Способи захисту авторського права
Зміст
Розділ 1. Поняття авторського права
1.1 Поява авторського права
1.2 Обєкти та субєкти авторського права
1.3 Право володіння авторськими правами. Функції та принципи
Розділ 2. Захист авторських прав та суміжних прав. Цивільно-правові способи захисту авторських і суміжних прав
2.1 Захист авторських і суміжних прав
2.2 Проблеми захисту авторських і суміжних прав
2.3 Авторський договір і його значення
Розділ 3. Захист авторських прав в мережі Інтернет
3.1 Захист авторських прав в мережі Інтернет
3.2 Правові проблеми захисту інформації в мережі Інтернет
3.3 Порушення авторських прав в мережі Інтернет
Розділ 4. Обєкти авторського права
4.1 Види обєктів авторського права
4.2 Обєкти засобів індивідуалізації учасників цивільного обороту товарів і послуг
Висновок
Список використаних джерел
Розділ 1. Поняття авторського права
.1 Поява авторського права
Сферою застосування авторського права є права творчих працівників на результати їх праці. Це продиктовано необхідністю стимулювати процес творчої діяльності і довести її результати до максимально широкого кола осіб. Законодавство у сфері охорони авторських прав охоплює різні види творчого процесу, і передусім ті з них, які так чи інакше пов'язані із засобами масової інформації - пресою, радіомовленням і телебаченням, кінематографом, електронними інформаційними системами.
Ідея охорони авторського права виникла з часу винаходу друкарського верстата. Можливість тиражувати літературні твори за допомогою механічних процесів зумовила появу нових професій, які називаються в Англії «stationers» (торгівці друкованою продукцією). Ці підприємці вкладали значні суми в придбання паперу, у виробництво друкарських машин, а також в наймання робочої сили, що передбачало авансування коштів, які відшкодовуються від продажу друкованої продукції. У такій ситуації, за відсутності якої-небудь форми охорони від конкурентів, що продають незаконні копії, інвестування у видавничу справу було небезпечною і ризикованою справою, яка часто призводила до розорення підприємців. Йшов пошук забезпечення якої-небудь форми охорони; і вона з'явилася у формі привілеїв, що надаються владою. Такі привілеї давали бенефіціаріям виняткові права відтворення і розповсюдження твору протягом певного часу і надавали засоби захисту для здійснення права книговидання за допомогою штрафів, арештів, конфіскацій підроблених копій і, можливо, стягнення збитків. У цьому вже проглядалися основні риси системи сучасного авторського права.
До кінця XVII ст. система привілеїв (надання монопольних прав королівською владою) дедалі частіше зазнавала критики і дедалі голосніше звучали голоси авторів, які відстоювали свої права. В Англії у 1709 році це призвело до появи Статуту Анни, визнаного першим положенням про авторське право. Предмет цього закону був відображений в його довгому заголовку як підтримка вчення і закріплення за управомоченими володільцями права власності на копії книжок. Закон закріплював за автором виняткове право на перевидання книжки протягом 14 років з часу першої її публікації; автор міг передавати це право видавцеві, що звичайно і робилося. Закон передбачав також повторний термін охорони на 14 років, який надавався автору за життя. Таким чином, загальний термін охорони авторського права становив 28 років з дати першої публікації. Відносно книжок, уже надрукованих на момент прийняття Закону, передбачався єдиний термін охорони протягом 21 року. Особлива увага приділялася охороні від несанкціонованого копіювання опублікованих творів. На практиці найбільшу вигоду отримали видавці-книготоргівці. Закон встановлював умови реєстрації і депонування: опубліковані книжки повинні були реєструватися в Stationers Hall (Центрі книговидавництв), а копії депонуватися для користування в університетах і бібліотеках (кількість копій в кінцевому підсумку досягла дев'яти).
У XVIII ст. неодноразово виникали тривалі спори і судові розгляди з питань співвідношення авторського права згідно із загальним правом і Статутом Анни. Остаточне рішення було прийняте у 1774 році Палатою лордів у справі Дональдсон проти Беккета. Згідно із загальним правом за автором закріплювалося виняткове право на видання творів, але після опублікування права на авторський твір регулювалися лише Статутом. Регулювання прав на неопубліковані твори на основі загального права тривало до прийняття у 1911 році Закону про авторське право, який його скасував. Існуюче авторське право в Англії ґрунтується на положеннях цього закону.
У Франції перехід від системи привілеїв до системи авторського права був частиною загальних змін у житті країни, зумовлених революцією, що скасували привілеї всіх видів, включаючи привілеї видавців. У 1791 і 1793 роках Конституційна асамблея прийняла два декрети, які заклали основу французької системи авторського права. Декретом 1791 року забезпечувалося право автора на публічні виконання протягом усього його життя, а також протягом 5 років після його смерті на користь його спадкоємців і осіб, яким відступалося це право. Декретом від 1793 року автору надавалося виняткове право перевидання його творів протягом життя, а також 10 років після його смерті на користь його спадкоємців і правонаступників. Як бачимо, таке вирішення питання відрізняється від норм Статуту Анни. У Франції ці права розцінюються як «права автора» і використовуються протягом життя автора незалежно від опублікування і дотримання такої формальності як реєстрація. Однак і в Англії, і у Франції ці права розглядалися, по суті, як права власності, забезпечуючи автору чи його спадкоємцеві або правонаступнику майнову цінність твору, що охороняється.
Подальшим етапом розвитку авторського права була поява в Німеччині філософських концепцій, згідно з якими творча діяльність розглядалася як продовження або відображення особистості автора, і відносно якої він мав право на охорону, такої діяльності як частини його особистості внаслідок природної справедливості. Ця концепція значно вплинула на розвиток авторського права в континентальній Європі і, зокрема, сприяла розвитку «droit тогаї», або моральних прав (немайнових прав авторів).
На закінчення цього короткого історичного огляду слід звернутися до історії Сполучених Штатів Америки і відзначити, що до 1976 року, коли було прийнято чинний і в даний час Закон Сполучених Штатів про авторське право. Авторське право в Сполучених Штатах Америки базувалося значною мірою на первинних положеннях англійського Статуту Анни. Так, перший федеральний американський закон, прийнятий у 1790 році, передбачав термін охорони книжок, географічних карт і морських карт протягом 14 років з дати першої публікації, який міг бути продовжений за життя автора і за умови дотримання суворих вимог реєстрації і депонування. Ці особливості зберігалися в праві Сполучених Штатів до 1976 року, коли було прийнято чинний нині закон, що встановив термін охорони протягом життя автора і додатково 50 років (нині - 75 років) після його смерті, тим самим привівши його у відповідність із законами практично всіх країн, де діє авторське право. Однак Закон 1976 року (до приєднання США до Бернської конвенції) зберігав вимоги реєстрації та депонування, джерелом походження яких був Статут Анни 1709 року.
Суть концептуальних відмінностей між системами загального і цивільного права полягає в тому, що країни загального права розглядають авторське право фактично як форму власності, яка може бути створена автором - фізичною або юридичною особою, і яка може використовуватися так само, як і будь-яка інша форма власності, при цьому складові його правомочності спрямовані лише на користування майновим потенціалом цієї власності. У країнах цивільного права право автора також розглядається як таке, що має риси власності. Авторське право так само, як і система загального права, прагне охороняти майновий зміст цієї власності. Однак, і в цьому полягає відмінність, - є додаткове вимірювання прав автора, тобто інтелектуальна або філософська концепція, яка проголошує, що твір автора є вираженням його особистості, яке внаслідок природної справедливості вимагає охорони тією ж мірою, що і майновий потенціал твору.
Головними напрямами духовної творчості людей є наукова діяльність, література і мистецтво. Результати цих видів творчої діяльності, невичерпні за формами, способами об'єктивного вираження духовного багатства людини, є предметом правової охорони. Суспільні відносини, що виникають у зв'язку з їх використанням, потребують правового регулювання, яке і бере на себе авторське право. В об'єктивному розумінні авторське право - це сукупність правових норм, які регулюють відносини, що виникають внаслідок створення і використання творів літератури, мистецтва й науки. Авторське право встановлює сприятливі правові умови для творчої діяльності, забезпечує доступність результатів цієї діяльності всьому суспільстві. Воно визначає і забезпечує широкий захист особистих (немайнових) і майнових прав авторів. У суб'єктивному розумінні, авторське право - це сукупність прав, які належать автору або його правонаступнику у зв'язку зі створенням і використанням твору літератури, науки, мистецтва. Основними нормативними актами, які регулюють суспільні відносини, пов'язані з авторським правом, є Конституція України, Цивільний кодекс України, Закон України "Про авторське право та суміжні права" у редакції від 11 липня 2001 р. та інші закони. Важливе значення у регулюванні авторських відносин мають також типові авторські договори, які затверджуються Кабінетом Міністрів України або за його дорученням відповідними відомствами і творчими спілками. Особливу групу джерел сучасного авторського права становлять міжнародні договори: Всесвітня (Женевська) конвенція про авторське право (1952 р.); Конвенція, що створює Всесвітню організацію інтелектуальної власності (підписана в Стокгольмі в 1967 р., чинна з 1970 р.); Женевська конвенція про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного їх відтворення (1971 р.); Брюссельська конвенція про розповсюдження програм, що несуть сигнали, які передають через супутники (1974 р.). Міжнародні договори встановлюють взаємні права та обов'язки країн-учасниць і є основною правовою формою розвитку міжнародного співробітництва в галузі авторського права. В Україні укладення міжнародних договорів є конституційним правом. Для правильного й однозначного застосування законодавства про захист авторського права важливе значення має також судова практика розгляду справ, що виникають у разі порушення авторських прав. Верховний Суд України систематизує й аналізує таку практику, робить висновки, про які повідомляє суди.
Авторське право в об'єктивному розумінні являє собою сукупність правових норм, що регулюють коло суспільних відносин зі створення та використання творів науки, літератури і мистецтва.
Авторське право в суб'єктивному розумінні - це особисті немайнові та майнові права, які виникають у автора у зв'язку зі створенням ним твору і охороняються законом.
Об'єктом авторсько-правових відносин є нематеріальне благо у вигляді продукту духовної творчості, а саме твори науки, літератури, мистецтва.
Для інституту авторського права характерний принцип незастосування будь-якої формальності для виникнення правової охорони прав на твір. Цей принцип закріплений у ч. 2 ст. 433 ЦК, а також у ст. 11 Закону "Про авторське право і суміжні права" (далі - Закон) і означає, що авторське право на твір виникає внаслідок факту його створення. Для його виникнення і здійснення не вимагається реєстрація твору чи будь-яке інше спеціальне його оформлення, а також додержання будь-яких інших процедур. Особа, яка є творцем, вправі спеціальним знаком охорони сповістити про наявність у неї авторських прав і не повинна доводити їх належність, оскільки законом передбачена презумпція авторства особи, яка зазначена як автор на оригіналі або примірнику твору. Обов'язок підтвердження належності прав може бути покладено на неї лише у ході судового провадження у разі оспорювання цього факту іншою особою.
.2 Обєкти та субєкти авторського права
До об'єктів авторського права ст. 433 ЦК та ст. 8 Закону відносять твори у галузі науки, літератури і мистецтва. Законодавство пропонує досить широкий перелік різноманітних за характером творчості та формою вираження творів, яким надається охорона. Однак він не є вичерпним, що дає змогу надавати охорону тим об'єктам, які виникатимуть у майбутньому завдяки розвитку науки, культури і техніки та будуть відповідати загальним ознакам твору. У науковій літературі авторські твори часто класифікують за їх змістом. Якщо твір являє собою систему понять, - це науковий твір, а якщо - систему образів, - це твір художній. Останні, у свою чергу, поділяються натвори літератури (белетристичні, публіцистичні, драматичні та ін.), музичні та музично-драматичні твори, аудіовізуальні, твори образотворчого мистецтва, твори хореографії та пантоміми, твори архітектури, містобудування і садово-паркового мистецтва; твори ужиткового мистецтва, фотографічні твори. Також закон надає охорону таким творам, як комп'ютерні програми та бази даних, які можуть містити елементи наукового та інформаційного характеру. За своєю формою наукові та художні твори можуть бути письмовими (книги, брошури, статті), усними (виступи, лекції, промови, проповіді), у вигляді картин, зображень, ілюстрацій, карт, планів, креслень, ескізів, пластичних форм (декорації, макети). Причому охороні підлягають твори незалежно від їх призначення, жанру, обсягу, мети, незалежно від ступеня їх завершеності, а також факту їх оприлюднення. Необхідною умовою авторсько-правової охорони є ознаки, яким повинен відповідати будь-який твір. До таких ознак належать: творчий характер результату діяльності людини та об'єктивна форма вираження твору. Творчість визначається як сфера духовного виробництва, інтелектуальна діяльність людини, яка характеризується певними якостями. Продукт творчості - це результат відображення у свідомості людини оточуючої її об'єктивної дійсності. Творчість - складний процес, який зумовлюється індивідуальними здібностями творця, умовами, за яких він творить, метою, яку він перед собою поставив, та іншими факторами. Творчість породжує щось якісно нове і таке, що відрізняється неповторністю, оригінальністю та унікальністю'.
Твір повинен мати зовнішню об'єктивну форму вираження та існувати самостійно від автора. Під об'єктивною формою твору розуміється форма, яка робить твір не просто доступним для сприйняття інших людей, а й відтворюваним.
Разом з тим авторське право охороняє не відокремлений зміст твору, не його відокремлену форму, а твір як єдність форми і змісту. Охорона надається твору в цілому як результату творчої діяльності, але насамперед у зв'язку з його формою, яка дозволяє відокремити твір за зовнішніми ознаками. Однаковими думками, ідеями, інформацією можуть володіти різні люди, але форма їх вираження завжди буде відрізнятися та залежати від індивідуальних інтелектуальних та психологічних якостей автора. Тому завданням авторського права є охорона індивідуальної, творчо створеної форми вираження ідей, думок, образів і понять. Частиною 3 ст. 8 Закону передбачено, що правова охорона поширюється тільки на форму вираження твору і не поширюється на будь-які ідеї, теорії, принципи, методи, процедури, процеси, системи, способи, концепції, відкриття, навіть якщо вони виражені, описані, пояснені, проілюстровані у творі.
У процесі творчої діяльності можуть створюватися не тільки абсолютно нові твори, а й творчі переробки вже існуючих. Це можуть бути сценарії, створені на базі літературного твору, або аранжування чи оркестровки музичного твору, тексти перекладів тощо. Якщо новий творчий продукт містить елементи іншого твору, що охороняється, але сам є результатом творчої праці зі створення нової форми, такий об'єкт називається похідним або залежним. Похідні твори охороняються авторським правом як окремі творчі результати, але за умови, що вони були створені без порушення авторського права осіб, чиї твори були використані для творчої переробки, тобто за згодою останніх.
До об'єктів авторського права належать складені твори - різноманітні збірники, якщо вони є результатом творчої праці за добором, координацією або упорядкуванням певного матеріалу (збірники творів, обробок фольклору, енциклопедії, словники, антології, газети, журнали та інші періодичні видання). При цьому умовою охорони є дотримання авторських прав на твори, що увійшли до них як складові частини. Авторські права упорядника поширюються на новий складений твір у цілому та не охоплюють самі твори, дані чи інформацію, що становлять його зміст. Тому автори окремих об'єктів, включених до складеного твору, мають право використовувати їх незалежно від усього збірника, якщо інше не передбачено авторським договором з його упорядником. Зокрема, вони вправі надавати дозвіл на підбір та розташування їх творів іншим упорядникам.
До складених творів належать компіляції даних (бази даних), якщо вони за добором або упорядкуванням їх складових частин є результатом інтелектуальної діяльності. Згідно зі ст. 433 ЦК творча компіляція даних охороняється як така, тому ця охорона не поширюється на матеріал, що є складовим компіляції. Останній може бути самостійним об'єктом авторського або іншого інтелектуального права особи, яка створила чи придбала певну інформацію. Авторське право на бази даних не повинно зачіпати прав інших осіб на матеріал цієї бази. Тому створення і подальше її використання має відбуватися тільки за згодою право володільців об'єктів, що компілюються з певною метою.
Авторське право охороняє не тільки твір у цілому, а й будь-яку його частину, яка може використовуватися самостійно, у тому числі й оригінальну назву твору.
Не визнаються об'єктами авторського права, згідно зі ст. 434 ЦК та ст. 10 Закону: а) повідомлення про новини дня або поточні події, що мають характер звичайної прес-інформації: б) твори народної творчості (фольклор) - приказки, частівки, танці, художні промисли, народні костюми, тощо; в) видані органами державної влади у межах їх повноважень офіційні документи політичного, законодавчого, адміністративного характеру (закони, укази, постанови, судові рішення, державні стандарти тощо) та їх офіційні переклади; г) державні символи України, державні нагороди, символи і знаки органів державної влади, Збройних Сил України та інших військових формувань, символіка територіальних громад, символи та знаки підприємств, установ та організацій, але після їх офіційного затвердження (флаги, герби, гімни, ордени); д) грошові знаки; є) розклади руху транспортних засобів, розклади телерадіопередач, телефонні довідники та інші аналогічні бази даних, що не відповідають критеріям оригінальності і на які поширюється право (своєрідне право, право особливого роду).
Суб'єктами авторського права є автори творів, їх спадкоємці та особи, яким автори чи їх спадкоємці передали свої авторські майнові права. Автором є фізична особа, яка своєю творчою працею створила твір, тобто безпосередній створювач твору (ст. 1 Закону).
При створенні твору спільною творчою працею кількох осіб первинні авторські права виникають у них одночасно і вони визнаються згідно зі ст. 436 ЦК та ст. 13 Закону співавторами. Авторське право на створений у співавторстві твір належить їм спільно. Визначальними ознаками співавторства є, по-перше, сумісна творча праця і творчий внесок кожного зі співавторів. Не визнається співавторством допомога технічного, організаційного, фінансового характеру. Другою ознакою співавторства є створення єдиного цілісного результату спільної творчої праці. Для нього характерним є те, що виключення окремих частин твору, що створювалися різними авторами, або взагалі неможливе з причин їх тісної взаємопов'язаності, або фізично можливе, але тягне за собою неможливість використання твору як єдиного цілого, призводить до втрати твором первісного значення. Співавторство може бути двох видів - подільне та неподільне. Неподільне співавторство має місце, коли твір утворює одне нерозривне ціле, тому що він або спочатку до кінця створювався спільно поєднаними діями кількох осіб, або його частини, що були створені різними авторами, не мають самостійного значення. Подільне співавторство характеризується тим, що твір складається із частин, створених різними авторами, і кожна з них має самостійне значення та може використовуватися відокремлено від твору в цілому. Співавторам спільно належить право на використання твору в цілому. Тому його використання іншими особами потребує згоди кожного співавтора та кожен з них має право на отримання за це винагороди. Відносини між самими співавторами мають узгоджуватися у договорі між ними. Якщо твір був створений у неподільному співавторстві, то жоден із співавторів не може без достатніх підстав відмовити іншим у дозволі на використання або зміну твору. Подільне співавторство дає право кожному співавтору використовувати свою частину на власний розсуд, якщо між собою вони не домовились про заборону таких дій. Авторська винагорода за використання належить їм у рівних частках.
До первинних суб'єктів слід віднести також роботодавця, якому належать майнові права на службовий твір. Останнім є той, що створений у порядку виконання службового завдання або трудової функції.
До похідних суб'єктів належать набувачі авторських прав на твори: особи, які уклали з автором авторський договір; спадкоємці, до яких майнові права перейшли у спадщину, а також інші особи - правонаступники.
.3 Право володіння авторськими правами
Особа, яка створила літературний, музичний, науковий, художній чи інший твір, який охороняється авторським правом в Україні або іншій країні, в усьому світі вважається його автором. Безпосереднім авторам творів, які охороняються авторським правом в Україні, а також їхнім спадкоємцям надаються певні права. Вони стають в Україні власниками виключного права на особисте використання твору або на надання права на його використання іншим особам на погоджених умовах. Відповідно власник може вільно приймати рішення щодо використання свого твору. Автор твору може дозволити чи заборонити:
під час публічного використання твору згадування свого імені, якщо він як автор твору бажає залишитись анонімом;
відтворення творів;
публічне виконання і публічне сповіщення творів;
публічну демонстрацію і публічний показ;
будь-яке повторне оприлюднення творів, якщо воно здійснюється іншою організацією, ніж та, що здійснила перше оприлюднення;
переклади творів;
переробки, адаптації, аранжування та інші подібні зміни творів;
включення творів як складових частин до збірників, антологій, енциклопедій тощо;
розповсюдження творів шляхом першого продажу, відчуження іншим способом або шляхом здавання в майновий найм чи у прокат та шляхом іншої передачі до першого продажу примірників твору;
подання своїх творів до загального відома публіки таким чином, що її представники можуть здійснити доступ до творів з будь-якого місця і у будь-який час за їх власним вибором;
здавання в майновий найм і (або) комерційний прокат після першого продажу, відчуження іншим способом оригіналу або примірників аудіовізуальних творів, комп'ютерних програм, баз даних, музичних творів у нотній формі, а також творів, зафіксованих у фонограмі чи відеограмі або у формі, яку зчитує комп'ютер;
імпорт примірників творів. Цей перелік не є вичерпним. Відповідно до Закону твір охороняється авторським правом з моменту його створення. Тому, в принципі, немає необхідності виконувати будь-які додаткові формальності, пов'язані з його реєстрацією або депонуванням як обов'язкові умови для одержання правової охорони.
Особа, яка має авторське право, для сповіщення про свої права може використовувати так охорони авторського права, який вміщується на кожному примірнику твору і складається з латинської літери С у колі - ©, імені (найменування) особи, яка володіє авторським правом, і року першої публікації твору. Однак при виникненні спорів за договорами, які зачіпають майнові права автора твору, останній у будь-який час (протягом терміну охорони авторського права) може його зареєструвати в офіційних державних реєстрах. В Україні реєстрацією творів уповноважено займатися Державний департамент інтелектуальної власності, що діє у складі Міністерства освіти і науки. Автор чи власник авторського права може захищати свої права на твір в адміністративному та судовому порядку, наполягаючи на огляді приміщень з метою виявлення слідів виробництва чи збереження незаконно виготовлених "піратських" копій з оригіналу твору, що охороняється авторським правом. Власник може домогтися судової заборони на таку діяльність і вимагати компенсації збитків, завданих у результаті втрати матеріальної вигоди, і визнання авторства.
Слід підкреслити, що, згідно згаданого Закону, охороняються не самі ідеї, як такі, а лише спосіб їхнього вираження, наприклад, у вигляді літературного твору, комп'ютерної програми тощо. Тобто автор не може заборонити використання, приміром літературного сюжету, іншим поетам і письменникам, як це сталося, наприклад, з сюжетом знаменитого "'Піноккіо", що згодом ожив в усім відомій казці про Буратіно, і таких прикладів можна навести безліч. Подібна практика на міжнародному рівні діє вже давно, і наша молода країна, приєднавшись до Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів тим самим просто визнала закони цивілізованого світу. Бернська конвенція захищає права авторів. Цю Конвенцію, прийняту ще у 1886 p., неодноразово переглядали та доповнювали. Основна мета цих заходів - врахування впливу нових технологій на рівень наданої охорони. Адміністративні функції Конвенції на міждержавному рівні здійснює ВОІВ.
В останні десятиліття області авторського права і суміжних прав дуже розширилися внаслідок впровадження досягнень науки і техніки. Остане зокрема, дозволило розробити нові способи поширення творів за допомогою таких засобів глобальної комунікації, як супутниковий зв'язок і компакт-диски. Зовсім недавно з'явилася можливість поширення творів через Internet, що створило в області авторського права нові проблеми. ВОІВ приймає саму активну участь у міжнародній дискусії, що не припиняється, з питань розробки нових норм охорони авторського права в киберпросторі. Організація виконує адміністративні функції Договору ВОІВ з авторського права і Договору ВОІВ по виконавцям і власникам фонограм (більш відомих під загальною назвою "Договори ВОІВ по Internet"). У зазначених договорах містяться міжнародні норми, направлені на запобігання несанкціонованого доступу до творчої продукції в Internet і інших цифрових мережах і її незаконному використанню. Потрібно особливо наголосити, що згідно Закону [8] в Україні охорона щодо авторських прав не поширюється на будь-яку ідею, процедуру, метод, процес, концепцію, відкриття, винахід, корисну модель, промисловий зразок, знак для товарів і послуг, раціоналізаторську пропозицію, звичайні дані, навіть якщо вони виражені, описані, пояснені, проілюстровані у творі тощо. Правова охорона за авторським правом надається лише на обмежене коло об'єктів, чітко визначених в розділі II статті 8 Закону. До числа творів, що охоплюються авторським правом, відносяться такі літературні твори, як романи, поеми, п'єси, довідкові видання, газети, а також комп'ютерні програми, бази даних; фільми, музичні і хореографічні твори та такі твори образотворчого мистецтва, як картини, малюнки, фотографії і скульптури; твори архітектури, а також рекламний живопис, географічні карти і креслення.
Розділ 2. Захист авторських прав та суміжних прав. Цивільно-правові способи захисту авторських і суміжних прав
Авторське право - це право, що належить автору оригінального твору, який він створив. Воно об'єднує дві основні групи прав: майнові і особисті немайнові права автора. Майнові права - це виключне право на використання твору, дозвіл або заборону використання твору іншими особами тощо. Особисті немайнові права включають право автора: вимагати визнання свого авторства шляхом зазначення належним чином імені автора на творі і його примірниках і за будь-якого публічного використання твору, якщо це практично можливо; забороняти під час публічного використання твору згадування свого імені, якщо він як автор твору бажає залишитись анонімом; вибирати псевдонім, зазначати і вимагати зазначення псевдоніма замість справжнього імені автора на творі і його примірниках і під час будь-якого його публічного використання; вимагати збереження цілісності твору і протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору або будь-якому іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі і репутації автора. Обидві групи прав належать автору, що може здійснювати їх. Реалізація прав означає, що він може використовувати твір сам, може надавати будь-кому дозвіл на використання свого твору чи може заборонити іншим особам використовувати цей твір. Загальний принцип авторського права полягає в тому, що твори, які ним охороняються, не можуть використовуватися без дозволу правовласника не залежно від його громадянства.
Однак, у національних законах про авторське право передбачені деякі виключення з цього правила. Встановлені у такий спосіб терміни охорони надають авторам і їх спадкоємцям можливість одержувати економічну вигоду протягом розумного періоду часу. У рамках авторського права також передбачена охорона особистих немайнових прав, зокрема права вимагати визнання авторства тощо. Усі ці правові аспекти, про які згадувалось вище, зазначені в міжнародних конвенціях, учасниками яких у даний час с більшість країн і в тому числі і Україна. Загальновизнано, що до моменту приєднання держави-члени повинні мати національне законодавство, що відповідає міжнародним стандартам. Тобто, як Ви бачите, наше прагнення входження до світового співтовариства реалізується на конкретних справах як, наприклад, у сфері законодавства про авторське право і суміжні права. Багато творів мистецтва і культури, що охороняються авторським правом (наприклад, друковані видання, звукозаписи, фільми тощо), необхідно донести до масового споживача, зокрема засобами зв'язку, а для цього вимагаються значні кошти.
Тому часто автори за відповідну винагороду продають права на свої твори окремим особам чи компаніям, які мають усе необхідне для збуту і поширення художньої продукції. Винагорода може здійснюватися у формі одноразового (паушального) платежу, або відрахувань за колений проданий примірник чи кожне використання твору (роялті), або комбінованих платежів. Майнові права можуть також бути передані або уступлені автором або іншою особою, що має авторське право, іншій особі, на основі видачі ліцензії цій особі на використання твору. Розмір і порядок виплати авторської винагороди за створення і використання твору встановлюються у авторському договорі або у договорах, що укладаються за дорученням суб'єктів авторського права організаціями колективного управління з особами, які використовують твори. Відступлення авторського права і видача ліцензії оформляються авторським договором.
Особисті немайнові права автора ніяк не можуть бути передані іншим особам. До речі, до особистих немайнових прав автора належить право:
) вимагати визнання свого авторства шляхом зазначення належним чином імені автора на творі і його примірниках і за будь-якого публічного використання твору, якщо це практично можливо;
) забороняти під час публічного використання твору згадування свого імені, якщо він як автор твору бажає залишитись анонімом;
) вимагати збереження цілісності твору і протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору або будь-якому іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі і репутації автора.
Основне завдання авторського права - це примноження культурної спадщини суспільства. Єдиним засобом досягнення цієї мети с падання автору виняткових прав дозволяти і тим самим контролювати використання своїх творів іншими особами, отримуючи з цього матеріальну вигоду. Однак, на відміну від права власності на матеріальні об'єкти, що має фактично необмежений або абсолютний характер, право власності на нематеріальні об'єкти, якими є твори науки, літератури і мистецтва, зазнає певних обмежень, що стосуються обсягу правомочностей та їх існування у часі. Такий підхід до права власності на нематеріальні об'єкти дає змогу встановити в законодавчому порядку справедливий баланс між індивідуальними інтересами авторів, зацікавлених у отриманні матеріальної вигоди у разі використання їхніх творів, і суспільства загалом, зацікавленого у вільному доступі до створених творів.
В основному завдяки творчості авторів створюється і розвивається видавнича справа, кінематограф, виробництво аудіовізуальної продукції, радіомовлення і телебачення, чия діяльність ґрунтується передусім на використанні творів, що охороняються, з мстою доведення їх до споживача, з отриманням при цьому матеріальної вигоди. Суспільне визнання достоїнств творів і матеріальна забезпеченість авторів як результат використання їх творів суспільством стимулюють творчий процес, дають можливість авторам повністю присвятити себе плідній роботі. Найважливішою умовою для успіху в цьому є ефективне застосування законодавства про охорону авторського права, розробленого з урахуванням соціальних і економічних реалій країни. Авторське право поширюється на твори літератури, науки і мистецтва, які є результатом творчої діяльності, незалежно від призначення, способу і форми їх вираження, а також художніх достоїнств або наукової цінності, уявлення про які вкрай суб'єктивне. Однак твір як результат творчої діяльності автора стає об'єктом авторського права лише за умови, що він виражений в якій-небудь об'єктивній формі, безпосередньо пов'язаній з можливістю його відтворення.
Думки і образи автора, що існують лише у формі творчого задуму, не можуть бути сприйняті іншими людьми і, отже, не існує і практичної потреби в їх правовій охороні. Твір повинен існувати в формі, яка відокремлена від особистості автора і набула самостійного буття. При цьому для визнання твору об'єктом авторського права не вимагається завершеності роботи. Закон рівною мірою охороняє як закінчені, так і незавершені твори, зокрема ескізи, плани та їх проміжні результати, що використовуються авторами у процесі створення творів. Для виникнення і здійснення авторського права не вимагається реєстрація, спеціальне оформлення твору або дотримання якої-небудь іншої формальності. Однак слід мати на увазі, що на друкованих виданнях може проставлятися знак охорони авторського права, який складається з трьох елементів: латинської букви С в колі - ©; імені (найменування) володільця виключних авторських прав; року першого опублікування твору. Правовою охороною рівною мірою будуть користуватися як твори, на яких проставлено знак охорони, так і твори без такого знака.
Основною метою забезпечення твору даним знаком є інформування третіх осіб про те, що цей твір охороняється. Таким чином, спрощується процес доведення провини порушника, якщо подібне порушення сталося. Аналогічне значення має також реєстрація прав автора на твір. Реєстрація здійснюється лише за бажанням правовласника, їй не надають ніякого правоутворювального значення, але факт реєстрації може відіграти корисну роль у разі розв'язання спору про авторство на твір або його незаконне використання.
Можливість швидкого розповсюдження фонограм і зображень, записаних на ауліо-, відсонлівках, компакт-дисках, І доступність сучасних пристроїв запису породили індустрію «піратського» виготовлення записів, що стало серйозною проблемою в усьому світі. Першими це відчули актори-виконавці. У разі використання фонограм користувачам вже не потрібно щоразу укладати угоди з виконавцями. Крім того, якщо виконавцеві платити тільки один раз за запис фонограми, а потім використовувати її в інтересах третьої сторони, то це не тільки позбавляє виконавців будь-яких прибутків від повторного виготовлення запису, але й приводить до необхідності конкурувати зі своїми ж записами. До того ж використання аудіо- і Ізідеозаписів стало складовою частиною щоденних теле- і радіопрограм. Як наслідок, виробники фонограм порушили питання про законодавчий захист своїх прав, що включає охорону від несанкціонованого копіювання фонограм, а також компенсацію за використання фонограм для передачі по радіо або за доведення фонограм до публіки іншим способом. А радіомовні І телевізійні організації - про охорону своїх програм від незаконного їх використання іншими подібними організаціями.
Духовна творчість народу є показником його мудрості, культури і моралі. В умовах перебудови всіх ланок нашого суспільного життя значення духовної творчості зростає як ніколи. Саме наука, література і мистецтво як результати духовної творчості формують світогляд народу, збагачують його культуру, визначають моральні засади суспільства. Водночас вони самі є відображенням суспільних процесів, що відбуваються в країні.
Форми, прийоми, методи наукової і художньої творчості можуть бути найрізноманітнішими, але вони завжди є результатом творчого процесу, обєктивним виявом покликання, пошуку, винахідливості. Основними напрямами духовної творчості народу є наукова діяльність, література і мистецтво. Обєктивні результати цих видів творчої діяльності людини і є предметом правової охорони. Звичайно, зазначені види діяльності не є вичерпними. Вони перебувають у постійному розвитку; народжуються нові форми, прийоми, виникають нові способи об'єктивного вираження духовного багатства людини. Художня творчість щільно повязана з науково-технічним прогресом. У звязку із створенням творів літератури, мистецтва й науки виникають певні суспільні відносини, повязані з їх використанням. Відносини ці потребують правового регулювання, яке бере на себе авторське право. В обєктивному розумінні - це сукупність правових норм, які регулюють відносини, що виникають внаслідок створення і використання творів науки, літератури, мистецтва.
У субєктивному розумінні авторське право є сукупністю прав, які належать автору або його правонаступником у звязку зі створенням і використанням творів науки, літератури, мистецтва.
Завдання авторського права - створити найсприятливіші правові умови для творчої діяльності, забезпечити доступність результатів цієї діяльності всьому суспільству. Його основним принципом є поєднання інтересів автора та інтересів усього суспільства. Так, Закон України Про авторське право і суміжні права дозволяє вільне використання випущених у світ творів без дозволу автора, але в межах Закону. Авторське право проголошує і забезпечує широкий захист особистих немайнових і майнових прав авторів.
Джерела авторського права представлені нормативними актами, до яких, перш за все, належать конституційні законодавчі акти, що визначають основні засади, та інші закони. Так, законодавство, яке безпосередньо регулює відносини власності, зазначає, що громадянин має виключне право розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці. Зокрема, Закон України "Про власність" проголошує, що об'єктами права власності громадян є твори науки, літератури та мистецтва, відкриття, винаходи, корисні моделі, промислові зразки, раціоналізаторські пропозиції, знаки для товарів і послуг та інші результати інтелектуальної праці.
Цивільно-правові способи захисту становлять собою передбачені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких здійснюється визнання або відновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів авторів обєктів інтелектуальної власності або власників прав на них, припинення порушень, а також майновий вплив на порушників. Основна мета цивільно-правової відповідальності - не покарання за недотримання встановленого правопорядку, а відшкодування заподіяної шкоди.
Таким чином, умисні дії з випуску в обіг засобів обходу технічних пристроїв і технологічних розробок, призначених для захисту обєктів авторського права або суміжних прав, законодавчо не визнані ні як злочин, ні як адміністративне правопорушення. Тому, постає цілком логічне запитання: чи є необхідність у криміналізації вказаних дій?
Для вирішення цього питання корисним є вивчення законотворчості країн Європейського Союзу, які мають значний досвід кримінально-правової охорони авторського права і суміжних прав.
Кримінальне законодавство більшості європейських країн передбачає окрему кримінальну відповідальність за скоєння незаконних дій, повязаних з обігом засобів, які полегшують незаконний обхід або нейтралізацію технічних засобів захисту обєктів авторського права і (або) суміжних прав.
Законодавчі органи країн, які впродовж останніх років проголосили курс на вступ до Європейського Союзу, встановили кримінальну відповідальність за скоєння вказаних вище діянь.
Основні принципи авторського права: свобода творчості (вільний вибір теми, сюжету, жанру, форми втілення твору, самостійне вирішення питання щодо його оприлюднення); невідчужуваність особистих немайнових прав автора (права авторства, права на ім'я, на захист репутації); свобода авторського договору (відсутність жорсткої регламентації відносин автора з користувачами, вільне волевиявлення сторін); поєднання особистих інтересів автора і суспільних інтересів (визначення розумних меж права автора на використання власного твору з метою забезпечення умов доступу всіх членів суспільства до загальнолюдської інтелектуальної скарбниці).
В англомовній літературі авторське право позначається терміном "копірайт" (copyright), згідно з яким лише автор або його правонаступники мають право дозволяти виготовлення копій твору.
При цьому використовується спеціальний знак охорони авторського права, що розміщується на титульній сторінці (або її обороті) на кожному екземплярі твору І складається з трьох частин:
латинської букви "с" в колі ©;
Імені власника виключних прав;
року першого опублікування твору.
Закон, що ввів правило копірайту, був прийнятий у 1790 р. та захищав авторів книг, карт і креслень. З часом копірайтом було дозволено захищати будь-які друковані видання, нотні записи, всі літературні твори, фотографії, кінофільми, комп'ютерні програми, архітектурні проекти, комп'ютерну графіку, художні інсталяції та перформанси.
Упродовж тривалого періоду законодавство США передбачало, що у разі відсутності на творі застереження про копірайт (©) твір вважався суспільним надбанням і кожен бажаючий міг його копіювати. Починаючи з березня 1989 р., коли у США набрала чинності Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів, проставлення цього попереджувального маркування перестало бути обов'язковим.
Водночас у більшості європейських мов використовується термін "авторське право". Це пов'язано з тим, що на відміну від терміна "копірайт", який акцентує увагу на діях, що можуть бути здійсненні автором або з його дозволу, термін "авторське право" стосується насамперед особистості творця, який мас повні права на продукт своєї творчої розумової діяльності.
Традиційним є поділ авторського права на такі правомочності.
. Особисті немайнові права, невіддільні від особи автора.
. Майнові права - правомочності, пов'язані з використанням твору.
Особисті немайнові права належать автору твору, є невідчужуваними від особистості творця, охороняються безстроково і не можуть передаватись іншим особам.
Особистими немайновими правами є такі:
право на авторство, яке е найважливішим, оскільки визначає всі інші правомочності творця, невідчужуваним, має виключний та абсолютний характер, дає можливість тій чи іншій особі вважати себе автором твору і вимагати визнання у цій якості з боку інших осіб, використовуючи законні способи охорони та захисту цього права;
право на ім'я - право автора на опублікування твору під власним іменем, вигаданим іменем (псевдонімом) або без зазначення імені (анонімно);
право на оприлюднення, яке автор може реалізувати самостійно або передати іншим особам (водночас це право може бути реалізоване лише один раз, після чого твір переходить в інший правовий режим);
право на відкликання - право автора випущеного у світ твору відкликати, вилучити екземпляри цього твору з обігу (за свій рахунок і за умов відшкодування користувачам завданих таким чином збитків);
особливі особисті немайнові права - наприклад, право автора на доступ до оригіналу власного твору для зняття копій тощо;
право на захист репутації автора, пов'язане із забороною внесення будь-яких змін у твір без згоди його автора.
.1 Захист авторських і суміжних прав
Захист особистих немайнових і майнових прав суб'єктів авторського права або суміжних прав здійснюється у порядку, встановленому кримінальним, адміністративним та цивільним законодавством.
Законом передбачені випадки, що дають підстави для судового захисту авторського права і суміжних прав:
а) вчинення будь-якою особою дій, які порушують особисті немайнові права суб'єктів авторського права і суміжних прав;
б) піратство у сфері авторського права і суміжних прав - опублікування, відтворення, ввезення на митну територію України, вивезення з митної території України і розповсюдження контрактних примірників творів (у тому числі комп'ютерних програм і баз даних), фонограм, відеограм і програм організацій мовлення;
в) плагіат - оприлюднення (опублікування) повністю або частково чужого твору під іменем особи, яка не є автором цього твору.
Плагіат - один із найпоширеніших видів порушення авторського права. Відомі випадки як повного, так і часткового запозичення літературних творів. Так, якийсь Ногтєв ще у 1885 р. опублікував під своїм прізвищем у журналі "Жизнь" повість О.С.Пушкіна "Пікова дама". Радянський поет Ж. під своїм прізвищем опублікував у журналі "Октябрь" вірш А.Ахматової "Перед весной бывают дни такие".
Від плагіату треба відрізняти запозичення творчого характеру. До них належать використання відомих образів, сюжетів, наприклад, тема "пам'ятника" у Горація, Г.Д. Державіна, О.С. Пушкіна; казки "Золотий ключик або Пригоди Буратіно" Олексія Толстого і "Чарівник із Смарагдового міста" В. Волкова написані за мотивами творів К. Коллоді "Пригоди Піноккіо, історія маріонетки" та Ф. Баума "Мудрець із країни Оз"; сюжетна співзвучність японського художнього фільму "Сім самураїв" і американського бойовика " Чудова сімка" тощо;
г) ввезення на митну територію України без дозволу осіб, які мають авторське право і суміжні права, примірників творів (у тому числі комп'ютерних програм; баз даних), фонограм, відеограм, програм мовлення, та інші випадки.
При порушенні будь-якою особою авторського права або суміжних прав потерпілий має право:
вимагати визнання та поновлення своїх прав;
звертатися з позовом про припинення дій, що порушують авторське право та суміжні права чи створюють загрозу їх порушення;
подавати позови про відшкодування збитків, включаючи упущену вигоду, або стягнення доходу, отриманого порушником внаслідок порушення ним авторського права і суміжних прав, або виплату компенсацій;
подавати позови про відшкодування моральної (немайнової) шкоди;
вимагати припинення підготовчих дій до порушення авторського права або суміжних прав (наприклад, призупинення митних процедур, якщо є підозра, що можуть бути пропущені на митну територію України контрафактні примірники творів, фонограм, відеограм);
вимагати публікації у засобах масової інформації даних про допущені порушення авторського права або суміжних прав та ін.
Суд може зобов'язати особу, яка порушила авторське право, замість відшкодування збитків або стягнення доходу сплатити потерпілому компенсацію у розмірі від 10 до 50 000 мінімальних заробітних плат (ст. 52 Закову України "Про авторське право і суміжні права").
Право на захист авторського права має не лише автор, а й особа, якій автор передав повністю або частково свої майнові права на підставі авторського договору.
Право на захист належить будь-якому субєкту авторських або суміжних прав, у тому числі спадкоємцям та правонаступникам автора, виконавця, виробника фонограм або відеограм та організації мовлення. Особисте немайнове право автора на недоторканність твору може захищатися також особою, яка спеціально уповноважена на це автором на випадок своєї смерті, або іншою заінтересованою особою. Правовласник може реалізувати своє право на захист самостійно, а може для представництва своїх інтересів у суді звернутися за допомогою до відповідної організації, якій він передав майнові права в колективне управління.
Підставою для звернення особи до суду за захистом прав інтелектуальної власності є порушення виключних авторських або суміжних прав, їх невизнання або оспорювання. Залежно від підстави особа обирає відповідний спосіб захисту цивільних прав з тих, що передбачені ст. 16 ЦК, ст. 52 Закону.
Порушенням авторських та суміжних прав у загальному вигляді є невиконання особою обовязку, що складає зміст абсолютного або відносного правовідношення між субєктом авторського або суміжних прав та іншими особами. Обовязком в абсолютному правовідношенні, де зобовязаною є будь-яка особа, є утримання від використання обєкта без дозволу правовласника та дій, що можуть зашкодити його честі та репутації. Невиконання цього обовязку порушує виключне майнове чи немайнове право абсолютного характеру. Порушення виключного майнового права має місце у випадку використання обєкта охорони без дозволу правовласника. Подібні дії Закон називає піратством у сфері авторського права і суміжних прав, яким є опублікування, відтворення, ввезення на митну територію України, вивезення з митної території України, розповсюдження контрафактних примірників творів, фонограм, відеограм і програм організацій мовлення. Терміном «контрафактний» позначається примірник, який був виготовлений, опублікований або розповсюджений з порушенням виключних прав, тобто
Особисті немайнові права можуть бути порушені використанням обєкта без зазначення імені (найменування) правовласника; шляхом забороненого правовласником розкриття його псевдоніму, розкриття дійсного імені автора чи виконавця, коли вони бажали залишитися невідомими; вчиненням дій, що спотворюють твір, його виконання, вносять недозволені зміни або порушують вимоги щодо належної якості запису виконання. Закон окремо вказує на порушення права авторства - плагіат, яке полягає в оприлюдненні (опублікуванні) повністю або частково, чужого твору під іменем особи, яка не є автором цього твору, тобто по суті є привласненням авторства іншою особою.
Порушення обовязку у відносному правовідношенні полягає у невиконанні умов договору між субєктом прав та користувачем його інтелектуальної власності щодо способу використання, його обсягу або території розповсюдження примірників, порядку, строку та розміру виплати винагороди та ін.
Субєкти авторського та суміжних прав вправі захищати свої інтереси в судовому порядку не тільки тоді, коли їх права вже було порушено, а й у разі існування реальної загрози їх порушення у майбутньому. Вчинення будь-якою особою дій, що створюють таку загрозу, Закон визнає порушенням прав, яке дає підстави для судового захисту. Зокрема, таку загрозу можуть створювати дії щодо виготовлення, розповсюдження, ввезення в Україну з метою розповсюдження і застосування засобів для свідомого обходу технічних засобів захисту авторського права або суміжних прав (наприклад, незаконне виготовлення або підробка і використання підроблених контрольних марок для маркування контрафактних примірників аудіовізуальних творів чи фонограм). Підроблення, зміна чи вилучення інформації про управління правами без дозволу правовласників чи особи, яка здійснює таке управління, також створює загрозу неправомірного використання обєктів, а тому визнається порушенням у сфері авторського права та суміжних прав і дає підстави для застосування заходів судового захисту.
Звертаючись до суду, правовласник залежно від характеру порушення, завданих ним шкідливих наслідків та можливостей їх усунення може застосувати один чи декілька з наступних способів захисту авторських та суміжних прав. Особа вправі вимагати:
визнання своїх прав та їх поновлення;
заборони та припинення дій, що порушують авторське право або суміжні права чи створюють загрозу їх порушення;
відшкодування моральної (немайнової) шкоди;
відшкодування збитків (матеріальної шкоди), включаючи упущену вигоду, або стягнення доходу, отриманого порушником внаслідок порушення ним авторського права або суміжних прав, або виплату компенсацій;
публікації у засобах масової інформації даних про допущені порушення авторського права або суміжних прав та судові рішення щодо цих порушень;
вилучення та передачі йому всіх контрафактних примірників творів, фонограм, відеограм чи програм мовлення, а також засобів обходу технічних засобів захисту, матеріалів і обладнання, за допомогою яких відтворювалися контрафактні примірники (кліше, матриці, форми, оригінали, магнітні стрічки, фотонегативи);
припинення підготовчих дій до порушення авторського права або суміжних прав, у тому числі призупинення митних процедур, якщо є підозра, що можуть бути пропущені на митну територію України чи з її митної території контрафактні примірники творів, фонограм, відеограм, засоби обходу технічних засобів захисту, у порядку, передбаченому Митним кодексом України.
Види порушень авторського права та суміжних прав. Законом передбачено випадки, що дають підстави для судового захисту авторського права та суміжних прав:
) відтворення, розповсюдження та інше використання, а також ввезення в Україну примірників творів, фонограм, програм мовлення без дозволу авторів та осіб, які мають суміжні права;
) ввезення на територію України примірників творів і фонограм, що охороняються на території України, із держави, в якій ці твори і фонограми не охоронялися або перестали охоронятися.
Отже, за вказані дії особи, які мають авторське право та суміжні права, можуть вимагати від порушника відшкодування збитків, завданих ним у результаті порушення авторського права та суміжних прав, включаючи упущену вигоду, вилучення та спрямування на їх користь прибутків порушника, одержаних ним у результаті порушення авторського права та суміжних прав, замість відшкодування збитків; також порушник авторського права та суміжних прав зобов'язаний відшкодувати особам, які мають авторське право та суміжні права, моральну шкоду.
Крім відшкодування збитків, стягнення прибутків, суд, арбітражний суд за порушення авторського права або суміжних прав стягує штраф у розмірі 10 відсотків від суми, присудженої судом на користь позивача.
Суб'єкти авторського права і суміжних прав можуть вимагати від порушника відшкодування моральної шкоди в розмірі, який визначається судом.
Способи цивільно-правового захисту. В разі використання чужого твору без договору з суб'єктом авторського права або суміжних прав, недодержання умов використання творів та об'єктів суміжних прав, порушення особистих і майнових прав особи, які мають авторське право та суміжні права, можуть подати позов до суду, арбітражного суду, третейського суду про поновлення порушених прав шляхом внесення відповідних виправлень, публікацій у пресі про допущене порушення або іншим способом.
Якщо буде достатньо даних про порушення авторського права та суміжних прав, суд, арбітражний суд мають право ухвалити рішення про заборону випуску твору, фонограми, виконання постановки, передачі в ефір і по проводах, про припинення їх розповсюдження, про вилучення, конфіскацію всіх примірників твору або фонограми.
Суд, арбітражний суд можуть ухвалити рішення про знищення або відчуження всіх примірників твору або фонограми, щодо яких встановлено, що вони були виготовлені або розповсюджені з порушенням виключних прав суб'єктів авторського права та суміжних прав. За рішенням суду знищеними можуть бути усі кліше, матриці, форми, оригінали, магнітні стрічки, фотонегативи та інші предмети, за допомогою яких відтворюються примірники твору, фонограми, програми мовлення, а також матеріали і обладнання, що використовуються для їх відтворення.
У питаннях захисту прав авторів важливу роль відіграє спеціальний орган виконавчої влади - установа у сфері інтелектуальної власності, що обумовлено її функціями в державі. Окрім того, що вона забезпечує державну політику у сфері охорони авторського права і суміжних прав, установа у сфері інтелектуальної власності реалізує моніторинг застосування і додержання національного законодавства та міжнародних договорів, здійснює посередництво у переговорах і при розв´язанні конфліктів між організаціями колективного управління і суб´єктами авторського права, організовує розробку нормативів і таблиць розміру мінімальної винагороди та її розподілу між авторами, організовує публікацію офіційного бюлетеня з питань охорони авторського права і суміжних прав тощо.
Законом передбачені випадки, що дають підстави для судового захисту авторського права і суміжних прав:
а) вчинення будь-якою особою дій, які порушують особисті немайнові права суб´єктів авторського права і суміжних прав;
б) піратство у сфері авторського права і суміжних прав - опублікування, відтворення, ввезення на митну територію України, вивезення з митної території України і розповсюдження контрактних примірників творів (у тому числі комп´ютерних програм і баз даних), фонограм, відеограм і програм організацій мовлення;
в) плагіат - оприлюднення (опублікування) повністю або частково чужого твору під іменем особи, яка не є автором цього твору;
г) ввезення на митну територію України без дозволу осіб, які мають авторське право і суміжні права, примірників творів (у тому числі комп´ютерних програм; баз даних), фонограм, відеограм, програм мовлення, та інші випадки.
У разі порушення авторського права і суміжних прав потерпілий в установленому порядку може звернутися до суду та інших органів відповідно до їх компетенції. Потерпілий має право:
вимагати визнання та поновлення своїх прав;
звертатися до суду з позовом про поновлення порушених прав або припинення дій, що порушують авторське право та суміжні права чи створюють загрозу їх порушення;
подавати позови про відшкодування моральної (немайнової) шкоди;
подавати позови про відшкодування збитків, включаючи упущену вигоду, або стягнення доходу, отриманого порушником внаслідок порушення ним авторського права і (або) суміжних прав, або виплату компенсацій;
вимагати припинення підготовчих дій до порушення авторського права і (або) суміжних прав, призупинення митних процедур, якщо є підозра, що можуть бути пропущені на митну територію України чи з її митної території контрафактні примірники творів, фонограм, відеограм, засоби обходу технічних засобів захисту, в порядку, передбаченому Митним кодексом України;
вимагати, в тому числі у судовому порядку, публікації в засобах масової інформації даних про допущені порушення авторського права і (або) суміжних прав та судові рішення щодо цих порушень;
вимагати вжити інших передбачених законодавством за ходів, пов´язаних із захистом авторського права і суміжних прав.
Суд має право постановити рішення чи ухвалу про:
відшкодування моральної (немайнової) шкоди, завданої порушенням авторського права і (або) суміжних прав, з визначенням розміру відшкодування;
відшкодування збитків, завданих порушенням авторського права і (або) суміжних прав;
стягнення із порушника авторського права і (або) суміжних прав доходу, отриманого внаслідок порушення;
виплату компенсації, що визначається судом, у розмірі від 10 до 50 тис. мінімальних заробітних плат, замість відшкодування збитків або стягнення доходу;
вимагати від інших осіб, які порушують авторське право і (або) суміжні права позивача, інформацію про третіх осіб, задіяних у виробництві та розповсюдженні контрактних примірників творів та об´єктів суміжних прав, засобів обходу технічних засобів та про канали розповсюдження.
Суд чи арбітражний суд може також постановити рішення про знищення або відчуження всіх примірників твору або фонограми, визнаних контрафактними. Таке ж рішення може бути прийнято щодо усіх кліше, матриць, форм, оригіналів, магнітних стрічок, фотонегативів та інших предметів, за допомогою яких відтворюються примірники твору, фонограми, програми мовлення, а також матеріалів і обладнання, що використовуються для їх відтворення.
У разі порушення авторського права і суміжних прав потерпілі мають право вимагати:
відшкодування збитків, завданих порушенням, у тому числі втраченої вигоди;
вилучення та спрямування на їх користь прибутків порушника, одержаних ним у результаті порушення авторського права і суміжних прав, замість відшкодування збитків;
замість відшкодування збитків чи стягнення прибутків потерпілі можуть вимагати виплати компенсації в розмірі від 10 до 50 000 мінімальних розмірів заробітної плати. Остаточну суму визначає суд.
Крім зазначених санкцій суд чи арбітражний суд за порушення авторського права або суміжних прав стягує з порушника штраф в розмірі 10% від суми, присудженої судом на користь позивача.
Потерпілі мають також право вимагати відшкодування моральної шкоди в розмірі, що визначається судом.
Існують дві форми захисту авторського права, а саме - юрисдикційна та неюрисдикційна.
Юрисдикційна форма захисту - це діяльність уповноважених державних органів по захисту порушених чи оспорюваних суб'єктивних авторських прав. Її суть виражається в тому, що особа, права та законні інтереси якої порушені неправомірними діями, звертається за захистом до державного органу, що уповноважений здійснити відповідні заходи для відновлення порушеного права і зупинення правопорушення. В рамках юрисдикційного захисту виділяють також загальний та спеціальний порядок захисту порушених прав. За загальним правилом захист авторських прав здійснюється в судовому порядку. Основна маса цивільно-правових спорів з питань авторського права розглядається судами. Спеціальним порядком захисту авторських прав треба визнати адміністративний порядок їх захисту, він застосовується у вигляді винятку з загального правила в адміністративному порядку, тобто способом захисту є скарга у відповідний державний орган подана особою, права та законні інтереси якої порушені.
Неюрисдикційна форма захисту - передбачає дії юридичних і фізичних осіб із захисту своїх авторських прав на твір, які здійснюються ними самостійно без звертань в державні або інші компетентні органи. При цьому маються на увазі лише законні способи захисту, наприклад сповіщення порушника про існування авторських прав і пропозицію вирішити спір шляхом переговорів.
Вибір форми захисту прав (юрисдикційна чи не юрисдикційна) та конкретного способу захисту з урахуванням усіх обставин справи залежать як від змісту суб'єктивного права, що підлягає захисту, так і від ступеня небезпеки такого порушення.
2.2 Проблеми захисту авторських і суміжних прав
Ключові слова: інтелектуальна власність, авторське право, суміжні права, плагіат, цитування, службовий твір, інтервю.
Підвищення важливості інтелектуальної власності в усіх сферах суспільного життя (у вигляді компютерних програм, літературних, аудіовізуальних, фотографічних творів тощо) зумовлює необхідність захисту авторського права та суміжних прав субєктів цих прав. Слід відзначити, що чинне законодавство України дає можливість ефективного захисту авторського права та суміжних прав журналістів. Водночас кількість судових справ, кримінальних та справ про адміністративні правопорушення є незначною. Це зумовлено такими причинами: 1. Складністю виявлення порушень авторських прав. Основними можливими порушеннями авторського права та інших прав журналістів є плагіат, піратство, інші дії, що порушують особисті немайнові та майнові права субєктів авторського права і (або) суміжних прав. Основними обєктами авторського права журналістів є статті як різновид літературного твору. Авторське право дуже рідко реєструється, оскільки відповідно до ст. 11 Закону України «Про авторське право і суміжні права» (далі - Закон) установлюється презумпція авторства (за відсутності доказів іншого автором твору вважається особа, зазначена як автор на оригіналі або примірнику твору), первинним субєктом, якому належить авторське право, є автор твору. Ураховуючі викладене субєкт авторського права (журналіст або інша особа) самостійно повинен виявити порушення своїх прав, для чого необхідно здійснювати моніторинг всіх засобів масової інформації, в тому числі електронних. 2. Другою причиною є, на погляд автора, достатньо тривала процедура захисту в порівнянні з можливими результатами цих дій, про що буде викладено нижче. 3. Загальний рівень недовіри до судових і правоохоронних органів в Україні. Відповідно до чинного законодавства є такі форми захисту авторського права та суміжних прав журналістів: 1) притягнення порушника до адміністративної відповідальності. 2) притягнення до кримінальної відповідальності. 3) цивільно-правові способи захисту. Незаконне використання обєкта права інтелектуальної власності (літературного чи художнього твору, їх виконання, фонограми, передачі організації мовлення, компютерної програми, бази даних, наукового відкриття, винаходу, корисної моделі, промислового зразка, знака для товарів і послуг, топографії інтегральної мікросхеми, раціоналізаторської пропозиції, сорту рослин тощо), привласнення авторства на такий обєкт або інше умисне порушення прав на обєкт права інтелектуальної власності, що охороняється законом, - тягне за собою накладення штрафу від десяти до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян із конфіскацією незаконно виготовленої продукції та обладнання і матеріалів, які призначені для її виготовлення. До захисту авторських прав застосовуються такі ж форми захисту як і до інших цивільних прав та інтересів. А саме: юрисдикційні та неюрисдикційні. Переважною формою неюрисдикційного захисту є самозахист, що проявляється в активних чи пасивних діях особи для запобігання, чи припинення порушення власного субєктивного права.
Дана форма самозахисту у відносинах авторства на практиці трапляється в поодиноких випадках. І хоча є дещо малозначною, та все ж не може ігноруватися, бо стаття 55 Конституції України гарантує кожному невідоме право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи. Юрисдикційна форма - навпаки, є більш поширеною при розвязанні цивільно-правових конфліктів. Вона здійснюється судами та іншими органами державної влади. Наявність інституту юрисдикційного захисту відповідає міжнародним вимогам щодо захисту авторських прав: згідно із угодою TRIPS, країни-учасники WTO повинні створити уповноважений орган із розгляду порушень прав інтелектуальної власності. Інститут юрисдикційного захисту містить великий потенціал, здатний забезпечити врегулювання правовідносин у сфері інтелектуальної власності на достатньому рівні, а отже він має бути докладно дослідженим. Деякі матеріальні та процесуальні аспекти здійснення судового захисту. Найефективнішим юросдикційним засобом захисту авторського права є судовий захист, що здійснюється в Україні на загальних принципах судочинства. Судовий захист авторських та суміжних прав можуть здійснювати суди загальної юрисдикції у порядку цивільного чи кримінального провадження, адміністративні та господарські суди. В судовій практиці України по здійсненню захисту інтелектуальної власності на сьогодні сформувався цілісний комплекс рекомендацій та зауважень. Найсуттєвіші з них я пропоную розглянути в даній роботі. Вважаю за необхідне проаналізувати спочатку основні положення щодо розгляду справ судами загальної юрисдикції.
.3 Авторський договір і його значення
Відповідно до норм чинного законодавства використання охоронюваних авторським правом творів як на території Росії, так і в інших країнах, може здійснюватися тільки за згодою автора або його правонаступників (крім випадків, прямо зазначених у законі). Така згода дається у формі договору, який укладається між автором (правонаступником) з одного боку, і організацією, що передбачає використовувати створене ним твір, - з іншого сторони. При укладенні подібних договорів відбувається поступка певних авторських правомочностей від автора до інших осіб. Ці правомочності можуть розглядатися як товар особливого роду і є предметом договору. Однак відчуження авторських прав за даним договором не відбувається. Майнові права лише припиняються на певний термін в певних межах. При цьому слід мати на увазі, що якщо твір буде використовуватися на території Росії, то таке використання буде регулюватися нормами російського авторського права, особливістю якого є те, що поступка авторських прав завжди обмежена певним способом використання і певним терміном використання. У разі порушення майнових прав автор або інший володар виняткових прав вправі вимагати за своїм вибором від порушника замість відшкодування збитків виплати компенсації. Компенсація підлягає стягненню при доведеності факту правопорушення незалежно від наявності або відсутності збитків.
Порушення істотних умов авторського договору є порушенням авторського права, оскільки зазначені дії здійснюються за межами правомочностей, наданих автором. Примірники творів і фонограм, виготовлені та (або) поширені з порушенням істотних умов договору про передачу виняткових прав, є контрафактними. У Зокрема, якщо відтворення перевищує тираж, передбачений у договорі, то перевищення тиражу слід розглядати як порушення авторського права і суміжних прав. Автори та виконавці також у разі порушення їх особистих немайнових прав і або майнових прав також вправі вимагати від порушника замість компенсації відшкодування моральної шкоди. У цьому випадку правовласники звільняються від документального підтвердження розміру збитків. При цьому розмір компенсації не повинен залежати від ступеня вини порушника і суспільної значимості порушення. У даному випадку відповідальність наступає не за отримання неправомірних доходів, а за порушення виняткових прав, тому навіть безоплатне розповсюдження контрафактних примірників творів або фонограм тягне її наступ. Зазначена компенсація широко застосовується на практиці. Загалом, висновок авторського договору є дієвим і актуальним способом захисту свого права.
Особливої уваги в питаннях захисту інтелектуальної власності заслуговує інститут управління майновими правами на колективній основі як ефективний засіб реалізації таких прав. Авторські договори опосередковують суспільні відносини, які складаються в суспільстві з приводу створення і головним чином використання творів науки, літератури і мистецтва. Значення цих творів для духовного розвитку суспільства важко переоцінити. Результати духовної творчості мають для суспільства не менше значення ніж науково-технічні досягнення. Саме духовний світ людини, її світогляд, духовне бачення навколишнього середовища визначають напрями і зміст науково-технічної творчості. Духовно збагачена людина не буде створювати такі винаходи, корисні моделі, промислові зразки та інші досягнення науки і техніки, які б могли зашкодити суспільству, навколишньому середовищу тощо. Чинне законодавство про інтелектуальну власність передбачає норми, які забороняють створення таких винаходів, промислових зразків тощо, які можуть зашкодити суспільству чи навколишньому середовищу. Можна з упевненістю сказати, що якби Чорнобильську АЕС створювали люди більш духовно збагачені, вони не допустили тієї біди, що сталася.
Духовний внутрішній світ людини і суспільства в цілому зумовлює передусім рівень суспільної культури в широкому розумінні цього слова, в тому числі культури суспільного виробництва, а останній, як відомо, визначає рівень добробуту цього суспільства. Отже, духовний розвиток суспільства певною мірою впливає і зумовлює інші напрями його діяльності. Тому будь-яке суспільство на будь-якому етапі свого життя виявляє належну увагу духовному розвиткові, принаймні не меншу, ніж розвиткові матеріального виробництва. Зміст духовності того чи іншого суспільства визначається рівнем розвитку науки, літератури і мистецтва. Але ці безцінні у своєму значенні для суспільства людські творіння можуть збагачувати духовний світ суспільства лише за умови їх широкого розповсюдження, цілеспрямованого використання, емоційного впливу на людей. Тобто йдеться про різні форми і способи використання творів науки, літератури і мистецтва, причому масштаби такого використання можуть бути значно більшими, ніж при застосуванні науково-технічних досягнень. Книжки, наприклад, відомого автора часто видають мільйонними накладами. У наш час істотно зростає роль науки, літератури і мистецтва у розв'язанні корінних проблем прискорення соціально-економічного розвитку України.
Передусім постає завдання зміцнити матеріально-технічну базу науки, створити належні умови для плідної праці вчених, літераторів, художників та інших митців. Прискореному переходові до ринкової економіки може істотно сприяти література і мистецтво, які значною мірою визначають моральне здоров'я людини і суспільства в цілому. Чи не найголовнішим на даному етапі нашого соціального розвитку є завдання сприяти в різній формі і будь-яким способом широкій творчості в Україні. Саме тому Конституція України проголосила вільний розвиток особистості (ст. 23), громадянам гарантується свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості (ст. 54). Твори науки, літератури і мистецтва стають здобутком суспільства, широкої громадськості, коли вони широко тиражовані, тобто випущені у світ у формі і порядку, що визначаються чинним законодавством.
Видання, публічний показ, публічне виконання та інші способи відтворення творів науки, літератури і мистецтва здійснюють спеціалізовані організації та установи - видавництва, телебачення, радіомовлення, кіностудії, видовищні організації. Відносини між авторами та зазначеними організаціями оформляються авторським договором. Чинне законодавство про авторське право допускає можливість позадоговірного використання окремих творів, але лише у випадках, передбачених законом, і за одним винятком - воно безоплатне, тому зазначені відносини не оформляються договорами. У Законі України "Про авторське право і суміжні права" в ст. 32 зазначається: "Використання твору допускається виключно на основі авторського договору з автором або іншою особою, що має авторське право, за винятком випадків, зазначених у статтях 21-25 цього Закону". Авторський договір є найдосконалішою (принаймні нині) правовою формою, яка найбільшою мірою дає змогу авторові належним чином реалізувати свої права та інтереси. Він має можливість у договорі в найкращий спосіб захистити свої інтереси та права, включаючи до нього відповідні умови і застереження. Т
акі основні права автора, як право на публікацію чи інше обнародування, право на відтворення, право на розповсюдження та інші можуть бути реалізовані тільки через такий правовий інструмент, як договір. При цьому, звичайно, не береться до уваги незаконне використання твору в будь-який спосіб. Майнові права виникають для автора тільки в результаті використання твору, тобто тільки з договору на використання. У той же час авторський договір є не лише правовою формою реалізації авторських прав. Зазначений договір - один з оптимальних способів доведення твору до широкої аудиторії. Він є основним способом забезпечення суспільного споживання продукту духовної творчості, найважливіший етап руху наукового чи художнього твору від його творця до широкого споживача - читача, слухача, глядача. Зазначені функції авторського договору тісно пов'язані між собою і здійснення однієї з них на шкоду іншої у межах договірних відносин не допускається. Значно більше уваги авторським договорам приділяє Закон Російської Федерації "Про авторське право і суміжні права". В ньому є статті про передачу майнових прав, умови авторського договору, форму авторського договору, авторський договір замовлення і відповідальність за авторським договором.
Таким чином, як уже зазначалося, основною правовою формою використання творів науки, літератури і мистецтва є цивільно-правові договори, що дістали назву авторських договорів. Використання твору іншими особами можливе лише на підставі авторського договору. За авторським договором, автор зобов'язаний створити відповідно до договору і передати замовлений твір або передати готовий для використання твір, а користувач - використати або почати використання твору передбаченим договором способом в обумовленому обсязі, у визначений строк і виплатити авторові встановлену договором винагороду.
Авторські договори - це самостійна група договірних зобов'язань, які мають певні особливості. Передусім суб'єктами цих договорів, з одного боку, завжди є автор (співавтори) або його правонаступники, а з іншого - як правило, певна організація, що за родом своєї діяльності може використати твір, обумовленим у договорі способом. Правонаступниками можуть бути спадкоємці та інші особи, яким автор передав право використання твору. Це, зокрема, представники автора - батьки або піклувальники, якщо з будь-яких причин сам автор не може скористатися своїм правом на використання твору. Здатність до творчої діяльності не збігається з цивільно-правовою дієздатністю, нерідко авторами можуть бути неповнолітні або навіть малолітні. Якщо з боку автора виступають дві або більше осіб (співавтори, кілька спадкоємців або інших правонаступників), то для укладення договору потрібна згода усіх цих суб'єктів незалежно від того, яка частка авторської винагороди їм належить. Без такої згоди твір не може використовуватися. Зазначені особи можуть доручити ведення переговорів, підписання договору, а іноді й подальшу роботу з користувачем комусь одному з них. Проте, таке доручення має бути оформлене письмово, воно становить частину авторського договору.
Укладаючи авторський договір з кількома співавторами, слід з'ясувати характер співавторства - роздільний чи нероздільний. У першому випадку в договорі може бути зазначено авторство окремих співавторів. Проте в усіх випадках колективного твору укладається один авторський договір. В разі використання кількох колективних творів на кожний з них укладається окремий авторський договір. Так, із авторами слів пісні - один договір, із авторами музики - другий. У даному випадку це окремі види творів, а не співавторство. Автор може передати право на використання свого твору як на території України, так і за рубежем будь-яким громадянам і юридичним особам, у тому числі й іноземними. Як правило, контрагентами авторів (співавторів та їхніх правонаступників) виступають юридичні особи - державні, громадські, приватні та інші організації будь-яких форм власності, які можуть використовувати твір у той чи інший спосіб.
У деяких авторських договорах контрагентом автора можуть бути і громадяни, зокрема замовник у договорі художнього замовлення. Будь-який громадянин може укласти договір з художником, скульптором чи фотографом про створення твору на замовлення. Проте у видавничих, постановочних, сценарних та деяких інших авторських договорах контрагентами авторів виступають юридичні особи. Авторські договори з іноземними авторами та авторські договори громадян України з іноземними користувачами укладаються з участю Державного департаменту інтелектуальної власності. Особливістю авторських договорів є те, що об'єктами (предметами) їх виступають нематеріальні блага - твори науки, літератури і мистецтва. Вони стають об'єктом договору за однієї умови - вони виражені у такій об'єктивній формі, яка дає змогу відтворювати і розмножувати їх.
Об'єктом авторського договору можуть бути твори, уже створені на момент укладення договору, а також ті, які автор (співавтори) зобов'язується створити і передати для використання. Важливою творчою ознакою предмета договірних відносин є новизна твору, яка може виявлятися або в самому змісті твору і формі викладу нового змісту, або лише у формі викладу вже відомого змісту. Авторський договір має бути укладений у письмовій формі, якщо законодавством не передбачено інше (п. 1 ст. 33 Закону України "Про авторське право і суміжні права"). Письмова форма не обов'язкова для договорів про опублікування творів у періодичних виданнях та енциклопедичних словниках. Авторські договори бувають двох типів: а) авторський договір на передачу твору для використання; б) авторський ліцензійний договір.
За авторським договором на передачу твору для використання автор або правонаступник передає чи автор зобов'язується створити та у встановлений договором строк передати твір організації для використання обумовленим за договором способом, а організація зобов'язується здійснити або почати це використання у встановлений договором строк, а також сплатити авторові або його правонаступникові винагороду, крім випадків, зазначених у законі. За авторським ліцензійним договором, автор або його правонаступник надає організації право використати твір, у тому числі шляхом перекладу іншою мовою або переробки в обумовлених договором межах і на визначений строк.
Організація зобов'язується сплатити винагороду за надання цього права. Отже, законодавець чітко не розмежовує ці два типи договорів. Минула практика склалася таким чином, що за авторським ліцензійним договором автор надає організації право використати твір для перекладу іншою мовою або переробки одного виду твору на інший. Зокрема, за цим договором розповідний твір може бути перероблений на драматичний або сценарій і, навпаки, сценарій чи драматичний твір може бути перероблений на розповідний.
Перелік авторських договорів наведеними не вичерпується. Відповідно до загальновизнаного визначення авторського договору це така угода, за якою автор передає чи зобов'язаний передати у майбутньому твір для використання. Іншими словами, сутність авторського договору зводиться лише до передачі твору для використання. Проте, на нашу думку, весь цикл авторських договорів не обмежується лише використанням твору. Закон України "Про авторське право і суміжні права" передбачає ряд договорів, які за своїм змістом не можна віднести до ліцензійних. Серед вчених є й така думка, що авторські договори - це договори на передачу твору для використання, тобто ліцензійні договори. ЦК України взагалі таких договорів, як авторські, не визнає, він містить лише правила про ліцензійні договори, причому однакові для використання творів і об'єктів промислової власності.
Вищезазначений закон передбачає договори автора з роботодавцем про створення договору. У ст. 16 цього закону зазначається: "Виключне майнове право на службовий твір належить роботодавцю, якщо інше не передбачено трудовим договором (контрактом) та (або) цивільно-правовим договором між автором і роботодавцем". Тобто йдеться про автора, який працює за наймом, і на підставі спеціального договору має створити твір для роботодавця. Інакше цю норму зрозуміти не можна. Стаття 31 закону передбачає договір, який регулює передачу (відступлення) авторського права. Пункт 1 цієї статті містить такий припис: "Автор (чи інша особа, яка має авторське право) може передати свої майнові права, зазначені в ст. 15 цього Закону, будь-якій іншій особі повністю або частково.
Передача майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) оформляється авторським договором". У цій нормі йдеться не про передачу права на використання, а про передачу (відступлення) всього комплексу майнових прав автора. Нарешті, закон містить окремі статті про передачу іншим особам саме права на використання твору. Стаття 28 прямо підкреслює, що авторові належить і таке право: "Автору та іншій особі, яка має авторське право належить виключне право надавати іншим особам дозвіл на використання твору будь-яким одним або всіма відомими способами на підставі авторського договору".
Поряд із цією статтею дещо дивною видається ст. 29 Закону, в п. 1 якої зазначається: "Використання твору допускається виключно на основі авторського договору з автором або іншою особою, що має авторське право, за винятком випадків, зазначених у статтях 15-19 цього Закону". З наведених статей можна зробити висновок, що ліцензійний договір і договір про передачу права на використання твору - це різні договори, з чим важко погодитися. Але нас зараз цікавить інше - наведені чотири види договорів, які регулюють відносини автора з іншими особами саме на використання майнових прав на твір, хіба не є авторськими? Договір автора з роботодавцем про створення для нього твору безумовно авторський. Ліцензійні договори на використання твору також авторські.
Договір про передачу (відступлення) авторського права за своєю природою можливо і не авторський, проте він регулює настільки специфічні авторські відносини, що це дає підставу віднести його також до авторських. Закон України "Про авторське право і суміжні права" передбачає ще одну групу договорів, які також можна віднести до авторських внаслідок їх специфічності. Йдеться про договори на використання суміжних прав. Ці договори ще тільки почали формуватися, але вони передбачені зазначеним законом.
Виконавці, виробники фонограм та організації мовлення також мають виключні права, що їх можуть використовувати інші особи лише на підставі договору. Отже, всі зазначені договори становлять один тип договорів, які прийнято називати авторськими. Міністерства і відомства, які мали у своєму складі організації, що використовували твори, розробляли типові договори. В них передбачалися основні умови авторських договорів, від яких відступати не дозволялося, якщо вони погіршували права автора. Типові авторські договори мали нормативний характер, тобто вони були обов'язкові для сторін. Крім того, ці відомства розробляли зразкові договори для складання авторського договору.
Розділ 3. Захист авторських прав в мережі Інтернет
.1 Захист авторських прав в мережі Інтернет
Інтернет - всесвітня інформаційна система загального доступу, яка логічно пов'язана глобальним адресним простором та базується на Інтернет-протоколі, визначеному міжнародними стандартами. Однією з основних проблем, пов'язаних з розвитком глобальних комп'ютерних мереж є проблеми дотримання права інтелектуальної власності. Як заявляють окремі автори, «добра половина всіх авторських творів, доступних в мережі, опинилася там на незаконних підставах», тобто, саме з порушенням прав інтелектуальної власності. Численними є і недобросовісне ставлення до знаків, доменних імен. Так, у середині 90-х років, коли бум, пов'язаний з Мережею тільки починався, окремі особи недобросовісно зареєстрували значну кількість адресних найменувань (особливо в зонах com, kiev і подібних), що містять чужі назви фірм і товарних знаків, з метою подальшого продажу адрес власникам знаків. І сьогодні ці компанії, прийшовши на український ринок, змушені платити цим особам або судитися з ними. Внаслідок цих і подібних ним випадків порушуються ті чи інші права інтелектуальної власності, і, отже, вони потребують захисту. Однак знову ж таки, далеко не всі способи захисту прав інтелектуальної власності, передбачені цивільним кодексом та іншими нормативними актами, застосовні до порушень в мережі Мережа, що обумовлено великою специфічністю, як самих порушень, так і інформаційних процесів усередині Мережі.
Правовідносини (об'єкти і суб'єкти авторського права) у мережі Інтернет вельми різноманітні.
Перерахуємо хоча б деякі права суб'єктів (власників) прав:
Авторські права провайдерів на комп'ютерні програми і бази даних, що реалізують сам доступ до Інтернет або розміщення веб-сайтів на їх технічних платформах (серверах);
Авторські права виробників програмного забезпечення для цих серверів провайдерів;
Авторські права конкретних власників прав на об'єкти, розміщені на веб-сайтах: комп'ютерні програми, музику, статті, зображення, бази даних тощо, які дуже активно використовуються користувачами інтернету.
Твори в електронній формі, доступні в цифровій мережі, можуть бути сприйняті необмеженим колом користувачів в будь-який час за бажанням кожного з них. Твори, які мають відкритий доступ, будучи якось перетворені в цифрову форму і завантажені в Інтернет, стають легкою здобиччю для порушників авторських прав.
Інформація - відомості, подані у вигляді сигналів, знаків, звуків, рухомих або нерухомих зображень або іншим способом.
На початковому етапі розвитку Інтернету більшість його користувачів дотримувалося позиції про неможливість поширення діючих норм на правовідносини, що виникають в цифрових мережах. Як наслідок цього, почалася підготовка законопроектів, присвячених спеціальному регулювання правовідносин, що виникають в мережевому просторі, зокрема проект Закону про регулювання вітчизняної частини Інтернету. Однак більшість юристів на сьогоднішній день вважають, що чинне законодавство цілком в змозі адекватно регулювати хоча б деякі сфери взаємовідносин, що виникають у мережі.
Найбільш часто через Інтернет передаються, а в тому числі шляхом такої передачі порушуються авторські права, такі об'єкти прав: літературні, музичні та аудіовізуальні твори, комп'ютерні програми, а також твори образотворчого мистецтва, фотографії тощо. Серед причин такого масового незаконного відтворення примірників творів, що охороняються авторським правом можна виділити технічну простоту здійснення операції. З розвитком техніки, користувачеві Інтернет все менше часу потрібно для отримання на своєму комп'ютері тотожною копії твору, або такої, що практично не поступається оригіналу за якістю. До цих пір через Інтернет складно передавати лише відеозображення у зв'язку з великим розміром відеоінформації. Передача ж літературних і музичних творів здійснюється з швидкістю, яка набагато перевищує швидкість прочитання або прослуховування таких творів. Інша причина незаконного обігу творів полягає в елементарній відсутності привабливих варіантів легального отримання необхідних творів за наявності нелегальних. Очевидно, що окремі правовласники не в змозі відслідковувати поширення об'єктів, що охороняються, в цифрових мережах та їх використання при створенні продуктів мультимедіа.
Правовласники фактично позбавлені можливості захищати свої права в цифровому середовищі тими ж способами, що і при звичайному використанні охороняються авторським правом об'єктів. Однак існує явна зацікавленість не тільки практично всіх правовласників, але і більшості користувачів в знаходженні легальних способів вирішення виникаючих проблем. Існує ряд помилкових суджень щодо законності використання творів у мережі. Одна з них - розміщення творів на сайті за усним погодженням з автором. Відповідно до Закону про авторське право форма авторського договору, на підставі якого повинні бути передані майнові права, повинна бути письмовою. Звичайно, недотримання письмової форми договору не тягне його недійсність, а лише позбавляє сторони права посилатися на показання свідків.
Однак, у зв'язку з особливостями авторського договору (зокрема, необхідністю погодити в ньому не тільки майнові права, які передаються, але й термін, територію, можливість переуступки прав третім особам та ін), усна домовленість майже ніколи не тягне передачу авторських прав. Як наслідок використання твору стає незаконним і дає можливість автору або його правонаступнику подавати до суду. Також помилковим є твердження, що створення електронних бібліотек не порушує нічиїх прав. Відомо, що чинний Закон про авторське право робить певні пільги щодо використання творів бібліотеками, зокрема бібліотека має право без дозволу автора і без виплати йому гонорару здійснювати репрографічне відтворення, тобто репродукування, під яким розуміється відтворення шляхом фотокопіювання або за допомогою інших технічних засобів, інших, ніж видання. Проте дана норма аж ніяк не дозволяє ні оцифровувати (відтворювати) твір, ні розміщувати твір на сайті. Інформаційно-комунікаційні технології міняють життя суспільства всюди в світі. Інновації створюють нові ринки товарів і послуг.
Такі технології вносять революційні зміни в процеси праці, підвищують продуктивність у традиційних галузях і збільшують швидкість руху капіталу та обсяги його потоків. Проте зміни в економіці - лише одна сторона питання. Суспільства переживають глибокі зміни у сфері культури, формуючи засоби масової інформації, які, у свою чергу, формують суспільства, а також адаптуючись до лавиноподібного зростання інтернету. Швидкий розвиток нових інформаційно-комунікаційних технологій по всьому світу має і свою негативну сторону: створюються можливості для появи нових форм експлуатації, нових різновидів злочинної діяльності і навіть нових форм злочинності. Визначення поняття "злочин, пов'язаний з використанням комп'ютерів" або аналогічних йому, таких як "кіберзлочини", обговорювалося протягом останніх 30 років.
Вперше подібний термін був використаний в одній із доповідей Стенфордського дослідницького інституту, а потім, в злегка зміненому вигляді, він знову з'явився в документах 1979 і 1989 років. Ця класифікація широко вживалася в опублікованих пізніше статтях з кіберзлочинності: комп'ютер як суб'єкт злочину; комп'ютер як об'єкт злочину; або комп'ютер як інструмент (четвертий варіант, запропонований в 1973 році, - комп'ютер як символ - мабуть, вийшов з ужитку в 1980-х роках). Можливо, корисно по-іншому сформулювати цю концептуальну модель, розглядаючи злочини, пов'язані з використанням комп'ютерів, як заборонене законом та / або судовою практикою поведінку, яка
а) направлена власне на комп'ютерну сферу та комунікаційні технології;
б) включає використання цифрових технологій у процесі здійснення правопорушення; або
в) включає використання комп'ютера як інструменту в процесі здійснення інших злочинів, і, відповідно, комп'ютер виступає при цьому як джерело електронних процесуальних доказів.
У законах і договорах, у тому числі у прийнятій Радою Європи Конвенції з кіберзлочинів, дано визначення різних видів злочинів, пов'язаних з використанням комп'ютерів (таких, як злочини проти конфіденційності, цілісності та доступності комп'ютерних систем, правопорушення щодо контенту та правопорушення відносно інтелектуальної власності).
Графічні зображення, як об'єкти авторського права, які найбільш часто можуть бути розміщені в Інтернеті: малюнок, ескіз, картина, план, креслення, кінокадр, телекадрах, відеокадр, малюнок і так далі.
Треба зазначити, що в Інтернет з'являються і нові об'єкти авторського права, охорона яких за чинним законодавством, досить скрутна. Найважливіше питання - визначення правової природи основного компонента всесвітньої мережі - файлу HTML. Файл HTML втілює в собі відразу декілька об'єктів інтелектуальної власності. З точки зору внутрішньої структури - це комп'ютерна програма. Але з точки зору зовнішнього оформлення сторінка HTML може представляти собою літературний твір, твір художника, дизайнера і т.п. Жоден з існуючих способів охорони не враховує повною мірою специфіку HTML. Безперечно, виходом була б розробка особливого механізму охорони HTML сторінок і внесення відповідних змін до законодавства про інтелектуальну власність.
Незважаючи на відсутність спеціального регулювання, права автора сторінки HTML можуть бути в даний час захищені нормами авторського права. При бажанні, автор HTML файлу може зареєструвати свій HTML-файл у Державному підприємстві "Українське агентство з авторських і суміжних прав" (надалі - ДП УААСП) як комп'ютерну програму, тим самим, підтвердити своє авторство і пріоритет.
Більш складним є проблема використання так званих "Java applets" - програм, написаних мовою Ява (Джава), призначених для роботи в Інтернет. Якщо мова HTML досить примітивна, то мову "Java" повною мірою можна назвати повноцінною мовою програмування. Особливості функціонування програм, написаних мовою "Java" полягають у тому, що програма існує весь час як некомпільованний текст. При запуску через Інтернет програму, написану мовою "Java", користувач копіює на свій комп'ютер не тільки ту програму, яку він запускає, але і компонент, необхідний для компіляції і запуску виконуваної програми безпосередньо на комп'ютері користувача. Таким чином використовується відразу декілька програм, що охороняються авторським правом.
Купуючи звичайну програму, користувач не цікавиться, наскільки правомірно програміст використовував ту чи іншу мову програмування, і чи дотримані права автора компілятора, оскільки програма надходить в користувача у вигляді об'єктного коду. У випадку ж з програмами, написаними мовою "Java", і програма, і компілятор надходять користувачеві окремо один від одного, і компіляція програми для її запуску відбувається вже на комп'ютері користувача, причому компілятор - самостійна програма - залишається на комп'ютері користувача і може бути використане необмежену кількість разів з іншими програмами мовою Ява. Поки проблема використання компіляторів не стоїть гостро тільки з однієї причини - основний постачальник програмного забезпечення до Інтернет компанія "Майкрософт" надає своїм користувачам всі необхідні для роботи в Інтернет програми абсолютно безкоштовно. Проте ця ситуація може докорінно змінитися.
Основне питання проблеми захисту прав, порушених у Всесвітній Павутині, полягає не в тому, як кваліфікувати те чи інше правопорушення в Інтернет, а як довести факт його здійснення і залучити зловмисника до відповідальності. У цьому зв'язку можна виділити дві проблеми. Перша проблема - довести «КИМ ВЧИНЕНО», друга - «ЩО ВЧИНЕНО».
Завдання номер один - виявити правопорушника. Складність її вирішення багато в чому залежить від способу вчинення дій за допомогою Інтернет, які за законодавством можуть розглядатися як порушення чиїхось прав або законних інтересів.
Наступна проблема - збір доказів, достатніх для вирішення спору.
Забезпечувати безпеку авторських прав у глобальній Інтернету, і навіть здійснювати заходи відповідальності до осіб, їх які порушили, дуже важко, оскільки Інтернет - цей простір, яке має і що визнавала державних кордонів. Отже, регулювання правовідносин у ньому треба використовувати норми міжнародного права, які впорядкували б порядок розміщення у кіберпросторі різноманітних об'єктів авторського права, суміжних правий і інформації. Але важке не у самій виробленні і доведенні до всіх користувачів таких загальних норм, а перетворенні їх у життя, створенні механізму контролю над виконанням і механізму оперативного усунення порушень, адже головна мета у разі буде якнайшвидше відновлення порушених правий і законних інтересів потерпілої боку з допомогою правопорушника, Не тільки його наказание.
Сьогодні Інтернет може бути найзручнішим постачальником свіжої інформації з точки планети, зокрема і охоронюваних авторським правом зображень, текстів, творів літератури, музики, образотворчого мистецтва, кіно України й інших. Звідси дві найактуальніших проблеми.
Перша проблема. Розміщення матеріалів онлайні і надання до них відкритого доступу без дозволу правовласника. Багато хто вважає, що розміщення Мережі матеріалів відбувається безплатно, отож ніякого порушення прав немає. Ще й приплатити повинен автор користувачеві. Але саме автор не отримає ту прибуток, оскільки розраховував під час продажу твори через мережу, адже чимало вже скачали із Інтернету. Зазвичай, в багатьох власників авторських прав, найчастіше виникають труднощі, пов'язані з обгрунтуванням правової позиції з суді, тож збиранням доказів.
Відповідно догражданско-процессуальному законодавству Росії, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, куди посилається у спорі, тому важливою завданням правовласника є збір доказів факту порушення його прав з Інтернету. Специфіка порушень авторського права в онлайні, залежить від можливості порушника натисканням кількох клавіш усунути всі свідчення, що несанкціоноване використання твору можна говорити про.
Другої проблеми. Присвоєння авторства на розміщені Інтернеті твори, тобто плагіат. Багато інтернет-магазини - із задоволенням використовують фотографії й описи товарів, "запозичені" у конкурентів. Не можна думати, що це контент - "нічий", хтось усе це написав, сфотографував. Автор є у будь-якому разі. Останніми роками "піратство" набуло масового характеру. Електронні документи копіюються, часто модифікуються без згоди автора, іноді їх видають за власне творчество У зв'язку з цим як і раніше, що відсутність з сайту інформацію про автора (авторів) твори не від відповідальності за несанкціоноване використання цих творів, і навіть за плагіат.
У суді дуже складно довести обставини, що мають значення для об'єктивного розгляду справи, тому одну з найважливіших проблем - проблема докази самого факту порушення прав з Інтернету. Відповідно до ст. 103 Основ законодавства про нотаріат, дії нотаріуса зводяться тільки в працювати з речовими доказами й носять що відбувся характер. Попри це, можна взяти в основі відповідну норму Арбітражно-процесуального кодексу Російської Федерації і можу керуватися загальними принципами забезпечення доказів. У разі перелік коштів доведення не закритий, серед них вказуються інші документи і матеріалів, містять інформацію про значимих для справи обставин, зафіксовані у письмовій чи іншого формі.
Так за даними BSA (Business SoftwareAlliance - Асоціація виробників програмного забезпечення) у такий країні як США, де рівень захисту авторських прав найвищий світі, до 40% використання ліцензійного програмного забезпечення діє з порушенням авторських прав. Захист - надто гучне слово, щоб він могло виправдати себе у Інтернеті. Якщо ставитися до Глобальної Мережі як до своєрідному інформаційному бойовищу, то тут для здобуття права же не бути знищеним, треба застосовувати відповідних заходів. Найстрашніше для творів сайту інформаційної спрямованості - ценопосещаемость, тобто відсутність візитів на сайт (після чого слід зниження рейтингу, яке, зазвичай, закінчується закриттям сайту).
Автор чи правовласник, зацікавлені у захисту своїх авторських прав, повинні робити ряд захисних заходів для охорони свого твору. Так, правовласник для оповіщення своїх прав може використовувати знаком охорони авторського права (знак копірайту), трійка інформативних елементів: знака ©, найменування (імені) правовласника, року першого випуску. Але така знак несе суто декларативну функцію. Зазначимо, що інформаційні технології, застосовувані з Інтернету використовувати знак копірайту іншій якості. Як-от, реалізувати можливість накласти нею реальні захисні і інформативні функції з урахуванням легальної процедури електронного документування з допомогою технології електронно-цифровой підписи, які забезпечують юридичної чинності електронним документам. Це забезпечить високий рівень аутентифікації та ідентифікації таких документів. Для захисних функцій трьох елементів знака копірайту вочевидь не досить. Слово «копірайт» походить від злиття англійського дієслова tocopy (копіювати) щодо словаright (право). Для російських людей копірайт є правом, який регулює взаємини, пов'язані зі створенням та використанням творів літератури, науки, мистецтва; авторське право охороняється як і кримінальному, і у цивільному порядку. Значок копірайту закріплює найменування володаря авторського правничий та рік публікації твір, статті, нотатки і т.д.
.2 Правові проблеми захисту інформації в мережі Інтернет
Ключові слова: інформація, автор, мережа Інтернет, web-сайт, web-портал, порушення авторських прав.
Всесвітня інформаційна мережа Інтернет уже стала повсякденним засобом передачі інформації будь-якого характеру, доступним кожному. Останнім часом дедалі більшої популярності набуває інформування потенційних партнерів про діяльність підприємства за допомогою створення web-сайту, що підносить бізнес на якісно новий рівень. Захист інформації за всіх часів був важливою темою. З появою Інтернету, коли інформація стала доступною й оперативною, питання про її захист стало ще актуальнішим. Недосконалість правової бази в сфері захисту інтересів власників авторських і суміжних прав в нашій країні збільшує цю проблему. Не дивлячись на численні публікації та виступи на спеціалізованих конференціях, дана тема залишається недостатньо дослідженою.
Аналіз досліджень. Як відомо, способів захисту будь-якої інформації, у тому числі й у мережі Інтернет, існує декілька. Серед них важливе місце займають технічні і юридичні способи.мастерам, власникам сайтів зазвичай доводиться самим знаходити способи захистити авторські права, і найчастіше вони прибігають до технічних, ніж юридичних способів. Справа в тому, що єдиний 100% захист сторінки від перегляду HTML-коду - виключений сервер, тому що, якщо сторінка доступна хоча б для одного із браузерів, то у відвідувача завжди їсти можливість зберегти код цієї сторінки. Тому всі технічні способи захисту HTML-коду умовно можна поділити на два способи: шифрування HTML-коду й інші способи (відключення правої кнопки миші, заборона на збереження картинок за допомогою скриптів, приведення HTML-коду в стан важкий для сприйняття й т.д.).
При застосуванні програмно-технічного захисту можливі два варіанти розвитку подій:
Користувач виявиться «чайником» і, побачивши, що його звичайні дії (скопіювати картинку, текст і т.д.) не приводять до бажаних результатів, кине це заняття. У цьому випадку ваші авторські права не будуть порушені.
Користувач виявиться «просунутим», і, «попрацювавши» якийсь час із сайтом, що його зацікавив, він дістане потрібну для нього інформацію. У цьому випадку права будуть порушені.
Треба, так само врахувати ще один момент - будь-які спроби захистити технічними способами авторські права на сайт приводять до того, що цим ускладнюється життя звичайним, порядним користувачам, заради яких і створювався цей сайт, розміщалася інформація.
Але незважаючи на, здавалося б, достаток засобів технічного захисту сайтів, сам по собі БТМ-код ніяк не схильний до свого захисту Тому його захист є досить творчим процесом, комбінації як описаних вище способів, так і знаходження нових. При бажанні можна досягти непоганих по мірках фахівців результатів, які будуть навіть на них діяти психологічно чудово. Однак при цьому необхідно завжди усвідомлювати тому, що абсолютного захисту не існує.
Тепер же хочеться зупиниться на юридичних способах захисту інформації в Інтернет.
Варто помітити, що наш законодавець, на мою думку, пішов по завідомо невірному шляху. Не створивши фундаменту правого регулювання даної сфери, відносини в мережі Інтернет були віддані на відкуп спеціалізованим законам і підзаконним актам, присвяченим вузьким проблемам, а також звичаям. Оскільки в Україні право не є прецедентним, таке положення аж ніяк не можна назвати задовільним.
Тепер слід дослідити зміст основних нормативних актів в цій галузі в пошуках необхідних визначень та термінів. Зазначені поняття вищезгаданим Порядком визначаються в такий спосіб:сайт - сукупність програмних і апаратних засобів з унікальною адресою в мережі Інтернет разом з інформаційними ресурсами, що перебувають у розпорядженні певного субєкта й забезпечуючи доступ юридичних і фізичних осіб до цих інформаційних ресурсів і інші інформаційні послуги через мережу Інтернет;портал - web-сайт, організований як системне багаторівневе обєднання різних ресурсів і сервісів для забезпечення максимальної можливості доступу до інформації й послуг.
При цьому поняття «web-сторінка» на рівні підзаконних нормативно-правових актів не міститься. Таким чином, на законодавчому рівні чітко не встановлено, що web-сайти належать до компютерних програм.
До чого ж можуть привести такі прогалини в законодавчій термінології? Приведу найпростіший приклад.
Найчастіше можна почути фразу: «Він незаконно виклав на свій сайт контрафактну копію якогось твору». Начебто б все зрозуміло. Але не з правової точки зору. У юристів відразу ж виникає ряд питань. Питання перше. Ніде не визначене, що таке «сайт». Це IP-адреса, доменне імя, набір якихось файлів або якась сукупність названих елементів? До речі, ніде не визначено, що таке IP-адреса, доменне імя або файл. Питання друге. Припустимо, довели, що «викладання» - це окремий випадок відтворення на память ЕОМ. Але тут відразу ж виникає дивний ланцюжок. Якийсь громадянин - Інтернет-провайдер цього громадянина - хостінг-провайдер цього громадянина - відвідувач сайту цього громадянина. Де визначення? Їх немає! Так само як немає правил і ліміту відповідальності кожного із зазначених діючих осіб. Саме тому настільки ефективна «гра в дурника» деяких порушників, які намагаються пояснити судді, що вони знати не знають, куди це шлються якісь файли.
І третє питання. Твір у цифровій формі. Тут теж не все просто. Припустимо, довели, що файл у форматі jpeg - це та сама картина. А чи зможемо довести, що той же jpeg, але стиснутий в zip-архів це те ж саме? А якщо zip розділений на кілька сегментів? Додати сюди ще ньюс-групи й форуми - і вийде зовсім вже божевільний будинок.
Знову ж, начебто б все зрозуміло. Але хіба це десь відбито, десь це записано? Якби в Україні було прецедентне право, все було б набагато простіше. У даній ситуації хіба щось дає судді правову опору для винесення рішення, заснованого на справедливій оцінці того, що відбувається в мережі? Суддя поставлений у свідомо дурне положення. Або дослухатись доводів знаючих в Інтернеті (можливо, суддя й сам непогано собі уявляє, що це таке) і прийняти рішення, що не буде засноване на правових нормах, або написати рішення, що буде засноване тільки на писаному праві, але яке буде свідомо невірним. Тому необхідно в законодавчому порядку визначити такі базові поняття, як, власне, мережа Інтернет, доменне імя, директорія, файл, провайдер, хостинг-провайдер, власник доменного імені, сайт, статичне й динамічне представлення інформації, цифрова й аналогова форма представлення інформації, гіперпосилання, фрейм, трафік, клік, peer-to-peer, скачування, форум, ньюс-група та ін. Причому зробити це не в розрізнених підзаконних актах, важкодоступних для користувачів мережі, а в єдиному кодифікованому акті. Без цього всі спроби сформувати ефективний захист авторських прав у мережі Інтернет приречені на провал. Без цього щоразу у суді навіть у самій очевидній ситуації треба буде пояснювати судді, про що ми говоримо.
Так як же автору захистити сайт?
По-перше, необхідно попереджати потенційних порушників про наявність авторських прав і правові наслідки їх порушення, наприклад, розмістити текст: «Усі права на матеріали, розміщені на порталі, охороняються відповідно до законодавства. При цитуванні та використанні будь-яких матеріалів посилання обовязкове».
По-друге, захистити оригінальне оформлення окремих сторінок сайту патентом на промисловий зразок, зареєструвати в державному Реєстрі авторське право на оригінальну текстову частину сайта, базу даних, компютерну програму, адже web-сайт є поєднанням трьох обєктів інтелектуальної власності: компютерної програми, бази даних і промислового зразка. За авторсько-правовою системою охорони об єктів авторських прав, захист авторам та іншим субєктам авторського права надається лише проти будь-якого свідомого несанкціонованого використання іншою особою охоронюваного обєкту. Тому факт позадоговірного порушення авторських прав вважається встановленим лише у разі доведення автором чи іншою особою, якій належить авторське право, відомостей про копіювання або запозичення іншою особою істотних рис або цілого твору, що був раніше введений автором у цивільний обіг. В Україні (як і в усьому світі) використовується презумпція авторства. Формально у нас авторам web-сайту не потрібна реєстрація авторства, це право автора, а не визначений законом обовязок.
На практиці ж їм часто радять одержувати авторське свідоцтво на програмний компонент web-сайту. У суперечливій ситуації' це може послужити додатковим свідченням авторства. За патентно-правовою системою охорони захист прав інтелектуальної власності надається проти будь-якого несанкціонованого використання іншою особою обєкта права інтелектуальної власності, зокрема промислового зразка, незалежно від того, чи був цей охоронюваний зразок свідомо використаний іншою особою або ці обєкти були створені іншою особою в результаті її власної творчої діяльності, але вже після публікації відомостей про видачу відповідного патенту про їх охорону. Тому будь-яке несанкціоноване використання прав інтелектуальної власності на зазначені обєкти іншими особами є встановленим фактом позадоговірного порушення патентних прав, яке відповідно до закону не треба доводити під час розгляду справи.
Існує й досить проста і ефективну систему виявлення протиправних сайтів. У Інтернеті є такого поняття, як "логи". Це протоколи роботи комп'ютерних мереж, у яких вказані интернет-адреса комп'ютерів, які пов'язувалися через Інтернет. По цим комп'ютерним адресами можна визначити і адреси фізичні, бо ті зареєстровані за якимись ліцензовані оператори. Вони мають ставлення до правоохоронних органів, але з допомогою провайдер може "висмикнути" потрібну для правоохоронних органів інформацію. Це як у телебаченні, де за закону що вийшов ефір сюжет у разі судового позову треба в архіві рік. У Інтернеті ж, щоб вивести на чисту воду злочинців, досить скористатися "логами".
Але вони потрібні тільки тоді ми, коли необхідно в суді довести, що за той чи інший сайт здійснювалася злочинну діяльність. Внутрішнє законодавство кожної країни передбачає різні види покарань поширення тій чи іншій інформації. Законним і єдиним можливим виходом із ситуації, вважають у російських спецслужбах, міг стати прийняття єдиного всім країн закон про Інтернеті. Два роки тому міжнародній нараді була спроба прийняти конвенцію прокиберполиции, яка регулювала все відносини у віртуальним простором.
Будапештська конференція, за задумом її організаторів, мала довести, що у тлі бурхливо що розвивається кіберпростору потрібно об'єднати зусилля всіх країн із наведення елементарного порядку в Всесвітньої павутинні і запровадженню єдиних "правилами гри" у ній. Вона розглядає питання координації зусиль правоохоронних органів боротьби вкиберпространстве.
Авторське право передбачає захист майнових і немайнових прав автора. Причому немайнові права, саме декларація про авторство, з ім'ям, відкликання, на оприлюднення і захист репутації, дозволяють безпосередньо задовольнити моральні інтереси автори і немає прямий за економічну вигоду. Майнові права (копірайт) захищають виняткові права автора на твір - його інтелектуальну власність. Автор завжди зацікавлений у тому, що його твір Герасимчука джерелом доходів третіх осіб, або об'єктом плагіату. Але надмірне обмеження доступу до авторським творам, зокрема обмеження економічного характеру, гальмує людський розвиток, стримує економічного розвитку країни, що не у сфері держави й самого автора.
Є думка, що у Інтернеті неможливо забезпечити правовий захист авторських прав через брак обмежень на вільне копіювання і труднощі ведення контролю над копіюванням та використанням творів. Вочевидь, що засоби захисту авторського права з Інтернету нічим не відрізняється від традиційних засобів захисту. Сутність порушень авторського права з Інтернету така сама, і захист його від порушень здійснюється тими самими способами, передбаченими національним законодавством, зокрема через суд знову у межах громадянського, адміністративного або порушення кримінальної розгляду. Різниця тільки у цьому, що простота копіювання і нематеріальна сутність об'єктів авторського права з Інтернету Демшевського не дозволяє як і просто покінчити з проблемою забезпечення доказів порушень авторського права. Тягар захисту авторських прав лежить, зазвичай, на автора чи правообладателем авторських прав, і вони, як поміщати твір до Інтернету, повинні апріорно робити деякі додаткові дії з захисту своїх авторських прав. Виявлене конкретне порушення авторських прав передбачає конкретні дії чи правовласника захисту, навіщо, у принципі, досить чинного законодавства Російської Федерації. Природно, деякі дії з захисту авторських прав при порушеннях, що з використанням Інтернету, набагато складніше.
Хоча пріоритет в авторське право менш важливий, тим щонайменше однієї з найбільш головних проблем захисту авторських прав є легальної процедури, визнаною всіма суб'єктами права, які забезпечують можливість зафіксувати з прив'язкою дохост-серверу факт розміщення електронних документів з авторськими матеріалами, час їхнього розміщення й інші реквізити, і навіть які забезпечують цілісність таких документів і майже захисту від несанкціонованого зміни, що дозволило б проводити аутентификацию (аутентификация документа - перевірка реквізитів документа, цілісності, справжності документові та її електронно-цифровой підписи.) й ідентифікації (ідентифікація документа - визначення адресної інформації джерела автором документа, фактів відправки, підстав і часу відправки документа) таких документів і майже вирішило би проблема забезпечення доказів у захист авторських прав у мережі "Інтернет".
Російська судова практика у справах захисту права інтелектуальної власності у мережі Інтернет майже відразу ж почала однією з найбільш що з проблемами і протиріччями. Причин труднощі й заплутаності досить багато: юридична складність самої інституції "інтелектуальну власність", відсутність окремого правовим регулюванням Інтернету, невідповідність та недосконалість нормативної бази галузі охорони авторських прав, відсутність спеціальної кваліфікації суддів у справах захисту права інтелектуальної власності у мережі Інтернет. Усе це визначає сьогоднішню неоднозначність і часто слабке судове квалифицированих сформованих суперечок у цій сфері.
З огляду на первинності поширення Інтернету у країнах, проблеми правовим регулюванням Мережі виявлено там раніше й набагато швидше ніж в нас сформувалася судова практика. Але з те, що досі у тих-таки Сполучені Штати і великих європейських державах залишилися неврегульованими багато запитань національного і журналіста міжнародного рівня, правове регулювання Інтернету, як технології недержавного позанаціонального, точніше загальносвітового характеру, вимагає її подальшого розвитку. Хоча нині міжнародна судова практика налічує десятки сотень судових прецедентів, зі своїми аналізом і виявленням загальних тенденцій, які потім закладено у основу проектів майбутніх законів.
У Російській Федерації нині відомо трохи більше десяти судових прецедентів, що з використанням Інтернету. Майже всі суперечки зосереджені навколо інституту інтелектуальної власності, що цілком логічно: зміст в усій мережі Інтернет складається з різноманітних інформаційних джерел, містять об'єкти авторського права: програм для ЕОМ, баз даних, апаратно-програмного забезпечення інформаційних ресурсів, систем адресації і передачі. Дані перелічені об'єкти мають пряме чи непрямий стосунок до інституту інтелектуальної власності і з надзвичайно уразливі з відкритості доступу основної маси ресурсів, свободи копіювання І що дуже важливо, наявності значної економічної цінності. Повторю, що технологія Інтернету за своєю сутністю виявилася максимально незахищеною від не правового використання.
Майже остаточно 1999 року судові прецеденти до були відсутні взагалі. Це дуже природно: активне використання мережі Інтернет на Росії почалося лише трохи більше семи-восьми років тому я. У результаті російська частина Інтернету відстала і відстає у розвитку від створення низки іноземних сегментів. Не особливо сприяє подальшого розвитку публічних інформаційно-технологічних відносин також нинішня становище нашої економіки. Нині, попри досить успішне приживлення технологій мережі до, не можна говорити про повний застосуванні можливостей Інтернету, подібно високорозвиненим країнам.
Проте намічаються і позитивні тенденції. Держава помалу починає брати до уваги правове врегулювання Інтернету. Невипадково нещодавно у засобах масової інформації було винесено широкого кола осіб проекти. Постановлений Уряди РФ "Про порядок виділення, тож використання доменних імен із російському сегменті Інтернету" і "Про реєстрації мережевих ЗМІ".
грудня 1999 р. під час робочої зустрічі голову уряду Росії Володимира Путіна з представниками російського Интернет-сообщества міністр зв'язку й інформатизації Леонід Рейман повідомив плани свого відомства з усунення РосНИИРОС від керівництва адресним простором зони RU і передачу його функцій новостворюваної структурі - "оператору Регистратури доменних імен".
Документ це «мережним» нормативним правовим актом Російської виконавчої і натомість з'являються перших у РФ судових прецедентів.
Також дещо незалежних груп фахівців розпочали проектуванням закону про розвиток мережі Інтернет на Російської Федерації. Безумовно, до цього підштовхує і формирующаяся судова практика, яка, знову ж повторюю, через свою неоднозначності вимагає додаткових уточнень і давно потребує спеціалізованої нормативно-правову базу.
Майже всі російські справи, пов'язані із захистом об'єктів інтелектуальної власності у мережі Інтернет, розглядалися у структурі арбітражних судів, інші ж - відповідно, до судів загальної юрисдикції. Матеріальні ресурси буде вкладено на більш перспективний напрям - цю то можна вирішувати на технологічних принципах роботи мережі "Інтернет", автоматизуючи процедури захисту авторських документів і майже забезпечення доказів. У технічному і технологічному плані то цієї проблеми вирішена з урахуванням використання електронно-цифрового підписи, які забезпечують аутентификацию й ідентифікації електронного документа. Аби вирішити цієї проблеми в плані прийнято федеральний закон "Проелектронно-цифровой підписи", і відповідні державного стандарту на процедуру застосування електронного документування з допомогою електронно-цифровой підписи на вигляді узвичаєного сертифікованого програмного докладання та її запровадження у державний і ділової оборот.
Проблема захисту авторського права в Інтернеті виникла ще й тому, що попри всі міжнародні конвенції та внутрішні законодавства держав, глобальна мережа має екстериторіальний характер, тобто доступ до неї з будь-якої країни світу не залежить від виконання урядом цієї країни правил міжнародних договорів.
Цікавим фактом є те, що друкований твір, який було вперше опубліковано у країні, яка не має з Україною двосторонньої угоди про охорону авторських прав, в Україні охоронятися не буде. Але якщо це не твір, розміщений в Інтернеті! Навіть якщо твір було розміщено в Інтернеті у такій країні, і навіть якщо в цій країні така дія не вважається опублікуванням, він все одно в ту ж мить став доступним в Україні через Інтернет, а значить опублікованим, а також одним з тих творів, що знаходяться в обєктивній формі на території України і, відповідно, охороняються згідно її законодавства.
Проте це лише написано в Законі. На практиці це допомагає мало. На жаль, у вітчизняному законодавстві поки що відсутні такі нормативно-правові акти, які б дійсно допомагали і чітко регулювали діяльність в Інтернеті.
Ключова проблема боротьби з порушеннями авторського права в Інтернеті полягає в масовості самих порушників. Коли порушників авторських прав на якийсь розміщений в Інтернеті твір є багато, і всі вони проживають в різних країнах, то навіть якщо справу проти кожного з них субєкт авторських прав на твір виграв в суді чи арбітражі одної країни, то виконати це рішення в багатьох інших країнах є вкрай складним завданням. Таким чином, судове чи арбітражне рішення, винесене в одній країні, не є простим, швидким, ефективним і економічно доцільним засобом захисту авторських прав на розміщені в Інтернеті твори в інших країнах.
Основне питання проблеми захисту прав, порушених у Всесвітній Павутині, полягає не в тому, як кваліфікувати те чи інше правопорушення в Інтернет, а як довести факт його здійснення і залучити зловмисника до відповідальності. У цьому зв'язку можна виділити дві проблеми. Перша проблема - довести «КИМ ВЧИНЕНО», друга - «ЩО ВЧИНЕНО».
Наступна проблема - збір доказів, достатніх для вирішення спору.
3.3 Порушення авторських прав в мережі Інтернет
Для захисту прав авторів була введена процедура «повідомлення-видалення», згідно з якою обмеження відповідальності не діє для посередників у передачі даних, якщо після сповіщення про порушення авторських прав вони видалять або заблокують доступ до таких матеріалів. Так, якщо користувач Youtube розмістить на ньому відео, авторське право на яке належить третій особі, він не несе відповідальності за порушення авторських прав. Відповідальність несе користувач, що розмістив відео. Але якщо правовласник звернеться до Youtube c сповіщенням про порушення його прав, останній зобов'язаний видалити матеріал, інакше буде нести відповідальність за порушення авторських прав. Одним з додаткових умов для обмеження відповідальності постачальника послуг є його необізнаність про те, що розміщена інформація порушує авторські права третіх осіб і він не отримує безпосередній матеріальної вигоди від дій, що порушують чужі авторські права. Таким чином, був створений саморегулюючий правовий механізм, що формує баланс у вигляді розвитку нових інформаційних послуг між інтересами суспільства та суб'єктами авторського права.
Однак зловживанням в даному випадку могло б стати необґрунтоване звернення до онлайн-ресурсу з вимогою видалити контент, що нібито порушує права заявника. Для попередження подібних ситуацій були введені правила, що по-перше, зобов'язують скаржника у своєму зверненні підтверджувати під страхом покарання за лжесвідчення, що він діє з сумлінних спонукань, а інформація відповідає дійсності, по-друге, запроваджено відповідальність за недостовірну інформацію. Так, особа, яка навмисно спотворює факти, відповідає за будь-які збитки, включаючи гонорари адвокатам, понесені особою у зв'язку з видаленням матеріалів, що нібито порушують авторські права третіх осіб.
У 2007 році американська медіа компанія Viacom подала позов до Youtube з вимогою відшкодувати більше одного мільярда доларів збитків, понесених внаслідок того, що Youtube дозволяє користувачам завантажувати на свій сервіс відео без згоди позивача. Viacom стверджувала, що понад 150 тисяч відео з її програмами були завантажені на Youtube і переглянуті користувачами більше 1,5 мільярда разів. У 2010 році суд відхилив позов Viacom на тій підставі, що спільного знання про факт завантаження несанкціонованого контенту недостатньо для залучення останнього до відповідальності. Також, на думку суду, не можна змусити Youtube перевіряти всі файли відео на предмет дотримання авторських прав, так як це суперечить духу DMCA. На даний момент рішення розглядається апеляційним судом.
Важко переоцінити значення Інтернету та тих широких можливостей, які людство отримало з його появою. На жаль, поряд зі значними перевагами і прогресивністю сучасних цифрових мереж, юристи все частіше вимушені говорити і про недоліки, адже вони поставили під загрозу основу авторсько-правової доктрини, практично унеможливили контроль за використанням творів, а також значно ускладнили отримання авторської винагороди. На сьогодні не існує відпрацьованого механізму захисту авторських прав у мережі Інтернет, врегульованого на законодавчому рівні, адже українське законодавство досі не містить норм, які б відображали специфіку в цій сфері, що призводить до ще більшого загострення проблеми. Можливі порушення авторських права Згідно з чинним законодавством матеріали, оприлюднені в мережі Інтернет, є обєктом авторського права і, відповідно, охороняються законом. Так, якщо стаття, розміщена в Інтернеті, є обєктом авторського права, то власне її «розміщення» буде «оприлюдненням», адже робить статтю чи твір загальнодоступним, а копія, отримана з Інтернету, стає екземпляром твору в момент запису в память компютера.
Проблеми, породжувані інформаційними та комунікаційними технологіями, є власне новим обличчям споконвічних проблем. Статтею 50 Закону України «Про авторське право і суміжні права» (далі - Закон) передбачено випадки, що дають підстави для судового захисту. Це перш за все: - вчинення будь-якою особою дій, які порушують особисті немайнові права субєктів авторського права і суміжних прав; - піратство (опублікування, відтворення, ввезення на митну територію України, вивезення з митної території України і розповсюдження контрафактних примірників творів (у тому числі компютерних програм і баз даних), фонограм, відеограм і програм організацій мовлення); - плагіат; - вчинення дій, що створюють загрозу порушення авторського права і суміжних прав; - будь-які дії для свідомого обходу технічних засобів захисту авторського права і суміжних прав, зокрема виготовлення, розповсюдження, ввезення з метою розповсюдження і застосування засобів для такого обходу; - підроблення, зміна чи вилучення інформації, зокрема в електронній формі, про управління правами без дозволу субєктів авторського права чи особи, яка здійснює таке управління; - розповсюдження, ввезення на митну територію України з метою розповсюдження, публічне сповіщення обєктів авторського права і суміжних прав, з яких без дозволу автора вилучена чи змінена інформація про управління правами, зокрема в електронній формі.
Технічні засоби в Інтернеті особлива специфіка, адже це екстериторіальна мережа, яка робить можливим безконтрольний експорт і імпорт інтелектуальної власності. Так, твір, який не має спеціального захисту, відразу після розміщення в Інтернеті стає легкою здобиччю для кожного, хто бажає його відтворити, скопіювати, скомпілювати тощо. Проконтролювати ситуацію за таких умов дуже важко, а тому доцільно використовувати технічні засоби захисту творів, маркетингові прийоми та навіть вдаватися до хитрощів. Технічними засобами захисту, згідно з законом, є технічні пристрої та розробки, призначені для створення технологічної перешкоди порушенню авторського права або суміжних прав при сприйнятті чи копіюванні захищених (закодованих) записів у фонограмах (відеограмах) і передачах організацій мовлення чи для контролю доступу до використання обєктів авторського права і суміжних прав.
. Саморуйнування електронного документа при несанкціонованому копіюванні. До цього виду технічних засобів захисту творів належать так звані водяні мітки - вкраплення програмного коду, що дають можливість частково порушити цілісність обєкта.
. Криптографічні конверти. Це програмне забезпечення, яке зашифровує твори так, що доступ до них може бути отриманий лише із застосуванням належного ключа до шифру.
. Твори з обмеженою функціональністю, коли автор подає лише частину інформації, приміром, зміст книги чи деякі її розділи. Цей метод широко використовується для передплати інтернет-видань.
. Створення спеціалізованого архіву для обєктів інтелектуальної власності, представлених в електронному форматі. Такі депозитарії надають можливість авторові підтвердити факт і час публікації в разі виникнення суперечки, зокрема й у суді, але, на жаль, майже не застосовуються в нашій державі. Сучасні криптографічні засоби фіксують цілісність документа, його авторську приналежність і час реєстрації. Розміщення та збереження копій авторських матеріалів виконується на незмінному носії (CD-ROM диску) з фіксацією часу, місця й умов його виготовлення, а прийняття у 2003 році Закону України Про електронний цифровий підпис дає змогу реєструвати авторські твори безпосередньо в компютерній мережі.
. Використання кодових слів. У своїх текстах автори навмисно використовують рідкісні й екзотичні слова, за якими потім за допомогою пошукових систем відстежують використання власного твору. Проте метод використання кодових слів видається не дуже ефективним. Цивільно-правовий захист Все зазначене вірно, коли про захист своїх законних прав особа попіклується заздалегідь, але, як правило, питання про захист авторського права постає в момент вже вчиненого порушення. Тож існує цілий ряд способів цивільно-правового захисту. Особи, авторські та суміжні права яких порушені, можуть:
вимагати від порушника визнання та поновлення своїх прав;
звертатися до суду з позовом про поновлення порушених прав та припинення дій, що порушують авторське право або суміжні права чи створюють загрозу їх порушення;
подавати позови про відшкодування моральної шкоди;
подавати позови про відшкодування збитків, включаючи упущену вигоду, або стягнення доходу, отриманого порушником внаслідок порушення ним авторського права і (або) суміжних прав, або виплату компенсацій;
вимагати припинення підготовчих дій до порушення авторського права;
вимагати, в тому числі у судовому порядку, публікації в засобах масової інформації даних про допущені порушення авторського права і (або) суміжних прав та судові рішення щодо цих порушень;
вимагати від осіб, які порушують авторське право і (або) суміжні права позивача, надання інформації про третіх осіб, задіяних у виробництві та розповсюдженні контрафактних примірників творів і обєктів суміжних прав;
вимагати прийняття інших передбачених законодавством заходів, повязаних із захистом авторського права та суміжних прав.
Суд має право постановити рішення чи ухвалу про:
відшкодування збитків та моральної (немайнової) шкоди, завданої порушенням, з визначенням розміру відшкодування;
стягнення з порушника авторського права і (або) суміжних прав доходу, отриманого внаслідок порушення;
виплату компенсації, що визначається судом, у розмірі від 10 до 50000 мінімальних заробітних плат, замість відшкодування збитків або стягнення доходу;
заборону опублікування творів, припинення їх розповсюдження, вилучення (конфіскацію) контрафактних примірників, публікацію у пресі інформації про допущене порушення тощо, якщо у ході судового розгляду буде доведено факт порушення авторського права і суміжних прав або факт наявності дій, що створюють загрозу порушення цих прав. Необхідність адаптації законодавства, що стосується судової практики захисту авторського права і суміжних прав у мережі Інтернет, то вона нечисленна.
Переважна більшість суперечок зосереджена довкола інституту інтелектуальної власності, адже вся мережа цілковито складається з різноманітних інформаційних джерел, які містять обєкти авторського права. Режим відкритого доступу дає змогу оперативно розпоряджатися всіма отриманими в такий спосіб обєктами авторського права, передусім, літературними та журналістськими творами. Негативну роль у процесі судового захисту відіграє перш за все той факт, що використання авторського матеріалу в мережі Інтернет відбувається майже миттєво та/або кількома сайтами одночасно. У ході підготовки до судового процесу застосовується серія доказів.
Згідно зі ст.57 Цивільного процесуального кодексу України «доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи». Такими даними можуть виступати публікації спірних обєктів виключних прав на матеріальних носіях, нотаріальне засвідчення дати створення твору, дані пошукових інтернет-систем, інтернет-провайдерів, хостінг-провайдерів тощо. Вагому доказову базу, звичайно, дуже непросто зібрати. Справи розглядають у судах загальної юрисдикції, де серед кримінальних, цивільних, адміністративних та інших справ позови про порушення авторського права посідають останнє місце, та й у вітчизняному сегменті Інтернету за таке порушення карають дуже рідко.
Представники вітчизняної Феміди, зазвичай, не мають належної наукової та законодавчої літератури, щоб ознайомитися з найважливішими поняттями авторського права, особливостями його захисту в мережі Інтернет та осмислити їх. Така ситуація призводить до неправильного вирішення судових справ, оскільки кожна сторона захищає суто свої інтереси та наводить досить субєктивні аргументи на свій захист. Для вирішення проблеми необхідно встановити розумний баланс між нормативно-правовою базою та інструментами саморегуляції в мережі. Практика цивілізованих країн демонструє, що механізми самоконтролю є достатньо дієвими та викликають довіру до тих, хто їх створює (наприклад, британська система саморегулювання Інтернету інтернет-вотч).
Можна констатувати, що нормативно-правова база суттєво відстає від суспільних відносин, що призводить до неврегульованості даної сфери нормами законів, застосування здебільшого корпоративних норм або й відсутності будь-якого регулювання. Тому на даному етапі перед фахівцями і законодавцями постає завдання адаптувати нормативно-правову базу для забезпечення правового регулювання і захисту виключних прав у мережі Інтернет. Крім того, необхідне оновлення механізмів реалізації виключних прав та підвищення підготовки суддів у сфері інформаційних технологій. Розвиваючись надзвичайно швидкими темпами, Інтернет змінює звичні нам соціально-економічні парадигми. І сучасне право не є виключенням. На жаль, право сьогодення, базуючись на реаліях світу, яким він був до того, як цифрова революція стала реальністю, в більшості випадків виявляється нездатним адекватно реагувати на зміни у суспільних відносинах, викликані появою інформаційних технологій. Мине багато років, доки право наздожене сучасну технологію, якщо це взагалі коли-небудь трапиться. Але ті, хто має справу з інформаційними технологіями сьогодні, не можуть чекати. Їм потрібно вже тепер знати юридичні умови та наслідки своєї діяльності в Інтернеті. Для них є проблемою передбачити, як питання, що виникають та ще виникатимуть у процесі функціонування Інтернету, будуть вирішені при застосуванні сучасного права.
Всі ці питання можуть бути поділені на наступні групи:
) Право на інформацію в електронному вигляді. До цієї групи можна віднести такі питання: Хто є власником інформації, яка передається в електронному вигляді? Які права він має при використанні та для контролю за використанням цієї інформації? Які права мають користувачі інформації, яка їм не належить?
) Інформаційна безпека. До цієї категорії належать наступні питання: Як абонентам електронного звязку забезпечити автентичність та цілісність своїх послань? Як сторони мають підписувати документи в електронному вигляді? Як забезпечити конфіденційність таких документів?
) Електронні угоди. Це питання, що стосуються так званої електронної комерції: Як сторони можуть укласти юридично дійсні угоди в електронному вигляді? Які норми регулюють укладання та виконання таких угод? Хто має юрисдикцію щодо спорів, які виникають з приводу цих угод?
) Зміст інформації. До цієї групи питань відносять такі: Як право регулює зміст інформації, що передасться електронним шляхом? Як закони щодо свободи слова, реклами та обмежень на експорт застосовуються до змісту цієї інформації?
) Поведінка користувачів Інтернету. Ці питання переважно повязані з так званими компютерними злочинами (несанкціонований доступ, порушення норм суспільної моралі, тощо) та оподаткуванням комерційної діяльності в Інтернеті.
Вищенаведеними питаннями перелік правових проблем, що виникають внаслідок функціонування інформаційних технологій, далеко не обмежується, і з часом їх стає все більше.
Головна проблема при їх вирішенні полягає в тому, що право в сучасному його вигляді має справу з матеріальними обєктами. Ми звикли до того, що щось матеріальне продається та купується, а інформація розповсюджується за допомогою паперу, магнітної плівки або лазерних дисків. Комерційна діяльність також здійснюється за допомогою матеріального обєкту, яким є папір. Контракти, замовлення, рахунки, чеки, підтвердження - все це традиційно втілюється в папері, матеріалі, який знають і якому довіряють. В багатьох мовах світу само слово папір є синонімом слова документ. В одних випадках папір відповідає юридичним вимогам (як, наприклад, вимозі того, щоб контракт було укладено в письмовій формі). В інших випадках він відповідає діловій практиці, що склалась (зручність, наприклад, завжди мати документи в письмовій формі для подальшого звернення до них у разі потреби). В решті випадків, люди просто відчувають себе більш комфортно, коли мають аркуш паперу перед очима.
Але в електронному світі паперу не існує. Тому для того, щоб можливості інформаційних технологій проявили себе в повній мірі, звичні нам поняття та моделі поведінки повинні змінюватися. Більше того, коли інформація існує тільки в цифровій формі, виникають нові проблеми. Звичайною справою, наприклад, є копіювання документів. Але можливість внесення змін до документів, які існують виключно в електронному вигляді, таким чином, що факт внесення змін часто встановити неможливо, надає широкі можливості для шахрайства та інших зловживань. Сучасне право має також територіальний характер. Тобто, воно обмежене у застосуванні тільки щодо осіб та відносин між ними в рамках території держави або її певної складової частини. Але Інтернет не знає кордонів. Повідомлення, надіслане електронною поштою, наприклад, з одного компютера, що знаходиться в Києві, до іншого, теж в Києві, може пройти через сервери, розташовані в кількох країнах.
Таким чином, коли зникають папір та інші матеріальні носії інформації, а державні кордони більше не є перешкодою, неодмінно змінюються традиційні правові поняття та концепції, що вироблялися віками. І це вже відбувається. Але цей процес дуже повільний і часто вимагає зміни поглядів на нього тих, від кого залежить його хід. Право завжди не встигає за технологією. Тому його завданням є адаптація до нових реалій, перегляд старих положень, що розроблялися та були ефективними в абсолютно інших умовах, і забезпечення чіткого керівництва для тих, хто має справу з новими технологічними досягненнями. У випадку інформаційних технологій, без чіткості та єдності в розумінні їх юридичної природи всіма тими, хто має до них відношення, рівень їх використання в усіх галузях людської діяльності не сягне потенційно можливого. Все вищесказане стосується не тільки таких високорозвинених країн, як Сполучені Штати, де знаходиться ядро Інтернету та спеціалісти яких є всесвітніми законодавцями мод в області компютерної техніки, але і країн з нижчим рівнем інформатизації, в тому числі України, яка, маючи все необхідне для того, щоб зробити вагомий внесок у розвиток безпаперового світу інформаційних технологій лише починає створювати спеціальне законодавство в цій сфері. Авторське право є одним з найважливіших видів охорони інтелектуальної власності в Інтернеті в силу, як мінімум, двох причин.
По-перше, більшість матеріалів, що передаються Інтернетом (тексти, зображення, звукові сигнали) є творами в юридичному сенсі і, таким чином, складають предмет авторського права.
По-друге, оскільки сама природа електронних телекомунікацій вимагає багатократного копіювання даних в процесі передачі їх каналами звязку та ознайомлення з ними, природно, постають питання стосовно дотримання при такому копіюванні авторських прав.
Будь-яка поведінка користувачів в Інтернеті зачіпає права авторів та їх правонаступників. Інакше кажучи, неможливо нічого зробити в Інтернеті, що б потенційно не порушувало чиїсь авторські права. Перегляд Web-сторінок, збереження їх вмісту в памяті компютера, переадресація повідомлення електронної пошти - всі ці дії включають відтворення обєктів авторсько-правової охорони. Але до того, як обговорювати проблеми охорони авторських прав в Інтернеті, необхідно, перш за все, визначити, які саме матеріали, доступні через Інтернет, охороняються авторським правом і які вимоги предявляються авторським правом до них як до обєктів охорони. Особливості розміщених в Інтернеті творів як предмета авторського права викликані специфічною формою їх фіксації. Цифрова форма фіксації цих творів уможливлює їхні унікальні, раніше неуявні фізичні якості та спричинює значні проблеми їх правової охорони.
Нижче наведені технічні фактори, яким підвладні твори, розміщені в Інтернеті, та викликані цими факторами юридичні проблеми.
) Відсутність втрати якості при відтворенні. На відміну від примірників творів, виготовлених з використанням аналогових засобів копіювання (як то фотокопіювальні апарати, відео- та аудіомагнітофони, факсимільні апарати тощо), цифрові примірники є ідеальними копіями без будь-якої втрати якості. Перша цифрова копія абсолютно не відрізняється від тисячної копії, зробленої з того ж самого оригіналу. Оскільки кожна копія є ідеальною, не існує якісних обмежень, які б заважали піратам робити стільки копій, скільки вони забажають, і в одержувачів цих копій не виникає потреби звертатись до легального джерела для того, щоб зробити копію, яка б за якістю не поступалась оригіналу.
) Незначність витрат на відтворення та розповсюдження. На відміну від практики розповсюдження звичайних примірників книг, журналів, музичних касет чи компакт-дисків, відеокасет або програмного забезпечення, вартість копії твору, розміщеного в Інтернеті, є незначною, так само як і витрати, повязані з доставкою цієї копії до кінцевого споживача через той же Інтернет. Враховуючи те, що вартість підтримки сайту в Інтернеті не залежить від обєму отриманої з нього інформації (такими є реалії сучасного ринку телекомунікацій), порушення авторського права не супроводжується для піратів скільки-небудь значними витратами.
) Здатність діяти анонімно. Використовуючи існуючі сьогодні технології, пірати здатні діяти в Інтернеті анонімно, не залишаючи слідів своєї діяльності. Анонімність є однією з небезпек Інтернету, оскільки, принаймні теоретично, вона дозволяє піратам безкарно завдавати шкоду, тим самим заперечуючи загальний принцип юриспруденції, згідно з яким особи, які завдали шкоду, мають її компенсувати. В результаті, можна передбачити більшу кількість порушень в ситуації, коли вони залишаються безкарними, ніж тоді, коли за них доводиться відповідати.
Складнощі в регулюванні відносин інтелектуальної власності в мережі інтернет повязані по-перше, з масовістю субєктів, користувачів Інтернету. З одного боку субєкт, наприклад, авторського права на літературний твір за допомогою Інтернету отримує додатково можливість ознайомити публіку зі своїм романом чи повістю і прорекламувати їх. Це є позитив, але, з іншого боку, відносини у сфері інтелектуальної власності перетворюються на абсолютні, важче виявити того користувача, який порушує авторські права і притягнути його до відповідальності (зрозуміло, що навіть при високому рівні правосвідомості і правової культури особи, потреба в інформації, тим паче в сучасному інформаційному суспільстві, може переважити законність у процесі реалізації своїх прав).
По-друге, зазначимо, що право інтелектуальної власності являє собою право особи на результат інтелектуальної і творчої діяльності, куди можна віднести літературні твори, виконання, компютерні програми, товарні знаки тощо. За великим рахунком, весь Інтернет являє собою результат інтелектуальної діяльності, і його контент, наповнення, розміщені у ньому матеріали підлягають захисту з боку держави. А це - «гігантська павутина відносин, яка одночасно охоплює сотні мільйонів осіб і творів».
По-третє, Інтернет є поняття екстериторіальне, що призводить до неможливості чітко визначити юрисдикцію держави, яка б опікувалася, гарантувала і захищала право інтелектуальної власності.
По-четверте, «ініціатива в маніпулюванні обєктами інтелектуальної власності в мережі належить не автору (власнику авторських прав), … а користувачу, до того ж абсолютно анонімному.»
Необхідно зазначити, що вказані проблеми найбільше стосуються саме авторських і суміжних прав. Швидкість обігу обєктів авторського права і масовість відносин у вказаній сфері обумовлює необхідність більш гнучкого механізму використання і захисту вказаних обєктів у мережі Інтернет. Тож більш детально поговоримо саме про сферу авторських прав. Міжнародна спільнота знайшла шлях вирішення вказаних проблем через вільні ліцензії, які набувають поступового поширення і в українському суспільстві, але поки що не визнані державою.
Розділ 4. Обєкти авторського права
.1 Види обєктів авторського права
Види об'єктів авторського права. об'єктами авторського права є:
а) літературні та художні твори, зокрема:
романи, поеми, статті та інші письмові твори;
лекції, промови, проповіді та інші усні твори;
драматичні, музично-драматичні твори, пантоміми, хореографічні та інші сценічні твори;
твори живопису, архітектури, скульптури та графіки;
фотографічні твори; - твори ужиткового мистецтва; - ілюстрації, карти, плани, ескізи і пластичні твори, що стосуються географії, топографії, архітектури або науки;
переклади, адаптації, аранжування та інші переробки "літературних або художніх творів (похідні твори);
збірники творів, інші складені твори, якщо вони за добором або упорядкуванням їх складових частин є результатом інтелектуальної власності;
б) комп'ютерні програми;
в) компіляції даних (бази даних), якщо вони за добором або упорядкуванням їх складових частин є результатом інтелектуальної діяльності;
г) інші твори. Значну групу об'єктів авторського права складають літературні твори. Літературні твори залежно від форми їх вираження поділяються на письмові та усні.
До усних творів можуть належати виступи, лекції, доповіді, промови, проповіді тощо. Усна форма твору ускладнює визначення його приналежності у разі порушення авторських прав. Якщо хтось записав усний твір і потім почав його використовувати як свій, то автору треба буде довести, що це його твір. Тому в принципі усної форми вираження твору краще уникати. Літературні письмові твори поділяються на два основні види - художні і наукові. До художніх творів належать романи, повісті, поезія, новели, оповідання, ноти, інші белетристичні твори.
До наукових - монографії, підручники, навчальні посібники та інші наукові книги, брошури, статті. До письмових творів належать також комп'ютерні програми. Безперечно, до письмових наукових творів належать звіти про науково-дослідну роботу та інші письмові твори будь-якого характеру. До письмових творів слід віднести також твори будь-якого характеру незалежно від їх цінності, жанру, призначення, зафіксовані на магнітному носії. До письмових творів належать листи, щоденники, інтерв'ю, а також твори, написані особливою математичною мовою (рівняння, геометричні фігури тощо), мовою коду або спеціальною технічною мовою. До письмових творів належать також музичні твори незалежно від жанру (гімни, хорові твори, пісні, оперети тощо), твори для одного виконавця (соло), для виконання на кількох інструментах (соната, камерна музика) або для виконання на багатьох інструментах (твори для оркестрів і ансамблів) тощо.
Об'єктами авторського права є переклад твору з однієї мови на іншу, обробки, анотації, реферати, резюме, інсценізації, музичні аранжування та інші переробки творів науки, літератури і мистецтва та обробки фольклору (похідні твори) незалежно від того, чи є об'єктами авторського права твори, на основі яких створені похідні твори, без заподіяння шкоди охороні оригінальних творів, на яких вони засновані. До об'єктів авторського права належать збірники творів, збірники обробок фольклору, енциклопедії та антології, збірники звичайних даних, інші складені твори за умови, що вони є результатом творчої праці за добором, координацією або упорядкуванням змісту без порушення авторських прав на твори, що входять до них як складові частини. Об'єктами авторського права визнаються драматичні твори в усіх їх жанрових різновидах, методах сценічного втілення і формах об'єктивного вираження. Драматичні твори - це літературні твори, написані в діалогічній формі і призначені для виконання на сцені, але вони можуть бути опубліковані шляхом їх видання. Значну групу об'єктів авторського права складають музичні твори будь-якого жанру, художнього рівня, теми і композиції. Вони можуть бути призначені для виконання лише на музичному інструменті або на інструменті і голосом, з текстом і без тексту.
Об'єктами авторського права є також різні способи використання музичних творів. Це можуть бути ноти або фонограми, відтворення, виконання, передача по радіо чи телебаченню, інші форми публічного повідомлення, аранжування, використання як фонової музики або як частини аудіовізуального твору. Електронна сучасна музика також є об'єктом авторського права, але як результат роботи конкретного автора. Сценічні твори - складають окрему групу об'єктів авторського права. Зазначені твори стають об'єктом авторського права незалежно від того, чи є вони результатом переробки чужого розповідного або драматичного твору, чи є оригінальними. Специфіка цих творів полягає в тому, що вони призначені для виконання на сцені. Цю групу складають багато видів сценічних творів, кожний з яких має свою специфіку.
Скульптура - вид образотворчого мистецтва, твори якого мають тримірну форму і виконуються із твердих або пластичних матеріалів. Графіка - вид образотворчого мистецтва, твори якого є поєднанням малюнка і друкованого художнього зображення (гравюра, літографія). Оскільки твір образотворчого мистецтва втілений в єдину матеріальну форму, яка може бути власністю не автора, а іншої особи, в такому разі буває важко відрізнити об'єкт авторського права від об'єкта права власності. Власник має право на матеріальний носій, автор - на художній зміст твору. При цьому слід мати на увазі, що об'єктом правової охорони є також ескізи, окремі малюнки чи інші вираження підготовчої роботи митця. Часто вони є також об'єктом цивільного обігу.
Твори декоративно-ужиткового мистецтва - художні твори, що використовуються у промисловості. Це сфера декоративного мистецтва, що має своїм призначенням прикрашення нашого побуту. Цей вид мистецтва можна поділити на дві частини. Перша частина - створення художніх виробів - різного роду прикраси, речі побуту тощо. Другу частину складають способи і форми прикрашення промислових виробів - меблів, одягу, посуду тощо. Декоративно-ужиткове мистецтво є близьким до дизайну. Дизайном є різні види проектувальної діяльності, яка має метою формування естетичних і функціональних якостей предметного середовища. У вузькому значенні - це художнє конструювання. Якщо дизайн досягає рівня мистецтва, то може бути об'єктом авторського права.
Сучасні технічні засоби фотографування зумовили виникнення досить широкого кола фотографічних творів. Закон України «Про авторське право і суміжні права» надання правової охорони творам фотографії не обумовлює ніякими застереженнями. Правовій охороні підлягають будь-які фотографії незалежно від жанру і призначення. Твори архітектури, містобудування і садово-паркового мистецтва. Архітектура (зодчество) - це мистецтво проектування і будівництва споруд різного призначення. Об'єктом правової охорони є як проектна документація, так і її реалізація. Поняття «твори архітектури» охоплює ескізи, фасади, перспективи, проекти забудови, малюнки, плани озеленення, моделі, макети, а також самі будівлі і споруди.
Окремим об'єктом авторського права є твори хореографії і пантоміми. Зазначені твори призначаються для виконання на сцені. Хореографія в сучасному значенні - мистецтво створення танцю. Це композиція рухів для танцю на сцені або будь-яка інша об'єднана одним задумом система жестів, створена для виконання. Пантоміма - вид сценічного мистецтва, у творі якого основним засобом створення художнього образу є пластика, жест, міміка виконавця. Це виконання твору, почуття і драматичні дії якого доносяться до глядача засобами жестів, пози, міміки без використання слів. Пантоміма сприймається лише зором. Твори хореографії і пантоміми охороняються з моменту їх оприлюднення. Різного роду карти - географічні, геологічні, політичні, фізичні, кліматичні та інші також складають групу об'єктів авторського права.
Окремим об'єктом авторського права є колективний твір, тобто такий, що створюється групою фізичних осіб. До них належать енциклопедії та енциклопедичні словники, фільми, періодичні збірники і збірники, що продовжуються, збірники наукових праць, газети, журнали та інші періодичні видання. Особи, які організовують створення колективних творів, не визнаються авторами цих творів. Проте їм належать виключні права на використання таких творів у цілому. Видавець має право за будь-якого використання такого твору зазначати своє найменування або вимагати такого зазначення. Автори творів, включених до таких видань, зберігають виключні права на використання своїх творів незалежно від видання в цілому, якщо інше не передбачено договором на створення такого твору. Об'єктами авторського права можуть бути тексти перекладів для дублювання, озвучення, субтитрування українською та іншими мовами іноземних аудіовізуальних творів.
Виконання - це представлення творів, фонограм, відеограм, виконань шляхом гри, декламації, співу, танцю в живому виконанні або за допомогою технічних засобів (телерадіомовлення, кабельного телебачення та інших технічних засобів), а також показ кадрів аудіовізуального твору в їх послідовності (із супроводом або без супроводу звуком). Фонограма - це будь-який виключно звуковий запис виконань або інших звуків. Відеограма - це відеозапис на відповідному матеріальному носії виконання або будь-яких рухомих зображень, крім зображень у вигляді запису, що входить до аудіовізуального твору.
Винахід є новим, якщо його сутність не відома з рівня техніки. Такий рівень щодо заявленої пропозиції визнається за всіма видами інформації, загальнодоступними в Україні та за кордоном до дати пріоритету винаходу. Це означає, що до дати пріоритету заявки сутність цього або тотожного рішення не була розкрита ні в Україні, ні за кордоном для невизначеного кола осіб настільки, що стало можливим його використання. Бувають випадки, коли новатор самостійно вирішує певні задачі. Інколи виявляється, що така задача вже вирішена, але відомості про це ще не дійшли до винахідника. Винахід повинен давати нове технічне рішення, не відоме сучасному рівню техніки. Тому не може бути визнана винаходом пропозиція, описана у вітчизняній чи зарубіжній літературі або впроваджена у виробництво в Україні чи за її межами. Не визнається винаходом пропозиція, на яку вже подано заявку або видано авторське свідоцтво чи патент. Причому не має значення, де видано авторське свідоцтво чи патент - в Україні чи за кордоном. Новизна пропозиції втрачається, коли відомості про її сутність розголошені іншим шляхом до її заявки і роблять можливим її використання третіми особами. Тому автор пропозиції, що може бути визнана винаходом, а також інші особи, які мають відношення до пропозиції, повинні уникати будь-якого розголошення змісту пропозиції до її заявки. Це має значення не лише для автора, а й для держави.
У разі розголошення суті пропозиції до її заявки, хоча б і самим автором, останній втрачає право на одержання охоронного документа, оскільки держава не може гарантувати охорону такої пропозиції. У цьому випадку втрачається можливість патентування пропозиції за кордоном і вона може бути використана іноземними особами без будь-якого дозволу і без виплати винагороди за її використання. Проте з цього загального правила Законом встановлений важливий виняток. Якщо сам винахідник чи особа, яка одержала інформацію про винахід від винахідника прямо чи опосередковано, виявлять цю інформацію, але не раніше як за 12 місяців до дати подання заявки, то таке розкриття інформації про винахід не впливає на визнання його патентоздатності. Тобто новизна пропозиції не втрачається. Винахід має винахідницький рівень, якщо для фахівця його сутність не випливає з рівня техніки. Винахідницький рівень свідчить передусім про творчий характер пропозиції. Хоча в Законі про це прямо не йдеться, але це випливає з його змісту. Винахід - це винайдення, відшукання рішення, якого фахівець не знає. Це рішення істотно відрізняється від подібних відомих рішень (прототипів) такими ознаками чи перевагами, що роблять доцільним його використання.
Винахідництво - це творчий пошук, створення нового пристрою, технології, матеріалу тощо. Про це йдеться в Законі: право авторства на винахід належить громадянинові, який створив винахід. Тому не вважається винаходом запозичення відомого рішення, перенесення і використання позитивного досвіду, хоча ці заходи можуть бути дуже ефективними. У них немає творчого процесу, самого винахідництва. Проте одного творчого характеру для визнання за пропозицією винахідницького рівня ще не достатньо. Може мати місце творчість, а підстав для визнання її результатів винаходом не буде. Пропозиція має творчий характер, але не відповідає вимогам патентоздатності. Вона визнається такою, що має винахідницький рівень, якщо порівняно з рішеннями, відомими в науці й техніці на дату пріоритету, пропозиція характеризується новою якістю, перевагами, які позитивно вирізняють її від відомих рішень.
Винахідницьким рівнем відзначаються, зокрема, пропозиції, що відкривають нові галузі техніки, нові напрями у суспільному виробництві, медицині, сільському господарстві або створюють нові види цінних матеріалів, машин, виробів, ліків тощо. Винахідницьким рівнем відзначаються пропозиції, що істотно поліпшують умови і безпеку праці, а також саму продукцію, вироблену на основі даної пропозиції. Винахід є придатним для використання. У Законі йдеться про промислове використання, але з подальшого тексту випливає, що використання може мати місце не тільки у промисловості, а й у сільському господарстві, у системі охорони здоров'я, оборони, транспорту та інших галузях народного господарства. У цій нормі йдеться про два аспекти поняття «промислова придатність»: 1) галузі застосування винаходу; 2) технічна можливість використання винаходу.
Об'єктами винаходу не можуть бути, тобто винахідницькі рішення не можуть стосуватися: відкриттів, наукових теорій та математичних методів; методів організації та управління господарством; планів; умовних позначень, розкладів, правил; методів виконання розумових операцій; комп'ютерних програм; результатів художнього конструювання; топологій інтегральних мікросхем; сортів рослин і порід тварин. Зазначені об'єкти не можуть визнаватися винаходами або через свої специфічні особливості, або тому, що деякі з них є об'єктами інших результатів інтелектуальної діяльності, наприклад, програми для комп'ютерів, результати художнього конструювання, компонування інтегральних мікросхем, сорти рослин і породи тварин. Крім того, правова охорона не надається пропозиції, що суперечить суспільним інтересам, принципам гуманності і моралі та не відповідає умовам патентоздатності.
Першим об'єктом винаходу серед продуктів названо «пристрій». До пристроїв як об'єктів винаходу (корисних моделей) належать машини, механізми, прилади тощо. Для характеристики «пристрою» використовуються такі ознаки: наявність конструктивного елементу чи конструктивних елементів; наявність зв'язків між ними; взаємне розташування елементів; форма виконання елемента (елементів) або пристрою в цілому; форма виконання зв'язків між елементами; параметри та інші характеристики елемента (елементів) та їх взаємозв'язок; матеріал, з якого виготовлено елемент (елементи), або пристрій в цілому, середовище, що виконує функцію елемента. Тобто у заявці має бути дана повна характеристика пристрою, що заявляється як винахід. Поняттям «продукт» охоплюється також і поняття «речовина».
Термін «речовина» охоплює індивідуальні хімічні сполуки, до яких також умовно належать високомолекулярні сполуки та об'єкти генетичної інженерії (плазміди, вектори, рекомбінантні молекули нуклеїнових кислот); композиції (сполуки, суміші, розчини, сплави тощо) та продукти ядерного перетворення. Індивідуальні хімічні сполуки характеризуються якісним складом (атоми певних елементів), кількісним складом (число атомів кожного елемента), а також зв'язком між атомами, їх взаємним розташуванням у молекулі, вираженим хімічною формулою (для низькомолекулярних сполук) чи кристалічною решіткою. Для високомолекулярних сполук зазначаються хімічний склад і структура однієї ланки макромолекули, структура макромолекули в цілому (лінійна, розгалужена), періодичність ланок, молекулярна маса, молекулярно-масовий розподіл, геометрія і стереометрія макромолекули, її кінцеві та бокові групи. Для індивідуальних сполук з невизначеною структурою, таких як антибіотики, нативні ферменти, моноклональні антитіла, об'єкти генетичної інженерії (плазміди, вектори, рекомбінантні молекули нуклеїнових кислот) зазначаються фізико-хімічні та інші характеристики, в тому числі ознаки способу одержання, що дають змогу їх ідентифікувати.
Композиції характеризуються якісним (інгредієнти) і кількісним (вміст інгредієнтів) складом; структурою композиції та структурою інгредієнтів. Речовини, одержані шляхом ядерного перетворення, характеризуються якісним (ізотопним) та кількісним (числом протонів та нейтронів) складом елементів. Крім цього, мають бути зазначені основні ядерні характеристики: періоди піврозпаду, тип та енергія випромінювання (для радіоактивних ізотопів). Речовини невизначеного складу характеризуються фізико-хімічними, фізичними й утилітарними показниками та ознаками способу одержання. Об'єктами винаходу є також індивідуальні штами і консорціуми мікроорганізмів, культури клітин рослин і тварин.
До індивідуальних штамів належать штами традиційних мікроорганізмів (мікроплазми, актиноміцети, мікроскопічні гриби, дріжджі); штами організмів, що підпадають під визначення «мікроорганізми» (найпростіші, мікроскопічні водорості, мікроскопічні лишайники, мікроскопічні безхребетні тварини); штами гібридних мікроорганізмів; штами рекомбінантні, що несуть рекомбінантні ДНК (РНК); неклітинні структури (віруси, фаги); соматичні клітини рослин, що культивуються; культивовані соматичні структури мікроскопічних грибів; соматичні клітини безхребетних та хребетних тварин, що культивуються; гібридні соматичні клітини рослин або тварин, що культивуються; гібридоми; рекомбінантні соматичні культивовані клітини рослин або тварин, що несуть рекомбінантні ДНК (РНК).
Об'єктом корисної моделі може бути конструктивне виконання пристрою, що має характеризуватися явно вираженими просторовими формами. Така форма має характеризуватися не лише наявністю елементів і зв'язків між ними, але й формою виконання цих елементів, їх певним взаємним розташуванням. Якщо винахід містить сутність заявленої пропозиції, то корисна модель - викладення цієї сутності у просторі. Корисна модель може стосуватися лише пристрою. Якщо порівняти корисну модель з промисловим зразком, то не важко помітити, що промисловий зразок - це зовнішня форма промислового виробу (пристрою).
Корисна модель - це внутрішнє розташування елементів, з яких складається сам пристрій, та зв'язок між ними. Так, наприклад, двигуни внутрішнього згорання можуть бути багатьох різноманітних форм, але за своєю сутністю вони однакові, а їх внутрішня будова і є корисна модель. Корисна модель - це конструктивне виконання пристрою, яке відповідає умовам патентоздатності, тобто є новим і промислово придатним. Корисна модель визнається новою, якщо вона не є частиною рівня техніки. Рівень техніки містить усі відомості, що стали загальнодоступними у світі до дати подання заявки. На новизну корисної моделі не впливає розкриття інформації про неї протягом 12 місяців до подання заявки до Установи. Винаходи і корисні моделі - близькі між собою результати технічної творчості. Вони мають відповідати таким умовам патентоздатності, як умови світової новизни і промислової придатності. Проте до корисної моделі не висувається умова винахідницького рівня.
Принципова відмінність між ними полягає в об'єкті - до винаходів належать продукти, способи і використання відомих рішень за новим призначенням, до корисних моделей - конструктивне, виконання пристрою. Відповідно до зазначених Правил складання і подання заявки на винахід та заявки на корисну модель (п. 10) до пристроїв як об'єктів винаходів належать машини, механізми, прилади тощо. Об'єктом корисної моделі може бути конструктивне виконання пристрою, що повинне мати явно виражені просторові форми, тобто характеризуватися не лише наявністю елементів і зв'язків між-ними, а й формою виконання цих елементів, їхнім певним взаємним розташуванням.
Сутність корисної моделі полягає в оригінальному компонуванні пристрою. Якщо винахід має певну перевагу перед відомим прототипом своїм змістом, новим принциповим рішенням, то корисна модель - новим компонуванням елементів пристрою. Таке рішення тому і називається «корисна модель» певного пристрою, тобто нове розміщення елементів пристрою.
Об'ємний промисловий зразок - це композиція, в основу якої покладене об'ємно-просторова структура, наприклад, зовнішній вигляд меблів, будь-яких машин, люстри тощо. Площинний промисловий зразок - це композиція, в основу якої покладене лінійно-графічне співвідношення елементів, що не може бути сприйняте візуально як об'ємне, наприклад, зовнішній вигляд килима, хустки, тканини тощо. Комбіновані промислові зразки характеризуються загальними ознаками, властивими об'ємним і площинним зразкам, наприклад, зовнішній вигляд інформаційного табло, виставочної конструкції композиції, будівельної оздоблювальної плитки тощо.
Розрізняють однооб'єктні і багатооб'єктні промислові зразки. До перших належать площинні двомірні - промисловий малюнок - зображення, виконане за допомогою графічних засобів (наприклад, малюнок декоративної тканини, килима тощо); об'ємні тримірні (закінчений промисловий виріб - машина, прилад); об'ємні тримірні, що є частиною виробу, якщо вона призначена для використання з низкою виробів і має самостійну завершену композицію, наприклад, фара, різноманітні ручки). До багатооб'єктних промислових зразків належать: набори виробів, тобто сукупність предметів одного призначення, що в сукупності складають єдине ціле (наприклад, набір (комплект) інструментів).
Комплект виробів - це повний набір будь-яких предметів, що складають єдине ціле (наприклад, комплект білизни, комплект частин машини). Гарнітур - це повний набір, комплект предметів, що служать певній меті (наприклад, гарнітур меблів, гарнітур білизни). Сервіз - це повний набір столового або чайного посуду з єдиним художнім оформленням, розрахований на певну кількість людей. Інтер'єр - це архітектурно і художньо оформлене внутрішнє приміщення, внутрішній простір різних приміщень, архітектурних споруд, а також підйомно-транспортних машин і транспортних засобів (наприклад, кабіни, салони, каюти, рубки тощо).
Варіанти виробів - це художньо-конструкторські рішення одного і того самого виробу, які розрізняються сукупністю суттєвих ознак, що визначають однакові естетичні й ергономічні особливості виробу. Інтегральна мікросхема - мікроелектронний виріб кінцевої або проміжної форми, призначений для виконання функцій електронної схеми, елементи і з'єднання якого неподільно сформовані в об'ємі і (або) на поверхні матеріалу, що становить основу такого виробу, незалежно від способу його виготовлення. Компонування (топографія) інтегральної мікросхеми - зафіксоване на матеріальному носії просторово-геометричне розміщення сукупності елементів інтегральної мікросхеми та з'єднань між ними.
.2 Обєкти засобів індивідуалізації учасників цивільного обороту товарів і послуг
Назва підприємства або ім'я підприємця (власника) як об'єкт правової охорони має відповідати певним вимогам, що виробилися у практиці. В основі цього об'єкта (назви чи імені) має лежати принцип істинності фірми. Це означає, що найменування фірми повинно містити вказівку, яка відповідатиме дійсності, на організаційно-правову форму підприємства (казенне підприємство, товариство з обмеженою відповідальністю, відкрите акціонерне товариство тощо).
Найменування має відображати тип підприємства -державне, комунальне, приватне, а також профіль його діяльності (виробниче, науково-виробниче, наукове, комерційне тощо). До найменування фірми не повинні включатися позначення, що здатні ввести в оману. Так, наприклад, власник приватного підприємства не повинен включати до комерційного найменування таке позначення, що асоціюється у клієнтів з державною належністю підприємства. Комерційне найменування може досить ефективно виконувати свою функцію, якщо воно має такі ознаки вирізнення, що здатні чітко відокремлювати дане підприємство від подібних. У цій ознаці реалізується ще один принцип - принцип виключності. Це означає, що комерційне найменування має бути новим і чітко відрізнятися від подібних, що уже використовуються. За певних умов допускається використання одного і того самого комерційного найменування. Наприклад, підприємства належать до різних організаційно-правових форм, що відображені у комерційному найменуванні, підприємства діють у різних ділових сферах або територіально розмежовані. Принцип виключності фірми передбачає також вимогу, відповідно до якої комерційне найменування не повинне збігатися з торговельними марками і географічними зазначеннями походження товарів, що належать третім особам.
Комерційне найменування має бути стабільним (незмінним) протягом тривалого часу, поки діє підприємство. В іншому разі не буде досягнута необхідна індивідуалізація. Це принцип постійності фірми. Остання має бути заінтересована в незмінності свого комерційного найменування, адже воно є уособленням ділової репутації підприємства. При цьому слід мати на увазі, що чинність комерційного найменування не може бути обмежена будь-яким строком. Зазначені принципи комерційного найменування зумовлюють його структуру. Словесне позначення, що має стати комерційним найменуванням, складається за певними правилами. Основну його частину прийнято називати корпусом, іншу - додатком.
Корпус комерційного найменування є обов'язковою частиною фірми і містить вказівку на організаційно-правову форму підприємства, його тип і предмет діяльності, а в деяких випадках - і на інші характеристики. Так, наприклад, найменування акціонерного товариства обов'язково повинне містити вказівку про те, що дане товариство є акціонерним. Товариство, засноване на державній власності, повинне містити вказівку про його державну приналежність.
Якщо знак є стилізованим зображенням малого герба України у вигляді усміхненого дракона, а такий знак було подано на реєстрацію, то це, безперечно, суперечить суспільним інтересам. Образ дракона у фольклорі майже всіх народів асоціюється із силами зла, і його поєднання з державною символікою є неприпустимим. Таке позначення порушує й іншу вимогу охороноздатності, яка не допускає надання правової охорони знака, що зображує державну символіку. Крім того, норми Паризької конвенції не допускають використання у знаках навіть стилізації державних символів. Отже, вимоги до торговельної марки у згаданому Законі викладені не в позитивній формі, а у вигляді переліку позначень, які не можуть одержати правову охорону. Проте певні вимоги встановлені самим Законом або вироблені практикою.
Позначення, заявлене як торговельна марка, має бути корисним, придатним для маркування товарів і відповідати вимогам промислової естетики і ергономіки. Заявлене позначення має бути новим, тобто невідомим у межах України. Позначення має бути корисним. Це випливає зі ст. 5 Закону про знаки для товарів і послуг, відповідно до якої правова охорона надається позначенню, що не суперечить суспільним інтересам. Воно має певним чином індивідуалізувати надійну конкурентоспроможність і стабільність попиту на товар і послуги. Знак повинен мати об'єктивне вираження, що дозволяє маркувати ним випущені вироби й упаковку, використовувати в технічній і супровідній документації тощо без зниження якості і зовнішнього вигляду товару, тобто бути технологічним. Нарешті, позначення має відповідати вимогам промислової естетики і ергономіки, має бути милозвучним і легковимовним, звертати на себе увагу і легко запам'ятовуватися. Лише сукупність зазначених вимог дає підставу визнати заявлене позначення як торговельну марку.
Найбільш ефективним і поширеним об'єктом торговельних марок є словесні позначення. їх питома вага в масі товарних знаків у країнах з високорозвиненою економікою досягає 70 відсотків. У колишньому СРСР перевагу надавали зображувальним позначенням, кількість яких досягала 95 відсотків. Між тим у світовій практиці уже давно помітна тенденція до зростання кількості саме словесних позначень.
Часто як словесні товарні знаки використовуються імена міфічних героїв (Геркулес, Прометей, Садко, Ілля Муромець), а також персонажі із відомих творів (Гамлет, Кармен, Жизель, Оттело). Часто використовуються назви тварин і птахів (Тигр, Орел, Лис), назви дорогоцінних каменів (агат, алмаз (діамант), аметист), географічні назви (Одеса, Таврія, Славутич). Немає перешкод для використання як товарних знаків назв астрономічних і метеорологічних явищ (Комета, Веселка, Зоря, Венера). Серед словесних знаків розрізняють два типи. Перший тип - словесні знаки, в яких охороняється лише саме слово, наприклад, Славутич. Другий тип - це знаки, виконані в особливій шрифтовій манері. У них охороняється шрифт, характер розташування букв, їх відносний розмір, фон та інші часто візуальні, інформативні елементи.
Об'ємні товарні знаки. Найчастіше об'ємний знак торговельної марки повторює форму самого виробу або його упаковки, що характеризується тримірністю. Проте знак може не лише повторювати предмет, а й бути новим. Найбільш поширеними об'ємними знаками для товарів є оригінальні упаковки, наприклад, флакони для парфумів або пляшки для спиртних напоїв. Деякі об'ємні знаки торговельної марки наближаються до промислових зразків. Проте між ними є істотні відмінності. Об'ємний товарний знак має своїм призначенням вирізняти товари одного виробника від таких самих товарів іншого виробника. Промисловий зразок є результатом творчої діяльності людини у галузі художнього конструювання.
Правова охорона комерційної таємниці може бути надана ще за однієї неодмінної умови. її володілець має вживати відповідних заходів для збереження конфіденційності зазначеної інформації. Це - необхідна умова правової охорони, адже за можливості розкриття сутності комерційної таємниці вона втрачає здатність до охорони. Ці заходи не можуть бути визначені законом, оскільки вони зумовлені особливостями комерційної таємниці, яка за своїм характером може бути найрізноманітнішою, отже, і заходи збереження її конфіденційності також можуть бути найрізноманітніші. Наприклад, маляр знає які фарби і в якій пропорції треба змішувати, щоб одержати потрібний відтінок певного кольору. Це знання (інформацію) він може зберегти шляхом мовчання, тобто нікому його не розголошувати. У складних технологіях потрібен письмовий опис нерозкритої інформації, яку можна зберегти у таємниці недопущенням інших осіб до цього опису.
Висновок
право захист авторський інтернет
Так, сутність авторського права полягає в охороні форми твору, тому що форма має пріоритет в авторському праві. З цього не випливає байдуже ставлення права до змістовного боку об'єкта, без якого його існування неможливо. А зміст, відповідно, складається з об'єктів (творів), суб'єктів (авторів та інших осіб) та їх прав. Цивільно-правова охорона авторських прав забезпечується національним та міжнародним законодавством.
Система міжнародної охорони авторського права в основі своїй будується на праві внутрішньодержавному. Бернська, Всесвітня і Римська конвенції побудовані за принципом національного регулювання з гарантуванням обов'язкового мінімуму охорони. Під охороною авторських прав розуміється встановлення загального правового режиму з використання об'єктів (творів) авторського права і повноважень (прав) суб'єктів (авторів та інших осіб), з ними пов'язаних. Способи захисту авторських прав повністю встановлюються в національному законодавстві. Скільки проблем містить в собі дана сфера, можна зрозуміти, тільки детально вивчивши питання застосування охорони і захисту авторських прав в Україні. Порушення авторського права бувають абсолютно різними: починаючи від невиплати винагороди автору і бездоговірного використання твору, закінчуючи відвертим плагіатом і навіть «піратством».
Значимість даної теми визначається ще й тим, що останнім часом в Україні, за різними оцінками, збитки, заподіяні державі від несплати податків від аудіо- та відеопіратства щорічно оцінюється в суму не менше одного млрд.. дол. А в області книжкової справи, на думку фахівців, близько 40% книжок, що продаються в Україні, перекладається, видається і продається з порушеннями прав авторів і видавців. У результаті автори і видавці, а разом з ними і держбюджет, втрачають значні кошти. Виникає питання: Що робити і які кроки зробити для боротьби з явними порушеннями авторських прав? Перший крок вже зроблений - в Україні практично створена законодавча база з охорони авторських і суміжних прав. Незважаючи на її недосконалість, правову базу варто тільки доповнювати різними нормативними актами, і вона буде поліпшуватися. Кодифікація законодавства з даної теми в нашій країні необхідна. Занадто численні непорозуміння і труднощі стала породжувати система існування відокремлених актів.
Другим кроком, який повинен допомагати розвитку охорони та захисту авторських прав, є державні заходи, спрямовані на створення правозастосовчого механізму. Це означає, з одного боку, державну підтримку творчої діяльності авторів і виконавців, а з іншого - активізацію діяльності товариств з колективного управління майновими правами власників авторських прав. Нарешті, для охорони і захисту авторських прав необхідно підвищити рівень правової культури авторів і правозастосовувачів, а також, посилити підготовку юристів у даній сфері, адже від фахівця з інтелектуальної власності потрібні знання не тільки національного законодавства, а й міжнародного. Подальші перспективи роботи в цьому напрямку - це вдосконалення охорони авторських прав з акцентом не тільки на потреби і потреби авторів, а й на тісну світове співробітництво держав.
Науково-технічний рівень виробництва, культура, ефективність економіки, соціально-економічний прогрес суспільства в цілому значною мірою залежать від рівня та ефективності творчої діяльності. Творча інтелектуальна діяльність є однією з рушійних сил розвитку всієї цивілізації. Країни з високорозвинутою ринковою економікою характеризуються високим рівнем розвитку культури, науки і освіти. Тут культуру слід розуміти в найширшому значенні цього слова - це рівень розвитку мистецтва, виробництва, виробничої інфраструктури, матеріально-технічного забезпечення побуту тощо. Ці фактори зумовлюють та визначають рівень цивілізації того чи іншого суспільства. Вони і є результатами творчої діяльності людини. Творчість - це цілеспрямована інтелектуальна діяльність людини, результатом якої є щось якісно нове, що відрізняється оригінальністю, неповторністю і суспільно-історичною унікальністю. Будь-якій людині властива творчість у діяльності: художній, літературній, науковій, технічній, виробничій тощо. За цілеспрямованістю творчість можна умовно поділити на два основних види: духовна і науково-технічна творчість. Зміст, спрямованість, сила емоційного впливу літератури, мистецтва, науки визначають духовність сучасного суспільства.
Творчість гуманітарного характеру, спрямовану на збагачення внутрішнього світу людини, вважають духовною творчістю. Духовна творчість охоплює літературу, науку, мистецтво, виконавську майстерність артистів, звукозапис, радіо, телебачення та інші види діяльності гуманітарного характеру. До результатів науково-технічної творчості належать наукові відкриття, винаходи в усіх галузях людської діяльності, корисні моделі, промислові зразки, сорти рослин, породи тварин та інше. Ці результати науково-технічної творчості можна використовувати в будь-який спосіб, що не суперечить Закону в підприємницькій діяльності, - у промисловості, сільськогосподарському виробництві тощо. Крім того, до результатів творчої діяльності належать комерційне найменування, торговельна марка, комерційні таємниці та інше. Призначення їх - індивідуалізація учасників цивільного обігу, товарів, послуг.
Цивільне законодавство встановлює, що всі результати творчої діяльності визнаються товаром і, отже, є обєктами права інтелектуальної власності. Права на обєкти інтелектуальної власності виникають за фактом їх створення або внаслідок надання їм правової охорони уповноваженим державним органом у випадках і в порядку, встановлених Цивільним кодексом України або іншими Законами. Отже, всі результати творчої діяльності з погляду цивільно-правової охорони умовно можна поділити на три групи: одна група охороняється авторським правом, друга - правом промислової власності, третя - правом на засоби індивідуалізації учасників цивільного обігу товарів і послуг.
Список використаних джерел
1. Конституція України № 254к/96-ВР від
. Цивільний кодекс України № 435-ІV від 16.01.03 року.
. Закон України «Про інформацію»
. Закон України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні»
. Закон України «Про телебачення і радіомовлення»
. Закон України «Про авторське право і суміжні права»
. Закон України «Про рекламу»
. Закон України «Про видавничу справу»
. Закон України «Про професійних творчих працівників та творчі спілки»
. Закон України «Про кінематографію»
. Закон України «Про архітектурну діяльність» від 20 травня 1999
. Закон України «Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, компютерних програм, баз даних»
. Закон України «Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки»
. Законодавство про інтелектуальну діяльність: Збірник нормативних актів. - К.: Юрінком Інтер, 2009.
. Цивільний кодекс України: Коментар. - Х.: ТОВ «Одіссей», 2013. -.
. Гражданское право Украины: Учебник / Под ред. А.А. Пушкина, В.М. Самойленко. - Харьков: ТОВ «Одіссей».
. Право інтелектуальної власності: Підручник / О.А. Підопригора, О.О. Підопригора. - К.: Атіка, с.
. Право інтелектуальної власності України: Навчальний посібник для студентів юр. вузів і фак-тів ун-тів / О.А. Підопригора, О.О. Підопригора. - К.: Юрінком Інтер.
. Цивільне право України: Підручник / Ч.Н. Азімов, С.Н. Приступа, В.М. Ігнатенко. - Харків: ТОВ «Одіссей», 2010. - 534 с.
. Цивільне право України: Підручник / Ч.Н. Азімов. - Харків: ТОВ «Одіссей», 2011.
. Гражданское право: Учебник / Е.О. Харитонов, Н.А. Саниахметова. - К.: Юринком Интер, 2007.
. Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. / О.В Дзера (керівник авт. кол.), Д.В. Боброва, А.С. Довгерт та ін.; За ред. О.В Дзери, Н.С. Кузнєцової. - К.: Юрінком Інтер.
. Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. / О.В Дзера (керівник авт. кол.), Д.В. Боброва, А.С. Довгерт та ін.; За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової. - К.: Юрінком Інтер, 2008.
. Цивільне право України: Навч. посіб. / Ю.В. Білоусов, С.В. Лозінська, С.Д. Русу та ін.; За ред. Р.О. Стефанчука. - К.: Наукова думка; Прецедент, 2004..
. Цивільне право України: Навч. посіб. / М.І. Панченко. - К.: Знання, 2005.
. Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. / О.В Дзера (керівник авт. кол.), Д.В. Боброва, А.С. Довгерт та ін.; За ред. О.В Дзери, Н.С. Кузнєцової. - 2-е вид., допов. і перероб. - К.: Юрінком Інтер, 2009.
. Словарь гражданского права / Под ред. В.В. Залесского. - М.: Юристь,
. Большой юридический словарь / Под ред. А.Я. Сухарева, В.Е. Крутских. - 2-е изд., перераб. и доп. - М.: ИНФРА-М.
. Право інтелектуальної власності і погляд на проблеми / Р. Шишка // Право України. - 2010. - № 1.