Авторський договір
Авторський договір
Вступ
Велика група цивільних правовідносин виникає у зв'язку з створенням та використанням результатів творчої діяльності - творів науки, літератури і мистецтва, винаходів, промислових зразків і т.д. Зазначені продукти творчої діяльності є об'єктами так званої інтелектуальної власності. Інтелектуальна власність - це умовне збірне поняття, яке використовується в ряді міжнародних конвенцій і в законодавстві багатьох країн, включаючи і Росію, для позначення сукупності виключних прав на результати інтелектуальної і перш за все творчої діяльності, а також прирівняні до них за правовим режимом засоби індивідуалізації юридичних осіб, продукції, робіт і послуг (фірмове найменування, товарний знак, знак обслуговування тощо). Однією з форм захисту інтелектуальної власності - інституту авторського права - присвячується дана курсова робота. В умовах формування в нашій країні цивілізованих ринкових відносин зазначений інститут відіграє важливу роль, що робить тему роботи дуже актуальною.
Мета даної роботи полягає в тому, щоб розкрити з точки зору правових відносин, місце авторського договору.
У процесі досягнення зазначеної мети в роботі вирішуються наступні завдання:
Дати поняття та охарактеризувати авторський договір
проаналізувати основну класифікацію і види авторських договорів;
охарактеризувати зміст авторського договору,
1.Поняття та види авторських договорів
Усі цивільно-правові відносини, що складаються у процесі створення й використання численних об'єктів авторського права і суміжних прав мають бути урегульовані такими ж численними договорами, які об'єднані одним поняттям «авторські договори». Слід відразу підкреслити, що не всі договори, які в тій чи іншій мірі стосуються авторських прав, визнаються авторськими. Не можна, наприклад, до авторських відносити договори по управлінню майновими правами авторів на колективній основі.
За авторським договором автор передає або зобов'язується створити і в установлений договором строк передати свій твір замовнику для використання обумовленим договором способом, а замовник зобов'язується здійснити або почати використання твору.
Отже, численні авторські договори можна поділити на договори на створення творів науки, літератури чи мистецтва і договори на використання цих же творів.
Більшість творів художньої літератури та мистецтва створюються не за замовленням, а за велінням душі, натхнення. Проте значна частина творів створюється на замовлення.
Сторонами в авторському договорі можуть бути ті ж особи, що й у будь-якому іншому договорі у сфері інтелектуальної діяльності, про що йшлося вище.
Особливість авторських договорів полягає в тому, що предметом таких договорів є твори науки, літератури й мистецтва. Очевидно, поняттям «авторський договір» мають опосередковуватися і цивільно-правові відносини, що складаються у процесі виконання творів, виробництва фонограм, відеограм та програм мовлення.
Закон України «Про авторське право і суміжні права» авторським Договорам присвячує 4 статті. Передача прав на використання твору іншим особам може здійснюватися на основі авторського договору про передачу виключного права на використання твору або на основі авторського договору про передачу невиключного права на використання твору. За авторським договором замовлення автор зобов'язується створити у майбутньому твір відповідно до умов цього договору і передати його замовникові. Стаття 33 присвячена укладанню та змісту авторського договору.
У авторських договорах важливим елементом є строк. Сторони самі визначають строк авторського договору на використання твору й строк самого використання. Безперечно, строк авторського договору не може перевищувати строк правової охорони твору. В договорі має бути чітко визначено строк, на який передається авторське право на твір. Це означає, що авторський договір може бути укладений і на повний строк правової охорони твору. В договорі можуть бути визначені умови й підстави дострокового припинення чинності договору.
Якщо за авторським договором користувачу передано виключне право на використання твору, то це означає, що лише один користувач має право користуватися твором протягом строку чинності договору. Закінчення строку договору або його дострокове розірвання надає автору можливість розпорядитися своїм твором на свій розсуд.
У авторському договорі мають бути визначені й інші строки - строки подання твору, усунення зауважень, з якими погодився автор, строки вичитки коректури й верстки, строки виплати винагороди тощо. Обов'язковим є строк у договорі, протягом якого користувач зобов'язаний використати твір. Якщо протягом зазначеного строку твір не буде використаний, автор має право розірвати договір, і використати твір на свій розсуд.
Права й обов 'язки сторін за авторським договором. Права й обов'язки сторін в авторському договорі складають його зміст. За своїм характером авторський договір є таким, у якому права й обов'язки автора кореспондують і відповідають правам і обов'язкам користувача, тобто він є взаємним.
Безперечно, права й обов'язки різних видів авторських договорів не співпадають - вони також бувають різними, підкреслити й те, що чинний Закон про авторське право не регламентує змісту авторських договорів, віддаючи це на відкуп сторін.
Проте основні права й обов'язки сторін в авторських договорах вироблені усталеною практикою.
Основними обов'язками автора є, передусім, створення і видача твору. Твір має відповідати умовам і вимогам, визначеним сторонами. Це має бути твір відповідного виду літератури, жанру, призначення, обсягу тощо. Таким же чином визначаються вимоги до наукового твору - стаття, брошура, монографія, підручник тощо. У договорі про створення твору образотворчого мистецтва мають бути чітко визначені його вид, форма тощо.
Твір має бути переданий користувачу в точно визначений строк. Допускається дострокова передача твору за згодою користувача. Важливим є обов'язок автора виконати роботу особисто.
Авторські договори відносяться до тих, у яких заміна виконавця-автора не допускається ні за яких обставин. У разі смерті автора договір припиняє свою чинність із відповідними наслідками.
Твір має бути переданий користувачеві в такому вигляді, щоб його можна було відразу використовувати, належно оформлений з відповідними документами, рецензіями, характеристиками тощо.
Обов'язки автора вважаються виконаними, коли користувач-замовник прийняв твір без будь-яких застережень. Але часто бувають випадки, коли користувач робить певні зауваження до твору й пропозицію щодо їх усунення. У такому разі автор у разі згоди зобов'язаний усунути зазначені недоліки чи певним чином переробити твір. Замовник користувач повинен чітко визначити свої зауваження щодо зміни чи доповнення до твору.
Автор має право і зобов'язаний брати участь у підготовці твору до використання. До основних обов'язків автора твору слід віднести й обов'язок не передавати право на використання твору третім особам, якщо договором передбачена передача виключних прав автора.
Обов'язки користувача. Основним обов'язком замовника-користувача є його обов'язок прийняти і належним чином розглянути твір. Зрозуміло, що різним за змістом авторським договорам властиві різні способи прийняття й розгляду твору. Літературний твір має бути уважно вичитаний, твір образотворчого мистецтва може бути так же уважно оглянутий тощо. Після уважного розгляду твору замовник-користувач має прийняти важливе рішення - прийняти переданий твір чи відхилити його. Відхилення твору має бути належним чином обґрунтоване.
Замовник-користувач, якому за авторським договором перейшло право на використання чи право власності на твір образотворчого мистецтва, зобов'язаний дотримуватися особистих немайнових і майнових прав автора. Чинне законодавство передбачає обов'язок користувача використати твір в установлений договором строк. Якщо протягом обумовленого договором строку твір не буде використаний, автор має право на відшкодування збитків.
Одним із самих основних обов'язків замовника-користувача є оплата обумовленої договором винагороди. За усталеною практикою винагорода, як правило, визначається у вигляді певного відсотка від одержаного за відповідний спосіб використання твору. Якщо в такий спосіб визначити
розмір винагороди з тих чи інших причин неможливо, винагорода може бути визначена у вигляді чітко зафіксованої суми.
Припинення і розірвання авторського договору. Припинення авторського договору настає із закінченням строку його чинності. [1.c. 512]
Підставою для припинення чинності авторського договору може бути смерть автора, ліквідація юридичної особи без правонаступництва. Авторський договір може бути припинений і за одностороннім волевиявленням, коли другий контрагент порушив істотні умови договору.
Види:
Існують такі види авторських договорів:
)Про передачу виключного права на використання твору;
2)Про передачу невиключного права на використання твору;
3)Авторський договір замовлення
Класифікація:
Авторські договори - досить численна група договорів. За своїм призначенням, змістом, метою та іншими характеристиками авторські договори поділяються на окремі групи.
Передусім їх поділяють на дві групи - авторські договори замовлення і авторські договори на використання готового твору. Перші зобов'язують автора створити твір і передати його для використання, другі - передати для використання готовий твір.
Поділ авторських договорів можна провести і за видом художньої творчості. Видавничі договори, у свою чергу, поділяються на видання літературних, музичних творів та творів образотворчого мистецтва.
Значення прискорення науково-технічного прогресу в сучасних умовах важко переоцінити. Образно кажучи, розвиток науки, літератури і мистецтва (гуманітарнийпрогрес) з одного боку, і науково-технічний прогрес, з другого боку - це ніби два потужних крила, які піднімають соціально-економічний прогрес будь-якого суспільства, в тому числі і України.
Прискорення науково-технічного прогресу можливе лише за умови безперервного створення і раціонального використання об'єктів промислової власності. Науково-технічна діяльність здійснюється переважно на договірних підставах. Адже переважна більшість об'єктів промислової власності створюється також на договірних засадах, тобто на підставі договорів замовлення. Переважна більшість об'єктів промислової власності знову таки створюється в порядку виконання службових обов'язків їх авторами. Але ж створення об'єктів промислової власності в порядку виконання службових обов'язків - це і є створення об'єктів промислової власності на замовлення, на підставі якого договору створюються зазначені об'єкти - трудового чи цивільно-правового - це питання ще потребує свого дослідження. Але створення об'єкта промислової власності в порядку виконання службового обов'язку чи завдання все ж слід визнати створенням на замовлення.
Значно менша частина зазначених об'єктів створюється за ініціативою винахідників та авторів інших науково-технічних досягнень.
Отже, особливістю договірних відносин у сфері науково-технічної діяльності є те, що більшість об'єктів промислової власності створюється саме на основі договірних відносин.
Твори науки, літератури і мистецтва в значній частині створюються за ініціативою авторів. Використання об'єктів промислової власності, як і творів науки, літератури і мистецтва, можливе лише на підставі відповідних договорів. Проте договори на використання творів науки, літератури і мистецтва відрізняються від подібних договорів у сфері науково - технічної діяльності. Особливістю договірних відносин, змістом яких є використання зазначених об'єктів, є те, що договори на використання об'єктів промислової власності можуть укладатися лише за умови, що результати науково-технічної діяльності визнані в установленому порядку об'єктами промислової власності і, отже, об'єктами правової охорони. Іншими словами, предметом договору на використання того чи іншого об'єкта, може бути лише той об'єкт, на який є охоронний документ - патент чи свідоцтво.
Відмінною ознакою договорів у сфері науково-технічної діяльності, на відміну від авторських договорів, є те, що вони обов'язково мають укладатися в письмовій формі. Але мова йде лише про договори на створення і використання об'єктів промислової власності. [1 c. 570]
Чинне законодавство про промислову власність не містить вимог щодо нотаріального засвідчення зазначених договорів.
Особливістю договорів на створення і використання об'єктів промислової власності слід визнати ще одну відмінність цих договорів від авторських.
Авторські договори в основному є договорами на створення і передачу творів для використання. Досить часто це може бути один і той же договір - договір на створення і передачу твору для використання. Подібні договори у сфері науково-технічної діяльності складаються, як правило, окремо - окремий договір на створення об'єкта промислової власності і окремий договір на використання цього об'єкта. Результат науково-технічної творчості не може стати предметом договору на використання до його відповідної кваліфікації належним державним органом. Як уже підкреслювалося, договір на використання повинен опиратися на охоронний документ.
Новим приписом чинного законодавства України про промислову власність є припис про визначення розміру, порядку обчислення та строків виплати винагороди за використання об'єкта промислової власності.
До особливостей договорів на створення об'єкта промислової власності слід віднести й те, що цим договорам передують інші договори, які є необхідною передумовою укладення договорів на створення об'єкта промислової власності. До них слід віднести, наприклад, договір на інформаційне забезпечення науково-технічної; діяльності та деякі інші. До договорів на створення об'єкта промислової власності близько примикають договори на виконання науково-дослідних та проектних робіт.
Найбільш поширеними договорами на використання об'єктів інтелектуальної власності є ліцензійні договори. Слід мати на увазі, що ліцензійні договори не єдина правова форма використання об'єктів інтелектуальної власності. Але всі договори на використання мають відповідати певним принциповим умовам, визначеним чинним законодавством.
Першим таким принциповим положенням чинного законодавства України про інтелектуальну власність, є припис, за яким використання об'єкта інтелектуальної власності можливе тільки на підставі договору користувача з власником зазначеного об'єкта. Будь-яке позадоговірне використання об'єкта інтелектуальної власності чинним законодавством оцінюється як порушення прав на цей об'єкт. Звичайно, порушенням прав інтелектуальної власності не визнається використання без дозволу власника (володільця) цього права, яке дозволене законом як виняток. Чинне законодавство містить немало таких винятків, про них йшлося вище і немає потреби їх повторювати. Поза межами визначених у законі винятків будь яке використання будь якою особою об'єкта інтелектуальної власності можливе тільки на підставі договору користувача з власником цього об'єкта.
Другим принциповим положенням договорів на використання об'єктів інтелектуальної власності є їх платний характер. Право розпоряджатися належним об'єктом має його власник, тому він може надати дозвіл і на безплатне використання. Це право власника об'єкта. Проте в переважній більшості договори на використання інтелектуальної власності є платними, взаємовигідними, двосторонніми. Плата за використання може здійснюватися в різних правових формах. Розмір винагороди, порядок її обчислення, строки виплати визначаються угодою сторін. Це принципово нове положення чинного законодавства України про інтелектуальну власність.
Договори на використання об'єктів інтелектуальної власності мають чинність тільки в межах, визначених законом або договором Так, наприклад, договір на використання зазначеного об'єкта моя бути укладений на строк, який не перевищує строків правової охорони даного об'єкта. Якщо патент видано строком на 6 років, то договір на використання цього об'єкта не може бути тривалішим 6 років. Обмеження користування тим чи іншим об'єктом може стосуватися території, часу, кількості тощо. Сторони в договорі можуть дійти згоди і щодо інших обмежень користування, але всі вони повинні бути чітко обумовлені договором.
Договори на використання об'єктів інтелектуальної власності за невеликим винятком, установленим законодавством, укладаються в простій письмовій формі. Усні договори у цій сфері не допускаються. Разом з тим чинне законодавство не містить приписів, які встановлювали б до договорів на використання об'єктів інтелектуальної власності нотаріальну форму. Звичайно, сторони, які забажають засвідчити укладання такого договору в нотаріальному порядку, мають право це зробити. Договори про використання об'єктів інтелектуальної власності мають бути не просто укладені в письмовій формі, а й підписані сторонами, а їх підписи мають бути засвідчені відповідними печатками. В договорі має бути обов'язково зазначена дата його укладення.
Особливістю договорів на використання об'єктів інтелектуальної власності безперечно є результати інтелектуальної діяльності. Як уже визначалося, предметом таких договорів мають бути лише ті результати, які визнані об'єктами правової охорони. Але це не виключає можливості укладення договору і на результат, який не є об'єктом правової охорони.
Найбільш поширеними договорами на використання об'єктів інтелектуальної власності є ліцензійні договори. Світова практика їх застосування достатньо їх удосконалила, накопичений великий досвід їх використання. Назва цих договорів походить від латинського слова - дозвіл. У даному випадку дозвіл на використання об'єкта інтелектуальної власності, який оформляється договором.
Чинне законодавство України передбачає кілька видів ліцензійних договорів. Кілька видів вироблені міжнародно-правовою практикою. Серед останніх слід назвати передусім так звану повну ліцензію, яка представляє собою не що інше як купівлю продаж об'єкта інтелектуальної власності. Взагалі слід наголосити на тому, що ліцензійний договір є сааме продаж дозволу на використання об'єкта інтелектуальної власності.
Отже, повна ліцензія є дозвіл на використання запатентованого об'єкта на весь строк чинності патенту і на використання об'єкта в повному обсязі. По суті це є продаж самого об'єкта. Проте з юридичної точки зору між продажем патенту і наданням повної ліцензії існує принципова відмінність.
При відчуженні самого патенту правонаступник стає патентоволодільцем. В останні роки договір повної ліцензії поступово втрачає своє значення, його застосування зменшується. Це зумовлюється тим, що економічна ситуація в сучасних умовах досить динамічна. Умови, за яких був укладений договір повної ліцензії, були вигідні, але вони зафіксовані на весь строк чинності договору. Економічна ситуація може змінитися таким чином, що ті ж самі умови стали вже невигідними, але змінити їх уже не можна без згоди тієї чи іншої сторони. Між тим сучасний цивільний оборот досить динамічний, що в свою чергу зумовлює таку ж оперативність в правовому забезпеченні цієї динаміки. Договори, укладені на тривалий строк чинності, стають невигідними. Вони перестали задовольняти міжнародний обіг патентів. За договором виключної ліцензії ліцензіар передає право на використання об'єкта інтелектуальної власності ліцензіату в повному обсязі, на визначеній території і на обумовлений строк. Ліцензіару залишається та частина права на об'єкт, яка не охоплена виключною ліцензією. При цьому ліцензіар не має права надавати ліцензії на використання об'єкта інтелектуальної власності іншій особі на цій же території в обсязі наданих ліцензіату прав.
Відмінність виключної ліцензії від невиключної (простої) полягає перш за все в тому, що при виключній ліцензії ліцензіар сам не може використовувати предмет ліцензії в тих межах, які були визначені договором про виключну ліцензію, і надавати права використання третім особам. Водночас ліцензіар може використовувати предмет ліцензії поза межами виключної ліцензії самостійно і надавати просту ліцензію (чи виключну) третім особам. Наприклад, якщо ліцензіар видав ліцензію на використання об'єкта інтелектуальної власності на території Франції, то він може видати просту чи виключну ліцензію на той же об'єкт на території будь-якої іншої країни. Виключна ліцензія може бути обмежена певним часом, наприклад, договір укладений лише на два роки. Після закінчення цього строку ліцензіар може знову видати просту чи виключну ліцензію будь-кому на новий строк. Виключна ліцензія може бути обмежена також і обсягом використання предмета ліцензії.
За договором виключної ліцензії ліцензіату може бути надано право видачі субліцензії, тобто ліцензіат має право укладати догори простої ліцензії з третіми особами на використання того самого предмета виключної ліцензії. Межі прав за такою субліцензією не повинні виходити за межі основної ліцензії. Виключна ліцензія більш вигідна для ліцензіата, оскільки вона надає йому можливості для використання предмета ліцензії з найбільшою для себе вигодою. За договором про невиключну ліцензію ліцензіар передає право на використання об'єкта інтелектуальної власності ліцензіату, залишаючи за собою право на використання цього ж об'єкта, включаючи право надання ліцензій іншим особам. Проте ліцензіат не наділяється правом на видачу субліцензій.
Чинне законодавство України про промислову власність містить ще одну - так звану відкриту ліцензію. За цією ліцензією власник патенту (свідоцтва) на об'єкт промислової власності (крім патентів на секретні об'єкти промислової власності) має право подати до установи для офіційної публікації заяву про готовність надання будь-якій особі дозволу на використання запатентованого об'єкта промислової власності. Іншими словами, власник патенту оголошує відкриту ліцензію для будь-якої особи, яка забажає скористатися цим запатентованим об'єктом. Для стимулювання відкритих ліцензій в законодавстві встановлена певна пільга для власників патентів - збір за підтримання чинності патенту в такому разі зменшується наполовину, починаючи з року, наступного за роком публікації такої заяви.
Особа, яка виявила бажання скористатися зазначеним дозволом, зобов'язана укласти з власником патенту договір про платежі. Спори, що виникають під час виконання цього договору, вирішуються в судовому порядку. Проте може статися так, що жодна особа не виявила бажання скористатися оголошеним дозволом. Тоді власник патенту може подати до Установи письмове клопотання про відкликання своєї заяви. У такому випадку річний збір за підтримання чинності патенту сплачується в повному обсязі починаючи з року, наступного за роком публікації такого клопотання.
Примусова ліцензія. Чинне законодавство України про промислову власність містить припис, за яким у разі невикористання об'єкта промислової власності без поважних причин протягом трьох років, починаючи від дати публікації відомостей про видачу охоронного документа, або від дати, коли використання об'єкта промислової власності було припинено, на цей об'єкт може бути видано так звану примусову ліцензію. Будь-яка особа, яка має бажання і виявляє готовність використовувати даний об'єкт, може звернутися до суду заявою про надання їй дозволу на його використання. Суд може прийняти рішення про надання такого дозволу (примусової ліцензії) і за таких умов:
1)з власником охоронного документа не вдалося досягти угоди про укладення ліцензійної угоди;
3)примусова ліцензія надається умовах невиключної ліцензії.
Чинне законодавство України про промислову власність знає ще одну ліцензію - так звану залежну, її сутність полягає в тому, що за певних умов власник одного патенту може просити дозволу використати об'єкт промислової власності, патент на який належить іншій особі.
Близьким до ліцензійного договору є договір комерційної концесії (франчайзингу). Цей договір в останні роки набуває в міжнародній практиці все більшого застосування.
За договором франчайзингу одна сторона (правоволоділець) зобов'язується надати іншій стороні (користувачеві) за винагороду строк або без визначення строку право використання в підприємницькій діяльності користувача комплекс виключних прав, належних правоволодільцеві, у тому числі право на фірмове найменування і (або) комерційне позначення правоволодільця, на комерційну інформацію, що охороняється, а також інші передбачені договором об'єкти виключних прав - знак для товарів і послуг тощо.
Договір франчайзингу передбачає використання комплексу виключних прав, ділової репутації і комерційного досвіду правоволодільця в повному обсязі (зокрема, з визначенням мінімального чи максимального обсягу використання) із зазначенням або без зазначення території використання стосовно певної сфери підприємницької діяльності (продаж товарів, одержаних від правоволодільця або вироблених користувачем, здійснення іншої торгової діяльності, виконання робіт, надання послуг).
Сторонами в цьому договорі можуть бути як юридичні, так і фізичні особи. Це можуть бути комерційні організації та фізичні особи, зареєстровані як індивідуальні підприємці. Договір комерційної концесії (франчайзингу) має бути укладений в простій письмовій формі. Недодержання письмової форми позбавляє договір чинності. Договір підлягає обов'язковій реєстрації органом, який реєструє юридичні особи. У відносинах з третіми особами договір набуває чинності з моменту його реєстрації.
Договором франчайзингу може бути передбачено право користувача видавати дозвіл іншим особам на використання комплексу виключних прав або частки цього комплексу на умовах субфранчайзингу. Безперечно, умови субфранчайзингу мають бути погоджені з правоволодільцем. Користувач несе субсидіарну відповідальність за шкоду, завдану правоволодільцеві діями похідних користувачів. Винагорода за договором комерційної концесії може виплачуватися користувачем у формі разових або періодичних платежів, відрахувань від виторгу, націнки на оптову цінутоварів, що передаються правоволодільцем для перепродажу, або в іншій формі, передбаченій договором.
Правоволоділець зобов'язаний передати користувачеві технічну та комерційну документацію і надати іншу інформацію, необхідну останньому для здійснення прав, наданих йому договором комерційної концесії. В обов'язки правоволодільця входить також консультування користувача та його працівників з питань, пов'язаних із здійсненням концесії. Правоволоділець зобов'язаний постійно контролювати якість товарів (робіт, послуг), що виробляються (виконуються або надаються) користувачем на підставі договору комерційної концесії.
У договорі можуть бути передбачені й інші обов'язки правоволодільця, зокрема, видати користувачеві передбачені договором і оформлені належним чином ліцензії.
У свою чергу користувач зобов'язаний використовувати при здійсненні передбаченої договором діяльності фірмове найменування і (або) комерційне позначення правоволодільця зазначеним у договорі способом.
Договір комерційної концесії (франчайзингу) може містити певні обмеження прав сторін. Так, наприклад, правоволоділець може бути обмежений у праві надавати такі ж права іншим особам на цій же території. Користувач зобов'язаний не конкурувати з правоволодільцем.
Він зобов'язаний погоджувати з правоволодільцем місце розташування комерційних приміщень. [8 c. 682]
.Зміст авторського договору
Зміст авторського договору становлять умови, які встановлюються угодою сторін. Змістом зобов'язального правовідносин, заснованого на авторському договорі, є права і обов'язки сторін. Сукупність умов визначає склад підлягають виконанню сторонами дій.
Для будь-якого договору одним з важливих суттєвих умов є умова про предмет, який охоплює все те, з приводу чого укладається договір. Зміст предмета залежить від виду договору.
Питання про предмет авторського договору неоднозначно вирішується в науковій літературі.
Істотні умови
До інших важливих умов авторського договору належать умови про термін і території, на які передається право. Але дані умови не є обов'язковими, оскільки їх відсутність не тягне недійсності авторського договору.
Згідно з п. 2 ст. 33 Закону про авторські права, істотними умовами авторського договору є такі умови:
- способи використання твору
- конкретні права, які передаються за цим договором;
- строк і територію, на які передається право;
- розмір винагороди, порядок і строки її виплати;
- інші умови, які сторони будуть вважати істотними для даного договору. [5. C.425]
Однією із найважливіших умов авторського договору є спосіб використання твору. Можливі такі способи використання:
) відтворення творів;
) публічне виконання й публічне сповіщення творів;
) публічна демонстрація і публічний показ;
) будь-яке повторне оприлюднення творів, якщо воно здійснюється іншою організацією, ніж та, що здійснила перше оприлюднення;
) переклади творів;
) переробки, адаптації, аранжування та інші подібні зміни творів;
) включення творів як складових частин до збірників, антологій, енциклопедій тощо;
) розповсюдження творів шляхом першого продажу, відчуження іншим способом або шляхом здавання в майновий найом чи в прокат та шляхом іншої передачі до першого продажу примірників твору;
) подання своїх творів до загального відома публіки таким чином, що її представники можуть здійснити доступ до творів з будь-якого місця й у будь який час за їх власним вибором;
) здавання у майновий найом або комерційний прокат після першого продажу, відчуження іншим способом оригіналу або примірників аудіовізуальних творів, компютерних програм, баз даних, музичних творів у нотній формі, а також творів, зафіксованих у фонограмі чи відеограмі або у формі, яку зчитує компютер;
) імпорт примірників творів.
Цей перелік не є вичерпним. Сторони за погодженням між собою можуть визначити в договорі інші права щодо використання твору.
Строк дії договору
Сторони вправі вказати будь який термін дії авторського договору, що відповідає їхнім інтересам та погоджений між ними.
Авторський договір укладається на строк, що має спливати не пізніше закінчення строку чинності виключного майнового права на визначений у договорі обєкт права інтелектуальної власності.
У разі відсутності в авторському договорі умови про строк його дії, він вважається укладеним на строк, що залишився до закінчення строку чинності виключного майнового права на визначений у договорі обєкт права інтелектуальної власності, але не більше ніж на пять років. Якщо за шість місяців до закінчення зазначеного пятирічного строку жодна зі сторін не повідомить письмово другу сторону про відмову від договору, він вважається продовженим на невизначений час. У цьому випадку кожна зі сторін уповноважена в будь-який час відмовитись від договору, письмово повідомивши про це другу сторону за шість місяців до його розірвання, якщо більший строк для повідомлення не встановлений за домовленістю сторін.
Територія, на яку передаються права
Як правило, набувач майнових прав за авторським договором зацікавлений у поширенні прав на якомога більшу територію. Якщо в авторському договорі немає умови про територію, на яку поширюються надані права, дія договору обмежується територією України.
Авторська винагорода:
Авторська винагорода в авторському договорі може бути визначена в таких формах:
а) одноразового (паушального) платежу;
б) відрахувань за кожний проданий примірник чи кожне використання твору (роялті);
в) комбінованих платежів.
Винагороду визначають в авторському договорі як відсоток від доходу за використання твору, а якщо це неможливо - як фіксовану суму або інший спосіб.
Мінімальні ставки авторської винагороди встановлює Кабінет Міністрів України.
Відповідальність
Відповідальність за невиконання авторського договору:
. Сторона, яка не виконала або неналежним чином виконала зобов'язання за авторським договором, зобов'язана відшкодувати іншій стороні всі збитки, в тому числі упущену вигоду.
. Якщо автор не передав твір замовникові відповідно до умов авторського договору замовлення, він повинен відшкодувати замовникові збитки, в тому числі упущену вигоду.
. Спори щодо відповідальності за невиконання умов авторських договорів вирішуються у суді. [
Висновки
авторський ліцензія договір правовий
Авторські договори можна охарактеризовати як самостійну групу цивільних відносин завданням якої є захист права на інтелектуальну власність.
Види авторських договорів характеризують різноманітність цивільних відносин, які складаються у процесі реалізації авторських прав.
Вони мають своєрідній характер та особливий зміст завдяки якому забезпечується порядок встановлення, використання, авторських договорів
Важливим елементом цих договорів є умови завдяки яким договри набирають чинності.
Підстави, умови та наслідки припинення авторського договору регулюються нормами цивільного законодавства та авторського права.
Більшість творів художньої літератури та мистецтва створюються не за замовленням, а за велінням душі, натхнення. Проте значна частина творів створюється на замовлення. в загальному.
Список використаної літератури
1)Дробязко В.С., Дробязко Р.В. Право інтелектуальної власності: Навч. посібник. - К.: Юрінком Інтер, 2010
2)Жаров В.О. Захист права інтелектуальної власності в Україні
3)Закон України Про авторське право і суміжні права / Розділ II / Стаття 34
4)Ієвіня О.В., Мироненко В.П., Павловська Н.В., Пилипенко С.А. Право
5)Навчальний посібник К.: Інститут інтелектуальної власності, 2006.
6)Право інтелектуальної власності: Академ. курс: Підручник для студентів вищих навчальних закладів / За ред. О.А. Підопригори, О.Д. Святоцького. - 2-ге вид., переробл. та допов. - К.: Концерн «Видавничий дім «Ін Юре», 2011. - 672 с.
8)Захист інтелектуальної власності: схеми та розяснення: Навчальний посібник. К.:КНТ, 2009.