Нормативні підстави та порядок притягнення до адміністративної відповідальності

Нормативні підстави та порядок притягнення до адміністративної відповідальності

ВСТУП

На сучасному етапі розвитку державності України суттєво зростають роль і значення адміністративної відповідальності, направлені на забезпечення законності і правопорядку у сфері адміністративно-правового регулювання суспільних відносин, що склалися у державі.

Очевидним є те, що адміністративна відповідальність як важливий інструмент реагування на адміністративні правопорушення не виконує в повному обсязі покладені на неї завдання.

Українськими науковцями, вченими інших держав зроблена спроба проаналізувати та зрозуміти практичну і теоретичну важливість інституту адміністративної відповідальності. Протягом тривалого часу науковцями проведена робота з розробки проблеми адміністративної відповідальності і підготовки відповідної теоретичної бази для формування законодавства про адміністративні правопорушення та проекту Кодексу України про адміністративні проступки. У законодавстві про адміністративні правопорушення, яке склалося сьогодні, відсутня систематизація норм у рамках одного закону, що призводить до конкуренції норм, не відповідності їх вимогам, які ставляться до правової форми, часто норми мають двозначне тлумачення змісту диспозиції статті.

В юридичній літературі відносно проблеми і визначення адміністративної відповідальності існують різні підходи.

Адміністративна відповідальність - один із основних інститутів адміністративного права, що охоплює велику кількість адміністративно-правових норм, які характеризують і регулюють даний вид відповідальності.

Проте ні основи законодавства СРСР 1980 року про адміністративні правопорушення, ні відповідні кодекси, зокрема Кодекс України про адміністративні правопорушення, не закріпили розуміння адміністративної відповідальності у вигляді визначення (дефініції), хоча використовують це поняття. Відсутність визначення адміністративної відповідальності в КпАП збіднює його зміст, позбавляє стержневої направленості правових норм, що дозволяє іноді в практичній діяльності субєктам, які застосовують законодавство, тлумачити норми Кодексу довільно, при бажанні у відповідності зі своїм баченням.

У КпАП України закріплено каральний підхід до визначення поняття адміністративної відповідальності. Тому в такому розрізі це поняття, розкриваючи дану категорію, в повному обсязі не називає всі її структурні елементи, а замикається на одному елементі, фактично ототожнюючи поняття відповідальність і покарання.

Будь-яка відповідальність і є певним покаранням, яке являє собою лише юридичну форму його вираження і виявлення . Методологічно дане положення неправильне, тому що обмежує зміст відповідальності одним елементом. Воно ототожнює відповідальність і покарання, чим позбавляє категорію відповідальності змісту існування.

Категорії покарання і відповідальність історично розвивались, рухались кожна своїм шляхом і лише на певному етапі пройшло їх злиття, точніше входження відповідальності в юриспруденцію. Покарання - винятково юридична категорія, яка виникла в первіснообщинному суспільстві і з розвитком державності була поставлена на правову основу, пройшовши довгий шлях - від кровної помсти до санкцій, що встановлювались і застосовувались державними органами.

Категорія відповідальності є філософсько-релігійною, вона наповнена моральним змістом, є культурним здобутком, що виник у лоні платонівсько-стоїчної філософії, що завершив інституційний розвиток у творах батьків церкви та в практичній діяльності християнської церкви.

Адміністративна відповідальність - особливий вид юридичної відповідальності. Їй властиві всі ознаки останньої. Адміністративна відповідальність є складовою частиною адміністративного примусу і наділена всіма його ознаками. У науковій адміністративно-правовій літературі зміст адміністративної відповідальності трактується по-різному. Проте у поняттях і визначеннях, даних ученими у наукових працях, спостерігається єдиний погляд на ознаки, які визначають зміст адміністративної відповідальності.

Зокрема, адміністративна відповідальність характеризується двома видами ознак: перша група - ознаки, властиві юридичній відповідальності в цілому, а друга - ознаки, що відмежовують адміністративну відповідальність від інших видів юридичної відповідальності.

Окремі положення даної дипломної роботи спираються на погляди спеціалістів у галузі адміністративного права.

Нормативно-правову основу дослідження склали акти конституційного, адміністративного, кримінального, цивільного, законодавства.

Обєктом дослідження цієї дипломної роботи є система юридичної відповідальності, у межах якої функціонує адміністративна відповідальність як сфера суспільних відносин, врегульованих адміністративно-деліктними нормами.

Предметом дослідження даної дипломної роботи є сутність і зміст інституту адміністративної відповідальності, його нормативна основа та практика реалізації відповідних правових норм.

Структура та обсяг дипломної роботи. Робота складається із вступу, трьох розділів в яких обєднано вісім підрозділів, висновків, списку використаних джерел (72 найменування). Загальний обсяг дипломної становить 84 сторінки.

адміністративний відповідальність правопорушення

РОЗДІЛ 1. Загальнотеоретична характеристика інституту адміністративної відповідальності

.1 Визначення поняття і змісту інституту адміністративної відповідальності

Дослідження юридичної відповідальності завжди були одним із найбільш важливих напрямків досліджень у сучасній правовій науці. При цьому варто зауважити, що увагу відповідним проблемам приділяють як представники теорії права, так і представники галузевих юридичних наук, оскільки особливістю цього інституту є те, що він має прояви в усіх без винятку галузях права.

Адміністративна відповідальність є важливим інструментом державного управління, і майже неможливо виділити сферу, де б вона не застосовувалася.

Розвиток суспільства невідємно повязаний із системою засобів впливу на субєктів суспільних відносин з метою забезпечення стабільності розвитку суспільства та справедливості у взаємовідносинах між громадянами. Поява та функціонування будь-якої держави та права безпосередньо повязані з трансформацією соціальних засобів примусу, у тому числі й різновидів соціальної відповідальності, що виявляється в появі юридичної відповідальності, яка є особливою формою державно-владного примусового впливу на розвиток суспільства. Одним із ключових засобів реалізації державно-владного управління та правового регулювання є різновиди юридичної відповідальності. Проблематика юридичної відповідальності традиційно є однією з ключових у правовій науці, що не втрачає своєї актуальності і на сьогодні. Варто зазначити, що в сучасних умовах розвитку державності до питань юридичної відповідальності значно зростає інтерес як серед науковців, так і серед юристів-практиків, що пояснюється особливостями сучасної соціально-економічної ситуації в Україні, яка характеризується всебічними змінами в суспільному житті в цілому та у правовій сфері особливо [31, с. 44].

Важливим чинником забезпечення законності і правопорядку у тій чи іншій сфері суспільних відносин є встановлення юридичної відповідальності за вчинювані правопорушення - реакції держави у вигляді їх засудження та покладення на винну особу обовязку зазнати певних несприятливих наслідків.

Серед видів юридичної відповідальності виділяють: цивільно-правову, дисциплінарну, матеріальну, кримінальну та адміністративну.

В п. 22 ч. 1 ст. 92 Конституції України адміністративну відповідальність визначено одним з основних видів юридичної відповідальності в Україні. Вона виступає наслідком невиконання чи неналежного виконання особою норм адміністративного законодавства, що тягне невідворотність реагування держави на адміністративні правопорушення (проступки) та встановлюється виключно її законами.

Адміністративна відповідальність настає за вчинення дрібних суспільно шкідливих правопорушень та полягає у застосуванні до винних осіб передбачених законом адміністративних стягнень за рішенням уповноваженого органу чи його посадової особи.

Потреба у вивченні інституту адміністративної відповідальності обумовлена насамперед необхідністю реального забезпечення прав і свобод людини і громадянина, зміцнення правопорядку в країні. Це, крім іншого, вимагає подолання недооцінки суспільної шкоди адміністративних проступків та значення інституту адміністративної відповідальності у боротьбі з ними, яка існує у суспільній свідомості та практиці державотворення, створення обстановки нетерпимості до зазначеного виду правопорушень з одночасним забезпеченням безумовного дотримання прав осіб, які притягаються до відповідальності [62, с. 101].

Законодавчо та науково-теоретично адміністративна відповідальність як самостійний вид юридичної відповідальності в нашій країні оформилась протягом XX ст. Вже на початку минулого століття на території Російської імперії відбувалися події, які свідчили про реальне застосування адміністративної відповідальності. Тому відомі вчені-адміністративісти дореволюційної епохи, такі як А.І. Єлістратов, А.М. Кулішер, В.О. Дерюжинський та ін., у своїх працях вказували на юрисдикційну функцію адміністративних установ, які при виконанні своїх поліцейських повноважень мають можливість призначати стягнення в порядку охорони, тобто у позасудовому порядку, та наявність теорії про каральну санкцію адміністративних актів і дослідження особливостей так званих адміністративних деліктів, які порушують адміністративні розпорядження. Але ні вони, ні відомі теоретики, такі як Г.Ф. Шершеневич - автор семитомної «Загальної теорії права» ще не визнавали такого виду юридичної відповідальності, як адміністративна, оскільки вважали ці події винятковими, такими, що не заслуговували на значну наукову увагу.

Тож можна стверджувати, що до революції 1917 р. у Росії не набула великого поширення практика застосування адміністративних стягнень і правова наука стримано ставилась до такого виду юридичної відповідальності, як адміністративна.

Протягом 20-30-х років XX ст., незважаючи на широку практику застосування стягнень у адміністративному (позасудовому) порядку за різноманітні правопорушення, внаслідок багатьох обєктивних та субєктивних причин адміністративну відповідальність не було визначено й оформлено ні в законодавстві, ні в адміністративно-правовій науці. Як відомо, на початку 30-х років галузь адміністративного права фактично перестала існувати, тобто обсяг досліджень адміністративно-правових проблем, у тому числі проблем адміністративної відповідальності, значно скоротився. Це пояснювалось тим, що державне управління в умовах того часу здійснювалось шляхом організаційного впливу, а правові форми і методи, на думку керівної верхівки, були зайвими наслідками буржуазної епохи.

Після відновлення у 1938 р. адміністративного права почала розвиватись і галузь адміністративно-правової науки.

Дослідження багатьох науковців, публікації практиків дали можливість обґрунтувати значну кількість питань адміністративної відповідальності, однак невирішених проблем залишається достатньо як у науці, так і в законотворчості та правозастосовній діяльності.

Створення незалежної держави, прийняття Конституції України, затвердження концепцій адміністративної реформи та реформи адміністративного права актуалізують дослідження питань адміністративної відповідальності, потребують подальшого удосконалення законодавчого оформлення цього інституту[45, с. 21-22].

Адміністративній відповідальності, як різновиду юридичної відповідальності, притаманні такі ознаки:

) має зовнішній характер;

) застосовується лише за вчинення правопорушення;

) повязана з державним примусом у формах каральних і право відновлювальних заходів;

) визначена у нормах права;

) притягнення правопорушника до відповідальності здійснюється в певному процесуальному порядку;

) притягнення до відповідальності здійснюється уповноваженими державними органами та посадовими особами;

) винна у вчиненні правопорушення особа несе певні втрати матеріального та побутового характеру, які передбачені законом.

Адміністративна відповідальність становить регламентовані нормами адміністративного права відносини між порушником адміністративно-правової норми та уповноваженим державним органом щодо скоєного адміністративного правопорушення. Хоча сутність цих відносин і зводиться до обовязку порушника терпіти обмеження, позбавлення або інші несприятливі наслідки, що визначені санкцією порушеної статті закону, але поняття "адміністративна відповідальність" не слід зводити до поняття "адміністративне стягнення", оскільки адміністративна відповідальність включає такі елементи, як державний осуд діяння і особи, яка його скоїла, та застосування до порушника заходів, визначених санкцією порушеної статті закону, тобто адміністративного стягнення.

Адміністративна відповідальність наступає за скоєння адміністративного проступку. До неї притягують уповноважені органи виконавчо-розпорядчої влади (контролери, інспектори, начальники та інші), в окремих випадках - суди. Її субєктами можуть бути як фізичні, так і юридичні особи [10, с. 153].

Одне із завдань даного питання цієї дипломної роботи є визначення поняття «Адміністративна відповідальність». Чинне законодавство не дає визначення поняття адміністративної відповідальності і тому в теорії адміністративного права існує численна кількість точок зору стосовно цього соціально-правового явища. У навчальній та науковій літературі здійснюється чимало спроб дати поняття «Адміністративна відповідальність».

Адміністративна відповідальність - вид юридичної відповідальності громадян і службових осіб за вчинені ними адміністративні правопорушення [69, с. 45]

Професор Голосніченко І.П. зазначає, що адміністративна відповідальність - це різновид юридичної відповідальності, що являє собою сукупність адміністративних правовідносин, які виникають у звязку із застосуванням уповноваженими органами (посадовими особами)до осіб, що вчинили адміністративний проступок, передбачених нормами адміністративного права особливих санкцій - адміністративних стягнень [13, c. 430-432].

Адміністративна відповідальність - вид юридичної відповідальності, що полягає в застосуванні до особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, певного заходу - адміністративного стягнення [70, с. 99].

Адміністративна відповідальність - накладення на порушників адміністративно-правових норм, передбачених законом стягнень, що мають для винних осіб обтяжливі наслідки матеріального чи морального характеру. Адміністративна відповідальність є одним із видів юридичної відповідальності і разом з тим це - складова адміністративного примусу [9, с. 120].

І.О. Галаган вважає − Під адміністративною відповідальністю слід розуміти застосування у встановленому порядку уповноваженими на це органами і службовими особами адміністративних стягнень, сформульованих у санкціях адміністративно-правових норм, до винних у вчиненні адміністративних проступків, що містять державний і громадський осуд, засудження їх особи і протиправного діяння, що виявляється у негативних для них наслідках, які вони зобовязані виконати, і переслідують цілі їх покарання, виправлення і перевиховання, а також охорони суспільних відносин у сфері радянського державного управління [2, c. 41].

Г. П. Бондаренко вважає, що «адміністративна відповідальність - це форма реагування держави на правопорушення, яке виявляється в застосуванні повноважними державними органами, службовими особами, громадськістю до винної особи адміністративних санкцій у межах і порядку, встановлених законодавством; це обов'язок правопорушника звітувати за свою протиправну поведінку і зазнавати за неї несприятливих наслідків, передбачених санкцією правової норми» [25, с. 84].

Відповідно до думки Є.В. Додіна, адміністративна відповідальність - це визначення повноважними державними органами через застосування адміністративно-примусових заходів обмежень майнових, а також особистих благ і інтересів за здійснення адміністративних правопорушень [28, c. 265-274]

С.Т. Гончарук зазначає, що: адміністративна відповідальність, як різновид правової відповідальності, − це специфічна форма негативного реагування з боку держави в особі її компетентних органів на відповідну категорію протиправних проявів (передусім адміністративних проступків), згідно з якою особи, що скоїли ці правопорушення, повинні дати відповідь перед повноважними державними органами за свої неправомірні дії і понести за це адміністративні стягнення в установленому законом порядку [27, c. 19].

В.К. Колпаков, вважає, що адміністративна відповідальність - це примусове, з додержанням встановленої процедури застосування правомочним субєктом передбачених законодавством за вчинення адміністративного проступку заходів впливу, які виконані правопорушником [41, c. 290].

Ю.П. Битяк зазначає, що під адміністративною відповідальністю слід розуміти накладення на правопорушників адміністративних стягнень, що тягнуть за собою для цих осіб обтяжливі наслідки матеріального або морального характеру, внаслідок невиконання загальнообовязкових правил, які діють у державному управлінні [20, с. 7].

І. Гриценко зазначає, що «адміністративна відповідальність як різновид правової відповідальності - це специфічна форма негативного реагування з боку держави в особі її компетентних органів на відповідну категорію протиправних проявів (передусім адміністративних проступків), згідно з якою особи, які скоїли правопорушення, повинні дати відповідь перед повноважними державними органами за свої неправомірні дії та понести за це адміністративні стягнення у встановленому законом порядку»[36, с. 45-50].

Вважається, що більшість вчених-адміністративістів дійшла висновку, що адміністративна відповідальність - це реалізація тільки адміністративних стягнень [45, с. 27].

Соціальна роль адміністративної відповідальності є надзвичайно важли-вою насамперед тому, що вона виникає як правовий наслідок неналежної реалізації громадянами та юридичними особами своїх прав та обовязків в суспільстві. Вона включає не тільки ретроспективну відповідальність, як наслідок правопорушення, але й позитивний аспект, тобто певний внутрішній стан особи, її ставлення до дорученої справи, суспільства, своєї поведінки.

Таким чином, на мою субєктивну думку адміністративна відповідальність - це різновид юридичної відповідальності або державно-правовий примус уповноважених органів держави в межах своєї компетенції щодо застосування адміністративно-правових санкцій, передбачених адміністративно-деліктними нормами відносно фізичних та посадових осіб, юридичних осіб винних у порушенні адміністративного законодавства.

.2 Адміністративна відповідальність в системі юридичної відповідальності

Розкриваючи дане питання, необхідно розпочати з огляду поняття «юридична відповідальність», хоч це є предметом розгляду теорії права, але адміністративна відповідальність це частина юридичної відповідальності.

Необхідно зазначити, що хоча юридична відповідальність, перш за все, існує з метою охорони суспільного та державного ладу, це жодним чином не вичерпує її високого призначення. Адже вона також має непересічний виховальний вплив, кожне покарання за правопорушення передусім відкладається у свідомості особи.

Юридична відповідальність є важливим елементом правового регулювання суспільних відносин, сутність якого полягає в цілеспрямованому впливі на поведінку індивідів за допомогою юридичних засобів. Завдяки цьому комплексному впливу стає можливим гідне впорядкування суспільних відносин, надання їм певної системності та стабільності, уникнення різких загострень соціальних конфліктів, максимально можливе втілення принципів соціальної справедливості. Існування права як регулятора суспільних відносин в усі часи обумовлене саме необхідністю підтримувати правопорядок у неоднорідному, сповненому внутрішніх протиріч суспільстві задля запобігання будь-яким небажаним відхиленням від встановлених правил поведінки.

Юридична відповідальність - це передбачені нормами права і здійснювані в правових відносинах у процесуальному порядку уповноваженими державою субєктами засоби державного примусу до особи, яка вчинила правопорушення, що тягне для неї обовязок зазнавати несприятливих наслідків особистого, майнового або організаційного характеру, вид і міра яких передбачені санкціями правових норм.

Юридична відповідальність є особливим різновидом соціальної, тобто соціальна відповідальність є родовим поняттям (загальне) відносно усіх її різновидів (особливе). Особливості соціальної відповідальності та її різновидів досліджують у філософії, соціології, етиці, політології, релігії тощо, розуміючи, що будь-яка відповідальність - це завжди певний обовязок особи здійснити власний вибір поведінки відповідно до тих норм, що існують у будь-якій сфері суспільства і відображають його інтереси, і сприйняти при цьому необхідний обовязок звітувати перед суспільством за свій вибір і зазнати покарання у разі недодержання вимог соціальної норми.

Специфіка юридичної відповідальності полягає в тому, що вона перш за все завжди оцінює минуле, тобто це відповідальність за дію, яка вже була вчинена. Тим самим юридична відповідальність може відрізнятися від організаційної, політичної, моральної та інших видів відповідальності, які спрямовані у майбутнє (наприклад, член політичної партії «відповідає» за проведення певного запланованого заходу, мітингу). Вона встановлюється за порушення юридичних вимог, а не за їх виконання (тому в законах мають фіксуватися, наприклад, міри відповідальності за невиконання договірних обовязків, а не за їх виконання). Така відповідальність може встановлюватися і здійснюватися за відповідними юридичними (публічними) процедурами лише державою з притаманною їй можливістю використовувати заходи державно-владного примусу (на відміну від інших видів соціальної відповідальності).

Юридична відповідальність відрізняється від інших видів соціальної відповідальності формальною визначеністю, обовязковим дотриманням правових норм, державним контролем за їх виконанням, застосуванням до правопорушника державного примусу, запобіганням правопорушенням та охороною правопорядку. Таким чином, вона забезпечує охорону особистих, соціальних благ та гарантує застосування інших охоронних правових інститутів[54, с. 23].

Заслуговує на увагу визначення поняття «юридична відповідальність» Лукянця Д.М., що «юридична відповідальність − це регламентована правовими нормами реакція з боку уповноважених субєктів на діяння фізичних або юридичних осіб (колективних субєктів), що можуть мати вираз у недотриманні встановлених законом заборон, невиконанні встановлених законом обовязків, порушенні цивільно-правових зобовязань, нанесенні шкоди або завданні збитків і виражена у застосуванні до осіб, що вчинили такі діяння, засобів впливу, які тягнуть за собою позбавлення особистого, майнового або організаційного характеру [44, с.45].

За галузевою ознакою виділяють такі види юридичної відповідальності, як конституційна, кримінальна, адміністративна, дисциплінарна, цивільно-правова, матеріальна. Розглянемо коротко кожен з цих видів.

Субєктами адміністративно-правової відповідальності є фізичні особи, юридичні особи, посадові особи, інші особи, що володіють адміністративно-правовим статусом.

Наприклад, відповідно до статей 211-2, 212-2, 166-4 Кодексу про адміністративні правопорушення України до адміністративної відповідальності можуть притягуватися органи місцевого самоврядування, а відповідно до статей 55, 59, 96-1, 1852 - посадові особи органів місцевого самовряднування.

Таким чином, до кола субєктів адміністративно-правової відповідальності включаються органи і посадові особи місцевого самоврядування. Інстанцією притягнення до адміністративно-правової відповідальності, на відміну від конституційно-правової відповідальності, виступає держава.

Підставою адміністративно-правової відповідальності є здійснення адміністративного правопорушення. Відповідно до ст. 14 КУпАП посадові особи підлягають адміністративній відповідальності за адміністративні правопорушення, повязані з недодержанням установлених правил у сфері охорони порядку управління, державного і громадського порядку, природи, здоровя населення та інших правил, забезпечення виконання яких входить до їх службових обовязків.

До заходів адміністративно-правової відповідальності належить ряд стягнень, які визначені ст. 24 КУпАП і які докорінно відрізняються від конституційно-правових санкцій. Серед адміністративно-правових стягнень передбачено попередження. Вважаємо, що цілком доречним є застосування такої санкції і як заходу конституційно-правової відповідальності до депутатів місцевих рад, посадових осіб місцевого самоврядування.

Згідно зі ст. 26 КУпАП попередження як захід адміністративного стягнення виноситься в письмовій формі. При цьому попередження тягне певні правові наслідки. Так, у разі здійснення особою, що підлягає стягненню, протягом року повторного правопорушення, до неї застосовуються більш тяжчі заходи адміністративного стягнення.

Винесення попередження органу, посадовій особі місцевого самоврядування населенням територіальної громади як захід конституційно-правової відповідальності не передбачено нормативно-правовими актами. Для вдосконалення правового регулювання даного заходу конституційно-правової відповідальності варто звернутися до правового регулювання порядку винесення попередження як заходу адміністративно-правової відповідальності.

Зокрема, на законодавчому рівні та в статутах територіальних громад необхідно передбачати письмову форму винесення попередження органам і посадовим особам місцевого самоврядування населенням територіальної громади, а також правові наслідки у формі можливості застосування більш тяжкого заходу конституційно-правової відповідальності у разі здійснення повторного конституційного правопорушення [58, с. 122-124].

Найсуворішим видом галузевої юридичної відповідальності виступає кримінальна відповідальність.

Адміністративна відповідальності відрізняється від кримінальної.

Частина 2 ст. 11 КК вказує на найбільш загальний критерій відмежування злочинів від інших діянь, що формально містять ознаки злочину. Таким критерієм він називає малозначність діянь.

Їх аналіз дозволяє вказати на ознаки, за якими розмежовують злочини й адмiнiстративнi проступки.

Перша ознака. Це включення складу правопорушення або в Кримінальний кодекс України, або в нормативні акти, що становлять законодавство про адмiнiстративнi правопорушення (КУпАП, МК, інші закони). Таким чином, якщо склад діяння міститься в законодавстві про адміністративні правопорушення, то це - адміністративний проступок. Якщо склад діяння міститься у КК України, таке діяння є злочином.

Друга ознака. Склад будь-якого злочину може бути встановлений лише законом. Склади адміністративних проступків - як законами, так i підзаконними актами.

Ця особливість складу адміністративних проступків встановлена ст. 5 КУпАП «Повноваження місцевих рад щодо прийняття рішень, за порушення яких передбачається адміністративна відповідальність».

У ній зафіксовано, що сільські, селищні, міські, обласні ради мають право приймати рішення, порушення яких тягне за собою адміністративну відповідальність.

Це рішення:

− з питань боротьби зі стихійним лихом і епідеміями;

− з питань боротьби з епізоотіями (відповідальність передбачена ст. 107 КУпАП).

Крім цього, сільські, селищні, міські ради можуть встановлювати:

− правила благоустрою (відповідальність за їх порушення передбачена ст. 152 КУпАП);

− правила торгівлі на ринках (відповідальність за їх порушення передбачена ст. 159 КУпАП);

− правила щодо тиші в громадських місцях (відповідальність за їх порушення передбачена ст. 182 КУпАП).

Аналогічні норми містяться також у пунктах 44 і 45 ст. 26 «Виключна компетенція сільських, селищних, міських рад» Закону України від 21.05.1997 р. «Про місцеве самоврядування вУкраїні».

Третя ознака. Джерело кримінальної відповідальності єдине - Кримінальний кодекс України. Джерел адміністративної відповідальності багато. Це КУпАП, МК, інші закони.

Четверта ознака. За вчинення злочинів передбаченi покарання. Їх вичерпний перелік міститься у ст. 51 КК (штраф; позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу; позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю; громадські роботи; виправні роботи; службові обмеження для військовослужбовців; конфіскацію майна; арешт; обмеження волі; тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців; позбавлення волі на певний строк; довічне позбавлення волі).

За вчинення адміністративних правопорушень передбачені адмiнiстративнi стягнення. Стаття 24 КУпАП до них відносить: 1) попередження; 2) штраф; 3) оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім обєктом правопорушення; 4) конфіскація предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім обєктом правопорушення; 5) позбавлення спеціального права, наданого громадянинові (права керування транспортними засобами, права полювання); 6) виправні роботи; 7) адміністративний арешт; 8) видворення іноземців та осіб без громадянства за межі України.

Пята ознака. Згідно зі ст. 23 КУпАП адмiнiстративне стягнення є мірою вiдповiдальностi i застосовується з метою виховання правопорушника i попередження правопорушень.

За ст. 50 КК покарання - насамперед кара за вчинення злочину. Кара виступає засобом досягнення виправних і превентивних цілей кримінальної відповідальності. Встановлення покарання автоматично переводить засуджену особу у специфічний правовий стан, який отримав назву «судимість» (розділ ХIII КК).

Шоста ознака. Кримінальні справи розглядають тільки суди. Лише суд визначає i призначає те чи інше покарання за злочин.

Справи про адміністративні правопорушення відповідно до ст. 211 КУпАП розглядаються:

) адміністративними комісіями при виконавчих комітетах сільських, селищних, міських рад;

) виконавчими комітетами сільських, селищних, міських рад;

) судами (суддями);

) органами внутрішніх справ, органами державних інспекцій та іншими органами (посадовими особами), уповноваженими на те КУпАП.

Як бачимо, серед субєктів розгляду справ про адміністративні правопорушення є не тільки органи держави, а й структури місцевого самоврядування. Всього ж налічується понад 40 субєктів, які мають право розглядати справи про адміністративні проступки.

Сьома ознака полягає в пріоритеті кримінальної вiдповiдальностi. Його встановлює ч. 2 ст. 9 КУпАП. Відповідно до неї адміністративна відповідальність настає, якщо вчинене діяння не тягне за собою кримінальної відповідальності.

Такий підхід законодавця зумовлений наявністю випадків, коли відмежування злочину від адміністративного проступку ускладнено.

Є правопорушення, що завжди кваліфікувалися і кваліфікуватимуться як адміністративні проступки. Наприклад, знищення межових знаків, торгівля у невстановлених місцях, недбале зберігання паспорта, що спричинило його втрату. У таких ситуаціях перед правозастосувачем навіть не виникає питання про розмежування проступку і злочину.

Разом із тим, відомо чимало діянь, які залежно від низки обставин можуть розглядатися або як адміністративний проступок, або як злочин. Для прикладу порівняємо декілька статей

Кримінального кодексу зі статтями КУпАП.

Перше порівняння: ст. 248 КК України «Незаконне полювання» і ст. 85 КУпАП «Порушення правил використання обєктів тваринного світу».

Відповідно до ст. 248 КК України злочином буде:

− порушення правил полювання, якщо воно заподіяло істотну шкоду;

− незаконне полювання у заповідниках;

− полювання на тварин, що занесені до Червоної книги України.

Відповідно до ст. 85 КУпАП проступком визнається:

− полювання без належного на те дозволу;

− полювання в заборонених місцях;

− полювання у заборонений час;

− полювання забороненими знаряддями чи способами.

Друге порівняння: ст. 247 КК «Порушення законодавства про захист рослин» і ст. 105 КУпАП «Порушення правил щодо боротьби з карантинними шкідниками і хворобами рослин та бурянами».

Відповідно до ст. 247 КК України злочином буде:

− порушення правил боротьби зі шкідниками і хворобами рослин, що спричинило тяжкі наслідки.

Відповідно до ст. 105 КУпАП проступком визнається:

− порушення правил боротьби з карантинними шкідниками і хворобами рослин та бурянами.

Кримінальне каране порушення правил безпеки руху та експлуатації транспорту (ст. 286 КК України) відрізняється від адміністративно караного (статті 123, 124, 125, 128 КУпАП) такою ознакою, як заподіяння потерпілому легких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень.

Таким чином, знання особливостей розмежування адміністративних проступків і злочинів має важливе практичне значення [40, с. 32-35].

В основу відмежування адміністративної відповідальності від цивільно-правової можна покласти усі вказані ознаки, за виключенням тієї, яка дає характеристику кола субєктів відповідальності − в адміністративній та цивільній відповідальності вони співпадають.

Зокрема:

− за органами, які її застосовують. Адміністративна відповідальність відноситься до компетенції органів управління та їх посадових осіб, а цивільно-правова − до компетенції судів.

− за правовими наслідками їх застосування. Заходами цивільної відповідальності суспільні відносини, як правило, захищаються, за рахунок майна винного з метою поновити попередній майновий стан потерпілої сторони. Заходи адміністративної відповідальності, як і кримінальної, направлені проти особи порушника.

− за нормативними та фактичними підставами. Нормативні підстави адміністративної та цивільно-правової відповідальності регулюються різним законодавством − адміністративним та цивільним. Відмінності за фактичними підставами полягають у специфіці конкретних складів адміністративного та цивільного проступку − обєкта протиправного посягання, правових наслідків їх вчинення.

Обєктом цивільних протиправних дій є майнові відносини, які захищаються у позовному порядку через суд. Обєкт адміністративних протиправних дій інший − суспільні відносини в сфері державного управління, які захищаються у позасудовому, адміністративному порядку владою відповідних органів та посадових осіб.

Адміністративна відповідальність відрізняється від цивільної і наслідками протиправного діяння. Якщо для адміністративних правопорушень такий елемент, як протиправний наслідок (матеріальна шкода) не є обовязковим, то склад цивільного правопорушення, як правило, передбачає його.

− За процедурою застосування і здійснення. Адміністративна відпо-відальність наступає у позасудовому порядку у короткі терміни або навіть на місці вчинення проступку, коли цивільна не може мати місця без відповід-ного звернення зацікавленої сторони до суду з позовом. Строки притягнення до цивільної відповідальності, на відміну від адміністративної − до трьох років, можуть перериватися, подовжуватися, поновлюватися тощо [15, с. 85-86].

Сутність дисциплінарної відповідальності є зміцнення законності, дисципліни, профілактика дисциплінарних проступків, виховання працівників у дусі розуміння свого обовязку працювати з дотриманням внутрішнього розпорядку підприємства, установи, організації.

У дисертаційній роботі Кириленка В.Є. зазначено, що перелік випадків трудового та адміністративного регулювання дисциплінарної відповідальності спостерігається у Т. О. Гуржій, яка, провівши детальне дослідження даної проблеми, дійшла таких висновків: 1. Дисциплінарні провадження, повязані з порушенням трудових відносин, мають бути віднесені до предмета трудового права. 2. Дисциплінарні провадження в тих справах, які виникають в адміністративно-правових відносинах, повинні розглядатися у межах адміністративного процесу; коли в останньому з випадків можна виділити кілька наступних груп дисциплінарних проваджень: 2.1.Дисциплінарне провадження у справах про адміністративні делікти, вчинені особами, на яких поширюється дія дисциплінарних статутів або спеціальних положень про дисципліну. 2. Дисциплінарне провадження у справах про порушення правил попереднього увязнення, умов і порядку відбуття кримінального покарання. 3. Дисциплінарне провадження у справах про порушення правил внутрішнього розпорядку приймальників-розподільників для неповнолітніх [23, с.76].

В. В. Зуй спочатку разом з Ю. П. Битяк вважають, що адміністративна відповідальність відрізняється від дисциплінарної тим, що субєкт першого з проступків не знаходиться у службовій залежності від органу чи посадової особи, які притягають його до даної відповідальності, а дисциплінарний проступок може проявлятися у порушенні службової, в т. ч. трудової, дисципліни, хоча окремі діяння працівників транспорту та ін., що входять до кола службових обовязків, можуть нести адміністративну відповідальність [20, с. 123-124].

Нормами адміністративного права встановлюються дисциплінарна відповідальність і порядок її реалізації, коло субєктів і повноваження органів управління (посадових осіб), що наділені «дисциплінарною» владою, категорії службовців, відповідальність яких регулюється адміністративним правом. Стосовно більшості працівників дисциплінарну відповідальність передбачено нормами трудового і адміністративного права, а щодо деяких категорій осіб (військовослужбовців строкової служби, працівників органів внутрішніх справ, Служби безпеки України та ін.) - повністю нормами адміністративного права, що пояснюється необхідністю поряд із загальними правилами дисциплінарної відповідальності враховувати особливі вимоги дисципліни до них, встановлення специфіки їх дисциплінарної відповідальності [12, с. 193-194].

.3 Засади (принципи) адміністративної відповідальності

Положення статті 15 Конституції України щодо політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності суспільного життя в Україні дають змогу розглядати загальні принципи адміністративного права як загальнолюдські надбання. Адже основні ознаки, притаманні адміністративному праву України загалом та інституту адміністративної відповідальності зокрема, повязані з його принципами, на підставі яких здійснюється правове регулювання адміністративно-правових відносин.

Ще з античних часів говорили, що знання принципів замінює незнання деяких фактів [52, с. 264].

У загальному розумінні принципи, будучи засобами вираження сутності та обєктивних процесів у здійсненні правових явищ, набувають значущості в механізмі правового регулювання суспільних відносин, що виникають у процесі встановлення заходів юридичної відповідальності уповноваженими державними органами, визначення порядку їх реалізації, а також у процесі безпосереднього правозастосування, при визначенні компетенції, форм і методів діяльності субєктів адміністративної діяльності. Принципи впливають на вдосконалення й розвиток юридичних гарантій. У найбільш загальній формі ними визначаються межі належної, обєктивно необхідної й законної поведінки в праві, тобто окреслюються межі дії прав, обовязків і відповідальності. У цьому розумінні принципи, по суті, виконують функцію правового плацдарму, на якому розгортається дія правових гарантій [35, с. 92]

Для того, щоб принцип відповідальності був реалізовуваним, необхідно забезпечити, щоб причини на яких він побудований, мали характер повних причин. Повна причина - це сукупність обставин, факторів, при яких даний наслідок наступає з необхідністю і відповідно до теорії детермінізму, до складу повної причини входять: специфікуюча причина, кондиціональні причини, реалізаторна (пускова) причина. Специфікуюча причина - це такий генетичний фактор, який викликає і визначає якісну своєрідність, специфічність того чи іншого наслідку. Кондиціональні причини (або умови) - це зовнішні і внутрішні фактори, що сприяють переведенню специфікуючої причини в активний стан, перетворюючи можливість явища в реальну дійсність. Реалізаторна причина (інакше -привід) - це той зовнішній або внутрішній фактор, який визначає момент, час виникнення наслідку під впливом певної сукупності умов [14, c. 403].

Інститут адміністративної відповідальності ґрунтується на демократичних засадах впливу на осіб, які вчинили протиправні, винні (умисні або з необережності) дії чи бездіяльність, що посягають на державний чи громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління, - адміністративні правопорушення (проступки), за які законодавством встановлена адміністративна відповідальність[50, с. 56].

Принципи адміністративної відповідальності − це основні положення, закріплені в Конституції та інших законах України, на яких базується порядок притягнення винних осіб до адміністративної відповідальності. До принципів адміністративної відповідальності належать такі: верховенство права, законності, доцільності, обґрунтованості, невідворотності, своє час-ності, справедливості, гуманізму, індивідуалізації покарання, відповідності провини та покарання тощо [63, c.103].

Всі види юридичної відповідальності повинні мати спільну концептуальну основу, тобто систему принципів, яка покладена в основу їх правового регулювання. Виявлення такої концептуальної основи представляє собою певні труднощі, перш за все методологічного характеру і відповідно до цього визначення істинності отриманих результатів наукового пошуку[44, с. 125].

Будучи самостійним видом юридичної відповідальності, адміністративна відповідальність ґрунтується на загальних принципах юридичної відповідальності, які складають єдиний комплекс взаємоповязаних та взаємообумовлених положень. Дотримання одного принципу сприяє реалізації інших, і навпаки, порушення будь-якого принципу негативно впливає на реалізацію інших. Лише у взаємодії принципи в змозі виконати свої функції і призначення, адекватно відображати інституту відповідальності.

До основних засад адміністративної відповідальності слід віднести принципи: верховенства права, законності, невідворотності, справедливості, гуманізму, своєчасності, індивідуалізації [65, c. 284].

Аналогічно дане питання розглядає І.І. Огороднікова, але конкретно у сфері податкових відносин, так вона визначає, що принципи адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері оподаткування, а саме: законності, справедливості, юридичної доцільності, відповідальність лише за вчинення протиправного діяння (дія або бездіяльність), невідворотності та індивідуалізації відповідальності, а також принцип презумпції невинуватості[53, с.11].

Принцип верховенства права, будучи принципом природного права, є, по суті, сукупністю ідеальних, духовних і справедливих понять про право. Визнання адміністративним принципом верховенства права означає, що закони держави, як і їх застосування, повинні відповідати праву як мірі загальної та рівної для всіх свободи та справедливості. Крім того, у законах має обмежуватись свавілля як фізичних, юридичних осіб, так і держави для загального добра.

Принцип верховенства права означає, що свобода громадян має бути забезпечена таким правовим порядком, коли ніхто не змушений робити чогось, не передбаченого законом, а людина, її права і свободи визнаються найвищою цінністю. Принцип верховенства права означає також, що не держава утворює право, а право є основою життєдіяльності й існування держави в особі її органів, посадових осіб та інших організацій.

Цей принцип полягає в тому, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах і правових презумпціях, які зумовлені виконанням та дією саме принципу верховенства права в Україні. Конституція України має найвищу юридичну силу, закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (ч. 2 ст. 8 Конституції України) [63, c. 104].

Як принцип публічного управління, законність передбачає, що держава здійснює свої функції правовими засобами і в правових формах. Це зумовлено, насамперед, значенням діяльності та впливу органів публічної адміністрації на всі сфери суспільних відносин, їх правом приймати на основі законів та відповідно до них нормативні та індивідуальні акти, розглядати і вирішувати справи про застосування заходів адміністративної та дисциплінарної відповідальності, тобто здійснювати так звану адміністративну юрисдикцію, з огляду на це правомірність діяльності органів публічної адміністрації є стрижнем режиму законності в державі [61, c. 348].

Гарантії законності притягнення громадян до адміністративної відповідальності, як інструмент реалізації визначених законом правоустановлень, дозволів та заборон, які закріплюються нормами права. Важливе значення мають гарантії законності, які закріплені матеріально-адміністративними нормами. Матеріально-адміністративні гарантії законності притягнення громадян України до адміністративної відповідальності - це сукупність гарантій, які закріплені матеріально-адміністративними нормами, тобто нормами, які забезпечують правомірне притягнення громадян до адміністративної відповідальності [68, с. 430].

Виходячи зі змісту ст. 7 КУпАП, принцип законності адміністративної відповідальності полягає, по-перше, у тому, що адміністративна відповідальність настає лише за ті діяння, які передбачені законом; по-друге, притягати до адміністративної відповідальності мають право тільки передбачені законом компетентні органи; по-третє, органи публічної адміністрації при вирішенні питання про притягнення винної особи до адміністративної відповідальності повинні керуватися законом і здійснювати свої повноваження в рамках передбаченої законодавством компетенції.

Однією з основних матеріально-адміністративних гарантій законності адміністративної відповідальності є закріплення змісту та системи адміністративних стягнень. Згідно зі ст. 23 КпАП адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами. Ці стягнення повинні застосовуватися у тих випадках, коли відповідні державні органи вже позбавлені можливості іншим чином впливати на правопорушників[68, с. 434].

Принцип невідворотності покарання означає, що жодне правопорушення не повинно залишитись нерозкритим, не потрапивши у поле зору держави та суспільства, не отримавши осуду з їх боку. Для юридичної відповідальності за порушення виборчого законодавства реалізація принципу невідворотності надзвичайно важлива, оскільки виборча деліктність має високі показники латентності[34, с.47].

Вчинення будь-якого адміністративного правопорушення навіть якщо воно не становило особливої суспільної небезпеки або не завдало суттєвої шкоди суспільним правовідносинам тягне за собою застосування до правопорушника адміністративного стягнення визначеного санкцією відповідної статті Кодексу України про адміністративні правопорушення. Це є своєрідним вираженням принципу невідворотності адміністративної відповідальності при вчиненні адміністративного правопорушення. Виключення становлять так звані малозначні правопорушення. Зокрема при малозначності вчиненого адміністративного правопорушення орган (посадова особа), уповноважений вирішувати справу може звільнити порушника від адміністративної відповідальності і обмежитись усним зауваженням (ст. 22 КУпАП). [22, с. 460].

Справедливість покарання означає встановлення його точної міри, що адекватна міра правопорушенню.

Принцип справедливості, що забезпечує відповідність права в цілому та передбачених у ньому санкцій рівню соціальної справедливості суспільства. Справедливість відповідальності повязана із: відсутністю зворотної сили закону, що встановлює чи посилює відповідальність; необхідністю поновлення прав та інтересів, що порушені в результаті скоєння правопорушення; врахуванням усіх обставин, що обтяжують та помякшують відповідальність; можливістю в окремих, передбачених законом випадках, звільнити особу від несення відповідальності[55, с. 37].

Необхідність гуманізації адміністративного законодавства потребує закріплення можливості застосування, з метою помякшення відповідальності, адміністративного стягнення, не передбаченого санкцією відповідної статті КпАП, а також зменшення мінімального розміру штрафу чи іншого стягнення, встановленого за даний проступок. Це обумовлено тим, що в наш час санкції багатьох статей КпАП дуже високі, не відповідають реальному рівню життя населення, тому і застосовувати їх слід дуже зважено. Тому потрібна гнучкість в законодавчому регулюванні санкцій [7, c. 8].

Практична реалізація загальноправового принципу гуманізму надає правозастосовчим органам, за певних умов, можливість звільнити від адміністративної відповідальності особу, що вчинила адміністративний проступок, в тому числі шляхом передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації або трудового коллективу. Зазначена підстава звільнення від адміністративної відповідальності є унікальною в адміністративному законодавстві пострадянських країн та дозволяє уповноваженим органам і посадовим особам не застосовувати юридичної репресії до осіб, виховання та виправлення яких можливе без застосування адміністративного стягнення.[57, с. 34].

РОЗДІЛ 2. Нормативні підстави та порядок притягнення до адміністративної відповідальності

.1 Особливості підстав адміністративної відповідальності

Однією з основних матеріально-адміністративних гарантій законності притягнення громадян України до адміністративної відповідальності є визначення підстав адміністративної відповідальності.

Якщо розглядати адміністративну відповідальність як специфічні правовідносини, не можна обійти увагою підстави виникнення цих правовідносин, але насамперед слід уяснити, що розуміється під поняттям «підстава адміністративної відповідальності» [44, c. 52].

Взагалі під «підставою» розуміють явище, що виступає як необхідна умова, передумова існування якого-небудь іншого явища і яке слугує поясненням останнього [37, с. 349].

Проблема підстав адміністративної відповідальності безпосередньо повязана зі встановленням обсягу застосування заходів адміністративного стягнення, забезпеченням законності при притягненні до відповідальності, дотриманням прав і свобод громадян. Важливість їхнього визначення зумовлена нагальними потребами правозастосовної практики, ефективність якої прямо залежить від того, наскільки правильно і доцільно застосовується кожна адміністративно-деліктна норма[5, с. 123].

Для практичної реалізації необхідні підстави застосування, що розкривають умови й момент виникнення адміністративної відповідальності конкретної особи. Аналіз ознак адміністративної відповідальності дозволяє виділити три її підстави:

) нормативну, тобто систему норм, що описують описують протиправне діяння й адміністративні стягнення, які встановлюються за його вчинення;

) фактичну, тобто діяння конкретного субєкта, що порушують правові приписи, які охороняються адміністративно-правовими санкціями (адміністративні проступки);

) процесуальну, тобто процедуру накладення конкретного стягнення за конкретне адміністративне правопорушення [24, с. 84].

Нормативна підстава - це система норм, що закріплюють склади адміністративних проступків, систему адміністративних стягнень; коло субєктів, наділених правом застосовувати адміністративні стягнення і процедуру притягнення до адміністративної відповідальності. Основним нормативним актом про адміністративну відповідальність є КУпАП.

В адміністративно-правовій науці вчення про склад правопорушення (адміністративного делікту) посідає одне з центральних місць та має велике практичне значення. По-перше, воно сприяє виявленню найістотніших ознак антигромадських діянь, їх розмежуванню і встановленню справедливих санкцій; по-друге, допомагає правовим органам правильно кваліфікувати правопорушення та вживати адекватних їм заходів впливу; по-третє, дає можливість зрозуміти закон, допомагає навчанню юристів і правовому вихованню громадян.

Під складом адміністративного правопорушення розуміють абстрактний опис діяння, що являє собою фіксацію в законі найтиповіших характерних ознак проступку. Дослідивши деякі склади адміністративних правопорушень, можна зазначити, що для висновку про те, є чи ні якесь діяння проступком, його слід сполучити, порівняти з цією абстракцією. Під складом адміністративного правопорушення деякі вчені розуміють встановлену в адміністративно-правових нормах відповідних статей особливої частини КУпАП сукупність ознак, які визначають суспільну небезпеку, винність та протиправність діяння, що тягне застосування адміністративно-правових санкцій і відрізняють це діяння від інших видів правопорушення[42, с. 168-169].

Загальновідомо, що структуру складу адміністративного правопорушення становлять: об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт, суб'єктивна сторона. Об'єктом визнаються суспільні відносини, врегульовані правовими нормами, що охороняються адміністративними санкціями. Велике теоретичне і практичне значення має класифікація об'єктів проступків, яка допомогає визначити об'єкт кожного діяння, його місце в загальній системі відносин, що охороняються адміністративними санкціями. Так, залежно від ступеня узагальнення, рівня абстрагування розрізняють загальний, родовий, видовий і безпосередній об'єкти проступків.

Під загальним розрізняють суспільні відносини, що мають дві ознаки: по-перше, вони регулюються різними галузями права; по-друге, охороняються адміністративними санкціями.

Родовий об'єкт - це однорідна група суспільних відносин, що є невід'ємною і самостійною частиною загального об'єкта, тобто самостійною частиною якогось цілого. Залежно від різних критерій, родовий об'єкт можна поділити на частини. Так, залежно від суспільних відносин, що охороняються адміністративними санкціями, родовий об'єкт можна поділити на частини залежно від того, якою нормою права вони регулюються: адміністративні, трудові, земельні, сімейні, цивільні та ін. За структурою соціально-господарського комплексу можна виділити такі родові об'єкти, як відносини в сільському господарстві, промисловості, охорони природи тощо. І, нарешті, за змістом суспільних відносин, що охороняються, розрізняють такі родові об'єкти, як власність, громадська безпека, порядок управління та інше.

Різновидом родового об'єкта є видовий, який утворює спільні для ряду проступків суспільні відносини. Наприклад, якщо взяти родовий об'єкт - власність, то різновидом до нього будуть приватна, колективна, державна.

Безпосереднім об'єктом є конкретні суспільні відносини, що охороняються адміністративним правом. Наприклад, при незаконному посіві та вирощуванні снотворного маку - це громадська безпека[42, с. 169].

Обєктивну сторону адміністративного правопорушення характеризують ознаки самого акту зовнішньої поведінки правопорушника. Це суспільно шкідливі та протиправні діяння щодо посягання на охоронювані адміністративним правом суспільні відносини. До них віднесено передбачені законом діяння (дія чи бездіяльність), їх шкідливі наслідки, причинний звязок між першим і другим, а також місце, час, обстановку, спосіб, знаряддя та засоби вчинення правопорушення. Всі вони у комплексі й складають обєктивну сторону правопорушення [71, с. 440].

Обєктивна сторона включає в себе передусім такі ознаки, як:

− саме протиправне діяння - дія чи бездіяльність (значна більшість порушення чинного законодавства вчиняється шляхом протиправних дій, наприклад, дрібне викрадення чужого майна (ст. 51 КУпАП), виробництво, зберігання, транспортування або реалізація продуктів харчування чи продовольчої сировини, забруднених мікроорганізмами та іншими біологічними агентами понад гранично допустимі рівні (ст. 42-3 КУпАП), псування і забруднення сільськогосподарських та інших земель (ст. 52 КУпАП), решта - у формі бездіяльності, коли особа для того, щоб не допустити протиправної поведінки, повинна вчинити позитивні дії, але вона з якихось причин їх не вчиняє: наприклад, неявка громадянина на виклик до військового комісаріату без поважних причин (ст. 211-1 КУпАП)[63, 139-140].

Третім елементом юридичного складу адміністративного правопорушення є субєкт вчиненого делікту. Цей елемент має важливе місце і принципове значення в системі елементів складу правопорушення. У спеціальній літературі саме цьому елементу присвячені праці вчених-адміністративістів, що підтверджує його процесуально-правове значення.

За чинним законодавством України субєктами адміністративного правопорушення визнаються фізичні й юридичні особи, що мають здатність і фактичну можливість нести юридичну відповідальність за вчинене протиправне діяння. Існує певна система субєктів адміністративних правопорушень. До субєктів адміністративних правопорушень належать фізичні і юридичні особи, незалежно від організаційно-правових форм і форм власності. «Їх обєднує те, що всі вони володіють особливою юридичною якістю - адміністративною правоздатністю, тобто здатністю отримувати відповідний комплекс юридичних прав і обовязків адміністративно-правового характеру й нести відповідальність за їх реалізацію. Для того, щоб субєкт адміністративного права став учасником адміністративно-правових відносин, він повинен мати адміністративну деліктоздатність, тобто практичну здатність реалізовувати свою адміністративну правоздатність у рамках конкретних адміністративно-правових відносин» [51, с. 23].

Субєктивна сторона - це ознаки, які характеризують психічне ставлення особи, яка скоїла правопорушення до скоєного ним діяння та його шкідливих наслідків.

До таких ознак відносяться: 1. Обовязкові - вина. 2. Необовязкові (факультативні) - мета та мотив діяння. Вина є обовязковою ознакою адміністративного правопорушення і являє собою не тільки фізичну дію людини, а й продукт її внутрішнього світу, волі, свідомості. Форма, ступінь вини може впливати на обсяг адміністративної відповідальності, а не на невідворотність самої відповідальності. Треба зазначити, що відсутність її у діянні означає відсутність у ньому субєктивної сторони і складу правопорушення взагалі і тому громадянин не буде притягатися до адміністративної відповідальності. Необовязкові рідко виступають конструктивними ознаками, але якщо законодавець прямо зазначив їх, як кваліфікуючи ознаки, то відсутність зазначених законодавством мети або мотивів протиправної поведінки громадян позбавляє можливості притягнення до адміністративної відповідальності [68, с. 434].

Субєктивна сторона правопорушення має умисну форму вини (ст. 10 КУпАП) та необережну (ст. 11 КУпАП).

Фактичною підставою адміністративної відповідальності, що дозволяє притягнути особу до неї, є вчинення адміністративного правопорушення (проступку). Частина 1, ст. 9 КпАП України визначає адміністративне правопорушення (проступок) як протиправну, винну (умисну або необережну) дію чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за який законом передбачено адміністративну відповідальність[3].

Необхідно звернути увагу, що в наведеному визначенні одночасно вживаються й ототожнюються два терміни і, тим самим, два поняття: «адміністративне правопорушення» і «адміністративний проступок».

З. Гладун розуміє під фактичною відповідальністю наявність у діянні особи складу адміністративного проступку, передбаченого Кодексом України про адміністративні правопорушення [26, с.123].

Науковці виділяють декілька загальнообовязкових ознак, притаманних адміністративному проступку як діянню (дії чи бездіяльності):

) суспільна шкідливість;

) протиправність, полягає у здійсненні діяння, що порушує норми права. Ці норми можуть належати як адміністративному, так і іншим галузям права. Основним є те, що вони забезпечуються інститутом адміністративної відповідальності шляхом застосування адміністративних стягнень;

) за вчинення цього діяння (дії чи бездіяльності) передбачене застосування адміністративної санкції;

) винність, тобто є діянням, яке умисно або з необережності вчинене особою, що досягла 16 років і може усвідомлювати свої дії та керувати ними.

Причому науковцями наголошується, що вина є обовязковою ознакою правопорушення.

Тож відсутність вини виключає визнання діяння адміністративним проступком навіть при його формальній протиправності [64, с. 6].

Фактичної підстави не завжди достатньо для того, щоб провадження у справі розпочалося. Для цього необхідна ще й формальна, процесуальна підстава, тобто інформація про правопорушення. Іншими словами, крім підстави для порушення справи про адміністративне правопорушення має бути ще й привід[33, с. 25 ].

Процесуальною підставою адміністративної відповідальності є акт компетентного органу про накладення конкретного адміністративного стягнення за конкретний адміністративний проступок на конкретну винну особу[18, с. 281].

Приводом для порушення адміністративної справи посадовою особою органу виконавчої влади може бути: заява (письмова або усна) свідків, потерпілих та інших громадян; повідомлення посадових осіб, адміністрації підприємств, установ, організацій, судово-слідчих органів; повідомлення преси та інших засобів масової інформації; повідомлення громадських організацій, товариських судів або безпосереднє виявлення правопорушення.

Протокол є єдиною формалізованою підставою для подальшого провадження у справі про адміністративне правопорушення. Від того, наскільки грамотно він складений, залежить правильність розгляду справи по суті та обґрунтованість застосування стягнення. У ст. 256 Кодексу України про адміністративні правопорушення наводяться приблизний перелік таких відомостей і правила їх внесення в протокол.

Завершується стадія порушення справи про адміністративний проступок та попереднє зясування її обставин передачею протоколу та інших матеріалів справи (пояснень порушника, потерпілого, свідків, актів перевірок, протоколів огляду, вилучення речей та документів тощо) органові чи посадовій особі, уповноваженій її розглядати, якщо посадова особа не має права самостійно вирішити цю справу.

Другою стадією провадження у справі про адміністративне правопорушення є розгляд справи і винесення постанови. Завдання цієї стадії полягають у встановленні винних і забезпеченні правильного застосування законодавства з тим, щоб до кожного правопорушника було застосовано справедливі заходи адміністративного впливу.

Зазначена стадія згідно з відповідними положеннями Кодексу України про адміністративні правопорушення включає три етапи: підготовку справи до розгляду; розгляд справи; прийняття щодо неї постанови.

З метою правильного і своєчасного вирішення кожної справи посадова особа зобовязана ретельно підготуватися до її розгляду. У ст. 278 Кодексу України про адміністративні правопорушення визначено питання, які необхідно вирішити під час підготовки: чи належить до компетенції органу виконавчої влади розгляд цієї справи; чи правильно складено протокол та інші матеріали справи; чи сповіщено осіб, які беруть участь у розгляді справи, про час і місце її розгляду; чи затребувані необхідні додаткові матеріали; чи підлягають задоволенню клопотання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілого, їх законних представників і адвоката.

У разі встановлення неповноти матеріалів, які надійшли з інших органів, поданих до розгляду посадовою особою, мають бути затребувані додаткові відомості та матеріали, або справу повернуто за місцем складання протоколу чи інших матеріалів для усунення недоліків.

У Кодексі України про адміністративні правопорушення закріплено детальну процедуру розгляду справ. Відповідно до ст. 279 розгляд розпочинається з представлення посадової особи, яка вирішує справу. Після цього посадова особа, що розглядає справу, оголошує, яка справа підлягає розгляду та хто притягується до адміністративної відповідальності. Усім учасникам провадження розяснюють їхні права та обовязки. Далі оголошується протокол про адміністративне правопорушення, зміст якого, як зазначалося, певною мірою нагадує обвинувальний акт. Загальний строк розгляду справ про адміністративне правопорушення - 1, 3, 5, 7 та 15 діб.

Третьою (факультативною) стадією провадження у справі про адміністративне правопорушення є оскарження (опротестування) постанови і перегляд справи.

Право на оскарження постанови у справі про адміністративне правопорушення є однією з гарантій захисту прав особи, забезпечення законності притягнення до адміністративної відповідальності. Відповідно до ст. 287 Кодексу України про адміністративні правопорушення постанову може бути оскаржено особою щодо якої її винесено, а також потерпілим. Крім цих осіб, від їхнього імені скаргу можуть подати законні представники або адвокат. Скарги від осіб, які не мають права на оскарження, мають бути повернені скаржникові.

Порядок оскарження постанови у справі про адміністративне правопорушення встановлено ст. 288 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Четвертою, заключною, стадією провадження у справі про адміністративне правопорушення є виконання постанови про накладення адміністративного стягнення. Від того, наскільки своєчасно і повно виконується постанова, значною мірою залежить ефективність зазначеного провадження, усього інституту адміністративної відповідальності.

Для того, щоб постанова була обовязковою для виконання, вона повинна набрати чинності. На жаль, у Кодексі України про адміністративні правопорушення момент набрання постановою чинності не визначено. За загальним правилом, встановленим ст. 299, постанова про накладення адміністративного стягнення підлягає виконанню з моменту її винесення. У разі оскарження або опротестування постанови вона набирає чинності після залишення скарги чи протесту без задоволення, тобто з дня прийняття відповідного рішення.

Постанова про накладення адміністративного стягнення звертається до виконання посадовою особою. Право відстрочити виконання постанови має лише посадова особа, яка її винесла. За змістом ст. 301 Кодексу України про адміністративні правопорушення, відстрочка виконання постанови - це право, а не обовязок посадової особи, вона застосовується на її розсуд тільки у виняткових випадках. До таких випадків належать, наприклад, хвороба особи, підданої адміністративному стягненню, складні сімейні обставини або інші поважні причини, які перешкоджають негайному виконанню постанови. Коло осіб, які мають право клопотати про відстрочку виконання постанови, законодавством не визначено; найчастіше, це - самі правопорушники, хоча клопотання можуть подати і їхні рідні, трудові колективи, обєднання громадян, ініціатором може бути також сама посадова особа, яка винесла постанову. Строк, на який допускається відстрочення виконання постанови про накладення адміністративного стягнення, обмежений одним місяцем [33, с.25-26].

.2 Адміністративні стягнення та інші адміністративні санкції

Адміністративне стягнення є правовим наслідком вчиненого особою адміністративного правопорушення, мірою державного примусу, своєрідним вторгненням у сферу правових благ і майнових інтересів винної особи. Міра державного примусу в даному випадку є адекватною абстрактній оцінці цього діяння законодавцем, а також конкретній оцінці за правилами провадження по справам про адміністративні правопорушення органами або посадовими особами, уповноваженими розглядати такі справи. Оцінка протиправного діяння законодавцем виражається у встановленні виду і меж розміру адміністративного стягнення у статті Особливої частини КпАП або, наприклад, у відповідних статтях Митного Кодексу України (далі - МК). У свою чергу конкретна оцінка протиправного діяння виражається у визначенні реального адміністративного стягнення (його виду і розміру), що накладається за вчинення конкретного адміністративного правопорушення на конкретну особу з урахуванням всіх обставин справи, особистості правопорушника тощо. Елемент примусовості в адміністративному стягненні проявляється в тому, що вони застосовуються незалежно від волі або проти волі тих осіб, правових інтересів яких вони так чи інакше торкаються [44, с. 192].

В юридичній літературі прийнято всі стягнення, які накладаються в адміністративно-правовому порядку, залежно від характеру впливу поділяти на особисті, майнові та змішані - особисто-майнові, а також на ті, що мають тільки виправно-виховний вплив, і ті, що поряд з виховним впливом виключають можливість вчинення подібних правопорушень в майбутньому цією особою. Ті стягнення, які спрямовано безпосередньо на особу правопорушника, прийнято називати особистими, це попередження та адміністративний арешт. Майновими вважаються штраф, виправні роботи, оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення, а також конфіскація предмета, грошей, одержаних внаслідок вчинення адміністративного правопорушення. Особисто-майновим стягненням можна вважати позбавлення спеціального права, адже через позбавлення права (наприклад, права керування транспортними засобами) держава впливає на особу, позбавляючи її як об'єктивного права, наданого раніше, так і матеріальних благ, які вона могла б отримати (влаштуватися на роботу, пов'язану Із керуванням транспортним засобом, або керувати транспортним засобом, що належить особі на праві приватної власності тощо). До адміністративних стягнень, що мають виправно-виховний вплив, відносяться попередження, штраф, виправні роботи, адміністративний арешт. Оплатне вилучення предмета, конфіскація та позбавлення спеціального права відносяться до адміністративних стягнень, які створюють умови виключення можливостей вчинення певною особою відповідного виду правопорушень. Наприклад, після конфіскації зброї і бойових припасів особа не в змозі вчинити адміністративне правопорушення, передбачене статтею 174 КпАП, а саме стрільбу з вогнепальної, метальної чи пневматичної зброї в населених пунктах і не відведених для цього місцях або з порушенням установленого порядку[8, c. 18].

Кодексом України про адміністративні правопорушення визначаються наступні виді стягнень:

− попередження (ст. 26 КУпАП);

− штраф (ст. 27 КУпАП);

− оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім обєктом адміністративного правопорушення (ст. 28 КУпАП);

− конфіскація предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім обєктом адміністративного правопорушення (ст. 29 КУпАП);

− позбавлення спеціального права, наданого громадянинові (ст. 30 КУпАП);

− громадські роботи (ст. 30-1 КУПАП);

− виправні роботи (ст. 31 КУпАП):

− адміністративний арешт (ст. 32 КУпАП).

Попередження. Цей вид адміністративного стягнення має достатньо специфічний характер, завдяки морально-психологічній, особистісно-виховній, превентивній його складовим, спрощеності процедури накладення, мінімізації витрат відповідної процедури воно максимально наближене до моменту вчинення проступку, відповідно психологічний, виховний, превентивний, а також і каральний вплив на особу правопорушника істотно зростають, що сприяє максимальному досягненню мети адміністративного стягнення.

Попередження фактично поєднує у собі офіційний осуд протиправної поведінки особи (адміністративного правопорушення із незначним ступенем суспільної шкідливості, в тому числі малозначного) й інформування особи про не припустимість такої поведінки у майбутньому. Беручи до уваги специфіку юридико-фактичних підстав накладання попередження, можна стверджувати, що саме така реакція держави є оптимальною, адекватною. Як правило, такі проступки вчиняються особою, яка в цілому має позитивні характеристики, наявні обставини, що помякшують адміністративну відповідальність, отже, є потреба не стільки «максимально покарати особу», яка вже все усвідомила, а проінформувати та попередити про не припустимість протиправних діянь у майбутньому.

Саме тому у вітчизняній адміністративно-правовій науці цей вид адміністративного стягнення розглядається як такий, що зорієнтований переважно на виховний ефект, повязаний із виховно-трудовим впливом, захід морально-виховного, переконуючого впливу, стягнення громадсько-морального впливу, стягнення особистісне, стягнення особистісного характеру із безпосереднім психологічним впливом на особу правопорушника тощо.

Попередження достатньо активно накладається всіма уповноваженими субєктами, про що свідчать статистичні дані щодо правозастосовної діяльності [66, с. 110-111].

Штраф. Серед видів адміністративних стягнень штраф як вид майнового стягнення має найбільше превентивне, виховне та стримуюче значення, однак у кожному конкретному випадку його застосування особливого значення набуває його розмір, який у кінцевому результаті виражає принцип ефективності санкції як засобу забезпечення законності. Не є секретом, що від того, який розмір стягнення покладено на правопорушника за вчинення правопорушення (на сьогодні в рамках цього поняття йде мова також про протиправні дії юридичних осіб) чи делікту (відповідно ця категорія охоплює фізичних осіб), в кінцевому результаті залежить вплив на свідомість порушника правового примусу (міри впливу).

В рамках перегляду основних положень про види адміністративних стягнень Загальної частини Кодексу про адміністративні проступки (в аспекті практики їх застосування) актуальності набуває питання про вдосконалення найбільш дієвого їх виду, − «майнового стягнення, що має на меті вплив на порушника матеріально» − штрафу.

Важливим моментом у реалізації штрафу як виду адміністративного стягнення та міри відповідальності, встановленої нормами матеріального права є дотримання правової процедури, яка встановлюється нормами процесуального права. Це дозволяє вести мову про правовий примус в повному сенсі, про застосування правових заходів впливу, нормованих, інституціоналізованих, законних у вигляді саме юридичної і саме відповідальності (оскільки в інших випадках − без збереження процедури ведеться мова не про вид юридичної відповідальності), яка надає особі, котра притягується до неї, можливості захисту, змагальності, що робить примус та відповідну діяльність органів держави правовим [6, с. 115-117].

Оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення, полягає в його примусовому вилученні за рішенням суду і наступній реалізації з передачею вирученої суми колишньому власникові з відрахуванням витрат по реалізації вилученого предмета[3].

Оплатне вилучення предмета призначається і як основне, і як додаткове стягнення за такі адміністративні правопорушення:

− повторне протягом року керування транспортним засобом без номерного знака, не зареєстрованим чи перереєстрованим, з номерним знаком, який не належить даному транспортному засобу, знаходиться в неправильному місці, перевернутий чи забруднений (такий, який не можна визначити на відстані 20 метрів) − ч.7 ст. 121 КУпАП; факультативне стягнення (тобто може призначатись, а може і не призначатись)

− повторне протягом року керування транспортним засобом в стані алкогольного чи іншого сп'яніння, під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, відмова від проходження огляду на стан сп'яніння чи вживання таких лікарських препаратів - ч.2 ст. 130 КУпАП; факультативне стягнення;

− керування транспортним засобом в стані сп'яніння, відмова від проходження огляду на стан сп'яніння чи вживання лікарських препаратів, які знижують увагу та швидкість реакції, вчинені особою, яка двічі протягом року притягувалась до адміністративній відповідальності <#"justify">РОЗДІЛ 3. Актуальні проблеми та зарубіжний досвід в систематизації законодавства про адміністративну відповідальність

.1 Проблеми сучасного етапу систематизації законодавства про адміністративну відповідальність

Підвищення наукового інтересу до проблем систематизації та уніфікації українського законодавства пояснюється неоднозначною якістю деяких нормативно-правових актів та як наслідок - пошуком шляхів щодо виправлення створеного становища у юридично-нормативному полі[61, с. 82].

Кодифікація означає впорядковане обєднання на основі загального предмета правового регулювання знову прийнятих (і чинних раніше) норм у єдиний нормативно-правовий акт.

В основу правового регулювання інституту адміністративної відповідальності покладені Конституція України, відповідні законодавчі та підзаконні акти. У звязку з цим питання щодо вирішення проблем його вдосконалення повинно розглядатися через призму особливостей відповідних законів та інших нормативно-правових актів України.

Специфіка впливу зазначеного інституту на правові відносини проявляється через характер правових норм, субєктів відповідальності та сфер його застосування.

Існують напрями вдосконалення правового регулювання адміністративної відповідальності:

− удосконалення матеріальних та процесуальних норм права (залежно від характеру правових норм, дія яких спрямована на регламентування адміністративної відповідальності);

− удосконалення адміністративної відповідальності фізичних та юридичних осіб (залежно від суб'єкта відповідальності);

− удосконалення інституту адміністративної відповідальності в окремих сферах управлінської діяльності (залежно від сфер застосування адміністративної відповідальності).

Аналізуючи розвиток правового регулювання інституту адміністративної відповідальності в Україні, слід відмітити, що він характеризується постійним розширенням кола суспільних відносин, які підлягають захисту адміністративними санкціями. Роль адміністративної відповідальності у боротьбі з правопорушеннями постійно зростає, збільшується кількість складів адміністративних проступків. Зокрема, перша редакція Кодексу України про адміністративні правопорушення включала понад 170 проступки, за вчинення яких була встановлена адміністративна відповідальність. З моменту його прийняття (7 грудня 1984 року) до Кодексу більше ста шістдесяти разів вносилися відповідні зміни і доповнення, згідно з якими на сьогоднішній день його норми містять понад 300 складів адміністративних проступків (Особлива частина розділу 2).

Така ситуація, в свою чергу, призводить до великої кількості законодавчих та інших нормативно-правових актів, що встановлюють адміністративну відповідальність за вчинення адміністративних проступків. Тому одним із засобів вирішення зазначеної проблеми, упорядкування та систематизації відповідних правових норм є процес кодифікації адміністративного законодавства.

У теперішній Україні трансформація суспільних відносин, що відбувається в потребує належної систематизації адміністративного законодавства та прийняття нового Кодексу, оскільки діюче законодавство, що встановлює адміністративну відповідальність, характеризується розпорошеністю значної кількості нормативно-правового матеріалу та не повною відповідністю потребам сьогодення.

Зокрема, посилання на адміністративну відповідальність за вчинення правопорушень, передбачених КпАП України, містяться у 101 законі та 15 підзаконних актах. Паралельно з КпАП діють норми, що встановлюють адміністративну відповідальність, але вони містяться у законодавчих міжгалузевих актах (Повітряний, Митний кодекси, закони України «Про правовий режим надзвичайного стану», «Про засади запобігання і протидії корупції», «Про державний кордон України» та ін.).

До складу нормативних актів, що містять норми про адміністративну відповідальність, належать закони, норми яких не включені до чинного Кодексу.

Питання адміністративної відповідальності регулюються також указами Президента України, постановами Кабінету Міністрів України.

Акти з адміністративними санкціями можуть видавати місцеві ради з питань боротьби зі стихійним лихом, епідеміями та епізоотіями. Обласні, Київська та Севастопольська міські ради мають право встановлювати також правила благоустрою міст та інших населених пунктів, правила торгівлі на колгоспних ринках, правила додержання тиші у громадських місцях, які в Кодексі не визначені, але у ньому за їх порушення передбачена адміністративна відповідальність.

Тому вони фактично також є нормативною основою адміністративної відповідальності.

В той же час необхідно підкреслити, що відповідно до ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються діяння, які є адміністративними правопорушеннями, та відповідальність за них.

Наявність інших нормативно-правових актів, які містять вказані норми, практично означає формування поряд з Кодексом України про адміністративні правопорушення самостійної правової бази адміністративної відповідальності. У КпАП України, передбачається існування такої бази лише у вигляді тимчасово діючих нормативно-правових актів до моменту внесення змін і доповнень до Кодексу. Наприклад, тільки за період дії чинного КпАП було прийнято близько 170 законів, що внесли відповідні зміни та доповнення до нього, не говорячи про зміни інших законодавчих актів з цих питань, які на практиці законодавець та інші субєкти нормотворчості вже прийняли і продовжують приймати. Прийняття нормативно-правових актів, які містять норми про адміністративну відповідальність за конкретні правопорушення, по суті знецінює статус КпАП України як єдиного кодифікованого нормативно-правового акту у даній сфері, ставить під сумнів необхідність його існування у сучасному вигляді.

Подібна практика є зайвою процедурою, яка ускладнює процес нормотворчості і призводить до невиправданого збільшення системи правового регулювання адміністративної відповідальності. В такій ситуації було б доцільно вносити відповідні зміни і доповнення безпосередньо до Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Окрім того, необхідно зважати на той факт, що відповідно до Закону України ще від 7 лютого 2002 року «Про судоустрій України», потім після прийняття Кодексу України про адміністративне судочинство − запроваджено нову систему реалізації судової влади, однією з ланок якої є адміністративні суди як різновид спеціалізованих судів загальної юрисдикції.

Існуюча назва - Кодекс України про адміністративні правопорушення - потребує відповідної зміни. Деякі вчені, наприклад, пропонують назвати його Кодексом про адміністративну відповідальність. Вважається, що це питання тісно повязане з підставами адміністративної відповідальності. Як вже зазначалося, фактичною підставою адміністративної відповідальності є адміністративне правопорушення, визначення якому дано у ст. 9 чинного КпАП України. При цьому, розкриваючи суть цього поняття, законодавець ототожнив терміни «адміністративне правопорушення» та «адміністративний проступок». Можливо ці поняття не є тотожними, оскільки за загальним правилом теорії права термін «правопорушення» більш широкий, ніж «проступок», який поряд із злочином є різновидом правопорушення, до того ж адміністративне правопорушення означає порушення будь-якої адміністративно-правової норми, незалежно від того, чи передбачена за це відповідальність (наприклад, порушення строків адміністративного затримання, розгляду справ про адміністративні правопорушення тощо).

Тому адміністративний проступок необхідно розглядати як вид адміністративного правопорушення, за вчинення якого встановлено адміністративну відповідальність.

Зазначене цілком підтримується багатьма науковцями, які вважають, що підставою адміністративної відповідальності є адміністративний проступок, а це в свою чергу дає підстави включити такий термін до назви відповідного кодексу і визначити його як Кодекс України про адміністративні проступки (КпАПр України) [49, с. 207-210].

Значення систематизації законодавства про адміністративну відповідальність підкреслюється і у дисертаційній роботі Жильцова О.Л., а саме: «Дослідивши сучасний стан законодавчого регулювання адміністративної відповідальності юридичних осіб, автор зазначає, що в Україні відсутній систематизований нормативний акт, що регламентував би цю відповідальність. На сьогоднішній день вона регулюється великою кількістю нормативних актів, що спричиняє певні труднощі в правозастосовчій діяльності органів адміністративної юрисдикції. Загальні положення і принципи щодо адміністративної відповідальності юридичних осіб в нормативних актах майже повністю відсутні, належним чином не врегульовано механізм притягнення юридичних осіб до відповідальності» [30, с. 10].

Оскільки здійснити кодифікацію норм адміністративного законодавства одночасно і в одному акті обєктивно неможливо, доцільно здійснити поетапну кодифікацію за окремими сферами та інститутами адміністративно-правового регулювання. Кожний етап цього процесу має завершуватися підготовкою окремих частин майбутнього узагальнюючого Адміністративного кодексу України у вигляді відповідних томів (або книг), що повинні мати кодифікований характер і можуть називатися відповідними кодексами.

Орієнтовна структура (з урахуванням черговості прийняття) Адміністративного кодексу, відповідно до Концепції адміністративної реформи в Україні, повинна включати:

− Кодекс про адміністративні проступки;

− Адміністративно-процесуальний кодекс;

− Адміністративно-процедурний (процедуральний) кодекс;

− Кодекс загальних правил поведінки державних службовців, а також деякі інші кодифіковані акти.

Доцільно визначити основні критерії, які повинні бути враховані під час проведення кодифікації адміністративно-деліктного законодавства:

− предметом кодифікаційної роботи мають стати найважливіші адміністративно-деліктні правові норми;

− необхідно чітко розмежувати Загальну та Особливу частини адміністративно-деліктного закону. При цьому в Загальній частині повинні бути відображені матеріальні норми, що визначатимуть загальні засади притягнення до адміністративної відповідальності, а в Особливій частині - норми, які б закріплювали види адміністративних проступків залежно від обєкта проступку, за скоєння якого передбачено адміністративну відповідальність;

− норми особливої частини адміністративно-деліктного закону, які мають проступку, що відповідатиме призначенню нового кодексу як єдиного кодифікованого законодавчого акта, що встановлює адміністративну відповідальність за скоєння адміністративних проступків;

− необхідно дотримуватися роздільної кодифікації матеріальних та процесуальних норм адміністративно-деліктного права. При цьому кодифікація матеріальних та процесуальних норм адміністративно-деліктного законодавства має відбуватися паралельно, адже саме процесуальні норми дають можливість ефективно та повною мірою застосовувати матеріальне законодавство;

− необхідно підвищити роль загальних положень адміністративно-деліктного законодавства як основних фундаментальних начал, на яких повинна будуватись та функціонувати вся система адміністративної відповідальності;

− під час кодифікації слід виходити з принципу максимального охоплення суспільних відносин, які підлягатимуть адміністративно-деліктному регулюванню[32, с . 76].

Кодифікація є найбільш придатною для систематизації адміністративно-деліктного законодавства в Україні як у державі, де головною цінністю визнається людина, її права та свободи. Саме завдяки кодифікації законодавства можна забезпечити єдиний підхід до врегулювання суспільних відносин в адміністративно-деліктній сфері, а також забезпечити єдність у розумінні законодавчих принципів як основоположних начал нормотворчої діяльності. Разом із тим, процес кодифікації адміністративно-деліктного законодавства повинен базуватись на її загальних принципах з урахуванням проголошених Конституцією України пріоритетів, а також відповідати сучасним вимогам правової, соціальної, демократичної держави.

.2 Зарубіжний досвід систематизації законодавства про адміністративну відповідальність

Ефективність їх діяльності досить низька, що зумовлено: системними порушеннями підзаконної нормотворчості (відомчі інструкції, що регулюють особливості притягнення до адміністративної відповідальності за правопорушення в окремій сфері, їх кількість 35, часто виписані з порушенням законодавства, не відповідають нормам КпАП, постійно змінюються та доповнюються, що ускладнює контроль за їх законністю, який стає можливим лише на завершальній стадії розгляду справи); низьким рівнем довіри громадян до органів, що застосовують адміністративні санкції, в результаті низького рівня їх професійності (слабким знанням законодавства, неупередженістю своїх дій, схильністю до корупції, гонитві за показниками виявлених порушень, а не тих порушень, учиненню яких удалось запобігти, браком практичних навичок тощо); ускладненою процедурою застосування адміністративних санкцій за незначні порушення, обслуговування якої потребує значних фінансових витрат бюджетних коштів[60, с. 69].

Потребує впровадження в національне адміністративно-деліктне законодавство позитивний досвід Франції, зокрема, щодо наділення органів місцевого самоврядування (сільських голів, мерів, та спеціально створених колегіальних органів на їх основі) повноваженнями застосування адміністративних санкцій за порушення норм, правил благоустрою територій та нормальної життєдіяльності громади, а також надання таких повноважень органам професійного самоврядування (обєднанням фармацевтів, адвокатів, медичних працівників, директорам приватних освітніх закладів тощо) за порушення норм, правил благоустрою територій та нормальної життєдіяльності громади; колегіальним органам - професійним обєднанням громадян за порушення у сфері порушення порядку їх професійної самореалізації. Це, з одного боку, розвантажить суди та інші органи адміністративно-деліктної юрисдикції щодо розгляду даних категорії справ, з іншого - надасть більше важелів впливу органам місцевого самоврядування на регулювання, в тому числі засобами адміністративного примусу, муніципальних відносин, а обєднанням громадян, створеним на основі професійного самоврядування, дасть можливість захищати свої інтереси від посягання.

Прийняті цими органами рішення можуть бути оскаржені в позасудовому порядку у дві інстанції: рішення органу влади - до вищестоящого органу; рішення органу місцевого самоврядування - до спеціальної апеляційної колегії, яка створюється на основі цього органу. Рішення ж останніх може бути оскаржено до адміністративного суду в порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України (за прикладом Польщі).

Підвищенню професійної складової системи органів адміністративно-деліктної юрисдикції в Україні сприятиме запровадження досвіду Словенії, відповідно до якого на рівні закону визначено освітні вимоги до посадових осіб, що уповноважені на ведення провадження і прийняття рішення у справі.

Так, з огляду на це, та виходячи з власних наукових переконань і практичної доцільності, вважаємо, що спрощене провадження на місці вчинення правопорушення мають право здійснювати лише посадовці, які мають освітньо-кваліфікаційний рівень «бакалавр»; розглядати справу в загальному проваджені та виносити рішення щодо них - особи, які мають освітньо-кваліфікаційний рівень «спеціаліст», «магістр». Крім цього, потребують вироблення та затвердження єдині кваліфікаційні вимоги до посадових осіб органів адміністративно-деліктної юрисдикції, які уповноважені розглядати та вирішувати справи про адміністративні правопорушення.

Вивчення позитивного досвіду практики діяльності інституту мирових судів в Російській Федерації щодо розгляду справ про адміністративні правопорушення вказує на можливість запровадження аналогічного інституту в Україні, наприклад у формі муніципальних (громадських) судів, наділивши їх повноваженнями щодо розгляду більшості справ, які нині підсудні судам загальної юрисдикції. Це дасть можливість, по-перше, розвантажити місцеві (районні) суди даною категорією справ; по-друге, визначити їх як альтернативну юрисдикційну інстанцію до якої направляються для розгляду справи, порушені іншими органами адміністративно-деліктної юрисдикції, у випадку вибору такої інстанції особою, яка притягується до відповідальності (за прикладом Республіки Казахстан); по-третє, розширити компетенцію судів щодо розгляду складних справ про адміністративні правопорушення, передусім тих, за вчинення яких передбачено видворення за межі України, адміністративний арешт, позбавлення ліцензії, або значні суми штрафних санкції, що перевищують пятдесят неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (за прикладом Німеччини).

Основним напрямком розвитку системи органів адміністративно-деліктної юрисдикції є необхідність зосередження позасудової адміністративно-деліктної юрисдикції в руках державних органів, які наділені, з одного боку, матеріальними ресурсами щодо припинення правопорушення, доставляння порушника для розгляду справи, проведення в повному обсязі розслідування справи, з іншого - кадровим потенціалом для здійснення такої діяльності, наприклад, міліції (поліції), що властиво для Іспанії, Італії, Росії. Це ймовірно за раціональної організації роботи підрозділів міліції, для налагодження якої щодо цього напрямку діяльності необхідно: по-перше, повернутися до практики запровадження посади інспектора (старшого інспектора) відділу профілактики та адміністративної практики, основними повноваженнями якого мають стати підготовка матеріалів справ про адміністративні правопорушення та подання їх на розгляд керівнику міськрайліноргану для прийняття рішення та представлення інтересів відповідача у разі перегляду рішень керівника у справі про адміністративне правопорушення в адміністративному суді; по-друге, розробити чіткі кваліфікаційні характеристики посади такого інспектора, основною з яких має бути наявність вищої юридичної освіти та фахові знання в сфері адміністративно-деліктної юрисдикції. Слід передбачити можливість виділення такої посади в інших органах, які відповідно до законодавства наділені значними адміністративно-юрисдикційними повноваженнями щодо притягнення осіб до адміністративної відповідальності, наприклад, у сфері надра користування, охорони навколишнього середовища, дотримання податкового, митного, екологічного законодавства тощо.

Розширення таких адміністративно-юрисдикційних повноважень інших, крім суду, органів буде цілком виправдано з огляду на загальноєвропейську адміністративно-деліктну практику, відповідно до якої у 2/3 з усіх виявлених у країні правопорушень застосування заходів адміністративної відповідальності здійснюється саме адміністративними органами, в основу чого покладено їх галузевий та фаховий рівень, за судами в переважній більшості країн закріплено повноваження щодо перегляду рішень таких органів у звязку з їх оскарженням.

Потребує обмеження права застосовування органами адміністративно-деліктної юрисдикції заходів забезпечення провадження у справах про адміністративні правопорушення, правова природа яких має кримінально-процесуальний характер, зокрема: адміністративного арешту, вилучення майна, транспортних засобів, застосування яких може здійснюватись у виняткових випадках за рішенням суду (властиво для країн відокремленого адміністративно-деліктного права, таких як: Австрія, Нідерланди, Іспанія, Польща, Чехія, Словаччина).

Позитивним та таким, що потребує впровадження в національне адміністративно-деліктне законодавство, є відхід у більшості європейських країн від принципу чіткого розподілу повноважень між посадовими особами одного органу щодо складення протоколу про адміністративне правопорушення (процесуальної фіксації його вчинення) та розгляду справи про адміністративне правопорушення, яке підвідомче даному органу. Неможливо в законі прописати весь перелік посадових осіб більше як 40 органів адміністративно-деліктної юрисдикції, які наділені вищезазначеними повноваженнями, тим більше, коли КУпАП постійно доповнюється новими складами правопорушень, до того ж досить частим явищем як для нашої, так і для інших країн є постійний перерозподіл повноважень у системі органів виконавчої влади викликаний розвитком суспільних відносин. Адже процесуальна частина КУпАП занадто перевантажена нормами щодо розподілу як адміністративно-юрисдикційних повноважень між різними державними органами, так і в межах одного державного органу, виходячи з ієрархії посад у його структурі, що ускладнює розуміння даних норм не тільки пересічними громадянами, які прагнуть захистити свої права самостійно, але й правниками, до яких звертаються останні для отримання правової допомоги.

Такі норми ускладнюють процедуру застосування адміністративної відповідальності, тому теорія адміністративно-деліктного процесу має нагальне завдання - винайдення найраціональніших критеріїв визначення підвідомчості справ про адміністративні правопорушення, окремі шляхи вирішення якого ми запропонуємо та систематизуємо нижче.

До того ж, як свідчить досвід ФРН, відсутність чіткої ієрархічної побудови системи органів адміністративно-деліктної юрисдикції не впливає на результати адміністративно-деліктної практики, адже не важливо, який орган застосовуватиме заходи адміністративної відповідальності до особи, а важливо те, щоб особа була притягнута до відповідальності (понесла покарання) в найбільш простий та оперативний спосіб, вигідний для обох сторін, тобто для держави, оскільки витрачаються найменші адміністративні ресурси для порушника, оскільки він має змогу оперативно відшкодувати завдану суспільству шкоду у разі визнання такого порушення, або в іншому випадку - оскаржити рішення органу адміністративно-деліктної юрисдикції до суду. Проблема в цьому для України, вбачаємо, з одного боку, в низькому рівні довіри громадян до органів виконавчої влади в цілому та органів, які застосовують адміністративні санкції, й викликана низьким рівнем їх професійності (слабким знанням законодавства, неупередженістю своїх дій, схильністю до корупції, гонитві за показниками виявлених порушень, а не тих порушень, учиненню яких удалось запобігти, відсутністю практичних навиків та ін.); з іншого - в низькому рівні правосвідомості громадян (усвідомлення того, що вчинене правопорушення є таким лише у випадку його виявлення, а латентне протиправне діяння - це норма до того часу, коли воно не буде спрямовано на порушення прав самого порушника, нездатності визнати свою провину та добровільно виконати стягнення, винайдення незаконних способів ухилення від сплати штрафу при усвідомлені своєї вини навіть у тих випадках, коли вартісна оцінка цих способів перевищує суму штрафу тощо)[60, с. 71-73].

Також з урахуванням міжнародного досвіду нормативно-правового регулювання та практики застосування порядку перегляду справ про адміністративні правопорушення, вважаємо за доцільне узгодити порядок перегляду справ про адміністративні правопорушення у вітчизняному адміністратив-ноделіктному законодавстві таким чином:

) передбачити можливість запровадження крім апеляційного і касаційний порядок перегляду справ, які підпадають під юрисдикцію суду, тобто справ за статтями, перелік яких визначено в ст. 221 КУпАП, що, по-перше, буде відповідати п. 8 ст. 129 Конституції України, відповідно до якого одним із основних засад судочинства є забезпечення апеляційного і касаційного оскарження рішення суду; по-друге, буде забезпечувати процедуру захисту прав громадян від упередженого судочинства нарівні з процедурою розгляду справ про кримінальні проступки; 2) залишити процедуру перегляду судами загальної юрисдикції постанов про накладення адміністративного стягнення прийнятих субєктами адміністративно-деліктної юрисдикції, що не буде суперечити нормі п.3 ч.2 ст. 17 КАСУ в якій зазначено, що компетенція адміністративного суду не поширюється на публічно-правові справи щодо накладення адміністративних стягнень (у нашому випадку, справи про притягнення до адміністративної відповідальності фізичних та юридичних осіб, що здійснюються уповноваженими субєктами владних повноважень та закінчуються винесенням постанови про накладення адміністративного стягнення); 3) визначити юрисдикцію адміністративного суду виключного щодо розгляду спорів, які виникають між фізичними та юридичними особами та субєктом владних повноважень щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності в процесі порушення, розгляду та вирішення останніми справи про адміністративне правопорушення; 4) позбавити адміністративні суди від виконання невластивих їм функцій - перегляду справ про накладення адміністративних стягнень, адже адміністративний суд не повинен оцінювати законність, доцільність застосування адміністративного стягнення уповноваженою посадовою особою, а лише давати оцінку законності конкретних форм діяльності такої особи в процесі застосування заходів адміністративної відповідальності (наприклад, оцінки законності адміністративного затримання особи, огляду та вилучення речей та документів, тимчасового затримання транспортних засобів та ін.), що значно розвантажить діяльність адміністративних судів та пришвидшить процес формування спеціалізованих судів (колегій суддів) по розгляду окрім кримінальних та цивільних справ і справ про адміністративні правопорушення, що задекларовано Концепцією реформування судівництва в Україні [56, с. 63-64].

ВИСНОВКИ

У тих випадках, коли в процесі контролю виявляється невідповідність поведінки обєкта управління вимогам нормативно-правових актів, керівний вплив може проявлятися у вигляді притягнення винної особи до юридичної відповідальності, і найчастіше, до адміністративної відповідальності.

В державному управлінні в ході реалізації функції нормативного регулювання використовується переважно імперативний метод правового регулювання, і його використання вимагає певного забезпечення дотримання обєктом управління вимог, що містяться у відповідних нормативно-правових актах. Актуальність цього завдання підсилюється тим, що в багатьох сферах, особливо там, де необхідним є використання обмежень економічного характеру, інтереси держави розходяться з інтересами інших субєктів ринкових відносин. Відповідно, з боку держави необхідний постійний контроль за дотриманням всіма обєктами управління відповідних правових норм, а у випадку їх порушення - оперативне реагування на такі порушення. Найбільш ефективним засобом такого реагування є саме адміністративна відповідальність.

З боку держави необхідний постійний контроль за дотриманням всіма обєктами управління відповідних правових норм, а у випадку їх порушення - оперативне реагування на такі порушення. Найбільш ефективним засобом такого реагування є саме адміністративна відповідальність.

Адміністративна відповідальність як правовий інститут виступає, з одного боку, необхідною ознакою механізму державного управління, а з іншого - засобом охорони всіх суспільних відносин, які потрапляють у сферу державного управління. При цьому притягнення до адміністративної відповідальності завершує собою процес реалізації відповідним органом державного управління такої іманентної функції державного управління, як контроль .

Адміністративна відповідальність представляє собою механізм реалізації в адміністративному порядку санкції правової норми, яка має форму стягнення. Інститут адміністративної відповідальності - це сукупність норм, які визначають структуру, принципи і правила функціонування механізму реалізації в адміністративному порядку санкцій правових норм, які мають форму стягнень.

Адміністративна відповідальність як відносини, існує в межах більш широкого кола відносин, а саме адміністративно-деліктних. При цьому виділяються відносини обєктивної адміністративної відповідальності та субєктивної адміністративної відповідальності. Змістом відносин обєктивної адміністративної відповідальності є формування обовязку зазнавати обмеження передбачені адміністративним стягненням для правопорушника, а змістом відносин субєктивної адміністративної відповідальності − практична реалізація цього обовязку правопорушником.

У структурі системи права інститут адміністративної відповідальності є функціональним інститутом адміністративного права, а сама адміністративна відповідальність може вважатись однією із форм реалізації виконавчої влади.

Систематизація законодавства про адміністративну відповідальність в Україні може здійснюватися двома основними способами, які умовно можна назвати «суцільна кодифікація» та «концептуальна кодифікація».

Багатоманітність проваджень щодо притягнення до адміністративної відповідальності осіб значною мірою ускладнює систематизацію відповідного законодавства з огляду на неможливість встановлення єдиної уніфікованої процедури порушення, розгляду і вирішення справ про притягнення до адміністративної відповідальності юридичних осіб і ця проблема має бути врахована в процесі систематизації.

СПИСОК ВИКОРИСАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1996, № 30, ст. 141.

. Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011, № 3773-VI //Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2012, № 19-20, ст.179.

. Кодекс України про адміністративні правопорушення // Відомості Верховної Ради Української РСР (ВВР) 1984, додаток до № 51, ст.1122.

. Митний кодекс України від 13.03.2012, № 4495-VI // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2012, № 44-45, № 46-47, № 48, ст. 552.

. А.В. Гуржій. Теоретико-правові засади визначення підстав адміністративної відповідальності // Науковий вісник Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ. − № 3, 2001.

. А.Г. Баришніков. Адміністративний штраф: концептуальний підхід до оновлення змісту // Часопис Київського університету права. − № 2009/3. - с. 115-117.

. Адміністративна відповідальність в Україні: навч. посіб. / за заг. ред. доц. А. Т. Комзюка. - 2-е вид., перероб. і доп. - Х.: Ун-т внутр. справ, 2000. - 99 с.

. Адміністративна відповідальність (загальні положення та правопорушення у сфері обігу наркотиків): Навчальний посібник / За заг. ред. доктора юридичних наук, професора І.П. Голосніченка. - К.: КІВС, 2003. -112 с .

. Адміністративне право України: Навчальний посібник / Д.О. Беззубов, В.Д. Гвоздецький, О.В. Дудник, В.О. Заросило, А.Й. Міллер, А.М. Подоляка.− К.: «МП Леся, 2014. - 320 с.

. Адміністративне право України: Підручник / За аг. ред. Т.О. Коломоєць. - К.: Істина, 2010. - 480 с.

. Адміністративне право в сучасних умовах (виклики початку ХХІ століття): Монографія / [В.В. Галунько, В.І. Олефір, М.П. Піхтін, О.О. Онищук, Ю.В. Грідасов, В.В. Новіков, У.О. Палієнко, І.А. Дьомін, О.М. Єщук]; за заг. ред. В.В. Галунька. - Херсон: ВАТ «Херсонська міська друкарня», 2010. - 376 с.

. Адміністративне право : підручник / Ю. П. Битяк (кер. авт. кол.), В. М. Гаращук, В. В. Богуцький та ін.; за заг. ред. Ю. П. Битяка, В. М. Гаращука, В. В. Зуй. - Х. : Право, 2010. - 624 с.

. Адміністративне право України. Академічний курс: підруч.: У двох томах: Том 1. Загальна частина / Ред. колегія: В.Б. Аверянов (голова). - К.: „Юридична думка, 2004. - 584 c.

. Алексеев П.В., Панин А.В. Философия: Учебник для Вузов. - М.: ТЕИС, 1996. - 504 с.

. Алфьоров С. М., Ващенко С. В., Долгополова М. М., Купін А. П. Адміністративне право. Загальна частина. Навч. посіб. - К.: Центр учбової літератури, 2011. - 216 с.

. Андрійко О.Ф. Контроль у системі засобів забезпечення законності у державному управлінні / О.Ф. Андрійко // Адміністративне право України. Академічний курс: підручник: у двох томах: Том 1. Загальна частина / ред. колегія: В. Б. Аверянов (голова) та ін. - К.: «Юридична думка», 2007. - 592 с.

. Анохіна Л. С. Суб'єкти адміністративної юрисдикції в України: автореф. дис. на здобуття наукового ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.07 "Адміністративне право і процес;фінансове право; інформаційне право" / Л. С. Анохіна - Харків, 2001, − 21с.

. Бахрах Д. Н. Административное право : учебник для вузов / Д. Н. Бахрах. - М.: Издательство Бек, 1999. - 368 с.

. Битяк Ю. П. Административное право Украины. Общая часть: учеб. пособие / Ю. П. Битяк, В. В. Зуй. - Харьков : Одиссей, 1999. - 224 с.

. Битяк Ю.П., Зуй В.В., Комзюк А.Т. Переконання і примус у державному управлінні: Адміністративна відповідальність: Конспект лекцій. − Х.: Нац. юрид. акад., 1994. - 120 с.

. Бондаренко Г.П. Адміністративна відповідальність в СРСР. - Львів: Вища школа, 1975. - с. 84.− 176 с.

. В.В. Петренко. Загальна характеристика адміністративних стягнень за порушення правил рибальство і охорони рибних запасів // Форум права. − № 2013-3. − с. 460-466.

. В.Є. Кириленко. Можливості удосконалення адміністративного права // Дис. на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. - Миколаїв, 2012.

. В.Ю. Докучаєва. Фактичні підстави для адміністративної відповідальності у сфері охорони історичних та культурних цінностей // Право і безпека. − № 5, 2009.

. Галаган И.А. Административная ответственность в СССР. - Воронеж: ВГУ, 1970. - 267 c.

. Гладун З. С. Адміністративне право України: навч. посіб. / З. С. Гладун. - Тернопіль, 2004. - 579 с.

. Гончарук С.Т. Адміністративна відповідальність за законодавством України. Навчальний посібник. - К., 1995. - 78 c.

. Державне управління: теорія і практика / За заг. ред. В.Б. Аверянова. - К.: Юринком Інтер, 1998. - 432 c.

. Добрянська Н.В. Правова природа адміністративно-господарських санкцій // Юридична наука. − № 3, 2011. - с. 105

. Жильцов О.Л. Адміністративна відповідальність юридичних осіб: процесуально-правовий аспект // Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. - Харків, 2007.

. І.Б. Аземша. Особливості формування інституту юридичної відповідальності в Україні // Часопис Київського університету права, 2012/2 .

. І.В. Логачов. Деякі аспекти кодифікації адміністративно-деліктного законодавства України //Право і безпека. − № 1(48), 2013. - с. 74-77.

. І.Б. Пробко. Адміністративно-юрисдикційна діяльність органів виконавчої влади // Вісник Дніпропетровського університету імені Альфреда Нобеля. Серія «Юридичні науки». 2013. № 1(4). - с.23-27.

. І.В. Тимошенко. Принцип юридичної відповідальності за порушення виборчого законодавства України//Правовий вісник Української академії банківської справи. - 2011. - № 1 (4) - С. 45-48.

. І.В. Шамрай. Зміст і значення принципу гуманізму а дміністративній діяльності міліції України // Наука і правоохорона. − № 2(20), 2013. - с. 90-95.

. І. Гриценко. Формування наукових поглядів щодо інституту адміністративної відповідальності / І. Гриценко // Вісник Національної академії прокуратури України: Наукове фахове видання. - 2008. - № 1.

. Касяненко // [Юридична енциклопедія: В 6 т. / редкол., Ю. С. Шемшученко (голова редкол.) та ін. - К: Українська енциклопедія, 1998. - Т. 5. - 2003. - 733 с.

. К. Алімов. Громадські роботи як вид адміністративного стягнення: перспективи удосконалення // Збірник наукових праць студентів, аспірантів і молодих вчених «Молода наука-2011» : у 5 т. / Запорізький національний університет. − Запоріжжя : Просвіта, 2011. - Т. 2. - 360 с.

. Кодекс України про адміністративні правопорушення: Науково-практичний коментар / Р.А. Калюжний, А.Т. Комзюк, О.О. Погребний та ін. ; − К.: Всеукраїнська асоціація видавців «Правова єдність», 2008. - 781 с.

. Колпаков В.К. Адміністративна відповідальність (адміністративно-деліктне право): Навч. посіб. / Юрінком Інтер. - К., 2008. - 256 с.

. Колпаков В.К. Адміністративно-деліктний правовий феномен: Монографія. - К.: Юринком Інтер, 2004. - 528 с

. Курило В.І. Адміністративні правочини у сільському господарстві України: сучасна парадигма: Монографія / За заг. ред. В.К.Шкарупи. - К.: Магістр -XXI сторіччя, 2007. - 312с. с. 168-169 .

. Личенко І. О. Адміністративна відповідальність посадових осіб органів місцевого самоврядування: навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів / І. О. Личенко. - Львів : Львівський державний університет внутрішніх справ, 2012. - 160 с.

. Лукянець Д.М. Розвиток інституту адміністративної відповідальності: концептуальні засади та проблеми право реалізації / Дисертація на здобуття вченого ступеня доктора юридичних наук. - К., 2007. - с.45

. Матіос А.В. Адміністративна відповідальність посадових осіб. - К.: Знання, 2007. - 223с.

. М.В. Шкіль. Адміністративні стягнення за вчинення правопорушень проти правосуддя в Україні // Часопис Київського університету права. − 2010/2.

. Мосьондзь М.О. Особливості індивідуалізації адміністративної відповідальності в Україні // Порівняльно-аналітичне право. − № 1, 2014. - с. 181-182

. Н.В. Гришина. Шляхи вдосконалення інституту адміністративної відповідальності // Державне будівництво та місцеве самоврядування. - Випуск 12, 2006. - с. 207-215.

. Недбайло О. Законодавство про адміністративні проступки як складова частина адміністративного законодавства / О. Недбайло // Право України. - 2000. №3. - С. 56-62. - с. 56 .

. О.В. Бєлікова. Юридичний склад адміністративного правопорушення // Держава і право: серія «Право». − № 3(41), 2013.

. О.Д. Новак. Щодо розуміння принципів дисциплінарної відповідальності державних службовців // Право і безпека. - 3, 2012. - с. 264-268.

. Огороднікова І.І. Адміністративна відповідальність за правопорушення у сфері оподаткування // Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Спеціальність 12.00.07 - адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право. - с.11

. О.І. Іванова. Юридична відповідальність як різновид соціальної відповідальності // Вісник Академії адвокатури України. - 3(25), 2012.

. О.М. Болсунова. Інтегративні засади юридичної відповідальності // Часопис Київського університету права. - № 2011/1. − с. 35-39.

. Орєхов О.І. Іноземний досвід перегляду справ про адміністративні правопорушення та можливості його впровадження у вітчизняне адміністративне деліктне законодавство // Європейські перспективи № 4 ч.1, 2012. - с. 60-64. - с. 63-64.

. Панькевич В.М. Звільнення від адміністративної відповідальності з передачею матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації або трудового колективу // Науковий вісник Херсонського державного університету. Серія «Юридичні науки», − Випуск 6, том 2, 2013. - с. 33-36.

. П.Б. Пилипишин. Співвідношення конституційно-правової відповідальності органівта посадових осіб місцевого самоврядування з іншими видами юридичної відповідальності // Вісник Вищої ради юстиції. − № 1(9), 2012. - с. 122-124

. Подлінєв С. Д. Адміністративна відповідальність в Україні : [курс лекцій] / Подлінєв С. Д. - Одеса: Юрид. л-ра, 2008. - 648 с.

. Приймаченко Д.В., Миронюк Р.В. Окремі напрями узагальнення іноземного досвіду функціонування та діяльності органів адміністративно-деліктної юрисдикції та шляхи його впровадження в Україні // Право і суспільство. − № 5, 2013. - с. 69-75. - с. 69.

. Селезньова О.М. Проект Банківського кодексу України: актуалізація проблеми та деякі пропозиції стосовно структури // Право України. - 2008. - №5. - с. 82 - 87.

. C. Мандрик. Забезпечення прав людини як першочергове завдання реформування інституту адміністративної відповідальності/Вісник Київського національного інституту ім. Тараса Шевченка. Юридичні науки 77-78/2007.

. Стрельченко О. Г. Принципи адміністративної відповідальності / О. Г. Стрельченко // Право та державне управління. - 2012. - № 3. - С. 103-106. - c.103 .

. С.С. Єсімов. Правові підстави застосування адміністративних стягнень // Вісник Дніпропетровського університету імені Альфреда. Серія «Юридичні науки». 2013. № 1 (4). - с. 6 І.Б. Пробко. Адміністративно-юрисдикційна діяльність органів виконавчої влади // Вісник Дніпропетровського університету імені Альфреда Нобеля. Серія «Юридичні науки». 2013. № 1(4). - с.23-27.

. Тарахонич Т. І. Принципи юридичної відповідальності в системі принципів права / Т. І. Тарахонич // Альманах права. - 2012. - № 3. - С. 284-287.

. Т. Коломоєць, Ю. Куразов. Попередження як вид адміністративного стягнення. Діяльність його збереження та вдосконалення засад використання ресурсу в умовах реформаційний новотворчих процесів в Україні // Слово національної школи суддів. − № 1(2), 2013. - с. 110-111.

. Указ Президента України № 311/2008 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 15 лютого 2008 року «Про хід реформування системи кримінальної юстиції та правоохоронних органів».

. Щуковська Г.В. Щодо визначення адміністративно-матеріальних гарантій законності притягнення громадян до адміністративної відповідальності // Ученые записки Таврического национального университета им. В. И. Вернадского Серия «Юридические науки». Том 22 (61). № 2. 2009 г. С. 430-437.

. Юридична енциклопедія: В 6 т./Редкол.: Ю.С. Шемшученко (відп. ред.) та ін. - К.: «Укр. енцикл.», 1998.−Т.1: А-Г. 672 с.:іл.- с. 45

. Юридичний словник. За ред. Б.М. Бабія, Ф.Г. Бурчака, В.М. Корецького, В.В. Цвєткова. Головна редакція Української радянської енциклопедії. - К, 1983. - 872 с.

. Ю.С. Коллер. Обєктивна сторона проступків у сфері дорожнього руху // Форум права. - № 2011-2. - с. 440 Стрельченко О.Г. Специфіка проступку як складової частини адміністративного делікту // Право і суспільство. − № 3/2012. - 139-140 .

. Ящук К.В. Порядок притягнення до адміністративної відповідальності за правопорушення в галузі тваринного світу // Науковий вісник міжнародного гуманітарного університету. Сер.: Юриспруденція. 2013 № 6-2, том 1.с.164-165.