Архітектура України 1900–1910-х років
Архітектура України 1900-1910-х років
Вступ
Одним із яскравих періодів у розвитку архітектури України був початок XX ст., коли на засадах ринкової системи розвивалась промисловість, формувалися нові типи споруд, стрімко народжувались і згасали нові стилі, швидко змінювалися художні смаки та уподобання суспільства; завдяки плідній співпраці зодчих і талановитих інженерів було винайдено нові конструктивні системи і будівельні матеріали, які збагачували можливості формотворення, робили архітектурну палітру різноманітнішою. Інтенсивно формувалася забудова більшості міст України. їхніх центральних магістралей і площ, виростали нові міста і робітничі селища.
Приватна власність на землю була основною перешкодою у здійсненні значних містобудівних заходів та у створенні ансамблевої забудови. А розроблені генплани майже завжди лишалися не здійсненими. До числа значних реалізованих пропозицій київських архітекторів належить розпланування приватної садиби професора Ф. Мерінга, де створено сучасну мережу вулиць - Архітектора Городецького (кол. Миколаївської). Ольгинської, Мерінговської (нині Заньковецької) і нової площі перед театром Соловйова (тепер ім. І. Франка). У Львові сформована ансамблева забудова - проспект Свободи, бульвар Т. Шевченка, вулиця Валова. Важливі архітектурні заходи здійснено в центрі Чернівців. У доволі складних умовах талановиті архітектори створювали своєрідну, естетично довершену забудову центрів Харкова, Одеси. Катеринослава, Полтави, Сум.
1. Стилі архітектури
Найцікавішими на межі XIX і XX ст. були пошуки естетичної виразності архітектури, її звязок із монументальним мистецтвом. Розмаїття стилістичних напрямів можна зрозуміти, визначивши поняття стилю. Стиль в архітектурі - це чітко окреслена суть образної системи, засобів і прийомів художньої виразності, обумовлена єдністю ідейного та функціонального змісту. У межах тою чи іншого стилю існували регіональні школи та угруповання. Ця сторона архітектурної творчості дуже складна, тут є багато суперечностей, адже на рубежі XIX і XX ст. у художньому житті України відбувався швидкий. майже карколомний процес зміни смаків і уподобань, паралельно існували різні творчі напрями, деякі стилі народжувалися і згасали протягом десяти років, залишивши після себе високохудожні твори, стали помітним явищем вітчизняного мистецтва.
У XIX ст. панувала свобода вибору стилів залежно від бажань замовника - стилізації та еклектика. Це мистецьке явище збереглось і на початку XX ст., коли історичні стилі називають з приставкою неоренесанс, необароко, неокласицизм, неоготика тощо. Головним кредо представників цих напрямів були пошуки правильно обраного прототипу для стилізації та створення нових зразків.
Неоренесанс в Україні найповніше проявився у творчості архітекторів Одеси, де склалася місцева архітектурна школа в особі архітекторів О. Бернардацці, Л. Влодека, Ю. Дмитренка, В. Прохаски та ін. У 1904-1905-х роках В. Прохаска спорудив міський ломбард у монументальних формах італійського ренесансу. У дусі неоренесансу витримано Обліковий банк (1906, архіт. Ю. Дмитренко), Друге кредитне товариство (1903, архіт. О. Бернардацці) та численні прибуткові житлові будинки, серед яких слід виділити прибутковий будинок на розі вулиці Гоголя та Сабанєєвського провулку (1908-1909, архіт. В. Прохаска). У Києві в стилістиці неоренесансу працювали архітектори В. Ніколаєв, Г. Шлейфер та
В. Риков. який був найпослідовнішим представником цього напряму. Синтезом архітектури і скульптури позначені запроектовані ним будинок Товариства сприяння початковій освіті на вулиці Бульварно-Кудрявській (1909), лікарня Марийської громади сестер-жалібниць Червоного хреста на вулиці Саксаганського (1912-1913), іподром (1915-1916), ряд прибуткових будинків.
Неокласицизм і неоампір як стилістичні напрями особливо поширилися в Україні у 1910-1915-х роках. Характерною рисою було те, що ордерні форми в руках зодчих стали звичною темою для сміливої імпровізації. Вони властиві творчості таких архітекторів, як І. Багенський у Львові. П. Андреєв, В. Осьмак. О. Кобелєз у Києві, О. Красносельський у Катеринославі, О. Бекетов та А. Горохов у Харкові. Київський архітектор П. Альошин, отримавши замовлення на проектування Ольпінської жіночої гімназії (нині будинок сесійного залу. Зоологічного та Геологічного музеїв НАН України) та Педагогічного музею ім. цесаревича Олексія (нині Міський будинок учителя), рахувався з оточенням. Споруду Педагогічного музею було вирішено на основі новаторської імпровізації ордерної системи.
Класицистичні й ампірні засади, на яких створено споруду, підкреслює фриз із алегоричними скульптурними постатями на тему «Освіта». Цей скульптурний фриз майстерно виконаний за малюнком П. Альошина скульпторами В. Козловим та І. Дітрихом. Ті самі принципи лягли в основу будівництва Ольги нської жіночої гімназії з тією різницею, шо ордер трактовано тут великими масами.
Неоготика в архітектурі України представлена Миколаївським костьолом у Києві (1899-1909, архітектори В. Городецький, С. Воловський) та костьолом св. Єлизавети у Львові (1903-1907, архіт. Т.М. Тальовський) та багатьма іншими зразками цього стилю. Перший збудовано у вигляді хрестоподібної в плані тринефної базиліки із розвиненим трансептом, з двома високими баштами по головному фасаду, невеликою баштою-сигнатуркою над середохрестям. Він відтворює обємно-планувальну структуру готичних соборів європейського середньовіччя. На відміну від споруди в Києві костьол Єлизавети у Львові не повторює середньовічні прототипи, а має ускладнену асиметричну обємно-просторову композицію з пятьма різновеликими вежами, що не властиво цьому типу споруд. До кращих споруд київської неоготики належить зведений у 1912-1914-х роках будинок Товариства швидкої медичної допомоги на вулиці Рейтарській. Автори проекту, архітектори Й. Зекцер і Д. Торов відтворили на фасадах будинку майже весь арсенат архітектурних форм, притаманних цьому стилю.
Неороманський стиль. До кращих споруд Києва, зведених у неороманському стилі, можна віднести будинок садибного типу, що належав М. Ковалевському. Він розмішений у наріжній частині між сучасними вулицями Липською і Пилипа Орлика. Проектуючи цей будинок, архітектор П. Альошин хотів створити житло. яке б задовольняю усі можливі примхи гонорового замовника. Архітектурні форми будинку нагадують середньовічні замки, йот фасади оздоблено романською аркатурою вишуканих пропорцій, стіни прорізано вузькими, схожими на бійниці вікнами, а наріжну частину акцентовано баштою приземкуватих пропорцій. Цікаво, що один із опорних каменів аркатури північного фасаду зодчий прикрасив своїм шаржовим портретом. У тому ж напрямі майстерно стилізовано фасад шестиповерхового житлового будинку на вулиці В. Житомирській, 8-а (1912, архіт. М. Бобрусов). Його обличковано жовтою київською цеглою у поєднанні з бетонними деталями, виконаними за шаблонами зодчого.
Неоросійський стиль не слід ототожнювати з російсько-візантійським, який уособлював ідеологічну «політику офіційної народності» в Російській імперії. Неоросійський стиль переважно грунтувався на творчій стилізації форм стародавніх соборів Новгорода і Пскова, а також деревяних храмів північних регіонів Росії. Талановитим представником цього напряму був О. Щусєв. Серед його робіт чільне місце посідає Троїцький собор Почаївської лаври (1905-1912) та Спаська церква (1911-1913) у маєтку Наталіївка на Харківщині. За проектом відомого зодчого В. Покровського в с. Пархомівка на Київщині за участю художника М. Реріха у 1903 - І9 () 6-х роках збудовано Покровську церкву. Це велика однокупольна тринефна споруда, що обєднала високу пятиярусну дзвіницю і невелику каплицю-усипальницю. В архітектурних деталях тут поєднуються форми романського і давньоруського зодчества. Цей стилістичний напрям притаманний і прибутковим будинкам - це будинок на розі площі Толстого і вулиці Пушкінської (1901); а також громадським спорудам - Лукянівський народний дім у Києві (1902, обидва архіт. М. Артинов).
Неомавританський стиль добре представлено в Криму творами М. Краснова. Це витримані, за висловом автора, в «кримськотатарському дусі» маєток «Сосновий гай» князя Ф. Юсупова біля мису Ай-Тодор; «у східному стилі» - дача К. Коробїн а і вілла Ельвіра» у Сімеїзі: у «татарському стилі» - «Мисливський будинок» у Коккозі (нині Соколине). З елементами форм мавританського зодчества зведено споруди різного призначення в Сімферополі, Одесі, Миколаєві, а також численні архітектурні форми - фонтани, садові лави, альтанки в парках.
Модерн в Україні. Стилістика нових форм визначалась у різних країнах різними термінами - модерн, сецесіон, арнуво, югендстиль, але всі вони означали відхід від старого і пошуки нового. В Європі новий стиль формувався в середовищі архітекторів і художників-новаторів, котрі обєднувалися в творчі угруповання. У Росії його формування повязано з іменами архітекторів А. Іванова-Шіца. Ф. Шехтелята Л. Кекушева. В Україні палкими прихильниками нового напряму стали кияни Е. Брадтман, О. Вербицький, І. Ледоховський та В. Городецький, харківяни О. Ржегіншевський, А. Горохов, одесити Л. Влодек, М. Лінецький, Ф. Троянський. вінничани М. Ваксман і Г. Артинов.
Майстром модерну був Е. Брадтман. Він першим при забудові вулиці Миколаївської (нині Архітектора Городецького) в Києві в неоренесансному оточенні сміливо й рішуче застосував форми нового стилю. Це житловий прибутковий будинок Л. Гінзбурга на вулиці Миколаївській, 9 (1901) і цирк дресирувальника коней П. Крутикова (1903), зруйнований піт час Другої світової війни. Цирк мав не тільки компактну і продуману планувальну організацію, а и оригінальне архітектурне обличчя з близьким до параболічного завершенням фасаду над великими вікнами-вітражами з переборками, виконаними з тонкого гнутого металу. Зал на 2500 місць мав гри яруси і був перекритий металевим куполом діаметром 33,6 м. На рівні першого поверху зручно розмішено каси, вестибюль, гардероби. З вестибюля до залу вели широкі сходи. Тут було застосовано багато технічних новації: трансформація арени і частково залу дія глядачів - за три години цирк ставав концертним залом із прекрасною акустикою.
Характерною спорудою цього стилістичного напряму є і вже згадуваний власний будинок архітектора В. Городецького на вулиці Банковій. 10. відомий усім як «Будинок з химерами». Спритний підприємець, співвласник фірми, що торгувала цементом, талановитий архітектор і мисливець, закоханий в екзотичну природу Африки, він сприймав модерн як можливість не накреслити, а швидше намалювати асиметричний план і дуже складний за пластичною обробкою фасад зі скульптурним зображенням африканської фауни - численних голів слонів, носорогів, антилоп, дельфінів, казкових русалок. Використовуючи бетон і залізобетон як матеріал, здатний втілювати в життя будь-які пластичні форми, архітектор створив унікальний витвір модерну, в якому фантастика форм поєднується з прагматизмом конструкції, чіткістю та зручністю в планувальній організації.
На початку XX ст. у Харкові почав працювати архітектор, проекти і споруди якого позначені раціоналістичними тенденціями. Це О. Гінзбург - архітектор. педагог, учений. Уже в перших будівлях, здійснених у стилістиці модерну, привертає увагу гранична простота форм. А створений ним театр-клуб громадського зібрання в Катеринославі (1909-1912) має незвичайне обємно-просторове вирішення. Асиметрична композиція споруди позначена динамізмом, тут та прямолінійні форми. Пластика обємів, притаманна споруді, насичує її незвичною досі грою світла і тіні та створює багатство несподіваних ракурсів і різних обємів з вертикальними щілинами вікон і напівкруглими еркерами, плоским залізобетонним дахом-терасою. Ця споруда стала предтечею українського конструктивізму.
У розвитку раціоналістичного напряму модерну важливу роль відіграло будівництво критого Бесарабського ринку в Києві. На проект споруди було оголошено всесвітній конкурс, в якому переміг варшавський архітектор Ю. Гай, а втілював проект у життя архітектор П. Бобрусов. Головною новацією цієї велетенської для того часу споруди було те, що його конструкції майже не декорували, вони самі стали засобом художньої виразності. Підковоподібний у плані торговельний зал площею понад 3000 кв. м перекрито металевими тришарнірними арками прогоном в 32 м (інж. П. Рабцевич).
Раціоналістичний напрям в архітектурі України довів на практиці можливість створення нових архітектурних форм на основі естетичного осмислення функції і конструкції, зокрема каркасної системи, дія створення багатофункціонального вільного плану. Уперше було застосовано плоскі дахи і впроваджено скляні стіни-вітражі, що не несли навантаження. Відмовившись від будь-яких традиційних декоративних прикрас, функціоналісти оперували лише обємно-просторовими архітектуриними формами.
Український модерн, неоукраїнський стиль. Грунтовні пошуки національної своєрідності в архітектурі відносяться до початку XX ст. і повязані зі спорудженням губернського земського будинку в Полтаві. У 1903 ропі було затверджено проект архітектора О. Ширшова, але вирішення фасадів не задовольнило замовника, і в тому ж році було оголошено конкурс. З пяти представлених проектів відібрали один, розроблений В. Кричевським. Саме за цим проектом і було збудовано славнозвісне Полтавське губернське земство (нині Полтавський краєзнавчий музей), яке стало своєрідним еталоном українського модерну. Високі чотирисхилі, криті поливяною черепицею дахівки, вікна у формі трапеції (характерна форма дія української народної деревяної архітектури), виті колонки, соковиті орнаментальні мотиви - все це даю можливість авторові створити унікальний за своєю художньою виразністю образ
Доцільно згадати також творчість інших архітекторів, які шукали власних шляхів у мистецтві. Це передусім Є. Сердюк, котрий, подібно до В. Кричевського, ґрунтовно вивчав народну архітектуру та ужиткове мистецтво. Першою його спорудою була школа в Полтаві, потім комплекс селекційної станції в Харкові. Вагомий внесок у розвиток українського модерну зробили К. Жуков і С. Тимошенко, які довгий час плідно працювали в Харкові.
Локальну течію неоукраїнського стилю репрезентує нео-бароко, що ґрунтується на стилізації зразків українського мурованого зодчества Наддніпрянщини кінця XVII - середини XVIII ст. (українського бароко).
Своєрідною є Галицька школа українського модерну. Над пошуками специфічних для Прикарпаття архітектурних форм плідно працювали львівські зодчі І. Левинський, О. Лушпинський, Т. Обмінеький, Л. Левинський. Палким пропагандистом стилю був І. Левинський, під керівництвом якого було зведено будинок страхового товариства «Дністер» (1906) і бурсу Українського педагогічного товариства (1908) у Львові з високими чотирисхилими дахами з великими виносами карнизів, баштами з шатровим покриттям, фасадами, оздобленими орнаментальними композиціями в народному стилі. Програмним твором українського модерну на Галичині мав стати музичний інститут ім. М. Лисенка у Львові (1913-1916, архітектори І. Левинський. О. Лушпинський. Т. Обмінський, Є. Чер-винський). Разом із архітекторами тут працювали відомі митці М. Сосенко.
Г. Кузневич. Первісний задум повністю реалізувати не вдаюся. Значний інтерес становлять інтерєри концертного та актового залів з монументальними розписами плафонів і стін художника М. Сосенка, де зображені натхненні образи народних музикантів-бандурисгів, сопілкарів, лірників, трембітарів та скрипалів. Доповнюють загальний задум зображення Т. Шевченка та М. Лисенка.
2. Містобудування
естетичний архітектура монументальний мистецтво
Бурхливий розвиток залізорудної промисловості в районах Донбасу та Придніпровя сприяв інтенсивному розвиткові як історичних, так і заснуванню нових міст, робітничих селищ при промислових підприємствах. Швидко зростало населення міст України. У Києві кількість населення в 1913 році досягла 505 тис. жителів. Місто розвивалося з урахуванням економічних, природних і технічних умов. Головними містоформувальними чинниками стали лінії зовнішньою (залізниця) і внутрішнього (трамвай) транспорту, які прокладали з урахуванням рельєфу місцевості (долина р. Либідь, Хрещатий Яр та ін.), а також спорудження вздовж цих ліній головних архітектурних ансамблів і комплексів. Розвиток міського рельсового транспорту - конки, а потім і першого в Росії трамваю (1893) сприяв розвиткові не тільки міського центру, а й передмість - Передмостної Слобідки. Пущі-Водиці, Святошина. У 1915 році довжина ліній трамваю досягла 172 км. Ці фактори значною мірою визначали характер розміщення забудови і зростання території міста.
Інтенсивно розвивалася Одеса. На початку століття почалася забудова території міста вздовж моря, велося спорудження фешенебельних дач - так виникла мережа вулиць у районі Аркадії і Фонтанів, а також біля Куяльницького лиману. Радіальна схема вулиць з одним загальноміським центром навколо Університетської гірки визначила містобудівний розвиток Харкова. На початку XX ст., у звязку з розміщенням у місті великої кількості промислових підприємств, будівництвом нової залізниці, адміністративних і торговельних закладів, навчальних установ, населення міста інтенсивно зростало і в 1910 році становило майже 540 тис. жителів. На територіальний розвиток міста, формування мережі його вулиць і площ певний вплив мав генплан 1895 року. Якщо в 1900 році населення Катеринослава становило 113 тис. жителів» то завдяки будівництву гігантів промисловості - металургійного, трубопрокатного, машинобудівного заводів - його кількість зросла у 1912 році до 455 тис. жителів.
Будівництво залізниць і Центрального вокзалу (1904, архіт. В. Садловський) перетворило Львів на важливий транспортний вузол, звязаний через Краків і Відень із Західною Європою, через Чернівці - з Балканами, через Карпати - з Угорщиною, через Тернопіль і Броди - з Росією. Швидка забудова в західному та східному напрямках зумовлювалася розташуванням вокзалу і залізничної станції «Підзамче». Поблизу споруджували промислові підприємства, виникали робітничі квартали і селища. Важливе значення в містобудуванні Львова кінця XIX - початку XX ст. мало формування нового загальноміського центру. Найзначнішою містобудівною акцією стало взяття у колектор р. Полтави (1905) і створення вздовж її річища нової парадної магістралі - широких озеленених проспектів, які обєднали в єдиний архітектурний ансамбль площі Театральну, А. Міцкевича, Галицьку, Бернардинську та Академічну. Показником зростання міста є збільшення кількості мурованих споруд від 2,5 тис. у середині XIX ст. до 5,4 тис. у 1910 році. Освоєнню нових районів сприяло розширення мережі трамвайного сполучення. Довжина трамвайних колій, що перетиналися в центрі міста в 1914 році, складала 24,4 км. У Львові виникають райони вілл та особняків у найсприятливіших для проживання підвищених ділянках південно-західних районів міста. До них належить Новий Світ, Софієчка. Новий Львів, так звані Професорська та Кривченська колонії.
Великим адміністративним і культурним центром Волині став Житомир, населення якого у 1914 році складаю понад 87 тис. жителів. Тут, як і в Києві, важливим містоформувальним чинником стало трамвайне сполучення (третє у Російській імперії) від залізничного вокзалу через центр міста. У центральній частині Житомира зводять багатоповерхові будинки, банк, новий театр, впорядковують і озеленюють схили вздовж р. Тетерів.
У звязку з будівництвом в Юзівці Новоросійським товариством металургійного заводу і першої доменної печі, було побудовано колонію «Новий світ». Її було розплановано у вигляді регулярного міста-саду з упорядкуванням і озелененням території та електричним освітленням. У котеджах жати інженери і майстри, котрі приїхали з Великобританії. Робітничі селища з глузливими назвами «Собачіївка», «Злодіївка», «Шанхай» не мали елементарних зручностей.
Бурхливий розвиток металургійної промисловості та залізничного транспорту вимагав створення таких інженерних споруд, як шляхопроводи і мости. Так виникла нова галузь інженерної справи - проектування і спорудження різних за конструктивними схемами металевих, а з початку XX ст. і залізобетонних мостів - аркових, балкових, висячих (утому числі вантових), рамних, консольних і комбінованих. Для розвитку мостобудування велике значення мали теоретичні праці і проекти мостів М. Белелюбського, Д. Журавського, Л. Ніколаї. Є. Патона, Г. Передерія, Л. Проскурякова. М. Стрелецького, О. Струве. Ф. Ясинського та ін.
3. Архітектура житла
Найбільші зрушення відбувалися в житловому будівництві. Житловий будинок будь-якого обєму зводили всього за два роки: перший рік - мурування стін, другий - усі опоряджувальні роботи. Із розвитком водопостачання. каналізації і появою електричних ліфтів на початку XX ст. стало вигідним будувати великі багатоповерхові будинки на відносно невеликих земельних ділянках. Основою планування прибуткового будинку була секція - сходова клітина, на яку виходила певна кількість квартир. Залежно від цього прибуткові будинки мали різноманітне планування і кількість кімнат - від 3 до 12. з кухнями і санітарними вузлами. Планування багатокімнатних квартир не було однаковим, але вони мали спільну схему - через головний передпокій можна було потрапити у вітальню, кабінет, їдальню, які виходили на чільний фасад. Ця група приміщень через неширокий коридор була звязана зі спальнями, дитячими кімнатами. кухнею та санітарними вузлами, що здебільшого виходили на дворовий фасад. Друга група приміщень мала свої два чорні ходи.
Розвиток планування багатоповерхового житла Львова мав свої особливості. Тут сформувався тип триповерхового секційного будинку, що складався з головного корпусу з великими багатокімнатними квартирами, та дворових флігелів, де були розмішені невеликі квартири або допоміжні приміщення - кухні, санітарнівузли. Планування цих будинків мало змішану секційно-галерейну структуру - головний корпус був зєднаний із флігелям и за допомогою відкритих сходів.
Ціни на землю в центрах міст швидко зростали. Це зумовило збільшення кількості поверхів від 3-4 наприкінціст. до 5-6 - на початку XX ст. Складне інженерне обладнання поступово перетворювало прибутковий будинок на обєкт, що потребу вав великих витрат як на будівництво, так і на експлуатацію. Так 8-10-поверховий житловий будинок підрядчика Л. Гінзбурга в Києві (1911-1914, архітектори Ф. Троулянський, А. Мінкус) було споруджено за 1,5 млн. рублів - рівно стільки, скільки коштував славнозвісний оперний театр в Одесі (1887).
У багатоповерхових прибуткових будинках, які споруджували на центральних магістралях великих міст, на першому поверсі розмішували магазини, ресторани, перукарні, кравецькі майстерні. Для малозабезпечених квартиронаймачів було запроектовано тип житлового будинку з коридорною системою планування і квартирами, що складалися з однієї чи двох кімнат. До одного з різновидів житла належали готелі й так звані мебльовані кімнати, що також мали коридорне планування. Якщо в середині XIX ст. для готелів пристосовували звичайні житлові будинки, то в кінці століття готель уже став окремим типом житла з розвиненою сферою громадського і побутового обслуговування - ресторанами, пральнями, перукарнями, казино. Номери різної місткості та комфорту розмішували обабіч коридору. Готелі завжди мали претензійні назви - «Континенталь» і «Пале-Рояль» у Києві. «Лондонський» і «Бристоль» в Одесі. «Гранд-отель» і «Жорж» у Львові, «Саной» у Вінниці, «Париж» у Крижополі. Найкращі готелі в Україні побудовані за проектами Г. Артинова, Е. Брадтмана, Г. Шлейфера, Л. Влодека, А. Краусса та ін.
До окремої групи жител належать міські та позаміські вілли і палами. Наприкінці XIX - на початку XX ст. зміна соціальної структури суспільства визначила велику кількість замовлень саме на таке житло. Проектування садибних будинків було для архітекторів творчою темою, вільною від певних нормативних обмежень, які зявилися в цей період.
Багато садибних будинків зведено у Харкові на вулицях Садово-Куликівській (1911-1912. архіт. В. Велічко), Сумській (1912-1913, архіт. А. Горохов). У Катеринославі майже все житлове будівництво на початку XX ст. було зосереджено на Катерининському проспекті. Туї буду вами і численні одноповерхові садибні будинки, і невеликі палаци, більшість з яких запроектована міським архітектором Д. Скоробогатовим. Найзначнішим за розмірами і оригінальністю архітектури (український модерн) став чотириповерховий житловий і багатофункціональний будинок В. Хрєнникова, тепер готель «Україна» (1910-1913, архіт. П. Фетисов). Тут крім одно- і двокімнатних квартир було влаштовано зал для організації театральних вистав і читання лекцій товариства «Просвіта», а також для модних магазинів.
Одеса блискавично реагувала на архітектурну моду. В її забудові початку XX ст. можна одночасно зустріти неокласику і неоготику, неоренесанс і необароко, різні варіації модерну. Серед кращих прибуткових будинків міста початку XX ст. можна назвати прибутковий будинок на вулиці Гоголя, 21 у стилі неоренесансу (1908-1909, архіт. В. Прохаска), прикладом раціоналістичного модерну стали будинки на вулицях Троїцькій і Ніжинській (1910, архіт. А. Мінкус).
Найзначніші палацові комплекси та вілли було споруджено на Південному березі Криму. Це насамперед царська резиденція в Лівадії - ансамбль різних за призначенням споруд, що привертає увагу не лише майстерністю зодчого (1910-1911, архіт. М. Краснов), а й упорядкованим пейзажним нарком. Найекзотичнішою віллою є знамените «Ластівчине гніздо», яке стало своєрідною візитів-кою Кримського півострова (1912. архіт. В. Шервуд). Цей твір - вишукана мистецька репліка на теми мініатюрних середньовічних замків Швейцарії. Прекрасна, сповнена романтики споруда немовби сама приліпилася до скелі - настільки органічно вона повязана з рельєфом.
Для Криму проектували О. Бекетов і О. Ржепішевський, О. Вербицький та І. Фомін. К. Жуков та Л. Шаповалив. Деякі дачі і вілли створювали за участю їхніх власників. Вони віддзеркалювали їхні індивідуальні, притаманні лише їм уявлення про комфорт - варто згадати дачу А. Чехова в Ялті (І899, архіт. Л. Шаповалов). Конкурсні проекти вілл давали змогу зодчим саме тут реалізувати свою фантазію. обмежену в місті умовами щільної забудови.
Архітектура житла початку XX ст. репрезентує всі його типи: житло для робітників (бараки, казарми), зблоковані квартирні будинки, будинки з дешевими квартирами, прибуткові будинки, міські та позаміські садиби і вілли, дачі, мебльовані кімнати, готелі різного класу. Зодчі розробили типи секцій і прийоми їх компонування на основі розміщення ліфтово-сходових вузлів. У цей час будуються як односекційні, так і багатосекційні житлові споруди. Склалися основні типи квартир, сформовано принцип трансформації квартир із застосуванням розсувних перегородок. Було удосконалено притаманні житлу типи функціональних елементів (входи, еркери, балкони, лоджії). Нові завдання й технічні можливості матеріалів і конструкцій значно збагатили палітру зодчих. У надрах старих історичних архітектурних форм народжувалась нова планувальна структура житла, в якій зявились паростки раціоналістичної архітектури 20-х років XX ст.
П. Альошин. Педагогічний музей ім. цесаревича Олексія (тепер міський будинок учителя) в Києві. 1909-1911
4. Громадські споруди
На початку XX ст. виникають нові типи громадських споруд. Це іподроми, велотреки, цирки, кінотеатри, спортивні зали тощо. Зосередження у великих за розмірами транспортних і торговельних спорудах великої кількості виробничих засобів, робочої сили, тисяч пасажирів і покупців стимулювало вдосконалення обємно-просторових композицій цих споруд, насамперед раціонального перекриття великих прогонів, що можна було здійснити за рахунок сміливого використання новітніх досягнень, у першу чергу металевих просторових конструкцій різних типів. На рубежі віків у будівництві почати широко застосовувати залізобетон, який згодом привів до революційних змін в естетиці архітектури.
Майже в усіх губернських містах України наприкінці XIX - на початку XX ст. було зведено нові театри на основі традиційної осьової планувальної системи з послідовним розміщенням касового вестибюля, фойє, що півколом чи підковою охоплювало зал для глядачів, і сцени з групою приміщень обслуговування. У процесі проектування і будівництва театрів у Києві, Одесі, Євпаторії та Сімферополі вдосконатювалася планувальна організація залів, замість лож все частіше влаштовувати балкони та амфітеатрі».
Поширеною видовищною спорудою став цирк. Стаціонарні цирки було зведено в Києві, Харкові, Херсоні, Одесі та Катеринославі. Планувальна структура цирку вже тоді була визначена міжнародним стандартом арени (манеж діаметром ІЗ м). Формується типовий інтерєр з багатоярусним амфітеатровим залом і центральною ложею навпроти виходу для акторів.
На початку XX ст. удосконалився новий тип громадських споруд - народний будинок або народна аудиторія. що зводили на кошти різних товариств або й самих робітників. У їх створенні брали участь передові діячі вітчизняної культури. Так у 1901 році в Полтаві за безпосередньої участі письменників М. Коцюбинського і II. Мирного відкрили народний будинок ім. М. Гоголя (архіт. А. Трембицький). Основним складовим елементом споруди був зал, призначений для зборів, лекцій, спектаклів.
Крім того до складу приміщень входили бібліотека-читальня, книжкова крамниця, приміщення для репетицій хору та духового оркестру. При товариствах тверезості влаштовували ресторани.
На початку XX ст. остаточно склалися типологічні ознаки банків - найпрезен-табельніших споруд того часу. Центром їх обємно-просторової організації став двосвітній операційний зат з галереєю. Багато банків було споруджено в Одесі. Це Селянський банк (1908-1914, архіт. Ю. Дмитренко). Азово-Донський банк (1912, архіт. А. Мінкус), Друге кредитне товариство (1903, архіт. О. Бернардацці), Російсько-Азіатський банк (1911, архіт. С. Ґальперсон). У Києві майже всі банківські споруди були зосереджені на Хрещатику. Серед них Петербурзький обліковий і позичковий банк (1911-1914. архіт. Л. Бенуа), Волго-Камський банк (1912-1914, архіт. П. Андреєв), Російський банк для зовнішньої торгівлі (1913-1915, архіт. Й.-Ф. Лідваль). Варто звернути особливу увагу на будинок Державного банку (нині Національного банку України) на вулиці Інститутській у Києві (1902-1905, архітектори О. Кобелєв і О. Вербицький, скульптори Е. Саля. Ф. Соколов), який вважається досконалим за планувальною організацією та оздобленням фасадів, адже зовнішній вигляд засобами архітектури мусив символізувати багатство, надійність і непорушність капіталу, що зберігається за могутніми стінами фінансових бастіонів.
Початок XX ст. позначений розвитком фізичної культури і спорту. Багато спортивних змагай^ із боротьби, боксу, важкої атлетики, гімнастики, відбувалося на аренах цирків. Кінні змагання потребували спеціальних споруд - іподромів, які будувати у великих містах. Кращим вважається іподром у Києві (1915-1916, архіт. В. Риков, скульп. Ф. Батавенський). У цей час зявилися відкриті спортивні споруди - футбольні стадіони і тенісні корти. Один із стадіонів, де відбувалися перші міжнародні футбольні матчі, відкрито у 1910 році в Харкові, один із перших яхт-клубів побудовано в 1913 році у Києві. Новим типом спортивних споруд стали скеттинг-ринки - криті зали для катання на ковзанках. В Одесі вперше для цього збудовано капітальну споруду (1910-1912, архіт. Ф. Троянський). В основі планувальної організації скеггинг-ринків була арена овальної форми - двосвітній зал (17 х 38 м) заввишки 11 м з ложами на першому і галереями на другому рівні. Тут передбачено приміщення для місцевого оркестру, пожежників, ятя одягання ковзанів і для буфету. Це був своєрідний прообраз сучасного палацу спорту.
Література
1.Базилевський В. Холодний душ історії // Дніпро. - 1996. - №1-2.
2.Введение в культурологию / Под ред. проф. В.А. Сапрыкина. - М., 1995.
.Дорошенко Д. Нарис історії України: У 2 т. - К.: Глобус, 1992. - Т. 2.
.Жулинський М. Із забуття в безсмертя (Сторінки призабутої спадщини). - К., 1990.
.Історія української культури / За ред. І. Крипякевича. - К., 1994.
.Культурна політика України. - К., 1995.
.Ортега-и-Гассет Х. Дегуманизация исскуства. - М., 1991.
.Попович М.В. Нарис історії культури України. - К., 1998.
.Українська культура. Історія і сучасність / За ред. С.О. Черепанової. - Л.: Світ, 1994.
.Учебный курс по культурологии / Под ред. Г.В. Драча. - Ростов-на-Дону, 1996.
.http://k-ua.net/