Великі географічні відкриття
Зміст
Вступ
Розділ 1. Експедиції XV - початку XVI ст.
1.1 Передумови та причини Великих географічних відкриттів
1.2 Відкриття морського шляху до Індії
1.3 Відкриття Колумбом Америки та її колонізація
1.4 Навколосвітня подорож Магеллана
Розділ 2. Географічні відкриття другої половини XVI - першої
половини XVII ст.
2.1 Пошуки Північно-західного та Північно-східного проходів
2.2 Значення великих географічних відкриттів для людства і
становлення епохи колоніалізму
Висновки
Список використаних джерел та літератури
Додатки
Додаток 1
Вступ
Географічні відкриття, що заслуговують визначення
"великі", відбувалися на нашій планеті в усі історичні епохи, зі
стародавності і до XX ст. Але епохою Великих географічних відкриттів прийнято
називати строго визначений історичний період. Його хронологічні рамки
вітчизняні історики і географи звичайно обмежують чи серединою кінцем XV -
серединою XVII ст. Жодна інша епоха не була настільки насичена географічними
відкриттями, ніколи вони не мали такого виняткового значення для доль Європи й
усього світу. Зусиллями декількох поколінь мореплавців і землепрохідців рубежі
ойкумени були розсунуті; світ немов заблискав новими фарбами, став у всій своїй
чудовій розмаїтості.
Актуальність теми: Великі географічні
відкриття внесли глобальні зміни у світову історію. Початок цих змін зумовили
різні події. Насамперед, ці події відкрили світові нові цивілізації з багато
віковою історією, яка вплинула на переосмислення європейців. Наслідки епохи
географічних відкриттів змінили хід подій декількох достатньо розвинених
цивілізацій, вплинули на хід історичних подій кожної європейської країни, було
покінчено з релігійними уявленнями про світ. Епоха Великих географічних
відкриттів призвела до економічних, культурних та політичних змін, а
найголовніше що вона зробила, так це кардинально змінило людську свідомість,
світогляд населення Європи став набагато ширше.
Мета: Дослідити епоху Великих географічних
відкриттів, розкрити причини та передумови, що спричинили до дальніх подорожей,
виявити наслідки епохи відкриттів для та людства.
Завдання роботи:
• вивчити і узагальнити наукові джерела з
даної теми; показати передумови, причини, наслідки Великих географічних
відкриттів;
• описати найважливіші морські експедиції;
географічне відкриття колоніалізм колумб
• узагальнити економічні, культурні
наслідки Великих географічних відкриттів;
• окреслити початок колоніальної системи і
боротьби за колонії між європейськими державами.
Об'єктом курсової роботи є епоха подорожей
початку XV - першої половини XVI століття, що отримали назву Великі географічні
відкриття.
Предметом дослідження є всі подорожі
першовідкривачів, що здійснювались заради одного - збагачення самих себе та
країни. Окремі подорожі навіть не планувались, але здійснились, завершення яких
дало людям збагачення. Вперше булла здійснена навколосвітня подорож, яка дала
великий поштовх на подальше відкриття нових земель.
Географічні межі. Епоха Великих
географічних відкриттів сприяла поширенню міжнародної торгівлі за межі Європи.
А триста років упродовж XV-XVII були відкриті Америка, морський шлях навколо
Африки до Індії та Індокитаю, Австралія, Берингова протока, тихоокеанські
острови, північне узбережжя Сибіру, морські течії в Тихому та Атлантичному
океанах.
Хронологічні межі. Епоха дивовижних
подорожей і відкриттів нових земель веде свій відлік від плавання Колумба і
відкриття ним Америки 12 жовтня 1492 року. Завершується епоха "Одисеїв
Нового часу" відкриттям Австралії та Океанії і вважається кінцем відліку,
оскільки відкриття Австралії як окремого материка здійснюється в той період і є
не менш фундаментальним.
Методологічна база. Великі географічні
відкриття дали поштовх до процесу глобалізації і паралельно з ним зародились
перші елементи глобальної виробничої інфраструктури - засоби переміщення між
новими континентами і державами. Освоєння нових теорій об’єктивно вимагало
розширення засобів та шляхів переміщення як на національному, так і на
міжнародному рівні. Це в свою чергу призвело до формування світового ринку
товарів, ефективне функціонування якого було неможливим без елементів
виробничої інфраструктури.
Історіографія.
Джерельною базою дослідження є збірник
"Путешествия Христофора Колумба. Дневники, письма, документы"
перекладені на російську мову Светом Я.М. у 1956 р., і є цінним, оскільки
подано достеменну інформацію про подорож видатного мандрівника, розкрито
особисті думки. Особливо цінним у "Путешествиях…" є аналіз процесів,
подій, що спричинили відкриття нових земель. Розкривається процес зародження
системи експлуатації місцевих жителів на територіях нововідкритих земель.
Щоденник очевидця Антоніо Пігафетти, що
повернувся в Іспанію на одному з уцілілих кораблів "Вікторія", - це
розповідь про велику й трагічну експедицію Ф. Магеллана. Щоденник розкриває
найдрібніші моменти подорожі: контакт з корінним населенням і відношення до
нього, цілі членів екіпажу, настрої під час подорожі. Щоденник Антоніо
Пігафетти був перекладений Светом Я.М. і виданий у 1950 р. багатьох вчених.
Серед іноземних дослідників Історія Великих
географічних відкриттів цікавила Жюля Верна, Дж. Бейкера, Лієлайса А, Эрдьоді
Я.
Праця знаменитого французького письменника Жюля
Верна (1828 - 1905) - "Історія великих подорожей" - присвячена
історії географічних відкриттів з найдавніших часів до початку сорокових років
XIX століття. Книга перша - "Відкриття Землі" - присвячена великим
подорожам і великим мандрівникам початку XV - першої половини XVI століття,
подається детальний опис експедицій таких прославлених мореплавців, як Колумба,
Дрейка, Тасман і багато інших.
Не можна не згадати та цілком самостійний твір
Я.М. Света "История открытия и исследования Австралии и Океании", в
якому особливе місце поділяється плаванням та відкриттям корінних мешканців
Океанії.
Також значним є внесок у історіографію Великих
географічних відкриттів твір Януша Ердьоді "Боротьба за моря. Епоха
Великих географічних відкриттів", виданий у Будапешті у 1979 р.,
перекладений К. Стебневою на російську мову у 1985р.
Російська школа вивчення географічних відкриттів,
їх передумови, причини і наслідки представлена такими дослідниками, як
Магидович Й.П., Магидович В.Й., Свет Я.М., Семенов В.Ф., Сказкін С.Д. та
українські науковці Крижанівський О.П., Крип’якевич І. П.
Книга українського науковця О.П. Крижанівського
"Історія Стародавнього сходу" є першим україномовним підручником з
історії цивілізацій Стародавнього Сходу, в якому розкриваються особливості
політичного й соціально-економічного розвитку, дається характеристика культури
та релігії.
Заслуговує на увагу в даному контексті
фундаментальна праця "Очерки по истории географических открытий" в
5-ти томах, написана відомим історикогеографом Магидовичем Й.П., при участі
його сина, Магидовича В.Й. У нарисах описані територіальні відкриття, пов'язані
зі створенням й уточненням карти Землі в межах письменної історії людства. Матеріал
авторами був відібраний таким чином, що дозволив досить повно описати історію
цих подорожей і відкриттів. Другий том присвячений Епосі Великих географічних
відкриттів (кінець XV - середина XVII в.). Розповідається про плавання Колумба
і його суперників, про відкриття морського шляху в Індію й про перше
навколосвітнє плавання Магеллана, про завоювання Центральної й Південної
Америки про відкриття й дослідження Океанії, пошуках Невідомої Південної Землі,
колонізації Північної Америки й багато іншого. Магидович І.П. та його
"История открытия и исследования Северной Америки" в 5-ти т. подає
опис відкриттів і досліджень берегової лінії, островів і півостровів, заток і
проток, гірських хребтів, плато й низовин, рік й озер, лісів, прерій і пустель
Північної Америки.
Структура роботи. Курсова робота
складається з двох розділів, висновків, списку використаних джерел та
літератури, додатків.
Розділ
1. Експедиції XV - початку XVI ст.
1.1
Передумови та причини Великих географічних відкриттів
Кінець XV - перша половина XVІI ст. - це час
Великих географічних відкриттів, коли люди нової епохи шукали нових шляхів для
досліджень над світом і природою. "Пробуджується бажання пізнати ближче
тайни природи, невідомі країни, цілу землю з її незнаними просторами й таємничими
океанами" [4; 163].
Особливе місце в процесі зародження ринкових
відносин займали Великі географічні відкриття (кінець XV-XVII століття),
завдяки яким вдалося встановити нові торговельні шляхи, залучити у світовий
господарський оборот величезні ресурси інших країн і континентів. Загибель
феодалізму і перехід до капіталізму в Європі прискорили Великі географічні
відкриття. До них прийнято відносити найбільші відкриття XV-XVIст., головними з
яких були відкриття Америки і морського шляху в Індію навколо Африки. Іншими
словами, це було відкриття європейцями заокеанських земель в певних історичних
умовах. Тому не слід до них відносити, наприклад, подорожі вікінгів до Америки
або відкриття російських землепрохідців.
Можна назвати кілька факторів, які безпосередньо
послужили поштовхом для Великих географічних відкриттів. Насамперед, це були
труднощі, з якими зіткнулися європейські країни в торгівлі зі Сходом. У XIII-XV
століттях усі найкоротші торгові шляху туди були перекриті: турки захопили
Балкани і Близький Схід, араби - Північну Африку, Русь перебувала під гнітом
монголо-татарського іга. І якщо арабські купці все-таки погоджувалися виступати
в якості торгових посередників, при цьому піднімаючи ціни на східні товари в
8-10 разів, то на турецькій території торгові каравани просто піддавалися
грабежу і розбою. Венеціанські та генуезькі купці намагалися самостійно
торгувати зі Сходом, але це ще більше підвищувало ціни. [6, ст.121]
Іншою причиною Великих географічних відкриттів
стала гостра нестача в Західній Європі грошових металів - золота і срібла.
Торгівля зі Сходом, куди перекачувалося золото, вимагала постійного поповнення
грошових запасів, а наявні копальні в Іспанії і Німеччини вже неабияк
виснажилися. Термін "жага золота" означав брак дорогоцінних металів не
тільки як засобу накопичення багатств народжуваної буржуазії, але і в якості
засобу обігу. [5, ст.65]
Важливим фактором, що сприяв Великим географічним
відкриттям, було формування в Європі сильних абсолютистських монархій, яким
були потрібні величезні кошти для підтримки пишного двору, найманої армії і які
могли спорядити великі морські експедиції. Гроші на ці походи крім держави
давало і купецтво, які сподівались незабаром освоїти нові торгові шляхи і
ринки. Католицька церква теж благословляла такі завоювання, бажаючи отримати
додаткові землі, чималі доходи, а також нових віруючих.
Неминучий для даного періоду процес дроблення
феодальних маєтків приводив до появи в європейських країнах численних
авантюристів, які прагнули за всяку ціну захопити багатство і землі на далеких
континентах. Так, іспанські та португальські дворяни - ідальго, які ненавидили
всі види діяльності, крім військової, були готові заради цього до будь-яких
походів. Слідом за дворянами в ризиковані та небезпечні експедиції спрямовувалися
селяни, що мріяли позбутися залежності.
Не слід забувати, що до XV століття в Європі були
й науково-технічні передумови, які зробили можливими далекі морські експедиції.
Серед цих процесів застосування компаса мало першорядне значення, так як інакше
становище невеликих флотилій і окремих кораблів у безмежному океані було б
майже безнадійним. Звичайно, застосування компаса саме по собі ще не могло
породити великі географічні відкриття, але з часом компас відіграв винятково
важливу роль у здійсненні далеких плаванні. Використання астролябії для
визначення положення зірок (винайденої греками ще в III ст. до н. е.) у
поєднанні з компасом набувало нового значення. У цей період з'явилися
принципово нові кораблі: венеціанські нефи вантажопідйомністю до 900 - 1000 т,
генуезькі Каракая (до 1500 т) та ін. Але головною перевагою нових кораблів було
їх вітрильне оснащення, яке незрівнянно ефективніше, ніж у невеликих суден, що
ходили по Середземному морю. [5, ст.115]
Кращим кораблем тих років вважалася каравела з
трьома мачтами, придатна для плавання в океанах. Завдяки набагато більшій
кількості і вдалому розташуванню вітрил каравели були значно стійкіше при
штормах, володіли більш високою швидкістю, могли йти потрібним курсом при
будь-якому напрямку вітру. Їх трюми вміщували великі запаси продовольства і
води, необхідні для тривалого плавання.
За свідченням Пантеро-Пантера, каравела -
"дуже легке й бігке судно. Вона порівняно невелика, має чотири мрії."
[2] Вибираючи судно для своєї експедиції, Колумб свідомо віддав перевагу
каравел.
Нарешті, великі географічні відкриття значною
мірою були підготовлені поширенням більш правильних уявлень про земну поверхню.
Ще в давнину виникло вчення про кулястість землі, воно розроблялося тоді школою
Піфагора, потім Аристотелем і в II ст. н. е. було викладено олександрійським
вченим Птолемеем. Правда, це вчення суперечило біблійським легендам, настільки
популярним в середні віки, але все ж з кінця XIII століття, в епоху гуманізму
воно набуває все більшого поширення, хоча і до кінця XV ст. не вважалося ще
безперечним. Крім того, навіть його прихильники применшували розміри земної
кулі і тим самим дезорієнтували мореплавців. Але, як би там не було, Колумб
вирушаючи на пошуки західного шляху (через Атлантичний океан) в східні країни -
Індію і Китай, керувався саме вченням про кулястість землі, хоча, як вважають
новітні історики (наприклад, Виньо), він не був безпосередньо пов'язаний з
великим флорентійським космографом Тосканелли, який був прихильником цього
вчення.
Зрозуміло, головною рушійною силою всієї
заморської європейської експансії було вічне як світ прагнення людей мати
більше. Більше, ніж було, більше, ніж є, краще, ніж є. Більше, ніж треба,
більше, ніж у інших, краще, ніж у інших. Це базисний принцип прогресу і
розвитку людства. Дуже часто "більше і краще ніж у інших" відбувалося
"за рахунок інших". Звідси і грабіжницькі походи, розбій,
работоргівля, захоплення колоній, піратство.
З розвитком товарно-грошових відносин гроші
набувають величезного значення, вони стають засобом задоволення все зростаючих
потреб і головним видом багатства.
Ненаситна спрага золота посилювалася під впливом
зростання торгівлі, яка вимагала великої кількості дзвінкої монети; багато
грошей йшло за межі Європи на сплату за східні товари, ввезення яких неухильно
зростав. В результаті все гостріше відчувалася нестача благородних металів. У
Європі можливостей для задоволення спраги золота не було, зате за її межами, за
уявленнями європейців, таїлися невичерпні багатства.
Найбагатшою країною європейцям здавалася Африка,
звідки через середземноморські міста купці привозили до Європи золото, що
добувається в Сенегалі і в басейні Нігеру. Тут, на території Сенегалу, Малі,
Верхньої Вольти, Нігерії, з VII по XV ст. утворилося кілька багатих держав,
таких як: Гана, Малі, Сонгаї. Міста цих країн, особливо Тімбукту на Нігері -
великий центр ісламської культури, вели з Середземномор'ям через Сахару жваву
торгівлю, в якій вивіз золотого піску займав велике місце. У розповідях купців
золоті запаси Африки брали фантастичні масштаби.
Китай, Індія, Індо-Китай, Індонезія вважалися
казково багатими і нерідко іменувалися "Індіями". Ця назва в ряді
випадків відносилася взагалі до невідомих заморських країн і далеко не завжди
позначало реальну Індію, звідки Європа дійсно отримувала шовк, прянощі і т.п.
Ці смутні уявлення зіграли чималу роль в географічних відкриттях XV і XVI ст.
Бо вони спонукали мореплавців до наполегливих спроб дістатися до уявних і
дійсно існуючих країн.
До пошуків казкової Індії спонукала європейців ще
й інша причина. Товарне господарство, що розвинулося в Європі, потребувало
великої кількості дорогоцінних металів. Золото й срібло ставали дедалі більш
необхідними у господарських цілях для феодалів і зростаючої буржуазії Європи.
Тим часом добування дорогоцінних металів у Західній Європі прогресувало
повільно. Торгівля зі Сходом створювала додаткові труднощі із золотом та
сріблом. В обмін на дорогі екзотичні товари Сходу Європа могла дати продукти
сільського і лісового господарства, мідь, олово, почасти сукна та інші промислові
вироби, які загалом цінилися все ж набагато дешевше порівняно з товарами Сходу
й тому не покривали вартості купованого на Сході. Таким чином, європейцям
доводилось щорічно доплачувати певні суми дорогоцінними металами, внаслідок
чого замість припливу золота й срібла до Європи, вони відпливали з неї в східні
країни.
Передусім причиною є криза левантійської
торгівлі. В середині XV ст. торгівля зі Сходу переживає значну кризу, були
втрачені торгівельні шляхи, оскільки раніше сухопутний шлях ішов через Золоту
Орду, яка на той час розпадається на окремі частини; кожний хан на своїй
території хотів отримати частку за те, що товар перевозиться по його території,
відповідно купці підвищують ціну на свої товари, і вони коштували дуже дорого.
Розпад Візантії у 1453 році також був причиною зміщення основних торгівельних
шляхів, на її місці утворилася Османська імперія, яка була закритою для
міжнародних відносин і не пускала через свою територію купців з інших країн.
Торгові зв’язки країн Середземномор’я, що встановилися
ще з часів хрестових походів, набули до кінця Середньовіччя постійного
характеру. Різноманітні східні товари: прянощі, цукор, ювелірні та парфумерні
товари - все частіше входили у використання вищих та середніх класів Західної
Європи. У другій половині XV ст. середземноморська торгівля стала переживати
гостру кризу. Велика кількість посередників - арабів, візантійців, італійців -
дуже сильно підвищувала вартість східних товарів.
Також однією з найважливіших причин Великих
географічних відкриттів є те, що значного розвитку в Західній Європі до XVI ст.
досягли виробництво і торгівля, що зумовило зростання потреби у грошах як
загальному засобі обміну.
Об’єднання в одне королівство Кастилії і Арагону
і митецька політика посилили королівську владу в обох країнах. Щоб приборкати
іспанське дворянство, яке не воліло їм підкорятись королі організували союз
міст "Святе братство" (Санта ермандад), яке виставило декілька тисяч
людей для політичної служби і в декілька років очистило країну від розбійничих
шайок разорившихся дворян.
До передумов відкриттів відноситься той факт, що
внаслідок завоювання Гранади, що поклало край цій, майже безперервній, війні в
самій Іспанії, війні, що була ремеслом для тисяч дрібно поміщицьких дворян -
"ідальго", ті залишились без справи. Тепер вони стали ще більш
небезпечні для монархії і іспанських міст, що розвивались, ніж у роки
реконкісти.
Передумовами великих географічних відкриттів
стали важливі удосконалення, досягнуті на той час у мореплавстві та військовій
справі, зокрема:
. Португальці в XV ст. створили швидкий і легкий
вітрильник для далеких подорожей - каравелу. Вона мала три щогли з прямими і
скісними вітрилами та могла рухатися за будь-якого вітру, досягаючи швидкості
22 км на годину.
. Було удосконалено компас і морські карти. [4;
164] Компас, що з'явився в Європі наприкінці XII ст., мав вигляд магнітної
стрілки, яку клали на шматок дерева, що плавав у посудині з водою. Тепер же
магнітну стрілку скріпили з котушкою і настромили на стержень, що надало їй
схожості з сучасним морським компасом. У XIV ст. з'явилися перші морські
компасні карти-портолани з нанесеною компасною стрілкою. Вони досить точно
відображали відомі європейцям землі та моря.
. Європейські мореплавці почали використовувати
винайдену арабами астролябію для визначення місцезнаходження корабля у
відкритому морі за зірками.
. Важливе значення мало і вдосконалення
вогнепальної зброї: було винайдено ручні її різновиди - аркебузи, пістолети,
мушкети.
Нові шляхи до країн Сходу першими почали шукати
Португалія та Іспанія.
1.2
Відкриття морського шляху до Індії
Довгий час головною метою політики Португалії
було проведення хрестових походів проти мусульман у Африці. В той же час
зміцнення монархії і підтвердження незалежності країни пробудили національний
дух португальців.
У XV ст. Португалія була провідною морською
державою Європи, а в наступному столітті першою з європейських країн створила
величезну імперію із заморськими володіннями в Південній Америці, Африці, Індії
і Ост-Індії (додаток 1).
Морським подорожам у Португалії сприяв сам уряд.
Інфант (принц) Генріх Мореплавець (помер у 1460 р.) збудував великий флот для
обстеження західноафриканського узбережжя. У 1445 p., ще за життя принца
Генріха, португальці відкрили Зелений Мис. У 1471 р. вони досягли Гвінеї, де у пункті,
названому Золотим Берегом, збудували сильну військову факторію. Просуваючись ще
далі на південь, португальці в 1486 р. досягли на півдні Африки мису Доброї
Надії, відкритого Бартоломео Діасом (1450--1500). Після цього неважко було вже
досягти і жаданої Індії. [1; 156] Відпливши з Лісабона влітку 1497 р. на чолі
невеликої флотилії з чотирьох кораблів, Васко да Гама (1460--1524) навесні 1498
р. досяг західного узбережжя Індії, висадившись у місті Калікут. У серпні 1499
р. мандрівники повернулися з вантажем золота та індійських прянощів. За два
роки важкого плавання з 168 чоловік команди живими залишилось лише 55 чоловік.
[15; 203]
Дуже велике значення для португальського
панування в Індії мало загарбання важливих торгових і стратегічних пунктів -
міст Аден (біля виходу Червоного моря в Індійський океан) і Ормуз (у Перській
затоці). Тим самим португальці повністю закривали старі торгові шляхи з Індії
до Александрії Червоним морем і з Індії до Сирії через Месопотамію. У 20-х р.
XVI ст. португальці захопили вже значну частину Зондського архіпелагу. Так за
короткий час була створена велика португальська колоніальна імперія. Місце
Александрії, а частково і Венеції, зайняло місто Лісабон, столиця Португалії.
[18; 327]
У 1510 році герцогом Афонсу де Албукерки була
заснована португальська колонія в Індії. Албукерки не забарився зміцнитися в
Гоа, який планувалося перетворити на оплот для проникнення вглиб континенту.
Незабаром почалася християнізація населення - в Гоа досі відсоток католиків
вище, ніж в середньому по Індії - близько 27 % від населення.
Португальські колоністи взялися за будівництво
міста на європейський манер - зараз це Старий Гоа. Відтепер це була столиця
Португальської Індії, зараз - Панаджі. Місто в нинішньому вигляді було
побудовано португальцями в XVI столітті.
З прибуттям в XVII столітті в Індії більш
потужних флотів Голландії та Англії Португалія втратила контроль над колись
обширною територією в західній частині країни і на початку XX століття під її
контролем залишалося лише кілька районів Індії.
Три райони знаходилися в прибережній частині
країни: Гоа і острови на Малабарском узбережжі, Даман поруч з Насиком і Діу -
острів на південь від півострова Катхиавар.
В португальську Індію входили такі території, як:
Даман (приєднаний в 1531); острів Салсет, Бомбей і Басейн (приєднані в 1534); і
Діу (приєднаний в 1535). Бомбей (нині Мумбаї, найбільше місто Індії), був
переданий в 1661 році Великобританії в якості приданого за португальську
принцесу Катерину де Браганса, короля Англії Карла II, був заснований
португальцями в 1534 році. Мадрас був заснований португальцями в XVI ст. -
спочатку називався порт Сан-Томе, пізніше територія відійшла до голландцям,
побудував укріплення в Пуликате, на північ від сучасного Ченнаї.
1.3
Відкриття Колумбом Америки та її колонізація
Пошуки португальцями морського шляху в Індію,
викликали інтерес до цієї проблеми й другою морської держави того часу -
Іспанії. Але в ті часи боялися плавати далеко на захід від берегів Європи, тому
що вірили в існування страшенних чудовиськ, що неначе б то жили на великих
глибинах Атлантичного океану. Плавати ж вздовж західних берегів Африки іспанці
не могли: ці води були під контролем Португалії. Тому слід було шукати західний
шлях до Індії. За цю справу взявся італієць за походженням Христофор Колумб
(1451-1506). Вивчаючи морські карти та книги давніх греків, він був
переконаним, що Земля кулястої форми. Тому, якщо плисти на захід від Європи,
можна зі сходу потрапити в Азію. [22; 18]
В ті часи вважалося, що океан, який розділяє ці
дві частини світу відносно вузький, тому плавання триватиме недовго. Сім років
Колумб відстоював свій проект плавання, спершу перед королем Португалії, а
потім перед королевою та королем Іспанії. Нарешті, іспанські монархи, яким
потрібні були нові землі й багатства, погодилися й виділили Колумбу три
каравели з назвами "Санта-Марія”, "Пінта" і "Нінья”. З
неймовірними труднощами вдалося набрати команду з 90 людей. Нарешті, 3 серпня
1492 року три кораблі на чолі з Колумбом вийшли з іспанського порту Палос у
відкрите море й повернули на захід шукати Індію. Море було спокійним, дув попутний
вітер. Кораблі йшли більше місяця. 15 вересня Колумб побачив вдалині зелену
смугу, гадаючи, що це земля. Але його радість розсіялася. Це було скупчення
велетенських водоростей: так починалося Саргасове море - найбільше в світі море
без берегів. Через три дні моряки побачили зграї птахів, що летіли на захід.
Значить, земля близько. Але й цього разу екіпаж чекало розчарування. На
кораблях почалися хвилювання, які капітану ледь вдалося приборкати. Нарешті,
майже через місяць, одного разу пізноввечері Колумб, вдивляючись вдалину,
помітив якесь світло. А вранці 12 жовтня 1492 року мандрівники побачили землю й
згорнули вітрила. Цей день вважається офіційною датою відкриття Америки
(додаток 2).
Моряки висадилися на невеликий острів порослий
пальмами. Колумб його назвав Сан-Сальвадор (один з групи Багамських островів).
Одягши червоні шати, з королівським прапором в руках капітан зійшов на берег.
Його зустріли яскраво розфарбовані голі смагляві люди з довгим чорним волоссям,
схожі на жителів Азії. Колумб був впевненим, що потрапив до Індії, тому й досі
з його легкої руки помилково корінних жителів Америки називають індіанцями.
Порівняно із справжньою, "Східною Індією" нова, "Західна
Індія" Колумба виявилася бідною, без міст і цивілізації. У тубільців
траплялося золото та срібло, але далеко не в такій кількості, як сподівались
іспанці. Колумб швидко впав у немилість двору. У першу подорож також були
досліджені узбережжя острова Куба та острів Гаїті. Повернувшись в Європу,
Колумб привіз з відкритих ним земель багато культурних рослин: картоплю, тютюн,
помідори, перець, соняшник, кукурудзу.
Всього Христофор Колумб здійснив чотири мандрівки
в Америку й офіційно сповістив, про відкриття нового шляху в Індію. Золоті
прикраси на туземцях породили легенди про багатство нових земель. Виникли
легенди про міфічну країну Ельдорадо (з іспанської - золотий), багату на золото
та коштовності. Її шукали в Америці іспанські завойовники. З вогнем та мечем,
грабуючи й руйнуючи країни давньої культури, по землям індіанців пройшли військові
загони загарбників-конкістадорів. З останньої експедиції Колумб повернувся
тяжко хворим й невдовзі помер, так і не здогадавшись, що відкриті їм землі не
Індія, а нова частина світу.
Плавання Христофора Колумба мали величезне
наукове значення. Крім відкриття нових земель, було підтверджене, що наша
планета має кулясту форму.
У 1506 р. він помер у провінційному місті
Вальядолід у злиднях, всіма забутий. Відкритий Колумбом материк дістав назву -
"Америка", за ім'ям іншого італійця, флорентійця Амеріго Веспуччі
(1452-1512). Амеріго здійснив кілька подорожей до "Нової Землі", у
1499 р. прийнів участь в експедиції Алонсо де Охеда, дослідивши детально
північно-східні береги Південної Америки. [5; 15] Дослідник висловив думку, що
це не Азія, а новий континент. Картографи вже з 1507 р. почали відмічати на
своїх картах землі, відкриті Колумбом, загальною назвою "Земель
Амеріго", пізніше була змінена на "Америка". [14; 135]
У своїх спогадах Америго Віспуччі мало залишив
відомостей про географічне положення окремих пунктів, про назви відкритих
берегів, заток, річок. Але, маючи надзвичайний літературний хист, він яскраво
описував зоряне небо південної півкулі, рослини, тварин, зовнішній вигляд та
побут індіанців, що мало винятковий успіх у широкої публіки. В той же час про
плавання Колумба іспанський уряд інформував громадськість мало. Це було
підставою для німецького картографа Мартіна Вальдземюллера у 1507 році назвати
"Новий Світ” на честь Америго Віспуччі Америкою без узгодження з самими
мореплавцем. Згодом ця назва узвичаїлася й поширилася на два материка: Північну
та Південну Америку, хоча й викликала невдоволення у географів та істориків.
Глибоко, дослідивши це питання, через багато років Олександр Гумбольдт писав
про Америго Віспуччі так: "Збіг щасливих обставин дав йому славу, а ця
слава протягом трьох століть лягала важким тягарем на його пам'ять. ”
Відкриття Колумба викликало суперництво між
Португалією й Іспанією за нові землі. Щоб запобігти зіткненням, обидві держави
уклали між собою в 1494 р. договір у Тордесільясі, згідно з яким була проведена
межа від полюса до полюса у 2053 кілометра на захід від островів Зеленого Мису.
Усі нововідкриті землі і води на захід від цієї межі повинні були належати
іспанцям, на схід - португальцям. У 1529 р. у м. Сарагоса було укладено новий
договір, так стався перший поділ колоніального світу.
Колонізація Америки розпочалася відразу ж
внаслідок її відкриття. Після відплиття Колумб залишив частину екіпажу
затонувшої "Санта-Марії" на острові Еспаньйола (Гаїті) побудувавши
там форт Навідад (Різдво). Колумб думав, що це Японія і дав колоністам завдання
вимінювати золото. Після прибуття в Іспанію він написав королям листа в якому
говорив таке: "Їх високості можуть бути певні, що я надам їм стільки
золота, скільки потрібно, якщо їх високості сприятимуть мені своєю милістю,
допомогою. Крім золота вони матимуть прянощі, бавовну - і стільки скільки
забажають.". [13; 45] У цьому листі вказані всі плани іспанців щодо нових
земель. Коли до Навідаду приплила друга експедиція Колумба, то знайшла спалений
форт і трупи колоністів. Колоністи вели себе за відсутності Колумба як зграя
злочинців, поки не натрапили на войовничого касіка Каонабо. Його воїни напали
на Навідад, легко взяли форт. Відразу ж Колумб організував криваву каральну
експедицію. Почалася колонізація островів Карибського моря.
Після усунення Колумба від справ, в Америку
ринулась маса авантюристів, хоча траплялися серед них і вчені (Амеріго
Веспуччі). А тим часом ситуація в колоніях була дуже тяжкою. На Еспаньйолі
довелося ввести заборону залишати острів боржникам. На одній з каравел, що
прямувала на материкову колонію (нині Панама) виявили одного з ідальго-боржника
на прізвище Васко Нун'єс де Бальбоа. По дорозі ідальго підняв на кораблі бунт,
а дібравшись до колонії захопив там владу і організував експедицію для пошуку
Тихого океану. 1 вересня 1513 р. двісті конкістадорів вирушили в безсмертя.
Лише 29 вересня кілька десятків солдатів перетнувши Панамський перешийок,
дісталися Тихого океану. Пограбувавши місцевих індіанців, експедиція
повернулась в колонію, де Бальбоа заарештували як заколотника та стратили. Але
його приклад не зупинив інших шукачів пригод. 18 лютого 1517 р. сто
конкістадорів на трьох каравелах під командуванням Ернандеса де Кордови
відправились в експедицію та відкрили державу Майя. У квітні 1518 р. до Юкатану
вирушила нова експедиція у складі 240 чоловік на чотирьох каравелах під
командуванням Хуана Гріхальви.
У квітні 1518 року до Юкатану вирушила нова
експедиція у складі 240 чоловік на чотирьох каравелах під командуванням Хуана
Гріхальви. Експедиція просунулась далі чим попередня і добралася до країни
ацтеків Теночтітлану, там їх прийняли за богів і щедро обдарували золотом.
Після повернення експедиції Гріхальву жорстоко покарали за те що він не
завоював багату країну. Іспанці відразу ж почали готуватися до завойовницького
походу. Керівником призначили молодого дворянина Ернана Кортеса. Вибір
губернатора Еспаньйоли Дієго Веласкеса був невипадковий. Ернан Кортес встиг
повоювати проти Гранади, уславився жорстокістю при підкоренні Куби. Отримав в
нагороду великий маєток, але господарством займатися не хотів. Маєток був
швидко заложений, а Кортес вліз в борги. Веласкес не відпускав його на материк,
тоді Кортес організував змову проти Веласкеса, але його зрадили і заарештували.
Але він втік на волю, через кілька днів попався. Цього разу його тримали на
кораблі, але він знову втік. Після чого з`явився в палаці Веласкеса і попросив
прощення, тоді і був призначений командиром експедиції. Але коли все було
готово до відплиття Веласкес вирішив усунути Кортеса, друзі повідомили Кортеса
завчасно і він наказав кораблям відпливати. Каравели вже вийшли в море коли в
порт прибули солдати заарештувати державного злочинця Кортеса. Експедиція
зупинялася в портах Тринідад і Гаванна де поповнилася провізією та людьми.
Місцеві губернатори мали наказ заарештувати Кортеса, але міські гарнізони не
мали таких сил. Експедиція Кортеса нараховувала 518 піхотинців, 110 матросів,
14 артилеристів та 200 індіанців для допоміжних робіт.
квітня 1519 року експедиція дійшла до узбережжя
Мексики. Відразу ж було засноване місто Веракрус. Місцевий правитель за наказом
з Теночтітлану щедро обдарував іспанців золотом та рабинями, Кортес заявив що
іспанці хворіють хворобою від якої одні ліки - золото і що він повинен
зустрітися з правителем Теночтітлану тлатоані Монтесумою. Переляканий тлатоані
наказав затримати чужинців даруючи їм золото.
В середині серпня 1519 року конкістадори почали
наступ на Теночтітлан. До іспанців приєдналися армії двох племен: тотонаків і
тлашкаланців. Першою жертвою стало місто Чолула. Вступивши в місто Кортес
зібрав на майдані всю міську знать, і наказав її перестріляти. Після цього у
місті знищили всіх від старого до малого, а саме місто спалили. Тлатоані
Монтесума так само вважав що це посланці бога Кецалькоатла і наказав не чинити
їм опору.8 листопада 1519 року Кортес вступив до Теночтітлана. При цьому Кортес
сказав: "Звідсіля розпочнеться завоювання імперських володінь, саме тут
знаходиться місце, яке диявол зробив своїм головним сховищем, і коли це місто
підкориться нам, і підкориться без труднощів, то без труднощів буде завойована
і решта" [16; 102] (додаток 4). Іспанці вступили до величного міста,
населення якого нараховувало близько 120 000 чоловік (на той час Лондон - 40
000, Париж - 65 000). Іспанцям відвели палац Ашаякатля, де вже була
приготовлена розкішна вечеря, на одній з стін Кортес помітив свіжу кладку. Коли
стіну розбили то знайшли дві величезні кімнати наповнені золотом. Як потім
згадував Берналь Діаз: "Я був ще молодою людиною, але мені видалось, що
там зібрані всі багатства світу!". На наступний день Кортес захопив в
полон Монтесуму. Майже пів року він перебував в полоні, а від його імені
керував країною Кортес. Поступово ситуацію усвідомила ацтекська знать, і організувала
змову, але один з змовників зізнався Монтесумі, а той - Кортесу. Змовників
кинули до темниці. Але неприємності іспанці накликали самі на себе, коли
скинули з головного храму статую бога Уїцілопочтлі. Десятки тисяч розлютованих
ацтеків оточили палац.
В той же час серед іспанців почався бунт, бо
конкістадори були незадоволені розподілом золота. Тим часом з Веракруса
надійшла тривожна звістка - Веласкес вислав 900 солдат, з них 100 кавалеристів
з суворим наказом заарештувати Кортеса і доставити його на Кубу. Очолював
експедицію друг губернатора Панфіло Нарваес.
Кортес віддав частину свого золота солдатам, а
потім взявши 70 солдатів виступив назустріч Нарваесу. В Теночтітлані з армією
залишився Педро Альварадо. [8; 342] Першим ділом Кортес підкупив двох офіцерів
що приїхали до нього з ультиматумом - негайно здатися. Вони повернулися в табір
Нарваеса і пообіцяли величезну винагороду тим хто перейде на сторону Кортеса.
Нарваес ледве встиг втікти на Кубу. Підмога прибула якраз вчасно. В
Теночтітлані спалахнуло повстання.
В травні 1520 року ацтеки звернулися до Альварадо
з пропозицією: в обмін на право скористатися храмом вони обіцяли зняти облогу.
Альварадо погодився, але поставив умову: в храм приходити без зброї. В день
свята в храмі зібралося дуже багато людей що були верхівкою суспільства. Після
початку богослужіння Альварадо наказав знищити ацтеків, що й було виконано.
Коли по місту пронеслася чутка про новий злочин
іспанців, десятки тисяч людей взялися за зброю, розпочався відчайдушний штурм
палацу. Керував повсталими племінник Монтесуми Куаутемок, який поклявся
загинути але не допустити панування чужинців. Ацтеки не злякалися вогнепальної
зброї, тисячі гинули але на їх місце ставали все нові і нові загони воїнів.
Спробував врятувати іспанців Монтесума, який при всіх регаліях влади вийшов на
балкон, тисячі воїнів впали ниць. Але Куаутемок з вигуком: "Смерть
зраднику!" вистрілив з лука. Стріла попала в руку. Ацтеки повскакували і
всі намагалися влучити в того, кого ще хвилину назад вважали божеством.
Саме в цей момент в місто ввійшов Кортес, якого
пропустили в палац без перешкод. Іспанці опинилися в пастці. Гіганські втрати
несли тлашкаланці та тотонакі, гинули і іспанці. Полонених іспанців на очах
товаришів приносили в жертву. Танули боєприпаси та запаси харчів.30 червня 1520
року конкістадори вбили Монтесуму. Кортес тримав в полоні брата Монтесуми
Куїтлаука і племінника Кокомаціна. Він запропонував їм свободу в обмін на
вільний вихід іспанців з міста. Але опинившись на волі вони приєднались до
повсталих. Тоді Кортес вирішив прориватися з боєм. В ніч на 1 липня іспанці
пішли на прорив. Але коли вони добралися до каналів виявилось що мости
зруйновані. Поки будували переправу з усіх боків вдарили ацтекські воїни.
Загинуло 800 іспанців, було втрачено всю артилерію. [6; 198]
Лише на початку 1521 року Кортес зібрав нову
армію в яку ввійшли 600 іспанців, 25 000 тлашкаланців. На озброєнні було 20
коней та 100 гармат армія знову підійшла до стін Теночтітлану. Почалася облога
міста. Лише в червні після боїв з перемінним успіхом Кортес зміг приступити до
штурму. Обложене місто протрималось до 13 серпня 1521 року, після чого тлатоані
Куаутемок був вимушений здатися, встигши перед цим заховати всі скарби. У війні
проти іспанців загинуло понад 300 000 ацтеків. Нині в центрі Мехіко (Теночтітлану)
стоїть пам`ятник останньому тлатоані Куаутемоку. 13 серпня національний день
трауру у Мексиці. Останки Кортеса знаходяться біля муру однієї з лікарень міста
Тескоко.
Про існування легендарної "золотої"
країни Біру іспанці дізналися під час походу Бальбоа. Ця країна стала мрією
Франціско Піссаро. В Америці він вислужився і став капітаном армії. У листопаді
1524 року зібравши невеличкий загін Піссаро з компаньйонами (священик Ернандо
де Люке та Дієго де Альмагро) відправилися на південь. Але експедицію спіткала
невдача, під час нападу на одне з племен загинуло 20 солдатів. Експедиція була
змушена повернутися. У Панамі довелось взяти в компаньйони місцевого
губернатора.
березня 1526 року каравели знову вирушили на
південь і дійшли до інкського міста Тумбес. На одному острівці недалеко від
нього Піссаро з 13 супутниками залишився чекати на підмогу по яку відправились
його компаньйони. Лише у 1528 році з Панами прибув корабель, але без солдатів.
Губернатор Панами Педро Руїс заборонив організовувати похід побоюючись, що з
Панами втече все населення. Піссаро відправився в Іспанію щоб домовитись з
королем, але його в Іспанії кинули в в`язницю за старий борг. Чутки про
відкриття швидко дійшли до короля. 26 липня 1529 року король підписав з Піссаро
угоду. Піссаро був призначений генерал-капітаном, тобто правителем ще не
завойованої країни. [20; 39] Люке одержав посаду єпископа, а Альмагро
титул губернатора Тумбеса. Гроші на організацію завоювання знайшлись дуже
швидко. Навіть Ернан Кортес вклав велику суму.
З недовірою зустріли Піссаро компаньйони. Адже
він прибув з чотирма братами, під загрозою опинилась угода про розподіл
прибутків, але Піссаро заспокоїв компаньйонів.
В січні 1531 року експедиція відправилась в Перу.
В її складі було 120 піхотинців. Коли експедиція добралась до Тумбеса, то вона
застала місто зруйнованим. Тут Піссаро дізнався про громадянську війну в
Тауантінсуйу. До літа 1532 року він чекав, як будуть розвиватися події. Тим
часом війна завершилася перемогою інки Атауальпи. У вересні 1532 року інка
знаходився у місті Кахамарка з 5 000 воїнів. Тут він дізнався про те що загін
чужинців у складі 168 чоловік, з них 67 на якихось дивних тваринах вирушив у
напрямку Кахамарки грабуючи все на своєму шляху.
листопада 1532 року іспанці дісталися до Кахамарки.
Піссаро розробив підлий план по захопленню інки. Посланці дісталися до
Атауальпи і запросили його на зустріч з Піссаро, при умові що обидві сторони
будуть беззбройними. Інка погодився. 16 листопада під час зустрічі іспанці
перебили охорону і захопили інку в полон. Атауальпа запропонував іспанцям викуп
- кімната заповнена золотом (4,5 на 7,5 метрів), і дві кімнати заповнені
сріблом (6,6 на 5,1 метра і 10,5 на 5,1 метра). Загальна кількість золота 5,5
тон, срібла 12 тон. На кожного вершника припало 40 кілограмів золота, а на
піхотинця 20 кілограмів. Піссаро порушив свою обіцянку, і отримавши викуп почав
судити інку. 19 серпня 1533 року інку було страчено (повішено). Ніколи ще в
історії людства купка авантюристів не захоплювала такої багатющої країни і
таких великих скарбів. Гігантська і могуча імперія інків впала практично
миттєво. [21; 52]
Дуже дорого обійшлося іспанцям завоювання країни
майя. Ще в 1527 році 250 солдатів під командуванням Франціско Монтехо
висадились на берегах Юкатану, де заснували місто Саламанка. Але майя чинили
шалений супротив, і через кілька місяців іспанці залишили цей негостинний край.
Новий похід Монтехо повторив наступного року. Але біля міста Четумаль відбулася
битва в якій конкістадори зазнали поразки і знову відступили. Третю спробу
Монтехо зробив у 1533 році зібравши 400 солдатів та 100 вершників. Але іспанців
оточили в місті Чічен-Іца, звідки вони ледве вирвались. До 1541 року іспанці
спроб не повторювали. Але в країні почалася громадянська війна, склалося дві
коаліції. На чолі одної став Коком, а на чолі другої - Шіва. У 1541 році загін
в 400 солдатів на чолі з сином Монтехо знову вторгнувся на Юкатан і уклав союз
з Шівою. В червні 1542 року відбулась головна битва під іспанським селищем
Меріда, де Коком зазнав поразки, хоча партизанська боротьба йшла ще вісім
років. Хоча місто Таясала протрималося до 1697 року.
У 1536 році іспанський загін на чолі з Гонсало
Хіменесом набрели на столицю держави Чібча-муїсків - Боготу де захопили
гігантські скарби. Проте головний скарб держави чібча приховали в сельві.
Іспанці його так і не знайшли.
У 1547 році конкістадори на чолі з Педро
Вальдівією перейшли річку Біо-Біо і вторглися в країну Аураканів (південне
Чилі). Щоб залякати індіанців він наказав відрубувати праву руку кожному полоненому.
Але це викликало вибух гніву, весь народ від малого до старого взявся за зброю.
Вождем обрали молодого воїна Лаутаро, що встиг побувати в іспанців навчився
користуватися їхньою зброєю. З закликом "За свободу необхідно
боротися". Молодий вождь дав генеральну битву у 1553 році, він заманив
іспанців в пастку де вони всі загинули, Вальдівія потрапив в полон де його
стратили заливши рот розплавленим золотом. Майже сто років Іспанія вела війну
проти арауканів, але програла. У 1665 році була підписана угода про ненапад,
Іспанія визнала Арауканію незалежною державою. В 1744 році держави обмінялись
посольствами. У 1885 році Арауканія об`єдналась з Чилі.
Закінчилась трьохсоттридцятирічна боротьба за
незалежність. Боротьба індіанців проти європейських колонізаторів тривала до
кінця XIX сторіччя і дала яскравий приклад волелюбності, самовідданості та
відваги.
1.4
Навколосвітня подорож Магеллана
Людиною, під керівництвом якого відбулося перше
кругосвітню подорож, став Фернан Магеллан. Ще з самого початку, коли перед
відплиттям частина командного складу (в першу чергу матроси) відмовлялася
служити португальцю, було очевидним те, що ця навколосвітня подорож виявиться
надзвичайно важкою.
"Проект Магеллана базувався а двох пунктах.
По-перше, він вважав, що в південній частині Південноамериканського материка
повинен бути прохід з Атлантичного океана в Південне море. По-друге, він думав,
що Молуккські острови знаходяться ближче до Південної Америки, ніж вважалось
раніше. [18; 57]
серпня 1519 року 5 кораблів покинули порт в
Севільї і відправилися в плавання, цілі якого спиралися лише на інтуїцію
Магеллана. У ті часи ніхто не вірив що Земля кругла, і природно, це викликало
сильну стурбованість матросів, адже відходячи від порту все далі і далі, у них
міцнішав страх не повернутися додому ніколи. До складу експедиції були включені
кораблі: "Тринідад" (під командуванням Магеллана - начальника
експедиції), "Санто-Антоніо", "Консепсіон",
"Сант-Яго" і каракка "Вікторія" (надалі одне з двох суден,
які повернулися назад).
Перша сутичка інтересів сталася недалеко від
Канарських островів, коли Магеллан без попередження та узгодження з іншими
капітанами, трохи змінив курс. Хуан де Картахена (капітан
"Санто-Антоніо") жорстко розкритикував Магеллана, а після відмови
Фернана повернутися до колишнього курсу, став підбурювати офіцерів і матросів.
Дізнавшись про це, начальник експедиції викликав бунтівника до себе, і при
інших офіцерах наказав закувати його в кайдани та кинути в трюм. [12; 11]
Одним з пасажирів першої навколосвітньої подорожі
був Антоніо Піфагетта - людина який описував всі пригоди у себе в щоденнику.
Саме завдяки йому нам і відомі настільки точні факти експедиції. Треба
відзначити, що бунти завжди являли собою сильну небезпеку, так, вітрильник
"Баунті"став знаменитим завдяки заколоту проти свого капітана Вільяма
Блая. Однак Блаем доля розпорядилася інакше, він ще встиг стати героєм на
службі Гораціо Нельсона. Кругосвітнє плавання Магеллана було приблизно на 200
років раніше, ніж рік народження адмірала Нельсона.
Тим часом деякі офіцери і матроси почали
висловлювати відкрите невдоволення плаванням, вони скликали бунт з вимогою
повернуться назад в Іспанію. Фернан Магеллан був налаштований рішуче і придушив
повстання силовим шляхом. Капітан "Вікторії" (один з ініціаторів) був
убитий. Побачивши рішучість Магеллана ніхто більше не перечив йому, проте в
наступну ніч 2 корабля самовільно спробували відплисти додому. План провалився
і обидва капітана, потрапивши на палубу "Тринідад", були віддані під
суд і розстріляні.
Перезимовавши, кораблі рушили назад в дорогу за
тим же курсом, кругосвітня подорож продовжилася - Магеллан був впевнений, що
протока в Південній Америці існує. І він не помилився. 21 жовтня ескадра
досягла мису (зараз він називається Мис Кабо-Вирхенес), який виявився протокою.
По протоці флот йшов 22 дні. Цього часу вистачило, що б зникнути і піти назад в
Іспанію капітану корабля "Санто-Антоніо". Вийшовши з протоки,
вітрильники вперше потрапили в Тихий океан. До речі, назва океану придумана
Магелланом, так як за 4 місяці важкого переходу з нього, суду жодного разу не
потрапили в шторм. Однак, насправді океан не такий уже й тихий, Джеймс Кук, не
раз побував у цих водах через 250 років, був від нього не в захваті.
Вийшовши з протоки, ескадра першовідкривачів
рушила в невідомому напрямку, де навколосвітня подорож розтягнулася на 4 місяці
безперервних поневірянь по океану, при цьому не зустрівши жодного клаптика суші
(не рахуючи 2-х островів, які виявилися порожні). На початку березня 1521 року,
на горизонті першопрохідці побачили населені острови, які Магелланом згодом
були названі Ландронес і Злодійських.
Отже, вперше в історії, матроси перетнули Тихий
океан і опинилися на заселених островах. [19; 85] У цьому плані,
навколосвітня подорож почала приносити свої плоди. Там були поповнені не тільки
запаси прісної води, але і запаси продовольства, на яке моряки обміняли у
тубільців всякі дрібниці. Але поведінка жителів племені змусила швидко покинути
ці острови. Через 7 днів плавання, Магеллан знайшов нові острови, які сьогодні
відомі нам як Філіппінські. [19; 85]
На Архіпелазі Сан-Ласаро (так спочатку називалися
Філіппінські острови) мандрівники зустріли тубільців, з якими почали
налагоджувати торговельні відносини. Магеллан здружився з раджою племені
настільки добре, що вирішив допомогти цьому новому васалові Іспанії у вирішенні
однієї проблеми. Як пояснив раджа, на сусідніх островах інший раджа племені
відмовився платити данину і той не знає що робити.
Фернандо Магеллан наказав готуватись до бойових
дій на сусідньому клаптику землі. Саме цей бій стане для начальника експедиції
останнім, навколосвітня подорож закінчиться без нього. На острові Мактан
(острів противника) він побудував своїх солдатів в дві колони і почав
обстрілювати тубільців. Однак у нього нічого не виходило: кулі пробивали лише
щити тубільців і іноді порушували кінцівки. Дивлячись на цю ситуацію, місцеве
населення почало захищатися ще бадьоріше і став метати в капітана списи. Тоді
Магеллан наказав спалити їх будинки, щоб натиснути на страх, але це ще дужче
розлютило тубільців і ті щільніше взялися за свою мету. Близько години всіма
силами іспанці відбивалися від списів, поки сильний натиск на капітана не
приніс свої плоди: побачивши положення Магеллана тубільці накинулися на нього і
миттєво закидали камінням і списами. До останнього подиху він стежив за своїми
людьми і чекав доки всі вони покинуть острів на шлюпках. Португальця вбили 27
квітня 1521 року, коли йому був 41 рік, Магеллан своїм навколосвітньою
подорожжю довів велику гіпотезу і змінив цим світ.
Отримати тіло іспанцям не вдалося. Крім цього, на
острові дружелюбного раджи матросів теж чекав сюрприз. Один із тубільців
збрехав своєму господареві і доніс про підготовку атаки на острів. Раджа
викликав офіцерів з корабля до себе додому і там жорстоко розправився з 26 членами
екіпажу. Дізнавшись про побоїще, виконуючий обов'язки капітана кораблів наказав
підійти ближче до селища і розстріляти його гарматами. Через деякий час до
кораблів почали наближатися загони тубільців, був даний наказ вирушати в море.
Військові мощі кораблів того часу ще не дозволяли одним залпом перетворити все
селище в руїни, як це зробив би вітрильник "Вікторі", іспанська
Сантісіма Тринідад або корабель 12 апостолів, тому у виконуючого обов'язки
капітана вибору не залишалося.
Іспанські кораблі пристали до нового острова, де
сталася перерозфасовка екіпажів кораблів: людей було мало і керувати трьома
кораблями виявилося неможливо. Тому самий старий і ненадійний іспанці спалили
(ним виявився "Консепсіон"), забравши звідти все, що знадобиться для
закінчення першої вітрильної навколосвітньої подорожі.
Повертаючись додому, корабель
"Трінідад" почав протікати і довелося терміново шукати притулок. Воно
було знайдено, ним виявився острів Тимор. Після наради було вирішено залишити
"Тринідад" на лагодження, а "Вікторію" відправити плисти на
батьківщину. Так було і зроблено.6 вересня 1522 року "Вікторія"
кинула якір в порту Санлукар. З 260 осіб, які вийшли в море на ній в 1519 році
повернулися лише 18.
Таким чином "Вікторія" став першим
кораблем в світі, який здійснив навколосвітню подорож навколо нашої планети.
Подорож Магеллана вважається однією з найбільших
подій XVI ст.: експедиції, що відправилися на захід, повернулися назад зі сходу
й довели таким чином, що Земля має форму кулі; уперше європейці перетнули найбільший
з океанів - Тихий, відкривши прохід з Атлантики. Крім того, експедиція
з'ясувала, що значно більшу частину поверхні землі займає не суша, як думали
Колумб і його сучасники, а океани. Ім'ям Магеллана названі два зоряних
скупчення (Більші й Малі Магелланові хмари) і протока. Всі подорожі Магеллана
описав історіограф й учасник експедиції Антоніо Пігафетта.
Розділ
2. Географічні відкриття другої половини XVI - першої половини XVII ст.
2.1
Пошуки Північно-західного та Північно-східного проходів
Середина XVI - початок XVII ст. період, основний
зміст якого склали вражаючі досягнення росіян землепроходців на півночі Азії,
англійські і французькі відкриття в Північній Америці, голландські відкриття в
Австралії й Океанії.
У 20-і рр. XVI в. на пошуки Північно-західного
проходу кинулися португальські, іспанські і французькі експедиції, що відкрили
і нанесли на карту багато тисяч кілометрів атлантичного узбережжя Північної
Америки - від східного краю півострова Лабрадор до Флориди. У 1534 - 1536 р.
француз Жак Бартье досліджував затоку Святого Лаврентія і пройшов по відкритій
їм річці Святого Лаврентія до впадання в неї ріки Оттави. Плисти далі не
дозволяли пороги, але від індіанців Бартъе довідався, що далі до
південно-заходу знаходяться великі водяні простори. Так європейці вперше почули
про Великі американські озера, відкритих французами вже в XVII ст. Місцеві
жителі - індіанці - часто називали свої селища "канада", і це слово,
що позначало просто населений пункт, стало пізніше назвою всієї північної
частини Нового світа - Канади. В останній чверті XVI ст. ініціативу в пошуках
Північно-західного проходу впевнено захоплює Англія. У 1576 - 1578 р. три
плавання в північних водах Америки зробив Мартін Фробишер, що поклав початок
відкриттю Баффиновой землі; заливши в її південно-східного краю, помилково
прийнятий Фробишером за протоку, і зараз має його ім'я.
Кілька плавань у північних водах зробив і Генрі
Гудзон, що у 1607 р. досяг небагато на захід Шпицбергена рекордної оцінки
80'23' північної широти, а в 1610 - 1611 р. обігнув півострів Лабрадор з
півночі і заходу. Гудзон вирішив, що відкрив жаданий прохід у Тихий океан;
насправді він ввійшов у величезну затоку, пізніше названий Гудзоновим (що
відокремлює Лабрадор від Баффиновой землі). У пізніших експедиціях 10 - 30-х
рр. XVII в. (Байлота і Баффина, Фокса, Джемса) були досліджені і нанесені на
карту берега моря Баффина, західної частини Гудзонова затоки і південної
частини басейну Фокс. Але після цього невловимий Північно-західний прохід був
надовго забутий: кращі полярні мореплавці зійшлися на тім, що знайти його
неможливо.
Із середини XVI в. англійці, а слідом за ними
голландці, почали шукати Північно-східний прохід. У ході цих пошуків англієць
Ричард Ченслор установив торгові стосунки з Росією (1553 - 1554 р.), а Стивен
Барроу, користаючись указівками російських поморів, досяг острова Вайгач. У
1594 - 1597 р. три плавання в пошуках Північно-східного проходу зробив чудовий
голландський полярний мореплавець Виллем Баренц, але і йому не вдалося
просунутися далі Нової Землі. У XVII в. пошуки Північно-східного проходу, як і
пошуки Північно-західного, були визнані безперспективними.
На початку XVII ст. підтвердилася популярна в
Європі гіпотеза про існування великого південного материка Австралія (додаток
3).
Можливо, ще в XVI ст. північне узбережжя
Австралії відвідували португальці, однак честь її відкриття приписується
голландцеві В. Янцу, що в 1606 р. виявив західне узбережжя півострова
Кейп-Йорк; у тому ж році іспанець Л.В. Торрес відкрив протоку між Австралією й
о. Нова Гвінея (протока Торреса). В 1610-1630-х рр. голландські експедиції
трохи обстежили північні береги континенту. Під час своєї першої подорожі
(1642-1643 рр.) голландець Я.А. Тасман обігнув Австралію з півдня, довівши, що
вона являє собою єдиний масив суши, і відкрив о. Тасманія, о. Нова Зеландія,
острови Тонга й Фіджі; під час своєї другої подорожі (1644р.) він досліджував
узбережжя затоки Карпентарія.
Кінець епохи Великих географічних відкриттів
ознаменувався видатними плаваннями як на півночі, так і на півдні нашої
планети. У 1642-1644 р. Абел Тасман робить вирішальні кроки в довгій епопеї
відкриття Австралії. А в 1648 Федот Попов і Семен Дежнев уперше пройшли з
Північного Льодовитого океану в Тихий, обігнувши східний край Азії. Тим самим
існування Північно-східного проходу, що так довго шукали мореплавці різних
країн Європи в XVI - початку XVII вв., було доведено. Однак відкриття Попова і
Дежньова не одержало популярності, і в XVIII в. Витусу Берингу довелося удруге
вирішувати ту ж задачу.
2.2
Значення великих географічних відкриттів для людства і становлення епохи
колоніалізму
Великі географічні відкриття мали епохальне
значення для людства. По важливості їх можна порівняти з такими подіями, як:
утворення перших держав, падіння рабовласництва, хрестові походи. В історії
початок цієї епохи датується 1492 роком, тобто роком відкриття Америки
Христофором Колумбом.
Це в першу чергу переворот в свідомості людей.
Відкриття покінчили з легендами і міфами про форму Землі та невідомі території
і їх населення. Подорожі Колумба та його послідовників, плавання Магеллана за
кілька десятків років зробили справжній переворот в географії. Величезних
успіхів досягла астрономія. Наука, література опанували оригінальну і
надзвичайно важливу для пізнання світу і людини проблематику: географічні
відкриття, подвиги і пригоди, невідомі тварини, нові раси, самобутні культури і
своєрідні релігійні системи, інше зоряне небо. Особливо прогресували природничі
науки та фізика, отримали стимул для свого розвитку соціально-історичні науки,
зароджувалися антропологія та етнографія. Людство почало жити в новому часі,
новій епосі. Недаремно більшість істориків вважають 1492 роком закінчення епохи
феодалізму та початку нового часу. [9: 209].
Протягом XV-XVII ст. завдяки сміливим експедиціям
мореплавців і мандрівників багатьох країн Європи була відкрита і досліджена
велика частина земної поверхні, морів і океанів, що омивають її; невідомими
ввжались багато внутрішніх земель Америки, Азії, Африки та Австралії. Були
прокладені найважливіші морські шляхи, які з'єднали між собою материки. Але
разом з тим географічні відкриття поклали початок жахливого поневолення і
винищення народів відкритих країн, які стали для європейських шукачів об'єктом
наживи, грабунку і експлуатації: підступ, обман, споживання місцевих жителів
були основними методами завойовників. Такою ціною стало створення в Західній
Європі умов виникнення капіталістичного виробництва.
Епоха великих географічних відкриттів мала дуже
велике значення в історії людства. Всі давні осередки цивілізації були слабо
пов'язані один з одним, зв'язки були непостійними. Світ у єдине ціле
"сплели" саме європейці в епоху Великих географічних відкриттів; вони
надали глобальний характер народженню технічної цивілізації. Фактором, що
об'єднує людство, став океан, а не річки і внутрішні моря, як це було раніше.
Розвитку світогосподарських зв'язків перешкоджали дороги які погано працювали,
недосконалість грошових відносин (хоча і з'явилися навіть банки), постійні
війни, грабежі на дорогах, недостатні знання (в тому числі і географічні) про
інші країни та народи, їх звичаї та традиції. В цих умовах було вигідно
торгувати дорогими і малогабаритними товарами.
До кінця XVI ст. європейцями було відкрито
близько 60% всієї суші. Карта показує істотні зміни в географії світової
торгівлі на прикладі головних торгових шляхів. Торгові дороги поступово
перемістилися в океани, до відкритої Америки, навколо Африки.
Змінилася не тільки географія світової торгівлі.
Кажуть, що з цих пір почалася "епоха інтенсивних міжнародних господарських
зв'язків". Саме з цього часу можна вважати, що виникло світове
господарство, міжнародний географічний поділ праці, світовий ринок. На той час
досконале мореплавання дозволило встановити досить міцні (стабільні та значні
за масштабами) економічні відносини між віддаленими один від одного
територіями. У XVI-XVIII ст. європейські країни здійснювали торгівлю з
Південною Азією, прибережними районами Африки, Америкою.
Відкриття нових торгівельних шляхів і невідомих
країн і континентів, встановлення стабільних зв'язків між Європою та іншими
частинами світу за відносно короткий термін дозволили європейським країнам
придбати величезні ресурси.
В результаті Великих географічних відкриттів
з'явилася система колоніального панування і колоніальної експлуатації. Спочатку
основним методом експлуатації колоній був відкритий грабіж. Згодом широке
поширення отримала податкова система. Але головні доходи від експлуатації
колоній приносила торгівля. Піднесення Іспанії та Португалії як колоніальних
держав було відносно недовгим. Отримані від колоній багатства витрачалися
феодальної знаттю непродуктивно, тоді як в Англії і Франції заохочувався
розвиток промисловості і торгівлі. Позиції Англії, Франції і Нідерландів на
колоніальних ринках зміцнювалися. Вони змогли більш ефективно використати
географічні відкриття для розвитку капіталізму і створення власних колоніальних
імперій.
Найважливішим наслідком відкриття і колонізації
нових земель стала "революція цін", яка дала потужний імпульс
первісного нагромадження капіталу в Європі і прискорила формування
капіталістичного устрою в господарстві. Ця "революція" виразилася в
надзвичайно швидкому підвищенні протягом XVI ст. цін на сільськогосподарські і
промислові товари. Якщо до XVI ст. ціни були в основному стабільними, то за 70
років - з 30-х років XVI ст. і до кінця сторіччя - вони виросли в 2-4 рази.
Такий рух цін сучасники пов'язували або з великим припливом дорогоцінних
металів у Європу, або з їх витоком. Однак справжньою причиною "революції
цін" було падіння вартості дорогоцінних металів як товару. Вона сприяла
збагаченню зароджувалася в цю епоху промислової буржуазії і зубожіння
мануфактурних робітників.
Рівень життя найманих робітників знизився,
оскільки подорожчання сільськогосподарських продуктів і предметів широкого споживання
призвело до падіння реальних доходів населення. "Революція цін"
сприяла швидкому збагаченню заможної частини селянства, створенню сільської
буржуазії, оскільки знижувалася реальна заробітна плата сільськогосподарських
робітників, а з падінням купівельної спроможності грошей зменшилися реальні
розміри грошового оброку або орендної плати, що стягуються землевласниками,
ціни на сільськогосподарські продукти зростали. Одночасно серйозно постраждали
феодали, що отримували фіксовану грошову ренту. Підсумком "революції
цін" стало загальне погіршення економічного становища феодалів та найманих
робітників і зміцнення позицій буржуазії. Таким чином, вона прискорила
формування капіталістичного господарства і падіння феодальної системи.
Мореплавання дозволило встановити стабільні
економічні зв'язки між найвіддаленішими частинами світу. Колоніальні володіння
використовувалися в якості господарської периферії європейського капіталу і
послужили основою для розширення зовнішньої торгівлі, яка стала світовою.
Великі географічні відкриття створили основу для
виникнення міжнародного поділу праці, світового господарства і ринку. Зріс
обсяг і асортимент торгівлі. У боротьбі за оволодіння новими ринками починали
утворюватися торгові компанії, які регулювали торгівлю купців з певним районом
світу. Цього виявилося недостатньо для успіху в конкурентній боротьбі з іншими
країнами, і поступово купецький капітал став об'єднуватися в торгові
корпорації. Найбільш потужними з об'єднаних компаній були Ост-Індські компанії
в Нідерландах і Англії, яким вдалося монополізувати індійський ринок.
Одним із наслідків географічних відкриттів стала
еміграція європейського населення на нововідкриті землі. З одного боку, це дещо
ослабило демографічну проблему перенаселення Західної Європи й у певній мірі
вирішило питання малоземельних селян та інших категорій незайнятого населення.
З іншого - у відкритих землях створювалися нові держави або державні об'єднання
з елементами європейського державно-політичного устрою, що був значно
прогресивнішим порівняно з місцевим, заснованим здебільшого на первісних
родоплемінних відносинах.
Висновки
Великі географічні відкриття стали найважливішою
подією для всього світу. По важливості їх можна порівняти з такими подіями, як:
утворення перших держав, падіння рабовласництва, хрестові походи.
В результаті Великих географічних відкриттів
європейський світ не тільки придбав нову динаміку, але, "вийшов" на
весь світ, приступив до формування світового господарства, встановлення
міжнародних економічних відносин, міжнародного поділу праці у своїх
господарсько-політичних інтересах. Європа визначила своє лідерство на багато
століть вперед.
Великі географічні відкриття сприяли розширенню
світового ринку, формування світової торгівлі та виникненню нових форм її
організації. Найважливіше наслідок відкриття і колонізації нових земель,
"революція цін", дало потужний імпульс первісного нагромадження
капіталу в Європі і прискорила формування капіталістичного устрою в
господарстві. На політичній арені з'явилися нові лідери - країни з
зароджуваними капіталістичними відносинами (Нідерланди, Англія), в той час, як
держави з феодальними відносинами втратили колишню могутність (Іспанія,
Португалія).
Великі географічні відкриття сприяли переходу від
середньовіччя до Нового часу, разом з епохою Відродження і підйомом
європейських національних держав. Вважають, що карти далеких земель,
размножуючі за допомогою нової друкарської машини, сприяли розвитку
гуманістичного світогляду та розширення кругозору, породивши нову епоху
наукового та інтелектуального зацікавлення.
Просування європейців в нові землі призвело до
створення і зміцнення колоніальних імперій. Країни Азії, Африки, Америки і
Океанії стають ласим шматком для колоніальної політики європейських держав, що
шукали нові ринки збуту, джерела сировини і землі для колонізації. Вони також
привнесли з собою такі ганебні явища як работоргівля, розбій, грабіж і
піратство.
При контактах між Старим і Новим Світом
відбувався "колумбів обмін": переміщалися по планеті рослини,
тварини, продукти харчування, цілі народи (в тому числі раби), інфекційні
хвороби, а також йшов культурний обмін між цивілізаціями, це був один з
найважливіших етапів глобалізації в екології, сільському господарстві і
культурі в історії. Європейські відкриття продовжилися і після епохи Великих
географічних відкриттів, в результаті чого вся поверхня земної кулі була
нанесена на карти, а далекі цивілізації змогли зустрітися один з одним.
Великі географічні відкриття мали
всесвітньо-історичне значення. Були встановлені контури населених материків,
досліджена велика частина земної поверхні, було отримано уявлення про форму
Землі як величезній кулі і про його розмірах. Великі географічні відкриття дали
поштовх до розвитку не лише самої географії, але багатьох інших областей
природознавства, надавши новий великий матеріал для ботаніки, зоології,
етнографії. В результаті Великих географічних відкриттів європейці вперше
познайомилися з низкою нових сільськогосподарських культур (картопля,
кукурудзу, томати, тютюн).
Таким чином, Епоха Великих географічних
відкриттів призвела до економічних, культурних та політичних змін, а
найголовніше що вона зробила, так це кардинально змінило людську свідомість.
Список
використаних джерел та літератури
1. Хрестоматія з історії середніх віків: У 3 т. / За ред.
Граціанського М.П., Сказкіна С.Д. - К., 1953. - Т.3. - 340 с.
2.
<#"798226.files/image001.gif">
Додаток
2
Шлях до відкриття Америки Христофором Колумбом
Додаток
3
Шлях до відкриття Австралії
Додаток
4
Маршрут Кортеса в 1519-1521 роках.
