єю
План
сімейний конфлікт соціальний технологія
Вступ
Розділ 1. Поняття, сутність та особливості проблеми сімейних конфліктів
.1 Характеристика сучасних сімейних стосунків
.2 Сутність сімейних конфліктів та їх причини
Розділ 2. Зміст соціальної роботи з конфліктними сім'ями
.1 Характеристика форм і методів соціальної роботи
.2 Використання технологій на різних рівнях соціальної роботи
Загальні висновки
Список використаної літератури
Вступ
Актуальність дослідження. Сімя - одна з найвеличніших цінностей, що створені людством за період свого існування. Жодна нація, жодне історичне суспільство не обійшлося без сімї. В усі часи сімя була консервативною малою групою, яка ніколи поспішно не реагувала на різноманітні впливи навколишнього середовища, а прагнула цілісно їх осмислити та прийняти виважене рішення, яке б відповідало її інтересам. Внутрішня організація сімї зумовлена домовленістю її засновників - подружжям, яке в сімейних відносинах має культивувати турботу одне про одного, піклування, зрештою, зберігати, продовжувати, формувати нові родинні традиції, тобто мета спільного проживання уже наперед визначається подружжям під впливом старших родичів, інших референтних осіб, а згодом - усіма членами сімї, зокрема дітьми [16, с. 5].
Сімя розглядається, з одного боку, як специфічний соціальний інститут, що виконує ряд таких основних функцій як репродуктивна, виховна, господарсько-економічна, рекреативна, які важливі для суспільства і необхідні для життя кожної людини, і з іншого, як мала соціально-психологічна група, в якій з найбільшою природністю задовольняються чисельні найважливіші особистісні потреби людини. Кожен з нас, мабуть, погодиться з тим, що саме в у своїй батьківській сімї він набув необхідних соціальних навичок, оволодів певними стереотипами поведінки і культурними нормами, проявляв емоційну прихильність, або, навпаки, відчував певні негативні емоції до близьких членів родини, рятувався від стресів і перевантажень, які виникали із зовнішнім світом [18, с. 45].
Сьогодні, в умовах становлення молодої держави, перехідного періоду, який завжди відзначався труднощами, актуальності набуває збереження гармонійних стосунків молодих людей, які створили сімю, які не застраховані від різного роду сімейних проблем, що є досить поширеними у вирі буденного життя [17, с. 23].
Сьогодні родина переживає важкі часи, ідеологічна та професійна переорієнтація, пошуки нової роботи, визначення нових життєвих пріоритетів, а до того ще й нерозвиненість соціальних інститутів, які могли б вирішити деякі сімейні проблеми. Погіршилася соціальна робота з дітьми, а ті заклади, які функціонують, втратили державну підтримку, багато з них стали платними, тож далеко не кожна родина може скористатися їх послугами. Збільшилася кількість дітей, що тривалий час залишаються без догляду дорослих. Крім того, в родині, на жаль, втрачається авторитет батька і матері, на який спиралася традиційна педагогіка українців.
Вона допомагає подолати життєві випробування, дає реальну підтримку, вселяє віру у власні сили і краще майбутнє. Проте зауважимо, що ці міркування слушні тільки для неконфліктних родин. Конфліктна сімя може стати найбільшим нещастям в житті людини, завдати їй глибоких психічних травм, сформувати найгірші риси характеру і негативне ставлення до світу [17, с. 54].
Відомо, що існування та розвиток будь-якої організації, малої групи або великої, сімї, особистості повязане з постійним виникненням протиріч, рішенням одних протиріч і зміною їх на інші. Діалектика розвитку зазвичай приймає гострий характер та протікає в формі переходу протиріччя в конфлікт. До недавнього часу до конфлікту відносилися як до небажаного явища, а негативна оцінка його наслідків була панівною. Однак дослідження показали, що конфлікт, як правило несе в собі і позитивні функції. Конфлікт, будучи гострою формою прояву протиріч, здатний конструктивно діяти і на внутрігрупову (внутрісімейну) активність і на розвиток окремої особистості [4, с. 102].
Актуальність проблеми полягає у тому, що соціальна профілактична робота з сім'єю проводиться за допомогою соціально-психологічних, медико-соціальних і правових заходів, спрямованих на усунення умов та причин виникнення проблем, а також системи заходів з профілактики сімейного неблагополуччя, конфліктів, розлучень, стресових станів; у формуванні відповідального батьківства, збереженні репродуктивного здоров'я молоді; в організації роботи щодо запобігання помилок, розрахунків у системі сімейного виховання.
На необхідність вивчення конфліктів в педагогічному процесі та сімейних конфліктів неодноразово вказували науковці В.М. Бехтєрєв, П.П. Блонський, А.Р. Лурія, В.М. Мясищев, С.Т. Шацький та інші [5, с. 18].
Вивчення причин сімейних конфліктів, а також способів їх вирішення - важлива психолого-педагогічна проблема. На даний час відсутній системний підхід до аналізу поведінки індивіда в конфліктних ситуаціях і до пошуків умов та методів їх вирішення.
Об'єкт дослідження - проблема сімейних конфліктів.
Предмет дослідження - технології соціальної роботи з конфліктними сім'ями.
Мета дослідження - полягає в тому, щоб визначити причини і фактори, які призводять до виникнення конфліктів в сім'ї, а також дослідити технології соціальної роботи з конфліктними сім'ями.
Завдання дослідження:
.Проаналізувати наукову літературу з даної теми.
.Проаналізувати проблему сімейних конфліктів.
.Визначити основні фактори, що сприяють виникненню сімейних конфліктів.
.Дослідити форми і методи соціальної роботи з конфліктними сім'ями
.
Розділ 1. Поняття, сутність та особливості проблеми сімейних конфліктів
.1 Характеристика сучасних сімейних стосунків
Сімя - це модель групи, що являє собою біологічну цілісність, сумісність поведінкового, емоційного і когнітивного рівнів, яка регулює не лише стійкість шлюбу, але й визначає формування особистості і забезпечує задоволеність партнерів. Подружня гармонія складається із багатьох компонентів, серед яких головним є рівень культури і вихованості людини, індивідуально-типологічні якості, національні традиції і звичаї, соціальні установки і цінності та ін. [17, с. 12]. Гармонія в сім'ї включає також всі сторони міжособистісних стосунків, сексуальну та поведінкову відповідність. Нормальні сексуальні взаємини є найважливішим фактором, який визначає успішність сімейного життя.
У наш складний час проблема конфліктних взаємовідносин набула особливо важливого значення. Та це і зрозуміло. Адже у всіх сферах суспільного життя - економічний, політичний, культурний і т.п. - постійно тримається висока напруга. Вона має обєктивні причини, завдяки їм ми можемо спостерігати різноманітні суперечки і сутички в сімї. Ґрунтом, основою для виникнення конфлікту може бути навіть дрібниця, що стала останньою краплею і переповнила вінця терпіння людини.
У сімейних відносинах чітко почали простежуватися тенденції взаємної неповаги, жорстокості. Держава сьогодні (початок ХХІ ст.) у розвязанні сімейних навчально-виховних проблем зайняла пасивну позицію, вона фактично знівелювала роль сімї як своєї основної первинної групи, де формуються не лише погляди підростаючої особистості, а й дорослих, оскільки їх усіх обєднує спільний життєвий простір. Стійкість сімї, що є духовним осередком, останнім часом, істотно зменшилася через зниження в молоді відповідального ставлення до функцій сімянина, поширення новітніх особливостей суспільних трансформацій (виїзд батьків за кордон на заробітки, неконтрольована пропаганда насильства й агресії, матеріальна й статусна суспільна поляризація громадян тощо). Потенційні засновники сімї часто не тільки не претендують на глибоке пізнання навколишньої дійсності, але й ігнорують саму можливість самопізнання як важливого чинника особистісного становлення, не мають елементарних соціальних орієнтацій у міжособистісних стосунках, наприклад, не можуть згадати дат народження найближчих членів родини тощо, нівелюють особливості жіночих і чоловічих соціальних ролей [16, с. 6].
Окрему увагу слід звернути на проблему виховання дітей як основний індикатор змісту сімейних відносин, де типовими рисами підростаючих підлітків стають жорстокість, насильство внаслідок слабкого соціального імунітету в батьків стосовно негативних зовнішніх впливів (криза в суспільстві, вплив ЗМІ тощо), вживання алкоголю, наркотиків, неефективної дії окремих соціальних інституцій, наприклад, системи освіти, правоохоронних органів. Крім того самі батьки чи представники старших поколінь часто є їх активними носіями та пропагандистами. Дестабілізація психології сімї спричинила передусім у дітей шкільного віку несприятливі особистісні утворення: "мультикове" світосприймання, "доларизацію" свідомості тощо. Водночас у сімях з високим рівнем психологічної сумісності, які зуміли забезпечити достатній опір негативним соціальним впливам і поки що утримують обвал буденної навчально-виховної ситуації, проблема виховання дітей, як правило, не виокремлювалася, оскільки попередньо нейтралізувалася ситуація загальної сімейної зайнятості та взаємовідповідальності [16, с. 7]. Велике значення має приклад дорослих. Дисгармонійні відносини і як наслідок маємо і субєктивні причини: незадоволення собою та іншими сприяє виникненню конфліктів, викликає негативні емоції, роздратування, нестриманість. Людина постійно знаходиться у стані переборювання труднощів, тобто внутрішнього конфлікту. Виникнення порушень у сімейних взаєминах, як правило, пояснюється наявністю значної дистанції між членами родини, пов'язаної з прагненням уникнути контакту, неприйняттям особистості партнера або надмірною емоційною зосередженістю на ньому, що виявляється в опіці, захисті, надмірній вимогливості та спробі будь-що підігнати його під уявлюваний образ чоловіка, дружини або дитини.
У взаєминах подружжя в період першої фази сімейного життя часто виникають негаразди, пов'язані з надмірною емоційною зосередженістю на партнерові, щільною опікою його і жорсткою вимогливістю щодо образу чоловіка чи дружини, Це саме простежується нерідко і в сім'ях з однією дитиною, на якій сфокусовані всі почуття й турботи батьків.
У пізніших фазах подружнього життя та в його кризові періоди джерелом сімейних чвар частіше виступає емоційна дистанція. Реалізація тих чи інших установок подружжя в сімейних взаєминах створює певну соціально-психологічну картину родинного життя, яка виявляється у специфічному її укладі. Усталилася думка, що кожна сім'я мас притаманний тільки їй одній індивідуальний стиль родинних стосунків (систему прийомів впливу один на одного та ін.). Дослідження стилю взаємин у сім'ї передбачає їх класифікацію для надання цілеспрямованої психологічної допомоги в налагодженні сімейних стосунків. Більшість існуючих типологій сімей розроблена на основі виявлених особливостей спілкування і міжособистісних стосунків у сім'ї, що зумовлюють певну взаємодію членів родинної групи і властиві тільки їй способи впливу подружжя один на одного і на дітей.
Визначивши тип сімї, психологу значно легше працювати з цією сімєю. В умовах сьогодення дуже важко створити міцну неконфліктну сімю. Велику руйнівну роль відіграють такі чинники як незадовільний економічний стан сімї зокрема і держави в цілому, сексуальна революція, яка знецінила роль сімї як такої, натомість запропонувавши альтернативні її форми. Почастішали випадки розлучення, коли партнери розходились через те, що не задовольняли один одного в статевому відношенні, при чому цей критерій нерідко ставився вище, аніж, скажімо, матеріальне становище. Ще одним чинником є жіноча емансипація, з появою якої значно почастішали розлучення, оскільки жінки перестали залежати від чоловіків в економічному і соціальному відношенні [5, с. 14].
Великий вплив на молоду сімю мають їх батьківські сімї. Навіть якщо молодята живуть окремо і батьки не можуть втручатись в їх справи, дається взнаки батьківське виховання. Насамперед тут йдеться про гіпер- або гіпоопіку. Ще одним чинником, що впливає на гармонійність сімї, є психологічна готовність до шлюбу i сімейного життя - багатоаспектна проблема, яка включає в себе питання формування психологічної статі особистості, її розвиток, оволодіння стереотипами чоловічої i жіночої поведінки. Благополуччя сімї залежить від специфіки засвоєних ролей чоловіка i дружини, батька i матері. Знання i уявлення про себе як людину певної статі iз специфічними для чоловіка i жінки потребами, ціннісними орієнтаціями, мотивами, інтересами i формами поведінки, а також уявленнями про сімейне життя служать психологічним фоном шлюбу i впливають на мiжособистiснi відносини подружжя [7, с. 132].
Основні сімейні цінності, незважаючи на різні негаразди, залишаються незмінними. Це піклування про дітей, взаємодопомога, взаєморозуміння. Але, зазначимо, що криза духовності в Україні сьогодні спричинила втрату звичних моральних ідеалів, в тому числі і в сімї, члени якої стурбовані не проблемами духовного зростання. Тому, на жаль, формування деформованих уявлень про сімейні цінності зараз посилюється, що виявляється в прагненні подружжя, їх основного носія, уникати відповідальності за сімейні негаразди, звинувачувати в них будь-кого, лише не себе. Прикро, але примітивізм мислення й поведінки є тепер прогресуючою особистісною властивістю. Спираючись на спостереження, можна зробити припущення, що вони притаманні більшості наших співвітчизників, до того ж не лише молоді. Сімейні проблеми залишаються такими, наче ними ніхто ніколи не цікавився і не думав займатися, а повсякденні уявлення людей про психологію сімї, які передаються з покоління в покоління, особливу про сімейну відповідальність, примітизувалися настільки, що деякі актуальні питання сімейного життя, зокрема захищеність дітей у сімї, набули загальнонаціональних масштабів. Це не випадково, оскільки сучасна сімя перебуває в екстремальних соціальних умовах, які в системі міжособистісних стосунків характеризуються посиленням соціально-психологічної напруженості (недоброзичливість, озлобленість, меркантильність, "тотальний зиск" тощо), поширенням песимістичних настроїв, нестабільності в соціальних очікуваннях, що загострюються через кризовий стан суспільства; втратою або знеціненням життєвих орієнтирів, зниженням впливу ціннісно-мотиваційних чинників до праці, соціально-творчої діяльності, пропагування меркантильності, задоволення одномоментних інтересів [16, c. 13].
Справляється таке враження, що історичний час зупинився, а численні наукові дослідження, що стосуються сімейних відносин, і були здійснені останнім часом, не знаходять безпосереднього відгуку в користувача інформації - сімї, незалежно від типу, віку її членів, періоду спільного проживання.
З метою посилення значущості сімейних цінностей необхідно хоча з молодшого шкільного віку популяризувати теоретичні знання про сімю як основу суспільства, протиставляти їх примітивізму мислення й поведінки дорослого оточення, на зразках яких, як правило, зростає ще більш примітивне покоління. Необхідно пропагувати особливу роль жінки в сімї, бо як зазначав О.П.Довженко, треба буде розплачуватися "… за нікчемне, погане виховання молоді, за хамську образу виховання дівчини, за нехтування жіночої природи, за неповагу до неї, за грубість… Завдання важке, вимагає часу, але доступне для розвязання, бо час - це найбільше багатство, а сімя також є ним, бо визначає майбутнє.
1.2 Сутність сімейних конфліктів та їх причини
У залежності від суб'єктів взаємодії сімейні конфлікти підрозділяються на конфлікти між подружжям, батьками і дітьми, подружжям та батьками, бабусями (дідусями) і онуками.
Ключову роль у сімейних стосунках відіграють подружні конфлікти. Особливості рольових і міжособистісних стосунків членів сімї, їх взаємодії відбиваються на емоційному рівні та відносно стійкому психічному стані (настрої) сімї, тобто на її психологічному кліматі. Психологічний клімат, у свою чергу, впливає на міжособистісні стосунків її членів, їх світовідчуття, самооцінку, саморегуляцію себе як особистості, на життєдіяльність кожного з членів сімї і сімейного колективу загалом. Розрізняють сімї зі сприятливим і несприятливим психологічним кліматом.
Сімї зі сприятливим психологічним кліматом характеризується згуртованістю, доброзичливістю і водночас високою вимогливістю подружжя одне до одного, відповідальністю, почуттям захищеності й емоційної задоволеності в сімї. Важливий показник сприятливого сімейного психологічного клімату - прагнення до спільного розвязання сімейних проблем, проведення дозвілля і одночасна відкритість сімї, її широкі контакти [3, с. 13-15].
Сімї з несприятливим психологічним кліматом характеризуються насамперед напруженістю чи навіть конфліктністю міжособистісних стосунків, коли члени сімї негативно ставляться одне до одного, їм властиве почуття незахищеності, емоційного дискомфорту від перебування в сімї.
Конфлікти частіше виникають через незадоволення потреб подружжя. Виходячи з цього виділяють основні причини подружніх конфліктів:
психосексуальну несумісність подружжя;
незадоволення потреби в значимості свого "Я", неповага почуття гідності з боку партнера;
незадоволення потреби в позитивних емоціях: відсутність ласки, турботи, уваги і розуміння;
пристрасть одного з подружжя до надмірного задоволення своїх потреб (алкоголь, наркотики, фінансові витрати тільки на себе і т.д.);
незадоволення потреби у взаємодопомозі і взаєморозумінні з питань ведення домашнього господарства, виховання дітей, у стосунках з батьками;
розбіжності в потребах по проведенню дозвілля, захопленнях.
Крім того, виділяють фактори, що впливають на конфліктність подружніх відносин. До них відносять кризові періоди в розвитку родини.
Перший рік подружнього життя характеризується конфліктами адаптації один до одного, коли два "Я" стають одним "Ми". Відбувається еволюція почуттів, закоханість зникає і подружжя з'являються один перед одним такими, які вони є. Відомо, що в перший рік життя родини імовірність розлучень велика, до 30% загального числа шлюбів .
Другий кризовий період зв'язаний з появою дітей. Ще незміцніла система "Ми" піддається серйозному випробуванню. Що ж лежить в основі конфліктів у цей період?
Погіршуються можливості професійного росту подружжя.
У них стає менше можливостей для вільної реалізації в особисто-привабливій діяльності (захоплення, хобі).
Можливі зіткнення поглядів подружжя і їхніх батьків із проблем виховання дитини.
Третій кризовий період збігається із середнім подружнім віком, що характеризується конфліктами одноманітності. У результаті багаторазового повторення тих самих вражень у подружжя настає період насичення один одним. Цей стан називають голодом почуттів, коли настає "ситість" від старих вражень і "голод" за новими .
Четвертий період конфліктності стосунків подружжя настає після 18-24 років спільного життя. Його виникнення часто збігається з наближенням періоду інволюції, виникненням почуття самітності, зв'язаного з відокремленням дітей, що підсилюється емоційною залежністю подружжя, їх переживаннями з приводу можливого прагнення одного з партнерів до сексуального виявлення себе на стороні, "поки не пізно".
Значний вплив на імовірність виникнення подружніх конфліктів роблять зовнішні фактори: погіршення матеріального становища багатьох родин; надмірна зайнятість одного з подружжя (чи обох) на роботі; неможливість нормального працевлаштування одного з подружжя; тривала відсутність свого житла; відсутність можливості влаштувати дітей у дитячу установу й ін.
Перелік факторів конфліктності родини був би неповним, якщо не назвати макрофактори, тобто зміни, що відбуваються в сучасному суспільстві, а саме: ріст соціального відчуження; орієнтація на культ споживання; девальвація моральних цінностей, у тому числі традиційних норм сексуальної поведінки; зміна традиційного статусу жінки в родині (протилежними полюсами цієї зміни є повна економічна самостійність жінки і синдром домогосподарки); кризовий стан економіки, фінансів, соціальної сфери держави.
Дослідження психологів показують, що в 80-85% родин є конфлікти. Що залишилися 15-20% фіксують наявність "сварок" з різних приводів .У залежності від частоти, глибини і гостроти конфліктів виділяють кризові, конфліктні, проблемні і невротичні родини .
Кризова родина. Протистояння інтересів і потреб подружжя носить гострий характер і захоплює важливі сфери життєдіяльності родини. Подружжя займає непримиренні і навіть ворожі позиції по відношенню одне до одного, не погоджуючись ні на які компроміси. До кризових шлюбних союзів можна віднести всі ті, котрі чи розпадаються, чи знаходяться на грані розпаду.
Конфліктна родина. Між подружжям існують постійні сфери, де їхні інтереси зіштовхуються, породжуючи сильні і тривалі негативні емоційні стани. Однак шлюб може зберігатися завдяки іншим факторам, а також компромісним рішенням конфліктів.
Невротична родина. Тут основну роль грають не спадкові порушення в психіці партнерів, а і нагромадження впливу психологічних труднощів, з якими зустрічається родина на своєму життєвому шляху. У партнерів відзначається підвищена тривожність, розлад сну, емоції з будь-якого приводу, підвищена агресивність і т.д. [24, с. 80]
Конфліктна поведінка партнерів може виявлятися в схованій і відкритій формах. Показниками схованого конфлікту є: демонстративне мовчання; різкий жест чи погляд, що говорить про незгоду; бойкот взаємодії в якійсь сфері сімейного життя; підкреслена холодність у стосунках. Відкритий конфлікт виявляється частіше через відкриту розмову в підкреслено коректній формі; взаємні словесні образи; демонстративні дії (ляскіт дверима, биття посуду, грюкотіння кулаком по столі), образа фізичними діями й ін. [13, с. 164].
Конфлікти в родині можуть створювати психотравматичну обстановку для подружжя, їхніх дітей, батьків, у результаті чого вони здобувають ряд негативних властивостей особистості. У конфліктній родині закріплюється негативний досвід спілкування, губиться віра в можливість існування дружніх і ніжних взаємин між людьми, накопичуються негативні емоції, з'являються психотравми. Психотравми частіше виявляються у виді переживань, що в силу виразності, чи тривалості повторення сильно впливають на особистість. Виділяють такі психотравмуючі переживання, як стан повної сімейної незадоволеності, "сімейна тривога", нервово-психічна напруга і стан провини.
Стан повної сімейної незадоволеності виникає в результаті конфліктних ситуацій, у яких виявляється помітна розбіжність між чеканнями індивіда стосовно родини і її дійсним життям. Виражається в нудьзі, безбарвності життя, відсутності радості, ностальгічних спогадах про час до шлюбу, скаргах навколишнім на труднощі сімейного життя. Накопичуючись від конфлікту до конфлікту, така незадоволеність виражається в емоційних вибухах і істериках [4, с. 54].
Сімейна тривога частіше виявляється після великого сімейного конфлікту. Ознаками тривоги є сумніви, страхи, побоювання, що стосуються насамперед дій інших членів родини.
Нервово-психічна напруга - одне з основних психотравмуючих переживань. Воно виникає в результаті:
створення для подружжя ситуацій постійного психологічного тиску, важкого чи навіть безвихідного положення;
створення для подружжя перешкод для прояву важливих для нього почуттів, задоволення потреб;
створення ситуації постійного внутрішнього конфлікту в подружжі.
Виявляється в дратівливості, поганому настрої, порушеннях сну, приступах люті.
Стан провини залежить від особистісних особливостей подружжя. Людина почуває себе перешкодою для навколишніх, винуватцем будь-якого конфлікту, сварок і невдач, схильна сприймати відносини інших членів родини до себе як обвинувачення, незважаючи на те, що в дійсності вони такими не є [2, с. 38].
Розділ 2. Зміст соціальної роботи з конфліктними сім'ями
.1 Характеристика форм і методів соціальної роботи
Постійне накопичення знань і досвіду, пізнання навколишньої дійсності збагачують способи, методи проникнення людини у різні сфери суспільного життя. Існують різні класифікації методів залежно від ознак, що покладені в їх основу: ступінь загальності, поширеність, зміст і характер діяльності та ін. За першою ознакою виділяють всезагальні (філософські), загальнонаукові та спеціальні методи.
Всезагальний (філософський) метод становить єдність методологічної і світоглядної позиції суб'єкта у різних видах діяльності. Інакше кажучи, він вбирає у себе багатство загальнонаукових і конкретних методів подібно до того, як загальне вбирає у себе посутні елементи особливого й одиничного.
Ці методи вивчають у відповідних фундаментальних та прикладних науках. Коротко торкнемося їх суті.
Аналіз - це дослідження чогось, що ґрунтується на розкладанні (подумки) предмета, явища на складові, визначенні елементів цілого, розгляді їх властивостей.
Процедурою зворотного характеру є синтез - метод, коли знання про предмет отримують шляхом поєднання його елементів і вивчення їх зв'язку. Тому в практичній пізнавальній діяльності аналіз і синтез поєднуються.
Індукція - логічне розмірковування, що рухається від тверджень емпіричного, конкретного, вужчого характеру до більш широкого.
Дедукція (виведення) - розмірковування, що дає змогу за певними правилами логіки робити висновки з деяких тверджень та їх комбінацій. Вони не можуть бути більш загальними, ніж посилання (аксіоми, постулати, принципи), які ведуть до них. Виходячи з певної системи їх подібності, можна передбачити наслідки, що з них випливають.
Спостереження - свідоме і цілеспрямоване сприйняття дійсності. Воно буває простим (звичайним) і складним, включеним (безпосереднім).
Експеримент (проба, досвід) дає змогу в контрольованих і керованих умовах досліджувати конкретні явища дійсності, виконує функцію критерію істинності наукового пізнання загалом.
Аналогія містить в основі подібність предметів (явищ, процесів тощо) щодо певних властивостей.
Моделювання - метод дослідження, що ґрунтується на побудові та вивченні зразків реально існуючих предметів, явищ і конструйованих об'єктів для визначення або поліпшення їх характеристик, удосконалення, управління ними тощо. Тісно пов'язане з експериментом, воно передбачає використання процедур абстрагування й ідеалізації, разом з іншими методами глибоко проникає в теоретичне мислення і практичну діяльність.
Загальнонаукові методи застосовуються у різних галузях знань та соціальної практики. На відміну від перших, вони визначають не всезагальний шлях, спосіб пізнання природи, а лише деякі їх аспекти. До них зазвичай відносять: аналіз літературних джерел; теоретичний аналіз і синтез соціально-педагогічних досліджень; спостереження у природних умовах у процесі тестування, спільних заходів тощо; вивчення та узагальнення досвіду; експеримент; метод експертних оцінок.
Часткові, спеціальні методи - це специфічні способи пізнання і перетворення окремих сфер реального світу, що притаманні тій чи іншій конкретній системі знань (політології, соціології, педагогіці, правознавству тощо). Міждисциплінарний, інтегративний характер теорії і практики соціальної роботи розширює арсенал її методів і категорій за рахунок загальнонаукових і спеціальних.
У Короткому енциклопедичному словнику з соціальної роботи зазначається, що у вітчизняних наукових джерелах методи соціальної роботи класифікуються:
¨за напрямами та формами соціальної роботи: організаційні, соціально-психологічні, соціально-педагогічні, соціально-медичні, соціально-економічні;
¨за об'єктами соціальної роботи: індивідуальні, групові, в громаді;
¨за суб'єктами соціальної роботи: методи, що застосовують окремі спеціалісти; колектив соціальної служби, орган управління соціальною роботою [25, с. 260].
Зазначимо, що класифікація методів, яка існує у вітчизняній практиці соціальної роботи і відображена у наукових джерелах, не вичерпується наведеним варіантом, а вимагає її подальшого уточнення. Так, С. Косянчук і В. Сидоров [26, с. 522] спробували інтегрувати існуючі класифікації методів соціальної роботи за трьома класифікаційними ознаками:
¨ступінь спільності клієнтів;
¨зміст і характер соціальної роботи;
¨сфера застосування.
Запропонована класифікація може слугувати основою для подальшого дослідження за умови деякої корекції, що стосується третьої групи класифікації. На нашу думку, всі методи цієї групи за своїм змістом і характером, а також виховною функцією мають бути віднесені до психолого-педагогічних методів соціальної роботи. Ця класифікація набула подальшого уточнення і доповнення, що буде зазначено в процесі розкриття основних характеристик методів соціальної роботи.
Так, розкриваючи сутність методів першої групи, Н. Матвійчук цілком обґрунтовано пропонує методи соціальної роботи в общині розглядати як методи соціальної роботи в мікросоціальному середовищі, що більшою мірою відповідає соціальним умовам пострадянського суспільства і традиціям вітчизняної науки. При цьому характерною ознакою методів індивідуальної соціальної роботи є те, що вони реалізуються в ситуації "один на один", коли соціальний працівник разом із клієнтом вирішує його особисті й соціальні проблеми. Типовими індивідуальними проблемами в практиці соціальної роботи є емоційні проблеми, сімейні та особистісні кризи, сімейні конфлікти, проблеми на виробництві і в школі, втрата роботи тощо. На всі спільні характеристики "накладаються" особливості їх реалізації в конкретних методах, що використовуються у зарубіжній та вітчизняній практиці соціальної роботи. Розглянемо найпоширеніші з них [26, с. 324].
Метод вирішення проблем (розроблений X. Перлман) ґрунтується на базовому постулаті психодинамічної концепції, згідно з яким людське життя є "проблемно-вирішальним процесом". Завдання соціального працівника полягає в тому, щоб допомогти клієнту за цих обставин.
Основу психосоціального методу (запропонованого Ф. Холліс) складає з'ясування причин девіантної чи дезадаптивної поведінки суб'єкта, створення "історії хвороби клієнта". Метод передбачає складну діагностику "особистості в ситуації", при зацікавленій участі самого клієнта. Психосоціальний метод інтенсивно застосовується у разі усвідомлення клієнтом своїх індивідуальних і соціальних проблем, наприклад, проблем, пов'язаних зі здоров'ям.
Метод втручання являє собою сукупність дій для полегшення сприймання клієнтом актуальних проблем. Визначення стану проблеми і точного виконання завдань є головними складовими успішного вирішення цієї проблеми. Цей метод був запропонований у 1970 р. Рідом і Енштейном і перевірений в результаті емпіричної практики в соціальних агентствах.
Метод поведінкового підходу зосереджується на особистіших ресурсах навколишнього середовища, які можуть бути мобілізовані, щоб стимулювати та зберігати мінливу поведінку. Модифікація поведінки здійснюється за двома напрямами: оперантна та респондентна зміна поведінки.
Метод екологічного підходу пропонує покращання взаємодії людини і навколишнього середовища на основі позитивного взаємообміну. "Людина - навколишнє середовище" розглядаються як взаємодоповнюючі системи, де людина має таке оточення, яке вона формує відповідними способами.
Метод психологічного підходу Ранка передбачає концентрацію уваги на процесі надання допомоги, проявляючи значно менший, ніж психоаналітики, інтерес до "дитячих" переживань клієнта. Воля і здатність до змін - ось ті домінанти, що лежать в основі теорії і практики цього підходу.
Кризово-орієнтований - це комбінований метод, що використовує елементи психотерапії, практичної психології і раціональних дискусій в соціальній роботі. Він застосовується у разі таких кризових станів, як тривога, почуття сорому, провини, ворожості тощо.
Раціональний метод індивідуальної соціальної роботи запропонований Г. Вернером як альтернатива психоаналітичним моделям індивідуальної роботи. В його основі лежать положення когнітивної теорії, згідно з якими інтенсивність дій залежить від сили волі індивіда. Мета методу полягає у зміні свідомості клієнта, яку розуміють як сукупність проявів його емоцій, уяв і поведінки. Він застосовується, коли клієнт шукає допомоги в розв'язанні своєї проблемної ситуації.
Метод терапії реальністю був запропонований В. Глассером. Його основу складає положення про те, що людині необхідно бути коханою і відчувати свою цінність, а для цього необхідна відповідна поведінка. Мета методу полягає в тому, щоб допомогти людям зрозуміти й усвідомити відповідальність за свою поведінку.
У практиці індивідуальної соціальної роботи використовуються й інші методи, які застосовують у разі агресивної поведінки, сексуальних проблем, до наркотично залежних осіб тощо. До таких видів індивідуальної роботи можна віднести ігрову терапію, сексуальну терапію, психодраму, техніку "відрази" та ін.
Методи соціальної групової роботи використовують у практичній соціальній діяльності, функції якої поширюються на різні галузі людської життєдіяльності - від благоустрою і освіти до адаптації і становлення.
Згідно з підходом Г. Кнопки групова робота є практичним методом соціальної роботи, який допомагає особистості розширювати своє соціальне функціонування і через цілеспрямований досвід групи ефективніше розв'язувати індивідуальні, групові чи проблеми в мікросоціумі.
Одним із найпоширеніших методів групової соціальної роботи є метод інтерперсональної допомоги при роботі в малих групах, де використовується груповий контекст для досягнення як індивідуальних, так і групових цілей. Групова соціальна робота включає різні види діяльності: розвиток цілої групи і окремого члена групи; розвиток взаємної допомоги і підтримки членів групи; використання групового процесу для життєдіяльності групи; розвиток автономності в групі.
До основних цілей групової соціальної роботи можна віднести: посередницький обмін між клієнтами; спілкування; самоусвідомлення наявних проблем; реалістичне оцінювання своїх проблем; прийняття соціальних норм і цінностей.
Методи соціальної роботи в мікросоціальному середовищі спрямовані на професійну допомогу індивідам, групам, колективам, що проживають на одній території і мають спільні проблеми. Головними методами професійної соціальної роботи в мікросоціальному середовищі є соціальне планування, планування мікросоціального середовища, розвиток територіального самоуправління, соціальні акції в мікросоціальному середовищі, макропрактика.
Мікросоціальне середовище висуває специфічні вимоги до професійної компетенції - уміння проводити наукові дослідження на основі соціальних, психологічних, демографічних, статистичних даних; уміння правильно аналізувати та інтерпретувати одержану інформацію, щоб адекватно представляти ситуацію розвитку спільноти і її проблеми.
Ефективність використання того чи іншого методу соціальної роботи залежить від багатьох чинників, серед яких варто відзначити особисті та професійні якості соціального працівника, психофізіологічні особливості клієнта, рівень взаємовідносин між працівником і клієнтом, складність проблеми, що вирішується, тощо. Слід відзначити, що жоден із методів соціальної роботи не є універсальним. Тому кінцевий результат роботи соціального працівника перебуває у прямій залежності від вдало розробленої методики вирішення проблеми та його вміння використовувати той чи інший метод роботи.
Широко використовуються в соціальній роботі методи, що класифікуються за ознакою змісту й характеру соціальної роботи.
За допомогою соціально-економічних методів спеціалісти впливають на матеріальні, національні, сімейні та інші інтереси й потреби клієнтів. Провідну роль при цьому відіграють матеріальне мотивування і підтримка життєдіяльності окремих людей і соціальних груп, які відчувають у ній потребу. Ці методи застосовуються через надання натуральної і фінансової допомоги, встановлення пільг, одноразових субсидій і компенсацій, патронаж, побутове обслуговування, моральне заохочення, санкції тощо.
Організаційно-розпорядчі методи спрямовані переважно на такі мотиви поведінки людей, як усвідомлена необхідність громадської і трудової дисципліни, почуття обов'язку, відповідальності, вимог культури, правил співжиття. Це методи прямої дії, оскільки спираються насамперед на регламентуючі, нормативно-правові акти. Вони встановлюють також рамки підпорядкованості і взаємодії різних соціальних служб та органів управління, регулюють між ними відносини субординації" і координування. Серед цих методів можна виділити дві підгрупи, що мають певні відмінності. Організаційні методи стосуються прав, повноважень, обов'язків, відповідальності різних ланок в органах управління соціальними службами, надають їм функціональні визначеності, забезпечують таким чином "випереджаючий" вплив на розв'язання завдань соціальних служб, що регулюються відповідними положеннями й інструкціями. Розпорядчі методи дають можливість здійснювати поточні уточнення завдань, перерозподіл сил, своєчасно усувати виявлені недоробки. Тобто вони, як органічно пов'язані з організаційними методами, надають системі управління соціальною роботою оперативності, динамічності, гнучкості.
Організаційно-розпорядчі методи відіграють важливу стабілізуючу роль у соціальних відносинах. Залежно від місця в системі управління, характеру і ступеня впливу основними серед них є регламентування, нормування, інструктування.
Регламентування - досить жорсткий спосіб організаційного впливу, що полягає у розробці та введенні в дію організаційних положень, обов'язкових для виконання. Такими є типові положення, штатний розклад, посадові інструкції, накази та ін. Використовується цей метод органами управління соціальними службами.
Нормування - вільніший спосіб організаційного впливу. Його суть полягає у встановленні нормативів із верхньою і нижньою межею, які служать орієнтиром у діяльності соціального працівника. Це, зокрема, нормативи чисельності клієнтів, часу їхнього обслуговування, витрат тощо. На практиці важливо правильно визначати місце, види, обсяги, форми застосування цього методу.
Інструктування - найм'якіший спосіб організаційного впливу. Воно містить роз'яснення ситуації, завдань, можливих труднощів і наслідків неправомірних чи умисних дій клієнта, застереження від ймовірних помилок, поради щодо характеру дій, найдоцільніших кроків у складних ситуаціях тощо. Інструктування має частіше форму консультаційної, інформаційної, методичної допомоги клієнту, спрямованої на захист його громадянських прав і свобод.
До організаційно-розпорядчих методів соціальної роботи відносять також добір і розстановку кадрів, критику і самокритику, заохочення і стягнення, контроль і перевірку виконання.
У практиці соціальної роботи широко застосовуються психолого-педагогічні методи, які на відміну від розглянутих відзначаються побічною дією і впливом на клієнта через механізм соціально-психологічного і педагогічного регулювання його соціального самопочуття та поведінки. Як відомо, спрямованість вчинків людини зумовлюють, крім неї особисто, соціально-психологічні явища: громадська і групова думка, настрої, смаки, захоплення, люди тощо. Виникаючи як продукт спілкування, вони набувають відносної самостійності і для людей є орієнтиром, зразком для наслідування, формою контролю тощо. Так з'являється своєрідний, складний механізм соціальної саморегуляції. Як показують соціологічні дослідження, у 55-60% випадків люди діяли не так, як вони хотіли б, а як узвичаєно в їхній групі, колективі чи організації.
Та це не означає повної залежності індивіда від зовнішніх умов. Механізм педагогічного регулювання духовно-морального стану й поведінки особи чи соціальної групи дає можливість цілеспрямовано впливати на свідомість людини з метою формування у неї усталених поглядів, переконань, моральних принципів і норм, уміння правильно діяти в конкретних соціальних умовах та обставинах. Свідомість людини - вищий регулятор її поведінки, адже будь-який імпульс до дії виникає спочатку під впливом внутрішнього стану особи чи зовнішніх факторів, але завжди співвідноситься з її поглядами, ідеалами, принципами, нормами, установками і відповідно ними санкціонується (підтримується) чи заперечується (гальмується).
Основним серед психолого-педагогічних методів є переконання. Воно здійснюється у соціальній роботі різними формами. Це, зокрема, роз'яснення, порада, рекомендація, позитивний приклад, зразок активної життєдіяльності. За допомогою переконання досягається осмислене засвоєння людиною наукових знань, достовірної інформації, правових норм, етичних рекомендацій, естетичних еталонів.
Нерідко виникає розрив між суспільними нормами і груповою свідомістю, психологією та культурою. Соціальне мікросередовище може нав'язувати людині хибні, шкідливі погляди і зразки поведінки, ізолювати (частково або цілком) індивіда від суспільних цінностей та норм. Це стає причиною девіантних форм поведінки. І соціальному працівникові потрібні певні вміння і здібності, щоб впливати не лише на людину, а й на соціально-психологічні явища, що панують у її соціальному мікросередовищі. Для цього використовують соціологічні дослідження, спостереження, соціально-психологічну діагностику, навіювання, інформування, гуманізацію умов праці та побуту, залучення до праці, заохочення самовиховання, стимулювання культурного розвитку, вияву творчих можливостей особи, спирання на позитивний приклад ровесників, прогресивні традиції, звичаї та інші психолого-педагогічні методи й засоби.
Методи цієї групи - вивчення результатів діяльності клієнтів, соціальна терапія (індивідуальна, групова, трудова, терапія самовиховання, дискусії, психотерапія, сімейна, ігрова терапія, соціо-, психодрама тощо), сповідальний метод.
Біографічний метод вивчає наслідки докладених зусиль, реальних змін у життєвих позиціях, системі цінностей, вивчає результати діяльності клієнтів: плани та звіти керівників установ, щоденники, журнали, інші документи; результати діяльності - твори, технічні саморобки, наочні посібники, кіно-, відеофільми, довідкові каталоги; тематичні картотеки; звукозаписи бесід, докладів, дискусій тощо.
Соціальна терапія, за І. Зайнишевим, цілеспрямовано і систематично надає допомогу особі або групі, врегульовує почуття, імпульси, думки, стосунки. Вона виправляє, коректує поведінку; попереджає дисфункції; забезпечує нормальний розвиток, самоствердження особи.
Індивідуальна терапія вирішує проблеми конфіденційного характеру (зґвалтування, сімейні конфлікти тощо) з тими, хто не бажає брати участь у груповій терапії.
Групова терапія націлена на допомогу в подоланні емоційних порушень, соціальних недоліків під керівництвом соціального працівника або професійного терапевта. Групи із 6-8 чоловік займаються протягом 90 хвилин на тиждень. Є навчальні групи (здобування знань, висловлення думок, обговорення проблем); групи спільної діяльності, спорту, відвідування театру з подальшим обговоренням тощо; батьківські; тендерні групи - чоловічі й жіночі. Психотерапевтичними процедурами є релаксація, пантоміма, розігрування рольових ситуацій, виклад біографій, обговорення анонімної історії хвороби, опис сновидінь, фантазій, асоціацій тощо.
Трудова терапія ґрунтується на тонізуючому та активізуючому впливі праці на психофізичну сферу людини, організовує спільну діяльність, полегшуючи стосунки між людьми, знімаючи напруженість, хворобливі переживання.
Терапія самовиховання основана на самовивченні, самооцінці; переоцінці власної особи, минулого; самоаналізі, вияві індивідуальних психологічних бар'єрів; використанні одержаних результатів у повсякденному житті та діяльності.
Дискусійна терапія передбачає знайомство членів групи; обговорення очікувань клієнтів, переживань, а також групового напруження, пов'язаного з відмінністю між очікуваннями і реальністю; формування адекватного ставлення до проблеми, яку необхідно вирішити, активної мотивації до участі в групі, дотримання норм і традицій групи; аналіз динаміки, розвитку і корекції внутрішньогрупових стосунків, закріплення досягнень; обговорення результатів терапії, підведення підсумків; рефлексія.
Соціодрама - метод колективної, групової терапії. Сутність його полягає у тому, що проблема соціальних груп і конфліктні стосунки між групами виступають у стихійно організованих сценах.
Психодрама використовується у груповій терапії, коли людина виконує різні ролі, зображуючи себе в стресових ситуаціях соціального характеру або грає ролі своїх антиподів.
Ігрова терапія як форма психотерапії слугує полегшенню спілкування. Учасники користуються іграшками, щоб зобразити ситуації і конфлікти, які неможливо або складно вербалізувати.
Сповідальний метод позбавляє психічних стресів, труднощів взаємозв'язку із соціальним оточенням, передбачає спілкування соціального працівника і клієнта наодинці.
За кількістю задіяних людей методи поділяються на індивідуальну та групову соціальну роботу.
Індивідуальна соціальна робота - напрям, система цінностей, вид практики для допомоги індивідам у вирішенні психологічних, міжособистісних, соціоекономічних проблем через особистіснішу взаємодію з ними.
Групова соціальна робота передбачає взаємодію невеликої групи осіб із спільними інтересами і загальними проблемами для досягнення цілей.
У соціальній роботі використовуються також методи, характерні лише для цього виду професійної діяльності: метод соціального діагностування; втручання у критичних випадках; роботи зі спільнотою; метод роботи на вулицях.
До методів соціального діагнозу (соціальної діагностики), за І. Зайнишевим, належать:
¨збирання відомостей про інфраструктуру, чисельність, склад і динаміку населення тощо;
¨вивчення історії заселення і освоєння цієї території, зміна складу місцевого населення, його занять і традицій тощо;
¨інформаційно-цільовий аналіз документів, статей із місцевої та центральної преси, матеріалів електронних засобів інформації, листів, скарг тощо;
¨аналіз соціально-просторового розподілу і динаміки народжуваності і смертності населення, залежність якості життя від природних і соціальних факторів.
Метод втручання у критичних випадках уперше застосовувався у США у 1847 р., коли церква захистила дитину, яка зазнала насилля у сім'ї. У країні стали створюватися товариства із захисту дітей проти жорстокого поводження з ними.
Метод роботи зі спільнотою є засобом координації традиційних методів і соціально-політичним засобом задоволення інтересів, потреб, очікувань громадян. Ці методи з'ясовують сутність і типи проблеми, аналізують причини, розробляють плани, стратегії, залучають необхідні ресурси, виявляють лідерів, регулюють стосунки між членами громади для полегшення зусиль.
Метод роботи на вулицях - відкритий метод соціальної роботи, зорієнтований на проблеми вулиці і розв'язує їх превентивними заходами:
¨попередження виникнення груп молоді, особливо вуличних, через установлення випадкових контактів з ними у періоди зборів і проведення дозвілля;
¨визначення потреб і проблем вуличних груп молоді та надання їм відповідної допомоги - індивідуальної та групової;
¨запобігання чисельному збільшенню груп, сприяння їхньому зникненню і спрямування їхньої активності у менш агресивний напрям;
¨відбір безпритульних підлітків, спроба залучити їх у молодіжні групи, які перебувають під педагогічною опікою соціальних працівників;
¨пошук приміщень для вуличних груп молоді та організація і проведення екскурсій для прискорення процесу їхньої соціалізації або ресоціалізації;
¨установлення контактів Із наркоманами, переадресація їх у відповідні заклади і до відповідних фахівців;
¨залучення підлітків до підтримки однолітків, формування загонів добровільних помічників соціальних педагогів і соціальних працівників.
Заслуговує на увагу підхід до класифікації методів соціальної роботи, розроблений Українським державним центром соціальних служб для молоді і викладений у Концепції діяльності ДЦССМ. Виходячи з того, що соціальна робота включає різноманітні сфери діяльності, її методи є комплексом професійних заходів і прийомів, спрямованих на досягнення завдань, які визначаються соціальною політикою.
Психологічні методи: діагностика, корекція, психотерапевтичні тренінги, психологічний відбір, психологічна адаптація, аутотренінг, методи психотерапії.
Педагогічні методи: формування свідомості, методи організаційної діяльності, методи стимулювання, ігрові методи, методи включення, соціальне навчання, методи схвалювання і осудження.
Соціологічні методи: метод спостереження, соціометричний метод, експеримент, метод експертних оцінок, аналіз документів, агітація, пропаганда, аналіз соціуму, соціальна реклама.
Завершуючи огляд характерних ознак різних методів соціальної роботи, слід зазначити, що на свідомість і поведінку людей впливає багато взаємопов'язаних факторів, тому методи соціальної роботи слід застосовувати у комплексі. Тим більше що вони органічно пов'язані й ефективні лише за одночасного застосування, а не ізольовано. Це підтверджує необхідність комплексного підходу як принципу використання методів соціальної роботи. Наявні між ними відмінності важко вловлювані. Найсуттєвішим є те, що принципи соціальної роботи постійні, мають обов'язковий характер. Методи її рухливіші, можуть варіювати залежно від зміни соціальних умов при одних і тих самих принципах. І принципи, і методи соціальної роботи слід розглядати в тісному зв'язку з її цілями та завданнями. Мета зумовлює сукупність способів її досягнення; принципи дають змогу з багатьох методів обрати найефективніші у цих умовах. Усвідомлення і врахування такого діалектичного взаємозв'язку між ними - методологічна основа соціальної роботи [14, с. 140-168].
2.2 Використання технологій на різних рівнях соціальної роботи
Технології роботи з сім'єю можна реалізовувати як в соціальних службах реабілітації сім'ї, центрах допомоги сім'ї і дітям, так і в загальноосвітніх закладах. Такі технології можуть бути різних рівнів.
Профілактичний рівень
На даному рівні діяльність соціального працівника будується на принципі надання достовірної інформації. Один із шляхів - розробка таких спеціальних програм педагогічної просвіти батьків, які б сприяли повноцінному функціонуванню сім'ї і запобіганню проблемам у взаєминах дітей і батьків.
Організація педагогічної просвіти батьків цієї категорії спрямована на те, щоб вони зрозуміли різницю між допустимою і недопустимою поведінкою, оскільки батьки часто не усвідомлюють наслідків, до яких може призвести фізичне покарання дитини.
Педагогічна просвіта батьків може також здійснюватися через створення груп підтримки і організацію взаємодії з батьками. При територіальних службах сім'ї і дитинства можуть бути організовані курси з проблем виховання дітей, педагогічної просвіти батьків. Створюючи програму педагогічної просвіти батьків, необхідно враховувати, що більшість із них не має спеціальної педагогічної освіти. Крім того, програма повинна бути побудована таким чином, щоб отримані знання могли бути використані на практиці [23, с. 164].
Програма має бути спрямована на:
¨творче засвоєння педагогічних знань, з тим, щоб вони стали керівництвом до дій і сприяли підвищенню ефективності виховання дітей;
¨формування здатності осмислити сімейну дійсність, вміння приймати найбільш ефективні рішення відповідно до педагогічних закономірностей, принципів виховання;
¨взаємне збагачення досвідом дитячо-батьківських взаємостосунків.
Педагогічна просвіта включає діяльність інформаційного і навчального плану із розгляду основних закономірностей і базових етапів розвитку дитини, вікових психологічних факторів становлення її особистості на конкретних стадіях, типових критичних ситуацій, проблем кожного віку і вироблення загальних рекомендацій з їх вирішення. Необхідно приділяти увагу таким проблемам, як роль матері у взаємостосунках з дитиною на ранніх стадіях її життя, значення емоційних чинників у взаєминах між членами сім'ї; знайомити з поняттям вікових криз; проводити роботу з формування і розвитку вмінь спілкуватися з дітьми, керувати їхньою діяльністю, розвивати мову, позитивні моральні якості.
Ефективність профілактичної діяльності соціального працівника прямо залежить від правильного вибору способу спілкування з сім'єю. Недопустимі поблажливе, неуважне чи надто офіційне ставлення при зустрічі, а також залякування, ультиматимуми, докори. Це створює психологічний бар'єр, який не дає людині сприймати навіть цілком доцільні пропозиції. Передбачаючи важку розмову, соціальний працівник повинен ретельно підготуватися до зустрічі: зібрати якомога більше інформації про сім'ю, ретельно обговорити зміст і форму бесіди. На початку зустрічі слід відзначити сприятливі сторони життя сім'ї, позитивні якості співбесідника. Завоювавши довіру, необхідно знайти тактовну форму для визначення проблеми [19, с. 30].
Діагностичний рівень
Тут можливі два варіанти діяльності соціального працівника:
¨при добровільному зверненні клієнтів - оцінка ситуації й у випадку необхідності організація консультації психолога;
¨при недобровільному зверненні - збір достовірної інформації про сім'ю, організація зустрічі з нею, забезпечення зворотного зв'язку.
Обов'язковими етапами діагностики є: збір інформації; аналіз інформації; постановка соціального діагнозу.
Діагностика - тривалий етап, який вимагає неодноразових зустрічей з сім'єю, а також з іншими людьми. Проведення діагностики передбачає дотримання певних принципів, серед яких найважливішими є:
¨методологічні принципи: об'єктивність у зборі фактів і їх інтерпретація; множинність джерел інформації; достовірність інформації; клієнтоцентризм (дивитись на проблему, виходячи з інтересів клієнта);
¨етичні принципи: конфіденційність; ступінь відкритості - право клієнта; невтручання у приватне життя.
На даному етапі обов'язково використовуються такі діагностичні методи: спостереження; бесіда; анкета; тести. Також у діагностиці широко використовуються:
а)шкалювання - для визначення результату спільної діяльності з сім'єю пропонується шкала, на якій члени сім'ї відзначають стан своєї проблеми до і після візиту до соціального працівника;
б)карткові методики - набір карт з певним смисловим змістом (любов, ненависть, розлучення, туга). Сім'ї дається завдання розмістити карточки за часом - теперішнє, минуле і майбутнє. Карткові методики дозволяють скласти загальне уявлення про емоційний стан сім'ї, її життєву ситуацію;
в)проективні методики - різновид тестів, спрямованих на визначення неусвідомлюваних клієнтом станів (без свідомий потяг, прихована агресія, переживання);
г)асоціативні проективні методики, побудовані на словесних асоціаціях, системі незакінчених речень;
д)експресивні методики (засновані на малюванні: малюнок сім'ї, малюнок себе у вигляді рослини, тварини);
е)аналіз документації;
ж)метод соціальних біографій - збір інформації про історію життя людини і її сім'ї [1, с. 104].
При постановці діагнозу, обробці інформації зручно використовувати таблиці, наприклад такої форми:
Точка зору клієнтаТочка зору сім'їТочка зору іншого спеціалістаВласна думкаОсобистість клієнтаПроблемаПотребаСлабкі сторони та ін.
Реабілітаційний рівень
Реабілітаційний рівень складається із трьох підрівнів - індивідуального, групового, общинного.
На індивідуальному рівні реабілітаційної роботи з батьками чи з дитиною використовується декілька технологій:
¨консультування. Консультування відрізняється від навчання тим, що значення мають не стільки знання консультанта, скільки його ставлення до проблеми, що склалася, вплив його особистості;
¨телефонне консультування. Особливість технології - спілкування відбувається через посередника - телефонний апарат, відсутній візуальний контакт, не можна використати невербальні засоби спілкування;
¨метод "лист-звернення". Мета листа-звернення - повідомити інформацію чи зажадати її; клопотання; захист прав клієнта; лист-привітання, підтримка клієнта;
¨соціальний патронаж [22, с. 217].
Соціальний патронаж - форма найбільш тісної взаємодії із сім'єю, коли соціальний працівник знаходиться в її розпорядженні 24 год. на добу, проводить з членами сім'ї багато часу, входить в курс всього, що відбувається в сім'ї, здійснюючи вплив на сутність подій. У ході патронажу можна реалізувати різні види допомоги - матеріальну, психологічну, освітню. Патронажі можуть бути одиничними чи регулярними, залежно від типу клієнта і поставлених завдань, від змісту патронажної допомоги. Залежно від конкретних умов патронаж може продовжуватися 4-9 місяців. Одночасно можна патронувати не більше, ніж дві сім'ї.
Етапи роботи соціального працівника з сім'єю в рамках патронажу:
-й етап. Входження в сім'ю. Створення і підтримка мотивації виходу із кризи.
Соціальний працівник повинен допомогти спочатку оформити наявний позитивний потенціал сім'ї в плани і наміри членів сім'ї, а потім сприяти втіленню цих планів і намірів в реальні дії, вчинки, відслідковуючи послідовність цілеспрямованих дій по виходу із кризи.
-й етап. Збір інформації про сім'ю.
Застосовується широкий діапазон методів збору інформації. Соціальному працівникові слід знати: склад сім'ї; характеристику внутрішніх і зовнішніх контактів сім'ї; норми, цінності, правила, уявлення даної сім'ї; здібності і можливості сім'ї; рівень матеріального забезпечення, особливості організації побуту; стан здоров'я, спосіб життя і звички членів сім'ї.
-й етап. Аналіз інформації про сім'ю.
Аналіз інформації здійснюється з метою знайти оптимальні підходи до вирішення проблем сім'ї і найбільш ефективні способи взаємодії з нею.
-й етап. Виведення сім'ї із соціальної ізоляції.
Зміст роботи з сім'єю визначається проблемами, що має дана сім'я. Соціальний працівник організовує сітку взаємодії для вирішення проблем сім'ї із осіб, які працюють в різноманітних державних і громадських організаціях, пов'язаних із сім'єю службовими обов'язками, і приватних осіб, пов'язаних з сім'єю емоційно. Він координує зусилля різноманітних організацій з тим, щоб вплив на сім'ю був узгодженим, своєчасним і потрібної інтенсивності, відповідав потребам її розвитку.
-й етап. Вихід із сім'ї.
По закінченні інтенсивного періоду роботи соціальний працівник надає Карту змін сім'ї. Розглядається питання про зняття сім'ї із соціального патронажу і встановлення за сім'єю спостереження на певний термін (до року) [20, с. 300].
Груповий рівень. Кількість учасників групи залежить від певної проблеми, що об'єднує людей. Методи групової реабілітації: бесіди, лекція, диспут, дискусія, збори та ін. Значення цих форм роботи полягає в тому, що вони допомагають виявити проблеми, сприяють їх вирішенню, розвивають комунікативні навички клієнта. Однією із ефективних технологій групової роботи є тренінг. У ході тренінгових занять використовується багато з прийомів індивідуальної і групової роботи: міні-лекція, диспут, бесіда, використовуються відеоматеріали, прийоми ігротерапії, арт-терапії, "мозкової атаки" і т. ін.
Общинний рівень реабілітаційної роботи. Мета общинної роботи - анімація, стимулювання життєвого простору людей. Общинна робота активізує зусилля людей з вирішення своїх загальних проблем, дозволяє покращити умови життя, виявити конструктивних лідерів і нейтралізувати деструктивних. Методи общинної роботи - лекції, дискусії, бесіди, організація масових акцій (суботники, свята). Цілі - виховні, пропагандистські, рекреаційні і т. ін.
Слід зазначити, що всі перераховані вище види допомоги сім'ї є дуже індивідуальні і їх треба досить уважно підбирати до кожної неблагополучної чи проблемної сім'ї. Найбільше успішній роботі з сім'єю допомагає атмосфера дружніх, партнерських, неформальних взаємин між соціальним працівником і клієнтами. Вміло організовуючи спілкування дітей і дорослих, соціальний працівник допомагає їм відчути радість і задоволення від спільних справ, чого раніше, можливо, ця сім'я не відчувала [21, с. 267].
Загальні висновки
Аналіз наукової літератури показав, що останніми роками проблема конфліктності в сім'ї почала вивчатися більш детально і в нашій країні. Теоретичний аналіз показує, що дослідження сімейних конфліктів проводиться за такими напрямками:
¨вивчення сучасної сімї в цілому;
¨аналіз частоти сімейних конфліктів;
¨конфліктність як чинник сімейного конфлікту;
¨вплив сімейної взаємодії на виникнення конфлікту;
¨типологія сімейних конфліктів.
Але в них недостатнім виявляється визначення впливу сімейних конфліктів на психологічному стані кожного члена сімї. Існує пряма залежність між порушеннями рольових очікувань і конфліктністю матері й проявами домінування одного із батьків. Експериментально виявлено статистично достовірний взаємозвязок між несприятливою психологічною атмосферою і конфліктами в батьківсько-виховній сфері, тобто безвідповідальність або надмірна вимогливість до себе кожного з членів подружжя щодо виконання батьківсько-виховної функції приводить до підвищення рівня конфліктів в родині.
Частота виникнення подружніх конфліктів, тривалість сімейного конфлікту і спосіб вирішення сімейних конфліктів залежить від типу сімї. Конфлікти у сімях представників обох груп переважно виникають з середньою частотою, тобто один раз на тиждень. Загальна тривалість сімейного конфлікту від 0,5 годин до 2 днів. При вирішенні сімейного конфлікту найчастіше приходять до компромісу, але іноді виникають затяжні сімейні конфлікти.
Проблемними зонами, які призводять до виникнення конфліктів у сімях підлітків є: незалежність, домінування одного з батьків, питання, повязані з вихованням дітей, фобія утрати дитини батьками, контроль, проекція на підлітка особистісних негативних якостей батьків, розходження у ставленні до грошей, вимоги - заборони батьків, конфліктність батька й матері, агресивність батька й матері, порушення рольових сподівань.
Українське законодавство опосередковано впливає на розвиток соціальної роботи. Важливу роль у розвитку соціальної сфери відіграють державні соціальні стандарти - встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи, на основі яких визначають рівні основних державних соціальних гарантій.
Технології роботи можна реалізовувати як в соціальних службах реабілітації сім'ї, центрах допомоги сім'ї і дітям, так і в загальноосвітніх закладах. Такі технології можуть бути різних рівнів: профілактичний рівень, діагностичний рівень, реабілітаційний рівень. Торкаючись питання класифікації методів соціальної роботи, варто зазначити, що цей компонент організації соціальної роботи в спеціальній літературі знаходиться лише в стадії становлення.
Практичну реалізацію методів соціальної роботи наочно виявляє таке поняття як "форма соціальної роботи". Під формою роботи розуміють як одиничні заходи, так і довгострокові види соціальної роботи. Якщо метод виступає шляхом, способом досягнення мети і розв'язання завдання, то форма виступає способом організації змісту роботи, унаочненням певних способів організації соціальної роботи. Завдяки формам методи наповнюються конкретним змістом соціальної роботи.
Отже, проблема вирішення конфліктності в сім'ї є актуальною для кожного громадянина , Стосунки між людьми, особливо в родині - це компонент, найсуттєвіший для забезпечення так званої якості життя. Кожна людина прагне уникнути страждань, відчувати себе щасливою, ефективно, без психічних травм вирішувати проблеми, що виникають, відчувати повноту життя, реалізувати свої здібності, використавши свій життєвий шанс. Терпіння, любов, турбота, увага - найважливіші умови сімейного життя.
Список використаної літератури
1.Безпалько О.В. Соціальна педагогіка в схемах і таблицях: Навч. посіб. / О.В. Безпалько. - К., 2010. - 134 с.
2.Бондарчук Щ. І. Психологія сім'ї: Курс лекцій / О.І. Бондарчук. - К.: МАУП, 2001. - 96 с.
.Ващенко І.В. Особливості сімейних взаємин у сучасних подружніх парах / І.В. Ващенко, Л.В. Кондрацька // Наука і освіта: Наук.-практ. ж-л. - Одеса, 2005. - №3-4. - С. 13-17.
.Ващенко І.В. Психологічні аспекти дослідження сімейних конфліктів / І.В. Ващенко // Вісник ХДПУ ім. Г.С. Сковороди. - Серія: Психологія. - Харків: ХДПУ, 2004. - Вип. 13. - Ч.1. - С. 51-57.
.Головнева И.В. Изменение традиционных внутрисемейных ролей: новые модели поведение и конфликты / И.В. Головнева // Практична психологія та соціальна робота. - 2009. - №4. - С.12-16.
.Грига І. Перша професійна школа соціальної роботи в Україні / І. Грига // Соц. робота в Україні: теорія і практика. - 2003. - №2. - С. 163-166.
.Дмитренко А.К. Психологія сімейного виховання / А.К. Дмитренко, П.Є. Мармазинська, О.С. Тарновська. - Чернівці: Прут, 2001. - 182 с.
8.Зайцева З.Г. Неблагополучна сім'я та її вплив на формування особистості дитини / З.Г. Зайцева. - К.: Академпресс, 1991. - 182 с.
9.Зайцева З.Г. Комплексна програма центів ССМ "Соціальна підтримка сім'ї" / З.Г. Зайцева, І.М. Трубавіна // Комплексні програми центрів ССМ. - К., 2011. - С. 5-16, 24-26.
.Кабаченко Н. Радикальні підходи у соціальній роботі: Соціальна робота зазнала суттєвого впливу новітнії ідеологічних і політичних концепцій, соціальних рухів і суспільних тенденцій / Н. Кабаченко, Т. Семигіна // Соц. політика і соц. робота. - 2004. - №2. - С. 112-121.
.Коваль Л.Г. Соціальна педагогіка: Навч. посіб. / Л.Г. Коваль, І.Д. Звєрєва, С.Р. Хлєбік. - К.: ІЗМН, 1997. - 392 с.
.Козубовська І.В. Роль соціально-психологічної служби в роботі з сім'єю / І.В. Козубовська, В.Ю. Керецман, Г.В. Товканець. - Ужгород, 1996. - 299 с.
.Левкович В.П. Супружеские конфликты в однонациональных и разнонацыональных семьях и их роль в стабилизации семьи / Соцыальные конфликты: экспертиза, прогнозирование, технологии разрешения. Вып. 7. - М., 2008. - 221с.
.Лукашевич М.П. Теорія і методи соціальної роботи: Навч. посіб. - 2-ге вид. , доп. і випр. / М.П. Лукашевич, І.І. Мигович. - К.: МАУП, 2003. - 168 с.
15.Лукашов С. Спеціалізовані соціальні служби підтримки сім'ї / С. Лукашов // Соц. робота в Україні: теорія і практика. - 2003. - №2. - С. 115-130.
16.Поліщук В.М. Психологія сімї / В.М. Поліщук, Н.М. Ільїна, С.А. Поліщук та ін.; за заг. ред. В.М. Поліщука. - Суми: ВТД "Університетська книга", 2008. - 246 с.
.Семиченко В.А. Мистецтво взаєморозуміння: Психологія та педагогіка сімейного спілкування: Навч. посіб. / В.А. Семиченко, В.С. Заслуженюк. - К.: Веселка, 1998. - 214 с.
18.Сидоренко Ю. Сучасна українська сім'я як клієнт соціальної роботи / Ю. Сидоренко // Соц. робота в Україні: теорія і практика. - 2003. - №2. - С. 98-104.
19.Соціальні служби - родині: Розвиток нових підходів в Україні / За ред. І.М. Григи, Т.В. Семигіної. - К., 2002. - 128 с.
20.Технологии социальной работы: Учебн. / Под. общ. ред. проф. Е.И. Холостовой. - М., 2001. - 400 с.
.Технології соціально-педагогічної роботи: Навч. посіб. / За заг. ред. проф. Л.Й. Капської. - К., 2009. - 327 с.
.Шакурова М.В. Методика и технология работы социального педагога / М.В. Шакурова. - М., 2002. - 272 с.
.Шеляг Т.В. Современная сімя и социальная работа / Т.В. Шеляг. - М., 1999. - 242 с.
.Шуман С.Г. Семейные конфликты / С.Г. Шуман, В.П. Шуман. - Брест, 1992. - 196 c.
.Erikson E. Zif cyocle completed / E. Erikson. - N.Y. ; London, 1988.
.Ticherter I. Gruudbegriffe der Sociologie / I. Ticherter. - Springer-Verlag, 1969.