єкти нерухомості в одній базі даних (одному реєстрі) [6].
3. Німецька кадастрова система
В німецьку(западноєвропейську) кадастрову систему входять такі країни: Німеччина, Швейцарія, Австрія.
Західноєвропейські кадастрові системи засновані на французькій, введеної Наполеоном 1 на початку 19 століття, метою якої було забезпечення поземельного оподаткування.
У Німеччині існуюча кадастрова система, розвинувшись з податкового кадастру є частиною юридичної системи, містить дані про власників і владних, розгорнуті відомості про функції землекористування та дані топографічних зйомок. Реорганізація всієї інформаційної служби землеустрою, що відбувалася з 1935 р і після 1945 призвели до перегляду перш існувала кадастрової системи. У Німеччині виробництво кадастрових карт було об'єднано з обробкою даних, що стосуються землекористування та землевпорядкування. З 1970-х років на всіх територіях створюються автоматизовані банки даних про нерухомість, що включають інформацію Поземельних книг, кадастру нерухомості, податкового кадастру та картографічний матеріал. Взаємозв'язку різних інформаційних служб в даний час у Німеччині сприяють формуванню багатоцільовий автоматизований банк даних про землю і нерухомості. У сукупності з іншими цифровими банками даних створюється загальнонаціональна інформаційна система для вирішення широкого кола проблем землекористування, територіального планування та економіки нерухомості.
У Німеччині система складається з двох частин: поземельної книги та кадастру, які тісно взаємопов'язані.
Організація та ведення земельного кадастру здійснюються в різних федеральних землях Німеччини по-різному. Наприклад, у федеральній землі Гессен земельні справи веде Міністерство економіки, транспорту та розвитку території у м Вісбаден.
У федеральній землі Саксонія питання земельного кадастру знаходяться у віданні Міністерства внутрішніх справ і Земельного геодезичного управління.
В інших землях Німеччини питання управління земельними ресурсами та ведення земельного кадастру вирішують Міністерство фінансів.
Поземельна книга в Німеччині призначена для: визначення та встановлення прав на окремі земельні ділянки; надання встановлених законом гарантій прав власності; реєстрації земельних ділянок.
У поземельній книзі реєструються всі права на земельну ділянку, для кожного з яких є окремий аркуш у поземельній книзі.
Будь-яке придбання прав на земельну ділянку має бути відображено в Поземельної книги. У Поземельної книги вноситися додатковий коригуючий запис, якщо перехід власності проведений без відповідного запису.
Земельні ділянки в Німеччині підлягають обов'язковій реєстрації, за винятком державної власності Федеративної Республіки Німеччина, власності федеральних земель, релігійних установ та шляхів залізничного сполучення.
У поземельну книгу заноситься зміст договору про купівлю-продаж і дані вимірювань земельної ділянки, реєстрація прав згідно із законодавством федеральних земель.
Австрійському державі належить першість введення в Західній Європі точного поземельного кадастру, заснованого на геометричних вимірах і на визначенні чистого доходу з земель.
Після приєднання Ломбарди до Австрії в 1706 р уряд зайнявся поліпшенням розорених війною територій. В першу чергу став вирішуватися питання про поземельних податках. Таким чином, в 1718 р було покладено початок створення системи поземельного оподаткування, заснованого на рівності, справедливості і точності оцінки майна. Комісія, що займається цим питанням, використовувала всю наукову інформацію з оцінки землі. Так з'явилася особлива система точного кадастру - Міланський кадастр. Згодом ця система була застосована в Австрії та інших країнах. Фінансові труднощі Австрії і невдоволення колишніми системами поземельного оподаткування привели до проведення реформи по створенню та введенню нової системи поземельного податку і постійного кадастру, який виконувався з 1818 по 1869 рр. Завзяті праці призвели до того, що були правильно розподілені поземельні податки, збільшилися доходи держави, стала відома вартість кожного маєтку, почалося справедливе оподаткування і була створена основа для більш досконалого регулювання поземельних податків.
Наявність книг для залізничних ділянок і гірських книг в поземельному регістрі є відмінною рисою австрійського кадастру.
В Австрії все нерухоме майно описано і зареєстровано за встановленими правилами. Реєстр прав для кожної ділянки складається з трьох розділів: відомості про об'єкт, право власності та власника, про зобов'язання власника. База даних по кадастру і реєстру прав знаходиться в одному органі, але доступ до нього розділений між різними кадастровими офісами і судами. Обліку підлягають всі одиниці власності. Їм видається унікальний кадастровий номер. Власність може складатися з декількох земельних ділянок. Дані номери використовуються в сполученні декількох автоматизованих баз даних. Кадастрові офіси забезпечують і ведення кадастрового обліку, і технічну підтримку всієї єдиної бази даних, а також питань, якими займаються не органи влади. Реєстрацію прав виробляють службовці, що знаходяться у підпорядкування спеціального судді. Австрійська система реєстрації прав співпадає з системою Росії і ФРН, тобто зареєстрований власник є офіційно визнаним власником, зворотне може бути доведене тільки в суді. Для забезпечення потреб реєстрації права потрібно його підтвердження, належне оподаткування і відстеження у використанні.
На основі австрійського кадастру вирішуються питання використання земель, природоохорони. Всі дані Єдиної бази даних доступні, за винятком секретних об'єктів.
Різні просторові дані ґрунтуються на даних кадастру, хоча і не входять до складу бази даних кадастру. Під наглядом кадастрових службовців представляється необхідна інформація для похідних баз даних. Так здійснюється їх взаємодія.
Помірна плата за доступ до даних забезпечує окупність баз даних.
Формування земельних ділянок в Австрії та Німеччині здійснюється за термін від 3-х місяців до 2-х років. Технічна честь займає до 20 днів, решта часу проводиться узгодження між зацікавленими особами та органами державної влади.
Приклад цифрового швейцарського кадастрового плану
У 19 столітті з метою оподаткування були створені кадастри в Швейцарії за принципом французьких в більшості округів. Після прийняття Федеральної Конституції в 1847 році, з'явилася необхідність створення правового кадастру для закріплення прав власності на землю та здійснення операцій із землею.
Цивільне право з 1912 року становить основу «Федеральної системи реєстрації землі». Деякі принципи кадастрової системи 1900-х років використовуються і зараз: регістр складається з 5 частин і заснований на кадастровій карті, кадастровий план заснований на кадастровій зйомці, контроль кадастрової зйомки та реєстрації землі здійснюється по округах та ін.
У 1993 р постанови VAV і TVAV замінили більш ранню інструкцію 1919 Була оновлена система кадастрової зйомки і представлена цифрова інформація. Це сприяло використанню даних кадастрової зйомки в земельних базах даних будь-якого типу. Найважливішим елементом цієї концепції було створення системи мови опису незалежних даних INTERLIS. Тепер дані кадастрової зйомки структурувалися у восьми інформаційних шарах і були отримані окремо від інших.
Кантони Конфедерації Швейцарії незалежні в земельній політиці, тому податки з нерухомості та земельних ділянок надходять тільки до місцевого бюджету. Кадастрові служби кантонів здебільшого самостійні. Державою встановлена форма і зміст книг Поземельного регістра, а відомство регістра визначає сам кантон. В одних кантонах - це відділ суду, в інших - спеціальні служби, які мають юридичні права реєстрації, тому кадастр в Швейцарії має юридичний характер. Влада кантону несуть відповідальність за належне ведення Поземельних книг. З 1991 р намір створити загальнонаціональну кадастрову систему з єдиними інформаційними стандартами і об'єднати кантональні кадастри з автоматизованими банками даних про населення, території, комунальному господарстві, інженерних та енергетичних мережах і т.д. Проект довгостроковий і коштує дорого, тому розглядається питання про приватизацію геодезичних служб.
Всі зміни в земельно-кадастрової документації вводяться в базу даних кадастру, що перебуває у державній інформаційній системі про земельні ділянки. Теоретичний досвід створення локальних інформаційних систем, що включають дані про земельні ділянки, виявив відмінності між первинними моделями з даними безпосередніх вимірів і похідними моделями, в яких нині вводяться з існуючих інформаційних систем з більш високою мірою узагальнення. Тому земельна інформаційна система більшою мірою будується на первинних даних [7].
4. Кадастрова система України
В період первіснообщинного ладу щільність заселення території сьогочасної України не була високою, а отже земля не мала великої вартості. Тоді основну цінність становив господарський реманент, жива птиця та худоба, а також освоєна земля, вирішення загальних потреб господарювання та захисту дворища могли об'єднуватись у громади, а громади - в окремі населені пункти (села, міста). Такий принцип об'єднання дворищ та громад сприяв виникненню фонду земель загального користування, яким спільно розпоряджалися жителі дворищ, громад, сіл, городів.
За останні 120 років Україна пережила чотири земельні реформи, які суттєво міняли зміст та форми кадастру. Перші дві реформи здійснювались, коли Україна входила до складу Російської імперії, третя - була в складі імперії, яка називалася СРСР, четверта здійснюється тепер, при набутті статусу незалежної держави.
Таким чином, розвиток кадастру в Україні можна характеризувати чотирма основними етапами, перший - маси Київської Русі; другий - часи гетьманщини; третій - період російського поневолення в царській імперії; четвертий - період Імперії СРСР.
Як відомо, імперія зразку 1917 року ліквідувала приватну власність на землю та засоби виробництва, шляхом націоналізації землі, фабрик І заводів. Вона завершилась повною ліквідацією як дрібних, так і міцних по своїй основі селянських господарств І створенням великих колективних, і державних сільськогосподарських та промислових підприємств. Як показала практика, економіка країн, які будували соціалістичне суспільство на засадах державної та колективної власності, потерпіла крах. Ось чому відновлення приватної власності на землю та Інші засоби виробництва викликане необхідністю піднести духовний та соціально-економічний рівень населення України, сприяти відновленню почуття власника і господаря, створенню нових виробничих структур: фермерських господарств, асоціацій, акціонерних підприємств, компаній, тощо з принципово новими виробничими відносинами.
Слід зауважити, що всі кадастри, створювані з 1917 року, ґрунтувались на єдиних для всього СРСР правилах та вимогах і представляли собою інструмент централізованого господарсько-економічного управління різними регіонами й Імперією загалом.
У 1954 р. прийнята Постанова Ради Міністрів СРСР "Про єдиний державний земельний облік", в якій передбачалось складати сільськогосподарські карти для планування і обліку земель. З 1962 року в склад кадастру включена економічна оцінка земель. Важливе місце в системі кадастру було відведено планово-картографічному матеріалу. Створювалися земельно-кадастрові карти районів, на яких відображатись границі адміністративного району, межі колгоспів та радгоспів тощо. На земельно-кадастровій карті показували основні елементи проектів внутрішньогосподарського землеустрою колгоспів і радгоспів, угіддя і їхні підвиди, а також якість ґрунтів, гідрографію, дорожню мережу, населені пункти. Масштаб земельно-кадастрових карт - 1:5000; 1:10 000; 1:25000. Крім карт землекористувань, у склад земельного кадастру входили карти оцінки земель, які охоплювали окремі господарства, адміністративний район, область. Як правило, для складання кадастрових планів і карт використовуються топографічні плани і карти, а в разі їх відсутності - матеріали аеро- і космічного знімання [8].
Державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.
Мета ведення Державного земельного кадастру
Державний земельний кадастр ведеться з метою інформаційного забезпечення органів державної влади та органів місцевого самоврядування, фізичних та юридичних осіб при:
регулюванні земельних відносин;
управлінні земельними ресурсами; - раціонального використання та охорони земель; - здійсненні землеустрою; - проведенні оцінки землі; - формуванні та веденні містобудівного кадастру, кадастрів - інших природних ресурсів; - справлянні плати за землю.
Принципи Державного земельного кадастру
Державний земельний кадастр базується на таких основних принципах:
обов'язковості внесення до Державного земельного кадастру відомостей про всі його об'єкти;
єдності методології ведення Державного земельного кадастру;
об'єктивності, достовірності та повноти відомостей у Державному земельному кадастрі;
внесення відомостей до Державного земельного кадастру виключно на підставі та відповідно до цього Закону;
відкритості та доступності відомостей Державного земельного кадастру, законності їх одержання, поширення і зберігання;
безперервності внесення до Державного земельного кадастру відомостей про об'єкти Державного земельного кадастру, що змінюються;
документування всіх відомостей Державного земельного кадастру.
Загальні засади ведення Державного земельного кадастру
. Ведення Державного земельного кадастру здійснюється шляхом:
створення відповідної державної геодезичної та картографічної основи, яка визначається та надається відповідно до цього Закону;
внесення відомостей про об'єкти Державного земельного кадастру;
внесення змін до відомостей про об'єкти Державного земельного кадастру;
оброблення та систематизації відомостей про об'єкти Державного земельного кадастру.
. Державний земельний кадастр ведеться на електронних та паперових носіях. У разі виявлення розбіжностей між відомостями на електронних та паперових носіях пріоритет мають відомості на паперових носіях.
Органи ведення державного земельного кадастру.
Система органів Державного земельного кадастру
. Ведення та адміністрування Державного земельного кадастру забезпечуються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
. Держателем Державного земельного кадастру є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
. Адміністратором Державного земельного кадастру є державне підприємство, що належить до сфери управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, і здійснює заходи із створення та супроводження програмного забезпечення Державного земельного кадастру, відповідає за технічне і технологічне забезпечення, збереження та захист відомостей, що містяться у Державному земельному кадастрі.
Об'єктами Державного земельного кадастру є:
землі в межах державного кордону України; - землі в межах території адміністративно-територіальних - одиниць; - обмеження у використанні земель; - земельна ділянка.
Відомості про земельні ділянки
До Державного земельного кадастру включаються такі відомості про земельні ділянки:
кадастровий номер;
місце розташування;
опис меж;
площа;
міри ліній по периметру;
координати поворотних точок меж;
дані про прив'язку поворотних точок меж до пунктів державної - геодезичної мережі;
дані про якісний стан земель та про бонітування ґрунтів;
відомості про інші об'єкти Державного земельного кадастру, до яких територіально (повністю або частково) входить земельна ділянка;
цільове призначення (категорія земель, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель);
склад угідь із зазначенням контурів будівель і споруд, їх назв;
відомості про обмеження у використанні земельних ділянок;
відомості про частину земельної ділянки, на яку поширюється - дія сервітуту, договору суборенди земельної ділянки;
нормативна грошова оцінка; - інформація про документацію із землеустрою та оцінки земель щодо земельної ділянки та інші документи, на підставі яких встановлено відомості про земельну ділянку.
Відомості про земельну ділянку містять інформацію про її власників (користувачів), зазначену в частині другій статті 30 цього Закону, зареєстровані речові права відповідно до даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Кадастровий номер земельної ділянки
. Земельній ділянці, відомості про яку внесені до Державного земельного кадастру, присвоюється кадастровий номер.
. Кадастровий номер земельної ділянки є її ідентифікатором у Державному земельному кадастрі.
. Структура кадастрових номерів земельної ділянки визначається Кабінетом Міністрів України.
Поземельна книга
Поземельна книга є документом Державного земельного кадастру, який містить такі відомості про земельну ділянку:
а) кадастровий номер;
б) площа;
в) місцезнаходження (адміністративно-територіальна одиниця);
г) склад угідь;
ґ) цільове призначення (категорія земель, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель);
д) нормативна грошова оцінка;
е) відомості про обмеження у використанні земельної ділянки;
є) відомості про межі частини земельної ділянки, на яку поширюється дія сервітуту, договору суборенди земельної ділянки;
ж) кадастровий план земельної ділянки;
з) дата державної реєстрації земельної ділянки;
и) інформація про документацію із землеустрою, на підставі якої здійснена державна реєстрація земельної ділянки, а також внесені зміни до цих відомостей;
і) інформація про власників (користувачів) земельної ділянки відповідно до даних про зареєстровані речові права у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно;
ї) дані про бонітування ґрунтів [9].
Висновок
В результаті виконаних досліджень встановлено:
кадастр слід розглядати як державну інформаційно-реєстраційну систему геопросторового положення кадастрових обєктів, їх кількісної та якісної оцінки і правового статусу:
кадастр - галузь науки, яка вивчає закономірності формування, функціонування та збереження кадастрових обєктів, інформацію щодо них та їхній реєстр.
Найвагомішими документами, з погляду впливу їх на розуміння проблеми кадастру, є Земельний, Лісовий та Водний кодекси України, закони України: Про регулювання містобудівної діяльності, Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, Про природно-заповідний фонд України, Положення про регіональні кадастри природних ресурсів, затверджене постановою Кабміну України [10].
Національна кадастрова система формувалася в основному при радянській владі. Але з часу набуття незалежності, Україна змінила вектор розвитку та еволюції на Захід, тому сьогодні наші фахівці беруть приклад з кадастрових систем Європи.
При порівнянні України та, наприклад, Німеччини, можна відзначити таку спільну рису як Поземельна книга, яка в обох країнах слугує для: визначення та встановлення прав на окремі земельні ділянки; надання встановлених законом гарантій прав власності; реєстрації земельних ділянок. Є багато інших спільних рис, існування яких обумовлено історією (довгий та тісний контакт із Австро-Угорською імперією.
Організація та ведення земельного кадастру здійснюються в різних федеральних землях Німеччини по-різному. Наприклад, у федеральній землі Гессен земельні справи веде Міністерство економіки, транспорту та розвитку території у м Вісбаден. У федеральній землі Саксонія питання земельного кадастру знаходяться у віданні Міністерства внутрішніх справ і Земельного геодезичного управління.
Наша система має більш централізовану організацію ведення земельного кадастру і саме в цьому аспекті схожа зі Швецією. Аналізуючи цілі реєстрації землі і нерухомості в Швеції та Україні, слід відзначити основні схожі риси: - чітке визначення власності та прав на неї; - надання громадського та правового захисту володіння землею; - полегшення у здійсненні трансакцій з землею і нерухомістю; - надання легкого доступу до інформації про земельні ресурси.
На основі проведених досліджень на тему «Функціонування кадастрових систем світу та України» можна зробити висновок, що інтеграція України в світовий економічний, соціальний та гуманітарний простір вимагає створення в державі відповідних інформаційних, суспільно-виробничих, правових та технічних норм, які б відповідали сучасним світовим стандартам. Однією із важливих проблем держави є створення національної кадастрової системи, яка б, базуючись на європейському та світовому досвіді, поєднувала найкращі та перспективні технології побудови таких систем, враховуючи менталітет та пріоритети нації, характер суспільних відносин, територію і адміністративно-територіальний устрій, сучасний стан нормативно-правового та матеріально-технічного забезпечення кадастрових робіт.
Формування основних положень та принципів побудови кадастрової системи України є одним з ключових моментів не тільки ефективного управління кадастровими обєктами, але й певною мірою захистом національних інтересів в інтересах всього суспільства.
Список використаної літератури
1.Теоретичні основи державного земельного кадастру, Ступень М.Г., Гулько Р.Й., Микула О.Я. та інші.
2.Любовь Гаврилюк, «Строительство и недвижимость <http://www.nestor.minsk.by/sn/index.html>»
.В.В. Тишковець. Харківський національний аграрний університет імені В.В. Докучаєва. «Аналіз становлення та розвитку системи земельного кадастру Швеції»
.Закон України «Про державний земельний кадастр»
.Л. Перович. «Сучасний стан та перспективи розвитку кадастрової системи України».