Рекреаційні курорти України: аналіз розвитку, проблеми та перспективи використання в оздоровчих цілях
МУКАЧІВСЬКИЙ
ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
КАФЕДРА
ТУРИЗМУ ТА РЕКРЕАЦІЇ
КУРСОВИЙ
ПРОЕКТ
з
«Організації рекреаційних послуг»
на
тему: Рекреаційні курорти України: аналіз розвитку, проблеми та перспективи
використання в оздоровчих цілях
Студента 3-го курсу
групи Т-31
напряму підготовки
Туризм
спеціальності
Туризм
Кошшої Ю. С.
Керівник: завідувач кафедрою ГРС, доктор
економічних наук, профессор Мілашовська О.І.
м.
Мукачево - 2013
ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ
1. РЕКРЕАЦІЙНІ РЕСУРСИ ТА КУРОРТИ УКРАЇНИ
1.1
Рекреаційний потенціал України
1.2
Зародження і розвиток українських курортів
1.3
Територіальна організація рекреаційної діяльності в Україні
РОЗДІЛ
2. АНАЛІЗ РОЗВИТКУ КУРОРТІВ В УКРАЇНІ
2.1
Аналіз розвитку рекреаційних закладів в Україні
2.2
Фактори, що сприяють розвитку оздоровчо-рекреаційної діяльності в Україні
2.3
Проблеми розвитку оздоровчо-рекреаційної діяльності в Україні
РОЗДІЛ
3. ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ І ШЛЯХИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИКОРИСТАННЯ
РЕКРЕАЦІЙНИХ КУРОРТІВ В ОЗДОРОВЧИХ ЦІЛЯХ ТА ПІДВИЩЕННЯ ЯКОСТІ НАДАННЯ
РЕКРЕАЦІЙНИХ ПОСЛУГ
3.1
Перспективи розвитку і шляхи підвищення ефективності використання рекреаційних
курортів в оздоровчих цілях
3.2
Шляхи підвищення якості надання рекреаційних послуг
ВИСНОВОК
СПИСОК
ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
ДОДАТКИ
ВСТУП
рекреаційний курорт оздоровча
послуга
Актуальність теми дослідження. На сучасному
етапі актуальність даної теми є очевидною, оскільки рекреаційні курорти України
не є досконалими і потребують аналізу і проблем та перспектив розвитку даної
галузі. Туризм протягом усієї історії свого економічного існування переконливо
утримує репутацію специфічної сфери, яка динамічно розвивається у складі
галузей обслуговування і посідає все більш помітне місце у світовій економіці
за показником швидкості обігу капіталу, числом зайнятих, обсягом експорту
послуг, як джерело доходів для національних бюджетів. Рівень споживання
туристичних послуг є одним із важливих індикаторів якості життя.
Вагомою структурною складовою економіки України
стає рекреацій-но-туристичний комплекс для розвитку якого є необхідні природні
умови, історико-культурні, матеріальні та трудові ресурси.
Рекреаційно-туристичний комплекс можна розглядати в двох аспектах: з одного
боку, як міжгалузевий комплекс у складі сфери послуг, де виникають і набувають
розвитку економічні відносини з виробництва, обміну і споживання
рекреаційно-туристичного продукту; з другого - як складову соціальної
інфраструктури територій різного рівня, що становить комплексну систему
(мережу) підприємств і закладів з виробництва, просування і реалізації
рекреаційно-туристичних послуг.
Рекреаційно-туристичний комплекс має ознаки
самостійного об'єкта: спеціалізовану матеріально-технічну базу; специфічні
природно-антропогенні ресурси; унікальність продукування послуг і власної
технології обслуговування; формування принципово нової схеми міжгалузевого і
територіального управління; суспільну значимість, в тому числі економічну,
соціальну, екологічну і політичну. Практично туризм є відправною точкою
формування міжгалузевого рекреаційно-туристичного комплексу, складовими якого є
підприємства, заклади та організації різних сфер економіки.
Розвиток рекреаційно-туристичного комплексу
України є пріоритетним напрямком національної економіки і культури, важливим
фактором підвищення міжнародного престижу країни, джерелом
соціально-економічного розвитку регіонів, важливою умовою збереження
історико-культурної спадщини.
Об’єктом курсової роботи є дослідження розвитку
й функціонування рекреаційних курортів України.
Предметом курсової роботи є аналіз розвитку
українських рекреаційних курортів, виявлення проблем та перспектив їх
використання в оздоровчих цілях.
Мета курсової роботи - розглянути рекреаційні
курорти України: аналіз їх розвитку, проблеми та перспективи використання в
оздоровчих цілях.
Відповідно до мети були поставлені та вирішені
наступні завдання:
дослідити рекреаційний потенціал України;
розглянути історію розвитку українських
курортів;
розглянути територіальну організацію
рекреаційної діяльності в Україні;
проаналізувати розвиток рекреаційних закладів в
Україні;
переглянути фактори, що сприяють розвитку
оздоровчо-рекреаційної діяльності в Україні;
розглянути проблеми розвитку
оздоровчо-рекреаційної діяльності в Україні;
розробити перспективи розвитку і шляхи
підвищення ефективності використання рекреаційних курортів в оздоровчих цілях
та підвищення якості надання рекреаційних послуг.
Вибір методів дослідження обумовлено поставленою
метою і специфікою предметної області. В курсовій роботі використовувались
загальнонаукові методи аналізу, синтезу і узагальнення; систематизації; а також
спеціальні методи: методи збору і обробки інформації, методи дослідження,
оцінки і узагальнення отриманої інформації; методи прогнозування.
У процесі написання курсової роботи були
використані навчальні посібники, наукові статті, періодичні видання, матеріали
конференцій, електронні та інші джерела інформації написані такими авторами,
як: Щербіна Н.М., Москаленко В.Ф., Фоменко Н.В., Кравців B.C., Любіцева О.О.,
Стафійчук В.І. та іншими.
Логіка дослідження зумовила структуру курсової
роботи: вступ, три розділи, висновок, список використаної літератури із
вісімнадцяти найменувань та семи додатків. Загальний обсяг роботи 49 сторінок.
РОЗДІЛ 1. РЕКРЕАЦІЙНІ РЕСУРСИ ТА КУРОРТИ УКРАЇНИ
.1 Рекреаційний потенціал України
Після переходу від ручного до машинного
виробництва в людей з’явилося більше вільного часу, який можна було використати
для відновлення фізичних та духовних сил втрачених в процесі трудової
діяльності. Для цього необхідним є наявність певних ресурсів, а також
організація їх використання. Відпочинок людини прийнято називати рекреацією, а
її поведінка, направлена на задоволення своїх потреб у релаксації, лікуванні,
оздоровленні, - рекреаційною діяльністю. Кожна країна прагне
володіти розвиненою інфраструктурою та курортними закладами для відпочинку,
лікування й оздоровлення своїх громадян. Завдяки вдалому компонуванню умов для
рекреації в окремих державах створилися потужні комплекси відпочинку,
лікування, туризму. Такі комплекси одержали назву рекреаційних [1; с. 12].
Багатофункціональний рекреаційний комплекс
поділяють на три групи:
) лікувально-оздоровчий;
) пізнавальний;
) економічний.
Комплекс зазвичай розглядають як частину
світового господарства, зв'язану з освоєнням територій для рекреації, профілактичного
та реабілітаційного лікування, туризму. В окремих країнах він приносить
серйозні прибутки державі, зрівнюючись з промисловістю та сільським
господарством.
Рекреаційні ресурси - це об'єкти, явища і
процеси природного та антропогенного походження, що використовуються або можуть
бути використані для розвитку рекреації і туризму.
Рекреа́ція
- це система заходів, пов'язана з використанням вільного часу людей для їх
оздоровчої, культурно-ознайомчої і спортивної діяльності на спеціалізованих
територіях, які розташовані поза їх постійним помешканням.
Зазначимо, що рекреаційні ресурси свідчать про
потенційні можливості території, а не реалізацію. Усі рекреаційні ресурси за
ступенем впливу на формування та розвиток рекреаційної діяльності на певній
території можна розділити на такі групи: 1) ресурси, функціонально необхідні
для конкретних видів відпочинку; 2) ресурси, що впливають на процес відпочинку
та його ефективність; 3) ресурси, що впливають на можливість рекреаційного
будівництва та функціонування інфраструктури [7; с. 84].
В Україні переважну частину ресурсного
потенціалу складають: ландшафти лісові, приморські та гірські, ресурси
мінеральних вод та лікувальних грязей, національні природні та регіональні
ландшафтні парки, біосферні заповідники, парки-пам'ятки садово-паркового
мистецтва та інші, пам'ятки архітектури та містобудування,
історико-архітектурні заповідники та інші.
Це безцінні ресурси для раціонального розвитку
рекреаційних територій і курортів та максимально збережена частина природного
середовища.
Площа розроблених та потенційних рекреаційних
зон в Україні сягає 12,8% території країни і розподіляється згідно до
унікальних природних особливостей семи рекреаційних регіонів. При визначенні
цих регіонів враховувались наступні фактори [1; с. 15]:
геополітичне положення;
наявність природно-рекреаційних ресурсів;
наявність і стан туристично-рекреаційної
інфраструктури;
попит та пропозицію на рекреаційнупослугу і
туризм;
туристично-рекреаційна стратегія регіону.
Відповідно оцінці природних ресурсів, потенційний
фонд природоохоронних, оздоровчих та рекреаційних територій становить 12,1 млн.
га, тобто 20 % площі території України, що відповідає міжнародним показникам
раціонального збереження природно-рекреаційних ресурсів. Одноразова місткість
ландшафтів України, враховуючи допустимі природоохоронні норми, становить понад
40 млн. чоловік.
Найбільшу питому вагу територій і об'єктів
природно-заповідного фонду за даними 2003 року мають [12; с. 46]:
від 8 до 13 % - Тернопільська, Херсонська,
Закарпатська, Івано-Франківська, Хмельницька області;
-7 % - Сумська, Рівненська, Чернівецька області;
до 3 % - Донецька, Миколаївська, Полтавська
області;
до 2 % - Волинська, Житомирська, Запорізька,
Одеська, Черкаська області;
до 1 % - Вінницька, Дніпропетровська, Київська,
Кіровоградська, Луганська, Харківська області.
Особливе місце в системі рекреаційного
використання території України посідає Кримський півострів. Всередньому
тривалість рекреаційного періоду становить тут 175-190 днів на рік. Тут
функціонують найстаріші в Україні грязеві курорти - Бердянськ, Євпаторія,
Куяльник, Саки та інші.
Майже у всіх областях України знайдено
лікувальні води різного складу та мінералізації. Найбільше родовищ розташовані
в Карпатському регіоні, а саме в Закарпатській, Львівській областях. Дещо менше
родовищ у Луганській, Дніпропетровській, Полтавській, Хмельницькій, Черкаській,
Київській, Донецькій та інших областях.
В Україні, головним чином в південних та
північно-західних областях зосереджені унікальні запаси лікувальних грязей.
На території грязевих родовищ функціонують
курорти Бердянська, Куяльницький, Хаджибейський та ін., а на курортах Миргород,
Моршин, Немирів, Черче поширені торфові лікувальні грязі.
Не менш важливе місце у розвитку рекреаційної
сфери, в Україні, посідає друга група проридно-рекреаційних ресурсів:
історики-культурні, до яких входять культурні об'єкти, історичні пам’ятки,
елементи архітектури, археології, етнографічні особливості території, що є
важливим ресурсом для задоволення потреб рекреації. Загальна кількість
архітектурно-історичних пам'яток в Україні сягає 48690 об'єктів. Їхня цінність
та чисельність у межах областей істотно відрізняється. Найбільше пам'яток, що
охороняються державою і церквою, у Львівській (3934), Київській (2886) та
Чернігівській (2859) областях. Найцінніші культурно-історичні ресурси
розміщуються - у Київській, Львівській, Тернопільській, Полтавській,
Чернігівській областях, Республіці Крим.
Характерною складовою рекреаційних ресурсів є
однорідні рекреаційні ресурси - соціальні і природні об'єкти, явища, події,
походження яких пов'язане як з територією України, так і з територією тієї
зарубіжної країни, в межах якої вони первісно виникли. В Україні знайдена
значна кількість таких об'єктів, деякі з них мають міжнародне значення та
унікальний історико-інформаційний, духовно-естстичний, інтернаціональний
потенціал. Ці території, пов'язані з життям, працею або перебуванням в Україні
французів, угорців, німців, іспанців, англійців, італійців, чехів, поляків,
американців та інші. Військовий меморіал, присвячений британцям, що загинули
під час Кримської війни 1853-1856 pp. (м.Севастополь), поховання шведів на Полі
Полтавської битви (м.Полтава), австрійців, загиблих в Сталінградській битві у
1943 р., місця розстрілу польських громадян (Биківня під Києвом, м.Луганськ) та
інші [11].
І нарешті, третя група рекреаційних ресурсів -
соціально-економічні, представлена сучасними надбаннями міжнародного рівня в
промисловості, сільському господарстві, будівництві та інших галузях, тобто
вони охоплюють матеріально-технічну базу, що забезпечує виробництво, продаж і
надання послуг рекреації, вдосконалення транспортної інфраструктури, підготовку
трудових ресурсів [6].
Найвагомішим для раціонального використання
рекреаційних ресурсів є наявність розвиненої організаціонної інфраструктури. Це
заклади розміщення, лікування та оздоровлення, заклади харчування, транспортні
засоби, заклади дозвілля, атракції та ін. Коротко описуючи матеріальну базу
туризму, можна сказати, що станом на 2010 рік в Україні налічувалось 1731
підприємство готельного господарства загальною кількістю номерів 79833 [18]. За
формою власності вони розподіляються так: 40 % перебувають у державній та
комунальній власності, 57 % - у колективній та 3 % - у приватній (Додаток А).
Найбільше готелів налічується в таких регіонах України: м. Київ (7,3 %),
Одеська область (7,3 %), Автономна Республіка Крим (6,8 %), Дніпропетровська
(6,4 %), Харківська (5,8 %) і Донецька (5,6 %) області. Рекреаційні можливості
України характеризуються також наявністю 3304 санаторно-курортних та оздоровчих
закладів різної форми власності, в тому числі: санаторії 487,
санаторії-профілакторії-357, бази та інші заклади відпочинку-2015, пансіонати
відпочинку - 235, будинки відпочинку - 38, пансіонати з лікуванням - 68, інші
заклади - 104. За формою власності ці заклади розподіляються на: державну - 37
%, колективну - 58 %, приватну -0,9 % та власність міжнародних організацій -
3,9 %.
Отже, в Україні наявними є всі види ресурсів,
завдяки яким вона може всебічно розвивати свою рекреаційну галузь. Що дозволить
не тільки оздоровити значні маси населення і створити багато робочих місць, але
в той же час зробить значний внесок до національного доходу нашої країни.
.2 Зародження і розвиток українських курортів
р. півострів Крим став складовою частиною
Російської імперії. Царський уряд щедро роздавав землі поміщикам і чиновникам,
зобов'язуючи заселяти їх кріпаками з центральних і українських губерній. Згодом
було дозволено прописувати селян-кріпаків. Крім того, запрошували й іноземних
поселенців. Першими були німці й болгари. Так, у 1841 р. у Сімферопольському і
Феодосійському повітах налічувалося 10 іноземних колоній - 3969 чоловік. Усім
без винятку надавалися пільги - звільнення від усяких податків і повинностей на
8-10 років, позичка на переїзд і великі (до 50 десятин на сім'ю) ділянки землі.
До 1802 р. поміщикам було роздано 350 тис. десятин землі. Крім того, йшло
самозахоплення вільних ділянок і скуповування селянських наділів. Зрештою, в
1816 р. вийшов Указ про припинення продажу землі за низькими цінами.
Політика уряду, спрямована на прискорене
господарське освоєння краю, виправдала себе. За короткий час набули розвитку й
піднесення багато галузей сільського господарства і промисловості. У степових
районах вирощували зернові. Одержали значні грошові кредити й зниження податків
вівчарі. Вже в 1850 р. у краї діяло 12 сукняних підприємств.
З 1785 р. до Криму запрошуються найкращі
спеціалісти-виноградарі, виписуються елітні сорти лоз. Для осіб, що займаються
виноградарством, передаються в безоплатне користування і навіть в особисте,
"потомственне", володіння державні землі. А для підготовки
вітчизняних фахівців -виноградарів, садівників, виноробів у 1804 р. в Судаку
відкривається училище, у 1812 р. створюється Нікітський ботанічний сад і
пізніше - Магарацьке училище виноробства.
У 1848 р. площу в 5137 десятин було засаджено
28,5 млн. виноградних кущів, з урожаю яких виробляли 716 тис. цебер вина (у
1895 р. у Криму виробляли вже 1 млн. цебер вина). Свіжі й сушені фрукти, тютюн,
соляні промисли - усе сприяло розквіту краю. Тільки червоної риби в 1849 р.
було добуто 12,5 тис. пудів. Фахівці з Голландії навчали місцевих рибалок
засолюванню риби за ''голландським способом".
З 1824 по 1848 р. прокладається гірське шосе, а
з 1861 р. уже йде і залізничне будівництво.
Усе це створювало передумови для
"курортного" освоєння краю.
Особливо привабливою тут була розмаїтість
кліматичних зон: помірно континентальний клімат степового Криму з його невисокою
вологістю; гірський Крим з яскраво вираженими кліматичними поясами;
субтропічний, середземноморського типу клімат Південного берега з тривалою
сухою осінню та зоною ультрафіолетового комфорту.
Крім того, понад 100 джерел мінеральних вод,
численні грязьові озера, величезна кількість винограду - усе це сприяло
популяризації півострова.
Початок курортного будівництва припав на 70-ті
рр. минулого століття. За ініціативою земств, лікарських та інших громадських
організацій, приватних осіб, практично без фінансової допомоги уряду почали
відкриватися санаторії вздовж усього узбережжя.
Аристократія і велика буржуазія обрали для
палаців і дач головним чином Південний берег Криму. Готелі й пансіонати, що
перебували в приватному володінні, експлуатувалися переважно в пітній сезон.
Усього в дореволюційній Росії було 36 курортів,
60 санаторіїв на 3000 місць. При цьому кожний курорт мав специфічні особливості
забудови міст, організації відпочинку та лікування.
Непомітне поселення Ялта, що в 1802 р.
налічувало 13 рибальських будиночків, поступово стає центром усього узбережжя.
Розвитку Ялти сприяло будівництво в 1832-1837 рр. гравійної дороги Алушта -
Сімферополь, яку в 1847 р. продовжили до Севастополя. 17 вересня 1837 р.
імператор Микола І надав поселенню Ялта статус міста.
Герб міста Ялта з'явився в 1845 р.: на
блакитному фоні, що символізував море, розміщувались навхрест дві золоті гілки
- лаврова й виноградна. У 1843 р. затверджується проект забудови нової частини
міста, автором якого був архітектор Ешшман. Починається будівництво
фешенебельних готелів, великих магазинів, приватних дач і лікарень. Ялта стає
гомінким буржуазно-аристократичним курортом. Біля витоків зародження курорту
стояв відомий російський учений С.П.Боткін. За його рекомендацією представники
царської династії Романових купують поблизу Ялти маєток Лівадію.
Отже, Ялта-курорт значно молодший, ніж
Ялта-місто. Різниця в їхньому віці - понад чверть століття. Ялту починають
називати "Російською Ніццою" і "Російською Рив'єрою".
У 1900 р. у приватному будинку на околиці Ялти
добродійне товариство міста за участю А.П.Чехова, Л.М.Толстого, О.М.Горького
побудувало пансіонат "Яузлар" на 20 місць. У 1901-1902 рр. було
відкрито дитячий санаторій в Алупці.
У 1915 р. майже всі курортні заклади міста - 5
санаторіїв на 169 місць, клінічна дитяча колонія, притулок на 24 місця для
хворих на туберкульоз - були платними. До послуг заможних клієнтів були 14
готелів на 800 номерів, З комфортабельних приватних санаторії і 5 пансіонатів.
Упродовж літнього сезону тут вирувало життя, а
коли курортники роз’їжджалися, місто ставало тихим, провінційним, заклади
відпочинку і магазини здебільшого зачинялися. Власне, таку долю мають усі
подібні міста.
У сусідній Алушті в 1864 р. у 120 дворах мешкало
763 особи; у 1902 р. населення зросло до 2800 чоловік. Однак містечко як курорт
було невеселим видовищем: удень немощена набережна тонула в клубах пилюки, а
ввечері стояла суцільна пітьма.
У 1904 р. Алуштинське товариство курортного
благоустрою склало план поліпшення дорожнього та інших господарств. Однак цей
план не було реалізовано.
З кінця XIX ст. найкращим місцем для морських
купань вважалася Євпаторія. "Тутешнє морське купання таке, що, напевно,
кращого не знайдеш у всьому світі", - писала Леся Українка. Крим вона
відвідувала неодноразово - у 1890,1891 і 1907 рр., намагаючись вилікуватися від
кісткового туберкульозу.
Саме Мойнакське озеро з його цілющими грязями
принесло Євпаторії велику популярність. І, як не дивно, першим, кому спало на
думку "робити на цьому гроші", був охоронець соляного промислу
П.П.Пугачов, який побудував примітивну лікарню, де хворих приймали за плату.
У 1890 р. території з грязями перейшли у
підпорядкування Таврійського губернського земства. Було побудовано дві нові
грязелікарні, готель літнього типу на 70 номерів, парк з двома ставками. У 1912
р. був відкритий Цандерівський інститут, що готував лікарів-бальнеологів.
Взагалі ж будівництво Євпаторії як курорту мало
стихійний характер. Завдяки ініціативі окремих підприємців у 1905 р. було
введено в дію першу приватну оздоровницю "Приморський санаторій", а
через чотири роки - два приватних медичних пляжі. У 1911-1914 рр. побудували
санаторій і великий готель "Дюльбер", у 1913 р. - ще сім приватних
санаторіїв на 400 ліжок. З 1893 р. велося інтенсивне дачне будівництво.
Лікувальні властивості сакських мінеральних
грязей здавна привертали увагу російських мандрівників і дослідників. Про це
згадується ще в працях академіка П.І.Сумарокова (1799 р). Що ж стосується
лікування, то воно завжди було джерелом прибутку місцевих мулл. У 1827 р. тут
було відкрито першу лікарню, через п'ять років - готель для хворих на 20
номерів. Про користь лікування на Сакському озері писав у своєму листі до
Жуковського М.В.Гоголь (1835 р.).
Популярність сакських грязей зростала. У 1837 р.
тут було побудовано відділення Сімферопольського військового госпіталю, де крім
офіцерів оздоровлювалися й "нижні чини".
Хворі на сухоти віддавали перевагу Старому
Криму, де особливою славою користувалися квіткові ванни, їх готували на квітах
і травах, зібраних в околицях міста.
Судак приваблював двокілометровим піщаним
пляжем, відсутністю туманів, рівномірністю температури морської води, великою
кількістю винограду (культивувалося 600 сортів). Правда, до послуг гостей міста
в 1890-х рр. тут був тільки один готель. У Севастополі в цей же час їх було 14
(це крім 5 пансіонатів, грязелікарень та купалень). У 1911 р. готелів у Судаку
було вже три, але ціни трималися високі і харчування було порівняно дорогим.
Гурзуф - невелике сільце наприкінці XVIII ст.
(усього 179 чоловік державних селян) - через сто років стає найфешенебельнішим
курортом Криму. Підприємець П.І.Губонін, який нажив великий капітал на
будівництві Лозово-Севастопольської залізниці, спорудив у місті готелі,
ресторани, провів електрику, телефон, упорядкував паркі навіть установив там
барвисті фонтани. Однак через дорожнечу курортників було мало: 900 чоловік у
1891 р. і 1558 - через дев'ять років.
Щоб підвищити вартість землі, князі Трубецькі
проклали дорогу, що сполучала Севастополь із Сімеїзом - найтеплішим безвітряним
містечком на ПБК. І хоча курортом він став ще в першій половині позаминулого
століття, проте як буржуазно-аристократичне місце відпочинку став відомим на
початку XX ст., коли виник Новий Сімеїз.
Зі слів доглядача Будинку-музею А.П.Чехова в
Гурзуфі, навіть видатний письменник робив спробу організувати свій бізнес.
Купивши в татарина за величезну, на ті часи, суму (3 тис. крб.) саклю, Антон
Павлович нібито хотів обладнати неподалік платний пляж, проте з якоїсь причини
цей задум втілити не вдалося.
Поряд з дорогими дачами, пансіонатами,
санаторіями на зразок "Бруно", "Арнольді",
"Ксенія", "Дольник", "Ампір" використовувалися
малопридатні для житла помешкання, які здавали за високу плату. Навіть у Сімеїзькому
парку на кожному кроці стояли невеликі будиночки, так звані
"вагончики". У Старому Сімеїзі квадратний сажень землі на березі моря
оцінювався в 60 крб., на горі - у 40 крб. і вище. Незважаючи на дорожнечу, в
1912 р. там налічувалося 33 дачі. Середній клас міг дозволити собі відпочинок у
Криму. Судячи з реклами того часу (1912 р.), 100 "розкішно обставлених
номерів" коштували від одного до п'ятнадцяти карбованців за добу з
"безкоштовним електричним освітленням" і "безкоштовними
автомобілями для пасажирів та перевезення ручного багажу". Були й дешевші
готелі - від 75 коп. за добу, а "балконами", "достатнім світлом
і чудовим краєвидом". (Для порівняння: середня заробітна плата
кваліфікованого робітника промислового підприємства на той час становила від 10
до 20 крб. на місяць.) Вілла на березі моря, де на курортника очікували
"здорове повітря, спокій, посилене харчування", причому їжа була не
тільки "здорова", а й "гігієнічна", оцінювалася від ста
карбованців на місяць і вище. Клієнтів спокушали "шведською гімнастикою, фребелевськими
іграми (за методикою німецького педагога Ф. Фребеля (1782-1852)), дитячими
виставами, кеглями, крокетом, катанням на човнах", а також "усіма
видами масажу, грязьових компресів і притирань".
Стає цілком зрозумілим, що в дореволюційний
період привабливий відпочинок і лікування на кримських курортах були доступними
лише для заможних верств населення.
По-іншому розвивалася рекреаційно-туристична
діяльність у Західній Україні, яка була поділена між Польщею (Галичина і
Волинь), Румунією (Буковина) і Чехословаччиною (Закарпаття). Найкраще ця галузь
була розвинута в Галичині. Тут функціонували курорти європейського значення
(Трускавець, Моршин, Черче, Немирів), відбудовано санаторії та пансіонати,
здійснювалася реконструкція зелених насаджень. Більшість курортів належали
приватним особам. Дуже слабко була розвинута санаторно-курортна діяльність на
Буковині. У міжвоєнний період туризм набув значного розвитку. Найпопулярнішими
туристичними центрами стали Яремче, Ворохта, Криворівня, Коростів, Гребенів,
Славське. Під час Другої світової війни курорти і санаторії було частково або
повністю знищено, пограбовано, особливо у Східній Україні. Курорти Західної
України постраждали менше, більшість із них продовжували функціонувати. У
повоєнний період (до початку 50-х) фактично було завершено відбудову курортів
України. Почалося широкомасштабне будівництво нових курортів у Закарпатті.
Відкрився Ужгородський філіал Одеського науково-дослідного інституту
курортології (1965 p.). Розвиток курортної сфери в Україні припадає на 50-ті
роки. Так у післявоєнний період в Україні масово будувалися санаторно-курортні
комплекси це було спричинено великою потребою в лікуванні та оздоровленні
населення, що потерпіло від наслідків війни. Курортна галузь фінансувалася з
державного бюджету. Особливо великий вплив держави на розвиток
санаторно-курортної галузі спостерігався в період проведення олімпіади-80 в
СРСР. В цей час почалося повне переоснащення всіх закладів розміщення та
надання послуг. Але після 1980-тих років удосконалення матеріально-технічної
бази в таких масштабах більше не проводилося.
Рекреаційна галузь України починаючи з 90-х
років ХХ століття почала стрімко розвиватися: збільшувалася кількість
санаторних закладів та кількість оздоровлених рекреантів. В санаторно-курортній
справі відбувалися структурні зміни, пов’язані, в першу чергу, з
організаційно-управлінськими аспектами, а саме: зростає комерціалізація послуг
даної сфери, збільшується кількість приватних (або колективної форми власності)
закладів, збільшується кількість пропозицій санаторно-курортного відпочинку.
На сьогодні в Україні існує розвинена мережа
санаторно-курортних та оздоровчих закладів, яка нараховує більше 3 тис.
суб’єктів, але за даними Держкомстату, в країні зменшується кількість
санаторно-курортних закладів та оздоровниць.
Причини скорочення закладів даної сфери
полягають, в організаційних недоліках управління, моральній та фізичній
зношеності матеріально-технічної бази, недостатності фінансування, низькій
конкурентоспроможності підприємств, тому більш ніж половина санаторно-курортних
закладів України є збитковими.
Розвиток санаторно-курортної справи в Україні
потребує підтримки, узгодженого розвитку в межах всієї індустрії туризму
країни. Курортно-лікувальний туризм є одним з пріоритетних напрямків розвитку
внутрішнього та іноземного туризму в країні, одним з найбільш сталих видових
туристичних ринків. Наявні та потенційні запаси лікувальних ресурсів, з огляду
на їх якісні та кількісні характеристики, можуть бути основою створення
інноваційного туристського продукту. Але існуюча матеріально-технічна база
потребує значних капіталовкладень у розвиток та реконструкцію діючих курортів,
у розвідку та облаштування нових курортів, чому повинні сприяти інвестиційні
проекти, розраховані не тільки на зарубіжного, а й на вітчизняного інвестора.
Потребують пильної уваги питання забудови курортів, розробка генеральних планів
їх розвитку, економічне та фінансове забезпечення функціонування, процеси
приватизації. Державний кадастр природно-лікувальних ресурсів та курортних
територій України, створений з метою інформаційного забезпечення моніторингу
природних територій курортів та прогнозування можливих змін під впливом
господарської діяльності, дозволить створити інноваційний курортно-лікувальний
продукт на основі як діючих марок, які вже зарекомендували себе як в Україні,
так і за її межами, так і нових курортів (за відповідного
матеріально-технічного забезпечення та інформаційно-рекламної підтримки),
просувати цей продукт як на вітчизняному, так і на міжнародному туристичних
ринках [16].
Отже, причиною зародження курортів на Україні
були наявні рекреаційні ресурси, будівництво закладів розміщення та шляхів
сполучення між ними. Спочатку санаторно-курортні заклади створювалися з
ініціативи земств, лікарських та інших громадських організацій, приватних осіб,
практично без фінансової допомоги уряду. Але через деякий час оздоровниці
почали будуватися за державні кошти і з них утримуватися. Стрімкий розвиток
курортної галузі України почався з середини ХХ століття. На сьогодні
санаторно-курортна страва в Україні, незважаючи на застарілу
матеріально-технічну базу, в окремих закладах, продовжує розвиватися та
вдосконалюватися, збільшуючи кількість і якість надання послуг лікування і
оздоровлення.
1.3 Територіальна організація рекреаційної
діяльності в Україні
Територіальна організація рекреаційної
діяльності - це складний, діалектичний процес, зумовлений дією об'єктивних
факторів, кожний в яких специфічно впливає на розміщення рекреаційних об'єктів,
підприємств супутніх галузей [3].
Територіальна структура рекреаційного комплексу
України складається з багатьох ланок. Первинною ланкою цього комплексу є
санаторії, пансіонати, будинки і бази відпочинку, туристичні бази. Окремо
розміщені санаторії, пансіонати, бази створюють рекреаційні пункти. Населений
пункт з кількома рекреаційними пунктами називається курортом. Курортом може
називатися також частина великого міста, в якій сконцентровані рекреаційні
пункти: санаторії, бази тощо (наприклад, в Одесі - курорти Аркадія, Великий
Фонтан, Чорноморка).
Сукупність рекреаційних пунктів і курортів, що
використовують означену територію і розміщену на ній інфраструктуру, створюють
рекреаційні райони. Група рекреаційних районів створює рекреаційний регіон
(наприклад, Кримський, приморські території Одеської та Миколаївської
областей). Рекреаційні райони завдяки транспортним і функціональним зв'язкам
створюють рекреаційні зони. Наприклад, Центральноукраїнська, узбережжя Чорного
і Азовського морів.
Ресурси Південного берега дуже різноманітні.
Клімат приморських рівнинних та передгірських районів степової частини Криму -
помірно континентальний, з дуже теплим літом і м'якою зимою. У приморських
передгірських районах -клімат середземноморського типу, що характеризується
недостатньою вологістю влітку та м'якою зимою (у порівнянні з Північним
Кримом). Це один з основних курортних районів: він розташований на приморській
смузі вздовж узбережжя Чорного моря від мису Айя (на заході) до Семидвір'я (на
сході). До нього відносять: Батилиман - Ласпі, Форос - Мелас, Оливи,
Кастрополь, Блакитна затока, Симеїз, Алупка, Місхор, Лівадія, Масандра, Ялта,
Гурзуф, Фрунзенське, Карабах, Алушта, Семидвір'я. Клімат тут винятково
сприятливий - період з температурою, вищою 10°С, триває 7 місяців. Курорт
Алушта - один з найгарніших куточків Південного берега Криму. Він оточений
пасмом гір, проте вони недостатньо захищають його. Через перевали північні
вітри прориваються до Алуштинської долини. Тому зима та весна тут трохи
холодніші, ніж у Ялті, літо - менш жарке. Є природні пляжі. Ялта розташована на
березі морської затоки. Частина головного пасма Кримських гір утворює навкруги
Ялти амфітеатр, що спускається до моря. Гірські схили над Ялтою вкриті віковим
сосновим лісом та виноградником. На території курорту багато парків, скверів,
квітників, протікають річки. Завдяки географічному положенню Ялти клімат
належить до теплого морського. За 3 км на південний захід від Ялти на східному
схилі гори Монабі розташований курорт Лівадія. Його привабою та одним із
лікувальних факторів є Лівадійський парк. Основною археологічною пам'яткою
Місхорського узбережжя є мис із Ластівчиним гніздом. Окрасою курорту Місхор є
також парк. Пляжні й кліматичні рекреаційні ресурси лягли в основу курорту
Кастрополь. Курорти Південного берега Криму та Гірського Криму спеціалізуються
на лікуванні хворих із неспецифічними захворюваннями дихальної та нервової
системи.
На узбережжях Чорного й Азовського морів є
чималі запаси рекреаційних ресурсів, які дають змогу розвивати курортне
господарство. Курорт Аркадія розташований в одному з мальовничих куточків
Одеси. До нього входить уся приморська територія від Відради до Аркадії.
Основними лікувальними факторами курорту є клімат, таласотерапія та мінеральні
води [8].
Мікроклімат курорту Великий Фонтан вирізняється
інтенсивною сонячною радіацією, деякою сухістю повітря, яке пом'якшується
бризами; він сприятливий для лікування пацієнтів із захворюваннями органів
дихання. Основними лікувальними факторами також є кліматолікування,
таласотерапія й мінеральні води, які використовуються для приготування ванн та
приймання всередину.
Курорт Чорноморка розташований на рівному плато.
Там дається взнаки вплив моря: частіші бризи, чимала кількість ясних днів. На
курорті є чудовий дрібнопіщаний улаштований пляж. Пологий берег, піщане без
каменів дно, невелика глибина створюють сприятливі умови для купання.
Приморський кліматичний курорт Очаків має місцеве значення. Клімат курорту
помірно теплий. Поблизу розташований Березанський лиман з лікувальними
намулистими грязями. Кліматичний приморський курорт Скадовськ знаходиться на
пологому березі мілкої Джарилгацької затоки Чорного моря. Чисте степове
повітря, постійні морські бризи створюють чудові кліматичні умови.
На березі Азовського моря є два кліматогрязевих
курорти - Бердянськ та Кирилівка. Грязьовий та кліматичний приморський
рівнинний курорт степової зони Бердянськ знаходиться на північному березі
Азовського моря. Клімат помірноконтинентальний. Основні лікувальні засоби
курорту -намулисті грязі та ропа озер Червоне, Велике й затоки Азовського моря,
а також мінеральні хлорні й натрієві води. Клімат курорту Кирилівка -
помірноконтинентальний, наближений до клімату Криму. До основних лікувальних
факторів відносять намулисті сульфідні грязі у руслах річок Великий та Малий
Утлюк, Утлюцькому й Молочному лиманах та високомінералізовані хлорні натрієві
мінеральні води.
Основними лікувальними факторами курорту
Маріуполь, розташованого на березі Азовського моря, є клімат, намулисті грязі
Таганрозької затоки та морські купання. Курорти узбережжя Чорного та Азовського
морів спеціалізуються на лікуванні захворювань органів руху, нервової системи,
жіночих статевих органів.
Природа Карпат завжди вабила людей, проте це не
єдина причина створення тут курортного господарства. Напрочуд корисні
вуглекислі води верхів'їв Чорного Черемошу та інші мінеральні води. Є родовища
торфових лікувальних грязей. Бальнеогрязьовий курорт Черче місцевого значення
на базі сульфідних вод, торфових вод і грязей розташований у долині, оточеній
пагорбами Карпатського передгір'я. Зі сходу та заходу до нього впритул
підступають гори заввишки до 2000 м. З півночі та півдня гори переходять у
мальовничі пагорби. Гори й пагорби вкриті густими смерековими та листяними
лісами. Гарні краєвиди курорту приваблюють туристів [10].
Бальнеологічний курорт Поляна розташований у
долині р. Пиня. Він оточений лісистими горами. Курорт Синяк - один з
найстаріших у Карпатах. Клімат тут гірський, з підвищеною вологістю повітря та
великою кількістю опадів. Для лікування використовуються, мінеральні води. На
курорті Сойми для внутрішнього та зовнішнього вжитку використовується
вуглекисла мінеральна вода. Курорт Шаян розташований на передгір'ї Великого,
Середнього та Малого Шаяну. Схили вкриті буком, смерекою та грабом. Курорт
захищений від вітрів вулканічним гірським пасмом. Тут панує клімат гірських
улоговин. Для лікування використовуються вуглекислі мінеральні води.
Курорт Кваси розташований у однойменному селі у
межигір'ї Чорної Тиси; він оточений з півночі Полонинсько-чорногорським пасмом
гір, з півдня - Мармороським кристалічним масивом. Тут розташовані Чорногори (з
найвищою вершиною Українських Карпат Говерлою - 2061 м, горою Петрос - 2020 м).
Стійкий сніговий покрив утворюється вже у листопаді. На курорті для зовнішнього
застосування використовується вуглекисла миш'яковиста мінеральна вода. Курорти
Карпат спеціалізуються на лікуванні захворювань органів травлення (особливо
ефективне лікування виразки шлунку й дванадцятипалої кишки), печінки та
підшлункової залози, цукрового діабету [13; c. 268].
Отже, Україна має потужний рекреаційний
комплекс, проте розвиток комплексу стримується низкою проблем, таких як:
підвищення пропускної здатності рекреаційного господарства, нерівномірність
його використання, тобто сезонність, тощо. Нерозв'язаною залишається проблема
розміщення рекреаційного господарства та рекреаційного природокористування.
Але не дивлячись на це рекреаційна галузь України продовжує функціонувати і
самовдосконалюватися підвищуючи якісні і кількісні характеристики надання своїх
послуг.
РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ РОЗВИТКУ КУРОРТІВ В УКРАЇНІ
.1 Аналіз розвитку рекреаційних закладів в
Україні
Санаторно-курортна справа в Україні є одним з
найдавніших видів рекреації. Вітчизняні кліматичні курорти добре відомі й
користувалися попитом, починаючи з ХIХ ст., однак найбільшого розвитку зазнали
в ХХ ст.
В сучасних умовах ринкового господарювання в
санаторно-курортній справі України відбуваються структурні зміни, пов’язані, в
першу чергу, з організаційно-управлінськими аспектами, а саме: зростає
комерціалізація послуг даної сфери, збільшується кількість приватних (або
колективної форми власності) закладів, збільшується кількість пропозицій
санаторно-курортного відпочинку.
За даними Держкомстату послуги
санаторно-курортних закладів в 2010 р. становили 45% від загального обсягу
діяльності туристичної галузі України (Додаток Б).
За період з 1.10.2010 р. по 30.10.2011 р. в
Україні зменшилася кількість санаторіїв та пансіонатів з лікуванням на 2
заклади й становить 508 закладів даного типу, однак кількість ліжок при цьому
залишилася сталою - 141 тис.; кількість санаторіїв-профілакторіїв зменшилася на
10 і становить 224 заклади, кількість ліжок у них не змінилася і становила 19
тис.; кількість будинків і пансіонатів відпочинку зменшилося на 10 й становить
280, кількість ліжок в них зменшилася на 1 тис. й становить 59 тис.; кількість
баз та інших закладів відпочинку за вказаний період збільшилася на 27 і
становить 1947 закладів даного типу, кількість ліжок зменшилася на 1 тис й
становить 216 тис.; кількість дитячих оздоровчих таборів збільшилася на 361 і
становить 17703, кількість ліжок зменшилася на 2 тис. і становить 194 тис.
[18]. Причини скорочення закладів даної сфери полягають, перш за все, в
організаційних недоліках управління, моральній і фізичній зношеності
матеріально-технічної бази, недостатності фінансування, низькій
конкурентоспроможності госпрозрахункових підприємств, тому більш ніж половина
санаторно-курортних закладів України є збитковими (Додаток В, Г, Д, Е, Ж).
Для споживачів санаторно-курортного продукту
найбільш стримуючим фактором є завищені ціни. Можливо зростання вартості
санаторно-курортних путівок є вимогами часу, однак мала б покращуватися і
якість надання послуг в таких закладах. Поки що підвищення цін призводить до
зменшення завантаженості санаторіїв (в середньому 18-20% на рік), але в
більшості не впливає на покращення матеріально-технічної бази або удосконалення
якості надання послуг.
Україна має потужні бальнеологічні запаси, одні
з найбільших в Європі, серед яких найбільш цінними є мінеральні води й
лікувальні грязі різних типів. Проте земля з такими цінними ресурсами належним
чином не оберігається, в результаті чого часто спостерігається приватизація
рекреаційних територій, їх нецільове використання. З метою запобігання таких
негативних тенденцій має бути розроблена комплексна державна програма розвитку
санаторно-курортної справи та рекреаційних територій.
Формування державної стратегії розвитку
курортно-рекреаційного господарства України є актуальною проблемою в зв’язку з
наступними чинниками:
) необхідністю масового оздоровлення населення
країни;
) забезпечення конструктивної взаємодії органів
державної влади України та її суб’єктів щодо комплексного раціонального
використання природно-рекреаційних ресурсів та його збереження;
) курортно-рекреаційні комплекси України мають
велике національне та міжнародне значення: сприяння соціально-економічному
прогресу та пришвидшення інтеграції України у світову економічну систему.
Заходи щодо покращення діяльності
санаторно-курортних закладів повинні передбачати:
удосконалення фінансово-економічних механізмів
підтримки;
відтворення та раціональне використання
природно-рекреаційних ресурсів;
можливе проведення роздержавлення та
приватизації санаторно-курортних закладів;
сприяння залученню інвестицій в розвиток
відповідної інфраструктури;
вихід на міжнародні ринки.
Україна володіє найрізноманітнішими
природно-рекреаційними ресурсами, на базі яких функціонують санаторно-курортні
заклади. Проте функціонування даних закладів не можна назвати ефективним через
низку причин, що роблять галузь не конкурентоспроможною. Тому на сьогодні існує
об’єктивна необхідність у зміні пріоритетів управління та приведення галузі до
європейських стандартів, що не може обійтися без участі держави [9; с. 228].
Отже, в Україні є наявною велика кількість
санаторно-курортних закладів, але завишені ціни на рекреаційні послуги роблять
їх важкодоступними для рекреантів. Це зумовлює зниження потиту на дані послуги
і деградації рекреаційного ринку держави та зменшенню кількості курортів. Але
незважаючи на це санаторно-курортна галузь України продовжує розвиватися, а
особливо та її частина, що знаходиться у колективній та приватній власності.
2.2 Фактори, що сприяють розвитку
оздоровчо-рекреаційної діяльності в Україні
Спершу, можна виділити сім сфер життя, що
завдають свій вплив на рекреацію і на які впливає рекреація [4]:
Якість життя - це ключова сфера і тим самим ціль
усіх наших зусиль. Вона означає здоров'я, безпеку, добробут як громадян країни,
так і гостей; роботу, якість житла, можливості для проведення дозвілля,
відпочинок недалеко від будинку, соціальні контакти, мистецтво і культура,
спорт, ігри, приватне життя.
Суспільство. Мається на увазі розвиток
населення, що піддається обчисленню, його склад і запити; щільність населення,
віковий склад, кількість працездатного населення, соціальна структура;
можливість для прийому й обслуговування гостей, соціально обумовлений туризм.
Освіта й інформація. Доступ до інформації через
ЗМІ; шкільне виховання, навчання і підвищення кваліфікації (у тому числі) у
туризмі; просвітня робота в напрямку здорового способу життя, планування
родини, усвідомлення себе як частини навколишнього середовища, здійснення
особистих планів; розширення обріїв; «активна» толерантність.
Економіка. Загальні положення: виробництво і
ріст промисловості, сільського господарства, прикладних ремесел, сфери послуг.
Захист навколишнього середовища. Упровадження
екологічних методів і продуктів у промисловість і сільське господарство,
вторинна переробка і екологічні види енергії, гуманізація ринку праці, створення
екологічних замкнутих циклів, екологічно відповідальний туризм.
Навантаження на навколишнє середовище.
Узагальнення всіх необдуманих наслідків нашої діяльності: вихлопні гази, стічні
води, надлишкове тепло, шум, хижацьке відношення до природи, руйнування
ландшафтів, знищення лісів, розрив природних замкнутих циклів, транспортний
хаос, розпад міст, масовий туризм.
Політика. Здатність і можливості уряду; його
авторитет і популярність, авторитетність прийнятих рішень і далекоглядність,
велика мета і направляюча лінія, розсудливість, проникливість урядових м.а пл,
ступінь кооперації між урядом і приватним підприємництвом та туризмом
Фактори, що роблять найбільш істотний вплив на
розвиток рекреації, можна розділити на чотири основні групи [5]:
соціальні;
демографічні;
економічні;
політичні.
Демографічні і соціальні фактори. Зміни
демографічної структури і соціальної моделі народонаселення в Україні,
обумовлені:
збільшенням числа працюючих жінок;
зростанням кількості самотніх людей похилого
віку;
появою тенденції до більш пізніх шлюбів;
швидким ростом числа бездітних сімейних пар у
порівнянні з ростом населення;
збільшенням тривалості оплачуваних відпусток;
більш раннім виходом на пенсію і усвідомленням
туристських можливостей, що збільшується, ведуть до того, що усе більше людей
має в розпорядженні вільний час і доходи, які використовуються для подорожей.
Основними причинами поліпшення показників
рекреаційної галузі, є зміна способу життя людини, від статичного до
динамічного, його прагнення познайомитися з культурою, побутом, історією інших
країн і народів.
У результаті росту народонаселення планети
збільшується світовий туристичний потенціал. У туристичну діяльність задіюються
нові людські ресурси, і в той же час збільшується кількість людей подорожуючих.
Помітним є зростаючий приплив молоді в туризм, і в зв'язку з цим бурхливий
розвиток юнацького туризму.
Економічні фактори. Існує чіткий зв'язок між
тенденціями розвитку туризму, рекреації і загальним економічним розвитком.
Туристичний ріст дуже чуттєвий до будь-якої економічної зміни. При рості
споживання на 2,5 % витрати на туризм зростають на 4% .У випадку, якщо
споживання зменшується на 1%, то в туризмі відчувається спад. Але в кожній
окремій країні така реакція на економічні зміни виявляється за своїм відхиленням
від середнього показника, який також виступає в різних формах.
Розвиток зовнішньоекономічних зв'язків,
прагнення до використання передового досвіду інших країн у створенні
матеріальних і духовних цінностей виявляється в розширенні наукових і ділових
контактів. Це приводить до появи таких видів туризму, таких як наукового
(конгресового) і ділового туризму.
Політичні фактори. Важливим політичним фактором
є внутрішньополітичної стабільності країни, відсутність військових конфліктів і
наявність добросусідських відносин між державами. Такий фактор, як наявність
міждержавних і міжурядових угод по співробітництву в сфері економіки, торгівлі
і культури, також впливають на розвиток рекреації.
Отже, фактори, що сприяють розвитку рекреаційної
сфери в Україні поділяються на чотири групи: соціальні, демографічні,
економічні та політичні. Перші дві групи характеризуються збільшенням вільного
часу і доходів , які використовуються для подорожей. Третя група
характеризується чітким розвиткум туризму, рекреації із загальним економічним
розвитком країни. Четверта група факторів характеризується політичною
стабільністю в країні, відсутністю конфліктів та наявністю добросусідських
відносин між державами.
.3 Проблеми розвитку оздоровчо-рекреаційної
діяльності в Україні
Загальним гальмівним чинником розвитку
рекреаційної діяльності, насамперед його матеріально-технічної бази, є
проблеми, пов'язані з податковим законодавством України. Це стосується
передусім сплати податку на додану вартість, земельного податку, готельного та
курортного зборів. Не відпрацьовано механізм заохочувального оподаткування
інформаційно-рекламної діяльності, стимулювання інвестицій у туристичну галузь.
В роботі рекреаційної галузі можна виділити
наступні проблеми, що стримують її розвиток. Серед них:
відсутність розгалуженої системи
інформаційно-рекламного забезпечення діяльності галузі;
податкове законодавство, що не сприяє вкладенню
інвестицій в рекреаційну інфраструктуру та санаторно-курортний комплекс;
різновідомча підпорядкованість рекреаційного та
санаторно-курортного комплексів;
недоліки в системі регіонального управління
[17];
проблема тіньової економіки;
необхідність передання частини повноважень
органам місцевого самоврядування.
Після отримання Україною незалежності в її
санаторно-курортній галузі склалася складна ситуація. Сформована матеріальна,
лікувально-діагностична та наукова база через ряд соціально-економічних причин
використовувалась не в повну міру. Створення у 1992 р. Федерацією профспілок
України, Фондом соціального страхування України та Українською республіканською
радою з управління курортами профспілок на базі курортних закладів профспілок
України акціонерного товариства «Укрпрофоздоровниця“ дало змогу не тільки
зберегти, але й дати поштовх до розвитку курортної системи незалежної України
[14].
Більшість готелів, мотелів, кемпінгів,
санаторіїв, баз відпочинку та туристичних баз будувались за проектами, що
сьогодні не відповідають міжнародним стандартам. Мережа їх активно формувалась
у період масового туризму, з інтенсивною експлуатацією та несвоєчасним
капітальним і поточним ремонтом, що призвело до значного зносу цих будівель та
оснащення.
Багатопрофільність засобів розміщення потребує
їх класифікації та стандартизації. Типологічна уніфікація засобів розміщення
дозволить створити стандарт, центральною частиною якого має стати класифікація
засобів розміщення, розроблена ВТО.
Рекреаційні заклади потребують загальної
реконструкції для підвищення рівня сервісу, комфортності, розширення спектру
рекреаційних та супутніх послуг. Розвиток індустрії колективного відпочинку,
орієнтований на задоволення потреб рекреантів низького та середнього рівня
забезпеченості, передбачає модернізацію санаторіїв, реконструкцію будинків
відпочинку з цілорічним режимом роботи, розвиток мережі туристичних маршрутів
(пішохідних, водних, кінних), розвиток мережі супутніх послуг для рекреантів.
Організація індивідуального відпочинку, що забезпечує задоволення потреб
багатих рекреантів, повинна відповідати найвищим світовим стандартам. Це
передбачає будівництво спеціальних котеджів, які можуть здаватися в оренду або
продаватися, будинків відпочинку зі здачею в оренду юридичним особам;
організацію служби забезпечення індивідуального відпочинку.
З погляду організації інфраструктурного
забезпечення рекреаційного процесу, одне з ключових місць належить транспортній
системі. Питання охоплює проблему транзитних перевезень, організацію
залізничного сполучення, розвиток автомагістралей, повітряного, морського,
річкового транспорту.
Україна має розвинуту мережу автомобільних доріг
і залізниць, аеропортів, річкових і морських портів. Авіаційний, автомобільний,
залізничний, річковий і морський транспорт здатні забезпечити перевезення
туристів з резервом транспортних потужностей на деяких видах транспорту.
Транспортні шляхи України повинні відповідати
міжнародним вимогам та надавати можливість здійснювати перевезення швидко,
безпечно, надійно, комфортно.
В Україні прийнята Програма функціонування
національної мережі міжнародних транспортних коридорів. Її реалізація дозволить
розв'язати проблему облаштування доріг, створити сприятливі умови для розвитку
туристичної індустрії.
Не менш важливою складовою інфраструктури є
існуюча мережа прикордонних переходів із країнами-сусідами, її розширення та
сервісне облаштування.
Неможливий розвиток рекреації без системи
зв'язку і комунікацій, функціонування різноманітних служб сервісу, розвитку
громадського харчування і побутового обслуговування, організації
культурно-розважального обслуговування.
Актуальною для України залишається проблема водопостачання
та каналізації населених пунктів і, в першу чергу, рекреаційних центрів.
Отже, попри наявність надзвичайно цінних та
унікальних природно-рекреаційних ресурсів та вдалого географічного розташування
Україна має досить багато перешкод для організації рекреаційних послуг. Це
спостерігається у не досконалості законодавчої бази, недоліки в системі
регіонального управління, проблеми у сфері економіки.
РОЗДІЛ 3. ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ І ШЛЯХИ
ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИКОРИСТАННЯ РЕКРЕАЦІЙНИХ КУРОРТІВ В ОЗДОРОВЧИХ ЦІЛЯХ
ТА ПІДВИЩЕННЯ ЯКОСТІ НАДАННЯ РЕКРЕАЦІЙНИХ ПОСЛУГ
.1 Перспективи розвитку і шляхи підвищення
ефективності використання рекреаційних курортів в оздоровчих цілях
Перспективами розвитку ефективності використання
рекреаційних курортів в оздоровчих цілях в Україні зумовлюються дією широкого
спектра природних, історико-культурних, соціальних, економічних та політичних
факторів, які мають чітко виражену регіональну специфіку [2]. Крім цього,
особливості сучасної ситуації полягають у тому, що формування високорозвиненої
національної індустрії рекреації та її інтеграція в світовий ринок
туристично-рекреаційних послуг пов’язані з необхідністю розв’язання гострих
соціально-економічних проблем в період трансформації суспільно-економічних
відносин. Зокрема при плануванні подальшого розвитку рекреаційного комплексу в
основу повинна бути покладена ідея природно -історично-етнографічної рекреації,
що базується на найбільш раціональному використанні територіального поєднання
природних умов, ресурсів та історичних, архітектурних пам’яток краю.
Крім того, у разі рекреаційного планування
необхідне визначення допустимих та оптимальних навантажень на ландшафт, які
забезпечують стійкість природних комплексів - важливу умову збереження
рекреаційного потенціалу території. Для будь-якої території є екологічна межа
щодо використання рекреаційних ресурсів. Тому в процесі формування рекреаційних
зон треба утримувати оптимальну рівновагу між природними передумовами,
можливостями та потребами споживачів рекреаційних ресурсів із метою збереження
навколишнього середовища та динамічного використання складових природних
комплексів за умов інтенсивного рекреаційного використання.
Шляхами підвищення ефективності використання
рекреаційних куротів в оздоровчих цілях можуть бути:
переоснащення застарілої матеріально-технічна
бази;
створення програм фінансування оздоровчих
закладів з боку держави;
створення і надання нових рекреаційних послуг
українськими оздоровницями;
створення певної спеціалізації окремих
підприємств по виробництву та наданню послуг, в результаті чого підвищується
якість, знижується собівартість рекреаційних та туристичних продуктів;
підпорядкування рекреаційного та
санаторно-курортного комплексів до закладів охорони здоров’я регіону їх
розміщення.
.2 Шляхи підвищення якості надання рекреаційних
послуг
Аналізуючи діяльність українських курортів можна
побачити нестійкі тенденції їх функціонування, що пояснює сезонність надання
рекреаційних послуг та дедосконалість рівня обслуговування. Ці явища
обумовлюють цілу низку проблем, які потребують вирішення.
Знаючи сучасний стан рекреаційної сфери
необхідним є дотримання наступних принципів, що допоможуть підвищити якість
надання рекреаційних послуг:
.Соціальна затребуваність. Тобто відповідність
наявної бази рекреаційної сфери реальним потребам в оздоровленні, її здатність
задовольняти потреби населення щодо рекреаційних послуг. Необхідно створити
умови і можливості для всіх верств населення систематично проходити лікування
та оздоровлення.
.Екологічна безпека рекреаційного освоєння
території. Цей принцип означає необхідність дотримання жорстких екологічних
регламентів в процесі реалізації практичних дій в сфері рекреаційного
господарювання.
.Економічна доцільність, що передбачає
прибутковість діяльності рекреаційних об’єктів і економічну вигоду для
території.
Запропоновані принципи в деякій мірі, звичайно,
являються суперечливими один до одного, тому важливим є пошук рівноваги всіх
вимог, а, отже, одні лише підприємства не можуть виконувати таку ємну і складну
функцію. На нашу думку, політика управління санаторно-курортним продуктом в
Україні повинна проводитись на трьох рівнях (держави, галузі, підприємства);
тільки таким чином можна забезпечити конкурентоспроможність вітчизняного
продукту.
На рівні держави актуальними є такі напрямки:
інформаційна підтримка галузі;
проведення ліцензування і сертифікації;
підготовка кадрів для галузі;
законодавче забезпечення екологічного
регулювання;
налагодження міжнародних зв’язків.
До функцій регіональних органів віднесено:
. Заохочення та стимулювання прибуткових
інвестицій у курортну діяльність для удосконалення та розширення інфраструктури
регіону.
. Стимулювання інноваційних процесів, їх
фінансове і законодавче забезпечення.
. Створення умов для підвищення рівня доходів та
збільшення зайнятості населення регіону.
. Контроль за екологією та безпекою курорту,
раціональним використанням природно-лікувальних ресурсів.
. Збагачування культурного життя та розширення освітньої
мережі в регіоні.
. Формування позитивного туристичного іміджу
регіону.
Для успішного функціонування на рекреаційному
ринку санаторно-курортна установа повинна використовувати нові ефективні
інструменти керування продуктом. Використання сучасної концепції маркетингу у
санаторно-курортній установі дозволить: виявити вимоги і забезпечити
задоволення попиту відпочиваючих; погодити ресурси підприємства з вимогами і
можливостями ринку, пристосувати виробництво послуги до ринкових замовлень,
вдосконалювати й розробляти новий продукт, розрахований на великий попит,
розробити ефективну цінову політику.
Розробка системи маркетингу санаторно-курортної
організації повинна базуватися на наступних принципах: 1) використання
інструментарію, характерного для маркетингу послуг; 2) врахування взаємодії
споживача з оточенням надання послуги; 3) партнерські відносини між споживачем
і підприємством, що надає послугу.
Перехід на інноваційний шлях розвитку
підприємств рекреаційної галузі сприяє утриманню конкурентних переваг. У
випадку потреби у великих витратах на дослідження й впровадження нововведень
пропонуємо застосовувати «відкриті інновації», які припускають використання
партнерств і альянсів у інноваційний сфері.
Стратегічні питання ціноутворення вирішуються з
урахуванням основних чинників: витрат, попиту і пропозиції. В основі формування
ціни повинні лежати як витрати на всі обов’язкові функціональні складові, так і
закладений рівень якості послуги, її унікальні властивості.
Рекламна діяльність, яка проводиться
підприємством, дозволить підвищити попит на санаторно-курортні послуги, якщо
буде проводитись у комплексі. Це передбачає діяльність у таких напрямках:
. Співробітництво підприємств з приводу
організації виставок, ярмарок та друкування рекламно-інформаційних буклетів.
. Взаємодія із спеціалістами у розробці реклами
у сфері послуг.
. Розробка медіаплану на підприємстві
рекреаційної галузі.
. Систематична оцінка ефективності реклами для
корегування рекламної політики [15].
Також однією з умов, що допоможуть розвитку
санаторно-курортної справи в Україні є зменшення кількості обов’язкових
податків, яких в нашій державі досить багато порівняно з Європейськими
країнами. Це утруднює існування не тільки великих, але й малих рекреаційних
підприємств і зумовлює підвищення цін на рекреаційні послуги.
Отже, оптимальний розвиток підприємств
вітчизняного санаторно-курортного комплексу наступить тоді, коли політика буде
спрямована на підтримку рівноваги між збереженням природних ресурсів,
економічними ресурсами й соціальними потребами. Необхідним є також упрощення
системи оподаткування рекреаційної діяльності і всебічна її підтримка з боку
держави. І лише після дотримання таких умов рекреаційна галузь України буде
розвиватися і удосконалювати свої методи і якість наданя послуг лікування та
оздоровлення.
ВИСНОВОК
Дослідивши всі завдання поставлені в нашому
першому розділі ми дійшли висновку, що в Україні в наявності є величезна
кількість унікальних природно-рекреаційних ресурсів, на основі яких можна
створити надзвичайно потужну туристично-рекреаційну галузь в країні. Знаючи це
можна сказати, що наша держава повинна займати передуючі позиції на ринку
рекреаційних послуг, але нажаль це далеко не так. Початок розвитку і зародження
санаторно-курортної справи в Україні починається з ХІХ століття. В цей період
активно починають будуватися бальнеологічні курорти, які отримуються велику
популярність і згідно цьому великі прибутки. Рекреація отримує елітарний
характер, відпочинок можуть дозволити собі лише заможні верстви населення.
Розглядаючи територіальну організацію рекреаційної діяльності в Україні ми
дослідили те, що санаторно-курортні заклади розміщується поблизу або саме в тих
місцях, де в наявності є природно-рекреаційні ресурси. Територія з наявними
рекреаційними ресурсами, на якій розташована оздоровниця, зумовлює
спеціалізацію даного закладу. Наприклад санаторно-курортні заклади Півдня
України спеціалізуються на грязелікуванні та кліматотерапії, а Західна Україна,
зокрема курорти Закарпаття та Прикарпаття спеціалізуються на бальнеолікуванні
мінеральними водами різної мінералізації. Таким чином вид рекреаційного ресурсу
зумовлює спеціалізацію оздоровчих закладів розташованих на прилеглих
територіях.
У другому розділі даної роботи був проведений
аналіз розвитку рекреаційних закладів України, та виявлені фактори, що
впливають на розвиток оздоровчо-рекреаційної галузі нашої країни. Нами був
поаналізований розвиток санаторно-курортних закладів за останні двадцять років.
Отримані дані допомогли нам побачити повну картину колишнього і сьогоднішнього
стану українських курортів. Згідно даних Державного комітету статистики України
кількість санаторно-курортних закладів, за останні роки, трохи знизилася. Але
недивлячись на це, як не дивно, кількість ліжко-місць у них зменшилася не
суттєво. Тобто ми дійшли до висновку, що за останні кілька років кількість
рекреаційних закладів поволі зменшується, зокрема через те, що ціни на послуги
оздоровлення значно підросли, а їх якість суттєво не смінилася. Сьогодні
рекреаційна галузь України перебуває у стані розвитку і переоснащення тому, що
Україна молода держава і ще не створила власної сталої стратегії розвитку
санаторно-курортної справи, а наявні вже оздоровчі заклади часів Радянського
Союзу не можуть конкурувати на світовому ринку рекреаційних послуг із-за
застарілого обладнання і відсутності нових методик надання послуг лікування та
оздоровлення.
Проаналізувавши вітчизняну рекреаційну галузь
поряд з негативними чинниками ми побачили й позитивні, які сприяють розвитку
оздоровчо-рекреаційної галузі України. Основними чинниками поліпшення
показників рекреаційної галузі є: соціальні (зміна способу життя людини, від
статичного до динамічного); демографічні (ріст народонаселення планети
збільшується); економічні (розвиток зовнішньоекономічних зв’язків та покращення
матеріального стану населення); політичні (політична стабільність в державі,
відсутність військових конфліктів).
Біля позитивних факторів, що сприяють розвитку
рекреації в Україні, є і негативні, які гальмують розвиток оздоровчо-рекреаційної
діяльності, серед них найголовнішими є:
відсутність розвитуторї матеріально-технічної
бази;
недосконале податкове законодавство;
різновідомча підпорядкованість рекреаційного та
санаторно-курортного комплексів;
недоліки в системі регіонального управління;
проблема тіньової економіки;
необхідність передання частини повноважень
органам місцевого самоврядування.
У третьому розділі нашої роботи ми розглянули
перспективи розвитку і шляхи підвищення ефективності використання рекреаційних
курортів в оздоровчих цілях та підвищення якості надання рекреаційних послуг. У
першому питанні цього розділу ми дійшли висновку, що перспективами розвитку
використання рекреаційних курортів можуть стати чинники, які базується на
найбільш раціональному використанні природних рекреаційних ресурсів в поєднанні
з історичними, архітектурними та іншими пам’ятками краю. А щодо шляхів
підвищення ефективності використання рекреаційних курортів в оздоровленні ми
пропонуємо такі шляхи: повне переоснащення застарілого обладнання, підтримка з
боку держави, надання нових послуг лікування та оздоровлення, ще відсутніх на
рекреаційному ринку, підпорядкування оздоровниць краю до відповідних закладів
охорони здоров’я та інші. Крім того, шляхами підвищення якості надання
рекреаційних послуг може стати датримання таких принципів:
соціальна затребуваність (відповідність потребам
рекреантів, її здатність задовольняти їх рекреаційні потреби; створення умов і
можливостей проходити лікування та оздоровлення широким масам населення);
екологічна безпека рекреаційного освоєння
території (дотримання жорстких екологічних регламентів в сфері рекреаційного
господарства);
економічна доцільність (передбачає прибутковість
діяльності рекреаційних закладів і економічну вигоду для території, регіону).
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
Андропов
О.М. Стан рекреаційного комплексу України // Економіка і Екологія, 2005, № 24.
Бейдик
О.О., Новикова В.І. Перспективи розвитку регіональної рекреації та туризму на
період до 2010 р. // Туристично-краєзнавчі дослідження. Випуск 5. - К.:
Інститут туризму Федерації профспілок України, 2004. - С.167-178. Особистий
внесок - визначені пріоритетні напрями розвитку рекреації і туризму в межах
п’яти макрорайонів України, розкрито специфіку регіонального
рекреаційно-туристського освоєння території (автору належить 85% тексту).
Бейдик
О.О. «Українсько-російський словник термінів і понять з географії туризму і
рекреаційної географії». - К.:, 1997. - 229 с.
Бобираєва
О.В. «Рекреація в системі розширеного суспільного відтворення» // Вісник
Київського Національного університету м.. Т.Г. Шевченка - Випуск № 55, 2002. -
45-54 с.
Бобираєва
О.В. «Становлення і розвиток сфери рекреаційних послуг як напрям інтеграції до
світового господарства» // Вісник Київського Національного університету м..
Т.Г. Шевченка - Випуск № 57, 2002. - 45-53 с.
Ґудзь
П. «Економічна ефективність використання природних рекреаційних ресурсів» //
Регіональна економіка. - 12/2000. -
№4. -
148-150 с.
Мацола
В. І. Рекреаційно-туристичний комплекс України: навч. Посіб. Для студентів
вузів/ Мацола Василь Іванович - Л. : [б. в.], 1997. - 259 с.
Мацола
В. І. Рекреаційно-туристичний комплекс України: навч. Посіб. Для студентів
вузів/ Мацола Василь Іванович - Л. : [б. в.], 1997. - 259 с.
Мигалина
Ю. Ю. Вісник Чернівецького торговельно-економічного інституту. 2011. - Випуск
3, 400 с.
Новикова
В.І. Рекреаційні ресурси: місце в рекреаційній споживчій діяльності,
класифікація, проблеми паспортизації та реєстрації /В.І. Новикова
//Туристично-краєзнавчі дослідження: Збірник наукових статей. - К. : Інститут
туризму ФПУ, 2007. - Випуск 7. - 130-136 с.
Сажнєва
Н. Значення рекреаційних передумов у формуванні територіальних рекреаційних
систем // Сучасна географія та навколишнє природне середовище: Зб. Наук. Праць.
-
Вінниця: Рекламна Агенція «Старт Трек», 1999. - 83-84 с.
Кифяк
В.Ф. Організація туристичної діяльності в Україні. -
Чернівці: Книги-ХХІ, 2003. - 300 с.
Фоменко
Н.В. Рекреаційні ресурси та курортологія. Навчальний посібник. -
К. : Центр навчальної літератури, 2007. - 312 с.
Федорченко
В.К., Дьорова Т.А. Історія туризму в Україні К.: Вища школа, 2002. - 195 с.
ДОДАТОК А
Рис. 1.1. Форми власності в якій перебувають
рекреаційні заклади України
ДОДАТОК Б
Рис. 2.2. Загальний обсяг рекреаційних послуг в
туристичній галузі України
Рис. 3.2. Санаторії та пансіонати з лікуванням
ДОДАТОК Г
Рис. 4.2. Санаторії-профілакторії
ДОДАТОК Д
Рис. 4.2. Будинки і пансіонати відпочинку
ДОДАТОК Е
Рис. 5.2. Бази та інші заклади відпочинку
ДОДАТОК Ж
Рис. 6.2. Дитячі оздоровчі табори
