інституту соціальних досліджень, серед основних причин, що спонукають молодь спробувати наркотик, можна виділити такі: цікавість («було цікаво спробувати») - 52% опитаних; вплив друзів («я був у компанії, коли ми весело проводили час, і мені запропонували "упіймати кайф"») - 37% [89].

Подібні дані було отримано в ході моніторингу поширення наркоманії в середовищі учнівської молоді, проведеного Національним університетом внутрішніх справ. Серед основних причин, що спонукають спробувати наркотик, респонденти назвали: вплив друзів - 64% опитаних; бажання пережити приємні відчуття - 41,3%; цікавість - 42,4%; бажання позбутися прикростей - 34,7%; прагнення стати своїм у компанії - 30,9%.

Дуже часто серед молоді можна почути думку, що ніякої залежності від наркотиків немає. Тобто підлітки рідко коли мають повну інформацію і можливо, біда трапляється саме через її відсутність. Відбувається це тому, що наркотики мають найбільшу привабливість серед тих речовин, які можуть принести задоволення. Вони розслаблюють, допомагають побачити світ іншими очима. Саме тому, напевне, їх обирає більшість.

Нерідко бажання вжити наркотичні засоби виникає через міф про те, що вони є ідеальним засобом підвищення сексуальної активності, тому широко використовуються для привернення малознайомого партнера до інтимної близькості, що іноді набуває форми грубого розбещування. Споживачі наркотиків не знають, як правило, що розплата за кокаїновий секс настає досить швидко. Підраховано, що серед чоловіків, які вживають кокаїн, 85% - імпотенти.

Інформативні фактори наркозлочинів. Практика свідчить про те, що в країні немає достатньої антинаркотичної пропаганди, але зате є пропаганда наркотиків. Сучасні комунікативні канали інформації, що є важливими складовими сучасної культури суспільства, необхідно визнати детермінантами (прямими або непрямими), котрі схиляють окремих осіб до незаконної діяльності, повязаної з наркотичними засобами [90, с. 238]. У засобах масової інформації часто можна почути про регулярне споживання наркотичних засобів зірками шоу-бізнесу, спорту, котрі являються кумирами для підлітків. Так само в гонитві за сенсацією або прагненні до завоювання рекламного ринку, деякі ЗМІ пропагують споживання наркотиків як аксесуара сучасного стереотипу поведінки, необхідного засобу зняття стресу або мобілізації творчих чи фізичних сил. Дуже поширеною є пропаганда вживання наркотиків, яка ховається за новими культурними течіями. У всесвітній інформаційній мережі Інтернет можливо не тільки ознайомитися з наркотиками, але й отримати докладну інформацію щодо їх виготовлення, вживання, характеристик тощо [91; 167]. На багатьох сайтах всесвітньої мережі можна зустріти заклик до легалізації «легких» наркотиків. Здебільшого це заклик до легалізації конопель, існує ціле коло сайтів, які закликають легалізувати вживання конопель та пропагують ідеологічно пов'язану з цим субкультуру (Marijuana Web Ring).

Проблема криміногенного впливу ЗМІ на населення, особливо на молодь, стало спеціальним предметом обговорення на ІХ Конгресі ООН з попередження злочинності і поводження з правопорушниками. Рекомендовано сприяти встановленню вищих стандартів початкових матеріалів і відповідальності ЗМІ при створенні умов для їх незалежного функціонування.

Зусилля наркоділків у напрямку створення і розширення попиту на наркотики шляхом використання ЗМІ, про що вже говорилося, спрямовані на залучення до споживання наркотиків неповнолітніх і осіб молодого віку, у тому числі з використанням агентури з наркоманів, безкоштовної для початку роздачі наркотиків у навчальних закладах і т. ін. При цьому треба мати на увазі винятково високу прибутковість наркобізнесу, в якому прибуток доходить до 1000 % на вкладену суму, причому оборот коштів завершується в один-два місяця. Для цілеспрямованого формування «чорного» ринку наркотиків використовується і мережа казино, нічних клубів, барів, контрольованих наркоділками чи взаємодіючими з ними організованими злочинними структурами іншого профілю [92, с.387-388].

Медичні фактори наркозлочинів. Серед осіб, які почали немедичне вживання наркотичних засобів, переважно у віці старше 25 років велику частинку становлять ті, для кого таке вживання стало неусвідомленим з тих чи інших причин. Так, виникненню пристрасті до наркотичних засобів може сприяти бажання лікарів допомогти тим, хто страждає від безсоння і головного болю. Фактично, всі снодійні, заспокійливі і знеболюючі препарати містять у собі барбітурати. Особи, які почали приймати, наприклад, снодійне за рекомендацією лікаря, не усвідомлюють тієї небезпеки, що їм загрожує. Вони постійно збільшують дозу снодійного, бо попередня вже не дає бажаного результату, і такі хворі починають приймати барбітурати не тільки на ніч, а й удень, як заспокійливе, і зрештою потрапляють у фізичну залежність від них. Слід згадати і про те, що наявність у сімї важкохворого, змушеного приймати наркотиковмісні лікарські препарати, тягне за собою наркозалежність самого хворого, а інколи сприяє втягуванню у немедичне вживання таких препаратів найближчих родичів.

Відсутні достатньо ефективні методики своєчасного виявлення фактів споживання наркотиків, лікування від наркозалежності, психологічної і соціальної реабілітації хворих. Адже навіть усунення фізіологічної наркозалежності не вирішує справи, якщо не усунуто психологічну залежність, що штовхає на рецидив. Тому повне одужання і реабілітація наркомана настає дуже рідко. В інших випадках вдається домогтися лише тимчасової ремісії.

Однією з проблем, що безпосередньо впливає на наркотизацію населення, є поширення лікарських препаратів на основі трамадолу, що за своїм впливом на людський організм не відрізняється від наркотиків і призводить до стійкої залежності. Через останні зміни в нормативних актах МОЗ України безрецептурне розповсюдження лікарських засобів на основі вказаної речовини набуло катастрофічних масштабів і, та фактично, не підпадає ні під ознаки правопорушення, ні під ознаки злочину.

У доповіді Міжнародного комітету з контролю за наркотиками (2002 р., п. 98) відмічається, що в останні роки дані про витік фармацевтичних препаратів, які містять наркотичні засоби, із каналів законного розподілення були одержані з десяти держав, у тому числі й з України. Незважаючи на це, в Наказі МОЗ України від 14 травня 2003 р. № 210 пропонується дозволити безрецептне розповсюдження лікарських препаратів, що містять кодеїн, ефедрин та псевдоефедрин, що може призвести до ситуації, яка вплине на наркотизацію населення таким же чином, як і безрецептний відпуск трамадолу. Сьогодні наркоділки активно використовують названі лікарські засоби для виготовлення синтетичних наркотиків в умовах підпільних нарколабораторій.

Кожен медичний заклад, навіть фельдшерський пункт у сільській місцевості, має наркотиковмісні лікарські препарати для обслуговування населення. Один із найпоширеніших препаратів такої дії - морфін, менш поширений - фентаніл. Недостатній контроль та облік цих препаратів, порушення певних правил їх використання сприяє скоєнню злочинів щодо незаконного обігу наркотичних засобів. Прикладом є махінації з наркотичними препаратами у Тростянецькому районному територіальному медобєднанні, виявлені контрольно-ревізійним управлінням у Вінницькій області. Зіставивши звіти про рух медикаментів, історії хвороб і амбулаторні картки, ревізори знайшли розбіжності. У 226 випадках чергові медсестри в журналах обліку вказували введення хворим препаратів, що містять наркотичні речовини. Причому відповідними записами в історіях хвороб і амбулаторних картках ці факти не підтверджувалися. Особливо багато "ін'єкцій" припадало на онкологічні відділення. Так, безпідставно списали близько двох тисяч ампул наркотиків, у тому числі морфіну, омнопону і фентанілу. Керівництво лікарні не контролювало ситуацію. Більшість згаданих препаратів відпускається за документами суворої звітності і під контролем Мінохорони здоровя [93].

2.3 Типологія наркозлочинців

Проблема типології та класифікації в тому або іншому аспекті порушувалася багатьма кримінологами, причому на актуальність цієї проблеми вказував ще Ч. Ломброзо. Залишається вона й на сьогоднішній день. Дослідженню цієї проблеми присвятили свої роботи такі науковці-кримінологи, як А.І. Алексєєв, Ю.М. Антонян, Ю.Д. Блувштейн, А.П. Закарлюк, А.Ф. Зелінський, А.І. Долгова, І.І. Карпець, В.Н. Кудрявцев, А.Б. Сахаров, В.Д. Філімонов та інші.

Логічна операція розподілу об'єкта на певну сукупність груп, обєднаних спільними ознаками, набула значного поширення в кримінологічній науці. Специфіка об'єкта кримінологічних досліджень дає можливість будувати класифікацію за істотними ознаками (типологією), а також структурувати явища, що вивчаються у відповідності з класами, видами тощо.

Під класифікацією розуміється розподіл предметів, явищ на класи, котрий проведено таким чином, що кожний клас займає відносно інших класів точно установлене місце [94, c. 59]. Класифікація особистості здійснюється, виходячи з умов формальної логіки. Цю дію необхідно проводити з урахуванням таких методів теорії пізнання, як системний підхід до вивчення окремих об'єктів і явищ, висування гіпотез, моделювання [33, c. 97].

Проаналізувавши запропоновані різними авторами типології, можна зробити висновок про те, що кожна точка зору сприяє збільшенню наукового багажу з означеної проблеми. Але необхідно також відзначити, що деякі відмінності в структуризації об'єкта спостерігаються і в тих випадках, коли автори обирають тотожні структуротворчі критерії. Як правило, такі відмінності стосуються місцезнаходження кордонів між двома суміжними типами. Крім того, можна зробити висновок про те, що відмінності в наявних типологіях і класифікаціях можуть бути зумовлені різницею в підходах дослідників до питань термінології.

Ю.А. Алфьоров, Е.В. Середа, В.Г. Козуля та інші розглядають проблеми типології Наркозалежних злочинців. Вони виділили категорії наркоманів за ступенем деградації особистості, та за психолого-психіатричними ознаками [96, с. 46-54]. Наркозалежних злочинців диференціюють за ступенем деградації особистості та за психолого-психіатричними ознаками. При цьому вказуються фактори, що детермінують їх поведінку.

Заслуговує на увагу типологія наркозлочинців-підлітків, запропонована А.Є. Лічко. Серед цієї категорії осіб він виділяє гіпертимний тип, циклоїдний тип, істероїдний тип, лабільний тип, астено-невротичний тип, сенситивний тип, психастенічний тип, шизоїдний тип, нестійкий тип, конформний тип [97].

Єдину характеристику особистості злочинця навряд чи можна скласти. Необхідно відокремити осіб, які скоюють злочини у сфері незаконного наркообіку для збагачення (наркобізнес), та осіб, які роблять те ж саме з метою забезпечити себе наркотиками [98].

Найбільш детально особистісні типи злочинців у сфері незаконного наркообігу, описує Ю.Г. Пономаренко:

«1. Особи, які скоюють злочини у сфері незаконного наркообігу з метою збагачення. До них відносяться:

а) Виробники наркотичних засобів (20%). Перш за все в дану категорію можуть входити особи, що вирощують рослини, які містять у собі наркотики. Як правило, їх особистісні риси не повязані з криміналізацією, а примикають до середніх характеристик жителів окремої місцевості. Серед цих осіб висока частка похилих людей і матерів, які виховують дітей без чоловіка. В основному вони орієнтовані на підтримку, за допомогою нелегальних доходів, нормального рівня прожиття, задоволення потреб.

В дану групу можуть входити також висококваліфіковані спеціалісти - хіміки, фармацевти, співробітники підприємств, робота яких повязана з наркотичними засобами або сировиною.

б) Скупники-оптовики (1%) очолюють організовані групи, що здійснюють незаконну скупку і реалізацію сировини, готової продукції великими партіями. Як правило, їм властива вища злочинна авторитетність, заснована на злочинному досвіді, матеріальних засобах і особистих якостях. Для них характерна жорстокість, організаційні здібності, уміння підкорити собі іншого, впевненість у власній перевазі, мотивації панування, відсутність здатності до співпереживання. Ці особи орієнтовані на одержання прибутку і надприбутку, вони мають великі зв'язки в злочинному світі, з ділками - виробниками наркотиків. Вони безпосередньо самі не займається скупкою або реалізацією наркотиків, а лише контролюють, фінансують операції, стежать за витратами.

в) Збувальники-професіонали (10%) також орієнтовані на користь - збагачення. З цією категорією учасників незаконного наркообігу тісно пов'язані особи, які займаються залученням до вживання наркотиків та часто поєднують цю функцію зі збутом. Для них характерні спритність, напористість, уміння знаходити і переконувати «клієнта».

Як правило скупники - оптовики та збувальники - професіонали не є наркоманами і мають постійний прибуток від такої діяльності. Вони, ухиляються від суспільно-корисної праці, живуть невідповідно до своїх достатків. Контакти з постачальниками підтримують через посланців або поштою , використовуючи при цьому певні умовності.

г) Перевізники (19%) - це дрібні збувальники і перекупники, яких використовують оптовики. Перевізниками нерідко є випадкові особи з-поміж знайомих і родичів, які працюють на залізничному і повітряному транспорті.

д) Контрабандисти (1%) - це, як правило це чоловіки, мають середню-спеціальну або вищу освіту, ніде не працюють. Займаються контрабандою наркотичних засобів для збагачення. Характеризуються комунікабельністю, енергійністю, ризикованістю, витримкою.

е) Змішаний тип включає в себе осіб, які сполучають різні вищевказані рольові функції. Проведене нами дослідження свідчить, що даний тип особистості злочинця зустрічається у 49 % випадків.

. Особи, які скоюють злочини у сфері незаконного наркообігу з метою забезпечити себе наркотиками. До них відносяться:

а) Споживачі наркотиків (66%) - це особи, які нерегулярно, епізодично вживають наркотики. Нерегулярно вживають наркотики частіше за все молоді люди (учні загальноосвітніх і спеціальних шкіл), чоловічої статі. Вони характеризуються відсутністю достатньої волі, піддаються впливу, легко вступають у контакт з наркоманами, починають вживати наркотики через цікавість, бажання відзначитись. Деякі з них схильні до скоєння правопорушень.

б) Наркомани (34%) - це хворі люди, вони мляві, малорухомі, вкрай виснажені, мало цікавляться їжею. Це соціально деградуючі особи, вільний час вони проводять у пошуках наркотиків або грошей на їх придбання. Вони намагаються як найдешевше придбати наркотик або сировину для його виготовлення, частину якого вживають самі, а частину збувають одержуючи від продажу кошти для придбання наступної дози наркотику або сировини. Таким чином, аналізований тип злочинця збуває наркотики з метою задоволення своїх потреб.» [99, с. 109-111]

Як бачимо кожна з названих категорій відрізняється від іншої своїми психологічними особливостями, своєю поведінкою. Знаючи ці особливості осіб, що відносяться до певної категорії в деякій мірі можна спрогнозувати їх дії в тій чи іншій ситуації. Відповідно можна внести організаційні і тактичні корективи. Головна задача в цьому плані спрацювати так, щоб обєкти оперативного інтересу і гадки не мали, що за ними спостерігають.

Однак врахування особливостей поведінки лише окремої людини буде явно недостатньо. Адже це не квартирний злодій і не маніяк-вбивця, які у своїй діяльності можуть бути не повязані з іншими злочинцями. Особи які скоюють наркозлочини, як правило звязані один з одним стійкими звязками. Власне спостереження і ведеться для отримання інформації про ці звязки. Так один наркоман в пошуках необхідного препарату може вивести на декілька збувальників. Ті у свою чергу повязані з виробниками, постачальниками, контрабандистами тощо. Тобто для вдалої організації боротьби з наркозлочинністю треба володіти знаннями не тільки про психологічні особливості поведінки однієї спостерігаємої особи, а і її потенційних звязків по наркобізнесу, особливості взаємовідносин між ними.

Що до наркобізнесу на сучасному етапі Д.Й. Никифорчук зазначає наступне: «Аналіз стану наркобізнесу в Україні свідчить щодо продовження формування злочинних угруповань (обєднань), які за аналогією, із зарубіжними, на нашу думку, слід розглядати як організовані формування мафії. Мафія - 1) таємна терористична організація, яка виникла наприкінці ХVІІІ ст. і досі існує в Італії. Організація використовує методи насильства, терору, шантажу і має розгалужену структуру, звязки з поліцією, чиновниками, судовими і урядовими колами ХХ ст. Таку назву отримали подібні організації і в інших країнах; 2) організовані бандитські угруповання, які зрослися з правоохоронними структурами і які таємно діють, ураховуючи свої інтереси. Мафія має такі ознаки: а) високий рівень організації; б) сувору ієрархію; в) проникнення в органи державної влади на всіх рівнях; г) опанування тіньової сфери економіки; д) наявність власних нормативних приписів; е) усталені форми взаємозвязків як всередині обєднання, так і за його межами; є) застосування шантажу, залякування, підкупу. Їм властиві всі ознаки організованої злочинності: стабільна корислива діяльність (спрямованість), що має як міжрегіональний, так і міжнародний характер, складна ієрархічна структура і механізм управління, відносно велика чисельність, глибока конспірація, наявність власної розвідки, зовнішні, у тому числі й корупційні звязки, прагнення до монопольного розподілу свого впливу. [100]

О.Ф. Дудар визначає, що за структурою вітчизняна наркомафія складається з трьох частин, що представляють собою класичну піраміду.. До першої складової входять роздрібні торговці, загальна чисельність яких становить кілька тисяч осіб. До другої частини - середні оптовики і перевізники з групами охорони товару під час транспортування і торговці на місцях. Третя частина - верхній ешелон, що сам, як правило, не має ніякої безпосередньої справи з наркотиками. Його завдання - планування операцій, їх проведення, відмивання отриманих коштів та їх розподіл. Особливість її структури в тому, що через зрозумілі причини вона не може бути лише українською мафією в етнічному сенсі цього поняття.

«До характерних кримінологічних ознак організованих злочинних угруповань, що займаються наркобізнесом, відносять:

високий ступінь організованості, який включає наявність керівного ядра (лідера), диференціацію функцій виконавців усередині угруповання;

жорстку дисципліну, дотримання конспірації, безперечне підпорядкування чітко регламентованим правилам ієрархічних стосунків усередині групи;

наявність прагнення мати звязки з корумпованими представниками адміністрації, правоохоронних органів, держпідприємствами і комерційними структурами, які використовуються для прикриття злочинної діяльності, відмивання (легалізації) отриманих прибутків;

тісний звязок керівників груп з кримінальним середовищем. Така консолідація вигідна тому, що особи з кримінального середовища виконують функції забезпечення діяльності групи (захист від рекету, розправа з конкурентами і членами групи, які намагаються припинити злочинну діяльність і т.п.), а ділки наркобізнесу відраховують їм певний відсоток прибутку від незаконних операцій з наркотиками;

використання коштів та засобів, одержуваних за збут наркотиків, для організації протидії роботі правоохоронних органів (підкуп, шантаж, дезинформація, здійснення розвідувальних заходів, а також контрзаходів, які перешкоджають проникненню в угруповання оперативних працівників);

ретельне планування злочинів і підготовка до їх вчинення;

залучення до злочинних угруповань представників нетрадиційних для злочинного середовища прошарків суспільства - вчених, інженерів, лікарів, викладачів і т.п.» [101]

Організовані злочинні угруповання, які вчиняють злочини у сфері незаконного обігу наркотичних засобів, мають власних фінансистів, банкірів, юристів, експертів-логіків, фахівців з оптової і роздрібної торгівлі. Інші члени угруповання виконують спеціалізовані функції. Це вербувальники, фінансові радники, фахівці з контрактів, покупці, збувальники, перевізники, а також розкрадачі.

Як уже зазначалося, високий ступінь організованості, жорстка дисципліна і конспірація осіб, причетних до наркобізнесу, включає диференціацію функцій виконавців усередині угруповання.

Крім аналізу внутрішньої структури організованих спільнот, що займаються наркобізнесом. О.Ф. Дудар наводить власну типологію злочинців у зазначеній сфері.

Так, організатори злочинних угруповань - особи, які організують і керують діяльністю груп з придбання, виготовлення і поширення наркотиків на чорному ринку. Ними, як правило, стають злочинні авторитети, раніше судимі особи і, зокрема, за злочини, повязані з наркотиками, які добре орієнтуються у сфері обігу наркотичних засобів. Останнім часом злочинні угруповання частіше очолюють особи, які володіють великими коштами. Самі організатори, як правило, в здійсненні операцій по скупці й продажу наркотиків участі не беруть, вони лише фінансують цю діяльність і одержують прибутки, старанно маскуючи свою причетність до наркобізнесу.

Збувальники (оптові збувальники, перекупщики, роздрібні збувальники) - особи, які здійснюють незаконну реалізацію наркотичних засобів. Для них характерним є негативне відношення до соціально-корисної діяльності, наявність злочинного досвіду, в тому числі й з виготовлення, споживання і збуту наркотичних засобів. Особливістю протиправної діяльності збувальників наркотиків є її організований характер, розгалуженість злочинних звязків, їх міжрегіональний і міждержавний характер, розподіл ролей серед учасників злочинного угруповання. Встановлено, що характерною ознакою злочинних угруповань збувальників наркотиків є їх функціонування за земляцькою (національною) ознакою, що створює додаткові труднощі при розкритті і розслідуванні злочинної діяльності.

Виробниками наркотичної сировини і наркотичних засобів є різноманітні категорії населення, медики, науковці, працівники хімічних підприємств та ін. Ними можуть бути сільські жителі, які вирощують наркомісткі культури (частково - на замовлення збувальників).

За перевізників наркотичних засобів організатори злочинних угруповань використовують як споживачів і дрібних збувальників, так і осіб, відкрито не повязаних зі злочинним обігом наркотиків: родичів, сусідів, випадкових знайомих, попутників, осіб, які володіють маршрутними можливостями (водіїв, працівників повітряного і залізничного транспорту та ін.).

На думку західних спеціалістів, міжнародна наркомафія буде широко використовувати громадян України й інших країн СНД в якості наркокурєрів, оскільки багато хто з них готовий ризикувати за невелику, за західними мірками, винагороду.

Розкрадачами наркотиків або наркомісткої сировини, як правило, виступають споживачі, що не мають матеріальних засобів для їх придбання. Це, насамперед, особи, раніше судимі за злочини, повязані з наркотиками, які не працюють і не вчаться, наркомани. Крім того, крадіжки і вимагання наркотичної сировини вчиняються особами не лише для особистого споживання, а й з метою їх подальшої реалізації та наживи.

У багатьох випадках розкрадачами є особи, які мають доступ до готових наркотичних препаратів або наркотичної сировини, робітники хіміко-фармацевтичних підприємств, аптек, аптечних складів, лікувально-профілактичних і медичних закладів (найчастіше - середній медичний персонал), серед яких досить високий відсоток - жінки середнього віку, працюючі в аптечних і медичних установах, розведені, підтримуючі звязки з раніше судимими, а також сільські жителі, які мають можливості для посівів маку і коноплі

РОЗДІЛ 3. ПОПЕРЕДЖЕННЯ ЗЛОЧИНІВ У СФЕРІ НЕЗАКОННОГО НАРКООБІГУ

.1 Поняття та види попередження злочинів

Основним напрямком у боротьбі зі злочинністю є попередження злочинів. Попередження скоєння злочинів сьогодні набуває нового змісту у зв'язку з орієнтацією суспільства на законність як основний принцип життєдіяльності. Ускладнення криміногенної обстановки, зростання рівня злочинності, у тому числі і у сфері незаконного наркообігу, поширення впливу кримінальної субкультури на всі сфери суспільного життя і на всі верстви населення - все це надає проблемі попередження злочинності неабиякої актуальності.

У сучасній кримінології поняття попередження визначається по різному. Окремі автори відзначають, що попередження злочинності - це діяльність держави і суспільства, спрямована проти злочинності з метою утримання її на мінімальному рівні за допомогою усунення або нейтралізації чинників, що її породжують [102, c. 184]. Інші зводять попередження злочинності до системи засобів, котрі здійснюються суспільством для того, щоб стримати зростання злочинності й, по можливості, знизити її рівень шляхом впливу на причини й умови, що їй сприяють, а також через запобігання й припинення конкретних злочинів [103, c. 130]. Висловлено й думку про те, що попередження злочинності - це сукупність різноманітних видів діяльності держави, спрямованих на удосконалення соціальних відносин та усунення негативних явищ і процесів, які породжують злочинність або сприяють її виникненню, а також недопущення завершення злочинів на різних стадіях розвитку злочинної поведінки [104, c. 32].

На наш погляд, заслуговує більшої уваги тлумачення поняття попередження злочинності як особливої галузі соціально-правового регулювання, специфічного аспекту управління суспільством, зорієнтованого безпосередньо або побічно на боротьбу з нею. Головне завдання й кінцева мета заходів попередження окремих злочинів (як і попередження злочинності в цілому) полягає в тому, щоб створити в державі таку обстановку, такий міцний правопорядок, які б гарантували істотне зниження рівня злочинності й окремих злочинів до того мінімуму («порога злочинності»), котрий є доступним для даного суспільства з урахуванням економічних, соціальних, суспільно-психологічних та інших умов його існування в певний період розвитку [95, c. 16].

Попередження злочинності - це складний багатоаспектний процес, якому властиві ознаки цілісності. Тому в даному процесі виділяють рівні, окремі елементи, що становлять частини, і т. ін [73, c. 139-140].

Увесь комплекс заходів попередження деякі автори підрозділяють на два основних блоки: загальносоціальні та спеціально-кримінологічні [105].

Загальносоціальні засоби попередження універсальні й спрямовані на оздоровлення суспільства в цілому. По суті, - це один із напрямків загальносоціального розвитку, який має власний зміст і взаємодіє з іншими сторонами соціального життя [106, с. 7-12]. При цьому під загальносоціальним попередженням злочинності розуміється комплекс перспективних соціально-економічних і культурно-виховних заходів, спрямованих на подальший розвиток і вдосконалення суспільних відносин і усунення разом з тим причин і умов негативних явищ взагалі і злочинності в тому числі. Засоби попередження, що відповідають загальносоціальному рівню попередження злочинності і є необхідним елементом соціально-економічного будівництва, спрямовані на вирішення саме цього завдання і лише попутно усувають негативні явища і процеси, що виконують функцію попередження злочинності [107, c. 76]. На нашу думку, особливу увагу необхідно зосередити на забезпеченні нормальних умов первинної соціалізації громадян.

Під первинною соціалізацією розуміється те середовище, в якому дитина одержує перші навички спілкування з навколишнім світом. На формування цього середовища зараз спрямовані такі нормативні акти, як постанова Кабінету Міністрів України "Про Декларацію про загальні засади державної політики України по відношенню до сім'ї та жінок" і Закон України «Про державну допомогу сім'ям із дітьми». Реалізується національна програма «Діти України», в рамках якої створено Національний фонд соціального захисту матерів і дітей «Україна - дітям». На забезпечення нормальних умов подальшої соціалізації громадян спрямовано Закон України «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні» і створення Державного комітету України у справах сім'ї та молоді. Треба відзначити, що наукова теорія й законотворча практика розвинених країн зарубіжжя йде аналогічними напрямками [108].

Дотримуючись принципу об'єктивності, не можна не відзначити низький рівень матеріального забезпечення наведених вище програм. Такий стан речей фактично зводить нанівець закладений у цих програмах позитивний потенціал. Тому важко переоцінити важливість зміцнення економічної основи даної сфери діяльності, вдосконалення управлінської та правової структур, а також впровадження у практику останніх науково-технічних досягнень. Світова практика показує, що інвестування матеріальних і технічних ресурсів у сферу потреб підростаючого покоління економічно й соціальне виправдано.

Оскільки найчастіше злочинність є наслідком низького рівня матеріального забезпечення громадян, з метою створення інформаційної бази для проведення всебічного аналізу рівня життя населення країни з 1 січня 1999 р. на Державний комітет статистики покладено обов'язок вибіркового обстеження умов життя громадян.

Рівень загальносоціального попередження злочинних проявів є основою для побудови і ефективної дії системи спеціально-кримінологічного попередження злочинності.

Спеціально-кримінологічне попередження являє собою конкретну системну протидію саме злочинності, пов'язану з усуненням причин і умов, що безпосередньо породжують окремі види злочинів, а також недопущенням їх скоєння на різних стадіях злочинної поведінки [109, c. 4]. Спеціально-кримінологічне попередження злочинності є сукупністю самостійних, взаємодоповнюючих напрямів боротьби зі злочинністю, змістом яких є діяльність державних органів, громадських організацій і громадян з метою розробки й реалізації заходів, пов'язаних із виявленням, упередженням, обмеженням і усуненням негативних явищ і процесів, що породжують і зумовлюють злочинну детермінацію, і недопущенням скоєння злочинів на різних стадіях злочинної діяльності [109, c. 7]. Головна відмінність спеціального попередження злочинності від загальносоціальних заходів полягає в тому, що його основною метою є безпосередній цілеспрямований вплив на криміногенні чинники, при цьому запобіжні засоби становлять їх основний, а в деяких випадках єдиний зміст. Спеціально-кримінологічне попередження злочинності покликане вирішувати завдання усунення, нейтралізації, мінімізації криміногенних чинників, оздоровлення соціального мікросередовища, корекції поведінки осіб, що здатна викликати загрозу скоєння злочину і т. ін [110, c. 340]. Разом з тим призначення спеціального попередження полягає в запобіганні злочинам, що готуються або замишляються, і припиненні вже розпочатої злочинної діяльності. Спеціально-кримінологічне попередження складається з трьох самостійних напрямів: кримінологічна профілактика (діяльність щодо усунення, ослаблення і нейтралізації факторів, що породжують злочинність або сприяють скоєнню злочинів); запобігання злочинам (являє собою систему дій, спрямованих на перешкоджання здійснення злочинного наміру конкретної особи до початку посягання на стадіях виявлення умислу або приготування до злочину); припинення злочинів (спрямоване на припинення уже розпочатої злочинної діяльності і недопущення настання злочинного наслідку). Така класифікація зумовлена тим, що скоєнню кримінального діяння передує різної тривалості період формування особистості правопорушника, засвоєння нею антисуспільних поглядів, прагнень, інтересів, які надалі є безпосередньою причиною злочинної поведінки. У багатьох випадках скоєнню злочину передує й етап формування злочинного наміру, в процесі якого особа ставить перед собою конкретну мету, визначає шлях і засіб її досягнення, уточнює розгорнутий план скоєння злочину [111]. Таким чином, в основу визначення цих самостійних напрямів у попереджувальній роботі покладено різні стадії розвитку поведінки людини - не лише злочинної, але і так званої дозлочинної поведінки. Звідси й така різноманітність заходів впливу на криміногенні чинники, час застосування яких залежить від етапу виникнення, усвідомлення і перетворення задуму на злочинний результат.

Кримінологічна профілактика - це сукупність спеціальних за характером, змістом, часом, сферою використання і метою заходів, що застосовуються державними органами, громадськими організаціями, громадянами для завчасного виявлення і усунення об'єктивних і суб'єктивних причин і умов, що сприяють скоєнню злочинів . У спеціальній літературі іноді терміном профілактика", як було вказано вище, охоплюється все попередження злочинності взагалі. Разом з тим окремі вчені намагаються тлумачити профілактику злочинів як самостійну науку, глобальну доктрину, що не входить до предмета кримінологічної науки [112, c. 333]. Крім того, в самій профілактичній діяльності виділяються різні її види (підвиди). Наприклад, поширеним є поділ на: профілактику ранню і безпосередню; ранню, безпосередню (або профілактику у власному значенні слова) і профілактику рецидиву; загальну та індивідуальну; профілактику попередження, обмеження, усунення і захисту тощо. Профілактика здійснюється на тій стадії генезису антисуспільної поведінки, коли є об'єктивне підґрунтя вважати, що дана особа може стати на шлях скоєння злочину. Таким чином, профілактика повинна бути спрямована на те, щоб у людини не виникало прагнення до скоєння протиправних діянь.

Під запобіганням злочинам розуміється діяльність, спрямована на недопущення скоєння злочинів, що готуються або замишляються. Іншими словами, попереджувальна робота, виходячи з часового відрізка, провадиться тоді, коли у людини виникає і формується ідея щодо скоєння злочинного діяння і ця ідея починає втілюватися в підготовчих до злочину діях, що відповідає кримінально-правовим стадіям виникнення наміру і приготування до злочину.

Припинення злочинів - це сукупність видів діяльності, спрямованої на припинення початого злочину шляхом розробки і вживання спеціальних заходів. Такі дії забезпечують припинення початих злочинів на стадіях приготування і замаху, припинення триваючих злочинів, які, розпочавшись злочинною дією або бездіяльністю, скоюються безперервно протягом більш або менш тривалого проміжку часу, а також припинення подальших злочинних епізодів у продовжуваних і так званих серійних злочинах. Перешкоджання продовженню вже розпочатого злочину і доведенню його до кінця здійснюється, зокрема, шляхом виявлення осіб, які стали на шлях скоєння злочину, і застосування до таких осіб заходів, у тому числі і кримінально-правових, а також створення такого становища, що виключає подальше продовження злочинної діяльності.

Ряд авторів виділяють ще один самостійний вид попередження злочинності - індивідуальне попередження (профілактику). При цьому деякі вчені ставлять індивідуальні запобіжні засоби в один ряд із загальносоціальним і спеціально-кримінологічним попередженням злочинності, зазначаючи, що критерієм поділу всієї попереджувальної роботи в суспільстві на види є масштаб попереджувальної діяльності [110, c. 220] або принцип цілепокладання [73, c. 143]. Інші автори, обираючи як критерій виділення окремих видів попередження також масштаб попереджувальної роботи, заходи індивідуального попередження, ставлять в один ряд із загальнодержавними заходами, що стосуються великих соціальних груп, і заходи попередження, що стосуються окремих об'єктів або мікрогруп [113, с. 42]. На нашу думку, остання точка зору є найбільш прийнятною. Однак хочемо додати, що заходи індивідуального попередження органічно представлені і на рівні загальносоціального попередження злочинності, оскільки вдосконалення суспільного життя зачіпає одночасно інтереси всіх громадян та інтереси кожного індивіда і на спеціально - кримінологічному рівні, де провадиться робота з попереджувального впливу на конкретну особу та її найближче оточення.

Здійснення загальносоціальноі профілактики є важливою передумовою вирішення питання про попередження злочинів у сфері незаконного наркообігу, оскільки це створює умови для ефективного застосування засобів спеціально-кримінологічного характеру. На практиці треба враховувати специфіку застосування кожного конкретного заходу в залежності від рівня попередження: загального (злочинності в цілому), видового (того, що стосується видів злочинів, які мають спільні ознаки) та індивідуального (коли йдеться про конкретний злочин) [114].

У нашому дослідженні найбільшу увагу ми приділяємо попереджувальній діяльності на видовому й індивідуальному рівнях.

За змістом запобіжних заходів їх поділяють на соціально-економічні, правові, організаційно-управлінські, медичні, технічні тощо. Залежно від етапу (стадії) розвитку злочинної діяльності серед заходів попередження злочинів у сфері незаконного наркообігу можна виділити профілактичні, запобіжні й припиняючи заходи, а також заходи, що застосовуються за фактом закінченого злочину.

Не можна не відзначити певну умовність наведеної класифікаційної розбивки, оскільки на практиці один і той же самий запобіжний захід за своїми властивостями може належати водночас до кількох різновидів, що класифіковані за різними критеріями, оскільки кожен конкретний захід повинен здійснюватися конкретним суб'єктом за допомогою певних (технічних, медичних та ін. ) заходів на конкретній стадії злочинного акту. Проте наявність класифікації є важливою для того, щоб полем зору дослідника було охоплено максимально широкий спектр можливостей, які можна застосувати в практичній діяльності.

3.2 Загальносоціальне попередження наркозлочинів

Серед заходів боротьби зі злочинністю певне значення мають загальносоціальні заходи, спрямовані на подальший розвиток і вдосконалення суспільних відносин та на оздоровлення соціального середовища людини.

Проблема попередження злочинів у сфері незаконного наркообігу повинна вирішуватися в руслі боротьби зі злочинністю взагалі. Обовязковою передумовою успіху в реалізації заходів, спрямованих на попередження злочинів у сфері незаконного наркообігу зокрема і всієї злочинності взагалі, є досягнення якісно іншого стану нашого суспільства, в якому людина повинна мати міцний життєвий статус. Для цього необхідно зробити істотні перетворення у найважливіших сферах суспільного життя з урахуванням при цьому інтересів усіх верств суспільства. Для попередження злочинів у сфері незаконного наркообігу необхідно реалізувати комплекс соціально-економічних, політичних, організаційно-управлінських, виховних, технічних, правових та інших заходів. Загальносоціальне попередження злочинів у сфері незаконного наркообігу визначається трьома найважливішими складовими, які породжують саме цей вид антисоціальної поведінки - це економічна, соціальна і моральна. Виходячи з цього існує три сфери, в яких необхідно передусім здійснювати попереджувальну роботу на загальносоціальному рівні: економічна, соціальна і морально-психологічна.

В економічній галузі першим і головним напрямком попередження злочинності є подолання безробіття. Згідно з даними американських фахівців між рівнем безробіття і кількістю засуджених до позбавлення волі існує практично пряма залежність. Проведене нами дослідження свідчить, що близько 78% злочинців у сфері незаконного наркообігу є безробітними, багато тих, хто втратив роботу внаслідок скорочення робочих місць. А можливість здобути злочинним шляхом доходи, які чесною працею заробити не можна, штовхає людей займатися незаконним наркообігом (наприклад, сільських мешканців на культивування снотворного маку), що приносить значний доход. Тому дійовою перешкодою на шляху злочинності повинно стати максимальне відновлення робочих місць, вчасна виплата заробітної плати, пенсій, інших видів соціальної допомоги, надання робочих місць молоді. Злочинному "заробітку" необхідно протиставити легальні можливості працювати. Крім цього, безробіття пов'язане з таким соціальним явищем, як вимушена міграція населення. Переважна більшість мігрантів - люди молодого віку. З відривом від постійного місця проживання в пошуках роботи на новому місці часто втрачаються зв'язки з рідними і близькими, знижується ефективність впливу сім'ї на поведінку і духовний світ людини, тобто "знімається" важлива форма соціального контролю, що не завжди позитивно позначається на житті людини. Молоді люди - мігранти, які не мають достатнього життєвого досвіду, стійких поглядів і переконань, часом не можуть протистояти негативним впливам і знайти вихід із складної життєвої ситуації в період адаптації на новому місці [115, c.134]. З метою подолання цих негативних явищ необхідно на загальнодержавному і регіональному рівнях вжити заходів, спрямованих на вдосконалення управління процесами міграції, надання їм організованих форм, зменшення фактів бродяжництва, що можна зробити в межах розробки і впровадження спеціальних програм. Над цими документами повинні працювати фахівці та мають бути: передбачене достатнє фінансування, визначені пріоритети завдань і напрямів роботи.

Особливої турботи держави вимагає соціальна сфера і, насамперед, сім'я. Криміногенні нахили особистості злочинця у сфері незаконного наркообігу в переважній більшості випадків пов'язані з недоліками сімейно-побутових відносин, прорахунками у виховній роботі, матеріальною незабезпеченістю сім'ї батьків і власної сім'ї. Проблема наркотиків може торкнутися як багатих, так і бідних сімей, різниця лише в тому, що діти з багатих родин вживають дорогі наркотики, а діти з бідних родин - ті, що дешевше. Проведене нами дослідження свідчить, що 40% злочинців відзначили, що виросли у неблагополучних сім'ях. Зростаючи на ґрунті негативних явищ у сім'ї і найближчому соціальному оточенні, наркоманія ніби відтворює і ще більше загострює їх, призводячи до практично повної дестабілізації сім'ю і шлюб, а тим самим і нормальне відтворення населення і соціалізацію особистості. Існує очевидний зв'язок між фізичним, психологічним, сексуальним насильством над дітьми, поганим ставленням до них і наявністю в сім'ї наркологічних хворих. У таких сім'ях у дітей підвищений ризик захворювань, порушень розвитку і соціальної адаптації. У даній сфері роботу необхідно вести у декількох напрямках одночасно.

Перший напрямок - це виховна робота з підростаючим поколінням, допомога батькам у вихованні дітей. Батьки через зайнятість приділяють недостатню увагу вихованню дітей. Тут основний тягар лягає на школу. Але шкільний вчитель надто перевантажений викладацькою роботою, щоб на додаток до неї займатися ще позакласною виховною роботою. Тому доцільно в середніх школах, професійних училищах запровадити штатну одиницю педагогів-вихователів, звільнених від навчальних занять. Такі педагоги потрібні, починаючи з молодших класів. Звільнений від навчального навантаження педагог-вихователь міг би вивчати життя підлітків, займатися з ними у вільний від занять у школі час, формувати і впливати на їх інтереси, умови життя, надавати допомогу батькам у вихованні дітей. У зв'язку з цим необхідно належну увагу приділяти підготовці в середніх спеціальних і вищих навчальних закладах кадрів за спеціальністю педагог-вихователь.

Другий напрямок - захист інтересів незаможних громадян, у тому числі матеріальна та інша допомога малозабезпеченим сім'ям, оскільки саме матеріальна забезпеченість є тим фактором, який спричиняє обрання людиною злочинного шляху. Проведене нами дослідження свідчить, що більша частина сімей мали низький матеріальний достаток або ж взагалі не мали засобів до існування.

Третій напрямок - зважена політика у сфері планування сім'ї і зміцнення сімейних засад. Багатьом сім'ям абсолютно незнайомі, а якщо знайомі, то недоступні, програми планування сім'ї. А, як відомо, багатодітність - не завжди благо в непростих економічних умовах сьогодення. Центри планування сім'ї повинні бути доступні всім бажаючим. Крім того, потрібна служба сім'ї, де можливо було б отримувати консультації і допомогу з широкого кола питань, наприклад, психотерапевтичну допомогу особам, у кого в сімях є наркомани. Необхідно взяти на озброєння також консолідацію сімей за громадським (національним) принципом, наприклад, шляхом проведення сімейних общинних свят, створення недільних шкіл.

Четвертий напрямок - боротьба з алкоголізмом, корекція психічних захворювань. Це дуже важкий напрямок роботи, який вимагає великих зусиль і витрат. Передусім необхідне створення розгалуженої державної мережі лікувальних установ даного профілю; здійснення, аж до примусового, своєчасного лікування осіб, що страждають на цей недуг, прийняття спеціальних державних програм боротьби з наркоманією, пияцтвом, алкоголізмом. Крім того, заборонити у громадських місцях і в засобах масової інформації рекламу тютюнових і алкогольних виробів, розгорнути могутню антирекламу, роз'яснювальну роботу серед населення. Доцільно передбачити і спрощений порядок обмеження дієздатності алкоголіків і наркоманів.

Важливу роль у справі оздоровлення і вдосконалення суспільних відносин відіграють різні програми (плани) економічного і соціального розвитку, що приймаються як на загальнодержавному, так і на регіональному рівнях. У цих програмах передбачається широкий спектр заходів, спрямованих на забезпечення гарантованих Конституцією України прав громадян, у тому числі на працю, відпочинок, отримання освіти та професійної підготовки і перепідготовки, охорону здоров'я, материнства і дитинства, підтримку соціально незахищених верств населення з боку держави, гідний рівень життя для себе і своєї сім'ї, запобігання масовому безробіттю і забезпечення повної зайнятості населення. Безперечно, це необхідні програми. Однак проблема полягає в тому, що заходи фінансуються, закладені в них, як правило, не в повному обсязі або, навіть, за залишковим принципом.

У політичній сфері антикриміногенний заряд несуть заходи, спрямовані на утвердження істинно демократичних принципів побудови національної державності. Довгий час під закликами до безмежної демократії впроваджувалася практика виведення керівників державних органів, регіональних і галузевих органів влади і управління з-під відповідальності перед виборцями, широкою громадськістю. Вважаємо, що в даній сфері антикримінальними заходами є: багатопартійність, продуманий механізм розподілу влади в державі, звітність відповідальних посадових осіб перед народом, декларування прибутків осіб, які посідають ключові пости в державі, прийняття найважливіших державних програм економічного і соціального розвитку з урахуванням думки громадян України, проведення зваженої політики у вирішенні національних питань тощо.

На тлі кризи соціальної сфери має місце втрата соціальних орієнтирів. Соціалістична система цінностей, що існувала протягом багатьох десятиліть, самоліквідувалася, а нова й досі не сформувалася. Держава, церква, інші суспільні інститути мають украй незначний вплив на формування системи суспільних поглядів основної частини населення. Особливо це стосується неповнолітніх та молоді. Опинившись без уваги держави та суспільства, вони відчувають себе "зайвими людьми", "втраченим поколінням". Тому наркоманія сприймається багатьма з них як спосіб "суспільного самогубства", відхід від суспільства, яке їх не потребує і для якого вони є зайвими, не затребуваними.

Держава і суспільство в цілому зобов'язані негайно повернутися до проблем зайнятості молоді. З цією метою необхідно розробити і прийняти реальну державну програму зайнятості або соціальної влаштованості, забезпечення молоді. Зрозуміло, що для цього потрібні кошти. Тому держава повинна вирішити, що важливіше: економія коштів і їх вкладання в інші програми, не завжди повною мірою продумані і виправдані, чи здоров'я, майбутнє нації [116].

Необхідно також із максимальною віддачею використовувати всі наявні палаци культури, клуби, бібліотеки, концертні зали, стадіони для розгортання виховної, культурно-масової роботи, а також створювати нові такі заклади. У державних та місцевих бюджетах для вказаних потреб необхідно виділятися достатні асигнування. Потрібно залучати для створення центрів організованого дозвілля населення і комерційні структури, різні добродійні організації, фонди, громадські об'єднання. У зв'язку з цим не слід відкидати досвід радянського часу, коли по всій країні працювали Палаци піонерів, різні гуртки, клуби за інтересами. Їхнє антикриміногенне значення було очевидним, оскільки вони організовували і наповнювали змістом стихійне вуличне дозвілля дітей та підлітків, допомагали знайти друзів за інтересами, забезпечували вибір занять, у тому числі і для осіб із невисоким культурним рівнем, значно полегшували соціальний контроль за їх поведінкою. Вакуум, що утворився зараз, заповнили різні релігійні секти, угруповання сатаністів, екстремістські націоналістичні групи тощо. Нагальною є необхідність відродження позитивного досвіду організації дозвілля підростаючого покоління. Попереджувальне значення має також розширення мережі дитячих, спортивних і трудових таборів.

Демонстративно зневажливому ставленню до загальноприйнятих норм поведінки, культові сили, наживи, лихослів'я, насильства потрібно протиставляти здоровий спосіб життя, справжню справедливість, а не самосуд, так звану справедливу" розправу. З урахуванням цього повинні бути розставленні правильні акценти в роботі з морального формування підростаючого покоління [117, c. 253]. Вміло організована пропаганда спроможна забезпечити активне розвінчання антисуспільних норм, звичок, традицій, "героїв" злочинного світу і націлювати людину на справжні ціннісні норми. При цьому особливу роль у морально-психологічному формуванні людини повинна відігравати культурна спадщина нації. Загалом піднесення культурного рівня народу є важливим внеском у вирішення завдання обмеження злочинності.

Загальносоціальний напрямок у попередженні злочинності діє і в правовій сфері суспільних відносин. Правова сфера боротьби зі злочинністю представлена декількома основними аспектами діяльності. Один із них - вдосконалення законодавства, яке хоча прямо і не націлене на попередження злочинності, однак має своїм завданням правове врегулювання інших суспільних відносин.

Ще один аспект - наукові фундаментальні та прикладні розробки в галузі боротьби із злочинністю.

Загальносоціальні заходи в правовій сфері є особливо важливими для попередження злочинів у сфері незаконного наркообігу, оскільки особи, які мають намір, припустимо, на збут наркотичних засобів, повинні знати, наскільки суворими будуть для них кримінально-правові наслідки у разі скоєння даного злочину. Ще непоодинокими є випадки, коли злочинці вважають своє діяння незначним.

Реалізація загальносоціальних заходів попередження злочинності взагалі створює необхідні підстави для застосування спеціально-кримінологічних заходів попередження злочинів у сфері незаконного наркообігу.

.3 Спеціально-кримінологічне попередження наркозлочинів

Заходи спеціально-кримінологічного попередження повинні органічно доповнювати заходи загальносоціального попередження. Для їх реалізації держава має виділяти певні фінансові ресурси. Ці заходи повинні виконуватися не тільки правоохоронними органами, але й іншими державними, недержавними органами і інститутами із залученням громадськості. Зміст попереджувальної діяльності злочинів у сфері незаконного наркообігу зумовлюється декількома критеріями, а саме: часовим етапом або стадією розвитку злочинної діяльності і навіть до початку її здійснення; людським чинником - особистістю винного; зовнішніми об'єктивними обставинами; методами, що застосовуються на даному етапі роботи, і суб'єктами, що беруть участь в реалізації арсеналу превентивних заходів.

Кримінологічна профілактика посідає домінуюче місце в системі спеціально-кримінологічного попередження злочинності. Даний напрямок роботи із своєчасного попередження виникнення і обмеження поширення криміногенних чинників, які вже детермінують або надалі будуть зумовлювати злочинність у сфері незаконного наркообігу, відіграє велику роль. На практиці профілактичних заходів уживають тоді, коли спосіб життя особи, її погляди, установки, звички або ж оточення, в якому вона перебуває, свідчать про те, що для неї не виключений у майбутньому злочинний спосіб поведінки, іншими словами, у особи є схильність до скоєння злочину. При цьому необхідно зауважити, що профілактика дозлочинної поведінки осіб, що скоїли злочини у сфері незаконного наркообігу за своїм змістом багато в чому збігається з аналогічними напрямами роботи з попередження інших видів злочинів. Крім того, профілактика злочинів у сфері незаконного наркообігу повинна бути спрямована не лише на корекцію поведінки, способу життя, морально-психологічних характеристик потенційних злочинців даного виду злочинів, їх оточення. Серед профілактичних заходів попередження злочинів у сфері незаконного наркообігу особливо слід виділити заходи інформаційно-виховного, соціально-психологічного, лікувально-профілактичного, соціально-адаптаційного, організаційно-управлінського і правового характеру. Зупинимося на найважливіших, з нашої точки зору, профілактичних заходах.

Профілактичні заходи інформаційно-виховного характеру. Попередження у сфері незаконного наркообігу повинно здійснюватися за допомогою заходів інформаційного характеру. Так, завдяки засобам масової інформації (телебаченню, радіо, пресі) населення інформується про способи скоєння вказаних злочинів, про випадки злочинних діянь у певному місці, в певний час. Повідомлення про судові процеси над злочинцями, про діяльність правоохоронних органів має велике попереджувально-виховне значення. Необхідно підкреслювати роль свідків у попередженні злочинів, наголошувати на тому, зазначати, що активний свідок - це значна допомога державним органам у розкритті злочинів. Крім того, ЗМІ, як найбільш масова форма правової пропаганди, багато в чому впливають на формування правосвідомості людей. Але, на жаль, інформація, що подається в деяких джерелах, завдає більше шкоди, ніж користі: автори публікацій, телепередач у деталях описують різні способи виготовлення наркотичних засобів, способи вживання, свідомо роблять із злочинців видатних" особистостей, "героїв" нашого часу, сіють невіру в ефективну діяльність правоохоронних органів, культивують - нездоровий інтерес до лиходійств і віру у винятковість злочинців. Звичайно, що є й дійсно гідні друковані видання і телепередачі. Серед телепередач, в яких зокрема тематика злочинів у сфері незаконного наркообігу висвітлюється на високому професійному рівні, слід назвати щоденну інформаційну передачу "Ситуація", цикл документальних фільмів "Кримінальна Росія", програми Кримінал, "Смутное время", та ін. Відрізняються високою громадянською позицією щодо цієї тематики газети "Сегодня", Факты, Кримінал, Юридична практика, "Событие" тощо. Питання боротьби зі злочинністю в цих виданнях, як правило, тісно переплітаються з морально-етичними проблемами.

Інформувати населення про злочинність у сфері незаконного наркообігу повинні і правоохоронні органи, і навчальні заклади. Доцільно видавати листівки, пам'ятки про шкідливість наркотичних засобів, про ознаки наркотичного спяніння та адреси і телефони установ, куди анонімно можна звернутися у випадках цього недугу. Такі листівки можна розміщувати на дверях підїздів будинків, стендах у ЖЕВ, опускати в поштові скриньки мешканцям, роздавати в школах, на підприємствах та установах.

Одним із поширених і важливих засобів правової пропаганди і джерел обізнаності громадян про ті або інші види злочинів є лекційна робота, що включає проведення зборів, бесід, зустрічей, лекцій за участю працівників суду, прокуратури, органів внутрішніх справ, адвокатури, вчених - правників. Без сумніву, інформація практичних і наукових працівників про кримінальну обстановку в даному районі, населеному пункті, про розкриті злочини, найбільш поширені злочини на даній території, про основи кримінального права, а головне - рекомендації, як не стати жертвою даного виду злочину, викличе інтерес у громадян. Таку роботу доцільно проводити з громадянами за місцем проживання (з домогосподарками, пенсіонерами), в трудових колективах, навчальних закладах, особливо серед учнів середніх і старших класів, професійно-технічних училищ.

Програми, що акцентують увагу на негативних наслідках наркотизму, виявилися малоефективними, а програми, котрі роблять акцент на навчанні «адаптивному стилю життя, навичкам спілкування, критичному мисленню, умінню приймати рішення і протистояти в ситуаціях пропозиції наркотичних речовин тощо» показали свою ефективність.

Кримінологічна інформованість громадян прямо пов'язана з правовим вихованням, що є складовою частиною загального процесу виховної роботи. Правове виховання передбачає ознайомлення з основними законодавчими положеннями, формування у населення поваги до права і закону, вироблення вміння і навичок користуватися нормами права, але головне у правовому вихованні - це на формування непримиренності до злочинних діянь і осіб, які їх вчиняють, на вироблення активної громадянської позиції. Про упущення у правовому вихованні свідчить той факт, що абсолютно всі особи, які були притягнуті до кримінальної відповідальності за недонесення про незаконні дії з наркотичними засобами, вважали, що в їхніх діях відсутній склад злочину. Крім того, серед винних, що скоїли злочини, передбачені ст. 309 КК України, особливо серед осіб молодого віку, зустрічалися такі, які вважали, що їхні дії, наприклад, незаконне зберігання наркотичних засобів для особистого вживання не караються законом. Зі шкільної лави основам правового виховання повинна приділятися найпильніша увага.

Окремої уваги вимагає робота з неповнолітніми, які дуже часто стають потерпілими від незаконного наркообігу внаслідок своєї безтурботності, необачності, зайвої довірливості, а також бажання самоствердитися в компанії своїх однолітків. Батьки або особи, які їх заміняють, повинні піклуватися про безпеку своїх дітей: пояснювати і постійно нагадувати дитині, щоб вона під жодним приводом не піддавалися умовлянням спробувати наркотики; придивлятися до друзів і знайомих своєї дитини, особливо до старших за віком. Так, Ч. Беккарія, відзначав, що виховання - найбільш важливий, але й важкий засіб попередження злочинності [118, c. 106].

Профілактичні заходи соціально-психологічного характеру. Становлення особистості майбутнього злочинця у сфері незаконного наркообігу, як і законослухняної людини, відбувається, як відомо, в сім'ї, школі, під впливом найближчого побутового, дозвільного оточення. Саме в цих ланках соціалізації людини під впливом несприятливих чинників закладаються "ключові" морально-психологічні якості особистості майбутнього злочинця у сфері незаконного наркообігу, які надалі зумовлюють його спрямованість, життєві орієнтири, позиції, потреби. Тому пильна увага повинна приділятися профілактиці девіантної поведінки в цих ланках соціалізації людини і передусім - обстановці в сім'ї, сімейному вихованню, оскільки близько 40% злочинців у сфері незаконного наркообігу походять із неблагополучних сімей. Без наполегливої діяльності держави і суспільства щодо забезпечення сприятливих умов розвитку підростаючого покоління успішне попередження злочинів у сфері незаконного наркообігу є неможливим. З огляду на це перше завдання, яке необхідно вирішити, - максимально виявити сім'ї, в яких діти і підлітки зазнають якогось криміногенного впливу. Тут є ряд труднощів. Одна з них полягає в тому, на кого конкретно покласти обов'язок займатися своєчасним виявленням і обліком таких сімей, а інша - в тому, що не завжди легко визначити, чи зазнає неповнолітній несприятливого впливу, оскільки зовні сім'я може справляти сприятливе враження: у дитини є мати і батько, матеріальний достаток, нічим зовні поведінка підлітка не виділяється тощо.

Виявленням і постановлянням на профілактичний облік неблагополучних сімей доцільно займатися декільком органам одночасно, наприклад, державній службі сім'ї, дільничним інспекторам, кримінальній міліції у справах неповнолітніх, службам у справах неповнолітніх, органам опіки та піклування, органам освіти тощо. Ці органи повинні взаємодіяти, обмінюватися інформацією, координувати свою діяльність, щоб спільними зусиллями могла бути створена база даних на ті сім'ї, які вимагають пильної уваги з боку державних органів і громадськості. У бесідах із дільничними інспекторами було з'ясовано, що спеціального обліку неблагополучних сімей у підвідомчому їм районі не ведеться. Фіксуються лише випадки серйозних правопорушень, а в конфлікти на сімейно-побутовому ґрунті дільничні інспектори практично не втручаються. У зв'язку з цим велику допомогу у виявленні неблагополучних сімей може надати громадськість - сусіди, співробітники ЖЕВ, яким буває відома обстановка в сім'ї.

Друге завдання, що вимагає свого вирішення при проведенні профілактичних заходів з метою усунення сімейного неблагополуччя, полягає в тому, щоб визначити, які конкретно заходи і відносно кого необхідно робити, щоб нейтралізувати негативний вплив на особистість підлітка. Враховуючи обстановку, що склалася в сім'ї, можливе вжиття заходів відносно батьків, інших повнолітніх членів сім'ї, в тому числі лікування їх від алкоголізму, наркоманії, притягнення до відповідальності за втягування неповнолітніх у зайняття бродяжництвом, жебрацтвом, злочинною діяльністю, відібрання у них дітей без позбавлення батьківських прав або з таким позбавленням. Заходи, що вживаються відносно самих дітей і підлітків, можуть полягати в направленні їх до спеціальних виховних установ: дитячих будинків, інтернатів, дитячих будинків сімейного типу, прийомних сімей, загальноосвітніх шкіл і професійних училищ соціальної реабілітації неповнолітніх органів освіти, центрів медико-соціальної реабілітації неповнолітніх органів охорони здоров'я, літніх спортивних, трудових таборів; забезпеченні підлітків роботою тощо. Трапляються випадки, коли необхідно провести профілактичну роботу щодо всієї сім'ї - підлітків, їх батьків, інших родичів, оскільки одночасне накладення матеріальних ускладнень і конфліктної обстановки в сім'ї може сприяти скоєнню неповнолітними злочинів у сфері незаконного наркообігу.

Відповідно до закону України від 24 січня 1995 р. "Про органи і служби у справах неповнолітніх і спеціальні установи для неповнолітніх" відповідним органам і службам надано широкі повноваження [20], але кількість "важких" дітей, підлітків, які скоюють правопорушення, займаються бродяжництвом, жебрацтвом, проституцією, на жаль, не зменшується. Комплексна програма профілактики злочинності, передбачає цілий ряд заходів, направлених на мінімізацію злочинного впливу на неповнолітніх і молодь. Йдеться, зокрема, про розширення мережі консультаційних пунктів соціальної служби для молоді, "телефонів довіри", розробку і забезпечення виконання регіональних програм організації фізкультурно-оздоровчої і спортивно-масової роботи, організацію дозвілля та відпочинку неповнолітніх і молоді тощо. Треба сподіватися, що спільне здійснення цих заходів приведе до позитивних змін у сфері поліпшення життєвих умов дітей і підлітків.

Напружена криміногенна обстановка в сім'ї може скластися і у дорослої, соціально зрілої людини. Думається, що в таких випадках спектр профілактичних заходів може бути дуже широким: від надання психотерапевтичної допомоги такій собі (втручання в кризові ситуації відповідних органів) до зміни його місця проживання. Але тут завдання полегшується тим, що доросла зріла людина майже завжди сама спроможна визначитися щодо виходу з ситуації, що виникла.

Лікувально-профілактичні заходи. Останнім часом в України щороку на облік ставиться 15- 20 тис. осіб, які вживають наркотики. За період з 2004 по 2012 рр. кількість осіб, що перебувають на обліку з приводу вживання наркотиків, а також хворих на наркоманію збільшилась у два рази, у т.ч. неповнолітніх - у два с половиною рази. Аналогічними є становище з алкоголізмом та токсикоманією, тобто з тими хворобами, що є фоновим явищем багатьох видів злочинів. До лікувально - профілактичних заходів у сфері незаконного наркообігу відносяться примусові заходи медичного характеру. Необхідно додати, що примусові заходи медичного характеру існують для припинення не соціально небезпечного стану наркомана, а його протиправних діянь. Державні органи змушені застосовувати ці заходи тому, що громадяни не виконують покладені на них відповідним правовим актом обовязки і законні вимоги компетентних органів. Особливістю аналізованого заходу є те, що він застосовується в інтересах суспільства і є засобом захисту здоровя населення. У ст. 14 КК України в редакції 1960 року чітко вказувалося на алкоголізм і наркоманію як підстави для застосування примусового лікування. Однак ст. 96 КК України в редакції 2001р. чіткої підстави для примусового лікування не містить. Кримінальне законодавство не відмовилось від інституту примусового лікування, хоча існує точка зору, згідно з якою примусове лікування грубо порушує права людини і громадянина. На нашу думка, така позиція не має жодних юридичних підстав. Згідно зі ст. 12 Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права визнається право кожного громадянина не тільки на фізичне, але й на психічне здоров'я, і це зобов'язує, державу вживати заходів щодо повного здійснення цього права [119]. У ст. 3 Загальної декларації прав людини проголошується: "Кожна людина має обов'язок перед суспільством... Здійснюючи свої права і свободи, кожна людина повинна зазнавати тільки таких обмежень, які встановлені законом з метою забезпечення відповідного визнання та поважання прав і свобод інших". Ст. 5 Європейської конвенції з прав людини також визнає законним затримання "лише з метою запобігання поширенню заразної хвороби психічно хворих осіб, алкоголіків або наркоманів та бродяг. Виключення алкоголізму і наркоманії з переліку підстав для застосування примусового лікування є передчасним. Перелік соціально небезпечних хвороб необхідно затвердити законом, а не відомчим нормативним актом, що існує на сьогодні. Також, враховуючи зростання наркоманії, пропонуємо не тільки повернути кримінально-правові норми щодо кримінальної відповідальності за злісне ухилення від лікування венеричних захворювань та СНІДу, але й доповнити цей список ще і стосовно наркоманії.

У практиці є випадки, коли бажання лікарів допомогти страждаючим від безсоння і головного болю, приводило осіб до неусвідомленого вживання наркотичних засобів. Фактично всі снодійні, заспокійливі і знеболюючі препарати містять у собі барбітурати. Особи, які почали приймати, наприклад, снодійне за рекомендацією лікаря, не усвідомлюють тієї небезпеки, що їм загрожує. Вони збільшують дозу снодійного постійно, тому що попередня не дає вже бажаного результату, і надалі такі хворі приймають барбітурати вже не тільки на ніч, а й удень як заспокійливе, і зрештою попадають у фізичну залежність від нього. Як захід профілактики подібним випадкам слід запропонувати суворий контроль за відпуском в аптеках та медичних установах лікарських речовин, перелік яких передбачений списком "А", що видається Фармакологічним комітетом Міністерства охорони здоров'я України. У цей перелік входять сильнодіючі наркотичні та психотропні речовини. Органам охорони здоров'я потрібно також здійснювати облік громадян, які є споживачами даних лікарських препаратів.

У галузі реабілітації і ресоціалізації споживачів адиктивних речовин працюють як державні, так і недержавні об'єднання, причому, досвід останніх відрізняється найчастіше набагато більшою ефективністю. У світі існує дуже багато різноманітних організацій, що надають лікувально-реабілітаційну допомогу наркоманам. За цим принципом працюють найвідоміші терапевтичні організації: Анонімних алкоголіків, Анонімних наркоманів. Одні з перших груп Анонімних алкоголіків були створені в Києві і Луцьку в 1989 році, а вже в січні 1990 року в Києві було проведено конференцію "З'їзд Анонімних алкоголіків України", на якій були присутні 30 осіб. Групи Анонімних наркоманів з'явилися в Одесі (1992 рік), Києві (1993 рік), Чернігові і Полтаві (1998 рік). У багатьох обласних центрах виникли товариства родичів наркозалежних, групи самодопомоги і т. ін. Хмельницький реабілітаційний центр ресоціалізації молоді «Вікторія - перший центр реабілітації наркозалежних. Центр є сучасним терапевтичним товариством для тривалої реабілітації наркозалежних. Тривалий відрив від хвороботворних суспільних і мікросоціальних стосунків, занурення в штучно створене, просте і реальне середовище створює можливості для внутрішнього зростання, появи самоповаги і набуття необхідних соціальних навичок. Проходячи етапи ресоціалізації, пацієнт спочатку засвоює культуру і «мову» товариства, вчиться підпорядковуватися і переборювати власний егоцентризм. Потім з'являється можливість бути відповідальним за себе і за інших. З'являється гідність, зміцнюється особистість, відточується звичка спиратися на себе. Відпадає компенсаторна потреба в маніпуляціях. Емоційна достатність дозволяє жити, не вдаючись до наркотиків. За рік - півтора реабілітації людина досягає такого ступеня ресоціалізації, який є достатнім для протистояння патогенному впливу суспільства.

У процесі примусового лікування в місцях позбавлення волі виділяють три етапи: адаптація, основний і заключний [120].

Перший етап (адаптація) включає період перебування в стаціонарі, де проводиться активна терапія і зняття основних розладів, що виникають при припиненні вживання наркотику, а також період перебудови пристосувальних реакцій до умов перебування в місцях позбавлення волі і трудових процесів. Його тривалість становить 3-4 місяці.

Другий етап (основний), під час якого виробляються і закріплюються трудові навички, формуються позитивні соціально моральні установки в умовах повної ізоляції від наркотику. Його тривалість становить 8-12 місяців.

Третій етап (заключний), коли за допомогою виховних засобів закріплюється стійка установка на відмовлення від наркотиків, на критичне ставлення до хвороби і її соціальних наслідків. На цьому етапі відбувається побудова реальних планів засуджених на майбутнє працевлаштування і сімейні перспективи. Він триває не менше 4-6 місяців.

Відповідно до вимог Міністерства охорони здоров'я людина, яка пройшла в наркологічній установі курс лікування від наркоманії, вважається цілком видужалою, якщо протягом пяти років після виписки вона не починає знову вживати наркотики. Проте внаслідок низького фінансування наркологічних служб, відсутності психіатричної реабілітації в ході лікування, кількість цілком видужалих наркоманів коливається в межах 2 - 3 %. Інші ж із різними часовими інтервалами знову стають пацієнтами наркологічних закладів.

Результати проведеного нами дослідження, як і результати інших досліджень, свідчать про те, що серед наркоманів є значна кількість осіб, у яких спостерігаються психічні відхилення різної етіології, що не виключають осудності. 8-10 % наркоманів страждають шизофренією в початковій стадії. У цих випадках збільшується хвороблива замкнутість, наростають розладнаність, дезінтеграція особистості. Дослідження, проведені генетиками, показали, що наркоманія успадковується. Діти наркоманів можуть мати психічні або фізичні дефекти, що також передадуть у спадок.

Цей факт говорить про необхідність якісного поліпшення діагностики і корекції, лікування психічних аномалій з використанням сучасних досягнень психотерапії, психіатрії, про недостатність спеціальних експериментально-психіатричних досліджень, які допомагають установити приховані ознаки порушень психіки людини і можуть бути застосовані в діагностичних цілях.

Лікувально-профілактичні заходи повинні включати діагностику психічних захворювань, починаючи з раннього віку; вибір найбільш ефективних засобів медичної допомоги; розробку індивідуальних реабілітаційних програм для осіб, які страждають цими захворюваннями; надання допомоги в побутовому і трудовому влаштуванні; застосування примусового лікування; усунення з навколишнього середовища психотравмуючих чинників, допомога у вирішенні конфліктів, що виникають; розробку і застосування методів контролю агресивної поведінки особи. При цьому мають не лише виявлятися змінені хворобою особистісні властивості людини, але й зберігатися ті корисні компоненти особової діяльності, які будуть враховуватися під час психокорекційної роботи [121, c. 14]. Крім того, повинна бути налагоджена робота правоохоронних органів з медичними установами даного профілю, а також особами, які здійснюють індивідуальне шефство, опіку над тими, хто має психічні відхилення.

Соціально-адаптаційні заходи. Дані заходи спрямовані на профілактику рецидиву взагалі і злочинів у сфері незаконного наркообігу зокрема. Профілактику рецидиву необхідно починати ще під час перебування особи в місцях позбавлення волі. Велике значення при цьому щодо робота по підготовки засудженого до життя на волі. В індивідуальній роботі із засудженим потрібно робити акцент на збереженні сім'ї засудженого, всіляко вітати укладення засудженими шлюбів під час перебування в місцях позбавлення волі, оскільки сім'я має велике значення для їх соціальної адаптації. Саме наявність сім'ї полегшує входження в нову соціальну обстановку, крім того, набагато легше вирішуються питання побутового влаштування. До того ж, частіше за все, саме члени сім'ї сприяють працевлаштуванню колишнього засудженого, нерідко ще задовго до звільнення домовляються про місце його роботи [122, c. 40]. Роботу з профілактики рецидиву, розпочату ще під час відбування покарання, необхідно продовжувати і після звільнення особи. Там, де перехід від ув'язнення до волі відбувається з підтримкою і допомогою з боку державних органів і громадських організацій, імовірність рецидиву зменшується. Йдеться про сприяння у працевлаштуванні, розв'язанні житлового питання, в налагодженні побуту. Доцільно, щоб звільнений міг якомога швидше працевлаштуватися з урахуванням отриманої в колонії спеціальності. При такому підході не втрачаються набуті в колонії трудові навички. У цьому звільненому повинні надавати допомогу як адміністрація ВТУ, так і місцеві органи самоврядування. Багато з тих, хто раніше скоював злочини і знову скоїв злочин у сфері незаконного наркообігу, відзначили, що після звільнення з місць позбавлення волі за скоєння попереднього злочину хотіли знайти роботу, однак в умовах безробіття і настороженого ставлення до них з боку трудового колективу, їм це не вдавалося. Допомога у працевлаштуванні з боку державних органів їм не була надана, і вони знову вимушені були повернутися до скоєння злочинів. Місцевим органам влади доцільно було б ухвалити рішення про квотування робочих місць для осіб, звільнених з УВП, на підприємствах державної і колективної форм власності.

Не можна пройти і повз той факт, що особа, яка звільнилася після відбування покарання у вигляді позбавлення волі, особливо за злочини у сфері незаконного наркообігу, часто зустрічає недовірливе, насторожене і навіть негативне ставлення з боку навколишніх. Зрозуміти це можна. На наш погляд, для більш успішної соціальної адаптації самотнім звільненим необхідно надавати кімнату в комунальних квартирах або в гуртожитку. Безумовно, це дуже дорогий захід, але звільнений буде відчувати себе більш захищеним, упевненим, і, крім того, у нього не буде спокуси розвязати свої матеріальні проблеми за рахунок навколишніх людей, які мешкають у спільному з ним приміщенні.

Велику роль у процесі адаптації звільнених здатні відіграти добродійні та релігійні організації. Вони можуть не тільки сприяти переоцінці людиною тих або інших цінностей, але й допомогти у забезпеченні її одягом, їжею, духовною літературою, іншими необхідними речами, у працевлаштуванні, навіть у розв'язанні житлового питання.

Забезпечення роботою і житлом, створення нормальних матеріально-побутових умов є дуже важливими передумовами для успішного вирішення найважливіше завдання - попередження рецидиву [123, c. 201]. Однак успіх у роботі з попередження рецидиву може бути досягнутий лише тоді, коли турбота і допомога поєднуватимуться із наглядом і контролем щодо таких осіб. У попередженні рецидиву злочинів велику роль покликаний відіграти адміністративний нагляд міліції за певними категоріями звільнених із місць позбавлення волі. Адміністративний нагляд не є покаранням або його продовженням, він сприяє попередженню повторних злочинів з боку раніше засуджених осіб, шляхом систематичного контролю за ними і виховно-профілактичного впливу на них [117, c. 193]. Вважаємо, що за особами, які скоїли злочин у сфері незаконного наркообігу, хоча і вперше, обов'язковим є встановлення адміністративного нагляду, тривалість якого залежатиме від поведінки особи на волі, оскільки серед осіб, які скоїли вказані злочині багато тих, хто допускає рецидив, а також багато мігрантів, переміщення яких необхідно контролювати.

Організаційно-управлінські заходи. Відповідно до законодавства України боротьбу з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів здійснюють у межах наданої їм компетенції відповідні органи Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Генеральної прокуратури України, Державного митного комітету України, Державного комітету у справах охорони державного кордону України, а заходи протидії зловживанню наркотиками і психотропними речовинами - Міністерство охорони здоров'я України, ряд інших органів і установ. Основними суб'єктами попередження злочинів у сфері незаконного наркообігу є правоохоронні органи, в першу чергу, органи внутрішніх справ [124].

Діяльність підрозділів по боротьбі з незаконним обігом наркотиків, підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю та інших служб кримінальної міліції ще не повною мірою відповідає завданням виявлення усього ланцюга незаконного наркообігу, від виробника до споживача, недостатньо виявляються джерела придбання та канали розповсюдження наркотиків, припинення злочинної діяльності контрабандистів і збувальників наркотиків. Значною передумовою виконання поставлених перед спеціальними підрозділами по боротьбі з організованою злочинністю завдань є посилення їх взаємодії і більш чітке розмежування функцій із підрозділами по боротьбі з незаконним обігом наркотиків, щоб уникнути дублювання і приниження міри відповідальності. Взаємодія названих оперативних підрозділів може бути згрупована таким чином: а) облік та обмін оперативною інформацією відносно осіб, які займаються наркобізнесом. З цією метою вважаємо за доцільне створити єдину аналітичну групу щодо вивчення і узагальнення оперативної та іншої інформації відносно осіб, причетних до наркобізнесу. На підставі такого аналізу визначати форми взаємодії підрозділів; б) планування і проведення спеціальних цільових операцій по знешкодженню злочинних угруповань, які займаються наркобізнесом, особливо з міжрегіональними, міждержавними і корумпованими зв'язками; в) важливим моментом є спільна участь цих підрозділів у здійсненні контрольованої поставки та оперативної закупки наркотичних засобів. Таким чином, плідна взаємодія підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю з підрозділами по боротьбі з незаконним наркообігом дозволить забезпечити комплексне використання сил і засобів цих підрозділів у попередженні незаконного наркообігу і досягти більш вагомих результатів у цьому напрямку.

Велику роботу в попередженні незаконного наркообігу виконують дільничні інспектори. Відповідно до чинного нормативного акту МВС на службу дільничних інспекторів міліції покладено обов'язок виявлення, запобігання та припинення проявів наркотизму. Згідно з цим актом процес організації діяльності дільничних інспекторів по запобіганню наркотизму умовно можна розділити на кілька складових. Основні з них: аналітична робота та її інформаційне забезпечення; планування адекватних заходів і контроль за їх своєчасним виконанням; взаємодія служби дільничних інспекторів з іншими підрозділами міськрайоргану, які беруть участь у боротьбі з незаконним наркообігом.

На нашу думку, слід більш активно використовувати можливості для боротьби з незаконним обігом наркотиків такої структурної одиниці ОВС, як Адміністративна служба міліції. Враховуючи той фактор, що АСМ найбільш наближена до населення і виконує свою правоохоронну діяльність у безпосередньому контакті з громадськістю та конкретними особами, можна стверджувати що цей фактор необхідно використовувати і у організації протидії незаконному наркообігу. Практика показує, що основними місцями розповсюдження, споживання, а також перевезення наркотиків є громадські місця, включаючи об'єкти транспорту, тому організація та підвищення ефективності роботи таких підрозділів АСМ, як наряди ППС, наряди супроводу пасажирських та електропоїздів, дільничні інспектори, повинна позитивно вплинути на поліпшення оперативного стану на дільницях особливо стосовно розповсюдження, зберігання, споживання та перевезення наркотиків і прекурсорів. Підвищенню ефективності участі АСМ у боротьбі з незаконним обігом наркотиків мають сприяти наступні заходи: ретельна і детальна розробка піших маршрутів ППС у місцях збуту наркотиків або збирання осіб для спільного вживання наркотиків; проведення точного інструктажу міліціонерів ППС, які заступають патрулювати на ці маршрути; моделювання можливих нештатних ситуацій та відпрацювання правильних дій нарядів у цей час; забезпечення нарядів ППС, що працюють на цих маршрутах, службовими собаками, які мають навички розшуку наркотиків; укомплектування нарядів ППС супроводу пасажирських поїздів, що ідуть у напрямках, через які проходять канали перевезення наркотиків та сировини, найбільш досвідченими працівниками, які пройшли спеціальну підготовку в спеціальних навчальних центрах або на курсах при підрозділах ВБНОНу; проведення спеціальних навчань та інструктажів з працівниками ППС, які несуть службу на платформах залізничних вокзалів під час прибуття або відправлення пасажирських поїздів у напрямках, пов'язаних з каналами перевезення наркотиків.

Взаємодія служби ДІМ з іншими підрозділами міськрайоргану щодо попередження незаконного наркообігу дає можливість об'єднати спільні зусилля, спрямувати їх на попередження, припинення та розкриття злочинів, скоюваних особами, які зловживають наркотиками чи психотропами, а також на досягнення найкращих результатів у найкоротший термін, цілеспрямовану боротьбу з наркотизмом, уміле визначення її основних напрямів, уникнення дублювання та раціональне використання можливостей кожної служби. При здійсненні спільних заходів усі служби діють у межах своєї компетенції.

Серед основних форм взаємодії щодо попередження злочинів у сфері незаконного наркообігу можна назвати: спільну розробку комплексних заходів по виконанню рішень уряду та вищих органів внутрішніх справ, участь в їх проведенні; комплексне планування операцій "Мак", "Допінг", "Озон", "Канал" чи окремих заходів, які у зв'язку з мінливою оперативною обстановкою потребують реалізації разом із комплексним використанням сил і засобів міськрайоргану; надання відділенню (групі) БНОН, кримінальній міліції у справах неповнолітніх, ДСБЕЗ допомоги службою ДІМ у проведенні заходів, не включених до планів роботи цієї служби; ініціативне виявлення співробітниками БНОН, ДСБЕЗ, КМСН та інших підрозділів міськрайоргану осіб - суб'єктів наркотизму, від яких можна очікувати скоєння наркозлочинів, і передача цієї інформації у службу ДІМ.

Законом України Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними до основних заходів протидії незаконному вживанню наркотиків віднесено: контрольовану поставку; оперативну закупку; конфіскацію; запити правоохоронних органів про розміщення коштів, одержаних від незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин прекурсорів; огляд транспортних засобів, вантажів і особистих речей громадян; використання об'єктів масового перебування громадян для вживання чи збуту наркотичних засобів або психотропних речовин; здійснення адміністративного нагляду за особами, звільнених з місць позбавлення волі[19].

Так, у ст. 101 Митного кодексу України записано "З метою припинення міжнародного незаконного обігу наркотичних речовин і виявлення осіб, які беруть участь у такому обігу, митні органи України в кожному окремому випадку за домовленістю з митними та іншими відповідними органами іноземних держав або на основі міжнародних договорів України використовують метод "контрольованої поставки ", тобто допускають під своїм контролем ввезення з України або транзит через її територію наркотичних засобів та психотропних речовин, включених в незаконний обіг"[11]. Метод контрольованої поставки дозволяє виявляти осіб, злочинні угрупування, які займаються незаконним наркообігом, а не обмежуватися простим їх вилученням з обігу. За його допомогою можна встановити не тільки постачальників та осіб, які отримують вантажі, але й максимальну кількість членів угруповання (другорядних), канали та маршрути транспортування, способи їх маскування. Цей оперативно-розшуковий метод є одним із найдійовіших у попередженні злочинів у сфері незаконного наркообігу. Однак є й негативні моменти використання цього методу: відсутність методичних рекомендацій з його практичного використання; відсутність слідчої і судової практики про допустимість в якості доказів результатів проведених операцій; відсутність навчання молодих співробітників в системі професійної підготовки найбільш ефективних методів боротьби з наркобізнесом, до яких насамперед відноситься контрольоване постачання; небажання оперативних працівників обтяжувати свою діяльність проведенням кропіткої роботи, пов'язаної з контрольованою поставкою; відсутність належного матеріально-технічного забезпечення підрозділів по боротьбі з незаконним обігом наркотиків і кримінального розшуку для проведення таких операцій; відсутність кваліфікованого спецапарата, здатного виконувати завдання щодо оперативного супроводу контрольованої поставки і розробки організованих злочинних груп наркоділків. Цей метод потребує тісного співробітництва правоохоронних органів, а також ретельного планування і точного виконання [126].

Для одержання доказів злочинної діяльності, пов'язаної з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, працівникам органів (підрозділів), яким надано право здійснювати оперативно-розшукову діяльність, за постановою начальника відповідного органу, погодженою з прокурором, дозволяється проведення операції щодо придбання наркотичних засобів, психотропних речовин або прекурсорів - оперативної закупки. Використання оперативної закупки вже протягом тривалого часу підтверджує її життєздатність, що виражається в результативності виявлення, документування, розслідування злочинів у сфері незаконного наркообігу та притягненні обвинувачених до кримінальної відповідальності. Стаття 271 нового Кримінального процесуального кодексу України від 13.04.2012 року (Контроль за вчиненням злочину) зараховує оперативну закупку до категорії негласних слідчих (розшукових) дій [9].

Розширення сфер використання оперативної закупки, а також неординарність цього методу висуває високі вимоги до особистості оперативного працівника,. Однак є і ряд недоліків: закупка незначних партій наркотиків; відсутність коштів на проведення операцій із придбання великих партій наркотиків в оптових збувальників або на придбання «важких» чи синтетичних наркотиків; проведення операцій з оперативної закупки з одночасним затриманням підозрюваної особи без проведення комплексу оперативно-розшукових заходів для викриття всієї злочинної групи - від виробника до збувальника.

Наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори, що знаходяться в незаконному обігу, а також обладнання, яке використовується для їх незаконного виготовлення, підлягають конфіскації в установленому законом порядку. Наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори, використання яких у законному обігу визнано недоцільним, а також обладнання для їх виготовлення підлягають знищенню в порядку, встановленому нормативним актом Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Генеральної прокуратури України, Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства юстиції України і Верховного Суду України.

На письмову вимогу державних органів (підрозділів), які мають право здійснювати оперативно-розшукову діяльність, банки, а також кредитні, митні, фінансові та інші установи, підприємства, організації (незалежно від форм власності) зобов'язані протягом трьох діб надіслати інформацію і документи про операції, рахунки, вклади, внутрішні і зовнішні економічні угоди юридичних осіб і громадян, відносно яких є оперативні та інші матеріали, що свідчать про їхню причетність до незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин чи прекурсорів. Указані в частині першій цієї статті установи, підприємства і організації протягом двадцяти діб зобов'язані повідомити відповідні правоохоронні органи про громадян, одноразові грошові вклади і перекази яких перевищують тисячу мінімальних розмірів заробітної плати. Невиконання посадовими особами вказаних установ, підприємств і організацій цих вимог тягне за собою відповідальність згідно з чинним законодавством.

Огляд транспортного засобу, вантажу, що в ньому знаходиться, особистих речей водія і пасажирів може бути здійснено посадовими особами органів Міністерства внутрішніх справ України і Служби безпеки України на підставі заяв, повідомлень про правопорушення, пов'язані з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин чи прекурсорів, або за наявності про це іншої достовірної інформації компетентних органів. У разі виявлення речовин, які викликають підозру як такі, що належать до наркотичних, психотропних речовин або прекурсорів і потребують подальшого дослідження, а також наявності у водія чи пасажирів ознак наркотичного сп'яніння, транспорт і вказані особи можуть бути доставлені в органи внутрішніх справ для з'ясування необхідних обставин.

У разі встановлення фактів систематичного вживання чи збуту наркотичних засобів або психотропних речовин у місцях масового перебування громадян (ресторанах, кафе, барах, казино, відеотеках, дискотеках тощо) та невжиття з боку керівництва цих закладів заходів протидії, діяльність таких об'єктів може бути тимчасово зупинено рішенням органів державної виконавчої влади за поданням відповідних правоохоронних органів строком до трьох місяців, а у разі встановлення факту повторного їх використання з цією ж метою протягом року - строком до шести місяців. Якщо після цих заходів указані об'єкти продовжують і далі використовуватися для вживання чи збуту наркотичних засобів або психотропних речовин, їх функціонування припиняється згідно з чинним законодавством.

Особи, яких було засуджено до позбавлення волі за один із злочинів, пов'язаних з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, підлягають адміністративному нагляду в установленому законодавством порядку.

Свого часу активну роль у попередженні злочинності відігравали громадські самодіяльні організації - добровільні народні дружина, пункти охорони громадського порядку, які сприяли державним органам в охороні громадського порядку, проведенні виховної роботи з нестійкими особами, розкритті злочинів і розшуку злочинців. У середині 1970-х років лише в Українській РСР діяло 35 тис. добровільних народних дружин [127, c. 220]. Після розпаду Радянського Союзу ці об'єднання припинили своє існування, хоча досвід їх діяльності заслуговує на увагу. На нашу думку, необхідно в нових умовах використовувати досвід добровільних народних дружин, спеціальних дружин, пунктів охорони громадського порядку. Цьому, зокрема, сприяє прийняття Закону України "Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону". Але підійти до організації їх діяльності слід дещо з інших позицій - з позицій матеріального стимулювання і відповідної професійної підготовки. По-перше, має бути передбачена платна основа роботи членів цих формувань, різні пільги, наприклад, безкоштовний проїзд на транспорті. По-друге, варто приділити належну увагу фізичній підготовці членів ДНД. По-третє, у місцевому бюджеті повинні бути передбачені цільові відрахування на цю діяльність. Необхідно пам'ятати і про моральне стимулювання учасників громадських формувань. Патрулювання населених пунктів членами ДНД з метою виявлення бродяг, наркоманів, місць появи злочинців-гастролерів, скупчення кримінальних елементів, місць, де збираються наркомани для спільного вироблення та вживання наркотиків, значно поліпшило б оперативну обстановку в тому або іншому районі, утруднило б скоєння багатьох злочинів, сприяло б затриманню злочинців на місці злочину.

Правові заходи. Міжнародна спільнота й Україна встановлюють правові основи діяльності у сфері незаконного наркообігу, а також у галузі протидії їх незаконному обігу з метою охорони здоровя громадян, державної і громадської безпеки.

Національне законодавство про незаконний наркообіг складається з норм, що містяться в міжнародних договорах, ратифікованих Україною - Женевській Конвенції Про заборону незаконної торгівлі наркотичними засобами 1935 р., Єдиній конвенції про наркотичні засоби 1961 р., Конвенції про психотропні речовини 1971 р., Конвенції ООН про боротьбу проти незаконного обігу наркотичних засобів і психотропних речовин 1988 р.; Кримінальному кодексі України, Кодексі України про адміністративні правопорушення; Законах України Про обіг в Україні наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів від 15 лютого 1995 р., Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними від 15 лютого 1995р., Про ліцензування певних видів господарської діяльності від 1 червні 2000 р.; Постанові КМ України від 3 січня 1996 р. №7 Про затвердження про порядок здійснення діяльності у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів; Концепції реалізації державної політики у сфері боротьбі з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів і деяких інших законодавчих актах України, указах Президента України, постановах Уряду України, актах міністерств і інших органів виконавчої влади, що мають нормативно-правовий характер, а також нормативно-правових актах місцевого самоврядування. Недержавні організації та обєднання не мають права здійснювати регулювання діяльності у сфері незаконного наркообігу і в галузі протидії йому.

Прийнята під егідою ООН Єдина Конвенція про наркотичні засоби 1961 р. із Поправками, внесеними до неї відповідно до Протоколу 1972 р., об'єднала більшість документів, що діяли у сфері незаконного наркообігу [2]. Основні зусилля спрямовувалися на поступове створення і посилення мережі адміністративного контролю, першочерговим завданням якої стало регулювання пропозиції і руху наркотиків із метою обмеження їхнього виробництва, імпорту й експорту такою кількістю, що є необхідною для законних медичних і наукових цілей. Менш докладно Конвенція торкається заходів щодо попередження зловживання наркотичними засобами. Практичні заходи в галузі профілактики Конвенцією не конкретизуються. Згадується тільки необхідність раннього виявлення фактів зловживання наркотичними засобами поряд із лікуванням, вихованням відповідних осіб, відновленням їхньої працездатності, поверненням їх у суспільство, спостереженням за ними після лікування. Сторони повинні сприяти підготовці кадрів для цих цілей і вживати заходів для ознайомлення населення з проблемами зловживання наркотичними засобами і його запобігання. У такий спосіб Конвенція надає країнам самостійність у частині вибору форм лікування і профілактики наркологічних захворювань, залишаючи тим самим цю сферу без міжнародної регламентації.

Конвенція про психотропні речовини 1971 року поширює міжнародну систему контролю на нові типи психотропних речовин - такі, як стимулятори центральної нервової системи (амфетаміни та ін.), седативні й снотворні засоби (барбітурати та ін.) і галюциногени (ЛСД, мескалін та ін.). Стосовно заходів проти зловживання психотропними речовинами Конвенція 1971 р. повторила рекомендації Конвенції 1961 р. і надала країнам можливість самостійного вибору напрямків профілактики і лікування залежності від психотропних речовин.

Зростання наркозлочинності змусило Верховну Раду України, Президента України, Кабінет Міністрів України розробити і прийняти комплекс програмних заходів профілактичної роботи з попередження злочинів у сфері незаконного наркообігу. У прийнятих документах міститься аналіз існуючої системи профілактики злочинів у сфері незаконного наркообігу і розробки заходів для її удосконалення. Так, Кабінетом Міністрів України 14 грудня 1993 р. (Постанова Кабінету Міністрів України № 1034 від 14 грудня 1993 р.) було прийнято Національну програму протидії зловживанню споживанням наркотичних речовин і їхнього незаконного обігу на 1994 - 1997 рр.

На сьогоднішній день в Україні діє Комплексна програма профілактики злочинності. Програма передбачає широку взаємодію різних міністерств і відомств. Так, її виконавцями є Міністерство закордонних справ, Міністерство освіти і науки, Держкомітет у справах молоді, спорту і туризму, силові відомства (МВС, СБУ, Держкомкордон, Митниця), Міністерство охорони здоров'я та ін.

Значну роль у боротьбі з незаконним наркообігом покликаний відіграти Закон України "Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, прекурсорів і зловживанню ними" [19]. Даний Закон установлює систему заходів в Україні, спрямованих проти незаконного використання наркотичних засобів на території держави, і діє разом із Законом України "Про обіг в Україні наркотичних засобів, психотропних речовин, їхніх аналогів і прекурсорів", а також кримінальним законодавством України і низкою інших нормативних документів [18].

Відповідно до Закону України "Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, прекурсорів і зловживанню ними" боротьбу з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів здійснюють у межах наданих їм повноважень відповідні органи Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Генеральної прокуратури України, Державного митного комітету України, Державного комітету у справах охорони державного кордону України, а заходи протидії зловживанню ними - Міністерство охорони здоров'я України та інші відповідні органи і установи.

Найважливішим нормативним актом у попередженні наркоозлочинності є "Концепція реалізації державної політики у сфері протидії поширенню наркоманії, боротьби з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин та прекурсорів на 2011-2015 роки", затверджена розпорядженням Кабінету Міністрів України від 13 вересня 2010 р. Передбачається, що її реалізація дасть змогу:

зменшити обсяг вживання всіх видів наркотичних засобів та психотропних речовин, а також знизити рівень потенційного ризику та шкоди внаслідок вживання таких засобів та речовин;

забезпечити протидію організованим угрупованням, що здійснюють незаконне переміщення наркотичних засобів та психотропних речовин через територію України, та дотримання законодавства щодо контролю за виробництвом, виготовленням, придбанням, зберіганням, відпуском, обліком, перевезенням, пересиланням лікарських засобів, зловживання якими може викликати наркотичну залежність;

знизити рівень попиту на наркотичні засоби та психотропні речовини в результаті здійснення ефективних заходів, зокрема щодо раннього втручання, лікування та соціальної реабілітації осіб з наркотичною залежністю;

підвищити рівень поінформованості населення щодо наслідків вживання не за медичним призначенням наркотичних засобів та психотропних речовин, а також лікарських засобів, зловживання якими може викликати наркотичну залежність, та їх розповсюдження із залученням неурядових організацій, територіальних громад та засобів масової інформації;

сформувати в суспільстві негативне ставлення до вживання наркотичних засобів та психотропних речовин не за медичним призначенням;

запровадити науково обґрунтований підхід до медичного забезпечення, соціальної реабілітації та соціальної реінтеграції осіб з наркотичною залежністю;

підвищити ефективність заходів, які вживаються правоохоронними органами, задіяними в боротьбі з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин та прекурсорів, з метою зменшення нелегального постачання на територію України таких засобів, речовин та прекурсорів;

створити науково обґрунтовану систему моніторингу ефективності заходів, спрямованих на протидію поширенню наркоманії, та контролю за розповсюдженням наркотичних засобів, психотропних речовин та прекурсорів, а також лікарських засобів, зловживання якими може викликати наркотичну залежність;

активізувати міжнародне співробітництво, співробітництво між державними органами, неурядовими організаціями та громадськістю;

створити ефективну систему освіти, підвищення кваліфікації, проведення тренінгів для працівників з питань протидії поширенню наркоманії та контролю за розповсюдженням наркотичних засобів, психотропних речовин та прекурсорів, а також лікарських засобів, зловживання якими може викликати наркотичну залежність.

Кримінально-правові заходи попередження злочинів, повязаних з порушенням обігу наркотичних засобів і психотропних речовин, - це діяльність правоохоронних органів, яка базується на кримінальному законодавстві, стосовно здійснення системи кримінально-правових заходів з попередження, припинення незаконного обігу наркотиків і реалізації кримінальної відповідальності осіб, які беруть в ній участь [128].

У Кримінальному Кодексі України, що набрав сили 1 вересня 2001 р., злочинні діяння у сфері незаконного обігу наркотичних засобів зібрано в окремий розділ, що одержав назву «Злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їхніх аналогів і інші злочини проти здоров'я громадян» [8]. Крім того, законодавцем було встановлено кримінальну відповідальність за схиляння неповнолітніх до вживання допінгу (ст. 323). Відповідно до ч.1 даної статті схиляння неповнолітнього до вживання допінгу карається штрафом до п'ятдесятьох неоподатковуваних мінімумів прибутків громадян або позбавленням права обіймати певні посади або займатися певним видом діяльності на термін до 3-х років.

Характерною рисою нового Кодексу є пом'якшення кримінальної відповідальності за низку передбачених ним діянь. Це виявилося як у запровадженні нових, більш м'яких, покарань (громадські роботи, обмеження свободи), так і в зниженні верхніх меж санкцій ряду статей. Так, якщо в старому кодексі за незаконне виробництво, виготовлення, придбання, збереження, пересилку або збут наркотичних засобів або психотропних речовин передбачалася кримінальна відповідальність у вигляді позбавлення волі на строк від 3-х до 10-ти років із конфіскацією майна або без такої, то за новим кодексом передбачається позбавлення волі на строк від 3-х до 8-ми років (ч.1 ст.307). Аналогічним чином було знижено на два роки верхню межу санкцій другої (з 12 до 10) і третьої (з 15 до 12) частин даної статті, у яких йдеться про діяння (незаконне виробництво, виготовлення і т. ін.), вчинені повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або із залученням неповнолітнього, а також про збут наркотичних засобів і психотропних речовин у місцях масового перебування громадян, або якщо предметом таких дій були наркотичні засоби в особливо великих розмірах. Слід зазначити, що у випадку, якщо особа добровільно здала наркотичні засоби, психотропні речовини або їхні аналоги і вказала джерело їхнього придбання, або сприяла розкриттю злочинів, пов'язаних із їхнім незаконним обігом, вона звільняється від відповідальності за їхнє незаконне виробництво, виготовлення, придбання, перевезення або пересилку (ч.4 ст. 307).

Крім того, із кримінального кодексу було вилучено ст. 229-8 КК України (у редакції 1961р.), що регламентувала покарання за незаконне виробництво, придбання, збереження, перевезення, пересилку наркотичних засобів або психотропних речовин без мети збуту в невеликих розмірах. Законодавець не звільнив особу від відповідальності за скоєння перерахованих вище діянь, просто відбулася заміна кримінальної відповідальності на адміністративну (ст.44 КпАП) . Відповідно до цієї статті передбачено покарання у вигляді штрафу від 18 до 43 неоподатковуваних мінімумів прибутків громадян або адміністративний арешт на строк до 15 діб. Особа, котра добровільно здала наркотичні засоби або психотропні речовини, які вона мала в невеликих розмірах, і які вона зробила, придбала, берегла, перевозила, пересилала без мети збуту, звільняється від адміністративної відповідальності за дії, передбачені цією статтею.

Значно знижено покарання за організацію або утримання місць для незаконного вживання або виготовлення наркотичних засобів або психотропних речовин. Так, якщо старий кодекс передбачав покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 5-ти до 10-ти років із конфіскацією майна або без такої, то за новим кодексом передбачається позбавлення волі строком від 3-х до 5-ти років (ч.1 ст. 317 КК України). Ті ж дії, вчинені повторно або з корисливих мотивів, або групою осіб, або із залученням неповнолітнього, караються позбавленням волі на строк від 5-ти до 12-ти років із конфіскацією майна (ч.2 ст. 317 КК України).

До санкцій ряду статей було введено нове покарання у вигляді обмеження свободи, під яким розуміється утримання засудженого в кримінально-виконавчих установах відкритого типу без ізоляції від суспільства в умовах здійснення за ним нагляду з обов'язковим залученням засудженого до праці. Так, раніше за схиляння до вживання наркотичних засобів або психотропних речовин передбачалося покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 2-х до 5-ти років, тепер же запроваджено альтернативне покарання у вигляді обмеження волі на той же строк (ч.1 ст. 315 КК України). Змінилося покарання і за незаконне привселюдне вживання наркотичних засобів. Старий кримінальний закон за дане діяння передбачав покарання у вигляді позбавлення волі на строк до 4-х років або штраф у розмірі від 100 до 300 мінімальних розмірів заробітної плати. За новим же законом передбачено покарання у вигляді обмеження волі на строк до 4-х років, або позбавлення волі на строк до 3-х років (ч.1 ст. 316 КК України). Якщо ж ці дії вчинені повторно або особою, яка раніше скоювала злочин, передбачений статтями 307, 310, 314, 315, 317, 318 КК України, вони караються позбавленням волі на строк від 3-х до 5-ти років.

Слід відзначити, що, незважаючи на загальну гуманізацію нового Кримінального кодексу, все ж відбулося посилення покарань за деякі злочинні діяння. Приміром, якщо незаконне введення будь-яким способом наркотичних засобів або психотропних речовин, або їхніх аналогів в організм іншої людини проти її волі (ст. 314 КК України, в редакції 2001р.) каралося або позбавленням волі на строк від 2-х до 5-ти років, або штрафом від 200 до 500 мінімальних розмірів заробітної плати, то в новій редакції статті законодавець залишив тільки більш суворе покарання - позбавлення волі на строк від 2-х до 5-ти років. Якщо ж ці дії призвели до наркотичної залежності потерпілого або вчинені повторно, або зроблені по відношенню до 2-х і більше осіб, або якщо вони заподіяли середньої ваги або тяжке тілесне ушкодження потерпілому, то вони караються позбавленням волі на строк від 3-х до 10-ти років. Ті ж дії, зроблені по відношенню до неповнолітнього, або особи, яка знаходиться в безпомічному стані або вагітної жінки, а також якщо вони були пов'язані з уведенням в організм іншої особи особливо небезпечних наркотичних засобів, психотропних речовин або їхніх аналогів, якщо в результаті таких дій настала смерть потерпілого, караються позбавленням волі на строк від 5-ти до 12-ти років.

Одним із засобів попередження злочинів у сфері незаконного наркообігу є слідчо-судова профілактика. Практика свідчить, що подання слідчого і окремі ухвали суду про усунення причин й умов скоєння злочинів обмежувалися пропозиціями на зразок: "вжити заходів", "активізувати роботу", "поліпшити контроль" тощо. Ефективність подань і окремих ухвал зрештою залежить від сумління тих, кому вони адресуються, і фактично вжитих по них заходів. Проведеним нами дослідженням встановлено, що 71% подань (окремих ухвал) було направлено до органів внутрішніх справ; 7% - у ЖЕВ по місцю проживання; 16% - адміністрації підприємств, установ, організацій за місцем роботи винного; 6% - службам у справах неповнолітніх. Жодної відповіді з боку органів, на адресу яких виносилися дані документи, про конкретно вжиті заходи щодо усунення причин і умов скоєння злочину отримано не було. Причини подібного ставлення багато в чому криються у відсутності реального контролю за виконанням подань (ухвал) з боку слідчо-судових органів і будь-яких серйозних юридичних наслідків за залишення подань (окремих ухвал) без відповіді [128].

Більшість державних органів і громадських організацій усе-таки згодні з тим, що профілактика повинна бути важливим компонентом у сучасному підході до розвязання проблеми зловживання різними речовинами. Профілактика зловживання наркотичними речовинами традиційно розподіляється на три етапи. Перший - первинна профілактика, якій властиво запобігання зловживанню наркотиками до того, як зловживання взагалі буде мати місце. Тому метою профілактики є перешкоджання початковому вживанню речовин. Ніколи не починаючи вживання наркотику, ви не будете мати з ним жодних проблем. В основі цього підходу лежить принцип "просто скажи НІ", коли в будь-якій формі, особливо молодим, пропонують наркотик. Тому на першому етапі необхідно включати в профілактику весь інформаційний простір, який впливав би на свідомість осіб, яким пропонують для вживання наркотичні речовини. На наступному етапі, коли вже вживання наркотику розпочалося і проблема тільки сплила на поверхню, необхідна наполеглива і безпосередня профілактика з кожною конкретною особою. Ця профілактика повинна провадитись усіма зацікавленими органами, організаціями, її метою має бути припинення вживання наркотиків і запобігання подальших погіршень в організмі: тобто діагностика, постановка на облік і лікування в закладах охорони здоров'я. Профілактика і лікування наркоманії збігаються, але про профілактику звичайно говорять коли інцидент трапляється вперше, а про лікування, коли трапляються рецидиви.

ВИСНОВКИ

Комплексне вивчення злочинів у сфері незаконного наркообігу дозволяє зробити низку висновків, а також внести деякі пропозиції і рекомендації щодо подальшого вдосконалення практики боротьби з даним видом злочинності та визначити перспективи подальших досліджень з цієї проблематики.

. Наркозлочини - це кримінально-карані діяння (кримінальні правопорушення), які полягають у контрабанді, незаконному виготовленні, виробництві, зберіганні, транспортуванні, збуті, придбанні, протиправному заволодінні наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів, прекурсорів або обладнання для їх виготовлення, порушенні посадовими особами встановлених правил їх обігу, незаконному культивуванні наркомістких рослин, незаконних операціях з документами на отримання або придбання наркотиків, незаконному введенні в організм іншої особи відповідних речовин та засобів, використанні коштів, отриманих від їх незаконного обігу, публічному вживанні чи схилянні особи до вживання наркотичних засобів чи психотропних речовин, організації місць для їх незаконного вживання, виробництва чи виготовлення.

Кримінальну відповідальність за злочини, повязані з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів передбачені статтями 305-320 Кримінального кодексу України.

Проте на нашу думку, деякі статті Кримінального кодексу України потребують змін і доповнень.

Так потребує змін ст. 305 КК України (контрабанда наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів). Необхідно встановити відповідальність за контрабанду наркотичних засобів, що скоюються злочинними організаціями. Узагалі, на наш погляд, редакція диспозиції ст. 305 КК потребує змін з обовязковою вказівкою на ту обставину, що порядок переміщення наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів регулюється чинним законодавством України. Окрім того, вважаємо, що статті 201 (контрабанда) та 305 КК мають бути узгоджені і в питанні такої кваліфікуючої ознаки, як повторність, тобто у ст. 201 КК України має бути встановлено відповідальність за скоєння цього злочину особою, яка раніше скоювала злочин, передбачений ст. 305 КК України, а у ст. 305 КК України - відповідальність за скоєння цього злочину особою, яка раніше скоювала також і злочин, передбачений ст. 201 КК України.

На наш погляд, доцільно було б включити в норми про збут наркотичних і психотропних речовин (ст. 307 КК України) таку кваліфікуючу ознаку, як «збут наркотичних і психотропних речовин у вигляді промислу», оскільки саме вона дає можливість притягувати до кримінальній відповідальності осіб, які систематично займаються виготовленням та збутом названих речовин і саме вони являють собою найвищу суспільну небезпеку. Ця ознака мала б забезпечувати боротьбу з наркобізнесом.

. Боротьба з незаконним наркообігом становить державну діяльнісну систему, призначену для подолання загрози яку несе наркотизм національній безпеці України шляхом попередження, припинення та розкриття протиправних діянь у сфері наркообігу, що з здійснюється з використанням загально-соціальних, спеціально-кримінологічних, адміністративно-правових, кримінально-правових та кримінально-процесуальних засобів.

. Незаконний наркообіг в Україні набуває все більших масштабів, стає досить загрозливим соціальним явищем. Середньорічний приріст зареєстрованих злочинів у сфері незаконного наркообігу становить приблизно 6%. Необхідно відзначити, що злочинність у сфері незаконного наркообігу має високий рівень латентності. Це пояснюється тим, що переважна більшість злочинних діянь у сфері наркообігу безпосередньо не посягає на законні права та інтереси громадян, а розкрадання наркотичних засобів із державних підприємств значного матеріального збитку не завдає. У основній масі кримінальних справ (за новим КПК - кримінальних проваджень) про незаконні дії з наркотиками потерпілий, як процесуальна фігура, державні установи, як цивільні позивачі, - відсутні. Заяви та повідомлення про подібні злочини надходять від них до правоохоронних органів украй рідко, за винятком заяв керівників підприємств та установ із виробництва та використання наркотичних засобів у звязку з розкраданням або втратою наркотиків.

. Суттєвий вплив на злочинність у сфері незаконного наркообігу справляє група факторів соціального, духовного, політичного, економічного, медичного, інформаційного та іншого характеру. Нами розглянуто загальні причини та умови скоєння злочинів у сфері незаконного наркообігу.

. Проведене нами дослідження дозволяє створити узагальнений кримінологічний портрет злочинця у сфері незаконного наркообігу. У переважній більшості - це молоді люди віком від 18 до 25 років, які мають середню освіту, неодружені, не працюють і не навчаються, не мають постійного джерела доходу, мають постійне місце проживання. Вони споживають наркотики, у звязку з чим у них виникає наркозалежність. Можуть мати судимість, як правило, за аналогічні злочини. Певна частина з них - вихідці із неблагополучних сімей, але в побуті характеризуються частіше за все позитивно. Сучасний злочинець у сфері незаконного наркообігу характеризується стійкою антисуспільною спрямованістю.

. У дослідженні запропоновано типологію особистості злочинця у сфері незаконного наркообігу. Єдину характеристику особистості злочинця у сфері незаконного накрообігу навряд чи можна скласти. Необхідно відокремити осіб, які скоюють злочини у сфері незаконного наркообіку для збагачення (наркобізнес), та осіб які скоюють злочини з метою забезпечити себе наркотиками. З урахуванням викладеного можна виділити наступні особистісні типи злочинців у сфері незаконного наркообігу. Особи, які скоюють злочини у сфері незаконного наркообігу для збагачення (наркобізнес): 1) виробники наркотичного засобу; 2) скупники-оптовики; 3) збувальники-професіонали; 4) перевізники; 5) контрабандисти; 6) змішаний тип. Особи, які скоюють злочини з метою забезпечити себе наркотиками: 1) споживачі наркотиків; 2) наркомани. Така типологія особистості злочинця у сфері незаконного наркообігу дозволила нам сконструювати досить виразні образи злочинців з урахуванням динаміки їх формування й розвитку та виконання кожним із них певної ролі. Наша типологія має теоретичне і практичне значення, дозволяє зробити більш ефективною і спрямованою попереджувальну роботу відносно злочинів у сфері незаконного наркообігу.

. Попередження злочинів у сфері незаконного наркообігу повинно базуватися на здійсненні широкого комплексу заходів загальносоціального та спеціально-кримінологічного характеру. Головна мета проведення заходів загальносоціального попередження злочинності повинна полягати передусім у максимальному обмеженні процесу подальшої стратифікації населення, яка веде, з одного боку, до соціальної незахищеності громадян, а з іншого, до кримінального свавілля в суспільстві. Досягнення якісно іншого стану нашого суспільства, в якому людина буде мати високий життєвий статус, - обов'язкова передумова успішності реалізації заходів, безпосередньо спрямованих на попередження злочинності загалом і наркозлочинів зокрема. Розглянутий нами в дослідженні вид антисоціальної поведінки детермінується економічними, соціальними і моральними факторами. Звідси - три галузі, в яких передусім необхідно здійснювати попереджувальну роботу на загальносоціальному рівні: економічна, соціальна і морально-психологічна.

8. З-поміж заходів спеціально-кримінологічної спрямованості в проведеному дослідженні особлива увага приділяється кримінологічній профілактиці, що здійснюється через заходи інформаційно-виховного, соціально-психологічного, лікувально-профілактичного, соціально-адаптаційного, організаційно-управлінського і правового характеру. Така пильна увага даному напрямку попереджувальної діяльності не є випадковою, адже саме на цей напрямок попереджувальної роботи припадає основне навантаження, оскільки покласти край незаконному наркообігу набагато важче, ніж його своєчасно попередити. Крім того, попередження злочинів у сфері незаконного наркообігу повинно здійснюватися різними субєктами - державними органами, громадськими організаціями і формуваннями, іншими структурами, самими громадянами. Громадяни самі повинні турбуватися про своє здоровя і здоровя своїх близьких: проводити виховну роботу з дітьми відносно того, як не стати жертвою злочину, в даному випадку - наркозлочину; своєчасно звертатися до відповідних органів з приводу антисуспільного способу життя окремих осіб тощо. Ключовим елементом будь-якої політики у сфері попередження є інформаційні кампанії. Так, завдяки засобам інформації громадяни стають більш обізнаними щодо елементарних правил обережності. Програми, які акцентують увагу на негативних наслідках наркотизму, виявилися малоефективними, а програми, котрі роблять акцент на навчанні «адаптованому стилю життя, навичкам спілкування, критичному мисленню, умінню приймати рішення і протистояти в ситуаціях пропозиції наркотичних речовин тощо» показали свою ефективність. Велику роль у попереджені злочинів у сфері незаконного наркообігу відіграють правоохоронні органи, і часто трапляється, що лише завдяки їхнім діям існує можливість покласти край подальшому розвитку злочинної діяльності у сфері незаконного наркообігу.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.Конституція України, прийнята 28 червня 1996 року на пятій позачерговій сесії Верховної Ради України. - К.: Парламентське видавництво, - 2002. - 87 с.

2.Про наркотичні засоби: Єдина конвенція ООН від 30 березня 1961 року з поправками внесеними відповідно до протоколу від 25 березня 1972 року [Електронний ресурс] : професійна правова пошукова система Законодавство України. - К. : CD-вид-во "Інфодиск", грудень 2012. - 1 електрон. опт. диск (CD-ROM) : кольор. ; 12 см. - Систем. вимоги: Pentium-266 ; 32 Mb RAM ; CD-ROM Windows 98/2000/NT/XP. - Назва з титул. екрану.

3.О борьбе против незаконного оборота наркотиков и злоупотребления наркотическими средствами: Декларация, принятая Резолюцией Генеральной Ассамблеи ООН № 39 /142 от 14 декабря 1984 года / Организация Объединенных Наций. Генеральная Ассамблея. Официальные отчеты. Тридцать девятая сессия. - Дополнение № 51 (А /39 /51). - М.: Междунар. отношения, 1989. - 325 с.

4.Руководство Организации Объединенных Наций по подготовке кадров в области обеспечения законов о наркотиках: ООН. - Нью-Йорк, 1989; Drug Enforcement Administration: US. Department of Justice, 2004. - P. 345.

.Про боротьбу проти незаконного обігу наркотичних засобів і психотропних речовин: Конвенція Організації Обєднаних Націй від 20 грудня 1988 року // Законодавство у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів: Зб. нормат. актів / У 2 ч. - Ч. 1. - К.: Київ. нац. ун-т внутр. справ, 2006. - С. 191-231.

.Про психотропні речовини: Конвенція ООН 1971 року // Законодавство у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів: Зб. нормат. актів / У 2 ч. - Ч. 1. - К.: Київ. нац. ун-т внутр. справ, 2006. - С. 155-191.

.Конвенція Організації Обєднаних Націй проти транснаціональної організованої злочинності від 15 листопада 2000 року: Підписана Україною 12 грудня 2000 року, ратифікована 4 лютого 2004 року (із застереженнями і заявами.

8.Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 року // Офіційний веб-сайт Верховної Ради України [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua.

9.Кримінально процесуальний кодекс України від 13.04.2012 // Офіційний веб-сайт Верховної Ради України [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua

10.Про адміністративні правопорушення: Кодекс України - К.: Парламентське видавництво. - 2002. - 164 с.

11.Митний кодекс України від 14 серпня 2002р. // Відомості Верховної Ради. - 2002. - №38-39. - Ст.288

.Про міліцію: Закон України від 20 грудня 1990 року // Офіційний вісник України. - 2003. - №42. - Ст. 2196.

14.Про державну прикордонну службу: Закон України від 3 квітня 2003 року // Офіційний веб-сайт Верховної Ради України [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua

15.Про прокуратуру: Закон України // Відомості Верховної Ради. - 1991. - № 53, Ст.793.

16.Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю: Закон України // Офіційний веб-сайт Верховної Ради України [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua

17.Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом: Закон України // Офіційний веб-сайт Верховної Ради України [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua

18.Про обіг в Україні наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів: Закон України // Офіційний веб-сайт Верховної Ради України [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua

.Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними: Закон України // Відомості Верховної Ради України. - 1995. - № 10. - Ст. 62.

20.Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей: Закон України // Офіційний веб-сайт Верховної Ради України [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua

21.Про управління охорони здоров¢я обласної, Севастопольської міської державної адміністрації та Головне управління охорони здоров¢я Київської міської державної адміністрації: Типове положення, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2000 року №1845 // Офіційний вісник України. -2001. - №51. - Ст. 2207.

22.Концепція реалізації державної політики у сфері протидії поширенню наркоманії, боротьби з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин та прекурсорів на 2011-2015 роки: схвалена Постановою Кабінету Міністрів України від 13 вересня 2010 року № 1808 // Урядовий портал (єдиний веб-портал органів виконавчої влади України). - Режим доступу : http://www.kmu.gov.ua/control/npd/search.

23.Про порядок здійснення діяльності у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів: Положення затв. Постановою Кабінету Міністрів України від 3 січня 1996 року № 6 // Урядовий портал (єдиний веб-портал органів виконавчої влади України). - Режим доступу : http://www.kmu.gov.ua/control/npd/search.

.Про затвердження переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, з обігом яких повязана діяльність, що підлягає ліцензуванню: Постанова Кабінету Міністрів України від 10 травня 1999 р. №786 // Урядовий портал (єдиний веб-портал органів виконавчої влади України). - Режим доступу : http://www.kmu.gov.ua/control/npd/search.

.Про затвердження Порядку здійснення контролю за обігом наркотичних (психотропних) лікарських засобів: Постанова Кабінету Міністрів України від 18 січня 2003 р. №58 // Урядовий портал (єдиний веб-портал органів виконавчої влади України). - Режим доступу : http://www.kmu.gov.ua/control/npd/search.

.Про Комітет з контролю за наркотиками: Постанова Кабінету Міністрів України від 11 вересня 2003 р. №1446 // Урядовий портал (єдиний веб-портал органів виконавчої влади України). - Режим доступу : http://www.kmu.gov.ua/control/npd/search.

.План заходів щодо виконання Концепції реалізації державної політики у сфері протидії поширенню наркоманії, боротьби з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин та прекурсорів на 2011 - 2015 роки // Урядовий портал (єдиний веб-портал органів виконавчої влади України). - Режим доступу : http://www.kmu.gov.ua/control/npd/search.

28.Про Департамент боротьби з незаконним обігом наркотиків МВС України: Положення, затв. Наказом МВС України від 8 серпня 2006 року № 800. - К., 2006.

29.Про судову практику в справах про злочини в сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 року № 4 // Вісник Верховного Суду України. - 2002. - № 4.

.Про судову практику в справах про злочини, повязані з наркотичними засобами, психотропними речовинами та прекурсорами: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 1998 року № 3 // Вісн. Верховного Суду України. - 1998. - № 2.

.Смитиенко В.Н. Уголовно-правовая охрана здоровья населения в СССР / В.Н. Смитиенко. - К. : Вища школа, 1989. - 125 с.

.Никифорчин І.О. Кримінальна відповідальність за незаконний оборот наркотичних засобів : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец 12.00.08 / І.О. Никифорчин. - Х., 1994. - 20 с.

.Музика А.А. Незаконний обіг наркотичних засобів в Україні (кримінально-правове та кримінологічне дослідження) : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня д-ра юрид. наук : спец. 12.00.08 / А.А. Музика. - К., 1998. - 44 с

.Фесенко Є.В. Кримінально-правовий захист здоровя населення (коментар законодавства та судової практики) / Є.В. Фесенко. - К. : Істина, 2001. - 98 с.

.Кримінальне право України : особлива частина : підручник / ред. М.І. Бажанов, В.В. Сташис, В.Я. Тацій. - [2-е вид., перероб. та доп.]. - К. : Юрінком Інтер, 2005. - 544 с.

.Александров Ю.В. Кримінальне право України : заг. частина : підруч. для студ. вищ. навч. закл. / Ю.В. Александров, В.А. Клименко. - К. : МАУП, 2004. - 143 с.

.Пономаренко Ю.Г. Кримінологічна характеристика та попередження злочинів у сфері незаконного наркообігу : дис. … канд. юрид. наук / Ю.Г. Пономаренко. - Харків, 2005. - 230 с.

.Наркозлочинність: кримінологічна характеристика та запобігання: Наук.-практ. посіб./ Ред. А.П. Закалюк. -К.: Юрінком Інтер, 2006. - 294 с.

.Наркомания и незаконный оборот наркотиков: Вопросы теории и практики противодействия: Учеб. пособие для студ. вузов/ Ю.М. Ермаков, С.А. Исаков, А.В. Симоненко, В.П. Новиков; Ред. С.Я. Лебедев. - М.: ЮНИТИ, 2006. -304 с.

.Протидія незаконному обігу наркотиків: історія, практика, законодавство: Навч. посіб./ Д.Й. Никифорчук, О.М. Стрільців, М.С. Хруппа; Ред. О.М. Джужа. -К.: КНТ, 2006. -240 с.

.Недільський В. В. Поняття та зміст тактичних операцій і комбінацій з виявлення наркотичних речовин] / В. В. Недільський // Науковий вісник Київського національного університету внутрішніх справ. - 2009. - № 2. - С. 140-149.

.Грібов М. Л. Наркобізнес: заходи приховування злочинної діяльності / М. Л. Грібов, А. А. Венедіктов // Вісник Академії управління МВС. - К., 2010. - №3 (15). - С. 164-171.

.Шаповал В. Державна політика щодо посилення національної безпеки у сфері протидії наркозалежності, захисту прав і свобод, життя і здоров'я громадян / В. Шаповал // Юридичний журнал. - 2009. - № 7-8. - С. 163-166.

.Буткевич С. Запобігання та протидія використання коштів, здобутих від наркобізнесу / С. Буткевич // Юридична Україна. - 2009. - 11/12. - С. 228-233.

.Кислий А. М. Оперативно-розшукові заходи щодо припинення діяльності підпільних нарколабораторій / А. М. Кислий // Науковий вісник Київського національного університету внутрішніх справ. - 2009. - № 5. - С. 152-157.

.Стригун Д. Проблеми протидії контрабанді наркотичних засобів та шляхи їх розв'язання / Д. Стригун // Юридична Україна. - 2010. - № 2. - С. 120-122

.Константінов С. Застосування міліцією заходів примусу щодо протидії наркоманії серед неповнолітніх / С. Константінов // Підприємництво, господарство і право. - 2010. - № 1. - С. 25-28.

.Вировець В. Ненаркотичні коноплі, або внесок українських селекціонерів у боротьбу з наркоманією / В. Вировець // Науковий світ. - 2010. - № 2. - С. 14-17.

.Зубков А. Н. Роль СМИ в формировании отношения молодежи к наркотикам (по результатам криминологических исследований). / А. Н. Зубков, А. В. Клочкова // Вестник МГУ: Сер. 11 Право. - 2009. - № 6 . - С. 81-93.

.Шаповалов В. Порядок формування національного переліку наркотичних засобів, психотропних речових і прекурсорів в Україні з позиції фармацевтичного права / В. Шаповалов // Право України. - 2012. - № 2. - С.213-222.

.Стригун Д. Ю. Виявлення контрабандних вкладень наркотичних засобів і психотропних речовин в контейнерах та вантажах, які в них переміщуються / Д.Ю Стригун // Боротьба з організованою злочинністю і корупцією (теорія і практика) : наук.-практ. журнал. - 2012. - № 27. - С. 32-35.

.Шаповал А. Алкоголь і наркотики як чинники демографічної кризи в Україні / Антон Шаповал // Віче. - 2010. - № 8. - С. 24-29.

.Чернишов В. Л. Проблеми обігу прекурсорів у закладах охорони здоровя України / В. Л. Чернишов // Економіка. Фінанси. Право. - 2010. - № 2. - С. 29-33.

.Запорощенко Н. Класифікація місць для незаконного вживання, виробництва чи виготовлення наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів [Текст] / Н. Запорощенко // Боротьба з організованою злочинністю і корупцією (теорія і практика) : наук.-практ. журнал. - 2012. - № 27. - С. 118-120.

.Шаповалов В. Судово-фармацевтичне дослідження наркозлочинності серед неповнолітніх під час проведення досудового слідства / В. Шаповалов, В. Шаповалова, О. Курижева // Юридичний журнал. - 2010. - № 5. - С. 51-53

.Расюк Е. Поняття, ознаки, сучасний стан і тенденції наркоманії в Україні та ії взаємозв'язок зі злочинністю [Текст] / Е. Расюк // Боротьба з організованою злочинністю і корупцією (теорія і практика) : наук.-практ. журнал. - 2012. - № 27. - 2012. - С. 74-77

.Стригун Д. Ю. Проблеми використання судових експертиз при розслідуванні контрабанди наркотичних засобів / Д. Ю. Стригун // Економіка. Фінанси. Право. - 2010. - № 3. - С. 30-33.

.Гильермоприето А. Святой для наркобарона / А. Гильермоприето // National Geographig Россия. - 2010. - № 5. - С. 104-119.

.Мирзаянова Л. Ф. Опыт профилактики употребления наркотиков у школьников средствами дидактического театра / Л. Ф. Мирзаянова // Вопросы психологии. - 2010. - № 2. - С. 142-149.

.Стригун Д. Ю. Проблеми протидії легалізації (відмиванню) доходів від контрабанди наркотичних засобів / Д. Ю. Стригун // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ. - 2012. - № 2. - С. 225-231.

.Великий тлумачний словник сучасної української мови / уклад і голов. ред. В.Т. Бусел. - К. : Ірпінь: ВТФ Перун, 2001. - 1441 с.

.Венедиктов А.А. Оперативна служба як субєкт боротьби із злочинами у сфері наркообігу / А.А. Венедиктов // Боротьба з організованою злочинністю і корупцією (теорія і пратика). Наук.- практ. журнал. - К., 2008. - №19. - С. 3-10.

.Погорецький М.А. Функціональне призначення оперативно-розшукової діяльності у кримінальному процесі: Монографія / М.А. Погорецький. - Х. : Арсіс ЛТД, 2007. - 526 с.

.Комлев Ю.Ю. От социологического изучения феномена к обновлению антинаркотических практик // Демоскоп Weekly <http://www.demoscope.ru/weekly/ 2007/0275/>. 2012 г.

.Смирнова І.В. Тенденції формування національної антинаркотичної політики України // Боротьба з орг. злочинністю і корупцією (теорія і практика). - К.: Міжвідомч. наук.- дослід. центр з проблем боротьби з орг. злочинністю. - 2006. - № 14. - С. 51.

.Курінний Є.В. Питання принципів організації моделі протидії незаконному обігу наркотиків в Україні // Наук. вісн. Юрид. акад. МВС. - 2005. № 2 (25). - С. 116-117.

.Чувирін Д. Е. Вибір ефективної наркотичної політики України - шлях збереження генофонду нації / Д.Е. Чувирін // Боротьба з організованою злочинністю і корупцією (теорія і практика) : наук.-практ. журнал. -- 2007. - №15. - С.129-135.

.Литвинов О. М. Соціально-правовий механізм протидії злочинності в Україні : монографія / О. М. Литвинов. - Х. : Вид-во Харк. нац. ун-ту внутр. справ, 2008. - 446 с

.Клюєв О. М. Взаємодія підрозділів органів внутрішніх справ на регіональному рівні : монографія / О. М. Клюєв. - Х. : Основа, 2005. - 380 с

.Юхно О. О. Теорія та практика операти-вно-розшукового запобігання злочинам органами внутрішніх справ : монографія / О. О. Юхно. - Одеса : Інтерпінт, 2010. - 368 с

.Забрянский Г.И. Методика статистического изучения преступности: Учебное пособие. - Краснодар: Кубанский ун-т, 1976. - 83 с.

.Пономаренко Ю.Г. Кримінологічна характеристика злочинності у сфері незаконного наркообігу // Вісник Національного університету внутрішніх справ. - 2003. - Вип. 23. - С. 35-40

.Криминология: Учебник / Под ред. В.В. Орехова. - СПб.: Изд-во СПб. Ун-та, 1992.- 216 с.

.Карпец И.И. Проблема преступности. - М.: Юрид. лит., 1969. - 168с.

.Аналіз стану боротьби з незаконним обігом наркотиків за даними МВС України за 2008 р. / МВС України. Департамент боротьби з незаконним обігом наркотиків. - К., 2002.

.Аналіз стану боротьби з незаконним обігом наркотиків за даними МВС України за 2009 р. / МВС України. Департамент боротьби з незаконним обігом наркотиків. - К., 2002.

.Латов Ю.В. В Україні мільйон наркоманів. - К.: Юрінком, 2001.-120с.

.Колесников А. Наркомания в России: состояние, тенденции, пути преодоления // Безопасность. Информационный сборник Фонда национальной и международной безопасности. - 1998. - №11-12.

.Герцензон А.А. Основные положения и задачи советской науки уголовной статистики // Проблемы искореннения преступности. М.: Юрид.лит., 1965. - С. 50-56

.Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права від 19.12.1996р. // Права людини і професійні стандарти в документах міжнародних організацій - Амстердам. - К.: Укр.- америк. Бюро захиту прав людини, 1996. - 215 с.

.Оболенцев В.Ф. Актуальні проблеми латентної злочинності: Автореф. дис...канд. юрид. наук: 12.00.08 /Національна юридична академія України. - Х., 2001. - 19 с.

.Кальчук А.И. Причины возникновения наркомании и возможности ее лечения. - Харьков: Бриг, 1998. - 36 с.

.Филонов В. П. Состояние, причины преступности в Украине и ее предупреждение: Монография. - Донецк: Издательство «Донеччина», 1999. - 640с.

.Кіцул А.П. Сучасні тенденції розвитку наркобізнесу в України та методи боротьби з ними // Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції Борьба з наркобізнесом: проблеми та шляхи їх вирішення. - Одесса: НДРВВ ОЮІ НУВС, 2012. - С. 39-45.

.Гунствін В.В. Кримінологічні особливості наркобізнесу організованих злочинних угруповань, створених на етнічній основі / В.В. Гунствін, О.Т. Тарахта // Боротьба з організованою злочинністю і корупцією (теорія і практика) : наук.-практ. журнал. - 2012. - № 22. - С. 121-128.

.Цвігун Д. Організаційно-правові засоби протидії посадовим злочинам, які вчиняють працівниками митних органів і прикордонної служби // Вісник Академії управління МВС. - К., 2010. - №2 (14). - С. 135-142.

.Білий П.М. Профілактичні аспекти наркоманії // Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції Борьба з наркобізнесом: проблеми та шляхи їх вирішення. - Одесса: НДРВВ ОЮІ НУВС, 2012. - С. 125-129.

.Молоді люди, які вживають наркотики: поінформованість, усвідомлення ризику ВІЛ-інфікування, поведінка /Аналітичний звіт за результатами опитування споживачів інєкційних наркотиків у рамках проекту Профілактика ВІЛ-СНІДу серед молодих людей, які вживають наркотики інєкційним шляхом. - К., 2001. - 157с.

.Противодействие незаконному обороту наркотических средств и психотропных веществ. Учебное пособие. / Под ред. А.Н. Сергеева. - М.:ГУБНОН СКМ МВД России, Московский университет МВД России, Изд-во «Щит-М», 2001. - С.291.

.Кузьминов В.Н., Сердюк А.А. Профилактика наркотизма в глобальной сети Internet // Профилактика наркомании: организационные и методические аспекты / Коллективная монография: итоговые материалы международного проекта / Составитель - д.с.н. И.П. Рущенко. - Харьков: Финарт, 2002. - С. 142-150.

.Криминология: Учебник /Под ред. проф. Н.Ф. Кузнецовой, проф. Г.М. Миньковского. - М.: Издательство БЕК, 1998. - 566с.

.Попович Д. Списанные наркотики // Киевские ведомости, 2003.- №149 (2954).- 15 июля. - С. 4

.Жеребкін В.Є. Логіка: підручник для юридичних вузів і факультетів. - Харків: Основа, 1999. - 256 с.

.Даньшин И.Н. Введение в криминологическую науку. - Харьков: Право, 1998. - 144 с.

.Алферов Ю.А Наркоманы в ИТУ: личность и поведение. / Ю.А. Алферов, В.Е. Середа, В.Г. Козюля. Личность преступников ииндивидуальное воздействие на них: Сб.науч. трудов. - М., 1989. - с. 46-54.

.Личко А.Е. Подростковая наркология. Руководство для врачей. / А.Е. Личко В.С. Битенский - Л.: Медицина: Ленингр. отд-ние, 1991. - 301с.

.Пономаренко Ю.Г. Типологія злочинців у сфері незаконного наркообігу // Право і безпека. - 2003. - В.4 .- С. 153-156.

.Пономаренко Ю.Г. Кримінологічна характеристика та попередження злочинів у сфері незаконного наркообігу: Дисертація на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук. Харків НУВС, 2005. - 196 с.

.Никифорчук Д.Й. Міжнародний наркобізнес та його вплив на криміногенну ситуацію в Україні // Науково-практичний журнал «Боротьба з організованою злочинністю і корупцією (теорія і практика). - №12. -2005. - ст. 71-76.

.Дудар О.Ф. Кримінологічні особливості осіб, причетних до наркобізнесу Науково-практичний журнал «Боротьба з організованою злочинністю і корупцією (теорія і практика). - №6. -2002. - ст. 65-56.

.Криминология: Учебник для юрид. вузов / Под ред. В. Н. Бурлакова, В.П. Сальникова. - СПб.: Санкт-Петербургская академия МВД России, 1998. - 576 с.

.Зелинский А.Ф. Криминология: Учебное пособие. - Харьков: Рубикон, 2000. - 240 с.

.Голіна В.В. Попередження тяжких насильницьких злочинів проти життя й здоровя особи: Навчальний посібник. - Харків: Національна юридична академія України, 1997. - 52 с.

.Сахаров А.Б. Роль криминологической науки в предупреждении преступности // Соц. законность. -1985. - №12. - С. 28-29.

.Жалинский А.Э. Условия эффективности профилактики преступлений. - М.: ВНИИ МВД СССР, 1978. - 152 с.

.Курс советской криминологии / Под ред. В.Н. Кудрявцева, И.И. Карпец, Б.В. Коробейникова: В 2 т.- М.: Юрид. лит., 1985. - Т.1. - 416 с.

.Рекомендации по борьбе с преступлениями несовершеннолетни в США // Борьба преступностью за рубежом (по материалам зарубежной печати). - М., - 1998. - №11. - С. 3-14.

.Голіна В.В. Злочинності - організовану протидію. - Харків: «Рубікон», 1998. - 128 с.

.Криминология: Учебник /Под общ. ред. А.И. Долговой. - М.: НОРМА - ИНФРА М, 2000. - 784 с.

.Антонян Ю.М. О Понятии профилактики преступлений // Вопросы борьбы с преступностью. - М., - 1977. - Вып. 26. - с. 26-29

.Аванесов Г.А. Криминология и социальная профилактика: Учебник. - М.: Акад. МВД СССР, 1980. - 526 с.

.Теоретические основы предупреждения преступности / Под. ред. В.К. Звирбуль, - М.: Юрид. лит., 1977. - 255 с.

.Даньшин І.М. Рання профілактика правопорушень // Радянське право. - 1976. - №3. - С. 73-78

.Антонян Ю.М. Социальная среда и формирование личности преступника (неблагоприятные влияния на личность в микросреде): Учебное пособие. - М.: Акад. МВД СССР, 1975. - 159 с.

.Грохольський В.Л. Деякі аспекти протидії наркобізнесу на сучасному етапі в України // Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції Боротьба з наркобізнесом: проблеми та шляхи їх вирішення. - Одеса: НДРВВ ОЮГ НУВС, 2002. - С. 6-9.

.Алексеев А.И. Криминология: Курс лекций. - М.: Щит-М, 1998. - 340 с.

.Беккария Ч. О преступлениях и наказаниях: Пер. с итал. - М.: Стелс, 1995. - 304 с.

.Савченко А.В Сучасне кримінальне право України / А.В. Савченко, В.В. Кузнецов, О.Ф Штанько. - К.: Вид. Паливода А.В., 2005. - 640 с.

.Дудаев А. Б. Воспитательно-профилактические меры противодействия наркомании среди осужденных // Профилактика наркомании: организационные и методические аспекты. Итоговые материалы международного проекта. - Харьков: Финарт, 2002. - С. 214-224.

.Балабанова Л.М. Судебная патопсихология (вопросы определения нормы и отклонений). - Донецк: Сталкер, 1998. - 432 с.

.Трубников В.М. Социальная адаптация освобожденных от отбывания наказания. - Х.: Основа, 1990. - 171 с.

.Яковлєв А.М. Индивидуальная профилактика преступного поведения (социально - психологический аспект). - Горький: Горьк. Вища школа МВД СССР, 1977 - 127 с.

.Рудницький Ю. Стратегія знешкодження : [Загальнонаціональна Програма з профілактики розповсюдження наркоманії та ВІЛ-інфекциї на 1998-2000 р.] // День. - 1998. - 12 лют. - С. 12.

.Хохлова І.В. Кримінальне право України. Особлива частина: Навч. Посіб. / І.В. Хохлова - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 688

.Пономаренко Ю.Г. Поняття та види попередження злочинності // Вісник Юридичної академії МВС України. - 2003.- Вип. 3.- С. 35-42.

.Закалюк А.П. Общественное воздействие и предупреждение правонарушений. - К.: Наукова думка, 1975. - 264 с.

.Осмоналиев К.М. Уголовно-правовые меры предупреждения и пресечения незаконного оборота наркотических средств: Автореф. дис… канд. юридич. наук. - М., 1997. - С.18.

.Личность преступников и индивидуальное воздействие на них: Сб. науч. тр. - М.: ВНИИ МВД СССР, 1989. - 136 с.

Похожие работы на - Боротьба з наркозлочинами: питання теорії і практики

 

Не нашли материал для своей работы?
Поможем написать уникальную работу
Без плагиата!