під час дискусій.
. Зауваження щодо порушень не повинні бути брутальними або образливими.
Можуть бути застосовані будь-які форми.
. Перелік правил не є сталим і непорушним. Учасники можуть змінювати та доповнювати його. Але важливо написати його разом. Це спочатку створить атмосферу спільних зусиль, а не накинутих настанов.
Форми організації дискусії
Суть методу і його мета:
Ця методика застосовується при аналізі ситуацій і допомагає досягнути повного розуміння причин, які призвели до прийняття того чи іншого важливого рішення в минулому.
Учасники дискусії розуміють механізм прийняття складних рішень, а викладач з великою точністю заносить у колонки переваги і недоліки кожного з них. В ході обговорення учасники дискусії заповнюють таблицю.
Проблема
Методика проведення обговорення:
. Ведучий (головуючий) ставить задачу для обговорення.
. Учасникам надається основна інформація по проблемі, історичні факти, дати, події тощо (це може бути частиною домашнього завдання).
. Ведучий (головуючий) ділить колектив на групи по 4-6 чоловік. Кожній групі роздаються таблиці та яскраві фломастери. Визначається час на виконання завдання (10-15 хв.).
. Учасники дискусії заповнюють таблицю й приймають рішення по проблемі.
. Представники кожної групи розповідають про результати. Викладач може порівняти отримані результати, відповісти на питання учасники дискусії.
Методика проведення дискусії:
. Ведучий визначає тему, запрошує основних учасників, виробляє основні правила проведення дискусії, регламент виступів.
. Учасників дискусії потрібно розсадити так, щоб глядачі були навколо стола основних діючих осіб.
. Ведучий починає дискусію: представляє основних учасників і об'являє тему.
. Першими виступають основні учасники (20 хв.), після чого ведучий запрошує "глядачів" прийняти участь у обговоренні.
. По закінченню дискусії ведучий підводить підсумки, дає короткий аналіз висловлювань основних учасників.
дискусія лінгвістичний риторика діловий
Дебати
Суть методу і його мета:
Мета учасника дебатів - переконати інших у тому, що його підхід до рішення, проблеми правильний.
Методика проведення.
Тему необхідно сформувати у вигляді резолюцій .
. Розподіл ролей. Розподілити учасники дискусіїв на 2 групи: в підтримку резолюції і ту, що виступає проти. Нагадати учасниками поряд проведення дебатів. Вибрати голову і його помічника, який буде слідкувати за регламентом.
. Підготовка учасників заняття. Учасники дискусії повинні підготувати конструктивні аргументи (які ґрунтуються на 3-5 положеннях, логічно викладені й підкріплені фактами). Вони повинні спробувати уявити, якими будуть доводи супротивника, і підготуватися спростувати ці доводи.
Учасникам треба пояснити користь від участів дебатах: набуття навичок знаходити переконливі докази для супротивника, що не поділяє ваші переконання; вміння розуміти і поважати право інших на особисті переконання.
. Проведення дебатів. Голова і учасники дебатів займають місця перед присутніми (праворуч від голови - група за резолюцію, ліворуч - проти)
а) Голова формулює проблему і зачитує резолюцію, встановлює регламент;етап б) Голова надає слово першому виступаючому від групи, що підтримує резолюцію, і просить викласти конструктивні аргументи (помічник голови повинен попередити виступаючого про закінчення часу);
в) Голова надає слово першому виступаючому від групи проти резолюції;
г) Голова надає слово другому...і так до тих пір, поки не виступлять усі учасники дебатів;етап д) на цьому етапі кожному учаснику надається можливість спростувати доводи супротивника і відповісти на їх критику. Полеміку завжди починають представники групи, що виступає проти резолюції.
Процедура її проведення аналогічна процедурі проведення I етапу.
. Учасники дискусії на цьому етапі викладають причини, за якими вони займають ту чи іншу позицію по визначенню до резолюції. Ведучий (головуючий) може записати на дошці ці причини. Учасники дискусії можуть відповісти на питання, що стосуються причин, але не доводити свою правоту.
. Всі повинні вказати на ті аргументи, які не дивлячись на те, що не відповідають їх поглядам, примусили задуматися або звучали особливо переконливо
. В кінці дебатів учасники дискусії повинні оцінити наслідки реалізації позиції супротивника. При цьому, можливо, треба буде оцінити діючий закон або політику, що проводиться.
Культура мовлення під час ведення дискусій
Важливе місце після логіки та організації дискусії має культура мовлення. Адже не так вже й багато людей у ході суперечки вміють дотримуватися елементарної культури мовлення. Це в першу чергу стосується використання необразливих, дипломатичних формулювань і т.п., це стосується вмінню висловлювати лаконічно свою думку, не припускатися двохзначного трактування своїх висловлювань і позицій.
Важливе місце також слід приділити часу виступів сторін, які ведуть дискусію. Не можна, щоб одна сторона мала більше часу для виступів.
Не можна, щоб хтось зі сторін переходив на силові методи ведення дискусії. Сила голосу - це ще не вирішення проблеми, це не наближення до найкращого розвязання суперечки.
Не можна у жодному разі під час дискусій використовувати недозволені методи ведення суперечок: ображати один одного, натякати на якісь певні негативні сторони один одного, не маючи конкретних доказів чи відносячи до суперечки речі, які не мають логічного відношення до розглядуваних питань.
Формування навичок і прийомів мислення
Нові соціальні завдання освіти ставлять і нові вимоги до вдосконалення теорії і практики навчання ділового мовлення школярів. Проблемі формування культури мовлення приділена належна увага в дослідженнях мовознавців, психологів, методистів.
Психологічні аспекти цієї проблеми досліджено Б.Ф. Баєвим, Л.С. Виготським, П.Я. Гальперіним, М.І. Жинкіним, І.О. Зимньою, З.І. Калмиковою, О.М. Лентьєвим, А.К. Марковою О.І. Синицею, та іншими.
Ця проблема знайшла широке відображення в лінгво-методичній концепції В.О. Сухомлинського.
Добрими помічниками в підвищенні ефективності знань з ділового мовлення є методичні праці відомих науковців О.М.Біляєва, М.Н.Кожиної, В.І. Масальського, Г.І. Ніколенко, Л.М. Симоненкової, О.В. Текучова, С.Х. Чавдарова, К.П. Щепіної та багатьох інших, які характеризуються встановленням оптимального співвідношення між теорією і практикою засвоєння учнями основних ділових паперів, формування умінь і навичок писемного мовлення.
Але спостереження за навчальним процесом, анкетування учителів, аналіз констатуючого зрізу свідчать про те, що словесники відчувають значні труднощі у проведенні систематичної роботи над формуванням ділового мовлення в учнів 5-9 класів через відсутність достатньої кількості спеціальних вправ, нових методичних посібників, ТЗН, фото-фільмотек, які б допомагали мовникам по-новому працювати в період розбудови національної системи освіти.
Усе зазначене вище повязано з тим, що:
а) у методиці розвитку звязного мовлення недостатньо висвітлюється питання формування в учнів умінь і навичок ділового мовлення;
б) у шкільних підручниках відсутні чіткі лінгвістичні поняття щодо писемних ділових документів, термін ділове мовлення взагалі ні у програмі, ні в підручниках не вживається;
в) недостатньо розроблена система вправ з цієї ділянки роботи;
г) розширились і зміцнились позиції ділового мовлення, воно стало атрибутом державності, в його межах живе кожний громадянин України.
Таким чином, вибір теми дослідження зумовлений, з одного боку, соціальною значущістю володіння діловим мовленням як засобом спілкування, а з іншого, -невисоким рівнем культури усного і писемного мовлення учнів середньої школи, недостатнім опрацюванням проблеми лінгво-методикою.
Виходячи з актуальності проблеми, темою дослідження обрано Формування умінь і навичок ділового мовлення в учнів 5-9 класів.
Проблема дисертаційного дослідження полягає в обґрунтуванні принципів навчання ділового мовлення для учнів 5-9 класів загальноосвітньої школи та виявленні умов ефективного засвоєння знань з цього питання і відповідних умінь їх використання у практичному житті.
Обєктом дослідження є процес вивчення умінь і навичок ділового мовлення на уроках української мови в 5-9 класах.
Предмет дослідження - методика формування умінь і навичок ділового мовлення в учнів 5-9 класів.
Мета дослідження полягає у розробці ефективної методики поетапного формування умінь і навичок ділового мовлення в учнів 5-9 класів, збагачення їх словника з подальшою мовленнєвою реалізацією.
Гіпотеза передбачає: рівень знань учнів з ділового мовлення підвищиться, якщо ефективно впровадити поетапне засвоєння знань на основі пакету понять і комунікативної діяльності на текстовій основі, враховуючи їх вікові та психологічні особливості, мовленнєві здібності, рівень розвитку мовного чуття.
Завдання дослідження:
) вивчити практику роботи над діловим мовленням на уроках української мови в 5-9 класах загальноосвітньої школи;
) зясувати рівень оволодіння учнями діловим мовленням (індивідуально-педагогічні і методичні фактори);
) визначити лінгвістичні, психологічні та методичні умови формування умінь і навичок ділового мовлення на уроках мови;
Мова повинна бути зшита помірці слухача, як сукня за міркою замовника, - стверджує риторика. Так можна образно викласти перший і самий загальний з фундаментальних законів сучасної загальної риторики. Всі чотири общеріторіческіх закону, про яких піде мова в цьому параграфі, пов'язані саме з необхідністю для мовця враховувати В «фактор адресата В» - особливості особистості, психології та сприйняття слухача. Закони риторики відображають общеріторіческій ідеал: мовна поведінка імова (дискурс) учасників мовного події. Закони риторики показують, яким чином забезпечується ця гармонія між основними учасниками мовленнєвої ситуації мовцем і адресатом. Розглянемо їх послідовно.
Перший закон - закон гармонізуючого спілкування діалогу
Сформулюємо перший закон сучасної загальної риторики - закон гармонізуючого діалогу: ефективне (Гармонізуючий) мовне спілкування можливо тільки при діалогічному взаємодії учасників мовної ситуації.
Термін В «діалогВ», як і слова діалогічний, діалогічність, в сучасній риториці має інший, більш загальний і широкий, сенс, ніж в таких областях як культура мови або речеведенье. Однак, щоб ви могли проникнути в глибину, в істота власне риторичних знань, потрібно буде врахувати два важливих моменти. По перше риторика принципово заперечує можливість В «промові, зверненій мовцем до самого себеВ». Така мова риторику просто не цікавить - навіть якщо вона і можлива, навіть якщо вона у дійсності і відбувається. Адже поняття В «гармоніює В», В «ефективна В», В «Впливаюча В» мова завжди припускають, що розглядається мовна ситуація, в якій крім мовця, є й інша особа, інші учасники.
Мова в її риторичному плані не може бути звернена В «в нікуди В», а мовній ситуації, в якій діє самотній провіщає, не може існувати: адже якщо мова впливає - то на когось; якщо гармонізує - когось із кимось!
Другий закон - закон просування і орієнтації. Способи створення руху в промові
Другий закон загальної риторики свідчить, що мова стає ефективною, якщо мовець ознайомлює адресата про те, який В «маршрут В» спільного просування від початку промови до її кінця. Чим краще адресат уявляє собі, куди його веде мовець, скільки ще залишилося до кінця і в якому В «пункті В» В «карти мови В» він знаходиться в даний момент мовного спілкування, тим краще він сприймає повідомлюване. Крім того, адресат повинен постійно відчувати, що рух по цій В «мовної карти В», раз розпочавшись, не зупиняється. Значить, мовець повинен: а) інформувати адресата про те, яка В «карта мовлення В»; б) повідомляти про позицію на цій карті;в) створювати відчуття руху.
Третій закон - закон емоційності мови. Риторичні засоби і принципи виконання третього закону
Отже, третій закон загальної риторики - закон емоційності мови. Цей закон вимагає від мовця роботи почуття, суб'єктивного переживання з приводу предмета мовлення та вміння висловити свої емоції в промові, зробити її виразною - експресивної. При цьому риторика як мистецтво вимагає і тут дотримання гармонії: ступінь, сила виражаються мовцем емоцій повинні бути підпорядковані почуттю міри, а характер цих емоцій повинен відповідати характеру адресата і особливостям мовної ситуації. Закон емоційності мовлення реалізується в риториці за допомогою особливих принципів їх використання в мовленні. Перше місце з цих коштів займає, мабуть, метафора. Той же Стефан Яворський, наприклад, писав: В «в люті глас личить бутті яр, в печалі сумовитий і густий; принижений, добрий, смутний В».
Четвертий закон риторики - закон задоволення
Четвертий закон риторики закон задоволення - свідчить, що ефективна комунікація можлива тоді, коли мовець ставить собі за мету доставити радість слухачеві, зробити спілкування приємним. Це на значить, що адресата потрібно безперервно смішити, розважати. Приємно слухати мову, якщо слухати її легко. Саме останньому служать принципи риторики, про які ми говорили вище. Неприємні зайві зусилля і те, що робиться з примусу, говорив Аристотель. Адресат ж мовлення, особливо публічною, поставлений не в занадто завидне положення: деякий час він повинен сидіти смирно, та до того ж ще й мовчки. Більше того, він змушений робити постійні зусилля, щоб розуміти, про що повідомляє мовець, повинен постійно контролювати і надсилаються свою увагу.